Касава — африканська назва маніоку (ця назва походить з Бразилії, де так цю рослину називають Тупі-Гуарані, а в решті Південної Америки відома як юка — через що дуже частою є плутанина назв і понять). Суто касавою нерідко іменують тільки борошно з маніоку.
Це багаторічна вічнозелена кущова рослина 3-5 м заввишки. Стебло циліндричне, 2-7 см завтовшки, розгалужене, добре облиствене, крихке. Забарвлення сіро-зелене, сріблясте або малинове, поверхня гладка або шорстка. Листя пальчаті, з 3-7 частками, на довгих яскраво-червоних черешках, довжина частки листа 12-17 см. Суцвіття — китиця до 20 см. Квітки дрібні, жовтого забарвлення, полігамні, з переважанням чоловічих. Плід — трьохстворчата коробочка, що розтріскується при дозріванні. Насіння дрібне, еліптичної форми, сірого чи коричневого забарвлення.
В їжу використовують подібне на картоплину коріння та листя. Маніок виростає на вісім футів (~2 м) у висоту; коріння може сягати трьох дюймів завтовшки й трьох футів (~1 м) завдовжки з масою від 3 до 10 кг. У коренеплодах багато крохмалю (77 %[1]). У сирому вигляді дуже отруйні, споживаються лише вареними або печеними. З сирого маніоку роблять крупу (тапіоку), з якої варять кашу, а сушену маніоку перемелюють на борошно, з якого печуть тонкі коржі, які отримали назву хліб з касави. Листя подрібнюють і тушать з м'ясом.
Батьківщиною маніоки вважають райони сучасної Бразилії, поширена культура у всіх тропічних районах земної кулі. Посівні площі в світі становлять 14,5 млн га, виробництво — 129 млн т при середній врожайності 8-9 т / га.
Країни найбільшого поширення маніока у сільському господарстві: Заїр, Танзанія, Уганда, Нігерія в Західній Африці; Таїланд, Індонезія, В'єтнам в Південно-Східній Азії; Бразилія, Венесуела, Колумбія в Південній Америці.
Це незавершена стаття про Молочайні.
