Diospyros kaki, el caqui o palosanto,[1] una especie arbórea de la familia de les Ebenacees, orixinariu d'Asia. El so frutu, el caqui o pérsimo, ye una baga comestible de sabor bien duce. Ye de forma xeneralmente redonda similar a una mazana o a un tomate, y en dalgunos cultivares, daqué más allargáu. Puede cultivase en toles rexones subtropicales.
Ye un árbol, de fueyes caduques, que puede algamar los cuasi 30m d'altu. Les fueyes, peciolaes y pubescentes cuando mozos, son de forma llanceolada, elíptica, ovadao o obovada y miden 5-18 por 2,5-9cm. Les flores son pediceladas, con pedicelo de 10-15 mm de llargu, les masculines en visos de 3-5 flores con corola blanca, amarellentada o colorada, de 6-10 mm y 14-24 estames ; les femenines solitaries, con mota de 3 cm o más de diámetru, 4 lóbulos y con corola xeneralmente de color blancu amarellentáu, acampanáu, de 1-1,5 cm, con lóbulos recurvaos y ovaos, 8-16 estaminodios y ovariu glabro o pubescente con 8-10 lóculos y estilu cuadrifido peludo. El frutu ye una baga globosa de 2-8,5cm de diámetru, xeneralmente con mota acrescente y persistente, de color naranxa a colloráu escuru, brillosu y carnosa con granes ovalaes esplanaes de color pardu escuru, d'unos 15mm de llargu, 7 d'anchu y 4-5 d'espesura, de testura granosa.[2]
Esti árbol ye orixinariu de l'actual zona de Xapón, China, Myanmar y de los montes del Himalaya del norte d'India. En China atopar n'estáu montés hasta n'altitúes de 2.500 m.[3]
En Xapón y China cultivar dende'l sieglu VIII. Darréu foi introducíu nos países occidentales: n'Estaos Xuníos, a principios del sieglu XIX y en Francia, España ya Italia, escontra 1870.
En función de l'astringencia de la magaya de los frutos enantes de la maduración fisiolóxica, los caquis pueden clasificase en dos grupos:
Amás de variedaes esisten marques comerciales rexistraes que dacuando lleven a errores. Por casu, Persimon nun ye una variedá, ye una marca rexistrada pola Denominación d'Orixe Kaki Ribera del Xúquer (Valencia, España) y que ye usada en caquis de la variedá Colorado Brillante que se sometió a un procesu d'eliminación de la astringencia y viéndese cola carne duro. De la mesma Sharon o Sharoni tampoco ye una variedá, ye una marca rexistrada n'Israel pal so usu en caquis de la variedá Triumph que se sometieron tamién a un procesu d'eliminación de astringencia y viéndense cola carne duro.
Nun hai que confundir Persimon, con una eme, que ye la marca rexistrada como se diz enriba con persimmon, con dos emes, que ye'l nome que se da n'inglés a los caquis.
Atendiendo a si la astringencia de los frutos enantes de la maduración fisiolóxica produzse o nun dependiendo de si los frutos fueron fecundaos o non pueden clasificase en cuatro grupos;
.jpg)
Tocantes a el so valor nutricional, cuenta con importantes cantidaes de hidratos de carbonu (fructosa y glucosa), pectina y mucílagos (fibra soluble). Amás, tratar d'una bona fonte de vitamina A y vitamina C que tamién apurre potasiu, fierro, magnesiu y calciu y, en menor cantidá, fósforu y sodiu. Beneficia la visión y la crecedera y desenvolvimientu de los güesos, ye antiosidante y favorez el tránsitu intestinal.
Escasa de grases y proteínes y tien altu valor calóricu con al respective de otres frutes. Tamién ye una fonte de beta-caroteno y les xantófilas de luteína y zeaxantina (834 µg por 100 g).
Apocayá publicáronse los valores nutricionales rellacionaos con un zusmiu de caqui turbioestable y non astrinxente (Gonzalez et al., 2015).
Cuando se produz la maduración natural, tien una magaya blanda, de sabor bien duce y jugosa. Si esti maduror natural nun s'algamó, nes variedaes astrinxentes, el sabor de la fruta ye astrinxente y por tantu desagradable.
Na actualidá ye bien frecuente que les variedaes astrinxentes recuéyanse enantes del so maduror natural, cuando entá tien una consistencia dura y sométase-yos a un procesu d'eliminación de la astringencia, de cuenta que pueda comese con carne duro y sabor non astrinxente.
Los caquis pueden comese frescos o utilizase na ellaboración d'otros productos como xelaos, llicores, zusmios etc.
Esisten tratamientos pa esaniciar la astringencia de los frutos, un tratamientu normal ye'l caltenimientu de los frutos recoyíos enantes del blandeamiento natural de la so magaya ya introduciéndolos en cámares d'atmósfera controlada ente 2 y 4 díes con una concentración na atmósfera de 5.000 ppm d'etanol, un mugor relativo del 90% y a una temperatura de 20 °C.[4]
Na actualidá a nivel comercial paez tar más estendíu l'usu de dióxidu de carbonu pa la eliminación de la astringencia. Anque esisten diversos encamientos, una bien usada ye la puesta en cámares a 20ºC con un mugor relativo del 90% y una concentración de CO2 del 95% mientres 24 hores.[5]
Un métodu caseru pa la eliminación de la astringencia basáu nel mesmu conceutu que l'anterior ye recoyer los caquis cuando tienen inda la magaya firme ya introducilos nun recipiente zarráu onde tamién s'introduz dalguna bébora alcohólico d'alta graduación (aguardiente, coñá, etc.), procurando que nun entren en contautu la bébora alcohólico y el frutu. Caltiense dientro mientres dos o tres díes sumiendo d'esta miente la astringencia.[6]
D'esta miente puede presentase el kaki cola magaya consistente y ser comíu a cencielles por aciu el peláu. Si déxase maurecer naturalmente la magaya amollezse y la so manipulación, tresporte y consumu ye daqué más dificultosu.
China 3.300.000 
Corea del Sur 401.000 
Xapón 253.000 
España 160.000[7] 
Brasil 158.000 
Azerbaixán 140.000 
Taiwán 86.000 
Italia 47.000 
Uzbequistán 42.000 
Israel 31.000 
Nueva Zelanda 2.000 Fonte: ONX: La División d'Estadística [8] 
N'España cultívase principalmente en Castellón, Huelva, Sevilla, Málaga y Granada (especialmente na zona de Zafarraya) y más qu'en cualesquier otru llugar na provincia de Valencia que tien la Denominación d'Orixe (D.O.) "Kaki Ribera del Xúquer" que toma la producción d'esta especie de dellos conceyos d'esta provincia. La variedá de caqui autorizada por esta D.O. ye'l Colloráu Brillosu ensertada sobre Diospyros lotus. Tien inscrites unes 1.800 hai de cultivu.[9] Esta D.O. almite dos tipos de consumu pa la mesma variedá una ye consumu col frutu blandu que se denomina "Classic" y otra cola magaya dura (sometíu a tratamientu pa esanicia-y la astringencia) que se denomina "Persimon".[10]
Bien común tamién na zona de Venecia (Vénetu), Italia.
Diospyros kaki describióse por Carl Peter Thunberg y espublizóse en Nova Acta Regiae Societatis Scientiarum Upsaliensis 3: 208. 1780.[11]
Diospyros: nome xenéricu que provién de (διόσπυρον) del griegu Διός "de Zeus" y πυρός "granu", "trigu" polo que significa orixinalmente "granu o frutu de Zeus". El autores de l'antigüedá usaron el vocablu con sentíos diversos: Teofrasto menta un diósp¯yros –un árbol con pequeños frutos comestibles de huesecillo duru–, el que según paez ye'l almez (Celtis australis L., ulmacees), y Pliniu'l Vieyu (27.98) y Dioscorides usar como otru nome del griegu lithóspermon, de líthos = piedra y spérma = semienta, grana, y que davezu s'identifica col Lithospermum officinale L. (boraginacees). Linneo tomó'l nome xenéricu de Dalechamps, quien llamó al Diospyros lotus "Diospyros sive Faba Graeca, latifolia".[12][13]
kaki: epítetu
Del caqui (xéneru Diospyros) esisten más de 700 especies que s'estremen ente non astrinxentes (llibre de tanín) y astrinxentes (con tanín, lo que conforma'l sabor aspro), el tamañu y sabor tán estremaos en función de la variedá que puede ser de color coloráu, anaranxáu o mariellu. Ente eses otres especies del xéneru cabo mentar:
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Diospyros kaki, el caqui o palosanto, una especie arbórea de la familia de les Ebenacees, orixinariu d'Asia. El so frutu, el caqui o pérsimo, ye una baga comestible de sabor bien duce. Ye de forma xeneralmente redonda similar a una mazana o a un tomate, y en dalgunos cultivares, daqué más allargáu. Puede cultivase en toles rexones subtropicales.
Yapon xurması (lat. Diospyros kaki )[2] - xurma cinsinə aid bitki növü.[3]
Xirnik qədim tarixə malik relikt bitkilər qrupundandır. Xirnik Yer kürəsinin müxtəlif bölgələrində -Qafqaz, Orta Asiya, Şimali və Cənubi Amerikada, Afrikada, Britaniya adalarında və Asiyada geniş yayılmışdır.
Xirnik , Ebanaceae Vent. fəsiləsinə aiddir. Bu fəsilənin 7 cinsi və 290 növü məlumdur . Bu cins və növlər əsasən Cənub- Şərqi Asiya, Hindistan, Malay arxipelaqının tropik və subtropik rayonlarında yayılmışdır. MDB ərazisində bir cins – Diospyros L. cinsi geniş yayılmışdır. Bu cinsin yer kürəsində 200-ə qədər növü vardır. Bunların əksəriyyəti həmişəyaşıl bitkilər olmaqla, tropik ölkələrdə yayılmışdır. Cinsin yalnız az bir qismi subtropik bölgədə yayılıb. Bunlardan Şərq xirniyi (D. kaki L.) , Qafqaz xirniyi (D. Lotus L.) , Virgin xirniyi (D.virginiona L.)Çin xirniyi ( D. sinensis L.) və s. göstərmək olar.
Ölkəmizdə az və ya çox miqdarda bu növlərdən qeyd edilən dördü - Qafqaz xirniyi, Virgin xirniyi, Şərq xirniyi və Çin xirniyi becərilir. Geniş yayılan və təsərrüfat əhəmiyyətli olanları isə ilk üç növdür.
Xirnik meyvələrindən həm təzə ,həm qurudulmuş ,həm də emal olunmuş halda istifadə edilir. Xirnik meyvələrindən müxtəlif cemlər, mürəbbə ,povidla,
Pastila, unlu çörəklər üçün naçinka və həmçinin spirtli içkilər hazırlanır.
Qurudulmuş meyvələrində 84,2% quru maddə, 62% şəkərlər, 0,38% üzvi turşular, 0,12% dabbaq maddələri və s. vardır.
Xirnik meyvələri böyük diyetik və müalicəvi əhəmiyyətə malikdir. Tibbdə xirnik meyvələrindən hipertoniya və ateroskleroz, qalxanabənzər vəzin müalicəsində və triotoksikoz (zobdan əmələ gəlmiş zəhərlənmələr) xəstəliyi zamanı istifadə olunur. Azərbaycan əczaçılarılarının (Orucov İ.M., Əliyev R.K., və s. ) xirnik meyvələrindən aldıqları şirə (Sukdioskakil) yüngül və orta dərəcədə zəhərlənmələrə qarşı geniş istifadə edilir .Meyvələrindən başqa digər hissələri – gövdəsi, qabığı, çiçəkləri, yarpaqları balıqçılıq və toxuculuq sanayesində, mebel hazırlığında, musiqi alətlərinin hazırlanmasında istifadə olunur. Xirnik bitkisi həm də gözəl bəzək bitkisidir.
Şərq xirniyi təsərrüfat üçün yüksək rentabelli bitkidir. Becərilmə texnologiyası nisbətən asan , xəstəlik və ziyanvericiləri az , böyümə və inkişafı üçün yüksək qulluq tələb etməyən bitki yüksək məhsuldar olduğundan (potensial məhsuldarlığı 90-120 t) , təsərrüfatın rentabelli işləməsini təmin edir.
Ur wezenn-gaki 
Diavaez ha diabarzh ur gakienn ar c'haki (japaneg kaki, diwar kakinoha) eo frouezh ar wezenn-gaki. Ar wezenn-se a zo dezhi etre 5 ha 10 m uhelder, delioù ledan ha hirgelc'hiek hag a zeu da vezañ ruz d'an diskar-amzer. Ar bleuñvioù a c'hall bezañ gwenn, melen pe glas-gwer. An daou seurt kaki brudetañ a zo anvet hachiya ha fuyu. Frouezh broadel Japan int. A-orin eus reter Sina eo ar c'haki, ha gounezet e vezont ivez e Viet Nam, Korea, Liban, Israel, Italia, Stadoù-Unanet, su Frañs hag en Aljeria (en Ain Draham) hag e Maroko (Ain Sobah). Soñjal a reer peurliesañ e teu eus ur frouezhenn all (Diospyros roxburghii), hag a greske ez-naturel e biz India hag en Indez-Sina. Ouzhpenn 2 800 seurtad a zo[1]. E broioù' zo evel e Taiwan, e vez soubet er raz.
Kement ha tomatez e vez ar c'haki, hag a-liv gant an orañjez. Pa vez azv e teu ar plusk da vezañ treuzwelus. Unan eus ar ouenn frouezh ar muiañ a brovitamin A enni eo ivez. E kement frouezhenn a zo e c'haller kavout betek eizh hadenn, ha stag e chom ar c'haki ouzh ar wezenn, memes pa gouezh an delioù. Debret e vez ar c'haki pa vezont azv da vat, ha tost fouest zoken (un tamm evel ar mesper, ha tennañ a ra e vlaz da hini ar mesper ivez).
Kaki soubet er raz 
Frouezh hag had kaki
Had kaki
Bleunioù kaki
Frouezh glas
Stumm ar wezenn gant he delioù
Gwezenn leun a frouezh
Kaki o sec'hiñ e mod hengounel Bro-Gorea
Kaki o sec'hiñ en un ti-feurm e Bro Japan
Gouel ar c'haki e Strunjan e Bro Slovenia
Kaki sec'h kinniget mod Bro Japan
Pakad Kaki sec'h kinniget evit Profoù eus Bro-Japan
Pakad Kaki sec'h evel ma vez gwerzhet e Japan
Ur wezenn-gaki Diavaez ha diabarzh ur gakienn ar c'haki (japaneg kaki, diwar kakinoha) eo frouezh ar wezenn-gaki. Ar wezenn-se a zo dezhi etre 5 ha 10 m uhelder, delioù ledan ha hirgelc'hiek hag a zeu da vezañ ruz d'an diskar-amzer. Ar bleuñvioù a c'hall bezañ gwenn, melen pe glas-gwer. An daou seurt kaki brudetañ a zo anvet hachiya ha fuyu. Frouezh broadel Japan int. A-orin eus reter Sina eo ar c'haki, ha gounezet e vezont ivez e Viet Nam, Korea, Liban, Israel, Italia, Stadoù-Unanet, su Frañs hag en Aljeria (en Ain Draham) hag e Maroko (Ain Sobah). Soñjal a reer peurliesañ e teu eus ur frouezhenn all (Diospyros roxburghii), hag a greske ez-naturel e biz India hag en Indez-Sina. Ouzhpenn 2 800 seurtad a zo. E broioù' zo evel e Taiwan, e vez soubet er raz.
El caquier (gènere Diospyros) és el nom genèric de diversos arbres conreats pels seus fruits anomenats caquis (/káki/, a Mallorca i la Ribera del Xúquer /kέki/). Etimològicament procedeix del japonès kaki.
L'espècie de la qual s'aprofita el fruit és D. kaki, mentre que D. lotus i D. virginiana es fan servir com a portaempelts de la primera.
Són arbres de la família del banús (ebenàcia) de fins a 12 metres d'alçada, caducifolis i que poden ser de floració monoica dioica o hermafrodita, en el conreu s'acostumen a utilitzar els tipus monoics i només els peus femenins per evitar a través de la partenocàrpia la formació de llavors. El fruit és una baia amb el calze enganxat que pot ser astringent (per la presència de taní) i aleshores cal una maduració completa en l'arbre o no astringents i de maduració completa després de la collita. Té la particularitat que no es pot consumir en el moment de la recol·lecció, ja que necessita un procés de sobremaduració a causa de la seva aspror, per la qual cosa s'acostuma a tractar-lo abans untant-lo amb alguna classe de beguda alcohòlica forta, com el conyac, l'aiguardent, la cassalla, etc.
El conreu del caqui es remunta al segle VIII a la Xina i el Japó i va arribar a principi del segle XIX als Estats Units i cap a 1870 a Espanya. Actualment els principals productors mundials són Japó, Xina, Estats Units, Brasil, Índia i Israel (d'on és la varietat Sharon idèntica a la varietat americana Triumph). Els majors productors europeus són Itàlia i Espanya.
Des de fa uns quants anys, es cultiva sistemàticament a la comarca de la Ribera del Xúquer (País Valencià), on ha arribat a substituir un producte tan tradicional, però tan devaluat, com la taronja. La varietat autòctona Roig brillant és l'única emparada en la denominació d'origen Caqui Ribera del Xúquer. Va sorgir de forma espontània com a conseqüència de la sembra de llavors en el marge d'una parcel·la en el terme municipal de Carlet. Cap a 1960 es va empeltar la primera plantació en el terme municipal de l'Alcúdia. A partir d'aquest moment el caqui va tenir un ràpid creixement. Avui aquesta varietat representa més del 95 per cent del caqui conreat al País Valencià. L'any 2000 la producció total de caqui al País Valencià va superar les 20.000 tones[1] i des d'aquell any la superfície conreada va augmentar del 140% essent actualment de 3.165 hectàrees i amb una producció d'unes 50.000 tones.[2] La producció de fruits de caqui màxima admesa per hectàrea en la denominació d'origen Caqui Ribera del Xúquer és, en principi, de 50.000 kg/ha[3]
Els caquis es poden consumir de dues formes diferents: Clàssic, el de la polpa tova. Es cull madur amb una textura tova que fa que es mengi amb cullereta. Sharoni, el de la polpa dura. És el nom que reben els fruits de la varietat "vermell brillant" després de ser sotmesos a un tractament en magatzem, pel qual s'elimina l'astringència, i permet que es mengi amb ganivet i forquilla. Té un color ataronjat i la textura és més ferma, la qual cosa en permet la comercialització i exportació. En el mercat apareixen a mitjan octubre.
És molt bo per a la salut de les persones el consum de caquis, ja que contenen carotè i criptoxantina, ambdós amb activitat de provitamina A. També tenen un alt contingut en vitamina C. Són rics en potassi, sucres i glucosa. Amb la seva activitat antioxidant amb efectes beneficiosos que disminuïxen el risc de certes malalties degeneratives (càncer, cataractes, problemes cardiovasculars, etc.). És una bona fruita per a combatre la diarrea i la colitis.
El seu consum com a fruita fresca és deliciós encara que també es pot consumir com a melmelada, crema gelada, sorbet, flams, pastissos, púdings, o begudes refrescants. La varietat més important és la Roig Brillant.[4]
El caquier (gènere Diospyros) és el nom genèric de diversos arbres conreats pels seus fruits anomenats caquis (/káki/, a Mallorca i la Ribera del Xúquer /kέki/). Etimològicament procedeix del japonès kaki.
L'espècie de la qual s'aprofita el fruit és D. kaki, mentre que D. lotus i D. virginiana es fan servir com a portaempelts de la primera.
Són arbres de la família del banús (ebenàcia) de fins a 12 metres d'alçada, caducifolis i que poden ser de floració monoica dioica o hermafrodita, en el conreu s'acostumen a utilitzar els tipus monoics i només els peus femenins per evitar a través de la partenocàrpia la formació de llavors. El fruit és una baia amb el calze enganxat que pot ser astringent (per la presència de taní) i aleshores cal una maduració completa en l'arbre o no astringents i de maduració completa després de la collita. Té la particularitat que no es pot consumir en el moment de la recol·lecció, ja que necessita un procés de sobremaduració a causa de la seva aspror, per la qual cosa s'acostuma a tractar-lo abans untant-lo amb alguna classe de beguda alcohòlica forta, com el conyac, l'aiguardent, la cassalla, etc.
Tomel japonský (Diospyros kaki, japonsky 柿の木 [kaki no ki]) je subtropický strom pěstovaný pro chutné ovoce, pro které se v České republice používá obchodní jméno kaki. Nejčastěji to jsou dvoudomé rostliny, které pro vytvoření plodů potřebují k opylení samičí i samčí jedince.
Druh pochází z Číny, Myanmaru a severu Indie, odkud se dostal do Koreje, Japonska a na Tchaj-wan, postupně byl rozšířen do celé jižní a západní Asie, na sever Afriky, do okolí Černého moře a do teplejších oblastí Severní a Jižní Ameriky i na sever Austrálie. Je vysazen také na evropském středomořském pobřeží a místně i ve Střední Evropě. V chladnějších oblastech se pěstuje na podnožích tomelu obecného nebo tomelu viržinského, které jsou odolnější vůči chladu.[1][2]
Pro bezproblémový růst a tvorbu plodů potřebují úrodnou, hlubokou, hlinitopísčitou a dobře odvodněnou půdu. Mladé rostliny musí mít hojnou zálivku, ale starší nesnášejí vlhká stanoviště. Škodí jim dlouhodobý pokles teploty k 0 °C a málo plodů vytvářejí ve vlhkých tropických nížinách.[1][3]
Tomel japonský je strom dorůstající do výšky okolo 15 m s otevřenou, kulatou korunou, nebo ojediněle řídký keř vysoký do 5 m. Má poměrně hluboko sahající kůlovitý kořen, ze kterého vyrůstají výmladky. Kůra kmene i větví je šedá neb nahnědlá a je pokrytá světlými lenticelami. Mladé výhony, vejčité pupeny a větvičky s květy jsou hustě chlupaté. Střídavě vyrůstající listy mají chlupaté, hnědé, asi 2 cm řapíky a jejich tuhé, lesklé čepele bývají dlouhé 10 až 20 cm a široké 5 až 10 cm. Listové čepele jsou široce oválné, u báze uťaté a na vrcholu špičaté, po obvodě celokrajné, na líci tmavozelené a lesklé, zespodu jsou šedavé a mají pět párů žilek; na podzim se před opadem zbarvují sytě žlutě, oranžově neb červeně.
Obvykle mají stromy jen samčí nebo jen samičí květy, někdy se však vyskytnou na samčích stromech i květy samičí a oboupohlavné, stejně tak i na samičích květy samčí a oboupohlavné.
Čtyřčetné květy vyrůstající na 1 cm stopkách z paždí listů. Samičí květy rostou jednotlivě a nejčastěji na loňských letorostech, mají vytrvalý kalich a zvonkovitou, nažloutlou korunu 10 až 15 mm velkou, svrchní semeník, chlupatou čnělku a 8 zakrslých patyčinek. Samčí květy jsou menší, jsou sdružené po dvou až pěti ve vrcholících, mají zelený kalich stejně velký jako bílou korunu velkou 5 až 10 mm a obsahují 14 až 24 chlupatých tyčinek ve dvou kruzích.
Květy rozkvétají v dubnu a květnu, opylovány jsou hmyzem. Plodem je zploštělá nebo vejčitá bobule 5 až 10 cm velká, která je v době zralosti zbarvená oranžově, nahnědle nebo načervenale a u stopky má vytrvalý kalich. Endokarp plodů je hladký a ojíněný, mezokarp je oranžová dužina mazlavé konzistence, obsahuje čtyři až osm hnědých, elipsoidních, zploštělých semen až 2 cm dlouhých. Plody dozrávají na konci podzimu, obvykle až po opadu listů, u nevyzrálých je dužina vzhledem k velkému obsahu tříslovin tvrdá a trpká.[1][2][3][4]
Tomel japonský se pěstuje pro plody obsahující hodně vitamínu C. Konzumují se čerstvé nebo se suší, zmrazují a vyrábí se z nich marmelády a sirupy. Strom poskytuje tvrdé a žluté dřevo vhodné pro intarzie, které má ale nepříjemnou vůni. Bylo vyšlechtěno množství kultivarů, z nichž některé neobsahují semena nebo samičí květy tvoří plody i bez opylení.[1][2]
Přirozeně se rostliny rozmnožují kořenovými výhonky nebo semeny roznášenými ptáky. Při pěstování na plantážích se na mladé semenáčky roubují vyšlechtěné kultivary. Pro zajištění řádného opylení květů se vysazuje jeden samčí strom na osm samičích a rozmísťují se dva úly se včelstvy na plochu 1 hektaru. V závislost na odrůdě je nutno pro zachování kvality a množství plodů stromy pravidelně prořezávat. Strom začíná plodit okolo pěti let věku, plně vzrostlý poskytne 150 až 250 kg plodů.[1]
Samičí květy
Zrající plody
Plody
Semena
Obrázky, zvuky či videa k tématu Kaki ve Wikimedia Commons
Tomel japonský (Diospyros kaki, japonsky 柿の木 [kaki no ki]) je subtropický strom pěstovaný pro chutné ovoce, pro které se v České republice používá obchodní jméno kaki. Nejčastěji to jsou dvoudomé rostliny, které pro vytvoření plodů potřebují k opylení samičí i samčí jedince.
Almindelig kaki (Diospyros kaki) eller kakitræ er et lille, løvfældende træ med en kort stamme og en bred, overhængende krone. Frugten kaldes "persimon", "kakifrugt" eller "daddelblomme"[1]. Arten er blandt de ældste, dyrkede træer, og den vides at have været dyrket i Kina mindst 2.000 år.
Barken er først lysegrøn, dunhåret og spættet af lyse barkporer. Senere bliver den glat og lysebrun, og gamle grene og stammen kan med tiden få en grå bark, som sprækker op og danner småbarkkamme. Knopperne er spredtstillede, ægformede og olivengrønne. Bladene er bredt lancetformede med bølget, hel rand. Oversiden er blank og mørkegrøn med forsænkede ribber, mens undersiden er lysegrøn.
Blomstringen foregår i maj-juni, hvor man finder enten hanlige eller hunlige blomster på et enkelt træ. Blomsterne sidder i bladhjørnerne, de hanlige 1-3 sammen, og de hunlige som regel enkeltvis. Blomsten er 4-tallig og regelmæssigt bygget (bortset fra kønsforskellen). Hanlige blosmster er små og gulgrønne, mens de hunlige er betydeligt større med næsten hvide kronblade og kraftig duft. Frugten, som desuden går under betegnelsen ‘’sharonfrugt’’, er et tomatstort, gult-højrødt bær. De dyrkede former danner frugt uden bestøvning, og de indeholder ingen frø. Bestøvede frugter rummer op til 8 kerner, og de bliver noget større.
Rodsystemet består af en tyk pælerod og kraftige siderødder.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 10 x 8 m (25 x 20 cm/år).
Arten er blandt de ældste, dyrkede træer, og den vides at have været dyrket i Kina mindst 2.000 år. Derfor er det svært at angive dens hjemsted, men det anses for givet, at den stammer fra subtropiske områder i Kina. Her har den været en del af de blandede løv- og nåleskove, som dækkede bjergskråningerne. Endnu i dag findes en vild variant, Diospyros kaki var. sylvestris, vildtvoksende i resterne af disse skove.
I Nanling nationale naturreservat, som ligger i det nordvestlige Guangdong, Kina, er der subtropisk monsunklima med 1.500-1.800 mm nedbør, som falder mellem marts og august. Området er stærkt kuperet og ligger i højder mellem 300 og 1.900 m. Her vokser arten (muligvis naturaliseret) sammen med bl.a. alm. brunelle, Corylopsis multiflora (en art af hasselbror), davidløn, galæblesumak, havehortensia, Hedera nepalensis (en art af vedbend), hvid jodplante, japansk spiræa, kinesisk cunninghamia, lysesiv, Myrica rubra (en art af pors), Pinus massoniana (en art af Fyr), rundbladet celaster, rundbladet soldug, Stachyurus himalaicus (en art af akshale), stueazalea, te og vinterlue[2]
Frugterne indeholder meget tannin, mens de er umodne. De modner først efter løvfald, og da bliver de søde. Frugterne har et højt indhold af A- og C-vitamin.
Frugterne spises af mennesker. I asiatisk naturmedicin anses de umodne, bitre frugter for at have en gavnlig indvirkning på forhøjet blodtryk [3].
Almindelig kaki (Diospyros kaki) eller kakitræ er et lille, løvfældende træ med en kort stamme og en bred, overhængende krone. Frugten kaldes "persimon", "kakifrugt" eller "daddelblomme". Arten er blandt de ældste, dyrkede træer, og den vides at have været dyrket i Kina mindst 2.000 år.
Die Kaki (jap.: 柿, kaki), auch Kakipflaume oder Chinesische Quitte[1], ist die süße, orangefarbene, äußerlich einer großen Tomate ähnelnde Frucht des Kakibaums (Diospyros kaki). Der Gattungsname Diospyros bedeutet „Götterfrucht“ oder „Götterspeise“. Die ursprünglich aus Asien kommende Gattung der Diospyros oder Ebenholzbäume, auch Dattelpflaumen genannt, gehört zur Familie der Ebenholzgewächse (Ebenaceae). Die meisten der 500 Sorten kommen vorwiegend in den Tropen und Subtropen vor.
Zuchtformen oder Sorten der Kaki sind Honigapfel, Persimone und die kernlose Sharonfrucht, die kaum Tannin enthält und daher bereits als harte Frucht verzehrt werden kann.
Die in China seit über 2000 Jahren genutzte Kaki gehört zu den ältesten Kulturpflanzen.
Der laubabwerfende Kakibaum erreicht Wuchshöhen von 10 bis 20 Meter oder mehr, bei einer dem Apfelbaum ähnelnden Form. Die dickere Borke ist bräunlich bis gräulich und grob schuppig, furchig bis würfelrissig oder abblätternd. Die jungen Zweige sind dicht behaart. Die wechselständig angeordneten ledrigen Laubblätter sind in Blattstiel und Blattspreite gegliedert. Sie sind kurz gestielt, eiförmig, seltener herzförmig bis elliptisch, lanzettlich oder verkehrt-eiförmig und ganzrandig, sowie spitz bis zugespitzt oder abgerundet. Die Blätter sind etwa 10–25 cm lang und oberseits dunkelgrün, kahl und glänzend, unterseits sind sie hellgrün sowie mehr oder weniger feinhaarig. Die Herbstfärbung ist gelb-orange bis rötlich.
Der Kakibaum blüht vom späten Frühjahr bis zum Frühsommer. Die staminaten (männlichen) und carpellaten (weiblichen) Blüten sind räumlich getrennt. Dabei kommen sowohl einhäusige als auch zweihäusige Pflanzenindividuen vor.[2] Die meist einzeln erscheinenden, achselständigen weiblichen Blüten sind gelblich und vierzählig. Die kleineren männlichen Blüten sind zu zweit bis fünft gruppiert.
Die ca. 2 bis 2,5 cm großen und gestielten Blüten sind radiärsymmetrisch und vierzählig mit doppelter Blütenhülle. Die vier grünen, becherförmig verwachsenen und außen oft feinhaarigen Kelchblätter öffnen sich im Juni, bei den weiblichen Blüten mit vier großen, petaloiden Zipfeln oder Lappen, bei den männlichen Blüten sind nur vier kleinere Zipfel ausgebildet. Sie geben den Blick frei auf vier weißlich bis gelbe und basal röhrig, krugförmig verwachsene, fleischig-wachsige Kronblätter mit vier zurückgelegten, mehr oder weniger feinhaarigen Zipfeln, diese sind bei den weiblichen Blüten einiges größer. Die Kronröhre ist außen manchmal etwas eckig, rippig. Es entstehen sowohl parthenokarpe, d. h. ohne Bestäubung samenlose, als auch bestäubte, mit Samen durchsetzte Früchte, die etwas größer sind. Die männlichen Blüten enthalten 16 oder 24 Staubblätter in zwei Reihen und es kann ein reduzierter Pistillode vorhanden sein. Die kleinen Staubblätter mit haarigen Staubfäden und spitzen Antheren sitzen innen in der Kronröhre, die weiblichen Blüten haben einige, pfriemliche Staminodien. Der mehrkammerige Fruchtknoten ist oberständig, mit einem mehrästigen Griffel oder mit freien, angenäherten Griffeln, die Narben sind oft gelappt, geteilt.
Die normal etwa 5–8 cm große Beerenfrucht, die kugelige Kaki, ovale Persimone oder tomatenartig, flache Sharon trägt am eingebuchteten Stielansatz die vier beständigen Kelchblätter und wird bis zu 500 Gramm schwer, es können auch noch Griffelreste vorhanden sein. Die glatte, glänzende und dünne Schale zeigt Farbschattierungen von gelb (Sharon und Persimone unreif) bis rotes Orange (Kaki, Persimone reif). Das etwas hellere, gelatinöse Fruchtfleisch kann bis zu acht Samen enthalten und wirkt, außer bei der kernlosen Sharon, beim Verzehr adstringierend. Mit zunehmendem Reifegrad wird sie, einer Kiwi vergleichbar, weicher und ihre Schale beginnt fast durchsichtig auszusehen. Bemerkenswert ist, dass die Kakifrüchte erst reif werden, wenn im Spätherbst die Blätter zum größten Teil abgefallen sind. Die braunen, fein texturierten, etwas glänzenden und harten Samen sind flach und eiförmig bis elliptisch oder halbmondförmig, sie sind etwa 13–19 mm lang.
Der hohe Tanningehalt der noch nicht ausgereiften Kaki sorgt beim an Birne und Aprikose bzw. Marille erinnernden Geschmack für eine herbe Komponente, die mit fortschreitender Reifung schwächer wird. Der durch die Tannine hervorgerufene pelzige Geschmack geht zum einen während des Reifeprozesses, zum anderen durch Frost verloren. Der sehr hohe Anteil an Provitamin A macht sie ernährungsphysiologisch besonders wertvoll. Die Früchte enthalten 13–19 % Glucose und sind reich an Vitaminen.[3]
Kakibäume wachsen in mildem Klimagebiet, an einem geschützten Standort. Die Pflanzen benötigen einen warmen Sommer und nicht zu früh einsetzenden Frost im Herbst. Sie ertragen bis zu −15 °C Wintertemperatur, bei tieferen Temperaturen besteht die Gefahr, dass das Holz geschädigt wird. Weitere Faktoren wie Baumalter, Ernährungszustand und Unterlage beeinflussen die Winterhärte erheblich. Es sind keine Schädlinge bekannt.[3] Veredelte, sortenechte Kakibäume tragen schon ab dem 2. bis 3. Jahr nach dem Pfropfen.
Kaki werden weltweit in 17 Ländern angebaut, wobei 91 % der Produktion auf China, Spanien, Südkorea, Japan und Aserbaidschan entfallen. Kaki wachsen auch im Norden von Kalifornien, im Südkegel Südamerikas und in Spanien in der Gegend um Valencia. In Ostasien ist die Haupterntezeit in den Monaten Oktober und November, wenn die Bäume bereits die Blätter verloren haben. Sharon hingegen ist eine in Israel gezüchtete Kaki-Sorte, die heute auch in Südamerika, Spanien sowie in Italien seit 1976 angebaut wird. In Italien werden ungefähr 48.000 Tonnen Sharon produziert, in Israel 28.000 Tonnen.
2019 wurden nach Angaben der Welternährungsorganisation FAO weltweit 4.270.074 t Kakifrüchte geerntet.
Die folgende Tabelle gibt eine Übersicht über die fünf größten Kaki-Produzenten weltweit, die 2019 insgesamt 95,5 % der Erntemenge produzierten.
In China wird der Kakibaum seit Menschengedenken kultiviert, ihm werden vier Tugenden zugeschrieben: Er ist langlebig, schattenspendend, wird von den Vögeln als Nistplatz genutzt und nicht von Schädlingen befallen. Ein mit einer Vase, einem Kiefernzweig und einer Orange geschmückter Kakikuchen gilt als Symbol für den Wunsch „Großes Glück in 100 Angelegenheiten“. Pro Jahr werden etwa zwei Millionen Tonnen produziert.[3]
Die Scharon oder Sharon ist eine Zuchtform der Kaki aus Israel, benannt nach der fruchtbaren Scharonebene. Sie enthält keine Kerne und schmeckt ausgereift milder, da sie deutlich weniger Gallotannin enthält. Auch in hartem Zustand verzehrbar, ist sie für den Handel interessanter als die klassische Kaki, die in essbarem Zustand sehr weich, deswegen schwierig und nur wenige Tage zu lagern ist. Quer aufgeschnitten zeigt die Sharon ein sternförmiges Muster aus Linien dunkleren Fruchtfleisches.
Die Zusammensetzung der Kakifrucht variiert naturgemäß je nach Sorte, Umweltbedingungen wie Boden und Klima, Anbautechnik, Düngung und Pflanzenschutz.
Angaben je 100 Gramm essbarem Anteil:[1]
Der physiologische Brennwert beträgt 297 kJ (70 kcal) je 100 Gramm essbarem Anteil.
Die Kaki enthält eine Reihe Inhaltsstoffe, denen gesundheitsfördernde Eigenschaften zugesprochen werden, u. a. Tannine, Carotinoide, Flavanole und Anthocyanidine. Sie hat cholesterinsenkende, anti-atherosklerotische und antioxidative Wirkungen. Es gibt Hinweise auf blutdrucksenkende und anti-karzinogene Eigenschaften. Zudem lindert sie durch Diabetes mellitus hervorgerufene Beschwerden.[5] Die antioxidativen Effekte werden verstärkt, wenn die Frucht erhitzt wird.[6]
Im asiatischen Raum werden der Kakifrucht weitere Heilkräfte nachgesagt. So soll sie magenstärkend sein und gegen Durchfall helfen. In Containern nachgereifte Früchte seien fiebersenkend, sollten sie süß wie Honig sein. Der Stiel sei hustenlindernd. Um diese Wirkungen zu verstärken, wird die Kaki geschält, tagsüber dem Sonnenlicht, nachts dem Taufall ausgesetzt, auf dass sich eine weiße Pulverschicht bilde. Wissenschaftliche Belege dafür fehlen jedoch.[7]
Die Schale der Kaki kann bei der reifen Frucht, deren Tannine fast vollständig zersetzt sind, gegessen werden; oft wird sie jedoch entfernt oder die Kaki wird gleich einer Kiwi aus der Schale gelöffelt. Die kaum Tannine enthaltende Sharon kann bereits in hartem Zustand (mit Schale) gegessen werden; ihr Fruchtfleisch ist immer süß und erinnert an Zuckermelone und Pfirsich. Man erkennt sie, im Unterschied zur eher rötlichen Kaki, an ihrer gelborangefarbenen Schale und ihrer an Tomaten oder Mandarinen erinnernden flachen Form, wohingegen Kakis eher rund und Persimonen oval sind. Eventuelle braune Flecken im Fruchtfleisch stammen vom hohen Zuckeranteil und sind kein Zeichen von Fäulnis.
Kakifrüchte werden in zwei große Gruppen unterteilt, nicht adstringierende (NA) und adstringierende (A).[3]
Die Kaki (jap.: 柿, kaki), auch Kakipflaume oder Chinesische Quitte, ist die süße, orangefarbene, äußerlich einer großen Tomate ähnelnde Frucht des Kakibaums (Diospyros kaki). Der Gattungsname Diospyros bedeutet „Götterfrucht“ oder „Götterspeise“. Die ursprünglich aus Asien kommende Gattung der Diospyros oder Ebenholzbäume, auch Dattelpflaumen genannt, gehört zur Familie der Ebenholzgewächse (Ebenaceae). Die meisten der 500 Sorten kommen vorwiegend in den Tropen und Subtropen vor.
Zuchtformen oder Sorten der Kaki sind Honigapfel, Persimone und die kernlose Sharonfrucht, die kaum Tannin enthält und daher bereits als harte Frucht verzehrt werden kann.
Die in China seit über 2000 Jahren genutzte Kaki gehört zu den ältesten Kulturpflanzen.
Lu fruttu magnu (Diospyros kaki) è n'fruttu giappunisi.
'Stu fruttu veni d'a Cina, e di ddocu fu puttatu in Giappuni. Li primi nutizzii di 'stu fruttu venunu de Greci; lu nomu Kaki s'attrova ô Giappuni â fini dô millenniu passatu. 'Ntall'800 fu puttatu in America e in Europa, e macari in Italia.
Li varianti diffusi in Italia sunnu:
Lu fruttu magnu (Diospyros kaki) è n'fruttu giappunisi.
Ang Kaki (Diospyros kaki) ay ang pinaka malawak na nilinang species ng genus Diospyros. Ang paa ay kabilang sa mga pinakalumang halaman sa paglilinang, na kilala sa paggamit nito sa Tsina sa mahigit na 2000 taon. Sa ilang mga komunidad sa rural na Tsino, ang mga prutas ng paa ay nakikita bilang isang mahusay na mistikal kapangyarihan na maaaring harnessed upang malutas ang sakit ng ulo, likod ng sakit at paa sakit.
Ang kaki ay isang matamis, bahagyang tanging prutas na may malambot na paminsan-minsan na fibrous texture. Ang species na ito, katutubong sa Tsina, ay nangungulag, na may malawak, matigas na dahon. Ang paglilinang ay pinalawak muna sa ibang bahagi ng Silangang Asya, kabilang ang Hapon kung saan ito ay napakapopular.
Ang lathalaing ito ay isang usbong. Makatutulong ka sa Wikipedia sa nito.
Kesemek iku jeneng sajinis woh-wohan saka marga Diospyros. Tuwuhan iki ditepungi uga kanthi sebutan woh kaki, utawa sajeroning basa Inggris dijenengi Oriental (Chinese/Japanese) persimmon. Jeneng ngèlmiahé ya iku Diospyros kaki. (‘Kaki’, basa Jepang, iku jeneng dat tanin kang diasilaké woh iki).
Wit kesemek ukurané cilik tekan sedheng, 15 m utawa kurang, dioesis (dioecious, mawa omah loro) lan sok-sok monoesis, batangé cendhèk lan bengkong-bengkong, akèh pangé, sarta ngguguraké godhong.
Godhong sajeroning rong dhèrèt, kasusun selang-seling, gagangé cendhèk lk. 3 cm, bunder, bunder endhog nganti jorong, 2,5-15 × 5–25 cm, ijo kuning kilap-kilap.
Kembang lanang sajeroning malai cendhèk isi 3-5 kuntum, kembang wadon soliter, ing kelèk godgong, mawa wilangan 4. Woh buni wangun gèpèng mbulet lan segi papat, ijo semu kuning nganti abang, kanthi godhong kelopak kang ora rontok.
Kesemek kang mateng wernané antara jingga semu kuning nganti semu abang lan dhiameteré antara 2–8 cm. Woh iki bisa dipangan langsung sajeroning kaanan seger sawisé diolèsi mawa banyu kapur lan diperem, supaya rasa sepeté ilang. Woh uga bisa digaringaké utawa diolah dadi selé, ager-ager, ès krim lan liya-liyané. Woh kesemek seger ngandhut 19,6% karbohidrat, mligi fruktosa lan glukosa, 0,7% protéin, vitamin A lan kalium.
Woh kesemek kang enom ngandhut dat tanin kang dijenengi tanin-kaki, kang nimbulaké rasa sepet ing woh. Dat iki bakal saya kurang bebarengan karo matengé woh. Tanin-kaki dimupangataké kanggo ngawètaké manéka karajinan tangan, mbantu prodhuksi arak-beras ing Jepang, sarta bahan pangobatan lelara hipertensi.
Kesemek asalé saka Républik Rakyat Cina, kang banjur nyebar dhateng Jepang nalika jaman purba lan ditangkaraké ing kana. Ing tembé wuri woh iki nyebar dhateng pérangan liya Asia, lan nalika mangsa kolonial ing taun 1800an digawa dhateng Éropah kidul lan Amérika (California).
Woh iki cukup wigati sajeroning tradhisi Tiongkok lan Jepang, saéngga pangaji komersialé dhuwur ing kana. Saiki komersialisasi prodhuksi kesemek wis mrémbét lan mawiyar ing Niu Sélan, Australia lan Israèl. Ekspor saka Israèl iki kang dijenengi minangka Sharon fruit.
Ing Indonésia, Malaysia lan Thailand, prodhuksi kesemek lumrahé mung cukup kanggo konsumsi lokal. Sumatra Lor, mligi wewengkon Brastagi, biyèn tau kanthi tetep ngirim kesemek kanggo Singapura; nanging saiki mandheg amarga kualitasé kadhesek déning kesemek prodhuk nagara-nagara liya. Papan-papan liya ing Indonésia kang ngasilaké kesemek ing antarané ya iku Jawa Kulon lan Jawa Wétan, ing ngendi woh iki ditandur ing laladan-laladan dhuwur ing pagunungan.
Kesemek nyaéta ngaran sarupaning bungbuahan ti marga Diospyros. Pepelakan ieu dipikawanoh ogé kalayan sebutan buah kaki, atawa dina basa Inggris dingaranan Oriental (Chinese/Japanese) persimmon. Ngaran ilmiahna nyaéta Diospyros kaki. (‘kaki’, basa Jepang, nyaéta ngaran zat tanin anu dihasilkeun ku buah ieu).[1]
Tangkal kesemek ukuranana leutik nepi ka sedeng, 15 m atawa kurang, dioesis (dioecious, boga imah dua) sarta sakapeung monoesis, boga tangkal pondok sarta bararéngkok, réa dahan, sarta ngagugurkeun daun.[2]
Daun dina dua jajaran, kasusun sulang-seling, boga gagang pondok lk. 3 cm, bunder, bunder endog nepi ka jorong, 2,5-15 × 5–25 cm, héjo konéng ngagurilap.
Kesemek anu asak boga warna antara jingga semu konéng nepi ka semu beureum sarta boga diaméter antara 2–8 cm. Buah ieu bisa didahar langsung dina kaayaan seger sanggeus diulasan ku cai kapur sarta dipeuyeum, sangkan rasa kesedna leungit. Buah ieu ogé bisa digaringkeun atawa dikokolakeun jadi selé, ager, és krim sarta nu séjén-séjénna. Buah kesemek seger ngandung 19,6% karbohidrat, utamana fruktosa sarta glukosa, 0,7% protéin, vitamin A sarta kalium.
Buah kesemek anu ngora ngandung zat tanin anu dingaranan tanin-kaki, anu ngabalukarkeun rasa kesed dina buah. Zat ieu baris ngurangan sajalan jeung asakna buah. Tanin-kaki dimangpaatkeun pikeun ngawétkan sagala rupa karajinan leungeun, mantuan produksi arak-béas di Jepang, sarta bahan ngubaran panyakit hiperténsi.
Kesemek asalna ti Républik Rahayat Tiongkok (Cina), anu saterusna sumebar ka Jepang dina jaman purba sarta dibudidayakeun di ditu. ka dieunakeun buah ieu sumebar ka bagian séjén Asia, sarta dina mangsa pangjajahan Walanda dina taun 1800an dibawa ka Éropa kidul sarta Amérika (Kalifornia).[2]
Buah ieu cukup penting dina talari Tiongkok jeung Jepang, ku kituna ajén komérsialna luhur di ditu mah. Kiwari komérsialisasi produksi kesemek geus ngarémbét sarta ngalegaan ka Selandia Anyar, Australia sarta Israél. Ékspor ti Israél ieu pisan anu dingaranan Sharon fruit.[2]
Di Indonésia, Malaysia sarta Thailand, produksi kesemek umumna ngan mahi keur konsumsi lokal. Sumatera Kalér, hususna wewengkon Brastagi, dina mangsa katukang kungsi sacara tetep ngirimkeun kesemek ka Singapura; tapi kiwari kaeureunkeun alatan kualitasna kadéséh ku kesemek produksi nagara-nagara séjén. Tempat-tempat séjén di Indonésia anu ngahasilkeun kesemek di antarana nyaéta Jawa Kulon jeung Jawa Wétan, di mana buah ieu dipelak di wewengkon-wewengkon nu luhur di pagunungan.[2]
Kesemek iku jeneng sajinis woh-wohan saka marga Diospyros. Tuwuhan iki ditepungi uga kanthi sebutan woh kaki, utawa sajeroning basa Inggris dijenengi Oriental (Chinese/Japanese) persimmon. Jeneng ngèlmiahé ya iku Diospyros kaki. (‘Kaki’, basa Jepang, iku jeneng dat tanin kang diasilaké woh iki).
Kesemek nyaéta ngaran sarupaning bungbuahan ti marga Diospyros. Pepelakan ieu dipikawanoh ogé kalayan sebutan buah kaki, atawa dina basa Inggris dingaranan Oriental (Chinese/Japanese) persimmon. Ngaran ilmiahna nyaéta Diospyros kaki. (‘kaki’, basa Jepang, nyaéta ngaran zat tanin anu dihasilkeun ku buah ieu).
Mjoho kaki ni mti mkubwa kiasi ambao huzaa matunda yenye rangi ya machungwa. Majoho yana ukubwa wa chenza hadi chungwa. Mti huu ni miongoni mwa miti iliyopandwa tangu zamani sana. Asili yake ni katika Uchina.
Mjoho kaki bila majani unaozaa matunda
Majani
Maua
Majoho mtini
Majoho yaliyovunwa
Joho lililokatwa
Mjoho kaki ni mti mkubwa kiasi ambao huzaa matunda yenye rangi ya machungwa. Majoho yana ukubwa wa chenza hadi chungwa. Mti huu ni miongoni mwa miti iliyopandwa tangu zamani sana. Asili yake ni katika Uchina.
Јапонско јаболко (латински: Diospyros kaki) е дрвенесто растение од семејството Ebenaceae, познато во целиот свет како каки јаболко. Јапонското јаболко може да расте како повеќе дрвја израснати од истиот корен или како само едно дрво, може да достигнат висина од 7,5 метри. Расте најдобро во области со умерено ладни зими и не премногу топли лета.
Јапонското јаболко води потекло од Јапонија, каде дрвјата на ова растение можат да се најдат стари до пет века. Се појавило во Европа во средината на 19 век, и се одгледувало само во Јужна Америка од крајот на 19 век.
Ова дрво дава плодови во секое годишно време, во зависност од видот, како и плодовите кои можат да бидат во форма на обично јаболко, срце, сплескани или долгунести. Исто така, постојат големи разлики во големината и тежината на јапонското каки јаболко - од неколку стотици грама до скоро килограм. Бојата на јапонското каки јаболко, оди од светло жолто-портокалова до темно портокалово-црвена. Целото овошје може да се јаде, освен цветот и семето. Тоа достигнува целосна форма, арома и боја само кон крајот на сезоната на растење, на средината на есента. Плодот има специфична чувствителност на температурни промени и мрзнее на температури под -15 °. Високата концентрација на танините кај незрели плодови обезбедува горчлив вкус, а кога се комбинира со доволна количина на каротеноиди во овошјето, делува како силен антиоксидант.[1]
Јапонското јаболко е богато со флавоноиди, особено кверцетин, што го прави пожелна состојка во третманот на кардиоваскуларни заболувања. Источната традиционална медицина го користи само јапонското јаболко за да помогне во лекувањето на цревните воспаленија, хемороиди, заболувања на желудникот и црниот дроб. Еден плод од јапонското јаболко содржи 12,6 мг витамин Ц, кое претставува 21% од препорачаната дневна доза на овој витамин.Исто така, плодот од јапонското јаболко има многу растителни влакна и со тоа го намалува нивото на холестерол во крвта и учествува во регулирање на варењето. [2]
Јапонско јаболко (латински: Diospyros kaki) е дрвенесто растение од семејството Ebenaceae, познато во целиот свет како каки јаболко. Јапонското јаболко може да расте како повеќе дрвја израснати од истиот корен или како само едно дрво, може да достигнат висина од 7,5 метри. Расте најдобро во области со умерено ладни зими и не премногу топли лета.
Хурмои шарқӣ (лот. Diōspyros kāki) — дарахти хазонрез буда, дар бисёр ҷойҳо, аз ҷумла ноҳияҳои Тоҷикистон парвариш карда мешавад.
Баргаш калон, сабзи сиёҳтоб, тухмшакли дарозрӯя, нӯгтез. Баъзае навъҳояш бидуни гардолудшавӣ самар меоранд. Дар шароити иқлими Тоҷикистон охири апрел – аввали май гул мекунад. Мевааш калон, лӯнда, дарозрӯя ё паҳн; рангаш зарди норанҷӣ, сурхтоб, мағзаш дорчинии ширин; 6 – 8 тухм дорад. Меваи баъзе навъҳои хурморо баъди 10 – 30 рӯзи ҷамъоварӣ истеъмол мекунанд.
Дар тибби халқӣ хурмо ҳангоми бемориҳои гуногуни меъда истифода бурда мешавад. Онро метавон чун ғизои парҳезона дар мавриди ихтилоли меъда кор фармуд. Магнийи таркиби хурмо ҳосил шудани сангро дар гурдаҳо ва витамини А пайдоиши бемории саратонро пешгирӣ мекунад; витаминҳои С ва Р девораи рагҳоро устувор мегардонад. Хурмо хосияти пешобронӣ дошта асабҳоро ором менамояд, қобилияти кориро баланд мебардорад, барои пешгирии бемории ҷоғар муфид аст.
Хурмои шарқӣ (лот. Diōspyros kāki) — дарахти хазонрез буда, дар бисёр ҷойҳо, аз ҷумла ноҳияҳои Тоҷикистон парвариш карда мешавад.
El caco (nome sientifego Diospyros kaki) el xe na pianta deła fameja dełe Ebenaceae, originaria del Giapon, rivà in Veneto soło poco prima del 1940. Ła scorsa del tronco ła xe grixa e rugoxa. Łe foje łe xe ovałi slargà, łucide. I fruti i xe tondi, xali scuri - arancion, lisi de fora, co na polpa pastoxa co drento i semi, arancion.
Tasmak adalah nama sejenis buah-buahan dari marga Diospyros. Tanaman ini dikenal pula lawan sebutan buah kaki, atau dalam bahasa Inggris dinamai Oriental (Chinese/Japanese) persimmon. Nama ilmiahnya adalah Diospyros kaki. (‘Kaki’, bahasa Jepang, adalah nama zat tanin nang dihasilkan buah ini).
Хурма (латиназул мацӀалда Diospyros kaki)
Хурма кваназе бокьуларел чагӀи къанагӀат ратила жакъа къоялъ, щайин абуни босизеги щолеб буго, бихьизе бер кколебги, квине гьуинабги букӀун. Гьеб гуребги гӀемераб даругин пайдаги буго гьелъул инсанасе. ГӀемерал берцинал цӀарал лъун руго гьелда гӀадамаз – «тӀогьилаб бакъ», «Китаялъул микьир»… Кин абуниги, гьелъул ватӀан ккола, аслияб къагӀидаялъ, Китайгун Япония. Нилъер гӀасруялде щвезегӀан цебеккунго гьеб Китаялдасагун Япониялдасан бачӀараб пихъ бугин рикӀкӀунаан. Европаялде гьеб бачӀун буго Ӏ760 соналда – тӀоцебе югалъулаб Франциялде. Хадубккун гьеб бекьун буго Италиялда, Алжиралда, Египеталда, СШАялда. Жакъа къоялда хурма бижула Узбекистаналдаги, Гуржиялъги, Крымалдаги, Азербайжаналдаги, Краснодаралъул ракьалдаги. Абула 500-ялде гӀагарун тайпа бугин гьелъулин. Гьел цоцаздаса ратӀа рахъула жидер кьералъухъ, тӀагӀамалъухъ, чӀахӀалъи-гӀисинлъиялъухъ балагьун.
Кинан тӀаса бищилеб лъикӀаб хурма? Барщараб хурма букӀине ккола лъикӀаланго тамахлъараб. Кьерги канчӀтӀогьилаб, багӀарсияб букӀине ккола, тӀанхалги – тӀулакьерал сурмиял. Гьелда тӀад чӀегӀерал тӀанкӀал лъун ругони, пихъ хвезе байбихьиялъул магӀна ккола. Кинаб пайдаха гьелъул бугеб? Хурмаялда гъорлъ рукӀуна гӀемерал черхалъе хӀажатал, пайдаял элементал, витаминал – глюкоза, сахароза, «А», «С», «Р» витаминал, махх, калий, кальций, медь, магний, марганец, йод. КӀалдиб бохьун чӀолеб тайпаялъулги буго жинда жаниб пектин букӀиналдалъун черхалъе пайда. Гьелъ кванирукъалъул, бакь-чехьалъул хӀалтӀи лъикӀлъизабула. Гьединго жиндилъ магний букӀиналда бан чорхолъ ганчӀал ккезе толаро. КъваригӀел гьечӀел цӀамал чорхолъа къватӀире рехула, черх бацӀцӀад гьабула, лъим къватӀибе кьабулеб гӀадат буго. Би дагьал чагӀазе кваназе лъикӀаб буго жинда жаниб гӀемераб махх букӀиналда бан. Йод гъорлъ букӀиндал хурма кваназе пайдаяб буго мукъулукъалъул цӀуцӀдузул (щитовидная железаялъул) унти бугел чагӀазе. Пектин гъорлъ бугелъул, кванирукъалъул хӀалтӀи лъикӀлъизабиялъеги кваназе лъикӀаб буго хурма. Гьороялъул (ракалъул) унтиялда данде чӀеялъе лъикӀаб буго витамин «А» гъорлъ букӀиндал. РекӀелги, рихьазулги хӀалтӀи лъикӀлъизабиялъеги пайдаяб буго хурма. Гьединго хӀалтӀизабизе лъикӀаб буго рихьал къварилъиялъ ракӀалда жо чӀоларел чагӀи сахлъиялъеги – склерозалъул унти бугез. Гьединго нерваби гӀодор къазеги, хӀалхьи кьеялъеги кваназе лъикӀаб буго. Абула кванде гъира базабулин хурмаялъин, нервабазе хӀалхьи кьолин, хӀалтӀуде гъира ккезабулин, свак лъазе толарин. Хасго лъикӀаб буго гьеб пихъ кидаго захӀматаб, хӀалуцараб, гӀемер нерваби холеб хӀалтӀуда рукӀунел чагӀазе. Хурма хӀалтӀизабула гьединго гьурмал куц берцинлъизабиялъеги – батӀи-батӀиял маскаби гьарун, гьурмал куц цӀвакизабизе, гвангъизабизе. Амма буго цо тайпа гӀадамазул кинго гьеб кваназе бегьуларел. Гьел ккола «сахарный диабет» унти бугел гӀадамал, кьаралъиялъул, гьороялъул унти бугел гӀадамал. Гьезие гьукъараб буго хурма кваназе. [1]
Diospyros kaki, the Oriental persimmon,[2] Chinese persimmon, Japanese persimmon or kaki persimmon,[3] is the most widely cultivated species of the genus Diospyros. Although its first botanical description was not published until 1780,[4][3] D. kaki is among the oldest cultivated plants, having been in use in China for more than 2000 years.
Whether the species was first described by Carl Peter Thunberg or Carl Linnaeus the Younger is disputed.[5] The scientific name Diospyros kaki L. f. may be used erroneously for this plant. However, Diospyros kaki L. f., published in 1781, is a later homonym of Diospyros kaki Thunb., published in 1780. So the name Diospyros kaki L. f. is taxonomically illegitimate and not accepted.[6][7]
It is called shi (柿) in Chinese, kaki (柿) in Japanese, gam (감) in Korean, kesemek in Indonesia and haluwabed (हलुवाबेद) in Nepali.
Similar in shape to an apple tree, the kaki tree reaches a size of up to 10 metres (33 ft). Its deciduous leaves are medium to dark green, broadly lanceolate, stiff and equally wide as long. Blooming from May to June, the trees are typically either male or female, but some produce both types of flowers. Furthermore, the sexual expression of a tree may vary from year to year. Unusually, the kaki fruits ripen when the leaves have mostly fallen off the tree, typically in October and November. (Northern Hemisphere)
Pestalotiopsis fungal spp. causes leaf spot on Japanese persimmon.[8]
Kaki trees typically do not bear until they are 3 to 6 years old. The flowers are 2.0 to 2.5 cm (0.8 to 1.0 in) wide and appear in late spring or early summer, depending on variety and growing area. The tubular flowers have a creamy white color. Female flowers grow singly, while male flowers sometimes may have a pink tint and tend to appear in clusters of three. Diospyros kaki is typically a dioecious species, which means that trees are either male or female, but some cultivated varieties are monoecious. In that case both male and female, and even perfect (male+female), flowers can be found on the same tree. The flowers have four crown-shaped sepals and four petals that form a large calyx.
All varieties (parthenocarpic) will produce seedless fruit in the absence of pollination, but their pollinated flowers will produce more fruit riddled with seeds. Kaki typically suffers very important fruit drop. The first flush of fruit drop happens shortly after flowering, when +/- 50% of the fruit will drop. The second flush happens in August when again many fruits will drop. After this, the rest of the fruit will usually stay on the tree and mature. Fruit drop depends on climatic conditions and water availability. Pollination is not necessary for fruit set, but it may help reduce fruit drop after averse climatic conditions or drought periods.
The persimmon is an edible sweet, slightly tangy fruit with a soft to occasionally fibrous texture. This species, native to China, is deciduous, with broad, stiff leaves. It was first cultivated in China more than 2000 years ago, and introduced to Japan in the 7th century and to Korea in the 14th century.[9] It was later introduced to California and southern Europe in the 19th century, to Brazil in the 1890s.[10] Numerous cultivars have been selected, and one variety is Diospyros kaki var. sylvestris Makino.
When ripe, the fruit comprises thick pulpy jelly encased in a waxy thin-skinned shell. The spherical to oval fruit, bearing the indented stem and four sepals, can weigh up to 500 grams (18 oz). The smooth, shiny, thin shell ranges in shade from yellow to red-orange. The slightly lighter fleshed fruits can contain up to eight seeds and may have an astringent taste. With increasing maturity, the fruit softens, similar to a kiwifruit.
The high content of tannin in the still-immature kaki provides a bitter component reminiscent of a raw unpeeled chestnut, which weakens with progressive maturation. The furry taste, caused by the tannins, is reduced and finally completely disappears during the ripening process.
The astringent flavour can be removed by treatment with carbon dioxide.[11]
Kaki varieties are classified into four basic types, depending on the solubility of their tannin and the presence of seeds. Soluble tannin means that the fruit will have an acrid taste. Insoluble tannin means that there is no acrid taste. In some cases, the presence of seeds will turn the tannin insoluble in the whole of the fruit and in other cases only just around the seeds. this results in the following classification:
Practically and commercially, only the first two kaki types are important. The other two types are considered astringent kakis for practical reasons and are handled just like the PCA type fruit.
Apart from tannins, triterpenoid compounds such as α-amyrin, uvaol, ursolic acid, 19α-hydroxy ursolic acid and 19 α,24-dihydroxy ursolic acid can be isolated from the leaves of D. kaki.[12]
The high content of the carotenoids beta-cryptoxanthin, beta-carotene, and zeaxanthin, along with some lutein and alpha-carotene makes the kaki fruit nutritionally valuable.[13]
Kaki are grown worldwide, with 90 percent of the total in China, Japan and Korea. In East Asia the main harvest time for kaki is in the months of October and November. The trees lose their leaves by harvest time. Occasionally, the brightly colored fruit is left unharvested on the tree as a decorative effect.
Cultivation of this species at first spread through East Asia. Since the 19th century, kaki partially replaced date-plum (Diospyros lotus, also known as Caucasian persimmon) in some countries in South Europe and West Asia, because kaki have bigger fruits than date-plum; cultivation in California began at that time.
The "Sharon" is a trade name for the "Triumph" variety grown in the fertile Plain of Sharon in Israel. It is a PCA variety which is always treated with carbon dioxide (CO₂) gas to remove astringency before it is marketed. This kaki has a rather squarish shape and it has one of the highest sugar contents of all varieties. Unlike most other varieties, it has a very firm skin which gives it good keeping qualities and good resistance to handling.
In Spain, the most important kaki variety is "Rojo Brillante". This PCA variety is mostly grown in the Valencia region in a protected region of origin (DOP) called the "Ribera del Xuquer". During the last decade a CO₂ treatment procedure has been perfected by which nearly all Rojo Brillante kakis are treated to remove astringency while still retaining their firmness and keeping qualities. This treated kaki fruit is marketed as Spanish Persimon (with one 'm'). Because of this treatment, the "Rojo brillante" kaki has become an easily edible fruit highly appreciated internationally, with increased production.
In Italy the most widely grown variety is "Tipo" (PCA) and some other varieties in smaller quantities. Italy used to be the largest kaki exporting country in Europe, but export diminished significantly as the Spanish kaki succeeded. This drop in export is entirely due to the fact that until now Italian kakis are not CO₂ treated and thus can only be eaten after they have turned soft. Italy has recently developed a CO₂ treatment procedure that can be used on the Tipo variety but it is not commonly used yet.
Kaki is also produced in Albania, mainly in the Elbasan region. Since 1935–40, it is also grown in small quantities in Bulgaria, particularly in the Upper Thracian Plain and on the Bulgarian Black Sea Coast.[14][15]
In astringent cultivars (cultivated varieties), the fruit has a high proanthocyanidin-type tannin content which makes the immature fruit astringent and bitter.[16] The tannin levels are reduced as the fruit matures. The fruit of those cultivars is not edible in its crisp, firm state; they're edible when soft ripe. The ripe fruit has a soft jelly-like consistency. The Japanese 'Hachiya' is a widely grown astringent cultivar. Other cultivars, such as 'Fuyu', do not contain tannins when firm. Those can be eaten like an apple or can be allowed to go to any stage of ripeness, including to the jelly-like stage. These non-astringent varieties are, however, considered to have a less complex flavor.[17]
In the United States most diospyros kaki production takes place in the states of Florida and California. The first commercial orchards in Florida were planted in the 1870s. Most persimmon orchards in the US are small scale (70% less than 1 acre and 90% less than 5 acres).[18]
Throughout Asia, healing properties are attributed to the kaki. They are said to be helpful against stomach ailments and diarrhea. Immature fruits are said to be a treatment for fever, if they ripen in containers until they are sweet as honey. The juice of unripe fruit is said to lower blood pressure and the fruit stem to relieve a cough. To reinforce these effects, the fruit is peeled before use, exposed to the sunlight during the day and to the dew at night, until a white powdery coating forms.
A vase adorned with a kaki cake, a pine branch and an orange is a symbol of the desire for "great happiness in 100 affairs."
The leaves are commonly removed before serving. Though the skin is often removed, it may be eaten, especially when the fruit has ripened and the tannins have significantly broken down, reducing the astringency. They can also be dried; two fruits are attached to a string which is then hung over a pole.
In Korea, it is usually eaten as a dessert or when there are guests at home. The persimmon is cut into sections and the skin and core is usually removed. Persimmons are eaten dry during the winter, and they are very popular amongst children. In autumn, families and farmers from the rural areas collect persimmons and hang them to dry. Powdered sugar is sometimes added to enhance the sweetness.
Persimmon vinegar may be made from Oriental persimmons.
.jpg)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
{{cite journal}}: CS1 maint: uses authors parameter (link) Diospyros kaki, the Oriental persimmon, Chinese persimmon, Japanese persimmon or kaki persimmon, is the most widely cultivated species of the genus Diospyros. Although its first botanical description was not published until 1780, D. kaki is among the oldest cultivated plants, having been in use in China for more than 2000 years.
La kakinoko aŭ Azia persimono, aŭ Japania persimono [1][2] (japane 柿の木, kakinoki, science Diospyros kaki) estas la ekonomie plej grava Diospiro, kiu estas kultivata por siaj fruktoj. Kvankam ĝia unua botanika priskribo estis publikigita nur en 1780[3][4], la kakinokarbo estas inter la plej maljunaj plantoj en kultivado, konata pro sia uzo en Ĉinio dum pli ol 2000 jaroj.
La kakinoko estas dolĉa, iomete pika frukto kun mola ĝis foje fibreca teksturo. Tiu specio, indiĝena al Ĉinio, estas falfolia, kun larĝaj, rigidaj folioj. En multaj kulturvarioj, konataj kiel la akraj specoj, la frukto havas altan taninenhavon kiu igas la frukton adstringa kaj amara. La taninniveloj estas reduktitaj kiam la frukto postmaturiĝas.
Tuj post la rikolto, en sia krispa firma stato la frukto ne estas manĝebla, sed ĝi akiras bonan dolĉan guston, kiam permesite al ripozo ĝi moliĝas . Tiam ĝi havas bongustan molan ĵelecan konsistencon. Alia ebla uzo estas la sekigado de la malmolaj distranĉitaj fruktoj. La sekigitaj tranĉoj estas bona dolĉaĵo.
La kakinokarbo estas ĝis 15 m alta, foliperdanta, monoika aŭ dioika arbo kun rondigita, malfermita supro. La alterne lokitaj, ledecaj folioj estas ovalaj kaj ĝis 25 x 10 cm grandaj. Supre ili estas malhelverdaj kaj malsupre kovritaj per arĝentbrunaj haroj. Kiam ili defalas en la aŭtuno la koloro estas flava aŭ ruĝa. La viraj floroj staras triope en la foliakseloj. La inaj floroj staras solaj en la foliakseloj. La ligno de la kakinokarbo estas kiel la tre parenca ebono tre malmola kaj uzata por la fabrikado de mebloj.
Nature la kakinoko troviĝas en la Himalajo kaj en la montoj de Mjanmaro, Tajlando, Hindoĉinio, Koreio kaj Japanio.
La kultivado de la frukto estis etendita de Ĉinio unue al aliaj partoj de Orienta Azio, kaj poste al Kalifornio kaj suda Eŭropo en la 19-a jarcento kaj al Brazilo en la 1890-aj jaroj. La japana kakinoko unue estis enkondukita en la ŝtato de San-Paŭlo, poste disetendiĝis al la tuta Brazilo per japanaj enmigrintoj. La ŝtato de San-Paŭlo daŭre estas la plej granda produktanto, kun areo de 3,610 hektaroj dediĉitaj al japana-kakinoko-kulturo en 2003.
100 g da freŝa frukto:
La inaj floroj
La fruktoj
La frukto (sekco)
La semoj
La folio
La fruktoĝardeno de kakinokarboj
La kakinoko aŭ Azia persimono, aŭ Japania persimono (japane 柿の木, kakinoki, science Diospyros kaki) estas la ekonomie plej grava Diospiro, kiu estas kultivata por siaj fruktoj. Kvankam ĝia unua botanika priskribo estis publikigita nur en 1780, la kakinokarbo estas inter la plej maljunaj plantoj en kultivado, konata pro sia uzo en Ĉinio dum pli ol 2000 jaroj.
La kakinoko estas dolĉa, iomete pika frukto kun mola ĝis foje fibreca teksturo. Tiu specio, indiĝena al Ĉinio, estas falfolia, kun larĝaj, rigidaj folioj. En multaj kulturvarioj, konataj kiel la akraj specoj, la frukto havas altan taninenhavon kiu igas la frukton adstringa kaj amara. La taninniveloj estas reduktitaj kiam la frukto postmaturiĝas.
Tuj post la rikolto, en sia krispa firma stato la frukto ne estas manĝebla, sed ĝi akiras bonan dolĉan guston, kiam permesite al ripozo ĝi moliĝas . Tiam ĝi havas bongustan molan ĵelecan konsistencon. Alia ebla uzo estas la sekigado de la malmolaj distranĉitaj fruktoj. La sekigitaj tranĉoj estas bona dolĉaĵo.
La kakinokarbo estas ĝis 15 m alta, foliperdanta, monoika aŭ dioika arbo kun rondigita, malfermita supro. La alterne lokitaj, ledecaj folioj estas ovalaj kaj ĝis 25 x 10 cm grandaj. Supre ili estas malhelverdaj kaj malsupre kovritaj per arĝentbrunaj haroj. Kiam ili defalas en la aŭtuno la koloro estas flava aŭ ruĝa. La viraj floroj staras triope en la foliakseloj. La inaj floroj staras solaj en la foliakseloj. La ligno de la kakinokarbo estas kiel la tre parenca ebono tre malmola kaj uzata por la fabrikado de mebloj.
Nature la kakinoko troviĝas en la Himalajo kaj en la montoj de Mjanmaro, Tajlando, Hindoĉinio, Koreio kaj Japanio.
La kultivado de la frukto estis etendita de Ĉinio unue al aliaj partoj de Orienta Azio, kaj poste al Kalifornio kaj suda Eŭropo en la 19-a jarcento kaj al Brazilo en la 1890-aj jaroj. La japana kakinoko unue estis enkondukita en la ŝtato de San-Paŭlo, poste disetendiĝis al la tuta Brazilo per japanaj enmigrintoj. La ŝtato de San-Paŭlo daŭre estas la plej granda produktanto, kun areo de 3,610 hektaroj dediĉitaj al japana-kakinoko-kulturo en 2003.
El caqui o palosanto [1] (Diospyros kaki), es una especie arbórea de la familia de las ebenáceas, originario de Asia. Su fruto, el caqui, pérsimo o persimon, es una baya comestible de sabor muy dulce.
Es un árbol, de hojas caducas, que puede alcanzar los casi 30m de alto. Las hojas, pecioladas y pubescentes cuando jóvenes, son de forma lanceolada, elíptica, ovadao o obovada y miden 5-18 por 2,5-9cm. Las flores son pediceladas, con pedicelo de 10-15 mm de largo, las masculinas en cimas de 3-5 flores con corola blanca, amarillenta o roja, de 6-10 mm y 14-24 estambres ; las femeninas solitarias, con cáliz de 3 cm o más de diámetro, 4 lóbulos y con corola generalmente de color blanco amarillento, acampanado, de 1-1,5 cm, con lóbulos recurvados y ovados, 8-16 estaminodios y ovario glabro o pubescente con 8-10 lóculos y estilo cuadrifido peludo. El fruto es una baya globosa de 2-8,5cm de diámetro, generalmente con cáliz acrescente y persistente, de color naranja a rojo oscuro, brillante y carnosa con semillas ovaladas aplanadas de color pardo oscuro, de unos 15mm de largo, 7 de ancho y 4-5 de espesor, de textura granulada.[2]
Este árbol es originario de la actual zona de Japón, China, Birmania y de las montañas del Himalaya del norte de India. En China se encuentra en estado silvestre hasta en altitudes de 2500 m.[3]
En Japón y China se cultiva desde el siglo VIII. Posteriormente fue introducido en los países occidentales: en Estados Unidos, a principios del siglo XIX y en Francia, España e Italia, hacia 1870.
En función de la astringencia de la pulpa de los frutos antes de la maduración fisiológica, los caquis se pueden clasificar en dos grupos:
Aparte de variedades existen marcas comerciales registradas que a veces llevan a errores. Por ejemplo, Persimon no es una variedad, es una marca registrada por la Denominación de Origen Kaki Ribera del Xúquer (Valencia, España) y que es usada en caquis de la variedad Rojo Brillante que se ha sometido a un proceso de eliminación de la astringencia y se vende con la carne dura. Del mismo modo Sharon o Sharoni tampoco es una variedad, es una marca registrada en Israel para su uso en caquis de la variedad Triumph que se han sometido también a un proceso de eliminación de astringencia y se venden con la carne dura.
No hay que confundir Persimon, con una eme, que es la marca registrada como se dice arriba, con persimmon, con dos emes, que es el nombre que se da en inglés a los caquis.
Atendiendo a si la astringencia de los frutos antes de la maduración fisiológica se produce o no dependiendo de si los frutos han sido fecundados o no, se pueden clasificar en cuatro grupos;
En cuanto a su valor nutricional, cuenta con importantes cantidades de hidratos de carbono (fructosa y glucosa), pectina y mucílagos (fibra soluble). Además, se trata de una buena fuente de vitamina A y vitamina C que también aporta potasio, hierro, magnesio y calcio y, en menor cantidad, fósforo y sodio. Beneficia la visión y el crecimiento y desarrollo de los huesos, es antioxidante y favorece el tránsito intestinal.
Escasa de grasas y proteínas y tiene alto valor calórico con respecto a otras frutas. También es un fuente de beta-caroteno y las xantófilas de luteína y zeaxantina (834 µg por 100 g).
Recientemente se han publicado los valores nutricionales relacionados con un zumo de caqui turbioestable y no astringente (Gonzalez et al., 2015).
Cuando se produce la maduración natural, tiene una pulpa blanda, de sabor muy dulce y jugosa. Si esta madurez natural no se ha alcanzado, en las variedades astringentes, el sabor de la fruta es astringente y por tanto desagradable.
En la actualidad es muy frecuente que las variedades astringentes se recojan antes de su madurez natural, cuando aún tiene una consistencia dura y se les someta a un proceso de eliminación de la astringencia, de modo que se pueda comer con carne dura y sabor no astringente.
Los caquis se pueden comer frescos o utilizarse en la elaboración de otros productos como helados, licores, zumos etc.
Existen tratamientos para eliminar la astringencia de los frutos, un tratamiento normal es el mantenimiento de los frutos recolectados antes del blandeamiento natural de su pulpa e introduciéndolos en cámaras de atmósfera controlada entre 2 y 4 días con una concentración en la atmósfera de 5000 ppm de etanol, una humedad relativa del 90% y a una temperatura de 20 °C.[4]
En la actualidad a nivel comercial parece estar más extendido el uso de dióxido de carbono para la eliminación de la astringencia. Aunque existen diversas recomendaciones, una muy usada es la puesta en cámaras a 20ºC con una humedad relativa del 90% y una concentración de CO2 del 95% durante 24 horas.[5]
Un método casero para la eliminación de la astringencia basado en el mismo concepto que el anterior es recolectar los caquis cuando tienen todavía la pulpa firme e introducirlos en un recipiente cerrado donde también se introduce alguna bebida alcohólica de alta graduación (aguardiente, coñac, etc.), procurando que no entren en contacto la bebida alcohólica y el fruto. Se mantiene dentro durante dos o tres días desapareciendo de este modo la astringencia.[6]
De este modo se puede presentar el kaki con la pulpa consistente y ser comido simplemente mediante el pelado. Si se deja madurar naturalmente la pulpa se reblandece y su manipulación, transporte y consumo es algo más dificultoso.
En España se cultiva principalmente en Castellón, Huelva, Sevilla, Málaga y Granada (especialmente en la zona de Zafarraya) y más que en cualquier otro lugar en la provincia de Valencia que posee la Denominación de Origen (D.O.) "Kaki Ribera del Xúquer" que abarca la producción de esta especie de varios municipios de esta provincia. La variedad de caqui autorizada por esta D.O. es la Rojo Brillante injertada sobre Diospyros lotus. Tiene inscritas unas 1800 ha de cultivo.[9] Esta D.O. admite dos tipos de consumo para la misma variedad una es consumo con el fruto blando que se denomina "Classic" y otra con la pulpa dura (sometido a tratamiento para eliminarle la astringencia) que se denomina "Persimon".[10]
Muy común también en la zona de Venecia (Véneto), Italia.
Diospyros kaki fue descrita por Carlos Linneo el Joven y publicado en Supplementum Plantarum Systematis Vegetabilium, ed. 13, p. 439, [1], 1781.[11]
Diospyros: nombre genérico que proviene de (διόσπυρον) del griego Διός "de Zeus" y πυρός "grano", "trigo" por lo que significa originalmente "grano o fruto de Zeus". Los autores de la antigüedad usaron el vocablo con sentidos diversos: Teofrasto menciona un diósp¯yros –un árbol con pequeños frutos comestibles de huesecillo duro–, el que según parece es el almez (Celtis australis L., ulmáceas), y Plinio el Viejo (27.98) y Dioscórides lo usaron como otro nombre del griego lithóspermon, de líthos = piedra y spérma = simiente, semilla, y que habitualmente se identifica con el Lithospermum officinale L. (boragináceas). Linneo tomó el nombre genérico de Dalechamps, quien llamó al Diospyros lotus "Diospyros sive Faba Graeca, latifolia".[12][13]
kaki: epíteto
El caqui o palosanto (Diospyros kaki), es una especie arbórea de la familia de las ebenáceas, originario de Asia. Su fruto, el caqui, pérsimo o persimon, es una baya comestible de sabor muy dulce.
Idadiospüür ehk kakidiospüür ehk kakiploomipuu (Diospyros kaki) kuulub eebenipuuliste sugukonda ja diospüüri perekonda, kuhu kuulub ka näiteks musta puiduga must eebenipuu ehk eebenidiospüür. Kaki-ploomipuu on pärit Ida-Aasiast, kus teda kasvab ka metsikult.
Hiinas, Jaapanis ja Koreas on ta kauatuntud viljapuu, mis 19. sajandil viidi ka USA-sse ja Lõuna-Euroopasse. Eestile lähimad kohad, kus hurmaad viljapuuna kasvatatakse, on Vahemere ja Musta mere ääres.
Puu on madala ja jässaka võraga. Ovaalsete läikivate lehtede pikkus on umbes 20 ja laius umbes 9 sentimeetrit.
Tomati moodi viljad (hurmaad) on tavaliselt 6...8-sentimeetrise läbimõõduga ja muutuvad küpsedes rohekaskollasest oranžikaks või punakaks.
Idadiospüür ehk kakidiospüür ehk kakiploomipuu (Diospyros kaki) kuulub eebenipuuliste sugukonda ja diospüüri perekonda, kuhu kuulub ka näiteks musta puiduga must eebenipuu ehk eebenidiospüür. Kaki-ploomipuu on pärit Ida-Aasiast, kus teda kasvab ka metsikult.
Hiinas, Jaapanis ja Koreas on ta kauatuntud viljapuu, mis 19. sajandil viidi ka USA-sse ja Lõuna-Euroopasse. Eestile lähimad kohad, kus hurmaad viljapuuna kasvatatakse, on Vahemere ja Musta mere ääres.
Puu on madala ja jässaka võraga. Ovaalsete läikivate lehtede pikkus on umbes 20 ja laius umbes 9 sentimeetrit.
Tomati moodi viljad (hurmaad) on tavaliselt 6...8-sentimeetrise läbimõõduga ja muutuvad küpsedes rohekaskollasest oranžikaks või punakaks.
Kakiondoa (Diospyros kaki) ebenazeoen familiako asiar jatorriko zuhaitz adar-zabal samarra eta 10 m inguru luzea da. Enbor zuzena eta adaburu zabal adartsua izaten ditu; hostoa, berriz, leuna, distiratsua eta arrautza-itxurakoa, eta lorea txikia, kolorez zuri-horixka eta sexu banakoa. Udazkenean, kaki izeneko fruitu hori-gorrixka ematen du, sagar baten antzekoa eta neurrikoa, jateko oso ona dena.
Kakiondoa (Diospyros kaki) ebenazeoen familiako asiar jatorriko zuhaitz adar-zabal samarra eta 10 m inguru luzea da. Enbor zuzena eta adaburu zabal adartsua izaten ditu; hostoa, berriz, leuna, distiratsua eta arrautza-itxurakoa, eta lorea txikia, kolorez zuri-horixka eta sexu banakoa. Udazkenean, kaki izeneko fruitu hori-gorrixka ematen du, sagar baten antzekoa eta neurrikoa, jateko oso ona dena.
Kaki (Diospyros kaki) on eebenpuiden eli persimonien (Diospyros) sukuun kuuluva kasvi, jonka makeat hedelmät ovat syötäviä. Sitä kutsutaan myös nimillä kakiluumu, persimon/persimoni ja sharon. Kaki on kotoisin Japanista ja Kiinasta, mutta sitä viljellään nykyisin muuallakin. Kakin hedelmä muistuttaa kellertävää tomaattia, jonka pinta punertuu hedelmän kypsyessä. Erittäin pehmeä kypsä malto on makea ja hapoton ja maultaan luumua muistuttava.[1]
Raa’at kakit ovat kovia ja syötäväksi kelpaamattomia, koska ne sisältävät paljon parkkihappoa, joka häviää kypsymisen aikana. Hedelmät muuttuvat kypsyessään pehmeiksi. Jos hedelmä kuivattaa suuta ja maistuu kitkerältä, se on vielä raaka.[2] Israelissa viljeltävä sharon on kakin jalostettu muoto, jossa ei ole parkkihappoa eikä siemeniä. Se on raakanakin makea.[1] Espanjassa viljeltävää lajiketta kutsutaan persimoniksi ja Uudessa-Seelannissa viljeltävää lajiketta kakiksi.[2]
Kakihedelmä säilyy parhaiten kylmässä. Se on arka etyleenille, joten sitä ei suositella säilytettävän runsaasti etyleeniä tuottavien kasvisten vieressä.[1]
Kakissa on hiilihydraattia noin 20 g / 100 g ja C-vitamiinia 11 mg / 100 g. Siinä on muihin hedelmiin verrattuna suhteellisen paljon A-vitamiinia.[3]
Kaki (Diospyros kaki) on eebenpuiden eli persimonien (Diospyros) sukuun kuuluva kasvi, jonka makeat hedelmät ovat syötäviä. Sitä kutsutaan myös nimillä kakiluumu, persimon/persimoni ja sharon. Kaki on kotoisin Japanista ja Kiinasta, mutta sitä viljellään nykyisin muuallakin. Kakin hedelmä muistuttaa kellertävää tomaattia, jonka pinta punertuu hedelmän kypsyessä. Erittäin pehmeä kypsä malto on makea ja hapoton ja maultaan luumua muistuttava.
Raa’at kakit ovat kovia ja syötäväksi kelpaamattomia, koska ne sisältävät paljon parkkihappoa, joka häviää kypsymisen aikana. Hedelmät muuttuvat kypsyessään pehmeiksi. Jos hedelmä kuivattaa suuta ja maistuu kitkerältä, se on vielä raaka. Israelissa viljeltävä sharon on kakin jalostettu muoto, jossa ei ole parkkihappoa eikä siemeniä. Se on raakanakin makea. Espanjassa viljeltävää lajiketta kutsutaan persimoniksi ja Uudessa-Seelannissa viljeltävää lajiketta kakiksi.
Kakihedelmä säilyy parhaiten kylmässä. Se on arka etyleenille, joten sitä ei suositella säilytettävän runsaasti etyleeniä tuottavien kasvisten vieressä.
Kakissa on hiilihydraattia noin 20 g / 100 g ja C-vitamiinia 11 mg / 100 g. Siinä on muihin hedelmiin verrattuna suhteellisen paljon A-vitamiinia.
Diospyros kaki
Le plaqueminier du Japon (Diospyros kaki, Thunb., 1780) est un arbre de la famille des Ébénacées, genre Diospyros, originaire de Chine, principalement cultivée pour son fruit, le kaki ou plaquemine. Il est parfois appelé figuier caque et plus rarement plaqueminier kaki.
Le terme kaki a été emprunté[1] au japonais : 柿 (du chinois 柿, shì), kanji prononcé kaki (prononciation kun'yomi, typiquement japonaise), et pour l'arbre, de l'expression kaki no ki, litt. arbre du kaki[2].
Plaquemine vient de l'algonquin piakimina[3] (1682, lett. de M. de La Salle) désignant le plaqueminier de Virginie (Diospyros virginiana) en Amérique du Nord[4].
Diospyros vient du grec ancien Διος πυρος (Dioscoride 3, 141), dios « dieu », « Zeus », et pyros, « blé », soit « blé de Zeus » (pour l'histoire de diospyros voir ce terme).
En chinois, l'arbre se dit 柿子树 / 柿子樹, shìzishù et le fruit 柿子, shìzi.
En coréen, on le nomme 감나무 Kamnamu et le fruit est le Kam.
Le plaqueminier du Japon a été domestiqué en Chine du sud, où on rencontre des traces de fruits cultivés au néolithique[5]. Il y est mentionné depuis 2 500 ans[6]. Deux centres de domestication séparés ont été mis en évidence par la génétique[7] : la Chine et le Japon[8], centre secondaire, où il serait arrivé au VIIIe siècle[5]. La biodiversité des cultivars est impressionnante (plus de 1 000 cultivars nommés au Japon dont le National Fruit Germplasm Repository for Persimmon comprend 560 cultivars)[6]. Les deux centres possèdent des variétés astringentes (PCA) et non astringentes (PCNA).
Le père jésuite Matteo Ricci lors de son séjour en Chine l'évoque pour la première fois en Occident :
« Il y a aussi une autre espèce, que les Portugais appellent “figue chinoise”, qui est un fruit très savoureux et d'un bel aspect. Les Portugais l'appellent “figue” seulement parce qu'on peut en manger de sèches, car autrement il n'a rien de semblable et approche plutôt par sa forme d'une grosse pêche qui serait de couleur rousse et n'aurait ni duvet ni noyau. »
— Matteo Ricci, De Christiana Expeditione apud Sinas... Lyon, 1616. I, 3.
Joseph Banks, le botaniste du premier voyage du capitaine Cook en 1768, est crédité de l'introduction de Diospyros kaki en Europe[9].
Dans Species Plantarum, tome 2 (1753), Linné introduit le genre Diospyros et traite deux espèces connues de lui à cette époque, D. lotus et D. virginiana[10]. La première description botanique de l'arbre est l'œuvre d'un collaborateur et ancien élève de Linné, Carl Peter Thunberg, qui séjourna au Japon, à Deshima, en 1775-1776.
La culture ne commence en France qu'à partir du milieu du XIXe siècle.
C'est un arbre pouvant mesurer jusqu'à 12 m de haut.
Les feuilles caduques, entières, elliptiques sont grandes, un peu coriaces, vert foncé, brillantes au-dessus, un peu tomenteuses dessous. Elles virent au rouge à l'automne.
Les fleurs s'épanouissent sur les jeunes pousses de l'année. Elles peuvent être, sur le même arbre, de trois types : hermaphrodites (stamino-pistillées), mâles (staminées) ou femelles (pistillées). La pollinisation est faite par les insectes.
Les individus sont généralement monoïques à fleurs mâles et femelles séparées sur le même arbre, mais il existe aussi des cultivars dioïques. Lorsqu'une fleur femelle n'est pas fécondée, le fruit se développe quand même, mais ne contient pas de pépins. On parle d’espèce parthénocarpe.
Les fruits sont de grosses baies globuleuses déprimées au sommet, rappelant un peu la forme des tomates, de couleur rouge orangé à maturité. Ils portent à leur sommet les restes du calice persistant. La peau est fine. La chair est juteuse, légèrement fibreuse et sucrée à maturité. Avant maturité, elle a dans la plupart des cultivars un goût âpre et astringent dû à la présence de tannins. La peau est revêtue d'une pruine blanchâtre.
L'espèce est soit hexaploïde (2n = 6x = 90), soit nonaploïde (2n = 9x = 135).
Au Japon, on recense plus de 1 000 cultivars de kaki, et en Chine plus de 2 000.
« Sharon » est le nom commercial du fruit du cultivar « Triumph » dont l'astringence de la pulpe est éliminée chimiquement.
Commercialement, selon leur teneur en tanins on distingue trois types de fruits.
L'espèce est originaire de Chine. Il croît dans les provinces de l'Anhui, Fujian, Gansu, Guangdong, Guangxi, Guizhou, Hainan, Henan, Hubei, Hunan, Jiangsu, Jiangxi, Shandong, Shanxi, Sichuan, Yunnan, Zhejiang.
Il est largement cultivé en dehors de la Chine, y compris à Taïwan, et en particulier au Japon, où il est naturalisé dans certaines régions.
La fertilité du kaki est très élevée. L'éclaircissement des fruits permet de réduire l'alternance[11]. En Californie, des arbres de la variété « Hachiya » donnent jusqu'à 150 kg par pied.
Lors de sa première année de plantation, le plaqueminier demande un arrosage très fréquent (environ un jour sur deux).
Les fruits des variétés de kaki sont presque tous parthénocarpiques. De plus, même si les fruits sont fécondés, les semis donnent de très mauvais porte-greffe.
Le meilleur porte-greffe est le Diospyros lotus et, à un moindre degré, le Diospyros virginiana.
Le fruit est communément appelé kaki. Sa texture rappelle la datte crue.
Le fruit mûr contient du glucose (jusqu'à 20 %) et est riche en vitamine C, mais aussi en minéraux, fibres et en phénols, ce qui le rend très utile pour prévenir les maladies cardiovasculaires[réf. nécessaire]. Le kaki est un des aliments les plus riches en zéaxanthine[12], pigment orange trouvé aussi dans le maïs et le jaune d'œuf, et à ce titre probablement intéressant pour prévenir la DMLA[13]. Il est consommé nature à l'état frais. Il convient qu'il soit parfaitement mûr et même un peu blet. Il peut aussi être séché à l'instar des figues et peut servir à préparer des confitures et des desserts.
Le fruit du plaqueminier : kaki vu de haut, de face et de l'intérieur
Le kaki est un fruit charnu contenant des pépins. Il s'agit d'une baie.
Le fruit issu d'un plant femelle non fécondé n'a pas de pépin.
Kaki séché.
La feuille séchée est utilisée en tisane : le thé de feuille de plaqueminier.
Le bois du kaki est très dur et rappelle celui de l'ébène, qui appartient au même genre botanique. Aux États-Unis, il sert notamment à la fabrication des têtes de club de golf (woods), des queues de billard et des arcs.[réf. nécessaire] Il est également utilisé pour la fabrication de panneaux de meubles en Chine, en Corée et au Japon.
Diospyros kaki
Le plaqueminier du Japon (Diospyros kaki, Thunb., 1780) est un arbre de la famille des Ébénacées, genre Diospyros, originaire de Chine, principalement cultivée pour son fruit, le kaki ou plaquemine. Il est parfois appelé figuier caque et plus rarement plaqueminier kaki.
Kakijowc (Diospyros kaki) je štom ze swójby ebenowych rostlinow (Ebenaceae).
Kakijowc je w lěće zeleny štom, kotryž docpěje wysokosć wot něhdźe 6 m abo wot hač do 12 m. Króna je kulowata a šěroka, zwjetša chětro husta. Zdónk je zrunany. Jeho hałuzy su wustupowace. Skora je na spočatku hładka a ćmowobruna, ale pozdźišo je skorata a podołhostnje brózdźena abo šupiznata.
Měnjate abo nimale přećiwostejne łopjena su owalne, prědku kónčkojte, na bazy kuojćene abo klinate a njesu 1-2 cm dołhi stołpik. Łopjońcy docpěja dołhosć wot 6 hač do 15 cm a šěrokosć wot hač do 7 cm. Na hornim boku su ćmowozelene, mjeztym zo na delnim boku su husto kosmate a jasniše.
W nazymje žołte abo ćmowooranžowe bywaja.
Kćěje w juniju. Beige kćenja su małke a jednodomnje rozdźělene. Muske kćenja steja zwjetša w małkich promjenjach. Žónske kćenja steja po jednym. Kćenja su štyriličbne. Keluch je wulki a zeleny. Króna je blědźožołta hač syrikožołta.
Płody su oranžowe abo žołte jahody a docpěja wulkosć wot nimale 10 cm. Jich keluškowe łopješka su jara powjetšene a płodowe mjaso je derje słodźace słódke. Wone wot oktobra hač do nowembra dozrawja.
Ma radšo čumpate, hlinjane-pěskowe pódy, kotrež su jenož w prawym měrje humusowe.
Pochadźa z Chinskeje a Japanskeje. Wón so w Japanskeje, krajach wokoło Srjedźneho morja a swětodaloko w subtropach plahuje. W Europje jenož w kónčinach z miłych zymach jako parkowu drjewu plahuje.
Płody maja jenož w stawje dospołneje zradownosće mjechke mjaso a so hodźa jěsć. Nowe sorty, kaž na př. 'Sharon', maja tróšku bóle krute mjaso. Jeje słód je tomu slowkam podobny.
Kesemek adalah nama sejenis buah-buahan dari marga Diospyros. Tanaman ini dikenal pula dengan sebutan buah kaki, atau dalam bahasa Inggris dinamai Oriental (Chinese/Japanese) persimmon. Nama ilmiahnya adalah Diospyros kaki. (‘Kaki’, bahasa Jepang, adalah nama zat tanin yang dihasilkan buah ini).
Pohon kesemek berukuran kecil sampai sedang, 15 m atau kurang, dioesis (dioecious, berumah dua) dan kadang-kadang monoesis, berbatang pendek dan bengkok-bengkok, banyak cabang, serta menggugurkan daun.
Daun dalam dua deret, tersusun berseling, bertangkai pendek lk. 3 cm, bundar, bundar telur sampai jorong, 2,5-15 × 5-25 cm, hijau kuning berkilap.
Bunga jantan dalam malai pendek berisi 3-5 kuntum, bunga betina soliter, di ketiak daun, berbilangan 4. Buah buni berbentuk gepeng membulat dan bersegi empat, hijau kekuning-kuningan sampai merah, dengan daun kelopak yang tidak rontok. Kesemek sekarang sudah sulit dijumpai atau hampir punah
Kesemek yang matang berwarna antara jingga kekuningan sampai kemerahan dan berdiameter antara 2-8 cm. Buah ini dapat dimakan langsung dalam keadaan segar setelah diolesi dengan air kapur dan diperam, agar rasa sepatnya hilang. Buah juga dapat dikeringkan atau diolah menjadi selai, agar-agar, es krim dan lain-lain. Buah kesemek segar mengandung 19,6% karbohidrat, terutama fruktosa dan glukosa, 0,7% protein, vitamin A dan kalium.
Buah kesemek yang muda mengandung zat tanin yang dinamai tanin-kaki, yang menimbulkan rasa sepat pada buah. Zat ini akan berkurang bersama dengan masaknya buah. Tanin-kaki dimanfaatkan untuk mengawetkan berbagai kerajinan tangan, membantu produksi arak-beras di Jepang, serta bahan pengobatan penyakit hipertensi.
Kesemek berasal dari Republik Rakyat Tiongkok, yang kemudian menyebar ke Jepang pada zaman purba dan dikembang biakkan di sana. Belakangan buah ini menyebar ke bagian lain Asia, dan pada masa kolonial pada tahun 1800an dibawa ke Eropa selatan dan Amerika (Kalifornia).
Buah ini cukup penting dalam tradisi Tiongkok dan Jepang, sehingga nilai komersialnya tinggi di sana. Kini komersialisasi produksi kesemek telah merembet dan meluas ke Selandia Baru, Australia dan Israel. Ekspor dari Israel inilah yang dinamai sebagai Sharon fruit.
Di Indonesia, Malaysia dan Thailand, produksi kesemek umumnya hanya cukup untuk konsumsi lokal. Sumatra Utara, khususnya wilayah Brastagi, di waktu lalu pernah secara tetap mengirimkan kesemek untuk Singapura; namun kini terhenti karena kualitasnya terdesak oleh kesemek produk negara-negara lain. Tempat-tempat lain di Indonesia yang menghasilkan kesemek di antaranya adalah Jawa Barat dan Jawa Timur, di mana buah ini ditanam pada daerah-daerah tinggi di pegunungan.
Kesemek adalah nama sejenis buah-buahan dari marga Diospyros. Tanaman ini dikenal pula dengan sebutan buah kaki, atau dalam bahasa Inggris dinamai Oriental (Chinese/Japanese) persimmon. Nama ilmiahnya adalah Diospyros kaki. (‘Kaki’, bahasa Jepang, adalah nama zat tanin yang dihasilkan buah ini).
Il cachi o kaki (Diospyros kaki L.f., 1782) (in italiano[1][2] anche diòspiro o diòspero) è un albero da frutto: una angiosperma dicotiledone, appartenente alla famiglia delle Ebenacee e al genere dei Diospyros. Il nome deriva dal termine giapponese del frutto: 柿 pronunciato appunto “kaki”.
Diospyros kaki, originario dell'Asia orientale, è una delle più antiche piante da frutta coltivate dall'uomo, conosciuta per il suo uso in Cina da più di 2000 anni. In cinese il frutto viene chiamato 柿子 shìzi[4] mentre l'albero è noto come 柿子树 shizishu. La sua prima descrizione botanica pubblicata risale al 1780[5][6]. Il nome scientifico proviene dall'unione delle parole greche Διός, Diòs, caso genitivo di «Zeus», e πυρός, pyròs, «grano»[7], letteralmente "grano di Zeus". È originario della zona centro-meridionale della Cina, ma comunque mai al di sotto dei 20° di latitudine Nord, e nelle zone più meridionali spesso in zone collinari o montane più fredde; Detto mela d'Oriente, fu definito dai cinesi l'albero delle sette virtù: vive a lungo, dà grande ombra, dà agli uccelli la possibilità di nidificare fra i suoi rami, non è attaccato da parassiti, le sue foglie giallo-rosse in autunno sono decorative fino ai geli, il legno dà un bel fuoco, la caduta dell'abbondante fogliame fornisce ricche sostanze concimanti. Dalla Cina si è esteso nei paesi limitrofi, come la Corea e il Giappone.
Intorno alla metà dell'Ottocento fu diffuso in America e Europa. In Italia fu introdotto nel 1880 e il successo fu subito straordinario. Apprezzato, fra i primi, anche da Giuseppe Verdi che nel 1888 scrisse una lettera nella quale ringraziava chi gliene aveva fatto dono[8]. I primi impianti specializzati in Italia sorsero nel Salernitano, in particolare nell'Agro Nocerino, a partire dal 1916, estendendosi poi in Sicilia, dove è stata selezionata la varietà acese (piccola e dolcissima, quasi selvatica), e in seguito in Emilia-Romagna. In Italia la produzione si è stabilizzata intorno alle 65.000 tonnellate: la coltura è sporadicamente diffusa su tutto il territorio, ma è importante solo in Campania ed Emilia con produzioni rispettive di 35.000 tonnellate e 22.000 tonnellate. In Sicilia, pur esistendo una delle varietà più antiche nell'areale di Acireale e lungo la costa etnea, è più diffuso il cachi di Misilmeri. Il cachi è oggi considerato "l'albero della pace", perché alcuni alberi sopravvissero al bombardamento atomico di Nagasaki nell'agosto 1945.
I cachi sono alberi molto longevi e possono diventare pluricentenari, ma con crescita lenta. Sopportano male i climi caldo-umidi, soprattutto se con suolo mal drenato. Gli alberi di cachi sono caducifoglie e latifoglie, con altezza fino a 15–18 metri, ma di norma mantenuti con potature a più modeste dimensioni. Le foglie sono grandi, ovali allargate, glabre e lucenti. Nelle forme allevate per il frutto si riscontrano solo fiori femminili essendo gli stami abortiti.
La fruttificazione avviene spesso per via partenocarpica o in seguito a impollinazione da parte di alberi di varietà diverse provvisti di fiori maschili. I frutti sono costituiti da una grossa bacca generalmente sferoidale, talora appiattita e appuntita di colore giallo-aranciato e astringenti, normalmente eduli (commestibili) solo dopo che hanno raggiunto la sovramaturazione e sono detti ammezziti (con polpa molle e bruna). La preponderante consuetudine di coltivare piante fruttificanti in maniera partenocarpica non esclude la possibilità della esistenza di cultivar che hanno completamente o parzialmente la proprietà di produrre frutti ottenuti da fecondazione, spesso già eduli alla raccolta; questi frutti, ovviamente provvisti di semi, hanno polpa bruna, soda. Esistono anche cachi che producono frutti partenocarpici non astringenti, quindi già pronti per il consumo fresco al momento della raccolta allo stato apparente di frutto immaturo (duro).
In Italia, per l'assonanza del termine "cachi" con parole volgari, i frutti commestibili sono detti loti, diospiri o cachi mela. Questi ultimi vengono consumati sia più acerbi (denominati commercialmente "loti vaniglia") sia a uno stato avanzato di maturazione (denominati commercialmente "loti morbidi").
È ritenuto un albero subtropicale, ma pur essendo una pianta idonea al clima mediterraneo, con la scelta di opportuni portinnesti riesce a sopportare nella pianura Padana e nel Trentino temperature di circa -10/-15 °C. Si adatta bene a qualsiasi tipo di terreno, compresi quelli argillosi, purché ben drenati, profondi e di scarso contenuto in sodio e boro; quindi non ama terreni e atmosfere saline. Per le sue caratteristiche il cachi viene perfettamente coltivato nel territorio siciliano e specialmente nelle località della Conca d'Oro o limitrofe alla cittadina di Misilmeri, nella città metropolitana di Palermo, nella quale ogni anno vengono organizzate sagre e manifestazioni nei mesi autunnali.
Solo nei frutti impollinati si hanno i semi nel frutto. La propagazione per seme ha il fine di ottenere dei semenzali da utilizzare come portinnesti, mentre per la propagazione delle cultivar si ricorre all'innesto. I semi estratti dai frutti possono essere conservati in sabbia o in apposite celle con temperatura e umidità controllate, per essere posti in semenzaio e le piantine ottenute sono trapiantate dopo un anno in vivaio, dove vengono innestate nella seguente annata vegetativa. Gli innesti a gemma mostrano scarso attecchimento e allora si opera con le marze (spacco diametrale, corona).
Si sta sviluppando anche la tecnica della micropropagazione e della talea per l'ottenimento di piantine autoradicate. Il portinnesto più usato è il loto (Diospyros lotus) che è dotato di buona resistenza a freddo e siccità; risulta disaffine con le cultivar non astringenti, mentre presenta buona affinità con quelle astringenti. L'innesto su franco o selvatico (Diospyros kaki) è poco diffuso perché non molto resistente al freddo e a eccessi d'acqua, ma è adottato negli ambienti meridionali per le cultivar non astringenti (sempre eduli).
L'impianto si fa tenendo conto delle minime termiche invernali e l'adattabilità della specie ai diversi tipi di clima. La preparazione del terreno è come quella che serve per gli altri fruttiferi ma bisogna fare attenzione al drenaggio e alla presenza di nematodi (la pianta è molto sensibile). Non tollera il reimpianto. La messa a dimora avviene in autunno-inverno usando astoni, che poi sono allevati a vaso, piramide, palmetta (quest'ultima forma avvantaggia l'ingresso in campo di carri a piattaforme laterali per la raccolta e la potatura). Sesti di 5,5 m per il vaso e di 4,5 X 4 m per la palmetta.
La presenza di impollinatori è consigliata non solo per ottenere i cachi-mela (non astringenti) dalle cultivar che producono frutti fecondati eduli al momento della raccolta ma anche, in generale, per aumentare l'allegagione. È doverosa un'adeguata potatura di allevamento, mentre quella di produzione è inutile dato che le piante mantengono una buona attività vegetativa. Il diospiro si avvale di concimazioni azotate in autunno (per favorire l'accumulo di sostanze di riserva necessarie per il completamento della differenziazione delle gemme riproduttive alla ripresa vegetativa). La raccolta rappresenta l'operazione più onerosa nella coltivazione; i frutti staccati manualmente sono posti in cassette dove vengono mantenuti per la conservazione e per la commercializzazione.
Principali zone di produzione sono la Campania (in particolare il Napoletano e l'Agro Nocerino Sarnese), la Romagna (in particolare il Forlivese), la Sicilia.
Le varietà si distinguono oltre che per le caratteristiche vegetative (vigoria, produttività, forma dei frutti) anche per il loro comportamento a seguito della impollinazione. La classificazione pomologica dei frutti di diospiro è determinata dagli effetti dell'impollinazione sulle caratteristiche organolettiche dei frutti al momento della raccolta e, su tale base, le cultivar possono essere suddivise in due gruppi principali:
Sulla base di questa classificazione ci sono cultivar che producono frutti costantemente astringenti, non eduli alla raccolta (Yokono, Sajo); altre costantemente non astringenti con frutti eduli alla raccolta (Hana fuyu, Jiro, Izu, Suruga); cultivar variabili all'impollinazione, con frutti gamici (da fecondazione e con semi) eduli alla raccolta (cachi-mela) e frutti partenocarpici non eduli alla raccolta (Wase, Triumph). Varietà diffuse in Italia:
Tra le malattie da funghi rivestono importanza il deperimento causato da Phomopsis e i marciumi radicali provocati da Armillaria mellea e Rosellinia necatrix. Tra gli insetti più importanti che attaccano il cachi vi sono alcune cocciniglie, tra cui la cocciniglia mezzo grano di pepe (Saissetia oleae), la cocciniglia a virgola del cachi (Mytilococcus conchyformis) e il cotonello del cachi (Pseudococcus obscurus).
Il cachi apporta circa 272 kJ (65 kcal) per 100 g, quindi è un ottimo alimento per la dieta. È composto da circa il 18% di zuccheri, l’80% di acqua, lo 0,45% di proteine, lo 0,5% di grassi, oltre a una discreta quantità di vitamina C e vitamine del gruppo B. È ricco di beta-carotene e di potassio. Ha proprietà lassative e diuretiche.
Lo stesso argomento in dettaglio: Cachi essiccati. Non sono in uso degli indici di maturazione in grado di indicare il momento migliore per la raccolta. L'unica indicazione viene dalla valutazione colorimetrica del contenuto in tannini attraverso l'immersione del frutto, sezionato trasversalmente, per 30 secondi in una soluzione di cloruro ferrico; altri parametri sono la completa scomparsa della clorofilla (colore verde) nel frutto, e la consistenza della polpa. Con la tecnica del freddo può anche essere conservato per 2 mesi. È finalizzato al consumo fresco. Una tecnica per accelerare la maturazione consiste nel conservare i cachi in celle frigorifere insieme con frutti che producono etilene (pero cotogno e mele cotogne) con atmosfera ricca di ossigeno e temperatura intorno ai 30 °C. Il cachi non ancora completamente maturo si presta a essere essiccato e conservato per diversi mesi. Il frutto sbucciato deve essere tagliato in 8 spicchi, denocciolato e messo a essiccare al sole o in un essiccatore ad aria calda, sino a quando la sua consistenza diventa gommosa e in superficie si forma un leggero strato bianco zuccherino; esso mantiene così tutte le sue proprietà organolettiche.
In Oriente (Giappone, Cina, Taiwan, Vietnam, Corea), i frutti delle varietà astringenti, ancora immaturi, vengono sbucciati, ed essiccati interi, appendendoli all'aria aperta, in luogo ventilato e soleggiato, per una quarantina di giorni.[10]
Il cachi è comunemente chiamato in lingua napoletana legnasanta. L'origine del nome sta nel fatto che è possibile, una volta aperto il frutto, scorgere al suo interno una caratteristica immagine del Cristo in croce. In Toscana viene invece utilizzata la forma "diòspero" di derivazione greca.
In Sicilia, invece, si considerava sacro il seme, in quanto esso, spaccato a metà, mostra il germoglio della nuova piantina, che assomiglia a una mano bianco-diafana, ritenuta la “manuzza di Maria” o “dâ Virgini”.
Il cachi o kaki (Diospyros kaki L.f., 1782) (in italiano anche diòspiro o diòspero) è un albero da frutto: una angiosperma dicotiledone, appartenente alla famiglia delle Ebenacee e al genere dei Diospyros. Il nome deriva dal termine giapponese del frutto: 柿 pronunciato appunto “kaki”.
Rytinis juodmedis, persimonas (lot. Diospyros kaki) – juodmedinių ( Ebenaceae) šeimos persimonų (Diospyros) genties augalų rūšis.
Visžaliai, lapus numetantys medžiai.
Vaisius – sultinga, mėsinga uoga.
Kilęs iš Kinijos, vėliau išplito po kitus rytinės Azijos regionus. XIX a. pirmajame dešimtmetyje pradėtas auginti Kalifornijoje bei pietinėje Europoje.
.jpg)
De kaki (Diospyros kaki) is de economisch belangrijkste soort uit het geslacht Diospyros, die wordt gekweekt voor zijn vruchten. De boom komt van nature voor in de Himalaya en in de bergen van Myanmar, Thailand, Indochina, Korea en Japan. Wereldwijd wordt de vrucht gekweekt in de subtropen en in de tropen hoger dan duizend meter. Het is de nationale vrucht van Japan, maar het is mogelijk dat de oorsprong ervan in China ligt, waar men hem 'Chinese pruim' noemt. Daarom wordt de kaki in Europa soms ook onder de naam 'kakipruim' aangeboden. Hij behoort tot de oudste gecultiveerde planten, wordt in China al meer dan 2000 jaar verbouwd. In sommige plattelandsgemeenschappen heeft de vrucht de reputatie hoofdpijn, rugpijn en voetklachten te kunnen genezen.
De kaki is nauw verwant aan de dadelpruim, de vrucht van de lotusboom (Diospyros lotus), eveneens een al in de vroege oudheid gecultiveerde vrucht.
De bekendste soorten zijn de sharonvrucht (de in Sjaron in Israël geteelde kaki) en de persimmon.
Het is een tot 15 m hoge, bladverliezende, eenhuizige of tweehuizige boom met een afgeronde, open kruin. De afwisselend geplaatste, leerachtige bladeren zijn ovaal en tot 25 × 10 cm groot. Ze zijn van boven glanzend en donkergroen en aan de onderkant bezet met een zilverbruine beharing. Als ze in het najaar afvallen, zijn ze geel tot rood van kleur. De mannelijke bloemen staan met drie bijeen in de bladoksels. De vrouwelijke bloemen staan daar ook, maar alleen. Het hout van de kakiboom is evenals het nauw verwante ebbenhout zeer hard en wordt gebruikt voor de fabricage van meubels.
De pomologie van Diospyros kaki is zeer complex. Een kaki is parthenocarp, er worden zonder bestuiving vruchten gevormd.
Kakivruchten bevatten in harde toestand, ook wanneer ze oranjerood gekleurd zijn, veel tannine, wat een wrange smaak geeft en bij overdadige consumptie kan leiden tot vorming van bezoarstenen in de maag, die alleen operatief verwijderd kunnen worden. De vrucht moet daarom narijpen en zacht worden: daardoor verdwijnen de tannines volledig en wordt de vrucht zoet en aromatisch. De zaden in de kaki scheiden de stof aceetaldehyde af, dat de tannines afbreekt. Commercieel wordt dit proces versneld door de vruchten onder hoge concentraties CO2 te bewaren.[1]
In de duizenden jaren dat de kaki geteeld wordt, zijn er rassen ontwikkeld die ook hard gegeten kunnen worden. Er bestaan drie basistypen:
Het ras 'Triumph' is ontwikkeld in Israël. De vrucht is meestal pitloos en het vruchtvlees van het rijpe fruit is lichtoranje, terwijl dat van de meeste andere kaki's donkeroranje gekleurd is. De variëteit wordt in meerdere landen gekweekt.
Veel naaste familieleden van de kaki brengen eetbare vruchten voort, bijvoorbeeld de Amerikaanse persimoen en de bergpersimoen.
Mediabestanden die bij dit onderwerp horen, zijn te vinden op de pagina Diospyros kaki op Wikimedia Commons. De kaki (Diospyros kaki) is de economisch belangrijkste soort uit het geslacht Diospyros, die wordt gekweekt voor zijn vruchten. De boom komt van nature voor in de Himalaya en in de bergen van Myanmar, Thailand, Indochina, Korea en Japan. Wereldwijd wordt de vrucht gekweekt in de subtropen en in de tropen hoger dan duizend meter. Het is de nationale vrucht van Japan, maar het is mogelijk dat de oorsprong ervan in China ligt, waar men hem 'Chinese pruim' noemt. Daarom wordt de kaki in Europa soms ook onder de naam 'kakipruim' aangeboden. Hij behoort tot de oudste gecultiveerde planten, wordt in China al meer dan 2000 jaar verbouwd. In sommige plattelandsgemeenschappen heeft de vrucht de reputatie hoofdpijn, rugpijn en voetklachten te kunnen genezen.
De kaki is nauw verwant aan de dadelpruim, de vrucht van de lotusboom (Diospyros lotus), eveneens een al in de vroege oudheid gecultiveerde vrucht.
De bekendste soorten zijn de sharonvrucht (de in Sjaron in Israël geteelde kaki) en de persimmon.
Kaki, kakifrukt eller kakiplomme er gule eller raude bær som kan minna om tomatar. Dei er også kjende under namna persimon og den særskilde typen sharon.
Kakitreet kjem frå Aust-Asia og høyrer til ibenholtfamilien, og frukta har vore mykje dyrka i Kina, Korea og Japan. Det blir også dyrka i California, middelhavslanda og i høgareligande tropiske område.
Kakiplommer inneheld opptil 20 % sukker, mykje A-vitamin, noko kalium og C-vitamin.
Kakifrukt blir ofte hausta umogen, og inneheld då mykje garvesyre som gjev ein beisk smak. Ho kan mognast i romtemperatur, og går då frå å vera gule og sure til å vera raude og søte. Fruktkjøtet er saftig og kan minna om gelé. Kakifrukt held seg ikkje så lenge, og blir ofte tørka.
Sharon-typen inneheld ikkje garvesyre, og kan dermed etast utan ettermogning. Denne frukta blei utvikla i Israel og har namn etter Sharon i Israel.
Blad og blomar av kakitreet.
Tørka frukt.
Kaki, kakifrukt eller kakiplomme er gule eller raude bær som kan minna om tomatar. Dei er også kjende under namna persimon og den særskilde typen sharon.
Kakitreet kjem frå Aust-Asia og høyrer til ibenholtfamilien, og frukta har vore mykje dyrka i Kina, Korea og Japan. Det blir også dyrka i California, middelhavslanda og i høgareligande tropiske område.
Kakiplommer inneheld opptil 20 % sukker, mykje A-vitamin, noko kalium og C-vitamin.
Kakifrukt blir ofte hausta umogen, og inneheld då mykje garvesyre som gjev ein beisk smak. Ho kan mognast i romtemperatur, og går då frå å vera gule og sure til å vera raude og søte. Fruktkjøtet er saftig og kan minna om gelé. Kakifrukt held seg ikkje så lenge, og blir ofte tørka.
Sharon-typen inneheld ikkje garvesyre, og kan dermed etast utan ettermogning. Denne frukta blei utvikla i Israel og har namn etter Sharon i Israel.
Blad og blomar av kakitreet.
Tørka frukt.
Kakiplomme (Diospyros kaki) er et løvfellende tre i ibenholtfamilien. Det dyrkes i mange land for den store, tomatlignende frukten, som kalles kaki (fra japansk) eller persimon (fra powhatan, et algonkinsk språk).
Det blir opptil 27 m høyt. Bladene er læraktige, lansettformede til ovale, 5–18 cm lange og 2,6–9 cm brede. Blomstene er klokkeformede, gulhvite og enkjønnede, og trærne er som regel særbu med hann- og hunnblomster på ulike trær. Hannblomstene er små og sitter 3–5 sammen i en kvast, mens hunnblomstene sitter enkeltvis. Frukten er et rundt, gult eller oransje bær, som er mye større, 3,5–7,5 cm, enn frukten til slektningen daddelplomme (Diospyros lotus). Frukten henger igjen på treet etter at løvet faller av om høsten.
Kakiplomme vokser vilt i Kina. Den er blitt dyrket lenge i Japan, men dyrkes nå også blant annet i middelhavslandene og Nord-Amerika. Det finnes mange kultivarer med ulik størrelse, form og smak på frukten.
Vekstform
Stamme
Undersiden av blad
Blomst
Umoden frukt
Kakidyrking
Kakiplomme (Diospyros kaki) er et løvfellende tre i ibenholtfamilien. Det dyrkes i mange land for den store, tomatlignende frukten, som kalles kaki (fra japansk) eller persimon (fra powhatan, et algonkinsk språk).
Det blir opptil 27 m høyt. Bladene er læraktige, lansettformede til ovale, 5–18 cm lange og 2,6–9 cm brede. Blomstene er klokkeformede, gulhvite og enkjønnede, og trærne er som regel særbu med hann- og hunnblomster på ulike trær. Hannblomstene er små og sitter 3–5 sammen i en kvast, mens hunnblomstene sitter enkeltvis. Frukten er et rundt, gult eller oransje bær, som er mye større, 3,5–7,5 cm, enn frukten til slektningen daddelplomme (Diospyros lotus). Frukten henger igjen på treet etter at løvet faller av om høsten.
Kakiplomme vokser vilt i Kina. Den er blitt dyrket lenge i Japan, men dyrkes nå også blant annet i middelhavslandene og Nord-Amerika. Det finnes mange kultivarer med ulik størrelse, form og smak på frukten.
Vekstform
Stamme
Undersiden av blad
Blomst
Umoden frukt
Kakidyrking
Hurma wschodnia (Diospyros kaki), nazywana również hebanem wiśniówką i nieprawidłowo hebanowcem wschodnim – gatunek drzewa z rodziny hebankowatych. Pochodzi z Chin, jest tam i w innych rejonach uprawiane[2].
Zbigniew Podbielkowski: Słownik roślin użytkowych. Warszawa: PWRiL, 1989. ISBN 83-09-00256-4.
Hurma wschodnia (Diospyros kaki), nazywana również hebanem wiśniówką i nieprawidłowo hebanowcem wschodnim – gatunek drzewa z rodziny hebankowatych. Pochodzi z Chin, jest tam i w innych rejonach uprawiane.
Hurma (iné názvy: hurmikaki, hurmi-kaki, churma, kaki) je plod ovocného stromu ebenovníka rajčiakového pochádzajúceho z čeľade ebenovité.
Hurmi kaki pochádza zo strednej a západnej Číny, kde rastie do nadmorskej výšky až 1200 m. V súčasnosti sa pestuje takmer vo všetkých subtropických a polotropických oblastiach sveta.
Druh diospyros kaki je 3 - 15 metrov vysoký opadavý strom alebo krík s listami striedavými, jednoduchými, pozdĺžne eliptickými, až 250 mm dlhými, kožovitými, tmavozelenej farby.
Kvety sú jednopohlavné, niekedy obojpohlavné. Samičie kvety sú väčšie, než samčie, spravidla jednotlivo umiestnené na minuloročných vetvách. U mnohých odrôd sa vyskytujú len samičie kvety, preto je pri pestovaní nevyhnutné zabezpečiť vhodného opeľovača. Existujú aj formy tvoriace plody partenokarpicky.
Plod je guľovitá, guľovito zahrotená, niekedy „sploštená“ alebo predĺžená bobuľa s vytrvalým kalichom s hmotnosťou 100 až 500g, žltej, žlto-oranžovej až červenej farby s tenkou, hladkou pokožkou.
Dužina je u nezrelých plodov chrumkavá a často veľmi trpká, no až po dozretí neskoro na jeseň, (po opadaní lístia zo stromu) plody zmäknú a strácajú trpkosť. Dužina je v zrelosti mazľavá až marmeládovitej konzistencie, sladká. Farba zrelých plodov je žltá, oranžová až červená (v závislosti od odrody). V plode je 4 až 8 semien, sú ploché, oválne alebo podlhovastého tvaru, hnedé, u niektorých odrôd sa nevyskytujú.
Plody obsahujú: 10 - 20% sacharidov, 0,03 - 0,09% kyselín, 1% bielkovín, 1% trieslovín a až 20mg% vitamínu C.
Niektoré z odrôd hurmi kaki:
skoré poloskoré neskoré „Fuiyu“ „Hachiya“ „Tamopan“ „Zengi - maru“ „Tananashi“ „Gosko“ „Seedless“ „Hyakume“ „Costata“ „Tsuru“ „Yemon“Hurmi kaki - strom
Kmeň stromu
Kvety hurmi kaki
List hurmi kaki
Plod oranžovej farby
Plod žltej farby
Sad hurmi kaki
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Hurma
Hurma (iné názvy: hurmikaki, hurmi-kaki, churma, kaki) je plod ovocného stromu ebenovníka rajčiakového pochádzajúceho z čeľade ebenovité.
Kaki (znanstveno ime Diospyros kaki) je vrsta drevesa iz rodu ebenovec (Diospyros). Kaki imenujemo tudi njegov sadež oranžne barve, ki po barvi in strukturi spominja na paradižnik. Je sladkega okusa, tako lupina kot notranjost sadeža pa sta polna koristnih učinkovin.
Nasad kakijev
Sadež novembra
Kaki (drevo in sadež): plodovi užitnih vrst kakijev iz rodu Dyospyros
Kaki (znanstveno ime Diospyros kaki) je vrsta drevesa iz rodu ebenovec (Diospyros). Kaki imenujemo tudi njegov sadež oranžne barve, ki po barvi in strukturi spominja na paradižnik. Je sladkega okusa, tako lupina kot notranjost sadeža pa sta polna koristnih učinkovin.
Nasad kakijev
Sadež novembra
Kaki, kinesisk persimon, japansk persimon eller kakiplommon (Diospyros kaki) är ett fruktträd av släktet Diospyros.[1] Ibland kallas arten enbart persimon, men detta namn används även om andra arter i samma släkte; i synnerhet gäller detta arten med det ursprungliga namnet persimon, Diospyros virginiana, som växer i Nordamerika. Frukterna säljs ofta i frukthandeln under namnet sharon.[2]
Kaki är en av de äldsta arterna av odlade fruktträd; i Kina har arten varit i odling i mer än 2000 år. Trädet kan bli upp till 10 meter högt och påminner i form om ett äppelträd. Bladen är mellan- till mörkgröna, lansettformade och lika breda som långa. Trädet står i blom från maj till juni och har skilda han- och honblommor.
Frukten påminner om en tomat med stora foderblad, och är liksom tomaten botaniskt ett bär. Smakmässigt har den en söt fyllig smak. Frukterna skördas när de är hårda och gulorange. Innan de mognar innehåller de mycket garvsyra och ska inte ätas. En mogen kaki är mjuk och det halvt genomskinliga fruktköttet är geléaktigt i konsistensen. En kaki väger runt 100 gram.
Wikimedia Commons har media som rör Kaki.
Kaki, kinesisk persimon, japansk persimon eller kakiplommon (Diospyros kaki) är ett fruktträd av släktet Diospyros. Ibland kallas arten enbart persimon, men detta namn används även om andra arter i samma släkte; i synnerhet gäller detta arten med det ursprungliga namnet persimon, Diospyros virginiana, som växer i Nordamerika. Frukterna säljs ofta i frukthandeln under namnet sharon.
Kaki är en av de äldsta arterna av odlade fruktträd; i Kina har arten varit i odling i mer än 2000 år. Trädet kan bli upp till 10 meter högt och påminner i form om ett äppelträd. Bladen är mellan- till mörkgröna, lansettformade och lika breda som långa. Trädet står i blom från maj till juni och har skilda han- och honblommor.
Frukten påminner om en tomat med stora foderblad, och är liksom tomaten botaniskt ett bär. Smakmässigt har den en söt fyllig smak. Frukterna skördas när de är hårda och gulorange. Innan de mognar innehåller de mycket garvsyra och ska inte ätas. En mogen kaki är mjuk och det halvt genomskinliga fruktköttet är geléaktigt i konsistensen. En kaki väger runt 100 gram.
Trabzon hurması (Diospyros kaki) ya da daha eski bilinen adı ile Cennet hurması veya Akdeniz Hurması, yöresel adı ile ambe veya amme, abanozgiller (Ebenaceae) familyasından, Akdeniz bölgesi gibi subtropik iklim kuşaklarında yetişen bir ağaç türü ve bunun meyvesine verilen ad. "Hurma" Farsça khurmalu, yani erik hurması adından gelmedir. Türkiye'ye ilk defa 1920 yıllarında Fransızlar tarafından getirilip, Hatay bölgesinde yetiştirilmiştir, bu nedenle meyvenin ismi tini frence (fransız inciri) veya frenk elması olarak da bilinir.
Kışın yaprağını döken, geniş tepeli seyrek dallı bir ağaççıktır. Gövdenin kabuğu levhalar halinde çatlaklıdır. Yapraklar eliptik bir yapıda 6–15 cm uzunluğunda, üst yüzü parlak koyu yeşil ve tüysüz, alt yüzü tüylüdür. Sarımsı beyaz çiçekleri haziran ayında açar. Meyveleri sonbaharda olgunlaşır. Portakal rengindeki meyveleri şekerli ve tanence zengin olduğundan halk arasında tüketilmektedir. Anavatanı Çin ve Japonya'dır. Türkiye'de karadeniz kıyılar ile Hatay ve Antalya civarında yetiştirilir.
Dünyada Akdeniz Hurmasının 2 milyon ton civarında üretildiği tahmin edilmektedir. Çin en önemli üretici konumunda bulunurken bunu sırayla Güney Kore, Japonya, Brezilya ve İtalya izlemektedir. Yeni Zelanda, Avustralya ve Şili ise Trabzon hurması üretimine yönelen ülkelerin başında gelmektedir. Ancak Türkiye'de bu meyve 40'ın üzerinde ilde yetiştirilmesine rağmen üretim yıllık 15 bin tonu geçmemektedir.[1]
Trabzon hurmasının özellikle A vitamini ve karbonhidratlarca zengindir.[2] 100 gramında 14-20 gram arasında vitamin (20-25 miligram arasında C vitamini ile riboflavin, niasin ve tiamin gibi bazı B vitamini çeşitleri), 0.7 gram protein ve 0.4 gram yağ içermektedir. Ayrıca mineral madde içeriği bakımından zengin olup, özellikle potasyum, kalsiyum ve fosforu en yüksek oranlarda ihtiva etmektedir.
Yapılan tıbbi araştırmalarda özellikle kalp-damar, sindirim sistemi hastalıklarına iyi geldiği, bağışıklık sistemini kuvvetlendirdiği, sindirim sistemi hastalıklarının tedavisinde kullanılabileceği belirlenmiştir.[2] Ayrıca zayıflama, 100 gramda 0.3 miligram demir ihtiva etmesi nedeniyle kansızlığın, A, B, C vitaminlerini ihtiva ettiğinden dolayı da vitamin eksikliğinin tedavisinde kullanılabilmektedir. Son yıllarda yapılan araştırmalarda, kolesterolü ve yüksek tansiyonu düşürücü özelliğinin olduğu da tespit edilmiştir.[2]
Kocayemiş, Kara hurma adlarıyla da bilinen meyve, bol miktarda, protein, karbonhidrat, selüloz, fosfor, kalsiyum, demir, sodyum, tanen, potasyum, magnezyum, A, B1, B2, B3, C vitaminleri.
Gövde
Yapraklar
Çiçekler
Ham meyve
Kızarmış meyve
Sofralık meyve
Kesilmiş meyve
Tam olgun meyve
Dalında hurma
Ağaç ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Trabzon hurması (Diospyros kaki) ya da daha eski bilinen adı ile Cennet hurması veya Akdeniz Hurması, yöresel adı ile ambe veya amme, abanozgiller (Ebenaceae) familyasından, Akdeniz bölgesi gibi subtropik iklim kuşaklarında yetişen bir ağaç türü ve bunun meyvesine verilen ad. "Hurma" Farsça khurmalu, yani erik hurması adından gelmedir. Türkiye'ye ilk defa 1920 yıllarında Fransızlar tarafından getirilip, Hatay bölgesinde yetiştirilmiştir, bu nedenle meyvenin ismi tini frence (fransız inciri) veya frenk elması olarak da bilinir.
Інші назви рослини українською мовою — хурма китайська або хурма японська.
Популярні сорти хурми об'єднуються в групу сортів, відому в Україні під назвою «корольок».
Також популярний різновид хурми східної «шарон», який називається так за назвою долини Шарон в Ізраїлі. «Шарон» не містить насіння і має м'якший смак, бо містить мало таніну. Загалом «шарон» — це не окремий різновид, а радше комерційна назва звичайної хурми, до якої було застосовано хімічне дозрівання: у присутності спирту або окису вуглецю танін в плодах зв'язується в нерозчинну форму.
Деякі джерела вказують автором наукової назви виду Diospyros kaki Ліннея молодшого[1], який опублікував цю назву 1782 року в своїй праці «Supplementum Plantarum Systematis Vegetabilium Editionis Decimae Tertiae, Generum Plantarum Editiones Sextae, et Specierum Plantarum Editionis Secundae».
Дерево, що сягає висоти до 10 метрів (відомі випадки досягнення висоти 12 м). З вигляду рослина схожа на яблуню.
Листки чергові, яйцевидно-довгасті, темнозелені, знизу бліді, широколанцетні. Восени набувають червоного забарвлення.
Квіти в пазухах листків — поодинокі або по кілька, на коротких ніжках. Чашечка чотирилопатева. Віночок чотирилопатевий, дзвоникуватий, темночервоний. Чоловічі квіти мають 16 тичинок; жіночі 4 — 8 стамінодій, зав'язь верхня, звичайно 8-гніздна, з однією сім'ябрунькою в кожному гнізді.
Хурма східна цвіте з травня по червень.
Квіти жовтувато-білі можуть бути трьох типів: чоловічі, жіночі та змішані. Рослини, зазвичай, однодомні з чоловічими та жіночими квітами окремо на одному дереві, але існують також дводомні культури. Запилення здійснюється комахами. Якщо жіночі квітки не запліднені, вони розмножуються шляхом партеногенезу, а потім дають безнасінні фрукти.
Плід — буро-жовта, м'ясиста ягода розміром з яблуко, плід їстівний, солодкий, помаранчевий, формою схожий на помідор.
Кулястий або овальний плід може мати масу до 500 грамів. Гладка, блискуча та тонка шкірка має колір від жовтого до червоно-оранжевого. Дещо світліший м'якуш плоду може містити до 8 насінин і має терпкий смак. При дозріванні плід стає м'яким.
Плоди хурми східної достигають, коли листя вже переважно встигло опасти, в жовтні-листопаді. Період дозрівання припадає в одних сортів на початок, у інших — на кінець жовтня.
Високий вміст таніну в незрілих плодах хурми східної викликає гіркуватий терпкий смак, який зникає разом з танінами при дозріванні й на морозі. Дуже високий вміст бета-каротину (провітаміну A) робить їх особливо цінним продуктом харчування.
Зрілі плоди містять глюкозу (до 20 %) і багаті вітаміном C, мінералами, волокнами та фенолами, що робить їх дуже корисними для профілактики серцево-судинних захворювань. Вони використовуються у свіжому вигляді. Плоди повинні бути повністю дозрілими, навіть перезрілими. Плоди також сушать як інжир, використовують для приготування варення та десертів. Енергетична цінність — 70 ккал на 100 грамів продукту.
Зазвичай хурму їдять сирою. М'якуш хурми використовується у випічці, желе, пудингах, мусах, мармеладах та джемах.
Популярною є сушена хурма. З хурми також роблять патоку, сидр, пиво і вино. Нестиглу терпку хурму в Японії використовують для приготування саке. Смажене насіння може використовуватися як замінник кави.
Хурма містить удвічі більше харчових волокон та корисних мікроелементів, ніж яблука. У ній також багато антиоксидантів. Плоди хурми містять велику кількість води, золи, білків, вуглеводів, органічних кислот та дубильних сполук. Цей фрукт також багатий калієм, кальцієм, магнієм, фосфором та залізом, а також вітамінами А, С і P.
Хурма є дієтичним продуктом, показаним при розладі травлення завдяки наявності пектину. Вона використовується в народній медицині при шлункових захворюваннях.
Великий вміст цукрів, переважно глюкози та фруктози, підтримує здоров'я серцево-судинної системи, і при цьому рівень глюкози в крові не досягає піку.
Магній, що міститься в хурмі, знижує ймовірність утворення каміння у нирках, а вітамін А захищає від раку. Вітаміни C та P зменшують крихкість судин.
Хурма має сечогінну дію і тонізуючі властивості. заспокоює нервову систему, підвищує працездатність. Володіє бактерицидною дією відносно кишкової та сінної палички, золотистого стафілокока.
У Китаї хурма східна є однією з найдавніших культурних рослин (культивується вже протягом приблизно 2000 років). В Японії культивується з 1850 року. Останнім часом вирощується також у країнах Середземномор'я (наприклад, в Іспанії та Ізраїлі), в Південній Африці і в США. У Середній Азії та на Кавказі хурму східну стали вирощувати практично скрізь, де раніше вирощувалася хурма кавказька, оскільки хурма східна має велику врожайність та більші плоди, що містять багато таніну (хоча через в'яжучиі властивості таніну плоди хурми східної суттєво поступаються кавказькій хурмі за смаком).
Хурма східна культивується в 10 країнах світу, причому 90 % вирощується в Китаї, Японії та Кореї. В Східній Азії основний час збирання врожаю — жовтень та листопад. Дерева втрачають тоді вже все листя.
Виробництво хурми за роками, в тоннах (FAOSTAT) Країни 1970 1990 1995 2000 2005 Китай 457 341 640 230 985 803 1 615 797 1 837 000 Корея 30 310 95 758 194 585 287 847 250 000 Японія 342 700 285 700 254 100 278 800 230 000 Бразилія 21 659 46 712 51 685 63 300 150 000 Італія 59 600 68 770 61 300 42 450 51 332 Ізраїль - 17 200 11 000 14 000 40 000 Нова Зеландія - 972 1600 1200 1300 Іран 25 925 1000 1000 1000 Австралія - 329 640 650 650 Мексика - 275 274 450 450 Загальне виробництво 852035 1156871 1561988 2305494 2561732У Китаї хурма східна культивується з давніх давен. В народі їй приписують чотири чесноти: вона довго живе, вона тіниста, вона використовується птахами як місце гніздування, а ще вона не страждає від комах-шкідників.
У східно-азіатському регіоні хурмі східній приписують цілющі властивості. Вважається, що вона зміцнює шлунок та допомагає від діареї. Нестиглі плоди вважаються жарознижувальними, аж поки не стають солодкими як мед. Сік незрілого плоду вважається таким, що знижує кров'яний тиск, а стебла плоду полегшують кашель.
Хурма східна надзвичайно родюча. В Каліфорнії дерева сорту 'Hachiya' дають до 150 кг з одного дерева. Рослині необхідний регулярний полив (приблизно кожні десять днів).
Деревина хурми східної дуже тверда та нагадує ебенове дерево. У США вона служить для виготовлення спортивного приладдя. Вона також використовується для виготовлення меблів у Китаї, Кореї і Японії.
Hồng là một loại cây ăn trái thuộc chi Thị (Diospyros). Quả hồng sắc vàng cam đến đỏ cam tùy theo giống; cỡ nhỏ đường kính dưới 1 cm cho tới cỡ lớn đường kính đến 9 cm. Dáng quả hình cầu, hình con cù, hay dạng quả cà chua bẹp. Đài hoa (calyx) thường dính với quả khi chín.
Loài hồng phổ biến nhất cho trái là hồng Nhật Bản (D. kaki). Trái chín thì ngọt, ít chua, thịt mềm, có khi bị xơ. Loài hồng này, nguyên thủy xuất phát từ Trung Hoa, là một loài cây thay lá, thường rụng lá khi ra quả (deciduous). Cây hồng sau được trồng khắp miền Đông Á, đến thế kỷ 19 thì du nhập vào California và châu Âu.
Giống (cultivar) hồng mòng (Hachiya) có dáng con cù với lượng tannin cao khi còn xanh nên vị chát. Phải đợi thật chín mềm mới ăn được.
Giống hồng giòn (Fuyu) có dáng hình bẹp. Lượng tannin tuy không kém giống hồng mòng nhưng trong quá trình chuyển từ xanh sang chín, giống hồng giòn mất tanin rất nhanh nên trái có thể ăn được sớm hơn khi còn giòn.
Để làm chóng chín, hồng mòng thường được đem rấm. Cách rấm có thể dùng ánh sáng, khí nóng, trấu, cồn, thán khí hay êtilen để ép chín. Một cách khác là đem ngâm nước tro để trái hồng biến chất, mất vị chát. Loại hồng này gọi là hồng ngâm.
Quả hồng có thể ăn tươi hay phơi khô. Hồng khô cần hai đến ba tuần phơi ngoài trời rồi sấy thêm trước khi thành phẩm.
Tại Hàn Quốc, hồng khô được dùng cất rượu, làm giấm
Hồng tươiGiá trị dinh dưỡng cho mỗi 100 g (3,5 oz)Năng lượng293 kJ (70 kcal)Hồng ngâm đã đi vào tục ngữ tiếng Việt với câu "Tiếc đĩa hồng ngâm cho chuột vọc". Ý muốn nói phí công, phí của tựa một vật quý như hồng ngâm mà để chuột làm hư mất.
Gỗ hồng (D. virginiana) được chuộng dùng làm gậy đánh golf cho tới đầu thế kỷ 20 khi gậy bằng gỗ bị thay thế bằng gậy đúc từ kim loại. Gậy thụt bida cũng hay dùng gỗ cây hồng.
Ngày nay gỗ hồng thường dùng làm cung bắn tên vì độ rắn của gỗ.
Phương tiện liên quan tới Diospyros kaki tại Wikimedia Commons
Hồng là một loại cây ăn trái thuộc chi Thị (Diospyros). Quả hồng sắc vàng cam đến đỏ cam tùy theo giống; cỡ nhỏ đường kính dưới 1 cm cho tới cỡ lớn đường kính đến 9 cm. Dáng quả hình cầu, hình con cù, hay dạng quả cà chua bẹp. Đài hoa (calyx) thường dính với quả khi chín.
Дерево, достигающее высоты до 10 м (известны случаи достижения высоты 12 м). С виду растение похоже на яблоню.
Листья очерёдные, яйцевидно-продолговатые, тёмно-зелёные, снизу бледные, широколанцетовидные. Осенью приобретают красную окраску.
Цветки в пазухах листьев — одиночные или по нескольку, на коротких ножках. Чашечка четырёхлопастная. Венчик четырёхлопастный, колокольчатый, тёмно-красный. В мужских цветках 16 тычинок; в женских четыре — восемь стаминодий и верхняя завязь, обыкновенно восьмигнёздная, с одной семяпочкой в каждом гнезде.
Хурма восточная цветёт с мая по июнь.
Цветки желтовато-белые, могут быть трёх типов: мужские, женские и смешанные. Растения, как правило, однодомные с мужскими и женскими цветами отдельно на одном дереве, но существуют также двудомные культуры. Опыление осуществляется насекомыми. Если женские цветки не оплодотворены, они размножаются путём партеногенеза, а затем дают бессемянные фрукты.
Плод — буровато-жёлтая, мясистая ягода размером с яблоко, съедобен, сладкий, оранжевый, похожий на помидор.
Шарообразный или овальный плод имеет массу до 500 г. Гладкая, блестящая и тонкая кожура имеет цвет от жёлтого до красно-оранжевого. Несколько более светлая мякоть плода может содержать до восьми семян и имеет вяжущий вкус. При созревании плод становится мягче, сравнимо с киви.
Плоды хурмы восточной становятся зрелыми, когда листья уже в большинстве успели опасть, в октябре — ноябре. Период созревания приходится у одних сортов на начало, у других — на конец октября.
Высокое содержание танина в незрелых плодах хурмы восточной вызывает горьковатый вяжущий вкус, который исчезает вместе с танинами при созревании и на морозе. Очень высокое содержание бета-каротина (провитамина A) делает их особенно ценными.
Зрелые плоды содержат глюкозу (до 20 %) и богаты витамином C, минералами, волокнами и фенолами, что делает их очень полезными для предотвращения сердечно-сосудистых заболеваний. Они используются в свежем виде. Плоды должны быть полностью созревшими и даже перезрелыми. Плод может быть также высушенным как инжир и может служить для приготовления варенья и десертов. Энергетическая ценность — 70 ккал на 100 г продукта.
Обычно хурму съедают как самодостаточный плод. Мякоть хурмы используется в выпечке, желе, пудингах, муссах, мармеладах и джемах.
Популярна сушеная хурма, из хурмы также делают патоку, сидр, пиво и вино. Незрелую вяжущую хурму в Японии используют для приготовления саке. Жареные семена могут использоваться как заменитель кофе.
Хурма содержит в 2 раза больше пищевых волокон и полезных микроэлементов, чем яблоки. В ней также много антиоксидантов. Плоды хурмы содержат большое количество воды, золы, белков, углеводов, органических кислот и дубильных веществ. Этот фрукт также богат калием, кальцием, магнием, фосфором и железом, а также витаминами А, С и P.
Хурма является диетическим продуктом, показанным при расстройстве пищеварения благодаря наличию пектина. Она используется в народной медицине при желудочных заболеваниях.
Большое содержание сахаров, в основном глюкозы и фруктозы, поддерживает здоровье сердечно-сосудистой системы, и при этом уровень глюкозы в крови не достигает пика.
Содержащийся в хурме магний снижает вероятность образования камней в почках.
Хурма обладает мочегонным действием и тонизирующими свойствами. Обладает бактерицидным действием в отношении кишечной и сенной палочки, золотистого стафилококка.
Употребление плодов хурмы является одной из частых причин образования безоаров и дальнейшей непроходимости кишечника[9].
В Китае хурма восточная является одним из древнейших культурных растений (возделывается уже в течение примерно 2000 лет). В Европу хурма впервые, по-видимому, попала на кораблях португальских купцов в XVI столетии[10]. Выращивать хурму в странах Средиземноморья стали во Франции в середине XIX века, затем в Италии и Алжире. В России введение в культуру хурмы началось в 1888-1889 гг. в Сухуми, куда были выписаны саженцы из Италии. Тифлисский ботанический сад в 1895 г. имел уже 22 сорта, полученных также из Италии[11]. В 1901 г. в Никитском ботаническом саду в Крыму была заложена небольшая плантация хурмы[12]. В США семена хурмы были привезены впервые из Японии в 1855 г. коммодором Перри. Позже, в 1870 г. саженцы хурмы были закуплены в Японии Департаментом cельского хозяйства и высажены в Калифорнии. В Австралии культивируется с 1885 г., в Бразилии — с 1890 г. (плантации хурмы значительно расширились после 1920 г. с ростом числа японских иммигрантов)[13]. В настоящее время выращивается также в странах Средиземноморья (например, в Испании и Израиле), в Южной Африке, Новой Зеландии и в Иране. В СССР хурму восточную стали выращивать практически везде, где ранее выращивалась хурма кавказская, то есть в Средней Азии и на Кавказе, так как хурма восточная имеет большую урожайность и более крупные плоды, содержащие много танина (хотя из-за вяжущих свойств танина плоды хурмы восточной сильно уступают кавказской хурме по вкусу).
Хурма восточная возделывается во многих странах мира, причём 90 % плодов выращивается в Китае, Японии и Корее. Основное время уборки — октябрь и ноябрь, когда деревья теряют уже все листья.
Производство хурмы по годам, тонны (FAOSTAT) Страны 1970 1990 1995 2000 2005 Китай 457 341 640 230 985 803 1 615 797 1 837 000 Корея 30 310 95 758 194 585 287 847 250 000 Япония 342 700 285 700 254 100 278 800 230 000 Бразилия 21 659 46 712 51 685 63 300 150 000 Италия 59 600 68 770 61 300 42 450 51 332 Израиль - 17 200 11 000 14 000 40 000 Новая Зеландия - 972 1600 1200 1300 Иран 25 925 1000 1000 1000 Австралия - 329 640 650 650 Мексика - 275 274 450 450 Общее производство 852035 1156871 1561988 2305494 2561732В восточно-азиатском регионе хурме восточной приписываются целебные свойства. Считается, что она укрепляет желудок и помогает от диареи. Незрелые плоды считаются жаропонижающими, до тех пор пока они не становятся сладкими как мёд. Сок незрелого плода считается снижающим кровяное давление, а стебли плода облегчающими кашель.
Хурме восточной свойственно обильное плодоношение. В Калифорнии деревья сорта 'Hachiya' дают 150-250 кг с одного дерева. Растению необходим регулярный полив (приблизительно каждые десять дней).
Древесина хурмы восточной очень тверда и напоминает эбеновое дерево, каковым в сущности и является — традиционно эбеновым деревом называется древесина нескольких тропических видов рода хурма. В США она служит для изготовления спортивных принадлежностей. Она также используется для изготовления мебели в Китае, в Корее и в Японии.
林柿，又稱林柿（學名：Diospyros kaki），是柿樹屬中最普遍的果實，亦是柿最常見的一種，原產於中國大陸長江流域，又名中國柿（Chinese persimmon）[1]、亞洲柿或日本柿，在中國已流通超過2000年，味道鮮甜和柔軟的水果。果肉、蒂、葉、皮、根、柿餅、柿霜均能入藥。
这是一篇與水果相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。
カキノキ（柿の木）は、カキノキ科の1種の落葉樹である。東アジアの固有種で、特に長江流域に自生している。
熟した果実は食用とされ、幹は家具材として用いられる。葉は茶の代わりとして加工され飲まれることがある。果実はタンニンを多く含み、柿渋は防腐剤として用いられる。現在では世界中の温暖な地域（渋柿は寒冷地）で果樹として栽培されている。黒色の縞や柄が生じ、部分的に黒色となった材をクロガキと呼ばれて珍重されるが、産出量が極めて少ない銘木中の銘木である[1]。
雌雄同株であり、雌花は点々と離れて1か所に1つ黄白色のものが咲き、柱頭が4つに分かれた雌しべがあり、周辺には痕跡的な雄しべがある。雄花はたくさん集まって付き、雌花よりも小さい[2]。日本では5月の終わり頃から6月にかけて[3]に白黄色の地味な花をつける。果実は柿（かき）と呼ばれ、秋に橙色に熟す。枝は人の手が加えられないまま放って置かれると、自重で折れてしまうこともあり、折れやすい木として認知されている。
花
葉
紅葉した葉
未熟な果実
熟した果実
樹皮
柿畑のカキノキ
多くの果実をつけたカキノキ
日本から1789年にヨーロッパへ、1870年に北アメリカへ伝わったことから学名にも kaki の名が使われている。
英語で柿を表す「persimmon」の語源は、アメリカ合衆国東部のインディアンの言語であるアルゴンキン語族で「干し果物」を意味する名詞「ペッサミン」であり、先住民がアメリカガキ Diospyros virginiana の実を干して保存食としていたことに基づく。
国際連合食糧農業機関 (FAO) の統計データ（2005年）によると、カキの世界生産量は256万1732トンである。このうち、72%を中国が、99.8%を上位6国が生産している。
中国 1837000 t 
韓国 0250000 t 
日本 0230000 t 
ブラジル 0150000 t 
イタリア 0051000 t 
イスラエル 0040000 t 
イラン 0001000 t 
オーストラリア 0000650 t 
メキシコ 0000450 t 地域別ではアジアが92%、南アメリカ（ブラジルのみ）が6%、ヨーロッパ（イタリアのみ）が2%である。
柿は沖縄県を除く日本の全都道府県で栽培・出荷がされており（ただし北東北と北海道はカキノキの生育には寒冷すぎるため、渋柿がごく少数出荷されているに過ぎない）、柿の栽培面積が多い県は和歌山県、福岡県、奈良県の順で、生産量日本一の市町村は、奈良県五條市である[4]。また、甘柿産地は温暖な気候でないと甘く育たないため、温暖な県に限られている。
2011年度 20万7500トン[5]
農村の過疎化や、高齢化などで、取られないまま放置される柿の実が増え、それらがニホンザルやニホンジカなどの野生動物の餌になっているという指摘がある。特にツキノワグマは柿の実にひきつけられて人里に出没するという[15]。
品種は多く、1000を超えるとも言われるが、渋柿と甘柿に大別される。
食用の栽培品種のほとんどが 2n = 90 の6倍体であるが、一部の種なし品種（平核無（ひらたねなし）や宮崎無核（みやざきたねなし））は 2n = 135 の9倍体である。播種から結実までの期間は長く、ことわざでは8年とも言われるが、接ぎ木の技術を併用すると実際は4年程度で結実する。品種改良に際して甘渋は重要な要素で甘柿同士を交配しても渋柿となる場合もあり、品種選抜の効率化の観点から播種後1年で甘渋を判定する方法が考案されている[16][17]。
渋柿は、実が熟しても果肉が固いうちは渋が残る柿である。代表的な品種は、平核無と刀根早生である。平核無は新潟県が発祥である。刀根早生は奈良県天理市の刀根淑民の農園で栽培されていた平核無が1959年に伊勢湾台風の影響で突然変異したもので、1980年に品種登録された。
甘柿は渋柿の突然変異種と考えられている。未熟時は渋いが熟すに従い渋が抜け、甘みが強くなっていく。1214年に現在神奈川県川崎市麻生区にある王禅寺で偶然発見された禅寺丸が、日本初の甘柿と位置づけられている。なお、中国の羅田県周囲にも羅田甜柿という甘柿が生育しており、京都大学の調査によると、日本産甘柿の形質発現は劣性遺伝であるのに対し、羅田甜柿は優性遺伝で、タンニンの制御方法も全く異なっているとわかった。
甘柿は、熟せば常に甘みを持つ完全甘柿と、種の有無・多少により成熟時に渋が残ることがある不完全甘柿に分類できる。渋が残ることがあることから、不完全甘柿を渋柿の一種に含めることもある。完全甘柿の代表的な品種は、富有と次郎、御所。富有は岐阜県瑞穂市居倉が発祥で原木がある。次郎は静岡県森町に住んでいた松本次郎吉に由来する。御所は奈良県御所市が発祥で、突然変異で生まれた最も古い完全甘柿である。不完全甘柿の代表的な品種は、上記の禅寺丸や愛知県が発祥の筆柿などがある。太秋は1995年に品種登録された中生種で熊本県が中心となって栽培しており、全国で急速に人気を高めている。
スペインでは、ロホ・ブリジャンテ（Rojo Brillante）と呼ばれる縦長な品種が栽培されている。
形状はトマトのように横長なもの（平核無など）と、ドングリや砲弾のように縦長なもの（甲州百目など）に大別される。
平核無（八珍柿）表
平核無（八珍柿）断面
上段左は夕紅（甘柿）の未熟物、右は同完熟物、下段左は甲州百目（渋柿）の未熟物、右は同完熟物
柿は弥生時代以降に桃や梅、杏子などとともに栽培種が大陸から伝来したものと考えられており、鎌倉時代の考古遺跡からは立木の検出事例があり、この頃には果実収穫を目的とした植栽が行われていたと考えられている。
甘柿の果肉ではタンニンが不溶性となっているため生食するが渋柿の果肉ではタンニンが水溶性で渋みが強いため生食できず、渋柿を食用にするには果肉が軟らかくなった熟柿（じゅくし）になるのを待つかタンニンを不溶性にする渋抜きの加工をする必要がある。湯やアルコールで渋を抜くことを動詞で「醂（さわ）す」といい、これらの方法で渋抜きを施した柿は「さわし柿」と呼ばれる。ほとんどの場合収穫後に渋抜き処理を行うが、品種によっては収穫前に樹上で渋抜きを行うことも出来る[18]。渋柿のタンニンの性質は品種間で異なっており、適する渋抜き方法は異なる[16]。
生食、干し柿の他に次のような食品に加工されている。
日本料理では風呂吹きの他に膾や和え物に使われる。繰り抜いて器にしたものは柿釜と呼ばれる[19][20]。
このほか朝鮮半島では干し柿、生姜、肉桂からスジョングァという飲み物を作る。また米国には柿プディング（パーシモンプディング）という伝統料理がある。製法はクリスマスプディングと似ており、本来は軟らかく熟したアメリカガキの実を用いる。
甲州市松里地区の農家
ビタミンC、ビタミンA、カロテン、糖質に富む[23][24]。ただし、干し柿に加工するとビタミンCはほとんど失われる。なお、体が冷えるという俗説があるが、柿の実は果実類の中でも栄養価が特に高く、実際には体を冷やさない食べ物とされる。柿に含まれるカリウムには利尿作用もあるが、食べ過ぎに注意すれば問題はないとされる[23][24]。
紙に塗ると耐水性を持たせることができ、和傘や団扇の紙に塗られた。柿渋の塗られた紙を渋紙と呼ぶ。また、塗料としても用いられた。石鹸の原料ともなる（柿渋石鹸）。
成熟した果実のヘタを乾燥したものは柿蒂（シテイ、「柿蔕」とも書く）という生薬で、しゃっくり・鎮咳・鎮吐に用いられる。
ビタミンC、KやB類といったミネラル分フラボノイドなどを多く含み血管を強化する作用や止血作用を持つとされるため、飲用する（柿葉茶）などで民間療法に古くから用いられてきた。また近年では花粉症予防に有効とされ、従来の茶葉としてだけではなく成分をサプリメント等に加工され商品化されたものも流通している。飲用方法としては、5-6月に収穫した葉を天日で乾燥させ粉末化し煎じることが一般的である。
またその殺菌効果から押し寿司を葉で巻いた柿の葉寿司や和菓子などの添え物にされることもある。
柔らかい初春の若葉は天ぷらにして食用にできる。
木質は緻密で堅く、家具や茶道具、桶や和傘などの材料として利用される。ただし、加工がやや難しく割れやすいため、建築材としては装飾用以外には使われない。また、かつてのゴルフクラブ（ウッド）のヘッドには柿材（特にアメリカガキ）を使った物が多くパーシモンの名で呼ばれていたが、現在では金属製のウッドが普及したためにあまり使われなくなった。柿木は堅い樹であるが枝が突然に折れる性質があり、古より柿の樹に登る行為は極めて危険とされている。
柿の季語は“秋（晩秋）”であり、多くの人物に詠まれている。
ポータル 果物 カキノキ（柿の木）は、カキノキ科の1種の落葉樹である。東アジアの固有種で、特に長江流域に自生している。
熟した果実は食用とされ、幹は家具材として用いられる。葉は茶の代わりとして加工され飲まれることがある。果実はタンニンを多く含み、柿渋は防腐剤として用いられる。現在では世界中の温暖な地域（渋柿は寒冷地）で果樹として栽培されている。黒色の縞や柄が生じ、部分的に黒色となった材をクロガキと呼ばれて珍重されるが、産出量が極めて少ない銘木中の銘木である。
감나무(Diospyros kaki)는 동아시아 온대의 특산종으로 중국의 중북부, 일본, 한국의 중부 이남에 널리 재배되는 과수, 활엽교목이다.
한국에는 일찍부터 재배되었으며 품질 좋은 재래종이 육성되었다. 일본은 재래종 외에 8세기경 중국에서 전래되었고, 지방종을 포함하여 800여 종의 품종이 있으며, 특히 단감은 일본 특유의 품종이다.
높이는 6~14m이고 줄기의 겉껍질은 비늘 모양으로 갈라지며 작은가지에 갈색 털이 있다. 잎은 어긋나고 혁질이며 타원상 난형이다. 잎은 길이 7~17cm, 너비 4~10cm로서 톱니는 없고, 잎자루는 길이 5~13mm로서 털이 있다. 꽃은 양성 또는 단성이며, 5~6월에 황백색으로 잎겨드랑이에 달린다. 수꽃은 16개의 수술이 있으나 양성화에는 4~16개의 수술이 있다. 암꽃의 암술은 길이 15~18mm이고 암술대에 털이 있으며 길게 갈라지고 씨방은 8실이다. 열매는 난원형 또는 편구형이고 10월에 황홍색으로 익는다.
근연종에 돌감나무, 고욤나무가 있는데, 모두 감나무를 닮았으나 열매의 지름이 1-2cm로 작다. 재배품종의 대목으로 이용된다.
연평균 기온 11~15°C, 열매가 성숙하는 9~10월의 평균기온 21~23°C가 생육에 가장 적합하다. 번식은 접목 또는 아접하는데, 씨를 뿌려 묘목을 만들면 열매가 크게 퇴화하므로 반드시 접목한다. 이때 대목으로는 감나무의 공대 또는 고욤나무가 쓰인다. 접목 뒤 활착이 잘 안 되는 경우에는 대목이 될 나무를 제자리에 옮겨 심고 그것이 활착되면 거기에 감나무를 접한다. 근관부에 쪼개접을 실시하는데 접을 붙이고 나면 접착 부위에 빗물이 스며들지 못하도록 짚으로 고깔을 만들어 씌운다. 또 감나무는 해거리를 하므로 이를 방지하기 위해 감나무 줄기에 상처를 내준다. 이것은 지상부 체내의 탄질소율을 조절하기 위한 것이다.
감의 떫은 맛을 빼는 데는 35%의 알코올을 감에 분무하였다가 철통이나 비닐주머니에 5~10일간 밀폐하는 알코올 탈삽법, 45°C의 온탕에 담그고 물이 식지 않게 하여 15~24시간 보관하는 온탕법, 액화 탄산 가스나 드라이아이스를 이용하는 가스 탈삽법 등이 있다.
떫은 감의 미숙과를 으깨어 통에 넣고 10일 정도 두어서 발효시켜 걸러낸 것을 시삽이라 하여 칠기의 밑칠이나 어망의 염색에 사용하다. 감나무 목재의 검은 속재목을 흑시라 하여 고급 가구재에 이용한다.
감잎은 비타민 C가 풍부한 차로 애용되며 고혈압증의 치료에도 효과가 있다. 한방에서 감꼭지를 딸꾹질·구토·야뇨증 등에 달여서 복용하게 한다. 곶감은 해소·토혈·객혈·이질의 치료에 쓰이고 곶감의 시설은 진해·거담의 효능이 있고 자양 식품으로 쓰인다.
감나무는 7덕과 5절이 있다고 하는데, 7덕이라 함은 수명이 길고, 그늘이 짙으며, 새가 둥지를 틀지 않고, 벌레가 생기지 않으며, 가을 단풍이 아름답고, 열매가 맛이 있으며, 낙엽은 훌륭한 거름이 된다 함이요, 5절이라 함은 잎이 넓어 글씨 연습하기 좋아 문이 있고, 나무가 단단하여 화살촉 재료가 되기에 무가 있으며, 열매가 겉과 속이 똑같이 붉어 표리가 같으므로 충이 있고, 홍시는 노인들도 먹을 수 있으므로 효가 있으며, 서리 내리는 늦가을까지 열매가 가지에 달려 있으므로 절이 있다 함이다.[1]
.JPG)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
