Die aarbei is 'n sagte, rooi vrug met 'n delikate smaak. Die plant het 'n klawerblaar, grof, getand en harig van onder. Die vyf blomblare is wit. Tuinsoorte is afkomstig van die wildeaarbei, oorspronklik uit die weste van Chili. Nuwe plantjies groei uit die knoppe aan kruipende stingels, genoem uitlopers.
Daar is meer as 20 verskillende spesies wêreldwyd. Die kennis dat die getal chromosome van aarbeispesies verskil, is deurslaggewend in hul klassifikasie. Daar is sewe basiese vorme van chromosome wat almal gemeen het, maar hulle toon verskillende poliploïde. Sommige spesies is diploïed, met twee stelle van die sewe chromosome (14 chromosome in totaal). Ander is tetraploïed (vier stelle chromosome 28 totaal), heksaploïed (ses stelle chromosome, 42 totaal), oktoploïed (agt stelle chromosome 56 totaal) of dekaploïed (10 stelle chromosome 70 totaal).
As 'n algemene reël (met uitsonderings) is aarbeispesies met meer chromosome geneig om sterker en groter plante met groter bessies te lewer.[1]
Aarbeie word gevreet deur die larwes van 'n aantal Lepidoptera-spesies (vlinders en motte), insluitend:
Wikiwoordeboek het 'n inskrywing vir aarbei.Die aarbei is 'n sagte, rooi vrug met 'n delikate smaak. Die plant het 'n klawerblaar, grof, getand en harig van onder. Die vyf blomblare is wit. Tuinsoorte is afkomstig van die wildeaarbei, oorspronklik uit die weste van Chili. Nuwe plantjies groei uit die knoppe aan kruipende stingels, genoem uitlopers.
Fragaria, llamáu comúnmente fresa o miruéndanu, ye un xéneru de llantes rastreres estoloniferas de la familia Rosaceae. Arrexunta unos 400 taxones descritos, de los cualos solo unos 20 tán aceptaos.[1] Son cultivaes pol so frutu (eterio) comestible llamáu de la mesma manera, fresa o frutuca. Les variedaes cultivaes comercialmente son polo xeneral híbridos, cuantimás Fragaria × ananassa, que reemplazó cuasi universalmente a les especies monteses locales, como la eurasiática Fragaria vesca, pol superior tamañu de los sos frutos.
Son plantes herbales, perennifolies, con rizomes y estolones epigeos más o menos desenvueltos, que enraízan nos nuedos onde nacen fueyes arrosetadas tri-partíes. Los tarmos son xeneralmente simples, más o menos erectos y añales. Les fueyes arrexuntar en falses rosetas, colos segmentos ovalo-rómbicos, distalmente dentaos. Les inflorescencies entamar en visos con bráctees. Les flores, hermafrodites o funcionalmente unisexuales, tienen un receptáculu cola zona axial daqué cónica, acrescente y carnosa na fructificación. Los 5 sépalos son llanceolaos y polo xeneral enteros, más o menos acrescentes, erectos, patentes o reflexos na fructificación. El calículo tien 5 pieces más estreches que los sépalos los y son usualmente enteros. Los pétalos, polo xeneral en númberu de 5, son davezu mayores que los sépalos los; son obovados, non escotaos, cola uña curtia, blancos, blancu-verdosos o de color crema. Hai unos 10-20 estambres y numberosos carpelos llibres enllantaos na zona axial del receptáculu. El frutu ye un poliaquenio d'aquenios ovoides encuallaos en dichu receptáculu (eterio) que se vuelve carnosu al maurecer.[2]
nubicola]] (Lindl. ex Hook.f.) Lacaita
Les freses cultívense sobremanera pol so usu na gastronomía. La fresa ye una fruta del monte afecha en réximes dietéticos, yá que tien escasa concentración de glúcidos. Tien un sabor bien prestoso anque llixeramente agriu (delles poques especies pueden tener sabor duce). Peracábense soles o entemecíes con azucre, azucre y vinu, azucre y nata, zusmiu de naranxa, en xelaos, mermelaes, zusmios, licuados, batíos y tamién son bien apreciaes en repostería como duces, pasteles y tartes. Los frutos de color coloráu vivu de delles especies dan un toque especial como adornu alimenticiu. Cola fresa fai una bébora alcohólico compuesta d'aguardiente denomada llicor de freses.[ensin referencies]
Les fueyes tienres pueden consumise como verdura, anque ye infrecuente esi usu. Les fueyes, tienen de recoyese cuando la planta tea bien florida; los raigaños, cuando s'atopen a puntu d'ensugase; y los frutos, bien maduros, de color rosado intensu. Siempres se debe caltener a la solombra y nun llugar abelugáu del calor y del mugor.[ensin referencies]
El xéneru foi descritu por Carlos Linneo y publicáu en Species Plantarum 1: 494. 1753.[3] La especie tipo ye: Fragaria vesca L.
Fragaria: nome xenéricu que provien del llatín fraga, "fresa", que se deriva de fragum, "fragante", onde se refier al arume de la fruta.[4]
Fragaria, llamáu comúnmente fresa o miruéndanu, ye un xéneru de llantes rastreres estoloniferas de la familia Rosaceae. Arrexunta unos 400 taxones descritos, de los cualos solo unos 20 tán aceptaos. Son cultivaes pol so frutu (eterio) comestible llamáu de la mesma manera, fresa o frutuca. Les variedaes cultivaes comercialmente son polo xeneral híbridos, cuantimás Fragaria × ananassa, que reemplazó cuasi universalmente a les especies monteses locales, como la eurasiática Fragaria vesca, pol superior tamañu de los sos frutos.
Çiyələk (lat. Fragaria)[1] – gülçiçəyikimilər fəsiləsinə aid bitki cinsi.[2]
Azərbaycanın dağ-meşə rayonlarında çox geniş yayılmışdır. Quba, Xaçmaz, Qusar, Şəki, Zaqatala, Lənkəran rayonlarında bu bitkinin ehtiyatı çoxdur. Xalq təbabətində çiyələyin meyvəsindən podaqra və böyrəklərdə daş əmələgəlmə xəstəliyində, yarpaqlarında isə sidikqovucu dərman kimi istifadə edilir. Çiyələk eyni zamanda orqanizmin maddələr mübadiləsini yaxşılaşdırır və həzmolmanı asanlaşdırır, qaraciyərin və kisəsinin iltihabını aradan qaldırır. Çiyələk avitaminoz xəstəliyinə qarşı da yaxşı təsir göstərir.
Meşə çiyələyinin meyvələrində bir sıra vacib maddələr vardır. Bunlardan: alma, limon və xinin turşularının [2,5 – 4 %-ə qədər], qlükoza və saxaroza şəkərlərini [6 – 9,5 %], aşı maddələri [0,4 %], C vitaminini [20 – 50 mq %], karotini [3,5 %], pektin maddələri, dəmir duzlarını və efir yağını göstərmək olar. Yarpaqlarında isə 250 – 280 mq % C vitamini, 2 – 3 %-ə qədər aşı maddəsi, üzvi turşular vardır.
Çiyələyin qurudulmuş yarpaqlarını moruq meyvəsilə birlikdə çay kimi dəmləyib, soyuqdəymədən baş verən xəstəliklərə qarşı tərlədici dərman kimi işlədilir.
Elmi təbabətdə çiyələyin meyvələrindən və yarpaqlarından istifadə olunur. Meyvələrini tam yetişəndə quru havalı gündə toplayıb, həmin vaxta günün qabağında və ya çadır altında, yaxud peç üzərində qurudurlar. Yarpaqlarını bitki çiçəkləyən fazada toplayıb kölgəli yerdə və ya quru havalı binalarda qurudurlar. Qurudulmuş meyvələrini və yarpaqlarını havası daim dəyişilən, quru havalı binalarda saxlamaq lazımdır.
Çiyələyin təzə dərilmiş meyvələrindən və onlardan hazırlanan şərbətdən son dərəcə faydalı dietik vasitə kimi istifadə olunur.
Qurudulmuş meyvələrindən və yarpaqlarından çay kimi dəmləyib, öd yolları xəstəliklərində ödqovucu, böyrək xəstəliklərində və böyrəkdə daş əmələ gəlmə zamanı daşı salmaq məqsədilə, eləcə də podaqrada və uşaqlıq qanaxmalarında qankəsici və şəfaverici dərman kimi istifadə edilir.
Xalq təbabətində qurudulmuş yarpaqlarından və meyvələrindən çay dəmləyib, ödem xəstəliyinə qarşı müalicə məqsədilə, eləcə də sidik yollarında daş yığılan zaman daşsalıcı və iltihabı aradanqaldırıcı, həbelə sidikqovucu dərman kimi içirlər.
Xalq təbabətində təzə toplanmış çiyələk meyvələrinin şirəsindən [1:10 nisbətdə, yəni 1 q şirəni 10 q suda həll etməklə] "çiyələk suyu" hazırlayıb, körpə uşaqlarda baş verən sidik ifrazı çətinliyində sidikqovucu kimi işlədilir.
Çiyələyin təzə meyvələrindən, eləcə də qurudulmuş kökümsovlarından sulu bişirmə hazırlayıb ödqovucu dərman kimi qəbul edilir. Kökümsovlarını toplayıb soyuq suda yuyub qurudandan sonra çay kimi dəmləyərək babasil xəstəliyinə qarşı içirlər.
Qurudulmuş meyvələrindən və yarpaqlarından çay hazırlayıb yel xəstəliyi və podaqra xəstəliklərinə qarşı içirlər. Bu məqsədlə qurudulmuş meyvələri və yarpaqları ayrı-ayrılıqda xırdalayıb qarışdırır, sonra ondan 2 xörək qaşığı 1 stəkan qaynar suda çay kimi dəmləyib gündə 2 dəfə, hər dəfə də yarım stəkan qəbul edirlər. Çiyələyin meyvələri qanazlığında və ümumi zəiflikdə eləcə də ağciyər xəstəliklərində qüvvətverici kimi çox faydalıdır.
Çiyələyin sağlamlıq üçün çox mühüm əhəmiyyəti vardır. Ondan daha geniş istifadə etmək zəruridir.
.jpg)
.JPG)
.jpeg)
Vikianbarda Çiyələk ilə əlaqəli mediafayllar var.
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Çiyələk (lat. Fragaria) – gülçiçəyikimilər fəsiləsinə aid bitki cinsi.
Azərbaycanın dağ-meşə rayonlarında çox geniş yayılmışdır. Quba, Xaçmaz, Qusar, Şəki, Zaqatala, Lənkəran rayonlarında bu bitkinin ehtiyatı çoxdur. Xalq təbabətində çiyələyin meyvəsindən podaqra və böyrəklərdə daş əmələgəlmə xəstəliyində, yarpaqlarında isə sidikqovucu dərman kimi istifadə edilir. Çiyələk eyni zamanda orqanizmin maddələr mübadiləsini yaxşılaşdırır və həzmolmanı asanlaşdırır, qaraciyərin və kisəsinin iltihabını aradan qaldırır. Çiyələk avitaminoz xəstəliyinə qarşı da yaxşı təsir göstərir.
Fragaria estimat comunament maduixa o frutilla, és un gènere de plantes rèptils estoloníferes de la família Rosaceae. Són conreades pel seu fruit comestible (eterio) anomenat de la mateixa manera, maduixa o frutilla. Les varietats conreades comercialment són en general híbrids, especialment maduixot, que ha reemplaçat gairebé universalment a les espècies silvestres locals.
El fruit de la fragaria (la maduixa) s'acostuma a collir a l'estiu. Tot i que hi ha molts hivernacles, i aquests també en fan a totes les èpoques de l'any.
Aquest gènere inclou les plantes de les maduixes, fruits que tenen una certa importància econòmica en alguns llocs.
Fragaria vesca i Fragaria viridis.
En total hi ha unes 35 espècies del gènere Fragaria, sense contar moltes varietats ni híbrids:
Fragaria estimat comunament maduixa o frutilla, és un gènere de plantes rèptils estoloníferes de la família Rosaceae. Són conreades pel seu fruit comestible (eterio) anomenat de la mateixa manera, maduixa o frutilla. Les varietats conreades comercialment són en general híbrids, especialment maduixot, que ha reemplaçat gairebé universalment a les espècies silvestres locals.
El fruit de la fragaria (la maduixa) s'acostuma a collir a l'estiu. Tot i que hi ha molts hivernacles, i aquests també en fan a totes les èpoques de l'any.
Jahodník (Fragaria) je rod rostlin z čeledi růžovité (Rosaceae). Zahrnuje asi 20 druhů rozšířených především v mírném pásu severní polokoule. Plodem jahodníku je souplodí nažek na šťavnatém zdužnatělém květním lůžku, plod je nazýván jahoda. Jahody jsou oblíbeným ovocem. Kulturní jahodníky byly vyšlechtěny z několika druhů divokých jahodníků. Pěstovaná kulturní forma je nazývána jahodník velkoplodý (Fragaria annanassa) a byla vyšlechtěna v roce 1766 zahradníkem francouzského krále Ludvíka XV. Antoniem Duchesneem. Ze všech 43 popsaných druhů jsou zřejmě předkem kulturních jahod jen dva.[1]
Jahodníky jsou vytrvalé byliny se střídavými trojčetnými nebo méně často se zpeřeně pětičetnými listy v přízemní růžici, s pochvovitými palisty srůstajícími s bází řapíku. Rostliny mají jednoduchý nebo větvený podzemní oddenek, na jehož koncích vyrůstají listové růžice. V paždí přízemních listů se často tvoří nadzemní šlahouny, jejichž prostřednictvím se rostlina vegetativně rozmnožuje. Květy jsou pravidelné, pětičetné, oboupohlavné (fyziologicky ovšem nezřídka jednopohlavné), ve vzpřímených okolíkovitých vrcholících. Kalich je pětičetný, lístky kalicha se střídají s drobnějšími lístky kalíšku. Korunní lístky jsou bílé nebo nažloutlé, delší než kalich, zpravidla se překrývají. Tyčinek je mnoho (nejčastěji 20). Semeníky jsou volné, drobné, v hojném počtu na vyklenutém květním lůžku. Plodem jsou drobné nažky spočívající na zdužnatělém kulovitém nebo kuželovitém květním lůžku. [2][3]
Rod zahrnuje asi 20 druhů, rozšířených v mírných a subtropických oblastech severní polokoule, přesahuje však i do Jižní Ameriky (jahodník Fragaria chiloensis). Opylování je zprostředkováno hmyzem.[2]
V původní evropské květeně je rod jahodník zastoupen 3 druhy[4], které všechny rostou i na českém území. Jahodník obecný (Fragaria vesca) je hojně rozšířen po celém území ČR od nížin po montánní, vzácně i subalpínský stupeň (Krkonoše). Roste na humózních, vlhkých i mírně suchých půdách. Podobné ekologické nároky má i jahodník truskavec (Fragaria moschata). Drobnější jahodník trávnice (Fragaria viridis) je teplomilnější a preferuje sušší půdy na bazických podkladech.[2]
Jahody jsou žádané ovoce, a proto se jahodníky pěstují v mnoha zahradních odrůdách získaných z některých planých druhů jahodníků. Jedlé jsou však i jahody samotných divokých jahodníků.
Jahoda jahodníku obecného (Fragaria vesca)
Jahody jahodníku trávnice (Fragaria viridis)
Jahoda jahodníku truskavce (Fragaria moschata)
Gutace na listech jahodníku
Jahodník Fragaria chiloensis
Obrázky, zvuky či videa k tématu jahodník ve Wikimedia Commons
Galerie jahodník ve Wikimedia CommonsJahodník (Fragaria) je rod rostlin z čeledi růžovité (Rosaceae). Zahrnuje asi 20 druhů rozšířených především v mírném pásu severní polokoule. Plodem jahodníku je souplodí nažek na šťavnatém zdužnatělém květním lůžku, plod je nazýván jahoda. Jahody jsou oblíbeným ovocem. Kulturní jahodníky byly vyšlechtěny z několika druhů divokých jahodníků. Pěstovaná kulturní forma je nazývána jahodník velkoplodý (Fragaria annanassa) a byla vyšlechtěna v roce 1766 zahradníkem francouzského krále Ludvíka XV. Antoniem Duchesneem. Ze všech 43 popsaných druhů jsou zřejmě předkem kulturních jahod jen dva.
Jordbær (Fragaria) er en planteslægt med 17 arter, der er udbredt i Europa, Lilleasien og Nord- og Sydamerika. Det er lave, udløberdannende stauder med løvet siddende i roset. Bladene er trekoblede med tandet rand. Blomsterne er hvide og regelmæssige. Her nævnes kun de arter og den hybrid, som enten er vildtvoksende eller dyrket i Danmark.
Beskrevne ArterDie Erdbeeren (Fragaria) sind eine Gattung in der Unterfamilie der Rosoideae innerhalb der Familie der Rosengewächse (Rosaceae). Zur Gattung Fragaria gehören ungefähr zwanzig Arten, meistens in den gemäßigten Zonen der Nordhalbkugel vorkommend, und verschiedene Unterarten; daneben gibt es viele hybride Formen mit zahlreichen Kultursorten.
Erdbeeren spielen mindestens seit der Steinzeit eine Rolle in der menschlichen Ernährung. Die europäischen Wald-Erdbeeren (Fragaria vesca) wurden während des Mittelalters auch flächig angebaut. Erst im 17. bzw. 18. Jahrhundert gelangten die beiden großfrüchtigen (und oktoploiden) amerikanischen Arten – die Scharlach-Erdbeere (Fragaria virginiana) und die Chile-Erdbeere (Fragaria chiloensis) – nach Europa. Aus deren Kreuzung entstand um 1750 in der Bretagne die Urform der Gartenerdbeere (Fragaria × ananassa),[1] von der die meisten heute kultivierten Sorten abstammen.
Aus botanischer Sicht zählt die Scheinfrucht einer Erdbeere nicht zu den Beeren, sondern zu den Sammelfrüchten bzw. Sammelnussfrüchten oder nach anderer Auffassung zu den Sammelachänenfrüchten (Achenecetum).[2][3]
Erdbeeren sind ausdauernde krautige Pflanzen. Meist sind sie weich oder seidig behaart, mit dickem, schwach holzigem, fadenförmige Ausläufer treibendem „Wurzelstock“. Die Ausläufer bewurzeln sich und bilden neue Rosetten aus (sogenannte Blastochorie). Die wechselständigen, grundständigen, langgestielten Laubblätter sind meist dreiteilig, seltener fünfteilig gefingert. Die Nebenblätter sind an der Basis des Blattstiels angewachsen.
Erdbeeren tragen weiße, selten gelbliche Blüten, die nach dem Ende der Kälteperiode erscheinen. Sie stehen meist zu mehreren in Trugdolden an der Spitze des aufrechten, armblätterigen Schaftes. Der Blütenbecher trägt fünf grüne Kelchblätter und fünf rundliche Kronblätter. Zwischen den eigentlichen Kelchblättern stehen fünf weitere, kleinere Nebenkelchblätter (Epicalyx). Es sind viele Staubblätter vorhanden. Auf dem aufgewölbten Blütenboden sitzen zahlreiche freie Fruchtblätter. Bei der Reife bildet der Blütenboden eine saftig fleischige Scheinbeere.
Die Früchte im biologischen Sinn sind kleine gelblich bis rötliche, einsamige Nüsschen (nach anderer Auffassung Achänen) an der Oberfläche der roten Scheinfrucht. Die Fruchtknoten bilden je ein Nüsschen aus, die durch das Wachstum der später markant roten Blütenachse während der Reifezeit auseinandergerückt werden.[2] Tiere, die die auffällige, oft auf der namensgebenden Erde[4] liegende Erdbeerfrucht fressen, scheiden die kleinen hartschaligen Nüsschen, die sich auf dem Fruchtfleisch befinden, wieder aus, so dass die Nüsschen – soweit sie geeignete Standortbedingungen vorfinden – keimen können (sogenannte Endochorie). In Europa sind es Säugetiere wie Rotfuchs, Dachs, Igel, Rötelmaus und Siebenschläfer; Vögel wie Amsel, Hausrotschwanz, Rotkehlchen, Mönchsgrasmücke und Wirbellose wie Weinbergschnecke, einige Käferarten und Tausendfüßer, die von den Früchten angelockt werden. Sie sind damit an ihrer Verbreitung beteiligt. Ameisen schleppen die Früchte sogar in ihre Baue, verfüttern das Fruchtfleisch an ihre Larven und tragen anschließend die verbliebenen Nüsschen wieder weg. Die Erdbeere benutzt allerdings nicht nur die Endochorie und Blastochorie als Ausbreitungsmechanismus. Früchte, die an den Stängeln verbleiben, vertrocknen nach einiger Zeit, wobei die Nüsschen herabfallen. Diesen Mechanismus bezeichnet man als Barochorie.
Zur Gattung Fragaria gehören über 20 Arten sowie deren Hybriden. Bei allen Erdbeerpflanzen setzt sich der einfache Chromosomensatz aus sieben Chromosomen zusammen, doch bestehen Unterschiede im Grad der Polyploidie. So kommen Arten und Hybriden mit doppeltem (diploid), vierfachem (tetraploid), sechsfachem (hexaploid), achtfachem (oktoploid) und zehnfachem (dekaploid) Chromosomensatz vor, aber auch Hybriden mit ungerader Zahl an Chromosomen wie 35 in einem fünffachen Satz (pentaploid).[5]
Nicht zur Gattung der Erdbeeren gehören einige ähnlich aussehende und nahe verwandte Arten der Fingerkräuter wie die Scheinerdbeere (Potentilla indica) und das Erdbeer-Fingerkraut (Potentilla sterilis). Die wegen ihrer Früchte so genannten Erdbeerbäume gehören dagegen zu den Heidekrautgewächsen.
Aus archäologischen Funden lässt sich schließen, dass die Erdbeere bereits in der Steinzeit bekannt war. Auf lateinisch wurde sie fragum (Mehrzahl: fraga) genannt. Der Pflanzenname fragaria ist seit dem 12. Jahrhundert nachweisbar.[6] Aus dem Mittelalter sind große Flächen, auf denen kleine Walderdbeeren (Fragaria vesca) kultiviert wurden, erwiesen. Auch Methoden, Erdbeeren früher oder später heranreifen zu lassen, waren schon entwickelt. Lediglich die Größe der Frucht konnte man nicht beeinflussen. Erst in der Neuen Welt fanden französische Siedler entlang des Sankt-Lorenz-Stroms eine größerfruchtige wilde Art. Diese wurde im 17. Jahrhundert nach Europa als amerikanische Scharlach-Erdbeere eingeführt und zunächst vor allem in Botanischen Gärten kultiviert. Von einer Seereise nach Chile brachte der Franzose Amédée-François Frézier 1714 eine bereits von einheimischen Völkern Südamerikas kultivierte Art der Erdbeere mit, die ledrig-starre blaugrüne Blätter hatte und vor allem sehr große Früchte. Diese Chile-Erdbeeren weisen daneben die Besonderheit auf, dass sie zweihäusig sind, das heißt, es gibt rein männlich blühende Pflanzen und rein weiblich blühende.
Um 1750 entstand infolge wiederholter, zufälliger Kreuzungen der Scharlach-Erdbeere aus Nordamerika (Fragaria virginiana) mit der Chile-Erdbeere (Fragaria chiloensis) die großfruchtige Gartenerdbeere (Fragaria × ananassa).
Zunächst in Nordfrankreich und Holland kultiviert, verdrängte sie bald zunehmend auch in England und Deutschland die vordem angebauten Arten und ist heute in zahlreichen Kultursorten weltweit handelsüblich. In Österreich und in Teilen des süddeutschen Raumes werden die besonders großfruchtigen Zuchtformen der Erdbeere auch kurz „Ananas“ genannt[7] und so von der Walderdbeere unterschieden, während die eigentliche Ananas im Zuge dessen als „Hawaii-Ananas“ bezeichnet wird. So wird auch im Burgenländischen Wiesen, wo die Hauptanbaugebiete für Ostösterreich liegen, die Erdbeere als „Wiesener Ananas-Erdbeere“ unter den traditionellen Lebensmitteln geführt.[8]
Erdbeeren gelten aufgrund ihrer Inhaltsstoffe als besonders während der Schwangerschaft geeignetes Nahrungsmittel. Verspürt eine Frau einen Heißhunger auf Erdbeeren, wird dies daher in Frankreich als Indiz für eine mögliche Schwangerschaft verstanden.[9]
Der wilde Alexander, ein Minnesänger des 13. Jahrhunderts, erwähnt bereits die Frucht im sogenannten Erdbeerlied (auch: Hie bevorn, do wir kynder waren): „Set, do liefe wir ertberen suͦchen“.[10]
Erdbeeren sind ein häufiges Motiv in der Bildenden Kunst. Sie sind durch ihre niedrige Wuchsform ein Symbol für Demut und Bescheidenheit, insbesondere als Attribut Jesu und, da sie zu den Rosengewächsen gehören, der Jungfrau Maria. Wegen der dreiteiligen Blätter galten sie als Symbol der Dreieinigkeit, die fünf Blütenblätter standen bereits im Mittelalter für die fünf Kreuzigungswunden Christi. Der nach unten hängende, rote Fruchtkörper wurde symbolisch als das vergossene Blut Christi und anderer Märtyrer gedeutet.[11] Des Weiteren sind Erdbeeren die Paradiespflanze in der christlichen Kunst. Schon bei Ovid erscheinen sie als Speise des Goldenen Zeitalters.
Georg van Eyck schuf nach 1902 das sehr frühe deutsche Markenzeichen für Einmachgläser, die Erdbeere mit dem Firmennamen WECK.[12]
Der fleischige Blütenboden wird als Obst genutzt. Kommerziell angebaut werden verschiedene Sorten der Gartenerdbeere. Erdbeeren zählen zu den nichtklimakterischen Früchten: Wenn sie unreif gepflückt werden, reifen sie nicht nach.
Die Haltbarkeit beträgt nur wenige Tage, darum wird ein relativ hoher Anteil direkt vermarktet. Erdbeeren sollen erst unmittelbar vor dem Verzehr gewaschen werden.
Die Früchte können roh verzehrt werden, auch als Obstsalat, ggf. gezuckert und mit einer Portion Schlagsahne, oder sie können als Tortenbelag dienen. Üblich sind auch die Herstellung von Erdbeerkonfitüre oder die Zugabe zu Eiscreme oder Fruchtjoghurt. Bekannt sind unter anderem auch die Verwendung für Bowle oder Rumtopf. Auch als Konserve oder Tiefkühlkost werden sie angeboten.
Die Ziererdbeeren mit rosa Blüten sind Gattungshybriden aus einer Erdbeere und dem Sumpf-Blutauge (Potentilla palustris). Diese Hybriden sind dekaploid (acht Chromosomensätze von der Erdbeere und zwei vom Sumpf-Blutauge).
Quelle: Statista.com[13]
Im Jahr 2020 wurden laut FAO weltweit 8.861.381 Tonnen Erdbeeren geerntet. Die zehn weltweit größten Produzenten ernteten 2020 zusammen 80,4 % der Gesamtmenge.[14] Die Werte für Deutschland, Österreich und die Schweiz sind zum Vergleich angegeben.
Laut Vermarktungsordnung der EU müssen Erdbeeren für den Verkauf durch Händler an Verbraucher mindestens 18 mm groß sein. Für die Kategorie „Extra“ müssen sie über 25 mm groß sein. Teilweise werden vom Handel sogar 30 mm verlangt. Dieser Umstand und die Konkurrenz aus dem Ausland führen dazu, dass jährlich in Deutschland mehrere tausend Tonnen Erdbeeren nicht geerntet werden.[15]
Der Selbstversorgungsgrad bei Erdbeeren lag in Deutschland 2019 bei 55 %[16] und 2018 bei knapp 61 %[17] Im Jahr 2020 lag die Anbaufläche in der Schweiz bei 521 Hektar.[18] Im gleichen Jahr wurden über 14 Tonnen Erdbeeren aus Spanien in die Schweiz importiert, 70 % davon bereits zwischen Januar und April.[19] Etwa 18 % der Schweizer Erdbeeren werden Hors-sol angebaut.[20]
Für die Erdbeeren bestehen bzw. bestanden auch die weiteren deutschsprachigen Trivialnamen: Aardbeeren (Unterweser), Aelberte, Albeere, Arbern (Fallersleben, Göttingen), Arpel (bezogen auf die Frucht Göttingen), Baschierper (Siebenbürgen), rote Besinge (Mark Brandenburg), Büschierpern (Siebenbürgen), Ebbeere (St. Gallen) Eberi (Schweiz), Ebern (Schweiz), Erbeern (Holstein), Eerbier (Mecklenburg), Elber (Aachen), Elberken, Erbel (Schwaben, Darmst. a. Eifel), Erbeer (mittelhochdeutsch), Erber (Augsburg, mittelhochdeutsch), Erbere (mittelhochdeutsch), Erbern (mittelhochdeutsch), Erbir (mittelhochdeutsch), Erbirbaum (mittelhochdeutsch), Erdbeeri (Bern), Erdberenboem (bereits 1507 erwähnt), Erdbese (mittelniederdeutsch), Erdbiere (mittelhochdeutsch), Erdebeeren (Elsass), Erpber (mittelhochdeutsch), Erpeln (Waldeck), Erper (mittelhochdeutsch), Erpern (mittelhochdeutsch), Erperstaud (mittelhochdeutsch), Erpher (mittelhochdeutsch), Erpir (mittelhochdeutsch), Erpern, Errberkraut, Erthebere (mittelhochdeutsch), Grasbiel (Iglau), Haarbeere, Ihrbär (Mecklenburg), Knickbeeren (Erzgebirge), Lastbeere, Majuse (Hessen am Vogelsberg), Preschtling (nur sing., m.) (Württemberg), Pröpstling (Österreich),[21] Roaper (Kärnten), Ropperen, Rotber (althochdeutsch) Rotbere (althochdeutsch), Rotpir (althochdeutsch) und Rothbeere (Österreich, Bayern, Tirol, Krain).[22]
Die Erdbeere war auch Attribut vieler antiker Liebesgöttinnen, etwa Frigg (Freya) oder Venus. Im Volksglauben waren Erdbeeren von daher oft Symbol der sexuellen Lust, Ausdruck von Sinnlichkeit und dadurch auch Verlockung zur „Sünde“.[23] Der Begriff Erdbeermund spielt auf die zum Kuss zusammengezogenen Lippen an, etwa in der Ballade Ich bin so wild nach deinem Erdbeermund.
Die Erdbeeren (Fragaria) sind eine Gattung in der Unterfamilie der Rosoideae innerhalb der Familie der Rosengewächse (Rosaceae). Zur Gattung Fragaria gehören ungefähr zwanzig Arten, meistens in den gemäßigten Zonen der Nordhalbkugel vorkommend, und verschiedene Unterarten; daneben gibt es viele hybride Formen mit zahlreichen Kultursorten.
Erdbeeren spielen mindestens seit der Steinzeit eine Rolle in der menschlichen Ernährung. Die europäischen Wald-Erdbeeren (Fragaria vesca) wurden während des Mittelalters auch flächig angebaut. Erst im 17. bzw. 18. Jahrhundert gelangten die beiden großfrüchtigen (und oktoploiden) amerikanischen Arten – die Scharlach-Erdbeere (Fragaria virginiana) und die Chile-Erdbeere (Fragaria chiloensis) – nach Europa. Aus deren Kreuzung entstand um 1750 in der Bretagne die Urform der Gartenerdbeere (Fragaria × ananassa), von der die meisten heute kultivierten Sorten abstammen.
Aus botanischer Sicht zählt die Scheinfrucht einer Erdbeere nicht zu den Beeren, sondern zu den Sammelfrüchten bzw. Sammelnussfrüchten oder nach anderer Auffassung zu den Sammelachänenfrüchten (Achenecetum).
Aerbele (Letien: Fragaria) is e geslech van blome inne roeazefemielje (Rosaceae). 't Geslech is veural bekandj ómme gewuuen aerbel (Fragaria x ananassa), wovan me de vröchten itj. De próntje smaak van 'nen aerbel wusjeltj van cultivar toet cultivar, van zeut toet wrang. Aerbele zeen e wichtig gewas det wuuert verboedj in alle gemäötigdje gebieden oppe werreld.
Aerbele zeen gein bèsse.
Weltwied haet 't mieër es 20 versjillendje saorte. 't Aantaal aan chromosome steit centraal in 't klassificere vanne saorte. 't Guuef zeve basistypes van chromosome die alle saorte deile, meh de polyploïdie versjiltj. De saorte zeen diploïed (mit twieë kieër de zeve chromosome, dus 14 gans biejein), angere tetraploïed (veer zètjes, 28 chromosome), hexaploïed (zès zètjes, 42 chromosome), octoploïed (ach zètjes, 56 chromosome) of decaploïed (tieën zètjes, 70 chromosome).
Euver 't algemein guldj det aerbelsaorte mit mieë chromosome weuster zeen en grótter vröchte doorgaeve.
Aerbele (Letien: Fragaria) is e geslech van blome inne roeazefemielje (Rosaceae). 't Geslech is veural bekandj ómme gewuuen aerbel (Fragaria x ananassa), wovan me de vröchten itj. De próntje smaak van 'nen aerbel wusjeltj van cultivar toet cultivar, van zeut toet wrang. Aerbele zeen e wichtig gewas det wuuert verboedj in alle gemäötigdje gebieden oppe werreld.
Aerbele zeen gein bèsse.
Chhì-pho (ha̍k-miâ: Fragaria) sī Rosaceae-kho, Fragaria-sio̍k ê si̍t-bu̍t kap in seⁿ ê koé-chí. Chéng ū 20-goā-chióng, í-goā iū-koh ū kî-thaⁿ chē-chē lām-chéng, chai-poê-chéng. Siōng chia̍p hông chèng-choh ê siang-gia̍p chéng sī Fragaria × ananassa, chiū-sī Fragaria virginiana lām Fragaria chiloensis ê chai-phoê-chéng. Tī Tâi-oân chhì-pho chit sû pún-chiâⁿ te̍k-pia̍t chí Tâi-oân thó͘-seⁿ ê iá-seng chéng.
Chhì-pho (ha̍k-miâ: Fragaria) sī Rosaceae-kho, Fragaria-sio̍k ê si̍t-bu̍t kap in seⁿ ê koé-chí. Chéng ū 20-goā-chióng, í-goā iū-koh ū kî-thaⁿ chē-chē lām-chéng, chai-poê-chéng. Siōng chia̍p hông chèng-choh ê siang-gia̍p chéng sī Fragaria × ananassa, chiū-sī Fragaria virginiana lām Fragaria chiloensis ê chai-phoê-chéng. Tī Tâi-oân chhì-pho chit sû pún-chiâⁿ te̍k-pia̍t chí Tâi-oân thó͘-seⁿ ê iá-seng chéng.
De Eadbean (Fragaria) san a Rosngwächs (Rosaceae). Scho seit da Stoazeit, woascheinlich sogoa friaa, hom Menschn Eadbean gessn. De Gartneadbean gibts owa eascht seitn 18. Joahundat. De Eadbean san a sog. Sondakuitua, weis ned oafoch zum Obaun san. Es gibt unfea 20 vaschiedne Artn.
Eanamuorjjit (Fragaria) lea ruvsušattuide (Rosaceae) gullevaš šaddosohka. Eanamurjjiidde gullet omd. gieddemuorji
Tekst üüb Öömrang Eerdbeien (Fragaria) san en skööl faan sowat 20 plaantenslacher uun det famile faan a ruusenplaanten (Rosaceae).
Eerdbeien (Fragaria) san en skööl faan sowat 20 plaantenslacher uun det famile faan a ruusenplaanten (Rosaceae).
Erebeie (Latien: Fragaria) is een geslaacht bluuiende plaanten uut de rozefemilie, et staot veural bekend om zien eetbere vrucht. D'r bin meer as twintig soorten.
De naeme fragaria komt lichtkaans van et Latiense woord "fragum" veur eetbere, "fragrans" betekent geurend. In de symboliek staot de erebeie veur kotstondig genot. Op vule oolde schilderi'jen is daoromme de erebeie ofbeeld om kotstondig genot te symboliseren. In Nederlaand kommen liekegoed de kultuur- as de boserebeie veur.
De erebeie is zelsbevruchtend, waordeur gien kruusbestoeving neudig is. Een goeie bestoeving deur wiend en/of insekten is liekewel noodzaekelik veur et verkriegen van goedvormde, volledig uutgruuide vruchten. Bi'j de deurdraegende rassen komt de hiele zoemer bloemanleg, bluui en vruchtzetting veur. Bi'j pattie rassen kan de bloemanleg in een slim waarme zoemer minder wodden. Bi'j disse riekbluuiende rassen wodden van elke bluuiwieze meerstal de eerste drie tot vuuf vruchten oogst. Daornao wodt de bloemstengel mit de hieran nog onriepe vruchten verwiederd om de vruchtgrootte op peil te holen. Veur een goeie vruchtzetting is een goeie bestoeving slim belangriek. Niet allienig de wiend, mar ok de bi'jen en hommels bin belangriek veur een goeie bestoeving.
De rooie of oranje-rooie vrucht is een opzwölde bloembodem mit daor bovenop de geelkleurde zaoties (dopvruchies) en is dus een zogenaemde schienvrucht.
In de bronstied wodde de erebeie al deur meensken bruukt, mar pas vanof de 14e ieuw wodden erebeieplaanten vanuut et wild in tunen anplaant. In die tied wodden ze veural bruukt as sierplaante en as medesien. De vrucht was klein en de plaanten weren niet slim produktief. De erebeie zoas wi'j hum kennen is omdebi'j 200 jaor oold. In de 17e en 18e ieuw bin uut de beiden Amerikes de oktoploïdesoorten Fragaria virginia (Noord-Amerike) en Fragaria chiloensis (Zuud-Amerike) invoerd. In 1766 wodde de erebeie veur et eerst uutvoerig beschreven deur Antoine Nicolas Duchesne en gaf hi'j an zien beschreven soorte de Latiense naeme Fragaria ananassa. Disse soorte had liekewel ok veul kenmarken van de invoerde soorten. De in Europa inheems veurkommende soorten bin of diploïd (2n=14) of hexaploïd (2n=42), wielst de teelde soorte oktoploïd (2n=56) is. Daoromme wodt anneumen dat de in Europa teelde erebeie een hybride is van F. virginia en F. chiloensis en is de goeie soortnaeme Fragaria ×ananassa. Laeter bin ok krusings maekt mit de oktoploïde soorte F. ovalis. In Kalifornië wodden veural erebeien teeld mit een slim harde vrucht, vergeliekber mit een appel. De in Europa teelde vruchten weren daorintegen zacht. Krusings tussen disse twie typen erebeierassen hebben de tegenworige, stevige rassen opleverd, die hierdeur goed verhaandeld en over grote ofstaanden vervoerd kunnen wodden.
In Nederlaand en België kommen de diploïde boserebeie (Fragaria vesca) en de zeldzaeme hexaploïde grote boserebeie (Fragaria moschata) in et wild veur.
Vasse erebeien bin slim gezond vanwegen heur hoge vitamine C-gehalte (60 mg per 100 gr.). Bi'j poppen en slim jonge kiender kan et eten van vasse erebeien een allergische reaktie veroorzaeken. Dus beginnen mit kleine stokkies erebeie, zodat et lichem d'r-an wennen kan. Erebeien wodden vaeke bruukt veur et maeken van sjem. Meerstal wodt hier diepvriespulpe uut onder aandere Polen veur bruukt. Daornaost wodt de erebeie deur zien starke geur as smaekverstarker bruukt in onder aandere yoghurt.
Over et algemien lusten de meeste meensken wel erebeien. Dat komt deur de zute smaek en de smaek is niet al te stark.
De blaeder bin bruukber as toevoeging an krudethee of veur in de slaod. Een oftreksel van jonge blaeder helpt bi'j bloedaarmoede. In de beiden vormen zurgen de blaeder ok veur een betere spiesvertering. Uutwendig kunnen ze bruukt wodden as een kompres deupt in een oftreksel, waor kleine wonden mit genezen kunnen wodden.
Erebeien wodden in Nederlaand in de volle grond, onder glas en onder plestiek teeld. D'r bin omdebi'j 2.000 bunders vollegrondserebeien. Deur vervrogging en verlaoting kunnen in de Benelux vanof et aende van febrewaori tot an et aende van december erebeien oogst wodden. Dit is dus bi'jkaans et hiele jaor deur. Pattie kwekers perberen disse periode nog veerder op te rekken tot et hiele jaor rond, deur onder aandere gebruuk te maeken van verwaarming in de wienter en koeling in de zoemer. Ok et bi'jvoegen van extra CO2 is goed veur de opbrengst.
Erebeien wodden vegetatief vermeerderd. De plaante vormt uutlopers, waor dan weer plaanten van vormd wodden. Ok disse plaanten kunnen weer uutlopers vormen. Veur de gewone teelt in de vollegrond wodden disse plaanten an et aende van juli of an et beginne van augustus uutpoot. Et daoropvolgende jaor kan dan van disse plaanten erebeien oogst wodden. In de perfessionele teelt wodden nao de oogst de plaanten vernietigd en wodt elke keer opni'j poot. Pattekelieren laoten de plaanten vaeke staon om et jaor daorop d'r weer van te oogsten. Dit is niet an te bevelen, omdat de vruchten kleiner wodden en deur de bossige gruui de vruchten gauwer antast kunnen wodden deur vruchtrotting.
Et meest teelde ras in Nederlaand is 'Elsanta'. Slim goed smaekende rassen bin 'Korona', 'Vima Zanta' en 'Lambada'. Et aldervrogste ras is 'Karina', mar geft min vruchten. Deurdraegende rassen bin onder aandere 'Rapella', 'Evita', 'Everest', 'Selva', 'Koning Kim', 'Everglade' en 'Ostara'. Hieronder viej' een liest mit erebeiesoorten:
Erebeie (Latien: Fragaria) is een geslaacht bluuiende plaanten uut de rozefemilie, et staot veural bekend om zien eetbere vrucht. D'r bin meer as twintig soorten.
De naeme fragaria komt lichtkaans van et Latiense woord "fragum" veur eetbere, "fragrans" betekent geurend. In de symboliek staot de erebeie veur kotstondig genot. Op vule oolde schilderi'jen is daoromme de erebeie ofbeeld om kotstondig genot te symboliseren. In Nederlaand kommen liekegoed de kultuur- as de boserebeie veur.
De erebeie is zelsbevruchtend, waordeur gien kruusbestoeving neudig is. Een goeie bestoeving deur wiend en/of insekten is liekewel noodzaekelik veur et verkriegen van goedvormde, volledig uutgruuide vruchten. Bi'j de deurdraegende rassen komt de hiele zoemer bloemanleg, bluui en vruchtzetting veur. Bi'j pattie rassen kan de bloemanleg in een slim waarme zoemer minder wodden. Bi'j disse riekbluuiende rassen wodden van elke bluuiwieze meerstal de eerste drie tot vuuf vruchten oogst. Daornao wodt de bloemstengel mit de hieran nog onriepe vruchten verwiederd om de vruchtgrootte op peil te holen. Veur een goeie vruchtzetting is een goeie bestoeving slim belangriek. Niet allienig de wiend, mar ok de bi'jen en hommels bin belangriek veur een goeie bestoeving.
De rooie of oranje-rooie vrucht is een opzwölde bloembodem mit daor bovenop de geelkleurde zaoties (dopvruchies) en is dus een zogenaemde schienvrucht.
Fragaria (pocapan jroning basa Inggris /frəˈɡeɪriə/)[2] iku sawijining génus tetuwuhan ngembang sajeroning kulawarga mawar, Rosaceae, kang ditepungi kanthi umum kanthi jeneng stroberi amarga wohé kang bisa dikonsumsi. Ana punjul 20 spésies stroberi lan akèh hibrida sarta kultivaré. Spesies kang paling umum ditandur kanggo didol ya iku saka asil panyilangan Fragaria × ananassa utawa ditepungi minangka strobèri kebon. Stroberi wujud woh komersil kang wigati banget, kang ditangkaraké ing manéka wilahan donya.
Woh stroberi wernané ijo rada putih nalika tuwuh, lan akèh-akèhé malih dadi abang nalika mateng. Jenengé asalé saka basa Inggris kuna streawberige kang wujud gabungan saka streaw utawa "straw" lan berige utawa "berry". Alesan pamènèhan jeneng iki isih ora cetha. Sapérangan spésies Lepidoptera njupuk sumber panganané saka tetuwuhan stroberi, mula spésies iki dadi ama utama tuwuhan stroberi.
Ana punjul 20 spésies Fragaria ing saindhenging donya. Kunci panglompokan spésies stroberi iki ya iku dhedhasar cacahing kromosomé. Ana pitung jinis kromosom utama kang ana ing kabèh spésies. Sapérangan spésies iku diploid ya iku duwé rong pasang saka pitung kromosom ndadèkaké gunggungé 14 kromosom. Sing liyané wujud tetraploid ya iku duwé patang pasang saka pitung kromosom ndadèkaké gunggungé 28 kromosom, hexaploid (6 pasang), oktoploid (8 pasang) utawa dekaploid (10 pasang).
Sapérangan spésies anyar wis ditepungaké kang wujud subspesies saka spésies-spésies ing dhuwur.
Jagoda (Fragaria) je rod biljaka iz porodice ruža s desetak vrsta, od koje su gotovo sve rasprostranjene u sjevernom umjerenom pojasu, a samo jedna u Čileu. Donji listovi biljaka su sastavljeni od 3 liske; od bijelih cvjetova se razvija zbirni plod (jagoda) koji na mesnatom cvjetištu nosi brojne oraščiće. Šumska jagoda (Fragaria vesca) rasprostranjena je u umjerenoj Evropi i umjerenoj Aziji, a udomaćila se i izvan tog područja.
Jagoda spada među najomiljenije sitno voće, a njeni plodovi dolaze najranije u proljeće. Može se saditi i na najmanjoj površini, jer jagoda daje ne samo ukusan plod, nego zbog ljepote cvijeta i ploda daje ukras vrtu.
Nedovršeni članak Jagoda koji govori o biologiji treba dopuniti. prema pravilima Wikipedije.
Fragaria es un genre de plantas de la famiha de las Rosacèas. Es lo nom generic dels fraguièrs[1].
Son d'erbacèas, tendent a se lignificar, non epinosas, de calici doblar d'un calicul, avent un fals fruch carnós, que se nomena fraga. Dotadas d'un rizòma, se desvolopan doas menas de tijas fulhadas: lo còr, tija amb entrenoses fòrça corts eissida del borron terminal e l'estolon, tija rebalanta als dos primièrs entrenoses fòrça longs.
D'entre la espècia, i a lo Fragaria vesca, lo fraguièr fèr que lo fruch (fragon) son fòrça soborosas e l'ibrid Fragaria ×ananassa. que son eissits gaireben totes lo fasièrs cultivats.
Las espècias adòptan diferentas portadas:
Las Fragaria an un nombre cromosomic de basa n=7.
Potentilla reptans - Duchesnea indica.
Pels octoploíds 3 formulas genomicas foguèt prepausadas: Modèl 1: AAAABBCC (Fedorova, 1946) Modèl 2: AAA’A’BBBB (Senanayake & Bringhurst, 1967) Modèl 3: AAA’A’BBB’B’ (Bringhurst, 1990)
Segon d'analisis mai recents los espècias deurián puslèu èsser gropats en tres clads X, Y e Z
La plaça de F. bucharica dins lo grop X o Y mòstran benlèu son origina ibrida.
Aquel novèl modèl genomic dels Fragaria octoploíds es indicat YYY′Y′ZZZZ/YYYYZZZZ (Rousseau-Gueutin et al., 2009). (AAA′A′ BBB′B′/A′A′A′A′ BBBB (Bringhurst, 1990) dins l'anciana notacion)
Fragaria ye un chenero de plantas rosacias no-lenyosas de port herbacio, que popularment se conoix como fragueras[1] u martuelleras[1], con qualques especies cautivadas ta la producción de a suya fruita caracteristica, a fraga. A voz martuello se reserva ta la fruita d'os exemplars silvestres. En aragonés se gosa fer diferencia d'entre as Fragaria domesticas y as que creixen en estau silvestre, y se diz fragueras nomás a las domesticas, reservando-se o termin martuelleras ta las salvaches[2].
As especies de Fragaria son fácilment hibridables d'entre ellas. A especie predominant y silvestre en Europa, Fragaria vesca, o martuellero proprimaent dito, estió a primera en domesticar-se. Manimenos, en l'actualidat a mayor parte d'a producción de fragas ta consumo dimana d'una fraguera hibrida, Fragaria x ananassa, que fa las fragas más grans y aromaticas, por o que ha gosau desplazar a la martuellera.
As fragueras son plantas perens que pierden as partes aerias d'agüerros y remanen soterranias en l'hibierno ta re-brostar de primaveras. En a epoca vechetativa, se presentan como una roseta de fuellas superficials y tallos florals, con fuellas compuestas de tres foliolos ovals con as laderas aserradas, de color verde intensa.
Os fruitos de Fragaria, as fragas, son en realidat pseudofruitos de tipo poliaquenio, que en Botanica reciben o nombre especifico d'eterios.
A denominación cheneral en aragonés ta las variedatz domesticas, y documentada amplament por a mayor parte d'o territorio, ye o fitonimo «fraguera»[1] (lat. <FRAGARIA, de <FRAGA, con o mesmo significau). Con ista denominación s'ha documentau en Echo, en Aragüés de lo Puerto, en Buerba, en Vio, en Fanlo, en Chistén[3], en Torres y en Balbastro[1], en as comarcas d'a Chacetania, Sobrarbe, Ribagorza y o Semontano de Balbastro, o qual indica una distribución mayoritaria por l'Alto Aragón.
En a val d'Ansó s'emplega un termin particular y, aparentment, exclusivo de a dita val: «magoriera», derivau de a parola que emplegan os ansotanos ta referir-se a la fruita d'istas matas, «magoría»[1][4], que ye un vasquismo.
A denominación de «martuelleras» u «martuellers/-os» s'aplica a os exemplars que creixen en estau silvestre[2], y dimana de martuel/martuello, una voz de radiz prerromana[3] que se debió d'incorporar a'l latín local de l'Alto Aragón con una forma hipotetica con desinencia en -ELLU, pus muestra a tipica dicotomía de formas -ello/-el que han adoptau belatras parolas aragonesas que han evolucionau dende voces latinas que a teneban, como castiel/castiello.
Fragaria është fruta e bimës me të njëjtin emër, dhe klasifikohet në familjen e bimëve Rosaceae.
Një enë e mbushur me 144g dredhëza ka 45 kalori ose e shprehur në gjulë 188 kJ. Një porcion i tillë në vete ka disa minerale dhe vitaminen C që për trupin e njeriut janë të nevojshme. Të dhëna mbi përbmbajtjes së elementeve:
Elementi njësia 1 porcion,Janë diku 12 sorte të këtij lloji duke përfshirë dhe këto.
Lulja e dredhëzes
Lule dredhëze
Kultivimi i dredhëzave në Japoni
Kultivimi i dredhëzave në malësi të Kamerunit
Enë me dredhza ga Polonia
Variante dredhës
Variante dredhës
Variante dredhës
Fragaria (pocapan jroning basa Inggris /frəˈɡeɪriə/) iku sawijining génus tetuwuhan ngembang sajeroning kulawarga mawar, Rosaceae, kang ditepungi kanthi umum kanthi jeneng stroberi amarga wohé kang bisa dikonsumsi. Ana punjul 20 spésies stroberi lan akèh hibrida sarta kultivaré. Spesies kang paling umum ditandur kanggo didol ya iku saka asil panyilangan Fragaria × ananassa utawa ditepungi minangka strobèri kebon. Stroberi wujud woh komersil kang wigati banget, kang ditangkaraké ing manéka wilahan donya.
Woh stroberi wernané ijo rada putih nalika tuwuh, lan akèh-akèhé malih dadi abang nalika mateng. Jenengé asalé saka basa Inggris kuna streawberige kang wujud gabungan saka streaw utawa "straw" lan berige utawa "berry". Alesan pamènèhan jeneng iki isih ora cetha. Sapérangan spésies Lepidoptera njupuk sumber panganané saka tetuwuhan stroberi, mula spésies iki dadi ama utama tuwuhan stroberi.
Jagoda (Fragaria) je rod biljaka iz porodice ruža s desetak vrsta, od koje su gotovo sve rasprostranjene u sjevernom umjerenom pojasu, a samo jedna u Čileu. Donji listovi biljaka su sastavljeni od 3 liske; od bijelih cvjetova se razvija zbirni plod (jagoda) koji na mesnatom cvjetištu nosi brojne oraščiće. Šumska jagoda (Fragaria vesca) rasprostranjena je u umjerenoj Evropi i umjerenoj Aziji, a udomaćila se i izvan tog područja.
Jagoda spada među najomiljenije sitno voće, a njeni plodovi dolaze najranije u proljeće. Može se saditi i na najmanjoj površini, jer jagoda daje ne samo ukusan plod, nego zbog ljepote cvijeta i ploda daje ukras vrtu.
Fragaria është fruta e bimës me të njëjtin emër, dhe klasifikohet në familjen e bimëve Rosaceae.
Fragaria es un genre de plantas de la famiha de las Rosacèas. Es lo nom generic dels fraguièrs.
Son d'erbacèas, tendent a se lignificar, non epinosas, de calici doblar d'un calicul, avent un fals fruch carnós, que se nomena fraga. Dotadas d'un rizòma, se desvolopan doas menas de tijas fulhadas: lo còr, tija amb entrenoses fòrça corts eissida del borron terminal e l'estolon, tija rebalanta als dos primièrs entrenoses fòrça longs.
D'entre la espècia, i a lo Fragaria vesca, lo fraguièr fèr que lo fruch (fragon) son fòrça soborosas e l'ibrid Fragaria ×ananassa. que son eissits gaireben totes lo fasièrs cultivats.
Fragaria ye un chenero de plantas rosacias no-lenyosas de port herbacio, que popularment se conoix como fragueras u martuelleras, con qualques especies cautivadas ta la producción de a suya fruita caracteristica, a fraga. A voz martuello se reserva ta la fruita d'os exemplars silvestres. En aragonés se gosa fer diferencia d'entre as Fragaria domesticas y as que creixen en estau silvestre, y se diz fragueras nomás a las domesticas, reservando-se o termin martuelleras ta las salvaches.
As especies de Fragaria son fácilment hibridables d'entre ellas. A especie predominant y silvestre en Europa, Fragaria vesca, o martuellero proprimaent dito, estió a primera en domesticar-se. Manimenos, en l'actualidat a mayor parte d'a producción de fragas ta consumo dimana d'una fraguera hibrida, Fragaria x ananassa, que fa las fragas más grans y aromaticas, por o que ha gosau desplazar a la martuellera.
Manzikaine (latin.: Fragaria) om äivoččiden heinäsižiden kazmusiden heim. Kogoneb 19 erikospäi da 9 gibridaspäi. Mülütadas Rozanvuiččed-sugukundha.
Om meckazmusid i maižanduzkul'turoid. Heimon meckazmused oma levitadud Evrazijas i Pohjoižamerikas. Päivnouzmaine Azii lugese heimon šingotesen keskuseks. Kazdas manzikkištoil i manzikžomil.
Poimdäs marjoid i tehtas keitišt vai kül'menzoittas saharanke. Ottas mecmanzikaižen lehtesid zelläks i čajun sijas.
Lehtesed oma koumepalaižed, varzil 10 santimetrhasai. Vezad oma ujelijad, jurdujad (vegetativine äikerdoičend). Jurišt om ribujuridenke, kazvab 20..25 sm süvüdehesai.
Venäman evropižen palan pohjoižes änikoičeb semendkun lopuspäi ploduiden küpsnendan aughusai kezakun lopus. Manzikaižen änikuz om toppaz, vardel juren alusespäi. Äniklehtesed oma vauktad, erasti pakuižetabad. Plodud oma apokarpižed (palakahad), ned ei ole marjad, no änikon surenzoittud aluz. Henod koričman polhe semned sijadasoiš plodun pindal.
- Ičein ma manzikaine, veraz ma mustikaine.
Manzikaine (latin.: Fragaria) om äivoččiden heinäsižiden kazmusiden heim. Kogoneb 19 erikospäi da 9 gibridaspäi. Mülütadas Rozanvuiččed-sugukundha.
Om meckazmusid i maižanduzkul'turoid. Heimon meckazmused oma levitadud Evrazijas i Pohjoižamerikas. Päivnouzmaine Azii lugese heimon šingotesen keskuseks. Kazdas manzikkištoil i manzikžomil.
Poimdäs marjoid i tehtas keitišt vai kül'menzoittas saharanke. Ottas mecmanzikaižen lehtesid zelläks i čajun sijas.
Meččymandžoi (lat. Fragária) on monivuodehine heinykazvi, kudai kuuluu Rouzovien pereheh. Kazvau meččyaholoil, ei sagielois havvumečis, tuhjožikkolois, ojien rannoil, meččydorogoin reunoil.
Meččymandžoin tuhjoine on läs 30 sentii korgevuttu. Se kukkiu oraskuul-kezäkuul. Meččymandžoin kukkazet ollah valgiet. Marjat kypsetäh kezäkuul-heinykuul da ollah ruskiedu värii.
Meččymandžois keitetäh varen’n'ua da käytetäh sidä tervehytty parandajes.
Tervehytty parandajes käytetäh meččymandžoin marjoi da lehtii. Marjois on askorbiinukislottua, karotinua, vähäine B vitamiinua, dubil’noiduainehtu, ravvan, kal’tsien suolua, margantsua, vaskii, hromua. Lehtilöis on C vitamiinua, dubil’noidu ainehtu.
Verekset marjat ollah diettah kuului aineh. Marjois da lehtilöis luajittu juomine avvuttau vitamiinoin vähyös, tsingas, on hyvä kuzisistiemale.
Meččymandžoi (lat. Fragária) on monivuodehine heinykazvi, kudai kuuluu Rouzovien pereheh. Kazvau meččyaholoil, ei sagielois havvumečis, tuhjožikkolois, ojien rannoil, meččydorogoin reunoil.
Muntipuquy (genus Fragaria, QSHKS qillqaypi: montepoqoy) nisqaqa huk wayuq yuram. Rurunkunatam mikhunchik.
Commons nisqaqa multimidya kapuyninkunayuqmi kay hawa: Muntipuquy.
Wikispecies nisqaqa qillqasqa p'anqayuqmi kay hawa: Muntipuquy
Muntipuquy (genus Fragaria, QSHKS qillqaypi: montepoqoy) nisqaqa huk wayuq yuram. Rurunkunatam mikhunchik.
Ang presas o istroberi (Ingles: strawberry) ay isang genus ng mga halaman namumulaklak sa pamilya Rosaceae, karaniwang kilala bilang presas para sa kanilang nakakain prutas. Mayroong higit sa 20 na inilarawan species at marami hibrido at kultibo. Ang pinakakaraniwang presas ay mga kultibar ng hardin presas, isang hibrido na kilala bilang Fragaria × ananassa. Ang presas ay magkaroon ng lasa na nag-iiba ayon kultibar, at saklaw mula sa lubos na matamis sa halip maasim. Ang presas ay isang mahalagang komersyal na prutas, na malawak na lumago sa lahat ng mapagtimping rehiyon ng mundo.
Ang lathalaing ito na tungkol sa Prutas at Pagkain ay isang usbong. Makatutulong ka sa Wikipedia sa nito.
Qulupnay, yertut — raʼnoguldoshlar oilasiga mansub koʻp yillik oʻtsimon oʻsimliklar turkumi; rezavor ekin. Yevrosiyo va Amerikada 50 turi maʼlum. Asosan bogʻ Q., turi, shuningdek: oʻrmon Q.i, muskat taʼmli q., virginiya Q.i va chili Qulupnay — Q.ning birinchi navlari 18-asr da Niderlandiyada paydo boʻlgan. 2 ame-rika turi — virginiya va chili Q.i Yevropaga olib kelingan. Q. Yer sharining turli iqlimli mintaqalarida — Qutb doirasidan to subtropiklargacha oʻstiriladi. Oʻzbekistonda koʻproq bogʻ Q.i turi ekiladi. Ildizi popuk ildiz. Tupi oʻrtacha shoxlangan, boʻyi 10 sm gacha. Barglari yuraksimon, gullari qalqonsimon toʻpgulga yigʻilgan. 2 jinsli oq yoki oqish-sariq, oʻzidan changlanadi. May-iyunda pishadi. Mevasi toʻq qizil, baʼzan naviga qarab oq (oqpar), 3—5 g dan 20—40 g gacha. Tarkibida 80—90% suv, 7-11% qand, 0,8—1,6% kislota, 1 — 1,7% pek-tin, 0,9—1,2% azotli moddalar, shuningdek, kletchatka, kul, A, V, S vitaminlari va boshqa bor. Yangiligida yeyiladi, kompot, murabbo qilinadi, sharbat tayyorlanadi. Q. namtalab, yorugʻsevar (soya joyda hosil bermaydi), sovuqqa chidamsiz oʻsimlik. Bir yerda 4— 5 yil oʻstiriladi. 3 yilgacha yaxshi hosil beradi. Hosildorligi 80—100 s/ga. Asosan, iyul—avg .da ildiz otib, barg yozgan gajaklari qator orasi 80 sm, tup orasi 25 sm yoki 70x70 sm sxe-mada koʻchat qilib ekiladi (kuzda va bahorda ham ekish mumkin, bunda kechroq hosilga kiradi). Yaxshi koʻchat ikki yillik qulupnayzordan olinadi. qulupnayzor bahorda, oʻsuv davrida mahalliy va mineral oʻgʻitlar bilan oziqlantiriladi, qator oralari yumshatiladi, sugʻoriladi.
Oʻzbekistonda Q.ning Zenga-Zengana, Kulver, Dilbar, Muto, Toshkent, Shreder xotirasi, Oʻzbekiston navlari ekiladi.
Asosiy zararkunandalari: qulupnay kanasi, malina va qulup-nay uzunburuni.
Kasalliklari: qulupnay nema-todasi, kulrang chirish, oq-qoʻngʻir dogʻlanish.
Słynica[1][2] (Fragaria) jo rod ze pódswójźby Rosoideae znutśika swójźby rožowe rostlinow (Rosaceae). Dalšne serbske mě jo słynjaška[1].
ananas • aprikoza • awokado • banana • brěška • carnica • citrona • curuba • dorničałka • durian • etrog • figa • grapefruit • granatowe jabłuko • guawa • hendryška • hurmi kaki • jabłuko • jackfruit • kaki • karambola • kiwi • kiwano • kšuška • kumkwat • kwětla • limeta • litśi • malina • mandarina • mandla • mango • marakuja • maruša • naši • oliwa • ostružina • papaja • paw-paw • pitahaya • oranža • pomelo • pogjarzlina • rambutan • janske jagodki (běłe, cerwjene, carne) • ringlota • slěwka • tamarillo • třěšeń • słynica • winowa jagodka • wišnja
Słynica (Fragaria) jo rod ze pódswójźby Rosoideae znutśika swójźby rožowe rostlinow (Rosaceae). Dalšne serbske mě jo słynjaška.
D'Äerdbier (Fragaria) sinn eng Gattung an der Ënnerfamill vun de Rosoideae bannent der Famill vun de Rosaceae. Den Numm "Äerbier" gëtt ëmgangssproochlech souwuel fir d'Planz selwer, wéi konkreet och fir déi (wa se zeideg sinn, rout) Schäifriichte gebraucht.
Schonns an der Steenzäit hu se zum mënschleche Kascht gezielt, ma eréischt vum 18. Joerhonnert u goufen an Europa Aarten aus Amerika agefouert, déi méi déck wéi d'Bëschäerdbier sinn, an an de Gäert ugeplanzt ginn.
Aus botanescher Siicht ass d'Äerdbier keng Bier, mä eng sougenannt Sammelnossfruucht: Déi eigentlech Friichte mam Somkär dra sinn déi kleng gielzeg-brong "Nëssercher" (Achenen) op der Schäifruucht.
Et gëtt eng zwanzeg Aarten, déi meescht dovun an den temperéierten Zone vun der Nordhallefkugel, sou wéi eng Aart am Chile (Fragaria chiloensis).
D'Äerdbiere reproduzéiere sech entweder duerch Ausleefer, d. h. vum Stack vun der Planz wiisst en 30–50 cm laange "Wutz" (Stolo), un deem sengem Enn sech Blieder a Wuerzele bilden, aus deenen en neie Stack ("Rosett") gëtt, oder duerch Somkären, déi duerch Déiere verbreet ginn, déi se friessen (Endochorie), resp. déi, wa s'un der Planz verdréchnen, op de Buedem falen an do ausdreiwen (Barochorie).
D'Gattung Fragaria besteet aus deenen heiten Aarten an Hybriden:
Äerdbier gëtt zum Uebst gezielt a ka réi giess ginn, op Taarten als Belag, oder awer mat Zocker zu Gebeess verkacht ginn. Weider fënnt een Äerdbier a Jugurt an a Glacen. Äerdbier muss zeideg sinn, wann et gepléckt gëtt, an hält sech, eemol zeideg, net terribel laang.
D'Äerdbier (Fragaria) sinn eng Gattung an der Ënnerfamill vun de Rosoideae bannent der Famill vun de Rosaceae. Den Numm "Äerbier" gëtt ëmgangssproochlech souwuel fir d'Planz selwer, wéi konkreet och fir déi (wa se zeideg sinn, rout) Schäifriichte gebraucht.
Schonns an der Steenzäit hu se zum mënschleche Kascht gezielt, ma eréischt vum 18. Joerhonnert u goufen an Europa Aarten aus Amerika agefouert, déi méi déck wéi d'Bëschäerdbier sinn, an an de Gäert ugeplanzt ginn.
Aus botanescher Siicht ass d'Äerdbier keng Bier, mä eng sougenannt Sammelnossfruucht: Déi eigentlech Friichte mam Somkär dra sinn déi kleng gielzeg-brong "Nëssercher" (Achenen) op der Schäifruucht.
Et gëtt eng zwanzeg Aarten, déi meescht dovun an den temperéierten Zone vun der Nordhallefkugel, sou wéi eng Aart am Chile (Fragaria chiloensis).
D'Äerdbiere reproduzéiere sech entweder duerch Ausleefer, d. h. vum Stack vun der Planz wiisst en 30–50 cm laange "Wutz" (Stolo), un deem sengem Enn sech Blieder a Wuerzele bilden, aus deenen en neie Stack ("Rosett") gëtt, oder duerch Somkären, déi duerch Déiere verbreet ginn, déi se friessen (Endochorie), resp. déi, wa s'un der Planz verdréchnen, op de Buedem falen an do ausdreiwen (Barochorie).
Ju Äidbäie (Fragaria) (de: Erdbeere) is ne litje Bäienplonte. Dät rakt wüülde Äidbäien un kultivierde Oarde foar dän Tuun, do dan oafte apgruund fon Kjuusenge fon moorere Oarde polyploid sunt. Fuul Dierte so as Dröiselken un uur Fuugele, Foakse un Ruste freete jädden düsse Bäien.
Ju Äidbäie (Fragaria) (de: Erdbeere) is ne litje Bäienplonte. Dät rakt wüülde Äidbäien un kultivierde Oarde foar dän Tuun, do dan oafte apgruund fon Kjuusenge fon moorere Oarde polyploid sunt. Fuul Dierte so as Dröiselken un uur Fuugele, Foakse un Ruste freete jädden düsse Bäien.
Žemougė, da žemougie (luotīnėškā: Fragaria) īr ougakēsis, katros prėgol erškietėniu augalū (Rosaceae) šeimā.
Augalā žuolėnē so ėlgās ontžemėnēs šliūžontēs ūglēs. Anėi prī bombliu leid šaknis ė paderb naujos augalos. Kvietkā ėšaug ont statesniū stėibū. Lapā padėrbtė ėš trėjū daliū. Kvietkos so penkēs baltās lapelēs. Vaisios īr rauduona, kvapė ouga (bioluogėškā − netėkra ouga).
Ougas īr jiedamas, tor vaistėniu galiu. Ėš anū dėrbamas ougėinės.
Žemougės aug švėisiūs medies, ont kalnaliu, ertiūs, pri kelė.
Сарнайн овогт багтана. Зуувандуу дөрвөлжин хэлбэрийн гурвалсан навчтай, олон наст өвслөг ургамал. Хэнтий, Хангай, Хянганы уулсын шинэсэн ой, нуга бүхий ам энгэрээр ургана. Хан хөхийн нурууны их ар, Шажингийн даваа, Дээд улаан энгэр, Хужирт, Хар цагаан усны эх, Улаан энгэр зэрэг газруудад элбэг тохиолдоно. 5-6 дугаар сард цэцэглэж, 7 дугаар сард жимс нь боловсордог. Гүзээлзгэнийг өглөө шүүдэр эгшсэний дараа, эсвэл үдэш шүүдэр унахаас өмнө түүдэг. Найрлаганд нь глюкоз 2.4-3.3 хувь, фруктоз 2.6-3.8 хувь, сахар 0.2-0.8 хувь, органик хүчил 0.8-1.3 хувь, идээлэх бодис 0.2 хувь, магни, төмөр, фосфор, кальц, С аминдэм, В1, В2, В7, В9, К, Pi гликозид агуулдаг. Шүүсийг боловсорч гүйцсэн жимс, эсвэл навчнаас нь бэлдэж болно. Цус багадалт, цөсний чулуужилтын бактерийг устгах, цэр ховхлох, шархны эдгэрэлтийг түргэсгэх зорилгоор шүүсийг нь цайны халбагаар өдөрт 3 удаа ууж хэрэглэнэ. Идээ шүүстэй шархан дээр шүүсээр нь шавшлага хийх, гоо сайхны эмчилгээнд сэвх толбо арилгахад хэрэглэдэг. Жимсээр нь чанамал, кисель, ундаа шүүс, мөхөөлдөс, сүмс, чихрийн чөмөг, дарс зэрэг бүтээгдэхүүн хийж хүнсэнд ашиглана.
Гүзээлзгэнэ нь Сарнайнхан овгийн цэцэгт ургамлын идэж болдог жимс юм. 20 гаруй зүйл болон эрлийзжүүлэн гаргаж авсан гүзээлзгэнүүд бий. Амт нь чихэрлэг болон исгэлэн гэх мэт өөр өөр байдаг. Хамгийн ихээр тариалагдан худалдаа, хоол хүнсэнд хэрэглэгддэг нь Цэцэрлэгийн гүзээлзгэнэ (Fragaria ×ananassa) аж. С витаминаар баялаг бөгөөд 100 гр гүзээлзгэнэ 35 ккал илчлэгтэй. Түүхий байхдаа цайвар ногоон өнгөтэй ба боловсорж гүйцсэн нь улаан болно. Шар голтой, таван дэлбээт цагаан цэцэг гарж унасны дараа ургадаг. Анх 17 зууны үеэс гүзээлзгэнийг тариалж эхэлсэн байна.
Кожогат (лат. Fragaria, L. 1753)– роза гүлдүүлөр тукумундагы өсүмдүк уруусу. Көп жылдык чөп. Гүлсүз сабактары сойлоп өсөт, алар учунан тамырлайт да жаңы түп өсүмдүктү пайда кылат; Ар бир жаңы өркүндүн (побег) тамыр моюнчасынан узун саптуу, үч бөлүктүү көп сандаган жалбырак өсүп чыгат, алардын жээги майда айчыктай оюктуу, гүл сабактары да ушул моюнчадан өсөт. Гүлдөрү бирден, ак түстө, калканчадай топ гүлгө чогулган. Мөмөчөсү көп, жаңгак сымал, алар өсүмдүк гүлдөп бүткөндөн кийин ширелүү болгон, формасы жумурткадай же конустай формадагы кызыл, мала кызыл гүл уясына жайгашат. 50 жакын түрү Жердин эки жарым шарында тең таралган. Кырг-да анын эки түрү токойдун, бадалдын арасында өсүшөт. Ширелүү “мөмөсү” желет, канаттууларга да жакшы жем.
Кожогат (лат. Fragaria, L. 1753)– роза гүлдүүлөр тукумундагы өсүмдүк уруусу. Көп жылдык чөп. Гүлсүз сабактары сойлоп өсөт, алар учунан тамырлайт да жаңы түп өсүмдүктү пайда кылат; Ар бир жаңы өркүндүн (побег) тамыр моюнчасынан узун саптуу, үч бөлүктүү көп сандаган жалбырак өсүп чыгат, алардын жээги майда айчыктай оюктуу, гүл сабактары да ушул моюнчадан өсөт. Гүлдөрү бирден, ак түстө, калканчадай топ гүлгө чогулган. Мөмөчөсү көп, жаңгак сымал, алар өсүмдүк гүлдөп бүткөндөн кийин ширелүү болгон, формасы жумурткадай же конустай формадагы кызыл, мала кызыл гүл уясына жайгашат. 50 жакын түрү Жердин эки жарым шарында тең таралган. Кырг-да анын эки түрү токойдун, бадалдын арасында өсүшөт. Ширелүү “мөмөсү” желет, канаттууларга да жакшы жем.
Суні́цы (па-лацінску: Fragaria — пахнуць) — шматгадовая травяная расьліна сямейства ружовых.
Вышыня расьліны 5—20 см з кароткімі коса разьмешчаным карэнішчам, які пакрыты лішкамі зьмерлага лісьця. З-за пазух прыкаранёвага лісьця выходзяць парасткі («вусы»), якія даюць жыцьцё новым расьлінам.
Лісьце на доўгіх хвосьціках, трайчастае, кожная частка яйкападобная, амаль сядзячая, па краях трохкутна-зубчастая, зьверху зялёная, гладкая, зьнізу пакрытая шаўкавістымі прыціснутымі валасінкамі.
Кветкавыя сьцяблы роўнастаячыя, такія ж ці трохі большыя за прыкаранёвае лісьце; кветаножкі з прыціснутымі альбо роўнастаячымі валасінкамі.
Кветкі па 3—5 у шчыткападобным суквецьці, 1,5—2 см у папярочніку, абодваполыя, з 5 белымі пялёсткамі й двайным кубачкам, тычынак шмат.
Кветаложа пасьля квітненьня разрастаецца, становіцца чырвоным, сакавітым, мясістым, утварае ілжывы плод — «ягаду», у паглыбленьнях зьмяшчаюцца шматлікія дробныя гарэхападобныя плодзікі.
Квітнее напрыканцы траўня. Сьпее ў чэрвені — ліпені. Часам квітнее зноўку ў верасьні, аднак пладоў не дае.
Расьце па лясах, узьлесках, схілах узгоркаў, па кустох, на лугавінах. У Беларусі расьце паўсюдна.
Плод суніц утрымлівае арганічныя кіслоты, дубільныя рэчывы, аскарбінавую кіслату (да 500 мг/л), карацін (да 5 мг/л), нязначную колькасьць вітаміну B, антацыянавыя злучэньні, пеларганідзін, трошкі этэрных масел.
Лісьце зьмяшчае вялікую колькасьць аскарбінавай кіслаты (да 2,8 г/л), дубільныя рэчывы й часткова алькалёіды.
Зьбіраюць суніцы сьпелымі ў чэрвені — ліпені, лісьце — у час квітненьня, у траўні — чэрвені. Плады сушаць у цяні на гарышчы альбо ў сушылцы, даглядаючы каб яны не зьбіваліся ў камякі й не перасушваліся. Лісьце сушаць на адкрытым паветры ў цяні.
У мэдычнай практыцы настой зь ягад ці лісьця ўжываюць як кволы мачагонны сродак пры нырковых і пячоначных каменьнях, а таксама пры матачных крывацёках. У народным побыце, звычайна, ужываюць узвар расьліны цалкам пад час квітненьня. П’юць гарачую й халодную гарбату пры прастуднае хваробе, высокае тэмпэратуры, захворваньнях печані й жоўцевае бурбалкі, пры малакроўі.
Сокам ягад суніц націраюць вульлі, каб не хварэлі пчолы.
СУНІЦЫ
Я салодкія суніцы
У гайку з табой зьбіраў.
Там трапёткія сініцы
Шчабяталі ў пасмах траў.
Там пазнаў я сьвет прыгодаў
З пачуцьцямі ў барацьбе,
І на песьнях сэрца гойдаў,
Думаў толькі пра цябе.
Ты сьмяялася задорна,
Паціскала мне руку.
Зь песьняй нам было прасторна,
Як у полі жаўруку.
І цяпер, калі сініца
Б’ецца крыльлем за акном, —
Мне твая усьмешка сьніцца,
Пах суніцаў льлецца ў дом.
—Рыгор Крушына
Суні́цы (па-лацінску: Fragaria — пахнуць) — шматгадовая травяная расьліна сямейства ружовых.
Узы (латин кылын Fragaria) – льӧль буёло семействое пырись турын. Евразиын но Уйшор пал Америкаын ог 50 пӧртэмез будэ.
Удмурт Шаерын 3: нюлэс узы (Fragaria vesca), вожмыт узы (Fragaria viridis) но борылы укшась, шергес пумиське мускусной узы (Fragaria moschata).
Будо нюлэс кыръёсын, нюлэскын но турыно вырйыл бамъёсын. Кутӥсько ческыт сиен луыса, эмъюм луыса (желч., мочегон., потогон. амаллуо, озьы ик сюлэм, вирсэр но љуш-сюл висьыку).
Мушъёслы мӧль сёто. Удм. шаерын вӧлмемын садовой но ананасной выжыос. Али тодмо ни ог 20 сортъёсыз: Заря, Зенит, Фестивальной но мук.
Вӧлмыто вегетативной амалэн (мыйыкъёссэ люкыса) но кидысэн (ремотантный). Тужгес усто рассадаез луэ нырысетӥ арзэ будэмезлэн. Узыез тросгес луэ кыкетӥ гужемаз.
Изъян ваисьёсыз - эмезь-узы долгоносик (кузьныр) (Anthonomus rubi), узы клещ (Phytonemus pallidus fragariae); висёнъёсыз - узы нематода (Aphelenchoides fragariae), пурысь сись, пызь лысву, куаръёслэн бусӥр но тӧдьы виштыосыз.
Aerebezems (Fragaria) (Walchers:Frinzen) is 'n heslacht van bloeiende plant'n uut den roôzenfemielje (Rosaceae), veural bekend om z'n eêtbaore vruchen. Botanisch hezien is den aerebezem een schienvruch. D'r bin meêr as twintig soôrten en van den geteêlde aerebezems bin d'r veêle honderden rassen.
Fragula, o "fragarza", de sa Familia Rosacee. Piantighedda, chi s'agatat areste in sos buscos umbrosos e unu pagu umidos, in montagna, e faghet fruttos minores, saporidos. Sa fragula benit puru cultivada e si nd'agatat in commertsu. Su fruttu in custa occasione est mannu. Si mandigat frisca o a marmeddada, o a bicculeddos in su gioddu (yogourt).
Strēaƿberge is sēo plante, þe man iteþ. Hēo is rēad, mid grēnum hlēafum on toppe.
Çilege ya zi erdtuye (Fragaria), familyay gulan (Rosaceae) miyan ra yew nebato u meywe ena cınsio.
Честек-кат (орус. земляника) хөй чылдыг сиген үнүштерге хамааржыр, сывының узуну 5 см чедир, үш-үш бөкпек бүрүлерлиг, бүрүзү төгериксимээр, бажы сүвүр, узун сыптыг, чечээ ак, беш-адыр аякчыгаштарлыг. Кады кызыл, борбак хевирлиг, ооң үрезиннери бичии хензиг быйыргай сарыгзымаар. Честек-катты шаг-ан бээр улус ажыглап келген. Тывада арыг, арга кыдыы, чадаң ыяштар аразында, ажык терең сигенниг шөлдерде, чоога, ыйгыл черлерде кончуг хөй үнүп турар. Амгы үеде ооң янзы-бүрү сорттарын сад, огородтарда база сайзырадып, тарып өстүрүп турар. Черлик честек-кат ийи хевирлиг; арыгның, ажык шөлдүң дээн ышкаш. Амгы үеде арыгның честек-каттарының 3000 хире сорттары билдингир бооп турар.
Честек-катта чигир, органиктиг кислоталар, клетчатка, демир, фосфор, кальций, марганец, кобальт, дубильдиг бүдүмелдер, пектинниг бүдүмелдер, С витамин, В витамиңниң бөлүү, фолиевая кислота, каротин дээш өске-даа бүдүмелдер хөй. «Виктория» деп аттыг честек-каттың сорттарында аскорбинниг кислота кончуг хөй. Честек-каттан янаы-бурү ижер суксуннар, компоттар, варенье, арага дээш өске-даа чүүлдерни кылып турар.
Честек-каттың кадындан алдынган суук чүүлдер суксунга, аъш-чем хуулдурарында эки дээштиг. Ооң чаа кады чүрек аарыгларынга, кырыыр чорукка удур, улуг-хырынның оюлганнаар аарыынга, өт болгаш кара-бүүректиң дащталыр аарыгларынга, подагра эмнээринге болгаш хан базыышкынын эвээжедиринге ажыктыг. Аарыг кижилерни эмчилерңиң хайгаарап көргени-биле алырга, честек-каттың кадын эът-мага-ботка дус солчуушкуну үрелгенде аҗыглаарга ажыктыг болуп турар. Ол каттың суун болгаш оугга кылган хандызын дериттиреринге болгаш сидик элбедиринге ажыглап турар. Честек-катты үскүр арынныг кижилер чаап ажыглаарга база эки дээштиг болуп турар. Ооң бүрүлерин болгаш дазылындан кылып алган суук чүүлдү боостаа аараанда, ону чаярынга болгаш секпилдиг арынга чаарынга база хереглеп турар.
Улус честек-катты база-ла янзы-бүрү аарыгларга ажыглап чораан. Эң ылаңгыя ижин-шөйүндү, кеш аарыгларынга дээш өске-даа. Чамдык улустар честек-катты чиирге, эът-кеш кижиир, шивишкилээр, таарышпас болур. Ол үеде ындыг киҗилер ону ажыглавас болза эки.
Честек-кат (орус. земляника) хөй чылдыг сиген үнүштерге хамааржыр, сывының узуну 5 см чедир, үш-үш бөкпек бүрүлерлиг, бүрүзү төгериксимээр, бажы сүвүр, узун сыптыг, чечээ ак, беш-адыр аякчыгаштарлыг. Кады кызыл, борбак хевирлиг, ооң үрезиннери бичии хензиг быйыргай сарыгзымаар. Честек-катты шаг-ан бээр улус ажыглап келген. Тывада арыг, арга кыдыы, чадаң ыяштар аразында, ажык терең сигенниг шөлдерде, чоога, ыйгыл черлерде кончуг хөй үнүп турар. Амгы үеде ооң янзы-бүрү сорттарын сад, огородтарда база сайзырадып, тарып өстүрүп турар. Черлик честек-кат ийи хевирлиг; арыгның, ажык шөлдүң дээн ышкаш. Амгы үеде арыгның честек-каттарының 3000 хире сорттары билдингир бооп турар.
Честек-катта чигир, органиктиг кислоталар, клетчатка, демир, фосфор, кальций, марганец, кобальт, дубильдиг бүдүмелдер, пектинниг бүдүмелдер, С витамин, В витамиңниң бөлүү, фолиевая кислота, каротин дээш өске-даа бүдүмелдер хөй. «Виктория» деп аттыг честек-каттың сорттарында аскорбинниг кислота кончуг хөй. Честек-каттан янаы-бурү ижер суксуннар, компоттар, варенье, арага дээш өске-даа чүүлдерни кылып турар.
Честек-каттың кадындан алдынган суук чүүлдер суксунга, аъш-чем хуулдурарында эки дээштиг. Ооң чаа кады чүрек аарыгларынга, кырыыр чорукка удур, улуг-хырынның оюлганнаар аарыынга, өт болгаш кара-бүүректиң дащталыр аарыгларынга, подагра эмнээринге болгаш хан базыышкынын эвээжедиринге ажыктыг. Аарыг кижилерни эмчилерңиң хайгаарап көргени-биле алырга, честек-каттың кадын эът-мага-ботка дус солчуушкуну үрелгенде аҗыглаарга ажыктыг болуп турар. Ол каттың суун болгаш оугга кылган хандызын дериттиреринге болгаш сидик элбедиринге ажыглап турар. Честек-катты үскүр арынныг кижилер чаап ажыглаарга база эки дээштиг болуп турар. Ооң бүрүлерин болгаш дазылындан кылып алган суук чүүлдү боостаа аараанда, ону чаярынга болгаш секпилдиг арынга чаарынга база хереглеп турар.
Улус честек-катты база-ла янзы-бүрү аарыгларга ажыглап чораан. Эң ылаңгыя ижин-шөйүндү, кеш аарыгларынга дээш өске-даа. Чамдык улустар честек-катты чиирге, эът-кеш кижиир, шивишкилээр, таарышпас болур. Ол үеде ындыг киҗилер ону ажыглавас болза эки.
Fragaria (/frəˈɡɛəri.ə/)[1] is a genus of flowering plants in the rose family, Rosaceae, commonly known as strawberries for their edible fruits. There are more than 20 described species and many hybrids and cultivars. The most common strawberries grown commercially are cultivars of the garden strawberry, a hybrid known as Fragaria × ananassa. Strawberries have a taste that varies by cultivar, and ranges from quite sweet to rather tart. Strawberries are an important commercial fruit crop, widely grown in all temperate regions of the world.
Strawberries are not berries in the botanical sense.[2] The fleshy and edible part of the "fruit" is a receptacle, and the parts that are sometimes mistakenly called "seeds" are achenes and therefore the true botanical fruits.[2][3]
The genus name Fragaria derives from fragum ("strawberry") and -aria, a suffix used to create feminine nouns and plant names. The Latin name is thought in turn to derive from a PIE root meaning "berry". The genus name is sometimes mistakenly derived from fragrofragrare ("to be fragrant, to reek").
The English word is found in Old English as streawberige.[4] It is commonly thought that strawberries get their name from straw being used as a mulch in cultivating the plants, though it has been suggested that the word is possibly derived from "strewn berry" in reference to the runners that "strew" or "stray away" from the base of the plants. Streaw in Old English means 'straw', but also streawian means 'to strew', from the same root.[5] David Mikkelson argues that "the word 'strawberry' has been part of the English language for at least a thousand years, well before strawberries were cultivated as garden or farm edibles."[6][7]
There are more than 20 different Fragaria species worldwide. A number of other species have been proposed, some of which are now recognized as subspecies.[8] One key to the classification of strawberry species is that they vary in the number of chromosomes. They all have seven basic types of chromosomes, but exhibit different polyploidy. Some species are diploid, having two sets of the seven chromosomes (14 chromosomes total), but others are tetraploid (four sets, 28 chromosomes total), hexaploid (six sets, 42 chromosomes total), octoploid (eight sets, 56 chromosomes total), or decaploid (ten sets, 70 chromosomes total).
As a rough rule (with exceptions), strawberry species with more chromosomes tend to be more robust and produce larger plants with larger berries.[9]
The oldest fossils confidently classifiable as Fragaria are from the Miocene of Poland. Fossilised Fragaria achenes are also known from the Pliocene of China.[10]
A number of species of butterflies and moths feed on strawberry plants: see list of Lepidoptera that feed on strawberry plants.
Fragaria (/frəˈɡɛəri.ə/) is a genus of flowering plants in the rose family, Rosaceae, commonly known as strawberries for their edible fruits. There are more than 20 described species and many hybrids and cultivars. The most common strawberries grown commercially are cultivars of the garden strawberry, a hybrid known as Fragaria × ananassa. Strawberries have a taste that varies by cultivar, and ranges from quite sweet to rather tart. Strawberries are an important commercial fruit crop, widely grown in all temperate regions of the world.
Fragaria, llamado comúnmente fresa o frutilla, es un género de plantas rastreras estoloníferas de la familia Rosaceae. Agrupa unos 400 taxones descritos, de los cuales solo unos 20 están aceptados.[1] Son cultivadas por su fruto comestible (eterio) llamado de la misma manera, fresa o frutilla. Las variedades cultivadas comercialmente son por lo general híbridos, en especial Fragaria × ananassa, que ha reemplazado casi universalmente a las especies silvestres locales, como la eurasiática Fragaria vesca, por el superior tamaño de sus frutos.
Son plantas herbáceas, perennifolias, con rizomas y estolones epigeos más o menos desarrollados, que enraízan en los nudos donde nacen hojas arrosetadas tri-partidas. Los tallos son generalmente simples, más o menos erectos y anuales. Las hojas se agrupan en falsas rosetas, con los segmentos ovalo-rómbicos, distalmente dentados. Las inflorescencias se organizan en cimas con brácteas. Las flores, hermafroditas o funcionalmente unisexuales, tienen un receptáculo con la zona axial algo cónica, acrescente y carnosa en la fructificación. Los 5 sépalos son lanceolados y en general enteros, más o menos acrescentes, erectos, patentes o reflejos en la fructificación. El calículo tiene 5 piezas más estrechas que los sépalos y son usualmente enteros. Los pétalos, en general en número de 5, son habitualmente mayores que los sépalos; son obovados, no escotados, con la uña corta, blancos, blanco-verdosos o de color crema. Hay unos 10-20 estambres y numerosos carpelos libres implantados en la zona axial del receptáculo. El fruto es un poliaquenio de aquenios ovoides incrustados en dicho receptáculo (eterio) que se vuelve carnoso al madurar.[2]
Vista de diversas fresas y su corte transversal
Fragaria × ananassa
Flor de Fragaria × ananassa
Corte esquemático en una flor de Fragaria
Fragaria daltoniana, planta común en el Himalaya
El género fue descrito por Carlos Linneo y publicado en Species Plantarum 1: 494. 1753.[3] La especie tipo es: Fragaria vesca L.
Fragaria: nombre genérico que proviene del latín fraga, "fresa", que se deriva de fragum, "fragante", donde se refiere a la fragancia de la fruta.[4]
Las fresas se cultivan sobre todo por su uso en la gastronomía. La fresa es una fruta del bosque adecuada en regímenes dietéticos, dado que tiene escasa concentración de glúcidos. Tiene un sabor muy agradable aunque ligeramente agrio (algunas pocas especies pueden tener sabor dulce). Se consumen solas o mezcladas con azúcar, azúcar y vino, azúcar y nata, zumo de naranja, en helados, mermeladas, zumos, licuados, batidos y también son muy apreciadas en repostería para dulces, pasteles y tartas. Los frutos de color rojo vivo de varias especies dan un toque especial como adorno alimenticio. Con la fresa se hace una bebida alcohólica compuesta de aguardiente denominada licor de fresas.[cita requerida]
Las hojas tiernas se pueden consumir como verdura, aunque es infrecuente ese uso. Las hojas, deben recogerse cuando la planta esté bien florida; las raíces, cuando se encuentren a punto de secarse; y los frutos, bien maduros, de color rosado intenso. Siempre se debe conservar a la sombra y en un lugar resguardado del calor y de la humedad.[cita requerida]
Las fresas tienen un alto contenido de fibra, vitamina C, antioxidantes, potasio, ácido fólico y minerales. Es una de las frutas con un número menor de calorías. El consumo de esta fruta ayuda a mantener la piel hidratada; combate el estreñimiento debido a la fibra, evita enfermedades oculares, debido también a la vitamina C y los pigmentos como la luteína y la zeaxantina; o reduce problemas cardiovasculares.
Se debe evitar el consumo a menores de 18 meses, por ser una fruta alergénica. Debido a un alto nivel de ácido oxálico puede estar contraindicada a personas con predisposición a padecer litiasis renal.[5]
Fragaria, llamado comúnmente fresa o frutilla, es un género de plantas rastreras estoloníferas de la familia Rosaceae. Agrupa unos 400 taxones descritos, de los cuales solo unos 20 están aceptados. Son cultivadas por su fruto comestible (eterio) llamado de la misma manera, fresa o frutilla. Las variedades cultivadas comercialmente son por lo general híbridos, en especial Fragaria × ananassa, que ha reemplazado casi universalmente a las especies silvestres locales, como la eurasiática Fragaria vesca, por el superior tamaño de sus frutos.
See artikkel räägib taimeperekonnast. Vilja kohta vaata artiklit Maasikas (vili). Maasikas (Fragaria) on roosilaadsete seltsi roosõieliste sugukonda kuuluv perekond.
Maasika perekonda kuulub umbes 20 liiki ning hulgaliselt hübriide ja kultivare. Ka tuntuim maasikas aedmaasikas on virgiinia ja tšiili maasika hübriid.
Maasikaliikide eristamisel on oluline kindlaks määrata tema kromosoomide arv. Iga maasika perekonna liigi genoomi aluseks on seitset kromosoomi sisaldav kromosoomikomplekt. Mõned maasikaliigid on diploidsed (2 komplekti ehk 14 kromosoomiga), mõned aga tetraploidsed (4 komplekti ehk 28 kromosoomiga), heksaploidsed (6 komplekti ehk 42 kromosoomiga), oktoploidsed (8 komplekti ehk 56 kromosoomiga) või dekaploidsed (10 komplekti ehk 70 kromosoomiga). Üldreeglina on need liigid, millel on rohkem kromosoome, vastupidavamad ning suuremate taimede ja viljadega kui väiksema kromosoomiarvuga liigid.
Maasika lehed on kolmetised ja pikkade, kuni 10 cm pikkuste lehevartega. Võsud on roomavad ja vastu maapinda puutudes juurduvad kergesti. Niimoodi ongi neid suhteliselt kerge paljundada: võsu juurdumise kohale kasvab tütartaim ning kui emataime ja tütartaime vaheline võsu läbi lõigata, saab tütartaime ümber istutada. Juurestik on narmaline ja ulatub kuni 25 cm sügavusele. Õielehed on valged, vahel ka kollakad. Õies on palju tolmukaid ja emakaid. Õisi tolmeldavad putukad. Maasikad õitsevad Eestis mai lõpust juuli alguseni.
Ka maasika (välja arvatud muuluka) vilja nimetatakse maasikaks. Maasikas ei ole mari, vaid koguvili, mis koosneb mahlasest õiepõhjast ja sellele kinnitunud pähklikestest, milles asuvad maasika seemned. Ühtlasi on maasika vili rüüsvili, sest selle tekkimisest on osa võtnud lisaks sigimikule teisedki õie osad.
Kultuurtaimena hakati maasikat kasvatama alates 15. või 16. sajandist.
Maasikate maitse sõltub sordist. Mõnel on see üsna magus, mõnel pigem hapukas. Maasikas sisaldab 8% süsivesikuid, kuni 2% valke ja kuni 1,5 C-vitamiini. 1 g maasikate toiteväärtus on umbes 400 cal.
Maasikas on suhteliselt tugev allergeen.
Majanduslikus mõttes on maasikas tähtis vili, mida kasvatatakse kõikjal parasvöötmes.
Eestis kasvavad pärismaisena kaks selle perekonna liiki: metsmaasikas ja muulukas. Naturaliseerununa leidub ka kolmas liik – kõrge maasikas.
Tavaliselt kasvatatakse aedades kultuurliigi aedmaasika sorte.
Maasikas (Fragaria) on roosilaadsete seltsi roosõieliste sugukonda kuuluv perekond.
Maasika perekonda kuulub umbes 20 liiki ning hulgaliselt hübriide ja kultivare. Ka tuntuim maasikas aedmaasikas on virgiinia ja tšiili maasika hübriid.
Maasikaliikide eristamisel on oluline kindlaks määrata tema kromosoomide arv. Iga maasika perekonna liigi genoomi aluseks on seitset kromosoomi sisaldav kromosoomikomplekt. Mõned maasikaliigid on diploidsed (2 komplekti ehk 14 kromosoomiga), mõned aga tetraploidsed (4 komplekti ehk 28 kromosoomiga), heksaploidsed (6 komplekti ehk 42 kromosoomiga), oktoploidsed (8 komplekti ehk 56 kromosoomiga) või dekaploidsed (10 komplekti ehk 70 kromosoomiga). Üldreeglina on need liigid, millel on rohkem kromosoome, vastupidavamad ning suuremate taimede ja viljadega kui väiksema kromosoomiarvuga liigid.
Maasika lehed on kolmetised ja pikkade, kuni 10 cm pikkuste lehevartega. Võsud on roomavad ja vastu maapinda puutudes juurduvad kergesti. Niimoodi ongi neid suhteliselt kerge paljundada: võsu juurdumise kohale kasvab tütartaim ning kui emataime ja tütartaime vaheline võsu läbi lõigata, saab tütartaime ümber istutada. Juurestik on narmaline ja ulatub kuni 25 cm sügavusele. Õielehed on valged, vahel ka kollakad. Õies on palju tolmukaid ja emakaid. Õisi tolmeldavad putukad. Maasikad õitsevad Eestis mai lõpust juuli alguseni.
Ka maasika (välja arvatud muuluka) vilja nimetatakse maasikaks. Maasikas ei ole mari, vaid koguvili, mis koosneb mahlasest õiepõhjast ja sellele kinnitunud pähklikestest, milles asuvad maasika seemned. Ühtlasi on maasika vili rüüsvili, sest selle tekkimisest on osa võtnud lisaks sigimikule teisedki õie osad.
Kultuurtaimena hakati maasikat kasvatama alates 15. või 16. sajandist.
Maasikate maitse sõltub sordist. Mõnel on see üsna magus, mõnel pigem hapukas. Maasikas sisaldab 8% süsivesikuid, kuni 2% valke ja kuni 1,5 C-vitamiini. 1 g maasikate toiteväärtus on umbes 400 cal.
Maasikas on suhteliselt tugev allergeen.
Majanduslikus mõttes on maasikas tähtis vili, mida kasvatatakse kõikjal parasvöötmes.
Marrubiak zenbait landare-espezie herrestariak dira. Fragaria generokoak dira[1], lurrin hitzarekin erlazionatuta (fraga latinez), oso landuak bere fruitu jangarriarengatik. Barietate komerzializatuenak hibridoak dira. Ohikoena Fragaria x ananassa da bere fruituaren handitasunaren ondorioz.
Basokoak mailukiak ere deitzen dira euskaraz.
Marrubia arrosaide familiakoa da.
Fruitutik jaten dena eterio bat da, gorri kolorezkoa, gozoa eta lurrintsua. Lore-zoruaren lodiunea da eta bere funtzioa dela landarearen egiazko fruituak hartzea. Eterio bakoitzean, 150 eta 200 hazi daude hartuta.
Marrubi ontzi bat (100 g) 34,5 kaloria ditu eta bitamina C eta P-ko elikadura iturri bikainak dira. Konposizioa:
20 espezie baino gehiago ezagutzen dira:
Ezpezie ohikoenak:
Ezpezie diploideak:
Ezpezie tetraploideak:
Ezpezie hexpoloideak:
Ezpezie hibrido oktopoloideak:
Ezpezie hibrido dekoploideak:
Marrubiak zenbait landare-espezie herrestariak dira. Fragaria generokoak dira, lurrin hitzarekin erlazionatuta (fraga latinez), oso landuak bere fruitu jangarriarengatik. Barietate komerzializatuenak hibridoak dira. Ohikoena Fragaria x ananassa da bere fruituaren handitasunaren ondorioz.
Basokoak mailukiak ere deitzen dira euskaraz.
Mansikat (Fragaria) on ruusukasveihin (Rosaceae) kuuluva kasvisuku. Sukuun kuuluu yli 21 lajia ja monia risteymiä ja lajikkeita. Mansikoita kasvaa lauhkeassa ilmastossa eri puolilla maapalloa. Puutarhamansikan (Fragaria × ananassa) pohjushedelmä on kaupallisesti merkittävä viljeltävä marja.
Mansikat ovat monivuotisia rönsyjä kasvattavia ruohovartisia kasveja. Lehdet kasvavat ruusukkeisesti, ja lehtilapa on kolmisorminen. Kukkien teriö on valkoinen.[1]
Mansikoiden kukkapohjus paisuu hedelmöittymisen jälkeen pohjushedelmäksi eli pohjusmarjaksi, jota myös sanotaan mansikaksi. Tavallisessa kielenkäytössä sitä pidetään marjana, mutta kasvitieteessä yleisesti käytetyn määritelmän mukaan se on epähedelmä, koska hedelmällä tarkoitetaan vain sikiäimestä muodostunutta solukkoa.[2] Tässä mielessä mansikoiden varsinaisia hedelmiä ovat pähkylät eli pienet siemenet pohjusmarjan ulkopinnalla. Mansikat leviävät siementen lisäksi myös rönsyjen avulla.
Mansikassa on C-vitamiinia enemmän kuin appelsiinissa. 100 grammassa mansikoita on C-vitamiinia 60 milligrammaa, eli kahdessa desissä mansikoita on päivän C-vitamiiniannos. C-vitamiini säilyy pakastettunakin melko hyvin. Kahdessa desissä mansikoita on yhtä paljon kuitua kuin palassa ruisleipää. Mansikan kuitupitoisuus on 2,4 prosenttia tuorepainosta. Mansikka sisältää runsaasti fenoliyhdisteitä, jotka vahvistavat elimistön suojamekanismeja, toimivat antioksidantteina ja estävät haitallisten mikrobien kasvua. Sadassa grammassa eli noin kahdessa desilitrassa mansikoita on 43 kilokaloria.
Mansikat (Fragaria) on ruusukasveihin (Rosaceae) kuuluva kasvisuku. Sukuun kuuluu yli 21 lajia ja monia risteymiä ja lajikkeita. Mansikoita kasvaa lauhkeassa ilmastossa eri puolilla maapalloa. Puutarhamansikan (Fragaria × ananassa) pohjushedelmä on kaupallisesti merkittävä viljeltävä marja.
Fragaria est un genre de plantes à fleurs de la famille des Rosaceae. C'est le nom générique des fraisiers[1].
Ce sont des herbacées, tendant à se lignifier, non épineuses, à calice doublé d'un calicule, ayant un faux-fruit charnu, qu'on appelle fraise. Dotées d'un rhizome, elles développent deux sortes de tiges feuillées : le cœur, tige à entre-nœuds très courts issue du bourgeon terminal et le stolon, tige rampante aux deux premiers entre-nœuds très longs.
Parmi les espèces, citons Fragaria vesca, le fraisier des bois dont les petites fraises sont réputées pour leur saveur et l'hybride Fragaria ×ananassa. duquel sont issus la plupart des fraisiers cultivés.
Les espèces adoptent différents ports :
Les Fragaria ont un nombre chromosomique de base n=7.
La similarité des hybrides ci-dessus s'expliquerait par le fait que moschata serait un autohexaploïde naturel du groupe vesca/viridis/nipponica
Potentilla reptans - Duchesnea indica - La plante est vigoureuse mais ne produit qu'un appareil végétatif.
Pour les octoploïdes 3 formules génomiques ont été proposées : Model 1: AAAABBCC (Fedorova, 1946) Model 2: AAA’A’BBBB (Senanayake & Bringhurst, 1967) Model 3: AAA’A’BBB’B’ (Bringhurst, 1990)
D'après des analyses plus récentes les espèces devraient plutôt être groupées en trois clades X, Y et Z (nommés respectivement C, A et B d'après les recherches plus anciennes)
La place de F. bucharica dans le groupe X ou Y dénote probablement son origine hybride.
Ce nouveau modèle génomique des Fragaria octoploïdes est indiqué YYY′Y′ZZZZ/YYYYZZZZ (Rousseau-Gueutin et al., 2009). (AAA′A′ BBB′B′/A′A′A′A′ BBBB (Bringhurst, 1990) dans l'ancienne notation)
Les résultats ont permis d'identifier les espèces diploïdes parentales de l'ensemble des espèces polyploïdes et de mettre en évidence une origine allopolyploïde des espèces hexaploïdes et octoploïdes
Des études montreraient en outre que le groupe F. iinumae/vesca/mandshurica pourrait être les ancêtres des octoploïdes américains.
Dans les hybridations, il semblerait que généralement l'utilisation d'espèces à ploïdie plus élevés en pollinisateurs est possible mais que l'inverse ne donne pas de résultats. Les espèces octo et hexaploïdes pollinisées par une espèce diploïde ne donnent généralement pas de graines, alors que l'inverse donne quelques graines aux embryons généralement non viables avec les premiers et des graines sans difficultés mais produisant des plants peu développés et stériles avec les seconds. L'hybridation d'espèces hexa et octoploïdes entre elles est facile et les plantes obtenus vigoureuses mais stériles ou parfois femelle fertile.
Moschata, Virginiana, Glauca, Chiloensis, et quelques variétés ont deux sortes de chromosomes, deux groupes avec une forme en haltère, un groupe avec une forme sphérique. Cela tient peut-être à leur origine hybride.
Des recherches sont effectuées pour augmenter la variabilité génétique des fraisiers cultivés. Pour cela, il faut des hybrides totalement compatibles avec ×ananassa donc octoploïdes. Plusieurs méthodes sont utilisées : L'introduction de gènes de vesca et de moschata dans des variétés commerciales permettant de travailler sur le parfum du fruit.
D'autres procédés sont mis en œuvre avec d'autres espèces par exemple pour la résistance aux maladies :
Certains chercheurs recommandent d'ailleurs aux obtenteurs de toujours privilégier la production d'hybrides octoploïdes afin de faciliter les recherches et hybridations ultérieures.
Les nouveaux hybrides décaploïdes présentent cependant aussi de bonnes possibilités commerciales par exemple par leurs plus grande vigueur. Ils sont obtenus de différentes façons :
De manière traditionnelle par la production sexuée la production d'un nouveau cultivar demande une dizaine d'années. Avec les analyses moléculaires, cette durée peut être considérablement réduite.
Le terme fragaria est issu du latin fragum « fraise », pl. fraga, dérivé en -aria, suffixe signifiant « qui à la qualité de, qui appartient à » (cf. français -aire).
Fragaria est un genre de plantes à fleurs de la famille des Rosaceae. C'est le nom générique des fraisiers.
Ce sont des herbacées, tendant à se lignifier, non épineuses, à calice doublé d'un calicule, ayant un faux-fruit charnu, qu'on appelle fraise. Dotées d'un rhizome, elles développent deux sortes de tiges feuillées : le cœur, tige à entre-nœuds très courts issue du bourgeon terminal et le stolon, tige rampante aux deux premiers entre-nœuds très longs.
Parmi les espèces, citons Fragaria vesca, le fraisier des bois dont les petites fraises sont réputées pour leur saveur et l'hybride Fragaria ×ananassa. duquel sont issus la plupart des fraisiers cultivés.
Amorodeira ou moroteira é o nome común usado para designar as plantas do xénero Fragaria, un xénero con varias especies de plantas rastreiras. O nome do xénero deriva da fragrancia que posúe (fraga, en latín). Son cultivadas polo seu froito comestible chamado amorodo. As variedades cultivadas comercialmente son polo xeral híbridos, en especial Fragaria x ananassa, que substituíu case universalmente á especie silvestre, Fragaria vesca (amorodeira brava), polo superior tamaño dos seus froitos.
Planta perenne que produce brotes novos cada ano.
Presenta unha roseta basal de onde xorden as follas e os talos florais, ambos da mesma lonxitude. Os talos florais non presentan follas. No seu ápice aparecen a flores, de cinco pétalos brancos, cinco sépalos e numerosos estames. Os pecíolos das follas son filosos. Cada un soporta unha folla composta con tres folíolos ovais dentados. Estes son de cor verde brillante pola face e máis pálidos polo envés, cunha nervadura moi destacada e abundante pilosidade. Da roseta basal xorden tamén outro tipo de talos rastreiros que producen raíces adventicias de onde nacen outras plantas.
O que se consome desta planta é un eterio de cor vermella, doce e aromático, un engrosamento do receptáculo floral cuxa función é conter dentro de si os froitos verdadeiros da planta, pequenos aquenios de cor escura que en número de entre 150 e 200 alóxanse en cada eterio.
Unha cunca (100 g) de amorodos contén aproximadamente 34,5 calorías e é unha excelente fonte de vitamina C e vitamina P ou bioflavonoides.
Composición por cada 100 g comestible:
Coñécense máis de 20 especies de Fragaria, que varían en canto ao número de cromosomas, amosando unha importante poliploidía. As especies silvestres máis comúns son diploides, exhibindo dous xogos de sete cromosomas; outras son tetraploides ou hexaploides, e os híbridos máis resistentes son octoploides e aínda decaploides. Darrow (1966) sinalou que as especies con máis cromosomas tenden a ser máis robustas e producir froitos de maior tamaño. De entre os amorodos máis comercializados, atopamos tres tipos:
- A amorodo, caracterizada polo seu pequeno tamaño, cun diámetro de sección ecuatorial ao redor de 20mm.
- O amorodo camarosa, caracterizado polo seu gran tamaño, firme e vermello. Destaca pola súa boa calidade e a súa resistencia.
- O amorodo douglas, caracterizado polo seu tamaño máis grande e en forma de globo, deformado na súa crista. Ten unha cor vermella intenso e brillante, a miúdo coa punta rosada.
Fragaria cultívase sobre todo polo seu uso en gastronomía. O amorodo é unha froita do bosque adecuada en réximes dietéticos, dado que ten escasa concentración de glícidos. Consómense soas ou mesturadas con azucre, azucre e viño, azucre e nata, en xeados, marmeladas e tamén son moi apreciadas en repostaría como doces, pasteis, tortas, a súa cor vermella vivo dá un toque especial como adorno alimenticio. Co amorodo faise unha bebida alcohólica composta de augardente denominada licor de amorodos.
As follas tenras pódense consumir como verdura, aínda que é infrecuente ese uso. As follas deben recollerse cando a planta estea ben florida; as raíces, cando se atope a piques de secarse; e os froitos ben maduros, de cor rosada intensa. Sempre se debe conservar á sombra e nun lugar apartado da calor e da humidade.
Emprégase tamén como planta medicinal, coas seguintes propiedades:
Amorodeira ou moroteira é o nome común usado para designar as plantas do xénero Fragaria, un xénero con varias especies de plantas rastreiras. O nome do xénero deriva da fragrancia que posúe (fraga, en latín). Son cultivadas polo seu froito comestible chamado amorodo. As variedades cultivadas comercialmente son polo xeral híbridos, en especial Fragaria x ananassa, que substituíu case universalmente á especie silvestre, Fragaria vesca (amorodeira brava), polo superior tamaño dos seus froitos.
Jagoda (Fragaria) je rod biljaka iz porodice ružovki s desetak vrsta, od koje su gotovo sve rasprostranjene u sjevernom umjerenom pojasu, a samo jedna u Čileu. Donji su listovi biljaka sastavljeni od 3 liske; od bijelih se cvjetova razvija zbirni plod (jagoda) koji na mesnatom cvjetištu nosi brojne orašćiće. Šumska jagoda (Fragaria vesca) rasprostranjena je u umjerenoj Europi i umjerenoj Aziji, a udomaćila se i izvan toga područja.
Šumske jagode su divlje voće euroazijskog podrijetla koje je zbog svojih kvalitetnih osobina preneseno na sve ostale kontinente. Riječ je dakako o vrlo staroj biljci, što potvrđuju sjemenke koje su pronađene u naslagama koje potječu iz kamenog doba. Kronologija govori da je vrtni uzgoj ovog voća počeo u 15. stoljeću, a prve sorte stvorene su u Sjevernoj Americi i Čileu, odakle su u Europu prenesene u 17. i 18. stoljeća.
Danas je uzgajivačima poznato više od četiri stotine sorti, ali najveće bogatstvo hranjivih tvari nalazi se u samoniklim vrstama. Šumske jagode, primjerice, sadržavaju mnogo više vitamina i željeza od svih kasnije stvorenih sorata. Zapravo, povećavanjem plodova, uzgajivači su dobili jagode koje sadržavaju 10 posto i više vode, dok je za isto toliko smanjena količina svih ostalih vrijednih sastojaka.
Šumske jagode cvjetaju od proljeća do sredine ljeta, a ponekad i po drugi put ujesen. Prvi plodovi mogu se naći već u svibnju, a mogu se ubirati sve do jeseni. Divlje jagode vole šumarke i svijetla osunčana mjesta. One su prve biljne vrste koje nastanjuju krčevine i šumska požarišta. Brojnije su i bujnije u planinskim krajevima, a rastu sve do 1500 metara nadmorske visine. Mnogo istine ima u staroj izreci da mravi najbolje znaju put koji vodi do šumskih jagoda. Ovom voću prije svega, najviše pogoduje upravo ona vrsta tla na kojem se mravi zadržavaju i prave svoje nastambe.
Fragaria vesca je latinski naziv divlje jagode. Ime potječe od latinske riječi - "grafare", koja upozorava na ugodnu aromu ne samo plodova već i listova. Kad se listićima ovog voća odstrane peteljke, od njih se može pripremiti ukusan čaj koji miriše na limun. Čaj pripremljen od tri grama listova divljih jagoda i 4 dl vode poboljšava probavu i apetit, a u isto vrijeme ublažava nesanicu. Zbog visokog sadržaja tanina listovi se smatraju lijekom protiv svih vrsta upala probavnog sustava.
Kao i u većini biljnih plodova, ima najviše kalija: koji dobro utječe na živčani sustav, dobar je za bubrege i dobar protiv visokog tlaka. Jagoda također sadrži kalcij i fosfor, koji su dobri za kosti, magnezij, koji pomaže u borbi protiv stresa, te željezo, koje daje energiju mišićima.[1]
Jagoda (Fragaria) je rod biljaka iz porodice ružovki s desetak vrsta, od koje su gotovo sve rasprostranjene u sjevernom umjerenom pojasu, a samo jedna u Čileu. Donji su listovi biljaka sastavljeni od 3 liske; od bijelih se cvjetova razvija zbirni plod (jagoda) koji na mesnatom cvjetištu nosi brojne orašćiće. Šumska jagoda (Fragaria vesca) rasprostranjena je u umjerenoj Europi i umjerenoj Aziji, a udomaćila se i izvan toga područja.
Šumske jagode su divlje voće euroazijskog podrijetla koje je zbog svojih kvalitetnih osobina preneseno na sve ostale kontinente. Riječ je dakako o vrlo staroj biljci, što potvrđuju sjemenke koje su pronađene u naslagama koje potječu iz kamenog doba. Kronologija govori da je vrtni uzgoj ovog voća počeo u 15. stoljeću, a prve sorte stvorene su u Sjevernoj Americi i Čileu, odakle su u Europu prenesene u 17. i 18. stoljeća.
Danas je uzgajivačima poznato više od četiri stotine sorti, ali najveće bogatstvo hranjivih tvari nalazi se u samoniklim vrstama. Šumske jagode, primjerice, sadržavaju mnogo više vitamina i željeza od svih kasnije stvorenih sorata. Zapravo, povećavanjem plodova, uzgajivači su dobili jagode koje sadržavaju 10 posto i više vode, dok je za isto toliko smanjena količina svih ostalih vrijednih sastojaka.
Šumske jagode cvjetaju od proljeća do sredine ljeta, a ponekad i po drugi put ujesen. Prvi plodovi mogu se naći već u svibnju, a mogu se ubirati sve do jeseni. Divlje jagode vole šumarke i svijetla osunčana mjesta. One su prve biljne vrste koje nastanjuju krčevine i šumska požarišta. Brojnije su i bujnije u planinskim krajevima, a rastu sve do 1500 metara nadmorske visine. Mnogo istine ima u staroj izreci da mravi najbolje znaju put koji vodi do šumskih jagoda. Ovom voću prije svega, najviše pogoduje upravo ona vrsta tla na kojem se mravi zadržavaju i prave svoje nastambe.
Fragaria vesca je latinski naziv divlje jagode. Ime potječe od latinske riječi - "grafare", koja upozorava na ugodnu aromu ne samo plodova već i listova. Kad se listićima ovog voća odstrane peteljke, od njih se može pripremiti ukusan čaj koji miriše na limun. Čaj pripremljen od tri grama listova divljih jagoda i 4 dl vode poboljšava probavu i apetit, a u isto vrijeme ublažava nesanicu. Zbog visokog sadržaja tanina listovi se smatraju lijekom protiv svih vrsta upala probavnog sustava.
Kao i u većini biljnih plodova, ima najviše kalija: koji dobro utječe na živčani sustav, dobar je za bubrege i dobar protiv visokog tlaka. Jagoda također sadrži kalcij i fosfor, koji su dobri za kosti, magnezij, koji pomaže u borbi protiv stresa, te željezo, koje daje energiju mišićima.
Truskalca[1][2] (Fragaria) je ród z podswójby Rosoideae znutřka swójby róžowych rostlinow (Rosaceae).
ananas • aprikoza • awokado • banana • brěška • brusnica • citrona • curuba • dorničałka • durian • etrog • figa • grapefruit • granatowe jabłuko • guawa • holanska jahodka • hurmi kaki • jabłuko • jackfruit • kaki • karambola • kiwi • kiwano • kosmačka • krušwa • kumkwat • kwětla • liči • limeta • malena • mandarina • mandla • mango • marakuja • maruša • naši • oliwa • ostružina • papaja • paw-paw • pitahaya • oranža • pomelo • rambutan • janske jahodki (běłe, čerwjene, čorne) • ringlota • slowka • tamarillo • třěšeń • truskalca • winowa jahodka • wišnja
Jeli sy jedyn z mjenowanych njedostatkow skorigował(a), wotstroń prošu potrjecheny parameter předłohi {{Předźěłuj}}. Podrobnosće namakaš w dokumentaciji.
Truskalca (Fragaria) je ród z podswójby Rosoideae znutřka swójby róžowych rostlinow (Rosaceae).
Fragaria (pengucapan bahasa Inggris: [frəˈɡeɪriə])[2] adalah genus tumbuhan berbunga dalam keluarga mawar, Rosaceae, yang dikenal secara umum dengan nama stroberi karena buahnya yang bisa dikonsumsi. Ada lebih dari 20 spesies dan banyak hibrida dan kultivarnya. Stroberi yang paling sering dibiakkan adalah stroberi kebun (Fragaria ×ananassa). Stroberi adalah buah komersial yang sangat penting, yang dibiakkan di berbagai belahan dunia.
Ada lebih dari 20 spesies Fragaria di seluruh dunia. Kunci pengelompokan spesies stroberi ini adalah berdasarkan jumlah kromosomnya. Ada tujuh jenis kromosom utama yang terdapat di seluruh spesies. Beberapa spesies adalah diploid yaitu mempunyai dua pasang dari ketujuh kromosom menjadikan jumlahnya 14 kromosom. Yang lainnya merupakan tetraploid yaitu memiliki empat pasang dari ketujuh kromosom menjadikan jumlahnya 28 kromosom, hexaploid (6 pasang), oktoploid (8 pasang) atau dekaploid (10 pasang).
Beberapa spesies baru telah diperkenalkan yang merupakan subspesies dari spesies-spesies di atas.
Fragaria (pengucapan bahasa Inggris: [frəˈɡeɪriə]) adalah genus tumbuhan berbunga dalam keluarga mawar, Rosaceae, yang dikenal secara umum dengan nama stroberi karena buahnya yang bisa dikonsumsi. Ada lebih dari 20 spesies dan banyak hibrida dan kultivarnya. Stroberi yang paling sering dibiakkan adalah stroberi kebun (Fragaria ×ananassa). Stroberi adalah buah komersial yang sangat penting, yang dibiakkan di berbagai belahan dunia.
Ada lebih dari 20 spesies Fragaria di seluruh dunia. Kunci pengelompokan spesies stroberi ini adalah berdasarkan jumlah kromosomnya. Ada tujuh jenis kromosom utama yang terdapat di seluruh spesies. Beberapa spesies adalah diploid yaitu mempunyai dua pasang dari ketujuh kromosom menjadikan jumlahnya 14 kromosom. Yang lainnya merupakan tetraploid yaitu memiliki empat pasang dari ketujuh kromosom menjadikan jumlahnya 28 kromosom, hexaploid (6 pasang), oktoploid (8 pasang) atau dekaploid (10 pasang).
Jarðarber (fræðiheiti: Fragaria) er undirflokkur lágvaxinna plantna af rósaætt og gefur af sér rauð aldin sem eru æt. Sú jarðarberjategund sem oftast er ræktuð er afbrigði sem kallast Fragaria × ananassa. Jarðarber eru víða ræktun í tempraða beltinu, en einnig víða við heimahús út um allan heim. Jarðarber eru ekki raunveruleg ber, þau eru svokölluð skinaldin.
Villijarðarber (Fragaria vesca) vaxa villt á Íslandi. Þau eru minni en þær jarðaberjategundir sem eru ræktaðar til sölu.
Það eru meir en 20 mismunandi jarðarberjategundir í heiminum.[1] Lykillinn að flokkun jarðarberjategunda er litningatala þeirra. Það eru sjö grunn gerðir af litningum sem þau hafa sameiginleg. Hinsvegar hafa þau mismunandi margfeldi af þeim; litningatölu (polyploidy). Sumar tegundir eru tvílitna, með tvö sett af sjö litningum (14 samanlagt) og svo framvegis.
Gróflega (með undantekningum) eru tegundir með fleiri litninga kröftugri og stærri og með stærri berjum.[2]
F. var. ‘Lipstick’, rauðblómstrandi, með ofanjarðarrenglum, smá kringlótt ber.
Jarðarber (fræðiheiti: Fragaria) er undirflokkur lágvaxinna plantna af rósaætt og gefur af sér rauð aldin sem eru æt. Sú jarðarberjategund sem oftast er ræktuð er afbrigði sem kallast Fragaria × ananassa. Jarðarber eru víða ræktun í tempraða beltinu, en einnig víða við heimahús út um allan heim. Jarðarber eru ekki raunveruleg ber, þau eru svokölluð skinaldin.
Villijarðarber (Fragaria vesca) vaxa villt á Íslandi. Þau eru minni en þær jarðaberjategundir sem eru ræktaðar til sölu.
Fragaria L., 1753 è un genere di Magnoliophyta (dette più comunemente Angiosperme), appartenente alla famiglia delle Rosaceae conosciuto per la produzione del falso frutto fragola; in realtà, i veri frutti prendono il nome di acheni, ovvero quelli che solitamente chiamiamo semi. Vengono annoverate più di 20 specie e numerosi ibridi e cultivar.
Come detto, vengono attualmente classificate più di 20 specie appartenenti al genere Fragaria. Il primo criterio di classificazione e discriminazione fra le varie specie è quello di verificare il numero di cromosomi. Di regola, sebbene esistano eccezioni, più coppie di cromosomi conferiscono una maggior robustezza alla pianta, che produce fragole più grandi.
Le fragole sono un ottimo dessert; vengono comunemente accompagnate da panna montata, oppure alternativamente da gelato alla vaniglia o ai frutti di bosco. È comune anche prepararle con zucchero e succo di limone, oppure vengono mangiate al naturale.
Gli insetti più nocivi che colpiscono la pianta della fragola sono: l'afide setoloso della fragola (Chaetosiphon fragaefolii), l'antonomo del lampone e della fragola (Anthonomus rubi), il rinchite della fragola (Coenorrhinus germanicus) e l'oziorrinco della fragola (Otiorrhynchus rugosostriatus ). La fragola è attaccata anche da un acaro, il ragnetto rosso comune (Tetranychus urticae). Tra i funghi vi sono invece la muffa grigia, l'oidio o mal bianco (Sphaerotheca macularis), il marciume bruno (Phytophthora cactorum), la rizottoniosi (Rhizoctonia fragariae [obsoleto], oggi Ceratobasidium cornigerum), la verticilliosi (Verticillium spp.) e la vaiolatura della fragola (Mycosphaerella fragariae).
Fragaria L., 1753 è un genere di Magnoliophyta (dette più comunemente Angiosperme), appartenente alla famiglia delle Rosaceae conosciuto per la produzione del falso frutto fragola; in realtà, i veri frutti prendono il nome di acheni, ovvero quelli che solitamente chiamiamo semi. Vengono annoverate più di 20 specie e numerosi ibridi e cultivar.
Fragaria (nomen a Linnaeo anno 1753 statutum) est plantarum florentium genus quod ad rosacearum familiam pertinet. Nothospecies Fragaria x ananassa, quae fragum hortense producit, hybrida est specierum duarum huius generis, videlicet F. chiloensis et F. virginiana.
Situs scientifici: Tropicos • Tela Botanica • GRIN • ITIS • NCBI • Biodiversity • Encyclopedia of Life • Plant Name Index • "Fragaria" apud Plants for a Future • Plantes d'Afrique • Flora of China • USDA Plants Database 
Vide "Fragariam" apud Vicispecies. 
Haec stipula ad biologiam spectat. Amplifica, si potes! Fragaria (nomen a Linnaeo anno 1753 statutum) est plantarum florentium genus quod ad rosacearum familiam pertinet. Nothospecies Fragaria x ananassa, quae fragum hortense producit, hybrida est specierum duarum huius generis, videlicet F. chiloensis et F. virginiana.
Žemuogė (Fragaria) – erškėtinių (Rosaceae) šeimos augalų gentis. Šiai genčiai priklauso ir braškės. Lotyniškai fragum – žemuogė.
Augalai žoliniai su lapų skrotele bei ilgais antžeminiais šliaužiančiais ūgliais (palaipomis). Palaipos ties bambliais įsišaknija ir sudaro naujas skroteles, todėl augalai lengvai dauginasi. Žiedai išauga ant statesnių stiebų. Pamatiniai lapai trilapiai. Žiedynas iš kelių žiedų arba skėtiška kekė. Taurėlapiai 5. Vainiklapiai 5, balti. Vaisiukai riešutėlio pavidalo, kurie išsidėstę ant mėsingo žiedsosčio. Šis labai padidėja žiedui nužydėjus, tampa sultingu ir vadinamas uoga (tiksliau – netikroji uoga).
Žemuogių gentyje yra apie 19 savaiminių, natūralių rūšių, kitos 4 hibridinės rūšys bei dar daugiau veislių. Lietuvoje savaime auga 3 rūšys bei introdukuota 1 hibridinė rūšis, iš kurios išvesta ir auginama nemažai kultūrinių braškių veislių.
Žmonių sukūrtos naujos žemuogių genties rūšys. Jos nuo natūralių žemuogių rūšių labiausiai skiriasi didelėmis uogomis.
Išvesta daug kultūrinių veislių, kurios beveik visos braškių (Fragaria x ananassa) pagrindu. Lietuvoje auginama keletas braškių veislių, vienos populiaresnių yra: „Venta“, „Jaunė", „Zenga zengana“, „Festivalnaja“.
Žemuogė (Fragaria) – erškėtinių (Rosaceae) šeimos augalų gentis. Šiai genčiai priklauso ir braškės. Lotyniškai fragum – žemuogė.
Zemenes (Fragaria) ir rožu dzimtas ģints.
Zemeņu ģintī ir 18 sugas. Latvijā savvaļā ir sastopamas 3 sugas, kā arī tiek kultivēta dārza zemene jeb lielogu zemene (Fragaria x ananassa), kas ir Čīles zemenes un Virdžīnijas zemenes krustojums.[1]
Zemeņu sugas:
Zemenes (Fragaria) ir rožu dzimtas ģints.
Pokok Strawberi (Fragaria) adalah sejenis genus pokok dalam famili Rosaceae. Terdapat lebih dari 20 spesies serta beberapa hibrid dan kultivar.
Pokok Strawberi
Pokok Strawberi
Buah strawberi
Pokok Strawberi (Fragaria) adalah sejenis genus pokok dalam famili Rosaceae. Terdapat lebih dari 20 spesies serta beberapa hibrid dan kultivar.
Aardbei (Fragaria, Latijn> "fragrans" = geurend[bron?]) is een geslacht van bloeiende planten uit de rozenfamilie (Rosaceae), vooral bekend om zijn eetbare vruchten. Botanisch gezien is de aardbei een schijnvrucht. Er zijn meer dan twintig soorten en van de geteelde aardbei zijn er vele honderden rassen.
In de bronstijd werd de aardbei al door mensen gebruikt, maar pas vanaf de 14e eeuw werden aardbeiplanten vanuit het wild in tuinen aangeplant. In die tijd werden ze vooral gebruikt als sierplant en voor medicinaal gebruik. De vrucht was klein en de planten waren niet erg productief. De aardbei zoals wij die kennen is ongeveer 200 jaar oud. In de 17e en 18e eeuw zijn uit de beide Amerika's de octoploïde soorten Fragaria virginiana (Noord-Amerika) en Fragaria chiloensis (Zuid-Amerika) ingevoerd. In 1766 werd de aardbei voor het eerst uitvoerig beschreven door Antoine Nicolas Duchesne en gaf hij aan zijn beschreven soort de Latijnse naam Fragaria ananassa. Deze soort had echter ook veel kenmerken van de ingevoerde soorten. De in Europa inheems voorkomende soorten zijn of diploïd (2n=2x=14) of hexaploïd (2n=6x=42), terwijl de geteelde soort octoploïd (2n=8x=56) is. Daarom wordt aangenomen dat de in Europa geteelde aardbei een hybride is van Fragaria virginiana en Fragaria chiloensis en is de goede soortnaam Fragaria ×ananassa. Later zijn ook kruisingen gemaakt met de octoploïde soort Fragaria ovalis. In Californië werden vooral aardbeien geteeld met een zeer harde vrucht, vergelijkbaar met een appel. De in Europa geteelde vruchten waren daarentegen zacht. Kruisingen tussen deze twee typen aardbeirassen hebben de tegenwoordige, stevige rassen opgeleverd, die hierdoor goed verhandeld en over grote afstanden getransporteerd kunnen worden.
In Nederland en België komen de diploïde Bosaardbei (Fragaria vesca) en de zeldzame hexaploïde Grote bosaardbei (Fragaria moschata) in het wild voor.
De botanische naam Fragaria komt van het Latijnse woord 'fraga' dat aardbeitje betekent. In de symboliek staat de aardbei voor kortstondig genot. Op veel oude schilderijen is daarom de aardbei afgebeeld om kortstondig genot te symboliseren. In Nederland komen zowel de cultuur- als de bosaardbei voor. Een andere benaming in de reclame voor de aardbei is 'zomerkoninkje'.
De meeste aardbeienrassen zijn zelffertiel, waardoor geen kruisbestuiving nodig is. Een goede bestuiving door wind en/of insecten (bijen en hommels) is echter noodzakelijk voor het verkrijgen van goedgevormde, volledig uitgegroeide vruchten. Bij de doordragende rassen heeft gedurende de gehele zomer bloemaanleg, bloei en vruchtzetting plaats. Bij sommige rassen kan de bloemaanleg in een erg warme zomer meer of minder stagneren. Bij deze rijkbloeiende rassen worden van iedere bloeiwijze meestal slechts de eerste drie tot vijf vruchten geoogst. Daarna wordt de bloemstengel met hieraan nog onrijpe vruchten verwijderd om de vruchtgrootte op peil te houden. Voor een goede vruchtzetting is een goede bestuiving van belang.
Een ras dat kruisbestuiving met een ander ras nodig heeft is 'Mieze Schindler'.
De rijpe rode, oranje-rode of soms ook witte vrucht is de opgezwollen bloembodem met daarbovenop zaadjes (dopvruchtjes). Het is dus een zogenaamde schijnvrucht.
Verse aardbeien hebben een hoog vitamine C-gehalte: 64 mg per 100 g. Verse aardbeien kunnen - vooral bij kinderen - bij consumptie allergische reacties zoals netelroos uitlokken.
Aardbeien worden veel gebruikt voor jam. In de industrie wordt hiervoor meestal diepvriespulp uit onder andere Polen gebruikt. Daarnaast wordt de aardbei vanwege zijn sterke aroma als smaakversterker gebruikt in onder andere yoghurt. Aardbeien bevatten per 100 gram ongeveer 6,5 gram koolhydraten.[1]
Aardbeien worden in de volle grond, onder glas en onder plastic geteeld. Er zijn ongeveer 2000 ha vollegrondsaardbeien. Door vervroeging en verlating kunnen in de Benelux vanaf eind februari tot eind december, dus bijna het hele jaar door, aardbeien geoogst worden. Sommige kwekers proberen deze periode nog verder op te rekken tot jaarrond door onder andere gebruik te maken van verwarming in de winter en koeling in de zomer. Ook de toevoeging van extra CO2 komt de opbrengst ten goede.
Aardbeien kunnen vegetatief vermeerderd worden. De plant vormt uitlopers (stolonen) waaraan weer planten gevormd worden. Gezonde planten kunnen tot 10 uitlopers vormen. Voor de normale teelt in de vollegrond worden deze planten eind juli en begin augustus uitgepoot. Het daaropvolgende jaar kan dan van deze planten aardbeien geoogst worden. In de professionele teelt worden de planten na de oogst vernietigd en dan opnieuw gepoot. Het laten staan van de planten om het jaar daarop er weer van te oogsten heeft als nadeel dat de vruchten kleiner worden en door de bossige groei de vruchten sneller aangetast kunnen worden door vruchtrot.
Een sleutelrol bij de determinatie speelt het aantal chromosomen. Er zijn zeven basistypes chromosomen die de soorten allemaal gemeen hebben, maar ze verschillen in polyploïdie. Sommige soorten zijn diploïde (totaal 14 chromosomen), sommige tetraploïde (totaal 28 chromosomen), sommige hexaploïde (42 chromosomen), sommige octoploïde (56 chromosomen) en sommige decaploïde (70 chromosomen).
Het meest geteelde ras in Nederland en België is Elsanta met de dochter Sonata. Enkele rassen zijn Korona, Vima Zanta, Lambada en Elianny. Het allervroegste ras is Karina, maar dit geeft weinig vruchten.
Doordragende rassen zijn onder andere Prize, P061103V, Malling Pearl, AVA, Rapella, Evita, Everest, Vima Rina, Selva, Koning Kim, Everglade en Ostara.
Vruchtrot (Botrytis cinerea) is een van de belangrijkste ziekten. Tijdens de bloei treedt al besmetting op, die pas bij de rijping van de vrucht zichtbaar wordt. Ook bodemschimmels als verwelkingsziekte (Verticillium albo-atrum, Verticillium dahliae), roodwortelrot (Phytophthora fragariae var. fragariae) en stengelbasisrot (Phytophthora cactorum) komen veel voor. De bladeren en ook vruchten kunnen worden aangetast door meeldauw (Sphaerotheca aphani). Ook kan rode-vlekkenziekte (Diplocarpon earlianum), paarsrode vlekken op bladeren en bladstelen en witte-vlekkenziekte (Mycosphaerella fragariae) optreden. De witte-vlekkenziekte veroorzaakt grijswitte tot witte vlekjes omgeven door een paarsrode rand.
Daarnaast kunnen kevers schade toebrengen, zoals de aardbeistengelsteker, de aardbeibloesemsteker en de aardbeiloopkever. De aardbeistengelstekers steken de bladeren en bloemtrossen van de plant af, zodat deze verwelken. De aardbeiloopkever vreet 's nachts de gele zaadjes uit de dopvruchtjes van de aardbei op. Ook muizen eten de gele zaadjes. Slakken veroorzaken eveneens vaak schade aan de plantjes of de vruchten. In sommige gevallen eten ze zelfs de hele oogst op. Vaak worden (kleinere) aardbeienbedden daarom voorzien van een "muurtje" van kleine, scherpe steentjes of geplette schelpen, dit omdat een slak niet graag over scherpe randjes glijdt.
Trips, spint en luis zijn nog drie bedreigingen voor de aardbeiteelt. In de professionele aardbeienteelt gaat men de gewassen beschermen met een geïntegreerde aanpak: een combinatie van biologische bestrijdingsmiddelen en chemische middelen. Men gaat vaak preventief deze plagen aanpakken omdat de reactietijd vaak veel te kort is om effectief een aanval te bestrijden.[2]
Sinds 2013 waarschuwen teeltbegeleiders voor de Suzuki's fruitvlieg (Drosophila suzukii), die erg schadelijk is voor het zacht fruit. Om deze te bestrijden plaatst men monitoringsvallen. Bij vaststelling dat de vlieg op het kweekbed voorkomt, kan een professionele teler het biologische middel Tracer gebruiken. De werkzame stof spinosad is een bodembacterie die ook in de natuur voorkomt. Dit middel is ook effectief in de bestrijding van trips, rups en koolvlieg.[3]
Vruchtrot
Rode-vlekkenziekte
Witte-vlekkenziekte
Muizenschade
Aardbeiloopkever
Vorstschade
Aardbei (Fragaria, Latijn> "fragrans" = geurend[bron?]) is een geslacht van bloeiende planten uit de rozenfamilie (Rosaceae), vooral bekend om zijn eetbare vruchten. Botanisch gezien is de aardbei een schijnvrucht. Er zijn meer dan twintig soorten en van de geteelde aardbei zijn er vele honderden rassen.
Jordbærslekta (Fragaria) er ei slekt i rosefamilien (Rosaceae) og frukta av denne planta. Den jordbæra vi dyrkar og et er hybriden hagejordbær.
I denne slekta reknar ein med at det er over 20 artar.
Jordbærslekta (Fragaria) er ei slekt i rosefamilien (Rosaceae) og frukta av denne planta. Den jordbæra vi dyrkar og et er hybriden hagejordbær.
I denne slekta reknar ein med at det er over 20 artar.
Viltveksande artar og dyrka hybridar i Noreg Markjordbær (F. vesca) Nakkebær (F. viridis) Moskusjordbær (F. moschata) Hagejordbær (F. × ananassa)Jordbær er både navnet som brukes om planter i jordbærslekta og om fruktene fra plantene i slekta. Dette er flerårige urter som forekommer i områder med temperert klima, både på den nordlige og den sørlige halvkule.
Ville markjordbær har vært kjent siden romertiden, men kommersiell dyrkning begynte først på 1800-tallet. Det var krysninger mellom europeiske og amerikanske (både sør- og nordamerikanske) jordbærplanter som førte fram til den moderne jordbærplanten. Dette ble så videreutviklet til tusenvis av varianter og tilpasset til ulike klima og smaksegenskaper.[1] Særlig fart i dette arbeidet ble det imidlertid ikke før på 1900-tallet.
Jordbærplanten har trekopla blad, hvite blomster (naturlig i mai–juni i Norge). Frukten - jordbæret - er i botanisk forstand en såkalt falsk frukt[2] eller hjelpefrukt, dannet av den oppsvulmede, kjøttfulle blomsterbunnen og som på utsiden har smånøtter der frøene finnes. Planten blir ca. 20 cm høy.
Dyprøde, friske jordbær rommer store mengder næringsstoffer (polyfenoler). Polyfenoler er blant de kraftigste av de kjente antioksidantene. Jordbærets enestående innhold av polyfenoler har vist seg nyttige i beskyttelsen av hjertet og det beskytter mot betennelser.[trenger referanse] Ellers er jordbær kalorifattige og inneholder jern og kalsium. Jordbær inneholder mye C-vitaminer og noe A-vitaminer.
Holdbarheten varierer med sorten, men generelt kan man hevde at jordbærfrukten har liten holdbarhet og må oppbevares kaldt (1–4 °celsius). For å bevare jordbærene best mulig bør en ikke ta for meget på dem, og legge dem forsiktig ned i kurven. Dernest bør de raskt settes til kjøling. Bærene skal ha en uavbrutt kjølekjede. De tåler ikke store temperatursvingninger.
Jordbærfrukten brukes i flere sammenhenger, blant annet til å lage syltetøy og saft. Mest populær er den allikevel trolig som dessertfrukt, kanskje servert sammen med enten fløte, melk, vaniljesaus/krem, rømme eller en type iskrem.
Te av tørkede blader har blitt brukt i folkemedisinen mot blant annet blodmangel, nervøsitet, gikt og urinveisproblemer. Jordbær benyttes også til jordbærmelk.
Jordbær er både navnet som brukes om planter i jordbærslekta og om fruktene fra plantene i slekta. Dette er flerårige urter som forekommer i områder med temperert klima, både på den nordlige og den sørlige halvkule.
Poziomka (Fragaria L.) – rodzaj bylin z rodziny różowatych. Obejmuje co najmniej 17 gatunków[3] występujących na półkuli północnej i w Chile. W Polsce rosną w naturze 3 gatunki, poza tym podobnie jak w wielu innych krajach rozpowszechniony jest w uprawie mieszaniec międzygatunkowy – truskawka (Fragaria ×ananassa). Ten takson o istotnym znaczeniu ekonomicznym powstał w wyniku skrzyżowania poziomki chilijskiej i wirginijskiej. W naturze poziomki zasiedlają zazwyczaj słoneczne murawy, obrzeża lasów i lasy świetliste[4].
Większość gatunków z tego rodzaju rośnie w górach Azji oraz w Ameryce Północnej. Jeden gatunek (poziomka chilijska) rośnie na wybrzeżu Chile. Trzy gatunki z tego rodzaju rosną dziko w Europie[4] i wszystkie spotykane są w Polsce[5]:
Jeden z rodzajów podplemienia Fragariinae, do którego należą m.in. przywrotnik (Alchemilla) i sybaldia (Sibbaldia). Grupa ta jest siostrzana dla rodzaju pięciornik (Potentilla), wraz z którym tworzy plemię Potentilleae z podrodziny Rosoideae w obrębie różowatych (Rosaceae). Rodzina ta z kolei jest kladem bazalnym w obrębie rzędu różowców (Rosales)[1].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa Rosopsida Batsch, podklasa różowe (Rosidae Takht.), nadrząd Rosanae Takht., rząd różowce (Rosales Perleb), podrząd Rosineae Erchb., rodzina różowate (Rosaceae Juss.), podrodzina Fragarioideae A. Rich. ex Beilschm., plemię Fragarieae Dumort., podplemię Fragariinae Torr. & A. Gray, rodzaj poziomka (Fragaria L.)[6].
Poziomka (Fragaria L.) – rodzaj bylin z rodziny różowatych. Obejmuje co najmniej 17 gatunków występujących na półkuli północnej i w Chile. W Polsce rosną w naturze 3 gatunki, poza tym podobnie jak w wielu innych krajach rozpowszechniony jest w uprawie mieszaniec międzygatunkowy – truskawka (Fragaria ×ananassa). Ten takson o istotnym znaczeniu ekonomicznym powstał w wyniku skrzyżowania poziomki chilijskiej i wirginijskiej. W naturze poziomki zasiedlają zazwyczaj słoneczne murawy, obrzeża lasów i lasy świetliste.
Morangueiro é o nome comum de um conjunto de espécies, com seus híbridos e cultivares, do género Fragaria L., que produz o morango, incluindo um conjunto alargado de espécies e variedades silvestres.
Existem mais de 20 espécies do género Fragaria que recebem a designação comum de morangueiro, com ampla distribuição nas zonas temperadas e sub-tropicais.
Apesar de algumas diferenças anatómicas típicas, a classificação das espécies assenta essencialmente sobre o número de cromossomas, sendo que existem sete tipos básicos de cromossomas que todas as espécies e seus híbridos possuem em comum. A grande distinção resulta do grau de poliploidia que as espécies exibem.
Algumas espécies são diploides, isto é têm dois conjuntos dos sete cromossomas básicos (14 cromossomas no total), outras são tetraploides (quatro conjuntos, 28 cromossomas), hexaploides (seis conjuntos, 42 cromossomas), octoploides (oito conjuntos, 56 cromossomas) ou decaploides (dez conjuntos, 70 cromossomas).
Como regra geral, embora com algumas excepções notáveis, as espécies de morangueiro com mais cromossomas tendem a ser mais robustas e maiores, produzindo também em geral morangos maiores.
O morango é rico em vitamina C e, por isso, o consumo da fruta evita a fragilidade dos ossos e a má formação dos dentes. Ele também dá resistência aos tecidos, age contra infecções, ajuda a cicatrizar ferimentos e evita hemorragias. O morango também possui, em menor quantidade, vitamina B5, conhecida como ácido pantotênico. Ela tem a função de evitar problemas de pele, do aparelho digestivo e do sistema nervoso. Na fruta, também é encontrado ferro, que faz parte da formação do sangue.[1]
É um pseudofruto, pois na verdade, o verdadeiro fruto são os "pontos pretos" ao redor do morango, porém, todo o receptáculo do morango se torna carnoso e suculento.
A plantação do morangueiro poderá ser feita por semente, que é bem mais difícil e exige ambiente profissional, ou a partir de uma planta já existente. Neste caso, basta trabalhar os estrobos que o morangueiro começa a lançar após um tempo, recepcionando-os em copos ou vasos laterais.[2]
Morangueiro é o nome comum de um conjunto de espécies, com seus híbridos e cultivares, do género Fragaria L., que produz o morango, incluindo um conjunto alargado de espécies e variedades silvestres.
Existem mais de 20 espécies do género Fragaria que recebem a designação comum de morangueiro, com ampla distribuição nas zonas temperadas e sub-tropicais.
Apesar de algumas diferenças anatómicas típicas, a classificação das espécies assenta essencialmente sobre o número de cromossomas, sendo que existem sete tipos básicos de cromossomas que todas as espécies e seus híbridos possuem em comum. A grande distinção resulta do grau de poliploidia que as espécies exibem.
Algumas espécies são diploides, isto é têm dois conjuntos dos sete cromossomas básicos (14 cromossomas no total), outras são tetraploides (quatro conjuntos, 28 cromossomas), hexaploides (seis conjuntos, 42 cromossomas), octoploides (oito conjuntos, 56 cromossomas) ou decaploides (dez conjuntos, 70 cromossomas).
Como regra geral, embora com algumas excepções notáveis, as espécies de morangueiro com mais cromossomas tendem a ser mais robustas e maiores, produzindo também em geral morangos maiores.
O morango é rico em vitamina C e, por isso, o consumo da fruta evita a fragilidade dos ossos e a má formação dos dentes. Ele também dá resistência aos tecidos, age contra infecções, ajuda a cicatrizar ferimentos e evita hemorragias. O morango também possui, em menor quantidade, vitamina B5, conhecida como ácido pantotênico. Ela tem a função de evitar problemas de pele, do aparelho digestivo e do sistema nervoso. Na fruta, também é encontrado ferro, que faz parte da formação do sangue.
É um pseudofruto, pois na verdade, o verdadeiro fruto são os "pontos pretos" ao redor do morango, porém, todo o receptáculo do morango se torna carnoso e suculento.
Fragaria este un gen de plante cu flori din familia trandafirului, Rosaceae, cunoscut sub numele de căpșuni pentru fructele lor comestibile. Există mai mult de 20 de specii descrise și mulți hibrizi și soiuri. Cele mai comune căpșuni cultivate comercial sunt soiuri de căpșuni de grădină, un hibrid cunoscut sub numele de Fragaria x ananassa. Căpșunile au un gust care variază în funcție de soi, și variază de la „destul de dulce” până spre „mai degrabă tartă”. Căpșunile sunt o importantă cultură de fructe comerciale, cultivate pe scară largă în toate regiunile temperate ale lumii.
Fragaria este un gen de plante cu flori din familia Rosaceae, numite comun căpșuni din cauza fructelor lor comestibile. Există peste 20 de specii și numeroși hibrizi. Cele mai cunoscute căpșuni sunt căpșunul de grădină (Fragaria ×ananassa).
Ele cresc în solurile fertile și de obicei se recoltează mai multe la un loc.
Căpșunile de culoare roz sunt foarte rare, dar câteva exemplare au fost raportate în județul Cluj.
Căpșunul, planta din care cresc căpșunele, are tulpina aeriană, frunza ovală, cu margine zimțată, penat compusă. Are fructul fals, format din îngroșarea receptaculului floral. Are culoarea roșie și este cărnos, parfumat și foarte gustos,dulce.
Florile sunt albe, cu 5-6 petale.
Fructele sunt false; fructele adevarate sunt tari și se află pe receptaculul cărnos, aromat și de culoare roșie.
Căpșunul și plantele înrudite cu el sunt fructe bogate în vitamine și zahăruri. Sunt tonice, gustoase și aromate și au foarte multe proprietăți terapeutice: remineralizează organismul, stimulează imunitatea naturala și funcțiile hepatice, reglează tensiunea, au efect detoxifiant, scad colesterolul și au foarte puține calorii. Căpșunile sunt alcătuite din apă în proporție de 90%, și din zahar 5% având astfel un efect diuretic și depurativ. Aceasta cantitate mică de zahar se eliberează lent în sânge și nu duce la o creștere semnificativa a glicemiei, căpșunile încadrându-se în categoria alimentelor cu indice glicemic scăzut, din acest motiv, fructele sunt recomandate diabeticilor.
Căpșunile conțin flavonoide, principii bioactive prețioase pentru menținerea elasticității vaselor de sânge, pentru buna funcționare a inimii și a circulației sangvine.
Datorită conținutului de calciu și fosfor, căpșunile sunt benefice pentru prevenirea osteoporozei și anemiei, prin conținutul bogat în vitamine C, B și E, căpșunile ajută la scăderea nivelului colesterolului din sânge și influențează funcționarea sistemului nervos, fiind benefice în astenii și în prevenirea insomniilor, vitamina C și polifenolii din compoziția căpșunilor au un puternic efect antiinflamator si antioxidant. Unul dintre polifenoli este antocianina, pigmentul care conferă fructului culoarea roșie. Datorita polifenolilor, consumul de căpșuni reduce inflamația cronică, fiind benefic persoanelor care suferă de artrită, astm, dar și ateroscleroză.
Acestea sunt conservate sau prelucrate în compoturi, siropuri, gemuri, dulcețuri etc.
Persoanele alergice trebuie să evite căpșunile sub orice formă!
Materiale media legate de Fragaria la Wikimedia Commons
Fragaria este un gen de plante cu flori din familia trandafirului, Rosaceae, cunoscut sub numele de căpșuni pentru fructele lor comestibile. Există mai mult de 20 de specii descrise și mulți hibrizi și soiuri. Cele mai comune căpșuni cultivate comercial sunt soiuri de căpșuni de grădină, un hibrid cunoscut sub numele de Fragaria x ananassa. Căpșunile au un gust care variază în funcție de soi, și variază de la „destul de dulce” până spre „mai degrabă tartă”. Căpșunile sunt o importantă cultură de fructe comerciale, cultivate pe scară largă în toate regiunile temperate ale lumii.
Jahoda (Fragaria) je rod rastlín z čeľade ružovité (Rosaceae). Ich plody sa často konzumujú.
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Jahoda (rod)
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému Jahoda (rod)
Jahoda (Fragaria) je rod rastlín z čeľade ružovité (Rosaceae). Ich plody sa často konzumujú.
20+ vrst; glej članek
Jagodnjak (znanstveno ime Fragaria) je rod družine rožnic.
Jagodnjak je večletni zelnati grmič, ki ga sestavljata podzemni organ (korenika s koreninami) in nadzemni del, ki ga sestavlja steblo, listi, živice in rodni organi. Plod jagodnjaka ni jagoda v botaničnem pomenu besede, temveč je birni plod, ki je sestavljen iz številnih posameznih plodičev, ki se razvijejo iz cvetišča in so posejane s plodički ali oreški (semenkami). Botanično so jagode tako plodovi plodovk, med katere spadajo tudi kumare, buče, paradižnik, ...[1]
Koreninski organ jagodnjaka tvorijo korenika in sistem razvejanih korenin, ki lahko segajo od 80 do 100 cm globoko v zemljo. Korenika je sestavljena iz kratkih cevastih snopičev, te pa sestavljajo kratke traheje. Traheje imajo na koncih in ob straneh številne reže, ki skrbijo za pretakanje hranil po koreniki. Zaradi take zgradbe jagodnjak ob poškodbi korenike odmre.
Osrednja korenina se začne razvijati že ob oblikovanju vrha rožaja, na njenem vrhu pa se razvijejo manjše koreninice, ki se končajo s koreninskimi laski. Koreninski pletež se razvije tik pod površino zemlje in se razširi na vse strani, številne dolge korenine pa rastejo skoraj povsem navpično navzdol. Koreninski pletež sega tako daleč kot listi rastline. Korenine se najmočneje razvijajo v začetku vegetacije, zgodaj spomladi pa se razvijejo samo kratke sesalne koreninice.
Steblo jagodnjaka je večletno, na leto pa se poveča za od 1 do 2 centimetra. Večina stebla je v zemlji, na zunanjem delu pa so dobro vidne letnice, po katerih se lahko določi starost rastline. Vsako leto poženejo na steblu novi poganjki, tako imenovane živice, ki skrbijo za vegetativno razmnoževanje. Ta spremenjena stebla dosežejo od 20 do 40 centimetrov in so členkasta. Na členkih se na zgornjem delu najprej razvijejo listi, kasneje pa se na spodnjem delu razvijejo še korenine. S časom se tako razvije nova rastlina, živica pa se posuši in propade.
Listi jagodnjaka so nazobčani in ovalne oblike ter zloženi. Sestavljeni so iz treh listkov, ki so pritrjeni na pecelj. Pecelj sam je dokaj debel, na steblo pa se zrašča na vegetacijskem delu, tik pred zemljo. Novi listi poženejo vsako leto pred poletjem, prva doba intenzivne rasti pa se začne marca ter traja nekje do maja. Po obdobju intenzivne rasti se začne biološki počitek, ki traja okoli 25 dni. Glavna naloga listov je ustvarjanje hranil za plodove, po koncu rasti plodov pa se začnejo sušiti. Druga faza rasti se začne po biološkem počitku. V zmernih pasovih se ta faza začne konec julija in traja do septembra, v toplih pasovih pa lahko traja tudi dlje. V tej fazi je glavna naloga listov ustvarjanje rezervnih hranilnih snovi. Te se skladiščijo v steblu in koreninah, rastlina pa jih porabi spomladi, ko se začne znova razvijati.
Cvetovi jagodnjaka se razvijejo na cvetnih pecljih različne dolžine, razvijejo pa se v skupinah po deset do dvajset. Večina sort je dvospolnih, kar pomeni, da imajo normalno razvite prašnike in plodnico z brazdo. Te sorte so samooplodne. Nekaj sort jagodnjakov pa imajo enospolne ženske cvetove, ki nimajo prašnikov ali pa so ti zakrneli in ne vsebujejo cvetnega prahu. Obstajajo tudi sorte, ki imajo samo moške cvetove (npr. sorta madame moutôt). Te sorte imajo cvetove, ki imajo nerazvite prašnike brez cvetnega prahu.
Cvetovi jagodnjaka so pretežno bele barve in imajo 10 do 16 čašnih in 5 ali več belih cvetnih listov. Cvetni popki se razvijejo konec septembra, razločevanje novih cvetnih zarodkov pa se lahko podaljša pozno v jesen ali celo v zimo. Na oblikovanje cvetnih popkov vpliva sorta jagodnjaka, dolžina dneva, svetlobna jakost, temperatura, vlaga zemlje, razvitost rastline ter njena občutljivost na zunanje vplive. Zgodnje sorte razvijejo popke prej, pozne pa kasneje. Cvetenje traja od 15 do 25 dni, odvisno od sorte in vremenskih razmer.
Plodovi dozorijo odvisno od sorte, od zgodnjega do poznega poletja. Plodovi se po velikosti in obliki med sortami močno razlikujejo. najdebelejši plodovi zrastejo v zgodnjem obdobju, najmanjši pa v poznem. Debelina plodov je odvisna tudi od starosti rastline. Najdebelejši plodovi zrastejo v prvem in drugem letu starosti rastline. Barva plodov je v vseh odtenkih rdeče barve, meso pa je lahko različno trdo in različno aromatično, kar je spet odvisno od sorte.
Jagodnjak (znanstveno ime Fragaria) je rod družine rožnic.
Jagodnjak je večletni zelnati grmič, ki ga sestavljata podzemni organ (korenika s koreninami) in nadzemni del, ki ga sestavlja steblo, listi, živice in rodni organi. Plod jagodnjaka ni jagoda v botaničnem pomenu besede, temveč je birni plod, ki je sestavljen iz številnih posameznih plodičev, ki se razvijejo iz cvetišča in so posejane s plodički ali oreški (semenkami). Botanično so jagode tako plodovi plodovk, med katere spadajo tudi kumare, buče, paradižnik, ...
Smultronsläktet (Fragaria) är ett växtsläkte i familjen rosväxter med cirka 20 arter från tempererade och subtropiska områden på norra halvklotet. Släktet består av fleråriga örter med trefingrade blad, vita blommor, samt skenfrukter. Skenfrukterna bildas av den uppsvällda, köttiga blomaxeln, som på ytan bär små nötter.
Flera arter odlas för sina smakliga frukter, i mindre utsträckning även som prydnadsväxter. Te på torkade blad av vilda smultron har använts i folkmedicinen mot bland annat blodbrist, nervositet, gikt och urinvägsbesvär.
Wikimedia Commons har media som rör Smultronsläktet.
Smultronsläktet (Fragaria) är ett växtsläkte i familjen rosväxter med cirka 20 arter från tempererade och subtropiska områden på norra halvklotet. Släktet består av fleråriga örter med trefingrade blad, vita blommor, samt skenfrukter. Skenfrukterna bildas av den uppsvällda, köttiga blomaxeln, som på ytan bär små nötter.
Çilek (Fragaria), gülgiller (Rosaceae) familyası içinde yer alan bir bitki cinsi ve bu cins içinde yer alan türlerin meyvelerinin ortak adıdır.
Dünyada, adlandırılmış 20'den fazla çilek türü vardır; ayrıca, çeşitli melezler ve kültivarlar da bulunur. Dünya çapında ticari olarak en çok yetiştirilen çilekler, bahçe çileği olarak adlandırılan Fragaria × ananassa melezinin kültivarlarıdır.
Çilekler, değerli C vitamini kaynağıdır.
Çilek türlerini, içerdikleri kromozom sayılarına göre sınıflandırmak olasıdır. Farklı 7 kromozomdan oluşan temel bir set tüm türlerde ortak olarak bulunurken, farklı türler farklı poliploitlik (temel bir kromozom takımını [n] çoklu sayıda içerme durumu) gösterirler:
İstisnaları olsa da kabaca, daha çok kromozom içeren çilek türlerinin daha dayanıklı olduğundan ve hem bitki, hem de meyve olarak daha büyük geliştiğinden bahsedilebilir.
Çeşitli başka Fragaria türleri de önerilmiştir ve bunların bazıları, günümüzde, yukarıda sayılmış türlerin bazılarına ait alt türler olarak tanınmaktadırlar (Bakınız: GRIN sınıflandırma veri tabanı).
Fragaria'ya benzerlikler gösteren yalancı çilek ve kısır çilek, Potentilla cinsine dahil olan türlerdir. İngilizce'de "strawberry tree (çilek ağacı)", Türkçede ise "koca yemiş" olarak adlandırılan ve meyvesi de yalancı çilek meyvesiyle benzerlik gösteren Arbutus unedo ise tamamen başka bir familyanın, fundagiller (Ericaceae) familyasının üyesidir.
Üzümsü meyveler grubuna giren türlerden en önemlisidir. Çilek meyvesi gerçek bir meyve olmayıp yenen kısmı 40-60 kadar pistilin birleştiği çiçek tablasıdır.
Çilek yüzeysel kök yapan otsu bir bitkidir. Kökler iyi drene edillmiş (süzek) topraklarda 60–70 cm’ ye kadar iner. Ağır topraklarda ise kökler yatay büyür.
Çileğin kök gövdesi ya da taç kısmı çok kısalmış bir gövdedir.
Çilek yaprakları 2/5 düzeninde spiral olarak dizilmiştir. İlkbaharda havalar ısınınca patlayan embriyonik yapraklar 2-3 hafta sonra tam büyüklüğe erişir. Her yaprağın 1-3 ay ömrü vardır.
Kollar (stolonlar) yaz boyunca yeni yaprakların koltuklarındaki tomurcuklarından oluşarak gelişirler.
Çilekte çiçekler salkım şeklindedir. Buna değişmiş gövde de denilebilir. Çilekte iyi tozlanma gereklidir. İyi tozlanmamış meyvelerde şekil bozukluğu olur. Tozlanmadan sonra meyve genelde 30-35 günde olgunlaşır.
Çilekte kısa günde çiçek gözleri, uzun günde kol gelişimi olur. Bu sebeple çilekte verim ile gün uzunluğu ilişkilidir. Bu sebeple bir bölgeye uyan çeşit diğer bölgeye uymayabilir.
Çiçek gözü oluşumunda gün uzunluğu ile sıcaklık ilişkisi ve çeşit özelliği bağlantılıdır.
Meyve iri, meyve eti sert, verimli, tat kalitesi orta, bitkisi kuvvetli, meyvenin saptan kopması oldukça kolay, erkenci ve serada yetiştiriciliğide uygun bir çeşittir. Meyve uçlarında şekil bozukluğu görülür. Reçel, marmelat ve meyve suyuna oldukça uygun, sarılığa oldukça duyarlı bir çeşittir. Kışları ılık bölgeler için uygundur.
Orta mevsimde olgunlaşır. Meyve iri, verimli, meyve eti çok sert, tat kalitesi orta, derin dondurma ve gıda sanayii için oldukça uygun, meyvenin saptan kopması güç, botrisite dayanıklı, sarılığa duyarlıdır. Yetiştiriciliği bütün bölgelere önerilir. Taşımaya dayanıklıdır.
Erken - orta mevsim çileği, derin dondurmaya ve sanayiye uygun, tat kalitesi orta, meyvenin saptan kopması kolay, meyve eti sert, sarılığa dayanıklı, meyve çürüklüğüne duyarlıdır. Yetiştiriciliği bütün bölgelere önerilir.
Aliso ve Arnavutköy melezidir. Erkenci ve seraya uygun bir çeşit olup, Akdeniz bölgesi için önerilir. Meyve eti sert, verimli, koku ve tadı iyi, meyvenin saptan kopması güç, bitkisi kuvvetli olup sarılığa dayanıklıdır.
Tioga ve Arnavutköy melezidir. Meyve eti sert, verimli, tat ve kokusu çok iyi ve yerli çeşitleri aratmayacak aromaya sahiptir. Saptan kopması çok kolay, bitkisi kuvvetli, sarılığa ve meyve çürüklüğüne dayanıklı, derin dondurmaya uygundur. Akdeniz bölgesi dışında tüm bölgelere önerilir.
Çok verimli ve iri bir çeşittir. Meyve eti oldukça serttir. Koku ve tadı yabancı çeşitlerden iyidir. Bitkisi çok kuvvetli olup, sarılığa dayanıklıdır. Derin dondurmaya uygundur. Ilıman bölgeler için uygundur. Meyve çürüklüğüne dayanıklıdır.
Uzun konik koyu kırmızı renklidir. Meyve eti serttir, meyvenin saptan kopması zordur, sarılığa duyarlı, meyve çürüklüğüne dayanıklı, aroması iyi sofralık bir çeşittir. Akdeniz iklimi ve kışları soğuk bölgeler için uygundur. Verimli bir çeşittir.
Köşeli uzun, parlak kırmızı, meyve eti sert, aroması iyi sofralık bir çeşittir. Sarılığa duyarlı, meyve çürüklüğüne dayanıklıdır. Akdeniz iklimi için uygundur. Verimli ve orta erkenci bir çeşittir.
Uzun konik, parlak koyu kırmızı, meyve eti sert, meyvenin saptan kopması zor, aroması iyi sofralık bir çeşittir. Sarılığa duyarlı, meyve çürüklüğüne orta derecede dayanıklıdır. Çok erkenci ve örtü altı sebzeciliği için uygundur.
Konik, kırmızı, meyve eti sert, saptan kopması kolay, aroması iyi, sofralık ve derin dondurmaya uygun bir çeşittir. Sarılığa duyarlıdır. Meyve çürüklüğüne dayanıklıdır. Tüm bölgelerde yetiştirilir, verimlidir.
Uzun konik, parlak kırmızı, meyve eti orta sertlikte, saptan kopma kolaylığı orta, sarılığa dayanıklılığı orta, aroması orta, meyve çürüklüğüne dayanıklı sofralık bir çeşittir. Yüksek verimli, açıkta yetiştiriciliğe uygun iri meyveli çeşittir.
Konik kırmızı, meyve eti sert, iyi aromalı, meyvenin saptan kopması zor sofralık bir çeşittir. Sarılığa duyarlı, meyve çürüklüğüne dayanıklıdır. Verimli, açıkta yetiştiriciliğe uygundur.
Yuvarlak konik, kırmızı, meyve eti sert, saptan kopması orta derecede, aroması iyi sofralık bir çeşittir. Sarılığa duyarlı, meyve çürüklüğüne dayanıklıdır. Çok erkenci, çok iri meyveli, yüksek verimli, yaprak leke hastalığına duyarlıdır.
Konik, koyu kırmızı, meyve eti çok sert, meyvenin saptan kopması zor, aroması çok iyi, sofralık bir çeşittir. Sarılığa orta derecede duyarlıdır. Meyve çürüklüğüne dayanıklıdır. Orta mevsimde hasat edilen, çok verimli, orta-iri meyveli bir çeşittir.
Konik, kırmızı, meyve eti sert, saptan kopması zor, sarılığa orta derecede duyarlı, meyve çürüklüğüne dayanıklı, aroması iyi sofralık bir çeşittir. Orta erkenci, yüksek verimli, özellikle Akdeniz ve Ege bölgesine uygundur.
Konik, kırmızı, meyve eti sert, saptan kopma derecesi ortadır. Sarılığa duyarlılığı orta, meyve çürüklüğüne dayanıklıdır. Aroması orta, sofralık, yüksek verimli, Akdeniz, Ege ve Karadeniz bölgelerine uygun bir çeşittir.
Uzun konik, koyu kırmızı, meyve eti sert, saptan kopması zor, sarılığa ve meyve çürüklüğüne dayanıklı, derin dondurma ve sanayiye uygun, iyi aromalı bir çeşittir.
Konik koyu kırmızı, meyve eti sert, saptan kopması zordur. Aroması iyi, sarılığa ve meyve çürüklüğüne dayanıklıdır. Derin dondurma ve sanayiye uygundur. Soğuk bölgelere uygun bir çeşittir.
Konik, koyu kırmızı, meyve eti sert, saptan kopması zor, sarılığa ve meyve çürüklüğüne dayanıklıdır. Aroması iyi, derin dondurma ve sanayiye uygundur.
Çilek (Fragaria), gülgiller (Rosaceae) familyası içinde yer alan bir bitki cinsi ve bu cins içinde yer alan türlerin meyvelerinin ortak adıdır.
Dünyada, adlandırılmış 20'den fazla çilek türü vardır; ayrıca, çeşitli melezler ve kültivarlar da bulunur. Dünya çapında ticari olarak en çok yetiştirilen çilekler, bahçe çileği olarak adlandırılan Fragaria × ananassa melezinin kültivarlarıdır.
Çilekler, değerli C vitamini kaynağıdır.
Українське слово суниця походить від прасл. *sǫnica. За найпоширенішою версією, воно є утворенням з префіксу *sǫ- («су-») та кореня *nicь, похідного від дієслова *niknǫti («никнути», «схилятися додолу», «нахилятися»). Тобто, суниця — «поникла, схилена до землі ягода». Цю версію підтверджують інші її назви: поземка, позьомка, землянка, земляника, пол. poziomka, серб. діал. jагода-поземљуха(ша). Друга версія виводить праслов'янське *sǫnica від давнішого *samonika, яке порівнюється з латис. suna(s) («мох»), тобто «мохова ягода», чи з sunukslis («наривчик», «пухирчик»), чи з грец. κυων («собака»), латис. suns («собака»), слов'янським сука (тобто — «собача ягода»). Третя версія пов'язує форму *samonika з дав.-інд. sunam («ріст», «процвітання»), лит. šaunas, saunus («славний», «доблесний»)[2]. Існує також версія, яка виводить назву суниць від слова «Сонце» (тобто, «сонячна ягода»)[3].
Латинська родова назва суниць Fragaria пов'язана зі словом fragrans («запашний», «ароматний») і буквально значить «запашниця», «ароматниця»[4].
Суниці — цінне джерело вітаміну C. Плоди суниць містять цукри (до 10 %), лимонну, яблучну й саліцилові кислоти (1,6 %), дубильні й фарбувальні речовини, пектин. Крім того, вони відзначаються високим вмістом Fe, K, Mn, P, Ca, Co біологічно активних речовин, ефірних олій. Плоди і листки суниці багаті на вітаміни, у плодах містяться вітамін С (до 60 мг%), каротин (0,08 мг%), вітамін В1 (0,03 мг%), вітамін 132 (0,1 мг%), вітамін К (0,1 мг %), РР. Листки суниць теж можуть використовуватись як джерело вітаміну С (400 мг%).
З ягід суниць варять смачне і пахуче варення, виробляють соки, варять компоти. Соки і відвари плодів суниць мають приємний кисло-солодкий смак, чудовий запах і діють на організм тонізуюче та освіжаюче. Ягоди можна сушити на повітрі й сонці, поступово підсушуючи доти, доки перестануть липнути до рук.
У культурі розводять сотні сортів, але за біологічною цінністю всі вони не можуть зрівнятися зі своїми дикими родичами. [5]
Свіжі ягоди мають неповторний аромат, прекрасно діють на організм людини, причому у сиропах, повидлах та в інших продуктах переробки суниць зберігаються всі поживні речовини та аромат, властивий свіжим плодам.
Ця ароматна та корисна ягода відома ще з доісторичних часів. Археологічні дані переконливо свідчать, що суниці були в меню первісної людини. Про них згадують Вергілій та Овідій. Перші записи про цілющі лікарські властивості ягід зроблені римлянином Апулеєм ще у 124 році н. е. У російському старовинному травнику було написано: «Вода з ягід суничних серце зміцнює, і силу дає, і камінь усередині нищить». Давні мудреці запевняли: у домі, де їдять суниці, лікар не потрібен — суниці приносять здоров'я.
Свіжі ягоди суниць у великій пошані в народі. Треба сказати, що численним садовим формам суниць народна медицина не надає ніякого цілющого значення. Природно, лісові ягоди пахучі, багатші вітамінами і мінеральними речовинами, однак і садові суниці, особливо деякі їх форми, не позбавлені цінності. Народна медицина рекомендує свіжі ягоди лісових суниць при хворобах серця, печінки і жовчного міхура, при нервовому виснаженні, недокрів'ї та слабкості, при подагрі і ревматизмі, при вуграх і хронічному запорі. Мають вони і глистогінну дію. Чай з листя суниць відомий як такий, що очищає кров, сприяє кровотворенню і заспокоює нерви. Крім того, він має славу (в значній мірі завдяки відомостями зі старих травників) як цілющий засіб при геморої, недугах селезінки і печінки, жіночих хворобах і водянці. З його допомогою намагаються досягти успіху навіть при астмі і хронічному бронхіті. Чай з кореневищ рекомендують при проносі і жовтяниці. Однак не варто надавати порадам народної медицини занадто великого значення. Застосовують плоди і листя внутрішньо, — спілі ягоди до З кг на день протягом усього суничного сезону; відвар (20 г листя па 200 мл води) — по 2—3 столові ложки 3—8 разів па день або свіжий сік — по 4—8 столових ложок натще; та зовнішньо, — товчені ягоди накладають на уражену ділянку шкіри або роблять примочки з соку чи розпареного листя (влітку прикладають свіже листя).
Плоди суниць збуджують апетит, поліпшують травлення, виявляють легку сечогінну, потогінну й жовчогінну дію. Мають також бактерицидні та протизапальні властивості. Корисно вживати ягоди суниць, особливо свіжі, при діабеті та захворюваннях щитоподібної залози. Допомагають вони при підвищеному артеріальному тиску, атеросклерозі, гастритах зі зниженою кислотністю, виразковій хворобі шлунка та дванадцятипалої кишки, колітах, поганій перистальтиці кишечнику (атонічні запори), жовчнокам'яній та сечокам'яній хворобах, подагрі. Протипоказані плоди суниць при алергії на них, нирковій коліці, хронічному апендициті та гіперацидних гастритах. Зовнішньо ягоди використовують у косметології та дерматології. З їхньою допомогою виводять плями і ластовиння, лікують лишаї та екземи. Кашку з розім'ятих плодів накладають на шкіру обличчя (маска) або використовують лосьйон — настій ягід на 40 % — ному спирті (горілці). Після цих процедур шкіра стає чистою, пружною, зникають дрібні зморшки.
Препарати з листків суниць розширюють судини, знижують артеріальний тиск, нормалізують ритм та амплітуду серцевих скорочень. Вони також підвищують тонус матки і посилюють її скорочення; сприяють виведенню солей з організму, виявляють жовчогінну, потогінну й протизапальну дію. Корисно вживати настій листків при цукровому діабеті, набряках, безсонні, бронхіальній астмі, жовчнокам'яній і сечокам'яній хворобах, подагрі та інших порушеннях сольового обміну, авітамінозах та анемії. Зовнішньо цей препарат використовують при мокнучих ранах (компреси) і для полоскань порожнини рота.
Є регулятором процесів обміну. Плоди — використовуються як глистогінний засіб, мають ефект лімфогінний, м'який сечогінний, м'який жовчогінний. Трава належить до імуномодуляторів.
Показанням до призначення в сучасній медицині є гіпертонічна хвороба, атеросклероз, подагра, жовчно- і нирковокам'яна хвороба, запалення слизової оболонки травного каналу, геморой, глистяна інвазія (аскариди, волосоголовець, гострики, солітер), нічне нетримання сечі, хвороби печінки, шкіри (лишай, гнійні кровоточиві й мокнучі рани та застарілі виразки, вугрі, екзема), рахіт, маткові кровотечі, хлороз, ожиріння, загальний занепад сил, неврастенія, бронхіт, бронхіальна астма, гіпо- і авітаміноз С. Призначається при порушеннях мінерального, ліпідного та цукрового обмінів. При подагрі (не зумовленій генетично) позитивний ефект зберігається при вживання настоїв, відварів, витяжок. Кровоочисна дія суниць (зумовлена наявністю описаного комплексу БАС, які виводять з організму значну кількість токсинів) дає можливість застосування як сорбенту. Спостерігається позитивна динаміка на процент травлення, стан гепатобіліарної системи, загальний стан організму. Листя, траву, свіжі плоди рекомендовані за різних формах анемії.
При порушеннях мінерального, цукрового та ліпідного обмінів суниці — одна з найпопулярніших рослин у багатьох народів Європи у чистому вигляді, у сумішах з оплоднями квасолі, споришем та іншими рослинами. При нирковокам'яній та жовчокам'яній хворобах лікування нерідко починають зі зборів, що складаються з оплоднів квасолі та листя суниць. Рослина корисна при ожирінні, причому іноді дає стабільні результати. Жовчогінна, сечогінна, насичення організму солями калію, кальцію, феруму, протимікробна, репаративна, сприяє дезінтоксикації організму (у тому числі й завдяки й потогінному ефекту) — усе це робить суниці незамінним продуктом для оздоровлення та за засобом для лікування багатьох недуг, зокрема тих, що виникають при порушеннях процесу травлення. Ферменти, що завжди містяться у свіжих стиглих плодах (а також висушених, якщо вони не зазнавали температурного впливу понад 40С) також допомагають стабіліувати функцію травного тракту. Суниці лісові мають унікальні властивості щодо впливу на лімфатичну систему. Висловлено думку, що вони прискорюють роботу «лімфатичного серця», яке розміщене в спинномозковому каналі на рівні сонячного сплетіння і скорочується в ритмі 1 раз на 4 хвилини. Взагалі, у народі рослина відома, як лімфогенна. В усіх випадках не рекомендується чекати швидкого результату — він розвивається повільно, але характеризується стабільністю. Листя і траву суниць рекомендують при різних формах анемії, а також при авітамінозах. Вживати плоди потрібно в свіжому чи висушеному вигляді (розмочувати, але не варити), вони сприяють виведенню гельмінтів. Народна медицина каже, що для досягненню такого ефекту, необхідно протягом дня з'їсти 2 кілограми свіжих плодів суниць. Рекомендовано вживати чай з листя суниці напротязі цілого року. Людина менше піддається вірусним інфекціям, покращується колір обличчя, зникає жовтуватість склер. У дерматології суниці варто спробувати зовні і всередину при псоріазі та екземі (обережно! — можлива алергічна реакція, іноді непогані результати спостерігали при використанні свіжих плодів для компресів, іноді з трав. У косметиці використовують переважно свіжі плоди, взимку консервовані, без цукру, або користуються соком чи настойками (лосьйонами). Протипоказанням до застосування є алергічні реакції, печінкові кольки в анамнезі, висока кислотність шлункового соку, геморагічний васкуліт.
Суниці посідають перше місце серед вітчизняних плодів та ягід за вмістом корисних речовин, необхідних організму для побудови скелета і зубів. Особливо славляться суниці вмістом фолієвої кислоти, маючи перевагу над іншими плодами та ягодами за цим показником, а також кількістю вітаміну Е (у порічках, вишнях, черешнях, мандаринах його значно менше). Суниці вважаються найбагатшими серед інших плодів та ягід за вмістом кальцію. А заліза в них так багато, що вони здійснюють помітну кровотворну та кровоочисну дію. Ці ягоди містять багато вітаміну С. Влітку він потрібен для підтримки тонусу капілярів — завдяки цьому вони не пропускають зайву рідину в тканини. Цей ефект вітаміну С доповнюється сечогінною дією, яку надають суниці завдяки високому вмісту калію. А гіпертонікам і тим, у кого є набряки, ця ягода тим паче буде лікувальною — тиск нормалізується, набряки зменшуються. Вітамін С одночасно стимулює залози — наднирники: вони викидають гормони адреналін і кортизол, які підвищують працездатність. Тому суниці у великих кількостях не рекомендують вживати на ніч, краще — у першій половині дня. Окрім вітаміну С, суниці містять багато вітамінів групи В. Вони виконують роль прискорювачів обмінних реакцій усередині клітин, тобто дозволяють витягувати енергію з продуктів перетравлення і спрямовувати її на забезпечення будь-якого виду роботи. Ці вітаміни додають енергійності та сприяють схудненню.[джерело?]
Відомо, що в суниці багато вітаміну С і він має протизапальний ефект. Наприклад, в ході одного дослідження 2007 року вдалося з'ясувати наступне: люди, які щоденно вживали капсули з суницею, відзначали на 40 % зниження гостроти суглобових болів і на 25 % поліпшення мобільності.
Доведено в експерименті бактеріостатичну дію. Вона найсильніше виявляється відносно стафілококів, особливо золотистого. У тварин при експериментальному вивченні настої листя суниць спричинюють незначне зниження кров'яного тиску і посилюють роботу серця. Вчені провели експеримент. Вони запропонували огрядним людям щодня пити напій із суниць протягом шести тижнів. При цьому фіксувалися зміни в їх кров'яному тиску, чутливості до інсуліну, вазі, жирі в крові.
На базі експериментів виявили, що шкідливі показники здоров'я людини знизилися. Так, у середньому тиск впав на 3,4 %, а рівень холестерину — майже на 5-6 %. Укупі ці фактори зменшували ризик розвитку хвороб серця у огрядних людей на 17 %.
Плоди суниць можна знайти в лісах, на галявинах, серед чагарників, на узліссях, степових схилах та в горах. Незважаючи на те, що природним ареалом зростання суниць є західний регіон України, суниці ввійшли до числа лікарських рослин східного регіону, оскільки на сьогодні вирощування та реалізація суниць широко практикується по всій Україні. Ця рослина поширена на Поліссі, в лісостепу, Карпатах. Її промислова заготівля можлива у Волинській, Рівненській, Житомирській, Київській, Черкаській, Чернігівській, на півночі Хмельницької й Сумської, у Львівській, Тернопільській, Івано-Франківській, Чернівецькій і Закарпатській областях.
Dâu tây (danh pháp khoa học: Fragaria) hay còn gọi là dâu đất là một chi thực vật hạt kín và loài thực vật có hoa thuộc họ Hoa hồng (Rosaceae) cho quả được nhiều người ưa chuộng. Dâu tây xuất xứ từ châu Mỹ và được các nhà làm vườn châu Âu cho lai tạo vào thế kỷ 18 để tạo nên giống dâu tây được trồng rộng rãi hiện nay. Loài này được (Weston) Duchesne miêu tả khoa học đầu tiên năm 1788.[1]
Dâu tây được trồng lấy trái ở vùng ôn đới. Với mùi thơm hấp dẫn cùng vị dâu ngọt lẫn chua nên dâu tây được ưa chuộng.
Ở Việt Nam, khí hậu mát mẻ của miền núi Đà Lạt là môi trường thích hợp với việc canh tác dâu nên loại trái cây này được xem là đặc sản của vùng cao nguyên nơi đây.[2]
Quả dâu tây thường được sử dụng để làm các món tráng miệng. Dâu tây giàu vitamin C và là nguồn cung cấp dồi dào các chất flavonoit cần thiết cho cơ thể.
Quả dâu tây là một loại quả giả; nghĩa là phần cùi thịt không phải bắt nguồn từ các bầu nhụy (là các "hạt" mà người thông thường nhìn thấy, trên thực tế chúng là một dạng quả bế) mà từ cái móc ở đáy của hypanthium để giữ các bầu nhụy. Từ quan điểm của thực vật học, các hạt là quả thật sự của thực vật, và phần cùi thịt mọng nước của dâu tây là các mô đế hoa bị biến đổi. Nó có màu xanh lục ánh trắng khi còn non và trở thành màu đỏ (ở phần lớn các loài) khi chín.
Các dạng dâu tây hiện đại của chi Fragaria, có nguồn gốc từ châu Mỹ, và là loại cây lai ghép giữa các dạng của Bắc và Nam Mỹ. Một điều thú vị là việc lai ghép chéo được thực hiện tại châu Âu chỉ là để sửa chữa sai lầm. Các nhà làm vườn châu Âu chỉ đem về các cây cái từ Nam Mỹ, và họ buộc phải tạp giao chúng với các dạng Bắc Mỹ nhằm mục đích cho cây lai ra quả và hạt.
Fragaria có nghĩa là "thơm", nghĩa là có mùi thơm, để chỉ phần cùi thịt có hương thơm của quả.
Thân: Thuộc loại cây thân thảo, sống đa niên, thân ngắn với nhiều lá mọc rất gần nhau. Chồi nách được mọc từ nách lá, tùy vào điều kiện môi trường và đặc tính ra hoa của từng giống, các chồi nách có thể phát triển thành thân nhánh, thân bò hoặc phát hoa.
Lá: Lá có hình dạng, cấu trúc, độ dày và lượng lông tơ thay đổi tùy theo giống. Hầu hết các giống dâu tây đều có lá kép với 3 lá chét, một số giống có lá kép với 4 hoặc 5 lá chét. Mép lá có răng cưa. Cuống lá dài, cuống lá thường có màu trắng khi lá còn non và chuyển sang màu đỏ của đất khi lá già.
Hoa: Phân chia thành nhiều nhánh, mỗi nhánh có một hoa. Hoa có 5 cánh tràng mỏng, màu trắng, hơi tròn. Hoa lưỡng tính, có 25-30 nhị và 50-500 nhụy. Dâu tây là loài giao phấn nhưng thông qua hình thức tự thụ phấn để gia tăng tần suất các gen mong muốn và tạo ra một số loài.
Quả: là một loại quả giả do đế hoa phình to, quả thật nằm ở bên ngoài quả giả. Quả có hình bầu dục, quả non có màu xanh lục, khi quả chín, quả có màu hồng hoặc màu đỏ tuỳ từng giống. Quả dâu tây có mùi thơm, vị ngọt lẫn vị chua.[4]
Rễ: Hệ thống rễ chùm, rễ phát triển ở độ sâu cách mặt đất khoảng 30 cm.
Có trên 20 loài dâu tây khác nhau trên khắp thế giới. Chìa khóa để phân loại các loài dâu tây dựa trên số lượng nhiễm sắc thể của chúng. Có 7 kiểu nhiễm sắc thể cơ bản mà tất cả chúng đều có điểm chung. Tuy nhiên, chúng thể hiện tính đa bội khác nhau. Một số loài là lưỡng bội, có 2 tập hợp chứa 7 nhiễm sắc thể (2n = 14). Các loài khác là tứ bội (4 tập hợp, 4n = 28), lục bội (6 tập hợp, 6n = 42), bát bội (8 tập hợp, 8n = 56) hay thập bội (10 tập hợp, 10n = 70).
Theo quy tắc đơn giản (với một số ngoại lệ), loài dâu tây với nhiều nhiễm sắc thể hơn sẽ có xu hướng tạo ra cây to hơn, mạnh khỏe hơn với quả mọng to hơn (theo Darrow).
Một loạt các loài khác cũng được đề xuất. Tuy nhiên, trong số này chỉ có một số nhất định được công nhận như là phân loài của một trong số các loài nói trên (xem cơ sở dữ liệu phân loại học của GRIN).
.jpg)
.jpg)
_(Great_Smoky_Mountains,_Tennessee,_USA)_1_(36641037730).jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
|accessdate= (trợ giúp) Dâu tây (danh pháp khoa học: Fragaria) hay còn gọi là dâu đất là một chi thực vật hạt kín và loài thực vật có hoa thuộc họ Hoa hồng (Rosaceae) cho quả được nhiều người ưa chuộng. Dâu tây xuất xứ từ châu Mỹ và được các nhà làm vườn châu Âu cho lai tạo vào thế kỷ 18 để tạo nên giống dâu tây được trồng rộng rãi hiện nay. Loài này được (Weston) Duchesne miêu tả khoa học đầu tiên năm 1788.
Dâu tây được trồng lấy trái ở vùng ôn đới. Với mùi thơm hấp dẫn cùng vị dâu ngọt lẫn chua nên dâu tây được ưa chuộng.
Ở Việt Nam, khí hậu mát mẻ của miền núi Đà Lạt là môi trường thích hợp với việc canh tác dâu nên loại trái cây này được xem là đặc sản của vùng cao nguyên nơi đây.
Quả dâu tây thường được sử dụng để làm các món tráng miệng. Dâu tây giàu vitamin C và là nguồn cung cấp dồi dào các chất flavonoit cần thiết cho cơ thể.
По данным The Plant List на 2013 год, род включает 17 видов[14]:
Звёздочками отмечены дикорастущие виды, произрастающие на территории России[11].
В культуру земляника введена в XV—XVI веках. Возделываемые виды в качестве плодовых:
Цветоложе земляники содержит до 150 мг/100 г витамина C, калорийность — около 40 ккал/100 г, углеводов содержится около 8 г, белков — до 2 г. Цветоложе является относительно сильным аллергеном при употреблении в пищу.
Дикорастущие виды также используют как плодовые растения, но чаще всего сбор проводится не в промышленных масштабах. Земляника лесная (Fragaria vesca) — является, кроме того, лекарственным растением[23][24][25].
Земляника (Fragaria vesca L.). Этим именем называют у нас также вид F. elatior Ehrh., а также и другие разводимые в садах. Культура Земляники началась весьма недавно, а именно с XV, а местами и с XVI ст. Греки и римляне не занимались этой культурой. Прежде всего начали разводить настоящую или. лесную З. (F. vesca). Она даже была перевезена в жаркие страны, где она в горных местах прекрасно принялась и распространилась. Так на острове Бурбоне в 1801 г. она разрослась местами так обильно, что во время зрелости её плодов нельзя было ступить не запачкав ног красною мякотью. Американские виды перенесены в Европу сравнительно поздно: виргинская попала в Англию только в 1629 г., а чилийская — введена во Францию в 1715 г. Теперь разводимые и притом лучшие сорта произошли от помеси американских с европейскою лесною и другими. В России культура З. началась ещё позже, может быть отчасти вследствие того, что она родится у нас в необыкновенном изобилии:, лесная — в сев. и средней России, a Fr. collina (степная клубника) — в вост. и южн. России, где она особенно ароматна и так обильна, что молоко кобылиц, пасущихся на нетронутых степных лугах, имеет иногда клубничный аромат. Никто, однако же, у нас не пробовал разводить степную клубнику искусственно. Ещё в сороковых годах нашего (XIX) века разведение З. в России ограничивалось почти исключительно Москвою, Петербургом и зап. областями.
А. Бекетов. (Энциклопедия Брокгауза и Ефрона. — С.-Пб.: Брокгауз-Ефрон. 1890—1907.)
«В русском языке XIX в. растение Fragaria vesca именовалось земляникой, а Fragaria moschata — клубникой. С широким распространением ягоды, которая в специальной литературе зовется земляникой садовой, полученной гибридизацией двух американских видов фрагарии, в Москве и Петербурге (где Fragaria moschata была почти неизвестна) её стали называть клубникой, в Поволжье же, изобилующем собственно клубникой (Fragaria viridis) — викторией, по имени одного из первых сортов земляники садовой».
«Сравнение Петербурга с Москвой и другие соображения по социальной лексикографии» — В. И. Беликов. Институт русского языка РАН. (Русский язык сегодня. — Вып. 3. Проблемы русской лексикографии. — М.: Институт русского языка РАН, 2004. — С. 23-38)
По данным The Plant List на 2013 год, род включает 17 видов:
Fragaria ×ananassa (Duchesne ex Weston) Duchesne ex Rozier — Земляника ананасная, или Земляника садовая, или Земляника крупноплодная Fragaria chiloensis (L.) Mill. — Земляника чилийская Fragaria crinita Rydb. Fragaria daltoniana J.Gay Fragaria gracilis Losinsk. Fragaria iinumae Makino — Земляника Иинумы, или Земляника сахалинская* Fragaria iturupensis Staudt Fragaria moschata (Duchesne) Duchesne — Земляника мускусная, или Клубника садовая Fragaria moupensis (Franch.) Cardot Fragaria moupinensis (Franch.) Cardot Fragaria nilgerrensis Schltdl. ex J.Gay — Земляника нилгерийская Fragaria nubicola (Lindl. ex Hook.f.) Lacaita — Земляника тибетская Fragaria orientalis Losinsk. — Земляника восточная* Fragaria pentaphylla Losinsk. — Земляника пятилисточковая Fragaria vesca L. typus — Земляника лесная, или Земляника альпийская* Fragaria virginiana Mill. — Земляника виргинская Fragaria viridis Weston — Земляника зелёная, или Клубника луговая, или Полуница*Звёздочками отмечены дикорастущие виды, произрастающие на территории России.
草莓属（学名：Fragaria）為薔薇目薔薇科之一屬，又可详细归类于薔薇亞科委陵菜族草莓亚族。同科者尚有棣棠花屬（Kerria DC.）、懸鉤子屬（Rubus L.）等等。
人们平常所认为的可食用草莓果实并不是由子房发育而来的真正果实，而是由花萼（萼筒）发育长成的，其真正的果实是草莓表面芝麻大小的瘦果。
草莓属中已知有超过20个种，屬於多染色體倍性。
.jpeg)
|year= / |date= mismatch中的日期值 (帮助)（繁体中文）
|isbn=值 (帮助).
草莓属（学名：Fragaria）為薔薇目薔薇科之一屬，又可详细归类于薔薇亞科委陵菜族草莓亚族。同科者尚有棣棠花屬（Kerria DC.）、懸鉤子屬（Rubus L.）等等。
人们平常所认为的可食用草莓果实并不是由子房发育而来的真正果实，而是由花萼（萼筒）发育长成的，其真正的果实是草莓表面芝麻大小的瘦果。
20種類以上。本文参照。
オランダイチゴ属（オランダイチゴぞく、学名: Fragaria）は、バラ科に分類される顕花植物の属の一つ。一般的にイチゴとして知られている。オランダイチゴ属には、20以上の記載種、多くの雑種および栽培品種がある。商業的に育てられている最も一般的なイチゴは、Fragaria × ananassaとして知られている交雑種のオランダイチゴの栽培品種である。イチゴの味は、栽培品種によって様々であり、極めて甘いものからより酸っぱいものまである。イチゴは重要な商業果物であり、世界の全ての温暖な地域で広く栽培されている。
イチゴは植物学的なベリー（漿果）ではない[2]。果実の果肉部は花托であり、誤って「種子」と呼ばれることのある部位は痩果である[2][3]。
学名のFragariaは古ラテン語で野イチゴを意味する「fragum」に由来する[4]。
世界中には20を越える異なるオランダイチゴ属の種が存在する。多くのその他の種も提唱されてきたが、これらの一部は現在は亜種として認識されている[5]。イチゴの分類の鍵は、染色体の数の違いであると認識されている。全ての種には共通の7種類の染色体が存在する。しかし、これらの種は異なる倍数性 を示す。2対（2組7本）の染色体（合わせると14本）を持つ2倍体種もあれば、4倍体（28本）、6倍体（42本）、8倍体（56本）、10倍体（70本）も存在する。
（例外もあるが）大まかな規則では、より多くの染色体を持つ種がより丈夫であり、よい大きな果実を付けるより大きな植物体となる傾向がある[6]。
オランダイチゴ属（オランダイチゴぞく、学名: Fragaria）は、バラ科に分類される顕花植物の属の一つ。一般的にイチゴとして知られている。オランダイチゴ属には、20以上の記載種、多くの雑種および栽培品種がある。商業的に育てられている最も一般的なイチゴは、Fragaria × ananassaとして知られている交雑種のオランダイチゴの栽培品種である。イチゴの味は、栽培品種によって様々であり、極めて甘いものからより酸っぱいものまである。イチゴは重要な商業果物であり、世界の全ての温暖な地域で広く栽培されている。
