nomes no trilho de navegação
La familia Polygonaceae, les centinodias, son un grupu de plantes dicotiledónees qu'inclúi'l trigu negru o sarracenu, l'agrieta, el ruibarbo y la bistorta, El so nome deriva de la forma de la grana, nel casu del ruibarbo, por casu, de seición triangular.
Nel sistema de Cronquist otorgar a esta familia'l so propiu orde, pero recién sistemes tratar como parte de les Caryophyllales.
Son yerbes, bejucos yerbáceas y maderizos, parrotales o árboles, dacuando con biltos curtios, éstos frondosamente floríos o terminaos n'escayos; tarmos frecuentemente abuitaos nos nuedos, entrenudos buecos o con un migollu sólidu; plantes hermafrodites o dioiques. Fueyes alternes, simples, enteres y peciolaes; estípules ocreadas. Les inflorescencies recímanos, espigues o panícules, terminales o axilares, dacuando terminaes nun bilortu; tépalos 3–6 llibres o parcialmente xuníos, verdosos a colloraos o blancos; hipanto variadamente desenvueltu, lo mesmo que'l tubu o los llobos o dambos, estendiéndose mientres el desenvolvimientu del frutu, o los llobos carinaos, la quilla asemeyada a una nala y dacuando estendiéndose hasta'l pedicelo; estames xeneralmente 6–9, filamentos esplanaos, xeneralmente glabros, fundíos cerca de la base y/o parcialmente adnaos al periantu, rudimentarios o estaminodiales nes flores pistiladas; ovariu súperu, estilos 1, 2 ó 3, o estigmes 3, filiformes, estremaos y capitaos nel ápiz. Aqueniu redondu, triquetro o lenticular, cubiertu por un hipanto adherente o arrodiáu por unu cartáceo o polos llobos del periantu o los llobos del periantu estendíos como nales, pericarpo xeneralmente polencu, delgáu, endosperma farináceo.[1]
Familia con ca 30 xéneros y más de 1500 especies, llargamente distribuyíes nes rexones templar y tropical de dambos hemisferios, dende'l nivel del mar hasta árees alpines y dende árees seques hasta banzaos como plantes acuátiques.
L'árbol filoxenéticu ta basáu en:[2][3]
Polygonaceae
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. La familia Polygonaceae, les centinodias, son un grupu de plantes dicotiledónees qu'inclúi'l trigu negru o sarracenu, l'agrieta, el ruibarbo y la bistorta, El so nome deriva de la forma de la grana, nel casu del ruibarbo, por casu, de seición triangular.
Nel sistema de Cronquist otorgar a esta familia'l so propiu orde, pero recién sistemes tratar como parte de les Caryophyllales.
Qırxbuğumkimilər (lat. Polygonaceae) - qırxbuğumçiçəklilər sırasına aid bitki fəsiləsi.[1]
Fəsiləyə aid aşağıdakı yarımfəəsilə vətribalar aiddir
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Qırxbuğumkimilər (lat. Polygonaceae) - qırxbuğumçiçəklilər sırasına aid bitki fəsiləsi.
Poligonàcia, Poligonàcies o Polygonaceae és una família de plantes amb flors.
El nom de poligonàcia deriva de la presència en algunes espècies de nusos a les tiges anomenats goni (genolls) en grec.
Segons la base de dades dels Jardins Botànics Reials de Kew, aquesta família consta de 43 gèneres en 1.100 espècies.
La família té una presència cosmopolita, però està més diferenciada en les regions temperades.
La família està ben definida i és universalment reconeguda, però la seva posició està menys clara.
Així, el sistema Cronquist, la ubica en l'ordre Polygonales, però sistemes més moderns com APG la posen dins de les Caryophyllales.
Les Polygonaceae poden ser dividides en dues subfamílies:
Poligonàcia, Poligonàcies o Polygonaceae és una família de plantes amb flors.
El nom de poligonàcia deriva de la presència en algunes espècies de nusos a les tiges anomenats goni (genolls) en grec.
Segons la base de dades dels Jardins Botànics Reials de Kew, aquesta família consta de 43 gèneres en 1.100 espècies.
La família té una presència cosmopolita, però està més diferenciada en les regions temperades.
Rdesnovité (Polygonaceae) je čeleď vyšších dvouděložných rostlin z řádu hvozdíkotvaré. Jsou to byliny i dřeviny, rozšířené po celém světě. V květeně České republiky jsou zastoupeny rody rdesno, truskavec a opletka. Jako okrasné rostliny se pěstují zejména křídlatky a opletka čínská. Z hospodářských plodin je nejvýznamnější pohanka.
Rdesnovité jsou byliny, keře, stromy i liány se střídavými, výjimečně i vstřícnými nebo přeslenitými jednoduchými listy. Rostliny jsou opadavé nebo stálezelené, většinou vytrvalé. Listy jsou řapíkaté nebo téměř přisedlé, většinou s celistvou celokrajnou čepelí a zpeřenou žilnatinou. Řapíky listů jsou často zploštělé, u některých druhů na bázi s extraflorálními nektárii. Palisty jsou často nápadné a srůstají v botku (ochrea) obklopující stonek. Botka je většinou blanitá, vytrvalá nebo opadávající a pak zanechávající kruhovitou jizvu. U některých zástupců (Eriogonum) botka chybí. Stonky mají často zbytnělé nody a u některých zástupců jsou duté. U lián (Antigonon, Brunnichia) mohou být přítomny úponky.
Květy jsou pravidelné, jednopohlavné nebo oboupohlavné, drobné, v úžlabních nebo vrcholových vrcholičnatých květenstvích. Květenství jsou často složená, základní jednotkou je nejčastěji hlávka nebo klubko, celá květenství pak připomínají klas, latu nebo hrozen. Okvětí je nejčastěji nerozlišené, ze 3 až 6 lístků v 1 nebo 2 kruzích, na bázi srostlé v krátkou trubku, někdy nápadně zbarvené. Okvětí je někdy vytrvalé a za plodu se zvětšující, vnitřní kruh je často přeměněn v háčky, ostny, křídla nebo hrbolky. Tyčinek je nejčastěji 6, případně 2 až 9, ve 2 kruzích, nitky tyčinek jsou volné nebo na bázi srostlé. Semeník je svrchní, srostlý ze 3 (vzácně ze 2) plodolistů a s jedinou komůrkou, čnělek je 1 až 3. V semeníku je jediné vajíčko. Blizny bývají hlavaté nebo peříčkovité (třásnité). Kolem báze semeníku bývá kruhovitý nektáriový disk, případně jsou nektária jednotlivá a umístěná mezi základy tyčinek. Plodem je nažka, mnohdy obalená vytrvalým blanitým okvětím. U rodu hroznatec (Coccoloba) je toto okvětí zdužnatělé, plod je někdy interpretován jako oříšek.[1][2][3]
Mezi charakteristické obsahové látky náležejí zejména třísloviny a kyselina šťavelová.[2]
Stonky křídlatky japonské (Reynoutria japonica)
Antigonon leptopus
Květ truskavce ptačího (Polygonum aviculare)
Detail květů hroznatce obecného Coccoloba uvifera
Detail plodů hroznatce obecného Coccoloba uvifera
Kvetoucí Coccoloba sintenisii
Chorizanthe rigida
Detail plodů opletky Fallopia baldschuanica
Čeleď rdesnovité zahrnuje asi 1100 druhů ve 43 rodech. Největší rody jsou Eriogonum (240 druhů), šťovík (Rumex, 200), rdesno (Polygonum, 150 druhů včetně rodů Persicaria a Bistorta) a hroznatec (Coccoloba, 120 druhů). Rdesnovité jsou kosmopolitně rozšířeny.[2] Nejvíce druhů se vyskytuje v mírném pásu severní polokoule.[1]
V naší původní květeně je zastoupeno celkem 5 rodů: šťovík (Rumex, včetně bývalých rodů Acetosa a Acetosella), truskavec (Polygonum), rdesno (Bistorta a Persicaria) a opletka (Fallopia).[4] V Evropě jsou to dále rody reveň (Rheum), poušťomil (Atraphaxis) a druhy šťovíček dvoublizný (Oxyria digyna), Emex spinosa, Calligonum aphyllum a Koenigia islandica.[5]
Šťovík alpský (Rumex alpinus)
Rdesno obojživelné (Persicaria amphibia)
Rdesno hadí kořen (Bistorta major)
Emex spinosa
Šťovíček dvoublizný (Oxyria digyna)
Rdesnovité jsou jasně vyhraněná a monofyletická skupina. V klasické taxonomii byly řazeny nejčastěji do samostatného řádu rdesnotvaré (Polygonales) v rámci nadřádu Caryophyllanae.
Podle kladogramů APG je nejblíže příbuznou skupinou čeleď olověncovité (Plumbaginaceae). Obě čeledi tvoří spolu s čeleděmi tamaryškovité (Tamaricaceae) a frankeniovité (Frankeniaceae) monofyletickou větev řádu hvozdíkotvaré (Caryophyllales).[6]
Pojetí rodů čeledi rdesnovité je i v rámci naší květeny dosti neustálené. Do rodu šťovík (Rumex) byly vřazeny dříve rozlišované rody kyseláč (Acetosa) a kyselka (Acetosella). Naopak rody truskavec (Polygonum), rdesno (Bistorta a Persicaria) bývají někdy spojovány do jediného rodu Polygonum. Rod křídlatka (Reynoutria) bývá vřazován do rodu opletka (Fallopia).
Některé druhy rdesnovitých mají velká rozvolněná květenství a peříčkovité blizny a jsou opylovány větrem. Většina zástupců tvoří nektar a jsou opylovány především včelami a vosami.[1] Způsoby šíření semen jsou dosti různorodé. U některých zástupců jsou nažky křídlaté (Oxyria, Rheum, Rumex) nebo obalené křídlatým vytrvalým okvětím (Fallopia) a jsou šířeny větrem. Vytrvalé okvětí obalující nažku je u mnohých druhů z podčeledi Eriogonoideae na povrchu ostnité nebo s háčky, přichytávajícími se na srst zvířat. U Polygonum virginianum jsou nažky vystřelovány z rostliny a zachytávají se pomocí hákovitě zahnutých vytrvalých čnělek. Dužnaté plody hroznatce (Coccoloba) jsou vyhledávány a šířeny ptáky.[3]
Duté stonky Triplaris a Ruprechtia jsou obydlovány žahavými mravenci z rodu Pseudomyrmex. Tito mravenci se při sebemenším vyrušení vyrojí a chrání rostlinu před býložravci a především před herbivorními mravenci rodu Atta.[1]
Nejdůležitější plodinou z čeledi rdesnovité je pohanka obecná (Fagopyrum esculentum), pocházející z Himálají. Menší semena má podobná pohanka tatarská (Fagopyrum tataricum).
Rdesno Persicaria odorata patří k tradičním kořením vietnamské kuchyně. Listy se používají syrové nebo vařené.[8]
Řapíky různých druhů revení (zejména reveň kadeřavá - Rheum rhaponticum a reveň bulharská - R. rhaponticum) jsou používány jako zelenina.[9]
Některé druhy hroznovníku (Coccoloba) mají jedlé plody, např. hroznatec obecný (Coccoloba uvifera).[1]
Plody lahodné chuti, používané pro přípravu osvěžujících nápojů, mají některé druhy hroznatců z tropické Ameriky, zejména Coccoloba ascendens, C. obovata a C. diversifolia. Jedlé jsou také plody Coccoloba uvifera.[8]
Z hroznatce Coccoloba uvifera, rostoucího na pobřežích tropické Ameriky, je získávána pryskyřičná látka bohatá na třísloviny, známá jako 'americké kino'. Používá se k tříslení, k barvení a v lidovém lékařství.[8]
Bohatě kvetoucí a velmi vzrůstná liána je opletka čínská (Fallopia aubertii), často pěstovaná v parcích a zahradách. Jako dekorativní byliny se pěstují křídlatky, zejména křídlatka sachalinská (Reynoutria sachalinensis) a křídlatka japonská (R. japonica). V některých oblastech se však stávají úpornými invazními rostlinami.[9] V tropech se jako okrasné dřeviny pěstují zejména Antigonon leptopus, Coccoloba uvifera a Muehlenbeckia platyclada.[1]
Pohanka jedlá (Fagopyrum esculentum)
Řapíky rebarbory (Rheum rhabarbarum)
Křídlatka japonská (Reynoutria japonica)
Eriogonum umbellatum
Antigonon leptopus
Triplaris
Aconogonon × fennicum
Hroznatec Coccoloba uvifera
Mulenbekie Muehlenbeckia platyclada
Muehlenbeckia platyclada (dříve též jako Homalocladium platycladum) je pěstována jako pozoruhodnost ve sklenících botanických zahrad. Rostlina má zakrnělé listy, jejichž funkci přebírají zploštělé článkované stonky. Pochází ze Šalamounových ostrovů. Občas je pěstován i hroznatec Coccoloba pubescens, strom pozoruhodný obrovskými okrouhlými listy.
V Himálaji roste reveň Rheum nobile, neobvykle a vznešeně vyhlížející rostlina s kompaktním bělavým květenstvím.
Hroznatec Coccoloba pubescens
Muehlenbeckia platyclada
Acanthoscyphus, Afrobrunnichia, Antigonon, Aristocapsa, Atraphaxis, Bistorta, Brunnichia, Calligonum, Centrostegia, Chorizanthe, Coccoloba, Dedeckera, Dodecahema, Duma, Eriogonum, Fagopyrum, Fallopia, Gilmania, Goodmania, Gymnopodium, Harfordia, Hollisteria, Johanneshowellia, Knorringia, Koenigia, Lastarriaea, Leptogonum, Magoniella, Mucronea, Muehlenbeckia (včetně Homalocladium), Nemacaulis, Neomillspaughia, Oxygonum, Oxyria, Oxytheca, Persicaria, Podopterus, Polygonella, Polygonum, Pteropyrum, Pterostegia, Pteroxygonum, Reynoutria, Rheum, Rumex, Ruprechtia, Salta, Sidotheca, Stenogonum, Symmeria, Systenotheca, Triplaris[10]
Obrázky, zvuky či videa k tématu rdesnovité ve Wikimedia Commons
Rdesnovité (Polygonaceae) je čeleď vyšších dvouděložných rostlin z řádu hvozdíkotvaré. Jsou to byliny i dřeviny, rozšířené po celém světě. V květeně České republiky jsou zastoupeny rody rdesno, truskavec a opletka. Jako okrasné rostliny se pěstují zejména křídlatky a opletka čínská. Z hospodářských plodin je nejvýznamnější pohanka.
Pileurt-familien (Polygonaceae) er en stor familie, som er udbredt i alle de tempererede egne (i Amerika også i tropiske egne). Det er buske, lianer eller urter, som har spredte, helrandede blade. Blomsterne er samlet i toppe eller aks. Frugten er en trekantet nød.
Slægter
Die Knöterichgewächse (Polygonaceae) sind eine Pflanzenfamilie in der Ordnung der Nelkenartigen (Caryophyllales) innerhalb der Bedecktsamigen Pflanzen (Magnoliopsida). Die etwa 48 Gattungen mit etwa 1200 Arten kommen hauptsächlich in den nördlichen gemäßigten Zonen vor, mit wenigen Arten in den Tropen oder Permafrostgebieten.
Häufig sind es krautige Pflanzen, aber es gibt auch verholzende Taxa: Sträucher (beispielsweise Coccoloba-Arten), Lianen oder seltener Bäume (Triplaris). Manche Arten (beispielsweise bei Calligonum) sind Rutensträucher, bei denen die Sprossachsen den Hauptanteil der Photosynthese übernehmen. Die selbstständig aufrechten, niederliegenden, windenden oder kletternden Sprossachsen sind gestreift, gerillt oder stachelig und besitzen oft verdickte Knoten (Nodien).[1][2] An einem Knoten zweigen mehr als drei Blattspuren ab (vielspurig, multilakunär).
Die Laubblätter sind gut entwickelt oder reduziert. Die meist wechselständig, selten gegenständig oder wirtelig angeordneten Laubblätter sind deutlich oder kaum erkennbar gestielt bis fast sitzend. Die Blattspreiten sind meist einfach. Bei der Unterfamilie Polygonoideae sind Nebenblätter vorhanden und bei der Unterfamilie Eriogonoideae fehlen sie. Die Taxa der Unterfamilie Polygonoideae weisen ein typisches Merkmal auf: die Ochrea (Tute), eine röhrige, meist häutige Scheide am Grund der Blattstiele, die von den verwachsenen Nebenblättern gebildet wird; sie umhüllt den Vegetationspunkt und wird während des Wachstums der Sprossachse durchbrochen.[1][2]
Manche Arten sind einhäusig (monözisch) oder zweihäusig (diözisch) getrenntgeschlechtig. Die end- oder seitenständigen, ährigen, rispigen, traubigen oder kopfigen Blütenstände enthalten oft viele Blüten. Die Blattstiele sind manchmal gegliedert.[1]
Die selten eingeschlechtigen, meist zwittrigen Blüten sind relativ klein, radiärsymmetrisch und dreizählig. Es gibt ein oder zwei Kreise mit je drei häutigen Blütenhüllblättern, die sich alle oder nur die inneren bis zur Fruchtbildung vergrößern und auch noch an der Frucht erhalten sind und dann geflügelt, warzig oder bestachelt sein können. Es sind selten ein, meist zwei oder drei Kreise mit je drei Staubblättern vorhanden. Die Staubfäden sind frei oder höchstens an ihrer Basis verwachsen. Die Staubbeutel besitzen zwei Theken und öffnen sich mit Längsschlitzen. Der ringförmige Diskus ist oft gelappt. Zwei oder drei, selten vier Fruchtblätter sind zu einem oberständigen, einkammerigen Fruchtknoten verwachsen. Die zwei oder drei, selten vier Griffel sind vollständig frei oder nur an ihrer Basis verwachsen.[1]
Die meist dreieckigen, bikonvexen oder bikonkaven Nussfrüchte, bei dieser Familie auch Achänen genannt, sind oft durch die haltbaren Blütenhüllblätter geflügelt. Die Samen enthalten viel Endosperm. Der Embryo ist gerade oder gekrümmt, selten gefaltet.[1]
Die Arten der früheren Familien Calligonaceae Khalk., Coccolobaceae F.A.Barkley nom. nud., Eriogonaceae G.Don, Persicariaceae Martinov, Rumicaceae Martinov sind heute hier enthalten.[3]
Die Familie der Knöterichgewächse wird in zwei Unterfamilien gegliedert und enthält etwa 43 Gattungen (nach Brandbyge 1993 – wie in folgender Liste – sind es mehr (etwa 53), da dort Polygonum in mehrere Gattungen aufgegliedert ist). Sie enthält 1110 bis 1200 Arten.[3][4]
In China kommen etwa 13 Gattungen mit etwa 238 Arten vor, 65 davon nur dort.[1] Etwa 16 Gattungen mit etwa 160 Arten kommen in Nordamerika, hauptsächlich in gemäßigten Regionen vor.[4]
Die Unterfamilie Polygonoideae enthält 15 bis 28 Gattungen mit 590 bis 850 Arten:
Sie ist überwiegend neuweltlich und enthält 20 bis 28 Gattungen mit 325 bis 520 Arten. Nur zwei bis vier Arten sind in Afrika beheimatet. Das Zentrum der Artenvielfalt sind die gemäßigten Gebiete im westlichen Nordamerika von Alaska bis Mexiko mit sehr vielen Arten in Kalifornien. Relativ wenige Arten sind in den östlichen USA beheimatet. In Nordamerika gibt es etwa 19 Gattungen mit etwa 281 Arten. In Südamerika gibt es nur wenige Arten in Argentinien und Chile.[4] Die meist verholzenden Arten sind zweihäusig getrenntgeschlechtig (diözisch).
Der Buchweizen war früher ein wichtiger Bestandteil der Ernährung und wird auch heute noch in der Küche verwendet. Als Obst werden Sorten von Rheum rhabarbarum angebaut. Als Heilpflanzen werden Rheum rhabarbarum und Rheum officinale verwendet.
Die Knöterichgewächse (Polygonaceae) sind eine Pflanzenfamilie in der Ordnung der Nelkenartigen (Caryophyllales) innerhalb der Bedecktsamigen Pflanzen (Magnoliopsida). Die etwa 48 Gattungen mit etwa 1200 Arten kommen hauptsächlich in den nördlichen gemäßigten Zonen vor, mit wenigen Arten in den Tropen oder Permafrostgebieten.
Düüsenknober (Polygonaceae) san en plaantenfamile uun det kategorii Caryophyllales an hiar tu a bloosenplaanten.
Diar san 2 onerfamilin mä sowat 1100 slacher:
Düüsenknober (Polygonaceae) san en plaantenfamile uun det kategorii Caryophyllales an hiar tu a bloosenplaanten.
Famîleya tirşoyan (Polygonaceae) famîleyeke riwekan e. Di koma mêxikan (Caryophyllales) de cih digire. Li ser riwekên kulîlkdar (Magnoliopsida) tê hejmartin. Riwekên wê pirranî giha ne, hin ji wan jî devî, dar û lavlavk (leflefok) in.
2 binekomên vê famîleyê û 43 cins, 1110 jî cureyên wê hene:
Famîleya tirşoyan (Polygonaceae) famîleyeke riwekan e. Di koma mêxikan (Caryophyllales) de cih digire. Li ser riwekên kulîlkdar (Magnoliopsida) tê hejmartin. Riwekên wê pirranî giha ne, hin ji wan jî devî, dar û lavlavk (leflefok) in.
Juopmošattut (Polygonaceae) lea šattočearda.
D'Knuetkraider (Polygonaceae) sinn eng Planzefamill aus der Uerdnung vun de Caryophyllales.
Et gëtt eng ronn 1200 Aarten aus ca. 48 Gattungen, déi haaptsächlech an den nërdlechen temperéierten Zonen virkommen, mat wéinegen Aarten an den Tropen oder Permafraschtgebidder.
00Dëst Kapitel ass nach eidel oder onvollstänneg. Hëlleft wgl. mat, fir et ze komplettéieren. 00Dëst Kapitel ass nach eidel oder onvollstänneg. Hëlleft wgl. mat, fir et ze komplettéieren. D'Wëllkar war fréier e wichtege Bestanddeel vun der Diät a gëtt haut nach an der Kiche benotzt. Varietéite vum Rubarb (Rheum rhabarbarum) ginn als Uebst an als Medezinpflanzen ugebaut.
D'Knuetkraider (Polygonaceae) sinn eng Planzefamill aus der Uerdnung vun de Caryophyllales.
Et gëtt eng ronn 1200 Aarten aus ca. 48 Gattungen, déi haaptsächlech an den nërdlechen temperéierten Zonen virkommen, mat wéinegen Aarten an den Tropen oder Permafraschtgebidder.
Pika-pika yura rikch'aq ayllu (familia Polygonaceae) nisqaqa huk yurakunap rikch'aq ayllunmi.
Kaymi huk pika-pika hina yurakuna:
Commons nisqaqa multimidya kapuyninkunayuqmi kay hawa: Pika-pika yura rikch'aq ayllu.
Wikispecies nisqaqa qillqasqa p'anqayuqmi kay hawa: Pika-pika yura rikch'aq ayllu
Pika-pika yura rikch'aq ayllu (familia Polygonaceae) nisqaqa huk yurakunap rikch'aq ayllunmi.
Vey dins l' årtike
Les poligonacêyes (poligonaceae e sincieus latén), c' est ene famile di plantes k' ont des foyes come des rampioûles, et des ptitès blankès rôzlantès fleurs.
Les poligonacêyes (poligonaceae e sincieus latén), c' est ene famile di plantes k' ont des foyes come des rampioûles, et des ptitès blankès rôzlantès fleurs.
The Polygonaceae are a faimily o flouerin plants.
As o 2019, Plants of the World Online acceptit 56 genera:[2]
The Polygonaceae are a faimily o flouerin plants.
Torondoshlar (Polygonaceae) -ikki urugʻpallalilar sinfiga mansub oʻt, buta va yarimbuta oʻsimliklar oilasi. Barglari ketma-ket oʻrnashgan, tekis qirrali. Gullari, asosan, ikki, baʼzan, bir jinsli, mayda, toʻpguli shingilsimon, boshoqsimon. Gulqoʻrgʻoni 3—6 boʻlakchali bir yoki ikki qavat. Changchisi 3—9 ta, urugʻchisi 2—4 ustunchali. Mevasi — uch qirrali yongʻoqcha. 30—35 turkumi, 1000 turi maʼlum. Oʻrta Osiyoda 7 turkumi bor. Hammasining tarkibida tannin mavjud (mas., toron, otquloq va rovoch).
Троскоти (науч. Polygonaceae) — семејство цветни растенија со околу 1.200 видови[2] распоредени во 48 родови.[3] Најголем од нив е родот на дивата хелда (Eriogonum, 240 вида), а потоа доаѓаат штавелот (Rumex, 200 видови), морското грозје (Coccoloba, 120 видови), повитот (Persicaria, 100 видови) и красночленката (Calligonum, 80 видови).[4][5] Семејството распространето ширум целиот свет, но има најголема разновидност во северниот умерен појас.
Неколку видови од семејството се одгледуваат како украсни.[6] Мал број други од родот на мравјите дрва (Triplaris) даваат дрвена граѓа.[2] Плодот на морско грозје (Coccoloba uvifera) се јаде, а во Флорида од него се прави мармалад и се нуди во малопродажбата.[7] Семето на вида хелда (Fagopyrum) се одгледува за исхрана. Лисните дршки на ревенот (Rheum rhabarbarum и вкрстениците) исто така се во редовна продажба како храна. Листовите на обичниот киселец (Rumex acetosa) се јадат во салати и зготвени како лиснат зеленчук.[8]
Во семејството на троскотите се вбројуваат најопасните корови на светот, особено од родовите Persicaria, Emex, Rumex и Polygonum.[2]
Научниот назив Polygonum е воведен од францускиот ботаничар Антоан Лоран де Жисје во 1789 г. во неовото дело Genera Plantarum.[9] Се однесува на набабрените пршленчиња кај некои видови, од старогрчкотите зборови поли (многу) и гони (зглоб).
Семејството е многу добро утврдено веќе долго време. APG III го става во редот на каранфиловидните (Caryophyllales).[1] Во тие рамки, сместен е вон големиот клад на јадрените каранфиловидни.[10] Претставува сестринско семејство на оловниците (Plumbaginaceae), со кое нема морфолошки сличности.[11]
Највеќето членови на семејството се повеќегодишни зелјести растенија со набабрени пршлени, но има и дрва, грмушки и ползавци. Листовите им се прости, наизменично распоредени на стебленцата. Секој лист има карактеристичен пар споени прилисници налик на опни. Оние видови што немаат опни се распознаваат по подвиените прицветници на главиците. Цветовите обично се мали, двополови и во зрачен облик, а околуцветникот има три до шест чашкини ливчиња. По цветањето, чашкините ливчиња се задебелуваат и зголемуваат околу плод во развој. Цветовите немаат венче, а кај некои чашкините ливчиња се венечни и обоени. Има три до осум прашници кои се самостојни, или пак соединети во основата. Плодницата има обединети плодни ливчиња што образуваат една шуплина, давајќи само еден семен зачеток. Плодницата е горна со основна или слободна средишна обвивка. Толчникот има 1 до 3 завршетоци, секое со по едно устенце.[12][13][14]
Во првите три столба се наведени 43-те родови определени од Брендбиџ во 1993 г., а четвртиот е нецелосен список на родовите признаени во поново време.
Троскоти (науч. Polygonaceae) — семејство цветни растенија со околу 1.200 видови распоредени во 48 родови. Најголем од нив е родот на дивата хелда (Eriogonum, 240 вида), а потоа доаѓаат штавелот (Rumex, 200 видови), морското грозје (Coccoloba, 120 видови), повитот (Persicaria, 100 видови) и красночленката (Calligonum, 80 видови). Семејството распространето ширум целиот свет, но има најголема разновидност во северниот умерен појас.
Неколку видови од семејството се одгледуваат како украсни. Мал број други од родот на мравјите дрва (Triplaris) даваат дрвена граѓа. Плодот на морско грозје (Coccoloba uvifera) се јаде, а во Флорида од него се прави мармалад и се нуди во малопродажбата. Семето на вида хелда (Fagopyrum) се одгледува за исхрана. Лисните дршки на ревенот (Rheum rhabarbarum и вкрстениците) исто така се во редовна продажба како храна. Листовите на обичниот киселец (Rumex acetosa) се јадат во салати и зготвени како лиснат зеленчук.
Во семејството на троскотите се вбројуваат најопасните корови на светот, особено од родовите Persicaria, Emex, Rumex и Polygonum.
पॉलीगोनेसी (Polygonaceae) द्विबीजपत्रीय वर्ग का एक जीववैज्ञानिक कुल है, जिसमें लगभग ४० वंश (genera) और लगभग ७५० जातियाँ पाई जाती हैं। इसकी १०९ जातियाँ भारत में मिलती हैं। अधिकांशतः ये पौधे प्राक (herb) किस्म के हाते हैं, पर कुछ लतर के रूप के भी पाए जाते हैं।
पत्तियाँ सरल, पूरी और एकांतर (alternate) होती हैं। अनुपर्ण (stipule) विशेष प्रकार का होता है, जो तने के चारों ओर खोखली नली बनाता है और एक पर्वसंधि (node) से लेकर दूसरी पर्वसंधि कुछ ऊँचाई तक घेरे रहता है। इसे नाल चोली अनुपर्ण कहते हैं और यह इस कुल की विशेषता है। पुष्पगुच्छ असीमाक्षी (racemoss) होता है तथा फूल द्विलिंगी और नियमित (regular) होते हैं। कभी-कभी अनियमित भी होते हैं। परिदलपुंज (perianth) दो चक्करों (whorls) में, तीन बाहर और तीन अंदर या एक चक्कर में पाँच, होते हैं। पुमंग (androecium) भी तीन और तीन के दो चक्करों में, या पाँच से आठ तक एक ही चक्कर में, होता है। जायांग (gynaeceum) की संख्या तीन होती है, जो युक्तांडपी (syncarpous) होते हैं। ओवरी या अंडाशय सुपीरियर (superior) होता है। फल छोटा तिकोना होता है।
इस कुल के मुख्य वंशों को तीन उपकुलों में भी बाँटा जाता है। ये उपकुल हैं,
पॉलीगोनेसी (Polygonaceae) द्विबीजपत्रीय वर्ग का एक जीववैज्ञानिक कुल है, जिसमें लगभग ४० वंश (genera) और लगभग ७५० जातियाँ पाई जाती हैं। इसकी १०९ जातियाँ भारत में मिलती हैं। अधिकांशतः ये पौधे प्राक (herb) किस्म के हाते हैं, पर कुछ लतर के रूप के भी पाए जाते हैं।
पत्तियाँ सरल, पूरी और एकांतर (alternate) होती हैं। अनुपर्ण (stipule) विशेष प्रकार का होता है, जो तने के चारों ओर खोखली नली बनाता है और एक पर्वसंधि (node) से लेकर दूसरी पर्वसंधि कुछ ऊँचाई तक घेरे रहता है। इसे नाल चोली अनुपर्ण कहते हैं और यह इस कुल की विशेषता है। पुष्पगुच्छ असीमाक्षी (racemoss) होता है तथा फूल द्विलिंगी और नियमित (regular) होते हैं। कभी-कभी अनियमित भी होते हैं। परिदलपुंज (perianth) दो चक्करों (whorls) में, तीन बाहर और तीन अंदर या एक चक्कर में पाँच, होते हैं। पुमंग (androecium) भी तीन और तीन के दो चक्करों में, या पाँच से आठ तक एक ही चक्कर में, होता है। जायांग (gynaeceum) की संख्या तीन होती है, जो युक्तांडपी (syncarpous) होते हैं। ओवरी या अंडाशय सुपीरियर (superior) होता है। फल छोटा तिकोना होता है।
इस कुल के मुख्य वंशों को तीन उपकुलों में भी बाँटा जाता है। ये उपकुल हैं,
(१) रूमीकायडिई (Rumicoideae), (२) पॉलीगोनॉयडिई (Polygonoideae) और (३) कॉकोलोबॉयडिई (Coccoloboideae)
The Polygonaceae are a family of flowering plants known informally as the knotweed family or smartweed—buckwheat family in the United States. The name is based on the genus Polygonum, and was first used by Antoine Laurent de Jussieu in 1789 in his book, Genera Plantarum.[2] The name may refer to the many swollen nodes the stems of some species have, being derived from Greek [poly meaning 'many' and gony meaning 'knee' or 'joint']. Alternatively, it may have a different origin, meaning 'many seeds'.[3]
The Polygonaceae comprise about 1200 species[4] distributed into about 48 genera.[5] The largest genera are Eriogonum (240 species), Rumex (200 species), Coccoloba (120 species), Persicaria (100 species) and Calligonum (80 species).[6][7] The family is present worldwide, but is most diverse in the North Temperate Zone.
Several species are cultivated as ornamentals.[8] A few species of Triplaris provide lumber.[4] The fruit of the sea grape (Coccoloba uvifera) is eaten, and in Florida, jelly is made from it and sold commercially.[9] The seeds of two species of Fagopyrum, known as buckwheat, are eaten in the form of groats or used to make flour. The petioles of rhubarb (Rheum rhabarbarum and hybrids) are a food item. The leaves of the common sorrel (Rumex acetosa) are eaten in salads or as a leaf vegetable.[10]
Polygonaceae contain some of the most prolific weeds, including species of Persicaria, Rumex and Polygonum, as well as Japanese knotweed.[4]
Polygonaceae are very well-defined and have long been universally recognized. In the APG III system, the family is placed in the order Caryophyllales.[1] Within the order, it lies outside of the large clade known as the core Caryophyllales.[11] It is a sister to the family Plumbaginaceae, which it does not resemble morphologically.[12]
The last comprehensive revision of the family was published in 1993 by John Brandbyge as part of The Families and Genera of Vascular Plants.[7] Brandbyge followed earlier systems of plant classification in dividing Polygonaceae into two subfamilies, Eriogonoideae and Polygonoideae. Since 1993, the circumscriptions of these two subfamilies have been changed in light of phylogenetic studies of DNA sequences.[13] Genera related to Coccoloba and Triplaris were moved from Polygonoideae to Eriogonoideae. The genus Symmeria does not belong to either of these subfamilies because it is a sister to the rest of the family.[14] Afrobrunnichia might constitute a new subfamily as well.[15]
Brandbyge wrote descriptions for 43 genera of Polygonaceae in 1993.[7] Since then, a few more genera have been erected, and some segregates of Brunnichia, Eriogonum, and Persicaria have been given generic status in major works.[6][14][16] Some of the genera were found not to be monophyletic and their limits have been revised. These include Ruprechtia, Eriogonum, Chorizanthe, Persicaria, Aconogonon, Polygonum, Fallopia, and Muehlenbeckia.
Most Polygonaceae are perennial herbaceous plants with swollen nodes, but trees, shrubs and vines are also present. The leaves of Polygonaceae are simple, and arranged alternately on the stems. Each leaf has a peculiar pair of fused, sheathing stipules, known as an ochrea. Those species that do not have the nodal ochrea can be identified by their possession of involucrate flower heads. The flowers are normally bisexual, small, and actinomorphic, with a perianth of three to six sepals. After flowering, the sepals often become thickened and enlarged around the developing fruit. Flowers lack a corolla and in some, the sepals are petal-like and colorful. The androecium is composed of three to eight stamens that are normally free or united at the base. The ovary consists of three united carpels that form a single locule, which produces only one ovule. The ovary is superior with basal or free-central placentation. The gynoecium terminates in 1 to 3 styles, each of which ends in a single stigma.[17][18][19]
As of March 2019, Plants of the World Online accepted 56 genera:[20]
The following phylogenetic tree is based on two papers on the molecular phylogenetics of Polygonaceae.[13][14]
Polygonaceae Eriogonoideae PolygonoideaeFagopyrum (including Parapteropyrum)
Rumex (including Emex)
The Polygonaceae are a family of flowering plants known informally as the knotweed family or smartweed—buckwheat family in the United States. The name is based on the genus Polygonum, and was first used by Antoine Laurent de Jussieu in 1789 in his book, Genera Plantarum. The name may refer to the many swollen nodes the stems of some species have, being derived from Greek [poly meaning 'many' and gony meaning 'knee' or 'joint']. Alternatively, it may have a different origin, meaning 'many seeds'.
The Polygonaceae comprise about 1200 species distributed into about 48 genera. The largest genera are Eriogonum (240 species), Rumex (200 species), Coccoloba (120 species), Persicaria (100 species) and Calligonum (80 species). The family is present worldwide, but is most diverse in the North Temperate Zone.
Several species are cultivated as ornamentals. A few species of Triplaris provide lumber. The fruit of the sea grape (Coccoloba uvifera) is eaten, and in Florida, jelly is made from it and sold commercially. The seeds of two species of Fagopyrum, known as buckwheat, are eaten in the form of groats or used to make flour. The petioles of rhubarb (Rheum rhabarbarum and hybrids) are a food item. The leaves of the common sorrel (Rumex acetosa) are eaten in salads or as a leaf vegetable.
Polygonaceae contain some of the most prolific weeds, including species of Persicaria, Rumex and Polygonum, as well as Japanese knotweed.
Poligonacoj (Polygonaceae) estas familio en la ordo de la kariofilaloj; la sistemo de Cronquist donis al ili apartan familion (poligonaloj Polygonales), sed pli novaj taksonomiaj sistemoj metas ilin inter la kariofilaloj.
Estas du subfamilioj:
Poligonacoj (Polygonaceae) estas familio en la ordo de la kariofilaloj; la sistemo de Cronquist donis al ili apartan familion (poligonaloj Polygonales), sed pli novaj taksonomiaj sistemoj metas ilin inter la kariofilaloj.
Estas du subfamilioj:
Polygonoideae kun 800 specioj en 28 genroj Eriogonoideae kun 300 specioj troviĝas nur en la Amerikoj.La familia Polygonaceae, las centinodias, son un grupo de plantas dicotiledóneas que incluye el trigo negro o sarraceno, la acedera, el ruibarbo y la bistorta, Su nombre deriva de la forma de la semilla, en el caso del ruibarbo, por ejemplo, de sección triangular.
En el sistema de Cronquist se otorgó a esta familia su propio orden, pero recientes sistemas la tratan como parte del orden Caryophyllales.
Son hierbas, bejucos herbáceos y leñosos, arbustos o árboles, ocasionalmente con brotes cortos, frondosamente floridos o terminados en espinas; tallos frecuentemente abultados en los nudos, entrenudos huecos o con una médula sólida; plantas hermafroditas o dioicas. Hojas alternas, simples, enteras y pecioladas; estípulas ocreadas. Las inflorescencias racimos, espigas o panículas, terminales o axilares, ocasionalmente terminadas en un zarcillo; tépalos 3–6 libres o parcialmente unidos, verdosos a rojos o blancos; hipanto variadamente desarrollado, lo mismo que el tubo o los lobos o ambos, extendiéndose durante el desarrollo del fruto, o los lobos carinados, la quilla semejante a un ala y a veces extendiéndose hasta el pedicelo; estambres generalmente 6–9, filamentos aplanados, generalmente glabros, fusionados cerca de la base y/o parcialmente adnados al perianto, rudimentarios o estaminodiales en las flores pistiladas; ovario súpero, estilos 1, 2 o 3, o estigmas 3, filiformes, divididos y capitados en el ápice. Aquenio redondo, triquetro o lenticular, cubierto por un hipanto adherente o rodeado por uno cartáceo o por los lobos del perianto o los lobos del perianto extendidos como alas, pericarpo generalmente lustroso, delgado, endosperma farináceo.[1]
Familia con ca 30 géneros y más de 1500 especies, ampliamente distribuidas en las regiones templadas y tropicales de ambos hemisferios, desde el nivel del mar hasta áreas alpinas y desde áreas secas hasta pantanos como plantas acuáticas.
El árbol filogenético está basado en:[2][3]
Polygonaceae Eriogonoideae PolygonoideaeLa familia Polygonaceae, las centinodias, son un grupo de plantas dicotiledóneas que incluye el trigo negro o sarraceno, la acedera, el ruibarbo y la bistorta, Su nombre deriva de la forma de la semilla, en el caso del ruibarbo, por ejemplo, de sección triangular.
En el sistema de Cronquist se otorgó a esta familia su propio orden, pero recientes sistemas la tratan como parte del orden Caryophyllales.
Tatralised (Polygonaceae) on õistaimede sugukond nelgilaadsete seltsist, kuhu kuulub nii põõsaid kui ka rohttaimi.
Tatraliste perekondi on Royal Botanic Gardens'i järgi 43 ringis ja sisaldades umbes 1100 liiki. Kõige liigirohkemad on perekonnad villtatar (Eriogonum; 250 liiki), kirburohi (Polygonum; 200), oblikas (Rumex; 200), Coccoloba (120) ja Calligonum (80).
Cronquisti süsteemi järgi on sugukond paigutatud monotüüpsesse seltsi tatralaadsed (Polygonales), süsteem APG II järgi on sugukond paigutatud nelgilaadsete seltsi.
Tatralised on kosmopoliitse levikuga, kuid liigirikkaimailt on neid parasvöötmes.
Tatraliste lehed on üldjuhul lihtlehed ning paiknevad varrel vahelduvalt.
Nende vars on sõlmine ja lehistunud. Iseloomulikuks jooneks on sõlme kohale abilehtedest moodustunud tõri.
Nende õied on väikesed, Eesti pärismaisetel liikidel üksnes punakad või valged. Taimede vili on pähklike.
Tatralised (Polygonaceae) on õistaimede sugukond nelgilaadsete seltsist, kuhu kuulub nii põõsaid kui ka rohttaimi.
Tatraliste perekondi on Royal Botanic Gardens'i järgi 43 ringis ja sisaldades umbes 1100 liiki. Kõige liigirohkemad on perekonnad villtatar (Eriogonum; 250 liiki), kirburohi (Polygonum; 200), oblikas (Rumex; 200), Coccoloba (120) ja Calligonum (80).
Cronquisti süsteemi järgi on sugukond paigutatud monotüüpsesse seltsi tatralaadsed (Polygonales), süsteem APG II järgi on sugukond paigutatud nelgilaadsete seltsi.
Tatralised on kosmopoliitse levikuga, kuid liigirikkaimailt on neid parasvöötmes.
Polygonaceae, (greziarako goni euskaraz "belaunak") landare loredunen familia bat da. 43 genero eta 1.100 espezie dauzka eta kosmopolitak dira.
Arabarbak (Rheum), adibidez, landare jangarri eta sendabelarra dira.
Polygonaceae gehienak belarkarak dira baina zuhaixka (adibidez Coccoloba) , eta igokari (adibidez Antigonon) bakan batzuk ere egon.
Polygonaceae, (greziarako goni euskaraz "belaunak") landare loredunen familia bat da. 43 genero eta 1.100 espezie dauzka eta kosmopolitak dira.
Arabarbak (Rheum), adibidez, landare jangarri eta sendabelarra dira.
Tatarkasvit (Polygonaceae) on kaksisirkkaisten kasvien heimo. Lajeja esiintyy kaikkialla maapallolla, mutta pääasiassa niitä kasvaa pohjoisen pallonpuoliskon lauhkealla vyöhykkeellä. Useimmat lajit ovat ruohovartisia, mutta heimoon kuuluu myös puuvartisia lajeja. Raparperi ja tattari ovat heimon ruokakasveja, jotkin lajit ovat myrkyllisiä.[1]
Tatarkasvien varsi on usein ontto ja nivelistä täyteinen. Lehdet kasvavat kierteisesti. Korvakkeet ovat kasvaneet vartta ympäröiväksi tupeksi. Kukinto on tähkämäinen tai huiskilomainen. Hedelmä on kolmisärmäinen tai kiekkomainen pähkylä.[2][3]
Tatarkasvien kasvutapa on varsijatkoinen eli monopodiaalinen ja haarautuminen tapahtuu edellisen vuoden versoista. Limasolut ovat tavallisia ja kasveissa on kalsiumoksalaattia. Lehdet ovat sulka- tai kourasuonisia, tavallisesti ehytlaitaisia ja niissä on erityskarvoja. Erityisesti ruohovartisilla lajeilla on luonteenomainen korvaketuppi (ochrea) ja turvonneet nivelet. Kukkaryhmät sijaitsevat terttumaisessa kukinnossa, ja kukat ovat pieniä, perät nivelikkäitä. Pohjusmalja eli hypanthium on enemmän tai vähemmän hyvin kehittynyt. Kehälehdet sijaitsevat yhdessä kiehkurassa ja ovat tyveltään vaihtelevasti yhtyneitä. Heteiden määrä vaihtelee yhtä monesta kuin on kehälehtiä kolminkertaiseen määrään. Mesiäinen on kiekkomainen tai sijaitsee heteiden väleissä; harvoin kukka on mesiäisetön. Kehänalainen ja yhdislehtinen sikiäin muodostuu tavallisesti kolmesta, joskus kahdesta tai neljästä emilehdestä, ja siinä on suoria, lyhytvartisia siemenaiheita. Luotti on enemmän tai vähemmän pensselimäinen tai pallomainen. Hedelmä on kolmikulmainen tai harvemmin linssimäinen pähkylä. Siemenessä on kirjava endospermi ja suora tai käyrä alkio.[4]
Tatarkasvien levinneisyys ulottuu lähes kaikkialle maapallolla.[5]
Tatarkasveihin kuuluu 43 sukua ja 1110 lajia, jotka jaetaan neljään alaheimoon.[4]
Suvun Calligonum lajit ovat Keski-Aasian suolakoilla kasvavia tatarkasveja, jotka ovat sopeutuneet kuiviin olosuhteisiin tavallista tehokkaammalla fotosynteesillä (ns. C4-yhteyttäminen). Samoilla alueilla kasvaa enimmäkseen samanlaisen kyvyn omaavia savikkakasveja (Amaranthaceae, Chenopodioideae). Eräät Calligonum-lajit voivt kasvaa jopa kahdeksan metrin korkuiseksi ja ovat puuvartisia. Puuvartisuus on kehittynyt tatarkasvien evoluutiossa useaan eri otteeseen ruohovartisuudesta. Toinen erikoinen tatarkasvisuku on pumissit (Eriogonum), joka kasvaa Pohjois-Amerikan länsiosien kuivilla alueilla. Lajit ovat joko yksi- tai monivuotisia.[4]
Tatarkasvien läheisin sukulaisheimo Caryophyllales-lahkon evoluutiopuussa on lyijykukkakasvit (Plumbaginaceae).[4]
Suomessa esiintyvät tatarkasveihin kuuluvat suvut:
Muita sukuja:
Monia tatarkasveja käytetään koristekasveina, kuten esimerkiksi pumisseja (Eriogonum), koristeraparperia (Rheum palmatum), isohierakkaa (Rumex hydrolapathum) ja isokokoisia kiertotatarlajeja (Fallopia). Ravinnoksi käytetään muun muassa Länsi-Intian saariston norsunkorvan (Coccoloba uvifera) punaisia marjoja, joitakin hierakoita (Rumex) salaattina, kallioraparperin (Rheum rhaponticum) lehtiruoteja ja viljatattaren eli tattarin (Fagopyrum esculentum) siemeniä. Sen lähilajia rikkatatarta (F. tataricum) on viljelty rehu- ja katekasvina. Monet tatarkasvit ovat laajalle levinneitä ja vaikeasti torjuttavia rikkakasveja.[7]
Tatarkasvit (Polygonaceae) on kaksisirkkaisten kasvien heimo. Lajeja esiintyy kaikkialla maapallolla, mutta pääasiassa niitä kasvaa pohjoisen pallonpuoliskon lauhkealla vyöhykkeellä. Useimmat lajit ovat ruohovartisia, mutta heimoon kuuluu myös puuvartisia lajeja. Raparperi ja tattari ovat heimon ruokakasveja, jotkin lajit ovat myrkyllisiä.
Tatarkasvien varsi on usein ontto ja nivelistä täyteinen. Lehdet kasvavat kierteisesti. Korvakkeet ovat kasvaneet vartta ympäröiväksi tupeksi. Kukinto on tähkämäinen tai huiskilomainen. Hedelmä on kolmisärmäinen tai kiekkomainen pähkylä.
La famille des Polygonaceae (Polygonacées) regroupe des plantes dicotylédones ; elle comprend 51 genres répartis en 1 200 espèces. Ce sont principalement des plantes herbacées cosmopolites qui ont une préférence marquée pour les zones tempérées et froides de l'hémisphère Nord.
Le nom vient du genre type Polygonum, issu du grec poly, plusieurs, et gonu, genoux (d'où gônia, angle, comme dans polygone) désigne les nombreuses articulations qui figurent sur les plantes, notamment sur les tiges au niveau des nœuds renflés, et sur les akènes trigones[1].
Les Polygonaceae sont des plantes herbacées (plus rarement des lianes et des formes ligneuses généralement confinées à l'Amérique tropicale, telle que Coccoloba ou Triplaris) annuelles, bisannuelles ou le plus souvent vivaces, généralement des régions de l'hémisphère nord où beaucoup sont des rudérales ou de mauvaises herbes[2].
Les racines sont fibreuses, rarement tubéreuses[2]. Elles forment chez les espèces vivaces des racines adventives secondaires latérales qui se ramifient et finissent par devenir à leur tour des racines principales : le pied originel a ainsi colonisé l'espace par reproduction asexuée ou clonale. Ce développement latéral (qui peut être lié à une stratégie de type phalange) permettant une certaine mobilité végétative. Il explique aussi, en combinaison avec l'allélopathie de ces espèces, que plusieurs d'entre elles soient devenues des mauvaises herbes qui interfèrent notamment avec les plantes cultivées[3].
Les feuilles simples sont généralement alternes, parfois groupées en rosette basale, rarement opposées ou verticillées[4]. Chez certaines espèces, le limbe est entié, hasté, diversement découpé est à nervation pennée, ou plus spécifiquement palmatilobé à nervation palmée (comme celui des rhubarbes). Les feuilles peuvent être réduites à des écailles, des cladodes les suppléant dans leur fonction (Muehlenbeckia platyclada). L'hétérophyllie existe chez certains Polygonum. La membrane tubuleuse entourant la tige au niveau des nœuds renflés est une ochréa, caractéristique[5] de la famille[4].
Les tiges des espèces vivaces ont une croissance secondaire (en) souvent « anormale » : elles présentent des faisceaux libéro-ligneux surnuméraires corticaux (Calligonum), péricycliques (Antigonum), périmédullaires à orientation inverse[6] (Rumex crispus, Rumex patientia, Rheum ribes), périmédullaires concentriques à liber intérieur (« formations étoilées » du rhizome de Rheum officinale (en))[7].
Le feuillage et les parties souterraines sont riches en acide oxalique qui participent à la défense contre les herbivores et sont toxiques pour l'homme s'il les consomme en grandes quantités. Des composés anthracéniques (rumicine dans Rumex) et des flavonoïdes (rutine) ont été trouvés chez plusieurs espèces, substances qui présentent des signes d'activité antifongique, antimicrobienne, antivirale, immunostimulante, anti-inflammatoire et antioxydante[8]. Les glucosides d'anthraquinone ont été utilisés pour leur effet laxatif, notamment ceux de la rhubarbe Rheum officinale (en) présents dans le pétiole et le limbe des feuilles, et surtout dans le rhizome. La richesse en tanins astringents de cette partie souterraine explique son utilisation à faible dose comme antidiarrhéique et pour soigner la dysenterie jusqu'au début du XXe siècle, tandis que sa consommation en grande quantité fait intervenir ces dérivés d'anthraquinone agissant comme un laxatif puissant[9].
Les fleurs actinomorphes souvent bisexuées sont soit solitaires, soit regroupées en faux verticilles (cymes condensées pauciflores de fleurs peu développées) disposés en grappes ou en panicules[4]. Le périanthe est pétaloïde ou sépaloïde, formant un périgone trimère de 6 tépales sur deux cycles (type Rumex), ou pentamère de cinq tépales spiralés (par soudure d'un interne et d'un externe) (type Polygonum). Les pièces du périanthe, blanc-verdâtre à rouge, sont libres ou légèrement soudées à la base, et dans ce cas souvent persistantes[10]. L'androcée est composé généralement de six étamines (de deux à neuf) à déhiscence longitudinale. Le gynécée est la seule partie homogène de la famille : l'ovaire supère, uniloculaire, contient un unique ovule basal (orthotrope, bitégumenté) et est surmonté de trois styles libres. La pollinisation est souvent entomophile (anémophilie chez les Rumex, autopollinisation chez Polygonum aviculare), favorisée par un disque nectarifère à la base de l'ovaire[11]. La polycarpie est de règle. Les fruits sont des akènes trigones, souvent protégés par une enveloppe membraneuse (« valves » soudées et accrescentes formées par les tépales) et constituant alors une samare[12].
La famille comprend 51 genres répartis en 1200 espèces[13].
Selon DELTA Angio (4 mai 2010)[15] :
Les principaux genres sont Eriogonum (240 espèces), Rumex (200 espèces divisées en deux sous-genres : les rumex vrais — Eurumex — ou patiences, et les oseilles), Polygonum (170 espèces de renouées), Coccoloba (120 espèces), Calligonum (80 espèces). En France, les deux genres principaux sont Rumex (25 espèces plus quelques naturalisées) et Polygonum (18 espèces plus des naturalisées), auxquels il faut rajouter les genres Fagopyrum (le sarrasin), Rheum (la rhubarbe)[4].
La polyploïdie et l'aneuploïdie ont joué un rôle important conduisant à une spéciation active au sein de cette famille. Ainsi, Rumex est parfois découpé en quatre genres distincts et de nombreuses sous-espèces selon le degré de polyploïdie[17]. Généralement, les polyploïdes ont une barrière post-zygotique empêchant l'hybridation avec leurs parents ou les hybrides sont incapables de se développer normalement. Cet isolement sexuel immédiat est à l'origine d'une spéciation sympatrique instantanée responsable de la genèse de près de la moitié des espèces actuelles de plantes à fleurs[18]. Plusieurs espèces de Polygonaceae présentent un dimorphisme sexuel et des chromosomes sexuels qui détermineraient le sexe[17].
La famille des Polygonaceae (Polygonacées) regroupe des plantes dicotylédones ; elle comprend 51 genres répartis en 1 200 espèces. Ce sont principalement des plantes herbacées cosmopolites qui ont une préférence marquée pour les zones tempérées et froides de l'hémisphère Nord.
Dvornikovke (dvornjače, dvornici; lat. Polygonaceae), biljna porodica nekad klasificirana vlastitom redu Polygonales (dvornikolike), po novijoj podjeli pripada redu Caryophyllales. Vrste ove porodice raširene su po svim kontinentima uključujući Grenland, Australiju i Novi Zeland, ali je nema na Indijskom poluotoku, i pustinjskim područjima Sahare i Australije.[2]
Porodica dobiva ime po rodu dvornika, Polygonum, od grčkoga polys = mnogo, i gonos = potomci. U Hrvatskoj raste desetak vrsta među kojima planinski dvornik (Polygonum alpinum), vodeni dvornik (Polygonum amphibium), pješčani dvornik (Polygonum arenarium) i druge. Ostali značajni predstavnici su: Rumex (kiselica), Rheum (rabarbara), Reynoutria (rejnutrija), Atraphaxis (atrafaksis), Eriogonum, Fallopia (falopija), Muehlenbeckia (muhlenbekija), Antigonon, Coccoloba (kokoloba), Fagopyrum (heljda), Oxyria (ruđevica). Neki među ovim rodovima spadaju u penjačice.
Homalokladijum (Homalocladium) je isto što i Muehlenbeckia platyclada
Prema jednoj podjeli sastoji se od podporodica Eriogonoideae Arnott Symmerioideae i Polygonoideae Eaton a obuhvaća poko 1.200 vrsta.
Postoji 6 ugroženih vrsta:
Pet vrsta unutar porodice je invazivno
Dvornikovke (dvornjače, dvornici; lat. Polygonaceae), biljna porodica nekad klasificirana vlastitom redu Polygonales (dvornikolike), po novijoj podjeli pripada redu Caryophyllales. Vrste ove porodice raširene su po svim kontinentima uključujući Grenland, Australiju i Novi Zeland, ali je nema na Indijskom poluotoku, i pustinjskim područjima Sahare i Australije.
Porodica dobiva ime po rodu dvornika, Polygonum, od grčkoga polys = mnogo, i gonos = potomci. U Hrvatskoj raste desetak vrsta među kojima planinski dvornik (Polygonum alpinum), vodeni dvornik (Polygonum amphibium), pješčani dvornik (Polygonum arenarium) i druge. Ostali značajni predstavnici su: Rumex (kiselica), Rheum (rabarbara), Reynoutria (rejnutrija), Atraphaxis (atrafaksis), Eriogonum, Fallopia (falopija), Muehlenbeckia (muhlenbekija), Antigonon, Coccoloba (kokoloba), Fagopyrum (heljda), Oxyria (ruđevica). Neki među ovim rodovima spadaju u penjačice.
Homalokladijum (Homalocladium) je isto što i Muehlenbeckia platyclada
Wuroćowe rostliny (Polygonaceae) su swójba znutřka symjencow (Spermatophytina).
Swójba woroćowych rostlinow so rozrjaduje do dweju podswójbow z něhdźe 43 (po Brandbyge 1993 – kaž w sćěhowacej lisćinje – su wjace, dokelž je tam Polygonum do wjacorych rodow rozrjadowany) rodami a něhdźe 1110 družinami:
Z wjace hač 15 rodami a 590 družinami:
Z 28 rodami a 520 družinami. Zwjetša wodrjewjene družiny su dwudomnje róznosplažne (diözisch).
Družiny prjedawšich swójbow Calligonaceae, Coccolobaceae, Eriogonaceae, Persicariaceae, Rumicaceae su dźensa tu wobsahowane.
Polygonaceae adalah salah satu suku anggota tumbuhan berbunga. Menurut Sistem klasifikasi APG II suku ini dimasukkan ke dalam bangsa Caryophyllales, klad dikotil inti (core Eudikotil) namun tidak termasuk ke dalam dua kelompok besar, Rosidae dan asteridae.
Polygonaceae adalah salah satu suku anggota tumbuhan berbunga. Menurut Sistem klasifikasi APG II suku ini dimasukkan ke dalam bangsa Caryophyllales, klad dikotil inti (core Eudikotil) namun tidak termasuk ke dalam dua kelompok besar, Rosidae dan asteridae.
Súruætt (fræðiheiti: Polygonaceae) er ætt blómstrandi plantna, yfirleitt fjölærar jurtir, en einærar og trjákenndar tegundir þekkjast einnig.
Í ættinni eru um 1200 tegundir[2] sem skiftast á milli 48 ættkvísla.[3] Stærstu ættkvíslirnar eru Eriogonum (240 tegundir), Rumex (200 tegundir), Coccoloba (120 tegundir), Persicaria (100 tegundir) og Calligonum (80 tegundir).[4][5] Ættin er með heimsútbreiðslu, en flestar tegundirnar eru á tempruðum svæðum norðurhvels.
Allnokkrar tegundir eru ræktaðar til skrauts.[6] Nokkrar tegundir Triplaris gefa af sér timbur.[2] ÁvöxturCoccoloba uvifera er nýttur til matar.[7] Fræ tveggja tegunda Fagopyrum, þekkt sem bókhveiti eru notuð í mjöl. Leggir rabbabara (Rheum rhabarbarum og blendinga) eru nýttir til matar. Blöð túnsúru (Rumex acetosa) eru einnig notuð til matar.[8]
Polygonaceae er einnig með nokkrar af verstu illgresistegundunum, þar á meðal tegundir af Persicaria, Rumex og Polygonum, svo sem Polygonum reynoutria.[2]
Plants of the World Online viðurkenna 56 ættkvíslir:[9]
Eftirfarandi ættartré er byggt á tvemur fræðigreinum um sameinda-erfðafræði Polygonaceae.[10][11]
Polygonaceae Eriogonoideae PolygonoideaeFagopyrum (ásamt Parapteropyrum)
Rumex (ásamt Emex)
Súruætt (fræðiheiti: Polygonaceae) er ætt blómstrandi plantna, yfirleitt fjölærar jurtir, en einærar og trjákenndar tegundir þekkjast einnig.
Í ættinni eru um 1200 tegundir sem skiftast á milli 48 ættkvísla. Stærstu ættkvíslirnar eru Eriogonum (240 tegundir), Rumex (200 tegundir), Coccoloba (120 tegundir), Persicaria (100 tegundir) og Calligonum (80 tegundir). Ættin er með heimsútbreiðslu, en flestar tegundirnar eru á tempruðum svæðum norðurhvels.
Allnokkrar tegundir eru ræktaðar til skrauts. Nokkrar tegundir Triplaris gefa af sér timbur. ÁvöxturCoccoloba uvifera er nýttur til matar. Fræ tveggja tegunda Fagopyrum, þekkt sem bókhveiti eru notuð í mjöl. Leggir rabbabara (Rheum rhabarbarum og blendinga) eru nýttir til matar. Blöð túnsúru (Rumex acetosa) eru einnig notuð til matar.
Polygonaceae er einnig með nokkrar af verstu illgresistegundunum, þar á meðal tegundir af Persicaria, Rumex og Polygonum, svo sem Polygonum reynoutria.
La famiglia Polygonaceae (Juss. 1789) è un gruppo di Angiosperme Dicotiledoni e comprende circa 50 generi e 1120 specie diffuse per lo più nelle regioni temperate boreali. Appartengono a questa famiglia: il grano saraceno, il rabarbaro, i romici. Probabilmente il nome della famiglia (poly = molti; gonium = angolo) fa riferimento alla forma del frutto che è angoloso.
Comprende specie per lo più erbacee perenni (ma anche cespugli e piccoli alberi), monoiche o dioiche. Le foglie sono alterne, semplici provviste di un'ocrea (una guaina membranosa avvolgente il fusto). I fiori, ermafroditi o unisessuali, sono attinomorfi e riuniti in infiorescenze. Possono avere un perigonio con elementi sepaloidi (es. Rumex), in relazione all'impollinazione di tipo anemogamo, o di tipo petaloide (es. Polygonum ), in specie entomogame. L'ovario è supero tricarpellare e uniloculare. Il frutto è un achenio.
Nel Sistema Cronquist le Polygonaceae venivano assegnate, come unica famiglia, all'ordine delle Polygonales.[1]
Sistemi più moderni, come l'APG IV, le includono invece nell'ordine delle Caryophyllales.[2]
Le Polygonaceae sono ripartite in due sottofamiglie:
La famiglia comprende specie di interesse agrario quali: il grano saraceno (Fagopyrum esculentum) importante coltura nelle regioni alpine il genere Rheum (i rabarbari) dalle cui radici vengono estratti principi amari usati in farmacia e liquoreria. Alcune specie spontanee (ad. es. specie del genere Rumex, le acetoselle) vengono consumate in zuppe o aggiunte alle insalate.
Alcune specie di Rheum vengono inoltre coltivate come specie ornamentali.
Fiori con perigonio sepaloide (Rumex)
Fiori con perigonio petaloide (Polygonum)
La famiglia Polygonaceae (Juss. 1789) è un gruppo di Angiosperme Dicotiledoni e comprende circa 50 generi e 1120 specie diffuse per lo più nelle regioni temperate boreali. Appartengono a questa famiglia: il grano saraceno, il rabarbaro, i romici. Probabilmente il nome della famiglia (poly = molti; gonium = angolo) fa riferimento alla forma del frutto che è angoloso.
Polygonaceae sunt familia plantarum florentium ordinis Caryophyllalium. Nomen botanicum est basionymum, ex nomine generis Polygoni deductum, primum ab Antonio Laurentio de Jussieu anno 1789 in libro de Generibus Plantarum adhibitum.[1] Nomen, ex verbis Graecis poly 'multi' et goni 'genu, articulus' deductum, dicit multos nodos tumidos qui caulibus nonnullarum specierum sunt.
Familia circa 1200 species comprehendit,[2] quae in circa quinquaginta generibus distribuuntur. Maxima genera sunt Eriogonum (240 species), Rumex (200 species), Coccoloba (120 species), Persicaria (100 species), et Calligonum (80 species).[3][4] Familia est per orbem terrarum praesens, sed in Zona Septentrionali Temperata diversissima.
Nonnullae species ut plantae ornamentales excoluntur.[5] Aliquae species generis Triplaris lignum praebent.[2] Fructus Coccolobae uviferae ab hominibus comeditur; ex quo in Florida fructus conditi fiunt et in commercio cibario venumdatur.[6] Petioli Rhei rhabarbari) quoque comeduntur. Folia Rumicis acetosae comeduntur in acetariis, vel ut holera cocta adhibentur.[7] Semina duarum specierum generis Fagopyri granum praebent.
Inter Polygonaceas sunt nonnullae herbae inutiles molestissimae, praecipue species generum Emicis, Persicariae, Polygoni, et Rumicis.[2]
Indices generum Polygonacearum in interreti inveniuntur.[8][9][10] In indice sequenti, columnae 1–3 sunt quadraginta et tria genera a Brandbyge in The Families and Genera of Vascular Plants descripta; columna quarta est imperfectus generum in recentioribus investigationibus agnitorum index.
Sequens arbor phylogenetica inventiones monstrat duorum commentariorum doctorum de phylogenetica moleculari Polygonacearum.
Polygonaceae
Situs scientifici: Tropicos • Tela Botanica • GRIN • ITIS • NCBI • Biodiversity • Encyclopedia of Life • Plant Name Index • WoRMS: Marine Species • Fossilworks • Flora of China • Flora of North America Polygonaceae sunt familia plantarum florentium ordinis Caryophyllalium. Nomen botanicum est basionymum, ex nomine generis Polygoni deductum, primum ab Antonio Laurentio de Jussieu anno 1789 in libro de Generibus Plantarum adhibitum. Nomen, ex verbis Graecis poly 'multi' et goni 'genu, articulus' deductum, dicit multos nodos tumidos qui caulibus nonnullarum specierum sunt.
Familia circa 1200 species comprehendit, quae in circa quinquaginta generibus distribuuntur. Maxima genera sunt Eriogonum (240 species), Rumex (200 species), Coccoloba (120 species), Persicaria (100 species), et Calligonum (80 species). Familia est per orbem terrarum praesens, sed in Zona Septentrionali Temperata diversissima.
Nonnullae species ut plantae ornamentales excoluntur. Aliquae species generis Triplaris lignum praebent. Fructus Coccolobae uviferae ab hominibus comeditur; ex quo in Florida fructus conditi fiunt et in commercio cibario venumdatur. Petioli Rhei rhabarbari) quoque comeduntur. Folia Rumicis acetosae comeduntur in acetariis, vel ut holera cocta adhibentur. Semina duarum specierum generis Fagopyri granum praebent.
Inter Polygonaceas sunt nonnullae herbae inutiles molestissimae, praecipue species generum Emicis, Persicariae, Polygoni, et Rumicis.
Rūgtiniai (lot. Polygonaceae, vok. Knöterichgewächse) – magnolijūnų (Magnoliophyta) augalų šeima, kuriai priklauso vienmečiai ir daugiamečiai žoliniai augalai, retai krūmai. Stiebas su ryškiai pastorėjusiais bambliais. Lapai paprasti, jų pamatuose tarpusavyje suaugę prielapiai sudaro makštį (lot. ochrea), kuri gaubia apatinę stiebo tarpubamblio dalį. Žiedai smulkūs, dažniausiai susibūrę šluotelės, kekės ar varpos pavidalo žiedynuose. Vaisius – riešutėlis.
Šeimoje yra maistinių, dekoratyvinių, rauginių, vaistinių ir pašarinių augalų, taip pat pievų ir laukų piktžolių. Iš viso šeimoje yra apie 800 rūšių iš 45 genčių.
Lietuvoje auga šių genčių augalai:
Rūgtiniai (lot. Polygonaceae, vok. Knöterichgewächse) – magnolijūnų (Magnoliophyta) augalų šeima, kuriai priklauso vienmečiai ir daugiamečiai žoliniai augalai, retai krūmai. Stiebas su ryškiai pastorėjusiais bambliais. Lapai paprasti, jų pamatuose tarpusavyje suaugę prielapiai sudaro makštį (lot. ochrea), kuri gaubia apatinę stiebo tarpubamblio dalį. Žiedai smulkūs, dažniausiai susibūrę šluotelės, kekės ar varpos pavidalo žiedynuose. Vaisius – riešutėlis.
Šeimoje yra maistinių, dekoratyvinių, rauginių, vaistinių ir pašarinių augalų, taip pat pievų ir laukų piktžolių. Iš viso šeimoje yra apie 800 rūšių iš 45 genčių.
Lietuvoje auga šių genčių augalai:
Gyvatžolė (Bistorta) Grikis (Fagopyrum). Pav. Pelėvirkštis (Fallopia) Rabarbaras (Rheum) Reinutrė (Reynoutria) Rūgštynė (Rumex) Rūgtis (Persicaria) Takažolė (Polygonum)De duizendknoopfamilie (Polygonaceae) is een familie van tweezaadlobbige planten. Het zijn meestal kruiden, maar ook struiken, bomen en lianen. De familie komt wereldwijd voor, met nadruk op gematigde streken. De bekendste producten zijn boekweit en rabarber; andere vertegenwoordigers zijn bekend als onkruiden of als sierplant.
In het Cronquist-systeem (1981) werd de familie in een orde Polygonales geplaatst; al de planten in die orde worden door APG ingevoegd in de orde Caryophyllales.
De volgende soorten worden in Wikipedia behandeld:
De volgende geslachten worden op de Wikipedia behandeld: Fallopia (geslacht Kielduizendknoop), Persicaria (geslacht Duizendknoop), Polygonum (geslacht Varkensgras), Rumex (geslacht Zuring).
Volgens Watson & Dallwitz telt de familie zo'n 1100 soorten in circa 45 geslachten:Afrobrunnichia, Antigonon, Aristocapsa, Atraphaxis, Brunnichia, Calligonum, Centrostegia, Chorizanthe, Coccoloba, Dedeckera, Dodecahema, Emex, Eriogonum, Fallopia, Gilmania, Goodmania, Gymnopodium, Harfordia, Hollisteria, Knorringia, Koenigia, Lastarriaea, Leptogonum, Muconea, Muehlenbeckia, Nemacaulis, Neomillspaughia, Oxygonum, Oxyria, Oxytheca, Parapteropyrum, Persicaria, Podopterus, Polygonella, Polygonum, Pteropyrum, Pterostegia, Rheum, Rumex, Ruprechtia, Stenogonum, Symmeria, Systenotheca, Triplaris
De duizendknoopfamilie (Polygonaceae) is een familie van tweezaadlobbige planten. Het zijn meestal kruiden, maar ook struiken, bomen en lianen. De familie komt wereldwijd voor, met nadruk op gematigde streken. De bekendste producten zijn boekweit en rabarber; andere vertegenwoordigers zijn bekend als onkruiden of als sierplant.
In het Cronquist-systeem (1981) werd de familie in een orde Polygonales geplaatst; al de planten in die orde worden door APG ingevoegd in de orde Caryophyllales.
Slireknefamilien (av slire og kne) eller syrefamilien (Polygonaceae) er ein plantefamilie i ordenen Caryophyllales. Han omfattar rundt 1 100 artar fordelt på 46 planteslekter.
Artane i syrefamilien har spreidde, heilranda blad og ei karakteristisk slire av samanvaksne øyreblad rundt kvar ledd i stengelen. Dei undersitjande blomstrane er små og kvite, grøne eller raudlege, og har 3-6 blomedekkblad, 5-9 støvberarar og ein fruktknute med 2-4 griflar. Blomstrane er som regel tvikjønna og sit anten enkeltvis i bladhjørna eller i aksforma blomsterstandar. Frukta er ei trekanta eller flat nøtt som ofte er omslutta av sterkt forstørra blomsterdekkblad. Dei forstørra blomsterdekkblada har som regel store korn midt på.
Familien omfattar ein del ugrasplantar, særleg i syreslekta (Rumex). Desse kan vera ei plage i landbruket. Rabarbra (Rheum) høyrer også til syrefamilien. Mange av artane inneheld mykje oksalsyre og kan derfor vera giftige.
Slireknefamilien (av slire og kne) eller syrefamilien (Polygonaceae) er ein plantefamilie i ordenen Caryophyllales. Han omfattar rundt 1 100 artar fordelt på 46 planteslekter.
Artane i syrefamilien har spreidde, heilranda blad og ei karakteristisk slire av samanvaksne øyreblad rundt kvar ledd i stengelen. Dei undersitjande blomstrane er små og kvite, grøne eller raudlege, og har 3-6 blomedekkblad, 5-9 støvberarar og ein fruktknute med 2-4 griflar. Blomstrane er som regel tvikjønna og sit anten enkeltvis i bladhjørna eller i aksforma blomsterstandar. Frukta er ei trekanta eller flat nøtt som ofte er omslutta av sterkt forstørra blomsterdekkblad. Dei forstørra blomsterdekkblada har som regel store korn midt på.
Familien omfattar ein del ugrasplantar, særleg i syreslekta (Rumex). Desse kan vera ei plage i landbruket. Rabarbra (Rheum) høyrer også til syrefamilien. Mange av artane inneheld mykje oksalsyre og kan derfor vera giftige.
Slireknefamilien eller syrefamilien (Polygonaceae) er en plantefamilie i nellikordenen, (Caryophyllales). Den omfatter ca. 1100 arter fordelt på 46 planteslekter. Familien omfatter en del ugressplanter, særlig i syreslekta (Rumex). Disse kan være en plage i landbruket. Rabarbra (Rheum) hører også til slireknefamilien. Mange av artene inneholder mye oksalsyre og er derfor giftige.
Ordet slirekne er en sammensetning av slire og kne. Det bøyes slik på bokmål: et slirekne eller en slirekne – slirekneet eller slirekneen – slirekne(er) – slirekneene eller slireknea.[1]
Slireknefamilien eller syrefamilien (Polygonaceae) er en plantefamilie i nellikordenen, (Caryophyllales). Den omfatter ca. 1100 arter fordelt på 46 planteslekter. Familien omfatter en del ugressplanter, særlig i syreslekta (Rumex). Disse kan være en plage i landbruket. Rabarbra (Rheum) hører også til slireknefamilien. Mange av artene inneholder mye oksalsyre og er derfor giftige.
Ordet slirekne er en sammensetning av slire og kne. Det bøyes slik på bokmål: et slirekne eller en slirekne – slirekneet eller slirekneen – slirekne(er) – slirekneene eller slireknea.
Rdestowate (Polygonaceae Juss.) – rodzina roślin okrytonasiennych z grupy dwuliściennych właściwych. W sumie do rodziny zalicza się 43-49 rodzajów (w zależności od ujęcia systematycznego) z 1110 gatunkami[1]. Występują one głównie w strefie klimatu umiarkowanego na obu półkulach, zasięg nielicznych rodzajów obejmuje także tropiki[2]. Do rodzimej flory polskiej należy ok. 30 gatunków przeważnie roślin łąkowych i ruderalnych[3]. W sumie do flory Polski należą (rodzaje rodzime, uprawiane i zawleczone): gryka (Fagopyrum), szczaw (Rumex), szczawiór (Oxyria), rabarbar (Rheum), rdest (Polygonum), rdestowiec (Reynoutria) i rdestówka (Fallopia)[4].
Rdestowate są kosmopolityczną rodziną roślin, lecz głównie występują w strefach umiarkowanych i chłodnych półkuli północnej. Jednak niektóre rodzaje są unikalne dla półkuli południowej, jak na przykład: Oxygonum na Madagaskarze i w Afryce Południowej, muhlenbekia w Australii i Nowej Zelandii, Antigonon w Meksyku i Ameryce Środkowej czy kokkoloba w strefie tropikalnej Ameryki[5].
Rodzina siostrzana dla ołownicowatych, spokrewniona także z rodzinami tamaryszkowatych i pomorzlinowatych w obrębie kladu polygonids w rzędzie goździkowców:
polygonidsDroseraceae – rosiczkowate
Nepenthaceae – dzbanecznikowate
Drosophyllaceae – rosolistnikowate
Frankeniaceae – pomorzlinowate
Tamaricaceae – tamaryszkowate
Plumbaginaceae – ołownicowate
Polygonaceae – rdestowate
Klasyfikacja rodziny opiera się tradycyjnie na cechach morfologicznych. Relacje między taksonami pozostają niejasne, przez różnych autorów rodzaje są różnie ujmowane i dzielone[1][6][7][8]:
Podrodzina Symmerioideae Meisner
Podrodzina Polygonoideae Eaton – rośliny zielne, pnącza i krzewy, tu należą wszystkie rdestowate występujące w Europie Środkowej. Wyróżnia się tu ok. 15[1]–20 rodzajów[9] (w zależności od szerszego lub węższego ujęcia taksonomicznego taksonów). Wykaz rodzajów według GRIN[9][6]:
Podrodzina Eriogonoideae Arnott – rodzaje zmienne pod względem pokroju, często z drewniejącymi pędami, występują w strefie tropikalnej i w zachodniej części Ameryki Północnej. Wyróżnia się tu ok. 28[1]–30 rodzajów[9] (w zależności od szerszego lub węższego ujęcia taksonomicznego taksonów). Wykaz rodzajów według GRIN[9]:
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa Rosopsida Batsch, podklasa goździkowe (Caryophyllidae Takht.), nadrząd Polygonanae Takht. ex Reveal, rząd rdestowce (Polygonales Dumort.), rodzina rdestowate (Polygonaceae Juss.)[10].
Gromada okrytonasienne, klasa dwuliścienne, podklasa goździkowe (Caryophyllidae), nadrząd Polygonanae, rząd rdestowce (Polygonales), rodzina rdestowate (Polygonaceae).
Gromada okrytonasienne, klasa dwuliścienne, podklasa goździkowe (Caryophyllidae), rząd rdestowce (Polygonales), rodzina rdestowate (Polygonaceae).
Do rodziny rdestowatych należy kilka roślin ozdobnych, takich jak uprawiane w ogrodach skalnych rośliny z rodzaju pokoślin (Eriogonum) i persikaria (Persicaria) oraz sadzone nad wodami gatunki z rodzaju rabarbar (Rheum) i szczaw lancetowaty (Rumex hydrolapathum). Do roślin sadzonych jako ozdobne należą także muhlenbekia niska (Muehlenbeckia axillaris), antigonon cienkoogonkowy (Antigonon leptopus) i Atraphaxis frutescens. Spożywane są mięsiste owoce pozorne gatunku kokkoloba gronowa (Coccoloba uvifera), liście szczawiu zwyczajnego (Rumex acetosa) i ogonki liściowe rabarbaru ogrodowego (Rheum × hybridum). Szeroko rozpowszechniona rośliną uprawianą dla jadalnych owoców jest też gryka zwyczajna (Fagopyrum esculentum)[2].
Rdestowate (Polygonaceae Juss.) – rodzina roślin okrytonasiennych z grupy dwuliściennych właściwych. W sumie do rodziny zalicza się 43-49 rodzajów (w zależności od ujęcia systematycznego) z 1110 gatunkami. Występują one głównie w strefie klimatu umiarkowanego na obu półkulach, zasięg nielicznych rodzajów obejmuje także tropiki. Do rodzimej flory polskiej należy ok. 30 gatunków przeważnie roślin łąkowych i ruderalnych. W sumie do flory Polski należą (rodzaje rodzime, uprawiane i zawleczone): gryka (Fagopyrum), szczaw (Rumex), szczawiór (Oxyria), rabarbar (Rheum), rdest (Polygonum), rdestowiec (Reynoutria) i rdestówka (Fallopia).
Poligonáceas (Polygonaceae)[1] é uma família de plantas angiospérmicas (plantas com flor) pertencente à ordem Caryophyllales.
A ordem à qual pertence esta família está por sua vez incluída nas Eudicotiledôneas, ou seja, desenvolvem portanto embriões com dois ou mais cotilédones.
São ervas, arbustos, herbáceas, plantas arbóreas e lianas. Essa família é caracterizada por folhas inteiras, simples e alternas; venação peninérvea; caules articulados com nós e entrenós; ócreas formadas pelo crescimento das estípulas axilares, localizadas na base do pecíolo, compondo uma bainha que envolve o caule.[2]
Possuem flores pediceladas relativamente pequenas; radiais; bissexuadas ou unissexuadas; perianto com 6 ou 5 tépalas; 5-9 estames; 2 ou 3 carpelos; ovário súpero.[2]
Polygonaceae é um grupo monofilético. O clado abaixo mostra sua colocação dentro do clado das Caryophyllales.[2]
CaryophyllalesSimmondsiaceae (e taxa afins)
No total apresenta 59 gêneros e 1.384 espécies mundialmente.[3] Os principais gêneros com maior diversidade são Eriogonum, Rumex, Polygonum e Coccoloba, respectivamente.[2]
Todos os gêneros considerados atualmente:
No Brasil, ocorrem 9 gêneros e 94 espécies. Estão distribuídas por todos os estados do Brasil. Ocorrem nos domínios da Amazônia, Caatinga, Cerrado, Mata Atlântica, Pampa e Pantanal. Das 94 espécies que ocorrem no Brasil, 27 são endêmicas (representadas pelo asterisco).[4]
Poligonáceas (Polygonaceae) é uma família de plantas angiospérmicas (plantas com flor) pertencente à ordem Caryophyllales.
A ordem à qual pertence esta família está por sua vez incluída nas Eudicotiledôneas, ou seja, desenvolvem portanto embriões com dois ou mais cotilédones.
Polygonaceae este o familie de plante angiosperme.
Lista genurilor conform Catalogue of Life. [2]
Arbore filogenetic, cf. Sanchez 2009 și Burke 2010:[3][4]
PolygonaceaePoziția Familiei Polygonaceae în cadrul clasificării generale a regnului Platae după mai mulți autori:
- După Al. Beldie 1977
Slideväxter (Polygonaceae) är en familj växter av ordningen Caryophyllales. I det äldre Cronquistsystemet var den ensam placerad i ordningen Polygonales, men den ordningen finns inte längre. Det vetenskapliga namnet Polygonaceae kommer från frönas form; de har ett trekantigt tvärsnitt.
Det finns ungefär 1150 arter i 51 släkten.[1] De flesta arterna är örter, men det finns även träd och lianer. Slideväxterna förekommer främst i tempererade områden.
Ett äldre svenskt namn på familjen var slideknäväxter.
I Sverige förekommer följande släkten:
Wikimedia Commons har media som rör Slideväxter.
Slideväxter (Polygonaceae) är en familj växter av ordningen Caryophyllales. I det äldre Cronquistsystemet var den ensam placerad i ordningen Polygonales, men den ordningen finns inte längre. Det vetenskapliga namnet Polygonaceae kommer från frönas form; de har ett trekantigt tvärsnitt.
Det finns ungefär 1150 arter i 51 släkten. De flesta arterna är örter, men det finns även träd och lianer. Slideväxterna förekommer främst i tempererade områden.
Ett äldre svenskt namn på familjen var slideknäväxter.
Kuzukulağıgiller (Polygonaceae), otsu, çalımsı bitkileri ve küçük ağaçcıkları içeren bir çiçekli bitkiler familyası.
Yaklaşık 50 cins ve 1120 türle temsil edilirler. Yapraklar almaçlı veya alternat dizilişli, gövdeleri çoğunlukla boğumludur.
Caryophyllales ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Kuzukulağıgiller (Polygonaceae), otsu, çalımsı bitkileri ve küçük ağaçcıkları içeren bir çiçekli bitkiler familyası.
Yaklaşık 50 cins ve 1120 türle temsil edilirler. Yapraklar almaçlı veya alternat dizilişli, gövdeleri çoğunlukla boğumludur.
Переважно однорічні (гречка) і багаторічні (ревінь) трави (в умовах помірної зони), рідше чагарники (мюленбекія — Muehlenbeckia), дерева (кокколоба — Coccoloba) або ліани (гірчак бальджуанський — Polygonum baldshuanicus) (в тропіках і субтропіках).
Листки чергові, прилистки зростаються й утворюють тонку плівку — піхву, що обхоплює вузлувате стебло.
Суцвіття представлено китицями.
Квітки складаються з простої віночкоподібної або чашечкоподібної оцвітини з 5—6 частками, частіше двостатеві, правильні.
Кількість тичинок варіює від трьох до дев'яти.
Маточка одна, зав'язь одногнізда, верхня, з 2—3 стовпчиками, які мають головчасті або китицевидні приймочки.
Плід — дво- або тригранний горішок, іноді — сім'янка; насіння з борошнистим ендоспермом.
Формула квітки: ∗ C a 6 − 3 A 3 + 3 G ( 3 _ ) {displaystyle ast Ca_{6-3};A_{3+3};G_{({underline {3}})}} 
∗ P ( 5 − 6 ) A 5 − 6 G ( 3 _ ) {displaystyle mathrm {ast ;P_{(5-6)};A_{5-6};G_{({underline {3}})}} } 
В родині гречкових відомо вітро-та комахозапилення. Квітки багатьох видів щавлю пристосовані до запилення вітром. Вони розташовуються на досить довгих квітконіжках, легко розгойдуються при поривах вітру, а великі перисті приймочки добре вловлюють пилок. У ентомофільних представників родини, наприклад у ревіня і гірчака, приймочки зазвичай голівчасті. У квітках гречкових комах приваблює нектар, який виділяють нектарники, розташовані при основі тичинок, іноді в квітках є нектароносні диски. Запилювачами є комахи з коротким хоботком, головним чином бджоли і мухи.
Для більшості гречкових характерно рясне цвітіння і плодоношення. Плоди зазвичай поширюються вітром, чому сприяють різні пристосування. У багатьох видів щавлю три внутрішні частки оцвітини сильно розростаються до моменту плодоношення і оточують плід, не приростаючи до нього. Плоди щавлю добре плавають, так як на оцвітині зазвичай розвиваються особливі здуття — желвачки — з губчастої паренхімної тканини. Плоди деяких видів щавлю опадають взимку і переносяться вітром по снігу. Іноді плоди гречаних поширюються тваринами. Наприклад, плоди бур'янистих рослин, таких, як щавель малий, або щавелек (Rumex acetosella) і спориш, розносяться разом з брудом, який прилип до ніг домашніх тварин.
У гречкових відомо не тільки насіннєве, але і вегетативне розмноження.
Родина гречкових налічує за різними даними від 750[2] до 1266[3] видів. Гречкові широко поширені на всіх континентах земної кулі, але особливо численні в північній помірній зоні. Центром їх видового різноманіття вважаються Центральна і Південна Америка.
Представники родини зростають в найрізноманітніших екологічних умовах. Багато представників є мезофітами, наприклад, гречка посівна (Fagopyrum esculentum), щавель кислий (Rumex acetosa) та ін. На альпійських високогірних луках зустрічається ревінь благородний (Rheum nobile). У вкрай посушливих умовах в пустелях Азії на слабозакрепленних пісках зростає джузгун (Calligonum). Деякі види є водними рослинами, наприклад, гірчак бородатий (Polygonum barbatum) в тропічних водоймах або гірчак земноводний (Polygonum amphibium) в умовах середньої смуги.
Зростають також вздовж доріг, по дворах, вигонах, берегах рік і т. ін. Широке поширення має спориш звичайний, або пташина гречка — дрібна рослина, яка добре переносить витоптування.
У посівах бур'янами є гірчак повстяний, гірчак лляний і витка гречка березковидна. Остання має виткі стебла заввишки від 10 до 100 см.
На вогких місцях росте водяний перець — однорічна рослина, отруйна, із смаком перцю; використовується як лікарська, кровоспинна. Декоративне значення має гречка сахалінська — висока багаторічна рослина, яка швидко відростає від кореневищ.
На луках зустрічається гірчак зміїний — багаторічна рослина з могутнім, червоподібно зігнутим кореневищем і види з роду щавель, наприклад щавель кінський, щавель горобиний, щавель кислий. Вони свідчать про надмірну кислотність ґрунту, який потребує вапнування.
За будовою ендосперму і циклічному або нециклічні розташуванню оцвітини родина гречкових ділиться на 3 підродини: щавлеві (Rumicoideae) з циклічною квіткою і нерумінованим ендоспермом; гречкові (Polygonoideae) з нециклічною квіткою і нерумінованим ендоспермом і коколобові (Coccoloboideae) зазвичай з нециклічною оцвітиною і румінованим ендоспермом.
Сайт «The Plant List» наводить список з 56 родів родини гречкових.[3]
Гречка звичайна — важлива сільськогосподарська культура. ЇЇ вирощують в усьому світі для отримання зерна. Крім того вона — чудовий медонос.
У пустелях Середньої Азії величезне значення має джузгун. Його використовують для укріплення сипучих пісків. Цей кущ легко укорінюється і поширюється завдяки численним плодам, щетинисті придатки яких сприяють перекочуванню їх по піску.
В овочівництві з гречкових вирощоють ревінь — велику багаторічну рослину з товстими дудчастими стеблами і великими листками, їх черешки вживають у їжу і в медицині.
Лікарські властивості гречкових відомі з глибокої давнини. Вони мають широке застосування у медичній практиці, як в'яжучі засоби, сечогінні, протигемороїдальні засоби, для припинення кровотеч. Із суцвіть гречки одержують глікозид рутин, який застосовують для зниження кров'яного тиску.
Серед гречкових є також фарбувальні рослини. З коренів спориша звичайного (Polygonum aviculare) і гірчака фарбувального (Polygonum tinctorium) одержують синю фарбу, жовту — з коренів щавлю кінського (Rumex confertus). У басейні річки Конго (Заїр) культивують щавель абіссінський (Rumex abyssinicus), що дає червону фарбу.
Деякі види гречкових, як, наприклад, гірчак сахалінський (Polygonum sachalinense), гірчак Вейріха (Polygonum wyrichii) і гречка японська (Polygonum cuspidatum), використовуються як декоративні рослини.
У флорі України види родини Гречкові представлені трав'янистими рослинами.
Три види гречкових Кисличник двостовпчиковий, Кучерявка відігнута, Кучерявка кущова входять до Червоної книги України.[4]
Họ Rau răm hay còn gọi là họ Nghể, họ Kiều mạch có danh pháp khoa học là Polygonaceae, là một nhóm thực vật hai lá mầm, chứa khoảng 43-53 chi và trên 1.100 loài cây thân thảo, cây bụi và cây thân gỗ nhỏ với các cơ quan sinh sản đơn tính xuất hiện tên cùng một cây hay trên hai cây khác nhau. Một số thành viên trong họ này được biết đến như là kiều mạch, chút chít, đại hoàng, nghể, rau răm, hà thủ ô đỏ, hoa ti gôn v.v.
Trong hệ thống Cronquist, họ Polygonaceae được đặt trong bộ của chính nó, nhưng các hệ thống phân loại mới hơn lại coi họ này như là một phần của bộ Caryophyllales.
Tên gọi khoa học của họ dựa trên chi Polygonum và lần đầu tiên được Antoine Laurent de Jussieu sử dụng năm 1789 trong sách Genera Plantarum của ông[1]. Tên gọi này là chỉ tới nhiều mắt phồng lên trên thân của nhiều loài. Nó có nguồn gốc từ tiếng Hy Lạp poly nghĩa là nhiều và goni nghĩa là đầu gối hay khớp.
Họ Polygonaceae bao gồm khoảng 1.110-1.200 loài[2]. Chúng phân bố trong 43-53 chi. Các chi lớn nhất là Eriogonum (240 loài), Rumex (200 loài), Coccoloba (120 loài), Persicaria (100 loài) và Calligonum (80 loài)[3][4]. Họ này có mặt rộng khắp trên thế giới, nhưng đa dạng nhất tại khu vực ôn đới Bắc bán cầu, còn trong khu vực nhiệt đới thì có ít số lượng loài hơn.
Một số loài được trồng làm cây cảnh[5]. Một vài loài trong chi Triplaris cung cấp gỗ[2]. Quả của Coccoloba uvifera ăn được và tại Florida thì thạch làm ra từ loại quả này được buôn bán ở quy mô thương mại[6]. Hạt của 2 loài Fagopyrum cung cấp một loại lương thực (kiều mạch). Cuống lá của đại hoàng (Rheum rhabarbarum) cũng là nguồng cung cấp rau. Lá của chút chít (Rumex acetosa) được dùng làm rau xa lát hay rau ăn lá[7]
Tuy nhiên, họ Polygonaceae cũng chứa một vài loài cỏ dại nguy hiểm nhất. Chúng bao gồm các loài trong các chi Persicaria, Emex, Rumex, Polygonum[2].
Họ Polygonaceae được định nghĩa rõ ràng và từ lâu đã được nhiều tác giả công nhận. Trong hệ thống APG III năm 2009, nó được đặt trong bộ Caryophyllales[8]. Trong phạm vi bộ này, nó nằm bên ngoài nhánh lớn gọi là Caryophyllales phần lõi[9]. Nó là đơn vị phân loại có quan hệ chị-em với họ Plumbaginaceae, nhưng không giống nhau về mặt hình thái[10].
Sửa đổi bao hàm toàn diện gần đây cho họ này của John Brandbyge năm 1993 như một phần của hệ thống Kubitzki[4]. Brandbyge tuân theo các hệ thống có sớm hơn về phân loại thực vật để chia họ Polygonaceae ra thành 2 phân họ là Eriogonoideae và Polygonoideae. Kể từ năm 1993 thì định nghĩa của 2 phân họ này đã thay đổi nhờ có các nghiên cứu phát sinh chủng loài về các trình tự ADN[11]. Các chi có quan hệ với Coccoloba và Triplaris đã được chuyển từ Polygonoideae sang Eriogonoideae. Chi Symmeria không thuộc về bất kỳ phân họ nào do nó có quan hệ chị em với toàn bộ phần còn lại của họ này[12]. Chi Afrobrunnichia cũng có thể tạo ra một phân họ mới[13].
Brandbyge viết miêu tả cho 43 chi của họ Polygonaceae vào năm 1993[4]. Kể từ đó, một vài chi mới đã được dựng lên, và một vài chia tách của các chi Brunnichia, Eriogonum và Persicaria cũng đã được nâng cấp thành chi[3][12][14]. Một vài chi là không đơn ngành và giới hạn của chúng cần được sửa đổi. Chúng bao gồm Ruprechtia, Eriogonum, Chorizanthe, Persicaria, Aconogonon, Polygonum, Fallopia và Muehlenbeckia.
Danh sách các chi của họ Polygonaceae có thể tìm thấy ở nhiều nơi trên Internet[15][16][17].
Phân chia dưới đây lấy theo GRIN[17].
Cây phát sinh chủng loài dưới đây dựa theo 2 bài viết khoa học năm 2009-2010 về phát sinh chủng loài phân tử của họ Polygonaceae[11][12].
Polygonaceae
Họ Rau răm hay còn gọi là họ Nghể, họ Kiều mạch có danh pháp khoa học là Polygonaceae, là một nhóm thực vật hai lá mầm, chứa khoảng 43-53 chi và trên 1.100 loài cây thân thảo, cây bụi và cây thân gỗ nhỏ với các cơ quan sinh sản đơn tính xuất hiện tên cùng một cây hay trên hai cây khác nhau. Một số thành viên trong họ này được biết đến như là kiều mạch, chút chít, đại hoàng, nghể, rau răm, hà thủ ô đỏ, hoa ti gôn v.v.
Trong hệ thống Cronquist, họ Polygonaceae được đặt trong bộ của chính nó, nhưng các hệ thống phân loại mới hơn lại coi họ này như là một phần của bộ Caryophyllales.
Polygonaceae Juss., 1789
Синонимы
Гречи́шные, или Гречи́ховые, или Спорышевые[2] (лат. Polygonáceae) — семейство двудольных растений, содержащее 59 родов и 1384 вида[3].
Сюда преимущественно относятся многолетние травы, хотя имеется и несколько древовидных и кустарниковых.
Распространены почти повсюду, но больше всего в странах умеренного климата; в жарких странах травы этого семейства растут главным образом на горах; почти все древовидные гречишные растут в тропической Америке, а кустарниковые — в странах Средиземноморья.
Это семейство очень чётко определено и является общепризнанным, но его позиция была менее ясной. Например, в системе Кронквиста ему был предоставлен собственный порядок Polygonales, но в новых системах, таких как AGP, оно рассматривается в рамках порядка Гвоздичноцветные (Caryophyllales).
Гречишные делят на два подсемейства:
Листья у большинства простые, цельные и очерёдные; сколько-нибудь раздробленные и даже сложные, так же как супротивные, составляют здесь редкость. Характерная черта семейства — наличие сросшихся прилистников — раструбов, иногда очень длинных.
Цветки в сложных соцветиях, обычно обоеполые, у большинства мелкие правильные и неярко окрашены; околоцветник содержит от четырёх до шести частей, расположенных в один или два кружка; тычинок от пяти до девяти, редко меньше или больше; свободная завязь, трёхгранная или сплюснутая, заканчивается тремя или двумя сильно развитыми столбиками; семяпочка одна, прямая, и прикреплена на дне завязи.
Формула цветка: ∗ C a 6 − 3 A 3 + 3 G ( 3 _ ) {displaystyle ast Ca_{6-3};A_{3+3};G_{({underline {3}})}} 
∗ P ( 5 − 6 ) A 3 − 9 o r 3 + 3 G ( 2 − 4 _ ) {displaystyle mathrm {ast ;P_{(5-6)};A_{3-9;or;3+3};G_{({underline {2-4}})}} } 
В семействе гречишных известно ветро- и насекомоопыление. В цветках гречишных насекомых привлекает нектар, который выделяют нектарники, расположенные у оснований тычинок, иногда в цветках имеются нектароносные диски. Опылителями являются насекомые с коротким хоботком, главным образом пчёлы и мухи.
Плод сухой, односемянный, с плотно прилегающим к нему околоплодником, по большей части трёхгранный или сплюснутый; часто окружён околоцветником, иногда даже мясистым (у рода Muehlenbeckia Meissn.); только семя содержит мучнистую питательную ткань (перисперм) и хорошо развитый, различно искривлённый зародыш. Плоды гречишных распространяются ветром, водой и грязью, прилипшей к ногам животных. Кроме семенного, широко распространено и вегетативное размножение с помощью выводковых почек.
Многие гречишные содержат обильные кислые соки и кристаллы щавелевокислой извести (щавель (Rumex)), а также смолистые, горькие вещества (ревень (Rheum)).
Растениям семейства присуще наличие дубильных веществ и антрагликозидов[6].
Среди гречишных есть съедобные растения. Широко известна крупяная культура — гречиха посевная. Плоды гречихи дают крупу — высококалорийный продукт, который содержит ценные для организма человека белки, углеводы, жиры, органические кислоты, витамины. Из гречихи промышленным способом получают рутин, который назначают при атеросклерозе и гипертонии. Некоторые виды ревеня введены в культуру из-за съедобных мясистых черешков прикорневых листьев, содержащих лимонную и яблочные кислоты. Молодые листья щавелей употребляют в пищу, они содержат витамины А и С, богаты железом и калием.
Среди гречишных есть ценные медоносы: гречиха, горец змеиный (Polygonum bistorta) и др. Гречишный мёд имеет тонкий вкус и тёмно-коричневый цвет.
Лекарственные свойства гречишных известны с глубокой древности. Среди них есть также красильные растения. Жёлтую краску, например, получают из корней щавеля конского (Rumex confertus), а синюю из корней горца птичьего (Polygonum aviculare).
Некоторые виды семейства используются как дубильные или декоративные растения.
К семейству относятся около 59 родов и более 1384 вида[3], которые распределены по двум подсемействам и пяти трибам. Во флоре России представлены 9 родов семейства.
Гречи́шные, или Гречи́ховые, или Спорышевые (лат. Polygonáceae) — семейство двудольных растений, содержащее 59 родов и 1384 вида.
Сюда преимущественно относятся многолетние травы, хотя имеется и несколько древовидных и кустарниковых.
Распространены почти повсюду, но больше всего в странах умеренного климата; в жарких странах травы этого семейства растут главным образом на горах; почти все древовидные гречишные растут в тропической Америке, а кустарниковые — в странах Средиземноморья.
蓼科[1]（Polygonaceae），是一種多年生挺水植物種類，高從40公分到160公分以上都有。葉子通常呈現兩兩互生及長針狀，有柄。花朵則通常長成穗狀。一般來說，該種植物都生長在水田，人造溝渠或溼地。
蓼科約有50屬，1120種。本科植物主要分佈於溫帶地區，有少數種類分佈於熱帶地區，中国有12属约200余种。植株為草本、灌木或小喬木。花雌雄同株或雌雄異株。
在克朗奎斯特系統裡为蓼科单独设立一个蓼目。而最近的APG II系統（2003年）則是將蓼科處理為石竹目下的一個科。
蓼科（Polygonaceae），是一種多年生挺水植物種類，高從40公分到160公分以上都有。葉子通常呈現兩兩互生及長針狀，有柄。花朵則通常長成穗狀。一般來說，該種植物都生長在水田，人造溝渠或溼地。
蓼科約有50屬，1120種。本科植物主要分佈於溫帶地區，有少數種類分佈於熱帶地區，中国有12属约200余种。植株為草本、灌木或小喬木。花雌雄同株或雌雄異株。
分類（APG III） 界 : 植物界 Plantae 階級なし : 被子植物 Angiosperms 階級なし : 真正双子葉類 Eudicots 階級なし : コア真正双子葉類 Core eudicots 目 : ナデシコ目 Caryophyllales 科 : タデ科 Polygonaceae 学名 Polygonaceae Juss., 1789 タイプ属 ミチヤナギ属 Polygonum L. [1] 亜科 タデ科（タデか、Polygonaceae）は双子葉植物の科の1つである。
種数の多い属としては、約250種のエリオゴヌム属 Eriogonum 、約200種のギシギシ属 Rumex 、約130種のハマベブドウ属 Cocoloba 、約100種のイヌタデ属 Persicaria がある[2]。かつては300種を有すタデ属 Polygonum s.l. があったが、約8属に分割された[4][5]。
日本には3-12属約70種が自生または帰化する。
草本または低木（つる性もある）で、北半球の温帯を中心に世界的に分布する。
花は子房上位で放射相称、萼と花弁の区別はなく花被片は4から6個で、花後も宿存して果実を包むものが多い。総状または穂状花序をなす。果実は偏平または3稜形で種子を1個含む。托葉があり、鞘状に茎を抱くものが多いが、広がって本物の葉と同じくらい大きくなるものもある。
タデ科は、葉鞘のあるタデ亜科と葉鞘のない Eriogonoideae の2亜科に分かれ、亜科はそれぞれ数連に分かれる[4][5]。
ただし、より基底的かもしれないが詳細な系統位置は未確定な数属があり[3][2]、新亜科 Symmerioideae が提唱されている[2]。
Polygoneae
Rumiceae
Calligoneae
Fagopyreae
Persicarieae
Eriogoneae
Pterostegieae
Gymnopodieae
Triplarieae
Leptogoneae
Coccolobeae
Brunnichieae
? Afrobrunchia
タデ科全体は、イソマツ科と姉妹群である[6]。かつてのクロンキスト体系では単独でタデ目としていたが、新しいAPG植物分類体系ではナデシコ目に入れている。
古い説などで唱えられていた属
最も経済的に重要なものは、穀物のソバである。また野菜・香辛料とされるルバーブやヤナギタデ（普通タデと呼ばれる）、また漢方薬などの薬用にされるダイオウ（大黄）やツルドクダミ（何首烏）がある。
雑草とされるものの中にも、ヨーロッパで野菜とされるスイバや、山菜のイタドリがある。
またミズヒキやタデ類の一部などが観賞用に栽培される。
ポータル 植物 プロジェクト 植物 タデ科（タデか、Polygonaceae）は双子葉植物の科の1つである。
50–60属、約1100種。
種数の多い属としては、約250種のエリオゴヌム属 Eriogonum 、約200種のギシギシ属 Rumex 、約130種のハマベブドウ属 Cocoloba 、約100種のイヌタデ属 Persicaria がある。かつては300種を有すタデ属 Polygonum s.l. があったが、約8属に分割された。
日本には3-12属約70種が自生または帰化する。
마디풀과(---科, 학명: Polygonaceae 폴리고나케아이[*])는 석죽목의 과이다.[1] 43개 속에 약 1100종이 있다.
주로 북반구의 온대에 널리 분포하고 있지만 열대에서 자라는 것도 있다. 한국에서는 마디풀·수영·참소루쟁이·닭의덩굴·범꼬리·여뀌·메밀·며느리배꼽·쪽·개싱아 등 11속 58종이 분포하고 있다. 대부분 풀이지만 드물게는 나무가 되는 것도 있으며, 잎은 단순한 모양으로 마주나거나 어긋나는데, 잎자루의 아랫 부분은 꼬투리가 된 턱잎과 합쳐져 있다. 꽃은 작고 방사대칭이며, 대부분 양성화이지만 종류에 따라서는 단성화인 것도 있다. 일반적으로, 총상·수상 꽃차례 또는 두상꽃차례를 이룬다. 꽃덮이는 녹색·흰색 또는 분홍색을 띠며, 3~6갈래로 나뉘어 있어, 이들이 기와 모양으로 겹쳐지면서 1줄 또는 2줄로 배열되어 있다. 이와 같은 꽃덮이는 열매가 익을 때까지 남아 있는데, 종종 날개 모양으로 발달되어 열매를 퍼뜨리는 데 큰 역할을 한다. 이때 날개 뒷면에 혹이 있는 것도 있다. 수술은 6~9개로, 보통 안팎의 2줄로 늘어서며, 수술대는 서로 떨어져 있거나 또는 아랫부분이 붙어 있다. 이때 안줄에 있는 꽃밥은 바깥쪽으로 벌어지고, 바깥줄에 있는 것은 안쪽으로 벌어진다. 암술은 1개가 존재하는데, 그 아랫 부분에는 고리 모양이나 화반 모양의 꿀샘이 있다. 씨방은 상위로, 편평하거나 3개의 모서리가 있으며, 2~4개의 심피가 1개의 방을 이루고 있다. 한편, 그 안의 아랫 부분에는 1개의 밑씨가 곧게 서 있다. 열매는 수과로 벌어지지 않는다.
.jpg)
.jpg)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
