الأسماء في صفحات التنقل
Mera skvrnitá (Cacopsylla pyri) na počátku 21. století jeden z nejvýznamnějších škůdců hrušní v Evropě.[2] Je přenášečem nebezpečné choroby, fytoplazmy, chřadnutí hrušně. Mera skvrnitá je příkladem škůdce, kde přímé insekticidní zásahy způsobily poškození populací přirozených nepřátel patogena a jeho přemnožení.[2]
Dospělci jsou asi 2,5–3 mm dlouzí, okrově zbarvení nebo nahnědlí. Křídla jsou průhledná a umístěna střechovitě šikmo k sobě na těle. Vajíčka jsou žlutá, uložená ve štěrbinách v borce. Nymfy jsou zploštělé, žlutooranžové barvy, která se v průběhu času stává hnědočernou.
V juvenilním stadiu jsou pokryty medovicí, pro ochranu. Také vejce jsou pokryty medovicí, jsou žlutooranžové. Přezimuje dospělec pod kůrou stromů. Mera mívá pět generací za rok, v Česku tři.[3] Začíná se probouzet v březnu (i únoru) s teplotami nad 10 °C. Vrchol kladení vajíček je v dubnu a květnu. V květnu se líhnou noví jedinci.
Medovice a plísně na listech. Při poklepu na větve stromu okřídlení jedinci vyletují z větví a chvíli poletují v okolí a znovu se usazují na strom.[4]
Mera skvrnitá poškozuje pupeny, mladé listy, mladé větve, a někdy dokonce i ovoce, které pak rezaví. Listy opadávají.[3]
Poškození může být přímé nebo nepřímé. Nejdříve se omezí vegetativní růst a dochází k deformacím, malým nekrózám na výhonech a listech, v důsledku sání. Hojná tvorba medovice způsobuje omezení fotosyntézy a popáleniny tkání. Kromě toho umožňuje rozvoj hub, které dále snižují účinnost fotosyntézy.
Mera skvrnitá je přenašečem nebezpečných chorob ovocných dřevin, například fytoplazmy chřadnutí hrušně.
Je třeba provádět integrovanou ochranu rostlin. Chemická ochrana je doporučena pouze při překročení prahových hodnot, při kalamitním výskytu a vybírat přípravky s ohledem na přítomnost přirozených nepřátel. V Česku se vyskytují dostatečně silné populace dravých ploštic a dalších predátorů, kteří jsou schopni omezovat běžné výskyty a eliminovat poškození bez použití toxických přípravků.
Podle agromanual.cz[3]:
Při kalamitním přemnožení CALYPSO 480EC, nebo CASCADE 5EC.
Obrázky, zvuky či videa k tématu mera skvrnitá ve Wikimedia Commons
Mera skvrnitá (Cacopsylla pyri) na počátku 21. století jeden z nejvýznamnějších škůdců hrušní v Evropě. Je přenášečem nebezpečné choroby, fytoplazmy, chřadnutí hrušně. Mera skvrnitá je příkladem škůdce, kde přímé insekticidní zásahy způsobily poškození populací přirozených nepřátel patogena a jeho přemnožení.
Der Gemeine Birnenblattsauger (Cacopsylla pyri, Syn.: Psylla pyri) ist eine Art aus der Überfamilie der Blattflöhe, die ein Birnenschädling ist.
Ausgewachsene Tiere (Imagines) des Gemeinen Birnenblattsaugers sind ungefähr 2,5 bis 3,5 Millimeter lang, Weibchen etwas größer als Männchen. Die Art tritt in zwei Färbungsvarianten auf (Farbdimorphismus). Überwinternde Individuen (Wintergeneration) sind überwiegend grün gefärbt. Die Membran der Flügel ist hyalin (glasklar) mit je einem dunklen Punkt innen an der Spitze des Clavus. Individuen der Sommergeneration(en) sind gelb, bräunlich oder schwarz gefärbt, mit hell gestreiftem Rumpf. Die Zellen der Vorderflügel sind bei ihnen unscharf zentral verdunkelt, ohne oder mit wenig markanten Punkt. Die Wangenzapfen der Sommergeneration sind auffallend blass gefärbt, bei der Wintergeneration zur Spitze hin verdunkelt. Die Nymphen des fünften (letzten) Larvenstadiums sind grün gefärbt mit zimtfarbenen Flügelscheiden und Skleriten.
Die 0,3 mm großen Eier des Birnenblattsaugers sind zunächst weiß, verfärben sich später gelb. Sie werden nebeneinander in kleinen Gruppen abgelegt. Die Nymphen können bis zu 2 mm groß werden. Sie sind anfangs orangegelb und pigmentisieren sich dunkelbraun. Ältere Nymphen zeigen kleine Flügelschuppen.
Die Art ist schwer von anderen Blattfloharten, die auch auf Birne leben, zu unterscheiden, insbesondere von Cacopsylla pyricola. Diese Arten sind nur genitalmorphologisch unterscheidbar. Tatsächlich handelt es sich um einen Artenkomplex von sieben Arten, die bisher meist nicht unterschieden worden sind.[1]
Als Wirtsart ist neben der Kultur-Birne (Pyrus communis) die Kleinasiatische Birne (Pyrus elaeagrifolia) bekannt. Die Art überwintert als ausgewachsenes Insekt (Imago) auf dem Wirt, in Ritzen und unter Rindenschuppen. Im Frühjahr legen die Weibchen kleine Gelege auf junge Zweige, spätere Generationen auch auf die Unterseite von Blättern, ab. Nymphen und Imagines saugen an Blättern und an Blatt- und Blütenstielen. Die Art besitzt im Norden ihres Verbreitungsgebiets, in Skandinavien, zwei Generationen im Jahr (bivoltin). Im Süden sind zahlreiche aufeinanderfolgende Generationen möglich, in Frankreich zum Beispiel bis zu fünf Generationen im Jahr.
Die Art ist paläarktisch verbreitet, von Europa über den Kaukasus und Mittelasien östlich bis China.
Der Gemeine Birnenblattsauger lässt sich nur schwer bekämpfen. Meist werden die Larven mit Abamectin (Vertimec) behandelt.[2] Ovizide (Diflubenzuron, Teflubenzuron) haben eine Teilwirkung gegen die Eier der 2. Generation.
Der Gemeine Birnenblattsauger (Cacopsylla pyri, Syn.: Psylla pyri) ist eine Art aus der Überfamilie der Blattflöhe, die ein Birnenschädling ist.
Psylla pyri, commonly known as the pear psylla or pear psyllid, is an insect in the family Psyllidae. Originating in Europe and Asia, it has spread to North America. It is a pest of pear trees, sucking the sap, damaging the foliage, flowers and fruit and diminishing the crop.[2]
The adult Psylla pyri is between 2 and 3 mm (0.08 and 0.12 in) long. The colour is variable, ranging between orange-red and black, the thorax having whitish longitudinal stripes on its upper surface. The wings are transparent, with dark veins and sometimes a smoky appearance near the base. Later instar nymphs are purplish-brown or reddish-brown, with white longitudinal stripes and black patches; the developing wing-pads each bear a single knobbed bristle. The younger nymphs are yellowish with red-purple eyes.[3]
The species is found in Europe, including Scandinavia, and in Asia.[3] In Britain it used to be very rare, with only one record before 1969, but since then it has become much more common, especially in the southeast of the country.[4] It was introduced accidentally into North America, being observed in Connecticut in 1832 and arriving in Washington State by 1939, soon becoming a serious pest of pears in the Pacific Northwest.[5]
This psylla overwinters as an adult, concealing itself in a crack in the bark. In spring it leaves diapause, and the female starts laying eggs round the base of the swelling buds. Later in the summer, the eggs are laid beside the midribs of the leaves, on the petioles and on the flower buds. The nymphs moult five times, and both nymphs and adults insert their mouthparts deep into the phloem tissue to suck the sap, secreting the excess fluid as honeydew.[5]
Research in an untreated orchard in Turkey found 32 predator and three parasitoid species of insect associated with this psylla. The predators included the predatory bugs Anthocoris nemoralis and Deraeocoris spp., the green lacewing Chrysoperla carnea and several ladybirds. The wasp Trechnites psyllae was the main parasitoid.[1] In a research study in the United States, a single developing nymph of the predatory bug Deraeocoris brevis took 25 days to mature during which time it consumed about 400 eggs and nymphs of the pear psylla.[6]
Another predator, the running crab spider Philodromus cespitum, preys on this species in European fruit orchards.[7]
Psylla pyri damages pear trees by sucking the plant sap; leaves are yellowed and distorted and flower buds and fruitlets are shed. The excess honeydew produced by the insects coats the leaves, covering up the stomata, and encourages the growth of sooty mould. The size of fruit is decreased and tree growth is diminished.[2] Honeydew can cause discolouration of fruit, leading to its being downgraded. Heavy infestations can result in "psylla shock", caused by toxins in the saliva and resulting in defoliation or fruit drop, which may also affect the following year's crop.[5]
The psyllia can also carry mycoplasma in their saliva which can cause disease of the conducting cells in the tree's phloem. Failure of nutrients to be translocated downwards can cause root starvation, with trees either declining slowly or suffering from sudden collapse. Trees grafted onto Pyrus pyrifolia or Pyrus ussuriensis rootstocks are more susceptible to this disease than those on Pyrus communis.[5]
Psylla pyri, commonly known as the pear psylla or pear psyllid, is an insect in the family Psyllidae. Originating in Europe and Asia, it has spread to North America. It is a pest of pear trees, sucking the sap, damaging the foliage, flowers and fruit and diminishing the crop.
Cacopsylla pyri, ou psylle du poirier est une petite espèce d'insectes hémiptères, vivant principalement sur le poirier, mais quelquefois aussi sur le pommier ou encore le cognassier.
La psilla comune del pero (Cacopsylla pyri Linnaeus) è uno dei più importanti fitofagi del pero; a causa dei numerosi interventi chimici, la sua pericolosità è aumentata, riducendo l'efficacia degli antagonisti naturali di questo insetto. Non è, comunque, considerato un insetto dannoso negli agrosistemi condotti con la difesa integrata, la quale ha favorito una ripresa dei nemici naturali della Psilla.
Gli adulti di psilla sono lunghi circa 2.5-3 mm, di colore ocra o brunastro; le ali sono trasparenti e posizionate a tetto spiovente sul corpo.
Le neanidi sono appiattite e di colore giallastro-arancio, che col tempo s'inscuriscono, di colore bruno-nerastro.
Negli stadi giovanili si ricoprono di melata, a scopo protettivo; anche le uova si ricoprono di melata e sono di colore giallo-arancio, inoltre, sono di forma appuntita ad un'estremità mentre nell'altra vi è una coda.
La psilla colonizza i germogli, le foglie giovani, i giovani rami e, talvolta, anche i frutti.
I danni possono essere diretti ed indiretti: i primi riguardano gli arresti vegetativi e deformazioni, con piccole necrosi sui germogli e sulle foglie, a seguito delle punture; i secondi provocano abbondante produzione di melata che provoca asfissie sugli organi verdi e scottature sui tessuti. Inoltre la melata deprezza i frutti e rende i trattamenti inutili; infine, la melata facilita l'instaurarsi dei funghi, che diminuiscono il rendimento fotosintetico, alterando il metabolismo della pianta.
La psilla è anche un vettore di malattie, come la moria del pero.
Questo insetto sverna come adulto e compie 5 generazioni all'anno; l'attività viene ripresa in marzo, con temperature superiori a 10 °C.
Si eseguono criteri di lotta guidata ed integrata; si effettuano trattamenti solo al superamento della soglia e considerando la presenza dei nemici naturali della Psilla.
Le soglie di'intervento sono:
- trattamenti, in presenza di melate o danni, sui frutti fino a metà giugno;
- trattare, sempre in presenza di melate o danni, in rapporto fra il N° di getti infestanti da Psilla e da Antocoridi, che deve essere pari a 5:1; se superiore, si interviene (dalla metà di giugno in poi).
Le tecniche di lotta prevedono:
- in presenza di uova, con ovicidi (Diflubenzuron, Teflubenzuron) o Oli bianchi, in primavera-estate;
- in presenza di neanidi, con Abamectina, preceduta da trattamenti di lavaggio con detergenti e acqua, entro la fine di maggio.
La lotta prevede l'utilizzo di prodotti a ristretto spettro d'azione anche per altri fitofagi del pero, per evitare danni ai nemici naturali della Psilla, ad esempio contro la Carpocapsa si utilizzano prodotti biologici come Bacillus thuringiensis, in sostituzione ai prodotti chimici.
Tra i nemici naturali della Psilla, si ricordano:
- Rincoti Antocoridi, genere Anthocoris (nemoralis e nemorum), predatori di tutti gli stadi di Psilla; genere Orius, predatori di neanidi ed adulti di Psilla; gli Antocoridi compiono 2-3 generazioni all'anno e svernano come adulti;
- Ditteri Sirfidi e Cecidomidi;
- Neurotteri Crisopidi, Rincoti Miridi e Nabidi;
- Prionomitus mitratus, Imenottero parassitoide degli stadi preimmaginali della Psilla.
La psilla comune del pero (Cacopsylla pyri Linnaeus) è uno dei più importanti fitofagi del pero; a causa dei numerosi interventi chimici, la sua pericolosità è aumentata, riducendo l'efficacia degli antagonisti naturali di questo insetto. Non è, comunque, considerato un insetto dannoso negli agrosistemi condotti con la difesa integrata, la quale ha favorito una ripresa dei nemici naturali della Psilla.
Gli adulti di psilla sono lunghi circa 2.5-3 mm, di colore ocra o brunastro; le ali sono trasparenti e posizionate a tetto spiovente sul corpo.
Le neanidi sono appiattite e di colore giallastro-arancio, che col tempo s'inscuriscono, di colore bruno-nerastro.
Negli stadi giovanili si ricoprono di melata, a scopo protettivo; anche le uova si ricoprono di melata e sono di colore giallo-arancio, inoltre, sono di forma appuntita ad un'estremità mentre nell'altra vi è una coda.
La psilla colonizza i germogli, le foglie giovani, i giovani rami e, talvolta, anche i frutti.
I danni possono essere diretti ed indiretti: i primi riguardano gli arresti vegetativi e deformazioni, con piccole necrosi sui germogli e sulle foglie, a seguito delle punture; i secondi provocano abbondante produzione di melata che provoca asfissie sugli organi verdi e scottature sui tessuti. Inoltre la melata deprezza i frutti e rende i trattamenti inutili; infine, la melata facilita l'instaurarsi dei funghi, che diminuiscono il rendimento fotosintetico, alterando il metabolismo della pianta.
La psilla è anche un vettore di malattie, come la moria del pero.
Questo insetto sverna come adulto e compie 5 generazioni all'anno; l'attività viene ripresa in marzo, con temperature superiori a 10 °C.
Kriaušinė blakutė (lot. Psylla pyri) – lygiasparnių (Sternorrhyncha) pobūrio blakučių (Psyllidae) šeimos vabzdys.
Turi dvi poras plėviškų sparnų, kurie yra ilgesni už kūną. Pilvelis segmentuotas. Užpakalinės kojos šokamosios. Kūnas 2,5–3 mm ilgio, tamsiai rudos spalvos. Lervos ir suaugėliai minta kriaušių bei kitų vaismedžių pumpurų ir lapų sultimis. Dėl to pažeisti pumpurai neišsivysto, o lapai pagelsta. Kriaušinė blakutė per metus išveda 2-3 jauniklių kartas[1].
Kriaušinė blakutė (lot. Psylla pyri) – lygiasparnių (Sternorrhyncha) pobūrio blakučių (Psyllidae) šeimos vabzdys.
Turi dvi poras plėviškų sparnų, kurie yra ilgesni už kūną. Pilvelis segmentuotas. Užpakalinės kojos šokamosios. Kūnas 2,5–3 mm ilgio, tamsiai rudos spalvos. Lervos ir suaugėliai minta kriaušių bei kitų vaismedžių pumpurų ir lapų sultimis. Dėl to pažeisti pumpurai neišsivysto, o lapai pagelsta. Kriaušinė blakutė per metus išveda 2-3 jauniklių kartas.
Сіра або жовто-бура дрібна комаха, близько 2,5-3 міліметрів завдовжки, з чотирма прозорими крилами, складеними над спинкою у вигляді даху. Колір тіла від оранжевочервоного (літня форма) до темнокоричневого, вусики брудножовті; щиток середньоспинки помаранчевий з жовтизною по кутках; задні ноги стрибальні, брудножовті, стегна світлокоричневі; черевце темнокоричневе. Яйце розміром 0,3 міліметри, видовженоовальне, з коротким стебельцем; свіжовідкладене — молочнобіле, у подальшому — світлооранжеве. Личинка плоска з округлим черевцем, спочатку світложовта, пізніше — від жовтозеленого до коричневого кольору. Німфа 1,6 – 1,9 міліметрів завдовжки, довгаста, зеленуватокоричнева, вусики семичленикові, крилові чохлики перехресні.
Зимує доросла медяниця в щілинах кори і під листям на землі. Навесні до розпускання бруньок вилазить на дерева і висмоктує сік з бруньок. Виходять рано за середньодобової температури мінус 2 – 3 °С (на півдні — наприкінці лютого — на початку березня, в Лісостепу — у середині березня). При 5 °С починається спарювання, при 10 °С — відкладання яєць. Самка відкладає дуже дрібні жовті довгасті яйця на гілки і пагони, а після розпускання бруньок — на листя, вздовж головної жилки. Самки, що перезимували, живуть від 30 до 45 діб. За цей час вони в кілька прийомів з інтервалом 5 – 6 діб відкладають від 400 до 600 яєць, розміщуючи їх у вигляді ланцюжка біля основи бруньок, на квітконіжках. Наступні покоління відкладають яйця на листки групами по 20 – 30 штук. Через 8 – 10 діб з яєць виходять жовті шестиногі личинки, які висмоктують сік з листків, квітконіжок, пагонів і плодів. Вони проникають усередину бруньок, які розпускаються, пізніше переходять на квітконіжки, молоді пагони, черешки листя, зав’язі. Личинки виділяють велику кількість солодкої прозорої рідини - «медяної роси». Згодом ця рідина вкриває личинку, захищаючи її від несприятливих умов зовнішнього середовища і хижаків. При великому скупченні медяниці виділяють так багато «медяної роси», що вона навіть стікає на землю. На листках, гілках і плодах, змочених «медяною росою», оселяється сажковий грибок, який вкриває все чорним нальотом. Плоди груші, пошкоджені медяницею і вкриті сажистим грибком, недорозвинені і, отже, втрачають товарну якість; листя і пагони всихають, дерева відстають у рості, перестають плодоносити і пошкоджуються морозом. Після п’яти линянь перетворюються на імаго, що збігається із закінченням цвітіння груші. Тривалість розвитку від яйця до дорослої комахи становить приблизно 17 – 25 діб. Через 2 – 3 доби після окрилення листоблішки спарюються і розпочинають відкладання яєць, даючи початок розвитку другого покоління. Плодючість літніх поколінь — 700 – 1200 яєць із середньодобовою кладкою 20 – 80 яєць. У лісостеповій зоні грушева медяниця розвивається в чотирьох, на півдні — у п’яти поколіннях, що накладаються одне на одне. Для розвитку одного покоління потрібна сума ефективних температур 400 °С при нижньому порозі 6 °С.
На грушевій листоблішці паразитують ендопаразити (такі паразити, що живуть всередині організму хазяїна) з родини Aphelinidae — Marietta picta, Caccophagus licimnia, Prionomitus mitratus, Trechnites psyllae, Sectiliclava cleonae, Aphidencyrtus taeniatus і Pteromalidae — Pachyneuron solitarium, Pachyneuron aphidis.
