Red-throated pipits have cryptic plumage which blends into the ground and grass. The pattern of plumage on the back is light brown, with frequent black, lateral streaking that helps to break up the image of the bird. Individuals may remain motionless as a predator passes by or dart undetected from patches of cover. There is little information on predation on this species. Closely related pipits are frequently preyed on by falcons (Falco species) , harriers (Circus species), and weasels (Mustela).
Anti-predator Adaptations: cryptic
Red-throated pipits are small pipits with medium-long tails and pinkish legs. The upper mandible is black and the lower mandible is pinkish at the base, with a black bill tip. Body length ranges from 14.5 to 15 cm and wingspan from 17.0 to 18.3 cm. Sexes are similar, females and first-winter males lack the mature male's extensive rosy-pinkish wash on the throat, breast, and face.
Two main adult plumages have been reported: alternate (breeding) and basic (non-breeding). Juvenile/first-winter plumage is retained in young birds for approximately one year. Moult into alternate plumage occurs from January to March. Alternate adult plumaged birds exhibit a rosy-pinkish wash on the supercillium, throat, and upper breast, which no other pipit species has. This contrasts with the heavily streaked sides, flanks, back, and uppertail coverts. Moult into basic adult plumage begins in July and August and completes from August to September. Basic plumage is nearly identical to alternate, but the greater coverts lack contrast. Post-juvenile/first-winter moult timing is similar to the timing of basic plumage molt. Juvenile/first-winter plumage resembles that of adults, but lacks the rosy-pinkish wash. The supercillium, throat, and upper breast are whitish, and the crown, nape, and auriculars are brown, which contrasts with the pale supercillium and sub-moustacial stripe.
Juvenile/first-winter plumage is very similar to that of adult Pechora pipits (Anthus gustavi)and may be distinguished by the wider buff edges of the tertials, a less strongly streaked crown, buffier mantle stripes, and a smaller bill. Pechora pipits have noticeably longer primary feathers.
Range length: 14.5 to 15 cm.
Range wingspan: 17.0 to 18.3 cm.
Average wingspan: 17.5 cm.
Other Physical Features: endothermic ; homoiothermic; bilateral symmetry
Sexual Dimorphism: sexes alike; sexes colored or patterned differently
There is little data on red-throated pipit longevity. An individual American pipit, Anthus rubescens, lived 5 yrs, 1 month.
Red-throated pipits breed on hilly, rolling tundra, preferably in wet depressions with bushes to perch on. In Scandinavia they breed on bare mountain tundra, swampland of the willow-zone, and grassy openings in short, upland birch forest. In North America densities are highest on the northern Seward Peninsula where they breed in lush, grassy tundra and hillsides with bushes. In winter and migration they are found mainly in damp grasslands, agricultural fields, meadows and grassy edges of lakes. They have also been observed foraging in washed up kelp on beaches during winter.
Habitat Regions: temperate ; tropical ; terrestrial
Terrestrial Biomes: tundra ; taiga ; savanna or grassland
Wetlands: marsh ; bog
Other Habitat Features: agricultural
Red-throated pipits have a Holarctic distribution. They breed from Arctic Scandinavia east across Russia to the Bering Strait, mainly above the Arctic Circle, except for the Kamchatka Peninsula. Their range extends into Alaska, breeding on St. Lawrence Island, Little Diomede Island, and mainland Seward Peninsula north to Cape Lisburne. Red-throated pipits may breed in arctic Yukon as well. There are two main wintering areas: Eastern European and Russian birds winter in sub-Saharan Africa, from Mauritiana and the Ivory Coast, east to Ethiopia, southern Somalia, Tanzania, and northeast Democratic Republic of Congo. Birds from Siberia and North America winter in China south of the Yangtze River, Thailand, Cambodia, and northern Indonesia.
Populations of red-throated pipits migrate through central Europe in October, peaking in Israel in late October or early November. They arrive at their wintering grounds on the Sudan coast in mid-September and Kenya in late October. Populations arrive at breeding grounds in Siberia in the first two weeks of May, extending into early June. Red-throated pipits are fairly common migrants in the western Aleutian Islands, especially in fall.
Biogeographic Regions: nearctic (Native ); palearctic (Native ); oriental (Native ); ethiopian (Native )
Other Geographic Terms: holarctic
Red-throated pipits forage in short and dense grass by walking. Repeated darting and crouching postures are used to capture food. Prey consists mainly of insects, but some seed material is also taken. There is little information on the composition and frequency of prey items taken. Other studies on members of the genus Anthus find that chironomid midge larvae and beetles are consumed frequently.
Animal Foods: insects
Plant Foods: seeds, grains, and nuts
Primary Diet: carnivore (Insectivore ); herbivore (Granivore )
As a numerous species in arctic and subarctic ecosystems, red-throated pipits are prey for a large number of predator species. Pipits are known hosts of nematodes, mites, and feather lice. There has been little research on ecological relationships of this species.
Commensal/Parasitic Species:
Bird-watchers enjoy watching this species and may engage in ecotourist activities to see these, and other, arctic birds.
Positive Impacts: ecotourism
There are no known adverse effects of red-throated pipits on humans.
Little data exists as to the conservation status of this species. Recent IUCN population estimates placed red-throated pipit world population in the range of 500,000 to 5,000,000 individuals. Populations are considered stable as their geographic range is large and there are many individuals. However, global climate change may result in the loss of habitat for this species.
US Migratory Bird Act: protected
US Federal List: no special status
CITES: no special status
State of Michigan List: no special status
IUCN Red List of Threatened Species: least concern
Red-throated pipits communicate mainly through song to maintain territories and attract mates. Call notes are used to maintain contact with mates, other individuals in migration, and given during agitation (such as a predator near a nest). The flight display is a type of visual communication used also in mate attraction and territory maintenance.
Communication Channels: visual ; acoustic
Perception Channels: visual ; tactile ; acoustic ; chemical
Mate selection and pair bond formation most likely occurs on the breeding grounds. Males arrive earlier, from late May to the second week of June, to establish territories. Males begin to sing once they have established a territory. Songs and flight displays are important in pair formation and mate attraction. During the flight display male pipits ascend to 10 to 20 m, at which point they begin to "parachute" down with depressed wings and slightly closed tails while singing. A different variation consists of a pipit flying horizontal to the ground with fluttering wing beats until 50 m is reached, then parachuting down. Flight displays are also important in territory defense.
Mating System: monogamous
Sexual maturity is reached at approximately one year of age. Red-throated pipits breed once per year with one clutch produced. Little data on breeding exists for this species and is largely anectdotal. Pairs carrying nesting material have been observed on Sevokuk and the Cape Mountains, St. Lawrence Island, Alaska in June. Nests have been found from 18 to 24 June on Alaska's Seward Peninsula. A nest found near Wales, Alaska on 29 June 1931, contained four light buff eggs with irregular grayish spotting and wash. It was located on the ground, on a hilltop. Eggs measured from 20.6 to 20.9 mm in length by 15.2 to 15.4 mm in width. The nest consists of "fine, light-brown, hair-like long grasses," but the rim was composed of coarser, broader blades. The outside nest diameter was 3.5 inches, inside diameter 2.25 inches, outside depth 2.25 inches, and inside depth 0.875 inches. Juveniles being fed by parents have been found on St. Lawrence Island on 28 July.
Closely related American pipits (Anthus rubescens) produce clutches of from 3 to 7 eggs that hatch in 16 to 25 days. Hatchlings are from 1.6 to 2.4 grams at emergence. Hatchlings fledge in about 2 weeks, at which time they become largely independent. This may be similar to clutch sizes and maturation rates in red-throated pipits, although those values are not reported in the literature.
Breeding interval: Red-throated pipits breed once yearly, producing one clutch.
Breeding season: Available evidence suggests breeding occurs in June and July.
Average age at sexual or reproductive maturity (female): 1 years.
Average age at sexual or reproductive maturity (male): 1 years.
Key Reproductive Features: iteroparous ; seasonal breeding ; gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual ; oviparous
Males initially scrape out a depression for the nest and females generally build the nest. Incubation is done exclusively by the female over a period of 12 to 14 days and males do most of the foraging for prey for hatchlings in closely related American pipits (Anthus rubescens).
Parental Investment: altricial ; pre-fertilization (Provisioning, Protecting: Female); pre-hatching/birth (Provisioning: Female, Protecting: Male, Female); pre-weaning/fledging (Provisioning: Male, Female, Protecting: Male, Female); post-independence association with parents
Regular passage visitor and winter visitor.
Die rooikeelkoester (Anthus cervinus) is 'n seldsame palearktiese-broeiende voël en swerwer na vogtige grasveld en landerye, gewoonlik naby water. Die voël is 14 cm groot en weeg 2o gram. In Engels staan die voël bekend as die Red-throated pipit. Die voël is nog net drie keer opgeteken in Suider-Afrika.
Die rooikeelkoester (Anthus cervinus) is 'n seldsame palearktiese-broeiende voël en swerwer na vogtige grasveld en landerye, gewoonlik naby water. Die voël is 14 cm groot en weeg 2o gram. In Engels staan die voël bekend as die Red-throated pipit. Die voël is nog net drie keer opgeteken in Suider-Afrika.
In Thumamah, Saoedi-Arabië
Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO.
Anthus cervinus ye un ave paseriforme de la familia Motacillidae que s'atopa en Eurasia, Norteamérica y el norte d'África.
Esta especie de chis ye de pequeñu tamañu, de 15 cm de llargor corporal.[2] Los machos adultos pel branu, la so dómina de apareamiento, son fácilmente identificables pol color coloráu de la so cara, pescuezu y gargüelu. Les femes y los machos col so plumaxe non reproductivu paécense enforma a otres especies de chises, yá que'l so gargüelu namái tien un llixeru tonu acoloratáu. El so mantu cimeru ye de tonos pardos arrallaos n'escuru y el so abdome ye de colores ablancazaos chiscáu por llixos escuros allargaes. Los xuveniles tienen el gargüelu blancu con llistes malares negres.
Como toles chises son aves qu'emiten diversos y variaos soníos, tantu en vuelu como tando posaos.
Cría nel norte d'Europa, Asia y Alaska. Ye un migrador de llarga distancia que se mueve a África, Asia oriental y la mariña occidental de EE.XX. pa pasar l'iviernu. N'Europa Occidental apaez de camín migratoriu camín del norte d'África y como divagante.
Viven principalmente n'árees de llamargales baxes y abiertes, con parrotales de fueya caduca. El so hábitat reproductivu son los medios palustres y la tundra húmeda. Mientres les migraciones paran n'árees húmedes ensin árboles, pero tamién en zones seques y campos llabraos.
El so vuelu ye fuerte y direutu. Ye sociable y forma pequeñes bandaes mientres la migración.
Principalmente ye inseutívoru, como tolos sos parientes, pero tamién come granes.
Faen los ñeros ente la vexetación y ponen los güevos ente mayu y xunu. Ponen ente 4 y 7 güevos que son guaraos cuasi puramente pola fema ente 10 y 13 díes, anque'l machu ayuda na alimentación. Los pitos tarden de mes y mediu a dos meses en volar.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Aves, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO. Anthus cervinus ye un ave paseriforme de la familia Motacillidae que s'atopa en Eurasia, Norteamérica y el norte d'África.
Ar sidan gouzoug ruz[1] (liester : sidaned gouzoug ruz) a zo ur spesad golvaneged bihan, Anthus cervinus an anv skiantel anezhañ.
Bevañ a ra diwar amprevaned dreist-holl.
Bevañ a ra ar spesad en hanternoz Eurazia[2][3].
a vo kavet e Wikimedia Commons.
Ar sidan gouzoug ruz (liester : sidaned gouzoug ruz) a zo ur spesad golvaneged bihan, Anthus cervinus an anv skiantel anezhañ.
La piula gola-roja (Anthus cervinus), coneguda al País Valencià com titeta gola-roja,[1] i a les illes com titina gola-roja,[2] és un ocell de la família dels motacíl·lids (Motacillidae) i l'ordre dels passeriformes, que cria a l'extrem nord d'Europa i Àsia, fins al nord d'Alaska. Es tracta d'un migrant de llarga distància que en hivern es desplaça fins a l'Àfrica subsahariana, Àsia Meridional i Oriental i costa occidental dels EUA. A Europa occidental es presenta com a divagant. Als països catalans és considerat un migrant rar i es produeixen escassos albiraments normalment en primavera, durant el pas prenupcial.[2][1][3]
La piula gola-roja (Anthus cervinus), coneguda al País Valencià com titeta gola-roja, i a les illes com titina gola-roja, és un ocell de la família dels motacíl·lids (Motacillidae) i l'ordre dels passeriformes, que cria a l'extrem nord d'Europa i Àsia, fins al nord d'Alaska. Es tracta d'un migrant de llarga distància que en hivern es desplaça fins a l'Àfrica subsahariana, Àsia Meridional i Oriental i costa occidental dels EUA. A Europa occidental es presenta com a divagant. Als països catalans és considerat un migrant rar i es produeixen escassos albiraments normalment en primavera, durant el pas prenupcial.
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Corhedydd gyddfgoch (sy'n enw gwrywaidd; enw lluosog: corhedyddion gyddfgoch) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Anthus cervinus; yr enw Saesneg arno yw Red-throated pipit. Mae'n perthyn i deulu'r Siglennod (Lladin: Motacillidae) sydd yn urdd y Passeriformes.[1] Dyma aderyn sydd i'w gael yng ngwledydd Prydain ac mae i'w ganfod yng Nghymru.
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn A. cervinus, sef enw'r rhywogaeth.[2] Mae'r rhywogaeth hon i'w chanfod yn Asia, Ewrop, Affrica ac Awstralia.
Mae'r corhedydd gyddfgoch yn perthyn i deulu'r Siglennod (Lladin: Motacillidae). Dyma rai o aelodau eraill y teulu:
Rhestr Wicidata:
rhywogaeth enw tacson delwedd Aderyn hirewin Sharpe Hemimacronyx sharpei Corhedydd euraid Tmetothylacus tenellus
.jpg)
-_Breeding_Male_of_calcarata_race_at_Bharatpur_I_IMG_5752.jpg)
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Corhedydd gyddfgoch (sy'n enw gwrywaidd; enw lluosog: corhedyddion gyddfgoch) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Anthus cervinus; yr enw Saesneg arno yw Red-throated pipit. Mae'n perthyn i deulu'r Siglennod (Lladin: Motacillidae) sydd yn urdd y Passeriformes. Dyma aderyn sydd i'w gael yng ngwledydd Prydain ac mae i'w ganfod yng Nghymru.
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn A. cervinus, sef enw'r rhywogaeth. Mae'r rhywogaeth hon i'w chanfod yn Asia, Ewrop, Affrica ac Awstralia.
Linduška rudokrká (Anthus cervinus) je malý pták z čeledi konipasovitých. Mladí ptáci se podobají lindušce luční, dospělí se od všech ostatních druhů lindušek liší rezavým (v zimě až oranžově hnědým) hrdlem, jehož barva může u samců zasahovat až do okolí oka. Ve všech šatech je hustě černě čárkovaná, včetně hřbetu a kostřece. Hnízdí na holých horských svazích a v tundře na severu Evropy; u nás pravidelně protahuje na jaře i na podzim.[2]
Obrázky, zvuky či videa k tématu linduška rudokrká ve Wikimedia Commons
Galerie linduška rudokrká ve Wikimedia Commons
Linduška rudokrká (Anthus cervinus) je malý pták z čeledi konipasovitých. Mladí ptáci se podobají lindušce luční, dospělí se od všech ostatních druhů lindušek liší rezavým (v zimě až oranžově hnědým) hrdlem, jehož barva může u samců zasahovat až do okolí oka. Ve všech šatech je hustě černě čárkovaná, včetně hřbetu a kostřece. Hnízdí na holých horských svazích a v tundře na severu Evropy; u nás pravidelně protahuje na jaře i na podzim.
Rødstrubet piber (Anthus cervinus) er en 14 centimeter stor spurvefugl, der lever i fjeld- og tundraområder fra det nordligste Norge og Sverige og videre østover gennem Rusland til Alaska.
I Danmark er det en sjælden trækgæst i maj og september, hvor de overflyvende fugle bedst kendes på det specielle kontaktkald, der lyder som når en cykel piftes, psiiih.
Rødstrubet piber (Anthus cervinus) er en 14 centimeter stor spurvefugl, der lever i fjeld- og tundraområder fra det nordligste Norge og Sverige og videre østover gennem Rusland til Alaska.
I Danmark er det en sjælden trækgæst i maj og september, hvor de overflyvende fugle bedst kendes på det specielle kontaktkald, der lyder som når en cykel piftes, psiiih.
Der Rotkehlpieper (Anthus cervinus) ist eine Vogelart aus der Familie der Stelzen und Pieper. Die Art bewohnt die nördliche Taiga und die Strauchtundra in Eurasien und Alaska und überwintert in den Tropen Afrikas und Asiens. In Mitteleuropa ist die Art regelmäßiger Durchzügler in kleiner Zahl.
Der Rotkehlpieper hat eine Körperlänge von 14 bis 15 cm und ist damit etwa so groß wie der heimische Wiesenpieper. Die Grundfarbe der Oberseite ist stumpf braun. Oberkopf und oberer Rücken sind auf diesem Grund kräftig dunkel längsgestreift, der Bürzel ist dunkel gestrichelt. Adulte Vögel sind in allen Kleidern durch die rostfarbene Kehle unverwechselbar, bei einigen Vögeln ist diese Rotzeichnung auch auf die Brust und die Kopfseiten ausgedehnt. Die Rotfärbung der Kehle bleibt auch im Schlichtkleid erhalten. Die übrige Unterseite ist hellgelblich weiß, Brust und Flanken sind kräftig schwarz gestrichelt. Bei Jungvögeln im ersten Winter ist auch die Kehle weiß. Durch einen meist kräftigen weißen Überaugenstreif, einen schmalen weißen Augenring, helle Schirmfederränder und weißliche Rückenstreifen sind diese Jungvögel jedoch von anderen Piepern unterscheidbar.
Der Gesang wird überwiegend aus einem Singflug vorgetragen, seltener und dann kürzer vom Boden oder von Warten. Er besteht aus einer Anfangslautfolge, die an den Gesang des Baumpiepers erinnert, danach folgen trillernde oder ratternde Töne und am Schluss häufig ein schnarrender Laut. Der Gesang lässt sich etwa wie "tsiwi-tsiwi-tsiwi-tsiwi-wiss-wiss-wiss-twiss-wiss-wiss-tsirr" wiedergeben. Durchzügler rufen oft anfangs scharf und dann nach hinten gedehnt "psieh" oder "tssiiee". Der Flugruf ist ein leises "tschüp".
Das Verbreitungsgebiet des Rotkehlpiepers umfasst die nördliche Taiga und die Strauchtundra in Eurasien von Skandinavien bis zur Tschuktschenhalbinsel und darüber hinaus auch noch die Westküste Alaskas. Er besiedelt vor allem offene sumpfige Niederungen mit Laubholzgebüschen, in der Taiga auch offene Moore. Auf dem Durchzug wird die Art in baumfreiem und meist feuchtem Gelände beobachtet, z. B. auf locker bewachsenen Schlammflächen oder auf feuchten kurzgrasigen Flächen, aber auch auf trockeneren Brachen, Stoppelfeldern oder Rekultivierungsflächen, insbesondere wenn dort zumindest einzelne Tümpel vorhanden sind.
Das Nest wird am Boden in der Vegetation angelegt. Die Eiablage erfolgt frühestens Ende Mai bis Anfang Juni. Das Gelege besteht aus 4 bis 7, meist 5 bis 6 Eiern. Die Brutzeit dauert 10 bis 13 Tage. Die Bebrütung erfolgt ausschließlich durch das Weibchen, das während dieser Zeit vom Männchen gefüttert wird. Die Jungvögel sind nach 9 bis 14 Tagen flügge.
Der Abzug aus den Brutgebieten erfolgt im August bis Mitte September. Die Vögel im Osten des Verbreitungsgebietes überwintern in den Tropen Südostasiens, die westpaläarktischen Vögel in Ägypten sowie vor allem südlich der Sahara in der Sahelzone und den Savannen. Die Art wird regelmäßig als Durchzügler in kleiner Zahl in den meisten Regionen Mittel- und Osteuropas beobachtet. Der Durchzug auf dem Wegzug erfolgt hier von August bis Anfang November, die meisten Nachweise gibt es Ende September bis Mitte Oktober. Der Heimzug durch Mitteleuropa erfolgt im April und Mai, die Brutgebiete werden Mitte bis Ende Mai, spätestens Mitte Juni erreicht.
Gesicherte Angaben zum Weltbestand gibt es nicht, die IUCN gibt als grobe Schätzung 0,5 bis 5,0 Mio. Individuen an. Die Art ist laut IUCN ungefährdet.
Der Rotkehlpieper (Anthus cervinus) ist eine Vogelart aus der Familie der Stelzen und Pieper. Die Art bewohnt die nördliche Taiga und die Strauchtundra in Eurasien und Alaska und überwintert in den Tropen Afrikas und Asiens. In Mitteleuropa ist die Art regelmäßiger Durchzügler in kleiner Zahl.
Reyðtítlingur (frøðiheiti - Anthus cervinus)
Sieđgacivkkán (Anthus cervinus) lea beštoriidda (Motacillidae) gullevaš loddi.
Тафэбзу (лат-бз. Anthus cervinus) — мывэкӀэпыс лъэпкъым щыщ лӀэужьыгъуэщ.
КъызэралъытэмкӀэ, Къаукъазым и зы щӀыпӀи щыгъуалъхьэкъым, ауэ щыблэлъэтыкӀкӀэ тафэхэм куэду щалъагъу[1]
Црвеногушестата треперка (науч. Anthus cervinus) е мала врапчевидна птица од фамилијата на тресиопашките (Motacillidae), родот на треперките (Anthus); која се размножува претежно во северниот дел на Европа и Азија, и е проширена кон северна Алјаска. Таа е птица преселница на долги растојанија која зимува во Африка и југоисточна Африка и на западниот брег на САД.
Црвеногушестата треперка е долга 14-15 см и е незабележлива на земја, со кафеави и бели линии одозгора, и црни линии на белиот долен дел. Во сезоната на парење овие птици се карактеризираат со циглацрвеното лице и грло. Летот ѝ е силен и директен. Пеењето се јавува главно во текот на летот, а потоа сè помалку и пократко на земја или на гранките. На почетокот тоа се последователни звуци слични на шумската треперка кои завршуваат со трилови и крескања. Звучи како: циви-циви-циви-циви-висс-висс-висс-твисс-висс-висс-цирр. Често на почетокот пеењето е остро, а потоа растегнато псии или ции. Во лет испушта тивко чуп.
Живеалиштето на црвеногушестата треперка се отворените предели, вклучувајќи ги и планините, мочуриштата и тундрите. Гнездото го поставува на земја меѓу густата вегетација при крајот на мај. Несе 4-7, најчесто 5-6 јајца. Инкубацијата трае 10-13 дена и ги лежи само женката. Пилињата се осамостојуваат по 9-14 дена. Исхраната се состои од разни без’рбетници, но јаде и семиња.
Црвеногушестата треперка (науч. Anthus cervinus) е мала врапчевидна птица од фамилијата на тресиопашките (Motacillidae), родот на треперките (Anthus); која се размножува претежно во северниот дел на Европа и Азија, и е проширена кон северна Алјаска. Таа е птица преселница на долги растојанија која зимува во Африка и југоисточна Африка и на западниот брег на САД.
Црвеногушестата треперка е долга 14-15 см и е незабележлива на земја, со кафеави и бели линии одозгора, и црни линии на белиот долен дел. Во сезоната на парење овие птици се карактеризираат со циглацрвеното лице и грло. Летот ѝ е силен и директен. Пеењето се јавува главно во текот на летот, а потоа сè помалку и пократко на земја или на гранките. На почетокот тоа се последователни звуци слични на шумската треперка кои завршуваат со трилови и крескања. Звучи како: циви-циви-циви-циви-висс-висс-висс-твисс-висс-висс-цирр. Често на почетокот пеењето е остро, а потоа растегнато псии или ции. Во лет испушта тивко чуп.
Живеалиштето на црвеногушестата треперка се отворените предели, вклучувајќи ги и планините, мочуриштата и тундрите. Гнездото го поставува на земја меѓу густата вегетација при крајот на мај. Несе 4-7, најчесто 5-6 јајца. Инкубацијата трае 10-13 дена и ги лежи само женката. Пилињата се осамостојуваат по 9-14 дена. Исхраната се состои од разни без’рбетници, но јаде и семиња.
Црвеногушеста треперкаलालकण्ठे चुइयाँ नेपालमा पाइने एक प्रकारको चराको नाम हो । यसलाई अङ्ग्रेजीमा रेड-थोटेड पिपिट (Red-throated Pipit) भनिन्छ ।
लालकण्ठे चुइयाँ नेपालमा पाइने एक प्रकारको चराको नाम हो । यसलाई अङ्ग्रेजीमा रेड-थोटेड पिपिट (Red-throated Pipit) भनिन्छ ।
The red-throated pipit (Anthus cervinus) is a small passerine bird,which breeds in the far north of Europe and the Palearctic, with a foothold in northern Alaska. It is a long-distance migrant, moving in winter to Africa, South and East Asia and the West Coast United States. It is a vagrant to Western Europe.
The scientific name is from Latin. The generic name Anthus is the name for a small bird of grasslands, and the specific name cervinus means "stag-coloured", from cervus, "stag".[2]
This is a small pipit, with an adult easily identified in the breeding season by its brick-red face and throat. In other plumages, this is an undistinguished-looking species, heavily streaked brown above, with whitish mantle stripes, and with black markings on a white background below. It is very similar in appearance to the meadow pipit, and in the autumn, it much resembles the tree pipit, but has an altogether more striped appearance because of the larger numbers of streaks on the cap, back, flank, rump, and chest. The flight of the red-throated pipit is strong and direct, and it gives a characteristic psii call as it flies.[3]
The red-throated pipit is native to the boreal regions of Northern Europe and Asia. The breeding habitat is open country including mountains, marshland, and tundra. The nest is built on the ground, often beside a tussock of grass, on rough grassland, or on a hummock in a marsh. It is made of dry grasses and sedges with a soft lining of reindeer hair or down. Four to six eggs are laid and incubated by the female for nearly two weeks. The young are fledged and ready to leave the nest about 12 days later. The red-throated pipit is insectivorous, like its relatives, but also eats seeds.[3]
The red-throated pipit has a very large range and the global population has been estimated to be about two million individuals. It is rated as being of least concern by the IUCN, as its population is believed to be stable, and it faces no particular threats.[4]
Red-throated pipit
Thumamah, KSA 1992
The red-throated pipit (Anthus cervinus) is a small passerine bird,which breeds in the far north of Europe and the Palearctic, with a foothold in northern Alaska. It is a long-distance migrant, moving in winter to Africa, South and East Asia and the West Coast United States. It is a vagrant to Western Europe.
La Ruĝgorĝa pipio (Anthus cervinus) estas mezgranda paserina birdo, membro de la genro de pipioj kaj familio de Motaciledoj (kiu enhavas ankaŭ la motacilojn kaj longungulojn) kiu reproduktiĝas en malproksima nordo de Eŭropo (Norda Skandinavio) kaj Azio (Norda Siberio), kun ekinvado en norda Alasko. Ĝi estas longdistanca migranta specio kiu moviĝas vintre al Afriko, suda kaj orienta Azio kaj okcidenta marbordo de Usono. Ĝi estas vaganto en okcidenta Eŭropo.
Tiu estas malgranda pipio (14,5 cm longa), kies plenkreskuloj estas facile identigataj dum la reprodukta sezono pro sia brikruĝaj vizaĝo (kiel elstaras tre nigra okulo sub ruĝeca superokula strio) kaj gorĝareo. En aliaj plumaroj ĝi estas nedistingeblaspekta specio, tre strieca kaj bruna supre, kun blankecaj dorsostrioj eĉ en pugo, kaj nigraj markoj en blanka fono sube ĉefe en brusto kaj ventroflankoj. Ĝi diferencas el la Herbejpipio pro pli da nigreco kaj markeco en strieco en tiuj subaj partoj. Ties flugo estas forta kaj rekta, kaj ĝi konsistas el karaktera alvoko "psii".
La reprodukta habitato estas malferma kamparo inklude montojn, marĉojn kaj tundron, foje eĉ humidajn terkultivejojn. La nesto estas surgrunda, ĉe amaseto en marĉo, la ino demetas 4-6 ovojn. La Ruĝgorĝa pipio estas insektovora, kiel siaj parencoj, sed ĝi manĝas ankaŭ semojn.
La Ruĝgorĝa pipio (Anthus cervinus) estas mezgranda paserina birdo, membro de la genro de pipioj kaj familio de Motaciledoj (kiu enhavas ankaŭ la motacilojn kaj longungulojn) kiu reproduktiĝas en malproksima nordo de Eŭropo (Norda Skandinavio) kaj Azio (Norda Siberio), kun ekinvado en norda Alasko. Ĝi estas longdistanca migranta specio kiu moviĝas vintre al Afriko, suda kaj orienta Azio kaj okcidenta marbordo de Usono. Ĝi estas vaganto en okcidenta Eŭropo.
Tiu estas malgranda pipio (14,5 cm longa), kies plenkreskuloj estas facile identigataj dum la reprodukta sezono pro sia brikruĝaj vizaĝo (kiel elstaras tre nigra okulo sub ruĝeca superokula strio) kaj gorĝareo. En aliaj plumaroj ĝi estas nedistingeblaspekta specio, tre strieca kaj bruna supre, kun blankecaj dorsostrioj eĉ en pugo, kaj nigraj markoj en blanka fono sube ĉefe en brusto kaj ventroflankoj. Ĝi diferencas el la Herbejpipio pro pli da nigreco kaj markeco en strieco en tiuj subaj partoj. Ties flugo estas forta kaj rekta, kaj ĝi konsistas el karaktera alvoko "psii".
La reprodukta habitato estas malferma kamparo inklude montojn, marĉojn kaj tundron, foje eĉ humidajn terkultivejojn. La nesto estas surgrunda, ĉe amaseto en marĉo, la ino demetas 4-6 ovojn. La Ruĝgorĝa pipio estas insektovora, kiel siaj parencoj, sed ĝi manĝas ankaŭ semojn.
Thumamah, Saŭdarabio 1992El bisbita gorgirrojo[2] (Anthus cervinus) es un ave paseriforme de la familia Motacillidae que se encuentra en Eurasia, Norteamérica y el norte de África.
Esta especie de bisbita es de pequeño tamaño, de 15 cm de longitud corporal.[3] Los machos adultos en verano, su época de apareamiento, son fácilmente identificables por el color rojo de su cara, cuello y garganta. Las hembras y los machos con su plumaje no reproductivo se parecen mucho a otras especies de bisbitas, ya que su garganta sólo tiene un ligero tono rojizo. Su manto superior es de tonos pardos rallados en oscuro y su abdomen es de colores blanquecinos salpicado por motas oscuras alargadas. Los juveniles tienen la garganta blanca con listas malares negras.
Como todos los bisbitas son aves que emiten diversos y variados sonidos, tanto en vuelo como estando posados.
Cría en el norte de Europa, Asia y Alaska. Es un migrador de larga distancia que se desplaza a África, Asia oriental y la costa occidental de EE. UU. para pasar el invierno. En Europa Occidental aparece de paso migratorio camino del norte de África y como divagante.
Viven principalmente en áreas pantanosas bajas y abiertas, con arbustos de hoja caduca. Su hábitat reproductivo son los medios palustres y la tundra húmeda. Durante las migraciones paran en áreas húmedas sin árboles, pero también en zonas secas y campos labrados.
Su vuelo es fuerte y directo. Es sociable y forma pequeñas bandadas durante la migración.
Principalmente es insectívoro, como todos sus parientes, pero también come semillas.
Hacen los nidos entre la vegetación y ponen los huevos entre mayo y junio. Ponen entre 4 y 7 huevos que son incubados casi exclusivamente por la hembra entre 10 y 13 días, aunque el macho ayuda en la alimentación. Los pollos tardan de mes y medio a dos meses en volar.
El bisbita gorgirrojo (Anthus cervinus) es un ave paseriforme de la familia Motacillidae que se encuentra en Eurasia, Norteamérica y el norte de África.
Tundrakiur ehk punakurk-kiur (Anthus cervinus) on linnuliik västriklaste sugukonnast kiuru perekonnast.
Tundrakiur elutseb Euraasia tundra ja metsatundra vööndis Skandinaaviast Alaskani. Talvitub troopilises Aafrikas, Aasia lõuna- ja idaosas, ja USA läänerannikul. Eestis on tundrakiur harv läbirändaja mais-juuni algul ja septembris.
Tundrakiuru üldpikkus on 14-16 cm. Hundsulestikus linnud eristuvad teistest kiurudest roostevärvi kurgualuse järgi. Puhkesulestikus erineb sarnastest sookiurust ja metskiurust tugevama seljamustri järgi. Liigi tunnuslikke häälitsusi on kõrge ja teravakõlaline "psiii"; hoiatushüüd on "jüpp...". Tundrakiur laulab tavaliselt lennul.
Tundrakiuru põhitoidu moodustavad putukad, ämblikud, ussid ja seemned. Poegi toidab peamiselt sääskedega.
Tundrakiur elutseb tundrate soistel aladel. Pesa koosneb kõrtest ja paikneb tavaliselt mätta küljel. Kurnas 5-6 muna. Pojad väljuvad pesast lennuvõimetutena ja vanalinnud hoolitsevad nende eest veel paar nädalat.
Tundrakiur ehk punakurk-kiur (Anthus cervinus) on linnuliik västriklaste sugukonnast kiuru perekonnast.
Anthus cervinus Anthus generoko animalia da. Hegaztien barruko Motacillidae familian sailkatua dago.
Anthus cervinus Anthus generoko animalia da. Hegaztien barruko Motacillidae familian sailkatua dago.
Lapinkirvinen (Anthus cervinus) on västäräkkeihin (Motacillidae) kuuluva lintu (Aves).
Täysikasvuisen yksilön pituus on 14–16 cm, ja paino noin 20 grammaa. Kesäpuvussa vanha lintu on helppo erottaa muuten samankokoisesta ja -näköisestä niittykirvisestä (Anthus pratensis) ruosteenpunaisesta kurkusta. Koiraalla voi punaista olla myös naamassa. Syksyllä sen erottaa niittykirvisestä parhaiten selkäpuolen värityksestä: lapinkirvisellä on selviä mustia täpliä, jotka niittykirviseltä joko puuttuvat tai ovat himmeitä, ja selän perusväri on ruskea. Naamassa selkeämmät kuviot kuin niittykirvisellä. Lapinkirvisen nokka on ohut ja koivet punertavat.
Lajin äni on tunnusomainen, korkea ja terävä ”psiii”. Lapinkirvinen varoittaa inttävästi ”jypp…”. Laulu esitetään tavallisesti laululennossa, ja se on nopea rytmikäs säe, jossa on hyvin korkeita ja surisevia ääniä.
Lapinkirvisen käyttäytyminen on enemmän metsä- kuin niittykirvisen tyyppistä. Syysmuutolla laji muodostaa pieniä parvia.
Lapinkirvinen on tundran lintu, jonka levinneisyysalue ulottuu Skandinavian pohjoisosista aina Alaskaan asti. Se on tundran yleisin pesimälintu. Parimäärä Suomessa on 2 000 – 5 000. Nimensä mukaisesti se pesii vain Lapissa. Talvehtii trooppisessa Afrikassa. Keväällä lapinkirvinen saapuu toukokuun jälkipuoliskolla, ja on silloin harvinaisuus. Syysmuuton aikana syyskuussa on yleisempi, ja tavataan silloin koko maassa kosteilla avomailla ja pelloilla.
Lapinkirvisen tyypillistä elinympäristöä ovat tundran suoalueet.
Naaras munii 5–6 harmahtavaa, tummatäpläistä munaa heinänkorsista kyhättyyn pesään, joka tavallisesti suolla mättäässä. Niitä naaras hautoo 11–14 vuorokautta, ja molemmat emot sitten ruokkivat 12 vuorokauden ajan. Poikaset lähtevät pesästä lentokyvyttöminä, ja emot hoitavat niitä vielä pari viikkoa.
Lajin pääsiallista ravintoa ovat hyönteiset, hämähäkit, madot ja siemenet. Poikasia ruokitaan erityisesti sääskillä ja vaaksiaisilla.
Lapinkirvinen (Anthus cervinus) on västäräkkeihin (Motacillidae) kuuluva lintu (Aves).
Anthus cervinus
Le Pipit à gorge rousse (Anthus cervinus) est une espèce de passereaux appartenant à la famille des Motacillidae.
En été, c'est un oiseau du Grand Nord. Au printemps et en automne, c'est un migrateur fréquentant les zones herbeuses humides, les abords des étangs et des salines, notamment du S.-E. de l'Europe, mais aussi plus à l'O., où il est rare mais régulier. Bien que ce soit encore un "pipit rayé", son cri tout à fait typique permet de la reconnaitre aussitôt lorsqu'il s'envole d'un herbage ou passe au vol.
Cri typique, aigu et incisif: "pssiiihh", allant en s'affaiblissant. "Psi" ou "chup" doux. Chant, répétition rythmée de notes fines, métalliques, avec trilles.
Coupe herbeuse au sol, dans la végétation (4-5 œufs, 1 ponte, mai-juin).
Insectes et autres invertébrés, petites graines, au sol.
D'après Alan P. Peterson, il existe les deux sous-espèces suivantes :
Anthus cervinus
Le Pipit à gorge rousse (Anthus cervinus) est une espèce de passereaux appartenant à la famille des Motacillidae.
En été, c'est un oiseau du Grand Nord. Au printemps et en automne, c'est un migrateur fréquentant les zones herbeuses humides, les abords des étangs et des salines, notamment du S.-E. de l'Europe, mais aussi plus à l'O., où il est rare mais régulier. Bien que ce soit encore un "pipit rayé", son cri tout à fait typique permet de la reconnaitre aussitôt lorsqu'il s'envole d'un herbage ou passe au vol.
A pica de gorxa rubia (Anthus cervinus) é unha ave da familia das motacílidos, que cría nas zonas de taiga e tundra de Eurasia e Alasca e pasa o inverno en zonas tropicais de África e Asia.
Son paxaros de entre 14 e 15 cm. de lonxitude, coa parte superior do corpo de cor castaña. A parte superior da cabeza e a parte superior do lombo teñen faixas lonxitudinais escuras. A rabadilla está punteada de negro. As aves adultas teñen unha gorxa de cor ferruxe moi característica. Esta coloración espállase nalgúns exemplares ata o papo e os lados da cabeza. O resto da parte inferior é amarela clara, con puntos negros no peito e nos flancos. As aves novas teñen a gorxa branca durante o seu primeiro inverno de vida, teñen unha lista superciliar e un pequeno anel ocular brancos e liñas abrancazadas no lombo.
Cantan en xeral voando. Poucas veces o fan pousados e, cando se da o caso, só por períodos curtos.
A area de cría abrangue a tundra boreal e a taiga dende Escandinavia ata a península de Chukchi e a costa oeste de Alasca. Viven principalmente en áreas pantanosas baixas e abertas, con arbustos de folla caduca. Durante as migracións vense en áreas húmidas sen árbores, pero tamén en zonas secas e campos labrados.
Non hai cifras exactas do número de exemplares desta especie pero a IUCN non a considera especie ameazada.
Fan os niños no chan entre a vexetación, e poñen os ovos entre finais de maio e comezos de xuño. A posta varía entre 4 e 7 ovos, que chocan durante uns 10 a 13 días. Incuba case exclusivamente a femia, que é alimentada polo macho durante esta época. Os polos tardan entre mes e medio e dous meses en poderen voar.
Chegan ás áreas de cría entre agosto e setembro. Os exemplares que crían ó leste da área de distribución, pasan o inverno no sueste de Asia; os outros en Exipto e sobre todo ó sur do Sahara, no Sahel e na sabana.
A pica de gorxa rubia (Anthus cervinus) é unha ave da familia das motacílidos, que cría nas zonas de taiga e tundra de Eurasia e Alasca e pasa o inverno en zonas tropicais de África e Asia.
Rudagurklis kalviukas (lot. Anthus cervinus, angl. Red-throated Pipit, vok. Baumpieper) – kielinių (Motacillidae) šeimos paukštis. Nugarinė pusė gelsvai pilka su tamsiomis dėmėmis. Užpakalinė krūtinės dalis, pilvas ir pauodegys ryškiai rusvi, krūtinė ir šonai dėmėti. Apatinės kūno dalies spalva labai įvairuoja. Patelės rusva tik gerklė.
Lietuvoje retkarčiais pastebimas traukimo metu. Gyvena tolimoje šiaurėje.
Rudagurklis kalviukas (lot. Anthus cervinus, angl. Red-throated Pipit, vok. Baumpieper) – kielinių (Motacillidae) šeimos paukštis. Nugarinė pusė gelsvai pilka su tamsiomis dėmėmis. Užpakalinė krūtinės dalis, pilvas ir pauodegys ryškiai rusvi, krūtinė ir šonai dėmėti. Apatinės kūno dalies spalva labai įvairuoja. Patelės rusva tik gerklė.
Lietuvoje retkarčiais pastebimas traukimo metu. Gyvena tolimoje šiaurėje.
Sarkanrīkles čipste (Anthus cervinus) ir cielavu dzimtas (Motacillidae) dziedātājputns, kas sastopams Eiropā, Āzijā, Āfrikā un Ziemeļamerikas pašos ziemeļrietumos.[1][2] Ģeogrāfisko variāciju nav.[1]
Sarkanrīkles čipste ligzdo tundras zonā no Skandināvijas un Somijas ziemeļiem diezgan šaurā joslā pāri Sibīrijas ziemeļiem, sasniedzot Čukču pussalu un Aļasku. Ziemo tropiskajā Āfrikā, uz dienvidiem no Sahāras, Nīlas ielejā, nelielā skaitā arī Itālijas dienvidos, Turcijā, Tuvajos Austrumos. Areāla austrumu populācijas ziemo Dienvidaustrumāzijā.[2][3]
Latvijā sarkanrīkles čipste ir samērā reta, bet regulāra caurceļotāja pavasarī un rudenī.[3]
Sarkanrīkles čipste ir neliela čipste ar rudu seju un krūtīm ligzdošanas sezonā. Ķermeņa garums 14—15 cm, spārnu izplētums 26 cm, svars 16,4—29,3 g.[4][5]
Apspalvojums brūnpelēks ar tumši brūniem un baltiem raibumiem. Mugura, galvas virsa un spārni tumši brūni, vēders un zemaste gaiši brūni. Ligzdošanas sezonas laikā sarkanrīkles čipsti ir viegli atšķirt no citām čipstēm, jo tās pakakle kļūst koši ruda. Tēviņiem rudi kļūst arī vaigi un krūtis. Ārpus vairošanās sezonas apspalvojums ir pelēcīgs. Abi dzimumi izskatās samērā līdzīgi, lai gan tēviņam rudais apspalvojums vasarā ir košāks nekā mātītei, kā arī ziemā pakaklē saglābājas viegli sārts tonis (mātīte rudumu zaudē pilnībā). Jaunie putni līdzīgi pieaugušajiem ārpus varošanās sezonas. Knābis slaids, dzeltenpelēks vai dzeltenbrūns, kājas dzeltenbrūnas, acis tumši brūnas.[4][5]
Sarkanrīkles čipste ir līdzīga pļavas čipstei un koku čipstei, īpaši grūti to ir atšķirt ārpus vairošanās sezonas. Sarkanrīkles čipstei kopumā ir raibumotāka, kā arī uz tumšās muguras izceļas baltu un melnu svītriņu raibumojums.[4][5]
Sarkanrīkles čipste ir gājputns. Ligzdošanas arealā atgriežas laikā no maija līdz jūnijam. Uzturas arktiskās tundras purvainos apgabalos, priekšroku dodot vietām ar vītoliem un nelielām urdziņām, grīšļainiem purviem un kūdras uzkalniņiem. Uz ziemošanas vietām dodas augustā vai septembrī. Migrācijas lidojums vienmēr notiek pa dienu.[2][4] Ārpus vairošanās sezonas uzturas vaļīgās grupās. Barošanās laikā sarkanrīkles čipste skrien tai raksturīgā horizontālā pozā, šūpojot asti uz augšu un leju.[5]
Sarkanrīkles čipste barojas ar bezmugurkaulniekiem, galvenokārt ar kukaiņiem un to kāpuriem, tos meklējot uz zemes. Vasarā to galvenā barība ir tauriņu kāpuri. Nelielā daudzumā barojas arī ar sēklām.[2][4][5]
Sarkanrīkles čipstes veido monogāmus pārus, riesta laikā tēviņam demonstrējot savu lidotprasmi. Ligzda atrodas uz zemes, paslēpta zem kuplāka zāles cera. Iedobi, kurā pēc tam ievij kausveida ligzdu, izkašā tēviņš. Toties pašu ligzdu būvē tikai mātīte, lai gan materiālus nes abi putni. Tā tiek vīta no sausas zāles, sūnām un grīšļiem, no iekšpuses izklāta ar smalkiem zāles stiebriņiem, ziemeļbriežu vilnu, spalvām un salmu gabaliņiem. Dējumā 2—7 olas ar tumši brūniem raibumiņiem (parasti 5—6 olas). Perē tikai mātīte, inkubācijas periods ilgst 11—14 dienas. Par mazuļiem rūpējas abi vecāki. Jaunie putni ligzdu atstāj 11—12 dienu vecumā.[2][4][5]
Sarkanrīkles čipste (Anthus cervinus) ir cielavu dzimtas (Motacillidae) dziedātājputns, kas sastopams Eiropā, Āzijā, Āfrikā un Ziemeļamerikas pašos ziemeļrietumos. Ģeogrāfisko variāciju nav.
Burung Ciak Leher Merahialah salah satu daripada haiwan yang boleh di dapati di Malaysia. Nama sainsnya Anthus cervinus.
Burung Ciak Leher Merah adalah haiwan yang tergolong dalam golongan benda hidup, alam : haiwan, filum : kordata, sub-filum : bertulang belakang (vertebrata), kelas : burung. Burung Ciak Leher Merah adalah haiwan berdarah panas, mempunyai sayap dan tubuh yang diselubungi bulu pelepah. Paruh Burung Ciak Leher Merah tidak bergigi.
Burung Ciak Leher Merah membiak dengan bertelur. Telur Burung Ciak Leher Merah bercengkerang keras.
A - B - C - D - E - F - G - H - I - J - K - L - M - N - O - P - Q - R - S - T - U - V - W - X - Y - Z Burung Ciak Leher Merahialah salah satu daripada haiwan yang boleh di dapati di Malaysia. Nama sainsnya Anthus cervinus.
De roodkeelpieper (Anthus cervinus) is een zangvogelsoort uit het geslacht Anthus in de familie van piepers en kwikstaarten.
De roodkeelpieper lijkt sterk op de graspieper. Volwassen vogels zijn 14 tot 15 cm lang en hebben in het voorjaar een steenrood gekleurde keel en borst. In het najaar en de winter is vaak de keel nog lichtrood gekleurd, maar onvolwassen vogels missen het rood. Het verschil met de graspieper zijn dan de donkere strepen op de rug met daartussen witachtige strepen.[2]
Het voedsel bestaat uit wormen, slakjes, insecten, larven, poppen en zaadjes.
Het legsel bestaat uit twee tot acht gevlekte eieren.
De roodkeelpieper komt voor van het noorden van Noorwegen en Siberië tot in het noordwesten van Alaska. De vogels overwinteren in het Oriëntaals gebied en Afrika. Het is een broedvogel van moerassen, natte toendra's en vochtige gebieden met struiken. Aan de kust is hij ook wel te vinden.
In Nederland is de roodkeelpieper een vrij zeldzame doortrekker die vooral in mei wordt waargenomen. De eerste waarnemingen dateren uit 1960. Daarna steeg het aantal bevestigde waarnemingen snel. Er zijn uit de periode 1980 - 1991 39 waarnemingen die goed gedocumenteerd waren. Het werkelijke aantal ligt waarschijnlijk veel hoger.[3] Overvliegende roodkeelpiepers zijn te herkennen aan het geluid.
De roodkeelpieper heeft een groot verspreidingsgebied en de grootte van de populatie is niet gekwantificeerd. Er is geen aanleiding te veronderstellen dat de soort in aantal achteruit gaat. Om die reden staat deze pieper als niet bedreigd op de Rode Lijst van de IUCN.[1]
Bronnen, noten en/of referentiesDe roodkeelpieper (Anthus cervinus) is een zangvogelsoort uit het geslacht Anthus in de familie van piepers en kwikstaarten.
Lappiplerke er en liten piplerke, ca. 15 cm lang og ganske slank. De voksne fuglene kan i hekkesesongen lett gjenkjennes på sine teglrøde ansikter og struper. Når den har annen fjærdrakt ser den uanselig ut.
Denne ornitologirelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Lappiplerke er en liten piplerke, ca. 15 cm lang og ganske slank. De voksne fuglene kan i hekkesesongen lett gjenkjennes på sine teglrøde ansikter og struper. Når den har annen fjærdrakt ser den uanselig ut.
Scientìfich: Anthus cervinus
Piemontèis : ...
Italian : Pispola golarossa
Órdin: ---
Famija: ---
Géner: ---
Àutri nòm an piemontèis: ...
Costo artìcol a l'é mach në sboss. Da finì.
Da finì.
Da finì.
Anthus cervinus
Multimedia w Wikimedia Commons Świergotek rdzawogardły, świergotek rdzawogardlisty (Anthus cervinus) – gatunek małego ptaka z rodziny pliszkowatych (Motacillidae).
Zamieszkuje północną część Europy i Azji. Świergotek rdzawogardły jest ptakiem wędrownym. Jego przyloty można zaobserwować późną wiosną - w kwietniu i maju. We wrześniu i październiku odlatuje z dalekiej północy daleko na południe do wschodniej Afryki i południowej Azji. W okresie migracji pojedyncze osobniki i stadka obserwuje się nad brzegami stawów i rzek oraz na łąkach w środkowej i południowej Europie.
W Polsce regularnie, ale skrajnie nielicznie pojawia się na przelotach[4]. Częściej widywano go raczej na wybrzeżu niż w głębi lądu pojedynczo lub w małych grupach.
Ptak o dość krępym ogonie i krótkim ogonie. Świergotek rdzawogardły ma cienki dziób (u dorosłych jest dwubarwny), białą obrączkę wokół oczu i białe brwi, białe gardło i ciemną smugę na policzku. Wierzch ciała ciemnobrązowy z czarnymi i białawymi plamkami, gęste kreskowania na spodzie ciała, skrzydła prawie czarne z białawymi lotkami. W kierunku wnętrza skrzydła lotki pierwszego rzędu od drugiej do piątej stają się wyraźnie krótsze. Spód ciała żółtawy z ciemnymi smugami. Kuper plamkowany. Ogon czarny z białymi zewnętrznymi sterówkami, różowe nogi. Dymorfizm płciowy widać po cynamonowoczerwonym zabarwieniu w szacie godowej samca. Wiosną i latem gardło wraz z brwiami stają się różowawe. W locie widać u dorosłego ptaka czerwonoceglaste podgardle i piaskowo-pomarańczowe policzki, a u niektórych, zwykle samic, taką barwę ma też czoło i część piersi. W szacie spoczynkowej i u osobników młodych nie widać rdzawego gardła, toteż w tym okresie trudno w terenie odróżnić go od innych świergotków. Młode są szare z gęsto plamkowaną płową piersią i jasnymi liniami na grzbiecie.
Świergotka rdzawogardłego można odróżnić w stadzie wędrujących świergotków łąkowych po jego głosie (wzbijając się do góry wydaje dwusylabowe, ostro zaznaczone, a potem niewyraźne "di-er" lub wysokie, przeszywające, piskliwe "si-er" lub gwałtowne i milknące "psiii", podobne do głosu potrzosa). Piosenka jest głośna, a samiec wykonuje ją w locie.
17–28 g
To typowy gatunek arktyczny. Zasiedla północne bagna i podmokła, krzewiasta tundra – podmokłe trawiaste obszary, mokre łąki, porośnięte karłowatą brzozą i wierzbą, mokradła porośnięte turzycami. Gnieździ się w kępach krzewów w pobliżu lapońskich domów i zagród. W czasie wędrówek spotyka się świergotki rdzawogardłe na wybrzeżu i terenach otwartych takich jak pola ze świetlistymi zadrzewieniami. W miejscach wypoczynku, ale i na lęgowiskach, towarzyszą mu często świergotki łąkowe.
Ze względu na północne warunki klimatyczne okres lęgowy jest opóźniony.
Zbudowane ze źdźbeł traw i mchu, wyłożone miękką trawą, a czasem włosiem. Jest ukryte przez samice w trawie i karłowatych krzewach, podobnie jak u innych świergotków.
Jeden okres lęgowy w ciągu roku; przypada na czerwiec i lipiec. Składa 4–6 jaj, podobnych do jaj świergotka łąkowego, ale z większymi i ciemniejszymi plamami.
Samica wysiaduje je około 13 dni i po około 13 dniach młode opuszczają gniazdo, choć nie są jeszcze wtedy w pełni zdolne do lotu. W tym momencie samiec pomaga w ich karmieniu. Opiekują się potomstwem zatem oboje rodzice. Przy zakłóceniu spokojnego odchowywania młode mogą przedwcześnie opuścić chroniące je lęgowisko i łatwo wtedy ziębną i chorują. Poza tym są łatwym łupem dla drapieżników.
Świergotek rdzawogardły żywi się głównie owadami, które żyją w podłożu, choć mogą też łapać inne nadziemne zwierzęta.
Na terenie Polski gatunek ten jest objęty ścisłą ochroną gatunkową[5].
Świergotek rdzawogardły, świergotek rdzawogardlisty (Anthus cervinus) – gatunek małego ptaka z rodziny pliszkowatych (Motacillidae).
A petinha-de-garganta-ruiva[2] (Anthus cervinus) é uma ave da família Motacillidae.[3] É bastante parecida com a petinha-das-árvores. Quando em plumagem nupcial, distingue-se facilmente pela tonalidade alaranjada do mento e das faces.[4]
Esta petinha nidifica nas regiões árcticas e inverna em África. Em Portugal pode considerar-se uma migradora de passagem muito raro.
A espécie é monotípica (não são reconhecidas subespécies)
A petinha-de-garganta-ruiva (Anthus cervinus) é uma ave da família Motacillidae. É bastante parecida com a petinha-das-árvores. Quando em plumagem nupcial, distingue-se facilmente pela tonalidade alaranjada do mento e das faces.
Esta petinha nidifica nas regiões árcticas e inverna em África. Em Portugal pode considerar-se uma migradora de passagem muito raro.
Ľabtuška červenohrdlá alebo ľaptuška červenokrká[2] (lat. Anthus cervinus) je druh spevavca z čeľade trasochvostovité. Hniezdi v Palearktíde. Cez Slovensko migruje, zastavuje sa na mokradiach, bola zistená v 5,60 % mapovacích kvadrátov.[3] Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov ľabtuška červenohrdlá patrí medzi najmenej ohrozené druhy, celková populácia je stabilná, nie je dostatok informácií o poklesoch a hrozbách.[1]
Ekosozologický status v roku 1995 Im - nezaradený migrant, resp. nehniezdič. V roku 1998 žiadny. Európsky ochranársky status nezaradený SPEC. Stupeň ohrozenia S - vyhovujúci ochranársky status.[3]
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Ľabtuška červenohrdlá
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému Ľabtuška červenohrdlá
Ľabtuška červenohrdlá alebo ľaptuška červenokrká (lat. Anthus cervinus) je druh spevavca z čeľade trasochvostovité. Hniezdi v Palearktíde. Cez Slovensko migruje, zastavuje sa na mokradiach, bola zistená v 5,60 % mapovacích kvadrátov. Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov ľabtuška červenohrdlá patrí medzi najmenej ohrozené druhy, celková populácia je stabilná, nie je dostatok informácií o poklesoch a hrozbách.
Rödstrupig piplärka (Anthus cervinus) är en mycket nordligt häckande tätting i familjen ärlor.[3]
Den rödstrupiga piplärkan mäter cirka 15 cm lång och är ganska slank. Den adulta fågeln är distinkt under häckningssäsongen genom sitt tegelröda ansikte och strupe. I andra dräkter är den mer oansenlig och svår att skilja från många andra jämnstora piplärkor, exempelvis ängspiplärka. Den har då kraftigt brunstreckad ovansida, vitaktiga mantelstreck, vitaktig undersida med kraftfullt svartfläckat bröst och kroppssida. Den har gul näbbas som ängspiplärkan. I alla dräkter har den streckad bakrygg och övergump vilket skiljer den från exempelvis ängspiplärka. Den flyger kraftfullt och direkt, och har ett karakteristiskt lockläte "psii".[4]
Arten häckar i nordligaste Europa och Asien och förekommer i norra Alaska. Den är en långtflyttare som övervintrar i Afrika, södra och sydöstra Asien och utmed USA:s västkust.[5]
I Sverige förekommer den som häckfågel i den allra nordligaste delen av landet, där den häckar sparsamt. Det svenska beståndet har minskat mellan åren 2000 och 2009 med cirka 45 procent.[2] I Sverige är den upptagen på rödlistan som sårbar (VU).[2]
Den rödstrupiga piplärkan häckar i öppet landskap som berg, våtmarker och tundra, i fjällandskap med fuktiga inslag. Boet läggs på marken vid en tuva eller buske. Honan lägger fyra till sex ägg, som ruvas i elva till 14 dygn. Elva till 15 dygn efter kläckningen blir ungarna flygfärdiga.[5] Den äter liksom övriga piplärkor insekter, men också frön.
Arten har ett stort utbredningsområde och en stor population med stabil utveckling.[1] Utifrån dessa kriterier kategoriserar IUCN arten som livskraftig (LC).[1] 2004 uppskattades världspopulationen till två miljoner individer.[6] 2015 uppskattade dock Birdlife International antalet häckande par i Europa till mellan en och tre miljoner. Eftersom Europa endast utgör cirka 10% av artens utbredningsområde uppskattas världspopulationen mycket preliminärt till hela 20-60 miljoner individer.[1]
Wikimedia Commons har media som rör rödstrupig piplärla.
Kızıl gerdanlı incir kuşu (Anthus cervinus), kuyruksallayangiller (Motacillidae) familyasından küçük bir incir kuşu türüdür.
Bu küçük incir kuşu türü, yavrulama zamanlarında yüzündeki ve boynundaki kızıllıklar ile kolayca tanınır. Diğer tüyleri akrabalarından farksızdır; üst taraf beyazımsı çizgili koyu kahverengi, alt taraf beyaz zeminde siyah desenlidir.
Uçuşları güçlü ve düzdür ve uçuş sırasında karakteristik "psii" şeklinde bir ötüşü vardır.
Üreme mevsimlerinde dağlık ve bataklıkların bulunduğu açık araziler ve tundralardır. Yuvalarını yere yaparlar, yumurta genellikle 4-6 arasındır. Besinleri akrabaları gibi böceklerdir, fakat tohumlarla da beslenebilirler.
Avrupa'nın ve Asya'nın kuzeyinden, Kuzey Alaska'ya kadar olan yerlerde bulunur. Uzun mesafeli olarak kışları Afrika'ya ya da güney ve doğu Asya'ya veya Amerika'nın batı kıylarına göç eder. Batı Avrupa'nın yerli kuşudur.
Kızıl gerdanlı incir kuşu (Anthus cervinus), kuyruksallayangiller (Motacillidae) familyasından küçük bir incir kuşu türüdür.
Трохи більше за лучного щеврика, приблизно з лісового. У шлюбному наряді відрізняється від усіх інших щевриків виразно-рудим, до цегляно-червоного, кольором на горлі і зобі, зазвичай(не завжди) більше вираженим у самців. Велика кількість і розташування плям на грудях, черевці і боках схильні до великих індивідуальних варіацій. У осінньому оперенні і у молодих птахів горло і зоб не руді, схожий з луговим і сибірським щевриками; від лугового щеврика відрізняється рудувато-бурим кольором спини, з чіткими темними плямами на попереку і надхвостье, при навичці можна відрізняти по більших і темніших плямах на боках, рудуватішому горлу і грудям, яскравішим білуватим смужкам на крилі. (Якщо птах в руках: відстань від вершини першого другорядного крутеневого до вершини крила 25-30 мм, нижні криючі крила без лимонно-жовтого кольору на вершинах.) Від сибірського щеврика восени відрізняється менш яскравими світлими смужками на спині і крилах. Кіготь заднього пальця довше за сам палець і слабо зігнутий, як у лучного і сибірського щевриків. На осінньому прольоті можна сплутати з лісовим і плямистим щевриками, відрізняється від них більше охристим низом тіла з великими темними плямами і більше явними світлими смужками на передній частині спини, довгим заднім кігтем. Вага 15-29 г, довжина 15-18, крило 8,2-9,3, розмах 26-30 см.
Пісню виконує в характерному для щевриків струмовому польоті, що складається з крутого зльоту, недовгого зависання і крутого планування з напівскладеними крилами і задертим хвостом. Пісня неголосна, досить приємна, в якнайповнішому виді вона починається декількома виразними неквапливими складами, за якими йде недовга сухувата трель: «тья, тья, тья, тья, трьрьрьрьрь». Далі — посвисти, трелі і схоже на фінал пісень інших щевриків завершення. В цілому якнайповніша пісня звучить приблизно так: «тья, тья, тья, тья, трьрьрьрьрь, сі-сі-сі-сі-сі, сі-сі-сі-сі-сі, тив-тив-тив-тив-тив, трьрьрьрь, тьиа-тьиа-тьиа-тьииа-тьиииа». Бувають як складніші, так і простіші варіанти, у тому числі без характерного початку, або ця фраза знаходиться в середині пісні. При зльоті — високе «псииии», такій же тривалості або довше, ніж у лісового щеврика, але чисте і енергійне. Такий же сигнал можна чути від поодиноких птахів, що летять. У зграйках, що летять, видають 2-3-складне «пии-би», «пии-ви-би» і дуже неголосний, як би хвилястий свист «пи-и-и-и-и». При занепокоєнні червоногрудий щеврик пурхає над джерелом небезпеки і видає неголосні рівномірні односкладові сигнали: «тик, тик», чи «сив, сив».
Тундрова зона, лісотундра і частково північна тайга Євразії, у тому числі нашого регіону. На південній і північній околицях ареалу рідкісні, у більшості районів звичайні або численні. Усюди в південніших районах звичайні на прольоті.
Країни проживання: Афганістан, Алжир, Австрія, Азербайджан, Бахрейн, Білорусь, Бенін, Бутан, Бруней-Даруссалам, Болгарія, Буркіна-Фасо, Бурунді, Камбоджа, Камерун, Канада, Чад, Китай, Конго, Кот-д'Івуар, Кіпр , Чеська Республіка, Данія, Джибуті, Єгипет, Еритрея, Ефіопія, Фінляндія, Франція, Гамбія, Німеччина, Гана, Греція, Гонконг, Індія, Індонезія, Іран, Ірак, Ізраїль, Італія, Японія, Йорданія, Казахстан , Кенія, Корея, Китай, Республіка Корея, Кувейт, Лаоська Народно-Демократична Республіка, Латвія, Ліван, Ліберія, Малайзія, Малі, Мальта, Мавританія, Мексика, Монголія, Чорногорія, Марокко, М'янма, Непал, Норвегія, Оман, Пакистан, Філіппіни, Польща, Португалія, Катар, Румунія, Росія, Руанда, Саудівська Аравія, Сенегал, Сербія, Сейшельські острови, Сьєрра-Леоне, Сінгапур, Словаччина, Сомалі, Іспанія, Судан, Швеція, Сирійська Арабська Республіка, Тайвань (провінція Китаю), Таджикистан, Танзанія, Таїланд, Того, Туніс, Туреччина, Туркменістан, Уганда, Україна, Об'єднані Арабські Емірати, Сполучені Штати, Узбекистан, В'єтнам, Ємен, Замбія.
Завезений: Албанія, Австралія, Бельгія, Боснія і Герцеговина, Конго, Хорватія, Фарерські острови, Габону, Гібралтар, Гвінея, Гвінея-Бісау, Угорщина, Ісландія, Ірландія, Ліхтенштейн, Люксембург, Північна Македонія, Мальдіви, Нідерланди, Нігер , Палау, ПАР, Шрі-Ланка, Швейцарія, Сполучене Королівство.
Прилітають поодинці і зграйками, коли велика частина тундри звільняється від снігу. Населяють практично усі місця життя, окрім трав'янистих боліт, ділянок лісу і високих кущів. На крайній півночі тундрової зони відкритих місць уникають, гніздяться по ярках і в низькорослих заплавних вербняках. У північній тайзі гніздяться на верхових тундроподобных болотах. Практично не прив'язані до місця гніздування і, за рідкісними виключеннями, щорічно влаштовуються на новому місці. Спочатку прилітають самці, незабаром починають співати, притягаючи самиць. Розподіляються окремими парами, але самці можуть залітати на території сусідів і мирно співати поруч, спільно виганяють сторонніх самців. Гнізда сусідів можуть знаходитися всього в декількох метрах. Для гнізд використовують тільки траву, грубу зовні і дуже тонку, - усередині лотка.
Гнізда розташовуються під прикриттям купини, кущиків і трави, а в арктичній тундрі - частіше в лемминговых норах. У кладці 3-7, як правило - 5-6 яєць. Найбільш звичайне забарвлення яєць коричневе, таке, що складається з неясного крапу і аморфних плям, під якими не видно фону. Межі мінливості - від світло-сірих з рідкісними бурими плямами або крапками до суцільної шоколадно-коричневої, з чорними плямами і завитками. Бувають сірі з густим дрібним крапом, як у лугового щеврика. Розміри яєць 17-23 х 13-16 мм. Насиджує тільки самиця, починаючи з відкладання 2-3-го яйця. Від відкладання останнього яйця до вилуплення першого пташеняти проходить від 10 до 13 днів. Самець регулярно прилітає з кормом, сідає в 10-30 м від гнізда і викликає самицю високим «тсиии», та вилітає, з'їдає корм і повертається в гніздо пішки. При небезпеці самиця покидає гніздо заздалегідь або затаивается і вилітає з-під ніг, після чого вона або обидва дорослі птахи чекають неподалік, часом злітаючи і пурхаючи над джерелом небезпеки з тривожними сигналами. При пташенятах птаха неспокійніші і тривожаться частіше в повітрі. У пташенят на голові і спині довгий темно-бурий пух, ротова порожнина рожева, помаранчева або червона, з жовтими клювными валиками. Пташенята йдуть з гнізда у віці 9(при занепокоєнні) - 14 днів і тримаються потайно серед рослинності, де їх знаходять і годують батьки. Після розорення гнізда з яйцями або маленькими пташенятами гніздяться повторно, двох успішних кладок за сезон не відомо.
У кінці літа кочують одинаками і зграйками, відлітають з тундри в другій половині серпня - початку вересня. На прольоті в середніх широтах їх можна бачити по полях, городах, лугах і інших відкритих місцях до середини жовтня. Тримаються групками і невеликими розсіяними зграйками. У сухому степу тримаються ближче до водойм. Зимують в Центральній Африці і Південній Азії.
Manh họng đỏ[2] (tên khoa học: Anthus cervinus) là một loài chim trong họ Motacillidae.[3]
Manh họng đỏ (tên khoa học: Anthus cervinus) là một loài chim trong họ Motacillidae.
Anthus cervinus (Pallas, 1811)
Охранный статус
Краснозобый конёк[1] (лат. Anthus cervinus) — вид птиц из семейства трясогузковых.
Краснозобый конёк имеет длину от 14 до 15 см, размером с лугового конька. Основной цвет верхней стороны коричневый. Верх головы и спина тёмные с продольными полосами, гузка с тёмными пестринами. У взрослых птиц рыжевато-коричневое горло, у некоторых птиц красноватый рисунок имеется также на груди и по бокам. Красная окраска горла сохраняется также в зимнем наряде. Остальная нижняя сторона желтовато-белая, грудь и бока имеют чёрного цвета крапины. У молодых птиц в первую зиму горло также белое. От других коньков отличается белыми надбровьями, тонким белым глазным кольцом, светлыми краями перьев и белёсыми полосами на спине.
Пение происходит преимущественно во время полёта, реже и тогда короче на земле или на ветвях. Оно состоит из начальной последовательности звуков, которая напоминает пение лесного конька, затем следуют трели или строчащие звуки и в конце часто следуют трещащий звук. Пение звучит примерно как «тсиви-тсиви-тсиви-тсиви-висс-висс-висс-твисс-висс-висс-цирр». Часто кричат сначала резко, а затем растянуто «псии» или «ции». Крик в полёте — тихое «чуп».
Область распространения краснозобого конька охватывает северную тайгу и тундру в Евразии от Скандинавии вплоть до Чукотского полуострова, а также западное побережье Аляски. Он заселяет, прежде всего, открытые болотистые низменности с кустарниками лиственного леса, в тайге также открытые болота.
Гнездо строится на земле в растительности. Откладывание яиц происходит не раньше чем в конце мая — начале июня. Кладка состоит из 4-7, чаще из 5-6 яиц. Период инкубации продолжается 10-13 дней. Высиживает кладку только самка, которую в этот период времени кормит самец. Молодые птицы становятся самостоятельными через 9-14 дней.
Краснозобый конёк (лат. Anthus cervinus) — вид птиц из семейства трясогузковых.
红喉鹨（学名：Anthus cervinus），又名赤喉鹨，为鶺鸰科鹨属的鸟类。分布于斯堪的纳维亚、拉普兰、前苏联、阿留申群岛、阿拉斯加、非洲、伊朗、阿富汗、巴基斯坦、印度、越南、泰国、朝鲜、菲、台湾岛以及中国大陆的内蒙古、东北、河北、山西、山东、江苏、湖北、四川、长江以南地区、西至云南、海南等地，多栖息于平原开阔的林间空地、草地、灌木丛、沼泽地、农田等处。该物种的模式产地在西伯利亚勘察加。[1]
.jpg){kind=small}
这是一篇與雀形目相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 红喉鹨（学名：Anthus cervinus），又名赤喉鹨，为鶺鸰科鹨属的鸟类。分布于斯堪的纳维亚、拉普兰、前苏联、阿留申群岛、阿拉斯加、非洲、伊朗、阿富汗、巴基斯坦、印度、越南、泰国、朝鲜、菲、台湾岛以及中国大陆的内蒙古、东北、河北、山西、山东、江苏、湖北、四川、长江以南地区、西至云南、海南等地，多栖息于平原开阔的林间空地、草地、灌木丛、沼泽地、农田等处。该物种的模式产地在西伯利亚勘察加。
保全状況評価 LEAST CONCERN
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 鳥綱 Aves 目 : スズメ目 Passeriformes 科 : セキレイ科 Motacillidae 属 : タヒバリ属 Anthus 種 : ムネアカタヒバリムネアカタヒバリ（胸赤田雲雀、学名：Anthus cervinus）は、スズメ目セキレイ科に分類される鳥類の一種である。
和名の由来は、胸が赤みを帯びていることより。
ユーラシア大陸の北極圏やカムチャツカ半島、アラスカ北西端で繁殖し、冬季はアフリカ中部、インド、中国南部、東南アジアに渡りをおこない越冬する。
日本では主に旅鳥として渡来するが、東日本での記録は少ない。九州以南では少数が越冬する。
全長約16cm。スズメと同じくらいの大きさで、雌雄同色である。成鳥夏羽は頭部と胸部が赤橙色か橙褐色であることで、他のタヒバリ類と区別できる。背は灰褐色で黒褐色の縦斑がある。冬羽は頬がやや赤みを帯びた褐色になる他、頭部と胸が淡い褐色になる。
農耕地、草原、川原や海岸に生息する。一般的な習性はタヒバリと似ている。タヒバリの地鳴きが「ピピッ、ピピッ」もしくは「チチッ、チチッ」と聞こえるのに対し、本種の地鳴きはメジロに似て「チィー」と聞こえるので、その声で存在に気づくことが多い。
食性は雑食で、主に地上で、草の実や昆虫類を採食する。
繁殖形態は卵生。湿った草原の地上に枯草用いて椀形の巣を作り、5-6個の卵を産む。
この項目は、鳥類に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（ポータル鳥類 - PJ鳥類）。 
