Береза (Bétula) — рід листопадних дерев та кущів родини Березові (Betulaceae) з гладенькою білою корою, при основі стовбура кора чорно-сіра, глибокотріщинувата. Квітки одностатеві, рослина однодомна. Загальна кількість видів — близько 120 по всій Північній півкулі від субтропіків до тундри, з них в колишньому СРСР дикі 40 і введено в культуру близько 25. Найпоширеніша деревна листяна порода.
Дерева до 30 (45) м заввишки і чагарники аж до сланких. Граничний вік більшості видів беріз не перевищує 100-120 років, у Б. жовтої - 150 років, окремі дерева досягають 300 років. Більшість беріз абсолютно морозостійкі, за винятком гімалайсько-китайських, деяких японських і американської чорної берези, більш вимогливих до тепла.
Існує кілька версій походження латинської родової назви: або від кельтського betu («береза»); або від лат. batula («бити», «сікти»)[1].
Українське слово береза походить від прасл. *berza, яке виникло з пра-і.е. *bherg’os (звідки також лит. berzas, латис. bērzs, ос. barz, д.-інд. bhurjah), від кореня *bhereg «світитися, біліти». Від цього ж кореня походять: давн-англ. beorc, англ. birch, нім. Birke, нід. berk, норв. bjørk, швед. björk.
У слов'янських мовах: біл. бяро́за, укр. бере́за, болг. бре́за, сербохорв. бре̏за, словен. brė́za, чеськ. bříza, пол. brzoza, в.-луж. brěza, н.-луж. brjaza.[2] Назви на інших мовах: фр. bouleau. Повнішу інформацію про назви роду на інших мовах дивіться на сторінці Betula проекту Віківиди. Слово береза споріднено зі словами берест (лат. Ulmus), берест (кора берези).
Рослини цього роду відрізняються високим плеоморфізмом; різні автори по-різному розглядають ранг деяких таксонів, що належать до роду. Зазвичай кількість видів оцінюється приблизно в сто[4] або дещо більше ста[5].
В Україні відомі близько 10 видів берези — дніпровська, низька, Клокова, Котулі, Литвинова, дрібнолускова, темна, повисла, пухнаста[6]. Два останні найбільш поширені в природних умовах.
Згідно з даними сайту Королівських ботанічних садів в К'ю рід налічує 113 видів і гібридів,[4] найбільш відомі з них:
Всі види:
Лікарська, харчова, медоносна, деревинна, смолоносна, танідоносна, фарбувальна, кормова, ефіроолійна, декоративна, фітомеліоративна рослина.
У науковій медицині використовують бруньки — Gemmae Betulae, листки — Folium Betulae, березовий дьоготь — Ріх Betulae i активоване вугілля — Cabro activatus.
Березові бруньки й листки використовують як сечогінний і жовчогінний засіб. Бруньки рекомендують при пролежнях, подразненнях і ерозіях шкіри, а зовні — при ревматизмі, як ранозагоювальний засіб, внутрішньо — при застуді, хворобах і спазмах шлунка, при туберкульозі, гастриті, гострих і хронічних екземах. Бруньки берези містять ефірні олії, сапонін, глюкозу, смолу, бетулоретинову кислоту, а листки — антоціани, кумарини, флаваноли, сапоніни, ефірні олії, смолу, каротин, вітамін С.
Березовий дьоготь, який одержують шляхом перегонки з березової кори — бересту, застосовують як ранозагоювальний засіб і для лікування хвороб шкіри, опіків, корости, лишаїв. З нього добувають також березову ефірну олію, яку використовують як глистогінний засіб. Таблетки активованого вугілля вживають при отруєннях, бактеріальних токсикозах і метеоризмі.
У народній медицині бруньки і листки використовують як сечогінний, жовчогінний, відхаркувальний засіб, при болючих менструаціях, запаленні нирок і сечового міхура, шлункових хворобах, хворобах серця, як кровоочисний засіб.
Зовнішньо листки застосовують для ванн при радикуліті, свіжими листками обкладають болючі місця при ревматизмі, настоєм бруньок або листків заливають рани, при цинзі натирають бруньками ясна, прикладають листки до пухлин і ударених місць; настоєм листків змазують уражені місця при хворобах шкіри, миють голову при випаданні волосся. Берест прикладають до фурункулів. Берест (кору берези) використовують для накладання пов'язок при переломах кісток.
У ветеринарії березовим дьогтем лікують різні паразитарні хвороби шкіри, гнійні рани, опіки.
Рано навесні шляхом підсочки з берези одержують солодкий сік, який містить цукри, окис кальцію, вітаміни, яблучну кислоту, дубильні речовини. З нього готують чудовий прохолодний напій, який вважається корисним при золотусі, цинзі, каменях у нирках і сечовому міхурі, подагрі, хворобах суглобів, екземах, лишаях, фурункулах. Сік є також стимулюючим, сечогінним і глистогінним засобом.
У Сибіру, на Уралі і Далекому Сході їдять молоді клейкі листочки берези - їх додають в салати.[8]
Усі види беріз — високопродуктивні весняні пилконоси. За хімічним складом пилок берези найцінніший для корму бджіл, бо містить високий відсоток жиру. На березі бджоли збирають у червні падь. З молодих листочків бджоли збирають клей. Березовий сік застосовують для підгодівлі бджіл навесні.
Берестовий дьоготь може служити замінником паливних і мастильних матеріалів. Дрова з берези високоякісні, горять без тріску й диму. Листки берези придатні для приготування фарбувального екстракту, яким фарбують шерстяні й бавовняні тканини в жовтий, коричнево-чорний, жовто-зелений і золотистий кольори. Листки багаті на каротин і вітамін С (до 180 мг %) і разом з тонкими гілками є кормом для тварин.
Ефірна олія, яку добувають з бруньок берези, застосовується в парфумерії. Як декоративна рослина береза бородавчаста застосовується в зеленому будівництві, для створення насаджень у парках, на вулицях, для алей і березових гаїв. Має декоративні форми. У лісостепових і степових районах береза є однією з важливих порід при створенні лісомеліоративних насаджень, разом з сосною її використовують для залісення піщаних ґрунтів.
Березові бруньки збирають взимку і рано навесні (січень — березень). Для цього на вирубках головного користування чи при рубках догляду зрізують гілки, зв'язують їх у пучки і сушать у добре провітрюваних приміщеннях протягом трьох-чотирьох тижнів. Не рекомендується сушити в сушарках, бо при цьому втрачаються смоли й ефірні олії. Після сушіння гілки обмолочують, на решетах відділяють бруньки від домішок. Сировину пакують у мішки вагою по 25 і 50 кг. Зберігають у сухому, добре провітрюваному приміщенні протягом двох років.
Листки збирають у травні, сушать у затінку і пакують у ящики, вистелені папером. Зберігають у сухих, добре провітрюваних приміщеннях. Для промислової заготівлі придатні всі види берези. Потребує бережливого використання і охорони.
Береза вважається одним із символів Росії[9] і Фінляндії[10].
Її ім'я носить місяць в українській (березень) та чеських мовах (чеськ. Březen).
Ой хвалилася да березонька (веснянка)
Ой хвалилася да березонька:
—Що на мені кора да біленька,
Що на мені листя да широкеє,
Що на мені гілля да високеє.
Ой одозветься зелений дубочок:
—Ой не хвалися, да березонько:
Не ти свою кору да білила,
Не ти сеє листя да широчила,
Не ти сеє гілля да височила.
Вибілило кору да яснеє сонце,
Широчив листя да буйний вітер,
Височив гілля да дрібен дощик.[11]
Ой, у полі береза стояла (українська народна пісня)
Ой у полі береза стояла,
На березі зозуля кувала.
Питається зозуля березу
Чом береза біла, не зелена.
Як же ж мені зеленою бути,
Піді мною стояли рекрути.
Піді мною стояли татари,
Шабельками гілля обтинали.
З під пагіння
З-під коріння воду добували.
Вороного коня напували,
За ляшками кулі сі пускали.
Бо ті ляшки зрадливії люди,
Ізрадили коня вороного.
І ще зрадять хлопця молодого.[12]
— Ой, сусіде, й не кажіть, в самого серце кров’ю обливається, але мушу те зробити – прийдуть москалі, побачать берізку і скажуть: “Вот ісконно русскій пєйзаж!”…
[13]
Означення у Вікісловнику? 
Цитати у Вікіцитатах? 
Betula у Віківидах? 
Файли у Вікісховищі? Береза (Bétula) — рід листопадних дерев та кущів родини Березові (Betulaceae) з гладенькою білою корою, при основі стовбура кора чорно-сіра, глибокотріщинувата. Квітки одностатеві, рослина однодомна. Загальна кількість видів — близько 120 по всій Північній півкулі від субтропіків до тундри, з них в колишньому СРСР дикі 40 і введено в культуру близько 25. Найпоширеніша деревна листяна порода.
Дерева до 30 (45) м заввишки і чагарники аж до сланких. Граничний вік більшості видів беріз не перевищує 100-120 років, у Б. жовтої - 150 років, окремі дерева досягають 300 років. Більшість беріз абсолютно морозостійкі, за винятком гімалайсько-китайських, деяких японських і американської чорної берези, більш вимогливих до тепла.
.JPG)
