Salmonella (tamién «salmonela»[1] n'español) ye un xéneru bacterianu perteneciente a la familia Enterobacteriaceae constituyíu por bacilos gramnegativos intracelulares anaerobios facultativos con flaxelos peritricos. Constitúi un grupu importante de patóxenos para animales y humanos. Ta compuestu por dos especies: S. enterica y S. bongori de les cualos la S. enterica representa la especie de mayor patoxenicidá.[2][3][4][5]
Salmonella enterica ye la especie tipo y estrémase en seis subespecies qu'inclúi sobre 2.500 serotipos.
Nun desenvuelven cápsula (sacante'l serotipo Typhi[6]) nin espores. Son bacteries móviles que producen acedu sulfhídrico (H2S). Empleguen glucosa por tener una enzima especializada, pero non lactosa, y nun producen ureasa nin tienen metabolismu fermentativo.
Ye un axente productor de zoonosis de distribución universal. Tresmitir por contautu direutu o contaminación cruciada mientres la manipulación, nel llar.
Delles salmonelas son comunes na piel de tortúes y de munchos reptiles, lo cual puede ser de cuidu cuando se manipolien esti tipu de mascotes al empar con alimentos.
L'hábitat natural d'esta especie de normal ye nos intestinos de cualquier tipu d'animal homeotermo (incluyíos humanos).
Salmonella (específicamente Salmonella choleraesuis) foi descubiertu y aislláu del intestín de gochos infectaos pola peste porcino clásica, una enfermedá viral, por Theobald Smith ente 1855 y 1884. El so trabayu facer en xunto con Daniel Elmer Salmon, patólogu, de que'l so apellíu xenerar el nome del xéneru. Dende entós la nomenclatura de les Salmonella foi revesosa y sigue evolucionando.[4][5]
Antes del sistema de Kauffmann-White había una gran complexidá na nomenclatura. Dábense nomes determinaos por diversu criterios, tales como la enfermedá que provocaben (por casu, S. Typhi y S. typhimurium) o'l llugar onde fueron afayaos (por casu, S. london y S. panama).[5]
Nel añu 1944 propúnxose que'l xéneru subdividir en tres especies: S. choleraesuis (la especie principal), S. thphosa (S. typhi), y S. kauffmannii, con toles demás. Más tarde, en 1952, Kauffmann y Edwards propunxeron el nome de S. enterica pa toles especies de Salmonella. En 1966, propúnxose un nuevu modelu de tres especies: S. enteritidis, la especie principal; S. typhi y S. choleraesuis. En 1970, propúnxose que'l subxéneru» Kauffmann fuera consideráu una especie, asina quedaba S. kauffmannii pal subxéneru» I, S. salamae pal subxéneru» II, S. arizonae pal subxéneru» III y S. houtenae pal subxéneru» IV. Los serotipos de Kauffmann denominar col nome de la especie siguíu del serotipo, por casu, S. kauffmannii serovar typhi o bien siguíu de la fórmula antigénica. En 1973, col desenvolvimientu de teunoloxía d'hibridación d'ADN, pudo demostrase que toles cepes de Salmonella pertenecíen a una única especie. En 1982, a partir de los estudios d'ADN y la taxonomía numbérica, propúnxose nomar una única especie, S. choleraesuis, con seis subespecies, cola subtipificación de siguío de la subespecie ensin italización (por casu, Salmonella choleraeusis subesp. choleraesuis ser. typhimurium). En 1989, dixebróse la especie Salmonella choleraesuis subesp. bongori, pol so ADN non rellacionáu. En 1986, propúnxose camudar el nome S. choleraesuis por S. enterica, pa evitar el tracamundiu de que la especie y un serotipo tuvieren el mesmu nome. Esta propuesta foi aceptada parcialmente en 1987 por un Comité Internacional cuidao que coles mesmes propunxérase que los seis subxéneros fueren subespecies y denominárense por númberos romanos, lo cual nun foi aceptáu por pasar per alto la importancia de la S. Typhi; magar esta negativa, la propuesta foi aceptada y utilizada dende entós pola CDC. En 1999, la propuesta modificóse especificando que S. Typhi caltener nuna especie estreme, colo que finalmente s'aprobó la propuesta quedando la especie principal denomada como S. enterica en reemplazu de S. choleraesuis dende l'añu 2005. D'esta forma, estableciéronse dos especies: S. enterica, la principal, con seis subespecies, y S. bongori. L'añu 2005, incorporóse una tercer especie: S. subterranea. Sicasí, esta especie ta estrechamente rellacionada con Escherichia hermannii y nun pertenez por tantu al xéneru Salmonella.[5][7]
En resume, el xéneru Salmonella ta compuestu por dos especies, Salmonella enterica y Salmonella bongori.[8][9] La especie principal, S. enterica, ta compuesta por seis subespecies:[4][7]
Les cepes de Salmonella, acordies con el sistema de clasificación de Kauffmann-White apuerten a más de cincuenta serogrupos basaos nel antígeno O, y más de dos mil quinientos serotipos (cada unu con una única combinación de antígeno somáticu O, flagelar H1 y flagelar H2). La mayoría d'estos serotipos pertenez a la subespecie S. enterica, y representen más del 99% de les enfermedaes provocaes n'humanos por salmonelas, incluyíes la gastroenteritis y la fiebre entérica.[2][3][4]
Importancia clínica epidemiolóxica: les más de dos mil serovariedades de Salmonella pueden arrexuntase en tres divisiones ecolóxiques (spp. son subespecies):
Salmonella crez con facilidá en agar sangre formando colonies de 2 a 3 mm. En llaboratorios de microbioloxía clínica aisllar con medios selectivos —Selenito, Hektoen, SS o XLD— pa tornar la crecedera d'otres bacteries patóxenes y de la flora intestinal saprofita. Tienen los siguientes antígenos:
Al igual qu'otres bacteries gramnegativas, Salmonella usa un sistema secretor especializáu (denomináu tipu III) pa inyectar dientro de célules eucariotes ciertes proteínes efeutoras que manipolien les víes de señalización celular y de la bacteria. Reparóse la entrega de la proteína SipA a célules que debiliten la maquinaria intracelular del güéspede y promueven la roxura en mamíferos n'aprosimao diez minutos, pa dexar a la bacteria virtualmente desprovista de SipA, efeutivamente establecer un nichu pa la so multiplicación intracelular.[10][11][12]
La salmonelosis ye una enfermedá de tresmisión alimentaria, cuantimás por alimentos d'orixe animal; pueden apaecer en biltos n'escueles, guarderíes, restoranes y residencies de vieyos. El periodu d'incubación ye polo xeneral ente dolce y trenta y seis hores, dacuando hasta seis y cuarenta y ocho hores.
El tamañu del inóculo de Salmonella riquíu pa causar enfermedá sintomática n'adultos sanos nun ta bien establecíu. Polo xeneral, precísase una inoculación relativamente grande, ente 10 5 {displaystyle 10^{5}} 
Al ser estes bacteries bien pocu resistentes a los medios acedos, nun sobreviven nel estómagu. Sicasí, un pH estomacal artificialmente eleváu, poco ácidu, amenorga descomanadamente'l númberu d'organismos necesariu pa provocar síntomes. Los microorganismos que lleguen hasta l'intestín atopar con otros dos defenses: la rapidez del tránsitu intestinal y la flora bacteriana normal. Los que llogren vencer estes defenses, xuntar a la mucoses y producen bien dalgún patrón: bien unu secretor (foria aguda aguacienta), bien unu invasor (enfermedá clínica conocida como fiebre entérica, fiebre tifoideo o fiebre paratifoidea).[13][14]
La salmonella habita de normal na superficie de los güevos, la piel de tomates y de aquellos frutos y verdures que tienen contautu cola tierra.
La fiebre tifoideo ye otra de les enfermedaes que pueden causar les bacteries del xéneru Salmonella. Davezu esta enfermedá provocar cepes de Salmonella enterica susp. enterica serotipo Typhi (Salmonella Typhi). L'únicu reservorio de Salmonella Typhi ye l'home, de cuenta que se tresmite de persona a persona.[15]
La fiebre paratifoidea tien ciertes semeyances cola fiebre tifoideo; pero tien un cursu más benignu. Esta enfermedá soler producir los serotipos Paratyphi A, Paratyphi B y Paratyphi C. Les infeiciones por S. Paratyphi A son comunes n'África; la paratifoidea B, más frecuente n'Europa, preséntase como una gastroenteritis severa, y la paratifoidea C ye una infeición rara, xeneralmente vista nel Estremu Oriente que se presenta como una septicemia.
Produz salmonelosis con un periodu d'incubación d'ente cinco hores y cinco díes, foria y dolor abdominal. Al traviés de les fieces (escrementu) del enfermu esaníciase gran cantidá de bacteria, y preséntase fiebre entérica con un periodu d'incubación de siete a veintiocho díes, causante de dolor de cabeza, fiebre, dolor abdominal y foria, erupción máculo-papulosa en pechu y llombu. Los enfermos presenten un periodu de convalecencia ente una y ocho semana y les persones curaes esanicien Salmonella. Tamién puede causar fiebres entéricas o infeición intestinal por intoxicación con dellos alimentos. Reproducir por biparticion.
La prevención de Salmonella como contaminante d'alimentos implica asear conducentemente les superficies de contautu colos alimentos. El alcohol foi efeutivu como axente desinfestante tópicu nel so contra, según el hipoclorito de sodiu. La comida que contenga güevos crudos ten de ser cocinada afechiscamente antes de consumila.
Cualquier alimentu cocináu de manera imperfecta o non cocináu, especialmente en carne, aves, güevos (porque esti sale pol mesmu conductu de les fieces y como la salmonella ye una enobacteria, contamínase'l güevu, por eso ye importante tener práutiques de hixene na manipulación) y lleche, ye un bon vehículu de tresmisión.
El so tiempu de supervivencia n'alimentos a temperatura ambiente ye de dellos díes llegando inclusive a les llendes siguientes:[ensin referencies]
Esisten métodos destinaos a evitar la proliferación d'esti xéneru nos alimentos; por casu, destruyir la bacteria nos alimentos por aciu cocción, evitar la contaminación cruciada mientres la manipulación, y almacenar los alimentos a baxa o alta temperatura pa evitar qu'aquella abonde.
Son cuadros nos que la clínica sistémica predomina sobre la dixestiva: sudu ablancazao (que suel ser el signu más precoz), cefalea, leucopenia sineosinofilia, dolor abdominal, esplenomegalia y bradicardia relativa (según temperatura corporal). Deber a bacteries qu'enfusen la mucosa intestinal intacta (por eso producen escasa clínica a nivel dixestivu), algamen les plaques de Peyer de la submucosa y ganglios linfáticos peridigestivos, y dende ende pasen a la riega circulatoria, lo que da llugar al cuadru sistémico; a esti grupu pertenez la Yersinia enterocolitica (que puede producir dolor en fuesa ilíaca derecha y odinofagia), según Salmonella typhi y pa-typhi, que producen la fiebre tifoideo (a última hora, un tipu de fiebre entérica como la descrita).
El cuadru sistémico descritu puede acompañase d'un exantema macular (roséola tifoidea) en tórax y abdome (que vence de forma bonal en pocos díes) lo mesmo que de alteraciones del nivel de consciencia na fiebre tifoideo (qu'apaecen sobremanera al entamu de la segunda selmana). Puede esistir perforación intestinal nun 5% de los casos, entueyu que se va deber abarruntar en presencia de dolor abdominal sópitu y rápida elevación del recuentu leucocitario.
El diagnósticu d'eleición de la fiebre tifoideo ye'l cultivu, yá sía por aciu el llogru de hemocultivos nos dos primeres selmanes (ye'l procedimientu más rentable pal diagnósticu precoz, con mayor rentabilidá na primer selmana) o por aciu el cultivu de les fieces a partir de la tercer selmana. Por cuenta de l'apaición de cepes de S. typhi resistentes a diversos antibióticos, el tratamientu encamentáu anguaño son les fluoroquinolonas o cefalosporinas de tercer xeneración (d'eleición en presencia de bacteriemia). Nes formes más graves pue ser útil acomuñar esteroides. Magar el cloranfenicol demuestra menor tasa de resistencia y menor incidencia d'estáu de portador crónicu, el riesgu de desenvolvimientu d'anemia aplásica idiosincrásica irreversible (n'unu de cada 20 000 tratamientos) llinda'l so emplegu nel nuesu mediu. A pesar del tratamientu correctu, la tasa de recaídes nos suxetos inmunocompetentes llega al 10%.
Amás, la salmonela puede quedase acantonada nel aparatu dixestivu, sobremanera na vesícula y más frecuentemente en muyeres con colelitiasis, asina crea portadores crónicos qu'esanicien bacteries de cutio poles fieces, lo que tien gran transcendencia a nivel epidemiolóxicu. La pauta d'eleición pal portador crónicu ye'l tratamientu enllargáu con fluoroquinolonas(ciprofloxacino); en casu de qu'esista colelitiasis, puede aportar a necesaria la colecistectomía. El diagnósticu polo xeneral de les fories bacterianes realizar por aciu coprocultivo. El tratamientu de la foria bacteriana depende de la gravedá del cuadru y del grau de deshidratación que produza; lo más importante ye caltener una fayadiza hidratación del paciente; per vía intravenosa en casos graves o per vía oral si ye posible (sueru de rehidratación oral de la OMS).
.
Salmonella (tamién «salmonela» n'español) ye un xéneru bacterianu perteneciente a la familia Enterobacteriaceae constituyíu por bacilos gramnegativos intracelulares anaerobios facultativos con flaxelos peritricos. Constitúi un grupu importante de patóxenos para animales y humanos. Ta compuestu por dos especies: S. enterica y S. bongori de les cualos la S. enterica representa la especie de mayor patoxenicidá.
Salmonella enterica ye la especie tipo y estrémase en seis subespecies qu'inclúi sobre 2.500 serotipos.
Nun desenvuelven cápsula (sacante'l serotipo Typhi) nin espores. Son bacteries móviles que producen acedu sulfhídrico (H2S). Empleguen glucosa por tener una enzima especializada, pero non lactosa, y nun producen ureasa nin tienen metabolismu fermentativo.
Ye un axente productor de zoonosis de distribución universal. Tresmitir por contautu direutu o contaminación cruciada mientres la manipulación, nel llar.
Delles salmonelas son comunes na piel de tortúes y de munchos reptiles, lo cual puede ser de cuidu cuando se manipolien esti tipu de mascotes al empar con alimentos.
L'hábitat natural d'esta especie de normal ye nos intestinos de cualquier tipu d'animal homeotermo (incluyíos humanos).
La salmonel·la (Salmonella) és un gènere bacterià caracteritzat per ser bacils gram negatius,[1] anaerobis facultatius, amb flagels perítrics que rodegen al microorganisme i no desenvolupa càpsula ni espora. Són bacteris mòbils que produeixen sulfur d'hidrogen. No fermenten la lactosa, però sí la glucosa.
És un agent zoonòtic de distribució universal. Es transmet per contacte directe o contaminació causada durant la manipulació i el processament d'aliments a nivell domèstic o industrial.
Són bacteris gramnegatius. Proliferen amb poca facilitat en agar sang i formen colònies de 2 i 3 mil·límetres. Als laboratoris de microbiologia clínica s'aïllen bacteris emprant medis selectius com ara el Selenit, Hektoen, SS o XLD per a fer-ne cultius poc enriquits a partir de mostres biològiques.
La taxonomia del gènere Salmonella és complexa i no exempta de controvèrsia científica.
Hi ha dues espècies dins del gènere: Salmonella bongori i S. enterica. En classificacions taxonòmiques anteriors s'atribuien les subespècies següents per a Salmonella enterica:
A més, hi ha més de 2.000 serotipus dins d'ambdues espècies, els quals es troben en molt tipus d'ambients i sovint associats a malalties. La gran majoria de les identificades en humans (> 99,5%) són subtipus de S. enterica. En microbiologia les espècies del gènere Salmonella solen anomenar-se pel seu gènere i el serotipus corresponent: per exemple, Salmonella typhi en comptes de la designació més correcta de, Salmonella enterica subspècie enterica serotipus Typhi.
En microbiologia clínica Salmonella es classifica segons la seva serologia (classificació Kauffman-White) (subcomitè Salmonella, 1900). La divisió principal està formada per l'antigen O somàtic i per antígens H flagel·lars. Els antígens H es divideixen en fase 1 i fase 2. La descripció completa d'un bacteri Salmonella seria (els antígens O, Vi : antigen H de fase 1: antigen H de fase 2).
Exemples:
En microbiologia clínica només un nombre xicotet de serotipus se solen cercar (la resta són estranys o no són clínicament significants). L'Agència de la Protecció de la Salut britànica (HPA) recomana fer rutinàriament assajos per a aquests antígens:
Les colònies que no poden ser identificades usant aquesta taula s'envien a un laboratori de referència per a la seua identificació.
Pot arribar a produir dos tipus de patologies depenent del serotip: o bé gastroenteritis, o bé febres tifó-paratífiques.
Les febres tifó-paratífiques tenen un quadre clínic de bacterièmia que pot arribar a ser molt greu, febre alta amb obnubilació, bradicàrdia i leucopènia. És molt característic aquesta bradicàrdia amb febres altes, ja que, normalment, la febre s'associa amb taquicàrdia.
Produeix gastroenteritis amb un període d'incubació d'entre 5 hores i 5 dies, diarrea i dolor abdominal. Les femtes dels malalts contenen elevades quantitats de Salmonella i es produeix febre entèrica amb un període d'incubació de 7 a 28 dies, la qual provoca algun d'aquests símptomes o tots: mal de cap, febre, dolor abdominal i diarrea, erupció màculo-papulosa en pit i esquena. Els malalts presenten un període de convalescència entre 1 i 8 setmanes i un cop curats excreten Salmonella durant més d'1 any.
Depenent del quadre clínic tenim diferents orígens:
Pot manifestar-se per febre prolongada o recurrent i associar-se a lesions locals òssies, articulars, pleurals, pulmonars; i amb aneurismes micótics de l'aorta abdominal, que és la manifestació observada en pacients amb infecció VIH. El tractament és el mateix de la febre tifoide. Les recomanacions actuals del Departament de Salut són la instauració de tractaments amb ciprofloxacina en dosi de 780 mg dues vegades al dia.
Salmonella prolifera bé sobre qualsevol aliment no cuinat o poc cuinat, especialment en carn roja o d'aviram, ous i llet.
Altrament, sobre aliments poc adequats per a la seva proliferació i emmagatzemats a temperatura ambient (15-30 °C, el seu temps de supervivència és de dies, però pot arribar als següents límits:
Hi ha uns trucs destinats a evitar la proliferació d'aquest gènere en els aliments, per exemple:
La salmonel·la (Salmonella) és un gènere bacterià caracteritzat per ser bacils gram negatius, anaerobis facultatius, amb flagels perítrics que rodegen al microorganisme i no desenvolupa càpsula ni espora. Són bacteris mòbils que produeixen sulfur d'hidrogen. No fermenten la lactosa, però sí la glucosa.
És un agent zoonòtic de distribució universal. Es transmet per contacte directe o contaminació causada durant la manipulació i el processament d'aliments a nivell domèstic o industrial.
Mae salmonela /ˌsælməˈnɛlə/ yn fath o bacteria siâp gwialen (basilws) sy'n aelod o'r teulu Enterobacteriaceae. Y ddwy rywogaeth o Salmonela yw Salmonela enterica a Salmonela bongori. Salmonela enterica yw'r rhywogaeth math, a caiff ei rannu i chwe is-rywogaeth sy'n cynnwys dros 2,500 o seroteipiau.
Mae Salmonella yn rywogaeth nad yw'n ffurfio sborau, sef motile enterobacteria yn bennaf gyda diamedrau celloedd rhwng oddeutu 0.7 a 1.5 µm, a hyd rhwng 2 a 5 µm, a peritrichous flagella (o amgylch corff y cell i gyd).[1] Chemotroffau ydynt, sy'n cael eu hegni o adweithiau rhydwythiad ocsidiad drwy ddefnyddio ffynonellau organig. Maent hefyd yn anaeorbau goddefol, sy'n gallu cynhyrchu ATP gydag ocsigen ("yn aerobig") pan mae ar gael; neu phan nad oes ocsigen ar gael, drwy ddefnyddio derbynwyr neu eplesu ("yn anaerobig"). Caiff yr is-rywogaeth S. enterica eu canfod ar draws y byd ym mhob anifail gwaed cynnes ac yn yr amgylchedd. Mae S. bongori wedi'i gyfyngu i anifeiliaid gwaed oer, yn arbennig ymlusgiaid.[2]
Mae rhywogaethau Salmonela yn bathogenau mewngellol:[3] mae rhai seroteipiau'n achosi salwch. Gall seroteipiau nad ydynt yn deiffoidaidd gael eu trosglwyddo o anifeiliaid i bobl ac o bobl i bobl. Maent gan amlaf yn effeithio ar y coluddion yn unig, ac yn achosi gwenwyn bwyd Salmonela; mae'r symptomau yn mynd heb unrhyw wrthfiotigau. Fodd bynnag, yng ngweldydd Affrica is y Sahara gallant achosi clefyd parateiffoid, sydd angen triniaeth frys gyda gwrthfiotigau. Gall seroteipiau teiffoidaidd dim ond cael eu trosglwyddo rhwng pobl, a gallant achosi gwenwyn bwyd Salmonela, clefyd teiffoid a chlefyd parateiffoid.[4] Mae clefyd Teiffoid yn digwydd pan fo Salmonela yn cyrraedd y gwaed - y ffurf teiffoidaidd; neu yn ogystal yn lledaenu drwy'r corff, yn effeithio ar yr organnau, ac yn dangos endotocsinau - y ffurf septig. Gall hyn arwain at sioc hypofolemig a sioc septig, a all arwain at farwolaeth, ac mae angen gofal dwys gan gynnwys gwrthfiotigau.
Mae salmonela /ˌsælməˈnɛlə/ yn fath o bacteria siâp gwialen (basilws) sy'n aelod o'r teulu Enterobacteriaceae. Y ddwy rywogaeth o Salmonela yw Salmonela enterica a Salmonela bongori. Salmonela enterica yw'r rhywogaeth math, a caiff ei rannu i chwe is-rywogaeth sy'n cynnwys dros 2,500 o seroteipiau.
Mae Salmonella yn rywogaeth nad yw'n ffurfio sborau, sef motile enterobacteria yn bennaf gyda diamedrau celloedd rhwng oddeutu 0.7 a 1.5 µm, a hyd rhwng 2 a 5 µm, a peritrichous flagella (o amgylch corff y cell i gyd). Chemotroffau ydynt, sy'n cael eu hegni o adweithiau rhydwythiad ocsidiad drwy ddefnyddio ffynonellau organig. Maent hefyd yn anaeorbau goddefol, sy'n gallu cynhyrchu ATP gydag ocsigen ("yn aerobig") pan mae ar gael; neu phan nad oes ocsigen ar gael, drwy ddefnyddio derbynwyr neu eplesu ("yn anaerobig"). Caiff yr is-rywogaeth S. enterica eu canfod ar draws y byd ym mhob anifail gwaed cynnes ac yn yr amgylchedd. Mae S. bongori wedi'i gyfyngu i anifeiliaid gwaed oer, yn arbennig ymlusgiaid.
Mae rhywogaethau Salmonela yn bathogenau mewngellol: mae rhai seroteipiau'n achosi salwch. Gall seroteipiau nad ydynt yn deiffoidaidd gael eu trosglwyddo o anifeiliaid i bobl ac o bobl i bobl. Maent gan amlaf yn effeithio ar y coluddion yn unig, ac yn achosi gwenwyn bwyd Salmonela; mae'r symptomau yn mynd heb unrhyw wrthfiotigau. Fodd bynnag, yng ngweldydd Affrica is y Sahara gallant achosi clefyd parateiffoid, sydd angen triniaeth frys gyda gwrthfiotigau. Gall seroteipiau teiffoidaidd dim ond cael eu trosglwyddo rhwng pobl, a gallant achosi gwenwyn bwyd Salmonela, clefyd teiffoid a chlefyd parateiffoid. Mae clefyd Teiffoid yn digwydd pan fo Salmonela yn cyrraedd y gwaed - y ffurf teiffoidaidd; neu yn ogystal yn lledaenu drwy'r corff, yn effeithio ar yr organnau, ac yn dangos endotocsinau - y ffurf septig. Gall hyn arwain at sioc hypofolemig a sioc septig, a all arwain at farwolaeth, ac mae angen gofal dwys gan gynnwys gwrthfiotigau.
Salmonella je rod gramnegativních baktérií z čeledi Enterobacteriaceae, jehož zástupci způsobují onemocnění člověka a zvířat. Jedná se o gramnegativní, fakultativně anaerobní, nesporotvorné, většinou pohyblivé, rychle rostoucí baktérie, nenáročné na podmínky. Mezi nejvýznamnější onemocnění člověka způsobené salmonelami patří břišní tyfus, břišní paratyfus a salmonelóza z potravin.
Patogeneze Po požití kontaminované potravy pronikají salmonely do tenkého střeva, kde se množí a přitom jsou uvolňovány toxické látky, které pronikají do lymfatického a krevního oběhu. K nejvýznamnějším toxinům patří endotoxin a v menší míře i ST a LT exotoxiny.
Odolnost salmonel Optimální teplota růstu se pohybuje kolem 37 °C, minimální teplota růstu je 5 °C, maximální 47 °C Hraniční hodnota Aw= 0.92 Rozmnožuje se při hodnotách pH od 3.8 - 9.5, optimum je neutrální pH Koncentrace soli nad 9% působí baktericidně.
Dělí se na víc než 2500 sérotypů, které se liší hlavně antigeny O a H. Zdrojem jsou hlavně ptáci, v jejichž zažívacím ustrojí salmonely přežívají. Na člověka se přenášejí typicky jejich vejci (po špatně provedeném chemickém ošetření skořápky vajec) a masem kontaminovaným při nesprávné manipulaci.
Oficiálně existují dva druhy salmonel: S. enterica a S. bongori.
Tento článek není dostatečně ozdrojován a může tedy obsahovat informace, které je třeba ověřit.Salmonella je rod gramnegativních baktérií z čeledi Enterobacteriaceae, jehož zástupci způsobují onemocnění člověka a zvířat. Jedná se o gramnegativní, fakultativně anaerobní, nesporotvorné, většinou pohyblivé, rychle rostoucí baktérie, nenáročné na podmínky. Mezi nejvýznamnější onemocnění člověka způsobené salmonelami patří břišní tyfus, břišní paratyfus a salmonelóza z potravin.
Patogeneze Po požití kontaminované potravy pronikají salmonely do tenkého střeva, kde se množí a přitom jsou uvolňovány toxické látky, které pronikají do lymfatického a krevního oběhu. K nejvýznamnějším toxinům patří endotoxin a v menší míře i ST a LT exotoxiny.
Odolnost salmonel Optimální teplota růstu se pohybuje kolem 37 °C, minimální teplota růstu je 5 °C, maximální 47 °C Hraniční hodnota Aw= 0.92 Rozmnožuje se při hodnotách pH od 3.8 - 9.5, optimum je neutrální pH Koncentrace soli nad 9% působí baktericidně.
Dělí se na víc než 2500 sérotypů, které se liší hlavně antigeny O a H. Zdrojem jsou hlavně ptáci, v jejichž zažívacím ustrojí salmonely přežívají. Na člověka se přenášejí typicky jejich vejci (po špatně provedeném chemickém ošetření skořápky vajec) a masem kontaminovaným při nesprávné manipulaci.
Oficiálně existují dva druhy salmonel: S. enterica a S. bongori.
Salmonella er en slægt stav-formede, Gram-negative tarmbakterier, fakultativt anaerobe.
Smitte med bakterien fører bl.a. til gastroenteritis, med feber, kvalme, opkastninger og diarré som symptomer.
Bakterien findes hos dyr som fx fjerkræ og svin, dyrene er oftest ikke påvirket af koloniseringen.
Andre fakta:
Salmonella kan kolonisere stort set alle dyr, således er der et stort reservoir for bakterien. Nogle arter af Salmonella er adapteret til mennesker, mens andre arter kun findes hos dyr.
De fleste infektioner sker som følge af indtagelse af fødevarer kontamineret med bakterien. Almindeligst fra fjerkræ, upastauriserede æg og svinekød der ikke er ordenligt tilberedt. Der ses også person-til-person smitte, særligt med arten Salmonella Typhi, da den dose af bakterier der skal til, for at give sygdom er lille.
Salmonellaens vækst er påvirket af opbevaringstemperaturen. Risikoen for smitte er også præget af hygiejnen i køkkenet. Er køkkenet dårligt rengjort, har salmonellaen bedre mulighed for at spredes fra urene til rene fødevarer (krydskontamination).
Danske myndigheder og industri har indført salmonellakontrolprogrammer i løbet af 1990'erne. Disse har resulteret i, at markant færre mennesker i dag bliver syge af salmonella fra danske fødevarer, men i julen 1999 døde to personer af salmonellainficeret kiksekage.
Efter indtagelse passerer bakterien mavesækken, og når mucosa i tyndtarmen. Her bliver enteocytter og M-cellerne (der findes i de Payerske plaques) invaderet. Bakterien bliver i endocytotiske vacuoler, hvor den replikerer. Bakterien kan også blive transporteret over den inficerede celle og blive frigivet til lymfesystemet eller blodbanen. Det inflammatoriske respons der følger infektionen medierer frigivelse af prostaglandiner og stimulerer cAMP og aktiv væskesekretion.
Der findes følgende sygdomme med af Salmonella.
Gastroenterit, den almindeligste form for sygdom med Salmonella. Symptomer forekommer 6-48 timer efter indtagelse af kontaminerede fødevare. Symptomer
Symptomerne varer i 2 til 7 dage, hvorefter man er af med infektionen.
Sepsis (blodforgiftning), ses mest hos børn, ældre og immunkompromiterede (patienter med HIV, sejlcelle anæmi, immundefekter).
Asymptomatisk kolonisering, her koloniseres galdeblæren og bakterien udskilles med fæces.
Typhus
Parathyfus
Salmonella er en slægt stav-formede, Gram-negative tarmbakterier, fakultativt anaerobe.
Smitte med bakterien fører bl.a. til gastroenteritis, med feber, kvalme, opkastninger og diarré som symptomer.
Bakterien findes hos dyr som fx fjerkræ og svin, dyrene er oftest ikke påvirket af koloniseringen.
Andre fakta:
Har ingen visuel effekt på kødets overflade Dør ved stegning eller kogning: (+75C˚) Kan fryses ned og overleve, formerer sig ved +5C˚ – +45C˚Salmonellen (Salmonella) sind eine Gattung stäbchenförmiger Bakterien aus der Familie der Enterobakterien (Enterobacteriaceae), die bei Menschen und vielen Tieren Krankheiten verursachen können. Joseph Lignières benannte die von ihm beschriebene Gattung im Jahr 1900 nach dem US-amerikanischen Tierarzt Daniel Elmer Salmon.
Salmonellen sind stäbchenförmige gramnegative Bakterien mit einem Durchmesser zwischen etwa 0,7 bis 1,5 µm und einer Länge von etwa 2 bis 5 µm. Sie sind vorwiegend aktiv beweglich, peritrich begeißelt, fakultativ anaerob, chemoorganotroph mit oxidativem und fermentativem Energiestoffwechsel und nicht sporenbildend. Sie werden in der Gattung Salmonella zusammengefasst und der Familie der Enterobacteriaceae zugeordnet. Sie sind eng verwandt mit der Gattung Escherichia. Sie kommen weltweit in wechsel- und gleichwarmen Tieren, in Menschen und in Habitaten außerhalb von Lebewesen vor.
Salmonellosen (Erkrankungen durch Salmonellen) gehören zu den Zoonosen, da sich sowohl der Mensch am Tier als auch das Tier am Menschen anstecken kann. Ferner ist die Infektion über Lebensmittel häufig. Salmonellen kommen unter anderem besonders auf Eiern und Geflügelfleisch vor. Im Gegensatz zu früher ist Schweinefleisch heutzutage nur noch selten mit Salmonellen belastet.
Man unterscheidet zwischen den Enteritis- und den Typhus/Paratyphus-Salmonellen, wobei letztere aufgrund spezieller Virulenzfaktoren und eines Kapselproteins (Virulenz-Antigen) schwerere Erkrankungen verursachen (z. B. Salmonella enterica subsp. enterica Serovar Typhi, kurz Salmonella Typhi). Salmonella Typhi kommt bei Tieren nicht vor und ist an Menschen angepasst.
Enteritis-Salmonellen, beispielsweise Salmonella enterica subsp. enterica Serovar Enteritidis (Kurzbezeichnung Salmonella Enteritidis) und Salmonella Typhimurium, verursachen beim Menschen meist spontan ausheilende Durchfallerkrankungen, die in der Regel nicht antibiotisch behandelt werden müssen. Allerdings können bei Risikogruppen wie Säuglingen, Kleinkindern, alten Menschen, HIV-Patienten und immungeschwächten Patienten schwere Erkrankungen (Allgemeininfektionen) hervorgerufen werden.
In Deutschland gehören Salmonellosen zu den sogenannten meldepflichtigen Erkrankungen (§ 6 bzw. § 7) des Infektionsschutzgesetzes. Die amtlichen Meldungen sind seit 1990 von etwa 200.000 auf rund 55.000 Fälle im Jahr 2005 zurückgegangen. Für das Jahr 2014 wurden in Deutschland nur noch 16.220 Fälle gemeldet. 17 Fälle wurden als krankheitsbedingt verstorben übermittelt. Deutschlandweit ist schätzungsweise jeder fünfte Mensch Salmonellenträger. In der Schweiz melden die Labore jährlich zwischen 1200 und 1500 Nachweise von Salmonellen.[3]
Salmonellen sind außerhalb des menschlichen bzw. tierischen Körpers wochenlang lebensfähig. In einigen Fällen können sie sich bereits ab einer Temperatur von etwa 6 °C vermehren. Sie sind dazu dann bis zu einer Temperatur von etwa 47 °C fähig. Mit einer Erhitzung auf 70 °C für 10 min. wird eine sichere Abtötung erreicht. Durch Einfrieren werden die Bakterien hingegen nicht abgetötet.[4]
Hände können mit alkoholischen Desinfektionsmitteln desinfiziert werden. Bei behördlich angeordneten Desinfektionsmaßnahmen ist die Liste der vom Robert Koch-Institut geprüften und anerkannten Desinfektionsmittel und -verfahren (doi:10.1007/s00103-017-2634-6) heranzuziehen.[4] In getrocknetem Kot sind sie über 2,5 Jahre lang nachweisbar. In sauren Medien sterben die Salmonellen rasch ab. Sonnenlicht (UV-Strahlung) beschleunigt das Absterben der Erreger.
In Dänemark gab es 2021 einen Salmonellose-Ausbruch, welcher auf Flohsamenschalen zurückzuführen ist. Insgesamt gab es 33 bestätigte Fälle und drei Todesfälle.[5]
Die Systematik und Nomenklatur der Salmonella-Arten ist sehr komplex. In der Anfangsphase wurden Salmonella-Arten nach klinischen Gesichtspunkten gebildet und benannt, beispielsweise Salmonella typhi-murium (Mäusetyphus), S. abortus-ovis (Abort des Schafs), S. cholerae-suis (Cholera des Schweins).
Kauffmann definierte 1941 aufgrund serologischer Befunde jedes neu entdeckte Serovar als neue Art.[8]
Als erkannt wurde, dass die Wirtsspezifität mancher Arten nicht existiert – S. typhimurium und S. choleraesuis sind auch für den Menschen pathogen – wurden neue Serovare als eigenständige Salmonella-Arten angesehen und nach dem Ort bezeichnet, an dem der erste Stamm der neuen Art isoliert wurde.
1966 wurde beim Neunten Internationalen Mikrobiologischen Kongress in Moskau beschlossen, den Bindestrich in den Artnamen zu entfernen (also z. B. S. typhimurium).
Aufgrund molekularbiologischer Erkenntnisse (insbesondere DNA/DNA-Hybridisierung) schlugen Le Minor und Popoff vor, die Gattung Salmonella als nur aus einer einzigen Art bestehend anzusehen, nämlich aus S. enterica.[9] Diese solle in Serovare aufgeteilt werden, aus denen sechs Gruppen gebildet werden, die als Subspezies (abgekürzt ssp.) aufgefasst werden. Zu 99,5 % gehören Salmonellen, die aus Salmonellose-erkrankten Menschen und warmblütigen Tieren isoliert wurden, der Gruppe I an. Vertreter der Subspezies salamae (Gruppe II) und houtenae (Gruppe IV) wurden aus Reptilien isoliert; am seltensten sind Subspezies der Gruppe VI (Subspezies indica). S. enterica ssp. bongori wurde von Le Minor und Popoff (1987)[9] als Gruppe V klassifiziert, aber Reeves u. a. (1989)[10] schlugen vor, die Gruppe V als eigene Art S. bongori. zu bezeichnen. Jede Subspezies enthält wiederum numerische Serovarbezeichnungen.
Medizinisch relevante Salmonellen gehören der
Diese sechs Salmonellengruppen können mit biochemischen Tests wie folgt klassifiziert werden:[11]
Erläuterungen: Malonat: Verwertung von Malonat als Energie- und Kohlenstoffquelle (C-Quelle); ONPG: Hydrolyse von ONPG; Dulcit: Verwertung von Dulcit, einem Zuckeralkohol, als Energie- und C-Quelle; Salicin: Verwertung von Salicin, einem Glycosid, das in Weiden (Gattungsname: Salix) vorkommt, als Energie- und C-Quelle, Galakturonsäure: Verwertung von Galacturonsäure, dem Hauptbestandteil der Pektine, Gelatine: Hydrolyse von Gelatine.
Nach einer fast zwanzig Jahre andauernden Diskussion wurden 2005 die Vorschläge von Léon Le Minor und Michel Y. Popoff[9] und Michael W. Reeves[10] angenommen.[12][13] Dieses formale, von mikrobiologischen Systematikern erstellte System steht jedoch nicht in Einklang mit der traditionellen Systematik der Spezies Salmonella und mit der Kauffmannschen Artbenennung aufgrund der Serovare. Mit diesem Benennungsprinzip sind jedoch die Fachärzte für Mikrobiologie und Infektiologen seit Jahrzehnten vertraut, so dass diese eigentlich falsche Benennung noch heute weit verbreitet ist.
Es gibt nach dem Kauffmann-White-Schema insgesamt mehr als 2500 Salmonellen-Serovare, die sich aufgrund des Vorkommens von unterschiedlichen O- und H-Antigenen unterscheiden. Die O-Antigene sind Bestandteil der Lipopolysaccharide (LPS) der Zellwand und die H-Antigene Bestandteil der Proteinbausteine der Geißeln (Flagellen), mit denen sich die Salmonellen fortbewegen können. Zusätzlich verfügen einige Arten über ein Antigen in der Schleimhülle („Kapsel“), sogenanntes Kapselantigen (= K-Antigen). Da durch das Kauffmann-White-Schema nur eine H-Phase nachweisbar ist und zur Typisierung aber auf jeden Fall beide H-Phasen benötigt werden, muss die zweite (andere) H-Phase durch eine Schwärmplatte nach Sven-Gard zur Ausbildung gebracht werden.
Einordnung der Serovare nach der Anpassung an bestimmte Wirte:
Infektionen mit Salmonellen sind möglich:
In Deutschland ist jeder direkte Nachweis von Salmonella Paratyphi oder Salmonella Typhi namentlich meldepflichtig nach des Infektionsschutzgesetzes. Zudem der direkte oder indirekte Nachweis sonstiger Salmonellen, soweit der Nachweis auf eine akute Infektion hinweist. Die Meldepflicht betrifft in erster Linie die Leitungen von Laboren ( IfSG).
In der Schweiz ist der positive und negative laboranalytische Befund zu Salmonellen (Salmonella spp.) für Laboratorien meldepflichtig und zwar nach dem Epidemiengesetz (EpG) in Verbindung mit der Epidemienverordnung und der Verordnung des EDI über die Meldung von Beobachtungen übertragbarer Krankheiten des Menschen.
Salmonellen (Salmonella) sind eine Gattung stäbchenförmiger Bakterien aus der Familie der Enterobakterien (Enterobacteriaceae), die bei Menschen und vielen Tieren Krankheiten verursachen können. Joseph Lignières benannte die von ihm beschriebene Gattung im Jahr 1900 nach dem US-amerikanischen Tierarzt Daniel Elmer Salmon.
Salmonellat u përkasin bakterieve në formë shkopi, diameter rreth 0,7 deri 1,5 µm, gjatësi rreth 2 deri 5 µm, gramnegativ, kryesisht e lëvizshme ne mënyre aktive, peritrich begeißelt, fakultativ anaerob, chemoorganotroph mit oxidativem und fermentativem metabolizmi i energjisë dhe jo sporekrijuese. Ato përfhsihen në llojin Salmonella dhe në familjen e Enterobacteriaceae. Ato janë të lidhura ngushtë me llojin Escherichia. Ato shfaqen në tërë botën kafshë me ngrohtësi te këmbyeshme apo të njëjta, te njerëzit dhe në habitatet jashtë qënieve të gjalla. Ato shkaktojn te njerëzit dhe te shumë kafshë sëmundje.
Joseph Lignières e qujti këtë lloj në vitin 1900 sipas mjekut US-amerikan të kafshëve Daniel Elmer Salmon.
Salmonelozat (Sëmundjet e shkaktuara nga Salmonella) gehören zu den Zoonosen, da sich sowohl der Mensch am Tier als auch das Tier am Menschen anstecken kann. Ferner ist die Infektion über Lebensmittel häufig. Salmonellen kommen unter anderem besonders auf Eiern und Geflügelfleisch vor. Im Gegensatz zu früher ist Schweinefleisch heutzutage nur noch selten mit Salmonellen belastet.
Man unterscheidet zwischen den Enteritis- und den Typhus/Paratyphus-Salmonellen, wobei letztere aufgrund spezieller Virulenzfaktoren und eines Kapselproteins (Virulenz-Antigen) schwerere Erkrankungen verursachen (z. B. Salmonella enterica subsp. enterica Serovar Typhi, kurz Salmonella Typhi). Salmonella Typhi kommt bei Tieren nicht vor und ist an Menschen angepasst.
Enteritis-Salmonellen, beispielsweise Salmonella enterica subsp. enterica Serovar Enteritidis (Kurzbezeichnung Salmonella Enteritidis) und Salmonella Typhimurium, verursachen beim Menschen meist spontan ausheilende Durchfallerkrankungen, die in der Regel nicht antibiotisch behandelt werden müssen. Allerdings können bei Risikogruppen wie Säuglingen, Kleinkindern, alten Menschen, HIV-Patienten und immungeschwächten Patienten schwere Erkrankungen (Allgemeininfektionen) hervorgerufen werden.
Në Gjermania gehören Salmonellosen zu den sogenannten meldepflichtigen Erkrankungen (§ 6 bzw. § 7) des Infektionsschutzgesetzes. Die amtlichen Meldungen sind seit 1990 von etwa 200 000 auf rund 55 000 Fälle im Jahr 2005 zurückgegangen. Deutschlandweit ist schätzungsweise jeder fünfte Mensch Salmonellenträger. Weltweit rechnet die WHO mit mehr als 16 Millionen Typhus-Erkrankungen jährlich, mehr als eine halbe Million davon enden tödlich.
Salmonellen sind außerhalb des menschlichen bzw. tierischen Körpers wochenlang lebensfähig. Sonnenlicht (UV-Strahlung) beschleunigt das Absterben der Erreger. In getrocknetem Kot sind sie über 2,5 Jahre lang nachweisbar. Um Salmonellen-Infektionen zu vermeiden, wird die Erhitzung der Lebensmittel mindestens zehn Minuten auf 75 °C (Temperatur im Kern) empfohlen. Durch Einfrieren werden die Bakterien nicht abgetötet. In sauren Medien sterben die Salmonellen rasch ab, gebräuchliche Desinfektionsmittel töten sie innerhalb weniger Minuten. Bei Temperaturen unter 6 °C ist die Vermehrung wesentlich verlangsamt.
Die Systematik und Nomenklatur der Salmonella-Arten ist sehr komplex. In der Anfangsphase wurden Salmonella-Arten nach klinischen Gesichtspunkten gebildet und benannt, beispielsweise Salmonella typhi-murium (Mäusetyphus), S. abortus-ovis (Abort des Schafs), S. cholerae-suis (Cholera des Schweins).
Kauffmann definierte 1941 aufgrund serologischer Befunde jedes neu entdeckte Serovar als neue Art.[1]
Als erkannt wurde, dass die Wirtsspezifität mancher Arten nicht existiert – S. typhimurium und S. choleraesuis sind auch für den Menschen pathogen – wurden neue Serovare als eigenständige Salmonella-Arten angesehen und nach dem Ort bezeichnet, an dem der erste Stamm der neuen Art isoliert wurde.
1966 wurde beim Neunten Internationalen Mikrobiologischen Kongress in Moskau beschlossen, den Bindestrich in den Artnamen zu entfernen (also z. B. S. typhimurium).
Aufgrund molekularbiologischer Erkenntnisse (insbesondere DNA/DNA-Hybridisierung) stellten Le Minor und Popoff die Hypothese auf, die Gattung Salmonella bestehe nur aus einer einzigen Art, S. enterica.[2] Die Subspezies (abgekürzt ssp.) und Serovare wurden in sechs Gruppen eingeteilt.
Zu 99,5 % gehören Salmonellen, die aus Salmonellose-erkrankten Menschen und warmblütigen Tieren isoliert wurden, der Gruppe I an. Vertreter der Subspezies salamae (Gruppe II) und houtenae (Gruppe IV) wurden aus Reptilien isoliert; am seltensten sind Subspezies der Gruppe VI (Subspezies indica). S. enterica ssp. bongori wurde von Le Minor und Popoff (1987)[2] als Gruppe V klassifiziert, aber Reeves et. al. (1989)[3] schlugen vor, die Gruppe V als eigene Art S. bongori zu bezeichnen. Jede Subspezies enthält wiederum numerische Serovarbezeichnungen.
Medizinisch relevante Salmonellen gehören der
Diese sechs Salmonellengruppen können mit biochemischen Tests wie folgt klassifiziert werden:[4]
GrupiErläuterungen: Malonat: Verwertung von Malonat als Energie- und Kohlenstoffquelle (C-Quelle); ONPG: Hydrolyse von ONPG; Dulcit: Verwertung von Dulcit, einem Zuckeralkohol, als Energie- und C-Quelle; Salicin: Verwertung von Salicin, einem Glycosid, das in Weiden (Gattungsname: Salix) vorkommt, als Energie- und C-Quelle, Galakturonsäure: Verwertung von Galacturonsäure, dem Hauptbestandteil der Pektine, Gelatine: Hydrolyse von Gelatine.
Nach einer fast zwanzig Jahre andauernden Diskussion wurden 2005 die Vorschläge von Léon Le Minor und Michel Y. Popoff[2] und Michael W. Reeves[3] angenommen.[5][6] Dieses formale, von mikrobiologischen Systematikern erstellte System steht jedoch nicht in Einklang mit der traditionellen Systematik der Spezies Salmonella und mit der Kauffmannschen Artbenennung aufgrund der Serovare. Mit diesem Benennungsprinzip sind jedoch die Fachärzte für Mikrobiologie und Infektiologen seit Jahrzehnten vertraut, so dass diese eigentlich falsche Benennung noch heute weit verbreitet ist.
Es gibt nach dem Kauffmann-White-Schema insgesamt mehr als 2500 Salmonellen-Serovare, die sich aufgrund des Vorkommens von unterschiedlichen O- und H-Antigenen unterscheiden. Die O-Antigene sind Bestandteil der Lipopolysaccharide (LPS) der Zellwand und die H-Antigene Bestandteil der Proteinbausteine der Geißeln (Flagellen), mit denen sich die Salmonellen fortbewegen können. Zusätzlich verfügen einige Arten über ein Antigen in der Schleimhülle („Kapsel“), sogenanntes Kapselantigen (= K-Antigen). Da durch das Kauffmann-White-Schema nur eine H-Phase nachweisbar ist und zur Typisierung aber auf jeden Fall beide H-Phasen benötigt werden, muss die zweite (andere) H-Phase durch eine Schwärmplatte nach Sven-Gard zur Ausbildung gebracht werden.
Einordnung der Serovare nach der Anpassung an bestimmte Wirte:
Infektionen mit Salmonellen sind möglich:
Im Zusammenhang mit der Frage, ob und wie Bakterien Tumore abtöten können, wurde ermittelt, dass und wie Salmonellen in Tumore einwandern und diese zerstören. Für die Anwendung müssten die Salmonellen so abgeschwächt werden, dass sie für die Krebs-Behandlung nutzbar werden, ohne eine gefährliche Darminfektion auszulösen.[9]
Salmonellat u përkasin bakterieve në formë shkopi, diameter rreth 0,7 deri 1,5 µm, gjatësi rreth 2 deri 5 µm, gramnegativ, kryesisht e lëvizshme ne mënyre aktive, peritrich begeißelt, fakultativ anaerob, chemoorganotroph mit oxidativem und fermentativem metabolizmi i energjisë dhe jo sporekrijuese. Ato përfhsihen në llojin Salmonella dhe në familjen e Enterobacteriaceae. Ato janë të lidhura ngushtë me llojin Escherichia. Ato shfaqen në tërë botën kafshë me ngrohtësi te këmbyeshme apo të njëjta, te njerëzit dhe në habitatet jashtë qënieve të gjalla. Ato shkaktojn te njerëzit dhe te shumë kafshë sëmundje.
Joseph Lignières e qujti këtë lloj në vitin 1900 sipas mjekut US-amerikan të kafshëve Daniel Elmer Salmon.
Ang Salmonella (Bigkas:Sal.mon.el'la)(Medieval Latin: -ella,katapusan; Salmonella, ipinangalan kay D.E. Salmon, isang Amerikanong Bakteryolohista) ay isang bilog, kadalasang gumagalaw gamit ang peritrichous flagella; ang iba ay hindi gumagalaw na nangyayari at isang uri (Salmonella gallinarum, Salmonella pullarum). Ang kolonya ay kadalasang may 2-4 millimetro ang diyametro subalit ang ibang uri au 1 millimetro. Lumalaki ang mga stanno sa eksperimentong walang espesyal na kadahilanang paglaki at may kakayahang gumamit ng pinagkukunag C.
Proteobacteria Ang lathalaing ito na tungkol sa Proteobacteria ay isang usbong. Makatutulong ka sa Wikipedia sa nito.
Salmonella es un genre de bactèris qu'aperten a la familha Enterobacteriaceae, format de bacils gram-negatius, anaeròbis facultatius, amb flagèls peritrics e que desvolòpan pas capsula (except l'espècia S. typhi) ni esporas. Son de bactèris mobilas que produsisson sulfur d'idrogèn (H2S). Fermentan glucòsa Per possedir una enzim especializada, mas pas lactòsa, e produsisson pas ureasa.
Es un agent productor de zoonòsi de distribucion universala. Se transmet per contacte dirècte o contaminacion crosada pendent la manipulacion, en lo tractat de neurituds o en lo larèr, tanben per via sexuala.
Qualques salmonellas son comuns en la pèl de tortugas e de fòrça reptils, çò cual pòt èsser importanta quand se manipulan a l'encòp aqueste tipe de mascòtas e neurituds.
Salmonella er ein ætt av stavformaðum, gramnegativum bakterium, sum elva til tyfus, paratyfus og mateitran. Tær finnast fyrst og fremst í flogfenaði, eggum, mjólk og kjøti.
Dømi um sløg av salmonellabakterium:
Salmonella /ˌsælməˈnɛlə/ is a genus o rod-shaped, Gram-negative bacteria.
Salmonella ya iku salah sawijining jinis baktèri kang ditemoaké déning Theobald Smith ing taun 1885 nalika neliti lelara pencernaan babi. Nganggo mikroskop Smith nemoake sagrombol baktèri kang nyebabké matiné babi mau.[1] Jeneng Salmonella diwènèhi déning Daniel Edward Salmon, kancane Theobald Smith kang neliti bakteri mau luwih lanjut manèh. Salmon nyimpulake minangka bakteri mau kalebu ing génus bakteri enterobakteria gram négatif, kang wujudé kaya batang, bisa obah bébas, lan ngasilaké hidrogen sulfida, uga bisa nyebabake lelara salmonellosis.[1]
Salmonella ya iku salah sawijining jinis baktèri kang ditemoaké déning Theobald Smith ing taun 1885 nalika neliti lelara pencernaan babi. Nganggo mikroskop Smith nemoake sagrombol baktèri kang nyebabké matiné babi mau. Jeneng Salmonella diwènèhi déning Daniel Edward Salmon, kancane Theobald Smith kang neliti bakteri mau luwih lanjut manèh. Salmon nyimpulake minangka bakteri mau kalebu ing génus bakteri enterobakteria gram négatif, kang wujudé kaya batang, bisa obah bébas, lan ngasilaké hidrogen sulfida, uga bisa nyebabake lelara salmonellosis.
Salmonella er ein ætt av stavformaðum, gramnegativum bakterium, sum elva til tyfus, paratyfus og mateitran. Tær finnast fyrst og fremst í flogfenaði, eggum, mjólk og kjøti.
Dømi um sløg av salmonellabakterium:
Salmonella typhi: Elvir til tyfus. Salmonella enterica: Elvir til mateitran.Η σαλμονέλα ή σαλμονέλλα είναι ένα γένος[1] παθογόνων[2] ραβδόμορφων κινητών[1] βακτηρίων[1][3] (εξαιρέσεις τα μη κινητά Salmonella Gallinarum και Salmonella Pullorum),[1] που προκαλεί ποικίλες ασθένειες στο έντερο και το στομάχι. Οι ασθένειες αυτές ονομάζονται σαλμονέλλωση. Οι δύο κυριότερες κατηγορίες σαλμονέλας είναι η τυφική και η μη τυφική σαλμονέλλωση.[3] Η σαλμονέλα προκαλείται, όταν το μικρόβιό της διεισδύσει στο επιθήλιο του λεπτού εντέρου και προκαλέσει φλεγμονή, με αποτέλεσμα -σύμφωνα με στοιχεία- να παραχθεί μια εντεροτοξίνη στα εντερικά κύτταρα. Η ασθένεια αυτή προέρχεται συνήθως από το νερό, το χώμα, τα έντομα, τις επιφάνειες εργοστασίων και κουζινών, τα ζωικά περιττώματα και τα ακατέργαστα κρέατα, πουλερικά και θαλασσινά.
Η μη τυφική σαλμονέλλωση είναι το ηπιότερο εκ των δύο ειδών σαλμονέλλωσης.[1] Ο μικροοργανισμός που την προκαλεί βρίσκεται στα περιττώματα των ζώων και των ανθρώπων.[3] Τα συμπτώματα της μη τυφικής σαλμονέλλωσης είναι ο πυρετός, ο κοιλόπονος[2][3] και η διάρροια[2][3] [4] και γίνονται ορατά από μισή, έως και τρεις ημέρες μετά τη μόλυνση. Ο μέσος χρόνος ανάρρωσης από την ασθένεια αυτή είναι 4 έως 7 ημέρες, χωρίς να είναι αναγκαία η ιατρική παρέμβαση.[2][3] Σε περίπτωση, όμως, αφυδάτωσης του ασθενούς, ή εξάπλωσης της ασθένειας, είναι απαραίτητη η ενυδάτωση με ενδοφλέβια υγρά.[2]
Η τυφική σαλμονέλλωση, ευρύτερα γνωστή ως τυφοειδής πυρετός προκαλείται από τα βακτήρια Salmonella Typhi,[1][2] [3] Salmonella Paratyphi A, Salmonella Paratyphi B και Salmonella Paratyphi C,[1][4] μολύνοντας και αλλοιώνοντας διάφορα όργανα.[1] Αυτή η κατηγορία σαλμονέλας επηρεάζει ολόκληρο τον οργανισμό και όχι απλά τα έντερα, όπως συμβαίνει με την πρώτη κατηγορία, κάνοντας την ασθένεια πολύ πιο επικίνδυνη για τον οργανισμό, έως και θανατηφόρα.[2][3] Τα συμπτώματα της τυφικής σαλμονέλλωσης είναι τα ίδια με αυτά της μη τυφικής, μόνο που ο πυρετός είναι υψηλότερος,[3][4] και εξαφανίζεται μετά από τρεις εβδομάδες,[1][2] ενώ μόνο στην τυφική συναντώνται και: ναυτία, διάρροια, κοιλιακές κράμπες,[1] πονοκέφαλος,[1][2] [3] εμετοί,[1][4] εντερική διάτρηση, μηνιγγίτιδα, οστεομυελίτιδα, ηπατομεγαλία, σπληνομεγαλία,[2] ελαττωμένη επιθυμία για φαγητό, εντερική αιμορραγία,[3] στομαχόπονος,[4] ενώ είκοσι με τριάντα ημέρες μετά την προσβολή του οργανισμού, ενδέχεται να υπάρξουν πόνοι στις αρθρώσεις.[1]
Στην προκειμένη περίπτωση, η λήψη φαρμάκων, σε συνδυασμό με την ιατρική παρακολούθηση είναι απαραίτητη.[3] Τα συμπτώματα της τυφικής σαλμονέλλωσης γίνονται ορατά από έξι ώρες, έως και δύο ημέρες μετά την προσβολή του οργανισμού από την ασθένεια και διαρκούν, συνήθως, μία με δύο ημέρες (εκτός του πυρετού).[1] Το βακτηρίδιο Salmonella Typhi, το οποίο είναι το βασικότερο αίτιο του ξεσπάσματος της τυφικής σαλμονέλας, απαντάται μόνο στους ανθρώπους.[2][3] Ο τυφοειδής πυρετός εμφανίζει ποσοστό θνησιμότητας 10%, έναντι 1% περίπου των υπολοίπων μορφών σαλμονέλλωσης.[1] Υπάρχουν και ασθενείς, οι οποίοι, αν και έχουν υποβληθεί σε θεραπεία, εξακολουθούν να είναι φορείς του μικροβίου αυτού.[2]
Τα βακτήρια Salmonella Typhimurium, Salmonella Enteritis ή αλλιώς Salmonella Enteritidis, Salmonella Dublin, Salmonella Infantis, και Salmonella Virchow προκαλούν ασυμπτωματικές λοιμώξεις, οξείες σηψαιμίες και θανάτους στα πτηνά, κυρίως νεαρής ηλικίας, όταν συνυπάρχουν κάτω από δυσμενείς συνθήκες, όπως: η κακή διατροφή, το στρες και οι παρασιτώσεις του εντέρου.
Ο τύφος των ορνίθων είναι ένα είδος σαλμονέλλωσης, το οποίο απαντάται κυρίως στα πουλερικά. Τα κύρια συμπτώματά του είναι η ανορεξία, η κατήφεια και διάφορα αναπνευστικά προβληματα. Το αποτέλεσμα του τύφου των ορνίθων είναι οι αιφνίδιοι θάνατοι κυρίως αναπτυσσόμενων και ενηλίκων πτηνών.
Η λευκή διάρροια των νεοσσών έχει κύρια χαρακτηριστικά την υψηλή θνησιμότητα, τη διάρροια, την κατήφεια, την ασυνήθιστα αυξημένη επιθυμία για πόση, και διάφορα νευρικά συμπτώματα.[4]
Εφόσον τα βακτήρια της σαλμονέλας υπάρχουν στα περιττώματα των ανθρώπων, είναι εξαιρετικά εύκολο να προσβληθεί κανείς από αυτήν.[2][3] Για το λόγο αυτό, απαιτείται αυστηρή τήρηση των βασικών κανόνων υγιεινής (σχολαστικό πλύσιμο των χεριών μετά τη χρήση του μπάνιου κλπ.). Σε αντίθετη περίπτωση, τα βακτήρια κατακάθονται και ύστερα εγκαθίστανται ολοκληρωτικά στον οργανισμό, ο οποίος αποδυναμώνεται και εν τέλει, εξ αιτίας αυτού, ο προσβεβλημένος από την ασθένεια καταλήγει στο κρεβάτι.[3] Κάποια από τα τρόφιμα, που μπορεί να είναι φορείς της σαλμονέλας είναι τα βατραχοπόδαρα, οι καρύδες, οι σάλτσες, το φιστικοβούτυρο, το κακάο, η σοκολάτα, η ζύμη, τα θαλασσινά (ψάρια, γαρίδες), τα γαλακτοκομικά προϊόντα η ξηρή ζελατίνη,[1] τα λαχανικά,[2][3] βοδινό κρέας, το κοτόπουλο, το γάλα[2][3] [4] και τα αβγά.[3][4] Τα αβγά, μάλιστα, περιέχουν το βακτήριο Salmonella enterica, στον κρόκο τους, το οποίο καθιστά ιδιαίτερα επικίνδυνη την κατανάλωσή του, όταν αυτό είναι ωμό. Το Salmonella enterica δεν εμπεριέχεται μόνο στα αβγά, αλλά και σε άλλα τρόφιμα.[1] Η προσβολή ενός φαγώσιμου από σαλμονέλα δεν επιφέρει αλλαγές στην όψη και τη μυρωδιά του.[2] Υπάρχουν, βέβαια, και ζωντανοί οργανισμοί-φορείς της σαλμονέλας, όπως τα πουλερικά, οι χοίροι.[1][4] τα βοοειδή, τα άλογα, οι σκύλοι, οι γάτες, τα άγρια θηλαστικά και πτηνά, τα ερπετά και τα αμφίβια.[4]
Η αποφυγή κατανάλωσης ωμών τροφίμων, (κρέας, κοτόπουλο, γάλα, λαχανικά,[2][3] αβγά), το πλύσιμο των χεριών μετά το μαγείρεμα,[2][3] [4] η χρήση του μπάνιου μετα από επαφή με οποιοδήποτε ζώο (κυρίως με χελώνες ή κάποιο ερπετό),[2][3] το καλό βράσιμο ή ψήσιμο της τροφής, πριν την κατανάλωσή της,[1][2] το τακτικό πλύσιμο των μαγειρικών σκευών[1][2] [4] και του πάγκου, η αποφυγή επαφής μαγειρεμένων τροφίμων με ακατέργαστα προϊόντα[1][2] και η σωστή συντήρηση των τροφών,[4] είναι βασικοί κανόνες για την αποφυγή της προσβολής από τη σαλμονέλλωση, αλλά και άλλων ασθενειών.[1] Eπίσης, το κρέας δεν πρέπει να είναι ροζ, ή κόκκινο στο κέντρο του,[2][3] το γάλα πρέπει να παστεριώνεται,[2] ενώ τα αβγά δεν πρέπει να είναι υγρά, πριν την κατανάλωσή τους.[3] Το βακτήριο της σαλμονέλας εξουδετερώνεται, όταν εκτεθεί σε θερμοκρασία 70°C.[1]
Τα κατοικίδια ζώα, τα οποία είναι δυνατό να προσβληθούν επίσης από σαλμονελλώσεις, μπορούν να προστατευθούν με την τήρηση των κανόνων της βιοασφαλείας, την κατανάλωση ζωοτροφών, απαλλαγμένων από σαλμονέλα, τον εμβολιασμό τους και τον κτηνιατρικό έλεγχο.[4]
Η σαλμονέλα μπορεί να διαγνωσθεί με καλλιέργειες αίματος ή περιττωμάτων.[1][2]
Τα αντιβιοτικά δε χρησιμεύουν στην καταπολέμηση της μη τυφικής σαλμονέλλωσης, εκτός αν υπάρξει εξάπλωση της ασθένειας εκτός του εντέρου και προσβληθούν τα οστά, ή προκληθεί σηψαιμία.[2] Η σηψαιμία σαλμονέλας είναι ικανή να μολύνει όλα τα συστήματα οργάνων. Σε αυτήν την περίπτωση, ο προσβεβλημένος οργανισμός εμφανίζει σηπτική αρθρίτιδα, μια πολύ επικίνδυνη ασθένεια, η οποία δύσκολα μπορεί να αντιμετωπισθεί και προκύπτει, είτε ταυτόχρονα, είτε είναι επακόλουθο της σηψαιμίας. Σε περίπου 2% των ασθενών, εμφανίζoνται η αντιδραστική αρθρίτιδα Postenteritis και το σύνδρομο Reiter (Ράιτερ), μετά από τρεις εβδομάδες.[1] Δεν υπάρχει εμβόλιο για τη μη τυφική σαλμονέλα.
Τα αντιβιοτικά, που μπορούν να καταπολεμήσουν την τυφική σαλμονέλλωση είναι η χλωραμφαινικόλη, η αμπικιλλίνη και η τριμεθοπρίμη, ή σουλφομεθοξαζόλη. Στην κτηνοτροφία, χορηγούνται αντιβιοτικά στα ζώα, μέσω της τροφής τους, ώστε να αναπτυχθούν γρηγορότερα. Αυτό, κάνει τα βακτηρίδια της σαλμονέλας, τα οποία "ζουν" μέσα στα ζώα αυτά, ανθεκτικά στα αντιβιοτικά αυτά. Σε αντίθεση με τη μη τυφική, η τυφική σαλμονέλα μπορεί να καταπολεμηθεί με εμβόλιο, όμως, το υπάρχον δεν είναι ιδιαίτερα αποτελεσματικό.[2]
Το 2006, αναφέρθηκαν 160.649 επιβεβαιωμένα κρούσματα σαλμονέλας (ποσοστό εμφάνισης 34,6 περιπτώσεις ανά 100,000 πληθυσμού) στις χώρες της Ευρωπαϊκής Ένωσης. Την πλειονότητα των περιπτώσεων αφορούν, κατά είδος, τα βακτήρια Salmonella Typhimurium και Salmonella Enteritis, ενώ ηλικιακά, άτομα έως 14 ετών.[4]
Οι ηλικιωμένοι αποτελούν την πιο ευπαθή ομάδα στη σαλμονέλα[1][2] [4] με ποσοστό θνησιμότητας 15%, όταν προσβάλλονται από το βακτηρίδιο Salmonella Dublin και 3,6%, όταν προσβάλλονται από το Salmonella Enteritis.[1] Ακολουθούν τα νήπια και οι χρόνια ασθενείς.[1][2] [4] Οι ασθενείς του AIDS είναι είκοσι φορές πιο ευάλωτοι στην ασθένεια αυτή, απ' ό,τι ο γενικός πληθυσμός, καθώς προσβάλλονται από την ασθένεια κατ' επανάληψη.[1]
Η σαλμονέλα ή σαλμονέλλα είναι ένα γένος παθογόνων ραβδόμορφων κινητών βακτηρίων (εξαιρέσεις τα μη κινητά Salmonella Gallinarum και Salmonella Pullorum), που προκαλεί ποικίλες ασθένειες στο έντερο και το στομάχι. Οι ασθένειες αυτές ονομάζονται σαλμονέλλωση. Οι δύο κυριότερες κατηγορίες σαλμονέλας είναι η τυφική και η μη τυφική σαλμονέλλωση. Η σαλμονέλα προκαλείται, όταν το μικρόβιό της διεισδύσει στο επιθήλιο του λεπτού εντέρου και προκαλέσει φλεγμονή, με αποτέλεσμα -σύμφωνα με στοιχεία- να παραχθεί μια εντεροτοξίνη στα εντερικά κύτταρα. Η ασθένεια αυτή προέρχεται συνήθως από το νερό, το χώμα, τα έντομα, τις επιφάνειες εργοστασίων και κουζινών, τα ζωικά περιττώματα και τα ακατέργαστα κρέατα, πουλερικά και θαλασσινά.
साल्मोनेला (Salmonella) प्रोटियोबैक्टीरिया संघ के गामाप्रोटियोबैक्टीरिया वर्ग के एंटेरोबैक्टीरियेसी कुल का एक वंश है। यह एक गतिशील, अंतर्बीजाणु न बनाने वाला, छड़ी-आकृति का एंटेरोबैक्टीरिया है। इसकी कोशिका 0.7 से 1.5 माइक्रोमीटर के व्यास की होती है और कशाभिकाओं से घिरी होती है। यह रसायनाहारी और विकल्पी अवायुजीव हैं। साल्मोनेला की केवल दो ज्ञात जातियाँ हैं - साल्मोनेला एंटेरिका (Salmonella enterica) और साल्मोनेला बोंगोरी (Salmonella bongori) - लेकिन छह उपजातियाँ और 2,500 से अधिक सीरोटाइप (सीरमप्ररूप) हैं। कुछ सीरोटाइप प्रदूषित आहार से मानवों व अन्य प्राणियों के जठरांत्र क्षेत्र में प्रवेश करके भोजन विषात्तन का कारण बन सकते हैं। साल्मोनेला बोंगोरी जाति केवल सरिसृपों जैसे बाह्यउष्मीय प्राणियों में मिलती है।[1][2]
साल्मोनेला (Salmonella) प्रोटियोबैक्टीरिया संघ के गामाप्रोटियोबैक्टीरिया वर्ग के एंटेरोबैक्टीरियेसी कुल का एक वंश है। यह एक गतिशील, अंतर्बीजाणु न बनाने वाला, छड़ी-आकृति का एंटेरोबैक्टीरिया है। इसकी कोशिका 0.7 से 1.5 माइक्रोमीटर के व्यास की होती है और कशाभिकाओं से घिरी होती है। यह रसायनाहारी और विकल्पी अवायुजीव हैं। साल्मोनेला की केवल दो ज्ञात जातियाँ हैं - साल्मोनेला एंटेरिका (Salmonella enterica) और साल्मोनेला बोंगोरी (Salmonella bongori) - लेकिन छह उपजातियाँ और 2,500 से अधिक सीरोटाइप (सीरमप्ररूप) हैं। कुछ सीरोटाइप प्रदूषित आहार से मानवों व अन्य प्राणियों के जठरांत्र क्षेत्र में प्रवेश करके भोजन विषात्तन का कारण बन सकते हैं। साल्मोनेला बोंगोरी जाति केवल सरिसृपों जैसे बाह्यउष्मीय प्राणियों में मिलती है।
Salmonella is a genus of rod-shaped (bacillus) Gram-negative bacteria of the family Enterobacteriaceae. The two known species of Salmonella are Salmonella enterica and Salmonella bongori. S. enterica is the type species and is further divided into six subspecies[2][3] that include over 2,600 serotypes.[4] Salmonella was named after Daniel Elmer Salmon (1850–1914), an American veterinary surgeon.
Salmonella species are non-spore-forming, predominantly motile enterobacteria with cell diameters between about 0.7 and 1.5 μm, lengths from 2 to 5 μm, and peritrichous flagella (all around the cell body, allowing them to move).[5] They are chemotrophs, obtaining their energy from oxidation and reduction reactions, using organic sources. They are also facultative anaerobes, capable of generating ATP with oxygen ("aerobically") when it is available, or using other electron acceptors or fermentation ("anaerobically") when oxygen is not available.[5]
Salmonella species are intracellular pathogens,[6] of which certain serotypes cause illness. Most infections are due to ingestion of food contaminated by animal feces, or by human feces, such as by a food-service worker at a commercial eatery. Salmonella serotypes can be divided into two main groups—typhoidal and nontyphoidal. Nontyphoidal serotypes are zoonotic and can be transferred from animal-to-human and from human-to-human. They usually invade only the gastrointestinal tract and cause salmonellosis, the symptoms of which can be resolved without antibiotics. However, in sub-Saharan Africa, nontyphoidal Salmonella can be invasive and cause paratyphoid fever, which requires immediate treatment with antibiotics. Typhoidal serotypes can only be transferred from human-to-human, and can cause food-borne infection, typhoid fever, and paratyphoid fever.[7] Typhoid fever is caused by Salmonella invading the bloodstream (the typhoidal form), or in addition spreading throughout the body, invading organs, and secreting endotoxins (the septic form). This can lead to life-threatening hypovolemic shock and septic shock, and requires intensive care including antibiotics.
The genus Salmonella is part of the family of Enterobacteriaceae. Its taxonomy has been revised and has the potential to confuse. The genus comprises two species, S. bongori and S. enterica, the latter of which is divided into six subspecies: S. e. enterica, S. e. salamae, S. e. arizonae, S. e. diarizonae, S. e. houtenae, and S. e. indica.[8][9] The taxonomic group contains more than 2500 serotypes (also serovars) defined on the basis of the somatic O (lipopolysaccharide) and flagellar H antigens (the Kauffman–White classification). The full name of a serotype is given as, for example, Salmonella enterica subsp. enterica serotype Typhimurium, but can be abbreviated to Salmonella Typhimurium. Further differentiation of strains to assist clinical and epidemiological investigation may be achieved by antibiotic sensitivity testing and by other molecular biology techniques such as pulsed-field gel electrophoresis, multilocus sequence typing, and, increasingly, whole genome sequencing. Historically, salmonellae have been clinically categorized as invasive (typhoidal) or noninvasive (nontyphoidal salmonellae) based on host preference and disease manifestations in humans.[10]
Salmonella was first visualized in 1880 by Karl Eberth in the Peyer's patches and spleens of typhoid patients.[11] Four years later, Georg Theodor Gaffky was able to grow the pathogen in pure culture.[12] A year after that, medical research scientist Theobald Smith discovered what would be later known as Salmonella enterica (var. Choleraesuis). At the time, Smith was working as a research laboratory assistant in the Veterinary Division of the United States Department of Agriculture. The division was under the administration of Daniel Elmer Salmon, a veterinary pathologist.[13] Initially, Salmonella Choleraesuis was thought to be the causative agent of hog cholera, so Salmon and Smith named it "Hog-cholera bacillus". The name Salmonella was not used until 1900, when Joseph Leon Lignières proposed that the pathogen discovered by Salmon's group be called Salmonella in his honor.[14]: 16
In the late 1930s, Australian bacteriologist Nancy Atkinson established a salmonella typing laboratory – one of only three in the world at the time – at the Government of South Australia's Laboratory of Pathology and Bacteriology in Adelaide (later the Institute of Medical and Veterinary Science). It was here that Atkinson described multiple new strains of salmonella, including Salmonella Adelaide, which was isolated in 1943. Atkinson published her work on salmonellas in 1957.[15]
Serotyping is done by mixing cells with antibodies for a particular antigen. It can give some idea about risk. A 2014 study showed that S. reading is very common among young turkey samples, but it is not a significant contributor to human salmonellosis.[16] Serotyping can assist in identifying the source of contamination by matching serotypes in people with serotypes in the suspected source of infection.[17] Appropriate prophylactic treatment can be identified from the known antibiotic resistance of the serotype.[18]
Looking at the comparison of xMAP Salmonella Serotyping Assay With Traditional Serotyping and Discordance Resolution by Whole Genome Sequencing, study showed that molecular serotyping is promising as a rapid method for Salmonella serotyping.[19]
Real-Time PCR Assay for Differentiation of Typhoidal and Nontyphoidal Salmonella is also available.[20]
.jpg)
Most subspecies of Salmonella produce hydrogen sulfide,[21] which can readily be detected by growing them on media containing ferrous sulfate, such as is used in the triple sugar iron test. Most isolates exist in two phases, a motile phase and a non-motile phase. Cultures that are nonmotile upon primary culture may be switched to the motile phase using a Craigie tube or ditch plate.[22] RVS broth can be used to enrich for Salmonella species for detection in a clinical sample.[23]
Salmonella can also be detected and subtyped using multiplex[24] or real-time polymerase chain reaction (qPCR)[25] from extracted Salmonella DNA.
Mathematical models of Salmonella growth kinetics have been developed for chicken, pork, tomatoes, and melons.[26][27][28][29][30] Salmonella reproduce asexually with a cell division interval of 40 minutes.[14][16][17][18]
Salmonella species lead predominantly host-associated lifestyles, but the bacteria were found to be able to persist in a bathroom setting for weeks following contamination, and are frequently isolated from water sources, which act as bacterial reservoirs and may help to facilitate transmission between hosts.[31] Salmonella is notorious for its ability to survive desiccation and can persist for years in dry environments and foods.[32]
The bacteria are not destroyed by freezing,[33][34] but UV light and heat accelerate their destruction. They perish after being heated to 55 °C (131 °F) for 90 min, or to 60 °C (140 °F) for 12 min,[35] although if inoculated in high fat, high liquid substances like peanut butter, they gain heat resistance and can survive up to 90 °C (194 °F) for 30 min.[36] To protect against Salmonella infection, heating food to an internal temperature of 75 °C (167 °F) is recommended.[37][38]
Salmonella species can be found in the digestive tracts of humans and animals, especially reptiles. Salmonella on the skin of reptiles or amphibians can be passed to people who handle the animals.[39] Food and water can also be contaminated with the bacteria if they come in contact with the feces of infected people or animals.[40]
Initially, each Salmonella "species" was named according to clinical consideration, for example Salmonella typhi-murium (mouse typhoid fever), S. cholerae-suis. After host specificity was recognized not to exist for many species, new strains received species names according to the location at which the new strain was isolated.[41]
In 1987, Le Minor and Popoff used molecular findings to argue that Salmonella consisted of only one species, S. enterica, turning former "species" names into serotypes.[42] In 1989, Reeves et al. proposed that the serotype V should remain its own species, resurrecting the name S. bongori.[43] The current (by 2005) nomenclature has thus taken shape, with six recognised subspecies under S. enterica: enterica (serotype I), salamae (serotype II), arizonae (IIIa), diarizonae (IIIb), houtenae (IV), and indica (VI).[3][44][45][46] As specialists in infectious disease are not familiar with the new nomenclature, the traditional nomenclature remains common.
The serotype or serovar is a classification of Salmonella based on antigens that the organism presents. The Kauffman-White classification scheme differentiates serological varieties from each other. Serotypes are usually put into subspecies groups after the genus and species, with the serotypes/serovars capitalized, but not italicized: An example is Salmonella enterica serovar Typhimurium. More modern approaches for typing and subtyping Salmonella include DNA-based methods such as pulsed field gel electrophoresis, multiple-loci VNTR analysis, multilocus sequence typing, and multiplex-PCR-based methods.[47][48]
In 2005, a third species, Salmonella subterranea, was proposed, but according to the World Health Organization, the bacterium reported does not belong in the genus Salmonella.[49] In 2016, S. subterranea was proposed to be assigned to Atlantibacter subterranea,[50] but LPSN rejects it as an invalid publication, as it was made outside of IJSB and IJSEM.[51] GTDB and NCBI agree with the 2016 reassignment.[52][53]
GTDB RS202 reports that S. arizonae, S. diarizonae, and S. houtenae should be species of their own.[54]
Salmonella species are facultative intracellular pathogens.[6] Salmonella can invade different cell types, including epithelial cells, M cells, macrophages, and dendritic cells.[55] As facultative anaerobic organism, Salmonella uses oxygen to make ATP in aerobic environment (i.e., when oxygen is available). However, in anaerobic environment (i.e., when oxygen is not available) Salmonella produces ATP by fermentation; by substituting one or more of four less efficient electron acceptors than oxygen at the end of the electron transport chain: sulfate, nitrate, sulfur, or fumarate.[56]
Most infections are due to ingestion of food contaminated by animal feces, or by human feces, such as by a food-service worker at a commercial eatery. Salmonella serotypes can be divided into two main groups—typhoidal and nontyphoidal. Nontyphoidal serotypes are more common, and usually cause self-limiting gastrointestinal disease. They can infect a range of animals, and are zoonotic, meaning they can be transferred between humans and other animals. Typhoidal serotypes include Salmonella Typhi and Salmonella Paratyphi A, which are adapted to humans and do not occur in other animals.[57]
Salmonella pathogenicity and host interaction has been studied extensively the last years. Most of the important virulent genes of Salmonella are encoded in five pathogenicity islands, the so-called Salmonella pathogenicity islands (SPIs). These are chromosomal encoded and have significant contribution to bacterial-host interaction. More traits like plasmids, flagella or biofilm-related proteins can contribute in the infection. SPIs are characterised to be regulated by complex and fine-tuned regulatory networks that allow the gene expression only in the presence of the right environmental stresses.[58]
Molecular modeling and active site analysis of SdiA homolog, a putative quorum sensor for Salmonella typhimurium pathogenicity reveals specific binding patterns of AHL transcriptional regulators.[59] It is also known that Salmonella plasmid virulence gene spvB enhances bacterial virulence by inhibiting autophagy.[60]
Infection with nontyphoidal serotypes of Salmonella generally results in food poisoning. Infection usually occurs when a person ingests foods that contain a high concentration of the bacteria. Infants and young children are much more susceptible to infection, easily achieved by ingesting a small number of bacteria. In infants, infection through inhalation of bacteria-laden dust is possible.
The organisms enter through the digestive tract and must be ingested in large numbers to cause disease in healthy adults. An infection can only begin after living salmonellae (not merely Salmonella-produced toxins) reach the gastrointestinal tract. Some of the microorganisms are killed in the stomach, while the surviving ones enter the small intestine and multiply in tissues. Gastric acidity is responsible for the destruction of the majority of ingested bacteria, but Salmonella has evolved a degree of tolerance to acidic environments that allows a subset of ingested bacteria to survive.[61] Bacterial colonies may also become trapped in mucus produced in the esophagus. By the end of the incubation period, the nearby host cells are poisoned by endotoxins released from the dead salmonellae. The local response to the endotoxins is enteritis and gastrointestinal disorder.
About 2,000 serotypes of nontyphoidal Salmonella are known, which may be responsible for as many as 1.4 million illnesses in the United States each year. People who are at risk for severe illness include infants, elderly, organ-transplant recipients, and the immunocompromised.[40]
While in developed countries, nontyphoidal serotypes present mostly as gastrointestinal disease, in sub-Saharan Africa, these serotypes can create a major problem in bloodstream infections, and are the most commonly isolated bacteria from the blood of those presenting with fever. Bloodstream infections caused by nontyphoidal salmonellae in Africa were reported in 2012 to have a case fatality rate of 20–25%. Most cases of invasive nontyphoidal Salmonella infection (iNTS) are caused by Salmonella enterica Typhimurium or Salmonella enterica Enteritidis. A new form of Salmonella Typhimurium (ST313) emerged in the southeast of the African continent 75 years ago, followed by a second wave which came out of central Africa 18 years later. This second wave of iNTS possibly originated in the Congo Basin, and early in the event picked up a gene that made it resistant to the antibiotic chloramphenicol. This created the need to use expensive antimicrobial drugs in areas of Africa that were very poor, making treatment difficult. The increased prevalence of iNTS in sub-Saharan Africa compared to other regions is thought to be due to the large proportion of the African population with some degree of immune suppression or impairment due to the burden of HIV, malaria, and malnutrition, especially in children. The genetic makeup of iNTS is evolving into a more typhoid-like bacterium, able to efficiently spread around the human body. Symptoms are reported to be diverse, including fever, hepatosplenomegaly, and respiratory symptoms, often with an absence of gastrointestinal symptoms.[62]
Due to being considered sporadic, between 60% and 80% of salmonella infections cases go undiagnosed.[63] In March 2010, data analysis was completed to estimate an incidence rate of 1140 per 100,000 person-years. In the same analysis, 93.8 million cases of gastroenteritis were due to salmonella infections. At the 5th percentile the estimated amount was 61.8 million cases and at the 95th percentile the estimated amount was 131.6 million cases. The estimated number of deaths due to salmonella was approximately 155,000 deaths.[64] In 2014, in countries such as Bulgaria and Portugal, children under 4 were 32 and 82 times more likely, respectively, to have a salmonella infection.[65] Those who are most susceptible to infection are: children, pregnant women, elderly people, and those with deficient immune systems.[66]
Risk factors for Salmonella infections include a variety of foods. Meats such as chicken and pork have the possibility to be contaminated. A variety of vegetables and sprouts may also have salmonella. Lastly, a variety of processed foods such as chicken nuggets and pot pies may also contain this bacteria.[67]
Successful forms of prevention come from existing entities such as the FDA, United States Department of Agriculture, and the Food Safety and Inspection Service. All of these organizations create standards and inspections to ensure public safety in the U.S. For example, the FSIS agency working with the USDA has a Salmonella Action Plan in place. Recently, it received a two-year plan update in February 2016. Their accomplishments and strategies to reduce Salmonella infection are presented in the plans.[68] The Centers for Disease Control and Prevention also provides valuable information on preventative care, such has how to safely handle raw foods, and the correct way to store these products. In the European Union, the European Food Safety Authority created preventative measures through risk management and risk assessment. From 2005 to 2009, the EFSA placed an approach to reduce exposure to Salmonella. Their approach included risk assessment and risk management of poultry, which resulted in a reduction of infection cases by one half.[69] In Latin America an orally administered vaccine for Salmonella in poultry developed by Dr. Sherry Layton has been introduced which prevents the bacteria from contaminating the birds.[70]
A recent Salmonella Typhimurium outbreak has been linked to chocolate.[71]
Typhoid fever is caused by Salmonella serotypes which are strictly adapted to humans or higher primates—these include Salmonella Typhi, Paratyphi A, Paratyphi B, and Paratyphi C. In the systemic form of the disease, salmonellae pass through the lymphatic system of the intestine into the blood of the patients (typhoid form) and are carried to various organs (liver, spleen, kidneys) to form secondary foci (septic form). Endotoxins first act on the vascular and nervous apparatus, resulting in increased permeability and decreased tone of the vessels, upset of thermal regulation, and vomiting and diarrhoea. In severe forms of the disease, enough liquid and electrolytes are lost to upset the water-salt metabolism, decrease the circulating blood volume and arterial pressure, and cause hypovolemic shock. Septic shock may also develop. Shock of mixed character (with signs of both hypovolemic and septic shock) is more common in severe salmonellosis. Oliguria and azotemia may develop in severe cases as a result of renal involvement due to hypoxia and toxemia.
In Germany, food-borne infections must be reported.[72] From 1990 to 2016, the number of officially recorded cases decreased from about 200,000 to about 13,000 cases.[73] In the United States, about 1,200,000 cases of Salmonella infection are estimated to occur each year.[74] A World Health Organization study estimated that 21,650,974 cases of typhoid fever occurred in 2000, 216,510 of which resulted in death, along with 5,412,744 cases of paratyphoid fever.[75]
The mechanisms of infection differ between typhoidal and nontyphoidal serotypes, owing to their different targets in the body and the different symptoms that they cause. Both groups must enter by crossing the barrier created by the intestinal cell wall, but once they have passed this barrier, they use different strategies to cause infection.
While travelling to their target tissue in the gastrointestinal tract, Salmonella is exposed to stomach acid, to the detergent-like activity of bile in the intestine, to decreasing oxygen supply, to the competing normal gut flora, and finally to antimicrobial peptides present on the surface of the cells lining the intestinal wall. All of these form stresses that Salmonella can sense and reacts against, and they form virulence factors and as such regulate the switch from their normal growth in the intestine into virulence.[76]
The switch to virulence gives access to a replication niche inside the host (such as humans), and can be summarised into several stages:
Nontyphoidal serotypes preferentially enter M cells on the intestinal wall by bacterial-mediated endocytosis, a process associated with intestinal inflammation and diarrhoea. They are also able to disrupt tight junctions between the cells of the intestinal wall, impairing the cells' ability to stop the flow of ions, water, and immune cells into and out of the intestine. The combination of the inflammation caused by bacterial-mediated endocytosis and the disruption of tight junctions is thought to contribute significantly to the induction of diarrhoea.[77]
Salmonellae are also able to breach the intestinal barrier via phagocytosis and trafficking by CD18-positive immune cells, which may be a mechanism key to typhoidal Salmonella infection. This is thought to be a more stealthy way of passing the intestinal barrier, and may, therefore, contribute to the fact that lower numbers of typhoidal Salmonella are required for infection than nontyphoidal Salmonella.[77] Salmonella cells are able to enter macrophages via macropinocytosis.[78] Typhoidal serotypes can use this to achieve dissemination throughout the body via the mononuclear phagocyte system, a network of connective tissue that contains immune cells, and surrounds tissue associated with the immune system throughout the body.[77]
Much of the success of Salmonella in causing infection is attributed to two type III secretion systems (T3SS) which are expressed at different times during the infection. The T3SS-1 enables the injection of bacterial effectors within the host cytosol. These T3SS-1 effectors stimulate the formation of membrane ruffles allowing the uptake of Salmonella by nonphagocytic cells. Salmonella further resides within a membrane-bound compartment called the Salmonella-Containing Vacuole (SCV). The acidification of the SCV leads to the expression of the T3SS-2. The secretion of T3SS-2 effectors by Salmonella is required for its efficient survival in the host cytosol and establishment of systemic disease.[77] In addition, both T3SS are involved in the colonization of the intestine, induction of intestinal inflammatory responses and diarrhea. These systems contain many genes which must work cooperatively to achieve infection.
The AvrA toxin injected by the SPI1 type III secretion system of S. Typhimurium works to inhibit the innate immune system by virtue of its serine/threonine acetyltransferase activity, and requires binding to eukaryotic target cell phytic acid (IP6).[79] This leaves the host more susceptible to infection.
Salmonellosis is known to be able to cause back pain or spondylosis. It can manifest as five clinical patterns: gastrointestinal tract infection, enteric fever, bacteremia, local infection, and the chronic reservoir state. The initial symptoms are nonspecific fever, weakness, and myalgia among others. In the bacteremia state, it can spread to any parts of the body and this induces localized infection or it forms abscesses. The forms of localized Salmonella infections are arthritis, urinary tract infection, infection of the central nervous system, bone infection, soft tissue infection, etc.[80] Infection may remain as the latent form for a long time, and when the function of reticular endothelial cells is deteriorated, it may become activated and consequently, it may secondarily induce spreading infection in the bone several months or several years after acute salmonellosis.[80]
A 2018 Imperial College London study also shows how salmonella disrupt specific arms of the immune system (e.g. 3 of 5 NF-kappaB proteins) using a family of zinc metalloproteinase effectors, leaving others untouched.[81]Salmonella thyroid abscess has also been reported.[82]
A hallmark of Salmonella pathogenesis is the ability of the bacterium to survive and proliferate within phagocytes. Phagocytes produce DNA-damaging agents such as nitric oxide and oxygen radicals as a defense against pathogens. Thus, Salmonella species must face attack by molecules that challenge genome integrity. Buchmeier et al.,[83] showed that mutants of S. enterica lacking RecA or RecBC protein function are highly sensitive to oxidative compounds synthesized by macrophages, and furthermore these findings indicate that successful systemic infection by S. enterica requires RecA- and RecBC-mediated recombinational repair of DNA damage.[83][84]
S. enterica, through some of its serotypes such as Typhimurium and Enteritidis, shows signs of the ability to infect several different mammalian host species, while other serotypes such as Typhi seem to be restricted to only a few hosts.[85] Some of the ways that Salmonella serotypes have adapted to their hosts include loss of genetic material and mutation. In more complex mammalian species, immune systems, which include pathogen specific immune responses, target serovars of Salmonella through binding of antibodies to structures such as flagella. Through the loss of the genetic material that codes for a flagellum to form, Salmonella can evade a host's immune system.[86] mgtC leader RNA from bacteria virulence gene (mgtCBR operon) decreases flagellin production during infection by directly base pairing with mRNAs of the fljB gene encoding flagellin and promotes degradation.[87] In the study by Kisela et al., more pathogenic serovars of S. enterica were found to have certain adhesins in common that have developed out of convergent evolution.[88] This means that, as these strains of Salmonella have been exposed to similar conditions such as immune systems, similar structures evolved separately to negate these similar, more advanced defenses in hosts. Still, many questions remain about the way that Salmonella has evolved into so many different types, but Salmonella may have evolved through several phases. As Baumler et al. have suggested, Salmonella most likely evolved through horizontal gene transfer, formation of new serovars due to additional pathogenicity islands. and an approximation of its ancestry.[89] So, Salmonella could have evolved into its many different serotypes through gaining genetic information from different pathogenic bacteria. The presence of several pathogenicity islands in the genome of different serotypes has lent credence to this theory.[89]
Salmonella sv. Newport has signs of adaptation to a plant colonization lifestyle, which may play a role in its disproportionate association with foodborne illness linked to produce. A variety of functions selected for during sv. Newport persistence in tomatoes have been reported to be similar to those selected for in sv. Typhimurium from animal hosts.[90] The papA gene, which is unique to sv. Newport, contributes to the strain's fitness in tomatoes, and has homologs in genomes of other Enterobacteriaceae that are able to colonize plant and animal hosts.[90]
In addition to their importance as pathogens, nontyphoidal Salmonella species such as S. enterica serovar Typhimurium are commonly used as homologues of typhoid species. Many findings are transferable and it attenuates the danger for the researcher in case of contamination, but is also limited. For example, it is not possible to study specific typhoidal toxins using this model.[91] However, strong research tools such as the commonly-used mouse intestine gastroenteritis model build upon the use of Salmonella Typhimurium.[92]
For genetics, S. Typhimurium has been instrumental in the development of genetic tools that led to an understanding of fundamental bacterial physiology. These developments were enabled by the discovery of the first generalized transducing phage P22[93] in S. Typhimurium, that allowed quick and easy genetic editing. In turn, this made fine structure genetic analysis possible. The large number of mutants led to a revision of genetic nomenclature for bacteria.[94] Many of the uses of transposons as genetic tools, including transposon delivery, mutagenesis, and construction of chromosome rearrangements, were also developed in S. Typhimurium. These genetic tools also led to a simple test for carcinogens, the Ames test.[95]
As a natural alternative to traditional antimicrobials, phages are being recognised as highly effective control agents for Salmonella and other foodborne bacteria.[96]
S. enterica genomes have been reconstructed from up to 6,500 year old human remains across Western Eurasia, which provides evidence for geographic widespread infections with systemic S. enterica during prehistory, and a possible role of the Neolithization process in the evolution of host adaptation.[97][98] Additional reconstructed genomes from colonial Mexico suggest S. enterica as the cause of cocoliztli, an epidemic in 16th-century New Spain.[99]
Salmonella is a genus of rod-shaped (bacillus) Gram-negative bacteria of the family Enterobacteriaceae. The two known species of Salmonella are Salmonella enterica and Salmonella bongori. S. enterica is the type species and is further divided into six subspecies that include over 2,600 serotypes. Salmonella was named after Daniel Elmer Salmon (1850–1914), an American veterinary surgeon.
Salmonella species are non-spore-forming, predominantly motile enterobacteria with cell diameters between about 0.7 and 1.5 μm, lengths from 2 to 5 μm, and peritrichous flagella (all around the cell body, allowing them to move). They are chemotrophs, obtaining their energy from oxidation and reduction reactions, using organic sources. They are also facultative anaerobes, capable of generating ATP with oxygen ("aerobically") when it is available, or using other electron acceptors or fermentation ("anaerobically") when oxygen is not available.
Salmonella species are intracellular pathogens, of which certain serotypes cause illness. Most infections are due to ingestion of food contaminated by animal feces, or by human feces, such as by a food-service worker at a commercial eatery. Salmonella serotypes can be divided into two main groups—typhoidal and nontyphoidal. Nontyphoidal serotypes are zoonotic and can be transferred from animal-to-human and from human-to-human. They usually invade only the gastrointestinal tract and cause salmonellosis, the symptoms of which can be resolved without antibiotics. However, in sub-Saharan Africa, nontyphoidal Salmonella can be invasive and cause paratyphoid fever, which requires immediate treatment with antibiotics. Typhoidal serotypes can only be transferred from human-to-human, and can cause food-borne infection, typhoid fever, and paratyphoid fever. Typhoid fever is caused by Salmonella invading the bloodstream (the typhoidal form), or in addition spreading throughout the body, invading organs, and secreting endotoxins (the septic form). This can lead to life-threatening hypovolemic shock and septic shock, and requires intensive care including antibiotics.
Salmonella estas genro de bakterioj kiuj apartenas al la familio Enterobakteracoj, formata de baciloj gramnegativaj, anaeroba organismo, kun bakteriaj fadenoj peritrikaj kaj kiuj disvolvigas nek kapsulon (escepte la specio S. typhi nek sporojn. Temas pri moveblaj bakterioj kiuj produktas hidrogenan sulfidon (H2S). Ili uzas glukozon ĉar posedas specializatan enzimon, sed ne laktozon, kaj ne produktas ureazon. Ili ne havas fermantajn metabolojn.
Estas produktilo de zoonozo de universala distribuo. Ĝi transmisias per rakta kontakto aŭ kruca poluo dum manipulado, en la procezo de nutrjaĵoj aŭ hejme, ankaŭ per seksa vojo.
Kelkaj salmoneloj estas komunaj en la haŭtoj de testudoj kaj de multaj reptilioj, kio povas gravi kiam oni manipulas samtempe tiun tipon de maskotoj kaj nutraĵon.
Salmonella, de nombre común salmonela,[1] es un género bacteriano de la familia Enterobacteriaceae constituido por bacilos gramnegativo intracelulares anaerobios facultativos con flagelos peritricos. Constituye un grupo importante de patógenos para animales y personas. Está compuesto por dos especies: S. enterica y S. bongori de las cuales la S. enterica representa la especie de mayor patogenicidad.[2][3][4][5]
Salmonella enterica es la especie tipo y se divide en seis subespecies[6] que incluyen sobre 2500 serotipos.
No desarrollan cápsula (excepto el serotipo S. Typhi)[7] ni esporas. Son bacterias móviles que producen ácido sulfhídrico (H2S). Emplean glucosa por poseer una enzima especializada, pero no lactosa, y no producen ureasa ni tienen metabolismo fermentativo.
Es un agente productor de zoonosis de distribución universal. Se transmite por contacto directo o contaminación cruzada durante la manipulación, en el hogar.
Algunas salmonelas son comunes en la piel de tortugas y de muchos reptiles, por lo que se deben tomar precauciones cuando se manipula este tipo de animales a la vez con los alimentos.
El hábitat natural de estas especies normalmente es en los intestinos de cualquier tipo de animal homeotermo (incluidos los seres humanos).
Salmonella (específicamente Salmonella choleraesuis) fue descubierto y aislado del intestino de cerdos infectados por la peste porcina clásica, una enfermedad viral, por Theobald Smith entre 1855 y 1884. Su trabajo lo hacía en conjunto con Daniel Elmer Salmon, patólogo, de cuyo apellido se generó el nombre del género. Desde entonces la nomenclatura de las Salmonella ha sido controvertida y continúa evolucionando.[4][5]
Antes del sistema de Kauffmann-White había una gran complejidad en la nomenclatura. Se daban nombres determinados por diversos criterios, tales como la enfermedad que provocaban (por ejemplo, S. typhi y S. typhimurium) o el lugar donde fueron descubiertos (por ejemplo, S. london y S. panama).[5]
En el año 1944 se propuso que el género se subdividiera en tres especies: S. choleraesuis (la especie principal), S. thphosa (S. typhi), y S. kauffmannii, con todas las demás. Más tarde, en 1952, Kauffmann y Edwards propusieron el nombre de S. enterica para todas las especies de Salmonella.
En 1966, se propuso un nuevo modelo de tres especies: S. enteritidis, la especie principal; S. typhi y S. choleraesuis.
En 1970, se propuso que el «subgénero» Kauffmann fuera considerado una especie, así quedaba S. kauffmannii para el «subgénero» I, S. salamae para el «subgénero» II, S. arizonae para el «subgénero» III y S. houtenae para el «subgénero» IV. Los serotipos de Kauffmann se denominaban con el nombre de la especie seguido del serotipo, por ejemplo, S. kauffmannii serovar typhi o bien seguido de la fórmula antigénica.
En 1973, con el desarrollo de tecnología de hibridación de ADN, se pudo demostrar que todas las cepas de Salmonella pertenecían a una única especie.
En 1982, a partir de los estudios de ADN y la taxonomía numérica, se propuso nombrar una única especie, S. choleraesuis, con seis subespecies, con la subtipificación a continuación de la subespecie sin italización (por ejemplo, Salmonella choleraeusis subesp. choleraesuis ser. typhimurium).
En 1986, se propuso cambiar el nombre S. choleraesuis por S. enterica, para evitar la confusión de que la especie y un serotipo tuvieran el mismo nombre. Esta propuesta fue aceptada parcialmente en 1987 por un Comité Internacional, puesto que al mismo tiempo se había propuesto que los seis subgéneros fueran subespecies y se denominaran por números romanos, lo cual no fue aceptado por pasar por alto la importancia de la S. typhi; pese a esta negativa, la propuesta fue aceptada y utilizada desde entonces por la CDC.
En 1989, se separó la especie Salmonella choleraesuis subesp. bongori, por su ADN no relacionado.
En 1999, la propuesta se modificó especificando que S. typhi se mantuviera en una especie aparte, con lo que finalmente se aprobó la propuesta quedando la especie principal denominada como S. enterica en reemplazo de S. choleraesuis desde el año 2005. De esta forma, se establecieron dos especies: S. enterica, la principal, con seis subespecies, y S. bongori. El año 2005, se incorporó una tercera especie: S. subterranea. Sin embargo, esta especie está estrechamente relacionada con Escherichia hermannii y no pertenece por tanto al género Salmonella.[5][8]
En resumen, el género Salmonella está compuesto por dos especies, Salmonella enterica y Salmonella bongori.[9][10] La especie principal, S. enterica, está compuesta por seis subespecies:[4][8]
Las cepas de Salmonella, de acuerdo con el sistema de clasificación de Kauffmann-White llegan a ser más de cincuenta serogrupos basados en el antígeno O, y más de dos mil quinientos serotipos (cada uno con una única combinación de antígeno somático O, flagelar H1 y flagelar H2). La mayoría de estos serotipos pertenece a la subespecie S. enterica, y representan más del 99% de las enfermedades provocadas en humanos por salmonelas, incluidas la gastroenteritis y la fiebre entérica.[2][3][4]
Importancia clínica epidemiológica: las más de dos mil serovariedades de Salmonella pueden agruparse en tres divisiones ecológicas (spp. son subespecies):
Salmonella crece con facilidad en agar sangre formando colonias de 2 a 3 mm. En laboratorios de microbiología clínica se aísla con medios selectivos —Selenito, Hektoen, SS o XLD— para inhibir el crecimiento de otras bacterias patógenas y de la flora intestinal saprofita. Tienen los siguientes antígenos:
Al igual que otras bacterias gramnegativas, Salmonella usa un sistema secretor especializado (denominado tipo III) para inyectar dentro de células eucariotas ciertas proteínas efectoras que manipulan las vías de señalización celular y de la bacteria. Se ha observado la entrega de la proteína SipA a células que debilitan la maquinaria intracelular del huésped y promueven la virulencia en mamíferos en aproximadamente diez minutos, para dejar a la bacteria virtualmente desprovista de SipA, efectivamente establecer un nicho para su multiplicación intracelular.[11][12][13]
La salmonelosis es una enfermedad no contagiosa de transmisión alimentaria, en especial por alimentos de origen animal; pueden aparecer en brotes en escuelas, guarderías, restaurantes y residencias de ancianos. El período de incubación es por lo general entre doce a treinta y seis horas, a veces hasta seis a cuarenta y ocho horas. La salmonela habita normalmente en la superficie de los huevos, la piel de tomates y de aquellos frutos y verduras que tienen contacto con la tierra.
El tamaño del inóculo de Salmonella requerido para causar enfermedad sintomática en adultos sanos no está bien establecido. En general, se necesita una inoculación relativamente grande, entre 10 5 {displaystyle 10^{5}}
Al ser estas bacterias muy poco resistentes a los medios ácidos, no sobreviven en el estómago. Sin embargo, un pH estomacal artificialmente elevado, poco ácido, reduce enormemente el número de organismos necesario para provocar síntomas. Los microorganismos que llegan hasta el intestino se topan con otras dos defensas: la rapidez del tránsito intestinal y la flora bacteriana normal. Los que logran vencer estas defensas, se adhieren a la mucosas y producen ya sea un patrón secretor (diarrea aguda acuosa), o bien uno invasor (enfermedad clínica conocida como fiebre entérica, fiebre tifoidea o fiebre paratifoidea).[14][15]
La fiebre tifoidea es otra de las enfermedades que pueden ocasionar las bacterias del género Salmonella. Habitualmente esta enfermedad la provocan cepas de Salmonella enterica susp. enterica serotipo typhi (Salmonella typhi). El único reservorio de Salmonella typhi es el hombre, de modo que se transmite de persona a persona.[16]
La fiebre paratifoidea tiene ciertas similitudes con la fiebre tifoidea; pero tiene un curso más benigno. Esta enfermedad la suelen producir los serotipos Paratyphi A, Paratyphi B y Paratyphi C. Las infecciones por S. Paratyphi A son comunes en África; la paratifoidea B, más frecuente en Europa, se presenta como una gastroenteritis severa, y la paratifoidea C es una infección rara, generalmente vista en el Extremo Oriente que se presenta como una septicemia.
Produce salmonelosis con un período de incubación de entre cinco horas y cinco días, diarrea y dolor abdominal. A través de las heces (excremento) del enfermo se elimina gran cantidad de bacterias, y se presenta fiebre entérica con un periodo de incubación de siete a veintiocho días, causante de dolor de cabeza, fiebre, dolor abdominal y diarrea, erupción máculo-papulosa en pecho y espalda. Los enfermos presentan un período de convalecencia entre una y ocho semanas y las personas curadas eliminan Salmonella. También puede ocasionar fiebres entéricas o infección intestinal por intoxicación con algunos alimentos. Se reproducen por bipartición.
La prevención de Salmonella como contaminante de alimentos implica asear eficazmente las superficies de contacto con los alimentos. El alcohol ha sido efectivo como agente desinfectante tópico en su contra, así como el hipoclorito de sodio. La comida que contenga huevos crudos debe ser cocinada adecuadamente antes de consumirla.
Cualquier alimento cocinado de manera imperfecta o no cocinado, especialmente en carne, aves, huevos (porque este sale por el mismo conducto de las heces y como la salmonella es una enterobacteria, se contamina el huevo, por eso es importante tener prácticas de higiene en la manipulación) y leche, es un buen vehículo de transmisión.
Su tiempo de supervivencia en alimentos a temperatura ambiente es de varios días llegando incluso a los límites siguientes:[17]
Existen métodos destinados a evitar la proliferación de este género en los alimentos; por ejemplo, destruir la bacteria en los alimentos mediante cocción, evitar la contaminación cruzada durante la manipulación, y almacenar los alimentos a baja o alta temperatura para evitar que aquella prolifere.
Son cuadros en los que la clínica sistémica predomina sobre la digestiva: sudor blanquecino (que suele ser el signo más precoz), cefalea, leucopenia sin eosinofilia, dolor abdominal, esplenomegalia y bradicardia relativa (según temperatura corporal). Se debe a bacterias que penetran la mucosa intestinal intacta (por eso producen escasa clínica a nivel digestivo), alcanzan las placas de Peyer de la submucosa y ganglios linfáticos peridigestivos, y desde ahí pasan al torrente circulatorio, lo que da lugar al cuadro sistémico; a este grupo pertenece la Yersinia enterocolitica (que puede producir dolor en fosa ilíaca derecha y odinofagia), así como Salmonella typhi y para-typhi, que producen la fiebre tifoidea (en definitiva, un tipo de fiebre entérica como la descrita).
El cuadro sistémico descrito se puede acompañar de un exantema macular (roséola tifoidea) en tórax y abdomen (que cede de forma espontánea en pocos días) así como de alteraciones del nivel de consciencia en la fiebre tifoidea (que aparecen sobre todo al inicio de la segunda semana). Puede existir perforación intestinal en un 5 % de los casos, complicación que se deberá sospechar en presencia de dolor abdominal brusco y rápida elevación del recuento leucocitario.
El diagnóstico de elección de la fiebre tifoidea es el cultivo, ya sea mediante la obtención de hemocultivos en las dos primeras semanas (es el procedimiento más rentable para el diagnóstico precoz, con mayor rentabilidad en la primera semana) o mediante el cultivo de las heces a partir de la tercera semana. Debido a la aparición de cepas de S. typhi resistentes a diversos antibióticos, el tratamiento recomendado actualmente son las fluoroquinolonas o cefalosporinas de tercera generación (de elección en presencia de bacteriemia). En las formas más graves puede ser útil asociar esteroides. Si bien el cloranfenicol demuestra menor tasa de resistencia y menor incidencia de estado de portador crónico, el riesgo de desarrollo de anemia aplásica idiosincrásica irreversible (en uno de cada 20 000 tratamientos) limita su empleo en nuestro medio. A pesar del tratamiento correcto, la tasa de recaídas en los sujetos inmunocompetentes llega al 10 %.
Además, la salmonela puede quedarse acantonada en el aparato digestivo, sobre todo en la vesícula biliar y más frecuentemente en mujeres con colelitiasis, así crea portadores crónicos que eliminan bacterias continuamente por las heces, lo que tiene gran transcendencia a nivel epidemiológico.
La pauta de elección para el portador crónico es el tratamiento prolongado con fluoroquinolonas (ciprofloxacino); en caso de que exista colelitiasis, puede llegar a ser necesaria la colecistectomía. El diagnóstico en general de las diarreas bacterianas se realiza mediante coprocultivo. El tratamiento de la diarrea bacteriana depende de la gravedad del cuadro y del grado de deshidratación que produzca; lo más importante es mantener una adecuada hidratación del paciente; por vía intravenosa en casos graves o por vía oral si es posible (suero de rehidratación oral de la OMS).
Salmonella, de nombre común salmonela, es un género bacteriano de la familia Enterobacteriaceae constituido por bacilos gramnegativo intracelulares anaerobios facultativos con flagelos peritricos. Constituye un grupo importante de patógenos para animales y personas. Está compuesto por dos especies: S. enterica y S. bongori de las cuales la S. enterica representa la especie de mayor patogenicidad.
Salmonella enterica es la especie tipo y se divide en seis subespecies que incluyen sobre 2500 serotipos.
No desarrollan cápsula (excepto el serotipo S. Typhi) ni esporas. Son bacterias móviles que producen ácido sulfhídrico (H2S). Emplean glucosa por poseer una enzima especializada, pero no lactosa, y no producen ureasa ni tienen metabolismo fermentativo.
Es un agente productor de zoonosis de distribución universal. Se transmite por contacto directo o contaminación cruzada durante la manipulación, en el hogar.
Algunas salmonelas son comunes en la piel de tortugas y de muchos reptiles, por lo que se deben tomar precauciones cuando se manipula este tipo de animales a la vez con los alimentos.
El hábitat natural de estas especies normalmente es en los intestinos de cualquier tipo de animal homeotermo (incluidos los seres humanos).
See artikkel räägib bakteriperekonnast; nakkushaiguse kohta vaata artiklit salmonelloos. Salmonellabakter (Salmonella) on bakteriperekond.[1]
Salmonellabakterid on eluvõimelised nädalaid nii mullas, vees, jääs, heitvees kui ka toidus.
Salmonellabakterite perekonda klassifitseeritakse järgmised bakteriliigid[2]:
Pikemalt artiklis Gramnegatiivsed bakterid
On avastatud ligi 2500 salmonellabakteri serotüüpi, kuid nende hulgast 10 on kõige sagedasemad zoonoossed haigusetekitajad. Kliinilis-epidemioloogilise tähenduse tõttu kasutatakse serotüüpide puhul liiginimetusi.
Erinevad serotüübid põhjustavad loomade ja lindude organismides erineva raskusastmega haiguslikke seisundeid.
Inimesed nakatuvad peamiselt toiduainetega, kas nakatunud linnu- ja loomaliha ning kanamunade kaudu, aga ka nakatunud inimestega kokku puutumisel, harvemini taimsete toiduainete ja kodus peetavate lemmikloomade (roomajad, hiired, maod jpt) kaudu.
Bakteriperekond on nime saanud Ameerika mikrobioloogi ja veterinaarkirurgi Daniel Elmer Salmoni (1850–1914) auks, kes koos kaastöötaja Theobald Smithiga avastas bakteri 1885. aastal sigadel, kes põdesid seakoolerat (inglise hog cholera).[3]
Salmonellabakter (Salmonella) on bakteriperekond.
Salmonellabakterid on eluvõimelised nädalaid nii mullas, vees, jääs, heitvees kui ka toidus.
Salmonella generoa bakterio Gram negatiboz osatuta dago, bazilo itxura dutenak. Enterobacteriaceae familia barnean sailkatuta daude. Anaerobio fakultatiboak dira eta flageloen bitartez mugitzen dira. Ez dute esporarik sortzen.
Salmonella lehen mailako patogenoa da. Sukar tifoidea, paratifoidea eta enteritisa eragiten du. Salmonellak eragindako gaixotasun multzoari salmonelosi ere deitzen zaio, zeinak Hirugarren Munduko herrialdeetan izurrite ugari sortzen baititu.
Salmonelosia ur eta janari kutsatuen bidez transmititzen da. Bakterioak bizilekua hesteetan duenez, fekal bidea da mikrobio honetaz kutsatzeko mekanismorik ohikoena. Gorotzez kutsatutako ur eta janariak higiene ezaren zeinuak dira, eta oso arruntak dira garapen bidean dauden lurraldeetan (hondakin uraren eta edateko uraren arazketa egiten ez dutenak). Bestalde, animalia askoren hesteetan bizi denez (hegazti eta ugaztunengan, batez ere) salmonelosia zoonosi oso hedatua da, kutsatutako animaliak jaterakoan harrapatzen dena.
Salmonellaren sailkapena liskar-iturri izan da urteotan mikrobiologoen artean. Egun, bi espezie besterik ez dira onartzen: Salmonella enterica (6 azpi-espezie dituena) eta Salmonella bongori. Lehenengoa besterik ez da giza-patogenoa. Era berean, azpi-espezie bakoitzak serotipo asko ditu; guztira 2.300 inguru daude.
Salmonellaren ezaugarri biokimiko nagusiak honako hauek dira:
Laborategian hazteko hazkuntza-inguru hautakorrak erabiltzen dira; hauetako askok behazun-gatzak dituzte, Enterobakterioak ez direnen hazkuntza eragozteko. SS agarra, XLD agarra eta Hektoen agarra dira erabilienetariko batzuk.
Salmonellaren giza-eramaileak oso arriskutsuak dira, kutsapen ahalmen handia dutelako. Eramaile hauek bakterioa eramaten dute haien hesteetan, baina ez dute salmonelosi gaitzik. Milioika bakterio patogeno iraizten dituzte gorotzekin, eta janariak kutsatu ditzakete. Horregatik, janarien manipulatzailei analisiak egin behar zaizkie Salmonellaren eramaileak ez direla baieztatzeko.
Salmonelosiaren aurkako neurri prebentiboak ezarrita dituzte osasun agintariek, eta oso zorrotzak dira janari industrietan. Higiene arauetan dute oinarria, bakterioaren janari kutsapena ekiditeko asmoz. Aholku orokor hauek gogoan hartzeko gomendatzen da:
Salmonella generoa bakterio Gram negatiboz osatuta dago, bazilo itxura dutenak. Enterobacteriaceae familia barnean sailkatuta daude. Anaerobio fakultatiboak dira eta flageloen bitartez mugitzen dira. Ez dute esporarik sortzen.
Salmonella lehen mailako patogenoa da. Sukar tifoidea, paratifoidea eta enteritisa eragiten du. Salmonellak eragindako gaixotasun multzoari salmonelosi ere deitzen zaio, zeinak Hirugarren Munduko herrialdeetan izurrite ugari sortzen baititu.
Salmonellat ovat suolistobakteereita, jotka voivat lisääntyä hapellisissa tai hapettomissa oloissa. Ne ovat gramnegatiivisia sauvabakteereita, jotka liikkuvat uintisiimojen avulla, mutta myös liikkumattomia mutantteja esiintyy. Salmonella-bakteerien suku on nimetty amerikkalaisen bakteriologin D. E. Salmonin mukaan.
Sukuun kuuluu kaksi lajia, joilla on yhteensä kuusi alalajia (S. enterica, S. salamae, S. arizonae, S. diarizonae, S. houtenae, S. indica).[1] Salmonellat jaetaan edelleen eri serotyyppeihin solumembraanin O-antigeenien ja bakteerin uintisiimojen H-antigeenien perusteella. Salmonellan serotyyppejä tunnetaan noin 2 500.[2] Serotyyppien sisällä salmonelloja jaotellaan edelleen eri fagityyppeihin ja biotyyppeihin. Fagityypitys perustuu salmonellakantojen erilaiseen herkkyyteen bakteriofageille. Biotyypitys perustuu kantojen erilaiseen kykyyn fermentoida sokereita.
Salmonella-bakteerien ihanteellinen kasvulämpötila on ruumiinlämpö (37 °C), mutta salmonelloja kasvaa lämpötila-alueella 5–47 °C. Bakteeri pärjää sekä hyvin happamissa että emäksisissä olosuhteissa ja säilyy pitkään pakastetuissa ja kuivatuissa elintarvikkeissa. Salmonella on kuitenkin herkkä kuumennukselle ja tuhoutuu jo 70 °C:ssa.
Salmonella on yleinen eläinten kantama bakteeri, joka voi tartuttaa myös ihmisen. Se leviää eläinten ja ihmisten ulosteista ympäristöön. Etenkin tuotantoeläimiin bakteeri leviää ulosteilla saastuneen rehun ja juomaveden välityksellä. Salmonella tarttuu myös ihmisestä toiseen käsihygienian ollessa puutteellinen, jos se päätyy käsien kautta suoraan suuhun tai ruokaan.
Salmonellat voivat aiheuttaa joko suolisto- tai yleisinfektion. Yleisinfektioita, lavantautia ja pikkulavantautia, aiheuttavat S. enterican serotyypit S. typhi ja S. paratyphi. Näiden tapausten esiintyminen on kuitenkin Suomessa erittäin harvinaista. Muut salmonellat aiheuttavat kuumeista ripulia, salmonelloosia. Noin 80 % Suomessa esiintyneistä tartunnoista on peräisin ulkomaan matkoilta. [3]
Potilas saattaa levittää tautia oireettomana jopa kuukausia, mistä syystä uudet pohjoismaiden ulkopuolella matkustaneet ravintolatyöntekijät usein testataan ennen työhönottoa ottamalla ulostenäyte. Jos työntekijällä todetaan salmonellatartunta, työntekijä joutuu seurantaan.[4] Tauti voidaan hoitaa tarvittaessa mikrobilääkityksellä. Mikrobilääkitystä ei kuitenkaan suositella annettavaksi etenkään pahimman ripulivaiheen aikana, sillä tietyssä taudinvaiheessa annettuna sen on todettu jopa pitkittävän kantajuutta.[4]
Salmonellat ovat suolistobakteereita, jotka voivat lisääntyä hapellisissa tai hapettomissa oloissa. Ne ovat gramnegatiivisia sauvabakteereita, jotka liikkuvat uintisiimojen avulla, mutta myös liikkumattomia mutantteja esiintyy. Salmonella-bakteerien suku on nimetty amerikkalaisen bakteriologin D. E. Salmonin mukaan.
Sukuun kuuluu kaksi lajia, joilla on yhteensä kuusi alalajia (S. enterica, S. salamae, S. arizonae, S. diarizonae, S. houtenae, S. indica). Salmonellat jaetaan edelleen eri serotyyppeihin solumembraanin O-antigeenien ja bakteerin uintisiimojen H-antigeenien perusteella. Salmonellan serotyyppejä tunnetaan noin 2 500. Serotyyppien sisällä salmonelloja jaotellaan edelleen eri fagityyppeihin ja biotyyppeihin. Fagityypitys perustuu salmonellakantojen erilaiseen herkkyyteen bakteriofageille. Biotyypitys perustuu kantojen erilaiseen kykyyn fermentoida sokereita.
Les salmonelles (Salmonella) forment un genre de protéobactéries appartenant à la famille des entérobactéries. Elles mesurent 0,7 à 1,5 μm de diamètre, pour 5 μm de longueur avec un flagelle.
Elles provoquent chez l'espèce humaine des maladies telles que la fièvre typhoïde, la fièvre paratyphoïde et la salmonellose, une des principales causes de toxi-infection alimentaire collective (TIAC).
Les salmonelles ont été nommées ainsi en l'honneur du vétérinaire américain Daniel Elmer Salmon même si la bactérie a été découverte par Theobald Smith, qui travaillait sous la direction de Salmon au Bureau of Animal Industry (BAI) dès 1884[1].
D'après les travaux récents de taxonomie, en particulier par hybridation de l'ADN, le genre Salmonella comporte deux espèces (bongori et enterica), la principale (longtemps considérée comme la seule), Salmonella enterica comprend six sous-espèces — la plus fréquente étant Salmonella enterica subsp. enterica — elles-mêmes divisées en de nombreux sérovars : Enteritidis, Derby, Hadar, Infantis, Paratyphi, Typhi, Typhimurium, Virchow, etc. Actuellement plus de 2 600 sérovars (ou sérotypes) sont décrits.
En 2000, le Centre national de référence des Salmonella et Shigella (CNRSS) de l'Institut Pasteur, à Paris, avait référencé 883 souches de Salmonella d’origine humaine. Les sérovars Enteritidis et Typhimurium en représentaient respectivement 36 % et 29 %[réf. souhaitée]. On connaît aujourd'hui plus de 2 000 sérotypes de salmonelles.
Ce sont des entérobactéries bacilles à Gram négatifs, mobiles pour la plupart (ciliature péritriche), mais certaines sont immobiles, aéro-anaérobies facultatifs, oxydase -, nitrate réductase +, fermentative du glucose, lactose -, H2S + (ou - [2]), uréase -, lysine décarboxylase +, utilisant la voie des acides mixtes, indole-, ne possédant pas la bêta-galactosidase, à forte contagiosité, responsables de gastro-entérites, toxi-infections alimentaires et des fièvres typhoïde et paratyphoïde (S. Typhi et S. Paratyphi).
L'étude de génomes d'enterica provenant de squelettes humains de la préhistoire suggère que l'adaptation à l'humain de Salmonella enterica est liée au processus de néolithisation[3].
Il a été émis l'hypothèse que la transition néolithique vers une économie agricole et pastorale a facilité l'émergence d'agents pathogènes adaptés à l'humain. L'étude de génomes de Salmonella enterica provenant de squelettes humains de chasseurs-cueilleurs et agropasteurs dans l'ouest de l'Eurasie datant de jusqu'à 6 500 ans montre que malgré la grande diversité génétique de S. enterica, tous les anciens génomes bactériens se sont regroupés dans une seule branche auparavant non caractérisée qui contient S. enterica adaptée à plusieurs espèces de mammifères. Tous les anciens génomes bactériens des (agro-) éleveurs préhistoriques appartiennent à une partie de cette branche qui comprend également S. enterica Paratyphi C spécifique à l'humain, illustrant l'évolution d'un agent pathogène humain sur une période de 5 000 ans. Les comparaisons génomiques bactériennes suggèrent que les plus anciennes souches n'étaient pas spécifiques à l'hôte, différaient en potentiel pathogène et ont subi une pseudogénisation convergente qui a accompagné leur adaptation à l'hôte en aval. Ces observations soutiennent l'idée selon lequel l'émergence de S. enterica adaptée à l'humain est liée aux transformations culturelles humaines du Néolithique[3].
Il n'y a pas de dose infectieuse type, celle-ci dépendant :
Elle dépend des souches et des conditions. Des salmonelles dites « hypervirulentes », sources potentielles de maladies émergentes ont été observées en 2011-2012 en Californie (Santa Barbara) sur des animaux d'élevage. Ce sont des souches particulièrement résistantes, à propagation inhabituellement rapide, résistantes aux vaccins existants (en 2012) et qui entrent dans l'organisme comme un cheval de Troie, deviennent inhabituellement virulentes, puis reprennent un comportement plus normal quand elles retournent dans l'environnement, où elles sont alors moins détectables[4].
Comme toutes les Enterobacteriaceae, les espèces de Salmonella possèdent des antigènes somatiques O lipopolysaccharidiques (situés dans la paroi). Il en existe 67, on distingue l'antigène O majeur caractérisant un groupe de Salmonella et l'antigène O mineur qui est accessoire. La délétion par mutation de l'antigène O entraîne une perte partielle ou totale du pouvoir pathogène.
Les espèces de Salmonella possèdent également des antigènes flagellaires H. Ils sont présents sous deux formes différentes (phases). Soit sous les deux formes simultanément (diphasique) soit sous la forme d'une seule phase (monophasique). Ces deux phases sont codées par deux gènes différents mais très voisins, ils doivent provenir de la duplication d'un même gène ancestral.
Enfin, Salmonella Typhi, S Paratyphi C et S. Dublin possèdent l'antigène capsulaire de nature polyosidique Vi pouvant (plus ou moins) masquer l'antigène somatique O. Ce dernier est démasqué par destruction de l'antigène Vi (chauffage à 100 °C pendant 10 min).
Les salmonelles peuvent survivre plusieurs semaines en milieu sec et plusieurs mois dans l'eau. Elles se retrouvent donc fréquemment dans les milieux aquatiques pollués, la contamination par les excréments d'animaux porteurs étant très importante. Les vertébrés aquatiques, notamment les oiseaux (Anatidés) et les tortues sont d'importants vecteurs de salmonelles. Les volailles, les bovins et les ovins étant des animaux fréquemment contaminants, les salmonelles peuvent se retrouver dans les aliments, notamment les viandes, le lait ou un œuf. Dans ce dernier cas, cela peut se produire si la coquille est fêlée ou si l'œuf a été lavé, le lavage éliminant la barrière protectrice située autour de l’œuf (la « fleur », revêtement bouchant les pores de la coquille) et permettant aux salmonelles d'entrer dans l’œuf[5],[6],[7].
Deux groupes, distincts par leur pathogénie et leur épidémiologie, d'importance numérique très inégale, concernent la pathologie humaine.
Quatre sérotypes de salmonelles sont adaptés à l'humain, qui en constitue le seul réservoir et chez qui ils provoquent une maladie spécifique. Ce sont S. Typhi (bacille d'Eberth), S. Paratyphi A, S. Paratyphi B (bacille de Schotmüller) et S. Paratyphi C (bacille d'Hirschfeld), accessoirement S. Sendai. Les germes pénètrent, même en nombre restreint, par voie digestive et après une incubation assez longue (jusqu'à 3 semaines) traversent la muqueuse intestinale et envahissent le tissu lymphoïde intestinal (plaques de Peyer). De là, le germe passe dans les ganglions lymphatiques mésentériques puis dans la lymphe et enfin dans la circulation sanguine, ce qui détermine un état bactériémique. La bactériémie avec sepsis n'est pas une complication accidentelle mais s'inscrit dans l'évolution normale de la maladie. Par ailleurs, les plaques de Peyer peuvent s'ulcérer et entraîner une perforation intestinale et une péritonite. Le malade guéri peut rester porteur de germes pendant des mois ou des années, les bactéries persistant surtout dans les voies biliaires.
La libération d'endotoxine joue un rôle important dans la pathogénie de la maladie, d'où le danger de l'administration d'une forte dose d'antibiotique qui risque de provoquer une lyse massive des bactéries.
La transmission se fait surtout par voie d'eau potable lors des épidémies étendues. Mais le contact direct ou les aliments peuvent également être en cause dans la propagation. Le contrôle bactériologique strict des eaux de consommation ainsi que la surveillance du réservoir de germes (porteurs) expliquent la diminution spectaculaire des fièvres typhoïdes et paratyphoïdes dans les pays à hygiène développée.
Est responsable le groupe potentiellement constitué par tous les autres sérotypes (plus de mille) dont la plupart n'ont cependant jamais été rencontrés chez l'humain. Ces espèces de Salmonella sont rencontrées chez diverses espèces animales, la plupart n'étant d'ailleurs pas liées à un hôte spécifique et pouvant aussi infecter l'humain. Il s'agit donc d'une zoonose.
Le germe pénètre par voie digestive et doit être ingéré en très grand nombre pour déclencher la maladie chez l'adulte sain. L'acidité gastrique serait entre autres responsable de la destruction de la majorité des germes ingérés. Ce contage massif est réalisé par l'ingestion d'aliments dans lesquels le germe a pullulé comme dans un milieu de culture.
Toutefois les nourrissons et les jeunes enfants sont bien plus sensibles à l'infection qui peut être réalisée par l'ingestion d'un nombre minime de bactéries. On a pu prouver que, chez les nourrissons, la contamination pouvait se faire par l'inhalation de poussières chargées de bactéries. Après une courte incubation de quelques heures à un jour, le germe se multiplie dans la lumière intestinale en provoquant un syndrome inflammatoire intestinal avec diarrhée souvent mucopurulente et sanguinolente. Chez les nourrissons, la déshydratation peut entraîner un état de toxicose grave.
Chez l'adulte en bonne santé, généralement, la maladie est bénigne. Il n'y a normalement pas de septicémie, qui peut cependant survenir exceptionnellement à titre de complication chez des sujets débilités (maladie de Hodgkin, par exemple). Des localisations extra-intestinales sont possibles, en particulier des méningites à salmonella chez les enfants, des ostéites, etc.
L'épidémiologie fait intervenir l'alimentation, surtout les viandes, les œufs et les produits laitiers.
Ces salmonella présentent une forte recrudescence durant l'été. La majorité des entérites à salmonella surviennent chez les jeunes enfants, sous forme de cas dispersés. Au moins 25 % des entérites estivales des jeunes enfants sont causées par des salmonelles. En Europe occidentale, S. Typhimurium (virus de Danysz) représente près de 70 % des isolements.
Les procédés de diagnostic biologique sont différents dans les deux groupes pathogéniques.
L'hémoculture est le prélèvement de référence.
Positive durant la première semaine de la maladie. Il est nécessaire d'ensemencer un volume de sang important étant donné le nombre restreint de salmonella dans la circulation.
La coproculture (voir infra) peut être positive la première semaine de la maladie mais surtout pendant et après la phase d'état de la maladie (2e et 3e semaines) ; elle peut rester positive chez un faible pourcentage de convalescent (portage dans la vésicule biliaire).
La réaction devient positive après environ une semaine d'évolution. Le sérum est testé vis-à-vis de suspensions O et H de Salmonella Typhi et des S. Paratyphiques. Les Ac O apparaissent les premiers mais disparaissent peu de temps après la guérison. Les Ac H apparaissent quelques jours plus tard, atteignent des taux plus élevés et peuvent persister plusieurs mois après la maladie. À la période d'état, les 2 Ac O et H sont présents. On peut observer une coagglutination entre les Ag. O de S. typhi et des paratyphiques (parenté antigénique). Par contre, l'agglutination simultanée dans plusieurs suspensions H, sans agglutination O ou avec des titres O très faibles, peut se rencontrer chez des anciens vaccinés. L'agglutination dans une seule suspension antigénique O sans H correspondant peut s'expliquer par une infection à salmonelle du même groupe sérologique mais d'un autre sérotype. Par ex., une infection à S. typhimurium peut donner une réaction positive dans l'Ag. para B - O mais pas dans para B - H.
La recherche des Ac anti - Vi pourrait avoir de l'intérêt chez les porteurs de germes.
Hémoculture
Elles sont inutiles car systématiquement négatives (sauf cas d'immunodépression ou d'invasion).
Positive moins de 24 heures après la contamination.
Les selles sont ensemencées sur milieux sélectifs (gélose Salmonella-Shigella ou gélose S.S., gélose Hektoën, gélose au désoxycholate-citrate, gélose XLD, gélose chromogène SM2) : sur ces milieux, la majorité des germes fécaux est inhibée. La présence de lactose et d'un indicateur de pH permet de repérer les colonies lactose négatives, et aussi sur milieu sélectif du germe (bouillon sélénite f, permettant la pousse de Salmonella au détriment des autres bactéries de la flore commensale intestinale, ce milieu est très utile lors d'un dépistage à l'uréase négatif.) les salmonelles et les shigelles ne fermentent pas ce sucre. Les colonies suspectes sont repiquées et identifiées biochimiquement et sérologiquement. Il existe des milieux d'enrichissement tels que le milieu au sélénite, au tétrathionate et au vert de Malachite de Rappaport qui permettent d'inverser la proportion des germes fécaux et salmonelles au profit de ces dernières, dans les cas où leur nombre est trop faible pour les mettre en évidence directement.
Le sérotypage est obligatoire pour poser le diagnostic d'une salmonellose.
Réaction d'agglutination directe entre les antigènes bactériens (antigène de paroi O, antigène de flagelle H, antigène de capsule facultatif Vi) et des sérums polyvalents ou monovalents (anticorps dirigées contre plusieurs ou un seul antigène). En France, les sérotypes S. Enteritidis et S. Typhimurium sont les plus fréquents.
Contrôle bactériologique des eaux. Dépistage des porteurs de germes qui devront être écartés de certaines professions (par ex. cuisinier).
Le chloramphénicol garde une indication majeure dans les fièvres typhoïdes et paratyphoïdes (malgré son risque d'aplasie médullaire : environ 0,1 %). L'ampicilline donne des résultats à peu près comparables. Le cotrimoxazole (trimethoprime + sulfaméthoxazole) serait également actif ainsi que la ciprofloxacine.
Contrôle vétérinaire et inspection de certaines denrées alimentaires. Hygiène dans la préparation des repas collectifs.
On préconise l'abstention de toute antibiothérapie dans les cas non compliqués. Les antibiotiques seraient sans action sur le portage et contribueraient même à le prolonger.
Indication de l'antibiothérapie (Sources : POPI 2009) :
Salmonella est une bactérie tumoricide (ou carcinolytique) détruisant les cellules tumorales grâce à une multiplication bactérienne incontrôlée qui peut conduire à l'éclatement des cellules cancéreuses. En addition de ce phénomène, les macrophages et les cellules dendritiques (type de globules blancs) de ces tumeurs colonisées par Salmonella sécrètent de l'interleukine IL-1β, une protéine responsable de l'activité anti-tumorale[8].
De plus, les infections à Salmonella, (ainsi que Clostridium et Listeria) favorisent l'élimination des tumeurs en augmentant les cytokines et les chimiokines (protéines régulatrices de la signalisation cellulaire) qui régulent les sites infectés à l'aide de granulocytes et de lymphocytes cytotoxiques (GB qui tuent les cellules cancéreuses)[9].
Les toxines délivrées via Salmonella peuvent réguler positivement la Connexine 43 (Cx43), conduisant à des jonctions lacunaires induites par les bactéries entre la tumeur et les cellules dendritiques (CD), qui permettent une présentation croisée des antigènes tumoraux aux CD.
En raison de la présence des régions nécrotiques et hypoxiques des cellules touchées (zone de résistance au traitement), l'administration de médicaments de chimiothérapie peut être altérée. Par conséquent, Salmonella peut être associée à une chimiothérapie pour assurer le traitement et le transport, car Salmonella n'est pas affectée par ces régions. L'effet carcinolytique peut être accru avec la souche mutante de Salmonella VNP20009 qui augmente en nombre à partir de cette combinaison, et qui provoque une inhibition supplémentaire des cellules cancéreuses en stimulant les protéines anti-tumorales[10].
Une souche génétiquement modifiée de Salmonella (TAPET-CD) a terminé les essais cliniques de phase 1 pour les patients atteints d'un cancer métastatique de stade 4[11].
Les salmonelles (Salmonella) forment un genre de protéobactéries appartenant à la famille des entérobactéries. Elles mesurent 0,7 à 1,5 μm de diamètre, pour 2 à 5 μm de longueur avec un flagelle.
Elles provoquent chez l'espèce humaine des maladies telles que la fièvre typhoïde, la fièvre paratyphoïde et la salmonellose, une des principales causes de toxi-infection alimentaire collective (TIAC).
Speiceas slatchruthach baictéar is ea Salmonella, so-ghluaiste de ghnáth, atá in ann fás le hocsaigin nó gan é. Cuireann dhá chineál tús le tíofóideach is fiabhras paraitíofóideach. Cuireann cineálacha eile tús le nimhiú bia. Is í an fhoinse ionfhabhtaithe is coitianta ná feoil thruaillithe, feoil éanlaith clóis go háirithe. Tarlaíonn urlacan géar is buinneach 12-24 uair tar éis an fheoil thruaillithe a ithe.
Salmonella é un xénero bacteriano formado por bacilos gramnegativos, anaerobios facultativos, con flaxelos perítricos que rodean ó microorganismo e non desenvolve esporas. Son bacterias móbiles que producen sulfuro de hidróxeno. Non fermentan glicosa nin lactosa.
É un axente zoonótico de distribución universal. Transmítese por contacto directo ou contaminación cruzada durante a manipulación, no procesado de alimentos ou no fogar, tamén por vía sexual.
Son bacterias gramnegativas. Crece con facilidade no medio de cultivo ágar sangue formando colonias de 2 a 3 milímetros. En laboratorios de microbioloxía clínica íllase con medios selectivos, Selenito, Hektoen, SS ou XLD, para inhibir o crecemento doutras bacterias patóxenas e da flora intestinal saprófita.
A taxonomía de Salmonella é complicada. Actualmente hai dúas especies dentro do xénero: Salmonella bongori (previamente subespecie V) e S. enterica, que se divide á súa vez en seis subespecies.
Cada subespecie á súa vez, está conformada por diversos serotipos, e ata a actualidade foron identificados máis de 2.500.
Produce gastroenterite, cun período de incubación de entre 5 horas e 5 días, diarrea e dor abdominal. A través das feces do enfermo elimínanse gran cantidade de bacterias; e febre entérica, cun período de incubación de 7 a 28 días, causante da dor de cabeza, febre, dor abdominal e diarrea, erupción máculo-papulosa en peito e lombo. Os enfermos presentan un período de convalecencia entre 1 e 8 semanas.
As persoas curadas eliminan Salmonella durante máis dun ano.
Salmonella é un xénero bacteriano formado por bacilos gramnegativos, anaerobios facultativos, con flaxelos perítricos que rodean ó microorganismo e non desenvolve esporas. Son bacterias móbiles que producen sulfuro de hidróxeno. Non fermentan glicosa nin lactosa.
É un axente zoonótico de distribución universal. Transmítese por contacto directo ou contaminación cruzada durante a manipulación, no procesado de alimentos ou no fogar, tamén por vía sexual.
Salmonella je rod Gram-negativnih bakterija, štapića. Salmonele ne stvaraju spore, širine su od 0.7 do 1.5 µm, dužine od 2 do 5 µm, i većina je pokretna pomoću flagela (bič).
Salmonele se fakultativni anaerobi, energiju dobivaju reakcijama oksidacije i redukcije organskih spojeva. Većina proizvodi sumporovodik, zbog čega se lako otkrivaju na podlogama koje sadrže željezo(II) sulfat.
Salmonele se mogu pronaći u mnogim životinjma i ljudima. Pojedine salmonele uzrokuju kod ljudi bolesti koje se nazivaju salmoneloze. Salmonele uzrokuju bolesti kao što su trbušni tifus, paratifusni sindrom.
Rod bakterije je nazvan prema američkom veterinaru Daniel Elmer Salmonu, dok je bakterije otkrio Theobald Smith.
Prvotna taksonomija ovog roda bakterija nije bazirana na DNK srodnosti, već su imena davana prema kliničkim značajkama bolesti i životinjama na kojima je pronađena (Salmonella typhi, Salmonella cholerae-suis, Salmonella abortus-ovis). Kada je uvedene serološka analiza u bakteriologiju, pojedini serovar (ukupno oko 2200 serovarova) Salmonele smatran je posebnom vrstom. Stari nazivi postali su netočni, te su novootkriveni serovarovi Salmonela dobivali imena prema mjestima gdje su prvotno izolirani (npr. Salmonella london, Salmonella panama, Salmonella stanleyville).
Naknadno je došlo do otkrića da svi serovarovi Salmonela čine jednu DNK hibridizirajuću skupinu, tj. da postoji jedna vrsta salmonela sa sedam podvrsta, te je nomenklatura ponovno mijenjana. Predloženo je ime Salmonella enterica i sedam podvrsta:
Svaka od sedam podvrsta sadrži različite serovarove Salmonela. Najčešći serovarovi koji predstavljaju oko 99,5% salmonela izoliranih iz životinja i ljudi svrstani su u podvrstu I. Budući da ova nova nomenklatura nije usklađena sa tradicionalnom, češće se kod stručnjaka nalazi stara tradicionalna nomenklatura.
Salmonella je rod Gram-negativnih bakterija, štapića. Salmonele ne stvaraju spore, širine su od 0.7 do 1.5 µm, dužine od 2 do 5 µm, i većina je pokretna pomoću flagela (bič).
Salmonele se fakultativni anaerobi, energiju dobivaju reakcijama oksidacije i redukcije organskih spojeva. Većina proizvodi sumporovodik, zbog čega se lako otkrivaju na podlogama koje sadrže željezo(II) sulfat.
Salmonele se mogu pronaći u mnogim životinjma i ljudima. Pojedine salmonele uzrokuju kod ljudi bolesti koje se nazivaju salmoneloze. Salmonele uzrokuju bolesti kao što su trbušni tifus, paratifusni sindrom.
Rod bakterije je nazvan prema američkom veterinaru Daniel Elmer Salmonu, dok je bakterije otkrio Theobald Smith.
Salmonella adalah genus bakteri enterobakteria Gram-negatif berbentuk tongkat yang menyebabkan demam tifoid, demam paratipus, dan keracunan makanan.[1] Spesies-spesies Salmonella dapat bergerak bebas dan menghasilkan hidrogen sulfida.[2] Salmonella dinamai dari Daniel Edward Salmon, ahli patologi Amerika, walaupun sebenarnya, rekannya Theobald Smith (yang terkenal akan hasilnya pada anafilaksis) yang pertama kali menemukan bakteri ini di tahun 1885 pada tubuh babi.[3][4]
Salmonella adalah penyebab utama dari penyakit yang disebarkan melalui makanan (foodborne diseases).[5] Pada umumnya, serotipe Salmonella menyebabkan penyakit pada organ pencernaan.[5] Penyakit yang disebabkan oleh Salmonella disebut salmonelosis.[5] Ciri-ciri orang yang mengalami salmonelosis adalah diare, kram perut, dan demam dalam waktu 8-72 jam setelah mengonsumsi makanan yang terkontaminasi Salmonella.[5] Gejala lainnya adalah sakit kepala, mual, dan muntah-muntah.[5]
Genus Salmonella terdiri atas dua spesies, yaitu S. bongori dan S. enterica. Tiga serotipe utama dari jenis S. enterica adalah S. typhi, S. typhimurium, dan S. enteritidis.[6] Salmonella typhi menyebabkan penyakit demam tifus akibat invasi bakteri ke dalam pembuluh darah dan gastroenteritis, yang disebabkan oleh keracunan makanan atau intoksikasi.[6] Gejala demam tifus meliputi demam, mual-mual, muntah dan kematian.[6] Salmonella typhi memiliki keunikan hanya menyerang manusia, dan tidak ada inang lain.[6] Infeksi Salmonella dapat berakibat fatal kepada bayi, balita, ibu hamil dan kandungannya serta orang lanjut usia. Hal ini disebabkan karena kekebalan tubuh mereka yang menurun.[7] Kontaminasi Salmonella dapat dicegah dengan mencuci tangan dan menjaga kebersihan makanan yang dikonsumsi.[7]
Untuk menumbuhkan Salmonella dapat digunakan berbagai macam media, salah satunya adalah media Hektoen Enteric Agar (HEA).[8] Media lain yang dapat digunakan adalah SS agar, bismuth sulfite agar, brilliant green agar, dan xylose-lisine-deoxycholate (XLD) agar.[9] HEA merupakan media selektif-diferensial.[8] Media ini tergolong selektif karena terdiri dari garam empedu yang berguna untuk menghambat pertumbuhan bakteri Gram positif dan beberapa Gram negatif sehingga diharapkan bakteri yang tumbuh hanya Salmonella.[8] Media ini digolongkan menjadi media diferensial karena dapat membedakan bakteri Salmonella dengan bakteri lainnya dengan cara memberikan tiga jenis karbohidrat pada media, yaitu laktosa, glukosa, dan salisin, dengan komposisi laktosa yang paling tinggi.[8] Salmonella tidak dapat memfermentasi laktosa sehingga asam yang dihasilkan hanya sedikit karena hanya berasal dari fermentasi glukosa saja.[9] Hal ini menyebabkan koloni Salmonella akan berwarna hijau-kebiruan karena asam yang dihasilkannya bereaksi dengan indikator yang ada pada media HEA, yaitu fuksin asam dan biru bromtimol.[9]
Salmonella adalah genus bakteri enterobakteria Gram-negatif berbentuk tongkat yang menyebabkan demam tifoid, demam paratipus, dan keracunan makanan. Spesies-spesies Salmonella dapat bergerak bebas dan menghasilkan hidrogen sulfida. Salmonella dinamai dari Daniel Edward Salmon, ahli patologi Amerika, walaupun sebenarnya, rekannya Theobald Smith (yang terkenal akan hasilnya pada anafilaksis) yang pertama kali menemukan bakteri ini di tahun 1885 pada tubuh babi.
Il genere Salmonella è caratterizzato da bacilli Gram-negativi, asporigeni e anaerobi facoltativi. Fermentano il glucosio, producendo gas, degradano le proteine solforate con produzione di H2S, riducono i nitrati e non producono citocromo-ossidasi. La maggior parte sono lattosio non fermentanti. Possedendo flagelli peritrichi, sono tutte mobili tranne S. gallinarum e S. pullorum.
La classificazione tassonomica di questo genere è piuttosto complessa e si basa su dati di comparazione e di omologia del DNA; prevede due specie principali: Salmonella bongori e Salmonella enterica. All'interno di quest'ultima specie si distinguono varie sottospecie, tra cui Salmonella enterica enterica, che presenta vari serovar (o sierotipi) e tra questi quelli di interesse clinico sono: Typhi, Paratyphi, Typhimurium, Enteritidis e Cholaeresuis. Un esempio di denominazione corretta è: Salmonella enterica enterica ser. Thypi, tuttavia si ha la tendenza a utilizzare il nome del sierotipo in sostituzione a quello della specie, come: Salmonella typhi, Salmonella paratyphi, ecc.[2]
La classificazione dei sierotipi si basa sul corredo antigenico dei batteri secondo lo schema suggerito da Kauffmann e White, e perciò utilizzando l'antigene somatico O, gli antigeni flagellari H1 e H2 e l'antigene di superficie "Vi" (quest'ultimo presente solo in alcuni serovar).[3] In base all'antigene O si distinguono nei sierogruppi A, B, C1, C2, D ed E.
Il nome Salmonella deriva da quello del veterinario Daniel Elmer Salmon che la documentò per primo, sebbene a scoprirla sia stato il suo assistente Theobald Smith.
I bacilli del genere Salmonella sono presenti nell'ambiente, nel suolo e nelle acque, e possono essere riscontrate come parassiti nell'intestino degli animali e dell'uomo (es. Salmonella typhimurium) o esclusivamente dell'uomo (es. Salmonella typhi e Salmonella paratyphi A e C).
Nell'uomo questi vari sierotipi sono causa di differenti gruppi di malattie infettive:
Il genere Salmonella è caratterizzato da bacilli Gram-negativi, asporigeni e anaerobi facoltativi. Fermentano il glucosio, producendo gas, degradano le proteine solforate con produzione di H2S, riducono i nitrati e non producono citocromo-ossidasi. La maggior parte sono lattosio non fermentanti. Possedendo flagelli peritrichi, sono tutte mobili tranne S. gallinarum e S. pullorum.
Salmonella (-ae, f.)[1] est genus Enterobacteriacearum diametro a ca. 0.7 ad 1.5 µm, longitudine a 2 ad 5 µm, et flagellis omnidirectionalibus praeditarum. Salmonella bacterium in honorem Danielis Elmer Salmon nominatum est.
Haec stipula ad bacteriologiam spectat. Amplifica, si potes! 
Haec stipula ad biologiam spectat. Amplifica, si potes! Salmonella (-ae, f.) est genus Enterobacteriacearum diametro a ca. 0.7 ad 1.5 µm, longitudine a 2 ad 5 µm, et flagellis omnidirectionalibus praeditarum. Salmonella bacterium in honorem Danielis Elmer Salmon nominatum est.
Salmonella /ˌsælməˈnɛlə/ adalah sejenis bakteria dari genus rod, Gram-negatif, tidak membentuk spora, biasanya bersifatnya bergerak bebas (motile) enterobakteria dengan diameter dalam lingkungan 0.7 hingga 1.5 µm, panjangnya dari 2 hingga 5 µm, dan dilengkapi flagella yang terpaut badan sebuah arah (i.e., peritrichous). Salmonella adalah dari jenis bakteria kemoorganotrof, memperoleh tenaga daripada aktiviti oksidasi dan reaksi penurunan menggunakan sumber organik, dan organisma anaerobik fakultatif. Kebanyakan spesies menghasilkan hidrogen sulfida,[1]
Pada 28 September 2013, hidangan ayam masak merah yang dihidangkan dalam kenduri kahwin di Kampung Huma, Tanjung Dawai, Sungai Petani, Kedah telah dicemari bakteria Salmonella, menyebabkan empat kematian dan ratusan lagi keracunan makanan.
Menurut Pengarah Jabatan Kesihatan Kedah Dr Ismail Abu Taat berkata bakteria itu ditemui di dalam spesimen hasil bedah siasat ke atas mangsa dan sampel yang diperoleh dari tempat kejadian.
Siasatan awal mendapati ayam yang diguna untuk majlis perkahwinan itu tidak disimpan dengan baik dan dibiar pada suhu bilik selama semalaman, sebelum dimasak pada hari kenduri. Berdasarkan keterangan tuan rumah, kira-kira 130 ekor ayam dibeli pada Jumaat (27 September 2013) dan digoreng sebelum disimpan di dalam sebuah bilik pada suhu biasa.
Ini menyebabkan ayam tersebut dicemari dan dijangkiti bakteria Salmonella. Ayam itu berbau bila hendak dimasak keesokan harinya, tetapi tuan rumah mahu memasak kerana bimbang makanan untuk tetamu tidak mencukupi.
Beliau berkata mangsa yang makan makanan tercemar itu tidak mengalami simptom keracunan pada kadar segera sebaliknya bakteria Salmonella hanya meragam selepas lebih 12 jam sebelum menjadi keracunan, menyebabkan mangsa mengalami cirit-birit, loya, muntah, perut memulas dan kehilangan air dalam badan yang teruk.
Lebih 200 mangsa telah mendapatkan rawatan di hospital berdekatan sekitar daerah Sungai Petani dan daripada jumlah itu 127 pesakit mendapatkan rawatan di HSAH dengan 38 dimasukkan ke wad untuk rawatan lanjut.
Beliau berkata 127 lagi pesakit mendapatkan rawatan di Hospital Yan dengan 62 orang ditahan untuk rawatan lanjut dan selebihnya dibenar pulang selepas mendapat rawatan.
Dr Ismail berkata seorang pesakit lelaki berusia 58 tahun kini berada dalam keadaan kritikal dan dirawat di Unit Rawatan Rapi (ICU) HSAH.
Seramai 18 kes pesakit dirujuk ke Hospital Sik dan Baling ekoran keadaan Hospital Yan tidak mampu menampung jumlah pesakit yang ramai. Saya nasihatkan mangsa yang mempunyai simptom keracunan makanan selepas makan kenduri di rumah tersebut agar tampil mendapatkan rawatan segera.
Saya berharap pengendali makanan untuk kenduri menyimpan makanan atau bahan mentah secara betul dan menitik berat aspek keselamatan makanan agar perkara sama tidak berulang.
Tiga mangsa keracunan makanan meninggal dunia selepas menghadiri satu majlis kenduri kahwin itu, Isnin, manakala seorang lagi meninggal dunia pada hari ini (Selasa).
Mereka ialah pelajar Universiti Islam Antarabangsa (UIA) Gombak, Nurshazana Mohd Rashid, 24, dari Kampung Tempoyak, Bedong, yang meninggal dunia kira-kira pukul 12.45 tengah hari semalam dan Mohammad Nor Rahmad Yusof, 11, dari Kampung Singkir Laut, Yan meninggal dunia kira-kira 1 petang.
Seorang lagi mangsa Ibrahim Mohamad, 62, berasal dari Alor Jejawi, Kuala Besut, Terengganu, meninggal dunia di HSAH kira-kira pukul 6.30 petang Isnin.
Mangsa ke empat Wan Razali Yaakob, 56, dari Kampung Banggol Belau, Merbok disahkan meninggal dunia pukul 7.15 malam tadi selepas dimasukkan ke ICU HSAH pagi semalam.[2]
|month= tidak diketahui diabaikan (bantuan) Salmonella /ˌsælməˈnɛlə/ adalah sejenis bakteria dari genus rod, Gram-negatif, tidak membentuk spora, biasanya bersifatnya bergerak bebas (motile) enterobakteria dengan diameter dalam lingkungan 0.7 hingga 1.5 µm, panjangnya dari 2 hingga 5 µm, dan dilengkapi flagella yang terpaut badan sebuah arah (i.e., peritrichous). Salmonella adalah dari jenis bakteria kemoorganotrof, memperoleh tenaga daripada aktiviti oksidasi dan reaksi penurunan menggunakan sumber organik, dan organisma anaerobik fakultatif. Kebanyakan spesies menghasilkan hidrogen sulfida,
Neem het voorbehoud bij medische informatie in acht.Salmonella is een geslacht van gram-negatieve staafvormige bacteriën die onderdeel zijn van de natuurlijke darmflora van pluimvee, varkens, runderen, reptielen en huisdieren. Salmonellasoorten worden dus zowel in koud- als warmbloedige dieren teruggevonden, maar evenwel in de omgeving. De bacterie is vernoemd naar de Amerikaanse diergeneeskundige Daniel Elmer Salmon (1850-1914).
Salmonella kan bij de mens via de orale route (besmet voedsel, zoals onvoldoende verhitte eieren, kip of vlees en rauwe groenten en fruit) ziekte induceren zoals gastro-enteritis (maagdarmpathologie), systeemziekten van organen (beenmerg) en buiktyfus en paratyfus. Ongeveer 85% van de besmettingen vindt op deze wijze plaats en 5 tot 10% door direct contact met dieren. In ernstige gevallen kan longontsteking, gewrichtsontsteking, nierfalen, bloedvergiftiging en shock optreden. Het grootste risico lopen jonge kinderen, zwangere vrouwen, oudere mensen en mensen met een lage weerstand. Een (voedsel)infectie veroorzaakt door Salmonella wordt salmonellose genoemd. De incubatieperiode is 12-24 uur, maar kan oplopen tot 72 uur. Bij de dieren treden vaak geen ziekteverschijnselen op.
Het geslacht Salmonella bestaat uit twee soorten, Salmonella enterica, Salmonella choleraesuis. Salmonella enterica heeft enkele ondersoorten en zo'n 2500 verschillende serotypen. Daarom wordt veelal het serotype als naam gebruikt, terwijl de soortnaam verzwegen wordt. De belangrijkste serotypes van S. enterica in Nederland zijn:
Minder vaak voorkomend (maar soms ernstiger in beloop) zijn:
Salmonella bongori werd vroeger ingedeeld als ondersoort van S. enterica. Sinds 2005 heeft het de status van soort. S. bongori veroorzaakt ook Salmonellose, maar dan voornamelijk bij koudbloedige dieren, zoals reptielen.
Salmonella is een geslacht van gram-negatieve staafvormige bacteriën die onderdeel zijn van de natuurlijke darmflora van pluimvee, varkens, runderen, reptielen en huisdieren. Salmonellasoorten worden dus zowel in koud- als warmbloedige dieren teruggevonden, maar evenwel in de omgeving. De bacterie is vernoemd naar de Amerikaanse diergeneeskundige Daniel Elmer Salmon (1850-1914).
Salmonella kan bij de mens via de orale route (besmet voedsel, zoals onvoldoende verhitte eieren, kip of vlees en rauwe groenten en fruit) ziekte induceren zoals gastro-enteritis (maagdarmpathologie), systeemziekten van organen (beenmerg) en buiktyfus en paratyfus. Ongeveer 85% van de besmettingen vindt op deze wijze plaats en 5 tot 10% door direct contact met dieren. In ernstige gevallen kan longontsteking, gewrichtsontsteking, nierfalen, bloedvergiftiging en shock optreden. Het grootste risico lopen jonge kinderen, zwangere vrouwen, oudere mensen en mensen met een lage weerstand. Een (voedsel)infectie veroorzaakt door Salmonella wordt salmonellose genoemd. De incubatieperiode is 12-24 uur, maar kan oplopen tot 72 uur. Bij de dieren treden vaak geen ziekteverschijnselen op.
Salmonella er ei slekt med stavforma gram-negative bakteriar i familien Enterobacteriaceae. Til slekta vert det rekna to artar, Salmonella bongori og Salmonella enterica; der S. enterica er typearten. I tillegg finst det mange serotypar. Serotypane av Salmonella vert oppgjevne på ein måte som liknar artsnamn, men der namnet på serotypen har stor bokstav og er ikkje skriven med hallande skrift; til dømes Salmonella Typhi (på stuttform).
Salmonella-bakteriar kan valda ymse sjukdomar i både menneske og dyr. Hjå menneske kan dei til dømes valda tyfoidfeber og gastroenteritt.
Denne biologiartikkelen som har med medisin å gjere er ei spire. Du kan hjelpe Nynorsk Wikipedia gjennom å utvide han. Salmonella er ei slekt med stavforma gram-negative bakteriar i familien Enterobacteriaceae. Til slekta vert det rekna to artar, Salmonella bongori og Salmonella enterica; der S. enterica er typearten. I tillegg finst det mange serotypar. Serotypane av Salmonella vert oppgjevne på ein måte som liknar artsnamn, men der namnet på serotypen har stor bokstav og er ikkje skriven med hallande skrift; til dømes Salmonella Typhi (på stuttform).
Salmonella-bakteriar kan valda ymse sjukdomar i både menneske og dyr. Hjå menneske kan dei til dømes valda tyfoidfeber og gastroenteritt.
Salmonella er en slekt gramnegative bakterier. Slekten er i samme familie som Escherichia som omfatter E. coli.
Salmonella-artene er utbredt i hele verden og finnes både hos varmblodige -, kaldblodige dyr og i miljøet. De volder infeksjoner som tyfoidfeber, paratyfoidfeber og gastroenteritt. En infeksjon av en patogen (sykdomsfremkallende) Salmonella-art kalles en salmonellose.
Navnet kommer av den amerikanske patologen Daniel E. Salmon (1850-1914).[1]
Det finnes kun to bakteriearter, Salmonella bongori og Salmonella enterica. Disse finnes det omtrent seks underarter av og omtrent 2500 serotyper. De to vanligste vi finner her i Norge, heter Salmonella Enteritidis og Salmonella Typhimurium. Salmonella Typhii forårsaker tyfoidfeber som følge av en invasiv tarminfeksjon, mens S. Enteritidis og S. Typhimurium gir gastroenteritt med feber og dysenterisymptomer som blodig avføring og slim. Serotypene benevnes med stor bokstav i serotypenavnet samt kursiv.
Andre varianter er blant annet S. Mikawasima[2].
For å bli smittet med Salmonella, må man spise mat som er infisert med bakterien. Egg og fjærfe kan ofte være infiserte. Varmebehandling dreper bakterien og derfor er først og fremst dårlig varmet mat farlig. Man kan også finne salmonella i vann og andre matvarer som har blitt forurenset av avføring eller andre kilder til salmonella. Når man er på ferie i utlandet utenfor den vestlige verden, er det lurt å kjøpe vann på flaske, eller koke springvannet før man drikker det.
Noen pasienter som har hatt mindre eller større plager med salmonellainfeksjon kan beholde bakteriene i tarmen over flere år og blir bærere, det vil si at de har mye salmonellabakterier i avføringen.
Salmonella smitter også fra person til person fekalt-oralt (bakterier fra avføringen som smitter inn i munnen). Det er dermed viktig at disse personene er nøye med håndhygienen etter toalettbesøk og før matlaging. Smitteoppsporing er svært viktig for å finne kilden til salmonellasmitten. I Norge er dette oppgaven til smittevernansvarlig kommunelege og Mattilsynet. Infeksjoner med salmonella er meldepliktig til Meldingssystem for smittsomme sykdommer (MSIS).
For å unngå bakterien, må man varmebehandle maten skikkelig - over 60°C, vaske hendene grundig, unngå kryssforurensing på kjøkkenet, skrelle grønnsaker/poteter, unngå kontakt med ville fugler og upasteurisert melk. Bakterien kan ikke formere seg i kjøleskapstemperatur, som gjerne ligger på rundt 4° C.
Inkubasjonstiden er vanligvis rundt 48 timer, men kan variere fra 6-72 timer. Det finnes kun én vaksine mot salmonella – tyfoidgruppen (ikke gastroenterittgruppen), og den gir immunitet.
De forskjellige bakteriene gir forskjellige plager. Noen gir tyfoidfeber, mens andre kan gi diaré med store væsketap. Etter hvert kan det komme blod i avføringen også. Noen får ingen symptomer i det hele tatt. Dersom bakterien kommer inn i blodbanen, kan man få blodforgiftning. Hvis man plutselig føler seg mye dårligere og får høy feber, er det best å oppsøke lege.
For å behandle salmonella, må man først og fremst erstatte salt- og væsketapet man får ved diaré. Det er da lurt å drikke sukker- og saltløsninger. Infeksjonen kan gå bort av seg selv etter 7-10 døgn, og behøver ikke nødvendigvis behandles med antibiotika. Dersom infeksjonen er alvorlig, behandles man med antibiotika, selv om dette ikke hjelper på diareen. Etter 4-5 uker er omtrent halvparten av alle smittede voksne, smittefrie.
Salmonella er en slekt gramnegative bakterier. Slekten er i samme familie som Escherichia som omfatter E. coli.
Salmonella-artene er utbredt i hele verden og finnes både hos varmblodige -, kaldblodige dyr og i miljøet. De volder infeksjoner som tyfoidfeber, paratyfoidfeber og gastroenteritt. En infeksjon av en patogen (sykdomsfremkallende) Salmonella-art kalles en salmonellose.
Navnet kommer av den amerikanske patologen Daniel E. Salmon (1850-1914).
Salmonella – rodzaj bakterii z rodziny Enterobacteriaceae, grupujący Gram-ujemne względnie beztlenowe (fermentujące glukozę) pałeczki. Bakterie te są średniej wielkości, zwykle zaopatrzone w rzęski. Należą do bakterii względnie wewnątrzkomórkowych – rezydują w komórkach zarażonego organizmu.
Rodzaj Salmonella podzielony jest na dwa gatunki: S. enterica oraz S. bongori. Pierwszy z gatunków podzielony jest na setki serotypów. Jeden z nich, Salmonella enterica subspp. enterica obejmuje bakterie najczęściej izolowane od ludzi i zwierząt stałocieplnych. Dodatkowo rodzaj Salmonella, ze względu na duże zróżnicowanie podzielony został na grupy oraz typy serologiczne. Podstawą do podziału jest zróżnicowanie antygenów somatycznych (antygen O) i rzęskowych (antygen H). Obowiązujący schemat podziału pałeczek Salmonella na gatunki, podgatunki oraz typy serologiczne (serotypy) nazywany jest od nazwisk jego twórców, schematem Kauffmana-White'a. Do głównych serotypów należą:
Zgodnie z obecnie obowiązującymi zasadami, nazwę gatunku, podgatunku piszemy kursywą, natomiast nazwę typu serologicznego czcionką zwykłą, wielką literą[potrzebny przypis]. Np. Salmonella enterica spp. enterica ser. Enteritidis rozumiany, jako rodzaj: Salmonella, gatunek enterica podgatunek enterica typ serologiczny Enteritidis, można skrócić do formy: Salmonella Enteritidis.
Czynnikami chorobotwórczymi rodzaju Salmonella są:
Niektóre szczepy Salmonella typhimurium wykorzystuje się do wykrywania substancji o właściwościach mutagennych. Stosuje się w tym celu test Amesa. Zaletą jest możliwość hodowli na pożywkach zwykłych, choć również na wzbogaconych. Wymagają trzymania w warunkach bezwględnie beztlenowych. Jako źródło węgla wykorzystują cytrynian, a produktem rozkładu węglowodanów jest gaz, ale są gatunki, które go nie wytwarzają.
Salmonella – rodzaj bakterii z rodziny Enterobacteriaceae, grupujący Gram-ujemne względnie beztlenowe (fermentujące glukozę) pałeczki. Bakterie te są średniej wielkości, zwykle zaopatrzone w rzęski. Należą do bakterii względnie wewnątrzkomórkowych – rezydują w komórkach zarażonego organizmu.
Salmonella é um gênero de bactérias, vulgarmente chamadas salmonelas,[1] pertencente à família Enterobacteriaceae, sendo conhecida há mais de um século. Tem, em seu nome, uma referência ao cientista estadunidense chamado Daniel Elmer Salmon, que associou a doença à bactéria pela primeira vez. As doenças causadas por salmonela e transmitidas por alimentos são consideradas um dos problemas mais alarmantes de saúde pública em todo mundo.[carece de fontes?]
São bactérias gram-negativas, em forma de bacilo, na sua maioria móveis (com flagelos peritríquios), não esporuladas, não capsuladas, sendo que a maioria não fermenta a lactose.[2] As salmonelas são um gênero extremamente heterogêneo, composto por três espécies, Salmonella subterranea, Salmonella bongori e Salmonella enterica, esta última possuindo, atualmente, 2610 sorotipos.[3] A classificação em serogrupos depende do antigénio O, enquanto a classificação em serótipos depende do antigénio H.[carece de fontes?]
O trato intestinal do homem e dos animais é o principal reservatório natural deste patógeno, sendo os alimentos de origem aviaria importantes vias de transmissão.[carece de fontes?]
Dentre as de maior importância para a saúde humana, destacam-se a Salmonella typhi (Salmonella enterica enterica sorovar Typhi), que causa infeções sistêmicas e febre tifoide – doença endêmica em muitos países em desenvolvimento – e a Salmonella Typhimurium (Salmonella enterica enterica sorovar Typhimurium),[2] um dos agentes causadores das gastrenterites.
A salmonela, após ser ingerida pelo hospedeiro, passa pelo estômago, se multiplicam, aderindo-se e penetrando nas células epiteliais da região ileocecal. Migram para a lâmina própria levando à resposta inflamatória mediada por liberação de prostaglandinas, que estimulam o AMP cíclico produzindo secreção ativa de fluidos, que resulta em diarreia, ligando-se por meio de fímbrias específicas da espécie às células M. A bactéria introduz Sips ou SSps que levam a um rearranjo do citoesqueleto da célula M. Deste modo, a bactéria é envolvida por um fagossoma, induzindo a morte da célula hospedeira, e se dissemina para os tecidos adjacentes, explicando assim, a infeção do trato gastrintestinal.[carece de fontes?]
Salmonella spp. pode colonizar todos os animais, enquanto que na Salmonella Typhi, o humano é o único reservatório. A salmonelose febre tifoide é endémica nos países subdesenvolvidos. Embora tenham sido encontradas resistências via plasmídeos ao cloranfenicol, ampicilina, a Salmonella Typhi tem baixa dose infeciosa (ao contrário de outros serótipos de Salmonella).[carece de fontes?]
Boa parte dos répteis são parasitados por salmonelas, e o contato com suas fezes ou vestígios fecais pode ocasionar a contaminação,[4] Portanto, é importante cuidado higiênico pessoal e limpeza do ambiente no manuseio de répteis de estimação,[5] como jabutis, tartarugas de aquário, iguanas e serpentes.[carece de fontes?]
Patologias como gastroenterite, seticemia, febre entérica causam os sintomas da salmonelose.[carece de fontes?]
A colonização crônica por Salmonella typhi por um período superior a 1 ano após a doença sintomática pode ser assintomática, sendo a vesícula biliar o reservatório bacteriano preferencial.[carece de fontes?]
Apenas em populações com alto risco. A vacina é baseada no antígeno do polissacarídeo VIi.[carece de fontes?]
Para identificação do micro-organismo, realizam-se hemoculturas, que na primeira semana da doença, dão resultado positivo. Podem também fazer-se coproculturas, mas só após a terceira semana da doença dão resultado positivo. Outros métodos incluem a reação de Widal, que fazem a pesquisa de anticorpos anti-O, anti-H e anti-Vi da Salmonella. Esta reação não é específica: se o título anti-O for elevado, é sugestivo de Salmonella typhi, mas não específico, porque existem outras salmonelas que partilham esse antígeno. Se o título anti-H for elevado, podem existir reações cruzadas, o que leva a difícil interpretação. O título anti-Vi elevado, ocorre apenas 3 a 4 semanas da doença, sendo de pouca utilidade no diagnóstico precoce. O hemograma, em 26% dos pacientes, revela leucopenia e neutropenia. O isolamento do micro-organismo é o diagnóstico definitivo.[carece de fontes?]
Salmonella é um risco em potencial para o consumidor, cuja disseminação é facilitada, na atualidade, pela mudança nos hábitos alimentares da população. A necessidade de elevar a produção de alimentos que muitas vezes não leva em consideração as boas práticas de fabricação (BPF) que são normas a serem seguidas por um estabelecimento para garantir a fabricação de alimentos seguros que não coloquem em risco a saúde do consumidor, que incluiem desde cuidados com a matéria-prima, fabricação, o armazenamento, transporte até o consumo final.[6]
A metodologia para a detecção de Salmonella spp. em alimentos é diferente das realizadas em laboratórios clínicos. E na sua metodologia requer algumas etapas a serem seguidas até a confirmação em testes bioquímicos.[6]
O pré-enriquecimento é uma etapa de recuperação das células da salmonellas que por sua vez, podem estar presente em um alimento mas em pequenas quantidades e que durante o processo de fabricação de um alimento podem ter sofrido enjurias como alta temperatura e assim perdendo suas funções celulares, então, há a necessidade de recuperação das células em meios de cultura não seletivos. Os danos causados em alguma etapa do processamento só pode ser revesíveis se oferecer condicções favoráveis as células tais como a inoculadas em meios não seletivos ricos em nutrientes como a água peptonada tamponada, caldo lactosado, dentre outros. Nessa etapa não se pode utilizar um agente seleivo devido as células não sobreviverem ou perderem sua capacidade de profliferação. [6]
Os meios utilizados no pré-enriquecimento devem estar em uma faixa de pH entre (3, 4-, 7, 0) e suas variações e a temeperatura de incubação entre 37ºC com 1ºC de variação por um tempo de 16-24 horas. Nessa etapa também se pode acrescentar reagentes que inibem o desenvolvimento de microbiota acompanhante da salmonella como o verde brilhante, o tretationado e bile.[6]
Essa etapa favorece a proliferação das células viáveis de Salmonella e juntamente com a microbiota acompanhante se não for acrescentado inibidores da salmonella durante a etapa de enriquecimento. Na seletividade utiliza-se uma temperatura 41, 5ºC com variação de 1ºC por um tempo de 18-24 horas e os meios podem ser o Caldo Rappaport Vassiliadis Soja (RVS), o caldo Tretationato, dentre outos. Geralmente são utilizados dois tipos de caldo seletivo devido a resistência da salmonella aos agentes seletivos. A seletividade do RVS é baseada na sua composição que há a presença do verde de mlaquita oxalato e no pH ácido (5,1), o Tretrationato possue varias formulações e a seletividade está na presença de verde brilhante, bile, iodo e Tiossulfato de sódio. A adição do iodo ao caldo Tretrationato deve ser no momento da realização da análise pois ele reage com o tiossulfato para formar o tretrationato. [6]
Essa etapa é de suma importância para a diferenciação de outros grupos de bactérias, pois o objetivo é isolar Salmonella em meios sólidos que contenham propriedades inibitórias . Os meios sólidos são baseados na inacapacidade de muitas Salmonellas de não serem fermentadoras de lactose e em alguns casos, como a sacarose e bem como a capacidade de produção de Sulfeto de Hidrogênio. [6]
Vários meios podem serem empregados para essa etapa como o Ágar Entérico de Hectoen (HE), o Ágar Xilose Lisina Desoxicolato (XLD) , e essa escolha depende do procedimento do laboratório em questão. O isolamento consiste em retirar uma alíquota de meios seletivos e estriar com alça de inóculação estéril em placas de petri conténdo os meios da preferência do laboratório e incubar a uma temperatura de 37º C por 24 horas. Os meios mais utilizados são os que diferenciam Salmonellas através da não fermentação da lactose e da produção de Sulfeto de Hidrogênio, como há cepas que fermentadoras de lactose ou não produzem o Sulfeto de Hidrogênio é importante que o segundo ou o terceiro meio empregado no plaqueamento não seja baseado nessas duas características.[6]
A confirmação tem como objetivo verificar se há o crescimento de colônias típicas de Salmonella ou não. Se houver o crescimento de colônias típicas de salmonella em meios sólidos é necessário realizar os testes bioquímicos e sorológicos. Se não houver o crescimento de colônias típicas as análises são encerradas na fase de isolamento em meios seletivo. Para a confirmação requer a purificação das colônias típicas em meios como o Ágar Nutriente, com o objetivo de obtenção de colônias puras de salmonella sem microbiota acompanhante. Geralmente para o teste bioqúimico utiliza-se o kit API 20E (sistema de identificação das Enterobacteriaceae e outros bacilos gram negativos não fastidiosos) e a confirmação sorológicas é realizada através da observação da aglutinação com a presença de antígenos poli "O" e poli "H" e se a Salmonella não estiver presente não há aglutinação.[6]
Os testes bioquímicos têm incubação de 24 horas e a leitura é realizada através da observação de reações bioqúimicas contídos no Kit API 20E e a aglutinação é ocasionada ser houver a presença da salmonella e o resultado da reações é semelhante a leite coagulado.[6]
As colônias típicas de salmonella em meios de plaqueamento como o HE são transparentes verde-azuladas, com ou sem centro negro, as cepas produtoras de de H2S podem produzir colônias com centro negro grande e brilhante ou inteiramente negras. As cepas que fermentam a lactose ou sacarose são de cor salmão e não transparentes.[6]
A presença de Salmonella em meio XLD causa uma alteração no mesmo apresentando uma zona avermelhada diferente da cor característica do meio. As colônias típicas no meio XLD podem apresentar coloração rosa ou com centro negro envolvida com halo esbranquiçado ou transparente . Cepas que produzem H2S podem apresentar centro negro grande e brilhante, ou inteiramente negras e com halo, as negativas produzem colônias cor de rosa com centro mais escuro, mas não preto, e as cepas lactose positiva produzem colônias amarelas com ou centro negro. [6]
Salmonella é um gênero de bactérias, vulgarmente chamadas salmonelas, pertencente à família Enterobacteriaceae, sendo conhecida há mais de um século. Tem, em seu nome, uma referência ao cientista estadunidense chamado Daniel Elmer Salmon, que associou a doença à bactéria pela primeira vez. As doenças causadas por salmonela e transmitidas por alimentos são consideradas um dos problemas mais alarmantes de saúde pública em todo mundo.[carece de fontes?]
São bactérias gram-negativas, em forma de bacilo, na sua maioria móveis (com flagelos peritríquios), não esporuladas, não capsuladas, sendo que a maioria não fermenta a lactose. As salmonelas são um gênero extremamente heterogêneo, composto por três espécies, Salmonella subterranea, Salmonella bongori e Salmonella enterica, esta última possuindo, atualmente, 2610 sorotipos. A classificação em serogrupos depende do antigénio O, enquanto a classificação em serótipos depende do antigénio H.[carece de fontes?]
O trato intestinal do homem e dos animais é o principal reservatório natural deste patógeno, sendo os alimentos de origem aviaria importantes vias de transmissão.[carece de fontes?]
Dentre as de maior importância para a saúde humana, destacam-se a Salmonella typhi (Salmonella enterica enterica sorovar Typhi), que causa infeções sistêmicas e febre tifoide – doença endêmica em muitos países em desenvolvimento – e a Salmonella Typhimurium (Salmonella enterica enterica sorovar Typhimurium), um dos agentes causadores das gastrenterites.
Salmonella este un gen de bacterie patogenă intestinală care cauzează unele boli infecțioase (febră tifoidă, paratifos, intoxicații alimentare etc.). Salmonella este cauza celor mai răspândite toxiinfecții alimentare, contaminând omul prin ingestia de mâncare sau de apă infectată.
Există mai multe tipuri ale acestei bacterii: Salmonella Typhimurium și Salmonella Typhi.
Salmonella este un gen de bacterie patogenă intestinală care cauzează unele boli infecțioase (febră tifoidă, paratifos, intoxicații alimentare etc.). Salmonella este cauza celor mai răspândite toxiinfecții alimentare, contaminând omul prin ingestia de mâncare sau de apă infectată.
Există mai multe tipuri ale acestei bacterii: Salmonella Typhimurium și Salmonella Typhi.
Salmonela (lat. Salmonella) je rod gram-negatívnych, fakultatívne anaeróbnych tyčinkovitých baktérií, patriacich do čeľade Enterobacteriacae a radu Enterobacteriales. Rod Salmonella bol pôvodne z čeľade vyčlenený mikrobiológmi-lekármi a združoval baktérie, ktoré vyvolávali choroby ľudí i zvierat, mali príbuzné biochemické vlastnosti a antigény. Členenie rodu bolo opakovane revidované, donedávna boli jednotlivé sérotypy považované za samostatné druhy. Genetická analýza však dokázala, že rod obsahuje t.č. jediný známy druh, Salmonella enterica, ktorý sa člení na viacero poddruhov.[1]
Nomenklatúra podľa Tindalla a spol. uvádza súčasný zoznam druhov a poddruhov a ich synoným (podľa IUMS 2002), vrátane staršej taxonomickej interpretácie (Le Minor, Popoff (1987) a Reeves (1989)). Mená sú uvádzané v abecednom poradí:[2]
18. marca 2005 bol publikovaný nový druh, Salmonella subterranea, ktorý sa však pre blízku príbuznosť s Escherichia hermannii do rodu Salmonella de facto nepatrí.[2]
Salmonela (lat. Salmonella) je rod gram-negatívnych, fakultatívne anaeróbnych tyčinkovitých baktérií, patriacich do čeľade Enterobacteriacae a radu Enterobacteriales. Rod Salmonella bol pôvodne z čeľade vyčlenený mikrobiológmi-lekármi a združoval baktérie, ktoré vyvolávali choroby ľudí i zvierat, mali príbuzné biochemické vlastnosti a antigény. Členenie rodu bolo opakovane revidované, donedávna boli jednotlivé sérotypy považované za samostatné druhy. Genetická analýza však dokázala, že rod obsahuje t.č. jediný známy druh, Salmonella enterica, ktorý sa člení na viacero poddruhov.
Nomenklatúra podľa Tindalla a spol. uvádza súčasný zoznam druhov a poddruhov a ich synoným (podľa IUMS 2002), vrátane staršej taxonomickej interpretácie (Le Minor, Popoff (1987) a Reeves (1989)). Mená sú uvádzané v abecednom poradí:
Salmonella bongori (homotypické synonymá Salmonella enterica subsp. bongori a Salmonella choleraesuis subsp. bongori) Salmonella enterica (heterotypické synonymum Salmonella choleraesuis) Salmonella enterica subsp. arizonae (homotypické synonymá Salmonella arizonae a Salmonella choleraesuis subsp. arizonae) Salmonella enterica subsp. diarizonae (homotypické synonymum Salmonella choleraesuis subsp. diarizonae) Salmonella enterica subsp. enterica (heterotypické synonymá Salmonella choleraesuis subsp. choeraesuis, Salmonella enteritidis, Salmonella paratyphi, Salmonella typhi a Salmonella typhimurium). Salmonella enterica subsp. houtenae (homotypické synonymum Salmonella choleraesuis subsp. houtenae) Salmonella enterica subsp. indica (homotypické synonymum Salmonella choleraesuis subsp. indica) Salmonella enterica subsp. salamae (homotypické synonymum Salmonella choleraesuis subsp. salamae)18. marca 2005 bol publikovaný nový druh, Salmonella subterranea, ktorý sa však pre blízku príbuznosť s Escherichia hermannii do rodu Salmonella de facto nepatrí.
Salmonela (znanstveno ime Salmonella) je rod gramnegativnih bakterij iz družine Enterobacteriaceae, ki pri človeku in živalih povzročajo različne oblike črevesnih okužb. Poznanih je preko 2500 serovarjev, ki jih uvrščamo v šest podvrst, te pa v dve vrsti. Salmonele so dokaj odporne na zunanje vplive: preživijo 115 dni v vodi, 280 dni v vrtni zemlji, 80 dni v odpadkih, 2 leti v suhem iztrebku in kar 13 mesecev v piščančji drobovini pri temperaturi – 21 °C. Salmoneloze imenujemo bolezni, ki jih povzročajo bakterije iz rodu salmonel. V svetu so salmoneloze najpogostejše s hrano povzročene črevesne okužbe.
Živila, ki so najpogosteje izvor okužbe s salmonelami, so meso, jajca, mleko, voda ...
Živali so tudi lahko vir okužbe s salmonelami; bodisi so okužene same bodisi bakterijo mehansko prenašajo. Glavni vir okužbe s salmonelami je blato klicenoscev. Pri salmonelozah je klicenoštvo izrednega pomena, saj večina okužb poteka brez bolezenskih znakov (ti ljudje daljši ali krajši čas izločajo salmonele z blatom), po preboleli bolezni pa se salmonele izločajo z blatom še 4 do 5 tednov, v nekaterih primerih celo več kot 1 leto. Z nehigienskim ravnanjem in razmerami se lahko salmonele iz blata ljudi in živali zanese v živila, kjer se salmonele v ugodnih razmerah namnožijo do take mere, da po zaužitju živila povzročijo okužbo.
Bolezen se pojavi 6 do 48 ur po zaužitju živila onesnaženega s salmonelami. Zaužite salmonele prizadenejo črevo. Bolezen se začne naglo, s slabostjo in bolečinami v trebuhu, povišano telesno temperaturo ter drisko, blato ima lahko primešano sluz in kri. Nekateri bolniki bruhajo. Bolezen lahko poteka v blagi obliki, lahko pa se razvije v hudo obliko, ko bolnik zaradi pogostih iztrebljanj izgubi veliko tekočine, kar lahko privede do hude izsušitve. Včasih lahko pride tudi do smrtnega izida.
Salmonela (znanstveno ime Salmonella) je rod gramnegativnih bakterij iz družine Enterobacteriaceae, ki pri človeku in živalih povzročajo različne oblike črevesnih okužb. Poznanih je preko 2500 serovarjev, ki jih uvrščamo v šest podvrst, te pa v dve vrsti. Salmonele so dokaj odporne na zunanje vplive: preživijo 115 dni v vodi, 280 dni v vrtni zemlji, 80 dni v odpadkih, 2 leti v suhem iztrebku in kar 13 mesecev v piščančji drobovini pri temperaturi – 21 °C. Salmoneloze imenujemo bolezni, ki jih povzročajo bakterije iz rodu salmonel. V svetu so salmoneloze najpogostejše s hrano povzročene črevesne okužbe.
Salmonella är ett variationsrikt släkte bakterier i familjen Enterobacteriaceae[1]. De stavformiga bakterierna är uppkallade efter den amerikanske bakteriologen och veterinären D. E. Salmon (1850–1915)[2]. Historiskt har de olika bakteriearterna namn efter upptäckarna, exempelvis Schottmüller, eller platsen för upptäckten, t. ex. Breslau[3].
Salmonella delas in i två arter, Salmonella bongori och Salmonella enterica. S. bongori har främst setts hos reptiler men vid några tillfällen har den förekommit hos människor. Salmonella enterica delas ytterligare in i sex stycken underarter; fem av underarterna ses som S.bongori främst hos kallblodiga djur. Underarten enterica av S. enterica är den som förekommer i tarmen hos varmblodiga djur och den sprids till människor genom den fekal-orala smittvägen[4]. Hittills har man identifierat fler än 2600 serotyper av Salmonella[5], varav 99% tillhör arten S. enterica[4].
Infektioner orsakade av Salmonella kan ge två typer av sjukdomstillstånd. Det ena är salmenollos eller gastroenterit, en form av maginfluensa[1]. Den andra är tyfoidfeber, vilket är en mycket allvarlig feberinfektion som kan sprida sig till mjälten, levern och benmärgen[6] och orsakas av Salmonella typhi och Salmonella paratyphi som endast infekterar människor[7]. Salmonella finns till största del hos djur som svin, fåglar och nötkreatur, men också i visst omfattning i vatten och gödsel och därför kan frukt och grönsaker vara en smittokälla. Salmonella kan inte överleva temperaturer på över 70 oC, dock tål de djupfrysning[8]. Människor blir vanligtvis smittade via livsmedel innehållande bakterier.
1953 skedde ett stort utbrott av Salmonella-infektion i Sverige som har kommit att kallas för Alvestaepidemin. Cirka 9000 personer blev sjuka däribland avled 90 stycken under de sex månader utbrottet varade[9]. Sedan 1953 har Sverige ökat kontrollen av Salmonella i livsmedel. Medlemskapet i EU innebar att Sverige idag omfattas av salmonellagarantier. Det innebär att det kött och de ägg som importeras till Sverige ska ha genomgått tester som visar att det inte finns Salmonella i dessa. Salmonellagarantierna gäller även import av levande djur som gris och nötkreatur[7].
Årligen rapporteras det att 3000–4000 människor i Sverige insjuknar i salmonellos. I ett internationellt perspektiv är Sverige ett av de mest framgångsrika länderna, när det kommer till ett lågt antal smittade av Salmonella. En europeisk undersökning från 2012 visade att Sverige tillsammans med Finland har minst personer med antikroppar mot Salmonella. Infektioner av Salmonella ger upphov till antikroppsproduktion. Utöver Sverige och Finland ingick Nederländerna, Italien, Danmark, Rumänien, Polen och Frankrike i studien[7].
I världen insjuknar ungefär 22 miljoner människor årligen i tyfoidfeber och cirka 200,000 avlider[6].
Salmonella är en stavformad bakterie. Det är en liten bakterie med en längd på mellan 2,0–5,0 mikrometer och en bredd på 0,5–1,5 mikrometer[10]. Bakterien bildar inte sporer[11]. Den är rörlig via flageller[12] som är fördelade längs cellkroppen[13].
Salmonella är en gramnegativ bakterie vilket bl.a. medför att de har två membran utanpå varandra och den tunna cellväggen sitter mellan dessa två membraner[14]. Det yttre membranet innehåller lipopolysackarider och dessa kan fungera som endotoxin[14]. Genom fimbrier och andra ytmolekyler kan bakterien fästa till epitelcellers membran[4].
Bakterierna är fakultativt anaeroba organismer[15] vilket betyder att de är kapabla att växla mellan aerob och anaerob ämnesomsättning[14] och kan därför leva i båda syrefattiga och syrerika miljöer. Salmonella kan använda ett brett utbud av organiska substrat och kan metabolisera näringsämnen både via respirations- (aeroba) och anaeroba jäsningsprocesser[13].
Bakterien är mycket motståndskraftig och kan anpassa sig till extrema miljöförhållanden[13]. Den växer optimalt vid 37 grader, men det finns serotyper som kan växa i temperaturintervall mellan 7 och 45 grader C[4]. I förhållande till pH är bakterien flexibel, den kan växa vid ett pH mellan 4,5 och 9,5. Optimalt pH-värde är 6,5 till 7,5[13].
Salmonella enterica ger upphov till infektioner, de kallas salmonelloser och är gastroenteriter (”maginfluensa”) där det sker en inflammation i matspjälkningskanalen[16]. Mängden av bakterier som måste intas för att bli sjuk är 106–108[17]. Inkubationsperioden varierar från 4 till 72 timmar efter intag av kontaminerat vatten eller kött. Symptomen omfattar feber, illamående, kräkningar, magkramper och diarré[17]. Diarré varar normalt i 3–7 dagar och kan innehålla blod. Personer blir successivt av med Salmonella via avföringen under en period på cirka 5 veckor[17].
Den andra infektionstypen ”enterisk feber”, kallas också tyfoidfeber. Den orsakas av Salmonella enterica serotyp Typhi eller Paratyphi. Det är bara människor som drabbas av dessa[16]. Tyfoidfeber är ett globalt hälsoproblem och sjukdomen kan vara livshotande[18]. Inkubationsperioden är minst en vecka efter intag av vatten eller föda kontaminerad med avföring från infekterade individer. Symptomen omfattar huvudvärk, magsmärtor, diarré, förstoppning följt av feber. Till en början är febern låg men ökar långsamt till mellan 38 till 41 grader. Andra möjliga symptom är t.ex. ökad hjärtfrekvens, förstorad lever och rosa fläckar på bröstet och magen[16]. Tyfoidfeber behandlas omedelbart med antibiotika eftersom infektionen kan spridas till andra delar av kroppen än matspjälkningskanalen[19]. Det uppskattas att 5% av infekterade individer inte blir av med infektionen innom ett år och infektionen kan bli kronisk[19].
Nästan alla serotyper av Salmonella kan ge sjukdom då bakterien kan tränga in, replikera och överleva i värdens celler[16]. S. Enterica serotypen Typhimurium kommer in i matspjälkningssystemet via kontaminerad vätska eller föda. Bakterien transporteras från magen till tarmen där den via fimbrier fäster till epitelcellens membran[4]. Bakterien tränger sen in i tarmväggens epitelceller[16]. För att ta sig in i tarmens epitelceller ändrar Salmonella strukturen på cellskelettet, och använder en form av bakteriell endocytos[16][20]. När bakterien har kommit in i värdcellen innesluts den i en vakuol bestående av värdcellens membran[16][19]. Bakterien frisätter ett protein i vakuolen vilket ändrar dess struktur och gör att lysosomer som i vanliga fall bryter ner bakterieceller inte kan smälta samman med membranet[16][21]. Bakterien kan istället överleva och replikeras i värdcellen[16]. Både kroppens immunförsvar och bakterien framkallar inflammation i tarmen. Inflammationen är till fördel för Salmonella då den kan öka sin reproduktionsförmåga (fitness) och därmed konkurrera ut andra mikrober[20]. Mekanismen Salmonella använder är att utnyttja tetrationat som en elektronacceptor. Tetrationat bildas av inflammationen i tarmen. Produktionen av tetrationat börjar med att stora mängder divätesulfid bildas av de bakterier som redan finns i tarmen. Divätesulfid är ett toxiskt ämne vilket oxideras till tiosulfat. Oxideringen till tiosulfat skyddar tarmen mot divätesulfiden. Tack vare inflammationen i tarmen kan tiosulfat oxideras vidare till tetrationat, vilket fungerar som en tillväxtfaktor för S.typhimurium och gör att den kan konkurrera ut andra mikrober[22].
Enterica serotypTyphi kan till skillnad från S.typhimurium sprida sig från tarmen till andra delar av kroppen. S.typhi kan använda en fagocyterande cell, exempelvis makrofag för att transporteras till levern, mjälten och benmärgen[19]. S.typhi kan utsöndra ett toxin som angriper kroppens immunsystem och det centrala nervsystemet. Toxinet utsöndras från celler som är infekterade med S.typhi och sprids till andra celler. Typhi-toxinet tros kunna förändra cellerna i immunförsvaret till S.typhis fördel[18].
Salmonella har en förmåga att konkurrera ut och vinna över värdens egen mikroflora med hjälp av den alternativa elektronacceptor[23][20]. Det gör att Salmonella kan kolonisera tarmen och replikera sig i de fagocyterande celler som kroppen sänder ut för att bekämpa bakterien. Salmonella tros genom evolution ha utvecklat förmågor att övervinna delar av immunförsvaret hos olika värdar[20].
Salmonella är ett variationsrikt släkte bakterier i familjen Enterobacteriaceae. De stavformiga bakterierna är uppkallade efter den amerikanske bakteriologen och veterinären D. E. Salmon (1850–1915). Historiskt har de olika bakteriearterna namn efter upptäckarna, exempelvis Schottmüller, eller platsen för upptäckten, t. ex. Breslau.
Salmonella delas in i två arter, Salmonella bongori och Salmonella enterica. S. bongori har främst setts hos reptiler men vid några tillfällen har den förekommit hos människor. Salmonella enterica delas ytterligare in i sex stycken underarter; fem av underarterna ses som S.bongori främst hos kallblodiga djur. Underarten enterica av S. enterica är den som förekommer i tarmen hos varmblodiga djur och den sprids till människor genom den fekal-orala smittvägen. Hittills har man identifierat fler än 2600 serotyper av Salmonella, varav 99% tillhör arten S. enterica.
Infektioner orsakade av Salmonella kan ge två typer av sjukdomstillstånd. Det ena är salmenollos eller gastroenterit, en form av maginfluensa. Den andra är tyfoidfeber, vilket är en mycket allvarlig feberinfektion som kan sprida sig till mjälten, levern och benmärgen och orsakas av Salmonella typhi och Salmonella paratyphi som endast infekterar människor. Salmonella finns till största del hos djur som svin, fåglar och nötkreatur, men också i visst omfattning i vatten och gödsel och därför kan frukt och grönsaker vara en smittokälla. Salmonella kan inte överleva temperaturer på över 70 oC, dock tål de djupfrysning. Människor blir vanligtvis smittade via livsmedel innehållande bakterier.
Salmonella bakterisinin neden olduğu hastalık için Salmonellozis maddesine bakınız.
TürlerSalmonella, tifo, paratifo ve gıda zehirlenmesine yol açabilen, çubuksu, Gram-negatif bir enterobakteri cinsidir.[1] Salmonella türleri hareketlidir (motildir), hidrojen sülfür üretirler.[2]
Salmonella Amerikalı bir patolog olan Daniel Elmer Salmon'a atfen adlandırılmıştır, ancak aslında bakteriyi 1885'te domuzlarda ilk keşfeden onun ortağı Theobald Smith'tir (Smith anafilaksi üzerine çalışmalarıyla daha iyi bilinir).[3][4]
Salmonella Gram-negatif bir bakteridir. Klinik laboratuvarda genelde MacConkey agar, XLD agar, XLT agar, DCA agar, veya Önöz agar ile izole edilir. Bağırsak enfeksiyonuna neden oldukları ve sağlıklı bağırsakta bulunan diğer bakteriler çok daha fazla sayıda olduğu için, ilk izolasyonunda seçici (selektif) bir ortam kullanılması gerekir. Klinik nümunelerde salmonella sayıları o kadar düşük olabilir ki dışkı rutin olarak bir zenginleştirme kültürüne tabi tutulur, örneğin selenit buyyonu veya Rappaport Vassiliadis soya pepton buyyonu. Bu ortamlar normal bağırsak florasının büyümesine engelleyicidir ama salmonella turlerinin çoğalmasını sağlarlar. Ardından, zenginleştirme ortamını birincil seçici ortama inoküle ederek salmonellalar izole edilir. Kan agarında 2–3 mm caplı, nemli koloniler oluştururlar. Hücreler uzun süre 25-28 °C aralığında büyütüldekleri zaman bazı türler bir biyofilm oluştururlar, bu biyofilm karmaşık karbonhidratlar, selüloz ve proteinlerden oluşur. Salmonellalar genelde laktoz fermantasyonu yapmazlar; çoğu hidrojen sülfür üretir, ferrik amonyum sitrat içeren ortamda bu gaz tepkiyerek kolonilerin ortasında siyah bir nokta oluşmasına neden olur.
Salmonella taksonomisi karmaşıktır.[5],[6] 7 Aralık 2005 itibarıyla, bu cinsin içinde yer alan iki tür sayılmaktadır: S. bongori (evvelden alttür V) ve S. enterica (evvelden S. choleraesuis olarak anılan). Bu sonuncusu altı alttürden oluşur:
Ayrıca, her iki türde de pek çok (2500'den fazla) serovar mevcuttur, bunlar çok çeşitli ortamlarda bulunurlar ve pek çok farklı hastalıkla ilişkilidirler. İnsanlardan elde edilebilen izolatların çok büyük bir kısmı (> %99.5) S. enterica alttürüdür. ABD Hastalık kontrol ve önleme Merkezleri (Centers for Disease Control and Prevention; CDC) bu karmaşıklığı sadeleştirmek amacıyla Salmonella türlerinin yalnızca cins ve serovarları ile anılmasını önerir, örneğin,teknik olarak daha doğru olması gereken
yerine
olarak anılması önerilir.
Salmonella izolatları en yaygın olarak serolojilerine (Kauffman-White sınıflandırması) göre sınıflandırılırlar.[5] Esas ayrım önce somatik o antijeni, sonra da kamçı (flagella) H antijenlerine göre yapılır. Bir izolatın tam olarak tanımlanabilmesi için hem faz 1 hem de faz 2 H antijenleri gerekir ama rutinde bu yapılmaz.
Örnekler:
Klinik laboratuvarda ancak az sayıda serovarlara bakılır (diğerleri seyrektir veya klinik olarak önemli sayılmaz). İngiltere sağlık bakanlığı (Health Protection Agency) şu antijenlerin rutin olarak bakılmasını önerir:
Bu panel ile tanımlanamayan izolatlar daha teşeküllü bir referans laboratuvarına yollanır.
Dikkat: Salmonella bakterisi su kaplumbağalarından size bulaşabilir.
Gıda kaynaklı bir hastalık olarak Salmonella 'nın önlenmesi için gıdalara temas eden yüzeylerin etkin bir şekilde temizlenmesi gerekmektedir. Derinin mikroplardan arındırılması için alkol etkili bir maddedir. Kuaterner amonyum alkolle beraber kullanılınca temizleyici etki daha uzun süreli olur. Karbondioksitle karışık alkol buharı veya sodyum hipoklorit (çamaşır suyu) sağlık kurumlarında ve gıda sanayisinde yüzeylerdeki Salmonellayı yok etmek için kullanılır. Çiğ yumurta içeren gıdalar pişirilmeli veya uzun süre saklanacaklarsa dondurulmalıdır.
Hastalık yapan Salmonella türleri, yakın zamanda, pek çok serovarı olan Salmonella enterica adlı tek bir tür olarak yeniden sınıflandırılmışlardır. Salmonella Typhi tifoya neden olur. Diğer salmonellalar sıkça gıda kaynaklı hastalıkların nedenidir, özellikle kümes hayvanları ve çiğ yumurtadan kaynaklanırlar.Hayvancılıkta antibiyotiklerin rutin kulanımı yüzünden oluşmuş antibiyotik dirençli salmonella suşlarının enfeksiyonu sorunlu olabilir.[7]
Tifo ve paratifo istisnaları dışında, salmonellozis bir kan enfeksiyonu değildir.
|yayımevi= görmezden gelindi (yardım)KB1 bakım: Fazladan yazı: yazar listesi (link) KB1 bakım: Fazladan yazı (link) |yayımevi= görmezden gelindi (yardım)KB1 bakım: Fazladan yazı: editör listesi (link) KB1 bakım: Fazladan yazı (link) 
Salmonella, tifo, paratifo ve gıda zehirlenmesine yol açabilen, çubuksu, Gram-negatif bir enterobakteri cinsidir. Salmonella türleri hareketlidir (motildir), hidrojen sülfür üretirler.
Родова назва Salmonella була надана цим бактерія у 1890 році на честь Данієля Елмера Сальмона, американського ветеринарного хірурга і патолога, який у 1885 році описав мікроорганізми, разом з відомим американським епідеміологом, гігієністом та організатором охорони здоров'я Теобальдом Смітом виділили збудника від свиней, що вважалися збудниками чуми свиней, і назвав їх Bacterium suipestifer. У 1888 р. німецький учений A. Гартнер уперше обгрунтував бактерійну етіологію "м'ясних отруєнь". Під час спалаху захворювання осіб, які споживали м'ясо вимушено забитої корови, він виділив ідентичні бактерії з м'яса тварини і селезінки померлої людини, які отримати назву палички Гартнера. Згодом стали виділяти бактерії, подібні за морфологічними і біохімічними властивостями до бактерій Сальмона і Гартнера. У 1900 р. Ж. Ліньєре на честь Д. Сальмона назвав рід цих бактерій сальмонелами.
Зараз ця група мікроорганізмів надзвичайно обширна. У назвах мікроорганізмів відбито назви хвороб людей або тварин (S. typhi, S. paratyphi A, S. paratyphi B, S. enteritidis, S. abortus-bovis, S. abortus-equi, S. cholerae-suis, S .typhimurium), країн (S. brasil, S. canada, S. congo), міст (S. aberden, S. hamburg, S. moscow, S. dar-es-salam), кварталів міст (S. amager), вулиць, де знаходився інститут, що виділив сальмонели (S. kuessel, S. sterrenbos), вулиць, де жив хворий (S. irenea), шпиталів (S. blegdam, S. virchow), прізвища осіб, що її описали (S. arechavaeeta, S. morehead), зоологічні назви тварин (S. fulica, S. cairina), матеріал, з якого виділено (S. aqua, S. os), назви річок (S. humber, S. mendosa), гір, долин (S. carmel, S. emek, S. shubra), комбінації складів, літер [S. anfo (animal food), S. ceyco (ceylonese coconut0, S. chinovum (chinese ovum), S. ank (adress not known)], прізвища композиторів і лібретистів (з свіжезаморожених яєць виділено S. sullivan i S. gilbert), описано S. charity (милосердя), S. verity (істина), S. patience (терпіння). Щорічно список поповнюється 50 новими назвами.
Рід Salmonella є членом родини Ентеробактерій, складається з бактерій, пов'язаних один з одним як фенотипово так і генетично. ДНК сальмонел, основа складається з 50-52 % молекул G + C, аналогічно Escherichia, Shigella і Citrobacter. Аналогічні співвідношення були знайдені за допомогою чисельної систематики та аналізу 16S ssRNA.[3] Бактерії роду Salmonella також пов'язані один з одним за допомогою ДНК-послідовності.
Термінологія роду Salmonella була була спірною, так як оригінальна систематика роду не була пов'язана з ДНК, а імена були дані відповідно до клінічних міркувань, наприклад, сальмонела черевного тифу, Salmonella cholerae-suis, Salmonella abortus-bovis тощо. При серологічному аналізі, який лежить в основі схеми Кауфман-Вайта (1946 рік) кожен серологічний варіант сальмонели розглядався як біологічний вид.
Сальмонели мають вигляд дрібних паличок із заокругленими кінцями, грамнегативні, спор і капсул не утворюють. Більшість бактерій рухомі, мають по всій поверхні джгутики (перетрихи). Продукують екзотоксини, зокрема, ентеротоксини (термолабільний і термостабільний), цитотоксин, мають особливу білкову систему, що запускає в ентероцитах так званий «III тип секреції». При руйнуванні сальмонели виділяють ендотоксин (ліпополісахаридний комплекс). Мікроби здатні до внутрішньоклітинного паразитування. Добре ростуть на простих поживних середовищах (в Україні для цього використовують середовища Ендо, Плоскірєва, вісмут-сульфіт агар, жовчний бульйон, адже сальмонели добре ростуть за наявності домішку жовчі, а інші збудники — погано) при температурі від 6 до 46°С (оптимальною є температура 35-37°С).
Сальмонели досить стійкі до дії фізичних і хімічних факторів довкілля. Вони можуть зберігати життєздатність у воді до 3 місяців, у кормах тварин — до 1,5 року, у м'ясі та яйцях — до 7 міс., у заморожених продуктах, висушених фекаліях — до 2 років. У молочних і готових м'ясних продуктах сальмонели здатні розмножуватись. Бактерії стійкі до соління, копчення. Для їх знищення необхідна тривала термічна обробка харчових продуктів. Так, щоб знищити сальмонел у шматку м'яса вагою 0,4 кг, його необхідно варити щонайменше 2,5 години.
При клінічних дослідженнях у країнах розвиненої медицини сальмонел ізолюють на поживних середовищах — агарі Макконлі, агарі XLD, агарі XLT, агарі DCA або агарі Оноза (Önöz). Оскільки під час спричинених ними кишкових інфекцій їх кількість значно менше кількості бактерій нормальної флори, первинна ізоляція вимагає використання добірного засобу, тому застосування недобірних середовищ (наприклад, агар CLED) не практикують. Часто зразки (наприклад, випорожнень), що потрібно аналізувати на наявність сальмонел, містять настільки мало бактерій, що перед висіванням на агарі їх потрібно «збагачувати», витримуючи зразок в середовищі (у бульйоні), багатому на поживні речовини, таких як селенітний бульйон або соєвий пептоновий бульйон Раппапорта Вассіліадіса. Добірні середовища перешкоджають зростанню більшості мікробів нормальної флори, дозволяючи отримати культури із значним числом клітин сальмонели. Після чого кількість клітин сальмонели ще збільшують та очищають за допомогою висівання на первинних добірних середовищах. На агарі крові вони формують вологі колонії від 2 до 3 мм в діаметрі (при висіванні на момент 16-20 годин від початку).
Коли сальмонел вирощують протягом тривалого часу при температурі 25—28 °C, то деякі штами утворюють біофільми (або біоплівку), що являють собою шари бактерії в матриці з полісахаридів і білків. Здатність до утворення біофільмів може вказувати на диморфізм, здатністю одного генотипу утворювати більш ніж один фенотип у відповідь на зміну природних умов.
Сальмонела зазвичай не зброджує лактозу, більшість штамів виробляють водневий сульфід, який, в середовищах із залізистим цитратом амонія реагує з утворення темної плями усередині колоній.
Ферментативні властивості сальмонел різноманітні і варіабельні. Більшість сальмонел розщеплюють вуглеводи (глюкозу, маніт, мальтозу) до кислоти і газу; S. typhi розщеплює ці вуглеводи до кислоти і без газу; утворюють сірководень (за невеликим вийнятком, у тому числі і S. paratyphi A), не утворюють індол.
Таксономія роду Salmonella дуже складна[4][5]. станом на грудень 2005 року були відомі два види в межах роду: S. bongori (раніше підвид V) і S. enterica (раніше S. cholerae suis), останній вид розділений на шість підвидів:
У межах обох видів також чимало (понад 2500) сероварів, яких знайдено в різних біотопах навколишнього середовища і асоційовано з різними захворюваннями. Найбільше захворювань людини (>99.5 %) спричинюють підвиди S. enterica. Для спрощення, в медичній практиці рекомендовано називати серовари, опускаючи видову назву, наприклад,
замість формально правильної таксономічної назви
Штами Salmonella зазвичай класифікують за сероварами згідно з класифікацією Кауфмана-Вайта, яку Центр з вивчення сальмонел (ВООЗ, 2007 р.) об'єднав з класифікацією Ле Мінора-Попоффа[4]. Найбільша різниця полягає в різновидах соматичного O-антигена, потім джгутикового H-антигена. За відмінностями О-антигенів виділяють серологічні групи А, В, С, D, E тощо. Всередині кожної групи, за особливостями будови Н-антигенів, й розрізняють сероваріанти. H-антигени також поділяють на фазу 1 і фазу 2. Обидві фази H-антигенів потрібні для повної ідентифікації штама, проте на практиці ці дослідження не проводять при рутинних клінічних дослідженнях. У бактерій О-антигени можуть змінюватись, що призводить до трансформації одного серовару в інший. Сальмонелам притаманна фазова конверсія — зміна О-антигенів конвертуючим фагом. За рахунок спільності окремих О-антигенів можливі перехресні серологічні реакції сальмонел між собою та іншими бактеріями родини Епtеrоbасtеrіасеае.
Приклади:
У клінічній практиці дослідження проводять тільки для виявлення невеликого числа сероварів (решта є рідкісною або непатогенною). Зазвичай тестування провидять на такі антигени:
Штами, не визначені за допомогою цих антигенів, в Україні відсилають до центральних лабораторій для подальшої ідентифікації.
Серовари сальмонел мають найрізноманітніші назви: це назви хвороб, що вони спричинюють, назви тварин, від яких їх було виділено, назви країн чи міст, де їх було виявлено, тощо. Хоча кількість відкритих сероварів щороку збільшується, однак до 70 % захворювань спричиняють 10-12 домінуючих. В Україні на сьогодні превалюють S. еnteritіdіs, S. tурhіmurіum, S. сhоlеrае suіs, S. nеwроrt, S. hаіfа, S. anatum, S. derby.
Сальмонели стійкі в навколишньому середовищі. У воді відкритих водойм і питній воді вони зберігаються від 11 до 120 днів, у морській воді - від 15 до 27 днів, у Ґрунті - від 1 до 9 місяців, в кімнатному пилу - від 80 днів до 18 міс, в яйцях і замороженому м'ясі - до 13 міс, заморожених овочах та фруктах - 2 тижні - 2, 5 місяці. За відповідної температури, pH і вологості сальмонели здатні розмножуватися в окремих об'єктах навколишнього середовища. Нагрівання до 70°C вони витримують протягом 30 хв. Температурні межі росту - +7-+45 °С. При температурі понад 45 °С їх ріст повністю припиняється. Оптимальне значення рН - 4,1-9,0. [6]
Патогенні штами Salmonella зараз майже виключно відносять до виду Salmonella enterica. Salmonella typhi, один з сероварів виду, спричинює черевний тиф, Salmonella paratyphi A, Salmonella paratyphi B, Salmonella paratyphi C — відповідно паратифи. Інші серовари можуть бути збудниками сальмонельозу та харчових отруєнь, особливо при вживанні виготовленого з порушеннями технології м'яса тварин, споживанні сирих яєць тощо. Хоча більшість нетифоїдних випадків сальмонельозу не потребують призначення антибіотиків, при черевному тифі та паратифах їх необхідно застосовувати тривало, лікування проводять у лікувальних стаціонарних закладах.
Тривале використання антибіотиків у тваринництві задля виробництва м'яса зумовило виникнення штамів, резистентних до багатьох антибіотиків[7].
Сальмонельоз також може передаватися до людей від плазунів, наприклад ігуан і черепах. Центр по контролю захворювань також відмічає випадки сальмонельозу, асоційовані з комерційним вирощуванням домашніх гризунів[8].
Потрапляння деяких штамів Salmonella typhi murium до певних медичних стаціонарів, де лікують хворих із значними зрушеннями імунітету (відділення гнійної хірургії, геріатричні, гемодіалізу тощо) або немовлят, у яких імунітет ще не розвинено (пологові будинки, терапевтичні та хірургічні відділення для немовлят тощо), призвело до виникнення осередків внутрішньолікарняного (нозокоміального) сальмонельозу, який перебігає як тяжка септична хвороба з виникненням багатьох гнійних вогнищ у різних органах, прогресивним плином, виникненням кахексії, що закінчується вкрай часто смертю[9].
Для профілактики захворювань, які спричинюють бактерії роду Salmonella, пропонують проводити зокрема дезінфекцію поверхонь, з якими контактують харчові продукти. Ефективним дезинфікуючим агентом є спирт, часто разом з ним використовують четвертинний аніон амонія. Гіпохлорит натрію також є поширеним дезинфікуючими агентами проти бактерій родуSalmonella. Страви, що містять яйця, повинні бути ретельно термічно оброблені перед споживанням.
Salmonella thuộc họ Enterobacteriaceae (vi khuẩn đường ruột) là một giống vi khuẩn hình que, trực khuẩn gram âm, kị khí tùy nghi không tạo bào tử, di động bằng tiên mao, sinh sống trong đường ruột, có đường kính khoảng 0,7 µm đến 1,5 µm, dài từ 2 µm đến 5 µm và có vành lông rung hình roi. Hầu hết các loài Salmonella có thể sinh hydro sulfua[1]. Salmonella không lên men lactose (trừ Salmonella arizona) và sucrose nhưng lên men được dulcitol, mannitol và glucose. Chúng kém chịu nhiệt nhưng chịu được một số hóa chất: brilliant green, sodium lauryl sulfate, selenite,...
Có hai loài vi khuẩn Salmonella, Salmonella bongori và Salmonella enterica. Salmonella enterica được chia thành sáu phân loài và hơn 2500 serovar (huyết thanh hình).[2]
Salmonella được tìm thấy trên toàn thế giới trong cả động vật máu lạnh và động vật máu nóng, và trong môi trường.[3] Các chủng vi khuẩn Salmonella gây ra các bệnh như thương hàn (do Salmonella typhi), phó thương hàn, nhiễm trùng máu (do Salmonella choleraesuis) và ngộ độc thực phẩm (Salmonellosis). Các triệu chứng do Salmonella gây ra chủ yếu là tiêu chảy, ói mửa, buồn nôn xuất hiện sau 12 - 36 giờ sau khi tiêu thụ thực phẩm nhiễm Salmonella. Các triệu chứng thường kéo dài từ 2 - 7 ngày.
Salmonellosis (bệnh gây ra bởi vi khuẩn Salmonella) là bệnh có thể truyền nhiễm từ thú sang người và ngược lại. Ngoài ra, sự lây nhiễm cũng thường xảy ra qua thực phẩm, đặc biệt là qua trứng và thịt gia cầm.[5] Không giống như trước đây, ngày nay thịt heo hiếm khi bị nhiễm salmonella.
Theo dự đoán của WHO, trên toàn thế giới có hơn 16 triệu ca bệnh thương hàn hàng năm, hơn nửa triệu trong số đó là tử vong. Salmonella có khả năng sống sót hàng tuần bên ngoài cơ thể con người hoặc động vật. Ánh sáng mặt trời (tia UV) làm tăng tốc độ chết của các tác nhân gây bệnh. Trong phân khô, chúng còn có thể sống được 2,5 năm. Vi khuẩn không bị giết bằng cách đông lạnh. Trong môi trường axit, vi khuẩn Salmonella chết đi nhanh chóng và chất diệt khuẩn phổ biến giết chết chúng trong vòng vài phút. Ở nhiệt độ dưới 6 °C, mức tăng trưởng của chúng chậm hơn nhiều. Để ngăn ngừa nhiễm khuẩn salmonella, thực phẩm được khuyến cáo là khi chế biến ít nhất nên giữ ở nhiệt độ ở 75 °C trong ít nhất mười phút (nhiệt độ trong lõi), trứng tươi cần bảo quản trong tủ lạnh.
Riêng tại Việt Nam đã có nhiều trường hợp ngộ độc hàng loạt vì trực khuẩn Salmonella, như là tại Thành phố Đồng Hới với gần 250 người phải nhập viện từ ngày 14 tháng 10 năm 2015 vì bánh mì thịt, bánh mì trứng nhiễm khuẩn,[6] gần 800 công nhân tại Tiền Giang phải nhập viện từ ngày 3 tháng 10 năm 2013.[7] Tại TP Hồ Chí Minh, trong đợt giám sát thí điểm năm 2013, sau khi lấy 1.618 mẫu tại chợ đầu mối Bình Điên, Hóc Môn, Thủ Đức đã phát hiện Salmonella trong 30% mẫu thịt heo và 45% trong mẫu thịt gà.[8]
Nhiễm khuẩn Salmonella có thể là do:
Salmonella typhimurium (Salmonella enterica ssp. I)
Vi khuẩn Salmonella trong môi trường nuôi dưỡng để nghiên cứu
Một thông tin minh họa cách thức vi khuẩn Salmonella lây lan từ các trang trại (tiếng Anh)
|month= bị phản đối (trợ giúp) |coauthors= bị phản đối (trợ giúp)
Salmonella thuộc họ Enterobacteriaceae (vi khuẩn đường ruột) là một giống vi khuẩn hình que, trực khuẩn gram âm, kị khí tùy nghi không tạo bào tử, di động bằng tiên mao, sinh sống trong đường ruột, có đường kính khoảng 0,7 µm đến 1,5 µm, dài từ 2 µm đến 5 µm và có vành lông rung hình roi. Hầu hết các loài Salmonella có thể sinh hydro sulfua. Salmonella không lên men lactose (trừ Salmonella arizona) và sucrose nhưng lên men được dulcitol, mannitol và glucose. Chúng kém chịu nhiệt nhưng chịu được một số hóa chất: brilliant green, sodium lauryl sulfate, selenite,...
Có hai loài vi khuẩn Salmonella, Salmonella bongori và Salmonella enterica. Salmonella enterica được chia thành sáu phân loài và hơn 2500 serovar (huyết thanh hình).
Salmonella được tìm thấy trên toàn thế giới trong cả động vật máu lạnh và động vật máu nóng, và trong môi trường. Các chủng vi khuẩn Salmonella gây ra các bệnh như thương hàn (do Salmonella typhi), phó thương hàn, nhiễm trùng máu (do Salmonella choleraesuis) và ngộ độc thực phẩm (Salmonellosis). Các triệu chứng do Salmonella gây ra chủ yếu là tiêu chảy, ói mửa, buồn nôn xuất hiện sau 12 - 36 giờ sau khi tiêu thụ thực phẩm nhiễm Salmonella. Các triệu chứng thường kéo dài từ 2 - 7 ngày.
Сальмоне́ллы[1] (лат. Salmonella) — род неспороносных бактерий, имеющих форму палочек (длина 1—7 мкм, ширина около 0,3—0,7 мкм)[2]. Род назван в честь американского ветеринара Даниела Элмера Салмона (1850—1914)[2][3]. Сальмонеллы, как правило, не ферментируют лактозу и патогенны для людей и других животных при пероральном введении. Некоторые виды являются возбудителями брюшного тифа, паратифов и других сальмонеллёзов[2].
Грамотрицательны, факультативные анаэробы, большинство подвижно (благодаря перитрихиям, то есть по всей поверхности бактерии, расположенным жгутикам). На плотных питательных средах образуют круглые колонии серовато-белого цвета, при росте на бульоне — помутнение и осадок. В мазках располагаются беспорядочно. Не образуют спор, имеют микрокапсулу, перитрихи. При отсутствии гравитации сальмонеллы объединяются в тонкую плёнку[4]. Сальмонеллы сбраживают углеводы (глюкозу, маннозу, ксилозу, декстрин) и спирты (инозит, дульцит) с образованием кислоты, а иногда и газа. Оптимальными для роста являются температура 37°С, рН среды 7,2—7,4. Они неприхотливы и растут на простых питательных средах.
Сальмонеллы могут сохраняться длительное время во внешней среде и продуктах питания. Ультрафиолетовое излучение и тепло ускоряет их смерть, они погибают при нагревании до 55 °C (131 °F) за полтора часа или до 60 °C (140 °F) в течение 12 минут[5]. Для защиты от заражения сальмонеллой рекомендуется подогревать пищу по крайней мере десять минут при 75 °C (167 °F)[6][7]. Сальмонеллы не погибают при замораживании[8][9].
Поселяясь на стенках кишечника, «новоприбывшие» сальмонеллы выделяют токсин TTSS-1, который уничтожает конкурентов. При этом гибнет и часть самих сальмонелл. В просвете кишечника только 15 % производят этот яд, а на стенках кишечника — почти все[10].
Сальмонеллы, как правило, обитают в кишечнике животных и человека[2].
Антигенная структура детально изучена Кауфманом, Уайтом, положена в основу современной серологической классификации бактерий рода Salmonella.
У сальмонелл различают два основных антигенных комплекса: О- и Н-антигены. Это структурные элементы бактериальной клетки. Соматические О-антигены термоустойчивы и представляют собой липо-полисахариднополипептидные комплексы. Жгутиковые Н-антигены термолабильны, имеют белковую природу. Кроме того, у бактерий рода Salmonella обнаружен ряд других антигенов — поверхностных и капсульных. Между капсульными и поверхностными антигенами не существует резкого разграничения, переход осуществляется постепенно, поэтому оба антигена, и капсульный, и поверхностный, объединяются под общим названием К-антиген.
Название К происходит от немецкого слова «kapsel». В группе Salmonella доказано наличие трех К-антигенов: антиген 5, Vi-антиген и М-антиген.
Схема серологической классификации сальмонелл разработана Кауфманом и Уайтом. Согласно предложенной схеме сальмонеллы были разбиты на пять больших групп по общности соматического O-антигена: А, В, С, D, Е. Оказалось, что О-антигены неоднородны и состоят из двух и более рецепторов (фракций), которые были обозначены в схеме римскими цифрами (I, II, III и т. д.). В свою очередь H-антигены, специфические и неспецифические оказались также неоднородными. Рецепторы специфических H-антигенов были обозначены малыми буквами латинского алфавита, а рецепторы неспецифических H-антигенов — арабскими цифрами и частично буквами.
Дальнейшее изучение антигенной структуры сальмонелл, выделенных от людей и животных, обнаруживало все большую сложность этой структуры, сопровождаясь все время открытием новых О- и H-антигенов, а следовательно, и новых типов. В серологические схемы Кауфмана—Уайта в 1939 г. на II Международном конгрессе микробиологов было введено разделение H-антигена на фазы I и II с упразднением деления на специфическую и неспецифическую фазы. В обозначении О-антигенов сальмонелл римские цифры были заменены арабскими.
В настоящее время для обозначения серологических групп в схеме исчерпаны все буквы латинского алфавита, и последующие группы (51 и дальше) обозначены цифрами их соматических антигенов. Число систематизированных сальмонелл превысило в настоящее время 1600.
Для полного типирования сальмонелл по антигенной структуре достаточно иметь ограниченный набор монорецепторных О- и H-сывороток, позволяющих идентифицировать типы сальмонелл групп А, В, С, D, E, которые чаще всего выделяются от людей и животных.
Таксономия[11]:
Salmonella enterica subsp. arizonae
Salmonella enterica subsp. diarizonae
Salmonella enterica subsp. enterica
Salmonella enterica subsp. houtenae
Salmonella enterica subsp. indica
Salmonella enterica subsp. salamae
Сальмонелл типируют по схеме Кауффмана—Уайта в реакции агглютинации. Для её постановки применяют гипериммунные сыворотки или моноклональные антитела к сальмонеллам. На серотипировании основаны диагностика сальмонеллёза и эпидемиологический анализ на эту инфекцию.
|coauthors= (справка) |coauthors= (справка) |coauthors= (справка) Сальмоне́ллы (лат. Salmonella) — род неспороносных бактерий, имеющих форму палочек (длина 1—7 мкм, ширина около 0,3—0,7 мкм). Род назван в честь американского ветеринара Даниела Элмера Салмона (1850—1914). Сальмонеллы, как правило, не ферментируют лактозу и патогенны для людей и других животных при пероральном введении. Некоторые виды являются возбудителями брюшного тифа, паратифов и других сальмонеллёзов.
S. bongori
腸道沙門氏菌S. enterica
沙门氏菌（学名：Salmonella）是具有共同特征的一大属革兰氏阴性肠道杆菌，为美国病理学家沙门（Daniel Elmer Salmon）最早发现。[1]
沙门氏菌目前已经发现1800种以上，按抗原成分可分为甲、乙、丙、丁、戊等基本菌型。其中于人类疾病有关的主要有甲组的副伤寒甲杆菌，乙组的副伤寒乙杆菌和鼠伤寒杆菌，丙组的副伤寒丙杆菌和猪霍乱杆菌，丁组的伤寒和肠炎杆菌。
大多数能引起家畜、鼠类和禽类等动物的疾病，少数种能引起人类的疾病，但有时人吃了含菌食物也引起食物中毒。
Template:Chicken（英语：Template:Chicken）
食品污染（英语：food contaminant）、掺假 调味品、香辛料 微生物 农药、動物用藥 防腐剂 甜味剂 毒素、毒物沙门氏菌（学名：Salmonella）是具有共同特征的一大属革兰氏阴性肠道杆菌，为美国病理学家沙门（Daniel Elmer Salmon）最早发现。
沙门氏菌目前已经发现1800种以上，按抗原成分可分为甲、乙、丙、丁、戊等基本菌型。其中于人类疾病有关的主要有甲组的副伤寒甲杆菌，乙组的副伤寒乙杆菌和鼠伤寒杆菌，丙组的副伤寒丙杆菌和猪霍乱杆菌，丁组的伤寒和肠炎杆菌。
サルモネラ (Salmonella) とは、グラム陰性 通性嫌気性桿菌の腸内細菌科の一属（サルモネラ属）に属する細菌のこと。主にヒトや動物の消化管に生息する腸内細菌の一種であり、その一部はヒトや動物に感染して病原性を示す。ヒトに対して病原性を持つサルモネラ属の細菌は、三類感染症に指定されている腸チフスやパラチフスを起こすもの（チフス菌 S. enterica serovar Typhiとパラチフス菌 S. enterica serovar Paratyphi A）と、感染型食中毒を起こすもの（食中毒性サルモネラ：ネズミチフス菌 S. enterica serovar Typhimuriumや腸炎菌 S. enterica serovar Enteritidisなど）とに大別される。食品衛生の分野では、後者にあたる食中毒の原因となるサルモネラを特にサルモネラ属菌と呼ぶが、一般には、これらを指して狭義にサルモネラあるいはサルモネラ菌と呼ぶこともある。細胞内寄生性細菌であり、チフス菌やパラチフス菌は主にマクロファージに感染して菌血症を、それ以外の食中毒性サルモネラは腸管上皮細胞に感染して胃腸炎を起こす性質を持ち、この細胞内感染がサルモネラの病原性に関与している。
Salmonellaという属名は、1885年にアメリカでサルモネラ属の基準株であるブタコレラ菌 S. enterica serovar Choleraesuis を発見した細菌学者、ダニエル・サルモン（英語版）にちなんで名付けられた。ただし、サルモネラ属に属する細菌の分離はそれ以前から行われており、ヒトに対する病原性サルモネラとして最初に分離されたのはチフス菌 S. enterica serovar Typhi である。チフス菌は1880年にカール・エーベルトにより命名され、1884年にゲオルク・ガフキーがその純培養に成功した。
サルモネラ属は、腸内細菌科（ブドウ糖を嫌気的に発酵する、芽胞を持たない、通性嫌気性のグラム陰性桿菌）に属する細菌であり、大きさは0.5 × 2 µmぐらいの棒状で周毛性鞭毛を持ち運動性がある。サルモネラ属の細菌は乳糖を分解せず、またほとんどの菌株は硫化水素を産生し、リジンを脱炭酸し、クエン酸を炭素源として利用できる。これらの生化学的性状は、同じ腸内細菌科の腸管病原性細菌（大腸菌、赤痢菌など）と鑑別する上で重要である。また、サルモネラ菌はマラカイトグリーン、胆汁酸、亜セレン酸に抵抗性があるため、培地にこれらの物質を加えたものを選択培地として用いることで、サルモネラを優先的に検出することが可能である。熱や酸には弱いが乾燥や低温には強く、冷凍しても不活化しない。この性質は冷凍食品からもサルモネラ食中毒が発生するということに関連している。
2005年現在、サルモネラ属は生物学的性状からS. entericaとS. bongori、S. subterraneaの3菌種に分類され、さらにS. entericaは6亜種に分類される。また、血清学的には、細胞壁リポ多糖体であるO抗原と、鞭毛タンパク質であるH抗原の組み合わせで2,500種類以上に分類される。
サルモネラ属の分類は真正細菌の中でも最も混乱の大きいものの一つであり、分類と学名表記を統一するための裁定が頻繁に行われている。古典的なサルモネラ属の分類は、O抗原とH抗原の組み合わせに基づいたもので、1926年にWhiteが提唱し後にKaffmannが拡充した、Kaffmann-Whiteの抗原表に従って行われてきた。この旧分類では、例えばサルモネラ属のうちO9:Hdという抗原型の組み合わせを持つものをS. typhi（旧和名：腸チフス菌）という一つの生物学的種として扱っていた。しかしこのKaffmannらの分類は、抗原型が異なる細菌は別の生物種として命名できるという考えに従っていたため、その後、細菌学分野全体として生化学的、遺伝子学的分類が行われるようになると齟齬を生じる結果になった。そこで1985年には生物学的分類と整合させることを目的にS. choleraesuisの1属1種とすることが提案され、2002年にはS. entericaの1属1種とすることが正式菌名として承認された。さらにその後、2005年にはS. entericaとS. bongoriの1属2種とし、entericaの下に6亜種を設ける分類法が裁定された（これとは別に、2005年3月にS. subterraneaが記載され、現在に至っている）。
この分類法によると、チフス菌やパラチフス菌、食中毒性サルモネラなどの病原性サルモネラは、ほとんどS. enterica subsp. entericaに属する。この亜種の中で、さらにKaffmann-Whiteの分類に準じた抗原性の違いに基づく、血清型 (serovar) による分類がなされており、例えばチフス菌の正式な学名は「Salmonella enterica subspecies enterica serovar Typhi」となるが、subspecies entericaを省略して、S. enterica serovar Typhiと略記してもかまわないことにされている。なお正式に認められたものではないが、これをS. Typhiと略記することもしばしば行われており、本項目でも以下この略記法に従って表記する。また研究者によっては旧分類名である“S. typhi”や“S. choleraesuis”を用いる人も未だに存在している[誰?]。
2005年1月に裁定された分類ではサルモネラは以下のように分類されている[1]。血清型 (serovar) については特に代表的なものだけを記載した。
また、2005年3月に以下の種が追加された。
サルモネラは、感染した宿主の細胞内と細胞外の両方で増殖を行うことが可能な、細胞内寄生体（通性細胞内寄生性細菌、細胞内寄生菌）の一種である。細胞内寄生菌には、サルモネラ以外に結核菌、レジオネラ、リステリア・モノサイトゲネスなどが存在し、これら細胞内寄生菌の多くは、生体内で異物の排除を担当しているマクロファージに貪食されることで細胞内に取り込まれ、その後、その殺菌機構を逃れてマクロファージ内で増殖するものが大半である。これに対して、サルモネラは積極的に細胞に働きかけて、細胞のエンドサイトーシスを活性化させる機能を有しているため、マクロファージ以外の、通常ならば貪食活性を持たない腸管上皮細胞などにも侵入できる性質を持つ。
サルモネラの上皮細胞への細胞内侵入には、III型分泌装置（さんがたぶんぴつそうち）と呼ばれる、細菌の細胞質タンパク質を菌体外に分泌するための機構が関与している[2]。III型分泌装置は細菌の鞭毛に類似の構造体であり、鞭毛の毛に相当するタンパク質を宿主の細胞に突き刺して、その細胞内部に直接、エフェクター分子と呼ばれるタンパク質を送り込む[3]。
サルモネラは大腸上皮細胞の表面に付着し、そこで上皮細胞にIII型分泌装置を突き刺し、その内部にエフェクター分子を送り込む。このとき送り込まれるエフェクター分子（サルモネラ染色体上のSPI-1領域の遺伝子にコードされた、SopE、SipAなどのタンパク質）は、細胞骨格を構成するアクチンを再構成する作用を持っており[4][5]、この作用によってサルモネラが付着した周辺で細胞の形態が変化（ラフリングと呼ばれる構造変化）して、付着した菌体周辺で偽足のような構造が発達する。この偽足様構造の発達は上皮細胞のエンドサイトーシスを促進し、このエンドサイトーシスによってサルモネラは上皮細胞内に取り込まれる（引き金機構）[6]。上皮細胞に取り込まれたサルモネラの一部はオートファジーによって分解されるが、残りはそのままエンドソームの内部で増殖する。このような機構の細胞内感染を行うものには、サルモネラの他に赤痢菌や一部の病原性大腸菌（腸管侵入性大腸菌、EIEC）がある。
サルモネラ属の細菌のうち、チフス菌とパラチフス菌はマクロファージに感染してその内部で増殖する性質を持ち、これがチフス性疾患の発症に関与している。サルモネラは、上記した機構によって上皮細胞に侵入する以外にも、異物として認識されることでマクロファージによって貪食される。
マクロファージは食菌に特化した細胞で強い殺菌機構を有しており、貪食した異物をファゴソーム（食胞）という小胞に取り込み、これと細胞内のリソソームが融合してファゴリソソームを形成することで、リソソーム内部のさまざまな分解酵素群や活性酸素などの働きで分解する。非チフス性サルモネラを含めて、多くの細菌はこの機構によって殺菌され分解される。
これに対してチフス菌は、ファゴソームの内部からその小胞膜を介してIII型分泌装置を細胞質側に突き刺し、SPI-2と呼ばれる遺伝子領域にコードされた、チフス菌特異的なエフェクター分子群を宿主細胞質に注入する。このエフェクター分子群は、ファゴソームとリソソームの融合を阻害する作用を持ち、これによってファゴリソソームの形成が抑制される結果、チフス菌は食菌を回避することが可能になる。リソソームとの融合が阻害されたファゴソームは、やがてSCV (salmonella-containing vacuole) と呼ばれる特殊な形態の小胞になり、チフス菌はこの内部で増殖を行う。この感染マクロファージがリンパ管から血液に移行することによって、チフス菌もまた血液に入り込み、菌血症の発生につながる。サルモネラと同じような機構でマクロファージによる殺菌を逃れる細菌にはレジオネラやブルセラがある。また結核菌もファゴソームとリソソームの融合を阻害する性質を持つ点で、サルモネラに類似の殺菌回避機構を持つと言える。
サルモネラ属の細菌は自然界において、さまざまな動物の消化管内に一種の常在菌として存在している。しかしヒトにおいては、健康な人の消化管における菌数は極めて少なく、その糞便からは分離されることはほとんどない。一部のサルモネラはヒトに対する病原性を示し、腸チフスあるいはパラチフスと呼ばれる重篤な感染症を起こすものと、胃腸炎（食中毒）を起こすものの二つに大別される。いずれも経口的に感染する。前者はそれぞれチフス菌 (S. Typhi)、パラチフス菌 (S. Paratyphi A) による疾患であり、これらをチフス性サルモネラ、後者の食中毒性サルモネラを非チフス性サルモネラと呼んで区別することがある。
チフス性サルモネラはヒトのみに感染する細菌で、患者の糞便から別のヒトに感染するほか、糞便によって汚染された土壌や水の中に残存しているもの（これらの自然環境中ではほとんど増殖しない）が感染源になる。これに対して食中毒性サルモネラ菌はペットや、家畜の腸管に常在菌として存在する人獣共通感染症であり、そこから汚染された食品などが食中毒の原因となる。食品衛生の分野では、この食中毒性サルモネラを問題にして扱うことが多く、以前はサルモネラ菌、サルモネラ菌属という名称で呼んでいたが、1998年にはサルモネラ属菌という名前に変更され、食品衛生上はこれが正式な名称として扱われている。また、オーラルセックスなどにより感染することもあり、性感染症としてとらえられる場合もある。日本の家畜伝染病予防法ではS. Gallinarum pullolum、S. Gallinarum Gallinarumによる家禽サルモネラ感染症は法定伝染病に、S. Abortuequiによる馬パラチフス、S. Enteritidis、S. Typhimurium、S. Choleraesuis、S. Dublinによるサルモネラ症は届出伝染病に指定されている。
サルモネラ食中毒は、本菌が腸管上皮細胞に感染した結果生じる、腸管内への液体貯留と好中球浸潤による炎症によって起きると考えられている。典型的な感染型食中毒であり、その主な症状は、腹痛、嘔吐、下痢（ときに粘血便）などの消化器症状、発熱（高熱）などで、抵抗力のない者は菌血症を起こし重症化することがある。まれに内毒素による敗血症を合併し、死亡することがある。潜伏期間は平均12時間ほどといわれているが、S. Enteritidisの場合3-4日となることもある。一般的なサルモネラ属菌では、発症するのに10万個以上の菌数が必要といわれているが、S. Enteritidisは100個以下の菌数でも発症することがあり、食品を介さない人から人への感染も報告されている[7]。
代表的な原因菌には、S. Enteritidis、S. Typhimurium、S. Choleraesuis、S. Dublinが挙げられる。従前のサルモネラ属菌による食中毒は、ネズミが媒介するS. Typhimuriumなどによるものが多く、日本でも戦後暫くまではネズミの糞尿によって汚染された食品を原因とする食中毒事件が頻発していた。衛生状態の向上により過去のものと思われがちだが、最近は感染力が強いS. Enteritidisの鶏肉や鶏卵を介した食中毒が増加し問題になっている。
日本における食中毒発生件数の1-3割がサルモネラ属菌が原因とされている[8]。特に、鶏卵に由来する菓子による大規模食中毒が目立つ。鶏卵のサルモネラ汚染は、かつてはニワトリの消化管内に寄生したサルモネラが総排泄腔で卵殻の外側を汚染するためと考えられた。そのため、汚染防止には鶏卵の洗浄が有効とされた。しかし、今日ではこうした卵殻の外側からの汚染のみではなく、S. Enteritidisなどがニワトリの卵巣や卵管に寄生し、ここから鶏卵の卵細胞そのもの、つまり卵黄の部分に細胞内寄生したり、その外側の卵白などが保菌することによって鶏卵を汚染していることも知られるようになった。しかもこうしてサルモネラに感染した鶏卵からはしばしば発生を全うして健康な雛が孵化することが知られており、保菌鶏が再生産されることになる。こうした親子間の垂直感染を介卵感染と呼び、衛生状態に十分配慮した鶏舎でも汚染鶏卵や汚染鶏肉が生産される原因となっている。
ペット（イヌやネコ、家畜なども保菌している）から感染する事例も報告されている。アメリカ合衆国では1960-1970年にかけてミシシッピアカミミガメに由来する感染が報告され、死亡例の報告がある[9]。もっともこれは不衛生な環境で飼育されることも問題とされており、むやみに動物に触れない、動物に触れた後には石鹸で手を洗う、台所などで飼育で生じた汚水を処理しないなどの衛生管理により容易に予防する事は可能。
治療は対症療法とニューキノロン系抗菌剤による除菌になる。しかし、欧米では耐性菌を誘発する、腸内細菌叢を乱し治癒を遅らせるとして、高齢者や小児を除き抗菌剤は投与すべきでないという考えが主流になっている。止瀉剤は排菌を阻害するので用いられない。
腸チフスはチフス菌の経口感染により発症する。消化管に到達したチフス菌は、腸管上皮にあるパイエル板に近接するM細胞（絨毛が発達せず、リンパ球やマクロファージに異物の提示や受け渡しを行う細胞）に取り込まれ[10]、これを介してマクロファージによって貪食された後、殺菌を回避して、その細胞内で増殖する。このマクロファージが腸管膜リンパ節に感染を広げることで、チフス菌はリンパ節で増殖し、血液に入り菌血症を起こす。臨床所見では、2週間ほどの潜伏期間の後、段階的に体温が上昇し40℃ほどの高熱が続き、バラ疹と呼ばれる淡紅色の発疹や脾腫などが現れる。続いて、胆汁をとおし腸内に大量に排菌され、重症例では腸壁が壊死を起こし腸管出血が起こる。その後、徐々に解熱し回復に至る。
パラチフスも腸チフスと同様の症状を呈するが、腸チフスほど重篤にはならない。
治療はニューキノロン系抗菌剤の投与が主になるが、ニューキノロン剤に低感受性の菌があり、その場合は第三世代セフェム系抗生物質が使われる。
感染源は人の糞便であるため、衛生状態が良い地域での発生は少ない。アジア、アフリカ、中南米などで流行を繰り返しているが、日本では年間100例ほどが報告され、そのほとんどが海外で感染したものである。
感染症の予防及び感染症の患者に対する医療に関する法律の施行時に二類感染症に指定されていたが、2006年（平成18年）12月8日公布の「感染症の予防及び感染症の患者に対する医療に関する法律等の一部を改正する法律」により三類感染症に変更となった[11]。
サルモネラでは、感染しても発症せず排菌だけ続く場合がある。また、発症し症状が治まってから長期にわたり排菌が続く場合がある。これをサルモネラ（腸チフス、パラチフス）の不顕感染者（健康保菌者）という。食中毒性サルモネラ菌の不顕感染者は通常治療の対象にならないが、食品従事者は、食中毒予防の観点から、排菌が止まるまで抗菌剤の服用を指導される。
アメリカでは20世紀初頭にチフス菌の不顕感染者であるメアリー・マローンが、食品関係の職場を転々とし、チフス菌をばらまいて多数の感染者を出し大きな問題となった。
乳幼児や高齢者など免疫機能の不十分な宿主の場合、損傷した腸管粘膜からサルモネラ菌が血流中に侵入することがある。乳幼児で問題となるのは髄膜炎であり、高齢者では大動脈に形成された粥腫への菌の沈着がある。後者は大動脈瘤へと発展する恐れがある。その他、各種臓器への感染があるが、いずれも、血液培養で血流感染が立証されない限りことさらに心配する必要はない。
サルモネラ属菌は、生物テロや犯罪に使用される危険性が指摘されており、実際にいくつかの犯罪に利用された実例が過去に存在する。このため、その取り扱いには各国で制限が設けられている。アメリカでは、アメリカ疾病対策センター (CDC) の定める病原体カテゴリのうち、カテゴリB（二番目に危険性が高いカテゴリ）の「食の安全を脅かすもの」(Food safety threats) として、サルモネラが挙げられている[1]。日本では、感染症法が2007年に改正された際に、チフス菌 (S. Typhi) およびパラチフスA菌 (S. Paratyphi A) が、四種病原体に指定されており、保管・運搬・滅菌等の取り扱い基準を満たした施設で取り扱うことが義務づけられている[12]。
日本ではチフス菌や赤痢菌を使ったバイオ犯罪が戦前2回、戦後1回発生している。
サルモネラが生物テロリズムに使用されたとされる海外での事例としては、1984年にアメリカオレゴン州ワスコ郡で、レストランのサラダバーにより、751人が食中毒を発症した事件がある。その原因はインド宗教のカルト集団ラジニーシーがサルモネラ菌を混入させたことによる。この宗教団体は、地元での政治的支配をねらい選挙を妨害する目的でこの事件を起こしたとされる。
S. Typhimurium（ネズミチフス菌）の突然変異株であるTA株（TA98, TA100, TA1535, TA1538など）は、細菌を用いた変異原性試験（エームス試験）に用いられる。
医学と医療
感染症
国際獣疫事務局（OIE） - 国際連合食糧農業機関（FAO） - 農林水産省/農業・食品産業技術総合研究機構/動物衛生研究所 - 検疫所/家畜防疫官 - 家畜保健衛生所/家畜防疫員/獣医師 - 日本家畜商協会/家畜商 - 屠畜場/化製場 - 保健所 - 農業共済組合/農業災害補償制度
国際獣疫事務局 リスト疾病複数種炭疽症 - オーエスキー病 - ブルータング - ブルセラ症 - クリミア・コンゴ出血熱 - エキノコックス症 - 口蹄疫 - 心水病 - 日本脳炎 - レプトスピラ症 - 新世界ラセンウジバエ - 旧世界ラセンウジバエ - ヨーネ病 - Q熱 - 狂犬病 - リフトバレー熱 - 牛疫 - 旋毛虫症 - 野兎病 - 水胞性口炎 - 西ナイル熱
アナプラズマ病 - バベシア症 - 牛疫 - 牛海綿状脳症 - 結核 - 牛ウイルス性下痢 - 牛肺疫 - 牛白血病 - 出血性敗血症 - 牛伝染性鼻気管炎 - 皮膚病 - 悪性カタル熱 - タイレリア症 - トリコモナス病 - ナガナ病
山羊関節炎・脳脊髄炎 - 伝染性無乳症 - 山羊伝染性胸膜肺炎 - 流行性羊流産 - 羊慢性進行性肺炎 - ナイロビ羊病 - 緬羊ブルセラオビス - 小反芻獣疫 - サルモネラ症 - スクレイピー - 羊痘/山羊痘
アフリカ馬疫 - 馬伝染性子宮炎 - 媾疫 - 東部馬脳炎 - 西部馬脳炎 - 馬伝染性貧血 - 馬インフルエンザ - 馬ピロプラズマ病 - 馬鼻肺炎 - 馬ウイルス性動脈炎 - 鼻疽 - スーラ病 - ベネズエラ馬脳脊髄炎
クラミジア - 鶏伝染性気管支炎 - 鶏伝染性喉頭気管炎 - 鶏マイコプラズマ病 - あひる肝炎 - 家禽コレラ - 家禽チフス - 鳥インフルエンザ - 伝染性ファブリキウス囊病 - マレック病 - ニューカッスル病 - ひな白痢 - 七面鳥鼻気管炎
伝染性造血器壊死症 - 伝染性造血器壊死症 - コイ春ウイルス病 - ウイルス性出血性敗血症 - 伝染性膵臓壊死症 - 伝染性サケ貧血 - 流行性潰瘍症候群 - 細菌性腎臓病 - ギロダクチルス症 - マダイイリドウイルス病
Bonamia ostreae感染症 - Bonamia exitiosus感染症 - Marteilia refringens感染症 - Mikrocytos roughleyi感染症 - Perkinsus marinus感染症 - Perkinsus olseni感染症 - Xenohaliotis californiensis感染症
家畜伝染病予防法上の監視伝染病法定伝染病牛疫 - 牛肺疫 - 口蹄疫 - 日本脳炎 - 狂犬病 - 水胞性口炎 - リフトバレー熱 - 炭疽症 - 出血性敗血症 - ブルセラ症 - 結核病 - ヨーネ病 - ピロプラズマ症 - アナプラズマ病 - 牛海綿状脳症 - 鼻疽 - 馬伝染性貧血 - アフリカ馬疫 - 豚コレラ - アフリカ豚コレラ - 豚水胞病 - 家きんコレラ - 高病原性鳥インフルエンザ - ニューカッスル病 - 家きんサルモネラ感染症 - 腐蛆病
ブルータング - アカバネ病 - 悪性カタル熱 - チュウザン病 - ランピースキン病 - 牛ウイルス性下痢・粘膜病 - 牛伝染性鼻気管炎 - 牛白血病 - アイノウイルス感染症 - イバラキ病 - 牛丘疹性口炎 - 牛流行熱 - 類鼻疽 - 破傷風 - 気腫疽 - レプトスピラ症 - サルモネラ症 - 牛カンピロバクター症 - トリパノソーマ病 - トリコモナス病 - ネオスポラ症 - 牛バエ幼虫症 - ニパウイルス感染症 - 馬インフルエンザ - 馬ウイルス性動脈炎 - 馬鼻肺炎 - 馬モルビリウイルス肺炎 - 馬痘 - 野兎病 - 馬伝染性子宮炎 - 馬パラチフス - 仮性皮疽 - 小反芻獣疫 - 伝染性膿疱性皮膚炎 - ナイロビ羊病 - 羊痘 - マエディ・ビスナ - 伝染性無乳症 - 流行性羊流産 - トキソプラズマ病 - 疥癬 - 山羊痘 - 山羊関節炎・脳脊髄炎 - 山羊伝染性胸膜肺炎 - オーエスキー病 - 伝染性胃腸炎 - 豚エンテロウイルス性脳脊髄炎 - 豚繁殖・呼吸障害症候群 - 豚水疱疹 - 豚流行性下痢 - 萎縮性鼻炎 - 豚丹毒 - 豚赤痢 - 鳥インフルエンザ - 鶏痘 - マレック病 - 伝染性気管支炎 - 伝染性喉頭気管炎 - 伝染性ファブリキウス嚢病 - 鶏白血病 - 鶏結核病 - 鶏マイコプラズマ病 - ロイコチトゾーン病 - あひる肝炎 - あひるウイルス性腸炎 - 兎ウイルス性出血病 - 兎粘液腫 - バロア病 - チョーク病 - アカリンダニ症 - ノゼマ病
サルモネラ (Salmonella) とは、グラム陰性 通性嫌気性桿菌の腸内細菌科の一属（サルモネラ属）に属する細菌のこと。主にヒトや動物の消化管に生息する腸内細菌の一種であり、その一部はヒトや動物に感染して病原性を示す。ヒトに対して病原性を持つサルモネラ属の細菌は、三類感染症に指定されている腸チフスやパラチフスを起こすもの（チフス菌 S. enterica serovar Typhiとパラチフス菌 S. enterica serovar Paratyphi A）と、感染型食中毒を起こすもの（食中毒性サルモネラ：ネズミチフス菌 S. enterica serovar Typhimuriumや腸炎菌 S. enterica serovar Enteritidisなど）とに大別される。食品衛生の分野では、後者にあたる食中毒の原因となるサルモネラを特にサルモネラ属菌と呼ぶが、一般には、これらを指して狭義にサルモネラあるいはサルモネラ菌と呼ぶこともある。細胞内寄生性細菌であり、チフス菌やパラチフス菌は主にマクロファージに感染して菌血症を、それ以外の食中毒性サルモネラは腸管上皮細胞に感染して胃腸炎を起こす性質を持ち、この細胞内感染がサルモネラの病原性に関与している。
Salmonellaという属名は、1885年にアメリカでサルモネラ属の基準株であるブタコレラ菌 S. enterica serovar Choleraesuis を発見した細菌学者、ダニエル・サルモン（英語版）にちなんで名付けられた。ただし、サルモネラ属に属する細菌の分離はそれ以前から行われており、ヒトに対する病原性サルモネラとして最初に分離されたのはチフス菌 S. enterica serovar Typhi である。チフス菌は1880年にカール・エーベルトにより命名され、1884年にゲオルク・ガフキーがその純培養に成功した。
살모넬라는 장내세균과의 살모넬라속(Salmonella)에 속하는 프로테오박테리아의 일종이다. 막대 모양의 세균으로 직경 약 0.7 ~ 1.5µm, 길이 약 2 ~ 5µm 정도의 크기로 주로 사람이나 동물의 소화관에 서식한다. 살모넬라라는 명칭은 미국의 병리학자 다니엘 엘머 살몬(Daniel Elmer Salmon)의 이름에서 유래되었다.
살모넬라속은 장내세균과의 한 속이다. 그 하위분류는 논란의 여지가 있으나 일반적으로 다음과 같다.[1][2]
지질다당류인 O 항원과 편모 H 항원 두개로 판정되는 2,500개 이상의 항원형이 존재한다. 장티푸스균의 경우 항원형까지 포함하면 Salmonella enterica subsp. enterica serotype Typhimurium의 긴 이름을 가지나 일반적으로 Salmonella Typhimurium로 줄여 부른다. 균주를 이해하는 것은 역학 및 의료적으로 매우 중요하다. 균주는 펄스장겔전기영동법, 다좌위서열분석, 총유전체 서열분석 등의 분자생물학적 방법이나 항생제 특이성을 통해 구분한다. 의료용 목적으로 숙주와 사람에 대한 질병 여부를 통해 침투형(장티푸스성)과 비침투형(비장티푸스성)으로 구분한다.[3]
살모넬라균은 1880년 카를 요제프 에베르트가 장티푸스 환자의 파이어판과 비장을 관찰함으로써 처음 기록되었다.[4] 이로부터 4년 후 게오르크 가프키는 살모넬라의 순수배양에 성공한다.[5] 이듬해 시어벌드 스미스는 이후 살모넬라 엔테리카(이전 이름 콜레라수이스)를 발견한다. 당시 스미스는 미국 농무부의 수의학부에서 수의병리학자 다니엘 엘머 살몬의 지도 하에 연구를 수행하고 있었다.[6] 처음에는 이 균이 돼지콜레라(hog colera)의 병원균이므로 돼지콜레라바실루스(Hog-cholerabacillus)라 명명하였다. 이후 살몬 연구팀이 발견한 박테리아들을 살몬의 업적을 기리고자 1900년에 살모넬라(Salmonella)라는 용어가 처음 사용되어 지금까지 그렇게 불리고 있다.[7]:16
대부분의 살모넬라 아종은 황화 수소를 만들어내는데,[8] 이는 황산제일철을 포함한 배지로 쉽게 감지할 수 있다. 이렇게 분리한 대부분의 살모넬라는 운동력이 있는 단계와 운동력이 없는 두 단계로 나뉜다. 운동성이 없는 단계의 세균은 크라이기 시험관이나 디치판(ditch plate)를 통해 운동성이 있는 단계로 전환할 수 있다.[9] RVS broth 배지로 살모넬라균을 대량으로 번식시킬 수 있다.[10]
살모넬라 DNA에 다중 중합효소연쇄반응이나[11] 실시간 중합효소 연쇄 반응(RT-PCR)[12]을 실시하여 검출할 수도 있다.
닭, 돼지, 토마토, 멜로에서 살모넬라균의 수학적 생장모델도 존재한다.[13][14][15][16][17] 살모넬라균은 세포분열을 통해 40분마다 무성생식으로 분열한다.[7]:16
대부분의 살모넬라균은 숙주연관 생활사를 가지나, 수주간 오염된 화장실이나 수원에서도 서식하며 이 공간들은 숙주간 전염을 촉진시키는 세균 저수지의 기능을 한다.[18] 건조한 환경에서도 수년 이상 생존할 수 있는 것으로 악명이 높다.[19]
냉동으로는 죽일 수 없지만,[20][21] 자외선이나 고열은 박테리아를 쉽게 파괴시킨다. 55 °C (131 °F)에서 90분 가열하거나, 60 °C (140 °F)에서 12분 가열하면 대부분 죽는다.[22] 조리시에는 식품의 내부가 75 °C (167 °F)로 달궈질 때까지 가열할 것이 권장된다.[23][24]
살모넬라종은 사람의 소화관과 파충류 등의 동물들에서 발견된다. 파충류나 양서류의 피부에서 발견되는 살모넬라균은 접촉을 통해 사람에게도 옮길 수 있다.[25] 감염된 사람이나 동물의 배설물에 의해 오염된 음식과 물 역시 세균을 옮길 수 있다.[26]
살모넬라종은 몇 안되는 세포내기생세균이다.[27] 상피세포, M세포, 대식세포, 수지상 세포 등 다양한 종류의 세포를 감염시킨다.[28] 조건혐기성 미생물이기도 하여 산소가 있는 환경에서는 산소를 사용해 ATP를 합성한다. 그러나 산소가 없는 환경에서는 발효를 통해 ATP를 합성할 수 있다.
대부분의 감염은 배설물에 의한 식품의 오염으로 발생한다. 항원형은 장티푸스형과 비장티푸스형의 두 종류로 구분되며, 이중 위장관 질병을 일으키는 비장티푸스형이 더 흔하다. 비장티푸스형 균류는 사람뿐 아니라 다른 동물들도 감염시킬 수 있는 인수공통감염성을 가진다. 장티푸스형 균류는 사람에게만 감염된다.
살모넬라는 장내세균과의 살모넬라속(Salmonella)에 속하는 프로테오박테리아의 일종이다. 막대 모양의 세균으로 직경 약 0.7 ~ 1.5µm, 길이 약 2 ~ 5µm 정도의 크기로 주로 사람이나 동물의 소화관에 서식한다. 살모넬라라는 명칭은 미국의 병리학자 다니엘 엘머 살몬(Daniel Elmer Salmon)의 이름에서 유래되었다.
.jpg)
