dcsimg

Берберійський лев ( Ucraniano )

fornecido por wikipedia UK

Особливості

Вага самців від 180 до 250 кг, рідко трохи більша і від 100 до 170 кг у самок, берберійський лев був поряд з вимерлим капським левом (Panthera leo melanochaitus) найбільшим сучасним підвидом лева. Його найпомітнішою відмінністю була особливо густа темна грива, що заходила далеко за плечі і висіла вниз на животі.

У існуючих підвидів левів маса самців коливається від 150 до 210 кг, дуже рідко не багато більше (до 225 кг), самок від 90 до 150 кг.

Історія та поширення

Берберійський лев в історичні часи зустрічався на всій території африканського континенту, на північ від Сахари. Давні римляни часто використовували його на аренах у розважальних боях проти туранського тигра, який сьогодні також є вимерлим. З джерел випливає, що берберійський лев приблизно на початку XVIII століття майже зник у Північній Африці і залишався лише в маленькому ареалі на північному-заході. Поширення вогнепальної зброї і цілеспрямована політика винищування були причинами того, що популяція сильно скоротилася і в цьому регіоні. Останній берберійський лев, що жив на волі, був застрелений у марокканській частині Атлаських гір в 1922 році. Схожа доля спіткала і інших великих хижаків Північної Африки. Берберійський леопард став украй рідкісним, а атласький ведмідь повністю вимер.

Спосіб життя

Берберійський лев мешкав окрім північноафриканських напівпустель і степів також в лісах і Атлаських горах. До його жертв відносилися головним чином олені, кабани і місцевий підвид звичайних бубалів.

Берберійські леви в неволі

 src=
Лев в зоопарку, який можливо походить від берберійських левів

Спочатку вчені вважали, що берберійські леви вимерли і в неволі. Однак марокканські правителі отримували від берберів левів у подарунок, коли ці тварини вже ставали досить рідкісними. Особи, яких марокканський король Хасан II в 1970 році передав рабатському зоопарку, були ймовірно прямими нащадками тих левів. Морфологія переданих особин відповідала історичному опису берберійських левів. У 1998 році жило ще 52 лева, що походять від левів султана, однак і вони мають домішки інших видів. 11 особин, які також можуть бути нащадками берберійських левів, живуть у зоопарку Аддис-Абеби. Їхні предки були власністю імператора Хайле Селассіє I.

Раніше фенотип берберійських левів був аргументом на користь обґрунтованості їхнього статусу як підвиду. Згідно з новішими дослідженнями зовнішність цих звірів може бути наслідком і зовнішніх умов. Густа грива можливо є лиш адаптацією до холодного навколишнього середовища. У левів незалежно від підвиду з'являється густіша грива, якщо вони живуть у доволі холодному кліматі, наприклад в європейських зоопарках. Генетичні дослідження в 2006 році, тим не менш, підкріпили статус берберійських левів як окремого підвиду. Це, однак, залежить від все ще не до кінця зрозумілого походження левів Хасана II.

У різних зоопарках і цирках є екземпляри, які ймовірно походять від берберійських левів, але з великою ймовірністю нечистокровні. Існують також особини, які в результаті схрещування мають зовнішні ознаки берберійських левів, проте в них лише частково наявний генетичний матеріал цього підвиду.

У кінці XIX століття в Лондонському зоопарку жив чистокровний берберійський лев на ім'я Султан.

Література

  • Ronald M. Nowak:Walker's Mammals of the World, Johns Hopkins University Press, 1999 ISBN 0-8018-5789-9


licença
cc-by-sa-3.0
direitos autorais
Автори та редактори Вікіпедії
original
visite a fonte
site do parceiro
wikipedia UK