nomes no trilho de navegação
Chlorella és un gènere d'algues verdes unicel·lulars. Són de forma esfèrica i de 2 a 10 micròmetres de diàmetre. Conté els pigments clorofil·la a i b en el seu cloroplast. Es multiplica ràpidament amb pocs requeriments de nutrients.[1] El nom de Chlorella prové del grec chloros, que significa 'verd' i del diminutiu llatí -ella, que significa 'petit'. Otto Heinrich Warburg obtingué el premi Nobel de Medicina o Fisiologia, l'any 1931, estudiant la respiració d'aquestes algues, el Nobel de química l'obtingué el 1961 Melvin Calvin pels seus estudis sobre l'assimilació de carboni d'aquestes algues. Chlorella s'ha emprat com a organisme model pels avantatges en l'estudi de la genètica de la seva manca de cicle sexual. La seva eficiència fotosintètica pot, en teoria, arribar al 8% i podria ser una font futura d'aliment.[2] S'ha plantejat el seu ús com aliment, però el seu cultiu ha presentat més problemes dels que estaven previstos inicialment. Chlorella pot ser un problema en aquaris per formar zones verdes i opaques si hi ha molta llum i massa fòsfor i nitrats.
Chlorella és un gènere d'algues verdes unicel·lulars. Són de forma esfèrica i de 2 a 10 micròmetres de diàmetre. Conté els pigments clorofil·la a i b en el seu cloroplast. Es multiplica ràpidament amb pocs requeriments de nutrients. El nom de Chlorella prové del grec chloros, que significa 'verd' i del diminutiu llatí -ella, que significa 'petit'. Otto Heinrich Warburg obtingué el premi Nobel de Medicina o Fisiologia, l'any 1931, estudiant la respiració d'aquestes algues, el Nobel de química l'obtingué el 1961 Melvin Calvin pels seus estudis sobre l'assimilació de carboni d'aquestes algues. Chlorella s'ha emprat com a organisme model pels avantatges en l'estudi de la genètica de la seva manca de cicle sexual. La seva eficiència fotosintètica pot, en teoria, arribar al 8% i podria ser una font futura d'aliment. S'ha plantejat el seu ús com aliment, però el seu cultiu ha presentat més problemes dels que estaven previstos inicialment. Chlorella pot ser un problema en aquaris per formar zones verdes i opaques si hi ha molta llum i massa fòsfor i nitrats.
Chlorella je rod sladkovodních jednobuněčných řas známých od roku 1890. Popsal ji mikrobiolog M. W. Beijerinck. Organizmy nerozeznatelné od Chlorelly (dnes označované za Acritarcha) žily na Zemi již v prekambriu před cca 1,5 miliardy lety.[1] Název chlorella je odvozen od řeckého slova "chloros" = zelený a latinské přípony "ella" = malá. Chlorella v porovnání s ostatními rostlinami obsahuje vysoké množství chlorofylu.[2]
Chlorella se často užívá jako doplněk stravy ve formě tablet, prášku či tekutých výtažků. Využívá se její schopnosti vázat na sebe těžké kovy, které odvádí vylučovací soustavou z těla ven, čímž podle studie detoxikuje organismus (prokázáno u myší).[3]
Díky schopnosti těchto mikroorganismů působit preventivně či dokonce podporovat léčbu nejrůznějších nemocí (např. virové infekce, srdeční choroby, rakovinu), si získávají pozornost od stále většího počtu vědců i lidí z široké veřejnosti, viz. diplomová práce od Bc. Silvie Valouškové - Mořské a suchozemské řasy jako významný zdroj důležitých komponent lidské stravy, Ing. Dušana Samka Vliv způsobu kultivace a dezintegrace řasové biomasy na obsah a výtěžnost nutričních faktorů. či MBÚ Třeboň, které prezentuje na stránkách český SZÚ.
Tvrzení, která mohou být uváděna na obale doplňků stravy s chlorellou, z tzv. on hold seznamu, tzn. dočasného seznamu látek a jejich vztahu ke zdraví, které byly zaslány úřadu EFSA k posouzení, avšak EFSA doposud nevydal odborné stanovisko nebo EK doposud nevydala rozhodnutí:[4]
Buňky chlorelly mají pevnou odolnou vnější membránu, takže je lidský organismus nedokáže vstřebat. Proto se při zpracování řas využívá procesu narušení buněčné stěny. Procesu dezintegrace se dosahuje mletím (nejúčinější a nejšetrnější metoda), vysokotlakou homogenizací, mikrovlným zářením nebo sonickými pulsy.[5]
Avšak zdaleka ne každý produkt dezintegrací prošel. Neošetřená chlorella je v organismu minimálně účinná. Této neznalosti výrobci i prodejci často využívají a informaci o chybějícím procesu dezintegrace schválně neuvádějí. Proto je dobré se u prodejce vždy informovat.
Chlorella má velké množství různých druhů a poddruhů, které od sebe můžeme bezpečně odlišit jen sekvencováním DNA. Dělí se do více jak 10 separátních rodů/linií. Z čehož nejpodstatnější jsou Chlorella vulgaris (japan), Chlorella pyrenoidosa (sorokiniana), Chlorella lobophora, Parachlorella kessleri, Heterochlorella luteoviridis, Chromochloris zofingiensis (Chlorella zofingiensis), Chloroidium ellipsoideum (Chlorella ellipsoidea), Mychonastes homosphaera (Chlorella homosphaera), Chlorella protothecoides (Auxenochlorella), Pseudochloris wilhelmii. A také nový druh "Třeboňská chlorella" – Chlorela SP (Chlorella sp. = species).
Chlorella pyrenoidosa je širokou veřejností používaný název pro chlorellu sorokiniana.[6]
Některé druhy chlorelly se používají v doplňcích stravy a údajně mají mít řadu léčivých účinků na organismus (viz výše). Nejčastěji využívanými druhy v doplňcích stravy je Chlorella vulgaris, Chlorella pyrenoidosa, Parachlorella kessleri, Chlorela SP.
Chlorella je rod sladkovodních jednobuněčných řas známých od roku 1890. Popsal ji mikrobiolog M. W. Beijerinck. Organizmy nerozeznatelné od Chlorelly (dnes označované za Acritarcha) žily na Zemi již v prekambriu před cca 1,5 miliardy lety. Název chlorella je odvozen od řeckého slova "chloros" = zelený a latinské přípony "ella" = malá. Chlorella v porovnání s ostatními rostlinami obsahuje vysoké množství chlorofylu.
Chlorella er en slægt af én-cellede grønne alger tilhørende divisionen Chlorophyta. Den er kuglerund i formen, omkring 2-10 μm i diameter og har ingen flagella. Chlorella indeholder de grønne, fotosyntetiske pigmenter klorofyl-a og -b i sit kloroplast. Gennem fotosyntese formerer den sig hurtigt og har blot brug for kuldioxid, vand, sollys og en lille mængde mineraler for at reproducere sig.[1]
Navnet Chlorella er hentet fra det græske χλώρος, chloros, der betyder grøn, og det latinske suffiks ella, der betyder lille. Den tyske biokemiker og cellefysiolog Otto Heinrich Warburg, der fik Nobelprisen i fysiologi eller medicin i 1931 for sin forskning i cellerespiration, studerede også fotosyntesen i Chlorella. I 1961 fik Melvin Calvin fra University of California Nobelprisen i kemi for sin forskning i kuldioxidoptagelse i planter, i hvilken han brugte Chlorella.
Mange mennesker tror på at Chlorella kan være en potentiel kilde til fødevarer og energi, idet dens fotosyntetiske effektivitet teoretisk kan nå 8%, hvilket er sammenligneligt med med andre højeffektive afgrøder som sukkerrør.[2]
Da Chlorella har et højt indhold af protein og andre essentielle næringsstoffer har den potentiale som kilde til fødevarer. Når den tørres består den af omkring 45% protein, 20% fedt, 20% kulhydrat, 5% fibre og 10% mineraler og vitaminer, og er rig på kalorier. Algen kan masseproduceres i store, cirkulære damme.[3]
Da man først begyndte at høste Chlorella blev den foreslået som et billigt proteinsupplement til menneskers kost. Fortalere fokuserer undertiden på algens formodede helbredsfremmende egenskaber, herunder vægtstyring, cancerforebyggelse og styrkelse af immunsystemet.[3] American Cancer Society har dog meldt ud, at "de til rådighed værende videnskabelige studier understøtter ikke effektiviteten i forhold til at forebygge eller behandle cancer eller nogen anden sygdom hos mennesker."[4]
Under visse vækstbetingelser giver Chlorella olier med højt indhold af flerumættede fedtsyrer. Chlorella minutissima har således ydet icosapentaensyre som 39,9% af det totale lipidindhold.[5]
|access-date= (hjælp) 
. PMID 2014989. Chlorella er en slægt af én-cellede grønne alger tilhørende divisionen Chlorophyta. Den er kuglerund i formen, omkring 2-10 μm i diameter og har ingen flagella. Chlorella indeholder de grønne, fotosyntetiske pigmenter klorofyl-a og -b i sit kloroplast. Gennem fotosyntese formerer den sig hurtigt og har blot brug for kuldioxid, vand, sollys og en lille mængde mineraler for at reproducere sig.
Navnet Chlorella er hentet fra det græske χλώρος, chloros, der betyder grøn, og det latinske suffiks ella, der betyder lille. Den tyske biokemiker og cellefysiolog Otto Heinrich Warburg, der fik Nobelprisen i fysiologi eller medicin i 1931 for sin forskning i cellerespiration, studerede også fotosyntesen i Chlorella. I 1961 fik Melvin Calvin fra University of California Nobelprisen i kemi for sin forskning i kuldioxidoptagelse i planter, i hvilken han brugte Chlorella.
Mange mennesker tror på at Chlorella kan være en potentiel kilde til fødevarer og energi, idet dens fotosyntetiske effektivitet teoretisk kan nå 8%, hvilket er sammenligneligt med med andre højeffektive afgrøder som sukkerrør.
Chlorella ist eine Gattung von Süßwasseralgen. Sie sind weit verbreitet.
Chlorella-Arten bilden kugelförmige, einzeln vorliegende Zellen und sind durch Chlorophyll a und b grün. Die Zellen sind mit 2 bis 10 µm Durchmesser sehr klein.
Die Zellwand dieser Algengattung besteht aus einem mehrschichtigen Cellulosegerüst, in das Schichten aus polymeren Kohlenwasserstoffketten eingelagert sind. Die Zellen enthalten einen einzelnen Chloroplasten und verstreut im Zytoplasma liegende Mitochondrien.
Die Vermehrung geschieht offenbar ausschließlich ungeschlechtlich, es wurde jedenfalls noch keine Gametenbildung beobachtet. Das Genom ist haploid.
Chlorella vulgaris ist die Typusart der Gattung Chlorella. Sie wurde 1889 von Martinus Willem Beijerinck bei Delft beschrieben und wird nun in offiziellen Stammsammlungen wie der Deutschen Sammlung von Mikroorganismen weitergezüchtet.
Die Gattung Chlorella ist keine monophyletische Verwandtschaftsgruppe. Wahrscheinlich handelt es sich sogar um eine polyphyletische Gattung, deren gemeinsame Merkmale durch konvergente Evolution entstanden sind.[1]
In der Algaebase[2] werden folgende Arten als „currently accepted taxonomically“ (derzeit taxonomisch anerkannt) gelistet:
Bei Chlorella erforschte Melvin Calvin die Photosynthese, wofür er 1961 den Nobelpreis erhielt.
Chlorella wird für die Herstellung von Lebensmitteln, Nahrungsergänzungsmitteln und Kosmetika verwendet. Seit dem Jahr 1999 existiert in Deutschland eine Produktionsanlage für Mikroalgen in Klötze/Altmark. In dieser wird die Alge in einem 500 km langen Glasröhrensystem kultiviert.
Chlorella wird in der Alternativmedizin häufig als Mittel zur Schwermetallausleitung[4] angewendet, vor allem während und nach Amalgam-Entfernungen.
Werbeaussagen mit dem Tenor „volles Nährstoffspektrum an Vitaminen, Mineralstoffen, Eiweiß und Fettsäuren“ werden von den Überwachungsbehörden in Deutschland als irreführend eingestuft, da Nahrungsergänzungsmittel aus Algen nur wenige Nährstoffe in relevanten Mengen enthalten. Ebenso die Aussagen, dass Chlorophyll für den Menschen ernährungsphysiologisch von Bedeutung sei.[5]
Neuere Forschung in Bezug auf den Gehalt von Vitamin B12 in Chlorella-Produkten zeigen, dass es zu einem hohen Gehalt an bioverfügbarem Vitamin B12 in Chlorella-Biomasse kommen kann. Die hauptsächlichen Syntheseprodukte sind die vom menschlichen Körper leicht zu verstoffwechselnden Formen von Vitamin B12 (Hydroxocobalamin, Methylcobalamin und Adenosylcobalamin), dies geschieht allerdings nicht als ein Metabolit der Algenzelle, sondern durch eine bakterielle Begleitflora bei der Kultivierung. Dies kann sowohl in geschlossenen wie in offenen Produktionssystemen geschehen[6]. Durch spezielle Kultivations-, Analyse- und Trocknungsmethoden können Nahrungsergänzungsmittel aus Chlorella mit sehr hohem Vitamin-B12-Gehalt erzeugt werden (bis zu 415 μg pro 100 g[6]). Diese können den Vitamin-B12-Status, insbesondere bei Mangelerscheinungen, bei z. B. vegan oder vegetarisch lebenden Personen erfolgreich und nachhaltig verbessern. Bisherige Studien mit gängigen Chlorella Algenpräparaten vermochten zwar den Vitamin B12 Haushalt zu verbessern. Für die Probanden mit mangelhaftem Vitamin B12 Niveau im Serum waren die zugeführten Vitamin B12-Mengen allerdings nicht ausreichend, um den Vitamin B12-Status im Studienverlauf auf ein normales Niveau zu bringen.[7]
Chlorella wird parasitiert von obligat parasitären Bakterien der Gattung Vampirovibrio (Melainabacteria), nachweislich C. vulgaris und C. sorokiniana durch die Typusspezies V. chlorellavorus.[8][9]
Το Chlorella είναι ένα γένος ευκαρυωτικών μονοκύτταρων χλωροφυκών που ανήκουν στο φύλο Chrlorophyta, συνήθως σε σχήμα σφαιρικό ή ελλειψοειδές. Αυτά απαντώνται συνήθως σε γλυκά νερά και στο έδαφος. Είναι ένα σημαντικό μικροφύκος με χρήσεις τόσο στην ανθρώπινη διατροφή, αλλά και ως πρώτη ύλη βιοκαυσίμου. Ελέγχθηκε πρώτα ως σύστημα-μοντέλο για την κατανόηση της φωτοσύνθεσης. Με αυτό τον τρόπο η βιομάζα αυξάνεται σε μεγάλο ποσοστό και μπορεί να μειώσει τις περιβαλλοντικές επιπτώσεις ως εκμεταλλευόμενο βιοκαύσιμο αλλά και να προσφέρει σημαντικά θρεπτικά συστατικά για κάθε οργανισμό. Η συνήθης καλλιέργεια του μπορεί να είναι ανοιχτού τύπου (δεξαμενή, λίμνη κλπ) ή κλειστού τύπου (φωτοβιοαντιδραστήρας).
Το Chlorella είναι ένα γένος ευκαρυωτικών μονοκύτταρων χλωροφυκών που ανήκουν στο φύλο Chrlorophyta, συνήθως σε σχήμα σφαιρικό ή ελλειψοειδές. Αυτά απαντώνται συνήθως σε γλυκά νερά και στο έδαφος. Είναι ένα σημαντικό μικροφύκος με χρήσεις τόσο στην ανθρώπινη διατροφή, αλλά και ως πρώτη ύλη βιοκαυσίμου. Ελέγχθηκε πρώτα ως σύστημα-μοντέλο για την κατανόηση της φωτοσύνθεσης. Με αυτό τον τρόπο η βιομάζα αυξάνεται σε μεγάλο ποσοστό και μπορεί να μειώσει τις περιβαλλοντικές επιπτώσεις ως εκμεταλλευόμενο βιοκαύσιμο αλλά και να προσφέρει σημαντικά θρεπτικά συστατικά για κάθε οργανισμό. Η συνήθης καλλιέργεια του μπορεί να είναι ανοιχτού τύπου (δεξαμενή, λίμνη κλπ) ή κλειστού τύπου (φωτοβιοαντιδραστήρας).
Хлорелла (лат. Chlorella) - микроскоптук кичинекей, бир клеткалуу жашыл балыр. Курамында көптөгөн белокту, майды, витаминдерди кармайт. Клеткалары шар же эллипс түрүндө, жылма чел кабык менен капталып, чөйчөкчө түрүндөгү храмотофорлуу, ядросу бирөө. Көбөйүүсү афтоспоралар аркылуу өтө тездикте жүрөт. Тузсуз жана деңиз сууларында, нымдуу топуракта өсөт. Культурага тез көнүп, тоютка, тамак-ашка, дары-дармекке, булганыч сууларды тазалоого, космостук учууларда жана деңиз алдындагы кемелердеги абаны тазалоого колдонулат.
Хлорелла (лат. Chlorella) - микроскоптук кичинекей, бир клеткалуу жашыл балыр. Курамында көптөгөн белокту, майды, витаминдерди кармайт. Клеткалары шар же эллипс түрүндө, жылма чел кабык менен капталып, чөйчөкчө түрүндөгү храмотофорлуу, ядросу бирөө. Көбөйүүсү афтоспоралар аркылуу өтө тездикте жүрөт. Тузсуз жана деңиз сууларында, нымдуу топуракта өсөт. Культурага тез көнүп, тоютка, тамак-ашка, дары-дармекке, булганыч сууларды тазалоого, космостук учууларда жана деңиз алдындагы кемелердеги абаны тазалоого колдонулат.
Chlorella is a genus of about thirteen species of single-celled green algae of the division Chlorophyta. The cells are spherical in shape, about 2 to 10 μm in diameter, and are without flagella. Their chloroplasts contain the green photosynthetic pigments chlorophyll-a and -b. In ideal conditions cells of Chlorella multiply rapidly, requiring only carbon dioxide, water, sunlight, and a small amount of minerals to reproduce.[1]
The name Chlorella is taken from the Greek χλώρος, chlōros/ khlōros, meaning green, and the Latin diminutive suffix ella, meaning small. German biochemist and cell physiologist Otto Heinrich Warburg, awarded with the Nobel Prize in Physiology or Medicine in 1931 for his research on cell respiration, also studied photosynthesis in Chlorella. In 1961, Melvin Calvin of the University of California received the Nobel Prize in Chemistry for his research on the pathways of carbon dioxide assimilation in plants using Chlorella.
Chlorella has been considered as a source of food and energy because its photosynthetic efficiency can reach 8%,[2] which exceeds that of other highly efficient crops such as sugar cane.
Chlorella was first described by Martinus Beijerinck in 1890. Since then, over a hundred taxa have been described within the genus. However, biochemical and genomic data has revealed that many of these species were not closely related to each other, even being placed in a separate class Chlorophyceae. In other words, the "green ball" form of Chlorella appears to be a product of convergent evolution and not a natural taxon.[3] Identifying Chlorella-like algae based on morphological features alone is generally not possible.[4]
Some strains of "Chlorella" used for food are incorrectly identified, or correspond to genera that were classified out of true Chlorella. For example, Heterochlorella luteoviridis is typically known as Chlorella luteoviridis which is no longer considered a valid name.[5]
Chlorella is a food source because it is high in protein and other essential nutrients; when dried, it is about 45% protein, 20% fat, 20% carbohydrate, 5% fiber, and 10% minerals and vitamins. Mass-production methods are now being used to cultivate it in large man-made circular ponds. It is commonly used as a superfood and can be found as an ingredient in certain liquid-based cocktails.
When first harvested, Chlorella was suggested as an inexpensive protein supplement to the human diet. Advocates sometimes focus on other supposed health benefits of the algae, such as claims of weight control, cancer prevention, and immune system support.[6] According to the American Cancer Society, "available scientific studies do not support its effectiveness for preventing or treating cancer or any other disease in humans".[7]
Under certain growing conditions, Chlorella yields oils that are high in polyunsaturated fats—Chlorella minutissima has yielded eicosapentaenoic acid at 39.9% of total lipids.[8]
Some companies producing Chlorella commercially as a human food include TerraVia (formerly Solazyme) and Allma.[9]
Following global fears of an uncontrollable human population boom during the late 1940s and the early 1950s, Chlorella was seen as a new and promising primary food source and as a possible solution to the then-current world hunger crisis. Many people during this time thought hunger would be an overwhelming problem and saw Chlorella as a way to end this crisis by providing large amounts of high-quality food for a relatively low cost.[6]
Many institutions began to research the algae, including the Carnegie Institution, the Rockefeller Foundation, the NIH, UC Berkeley, the Atomic Energy Commission, and Stanford University. Following World War II, many Europeans were starving, and many Malthusians attributed this not only to the war, but also to the inability of the world to produce enough food to support the increasing population. According to a 1946 FAO report, the world would need to produce 25 to 35% more food in 1960 than in 1939 to keep up with the increasing population, while health improvements would require a 90 to 100% increase.[6] Because meat was costly and energy-intensive to produce, protein shortages were also an issue. Increasing cultivated area alone would go only so far in providing adequate nutrition to the population. The USDA calculated that, to feed the U.S. population by 1975, it would have to add 200 million acres (800,000 km2) of land, but only 45 million were available. One way to combat national food shortages was to increase the land available for farmers, yet the American frontier and farm land had long since been extinguished in trade for expansion and urban life. Hopes rested solely on new agricultural techniques and technologies. Because of these circumstances, an alternative solution was needed.
To cope with the upcoming postwar population boom in the United States and elsewhere, researchers decided to tap into the unexploited sea resources. Initial testing by the Stanford Research Institute showed Chlorella (when growing in warm, sunny, shallow conditions) could convert 20% of solar energy into a plant that, when dried, contains 50% protein.[6] In addition, Chlorella contains fat and vitamins. The plant's photosynthetic efficiency allows it to yield more protein per unit area than any plant—one scientist predicted 10,000 tons of protein a year could be produced with just 20 workers staffing a 1000-acre (4-km2) Chlorella farm.[6] The pilot research performed at Stanford and elsewhere led to immense press from journalists and newspapers, yet did not lead to large-scale algae production. Chlorella seemed like a viable option because of the technological advances in agriculture at the time and the widespread acclaim it got from experts and scientists who studied it. Algae researchers had even hoped to add a neutralized Chlorella powder to conventional food products, as a way to fortify them with vitamins and minerals.[6]
When the preliminary laboratory results were published, the scientific community at first backed the possibilities of Chlorella. Science News Letter praised the optimistic results in an article entitled "Algae to Feed the Starving". John Burlew, the editor of the Carnegie Institution of Washington book Algal Culture-from Laboratory to Pilot Plant, stated, "the algae culture may fill a very real need,"[10] which Science News Letter turned into "future populations of the world will be kept from starving by the production of improved or educated algae related to the green scum on ponds." The cover of the magazine also featured Arthur D. Little's Cambridge laboratory, which was a supposed future food factory. A few years later, the magazine published an article entitled "Tomorrow's Dinner", which stated, "There is no doubt in the mind of scientists that the farms of the future will actually be factories." Science Digest also reported, "common pond scum would soon become the world's most important agricultural crop." However, in the decades since those claims were made, algae have not been cultivated on that large of a scale.
Since the growing world food problem of the 1940s was solved by better crop efficiency and other advances in traditional agriculture, Chlorella has not seen the kind of public and scientific interest that it had in the 1940s. Chlorella has only a niche market for companies promoting it as a dietary supplement.[6]
The experimental research was carried out in laboratories, rather than in the field, and scientists discovered that Chlorella would be much more difficult to produce than previously thought. To be practical, the algae grown would have to be placed either in artificial light or in shade to produce at its maximum photosynthetic efficiency. Also, for the Chlorella to be as productive as the world would require, it would have to be grown in carbonated water, which would have added millions to the production cost. A sophisticated process, and additional cost, was required to harvest the crop, and, for Chlorella to be a viable food source, its cell walls would have to be pulverized. The plant could reach its nutritional potential only in highly modified artificial situations. Another problem was developing sufficiently palatable food products from Chlorella.[11]
Although the production of Chlorella looked promising and involved creative technology, it has not to date been cultivated on the scale some had predicted. It has not been sold on the scale of Spirulina, soybean products, or whole grains. Costs have remained high, and Chlorella has for the most part been sold as a health food, for cosmetics, or as animal feed.[11] After a decade of experimentation, studies showed that following exposure to sunlight, Chlorella captured just 2.5% of the solar energy, not much better than conventional crops.[6] Chlorella, too, was found by scientists in the 1960s to be impossible for humans and other animals to digest in its natural state due to the tough cell walls encapsulating the nutrients, which presented further problems for its use in American food production.[6]
In 1965, the Russian CELSS experiment BIOS-3 determined that 8 m2 of exposed Chlorella could remove carbon dioxide and replace oxygen within the sealed environment for a single human. The algae were grown in vats underneath artificial light.[12]
Chlorella is consumed as a dietary supplement. Manufacturers of Chlorella products falsely assert that it has purported health effects,[13] including an ability to treat cancer,[14] for which the American Cancer Society stated "available scientific studies do not support its effectiveness for preventing or treating cancer or any other disease in humans".[14] The United States Food and Drug Administration has issued warning letters to supplement companies for falsely advertising health benefits of consuming chlorella products, such as one company in October 2020.[15]
There is some support from animal studies of chlorella's ability to detoxify insecticides. Cholerella protothecoides accelerated the detoxification of rats poisoned with chlordecone, a persistent insecticide, decreasing the half-life of the toxin from 40 to 19 days.[16] The ingested algae passed through the gastrointestinal tract unharmed, interrupted the enteric recirculation of the persistent insecticide, and subsequently eliminated the bound chlordecone with the feces.
A 2002 study showed that Chlorella cell walls contain lipopolysaccharides, endotoxins found in Gram-negative bacteria that affect the immune system and may cause inflammation.[17][18][19] However, more recent studies have found that the lipopolysaccharides in organisms other than Gram-negative bacteria, for example in cyanobacteria, are considerably different from the lipopolysaccharides in Gram-negative bacteria.[20]
Chlorella is a genus of about thirteen species of single-celled green algae of the division Chlorophyta. The cells are spherical in shape, about 2 to 10 μm in diameter, and are without flagella. Their chloroplasts contain the green photosynthetic pigments chlorophyll-a and -b. In ideal conditions cells of Chlorella multiply rapidly, requiring only carbon dioxide, water, sunlight, and a small amount of minerals to reproduce.
The name Chlorella is taken from the Greek χλώρος, chlōros/ khlōros, meaning green, and the Latin diminutive suffix ella, meaning small. German biochemist and cell physiologist Otto Heinrich Warburg, awarded with the Nobel Prize in Physiology or Medicine in 1931 for his research on cell respiration, also studied photosynthesis in Chlorella. In 1961, Melvin Calvin of the University of California received the Nobel Prize in Chemistry for his research on the pathways of carbon dioxide assimilation in plants using Chlorella.
Chlorella has been considered as a source of food and energy because its photosynthetic efficiency can reach 8%, which exceeds that of other highly efficient crops such as sugar cane.
Klorelo aŭ Ĥlorelo (latine Chlorella) estas genro de dolĉakvaj algoj. Ĝi formas kugloformajn, unuopajn ĉelojn kaj estas per klorofilo a kaj b kolorigita al verda. La ĉeloj estas tre malgrandaj kun diametro de 2 ĝis 10 µm.
La ĉelmuro konsistas el plurtavola celuloza skeleto, en kies tavolojn rezerviĝas hidrokarbonaj polimeroj. La ĉeloj entenas solan kloroplaston kaj diskuŝantajn mitokondriojn en la citoplasmo.
La multobliĝo okazas per neseksa reproduktado.
Tiu alga genro estas disvatiĝinta en la naturo, sed oni eblas ĝin iucele kultivi. Klorelo estas uzata por produktado de nutraĵoj, nutraĵ-aldonaĵoj kaj kosmetikaĵoj. Oni kultivas la algon inter nenatruaj kondiĉoj en longegaj vitrotuboj (ekz ekde 1999 en Klötze/Altmark, en tubo longa 500 km).
Melvin Calvin esploris ĉe tiu algo la fotosintezon, pro kio li ricevis Nobel-premion en 1961.
Chlorella (nombre común: clorela) es un género de algas verdes unicelulares del filo Chlorophyta. Tiene forma esférica, midiendo de 2 a 10 μm de diámetro, y no posee flagelo. Chlorela contiene los pigmentos verdes fotosintetizadores clorofila-a y -b en su cloroplasto. A través de la fotosíntesis se multiplica rápidamente, requiriendo sólo dióxido de carbono, agua, luz solar y pequeñas cantidades de minerales.
El nombre clorela proviene del griego cloros: verde; y del sufijo diminutivo latino -ela: "pequeño". El bioquímico alemán Otto Heinrich Warburg recibió el Premio Nobel en Fisiología, de Medicina en 1931 por su estudio de la fotosíntesis en la clorela.
En 1961 Melvin Calvin de la Universidad de California recibió el Premio Nobel de Química por su estudio sobre los caminos de la asimilación del CO2 en plantas usando clorela. En años recientes ha disminuido el uso de la clorela como organismo experimental debido a que su reproducción asexual no permite aprovechar los avances de la genética.
En otras épocas se creía que la clorela podría servir como fuente de alimento y de energía debido a su eficiencia fotosintética, que puede alcanzar teóricamente el 8%,[1][2] (comparable con otros cultivos altamente eficientes como la caña de azúcar). Como posible fuente alimentaria resulta también (en principio) atractiva por su alta proporción de proteína y otros nutrientes esenciales para el ser humano; en seco contiene cerca de 45% de proteína, 20% grasa, 20% carbohidratos, 5% fibra, 10% minerales y vitaminas. Sin embargo, por ser un alga unicelular, su cosecha en gran escala presenta enormes dificultades. Se están comenzando a usar métodos de producción en masa para su cultivo en grandes depósitos artificiales.
En un contexto de temor por una posible explosión demográfica, durante fines de la década de 1940 y principios de la siguiente, la clorela fue vista como una nueva y promisoria fuente primaria de alimento y como posible solución a la crisis mundial de alimentos. Mucha gente veía el hambre a nivel mundial como un problema creciente y consideró que la clorela podría ser una forma de terminar con la crisis, proveyendo de grandes cantidades de alimento de buena calidad a un costo relativamente bajo.[3]
Muchas instituciones potenciaron sus estudios sobre el alga, incluyendo la Institución Carnegie, la Fundación Rockefeller, el National Institutes of Health, Universidad de California, la Comisión de Energía Atómica de EE. UU., Universidad de Stanford. Luego de la Segunda Guerra Mundial, muchos europeos pasaban hambre, y los partidarios del malthusianismo lo atribuían no sólo a la guerra sino a la incapacidad del planeta de producir suficiente alimento para una población en rápido crecimiento. Según un reporte de la FAO de 1946, el mundo tendría que producir de 25 a 35% más alimento en 1960 que en 1939 para mantener el ritmo del crecimiento demográfico, mientras que la mejora de la salud requeriría un incremento de 90 a 100%. Dado que la carne era costosa en términos de dinero y de energía para producirla, la escasez de proteínas también era un problema. Incrementar el área cultivada no sería suficiente: la USDA calculó que para alimentar a la población de Estados Unidos en 1975 haría falta añadir 200 millones de acres (800.000 km²) de tierra, pero solo se disponía de 45 millones de acres. La tierra de cultivo ya no podía ser ampliada más. Las únicas esperanzas restantes se depositaban en nuevas técnicas y tecnologías de cultivo.
Para afrontar el crecimiento explosivo de la población en la posguerra, los investigadores decidieron buscar recursos inexplotados en el mar. Pruebas iniciales del SRI Internacional del Stanford Research Institute demostraron que la clorela (creciendo en lugares soleados, tibios y poco profundos) podía convertir 20% de energía solar en biomasa que al secarse contenía 50% de proteína.[3] Además, la clorela contenía grasas y vitaminas. Su eficiencia fotosintética permitía más rendimiento proteico por unidad de área que cualquier otra planta; se predijo que con 20 trabajadores, en 400 ha (4 km²) de granja, podrían producirse 10 000 t de proteínas al año de clorela.[3]
Las investigaciones y producciones piloto desarrolladas en Stanford y otras universidades tuvieron gran repercusión en la prensa, pero no llegaron a producir algas en masa. La clorela era aparentemente una opción viable para la tecnología de la época. Los investigadores del alga incluso esperaban poder añadir clorela en forma de polvo a productos alimentarios convencionales, para fortificarlos con vitaminas y minerales.[3]
Finalmente se demostró que la clorela plantea muchas más dificultades para su producción que lo previamente imaginado. Los estudios experimentales se habían hecho en laboratorio, jamás en campo. La eficiencia fotosintética máxima de la clorela solo podía lograrse cultivándola en sombra y con iluminación artificial; la luz solar directa disminuye la eficiencia a niveles no muy superiores a los de los cultivos convencionales (aproximadamente un 2,5%).
Además, para que la clorela fuera realmente productiva debería cultivarse en agua carbonatada, lo que agregaría millones al costo de producción. Puede utilizarse azúcar para sustituir el anhídrido carbónico disuelto, en proporción 1 a 2, es decir, 1 kg de azúcar sustituye a 2 kg de gas. Complejos procesos adicionales se requieren para cosechar la clorela y para hacerla una fuente viable de alimento; entre otras cosas, sus paredes celulares de celulosa deberían pulverizarse, ya que son indigeribles para el ser humano. La planta podría sólo alcanzar su potencial nutricional en situaciones altamente modificadas de manera artificial.
El problema de la necesidad de más alimentos para un mundo hambriento se ha intentado resolver con diversas técnicas, entre otras con mejoras en la eficiencia de cultivos, obteniendo mejores resultados -aunque tampoco exentos de problemas-, que con "superalimentos" del tipo de la clorela.
La clorela se comercializa en la actualidad por empresas que promueven sus efectos como superalimento o como suplemento dietario, atribuyéndole propiedades para el control del peso, prevención del cáncer o soporte del sistema inmunológico, entre otras.[3] En 2005 la Administración de Alimentos y Drogas de Estados Unidos (FDA) dirigió a Joseph Mercola, un distribuidor líder de "productos naturales de salud", una notificación conminándolo a abstenerse de realizar afirmaciones en su sitio web sobre supuestas propiedades medicinales de la clorela (normalizar el nivel azúcar en sangre y la presión arterial y combatir el cáncer).[4] En la actualidad Mercola y muchos otros vendedores de suplementos dietarios y medicina alternativa comercializan la clorela como agente quelante (destinado a eliminar los metales pesados que se acumulan en el cuerpo).[5] No existe de momento evidencia científica que avale tales afirmaciones.
Algunos estudios realizados demostraron que la administración de clorela podría tener efectos antitumorales y de control de la hipertensión.[6] [7] [8] [9] Dichos estudios no han sido replicados en seres humanos, sin embargo, algunas empresas de producción de clorela avalan aún sus efectos sobre la salud[10]
Según un estudio publicado en 2006, existe potencial para la producción industrial de biocombustible líquido a partir de la especie Chlorella protothecoides. Investigadores de la Universidad Tsinghua (Pekín) extrajeron una gran cantidad de aceite de cultivos de C. protothecoides en fermentadores, que fue transformado por transesterificación en un biodiésel de alto poder calorífico.[11]
La clorela crea problemas en los acuarios, haciendo que el agua se vuelva verde y opaca. Puede crecer fácilmente si hay altos niveles de nitratos y fosfatos o si recibe luz solar directa. Disminuir esos contenidos de fosfatos y nitratos, cambiar el agua parcialmente y colocarlo a la sombra puede resolver el problema.
Chlorella (nombre común: clorela) es un género de algas verdes unicelulares del filo Chlorophyta. Tiene forma esférica, midiendo de 2 a 10 μm de diámetro, y no posee flagelo. Chlorela contiene los pigmentos verdes fotosintetizadores clorofila-a y -b en su cloroplasto. A través de la fotosíntesis se multiplica rápidamente, requiriendo sólo dióxido de carbono, agua, luz solar y pequeñas cantidades de minerales.
El nombre clorela proviene del griego cloros: verde; y del sufijo diminutivo latino -ela: "pequeño". El bioquímico alemán Otto Heinrich Warburg recibió el Premio Nobel en Fisiología, de Medicina en 1931 por su estudio de la fotosíntesis en la clorela.
En 1961 Melvin Calvin de la Universidad de California recibió el Premio Nobel de Química por su estudio sobre los caminos de la asimilación del CO2 en plantas usando clorela. En años recientes ha disminuido el uso de la clorela como organismo experimental debido a que su reproducción asexual no permite aprovechar los avances de la genética.
Klorella (Chlorella) on perekond rohevetikaid.
Liike:
Chlorella minutissima Chlorella pyrenoidosa Chlorella variabilis Chlorella vulgarisChlorella (grezieratik: cloros -berdea- eta latinezko atzizkitik: -ela -txikia-) alga berde zelulabakarraren genero bat da, Chlorophyta filumekoa. Esferikoa da, eta 2-10 μm-ko diametroa du. Fotosintesia burutzen du eta a eta b taldeko klorofilak ditu.
Fotosintesia ikertzeko asko erabili izan da alga mikroskopiko hau. Esaterako, Melvin Calvin (1961eko Kimikako Nobel Saria) bere izena eramaten duen zikloa ikertu zuen alga honekin.
Chlorella proposatu izan da elikagai gisa, besteak beste Hirugarren Munduko gosetei aurre egiteko. Proteina asko, gluzidoak, zuntza, bitaminak eta mineralak ditu. Hala ere, kopuru handitan lortzea gaur-gaurkoz korapilatsua da oso.
Ur gezitan eta gezatan bizi da, eta ez du flagelorik. Sinbiosi ere egin dezake protozoo eta beste animalia batzuekin (belakiekin, adibidez)
Ugalketa asexuala burutzen du: zelula puskatu egiten da eta 2-8 espora askatzen ditu. Ugalketa sexuala ezezaguna da gaur egun (2015ean)
Chlorella (grezieratik: cloros -berdea- eta latinezko atzizkitik: -ela -txikia-) alga berde zelulabakarraren genero bat da, Chlorophyta filumekoa. Esferikoa da, eta 2-10 μm-ko diametroa du. Fotosintesia burutzen du eta a eta b taldeko klorofilak ditu.
Fotosintesia ikertzeko asko erabili izan da alga mikroskopiko hau. Esaterako, Melvin Calvin (1961eko Kimikako Nobel Saria) bere izena eramaten duen zikloa ikertu zuen alga honekin.
Chlorella proposatu izan da elikagai gisa, besteak beste Hirugarren Munduko gosetei aurre egiteko. Proteina asko, gluzidoak, zuntza, bitaminak eta mineralak ditu. Hala ere, kopuru handitan lortzea gaur-gaurkoz korapilatsua da oso.
Ur gezitan eta gezatan bizi da, eta ez du flagelorik. Sinbiosi ere egin dezake protozoo eta beste animalia batzuekin (belakiekin, adibidez)
Ugalketa asexuala burutzen du: zelula puskatu egiten da eta 2-8 espora askatzen ditu. Ugalketa sexuala ezezaguna da gaur egun (2015ean)
Klorella (Chlorella) on yksisoluisten levien suku. Klorella-levät ovat halkaisijaltaan noin 2-10 μm ympyränmuotoisia leviä. Sen solussa on lehtivihreää, ja se näyttää vihreältä kerättäessä. Se on erittäin hyvä yhteyttämään ja lisääntyy nopeasti hiilidioksidin, veden, auringonvalon ja joidenkin mineraalien avulla. Kerralla muodostuu yhdessä solussa 4-16 autospooria, joista kustakin kehittyy emolevän kaltainen yksilö. Tämä voi toistua useita kertoja päivässä, niin että yhdestä yksilöstä voi suotuisissa oloissa kehittyä vuorokaudessa jopa sata.[1]
Klorellan nimi tulee kreikan sanasta chloros, joka tarkoittaa vihreää, ja latinan suffiksista -ella, joka tarkoittaa pientä. Nimen antoi hollantilainen biologi. Melvin Calvin sai vuoden 1961 Nobelin kemian palkinnon kasvien hiilidioksidinkäyttöä koskevasta tutkimuksestaan, jossa hän käytti klorellaa.
Klorellaa käytetään ruoka-aineena. Kuivatussa klorellassa on noin 60 prosenttia proteiinia, ja se sisältää runsaasti B6-vitamiinia, magnesiumia, A-vitamiinia, tiamiinia, riboflaviineja, niasiinia, rautaa, fosforia ja sinkkiä.[2].
Klorella (Chlorella) on yksisoluisten levien suku. Klorella-levät ovat halkaisijaltaan noin 2-10 μm ympyränmuotoisia leviä. Sen solussa on lehtivihreää, ja se näyttää vihreältä kerättäessä. Se on erittäin hyvä yhteyttämään ja lisääntyy nopeasti hiilidioksidin, veden, auringonvalon ja joidenkin mineraalien avulla. Kerralla muodostuu yhdessä solussa 4-16 autospooria, joista kustakin kehittyy emolevän kaltainen yksilö. Tämä voi toistua useita kertoja päivässä, niin että yhdestä yksilöstä voi suotuisissa oloissa kehittyä vuorokaudessa jopa sata.
Klorellan nimi tulee kreikan sanasta chloros, joka tarkoittaa vihreää, ja latinan suffiksista -ella, joka tarkoittaa pientä. Nimen antoi hollantilainen biologi. Melvin Calvin sai vuoden 1961 Nobelin kemian palkinnon kasvien hiilidioksidinkäyttöä koskevasta tutkimuksestaan, jossa hän käytti klorellaa.
Chlorella est un genre d'algues vertes unicellulaires d'eau douce, les Chlorelles. Il fut décrit en 1890 par un microbiologiste hollandais Martinus Willem Beijerinck. Ces algues se distinguent des autres végétaux par une exceptionnelle concentration en chlorophylle et leur capacité à former des associations symbiotiques avec certains animaux (coraux, éponges…)[4].
Cette algue unicellulaire vit isolée ou en petits groupes de cellules. La cellule est de forme globuleuse ou ellipsoïdale. La paroi cellulaire est lisse et contient une glucosamine (chitosane). Elle ne présente qu'un seul noyau et un seul chloroplaste, généralement situés sur les bords de la cellule. Le chloroplaste ne contient qu'un seul pyrénoïde, recouvert d’une couche d’amidon[5].
La multiplication asexuée se déroule par rupture de la cellule parentale, qui libère de 2 à 8 spores sans flagelles. La reproduction est encore inconnue en 2013[5].
Ce genre est cosmopolite ; des espèces de Chlorelles sont connues aussi bien en eau douce qu'en eau salée.
L'analyse de la séquence complète du génome d'une espèce de Chlorelles (Chlorella variabilis NC64A) a été publiée en 2010 : elle révèle 9 791 gènes de protéines, dont des gènes qui pourraient gouverner la méiose et la synthèse de flagelles. Cette espèce pourrait ainsi avoir un cycle sexuel qui était passé inaperçu jusqu'ici. Cette analyse montre aussi une coévolution entre la Chlorelle et ses virus (eux-mêmes dotés des gènes impliqués dans la synthèse et la dégradation de la chitine et du chitosane) qui lui ont probablement transmis la capacité, unique chez les algues, de synthétiser une épaisse paroi cellulaire riche en dérivés de chitine, empêchant ainsi les autres virus de pénétrer dans l'hôte[4].
L'intérêt pour la Chlorelle comme aliment a commencé à la fin des années quarante, époque à laquelle on craignait que la surpopulation ne mène à une crise alimentaire mondiale. De nombreuses recherches furent alors entreprises par des institutions aux États-Unis. Sa haute teneur en protéines la rendait potentiellement très intéressante. Elle contient en outre de nombreuses vitamines et acides gras essentiels. Tous ces espoirs furent finalement déçus, la Chlorelle se révélant très onéreuse à produire. La révolution verte ayant été la solution aux problèmes de production alimentaire, elle perdit de son intérêt, et n'est plus aujourd'hui qu'un complément alimentaire vendu en magasin diététique.
Des analyses faites en laboratoire (2007, Medizinisches Labor Bremen) ont toutefois montré que des Chlorelles du commerce pouvaient être fortement contaminées par de l'aluminium (5260µg/kg et 10300µg/kg sur un autre lot), de l'étain (610µg/kg et <25µg/kg), de l'arsenic (20µg/kg et 85µg/kg), du plomb (100µg/kg et 400µg/kg) et dans une moindre mesure du cadmium (<25µg/kg dans les deux cas) et du mercure (<2µg/kg et 5,6µg/kg)>)[réf. nécessaire][6]
Il convient donc s'assurer de la qualité des Chlorelles, notamment de leur lieu de production et de leur mode de culture.
Des recherches sont effectuées pour utiliser la chlorelle comme source de biocarburant de troisième génération[7], par exemple de biométhane[8].
Selon AlgaeBase (10 novembre 2018)[1] :
Selon BioLib (10 novembre 2018)[3] :
Selon ITIS (10 novembre 2018)[9] :
Selon World Register of Marine Species (10 novembre 2018)[2] :
Chlorella est un genre d'algues vertes unicellulaires d'eau douce, les Chlorelles. Il fut décrit en 1890 par un microbiologiste hollandais Martinus Willem Beijerinck. Ces algues se distinguent des autres végétaux par une exceptionnelle concentration en chlorophylle et leur capacité à former des associations symbiotiques avec certains animaux (coraux, éponges…).
Cineál alga ghlais éagluaistigh aoncheallaigh ina bhfuil clóraplast cupánchruthach, atá an-choiteann i ngnáthóga fionnuisce.
Chlorella é un xénero de algas verdes unicelulares do grupo Chlorophyta. Ten forma esférica, cun diámetro entre 2 e 10 μm, e carece de flaxelos. Chlorella contén os pigmentos verdes fotosintéticos clorofila a e b no seu cloroplasto. É un organismo fotosintético que se multiplica rapidamente, requirindo só dióxido de carbono, auga, luz solar e pequenas cantidades de sales minerais. O nome procede do grego chloros: verde; e do sufixo diminutivo latino -ela: "pequeno".
O bioquímico alemán Otto Heinrich Warburg recibiu o Premio Nobel de Fisioloxía ou Medicina de 1931 polo seu estudo da fotosíntese en Chlorella. En 1961 Melvin Calvin da Universidade de California recibiu o Premio Nobel de Química polo seu estudo sobre as vías de asimilación do CO2 en plantas usando Chlorella. En anos recentes diminuíu o seu uso como organismo experimental debido a que a súa reprodución asexual non permite aproveitar os avances da xenética.
Chorella pode funcionar como endosimbionte doutros organismos, concretamente do protozoo Paramecium bursaria.[1]
Noutras épocas creuse que Chlorella podería servir como fonte de alimento e de enerxía debido á súa eficiencia fotosintética, que pode chegar teoricamente ao 8%,[2][3] (comparable con outros cultivos altamente eficientes como a cana de azucre). Como posible fonte de alimento era tamén (en principio) atractiva pola súa alta proporción de proteínas e outros nutrientes esenciais para o ser humano; en seco contén preto dun 45% de proteína, 20% de lípidos, 20% de carbohidratos, 5% de fibra, 10% de minerais e vitaminas. Porén, por ser unha alga unicelular, a súa colleita a gran escala presenta enormes dificultades. Están empezando a usarse métodos de produción en masa para o seu cultivo en grandes depósitos artificiais.
Nas décadas de 1940 e 1950 creceu a preocupación por unha posible explosión demográfica, e nese contexto Chlorella foi vista como unha nova e promisoria fonte primaria de alimento e como posible solución á crise mundial de alimentos.[4]
Moitas institucións intensificaron os seus estudos sobre esta alga, incluíndo a Institución Carnegie, a Fundación Rockefeller, os National Institutes of Health, a Universidade de California, a Comisión de Enerxía Atómica de EE.UU., e a Universidade Stanford. Despois da segunda guerra mundial, moitos europeos pasaban fame, e os partidarios do malthusianismo atribuíano non só á guerra senón tamén á incapacidade do planeta de producir alimento dabondo para unha poboación en rápido crecemento. Segundo un informe da FAO de 1946, o mundo tería que producir dun 25 a un 35% máis de alimentos en 1960 que en 1939 para manter o ritmo do crecemento demográfico, mentres que a mellora da saúde requeriría un incremento do 90 ao 100%. Dado que a carne era costosa de producir en termos de diñeiro e de enerxía, a escaseza de proteínas tamén era un problema. Incrementar a área cultivada non parecía que sería suficiente. As únicas esperanzas que quedaban eran as novas técnicas e tecnoloxías de cultivo.
Probas iniciais feitas polo Stanford Research Institute demostraron que Chlorella (se crecía en lugares soleados, tépedos e pouco profundos) podía converter o 20% da enerxía solar en biomasa, que ao secarse contiña un 50% de proteínas.[4] Ademais, Chlorella contiña lípidos e vitaminas. A súa eficiencia fotosintética permitía máis rendemento proteico por unidade de área que calquera outra planta; predíxose que con 20 traballadores, en 400 ha (4 km²) de granxa, poderían producirse 10.000 t de proteínas ao ano de Chlorella.[4] As investigacións e producións piloto desenvolvidas en Stanford e outras universidades tiveron gran repercusión na prensa, pero non se chegou a producir algas en masa.[4]
Finalmente, demostrouse Chorella presenta moitas máis dificultades para a súa produción do que previamente se pensaba. Os estudos experimentais fixéranse en laboratorios, e non no campo. A eficiencia fotosintética máxima desta alga só podía conseguirse cultivándoa á sombra e con iluminación artificial; a luz solar directa diminúe a eficiencia ata niveis non moi superiores aos dos cultivos convencionais (aproximadamente un 2,5%).
Ademais, para que Chlorella fose realmente produtiva debería cultivarse en auga carbonatada, o que engadiría millóns ao custo de produción. Cómpren tamén complexos procesos adicionais para colleitala e facela unha fonte viable de alimento; entre outras cousas, as súas paredes celulares de celulosa deberían pulverizarse, xa que son indixeribles para o ser humano. A planta podería só alcanzar o seu potencial nutricional en situacións altamente modificadas artificialmente.
O problema da necesidade de máis alimentos para un mundo esfameado resolveuse, finalmente, con mellores eficiencias nos cultivos e non cun "superalimento" do tipo de Chlorella.
Actualmente, Chlorella comercialízana empresas que promoven os seus efectos como superalimento ou como suplemento dietario, e téñenselle atribuíndo propiedades beneficiosas para o control do peso, prevención do cancro ou axuda ao sistema inmunolóxico, entre outras.[4] En ocasións estes efectos non están debidamente probados. Por exemplo, en 2005, en EUA a FDA enviou unha notificación a Joseph Mercola, un distribuidor líder de "produtos naturais de saúde", conminándoo a absterse de realizar afirmacións no seu sitio web sobre supostas propiedades medicinais de Chlorella (normalizar o nivel de azucre en sangue e a presión arterial e combater o cancro).[5] Segundo a American Cancer Society, "os estudos científicos dispoñibles non apoian a súa efectividade para previr ou tratar o cancro ou calquera outra doenza en humanos".[6] Na actualidade Mercola e moitos outros vendedores de suplementos dietarios e medicina alternativa comercializan Chlorella como axente quelante (destinado a eliminar os metais pesados que se acumulan no corpo).[7]
Algúns estudos realizados demostraron que a administración de Chlorella podería ter efectos antitumorais e de control da hipertensión arterial, pero foron realizados en animais.[8] [9] [10] [11] Ditos estudos non foron replicados polo momento en seres humanos.
Segundo un estudo publicado en 2006, existe potencial para a produción industrial de biocombustible líquido a partir da especie Chlorella protothecoides. Investigadores da Universidade Tsinghua de Pequín extraeron unha gran cantidade de aceite de cultivos de C. protothecoides en fermentadores, que foi transformado por transesterificación nun biodiésel de alto poder calorífico.[12]
En 1965, o experimento ruso BIOS-3 determinou que 8 m2 de Chlorella exposta podía eliminar o dióxido de carbono e repoñer oxíxeno nun contorno selado suficiente para a vida dunha soa persoa. A alga cultivouse en tanques baixo luz artificial.[13]
Chlorella pode crecer excesivamente en acuarios, facendo que a auga se volva verde e opaca. Isto ocorre se hai altos niveis de nitratos e fosfatos ou se recibe luz solar directa. Diminuír eses contidos de fosfatos e nitratos, cambiar a auga parcialmente e colocalo á sombra pode resolver o problema.
Chlorella é un xénero de algas verdes unicelulares do grupo Chlorophyta. Ten forma esférica, cun diámetro entre 2 e 10 μm, e carece de flaxelos. Chlorella contén os pigmentos verdes fotosintéticos clorofila a e b no seu cloroplasto. É un organismo fotosintético que se multiplica rapidamente, requirindo só dióxido de carbono, auga, luz solar e pequenas cantidades de sales minerais. O nome procede do grego chloros: verde; e do sufixo diminutivo latino -ela: "pequeno".
O bioquímico alemán Otto Heinrich Warburg recibiu o Premio Nobel de Fisioloxía ou Medicina de 1931 polo seu estudo da fotosíntese en Chlorella. En 1961 Melvin Calvin da Universidade de California recibiu o Premio Nobel de Química polo seu estudo sobre as vías de asimilación do CO2 en plantas usando Chlorella. En anos recentes diminuíu o seu uso como organismo experimental debido a que a súa reprodución asexual non permite aproveitar os avances da xenética.
Chorella pode funcionar como endosimbionte doutros organismos, concretamente do protozoo Paramecium bursaria.
Chlorella je rod zelenih algi iz porodice Chlorellaceae. Živi u slatkim vodama. Nastala je prije oko dvije i pol milijarde godina, te je među najstarijim oblicima života na Zemlji.
Chlorella je jednostanična alga okruglastog oblika. Tamnozelene je boje, a promjer joj je 2-10 mikrometara. Stanična stijenka joj je vrlo čvrsta, te je uglavnom sastavljena od celuloze. Unutar stanice nalaze se i jezgra, škrobna zrnca, kloroplast i mitohondriji. Bičeva nema.
Primamljiv je izvor hrane jer je bogata bjelančevinama i drugim hranjivim tvarima; kad se osuši, sadrži 45% bjelančevina, 20% masti, 20% ugljikohidrata, 5% vlakana, te 10% vitamina i minerala. Chlorella je korisna kod kontrole težine, sprječavanja raka, te kao potpora imunološkom sustavu.
Chlorella je rod zelenih algi iz porodice Chlorellaceae. Živi u slatkim vodama. Nastala je prije oko dvije i pol milijarde godina, te je među najstarijim oblicima života na Zemlji.
Chlorella adalah genus mikroalga atau ganggang hijau bersel tunggal yang hidup di air tawar, laut, dan tempat basah.[1] Ganggang ini memiliki tubuh seperti bola.[butuh rujukan] Di dalam tubuhnya terdapat kloroplas berbentuk mangkuk.[butuh rujukan] Perkembangbiakannya terjadi secara vegetatif dengan membelah diri.[butuh rujukan] Setiap selnya mampu membelah diri dan menghasilkan empat sel baru yang tidak mempunyai flagel.[butuh rujukan] Ganggang ini sering digunakan di laboratorium untuk penyelidikan fotosintesis.[butuh rujukan] Karena sifatnya yang unik, para ahli berpendapat bahwa Chlorella dapat ikut mengatasi kebutuhan pangan manusia pada masa yang akan datang.[2]
Chlorela merupakan mikroorganisme yang termasuk dalam filum Chlorophyta atau yang sering kita kenal sebagai alga hijau.[1] Mikroalga jenis Chlorella spp. berwarna hijau, pergerakannya tidak motil dan struktur tubuhnya tidak memiliki flagel.[1] Selnya berbentuk bola berukuran sedang dengan diameter 2-10 μm, bergantung pada spesiesnya, dengan kloroplas berbentuk seperti cangkir.[1] Alga hijau memiliki struktur yang hampir sama dengan tumbuhan, salah satunya ialah dinding selnya. Chlorella juga mempunyai dinding sel yang tersusun atas selulosa.[butuh rujukan]
Selain tersusun atas selulosa, beberapa spesies chlorella mempunyai dinding sel yang juga tersusun atas sporopollenin.[3] Sporopollenin juga terdapat pada spora dan serbuk sari yang merupakan suatu biopolimer dari karotenoid yang mempunyai kemampuan resisten yang luar biasa terhadap degradasi oleh enzim atau reagen-reagen kimia yang kuat.[4]
Selain mempunyai kemampuan resisten yang sangat kuat, sporopollenin ini juga mempunyai kemampuan untuk mengadsorpsi ion logam dari suatu larutan membentuk kompleks logam dengan ligan[5]. Hal ini menyebabkan alga hijau ini disebut sebagai filter feeder, yaitu organisme yang mampu menyaring partikel yang berasal dari suspensi di lingkungan hidupnya.[6]
Chlorella adalah genus mikroalga atau ganggang hijau bersel tunggal yang hidup di air tawar, laut, dan tempat basah. Ganggang ini memiliki tubuh seperti bola.[butuh rujukan] Di dalam tubuhnya terdapat kloroplas berbentuk mangkuk.[butuh rujukan] Perkembangbiakannya terjadi secara vegetatif dengan membelah diri.[butuh rujukan] Setiap selnya mampu membelah diri dan menghasilkan empat sel baru yang tidak mempunyai flagel.[butuh rujukan] Ganggang ini sering digunakan di laboratorium untuk penyelidikan fotosintesis.[butuh rujukan] Karena sifatnya yang unik, para ahli berpendapat bahwa Chlorella dapat ikut mengatasi kebutuhan pangan manusia pada masa yang akan datang.
Chlorella ialah genus alga hijau sel tunggal yang dipunyai oleh bahagian Chlorophyta. Ia berbentuk sfera, kira-kira 2 hingga 10 μm diameter, dan tanpa flagella. Chlorella mengandungi pigmen fotosintetik hijau klorofil-a dan -b dalam kloroplasnya. Melalui fotosintesis, ia melipatgandakan dengan pantas, hanya memerlukan karbon dioksida, air, cahaya matahari, dan sejumlah kecil mineral untuk menghasilkan semula.[1]
Nama Chlorella diambil dari Greek χλώρος, chloros, bermakna hijau, dan Latin pengecil akhiran ella, bermakna kecil. Ahli biokimia dan fisiologi sel Otto Heinrich Warburg, dianugerahkan dengan Hadiah Nobel dalam Fisiologi atau Perubatan pada tahun 1931 untuk kajiannya terhadap pernafasan sel, juga mengkaji fotosintesis dalam Chlorella. Pada tahun 1961, Melvin Calvin dari Universiti California menerima Hadiah Nobel dalam Kimia untuk penyelidikannya mengenai laluan asimilasi karbon dioksida dalam tumbuhan menggunakan Chlorella.
Ramai orang percaya Chlorella dapat berfungsi sebagai sumber makanan dan tenaga yang berpotensi kerana kecekapan fotosintesis, secara teori, mencapai 8%,[2] yang melebihi tanaman lain yang sangat cekap seperti tebu.
Chlorella ialah genus alga hijau sel tunggal yang dipunyai oleh bahagian Chlorophyta. Ia berbentuk sfera, kira-kira 2 hingga 10 μm diameter, dan tanpa flagella. Chlorella mengandungi pigmen fotosintetik hijau klorofil-a dan -b dalam kloroplasnya. Melalui fotosintesis, ia melipatgandakan dengan pantas, hanya memerlukan karbon dioksida, air, cahaya matahari, dan sejumlah kecil mineral untuk menghasilkan semula.
Nama Chlorella diambil dari Greek χλώρος, chloros, bermakna hijau, dan Latin pengecil akhiran ella, bermakna kecil. Ahli biokimia dan fisiologi sel Otto Heinrich Warburg, dianugerahkan dengan Hadiah Nobel dalam Fisiologi atau Perubatan pada tahun 1931 untuk kajiannya terhadap pernafasan sel, juga mengkaji fotosintesis dalam Chlorella. Pada tahun 1961, Melvin Calvin dari Universiti California menerima Hadiah Nobel dalam Kimia untuk penyelidikannya mengenai laluan asimilasi karbon dioksida dalam tumbuhan menggunakan Chlorella.
Ramai orang percaya Chlorella dapat berfungsi sebagai sumber makanan dan tenaga yang berpotensi kerana kecekapan fotosintesis, secara teori, mencapai 8%, yang melebihi tanaman lain yang sangat cekap seperti tebu.
Chlorella is een geslacht van eencellige groene algen, die tot de stam van de groenwieren behoort. Chlorella is een zoetwateralge en heeft een ronde vorm met een diameter van 2-10 micrometer. Ze groeit in grote hoeveelheden in Zuidoost-Azië en geeft rivieren en meren daar een groene kleur.
De naam chlorella is afkomstig van het Griekse 'chloros', dat 'groen' betekent, en het Latijnse achtervoegsel 'ella', dat 'klein' betekent. De Duitse Nobelprijswinnaar Otto Heinrich Warburg bestudeerde de fotosynthese in chlorella. In 1961 ontving Melvin Calvin van de Universiteit van Californië - Berkeley de Nobelprijs voor de Scheikunde voor zijn onderzoek naar de biochemische reactiepaden van het vastleggen van kooldioxide (koolstofassimilatie) in planten, waarbij hij chlorella gebruikte.
Na de Tweede Wereldoorlog leidden de angst voor een bevolkingsexplosie en de realiteit van voedselschaarste ertoe dat chlorella in de wetenschappelijke belangstelling kwam in de hoop dat het gebruikt kon worden als goedkope manier om voedsel te produceren voor de wereldbevolking, maar dat bleek niet haalbaar. Later bestudeerde NASA de chlorella-alge als manier om op ruimtestations hoogwaardig voedsel te produceren.
Chlorella bestaat al circa 2 miljard jaar en werd in 1890 ontdekt door de Nederlandse microbioloog Beijerinck.[1]
In de late jaren veertig van de vorige eeuw en het begin van de jaren vijftig ontstond angst voor een oncontroleerbare bevolkingsexplosie. Volgens een FAO-rapport uit 1946 zou de wereldproductie van voedsel in 1960 25 tot 35 procent hoger moeten liggen dan in 1937 om in de pas te blijven lopen met de bevolkingsgroei. Wanneer ook met gezondheidswinst gerekend zou worden, zou een stijging van 90 tot 100% nodig zijn. Omdat vlees kostbaar was en er relatief veel energie nodig is om het te produceren, waren proteïnentekorten ook een kwestie. Het vergroten van het productieoppervlak kon maar een deel van de oplossing bieden. Het Ministerie van Landbouw in de Verenigde Staten berekende in die tijd dat, om in 1975 voldoende voedsel te hebben voor de bevolking van de VS, er 800.000 vierkante kilometer landbouwareaal nodig was, terwijl er maar 50.000 beschikbaar was. De hoop was gericht op nieuwe landbouwtechnieken en -technologie.
In die tijd werd chlorella gezien als een nieuwe en veelbelovende voedselbron en een mogelijke oplossing voor de wereldvoedselcrisis. Veel mensen dachten dat honger een overweldigend probleem zou worden en zagen chlorella als een manier om deze crisis te bezweren door grote hoeveelheden voedsel van hoge kwaliteit te kunnen verschaffen voor een relatief lage prijs.
Veel onderzoeksinstituten begonnen de alge te onderzoeken, waaronder het Carnegie instituut, de Rockefeller Foundation, de National Institutes of Health, de Universiteit van Californië - Berkeley, de Atomic Energy Commission en de Stanford-universiteit. Onderzoek door het Stanford Research Institute toonde aan dat chlorella (wanneer gekweekt in ondiep water in warme, zonnige omstandigheden) twintig procent van de zonne-energie kon omzetten in een plant die, wanneer gedroogd, circa 50% eiwit bevat en daarnaast vet, vitaminen en mineralen evenals diverse andere nutriënten. De enorme fotosynthetische capaciteit van de plant zorgt er dus voor dat de plant meer eiwit kan produceren per oppervlak dan welke andere plant dan ook. Een wetenschapper voorspelde in die tijd dat 10.000 ton proteïnen per jaar kon worden geproduceerd op een chlorellaboerderij van 4 vierkante kilometer met ongeveer 20 man personeel.
Het proefonderzoek, op Stanford uitgevoerd, leidde tot enorme publiciteit. De reacties uit de wetenschappelijke pers waren positief over het veronderstelde supervoedsel. Chlorella leek een waardevolle optie vanwege de technologische voordelen voor de landbouw en de wijdverspreide erkenning die het kreeg door experts en wetenschappers. Algenonderzoekers dachten zelfs op termijn geneutraliseerd chlorellapoeder aan voedingsmiddelen te kunnen toevoegen als manier om voedsel met vitaminen en mineralen te verrijken. Technologieoptimisten zagen een belangrijke plaats voor chlorella in de industrialisatie van de voedselproductie, waarbij chlorella gekweekt werd in voedselfabrieken.[2] Maar in de decennia die volgden bleek de alge toch zeker niet zo grootschalig te worden gekweekt voor de voedselproductie.
Wetenschappers ontdekten dat het in het veld veel moeilijker bleek chlorella te produceren dan eerst gedacht naar aanleiding van laboratoriumstudies. In de praktijk moeten de algen onder kunstlicht of in de schaduw geplaatst worden voor maximaal efficiënte fotosynthese. Ook moet daarvoor het kweekwater van extra koolstofdioxide worden voorzien, wat de productiekosten opdrijft. Een gespecialiseerd en duur proces is nodig om het te oogsten. Om bruikbaar voedsel op te leveren moeten de celwanden van chlorella verpulverd worden.
Ofschoon chlorellaproductie er veelbelovend uitzag en met creatieve technologie gepaard gaat, wordt het niet op de schaal gekweekt die voorspeld was. Het wordt niet verkocht op de schaal van spirulina, soja of graan. Het blijft duur en chlorella wordt voornamelijk verkocht als gezondheidsvoedsel, voor cosmetica en als veevoer. Na tien jaar experimenteren toonden studies dat bij blootstelling aan zonlicht chlorella maar 2,5% van de zonne-energie omzetten, nauwelijks beter dan traditionele gewassen.[bron?] Ook vonden wetenschappers dat mens en dier chlorella niet in zijn natuurlijke staat kunnen verteren, wegens de taaie celwanden die de voedzame bestanddelen omhullen.
Veel mensen geloven dat chlorella als voedsel en energiebron dienst kan doen, omdat de fotosynthetische effectiviteit in theorie 8%[3] kan bereiken, vergelijkbaar met andere hoogefficiënte gewassen zoals suikerriet. Chlorella is rijk aan chlorofyl, het bevat meer chlorofyl dan enige andere plant ter wereld.
Het is ook een aantrekkelijke voedselbron, omdat het een hoog gehalte aan proteïne bevat en andere essentiële voedingsstoffen zoals voedingsvezels, vitaminen en mineralen. Gedroogd bevat chlorella ongeveer 55-67% proteïne, 1-4% chlorofyl, 9-18% voedingsvezels en een hoeveelheid mineralen en vitaminen. De bekendste massaproductiemethode is kweek in grote kunstmatige vijvers. Ook zijn er gesloten systemen waarbij invloeden van buiten af worden geminimaliseerd. Voordat chlorella als voedingssupplement gebruikt kan worden moet het verzameld worden, tot een pasta gedroogd worden, vervolgens verkruimeld tot een fijn groen poeder dat daarna in tabletten of capsules verwerkt kan worden.
Chlorella staat bekend om zijn hoge productiviteit: ze levert zo'n twintig tot dertig ton droge stof per hectare. Daarmee is de opbrengst hoger dan van welk landbouwgewas ook.
Chlorella bevat ook veel vitaminen, spoorelementen en omega 3-vetzuren. Het wordt dan ook veel gebruikt als voedingssupplement, met name in Aziatische landen als Japan, Taiwan en Korea.
Chlorella bevat zo'n 40% olie en deze kan verwerkt worden voor de productie van biobrandstof uit algen.
Er zijn verschillende therapeutische effecten van chlorella gevonden, niet alleen in dierstudies maar ook in onderzoek bij mensen. Zo worden chlorellabevattende voedingssupplementen veel gebruikt in de veronderstelling dat deze een immuunversterkend effect hebben. In wetenschappelijk onderzoek blijkt chlorella inderdaad immuunstimulerende effecten te hebben.[4] Ook vergroot chlorella de concentratie van secretoir immunoglobuline A (sIgA) in moedermelk.[5] SIgA speelt een cruciale rol in het mucosaal immuunsysteem en is de eerste verdediging van het menselijk lichaam tegen pathogene microbiële invasie.[5] Vermindering van de hoeveelheid sIgA wordt in verband gebracht met een verhoogd risico op infecties.
Ook heeft chlorella een rol in detoxificatie van zware metalen (met name cadmium) en dioxine.[6][7]
Bronnen, noten en/of referentiesChlorella is een geslacht van eencellige groene algen, die tot de stam van de groenwieren behoort. Chlorella is een zoetwateralge en heeft een ronde vorm met een diameter van 2-10 micrometer. Ze groeit in grote hoeveelheden in Zuidoost-Azië en geeft rivieren en meren daar een groene kleur.
De naam chlorella is afkomstig van het Griekse 'chloros', dat 'groen' betekent, en het Latijnse achtervoegsel 'ella', dat 'klein' betekent. De Duitse Nobelprijswinnaar Otto Heinrich Warburg bestudeerde de fotosynthese in chlorella. In 1961 ontving Melvin Calvin van de Universiteit van Californië - Berkeley de Nobelprijs voor de Scheikunde voor zijn onderzoek naar de biochemische reactiepaden van het vastleggen van kooldioxide (koolstofassimilatie) in planten, waarbij hij chlorella gebruikte.
Na de Tweede Wereldoorlog leidden de angst voor een bevolkingsexplosie en de realiteit van voedselschaarste ertoe dat chlorella in de wetenschappelijke belangstelling kwam in de hoop dat het gebruikt kon worden als goedkope manier om voedsel te produceren voor de wereldbevolking, maar dat bleek niet haalbaar. Later bestudeerde NASA de chlorella-alge als manier om op ruimtestations hoogwaardig voedsel te produceren.
Multimedia w Wikimedia Commons Chlorella (Chlorella) – glon z gromady zielenic. Najpowszechniej występujący gatunek to chlorella zwyczajna (Chlorella vulgaris)[1], podczas gdy gatunek typowy to Ch. ellipsoidea Gerneck[2]. Występuje w każdym wodnym i wilgotnym środowisku: w wodach słodkich i słonych, w wilgotnej korze i ziemi (aerofit), a także we wnętrzu innych organizmów, jako zoochlorella. Wśród polskich glonów planktonowych znaleziono następujące gatunki: Ch. ellipsoidea, Ch. luteoviridis, Ch. minutissima i Ch. oocystoides w wodach śródlądowych[3] i Ch. vulgaris w Bałtyku[4]. Jest to glon jednokomórkowy o zielonej barwie i kulistym (ewentualnie elipsoidalnym) kształcie. Nie tworzy kolonii. Zawiera jeden duży, kubkowaty chloroplast. Jest organizmem autotroficznym. Zawiera barwnik zwany chlorofilem, który umożliwia przeprowadzanie fotosyntezy. Chlorella bywa także heterotroficzna gdy pokarm jest łatwo dostępny (miksotrofizm). Rozmnaża się przez podział komórki na autospory, które wydostają się na zewnątrz po rozerwaniu ściany komórkowej komórki macierzystej.
Według systemu systematycznego Lewisa i McCourta (2004)[5] opierającego się na badaniach molekularnych, przedstawicieli gatunków należących do tego rodzaju należy umieścić w różnych rzędach, a nawet klasach zielenic, gdyż podobieństwo morfologiczne jest jedynie wynikiem konwergencji.
Chlorella (Chlorella) – glon z gromady zielenic. Najpowszechniej występujący gatunek to chlorella zwyczajna (Chlorella vulgaris), podczas gdy gatunek typowy to Ch. ellipsoidea Gerneck. Występuje w każdym wodnym i wilgotnym środowisku: w wodach słodkich i słonych, w wilgotnej korze i ziemi (aerofit), a także we wnętrzu innych organizmów, jako zoochlorella. Wśród polskich glonów planktonowych znaleziono następujące gatunki: Ch. ellipsoidea, Ch. luteoviridis, Ch. minutissima i Ch. oocystoides w wodach śródlądowych i Ch. vulgaris w Bałtyku. Jest to glon jednokomórkowy o zielonej barwie i kulistym (ewentualnie elipsoidalnym) kształcie. Nie tworzy kolonii. Zawiera jeden duży, kubkowaty chloroplast. Jest organizmem autotroficznym. Zawiera barwnik zwany chlorofilem, który umożliwia przeprowadzanie fotosyntezy. Chlorella bywa także heterotroficzna gdy pokarm jest łatwo dostępny (miksotrofizm). Rozmnaża się przez podział komórki na autospory, które wydostają się na zewnątrz po rozerwaniu ściany komórkowej komórki macierzystej.
Według systemu systematycznego Lewisa i McCourta (2004) opierającego się na badaniach molekularnych, przedstawicieli gatunków należących do tego rodzaju należy umieścić w różnych rzędach, a nawet klasach zielenic, gdyż podobieństwo morfologiczne jest jedynie wynikiem konwergencji.
Chlorella é um gênero de algas verdes unicelulares, do Filo Chlorophyta. De forma esférica, cerca de 0-10 μm de diâmetro, sem flagelo. Chlorella contém os pigmentos verdes fotossintetizadores clorofila-a e -b em seu cloroplasto. Através da fotossíntese se multiplica rapidamente requerendo só dióxido de carbono, água, luz solar, e pequenas quantidades de minerais, para reproduzir-se.
O nome Chlorella provém do grega chloros: verde; e do sufixo diminutivo latino ella: "pequeno". O bioquímico alemão Otto Heinrich Warburg recebeu o Prêmio Nobel em Fisiologia e Medicina em 1931 por seu estudo da fotossíntese na Chlorella.
Em 1961 Melvin Calvin da Universidade da Califórnia recebeu o Prêmio Nobel de Química por seu estudo sobre os caminhos da assimilação do CO,2 em plantas usando a Chlorella. Em anos recentes, investigadores têm feito uso menor de Chlorella como organismo experimental devido a suas faltas do ciclo de vida biológico e, além disso, o avanço nos estudos da genética.
Muita gente crê que Chlorella pode servir como uma fonte potencial de alimento e de energia devido a sua eficiência fotossintética, que pode alcançar teoricamente a 8 %,[1] que é comparável com outros cultivos altamente eficientes como a cana de açúcar. Também o faz atrativa fonte alimentar por sua alta proporção de proteína e outros nutrientes essenciais ao humano; seco, têm cerca de 45% de proteína, 20% de gorduras, 20% de carboidratos, 5% de fibras, 10% de minerais e vitaminas. Entretanto, devido a ser uma alga unicelular, seu cultivo apresenta enormes dificultades práticas para ser feito em grande escala. Os métodos de produção de biomassa estão començando a ser usados para seu cultivo em grandes depósitos artificiais.
Chlorella é um gênero de algas verdes unicelulares, do Filo Chlorophyta. De forma esférica, cerca de 0-10 μm de diâmetro, sem flagelo. Chlorella contém os pigmentos verdes fotossintetizadores clorofila-a e -b em seu cloroplasto. Através da fotossíntese se multiplica rapidamente requerendo só dióxido de carbono, água, luz solar, e pequenas quantidades de minerais, para reproduzir-se.
O nome Chlorella provém do grega chloros: verde; e do sufixo diminutivo latino ella: "pequeno". O bioquímico alemão Otto Heinrich Warburg recebeu o Prêmio Nobel em Fisiologia e Medicina em 1931 por seu estudo da fotossíntese na Chlorella.
Em 1961 Melvin Calvin da Universidade da Califórnia recebeu o Prêmio Nobel de Química por seu estudo sobre os caminhos da assimilação do CO,2 em plantas usando a Chlorella. Em anos recentes, investigadores têm feito uso menor de Chlorella como organismo experimental devido a suas faltas do ciclo de vida biológico e, além disso, o avanço nos estudos da genética.
Muita gente crê que Chlorella pode servir como uma fonte potencial de alimento e de energia devido a sua eficiência fotossintética, que pode alcançar teoricamente a 8 %, que é comparável com outros cultivos altamente eficientes como a cana de açúcar. Também o faz atrativa fonte alimentar por sua alta proporção de proteína e outros nutrientes essenciais ao humano; seco, têm cerca de 45% de proteína, 20% de gorduras, 20% de carboidratos, 5% de fibras, 10% de minerais e vitaminas. Entretanto, devido a ser uma alga unicelular, seu cultivo apresenta enormes dificultades práticas para ser feito em grande escala. Os métodos de produção de biomassa estão començando a ser usados para seu cultivo em grandes depósitos artificiais.
I.Zelitch, Photosynthesis, Photorespiration and Plant Productivity, Academic Press, 1971, p.275Chlorella (Chlorella pyrenoidosa, Chlorella vulgaris) je zelená sladkovodná jednobunková riasa s vysokým obsahom chlorofylu, bielkovín, minerálnych látok a ďalších živín, verejnosti známa najmä vo forme doplnku výživy. Využíva sa však tiež v kozmetickom priemysle či napríklad v oblasti biotechnológií. V súčasnosti sú najväčším producentom chlorelly ázijské krajiny. Jej pestovanie pre komerčné účely začalo v 60. rokoch 20. storočia v Japonsku.[1]
Chlorella je využívaná ako doplnok výživy vďaka svojmu širokému spektru a vysokému obsahu makroživín a mikroživín. Keďže obsahy živín závisia na mnohých faktoroch, napríklad podmienkach pestovania, údaje o ich množstvách sa u dostupných zdrojov líšia. Uvedené hodnoty sú preto iba orientačné.
Z makroživín sú v chlorelle najbohatšie zastúpené bielkoviny. Môžu tvoriť 42 – 58 % obsahu sušiny, pričom sa vyznačujú celým spektrom esenciálnych aminokyselín. Najviac zastúpenou aminokyselinou je leucín. Sacharidy, vyskytujúce sa najmä vo forme škrobu, tvoria 12 – 55 % sušiny. Tuková zložka môže predstavovať 5 – 40 % obsahu sušiny a má priaznivé zastúpenie kyselín linolovej a linolénovej. Obsah vlákniny v riase sa pohybuje okolo 10 %.[2]
Chlorella je tiež významným zdrojom mikroživín. Je bohatá ako na vitamíny, tak na minerálne látky. Súčasťou zeleného farbiva chlorofylu je horčík, vďaka čomu je chlorella jeho bohatým zdrojom. Chlorofyl tvorí približne 1 – 4 % obsahu riasy. Ďalšie významne zastúpené minerálne látky sú fosfor, draslík, vápnik či železo. Z vitamínov je vhodné zmieniť vysoký obsah vitamínov skupiny B, a to najmä vitamínu B12, ktorý sa v bioaktívnej forme vyskytuje okrem rias iba v potravinách živočíšneho pôvodu. Chlorella je tiež zdrojom vitamínu C a E, kyseliny listovej a karotenoidov, najmä β- karoténu.[1][2]
Ako už bolo zmienené, chlorella je známa kvôli svojmu využitiu ako doplnok výživy. Predáva sa vo forme toboliek, prášku, alebo extraktov. Je propagovaná ako doplnok výživy účinný v prevencii či liečbe rôznych ochorení. Často sa v súvislosti s touto riasou stretávame s termínmi „detoxikácia organizmu“ či „očista organizmu“, ktoré sľubujú zbavenie organizmu nežiaducich látok. Neexistuje však dostatok dôkazov, ktoré by uvedené účinky chlorelly potvrdili. Navyše chlorella, rovnako ako ďalšie „detoxikačné“ potraviny či prípravky, nemôže pôsobiť na vylučovanie celého spektra nežiaducich látok v organizme. V súčasnosti sa však chlorelle a jej vplyvu na organizmus výskum venuje a predkladá dôkazy jej možného vplyvu na organizmus.[3][4]
Štúdie ukazujú, že konzumácia chlorelly môže pôsobiť pozitívne na lipidový profil organizmu. Výskum zaoberajúci sa vplyvom riasy na hladiny cholesterolu v krvi naznačuje vzťah medzi znižovaním hladiny cholesterolu počas konzumácie chlorelly a jej vysokým obsahom karotenoidov. Predpokladá sa, že karotenoidy, vďaka svojej štruktúre podobnej cholesterolu, spôsobujú znižovanie LDL receptorov v membráne bunky, ako aj zníženú syntézu cholesterolu. Zároveň je pravdepodobné, že karotenoidy pôsobia inhibične na absorpciu cholesterolu z tráviaceho traktu. Vykonaná meta- analýza potvrdzuje znížené hladiny cholesterolu po užívaní chlorelly, ako aj znížené hladiny triacylglycerolov a ďalších parametrov. Znovu sa predpokladá funkcia karotenoidov v znižovaní vstrebávania cholesterolu, ako aj vplyv vlákniny obsiahnutej v chlorelle.[5][6][7]
Výskumy predpokladajú priaznivý vplyv konzumácie chlorelly na funkciu imunitného systému. V dvojito zaslepenej štúdii sledujúcej efekt riasy na imunitný systém človeka bol pozorovaný nárast hladín cytokínov po ôsmich týždňoch jej užívania. Zároveň bola zaznamenaná zvýšená aktivita NK buniek (natural killer cells).[8]
Vzhľadom na obsah antioxidantov (napr. spomínané karotenoidy) v chlorelle sa predpokladá jej pôsobenie na znižovanie miery oxidačného stresu. Existujú hypotézy, že by jej užívanie mohlo pôsobiť pozitívne na nervový systém človeka a spomaľovať zhoršovanie kognitívnych schopností. Štúdia vykonaná na myšiach naznačuje priaznivý vplyv chlorelly na vývoj demencie práve skrz antioxidačné pôsobenie. Ďalej bola vykonaná štúdia sledujúca antioxidačnú aktivitu chlorelly a jej vplyv na depresiu. Ukázalo sa, že by chlorella mohla zmierňovať somatické príznaky depresie.[9][10]
U tehotných žien bola konzumácia chlorelly sledovaná v súvislosti s prevenciou anémie. Výsledky poukazujú na znížené riziko anémie z nedostatku železa po šiestich týždňoch užívania 6 g chlorelly denne. Doplnok výživy nemal na tehotné matky žiadne nežiaduce účinky.
Momentálne chýbajú informácie o vplyve pravidelného užívania chlorelly u tehotných a dojčiacich žien. Vzhľadom na rizikovosť tejto skupiny osôb a dôvodom uvedeným v nasledujúcom odstavci nie je odporúčané chlorellu v tomto období užívať. Z tohto dôvodu nie je stanovená denná dávka chlorelly, ktorá by bola považovaná za bezpečnú.[2][11][12]
Vzhľadom na vysoký obsah látok v chlorelle je možný výskyt pomerne širokého spektra nežiaducich účinkov. Najčastejšie sa vyskytujúce ťažkosti sa týkajú tráviaceho traktu. Ide o problémy zahŕňajúce nevoľnosť, flatulenciu, hnačku, zápchu či kŕče. Známy je tiež výskyt alergickej reakcie či precitlivelosť na slnečné žiarenie. Obsah živín v chlorelle nie je konštantný, preto môže hroziť riziko nadmerného obsahu určitej živiny. Príkladom je možný vysoký obsah jódu, ktorý by bol následne kontraindikáciou pri určitých poruchách štítnej žľazy. Nadmerný obsah vitamínu K by predstavoval komplikáciu u pacientov liečených warfarínom. Vzhľadom na pravdepodobný imunostimulačný účinok chlorelly by jej užívanie mohlo byť kontraindikované pri autoimunitnom ochorení. V prípade nevhodných podmienok pestovania či nedostatočnej kontroly výsledného produktu hrozí riziko akumulácie ťažkých kovov (olovo, kadmium...). Pravidelná konzumácia takto kontaminovanej riasy môže zapríčiniť poškodenie zdravia.[2][11]
Zo súčasných poznatkov vyplýva, že chlorella má pravdepodobne pozitívne účinky na ľudský organizmus. Stále však neexistuje dostatočné množstvo dôkazov na to, aby mohli byť považované za potvrdené. Preto v prípade chlorelly Európsky úrad pre bezpečnosť potravín (EFSA) doteraz neschválil zdravotné tvrdenia, ktoré by poukazovali na jej pozitívny vplyv na organizmus. Navrhnuté zdravotné tvrdenia sa zatiaľ nachádzajú na tzv. on hold zozname, ktorý obsahuje dosiaľ nepotvrdené tvrdenia o účinkoch látok na organizmus.
Dôkazy ohľadom užívania chlorelly sú nedostatočné, je potreba ďaších výskumov a preto nie je opodstatnené užívať chlorellu so zámerom ovplyvniť priebeh určitého ochorenia. Vďaka bohatému obsahu živín však môže byť konzumácia chlorelly výhodná z hľadiska upravenia deficitov určitých látok. Treba si však súčasne uvedomiť možné riziká uvedené v predchádzajúcom texte, ako aj skutočnosť, že zatiaľ nie je stanovená bezpečná denná dávka tejto riasy.[13]
Chlorella (Chlorella pyrenoidosa, Chlorella vulgaris) je zelená sladkovodná jednobunková riasa s vysokým obsahom chlorofylu, bielkovín, minerálnych látok a ďalších živín, verejnosti známa najmä vo forme doplnku výživy. Využíva sa však tiež v kozmetickom priemysle či napríklad v oblasti biotechnológií. V súčasnosti sú najväčším producentom chlorelly ázijské krajiny. Jej pestovanie pre komerčné účely začalo v 60. rokoch 20. storočia v Japonsku.
Chlorella je rod enoceličnih zelenih alg kroglaste oblike velikih od 2 do 10 μm. Pogosto se uporabljajo kot prehransko dopolnilo.
V naravi najdemo Chlorello v manjših stoječih vodah, mlakah in ribnikih, posebno še, če vsebuje organske snovi. Pogosto raste tudi na kopnem, na dovolj vlažnih tleh. Najdemo jo kot zeleno prevleko na steni dreves in zidov, kjer preživi tudi sušna obdobja. Izsušene celice prenaša veter in tako se alga širi.
Dolgo časa je problem predstavljala težka prebavljivost Chlorelline celične stene. Ta je namreč izredno žilava, tako da si naše telo ne more kaj prida pomagati z obilico hranilnih snovi, ki jih ta alga sicer vsebuje. Z odkritjem posebne metode mletja, s katero je moč streti 95% celičnih sten je dosežena 80% Chlorellina prebavljivost. Poleg mletja se pri pripravi Chlorelle uporabljajo tudi druge metode odpiranja celične stene, ki temeljijo na toplotni, kemični, encimski ali ultrazvočni obdelavi. Vendar pa so te metode slabše od mehanske, saj se z njimi uničijo tudi številne hranilne snovi, prebavljivost pa se znatno ne zveča.
Vsebuje beljakovine, katerih aminokislinska sestava se lahko primerja s sestavo v živalskih beljakovinah. V beljakovinah so zastopane vse za človeka pomembne esencialne aminokisline. Nekoliko manjša je le vsebnost metionina, kar pa se je izkazalo kot prednost pri zdravljenju številnih rakavih bolezni. Visoko vrednost imajo tudi ogljikovi hidrati ter maščobe, slednje vsebujejo predvsem nenasičene maščobne kisline (80%), med drugim tudi take, ki imajo poseben varovalni učinek na zdravje. Chlorella vsebuje tudi vitamine (beta-karoten, vitamini A, B-kompleks, vitamini C, E, inositol, PABA, niacin) in mineralne snovi (fosfor, kalij, magnezij, žveplo, železo, kalcij, mangan, baker, cink in kobalt), poleg tega pa vsebuje še klorofil, nukleinske kisline ter Chlorellin rastni faktor (CGF).
O uporabi Chlorelle v medicinske namene je bilo narejenih mnogo znanstvenih študij, o njenih ugodnih učinkih pa pričajo tudi številni primeri iz vsakodnevne zdravniške prakse.
Za Chlorello je dokazano, da poveča telesno odpornost ter tako ščiti telo pred virusnimi in bakterijskimi okužbami ter celo malignimi boleznimi. Chlorella učinkovito razstruplja človeški organizem z vezavo strupenih snovi v črevesju in s spodbujanjem aktivnosti jeter, poleg tega pa izboljšuje prebavo, uravnava iztrebljanje in odpravlja meteorizem. Nekatere raziskave kažejo, da Chlorella pospešuje regeneracijo celic, blaži vnetja ter zavira razvoj kroničnih degenerativnih bolezni, zlasti ožilja in sklepov (npr. ateroskleroza in artritis). V mnogih primerih tudi uspešno zdravi vnetje želodčne sluznice ter rano na želodcu ali dvanajstniku.
Po 21 tednih dajanja pripravkov Chlorelle hipertenzivnim podganam so ugotovili signifikantno nižjo serumsko koncentracijo holesterola, kot tudi nižje povišanje krvnega tlaka ter daljšo povprečno življenjsko dobo glede na kontrolne skupine.[1]
A. Proučevali so antioksidativni učinek alkoholnega ekstrakta morske alge C. vulgaris na lipidno peroksidacijo pri podganah. Lipidno peroksidacijo so povzročili z intraperitonealno aplikacijo naftalena, pri čemer se je le-ta signifikantno povečala, koncentracija encimskih (superoksidna dismutaza, katalaza, glutation peroksidaza) in neencimskih (glutation, askorbinska kislina in alfa tokoferol) antioksidantov pa se je signifikantno zmanjšala. Peroralna aplikacija ekstrakta te alge (70 mg/kg telesne teže) je pokazala signifikantno zmanjšanje lipidne peroksidacije, aktivnost encimskih in neencimskih antioksidantov pa se je zvišala.[2]
B. Podganam z diabetesom so po aplikaciji 7,3% praška Chlorelle ugotovili signifikantno zmanjšanje krvne koncentracije glikiranega hemoglobina in serumske koncentracije holesterola. Učinka na serumsko koncentracijo glukoze niso opazili. Rezultati so pokazali tudi antioksidativno delovanje alge.[3]
Proučevali so učinek Chlorelle pyrenoidose na izločanje in jetrno akumulacijo polikloriranega dibenzo-p-dioksina v miškah. Miškam so aplicirali 1,2,3,4,7,8 heksaklorodibenzo-p-dioksin (H6CDD). Skupini, ki so jo hranili z 10% Chlorello pyrenoidoso, se je kumulativno izločanje H6CDD preko prvega tedna signifikantno povečalo (9,2 krat) glede na miške, ki niso dobivale dodatkov, prav tako je bilo opazno povečanje (3,1 krat ) po petih tednih. Pri teh miškah je bila tudi akumulacija po petih tednih signifikantno manjša.
Rezultati so pokazali, da Chlorella pyrenoidosa zmanjša absorbcijo dioksina s hrano in prepreči njegovo akumulacijo ter poveča izločanje s fecesom.[4]
Izvedena je bila randomizirana klinično kontrolirana študija na 24 bolnikih s povišanim krvnim tlakom. Po dveh mesecih jemanja so zaključili, da je pacientom z blago do zmerno hipertenzijo dnevni vnos pripravkov Chlorelle zmanjšal ali pa vsaj stabiliziral vrednost njihovega tlaka.[5]
A. Izvedena je bila dvojno slepa randomizirana placebo kontrolirana klinična študija na 55 pacientih s fibromialgijo, 33 s hipertenzijo in 9 z ulceroznim kolitisom. Po 2 do 3 mesecih dnevnega vnosa pripravkov Chlorelle so ugotovili ublažene simptome in izboljšano kakovost življenja, zmanjšano hipertenzijo, nižji nivo serumskih lipidov, pospešeno celjenje ran ter izboljšano imunsko funkcijo.[6]
B. Izvedena je bila pilotna študija na pacientih s fibromialgijo. Pacienti so dva meseca prejemali pripravek Chlorelle. Z izpraševanjem so ugotovili, da je dodatek Chlorelle sedmim pacientom izboljšal simptome, šest pacientov ni čutilo sprememb, pet pa jih je verjelo, da so simptomi še slabši kot prej.
Rezultati te pilotne študije namigujejo na to, da ekstrakt alge sicer olajša simptome te bolezni vendar so za razjasnitev tega učinka potrebne dodatne raziskave.[7]
Na začetku uživanja Chlorellinih pripravkov lahko pride do povečanega nastajanja plinov v črevesju zaradi povečane peristaltike; nepravilnosti v gibanju črevesja, rahle slabosti in povišane telesne temperature. Pri alergičnih ljudeh lahko pride do pojava alergijskih simptomov (akne, izpuščaji, ekcem). Zaradi izločanja odvečne količine klorofila pa je možno zeleno obarvanje črevesne vsebine.
Chlorella je rod enoceličnih zelenih alg kroglaste oblike velikih od 2 do 10 μm. Pogosto se uporabljajo kot prehransko dopolnilo.
Chlorella är ett släkte av encelliga grönalger tillhörande divisionen Chlorophyta. De har en sfärisk form, omkring 2 till 10 μm i diameter, och saknar flageller. Chlorellas kloroplast innehåller gröna fotosyntetiska pigment, klorofyll a och -b. Genom fotosyntesen kan grönalgerna föröka sig snabbt, de kräver endast koldioxid, vatten, solljus och en liten mängd mineraler för att reproducera sig.
Namnet Chlorella kommer från det grekiska chloros, som betyder grönt, och det latinska diminutiva suffixet ella, som har betydelsen "liten".
Den tyska biokemisten och cellfysiologen Otto Heinrich Warburg som erhöll Nobelpriset i fysiologi eller medicin 1931 för sin forskning om cellandningen, studerade också fotosyntesen hos Chlorella.
Melvin Calvin vid University of California erhöll 1961 Nobelpriset i kemi för sin forskning om koldioxidassimilering hos växter, efter studier av fotosyntesen hos Chlorella.
Chlorella är ett släkte av encelliga grönalger tillhörande divisionen Chlorophyta. De har en sfärisk form, omkring 2 till 10 μm i diameter, och saknar flageller. Chlorellas kloroplast innehåller gröna fotosyntetiska pigment, klorofyll a och -b. Genom fotosyntesen kan grönalgerna föröka sig snabbt, de kräver endast koldioxid, vatten, solljus och en liten mängd mineraler för att reproducera sig.
Namnet Chlorella kommer från det grekiska chloros, som betyder grönt, och det latinska diminutiva suffixet ella, som har betydelsen "liten".
Den tyska biokemisten och cellfysiologen Otto Heinrich Warburg som erhöll Nobelpriset i fysiologi eller medicin 1931 för sin forskning om cellandningen, studerade också fotosyntesen hos Chlorella.
Melvin Calvin vid University of California erhöll 1961 Nobelpriset i kemi för sin forskning om koldioxidassimilering hos växter, efter studier av fotosyntesen hos Chlorella.
Chlorella. Yeşil algler grubunda yer alırlar. 2 - 8 mikrometre boyutundadırlar. Küre ya da elips biçimindedirler. Tatlı su yosunları da denir. Klorofil taşıdıkları ve fotosentez yaptıklarından bitkilere çok miktarda benzerler. Yani büyümekte olan türlerinde protein oluşur. Yaşlandıkça karbonhidrat ve yağ üretimleri artar. Bu nedenle besin değeri vardır.
Chlorella tek hücreli, yeşil bir tatlı su yosunudur. Fosil kalıntılarının gösterdiğine göre 2,5 milyar yıldır genetik yapısı hiç değişmeyen ender bir canlı türüdür. Chlorella'nın tek hücreli yapısı; onun eşsiz türünün ve vitamin, protein, mineral, amino asitler, nükleik asitler (RNA, DNA), temel yağ asitleri, enzimler ve karotenoidlerin yoğun bir kaynağı olmasına büyük bir avantaj sağlamaktadır. Chlorella bu besinleri saf, katkısız ve doğal olarak mükemmel bir denge içerisinde barındırır ve tek başına bile tam bir besindir. Chlorella, 20'den fazla vitamin ve mineralin yanı sıra bol miktarda doğal beta-karoten'de içermektedir. Chlorella, %50-60 oranında proteinden oluşmakta olup klorofilin doğada bilinen en yüksek oranlı kaynağıdır. Ayrıca demir, iyod, çinko, magnezyum, fosfor ve kalsiyum da içermektedir. Chlorella, sığır karaciğerinin içermekte olduğu B12 vitamininden daha fazlasını içerir.
Chlorella, hücre seviyesindeki vücut fonksiyonlarının dengeli ve kararlı olmasına yardım eder. Sadece vücudun gereksinim duyduğu besinleri en üst seviyede sağlamakla kalmaz aynı zamanda vücudu zararlı maddelerden de temizler. chlorella bilinen en zengin klorofil kaynaklarındandır. Kolorofil, özellikle sindirim sisteminde kötü koku yaratan bakterileri yok ederek sindirim sistemine yardımcı olur. Ayrıca klorofil hemoglobine çok benzer bir yapıda olup, kan yapımını arttırdığı da düşünülmektedir.
Chlorella'nın içerisindeki nükleik asitler (RNA ve DNA), bu tek hücreli bitkinin (yosunun) çok hızlı bir şekilde çoğalmasını ve onun kendine özgü hücrelerinin gençleştirilmesini sağlamaktadır. Biz Chlorella'yı vücudumuza aldığımızda bu hızlı hücre yenilenmesinden sorumlu nükleik asitleri de alıyoruz. Chlorella içerisindeki nükleik asitler, vücut enzimleri, protein ve enerji üretimini düzenlemektedirler. Bu nükleik asitler aynı zamanda proteinlerin parçalanarak amino asitlere dönüşmesine de yardım etmektedir. Chlorella'daki bileşiklerin hücreleri çeşitli toksik maddelerin etkilerine karşı detoksifiye ettiği de (arındırdığı) bulunmuştur. Bu etkinin özellikle içeriğindeki enzimler ve aminoasitlerden geldiği düşünülmektedir. Ayrıca araştırmalar göstermiştir ki; Klorella'nın selüloz çeperi sindirim sistemindeki ağır metallere (kurşun, civa, kadmiyum gibi) ve zararlı kimyasal maddelere yapışarak onların vücuttan atılmasını sağlamaktadır[1]
Not: İngilizce okunuşu Klorella şeklindedir.[2]
Su yosunlarıler ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Chlorella. Yeşil algler grubunda yer alırlar. 2 - 8 mikrometre boyutundadırlar. Küre ya da elips biçimindedirler. Tatlı su yosunları da denir. Klorofil taşıdıkları ve fotosentez yaptıklarından bitkilere çok miktarda benzerler. Yani büyümekte olan türlerinde protein oluşur. Yaşlandıkça karbonhidrat ve yağ üretimleri artar. Bu nedenle besin değeri vardır.
Chlorella tek hücreli, yeşil bir tatlı su yosunudur. Fosil kalıntılarının gösterdiğine göre 2,5 milyar yıldır genetik yapısı hiç değişmeyen ender bir canlı türüdür. Chlorella'nın tek hücreli yapısı; onun eşsiz türünün ve vitamin, protein, mineral, amino asitler, nükleik asitler (RNA, DNA), temel yağ asitleri, enzimler ve karotenoidlerin yoğun bir kaynağı olmasına büyük bir avantaj sağlamaktadır. Chlorella bu besinleri saf, katkısız ve doğal olarak mükemmel bir denge içerisinde barındırır ve tek başına bile tam bir besindir. Chlorella, 20'den fazla vitamin ve mineralin yanı sıra bol miktarda doğal beta-karoten'de içermektedir. Chlorella, %50-60 oranında proteinden oluşmakta olup klorofilin doğada bilinen en yüksek oranlı kaynağıdır. Ayrıca demir, iyod, çinko, magnezyum, fosfor ve kalsiyum da içermektedir. Chlorella, sığır karaciğerinin içermekte olduğu B12 vitamininden daha fazlasını içerir.
Chlorella, hücre seviyesindeki vücut fonksiyonlarının dengeli ve kararlı olmasına yardım eder. Sadece vücudun gereksinim duyduğu besinleri en üst seviyede sağlamakla kalmaz aynı zamanda vücudu zararlı maddelerden de temizler. chlorella bilinen en zengin klorofil kaynaklarındandır. Kolorofil, özellikle sindirim sisteminde kötü koku yaratan bakterileri yok ederek sindirim sistemine yardımcı olur. Ayrıca klorofil hemoglobine çok benzer bir yapıda olup, kan yapımını arttırdığı da düşünülmektedir.
Chlorella'nın içerisindeki nükleik asitler (RNA ve DNA), bu tek hücreli bitkinin (yosunun) çok hızlı bir şekilde çoğalmasını ve onun kendine özgü hücrelerinin gençleştirilmesini sağlamaktadır. Biz Chlorella'yı vücudumuza aldığımızda bu hızlı hücre yenilenmesinden sorumlu nükleik asitleri de alıyoruz. Chlorella içerisindeki nükleik asitler, vücut enzimleri, protein ve enerji üretimini düzenlemektedirler. Bu nükleik asitler aynı zamanda proteinlerin parçalanarak amino asitlere dönüşmesine de yardım etmektedir. Chlorella'daki bileşiklerin hücreleri çeşitli toksik maddelerin etkilerine karşı detoksifiye ettiği de (arındırdığı) bulunmuştur. Bu etkinin özellikle içeriğindeki enzimler ve aminoasitlerden geldiği düşünülmektedir. Ayrıca araştırmalar göstermiştir ki; Klorella'nın selüloz çeperi sindirim sistemindeki ağır metallere (kurşun, civa, kadmiyum gibi) ve zararlı kimyasal maddelere yapışarak onların vücuttan atılmasını sağlamaktadır
Not: İngilizce okunuşu Klorella şeklindedir.
Розмножується нестатевим шляхом, утворюючи автоспори. Статевий процес — автогамія. При цьому в материнській клітині 2-8 автоспор, які через розрив оболонки спорангію виходять у воду й набувають вигляду дорослої особини. Для деяких видів роду описані спочиваючі клітини — акінети.
Хлорела невибаглива до умов існування і завдяки простому життєвому циклу здатна до інтенсивного розмноження, тому є космополітом: у прісних водоймах, морях, ґрунті та аерофітоні. Може бути симбіонтом найпростіших та фікобіонтом лишайників. У зоологічній літературі зустрічається під назвою зоохлорела.
Варто піти дощу або піднятися туману, як на чорній корі дерев з'являється зелений наліт. Такий же наліт можна побачити і на вологому ґрунті. Зелений наліт на корі дерев теж складається з таких же кульок — хлорели. У воді, освітленій сонцем, вона швидко розмножується. Вміст клітинки хлорели ділиться на 4, 8, 16 частин, утворюються маленькі кульки — «спори». Вони розривають оболонку материнської клітини і плавають у воді, починаючи самостійне життя. Харчуються ці зелені кульки розчинними у воді солями і вуглекислим газом і ростуть, утворюючи в своєму тільці жири, білки і цукор і виділяючи на світлі кисень.[1]
Хлорела використовує 25 — 30% сонячної енергії, у той час як квіткові рослини — тільки 7-13%[1].
Клітина хлорели — зручний об'єкт для різних досліджень. Хлорела — основний об'єкт масового культивування водоростей для практичного використання в різних напрямах, вона є першою водорістю, що започаткувала фікотехнологію. Значну роль у формуванні підвищеного інтересу до неї відіграв її хімічний склад. У перерахунку на суху речовину хлорела містить повноцінних білків 40% і більше, ліпідів — до 20%, вуглеводів — до 35%, зольних речовин — до 10%. Є вітаміни групи В, аскорбінова кислота (віт. С) і філохінони (віт. К). Знайдено речовину, яка має антибіотичну активність — «хлорелін». У деяких країнах хлорелу використовують у їжу після спеціальної обробки, що поліпшує її засвоєння. Для споживання використовують свіжу біомасу хлорели або спеціальну пасту з неї. Разом з легкістю культивування хлорела є не дуже вдалим об'єктом — біомасу спорополеніну технічно важко переробляти.
Саме хлорела була відправлена разом з іншими живими рослинами і тваринами в кабіні 2-го космічного корабля[1].
За вмістом білка урожай водорості хлорели з 1 га дорівнює врожаю пшениці з 25 га і врожаю картоплі з 10 га[1]. Характерно й те, що урожай хлорели не дає відходів: немає коріння, соломи, листя, все тіло її — живильний продукт. Хлорела так швидко розмножується, що в одному літрі води виходить до 55 г продукції в сухому вигляді[1]. Людині для харчування достатньо 500 г[1].
У Японії хлорелу розводять в басейнах на дахах будинків. У США, Франції та інших країнах організовані цілі заводи з отримання хлорели[1].
Суха хлорела в Японії йде в їжу людям і в корм птахам, худобі і рибам на розведенні[1]. Але особливо цінно отримання з хлорели препарату, що містить вітамін В12, який допомагає при захворюванні на білокрів'я[1]. Багато вчених планують не тільки міжпланетні кораблі з хлорели, але і вдома на планетах, де немає атмосфери[1]. В 1972 році в Узбекистані отримали 17 тисяч тон суспенії водорості хлорела.[2]
Хлорела цікавить вчених і як сировина для одержання нових продуктів харчування. В дельті річки Міссісіпі проектується завод, на якому планують щоденно отримувати 30 т хлорели, що містить 50% білків, що дорівнює виробництву 35 000 т яловичини (така кількість може забезпечити білковим харчуванням близько 3 мільйонів осіб)[1].
Більше того, для отримання рослинної продукції намічають використовувати моря і океани, які займають 2/3 поверхні нашої планети[1]. Хлорелу розводять тепер і в стічних водах в басейнах біля заводів[1].
Найбільш придатними для промислового вирощування вважають 9 видів роду Хлорелла.[2]
Засвоюваність білка хлорели доволі середня, через низьку перетравність.[3] Визначена in vitro (з допомогою триптозана) перетравність хлорели склала 46,2%: для сухих клітин 62,5-65,5%, для клітин з розрушеними оболонками — 75,1%, екстрагованого протеїну — 85,6-87,4%.[2] Було встановлено, що хлорелла погано перетравлюється тваринами з багатокамерними шлунками, недивлячись на високу перетравність чистого протеїну. Інертна і щільна оболонка хлорели перешкоджає практичному використанні їх в раціонах тварин з багатокамерними шлунками і харчуванні людини.[2] Ведеться пошук способів з усунення цих недоліків. Дослідним шляхом (за забарвленням яєчного білка) встановлено, що β-каротин, який міститься в мембранах хлорелли, кури-несучки не засвоюють.[4]
Вміст ліпідів у Scenedesmus dimorphus за різних умов може коливатися в межах 16-40%, а в Chlorella vulgaris — 14-22% від маси сухої речовини[5].
Залежно від кількості тих чи інших солей в середовищі змінюється склад хлорели. Вона накопичує від 8 до 88% білків, від 4 до 85% жирів і від 5 до 37% вуглеводів (крохмалю або цукру)[1]. Урожай хлорели — 70 г сухої речовини з 1 м² площі, або 700 кг з 1 га[1].
У AlgaeBase[6] наступні 24 видів «в даний час вживаються таксономічно»:
Chlorella là một chi của tảo lục đơn bào, thuộc về ngành Chlorophyta. Chlorella có dạng hình cầu, đường kính khoảng 2-10 μm và không có tiên mao. Chlorella có màu xanh lá cây nhờ sắc tố quang hợp chlorophyll -a và b trong lục lạp. Thông qua quang hợp nó phát triển nhanh chóng chỉ cần lượng khí carbon dioxit, nước, ánh sáng mặt trời, và một lượng nhỏ các khoáng chất để tái sản xuất. Tên Chlorella được lấy từ tiếng Hy Lạp "chloros" có nghĩa là màu xanh lá cây và phần hậu tố lấy từ tiếng Latin có nghĩa là "nhỏ bé".
Tảo lục có chứa 65-68% protein, 17% đường (glucan), 6% chất béo(Axit béo)
Nhiều bộ gen của các loại tảo xanh (diệp lục) đã được giải mã (ví dụ như Chlamydomonas, Micromonas hay Ostreicoccus) trong khi bộ gen của tảo lục Chlorella - với tiềm năng kinh tế lớn nhất nhờ ứng dụng làm thức bổ sung - đến nay vẫn chưa được thực hiện.
Phân tích bộ gen của tảo lục Chlorella cho thấy có 9791 gen protein, bằng tổng số lượng gen của tảo Micromonas. Những thông tin di truyền này giúp hợp lý hóa việc sử dụng tảo lục Chlorella trong nhiều ứng dụng công nghiệp khác nhau. Việc đối chiếu phân tích với các bộ gen của nhiều loại tảo xanh khác nhau hiện nay cũng giúp phác thảo được chân dung di truyền của loài tảo tổ tiên chung của chúng. Ở tảo thủy tổ dường như đã tập trung được phần lớn đặc điểm sinh học tổng hợp các kích thích tố cần thiết cho sinh trưởng và phát triển thực vật trên cạn.
Bất ngờ hơn cả, việc giải mã bộ gen tảo Chlorella còn phát hiện một số lượng gen tương đối chi phối hoạt động tổng hợp protein lông roi. Điều này cho thấy trước đó tảo lục Chlorella có thể đã hình thành một chu kỳ giới tính mà đến nay vẫn chưa được khám phá ra. Ngoài ra, khả năng tổng hợp kitin của tảo lục Chlorella cũng rất có khả năng được thừa hưởng từ một loài virus - bản thân virus này cũng có enzym kitinaza để đảm bảo độc quyền ký sinh vật chủ của nó so với các loài khác không có khả năng đục xuyên vỏ. Cơ chế "độc quyền" này là minh chứng cho một phương thức cùng tiến hóa mới giữa virus và vật chủ.
Nhờ có lớp màng thớ(sporopolleine), lượng chlorophylle cao, chlorella có thể hấp thu được các kim loại nặng, thuốc trừ sâu, thuốc diệt côn trùng và các hóa chất bảo vệ thực vật hay của polychlorinated biphenyls (PCBs) là nhóm hóa chất được cho là gây ra các bất thường về gen ở cá, được dùng trong hàng trăm ứng dụng công nghiệp và thương mại, chẳng hạn như sản xuất chất cách điện, chất làm dẻo trong nhựa, sơn và cao su, chất nhuộm màu... nhờ vậy giúp cơ thể đào thải độc tố này ra ngoài, thúc đẩy quá trình bài tiết.
Một số nghiên cứu cho thấy rằng bổ sung Chlorella có tác động tích cực đối với việc giảm của nồng độ dioxin trong sữa mẹ và nó cũng có thể có tác dụng tốt đối với trẻ đang bú bằng cách tăng lượng IgA trong sữa mẹ.
Làm sạch và cung cấp oxy: Chlorella rất giàu Chlorophylle, thành phần giúp cung cấp oxy cho các mô và làm sạch đường ruột. Chlorophyll có tác dụng tốt với các loại bệnh thiếu máu khác nhau, có tác dụng ức chế sự phát triển của vi khuẩn, tăng cường sửa chữa ở các mô bị phá hủy và bảo vệ khỏi tác nhân gây ung thư. Chlorophyll còn có tác dụng giúp tiêu hóa tốt và làm đẹp da.
Tảo lục khi được hấp thu vào cơ thể có tác dụng: Tăng cường interferon, làm sạch máu, gan thận và ruột, kích thích sinh sản tế bào hồng cầu, tăng oxy cho tế bào não, trợ tiêu hóa, kích thích quá trình sửa chữa ở các mô; giúp tăng PH máu để đạt trạng thái kiềm hơn; giúp giữ cho trái tim hoạt động bình thường; giúp tăng cường sản phẩm của các khu hệ sinh vật trong đường tiêu hóa.
Nằm trong nhân của Chlorella, C.F.G là một hỗn hợp được tạo thành từ các vitamin, các nucleoit (ADN,ARN) và các axit amin. C.F.G là cơ sở di truyền của Chlorella.
Mọi nghiên cứu cho thấy phụ nữ ở độ tuổi mãn kinh từ 45 đến 55 dùng tảo lục đúng liều lượng sẽ giảm hẳn những rắc rối thường gặp ở tuổi mãn kinh như táo bón, mệt mỏi, bốc hoả từng cơn...
Giảm sự ngưng đọng Cholesterol, chống được các bệnh về tim như nhồi máu cơ tim, xơ cứng động mạch vành.
bình thường mà chỉ phát huy tác dụng này ở những trường hợp huyết áp cao, làm giảm cholesterol xấu và tăng cường cholesterol tốt.
Mặc dù việc sản xuất của Chlorella nhìn đầy hứa hẹn và có liên quan đến công nghệ sáng tạo, nó sẽ không chứng minh được hiệu quả kinh tế trên thị trường. Trong cuộc cạnh tranh với Spirulina và các sản phẩm như đậu nành, ngũ cốc, nó kém thành công hơn trên thị trường thực phẩm phục vụ cho sức khỏe.
Trong thực tế, Chlorella đã không được thu hoạch dễ dàng với giá rẻ như dự đoán của 40 năm trước đó. Để thực tế hoá, toàn bộ lô nuôi cấy của tảo đang phát triển sẽ phải được lắp trong ánh sáng nhân tạo hoặc trong bóng râm để sản xuất với hiệu quả quang hợp tối đa. Ngoài ra đối với Chlorella, để được như sản xuất như trên thế giới sẽ yêu cầu, nó sẽ phải được trồng trong nước có gas, chi phí sản xuất sẽ rất lớn. Một quy trình phức tạp và nhiều chi phí, yêu cầu thu hoạch theo vụ mùa và sẽ cho ra Chlorella - một nguồn thực phẩm hữu hiệu được nghiền thành bột.
Ngoài việc hiệu quả sản xuất kém, Chlorella còn không tận dụng được các lợi ích của ánh sáng mặt trời như dự đoán. Sau một thập kỷ thử nghiệm, nghiên cứu cho thấy rằng sau khi tiếp xúc với ánh sáng mặt trời, Chlorella chỉ chiếm 2,5% - không tốt hơn nhiều so với cây trồng thông thường. Các nhà khoa học trong những năm 1960 đã phát hiện rằng con người và động vật không thể tiêu hóa Chlorella ở trạng thái tự nhiên do nó có các thành tế bào, gây khó khăn trong việc lấy các chất dinh dưỡng. Từ đó, nhiều phương pháp đã được phát triển để phá vỡ thành tế bào này để chế biến thành các chất dinh dưỡng có sẵn cho tiêu hóa.
Có chủng tảo Chlorella có khả năng gắn Au ở vách tế bào; và sự việc này làm cho các nhà "giả kim mới" (the new alchemist) đi tìm chủng tảo Chlorella có tính chất đặc biệt để lấy vàng.
Chlorella là một chi của tảo lục đơn bào, thuộc về ngành Chlorophyta. Chlorella có dạng hình cầu, đường kính khoảng 2-10 μm và không có tiên mao. Chlorella có màu xanh lá cây nhờ sắc tố quang hợp chlorophyll -a và b trong lục lạp. Thông qua quang hợp nó phát triển nhanh chóng chỉ cần lượng khí carbon dioxit, nước, ánh sáng mặt trời, và một lượng nhỏ các khoáng chất để tái sản xuất. Tên Chlorella được lấy từ tiếng Hy Lạp "chloros" có nghĩa là màu xanh lá cây và phần hậu tố lấy từ tiếng Latin có nghĩa là "nhỏ bé".
Chlorella Beij., 1890
Хлорелла (от греч. χλωρός, «зелёный» и лат. ella — уменьшительный суффикс) — род одноклеточных зелёных водорослей, относимый к отделу Chlorophyta. Имеет сферическую форму, от 2 до 10 мкм в диаметре[источник?], не имеют жгутиков. Хлоропласты хлореллы содержат хлорофилл-а и хлорофилл-б. Для процесса фотосинтеза хлорелле требуются только вода, диоксид углерода, свет, а также небольшое количество минералов для размножения.
Очень распространённой является Chlorella vulgaris, постоянно встречающаяся массами в воде и в грязи луж, канав и прудов. Часто развивается она, а также родственная ей форма, Chlorella infusionum в лабораториях и домашнем быту в сосудах с водой или с растворами пепсина и сахара, покрывая зеленоватым налётом внутреннюю поверхность стекла.
Организация и цикл развития хлореллы состоят в следующем: вегетативное тело их состоит из одной шарообразной или овальной клетки с толстой оболочкой, которая по мнению одних авторов (Brandt, Dangeard) состоит из целлюлозы, а по мнению других (Geza-Entz, Фаминцын, Аверинцев и др.) из прозрачного студенистого вещества, лишенного целлюлозы. Такое разногласие во мнениях произошло в силу того, что иногда оболочка хлореллы не дает типичного для целлюлозы фиолетового окрашивания от хлорцинкиода, а потому вопрос этот остается пока открытым. Размеры шарообразных вегетативных клеток колеблются по данным различных авторов от 1,5 мкм до 12 мкм. В каждой такой клетке находится гомогенная протоплазма, очень маленькое ядро прекрасно окрашивающееся гематоксилином, и лентовидный или округлый пластинчатый стенкоположный хроматофор с одним или, реже, с двумя пиреноидами. Геца-Энц (Geza-Entz) описывал в клетках хлореллы ещё особые сократительные вакуоли, подобно таковым у хламидомонад, но позднейшими исследователями эти показания Геца-Энца были опровергнуты. Бейеринк изучил питание хлореллы и нашёл, между прочим, что они для добычи необходимого азота нуждаются не только в пептоне, но и в каком-нибудь углеводе, как например сахар, а потому он причислил их к установленной им физиологической группе пептон-углеводных организмов.
Некоторые виды известны уже с давних времен своим симбиозом с животными, и первоначально принимались за органы последних, но ещё Брандт и Geza-Entz, независимо друг от друга, впервые признали за ними экзогенное происхождение, показав, что зеленые шарообразные тельца, наблюдаемые в теле некоторых животных, суть самостоятельные организмы, причём Брандт отнёс эти тельца к особому роду водорослей, назвав его Zoochlorella. Но как свободноживущие хлореллы, так и зоохлореллы различных животных имеют совершенно одну и ту же организацию, проходят совершенно одинаковые стадии развития и отличаются только образом жизни, а потому Бейеринк и соединил их в один общий род Chlorella, тем более, что единственный отличительный признак зоохлорелл от хлорелл, а именно только что упомянутый симбиотический образ жизни первых с некоторыми низшими животными, оказывается непостоянным признаком, так как Брандт, а за ним и позднейшие учёные, Кесслер, Гаманн, Шевяков, Фаминцын, Бейеринк и Аверинцев, доказали, что изолированные зоохлореллы могут существовать на свободе и при этом так же энергично размножаться, как и в теле животных.
Сожительство хлореллы с животными представляет собою типичный пример комменсализма(проживания за счёт организма-хозяина без нанесения этому хозяину вреда) в виде квартирантства. Неоднократно было замечено, что не все экземпляры хлореллы остаются в теле простейших живыми, но иногда перевариваются последними. Явление это различно толковалось авторами, и только впоследствии удалось выяснить следующие условия, при которых хлореллы либо погибают в организме животных, особенно простейших, либо остаются жить в них: у простейших можно легко различить три слоя протоплазмы в каждой особи: наружную, альвеолярную плазму, служащую покровом для двух последующих слоев, среднюю, кортикальную плазму, не участвующую в пищеварении, и внутреннюю эндоплазму, заведующую пищеварением организма. Если хлорелла попадает в эндоплазму, то она переваривается животным, если же она попадет в кортикальный слой плазмы, то она остается жить в симбиозе с животным, так как этот слой плазмы не принимает участие в пищеварении.
Хлорелла используется для производства кислорода в замкнутых экосистемах. В 1967—1978 годах в объектах БИОС-1, БИОС-2 и БИОС-3 использование хлореллы в пищу не удалось.
По своей питательности эта водоросль не уступает мясу и значительно превосходит пшеницу. Если в пшенице содержится 12 % белка, то в хлорелле его более 50 %.
Может также использоваться для биологической очистки сточных вод[1]. Для очистки в России колонии хлорелл были введены во многие водоемы: с 2009 года в озёр Казанского зооботсада[2], с 2010 — в Нижнетагильский пруд и Леневское водохранилище на реке Тагил[3], в 2012 году в пруд тверского ботанического сада[4], в 2014 — в Графский и Орловский пруды Санкт-Петербурга[5] (в конце 2017 года в Графском пруде патогенные водоросли подавлены[6]). Однако в Ижевском пруде введение хлореллы не принесло успеха из-за многочисленных донных отложений[7]. Хлорелла выращивается пока что только в Воронеже.
Планктонный штамм хлореллы ИФР №С-111 был выделен советским учёным Богдановым Н. И. в 1977 году из Нурекского водохранилища. Благодаря своим уникальным свойствам планктонный штамм позволил значительно упростить биотехнологию культивирования хлореллы и технологию хранения маточной культуры. Новый штамм позволил ввести хлореллу в рацион крупного рогатого скота, свиней, птиц, кроликов, пчел, рыб; использовать хлореллу для очистки сточных вод, альголизации водоемов.
До настоящего времени во всем мире хлорелла использовалась только в виде суспензии, сухой биомассы (порошка или таблеток) или пасты. Каждый из этих видов имеет свои недостатки. Порошок имеет худшую усваиваемость, чем суспензия. Паста лишена комплекса метаболитов и требует консервации. Загущение суспензии путём отстаивания требует времени и ёмкостей больших объёмов. В концентрате хлореллы (КХ) сочетаются все достоинства товарной суспензии хлореллы с точки зрения её усваиваемости и биологической ценности. Концентрат хлореллы содержит не только живые клетки хлореллы, но и полный спектр водорастворимых метаболитов хлореллы, которые содержатся в культуральной среде. При этом КХ оказался высоко технологичным в практическом использовании. Его можно легко включать в любые существующие системы поения и кормления животных, а также при производстве гранулированного комбикорма. Альголизация комбикорма товарной суспензией хлореллы сама по себе малоэффективна из-за низкой плотности клеток хлореллы в товарной суспензии. КХ позволяет получать практически любую необходимую концентрацию клеток хлореллы в гранулированном комбикорме. Одновременно комбикорм обогащается полным спектром водорастворимых метаболитов хлореллы содержащихся в культуральной среде. В сравнении с товарной суспензией хлореллы транспортные расходы уменьшились в десятки раз.
В XXI веке в странах Запада (например, в США и Канаде) хлорелла стала использоваться в качестве добавки к пище. Польза хлореллы обусловлена высоким содержанием в ней белка и витаминов[8]. В хлорелле особо высоко содержание железа, что позволяет использовать её в терапии железодефицитных анемий[9].
Ряд исследований демонстрирует эффективность хлореллы в качестве дополнительной терапии при лечении вирусных инфекций, таких как гепатит С[10] и цитомегаловирус[11]. Эффект связывают с иммуностимулирующими свойствами компонентов, входящих в состав клеточной стенки данной водоросли[12]
Хлорелла (от греч. χλωρός, «зелёный» и лат. ella — уменьшительный суффикс) — род одноклеточных зелёных водорослей, относимый к отделу Chlorophyta. Имеет сферическую форму, от 2 до 10 мкм в диаметре[источник?], не имеют жгутиков. Хлоропласты хлореллы содержат хлорофилл-а и хлорофилл-б. Для процесса фотосинтеза хлорелле требуются только вода, диоксид углерода, свет, а также небольшое количество минералов для размножения.
Очень распространённой является Chlorella vulgaris, постоянно встречающаяся массами в воде и в грязи луж, канав и прудов. Часто развивается она, а также родственная ей форма, Chlorella infusionum в лабораториях и домашнем быту в сосудах с водой или с растворами пепсина и сахара, покрывая зеленоватым налётом внутреннюю поверхность стекла.
綠球藻屬（學名：Chlorella）是共球藻綱小球藻科之下的一個單細胞绿藻的屬[1][2]，是一種於水面浮生的植物。綠球藻屬物種能夠在簡單環境裡通過光合作用迅速繁殖，只需要提供足夠的二氧化碳、水、陽光和少量礦物質[3]。
本屬物種為常見營養補充品「綠藻」常用的物種。現時全球規模最大的綠球藻養殖基地位於琉球八重山群島。 另外，本屬物種過往及現在亦同時用於治理污水、以及試圖利用人類的小便來培養本屬物種（包括Chlorella sorokiniana[4]及Chlorella vulgaris[5][6]）
綠球藻的學名Chlorella來自於希臘語字根 χλώρος（chloros，綠色）和拉丁語的後綴ella（小）。
綠球藻是由荷蘭微生物學者马丁努斯·威廉·拜耶林克於1890年間在河流湖泊中發現[1]；而1931年獲诺贝尔生理学或医学奖的癌症研究權威的德國生物化學家及細胞生理學家奥托·海因里希·瓦尔堡是第一個以綠藻進行生物學研究的學者[1]。 1961年，美國加州大學的梅尔文·卡尔文以綠球藻研究植物中二氧化碳同化的途徑而榮獲诺贝尔化学奖。
綠球藻顧名思義有着球形的外型，直徑約2到10微米，沒有鞭毛，但有細胞壁，由多層纖維素框架組成。綠球藻屬物種細胞有葉綠體和和散落在細胞質的線粒體。葉綠體含有綠色光合色素葉綠素-a和-b，其比例與一般高等植物相同[7]。
綠球藻屬物種的單系性仍然存疑：儘管其父系分類單元已不斷將關係較遠的物種分出去，現時的綠球藻仍然被認為是一個並系群，包含不少因為趨同效應而有着相似型態的物種。
目前普遍同意為本屬成員的物種有24個，以下為當中部分物種：
許多人認為綠球藻可以作為食物和能源的潛在來源，因為它的光合效率（英语：photosynthetic efficiency）理論上可以達到8%[8]，超過其他諸如甘蔗之類的高效作物。
早在1960年代，《人民日报》引述中國科學院水生所的研究，發現綠球藻屬物種的蛋白质含量高達30%以上，可治療當時中國國民因為长期营养不良而导致的浮肿病[9]。1960年10月，秘书胡喬木呈書毛澤東稱，推廣綠球藻，既可治浮腫，又能“保證不餓死人”。1960年10月27日毛将胡乔木的信批转全國，開始大力推廣，大规模用人尿来培植綠球藻。 事實上，乾燥的綠球藻屬物種的蛋白質含量可高達45%，還有20%脂肪酸，20%碳水化合物，5%食用纖維，10%礦物質及維生素。因此現時已有健康食品生產商在大型的人造圓塘大量生產綠球藻以供食用。
當科學家首次大規模的收穫養殖的綠球藻時，認為這些綠球藻將會是人類飲食中廉價的蛋白質補充劑的來源。一些倡導者有時專注於藻類的其他假定的健康益處，例如體重控制、癌症預防和免疫系統支持（英语：immune system enhancer）等[10]。據美國癌症協會聲稱：「可用的科學研究不支持其預防或治療癌症或任何其他人類疾病的有效性。」[11]
在某些生長條件下， 小球藻能夠產生多元不飽和脂肪含量高的油—小綠球藻（Chlorella minutissima）可生產二十碳五烯酸，而且比例還佔總脂質的39.9%[12]。
在全球擔心在1940年代末到1950年代初期的「嬰兒潮」人口爆炸期，由於擔心人口不受控的增長會引發糧食危機，綠球藻被視為新的和有前途的主要食物來源，並且是當前世界飢餓危機的可能解決方案。在此期間許多人認為飢餓將是一個壓倒性的問題，並認為小球藻通過以相對較低的成本提供大量優質食物來結束這場危機[10]。
許多機構開始研究藻類，包括卡內基研究所（英语：Carnegie Institution of Washington）、洛克菲勒基金會、美國國立衛生研究院、加州大學伯克利分校、原子能委員會和斯坦福大學。第二次世界大戰之後 ，許多歐洲人正在挨餓，而不少馬爾薩斯主義者（英语：Malthusianism）認為戰爭不是發生饑荒的主因。他們認為：全球糧食生產無法追上人口的增加，才是饑荒的主要成因。根據1946年一份FAO的報告，預期在1960年將要生產出比1939年的糧食產量多25到35%，才能趕上人口上的增長；而若要確所有人的健康，這個比例更要上調至90到100%[10]。Because meat was costly and energy-intensive to produce, protein shortages were also an issue. Increasing cultivated area alone would go only so far in providing adequate nutrition to the population. The USDA calculated that, to feed the U.S. population by 1975, it would have to add 200 million acres (800,000 km²) of land, but only 45 million were available. One way to combat national food shortages was to increase the land available for farmers, yet the American frontier and farm land had long since been extinguished in trade for expansion and urban life. Hopes rested solely on new agricultural techniques and technologies. Because of these circumstances, an alternative solution was needed.
To cope with the upcoming postwar population boom in the United States and elsewhere, researchers decided to tap into the unexploited sea resources. Initial testing by the Stanford Research Institute showed Chlorella (when growing in warm, sunny, shallow conditions) could convert 20% of solar energy into a plant that, when dried, contains 50% protein.[10] In addition, Chlorella contains fat and vitamins. The plant's photosynthetic efficiency allows it to yield more protein per unit area than any plant—one scientist predicted 10,000 tons of protein a year could be produced with just 20 workers staffing a 1000-acre (4-km2) Chlorella farm.[10] The pilot research performed at Stanford and elsewhere led to immense press from journalists and newspapers, yet did not lead to large-scale algae production. Chlorella seemed like a viable option because of the technological advances in agriculture at the time and the widespread acclaim it got from experts and scientists who studied it. Algae researchers had even hoped to add a neutralized Chlorella powder to conventional food products, as a way to fortify them with vitamins and minerals.[10]
When the preliminary laboratory results were published, the scientific community at first backed the possibilities of Chlorella. Science News Letter praised the optimistic results in an article entitled "Algae to Feed the Starving". John Burlew, the editor of the Carnegie Institution of Washington book Algal Culture-from Laboratory to Pilot Plant, stated, "the algae culture may fill a very real need,"[13] which Science News Letter turned into "future populations of the world will be kept from starving by the production of improved or educated algae related to the green scum on ponds." The cover of the magazine also featured Arthur D. Little's Cambridge laboratory, which was a supposed future food factory. A few years later, the magazine published an article entitled "Tomorrow's Dinner", which stated, "There is no doubt in the mind of scientists that the farms of the future will actually be factories." Science Digest also reported, "common pond scum would soon become the world's most important agricultural crop." However, in the decades since those claims were made, algae have not been cultivated on that large of a scale.
Since the growing world food problem of the 1940s was solved by better crop efficiency and other advances in traditional agriculture, Chlorella has not seen the kind of public and scientific interest that it had in the 1940s. Chlorella has only a niche market for companies promoting it as a dietary supplement.[10]
The experimental research was carried out in laboratories, rather than in the field, and scientists discovered that Chlorella would be much more difficult to produce than previously thought. To be practical, the algae grown would have to be placed either in artificial light or in shade to produce at its maximum photosynthetic efficiency. Also, for the Chlorella to be as productive as the world would require, it would have to be grown in carbonated water, which would have added millions to the production cost. A sophisticated process, and additional cost, was required to harvest the crop, and, for Chlorella to be a viable food source, its cell walls would have to be pulverized. The plant could reach its nutritional potential only in highly modified artificial situations. Another problem was developing sufficiently palatable food products from Chlorella.[14]
Although the production of Chlorella looked promising and involved creative technology, it has not to date been cultivated on the scale some had predicted. It has not been sold on the scale of Spirulina, soybean products, or whole grains. Costs have remained high, and Chlorella has for the most part been sold as a health food, for cosmetics, or as animal feed.[14] After a decade of experimentation, studies showed that following exposure to sunlight, Chlorella captured just 2.5% of the solar energy, not much better than conventional crops.[10] Chlorella, too, was found by scientists in the 1960s to be impossible for humans and other animals to digest in its natural state due to the tough cell walls encapsulating the nutrients, which presented further problems for its use in American food production.[10]
1965年，前蘇聯俄羅斯的CELSS（英语：Controlled Ecological Life Support System）實驗場所BIOS-3以大桶在人造光下養殖綠球藻，以去除實驗場所內的二氧化碳，並為內裡的人提供氧氣。實驗確定，只要有8平方米的暴露綠球藻面積，就可以為一個在密封環境內的成人去除其排出的二氧化碳，並替代以其所需的氧氣[15]。
綠球藻在美國和加拿大主要被作為健康補充劑銷售，而在日本則作為食品補充劑[16] 綠球藻有一些聲稱的健康影響[17]，包括：治療癌症的能力[18]。 然而，根據美國癌症協會（英语：American Cancer Society）的報告，“現有的科學研究不支持其預防或治療癌症或任何其他人類疾病的有效性”[18]。
2002年曾有一項研究發現認為：綠球藻的細胞壁含有脂多醣，是一種在革蘭氏陰性菌中發現的內毒素，會影響免疫系統、並可能導致炎症[19][20][21] 。然而，較近期的研究認為：在革蘭氏陰性菌以外的生物體發現的脂多醣 ，例如在藍綠菌中的脂多醣與革蘭氏陰性菌中的脂多醣明顯不同[22]。
當水族箱內有綠球藻，可令水的顏色變綠、降低水的透光度。這是由於在水族箱內其他生物排出的高濃度硝酸鹽和磷酸鹽，在陽光直接照射下有助綠球藻生長。通過不斷補充新水，逐步替換水族箱內的水，有助減低水族箱內硝酸鹽和磷酸鹽的濃度；為水族箱遮光，亦能幫助緩解問題。
|date=中的日期值 (帮助) 引文格式1维护：冗余文本 (link) |year= / |date= mismatch中的日期值 (帮助) |df= (帮助) 綠球藻屬（學名：Chlorella）是共球藻綱小球藻科之下的一個單細胞绿藻的屬，是一種於水面浮生的植物。綠球藻屬物種能夠在簡單環境裡通過光合作用迅速繁殖，只需要提供足夠的二氧化碳、水、陽光和少量礦物質。
本屬物種為常見營養補充品「綠藻」常用的物種。現時全球規模最大的綠球藻養殖基地位於琉球八重山群島。 另外，本屬物種過往及現在亦同時用於治理污水、以及試圖利用人類的小便來培養本屬物種（包括Chlorella sorokiniana及Chlorella vulgaris）
クロレラ（英語：chlorella）はクロレラ属の淡水性単細胞緑藻類の総称。クロレラという名前は、ギリシャ語のchloros（クロロス、緑の意）と、ラテン語のella（エラ、小さいものの意）から合成された名前で、1890年にオランダの微生物学者、バイリンクによって発見命名された。
直径2-10μmのほぼ球形をしており、細胞中にクロロフィルを持つため緑色に見える。光合成能力が高く、空気中の二酸化炭素、水、太陽光とごく少量の無機質があれば大量に増殖する。
アメリカの物理化学・生化学者のメルヴィン・カルヴィン (Melvin Calvin) は、クロレラを用いた光合成の研究により1961年ノーベル化学賞を受賞した。
日本では、1929年に東北帝国大学（現・東北大学）教授の柴田萬年がクロレラの純粋分離に成功し、1949年にはアメリカのスポアとGHQから東京大学教授の田宮博にクロレラの大量培養の要請があり、翌1951年、徳川生物学研究所において屋外大量培養を行い、成功している。
乾物としての主な成分は、たんぱく質45%、脂質20%、糖質20%、灰分10%。その他にビタミン類やミネラル類を含む。
たんぱく質含量が高いため、未来の食料資源のひとつとして培養や研究が行われた時期もあった。大量培養ができるようになった1960年代以降は、健康食品として販売されているが、「免疫能を向上させる」などの効能については、人間に対する有効性を示す信頼できる臨床データはまだ不十分である。基礎研究で抗ウイルス、抗ガン、免疫賦活、糖尿病予防の各作用が認められるが、ヒトの体内では不明[1]。ただ高血圧と高コレステロール血症、肝機能改善のデータがある[2]。また、過去にアレルギー症状を起こしたという報告もある[3]。クロレラに多く含まれるクロロフィルは、分解の過程で光過敏症の原因となるフェオフォルバイトを副生するため、日本ではフェオフォルバイト含有量の上限が定められている。またビタミンKが豊富なため、大量に摂ると抗血液凝固剤ワルファリンの効果を減じる恐れがある、細胞壁が強固なために消化吸収率が悪い[4]などの指摘もある。
京都の消費者団体・京都消費者契約ネットワークが、「薬品のような効能がある」と誤認する旨の指摘を「サン・クロレラ販売」に対し行った。新聞折込広告などに誤解を招く表示があったとして、京都地裁は、2015年に景品表示法に基いて広告の差し止めを命じた[5]。 なお、1月23日に「サン・クロレラ販売」は京都地裁判決を不服として、大阪高裁に控訴した[6]。
2016年2月25日、大阪高裁（江口とし子裁判長）は差し止めを命じた一審判決を取り消し、請求を棄却した。一審の判決後に問題となった新聞折込広告の配布を中止しているため、差し止めをする必要はないと判断した、としている[7]。
消費者センターに寄せられる苦情の件数は、健康食品の部門で毎年一位で、その多くは「健康を害した」という内容である。
光過敏性と関連するフェオホルバイドの生成防止に関する通達がある。
この項目は、原生生物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（ポータル 生き物と自然／プロジェクト 生物）。 クロレラ（英語：chlorella）はクロレラ属の淡水性単細胞緑藻類の総称。クロレラという名前は、ギリシャ語のchloros（クロロス、緑の意）と、ラテン語のella（エラ、小さいものの意）から合成された名前で、1890年にオランダの微生物学者、バイリンクによって発見命名された。
直径2-10μmのほぼ球形をしており、細胞中にクロロフィルを持つため緑色に見える。光合成能力が高く、空気中の二酸化炭素、水、太陽光とごく少量の無機質があれば大量に増殖する。
アメリカの物理化学・生化学者のメルヴィン・カルヴィン (Melvin Calvin) は、クロレラを用いた光合成の研究により1961年ノーベル化学賞を受賞した。
日本では、1929年に東北帝国大学（現・東北大学）教授の柴田萬年がクロレラの純粋分離に成功し、1949年にはアメリカのスポアとGHQから東京大学教授の田宮博にクロレラの大量培養の要請があり、翌1951年、徳川生物学研究所において屋外大量培養を行い、成功している。
클로렐라(Chlorella)는 녹조식물문에 속하는 녹조류이다. 단백질이 풍부하고 광합성 효율이 우수하여 미래 식량으로 각광을 받기도 했지만 생산 단가가 높은 편이어서 식량이 되지는 못하고 있다. 대신 건강식품을 만들기 위해 재배되고 있다.
캘빈이 캘빈 회로(Calvin cycle)를 밝혀내기 위해 사용했던 식물이기도 하다
담수조류로 연못·늪·논·저수지·어항 등에서 부유 생활을 한다. 플랑크톤성 단세포체로 선명한 녹색이며 지름 10µm 이하의 미소한 구형이나 난형세포이다. 1개의 핵과 1개의 엽록체를 가지며 편모가 없어 운동성이 없고 각 개체가 따로 떨어져 물속에 부유하여 생육한다. 클로렐라는 광합성 암반응의 메커니즘을 밝히는 데 연구재료로 쓰였고, 현재 약 10여 종이 알려져 있다. 클로렐라의 광합성 속도는 고등식물의 수십 배로서, 일반 식물의 태양에너지 이용효율이 0,5-2%인데 비해 3-10%의 에너지 이용효율을 갖는다. 세포분열을 하지 않고 내생포자를 형성하며 번식하므로 증식속도가 매우 빠르고, 배양조건을 달리 하면 단백질 90%, 탄수화물 37%, 지방 80%까지 함량을 증가시킬 수 있어 미래식품으로 주목되었으며, 산소와 식량의 동시 해결이 가능하므로 우주식으로 검토되기도 하였다. 건조시킨 클로렐라는 100g당 단백질 40-50g, 탄수화물 10-25g, 지질 10-30g을 함유하며 필수아미노산인 리신·메티오닌이 풍부하여 좋은 미생물 단백질원으로 여겨지고 있다. 그러나 소화되기 어려운 부분이 많고 맛도 없으며 생산 원가가 비싸서 독립된 식품으로는 개발되지 못하고 다른 식품의 첨가물이나 유산균 등 미생물의 발육촉진제, 가축의 사료, 영양제의 원료, 양식업에서 초기 치어기에 먹이로 이용되며 호기성 세균과 함께 오염된 물의 정화에 쓰이고 있다.
