nomes no trilho de navegação
Anthoxanthum odoratum ye una planta ornamental de la familia de les gramínees.
Perenne, pequeña, hispida, fragante (cumarines CAS Nr 89957-44-8), cespitosa. Tarmos erectos, 10 - 60 (- 80) cm altu. Lamina endolcada cuando mozu, anchu (3 - 5 mm). Lígula bastante llarga, aguda, de cutiu motuda de púrpura. Aurícules tresformaes en pelos alcontraos nel estremu de la vaina. Panicular, 3 - 7 (- 10) cm alto, más o menos compacta y entós espiciforme. Espiquillas con una única flor fértil y 2 maneres rudimentaries. Glumas hispidas o glabres. Lema aquillada[1]
endémica d'Europa, Asia templada y Norte d'África. Fíxose subcosmopolita nes rexones templaes.
Reconócense siquier dos subespecies: A. odoratum odoratum y A. odoratum alpinum (Á. Löve & D. Löve)Tzvelev[2]
Tola planta contién cumarina una vegada ensugada, lo que-y da'l golor a vainilla, poro, utilízase pa sazonar los tés. Contién dicumarol, un antagonista de la vitamina K que puede causar hemorraxes graves.
Tola planta ye sedante y antiinflamatoria. Tamién ye utilizada pa resolver los problemes rellacionaos cola insuficiencia venosa y los edemes na circulación capilar.
Principios activos: Cumarina[4]
Indicaciones: Emoliente, nutritivu.[4]
Anthoxanthum odoratum describióse por Carlos Linneo y espublizóse en Species Plantarum 1: 28. 1753.[5]
Anthoxanthum: nome xenéricu que provién del griegu "anthos": "flor" y "xantho": "mariellu", n'alusión a les sos flores marielles dempués del floriamientu.
odoratum: epítetu llatín que significa "golor", referir al golor a cumarina depués de curada.
Alestas, alestaz, flor de flores, grama de golor, gramas de golor, lesta,[8] campera goliosa.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Anthoxanthum odoratum ye una planta ornamental de la familia de les gramínees.
Planhigyn blodeuol Monocotaidd a math o wair yw Perwellt y gwanwyn sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Poaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Anthoxanthum odoratum a'r enw Saesneg yw Sweet vernal-grass.[1] Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Chwyth yr ŵydd, Eurwellt, Melynwellt, Melynwellt Per y Gwanwyn, Melynwellt Perarogl, Melynwellt Perarogl y Gwanwyn, Melynwellt y Gwanwyn, Perweiryn Perarogl, Perwellt.
Gall dyfu bron mewn unrhyw fan gan gynnwys gwlyptiroedd, coedwigoedd a thwndra. Dofwyd ac addaswyd y planhigyn gan ffermwyr dros y milenia; chwiorydd i'r planhigyn hwn yw: india corn, gwenith, barlys, reis ac ŷd.
Planhigyn blodeuol Monocotaidd a math o wair yw Perwellt y gwanwyn sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Poaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Anthoxanthum odoratum a'r enw Saesneg yw Sweet vernal-grass. Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Chwyth yr ŵydd, Eurwellt, Melynwellt, Melynwellt Per y Gwanwyn, Melynwellt Perarogl, Melynwellt Perarogl y Gwanwyn, Melynwellt y Gwanwyn, Perweiryn Perarogl, Perwellt.
Gall dyfu bron mewn unrhyw fan gan gynnwys gwlyptiroedd, coedwigoedd a thwndra. Dofwyd ac addaswyd y planhigyn gan ffermwyr dros y milenia; chwiorydd i'r planhigyn hwn yw: india corn, gwenith, barlys, reis ac ŷd.
Vellugtende gulaks (Anthoxanthum odoratum) er en 25-50 cm høj græsplante, der vokser på enge, overdrev og i lyse skove.
Vellugtende gulaks er en flerårig urt med en tueformet vækst. De grundstillede blade er flade og uden midterribbe eller bladskede. Derimod har hvert blad ved grunden en lille tot fine, hvide hår. Over- og underside er ensartet græsgrønne-blågrønne.
Blomstringen sker i juni-juli, hvor de reducerede, men tvekønnede blosmter ses endestillet på særlige stængler med knæ. Frugterne er nødder.
Rodnettet består af en tæt tot af trævlerødder.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 0,40 x 0,40 m (40 x 40 cm/år). Disse mål kan fx bruges til beregning af planteafstande, når arten anvendes som kulturplante.
Vellugtende gulaks er meget almindelig i Danmark, og den findes over det meste af Europa, hvor den overalt foretrækker ret tørre, lysåbne voksesteder med ret mager jord.
På Venø Odde findes den på et strandoverdrev sammen med bl.a. alm. røllike, bidende stenurt, engelskgræs, gul snerre, liden klokke, lægeærenpris og rød svingel[1].
Alle overjordiske dele af planten indeholder kumarin, der giver den en duft som skovmærke.
Vellugtende gulaks (Anthoxanthum odoratum) er en 25-50 cm høj græsplante, der vokser på enge, overdrev og i lyse skove.
Das Gewöhnliche Ruchgras, Wohlriechendes Ruchgras oder kurz Ruchgras (Anthoxanthum odoratum) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Ruchgräser (Anthoxanthum) innerhalb der Familie der Süßgräser (Poaceae). Sie ist in Eurasien weitverbreitet. Das Heu weist aufgrund der Bildung von Cumarin einen charakteristischen Heu- bzw. Waldmeister-Geruch auf.
Das Gewöhnliche Ruchgras ist eine ausdauernde krautige Pflanze und erreicht Wuchshöhen von 15 bis 50, selten bis 80 Zentimeter. Es ist ein zartes Gras mit kleinen, lockeren Horsten. Die zahlreichen Erneuerungssprosse wachsen innerhalb der Blattscheiden hoch. Die Halme besitzen zwei bis vier Knoten (Nodien).
Die Laubblätter sind in Blattscheide und Blattspreite gegliedert. Die Blattscheiden sind kahl oder mit Haaren von 0,5 bis 1 mm Länge besetzt, an der Öffnung sind die Haare 1 bis 2 mm lang. Das Blatthäutchen ist ein häutiger Saum von 1,5 bis 5 mm Länge. Die Blattspreiten sind 2 bis 10 cm lang und 2 bis 6 mm breit. Bei Pflanzen feuchter Standorte kann die Länge 30 cm und die Breite 8 mm erreichen. Die Spreiten sind flach ausgebreitet, auf beiden Seiten graugrün, matt, sowie kahl oder behaart.
Die Blütezeit reicht von April bis Juni, selten bis Juli. Der rispige Blütenstand ist 2 bis 8 cm lang, 6 bis 15 mm breit, dicht und zusammengezogen. Die Ährchen sind dreiblütig, 6 bis 9 mm lang und von breit-lanzettlicher Form. Die Hüllspelzen sind sehr ungleich, gekielt, häutig, kahl und nur auf dem Kiel behaart oder dicht und kurz behaart. Die untere Hüllspelze ist einnervig, 4 bis 6 mm lang und lanzettlich, die obere ist dreinervig, 6 bis 9 mm lang und breit-lanzettlich. Die beiden untersten Blüten jeden Ährchens sind steril, ihre Deckspelzen sind untereinander fast gleich, 3 bis 4 mm lang, schmal-elliptisch und am oberen Ende breit abgerundet bis kurz eingekerbt, mit 0,6 bis 1 mm langen, dicht stehenden Haaren. Die untere dieser Deckspelzen ist fünfnervig und trägt auf dem Rücken in der Mitte eine 2 bis 3 mm lange Granne, die obere ist viernervig und hat am Grund eine 6 bis 9 mm lange gekniete Granne. Die Vorspelze fehlt bei den beiden sterilen Blüten. Im obersten, fertilen Blütchen ist die Deckspelze fünfnervig, 2 bis 2,5 mm lang, eiförmig, glatt, glänzend und kahl. Ihre Vorspelze ist einnervig, 1,8 bis 2,3 mm lang und eiförmig. Es gibt zwei Staubbeutel, die 3 bis 4,5 mm lang sind.
Die Karyopse ist etwa 2 mm lang und elliptisch. Die Ährchen zerfallen zur Reife so, dass alle drei Blütchen des Ährchens zusammen aus den Hüllspelzen fallen.
Die Chromosomenzahl beträgt in Mitteleuropa 2n = 20. Die Art ist dort tetraploid.[1]
Das Gewöhnliche Ruchgras ist ein horstbildender Hemikryptophyt, der in Lehmböden bis 15 cm tief wurzelt Vegetative Vermehrung erfolgt durch lange Ausläufer.[2] Das Heu weist aufgrund der Bildung von Cumarin einen charakteristischen Heu- bzw. Waldmeister-Geruch auf.
Blütenökologisch handelt es sich um Windbestäubung des „Langstaubfädigen Typ 2“. Die Blüten sind vorweiblich und trotz fehlender Schwellkörper zur Anthese gespreizt und selbstfertil.[2]
Die Karyopsen sind sehr klein und fest von den Deckspelzen umschlossen. Ausbreitungseinheit sind mehrblütige Teilblütenstände, die der Klettverbreitung unterliegen durch den knieförmig bleibenden Griffel und die abstehenden Haare der unteren Deckspelzen, dazu sind sie Bohrfrüchte und unterliegen wegen der zwischen Spelze und Frucht eingeschlossenen Luft der Windausbreitung als Ballonflieger. Sie sind Lichtkeimer. Fruchtreife ist von Juni bis August.[2]
Das Gewöhnliche Ruchgras ist von Europa bis zur Mongolei, in Makaronesien und im nordwestlichen Afrika weitverbreitet.[3] In Nordamerika und anderen kühlgemäßigten Gebieten ist es ein Neophyt.[4] Der Verbreitungsschwerpunkt liegt in den subozeanischen Gebieten. Es kommt von der Ebene bis in die Gebirge vor. Im Schwarzwald steigt es bis in Höhenlagen von 1425 Meter, in den Alpen bis rund 2000 Meter.
Der Verbreitungsschwerpunkt liegt in mageren Bergwiesen, wo es als frühblühende Art den Frühjahrsaspekt bildet.[5] Daneben wächst es in anderen Magerwiesen, in lichten Laubwäldern, in Gebüschen, an Wegrändern und in Flachmooren. Es bevorzugt frische bis mäßig trockene, eher nährstoffarme, basen- und kalkarme, eher saure, humose Lehm- und Sand-Lehm-Böden. Es ist eine Lichtpflanze und Magerkeitszeiger.
Im pflanzensoziologischen System ist es eine Art der Molinio-Arrhenatheretea (Grünland-Gesellschaften). Daneben kommt es auch in Scheuchzerio-Caricetea- (Flach- und Niedermoore) und Nardo-Callunetea-Gesellschaften (Bürstlingsrasen und Zwergstrauchheiden) sowie im Quercion roboris (Eichen-Birken-Wälder) vor.[5]
Das Gewöhnliche Ruchgras ist in Mitteleuropa weit verbreitet, lediglich in Mecklenburg-Vorpommern wird es in der Roten Liste als gefährdet geführt.
Das Gewöhnliche Ruchgras ist ein ertragsarmes Gras, das vom Weidevieh aufgrund seines bitteren Geschmacks gemieden oder nur ganz jung gefressen wird. Es gilt als „minderwertiges, früher überschätztes Allerweltsgras“.[6] Aufgrund des Geruches wird es teilweise Zierrasenmischungen beigegeben[4].
Aufgrund des Cumarin-Gehaltes wurde und wird es als Würze für Getränke, für Schnupftabak und Kräuterkissen verwendet. In größeren Mengen gilt es als schädlich.[6]
Für das Gewöhnliche Ruchgras sind oder waren, zum Teil nur regional, auch die Bezeichnungen Goldgras (Schlesien), Lavendelgras (Schlesien), Teukagras und Weidschmächen (Pinzgau) gebräuchlich.[7]
Neben den in den Einzelnachweisen aufgeführten Quellen beruht der Artikel auf folgenden Unterlagen:
Das Gewöhnliche Ruchgras, Wohlriechendes Ruchgras oder kurz Ruchgras (Anthoxanthum odoratum) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Ruchgräser (Anthoxanthum) innerhalb der Familie der Süßgräser (Poaceae). Sie ist in Eurasien weitverbreitet. Das Heu weist aufgrund der Bildung von Cumarin einen charakteristischen Heu- bzw. Waldmeister-Geruch auf.
Anthoxanthum odoratum is a short-lived perennial grass, commonly known as sweet vernal grass, that is native to acidic grassland in Eurasia and northern Africa.[1][2] It is grown as a lawn grass and a house plant, due to its sweet scent, and can also be found on unimproved pastures and meadows. The specific epithet odoratum is Latin for 'odorous'.
Anthoxanthum odaoratum is a short-lived perennial grass that grows in tufts with stems up to 70 cm (28 in) tall. The leaves are short and broad, 3–5 mm (0.12–0.20 in) wide, and glabrous to loosely hairy.[3]: 306 It flowers in late spring and early summer, i.e. quite early in the season, with flower spikes of 4–6 centimetres (1.6–2.4 in) long and crowded spikelets of 6–10 mm (0.24–0.39 in), oblong shaped, which can be quite dark when young. The lower lemmas have projecting awns. The ligules are quite long, up to 5 mm (0.20 in), blunt, with hairy fringes around the side.
The scent is particularly strong when dried, and is due to coumarin, a glycoside, and benzoic acid – it smells like fresh hay with a hint of vanilla. The seed head is bright yellow in color.[4]
Anthoxanthum odoratum is experiencing parapatric speciation in areas of mine contamination.[5][6]
Anthoxanthum odoratum is native to Europe and temperate parts of Asia, but is widely introduced and naturalised so that distribution is now Circumpolar Wide-temperate.[7] It is ubiquitous at the 10 km square level in Britain.[7]
It is grown by scattering seed on tilled ground in the spring through fall, germinating in 4 to 5 days. It prefers sandy loam and acidic conditions (a low pH). As an agricultural grass it has a low yield, but can grow on land too acidic for other grasses.
_clean,_no-description.jpg)
Anthoxanthum odoratum is a short-lived perennial grass, commonly known as sweet vernal grass, that is native to acidic grassland in Eurasia and northern Africa. It is grown as a lawn grass and a house plant, due to its sweet scent, and can also be found on unimproved pastures and meadows. The specific epithet odoratum is Latin for 'odorous'.
Odora antoksanto, (Anthoxanthum odoratum), estas holarkta specio de antoksanto kiu sekigita eligas odoron de kumarino[1].
Ĝi estas hemikriptofito. Ĝi kreskas en tufoj. La ligulo estas longa, ofte diŝirata. La spiketo mezuras 6-8 mm. La pli granda aristo preterpasi apenaŭ 1 mm el la spiketo.
Ergotfungo parazitas ĝiajn Ovolujojn[2].
Odora antoksanto, (Anthoxanthum odoratum), estas holarkta specio de antoksanto kiu sekigita eligas odoron de kumarino.
Anthoxanthum odoratum es una planta ornamental de la familia de las gramíneas.
Perenne, pequeña, hispida, fragante (cumarinas CAS Nr 89957-44-8), cespitosa. Tallos erectos, 10 - 60 (- 80) cm alto. Lamina enrollada cuando joven, ancho (3 - 5 mm). Lígula bastante larga, aguda, a menudo moteada de púrpura. Aurículas transformadas en pelos localizados en el extremo de la vaina. Panicular, 3 - 7 (- 10) cm alto, más o menos compacta y entonces espiciforme. Espiquillas con una única flor fértil y 2 estériles rudimentarias. Glumas hispidas o glabras. Lema aquillada[2]
Endémica de Europa, Asia templada y Norte de África. Se ha hecho subcosmopolita en las regiones templadas.
Se reconocen al menos dos subespecies: A. odoratum odoratum y A. odoratum alpinum (Á. Löve & D. Löve)Tzvelev[3]
Toda la planta contiene cumarina una vez secada, lo que le da el olor a vainilla, por lo tanto, se utiliza para sazonar los tés.
Anthoxanthum odoratum fue descrita por Carlos Linneo y publicado en Species Plantarum 1: 28. 1753.[5]
Anthoxanthum: nombre genérico que proviene del griego "anthos": "flor" y "xantho": "amarillo", en alusión a sus flores amarillas después de la floración.
odoratum: epíteto latino que significa "olor", se refiere al olor a cumarina después de secada.
Alestas, alestaz, flor de flores, grama de olor, gramas de olor, lesta,[8] pasto oloroso.
Anthoxanthum odoratum es una planta ornamental de la familia de las gramíneas.
Lõhnav maarjahein (Anthoxanthum odoratum) on kõrreliste sugukonda kuuluv taim.
Eesti rahvakultuuris on maarjaheina peetud imerohuks (imeheinaks)[1].
Lõhnav maarjahein (Anthoxanthum odoratum) on kõrreliste sugukonda kuuluv taim.
Tuoksusimake (Anthoxanthum odoratum) on yleinen monivuotinen tuulipölytteinen heinä. Se tuoksuu kumariinilta.
Tuoksusimake kasvaa yleensä 10–40 cm korkeaksi. Se heilimöi alkukesästä. Röyhy on tiivis, 3–5 cm pitkä ja kaartuva, josta heteet siirottavat selvästi ulos.
Tuoksusimake kasvaa koko Euroopassa ja Venäjän länsiosissa.[1] Etelä-Suomessa kasvaa yleisesti eteläntuoksusimaketta (Anthoxanthum odoratum subsp. odoratum) ja Pohjois-Suomessa vastaavasti pohjantuoksusimaketta (Anthoxanthum odoratum subsp. alpinum). Jälkimmäistä pidetään usein omana lajinaan (Anthoxanthum alpinum)[2][3].
Tuoksusimake pärjää kuivilla paikoilla, kuten kallioilla, mutta menestyy myös hikevillä mailla.[4]
Tuoksusimake (Anthoxanthum odoratum) on yleinen monivuotinen tuulipölytteinen heinä. Se tuoksuu kumariinilta.
Anthoxanthum odoratum
Anthoxanthum odoratum, la flouve odorante, est une espèce de plantes monocotylédones de la famille des Poaceae (graminées), sous-famille des Pooideae, originaire des régions tempérées de l'Ancien Monde (Eurasie, Afrique du Nord). Ce sont des plantes herbacées vivaces de hauteur moyenne, aux tiges dressées et aux inflorescences en panicules contractées[2]. Parfois cultivée comme plantes fourragère, la flouve odorante communique au foin une odeur agréable due à la présence de coumarine. Largement répandue en dehors de son aire d'origine, l'espèce se comporte comme une mauvaise herbe envahissante dans certaines régions, d'Australie et d'Amérique du Nord notamment.
Son nom scientifique provient du grec anthos (« fleur ») et xanthos (« jaune »), par allusion à ses fleurs jaunes après la floraison. Les termes « odoratum » et « odorant » font référence à son odeur de coumarine après dessiccation.
Cette plante porte différents noms vernaculaires : chiendent-odorant, flouve odorante, foin-dur, foin d'odeur[3].
Plante vivace cespiteuse (modules qui semblent soudés entre eux, les entre-nœuds très courts de la tige faisant qu'ils se touchent) de 15 à 60 cm, rarement jusqu'à 80 cm. Cette graminée a la capacité de coloniser l'espace à grande distance par reproduction sexuée et pollinisation anémophile mais aussi à courte distance par reproduction asexuée ou clonale. Une des formes de croissance clonale existante est le développement latéral via des tiges modifiées (stolons ou rhizomes). Cette croissance se fait de manière lente par un réseau très agrégé de modules (stratégie « phalange » avec occupation durable des sites colonisés)[4]
La coumarine est un métabolite secondaire de cette plante, la Flouve synthétisant ce composé toxique qui participe à sa défense chimique contre les herbivores. Il correspond à des rhizodépôts allélochimiques aux effets phytotoxiques (inhibition du développement d'autres espèces végétales de la rhizosphère). La concentration en coumarine est si élevée dans les racines que l'odeur de cette substance (agréable à basse concentration) se transforme en une repoussante odeur d'écurie[5]. On a signalé des cas d'intoxication de bovins à la suite d'ingestion d'ensilage ou de foin contenant de la flouve odorante, mal conservés et contenant de ce fait du dicoumarol[6].
Cette flouve peut être confondue avec la fléole des prés mais cette dernière possède une inflorescence cylindrique et plus longue en moyenne (6 à 15 cm).
L'espèce Anthoxanthum odoratum a été décrite par Linné et publiée en 1753 dans son Species plantarum 1: 28. 1753[7].
Selon Catalogue of Life (9 mars 2018)[8] :
Selon The Plant List (9 mars 2018)[1] :
Anthoxanthum odoratum, vue générale
Anthoxanthum odoratum, Feuille ciliée au sommet de la gaine
Anthoxanthum odoratum, Épis et feuille caulinaire
Anthoxanthum odoratum, Ligule courte et déchirée
Anthoxanthum odoratum, épis en fleur
Anthoxanthum odoratum, épis en fleur
Anthoxanthum odoratum, Fleurs
Anthoxanthum odoratum, Détails de la partie fructifiée
La Flouve odorante est commune dans presque toute la France, Corse comprise. Sa distribution s'élève à jusqu'à 3 000 m d'altitude, de l'étage collinéen à l'étage alpin et de l'étage méso-méditerranéen à l'étage supra-méditerranéen.
La Flouve odorante est une espèce héliophile ou de demi-ombre. Elle affectionne les sols plus ou moins pauvres en bases dont le pH est légèrement à franchement acide. Elle apprécie les sols assez secs à frais.
Anthoxanthum odoratum se plait au sein des prairies sèches, fauchées et pâturées, les landes à Callune, les chemins, les lisières forestières et les forêts ouvertes acidiphiles : Chênaies (Chêne pédonculé et Chêne sessile), Pineraies et Pessières à myrtille.
La plante entière aurait des propriétés médicinales : sédative et anti-inflammatoire. Elle entrerait dans les soins liés aux insuffisances veineuses, aux œdèmes circulatoires et à la circulation capillaire.
Anthoxanthum odoratum
Anthoxanthum odoratum, la flouve odorante, est une espèce de plantes monocotylédones de la famille des Poaceae (graminées), sous-famille des Pooideae, originaire des régions tempérées de l'Ancien Monde (Eurasie, Afrique du Nord). Ce sont des plantes herbacées vivaces de hauteur moyenne, aux tiges dressées et aux inflorescences en panicules contractées. Parfois cultivée comme plantes fourragère, la flouve odorante communique au foin une odeur agréable due à la présence de coumarine. Largement répandue en dehors de son aire d'origine, l'espèce se comporte comme une mauvaise herbe envahissante dans certaines régions, d'Australie et d'Amérique du Nord notamment.
A lesta[1] (Anthoxanthum odoratum) é unha especie de planta da familia das gramíneas. Cultívase como alimento para o gando e ten algunhas propiedades medicinais.
É unha planta perenne, pequena, áspera, olorosa (por ter cumarinas), que forma céspedes. Os seus talos son erectos de 10 a 60 (- 80) cm de alto. Ten a lámina enrolada cando é nova, cunha largura de 3 a 5 mm. A lígula é bastante longa, aguda, e a miúdo con manchas púrpuras. As aurículas están transformadas en pelos localizados no extremo da vaíña. É panicular, de 3 a 7 (- 10) cm de alto, máis ou menos compacta e entón espiciforme. Espiquiñas cunha única flor fértil e dúas estériles rudimentarias. As glumas son híspidas ou glabras e a lema aquillada.[2]
Endémica de Europa, Asia temperada e Norte de África. Fíxose subcosmopolita nas rexiós temperadas.
Recoñécense polo menos dúas subespecies: A. odoratum odoratum e A. odoratum alpinum (Á. Löve & D. Löve)Tzvelev[3]
Toda a planta contén cumarina unha vez secada, o que lle dá o recendo a vainilla, polo tanto, utilízase para condimentar os tés. A cumarina pode orixinar dicumarol, que é un antagonista da vitamina K, que pode causar hemorraxias graves.
Toda a planta é sedante e antiinflamatoria. Tamén se utiliza para resolver os problemas relacionados coa insuficiencia venosa e os edemas na circulación capilar.
Principios activos: Cumarina[5]
Indicacións: Emoliente, nutritivo.[5]
Esta especie foi importante en estudos sobre especiación, xa que é un bo exemplo de especiación incipiente. Estudáronse en 1965 e de novo en 2005 dúas poboacións desta especie adxacentes que crecían ao lado dunha mina en Trelogan, Flintshire, País de Gales, que contaminara con metais os solos circundantes, e observouse que se producira unha diferenciación xenética entre a poboación que vivía preto da mina nos solos contaminados con zinc e chumbo, que adquirira resistencia aos metais e cambiara o seu tempo de floración, e a poboación adxacente que vivía un pouco máis lonxe en solos sen contaminar, que era sensible aos contaminantes. Se se cultivaban ambas nun xardín non contaminado, as diferenzas xenéticas mantíñanse. Comprobouse que entre as dúas plantas producírase un illamento reprodutivo e as dúas poboacións non se cruzaban normalmente aínda que vivían en terreos adxacentes (na mina ou plantadas en experimentos noutros sitios) debido a diferenzas nos seus tempos de floración, o que é un inicio de especiación. Os resultados eran consistentes co esperado teoricamente na especiación ao longo de gradientes ambientais.[6]
Anthoxanthum odoratum foi descrita por Carlos Linneo e publicada en Species Plantarum 1: 28. 1753.[7]
Anthoxanthum: nome xenérico que provén do grego "anthos": "flor" e "xantho": "amarello", en alusión ás súas flores amarelas despois da floración.
odoratum: epíteto latino que significa "olor", refírese ao cheiro a cumarina que ten despois de secada.
A lesta (Anthoxanthum odoratum) é unha especie de planta da familia das gramíneas. Cultívase como alimento para o gando e ten algunhas propiedades medicinais.
Łučna wonjanka (Anthoxanthum odoratum) je rostlina ze swójby słódkich trawow (Poaceae). Dalše serbske ludowe mjena su wonjaca trawa, synowóń, brunka, synowa wóń, słodźa trawa a słódka trawa.
Łučna wonjanka je trajne zelo, kotrež docpěwa wysokosć wot 20 hač 60 cm. Rostlina wutwori małke kupy , w kotrychž njekćějace stołpiki wustupja.
Łopjena docpěwaja šěrokosć wot 3 hač 6 mm, su módrozelene a słodźa hórko. Łopjenowa kóžka docpěwa dołhosć wot 1 hač 2 mm a je přikušena a zubata.
Kćěje wot apryla hač julija. Kćenja steja we krótkim, wuskim, jejkojtym hač walcojtym nažołć błyšćacym kwětnistwje z dołhosću wot 2 hač 4 cm. Kłóski su jednokćenjowe a docpěwaja dołhosć wot 8 mm a su jara wuske, prjedy swětłozelene, pozdźišo swětłobrune a maja štyri přikrywne pluwizny.
Rosće na suchich łukach a pastwach, we swětłych lěsach, na lěsnych kromach a w skłoninach.
Rostlina je w Europje rozšěrjena.
Łučna wonjanka (Anthoxanthum odoratum) je rostlina ze swójby słódkich trawow (Poaceae). Dalše serbske ludowe mjena su wonjaca trawa, synowóń, brunka, synowa wóń, słodźa trawa a słódka trawa.
Ilmreyr (fræðiheiti: Anthoxanthum odoratum) er gras sem vex um alla Evrasíu. Þurrkuð grös gefa frá sé r einkennandi ilm og bragð. Hann blómstrar snemma á vorin.
Ilmreyr er mjög algengur um allt Ísland á láglendi.
Ilmreyr (fræðiheiti: Anthoxanthum odoratum) er gras sem vex um alla Evrasíu. Þurrkuð grös gefa frá sé r einkennandi ilm og bragð. Hann blómstrar snemma á vorin.
Ilmreyr er mjög algengur um allt Ísland á láglendi.
Anthoxanthum odoratum, conosciuto come paleo odoroso, è una Spermatophyta della famiglia delle Poaceae. È una pianta perenne tipica di prati su substrato acido in Eurasia. È anche utilizzata nei prati e come pianta ornamentale grazie al suo gradevole profumo, è comune in prati e pascoli.
Anthoxanthum odaoratum forma cespi di 25–40 cm di altezza, con foglie verdi corte e larghe 3–5 mm, leggermente tomentose. Fiorisce da aprile a giugno e presenta dense infiorescenze lunghe 4–6 cm formate da spighette di 6–10 mm di forma allungata e piuttosto scure da giovani. I lemmi inferiori proteggono le spighe.
Le ligule sono lunghe fino a 5 mm con bordi setosi.
L'aroma è particolarmente intenso nella pianta essiccata grazie alla presenza di cumarina, un glicoside, e acido benzoico che profumano di erba appena sfalciata. L'estremità del seme è di colore giallo vivace.[1] Evita suoli molto secchi o a lungo sommersi.
Germina dopo 4 5 giorni dalla semina su un suolo lavorato a primavera. Predilige suoli sabbiosi o limosi con pH acido.
Non è una specie foraggera molto produttiva, ma sopporta terreni acidi difficilmente colonizzati da altre piante.
Anthoxanthum odoratum, conosciuto come paleo odoroso, è una Spermatophyta della famiglia delle Poaceae. È una pianta perenne tipica di prati su substrato acido in Eurasia. È anche utilizzata nei prati e come pianta ornamentale grazie al suo gradevole profumo, è comune in prati e pascoli.
Kvapioji gardūnytė (Anthoxanthum odoratum) – miglinių (Poaceae) šeimos žolinių augalų rūšis. Paplitusi Eurazijoje.
Aukštis iki 100 cm. Lapai trumpi, platoki (3-5 mm pločio). Žiedynas – tanki, 4-6 cm ilgio šluotelė. Žydi nuo gegužės iki rugpjūčio mėn.
Tai malonaus kvapo augalas, turintis kumarino. Liaudies medicinoje žolės arbata naudojama nuo dusulio. Tačiau maistingumu ir derlingumu nepasižymi. Auga užliejamose pievose, upių krantuose. Mėgsta rūgščias dirvas.
Gewoon reukgras (Anthoxanthum odoratum) is een vaste, zodevormende plant, die behoort tot de grassenfamilie (Gramineae of Poaceae). De plant heeft een toffee-achtige (coumarine) geur, waaraan de plant de Nederlandse naam te danken heeft, evenals de bijnaam toffeegras. De botanische naam Anthoxanthum is een samenstelling van Oudgrieks ἄνθος, anthos (bloem) en ξανθός, xanthos (geel). De plant komt van nature voor in Eurazië.
De plant wordt 10-80 cm hoog, vormt een wortelstok en heeft een onvertakte stengel. Het matgroene blad is 3-7 mm breed en heeft een 2 mm lang, aan de basis behaard tongetje. De onderste bladscheden zijn kort behaard. Het jonge blad komt gerold uit de bladschede tevoorschijn.
Gewoon reukgras bloeit van april tot juni. De bloeiwijze is een 2-8 cm lange, geelkleurige aarpluim met eenbloemige aartjes. De onderste twee, langzaam toegespitste kelkkafjes zijn kaal of zwak behaard en hebben meestal een klein stekelpuntje in het verlengde van de rugnerf. Het onderste kelkkafje is 4 mm en het bovenste 4,4 mm lang. Het tweede er boven staande paar, 3,4 mm lange kelkkafjes zijn behaard en hebben een rugnaald. Het onderste 1,9 mm lange kroonkafje is stomp, hol en omsluit het bovenste 1,8 mm lange kroonkafje helemaal. De twee helmknoppen zijn 3-4,5 mm lang.
De vrucht is een graanvrucht.
De plant komt voor op droge tot vochtige, vrij voedselarme grond in grasland, lichte loofbossen, duinvalleien en moerassen.
De toffee-achtige geur ontwikkelt zich pas bij oudere planten. Bij inname van te veel coumarine kunnen problemen ontstaan met de ademhaling en het hart- en vaatstelsel. Een teveel aan coumarine kan zelfs tot een hartstilstand leiden.
Vroeger werden de gedroogde halmen gebruikt als smaakstof voor dranken en bowls. Ook werd het gebruikt in tabak en kruidenkussens.
(Nederlandstalige) Wikisource.
Mediabestanden die bij dit onderwerp horen, zijn te vinden op de pagina Anthoxanthum odoratum op Wikimedia Commons. Gewoon reukgras (Anthoxanthum odoratum) is een vaste, zodevormende plant, die behoort tot de grassenfamilie (Gramineae of Poaceae). De plant heeft een toffee-achtige (coumarine) geur, waaraan de plant de Nederlandse naam te danken heeft, evenals de bijnaam toffeegras. De botanische naam Anthoxanthum is een samenstelling van Oudgrieks ἄνθος, anthos (bloem) en ξανθός, xanthos (geel). De plant komt van nature voor in Eurazië.
De plant wordt 10-80 cm hoog, vormt een wortelstok en heeft een onvertakte stengel. Het matgroene blad is 3-7 mm breed en heeft een 2 mm lang, aan de basis behaard tongetje. De onderste bladscheden zijn kort behaard. Het jonge blad komt gerold uit de bladschede tevoorschijn.
Gewoon reukgras bloeit van april tot juni. De bloeiwijze is een 2-8 cm lange, geelkleurige aarpluim met eenbloemige aartjes. De onderste twee, langzaam toegespitste kelkkafjes zijn kaal of zwak behaard en hebben meestal een klein stekelpuntje in het verlengde van de rugnerf. Het onderste kelkkafje is 4 mm en het bovenste 4,4 mm lang. Het tweede er boven staande paar, 3,4 mm lange kelkkafjes zijn behaard en hebben een rugnaald. Het onderste 1,9 mm lange kroonkafje is stomp, hol en omsluit het bovenste 1,8 mm lange kroonkafje helemaal. De twee helmknoppen zijn 3-4,5 mm lang.
De vrucht is een graanvrucht.
De plant komt voor op droge tot vochtige, vrij voedselarme grond in grasland, lichte loofbossen, duinvalleien en moerassen.
Multimedia w Wikimedia Commons Tomka wonna (Anthoxanthum odoratum L.) – gatunek byliny należący do rodziny wiechlinowatych. Jako gatunek rodzimy występuje w Europie, zachodniej Azji i północno-zachodniej Afryce. Ponadto szeroko rozprzestrzeniony jako antropofit[2]. W Polsce jest pospolity na całym obszarze.
Rośnie na przydrożach i świeżych łąkach, w murawach i świetlistych lasach. Hemikryptofit. Roślina posiada charakterystyczny zapach, zawiera bowiem kumarynę. Szczególnie dobrze można zapach ten wyczuć w sianie.
Roślina o małej wartości paszowej. W sianie ma już małą wartość, gdyż wcześniej od innych traw kwitnie i drewnieje.
Tomka wonna (Anthoxanthum odoratum L.) – gatunek byliny należący do rodziny wiechlinowatych. Jako gatunek rodzimy występuje w Europie, zachodniej Azji i północno-zachodniej Afryce. Ponadto szeroko rozprzestrzeniony jako antropofit. W Polsce jest pospolity na całym obszarze.
Anthoxanthum odoratum é uma espécie de planta com flor pertencente à família Poaceae.
A autoridade científica da espécie é L., tendo sido publicada em Species Plantarum 1: 28. 1753.[1]
Os seus nomes comuns são erva-de-cheiro, erva-santa, amargoso, feno-de-cheiro, lestas ou lestras.[2]
Trata-se de uma espécie presente no território português, nomeadamente em Portugal Continental, no Arquipélago dos Açores e no Arquipélago da Madeira.
Em termos de naturalidade é nativa de Portugal Continental e no Arquipélago da Madeira e introduzida no Arquipélago dos Açores.
Não se encontra protegida por legislação portuguesa ou da Comunidade Europeia.
Anthoxanthum odoratum é uma espécie de planta com flor pertencente à família Poaceae.
A autoridade científica da espécie é L., tendo sido publicada em Species Plantarum 1: 28. 1753.
Os seus nomes comuns são erva-de-cheiro, erva-santa, amargoso, feno-de-cheiro, lestas ou lestras.
Vårbrodd (Anthoxanthum odoratum) är en flerårig ört tillhörande familjen gräs.
Den växer glest tuvad på magra och torra gräsängar, på berghällar och längs vägkanter. Bladen blir mellan 3 och 5 millimeter breda och plantan blir normalt 10 till 40 centimeter hög. Den blommar mellan maj och juni och har en 3 till 5 centimeter hög och ganska tät vippa som består av ett flertal trinda, 6 till 10 millimeter långa småax. Varje småax har exakt en blomma med två ståndare och har ett tunt maximalt en millimeter långt borst. Vårbrodd har även ett 2–3 mm långt snärp i bladvecken.
Hela växten luktar kumarin och om man tuggar på ett strå känner man smaken tydligt. Det sägs att det är bland annat vårbrodd som ger nyslaget hö sin goda doft. Rotsystemet luktar också starkt men har en mera otrevlig lukt.
Ibland räknar man fjällvårbrodd som en underart till vårbrodd.
Vårbrodd finns i hela Danmark. I Sverige och Norge förekommer arten upp till i höjd med Umeå men i de norska kustområdena förekommer arten ända upp till och med Lofoten. I Finland sträcker sig utbredningen ungefär lika långt norrut som i Sverige. Arten finns över huvud taget inte på Island. I de områden där vårbrodd inte finns, bland annat på Island, hittar man istället ofta fjällvårbrodd. Arterna har dock till viss del överlappande utbredningsområden.
Artepitetet odoratum kommer ifrån det latinska ordet odor som betyder lukt eller doft. Arten har tidigare klassificerats som Anthoxanthum nitens. Ibland används namnet vanlig vårbrodd för att betona att menar just Anthoxanthum odoratum och inte fjällvårbrodd (speciellt i de sammanhang då fjällvårbrodd räknas som underart).
Wikimedia Commons har media som rör Vårbrodd.
Wikimedia Commons'ta Anthoxanthum odoratum ile ilgili çoklu ortam belgeleri bulunur. 
Wikispecies'te Anthoxanthum odoratum ile ilgili detaylı taksonomi bilgileri bulunur. Anthoxanthum odoratum veya halk arasında kokulu çayır otu; Avrasya'nın asidik çayırlarında bulunan uzun ömürlü bir bitkidir. Gelişmemiş çayır ve otlaklarda yetişebilmektedir. Çok kuru veya çok su emmiş topraklarda görülmez. Kokusundan dolayı aynı zamanda bahçe ve ev bitkisi olarak da yetiştirilir. İsmini kokusundan almaktadır. (Latince: "Odoratum" güzel kokan)
Küme olarak yetişir ve boyları 10 ile 100 santimetre arasındadır. 3-5 milimetre genişliğinde tüy gibi kısa yaprakları olan gövdeleri 25-40 santimetre uzunluktadır. Nisan'dan Haziran'a kadar çiçek açarlar. Bu dönemde 4-6 santimetre uzunluğunda dikenler ve 6-10 milimetre arasında değişen pek çok başakçık görülür. 5 milimetreye kadar uzunlukta, küt ve püsküllü dilcikleri vardır.
Kuruyken kumarin, glikozit ve benzoik asit dolayısıyla kokusu daha güçlüdür. Vanilyayla karışık taze saman gibi kokar. Tohumunun başı parlak sarı renktedir.
Bahar mevsiminde işlenmiş toprağa tohumları saçıldıktan 4-5 gün sonra çimlenir. Kumlu toprak ve düşük pH, yetiştirilmesinde önemli yer tutar. Zirai olarak verimi düşüktür; ancak diğer pek çok bitki için fazla asidik olan alanlarda yetişebilir.
Tek çenekliler ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Anthoxanthum odoratum veya halk arasında kokulu çayır otu; Avrasya'nın asidik çayırlarında bulunan uzun ömürlü bir bitkidir. Gelişmemiş çayır ve otlaklarda yetişebilmektedir. Çok kuru veya çok su emmiş topraklarda görülmez. Kokusundan dolayı aynı zamanda bahçe ve ev bitkisi olarak da yetiştirilir. İsmini kokusundan almaktadır. (Latince: "Odoratum" güzel kokan)
Багаторічна трав'яниста рослина родини злакових (30-60 см заввишки), що утворює невеликі дернинки. Стебла прямостоячі, голі, гладенькі. Листки (до 5 мм завширшки) чергові, лінійні, як і піхви голі або розсіяно волосисті. Язичок (до 2 мм завдовжки) перетинчастий, зубчастий. Суцвіття — густа майже колосоподібна волоть (20-70 мм завдовжки, до 10 мм завширшки). Колоски (до 7 мм завдовжки) одноквіткові, ланцетні, стиснуті з боків, жовтувато-зелені або буруваті. Колоскових лусок чотири, з них перша (нижня) ланцетно загострена з однією жилкою, гола, друга в два рази довша від першої, з трьома жилками, третя й четверта довгасті, опушені, з остюками, на верхівці дволопатеві. Квітки складаються з двох квіткових лусок, двох тичинок і однієї маточки з верхньою зав'яззю, довгим стовпчиком і двома довгими перисто-нитчастими приймочками, що висуваються з верхівки колоска. Квіткові луски плівчасті, тупі, з однією жилкою. Плід — еліптична зернівка.
Росте в мішаних лісах на галявинах, узліссях, у чагарниках, на залужених ділянках. Нерідко відіграє істотну роль у формуванні злаково-різнотравних травостоїв свіжих і вологих суходільних луків. Рослина тіньовитривала, мезоеутроф, мезофіт. Цвіте у травні — червні. Поширена на Поліссі, в Карпатах, рідше в Лісостепу, рідко в Степу.
Кормова, харчова і лікарська рослина.
Рослина низьких кормових властивостей. У чистому вигляді поїдається погано через наявність ароматичної речовини — кумарину. У сіні та на пасовищах як домішка до інших рослин поїдається всіма видами тварин більш-менш задовільно. Завдяки слабкій залистяності дає низький урожай сіна (7-8 ц/га), яке містить до 10% протеїну, 2,5% жирів, 4,4% золи, до 20% клітковини, до 48% (абсолютно сухої речовини) безазотних екстрактивних речовин.
Пахучий колосок добре відростає після скошування. Трава, особливо висушена, пахуча, надає сіну приємного запаху. У народній медицині траву застосовують при захворюванні органів дихання і при задусі. Висушену траву цієї рослина використовують для ароматизації тютюну і білизни.
Anthoxanthum odoratum là một loài thực vật có hoa trong họ Hòa thảo. Loài này được L. mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.[1]
Anthoxanthum odoratum là một loài thực vật có hoa trong họ Hòa thảo. Loài này được L. mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.
Anthoxanthum odoratum L., 1753
Души́стый колосо́к обыкнове́нный (лат. Anthoxānthum odorātum) — вид многолетних цветковых растений рода Душистый колосок семейства Злаки.
Альтернативные варианты названия: душистый колосок[2][3], пахучий колосок[3][4], желтостебельник[5], душица[3][6], дубровка пахучая[3][6], зубровка[7], желтоцвет[3][6], желтоцветник[6], душистый желтоцветник[8] желтохвост[6], благовонная трава[6], душистая трава[6], томка[6], ожига[6], чудотворка[6], метельник[6][9], душистоколосник душистый[10], душистый колосок пахучий[10], пахучеколосник душистый[10], бобовинка[11].
Многолетнее травянистое растение, образующее дерновину. Стебли тонкие, прямостоячие, гладкие, неразветвлённые, с одним—тремя узлами, достигают в высоту 10—50 см[12].
Язычок длиной 1—5 мм[12]. В месте перехода листовых влагалищ в листовую пластинку имеется бородка волосков[12]. Листья вытянутой формы, плоские, заострённые на конце, в ширину — до 5 мм, а в длину достигают 15 см, либо голые[12], либо по краю реснитчато-опушенные[10].
Соцветия длиной 3—6 см и шириной до 1 см представляют собой сжатые колосовидные метёлки с оттопыренными во время цветения ветвями. Нижние веточки соцветий достигают длины 2—3 см[10][11]. Колоски желтовато-зелёного или бурого цвета до 10 мм в длину с одним плодущим цветком и двумя недоразвитыми, бесплодными, только из наружных плёнок, снабжённых остью. Если нижние колосковый чешуи по форме ланцетно-заострённые, голые или опушённые, то верхние колосковые чешуи опушённые, длиной около 3 мм, при этом нижняя из них — с коленчатою остью в 7—10 мм, а верхняя с прямой остью в 3—4 мм. Цветковые чешуи длиной около 2 мм, перепончатые, с хорошо заметной остью. Завязь одногнёздная, с двумя столбиками, тычинок три.
Плод — зерновка[10][11][12][13].
Весною пробуждается очень рано, цветёт с мая по август[13].
Встречается в Европе — от Арктики (до острова Колгуев) до Средиземноморья, на Кавказе, в Сибири, Средней Азии, Северной Америке; как заносное — на Дальнем Востоке[11][13].
Обычен в травостое суходольных лугов на бедных кислых оподзоленных почвах разной степени увлажнения. Может господствовать в луговых сообществах один или вместе с белоусом и полевицей тонкой, реже овсяницей красной. В горах — в горно-лесном и субальпийском поясах[14].
Является низовым злаком. Колосок не имеет запаха, но будучи высушенным приобретает приятный запах за счёт содержания в нём кумарина, из-за чего придаёт сену своеобразный «сенной» запах. Впрочем, некоторые животные, например, коровы, этого запаха не любят[13]. Кормовое значение невелико[14].
Используется в качестве добавки к нюхательному и курительному табаку для придания ему запаха[2][13], в качестве ароматического сырья в ликёро-водочном производстве, для изготовления пищевых эссенций, в мыловарении и парфюмерии[11].
В народной медицине отвар употребляют при удушье[14].
Души́стый колосо́к обыкнове́нный (лат. Anthoxānthum odorātum) — вид многолетних цветковых растений рода Душистый колосок семейства Злаки.
黄花茅（学名：Anthoxanthum odoratum）为禾本科黄花茅属下的一个种。珠高約60公分，春天開花，黃色小花組成圓錐花序。扁平葉片末端尖細，綠色部份含香豆精，具香甜氣味。莖硬而光滑不分枝，組成叢簇，根系緊密可防止水土流失。分佈亞洲和歐洲，生長在草地及山坡牧場。
|access-date=中的日期值 (帮助)
这是一篇早熟禾亚科小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 黄花茅（学名：Anthoxanthum odoratum）为禾本科黄花茅属下的一个种。珠高約60公分，春天開花，黃色小花組成圓錐花序。扁平葉片末端尖細，綠色部份含香豆精，具香甜氣味。莖硬而光滑不分枝，組成叢簇，根系緊密可防止水土流失。分佈亞洲和歐洲，生長在草地及山坡牧場。
分類 界 : 植物界 Plantae 門 : 被子植物門 Magnoliophyta 綱 : 単子葉植物綱 Liliopsida 目 : イネ目 Poales 科 : イネ科 Poaceae 属 : ハルガヤ属 Anthoxanthum 種 : ハルガヤ A. odoratum 学名 Anthoxanthum odoratumハルガヤ（学名：Anthoxanthum odoratum）は、イネ科・ハルガヤ属に分類される多年生植物。甘い香りを持つため、芝や観葉植物として育てられる。
アフリカ、アジア、オセアニア、北アメリカ、南アメリカに外来種として移入分布する[1]。日本では明治時代初期から北海道に導入されたのに始まり、全国に拡大している[1]。
茎の長さは25-40cmで、幅3-5mmの短い葉が付いている。4月から6月には、6-10mmの小穂で覆われた4-6cmの花が咲く。香りは乾燥させると特に強くなり、クマリン、配糖体、安息香酸が成分として含まれるため、バニラ風味の干し草の香りがする。
春から秋にかけて、耕された土地に種を播くと、4日から5日で発芽する。酸性の砂壌土を好む。商業用の植物としては低い生産性であるが、他の草が育たないような酸性の土壌でも栽培することが可能である。
향기풀은 벼과 향기풀속의 여러해살이풀로 학명은 Anthoxanthum odoratum이다. 봄쇠미기풀 또는 버널그래스(Vernal Grass)라고도 한다.
높이 20-50cm이고 털이 없는 것도 있으며 향기가 있다. 잎은 나비 3-6mm이고 편평하며 잎혀는 길이 2-4mm이다. 꽃은 5-7월에 피고 꽃이삭은 긴 타원형이며 길이 4-7cm이다. 가지는 거칠고 흔히 털이 있으며, 작은이삭은 1개의 꽃으로 되어 있다. 포영은 길이가 같지 않고 끝이 가락같이 뾰족하며 1-3맥이 있다. 또한 중륵 윗부분에 잔돌기와 더불어 털이 있다. 퇴화한 작은 꽃의 호영은 까락이 있고 겉에 갈색 털이 붙어 있다.
