Flowering from July to August.
Herminium monorchis is occurring in Anhui, Gansu, Hebei, Heilongjiang, Henan, Jilin, Liaoning, Nei Mongol, Ningxia, Qinghai, Shaanxi, Shandong, Shanxi, Sichuan, Xizang, N and NW Yunnan of China, India, Sikkim, Japan, Kashmir, Korea, Mongolia, Nepal, Pakistan, Russia; C and W Asia, Europe.
Plants 10-35 cm tall. Tubers globose to ellipsoid, 6-10 mm long, 5-10 mm wide. Stem with 1 or 2 tubular sheaths at base, 2-leaved. Leaves basal and subopposite to cauline, widely spaced and alternate, elliptic to elliptic-lanceolate, 1.5-10 cm long, 1-2.5 cm wide, apex acute. Inflorescence 5-20 cm long; peduncle cylindric, with 1 or 2 ovate-lanceolate sterile bracts 0.5-5.5 cm long, lower one occasionally foliaceous; rachis 2-11 cm long, densely or occasionally laxly many flowered; floral bracts linear-lanceolate, 2-3 mm long, shorter than ovary, apex acuminate-cuspidate. Flowers fragrant, nodding, yellowish green; ovary distinctly hooked toward apex, 3-5 mm long including pedicel. Dorsal sepal suberect, oblong-ovate, ca. 2 mm long, 1.3 mm wide, 1-veined, apex obtuse; lateral sepals weakly spreading, oblong-ovate, apex subacute. Petals forming a hood, rhombic, somewhat fleshy, 1-veined, sometimes obscurely 3-lobed near middle, apex acute; lip spreading to decurved, oblong-obovate, 2-5 mm long, 1.3-1.8 mm wide, slightly fleshy, base attenuate and shallowly concave, furcately 3-lobed near middle; lateral lobes linear-triangular, 1-1.5 mm long, apex acute; mid-lobe linear-triangular, 1.6-3 mm wide, apex acute. pollinia subglobose; viscidia large, involute, hornlike.
The chromosomal number of Herminium monorchis is 2n = 40 (Lövkvist and Hultgård, 1999).
Growing in broad-leaved forests, coniferous forests, thickets, grasslands, grassy swamps; 1000-4000 m.
Herminium monorchis ye una especie d'orquídea terrestre perteneciente a la familia Orchidaceae nativa d'Europa y Asia.
Alcuéntrase en dunes, banzaos, nes llanures, praderíes y en llombes y montes a elevaciones d'hasta 2400 msnm.
Ye una orquídea diminuta de tamañu, que prefier clima fríu a frescu. Son orquídees terrestres con un tubérculu elipsoide a globosu que da llugar a un tarmu erecto con bráctees linear-llanceolaes, acuminaes na metá inferior y de 2 a 3 fueyes, n'estrecha collaboración, oblongo-llanceolaes, agudes que floria nuna erecta inflorescencia terminal, en recímanu de 20 cm de llargu, tien delles inflorescencies con munches flores fragantes [golor a almizcle] con toles flores na mesma direición y que se producen na primavera y el branu.[1]
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Herminium monorchis ye una especie d'orquídea terrestre perteneciente a la familia Orchidaceae nativa d'Europa y Asia.
Təkyumrulu qışlaqotu (lat. Herminium monorchis)[1] - qışlaqotu cinsinə aid bitki növü.[2]
IUCN Qırmızı Siyahısına görə növün kateqoriyası və statusu “Nəsli kəsilməyə həssas olanlar” kateqoriyasına aiddir – VU D2. Azərbaycanın nadir növüdür.[3]
Çoxillik ot bitkisidir. Kökyumruları şarşəkillidir, diametri 5-9 mm-dir. Gövdənin hündürlüyü 10-25 sm-dir. 2 (az hallarda 3) lansetyarpaqlı, kök hissədə yerləşir, çiçək qrupu nazik, sıx olmayan salxım şəklindədir. Çiçəkləri xırda, sarı-yaşıl, bal ətirlidir. Çıçək dodağı nizəşəkilli, uzunluğu 3,25-3,75 mm, yan qnadları xətvari, kütdür, ortadakından 2 dəfə qısadır [4].
İyun-iyul aylarında çiçəkləyir. Yüksək dağ qurşaqlarında (1900-2000(2500) m), subalp çəmənlərində, tozağacı meşələrində rast gəlinir [1].
Böyük Qafqazın Quba hissəsi (Ləzə kəndi ilə Şahdağ dağı arasında) .
Populyasiyası nadirdir, mənfi amillərin təsiri nəticəsində yayılma ərazisi azalır.
İqlim dəyişkənliyi, otarılma və tapdalanma müşahidə olunur.
Mühafizəsi üçün xüsüsi tədbirlər aparılmır. Yayılma yerlərində antropogen təsiri azaltmaq məqsədi ilə yasaqlıqların təşkili, populyasiya səviyyəsində genetik tədqiqi, toxumlarının toxum bankında saxlanılması, bərpasının təmin edilməsi, yeni yayılma yerlərinin axtarılması təklif olunur.[5]
Təkyumrulu qışlaqotu (lat. Herminium monorchis) - qışlaqotu cinsinə aid bitki növü.
IUCN Qırmızı Siyahısına görə növün kateqoriyası və statusu “Nəsli kəsilməyə həssas olanlar” kateqoriyasına aiddir – VU D2. Azərbaycanın nadir növüdür.
Tegeirian yw Tegeirian mân-flodeuog sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Orchidaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Herminium monorchis a'r enw Saesneg yw Musk orchid.[1] Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Tegeirian Mwsg.
Mae'n blanhigyn blodeuol nodedig ac fel eraill o deulu'r Orchidaceae, mae'r blodau'n hynod liwgar mae'n cynhyrchu arogl da. Enw'r genws yw Orchis, sy'n tarddu o Hen Roeg ὄρχις (órkhis), sy'n golygu caill; mae hyn yn cyfeirio at gloron deuol rhai tegeirianau.[2]
Tegeirian yw Tegeirian mân-flodeuog sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Orchidaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Herminium monorchis a'r enw Saesneg yw Musk orchid. Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Tegeirian Mwsg.
Mae'n blanhigyn blodeuol nodedig ac fel eraill o deulu'r Orchidaceae, mae'r blodau'n hynod liwgar mae'n cynhyrchu arogl da. Enw'r genws yw Orchis, sy'n tarddu o Hen Roeg ὄρχις (órkhis), sy'n golygu caill; mae hyn yn cyfeirio at gloron deuol rhai tegeirianau.
Pukkellæbe (Herminium monorchis) er en orkide, der i Danmark er meget sjælden på kalkrige enge og kær. Den blomstrer i juni/juli.
De grønne blomster dufter stærkt af honning, hvilket tiltrækker fluer og bier. Pukkellæbe kan også formere sig vegetativt med udløbere, som hver har en enkelt rodknold.
Pukkellæbe (Herminium monorchis) er en orkide, der i Danmark er meget sjælden på kalkrige enge og kær. Den blomstrer i juni/juli.
De grønne blomster dufter stærkt af honning, hvilket tiltrækker fluer og bier. Pukkellæbe kan også formere sig vegetativt med udløbere, som hver har en enkelt rodknold.
Die Einknollige Honigorchis (Herminium monorchis) ist eine Art der Gattung Herminium und damit der Familie der Orchideen. Sie verströmt einen an Honig erinnernden Duft. Sie ist ein sommergrüner Geophyt und wird auch Kleine Einknolle genannt wegen ihrer Ausläufer, die an jedem Abschnitt jeweils eine Knolle ausbilden. Mit diesen kann sie sich auch vegetativ vermehren. Der Pollen wird von Haut- und Zweiflüglern auf die Blüten übertragen.
Die Einknollige Honigorchis kommt nur auf kalkhaltigen, wechselfrischen Halbtrockenrasen und auf wechselfeuchten Moorwiesen vor. Sie ist im Alpenvorland noch zerstreut[1], in den übrigen Teilen Deutschlands dagegen nur noch sehr selten zu finden. Ihre Bestände sind derzeit im Rückgang begriffen. Gründe dafür sind unter anderem die zunehmende intensive Beweidung von Magerrasen, die Verbuschung durch Aufgabe extensiver Beweidungen, die Eutrophierung von Böden durch Düngereintrag und Immissionen, der Abbau und die Abgrabung von Torf, die Aufforstung und das Trockenlegen von Mooren.
Sonst ist die Orchidee nur in Europa und Teilen Asiens verbreitet, wo sie stellenweise ebenfalls stark gefährdet ist. Ihr Verbreitungsgebiet umfasst die gemäßigten Zonen Eurasiens bis zum Himalaja.[2] In den Allgäuer Alpen steigt sie im Tiroler Teil am Südwesthang des Muttekopfes bis zu 1850 Metern Meereshöhe auf.[3] Nach Baumann und Künkele hat die Art in den Alpenländern folgende Höhengrenzen: Deutschland 20–1350 Meter, Frankreich 1–2000 Meter, Schweiz 250–1900 Meter, Liechtenstein 430–1480 Meter, Österreich 485–1800 Meter, Italien 100–2400 Meter, Slowenien 180–1600 Meter.[4] In Europa steigt die Art im russischen Kaukasus bis 2500 Meter, in Tibet bis 4500 Meter Meereshöhe auf.[4]
In Deutschland ist die Pflanze durch die BArtSchV besonders geschützt.
Die unauffällige Einknollige Honigorchis blüht im Juni und Juli. Sie wird nur bis 30 cm groß und bildet zwei gegenständige, rosettenartige Blätter aus, die eiförmig bis schmal lanzettlich geformt sind. Die Einzelblüten stehen an einem einzigen Stängel in einem lockeren ährigen Blütenstand. Die grünlichgelb bis blassgelb gefärbten Einzelblüten sind glockenartig geformt. Die Perigonblätter sind in kleine Zipfel ausgezogen. Die unbespornte Lippe ist dreilappig und weist einen langen Mittelzipfel auf. Die Pflanze bildet zudem charakteristische knollentragende Ausläufer aus.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 40.[5]
Die Gattung Herminium L. umfasst fast 50 Arten.[2] Sie kommen in Eurasien vor.[2] Eine Liste der Arten findet sich bei R. Govaerts.[2]
Die Einknollige Honigorchis (Herminium monorchis) ist eine Art der Gattung Herminium und damit der Familie der Orchideen. Sie verströmt einen an Honig erinnernden Duft. Sie ist ein sommergrüner Geophyt und wird auch Kleine Einknolle genannt wegen ihrer Ausläufer, die an jedem Abschnitt jeweils eine Knolle ausbilden. Mit diesen kann sie sich auch vegetativ vermehren. Der Pollen wird von Haut- und Zweiflüglern auf die Blüten übertragen.
Herminium monorchis hè una pianta chì face partita di a famiglia di l'orchidaceae.
Herminium monorchis hè una pianta chì face partita di a famiglia di l'orchidaceae.
Herminium monorchis, the musk orchid,[2] is a commonly occurring species of orchid. It is widespread across much of Europe and northern Asia from France to Japan, including China, Siberia, Mongolia, Ukraine, Germany, Italy, Scandinavia, etc.[1][3][4]
It has a localised distribution in Britain; sites where it is found include Ham Hill in Wiltshire and Noar Hill in Hampshire.[5]
Herminium monorchis, the musk orchid, is a commonly occurring species of orchid. It is widespread across much of Europe and northern Asia from France to Japan, including China, Siberia, Mongolia, Ukraine, Germany, Italy, Scandinavia, etc.
It has a localised distribution in Britain; sites where it is found include Ham Hill in Wiltshire and Noar Hill in Hampshire.
Herminium monorchis es una especie de orquídea terrestre perteneciente a la familia Orchidaceae nativa de Europa y Asia.
Se encuentra en dunas, pantanos, en las llanuras, praderas y en colinas y montañas a elevaciones de hasta 2400 msnm.
Es una orquídea diminuta de tamaño, que prefiere clima frío a fresco. Son orquídeas terrestres con un tubérculo elipsoide a globoso que da lugar a un tallo erecto con brácteas linear-lanceoladas, acuminadas en la mitad inferior y de 2 a 3 hojas, en estrecha colaboración, oblongo-lanceoladas, agudas que florece en una erecta inflorescencia terminal, en racimo de 20 cm de largo, tiene varias inflorescencias con muchas flores fragantes [olor a almizcle] con todas las flores en la misma dirección y que se producen en la primavera y el verano.[1]
Herminium monorchis es una especie de orquídea terrestre perteneciente a la familia Orchidaceae nativa de Europa y Asia.
Harilik muguljuur (Herminium monorchis) on käpaliste sugukonna muguljuure perekonda kuuluv mitmeaastaste ühekojaliste rohttaimede liik.
2017. aastal oli harilik muguljuur Eesti aasta orhidee.[1]
Harilik muguljuur kasvab lubjarikka mulla ja madala taimestikuga niisketes või paraniisketes rannaniitudel, hõredates loopealsetes kadastikes ning allika- ja madalsoodes.[1][2]
Ta on ainus muguljuure perekonda kuuluv Eestis kasvav liik.[3] Keskkonnaregistri andmetel on praegu hariliku muguljuure kasvukohti teada Harju-, Hiiu-, Lääne-, Saare-, Pärnu- ja Tartumaalt. Varasematest andmetest on teada, et teda on leitud kasvamas ka Viru-, Jõgeva-, Valga- ja Võrumaalt. Harilik muguljuur on Eestis II kategooria looduskaitse all olev liik.[4]
Harilik muguljuur kasvab tavaliselt 10–20 cm kõrguseks. Taime rohekaskollased meelõhnalised õied on koondunud saledasse õisikusse.[1] Taimel on kaks (harvem kolm) varre alusele kinnituvat umbes 5 cm pikkust süstjast lehte.[5]
Harilik muguljuur õitseb juuni keskpaigast juuli keskpaigani.[1] Tolmeldajateks on väiksed (kuni 2 mm pikkused) putukad – kärbsed, herilased, sääsed ja mardikad.[2]
Harilik muguljuur (Herminium monorchis) on käpaliste sugukonna muguljuure perekonda kuuluv mitmeaastaste ühekojaliste rohttaimede liik.
2017. aastal oli harilik muguljuur Eesti aasta orhidee.
Mesikämmekkä eli mesikukka (Herminium monorchis) on Euraasiassa kasvava vaatimattoman näköinen kämmekkälaji.[1] Suomesta laji on hävinnyt sukupuuttoon.[2]
Pienikokoinen mesikämmekkä kasvaa 7–20 senttimetriä korkeaksi. Varren tyvellä on yksi pallomainen versojuurimukula. Loppukesällä kasvi kasvattaa lisäksi kaksi tai kolme uutta mukulaa lyhyiden maansisäisten rönsyjen päähän. Varren tyvellä on kaksi tai kolme vihreää lehteä, jotka ovat 2–5 cm pitkiä ja soikeita tai tasasoukkia. Lisäksi varren yläosassa on korkeintaan kaksi suomumaista ylälehteä. Kukinto on tiheä, 2–4 cm pitkä tähkä, joka nousee lehtien välistä. Pieniä, kellomaisia vihertävänkeltaisia kukkia on kukinnossa 10–20. Kukat osoittavat alaviistoon. Mitätön huuli on kolmiliuskainen ja kannukseton. Kukissa on voimakas, hunajaa muistuttava makea tuoksu. Suomessa mesikämmekän kukinta-aika on kesäkuussa. [3][4][5]
Mesikämmekkä on erikoistunut hyönteispölytykseen. Sen kukissa vierailee runsaasti pieniä hyönteisiä: pistiäisiä, kärpäsiä ja kovakuoriaisia. Pölytystulos on yleensä erittäin hyvä. Erityisen tärkeitä pölytyksen kannalta ovat tietyt, hyvin pienet loispistiäiset, joiden pölytettäviksi mesikämmekän kukka on täysin sopeutunut.[1] Mesikämmekkä leviää paitsi siementen avulla, myös uusista versojuurimukuloista. Niiden avulla kasvi kykenee leviämään hitaasti kasvupaikallaan. Uusi mukula kasvaa pienen varren päähän, ei heti edellisen viereen kuten useimmilla Euroopan versojuurimukulallisilla kämmeköillä.
Mesikämmekkä kasvaa Euroopassa Keski-Euroopasta itään kapealla vyöhykkeellä läpi Venäjän ja Siperian Aasian lauhkeisiin osiin Etelä-Kiinaan saakka. Levinneisyysalue on kuitenkin hyvin laikuttainen. Skandinaviassa lajia tavataan hajanaisella alueella Tanskassa, Etelä-Norjassa sekä Etelä- ja Keski-Ruotsissa. Lajia kasvaa myös Baltian maissa.[6] Suomessa mesikämmekkää on tavattu liki kymmenellä kasvupaikalla Ahvenanmaalla erityisesti Eckeröstä, sekä Hämeen Tuuloksessa, josta laji hävisi jo 1930-luvulla pellonraivauksen yhteydessä. Laji on mahdollisesti kasvanut myös Hattulassa. Ahvenanmaan ja Suomen viimeinen mesikämmekän tunnettu kasvupaikka Eckerössä jäi tiensuoristuksen alle 1975, minkä jälkeen lajia ei ole Suomessa tavattu.[4]
Mesikämmekkä on kalkinvaatija ja on kasvupaikkansa suhteen vaatelias. Se kasvaa kosteilla niityillä ja letoilla, joilla muu kasvillisuus on matalaa. Yleensä lajia onkin Suomessa löytynyt laidunnan lyhyenä pitämiltä kosteilta merenrantaniityiltä. Suomessa mesikämmekän häviämisen syitä ovat pellonraivaus, perinteisen niittylaidunnuksen väheneminen ja ehkä myös herbaarionäytteiden liiallinen kerääminen.[3][4]
Mesikämmekkä eli mesikukka (Herminium monorchis) on Euraasiassa kasvava vaatimattoman näköinen kämmekkälaji. Suomesta laji on hävinnyt sukupuuttoon.
Herminium monorchis
L’Orchis à un bulbe ou orchis musc (Herminium monorchis) est une plante herbacée vivace de la famille des Orchidacées des régions tempérées d'Europe et d'Asie.
C'est une petite plante de 10 à 30 cm, aux fleurs jaune verdâtre, dont le lobe médian du labelle est étroit et allongé, les deux latéraux plus courts.
La floraison s'étale de mai à juillet.
L'espèce se trouve de la France (sauf régions atlantiques - Normandie, Picardie et Boulonnais exceptés - et méditerranéennes) jusqu'au sud de la Norvège et de la Suède, en Europe centrale et en Europe de l'Est, jusqu'en Asie médiane.
Elle est signalée rare dans le Boulonnais, très rare ou disparue, en régression dans le territoire de la flore de Belgique et des régions voisines[1].
La plante se rencontre sur les pelouses sèches ou humides, sur des sols calcarifères, sur des sols sableux.
Herminium monorchis
L’Orchis à un bulbe ou orchis musc (Herminium monorchis) est une plante herbacée vivace de la famille des Orchidacées des régions tempérées d'Europe et d'Asie.
Wšědna jednomudka je rostlina ze swójby orchidejowych rostlinow (łaćonsce: Herminium monorchis, Orchidaceae).
Wšědna jednomudka je rostlina ze swójby orchidejowych rostlinow (łaćonsce: Herminium monorchis, Orchidaceae).
L'orchide ad un bulbo (Herminium monorchis (L.) R.Br., 1813) è una pianta erbacea dai fiori poco appariscenti, appartenente alla famiglia delle Orchidacee.[1]
Il nome di questa orchidea (Herminium monorchis) deriva da alcuni termini greci (”ereisma”=sostegno; ”monos”=unico; ”orchis”=tubero) e significa ”sostegno con un solo tubero”; questo in riferimento al fusto sostenuto da un solo tubero.
Il binomio scientifico di questa pianta inizialmente era Ophrys monorchis, proposto dal botanico e naturalista svedese Carl von Linné (1707 - 1778) nella pubblicazione Species Plantarum del 1753, modificato successivamente in quello attualmente accettato (Herminium monorchis) proposto dal botanico britannico Robert Brown (1773 – 1858) nel 1813.
In lingua tedesca questa pianta si chiama Einorchis oppure Herminie; in lingua francese si chiama Herminium à un tubercule; in lingua inglese si chiama Musk Orchid.
È una pianta erbacea alta 8 – 25 cm. La forma biologica è geofita bulbosa (G bulb), ossia sono piante perenni che portano le gemme in posizione sotterranea. Durante la stagione avversa non presentano organi aerei e le gemme si trovano in organi sotterranei chiamati bulbi o tuberi, organi di riserva che annualmente producono nuovi fusti, foglie e fiori. È un'orchidea terrestre in quanto contrariamente ad altre specie, non è “epifita”, ossia non vive a spese di altri vegetali di maggiori proporzioni.
Le radici sono secondarie da bulbo (o rizotubero), e si trovano nella parte superiore dei bulbi.
Sono presenti sia foglie basali che cauline. La lamina è intera a forma lanceolato-ovata. Sulla pagina fogliare sono presenti delle nervature parallele disposte longitudinalmente (foglie di tipo parallelinervie). Quelle basali sono generalmente due a disposizione sub-opposta e a dimensioni lievemente diverse, mentre quelle cauline sono molto ridotte di tipo bratteiforme (spesso è presente una sola foglia caulina). Tutte sono amplessicauli. Dimensioni delle foglie basali: larghezza 6 – 12 mm; lunghezza 4 – 10 cm.
L'infiorescenza è un racemo semplice ma abbastanza denso di fiori. La forma è cilindrica. I fiori sono posti alle ascelle di brattee fogliacee a forma ovato-lanceolata lunghe come l'ovario, con un breve pedicello terminante nella parte apicale con l'ovario. I fiori sono inoltre penduli e resupinati, ruotati sottosopra tramite torsione dell'ovario; in questo caso il labello è volto in basso. Lunghezza dell'infiorescenza: 1,5 – 10 cm. Lunghezza delle brattee: 0,5 – 5,5 cm.
I fiori sono ermafroditi ed irregolarmente zigomorfi, pentaciclici (perigonio a 2 verticilli di tepali, 2 verticilli di stami (di cui uno solo fertile – essendo l'altro atrofizzato), 1 verticillo dello stilo)[2]. Il colore dei fiori è giallognolo tendente al verde e odorano di miele. Dimensione dei fiori: 3 – 5 mm.
Il frutto è una capsula. Al suo interno sono contenuti numerosi minutissimi semi piatti. Questi semi sono privi di endosperma e gli embrioni contenuti in essi sono poco differenziati in quanto formati da poche cellule. Queste piante vivono in stretta simbiosi con micorrize endotrofiche, questo significa che i semi possono svilupparsi solamente dopo essere infettati dalle spore di funghi micorrizici (infestazione di ife fungine). Questo meccanismo è necessario in quanto i semi da soli hanno poche sostanze di riserva per una germinazione in proprio.[6]
La riproduzione di questa pianta può avvenire in due modi:
Dal punto di vista fitosociologico la specie di questa voce appartiene alla seguente comunità vegetale[7]:
Il numero cromosomico di Herminium monorchis è: 2n = 40[8][9]
Con questa pianta sono possibili ibridi intraspecifici e intragenerici. In Europa, essendo Herminium monorchis la sola specie del genere, sono possibili solo ibridi intragenerici con il genere Pseudorchis:
La specie di questa voce ha avuto nel tempo diverse nomenclature. L'elenco che segue indica alcuni tra i sinonimi più frequenti:
Questo tipo di orchidee, poco colorate e fondamentalmente verdi, a volte possono essere confuse con altre specie. L'elenco indica alcune di queste specie con i caratteri che più facilmente le distinguono dalla pianta di questa voce:
Come tutte le orchidee è una specie protetta e quindi ne è vietata la raccolta e il commercio ai sensi della Convenzione sul commercio internazionale delle specie minacciate di estinzione (CITES).[10]
L'orchide ad un bulbo (Herminium monorchis (L.) R.Br., 1813) è una pianta erbacea dai fiori poco appariscenti, appartenente alla famiglia delle Orchidacee.
Medauninkas (Herminium) – gegužraibinių (Ochidaceae) šeimos augalų gentis, kurioje vienintelė labai reta Lietuvoje auganti rūšis – viengumbis medauninkas (Herminium monarchis). Tai žemas daugiametis augalas su rusvomis makštimis stiebo pamate. Augalui peržydėjus, makšties pažastyse išauga ilgos požeminės ataugos, kurių galuose susiformuoja nauji šakniagumbiai. Žiedai maži, gelsvai žalios spalvos, kvepiantys medumi. Žydi gegužės – liepos mėn. Auga sausose ir drėgnose derlingose pievose, miškų aikštelėse.
De honingorchis (Herminium monorchis) is een vaste plant, die behoort tot de orchideeënfamilie. De soort staat op de Nederlandse Rode Lijst van planten als zeer zeldzaam en zeer sterk afgenomen. De plant is in Nederland ook wettelijk beschermd. De plant komt van nature voor in Eurazië.
De plant wordt 8-30 cm hoog. De twee tot drie bladeren zijn langwerpig tot lijnlancetvormig. De plant vormt één kogelronde knol.
De honingorchis bloeit in juni en juli met naar honing geurende, groengele bloemen. De buitenste bloemdekbladen zijn 2,5-3 mm en de binnenste circa 3,5 mm lang. De bloeiwijze is een lange aar, waarop de bloemen tamelijk dicht bij elkaar staan.
De vrucht is een met overlangse spleten openspringende (dehiscente) doosvrucht en bevat veel stoffijn zaad. Het kiempje is omsloten door een los fijnmazig netzakje. Het fijne zaad bevat geen reservevoedsel en kiemt alleen als een wortelschimmel (mycorrhiza) het zaad binnen dringt.
De plant komt in Nederland aan de kust tussen het gras in de duinen voor op natte tot vochtige, kalkhoudende zandgrond.
Mediabestanden die bij dit onderwerp horen, zijn te vinden op de pagina Honingorchis (Herminium monorchis) op Wikimedia Commons. De honingorchis (Herminium monorchis) is een vaste plant, die behoort tot de orchideeënfamilie. De soort staat op de Nederlandse Rode Lijst van planten als zeer zeldzaam en zeer sterk afgenomen. De plant is in Nederland ook wettelijk beschermd. De plant komt van nature voor in Eurazië.
De plant wordt 8-30 cm hoog. De twee tot drie bladeren zijn langwerpig tot lijnlancetvormig. De plant vormt één kogelronde knol.
De honingorchis bloeit in juni en juli met naar honing geurende, groengele bloemen. De buitenste bloemdekbladen zijn 2,5-3 mm en de binnenste circa 3,5 mm lang. De bloeiwijze is een lange aar, waarop de bloemen tamelijk dicht bij elkaar staan.
De vrucht is een met overlangse spleten openspringende (dehiscente) doosvrucht en bevat veel stoffijn zaad. Het kiempje is omsloten door een los fijnmazig netzakje. Het fijne zaad bevat geen reservevoedsel en kiemt alleen als een wortelschimmel (mycorrhiza) het zaad binnen dringt.
De plant komt in Nederland aan de kust tussen het gras in de duinen voor op natte tot vochtige, kalkhoudende zandgrond.
Honningblomst (Herminium monorchis) er en plante i marihandfamilien (orkidéfamilien)
Denne gulgrønne orkidéen er det få forunt å se, fordi den er svært sjelden. Den har små blomster i et langt aks, og en rundt 20 centimeter lang stengel. Ved basis har planten to brede og spisse blader.
Honningblomst setter rotskudd fra knollene sine, men likevel er den ikke særlig effektiv i å spre seg. Det skyldes trolig at den er svært konkurransesvak, og har frø som har vanskelig for å spire.
Honningblomst er trolig Norges sjeldneste orkidé i dag (med unntak av den uklare arten stormarihand). Den er i den nyeste rødlista oppgitt å finnes på to lokaliteter, og begge er på Hvaler i Østfold. Arten har hatt en enorm tilbakegang, for hundre år siden hadde den kanskje 40–50 lokaliteter i landet. Da fantes den over hele Østlandet.
Honningblomst er knyttet til kalkrike beite- og slåttemarker, myrer og strandenger. Den er svært kulturbetinget, noe som trolig er mye av grunnen til den sterke tilbakegangen. Honningblomst er i dag totalfreda, og den står altså på rødlista med statusen kritisk trua.
Honningblomst (Herminium monorchis) er en plante i marihandfamilien (orkidéfamilien)
Miodokwiat krzyżowy (Herminium monorchis (L.) R. Br.) – gatunek rośliny wieloletniej należący do rodziny storczykowatych (Orchidaceae). Jedyny przedstawiciel rodzaju Herminium w Europie. Występuje w Eurazji od Hiszpanii po Japonię, z wyjątkiem dalekiej północy i obszaru śródziemnomorskiego. W wielu krajach europejskich wymiera, zginął już w Czechach i Finlandii. W Polsce ze znanych w sumie 18 stanowisk zachował się jedynie w dolinie Rospudy (stanowisko odkryte w 1987 r. liczy około 500-700 osobników)[2].
W swym zasięgu występuje zarówno na ciepłolubnych murawach, jak i wilgotnych łąkach oraz niskoturzycowych młakach. Geofit ryzomowy.
Kwiaty produkują nektar, gromadzony w płytkiej ostrodze i emitują silny zapach miodu, anyżu lub piżma. Zapylane są przez drobne gatunki błonkoskrzydłych Hymenoptera i muchówek Diptera, kwitną od maja do lipca.
Roślina objęta w Polsce ścisłą ochroną gatunkową. Wymaga ustalenia strefy ochrony obejmującej całe torfowisko, na którym występuje[3].
Kategorie zagrożenia:
Gatunek wymieniany w czerwonych księgach roślin wszystkich krajów ościennych. Wymiera z powodu odwadniania torfowisk i intensyfikacji gospodarki rolnej. Dla ochrony jedynego stanowiska w Polsce planowano utworzenie rezerwatu[7]. Rezerwat nie został jednak utworzony, zaś samo stanowisko zostało zagrożone, w związku z realizacją obwodnicy Augustowa[8].
Miodokwiat krzyżowy (Herminium monorchis (L.) R. Br.) – gatunek rośliny wieloletniej należący do rodziny storczykowatych (Orchidaceae). Jedyny przedstawiciel rodzaju Herminium w Europie. Występuje w Eurazji od Hiszpanii po Japonię, z wyjątkiem dalekiej północy i obszaru śródziemnomorskiego. W wielu krajach europejskich wymiera, zginął już w Czechach i Finlandii. W Polsce ze znanych w sumie 18 stanowisk zachował się jedynie w dolinie Rospudy (stanowisko odkryte w 1987 r. liczy około 500-700 osobników).
Honungsblomster (Herminium monorchis) är en växtart i familjen orkidéer.
Den är den mest sällsynta orkidén i Södermanlands län,[1] förekommer sporadiskt upp till Dalarna, men är ganska vanlig i Eurasien. På Gotland, där den är mindre sällsynt än i övriga Sverige, kallas den lokalt desmansknopp. Honungsblomster växer i fuktig kalkhaltig jord, företrädesvis i ängsområden eller annan gräsmark. Växten blir mellan 10 och 20 centimeter hög, och har fått sitt svenska namn efter sina doftande blommor som kommer i juni-juli; dessa växer på stjälkar, är små och samlade i ax och är gulgröna till färgen. Vid stjälkens rot växer ett par stora, långsmala blad, och enstaka små blad kommer längre upp på blomstjälken. Den har rotknöl, vilket givit den dess latinska namn monorchis, "ensam testikel".
Wikimedia Commons har media som rör Honungsblomster.
Honungsblomster (Herminium monorchis) är en växtart i familjen orkidéer.
Den är den mest sällsynta orkidén i Södermanlands län, förekommer sporadiskt upp till Dalarna, men är ganska vanlig i Eurasien. På Gotland, där den är mindre sällsynt än i övriga Sverige, kallas den lokalt desmansknopp. Honungsblomster växer i fuktig kalkhaltig jord, företrädesvis i ängsområden eller annan gräsmark. Växten blir mellan 10 och 20 centimeter hög, och har fått sitt svenska namn efter sina doftande blommor som kommer i juni-juli; dessa växer på stjälkar, är små och samlade i ax och är gulgröna till färgen. Vid stjälkens rot växer ett par stora, långsmala blad, och enstaka små blad kommer längre upp på blomstjälken. Den har rotknöl, vilket givit den dess latinska namn monorchis, "ensam testikel".
Трав'яниста рослина заввишки 8-35 см, геофіт. Бульба зазвичай одна, рідко — дві, кулястої форми, завширшки до 1 см. Стебло заввишки 8-25 см, пряме, голе, біля основи вкрите коричневими лускоподібними листками. Стеблових листків 2 (рідше — 3), вони також розташовані біля основи стебла, зближені, видовжено-оберненояйцеподібні або ланцетні, завдовжки до 10 см. Іноді буває і третій листок ланцетної форми, розташований у середній частині стебла.
Суцвіття — видовжена колосоподібна китиця, що складається з 10-45 квіток. Приквітки лінійно-ланцетні або ланцетні, майже дорівнюють зав'язі або трохи коротші від неї. Квітки двостатеві, зигоморфні, п'ятичленні, дрібні, жовтувато-зеленкуваті, дуже запашні, трохи повислі. Листочки оцвітини складені дзвоникоподібно, зовнішні — яйцеподібнодовгасті, тупуваті, до 3 мм завдовжки, два внутрішніх майже списоподібні, видовжено-загострені, до 4 мм завдовжки. Губа без шпорки, але з мішечкоподібною заглибиною при основі, трилопатева, з боковими лопатями шилоподібно-лінійними і середньою лопаттю довшою за бічні в 2-2,5 рази і більш товстою, ніж вони. Шпорка коротка, мішкоподібна. Зав'язь скручена, сидяча, на верхівці нахилена вперед. Плід — коробочка завдовжки 1 см. Насіння численне, дрібне.
Рослина вологолюбна, віддає перевагу багатим на вапно ґрунтам. Зростає на вологих і болотистих луках, осоково-гіпнових низинних болотах, рідше — в заболочених рідколіссях і серед чагарників. Зазвичай рослини трапляються поодинці або у невеличких скупченнях з 2-7 особин.
Розмножується насінням та вегетативно. Квітне в травні-липні, плодоносить у липні-серпні. Квіти приваблюють запилювачів (перетинчастокрилих і двокрилих комах) нектаром й ароматом, що нагадує запах меду з нотками мускусу й анісу. Насіння розповсюджується вітром. Одна особина здатна дати 1,5 тисячі насінин, які проростають лише за умови зараження симбіотичним грибом. Крім того, від старої бульби можуть відгалужуватися підземні пагони (столони), на кінцях яких утворюються по дві дочірні бульби. Тривалість життя становить від 10 до 20 років.
Ареал бровника однобульбового складається з трьох зон: перша охоплює Західну Європу, друга — Скандинавію, третя — Східну Європу та Сибір. Крім того, описані осередки цього виду на Балканах, Кавказі, у Малій та Середній Азії, Індії, Китаї, Японії, Монголії, Тибеті. Разом з тим у Середземномор'ї цей вид відсутній.
В Україні трапляється переважно в Карпатах, фрагментовані осередки також знаходяться у Поліссі та лісостеповій зоні. В деяких європейських країнах, як от у Чехії та Фінляндії, бровник однобульбовий повністю винищений.
На стан популяцій несприятливо впливають осушення луків і боліт, видобуток торфу, випасання худоби, витоптування. Бровник однобульбовий занесений до Додатку ІІ Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES). Рослина має наукову цінність як єдиний представник роду у європейській флорі. В Україні вид охороняється в Карпатському біосферному заповіднику та Карпатському національному природному парку, в Білорусі — у Національному парку «Біловезька пуща», Березинському біосферному заповіднику, ландшафтному заказнику «Освейський».[2]
У культурі вирощується зрідка, переважно в ботанічних садах заради запашних квітів, оскільки в цілому рослина не надто показна.
The musk orchid (Herminium monorchis) là một commonly occurring species of European lan.
Musk orchids have a localised distribution in Britain. Sites ở đó nó is found include Ham Hill in Wiltshire.
.jpg)
.jpg)
.jpg)
Herminium monorchis (L.) R.Br.
Бро́вник одноклу́бневый (лат. Herminium monorchis) — вид многолетних травянистых растений рода Бровник (Herminium) семейства Орхидные (Orchidaceae).
Вид под текущим таксономическим названием был описан в 1813 году английским ботаником Робертом Броуном в труде Hortus Kewensis[2]. Типовой экземпляр находится в Лондоне[3].
Многолетнее травянистое растение с одиночным шаровидным клубнем диаметром 5—8 мм. Стебель высотой 8—25 см, при основании покрыт бурыми чешуевидными листьями. Молодые клубни развиваются на концах подземных побегов[3]. Листья сидячие, количеством 2—3; пластинки листьев 2—10 см длиной и 1—2 см шириной, острые, продолговато-яйцевидные либо ланцетные[4].
Соцветие рыхлое, 8—10 см длиной. Цветки желтовато-зелёные, мелкие, поникающие, с сильным запахом мёда[5]. Энтомофил (опыляется насекомыми из отряда Перепончатокрылые: семейства бракониды, муравьи, осами; самоопыление отсутствует[6]). Прицветники линейно-ланцетные либо линейные, заострённые, их длина меньше длины завязи или почти равна ей[3]. Листочки околоцветника 2—3 мм длиной, яйцевидно-ланцетные, тупые; два внутренних листочка почти копьевидные, немного длиннее наружных, имеют сходство с губой. Губа 3-лопастная, около 3,5 мм длиной; лопасти линейные, средняя лопасть значительно длиннее и толще боковых[4]. Цветёт в июне-июле, плодоносит в июле-августе[5].
Плод — коробочка. Семена вытянутые. Зародыш никогда не касается стенок семени[7]. Также может размножатся вегетативно[6].
По информации базы данных The Plant List, в синонимику вида входят следующие названия[2]:
Обитает на сыроватых и заболоченных лугах, по берегам рек, на болотах, на засоленных почвах[4].
В России встречается в европейской части, Сибири, на Дальнем Востоке. За пределами России произрастает в Скандинавии, Средиземноморье, Гималаях, Японии и Китае, на Балканском полуострове и в Тибете[3].
В России вид занесён в ряд региональных Красных книг субъектов РФ. Ранее включался в Красные книги Владимирской области и Рязанской области[8].
Вне России охраняется на Украине, в Белоруссии, Литве, Латвии, Эстонии[9]. Включён в Приложение II СИТЕС.
Бро́вник одноклу́бневый (лат. Herminium monorchis) — вид многолетних травянистых растений рода Бровник (Herminium) семейства Орхидные (Orchidaceae).
Вид под текущим таксономическим названием был описан в 1813 году английским ботаником Робертом Броуном в труде Hortus Kewensis. Типовой экземпляр находится в Лондоне.
角盘兰（学名：Herminium monorchis）为兰科角盘兰属下的一个种，广泛分布于欧洲和亚洲北部，是该属最常见的植物之一。[1][2][3] 可帶根入藥，其性甘、溫，有滋陰補腎、養胃、調經的功效。
_-_geograph.org.uk_-_863983.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
|access-date=中的日期值 (帮助)
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
