Pegomya betae, o la Pegomya minadora de les fulles de la bleda, és una espècie de mosca que diposita els seus ous sobre les bledes i les seves larves viuen i s'alimenten a l'interior de les fulles, especialment en les fulles joves, on fan galeries i es desenvolupen una mena de butllofes.[1] És una plaga molt comuna en les bledes.
L'adult és una mosca grisenca la larva de la qual arriba a fer de 6 a 8 mm i viu entre les dues epidermis de la fulla. Els adults apareixen a la primavera, romanent inactius els dies de pluja i fred; les femelles ponen els ous a mitjans de maig i perquè els ous es descloguin es necessita una humitat relativaatmosfèrica molt alta. Al final del seu desenvolupament les larves surten de la fulla i es deixen caure a terra on fan la pupa. Poden tenir diverses gneracions en un any.
Els danys no són tan grans en les fulles velles. Els plaguicides són inefectius perquè les larves estan protegides dins les fulles. Per evitar la propagació es poden treure les fulles atacades. També es poden disposar plaques de color groc amb un adhesiu per capturar els adults.
Pegomya betae, o la Pegomya minadora de les fulles de la bleda, és una espècie de mosca que diposita els seus ous sobre les bledes i les seves larves viuen i s'alimenten a l'interior de les fulles, especialment en les fulles joves, on fan galeries i es desenvolupen una mena de butllofes. És una plaga molt comuna en les bledes.
Pegomya betae is a species of fly in the family Anthomyiidae. It is found in the Palearctic .[1] For identification see [2][3]
Pegomya betae is a species of fly in the family Anthomyiidae. It is found in the Palearctic . For identification see
Pegomya betae, la Mineuse de l'épinard[1] ou Mouche de la betterave[1] est une espèce d'insectes diptères de la famille des Anthomyiidae. Le nom de genre est parfois orthographié Pegomyia, sans que ce soit un usage majoritaire dans les références taxonomiques.
Cet insecte est un oligophage inféodé aux espèces de la famille des Chenopodiaceae. Il est considéré comme un ravageur des cultures de betteraves et parfois des épinards. Les dégâts, sensibles surtout sur les jeunes plants et les plantules, sont dus aux larves qui creusent des galeries dans le limbe des feuilles, provoquant un affaiblissement de la plante, voire sa mort.
L'aire de répartition de Psilopa leucostoma comprend une grande partie de l'Europe, l'Asie centrale, la Sibérie, le Japon et l'Amérique du Nord [2].
Pegomya betae a pour synonymes[3] :
Pegomya betae, la Mineuse de l'épinard ou Mouche de la betterave est une espèce d'insectes diptères de la famille des Anthomyiidae. Le nom de genre est parfois orthographié Pegomyia, sans que ce soit un usage majoritaire dans les références taxonomiques.
Cet insecte est un oligophage inféodé aux espèces de la famille des Chenopodiaceae. Il est considéré comme un ravageur des cultures de betteraves et parfois des épinards. Les dégâts, sensibles surtout sur les jeunes plants et les plantules, sont dus aux larves qui creusent des galeries dans le limbe des feuilles, provoquant un affaiblissement de la plante, voire sa mort.
Pegomya betae adolah langau dari famili Anthomyiidae. Spesies ko juo marupokan bagian dari ordo Diptera, kelas Insecta, filum Arthropoda, dan kingdom Animalia.
Istilah "Anthomyiidae", nan baarati "langau bungo", barasal dari kato Yunani anthos, "bungo", dan myia, "langau".
Pegomya betae adolah langau dari famili Anthomyiidae. Spesies ko juo marupokan bagian dari ordo Diptera, kelas Insecta, filum Arthropoda, dan kingdom Animalia.
Istilah "Anthomyiidae", nan baarati "langau bungo", barasal dari kato Yunani anthos, "bungo", dan myia, "langau".
Pegomya betae is een vliegensoort uit de familie van de bloemvliegen (Anthomyiidae).[1] De wetenschappelijke naam van de soort is voor het eerst geldig gepubliceerd in 1847 door Curtis.
Dit is een plaaginsect voor de landbouw. De larven van deze vlieg zijn bladmineerders in bladeren van de suikerbiet (Beta vulgaris). Een aangetaste plant kan daardoor vrij grote schade oplopen door bladnecrose en kan minder gemakkelijk water opnemen.
In laboratoriumomstandigheden blijkt de levenscyclus van de vlieg ongeveer 29 tot 37 dagen voor een generatie te zijn. Na drie dagen komt de larve uit het ei; de ontwikkeling van de larve duurt 9 à 14 dagen; het stadium van de pop 12 à 15 dagen. 4 tot 5 dagen na verpopping leggen de volwassen wijfjes ongeveer 200 eitjes.[2]
Pegomya betae[1] este o specie de muște din genul Pegomya, familia Anthomyiidae. A fost descrisă pentru prima dată de Curtis în anul 1847.[1][2] Conform Catalogue of Life specia Pegomya betae nu are subspecii cunoscute.[1]
|access-date=
(ajutor)Mentenanță CS1: Nume multiple: lista autorilor (link) Pegomya betae este o specie de muște din genul Pegomya, familia Anthomyiidae. A fost descrisă pentru prima dată de Curtis în anul 1847. Conform Catalogue of Life specia Pegomya betae nu are subspecii cunoscute.
Betfluga[1] (Pegomya betae)[2] är en tvåvingeart som först beskrevs av Curtis 1847. Pegomya betae ingår i släktet Pegomya och familjen blomsterflugor.[2][3][4] Arten är reproducerande i Sverige.[4] Inga underarter finns listade i Catalogue of Life.[2]
Betflugan liknar i kroppsformen den lilla husflugan, kroppen är grå och dess ben och vingbaser brungula. Den har en längd av omkring 5 millimeter. Larverna lever i stora blåslika, brunaktiga minor i bladen av socker-, foder- och rödbetor eller i spenat. Genom att bladens viktiga grönvävnad därvid förtärs, kan skörderesultatet de år betflugan uppträder i stora antal betydligt minskas.[1]
Betfluga (Pegomya betae) är en tvåvingeart som först beskrevs av Curtis 1847. Pegomya betae ingår i släktet Pegomya och familjen blomsterflugor. Arten är reproducerande i Sverige. Inga underarter finns listade i Catalogue of Life.
Betflugan liknar i kroppsformen den lilla husflugan, kroppen är grå och dess ben och vingbaser brungula. Den har en längd av omkring 5 millimeter. Larverna lever i stora blåslika, brunaktiga minor i bladen av socker-, foder- och rödbetor eller i spenat. Genom att bladens viktiga grönvävnad därvid förtärs, kan skörderesultatet de år betflugan uppträder i stora antal betydligt minskas.
Муха довжиною 5—6 міліметрів, груди сірі, зверху з буруватими поздовжніми смужками. Черевце з темною поздовжньою смужкою, з боків червонувате. Голова півкуляста, в профіль майже трикутна, з великими коричневими або червонуватими очима. Стегна і гомілки ніг у самців сірі. Самки від самців відрізняються ширшим черевцем і лобом. Личинка брудно-біла, довжиною 9 міліметрів, безнога і без хітинізованої голови, із затупленим заднім краєм, що має ряд трикутних зубців. Пупарій барильцеподібний, темно-коричневий, довжиною 3,5—5 міліметрів. Яйце біле, з сітчастою поверхнею, довжиною 0,8 міліметра.
Головними ознаками за якими північні бурякові мухи відрізняються від західних є будова генітального апарату і яйцекладу в самок. Геніталії самців сильно склеротизовані і мають темніше забарвлення з двома довгими добре розвинутими церками. Церки вуглуваті з добре вираженим гачком в апікальній частині, внутрішні лопасті довгі й прямі. У самок на восьмому абдомінальному сегменті розташовані три склеротизовані пластинки з яких вентральна має трикутну форму і обмежена в основному темною крайовою зоною.
Личинки живляться листками протягом усього розвитку. Переміщуючись всередині листка, утворюють ходи (міни), які зливаються і можуть охопити всю пластинку. Верхня шкірка під мінами здувається, підсихає і лопається. Пошкоджені листки жовтіють і відмирають. Зимують личинки в пупаріях. У районах бурякосіяння муха дає переважно два покоління, а за вологої і теплої погоди — до чотирьох. Личинки можуть розвиватися в листках лободи, шпинату тощо.
У південній смузі Полісся і в Лісостепу виліт мух з лялечок відбувається в квітні. Незабаром самки приступають до відкладання яєць, розміщуючи їх знизу листків цукрових буряків та інших лободових як по одному, так і купками, по 5—6 штук. На один листок відкладає до 20 яєць, а всього самка протягом 1—2 місяців може відкласти їх до 100. Фаза яйця триває 2—4 доби, а за несприятливих умов близько двох тижнів. Личинки, які виходять з яєць, вгризаються в м'якоть листка і роблять у ній ходи (міни). Після двох линянь (через 7—21 день після виходу з яйця) личинки залишають міни і заглиблюються на 2—8 см у ґрунт, де й заляльковуються у пупаріях. На відміну від західної бупрякової мухи личинки якої часто заляльковуються на листі в пвінічної вони роблять це виключно в ґрунті. У середньому через три тижні з пупаріїв виходять мухи нового, літнього, покоління, повний цикл розвитку якого триває 3—5 тижнів, а за прохолодної погоди — понад два місяці. В Україні розвивається 2—4 покоління. Масове розмноження спостерігається в роки з сухою і теплою весною. Крім буряків, личинки мінують листки лободи, шпинату, а також деяких пасльонових бур'янів (блекоти, дурману). В м'якоті листків личинки молодшого віку прокладають спочатку вузькі, а пізніше ширші ходи, що мають вигляд плям неправильної форми з відстаючою верхньою шкірочкою, через яку просвічується вміст міни — екскременти і сама личинка. Міни кількох личинок на одному листку часто зливаються, охоплюючи велику частину листкової пластинки. Дуже пошкоджені листки жовтіють, в'януть і всихають, що призводить до значного зниження цукристості коренеплодів і врожаю насіння.
Якщо на одній рослині у фазі 2-4 листків 6-8 яєць і 3-5 личинок, а у фазі 6-8 листків на одній рослині 15-20 яєць і 6-10 личинок при заселенні шкідником З0 % рослин, посіви обприскують інсектицидами.
Pegomya betae (Curtis[en], 1847)
Свекловичная минирующая муха[источник не указан 409 дней] (лат. Pegomya betae) — вид насекомых из семейства цветочниц (Anthomyiidae) отряда двукрылых. Распространён в Северной Америке, Центральной, Северной и Восточной Европе, Японии.
Pegomya betae является видом-двойником Pegomya hyosciami Panzer — западной свекловичной мухи[источник не указан 409 дней], и Pegomya mixta Villeneuve — восточной свекловичной мухи[источник не указан 409 дней].
Муха длиной 5—6 миллиметров, грудь серая, сверху с буроватыми продольными полосками. Брюшко с темной продольной полоской, по бокам красноватое. Голова полукруглая, в профиль почти треугольная, с большими коричневыми или красноватыми глазами. Бёдра и голени у самцов серые. Самки от самцов отличаются более широким брюшком и лбом. Личинка грязно-белая, длиной 9 миллиметров, безногая и без хитинизированной головы, с затупленным задним краем, что имеет ряд треугольных зубцов. Пупарий бочковидный, тёмно-коричневый, длиной 3,5—5 миллиметров. Яйцо белое, с сетчатой поверхностью, длиной 0,8 миллиметра.
Главными признаками по которым северные свекловичные мухи отличаются от западных является строение генитального аппарата и яйцеклада у самок. Гениталии самцов сильно склеротизованные и имеют темную окраску с двумя длинными хорошо развитыми церками. Церки угловатые с хорошо выраженным крючком в апикальной части, внутренние лопасти длинные и прямые. У самок на восьмом абдоминальном сегменте расположены три склеротизованные пластинки из которых вентральная имеет треугольную форму и ограниченная в основном темной краевой зоной.
Личинки питаются листьями в течение всего развития. Перемещаясь внутри листа, образуют ходы (мины), которые сливаются и могут охватить всю пластинку. Верхняя кожица под минами сдувается, подсыхает и лопается. Поврежденные листья желтеют и отмирают. Зимуют личинки в пупариях. В районах свеклосеяния муха дает преимущественно два поколения, а при влажной и теплой погоды — до четырех. Личинки могут развиваться в листьях лебеды, шпината и тому подобное.
В южной полосе полесья и в лесостепи вылет мух из куколок происходит в апреле. Вскоре самки приступают к откладке яиц, размещая их снизу листьев сахарной свёклы и других маревых как по одному, так и кучками, по 5—6 штук. На один листок откладывает до 20 яиц, а всего самка в течение 1—2 месяцев может отложить их до 100. Фаза яйца длится 2—4 суток, а при неблагоприятных условиях около двух недель. Личинки, которые выходят из яиц, вгрызаются в мякоть листа и делают в ней ходы (мины). После двух линек (через 7—21 день после выхода из яйца) личинки покидают мины и углубляются на 2—8 см в почву, где и окукливаются в пупариях. В отличие от западной свекловичной мухи личинки которой часто окукливаются на листьях в северной они делают это исключительно в почве. В среднем через три недели с пупарий выходят мухи нового, летнего, поколения, полный цикл развития которого длится 3—5 недель, а за прохладной погоды — свыше два месяца. Массовое размножение наблюдается в годы с сухой и теплой весной. Кроме свеклы, личинки минируют листья лебеды, шпината, а также некоторых пасленовых сорняков (белены, дурмана). В мякоти листьев личинки младшего возраста прокладывают сначала узкие, а позже более широкие ходы, имеющие вид пятен неправильной формы с отстающей верхней кожицей, через которую просвечивается содержимое мины — экскременты и сама личинка. Мины нескольких личинок на одном листке часто сливаются, охватывая большую часть листовой пластинки. Сильно поврежденные листья желтеют, вянут и усыхают, что приводит к значительному снижению сахаристости корнеплодов и урожая семян.
Если на одном растении в фазе 2-4 листьев 6—8 яиц и 3—5 личинок, а в фазе 6-8 листьев — 15—20 яиц и 6—10 личинок при заселении вредителем 30 % растений посевы опрыскивают инсектицидами.
Свекловичная минирующая муха[источник не указан 409 дней] (лат. Pegomya betae) — вид насекомых из семейства цветочниц (Anthomyiidae) отряда двукрылых. Распространён в Северной Америке, Центральной, Северной и Восточной Европе, Японии.