الأسماء في صفحات التنقل
Swertia perennis ye una especie perteneciente a la familia Gentianaceae.
Planta perenne, erecta, ensin ramificar. Fueyes ovales, enteres, con 5-7 nervios paralelos, les inferiores con llongures peciolos y les cimeres sentaes y abrazadoras. Flores estrellaes, de 20-30 mm, con pétalos apuntiaos de color violeta o púrpura, mariellu verdoso o blanques con llurdios o llinies escures; mota estremáu hasta la base, y, dos nectarios na base; arrexuntaes n'inflorescencies terminales ramificaes. Floria nel branu. Especie variable.[1]
Llugares bien húmedos nos montes, azafraes, praos húmedos, regueros.
N'Europa n'Austria, Bulgaria, República Checa, Eslovaquia, Francia, Alemaña, Suiza, España, Italia, Eslovenia, Polonia, Rumanía y Rusia.[2]
Swertia perennis foi descritu por Carlos Linneo y espublizóse en Species Plantarum 1: 226. 1753.[3]
Swertia: nome xenéricu que foi dau n'honor d'Emanuel Sweert, herbalista alemán, nacíu en 1552.[4]
perennis: epítetu llatín que significa "perenne".
.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Botánica, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Swertia perennis ye una especie perteneciente a la familia Gentianaceae.
La esvèrtia o eswèrtia (Swertia perennis) és una herba perenne de la família de les gencianàcies.
És un hemicriptòfit perenne de tija poc foliosa que pot arribar a mesurar 40 cm. Les fulles són el·líptiques, amb 5-7 nervis longitudinals molt marcats; les basals són més o menys llargament peciolades, les caulinars mitjanes sèssils (alternes o oposades) i les superiors amplexicaules. Les flors es situen en una panícula terminal. El calze està dividit fins a prop de la base en 5 sèpals, en la base dels quals hi ha 2 nectaris. La corol·la és d'un violeta negrós amb estries fosques (encara que pot tindre una coloració més clara, fins i tot blanca), i està formada per 5 pètals patents. El fruit és una càpsula. Floreix des de juliol fins a setembre. Presenta una pol·linització entomògama i una dispersió baròcora de les seues llavors.
Es tracta d'una planta característica de les molleres, praderies torboses i als marges de rierol de l'alta muntanya (1800-2400 m d'altitud).
Té una distribució bòreo-alpina. Es troba en tota l'Europa central i alpina. A la península Ibèrica se la pot trobar als Pirineus i a la Serralada Cantàbrica. Als països podem trobar-la només al Nord (Girona, Lleida i Barcelona).
Inflorescència de flors morades.
Inflorescència de flors blanques.
Agrupació d'esvèrties.
Esvèrtia in vivo (Alemanya).
La esvèrtia o eswèrtia (Swertia perennis) és una herba perenne de la família de les gencianàcies.
Kropenáč vytrvalý (Swertia perennis) je rostlina z čeledi hořcovitých, rostoucí v České republice v několika pohraničních pohořích.
15-60 cm vysoká vytrvalá rostlina s tupě trojhrannou, často fialově zabarvenou lodyhou. Listy přisedlé, dolní krátce řapíkaté, eliptické, lesklé. Na lodyze bývá celkem 2 až 6 listů. Květenství větvené (chocholičnatá lata), s 6-20 květy. Květy jsou velké, špinavě modrofialové až ocelově modré, tečkované. Korunní a kališní lístky téměř k bázi členěné.
Kropenáč vytrvalý roste především na horských až subalpinských prameništích a rašelinných loukách, případně na březích či v zazemněných korytech potoků. Kvete od června do srpna.
Kropenáč vytrvalý roste v horách střední a jižní Evropě od Pyrenejí přes střední Francii a Alpy přes Karpaty na Balkán, na rašeliništích severního Německa a Pobaltí.[1] V Itálii byl zjištěn také na několika místech v Apeninách.[1] Ve Švýcarsku roste takřka výhradně v Juře a severním vnějším oblouku Alp.[2]
Mimo Evropy roste na Kavkaze, na Sibiři, v Japonsku a Severní Americe.
Kropenáč vytrvalý roste pouze v těchto pohořích - Šumava, Krušné hory, Jizerské hory, Krkonoše a Hrubý Jeseník. V Hrubém Jeseníku roste s jistotou na Skřítku, ve Velké kotlině, Malé kotlině a v PR U Slatinného potoka na okraji Žďárského potoka.[3]
Obrázky, zvuky či videa k tématu kropenáč vytrvalý ve Wikimedia Commons
Kropenáč vytrvalý (Swertia perennis) je rostlina z čeledi hořcovitých, rostoucí v České republice v několika pohraničních pohořích.
Der Sumpfenzian (Swertia perennis), auch Blauer Tarant, Blauer Sumpfstern, Moorenzian, Blauer Sumpfstern oder Tarant genannt, ist eine Pflanzenart aus der Gattung Swertia innerhalb der Familie der Enziangewächse (Gentianaceae). Der Gattungsname ehrt den holländischen Pflanzenhändler Emanuel Swert (Sweerts), lat. Sweertius (ca. 1552–1612).[1]
Swertia perennis wächst als ausdauernde krautige Pflanze und erreicht Wuchshöhen von 15 bis 60 Zentimetern. Der Stängel ist kantig.
Die unteren Laubblätter sind eiförmig und wechselständig. Die oberen Laubblätter sind lanzettlich, gegenständig und kleiner.
Die Blüten stehen in einem lockeren, rispentraubigen Blütenstand zusammen.
Die zwittrigen Blüten sind radiärsymmetrisch und vier- oder fünfzählig mit doppelter Blütenhülle. Die stahlblauen bis trübvioletten Kronblätter sind bis fast zum Grund voneinander getrennt und sind sternförmig ausgebreitet. Sie besitzen oft dunklere Punkte oder Streifen. Die Kronzipfel haben am Grund je zwei fransig abgedeckten Nektargrübchen. Die Blütenkrone ist stieltellerförmig.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 28.[2]
Die Bestäubung erfolgt vor allen durch Fliegen und Käfer.
Weltweit gibt es etwa 90 Swertia-Arten mit der Hauptverbreitung in den asiatischen Gebirgen. Swertia perennis kommt vor in Spanien, Frankreich, in Mittel-, Ost- und Südosteuropa, in China, Japan, in Alaska, Kanada und in den Vereinigten Staaten.[3] In den Alpen kommt jedoch nur diese Art vor. Swertia perennis ist in den Alpen, Pyrenäen bis zum Balkan verbreitet. Als Standort werden kalkarme Flach- und Quellmoore, Feuchtwiesen von der Tallage bis in etwa 2500 Meter über dem Meeresspiegel bevorzugt. In den Allgäuer Alpen steigt er bis zu einer Höhenlage von 1400 Metern auf.[4] In Österreich zerstreut vorkommend, fehlt er im Burgenland und Wien. Der Sumpfenzian ist eine Charakterart der Gesellschaften des Verbands Caricion davallianae, kommt aber auch im Parnassio-Caricetum aus dem Verband Caricion fuscae vor.[2] Er gilt in den westlichen Alpen, im nördlichen Alpenvorland sowie im pannonischen Gebiet als gefährdet. Im Jahr 2006 gab es zerstreute Funde in der Weißen Tatra (Slowakei) auf 1000 bis 1500 Meter sowie in der Westtatra. 2011 wurde er noch im polnischen Riesengebirge (Karkonosze) auf 1000 bis 1200 Meter gefunden.
Isolierte Vorkommen befinden sich unter anderem
Swertia perennis ist in Deutschland besonders geschützt nach Bundesartenschutzverordnung, Anlage 1.
Die ökologischen Zeigerwerte nach Landolt & al. 2010 sind in der Schweiz: Feuchtezahl F = 4+w+ (nass aber stark wechselnd), Lichtzahl L = 4 (hell), Reaktionszahl R = 4 (neutral bis basisch), Temperaturzahl T = 2+ (unter-subalpin und ober-montan), Nährstoffzahl N = 3 (mäßig nährstoffarm bis mäßig nährstoffreich), Kontinentalitätszahl K = 3 (subozeanisch bis subkontinental).[5]
Der Sumpfenzian (Swertia perennis), auch Blauer Tarant, Blauer Sumpfstern, Moorenzian, Blauer Sumpfstern oder Tarant genannt, ist eine Pflanzenart aus der Gattung Swertia innerhalb der Familie der Enziangewächse (Gentianaceae). Der Gattungsname ehrt den holländischen Pflanzenhändler Emanuel Swert (Sweerts), lat. Sweertius (ca. 1552–1612).
Swertia perennis is a species of flowering plant in the gentian family known by the common names felwort[1] and star swertia. It is native to several regions of the northern hemisphere, including much of Eurasia and western North America. It is a plant of wetlands, particularly calcareous fens. It is common to abundant in many areas, but it is known to be negatively impacted by habitat fragmentation and other habitat destruction, and human activity has led to its extirpation from some areas where it was once common.[2][3] It is a perennial herb producing usually one erect stem growing 10 to 50 centimeters tall. The basal leaves are spoon-shaped with rounded tips, and leaves higher on the plant are widely lance-shaped or somewhat oval, with pointed tips. The inflorescence is an open panicle of flowers atop the stem. Each flower has a calyx of four or five pointed sepals and a corolla of four or five pointed lobes each up to 1.3 centimeters long. The corolla is dull blue to violet in color with darker purplish veining or stippling. There are two rounded nectary pits at the base of each lobe of the corolla. Stamens tipped with large anthers surround a central ovary.
Swertia perennis is a species of flowering plant in the gentian family known by the common names felwort and star swertia. It is native to several regions of the northern hemisphere, including much of Eurasia and western North America. It is a plant of wetlands, particularly calcareous fens. It is common to abundant in many areas, but it is known to be negatively impacted by habitat fragmentation and other habitat destruction, and human activity has led to its extirpation from some areas where it was once common. It is a perennial herb producing usually one erect stem growing 10 to 50 centimeters tall. The basal leaves are spoon-shaped with rounded tips, and leaves higher on the plant are widely lance-shaped or somewhat oval, with pointed tips. The inflorescence is an open panicle of flowers atop the stem. Each flower has a calyx of four or five pointed sepals and a corolla of four or five pointed lobes each up to 1.3 centimeters long. The corolla is dull blue to violet in color with darker purplish veining or stippling. There are two rounded nectary pits at the base of each lobe of the corolla. Stamens tipped with large anthers surround a central ovary.
Swertia perennis es una especie perteneciente a la familia Gentianaceae.
Planta perenne, erecta, sin ramificar. Hojas ovales, enteras, con 5-7 nervios paralelos, las inferiores con largos pecíolos y las superiores sentadas y abrazadoras. Flores estrelladas, de 20-30 mm, con pétalos puntiagudos de color violeta o púrpura, amarillo verdoso o blancas con manchas o líneas oscuras; cáliz dividido hasta la base, y, dos nectarios en la base; agrupadas en inflorescencias terminales ramificadas. Florece en el verano. Especie variable.[1]
Lugares muy húmedos en las montañas, cenagales, prados húmedos, arroyos.
En Europa en Austria, Bulgaria, República Checa, Eslovaquia, Francia, Alemania, Suiza, España, Italia, Eslovenia, Polonia, Rumanía y Rusia.[2]
Swertia perennis fue descrito por Carlos Linneo y publicado en Species Plantarum 1: 226. 1753.[3]
Swertia: nombre genérico que fue otorgado en honor de Emanuel Sweert, herbalista alemán, nacido en 1552.[4]
perennis: epíteto latíno que significa "perenne".
Swertia perennis es una especie perteneciente a la familia Gentianaceae.
Püsiksannikas (Swertia perennis) on emajuureliste sugukonda sannika perekonda kuuluv õistaim.
Ta on Eestis arvatud I kaitsekategooriasse (2012).
Eestis on ta haruldane[1]. Teda leidub Ida- ja Lõuna-Eesti soistel niitudel ja soodes[1].
Püsiksannikas (Swertia perennis) on emajuureliste sugukonda sannika perekonda kuuluv õistaim.
Ta on Eestis arvatud I kaitsekategooriasse (2012).
Eestis on ta haruldane. Teda leidub Ida- ja Lõuna-Eesti soistel niitudel ja soodes.
La Swertie vivace (Swertia perennis) est une espèce de plantes à fleurs de la famille des Gentianaceae. Elle est présente dans plusieurs régions de l'hémisphère nord, dont la plupart de l'Eurasie et de l'Amérique du Nord. Elle est protégée localement en France dans plusieurs régions[1].
La swertie vivace est une plante vivace produisant généralement une seule tige de 10 à 50 centimètres. Les feuilles basales sont en forme de cuillère, les feuilles supérieures sont lancéolées à ovales, avec une extrémité en pointe. L'inflorescence est un panicule lâche de fleurs réparties le long de la tige. Chaque fleur a un calice de 4 à 5 sépales et une corolle de 4 à 5 pétales de 1 à 3 centimètres de long. La corolle est bleu violacé veinée de violet sombre.
Deux zones nectarifères se trouvent à la base de chaque pétale, des étamines portant de larges anthères entourant un ovaire central.
C'est une espèce de zones humides, particulièrement calcaires. Elle est commune à abondante selon les régions, mais est fragilisée par la fragmentation de ses habitats et autres types de destructions, ainsi que par l'activité humaine qui a conduit à des extinctions locales de zones où elle était auparavant commune[2],[3].
La Swertie vivace (Swertia perennis) est une espèce de plantes à fleurs de la famille des Gentianaceae. Elle est présente dans plusieurs régions de l'hémisphère nord, dont la plupart de l'Eurasie et de l'Amérique du Nord. Elle est protégée localement en France dans plusieurs régions.
Módry pochowc je rostlina ze swójby hórkowcowych rostlinow (łaćonsce: Swertia perennis, Gentianaceae). Dalše serbske mjeno je pochowy hórkowc.
Módry pochowc je rostlina ze swójby hórkowcowych rostlinow (łaćonsce: Swertia perennis, Gentianaceae). Dalše serbske mjeno je pochowy hórkowc.
La genzianella stellata (Swertia perennis L.) è una pianta perenne che cresce sulle montagne dell'Eurasia e nel Nord America.
Il fusto è di colore viola-marrone e di forma quadrangolare e può raggiungere i 60 cm. Le foglie basali sono grandi fino a 15 cm, di forma da ovata a ellittica, ottuse, affusolate in lunghi piccioli. Le foglie cauline sono ovate, opposte o alternate. I fiori a pannocchia hanno cinque petali, di colore blu o violetto e occasionalmente giallo-verde o bianco.
La genzianella stellata (Swertia perennis L.) è una pianta perenne che cresce sulle montagne dell'Eurasia e nel Nord America.
Daugiametis patvenis (Swertia perennis) – gencijoninių šeimos patvenių (Swertia) genties augalų rūšis, paplitusi Vidurio ir Rytų Europoje, Šiaurės Amerikoje.
Daugiametis žolinis augalas, išsiskiriantis stambiu šakniastiebiu ir žiemojančia skrotele. Išauga iki 10–50 cm aukščio, jo žiedynas 5–12 cm ilgio, žiedai violetinės spalvos. Daugiausiai dauginasi sėklomis, tačiau plinta it vegetatyviniu būdu. Tinkamiausios augavietės – šaltiniuotos ir šarmingos žemapelkės, neretai – karbonatingos durpės. Augalas jautrus hidrologiniams aplinkos pokyčiams.
Lietuvoje daugiametis patvenis nuo 1962 m. įrašytas į Saugomų augalų rūšių sąrašus.[2]
Augavietės nustatytos Anykščių, Kelmės, Kretingos, Prienų, Šiaulių, Švenčionių, Ukmergės, Vilniaus ir Zarasų rajonuose. [3] Grėsmę kelia supančių teritorijų sausinimas, augaviečių eutrofizacija.
Daugiametis patvenis (Swertia perennis) – gencijoninių šeimos patvenių (Swertia) genties augalų rūšis, paplitusi Vidurio ir Rytų Europoje, Šiaurės Amerikoje.
Multimedia w Wikimedia Commons Niebielistka trwała, swercja trwała[2] (Swertia perennis L.) – gatunek rośliny należący do rodziny goryczkowatych (Gentianaceae). Występuje w Europie i Azji, w Polsce głównie w wyższych partiach Karpat i Sudetów i bardzo rzadko na niżu. Status we florze Polski: gatunek rodzimy.
Roślina objęta w Polsce ścisłą ochroną gatunkową. W opracowaniu Czerwona lista roślin i grzybów Polski (2006) podgatunek S. perennis subsp. perennis jest umieszczony w grupie roślin narażonych na wyginięcie (kategoria zagrożenia V)[6]. W wydaniu z 2016 roku otrzymał kategorię EN (zagrożony)[7]. W Polskiej Czerwonej Księdze Roślin także posiada kategorię EN (zagrożony)[8]. Według Światowej Unii Ochrony Przyrody ma status zagrożenia VU. Zagrożony jest głównie podgatunek niżowy, subsp. perennis. Czynnikami jego zagrożenia są: eksploatacja torfu oraz osuszanie podmokłych torfowisk i łąk. Największa populacja na Zamojszczyźnie liczy 5000-6000 osobników.
Rozróżniane są dwa podgatunki:
Niebielistka trwała, swercja trwała (Swertia perennis L.) – gatunek rośliny należący do rodziny goryczkowatych (Gentianaceae). Występuje w Europie i Azji, w Polsce głównie w wyższych partiach Karpat i Sudetów i bardzo rzadko na niżu. Status we florze Polski: gatunek rodzimy.
В Словнику українських наукових і народних назв судинних рослин для цього виду вказані такі синонімічні назви: све́рція багаторі́чна, пітушок тревалий, шве́рція[1]. Свою родову назву і похідний від неї варіант «шверція» ця рослина отримала на честь голландського садівника та ілюстратора Емануеля Свірта (Сверта), який на початку 1600-х років опублікував важливий флорилегіум. Українська родова назва, ймовірно, обумовлена тим, що в давнину цією рослиною намагались лікувати бешиху, хоча сучасна медицина таких властивостей не підтверджує. Видовий епітет «звичайна» раніше вказував на значну географічну поширеність цієї рослини, втім, у зв'язку зі значним скороченням чисельності зараз він втратив свою наукову точність. Інший епітет, «багаторічна», вказує на особливості життєвого циклу бешишниці звичайної: здатність розвиватися протягом кількох років поспіль при щорічному цвітінні та плодоношенні.
В англійській мові ця рослина має народну назву star gentian («зірчастий тирлич»), яка вказує на особливу форму квіток та спорідненість і, відповідно, зовнішню схожість бешишниці звичайної із тирличами.
В російському Ботанічному словнику Анненкова для цього виду наведені такі народні назви як звѣробой горскій («звіробій гірський») та болотный василёк («болотяна волошка»)[5]. Очевидно, що видові епітети в обох випадках вказують на характерні місця зростання у горах та на болотах, синонімія із волошкою обумовлена кольором квітів, схожим із насиченою блакиттю загальновідомої волошки синьої, а вказівка на звіробій пояснюється зовнішньою схожістю форми суцвіття і квіток обох рослин (якщо не брати до уваги відмінності у кольорах).
Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 8—70 (зрідка до 100[6]) см, гемікриптофіт. Кореневище довге (за іншими відомостями коротке[7]), висхідне (косе), чорне, всіяне мичками м'язистих коренів; воно має бічні бруньки, з яких виростають столони. Стебло, як правило, одне, прямостояче, просте, голе, при основі вкрите почорнілими залишками черешків минулорічних листків, інколи у верхній частині трохи галузиться. Прості голі листки бувають двох типів: нижні зібрані в розетку, верхні вкривають стебло. Прикореневі листки мають добре розвинені пласкі черешки, довжина яких або дорівнює довжині листкової пластинки, або трохи перевищує її (в середньому становить 8-17 см). Довжина цих листків сягає 3—13 см, ширина — 1—5,5 см, їхня листкова пластинка широколанцетна, яйцеподібна чи еліптична, зі звуженою основою та тупою верхівкою, лискуча. Прикореневі листки також мають 3—5 виразних жилок. Стеблові листки у кількості 1—2 (за іншими відомостями 2-5[7]) пар зазвичай супротивні, рідше — чергові, стеблеосяжні, але не зрослі, ланцетні або видовжено-ланцетні, гострі. За розміром вони значно менші за прикореневі: 1,5—2,5[8] (за іншими відомостями 5-8[6]) см завдовжки та 2-3 см завширшки.
Квітконос прямий, галузиться лише у верхній частині. Суцвіття — кінцева вузьколанцетна волоть 7—12 см завдовжки, складена з кількох півзонтиків, що загалом може налічувати від однієї до сорока квіток. Квітконіжки нижніх квіток довгі, квітконіжки верхніх за розміром дорівнюють самим квіткам. Квітки актиноморфні, двостатеві, п'ятичленні (дуже рідко — чотиричленні[9]), без запаху. Чашечка завдовжки 4—8 мм із дуже короткою трубкою, яка може бути відсутня. Чашолистки вузьколінійні, загострені, коротші за оцвітину, зелені або зеленкувато-фіолетові. Оцвітина, подібно до чашечки, також має надзвичайно коротку (1,5-2 мм завдовжки) трубку, яка подекуди може бути не виражена взагалі — її долі розсічені майже до самої основи. Пелюстки завдовжки 10—16 мм[2], завширшки до 4 мм, видовженоланцетні, ближче до верхівки звужені, мають гострі, загострені або тупуваті кінці. Зазвичай вони мають брудно-фіолетовий, сіро-синій чи синьо-фіолетовий колір із поздовжніми переривчастими (пунктирними) темно-фіолетовими смугами; дуже рідко основне тло пелюсток може бути жовтувато-зеленим. При основі кожної пелюстки розташована пара круглих ямкуватих нектарників завширшки до 1 мм із війчастими чи бахромчастими краями[8]. Самі нектарники темно-фіолетового кольору, а їхні війки чорно-червоні. Тичинок п'ять, тичинкові нитки завдовжки 6—8 мм, в нижній частині круглі в перерізі, ближче до верхівки пласкі, вони можуть бути як фіолетового, так і зеленого кольору. Пиляки завдовжки 1,5-2 мм, темно-брудно-фіолетові чи зеленкувато-жовті, еліптичні, дволопатеві, розташовані паралельно вісям тичинкових ниток. Маточка заввишки 5-6 мм із дуже коротким стовпчиком.
Плід — яйцеподібна одногнізда коробочка завдовжки 10—15 мм, що розкривається двома стулками. Насінини завширшки 1,5—2 мм[8], численні, пласкі, кільчасто крилаті, коричневі.
Число хромосом 2n = 28[4].
У бешишниці звичайній знайдені різноманітні цукри, в тому числі глюкоза, фруктоза, сахароза, а окрім них флавоноїди та ксантони.
Бешишниця звичайна належить до європейсько-південносибірських видів із монтанно-субальпійським типом розповсюдження. Основна частина її ареалу охоплює більшість гірських систем Центральної, Атлантичної та Південної Європи. Так, у Центральній Європі вона поширена в Альпах, Центральному Французькому масиві, горах Юра та Судетах. Далі на схід знайдена у Карпатах. На півдні Європи у середземноморському басейні ця рослина приурочена до Балкан та Апеннін. На Піренейському півострові трапляється лише на північних схилах Піренеїв. Разом з тим, у Центральній та Східній Європі бешишниця звичайна зростає на рівнинних ділянках і в такий спосіб проникає до східного узбережжя Балтійського моря, Білорусі та півночі європейської частини Росії, зокрема, Смоленської, Псковської областей, хоча й тут вона тяжіє до ділянок із підвищеним рельєфом (наприклад, Іжорської височини). Раніше ця рослина зростала ще північніше — у Вологодській області, однак останні відомості щодо знахідок у цій місцевості датуються ще 1921 роком, тому, ця популяція вважається втраченою[10].
В Азії цей вид рослин описаний у китайській провінції Цзілінь[6], де зростає особливий підвид, поширений також і в Північній Америці. На північноамериканському материку бешишниця звичайна знайдена у гірських районах Канади та США, зокрема, у Скелястих горах та горах Валлова, причому у США вона поширена по всьому заходу — від Аляски на півночі, через штати Колорадо й Орегон до Каліфорнії та Нью-Мексико на півдні.
В Україні цей вид розглядають як рідкісний релікт, що зберігся від післяльодовикових стадій розвитку рослинності. Більшість його популяцій зосереджена на заході: в українській частині Карпат, Малому Поліссі, Опіллі, на Волинській височині, у північно-західній частині Поділля. В Українських Карпатах основні популяції бешишниці звичайної знайдені у гірських масивах Чорногора, Свидовець, Мармароському і Чивчино-Гринявському[2][11]. Крім того, значна за площею та чисельністю популяція існує у долині Західного Бугу в межах Колтівської улоговини[12]. Раніше зафіксовані осередки у Розточчі, а також окремі популяції на Волині та Поділлі станом на 2017 рік вважають зниклими[2].
Рослина морозостійка, світлолюбна та вологолюбна, віддає перевагу вапняковим ґрунтам (кальцефіл), може траплятися і на торфових. Зростає на трав'яних, чагарниково-трав'яних, мохових та лісових болотах (особливо карбонатних із джерельним живленням), на вологих луках, уздовж струмків та поблизу джерел, на вогких схилах серед каміння, у розріджених заболочених лісах. У горах трапляється в субальпійському поясі аж до межі із альпійською зоною, тобто на висотах до 2300—3200 м. Особини, що зростають на рівнинних болотах, входять до складу рослинних угруповань союзу Magnacaricion і порядку Molinietalia[2], а також до фітоценозів Schoeneta (pura) ferruginei та Molinieto—Schoeneta (ferruginei), зрідка — Molinieto—Cariceta (davallianae)[12]. Особини, що зростають біля джерел і струмків у Карпатських горах, належать до союзу Cratoneurion commutati[2][11].
Цей вид здатен розмножуватись вегетативно та насінням. Вегетативне розмноження відбувається за допомогою столонів, що виростають із бічних бруньок на кореневищі. Відділяючись від материнської кореневої системи, вони дають початок новим особинам. Цвітіння триває у різних частинах ареалу з червня по вересень, але в межах одного регіону не довше двох місяців, наприклад, у Швейцарії бешишниця звичайна квітне у липні — серпні, а в Україні — у серпні — вересні[2]. Запилення відбувається за допомогою жуків та мух, проте, можлива й автогамія[7]. Плоди достигають у вересні — жовтні.
В Україні бешишниця звичайна знаходиться на східній межі ареалу, тому умови зростання для неї тут не надто сприятливі. Внаслідок цього українські популяції цієї рослини є нечисленними та нечисельними, займають невеликі площі (як правило, до 0,1 га) та налічують сотні особин. Стан відносно великої популяції у Колтівській улоговині, яка налічує декілька тисяч особин, показує, що навіть в цих умовах проективне покриття виду незначне (1—5 %)[12], що підтверджує думку про розсіяний характер розповсюдження бешишниці звичайної в Україні. Стан гірських популяцій оцінений науковцями як стабільний, в той час як рівнинним загрожує винищення. Цей факт тим більше викликає занепокоєння, оскільки рівнинні та гірські популяції належать до різних підвидів[2].
В основній частині ареалу бешишниця звичайна також не утворює густих і чистих заростей. Через це вона взята під охорону в Естонії[9], Чехії, Німеччині[3], Польщі, Литві[7][9]. Стан виду визнаний «близьким до загрозливого» у Швейцарії, «вразливим» у Канаді, а в Україні він із подібним статусом занесений до Червоної книги[2]. Окрім української, бешишниця звичайна занесена до Червоних книг Росії[10], Латвії та Республіки Білорусь[7][9]. Основним чинником, що несприятливо впливає на чисельність цієї рослини, є зміна гідрологічного режиму оселищ (надмірне підтоплення чи осушна меліорація), додатковим — рекреаційне навантаження, випасання худоби, видобуток торфу та сінокіс під час цвітіння, який підриває генеративне відновлення популяцій. Охорону бешишниці звичайної в Україні здійснюють у Карпатському біосферному заповіднику, Карпатському національному природному парку, Бущанському заказнику та заказнику «Верхньобузькі болота»[2].
У народній медицині використовують усю надземну частину рослини, зібрану під час цвітіння. Її заварюють окропом та настоюють; застосовують внутрішньо при гельмінтозах, гарячці, а також як засіб, що покращує травлення, збуджує апетит. Препарати бешишниці звичайною мають також тонізуючу дію.
Попри тьмяний колір квіток бешишниця звичайна придатна для озеленення, але її поширенню у колах квітникарів заважає рідкісність виду та відносна вимогливість до умов вирощування, притаманна усім рослинам джерельних боліт.
Представники цього виду вперше були знайдені в 1700-х роках у Баварії (Німеччина). Вже у 1753 році Карл Лінней описав бешишницю звичайну під сучасною латинською назвою.
У межах цього таксона виділяють наступні підвиди:
За відомостями сайту The Plant List для цього виду зареєстровані наступні синоніми:
Swertia perennis là một loài thực vật có hoa trong họ Long đởm. Loài này được L. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1753.[1]
Bài viết liên quan Họ Long đởm này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Swertia perennis là một loài thực vật có hoa trong họ Long đởm. Loài này được L. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1753.
Swertia perennis L., 1753
Све́рция многоле́тняя (лат. Swértia perénnis) — травянистое растение; типовой вид рода Сверция (Swertia) семейства Горечавковые (Gentianaceae).
у Анненкова приводятся названия для этого растения: болотный василёк и зверобой горский.
Многолетнее травянистое растение высотой 10—60 см.
Прикорневые листья эллиптические длиной 3—5 см, стеблевые листья — супротивные, ланцетной формы.
Соцветие узколанцетное[уточнить], длиной 5—12 см. Цветки фиолетового цвета.
Плод — коробочка, в которой находятся многочисленные плоские семена.
Сверция многолетняя встречается в Западной Европе и Прибалтике. В России обитает в европейской части (Ленинградская, Псковская и Смоленская области; везде очень редка).
Произрастает на травяных и лесных болотах, заболоченных лугах, особенно в долинах небольших речек и ручьёв.
Красная книга РоссииВид, находящийся под угрозой исчезновения. Занесён в Красную книгу России, Ленинградской и Смоленской областей, охраняется также в Прибалтике и Белоруссии. Вымирает в связи изменением гидрологического режима в местах своего произрастания.
Све́рция многоле́тняя (лат. Swértia perénnis) — травянистое растение; типовой вид рода Сверция (Swertia) семейства Горечавковые (Gentianaceae).
.jpg)
.JPG)
