الأسماء في صفحات التنقل
Der Herzblättrige Beinwell (Symphytum cordatum) ist eine Pflanzenart in der Familie der Raublattgewächse (Boraginaceae). Das Verbreitungsgebiet erstreckt sich von der Slowakei über Polen und die Ukraine bis Rumänien.[1]
Der Herzblättrige Beinwell wächst als ausdauernde krautige Pflanze mit Wuchshöhen von 15 bis 35 (selten bis 50 Zentimeter). Der einfache Stängel ist mit bis zu 1 Millimeter langen Trichomen schwach behaart. Die Pflanze bildet ein gleichmäßig verdicktes und weitgehend auf dem Substrat aufliegendes Rhizom aus.
Die zwei bis vier (selten bis fünf) wechselständigen und ganzrandigen Laubblätter sind im unteren Stängelbereich bei größerer und herzförmiger Blattspreite lang gestielt und im oberen Bereich bei rundem Spreitengrund kurz gestielt bis sitzend. Nebenblätter sind nicht vorhanden.
Bis zu zwanzig Blüten stehen in einem endständigen, zymösen Blütenstand ohne Tragblätter zusammen.
Die zwittrigen Blüten sind radiärsymmetrisch und fünfzählig mit doppelter Blütenhülle. Die fünf Kelchblätter sind nur kurz verwachsen und bilden den tief gezähnten Kelch. Die fünf hellgelben Kronblätter sind röhrig bis glockenförmig zur 13 bis 18 Millimeter langen Krone verwachsen, die damit etwa eineinhalb Mal so lang wie der Kelch ist. In der Kronröhre befinden sich fünf dreieckig-lanzettliche Anhängsel, die sogenannten „Kronschuppen“. Sie besitzen am Rand gleichmäßig verteilte papillöse Drüsen, die im unteren Bereich zweieinhalb bis dreieinhalb Mal so lang wie breit, im oberen Bereich kleiner und deutlich länger als breit sind. Es ist nur ein Kreis mit fünf Staubblättern vorhanden, die mit der Kronröhre verwachsen sind und die Krone nicht überragen. Die Staubfäden sind um etwas mehr als die Hälfte bis zu drei Viertel länger als die Staubbeutel. Zwei Fruchtblätter sind zu einem oberständigen Fruchtknoten verwachsen, der vier Fruchtkammern mit je einer Samenanlage enthält. Der dünne Griffel endet in einer kopfigen Narbe.
Es werden Klausenfrüchte gebildet. Die vier Teilfrüchte sind geringfügig warzig und mehr oder weniger netzartig-runzelig.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 18, 24,40, 48, 56, 72 oder 120.[2]
Der Herzblättrige Beinwell ist entlang des Karpatenbogens von der Slowakei über Polen, die Ukraine bis Rumänien verbreitet[1]. Lebensräume sind sommergrüne Laubwälder.
Symphytum cordatum wurde zwischen 1799 und 1802 von Franz Adam von Waldstein und Pál Kitaibel in Descriptiones et Icones Plantarum Rariorum Hungariae, Band 1, Seite 6, Tabelle 7 erstbeschrieben.[3] Weitere Veröffentlichungen erfolgten 1799 durch Carl Ludwig von Willdenow in Neue Schriften Gesellschaft Naturforschender Freunde zu Berlin, Band 2, Seite 121[4] und 1808 durch Friedrich August Marschall von Bieberstein in Flora Taurico-Caucasica exhibens stirpes phaenogamas: in Chersoneso Taurica et regionibus caucasicis sponte crescentes, Band 1, Seite 130.[5]
Der Herzblättrige Beinwell (Symphytum cordatum) ist eine Pflanzenart in der Familie der Raublattgewächse (Boraginaceae). Das Verbreitungsgebiet erstreckt sich von der Slowakei über Polen und die Ukraine bis Rumänien.
Żywokost sercowaty (Symphytum cordatum L.) – gatunek rośliny należący do rodziny ogórecznikowatych (dawniej szorstkolistnych). Występuje na terenie Europy, w obszarze śródziemnomorskim i w Azji. W Polsce występuje na Pogórzu Karpackim i zdziczały na zachodzie kraju. We florze Polski jest prawdopodobnie kenofitem.[2]
Bylina, geofit. Roślina niskopienna ciepłolubna. Subendemit ogólnokarpacki, gatunek typowy dla górskich lasów bukowych. Gatunek charakterystyczny dla zespołu runa żyznej buczyny karpackiej[3]. Kwitnie w maju.
Tworzy mieszańce z żywokostem bulwiastym[2].
Żywokost sercowaty (Symphytum cordatum L.) – gatunek rośliny należący do rodziny ogórecznikowatych (dawniej szorstkolistnych). Występuje na terenie Europy, w obszarze śródziemnomorskim i w Azji. W Polsce występuje na Pogórzu Karpackim i zdziczały na zachodzie kraju. We florze Polski jest prawdopodobnie kenofitem.
Багаторічник заввишки 20-40 см, має товсте горизонтальне кореневище із запасальною функцією. Стебла звичайно майже голі. Прикореневе листя глибокосерцевидне, на тонких, довгих і пухнастих черешках. Листя стебел знизу серцевидне і черешкове, зверху — яйцеподібне або видовжене, сидяче. Квітки правильні, п'ятичленні. Чашечка розділена майже до основи на вузьколанцетні дольки. Віночок жовтувато-білий, не більш ніж у 2 рази довший за чашечку, з коротким відгибом. Плід — напівзігнутий яйцеподібний горішок.
Вид поширений здебільшого в Карпатах, на території України, Польщі, Румунії, Угорщині, Чехії та Словаччині. В Україні зустрічається в різноманітних біотопах, частина з яких розташована на значній відстані від Карпат (Хмельницька, Тернопільська, Житомирська області[1]). Проте якщо у горах живокіст серцелистий поширений майже повсюдно, то на суміжних рівнинних територіях він утворює невеликі ізольовані популяції. Верхня межа поширення виду на Чорногорі становить 1800 м н.р.м. В Українських Карпатах живокіст серцевидний зустрічається в угрупованнях букових та смерекових лісів, зеленовільхового криволісся, у високогір'ї іноді трапляється в субальпійських лучних і високотравних ценозах, угрупованнях гірської сосни. У нижчих гірських положеннях і на рівнині зростає у букових, грабових, вільхових лісах. Приурочений до глинистих чи суглинистих, рідше — супіщаних ґрунтів.
За класифікацією І. Борисової живокіст серцелистий належить до коротковегетуючих весняно-ранньолітньозелених рослин. На рівнині рослина квітує у квітні-травні, в горах — у травні-липні. Вегетаційний період в середньому триває: на верхній межі поширення — 1,5 місяці, у криволіссі — 2, у лісовій зоні Карпат та на рівнині — 2,5. Особливістю цього виду є здатність популяцій до самопідтримання майже виключно вегетативним шляхом. Вегетативне розмноження має вигляд неспеціалізованого поділу кореневища, що іноді обумовлено механічними пошкодженнями.
Можливе використання у фармакогнозії та озелененні. Вид внесений до Червоного списку Словаччини.
Живокіст серцевидний фігурує у творі відомого українського письменника Юрія Андруховича[2].
« І найголовніше — ті живокостові серцевидні темно-зелені зарості над потоком, які все-таки трапилися нам останнього дня, ціле живокостове живе ложе. »— Ю. Андрухович «Живокіст серцевидний».
В есе мова йдеться про закарпатське село Брустури, яке за радянських часів перейменували у Лопухово. За словами Андруховича, «румунською мовою brustur — це Symphytum cordatum, себто живокіст серцевидний… Це аж ніяк не те саме, що brusture — Arctium lappa L., себто лопух великий…»[3].
.JPG)
