الأسماء في صفحات التنقل
Other Physical Features: ectothermic ; radial symmetry
Parental Investment: no parental involvement
Holtediere, of Scyphozoa, is ’n klas van uitsluitlik seediere van die filum Cnidaria.[1] Hulle word soms "die ware jellievisse" genoem. Die naam Scyphozoa kom van die Griekse woord σκύφος skyphos, ’n soort drinkbeker, en verwys na die ronde vorm van die organisme.
Scyphozoa bestaan van die Kambrium-periode tot die Holoseen (huidige periode).
Die kenmerkendste eienskap van die holtediere (phylum Cnidaria of Coelenterata) is die liggaam se twee sellae. Die bevrugte eiersel verdeel verskeie kere totdat 'n ronde bolletjie selle gevorm is. Hieruit word ʼn hol blaas, die blastula, gevorm wat instulp en 'n dubbelwandige hol struktuur vorm. Dit word die gastrulastadium genoem. By die hoër ontwikkelde diere is dit die beginstadium van verdere ontwikkeling, maar by die holtediere is dit die larvale stadium. Hierdie vryswemmende planulalarwe bestaan dus uit 'n buitenste weefsellaag, die ektoderm, en 'n binneste laag, die endoderm.
Die twee weefsellae omhul die sentrale liggaamsholte, bekend as die verteringsholte of enteron. Hierdie liggaamsholte het slegs een opening na buite, naamlik die mond. In sy volwasse stadium is die dier se struktuur dieselfde as in die larvale stadium. Na 'n rukkie heg die planulalarwe hom met die kant van die liggaam teenoor die mondopening aan die grond vas.
Om die mondopening word 'n krans van tentakels gevorm en die liggaamsholte ontwikkel in ʼn verteringsholte. Die binneste weefsellaag word om hierdie rede die gastrodermis genoem, en die buitenste laag die epidermis of opperhuid. Hierdie vasgehegte vorm word 'n poliep genoem. Alle holtediere kan tot hierdie basiese vorm herlei word; 'n vryswemmende kwal is in werklikheid 'n poliep wat onderstebo gedraai is. Die liggaam van sowel die planulalarwe as die volwasse dier is radiaal-simmetries; dit kan met ander woorde op meer as een manier in twee gelyke helftes verdeel word. Die holtediere is die enigste groep organismes in die diereryk wat hierdie liggaamsvorm besit. Generasiewisseling kom by baie holtediere voor; 'n vashegtende, ongeslagtelike generasie en 'n vryswemmende, geslagtelike generasie wissel mekaar af
Die netelselle (knido-blaste of nematosiste) van die holtediere is ook 'n unieke eienskap in die diereryk. Met behulp van hierdie vang- en verdedigingsmeganisme word prooidiere en vyande verlam en so skadeloos gestel. Netelkapsels kom in groot getalle in die epidermis voor. Hulle ontstaan uit spesiale selle, die knidoblaste, en vorm die sogenaamde netel-batterye, wat in groepe bymekaar geleë is.
'n Netelkapsel is 'n ingestulpte, hal blasie met 'n dubbelwand waarin 'n opgerolde draad lê. Die kapsel word afgesluit deur ʼn dekseltjie (die operkulum) waarlangs 'n klein sensoriese haartjie, die sneller of knidosil, geleë is. Wanneer hierdie sintuighaartjie deur aanraking geprikkel word, stulp die netelkapsel blitsvinnig uit. Die draad word soos 'n harpoen na die prooi afgevuur. Hierdie reaksie word binne 0,005 sekondes heeltemal voltooi sander dat die senustelsel enige rol daarin speel.
Verskillende soorte netelkapsels kan onderskei word: na gelang van die netelkapsel se werking onderskei 'n mens isorhiza of glutinante, wat 'n klewerige draad uitskiet waaraan die prooi vaskleef; stenotele of penetrante, wat die prooi soos 'n harpoen binnedring en verlam (selfs die pantser van krewe word deurdring); en semoneme of volvente, wat die prooi baie vinnig vasstrengel. Die verskillende soorte netelselle werk dikwels saam: die glutinante draai am die prooi se dele wat uitsteek sodat hy nie kan ontsnap nie en die penetrante hulle gif in die prooi kan spuit am hom te verlam. Veral die holtediere se tentakels is goed met netelkapsels toegerus.
Die phylum Cnidaria of Coelenterata word in drie klasse ingedeel, naamlik die Hydrozoa (hidroïede), die Scyphozoa (seekwalle of jellievisse) en die Anthozoa (see-anemone en korale). Die Hydrozoa is meestal klein diertjies wat in kolonies lewe. Die varswaterpoliepe van die orde Hydrina is seker die bekendste in hierdie klas. Generasiewisseling kom by hierdie klas voor. Dit kan wissel van egte afwisseling van ʼn vryswemmende, geslagtelike kwalstadium en 'n vashegtende, ongeslagtelike poliepstadium tot alle moontlike reduksies van een van hierdie stadia Van die sowat 2 700 spesies wat deel uitmaak van hierdie drie klasse, is die genus Hydra se verteenwoordigers die bekendste.
Die hidra is hoofsaaklik varswaterbewoners wat nie kolonies vorm nie en met bolmakiesiespronge oor die bodem voortbeweeg. Die poliep bestaan uit 'n gesteelde kelk met 'n tentakelkrans. Die twee sellae waaruit die liggaam bestaan, verrig verskillende funksies. Die endoderm bedek die verteringsholte en bestaan uit verteringselle, terwyl die ektoderm in verskillende selsoorte gedifferensieer is (netelselle, sintuigselle) en ook die geslagsorgane vorm.
Afsonderlike spierselle kom nie voor nie. In plaas daarvan het elke sel 'n aantal saamtrekbare elemente aan die basis. Tussen die ektoderm en die endoderm lê daar 'n jellieagtige massa, die mesoglea, waarin die senuselle geleë is wat die sametrekking van die liggaam reguleer. 'n Egte senusentrum is afwesig. Hierdie betreklik klein differensiasie stel die diertjie in staat om te regenereer: as 'n klein stukkie endo – of ektoderm aanwesig is, kan ʼn volledige poliep hieruit ontwikkel.
Normale voortplanting is ongeslagtelik en deur middel van knopvorming. Ander hidroïedpoliepe (orde Hydrina) verskil van Hydra deurdat hulle wel in kolonies saamlewe en gewoonlik deur die vorming van medusas (kwalle) geslagtelik voortplant. As met die blote oog na ʼn poliepkolonie gekyk word, lyk dit soos plante: vertakte stele waarop die werklike poliepe op bepaalde afstande van mekaar geleë is. Afsonderlike poliepe wat as voedselvangers, voortplantingspoliepe en verdedigers optree, kom dikwels voor. Lede van 'n kolonie is deur middel van die hol stele, wat in werklikheid 'n voortsetting van die maagholtes van die afsonderlike poliepe is, met mekaar verbind. Die meeste kolonies is met 'n beskermende chitienpantser bedek.
Die orde Siphonophora vorm ʼn afsonderlike groep. By hierdie orde is die medusas en die poliepe in ʼn vryswemmende kolonie verenig. Ook die brandkorale van die familie Milleporidae is anders: die poliepe van hierdie familie vorm ʼn kalkskelet, wat meebring dat hulle bedrieglik baie soos die rifvormende korale (klas Anthozoa) lyk. Hierdie diere vorm 'n kwalgenerasie wat slegs 'n paar uur lank vry rondswem. Die groot jellievisse (klas Scyphozoa) het 'n sterk gereduseerde poliepgenerasie.
Die vryswemmende kwalle (jellievisse) ontstaan nie deur knopvorming uit die poliepe nie, maar deur afsnoering (strobilasie). Die liggaam van kwalle soos die Aurelia aurita is vlak en konveks aan die bokant en holrond aan die onderkant, en is deur 'n ry dun en fyn tentakels aan die rand omsoom. Agt inkepings wat presies ewe ver van mekaar is, is tussen die tentakels geleë. Op hierdie inkepings is sensoriese organe (rhopalium) tussen twee klein Ielle geleë. Sirkelvormige spiervesels kom in groot getalle in die klokgedeelte van die dier se liggaam voor. Die mond is in die middel van die holronde mondoppervlak tussen vier spits mondarms geleë. Hierdie arms is gegroef en dra nematosiste aan die kante. Ander organismes van die klas Scyphozoa sluit die kwal Cassiopeia van die orde Rhizostomae in. Hierdie kwalle se mondarms is in so 'n mate vergroot en vertak dat die dier se oorspronklike mond verdwyn het.
In plaas van die gewone mond het die Cassiopeia ʼn hele aantal openinkies na die verteringsholte en hy lewe gewoonlik van die plankton in die see. Die Chironex fleckeri, 'n kwal van die orde Cubomedusae wat veral in die omgewing van Australië voorkom, is een van die giftigste seediere. Aanraking met sy giftige nematosiste kan 'n mens binne drie minute laat stert. By die derde klas van die holtediere, naamlik die Anthozoa of blomdiere, waartoe die seeanemone, korale, sagte korale en seevere behoort, is daar geen medusagenerasie nie. Die verteenwoordigers van hierdie klas is ses-of agtstralig. Die gewone see-anemoon, soos die Metridium senile, het 'n kort silindriese liggaam. Op die boonste, plat mondskyf is daar 'n groot aantal kort, hol tentakels om 'n gleufagtige mond geleë. Die dier se basis of voetskyf dien as aanhegtingspunt aan vaste voorwerpe in die see. Die keelgat of stomodeum is 'n plat buis wat die mond met die verteringsholte verbind.
Die sametrekking- of spierbondels van anemone is heelwat meer ingewikkeld as by die ander Cnidaria (Coelenterata). Die spierbondels kom hoofsaaklik in die gastrodermis voor, waar dit help am die liggaamskolom te laat krimp of rek. Die meeste anemone is hulle hele lewe lank aan 'n stewige oppervlak vasgeheg, maar hulle besit wei die vermoë om baie stadig op hul voetstuk rond te kruip. Die anemone se voedsel bestaan uit weekdiere, skaaldiere en ander ongewerwelde diere en visse wat deur die nematosiste verlam en deur die tentakels na die mond gebring word. Sommige prooidiere word regstreeks deur die mond, wat baie wyd oop kan rek, vasgegryp.
Die voedsel gaan dan na die verteringsholte, waar dit deur ensieme verleer en deur die gastrodermis opgeneem word. Anemone kan afsonderlike geslagte hê of kan hermafrodities (tweeslagtig) wees. Bevrugting kan in die verteringsholte plaasvind, waar die gonade geleë is, of dit kan uitwendig in die seewater plaasvind. Die sigoot ontwikkel in 'n blastula en daarna in 'n tipiese planulalarwe. Sekere anemone (Epiactis) broei hulle kleintjies in uitwendige sakkies aan die buitekant van die liggaam uit. Anemone kan egter ook ongeslagtelik voortplant. Lede van die orde Madreporaria is die primêre bouers van koraalriwwe. Die koraal is 'n klein anemoonagtige poliep met kort tentakels, ʼn beperkte spierstelsel en geen voetstuk nie. Rifbouende (hermatipiese) korale kan slegs in water van 18°C of warmer behoorlik groei.
Daarbenewens kan hulle nie dieper as sowat 36 m lewe nie omdat hulle genoeg lig nodig het vir die wiere wat in simbiose saam met hulle lewe. Hoewel die korale vleisetend is, is die teenwoordigheid van die simbiotiese wiere klaarblyklik noodsaaklik vir die goeie gesondheid van die koraalkolonies.
Die meeste Scyphozoa-spesies het twee lewensfases, insluitende die medusa- of jellievisvorm, wat veral in die warmer maande opmerklik is, asook ’n langer, onopvallende poliepvorm wat elke seisoen nuwe medusas tot gevolg het. Die meeste van die groot, opvallende en dikwels kleurryke jellievisse wat oor die wêreld heen in kuswaters aangetref word, is Scyphozoa.[2]
Hul breedte wissel gewoonlik van 2 tot 40 cm, maar die grootste spesie, Cyanea capillata, kan tot 2 m breed word. Die meeste kom in die oseane voor; hulle word glad nie in varswater of op land aangetref nie.
As medusas eet hulle ’n verskeidenheid skaaldiere en visse, wat hulle vang met hul brand- of netelselle. Die netelselle kom oral aan die tentakels, of vangarms, voor wat aan die onderkant van die koepelvorm uithang, asook aan die vier of agt orale arms wat van die sentrale mondopening afhang. Sommige spesies is egter filtervoeders wat hul tentakels gebruik om plankton uit die water te sif.[3]
Die lede van Scyphozoa toon gewoonlik ’n vierdelige simmetrie en het ’n interne gelatienagtige stof wat die mesoglea genoem word; dit het dieselfde strukturele doel as ’n skelet. Die mesoglea sluit beweeglike ameboïedselle in wat uit die epidermis ontstaan.
Scyphozoa het geen harde dele nie – geen kop of skelet nie – en geen organe vir asemhaling of ontlasting nie.[4][5] Hulle kan uit tot 98% water bestaan en word feitlik nooit as fossiele aangetref nie.
Holtediere het ’n ring spierweefsel in die mesoglea om die kant van die koepel en hulle swem deur die spiere afwisselend saam te trek en te ontspan.[6] Die senustelsel bestaan gewoonlik uit ’n verspreide netwerk selle, hoewel sommige spesies beter georganiseerde senuringe het.
Die maag loop uit die sentrale mondopening, waaruit vier divertikels (uitstulpings) afwaarts hang. Sommige genusse soos Cassiopea het selfs kleiner bykomende monde in die orale arms. Die voering van die verteringstelsel het nog netelselle, asook selle wat verteringsensieme afskei.[3]
Dit lyk of die meeste spesies eenslagtig is, met aparte manlike en vroulike individue. Die gonades (geslagselle) is in die maagvoering geleë, en die ryp gamete word deur die mond uitgewerp. Sommige spesies broei die kleintjies ná bevrugting in sakkies aan die orale arms uit, maar die meeste broei in die water uit.[3]
Die bevrugte eier produseer ’n larwe wat homself by die meeste spesies aan die seebodem heg. Die larwe ontwikkel in ’n hidropoliep, wat ’n skifistoma genoem word. Dit plant aseksueel voort deur soortgelyke poliepe te vorm deur middel van knopvorming. Daarna verander dit óf in ’n medusa óf dit produseer verskeie medusas deur segmentering. Die medusas is aanvaklik mikroskopies en dit kan jare duur voordat hulle seksueel heeltemal volwasse is.[3]
Hoewel vroeër geglo is Scyphozoa sluit die diere in waarna nou verwys word as die klasse Cubozoa en Staurozoa, word hulle tans geklassifiseer in drie ordes (waarvan twee in Discomedusae, ’n subklas van Scyphozoa, val).[7][8] Sowat 200 bestaande spesies word erken, maar daar is na verwagting minstens 400.[7]
Klas Scyphozoa
’n Chrysaora-spesie.
Phyllorhiza punctata.
Wikimedia Commons het meer media in die kategorie Holtedier.Holtediere, of Scyphozoa, is ’n klas van uitsluitlik seediere van die filum Cnidaria. Hulle word soms "die ware jellievisse" genoem. Die naam Scyphozoa kom van die Griekse woord σκύφος skyphos, ’n soort drinkbeker, en verwys na die ronde vorm van die organisme.
Scyphozoa bestaan van die Kambrium-periode tot die Holoseen (huidige periode).
Bu məqalə Ssifoidlər sinfi məqaləsinə çox yaxındır və hər ikisinin eyni başlıq altında birləşdirilməsi mümkündür.
Sifoidlər və ya Sifoid meduzaları (lat. Scyphozoa) - bağırsaqboşluqlularin dalayıcılar tipinə aid sinif. 200-ə yaxın növü var. Dənizdə yaşayırlar.
Sifoid meduzalarının bədəni çətirə və ya zəngə oxşayır. Çətirin alt hissəsində ağız yerləşir. Bədənin kənarlarına doğru gedən radial kanallar mədədən başlanğıc götürür. Sadə halda onlar cəmi dörd ədəd olur, bəzi növlərdə səkkİzdir. Kanallar çətiri əhatə edən həlqəvi kanala açılır. Çətirin kənarı ilə sinir halqası boyunca 8 ədəd sinir düyünü yerləşir.
Sifoid meduzalarının əksəriyyəti dənizlərin su qatlarında, bəzi növləri isə suyun dibində yaşayır. Suyun dibində yaşayan meduzalara stavromeduzanı misal gətirmək olar. O, suda üzə bilmir və formaca qıfa oxşayır. Onların ən kiçik növləri yosunlar üzərində yaşayır. Stavromeduza yırtıcı heyvandır, qidanı qolları nın üzərindəki çıxıntılar vasitəsilə ovlayır. Onlar hərəkətetmə və qidanı ovlama xüsusiyyətlərinə görə şirin su hidralarına çox oxşayır. Sifoid meduzalarının əksəriyyəti ayrıcinsiyyətlidir. Cinsiyyət vəziləri mədə ciblərinin alt səthində əmələ gəlir. Yetişmiş cinsiyyət hüceyrələri meduzanm ağzından xaricə tökülür. Yumurtadan planula adlanan sürfə çıxır. O, əvvəlcə üzür, sonra isə dənizin dibinə enir və əşyaya yapışır. Onun bədəninin ön qütbündə ağız əmələ gəlir. Sürfə bir qədər inkişaf edir və polipə çevrilir.
Sifoid meduzaları çətirin yığılıb-açılması sayəsində üzür. Onlardan aureliya növünün ölçüsü 20 sm-ə çatır. O, tropik və mülayim dənizlərdə geniş yayılmışdır, ona bəzən Arktika dənizlərində də rast gəlinir. Sianea meduzasının diametri 2 m, qollarının uzunluğu 10 m-ə çatır. Tropik sularda onları gəmidən aydın görmək olur. Hər iki növ yırtıcıdır, qidasını suda yaşayan onurğasız heyvanlar və körpə balıqlar təşkil edir. Sifoid meduzalarının bəzi növlərini (qulaqlı meduza, ropilema) insanlar ovlayır və yeyir. Çin və Yaponiyada meduzaların ovu yaxşı təşkil olunmuşdur və hər il minlərlə meduza ovlanır.
Heyvanlar aləminin yarımaləm, tip və bəzi sinifləriParazoylar Süngərlər (Kirəcli süngərlər, Adi süngərlər, Altışüalı süngərlər) • Lövhəcikkimilər (Trichoplax)Mezozoylar Ortonektidlər • DisiemidlərEumetazoylar
Daraqlılar • Dalayıcılar (Mərcan polipləri, Hidroidlər, Sifoidlər, Yumrumeduzlar, Saçaqlı meduzlar, Myxozoa)
Cycloneuralia: Scalidophora (Kinorinxlər, Lorisiferlər, Priapulidlər) • Nematoida (Yumru qurdlar, Qılqurdlar) Bu məqalə Ssifoidlər sinfi məqaləsinə çox yaxındır və hər ikisinin eyni başlıq altında birləşdirilməsi mümkündür.
Sifoidlər və ya Sifoid meduzaları (lat. Scyphozoa) - bağırsaqboşluqlularin dalayıcılar tipinə aid sinif. 200-ə yaxın növü var. Dənizdə yaşayırlar.
Sifoid meduzalarının bədəni çətirə və ya zəngə oxşayır. Çətirin alt hissəsində ağız yerləşir. Bədənin kənarlarına doğru gedən radial kanallar mədədən başlanğıc götürür. Sadə halda onlar cəmi dörd ədəd olur, bəzi növlərdə səkkİzdir. Kanallar çətiri əhatə edən həlqəvi kanala açılır. Çətirin kənarı ilə sinir halqası boyunca 8 ədəd sinir düyünü yerləşir.
Sifoid meduzalarının əksəriyyəti dənizlərin su qatlarında, bəzi növləri isə suyun dibində yaşayır. Suyun dibində yaşayan meduzalara stavromeduzanı misal gətirmək olar. O, suda üzə bilmir və formaca qıfa oxşayır. Onların ən kiçik növləri yosunlar üzərində yaşayır. Stavromeduza yırtıcı heyvandır, qidanı qolları nın üzərindəki çıxıntılar vasitəsilə ovlayır. Onlar hərəkətetmə və qidanı ovlama xüsusiyyətlərinə görə şirin su hidralarına çox oxşayır. Sifoid meduzalarının əksəriyyəti ayrıcinsiyyətlidir. Cinsiyyət vəziləri mədə ciblərinin alt səthində əmələ gəlir. Yetişmiş cinsiyyət hüceyrələri meduzanm ağzından xaricə tökülür. Yumurtadan planula adlanan sürfə çıxır. O, əvvəlcə üzür, sonra isə dənizin dibinə enir və əşyaya yapışır. Onun bədəninin ön qütbündə ağız əmələ gəlir. Sürfə bir qədər inkişaf edir və polipə çevrilir.
Sifoid meduzaları çətirin yığılıb-açılması sayəsində üzür. Onlardan aureliya növünün ölçüsü 20 sm-ə çatır. O, tropik və mülayim dənizlərdə geniş yayılmışdır, ona bəzən Arktika dənizlərində də rast gəlinir. Sianea meduzasının diametri 2 m, qollarının uzunluğu 10 m-ə çatır. Tropik sularda onları gəmidən aydın görmək olur. Hər iki növ yırtıcıdır, qidasını suda yaşayan onurğasız heyvanlar və körpə balıqlar təşkil edir. Sifoid meduzalarının bəzi növlərini (qulaqlı meduza, ropilema) insanlar ovlayır və yeyir. Çin və Yaponiyada meduzaların ovu yaxşı təşkil olunmuşdur və hər il minlərlə meduza ovlanır.
Els escifozous (Scyphozoa) són una classe de cnidaris, en els quals la fase de pòlip acostuma a està reduïda o fins i tot absent, predominant-hi, doncs, la forma medusa. La majoria de les meduses més comunes a casa nostra pertanyen a aquesta classe.
Els pòlips dels escifozous són petits i poc aparents i reben el nom d'escifistomes. Les meduses, conegudes com a escifomeduses, són clarament predominants en el cicle biològic dels escifozous; solen ser més grans que les hidromeduses, amb un diámetre de 2 a 40 cm, la medusa cabellera de lleó (Cyanea capillata) pot assolir els 2 m de diàmetre[1] i els seus tentacles 60 o 70 m.[2] Es coneixen unes 200 espècies, presents en tots els mars.
Els escifozous (Scyphozoa) són una classe de cnidaris, en els quals la fase de pòlip acostuma a està reduïda o fins i tot absent, predominant-hi, doncs, la forma medusa. La majoria de les meduses més comunes a casa nostra pertanyen a aquesta classe.
Els pòlips dels escifozous són petits i poc aparents i reben el nom d'escifistomes. Les meduses, conegudes com a escifomeduses, són clarament predominants en el cicle biològic dels escifozous; solen ser més grans que les hidromeduses, amb un diámetre de 2 a 40 cm, la medusa cabellera de lleó (Cyanea capillata) pot assolir els 2 m de diàmetre i els seus tentacles 60 o 70 m. Es coneixen unes 200 espècies, presents en tots els mars.
Medúzovci (Scyphozoa) je třída mořských živočichů z kmene žahavců, do níž je řazeno přibližně 220 druhů v 71 rodech.[1] Medúzovci žijí v mořích po celém světě od jižního pólu k severnímu, nejčastěji v pobřežních šelfech, ale jsou známy i hlubinné druhy.[1] V životním cyklu se vždy vyskytuje stadium „medúza“, volně plovoucí forma se zvonem a žahavými rameny, nicméně v případě medúzovců chybí plachetka (velum). Většina druhů má dále rovněž přisedlé stádium známé jako „polyp“, na jehož ústním konci se obvykle strobilací odštěpují nové mladé medúzy.[2] Ramena obsahují jedovaté látky, které mohou při požahání vyvolat bolest a v některých případech jsou pro člověka dokonce životně nebezpečné (např. kořenoústka Lobonema).[1]
Polypy jsou zpravidla malé a nenápadné,[3] jsou koloniální nebo žijí jednotlivě, mají jeden tělní otvor a uvnitř těla se nachází relativně tenká vrstva gelovité tkáně, tzv. mezoglea.[4]
Medúzy představují čtyřstranně souměrné, volně plovoucí a samostatně žijící stadium. Tělo, složené z 97 % z vody,[4] bývá zvonovité a poloprůhledné či mléčného vzhledu. Na povrchu se nachází pokožka (epidermis), pod ní mezoglea (tlustá želatinózní vrstva) a zcela uvnitř je gastrovaskulární dutina (trávicí a „cévní“ soustava) s obalem zvaným gastrodermis. Na okrajích zvonu se tyto tři vrstvy spojují.[4] Naspodu zvonu (v místě zvaném subumbrella) se nachází ústní otvor. V mezogleální vrstvě se nachází svalovina umožňující pohyb (vypuzováním vody pod zvonem pomocí svaloviny po obvodě zvonu). Nervová soustava má síťovitou stavbu, u některých druhů se nachází nervový kruh kolem dokola zvonu. K důležitým smyslovým orgánům patří statocysta (orgán sloužící k určování polohy), obvykle i jednoduchá očka umožňující vnímání světla a občas také speciální orgány hmatu. Koncentrují se v oblastech na obvodu zvonu, tzv. ropáliích.[1]
Životní cyklus je vlastně rodozměna (metageneze) ve zvláštní podobě – dochází při ní k přechodu od přisedlé formy (vzniklé pohlavní cestou) k volně se pohybující (vzniklé nepohlavně).[p 1] Na dospělém polypu se vytvoří nový jedinec (efyra), který se příčně odškrtí (strobiluje) a doroste do formy medúzy, zvané scyfomedúza (nepohlavní část rozmnožování). Ta z gonád uvolní do gastrovaskulární soustavy pohlavní buňky a ústním otvorem vypustí do vody vajíčka nebo spermie (pohlavní část rozmnožování, medúzovci jsou odděleného pohlaví – gonochoristé[5]). K oplození dojde ve vodě a rýhováním vzniká larva (planula), která přisedne a vytvoří se nový polyp (scyfopolyp, scyphistoma).
řád: Kalichovky (Stauromedusidae)[6]
řád: Korunovky, syn. Kruhovky (Coronata)
řád: Talířovky (Semaeostomea)
řád: Kořenoústky (Rhizostomea)
Obrázky, zvuky či videa k tématu medúzovci ve Wikimedia Commons
Medúzovci (Scyphozoa) je třída mořských živočichů z kmene žahavců, do níž je řazeno přibližně 220 druhů v 71 rodech. Medúzovci žijí v mořích po celém světě od jižního pólu k severnímu, nejčastěji v pobřežních šelfech, ale jsou známy i hlubinné druhy. V životním cyklu se vždy vyskytuje stadium „medúza“, volně plovoucí forma se zvonem a žahavými rameny, nicméně v případě medúzovců chybí plachetka (velum). Většina druhů má dále rovněž přisedlé stádium známé jako „polyp“, na jehož ústním konci se obvykle strobilací odštěpují nové mladé medúzy. Ramena obsahují jedovaté látky, které mohou při požahání vyvolat bolest a v některých případech jsou pro člověka dokonce životně nebezpečné (např. kořenoústka Lobonema).
Scyphozoa er en klasse af rækken nældecelledyr, som ofte kaldes de ægte gopler.[1]
Navnet Scyphozoa stammer fra det græske ord skyphos (σκύφος), hvilket er en slags kop. Det hentyder til goplens koppeagtige form.
Klassen Scyphozoa
Scyphozoa er en klasse af rækken nældecelledyr, som ofte kaldes de ægte gopler.
Navnet Scyphozoa stammer fra det græske ord skyphos (σκύφος), hvilket er en slags kop. Det hentyder til goplens koppeagtige form.
Schirmquallen oder Scheibenquallen (Scyphozoa) sind eine Klasse der Nesseltiere (Cnidaria). Sie werden auch als Echte Quallen bezeichnet. Die Schirmquallen bilden drei Ordnungen: Kranzquallen (Coronatae), Fahnenquallen (Semaeostomae) und Wurzelmundquallen (Rhizostomeae). Zu den Scyphozoa gehören etwa 130 Arten. Die meist solitär lebenden Tiere werden durch große Medusen und kleine Polypen charakterisiert. Die Fortpflanzung erfolgt abwechselnd ungeschlechtlich, durch Abschnürung von Ephyralarven vom sessilen Polypen (Strobilation), und geschlechtlich (eine so genannte Metagenese).
Schirmquallen sind durchsichtige Tiere aus einer dicken Gallertmasse mit am Schirmrand entspringenden Tentakeln. Hier sitzen auch Licht- und Tastorgane, die Rhopalien. Die Schirmquallen besitzen Schwimmglocken. Die Tentakel können bis zu 30 m lang werden, an ihnen sitzen die giftigen Nesselkapseln. Der Körper einer Qualle besteht zu 98 % aus Wasser. Einige Schirmquallen sind nur ein paar Millimeter groß, manche können aber bis zu 2 m Durchmesser haben.
Die meisten der Küstenformen bilden in ihrem Larvenstadium einen „Scyphopolypen“ mit genau vier Gastralkammern. Er verwandelt sich asexuell in einen Stapel winziger Medusenlarven, ein als Strobilation bezeichneter Vorgang. Die Meduslarve wird auch „Ephyra“ genannt und wird nach einer Weile im Plankton zur Qualle.
Die meisten Quallenarten sind auf die Küstennähe beschränkt, weil sie zu ihrer Fortpflanzung während der Polypengeneration in festsitzender Lebensweise auf ein geeignetes Substrat angewiesen sind. Es gibt aber auch Hochseequallen, die sich im offenen Meer vermehren und keine Polypengeneration bilden.
Schirmquallen oder Scheibenquallen (Scyphozoa) sind eine Klasse der Nesseltiere (Cnidaria). Sie werden auch als Echte Quallen bezeichnet. Die Schirmquallen bilden drei Ordnungen: Kranzquallen (Coronatae), Fahnenquallen (Semaeostomae) und Wurzelmundquallen (Rhizostomeae). Zu den Scyphozoa gehören etwa 130 Arten. Die meist solitär lebenden Tiere werden durch große Medusen und kleine Polypen charakterisiert. Die Fortpflanzung erfolgt abwechselnd ungeschlechtlich, durch Abschnürung von Ephyralarven vom sessilen Polypen (Strobilation), und geschlechtlich (eine so genannte Metagenese).
Tekst üüb Öömrang Glaagen (öö. selagglag, fe. siaglaas), genauer skiremglaagen (Scyphozoa) san en klas faan diarten an hiar tu a stam faan a näädeldiarten (Cnidaria). Diar jaft at amanbi 130 slacher faan. Jo diarten haa en graten skirem an letj polüüpen.
Glaagen läät jo mä a struum ambi driiw, diaram wurd jo - likes, dat's so grat san - mä tu at plankton tääld.
– Saamlang faan bilen of filmer
Wikispecies hää en artiikel tu: Glaagen (öö. selagglag, fe. siaglaas), genauer skiremglaagen (Scyphozoa) san en klas faan diarten an hiar tu a stam faan a näädeldiarten (Cnidaria). Diar jaft at amanbi 130 slacher faan. Jo diarten haa en graten skirem an letj polüüpen.
Glaagen läät jo mä a struum ambi driiw, diaram wurd jo - likes, dat's so grat san - mä tu at plankton tääld.
De skiifkwabben (Latynske namme: Scyphozoa) foarmje in klasse fan it tuskenryk fan 'e radiaaldieren (Radiata) en de stamme fan 'e netteldieren (Cnidaria). Dizze groep kwabben wurdt soms ek wol oantsjut as de 'echte kwabben', mei't se it paraplufoarmige lichem hawwe dat it meast mei kwabben assosjearre wurdt. Skiifkwabben binne nau besibbe oan ferskate oare taksonomyske klassen, dy't ek ta de kwabben rekkene wurde, nammentlik de kubuskwabben (Cubozoa), de stâlkwabeftigen (Staurozoa) en in diel fan 'e kwabpolipen (Hydrozoa). Nettsjinsteande de namme binne de ribkwabben (Ctenophora) folle minder nau oan 'e skiifkwabben besibbe, en wurdt dy groep feitliks net iens ta de kwabben rekkene.
It meast opfallende skaaimerk fan 'e skiifkwabben is de koarte doer fan it polypstadium dat se trochmeitsje yn ferhâlding ta de lingte fan it medusastadium. De medusen fan skiifkwabben hawwe foarmen dy't útinoar rinne fan in tsjerkklok oant in skûtel, dy't gearstald binne út in bûtenste hûdlaach (de ektoderm of bûtenhûd) en in binnenste hûdlaach (de endoderm of binnenhûd), mei dêrtuskenyn in sjelei-eftich lichem. Skiifkwabben binne folle grutter as bgl. de nau besibbe kwabpolipen. Hoewol't se trochinoar in diameter hawwe fan 2-40 sm, kin de giele hierkwab (Cyanea capillata) in diameter berikke fan wol 2 m.
Yn it mulpunt fan 'e klok- of skûtelfoarm befynt him in holte dy't as mage fungearret. Sintraal oan 'e ûnderkant fan it lichem sit de mûle, mei dêromhinne in krâns fan tentakels, dy't by guon soarten meterslang wêze kinne. Skiifkwabben besteane foar 95-99% út wetter. Se hawwe in ûnfolslein spiisfertarringsstelsel, wat betsjut dat der mar ien iepening is, dy't sawol foar itensopname as foar ôffalútskieding brûkt wurdt (oftewol: de mûle docht ek tsjinst as anus). Skiifkwabben kinne swimme troch spieren yn 'e klok- of skûtelfoarm gear te lûken en wer te ûntstpannen, mar by in sterke streaming reitsje se maklik yn 'e swierrichheden. Nei in stoarm kin it strân sadwaande mei dizze bisten besiedde lizze.
De measte skiifkwabben binne passive driuwers dy't libje fan proaien as lytse fisken en soöplankton, dy't fongen wurde trochdat se tsjin 'e tentakels oan swimme of der troch de streaming tsjinoan dreaun wurde. Der binne sa'n twahûndert soarten skiifkwabben wittenskiplik beskreaun, en dy libje allegear yn see. Yn swiet wetter kinne skiifkwabben net oerlibje, mar yn 'e oseänen komme se yn frijwol alle biotopen foar, fan mangrovemoerassen oant de djipsee.
Skiifkwabben binne sels proai foar û.m. beskate soarten toninen, haaien en seeskylpodden. As der earne in kwabbepleach ûntstiet, sa't yn 'e Middellânske See foarkommen is, komt dat yn 'e regel trochdat de minske troch oerbefisking de natuerlike fijannen fan 'e kwabben weinommen hat. Yn Sina, Japan en Súdeast-Aazje wurdt op skiifkwabben fan it skift fan 'e blomkoalkwabeftigen (Rhozostomae) sels fiske, mei't dy yn 'e Easterske koken beskôge wurde as in delikatesse.
De libbenssyklus fan skiifkwabben bestiet út twa stadia. Yn it earste dêrfan hat it organisme de foarm fan in polyp en hat it in sessile (oan it substraat fêstsittende) stâle. Yn dy foarm libbet it organisme fan foarbydriuwend soöplankton, dat mei tentakels út it wetter seeft wurdt. Nei ferrin fan tiid lit de top fan 'e polyp los en begjint as frij swimmend wêzen oan it twadde stadium, dat it medusastadium neamd wurdt. De medusa is de foarm dy't de minske fan kwabben it bêste kenne. Medusen plantsje har geslachtlik fuort troch de foarming fan gameten, dy't nei ferraning in larve foarmje. De larve set him earne op 'e ûndergrûn fêst mei in stâle, en groeit dan út ta in polyp.
De skiifkwabben (Latynske namme: Scyphozoa) foarmje in klasse fan it tuskenryk fan 'e radiaaldieren (Radiata) en de stamme fan 'e netteldieren (Cnidaria). Dizze groep kwabben wurdt soms ek wol oantsjut as de 'echte kwabben', mei't se it paraplufoarmige lichem hawwe dat it meast mei kwabben assosjearre wurdt. Skiifkwabben binne nau besibbe oan ferskate oare taksonomyske klassen, dy't ek ta de kwabben rekkene wurde, nammentlik de kubuskwabben (Cubozoa), de stâlkwabeftigen (Staurozoa) en in diel fan 'e kwabpolipen (Hydrozoa). Nettsjinsteande de namme binne de ribkwabben (Ctenophora) folle minder nau oan 'e skiifkwabben besibbe, en wurdt dy groep feitliks net iens ta de kwabben rekkene.
Скифомедузите (Scyphozoa) сочинуваат класа на жаркари во која припаѓаат големи и желатинозни морски без‘рбетници (медузи) кои пливаат со контракција на нивното чадоресто тело и го фаќаат малиот плен со жарни пипала. Името на оваа класа доаѓа од карактеристичниот изглед на полипот на овие животни, кој има изглед на пехар (од грчки skyphos - пехар, zoon - животно).
Класата Scyphozoa вклучува четири реда, 20 фамилии, 66 родови и околу 200 видови. Четирите редови се: Stauromedusae, приседнати медузи; Coronatae, крунестите или браздести медузи; Semaeostomeae и Rhizostomeae, коренести медузи. Кај четирите редови на медузи постојат и полипоиден и медузоиден стадиум. Тие се изразени во разлиечен степен. Така, кај редот Stauromedusae има само бентосен (полипоиден) стадиум, кој се смета за медуза. Кај останатите редови се сретнуваат и двата стадиуми, а медузоидниот е најдолготраен и најзабележлив. Одредени истражувачи не ги сметаат приседнатите медузи за дел од оваа класа.
साइफ़ोज़ोआ (Scyphozoa) प्राणिजगत के निडारिया (Cnidaria) संघ का एक वर्ग है जिसके अंतर्गत वास्तविक जेलीफिश (Jellyfish) आते हैं। ये केवल समुद्र ही में पाए जाने वाले प्राणी हैं। इस वर्ग के जेलीफिश तथा अन्य वर्गों के जेलीफिशों के शारीरीय लक्षणों में अंतर होता है। साधारणतया ये बड़े तथा हाइड्रोजोआ (Hydrozoa) के मेडुसी (medusae) से भारी होते हैं।
अधिकांश साइफ़ोज़ोआ के स्पीशीज़ समुद्र के ऊपरी स्तर पर पाए जाते हैं। ये जलधारा के साथ एक स्थान से दूसरे स्थान पर जाते रहते हैं। ये शिकार को दंशकोशिकाओं (nematocysts) की सहायता से शक्तिहीन करके पकड़ लेते हैं। दंशकोशिकाएँ स्पर्शकों (tentacles) के बाहरी हिस्से में पाई जाती हैं। इस प्रकार शक्तिहीन किए गए शिकार को स्पशंक मुँह के पास ले आते हैं, जहाँ वे चूसकर निगल लिए जाते हैं।
इस वर्ग का जेलीफिश का जीवनवृत जटिल होता है। किसी-किसी जेलीफिश के अंडे सीधे ही मेडुसा में परिवर्धित हो जाते हैं, परंतु ओरीलिया (Aurelia) नामक जेलीफिश का जीवनवृत्त जटिल होता है। यह विशेष जेलीफिश ब्रिटेन के समुद्रतटीय जल में पाया जाता है। यह एक पारदर्शी मेडुसा है। यह शरीर के घटाकृति भाग के प्रवाह पूर्ण संकुचन से तैरता है। ओलीलिया का निषेचित अंडा मेडुसा (medusa) में परिवर्धित न होकर एक स्पष्ट रचनावाले पॉलिप (polyp) में, जिसे साइफ़िस्टीमा (Scyphistoma) कहते हैं, परिवर्धित होता है। यह तुरही के आकार का एक छोटा जीव है जिसमें सीमांत स्पर्शक (marginal tentacles) लगे रहते हैं। बाद में यह अपने अपमुख सिरे (aboral end) से किसी अन्य आधार से जुड़ जाता है।
साइफ़िस्टोमा मूलिकाओं (rootlets) या देहांकुरों को उत्पन्न करता है जिनसे नए पॉलिश मुकुलित (budded) होते हैं। साइफ़िस्टोमा बहुवर्षीय जीव है। इसमें एक निश्चित अवधि के बाद असाधारण परिवर्तन शुरू होता है। यह परिवर्तन भोजन की कमी अथवा अधिकता के कारण हो सकता है। पहली दशा में साइफिस्टोमा के ऊपरी हिस्से के ऊतक एक चक्रिका सदृश (disc like) रचना में बदल जाते हैं। बाद में यह संरचना पॉलिप से अलग होकर जल में तैरने लगती है। खाद्य पदार्थ की अधिकता के कारण चक्रिकाओं की संयुक्त श्रेणी बन जाती है। संपूर्ण पॉलिप का स्वरूप अब बदल जाता है। ये चक्रिकाएँ परिवर्धित होने के बाद पॉलिप से अलग होकर पानी में तैरने लगती हैं। वस्तुत: ये मेडुसा होते हैं जिनमें आठ भुजाएँ होती हैं। इन मेडुसाओं को एफ़िर (Ephyra) कहते हैं। ये प्रौढ़ औरीलिया से रचना तथा आकार में सर्वथा भिन्न होते हैं। अपवाद स्वरूप ही कोई-कोई चक्रिका मेडुसा के स्थान पर पॉलिप में परिवर्धित होती है।
इस प्रकार का जीवनवृत्त बहुरूपता (polymorphism) का, जिसमें पीढ़ी एकांतरण (alternation of generation) पाया जाता है, एक अच्छा उदाहरण है। स्थायी पॉलिप पीढ़ी का अस्थायी मेडुसा पीढ़ी से नियमित एकांतरण होता है। केवल मेडुसी ही लैंगिक होता है और अंडाणु (ova) तथा शुक्राणु (spermatozoa) उत्पन्न करता है। पॉलिप से मेडुसा बनने का यह तरीका, जो हाइड्रोज़ोआ के मेडुसा परिवर्धन से सर्वथा भिन्न है, साइफ़ोज़ोआ की एक विशिष्टिता है।
साइफ़ोज़ोआ तथा हाइड्रोज़ोआ के मेडुसी में मुख्य अंतर यह है कि साइफ़ोज़ोआ के मेडुसी में, वीलम (velam) अनुपस्थित रहता है, आमाशय में आमाशयी तंतु (gastric filaments) उपस्थित रहते हैं तथा आमाशय के भीतरी कोष्ठों से बने आंतरिक जनन अंग पाए जाते हैं जबकि हाइड्रोज़ोआ में ऐसा नहीं होता।
साइफ़ोज़ोआ (Scyphozoa) प्राणिजगत के निडारिया (Cnidaria) संघ का एक वर्ग है जिसके अंतर्गत वास्तविक जेलीफिश (Jellyfish) आते हैं। ये केवल समुद्र ही में पाए जाने वाले प्राणी हैं। इस वर्ग के जेलीफिश तथा अन्य वर्गों के जेलीफिशों के शारीरीय लक्षणों में अंतर होता है। साधारणतया ये बड़े तथा हाइड्रोजोआ (Hydrozoa) के मेडुसी (medusae) से भारी होते हैं।
अधिकांश साइफ़ोज़ोआ के स्पीशीज़ समुद्र के ऊपरी स्तर पर पाए जाते हैं। ये जलधारा के साथ एक स्थान से दूसरे स्थान पर जाते रहते हैं। ये शिकार को दंशकोशिकाओं (nematocysts) की सहायता से शक्तिहीन करके पकड़ लेते हैं। दंशकोशिकाएँ स्पर्शकों (tentacles) के बाहरी हिस्से में पाई जाती हैं। इस प्रकार शक्तिहीन किए गए शिकार को स्पशंक मुँह के पास ले आते हैं, जहाँ वे चूसकर निगल लिए जाते हैं।
The Scyphozoa are an exclusively marine class of the phylum Cnidaria,[2] referred to as the true jellyfish (or "true jellies").
The class name Scyphozoa comes from the Greek word skyphos (σκύφος), denoting a kind of drinking cup and alluding to the cup shape of the organism.[3]
Scyphozoans have existed from the earliest Cambrian to the present.[1]
Most species of Scyphozoa have two life-history phases, including the planktonic medusa or polyp form, which is most evident in the warm summer months, and an inconspicuous, but longer-lived, bottom-dwelling polyp, which seasonally gives rise to new medusae. Most of the large, often colorful, and conspicuous jellyfish found in coastal waters throughout the world are Scyphozoa.[4] They typically range from 2 to 40 cm (1 to 15+1⁄2 in) in diameter, but the largest species, Cyanea capillata can reach 2 metres (6 ft 7 in) across. Scyphomedusae are found throughout the world's oceans, from the surface to great depths; no Scyphozoa occur in freshwater (or on land).
As medusae, they eat a variety of crustaceans and fish, which they capture using stinging cells called nematocysts. The nematocysts are located throughout the tentacles that radiate downward from the edge of the umbrella dome, and also cover the four or eight oral arms that hang down from the central mouth. Some species, however, are instead filter feeders, using their tentacles to strain plankton from the water.[5]
Scyphozoans usually display a four-part symmetry and have an internal gelatinous material called mesoglea, which provides the same structural integrity as a skeleton. The mesoglea includes mobile amoeboid cells originating from the epidermis.
Scyphozoans have no durable hard parts, including no head, no skeleton, and no specialized organs for respiration or excretion.[6][7] Marine jellyfish can consist of as much as 98% water, so are rarely found in fossil form.
Unlike the hydrozoan jellyfish, Hydromedusae, Scyphomedusae lack a vellum, which is a circular membrane beneath the umbrella that helps propel the (usually smaller) Hydromedusae through the water. However, a ring of muscle fibres is present within the mesoglea around the rim of the dome, and the jellyfish swims by alternately contracting and relaxing these muscles.[8] The periodic contracting and relaxing propels the jellyfish through the water, allowing it to escape predation or catch its prey.
The mouth opens into a central stomach, from which four interconnected diverticula radiate outwards. In many species, this is further elaborated by a system of radial canals, with or without an additional ring canal towards the edge of the dome. Some genera, such as Cassiopea, even have additional, smaller mouths in the oral arms. The lining of the digestive system includes further stinging nematocysts, along with cells that secrete digestive enzymes.[5]
The nervous system usually consists of a distributed net of cells, although some species possess more organised nerve rings. In species lacking nerve rings, the nerve cells are instead concentrated into small structures called rhopalia. There are between four and sixteen of these small lobes arranged around the rim of the umbrella, where they coordinate the muscular action allowing the animal to move. Each rhopalium is typically associated with a pair of sensory pits, a statocyst, and sometimes a pigment-cup ocellus.[5]
Most species appear to be gonochorists, with separate male and female individuals. The gonads are located in the stomach lining, and the mature gametes are expelled through the mouth. After fertilization, some species brood their young in pouches on the oral arms, but they are more commonly planktonic.[5]
The fertilized egg produces a planular larva which, in most species, quickly attaches itself to the sea bottom. The larva develops into the hydroid stage of the lifecycle, a tiny sessile polyp called a scyphistoma. The scyphistoma reproduces asexually, producing similar polyps by budding, and then either transforming into a medusa, or budding several medusae off from its upper surface via a process called strobilation. The medusae are initially microscopic and may take years to reach sexual maturity.[5]
Scyphozoa include the moon jelly Aurelia aurita,[9] in the order Semaeostomeae, and the enormous Nemopilema nomurai, in the order Rhizostomeae, found between Japan and China and which in some years causes major fisheries disruptions.
The jellyfish fished commercially for food are Scyphomedusae in the order Rhizostomeae.[10] Most rhizostome jellyfish live in warm water.[4]
Although the Scyphozoa were formerly considered to include the animals now referred to as the classes Cubozoa and Staurozoa, they now include just three extant orders (two of which are in Discomedusae, a subclass of Scyphozoa).[11][12] About 200 extant species are recognized at present, but the true diversity is likely to be at least 400 species.[11]
Class Scyphozoa
Fossilized stranded scyphozoans on a Cambrian tidal flat at Blackberry Hill, Wisconsin. The Scyphozoa are an exclusively marine class of the phylum Cnidaria, referred to as the true jellyfish (or "true jellies").
The class name Scyphozoa comes from the Greek word skyphos (σκύφος), denoting a kind of drinking cup and alluding to the cup shape of the organism.
Scyphozoans have existed from the earliest Cambrian to the present.
Los escifozoos (Scyphozoa, del griego skyphos, copa, y zoon, animal) son una clase del filo Cnidaria con la fase de pólipo muy reducida. De hecho, son los cnidarios a los que más frecuentemente se alude como medusa, ya que es esta fase la que predomina y acostumbra a ser más grande que las hidromedusas con un diámetro entre 2 y 40 cm, pudiendo pesar hasta 40 kg como Rhizostoma luteum aunque Cyanea capillata puede llegar a 2 m de diámetro[1] y tentáculos de 60 o 70 m de longitud.[2] Se conocen unas 200 especies, presentes en todos los mares.
Los escifopólipos son pequeños e inconspicuos, y reciben el nombre de escifistomas. Se originan por metamorfosis de la larva plánula. Sufren un tipo especial de reproducción asexual llamado estrobilación, que consiste en una fisión transversal mediante el cual se van liberando pequeñas medusas llamadas éfiras; en esta etapa los escifopólipos se denominan estróbilos. Tras este período reproductivo, reanudan su vida como escifistomas hasta el siguiente año, en que se repite el proceso.
Tras la segmentación se produce una blástula hueca, que se desarrollara para formar una larva plánula con una breve existencia libre, tras la cual se fija al substrato, experimenta una metamorfosis y se transforma en una pequeña forma polipoide llamada escifistoma.
El escifistoma sufre la mencionada estrobilación y va produciendo diminutas medusas jóvenes (éfira) que, en unos meses, se transforman en medusas adultas que llevan a cabo la reproducción sexual.
Este ciclo básico sufre modificaciones diversas. En algunas Semaeostomeae el escifistoma queda incluido en quistes dentro del progenitor, eludiendo así la fase sésil; algunos géneros de Coronatae carecen de escifistoma y del huevo se desarrolla directamente una medusa adulta.
Los escifozoos (Scyphozoa, del griego skyphos, copa, y zoon, animal) son una clase del filo Cnidaria con la fase de pólipo muy reducida. De hecho, son los cnidarios a los que más frecuentemente se alude como medusa, ya que es esta fase la que predomina y acostumbra a ser más grande que las hidromedusas con un diámetro entre 2 y 40 cm, pudiendo pesar hasta 40 kg como Rhizostoma luteum aunque Cyanea capillata puede llegar a 2 m de diámetro y tentáculos de 60 o 70 m de longitud. Se conocen unas 200 especies, presentes en todos los mares.
Eszifozooak (Scyphozoa) knidarioen filumeko animalia klase bat da.
Bi aldi izaten dituzte bizitzan, polipo-aldia eta marmoka-aldia baino askoz txikiagoak dira.
Eszifozooak (Scyphozoa) knidarioen filumeko animalia klase bat da.
Bi aldi izaten dituzte bizitzan, polipo-aldia eta marmoka-aldia baino askoz txikiagoak dira.
(RLQ=window.RLQ||[]).push(function(){mw.log.warn("Gadget "ErrefAurrebista" was not loaded. Please migrate it to use ResourceLoader. See u003Chttps://eu.wikipedia.org/wiki/Berezi:Gadgetaku003E.");});Meduusat (Scyphozoa, myös liuskameduusat[3] tai varsinaiset meduusat) on yksi polttiaiseläinten pääjakson luokista. Merissä elävät kupolimaiset meduusat uivat verkkaisesti supistamalla ja laajentamalla hyytelömäistä uimakelloaan, jonka alta purkautuva vesi työntää niitä eteenpäin. Toisaalta meduusat kulkeutuvat paljolti veden virtausten mukana ja ne ovat makroeläinplanktonin suurimpia eläimiä.[4]. Varhaisimmat tunnetut meduusoiden fossiilit ovat yli 600 miljoonan vuoden takaa prekambrikaudelta.
Aikuisen meduusan pyöreän uimakellon reunassa on pyyntilonkeroiden sarja. Kellon alapuolella keskellä on suu joka johtaa ontelovatsaan, ja suun ympärillä neljä ulos työntyvää suuliuskaa.[5] Meduusoilla ei ole varsinaisia elimiä kuten sydäntä tai aivoja, vain yksinkertainen hermosto. Kuten muilla polttiaiseläimillä meduusoilla on kaksi solukerrosta, sisäinen endodermi ja ulkoinen ektodermi, ja niiden välissä runsas hyytelömäinen mesoglea jossa on säikeitä ja jonkin verran soluja. Ravinnon lopullinen sulatus tapahtuu pieninä hiukkasina mesogleassa olevien yksittäisten solujen sisällä.[6][5]
Juurimeduusoiden lahkon meduusoilla kuten tykinkuulameduusalla ei ole pyyntilonkeroita ollenkaan, vaan suuliuskat ovat muuntuneet siivilämäiseksi rakenteeksi.[7]
Useimpien meduusojen elämänkaari jakautuu kahteen päävaiheeseen: merenpohjaan kiinnittyneeseen polyyppivaiheeseen ja vapaaseen meduusavaiheeseen. Termi meduusa voi tarkoittaa näin joko taksonomista eläinluokkaa tai planktista kellomaista yksilömuotoa. Meduusavaihe esiintyy myös muiden polttiaiseläinluokkien elämänkierrossa (kuutiomeduusat, polyyppieläimet).
Meduusojen sukusolut kehittyvät ruoansulatusontelon katossa taskumaisissa pullistumissa, sukupuolirauhasissa. Lisääntyäkseen saman lajin yksilöt kerääntyvät yhteen isoiksi ryhmiksi, jotta jälkikasvu turvattaisiin mahdollisimman hyvin.
Koiras laskee siittiöt veteen rihmana, jonka naaras syö. Rihma hedelmöittää naaraan sukusolut. Hedelmöittyneistä munasoluista kehittyy värekarvoilla vedessä liikkuvia planula-toukkia. Planulat uivat veden pohjaan ja muuttuvat polyyppimaisiksi yksilöiksi, skyfistomeiksi.[8] Ne ottavat ravintoa planktonista ja alkavat yleensä alkukesästä kuroutua vaakasuorassa pieniksi lautasmaisiksi efyratoukiksi. Efyrat kehittyvät noin kuukaudessa aikuisiksi meduusoiksi. Useilla meduusalajeilla on ruumiin alapinnassa taskuja, joissa toukat saattavat kehittyä hetken aikaa, ennen kuin ne kiinnittyvät pohjaan. Skyfistomin tyviosa voi elää vuosia veden pohjassa ja jatkaa suvutonta lisääntymistä. Tyviosasta voi myös irrota osia, joista kehittyy uusia skyfistomeja.
Meduusavaihe, joka on elinkaaren viimeinen vaihe, kestää yleensä vain muutamia kuukausia. Syyskesällä tapahtuva "meduusakukinta" on tämän elinkaaren vaiheen viimeinen osa, ja rannikolle tulevat meduusat ovat yleensä jo kuolevia yksilöitä.
Kaikki meduusat ovat petoja. Ne saalistavat pyyntilonkeroilla, joiden polttiaissolut laukeavat, kun planktoneläin, pieni kala tai äyriäinen on kosketuksessa niihin tai ui lonkeroiden läheltä. Meduusan lonkeroissa olevista polttiaissoluista, nemoatokystoista, iskeytyy saaliiseen pieniä kiinnityssiimoilla varustettuja myrkkyharppuunoita, jotka lamaannuttavat saaliin. Kiinnityssiimat estävät saalista pakenemasta. Kun uhri on lamaannutettu, siirtävät pyyntilonkerot sen hitaasti meduusan suuhun, joka johtaa eliön ruoansulatusonteloon.[6] Useimpien meduusojen myrkky on ihmiselle vaaratonta, mutta osa lajeista voi aiheuttaa tuskallisia oireita.
Eräät litteät meduusat tarjoavat suotuisat elinolot symbioottisille zooksantellileville.[9][10] Kun meduusa pitää lonkeronsa pintaan päin käännettynä, levät pääsevät yhteyttämään auringonvalon avulla. Levät luovuttavat yhteyttämisessä syntyneitä sokereita isännälleen.
On myös joitakin katka- ja taskurapulajeja, jotka elävät meduusoiden pinnalla ja osittain niiden sisällä.[11]
Meduusoja esiintyy kaikkialla merissä.
Suomen vesialueilla Itämeressä elää vakituisesti yksi meduusalaji, korvameduusa (Aurelia aurita). Sitä tavataan syksyisin. Itämeren suolapulssien mukana on rannikollemme satunnaisesti ajautunut myös hiusmeduusoita (Cyanea capillata), viimeksi vuonna 1978.
Suurin osa meduusoista on ihmiselle vaarattomia tai aiheuttavat pieniä vammoja.
Meduusoita on näytteillä monissa yleisöakvaarioissa, kuten Helsingin Sea Lifessa. Niitä voi myös hankkia lemmikiksi yksityiseen akvaarioon[12]. Meduusoja käytetään ruoanlaittoon muun muassa Vietnamissa, missä niistä voidaan valmistaa salaattia tai keittoa.[13]
Meduusat voivat aiheuttaa myös haittaa kalankasvatuksille.[14]
Meduusat (Scyphozoa, myös liuskameduusat tai varsinaiset meduusat) on yksi polttiaiseläinten pääjakson luokista. Merissä elävät kupolimaiset meduusat uivat verkkaisesti supistamalla ja laajentamalla hyytelömäistä uimakelloaan, jonka alta purkautuva vesi työntää niitä eteenpäin. Toisaalta meduusat kulkeutuvat paljolti veden virtausten mukana ja ne ovat makroeläinplanktonin suurimpia eläimiä.. Varhaisimmat tunnetut meduusoiden fossiilit ovat yli 600 miljoonan vuoden takaa prekambrikaudelta.
Les Scyphozoaires (Scyphozoa) sont une classe d'animaux cnidaires. Ils sont généralement appelés méduses, bien que ce terme désigne aussi un stade particulier dans la vie reproductive des cnidaires. Les méduses sont des organismes transparents et gélatineux qui peuvent renfermer jusqu'à 95 % d'eau.
La majorité des scyphozoaires passent par les deux stades polype et méduse, avec prédominance du stade méduse.
Une méduse scyphozoaire est généralement composée d'une ombrelle (qui comprend une sous-ombrelle et une ex-ombrelle), de filaments tombant des bords de celle-ci, et d'un axe vertical (« manubrium »), sorte de trompe pendant sous la cavité sous-ombrellaire et à l'extrémité duquel se trouve la cavité buccale parfois bordée d'appendices (appelés bras buccaux ou bras oraux) recueillant du plancton ou attrapant du necton[2]. La plus grande méduse connue est Cyanea capillata : son ombrelle a un diamètre de 50 cm à 2,50 m qui héberge souvent de jeunes poissons à l'abri de ses 800 fins tentacules pouvant mesurer 40 m de long[3].
Le poids de leur corps est composé de 95 à 98 % d'eau et de 2 à 5 % de matières sèches (essentiellement des protéines) - contre 63 % d'eau pour le corps humain[4]. Cette composition varie en fonction de la salinité du milieu : ainsi Aurelia aurita contient de 95,3 à 95,8 % d'eau en Méditerranée, 97,9 % dans la mer du Nord et 98,2 % en mer Baltique[5]. Le corps mou des méduses est constitué par une substance gélatineuse, la mésoglée, qui contient, outre ses 98 % d'eau, du collagène (similaire au collagène humain[6]), des cellules totipotentes indifférenciées qui se transforment pour reconstituer un tissu lésé[7].
Le système gastro-vasculaire situé dans l'épaisseur de la mésoglée est le seul véritable organe de la méduse. Les proies plus volumineuses (copépodes, poissons et leurs larves) sont piégées par les tentacules rétractiles qui acheminent cette nourriture (notion de « feeding reaction ») vers la cavité buccale. La digestion (de quelques minutes pour du microphytoplancton à quelques heures pour du macrozooplancton) se produit dans la cavité gastro-vasculaire envahie de filaments gastriques. Les produits de la digestion sont distribués à l'ensemble de l'organisme par de nombreux canaux radiaires puis par le canal circulaire. Les produits d'excrétion empruntent le trajet inverse et sont éliminés par cavité buccale sous forme de sortes de pelotes de réjection[8].
Les méduses ont une ébauche de cerveau avec des cellules nerveuses en lien avec des organes des sens[9]. Elles possèdent des statocystes, récepteurs sensibles à l'équilibre pour s'orienter dans l'eau. Leur larve appelée planula porte des cellules ciliées photoréceptrices, ce qui leur permet de se diriger par phototaxie tandis que l'adulte possède au bord des ombrelles des structures spécialisées, ocelles, yeux camérulaires au sein des rhopalies[10].
Leur masse gélatineuse a une densité d’eau voisine de celle de l’eau de mer, ce qui explique que la majorité des méduses se maintiennent en équilibre dans la couche d'eau superficielle de la zone littorale, bien que certaines se rencontrent à plus de 1 500 m de profondeur (telle Tiburonia granrojo, espèce abyssale découverte en 1993 en Californie[11]), ou que d'autres soient benthiques comme les espèces du genre Cassiopea.
Les gonades des Scyphozoaires sont d'origine endodermique. La plupart des méduses passent par deux formes différentes durant leur cycle de vie :
Le stade fixé est représenté par un polype appelé scyphistome, le plus souvent solitaire. Ce dernier produit de jeunes méduses (éphyrules) par strobilation : l'animal bourgeonne en se débitant par tranche à la partie supérieure du corps. Le scyphistome n'est pas sexué, mais une sorte de larve persistant, tandis que la scyphoméduse grandit en se modifiant pour permettre la reproduction.
Anatomie d'une méduse scyphozoaire.
Schéma du passage de l'état polype à l'état méduse.
Autre schéma du cycle de vie des méduses
Ce groupe daterait de l'Édiacarien (il y a 635–541 millions d'années), et demeure très répandu et abondant de nos jours, représenté par plusieurs espèces particulièrement communes. Cependant, son origine et son évolution sont difficiles à comprendre, car les méduses ne comportant pas de parties dures, leur fossilisation est extrêmement rare.
Le World Register of Marine Species recense environ 182 espèces de méduses à travers le monde, réparties en trois ordres, divisés en une vingtaine de familles.
Selon World Register of Marine Species (13 janvier 2015)[12] :
Selon ITIS (13 janvier 2015)[1] :
Atolla wyvillei, une Coronatae
Méduse « œuf au plat » (Cotylorhiza tuberculata)
Méduse chou-fleur (Rhizostoma pulmo)
Méduse géante Nemopilema nomurai
Les Scyphozoaires (Scyphozoa) sont une classe d'animaux cnidaires. Ils sont généralement appelés méduses, bien que ce terme désigne aussi un stade particulier dans la vie reproductive des cnidaires. Les méduses sont des organismes transparents et gélatineux qui peuvent renfermer jusqu'à 95 % d'eau.
La majorité des scyphozoaires passent par les deux stades polype et méduse, avec prédominance du stade méduse.
Os escifozoos (Scyphozoa, do grego σκύφος skyphos, 'cunca', 'copa', e ζωον zoon, animal) son unha clase do filo dos cnidarios (Cnidaria) coa fase de pólipo, sésil, moi reducida. De feito, son os cnidarios aos que máis frecuentemente se alude como medusas, xa que esta é a fase que prediomina no seu ciclo biolóxico e acostuman, ademais, a seren máis grandes que as hidromedusas, cun diámetro de entre 2 e 40 cm, aínda que en Cyanea capillata pode chegar até os 2 m[1] e ter os tentáculos de 60 a 70 m de lonxitude.[2]
As medusas son organismos transparentes e xelatinosos cuxo corpo pode estar formado até por un 95 % de auga. Case todas viven nos océanos, coñecéndose unhas 200 especies, presentes en todos os mares.
Normalmente utilízase o nome común medusa para identificalas, aínda que tamén se usa este nome vulgar para os representantes das clases dos hidrozoos (Hydrozoa) e cubozoos (Cubozoa).
Como todos os cnidarios, o corpo das medusas é basicamente un saco con simetría radial formado por dúas capas de células —o ectoderma, no exterior, e o endoderma no interior— cunha masa xelatinosa entre elas, chamada mesoglea e aberto cara ao exterior. Ao redor da abertura, as medusas presentan unha coroa de tentáculos con células urticantes, os cnidocitos, capaces de disparar unha minúscula espiña ou nematociste que contén unha toxina.
As medusas usan estes "aparellos" non só para se defenderen dos depredadores, senón tamén para inmobilizaren ás súas presas, como un pequeno peixe, para se alimentaren.
Segundo o "Système d'Information Taxonomique Intégré":
Segundo a "Animal Diversity Web":
Os escifozoos (Scyphozoa, do grego σκύφος skyphos, 'cunca', 'copa', e ζωον zoon, animal) son unha clase do filo dos cnidarios (Cnidaria) coa fase de pólipo, sésil, moi reducida. De feito, son os cnidarios aos que máis frecuentemente se alude como medusas, xa que esta é a fase que prediomina no seu ciclo biolóxico e acostuman, ademais, a seren máis grandes que as hidromedusas, cun diámetro de entre 2 e 40 cm, aínda que en Cyanea capillata pode chegar até os 2 m e ter os tentáculos de 60 a 70 m de lonxitude.
As medusas son organismos transparentes e xelatinosos cuxo corpo pode estar formado até por un 95 % de auga. Case todas viven nos océanos, coñecéndose unhas 200 especies, presentes en todos os mares.
Normalmente utilízase o nome común medusa para identificalas, aínda que tamén se usa este nome vulgar para os representantes das clases dos hidrozoos (Hydrozoa) e cubozoos (Cubozoa).
Režnjaci (Scyphozoa) su razred u koljenu žarnjaka (Cnidaria). U razredu je oko 130 vrsta podijeljenih na više rodova. Za većinu solitarno živućih vrsta karakteristične su velike meduze i mali polipi. Razmnožavanje se odvija smjenom generacija (sesilni polipi razmnožavaju se bespolno, pokretne meduze razmnožavaju se spolno).
Podrobniji članak o temi: Meduze
Režnjaci su prozirne životinje građene od želatinoznog tkiva. Na rubu klobuka je vijenac pipaka. U njima se nalaze i osjetila opipa i svjetla. Pipci mogu biti dugi i više metara, a na njima se nalaze žarne stanice. Tijelo odrasle životinje satoji se od 94 do 98% vode. Mogu biti veliki samo par milimetara, ali i imati klobuk promjera i do 2 metra.
Većina obalnih vrsta razvija se iz skifopolipa u skifomeduze, imena koja su dobili od latinskog naziva ovog razreda, Scyphozoa. Polipi, prihvaćeni za dno (bentos), razvijaju se u stupić s čijeg vrha se odvajaju (strobilacija) sićušne larve koje se razvijaju u meduze.
Većina vrsta režnjaka živi u blizini obala, jer za razvoj polipa treba odgovarajući supstrat. No, postoje i vrste koje žive na otvorenom moru gdje se i razmnožavaju, ne tvoreći uopće generaciju polipa.
Većina vrsta u generaciji meduza su plankton (u toj skupini ubraja ih se u najkrupnije životinje) i mesojedi, i hvataju plijen lovkama. No ima i vrsta koje provode veći dio života na dnu toplih mora, blago pulsirajući gore-dolje, ovisne o hrani koju dobivaju od simbiotskih fotosintetizirajućih algi (primjer: Cassiopeia xamachana).
Iako se mogu, uz pomoć stiskanja i opuštanja klobuka i aktivno kretati, to je vrlo ograničeno. Ne mogu plivati suprotno stuji vode, i često ih se, nakon oluja, može naći naplavljene na obali. No, i kod naplavljenih meduza potreban je oprez, jer su im žarne stanice još dugo aktivne. Jedan od najotrovnijih žarnjaka (Cnidaria) uopće je vrsta morska osa (Chironex fleckeri), poznata i pod imenom australska četvrtasta meduza.
Prema popdacim,a objavljenim 2012 godine razred se dijeli na tri reda[1]:
Režnjaci (Scyphozoa) su razred u koljenu žarnjaka (Cnidaria). U razredu je oko 130 vrsta podijeljenih na više rodova. Za većinu solitarno živućih vrsta karakteristične su velike meduze i mali polipi. Razmnožavanje se odvija smjenom generacija (sesilni polipi razmnožavaju se bespolno, pokretne meduze razmnožavaju se spolno).
Gli Scifozoi sono una classe del phylum dei Celenterati (o Cnidari) a cui appartengono le grandi e variabili meduse, più propriamente dette scifomeduse. Le specie di Scyphozoa sono presenti sulla Terra dal Cambriano fino ai giorni nostri[1][2].
Il nome viene dal greco skyphos (σκύφος), che indica un calice che ricorda la forma di questi organismi. La classe delle scifomeduse conta circa 200 specie con una notevole variazione fra di esse, sia per dimensioni che morfologia[3].
Gli scifozoi generalmente presentano una simmetria tetramera (o tetraradiale, cioè a 2 assi)[4] e hanno un materiale gelatinoso interno chiamato mesoglea, che separa ectoderma ed endoderma, e che fornisce alla medusa la stessa integrità strutturale di uno scheletro[2][5]. La mesoglea comprende cellule amoeboidi mobili provenienti dall'epidermide.
Le meduse marine possono essere composte fino al 98% di acqua, quindi raramente si trovano in forma fossile.
A differenza degli idrozoi, le scifomeduse mancano di un craspedo[6], un lembo di tessuto vascolarizzato che si estende della parte inferiore della campana che aiuta a sospingere le piccole idromeduse attraverso l'acqua. Tuttavia, un anello di fibre muscolari è presente all'interno della mesoglea intorno al bordo della campana, per cui la medusa nuota contraendosi e rilassando alternativamente questi muscoli[7]. La periodica contrazione e rilassamento di questi muscoli spinge la medusa attraverso l'acqua, permettendogli di sfuggire alla predazione o di catturare la sua preda; gli scifozoi sono infatti o predatori o filtratori pelagici.
Altro carattere fondamentale dello scifopolipo è la presenza di un celenteron,[5] diviso in quattro tasche separate da altrettanti rilievi gastrici carnosi (sarcosetti), collegati superiormente all'imbuto esofageo ed inferiormente liberi. quattro canali interradiali che in alcuni casi possono essere ramificati.
Come per i Cubozoi e gli Antozoi, la muscolatura appare subepiteliale cioè separata dall'epidermide.
La bocca si apre in uno stomaco, dal quale si irradiano verso l'esterno quattro diverticoli interconnessi. In molte specie, i diverticoli si sviluppano in un sistema di canali radiali, con o senza la presenza di un ulteriore canale ad anello verso il bordo della campana. Alcuni generi, come Cassiopea, hanno anche delle più piccole bocche aggiuntive nelle braccia orali. Il rivestimento del sistema digestivo, la gastrodermide, è dotata di cnidociti al cui interno troviamo le nematocisti, e tra le altre, cellule ghiandolari che secernono gli enzimi digestivi[8].
Il sistema nervoso è generalmente costituito da una rete distribuita di cellule, anche se alcune specie possiedono degli anelli nervosi. Nelle specie prive di questi anelli nervosi, le cellule nervose sono invece concentrate in piccole strutture chiamate ropali. Nelle specie di Scyfozoa si trovano da quattro a sedici ropali disposti attorno al bordo dell'ombrello, da dove coordinano l'azione muscolare che permette all'animale di muoversi. Ogni ropalio è tipicamente associato ad una coppia di fosse sensoriali, una statocisti e talvolta un ocello pigmentato[8].
La maggior parte delle specie sembrano avere individui maschi e femmine separati.
La riproduzione è sessuale ed avviene secondo un ciclo metagenetico. Le gonadi si trovano nella mucosa dello stomaco e i gameti maturi vengono espulsi nell'acqua attraverso la bocca[8] (in alcune specie l'inseminazione avviene internamente e le uova sono incubate in speciali tasche). L'uovo fecondato produce una larva planula che, nella maggior parte delle specie, si fissa rapidamente sul fondale marino. La larva si sviluppa nello stadio idroide, ossia un piccolo polipo sessile bentonico chiamato scyphistoma. Lo scyphistoma si riproduce asessualmente, producendo polipi simili per gemmazione, per poi trasformarsi in una medusa, oppure gemmare diverse efire da una serie di divisioni trasversali del corpo dalla sua zona apicale attraverso un processo chiamato strobilazione. Le meduse, alla nascita, sono inizialmente microscopiche e possono richiedere anni per raggiungere la maturità sessuale[8].
Nella fase di polipo vengono chiamati scifopolipi o scifostomi[4] (talora, scifistomi), mentre la denominazione "scifomedusa" riguarda la loro fase adulta.[5]
La classe degli Scifozoi ha storicamente incluso 5 ordini, colloquialmente noti come coronate, cubomeduse, rhizostomee, semeostomee e stauromeduse[9]. Più recenti analisi, sia morfologiche[10][11] che molecolari[12] hanno portato al riconoscimento di tre raggruppamenti monofiletici: Coronatae, Rhizostomeae e Semaeostomeae. Le cubomeduse e le stauromeduse sono state erette a classi separate: Cubozoa e Staurozoa.
Analisi molecolari[12][13] hanno portato alla seguente classificazione:[14]
Gli Scifozoi sono una classe del phylum dei Celenterati (o Cnidari) a cui appartengono le grandi e variabili meduse, più propriamente dette scifomeduse. Le specie di Scyphozoa sono presenti sulla Terra dal Cambriano fino ai giorni nostri.
Scyphozoa (-oorum, n.pl., e Graeco skyphos, patera, et zoon, animal) sunt classis Animalium marinorum ad Cnidarium phylum pertinens, quorum corpus molle ferme omnino aqua constat. Quod itaque oceanos habitant.
Scifomedūzos (lot. Scyphozoa) – duobagyvių (Cnidaria, Coelenterata) tipo daugialąsčių gyvūnų klasė.
Scifomedūzų yra apie 200 rūšių. Jos skirstomos į 4 būrius:
Scifomedūzos (lot. Scyphozoa) – duobagyvių (Cnidaria, Coelenterata) tipo daugialąsčių gyvūnų klasė.
Scifozoji (Scyphozoa) ir dzēlējzarndobumaiņu tipa (Cnidaria) klase, kas pieder pie medūzu apakštipa (Medusozoa). Šajā klasē apvieno pārsvarā lielas medūzas ar stipri zarainu kanālu sistēmu, labi attīstītiem maņu orgāniem un ļoti vāji izteiktu polipu paaudzi. Dzimumprodukti tām veidojas entodermā. Scifozoji bez izņēmuma ir jūru iemītnieki, daži no tiem ļoti lieli. Tā, piemēram, diezgan bieži sastopama medūza ziemeļu jūrās ir arktiskā cianeja (Cyanea arctica), kurai lietussargs var būt vairāk nekā 2 m diametrā un taustekļi līdz 30 m gari.
Pēc ārējā izskata scifomedūzas ir dažādas. Zvans tām var būt plakans, kā aurēlijai, - tādas medūzas sauc par diskomedūzām, vai arī augsts. Taustekļi var būt īsi, kā aurēlijai, vai ļoti gari, kā Cyanea. Interesanta ir īpatnējā scifomedūzu grupa, tā saucamās sakņmutes. Šīm medūzām mutes atvere aizaug, bet tās vietā uz stipri attīstītajiem mutes taustekļiem izveidojas ļoti daudz sīku atveru; šīs atveres kanālu tīkls saista ar gastrovaskulāro sistēmu. Caur šīm atverēm medūzas barojas, pie tam iespējams, ka barības avots ir ūdenī izšķīdušās organiskās vielas. Kā sakņmutu pārstāvi var minēt Rhizostoma pulmo; tā ir samērā liela medūza, kas vasarā sastopama Melnajā jūrā. Ļoti īpatnējas ir sēdošās Lucernariida kārtas medūzas. Pēc ārējā izskata tām maz līdzības ar īstajām medūzām. To lietussarga virspuse izstiepta diezgan garā kājā, ar kuru tā piestiprinās pie substrāta, galvenokārt pie aļģēm. Parasti no substrāta šīs medūzas nokarājas puscaurspīdīgu, mīkstu zvanu veidā. Šāda zvana ieliekuma dibenā uz kāta atrodas mutes atvere, bet apmalē - astoņi kniepadatveidīgu taustekļu kūļi. Starp taustekļiem, zvanu apmales padziļinātajās vietas, dažam formām atrodas ropaloīdi, kas ir vienkāršojušies un pārveidojušies peldošo formu ropāliji. Tajos nav maņu orgānu, izņemot nelielu pigmenta plankumu pie pamatnes, bet tiem ir daudz dziedzeršūnu. Ropalpīdi ir īpatnēji medūzas kustību orgāni, ar kuriem tās pārvietojas pa substrātu. Sēdošo medūzu piemēri ir ziemeļu jūrās diezgan bieži sastopamie nelielie (līdz 2—3 cm) brūnas krāsas Haliclystus ģints pārstāvji un maigi sārtie, lielākie (līdz 10—12 cm augstie) Lucernario ģints pārstāvji. Pēdējās ģints sugas ir arī Melnajā jūrā. Ķīnā dažas scifomeduzas, piemēram, Rhopllema esculenta, ir rūpniecisks objekts, ko lieto pārtikā. Dažas medūzas ir indīgas: tās ar savām dzeļšūnām var radīt stiprus apdegumus.
Klase Scifozoji (Scyphozoa)
Scifozoji (Scyphozoa) ir dzēlējzarndobumaiņu tipa (Cnidaria) klase, kas pieder pie medūzu apakštipa (Medusozoa). Šajā klasē apvieno pārsvarā lielas medūzas ar stipri zarainu kanālu sistēmu, labi attīstītiem maņu orgāniem un ļoti vāji izteiktu polipu paaudzi. Dzimumprodukti tām veidojas entodermā. Scifozoji bez izņēmuma ir jūru iemītnieki, daži no tiem ļoti lieli. Tā, piemēram, diezgan bieži sastopama medūza ziemeļu jūrās ir arktiskā cianeja (Cyanea arctica), kurai lietussargs var būt vairāk nekā 2 m diametrā un taustekļi līdz 30 m gari.
De schijfkwallen (klasse Scyphozoa) zijn een groep van ongewervelde dieren uit de stam neteldieren (phylum Cnidaria). De naam "kwal" wordt ook gebruikt voor dieren uit de verwante klassen hydroïdpoliepen (Hydrozoa), kubuskwallen (Cubozoa) en gesteelde kwallen (Stauromedusae), en uit de niet verwante stam Ribkwallen (phylum Ctenophora).
Het meest in het oog springende kenmerk van de klasse schijfkwallen is de korte duur van het poliepstadium in verhouding tot het medusestadium. De medusen zijn doorgaans ook veel groter dan die van de hydroïdpoliepen. Sommige worden ruim 200 cm in doorsnede met tentakels van vele meters lang. Andere soorten weer hechten zich vast aan zeewieren. Het lichaam is klok- tot schotelvormig, dat is samengesteld uit 2 cellagen met daartussen een flinke laag gelei. In het klokcentrum bevindt zich een holte, die als maag fungeert. Centraal aan de onderzijde bevindt zich de mond, terwijl de tentakels neerhangen van de onderrand. Ze kunnen zwemmen dankzij een samentrekking van de spieren, maar met zeestromingen hebben ze problemen om vooruit te komen. Na een storm belanden ze vaak op het strand.
De meeste schijfkwallen zijn passieve drijvers die zich voeden met kleine vissen en dierlijk plankton die in hun tentakels gevangen worden. Er zijn rond de tweehonderd soorten beschreven, die allemaal marien zijn.[1][2] Ze komen voor in elk van de oceanen van de wereld en tot op grote diepte.
Schijfkwallen worden gegeten door onder andere tonijnen, haaien en zeeschildpadden. Kwallenplagen als in de Middellandse Zee worden mede veroorzaakt door overbevissing.[3] In China, Japan en Zuidoost-Azië worden kwallen van de orde Rhizostomae gebruikt voor menselijke consumptie.[4]
De levenscyclus van schijfkwallen valt uiteen in twee stadia. Het eerste daarvan wordt het poliepstadium genoemd. Het organisme heeft hierin de vorm van een poliep: een sessiele (= aan het substraat vastzittende) steel, die langsdrijvend voedsel opvangt. De poliep maakt aan de top afsnoeringen die na enige tijd loslaten en in de waterkolom uitgroeien tot het tweede stadium. Dit tweede stadium wordt het medusestadium genoemd. Het organisme heeft hierin een ronde (radiaal symmetrische) koepelvorm met neerhangende tentakels. Dit is de vorm waarin veel mensen kwallen het best kennen. De medusen planten zich geslachtelijk voort door de vorming van gameten, die na versmelting een larve vormen. De larve zet zich ergens vast op het substraat en groeit dan uit tot een poliep, waarmee de cyclus rond is.
Schijfkwallen hebben geen ware orgaanstructuur maar ze bezitten wel gespecialiseerde weefsels. De volwassen dieren bestaan voor 95-99% uit water. De schijfkwallen hebben een onvolledig spijsverteringsstelsel, hetgeen betekent dat de enkele opening (mond) voor zowel voedselopname als afvaluitscheiding (anus) wordt gebruikt.
Een schijfkwal is een enkel dier, in tegenstelling tot bijvoorbeeld het Portugees oorlogsschip, een kwal uit de klasse Hydrozoa, die uit een kolonie van individuen bestaat.
De volgende soorten komen voor in de Noordzee:
De parelkwal of lichtende kwal (Pelagia noctiluca) komt voor in alle warmere oceanen en zeeën, waaronder de Middellandse Zee.
Bronnen, noten en/of referentiesDe schijfkwallen (klasse Scyphozoa) zijn een groep van ongewervelde dieren uit de stam neteldieren (phylum Cnidaria). De naam "kwal" wordt ook gebruikt voor dieren uit de verwante klassen hydroïdpoliepen (Hydrozoa), kubuskwallen (Cubozoa) en gesteelde kwallen (Stauromedusae), en uit de niet verwante stam Ribkwallen (phylum Ctenophora).
Stormaneter er en klasse av nesledyr. De fleste veksler mellom et ukjønnet polyppstadium, og et kjønnet medusestadium. Medusene er som regel store og frittsvømmende; et unntak er begermanetene.
Glassmanet og brennmanet er de to mest kjente manetene i Norge.
Sammen med svampene var manetene de første skapninger som gikk over fra encellet til flercellet individ. Dette skjedde for ca. 600 millioner år siden. Maneter består av 97% vann og fordamper om de blir liggende på land. De har verken hjerne eller sentralnervesystem, bare et enkelt nervenett, med en nervering rundt kappen. Likevel er det noe som får dem til å slå følge gjennom havet og bevege seg i store stimer inn mot kysten når de vil gyte. De har bare én kroppsåpning, som fungerer både som munn-, tarm- og kjønnsåpning. En stund etter at hannens kjønnsceller har svømt inn i hunnens munn, slipper hun ut små larver samme vei. Disse finner et sted å feste seg og vokser til små polypper, som deretter snører av en tallerkenstabel av små maneter som driver av gårde med strømmen.[1]
Stormanetene består av ordnene begermaneter, ringmaneter, skivemaneter og lungemaneter. I en del systematiske oversikter er også kubemanetene tatt med under stormanetene og ikke skilt ut som en egen klasse.
Stormaneter er en klasse av nesledyr. De fleste veksler mellom et ukjønnet polyppstadium, og et kjønnet medusestadium. Medusene er som regel store og frittsvømmende; et unntak er begermanetene.
Glassmanet og brennmanet er de to mest kjente manetene i Norge.
Sammen med svampene var manetene de første skapninger som gikk over fra encellet til flercellet individ. Dette skjedde for ca. 600 millioner år siden. Maneter består av 97% vann og fordamper om de blir liggende på land. De har verken hjerne eller sentralnervesystem, bare et enkelt nervenett, med en nervering rundt kappen. Likevel er det noe som får dem til å slå følge gjennom havet og bevege seg i store stimer inn mot kysten når de vil gyte. De har bare én kroppsåpning, som fungerer både som munn-, tarm- og kjønnsåpning. En stund etter at hannens kjønnsceller har svømt inn i hunnens munn, slipper hun ut små larver samme vei. Disse finner et sted å feste seg og vokser til små polypper, som deretter snører av en tallerkenstabel av små maneter som driver av gårde med strømmen.
Multimedia w Wikimedia Commons Krążkopławy (Scyphozoa) – gromada wyłącznie morskich parzydełkowców (Cnidaria) charakteryzujących się dobrze wykształconą przemianą pokoleń, z meduzą (scyfomeduza) jako dominującym stadium w cyklu życiowym. Zdarza się, że stadium polipa (scyfopolip, scyfistoma) w ogóle nie występuje. Krążkopławy zasiedlają przeważnie morza o dużym zasoleniu. Niektóre z nich osiągają bardzo duże rozmiary (2 m średnica dzwonu, a długość ramion i czułków nawet kilkanaście metrów). Scyfomeduzy charakteryzują się grubą warstwą mezoglei i stosunkowo przejrzystym ciałem. Są znacznie większe od scyfopolipów. Na brzegach parasola mają ropalia, czyli ciałka brzeżne, będące narządami zmysłu. Polipy żyją pojedynczo. Mają cztery przegrody w jamie gastralnej. Polipy rozmnażają się przez strobilizację. Bałtyk zamieszkują dwie przedstawicielki gromady: chełbia modra (Aurelia aurita), gatunek dobrze znoszący niskie zasolenie tego morza, oraz żyjąca w głębszej, bardziej słonej wodzie duża bełtwa festonowa (Cyannea capillata).
Krążkopławy są złożoną grupą, obejmującą szereg rzędów wymarłych oraz współcześnie żyjących. Do współcześnie żyjących zaliczono około 200 gatunków, ale szacuje się, że jest ich przynajmniej dwa razy więcej. Tradycyjnie krążkopławy klasyfikowano w pięciu grupach: koronowce, kostkomeduzy, korzeniogębe, płatowatogębe i słupomeduzy. Na podstawie badań morfologicznych i molekularnych dotychczas opisane gatunki grupowane są w rzędzie[2]:
oraz w podgromadzie Discomedusae z dwoma rzędami:
Zaliczany wcześniej do krążkopławów rząd Stauromedusae (słupomeduzy) jest obecnie klasyfikowany w randze odrębnej gromady Staurozoa[2]
Do wymarłych zaliczane są rzędy[potrzebny przypis]:
Krążkopławy (Scyphozoa) – gromada wyłącznie morskich parzydełkowców (Cnidaria) charakteryzujących się dobrze wykształconą przemianą pokoleń, z meduzą (scyfomeduza) jako dominującym stadium w cyklu życiowym. Zdarza się, że stadium polipa (scyfopolip, scyfistoma) w ogóle nie występuje. Krążkopławy zasiedlają przeważnie morza o dużym zasoleniu. Niektóre z nich osiągają bardzo duże rozmiary (2 m średnica dzwonu, a długość ramion i czułków nawet kilkanaście metrów). Scyfomeduzy charakteryzują się grubą warstwą mezoglei i stosunkowo przejrzystym ciałem. Są znacznie większe od scyfopolipów. Na brzegach parasola mają ropalia, czyli ciałka brzeżne, będące narządami zmysłu. Polipy żyją pojedynczo. Mają cztery przegrody w jamie gastralnej. Polipy rozmnażają się przez strobilizację. Bałtyk zamieszkują dwie przedstawicielki gromady: chełbia modra (Aurelia aurita), gatunek dobrze znoszący niskie zasolenie tego morza, oraz żyjąca w głębszej, bardziej słonej wodzie duża bełtwa festonowa (Cyannea capillata).
Krążkopławy są złożoną grupą, obejmującą szereg rzędów wymarłych oraz współcześnie żyjących. Do współcześnie żyjących zaliczono około 200 gatunków, ale szacuje się, że jest ich przynajmniej dwa razy więcej. Tradycyjnie krążkopławy klasyfikowano w pięciu grupach: koronowce, kostkomeduzy, korzeniogębe, płatowatogębe i słupomeduzy. Na podstawie badań morfologicznych i molekularnych dotychczas opisane gatunki grupowane są w rzędzie:
Coronatae – koronowceoraz w podgromadzie Discomedusae z dwoma rzędami:
Semaeostomeae – płatowatogębe Rhizostomeae – korzeniogębeZaliczany wcześniej do krążkopławów rząd Stauromedusae (słupomeduzy) jest obecnie klasyfikowany w randze odrębnej gromady Staurozoa
Do wymarłych zaliczane są rzędy[potrzebny przypis]:
Lithorhizostomatida Brachinida Conchopeltida ConulariidaA especialização levou a complexidades na estrutura medusóide, possuindo um tamanho maior que a maioria das hidromedusas, manúbrio mais altamente desenvolvido formando braços orais, mesogléia que contém células, estômago septado ou pelo menos um estômago com filamentos gástricos, cnidócitos gastrodérmicos e um certo desenvolvimento dos órgãos sensoriais. Elas possuem simetria radial e não possuem esqueleto sólido, sendo invertebrados. A classe dos cifozoários é caracterizada pela fase da medusa ser duradoura ante a fase de pólipo. São representadas principalmente pelas águas-vivas.
Scifozoarele (Scyphozoa) sunt o clasă de animale marine din încrengătura Cnidaria.[1]
Reprezentanți ai acestei clase sunt meduzele, care pot fi întâlnite în toate mările. Unele specii sunt pelagice, altele trăiesc la adâncimi mari și doar rareori se ridică la suprafață. Foarte periculoase sunt speciile numite „viespi de mare”, a căror înțepătură poate provoca moartea altor organisme. Meduzele din ordinul Rizostomida sunt răspândite în mările tropicale. În Marea Neagră se întâlnește specia de meduze Rizostoma pulmo, care nu are tentacule marginale, hrana prinzând-o cu paletele bucale.
În prezent Scyphozoa cuprinde doar trei ordine extante de animale.[2][3] Aproximativ 200 de specii existente sunt recunoscute în prezent, dar adevărata diversitate este probabil să se ridice la cel puțin 400 de specii. [2]
Clasa Scyphozoa
Acest articol referitor la subiecte din zoologie este un ciot. Puteți ajuta Wikipedia prin completarea sa.
Scifozoarele (Scyphozoa) sunt o clasă de animale marine din încrengătura Cnidaria.
Klobučnjaki (znanstveno ime Scyphozoa) so razred morskih ožigalkarjev, v katerega uvrščamo približno 200 danes znanih vrst.[1] Kot pri večini ostalih ožigalkarjev je za njihov življenjski krog značilna menjava življenjskih oblik polipa in meduze, pri čemer pa meduza po opaznosti močno prevladuje. Pravzaprav večina organizmov, ki jih najdemo v obalnih morjih in jim pogovorno pravimo »meduze«, pripada klobučnjakom.[2][3]
Meduze dosegajo centimetrske velikosti in več, običajno med 2 in 40 cm premera klobuka. Pri največji vrsti, Cyanea capillata, ima lahko klobuk premer dva metra, lovke pa merijo preko 15 m v dolžino.[4] Nekatere so vpadljivo obarvane, z organi rožnatih, oranžnih in drugih barv, ki presevajo skozi prozoren ali rahlo obarvan klobuk. Ta lahko po obliki spominja na plitev krožnik, pa vse do globoke čelade pri drugih vrstah, z gubasto nabranim robom, a brez notranjega roba, ki je značilen za meduze trdoživnjakov. Večino notranjosti telesa zapolnjuje želatinozna mezogleja, v kateri so ameboidne celice. Krožne mišice na obodu klobuka z ritmičnim krčenjem iztiskajo vodo, s čemer se meduza poganja naprej, elastična mezogleja pa po krčenju povrne obliko. Na ustni strani se klobuk pri večini vrst podaljšuje v lovke, katerih število sega od štiri navzgor (lahko jih je zelo veliko), ob ustih pa je štiri ali osem ustnih krp. Na njih so ožigalke. Usta so na koncu cevastega izrastka, ki mu pravimo manubrij. Ta se v notranjosti odpira v razmeroma kompleksen gastrovaskularni sistem s sredinskim želodcem in štirimi med seboj povezanimi prekati ter včasih z radialnim kanalom ob obodu. Klobučnjaki so praviloma enospolniki.[3]
Kot pri ostalih ožigalkarjih, je polip življenjska oblika, pritrjena na podlago, ki se razmnožuje nespolno. Pri klobučnjakih je polip manj opazen od meduze. Ličinka, planula, se kmalu po oploditvi usede na morsko dno in se pritrdi z zgornjim koncem. Razvije se v t. i. skifiostomo, majhen, trdoživu podoben polip. Ta se samostojno prehranjuje in z bočnim brstenjem iz njega nastajajo novi polipi. V določenem delu leta pa pod vplivom hormonov in okoljskih dejavnikov prične tvoriti meduze. Te zorijo na ustnem delu polipa in se postopoma odcepljajo od njega, čemur pravimo strobilacija.[3] Nezrele meduze so do odcepitve naložene kot krožnički na ustnem delu, tak način strobilacije je značilnost meduz.[1]
Polipi živijo eno ali več let, pri čemer strobilacija poteka enkrat na leto, mlade meduze pa odrastejo v nekaj mesecih do dveh letih.[3]
Klobučnjaki so izključno morske živali, večina vrst živi v toplih vodah.[2] Prehranjujejo se največkrat plenilsko, z drugimi živalmi (najpogosteje raki, občasno tudi ribami), ki jih omamijo z ožigalkami in jih z gibanjem lovk ter migetalk na njih prenesejo k ustom. Po drugi strani so ribje mladice številnih vrst neobčutljive na meduzin strup in se zadržujejo med lovkami, kar jim daje varnost. Nekatere vrste meduz se namesto tega prehranjujejo filtratorsko, s planktonskimi organizmi, ki jih lovijo na mukusno prevleko spodnjega dela klobuka. Posebnost je rod Cassiopea s simbiontskimi algami, na račun katerih lahko meduza ob zadostni količini svetlobe preživi skoraj brez hrane.[3] Klobučnjaki so znani tudi po tem, da občasno tvorijo ogromne roje (pojavu pravimo rojenje ali cvetenje). To jim omogoča njihov poseben način razmnoževanja, pri katerem lahko en polip producira ogromno število meduz hkrati. Rojenje potem sprožijo ugodni pogoji v okolju (predvsem količina hrane), ki omogočijo preživetje več mladim meduzam kot običajno.[5]
Zaradi ožigalk predstavljajo meduze klobučnjakov nevšečnost za kopalce, ribiče in druge ljudi, ki se zadržujejo v vodi. Jakost ožiga se med vrstami zelo razlikuje, od neznatnega, do hude agonije, v skrajnem primeru je ožig celo smrten.[6] Vendar najbolj strupene meduze, ki lahko povzročijo tudi smrt človeka, sodijo med kubomeduze, torej niso klobučnjaki.
Posebej izrazit negativen vpliv imajo meduze ob cvetenju. Roji v morju ob letoviških krajih zmanjšujejo prihodek od turizma, lahko tudi zamašijo cevi hladilnega sistema v obalnih elektrarnah. Škodo povzročajo tudi v ribištvu. Roj meduz je s sonarjem zelo težavno ločiti od roja rib, nakar povzroči trganje mrež zaradi teže in kontaminacijo ulova. Poleg tega povzročajo upad ulova zaradi kompeticije z ribami za hrano in lokalnega zmanjšanja koncentracije kisika v vodi ob množičnem odmiranju.[7]
Nekaj vrst uporabljajo za prehrano, predvsem v Jugovzhodni Aziji, kjer jih lovijo v večjem obsegu.[8]
Klobučnjaki (znanstveno ime Scyphozoa) so razred morskih ožigalkarjev, v katerega uvrščamo približno 200 danes znanih vrst. Kot pri večini ostalih ožigalkarjev je za njihov življenjski krog značilna menjava življenjskih oblik polipa in meduze, pri čemer pa meduza po opaznosti močno prevladuje. Pravzaprav večina organizmov, ki jih najdemo v obalnih morjih in jim pogovorno pravimo »meduze«, pripada klobučnjakom.
Maneter (Scyphozoa) är en klass inom stammen nässeldjur. Maneter lever i havet och har en livscykel som omfattar en växling mellan två olika utvecklingsstadium, ett fastsittande polypstadium och ett frisimmande medusastadium. Den frisimmande medusan är klockformad eller skivformad och består till stor del av vatten. Det som ger maneten dess form, ett hydrostatiskt skelett, kallat mesoglea och innehåller vatten samt kollagen. Munnen är placerad på undersidan och omgiven av ett antal munarmar. Längs kanten av munnen finns en krans av tentakler. Maneten simmar medelst rytmiska sammandragningar av kroppshålan som pumpvis åstadkommer en jetstråle som för den framåt. De följer ganska passivt havsströmmar.
Tidig systematik delade in organismer efter yttre likheter. Kubmaneter betraktades fram till mitten av 1970-talet som en ordning av maneter innan de fick status som egen klass. Senare delades maneterna upp i de fyra ordningarna Semaeostomeae (skivmaneter), Rhizostomae (lungmaneter), Coronatae (ringmaneter) och Stauromedusae (bägarmaneter), men numera placeras bägarmaneterna i den egna klassen Staurozoa.[1]
Klass Scyphozoa
Hos maneter förekommer en generationsväxling mellan två olika utvecklingsstadium, en könlös polypgeneration och en könlig medusageneration. Det finns några få undantag, som lysmanet, vilken saknar ett fastsittande polypstadium.
Maneter förökar sig genom att hanarna sprutar sperma ur mun direkt i vattnet för att befrukta honornas ägg. Hos en del maneter, till exempel öronmanet, fästs de befruktade äggen på honans munarmar.
Äggen utvecklas till planulalarver som tar sig ned till bottnen där de fäster vid ett underlag och startar sin polypfas. Efterhand som polypen växer till skivas toppen av och varje skiva blir en separat manet. De små maneterna kallas i detta stadium för ephyralarver. Dessa växer och utvecklas till könsmogna medusor.
Vissa maneter använder sig även av en asexuell metod kallad strobilation.
Maneter är köttätande djur som äter smådjur som kräftdjur eller fiskar. Några av de större arterna kan även fånga fiskar eller andra maneter. Bytena fångas med hjälp av manetens nässelceller som sitter på manetens tentakler (bränntrådar) och vars gift dödar eller paralyserar bytet. Vid beröring av nässelcellerna sker en giftinjektion genom en liten hullingförsedd tråd som fastnar i bytet. Födan förs sedan igenom en öppning i magen på undersidan av maneten där det finns ytterligare nässelcellsförsedda så kallade munarmar. Maneten placerades tidigare i stammen Coelenterata, som betyder just "ihåliga tarmen", men denna stam är idag inaktuell. Maneter i sig utgör föda för bland annat havssköldpaddor, klumpfiskar, och spadfiskar.[2]
Vissa maneter, ofta kallade brännmaneter kan brännas mycket smärtsamt, och för människan finns det ett fåtal där beröring av bränntrådarna kan leda till så svåra skador att lemmar måste amputeras, eller att individen dör.
Den gula maneten Rhopilerna Verrilli betraktas som delikatess i det asiatiska köket och torkas eller läggs in.[källa behövs]
Wikimedia Commons har media som rör maneter.
Maneter (Scyphozoa) är en klass inom stammen nässeldjur. Maneter lever i havet och har en livscykel som omfattar en växling mellan två olika utvecklingsstadium, ett fastsittande polypstadium och ett frisimmande medusastadium. Den frisimmande medusan är klockformad eller skivformad och består till stor del av vatten. Det som ger maneten dess form, ett hydrostatiskt skelett, kallat mesoglea och innehåller vatten samt kollagen. Munnen är placerad på undersidan och omgiven av ett antal munarmar. Längs kanten av munnen finns en krans av tentakler. Maneten simmar medelst rytmiska sammandragningar av kroppshålan som pumpvis åstadkommer en jetstråle som för den framåt. De följer ganska passivt havsströmmar.
Büyük denizanaları ya da Scyphozoa (Lat. Scyphus (kadeh), zoon (hayvan)), denizanalarını içeren bir Knidliler (Haşlamlılar) sınıfıdır.
Hepsi denizlerde yaşayan oldukça küçük bir gruptur. Yaşam döngülerinde polip formlar da bulunmakla beraber medüz formlar daha çoğunluktadır. İlk kas hücrelerinin görüldüğü gruptur.
Polip formları genellikle tekil yaşayan hayvanlardır. Medüz formlar ise kenarları loblu ve strabilasyonla oluşan en büyük medüz canlıları oluşturan grubu oluşturur.
Yapısal olarak dört ışınlı radyal simetri gösterirler. Vücutlarının iç ve dış çeperleri arasındaki mezoglea tabakasıyla birlikte jelatin tabakası halinde bir görünümleri vardır. Vücut şeklilleri kadeh, borazan, kubbe, tabak, piramit vs. şeklinde olabilir. Bazılarında ışık verme yeteneği bulunur. Vücutlarının mezoglea tabakaları içinde simbiyotik canlılar bulunabilir.
Karnivor olarak, küçük deniz canlıları, yumurtalar ve larvalarla beslenirler.
Büyük denizanaları ya da Scyphozoa (Lat. Scyphus (kadeh), zoon (hayvan)), denizanalarını içeren bir Knidliler (Haşlamlılar) sınıfıdır.
Hepsi denizlerde yaşayan oldukça küçük bir gruptur. Yaşam döngülerinde polip formlar da bulunmakla beraber medüz formlar daha çoğunluktadır. İlk kas hücrelerinin görüldüğü gruptur.
Polip formları genellikle tekil yaşayan hayvanlardır. Medüz formlar ise kenarları loblu ve strabilasyonla oluşan en büyük medüz canlıları oluşturan grubu oluşturur.
Yapısal olarak dört ışınlı radyal simetri gösterirler. Vücutlarının iç ve dış çeperleri arasındaki mezoglea tabakasıyla birlikte jelatin tabakası halinde bir görünümleri vardır. Vücut şeklilleri kadeh, borazan, kubbe, tabak, piramit vs. şeklinde olabilir. Bazılarında ışık verme yeteneği bulunur. Vücutlarının mezoglea tabakaları içinde simbiyotik canlılar bulunabilir.
Karnivor olarak, küçük deniz canlıları, yumurtalar ve larvalarla beslenirler.
Зазвичай сцифоїдні мають чотирипроменеву симетрію. Їх тіло складається з двох досить тонких шарів клітин — зовнішнього (ектодерми) та внутрішнього (ентодерми), проміжок між якими заповнений драглистою субстанцією, що називається мезоглея. Мезоглея в сцифоїдних вельми товста і має консистенцію желе — завдяки цьому медузи отримали свою англійську назву «jellyfish» — «желейна риба». Медузи мають просту травну (кишкову) порожнину, або коелентерон, що виконує одночасно функції стравоходу, шлунку та кишечника, з єдиним отвором, який водночас є ротовим та анальним. Від коелентерону відходять радіальні канали, які поділяються на перирадіальні (відходять безпосередньо від коелентерону, доходять до району розташування ропаліїв), інтеррадіальні (відходять від кишень коелентерону, доходять до району розташування ропаліїв) та адрадіальні (відходять від кишень коелентерону, не доходять до ропаліїв).
Рот сцифоїдних медуз знаходиться на кінці циліндру різної довжини, що називається манубріум, і облямований лопатями, кількість яких варіює від чотирьох до восьми; їхньою основною функцією є передача здобичі до ротового отвору. У медуз ряду Rhizostomeae (наприклад, у коренерота) рот розділений на багато вторинних ротових отворів, що відкриваються на ротових лопатях. Край купола медуз, як правило, облямований щупальцями, основною функцією яких є ловля дрібної здобичі. Форма та забарвлення медуз можуть бути дуже різними, але загалом вони мають форму дзвона; близько 97 % відсотків маси їхнього тіла складає вода, тому їхнє тіло є напів- або майже прозорим. Також через це всі медузи можуть легко зазнавати механічних ушкоджень.
Більшість сцифоїдних здатні до активного плавання завдяки м'язовим скороченням волокон, що лежать в мезоглії. Нервова система є сіткоподібною за винятком ряду Coronatae, у якого, як і в класі Кубомедузи, наявне навколоротове нервове кільце. Контроль за пульсацією дзвона під час руху сконцентрований в групах нейронів, що лежать біля краю тіла.
Чутливість до зовнішніх подразників забезпечується рецепторами, які можуть розрізняти світло, запахи та механічні подразники, і нервовою системою, яка передає сигнали та координує реакцію організму. Також сцифоїдні медузи мають специфічні органи рівноваги, що називаються ропалії. Ропалії мають приблизно грушкувату форму, і складаються зі статоциста, детектора механічного подразнення, що називається чутливою війкою, та нервового волокна, що від неї відходить. Ропалії розташовані по краю купола. При похиленні тварини в бік розташування ропалію статоцист натискає на чутливу війку, яка, в свою чергу, викликає нервовий електричний імпульс у приєднаному до неї нейроні. Завдяки додатковому збудженню, що виникає в даній області нервової системи, скорочення цієї частини куполу посилюється, і медуза відновляє рівновагу.
Органи зору медуз представлені досить примітивними очима; також деякі види медуз мають спеціалізовані органи чутливості до дотику, що називаються сенсорними складками.
Життєвий цикл тварин класу Сцифоїдні вельми специфічний. У них чергуються медузоїдне та поліпоїдне покоління, на яких вони розмножуються статевим та безстатевим шляхом відповідно. Типовий для сцифоїдних життєвий цикл показаний на малюнку праворуч. Всього він включає п'ять стадій: яйце, планула, поліп, ефіра та медуза. Стадія медузи в цьому класі є домінантною; поліпи малопомітні і маловідомі через свій маленький розмір і сидячий спосіб життя. Поліп сцифоїдних називається сцифістома.
Більшість медуз роздільностатеві, хоча є і гермафродити. Репродуктивні органи (гонади) розвиваються на вистилці кишкової порожнини.
При проходженні статевого процесу чоловіча особина випускає сперму через рот у воду. Сперматозоїди активно плавають, і, якщо попадають в рот жіночої особини, добираються до яйцеклітин; при цьому відбувається запліднення. Початкові ембріональні стадії розвитку проходять або всередині кишкової порожнини материнського організму, або у спеціальних виводкових сумках, розташованих на облямовуючих рот ротових лопастях. Невелика плаваюча личинка (планула) покидає кишкову порожнину або виводкові сумки материнського організму та іде у вільне плавання. Планула прикріплюється до дна, віддаючи перевагу затіненим ділянкам, і розвивається в поліп.
Поліп дуже схожий за формою на класичних сидячих кишковопорожнинних (наприклад, актиній), що прикріплюються до субстрату присоскою і ловлять здобич направленим вгору вінчиком щупалець. Поліпи деяких видів можуть розмножуватись вегетативно, утворюючи клон — сукупність генетично однакових особин. Поліп може жити кілька років, продукуючи клонових нащадків шляхом брунькування, але врешті-решт починається стробіляція — відбруньковування від нього ефір (молодих медуз). Це безстатеве розмноження. На початку стробіляції на тілі поліпа виникають поперечні перетяжки, що поступово поглиблюються, і врешті-решт верхня частина поліпа перетворюється на стовпчик з декількох ефір, складених як стовпчик блюдець. Далі вони відриваються та поступово перетворюються на дорослих медуз.
Коли ефіра тільки відривається від поліпу, її дзвон має форму зірки з вісьмома або більшою кількістю променів. По мірі того, як ефіра росте, ці промені зростаються, і поступово організм набуває форми дорослої медузи. Доросла медуза може жити від трьох до шести місяців.
Деякі сцифоїдні (роди Pelagia, Atolla та Peryphilla) не мають поліпоїдної стадії: із зиготи розвивається одразу молода медузоїдна форма. В родах Chrysaora та Cyanea личинка утримується на материнському організмі в цистах. В глибоководному роді Stygiomedusa цисти є високоспеціалізованими і сцифістома розвивається в шлункових виводкових камерах.
Дорослі сцифоїдні медузи дрейфують з течією, але деякою мірою можуть визначати напрям свого пересування. Коли тварина скорочує концентричні та радіальні м'язи, об'єм води, що знаходиться під зонтиком, скорочується, вода викидається з-під нижньої частини купола, і медуза отримує рушійний імпульс в напрямку вершини купола. Циклічні скорочення та розширення куполу рухають тварину вперед завдяки двом факторам: по-перше, верхня частина купола має більш обтічну форму; і по-друге, скорочення відбувається помітно швидше, ніж розслаблення. Також завдяки такому пульсуючому ритму скорочень медуза може пересуватись и в вертикальній площині. Вертикальні пересування спонукаються чутливими до світла примітивними очима, розподіленими по краю купола. Деякі медузи (наприклад, з роду Aurelia) занурюються на глибину поблизу полудня, коли сонце яскраво сяє, і підіймаються до поверхні вранці, ввечері та місячними ночами, коли світло не таке яскраве. Але, незважаючи на свою здатність до самостійного руху, пересування медуз в найбільшій мірі залежить від морських течій, вітрів, припливно-відпливних явищ, а також вертикальних переміщень водних шарів (термічна або зумовлена солоністю циркуляція). Саме ці явища зумовлюють розповсюдження різних видів сцифоїдних в світовому океані.
Однією з найважливіших характеристик всього типу Кнідарії є специфічні жалячі органели, які називаються нематоцистами. На теперішній час описано понад 30 типів нематоцистів, що використовуються як важлива систематична ознака. Нематоцисти загалом є найбільш різноманітним та поширеним видом кнід (від латинського cnidos — нитка; власне жаляча структура кнідарій, звідки вони й отримали свою назву).
Нематоцист знаходиться всередині клітини, яка називається кнідоцит, котра в більшості випадків несе на зовнішній поверхні виріст (кнідоциль), який працює як своєрідний «детонатор», що реагує на механічний контакт. Кнідоциль є модифікованою війкою. Деякі сцифоїдні мають досить потужні нематоцисти і використовують їх для полювання на невеликих риб, пелагічних ракоподібних (креветки) тощо.
Всього існують три типи кнід: спироцити, птикоцити та нематоцити. Спироцити, які мають клейку поверхню, знайдені тільки в типі Anthozoa (куди входять коралові поліпи та актинії). Птикоцити є найбільш вузько таксономічно розповсюдженими — вони знайдені тільки в ряді Ceriantharia типу Anthozoa. Їхньою функцією є захват та структуризація часток мулу, з яких потім формується «арматура», що вистилає та підтримує стінки норок цих риючих тварин. Нематоцисти притаманні всім класам, що входять в тип Кнідарії, але деякі з більш ніж тридцяти їхнів підтипів зустрічаються тільки у представників окремих класів.
Нематоцисти секретуються внутрішньоклітинною органелою — апаратом Ґольджі, що в спеціалізованих для такого синтезу клітинах зветься кнідобластом. Таким чином, жаляча кніда насправді є не клітинною органелою, а найбільш складним з відомих на теперішній час продуктів клітинного синтезу. Нематоцист, що може бути використаний лише один раз, вміщується всередині кнідобласта в спеціальну камеру. Жаляча структура може бути дещо різною у різних видів, але загалом складається з пустотілих, завитих спірально волокон, з виступаючими на поверхні шипами (див. мікрофотографію нижче).
Нематоцисти сконцентровані на щупальцях та ротових лопастях. Одне щупальце може налічувати сотні, або й тисячі нематоцистів, розташованих в його епітелії. Механічне подразнення нематоциста спонукає жалячу нитку до раптового вивільнення та розкручування, і в такі моменти тисячі нематоцитів спрацьовують як мікроскопічні гарпуни. Ступінь ураження жертви залежить від виду медузи, міцності покровів жертви та її чутливості до вприснутої нематоцистами отрути.
За поведінкою сцифоїдні є пасивними (тобто вони не вдаються до активного полювання), але досить ефективними хижаками. Основним їхнім харчовим ресурсом є зоопланктон. Будь-яка тварина, що рухається між щупальцями та/або ротовими лопастями медузи, активує жалячі клітини, що спричинює викид нематоцистів, які впиваються в потенційну здобич та вбризкують в ранку токсин, який знерухомлює або ж вбиває жертву. Після цього, використовуючи щупальця та ротові лопасті, медуза спрямовує здобич до рота. Ротовий отвір знаходиться в центрі нижньої поверхні куполу та веде безпосередньо в кишкову порожнину.
Інші кишковопорожнинні, наприклад, з роду Aurelia, вдаються до так званого джгутиково-слизового способу харчування. Дрібні тварини та планктон налипають на їхні щупальця, а потім переносяться ними до ротових лопастей, і вже цими лопастями спрямовуються в кишкову порожнину. При цьому токи, що продукуються биттям джгутиків в борознах ротових лопастей, власне і спрямовують суб-мікроскопічні та мікроскопічні частинки їжі до ротового отвору.
Клас сцифоїдні поділяється на 4 ряди, 24 родини та 71 рід, що налічують більш ніж 220 видів. Розподіл на найбільші таксономічні одиниці всередині класу — ряди — базується на морфологічних особливостях та розповсюдженні.
Сцифо́идные, или Сцифоидные медузы[1] (сцифомеду́зы, лат. Scyphozoa) — класс морских организмов из типа стрекающих (Cnidaria). Группа включает сравнительно небольшое количество видов — около 200. Жизненный цикл сцифоидных, как правило, представляет собой метагенез, в котором присутствует бесполая (полипоидная) и половая (медузоидная ) стадии. Медузы некоторых представителей характеризуются крупными размерами и порой образуют очень крупные скопления. Полипы сцифоидных (сцифистомы), напротив, обладают очень мелкими размерами — порядка нескольких миллиметров.
Обычные для морей России сцифоидные — ушастая медуза (Aurelia aurita), львиная грива (Cyanea capillata), корнерот (Rhizostoma pulmo).
Как и у всех кишечнополостных, тело сцифоидных состоит из двух эпителиальных пластов: выстилки поверхности тела (эпидермиса) и выстилки кишечной полости (гастродермиса). Между ними находится мезоглея — желеобразная соединительная ткань, на 98 % состоящая из воды, содержащая белки и гликопротеиды (коллаген, ламинин, фибронектин). Кроме того, в мезоглее находится сравнительно небольшое количество клеток, мигрировавших из эпителиальных пластов.
В основе строения сцифоидных лежит радиальная (четырёхлучевая) симметрия. Ось этой симметрии проходит между ротовым отверстием и подошвой (у полипов) или вершиной зонтика (у медуз). Полюс тела, на котором расположен рот, называют оральным, противоположный ему — аборальным, а ось симметрии, соответственно, — орально-аборальной.
Вокруг рта находится поле, обрамлённое венчиком щупалец, — оральный диск.
Кишечник сцифоидных слепо замкнут, так что ротовое отверстие поочерёдно выполняет функции рта и ануса.
Класс Сцифоидные
Сцифо́идные, или Сцифоидные медузы (сцифомеду́зы, лат. Scyphozoa) — класс морских организмов из типа стрекающих (Cnidaria). Группа включает сравнительно небольшое количество видов — около 200. Жизненный цикл сцифоидных, как правило, представляет собой метагенез, в котором присутствует бесполая (полипоидная) и половая (медузоидная ) стадии. Медузы некоторых представителей характеризуются крупными размерами и порой образуют очень крупные скопления. Полипы сцифоидных (сцифистомы), напротив, обладают очень мелкими размерами — порядка нескольких миллиметров.
Обычные для морей России сцифоидные — ушастая медуза (Aurelia aurita), львиная грива (Cyanea capillata), корнерот (Rhizostoma pulmo).
钵水母纲（學名：Scyphozoa）是刺胞动物门的一个纲[2]。例如水母、海蜇、海月水母、霞水母等。 這類水母早在寒武紀就已出現，直到現在[1]。
钵水母纲的學名Scyphozoa源於古希臘語的skyphos（σκύφος），意思就是杯狀的物品。
一类不具缘膜的大型水母。伞缘缺裂呈瓣状，胃腔中有满生刺细胞的胃丝。
一般有营裂体的无性生殖世代（附着的水螅体钵形，构造近似海葵）和雌雄交配的有性世代（游泳的水母体伞形，由其内胚层产生生殖细胞）交相更迭的世代交替现象。
钵水母纲有：
錐石目（Conulariida）是一個化石分類單元，可能也是缽水母綱的成員，但其從屬具廣泛爭議。
Sea nettle Jellyfish (Chrysaora quinquecirrha) at 蒙特瑞灣水族館.
Blubber jelly (Catostylus mosaicus) at 蒙特瑞灣水族館.
Mastigias papua at the 蒙特瑞灣水族館.
Australian spotted jellyfish (Phyllorhiza punctata).
Mediterranean Jellyfish (Cotylorhiza tuberculata) at the 蒙特瑞灣水族館.
Flower hat jelly at the 蒙特瑞灣水族館.
Aurelia aurita
Stomolophus_meleagris
.jpg)
_Luc_Viatour.jpg)
.jpg)
.jpg)
_edit.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
|accessdate=需要含有|url= (帮助) 引文格式1维护：日期与年 (link) 
鉢虫綱（はちむしこう、Scyphozoa）は、刺胞動物門に属する水棲の無脊椎動物であり、いわゆるクラゲとして知られる多くの種を含む。
漂遊生活（プランクトン生活）を行うクラゲ（メデューサ）世代を持ち、この世代で有性生殖を行う。また、ポリプ世代を有するものも多く、この世代ではしばしば無性生殖を行う。クラゲ世代が底生動物（ベントス）として生活する十文字クラゲ目 Stauromedusae もかつてここに分類されていたが、現在では十文字クラゲ綱 Staurozoa に分割されている。
ポリプは概して小型で単純。骨格や鞘を持たないのが普通であるが、イラモは鞘がある。口側は広く平坦な口盤となり、その周辺に1列の触手を持つ。触手は16本まで。体内には四枚の隔壁がある。この形のポリプを鉢ポリプと言い、この類を鉢虫というのはこれによる[1]。
クラゲは大型のものも多く、単体では最大になるのがこの群である。一般には傘状をしており、その辺縁には縁弁が並ぶ。触手は傘の縁に8本以上があり、その形はおおむね単純。また口の周辺に口腕が4本あり、複雑な形に発達する例もある。この群のクラゲを鉢クラゲという。
鉢虫類の生活史は、クラゲ一般と同じように、ポリプの世代とクラゲの世代を繰り返すものである[2]。ポリプの世代では無性生殖が行われ、そこで生じたクラゲの世代では卵や精子を生じ、有性生殖が行われる。
一般的な形としては、受精卵は細胞分裂を続けて楕円形や卵形のプラヌラ幼生になる。プラヌラは適当な基盤を選んで定着し、ポリプになる。ポリプは様々な方法で無性生殖を行い、数を増やす。
決まった時期になると、ポリプからクラゲが形成される。この際に、この類ではポリプの先端部が横に縊れ、くびれの先の部分がクラゲに変化する。くびれが単一の場合も多数の場合もあり、後者ではそれに際してポリプが細長くなり、多数のくびれを生じ、結果として多数の皿を積み重ねたような形になる。この時期をストロビラ(strobila)と言い、この現象をストロビレーションと言う。これは鉢虫類の大きな特徴でもある。
切り離されたクラゲは、当初はその周辺に8つの突出部があり、これをエフィラ(ephyra)という。エフィラから成体のクラゲになるまでの段階のものをメテフィラ(metephyra)という。
なお、違った形を取る例もある。オキクラゲではポリプが形成されず、プラヌラが直接にエフィラに変態する。これはこの種が外洋性であり、ポリプの付着する基盤がない環境にいるための適応と考えられる。エフィラクラゲはエフィラの形態のままに性的に成熟する。この種のポリプはイラモと呼ばれ、この類のポリプでは例外的に鞘を持っている。
WoRMS[3]による。
次のような系統樹が得られている。旗口クラゲ目や原管亜目は単系統群とならない[4]。
鉢虫綱 冠クラゲ目Catostylidae・Lobonematidae・Lychnorhizidae
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。 鉢虫綱（はちむしこう、Scyphozoa）は、刺胞動物門に属する水棲の無脊椎動物であり、いわゆるクラゲとして知られる多くの種を含む。
漂遊生活（プランクトン生活）を行うクラゲ（メデューサ）世代を持ち、この世代で有性生殖を行う。また、ポリプ世代を有するものも多く、この世代ではしばしば無性生殖を行う。クラゲ世代が底生動物（ベントス）として生活する十文字クラゲ目 Stauromedusae もかつてここに分類されていたが、現在では十文字クラゲ綱 Staurozoa に分割されている。
해파리강은 자포동물의 한 부류로 네 개의 목과 약 200 종이 여기에 속한다. 성체의 몸은 둥글고 한천과 같은 물질로 내부기관을 감싸고 있다. 대부분의 종은 촉수를 가지고 있으며, 방어하거나 먹이를 잡는 데 사용한다. 그러나 근구해파리목(Rhizostomae)과 같이 촉수를 가지지 않는 경우도 있다. 성체 몸의 94-98%는 물로 이루어져 있으며, 전 세계 대양에서 발견된다.
아시아에서 해파리는 식용으로 쓰이며, 한국에서는 주로 ‘해파리 냉채’로 먹는다.
해파리강
