الأسماء في صفحات التنقل
Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO.
'''Iduna pallida ye una especie d'ave paseriforme de la familia Acrocephalidae.
Paseriforme de 13 cm de llargor y un pesu averáu de 11 gr, de color pardu, ensin marques destacaes nel so plumaxe y blancu cremosu na parte inferior.
Esta ave presenta una distribución acutao y discontinuo qu'inclúi Europa, África y Asia. N'Europa resulta esencialmente circunmediterránea, faltando en grandes árees de la Península Ibérica, Francia, Italia ya islles del Mediterraneu Occidental. Alcuéntrase bien distribuyíu pola península Balcánica y cuenca baxa del Danubiu y llega pel este hasta Kazakstán. Cría tamién nos oasis saharianos, valle del Nilu y zones del sur del Sahel hasta Nixeria, siendo estes poblaciones les úniques que se porten como sedentaries.
.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Aves, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO. '''Iduna pallida ye una especie d'ave paseriforme de la familia Acrocephalidae.
Ar goapaer gris[1] a zo ur spesad golvaneged bihan, Iduna pallida (Hippolais pallida kent) an anv skiantel anezhañ.
Anvet e voe Curruca pallida (kentanv) da gentañ-penn (e 1833) gant an daou naturour alaman Friedrich Wilhelm Hemprich (1796-1825) ha Christian Gottfried Ehrenberg (1795-1876)
Vioù goapaer gris. Bevañ a ra diwar amprevaned.
Ar spesad a gaver ar pemp isspesad anezhañ[2] :
Ar goapaer gris a zo ur spesad golvaneged bihan, Iduna pallida (Hippolais pallida kent) an anv skiantel anezhañ.
Anvet e voe Curruca pallida (kentanv) da gentañ-penn (e 1833) gant an daou naturour alaman Friedrich Wilhelm Hemprich (1796-1825) ha Christian Gottfried Ehrenberg (1795-1876)
La bosqueta pàl·lida oriental[1] (Iduna pallida) és un ocell de la família dels acrocefàlids (Acrocephalidae) que habita zones àrides a prop de l'aigua d'Europa sud-oriental, Àfrica Septentrional, des del Marroc fins a Egipte, oasis del Sàhara, Turquia, Orient Pròxim, Península Aràbiga, Iraq, oest i nord d'Iran, sud del Kazakhstan i Turkmenistan.
La bosqueta pàl·lida oriental (Iduna pallida) és un ocell de la família dels acrocefàlids (Acrocephalidae) que habita zones àrides a prop de l'aigua d'Europa sud-oriental, Àfrica Septentrional, des del Marroc fins a Egipte, oasis del Sàhara, Turquia, Orient Pròxim, Península Aràbiga, Iraq, oest i nord d'Iran, sud del Kazakhstan i Turkmenistan.
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Telor llwyd (sy'n enw gwrywaidd; enw lluosog: telorion llwydion) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Hippolais pallida; yr enw Saesneg arno yw Olivaceous warbler. Mae'n perthyn i deulu'r Teloriaid (yr Hen Fyd) (Lladin: Sylviidae) sydd yn urdd y Passeriformes.[1]
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn H. pallida, sef enw'r rhywogaeth.[2]
Mae'r telor llwyd yn perthyn i deulu'r Teloriaid (yr Hen Fyd) (Lladin: Sylviidae). Dyma rai o aelodau eraill y teulu:
Rhestr Wicidata:
rhywogaeth enw tacson delwedd Drywbreblyn Borneo Ptilocichla leucogrammica Drywbreblyn Godwin-Austin Spelaeornis chocolatinus
.jpg)
.jpg)
_at_Hodal_Iws_IMG_1034.jpg)
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Telor llwyd (sy'n enw gwrywaidd; enw lluosog: telorion llwydion) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Hippolais pallida; yr enw Saesneg arno yw Olivaceous warbler. Mae'n perthyn i deulu'r Teloriaid (yr Hen Fyd) (Lladin: Sylviidae) sydd yn urdd y Passeriformes.
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn H. pallida, sef enw'r rhywogaeth.
Sedmihlásek šedý (Hippolais pallida) je středně velký druh pěvce z čeledi rákosníkovitých. Podobá se spíše vybledlému rákosníku obecnému než sedmihláskovi hajnímu. Liší se od něj šedavým zbarvením svrchní strany, bělavější spodinou, bíle lemovaným ocasem, širším kořenem zobáku, krátkým přesahem ručních letek za ramenní, výraznějším nadočním proužkem (pouze před okem) a žlutou dolní čelistí zobáku (ne růžovou). Hnízdí v sušších křovinatých oblastech a křovinatých lesích.[2] Výjimečně zalétl také do České republiky, kde byl třikrát pozorován v jarním období – v červnu 1972 zpíval samec v Brně, v květnu 1990 zpíval samec v Chlumu u Třeboně a v červnu 2000 byl chycen u Sovolusek (okres Nymburk).[3]
Obrázky, zvuky či videa k tématu sedmihlásek šedý ve Wikimedia Commons
Sedmihlásek šedý (Hippolais pallida) je středně velký druh pěvce z čeledi rákosníkovitých. Podobá se spíše vybledlému rákosníku obecnému než sedmihláskovi hajnímu. Liší se od něj šedavým zbarvením svrchní strany, bělavější spodinou, bíle lemovaným ocasem, širším kořenem zobáku, krátkým přesahem ručních letek za ramenní, výraznějším nadočním proužkem (pouze před okem) a žlutou dolní čelistí zobáku (ne růžovou). Hnízdí v sušších křovinatých oblastech a křovinatých lesích. Výjimečně zalétl také do České republiky, kde byl třikrát pozorován v jarním období – v červnu 1972 zpíval samec v Brně, v květnu 1990 zpíval samec v Chlumu u Třeboně a v červnu 2000 byl chycen u Sovolusek (okres Nymburk).
Der Blassspötter (Iduna pallida, Syn.: Hippolais pallida) ist ein unauffälliger kleiner grauer Vogel mit einer durchschnittlichen Körperlänge von 13,5 Zentimeter und einem Durchschnittsgewicht von 11 Gramm. Die Oberseite ist gleichmäßig bräunlich, während die Unterseite weißlich mit einem blassgelben Strich erscheint. Man kann ihn von der Gartengrasmücke durch den längeren Schnabel, die flachere Stirn und den angedeuteten hellen Überaugenstreif unterscheiden. Vom nahe verwandten Buschspötter kann man ihn nur anhand des Verbreitungsgebietes und des Gesanges unterscheiden.
Man findet diese Art in mediterranen Busch- und Baumlandschaften, vor allem in Tamariskendickicht am Ufer von Gewässern und an der Meeresküste, auch in Gebüschen zwischen Stranddünen sowie verwilderten Obstgärten. Man findet sie auch in den Palmengärten von Oasen der Sahara. Im Süden ist dieser Vogel ein Jahresvogel, während er im Norden zu den Zugvögeln gehört, die den Winter im tropischen Afrika verbringen.
Der von einer Zweigspitze aus vorgetragene Gesang ist sehr lang anhaltend und es gibt von ihm viele Abwandlungen. Direkt nach der Ankunft im Brutgebiet wird das Nest gebaut, welches dem des Gelbspötters sehr ähnlich ist. Es befindet sich meist in einem Busch oder einem kleinen Baum einen halben bis zwei Meter über dem Boden. Sehr beliebt sind Dornensträucher zum Nestbau. Im Norden werden vier bis fünf und im Süden meist nur drei Eier gelegt. Im Norden liegt die Brutzeit meist in der ersten Junihälfte. Im Süden kommt es zu zwei Bruten pro Jahr. Die erste im Mai und die zweite im Juni und Juli. Die letzten Jungen werden im August flügge. Während der Brutzeit zeigt das Männchen einen Balzflug in der Nähe des Nestes. Dabei fliegt es erst singend schräg aufwärts, um ebenfalls schräg wieder herabzusinken.
Die Vögel ernähren sich von zarten Insekten und Spinnen. Diese werden von Zweigen und Blättern abgesammelt.
Es sind fünf Unterarten bekannt:[1]
Der Blassspötter (Iduna pallida, Syn.: Hippolais pallida) ist ein unauffälliger kleiner grauer Vogel mit einer durchschnittlichen Körperlänge von 13,5 Zentimeter und einem Durchschnittsgewicht von 11 Gramm. Die Oberseite ist gleichmäßig bräunlich, während die Unterseite weißlich mit einem blassgelben Strich erscheint. Man kann ihn von der Gartengrasmücke durch den längeren Schnabel, die flachere Stirn und den angedeuteten hellen Überaugenstreif unterscheiden. Vom nahe verwandten Buschspötter kann man ihn nur anhand des Verbreitungsgebietes und des Gesanges unterscheiden.
Сивото гушанче (науч. Iduna pallida) е мала врапчевидна птица од фамилијата на трскарите (Acrocephalidae), од родот на гушанчињата (Iduna). Порано беше сметан како подвид на западното сиво гушанче (Iduna opaca), но со современиот начин на таксономските определби се заклучи дека е посебен вид. Оваа птица се размножува низ југоисточна Европа и Среден Исток, а мигрира зиме во Африка, под Сахара или во Арабија. Ја има и во Македонија. Редок скитник е во северна Европа.
Сивото гушанче е долго 13-14,5 см и тежи 16-22 г. Одозгора е еднобојно сивкавокафеаво со една слаба нијанса на маслинава боја, а долниот дел, градите, стомакот и под опашката е бело. Клунот му е силен и остар, а нозете сиви. Карактеристично му е држењето на опашката малку надолу. Мажјаците и женките се исти, а младенчињата се малку побледи. Личи на градинското грмушарче. Западниот вид се разликува од овој по тоа што е малку поголем и покафеав одозгора и има поголем клун. Песната му е брзо назално брборење.
Живеалиштето на сивото гушанче се шумите и грмушките, особено бујните со вегетација брегови на водни површини, напуштените овоштарници, како и оазите на Сахара. Птиците од јужниот дел на распространетоста се постојани жители, а оние од понасевер се преселници кои зимата ја поминуваат во тропска Африка.
Птиците се хранат со инсекти и пајаци, коишто ги собираат од листовите и гранките.
Веднаш по неговото пристигнување во местата за размножување, птиците го градат гнездото, кое често се наоѓа во грмушки од капини или мали дрвја, на висина од 0.5 до 2 метра над земја. Понасевер женките несат 4-5 јајца, а во јужниот дел, често само 3. На север, сезоната на парење започнува во јуни и таму имаат само едно легло, а на југ, започнува во мај, па имаат и второ легло во јуни-јули. Последните младенчиња стануваат независни во август. За време на сезоната на парење, мажјакот се додворува така што лета во близина на гнездото, со пеење се вивнува нагоре, а потоа во коса траекторија се спушта надолу.
Сивото гушанче (науч. Iduna pallida) е мала врапчевидна птица од фамилијата на трскарите (Acrocephalidae), од родот на гушанчињата (Iduna). Порано беше сметан како подвид на западното сиво гушанче (Iduna opaca), но со современиот начин на таксономските определби се заклучи дека е посебен вид. Оваа птица се размножува низ југоисточна Европа и Среден Исток, а мигрира зиме во Африка, под Сахара или во Арабија. Ја има и во Македонија. Редок скитник е во северна Европа.
The eastern olivaceous warbler (Iduna pallida) is a small passerine bird with drab plumage tones, that is native to the Old World. For the most part it breeds in southeastern Europe, the Middle East and adjacent western Asia, and winters in the northern Afrotropics.
The eastern olivaceous warbler (Iduna pallida) is a "warbler", formerly placed in the Old World warblers when these were a paraphyletic wastebin taxon. It is now considered a member of the acrocephaline warblers, Acrocephalidae, in the tree warbler genus Iduna. It was formerly regarded as part of a wider "olivaceous warbler" species, but as a result of modern taxonomic developments, this species is now usually considered distinct from the western olivaceous warbler, Iduna opaca.[3]
Keyserling and Blasius gave no explanation of the genus name Iduna. The specific pallida is Latin for "pale".[4]
This small passerine bird is found in dry open country, including cultivation, with bushes or some trees. Like most warblers it is insectivorous.
It is migratory, wintering in sub-Saharan Africa or Arabia. It is a rare vagrant to northern Europe.
The eastern olivaceous warbler breeds from southeastern Europe and the Middle East to western Asia, and the subspecies reiseri is thought to be locally common as a breeding species in southeast Morocco.[5] Two or three eggs are laid in a nest which is placed low in a bush or in undergrowth.
It is a medium-sized warbler, more like a very pale reed warbler than its relative the melodious warbler. The adult has a plain pale brown back and whitish underparts. The bill is strong and pointed and the legs grey. The sexes are identical, as with most warblers, but young birds are more buff on the belly. It has a characteristic downward tail flick.
The western olivaceous warbler differs from this species in being larger and having a browner tinge to the upperparts; it also has a larger bill. The eastern olivaceous warbler sometimes has a greenish tinge to its upperparts, and can be very difficult to separate from Sykes's warbler, Iduna rama. The song is a fast nasal babbling.
The eastern olivaceous warbler (Iduna pallida) is a small passerine bird with drab plumage tones, that is native to the Old World. For the most part it breeds in southeastern Europe, the Middle East and adjacent western Asia, and winters in the northern Afrotropics.
La Orienta olivhipolao aŭ Pala hipolao (Hippolais pallida) estas birdo de la grupo de la hipolaoj. Ĝi estas nuntempe konsiderata membro de la akrocefalenaj hipolaoj, de la familiode la Akrocefaledoj, en la genro Hippolais . Ĝi estis iam konsiderata parto de pli ampleksa specio nome la Olivhipolao, sed sekve de moderna taksonomia disvolviĝo, tiu specio estas nuntempe plej ofte konsiderata kiel du specioj kiuj estas la jenaj:
Ĝi estas malgranda paserina birdo, troviĝanta en seka malferma kamparo, inklude terkultivejoj, kun arbustoj aŭ kelkaj arboj. La ino demetas 2-3 ovojn en nesto malalte en subkreskaĵaro aŭ arbusto. Kiel ĉe plej parto de akrocefaledoj, la Pala hipolao estas insektovora.
Ĝi estas malgranda birdo, pli kiel tre pala Kanbirdo ol ties parenco la Melodia hipolao. Plenkreskuloj havas tute palbrunan dorson kaj blankecajn subajn partojn. La beko estas forta kaj pinteca kaj la kruroj grizaj. Ambaŭ seksoj estas identaj, kiel ĉe plej parto de akrocefaledoj, sed junuloj estas pli sablokoloraj ventre. Ili havas karakteran subenan vostomovon.
La Pala hipolao reproduktiĝas en sudorienta Eŭropo kaj Mezoriento. Ĝi estas migranta specio, kiu vintras en subsahara Afriko aŭ en Arabio. Ĝi estas rara vaganto en norda Eŭropo.
La Izabela hipolao estas iom pli granda kaj havas pli brunan nuancon en la supraj partoj ol la Pala hipolao, kiu havas pli verdecan nuancon kaj estas malfacile separebla de la Rama hipolao, Hippolais rama. Ĝi havas ankaŭ pli grandan bekon. La kanto estas rapida nazeca balbutado.
En Nordafriko oni supozas, ke la Pala hipolao de la subspecio reiseri estas surloke komuna kiel reproduktanta specio en sudorienta Maroko.[1]
Pala hipolao La Orienta olivhipolao aŭ Pala hipolao (Hippolais pallida) estas birdo de la grupo de la hipolaoj. Ĝi estas nuntempe konsiderata membro de la akrocefalenaj hipolaoj, de la familiode la Akrocefaledoj, en la genro Hippolais . Ĝi estis iam konsiderata parto de pli ampleksa specio nome la Olivhipolao, sed sekve de moderna taksonomia disvolviĝo, tiu specio estas nuntempe plej ofte konsiderata kiel du specioj kiuj estas la jenaj:
Izabela hipolao, Hippolais opaca, and Orienta aŭ Pala hipolao, Hippolais pallida.Ĝi estas malgranda paserina birdo, troviĝanta en seka malferma kamparo, inklude terkultivejoj, kun arbustoj aŭ kelkaj arboj. La ino demetas 2-3 ovojn en nesto malalte en subkreskaĵaro aŭ arbusto. Kiel ĉe plej parto de akrocefaledoj, la Pala hipolao estas insektovora.
Ĝi estas malgranda birdo, pli kiel tre pala Kanbirdo ol ties parenco la Melodia hipolao. Plenkreskuloj havas tute palbrunan dorson kaj blankecajn subajn partojn. La beko estas forta kaj pinteca kaj la kruroj grizaj. Ambaŭ seksoj estas identaj, kiel ĉe plej parto de akrocefaledoj, sed junuloj estas pli sablokoloraj ventre. Ili havas karakteran subenan vostomovon.
La Pala hipolao reproduktiĝas en sudorienta Eŭropo kaj Mezoriento. Ĝi estas migranta specio, kiu vintras en subsahara Afriko aŭ en Arabio. Ĝi estas rara vaganto en norda Eŭropo.
La Izabela hipolao estas iom pli granda kaj havas pli brunan nuancon en la supraj partoj ol la Pala hipolao, kiu havas pli verdecan nuancon kaj estas malfacile separebla de la Rama hipolao, Hippolais rama. Ĝi havas ankaŭ pli grandan bekon. La kanto estas rapida nazeca balbutado.
El zarcero pálido oriental[2] (Iduna pallida) es una especie de ave paseriforme de la familia Acrocephalidae propia del suroeste de Asia, el sureste de Europa y el norte de África.
Paseriforme de 13 cm de longitud y un peso aproximado de 11 gr, de color pardo, sin marcas destacadas en su plumaje y blanco cremoso en la parte inferior.
Esta ave presenta una distribución restringida y discontinua que incluye Europa, África y Asia. En Europa resulta esencialmente circunmediterránea, faltando en grandes áreas de la península ibérica, Francia, Italia e islas del Mediterráneo Occidental. Se encuentra bien distribuido por la península Balcánica y cuenca baja del Danubio y llega por el este hasta Kazajistán. Cría también en los oasis saharianos, valle del Nilo y zonas del sur del Sahel hasta Nigeria, siendo estas poblaciones las únicas que se comportan como sedentarias.
El zarcero pálido oriental (Iduna pallida) es una especie de ave paseriforme de la familia Acrocephalidae propia del suroeste de Asia, el sureste de Europa y el norte de África.
Leet-käosulane (Hippolais pallida) on põõsalindlaste sugukonda käosulase perekonda kuuluv lind.
Mõnikord eraldatakse viis põõsalindlaste sugukonda kuuluvat perekonda, sealhulgas perekond käosulane, eraldi sugukonda või alamsugukonda roolindlased (Acrocephalidae).
Käosulase perekonnas eraldatakse kaks alamperekonda, kummaski neli liiki. Leet-käosulane arvatakse alamperekonda Iduna ja seetõttu nimetatakse teda ladina keeles aeg-ajalt ka Iduna pallida.
Euroopas leidub kaks alamliiki, mida uuema süsteemi järgi on hakatud käsitlema liikidena: idapoolne elaeica ja läänepoolne opaca (mauri käosulane). Mauri käosulane on pisut suurem ja suurema nokaga ning tema keha alaküljel on pruunikas varjund. Leet-käosulase kõhupool on vahel rohekas ja teda on väga keeruline eristada lõuna-käosulasest Hippolais rama. Aafrikas leidub lisaks veel kolm alamliiki.
Leet-käosulane on levinud Lõuna- ja Kagu-Euroopas, Väike-Aasia, Lähis-Idas ja Aafrikas põhja pool ekvaatorit.
Ta on rändlind. Talvitumisalad asuvad Saharast lõunas ja Araabia poolsaarel.
Eestis on leet-käosulast kohatud ainult ühel korral, 2004. aasta varasuvel Läänemaal.
Leet-käosulane on 12–14 cm pikk, beežikashalli ülapoole ja valge alapoolega käosulane. Sugupooled on sarnased nagu teistelgi käosulastel. Talle on iseloomulik saba allapoole vibutamine.
Leet-käosulase laul on üksluine sädin.
Leet-käosulane elab poolkõrbete ja orgude kuivades põõsastikes, oaasides, aedades ja kultuurmaastikul.
Leet-käosulase pesa paikneb madalal puul või põõsas, tavaliselt vähem kui kahe meetri kõrgusel. Kurnas on 2–5, sagedamini 3–4 muna, mida haub peamiselt emaslind 11–13 päeva. Pojad väljuvad pesast 11–15 päeva vanuselt. Leet-käosulane pesitseb suve jooksul tavaliselt kaks korda.
Leet-käosulane on peamiselt putuktoiduline nagu enamik teisigi põõsalindlasi. Sügisel sööb ta ka marju.
Leet-käosulane (Hippolais pallida) on põõsalindlaste sugukonda käosulase perekonda kuuluv lind.
Hippolais pallida Hippolais generoko animalia da. Hegaztien barruko Acrocephalidae familian sailkatua dago. Lehen sasi-txori zuriztarekin nahasten zuten baina orain espezie berezitzat jotzen dute adituek.
Hippolais pallida Hippolais generoko animalia da. Hegaztien barruko Acrocephalidae familian sailkatua dago. Lehen sasi-txori zuriztarekin nahasten zuten baina orain espezie berezitzat jotzen dute adituek.
Vaaleakultarinta (Iduna pallida, aikaisemmin Acrocephalus pallidus ja Hippolais pallida)[2] on kerttusten heimoon kuuluva varpuslintu.
Linnun pituus on 12–14 cm, paino 10–12 g ja siipien kärkiväli 18–21 cm. Ulkonäöltään muistuttaa harmaata rytikerttusta. Eroina ovat mm. harmahtava yläperä, pyrstön kapea valkea kärki, harmaa yläpuoli ja valkea alapuoli. Nykii pyrstöään alaspäin. Sukupuolet ovat samanväriset. Ääni on kova maiskaus. Laulussa ei esiinny matkintoja.
Euroopassa esiintyy 2 alalajia: itäinen elaeica ja läntinen opaca. Afrikassa on lisäksi 3 alalajia.
Syksyllä vanhojen lintujen käsisulat ovat kuluneet, nuorten tuoreet. Kaikki vaaleakultarinnat sulkivat täydellisesti talvehtimisalueilla.[3]
Vaaleakultarinnan esiintymisaluetta ovat Etelä- ja Kaakkois-Eurooppa, Vähä-Aasia ja Lähi-itä sekä Päiväntasaajan pohjoispuolinen Afrikka. Laji on muuttolintu, joka talvehtii Saharan eteläpuolisessa Afrikassa ja Arabian niemimaalla. Lajia on tavattu Suomessa kahdesti: 4.10.1983-5.10.1983 Luvian Säpissä rengastettiin yksi sekä 1.6.1996-17.6.1996 Lemlandin Lågskärillä rengastettiin samoin yksi yksilö. Viimeksi mainittu oli elaeica-alalajin yksilö.[4]
Euroopan pesimäkanta on 130 000–180 000 paria, joista pääosa pesii Kreikassa. Turkissa pesii noin 1,5 miljoonaa paria. Lajin kanta on elinvoimainen.[1]
Kuivat pensaikkomaat puoliaavikoilla ja laaksoissa, keitaiden palmuissa, puutarhoissa ja viljelysmailla.
Pesä on matalalla puussa tai pensaassa, tavallisesti alle 2 metrin korkeudessa. Munia on 2–5, tavallisimmin 3 tai 4. Muna painaa noin 1,74 g. Pääasiassa naaras hautoo 11–13 päivää. Poikaset lähtevät pesästä 11–15 päivän ikäisinä. Pesii normaalisti kahdesti kesässä.
Hyönteissyöjä. Syksyllä myös marjat ja hedelmät.
Vaaleakultarinta (Iduna pallida, aikaisemmin Acrocephalus pallidus ja Hippolais pallida) on kerttusten heimoon kuuluva varpuslintu.
Iduna pallida
L'Hypolaïs pâle (Iduna pallida) est une espèce de passereaux de la famille des Acrocephalidae.
Œufs d'Iduna pallida elaeica Muséum de Toulouse
Œufs d'Iduna pallida reiseri Muséum de Toulouse
L'espèce a été décrite par les naturalistes allemands Friedrich Wilhelm Hemprich et Christian Gottfried Ehrenberg en 1833 [1].
D'après le Congrès ornithologique international, cette espèce est constituée des cinq sous-espèces suivantes (ordre phylogénique) :
Une autre sous-espèce, Iduna pallida tamariceti (Severtsov, 1873), est reconnue par Howard & Moore (3e édition, 8e correction incluse, 2008).
Iduna pallida
L'Hypolaïs pâle (Iduna pallida) est une espèce de passereaux de la famille des Acrocephalidae.
A folosa pálida,[1][2][3] ou fulepa abuada,[4] Hippolais pallida, é unha ave da orde dos paseriformes, suborde dos páseros, infraorde dos paséridos, superfamilia dos silvioideos e familia dos acrocefálidos, pertencente ao xénero Hippolais,[5][6]
As principais características da folosa pálida son :[4][7][8]
A folosa pálida cría en lugares próximos á auga, especialmente en bosques de ribeira e outras zonas con vexetación arbustiva, e tamén en canavais de zonas áridas, oliveirais, palmeirais, cultivos de cítricos e xardíns. Aniñan a pouca altura do solo, en arbustos ou en árbores pequenas.[8]
Esta ave presenta unha área de distribución descontinua, que inclúe Europa, África e Asia.
En Europa resulta esencialmente circunmediterránea, faltando en grandes áreas da península Ibérica, Francia, Italia e as illas do Mediterráneo occidental.
Encóntrase ben distribuída poa península Balcánica e a conca baixa do Danubio, chegando polo leste até o Casaquistán.
Cría tamén nos oasis saharianos, no val do Nilo e en zonas do sur do Sahel até o corno de África e Nixeria, sendo estas poboacións as únicas que se comportan como sedentarias.
(Ver mapa á dereita).
A especi foi descrita en 1833 polos naturalistas alemáns Wilhelm Friedrich Hemprich e Christian Gottfried Ehrenberg na súa obra Symbolae physicae seu Icones et descriptiones avium quae ex itinere per Africam Borealem et Asiam occidentalem. Vol II. Berolini: Ex-Officina Academica. Texto completo.
Ver Hippolais
O epíteto específico pallida é o nominativo feminino singular do adxectivo latino pallidus, -a, -um, "pálido", debido á cor máis apagada desta especie en relación coa súa perente Hippolais polyglotta.[9] A forma feminina débese a que o substantivo Hippolais é feminino (tamén o Iduna).
Na especie distínguense, segundo o Congreso Ornitolóxico Internacional, as cinco subespecies seguintes:
Porén, algúns autores só recoñecen catro, e outros aumentan o seu número a seis.[10]
Segundo a Clements checklist:[10]
Para outros autores:[10]
A Unión Internacional para a Conservación da Natureza e dos Recursos Naturais (UICN) cualifica o estado de onservación de Hippolais pallida como LC (pouco peocupante), debido a que esta especie ten unha área de distribución moi grande e, por tanto, non se acerca ao limiar para cualificala de vulneránbel, polo tamaño da área (unha media de máis de 20 000 km2) combinando isto co tamaño da poboación que, ademais, parece estábel.[11][12]
Segundo Penas Patiño et al. a presenza desta especie en Galicia é escasa.[4]
A folosa pálida, ou fulepa abuada, Hippolais pallida, é unha ave da orde dos paseriformes, suborde dos páseros, infraorde dos paséridos, superfamilia dos silvioideos e familia dos acrocefálidos, pertencente ao xénero Hippolais,
De oostelijke vale spotvogel (Iduna pallida synoniem: Hippolais pallida) is een zangvogel uit de familie van Acrocephalidae. Hoewel hij spotvogel wordt genoemd, lijkt hij meer op een kleine karekiet of een tuinfluiter.
De vale spotvogel wordt ongeveer 13 cm groot. Hij heeft een groengrijze bovenzijde, een vuilwitte onderzijde en een lichtgele wenkbrauwstreep die tot net achter het oog reikt. Hij heeft een lange, dunne snavel, grijze poten en een lichte oogring. De staart is recht afgesneden en heeft witte randen en toppen aan de buitenzijde. De staart wordt tijdens het hippen steeds omlaag geslagen. De vleugels zijn 62-72 mm lang; de eerste handpen is langer dan de grote handdekveren en de tweede handpen is korter dan de vijfde handpen. Hij verschilt van de Sykes' spotvogel (Iduna rama) door de grijze poten, staartbewegingen en de langere handpenprojectie.
De vale spotvogel broedt op ongelijk, droog terrein met struiken, in tuinen, boomgaarden, parken en tuinen, vaak in de buurt van water. De eerste vogels beginnen te broeden in april en maken een nest van wortels, mos, bladeren en gras. Het wordt bekleed met haren en pluizen. Er worden 4-5 lichtgrijze eieren met zwarte strepen en vlekken gelegd, die in 14-15 dagen worden uitgebroed. De jongen worden nog 15 dagen gevoerd.
Als dat van de rietzanger.
Deze soort heette vroeger de vale spotvogel, maar is sinds de eeuwwisseling uit het geslacht Hippolais gehaald en geplaatst in het geslacht Iduna. Daarna is de soort gesplitst in twee soorten, de westelijke vale spotvogel (Iduna opaca) en de oostelijke vale spotvogel (I. pallida).[2]
Zowel de overgang naar een ander geslacht als de splitsing zijn nog geen gemeengoed. De IUCN meldt nog steeds de oude geslachtsnaam. Deze soortsplitsing komt niet voor in Howard and Moore Complete Checklist of the Birds of the World, derde druk 2003. Daar wordt de westelijke soort als ondersoort I. pallida opaca beschouwd.
De oostelijke vale spotvogel broedt in Zuid- en Midden-Europa en het Midden-Oosten. Aan de hand van het leefgebied is daarom de tuinfluiter als gelijkende soort meestal bij determinatie uit te sluiten, omdat deze vooral voorkomt in Noord- en Midden-Europa. Sinds enkele decennia komt de vale spotvogel ook in Hongarije voor. In de winter trekt hij naar de Afrikaanse savanne ten noorden van de evenaar in Midden- en Oost-Afrika.
De soort telt 5 ondersoorten:
De grootte van de populatie is niet gekwantificeerd. Men veronderstelt dat de soort in aantal stabiel is. Om deze redenen staat de westelijke vale spotvogel als niet bedreigd op de Rode Lijst van de IUCN.[1]
Bronnen, noten en/of referentiesDe oostelijke vale spotvogel (Iduna pallida synoniem: Hippolais pallida) is een zangvogel uit de familie van Acrocephalidae. Hoewel hij spotvogel wordt genoemd, lijkt hij meer op een kleine karekiet of een tuinfluiter.
Bleksanger (vitenskapelig navn Hippolais pallida) er en fugl.
Denne ornitologirelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. 
Scientìfich: Hippolais pallida
Piemontèis : ...
Italian : Canapino pallido
Multimedia w Wikimedia Commons Zaganiacz blady (Iduna pallida) – gatunek małego ptaka z rodziny trzciniaków (Acrocephalidae), wcześniej zaliczany do pokrzewkowatych (Sylviidae). Kształtem bardzo podobny do łozówki i trzcinniczka zwyczajnego. Lubi żerować na krzewach. Zgodnie z nazwą jego ubarwienie jest "blade".
Wyróżniono kilka podgatunków I. pallida[4][2][5]:
Delikatne owady jak muchy i mszyce, pająki.
Samica buduje gniazdo z cienkich gałązek, źdźbeł i łodyg. Część budulca owija wokół gałęzi.
Zaganiacz blady występuje w krajach śródziemnomorskich i na Węgrzech. Zimuje w Afryce. Zasiedla widne lasy i sady. W okresie godowym zamieszkuje tereny otwarte.
Często naśladuje głosy innych ptaków. Niemal stale odzywa się miękkim "czek", poza tym ochrypłym, szypkim "czerr" lub "czorr".
Zaganiacz blady (Iduna pallida) – gatunek małego ptaka z rodziny trzciniaków (Acrocephalidae), wcześniej zaliczany do pokrzewkowatych (Sylviidae). Kształtem bardzo podobny do łozówki i trzcinniczka zwyczajnego. Lubi żerować na krzewach. Zgodnie z nazwą jego ubarwienie jest "blade".
A felosa-pálida (Iduna opaca) é uma ave pertencente à família Acrocephalidae.[1] É bastante parecida com a felosa-poliglota, da qual se distingue pelos tons mais claros da plumagem.
Esta espécie, bastante rara em Portugal, nidifica no sul da Península Ibérica e no norte de África. É uma espécie migradora, que inverna na África tropical.
A felosa-pálida (Iduna opaca) é uma ave pertencente à família Acrocephalidae. É bastante parecida com a felosa-poliglota, da qual se distingue pelos tons mais claros da plumagem.
Esta espécie, bastante rara em Portugal, nidifica no sul da Península Ibérica e no norte de África. É uma espécie migradora, que inverna na África tropical.
Sedmohlások bledý[2]; lat. Iduna pallida syn. Hippolais pallida) je druh vtáka z čeľade trsteniarikovité (Acrocephalidae). Obýva mediterán Európy na Pyrenejskom a Balkánskom polostrove, na východ až za Kaspické more. Zimuje v Afrike v savanách severne od rovníka. Na Slovensku je veľmi vzácny hosť, možný výskyt na Podunajsku, pretože najbližšie hniezdi v lesoch na maďarskej strane Dunaja.[3] Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov sedmohlások bledý patrí medzi najmenej ohrozené druhy, celková i Európska populácia sú stabilné.[1]
Ekosozologický status v roku 1995 Im - nezaradený migrant, resp. nehniezdič. V roku 1998[3] aj v roku 2001[4] žiadny.
Z posledných pozorovaní možno spomenúť záznam od rieky Laborec pri Oboríne 24. mája 2011, chýbal však zvukový alebo obrazový doklad a výskyt preto nebol uznaný Faunistickou komisiou Slovenskej ornitologickej spoločnosti/BirdLife Slovensko[5] a dve pozorovania z Košíc z roku 2018 so zvukovou nahrávkou spevu v štádiu hodnotenia hlásenia Faunistickou komisiou SOS/BL (S. Pačenovský in litt.).
Európsky ochranársky status SPEC3 - druhy, ktorých globálne populácie nie sú koncentrované v Európe, ale majú tam nevhodný ochranársky status. Stupeň ohrozenia V - zraniteľný druh.[3]
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Sedmohlások bledý
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému Sedmohlások bledý
Sedmohlások bledý; lat. Iduna pallida syn. Hippolais pallida) je druh vtáka z čeľade trsteniarikovité (Acrocephalidae). Obýva mediterán Európy na Pyrenejskom a Balkánskom polostrove, na východ až za Kaspické more. Zimuje v Afrike v savanách severne od rovníka. Na Slovensku je veľmi vzácny hosť, možný výskyt na Podunajsku, pretože najbližšie hniezdi v lesoch na maďarskej strane Dunaja. Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov sedmohlások bledý patrí medzi najmenej ohrozené druhy, celková i Európska populácia sú stabilné.
Eksångare[2] (Iduna pallida) är en liten fågel i familjen rörsångare (Acrocephalidae) som tidigare ingick i familjen sångare.[3]
Eksångaren är en liten sångare, omkring 12–14 centimeter lång.[4] Till utseendet påminner den om en blek rörsångare på grund av sin flacka panna, spetsiga profil och långsmala näbb, samt mörka tygel och kort ljust ögonbrynsstreck. På översidan är den blekt gråbrun med en olivgrön ton, kroppssidorna är brunbeige övergående i vitt på buken. Övre näbbhalvan är mörk och undre gulbrun. Benen är grå.
Sången är ett rätt entonigt cykliskt pladdrande.[4] Den lockar med ett nasalt tjack, mittemellan svarthättans och trädgårdssångarens.[4]
_(8079434032).jpg)
Eksångaren delas upp i fyra underarter.[3]
Vissa urskiljer även underarten alulensis med utbredning i norra Somalia.[5]
Fram till 2003 behandlades eksångare och macchiasångare (Iduna opaca) som en och samma art. Tidigare fördes dessa båda arter till släktet Hippolais men förs idag till släktet Iduna tillsammans med bland annat stäppsångare och saxaulsångare.
Eksångaren är en mycket sällsynt gäst i Sverige, med sju fynd till och med 2015.[6]
Eksångaren häckar i torr buskmark med stenek, björnbär och cistros, men också slyskog, trädgårdar och utmed vattendrag.[4] Dess huvudföda består av insekter.
Arten har ett stort utbredningsområde och en stor population med stabil utveckling.[1] Utifrån dessa kriterier kategoriserar IUCN arten som livskraftig (LC).[1] Världspopulationen har inte uppskattats, men den beskrivs som ganska vanlig eller vanlig i stora delar av sitt utbredningsområde, lokalt även mycket vanlig.[1] I Europa tros det häcka mellan 3,3 och 6,6 miljoner par.[1]
Wikimedia Commons har media som rör eksångare.
Eksångare (Iduna pallida) är en liten fågel i familjen rörsångare (Acrocephalidae) som tidigare ingick i familjen sångare.
Ak mukallit (Hippolais pallida), ötleğengiller (Sylviidae) familyasına ait bir kuş türüdür.
Orta büyüklükte, saz kamışçınına akrabalarından daha çok benzerdir. Yetişkinlerin üst kısmı solu kahve, alt kısmı beyazımsıdır. Gagaları güçlü ve sivri, bacakları gridir. Eşeyler ayırt edilebilir. Genç kuşların karın bölgesi daha sarımsıdır. Her iki alttürde karakteristik olarak kuyruğunu aşağı doğru tutar.
Bu kuşlar, kurak açık alanlarda, ekili arazilerde, çalılar ve bazı ağaçlar üzerinde görülürler. Bitki diplerine ya da çalılara yaptıkları yuvalarına 2 ila 3 yumurta bırakırlar.
Diğer akrabaları gibi böcekçillerdir.
Doğu türü, güney doğu Avrupa ve Orta Doğu'da, batı türü ise İberya yarımadası ve kuzey Afrika'da yerleşim gösterir. Her iki türde kışları Afrika'ya, Sahara'nın sub-kesimlerine veya Arabistan Yarımadasına göç ederler. Her iki türde kuzey Avrupa'da ender olarak bulunur.
Ötücü kuşlar ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Ak mukallit (Hippolais pallida), ötleğengiller (Sylviidae) familyasına ait bir kuş türüdür.
Птах менший за горобця. Маса тіла 10-13 г, довжина тіла близько 13 см. Верх бурувато-сірий; низ білуватий; махові і стернові пера бурі, зі світлою облямівкою; дзьоб зверху буруватий, знизу світло-вохристий; ноги сірі.
Від очеретянок відрізняється однотонним бурувато-сірим верхом, від звичайної берестянки — відсутністю жовтого кольору в оперенні; від малої берестянки за зовнішнім виглядом відрізнити дуже складно, відрізняється лише піснею.[1]
Пісня нагадує пісню ставкової очеретянки, але монотонніша; поклик — коротке «чек».
Мінливість проявляється у варіюванні відтінків забарвлення верхньої сторони тіла, загальних розмірів і розмірів дзьоба.[2]
Виділяють 5 підвидів: H. p. alulensis (Ash, D. J. Pearson & Bensch, 2005), H. p. elaeica (A. Lindermayer, 1843), H. p. laeneni (Niethammer, 1955), H. p. pallida (Hemprich & Ehrenberg, 1833), H. p. reiseri (Hilgert, 1908).
Берестянка бліда гніздиться в Північній Африці, на південному сході Європи, на частині Аравійського півострова та в Центральній Азії. Райони зимівель розташовані в Африці на південь від Сахари.[3]
В Україні поширена в придунайському регіоні[1].
Розмір світової популяції точно не відомий, орієнтовно його оцінюють у 21,7—43,6 млн дорослих особин[3]. В Європі гніздиться 3,26—6,56 млн пар, що становить близько 30 % світової популяції. Чисельність є стабільною.[4]
Птахи віддають перевагу заростям дерев і високих кущів у різноманітних біотопах: садах, парках, прирічкових лісах, вздовж озер, часто серед тополь (Populus), також у посадках молодих сосен (Pinus). Вид також знайдено серед заростей дуба (Quercus), троянд (Rosa), жарновця (Cytisus), акації (Acacia) тощо.[3] Берестянка бліда тяжіє до місцин із присутністю будь-якої високої рослинності, часто поблизу водойм, завжди у фрагментованих заростях дерев, а не в дрімучих лісах. Іноді може оселятись поблизу людських поселень.
На півдні України зустрічається головним чином серед заростей маслинки (лоху) у приморських районах[1].
Період гніздування триває протягом травня — червня. Під час шлюбного періоду співаючий самець злітає під кутом вгору, після чого по похилій траекторії спускається донизу. Гніздо подібне до звичайної берестянки — міцна чашоподібна споруда з рослинних стебел та голок, облицьована рослинним пухом. Гніздо розміщується в розгалуженні гілки на висоті 0,5—2 м від землі, часто на тамариксі. Кладка складається з 3-5 яєць. Пташенята вилуплюються за 11-13 днів. Насиджує виключно самка, але годують малюків обидвоє батьків. Виліт з гнізда за 11-15 днів після появи на світ. На півночі ареалу одна кладка за сезон, на півдні — дві. В останньому випадку молоді птахи стають самостійними в серпні.
Північні популяції є перелітними дальніми мігрантами — зимують в Африці та локально на південному заході Аравійського півострова. Берестянки, що гніздяться на Півночі Африки, зиму проводять на південь від Сахари або в Судані та Еритреї. Південні популяції, ймовірно, осілі або здійснюють переміщення на невеликі відстані.[3]
Раціон складається головним чином з безхребетних (комахи, павуки), яких птахи збирають з листя та гілок у кронах дерев. Наприкінці літа також споживають деякі фрукти.
Берестянку бліду занесено до Додатку ІІ Боннської конвенції та Додатку ІІ Бернської конвенції. Для збереження популяції необхідно підтримувати традиційне сільське господарство з низьким рівнем інтенсивності, а також зберігати місця існування.[3]
Chích ô liu miền tây, tên khoa học Iduna pallida, là một loài chim trong họ Acrocephalidae.[1]
Chích ô liu miền tây, tên khoa học Iduna pallida, là một loài chim trong họ Acrocephalidae.
Сразу после прилёта в районы гнездования птицы строят гнездо, которое очень похоже на гнездо зелёной пересмешки. Оно расположено чаще в кусте терновника или на небольшом дереве на высоте от 0,5 до 2-х м над землёй. На севере самка кладёт от 4-х до 5-и яиц, на юге чаще только 3 яйца. На севере период гнездования начинается в первой половине июня. На юге доходит до 2-х кладок в год: первая — в мае, а вторая — в июне—июле. Последний выводок становится самостоятельным в августе. В течение гнездового периода самец исполняет вблизи гнезда полёт токования. С песней он взлетает косо вверх и по наклонной траектории спускается вниз.
Сразу после прилёта в районы гнездования птицы строят гнездо, которое очень похоже на гнездо зелёной пересмешки. Оно расположено чаще в кусте терновника или на небольшом дереве на высоте от 0,5 до 2-х м над землёй. На севере самка кладёт от 4-х до 5-и яиц, на юге чаще только 3 яйца. На севере период гнездования начинается в первой половине июня. На юге доходит до 2-х кладок в год: первая — в мае, а вторая — в июне—июле. Последний выводок становится самостоятельным в августе. В течение гнездового периода самец исполняет вблизи гнезда полёт токования. С песней он взлетает косо вверх и по наклонной траектории спускается вниз.
_(8157837690).jpg)
.jpg)
