الأسماء في صفحات التنقل
Satyrium acaciae ye un insectu lepidópteru de la familia de les Lycaenidae, subfamilia Theclinae y del xéneru Satyrium.[1] [2]
La Satyrium acaciae foi afayada por Johan Christian Fabricius en 1787. Ye del xéneru Satyrium, son sinónimos: Papilio acaciae Fabricius, 1787 ; Fixenia acaciae; [3].
Ye una pequeña caparina que ye marrón nel anversu, la fema lluz trés lúnules naranxes nes nales posteriores, tien un penachu de pelos negros al ángulu añal.
L'envés ye de color ocre gris afatáu d'una fina llinia blanca y de lunules premarxinales color naranxa nes nales posteriores.
Vuela nuna xeneración, de xunu a xunetu.[4]
Pásase l'iviernu como un güevu, puestu nes ramificaciones de los prunos.[4]
La so planta güéspede ye'l Prunus spinosa, Prunus mahaleb asina como Prunus divaricata en transcaucasie.
Ta presente en gran parte d'Europa, pero nin al sur (sur d'España y d'Italia) nin al norte (Reinu Xuníu, Escandinavia, estaos bálticos y Dinamarca). Ta tamién presente n'Asia Menor y nel sur de Rusia. Na Francia metropolitana ta presente en tol sur y l'este del país. Ausente de Córcega, de Bretaña y de tol nordeste de Loira, y el Pas-de-Calais. N'España distribúise pel norte d'España, Montes Universales, Cuenca, Guadalajara y Teruel.
Ye un lepidópteru de los montes, de les escamplaes, de tolos terrenes onde haya prunos.
Escarez d'estáu de proteición, anque en dellos estaos d'Europa considérase una especie escasa y en fuerte regresión.
Satyrium acaciae ye un insectu lepidópteru de la familia de les Lycaenidae, subfamilia Theclinae y del xéneru Satyrium.
La marroneta de l’aranyoner (Satyrium acaciae)[2] és un lepidòpter ropalòcer de la família Lycaenidae.[3]
Es distribueix pel sud d'Europa, Turquia i sud de Rússia. La subespècie acaciae (la pròpiament europea) es troba des del nord d'Espanya (amb poblacions a Montes Universales), passant per Europa Central fins a la Turquia europea. Absent a Portugal, sud d'Itàlia i illes mediterrànies. Vola entre nivell del mar i els 2000 m.[3]
Divers: zones abrustives seques, boscos oberts... ocasionalment en clars de boscos humits i terrenys oberts per sobre del límit altitudinal de la línia de bosc. Les erugues s'alimenten d'aranyoner (Prunus spinosa).[3]
Una generació a l'any. Els adults volen entre juny i juliol. Hiberna com a ou.[3]
La marroneta de l’aranyoner (Satyrium acaciae) és un lepidòpter ropalòcer de la família Lycaenidae.
Der Kleine Schlehen-Zipfelfalter (Satyrium acaciae), auch Krüppelschlehen-Zipfelfalter oder Akazien-Zipfelfalter genannt, ist ein Schmetterling (Tagfalter) aus der Familie der Bläulinge (Lycaenidae).
Der Name kommt von der alten Bezeichnung der Schlehe als „echte Akazie“, mit den heute als Akazien bekannten Baumart hat der Falter nichts zu tun. Oberseits sind die Flügel dunkelgraubraun mit schwachen orangen Flecken im Analwinkel. Das Weibchen ist größer als das Männchen, die orangen Flecken sind deutlicher ausgeprägt. Auf der graubraunen Flügelunterseite fällt eine weiße, unterbrochene Linie in der Postdiskalregion auf, sowie eine nach oben auslaufende orange Submarginalbinde, in der unterhalb des namensgebenden Flügelfortsatzes, dem „Zipfel“, ein kleiner Silberfleck zu sehen ist. In der Diskal- und Basalregion finden sich keine Punkte oder Zeichnung, sondern lediglich eine schwache hellgraue Beschuppung. Der Kleine Schlehen-Zipfelfalter kann mit anderen Zipfelfaltern verwechselt werden, die Unterschiede sind jedoch eindeutig und lassen einen fotografischen Nachweis zu.
Satyrium acaciae ist einbrütig, d. h., er bringt nur eine Generation hervor, die von Juni bis Juli fliegt.
Trockene bis sehr trockene, warme Standorte mit reichlichen Vorkommen an Krüppelschlehen. Die Art tritt häufig gemeinsam mit dem Segelfalter (Iphiclides podalirius) auf und hat ähnliche Ansprüche. Vor allem frisch verbuschende Magerrasen werden besiedelt.
Die Futterpflanze ist die Schlehdorn (Prunus spinosa). Die Eier überwintern mit Afterwolle bedeckt in den Astgabeln. Die Raupe frisst die Blätter und sitzt meist auf der Unterseite. Mit dem Abfallen der Blütenblätter ist sie erwachsen. Mit Erscheinen der Frühjahrsblätter verpuppt sich die Raupe. Die Falter saugen vor allem an weißen Blüten, z. B. an Schafgarbe (Achillea spec.) und Thymianen (Thymus spec.).
Satyrium acaciae ist verbreitet von Spanien bis Südrussland. Nördlich kommt die Art bis 49° vor, in Deutschland und Polen bis 51° N. Stellenweise ist die Art stark gefährdet, da die durch Beweidung entstandenen Biotope verbuschen oder aufgeforstet werden.
Der Kleine Schlehen-Zipfelfalter (Satyrium acaciae), auch Krüppelschlehen-Zipfelfalter oder Akazien-Zipfelfalter genannt, ist ein Schmetterling (Tagfalter) aus der Familie der Bläulinge (Lycaenidae).
Satyrium acaciae, the sloe hairstreak, is a butterfly in the family Lycaenidae.[1]
T. acaciae F. (73b). Smaller than true ilicis, hardly so large as esculi. Above uniformly dark brown, the male bearing 1-3, the female 2-5 small red anal spots. The line of white bars on the underside is straighter, being somewhat curved outward at the anal angle of the hindwing without forming a W. Male without scent-spot. Particularly in Central Europe. From South France to Asia Minor and Transcaucasia ; also in Spain, if not confounded with esculi; very local and usually rare. — abdominalis Gerh., from the Black Sea countries, is larger and has a grey instead of brown under surface with the white line broader and continuous, the forewing bearing 1-3 dark spots beneath before the hind angle. — gerhardi Stgr. (73 c) is still larger and the hindwing beneath bears blue and black spots with hardly noticeable red edges, instead of a red band. These spots are separated from the edge of the wing by a usually very distinct white marginal line. At Mardin and Aintab. — beccarii Verity, from Florence, is a very small, dwarfed, form; almost tailless, the white line of the underside nearly obsolete. — Larva pale yellowish green or grass-green, with black head, two yellowish subdorsal lines and, further laterad, small pale oblique spots; in May adult on blackthorn, especially small bushes which grow on sunny slopes: the larva can be obtained by beating. The butterflies have very definite haunts which are widely dispersed throughout the distribution area and often of very limited extent ; they occur particularly on rocky slopes, with blackthorn hedges and exposed to the full force of the sun, in June, showing a preference for resting on Umbellifers.[2]
The larva feeds on Prunus spinosa and Prunus divaricata
Satyrium acaciae, the sloe hairstreak, is a butterfly in the family Lycaenidae.
Satyrium acaciae es un insecto lepidóptero de la familia Lycaenidae, subfamilia Theclinae y del género Satyrium.[1] [2]
Satyrium acaciae fue descrita por Johan Christian Fabricius en 1787.
Satyrium acaciae es sinónimo de Papilio acaciae Fabricius, 1787 ; Fixenia acaciae ; Nordmannia acaciae.[3]
Es una pequeña mariposa, marrón en su parte superior, la hembra luce tres lúnulas naranjas en las alas posteriores, posee una penacho de pelos negros al ángulo anal.
El dorso es de color ocre gris adornado de una fina línea blanca y de lúnulas premarginales color naranja en las alas posteriores.
Univoltina, vuela en una generación, en junio y julio.[4]
Pasa el invierno como un huevo, puesto en las ramificaciones de los prunos.[4]
Sus plantas huéspedes son Prunus spinosa, Prunus mahaleb así como Prunus divaricata en transcaucasia.[3]
Está presente en gran parte de Europa, pero ni al sur (sur de España y de Italia) ni al norte (Reino Unido, Escandinavia, Estados bálticos y Dinamarca). Está también presente en Asia Menor y en el sur de Rusia.[3]
En Francia está presente en todo el sur y el este del país. Ausente de Córcega, de Bretaña y de todo el noreste de Loira, y a Paso de Calais. En España se distribuye por el norte de España, Montes universales, Cuenca, Guadalajara y Teruel.
Es un lepidóptero de los bosques, de los claros, de todos los terrenos donde haya prunos o endrinos.
Carece de estado de protección, aunque en algunos estados de Europa se la considera una especie escasa y en fuerte regresión.
Satyrium acaciae es un insecto lepidóptero de la familia Lycaenidae, subfamilia Theclinae y del género Satyrium.
Satyrium acaciae
La Thècle de l'amarel ou Thècle de l'acacia (Satyrium acaciae) est une espèce de lépidoptères de la famille des Lycaenidae et de la sous-famille des Theclinae.
Satyrium acaciae a été décrite par Johan Christian Fabricius en 1787.
Au sein du genre Satyrium, l'espèce est placée dans le sous-genre Nordmannia.
C'est un petit papillon au dessus marron, avec, chez la femelle, trois lunules orange aux postérieures et une touffe de poils noirs à l'angle anal.
Le revers est de couleur ocre gris orné d'une fine ligne blanche et de lunules prémarginales orange aux postérieures.
Il vole en une génération, en juin et juillet[2].
Il hiverne à l'état d'œuf pondu au niveau des fourches des rameaux[2].
Ses plantes-hôtes sont le Prunelier (Prunus spinosa), l'amarel (Prunus mahaleb), ainsi que Prunus cerasifera en Transcaucasie[1].
Il est présent dans une grande partie de l'Europe, mais ni au sud (Sud de l'Espagne et de l'Italie) ni au nord (Royaume-Uni, Scandinavie, États baltes, Danemark). Il est aussi présent en Asie Mineure et dans le sud de la Russie[1].
En France métropolitaine, il est présent dans tout le Sud et l'Est du pays, et manque dans le tiers nord-ouest et en Corse[3].
C'est un lépidoptère des bois, des clairières, de tous les terrains à pruneliers.
Pas de statut de protection particulier au niveau national[4].
Satyrium acaciae
La Thècle de l'amarel ou Thècle de l'acacia (Satyrium acaciae) est une espèce de lépidoptères de la famille des Lycaenidae et de la sous-famille des Theclinae.
Satyrium acaciae (Anglice sloe hairstreak) est papilio familiae Lycaenidarum, in Francia a 49° N et a 51° N in Germania et Polonia endemicus. Non invenitur in Italia meridiana et insulis Mediterraneis, Portugallia, et Hispania, praeter Montes Universales et septentriones.
Haec stipula ad insectum spectat. Amplifica, si potes! De kleine sleedoornpage (Satyrium acaciae) is een vlinder uit de familie Lycaenidae, de kleine pages, vuurvlinders en blauwtjes.
De spanwijdte bedraagt ongeveer 10 millimeter.
De soort komt voor in de zuidelijke helft van Europa, met uitzondering van het uiterste zuiden, en in Klein-Azië. Na jarenlange afwezigheid werden verschillende jaren op rij imago's waargenomen nabij Torgny in België. Echter de dichtstbijzijnde stabiele populaties bevinden zich in de zuidelijke Eifel nabij Cochem Hij wordt gevonden tot hoogtes van 2000 meter boven zeeniveau met een voorkeur voor gebieden met stenige hellingen met lage struiken.
De kleine sleedoornpage gebruikt (zoals de meeste Europese kleine pages) sleedoorn als waardplant.
De eitjes worden apart op vooral zonbeschenen takken afgezet in een vertakkingspunt. De soort overwintert als ei. Verpopping vindt plaats buiten de waardplant. De vliegtijd is juni en juli.
Bronnen, noten en/of referentiesDe kleine sleedoornpage (Satyrium acaciae) is een vlinder uit de familie Lycaenidae, de kleine pages, vuurvlinders en blauwtjes.
La ruva a viv dzortut ëdzora a Prunus. Na generassion a l'ann, ël parpajon a vòla da giugn a luj.
DistribussionOgończyk akacjowiec (Satyrium acaciae) – gatunek owada z rzędu motylii, z rodziny modraszkowatych (Lycaenidae)[1].
Motyl rozprzestrzeniony od Półwyspu Iberyjskiego przez południową część Europy, po Turcję i południowy Ural[2].
Ogończyk akacjowiec (Satyrium acaciae) – gatunek owada z rzędu motylii, z rodziny modraszkowatych (Lycaenidae).
Motyl rozprzestrzeniony od Półwyspu Iberyjskiego przez południową część Europy, po Turcję i południowy Ural.
Вид поширений в Південній і Південно-Східній Європі, в Західній Азії від Північної Іспанії до Уральських гір і Закавказзя.
В Україні трапляється у лісостеповій та степовій зонах, місцями в Карпатах і Закарпатті; відсутній на відкритих просторах в найпосушливіших районах степової зони, в районах, що примикають до Азовського моря. Відзначений в багатьох місцях Гірського Криму, але відсутній в степовій частині півострова.
Довжина переднього крила 13-15 мм. Фонове забарвлення світлокоричневе. На задніх крилах помаранчеві плями. На початку хвостика яскраво виражена синя мітка.
Гусениці зелені, зрідка червоні. Уздовж спини дві широко розставлені контрастні білі смуги, між якими розташована третя розпливчаста смуга. Над ногами розташована контрастна біла або жовтувата смуга, вище якої білуваті дихальця. Між дихальцями і спинним малюнком розташовані з кожного боку по два ряди світлих контрастних косих штрихів. Голова чорна. Гусениця покрита дуже короткими світлими волосками. Перед заляльковуванням гусениці коротшають, часто набуваючи червоний або бурий колір
Метелики літають у червні-липні. Трапляються на узліссях та галявинах широколистяних лісів, рідколіссях. Самиці відкладають яйця по одному або невеликими групами (до 5 штук) в пазухах гілок кормової рослини. Незважаючи на назву, кормовою рослиною гусені є не акація, а терен і слива. Зимують яйця. Навесні, коли розпускаються бруньки, вилуплюються гусениці і приймаються за їжу.
Satyrium acaciae
(Fabricius, 1787)
Хвостатка акациевая[1] (лат. Satyrium acaciae) — дневная бабочка из семейства голубянок.
Acacia — акация, ошибочно считалась кормовым растением гусениц[2].
Длина переднего крыла 13—15 мм.
Южная, Центральная и частично Восточная Европа, Крым, Южный Урал, Кавказ, Малая Азия[2].
В Восточной Европе обитает в Словакии, Венгрии, Румынии, Молдове, локально в Южной Польше. На Украине известен в лесостепной и степной зонах, местами в Карпатах и Закарпатье; отсутствует на открытых пространствах в наиболее засушливых районах степной зоны, в районах, примыкающих к Азовскому морю. Отмечена во многих местах горно-лесной части Крыма, отсутствует в степной части полуострова. На территории России ареал вида охватывает пределы лесостепной и степной зоны. На Южном Урале встречается в западных и юго-западных районах Башкирии, в бассейне рек Белая и Сакмара в Оренбургской области[2].
Очень локален. Населяет редколесья, поросшие кустарниками склоны балок и речных террас, опушки и сухие поляны в байрачных лесах. На Кавказе бабочки населяют горные склоны, покрытые сухолюбивыми кустарниками. В горах обитает на высоте до 1500 м над уровнем моря[2].
Развивается в одном поколении за год. Время лёта в июне — июле (на юге — с середины мая). Самка откладывает яйца по одному или небольшими группами на ветви кормового растения гусениц. Яйца дискообразные, выпуклые, прикрыты чёрными чешуйками с брюшка самки. Яйца зимуют с уже полностью сформировавшимися гусеницами. Гусеницы развиваются в апреле — мае на молодых кустах тёрна и сливы. Гусеницы старшего возраста зелёные, изредка имеют красную окраску. Вдоль спины проходят две белёсые полоски. Перед окукливанием гусеницы часто приобретают красноватый или бурый окрас. Куколка выпуклая, покрыта длинными многочисленными белыми волосками[2].
Отнесена к видам с сокращающимся ареалом в Германии, Польше, Италии, Чехии. Признан исчезающим видом в Люксембурге[2].
