الأسماء في صفحات التنقل
Alma mənənəsi (yun. Aphis pomi) — buğumayaqlılar tipinin bərabərqanadlılar dəstəsinin mənənələr fəsiləsinə aid olan növ.
Alma ağacını (xüsusilə tingləri və cavan ağacları) zədələyir. Yetkin alma mənənəsi oval formalı və yaşıl rəngli, başı qəhvəyi və ya yaşılımtıl-sarı olur. Payızda mayalanmış dişi mənənələr cavan zoğlarda tumurcuqlara yaxın yumurta qoyur. Yazda tumurcuqlar qabardıqda yumurtalardan çıxmış sürfələr tumurcuqlara, onlar açıldıqda isə tumurcuq yarpaqlarının arasına keçir. Bütün yay ərzində mənənə partenokenez (mayalanmamış yumurtadan rüşeymin inkişaf etməsi) yolla çoxalır və 8—17 nəsil verir. Payızda mənənənin nəslində erkək və dişi fərdlər əmələ gəlir, onlar cütləşir və cavan zoğlar üzərində qışlayan yumurtalar qoyur.
Alma mənənəsi ilə mübarizədə sayfos, fozolon, karbofos və s. kimyəvi preparatlardan istifadə edilir. Parabizən və qızılgözün sürfələri alma mənənəsinin təbii düşmənləridir.
Alma mənənəsi (yun. Aphis pomi) — buğumayaqlılar tipinin bərabərqanadlılar dəstəsinin mənənələr fəsiləsinə aid olan növ.
Alma ağacını (xüsusilə tingləri və cavan ağacları) zədələyir. Yetkin alma mənənəsi oval formalı və yaşıl rəngli, başı qəhvəyi və ya yaşılımtıl-sarı olur. Payızda mayalanmış dişi mənənələr cavan zoğlarda tumurcuqlara yaxın yumurta qoyur. Yazda tumurcuqlar qabardıqda yumurtalardan çıxmış sürfələr tumurcuqlara, onlar açıldıqda isə tumurcuq yarpaqlarının arasına keçir. Bütün yay ərzində mənənə partenokenez (mayalanmamış yumurtadan rüşeymin inkişaf etməsi) yolla çoxalır və 8—17 nəsil verir. Payızda mənənənin nəslində erkək və dişi fərdlər əmələ gəlir, onlar cütləşir və cavan zoğlar üzərində qışlayan yumurtalar qoyur.
Mšice jabloňová (Aphis pomi) také mšice jablečná je mšice poškozující listy dřevin sáním. Mšice jabloňová je řazena do čeledě mšicovití (Aphididae) , řádu polokřídlí (Hemiptera).[1]
APHIPO[2]
Dospělci jsou zářivě zelení, během léta tmavší barvy a 1,5 - 2,5 mm dlouzí.
Deformace listů, krnění a deformace letorostů, opad listů. Plody jsou deformované.[3]
Snižování listové plochy a kvality plodů jabloně (deformace). Oslabení stromů, snížení sklizně. Snadno dochází k přemnožení. A. pomi obvykle nezpůsobuje vážná poškození, s výjimkou mateřských škol a na mladé stromky. Riziko vážného poškození může být náhle zvýšeno, pokud přirození predátoři z nějakého důvodu účinně nedokáží potlačit nárůst populace. V tomto případě může být poškození ekonomicky významné.[4]
Mšice má několik generací během roku, z vajíček se líhnou na jaře samice, teprve při přemnožení populace dochází ke vzniku okřídlených jedinců. Část populace poté migruje na dalšího hostitele. Jedna generace se podle počasí vyvine za dva až tři týdny, pohlavní zralosti jedinec dosahuje za týden. Přezimují černá vajíčka. Od druhé generace jsou samice parthenogentické, poslední generace se množí sexuálně. Každá samička produkuje 50 až 100 potomků.[5]
Lesy, parky, zahrady. Predátoři: slunéčka, střevlíci, dravé ploštice, zlatoočky, larvy pestřenek a bejlomor rodu Aphidoletes, pavouci a další.[6] Během sání mohou mšice přenášet virové infekce (šarka).[7]
Obrázky, zvuky či videa k tématu mšice jabloňová ve Wikimedia Commons
Mšice jabloňová (Aphis pomi) také mšice jablečná je mšice poškozující listy dřevin sáním. Mšice jabloňová je řazena do čeledě mšicovití (Aphididae) , řádu polokřídlí (Hemiptera).
Алма бити (Аphis pomi Deg) - муунак буттуулар тибиндеги тең канаттуулар түркүмүнүн өкүлү; алма зыянкечи. Анын көп түрү бар. Алма жашыл бити - алма өскөн бардык жерде кездешип, көбүнчө жаш мөмө бакта, алма, алмурут, бийалма жана ыргай, четин, долоного зыян келтирет. Ал жашыл түстө, башы күрөңжашыл, жаш бутактын учун, жалбырак ширесин соруп азыктангандыктан жалбырак түрүлүп, бутак ийрейип өсөт. Жумурткасы жаш өркүндө кыштап, мөмө бак бүчүр байлап, алма гүлдөгөндө жумурткадан биттер чыгат. Ал жылына 8 (түндүктө) же 19 (түштүктө) жолу тукумдайт. 3ыянкеч жайдын толугунда көп, экинчи жарымында жалбырак өркүндөрү өсүүсүн токтоткондо аз болот. Каршы күрөшүүдө аны жок кылуучу мите чабармандарды, элкайдакөчөттү алма багына коё берүү, алма зыянкечтерине туруктуу сортторун отургузуу жана химикат чачуу керек.
Алма бити (Аphis pomi Deg) - муунак буттуулар тибиндеги тең канаттуулар түркүмүнүн өкүлү; алма зыянкечи. Анын көп түрү бар. Алма жашыл бити - алма өскөн бардык жерде кездешип, көбүнчө жаш мөмө бакта, алма, алмурут, бийалма жана ыргай, четин, долоного зыян келтирет. Ал жашыл түстө, башы күрөңжашыл, жаш бутактын учун, жалбырак ширесин соруп азыктангандыктан жалбырак түрүлүп, бутак ийрейип өсөт. Жумурткасы жаш өркүндө кыштап, мөмө бак бүчүр байлап, алма гүлдөгөндө жумурткадан биттер чыгат. Ал жылына 8 (түндүктө) же 19 (түштүктө) жолу тукумдайт. 3ыянкеч жайдын толугунда көп, экинчи жарымында жалбырак өркүндөрү өсүүсүн токтоткондо аз болот. Каршы күрөшүүдө аны жок кылуучу мите чабармандарды, элкайдакөчөттү алма багына коё берүү, алма зыянкечтерине туруктуу сортторун отургузуу жана химикат чачуу керек.
Aphis pomi, commonly known as the apple aphid (the literal meaning of its binomial name), or the green apple aphid, is a true bug in the family Aphididae. It is found on young growth of apple trees and on other members of the rose family where it feeds by sucking sap. Reproduction is mainly by parthenogenesis, in which unmated females give birth to live young.
Wingless females have a pear-shaped bright green or yellowish-green body, undusted with wax particles, and grow to a maximum length of about 2.2 mm (0.09 in). The cauda (tail-like elongation of the body) and cornicles are black and the antennae and legs are pale with brown tips. Winged females have a black thorax and green abdomen, often with three pairs of blackish spots on the front three segments and dark semicircular spots in front of and behind the cornicles.[1][2]
Aphis pomi has a widespread distribution in Europe, western Asia as far east as India and Pakistan, North Africa and North America.[2] In Israel and the eastern United States, the more common aphid on apple trees is the spirea aphid, Aphis spiraecola. This has a wide range of host plants and a faster rate of reproduction than A. pomi, especially at high temperatures.[3]
Besides occurring on apple (Malus domestica), Aphis pomi infests other plants in the family Rosaceae including pear (Pyrus communis ), hawthorn (Crataegus monogyna), medlar (Mespilus germanica), quince (Cydonia oblonga), mountain ash (Sorbus aucuparia), rose (Rosa) and spiraea (Spiraea). It is an autoecious species, completing its life cycle on a single host species.[1]
Overwintering eggs hatch in spring and the aphids colonise the growing tips of the shoots causing the edges of the leaves to curl. These aphids are all viviparous females and give birth to other wingless aphids by parthenogenesis. In June some winged females are produced and these migrate to other branches and trees, and large aggregations build up by late summer.[2][4] There may be ten to fifteen generations of aphid during the season and winds may disperse the winged forms over many kilometres.[1] Sexual forms are produced in the autumn, winged egg-laying females and wingless males. Mating takes place and eggs are laid near the tips of the shoots, sometimes in large batches. These are green at first but soon turn black.[1]
Ants are often present among the colonies, feeding on the honeydew secreted by the aphids. The presence of the ants is beneficial to the aphids as the ants deter and remove predators that might feed on the aphids; these include the larvae of the midge Aphidoletes aphidimyza and parasitoids which lay their eggs in the aphid nymphs.[2] High levels of infestation by the aphids can cause stunted shoots, disfigured fruit and premature leaf fall, especially in young trees, and sooty mould may form on excess honeydew secretions.[5]
Aphis pomi, commonly known as the apple aphid (the literal meaning of its binomial name), or the green apple aphid, is a true bug in the family Aphididae. It is found on young growth of apple trees and on other members of the rose family where it feeds by sucking sap. Reproduction is mainly by parthenogenesis, in which unmated females give birth to live young.
Aphis pomi comúnmente conocido como pulgón de la manzana (el significado literal de su nombre binomial), o el pulgón verde de la manzana, es un hemíptero en la familia Aphididae. Se encuentra en el crecimiento joven de los árboles manzanos y en otros miembros de la familia Rosaceae donde se alimenta chupando savia de la planta. La reproducción es principalmente por partenogénesis, en la cual las hembras no apareadas dan a luz a crías vivas.[1]
Las hembras sin alas tienen un cuerpo verde brillante o verde amarillento en forma de pera, sin polvo con partículas de cera, y crecen hasta una longitud máxima de aproximadamente 2.2 mm. La cauda (alargamiento del cuerpo en forma de cola) y cornículos son negros y las antenas y patas son pálidas con puntas marrones. Las hembras aladas tienen un tórax negro y un abdomen verde, a menudo con tres pares de manchas negruzcas en los tres segmentos delanteros y manchas semicirculares oscuras delante y detrás de los cornículos. [2][3]
Aphis pomi tiene una distribución generalizada en Europa; ha sido introducido en otras partes del mundo: Asia occidental, hasta el este como India y Pakistán África del Norte y América del Norte.[4] En Israel y el este de los Estados Unidos, el pulgón más común en los manzanos es el pulgón de la spirea, Aphis spiraecola. Este tiene una amplia gama de plantas huésped y una tasa de reproducción más rápida que A. pomi, especialmente a altas temperaturas.[5]
Además de afectar a la manzana (Malus domestica), Aphis pomi infesta otras plantas de la familia Rosaceae, incluida pera (Pyrus communis), espino albar (Crataegus monogyna), níspero (Mespilus germanica), membrillo (Cydonia oblonga), serbal de montaña (Sorbus aucuparia), rosa (Rosa) y spiraea (Spiraea). Es una especie autoecia, completando su ciclo de vida en una sola especie de huésped.[6]
Los huevos que pasan el invierno eclosionan en primavera y los pulgones colonizan los brotes nuevos en las puntas de las ramas, lo que hace que los bordes de las hojas se curven. Estos pulgones son todas hembras vivíparas que dan a luz a otros pulgones sin alas por partenogénesis. En junio se producen algunas hembras aladas que migran a otras ramas y árboles, y se acumulan grandes agregaciones a fines del verano.[4][7]Puede haber de diez a quince generaciones de pulgones durante la temporada y los vientos pueden dispersar las formas aladas a lo largo de muchos kilómetros.[6]Las formas sexuales se producen en otoño, hembras aladas que ponen huevos y machos sin alas. El apareamiento tiene lugar y los huevos se ponen cerca de las puntas de los brotes, a veces en grandes lotes. Estos son verdes al principio pero pronto se vuelven negros.[6]
Las hormigas a menudo están presentes entre las colonias, alimentándose de la mielada secretada por los pulgones. La presencia de las hormigas es beneficiosa para los pulgones ya que las hormigas disuaden y eliminan los depredadores que podrían alimentarse de los pulgones; estos incluyen las larvas de la mosquita Aphidoletes aphidimyza y parasitoides que ponen sus huevos en las ninfas del pulgón.[4] Los altos niveles de infestación por los pulgones pueden causar brotes atrofiados, frutos deformados y caída prematura de las hojas, especialmente en árboles jóvenes, y moho hollín puede formarse en exceso de secreciones de melaza.[8]
Aphis pomi comúnmente conocido como pulgón de la manzana (el significado literal de su nombre binomial), o el pulgón verde de la manzana, es un hemíptero en la familia Aphididae. Se encuentra en el crecimiento joven de los árboles manzanos y en otros miembros de la familia Rosaceae donde se alimenta chupando savia de la planta. La reproducción es principalmente por partenogénesis, en la cual las hembras no apareadas dan a luz a crías vivas.
Aphis pomi, le puceron vert du pommier ou puceron vert non migrant du pommier, est une espèce d'insectes hémiptères de la famille des Aphididae, originaire de l'Ancien monde, qui parasite certains arbres fruitiers de la famille des Rosaceae (pommiers, poiriers, cognassiers).
Selon Catalogue of Life (13 mars 2015)[1] :
Les femelles aptères ont le corps jaune-vert et mesurent entre 1,5 à 2 mm. Leur tête est brune et leur corps est de forme ovale. Elles possèdent également des tubercules latéraux marginaux. Leurs antennes sont de couleur jaune et comptent six segments. Celles-ci sont plus courtes que le corps. Leurs tubercules antennaires sont peu développés. Les siphoncules sont cylindriques, longs et de couleur noire.
Les femelles ailées mesurent entre 1,8 et 2 mm. La tête, le thorax, les antennes, les pattes et les siphoncules sont noirs. L'abdomen est vert avec des taches circulaires latérales noires sur les segments VI à VIII.
Les œufs sont de forme ovale et de couleur noire[2].
Plusieurs espèces d'insectes endoparasitoïdes attaquent le puceron vert du pommier. Parmi ceux-ci on retrouve cinq espèces d'hyménoptères de la famille des Braconidae[3] : Binodoxys angelicae, Ephedrus persicae, Ephedrus plagiator, Lysiphlebus fabarum et Monoctonus cerasi.
Parmi les prédateurs, on retrouve la cécidomyie du puceron (Aphidoletes aphidimyza), une petite mouche de la famille des Cecidomyiidae. Ses larves sont des prédatrices qui s'attaquent à plusieurs espèces de pucerons. La larve de cécidomyie du puceron peut tuer jusqu'à une soixantaine de pucerons par jour[4].
Les fourmis sont souvent présentes dans les colonies, se nourrissant du miellat sécrété par les pucerons. La présence des fourmis est bénéfique pour les pucerons car celles-ci découragent et éliminent les prédateurs susceptibles de s'en nourrir ; il s'agit notamment des larves du moucheron Aphidoletes aphidimyza et des parasitoïdes qui pondent leurs œufs dans les nymphes[5]. Les infestations importantes de pucerons peuvent provoquer des pousses rabougries, des fruits déformés et une chute prématurée des feuilles, surtout pour les jeunes arbres.
Une moisissure noire peut se former suite à l'excès de sécrétion de miellat[6].
Aphis pomi, le puceron vert du pommier ou puceron vert non migrant du pommier, est une espèce d'insectes hémiptères de la famille des Aphididae, originaire de l'Ancien monde, qui parasite certains arbres fruitiers de la famille des Rosaceae (pommiers, poiriers, cognassiers).
De groene appeltakluis (Aphis pomi de Geer) is een polyfage bladluis die behoort tot de familie van de Aphididae. De luis komt voor op appel, peer, meidoorn, cotoneaster en andere houtige gewassen.
De groene appeltakluis overwintert als ei op de appel, peer, meidoorn, cotoneaster of andere houtige gewassen. De wintereitjes zijn zwart. In april komen de stammoeders uit het ei. De tot 2,3 mm grote luizen zijn groen en hebben zwarte sifonen. Ze zijn levendbarend. De generatie luizen, die de stammoeders voortbrengen, planten zich parthenogenetisch voort. In juli en augustus ontstaan er gevleugelde exemplaren, die voor de verspreiding zorgen. In de herfst worden er ongevleugelde mannetjes en geslachtelijk voortplantende vrouwtjes voortgebracht. Na de bevruchting zet elk vrouwtje eitjes af op jonge twijgen. De luizen scheiden honingdauw af.
De groene appeltakluis (Aphis pomi de Geer) is een polyfage bladluis die behoort tot de familie van de Aphididae. De luis komt voor op appel, peer, meidoorn, cotoneaster en andere houtige gewassen.
Aphis pomi (de Geer), Aphis mali (F.), Aphidula pomi e Doralis pomi são os nomes científicos que foram atribuídos à mais significativa espécie de afídios colonizadores da macieira. Podem ainda ser conhecidos pelos nomes de piolho-verde, piolho-verde-da-maçã, piolho-da-maçã, piolho-verde-da-macieira ou, simplesmente, (com as variantes de afídio, afídeo e pulgão, em vez de "piolho". Além das macieiras, podem ainda parasitar pereiras, espinheiros (Crataegus oxycantha), nespereiras do género Mespilus, sorva, marmeleiros, tramazeiras, roseiras e o género Spiraea, cobrindo, geralmente a página inferior das folhas da parte terminal dos ramos, que se tornam levemente encaracoladas. A sua acção é muito nociva para estas plantas, deformando-as bastante e cobrindo a parte terminal dos ramos de melada e enxúvia, com as típicas consequências, como o nascimento de fungos.
O adulto, sem asas, mede de 1,5 a 2,0 mm de comprimento, com corpo oval verde e sifúnculos negros na parte posterior do corpo, facilmente distingíveis. Os adultos, alados, têm um tórax negro, um abdómen verde com três pares de manchas negras laterais nos segmentos abdominais anteriores e uma mancha semicircular à frente e atrás de cada sifúnculo. Os ovos, quando são postos são de cor amarelo-esverdeada, tornando-se, depois, de um preto brilhante e aparecem agrupados em grande quantidade, o que não costuma acontecer entre muitas espécies de afídios. Cada fêmea ovípara pode dar origem até 60 ovos. Os ovos eclodem no início da primavera, dando origem a fundatrizes ápteras e vivíparas, que se reproduzem assexuadamente e de forma sucessiva até ao Outono (perfazendo até 15 gerações). A partir de Abril, começam a aparecer formas aladas que, aproveitando ventos moderados, se dispersam por vários quilómetros, para outras árvores. As formas ovíparas, que aparecem no Outono, caracterizam-se por fêmeas aladas (com asas) e machos ápteros (sem asas).
Aphis pomi (de Geer), Aphis mali (F.), Aphidula pomi e Doralis pomi são os nomes científicos que foram atribuídos à mais significativa espécie de afídios colonizadores da macieira. Podem ainda ser conhecidos pelos nomes de piolho-verde, piolho-verde-da-maçã, piolho-da-maçã, piolho-verde-da-macieira ou, simplesmente, (com as variantes de afídio, afídeo e pulgão, em vez de "piolho". Além das macieiras, podem ainda parasitar pereiras, espinheiros (Crataegus oxycantha), nespereiras do género Mespilus, sorva, marmeleiros, tramazeiras, roseiras e o género Spiraea, cobrindo, geralmente a página inferior das folhas da parte terminal dos ramos, que se tornam levemente encaracoladas. A sua acção é muito nociva para estas plantas, deformando-as bastante e cobrindo a parte terminal dos ramos de melada e enxúvia, com as típicas consequências, como o nascimento de fungos.
O adulto, sem asas, mede de 1,5 a 2,0 mm de comprimento, com corpo oval verde e sifúnculos negros na parte posterior do corpo, facilmente distingíveis. Os adultos, alados, têm um tórax negro, um abdómen verde com três pares de manchas negras laterais nos segmentos abdominais anteriores e uma mancha semicircular à frente e atrás de cada sifúnculo. Os ovos, quando são postos são de cor amarelo-esverdeada, tornando-se, depois, de um preto brilhante e aparecem agrupados em grande quantidade, o que não costuma acontecer entre muitas espécies de afídios. Cada fêmea ovípara pode dar origem até 60 ovos. Os ovos eclodem no início da primavera, dando origem a fundatrizes ápteras e vivíparas, que se reproduzem assexuadamente e de forma sucessiva até ao Outono (perfazendo até 15 gerações). A partir de Abril, começam a aparecer formas aladas que, aproveitando ventos moderados, se dispersam por vários quilómetros, para outras árvores. As formas ovíparas, que aparecem no Outono, caracterizam-se por fêmeas aladas (com asas) e machos ápteros (sem asas).
Безкрила партеногенетична самка завдовжки до 2 мм, зеленувата, з коричневожовтою головою; вусики жовтуваті, 6членикові; сокові трубочки й хвостик чорні. Крилата самкарозселювачка розміром 1,8-2 мм, голова, груди, вусики, ноги і сокові трубочки темно забарвлені; черевце зелене з чорними плямами; вусики 6членикові, жовті з затемненою верхівкою; крила прозорі, ледь коричнюватоблакитнуваті. Амфігонна самка і самець безкрилі, жовтуватозелені або буруватожовтого кольору; трубочки й хвостик чорні; вусики 6членикові; гомілки задніх ніг потовщені; довжина самки — 1,6 мм, самця — 0 1,2 мм. Яйце розміром 0,4-0,5 мм, видовженоовальне, чорне, блискуче. Личинка зелена з червонуватим полиском; очі червоні; ноги й вусики чорні.
Зимують запліднені яйця на молодих пагонах біля основи бруньок. У період набухання і розпускання бруньок відроджуються личинки й розпочинають живлення. Через 10-15 діб, після чотирьох линянь, личинки перетворюються на партеногенетичних самокзасновниць. Самкизасновниці з'являються перед початком цвітіння яблуні, коли сума ефективних температур (при нижньому порозі розвитку 5 °С) досягає 105 °С. За 20-30 діб життя засновниця відроджує 80 — 100 личинок.
Зелена яблунева попелиця — немігруючий вид. У літній період одночасно з безкрилими розвиваються (починаючи з третього покоління) крилаті самкирозселювачки, які розлітаються і заселяють нові кормові рослини. Упродовж вегетаційного сезону попелиця дає у північній зоні 6-8, у Лісостепу — 9-13, на півдні — 14-17 поколінь. У вересні — жовтні з'являються самки-статеноски, що відроджують личинок, які перетворюються на амфігонних самок і самців. Запліднені самки відкладають 2-5 зимуючих яєць. Личинки та імаго висмоктують сік із бруньок, що набрякають і що розпускаються, заселяють нижній бік листків, зелені пагони, іноді зав'язі. Пошкоджене листя скручується і відмирає. Пагони затримуються в рості й викривляються. На сильно пошкоджених деревах плоди дрібнішають, на них часто розтріскується шкірочка.
Попелиця особливо шкодочинна в плодових розсадниках і молодих садах. Оптимальні умови для розвитку шкідника — помірно тепла погода і підвищена відносна вологість повітря. Чисельність попелиць знижується при загасанні ростових процесів у кормових рослин, високій температурі поряд з низькою відносною вологістю повітря та рясних зливах, які змивають значну кількість комах.
Яблуні та іншим плодовим культурам шкоди нерідко завдає яблуневозлакова попелиця — Rhopalosiphum insertum Walk., яка розвивається з дводомним циклом. Зимують її яйця на плодових. Навесні після розвитку 2-3 генерацій мігрує на злакові рослини. У вересні утворюються крилаті й безкрилі статеноски. Крилаті статеноски перелітають на яблуню і відроджують безкрилих амфігонних самок. Безкрилі статеноски відроджують крилатих самців, які перелітають до самок. Після спарювання самка відкладає 4-7 зимуючих яєць.
На попелицях паразитують їздці з родин Aphidiidae — Praon volucre Hal., Monoctonus cerasi Marsh., Lipolexis gracilis Först., Trioxys auctus Hal.; Aphelinidae — Aphelinus chacnia Walk., Aphidencyrtus mamitus Walk. та ін.
Заходи захисту плодових дерев від попелиць. Вирізання прикореневої порості й жирових пагонів, які особливо інтенсивно заселяються попелицями.
При чисельності понад 10-20 яєць на 10 см пагонів необхідно в осередках розмноження шкідника рано навесні, до розпускання бруньок, за температури не нижче +4 °С провести обприскування — промивання дерев овіцидами.
Якщо щільність заселення попелицею перевищує 5 колоній на 100 листків, необхідна обробка інсектицидами. Регульованим співвідношенням попелиць і афідофагів є один афідофаг на 30 личинок шкідника. За такого співвідношення застосування афіцидів недоцільне.
Aphis pomi De Geer, 1773
Яблонная тля[1] (лат. Aphis pomi) — насекомое из семейства тлей (Aphidae). Из зимующих яичек, отложенных на коре молодых ветвей яблонь, груш, айвы, боярышника и других плодовых деревьев, ранней весной вылупляются личинки-самки, основательницы колоний; взрослые самки зелёного цвета с красноватой головой; усики беловатые, спинные трубочки и хвостик чёрные; длина около 2 мм. Эти самки рождают партеногенетически 20—40 личинок. В течение мая и июня развивается несколько поколений бескрылых самок, живущих на нижней стороне листьев и на молодых побегах. Затем появляется крылатое поколение самок чёрного цвета с зелёным брюшком; от крайних особей происходят бескрылые самки и крылатые или бескрылые самцы. После оплодотворения самки откладывают зимующие яйца. В наибольшем количестве яблонная тля встречается в июне и сентябре. Всего бывает 6—9 поколений в год.
Яблонная тля распространена в большей части Европы. Вследствие её питания листья яблонь свёртываются, молодые побеги чернеют, и растения значительно страдают при сильном размножении тли (в особенности в питомниках).
Против неё, как и против других тлей, рекомендуется опрыскивание деревьев различными эмульсиями (смеси керосина с мылом и водой) и парижской зеленью.
Яблонная тля (лат. Aphis pomi) — насекомое из семейства тлей (Aphidae). Из зимующих яичек, отложенных на коре молодых ветвей яблонь, груш, айвы, боярышника и других плодовых деревьев, ранней весной вылупляются личинки-самки, основательницы колоний; взрослые самки зелёного цвета с красноватой головой; усики беловатые, спинные трубочки и хвостик чёрные; длина около 2 мм. Эти самки рождают партеногенетически 20—40 личинок. В течение мая и июня развивается несколько поколений бескрылых самок, живущих на нижней стороне листьев и на молодых побегах. Затем появляется крылатое поколение самок чёрного цвета с зелёным брюшком; от крайних особей происходят бескрылые самки и крылатые или бескрылые самцы. После оплодотворения самки откладывают зимующие яйца. В наибольшем количестве яблонная тля встречается в июне и сентябре. Всего бывает 6—9 поколений в год.
Яблонная тля распространена в большей части Европы. Вследствие её питания листья яблонь свёртываются, молодые побеги чернеют, и растения значительно страдают при сильном размножении тли (в особенности в питомниках).
Против неё, как и против других тлей, рекомендуется опрыскивание деревьев различными эмульсиями (смеси керосина с мылом и водой) и парижской зеленью.
蘋果蚜（学名：Aphis pomi）为常蚜科蚜屬下的一个种。
|access-date=中的日期值 (帮助) 
这是一篇與动物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 