الأسماء في صفحات التنقل
Die Kleinfrüchtige Moosbeere (Vaccinium microcarpum, Syn.: Oxycoccus microcarpus) ist eine Pflanzenart aus Gattung der Heidelbeeren (Vaccinium) in der Familie der Heidekrautgewächse (Ericaceae). Zum Unterschied zur nahe verwandten Gewöhnlichen Moosbeere (Vaccinium oxycoccos) besitzt sie nicht nur kleinere Früchte, sondern auch kürzer gewachsene Stämme, kleinere Blätter sowie weniger behaarte, fast kahle Blütenstiele, mit weniger Blüten.[1]
Die Kleinfrüchtige Moosbeere wächst als mehrjähriger, immergrüner Zwergstrauch, der Wuchshöhen von meist etwa 5 Zentimeter erreicht. Seine schlaffen und fein geaderten Triebe erreichen Längen von 10 bis 30 Zentimeter. Die Rinde ist spärlich mit feinen Haaren besetzt.[2][1]
Die wechselständig an den Zweigen angeordneten Laubblätter sind in einen Blattstiel und eine Blattspreite gegliedert. Der Blattstiel ist kurz. Die einfache, ledrige Blattspreite ist bei einer Länge von 0,2 bis 0,6 Zentimeter und einer Breite von 0,1 und 0,25 Zentimeter dreieckig-eiförmig geformt, wobei sich die breiteste Stelle der Spreite kurz vor der Spreitenbasis befindet. Die Oberseite der Blattspreite ist glänzend dunkelgrün gefärbt, während die Unterseite heller gefärbt ist. Die Spreitenspitze läuft spitz zu und der zurück gerollte Spreitenrand ist ganzrandig.
Die Blütezeit reicht von Mai bis Juli.[3] Die meist endständigen, traubigen Blütenstände enthalten meist eine, seltener auch zwei gestielte Einzelblüten. Die langen Blütenstiele sind aufrecht und meist unbehaart.[2][1]
Die zwittrigen Blüten sind radiärsymmetrisch und vier- oder fünfzählig mit doppelter Blütenhülle (Perianth). Die vier kahlen Kelchblätter sind nur an ihrer Basis verwachsen. Die vier oder fünf, roten über dunkel rosafarbenen bis hellroten Kronblätter sind röhrenförmig miteinander verwachsen. Die tief eingeschnittenen und nach hinten gebogenen Kronlappen sind ungefähr 0,4 Zentimeter breit. Es sind vier oder acht Staubblättern vorhanden, die die Krone meist nicht überragen. Die im oberen Teil behaarten Staubfäden sind gerade und flach. Mehrere Fruchtblätter sind zu einem Fruchtknoten verwachsen. Es sind viele Samenanlagen vorhanden.[2][1]
Als Frucht werden saftige Beeren gebildet, welche bei einer Länge von 0,5 bis 0,8 Zentimeter von länglich-kugeligförmig über elliptisch oder zitronenartig bis birnenförmig sind. Die Früchte sind zur Reife dunkelrot gefärbt. Sie schmecken sauer, werden aber nach einem Frost süßer.[2][1]
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 24.[2][4]
Das natürliche Verbreitungsgebiet der Kleinfrüchtigen Moosbeere ist boreal-zirkumpolar. In Europa erstreckt es sich von Skandinavien und den britischen Inseln im Norden bis hin zu den Alpen und Karpaten im Süden. In Nordamerika erstreckt sich das Verbreitungsgebiet von den Rocky Mountains bis nach British Columbia und Alberta. Darüber hinaus gibt es Vorkommen in nördlichen Asien.[2]
Die Kleinfrüchtige Moosbeere wächst bevorzugt an etwas trockeneren Standorten auf Moorböden oder in Bruchwäldern.[1] Sie kommt in Gesellschaften der Ordnung Spganetalia magellanici, in Nordosteuropa in denen des Verbands Oxycocco-Empetrion vor.[4]
Die Kleinfrüchtige Moosbeere (Vaccinium microcarpum, Syn.: Oxycoccus microcarpus) ist eine Pflanzenart aus Gattung der Heidelbeeren (Vaccinium) in der Familie der Heidekrautgewächse (Ericaceae). Zum Unterschied zur nahe verwandten Gewöhnlichen Moosbeere (Vaccinium oxycoccos) besitzt sie nicht nur kleinere Früchte, sondern auch kürzer gewachsene Stämme, kleinere Blätter sowie weniger behaarte, fast kahle Blütenstiele, mit weniger Blüten.
Vaccinium microcarpum is a species of flowering plant belonging to the family Ericaceae.[1]
Its native range is subarctic to Temperate Northern Hemisphere.[1]
Media related to Vaccinium microcarpum at Wikimedia Commons
Data related to Vaccinium microcarpum at WikispeciesVaccinium microcarpum is a species of flowering plant belonging to the family Ericaceae.
Its native range is subarctic to Temperate Northern Hemisphere.
Pikkukarpalo (Vaccinium microcarpum) on puolukoihin (Vaccinium) kuuluva hyvin hento, punakukkainen ja -marjainen, ikivihreä varpu. Sen varsi kasvaa 10–30 cm pitkäksi.[1]
Se on Suomen alkuperäinen luonnonkasvi, ja se on hyvin yleinen pohjoisessa suunnilleen Kainuun etelärajoilta lähtien. Etelämpänä hieman niukempi, etelärannikon läheisyydessä ja varsinkin saaristossa sekä Ahvenanmaalla harvinainen. Pikkukarpaloa muistuttava toinen Suomen soilla kasvava karpalo on isokarpalo (Vaccinium oxycoccos).
Pikkukarpaloa kasvaa Suomessa, Ruotsissa, Norjassa ja Venäjällä sekä paikoin samoilla leveysasteilla Aasiassa ja Pohjois-Amerikassa.[2]
Pikkukarpalo (Vaccinium microcarpum) on puolukoihin (Vaccinium) kuuluva hyvin hento, punakukkainen ja -marjainen, ikivihreä varpu. Sen varsi kasvaa 10–30 cm pitkäksi.
Se on Suomen alkuperäinen luonnonkasvi, ja se on hyvin yleinen pohjoisessa suunnilleen Kainuun etelärajoilta lähtien. Etelämpänä hieman niukempi, etelärannikon läheisyydessä ja varsinkin saaristossa sekä Ahvenanmaalla harvinainen. Pikkukarpaloa muistuttava toinen Suomen soilla kasvava karpalo on isokarpalo (Vaccinium oxycoccos).
Pikkukarpaloa kasvaa Suomessa, Ruotsissa, Norjassa ja Venäjällä sekä paikoin samoilla leveysasteilla Aasiassa ja Pohjois-Amerikassa.
Canneberge à petits fruits, Airelle à petit fruit
Vaccinium microcarpum, de noms communs Canneberge à petits fruits ou Airelle à petit fruit, est une espèce de plantes vivace de la famille des Ericaceae et du genre Vaccinium.
C'est une plante vivace de 2 à 20 cm de hauteur, à rameaux filiformes, rampants. Les feuilles sont persistantes, coriaces, triangulaires-ovales, aiguës, tronquées ou échancrées à la base ; la face supérieure du limbe foliaire est luisante, la face inférieure grisâtre[1].
Les fleurs sont disposées par 1 à 4 à l'extrémité des rameaux ; les pédoncules sont glabres ; la corolle est formée de 4 lobes lancéolés, rose vif, réfléchis ; les filets des étamines sont velus, plus longs que les anthères (cornes comprises) à la floraison. Le fruit est une baie rouge sphérique, d'environ 8 mm de diamètre. La floraison se déroule de mai à juillet[1].
C'est une espèce très proche de Vaccinium oxycoccos L.; elle s'en distingue par son pédoncule fructifère glabre et ses étamines velues[1].
La plante est chaméphyte[2]. Elle pousse sur les tapis de sphaignes au sein des tourbières bombées[1].
La répartition de cette espèce reste mal connue, la plante étant souvent confondue avec V. occycoccos ; sa présence est confirmée dans le Massif Central, le Jura et les Alpes[1],[3]. Elle est également présente en Asie du nord.
La plante est en préoccupation mineure en France mais est menacée dans plusieurs régions françaises (elle est notamment classée en danger critique d'extinction (CR) en Bourgogne[4]. Les menaces pesant sur l'espèce sont, comme pour la plupart des espèces, la dégradation de ses milieux par eutrophisation ou assèchement (drainage...)[1].
Canneberge à petits fruits, Airelle à petit fruit
Vaccinium microcarpum, de noms communs Canneberge à petits fruits ou Airelle à petit fruit, est une espèce de plantes vivace de la famille des Ericaceae et du genre Vaccinium.
Småtranebær er en krypende, eviggrønn dvergbusk, som vokser på torvmyrer i nordlige strøk, og i fjellet lenger sørover. Den skiller seg fra vanlig tranebær ved at blomsterstilkene er glatte (uten hår), og ved at hele planten er spinklere bygd.
Denne botanikkrelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Småtranebær er en krypende, eviggrønn dvergbusk, som vokser på torvmyrer i nordlige strøk, og i fjellet lenger sørover. Den skiller seg fra vanlig tranebær ved at blomsterstilkene er glatte (uten hår), og ved at hele planten er spinklere bygd.
Oxycoccus microcarpus Turcz. ex Rupr[2].
Żurawina drobnoowocowa, żurawina drobnolistkowa[3] (Vaccinium microcarpum (Turcz. ex Rupr.) Schmalh.) – gatunek rośliny z rodziny wrzosowatych o spornym ujęciu taksonomicznym. W niektórych ujęciach taksonomicznych włączany był do rodzaju żurawina jako Oxycoccus microcarpus Turcz. ex Rupr.[3], według The Plant List jest gatunkiem borówki Vaccinium[2], tak więc jego nazwa polska jest niespójna z nazwą naukową. Według GRIN gatunek nie jest wyróżniany (nazwa naukowa stanowi synonim żurawiny błotnej Vaccinium oxycoccos L.[4]).
Jest gatunkiem arktyczno-borealnym występującym w rozproszeniu w północnych rejonach Ameryki Północnej, Europy i Azji. Tylko w Europie ma zwarty obszar zasięgu, obejmujący całą Skandynawię oraz wschodnią część Pojezierza Bałtyckiego i północną część Niziny Wschodnioeuropejskiej. Poza tym obszarem zwartego zasięgu w Europie występuje jeszcze w rozproszeniu w Alpach i Karpatach Południowych. W Polsce występuje na Pomorzu w okolicach Augustowa, w województwie poznańskim, na Dolnym Śląsku oraz w Sudetach i Karpatach. W Karpatach podano stanowiska w Kotlinie Orawsko-Nowotarskiej, w Tatrach i Bieszczadach. Na Kotlinie Orawsko-Nowotarskiej występuje na torfowiskach Bór na Czerwonem, Puścizna Mała, Puścizna Wielka, Baligówka, Puścizna koło Wróblówki, Przybojec koło Koniówki, Łysa Puścizna, Pustać koło Chyżnego, Bór za Lasem i Kaczmarka koło Podczerwonego. W Tatrach występuje na Wielkiej Pańszczyckiej Młace i na Polanie Waksmundzkiej. W Bieszczadach po weryfikacji stanowisk w 2008 r. stwierdzono występowanie na torfowiskach Dźwiniacz, Łokieć, Tarnawa Wyżna, Sokoliki Górskie i na północ od Tarnawy Niżnej[5].
Żurawina drobnoowocowa w opracowaniu Czerwona lista roślin i grzybów Polski (2006) umieszczona jest w grupie gatunków zagrożonych wyginięciem (kategoria zagrożenia V)[10]. W wydaniu z 2016 roku otrzymała kategorię DD (stopień zagrożenia nie może być określony)[11]. W Polsce nie jest gatunkiem prawnie chronionym, ale liczne jej stanowiska znajdują się na obszarach chronionych; w rezerwatach przyrody i parkach narodowych. Często jednak stanowiska te ulegają degradacji wskutek odpływu wód. Konieczne jest więc podjęcie ochrony czynnej polegającej na zasypywaniu rowów odwadniających, a czasami nawet sztuczne spiętrzanie wód. Te stanowiska, które nie znajdują się na obszarach chronionych są zagrożone przez bezpośrednie zniszczenie związane z eksploatacją torfu, jak również pośrednio, przez osuszanie torfowisk[5].
Owoce są jadalne, jednak ze względu na drobne rozmiary, rzadkość występowania tego gatunku w Polsce oraz rzadkie zawiązywanie owoców, praktycznie nie mają znaczenia użytkowego[5].
Żurawina drobnoowocowa, żurawina drobnolistkowa (Vaccinium microcarpum (Turcz. ex Rupr.) Schmalh.) – gatunek rośliny z rodziny wrzosowatych o spornym ujęciu taksonomicznym. W niektórych ujęciach taksonomicznych włączany był do rodzaju żurawina jako Oxycoccus microcarpus Turcz. ex Rupr., według The Plant List jest gatunkiem borówki Vaccinium, tak więc jego nazwa polska jest niespójna z nazwą naukową. Według GRIN gatunek nie jest wyróżniany (nazwa naukowa stanowi synonim żurawiny błotnej Vaccinium oxycoccos L.).
Dvärgtranbär (Vaccinium microcarpum) är en art i växtfamiljen ljungväxter. Ibland räknas dvärgtranbär som en underart till tranbär.
Det är en dvärgbuske som är grön året runt, med tunna, liggande och revor som ofta slår egen rot. Revorna kan bli nästan 60 centimeter långa och har små strödda, äggrunda, 4 till 5 millimeter långa blad med en vaxartad djupgrön ovansida och en ljusare undersida. Den har fyra stycken rosenröda kronblad, som är 4 millimeter långa. Frukten är ett syrligt bär som blir 5 till 6 millimeter i diameter och som först är ljusrött men senare blir fläckigt mörkröd.
Den blommar mellan juni och juli.
I Sverige är den sällsynt i de södra delarna men tämligen allmän från mellersta Svealand och norrut och går i fjälltrakterna upp i den lågalpina regionen. Den finns även på de flesta ställen vid samma bredgrad. Den trivs på näringsfattig myrmark.
Dvärgtranbär (Vaccinium microcarpum) är en art i växtfamiljen ljungväxter. Ibland räknas dvärgtranbär som en underart till tranbär.
Вічнозелений сланкий кущик, хамефіт. Пагони лежачі, тонкі (майже ниткоподібні), розгалужені, завдовжки 10-30 см, підіймаються на висоту 5 см. Листки 3-6 мм завдовжки, зверху темно-зелені, знизу повстисті. Квітки рожеві, поодинокі, на голих квітконіжках. Плід — куляста темно-червона ягода 0,5-0,7 см завширшки, гіркувато-кисла на смак.
Рослина світло- і вологолюбна, морозостійка. Зростає на болотах високого ступеня розвитку, нерідко із диференціацією на мохові горби та зниження, у рідколісних (із сосною або ялиною) пухівково-чагарничково-сфагнових ценозах, в Карпатах — на улоговинних оліготрофних болотах. Віддає перевагу верховому малорозкладеному (5-15 %) пухівково-сфагновому та деревно-пухівково-сфагновому торфу з pH 4,1-4,8. У горах підіймається до висоти 1800 м над рівнем моря.
Квітне у травні-липні, плодоносить у серпні-вересні. Розмножується насінням і вегетативно.
Ареал журавлини дрібноплодої дуже широкий. Він охоплює бореальну частину Євразії — від Скандинавії на заході до Східного Сибіру, Приморського краю Росії та Корейського півострова на сході. Через Україну пролягає південна межа розповсюдження: місцеві популяції розташовані в Карпатах і правобережному Поліссі.
Загрозами для виду є осушення боліт, видобуток торфу, пожежі, що виникають під час літньої посухи. Журавлина дрібноплода охороняється в заповідниках «Ґорґани», Рівненському, Поліському, в національних парках «Синевир», Карпатському, Шацькому.
Ягоди цієї рослини багаті на вітаміни і природні консерванти (бензойну кислоту). Їх вживають сирими, використовують для приготування морсу, компоту, варення, соусів. З метою охорони дикорослих популяцій збір ягід заборонено, втім журавлину дрібноплоду можна вирощувати у спеціальних умовах (на старих торфовищах, рекультивованих заболочених землях).
Vaccinium microcarpum là một loài thực vật có hoa trong họ Thạch nam. Loài này được (Turcz. ex Rupr.) Schmalh. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1871.[1]
Bài viết phân họ thực vật Vaccinioideae này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Vaccinium microcarpum là một loài thực vật có hoa trong họ Thạch nam. Loài này được (Turcz. ex Rupr.) Schmalh. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1871.
小果红莓苔子又名毛蒿豆（学名：Vaccinium microcarpum）为杜鹃花科越桔属下的一个种。
.jpg)
|access-date=中的日期值 (帮助)
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
