Allium lusitanicum ye una especie de planta bulbosa geófita del xéneru Allium, perteneciente a la familia de les amarilidacees. Orixinaria d'Europa.
Allium lusitanicum ye una planta bulbosa de fueyes cuasi basales y glabres. El tarmu ye cilíndricu y lleva una umbela de flores liles o rosaes. Los estames son exsertos.
Alcuéntrase sobremanera en rellanos de roca, pero tamién n'otros sitios predresos, canchales, praos montanos, etc. [1]
Allium lusitanicum describióse por Jean-Baptiste Lamarck y espublizóse en Encyclopédie Méthodique, Botanique 1: 70, nel añu 1783[2][3]
Allium: nome xenéricu bien antiguu. Les plantes d'esti xéneru yeren conocíos tantu polos romanos como polos griegus. Sicasí, paez que'l términu tien un orixe celta y significa "quemar", en referencia al fuerte golor acre de la planta.[4] Unu de los primeres n'utilizar esti nome pa fines botánicos foi'l naturalista francés Joseph Pitton de Tournefort (1656-1708).
lusitanicum: epítetu xeográficu qu'alude al so localización en Lusitania.
Númberu de cromosomes de Allium senescens subsp. montanu (Fam. Liliaceae) y táxones infraespecíficos: n=8; 2n=16.: [5] 2n=32[5]
Allium lusitanicum ye una especie de planta bulbosa geófita del xéneru Allium, perteneciente a la familia de les amarilidacees. Orixinaria d'Europa.
Nel so hábitatDer Berg-Lauch (Allium lusitanicum Lam.) ist eine Art der Gattung Lauch (Allium).
Der Berg-Lauch ist eine ausdauernde Pflanze, die etwa 7-45 Zentimeter hoch wird. Er besitzt eiförmige oder etwa konische Zwiebeln, die etwa 1 Zentimeter dick sind. Die Zwiebeln sind zu mehreren horizontal hintereinander angeordnet. Die Häute der Zwiebel sind dünn. Der Stängel ist kantig. Die Pflanze trägt 4-9 lineale Blätter, die 0,1-0,6 Zentimeter breit und 4-30 Zentimeter lang sind. Sie sind alle grundständig, fast ganz flach und unterseits etwas gerundet aber nicht gekielt. Die Spatha ist zwei- bis dreiteilig, 5-8 Millimeter lang und kürzer als die 8-20 Millimeter langen Blütenstiele. Die Dolde aus zahlreichen Blüten hat einen Durchmesser von 2-5 Zentimetern und ist halbkugelig. Die Blütenhülle ist schüsselförmig, violett, die äußeren Perigonblätter sind lanzettlich oder schmal eiförmig, die inneren sind länger als die äußeren. Die Staubblätter ragen über das Perigon hinaus, die Filamente sind 4-6,5 Millimeter lang, die äußeren sind an der Basis 0,5 Millimeter breit, die inneren 1 Millimeter. Der Fruchtknoten ist tief dreiteilig. Die Fruchtkapsel ist 4 mm lang. Die Chromosomenzahl ist 14, 24 oder 32+0-4B.[1]
Das Verbreitungsgebiet des Berg-Lauchs ist auf Europa beschränkt. In Mitteleuropa gedeiht er in sonnigen Felsbändern und Felsrasen auf warmen, basenreichen, flachgründigen, milden, humosen Steinböden. Er ist eine Charakterart der Ordnung Sedo-Scleranthetalia, kommt aber auch in Gesellschaften des Verbands Xerobromion oder Koelerio-Phleion vor. In den Alpen steigt er bis etwa 2340 Metern Meereshöhe auf.[2] In den Allgäuer Alpen steigt er am Bettlerrücken bei Spielmannsau in Bayern bis zu 2040 Metern Meereshöhe auf.[3]
Allium lusitanicum Lam. hat auch folgende Synonyme[4]: Allium montanum subsp. lusitanicum (Lam.) Nyman, Allium senescens subsp. lusitanicum (Lam.) Dostál, Allium montanum F.W. Schmidt, Allium fallax subsp. montanum (Pohl) Fr., Allium senescens subsp. montanum (Pohl) Holub.
Der Berg-Lauch (Allium lusitanicum Lam.) ist eine Art der Gattung Lauch (Allium).
Allium lusitanicum is a plant species widespread over much of Europe, mostly in mountainous regions. It has been reported from every country on the continent from Portugal to Ukraine except Iceland, Ireland, the United Kingdom, Netherlands, Belgium, Luxembourg, Denmark, Finland, Albania and Greece.[3][4]
Allium lusitanicumm is a bulb-forming perennial with thread-like leaves shorter than the stipes. Stipes are up to 20 cm tall. Tepals, anthers and styles are all a uniform shade of rose-violet.[5]
Allium lusitanicum is a plant species widespread over much of Europe, mostly in mountainous regions. It has been reported from every country on the continent from Portugal to Ukraine except Iceland, Ireland, the United Kingdom, Netherlands, Belgium, Luxembourg, Denmark, Finland, Albania and Greece.
Allium lusitanicumm is a bulb-forming perennial with thread-like leaves shorter than the stipes. Stipes are up to 20 cm tall. Tepals, anthers and styles are all a uniform shade of rose-violet.
Allium lusitanicum es una especie de planta bulbosa geófita del género Allium, perteneciente a la familia de las amarilidáceas. Originaria de Europa.
Allium lusitanicum es una planta bulbosa de hojas casi basales y glabras. El tallo es cilíndrico y lleva una umbela de flores lilas o rosadas. Los estambres son exsertos.
Se encuentra sobre todo en rellanos de roca, pero también en otros sitios rocosos, canchales, prados montanos, etc.[1]
Número de cromosomas de Allium senescens subsp. montanum (Fam. Liliaceae) y táxones infraespecíficos: n=8; 2n=16.:[2] 2n=32[2]
Allium lusitanicum fue descrita por Jean-Baptiste Lamarck y publicado en Encyclopédie Méthodique, Botanique 1: 70, en el año 1783[3][4]
Allium: nombre genérico muy antiguo. Las plantas de este género eran conocidos tanto por los romanos como por los griegos. Sin embargo, parece que el término tiene un origen celta y significa "quemar", en referencia al fuerte olor acre de la planta.[5] Uno de los primeros en utilizar este nombre para fines botánicos fue el naturalista francés Joseph Pitton de Tournefort (1656-1708).
lusitanicum: epíteto geográfico que alude a su localización en Lusitania.
Allium lusitanicum es una especie de planta bulbosa geófita del género Allium, perteneciente a la familia de las amarilidáceas. Originaria de Europa.
En su hábitatJebarski kobołk (Allium lusitanicum) je rostlina z podswójby kobołkowych rostlinow (Alliaceae) znutřka amarylisowych rostlinow (Amaryllidaceae).
Jebarski kobołk (Allium lusitanicum) je rostlina z podswójby kobołkowych rostlinow (Alliaceae) znutřka amarylisowych rostlinow (Amaryllidaceae).
Allium lusitanicum adalah spesies tumbuhan yang tergolong ke dalam famili Amaryllidaceae. Spesies ini juga merupakan bagian dari ordo Asparagales. Spesies Allium lusitanicum sendiri merupakan bagian dari genus bawang Allium.[1] Nama ilmiah dari spesies ini pertama kali diterbitkan oleh Lam..
Allium lusitanicum adalah spesies tumbuhan yang tergolong ke dalam famili Amaryllidaceae. Spesies ini juga merupakan bagian dari ordo Asparagales. Spesies Allium lusitanicum sendiri merupakan bagian dari genus bawang Allium. Nama ilmiah dari spesies ini pertama kali diterbitkan oleh Lam..
L'aglio montano (Allium lusitanicum Lam.) è una pianta bulbosa erbacea perenne, appartenente alla famiglia delle Amaryllidaceae[1]. È caratterizzata da una bella e regolare infiorescenza dal delicato colore roseo.
La denominazione Allium (il genere) è molto antica ed era usata già dalle popolazioni romane. Si pensa comunque che l'origine sia celtica e/o greca.
La forma biologica è definita come geofita bulbosa, per cui l'organo sotterraneo è un bulbo da cui, ogni anno, nascono fiori e foglie.
La radice è bulbosa e fascicolata.
La dimensione del fusto varia da 10 a 30 cm ed è privo di foglie cauline. La parte ipogea del fusto consiste in un bulbo ovoide avvolto da fasce (tuniche) esterne a forma di reticolo ed è inserito direttamente sul rizoma. Mentre la parte epigea è eretta e presenta una infiorescenza superiormente, mentre inferiormente è avvolto da guaine fogliari.
Le foglie sono a forma lineare e piana di larghezza dai 2 ai 4 mm, lievemente carenate ad apice ottuso.
Fiori in semplici ma dense ombrelle emisferiche (mezza sfera) posti alla sommità di uno scapo senza foglie.
Il perigonio del fiore ha 6 tepali rosei disposti in due serie ad apice ottuso; gli stami sono pure in numero di 6 e fuoriescono visibilmente dal fiore. La forma del fiore è a più piani simmetrici raggiati (chiamata attinomorfa). L'ovario è sincarpico a tre carpelli posto sopra l'inserzione (chiamata supero) del perianzio. L'impollinazione avviene tramite api e altri insetti.
Fiorisce da giugno ad settembre.
Il frutto è una capsula triloculare (derivata dai tre carpelli dell'ovario).
L'area di origine è l'Europa meridionale e comunque zone subsiberiane. La sua presenza sul territorio italiano non è molto frequente in quanto preferisce in prevalenza terreni a carattere carsico. Pianta rara, si trova da 0 a 1500 m s.l.m. sulle Alpi e Prealpi. È segnalato in modo particolare nel Carso Triestino e nel Goriziano. Predilige i prati magri (anche incolti) a matrice alcalina. Occasionalmente in macereti.
Il Sistema Cronquist assegnava la famiglia delle Liliaceae all'ordine Liliales mentre la moderna classificazione APG IV colloca il genere nella famiglia delle Amaryllidaceae (sottofamiglia Allioideae) dell'ordine Asparagales.[2]
L'aglio montano (Allium lusitanicum Lam.) è una pianta bulbosa erbacea perenne, appartenente alla famiglia delle Amaryllidaceae. È caratterizzata da una bella e regolare infiorescenza dal delicato colore roseo.
Allium lusitanicum — gatunek rośliny górskiej z rodziny amarylkowatych. Rośnie w południowej Europie i w południowej części Syberii. W Polsce nie spotykany[3].
Wieloletnia roślina cebulowa, o wysokości 10–30 cm, o kanciastych łodygach i płaskich, równowąskich, lekko pomarszczonych, tępo zbiegających się 2–3 centymetrowych liściach odziomkowych. Kwiatostanem jest półkulista wierzchotka złożona z kwiatów, o 5 mm długości, o purpurowych lancetowatych płatkach i charakterystycznie wystających z okwiatu pręcikach[3].
Rośnie na suchych łąkach, przeważnie na glebach bogatych w wapń, od nizin do 1500 m n.p.m., rzadko powyżej. Kwitnie od lipca do sierpnia[3].
Allium lusitanicum — gatunek rośliny górskiej z rodziny amarylkowatych. Rośnie w południowej Europie i w południowej części Syberii. W Polsce nie spotykany.
Латинська родова назва Allium кельтського походження і означає «пекучий». Вона вказує на гострий смак та запах, який при вдиханні подразнює слизові оболонки носа та очей — ознаки, притаманні усім представникам роду. На ці ж особливості вказують українські родові назви цього виду: основна відсилає до більш знаного городнього часнику, а синонімічна натякає на городню цибулю. Видовий епітет, як латинський, так і український (відповідно, montanum і гірський) вказує на розповсюдження цієї рослини, приуроченої до гірських областей. Латинський синонім Allium lusitanicum, який часто розглядають як основну назву, вказує на місце, з якого вперше було описано характерно представника цього таксона, — історичну область Лузітанію, розташовану на Піренейському півострові.
Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 7—45 см, геофіт. Вегетативним частинам цього виду притаманний гострий специфічний запах, схожий на запах городнього часнику. Цибулини завширшки 0,8—1 см, яйцеподібні або конічні, вкриті тонкими світлими лусками. Коріння мичкувате, біле. Стебло відсутнє. Листків 4—9, їхня довжина складає 4—30 см, ширина — 2—6 мм. Усі листки сидячі (зібрані в розетку), лінійні, пласкі, жолобчасті, із тупою верхівкою, у нижній частині інколи круглі в перерізі, але не мають киля.
Прямостоячі квітконоси нечисленні, однак їх зазвичай більше одного. У перерізі вони круглі або невиразно гранчасті. Суцвіття являє собою багатоквітковий напівкулястий, рідше майже кулястий зонтик завширшки 2—5 см із плівчастим покривалом, що огортає квітки до початку цвітіння. Квітки двостатеві, актиноморфні, шестичленні, із чашоподібною оцвітиною бузкового чи рожево-фіолетового кольору. Листочки оцвітини яйцеподібні чи ланцетні, причому внутрішні довші за зовнішні. Тичинки довші за пелюстки: довжина тичинкових ниток складає 4—6,5 мм, ширина біля основи у тичинок зовнішнього кола становить близько 0,5 мм, у тичинок внутрішнього кола — близько 1 мм. Маточка довша за пелюстки. Зав'язь тридільна.
Плід — тригнізда коробочка завдовжки до 4 мм. Насіння чорне.
Число хромосом 2n = 14, 24, 32[3].
Часник гірський дуже схожий на скороду, або часник заячий, однак в останнього тичинки відносно короткі — вони не виступають за листочки оцвітини. У часника гірського тичинки довші за пелюстки в середньому у 1,2 рази. Крім того, листки у скороди килюваті, а цвітіння відбувається лише у липні — серпні[3].
Ареал часника гірського охоплює Центральну, частково, Південну та Східну Європу, а також південну частину Сибіру. На теренах Європи ця рослина поширена перш за все у гірських районах, наприклад, доволі звичайна в Альпах, Піренеях. На північних, західних та крайніх південно-східних околицях Європи цей вид відсутній, зокрема, часник гірський не виявлений у флорі Ісландії, Ірландії, Великої Британії, країн Бенілюксу, Данії, Фінляндії, Албанії та Греції. Не достатньо підтверджені його знахідки на Балканському півострові. У північній кліматичній зоні його осередки зростання знайдені лише на півдні Скандинавії та в Литві. У Східній Європі він трапляється на теренах Угорщини, Румунії, Молдови, України та Болгарії, проте, через ці країни проходить східна межа ареалу, тому в них часник гірський можна віднайти не часто. Наприклад, у Румунії його поширення обмежене тільки Карпатами, у Болгарії цей вид описаний лише у Балканських горах. З цього географічного розподілу видно, що часник гірський уникає зон із морським кліматом. Доказом цього слугує і те, що в Італії цей вид доволі звичайний на півночі країни — в південній частині Альп, але не відомий на півдні — на острові Сицилія[3].
В Україні розсіяні популяції цього виду зосереджені на Правобережжі: у Закарпатті, Карпатах, Прикарпатті, на Поділлі, в Поліссі та Придніпров'ї[4].
Часник гірський добре переносить екстремальні температури (водночас є морозо- та жаростійкою рослиною), світлолюбний, помірно посухостійкий. Зазвичай зростає на передгірських та гірських луках, остепнених лучних схилах, скелястих уступах. Віддає перевагу дерново-карбонатним ґрунтам, тобто таким, що містять багато кальцію. У горах трапляється на висотах до 1500—2400 м. В природі часник гірський входить до рослинних угруповань наступних союзів: Cirsio-Brachypodion pinnati, Seslerio-Festucion glaucae, Galio campanulatae-Poion versicoloris (в асоціації Poëtum versicoloris), Alysso-Sedion (асоціації Aurinio saxatilis-Allietum podolici, Minuartio auctae-Festucetum pallentis, Stipetum pulcherrimae). Дослідження подільських популяцій показали, що його супутниками у трав'яному покриві найчастіше виступають костриця валіська, часник подільський, Aurinia saxitilis, самосил гайовий і вероніка сива[4].
Розмножується вегетативно та насінням, причому насіннєве розмноження переважає. Цвітіння у різних частинах ареалу триває з червня по жовтень[3]. Квіти запилюють бджоли та метелики.
Загалом часник гірський належить до видів, яким не загрожує небезпека винищення, однак у прикордонних частинах ареалу ця рослина місцями є рідкісною. Через невисоку щільність популяцій та їхню нестабільність цей вид часнику занесений до Червоної книги Молдови та списку охоронюваних рослин Тернопільської області (Україна)[2].
Господарське значення виду невелике. Часник гірський інколи висаджують у квітниках, бордюрах та альпінаріях. За декоративними якостями ця рослина не поступається іншим низькорослим видам цибулі. Вона вирізняється компактністю, невибагливістю, відносно повільним розвитком (перше цвітіння відбувається у віці 2—5 років). У культурі її розмножують насінням, яке висівають на глибину 5 см. Його проростання відбувається, як правило, після природної стратифікації, тому сіянці можуть з'явитися лише наступної весни після посіву.
Таксономічний статус цього виду однозначно не визначений. Українські ботаніки переважно розглядають його як самостійний вид під латинською назвою Allium montanum (за міжнародною номенклатурою наразі недійсна). Водночас, Словник українських наукових та народних назв судинних рослин вказує для цього виду й латинський синонім Allium senescens L. subsp. montanum (Fries) J.Holub — часни́к постарі́лий гірськи́й[1]. Слід зауважити, що як підвид часника постарілого часник гірський часто розглядають й зарубіжні дослідники[3]. Однак, сайт The Plant List подає інакшу синонімію: в його списку Allium montanum є синонімом Allium lusitanicum Lam.[5]
Allium lusitanicum là một loài thực vật có hoa trong họ Amaryllidaceae. Loài này được Lam. mô tả khoa học đầu tiên năm 1783.[3]
Allium lusitanicum là một loài thực vật có hoa trong họ Amaryllidaceae. Loài này được Lam. mô tả khoa học đầu tiên năm 1783.