الأسماء في صفحات التنقل
The wood used in building construction, furniture manufacture, and as a carving material. The heartwood yields a red dye, oil is extracted from the seeds, and a compound used to treat diabetes is extracted from the wood, bark, leaves, and roots.
Yapon qaraçöhrəsi, itiuclu qaraçöhrə (lat. Taxus cuspidata) — qaraçöhrəkimilər fəsiləsinin qaraçöhrə cinsinə aid bitki növü.
Bu növə Uzaq Şərq qaraçöhrəsi deyilir. Hündürlüyü 20 m-ə çatan, ortaboylu ağac və ya koldur, çətirləri dairəvi olub, gövdəsinin diametri 1,5 m-ə çatır. Gövdəsi qırmızımtıl rənglidir, üzərində növə xas olan sarımtıl-ağ ləkələri var, yarpaqları lələkvarıdır. Yarpaqlarının uzunluğu 1,2-2,6 sm-ə, eni 2-3,5 mm-ə çatır, yumşaq, hamar, ucu biz, üstdən tünd-yaşıl, altı-dan solğun-yaşıldır, budaqlarda 4-6 il qalır. Toxumları qozalarda << qozagiləmeyvə>> adlanan al qırmız rəngli, ətli hissə ilə örtülmüşdür. Uzunömürlüdür 1500 ilə kimi yaşayır. İtiuclu qaraçöhrə şaxtaya ( -30 C ), kölgəyə davamlıdır. Humus qatı qalın olan torpaqlarda yaxşı bitir, turş mühitli və bataqlıq torpaqlarda inkişaf etmir. Qara-çöhrənin bu növünün bir çox dekorativ: enli çətri, tünd-sarı zoğlu formaları vardır. Bu növ yaxşı meyvə verir və toxumlarla normal çoxalır. Azərbaycan da təbii halda təsadüf edilmir. İtiuclu qaraçöhrəyə Abşeron yaşıllıqlarında tək-tək rast gəlinir. Oduncağı müxtəlif bəzək materialı kimi yüksək qiymətləndirilir. 60-cı illərin əvvəlində ABŞ Milli Xərçənq İnstitutu tərəfindən aşkar olunmuşdur ki, gövdəsinin qabığındakı maddələr bədxassəli şişlərin böyüməsinin qarşısını qalır.
Yapon qaraçöhrəsi, itiuclu qaraçöhrə (lat. Taxus cuspidata) — qaraçöhrəkimilər fəsiləsinin qaraçöhrə cinsinə aid bitki növü.
Bu növə Uzaq Şərq qaraçöhrəsi deyilir. Hündürlüyü 20 m-ə çatan, ortaboylu ağac və ya koldur, çətirləri dairəvi olub, gövdəsinin diametri 1,5 m-ə çatır. Gövdəsi qırmızımtıl rənglidir, üzərində növə xas olan sarımtıl-ağ ləkələri var, yarpaqları lələkvarıdır. Yarpaqlarının uzunluğu 1,2-2,6 sm-ə, eni 2-3,5 mm-ə çatır, yumşaq, hamar, ucu biz, üstdən tünd-yaşıl, altı-dan solğun-yaşıldır, budaqlarda 4-6 il qalır. Toxumları qozalarda > adlanan al qırmız rəngli, ətli hissə ilə örtülmüşdür. Uzunömürlüdür 1500 ilə kimi yaşayır. İtiuclu qaraçöhrə şaxtaya ( -30 C ), kölgəyə davamlıdır. Humus qatı qalın olan torpaqlarda yaxşı bitir, turş mühitli və bataqlıq torpaqlarda inkişaf etmir. Qara-çöhrənin bu növünün bir çox dekorativ: enli çətri, tünd-sarı zoğlu formaları vardır. Bu növ yaxşı meyvə verir və toxumlarla normal çoxalır. Azərbaycan da təbii halda təsadüf edilmir. İtiuclu qaraçöhrəyə Abşeron yaşıllıqlarında tək-tək rast gəlinir. Oduncağı müxtəlif bəzək materialı kimi yüksək qiymətləndirilir. 60-cı illərin əvvəlində ABŞ Milli Xərçənq İnstitutu tərəfindən aşkar olunmuşdur ki, gövdəsinin qabığındakı maddələr bədxassəli şişlərin böyüməsinin qarşısını qalır.
Japansk taks (Taxus cuspidata) er et træ med en bred og busket krone og mørkegrønne nåle. Der er udviklet et stort antal sorter af denne art, og derfor kan den findes dyrket i haver og parker. Alle dele af planten er stærkt giftige – med undtagelse af den røde frøkappe.
Japansk taks er et stedsegrønt nåletræ med en bred og busket krone. Stammen er kort og hovedgrenene tykke og opstigende. Barken er først lysegrøn og furet, men senere bliver den brun med lyse striber. Gamle grene og stammer får en lysebrun bark, som løsner sig i aflange, gyldent farvede flager. Knopperne er spredt stillede, små og aflange med lysegrønne skæl.
Nålene sidder stift opret på hver side af skuddet. De er linjeformede og let krummede med en pludseligt tilspidset afslutning. Oversiden er blank og mørkegrøn med en tydelig midterribbe, mens undersiden er lysegrøn med lyse kanter. Blomstringen foregår i maj-juni med de hanlige og de hunlige blomster på énkønnede individer (tvebo). Frugterne er bærlignende med en rød og saftig beskyttende kappe[1].
Rodsystemet består af kraftige hovedrødder og mange siderødder.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 20 x 25 m (20 x 25 cm/år)- dette gælder den vildtvoksende art, mens de fremavlede sorter har helt andre størrelser.
Japansk taks er hjemmehørende i det russiske Fjernøsten, på Kurilerne og Sakhalin, i Korea og det nordlige Kina samt på de nordlige øer i Japan. Overalt indgår den i den mellemste etage i de blandede skove.
I området nordøst for Ussurifloden indgår arten i de blandede løv- og nåleskove, hvor den vokser sammen med bl.a. amurkorktræ, amurmaackia, Fraxinus mandshurica (en art af ask), fuglekirsebær, hjertebladet avnbøg, japansk elm, kalopanax, koreafyr, manchurisk valnød, mongolsk eg, monoløn, ribbet birk, Sorbus amurensis (en art af røn) samt Tilia amurensis og Tilia mandshurica (arter af lind)[2]
Japansk taks (Taxus cuspidata) er et træ med en bred og busket krone og mørkegrønne nåle. Der er udviklet et stort antal sorter af denne art, og derfor kan den findes dyrket i haver og parker. Alle dele af planten er stærkt giftige – med undtagelse af den røde frøkappe.
Die Japanische Eibe (Taxus cuspidata) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Eiben (Taxus) in der Familie der Eibengewächse (Taxaceae). Meist werden nur Zuchtformen als Zierpflanzen verwendet.
Die Japanische Eibe wächst in ihrer Heimat als pyramidaler, immergrüner Baum, der Wuchshöhen von bis zu 16 Metern erreicht. Die Sorten die in Europa als Zierpflanzen genutzt werden wachsen als Strauch.
Die sehr starren und dornspitzigen Nadeln stehen steif seitwärts ab, sind 1,5 bis 3,5 Zentimeter lang und 2 bis 3 Millimeter breit. Die Nadeln sind spiralig am Zweig angeordnet – bei der Nominatform erscheinen die Nadeln als zweireihig angeordnet.
Die Japanische Eibe ist meist zweihäusig getrenntgeschlechtlich (diözisch). Jeder Samen ist von einem hellroten Samenmantel (Arillus) umgeben; die Samen stehen in Büscheln und sind 7 bis 8 Millimeter groß.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 24.[1]
Die Erstbeschreibung von Taxus cuspidata erfolgte 1846 durch Philipp Franz von Siebold und Joseph Gerhard Zuccarini in Abhandlungen der Mathematisch-Physikalischen Classe der Königlich Bayerischen Akademie der Wissenschaften, Band 4, 3, Seite 232, Tafel 3.[2]
Von Taxus cuspidata gibt je nach Autor zwei oder drei Varietäten:
Nicht allgemein anerkannt ist:
Die Japanische Eibe (Taxus cuspidata) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Eiben (Taxus) in der Familie der Eibengewächse (Taxaceae). Meist werden nur Zuchtformen als Zierpflanzen verwendet.
Taxus cuspidata (Japanese Yew or Spreadin Yew) is a member o the genus Taxus, native tae Japan, Korea, northeast Cheenae an the extreme sootheast o Roushie.
It is an evergreen tree or lairge shrub growin tae 10–18 m taw, wi a trunk up tae 60 cm diameter. The leafs is lanceolate, flat, mirk green, 1–3 cm lang an 2–3 mm braid, arranged spirally on the stem, but wi the leaf bases twistit tae align the leafs in twa flattis rows baith sides o the stem cep on erect leadin shuits whaur the spiral arrangement is mair obvious.
The seed cones are heichly modified, each cone containin a single seed 4–8 mm lang pairtly surroondit bi a modified scale that develops intae a saft, bricht reid berry-like structur cried an aril, 8–12 mm lang an wide an open at the end. The arils are matur 6–9 months efter pollination. Individual trees frae Sikhote-Alin is kent tae hae been 1,000 years auld.[1]
It is widely grown in eastren Asie an eastren North Americae as an ornamental plant.
The hale yew bush is toxic eneuch tae kill a horse, cep for the fleshy berry surroundin the seed.[1] For dugs, 2/5ths o an oz per 10 poonds o body weicht is lethal. It is advisable tae keep domestic animals awa frae the plant.
Closeup o the leafs on a stem
Roch bark o the tree
Taxus cuspidata (Japanese Yew or Spreadin Yew) is a member o the genus Taxus, native tae Japan, Korea, northeast Cheenae an the extreme sootheast o Roushie.
It is an evergreen tree or lairge shrub growin tae 10–18 m taw, wi a trunk up tae 60 cm diameter. The leafs is lanceolate, flat, mirk green, 1–3 cm lang an 2–3 mm braid, arranged spirally on the stem, but wi the leaf bases twistit tae align the leafs in twa flattis rows baith sides o the stem cep on erect leadin shuits whaur the spiral arrangement is mair obvious.
The seed cones are heichly modified, each cone containin a single seed 4–8 mm lang pairtly surroondit bi a modified scale that develops intae a saft, bricht reid berry-like structur cried an aril, 8–12 mm lang an wide an open at the end. The arils are matur 6–9 months efter pollination. Individual trees frae Sikhote-Alin is kent tae hae been 1,000 years auld.[1]
Taxus cuspidata, the Japanese yew[2] or spreading yew, is a member of the genus Taxus, native to Japan, Korea, northeast China and the extreme southeast of Russia.
It is an evergreen tree or large shrub growing to 10–18 m tall, with a trunk up to 60 cm diameter. The leaves are lanceolate, flat, dark green, 1–3 cm long and 2–3 mm broad, arranged spirally on the stem, but with the leaf bases twisted to align the leaves in two flattish rows either side of the stem except on erect leading shoots where the spiral arrangement is more obvious.
The seed cones are highly modified, each cone containing a single seed 4–8 mm long partly surrounded by a modified scale which develops into a soft, bright red berry-like structure called an aril, 8–12 mm long and wide and open at the end. The arils are mature 6–9 months after pollination. Individual trees from Sikhote-Alin are known to have been 1,000 years old.[3]
It is widely grown in eastern Asia and eastern North America as an ornamental plant.
Closeup of the leaves on a stem
Rough bark of the tree
The entire yew bush, except the aril (the red flesh of the berry covering the seed), is toxic due to a group of chemicals called taxine alkaloids. Their cardiotoxicity is well known and act via calcium and sodium channel antagonism, causing an increase in cytoplasmic calcium currents of the myocardial cells. The seeds contains the highest concentrations of these alkaloids.[4][5] If any leaves or seeds of the plant are ingested, urgent medical advice is recommended, as well as observation for at least 6 hours after the point of ingestion.[6][7] The most cardiotoxic taxine is Taxine B followed by Taxine A; Taxine B also happens to be the most common alkaloid in the Taxus species.[8][9][10] Yew poisonings are relatively common in both domestic and wild animals who consume the plant accidentally.[11][12][13] The taxine alkaloids are absorbed quickly from the intestine and in high enough quantities can cause death due to general cardiac failure, cardiac arrest, or respiratory failure.[14] Taxines are also absorbed efficiently via the skin and Taxus species should thus be handled with care and preferably with gloves.[15] Taxus Baccata leaves contain approximately 5 mg of taxines per 1g of leaves.[9] The estimated (i.e. not by any means a fact) lethal dose (LDmin) of Taxus baccata leaves is 3.0-6.5 mg/kg body weight for humans[16] There is currently no known antidotes for yew poisoning, but drugs such as atropine have been used to treat the symptoms.[17] Taxine remains in the plant all year, with maximal concentrations appearing during the winter. Dried yew plant material retains its toxicity for several months and even increases its toxicity as the water is removed,[18] fallen leaves are also toxic.[19] Although poisoning usually occurs when leaves of yew trees are eaten, in at least one case a victim inhaled sawdust from a yew tree.[20]
The following book made it clear that it is very difficult to measure taxine alkaloids and that this is a major reason as to why different studies show different results.[21] Minimum lethal dose, oral LDmin for many different animals were tested:
Chicken 82.5 mg/kg
Cow 10.0 mg/kg
Dog 11.5 mg/kg
Goat 60.0 mg/kg
Horse 1.0–2.0 mg/kg
Pig 3.5 mg/kg
Sheep 12.5 mg/kg
Several studies[22] have found taxine LD50 values under 20 mg/kg in mice and rats.
For symptoms of human toxicity see Taxine alkaloids
Male and monoecious yews in this genus release toxic pollen, which can cause the mild symptoms see Taxine alkaloids. The pollen are also a trigger for asthma. These pollen grains are only 15 microns in size, and can easily pass through most window screens.[23]
Taxus cuspidata, the Japanese yew or spreading yew, is a member of the genus Taxus, native to Japan, Korea, northeast China and the extreme southeast of Russia.
It is an evergreen tree or large shrub growing to 10–18 m tall, with a trunk up to 60 cm diameter. The leaves are lanceolate, flat, dark green, 1–3 cm long and 2–3 mm broad, arranged spirally on the stem, but with the leaf bases twisted to align the leaves in two flattish rows either side of the stem except on erect leading shoots where the spiral arrangement is more obvious.
The seed cones are highly modified, each cone containing a single seed 4–8 mm long partly surrounded by a modified scale which develops into a soft, bright red berry-like structure called an aril, 8–12 mm long and wide and open at the end. The arils are mature 6–9 months after pollination. Individual trees from Sikhote-Alin are known to have been 1,000 years old.
El Taxus cuspidata (tejo japonés) Es un miembro del género Taxus nativo de Corea, Japón y este de China y Rusia.
Es un árbol de tipo perennifolio de entre 10 m y 18 m de alto, con un tronco de alrededor 60 cm de diámetro. Las hojas son lanceoladas, planas, de color verde oscuro, de 1-3 cm de largo y 2-3 mm de ancho, dispuestas en espiral sobre el tallo, pero con las bases de las hojas retorcidas para alinear las hojas en dos filas aplanada a cada lado.
Los conos de semillas están muy modificados, cada cono que contiene una sola semilla de 4-8 mm de largo, en parte rodeado por una escala modificada que se transforma en un rojo brillante estructura blanda, parecida a una baya llama un aril, 8-12 mm de largo y de ancho y abierto en el final. Los arilos son maduros 6-9 meses después de la polinización. Los árboles individuales se sabe que han sido 1.000 años de antigüedad.
Se cultiva ampliamente en Asia oriental y el este de América del Norte como una planta ornamental. Todo el arbusto de tejo es lo suficientemente tóxico para matar a un caballo, a excepción de la baya carnosa que rodea la semilla. Para los perros, 2/5ths de una onza por cada 10 libras de peso corporal es letal. Por lo tanto, es aconsejable mantener los animales domésticos lejos de la planta.
Taxus cuspitata, fue descrita por Siebold & Zucc. y publicado en Abhandlungen der Mathematisch-Physikalischen Classe der Königlich Bayerischen Akademie der Wissenschaften 4(3): 232, pl. 3. 1846.[1]
Taxus: nombre genérico dado en latín al tejo.[2]
cuspidata: epíteto latíno que significa "terminada en punta rígida"[3]
El Taxus cuspidata (tejo japonés) Es un miembro del género Taxus nativo de Corea, Japón y este de China y Rusia.
Japaninmarjakuusi (Taxus cuspidata) on marjakuusiin kuuluva havupensas. Se kasvaa neljän metrin korkuiseksi ja on muodoltaan leveän kartiomainen.[2] Neulaset ovat kiiltävän tummanvihreitä ja lyhyitä.[2] Ne ovat myös litteitä ja alapuolelta vaaleampia.[3] Punaiset emipensaissa kasvavat marjat (eli siemenvaipat) ovat myrkyllisiä, hedepensaiden marjat ovat puolestaan keltaisia.[2]
Japaninmarjakuusi viihtyy varjoisilla ja puolivarjoisilla paikoilla. Aurinkoisemmilla paikoilla sen neulaset muuttuvat ruskeiksi. Kasvupaikan tulisi olla myös tuulilta suojattu.[4] Vanhempana se pärjää kuitenkin avoimemmillakin paikoilla.[3] Maaperän pitäisi olla kalkittu ja läpäisevä multamaa.[2] Alun perin laji on kotoisin nimensä mukaisesti Japanista. Se kasvaa myös Sahalinilla, Kiinassa Amurin alueella ja Mantšuriassa, mutta ei Koreassa.[4] Suomessa laji menestyy Oulun seudulla asti.[3]
Laji on vähemmän mereisen ilmaston puu kuin vaikkapa euroopanmarjakuusi.[4] Nämä kaksi marjakuusilajia on vaikea erottaa toisistaan, mutta käytännössä Suomessa ei paljoakaan euroopanmarjakuusia kasvateta.[3]
Japaninmarjakuusi soveltuu hyvin viherrakentamiseen sekä yksittäis- että ryhmäpensaaksi.[4] leikattuihin pensasaitoihin. Toisin kuin monet muut havukasvit, se kestää leikkaamista hyvin. Pensasaidan vaarana ovat kuitenkin hyvin kylmät talvet, jotka palelluttavat osan taimista.[3] Erityisesti kovat pakkastalvet saavat aikaan vahinkoja, mutta marjakuuset kelpaavat myös hirville.[4]
Japaninmarjakuusi (Taxus cuspidata) on marjakuusiin kuuluva havupensas. Se kasvaa neljän metrin korkuiseksi ja on muodoltaan leveän kartiomainen. Neulaset ovat kiiltävän tummanvihreitä ja lyhyitä. Ne ovat myös litteitä ja alapuolelta vaaleampia. Punaiset emipensaissa kasvavat marjat (eli siemenvaipat) ovat myrkyllisiä, hedepensaiden marjat ovat puolestaan keltaisia.
L'If du Japon (Taxus cuspidata) est un arbre ou arbuste de la famille des Taxacées à croissance lente, mais à longévité exceptionnelle (plusieurs centaines d'années, certains auraient plus de 2000 ans).
L'If du Japon symbolise la ville Kitami. Son nom en japonais est : イチイ (ichii)[1].
Le nom scientifique du genre Taxus est dérivé de "taxos" correspondant au nom grec de l'if européen qui signifie "arc". Le nom d'espèce cuspidata signifie quant à lui "pointu".
L'If du japon est présent au Japon, en Corée, Chine, et Russie[2]
Bien qu'il ne semble pas y avoir de littérature spécifique concernant la toxicité de l'espèce cuspidata, le genre Taxus est connu pour sa grande toxicité, tant pour l'homme que pour les animaux. En général, cette toxicité est plutôt citée en regard de l'If commun (Taxus baccata), le plus connu des ifs[3].
L'If du Japon (Taxus cuspidata) est un arbre ou arbuste de la famille des Taxacées à croissance lente, mais à longévité exceptionnelle (plusieurs centaines d'années, certains auraient plus de 2000 ans).
Japansýr (fræðiheiti: Taxus cuspidata)[21] er tegund af ættkvíslinni Taxus sem vex í Japan, Kórea, norðaustur Kína og suðaustast í Rússlandi.
Þetta er stór sígrænn runni eða tré, að 10–18 m hátt, með stofn að 60 sm í þvermál. Barrið er lensulaga, flatt, 1 til 3 sm langt og 2 til 3 mm breitt, í spíral eða óreglulega út frá sprotunum, en sveigt svo það myndar þröngt v út frá þeim, nema á toppsprotanum þar sem spíralstaðan sést greinilega.
Blómin einkynja og plönturnar eru sérbýlisplöntur. Kvenblómið er eitt íhvolft fræblað, sem verður að rauðu aldini með einu fræi. Fræ egglaga, samþjöppuð, dálítið 3-4 köntuð. Frækápa rauð. Aldinin á Japansý eru oft nokkur saman í hóp, og því fleiri saman en hjá Taxus baccata.[22]
Vitað er að stöku tré frá Sikhote-Alin séu meir en 1000 ára gömul.[23]
Hann er víða ræktaður í austur Asíu og austur Norður Ameríku sem skrautrunni.
Hérlendis hefur hann verið ræktaður með góðum árangri.
Nærmynd af barri
Börkur
Allir hlutar runnans eru nægilega eitraðir til að drepa hest, að frátöldum berkönglinum (en fræið sjálft er mjög eitrað).[24] Fyrir hunda eru 2.4g á kg banvæn . Það er þessvegna mælt með því að halda heimilisdýrum frá plöntunni. Villt dýr eins og elgur og vapitíhjörtur hafa einnig orðið fyrir eitrun af honum.[25][26]
Japansýr (fræðiheiti: Taxus cuspidata) er tegund af ættkvíslinni Taxus sem vex í Japan, Kórea, norðaustur Kína og suðaustast í Rússlandi.
Þetta er stór sígrænn runni eða tré, að 10–18 m hátt, með stofn að 60 sm í þvermál. Barrið er lensulaga, flatt, 1 til 3 sm langt og 2 til 3 mm breitt, í spíral eða óreglulega út frá sprotunum, en sveigt svo það myndar þröngt v út frá þeim, nema á toppsprotanum þar sem spíralstaðan sést greinilega.
Blómin einkynja og plönturnar eru sérbýlisplöntur. Kvenblómið er eitt íhvolft fræblað, sem verður að rauðu aldini með einu fræi. Fræ egglaga, samþjöppuð, dálítið 3-4 köntuð. Frækápa rauð. Aldinin á Japansý eru oft nokkur saman í hóp, og því fleiri saman en hjá Taxus baccata.
Vitað er að stöku tré frá Sikhote-Alin séu meir en 1000 ára gömul.
Japansk barlind (latin: Taxus cuspidata) er et tre i barlindslekten, som inngår i barlindfamilien. Treet vokser i Japan, Korea, Kina og de østligste delene av Russland i Asia. Treet blir 10-18 meter høyt og opptil 60cm i diameter. Bærene er røde eller oransje-røde.
Hybridbarlind (Taxus x hunnewelliana = syn. Taxus cuspidata X canadensis) er en hybrid mellom japansk barlind (Taxus cuspidata og kanadisk barlind (Taxus canadensis). Wards barlind (Taxus X media = syn. Taxus baccata X cuspidata) er en krysning av vanlig barlind og japansk barlind (Taxus cuspidata). Hicks barlind (Taxus baccata X cuspidata 'Hicksii') er en kloning av samme hybrid.
Treet kan bli mer enn 1 000 år gammelt, og brukes som prydbusk/-tre. Hele planten er svært giftig, både blader, skudd og bær.
Japansk barlind (latin: Taxus cuspidata) er et tre i barlindslekten, som inngår i barlindfamilien. Treet vokser i Japan, Korea, Kina og de østligste delene av Russland i Asia. Treet blir 10-18 meter høyt og opptil 60cm i diameter. Bærene er røde eller oransje-røde.
Hybridbarlind (Taxus x hunnewelliana = syn. Taxus cuspidata X canadensis) er en hybrid mellom japansk barlind (Taxus cuspidata og kanadisk barlind (Taxus canadensis). Wards barlind (Taxus X media = syn. Taxus baccata X cuspidata) er en krysning av vanlig barlind og japansk barlind (Taxus cuspidata). Hicks barlind (Taxus baccata X cuspidata 'Hicksii') er en kloning av samme hybrid.
Treet kan bli mer enn 1 000 år gammelt, og brukes som prydbusk/-tre. Hele planten er svært giftig, både blader, skudd og bær.
Multimedia w Wikimedia Commons Cis japoński (Taxus cuspidata Siebold & Zucc.) – gatunek drzewa iglastego należący do rodziny cisowatych. Występuje we wschodniej Azji, na terenie Rosji, Chin, Korei i wyspach Japonii[2]. Do Europy sprowadził go w 1855 roku szkocki łowca roślin Robert Fortune[5]. Obecnie wyróżnia się wiele kultywarów i mieszańców tego gatunku, w większości stanowiących rezultat krzyżowania go z cisem pospolitym.
Rośnie powoli, jest bardzo odporny na trudne warunki klimatyczne[5]. Jak wszystkie cisy, gatunek silnie trujący, aczkolwiek stanowiący źródło taksolu, wykorzystywanego w leczeniu nowotworów.
Cis japoński (Taxus cuspidata Siebold & Zucc.) – gatunek drzewa iglastego należący do rodziny cisowatych. Występuje we wschodniej Azji, na terenie Rosji, Chin, Korei i wyspach Japonii. Do Europy sprowadził go w 1855 roku szkocki łowca roślin Robert Fortune. Obecnie wyróżnia się wiele kultywarów i mieszańców tego gatunku, w większości stanowiących rezultat krzyżowania go z cisem pospolitym.
Taxus cuspidata é uma planta venenosa do gênero Taxus nativa do Japão, Coreia, nordeste da China e extremo sudeste da Rússia.
É uma árvore ou arbusto largo de folhas persistentes de 10 a 18 metros de altura e tronco de 60 cm de diâmetro.
É uma planta ornamental cultivada no leste da Ásia e América do Norte.
Todo o arbusto é venenoso o bastante para matar um cavalo, exceto os frutos.
A madeira do T. cuspidata é bem resistente, dura e durável. Resiste bem à ação da água.
Japansk idegran (Taxus cuspidata)[2][3] är en barrväxtart som växer vilt i Japan, Koreanska halvön, norra Kina och östra Ryssland. Träden blir 10–18 meter höga. Den är också en prydnadsväxt, dock en giftig sådan.
Arten beskrevs av Philipp Franz von Siebold och Joseph Gerhard Zuccarini. Japansk idegran ingår i släktet idegranar, och familjen idegransväxter.[4][5][6] IUCN kategoriserar arten globalt som livskraftig.[1] Arten förekommer tillfälligt i Sverige, men reproducerar sig inte.[6]
Arten delas in i följande underarter:[4]
Wikimedia Commons har media som rör Japansk idegran.
Wikispecies har information om Taxus cuspidata.
Japansk idegran (Taxus cuspidata) är en barrväxtart som växer vilt i Japan, Koreanska halvön, norra Kina och östra Ryssland. Träden blir 10–18 meter höga. Den är också en prydnadsväxt, dock en giftig sådan.
Arten beskrevs av Philipp Franz von Siebold och Joseph Gerhard Zuccarini. Japansk idegran ingår i släktet idegranar, och familjen idegransväxter. IUCN kategoriserar arten globalt som livskraftig. Arten förekommer tillfälligt i Sverige, men reproducerar sig inte.
Вічнозелене дводомне дерево 10—20 м заввишки. Кора стовбура бурувато-червона, трохи розтріскана. Хвоя цупка, плоска, серпоподібно вигнута, різко загострена, із голчастим вістрям на кінці, темно-зелена зверху та світло-зелена знизу. Мегастробіли поодинокі, розташовані на кінцях дуже коротких пазушних пагонів. Шишкоягоди з соковитою оболонкою-принасінником блідо-рожевого кольору та однією насіниною, яка дозріває у вересні-жовтні. Зимостійкіший, ніж тис ягідний, посухостійкий, невибагливий до родючості ґрунту.
Особливого вигляду надає форма крони. Після стриження добре зберігає форму, особливо у молодому віці. Росте повільно.
Рослина поширена в Південному Приамур'ї, Примор'ї, Кореї, КНДР, Китаї, Японії на о. Сахалін та Курильських островах. Зустрічається рідко в змішаних хвойних і хвойно-листяних широколистяних лісах від низовин до низьких гір, від 100 м до 1600 м над рівнем моря.
В Україні в культурі з XX ст., здебільшого у ботанічних садах, деяких дендраріях та дендропарках.
На Полтавщині зростає в Устимівському дендропарку (одна рослина висотою 1,5 м 1986 p.), ПП СПМ «Дендрарії держсортомережі», а також у Парку радгоспу «Партизан» (Криворудський)[1].
Всі органи тиса: кора, хвоя, молоді пагони — надзвичайно отруйні, бо містять у собі отруйний алкалоїд таксан. І все ж копитні та гризуни охоче поїдають без шкоди для здоров'я молоді паростки тиса (тому відновлення виду на Далекому Сході дуже ускладнене), а для корів і коней вони надзвичайно отруйні. А от соковитий рожевий м'якуш, яким вкрита насінина, токсину не має. Отже, його можна їсти. Сама насінина теж містить токсин, однак є відомості, що насіння іноді використовують у харчуванні[2].
Деревина цього тиса використовується в Китаї для будівництва, виготовлення меблів, різьби по дереву та ін. В Японії вона використовується для побутових меблів, посуду, токарних виробів та скульптур; також у промислових масштабах використовується для виготовлення олівців. На островах Хоккайдо і Сахаліні з тиса роблять ручки мисливських ножів. Серцевина дає коричневий або червоний барвник. Екстракти багатьох частин рослини (коріння, деревини, кори і листя) використовуються в традиційній китайській медицині (лікування діабету), а в наш час фармацевтична промисловість стала дуже зацікавлена протираковими властивостями його алкалоїдів (таксани), назва ліків: Таксол. У садівництві рослина була настільки популярна протягом довгого часу, що вид нині рідко зустрічається в дикій природі, але його вирощують майже повсюдно в урбанізованих районах Японії. Існують численні сорти і вид використовується в культурі бонсай. Японський тис був інтродукований у Європі (Англія) в 1855 році Робертом Фортуне і більше сортів були виведені тут, а також у США. Гібрид між T. baccata та T. cuspidata виник у США в 1900 році і з нього було виведено подальші сорти.
Цей вид був перерахований у Додатку II СІТЕС у зв'язку з промисловим використанням його листя для екстрагування хімічних речовин, які діють як ліки проти раку. Ця експлуатація була локалізована і не призвела до значного зниження чисельності в межах широкого ареалу поширення цього виду. Вид зафіксований на різних охоронних територіях у більшості частин ареалу.
Тис гострокінцевий з'явився на планеті 2,5 мільйона років тому і недаремно називається «Живою скам'янілістю». Цей вид дерев вважається дуже рідкісним, і за твердженням деяких ботаніків, уже перебуває на межі зникнення[3].
Тис гострокінцевий живе до 1500 років, хоча і такий вік для нього далеко не межа. Здавна цей тис японці вирощували біля власних осель як символ довголіття і непорушності зв'язків у родині[2].
З 1966 року тис затверджено деревом-символом японської префектури Ґіфу[4].
Taxus cuspidata là một loài thực vật hạt trần trong họ Taxaceae. Loài này được Siebold & Zucc. mô tả khoa học đầu tiên năm 1846.[1]
Taxus cuspidata là một loài thực vật hạt trần trong họ Taxaceae. Loài này được Siebold & Zucc. mô tả khoa học đầu tiên năm 1846.
Taxus cuspidata Siebold et Zucc. ex Endl. (1846)
Охранный статус
Тис остроконе́чный (лат. Taxus cuspidáta) — вечнозелёное хвойное дерево семейства Тисовые, распространённое на Дальнем Востоке России, в Японии и Китае.
Двудомное (редко однодомное), вечнозелёное, ветроопыляемое дерево высотой до 20 м. Крупные экземпляры редки, наиболее обычно дерево до 6 м высотой и 30 см в диаметре. Иногда принимает форму стелющегося кустарника с несколькими стволиками. Крона обычно неправильной овальной формы с горизонтальными или поникающими ветвями. Ствол до 1 м в диаметре, с красновато-серой корой.
Хвоя мягкая, серповидная, с шипиком на верхушке, плоская, сверху тёмно-зелёная, снизу более светлая. Хвоинки 2,3—2,5 см длиной и 2,5—3,0 мм шириной.
Микроспорофиллы шаровидной формы с 2—8 спорангиями, в виде сидячих «колосков», расположенных в пазухах листьев на концах прошлогодних побегов. Мегаспорофиллы крайне редуцированы, состоят из одиночных семяпочек, находящихся на верхушках коротких пазушных побегов.
Семена яйцевидные или овально-эллиптические, сплюснутые, в длину от 5 до 6,5 мм, в ширину 4-4,5 мм, созревают в сентябре. Они коричневого цвета, окружены мясистым ярко-красным присемянником, сладковатым на вкус и не ядовитым, в отличие от листьев. Верхняя часть присемянника открыта, и из неё торчит заострённый кончик семени. Обильные урожаи случаются 1 раз в 5-7 лет.
Ареал тиса остроконечного весьма широк и охватывает Японию, Корею, северо-восточный Китай, Дальний Восток России — Приморье, Хабаровский край, Сахалин и Курильские острова. Вместе с тем, вид встречается относительно редко, так как растёт единично или небольшими группами в хвойно-широколиственных лесах, чаще всего в зоне контакта кедровников с ельниками. Поднимается в горы до высоты 800—900 м над уровнем моря. Всюду предпочитает богатые известковые почвы и влажные местообитания. Очень теневынослив.
На Курилах растёт в зарослях бамбука в виде деревьев или кустарниковых форм, доходит до острова Кетой. Самая большая популяция в России — на острове Петрова в Лазовском заповеднике[1]. Долговечен: в Сихотэ-Алине встречаются деревья возрастом около 1000 лет.
Красная книга РоссииЗанесён в Красную книгу Приморского края. Занесён в Красную книгу Сахалинской области, статус R (3) — редкий вид.
Древесина имеет красно-бурое ядро и жёлтую заболонь, хорошо полируется и имеет большую ценность для изготовления мебели и различных столярных изделий. Так как тис остроконечный занесён в Красную книгу и его запасы весьма ограничены, а само растение ядовито, его древесина используется редко. Однако тис декоративен, находит применение в бордюрных, групповых и одиночных посадках. Крона хорошо формируется, но следует учитывать, что хвоя ядовита. Мясистый ярко-красный присемянник, который иногда ошибочно называют ягодой, съедобен, имеет сладковатый вкус, однако само семя ядовито и косточки нужно выплёвывать.
В культуре описана кустарниковая форма: Taxus cuspidata var. nana Rehder.
Тис остроконе́чный (лат. Taxus cuspidáta) — вечнозелёное хвойное дерево семейства Тисовые, распространённое на Дальнем Востоке России, в Японии и Китае.
東北紅豆杉（学名：Taxus cuspidata，Spreading Yew、Japanese Yew），又稱日本紅豆杉、赤柏松[1]、紫柏松、朱樹。其木材紋理細緻、色澤美麗且具有香味，被視為良好的建築及家俱用材，比重約為0.51[2]，心材呈紅褐色，在古日本被用來作為大官及神職人員的朝笏，因此又名「一位」[3][4]。東北紅豆杉可入藥，藥名為：「紫杉」 ，大量服用會導致心跳停止[5][6]。
常绿乔木，可高達20米；长成的红棕色小枝；冬芽鳞片背部有棱脊；两列式线形叶子，不弯曲，长1.5－2.5厘米，有显著的叶柄；花腋生，雌雄异株，雌花仅有胚珠一个，下托鳞片数枚；卵形种子具有3－4棱，围有红色杯状的假种皮。
产于中国东北、日本北部、韓國和俄罗斯西伯利亚东部；最耐荫、散生於海拔500米至1,000米的树林中，生长慢[7]。
樹幹上的葉片特寫
粗糙的樹皮
東北紅豆杉（学名：Taxus cuspidata，Spreading Yew、Japanese Yew），又稱日本紅豆杉、赤柏松、紫柏松、朱樹。其木材紋理細緻、色澤美麗且具有香味，被視為良好的建築及家俱用材，比重約為0.51，心材呈紅褐色，在古日本被用來作為大官及神職人員的朝笏，因此又名「一位」。東北紅豆杉可入藥，藥名為：「紫杉」 ，大量服用會導致心跳停止。
スーパーマーケットについては「いちい」をご覧ください。 
分類（新エングラー体系） 界 : 植物界 Plantae 門 : 裸子植物門 Gymnospermae 綱 : イチイ綱 Taxopsida 目 : イチイ目 Taxales 科 : イチイ科 Taxaceae 属 : イチイ属 Taxus 種 : イチイ T. cuspidata 学名 Taxus cuspidata本文参照
イチイ（一位、櫟、学名：Taxus cuspidata）は、イチイ科イチイ属の植物。またはイチイ属の植物の総称。常緑針葉樹。別名はアララギ。北海道や北東北の方言ではオンコと呼ばれ、アイヌからはクネニと呼ばれた[2]。英語ではJapanese Yewと呼ばれ、同属のヨーロッパイチイ T. baccataは単にYewあるいはEuropean Yewと呼ばれる。
属の学名 Taxusはヨーロッパイチイのギリシャ語名で弓を意味する taxosから、種小名 cuspidataは「急に尖った」の意味。
本州、北海道、樺太、九州、四国、千島列島、中国東北部、朝鮮半島、ロシア沿海地方に分布。北海道では標高の低い地域にも自然分布するが、四国や九州では山岳地帯に分布する[3]。庭木としては、沖縄県を除いた日本全国で一般的に見られる。
雌雄異株(稀に雌雄同株)で、高さ20mほどの高木になるが成長は遅い。樹型は円錐形になる。幹の直径は50 - 100cmほどになり、樹皮には縦に割れ目が走る。
葉は濃緑色で、線形をし、先端は尖っているが柔らかく触ってもそれほど痛くない。枝に2列に並び、先端では螺旋状につく。
4月ごろ小形の花をつけ、初秋に赤い実をつける。種子は球形で、杯状で赤い多汁質の仮種皮の内側におさまっている。外から見れば、赤い湯飲みの中に丸い種が入っているような感じである。
イチイの変種、品種などとして下記のものがある[4]。
イチイの変種であるキャラボク（伽羅木） Taxus cuspidata var. nanaは、常緑低木で高さは0.5〜2m、幹は直立せずに斜に立つ。根元から多くの枝が分かれて横に大きく広がる。雌雄異株で、花は春（3〜5月）に咲き、雌木は秋（9〜10月）になると赤い実をつけ、味はわずかに甘い。
本州の日本海側の秋田県真昼岳〜鳥取県伯耆大山の高山など多雪地帯に自生する。鳥取県伯耆大山の8合目近辺にあるキャラボクの群生地は天然記念物のダイセンキャラボクとして知られる。また朝鮮半島にも分布する。
名の由来は、キャラボクの材が、香木のキャラ（伽羅）に似ているためだが、全くの別種である。
キャラボクと通常のイチイを比べた場合。全体的にはイチイの方が葉が明らかに大きい。イチイとの最大の違いは、イチイのように葉が2列に並ばず、不規則に螺旋状に並ぶ点である。ただし、イチイも側枝以外では螺旋状につくので注意が必要である。
耐陰性、耐寒性があり刈り込みにもよく耐えるため、日本では中部地方以北の地域で庭木や生垣に利用される。東北北部と北海道ではサカキ、ヒサカキを産しなかったため、サカキ、ヒサカキの代わりに玉串など神事に用いられる[5]。また、神社の境内にも植えられる。
木材としては年輪の幅が狭く緻密で狂いが生じにくく加工しやすい、光沢があって美しいという特徴をもつ[6]。工芸品や机の天板、天井板、鉛筆材[7]として用いられ、岐阜県飛騨地方の一位一刀彫が知られる[8]。また弾力性に富むことから、アイヌはイチイを狩猟用の弓を作る材料として使用した[9]。イチイのアイヌ語名「クネニ」は、「弓の木」の意味である[2]。
古代日本（一説には仁徳天皇の時代）では高官の用いる笏を造るのにこの木が使われた。和名のイチイ（一位）はこれに由来するという説もある[10][11]。
水浸液や鋸屑からとれる赤色の染料（山蘇芳）も利用される[9]。 ヒノキよりも堅いとされることや希少性から高価である。
果実は甘く、そのまま食用にしたり、焼酎漬けにして果実酒が作られる。
しかし種子には有毒・アルカロイドのタキシン（taxine）が含まれている。種子を誤って飲み込むと中毒を起こし、量によっては痙攣を起こし、呼吸困難で死亡することがあるため注意が必要である。イチイのタキシンは果肉を除く葉や植物全体に含まれる。
葉はかつて糖尿病の民間薬としての利用例があるが、薬効についての根拠はなく、種子と同様有毒である。
LOWER RISK - Least Concern (IUCN Red List Ver. 2.3 (1994))[1]
ヨーロッパの文学や神話伝承でしばしば「イチイ」と訳される樹木が登場するが、基本的に、近縁種のセイヨウイチイ（Taxus baccata）のことである。イチイと訳されるヨーロッパ諸言語（英語: yew、ドイツ語: Eibe、フランス語: if など）は、広義にはイチイ属を広く意味する。
イチイ（一位、櫟、学名：Taxus cuspidata）は、イチイ科イチイ属の植物。またはイチイ属の植物の総称。常緑針葉樹。別名はアララギ。北海道や北東北の方言ではオンコと呼ばれ、アイヌからはクネニと呼ばれた。英語ではJapanese Yewと呼ばれ、同属のヨーロッパイチイ T. baccataは単にYewあるいはEuropean Yewと呼ばれる。
属の学名 Taxusはヨーロッパイチイのギリシャ語名で弓を意味する taxosから、種小名 cuspidataは「急に尖った」の意味。
주목(朱木, 영어: spreading yew 또는 Japanese yew)은 주목과에 속하는 상록침엽교목으로 한국, 중국 북동부, 일본이 원산지이다. 여러 명칭이 있었으나, (줄기의 껍질과 속의 색깔이 모두) 붉은 나무라는 의미의 ‘주목’이라는 이름이 널리 쓰이고 있다. 다양한 재배 품종이 있다.
주목 외에도 적백송, 자삼, 수송[1], 적목, 경복, 화솔나무, 노가리나무라고도 한다. 일본에서는 ‘이찌이(一位)’라고 부른다.
주목은 전국 어디에나 자라지만 주로 자라는 곳은 제주도, 울릉도, 태백산, 덕유산, 지리산같은 해발고도 700m를 넘는 높은 산에서 자라고, 암수딴그루 또는 암수한그루이다. 10~18미터 크기로 자라는데, 밑둥의 지름은 60센티미터가 된다. 나무껍질은 적갈색이고 얕게 갈라진다. 잎은 침엽형이며, 평평하고, 짙은 녹색이다. 뒷면은 엷은 황록색이고 2줄의 황색 줄이 있으며 늘 푸르지만 2-3년쯤 자라면 떨어진다. 잎의 길이는 1~3센티미터, 너비는 2~3밀리미터 정도이고, 끝이 약간 뾰족하다. 잎은 가지로부터 나선 모양으로 달리지만, 옆으로 뻗은 가지에서는 깃 모양으로 달린다.
4월에 꽃이 피며, 수꽃은 1개씩 달리며 6개의 비늘조각으로 싸여 있고, 암꽃은 1-2개씩 달리며 10개의 비늘조각으로 싸여 있다. 9월~10월에 붉은 열매가 달린다. 열매는 지름 약 8밀리미터 정도의 한쪽이 뚫린 공 모양이며 빨간 가종피 안에 종자가 들어 있다. 씨앗은 길이 약 5밀리미터로 달갈꼴이다.
열매의 겉은달고 씨는 맛이 쓰고 독이 있으며, 약으로 쓰인다. 줄기에서는 암을 고칠 수 있는 천연물질인 '탁솔(taxol)'을 추출한다. 주목은 수피와 심재가 유달리 붉고 질이 좋기 때문에 고급 가구재나 장식재로 친다. 또 줄기는 가구, 건축물, 조각품, 바둑판 등의 목재로 쓴다. 목재는 단단하면서도 탄력이 있다. 서양에서는 활의 재료로 사용되었으며, 한 뼘 정도 되게 얇게 다듬어 홀을 만들기도 했다. 조선에서는 붉은 줄기에서 추출한 액으로 궁녀들의 옷감을 치장하거나 임금의 곤룡포를 염색할 때 물감으로 썼다.[2]
조선 초기의 성리학자 김종직의 시에 주목(朱木)이 등장하였으며,[4] 1980년대 이후로 아주 느리게 자란다는 의미로 ‘천 년 주목’, ‘살아 천년 죽어 천년인 나무’라는 표현이 많이 쓰이고 있다.[5]
잎
열매
줄기 나무껍질
설악눈주목
대한민국의 천연기념물로 지정된 주목은 다음과 같다.
