nomes no trilho de navegação
Acetabularia són algues verdes gegants (0,5 a 10 cm de llargada), unicel·lulars i uninucleades, marines, amb una forma característica de paraigües. Es feren molt famoses amb els experiments de Joachim Hammerling als anys 1930, on trasplantant parts de A. mediterranea i A. crenulata mostrà que la informació genètica dels eucariotes està continguda en els nuclis.[1] Les espècies com A. acetabulum es continuen emprant com a organisme model per a estudis de relacions nucli/citoplasma, organització citoòsia i ritme circadiari.[2]
Acetabularia està al límit dels organismes unicel·lulares, essent un dels més grans exemples trobats. Té a més, un nucli gran, d'uns 100 micròmetres (abans de la meiosi).[3]
Acetabularia són algues verdes gegants (0,5 a 10 cm de llargada), unicel·lulars i uninucleades, marines, amb una forma característica de paraigües. Es feren molt famoses amb els experiments de Joachim Hammerling als anys 1930, on trasplantant parts de A. mediterranea i A. crenulata mostrà que la informació genètica dels eucariotes està continguda en els nuclis. Les espècies com A. acetabulum es continuen emprant com a organisme model per a estudis de relacions nucli/citoplasma, organització citoòsia i ritme circadiari.
Acetabularia està al límit dels organismes unicel·lulares, essent un dels més grans exemples trobats. Té a més, un nucli gran, d'uns 100 micròmetres (abans de la meiosi).
Acetabularia je rod zelených řas z třídy Dasycladophyceae.
Jedná se o cca 3 cm velký organismus podobný houbě, se stélkou obsahující uhličitan vápenatý. K nejznámějším druhům patří Acetabularia mediterranea z oblasti Středozemního moře.[1]
V tomto článku byl použit překlad textu z článku Acetabulária na slovenské Wikipedii.
Acetabularia je rod zelených řas z třídy Dasycladophyceae.
Die Schirmalgen (lat. Acetabularia) sind eine Gattung mariner einzelliger Algen, deren Arten zwischen 0,5 und 10 Zentimeter groß werden können. Die Gattung umfasst 12 Arten[1], die anhand der Form ihres Schirmes unterschieden werden.
Die Gattung ist in tropischen und subtropischen Meeren verbreitet. A. mediterranea lebt im Mittelmeer und im angrenzenden Ostatlantik. Ihre Blütezeit hatten die Schirmalgen in der Trias und im Jura.[2]
Der einzellige Thallus einer Schirmalge besteht aus einem wurzelähnlichen Rhizoid, mit dem die Alge auf einem Substrat festsitzt, einem dünnen (ca. 1 mm dicken) Stiel und dem namengebenden Schirm. Die Größe variiert artspezifisch zwischen einem und sechs Zentimetern, der Durchmesser des Schirms zwischen 0,5 und 1,5 cm. Am Stiel sitzen Wirtel seitlicher Auswüchse, die wie die Blätter von Bäumen nach einiger Zeit abgeworfen werden. Der Schirm besteht aus 30–75 radialen Kammern. Die Wand des Thallus ist mehr oder weniger stark verkalkt. Das Innere wird von einer großen Vakuole eingenommen, um die herum im peripheren Cytoplasma zahlreiche Chloroplasten zirkulieren (Plasmaströmung).[3]
Die Dauer des Lebenszyklus der Schirmalgen variiert artspezifisch und innerhalb des Verbreitungsgebiets (Breitengrad) einer Art. Über lange Zeit besitzt die Alge nur einen sehr großen diploiden Zellkern (Primärkern), der sich im Rhizoid befindet. Nach der Ausbildung des Schirms erfolgt die Meiose, also der Übergang zur haploiden Phase, und durch nachfolgende Mitosen entstehen zahlreiche haploide Sekundärkerne, die in die Kammern des Schirms wandern. Unter Bildung dicker Zellwände entstehen dort zunächst einkernige Zysten, in denen aber weitere Mitosen stattfinden, bis schließlich in jeder Zyste 20–50 zweigeißelige Gameten vorliegen. Wenn am Ende der Vegetationsperiode der Schirm zerfällt, werden die Zysten als Dauerstadium frei. Zu einem späteren Zeitpunkt entlassen sie durch Öffnung eines Deckels die Gameten. Durch Vereinigung von Gameten unterschiedlichen Geschlechts – die sich äußerlich nicht unterscheiden (Isogametie) – entsteht die diploide Zygote, die sich auf einem geeigneten Substrat festsetzt und zu einer neuen Alge heranwächst.[4][3]
Die Gattung Acetabularia hat in verschiedenen Bereichen eine große Bedeutung. Zum einen in der Geologie, da durch die schon erwähnte starke Kalkeinlagerung sehr viele Fossilien entstanden sind. Zehn der heute noch bestehenden Arten lassen sich bereits in der Kreidezeit nachweisen. In der Natur nimmt sie eine Stellung als Riffbildner ein. Auch in der Wissenschaft hat Acetabularia eine herausragende Stellung. 1932 konnte an ihr der Nachweis der Bedeutung des Zellkerns erbracht werden. In der damaligen Zeit war eine molekularbiologische Untersuchung unmöglich. Der Nachweis wurde auf der mikroskopischen Ebene geführt. Man verwendete dazu verschiedene Pfropf- und Teilungsexperimente. Einige von ihnen werden im Folgenden vorgestellt. Allgemein lässt sich eine enorme Regenerationsfähigkeit dieser Algenart verzeichnen. Sie ist in der Lage nach dem Verlust des Zellkerns noch 3 bis 7 Monate lebensfähig zu bleiben, Zellulose und Eiweiß zu produzieren und Formbildung zu durchlaufen.
Wenn das Rhizoid entfernt wird, wird vom Stiel aus ein neues Rhizoid ausgebildet, das allerdings keinen Zellkern besitzt. Die Zelle kann unter günstigen Bedingungen noch einige Monate überleben, ist aber nicht mehr reproduktionsfähig.
Nach der Amputation wird vom Zellkern aus der Befehl zur Ausschüttung morphogener Stoffe gegeben, welche nach kurzer Zeit eine Neubildung des Hutes initiieren.
Der Stiel regeneriert sich je nach Ort der Teilung anders. Je größer das Stück desto einfacher wird das fehlende Stück neu gebildet. Man unterscheidet hierbei 3 Szenarien:
Man kann hieraus eine polare Verteilung von mindestens 2 morphogenen Regenerationsstoffen, die sich im gegenläufigen Stoffgefälle befinden, ersehen. Die Entwicklung der Regenerate hängt von der Menge dieser Stoffe ab. Im kernlosen Abschnitt werden diese Substanzen nicht mehr regeneriert.
Bei diesem Versuch wurde nachgewiesen, dass vom kernhaltigen Stück die für die Regeneration verantwortlichen Stoffe produziert werden. Er wird in zwei Schritten durchgeführt. Zuerst wird ein Stück der Stielspitze entfernt und später auch das Rhizoid. Die Stielspitze wurde nachgebildet, weil die Bildungsstoffe bereits produziert und dann in die Spitze transportiert wurden. Daraus folgt, dass der Zellkern für die Ausbildung verantwortlich ist.
Ein kernhaltiges Rhizoid der Art Parvocaulis parvulus wird von seinem Stiel und seinem Hut getrennt und der Stiel von A. acetabulum wird auf dieses Rhizoid aufgepfropft. Es entwickeln sich zuerst A. acetabulum-Wirtel, aber die Ausprägung des Hutes ist eindeutig Parvocaulis parvulus.
In diesem Experiment wird auf das Rhizoid der A. acetabulum ein Stiel der A. crenulata aufgepfropft. Das Ergebnis unterscheidet sich aber von dem des vorangegangenen Versuches. Es entsteht ein intermediärer Hut. Wird dieser abgetrennt, so entwickelt sich nur noch ein Hut der A. acetabulum.
Verpfropft man zwei Rhizoide unterschiedlicher Acetabularia-Arten, so entstehen intermediäre Hüte.
Bei dieser Kombination entstehen wiederum intermediäre Hüte, welche aber mehr der A. crenulata ähneln.
Wenn man ein altes Rhizoid mit einem jungen Stiel verbindet, so verlangsamt sich der Entwicklungsprozess. Wenn das Verhältnis von alt und jung entgegengesetzt ist, so wird dieser Prozess beschleunigt. Der Primärkernteilungsprozess beginnt erst, wenn der Hut vollständig ausgebildet ist. Er verschiebt sich bei der Amputation des Hutes nach hinten. Wird nach Beginn dieses Zerfallsprozesses der Hut abgetrennt, ist die Schirmalge nicht mehr in der Lage, einen neuen Hut auszubilden. Wird ein neuer Hut aufgepfropft, so bilden sich Zysten und der Vermehrungsprozess schreitet fort.
Die Schirmalgen (lat. Acetabularia) sind eine Gattung mariner einzelliger Algen, deren Arten zwischen 0,5 und 10 Zentimeter groß werden können. Die Gattung umfasst 12 Arten, die anhand der Form ihres Schirmes unterschieden werden.
Acetabularia is a genus of green algae in the family Polyphysaceae.[4] Typically found in subtropical waters, Acetabularia is a single-celled organism, but gigantic in size and complex in form, making it an excellent model organism for studying cell biology.[5] In form, the mature Acetabularia resembles the round leaves of a nasturtium, is 4 to 10 centimetres (1.6 to 3.9 in) tall and has three anatomical parts: a bottom rhizoid that resembles a set of short roots; a long stalk in the middle; and a top umbrella of branches that may fuse into a cap. Unlike other giant unicellular organisms, which are multinucleate, members of this genus a single nucleus located in the rhizoid and allows the cell to regenerate completely if its cap is removed. The caps of two Acetabularia may also be exchanged, even from two different species. In addition, if a piece of the stem is removed, with no access to the nucleus in the rhizoid, this isolated stem piece will also grow a new cap.[6]
In the 1930s–1950s Joachim Hämmerling conducted experiments in which he demonstrated Acetabularia's genetic information is contained in the nucleus.[7] This was the first demonstration that genes are encoded by DNA in eukaryotes; earlier studies by Oswald Avery and others had shown that this was true for prokaryotes.
The name, Acetabularia, derives from the Latin word acetabulum, a broad, shallow cup used for dipping bread; the upturned cap of Acetabularia resembles such a cup. For this reason, it is also sometimes called mermaid's wineglass.[8]
In the 19th century, the same designation Acetabularia was proposed by George Edward Massee for a genus of fungi (now Cyphellopus), but this usage is obsolete and considered invalid as the algal name takes precedence.[9]
Acetabularia, as well as being unicellular, is also a uninucleate organism. It has three basic parts: its rhizoid, a short set of root-like appendages that contain the nucleus and anchor the cell to fissures in a substrate; its median stalk, which accounts for most of its length; and its apex, where its cap forms. There are usually several whorls of hair-like appendages close to the apex.
Acetabularia are among the largest single-celled organisms, having also a remarkably large nucleus. During sexual reproduction, the nucleus undergoes multiple rounds of mitosis, forming many daughter nuclei all within one nuclear membrane. These nuclei undergo meiosis and are transported to the tips of the branches, the sporangia, where they are released as gametes.[10]
Each Acetabularia cell is composed of three segments: the "foot" or basal segment which contains the nucleus, the "stalk", and the "cap". Hämmerling exchanged caps between individuals from two species, A. mediterranea and A. crenulata. A. mediterranea has a smooth, disc-shaped cap, while A. crenulata has a branched, flower-like cap.
After the exchange, each transplanted cap gradually changed from its original form to the form typical for the species of the base it was now attached to. This showed that the nucleus controlled the form of the cap.
In another experiment, Hämmerling inserted a nucleus from one species of Acetabularia into an intact Acetabularia of a different species. The Acetabularia then produced a hybrid cap with characteristics of both species. This showed that both nuclei influenced the form of the cap.[7] Hammerling's results showed that the nucleus of a cell contains the genetic information that directs cellular development.
Although a single cell, Acetabularia exhibits a remarkably complex shape and has therefore long been a model organism for studying gene expression and morphogenesis. It seems to transport messenger RNA molecules (in an inactive riboprotein form) from the nucleus to its apical tips, where they are translated into proteins. These molecules may be activated by proteolysis of their protein carrier molecules, but this has not been verified as yet.
In addition to its gradient in specific mRNA molecules, Acetabularia exhibits concentration gradients in several types of molecules, such as ascorbic acid.
Acetabularia has been used to study circadian rhythms.[11] Studies have shown Acetabularia has a diurnal circadian rhythm.[12] These rhythmic changes in respiratory and photosynthetic activity are maintained under constant conditions, even with the removal of the nucleus, showing the regulation of the rhythm is independent of the nucleus.[13] However, the nucleus isn't completely uninvolved, as it is responsible for the shifting of the cycles due to external changes. In one experiment a nucleus from a specimen trained on one circadian rhythm was transplanted into a de-nucleated plant on a rhythm that differed by 12 hours, over a period of days the donated nucleus changed the circadian rhythm of the receiving organism to that of the donor organism.[13]
Acetabularia species occasionally make their way into the aquarium trade. They are generally considered to be more difficult or unappealing macroalgae to care for in the reef aquarium, a fish-only, or a FOWLR (Fish Only With Live Rock) system, as they are delicate, readily eaten by herbivorous fish, grow slowly, and do not have the high nutrient uptake that reef aquarium refugium species (such as Chaetomorpha and Caulerpa) do. However, they are suitable for a macroalgae display tank, and thus macroalgae suppliers often carry species of Acetabularia.
Acetabularia is a genus of green algae in the family Polyphysaceae. Typically found in subtropical waters, Acetabularia is a single-celled organism, but gigantic in size and complex in form, making it an excellent model organism for studying cell biology. In form, the mature Acetabularia resembles the round leaves of a nasturtium, is 4 to 10 centimetres (1.6 to 3.9 in) tall and has three anatomical parts: a bottom rhizoid that resembles a set of short roots; a long stalk in the middle; and a top umbrella of branches that may fuse into a cap. Unlike other giant unicellular organisms, which are multinucleate, members of this genus a single nucleus located in the rhizoid and allows the cell to regenerate completely if its cap is removed. The caps of two Acetabularia may also be exchanged, even from two different species. In addition, if a piece of the stem is removed, with no access to the nucleus in the rhizoid, this isolated stem piece will also grow a new cap.
A. mediterranea In the 1930s–1950s Joachim Hämmerling conducted experiments in which he demonstrated Acetabularia's genetic information is contained in the nucleus. This was the first demonstration that genes are encoded by DNA in eukaryotes; earlier studies by Oswald Avery and others had shown that this was true for prokaryotes.
Acetabularia son algas verdes unicelulares gigantes (de 0,5 a 10 cm de largo), uninucleares, marinas, con una forma característica de paraguas. Se hicieron muy famosas con los experimentos de Joachim Hämmerling en los años 1930, donde trasplantando partes de A. mediterranea y de A. crenulata mostró que la información genética de los eucariotas está contenida en los núcleos.[1] Las especies como A.acetabulum se siguen usando como organismo modelo para estudios de relaciones núcleo/citoplasma, organización citoósea, ritmo circadiano.[2]
Acetabularia está en el límite de los organismos unicelulares, siendo uno de los más grandes ejemplos hallados. Tiene además un núcleo grande, de unos 100 micrómetros (antes de la meiosis).[3]
Hay cerca de 30 especies de Acetabularia, incluyendo:
Acetabularia son algas verdes unicelulares gigantes (de 0,5 a 10 cm de largo), uninucleares, marinas, con una forma característica de paraguas. Se hicieron muy famosas con los experimentos de Joachim Hämmerling en los años 1930, donde trasplantando partes de A. mediterranea y de A. crenulata mostró que la información genética de los eucariotas está contenida en los núcleos. Las especies como A.acetabulum se siguen usando como organismo modelo para estudios de relaciones núcleo/citoplasma, organización citoósea, ritmo circadiano.
Acetabularia está en el límite de los organismos unicelulares, siendo uno de los más grandes ejemplos hallados. Tiene además un núcleo grande, de unos 100 micrómetros (antes de la meiosis).
Hay cerca de 30 especies de Acetabularia, incluyendo:
Acetabularia acetabulum Acetabularia caliculus Acetabularia crenulata (del golfo de México) Acetabularia dentata Acetabularia farlowii Acetabularia kilneri Acetabularia major Acetabularia mediterranea (mermaid's wine glass, del mar Mediterráneo) Acetabularia peniculus Acetabularia ryukyuensis Acetabularia schenkiiLes acétabulaires (genre Acetabularia) sont des algues vertes unicellulaires.
On les rencontre dans les zones rocheuses peu profondes. Leur croissance débute par une cellule minuscule qui se fixe sur un rocher mais aussi sur des substrats comme des cordes ou d'autres algues. Elle utilise pour cela un petit filament qui se développe verticalement formant un axe (pédicule) de quelques centimètres. Celui-ci se terminera par un chapeau qui contient des sacs assurant la reproduction de l'algue. Durant l'hiver, seule la partie basale du végétal subsiste - celle contenant le noyau. Elle régénère le pédicule et le chapeau au printemps suivant. La taille moyenne de cette unique cellule est d'environ 10 centimètres.
Selon AlgaeBase (29 avril 2013)[1] et World Register of Marine Species (29 avril 2013)[2] :
Selon ITIS (29 avril 2013)[3] :
Cycle de vie de Acetabularia
Les acétabulaires (genre Acetabularia) sont des algues vertes unicellulaires.
On les rencontre dans les zones rocheuses peu profondes. Leur croissance débute par une cellule minuscule qui se fixe sur un rocher mais aussi sur des substrats comme des cordes ou d'autres algues. Elle utilise pour cela un petit filament qui se développe verticalement formant un axe (pédicule) de quelques centimètres. Celui-ci se terminera par un chapeau qui contient des sacs assurant la reproduction de l'algue. Durant l'hiver, seule la partie basale du végétal subsiste - celle contenant le noyau. Elle régénère le pédicule et le chapeau au printemps suivant. La taille moyenne de cette unique cellule est d'environ 10 centimètres.
Acetabularia nom, cons., rod zelenih algi iz porodice Polyphysaceae, Ukupno 12 priznatih vrsta, među kojima se A. acetabulum navodi kao tipična.[1]
Acetabularia nom, cons., rod zelenih algi iz porodice Polyphysaceae, Ukupno 12 priznatih vrsta, među kojima se A. acetabulum navodi kao tipična.
Acetabularia J.V.Lamour., 1812 è un genere di alghe della famiglia delle Polyphysaceae, diffusa nelle acque delle zone temperate calde e subtropicali compreso il mar Mediterraneo dove è presente la specie Acetabularia acetabulum.
L'acetabularia è un organismo unicellulare, ma di dimensioni molto grandi e complesso nella forma, caratteristiche che ne fanno un modello eccellente per lo studio della biologia cellulare.
Nella forma, l'acetabularia assomiglia alle foglie rotonde di un nasturzio, con un'altezza compresa tra 0,5 e 10 cm e con tre parti anatomiche: un rizoide in fondo che assomiglia a delle radici molto corte, un lungo stelo al centro, ed in cima un ombrello di rami che può fondersi in un cappello. Il nucleo dell'acetabularia è localizzato nel rizoide, e permette alla cellula di rigenerarsi completamente se il cappello viene rimosso. I cappelli di due diverse cellule di acetabularia possono anche essere scambiati, anche tra due specie diverse.
Il genere comprende le seguenti specie:
L'acetabularia è conosciuta soprattutto per gli esperimenti di Joachim Hämmerling tra gli anni '30 e '50 del Novecento, che dimostrarono che l'informazione genetica è contenuta nel nucleo. Questa fu la prima dimostrazione che i geni sono codificati dal DNA negli eucarioti; studi condotti precedentemente da Oswald Avery ed altri avevano mostrato che ciò accade anche nei procarioti. Hämmerling scambiò i cappelli di due specie, la A. acetabulum e la A. crenulata. I cappelli di queste specie hanno forme diverse; comunque, dopo lo scambio, i cappelli avevano gradualmente cambiato forma, passando da quella originale a quella tipica della base, dove risiede il nucleo, su cui erano stati innestati. In un altro esperimento, l'aggiunta di un nucleo di un'altra specie su un'acetabularia intatta produsse un cappello ibrido, mostrando che entrambi i nuclei influenzano la forma del cappello.
Acetabularia J.V.Lamour., 1812 è un genere di alghe della famiglia delle Polyphysaceae, diffusa nelle acque delle zone temperate calde e subtropicali compreso il mar Mediterraneo dove è presente la specie Acetabularia acetabulum.
Multimedia w Wikimedia Commons Acetabularia, parasolowiec (Acetabularia) – rodzaj jednokomórkowych i jednojądrzastych glonów morskich dorastających do ogromnych rozmiarów należący do zielenic.
Charakterystyczny jest parasolowaty kształt z wąską nóżką (długości 0,5 do 10 cm) i stożkowatym wywiniętym na zewnątrz kapeluszem z radialnymi prążkami. U podstawy nóżki znajduje się duże jądro komórkowe. Sama podstawa zwana jest rizoidem. Roślina bardzo łatwo regeneruje się z rizoidu i posiada skomplikowany cykl życiowy.
W serii eksperymentów rozpoczętych po 1935 roku w Niemczech polegających na transplantowaniu części roślin pomiędzy A. mediterranea i A. crenulata Joachim Hämmerling udowodnił że organizmy komórkowe zawierają informacje genetyczną w jądrze komórkowym. Praca ta została opublikowana jednak dopiero po okresie izolacji Niemiec w 1953 roku[1].
Acetabularia (głównie A. acetabulum) jest modelowym organizmem w badaniach m.in. nad relacjami pomiędzy jądrem a cytoplazmą, organizacją cytoszkieletu oraz rytmami dobowymi. Według najnowszych badań, w co najmniej 16. organizmach z oddzielnych gałęzi ewolucyjnych kodonom są przypisane inne aminokwasy niż standardowo. Wiele gatunków glonu Acetabularia odczytuje kodony UAG i UAA, powszechnie oznaczające „stop”, jako glicynę.
Opisano około 30 gatunków Acetabularia[2]:
Acetabularia, parasolowiec (Acetabularia) – rodzaj jednokomórkowych i jednojądrzastych glonów morskich dorastających do ogromnych rozmiarów należący do zielenic.
Acetabularia é um género de algas verdes unicelulares gigantes (de 0,5 a 10 cm de comprimento), uninucleares, marinhas, com forma característica de cogumelo.
O género Acetabularia ficou conhecido pelas realizadas por Joachim Hammerling na década de 1930, através das quais demonstrou que transplantando partes de Acetabularia mediterranea e de Acetabularia crenulata era possível comprovar que a informação genética nos eucariotas está contida nos núcleos celulares.[1] As espécies como A.acetabulum continuam a ser utilizadas como organismo modelo para estudos das relações núcleo/citoplasma, organização do citoesqueleto e ritmo circadiano.[2]
O género Acetabularia está no limite dos organismos unicelulares, agrupando algumas das espécies unicelulares de maiores dimensões que se conhece. Apresenta além disso um núcleo grande, com cerca de 100 micrómetros (antes da meiose).[3]
Estão validamente descritas cerca de 30 espécies de Acetabularia, entre as quais:
Acetabularia é um género de algas verdes unicelulares gigantes (de 0,5 a 10 cm de comprimento), uninucleares, marinhas, com forma característica de cogumelo.
Acetabulária (lat. Acetabularia) je rod zelených rias z čeľade Dasycladaceae.
Ide o cca 3 cm veľký organizmus podobný hube, so stielkou obsahujúcou uhličitan vápenatý. Klobúčik tvoria zrastené gametangiá, v substráte sa fixuje pakorienkom. K najznámejším druhom patrí Acetabularia mediterranea z oblasti Stredozemného mora.
Acetabulária (lat. Acetabularia) je rod zelených rias z čeľade Dasycladaceae.
Najadbägare (Acetabularia) är ett släkte grönalger som förekommer i varma hav världen över. Grönalgerna är encelliga, men trots det kan arterna i detta släkte bli flera centimeter stora. De bildar kolonier som växer fastsittande på ett underlag, till exempel klippor, i grunda skyddade vatten nära kuster, som vikar och laguner.
Najadbägare är uppbyggda så att den enda cellen delas in i tre huvudsakliga delar, en nedre del som fäster grönalgen mot underlaget med hjälp av små korta utskott (liknande rhizoider) och innehåller grönalgens cellkärna, därefter en tunn uppstående stjälk som avslutas med en parasolliknande eller skålformig bildning, som liknar en hatt.
Najadbägare är kända som fossil och det släktet fanns representerat med numera utöda arter redan när dinosaurierna levde. Fossilen har kunnat bildas då deras cellväggar innehåller en del kalk och därför har lämnat avtryck i kalksten.
Wikimedia Commons har media som rör najadbägare.
Najadbägare (Acetabularia) är ett släkte grönalger som förekommer i varma hav världen över. Grönalgerna är encelliga, men trots det kan arterna i detta släkte bli flera centimeter stora. De bildar kolonier som växer fastsittande på ett underlag, till exempel klippor, i grunda skyddade vatten nära kuster, som vikar och laguner.
Najadbägare är uppbyggda så att den enda cellen delas in i tre huvudsakliga delar, en nedre del som fäster grönalgen mot underlaget med hjälp av små korta utskott (liknande rhizoider) och innehåller grönalgens cellkärna, därefter en tunn uppstående stjälk som avslutas med en parasolliknande eller skålformig bildning, som liknar en hatt.
Najadbägare är kända som fossil och det släktet fanns representerat med numera utöda arter redan när dinosaurierna levde. Fossilen har kunnat bildas då deras cellväggar innehåller en del kalk och därför har lämnat avtryck i kalksten.
Ацетабулярія (Acetabularia) — одноклітинна зелена водорість.
Рід Ацетабулярія — це близько 20 видів, в тропічних і субтропічних морях. Завдяки велетенському стійкому ядру ацетабулярія — класичний об'єкт цитологічних досліджень (взаємодія ядра і цитоплазми, пересадка ядра).
Німецький біолог Хаммерлінг продемонстрував значення ядра як сховища генетичного матеріалу в експериментах на одноклітинній морській водорості ацетабулярії.
Різні види ацетабулярій відрізняються передусім будовою «шапочки». У середземноморської ацетабулярії, наприклад, «шапочка» кругла й увігнута, а в ацетабулярії Веттштейна вона розсічена на лопаті і схожа на квітку. Було проведено такий експеримент: ніжку без «шапочки» від середземноморської ацетабулярії пересадили на ризоїди ацетабулярії Веттштейна. Отримали «вегетативний гібрид». Він швидко надбудував собі «шапочку», і вона виявилася розсіченою на лопаті. Це означало, що саме ядро визначає особливості будови «шапочки».
Ядро ацетабулярии отличается жизнеспособностью: будучи выделенным из организма и очищенным, оно может быть сохранено в растворе сахара в течение 24 часов[4].
При пересадке в ацетабулярию ядра другого вида новое ядро «отдаёт команды» по постройке новой шляпки. Но если в стебле ещё остался запас «шляпкообразующего вещества» старого типа, то в результате образуется смешанная по своим свойствам клетка-гибрид[4].
Геммерлинг производил замещение ядра у двух видов ацетабулярии: A. mediterranea и A. crenulata, которые различаются формой шляпки. Производилось пересаживание ядра или сращивание стебелька с ризоидом разных видов. Шапочка приобретала форму, присущую тому виду, у которого было взято ядро[29].
При пересадке ядра в A. mediterranea из A. Wettsteini в 1935 году Геммерлинг получал растения по типу Wettsteini, но в некоторых случаях — организмы имели признаки обеих форм. По поводу этих необычных растений он писал[30]:
«Но в 6 случаях сначала возникли образования типа mediterranea (типичные мутовки и возможно недоразвитые шляпы), но затем шляпа Wettsteini. Возникновение образований mediterranea основывается на действии ядра Wettsteini. В этих случаях пересаживалась передняя часть mediterranea, содержавшая уже больше или меньше специфических виду формообразующих веществ. Они пошли в ход в первую очередь и, как и следовало ожидать, индуцировали образования mediterranea; лишь затем подействовало ядро Wettsteini».
Ритм выработки кислорода растением зависит от времени суток: днём оно выделяет больше кислорода, чем ночью, поскольку для реакции фотосинтеза нужен свет. Однако этот ритм сохраняется, если ацетабулярию начать освещать постоянно и круглосуточно: действуют внутренние биологические часы организма. Такие периодические процессы называют циркадианным, или циркадным (околосуточным) ритмом. Они присущи всем живым организмам, клетки которых имеют ядро (включая одноклеточные, растения и грибы, а также животных и человека)[4]:95.
Если поменять ритм освещения (освещать водоросль ночью, а не днём), произойдёт смещение фазы суточного ритма у растения на противоположную. Если после этого поменять ядра у растений, имеющих противоположную фазу, то ритм через короткое время установится по приказу соответствующего ядра[4]:95.
Растение стремится поворачивать свою шляпку так, чтобы на неё падало больше света. Кроме того, хлоропласты перемещаются внутри клетки, чтобы в дневное время оказаться на её поверхности, а ночью часть из них опускаются в её нижнюю часть. Этот ритм внутриклеточного перемещения хлоропластов также сохраняется при постоянной температуре и освещении в течение суток[4]:96.
При неизменных температуре и освещении исследователи измеряли разность электрического потенциала (напряжение) между верхним и нижним концами водоросли, и обнаруживали этот же эндогенный околосуточный ритм[4]:96.
Циркадный ритм сохраняется даже после удаления ядра, и даже после разделения клетки на несколько маленьких частей, что свидетельствует о местонахождении биологических часов в цитоплазме или на наружной мембране клетки[4]:95.
Ядро ацетабулярии отличается жизнеспособностью: будучи выделенным из организма и очищенным, оно может быть сохранено в растворе сахара в течение 24 часов.
При пересадке в ацетабулярию ядра другого вида новое ядро «отдаёт команды» по постройке новой шляпки. Но если в стебле ещё остался запас «шляпкообразующего вещества» старого типа, то в результате образуется смешанная по своим свойствам клетка-гибрид.
Геммерлинг производил замещение ядра у двух видов ацетабулярии: A. mediterranea и A. crenulata, которые различаются формой шляпки. Производилось пересаживание ядра или сращивание стебелька с ризоидом разных видов. Шапочка приобретала форму, присущую тому виду, у которого было взято ядро.
При пересадке ядра в A. mediterranea из A. Wettsteini в 1935 году Геммерлинг получал растения по типу Wettsteini, но в некоторых случаях — организмы имели признаки обеих форм. По поводу этих необычных растений он писал:
«Но в 6 случаях сначала возникли образования типа mediterranea (типичные мутовки и возможно недоразвитые шляпы), но затем шляпа Wettsteini. Возникновение образований mediterranea основывается на действии ядра Wettsteini. В этих случаях пересаживалась передняя часть mediterranea, содержавшая уже больше или меньше специфических виду формообразующих веществ. Они пошли в ход в первую очередь и, как и следовало ожидать, индуцировали образования mediterranea; лишь затем подействовало ядро Wettsteini».
傘藻屬（學名：Acetabularia）是綠藻的一個屬，又稱「人魚酒杯」(mermaid's wine glass)。傘藻屬的所有種都屬於單細胞生物，外表呈現傘形。細長的傘柱長0.5∼10公分，而頂端有一圈分枝，形成傘蓋。傘藻屬的傘柱基部有一個大核，而當它成熟時會分裂，而胞子會隨著細胞質流進孢子囊或傘的裂片中。由於傘藻屬容易嫁接，因此他常被用於基因研究。
傘藻屬（學名：Acetabularia）是綠藻的一個屬，又稱「人魚酒杯」(mermaid's wine glass)。傘藻屬的所有種都屬於單細胞生物，外表呈現傘形。細長的傘柱長0.5∼10公分，而頂端有一圈分枝，形成傘蓋。傘藻屬的傘柱基部有一個大核，而當它成熟時會分裂，而胞子會隨著細胞質流進孢子囊或傘的裂片中。由於傘藻屬容易嫁接，因此他常被用於基因研究。
傘藻屬是一個與綠藻相關的小作品。你可以通过編輯或修訂擴充其內容。 
カサノリ属（カサノリぞく、Acetabularia）は、カサノリ目カサノリ科に所属する緑藻の属の一つ[2]。亜熱帯の海域に生育する海藻であり、約20種の現生種が知られる[3]。なお単にカサノリというと、カサノリ属の総称、あるいはカサノリ属の1種 A. ryukyuensis のことを指す。
カサノリは単細胞生物であるが、体サイズが非常に大きく、複雑な形態をしていることから、細胞生物学の研究においてモデル生物として扱われている。
属名の Acetabulariaは、古代ギリシャで使用されていたビネガー用の皿の名前（acetabulum）に由来し、カサノリがもつ傘状の構造にちなんでいる。そのため、カサノリのことを英語で mermaid's wineglass ということもある[4]。和名のカサノリは、傘をもつ藻類であることを示している。
カサノリは2つの配偶子が融合してできた接合子から生長するが、配偶子の生産以外に細胞分裂は行わず、植物体は単細胞である。成熟したカサノリは「人魚傘」（Mermaide's cap）[3]と呼ばれる直径0.5-10 cmの傘状の構造を持ち、その下に柄と仮根を持つ。細胞核は仮根に1つだけ持つ。細胞核は約0.1mmと大型である[5][注釈 1]。細胞内の大部分は液胞であり、マグネシウムイオンが豊富に含まれているため細胞内のpHは非常に低い[6]。
成体の細胞の寿命は数か月であり、加齢と共にカルシウムの沈着によって傘が白っぽくなる[7]。
成長途中のカサノリの柄には輪生葉が形成されるが、形成後すぐに脱落するため、ほとんど何の機能も持っていないと考えられている[8]。カサノリ目の化石種からは全て輪生する側葉が発見されており、カサノリがもつ輪生葉はこれを痕跡的に受け継いでいるものと考えられている[9]。
カサノリは発生から3-6か月で生殖相に入る[7]。生殖相に入ると、単一であった核が多数回分裂して数千個の核を生じる。これらの核は傘状構造に移動し、鞭毛を持つ一倍体の配偶子となる[7]。配偶子はシスト（包嚢）という袋状の構造内に詰まっており、傘内にはシストが多数含まれている。傘の細胞壁が分解されるとシストは海中に放たれ、漂流中にシストの蓋が開いて配偶子が放出される[7]。
配偶子は、鞭毛によって海中を泳ぐ間に別の配偶子と融合して接合子を形成し、新たな個体が発生する[10]。接合子は粘着物質を分泌して岩などに付着し、柄の成長や仮根の分枝が起こる[10]。このとき分枝した仮根の1本に核が定着する[11]。
発生から60日程経過すると、柄に長さ数mmほどの輪生葉を生じる[11]。2-3日ごとに新しい輪生葉が先端に生じ、ついで古い輪生葉から順番に脱落する[12]。そして最終的に、先端に鋸歯状の節構造が形成され、それが径を増して傘状の構造となる[12]。そしてまた生殖相に入り、再び配偶子を生産して繁殖する。
カサノリ属が所属するカサノリ目は、約5億7100万年前にハネモ目から分化したと考えられている[13]。カサノリ目に属するカサノリ科とダジクラズス科（ケブカフデモ科）が分化したのは約4億5800万年前であり、カサノリ科の中で、カサノリ属と近縁なヒナカサノリ属 (Parvocaulis) が分化したのは、約2億5600万年前とされている[13]。
カサノリは、単細胞生物でありながら複雑な形態をもつため、細胞生物学や形態形成の研究において、モデル生物として利用される[14]。また細胞核も0.1 mmと比較的大きいため、Hämmerling (1953) をはじめ遺伝学の実験材料としてたびたび用いられ、遺伝子発現の実験材料として古くから重要であった[15]。カサノリは核が仮根にあり、傘や柄を切除しても仮根から再び植物体を再生させることが出来るため、形態形成の実験に用いるにも都合がいいとされている[16]。
高等学校などでは、核の性質を確かめる実験として、カサノリの接木実験が行われることがある[17]。
カサノリ属（カサノリぞく、Acetabularia）は、カサノリ目カサノリ科に所属する緑藻の属の一つ。亜熱帯の海域に生育する海藻であり、約20種の現生種が知られる。なお単にカサノリというと、カサノリ属の総称、あるいはカサノリ属の1種 A. ryukyuensis のことを指す。
カサノリは単細胞生物であるが、体サイズが非常に大きく、複雑な形態をしていることから、細胞生物学の研究においてモデル生物として扱われている。
