Els heliobacteris (Heliobacteria) són una petita família d'eubacteris que obtenen energia a partir de la fotosíntesi. El pigment primari implicat és la bacterioclorofil·la g, que és distintiva del grup. Aquest pigment absorbeix les diferents freqüències que altres pigments fotosintètics, donant als heliobacteris el seu propi nínxol ecològic. La fotosíntesi s'esdevé en la membrana cel·lular, que no forma plecs ni compartiments com passa en molts altres grups.
Els arbres d'ARN situen els heliobacteris dins la família dels firmicuts. A diferència de la majoria dels altres membres del grup, no són Gram positius, ja que la seva paret cel·lular és fina. No obstant això, són similars per l'absència típica d'una membrana externa i per la capacitat de formar endòspores. Són l'únic grup relacionat amb els bacteris Gram positius que realitzen fotosíntesi.
Els heliobacteris són en la classificació nutricional bàsica un fotoheteròtrof, ja que obté energia mitjançant la llum o per productes químics. Però el carboni l'obté exclusivament de fonts orgàniques i és exclusivament anaerobi. Mentre que la majoria d'altres bacteris fotosintètics són majoritàriament aquàtics, els heliobacteris es poden localitzar a terra, especialment en els cultius d'arròs.
Els heliobacteris (Heliobacteria) són una petita família d'eubacteris que obtenen energia a partir de la fotosíntesi. El pigment primari implicat és la bacterioclorofil·la g, que és distintiva del grup. Aquest pigment absorbeix les diferents freqüències que altres pigments fotosintètics, donant als heliobacteris el seu propi nínxol ecològic. La fotosíntesi s'esdevé en la membrana cel·lular, que no forma plecs ni compartiments com passa en molts altres grups.
Els arbres d'ARN situen els heliobacteris dins la família dels firmicuts. A diferència de la majoria dels altres membres del grup, no són Gram positius, ja que la seva paret cel·lular és fina. No obstant això, són similars per l'absència típica d'una membrana externa i per la capacitat de formar endòspores. Són l'únic grup relacionat amb els bacteris Gram positius que realitzen fotosíntesi.
Els heliobacteris són en la classificació nutricional bàsica un fotoheteròtrof, ja que obté energia mitjançant la llum o per productes químics. Però el carboni l'obté exclusivament de fonts orgàniques i és exclusivament anaerobi. Mentre que la majoria d'altres bacteris fotosintètics són majoritàriament aquàtics, els heliobacteris es poden localitzar a terra, especialment en els cultius d'arròs.
In der Familie Heliobacteriaceae werden Bakterien zusammengefasst, die ausschließlich anaerob sowie anoxygen photoheterotroph (siehe Photosynthese) sind und deren Zellwandstruktur der von grampositiven Bakterien gleicht, obwohl sie nicht positiv nach Gram gefärbt werden. Charakteristisch ist ihr Bakteriochlorophyll g mit einem Hauptabsorptionsmaximum bei 790 nm.
Die Zellwand der Heliobacteriaceae besteht aus mehrschichtigem Peptidoglycan ohne eine Äußere Membran. Einige Arten bilden hitzeresistente Endosporen mit einem hohen Gehalt an Calcium und Dipicolinsäure wie die Endosporen der anderen Clostridia. Die Bakterien sind zylindrisch, gekrümmt oder wendelförmig, einige schwimmen mittels peritricher Geißeln, einige bewegen sich durch Gleiten.
Die Bakterien besitzen ein Typ-(1)-Membran-Elektronentransportsystem mit einem RC-1-Photosystem mit Bakteriochlorophyll g (P798), gebundenen Cytochromen, einem Cytochrom bc1-Komplex und einem Eisen-Schwefel-Protein. Das Photosystem befindet sich in der Zellmembran, Membransysteme im Inneren des Zytoplasmas sind nicht vorhanden. Die Bakterien sind photoheterotroph, benötigen also organische Stoffe (sie besitzen weder einen Calvin-Zyklus noch einen reversen Citratzyklus). Auch im Dunkeln können sie mit organischen Stoffen wachsen (Chemotrophie). Sie können elementaren, molekularen Stickstoff assimilieren (N2-Fixierer).
Heliobacteriaceae kommen in anoxischen Böden vor, vor allem in periodisch oder dauernd mit Wasser überstauten Böden, beispielsweise in Reisfeldern. Sie können unter Matten aus Cyanobakterien wachsen, da sie wegen des besonderen, auf Bakteriochlorophyll g beruhenden Absorptionsspektrums das hindurchfallende, von den Cyanobakterien nicht absorbierte Licht nutzen können.
Der Vergleich von Aminosäuresequenzen der Proteine verschiedener Bakterien lässt vermuten, dass Heliobacteriaceae die ersten phototrophen Lebewesen waren. Sie benutzen für ihre Phototrophie ein Eisen-Schwefel-Reaktionszentrum des Typs RC-1. Vermutlich erst später auftauchende phototrophe Bakterien, die Grünen Nichtschwefelbakterien (z. B. Chloroflexus), besitzen ein Phaeophytin-Chinon-Reaktionszentrum des Typs RC-2. Noch später erst entwickelten sich die Cyanobakterien, die unter Verwendung von beiden Reaktionszentren erstmals eine oxygene Photosynthese mit zweistufiger Lichtenergienutzung und Nutzung von Wasser als Elektronendonor betreiben konnten.[1]
In der Familie Heliobacteriaceae werden Bakterien zusammengefasst, die ausschließlich anaerob sowie anoxygen photoheterotroph (siehe Photosynthese) sind und deren Zellwandstruktur der von grampositiven Bakterien gleicht, obwohl sie nicht positiv nach Gram gefärbt werden. Charakteristisch ist ihr Bakteriochlorophyll g mit einem Hauptabsorptionsmaximum bei 790 nm.
Die Zellwand der Heliobacteriaceae besteht aus mehrschichtigem Peptidoglycan ohne eine Äußere Membran. Einige Arten bilden hitzeresistente Endosporen mit einem hohen Gehalt an Calcium und Dipicolinsäure wie die Endosporen der anderen Clostridia. Die Bakterien sind zylindrisch, gekrümmt oder wendelförmig, einige schwimmen mittels peritricher Geißeln, einige bewegen sich durch Gleiten.
Хелиобактериите (фамилија Heliobacteriaceae) се мала група на фотосинтетски бактерии, кои се единствените фототрофи во коленото Firmicutes.[2][3]
Главниот фотосинтетски пигмент кај овие бактерии е бактериохлорофил g, кој исклучиво се среќава кај нив, а има уникатен апсорпционен спектар што им дава на хелиобактериите одредена ниша во животната средина.[3]
Фотосинтетскиот реакционен центар е тип 1 хомодимер,[4] и се наоѓа во клеточната мембрана која не е набрана или компарментализирана, како кај повеќето други фототрофни бактерии. При недостаток на светлина, хелиобактериите можат да растат снабдувајќи се со енергија преку процесот на ферментација на пируват.
Хелиобактериите се фотохетеротрофи, што значи дека како извор на јаглерод можат да користат само органски соединенија (за разлика од цијанобактериите кои се фотоавтотрофи бидејќи како извор на јаглерод го користат јаглерод диоксидот).[3] Поради осетливоста на бактериохлорофилот g на кислород, хелиобактериите се стриктни анаероби.[2][3] Досега, тие се најдени само во почвите, особено во влажните почви на оризовите полиња. Нивната азотофиксирачка способност се смета дека допринесува за плодноста на оризовите полиња.
РНК-базираните филогенетски дрва ги сместуваат хелиобактериите во рамките на коленото Firmicutes, меѓутоа тие не се бојат Грам-позитивнокако останатите припадници на ова колено.[3]
Тие не поседуваат надворешна мембрана, а слично на клостридиите способни се да формираат термички-резистентни ендоспори кои содржат високо ниво на калциум и дипоколинска киселина.[2]
Хелиобактериите не треба да се мешаат со Helicobacter, кој е сосема различен род на бактерии, од друго колено .
Фамилија Heliobacteriaceae[5][6]
Забелешки:
♠ Видот се наоѓа во Националниот центар за биотехнолошки информации (анг. National Center for Biotechnology Information - NCBI), но не во Бактериолошкиот кодекс (Bacteriological Code, 1990 година и последователна ревизија), како што е наведено од страна на Листата на имиња на прокариотите со евиденција во номенклатурата (анг. List of Prokaryotic names with Standing in Nomenclature - LPSN) како резултат на следниве причини:
• Нема чиста култура.
• Не се валидно објавени бидејќи ефективната публикација го документира видот или сојот само во една призната колекција од култури.
• Не се одобрени и објавени од страна на Меѓународен весник за систематска бактериологија (анг. International Journal of Systematic Bacteriology) или Меѓународен весник на систематска и еволутивна микробиологија (анг. International Journal of Systematic and Evolutionary Microbiology) (IJSB/IJSEM).
Хелиобактериите (фамилија Heliobacteriaceae) се мала група на фотосинтетски бактерии, кои се единствените фототрофи во коленото Firmicutes.
Главниот фотосинтетски пигмент кај овие бактерии е бактериохлорофил g, кој исклучиво се среќава кај нив, а има уникатен апсорпционен спектар што им дава на хелиобактериите одредена ниша во животната средина.
Фотосинтетскиот реакционен центар е тип 1 хомодимер, и се наоѓа во клеточната мембрана која не е набрана или компарментализирана, како кај повеќето други фототрофни бактерии. При недостаток на светлина, хелиобактериите можат да растат снабдувајќи се со енергија преку процесот на ферментација на пируват.
Хелиобактериите се фотохетеротрофи, што значи дека како извор на јаглерод можат да користат само органски соединенија (за разлика од цијанобактериите кои се фотоавтотрофи бидејќи како извор на јаглерод го користат јаглерод диоксидот). Поради осетливоста на бактериохлорофилот g на кислород, хелиобактериите се стриктни анаероби. Досега, тие се најдени само во почвите, особено во влажните почви на оризовите полиња. Нивната азотофиксирачка способност се смета дека допринесува за плодноста на оризовите полиња.
Heliobacteria are a unique subset of prokaryotic bacteria that process light for energy. Distinguishable from other phototrophic bacteria, they utilize a unique photosynthetic pigment, bacteriochlorophyll g and are the only known Gram-positive phototroph.[2] They are a key player in symbiotic nitrogen fixation alongside plants, and use a type I reaction center like green-sulfur bacteria.[3][4]
RNA trees place the heliobacteria among the Bacillota.[5] They have no outer membrane and like certain other Bacillota (Clostridia), they form heat-resistant endospores, which contain high levels of calcium and dipicolinic acid. Heliobacteria are the only Bacillota known to be phototrophic.
The heliobacteria are phototrophic: they convert light energy into chemical energy using a type I reaction center.[6][7] The primary pigment involved is bacteriochlorophyll g, which is unique to the group and has a unique absorption spectrum; this gives the heliobacteria their own environmental niche.[5] Phototrophic processes take place at the cell membrane, which does not form folds or compartments as it does in purple bacteria. Though heliobacteria are phototrophic, they can create energy without light using pyruvate fermentation, which generates significantly less energy than it could with light.[8]
Heliobacteria are photoheterotrophic, requiring organic carbon sources, and they are exclusively anaerobic.[5] Bacteriochlorophyll g is inactivated by the presence of oxygen, making them obligate anaerobes (they cannot survive in aerobic conditions). Heliobacteria have been found in soils,[9] hot springs,[10] soda lakes[11][12] and are common in the waterlogged soils of paddy fields.[9] They are avid nitrogen fixers, so are probably important in the fertility of paddy fields.[9] Heliobacteria are mainly terrestrial phototrophs, contrary to the multitudes of others that are aquatic, and often form mutualistic relationships with the plants near them.[13]
Heliobacteria should not be confused with Helicobacter, which is a genus of bacteria with quite different characteristics.
The currently accepted taxonomy is based on the List of Prokaryotic names with Standing in Nomenclature (LPSN)[14] and National Center for Biotechnology Information (NCBI)[15]
Heliobacteria are a unique subset of prokaryotic bacteria that process light for energy. Distinguishable from other phototrophic bacteria, they utilize a unique photosynthetic pigment, bacteriochlorophyll g and are the only known Gram-positive phototroph. They are a key player in symbiotic nitrogen fixation alongside plants, and use a type I reaction center like green-sulfur bacteria.
RNA trees place the heliobacteria among the Bacillota. They have no outer membrane and like certain other Bacillota (Clostridia), they form heat-resistant endospores, which contain high levels of calcium and dipicolinic acid. Heliobacteria are the only Bacillota known to be phototrophic.
Las heliobacterias (familia Heliobacteriaceae) son un pequeño grupo de bacterias que obtiene energía a partir de la luz solar. El pigmento primario implicado es bacterioclorofila g, que es privativa del grupo. Este pigmento absorbe distintas frecuencias que otros pigmentos fotosintéticos, dando a las heliobacterias su propio nicho ecológico. La fototrofía se realiza en la membrana celular, que no forma dobleces ni compartimientos como ocurre en muchos otros grupos.
Los árboles de ARN sitúan a Heliobacteriaceae entre los Firmicutes, por ende son bacterias Gram-positivas, pero se tiñen como Gram-negativas debido a un bajo contenido de peptidoglucano que tiene su pared celular. Además son capaces de formar endosporas. Son el único grupo relacionado con las bacterias Gram-positivas que realiza la fototrofía.
Las heliobacterias son fotoheterótrofas, pues obtienen la energía de la luz o de productos químicos pero el carbono lo obtienen exclusivamente de fuentes orgánicas, y son exclusivamente anaerobias. Mientras que la mayoría de las bacterias fotosintéticas son predominante acuáticas, las heliobacterias se encuentran sobre todo en suelos, especialmente en los cultivos de arroz.
Datos: Q137965
Especies: Heliobacteriaceae
As heliobacteriáceas ou Heliobacteriaceae, tamén chamadas heliobacterias (do grego helios, sol) son unha familia de bacterias fotosintéticas que non desprenden oxíxeno durante a a súa fotosíntese (fotosíntese anoxixénica), xa que só teñen o fotosistema I. Nisto diferéncianse do tipo de fotosíntese realizado polas plantas ou as cianobacterias, que usan dous fotosistemas e desprenden oxíxeno. O principal pigmento que utilizan as heliobacterias para a absorción da enerxía da luz é a bacterioclorofila g, que é exclusiva deste grupo e ten un espectro de absorción característico peculiar, o que fai que as heliobacterias ocupen un nicho propio. Os pigmentos están situados na membrana plasmática, que non forma pregamentos cara ao interior da célula nin compartimentos como nas bacterias púrpuras. Aínda que as heliobacterias son fotótrofas, poden crecer tamén sen luz facendo a fermentación do piruvato. Comprende catro xéneros con forma de bacilo.
As árbores filoxenéticas de ARNr sitúan as heliobacterias entre as Firmicutes. Non teñen membrana externa, e forman endósporas de resistencia, que conteñen altos niveis de calcio e ácido dipicolínico. As heliobacterias son as únicas Firmicutes que poden facer a fotosíntese.
As heliobacterias son fotoheterótrofas, xa que requiren fontes de carbono orgánicas, e son exclusivamente anaeróbicas. As heliobacterias ata o momento só foron atopadas en solos, e están aparentemente moi estendidas nos solos asolagados dos campos de arroz. Son ávidos fixadores de nitróxeno e, por tanto, son importantes para a fertilidade dos campos de arroz.
As heliobacterias non deben ser confundidas coas Helicobacter, que teñen un nome parecido, pero que pertencen a outro filo de bacterias.
Familia Heliobacteriaceae[2][3]
Notas:
♠ Cepas que se encontran na clasificación do NCBI pero non están no Código Bacteriolóxico (1990 e subseguintes revisións) como se mostra na LPSN debido ás seguintes razóns:
• Non hai cultivos puros illados ou dispoñibles.
• Non están publicadas validamente porque só se documentou o depósito da cepa tipo nunha soa colección de cultivos recoñecida.
• Non foi aprobada ou publicada polo International Journal of Systematic Bacteriology ou o International Journal of Systematic and Evolutionary Microbiology (IJSB/IJSEM).
As heliobacteriáceas ou Heliobacteriaceae, tamén chamadas heliobacterias (do grego helios, sol) son unha familia de bacterias fotosintéticas que non desprenden oxíxeno durante a a súa fotosíntese (fotosíntese anoxixénica), xa que só teñen o fotosistema I. Nisto diferéncianse do tipo de fotosíntese realizado polas plantas ou as cianobacterias, que usan dous fotosistemas e desprenden oxíxeno. O principal pigmento que utilizan as heliobacterias para a absorción da enerxía da luz é a bacterioclorofila g, que é exclusiva deste grupo e ten un espectro de absorción característico peculiar, o que fai que as heliobacterias ocupen un nicho propio. Os pigmentos están situados na membrana plasmática, que non forma pregamentos cara ao interior da célula nin compartimentos como nas bacterias púrpuras. Aínda que as heliobacterias son fotótrofas, poden crecer tamén sen luz facendo a fermentación do piruvato. Comprende catro xéneros con forma de bacilo.
As árbores filoxenéticas de ARNr sitúan as heliobacterias entre as Firmicutes. Non teñen membrana externa, e forman endósporas de resistencia, que conteñen altos niveis de calcio e ácido dipicolínico. As heliobacterias son as únicas Firmicutes que poden facer a fotosíntese.
As heliobacterias son fotoheterótrofas, xa que requiren fontes de carbono orgánicas, e son exclusivamente anaeróbicas. As heliobacterias ata o momento só foron atopadas en solos, e están aparentemente moi estendidas nos solos asolagados dos campos de arroz. Son ávidos fixadores de nitróxeno e, por tanto, son importantes para a fertilidade dos campos de arroz.
Heliobacteriaceae è una famiglia di batteri appartenente all'ordine Clostridiales.
Comprende i seguenti generi:
Heliobakterie – grupa bakterii, u których nie występują chromatofory ani chlorosomy, a charakterystyczny dla tej grupy bakterii jest bakteriochlorofil g. Tworzy on kompleksy z białkami i związany jest bezpośrednio z błoną cytoplazmatyczną.
Heliobakterie są jedyną rodziną z typu Firmicutes zdolną do przeprowadzania fotosyntezy.
Występują w glebach podmokłych. Często spotykane są na polach ryżowych. Należą do bezwzględnych anaerobów. Posiadają zdolność do wiązania azotu atmosferycznego, dzięki czemu przyczyniają się do wzbogacania gleb w azotany.
Do rodziny zalicza się cztery rodzaje:
Heliobakterie – grupa bakterii, u których nie występują chromatofory ani chlorosomy, a charakterystyczny dla tej grupy bakterii jest bakteriochlorofil g. Tworzy on kompleksy z białkami i związany jest bezpośrednio z błoną cytoplazmatyczną.
Heliobakterie są jedyną rodziną z typu Firmicutes zdolną do przeprowadzania fotosyntezy.
Występują w glebach podmokłych. Często spotykane są na polach ryżowych. Należą do bezwzględnych anaerobów. Posiadają zdolność do wiązania azotu atmosferycznego, dzięki czemu przyczyniają się do wzbogacania gleb w azotany.
Heliobacteriaceae (геліобактерії) — невелика родина бактерій, які отримують енергію через фотосинтез. Вони використовують унікальний до цієї групи пігмент бактеріохлорофіл g, який поглинає на інших частотах, ніж інші фотосинтетичні пігменти, надаючи представникам родини свою власну екологічну нішу. Фотосинтез протікає на клітинній мембрані, яка не формує складок або ламел, як це трапляється в інших групах фотосинтезуючих бактерій.
Філогенетичні дерева, засновані на рРНК розміщують Heliobacteriaceae у типі Firmicutes. На відміну від більшості представників типу, вони не проявляють грам-позитивного фарбування, тому що їхні клітинні стінки дуже тонкі, але для них (як і для інших грам-позитивних бактерій) характерна відсутність зовнішньої мембрани. Вони також подібні до грам-позитивних бактерій в інших аспектах, зокрема здатністю формувати ендоспори. Геліобактерії — єдина споріднена до грам-позитивних бактерій група, яка здійснює фотосинтез.
Heliobacteriaceae — фотогетеротрофи, що використовують енергію світла або хімічних речовин, але залежать виключно від органічних джерел вуглецю, і є облігатними анаеробами. Тоді як більшіть фотосинтезуючих бактерій водні, Heliobacteriaceae були знайдені здебільшого в ґрунтах, зокрема на рисових полях.
Heliobacteriaceae (геліобактерії) — невелика родина бактерій, які отримують енергію через фотосинтез. Вони використовують унікальний до цієї групи пігмент бактеріохлорофіл g, який поглинає на інших частотах, ніж інші фотосинтетичні пігменти, надаючи представникам родини свою власну екологічну нішу. Фотосинтез протікає на клітинній мембрані, яка не формує складок або ламел, як це трапляється в інших групах фотосинтезуючих бактерій.
Філогенетичні дерева, засновані на рРНК розміщують Heliobacteriaceae у типі Firmicutes. На відміну від більшості представників типу, вони не проявляють грам-позитивного фарбування, тому що їхні клітинні стінки дуже тонкі, але для них (як і для інших грам-позитивних бактерій) характерна відсутність зовнішньої мембрани. Вони також подібні до грам-позитивних бактерій в інших аспектах, зокрема здатністю формувати ендоспори. Геліобактерії — єдина споріднена до грам-позитивних бактерій група, яка здійснює фотосинтез.
Heliobacteriaceae — фотогетеротрофи, що використовують енергію світла або хімічних речовин, але залежать виключно від органічних джерел вуглецю, і є облігатними анаеробами. Тоді як більшіть фотосинтезуючих бактерій водні, Heliobacteriaceae були знайдені здебільшого в ґрунтах, зокрема на рисових полях.
Heliobacteriaceae
Madigan and Asao 2010
Heliobacteriaceae (лат.) (гелиобактерии) — небольшое семейство бактерий, которые получают энергию через фотосинтез, используя реакционный центр, сходный с фотосистемой I. Морфологически представляют собой одноклеточные плейоморфные палочковидные или спиральные организмы. Могут передвигаться путём скольжения или с помощью жгутиков[2].
Гелиобактерии используют уникальный, свойственный только для этой группы пигмент бактериохлорофилл g, который поглощает в области более коротких длин волн по сравнению с другими фотосинтетическими пигментами (670—788 нм), давая возможность представителям этой семьи занять свою собственную экологическую нишу. В качестве специальной пары у этих организмов присутствует пигмент П798, состоящий из двух бактериохлорофиллов g, в то время как у всех других фотосинтезирующих микроорганизмов специальная пара фотосистемы состоит исключительно из бактериохлорофилла a. Помимо этого в их реакционном центре обнаружены минорные количества окисленного в 8-е положение хлорофилла a. Фотосинтез протекает на клеточной мембране, которая не формирует складок или ламелл, так, как это происходит у пурпурных бактерий. Каротиноиды представлены C30-производными нейроспорина. Из переносчиков найдены цитохромы c, bc1 и менахиноны[3].
На свету растут только в анаэробных условиях при высокой интенсивности света. В темноте могут существовать как микроаэрофилы, сбраживая пируват до ацетата. Предпочитают фотогетеротрофный образ жизни. В качестве доноров электронов могут использовать только восстановленные соединения углерода[4]. У некоторых показана ассимиляционная сульфатредукция. В темноте способны к серному дыханию. Способны усваивать небольшое число органических субстратов при помощи реакций карбоксилирования. Цикл Калвина не обнаружен и пока, не доказана фиксация углекислоты через какой-либо другой цикл[3].
Филогенетические деревья, основанные на рибосомальной РНК помещают Heliobacteriaceae в тип Firmicutes. В отличие от большинства представителей типа, они не проявляют грамположительного окраски, так как их клеточные стенки очень тонкие, но для них как и для других грамположительных бактерий (Clostridia) характерно отсутствие внешней мембраны. Их муреин по строению близок к грамположительному типу, отсутствуют липополисахариды, а наличие белкового слоя варьирует[3]. Они также подобны грамположительным бактериям в других аспектах, в частности способностью формировать эндоспоры с большим содержанием кальция и дипиколиновой кислоты. Гелиобактерии — единственная родственная грамположительным бактериям группа, которая осуществляет фотосинтез.
Heliobacteriaceae — фотогетеротрофы, использующих энергию света или химических веществ и зависящих исключительно от органических источников углерода. Являются облигатными анаэробами, так как хлорофилл g инактивируется в присутствии кислорода. Тогда как большинство фотосинтезирующих бактерий обитают в воде, Heliobacteriaceae были найдены преимущественно в земле, в частности на рисовых полях и заболоченных почвах. Они алчные азотофиксаторы и по видимому важны для плодородия рисовых полей.
Семейство Heliobacteriaceae[5][6]
Heliobacteriaceae (лат.) (гелиобактерии) — небольшое семейство бактерий, которые получают энергию через фотосинтез, используя реакционный центр, сходный с фотосистемой I. Морфологически представляют собой одноклеточные плейоморфные палочковидные или спиральные организмы. Могут передвигаться путём скольжения или с помощью жгутиков.
ヘリオバクテリア（Heliobacteria）は酸素非発生型光合成を行う真正細菌である。ペプチドグリカン層が薄いためグラム染色では陰性だが、細胞構造そのものはグラム陽性菌に似ている。16S_rRNA系統解析に基づく原核生物の分類によるとフィルミクテス門（グラム陽性細菌門）に分類される。光合成色素としてバクテリオクロロフィル g を用いている点で他の光合成細菌と異なっている。酸素存在下では生育できない絶対嫌気性細菌である。
光化学反応中心は光化学系Iと類似している（鉄硫黄型反応中心である）が、コアタンパク質（PshA）はホモダイマーであり、初発電子供与体は P798 である。
一般的に鉄硫黄型反応中心はそのコアタンパク質に鉄硫黄クラスターを二個結合したサブユニット（FA/FBサブユニット）を持つが、ヘリオバクテリアにおいては強固に結合したFA/FBサブユニット（PshB）の存在に関して確たる証拠が得られていない。最近、PshBに関して新たな論文が発表され、PshBは存在するが他の光合成生物のFA/FBサブユニットに比べて非常に弱い結合力でコアタンパク質に結合していることが示唆された。
また鉄硫黄型反応中心にはコアサブユニットあたり約40分子程度のアンテナとして機能するクロロフィルが結合しているがヘリオバクテリアの反応中心も例外ではない。
光合成を行う生物は光量子を効率よく捕獲するためのアンテナ色素たんぱく複合体（光捕集系）を持つのが一般的であるが、このヘリオバクテリアにおいてはアンテナ色素たんぱく複合体は見つかっていない。
このバクテリアの発見は1980年代に入ってからであり、光合成細菌に分類される細菌群の中では比較的新しい部類である。水田の土壌から発見されたにもかかわらず生育には絶対嫌気が要求される。酸素存在下では生育は出来ないが、酸素に抵抗性の有る耐性胞子を形成することにより酸素存在下でも耐え忍ぶことができる。
生育には絶対的な嫌気条件と光が必要であり、光合成により生育が可能であるが、比較的低分子の有機物を元にして光合成を行う光従属栄養生物である。また、嫌気条件において高濃度のピルビン酸存在下では光合成に頼らずに生育することが知られている。
ヘリオバクテリアが光合成色素として用いるクロロフィル g は光と酸素存在下でクロロフィル a 様物質に異性化される。
この項目は、真正細菌（バクテリア）に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／ウィキプロジェクト 生物）。 ヘリオバクテリア（Heliobacteria）は酸素非発生型光合成を行う真正細菌である。ペプチドグリカン層が薄いためグラム染色では陰性だが、細胞構造そのものはグラム陽性菌に似ている。16S_rRNA系統解析に基づく原核生物の分類によるとフィルミクテス門（グラム陽性細菌門）に分類される。光合成色素としてバクテリオクロロフィル g を用いている点で他の光合成細菌と異なっている。酸素存在下では生育できない絶対嫌気性細菌である。
