Saintpaulia és un gènere amb 18 espècies de plantes pertanyent a la família Gesneriaceae.
Són nadiues de Tanzània i sud-est de Kenya i a l'est de l'Àfrica tropical, amb una concentració d'espècies a les muntanyes Nguru i Uluguru de Tanzània. El gènere està estretament relacionat amb Streptocarpus, segons els últims estudis filogenètics; la qual cosa suggereix que ha evolucionat directament des del subgènere Streptocarpella. El nom comú es va donar a causa d'una semblança superficial amb la vertadera violeta (viola, de la família Violaceae).
El gènere porta el nom del baró Walter von Saint Paul-Illaire (1860-1910), el comissionat del districte de la província de Tanga que "va descobrir" la planta a Tanganyika, a l'Àfrica, al 1892, i n'envià les llavors al seu pare, un aficionat botànic d'Alemanya. Dos entusiastes de la planta britànica, sir John Kirk i el reverend Nos Taylor, n'havien recollit i presentat els espècimens a la Royal Botanic Gardens Kew el 1884 i el 1887, respectivament, però la qualitat de les mostres era insuficient per permetre la descripció científica en aquell moment. El gènere Saintpaulia, original i l'espècie S. ionantha, van ser descrits científicament per J. C. Wendland el 1893.
Africká fialka (Saintpaulia) je pokojová rostlina, která byla objevena na svazích dnešní Tanzanie v roce 1892. Za dobu od objevení bylo vyšlechtěno odhadem kolem 20 000 odrůd.
Výhodou této rostliny je její nenáročné pěstování a snadné množení. Lze ji pěstovat při pokojových teplotách po celý rok i v bytech s ústředním topením.
Africkou fialku objevil baron Walter von Saint Paul-Illaire v Tanzanii. Baron sebrané africké fialky poslal do Německa svému otci, který je předal Hermannu Wendlandovi, řediteli Královské botanické zahrady v Herrenhausenu. Wendland jako první africkou fialku zařadil do čeledi podpětovitých (Gesneriaceae) a pojmenoval rodovým názvem Saintpaulia na počest Saint Paulovy rodiny.
O rok později byly fialky vystavovány na mezinárodní zahradnické výstavě v Belgii. Ve 20. století se dostaly africké fialky do Spojených států, kde se začaly pěstovat ve velkém. Později začaly vznikat i kluby a společnosti amatérských pěstitelů afrických fialek. Tyto rostliny zaujaly velké množství lidí na celém světě a například jen Finsko ročně vyprodukuje a prodá milion rostlin.[1]
Rostlina dorůstá výšky 10-15 cm a průměru nejčastěji 20-40 cm (největší odrůdy mohou dosahovat průměru až 60 cm, miniaturní jen 6-15 cm a mikrominiaturní méně než 6 cm).
Listy africké fialky jsou křehké a pokryté jednoduchými chlupy. Některé druhy vytvářejí přízemní listovou růžici. Obvyklé jsou také rostliny s větvenou lodyhou. Základní tvar listu je srdčitý či vejčitý s tupou špičkou. Listy mohou být vroubkované, celokrajné nebo lžícovitě prohnuté. Fialky mohou mít i různé barvy listů. Nejčastěji nacházíme listy v mnoha různých odstínech zelené, avšak může se na nich objevovat i barva bílá, žlutá, béžová, růžová či na rubové straně vínově červená.
Květy vyrůstají v řídkých vidlanech, popřípadě jednotlivě. Jsou rozlišeny na kalich a korunu. Kalich je tvořen pěti kališními lístky, koruna vznikla srůstem pěti korunních plátků. Podstatnými částmi květu jsou rostlinné reprodukční orgány: tyčinky a pestík. Tyčinky jsou samčí reprodkuční orgány, které se skládají z nitky a prašníku. Pestík je samičí reprodukční orgán, který vzniká srůstem plodolistů. Sestává z blizny, čnělky a semeníku. Barevná škála květů je velmi široká. Výjimkou nejsou ani květy žíhané.
Přestože rostlina může kvést kdykoliv během roku, v období od listopadu do března vytváří zpravidla méně květů.
Pro pěstování afrických fialek je třeba dodržovat vhodnou zálivku, složení substrátu pro mladé a dospělé rostliny, světelné i teplotní podmínky a vhodné hnojení.
Světlo je velmi důležitým činitelem pro život rostliny. Africké fialky v přírodě rostou na okrajích lesů a pasek, proto vyžadují jasné rozptýlené světlo. Většinou se pěstují na okenních parapetech, které jsou po část dne ozařované slunečními paprsky. Je však třeba chránit rostliny před poledním úpalem.
Některé druhy se před přímým žárem chrání uzavíráním růžice listů. Listy mohou žloutnout a ztrácet přirozený lesk. Často také dochází k deformacím listových čepelí a květů. Při nedostatku světla rostlina přestává kvést nebo kvete jen zřídka.
Ve volné přírodě rostou fialky v rozmezí 15 až 27 °C. Klesne-li teplota pod 15 °C na delší dobu, listy se začnou kroutit dolů, květy budou deformované a bez výrazného zbarvení. Teplota v rozmezí 20–25 °C je pro pěstování fialek nejvýhodnější. Pro založení květů jsou optimální teploty 20 až 22 °C ve dne a 18 až 20 °C v noci. Rostlina špatně snáší náhlé změny teploty a průvan.[2] Sníží-li se teplota pod 10 °C, rostlina začne hynout nebo přestane růst.
Africké fialky se vyskytují ve vlhkých tropických lesích ve skalních štěrbinách či převisech. Většinou rostou na kamenitém nebo hlinitém podkladu. Hybridní fialky se nejčastěji pěstují ve speciálně sestavených směsích, substrát musí být lehký a provzdušněný. V silně kyselých půdách rostlinám vadnou poupata a žloutnou listy. Ideální jsou substráty kyselé (pH 5,5) až neutrální (pH 7).
Vlhký vzduch je velmi důležitý faktor pro kvetení fialek. V teplém a suchém vzduchu rostliny příliš neprospívají. Pokud se fialky nacházejí v prostorech s nízkou vlhkostí vzduchu, je třeba tuto vlhkost zvýšit, a to buď rozmístěním několika lahví s vodou mezi rostliny (odpařováním vody z lahví se zvýší vlhkost) nebo zvlhčovat vzduch rosením (rosení navíc fialkám smývá nečistoty z listů).
Africké fialky snášejí mnohem lépe sucho než nadbytek vody. Časté zalévání a přemokřování vede k uhnití rostliny. Zemina se však nesmí nechat ani přeschnout. Rostlina se zalévá jednou až dvakrát týdně a zalévání je vhodnější provádět do misky. Přibližně jednou za měsíc je vhodné rostliny zalít vrchem, aby došlo k propláchnutí solí nahromaděných na povrchu zeminy. Zaléváme zásadně vodou o pokojové teplotě nebo o něco málo teplejší. Příliš studená voda může způsobit nachlazení kořenů a hnědnutí listů.
Nadbytek i nedostatek živin způsobují poruchy metabolismu rostliny, proto musí být výživa afrických fialek vyvážená. V období plné vegetace je třeba hnojit častěji a v období odpočinku se rostlina hnojí jen velmi málo. Základními živinami jsou draslík, dusík a fosfor. Draslík (K) reguluje vodní režim, má vliv na odolnost rostliny vůči chladu a suchu i vůči některým houbovým chorobám. Dusík (N) se do půdy dostává rozkladem organické hmoty a jeho nedostatek vede k nadměrnému vytahování listů a stonků nebo k nedostatečnému růstu a žloutnutí listů rozkladem chlorofylu. Nadbytek dusíku způsobuje nepřiměřený růst rostlin, které tak málo kvetou, jsou tmavě zelené a mohutné. Fosfor (P) plní v rostlinném těle roli přenašeče energie, při jehož nedostatku fialka přestává růst.
Podobně jako ostatní rostliny i africké fialky trpí chorobami a škůdci. Není jich sice mnoho, ale při jejich větším výskytu mohou způsobit potíže. Vhodné je provádění pravidelných preventivních postřiků proti chorobám a škůdcům. Substrát pro výsevy a množení se navíc nechává sterilizovat teplem. Nové rostliny, které pocházejí z cizího prostředí, je vhodné izolovat od ostatních po dobu čtyř týdnů.
Známé druhy afrických fialek:
Galerie Africká fialka ve Wikimedia Commons Obrázky, zvuky či videa k tématu Africká fialka ve Wikimedia Commons
Africká fialka (Saintpaulia) je pokojová rostlina, která byla objevena na svazích dnešní Tanzanie v roce 1892. Za dobu od objevení bylo vyšlechtěno odhadem kolem 20 000 odrůd.
Výhodou této rostliny je její nenáročné pěstování a snadné množení. Lze ji pěstovat při pokojových teplotách po celý rok i v bytech s ústředním topením.
Saintpaulia er en slægt af urteagtige stedsegrønne stauder i Gesneriaceae. Usambaraviol er navnet på en til flere arter eller hybrider i saintpaulia.
Der er for få eller ingen kildehenvisninger i denne artikel, hvilket er et problem. Du kan hjælpe ved at angive troværdige kilder til de påstande, som fremføres i artiklen.
Die Saintpaulia ist eine der kleineren Pflanzengattung in der Familie der Gesneriengewächse (Gesneriaceae). Die etwa elf Arten sind in tropischen Regenwäldern der ostafrikanischen Länder Tansania und Kenia beheimatet. Zahlreiche Zuchtformen, bekannt als Usambaraveilchen, sind als Zimmerpflanzen beliebt.
Bei Saintpaulia-Arten und ihren Sorten handelt sich um ausdauernde krautige Pflanzen von rosettigem (beispielsweise Saintpaulia ionantha, Saintpaulia rupicola) oder kriechendem (beispielsweise Saintpaulia inconspicua, Saintpaulia goetzeana, Saintpaulia ionantha subsp. grotei, Saintpaulia ionantha subsp. occidentalis) Wuchs. Die oberirdischen Pflanzenteile sind behaart. Die kurzen, dicken oder kriechenden Stängel besitzen deutliche Internodien und können an den Nodien Wurzeln bilden.
Die gegen- oder wechselständig angeordneten Laubblätter sind in Blattstiel und Blattspreite gegliedert. Die mehr oder weniger fleischigen Blattspreiten sind rundlich bis elliptisch und pelzig behaart.
Achselständig auf Blütenstandsschäften stehen in zymösen Blütenständen ein bis mehrere Blüten. Die Deckblätter sind klein und länglich. Es ist ein mehr oder weniger langer Blütenstiel vorhanden.
Die zwittrigen, fünfzähligen, leicht zygomorphen Blüten besitzen eine doppelte Blütenhülle (Perianth). Die fünf linealen oder lanzettlichen Kelchblätter sind nur an ihrer Basis verwachsen. Die fünf Kronblätter sind nur sehr kurz röhrig verwachsen. Die Krone ist zweilippig mit einer zweilappigen Oberlippe und einer dreilappigen Unterlippe. Die ausgebreiteten Kronlappen besitzen eine kahle Oberseite, eine behaarte Unterseite und bewimperte Ränder. Das Farbenspektrum der Kronblätter reicht je nach Art und Sorte von rot über rosa-, purpurfarben und violett bis blau oder weiß. Bei Wildformen sind nur zwei Staubblätter fertil. Die gedrungenen, etwas abgeflachten und gedrehten Staubfäden sind in der Kronröhre inseriert. Die robusten, großen Staubbeutel sind nierenförmig und leuchtend gelb. Es sind zwei bis drei Staminodien vorhanden. Bei Kulturformen können mehr bis alle fünf Staubblätter fertil sein. Der kurze Fruchtknoten ist konisch und dicht behaart; er geht abrupt in den Griffel über. Der sich links oder rechts des Zentrums der Krone befindliche, steife Griffel endet in einer kleinen, kopfigen oder leicht zweilappigen Narbe.
Die Kapselfrüchte sind eiförmig bis lineal-zylindrisch. Die Samen sind warzig.
Die Chromosomenzahlen betragen 2n = 28 und bei Kulturformen auch 30 oder 60.
Die elf Saintpaulia-Arten kommen in Regenwäldern in Ostafrika im nördlichen Tansania und südöstlichen Kenia vor, wobei der Verbreitungsschwerpunkt in den Usambara- und Uluguru-Bergen im Nordosten Tansanias liegt.
Die Standorte sind meist feucht und schattig und liegen je nach Art im Tiefland, im Mittel- oder im Hochgebirge. Zumeist wachsen die Pflanzen auf feuchten Felsen (Lithophyten) im Schatten von Bäumen und entlang von Fließgewässern. Wegen der weitgehenden Vernichtung ihrer Lebensräume sind alle Arten bedroht bis gefährdet.
Der Botaniker Hermann Wendland stellte die Gattung Saintpaulia 1893 in Gartenflora, Band 42, 321, Tafel 1391 mit der Typusart Saintpaulia ionantha H.Wendl. auf. Er benannte sie nach dem Entdecker der ersten Art, dem deutschen Kolonialbeamten in Ostafrika Adalbert Emil Walter Le Tanneux von Saint Paul-Illaire (1860–1940) und seinem Vater, Ulrich Maximilian Le Tanneux von Saint-Paul-Illaire (1833–1902), einem deutschen Marineoffizier und Politiker.[1] Die ersten Pflanzenexemplare wurden 1892 in the Usambara-Bergen im heutigen Tansania entdeckt.
Die Gattung Saintpaulia gehört zur Tribus Didymocarpeae innerhalb der „Didymocarpoiden“ Gesneriaceae.
In der Revision von Saintpaulia durch Burtt (1958) listete er 19 Arten auf[2]. Danach wurden wenige Arten neu beschrieben, so dass die Artenzahl auf etwa 22 stieg. Durch Kombination molekularer, morphologischer und ökologischer Untersuchungen ergab sich eine Reduzierung der Artenzahl. Darbyshire (2006)[3] akzeptierte nur sechs, Smith et al. (1998)[4] neun Arten, wobei in beiden Veröffentlichungen viele der traditionalen Arten nun als Unterarten von Saintpaulia ionantha gelten. Elspeth M. Haston beschrieb 2009[5] zwei neue Arten, so dass sich eine Zahl von seit 2009 elf gültigen Arten ergibt.
Die elf gültigen Saintpaulia-Arten sind:
Die Hybriden aus mehreren Arten, Usambaraveilchen (Saintpaulia-ionantha-Hybride) genannt, gehören weltweit zu den beliebtesten blühenden Zimmerpflanzen. Es wurden sehr viele Sorten mit einfachen, gefüllten oder gefransten Blüten in vielen Farbtönen gezüchtet.
Die Saintpaulia ist eine der kleineren Pflanzengattung in der Familie der Gesneriengewächse (Gesneriaceae). Die etwa elf Arten sind in tropischen Regenwäldern der ostafrikanischen Länder Tansania und Kenia beheimatet. Zahlreiche Zuchtformen, bekannt als Usambaraveilchen, sind als Zimmerpflanzen beliebt.
Streptocarpus sect. Saintpaulia is a section within Streptocarpus subgenus Streptocarpella[1] consisting of about ten species of herbaceous perennial flowering plants in the family Gesneriaceae, native to Tanzania and adjacent southeastern Kenya in eastern tropical Africa. The section was previously treated as a separate genus, Saintpaulia, but molecular phylogenetic studies showed that it was nested within the genus Streptocarpus.
Species and cultivars are commonly called African violets (although they are not closely related to true violets) or saintpaulias. They are commonly sold as house plants.
Several of the species and subspecies of the section are endangered, and many more are threatened, as their native cloud forest habitats are cleared for agriculture. The conservation status of Streptocarpus ionanthus has been classed as near-threatened.
Saintpaulias, which grow from 6-15 cm tall, can be anywhere from 6-30 cm wide. The leaves are rounded to oval, 2.5-8.5 cm long with a 2-10 cm petiole, finely hairy, and have a fleshy texture. The flowers are 2-3 cm in diameter, with a five-lobed velvety corolla ("petals"), and grow in clusters of 3-10 or more on slender stalks called peduncles. Wild species can have violet, purple, pale blue, or white flowers.[2]
The plants get their common name "African violet" from their superficial resemblance to true violets (Viola, family Violaceae).
This group of plants has lived in the biodiverse Eastern Arc Usambara Mountains in Tanga Province for millions of years. The name in the local Kisambaa language is Dughulushi. The Germans officially colonialized this area from about 1885, and shortly before this, Baron Walter von Saint Paul-Illaire (1860–1940) was made district commissioner of Tanga province, Tanganyika (now Tanzania) in Africa. He used to enjoy walking in the rainforest and they reminded him of the violets back home. He called them Usambaraveilchen (Usambara violets). In 1892 he sent seeds back to his father, who gave them to an amateur botanist, Hermann Wendland, in Germany. Wendland named the genus for Saint Paul-Illaire and his father.[3] Two British plant enthusiasts, Sir John Kirk and the Reverend W.E. Taylor, had earlier collected and submitted specimens to the Royal Botanic Gardens, Kew, in 1884 and 1887 respectively, but the quality of specimens was insufficient to permit scientific description at that time. The genus Saintpaulia, and original species S. ionantha, were scientifically described by H. Wendland in 1893.[4]
Revisions of the genus by B.L. Burtt expanded the genus to approximately 20 species. Following studies which showed most of the species to be very poorly differentiated, both genetically and morphologically, the number of species was reduced to six in a 2006 treatment, with the majority of former species reduced to subspecies under S. ionantha.[5] In 2009, 9 species, 8 subspecies, and 2 varieties were recognized.[6]
A molecular phylogenetic study in 2015 confirmed previous studies showing that species placed in Saintpaulia were deeply embedded within the genus Streptocarpus,[7] supporting the transfer of all Saintpaulia species to Streptocarpus in 2012.[8] Former Saintpaulia species did form a monophyletic group, and were placed in section Saintpaulia of Streptocarpus subgenus Streptocarpella.[7]
All the species previously placed in the genus Saintpaulia are now placed in Streptocarpus section Saintpaulia. Ten species were recognized, as of March 2020.[7][9]
Formerly recognized Saintpaulia species and infraspecies are listed below with their accepted name in Streptocarpus.[9]
Saintpaulias are native to eastern tropical Africa. There is a concentration of species in the Nguru mountains of Tanzania.
Saintpaulias are widely cultivated as house plants. Until recently, only a few of these species have been used in breeding programs for the hybrids available in the market; most available as house plants are cultivars derived from Streptocarpus ionanthus (syn. S. kewensis). A wider range of species is now being looked at as sources of genes to introduce into modern cultivars.
The African Violet Society of America is the International Cultivar Registration Authority for the section and its cultivars.
Plants can be classified as one of several sizes based on its above-ground diameter. Although the size per category is not set in stone, these are a general guideline.[10][11]
.jpg)
Saintpaulias are highly sensitive to temperature changes, especially rapid leaf cooling. Spilling cold water on African violet leaves causes discoloration. This is thought to be because rapid leaf cooling causes cell vacuole collapse in the palisade mesophyll cells.[12]
African violets are commonly propagated asexually. Plants can be divided into smaller daughter plants or even grown from leaf cuttings.[13] Growing African violets from seed is rare and most commercially available plants are produced from cuttings and tissue culture.[14]
The African violet is a day-neutral plant regarding flower development.[15][16]
African violets have become a traditional gift in the developed world. They are often offered for sale at holidays.[14]
They are a popular house plant in many countries, as they can flower during most of the year and are fairly durable to neglect.[17][18]
Streptocarpus ionanthus flowers Streptocarpus sect. Saintpaulia is a section within Streptocarpus subgenus Streptocarpella consisting of about ten species of herbaceous perennial flowering plants in the family Gesneriaceae, native to Tanzania and adjacent southeastern Kenya in eastern tropical Africa. The section was previously treated as a separate genus, Saintpaulia, but molecular phylogenetic studies showed that it was nested within the genus Streptocarpus.
Species and cultivars are commonly called African violets (although they are not closely related to true violets) or saintpaulias. They are commonly sold as house plants.
Several of the species and subspecies of the section are endangered, and many more are threatened, as their native cloud forest habitats are cleared for agriculture. The conservation status of Streptocarpus ionanthus has been classed as near-threatened.
Saintpaulia, cuyas especies son comúnmente llamadas violeta africana, es un género con 6 especies perteneciente a la familia Gesneriaceae nativo de Tanzania y sureste de Kenia en el este de África tropical, con una concentración de especies en las montañas Nguru de Tanzania.
Son plantas de crecimiento más horizontal que vertical, suelen tener de 6 a 15 cm de alto y 6 a 30 cm de ancho. Las hojas son redondas u ovaladas de 2,5 a 8,5 mm de largo con un pecíolo de entre 2 a 10 cm, finamente vellosas y con textura carnosa. Las flores tienen de 2 a 3 cm de diámetro, con una corola aterciopelada de cinco lóbulos («pétalos») y surgen agrupadas en número de 3 a 10 o más sobre tallos delgados (pedúnculos). El color de la flor en las especies silvestres puede ser violeta, púrpura, azul claro, o blanco.
Este género está estrechamente relacionado con Streptocarpus,[1] según los últimos estudios filogenéticos lo que sugiere que ha evolucionado directamente desde el subgénero Streptocarpella. El nombre común se dio debido a una ligera semejanza con la verdadera violeta (Viola, de la familia Violaceae).
Muchas de las especies y subespecies están en peligro de extinción y otras muchas amenazadas, debido a los clareos que se efectúan en su hábitat natural, el bosque nuboso, para su utilización como zonas agrícolas.
Las revisiones del género realizadas por Brian Laurence Burtt lo habían ampliado a aproximadamente 20 especies. Sin embargo, sobre la base de estudios recientes que mostraron que la mayoría de ellas se diferencian escasamente, tanto genética como morfológicamente, su número ha sido reducido a 6 con la mayor parte de las anteriores especies clasificadas como subespecies bajo S. ionantha.[2]
El género lleva el nombre de Barón Walter von Saint Paul-Illaire (1860-1910), comisionado de distrito de la provincia de Tanga quien descubrió la planta en Tanganyika (ahora Tanzania) en 1892 y envió las semillas a su padre en Alemania, un botánico aficionado. Dos entusiastas de las plantas, los británicos Sir John Kirk y el reverendo W.E. Taylor, habían recogido y presentado especímenes al Real Jardín Botánico de Kew con anterioridad, en 1884 y 1887, respectivamente, pero la calidad de las muestras era insuficiente para permitir la descripción científica en ese momento. El género Saintpaulia y la especie original S. ionantha fueron descritos científicamente por Johan Wendland en 1893.
Las violetas africanas se cultivan ampliamente como plantas de interior. Hasta hace poco, solamente unas cuantas de las especies se utilizaban en programas de cultivo para obtener híbridos. La mayoría de las disponibles en el mercado para uso doméstico son cultivares obtenidos de S. ionantha (syn. S. kewensis). En la actualidad se está empezando a considerar una selección más amplia de especies como fuentes de genes para crear modernos cultivares.
Saintpaulia, cuyas especies son comúnmente llamadas violeta africana, es un género con 6 especies perteneciente a la familia Gesneriaceae nativo de Tanzania y sureste de Kenia en el este de África tropical, con una concentración de especies en las montañas Nguru de Tanzania.
See artikkel räägib taimede perekonnast; toataime kohta vaata artiklit Kannikeseõieline säntpoolia Säntpoolia (ka saintpaulia; ladinakeelne teaduslik nimetus Saintpaulia) on püsikutest rohttaimede perekond gesneerialiste sugukonnast.
Säntpooliad kasvavad pärismaistena Tansaanias ja Keenia kaguosas. Mitut liiki säntpooliad kasvavad Nguru mägedes.
Säntpoolia on lähedases suguluses keerdviljakuga. Säntpoolia tuntumad sugulased on hiilulill, leitselill, punahuul, sipelgalill, templilill, vasklehik ja õnnekann. [1]
Käesoleval ajal tuntakse rohkem kui 2000 säntpooliasorti.[1]
Säntpooliaid kingitakse (potilillena) emadele ja mitmel pool maailmas peetakse neid emaduse sümboliks.[1]
Saksa botaanik H. Wendland nimetas selle taimeperekonna säntpooliaks Tansaania Usambara maakonna kuberneri W. Freiherr von Saint-Paul Illaire’i (1860–1910) auks, kes 1890. aastal esimesed säntpooliad Hannoveri lähedale Herrenhausenisse saatis.[2]
Säntpooliatel on teatud sarnasus kannikestega, mistõttu toataimena kasvatatavat kannikeseõielist säntpooliat (Saintpaulia ionantha) nimetatakse ka aafrika kannikeseks või varjukannikeseks.
Rahvapäraselt tuntakse säntpooliat ka usamba kannikesena ja parma kannikesena.
Säntpoolia (ka saintpaulia; ladinakeelne teaduslik nimetus Saintpaulia) on püsikutest rohttaimede perekond gesneerialiste sugukonnast.
Säntpooliad kasvavad pärismaistena Tansaanias ja Keenia kaguosas. Mitut liiki säntpooliad kasvavad Nguru mägedes.
Paavalinkukat[1] eli saintpauliat[2] (Saintpaulia) on gesneriakasvien heimoon kuuluva Itä-Afrikasta kotoisin oleva kasvisuku, jonka lajeista osa on suosittuja kukkivia huonekasveja. Lajeja on yhteensä noin 20 ja niistä pääosa kasvaa luonnonvaraisesti kotoperäisinä eli endeemisinä Tansanian ja Kenian rannikkoseudun vuoristoissa, erityisesti Usambara-vuorilla.
Monet lajit kasvavat luonnossa hyvin suppeilla alueilla kosteiden vuoristometsien rinteillä, missä niistä on tullut uhanalaisia metsien häviämisen vuoksi. Sen vuoksi niitä suojellaan myös kasvupaikkojensa ulkopuolella, esimerkiksi Helsingin yliopiston kasvitieteellinen puutarhan kasvihuoneessa on kattava valikoima luonnonvaraisia paavalinkukkalajeja.
Paavalinkukat ja erityisesti usambaranpaavalinkukka ovat erittäin suosittuja huonekasveja, joista on jalostettu tuhansia lajikkeita, joiden koko, kukkien ja lehtien värit ja muodot vaihtelevat taajaan. Lajikkeet jaetaan kasvutapansa mukaan tavallisiin ja suikertaviin (engl. trailing) ja tavalliset lisäksi läpimittansa mukaan miniature, semi miniature- ja standard-luokkiin. Pienimpien lajikkeiden lehdet ovat täydessä mitassaankin alle sentin mittaisia.
Paavalinkukkalajikkeiden kukat voivat olla muodoltaan orvokkimaiset (ylimmät kaksi terälehteä pienemmät) tai tähtimäiset (tasakokoiset terälehdet), harvemmin kellomaiset (tasakokoiset terälehdet sulautuneet toisiinsa tavanomaista pidemmältä matkalta) tai ampiaismaiset (terälehdet tavallista syvemmin erilliset, kaksi yläterälehteä tyypillisesti taittuneet). Lajikkeilla esiintyy ei-kerrattuja, puolikerrattuja ja kerrattuja kukkia, ja ne kukkivat villilajeja runsaammin ja useammin, hyvässä oloissa jopa jatkuvasti. Säteilyttemällä on saatu aikaan nimellä 'Neverfloris' markkinoitu mutaatiomuoto, joka muodostaa runsain määrin vihreitä nuppuja, jotka eivät kehity kukiksi ollenkaan.
Villilajien vaihtelevan siniviolettien kukkasävyjen lisäksi jalostetuilla paavalinkukkalajikkeilla esiintyy valkoisia, vaaleanpunaisia, punavioletteja, taivaansinisiä, vihreitä, korallinpunaisia ja viininpunaisia kukkia sekä niiden eri sävyjä. Viimeisimpiä lisiä väriskaalaan on keltainen. Lajikkeilla voi olla moniväriset kukat ja eri värit voivat esiintyä useilla eri tavoilla, muiden muassa kukan keskustassa "silmänä", terälehtien reunuksessa, terälehtien kärjissä "sormenjälkinä", ja fantasiakuvioinniksi kutsuttuina täplinä ja viiruina.
Paavalinkukka tarvitsee kukkiakseen runsaasti valoa, ei kuitenkaan paahdetta. Liika kuumuus tai suora auringonvalo vahingoittaa lehtiä. Laji viihtyy kosteassa ja kevyehkössä kasvualustassa ja soveltuu hyvin kapillaarikastelujärjestelmiin. Liian tiivis kasvualusta hidastaa kasvua ja voi pidättää liikaa vettä, mikä voi helposti johtaa juurten tai latvuksen mätänemiseen. Kohtalainen ilmankosteus edistää kukintaa.
Vastoin yleistä luuloa paavalinkukan lehdet sietävät kyllä kastumista. Lehtivaurioita voi tulla liian kylmän veden käytöstä, liian voimakkaasta valosta kun lehdillä vielä on vettä, tai siitä ettei vesi valu tai haihdu lehdiltä tarpeeksi joutuisasti. Lehtiä voi harjata pehmeällä siveltimellä roskien poistamiseksi, pölyn voi huuhdella varovasti pois kädenlämpöisellä vedellä.
Paavalinkukkaa on helppo lisätä lehtipistokkaista, jotka istutettuna juurtuvat helposti ja muodostavat pian pieniä taimia tyveensä. Lehti voidaan irrottaa taimistaan ja juurruttaa uudestaan useita kertoja. Toinen tavallinen ja helppo keino on irrottaa ja juurruttaa nuori sivuruusuke eli niinkutsuttu varas. Sivuruusukkeiden alutt tavataan muutenkin poistaa kasvin lehtiruusukkeen siistinä pitämiseksi. Eräs mahdollisuus on juurruttaa kukkavarsi, jossa on pienet lehdet. Joskus kukkavarteen kehittyy spontaanisti pieni lehtiruusuke.
Poikkeus helppoon lisättävyyteen ovat kimeristiset lajikkeet, joita ei voi lisätä samanlaisena lehtipistokkaista. Todellisia klooneja kimeerasta saa vain sivuversoista tai kukkavarsipistokkaasta lisäämällä, minkä vuoksi kimeeralajikkeet ovat muita kalliimpia.
Paavalinkukkia voi lisätä kotioloissa myös siemenistä. Kukat pölyttyvät melko helposti ja siemenkota kypsyy useita kuukausia. Pölyhiukkasen kokoiset siemenet itävät muutamassa viikossa ja taimet kasvavat suotuisissa oloissa kukkimiskypsiksi alle vuodessa.
Paavalinkukat eli saintpauliat (Saintpaulia) on gesneriakasvien heimoon kuuluva Itä-Afrikasta kotoisin oleva kasvisuku, jonka lajeista osa on suosittuja kukkivia huonekasveja. Lajeja on yhteensä noin 20 ja niistä pääosa kasvaa luonnonvaraisesti kotoperäisinä eli endeemisinä Tansanian ja Kenian rannikkoseudun vuoristoissa, erityisesti Usambara-vuorilla.
Monet lajit kasvavat luonnossa hyvin suppeilla alueilla kosteiden vuoristometsien rinteillä, missä niistä on tullut uhanalaisia metsien häviämisen vuoksi. Sen vuoksi niitä suojellaan myös kasvupaikkojensa ulkopuolella, esimerkiksi Helsingin yliopiston kasvitieteellinen puutarhan kasvihuoneessa on kattava valikoima luonnonvaraisia paavalinkukkalajeja.
Saintpaulia est un genre botanique de la famille des Gesneriaceae. Dans le langage courant, un saintpaulia est en général une plante cultivée hybride, issue de l'espèce Saintpaulia ionantha (Streptocarpus ionanthus). L'hybridation est facile et plus d'une dizaine de milliers de combinaisons sont connues[2], de diverses formes et couleurs. La plupart des hybrides peuvent se reproduire par bouturage de feuille.
Le saintpaulia fut découvert en 1892, par le baron Walter von Saint Paul-Illaire dans les monts Usambara en Tanzanie[3]. C'est à ce moment que le nom de violette africaine ou violette du Cap lui fut donné, à cause de sa ressemblance avec la violette (Viola). Par contre, son nom vernaculaire est la seule chose qu'elle partage avec les Viola, issues de la famille des Violacées.
Ce genre a été décrit en 1893 par le botaniste allemand Hermann Wendland (1825-1903). En classification phylogénétique APG III (2009) comme en classification classique de Cronquist (1981), il est assigné à la famille des Gesneriaceae.
Selon The Plant List (15 janvier 2018)[4] :
Selon Tropicos (15 janvier 2018)[5] (Attention liste brute contenant possiblement des synonymes) :
Le terreau doit être de bonne qualité et très léger pour assurer un bon drainage; fertiliser très modérément avec engrais soluble (10 10 30), aux deux ou trois semaines en période de floraison. Si le terreau est de mauvaise qualité la plante ne poussera pas.
La plante se porte mieux et fleurit plus abondamment lorsqu'elle semble être un peu à l'étroit dans son pot, c'est-à-dire quand les feuilles extérieures débordent entièrement du pot. Le diamètre du pot devrait être environ 1/3 du diamètre de la plante. La taille maximum du pot sera d'environ 15 cm pour la très grande majorité des variétés.
Elle doit être exposée à la lumière vive, mais pas au soleil de mi-journée; une exposition sur une fenêtre au nord-ouest, nord ou nord-est, ou à 2 mètres de distance dans les autres orientations est conseillée. Une température ambiante de 15 à 25 °C lui convient parfaitement bien qu'elle fleurisse moins à des températures inférieures à 20 °C.
L'arrosage est hebdomadaire, et doit être modéré. Éviter de mouiller les feuilles. 1 à 2 heures après l'arrosage, retirer l'éventuelle eau excédentaire qui resterait dans la soucoupe.
La plante fleurit par épisode de deux à trois mois consécutifs, suivis de périodes de repos de 20 à 30 jours.
Les feuilles externes peuvent parfois flétrir. Couper ces feuilles avant qu'elles ne pourrissent.
Bien entretenu, un saintpaulia vivra au moins vingt-cinq ans, en changeant complètement le terreau tous les trois ou quatre ans. Il peut toutefois être utile de rempoter plus fréquemment pour recouvrir le "tronc" qui se forme lorsqu'on enlève les feuilles extérieures.
Il n'est pas difficile de multiplier une violette africaine. La bouture par feuille est la méthode la plus simple. Un seul plant peut donner naissance à de nombreux rejetons. Cependant dans le cas de certains hybrides (notamment les hybrides à fleurs multicolores), les rejetons obtenus par bouturages peuvent être différents du plant parent.
La meilleure période pour procéder à cette opération est au printemps. Sélectionnez une feuille ferme, mature et saine. Ne prenez pas les feuilles les plus à l'extérieur de la rosette (centre de la plante), ni les plus petites au centre. Coupez la feuille choisie à 3 centimètres du limbe (partie élargie de la feuille).
Il est important de couper la feuille avec un instrument tranchant et non coupant. Un outil tel une paire de ciseaux, écrase les tissus ce qui favorise l'apparition de pourriture. Laissez une trentaine de minutes de côté afin que les tissus se cicatrisent. La cicatrice est une barrière de plus contre les agents pathogènes enfouis dans le substrat. Certaines personnes trempent la tige dans de l'hormone de bouturage afin d'accélérer l'obtention de racines, mais des études indiquent que la plus grande quantité de plantules obtenus se fait au détriment de leur qualité[réf. nécessaire]. Plantez la feuille dans la terre à 45 degrés, vous pouvez utiliser de la vermiculite, un mélange de sable et de mousse de tourbe ou un mélange du marché (pro-mix par exemple).
Vous pouvez couvrir vos boutures afin de maintenir une humidité constante et élevée. Si de la condensation se forme sur la paroi transparente, retirer temporairement cette partie.
Après 4 à 6 semaines les premières pousses devraient apparaitre. Lorsque les plantules atteignent 5 à 8 cm de hauteur, séparez les de la feuille-mère et plantez-les dans un pot de 5 cm (2 po) de diamètre.
Durant le premier mois, laissez le terreau sécher entre chaque arrosage de façon que les jeunes plantules se flétrissent un peu car elles sont sensibles à la pourriture.
Lorsque le saintpaulia commence à être à l’étroit, rempotez-la dans un pot de 2,5 cm (1 po) de diamètre de plus que le pot précédent jusqu’à un maximum de 15 cm (5 cm → 7,5 cm → 10 cm → 12,5 cm → 15 cm) en suivant les gradations. La première floraison devrait avoir lieu environ 8 mois après.
Saintpaulia est un genre botanique de la famille des Gesneriaceae. Dans le langage courant, un saintpaulia est en général une plante cultivée hybride, issue de l'espèce Saintpaulia ionantha (Streptocarpus ionanthus). L'hybridation est facile et plus d'une dizaine de milliers de combinaisons sont connues, de diverses formes et couleurs. La plupart des hybrides peuvent se reproduire par bouturage de feuille.
Le saintpaulia fut découvert en 1892, par le baron Walter von Saint Paul-Illaire dans les monts Usambara en Tanzanie. C'est à ce moment que le nom de violette africaine ou violette du Cap lui fut donné, à cause de sa ressemblance avec la violette (Viola). Par contre, son nom vernaculaire est la seule chose qu'elle partage avec les Viola, issues de la famille des Violacées.
As violetas africanas son plantas pertencentes ao xénero Saintpaulia, pertencente á familia Gesneriaceae. O xénero recibiu este nome en referencia ao barón Walter von Saint Paul Illaire, comisario de distrito da provincia Tanga, Tanganica (actualmente Tanzania), que aí a descubriu, en 1892, enviando sementes para seu pai, un botánico de Alemaña.
É vulgarmente coñecida por violeta africana, mais debe notarse que, malia as semellanzas aparentes, non é de feito unha violeta, xa que nin sequera pertence á familia Violaceae.
É moi cultivada como planta de interior. Cómpre unha rega lixeira, só cando as follas fiquen lixeiramente caídas, preferentemente mergullando o vaso en auga de xeito que non se mollen as follas. É desta forma como se obterán máis flores.
Presenta 23 especies:
As violetas africanas son plantas pertencentes ao xénero Saintpaulia, pertencente á familia Gesneriaceae. O xénero recibiu este nome en referencia ao barón Walter von Saint Paul Illaire, comisario de distrito da provincia Tanga, Tanganica (actualmente Tanzania), que aí a descubriu, en 1892, enviando sementes para seu pai, un botánico de Alemaña.
Afrička ljubičica (lat. Saintpaulia) je nekadašnji biljni rod od 7 ili više priznatih vrsta zeljastih višegodišnjih cvjetnica iz porodice Gesneriaceae, danas kompletno uklopljen u rod Streptocarpus[1]. Porijeklom su iz Tanzanije i Kenije u istočnoj tropskoj Africi, s koncentracijom vrsta u planinama Nguru u Tanzaniji.
Rod je vrlo usko povezan s rodom Streptocarpus, a nedavne filogenetske studije sugeriraju, da je evoluirao direktno iz podroda Streptocarpella. Zajednički naziv je afrička ljubičica dobila je, jer podsjeća na ljubičicu (Viola, porodica Violaceae). Obično je afrička ljubičica - kućna biljka lončanica, ali može rasti i vani.
Rod je dobio ime po barunu Walteru von Saint Paul-Illaireu (1860.-1910.), koji je otkrio biljku u Tanganjiki (sada Tanzanija) 1892. i poslao sjeme ocu, amaterskom botaničaru u Njemačku. Dva britanska biljna entuzijasta, Sir John Kirk i velečasni W.E. Taylor, još prije su poslali uzorke afričke ljubičice u London, ali kvaliteta uzoraka nije bila dovoljna, da omogući znanstveni opis.
Afrička ljubičica raste do visine 6-15 cm i širine 6-30 cm. Listovi su ovalni, 2,5-8,5 cm dugi s 2-10 cm dugom peteljčicom, fino dlakavi i s mesnatom teksturom. Cvjetovi su promjera 2-3 cm, s pet- baršunastih latica. Boja cvijeta u divljih vrsta može biti: ljubičasta, purpurna, svijetloplava ili bijela. Afrička ljubičica simbol je majki i majčinstva te tradicionalni dar majkama u mnogim kulturama diljem svijeta.
Nekoliko vrsta i podvrsta je ugroženo, zbog krčenja prašuma za potrebe poljoprivrede.
Rod je opisao Hermann A. Wendland, 1893
Afrička ljubičica (lat. Saintpaulia) je nekadašnji biljni rod od 7 ili više priznatih vrsta zeljastih višegodišnjih cvjetnica iz porodice Gesneriaceae, danas kompletno uklopljen u rod Streptocarpus. Porijeklom su iz Tanzanije i Kenije u istočnoj tropskoj Africi, s koncentracijom vrsta u planinama Nguru u Tanzaniji.
Rod je vrlo usko povezan s rodom Streptocarpus, a nedavne filogenetske studije sugeriraju, da je evoluirao direktno iz podroda Streptocarpella. Zajednički naziv je afrička ljubičica dobila je, jer podsjeća na ljubičicu (Viola, porodica Violaceae). Obično je afrička ljubičica - kućna biljka lončanica, ali može rasti i vani.
Rod je dobio ime po barunu Walteru von Saint Paul-Illaireu (1860.-1910.), koji je otkrio biljku u Tanganjiki (sada Tanzanija) 1892. i poslao sjeme ocu, amaterskom botaničaru u Njemačku. Dva britanska biljna entuzijasta, Sir John Kirk i velečasni W.E. Taylor, još prije su poslali uzorke afričke ljubičice u London, ali kvaliteta uzoraka nije bila dovoljna, da omogući znanstveni opis.
Afrička ljubičica raste do visine 6-15 cm i širine 6-30 cm. Listovi su ovalni, 2,5-8,5 cm dugi s 2-10 cm dugom peteljčicom, fino dlakavi i s mesnatom teksturom. Cvjetovi su promjera 2-3 cm, s pet- baršunastih latica. Boja cvijeta u divljih vrsta može biti: ljubičasta, purpurna, svijetloplava ili bijela. Afrička ljubičica simbol je majki i majčinstva te tradicionalni dar majkama u mnogim kulturama diljem svijeta.
Nekoliko vrsta i podvrsta je ugroženo, zbog krčenja prašuma za potrebe poljoprivrede.
Rod je opisao Hermann A. Wendland, 1893
Saintpaulia, anche chiamata violetta africana,[1] è un genere di piante della famiglia delle Gesneriaceae originarie dell'Africa.
Il nome deriva dal barone Walter Von Saint Paul-Illaire, il quale scoprì nel 1892 la specie più nota, la Saintpaulia ionantha, proveniente dalle montagne dell'Usambara della Tanzania. È stata chiamata violetta africana pur non avendo alcun rapporto di parentela con il genere Viola, semplicemente per la somiglianza della pianta e per la zona d'origine della specie.
Questa specie ha avuto un grande successo come pianta d'appartamento, poiché non ha particolari esigenze di coltivazione e produce abbondanti e durevoli fioriture, doti assai rare tra le piante d'appartamento. In commercio esistono innumerevoli ibridi con fiori di vari colori tra cui bianco, rosa, viola e blu. Il colore bianco dei fiori può cambiare in rosa durante la fioritura.[2]
Le Saintpaulia crescono orizzontalmente (sono piante praticamente acauli), formando una rosetta di foglie che continua a svilupparsi dal centro. Le foglie sono verde scuro nella pagina superiore e rosa nella pagina inferiore. Sono tondeggianti o leggermente frastagliate e sono sempre ricoperte da una fine peluria vellutata.
Le infiorescenze a cima bipara compaiono durante tutto l'anno dal centro della rosetta delle foglie. I piccoli fiori sono delicati ma la fioritura di un singolo stelo è molto duratura in quanto ai vecchi fiori si sostituiscono rapidamente i nuovi che sbocciano in successione.
Il fiore di Saintpaulia ha una forma semplice: è composto da cinque petali molto colorati in mezzo ai quali si notano le antere, di solito di colore sgargiante rispetto ai petali.
Le Saintpaulia prediligono una buona illuminazione ma non sopportano i raggi solari diretti che possono rovinare gravemente le foglie.
Crescono meglio in un terreno relativamente asciutto, tra un'annaffiatura e l'altra è necessario quindi attendere che il substrato si asciughi moderatamente. Per questo motivo è molto importante, quando è possibile, innaffiare la piantina dal basso riempiendo il sottovaso con un dito d'acqua (meglio se povera di sali), aspettando circa una decina di minuti e in seguito eliminando l'acqua in eccesso. Evitare di bagnare foglie e fiori che possono macchiarsi e marcire. Per spolverarle è consigliabile usare un pennello morbido asciutto.
Si possono riprodurre per talea fogliare. Si preleva una foglia sana, tagliandone il picciolo alla base e la si fa radicare in acqua o, preferibilmente, in terra. Se necessario, si potrà ridurre l'evaporazione eccessiva aiutandosi con un foglio o una busta di plastica trasparente. Dopo che la foglia avrà messo radici, produrrà un intero esemplare partendo dalla base del picciolo reciso. Dovrebbe arrivare alla fioritura nel giro di circa otto mesi.
In generale, le Saintpaulia sono piante abbastanza robuste e vengono raramente attaccate da insetti parassiti.
La minaccia più importante è invece data dagli attacchi fungini che in generale si presentano in casi di elevatissima umidità ambientale e del substrato, mancanza di ventilazione e di luminosità. È importante prevenire questi attacchi dosando molto bene le innaffiature e l'umidità ambientale.
In caso di attacco da marciume radicale (provocato da Fusarium, da Thielaviopsis basicola e Phytium) i primi sintomi sono macchie marroni sulle foglie che si espandono e portano al rapido deperimento della pianta. Le zone limitrofe al colletto e al picciolo potrebbero essere attaccate dal Botrytis cinerea causando la muffa grigia tipica di questo crittogame.
In caso di attacco crittogamico eliminare subito le parti colpite e trattare con prodotti anticrittogamici specifici contro l'agente patogeno.
Ricordarsi sempre che le foglie vellutate si macchiano se vengono bagnate, quindi la somministrazione dei fitofarmaci dovrebbe evitare la vaporizzazione di soluzioni sulla pianta.
Il genere Saintpaulia comprende le seguenti specie:[3]
Saintpaulia, anche chiamata violetta africana, è un genere di piante della famiglia delle Gesneriaceae originarie dell'Africa.
Il nome deriva dal barone Walter Von Saint Paul-Illaire, il quale scoprì nel 1892 la specie più nota, la Saintpaulia ionantha, proveniente dalle montagne dell'Usambara della Tanzania. È stata chiamata violetta africana pur non avendo alcun rapporto di parentela con il genere Viola, semplicemente per la somiglianza della pianta e per la zona d'origine della specie.
Questa specie ha avuto un grande successo come pianta d'appartamento, poiché non ha particolari esigenze di coltivazione e produce abbondanti e durevoli fioriture, doti assai rare tra le piante d'appartamento. In commercio esistono innumerevoli ibridi con fiori di vari colori tra cui bianco, rosa, viola e blu. Il colore bianco dei fiori può cambiare in rosa durante la fioritura.
Sanpaulija, arba Afrikos žibutė (lot. Saintpaulia, angl. African-violet, African Violet, vok. Usambaraveilchen) – gesnerijinių (Gesneriaceae) šeimos gentis, kuri artima streptokarpui (Streptocarpus). Tai vienos iš mėgstamiausių vazoninių gėlių.
Auga Tanzanijoje, Kenijoje, Afrikos rytų tropikų srityje.
Gentyje yra apie 20 rūšių. Išvesta labai daug veislių (Amerikoje žinoma virš 7500 veislių).
Sanpaulija, arba Afrikos žibutė (lot. Saintpaulia, angl. African-violet, African Violet, vok. Usambaraveilchen) – gesnerijinių (Gesneriaceae) šeimos gentis, kuri artima streptokarpui (Streptocarpus). Tai vienos iš mėgstamiausių vazoninių gėlių.
Auga Tanzanijoje, Kenijoje, Afrikos rytų tropikų srityje.
Gentyje yra apie 20 rūšių. Išvesta labai daug veislių (Amerikoje žinoma virš 7500 veislių).
Saintpaulia is een plantengeslacht uit de familie Gesneriaceae. Het geslacht kent zes soorten, waarvan het Kaaps viooltje de bekendste is. Alle soorten komen van oorsprong uit Tanzania en het zuidoosten van Kenia, waaronder het Ngurugebergte.
Het geslacht is nauw verwant aan Streptocarpus. Saintpaulia-soorten worden toegepast als kamerplant.
Het geslacht is vernoemd naar Baron Walter von Saint Paul-Illaire (1860-1910), de commissaris van de regio Tanga die de plant voor het eerst ontdekte in 1892. Hij stuurde enkele zaadjes van de plant naar zijn vader, een amateurbioloog uit Duitsland. In 1894 en 1897, hadden twee Britten, Sir John Kirk en Reverend W.E. Taylor, zaadjes van de plant gegeven aan de Kew Gardens. Deze zaadjes waren echter onvoldoende om een wetenschappelijke omschrijving te geven. Dit gebeurde pas in 1983 door J.C. Wendland.
Saintpaulia-soorten worden ongeveer 6 tot 15 centimeter lang en 6 tot 30 centimeter breed. De bladeren zijn gerond tot ovaal, licht behaard en met een vlezige structuur. De bloemen hebben een diameter van 2 tot 3 centimeter, en groeien in clusters van drie tot tien bloemen. De kleuren van de bloemen variëren van paars en violet naar bleek blauw en wit.
Verschillende van de soorten en ondersoorten zijn bedreigd, met name doordat steeds meer bos in Afrika wordt gekapt voor landbouw.
Aanvankelijk kwam B.L. Burtt met een studie die aantoonde dat er twintig Saintpaulia-soorten zouden zijn. Deze bleken bij nader onderzoek echter slecht van elkaar te onderscheiden. Inmiddels worden er zes soorten erkend met de overige soorten die Burtt had omschreven als ondersoorten van deze zes. De zes soorten zijn:
De 20 soorten die Burtt had omschreven hebben inmiddels andere namen gekregen. Een overzicht:
Oude naam vs. Huidige naam
Saintpaulia is een plantengeslacht uit de familie Gesneriaceae. Het geslacht kent zes soorten, waarvan het Kaaps viooltje de bekendste is. Alle soorten komen van oorsprong uit Tanzania en het zuidoosten van Kenia, waaronder het Ngurugebergte.
Het geslacht is nauw verwant aan Streptocarpus. Saintpaulia-soorten worden toegepast als kamerplant.
Sępolia (Saintpaulia H.Wendl. ) – rodzaj bylin z rodziny ostrojowatych. Należy do niego 20 gatunków pochodzących z Afryki[2].
Należy do rodziny ostrojowatych (Gesneriaceae) Dumort., która jest jednym z kladów w obrębie rzędu jasnotowców (Lamiales) Bromhead z grupy astrowych spośród roślin okrytonasiennych[1].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa Rosopsida Batsch, podklasa jasnotowe (Lamiidae Takht. ex Reveal), nadrząd Lamianae Takht., rząd jasnotowce (Lamiales Bromhead ), rodzina ostrojowate (Gesneriaceae Dumort.), rodzaj sępolia (Saintpaulia H.Wendl.)[3].
Roślina ozdobna: Wiele gatunków z tego rodzaju uprawia się jako rośliny doniczkowe. Z wyselekcjonowanych dzikich gatunków uzyskano rośliny do uprawy doniczkowej, co roku pojawia się w sklepach wiele nowych odmian tej rośliny. Różnią się one głównie zabarwieniem płatków.
Sępolia (Saintpaulia H.Wendl. ) – rodzaj bylin z rodziny ostrojowatych. Należy do niego 20 gatunków pochodzących z Afryki.
Saintpaulia é um género botânico pertencente à família Gesneriaceae. O género recebeu este nome em referência ao barão Walter von Saint Paul Illaire, comissário de distrito da província Tanga, Tanganica (actualmente Tanzânia), que aí a descobriu, em 1892, enviando sementes para seu pai, um botânico amador na Alemanha.[1]
É vulgarmente conhecida por violeta-africana, mas deve notar-se que, apesar das semelhanças aparentes, não é de facto uma violeta que pertence à família Violaceae.
É muito cultivada como planta de interior. Deve ser aguada com parcimónia, apenas quando as folhas fiquem ligeiramente caídas, de preferência mergulhando o vaso em água de forma a não molhar as folhas. É desta forma que se obterão mais flores.
Apresenta 23 espécies:
Saintpaulia J.C.Wendl.
Saintpaulia é um género botânico pertencente à família Gesneriaceae. O género recebeu este nome em referência ao barão Walter von Saint Paul Illaire, comissário de distrito da província Tanga, Tanganica (actualmente Tanzânia), que aí a descobriu, em 1892, enviando sementes para seu pai, um botânico amador na Alemanha.
Saintpaulia (Violete de Africa, Violete de Usambara) este un gen de plante care poartă numele[1] baronului german Walter von Saint Paul-Illaire (1860-1910), guvernator al unei provincii din Africa la sfârșitul secolului al XIX-lea. Planta a fost remarcată de logodnica acestuia și trimisă în Germania de unde s-a răspândit în toată lumea.
Saintpaulia este gen de plante originar din estul Africii, care cuprinde circa 10 specii și circa 800 soiuri care se diferențiază prin forma frunzelor, a florilor și prin culoarea lor[2].
Plantele din genul Saintpaulia sunt originare din Tanzania (munții Nguru) și Kenya (zona tropicală a Africii de Est).
Genul Saintpaulia cuprinde plante erbacee, aproape fără tulpini sau cu tulpini foarte scurte, cărnoase, pubescente, vivace.
Alte specii: [3]
Saintpaulia se înmulțește atât pe cale vegetativă prin despărțirea tufelor și butași de frunze cât și prin semințe.
Înmulțirea prin despărțire se face atunci când frunzele s-au îndesit foarte mult. Se scot plantele din ghivece și se despart de rozetele de frunze, plantându-se fiecare rozetă în alt ghiveci cu mărimea de 5–7 cm în diametru. Are avantajul unei înfloriri mai rapide cu cca. două luni.
Înmulțirea prin butași de frunze se face tăind frunzele cu pețiol de 1–2 cm și se pun la înrădăcinat în substrat încălzit (21-22 °C) format din turbă ți perlit sau turbă și nisip în proporție de 1:1. Înrădăcinarea se produce în circa 21 zile.
Înmulțirea prin semințe se practică mai rar, semănând în lădițe în substrat format din pământ de frunze și nisip sau perlit în amestec de 1:1.Lădițele se acoperă cu sticlă sau folie subțire și se țin la 20-24.Germinația are loc în 18-21 zile. Când plantele sunt suficient dezvoltate se repică în ghivece mici cu diametrul de 4–5 cm sau în lădițe la 2x3 cm.
Butașii înrădăcinți, rozetele rezultate din despărțire și plantele obținute din semințe se plantează în ghivece cu diametrul de 5–7 cm în amestec format din: o parte turbă, o parte pământ de frunze, o parte mraniță și o parte perlit, vermiculit nisip, asigurându-se un pH de 5,8-6,5.
Paduchii de frunze (Myzus persicae)
Saintpaulia vegetează bine acolo unde lumina este redusă, prin acoperire cu plasă deasă , de culoare verde , prin cretizare sau cu perdele în apartamente. Suportă razele directe ale soarelui dar numai dimineața sau în amurg.
Saintpaulia vegetează bine la temperatura constantă de 20-24 °C. La temperaturi sub 12 °C moare. De asemenea nu suportă temperaturi peste 30 °C
Față de apă are pretenții ridicate. Nu se udă pe frunze. Apa se toarnă în ghiveci, sau se întroduce ghiveciul într-un vas cu apă. Se administrează cca. 0,15l apă la o udare la un ghiveci de 8–10 cm în diametru din 3 în 3 zile, eliminând dupa circa 30 minute apa scursă în farfuria de sub ghiveci.
Fiind plante cu înflorire aproape continuă, vegetând și înflorind bogat și în încăperile cu ferestre pe expoziția nordică saintpauliile sunt plante îndrăgite și căutate pentru decorarea ferestrelor și a vitrinelor.
Saintpaulia (Violete de Africa, Violete de Usambara) este un gen de plante care poartă numele baronului german Walter von Saint Paul-Illaire (1860-1910), guvernator al unei provincii din Africa la sfârșitul secolului al XIX-lea. Planta a fost remarcată de logodnica acestuia și trimisă în Germania de unde s-a răspândit în toată lumea.
Saintpaulia este gen de plante originar din estul Africii, care cuprinde circa 10 specii și circa 800 soiuri care se diferențiază prin forma frunzelor, a florilor și prin culoarea lor.
Saintpauliasläktet (Saintpaulia) är ett växtsläkte i familjen gloxiniaväxter med sju arter från nordöstra Tanzania och sydöstra Kenya. Några arter odlas som krukväxter och arten saintpaulia (S. ionantha, har även kallats usambaraviol[2]) är en av världens populäraste krukväxter. Flera av arterna är hotade på sina naturliga växtplatser.
I början av 1890-talet skickades de första arterna till Europa av den tyske konsuln baron Walter von Saint Paul-Illaire, som ansvarade för Tanganyika (dåtidens Tanzania). Släktet är uppkallat efter baron Walter och hans far, som var trädgårdsmästare i Hannover.
Saintpaulior är städsegröna fleråriga örter som blir mellan 6 och 15 centimeter höga och plantorna kan bli upp till 30 centimeter i diameter. Bladen sitter i rosetter, de är runda eller något ovala, ganska köttiga och håriga. Blommorna är mellan 2 och 3 centimeter i diameter och sitter i samlingar med tre till tio blommor i varje. Kronan är femflikig och blomfärgen hos de vilda arterna är lila, blekblå eller vit.
Man uppskattar att det finns kring 50 000 olika saintpaulia-sorter. De flesta är sorter av saintpaulia (S. ionantha), men hybrider med andra arter förekommer också.
Under 1900-talet har intresset för växten ökat mycket, särskilt i USA där det första saintpauliasällskapet, African Violet Society of America, bildades 1946 . Svenska Saintpauliasällskapet bildades 1985. I Finland grundades 2003 ett saintpauliasällskap med fokus på de vilda arterna och deras bevarande i Afrika. Initiativtagarna till det finska saintpauliasällskapet är forskarstuderande på Helsingfors universitet. Det finns flera klubbar och underavdelningar till det amerikanska saintpauliasällskapet runt om i världen, och i Ryssland och näraliggande stater finns också flera föreningar och klubbar, liksom i bortre Asien. I Storbritannien finns African Violet and Houseplant Society.
Saintpauliasläktet (Saintpaulia) är ett växtsläkte i familjen gloxiniaväxter med sju arter från nordöstra Tanzania och sydöstra Kenya. Några arter odlas som krukväxter och arten saintpaulia (S. ionantha, har även kallats usambaraviol) är en av världens populäraste krukväxter. Flera av arterna är hotade på sina naturliga växtplatser.
I början av 1890-talet skickades de första arterna till Europa av den tyske konsuln baron Walter von Saint Paul-Illaire, som ansvarade för Tanganyika (dåtidens Tanzania). Släktet är uppkallat efter baron Walter och hans far, som var trädgårdsmästare i Hannover.
Saintpaulior är städsegröna fleråriga örter som blir mellan 6 och 15 centimeter höga och plantorna kan bli upp till 30 centimeter i diameter. Bladen sitter i rosetter, de är runda eller något ovala, ganska köttiga och håriga. Blommorna är mellan 2 och 3 centimeter i diameter och sitter i samlingar med tre till tio blommor i varje. Kronan är femflikig och blomfärgen hos de vilda arterna är lila, blekblå eller vit.
Metne bakınız.
Dış bağlantılar
Wikimedia Commons'ta Afrika menekşesi ile ilgili çoklu ortam belgeleri bulunur. 
Wikispecies'te Afrika menekşesi ile ilgili detaylı taksonomi bilgileri bulunur. Anavatanı Tanzanya olan bu bitkinin mor, pembe ve beyazın her tonunda çiçekleri bulunmaktadır.[1] Bitki yıl boyunca çiçekli olarak kalabilir. Çiçeklenme esnasında yılda bir veya daha fazla olarak, yeniden çiçeklenme için yaklaşık bir veya iki haftalık dinlenme geçirir. Yaprakları kalp şeklinde ve sürekli olarak canlıdır. Bitki genellikle gölge veya hafif güneş ışığı alan yerleri sever. Ancak doğrudan güneş ışığı alan yerlerde ve konumda bulundurmamak veya öğlen güneşi sıcağından korumak gereklidir.[2]
Evlerde saksı çiçeği olarak yetiştirilir. Afrika menekşesi, yaprakları saplı, kendisi sapsız, tüylü, koyu yeşil, rozet biçiminde bir bitkidir. Koyu mavi, mor ya da pembe renklerdeki çiçekleri, 15 cm. uzunluğunda, ince sapların ucunda demet halinde bulunur. Tacı bitişik taç yapraklı ve düzensizdir.[3]
Nemli toprağı seven bitkinin sulanması esnasında yapraklarına su değmemesine dikkat edilmesi gereklidir. Üretimi için, sağlıklı ve olgun yapraklar yaklaşık 5 cm. uzunluğundaki sapları ile birlikte kesilerek, çürümüş bitki artığı (torf) ve kum karışımı toprağa dikilir. Sıcaklığı 18 ila 21 C° arasında tutulabilen bir ortamda, yaprak çelikleri iki, üç hafta içerisinde köklenebilmektedir. Bitkinin toprağı İlkbahar mevsimlerinde değiştirilmeli, gelişimi oranında büyük saksılara alınarak yetiştirilmesine devam edilmelidir. Ancak sık saksı değişimi, fazla ısı ve ışık ya da besin eksikliği bitkinin çiçeklenmesini geciktirebilir veya engelleyebilir. Yine bu gibi şeylere dikkat edilmediğinde, yapraklarında yaprak biti görülmesi olasılığı artış gösterebilir. Yine saksı değişiminde dikkat edilmesi gereken bir nokta ise; değiştirilen toprak ile saksı toprağının aynı ısı derecesinde ve aynı ıslaklıkta bulunmasıdır. Aksi takdirde bitkinin kökünde, mildiyuva olarak adlandırılan mantarın sebep olduğu bir hastalık görülebilir.
Çiçek ile ilgili bu madde bir taslaktır. Madde içeriğini geliştirerek Vikipedi'ye katkıda bulunabilirsiniz. Anavatanı Tanzanya olan bu bitkinin mor, pembe ve beyazın her tonunda çiçekleri bulunmaktadır. Bitki yıl boyunca çiçekli olarak kalabilir. Çiçeklenme esnasında yılda bir veya daha fazla olarak, yeniden çiçeklenme için yaklaşık bir veya iki haftalık dinlenme geçirir. Yaprakları kalp şeklinde ve sürekli olarak canlıdır. Bitki genellikle gölge veya hafif güneş ışığı alan yerleri sever. Ancak doğrudan güneş ışığı alan yerlerde ve konumda bulundurmamak veya öğlen güneşi sıcağından korumak gereklidir.
Evlerde saksı çiçeği olarak yetiştirilir. Afrika menekşesi, yaprakları saplı, kendisi sapsız, tüylü, koyu yeşil, rozet biçiminde bir bitkidir. Koyu mavi, mor ya da pembe renklerdeki çiçekleri, 15 cm. uzunluğunda, ince sapların ucunda demet halinde bulunur. Tacı bitişik taç yapraklı ve düzensizdir.
Nemli toprağı seven bitkinin sulanması esnasında yapraklarına su değmemesine dikkat edilmesi gereklidir. Üretimi için, sağlıklı ve olgun yapraklar yaklaşık 5 cm. uzunluğundaki sapları ile birlikte kesilerek, çürümüş bitki artığı (torf) ve kum karışımı toprağa dikilir. Sıcaklığı 18 ila 21 C° arasında tutulabilen bir ortamda, yaprak çelikleri iki, üç hafta içerisinde köklenebilmektedir. Bitkinin toprağı İlkbahar mevsimlerinde değiştirilmeli, gelişimi oranında büyük saksılara alınarak yetiştirilmesine devam edilmelidir. Ancak sık saksı değişimi, fazla ısı ve ışık ya da besin eksikliği bitkinin çiçeklenmesini geciktirebilir veya engelleyebilir. Yine bu gibi şeylere dikkat edilmediğinde, yapraklarında yaprak biti görülmesi olasılığı artış gösterebilir. Yine saksı değişiminde dikkat edilmesi gereken bir nokta ise; değiştirilen toprak ile saksı toprağının aynı ısı derecesinde ve aynı ıslaklıkta bulunmasıdır. Aksi takdirde bitkinin kökünde, mildiyuva olarak adlandırılan mantarın sebep olduğu bir hastalık görülebilir.
Назву «сенполія» квітка отримала від свого першовідкривача Сен-Поля, а «узамбарська фіалка» через географічне місцеположення, і схожість квітки із звичайною фіалкою (Viola). Насправді, сенполія не належить до родини фіалкові (Violaceae), а геснерієві, куди входять такі відомі багатьом кімнатні квіти як: стрептокарпуси, глоксінії, єпісції и хіріти.
Перші згадки про сенполій були зафіксовані бароном Вальтер фон Сеп-Поль більше ніж століття тому в 1892 році, на території Танзанії, в районі Узамбарських гір. Вперше сенполія була представлена на міжнародній виставці квітів в Генте в 1893 році. Після виставки право для промислового розведення сенполії було викуплено фірмою Ф.Бенарі. В 1894 році сенполії добрались і до США де зразу ж завоювали популярність серед кімнатних рослин. 1895 році в Нью-Йоркському журналі «American Gardening» появилась перша стаття про узамбарських фіалок. До 1949 року налічувалось близько сотні сортів сенполії. На сьогоднішній день їх число перевищує декілька тисяч. Вальтер Сіно-Поль звернув увагу на цю рослину під час прогулянки. Зібране насіння він вислав своєму батьку — президентові Німецького дендрологічного суспільства, Ульріху фон Сіна-Полю, а той передав їх ботанікові Герману Вендланду (1825–1903). Вендланд виростив рослину з насіння і в 1893 році описав його як Saintpaulia ionanta (Сенполія фіалкоцветковая, або Сенполія фіалкоцветная), виділивши цей вигляд в окремий рід, який він назвав на честь батька і сина Сен-Полів.
Представники роду — низькорослі вічнозелені багаторічні трав'янисті рослини.
Стебла — укорочені, з прикореневою розеткою листя. Довжина стебла 5-8 см, глибоко в землю не проникає, червонуватого кольору. Має невеликий пухнастий покрив, як і нижня частина листків, яка, до речі, теж червонувата.
Листя досить м'ясисте, покрите ворсинками, округле, зазвичай із злегка нерівнобічною серцеподібною основою, з округлою або короткозагостренною верхівкою. Можуть бути як однорідного зеленого забарвлення, так і плямистими. 13-50 (55) мм завдовжки і 10-35 (40) мм завширшки. Молоді листки густо покриті дещо притиснутими або нахиленими відносно довгими волосками більш менш однакової довжини (1-1,5 мм). Густина волосистого покриву у листя середнього віку близько 160 волосків на 1 см². У старого листя волосків менше.
Середня і бічні жилки — по 5 см кожної сторони знизу виступають, зверху увігнуті. Зверху основа середньої жилки світла і виділяється у вигляді світлої плями.
Квітки утворюються на досить товстих висхідних і таких, що підносяться над листям квітконосах в пазухах листків.
Пелюсток — 5.
Чашолистків п'ять, іноді сім, лінійних, прямих, зелених, притуплених, довше трубки віночка, близько 5 мм довжини.
Віночок близько 25 мм в діаметрі, майже колесоподібний, темно-фіолетово-синій, трубка світла, 2,5-3 мм довжини, роздута; відгин, як властиво роду, з двох частин: верхньої, розітнутої до половини на дві виступаючі долі, внутрішні краї яких налягають один на одного, і нижньої, розпростертої, глибоко розітнутої на три долі, округліші і увігнуті, чим долі верхньої частини. Віночок по краю війчастий.
Довжина квітконосів — 50-60 мм.
Квітконіжки 12-30 мм завдовжки.
Суцвіття — китиця з 2- 4 квіток.
Тичинок дві. Вони виступають з трубки, їх нитки відносно товсті, завдовжки близько 3,5 мм, зігнуті і прикріплені до трубки віночка: пиляки ниркоподібні, дещо виступаючі, зрослі.
Зав'язь яйцевидно-конічна, волосиста, стовпчик ниткоподібний завдовжки близько 10 мм. У основі зав'язі помаранчевий нектарний диск.
Гінецей паракарпний (тобто одногнізний з поствнною плацентацією), з двох плодолистків.
Плоди яйцевидні або майже кулясті, 16 мм завдовжки, 4-6 або 10-12 мм в діаметрі. Плід — густоопушена коробочка з багаточисельним дрібним насінням з прямим зародком.
Відомо понад 1500 форм, відмінні розмірами і забарвленням квіток (від чисто- білих і рожевих до червонувато- лілових і темно- синіх).
Сенполії легко розмножувати листовими черенками, частиною листка і дочірніми розетками. Найпоширеніший спосіб — листовим держаком. Для цього потрібний здоровий листок, що сформувався. Млявий листок, як правило, загниває. Довжина черешка має бути 3—4 см. Держак ставлять у воду до утворення коріння або висаджують в рихлий ґрунт на глибину не більше 1,5—2 см. Саджанець поливають теплою водою і вкривають для збереження вологості поліетиленовим пакетом, температура — не нижче 20—22 °C. Утворення коріння і розвиток діток триває до 1—2 місяців.
Сенполія вже давно використовується в кімнатному квітникарстві, і дотепер виведена безліч сортів цієї рослини. Більшість з них є гібридами 'Сенполії фіалкоцвітної' (Saintpaulia ionantha), а також міжвидовими гібридами Saintpaulia ionantha і деяких інших видів сенполії (Saintpaulia magungensis, Saintpaulia comfusa). У квітникарстві до всіх гібридів сенполії інколи застосовують узагальнювальне найменування 'Сенполія гібридна' (Saintpaulia hybrida).
Сорти сенполій ділять на декілька груп, в першу чергу, по забарвленню і формі квіток та за їх типом. За цим принципом виділяють класичні, зіркоподібні, фантазійні, каймисті сенполії і сенполії-«химери». За типом листя рослини в першу чергу розрізняються як «хлопчики» (англ. boy) і «дівчатка» (англ. girl). В рослин-«дівчаток» на верхній стороні в підставі листа є світла пляма, в сортів групи «хлопчики» листя повністю зелене. Найчастіше зустрічаються сенполії з розетками, діаметр яких варіює від 20 до 40 см. Існують сорти-гіганти (діаметр від 40 до 60 см), мініатюри (до 15 см) і навіть так звані мікромініатюри; в останніх рослин діаметр розеток всього близько 6 см.
Оскільки дотепер у світі існує величезна кількість сортів сенполій (десятки тисяч), їх доводиться для зручності об'єднувати в групи.
Ось який поділ був запропонований спеціальним класифікаційним комітетом при Американському Суспільстві Африканських фіалок (African Violet Society of America) і прийнято нині квітникарями всього світу. Згідно з цією класифікацією сенполій поділяють на чотири групи ознак:
У першій групі ознак розрізняють дев'ять забарвлень, кожну з яких позначають певною буквою: В — блакитна, синя (Blue);
С — різноколірна (Multicolor);
Р — яскраво-рожева або темно-рожева (Pink або Rose);
О — орхідейна, рожево-лілова або лавандова, тобто блідо-лілова (Orchid, Mauve або Levender);
R — червона, сливова або винна, кольори бургундського вина (Red, Mahagon, Plum, Burgundy);
V — фіолетова або пурпурна (Violet або Purple);
W — біла, кремова або злегка рожева (White, Creamy або Blush);
X — двобарвна (Bicolor);
Y — жовта, точніше, біла з жовтуватим відтінком (Yellow).
У другій групі ознак розрізняють також дев'ять типів листя, причому кожен має свій номер:
У третій групі розрізняють квітки: S — прості (Single);
d — махрові і напівмахрові (Double або Semidouble);
С — зірчасті, зіркоподібні (Star Shaped);
f — гофровані по краях або бахромчасті (Fringled або Ruffled).
За величиною (діаметром) розетки дорослої рослини розрізняють: mM — мікромініатюрні — до 6 см;
М — мініатюрні — до 15 см;
sM — напівмініатюрні — до 20 см;
S — стандартні, або середні — 20-40 см;
L — великі — 40-60 см.
Залежно від розміру квіток сенполії ділять на:
В даний час в різних каталогах спеціалізованих квіткових фірм можна зустріти такі основні групи сенполії.
'Горщики' можна використовувати будь-які(чим менший горщик, тим швидше зацвіте сенполія), але найзручнішими вважаються м'які пластикові горщики діаметром 8-12 см. Ідеальної суміші землі поки не існує, і кожен колекціонер методом проб і помилок експериментуючи знаходить свою «ідеальну суміш». Основними інгредієнтами вважається: листковий перегній, хвойний перегній, торф, дренажна земля,мох-сфагнум, вермікуліт.
На рослину не повинно потрапляти пряме сонячне проміння. Яскраве розсіяне світло, береже сенполію від сонячних опіків. Для вирощування найкраще підходять західні і східні вікна. Для того, щоб рослина була освітлена з усіх боків, її періодично повертають. Щоб сенполія цвіла цілий рік, можна використовувати штучне освітлення. Краще всього для цієї мети підійдуть люмінесцентні лампи. Сенполії бояться холодних протягів.
Ідеальною вважається температура +18…22 °C.
Поливати 2 рази на тиждень. Вода для поливання повинна бути кімнатної температури, або декілька градусів більше. Земля в горщику повинна бути вологою, а не мокрою. При переливанні в сенполії може загнити коренева система. Не можна залишати надлишок води на піддоні.
Підживлювати один раз на місяць, а взимку 2 рази на місяць. Підживлювати треба комплексними мінеральними добривами.
Вологість повітря має бути не нижче '50 %'. Обприскувати рослини небажано. Робити це можна лише під час цвітіння, при цьому воду слід розпиляти дуже дрібно. Можна поставити горщик в піддон з сирою галькою або розмістити його серед інших рослин.
У зв'язку із зменшенням довготи світлового дня взимку краще скористатися додатковим штучним освітленням. Його тривалість повинна складати 12—15 годин в день. При температурі нижче 15 °C освітлення не приносить відчутних результатів — всі процеси в рослинах сповільнюються.
Сенполію легко розмножувати листовими черенками, частиною листка і дочірніми розетками. Найпоширеніший спосіб — листовим черенком. Для цього потрібний здоровий листок, що сформувався. Млявий листок, що поникнув, як правило, загниває. Довжина черешка має бути 3—4 см. Черенок ставлять у воду до утворення коріння або висаджують в рихлий ґрунт на глибину не більше 1,5—2 см. Саджанець поливають теплою водою і вкривають для збереження вологості поліетиленовим пакетом, температура — не нижче 20—22 °C. Утворення коріння триває до 1—2 місяців.
Засохлу квітку слід зняти з рослини.
На фіалках найчастіше докучають цикломеновий кліщ і трипси.
При надмірному поливі можливе загнивання коріння. Рослина в'яне, гниє нижнє листя. Промийте коріння під струменем води і розгляньте їх. Здорове коріння — білого кольору, якщо коріння коричневе — вони хворі. Потрібно вирізувати все коричневе коріння до здорової тканини, припудрити деревним вугіллям і висадити рослину в свіжий ґрунт.
Знов придбані рослини повинні проходити карантин.
Tử linh lan (Saintpaulias), thường được gọi là hoa violet châu Phi, là một chi của 6-20 loài thực vật có hoa thân thảo lâu năm trong họ Gesneriaceae. Cây nguồn gốc từ Tanzania và phía đông nam Kenya ở phía đông châu Phi nhiệt đới. Thông thường, violet châu Phi là một loại cây trồng trong nhà phổ biến nhưng cũng có thể là một cây trồng ngoài trời.
Một số loài, phân loài và có thể là nhiều loài, phân loài hơn nữa đang bị đe dọa do các hoạt động nông nghiệp. Tình trạng bảo tồn của Saintpaulia hiện tại là gần như bị đe dọa.
Tử linh lan cao từ 6–15 cm, có thể to từ 6–30 cm. Lá được làm tròn thành hình bầu dục, dài 2,5–8,5 cm với cuống lá 2–10 cm, lông mịn, và có kết cấu thịt. Hoa có đường kính từ 2–3 cm, có tràng hoa năm thùy ("cánh hoa") mượt và mọc thành cụm từ 3–10 hoặc nhiều hơn. Các loài khác có thể có màu xanh nhạt hoặc trắng [cần dẫn nguồn]
Cây có thể được phân loại dựa trên kích thước trên mặt đất của nó. Vô cùng nhỏ: nhỏ hơn 3 inch Siêu nhỏ: 3 đến 4 inch Nhỏ: từ 4 đến 6 inch Khá nhỏ: từ 6 đến 8-10 inch Tiêu chuẩn: từ 8-10 đến 12-16 inch Lớn / Khổng lồ: trên 12-16 inch
Saintpaulias rất nhạy cảm với việc nhiệt độ bị thay đổi đột ngột, điển hình là lá bị làm mát nhanh bằng cách đổ nước lạnh trên lá. Nó sẽ gây ra sự đổi màu. Do làm mát lá nhanh chóng sẽ tác động mạnh đến không bào trong các tế bào biểu bì lá.[1]
Chủ yếu câu được nhân giống bằng phương pháp vô tính như tách cây con hay giâm lá[2]. Việc sử dụng hạt giống là rất hiếm.[3]
Dưới đây là tên gọi cũ và tên gọi mới
Tử linh lan (Saintpaulias), thường được gọi là hoa violet châu Phi, là một chi của 6-20 loài thực vật có hoa thân thảo lâu năm trong họ Gesneriaceae. Cây nguồn gốc từ Tanzania và phía đông nam Kenya ở phía đông châu Phi nhiệt đới. Thông thường, violet châu Phi là một loại cây trồng trong nhà phổ biến nhưng cũng có thể là một cây trồng ngoài trời.
Một số loài, phân loài và có thể là nhiều loài, phân loài hơn nữa đang bị đe dọa do các hoạt động nông nghiệp. Tình trạng bảo tồn của Saintpaulia hiện tại là gần như bị đe dọa.
Представители рода — низкорослые вечнозелёные многолетние травянистые растения[4].
Стебли укороченные, с прикорневой розеткой листьев.
Листья кожистые, покрыты ворсинками, округлые, обычно со слегка неравнобоким сердцевидным основанием, с округлой или короткозаострённой верхушкой. Могут быть как однородной зелёной окраски, так и пятнистыми.
Цветки — с пятью лепестками, собраны в кисти. Тычинок две. Гинецей паракарпный (то есть одногнёздный с постенной плацентацией), из двух плодолистиков[2]. Имеет один пестик с верхней завязью.
Также Сенполия имеет чашечку, состоящую из пяти чашелистиков.
Плод — коробочка с многочисленными мелкими семенами с прямым зародышем[2].
Сенполия уже давно используется в комнатном цветоводстве, и к настоящему времени выведено множество сортов этого растения. Большинство из них являются гибридами сенполии фиалкоцветной (Saintpaulia ionantha), а также межвидовыми гибридами Saintpaulia ionantha и некоторых других видов сенполии (Saintpaulia magungensis, Saintpaulia comfusa). В цветоводстве ко всем гибридам сенполии иногда применяют обобщающее наименование Сенполия гибридная (Saintpaulia hybrida)[7].
Сорта сенполий делят на несколько групп, в первую очередь, по окраске и форме цветков и по их типу. По этому принципу выделяют классические, звездообразные, фантазийные, каёмчатые сенполии и сенполии-«химеры».
По типу листьев растения в первую очередь различаются как «мальчики» (англ. boy) и «девочки» (англ. girl). У растений-«девочек» на верхней стороне в основании листа есть светлое пятно, у сортов группы «мальчики» листья полностью зелёные. Наиболее часто встречаются сенполии с розетками, диаметр которых варьирует от 20 до 40 см. Существуют сорта-гиганты (диаметр от 40 до 60 см), миниатюры (до 15 см) и даже так называемые микроминиатюры; у последних растений диаметр розеток всего около 6 см.
Современные сорта, зачастую, значительно хуже передают сортовые признаки, чем сорта более ранней селекции, к примеру, селекции Б. М. Макуни[8]
Некоторые сорта[4]:
Горшки для сенполий не должны быть слишком большими[4].
Лучше всего размещать горшки на окнах западной или восточной ориентации. Для того, чтобы растение освещалось со всех сторон, его периодически поворачивают. Чтобы сенполия цвела круглый год, можно использовать искусственное освещение. Лучше всего для этой цели подойдут люминесцентные лампы. Оптимальная температура — 20—22 °C, без резких колебаний. Сенполии боятся холодных сквозняков и прямых солнечных лучей.
В качестве почвы можно использовать покупной грунт для сенполий или смесь листовой, дерновой, хвойной и торфяной земли в соотношении 3:2:1:1 с добавлением разрыхлителей — перлита, вермикулита, крупного речного песка и нарезанного сфагнума.
Поливают сенполии по мере подсыхания земляного кома. Почва должна быть постоянно увлажнённой, однако нужно следить, чтобы влага не застаивалась в корнях. Поливать лучше по краю горшка, чтобы вода не попадала на листья. Ни в коем случае нельзя поливать сенполию холодной водой. В комнатном цветоводстве также распространён метод фитильного полива.
Подкормка комплексными минеральными удобрениями производится регулярно в период роста и цветения, примерно раз в 2 недели.
Влажность воздуха должна быть не ниже 50 %. Опрыскивать растения нежелательно. Делать это можно только во время цветения, при этом воду следует распылять очень мелко. Можно поставить горшок в поддон с сырой галькой или разместить его среди других растений.
В связи с уменьшением долготы светового дня зимой лучше воспользоваться дополнительным искусственным освещением. Его продолжительность должна составлять 11—13 часов в день. При температуре ниже 15 °C освещение не приносит ощутимых результатов — все процессы в растениях замедляются. Зимой полив нужно немного ограничить.
Сенполии легко размножать листовыми черенками, частью листа и дочерними розетками. Самый распространённый способ — листовым черенком. Для этого нужен здоровый сформировавшийся лист. Вялый, поникший лист, как правило, загнивает. Длина черешка должна быть 2—3 см. Черенок ставят в воду до образования корней (некоторые крупнолистные сорта сразу могут образовывать и детки) или высаживают в рыхлую почву на глубину не более 1—2 см. Саженец поливают водой комнатной температуры и укрывают для сохранения влажности воздуха полиэтиленовым пакетом, при этом важно следить, чтобы не образовывался конденсат, при его образовании — проветривать пакет. Температура — не ниже 20—22 °C. Образование корней и развитие деток длится до 1—2 месяцев.
Сенполия подвержена поражению следующими вредителями[4]:
Сенполия — один из примерно 150 родов семейства Геснериевые (Gesneriaceae) порядка Ясноткоцветные (Lamiales).
отдел Цветковые, или Покрытосеменные (классификация согласно Системе APG II) порядок Ясноткоцветные ещё 44 порядка цветковых растений, из которых к ясноткоцветным наиболее близки Гарриецветные, Горечавкоцветные и Паслёноцветные семейство Геснериевые ещё 20 семейств, в том числе Акантовые, Бигнониевые, Вербеновые, Заразиховые, Кунжутовые, Маслиновые, Норичниковые, Подорожниковые, Яснотковые род Сенполия ещё около 150 родов, в том числе Геснерия, Глоксиния, Колерия, Синнингия, Стрептокарпус, Эсхинантус около 20 видовСписок таксонов рода Сенполия видового и инфравидового ранга, а также видовых названий сенполии, вошедших в синонимику других таксонов, по данным сайта IPNI[9]
Saintpaulia inconspicua
Saintpaulia goetzeana
Saintpaulia ionantha
Saintpaulia pusilla
Saintpaulia shumensis
Saintpaulia teitensis
非洲堇屬（學名：Saintpaulia），也稱作非洲紫蘿蘭(African Violet)，是苦苣苔科下的一屬，廣泛用於裁培園藝等。（上述分类方法为APG III系统）
非洲紫蘿蘭為雙子葉植物，即種子有兩片子葉；花瓣數目為四、五或其倍數。
规范控制
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
セントポーリア（学名：Saintpaulia）はイワタバコ科の属のひとつ。セントポーリア属の総称。和名はアフリカスミレ属（英名 African violet の和訳）。
ケニア南部とタンザニア北部の山地に生息する非耐寒性の多年草。属名は発見者であるドイツ人ヴァルター・フォン・セントポール＝イレール（de:Walter von Saint Paul-Illaire）に献名されている。
花言葉は『小さな愛』
生長形態により、ロゼット型とトレイル型の二型に分けられる。ロゼット型は節間が極めて短く、葉がタンポポのように放射状に広がる。トレイル型は節間が長く、地面を這うようにして長い茎が形成される。
花は左右相称の合弁花で、2裂した上唇と3裂した下唇から成る。裂片は下唇の方が大きい。花弁は紫色または薄紫色で、花筒は短く、舷部はほぼ直角に広がる。黄色の葯をもつ2本の雄蕊が筒部から突出している。花柱と柱頭は、花弁と同じ紫色である。花梗は葉腋から伸び、集散花序になる。
葉身は楕円形または卵形で、縁は全縁または鋸歯が入ることもある。葉身には葉毛が生えているが、その長さや形態は種により異なり、開出毛、伏毛など様々である。
ケニア南部とタンザニア北部の山地に20種が知られている。分布の中心はタンザニアのウサンバラ山地（Usambara Mountains）周辺で、16種が生息している。この他に、タンザニアではヌグル山地（Nguru Mountains）に5種、ウルグル山地（Uluguru Mountains）に3種、ウカグル山地（Ukaguru Mountains）に1種、ケニアではテイタ丘陵（Teita Hills）に1種が知られている。
他の多くのイワタバコ科植物と同様に、主として冷涼な日陰、多湿の環境を好み、渓谷沿いの断崖の湿った岩壁や、熱帯雨林の苔むした樹木に着生する。日本のイワタバコやシシンランの生育環境を思い浮かべると、こうしたイワタバコ科の植物の生育に好適な環境は想像しやすい。なお、ウサンバラ山地、ウルグル山地、テイタ丘陵では、農地利用のための森林伐採により林床が乾燥し、セントポーリアの生息地が年々減少している。
原種の分類に関しては様々な議論があるが、ここでは最も一般的な24種を紹介する。ここに記した以外にも数種の変種が知られている。
これまでに多種多様な園芸品種が作出され、その数は2万種とも3万種とも言われている。花色は赤、紫、青、白など多彩で、色合いにも、覆輪（花弁の縁に色がつく）、アイ（花の中心にだけ色がつく）、ストライプ（縞模様が入る）、スプラッシュ（斑点や斑状紋が入る）などがある。花形には、プレーン形（原種と同じ）、スター形（星の形）、フリル形（縁や花弁全体がフリルになる）などがあり、咲き方にはシングル咲き（花弁が一重）、セミダブル咲き（花弁が一重半）、ダブル咲き（花弁が二重）、フルダブル咲き（花弁が八重）がある。葉の形も多様で、プレーン形（葉身が楕円形で全縁）、スプーン形（縁が巻き上がる）、フリル形（縁が波打つ）、ウェーブ形（葉全体がうねる）などがある。
園芸品種は、それぞれの種の特徴により、以下のような種類に分けられる。
日本では1970年代からラプソディ種が販売され、人気を集めた。川上敏子(1915年-2010年)は、日本の気候に適した室内栽培法を考案し、日本におけるセントポーリアの普及に努めた第一人者である。
セントポーリア（学名：Saintpaulia）はイワタバコ科の属のひとつ。セントポーリア属の総称。和名はアフリカスミレ属（英名 African violet の和訳）。
ケニア南部とタンザニア北部の山地に生息する非耐寒性の多年草。属名は発見者であるドイツ人ヴァルター・フォン・セントポール＝イレール（de:Walter von Saint Paul-Illaire）に献名されている。
花言葉は『小さな愛』
.jpg)
