As insectivores, pipits and wagtails affect insect populations throughout their range. They are also hosts to parasitic cuckoos (Cuculidae).
Pipits and wagtails are primarily insectivores although they sometimes eat seeds, berries and other prey. Their prey are diverse and include: Diptera (true flies), Hemiptera (true bugs), Coleoptera (beetles), Orthoptera (grasshoppers), Isoptera (termites), Hymenoptera (wasps), Araneae (spiders), Formicidae (ants), Lepidoptera (moths and butterflies), Ephemeroptera (mayflies), Neuroptera (lacewings), Odonata (dragonflies and damselflies), Trichoptera (caddisflies), Plecoptera (stoneflies), Crustacea (crustaceans), Actinopterygii (fish), Annelida (worms) and Mollusca (molluscs).
Pipits and wagtails usually forage on the ground, but will occasionally catch aerial insects. They also forage in shallow water for aquatic invertebrates and catch insects on foliage or near the surface of water. Tail length affects the birds’ maneuverability and therefore their ability to catch insects in flight; species with longer tails tend to do more fly catching. Wagtails sometimes forage alongside of groups of cattle, sheep and wild ungulates. These animals stir up insects and make it easier for the birds to find and catch them.
Primary Diet: carnivore (Piscivore , Insectivore , Eats non-insect arthropods, Molluscivore ); herbivore (Frugivore , Granivore ); omnivore
Pipits and wagtails have a worldwide distribution. However, most species are found in Eurasia and Africa. Forty-six percent of pipit and wagtail species are found in Africa, 21 percent in Asia and 16 percent in the New World, Africa and Eurasia.
Biogeographic Regions: nearctic (Native ); palearctic (Native ); oriental (Native ); ethiopian (Native ); neotropical (Native ); australian (Native ); antarctica (Native )
Other Geographic Terms: holarctic ; cosmopolitan
The IUCN lists no species of pipits or wagtails as critically endangered, two as endangered, three as vulnerable and five as near threatened. Most of the North American species are protected under the Migratory Bird Treaty Act. No pipits or wagtails are listed by CITES or ESA.
The main threats to pipits and wagtails are habitat loss and fragmentation, introduced species and changes in native species dynamics. Some species of pipits and wagtails benefit from increased development and land clearing. However, they become more susceptible to nest predation as edge habitat increases, and they often lose nests to livestock. In addition, while the clearing of forests increases habitat for pipits and wagtails, the draining of wetlands and reversion of farmland to forest decreases habitat. Pipits that breed in the arctic and alpine seem to suffer little from human disturbance. However, climate change is predicted to change tree lines and increase habitat fragmentation, which may have negative effects on pipit populations.
Pipits and wagtails communicate through song and visual displays. Songs are short and simple in some species and complex and extensive in others.
Communal roosting is thought to facilitate information sharing about the location of food sources.
Communication Channels: visual ; acoustic
Perception Channels: visual ; tactile ; acoustic ; chemical
Pipits and wagtails can be found in a variety of habitats from temperate to tropical and polar regions. They prefer open and semi-open habitat, and although two species can be found in forest glades, they usually avoid dense woodland. Suitable habitat includes: shrubland, savanna, tundra, dunes, salt marshes, desert, rocky shorelines, roadsides, creeksides, agricultural fields and urban areas.
They are known to breed in suitable habitat from sea level to 4500 m and have been seen as high as 6000 m on Mt. Everest during migration.
Habitat Regions: temperate ; tropical ; polar ; terrestrial
Terrestrial Biomes: tundra ; desert or dune ; savanna or grassland ; mountains
Wetlands: marsh
Other Habitat Features: urban ; agricultural
Like most small birds, pipits and wagtails probably live on average only two to five years. The longest recorded lifespan is a 9 year, 11 month old white wagtail (Motacilla alba). Average annual adult mortality for Palearctic species is 34 to 65 percent.
Pipits and wagtails are small to medium sized birds (14 to 21 cm, 12 to 50 g) with long tails (especially wagtails), bodies, legs and claws (reaching up to 4 cm in some species of longclaw). They have thin, pointed bills with a small hump above the nostril. Sexes are of similar size, but males may be slightly larger and/or have longer wings.
Although they are structurally similar, pipits and wagtails differ dramatically in their plumage. With the exception of two species that have yellow plumage, pipits tend to be cryptic, with brown feathers and streaking above and on the breast. During the breeding season, male wagtails can have white, gray, yellow, green and black feathers. Male and female wagtails are dimorphic in plumage; both females and juveniles tend to have less coloration than males and their plumage resembles male winter plumage. Pipits show no sexual dimorphism in plumage.
Sexual Dimorphism: sexes alike; male larger; sexes colored or patterned differently; male more colorful
Other Physical Features: endothermic ; bilateral symmetry
Adult pipits and wagtails have a number of avian predators among the falcons and hawks (Falconiformes) and owls (Strigiformes). Chicks and eggs (and occasionally adults) are also taken by mammals. Common mammalian predators include: weasels (Mustelinae), squirrels (Sciruidae), mice (Rodentia) and house cats (Felis domesticus).
In response to nest predators, incubating females will flush when the predator approaches; if the predator is close to the nest she will feign injury or give other displays to draw it away. Young pipits and wagtails fledge early if the nest is disturbed, this is presumably a response to decrease nest depredation. Foraging in flocks is also thought to be an adaptation to reduce predation. Pipits and female wagtails also have cryptic plumage.
Known Predators:
Anti-predator Adaptations: cryptic
Pipits and wagtails are in the order Passeriformes and family Motacillidae. The family Motacillidae is one of the most widespread in the world and is divided into six genera. Three genera are found in the Holarctic: Anthus (pipits), Motacilla (wagtails) and Dendronanthus (forest wagtail). Three are found only in Africa: Hemimacronyx (yellow-breasted pipit (H. chloris), and sharpe's longclaw (H. sharpei)), Tmetothylacus (golden pipit (T. tenellus)) and Macronyx (longclaws)). There are 54 to 58 species of Motacillidae, some of which interbreed.
Pipits and wagtails are small to medium sized birds with long, slim bodies and long tails (which they often bob up and down, especially while foraging). Pipits are quite drab; they have brown plumage with streaking on the breast. It is difficult to identify different species of pipits in the field. Wagtails, on the other hand, often have bright summer plumage with white, black, gray, yellow and green feathers. Sexes are dimorphic in wagtails but not pipits.
Motacillids are insectivores and are found in open and semi-open habitat. They have a worldwide distribution and are even found in Antarctica.
Pipits and wagtails can be important agents in the control of insect pests.
Positive Impacts: controls pest population
There are no known adverse affects of pipits and wagtails on humans.
For the most part, pipits and wagtails are monogamous. However, polygyny and extra pair copulations do occur. The birds usually form pairs as soon as they reach their breeding grounds. The same pairs may nest together season to season. Pipits and wagtails are territorial and defend their nest site by singing from perches and performing song flights. Bill raising and wing vibration are also used during displays. In addition, some pipits exhibit courtship feeding.
Mating System: monogamous ; polygynous
Breeding in pipits and wagtails coincides with prey abundance. Nest building takes 4 to 20 days; nests are often placed on the ground, in trees, or in cavities in banks, cliffs, buildings or walls. Nests are usually protected by rocks and vegetation or are placed in a small hole or excavated cavity. They are cup shaped and made of grass, willow, bark, lichen, moss, leaves and twigs. Nests may be lined with grass, fur, feathers and rootlets, and are sometimes held together with mud. Some pipits build domed nests.
Clutch size is usually 4 to 7 for wagtails and 3 to 7 for pipits (usually five). Eggs are 13 to 16 by 17 to 21 mm and are white to light green to dark olive with dark spots. Incubation lasts 10 to 15 days. Only female pipits incubate, although males bring females food while they are on the nest. Both male and female wagtails incubate, but females spend more time on the eggs than males. Hatching is synchronous and the altricial young are brooded for 5 to 6 days. Both adults feed the nestlings and remove fecal sacks. Young are primarily fed insects. Fledging occurs after 12 to 15 days, but the chicks may leave as early as 9 days after hatching if the nest is disturbed. Chicks often leave the nest before they can fly, and they continue to be fed by their parents for 14 to 18 days.
Nest success is 50 to 65 percent. Failure may be caused by depredation or trampling by livestock and game. If the first nest attempt fails, the birds will re-nest. Pipit and wagtail nests are also parasitized by cuckoos (Cuculidae).
Key Reproductive Features: iteroparous ; seasonal breeding ; gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual ; fertilization (Internal ); oviparous
Female pipits do all of the incubating and brooding of chicks (males help in wagtails). Incubation lasts 10 to 15 days and the altricial chicks are brooded for about 5 to 6 days after hatching. Chicks are fed insects by both parents. Adults also remove fecal sacks from the nests. Chicks leave the nest 12 to 15 days after hatching. Nestlings usually fledge before they can fly and continue to receive parental care for 14 to 18 days.
If a predator approaches an active nest, the adults give alarm calls and will often feign injury to draw the predator away.
Parental Investment: altricial ; male parental care ; female parental care
Motacillidae (kwikkies, koesters en kalkoentjies) is 'n familie van voëls wat aan die orde van sangvoëls behoort.
Die familie omvat 68 spesies wat in 6 genera ingedeel word:[1]
Motacillidae (kwikkies, koesters en kalkoentjies) is 'n familie van voëls wat aan die orde van sangvoëls behoort.
Los motacílidos (Motacillidae) son una familia d'aves paseriformes a la que pertenecen les bisbitas y les llavanderes. Son cosmopolites, pero son más abondosos nes ecozones afrotropical, paleártica y indomalaya.
El nome de la familia vien del xéneru Motacilla, que'l so significáu ta rellacionáu colos movimientos carauterísticos de la cola de ciertes especies. El nome bisbita paez onomatopéyicu, ente que llavandera indica que viven cerca de l'agua.
Tradicionalmente asitiáronse cerca de los aláudidos y otres families primitives d'oscines; pero los analises d'ADN asitiar más próximos a los paséridos y a los frinxílidos.
La familia contién 66 especies distribuyíes en 7 xéneros:[1][2]
Son páxaros espodaos, de tamañu medianu o pequeñu (de 11,5 a 24 cm), principalmente terrestres. El pescuezu ye curtiu y apuntiáu; la cola y les uñes son llargues. Esiste un llixeru dimorfismu sexual.
El nial atópase xeneralmente nel suelu; dacuando ente roques. Contién de 2 a 7 güevos blancos, grises o pardos, dacuando motudos, que se guaren de 10 a 20 díes. Tres la eclosión, los pitucos permanecen nel nial ente 12 y 18 díes.
Son páxaros esencialmente insectívoros. Alimentar nel suelu, principalmente en terrenes abiertos, xeneralmente herbales, pero delles especies viven en terrenes arbolaos; aprecien la proximidá de l'agua.
.
Los motacílidos (Motacillidae) son una familia d'aves paseriformes a la que pertenecen les bisbitas y les llavanderes. Son cosmopolites, pero son más abondosos nes ecozones afrotropical, paleártica y indomalaya.
Motacillidae a zo ur c'herentiad e rummatadur an evned, ennañ ar sidaned pe ar c'hannerezed, termenet e 1821 gant an naturour stadunanat Thomas Horsfield (1773-1859).
Diouzh Doare 6.2 an IOC World Bird List[1] ez a seizh genad golvaneged d'ober ar c'herentiad :
a vo kavet e Wikimedia Commons.
Motacillidae a zo ur c'herentiad e rummatadur an evned, ennañ ar sidaned pe ar c'hannerezed, termenet e 1821 gant an naturour stadunanat Thomas Horsfield (1773-1859).
Diouzh Doare 6.2 an IOC World Bird List ez a seizh genad golvaneged d'ober ar c'herentiad :
Els motacíl·lids són ocells de mida petita, de cos estret, bec fi i rectilini i dits ben desenvolupats, com correspon a ocells que es desplacen sovint per terra caminant.
Com els alàudids, tenen l'ungla del dit posterior molt desenvolupada.
La llarga cua sol estar en continu moviment, sacsejada d'una manera espasmòdica característica.
Se n'han descrit 6 gèneres amb 68 espècies.[1]
Els motacíl·lids són ocells de mida petita, de cos estret, bec fi i rectilini i dits ben desenvolupats, com correspon a ocells que es desplacen sovint per terra caminant.
Com els alàudids, tenen l'ungla del dit posterior molt desenvolupada.
La llarga cua sol estar en continu moviment, sacsejada d'una manera espasmòdica característica.
Konipasovití (Motacillidae) je čeleď malých zpěvných ptáků, s charakteristicky prodlouženým ocasem. V současné době je rozlišováno 65 druhů konipasů, lindušek a linduškovců v 6 rodech.
Konipasovití (Motacillidae) je čeleď malých zpěvných ptáků, s charakteristicky prodlouženým ocasem. V současné době je rozlišováno 65 druhů konipasů, lindušek a linduškovců v 6 rodech.
Motacillidae (vipstjerter og pibere) er en familie af spurvefugle bestående af cirka seks slægter med i alt 69 arter, der er udbredt over næsten hele verden, men især i den palæarktiske zone. Fra Danmark kendes f.eks. arterne hvid vipstjert og engpiber.
Piberne har en plettet fjerdragt ligesom lærkerne, mens vipstjerternes er uplettede. De hører til den gruppe af spurvefugle, der har ni synlige håndsvingfjer. Armsvingfjerne er forlængede og ofte lige så lange som håndsvingfjerene. Halen har 12 styrefjer og er forholdsvis lang.
Det er usikkert om korthale (Amaurocichla bocagii) hører med i familien.[1]
Motacillidae (vipstjerter og pibere) er en familie af spurvefugle bestående af cirka seks slægter med i alt 69 arter, der er udbredt over næsten hele verden, men især i den palæarktiske zone. Fra Danmark kendes f.eks. arterne hvid vipstjert og engpiber.
Piberne har en plettet fjerdragt ligesom lærkerne, mens vipstjerternes er uplettede. De hører til den gruppe af spurvefugle, der har ni synlige håndsvingfjer. Armsvingfjerne er forlængede og ofte lige så lange som håndsvingfjerene. Halen har 12 styrefjer og er forholdsvis lang.
Die Stelzen und Pieper (Motacillidae) sind eine Familie in der Ordnung der Sperlingsvögel (Passeriformes), die abgesehen von den Polgebieten weltweit vorkommt.[1]
Stelzen und Pieper sind kleine bis mittelgroße Singvogel mit schlankem Rumpf und kurzen bis mittellangen, oft zugespitzten Flügeln. Der Schwanz ist mittellang bis lang und schmal. Der Schnabel ist kurz bis mittellang und gerade. Kopf und Hals sind klein bzw. kurz. Die Beine sind mittellang, die Füße relativ groß mit einer langen Kralle an der Hinterzehe. Das Gefieder der Pieper ist in der Regel bräunlich und mit Streifen gemustert, das der Stelzen schwarz-grau-weiß gemustert oder gelblich. Männchen sind oft kräftiger gefärbt als die Weibchen.[1]
Stelzen und Pieper bevorzugen offene Landschaften und kommen auf Grasländern, Savannen und in der Tundra vor, einige Arten leben aber auch in mehr baumbestandenen Arealen. Sie ernähren sich von Insekten, Spinnen, kleinen Krebstieren und Schnecken. Am Wasser werden auch kleine Wirbeltiere erbeutet. Die Vögel suchen ihre Nahrung vor allem auf dem Erdboden, fliegen jedoch auch kurz auf, um Insekten im Flug zu erhaschen. Sind Insekten rar, fressen viele Arten auch Samen und Beeren.[1]
Die Vögel sind in der Regel monogam und beide Eltern beteiligen sich an der Brutpflege. Bei einigen der wenigen genauer erforschten Arten wurde jedoch auch Polygamie und Polyandrie festgestellt. Das aus Gräsern, Wurzeln und Blättern errichtete Nest ist in den meisten Fällen napfförmig und wird versteckt in einem Strauch oder einem größeren Grasbüschel gebaut oder auf dem Erdboden in einer von den Vögeln selbst gescharrten Vertiefung oder im Hufabdruck eines größeren Säugers. Am Nestbau beteiligen sich bei einigen Arten Männchen und Weibchen, bei anderen nur das Weibchen. Das Gelege besteht aus zwei bis sechs Eiern. Die Brutdauer beträgt bei diesen 11 bis 14 Tage und die Jungvögel verlassen mit einem Alter von 11 bis 14, in seltenen Fällen auch erst nach 17 Tagen das Nest. Danach werden sie noch weitere zwei in Ausnahmefällen auch bis zu acht Wochen lang weiter von den Eltern betreut.[1]
Zu den Stelzen und Piepern gehören folgende Arten:[2]
Die Stelzen und Pieper (Motacillidae) sind eine Familie in der Ordnung der Sperlingsvögel (Passeriformes), die abgesehen von den Polgebieten weltweit vorkommt.
Beštorat leat šilljociziide gullevaš loddečearda, masa gullá vihta soga ja 58 šlája. Beštoriid dovdá guhkes bađušiin.
H=Hárvenaš, HH=Hui hárvenaš
Beštorat leat šilljociziide gullevaš loddečearda, masa gullá vihta soga ja 58 šlája. Beštoriid dovdá guhkes bađušiin.
Tekst üüb Öömrang Piipern (Motacillidae) san en fögelfamile an hiar tu a sjongfögler (Passeriformes). Diar jaft at 5 sköölen faan.
Piipern (Motacillidae) san en fögelfamile an hiar tu a sjongfögler (Passeriformes). Diar jaft at 5 sköölen faan.
Pästärikit libo pästäriköt (Motacillidae) ollah čiučoilinduloih kuului heimo, kudamah kuuluu viizi suguu da 58 luaduu. Pästärikit voibi tunnustua pitkäs viuhkajas hännäs.
Terîhejok,Beravîk,beravok (Motacilla), famîleyekî fîkarên bera ye.beravî ne Li gişê cîhanê dihêne dîtin.
Xwarina wan bi granî kêzik, kulî û ajalên nermok in. Gewdê wan zirav û drêj e. Nikulên wan zirav, drêj û tûj e. Teriya gişan ji gewdê wan drêjtir e. Nîşana wan ya bingehîn terî hejandin e.
Hêlîna xwe axilbe li ser axê û li kendalan çêdikin.
Dûverzînk (Motacilla flava)
Terîhejoka serîzer (Motacilla citreola)
Terîhejok,Beravîk,beravok (Motacilla), famîleyekî fîkarên bera ye.beravî ne Li gişê cîhanê dihêne dîtin.
МывэкӀэпыс лъэпкъыр (лат-бз. Motacillidae) — унэбзу хэкӀыгъуэм щыщ лъэпкъщ.
Инхэкъым, ику иту къашэч г. 20-25. ЛӀэужьыгъуэ нэхъыбэм я лъакъуэхэр псыгъуэ кӀыхьщ, лъэбжьанэ кӀыхьхэр яфӀэту, жэрхэщ, кӀэ кӀыхьхэщ. Хъухэмрэ анэхэмрэ нэхъыбэм зэфэгъущ. ЛӀэужьыгъуэ нэхъыбэр мэлъэтэж.
Ӏусыр нэхъыщхьэу хьэпщхупщрэ гъудэбадзэрэщ. Абгъуэр здащӀыр щӀыгурщ, зэзэмызэ жыг гъуанэхэм, къыр зэгуэкӀыпӀэхэм, псэуалъэхэми уащыпэщӀохуэ. Зэ гъуэлъхьэгъуэм къакӀэц хабзэр джэдыкӀи 4-6-щ. ЛӀэужьыгъуэ гуэрэхэм гъэм тӀо къраш.
Лъэпкъым хохьэ лъэпкъыгъуитху, ахэр:
МывэкӀэпыс лъэпкъыр (лат-бз. Motacillidae) — унэбзу хэкӀыгъуэм щыщ лъэпкъщ.
Инхэкъым, ику иту къашэч г. 20-25. ЛӀэужьыгъуэ нэхъыбэм я лъакъуэхэр псыгъуэ кӀыхьщ, лъэбжьанэ кӀыхьхэр яфӀэту, жэрхэщ, кӀэ кӀыхьхэщ. Хъухэмрэ анэхэмрэ нэхъыбэм зэфэгъущ. ЛӀэужьыгъуэ нэхъыбэр мэлъэтэж.
Ӏусыр нэхъыщхьэу хьэпщхупщрэ гъудэбадзэрэщ. Абгъуэр здащӀыр щӀыгурщ, зэзэмызэ жыг гъуанэхэм, къыр зэгуэкӀыпӀэхэм, псэуалъэхэми уащыпэщӀохуэ. Зэ гъуэлъхьэгъуэм къакӀэц хабзэр джэдыкӀи 4-6-щ. ЛӀэужьыгъуэ гуэрэхэм гъэм тӀо къраш.
Пăрчăкан сăнлисен йышĕ (лат. Motacillidae) — пысăках мар юрлакан кайăксен йышĕ, вĕсем пур зоогеографи вырăнĕсенче те анлăн сарăлнă — Лăпкă океан утравĕсенче çех пурăнмаççĕ. Шăнкăрч тихашкисе йăхăнчи кайăкскм вара Африкара çех пурăнаççĕ. Йыша 5—6 йăха пайланнă 60 тĕсе яхăн кĕреççĕ. Шутланă тăрăх, пĕрремĕш пăрчăкансем миоцен тапхăрĕнче (26—7 млн çул каялла), Çĕр çинче вăрмансен шучĕ асăрханмаллах чаксан, вĕсен вырăнне курăклă ÿсентăрансем ÿсме пуçласан пулса тухнă.
Пăрчăкан сăнлисен йышĕ (лат. Motacillidae) — пысăках мар юрлакан кайăксен йышĕ, вĕсем пур зоогеографи вырăнĕсенче те анлăн сарăлнă — Лăпкă океан утравĕсенче çех пурăнмаççĕ. Шăнкăрч тихашкисе йăхăнчи кайăкскм вара Африкара çех пурăнаççĕ. Йыша 5—6 йăха пайланнă 60 тĕсе яхăн кĕреççĕ. Шутланă тăрăх, пĕрремĕш пăрчăкансем миоцен тапхăрĕнче (26—7 млн çул каялла), Çĕр çинче вăрмансен шучĕ асăрханмаллах чаксан, вĕсен вырăнне курăклă ÿсентăрансем ÿсме пуçласан пулса тухнă.
Сылгычыайдыҥылар кэргэннэрэ (лат. Motacillidae, нууч. Семейство Трясогузковые) — барабыайдыҥылар аймахтарыгар киирэр көтөрдөр бөлөхтөрө.
Саха сиригэр бу кэргэҥҥэ 2 уус бэрэстэбиитэллэрэ баар: Туйаарар күөрэгэйдэр уустара, Сылгычыайдар уустара[1].
Kwikstaert'n of lentertjes is 'n veugel die in 't Nederlans 'n Kwikstaert wor genoemd.
Je eit 'n blauw lentertje, die wor in 't Nederlans een witte kwikstaert genoemd
Je ei verschillende piepers zòas 'n oeverpieper, een bôompieper.
Kwikstaert'n of lentertjes is 'n veugel die in 't Nederlans 'n Kwikstaert wor genoemd.
Je eit 'n blauw lentertje, die wor in 't Nederlans een witte kwikstaert genoemd
The wagtails, longclaws, and pipits are a family, Motacillidae, of small passerine birds with medium to long tails. Around 70 species occur in five genera. The longclaws are entirely restricted to the Afrotropics, and the wagtails are predominantly found in Europe, Africa, and Asia, with two species migrating and breeding in Alaska. The pipits have the most cosmopolitan distribution, being found mostly in the Old World, but occurring also in the Americas and oceanic islands such as New Zealand and the Falklands. Two African species, the yellow-breasted pipit and Sharpe's longclaw, are sometimes placed in a separate seventh genus, Hemimacronyx, which is closely related to the longclaws.[1]
Most motacillids are ground-feeding insectivores[2] of slightly open country. They occupy almost all available habitats, from the shore to high mountains. Wagtails prefer wetter habitats than the pipits. A few species use forests, including the forest wagtail, and other species use forested mountain streams, such as the grey wagtail or the mountain wagtail.
Motacillids take a wide range of invertebrate prey: insects are the most commonly taken, but also including spiders, worms, and small aquatic molluscs and arthropods. All species seem to be fairly catholic in their diets, and the most commonly taken prey for any particular species or population usually reflects local availability.
With the exception of the forest wagtail, they nest on the ground,[2] laying up to six speckled eggs.
Wagtails, pipits, and longclaws are slender, small to medium-sized passerines, ranging from 14 to 17 cm (5.5 to 6.7 in) in length, with short necks and long tails.[2] They have long, pale legs with long toes and claws, particularly the hind toe, which can be up to 4 cm in length in some longclaws. No sexual dimorphism in size is seen. Overall, the robust longclaws are larger than the pipits and wagtails. Longclaws can weigh as much as 64 g, as in Fülleborn's longclaw, whereas the weight range for pipits and wagtails is 15–31 g, with the smallest species being perhaps the yellowish pipit.[3] The plumage of most pipits is dull brown and reminiscent of the larks, although some species have brighter plumages, particularly the golden pipit of north-east Africa. The adult male longclaws have brightly coloured undersides. The wagtails often have striking plumage, including grey, black, white, and yellow.
A molecular phylogenetic study published in 2019 sampled 56 of the 68 recognised species in the family Motacillidae and found that the species formed six major clades. The pipit genus Anthus was paraphyletic with respect to the longclaw genus Macronyx. The striped pipit (Anthus lineiventris) and the African rock pipit (Anthus crenatus) were nested with the longclaws in Macronyx.[4] The type species of Anthus, the meadow pipit, was nested with the other Palearctic species in Clade 2.[5][4]
MotacillidaeMotacilla – typical wagtails
Clade 4 - Anthus – large-bodied African species
Macronyx – longclaws – but includes golden pipit (Tmetothylacus tenellus) and yellow-breasted pipit (Anthus chloris)
Clade 3 – Anthus – striped pipit (Anthus lineiventris) and African rock pipit (Anthus crenatus)
Clade 2 – Anthus – Palearctic species
Clade 1 – Anthus – New World and small-bodied African species
.jpg)
_in_Kolkata_W_IMG_4336.jpg)
.jpg)
Family: Motacillidae
The wagtails, longclaws, and pipits are a family, Motacillidae, of small passerine birds with medium to long tails. Around 70 species occur in five genera. The longclaws are entirely restricted to the Afrotropics, and the wagtails are predominantly found in Europe, Africa, and Asia, with two species migrating and breeding in Alaska. The pipits have the most cosmopolitan distribution, being found mostly in the Old World, but occurring also in the Americas and oceanic islands such as New Zealand and the Falklands. Two African species, the yellow-breasted pipit and Sharpe's longclaw, are sometimes placed in a separate seventh genus, Hemimacronyx, which is closely related to the longclaws.
Most motacillids are ground-feeding insectivores of slightly open country. They occupy almost all available habitats, from the shore to high mountains. Wagtails prefer wetter habitats than the pipits. A few species use forests, including the forest wagtail, and other species use forested mountain streams, such as the grey wagtail or the mountain wagtail.
Motacillids take a wide range of invertebrate prey: insects are the most commonly taken, but also including spiders, worms, and small aquatic molluscs and arthropods. All species seem to be fairly catholic in their diets, and the most commonly taken prey for any particular species or population usually reflects local availability.
With the exception of the forest wagtail, they nest on the ground, laying up to six speckled eggs.
Motaciledoj estas familio (biologio) el malgrandaj paseroformaj birdoj kun mezaj al longaj vostoj. La familio enhavas 65 speciojn en 6 genroj, kiuj inkludas pipiojn, motacilojn, makroniksojn kaj aliajn. Ili ĉefe manĝas insektojn. La makroniksoj aŭ longunguloj estas nur en Afriko, dum motaciloj estas ĉefe en Eŭropo, Afriko kaj Azio, kun du specioj migrantaj kaj reproduktantaj en Alasko. La pipioj havas pli tutmondan distribuadon, ĉar troviĝas ĉefe en la Malnova Mondo sed ankaŭ en Ameriko kaj oceanaj insuloj kiel Novzelando kaj la Falklandoj.
Motaciloj, pipioj kaj longunguloj estas sveltaj, malgrandaj al mezgrandaj paserinoj, game el 14 al 17 cm longe, kun mallongaj koloj kaj longaj vostoj[1]. Ili havas longajn, palajn krurojn kun longaj fingroj kaj krifoj, ĉefe la malantaŭa fingro kiu povas esti ĝis 4 cm longa en kelkaj longunguloj. Ne estas seksa dimorfismo laŭ grando.
Ĝenerale la fortikaj longunguloj estas pli grandaj ol la pipitoj kaj motaciloj. Longunguloj povas pezi ĝis 64 g, dum la pezogamo de pipioj kaj motaciloj estas 15-31 g. Maskla plenkreskulo de longunguloj havas brilkolorajn subajn partojn.
La plumaro de plej tipaj pipioj estas brunstriitaj birdoj kun blankaj aŭ blankstriitaj vost-eĝoj iom similaj al alaŭdoj, kvankam kelkaj specioj havas pli brilajn plumarojn, ĉefe la Orpipio de nordorienta Afriko. La genro pipioj estas malpli svelta ol la genro Motaciloj. Kelkaj pipioj havas longan ungegon je la postaj piedfingroj. Iliaj seksoj estas samkoloraj.
La genro Motaciloj estas sveltaj kaj klare rimarkindaj desegnitaj birdoj de ĉefe blankaj kaj nigraj koloroj, sed ankaŭ flavaj, kun svelta beko, longaj kruroj kaj longa vosto. Iliaj seksoj estas pli malpli klare distingeblaj. Ili nestumas sur la tergrundo, en rokoj aŭ fendoj.
Plej parto de motaciledoj estas surgrundaj insektovoraj[1] de malferma kamparo. Ili okupas preskaŭ ĉiujn disponeblajn habitatojn, el strando al alta montaro. Motaciloj preferas pli humidajn habitatojn ol pipioj. Kelkaj specioj uzas arbarojn, ekzemple la Hinda dendronanto, kaj aliaj specioj uzas arbarajn montarrojojn, kiel la Montarmotacilo aŭ la Afrika montarmotacilo.
Motaciledoj manĝas ampleksan gamon de senvertebruloj, ĉefe insektoj, sed ankaŭ araneoj, vermoj, kaj etaj akvomoluskoj kaj artropodoj. Ĉiuj specioj ŝajne estas diversaj en siaj dietoj, kaj la plej komune predata manĝero de iu specio aŭ populacio kutime montras la lokan disponeblon.
Kun la escepto de la Hinda dendronanto, ili nestumas surgrunde[1], kie la ino demetas ĝis ses punktitajn ovojn.
Motaciledoj estas familio (biologio) el malgrandaj paseroformaj birdoj kun mezaj al longaj vostoj. La familio enhavas 65 speciojn en 6 genroj, kiuj inkludas pipiojn, motacilojn, makroniksojn kaj aliajn. Ili ĉefe manĝas insektojn. La makroniksoj aŭ longunguloj estas nur en Afriko, dum motaciloj estas ĉefe en Eŭropo, Afriko kaj Azio, kun du specioj migrantaj kaj reproduktantaj en Alasko. La pipioj havas pli tutmondan distribuadon, ĉar troviĝas ĉefe en la Malnova Mondo sed ankaŭ en Ameriko kaj oceanaj insuloj kiel Novzelando kaj la Falklandoj.
Los motacílidos (Motacillidae) son una familia de aves paseriformes a la que pertenecen las bisbitas y las lavanderas. Son cosmopolitas, pero son más abundantes en las ecozonas afrotropical, paleártica e indomalaya.
El nombre de la familia viene del género Motacilla, cuyo significado está relacionado con los movimientos característicos de la cola de ciertas especies. El nombre bisbita parece onomatopéyico, mientras que lavandera indica que viven cerca del agua.
Tradicionalmente se han situado cerca de los aláudidos y otras familias primitivas de oscines; pero los análisis de ADN los sitúan más próximos a los paséridos y a los fringílidos.
La familia contiene 66 especies distribuidas en 7 géneros:[1][2]
Son pájaros esbeltos, de tamaño mediano o pequeño (de 11,5 a 24 cm), principalmente terrestres. El cuello es corto y puntiagudo; la cola y las uñas son largas. Existe un ligero dimorfismo sexual.
El nido se encuentra generalmente en el suelo; a veces entre rocas. Contiene de 2 a 7 huevos blancos, grises o pardos, a veces moteados, que se incuban de 10 a 20 días. Tras la eclosión, los polluelos permanecen en el nido entre 12 y 18 días.
Son pájaros esencialmente insectívoros. Se alimentan en el suelo, principalmente en terrenos abiertos, generalmente herbáceos, pero algunas especies viven en terrenos arbolados; aprecian la proximidad del agua.
Los motacílidos (Motacillidae) son una familia de aves paseriformes a la que pertenecen las bisbitas y las lavanderas. Son cosmopolitas, pero son más abundantes en las ecozonas afrotropical, paleártica e indomalaya.
Västriklased (Motacillidae) on saledate väheldaste putuktoiduliste värvuliste sugukond.
Liike on sugukonnas kokku umbes 65. Västriklased eelistavad elamiseks avamaastikku, osa elab ka mägedes. Västriklastel on väike pea ja peenikesed jalad, pikk saba ning peenike sirge nokk. Jooksevad ja kõnnivad nobedasti. Eelistavad tegutseda maapinnal.
Västriklased (Motacillidae) on saledate väheldaste putuktoiduliste värvuliste sugukond.
Liike on sugukonnas kokku umbes 65. Västriklased eelistavad elamiseks avamaastikku, osa elab ka mägedes. Västriklastel on väike pea ja peenikesed jalad, pikk saba ning peenike sirge nokk. Jooksevad ja kõnnivad nobedasti. Eelistavad tegutseda maapinnal.
Motacillidae paseriformeen ordenako hegaztien familia bat dira.[1]
Motacillidae paseriformeen ordenako hegaztien familia bat dira.
Västäräkit (Motacillidae) on varpuslintuihin kuuluva heimo, johon kuuluu 7 sukua ja 68 lajia[1]. Västäräkeille ominaista on pitkä keikutteleva pyrstö.[2] Heimon linnut ovat pituudeltaan noin 15–18 cm[2] ja ruumiinrakenteeltaan ne ovat hoikkia hyönteissyöjiä, jotka viettävät aikansa yleensä maassa. Ne munivat yleensä 5–6 pilkullista munaa pesäänsä. Suomessa västäräkkien heimosta ainoastaan kirviset (Anthus) ja västäräkit (Motacilla) pesivät kesällä ja ne muuttavat elo-lokakuussa takaisin Pohjois-Afrikkaan, josta ne palaavat huhtikuussa.
Västäräkit (Motacillidae) on varpuslintuihin kuuluva heimo, johon kuuluu 7 sukua ja 68 lajia. Västäräkeille ominaista on pitkä keikutteleva pyrstö. Heimon linnut ovat pituudeltaan noin 15–18 cm ja ruumiinrakenteeltaan ne ovat hoikkia hyönteissyöjiä, jotka viettävät aikansa yleensä maassa. Ne munivat yleensä 5–6 pilkullista munaa pesäänsä. Suomessa västäräkkien heimosta ainoastaan kirviset (Anthus) ja västäräkit (Motacilla) pesivät kesällä ja ne muuttavat elo-lokakuussa takaisin Pohjois-Afrikkaan, josta ne palaavat huhtikuussa.
Les Motacillidae (ou motacillidés) sont une famille de passereaux constituée de 6 genres et près de 70 espèces de pipits, sentinelles et bergeronnettes (ou hochequeues).
Le nom de la famille vient du genre Motacilla dont la signification serait liée aux mouvements caractéristiques de la queue qu'ont certaines espèces. Cette origine est identique à celle du nom anglais wagtail et que l'on retrouve dans le français hochequeue donné aux bergeronnettes qui sont donc de « petites bergères » (elles vivent près des troupeaux), aussi appelées lavandières (elles vivent près des ruisseaux). Le nom des pipits est une onomatopée alors que leur nom latin Anthus semble indiquer la vie champêtre. Le nom des sentinelles est due à leur comportement de se percher pour guetter leur proies.
Ce sont des oiseaux au corps fin, de taille petite à moyenne (de 11,5 à 24 cm), principalement terrestres. Leur cou est court ; ils ont une queue allongée et des pattes aux ongles longs. Les pipits ont un plumage en grande partie brunâtre, souvent rayé ; chez les bergeronnettes, il varie du blanc et noir au jaune, au verdâtre ou à l'orange ; celui des sentinelles est agrémenté d'une tache ocre au niveau de la gorge. Il existe un léger dimorphisme sexuel.
Le nid généralement posé au sol ou dans l'anfractuosité d'un rocher (bergeronnette) peut contenir 2 à 7 œufs blancs, gris ou brun parfois tachetés, couvés pendant 10 à 20 jours. Après l'éclosion, les jeunes restent au nid, entre 12 et 18 jours.
Ce sont des oiseaux qui se nourrissent essentiellement d'insectes.
Les motacillidés sont cosmopolites, mais sont surtout bien représentés dans les zones éthiopienne, paléarctique et orientale.
On les rencontre principalement dans les milieux ouverts, souvent herbeux, mais quelques espèces vivent en milieux boisés ; ils apprécient la proximité de l'eau.
Traditionnellement placée à proximité des alaudidés et autres familles primitives d'oscines, la famille des Motacillidés a été rapprochée des passéridés et des fringillidés à partir de la comparaison de leur ADN (Taxinomie Sibley-Ahlquist).
Temporairement intégrée aux passéridés, elle est de nouveau considérée comme une famille indépendante, par la majorité des ornithologues.
D'après la classification de référence (version 5.2, 2015) du Congrès ornithologique international (ordre phylogénique) :
Les Motacillidae (ou motacillidés) sont une famille de passereaux constituée de 6 genres et près de 70 espèces de pipits, sentinelles et bergeronnettes (ou hochequeues).
Os motacílidos (Motacillidae) son unha familia de pequenas aves paseriformes de colas longas e medianas. Existen ao redor de 65 especies en 6 xéneros nos que se inclúen as lavandeiras, picas e picas africanas. As picas africanas están restrinxidas aos Afrotrópicos, mentres que as lavandeiras atópanse principalmente en Europa, África e Asia, con dúas especies migratorias que aniñan en Alasca. As picas teñen a distribución máis cosmopolita, atopándose ao longo do Vello mundo, América e nas illas de Nova Zelandia e Malvinas. Dúas especies africanas, a pica de peito amarelo e maila pica de Sharpe agrúpanse ás veces nun sétimo xénero, Hemimacronyx.[1]
As picas, lavandeiras e picas africanas son paxaros esveltos, de tamaño pequeno ou medio, cunha lonxitude entre 14 e 17 cm, con longas colas e pescozos curtos.[2]. Teñen patas pálidas con longas dedas, particularmente a deda traseira que pode chegar a medir até 4 cm nalgunhas picas africanas. Non existe dimorfismo sexual no que ao tamaño se refire. Normalmente as picas africanas adoitan ser máis robustas cás picas e mailas lavandeiras. As picas africanas poden chegar a acadar os 64 g, mentres que as picas e lavandeiras adoitan pesar entre 15–31 g. A plumaxe adoita ser marrón clara, semellante á das lavercas, aínda que algunhas especies teñen cores rechamantes, como por exemplo a pica dourada do nordeste de Africa. As picas africanas macho adoitan ter as partes inferiores de cores rechamantes. As lavandeiras a miúdo teñen plumaxes chamativos en gris, negro, branco e amarelo.
A maioría dos motacílidos son aves insectívoras que se alimentan no chan[2] ou no campo aberto. Ocupan a maioría dos hábitats dispoñibles, dende as ribeiras até os altos cumios. As lavandeiras prefiren ambientes máis húmidos cás picas. Algunhas especies de lavandeiras empregan os bosques, incluíndo a lavandeira forestal.
Os motacílidos predan sobre unha ampla variedade de invertebrados, especialmente insectos, e tamén arañas, vermes, e pequenos moluscos acuáticos e artrópodos.
Coa excepción da lavandeira forestal, aniñan no chan[2], ata seis ovos pintados.
En Galicia existen 5 especies pertencentes á familia dos motacílidos (Motacillidae), delas, 7 pódense atopar en Galicia durante todo o ano, 2 son invernantes no país e 1 aniña localmente.[3]
Anthus Especie
aprox. 870.000 pp.[4] Anthus trivialis
.jpg)
Anthus pratensis 
aprox. 2.190.000 pp.[4] Anthus spinoletta 
aprox. 1.134.000.[4] Anthus petrosus 
Motacilla flava 
aprox. 870.000 pp.[4] Motacilla cinerea 
Motacilla alba alba 
aprox. 2.190.000 pp.[4] Motacilla alba yarrellii 
aprox. 1.134.000.[4] FAMILIA: MOTACILLIDAE
Os motacílidos (Motacillidae) son unha familia de pequenas aves paseriformes de colas longas e medianas. Existen ao redor de 65 especies en 6 xéneros nos que se inclúen as lavandeiras, picas e picas africanas. As picas africanas están restrinxidas aos Afrotrópicos, mentres que as lavandeiras atópanse principalmente en Europa, África e Asia, con dúas especies migratorias que aniñan en Alasca. As picas teñen a distribución máis cosmopolita, atopándose ao longo do Vello mundo, América e nas illas de Nova Zelandia e Malvinas. Dúas especies africanas, a pica de peito amarelo e maila pica de Sharpe agrúpanse ás veces nun sétimo xénero, Hemimacronyx.
Pliske (lat. Motacillidae) su porodica ptica iz reda Vrapčarki (Passeriformes). Ukupno ima 50 vrsta.
U Wikimedijinu spremniku nalazi se još gradiva na temu: Pliske
Wikivrste imaju podatke o: Pliske Pliske (lat. Motacillidae) su porodica ptica iz reda Vrapčarki (Passeriformes). Ukupno ima 50 vrsta.
Motacillidae Horsfield, 1821 è una famiglia di uccelli appartenente all'ordine dei Passeriformi.[1]
Secondo il Congresso Ornitologico Internazionale (2018) la famiglia Motacillidae comprende i seguenti generi e specie:[1]
Motacillidae Horsfield, 1821 è una famiglia di uccelli appartenente all'ordine dei Passeriformi.
Kieliniai (lot. Motacillidae, vok. Stelzen und Pieper) – žvirblinių (Passeriformes) paukščių šeima. Paukščiai smulkūs, ilgauodegiai, gerai bėgioja ir vikriai skraido. Charakteringas požymis – periodiškai kilnoja uodegą. Galva nedidelė, snapas smailus ir tiesus. Kojos ilgos, užpakalinio piršto nagas ilgas ir truputį sulenktas. Gyvena šlapiose vietose, vandens telkinių pakraščiuose, pamiškėse. Minta smulkiais gyvūnais. Lizdą suka ant žemės, po žolių priedanga, rečiau tarp akmenų ar net uoksuose. Deda 4-6 margus kiaušinius.
Paplitę visame pasaulyje. Žinomos 5 gentys ir 54 rūšys. Lietuvoje gyvena dviejų genčių atstovai (10 rūšių):
Cielavu dzimta (Motacillidae) ir maza auguma zvirbuļveidīgo (Passeriformes) putnu dzimta. Tā apvieno 68 mūsdienās dzīvojošas sugas, kuras tiek iedalītas 7 ģintīs.[1] Tās ir dažādas cielavas, čipstes un garnagu čipstes. Cielavas galvenokārt ir izplatītas Eiropā, Āzijā un Āfrikā, tikai divas sugas ligzdo Ziemeļamerikā, Aļaskā. Garnagu čipstes mājo tikai Āfrikas tropu reģionā, bet čipstes ir viskosmopolītiskākā grupa. Tās sastopamas gandrīz visos kontinentos un daudzās okeānu salās. Dzimtā ir arī divas monotipskas ģintis, kas nozīmē, ka katrā ir tikai viena suga.
Latvijā sastopamas 11 cielavu dzimtas sugas: akmeņu čipste (Anthus petrosus), koku čipste (Anthus trivialis), lielā čipste (Anthus richardi), pļavas čipste (Anthus pratensis), sarkanrīkles čipste (Anthus cervinus), stepes čipste (Anthus campestris), ūdeņu čipste (Anthus spinoletta), baltā cielava (Motacilla alba), citroncielava (Motacilla citreola), dzeltenā cielava (Motacilla flava) un pelēkā cielava (Motacilla cinerea).[2]
Cielavu dzimtas putni ir mazi vai vidēji lieli dziedātājputni. Vidēji tie ir 14—17 cm gari.[3] Lielākā dzimtā ir Indijā dzīvojošā baltuzaču cielava (Motacilla maderaspatensis),[4] kuras ķermeņa garums ir 21 cm.[5]
Cielavu dzimtas putni ir gari, slaidi, ar īsiem kakliem un garām astēm. Tiem ir arī garas, pelēkas kājas ar gariem pirkstiem un nagiem.[3] Īpaši gari nagi ir garnagu čipstēm. Cielavu dzimtas sugām abi dzimumi ir vienādi lieli. Savstarpēji salīdzinot ģintis, garnagu čipstes ir lielākas nekā cielavas un čipstes. Lielākās garnagu čipstes var svērt 64 g, bet čipstes un cielavas līdz 31 g. Lielākā daļa čipstu ir pelēkbrūnas un atgādina cīruļus, lai gan dažām sugām ir košāks apspalvojums. Īpaši koša ir Āfrikā dzīvojošā zeltainā čipste (Tmetothylacus tenellus). Garnagu čipstēm ir košs pavēderes apspalvojums, bet mugura pelēcīga. Cielavām savukārt ļoti bieži ir koši melni-balts apspalvojums vai dzeltens.
Cielavu dzimtas sugas ir sastopamas sākot ar jūras piekrasti un beidzot ar augstiem kalniem. Cielavām patīk mitrāki biotopi, salīdzinot ar čipstēm. Dažas sugas mājo mežos, piemēram, meža cielava (Dendronanthus indicus), kalnu cielava (Motacilla clara) un pelēkā cielava. Lielākā daļa cielavu dzimtas putnu, lai barotos, izvēlas daļēji atklātas ainavas, tie barojas uz zemes ar dažādiem bezmugurkaulniekiem. Tie īpaši daudz ēd kukaiņus, bet barojas arī ar zirnekļiem, tārpiem un maziem ūdens gliemjiem.[3]
Gandrīz visas sugas ligzdo uz zemes. Izņēmums ir ligzdošana kokos, kas raksturīga meža cielavai. Dējumā vidēji ir līdz 6 raibumotām olām.[3]
Cielavu dzimta (Motacillidae)[1]
Cielavu dzimta (Motacillidae) ir maza auguma zvirbuļveidīgo (Passeriformes) putnu dzimta. Tā apvieno 68 mūsdienās dzīvojošas sugas, kuras tiek iedalītas 7 ģintīs. Tās ir dažādas cielavas, čipstes un garnagu čipstes. Cielavas galvenokārt ir izplatītas Eiropā, Āzijā un Āfrikā, tikai divas sugas ligzdo Ziemeļamerikā, Aļaskā. Garnagu čipstes mājo tikai Āfrikas tropu reģionā, bet čipstes ir viskosmopolītiskākā grupa. Tās sastopamas gandrīz visos kontinentos un daudzās okeānu salās. Dzimtā ir arī divas monotipskas ģintis, kas nozīmē, ka katrā ir tikai viena suga.
Kwikstaarten en piepers (Motacillidae) zijn een familie van zangvogels. De familie telt 65 soorten.[1]
Piepers lijken op gestreepte gorzen, maar hebben een dunnere snavel en een slanker postuur. Ze hebben een streperig bruine schutkleur, die bij beide geslachten gelijk is.
Kwikstaarten hebben een lange staart. Ze zijn contrasterend getekend in wit, zwart en geel of blauwgrijs met vrij duidelijke geslachtsverschillen.
De lichaamslengte varieert van 14 tot 19 cm.
Het zijn vogels die de meeste tijd op de grond doorbrengen, speurend naar insecten.
Piepers maken hun nest meestal op de grond, terwijl de meeste kwikstaarten hun nest bouwen op een richel. De legsels bestaan meestal uit 2 tot 7, meestal witte, bruine of grijze eieren. Deze worden 2 tot 3 weken bebroed, waarna de jongen na 12 tot 18 dagen het nest verlaten. Jonge piepers zijn dan nog niet in staat om te vliegen.
Kwikstaarten leven in Europa, Azië en Afrika, terwijl piepers over de gehele wereld voorkomen. De meeste soorten van deze familie zijn trekvogels.
In Europa komen de volgende soorten voor:
Kwikstaarten:
Piepers:
Piepers en de kwikstaarten worden in veel veldgidsen nog in de buurt van de leeuweriken geplaatst. Deze groepen lijken op elkaar omdat het op de grond levende insectenetende vogels zijn. Uit modern onderzoek blijkt echter dat de piepers en de kwikstaarten meer verwant zijn aan gorzen, mussen en vinken en andere zaadetende vogels, de superfamilie Passeroidea.[2] Leeuweriken behoren tot een andere superfamilie, de Sylvioidea.
Lijst van geslachten op fylogenetische volgorde:[1]
Kwikstaarten en piepers (Motacillidae) zijn een familie van zangvogels. De familie telt 65 soorten.
Erler og piplerker utgjer erlefamilien og har vitskapleg namn Motacillidae. Dette er rundt 65 artar i seks slekter av små sporvefuglar med middels til lang stjert. Slekta Motacilla, typiske erler, lever i Europa, Afrika og Asia, med to artar som migrerer for hekking i Alaska. Slektene Macronyx og Hemimacronyx er heilt avgrensa til tropisk Afrika, dei andre piplerkene har den mest kosmopolitisk utbreiing, og finst over det meste av «den gamle verda», men finst òg i Amerika, dessutan på øyar som New Zealand og Falklandsøyane.
Erler og piplerker er slanke, små til middels store sporvefuglar, mellom 14 og 17 centimeter lange, med kort hals og lange stjertar[1]. Dei syner ingen kjønnsdimorfisme i storleik. Dei har lange, bleike bein med lange tær og klør, ei spesiell baktå som kan vere opp til 4 cm i lengd hos nokre piplerker. Artane i slekta Macronyx har namnet 'longclows' på engelsk. Macronyx-artane er generelt meir robuste og større enn erler og andre piplerker og kan vege så mykje som 64 gram. Erler og andre piplerker har vektvariasjonar frå 15 til 31 gram. Fjørdrakta til dei fleste piplerker er typisk kjedeleg brun, desse piplerkene minner om lerker, sjølv om nokre artar har tydelegare farga drakter, spesielt gullpiplerke i Nordaust-Afrika. Vaksne hannar av Macronyx har sterke fargar på undersida. Erler har ofte ei slåande fjørdrakt som inkluderer fargene grå, svart, kvit og gul.
Dei fleste erler er bakkelevande insektetarar[1] på nokså ope land. Dei okkuperer nesten alle tilgjengelege habitat, frå kysten til høgfjellet. Erler føretrekkjer fuktigare habitat enn piplerker. Nokre artar brukar skog, inkludert skogerle, og andre artar brukar elvar slik som gulerle og bergerle.
Erler tar eit breitt spekter av virvellause byttedyr, særleg er insekt mykje brukte, men dietten inkluderer òg kongroer, ormar og små virvellause blautdyr og leddyr. Alle artane i familien ser ut til å vere ganske katolske i kosthaldet, det som er mest vanlege bytte for ein bestemt art eller populasjon reflekterer vanlegvis lokal tilgang på næring.
Med unntak av skogerle, hekkar artane i denne familien på bakken[1] og legg opp til seks flekkete egg.
Erler og piplerker i rekkjefølgje etter EBird/Clements Checklist v2017[2] med norske namn etter Norske navn på verdens fugler:[3]
Erler og piplerker utgjer erlefamilien og har vitskapleg namn Motacillidae. Dette er rundt 65 artar i seks slekter av små sporvefuglar med middels til lang stjert. Slekta Motacilla, typiske erler, lever i Europa, Afrika og Asia, med to artar som migrerer for hekking i Alaska. Slektene Macronyx og Hemimacronyx er heilt avgrensa til tropisk Afrika, dei andre piplerkene har den mest kosmopolitisk utbreiing, og finst over det meste av «den gamle verda», men finst òg i Amerika, dessutan på øyar som New Zealand og Falklandsøyane.
Erlefamilien (Motacillidae) er ei gruppe små spurvefugler med forholdsvis middelslange og lange stjerter. De er insektetende, og leter etter mat på bakken.
Erlefamilien (Motacillidae) er ei gruppe små spurvefugler med forholdsvis middelslange og lange stjerter. De er insektetende, og leter etter mat på bakken.
Multimedia w Wikimedia Commons 
Hasło w Wikisłowniku Pliszkowate[2] (Motacillidae) – rodzina ptaków z rzędu wróblowych (Passeriformes), obejmująca około 70 gatunków zamieszkujących cały świat[3]. W Polsce występuje 13 gatunków, wszystkie objęte ścisłą ochroną.
Są to ptaki owadożerne polujące na ziemi. Występują na otwartych przestrzeniach. Gniazdo wiją na ziemi, składają w nim do 6 jaj.
Do rodziny zaliczane są następujące rodzaje[2]:
Pliszkowate (Motacillidae) – rodzina ptaków z rzędu wróblowych (Passeriformes), obejmująca około 70 gatunków zamieszkujących cały świat. W Polsce występuje 13 gatunków, wszystkie objęte ścisłą ochroną.
Są to ptaki owadożerne polujące na ziemi. Występują na otwartych przestrzeniach. Gniazdo wiją na ziemi, składają w nim do 6 jaj.
Motacillidae é a família de aves passeriformes que inclui as petinhas, os caminheiros e as alvéolas.[1] O grupo conta com cerca de 58 espécies, classificadas em cinco géneros. Os motacilíneos têm distribuição mundial mas a maior parte das formas está confinada à Europa, Ásia e África. No Brasil ocorrem apenas cinco espécies de caminheiro pertencentes ao género Anthus. O grupo ocupa uma grande diversidade de habitats, incluindo tundra, savana, campos de dunas, regiões costeiras arenosas e rochosas, campos agrícolas e áreas urbanas. Durante períodos de migração podem ser avistados nos Himalaias até aos 6000 m de altitude. O grupo por vezes é considerado com uma subfamília, Motacillinae, integrada na família Passeridae.
Os motacilíneos são aves de pequeno a médio porte que medem entre 14 a 21 cm de comprimento e pesam entre 12 a 50 g. São caracterizados pela cauda relativamente comprida e por patas e garras longas. O bico é fino e comprido, com uma ligeira bossa acima das narinas. Tirando algumas excepções, os motacilídeos têm plumagem uniforme, em tons esverdeados e acastanhados, que torna difícil a sua identificação no campo.
Na época de reprodução os motacilíneos formam casais monogâmicos que partilham as tarefas de construção do ninho, incubação e cuidados parentais às crias. Estas aves alimentam-se sobretudo de insectos e, em menos escala, de sementes e bagas.
Motacillidae é a família de aves passeriformes que inclui as petinhas, os caminheiros e as alvéolas. O grupo conta com cerca de 58 espécies, classificadas em cinco géneros. Os motacilíneos têm distribuição mundial mas a maior parte das formas está confinada à Europa, Ásia e África. No Brasil ocorrem apenas cinco espécies de caminheiro pertencentes ao género Anthus. O grupo ocupa uma grande diversidade de habitats, incluindo tundra, savana, campos de dunas, regiões costeiras arenosas e rochosas, campos agrícolas e áreas urbanas. Durante períodos de migração podem ser avistados nos Himalaias até aos 6000 m de altitude. O grupo por vezes é considerado com uma subfamília, Motacillinae, integrada na família Passeridae.
Os motacilíneos são aves de pequeno a médio porte que medem entre 14 a 21 cm de comprimento e pesam entre 12 a 50 g. São caracterizados pela cauda relativamente comprida e por patas e garras longas. O bico é fino e comprido, com uma ligeira bossa acima das narinas. Tirando algumas excepções, os motacilídeos têm plumagem uniforme, em tons esverdeados e acastanhados, que torna difícil a sua identificação no campo.
Na época de reprodução os motacilíneos formam casais monogâmicos que partilham as tarefas de construção do ninho, incubação e cuidados parentais às crias. Estas aves alimentam-se sobretudo de insectos e, em menos escala, de sementes e bagas.
Familia motacilidelor (Motacillidae) cuprinde păsări terestre din ordinul paseriformelor (Passeriformes), dintre care cele mai bine cunoscute sunt codobaturile și fâsele. Familia include 5 genuri și 63 specii.
Sunt păsări mici (cât vrabia) și zvelte cu o lungime de 12–21 cm și o greutate de 11–64 g, au picioare lungi, robuste și subțiri, cu gheare lungi și aproape drepte. Remigele secundare sunt așa de lungi, încât atunci când aripile stau în repaus, vârful lor ajunge până aproape la vârful remigelor primare. Coada este lungă, și trunchiată sau puțin crestată. Coada lungă a codobaturilor dă iluzia unor dimensiuni mai mari. Ciocul este subțire, ascuțit și conic. Majoritatea fâselor au un penaj maro dungat, ceea ce le ajută la camuflaj, în timp ce codobaturile au un penaj în culori contrastante de alb, negru, galben sau albastru-cenușiu. Penajul este similar la ambele sexe la fâse, însă la codobaturi sunt multe diferențe.
Hrana este formată mai ales din insecte și alte nevertebrate mici în sezonul cald, dar iarna și din semințe.
Cuibul și-l fac pe pământ, în crăpături de stânci, în desișuri sau în scorburi de arbori, uneori în diferite construcții. Femelele depun 2-7 ouă, frecvent albe, maro sau cenușii, pe care le clocesc 2-3 săptămâni. Puii sunt nidicoli (ies din ou golași și orbi) și părăsesc cuibul după 12-18 zile.
Motacilidele sunt răspândite pe întregul glob pamântesc, cu excepția arhipelagului polinezian, și singura specie de paseriforme din regiunea antarctică face parte din această familie. Speciile care clocesc în ținuturile nordice sunt migratoare. Speciile din familia motacilidelor sunt răspândite îndeosebi în vecinătatea apelor curgătoare și stătătoare, dar și în păduri, câmpii, stepe, lunci și pășuni umede; unele dintre specii se întâlnesc în zone aride de mare altitudine ori pe malurile stâncoase sau în tundră.
În avifauna României sunt răspândite nouă specii de codobaturi și fâse, care sunt în general migratoare, mai rar sedentare sau de pasaj:
Familia Motacilide include 66 de specii repartizate în 8 genuri.[1]
Evoluție și dispariție Comportament Liste ClasificareFamilia motacilidelor (Motacillidae) cuprinde păsări terestre din ordinul paseriformelor (Passeriformes), dintre care cele mai bine cunoscute sunt codobaturile și fâsele. Familia include 5 genuri și 63 specii.
Sunt păsări mici (cât vrabia) și zvelte cu o lungime de 12–21 cm și o greutate de 11–64 g, au picioare lungi, robuste și subțiri, cu gheare lungi și aproape drepte. Remigele secundare sunt așa de lungi, încât atunci când aripile stau în repaus, vârful lor ajunge până aproape la vârful remigelor primare. Coada este lungă, și trunchiată sau puțin crestată. Coada lungă a codobaturilor dă iluzia unor dimensiuni mai mari. Ciocul este subțire, ascuțit și conic. Majoritatea fâselor au un penaj maro dungat, ceea ce le ajută la camuflaj, în timp ce codobaturile au un penaj în culori contrastante de alb, negru, galben sau albastru-cenușiu. Penajul este similar la ambele sexe la fâse, însă la codobaturi sunt multe diferențe.
Hrana este formată mai ales din insecte și alte nevertebrate mici în sezonul cald, dar iarna și din semințe.
Cuibul și-l fac pe pământ, în crăpături de stânci, în desișuri sau în scorburi de arbori, uneori în diferite construcții. Femelele depun 2-7 ouă, frecvent albe, maro sau cenușii, pe care le clocesc 2-3 săptămâni. Puii sunt nidicoli (ies din ou golași și orbi) și părăsesc cuibul după 12-18 zile.
Motacilidele sunt răspândite pe întregul glob pamântesc, cu excepția arhipelagului polinezian, și singura specie de paseriforme din regiunea antarctică face parte din această familie. Speciile care clocesc în ținuturile nordice sunt migratoare. Speciile din familia motacilidelor sunt răspândite îndeosebi în vecinătatea apelor curgătoare și stătătoare, dar și în păduri, câmpii, stepe, lunci și pășuni umede; unele dintre specii se întâlnesc în zone aride de mare altitudine ori pe malurile stâncoase sau în tundră.
În avifauna României sunt răspândite nouă specii de codobaturi și fâse, care sunt în general migratoare, mai rar sedentare sau de pasaj:
Codobatură albă (Motacilla alba) Codobatură cu cap galben sau codobatura cu capul galben (Motacilla citreola) Codobatură de munte (Motacilla cinerea) Codobatură galbenă (Motacilla flava) Fâsă de câmp (Anthus campestris) Fâsă de luncă (Anthus pratensis) Fâsă de munte (Anthus spinoletta) Fâsă de pădure (Anthus trivialis) Fâsă roșiatică sau fâsa cu gâtul roșu (Anthus cervinus)Ärlor (Motacillidae)[2] är en familj med relativt små och slanka ofta marklevande tättingar med lång stjärt och rak spetsig näbb med förekomst på alla världens kontinenter, artrikast i Afrika.
Ärlorna ansågs traditionellt stå nära lärkorna, men DNA-studier visar att de inte alls är varandras närmaste släktingar. Istället ingår den i överfamiljen Passeroidea, bland sparvar och finkar.
Inom familjen har den traditionellt delats in i sex släkten i tre morfologiskt tydliga grupper: de mycket långstjärtade och ofta färgglatt tecknade ärlorna, de mycket kryptiskt tecknade piplärkorna i Anthus samt de kraftigare gul- eller rödbröstade afrikanska sporrpiplärkorna. De senare förekommer endast i de tropiska delarna av Afrika medan ärlor främst förekommer i Europa, Afrika och Asien, med två arter som häckar i Alaska. Piplärkorna är den grupp som har störst global spridning och återfinns över stora delar av Gamla världen men även i Amerika och på öar ute till havs, så som Nya Zeeland och Falklandsöarna.
DNA-studier visar dock att denna uppdelning inte är så tydlig som man tidigare trott. Exempelvis verkar Anthus-arter som fältpiplärka och större piplärka snarare stå närmare de afrikanska sporrpiplärkorna än ängspiplärka (Anthus pratensis). Vidare har två arter som haft sin hemvist i andra familjer förvånande nog visat sig vara djupt inbäddade i familjen. Den mycket kortstjärtade sãotoméärlan ansågs fram till nyligen stå nära långnäbbar i släktet Macrosphenus (idag i familjen afrikanska sångare), men den visar sig istället vara en Motacilla-ärla.[3] Vidare är den art som tidigare kallats madanga på den lilla ön Buru i Indonesien och som traditionellt och okontroversiellt ansetts vara en glasögonfågel istället systerart till papuapiplärka, trots sin mycket avvikande morfologi, varför den nu istället på svenska kallas burupiplärka.[3]
Indelning i släkten efter Clements et al 2018:[4]
Ärlor (Motacillidae) är en familj med relativt små och slanka ofta marklevande tättingar med lång stjärt och rak spetsig näbb med förekomst på alla världens kontinenter, artrikast i Afrika.
Kuyruksallayangiller (Motacillidae), ötücü kuşlar takımına ait bir familyadır.
Tüm dünyada yayılış gösterirler. Açık arazilerde 4000 metreye kadar olan bölgelerde bulunurlar. Besinleri eklembacaklılar ve yumuşakçalardır. Yuvaları çoğunlukla toprak üzerinde ya da yarı kovuklarda ve fincan şeklindedir. Vücut ince uzundur. Bazılarında arka tırnak uzundur. Gagaları ince, uzun ve sivri, ucu girintilidir. Kuyrukları vücuttan her zaman daha uzundur. Kuyruklarını sallayan kuşlardır.
Kuyruksallayangiller (Motacillidae), ötücü kuşlar takımına ait bir familyadır.
Tüm dünyada yayılış gösterirler. Açık arazilerde 4000 metreye kadar olan bölgelerde bulunurlar. Besinleri eklembacaklılar ve yumuşakçalardır. Yuvaları çoğunlukla toprak üzerinde ya da yarı kovuklarda ve fincan şeklindedir. Vücut ince uzundur. Bazılarında arka tırnak uzundur. Gagaları ince, uzun ve sivri, ucu girintilidir. Kuyrukları vücuttan her zaman daha uzundur. Kuyruklarını sallayan kuşlardır.
Пли́скові — родина невеликих за розмірами, тендітних птахів з ряду Горобцеподібних. Довжина тіла від 14 до 21 см, маса тіла від 12 до 50 г. Характеризуються відносно довгим хвостом та довгими ногами і крилами.
Птахи комахоїдні, живляться на землі. Розповсюдження всесвітнє, проте переважна більшість видів населяє Європу, Азію та Африку. Зустрічаються у відкритих місцевостях, в найрізноманітніших біотопах, таких як тундра, савана, дюни, прибережні зони водойм, сільськогосподарські поля, а також в урбанізованих ландшафтах. Під час перелетів можуть підніматися до висоти 6000 м (в Гімалаях). Гніздяться на землі, відкладають до шести крапчастих яєць.
В родині нараховують 5 родів та 54 види, хоча систематика ускладнюється великою кількістю підвидів, форм та рас. Тому в роботах різних дослідників можливі розбіжності.
У фауні України 2 роди (плиска та щеврик) та 9 або 10 видів:
Деякими вченими в окремий вид виділяється плиска чорноголова Motacilla feldegg Michachelles, 1830, проте більшість вчених включають її в ранзі підвиду у вид плиска жовта.
Це незавершена стаття з орнітології.
Пли́скові — родина невеликих за розмірами, тендітних птахів з ряду Горобцеподібних. Довжина тіла від 14 до 21 см, маса тіла від 12 до 50 г. Характеризуються відносно довгим хвостом та довгими ногами і крилами.
Птахи комахоїдні, живляться на землі. Розповсюдження всесвітнє, проте переважна більшість видів населяє Європу, Азію та Африку. Зустрічаються у відкритих місцевостях, в найрізноманітніших біотопах, таких як тундра, савана, дюни, прибережні зони водойм, сільськогосподарські поля, а також в урбанізованих ландшафтах. Під час перелетів можуть підніматися до висоти 6000 м (в Гімалаях). Гніздяться на землі, відкладають до шести крапчастих яєць.
В родині нараховують 5 родів та 54 види, хоча систематика ускладнюється великою кількістю підвидів, форм та рас. Тому в роботах різних дослідників можливі розбіжності.
Họ Chìa vôi (danh pháp khoa học: Motacillidae) là một họ chứa các loài chim nhỏ trong bộ Sẻ với đuôi từ trung bình tới dài. Chúng bao gồm chìa vôi, chim manh và chim vuốt dài (ở châu Phi).
Các loài chim này có thân hình mảnh dẻ, kiếm thức ăn là các loại sâu bọ trên mặt đất ở các vùng nông thôn. Chúng làm tổ trên mặt đất, đẻ tới 6 trứng vỏ lốm đốm.
Họ này chứa khoảng 60 loài trong 5 chi, với hai chi độc loài, hai chi vừa phải và một chi chứa khoảng hai phần ba số loài.
Tại Việt Nam có các loài của 3 chi Anthus, Dendronanthus, Motacilla.
Họ Chìa vôi (danh pháp khoa học: Motacillidae) là một họ chứa các loài chim nhỏ trong bộ Sẻ với đuôi từ trung bình tới dài. Chúng bao gồm chìa vôi, chim manh và chim vuốt dài (ở châu Phi).
Các loài chim này có thân hình mảnh dẻ, kiếm thức ăn là các loại sâu bọ trên mặt đất ở các vùng nông thôn. Chúng làm tổ trên mặt đất, đẻ tới 6 trứng vỏ lốm đốm.
Họ này chứa khoảng 60 loài trong 5 chi, với hai chi độc loài, hai chi vừa phải và một chi chứa khoảng hai phần ba số loài.
Во время насиживания и выводка птенцов трясогузки строго придерживаются своей территории, а их самцы часто ведут себя достаточно агрессивно по отношению к другим птицам того же либо другого вида. Характерное поведение, которое присуще семейству в целом, описывает известный немецкий натуралист XIX века Альфред Брем в своей энциклопедии «Жизнь животных» на примере жёлтой трясогузки: «…они с такой энергией преследовали камышевку, а более всего кизиловку, что много раз мешали мне охотиться за ними. Как только птица вылетала из осоки, на неё тотчас же бешено нападали несколько трясогузок, клевали её и не давали ей садиться поблизости»[9]. На агрессивное поведение трясогузок по отношению к собственному отображению в зеркале указывает также и энциклопедия Гржимека, причём такое поведение может продолжаться продолжительное время[10].
Гнездо чаще всего строится прямо на земле посреди густой растительности, но у отдельных видов оно также может находиться в отверстии в стене дома, под крышей, на дереве, в расщелине среди камней или на берегу реки. Как правило, гнездо довольно простое по архитектуре и представляет из себя чашевидное образование из травянистых стебельков, волоса млекопитающих и реже перьев. Чаще всего строительством занимается самка; иногда ей помогает строить самец. Количество яиц в кладке (а также количество самих кладок) значительно различается у разных видов, но в целом оно составляет от одного до девяти яиц. Инкубационный период составляет 11—16 дней, в большинстве случаев насиживает одна самка. Птенцы становятся на крыло через 10—17 дней и часто покидают гнездо ещё до того, как научились летать[10].
В подавляющем большинстве рацион трясогузковых состоит из всевозможных насекомых и их личинок, причём их разнообразие ограничивается лишь доступностью в данном регионе. Кроме того, в меньшей степени птицы употребляют в пищу паукообразных, ракообразных (равноногих (Isopoda), бокоплавов (Amphipoda), крабов) и других беспозвоночных животных.
Во время насиживания и выводка птенцов трясогузки строго придерживаются своей территории, а их самцы часто ведут себя достаточно агрессивно по отношению к другим птицам того же либо другого вида. Характерное поведение, которое присуще семейству в целом, описывает известный немецкий натуралист XIX века Альфред Брем в своей энциклопедии «Жизнь животных» на примере жёлтой трясогузки: «…они с такой энергией преследовали камышевку, а более всего кизиловку, что много раз мешали мне охотиться за ними. Как только птица вылетала из осоки, на неё тотчас же бешено нападали несколько трясогузок, клевали её и не давали ей садиться поблизости». На агрессивное поведение трясогузок по отношению к собственному отображению в зеркале указывает также и энциклопедия Гржимека, причём такое поведение может продолжаться продолжительное время.
Гнездо чаще всего строится прямо на земле посреди густой растительности, но у отдельных видов оно также может находиться в отверстии в стене дома, под крышей, на дереве, в расщелине среди камней или на берегу реки. Как правило, гнездо довольно простое по архитектуре и представляет из себя чашевидное образование из травянистых стебельков, волоса млекопитающих и реже перьев. Чаще всего строительством занимается самка; иногда ей помогает строить самец. Количество яиц в кладке (а также количество самих кладок) значительно различается у разных видов, но в целом оно составляет от одного до девяти яиц. Инкубационный период составляет 11—16 дней, в большинстве случаев насиживает одна самка. Птенцы становятся на крыло через 10—17 дней и часто покидают гнездо ещё до того, как научились летать.
ПитаниеВ подавляющем большинстве рацион трясогузковых состоит из всевозможных насекомых и их личинок, причём их разнообразие ограничивается лишь доступностью в данном регионе. Кроме того, в меньшей степени птицы употребляют в пищу паукообразных, ракообразных (равноногих (Isopoda), бокоплавов (Amphipoda), крабов) и других беспозвоночных животных.
鹡鸰科（学名：Motacillidae）是鸟纲雀形目的一个科，又名雃(qian1)。全球共5属62种，在中国有3属20种分布。
本科鸟类身体纤细，尾较长，在地面上筑巢，以昆虫为食。
鹡鸰科（学名：Motacillidae）是鸟纲雀形目的一个科，又名雃(qian1)。全球共5属62种，在中国有3属20种分布。
本科鸟类身体纤细，尾较长，在地面上筑巢，以昆虫为食。
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 鳥綱 Aves 目 : スズメ目 Passeriformes 上科 : スズメ上科 Passeroidea 科 : セキレイ科 Motacillidae 学名 Motacillidae Horsfield, 1821 タイプ属 セキレイ属 Montacilla セキレイ科（セキレイか、Motacillidae）はスズメ上科に属する科。
アフリカ大陸、オーストラリア大陸、北アメリカ大陸、南アメリカ大陸、ユーラシア大陸、インドネシア、日本
体形は細い。
嘴は細く、主な獲物である昆虫をつまむのに適している。後肢や趾、尾羽は発達する。後肢が発達する種は地表や水辺を徘徊して獲物を捕食し（獲物に素早く詰め寄ったり、浅瀬でも体が漬からず移動できる）、尾羽が発達する種は空中で獲物を捕食する傾向がある（尾羽を使い空中でバランスを取り方向変換がしやすくなる）。
卵は白や褐色に、褐色の斑点が入る。
6属が属する[1]。サントメムシクイはかつてウグイス科とされていた。
次のような系統樹が得られている[1]。
草原や水辺に生息する。多くの種は渡りを行い、夜間や渡りの際に大規模な群れを形成することもある。
食性は動物食で、主に昆虫、節足動物を食べる。獲物は地表や浅瀬を徘徊したり、飛翔しながら捕食する。
繁殖形態は卵生。主に地表に巣を作るが、水辺の断崖や建築物に巣を作ることもある。3-7個の卵を産む。抱卵期間は12-20日。雛は孵化してから12-18日で巣立つ。
開けた土地に生息するため開発により生息地を拡大させ、市街地でも見かけられることもある。
マキバタヒバリ
A. pratensis
この項目は、鳥類に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（ポータル鳥類 - PJ鳥類）。
할미새과(Motacillidae)는 참새목의 과이다.
다음은 2019년 올리버로스(Oliveros) 등의 연구에 의한 참새소목의 계통 분류이다.[1]
참새소목
_-_Flickr_-_Lip_Kee_(1).jpg)
_in_Kolkata_W_IMG_4336.jpg)
.jpg)
_in_Kolkata_W_IMG_4336.jpg)
.jpg)
