mm; connate leaves linear, 8-12 × 2.5-3 mm, with 2 white stomatal bands along middle furrow abaxially. Pollen cones ovoid, ca. 1.2 cm, shortly stipitate. Seed cones narrowly ovoid, 8-12 × ca. 2.5 cm; cone scales broadly cuneate or fan-shaped, margin thin, reflexed, apex broadly rounded; bracts with triangular, recurved, free apex. Seeds oblong or elliptic, flat, 8-12 × ca. 8 mm.
El pi para-sol japonès (Sciadopitys verticillata) que al Japó s'anomena Koyamaki és una conífera endèmica del Japó.
La família Sciadopityaceae té un sol gènere Sciadopitys i una única espècie actual Sciadopitys verticillata (que en llatí significa Pi para-sol verticil·lat)
Es considera, com el Ginkgo, un fòssil vivent. En el període Triàsic s'han trobat fòssils de l'espècie Sciadopitys tertiara que aleshores estava estesa per gran part del món.
En l'actualitat només viu espontàniament als districtes japonesos de Honshu, Kyushu i Shikoku entre els 500 i 1000 metres d'altitud sota un clima molt plujós i de molta humitat relativa.
És un arbre de fulla persistent que pot arribar als 30 metres d'alçada (l'exemplar més alt actual en fa 27). L'estructura de les fulles és verticil·lada i molt peculiar. Compta amb fulles fotosíntètiques i fulles aparents no fotosintètiques cladodis). Les pinyes fan fins a 11 cm.
S'havia conservat i venerat en monestirs del Japó i també plantat com arbre forestal, però en ser de creixement molt lent ja no es fa servir, de vegades s'utilitza en jardineria però ha de ser en els llocs que compleixin els requeriments climàtics tan especials de l'espècie.
El pi para-sol japonès (Sciadopitys verticillata) que al Japó s'anomena Koyamaki és una conífera endèmica del Japó.
La família Sciadopityaceae té un sol gènere Sciadopitys i una única espècie actual Sciadopitys verticillata (que en llatí significa Pi para-sol verticil·lat)
Es considera, com el Ginkgo, un fòssil vivent. En el període Triàsic s'han trobat fòssils de l'espècie Sciadopitys tertiara que aleshores estava estesa per gran part del món.
En l'actualitat només viu espontàniament als districtes japonesos de Honshu, Kyushu i Shikoku entre els 500 i 1000 metres d'altitud sota un clima molt plujós i de molta humitat relativa.
És un arbre de fulla persistent que pot arribar als 30 metres d'alçada (l'exemplar més alt actual en fa 27). L'estructura de les fulles és verticil·lada i molt peculiar. Compta amb fulles fotosíntètiques i fulles aparents no fotosintètiques cladodis). Les pinyes fan fins a 11 cm.
S'havia conservat i venerat en monestirs del Japó i també plantat com arbre forestal, però en ser de creixement molt lent ja no es fa servir, de vegades s'utilitza en jardineria però ha de ser en els llocs que compleixin els requeriments climàtics tan especials de l'espècie.
Pajehličník přeslenatý[2][3] (Sciadopitys verticillata), nebo pajehličník přeslenitý, je stálezelený jehličnatý strom. Je jediným druhem rodu pajehličník z monotypické čeledě pajehličníkovité (Sciadopityaceae).
Je to endemit z jižních oblastí Japonska, kde roste jednotlivě nebo v malých skupinkách ve středních výškách tamních hor (500 až 1000 m) v oblastech s vysokou vzdušnou vlhkostí. Vyhovují mu přistíněná stanoviště chráněná před mrazivými větry a vlhčí, ale odvodněné půdy. Krátkodobě tolerují mrazy i do -30 °C. Ze stratigrafických záznamů je známý asi 200 milionu let z období svrchního triasu, v období křídy byl rozšířen v Eurasii i v Severní Americe. Je to živá fosílie bez blízkých příbuzných.
Do Evropy byl dovezen v roce 1861. Největší známý exemplář v Česku je v ZOO Zlín-Lešná, byl zde vysazen v roce 1960, v roce 2010 dosáhl výšky 10 m a má průměr kmene 25 cm.
Je to strom, který ve své domovině vyrůstá do výše 20 až 30 m s průměrem kmene okolo 1 m. V našich podmínkách dorůstá maximálně do 10 m. Kůra kmene je hnědá s oranžovým nádechem, v mládí hladká, později se odlupuje v tenkých dlouhých pruzích. Strom vytváří úzký, pravidelný kužel. Větve jsou krátké, tenké, vodorovně odstávající. Malé, plstnaté pupeny mají červenohnědou barvu. Existuje i keřovitá forma pajehličníku přeslenatého, která se ale málo vyskytuje.
Stálezelené jehlice rostou jen na koncích letorostů po 10 až 30 v paprskovitých přeslenech deštníkovitého nebo přesličkového tvaru. Jsou měkké a jakoby dužnaté, dlouhé 5 až 12 cm a široké 4 až 8 mm, s podélným žlábkem, lekle zelené, kožovité, opadávají po 2 až 3 létech. Jsou to nepravé listy, vznikly buď splynutím dvou jehlic nebo to jsou fotosyntetizující fylokladia. Pravé listy jsou redukovány na drobné, těsně přiléhající šupinky 1 až 3 mm dlouhé, zprvu zelené a později hnědé, rostoucí spirálovitě na stoncích.
Pajehličník přeslenatý má současně na jednom stromu samčí šištice s pylem i samičí s vajíčky. Samčí jsou velké 6 až 12 mm a nacházejí se ve shlucích na konci větví. Samičí rostou jednotlivě, jsou vejcovité, dlouhé 5 až 10 cm a 3,5 až 6,5 cm široké, v průběhu zrání se barva mění ze zelené na hnědou. Semena dozrají a šišky se otevřou po 18 až 20 měsících od opylení. V šišce je asi 15 až 40 oranžově-hnědých semen, dlouhých 8 až 12 mm, vejčitě zploštělých s úzkými křidélky, klíčí dvěma děložními lístky. Asi 15 semen váží 1 gram.
Semena před výsevem potřebují 3 měsíce stratifikace, i tak však obtížně klíčí. Mladé rostlinky velice pomalu rostou, za 3 roky měří sotva 30 cm. Za deset let dorostou do výše 1 až 1,2 m. Měly by být brzy vysazeny na trvalé stanoviště, stromky vyšší než 1 m se špatně přesazují.
Výhradně pro zahradnické účely a jako sbírková rostlina. Tato velmi zajímavá dřevina se u nás těší velké oblibě, její vhodné použití je jako solitéra, do skupinových výsadeb, ale i do nádob. Bylo vyšlechtěno přes 50 různých odrůd lišící se habitem i barvou.[4] Dříve se jeho elastického, vodě odolného dřeva používalo v Japonsku pro stavbu lodí a lisoval se z něho olej vhodný pro výrobu barev a laků.
Pajehličník přeslenatý byl dlouhodobě zařazen do čeledě tisovcovitých (Taxodiaceae), po jejím zrušení byl převeden do čeledě cypřišovitých (Cupressaceae). Nyní po podrobnějším přezkoumání bylo zjištěno, že představuje zcela izolovanou větev a byl umístěn do samostatné čeledě pajehličníkovitých (Sciadopityaceae Luerss., 1877).
Obrázky, zvuky či videa k tématu pajehličník přeslenatý ve Wikimedia Commons
Galerie pajehličník přeslenatý ve Wikimedia CommonsPajehličník přeslenatý (Sciadopitys verticillata), nebo pajehličník přeslenitý, je stálezelený jehličnatý strom. Je jediným druhem rodu pajehličník z monotypické čeledě pajehličníkovité (Sciadopityaceae).
Parasoltræ (Sciadopitys verticillata) er et mellemstort, stedsegrønt nåletræ med en opret, kegleformet vækst. Grenene sidder i kranse, og stammen er som regel gennemgående.
Barken er først lysegrøn og furet, men snart bliver den rødbrun og blank. Gamle grene og stammer har en bark, som er furet og afskallende på langs. Knopperne er ægformede og lysegrønne. Fra hver knop fremkommer et skud med kransstillede dværgskud, der hver bærer to sammenvoksede, lange nåle. Hver nål er lysegrøn og har en dyb fure langs midten.
Blomstringen sker i sommertiden, og koglerne er ægformede med brede, tilbagerullede skæl og dråber af udsondret harpiks. Frøene er næsten runde med en vinge hele vejen rundt langs randen.
Rodnettet er forholdsvist svagt og kræver adgang til både konstant ilt og fugtighed på samme tid.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 20 x 4 m (30 x 10 cm/år).
Slægten fandtes allerede i tertiærtiden og var udbredt over hele den nordlige halvkugle indtil den 3. sidste istid, hvor den blev udryddet overalt undtagen i Japan, hvor arten nu er endemisk. Her findes den som underskov i blandede løv- og nåleskove på øerne Honshu, Shikoku og Kyushu.
I Kyushu University Forests vokser den på bjergskråninger med 3500 mm årlig nedbør og lavaundergrund sammen med bl.a. Acer mono, Betula grossa, japansk bøg, japansk fyr, japansk ædelgran, penselfyr, Quercus crispula og sieboldhemlock[1].
Parasoltræ (Sciadopitys verticillata) er et mellemstort, stedsegrønt nåletræ med en opret, kegleformet vækst. Grenene sidder i kranse, og stammen er som regel gennemgående.
Die Schirmtanne (Sciadopitys verticillata) ist die einzige Art der monotypischen Pflanzengattung Sciadopitys und zugleich die einzige Art der Familie der Schirmtannengewächse (Sciadopityaceae) innerhalb der Ordnung der Kiefernartigen (Coniferales).
Die Schirmtanne wächst als immergrüner Baum, der Wuchshöhen von 20 bis 30, selten bis zu 40 Metern und Brusthöhendurchmesser von 1[1] bis selten 3 Metern erreicht. Das größte lebende Exemplar wächst am Jinguji-Tempel in Koaza Himejitani Aza Ishikawa der Stadt Nodagawa in der japanischen Präfektur Kyōto; es hat eine Wuchshöhe von 27 Metern und einen Umfang von 4,1 Metern. Sie wachsen langsam, sowohl ein- als auch mehrstämmig und sind reich ausladend verzweigt.
Die Borke ist dick und rötlich-braun. Die Rinde der Zweige ist orange-braun.
Die Knospen sind bei einer Länge von 3 bis 4 Millimetern eiförmig.[1] Die im Winkel von etwa 90° mehr oder weniger spiralig am Stamm angeordneten Zweige sind meist kurz. Die Keimlinge besitzen zwei Keimblätter (Kotyledonen).
Es gibt zwei Typen von Blättern: Zum Einen schuppenförmige, dreikantige Blätter am Stamm;[1] sie sind braun und nur 1 bis 6 Millimeter groß. Zum Anderen die photosynthetisch aktiven Laubblätter, sie sind linealisch und flach, etwa geformt wie Kiefernnadeln, sie haben aber einen anderen inneren Aufbau, denn sie entwickeln sich durch Verwachsen von zwei Blättern. Diese nadelförmigen Laubblätter sitzen zu zehn bis 30 zusammengefasst an Kurz- oder Langtrieben. Sie sind 6 bis 13 Zentimeter lang, 2 bis 3 Millimeter breit und 1 Millimeter dick; sie bleiben drei bis vier Jahre am Baum.
Die Schirmtanne ist einhäusig getrenntgeschlechtig (monözisch). Die zu mehreren an den Enden der Zweige zusammen stehenden, männlichen zapfenförmigen Blüten sind 6 bis 12 Millimeter lang und spiralig aufgebaut mit vielen Mikrosporophyllen. Die kugeligen Pollen besitzen keine Luftsäcke. Die an kurzen Stielen stehenden, weiblichen Zapfen sind schmal eiförmig und zuerst grün. Die spiralig angeordneten Deckschuppen besitzen einen dünnen, zurückgebogenen Rand und umhüllen die dreieckigen Samenschuppen fast. Die reifen Zapfen sind dann dunkelbraun, leicht zerbrechlich, 4,5 bis 10 Zentimeter lang und 3,5 bis 6,5 Zentimeter breit, wenn sie geöffnet sind. Es werden je Samenschuppe fünf bis neun Samen gebildet.
Die Samen sind 18 bis 20 Monate nach der Bestäubung reif. Die flachen, orange-braunen Samen sind bei einer Länge von 8 bis 12 Millimetern sowie einem Durchmesser von etwa 8 Millimetern abgeflacht eiförmig.[1] Sie besitzen einen schmalen Flügel.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 20.[2][3]
Die Schirmtanne kommt nur auf den japanischen Inseln südliches Honshū, Kyūshū und Shikoku vor. Sie gedeiht in den Mischwäldern der subtropischen Nebelwälder mittlerer Höhenlagen von 500 bis 1000 Metern mit hohen Niederschlägen und hoher Luftfeuchte.
Die Familie der Sciadopityaceae hatte früher eine weite Verbreitung mit vielen Arten. Fossilien sind weit verbreitet und seit der oberen Trias (Rhät) belegt. Diese Familie hatte ihre Hauptentwicklung in der unteren Kreide. Fossilien wurden auch in Europa gefunden, dort waren einige Arten im Tertiär häufig.[4] Aus den Ergebnissen einer Untersuchung des Jahres 2009 von Baltischen Bernstein unter Anwendung der Infrarotspektroskopie und anderer Methoden ergaben sich profunde Hinweise auf die Möglichkeit, dass eine ausgestorbene, der Schirmtanne nahe verwandte Art aus dieser Familie als Hauptproduzent für das Harz dieses eozänen Bernsteins in Betracht kommt.[5]
Die Erstveröffentlichung erfolgte 1784 unter dem Namen (Basionym) Taxus verticillata erfolgte bereits durch Carl Peter Thunberg in Johan Andreas Murray: Systema Vegetabilium. 14. Auflage, S. 895. Die Gattung Sciadopitys wurde 1842 durch Philipp Franz von Siebold und Joseph Gerhard Zuccarini im Werk Flora Japonica, Band 2, Seite 1 mit der Typusart Sciadopitys verticillata aufgestellt.[6] Der botanische Gattungsname Sciadopitys ist aus den griechischen Wörtern skiás, skiádos σκιάς für „Schirm“ und pítys πίτυς für „Fichte“ oder „Kiefer“ abgeleitet. Weitere Synonyme für Sciadopitys verticillata (Thunb.) Siebold & Zucc. sind: Podocarpus verticillatus (Thunb.) Wall. ex Steud., Pinus verticillata (Thunb.) Siebold.[1]
Die Familie der Sciadopityaceae wurde 1877 von Christian Luerssen in Grundzüge der Botanik, Leipzig aufgestellt. Ein Synonym für die Familie Sciadopityaceae ist Taxodiaceae subfam. Sciadopityoideae Silba, sie war also als Teil der Familie der Taxodiaceae gewertet.[1] Steven J. Brunsfeld et al. zeigten 1994 in Phylogenetic relationships among the genera of Taxodiaceae and Cupressaceae: evidence from rbcL sequences. In: Systematic Botany, Volume 19, Issue 2, dass es eine eigenständige Familie ist.[7]
Die Schirmtanne wird weltweit als Zierpflanze für Parks und Gärten verwendet. Sie wird auch als Forstbaum zur Holzgewinnung angepflanzt. Da diese Art langsam wächst, ist man in Japan dazu übergegangen, sie in Forsten durch schneller wachsende Arten, beispielsweise Cryptomeria japonica, zu ersetzen.
Das würzig-duftende, weiche, elastische Holz ist sehr widerstandsfähig im Wasser und wird deshalb im Bootsbau verwendet. Es wird ein Öl gewonnen, das als Firnis und Farbstoff verwendet wird.[8] Die Borke wird zum Abdichten verwendet.
Der japanische Name ist Kōya-Maki (高野槙 bzw. 高野槇, wörtlich: Kōya-Steineibe). Die Schirmtanne ist einer der „Fünf Bäume von Kiso“, die 1708 im Lehen Owari unter Naturschutz gestellt wurden.[9]
Die Schirmtanne (Sciadopitys verticillata) ist die einzige Art der monotypischen Pflanzengattung Sciadopitys und zugleich die einzige Art der Familie der Schirmtannengewächse (Sciadopityaceae) innerhalb der Ordnung der Kiefernartigen (Coniferales).
Sciadopitys verticillata, izvorno kōyamaki ili japanski kišobranasti bor, u Hrvatskoj pogrešno zvani kišobranasta jela, je jedinstven četinarski endem Japana. Jedini je član monotipske porodice Sciadopityaceae i monotipskog roda Sciadopitys, živi fosil, bez bliskih srodnika i prisutan u fosilnim tragovima starim oko 230 miliona godina.[1]
Ime roda dolazi od grčkog prefiksa sciado- što znači "sijenka" i pitys, što znači bor; specijski epitet znači vrtložni.
To je zimzelena stablašica, visine 15–27 cm m, sa smeđim glavnim izdancima koji nose dugačke zelene vrtloge od 7–12 cm kladode, koji su po izgledu i funkciji listovi, ali zapravo su sastavljena od tkiva stabljike; povremeno se kladode forsiraju i stvaraju pupoljak u obliku V vilice. Šišarke četinjara duge su 6–11 cm, sazriju za oko 18 mjeseci; imaju pločaste ljuskice koje se otvaraju kako bi otpustilr sjemenke.
Postoje nedosljedni dokazi u vezi s biljnom porodicom koja je proizvela baltički ćilibar. Dokazi o makrofosilu i mikrofosilu sugeriraju srodstvo sa rodom Pinus, dok hemijski i infracrveni mikrospektroskopski dokazi upućuju da su im srodniji ili Agathis ili Sciadopitys.[2][3]
U Evropu, ovu biljku prvi put je uveo John Gould Veitch u septembru 1860.[4] Vrlo je atraktivno drvo i popularno je u vrtovima, uprkos sporoj brzini rasta. Kraljevsko hortikulturno društvo dobilo je Nagradu za hortikulturne zasluge.[5][6]
Simbolički prikaz stabla (na japanskom poznato kao kōyamaki) izabran je kao japanski carski grb za princa Hisahitoa od Akishinoa, trenutno drugog po redu prema Tronu hrizantema.
Sciadopitys verticillata, izvorno kōyamaki ili japanski kišobranasti bor, u Hrvatskoj pogrešno zvani kišobranasta jela, je jedinstven četinarski endem Japana. Jedini je član monotipske porodice Sciadopityaceae i monotipskog roda Sciadopitys, živi fosil, bez bliskih srodnika i prisutan u fosilnim tragovima starim oko 230 miliona godina.
Sciadopitys verticillata — адзіны від хвойных расьлін сямейства Sciadopityaceae. Від пашыраны ў Японіі, ў змешаных голанасенна-пакрытанасенных лясах, на вышынях ад 200 м да 1700 м[1]
Вечназялёнае дрэва 20–30(35) м вышынёй, а дыяметр да 1 м. Кара тоўстая чырвона-карычневая. Пылковыя шышкі 6–12 мм. Насенныя шышкі яйкападобныя, зялёныя, паспявання цёмна-карычневага колеру ў 18–20 месяцаў ад апыленьня. Насеньне памяранцава-карычневага колеру, 8–12 мм даўжынёй[2].
Sciadopitys verticillata — адзіны від хвойных расьлін сямейства Sciadopityaceae. Від пашыраны ў Японіі, ў змешаных голанасенна-пакрытанасенных лясах, на вышынях ад 200 м да 1700 м
Чадорест бор(науч. Sciadopitys verticillata) или којамаки (јап. コウヤマキ) — карактеристичен четинар кој е ендемски во Јапонија. Ова е единствен член на фамилијата Чадорести борови (Sciadopityaceae) и родот Sciadopitys и претставува жив фосил кој нема блискосродни дрва и растенија. Познат е од фосилните наоди од пред 230 милиони години.
Името на родот доаѓа од грчкиот префикс скијадо- = „сенка“ и питис = „бор“; видовиот епитет значи „овенчен“.
Ова зимзелено дрво расте до висина од 15-27 м. Главните гранки се кафеави, а на нив има венчиња од долгнавести игли (кладоди) со големина од 7–12 см. Иако изгледаат и играат улога на листови, кладодите се всушност составени од стеблено ткиво. Понекогаш кладодата се двои на два дела, и во чаталот расте пупка. Шишарките се 6–11 цм во должина, созреваат за 18 месеци и имаат сплеснати лушпи што се отвораат и испуштаат семиња.
И покрај бавниот раст и високата цена, чадорестиот бор е мошне популарно украсно дрво во градинарството поради неговиот пријатен изглед.
Во Европа дрвото прв го донел шкотскиот ботаничар Џон Гулд Вејч во 1860.[1]
Наодите од анализите со инфрацрвена спектроскопија укажуваат на тоа дека балтичкиот килибар доаѓа од чадорестите борови, а не од дрва од фамилиите Араукариите и Боровите, како што се сметало порано.[2]
Чадорест бор(науч. Sciadopitys verticillata) или којамаки (јап. コウヤマキ) — карактеристичен четинар кој е ендемски во Јапонија. Ова е единствен член на фамилијата Чадорести борови (Sciadopityaceae) и родот Sciadopitys и претставува жив фосил кој нема блискосродни дрва и растенија. Познат е од фосилните наоди од пред 230 милиони години.
Името на родот доаѓа од грчкиот префикс скијадо- = „сенка“ и питис = „бор“; видовиот епитет значи „овенчен“.
Ова зимзелено дрво расте до висина од 15-27 м. Главните гранки се кафеави, а на нив има венчиња од долгнавести игли (кладоди) со големина од 7–12 см. Иако изгледаат и играат улога на листови, кладодите се всушност составени од стеблено ткиво. Понекогаш кладодата се двои на два дела, и во чаталот расте пупка. Шишарките се 6–11 цм во должина, созреваат за 18 месеци и имаат сплеснати лушпи што се отвораат и испуштаат семиња.
И покрај бавниот раст и високата цена, чадорестиот бор е мошне популарно украсно дрво во градинарството поради неговиот пријатен изглед.
Sciadopitys verticillata, the kōyamaki or Japanese umbrella-pine, is a unique conifer endemic to Japan. It is the sole living member of the family Sciadopityaceae and genus Sciadopitys, a living fossil with no close relatives. The oldest fossils of Sciadopitys are from the Late Cretaceous of Japan, and the genus was widespread in Laurasia during most of the Cenozoic, especially in Europe until the Pliocene.[2]
Molecular evidence indicates that Sciadopityaceae is the sister group to a clade comprising Taxaceae and Cupressaceae, and has an extremely ancient divergence, having diverged from the rest of the conifers during the early mid-Permian; this would also make it a survivor of the Permian–Triassic extinction event.[3]
There is inconsistent evidence regarding the plant family which produced Baltic amber. Both macrofossil and microfossil evidence suggest a Pinus relative, whereas chemical and infrared microspectroscopy evidence suggest relatives of either Agathis or Sciadopitys.[4][5]
The genus name Sciadopitys comes from Greek sciádos (σκιάδος) meaning 'umbrella' and pitys (πίτυς) meaning 'pine'.[6] The species name verticillata is a descriptive epithet meaning 'whorled'.
It is an evergreen tree that can grow 15–27 m tall, with brown main shoots bearing whorls of 7–12 cm long flexible green cladodes that look like, and perform the function of, leaves, but are actually composed of stem tissues. The cones are 6–11 cm long, mature in about 18 months, with flattish scales that open to release the seeds.
The plant was first introduced to the UK by John Gould Veitch in September 1860.[7] Considered attractive, this tree is popular in gardens, despite its slow growth rate. It has gained the Royal Horticultural Society's Award of Garden Merit.[8][9]
A stylized representation of the tree (known in Japanese as kōyamaki) was chosen as the Japanese Imperial crest for the Akishino branch of the Imperial Family.
Sciadopitys carpellate cones and dried needles
Staminate cones and needles
.jpg)
Needles
Full tree in Mount Futatsumori, Nakatsugawa, Gifu Prefecture, Japan
Sciadopitys verticillata, the kōyamaki or Japanese umbrella-pine, is a unique conifer endemic to Japan. It is the sole living member of the family Sciadopityaceae and genus Sciadopitys, a living fossil with no close relatives. The oldest fossils of Sciadopitys are from the Late Cretaceous of Japan, and the genus was widespread in Laurasia during most of the Cenozoic, especially in Europe until the Pliocene.
See artikkel räägib puuliigist; perekonna kohta vaata artiklit Sirmokas (perekond) Sirmokas (Sciadopitys verticillata) on igihaljas okaspuu, sirmokkaliste sugukonna ja sirmokka perekonna ainuke liik.
Varem oli sirmokas paigutatud küpressiliste (sooküpressiliste) sugukonda.[2]
Sirmokas on Jaapani endeem. Ta kasvab Shikoku saarel, Honshū saare edelaosas ja Kyūshū saare idaosas.
Puu kasvab niisketes metsades mägedes 500–1000 meetri kõrgusel merepinnast.[3] Ta eelistab orgusid ja tuule eest varjatud nõlvu. Puu eelistab viljakat pinnast.
Puu kasvab 20–30, harvem kuni 35 meetri kõrguseks.[3] Ta on väga aeglase kasvuga.
Võra on püramiidja kujuga ja tihe. Tüve läbimõõt võib ulatuda meetrini.[3]
Koor on paks, punakaspruun, kiuline.[3]
7–12 cm pikkused, 2–3 mm laiused ja 1 mm paksused kladoodid kinnituvad okstele männastena. Selle keskel on nii pealmisel kui ka alumisel küljel pikivagu, alaküljel on kaks valkjat õhulõheriba.
Sirmokas on ühekojaline taim. Isaskäbid on 6–12 mm läbimõõduga. Emaskäbid on peaaegu varretud, munajad, 4,5–10 cm pikkused ja 3,5–6,5 cm läbimõõduga; küpsevad 18 kuuga ning valmimisel avavad soomused, mille alt vabanevad tiibadega seemned. Seejärel käbid peagi lagunevad. Ühel käbil on 15–40 seemneid katvat soomust, soomuse all on 5–9 seemet. Seeme on oranžikaspruun, lamemunajas, 8–12 mm pikkune, kahe kitsa tiivaga.[3]
Sirmokas on dekoratiivne puu ning seetõttu kasutatakse seda haljastuses ning ka toataimena. Jaapanis on teda ammustest aegadest ka bonsaina kasvatatud.
Ka Euroopas kasvatati sirmokast pargipuuna juba 19. sajandil.
Sirmokka puit on vastupidav, kollakasvalge kuni punakas. Seda on kasutatud muu hulgas ehituses ja laevaehituses ning tarbeesemete valmistamiseks.
Kiulist koort on kasutatud paadikerede tihendamiseks.
Okastest valmistatakse õli, mida kasutatakse viimistlusmaterjalide valmistamisel.
Leitud fossiilide järgi on kindlaks tehtud, et kunagi kasvas sirmokas lisaks Jaapanile ka vähemalt Gröönimaal, Norras, Uuralites ja Sahhas. Vanimad fossiilid on umbes 230 miljoni aasta vanused.
Infrapunaspektroskoopia abil on välja selgitatud, et tõenäoliselt on Läänemere merevaik tekkinud sirmokkaliste vaigust.
Sirmokas (Sciadopitys verticillata) on igihaljas okaspuu, sirmokkaliste sugukonna ja sirmokka perekonna ainuke liik.
Varem oli sirmokas paigutatud küpressiliste (sooküpressiliste) sugukonda.
Varjostinkuusi (Sciadopitys verticillata) on havupuulaji, joka on varjostinkuusikasvien (Sciadopityaceae) heimon ainoa nykyisin elävä edustaja. Kansainvälisessä uhanalaisuusluokittelussa varjostinkuusi on määritelty silmälläpidettäväksi.[3] Se kasvaa tavallisesti noin 20–30 metriä korkeaksi. Sen kävyt ovat 4,5–10 senttimetriä pitkiä. Neulasmaisten lehtien pituus on jopa yli 10 senttimetriä. Ne kasvavat 10–30 neulasen muodostamissa sateenvarjomaisissa valekiehkuroissa. Jokainen neulanen koostuu joidenkin kasvitieteilijöiden mukaan itsessään kahdesta yhdiskasvuisesta lehdestä. Toisten tieteilijöiden mukaan neulaset ovat muuntuneita lehtivihreällisiä versoja eli laakavarsia.[4][5]
Varjostinkuusi on heimonsa ainoa elävä laji. Se on endeeminen laji Kaakkois-Japanissa Honshun vuoristometsissä. Eurooppaan varjostinkuusen toi ensimmäisen kerran John Gould Veitch syyskuussa vuonna 1860.[6] Laji on elävä fossiili, jolla ei ole lähisukulaisia.[7] Heimon esiintymiä tunnetaan jo triaskaudelta. Vanhimmat löydetyt fossiilit ovat 230 miljoonan vuoden takaa.
Nuoren puun runko.
Versoja.
Käpyjä.
Varjostinkuusi (Sciadopitys verticillata) on havupuulaji, joka on varjostinkuusikasvien (Sciadopityaceae) heimon ainoa nykyisin elävä edustaja. Kansainvälisessä uhanalaisuusluokittelussa varjostinkuusi on määritelty silmälläpidettäväksi. Se kasvaa tavallisesti noin 20–30 metriä korkeaksi. Sen kävyt ovat 4,5–10 senttimetriä pitkiä. Neulasmaisten lehtien pituus on jopa yli 10 senttimetriä. Ne kasvavat 10–30 neulasen muodostamissa sateenvarjomaisissa valekiehkuroissa. Jokainen neulanen koostuu joidenkin kasvitieteilijöiden mukaan itsessään kahdesta yhdiskasvuisesta lehdestä. Toisten tieteilijöiden mukaan neulaset ovat muuntuneita lehtivihreällisiä versoja eli laakavarsia.
Sciadopitys verticillata, aussi appelée Pin parasol du Japon, est une espèce relique d'arbres conifères, de l'ordre des Pinales, famille des Sciadopityaceae. Difficile à situer dans la classification, les particularités morphologiques de cette espèce attestent d'une évolution très particulière et énigmatique.
Elle a un feuillage persistant et atteint 20 m.
Les rameaux et l'insertion des feuilles sont très particuliers. De grandes feuilles vertes sont verticillées et insérées par deux tout autour du verticille, très près au-dessus de petites feuilles brunes en écaille formant elles aussi un verticille. Ces feuilles brunes en écaille sont aussi situées en dehors des verticilles, le long des tiges.
Les feuilles vertes pourraient être un rameau minuscule réduit à deux feuilles, ou un cladode en forme de Y.
Les cônes mâles, axillaires (issus d'un bourgeon latéral), sont composés de microsporophylles à filet court et d'un écusson qui porte 2 à 9 microsporanges libres sur son bord inférieur.
L'arbre est de forme conique et dense, avec une écorce cartoneuse ressemblant à une écorce de séquoia, rouge-brun sombre, se délitant en lambeaux.
Sa croissance est lente: environ 5 à 8 m en 20 ans.
Actuellement, il pousse dans des forêts humides au Japon, mais des formes fossiles de Sciadopitys ont été trouvées depuis le Jurassique supérieur. Ce genre semble avoir une origine européenne. Au Crétacé, il vivait dans de nombreuses régions de l'hémisphère Nord tempéré. Sciadopitys cretacea, par exemple, est une espèce européenne disparue, proche de l'espèce actuelle.
Découvert en 1775 par Carl Thunberg il a été introduit en Europe en 1861.
Sciadopitys verticillata, aussi appelée Pin parasol du Japon, est une espèce relique d'arbres conifères, de l'ordre des Pinales, famille des Sciadopityaceae. Difficile à situer dans la classification, les particularités morphologiques de cette espèce attestent d'une évolution très particulière et énigmatique.
Kišobranasta jela (Japanska pršljenka, pršljenka, lat. Sciadopitys), monotipski rod koji čini samostalnu porodicu Sciadopityaceae, red borolike. Jedina vrsta je Sciadopitys verticillata, japanska pršljenka ili Kišobranasta jela, zimzeleno crnogorično drvo čija je domovina japanski otoci Shikoku i Honshu. Smatra se da ova vrsta na zemlji živi već 230 milijuna godina i nema živih srodnika.
Deblo je promjera do 4 metra a nareste do 30 metara visine. Grane su joj kratke i horizontalne a krošnja uska, gusta i piramidalna. Odgovara joj plodno tlo i sjenovito mjesto, a otporna je na temperature do -25°C.
U Japanu se često sadi u predvorjima hramova.[1] Ime roda dolazi od grčkih riječi skias (sjena) i pitys (jela).[2]
Wšědna sćinowa jědla (Sciadopitys verticillata) je rostlina ze swójby (Sciadopityaceae). Wona je jenička družina roda (Sciadopitys).
Po někotrych žórłach so do swójskeje swójby ćisowcowych rostlinow (Taxodiaceae) přirjaduje.
Wšědna sćinowa jědla je pomału rosćacy, zrunany štom, kotryž docpěje wysokosć wot 10 hač do 15 m. Króna je wuska a kehelojta. Skora je zwjetša načerwjeń bruna. Hałuzy su krótke a ćeńke a w delnim wobłuku dele wisaja.
Łopjena dołhich wurostkow su małke. Dwójne jehły su ćmowozelene a płone a rostu w rozporach krótkich wurostkow. Wone docpěja dołhosć wot 5 hač do 15 cm a su po 20 hač po 40 w mutličkach wokoło wurostkow rjadowane.
Kćěje w meji. Muske kwětnistwa su žołte a kulowate. Žónske kćenja su njenapadne.
Zrunane hable su jejko-dołhojte a docpěja dołhosć wot 6 hač do 10 cm. Jich šupizny su šěroke a šěroko-kulojte. Hable za čas 2 lětow dozrawja.
Rosće na słónčnych, w młodosći lochko zasćinjenych městnach. Ma radšo wutkate, hłubokosahace, čerstwe hač włóžne, bjezwapnite pódy.
Pochadźa z Japanskeje, hdźež docpěje wysokosć wot hač do 30 m.
Štom so při składnosći w parkach ale rědko w zahrodach plahuje.
Swójba Sciadopityaceae bu w lěće 1877 wot Christian Luerssen w Grundzüge der Botanik, Leipzig nastajena. Synonym za swójbu Sciadopityaceae je Taxodiaceae subfam. Sciadopityoideae Silba, wona bu tuž jako dźěl swójby Taxodiaceae hódnoćena. Steven J. Brunsfeld et al. pokazowaše w lěće 1994, zo je samostatna swójba [1].
Ród Sciadopitys bu w lěće 1842 wot Philipp Franz von Siebold a Joseph Gerhard Zuccarini w Flora Japonica, 2: 1 nastajeny. Prěni wopis tuteje družiny činješe hižo w lěće 1784 jako Taxus verticillata Carl Peter Thunberg w Johan Andreas Murray: Systema Vegetabilium, 14. nakład, S. 895. Dalši synonym za Sciadopitys verticillata (Thunb.) Siebold & Zucc. je Podocarpus verticillatus(Thunb.) Wall. ex Steud..
Wšědna sćinowa jědla (Sciadopitys verticillata) je rostlina ze swójby (Sciadopityaceae). Wona je jenička družina roda (Sciadopitys).
Po někotrych žórłach so do swójskeje swójby ćisowcowych rostlinow (Taxodiaceae) přirjaduje.
Il genere Sciadopitys comprende un'unica specie vivente, endemica del Giappone, Sciadopitys verticillata, chiamata anche koyamaki.
Sciadopitys verticillata è una conifera sempreverde di media taglia (alta fino a 20–30 m, eccezionalmente 35 m).
I coni sono lunghi 6–11 cm e maturano in circa 18 mesi. I semi sono alati.
In natura, Sciadopitys verticillata vive nei boschi misti, a quote tra 500 m e 1000 m, in aree ad alta piovosità e alta umidità nella parte meridionale dell'isola di Honshū e nelle isole di Shikoku e Kyūshū.
Il genere Sciadopitys comprende un'unica specie vivente, endemica del Giappone, Sciadopitys verticillata, chiamata anche koyamaki.
Japānas širmegle (latīņu: Sciadopitys verticillata) - vienīgā suga širmegļu jeb saulsargegļu dzimtā. Japānas širmegle ir saglabājusies vienīgi Japānas dienvidos,Sikoku un Hondo salās. Kur širmegle aug kalnu mežos 600 - 1000 m vjl.,no vēja aizsargātās ēnainās nogāzēs mistrojumā ar hinoki pacipresi , zirņu pacipresi , zībolda hemlokegli , momi baltegli , magnolia obovata. Kā pamatsuga un daudzas dekoratīvās formas , tā tiek audzēta daudzās valstīs, ļoti reti arī Latvijā. Japānas širmegle Latvijas apstākļos apsalst, bargās ziemās var iet bojā.
Senāk, triasa periodā, dzimta bija plaši izplatīta. Agrāk Japānas širmegle tika pieskaitīta dzimtai Taxodiaceae , kuru mūsdienās vairs neizdala[nepieciešama atsauce] un šīs dzimtas sugas ir pievienotas ciprešu dzimtai (Cupressaceae) un širmegļu dzimtai.
Širmegles čiekuri
Japānas širmegle (latīņu: Sciadopitys verticillata) - vienīgā suga širmegļu jeb saulsargegļu dzimtā. Japānas širmegle ir saglabājusies vienīgi Japānas dienvidos,Sikoku un Hondo salās. Kur širmegle aug kalnu mežos 600 - 1000 m vjl.,no vēja aizsargātās ēnainās nogāzēs mistrojumā ar hinoki pacipresi , zirņu pacipresi , zībolda hemlokegli , momi baltegli , magnolia obovata. Kā pamatsuga un daudzas dekoratīvās formas , tā tiek audzēta daudzās valstīs, ļoti reti arī Latvijā. Japānas širmegle Latvijas apstākļos apsalst, bargās ziemās var iet bojā.
Senāk, triasa periodā, dzimta bija plaši izplatīta. Agrāk Japānas širmegle tika pieskaitīta dzimtai Taxodiaceae , kuru mūsdienās vairs neizdala[nepieciešama atsauce] un šīs dzimtas sugas ir pievienotas ciprešu dzimtai (Cupressaceae) un širmegļu dzimtai.
Širmegles čiekuri
De Japanse parasolden (Sciadopitys verticillata) is een conifeer, die endemisch is in het zuiden van Japan. Het is een zeer populaire en opvallende tuinboom, ondanks zijn langzame groei en hoge aanschafkosten. De plant wordt ook wel 'kransspar' of 'koyamaki' genoemd .
De plant is een groenblijvende boom die 20-30 m hoog kan worden. De diameter van de stam is (1,35 m boven de grond gemeten) 1 m. De naalden (die in feite ofwel twee samengegroeide echte bladeren zijn ofwel aangepaste delen van de stengel) worden 6-13 cm lang, 2-3 mm breed en 1 mm dik.
Mannelijke kegels worden 0,6-1,2 cm lang en hangen in dichte groepjes. Vrouwelijke kegels zijn cilindrisch en 4,5-10 cm lang (ze worden korter als ze open gaan). Het duurt achttien tot twintig maanden voordat de vrouwelijke kegels volgroeid zijn. Ze zijn fragiel en vallen uit elkaar zodra het zaad verspreid is.
De boom groeit erg langzaam, meestal groeien ze op arme bodems of plekken in het bos waar gaten in het kroondak zijn.
De soort werd voorheen meestal in de moerascipresfamilie (Taxodiaceae) geplaatst, maar de laatste jaren zijn er meer aanwijzingen dat ze een geïsoleerde lijn vormt en in een eigen familie thuishoort, die de naam Japanse parasoldenfamilie (Sciadopityaceae Luerss. 1877) heeft gekregen. De soort heeft dus geen naaste verwanten.
De plant is een echt levend fossiel of een relict; er zijn al fossielen uit de familie Sciadopityaceae gevonden die uit het Boven-Trias stammen (circa 200 miljoen jaar geleden). Deze groep was al aan het verdwijnen in het Krijt, nog voordat andere oude coniferengroepen zoals de Araucariaceae wijd verspreid raakten.
De Japanse parasolden (Sciadopitys verticillata) is een conifeer, die endemisch is in het zuiden van Japan. Het is een zeer populaire en opvallende tuinboom, ondanks zijn langzame groei en hoge aanschafkosten. De plant wordt ook wel 'kransspar' of 'koyamaki' genoemd .
Skjermtre (Sciadopitys verticillata) er et eviggrønt bartre som vokser vilt i Japan. Det blir også kalt skjermgran på norsk, men arten er ingen nær slektning av gran. Skjermtre er den eneste nålevende arten i slekta Sciadopitys og familien Sciadopityaceae.
Det har en smal, kjegleformet krone med en spiss topp. Trærne blir som regel 20–30 m høye, mer sjeldent 35 m, med en stammediameter på opptil 1 m. Det kan ha én eller flere stammer. Barken er rødbrun og flasser av i grove strimler.[2][3]
Det er to typer blad: Brune, 1–3 mm skjell sitter med stor avstand mellom leddknutene på langskudd og som en krans under de fotosyntesiserende bladene på både lang- og kortskudd. Det er omdiskutert om de fotosyntesiserende bladene er to sammenvokste nåler, eller et omdannet skudd, en kladodie. De grønne bladene sitter 10–30 sammen i kranser i leddknutene. De er 6–13 cm lange, 2–3 mm brede og 1 mm tykke med en dyp fure på begge sider. Bladkransene minner om skjermer eller spilene i en paraply. Bladene sitter på treet i 3–4 år.[3]
Hannblomstene er 6–12 mm store og sitter i tette, endestilte grupper som er 1–2 cm i tverrsnitt. Konglene er først grønne, men blir mørkebrune 18–20 måneder etter pollineringen. De er 4,5–10 cm lange, og etter at skjellene har åpnet seg er de 3,5–6,5 cm brede. Hver kongle har 15–40 skjøre skjell som er 2–3 cm lange og 2–3,5 cm brede. Under hvert skjell sitter 5–9 frø, som er oransjebrune og 8–12 mm lange.[3]
Skjermtre er endemisk for Japan der den vokser på sentrale Honshu, Shikoku og vestlige Kyushu. Voksestedene er steinete, kjølige og fuktige. De ligger 600–1200 moh. og har en årsnedbør på 1300–2600 mm. Arten vokser både i rene bestander og sammen med bartrær som solsypress, ertesypress, sørjapansk hemlokk, japanedelgran og penselfuru, og løvtrær som japansk hestekastanje, junimagnolia, Eleutherococcus spp., katsuratre og Acer rufinerve. Skogen er tett, og undervegetasjonen består for det meste av bregner, moser og levermoser.[1][4]
Forekomstene er redusert på grunn av hogst og påfølgende planting av mer hurtigvoksende treslag. I IUCNs rødliste er skjermtre vurdert som nær truet.[1]
Skjermtre ble tidligere regnet til sumpsypressfamilien, men molekylærgenetiske studier viser at det tilhører en egen utviklingslinje som skilte lag med andre bartrær allerede i trias for 220 millioner år siden. Arten kan betraktes som et levende fossil på samme måte som Ginkgo.[4][5][6]
Man har tradisjonelt antatt at fossile barnåler med en dyp fure er rester av arter beslektet med Sciadopityaceae. Slike fossiler fra tidsrommet tidlig jura til tidlig kritt er funnet på Svalbard, Grønland, Baffinøya, Den iberiske halvøy og i Tyskland og Kasakhstan. Disse funnene ble en stund samlet i slekta Sciadopityoides, men er nå flyttet til fire slekter i familien Miroviaceae. Artene skiller seg på flere måter morfologisk fra Sciadopitys, og de er neppe nært beslektet med den sistnevnte slekta.[7][4][8]
De eldste kjente fossilet av Sciadopitys er en kongle fra sen kritt som er funnet på den japanske øya Hokkaido.[9][10] Pollen er funnet i avsetninger fra paleocen til tidlig eocen på høye breddegrader, som Island, Grønland og Ellesmereøya. Godt bevarte kladodier er påvist i rav fra eocen funnet i Kaliningradområdet, og harpiks fra Sciadopitys kan være kilden til de store mengdene rav som er funnet ved Østersjøen.[11][4]
Arten Sciadopitys tertiaria var vanlig i Sentral-Europa fra slutten av oligocen til pliocen. Den vokste på høymyrer som lå over grunnvannsspeilet, men som ble holdt våte av rikelig nedbør. Andre trær i disse skogene var palmer (Arecaceae), furu (Pinus), sumpsypress (Taxodium), Cathaya, Myrica og arter i familien Sapotaceae. I undervegetasjonen fantes blant annet torvmose og kongsbregne, og jorda må ha vært sur. Kravene til voksestedet var altså annerledes enn hos den nålevende arten. Denne vegetasjonen har gitt opphav til spesielle typer brunkull: «Graskohle» er dannet av Sciadopitys-nåler og «Marcoduria» av Sciadopitys-røtter.[12][13][14][4]
Sciadopitys døde ut i det meste av Europa mot slutten av pliocen da klimaet ble kaldere og tørrere, men i Italia overlevde slekta til tidlig calabrium i pleistocen. Slekta kunne kanskje klare seg mer enn en million år lenger i dette området på grunn av den høye nedbøren i de italienske fjellkjedene.[15] I vestlige Georgia, som også har høye fjell med mye nedbør, døde Sciadopitys ut omtrent samtidig som i Italia.[16]
I Japan kalles treet koyamaki. Trevirket brukes til bygningstømmer, båter og møbler. Dette vakre treet plantes i hager og parker i alle fuktige, tempererte strøk, og det finnes mange kultivarer. Det vokser langsomt og bruker ofte 50 år på å bli 10 m høyt. Konglene kommer på ganske unge og små trær. Skjermtre var tidligere lite brukt i Norge, men er blitt vanligere. Det kan dyrkes nordover til Trøndelag (herdighetssone 4).[1][2][17][18][19]
Japansk skog med skjermtre og seks andre bartrearter
Bark
Skudd
Blad
Blomster
Skjermtre (Sciadopitys verticillata) er et eviggrønt bartre som vokser vilt i Japan. Det blir også kalt skjermgran på norsk, men arten er ingen nær slektning av gran. Skjermtre er den eneste nålevende arten i slekta Sciadopitys og familien Sciadopityaceae.
Sośnica japońska (Sciadopitys verticillata Sieb. & Zucc.) – gatunek zimozielonego drzewa, będący jedynym współczesnym przedstawicielem rodziny sośnicowatych (Sciadopityaceae). Jest żywą skamieniałością ze względu na brak bliskich żyjących krewnych. Występuje w stanie dzikim tylko w Japonii (endemit). Rośnie w wilgotnym klimacie o łagodnych zimach, na żyznych, głębokich i kwaśnych glebach. W warunkach polskich polecana do uprawy tylko w zachodniej części kraju.
Przykłady spośród rosnącej liczby kultywarów tego gatunku: 'Aurea', 'Big Filip', 'Gold Star', 'Golden Rush', 'Grüne Kugel', 'Sternschnuppe'.
Sośnica japońska (Sciadopitys verticillata Sieb. & Zucc.) – gatunek zimozielonego drzewa, będący jedynym współczesnym przedstawicielem rodziny sośnicowatych (Sciadopityaceae). Jest żywą skamieniałością ze względu na brak bliskich żyjących krewnych. Występuje w stanie dzikim tylko w Japonii (endemit). Rośnie w wilgotnym klimacie o łagodnych zimach, na żyznych, głębokich i kwaśnych glebach. W warunkach polskich polecana do uprawy tylko w zachodniej części kraju.
Koyamaki ou pinheiro-guarda-chuva-japonês (Sciadopitys verticillata) é uma conífera única endêmica do Japão. É o membro solitário da família Sciadopityaceae e gênero Sciadopitys, um fóssil vivo sem parentes próximos e conhecidos nos registros fósseis desde há cerca de 230 milhões de anos.
Trata-se de uma planta perene que pode atingir entre 15 e 27 metros de altura, cujos ramos principais sustentam verticilos de cladódios (caules que parecem folhas) verdes, longos e flexíveis, com cerca de 7–12 cm.Por vexes o cladódio bifurca-se e produz um botão no "v" da bifurcação. As pinhas têm entre 6 e 11 cm, levam cerca de 18 meses a a tingir a maturidade e possuem escamas achatadas que se abrem de forma a libertar as sementes.
Apesar do seu crescimento lento e alto custo, é uma árvore bastante atraente e popular em jardins.
A Koyamaki foi escolhida como o kamon (brasão) do Príncipe Hisahito de Akishino, actualmente o terceiro na sucessão do Trono do Crisântemo.
Koyamaki ou pinheiro-guarda-chuva-japonês (Sciadopitys verticillata) é uma conífera única endêmica do Japão. É o membro solitário da família Sciadopityaceae e gênero Sciadopitys, um fóssil vivo sem parentes próximos e conhecidos nos registros fósseis desde há cerca de 230 milhões de anos.
Trata-se de uma planta perene que pode atingir entre 15 e 27 metros de altura, cujos ramos principais sustentam verticilos de cladódios (caules que parecem folhas) verdes, longos e flexíveis, com cerca de 7–12 cm.Por vexes o cladódio bifurca-se e produz um botão no "v" da bifurcação. As pinhas têm entre 6 e 11 cm, levam cerca de 18 meses a a tingir a maturidade e possuem escamas achatadas que se abrem de forma a libertar as sementes.
Apesar do seu crescimento lento e alto custo, é uma árvore bastante atraente e popular em jardins.
Країни поширення: Японія (Хонсю, Кюсю, Сікоку). Локально поширений в змішаних хвойних-покритонасінних лісах, разом з Chamaecyparis obtusa, Chamaecyparis pisifera, Tsuga sieboldii, Abies firma, Pinus parviflora і покритонасінними, такими як Aesculus turbinata, Magnolia obovata, Acanthopanax, Cercidiphyllum japonicum, Acer rufinerve. В густому лісі зазвичай тільки папороті, мохи та печіночники рости під деревами, але в деяких місцинах тіньовитривалі чагарники і невеликі дерев, такі як Ilex sugeroki і Skimmia japonica можуть процвітати. Койомакі ростуть як поодинокі дерева, а також в невеликих «гаях» або більш-менш чистих поселеннях. Це хвойне найбільш поширене в скелястих, прохолодних і вологих ярах і долинах у гірських районах, на висотах від 200 м і 1700 м над рівнем моря.
Вічнозелене дерево до 20-30 (35) м заввишки і до 1 м діаметра. Кора товста м'яка червоно-коричнева, волокниста. Пагони оранжево-коричневі, голі, диморфні (довгі чи короткі); бруньки яйцевидні, 3-4 мм, тільки на верхівках пагонів. Листки двох типів, лускоподібні листки, коричневі, 1-6 мм, фотосинтезні голчасті листки розвиваються шляхом злиття двох листків, довжиною 6-13 см, шириною 2-3 мм і товщиною 1 мм, вони залишаються три-чотири роки на дереві. Пилкові шишки 6-12 мм. Насіннєві шишки майже сидячі, яйцевидні, зелені але після дозрівання, через 18-20 місяців після запилення, темно-коричневі, довжиною 4.5-10 см, шириною 3.5-6.5 см, коли відкриті; тендітні й розбиваються незабаром після того як висипається насіння. Родючих лусок 15-40 на шишку, тонкі, 2-3 см завдовжки, шириною 2-3,5 см, грубі, матові, вершини округлі. Насіння 5-9 на луску, оранжево-коричневого кольору, довжиною 8-12 мм, мають вузьке крило. Сім'ядолі 2. хромосом N = 10
Довговічна деревина цього виду використовується для цілей будівництва та в обмеженій кількості для будівництва човнів і деяких видів меблів. Його найціннішим комерційним використанням є, безсумнівно, садівництво, оскільки це популярне дерево саджають в Японії і (більш обмежено) в Європі і США. Голландці, які були єдиними європейцями, яким дозволено було торгувати з Японією, привезли його на Яву на початку дев'ятнадцятого століття; дерево успішно прибуло до Англії і Нідерландів у 1861 році.
Трапляється в багатьох охоронних територіях.
Thông dù Nhật Bản (tiếng Nhật gọi là コウヤマキ - koyamaki) với danh pháp hai phần là Sciadopitys verticillata, là loài thông đặc hữu của Nhật Bản. Nó là thành viên duy nhất của chi Sciadopitys cũng như của họ Sciadopityaceae (trước đây được xếp trong họ Bụt mọc - Taxodiaceae) và là một dạng hóa thạch sống không có các họ hàng gần. Các mẫu hóa thạch đã biết của nó có niên đại khoảng 230 triệu năm trước.
Nó là một loại cây thân gỗ với lá thường xanh, có thể cao tới 15-27m, với các cành chính màu nâu mang các vòng xoắn của các cành dạng lá màu xanh lục, mềm dẻo, dài 7–12 cm trông tương tự như các lá và thực hiện các chứng năng của lá, nhưng trên thực tế chúng bao gồm các mô của thân cây; thỉnh thoảng các cành dạng lá này sẽ được phân nhánh và tạo ra các chồi trong khía chữ 'V' của đoạn phân nhánh. Các nón dài khoảng 6–11 cm, phát triển đầy đủ sau khoảng 18 tháng và có các vảy hơi dẹt được mở ra để giải phóng hạt.
Đây là một loại cây rất hấp dẫn và là cây trồng phổ biến trong nhiều khu vườn, mặc dù tốc độ tăng trưởng thấp và giá thành cao.
Thông dù Nhật Bản đã được chọn làm hình dấu riêng của hoàng gia Nhật Bản cho vị hoàng tử sinh năm 2006 là Hisahito Akishino, hiện tại là người đứng hàng thứ ba trong việc kế vị ngai vàng của Nhật Bản.
Thông dù Nhật Bản (tiếng Nhật gọi là コウヤマキ - koyamaki) với danh pháp hai phần là Sciadopitys verticillata, là loài thông đặc hữu của Nhật Bản. Nó là thành viên duy nhất của chi Sciadopitys cũng như của họ Sciadopityaceae (trước đây được xếp trong họ Bụt mọc - Taxodiaceae) và là một dạng hóa thạch sống không có các họ hàng gần. Các mẫu hóa thạch đã biết của nó có niên đại khoảng 230 triệu năm trước.
Nó là một loại cây thân gỗ với lá thường xanh, có thể cao tới 15-27m, với các cành chính màu nâu mang các vòng xoắn của các cành dạng lá màu xanh lục, mềm dẻo, dài 7–12 cm trông tương tự như các lá và thực hiện các chứng năng của lá, nhưng trên thực tế chúng bao gồm các mô của thân cây; thỉnh thoảng các cành dạng lá này sẽ được phân nhánh và tạo ra các chồi trong khía chữ 'V' của đoạn phân nhánh. Các nón dài khoảng 6–11 cm, phát triển đầy đủ sau khoảng 18 tháng và có các vảy hơi dẹt được mở ra để giải phóng hạt.
Đây là một loại cây rất hấp dẫn và là cây trồng phổ biến trong nhiều khu vườn, mặc dù tốc độ tăng trưởng thấp và giá thành cao.
Thông dù Nhật Bản đã được chọn làm hình dấu riêng của hoàng gia Nhật Bản cho vị hoàng tử sinh năm 2006 là Hisahito Akishino, hiện tại là người đứng hàng thứ ba trong việc kế vị ngai vàng của Nhật Bản.
Сциадопитис длительное время может расти в контейнере, поэтому его выращивают как комнатное и оранжерейное растение, в том числе как бонсай (в Японии — со средних веков).
В Европе введена в культуру как парковое растение с XIX века: сначала в Англии, куда растение было завезено с Явы, затем в других странах. В Россию растение было завезено в 1852 году и посажено в Никитском ботаническом саду, а затем было высажено и в других районах Черноморского побережья Кавказа.
Сциадопитис лучше всего растёт в плодородной и влажной почве, в приморском прохладном климате. Желательно, чтобы молодые растения росли в небольшой тени. Размножение — семенами.
Древесина этого дерева устойчива к гниению, имеет хорошие механические свойства и красивую окраску — от красноватой до желтовато-белой. В Японии её используют при строительстве домов, для изготовления лодок и предметов обихода.
Из этого дерева также получают сциадопитисовое масло, применяемое в лакокрасочном производстве. Ещё одно применение растения связано с его корой: из неё получают паклю, используемую при конопачении судов.
В Японии сциадопитис, помимо использования в декоративном садоводстве, выращивают в лесных хозяйствах.
Сциадопитис длительное время может расти в контейнере, поэтому его выращивают как комнатное и оранжерейное растение, в том числе как бонсай (в Японии — со средних веков).
В Европе введена в культуру как парковое растение с XIX века: сначала в Англии, куда растение было завезено с Явы, затем в других странах. В Россию растение было завезено в 1852 году и посажено в Никитском ботаническом саду, а затем было высажено и в других районах Черноморского побережья Кавказа.
АгротехникаСциадопитис лучше всего растёт в плодородной и влажной почве, в приморском прохладном климате. Желательно, чтобы молодые растения росли в небольшой тени. Размножение — семенами.
Прочее использованиеДревесина этого дерева устойчива к гниению, имеет хорошие механические свойства и красивую окраску — от красноватой до желтовато-белой. В Японии её используют при строительстве домов, для изготовления лодок и предметов обихода.
Из этого дерева также получают сциадопитисовое масло, применяемое в лакокрасочном производстве. Ещё одно применение растения связано с его корой: из неё получают паклю, используемую при конопачении судов.
В Японии сциадопитис, помимо использования в декоративном садоводстве, выращивают в лесных хозяйствах.
日本金松（學名：Sciadopitys verticillata），為金松科唯一种，只生长在日本，是当地的特有种，目前已经被引种到世界各地，是一种比较珍贵的观赏植物。
日本金松是常绿乔木，高达15-27米，针叶15-40片轮生，细长线形的叶子，凹头，上下面中央均有一浅沟（由两叶愈合而成，愈合处即成浅沟），长达7-12厘米，实际含有茎的组织；花雌雄同株，雄花头状，簇集枝端，雌花椭圆状，单生枝端，花蕾分叉；球果为长椭圆状卵形，长6-11厘米，鳞片多枚，各有6-9颗种子，要18个月才能成熟。
日本金松是一种孑遗植物，化石发现在2亿3千年前就已经存在，现代几乎没有和它亲缘关系非常相近的植物。
保全状況評価[1] NEAR THREATENED
分類 界 : 植物界 Plantae 門 : 裸子植物門 Pinophyta 亜門 : マツ亜門 Pinophytina 綱 : マツ綱 Pinopsida 亜綱 : マツ亜綱 Pinidae 目 : マツ目 Pinales 科 : コウヤマキ科 Sciadopityaceae 属 : コウヤマキ属 Sciadopitys 種 : コウヤマキ S. verticillata 学名 Sciadopitys verticillata (Thunb.) Sieb. et Zucc., 1842[2] 和名 コウヤマキ、ホンマキ 英名 Japanese Umbrella-pine コウヤマキ（高野槙、高野槇、学名：Sciadopitys verticillata）は、マツ目コウヤマキ科の日本および韓国済州島の固有種。常緑針葉樹で高木となる。別名ホンマキ。コウヤマキ科は1属1種であり、コウヤマキのみを含む。
かつては世界中に広く分布していたが、新第三紀では北アメリカで、更新世にはヨーロッパでも滅びて、日本と韓国済州島にだけ残存している[3]。
庭園に植栽し、材木としても利用される。世界三大造園木の1つで[要出典]、木曽五木の1つ。古代には、棺材として最上級とされた。弥生時代や古墳時代には木棺[4]として用いられている。
水に強くて朽ちにくいことから、現在でも湯船材や橋梁材として重宝されている。和名は、高野山真言宗の総本山である高野山に多く生えていることに由来する。また、高野山では霊木とされる。
常緑高木で、高さ30 m以上、直径1 mに達するものがある。特に手入れをしなくても狭円錐形の非常に整った樹冠を形成するため、造園木として重宝される。樹皮は若枝では赤褐色であるが、後に灰褐色に変わる。枝は一見して先端に葉が輪生しているように見えるが、実際には長枝の先端部に多数の短枝が輪生しており、その先に長さ6-14 cmの針葉が付いている。
葉には針葉の他に小型の鱗片葉があり、長枝の基部から先端部にかけて螺旋状に付く。針葉は柔らかくしなやかで、2枚の葉が合着するという極めて特異な形態が見られる。合着葉は先端がややへこみ手に刺さるようなことはなく、表面に鈍い光沢がある。葉の裏面には帯白色の気孔帯が見られる。花は雌雄異花で早春に開花する。
コウヤマキ属はコウヤマキの1種のみからなり、かつてはスギ科に含めたが、現在は1種のみでコウヤマキ科とする。今でこそ日本固有の科であるが、かつて北半球全体に広く分布していた。第三紀には、ヨーロッパに多く分布し、現代で利用されている褐炭の起源となっている[5]。また、北米では化石が出土している。
葉
学名のうち、属名 Sciadopitys は、skias（日傘）とpitys（もみの木）の合成語で、輪生する葉が傘の骨に似ていることによるが、マツ科のモミとはそれほど近縁ではない。また、種名 verticillata は、「輪生する」の意味である。
福島県から九州までの山地に野生する。岩尾根によく生育し、幅が狭く、真っ直ぐに突き出たような樹形を見せる。徳島県と山口県でレッドリストの危急種、愛知県と宮崎県で準絶滅危惧の種の指定を受けている[6]。愛知県新城市にある「甘泉寺のコウヤマキ」と宮城県大崎市にある「祇劫寺（ぎこうじ）のコウヤマキ」はそれぞれ国の天然記念物に指定されている。
栽培されることも多い。外国でもコニファーの一種として知られる。ホンマキとも呼び、イヌマキに対比させる。材木としては丈夫で朽ちにくく、水に強いなどの特性から、古代から高級な棺や水桶、橋杭などの材料として多く使われている。古墳時代前期の前方後円墳の竪穴式石室に埋葬された巨大な木棺は、コウヤマキの巨木の丸太をくり抜いて作ったものが多かった（割竹形木棺、舟形木棺）。また、日本ばかりではなく、生い立ちが日本と深く関わっていた百済の武寧王の棺にもコウヤマキが用いられたことが、発掘調査で確認されている。橋杭としては、千住大橋で使われたものが有名である。
高野山を中心に仏に供える花の代用[7]として用いられており、名前もこれに由来する。高野山には、植林されたコウヤマキの人工林がある。また、高野六木にも選ばれている。和歌山県では山でのコウヤマキの採取が激しい。横枝はお供えに向かないので、特に上向きの先端が狙われる。そのため、入りやすい山のコウヤマキは全て上が詰まった姿になっている。
2006年（平成18年）9月6日に誕生した秋篠宮家の悠仁親王のお印でもある[8]。
2011年（平成23年）の大阪歯科大学の藤本らによる論文で、コウヤマキ68％エタノール抽出液中のジイソプロピルエーテル層、ヘキサン層、酢酸エチル層に抗菌効果が認められることが証明され、[9]これを利用した歯磨き用ジェルなどオーラルケア用品も販売されている。元々はオーラルケア用品の開発者が舅の発毛剤の開発のための研究の副産物として見出した効能であり、大阪歯科大学に分析を依頼して有効性が証明された[10]。
この項目は、植物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:植物／Portal:植物）。 コウヤマキ（高野槙、高野槇、学名：Sciadopitys verticillata）は、マツ目コウヤマキ科の日本および韓国済州島の固有種。常緑針葉樹で高木となる。別名ホンマキ。コウヤマキ科は1属1種であり、コウヤマキのみを含む。
금송(金松, 문화어: 금솔, 학명: Sciadopitys verticillata 스키아도피티스 베르티킬라타[*])는 택사목의 단형 과인 금송과(金松科, 학명: Sciadopityaceae 스키아도피티아케아이[*])의 단형 속인 금송속(金松屬, 학명: Sciadopitys 스키아도피티스[*])에 속하는 유일한 종이다.[3][4] 늘푸른 바늘잎나무이다. 일본의 고유종이라고 알고 있지만 중국 저장성(浙江省) 타이저우시(台州市)에서 일본으로 건너감,[5] 근연종이 없는 살아있는 화석이다. 소나무 종류로 잎뒷면이 황백색을 띠는 데서 유래된 이름이다.
키는 10~40m에 이르고, 바늘잎은 두 개씩 묶여서 15~40쌍이 촘촘하게 돌려난다. 잎 양면에 홈이 나 있다. 암수한그루로 3~4월에 꽃이 피는데, 수꽃은 둥글고 암꽃은 타원 모양이며 가지 끝에 달린다. 10월에 여는 열매는 곧게 서고 끝에 잎이 나기도 한다.
백제 무령왕의 무덤인 무령왕릉 내부에 위치한 왕의 관 재료로 쓰였다.
잎차례. 두 개씩 묶여 돌려난다.
금송(金松, 문화어: 금솔, 학명: Sciadopitys verticillata 스키아도피티스 베르티킬라타[*])는 택사목의 단형 과인 금송과(金松科, 학명: Sciadopityaceae 스키아도피티아케아이[*])의 단형 속인 금송속(金松屬, 학명: Sciadopitys 스키아도피티스[*])에 속하는 유일한 종이다. 늘푸른 바늘잎나무이다. 일본의 고유종이라고 알고 있지만 중국 저장성(浙江省) 타이저우시(台州市)에서 일본으로 건너감, 근연종이 없는 살아있는 화석이다. 소나무 종류로 잎뒷면이 황백색을 띠는 데서 유래된 이름이다.
키는 10~40m에 이르고, 바늘잎은 두 개씩 묶여서 15~40쌍이 촘촘하게 돌려난다. 잎 양면에 홈이 나 있다. 암수한그루로 3~4월에 꽃이 피는데, 수꽃은 둥글고 암꽃은 타원 모양이며 가지 끝에 달린다. 10월에 여는 열매는 곧게 서고 끝에 잎이 나기도 한다.
.jpg){kind=spacer}
