nomes no trilho de navegação
Zapalice žluťuchovitá (Isopyrum thalictroides) je druh rostliny z čeledi pryskyřníkovité (Ranunculaceae), jediný evropský zástupce rodu zapalice (Isopyrum).[1]
Jedná se o vytrvalou jednodomou bylinu s oddenkem, nejčastěji 15–30 cm vysokou.[2][3] Stonky jsou lysé, listy jsou složené, dvakrát trojčetné, řapíkaté, na bázi s pochvami a palisty.[2] Tvarem listů nápadně připomíná některé druhy rohu žluťucha (Thalictrum), odtud název.[3] Lístky jsou široce obvejčité, většinou nepravidelně trojlaločné až trojsečné. Květy jsou oboupohlavné, uspořádány do hroznu,[3] na asi 1,2–3,5 cm dlouhých stopkách, bílé, zřídka s růžovým nebo fialovým nádechem.[2] Kališní lístky jsou korunovitě zbarvené (petaloidní), což je někdy interpretováno jako okvětí,[2] kališních lístků je zpravidla 5–6. Korunní jsou kornoutovité v počtu 5–6, s nektárii.[2] Ve střední Evropě kvete nejčastěji v březnu až v dubnu.[2] Tyčinek je mnoho.[2] Opylování pomocí hmyzu (entomogamie).[2] Plodem je měchýřek, měchýřky jsou uspořádány v souplodí, jsou asi 6–8 mm dlouhé, na vrcholu s krátkým mírně zahnutým zobánkem.[2] Počet chromozómů je 2n=14.[2]
Jedná se o evropský druh, je rozšířen přibližně od Pyrenejí a Francie, přes jižní část střední Evropy, na jihovýchod sahá až do Bulharska, na východ po střední Ukrajinu.[2][1] V České republice je nejčastější v karpatské části Moravy, ale roste i jinde na Moravě a ve východních Čechách, v Čechách se s ní setkáme i v Pojizeří, na Křivoklátsku a Karlštejnsku, jinde je vzácná nebo chybí. Je součást jarního aspektu některých lesů, především dubohabřin svazu Carpinion a suťových lesů sv. Tilio-Acerion.[2]
Zapalice žluťuchovitá (Isopyrum thalictroides) je druh rostliny z čeledi pryskyřníkovité (Ranunculaceae), jediný evropský zástupce rodu zapalice (Isopyrum).
Das Wiesenrauten-Muschelblümchen (Isopyrum thalictroides) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Muschelblümchen (Isopyrum) und der Familie der Hahnenfußgewächse (Ranunculaceae). Sie ist die einzige in Europa heimische Art der Gattung der Muschelblümchen (Isopyrum).
Das Wiesenrauten-Muschelblümchen ist eine mehrjährige, krautige Pflanze. Es ist ein Geophyt mit einem kriechenden Rhizom. Die Wuchshöhe beträgt zehn bis 30 Zentimeter. Die ein bis drei Grundblätter sind lang gestielt und doppelt dreizählig, die Stängelblätter sind ungestielt.
Der Blütenstand ist eine foliose (beblätterte) Traube. Die unteren Deckblätter sind ganz bis unregelmäßig dreilappig, oberseits kahl, unterseits flaumig behaart. Die Blüten sitzen einzeln in den Blattachseln der Deckblätter, der Blütenstiel ist ein bis zwei Zentimeter lang. Sie sind flach schüsselförmig. Die fünf Perigonblätter (Nr. 1 in der Illustration aus Thomés Flora von Deutschland, Österreich und der Schweiz, 1885) sind weiß, rund einen Zentimeter lang und hinfällig. Die fünf (bis sechs) Nektarblätter (Nr. 2) sind ein bis zwei Millimeter lang, weiß und muschelförmig, was dieser Pflanzenart ihren Namen gebracht hat. Die Staubblätter sind zahlreich und kürzer als die Perigonblätter. Es sind meist zwei Fruchtblätter vorhanden. Blütezeit ist März bis Mai. Die Balgfrüchte (Nr. 3) sind einschließlich des drei bis vier Millimeter langen Schnabels bis ein Zentimeter lang.
Die Art ist diploid, sie hat die Chromosomenzahl 2n = 14[1].
Das Wiesenrauten-Muschelblümchen ist nur in Europa heimisch. Es kommt in West- und in Osteuropa vor, fehlt aber im westlichen Mitteleuropa. In Westeuropa kommt es südwestlich der Linie Belfort – Calais bis zu den Pyrenäen vor, fehlt aber im mediterranen Südfrankreich. Im Osten kommt es östlich der Linie Verona – Danzig bis etwa zur Linie Odessa – Petersburg vor, sowie in Südosteuropa (ohne Griechenland und Albanien). Zwischen diesen Arealblöcken gibt es einige kleine Vorkommen in Mittel- und Norditalien sowie auf Korsika. Das Areal ist also disjunkt.
Die Art ist in Deutschland nicht heimisch und in der Schweiz sehr selten (Genf, Waadt), wo sie geschützt ist und auf der Roten Liste geführt wird. In Österreich fehlt die Art in Vorarlberg, Tirol und Salzburg. In den Alpen und im nördlichen Alpenvorland gilt sie als gefährdet.
Das Wiesenrauten-Muschelblümchen wächst in frischen bis feuchten Laubwäldern, besonders in Eichen-Hainbuchenwäldern und in Auwäldern. Es ist wärmeliebend und kommt in der collinen und submontanen Höhenstufe vor.
Die ökologischen Zeigerwerte nach Landolt & al. 2010 sind in der Schweiz: Feuchtezahl F = 3+ (feucht), Lichtzahl L = 2 (schattig), Reaktionszahl R = 4 (neutral bis basisch), Temperaturzahl T = 4+ (warm-kollin), Nährstoffzahl N = 3 (mäßig nährstoffarm bis mäßig nährstoffreich), Kontinentalitätszahl K = 4 (subkontinental).[2]
Habitat in Niederösterreich (gemeinsam mit Anemone ranunculoides)
Habitus und Blüten des Wiesenrauten-Muschelblümchens
Laubblätter mit weißlichen, scheinbaren Stipeln
Blüte mit muschelförmigen Nektarblättern
Blüte mit fünf weißen Kronblättern
Balgfrüchte, teilweise geöffnet
Samen
Das Wiesenrauten-Muschelblümchen (Isopyrum thalictroides) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Muschelblümchen (Isopyrum) und der Familie der Hahnenfußgewächse (Ranunculaceae). Sie ist die einzige in Europa heimische Art der Gattung der Muschelblümchen (Isopyrum).
Isopyrum thalictroides is a species of flowering plant belonging to the family Ranunculaceae.[1]
Its native range is Europe.[1]
Isopyrum thalictroides is a species of flowering plant belonging to the family Ranunculaceae.
Its native range is Europe.
Isopyrum thalictroides es una especie perteneciente a la familia de las ranunculáceas.
Es una especie endémica de Europa Central, Polonia a los Balcanes y Francia hasta el Mar Negro.
Es una especie de sombra y humedad que crece bajo los árboles de hoja caduca o en grietas de las rocas hasta 1200 msnm de altitud.
Es una planta que crece entre 10 y 35 cm. tallos delgados y finos, simple, glauco y glabro. Rizoma superficial y frágil. Las hojas son de color verde - azuladas y compuestas de 3 de folletos trilibulados. Las flores son de color blanco, dispuestas en los tallos secundarios, tales como botones de oro.
Se han aislado varios alcaloides de aislados de los rizomas de Isopyrum thalictroides, tales como isopirutaldina, isopitaldina, isotalmidina, reticulina, isocoridina, columbamina y palmatina.[1]
Isopyrum thalictroides es una especie perteneciente a la familia de las ranunculáceas.
l'isopyre faux-pigamon (Isopyrum thalictroides) est une espèce herbacée vivace de la famille des Ranunculaceae.
C'est une plante qui pousse en touffe aux grandes tiges minces et glabres.
Les feuilles sont vertes tirant sur le bleu et formé de 3 folioles eux-mêmes tribobés. Les fleurs sont blanches, au bout de pédoncules secondaires (comme des boutons d'or) .
C'est une espèce considérée comme vivant dans les lieux humides et ombragés, sous les feuillus ou dans les fissures de rochers jusqu'à 1 200 m d'altitude.
C'est une espèce endémique de l'Europe centrale ; de la Pologne aux Balkans, et de la France à la mer Noire.
l'isopyre faux-pigamon (Isopyrum thalictroides) est une espèce herbacée vivace de la famille des Ranunculaceae.
C'est une plante qui pousse en touffe aux grandes tiges minces et glabres.
Wšědna wušnička je rostlina ze swójby maslenkowych rostlinow łaćonsce: Isopyrum thalictroides, Ranunculaceae).
Wšědna wušnička je rostlina ze swójby maslenkowych rostlinow łaćonsce: Isopyrum thalictroides, Ranunculaceae).
Isopyrum thalictroides (L., 1753), comunemente nota come isopiro comune, è una piccola pianta appartenente alla famiglia delle Ranunculaceae, diffusa in buona parte del continente europeo.
Il nome generico (Isopyrum) deriva dal greco antico ed è composto da due radici: isos (= simile) e pyrum (= frumento), quindi simile al frumento. Infatti i semi della pianta possono essere scambiati con quelli del grano[1]. L'epiteto specifico (thalictroides) indica una certa somiglianza delle foglie di questa pianta con le specie del genere Thalictrum.
Il binomio scientifico attualmente accettato (Isopyrum thalictroides) è stato proposto da Carl von Linné (1707 – 1778) biologo e scrittore svedese, considerato il padre della moderna classificazione scientifica degli organismi viventi, nella pubblicazione ”Species Plantarum” del 1753.
Sono piante erbacee perenni la cui altezza varia da 10 a 30 cm. La forma biologica di questa pianta è geofita rizomatosa (G rhiz), ossia sono piante perenni erbacee che portano le gemme in posizione sotterranea. Durante la stagione avversa non presentano organi aerei e le gemme si trovano in organi sotterranei chiamati rizomi, dei fusti sotterranei dai quali, ogni anno, si dipartono radici e fusti aerei. La pianta ha un aspetto gracile.
L'apparato radicale è secondario da rizoma e si presenta sotto forma di densi fascette di radici ingrossate.
L'infiorescenza si compone di alcuni fiori terminali. Alla base del peduncolo sono presenti delle brattee di tipo fogliare. Lunghezza del peduncolo: 2 cm.
Questi fiori sono considerati fiori arcaici, o perlomeno derivati da fiori più arcaici dalla struttura aciclica. Il perianzio è formato da un solo verticillo di elementi più o meno indifferenziati (fiori apoclamidati), i quali hanno una funzione di protezione e sono chiamati tepali o sepali (la distinzione dei due termini in questo caso è ambigua e quindi soggettiva). I petali veri e propri sono ridotti o mancanti; in questo fiore la corolla è praticamente assente[2]. I fiori sono attinomorfi, pentameri (a 5 elementi), ermafroditi e dialisepalo. Diametro dei fiori: 1 – 2 cm.
I frutto è del tipo a follicolo libero con un becco apicale. In genere sono presenti due follicoli per fiore. La forma di questo frutto è ovato-compressa. I semi sono piccoli e rugosi.
Dal punto di vista fitosociologico la specie di questa voce appartiene alla seguente comunità vegetale[6]:
Il genere Isopyrum è composto di sole 4 specie (una sola spontanea dei territori italiani – quella di questa voce) distribuite soprattutto nelle zone temperate dell'emisfero Boreale. La famiglia delle Ranunculaceae invece comprende oltre 2000 specie distribuite su circa 47 generi[7] (2500 specie e 58 generi secondo altre fonti[8]).
Il numero cromosomico di I. thalictroides è: 2n = 14[9]
In Italia negli Appennini è presente la sottospecie insignis Gibelli & Pirotta: si differenzia dal tipo base per un numero maggiore di carpelli, per la forma dei segmenti fogliari (sono cordato-reniformi) e per i petali più grandi.
Questa pianta può essere confusa sia con le “aquilegie” che con i “thalictrum” (in particolare Thalictrum minus): ma sempre con scapi sterili (senza fiori) in quanto le foglie sono simili ma non i fiori. Viceversa i fiori possono essere scambiati per quelli di un Anemonoides nemorosa o Anemonoides trifolia (si distinguono in realtà dalle foglie meno lobate ma più acute).
La pianta è velenosa per la presenza di alcaloidi di vario tipo. Ultimamente sono stati intrapresi alcuni studi[10] in quanto si è visto che gli alcaloidi di questa pianta potrebbero essere validi nel trattamento della malattia Plasmodium falciparum.
L'impiego principale dell'isopiro comune è nel giardinaggio, specialmente in quello alpino e roccioso. Si ottengo dei buoni effetti creando con questi fiori dei tappeti erbosi. Si possono moltiplicare per seme o divisione delle radici.
Isopyrum thalictroides (L., 1753), comunemente nota come isopiro comune, è una piccola pianta appartenente alla famiglia delle Ranunculaceae, diffusa in buona parte del continente europeo.
Trilapė bligna (lot. Isopyrum thalictroides, vok. Wiesenrauten-Muschelblümchen) – vėdryninių ( Ranunculaceae) šeimos, blignų genties (Isopyrum) žolinis augalas. Subborealio reliktas. Išnykstanti rūšis, įrašyta į Baltarusijos ir Lietuvos raudonąsias knygas.
Natūraliai paplitęs Vidurio Europoje, vidutinio klimato juostoje: nuo Pirėnų kalnų vakaruose iki Vidurio Ukrainos rytuose bei nuo Vidurio Italijos ir Balkanų pietuose iki Lietuvos ir Baltarusijos šiaurėje. Lietuvoje žinomos dvi išlikusios augavietės: Kamšos botaniniame zoologiniame draustinyje ir Dubysos slėnyje prie Lyduvėnų.
Auga tamsiuose lapuočių, miškuose, mišku bei krūmais apaugusiuose šlaituose, Carpinion ir Alnion incanae sąjungų bendrijose. Mėgsta derlingus priemolio ir priesmėlio dirvožemius. Auga grupelėmis, mažuose plotuose, sąžalynus gali sudaryti keli šimtai individų.
Tai daugiametis, su šliaužiančiu šakniastiebiu, 10-30 cm aukščio pavasarinis efemeroidas. Lapai vieną arba du kartus trilapiai, lapeliai triskilčiai. Augalas nuodingas, turi daug alkaloidų ir cianogeninių glikozidų.
Žydi balandžio mėnesį arba gegužės pradžioje. Turi penkis baltos spalvos vainiklapius. Žiedynas – kekė, o vaisius – lapavaisis. Dauginasi vegetatyviškai, dalijantis šakniastiebiui arba sėklomis. Augalas diploidinis, 2n = 14.
Įrašyta į saugomų augalų rūšių sąrašą 1984 m. Auga Kamšos botaniniame-zoologiniame draustinyje. Reikia nuolat stebėti radaviečiųs būklę, nes rūšiai išsaugoti būtinas rezervatinis režimas, kurį miesto ribose palaikyti sudėtinga. Nyksta plynai kertant medžius ir mechaniškai žalojant augimvietes bei vykstant šlaitų erozijai.
Trilapė bligna (lot. Isopyrum thalictroides, vok. Wiesenrauten-Muschelblümchen) – vėdryninių ( Ranunculaceae) šeimos, blignų genties (Isopyrum) žolinis augalas. Subborealio reliktas. Išnykstanti rūšis, įrašyta į Baltarusijos ir Lietuvos raudonąsias knygas.
Zdrojówka rutewkowata (Isopyrum thalictroides L.) – gatunek rośliny wieloletniej należący do rodziny jaskrowatych. Występuje w południowej oraz środkowej Europie. W Polsce roślina średnio pospolita (3 w 5 stopniowej skali częstości występowania), głównie w Polsce centralnej i wschodniej, w Polsce zachodniej jest wielką rzadkością[2].
Bylina, geofit ryzomowy. Kwitnie od marca do maja, jest rośliną miododajną i owadopylną. Występuje w cienistych lasach liściastych i zaroślach. Wymaga gleb próchnicznych lub gliniastych[3]. W klasyfikacji zbiorowisk roślinnych gatunek charakterystyczny dla rzędu (O). Fagetalia[4]. Roślina trująca.
Zdrojówka rutewkowata (Isopyrum thalictroides L.) – gatunek rośliny wieloletniej należący do rodziny jaskrowatych. Występuje w południowej oraz środkowej Europie. W Polsce roślina średnio pospolita (3 w 5 stopniowej skali częstości występowania), głównie w Polsce centralnej i wschodniej, w Polsce zachodniej jest wielką rzadkością.
Vitsippsruta (Isopyrum thalictroides) är en växt som tillhör familjen ranunkelväxter.
I Sverige finns vitsippsruta vild endast i Minneberg i Stockholm.
Wikimedia Commons har media som rör Vitsippsruta.
Vitsippsruta (Isopyrum thalictroides) är en växt som tillhör familjen ranunkelväxter.
I Sverige finns vitsippsruta vild endast i Minneberg i Stockholm.
Латинська родова назва походить від давньогрецьких слів isos — «однаковий» і pyros — «пшениця». Вона обумовлена зовнішнім виглядом насіння, схожим на пшеничні зерна. Українська родова назва рутвички звичайної вказує на зовнішню подібність листків цього виду до рутвиць — представників спорідненого роду тієї ж родини. Таке ж значення має і латинська видова назва, що походить від слів thalictrum — «рутвиця» та oides — «подібний». Українська видова назва вказує на відносну поширеність цієї рослини в межах притаманних їй біотопів. Крім того, у Словнику українських наукових і народних назв судинних рослин Ю. Кобіва для рутвички звичайної наведені такі назви як рівноплі́дник рутвицели́стий, рівноплі́дник рутвице́вий (наукові синоніми), рути́чка або незго́да рути́чка, пу́калка, рясть бі́ла (народні назви)[4]. Остання назва походить від слова «ряст», яким у давнину позначали всі рослини із дрібними білими квітками. Однак, слід зауважити, що в сучасній українській ботанічній номенклатурі назва «ряст» закріплена за родом Corydalis родини Жовтецевих.
Багаторічна трав'яниста рослина заввишки 10-30 см, загалом тендітна та ніжна. Геофіт. Тонке кореневище майже вертикальне або косе, розгалужене, повзуче, білувате. З його вузлів виходять мички численних м'ясистих, але тонких і прямих коренів. Стебла нечисленні, часто поодинокі, тонкі, прямостоячі, розгалужені, улиснені тільки у верхній частині. Їхня основа огорнута кількома широкими плівчастими піхвами. Зазвичай вони голі, зрідка слабко опушені у нижній частині. Листки двох типів: прикореневі та нижні стеблові на черешках завдовжки 5-10 см, двічі або тричі трійчасті з трилопатевими або тридільними оберненояйцеподібними листочками, голі чи слабко опушені з нижнього боку, із білуватими плівчастими прилистками завдовжки 2,5-4 мм, завширшки до 3 мм; верхні стеблові листки сидячі або на черешках завдовжки 1-2 см, подібні до нижніх за формою, але менш складні та дрібніші за розміром, із двома короткими прилистками.
Квітки зазвичай поодинокі, рідше розташовані по 2-3 на тонких квітконіжках завдовжки 1-2 см, що виходять із пазух верхніх листків. Квітки рутвички звичайної двостатеві, актиноморфні, із подвійною оцвітиною завширшки 1-2 см. Чашечка складена з 5-6 овальних опадних чашолистків білого (рідше рожево-фіолетового) кольору завдовжки 9-10 мм, завширшки до 6 мм, які часто сприймають за пелюстки. Справжні пелюстки у цієї рослини перетворилися на нектарники. Їх 5-6 штук, вони дуже дрібні (завдовжки 1-2 мм), зубчасті, білі. Тичинок 20-30, вони довші за пелюстки, але коротші за чашолистки, мають білі тичинкові нитки та жовті дволопатеві пиляки.
Плоди — пласкі, однобічноланцетні листянки завдовжки 6-10 мм, із коротким, тонким, злегка загнутим носиком. Листянки складені по 2-3 штуки. Насінини оберненояйцеподібні, гладенькі, лискучі, бурого або майже чорного кольору. 1 грам містить близько 190 насінин.
Число хромосом 2n = 14.
У кореневищах рутвички звичайної знайдений ряд алкалоїдів, таких як: ретикулін, ізокорідин, ізоталмідин, ізопілтандин, ізопіруталдин, колюмбамін, палматин. Ці речовини надають їй отруйних властивостей. Разом з тим, сучасні дослідження показали, що вони пригнічують розвиток одного зі збудникіів малярії — Plasmodium falciparum[5].
Рутвичка звичайна за походженням є центральноєвропейською гірською рослиною. Це реліктовий вид, притаманний пребореальному періоду розвитку рослинності. Його ареал охоплює переважно гірські райони Середземномор'я, Західної, Центральної та, частково, Малої Азії й Східної Європи. В останньому регіоні рутвичка звичайна трапляється тільки в Україні, Молдові та на заході Білорусі. Наразі у Білорусі цей вид став рідкісним, достовірні його знахідки здійснені у Берестейському, Пружанському, Кам'янецькому, Малоритському районах Берестейської області та в Свіслоцькому районі Гродненської області[2]. В інших країнах Європи цей вид також розповсюджений нерівномірно. Наприклад, він знайдений у центральній та північній Італії, на острові Корсика, але відсутній у Греції й Албанії, також спорадично поширений в Австрії, рідкісний у Швейцарії та на півночі Альп.
В межах України ця рослина доволі звичайна у лісах Правобережжя, де південно-східна межа її розповсюдження проходить через захід Черкаської та південний захід Київської областей. Найчисельніша рутвичка звичайна у Тернопільській, Хмельницькій та на південному заході Вінницької області, у яких проективне покриття сягає 6 %, а частота трапляння доходить до 76 %. На решті території частота трапляння не перевищує 20 %[6].
Морозостійка, помірно тіньовитривала рослина, що полюбляє рости у напівтіні. Віддає перевагу помірно зволоженим, пухким та родючим ґрунтам, переважно дерново-підзолистим чи бурим лісовим, у південній частині ареалу також часто зростає на карбонатних. Разом з тим, помічено, що ця рослина уникає багатих на нітрати ґрунтів, а в межах України відсутня на вершинах товтр і ділянках із перегнійно-карбонатними ґрунтами[6]. Типовими біотопами для неї є старі, світлі ясеневі, дубово-грабові, липово-грабові та чисті грабові ліси із квасеницею звичайною та яглицею звичайною у трав'яному покриві[2]. Рідше вона трапляється у чагарниках, на лісових луках, на півдні може зростати у букових, березових, вільхових, осокорових, каштанових лісах. У горах вона трапляється переважно у нижньому поясі на висотах до 1200 м. Входить до складу рослинних угруповань порядку Fagetalia, а в асоціаціях Tilio-Carpinetum, Isopyro thalictroides-Carpinetum і Mercurialo-Quercetum рутвичка звичайна виступає індикатором[6].
Розмножується вегетативно (поділом кореневищ) та насінням. Квітне в різних частинах ареалу в березні-травні протягом 20 днів, в Україні цвітіння відбувається із другої половини квітня до середини травня. Як правило, воно рясне і в цей час рослини вкриті численними цятками білих квіток. Запилення здійснюють комахи, в першу чергу, оси та бджоли. Насіння достигає наприкінці травня, розповсюджується воно шляхом барохорії[2]. Наприкінці червня — початку липня надземна частина рутвички звичайної відмирає. Таким чином, цей вид належить до ефемероїдів — рослин зі скороченим життєвим циклом, що є пристосуванням до життя під покривом густого лісу. Починаючи з кінця червня на кореневищі починає формуватись брунька відновлення, і на початку осені в ній вже є повноцінний зародок, з якого наступного року виросте новий пагін.
У природі і культурі рутвичку звичайну шкідники практично не ушкоджують, але за надмірного зволоження вона може вражатися борошнистою росою.
Враховуючи значну осяжність ареалу цієї рослини, загалом вона не є під загрозою. Водночас, в окремих регіонах популяції рутвички звичайної нечисельні, відокремлені одна від одної. В цих умовах вони особливо уразливі до дії несприятливих чинників: витоптування, збирання рослин для букетів, надмірного випасання худоби, а також до будь-яких змін середовища, як спричинених людиною (вирубування лісів), так і природних (надмірне навантаження на екосистеми з боку травоїдних ссавців). З огляду на це, рутвичка звичайна занесена до Червоної книги Білорусі[2], знаходиться під охороною у Литві та Швейцарії. В Україні вона занесена до місцевих списків охоронюваних рослин у Вінницькій та Київській областях[3]. За даними Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного загальна кількість рутвички звичайної в межах України оцінюється приблизно у 40 мільярдів особин[6].
Господарське значення цього виду невелике. Починаючи із середини XVIII століття рутвичку звичайну інколи висаджують у садках як ґрунтопокривну рослину. Цей вид також придатний для використання у бордюрах, альпінаріях. Окрім дикої форми відомий махровий сорт 'Shoaf's Double' із рожевими квітами. У культурі рутвичка звичайна не надто вибаглива: за умови доброго зволоження і дренажу, на угноєних ділянках швидко розростається, а влітку під час спокою не потребує догляду, привабливий вигляд без пересадки зберігає до 30 років. Вирощування в ботанічних чи приватних садах може бути одним із заходів по відновленню чисельності цієї рослини. Крім того, навесні вона відіграє певну роль як джерело підтримуючого медозбору, оскільки о цій порі року медоносні бджоли відчувають брак корму.
Isopyrum thalictroides là một loài thực vật có hoa trong họ Mao lương. Loài này được L. mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.[1]
Bài viết về chủ đề Họ Mao lương này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Isopyrum thalictroides là một loài thực vật có hoa trong họ Mao lương. Loài này được L. mô tả khoa học đầu tiên năm 1753.
.PNG)
