nomes no trilho de navegação
Corvus caurinus feeds on many different organisms, both living and dead. It eats many of the species that inhabit northern tide pools and cleans up carrion and refuse in all of its habitats. It is prey to some large sea birds and some smaller vertebrates feed on C. caurinus nestlings. Nestlings and adults serve as hosts to louse flies, bird blow fly larvae (Protocaliphora braueri), fleas Ceratophyllus niger, and feather louse Myrsidea interrupta.
Blackberries are also an important food for C. caurinus and it acts as a disperser of blackberry seeds.
Ecosystem Impact: disperses seeds; biodegradation
Very little research has been done on C. caurinus, it is a relatively restricted species that occupies an unfriendly environment so it does not come into contact with humans very often. It also seems to have a fairly stable population. The number of individuals in a given area is based largely upon food availability and how many birds the area can support.
Northwestern crows C. caurinus communicate mainly with calls. They have a variety of calls with meanings that range from threatening territorial defense calls to begging or feeding calls. Males have a specific call that they use to signal to brooding females that they are bringing food and she should come get some. They are very vocal in roosting groups and use warning calls and mob calls that will quickly bring the whole community together in order to scare off a would-be predator. They also engage in some visual displays, mostly to declare dominance, territory rights and to signal willingness to mate.
Communication Channels: visual ; acoustic
Perception Channels: visual ; tactile ; acoustic ; chemical
This species is protected by the US Migratory Bird Treaty Act. Overall, (C. caurinus) has benefited from human contact because humans clear out deep forests creating more of the open, forest fringe which these crows thrive in.
US Migratory Bird Act: protected
US Federal List: no special status
CITES: no special status
IUCN Red List of Threatened Species: least concern
Northwestern crows have been known to feed on crops.
Negative Impacts: crop pest
Corvus caurinus provides an important cleaning service to humans. It keeps shorelines and riversides free of refuse and carrion. It also plays an important role in keeping tide pool ecosystems in check. Studies show that predatory sea birds, including C. caurinus are a significant factor in controlling sea urchin populations. Northwestern crows hold down populations of clams and crabs, preventing overpopulation and maintaining biodiversity in the ocean and intertidal zones.
Positive Impacts: controls pest population
Northwestern crows are omnivorous scavengers. They can and will eat almost anything they can find. Their diet ranges from small invertebrates, to human garbage, to fruit, depending on what is available. Along coasts they feed mainly on clams (Venerupis philippinarum and Protothaca staminea) crustaceans and sand dollars (Dendraster excentricus). The crows pick these animals up, fly high into the air and drop them on rocks in order to break them open. They have also been known to eat sea urchins (Strongylocentrotus purpuratus) off of rocks and to steal eggs and nestlings from peregrine falcons (Falco peregrinus) and cormorants (family Phalacrocoracidae), among others. Blackberries are an important part of their diet, as are many forms of carrion such as fish, dead seals, dead birds, roadkill and dead insects from the grills of cars.
They can be seen walking along the shore, digging through the sand for clams, stabbing the ground in search of insects and wading in shallow tide pools. They have also been known to root through garbage cans and landfills.
Corvus caurinus will also cache food in the morning and evenings. Saved items include clams, cormorant eggs, crabs and fish. Cached food is typically retrieved within 24 hours. They also transport cached food for young and incubating females. Food caching seems to take place mainly at the beginning of the breeding season during high tide. It is believed that one main function of caching food is that it guarantees food for the female and nestlings at a time when food could become scarce. Corvus caurinus caches food in vegetation and along rocks. They most often attempt to bury the food and seem to memorize its location in order to find it again.
Animal Foods: birds; mammals; amphibians; reptiles; fish; eggs; carrion ; insects; terrestrial non-insect arthropods; mollusks; aquatic crustaceans; echinoderms
Plant Foods: seeds, grains, and nuts; fruit
Foraging Behavior: stores or caches food
Primary Diet: omnivore
Corvus caurinus lives only along the coast of the northeastern Pacific Ocean between southern Alaska and the northern tip of Washington.
Biogeographic Regions: nearctic (Native )
Corvus caurinus lives mainly in coastal regions near intertidal zones, but can be found along large rivers as far as 120 km inland. They are typically near, but not necessarily in, forested regions and will pull back into the forest edge during harsh weather conditions in winter. Northwestern crows are also likely to live near seabird colonies and refuse dumps. They have also been found living in river deltas, coastal bays, coastal villages, towns and cities, as well as on farmland. They can be found at elevations up to 1700 m.
Range elevation: 0 to 1700 m.
Habitat Regions: temperate ; terrestrial
Terrestrial Biomes: forest
Aquatic Biomes: coastal
Other Habitat Features: urban ; suburban ; agricultural ; riparian
Corvus caurinus typically lives about 12 years in the wild, if it fledges. The longest known lifespan is 17 years. About 10% of eggs fail to hatch and many hatchlings either starve or are killed before they leave the nest. Some fledglings in coastal territories fall into the ocean and drown or are killed by neighboring colonies of gulls. Disease accounts for few deaths in C. caurinus populations. The main known cause of death is recreational shooting in British Columbia, but food availability is probably a large factor in determining population sizes. Corvus caurinus are not kept in captivity.
Range lifespan
Status: wild: 17 (high) years.
Average lifespan
Status: wild: 12 years.
Average lifespan
Status: wild: 200 months.
Northwestern crows are mid-sized birds, 41.9 to 44.5 cm long and weighing 340 to 440 g. They have a wingspan of about 99 cm and their feathers are iridescent black with bluish-violet on their head, neck, back, wings, and tail. Their eyes are a smokey brownish-grey color, and their bills are glossy and stout though smaller and less powerful than those of common ravens (Corvus corax). They also have bristlelike feathers covering the nares. Corvus caurinus has thick, black legs with large scales on the front side only. When at rest, the tips of their folded wings do not reach the tip of the tail, which has slightly rounded ends. The sexes look alike, though the male is slightly larger than the female.
Immature C. caurinus between 3 to 15 months are also black, but have less iridescence than adults. Their back, wing and tail feathers fade gradually from black to brown. Juveniles from 1 to 3 months have looser, fluffier feathers than adult or immature C. caurinus and their feathers are a dull black. They have blue eyes.
Corvus caurinus can be distinguished from American crows (Corvus brachyrhynchos) because it is about 10% smaller, with smaller feet. It is also smaller than common ravens (C. corax), and while C. corax has a wedge-shaped tail, the tail of C. caurinus is squarish. Corvus corax also has shaggy throat-feathers which C. caurinus lacks.
Range mass: 440 to 340 g.
Range length: 44.5 to 41.9 cm.
Average wingspan: 99 cm.
Sexual Dimorphism: male larger
Other Physical Features: endothermic ; bilateral symmetry
As a social animal, C. caurinus relies greatly on roosting partners for protection. They alert one another to predators with calls and then mob the potential predator and create a deafening noise by calling together. They tend to perch above predators and call down at them. They have been seen mobbing northern harriers (Circus cyaneus), hawks (Accipiter striatus and Buteo jamaicensis) , owls (Tyto alba, Asio flammeus and Asio otus), gray squirrels (Sciurus carolinensis), domestic cats (Felis silvestris), dogs (Canis lupus familiaris) and people. They also chase young birds, juvenile squirrels and raccoons (Procyon lotor). Many predators, such as garter snakes (genus Thamnophis), other birds, and possibly gray squirrels, are primarily a threat to nestlings and fledglings, these animals are attacked, chased or mobbed by the parents.
Predators of C. caurinus include: northern harriers (Circus cyaneus), sharp-shinned hawks (Accipiter striatus), red-tailed hawks (Buteo jamaicensis), owls (Tyto alba, Asio flammeus and Asio otus), gray squirrels (Sciurus carolinensis), domestic cats (Felis silvestris), dogs (Canis lupus familiaris), raccoons (Procyon lotor), northern goshawks (Accipiter gentilis), garter snakes (genus Thamnophis), Cooper's hawks (Accipiter cooperii) and bald eagles (Haliaeetus leucocephalus).
Known Predators:
It is not known when northwestern crows (Corvus caurinus) form breeding pairs, but it is most likely sometime in their second year, prior to the breeding season. If a courtship display exists, it is very subtle and has not been observed. However, prior to copulation, the male droops, spreads his wings and tail, points his bill down and quivers his wings and tail while exposing nictitating membranes (a transparent inner eyelid in birds). The female has a similar display, but she crouches and quivers her tail rapidly.
Corvus caurinus has been known to participate in cooperative breeding. A mated pair will sometimes keep one of their offspring from the previous season (who has not yet reached sexual maturity) with them on their breeding territory. The juvenile bird helps the male protect the territory, hide food, and, very infrequently, gather food for the nestlings. A breeding pair does not always have a helper; when they do they only have one and it is always one of their offspring.
Mating System: monogamous ; cooperative breeder
Young Corvus caurinus probably reach sexual maturity between 15 and 20 months. They copulate and begin building nests from early February through late March. Northwestern crows breed once yearly, but they will renest if disturbed early in the season. The female selects a place to build the nest, normally in or under trees, shrubs, blackberry tangles, or tall grass. Nest-building occurs only during daylight hours and in good weather. Nests are built with branches broken off of trees, grass and moss as well as other objects and soil. Corvus caurinus line their nests with moss, gull and crow feathers and sheep's wool, among other things.
A female C. caurinus typically lays 3 to 6 eggs per breeding season, laying one egg a day, almost always before 8:00 AM. Eggs are pale bluish with darker brown spots and are subelliptical to oval. They have a smooth, slightly glossy surface and are about 40 mm long and 28 mm wide.
Incubation most likely begins on the second day, and is performed by the female only. The incubation period is about 18 days; during this time the male feeds the female, most often at a small distance from the nest. After the eggs have hatched, female C. caurinus begin feeding the hatchlings.
Corvus caurinus typically leave the nest permanently at about 31 days. All of the chicks leave the nest on the same day and stay in nearby trees and shrubs, making short flights when their parents are away. They begin exploring nearby territories between 10 and 14 days and begin feeding themselves as early as 55 days after hatching. Parent C. caurinus will feed fledglings until they are 77 days old.
Breeding interval: Northwestern crows breed once yearly, but they will renest if disturbed early in the season.
Breeding season: Corvus caurinus copulate and begin building nests from early February through late March.
Range eggs per season: 6 to 3.
Range time to hatching: 20 to 17 days.
Range fledging age: 35 to 29 days.
Average time to independence: 77 days.
Range age at sexual or reproductive maturity (female): 15 to 20 months.
Range age at sexual or reproductive maturity (male): 15 to 20 months.
Key Reproductive Features: iteroparous ; seasonal breeding ; gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual ; fertilization ; oviparous
Average eggs per season: 4.
Adult C. caurinus build nests for their young, then lay eggs. The female broods the altricial young for about 18 days before devoting all of her time to gathering food and feeding them. The male, and sometimes a helper, will bring food from the time they hatch, until about 77 days after hatching. Young leave the nest at about 31 days but still rely on their parents for food as they can only make short flights. They begin to feed on their own starting around 55 days and parents generally stop feeding them at 77 days. Parent birds protect their offspring throughout this time. Immature C. caurinus associate with roosting groups of adults and feed near them for the first year or two, probably to pick up their leftovers and learn the intricacies of feeding.
Parental Investment: no parental involvement; altricial ; pre-hatching/birth (Protecting: Female); pre-weaning/fledging (Provisioning: Male, Female, Protecting: Male, Female); pre-independence (Provisioning: Male, Female, Protecting: Male, Female); post-independence association with parents
Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO.
'''Corvus caurinus[2][3] ye una especie d'ave paseriforme de la familia Corvidae, nativa del noroeste d'América del Norte. Ye bien similar a les variantes xeneralizaes más occidentales del cuervu americanu (Corvus brachyrhynchos), pero llega a un promediu llixeramente más pequeñu (de 33 a 41 cm de llargor) con pies proporcionalmente más pequeños y con un picu llixeramente más delgáu. Esti taxón ye identificáu fiablemente pola so distribución única.
Esta especie describióse por Spencer Fullerton Baird en 1858.[4] La Unión d'Ornitólogos Americanos considerar estrechamente rellacionáu col cuervu americanu, y podíen ser la mesma especie.[4] Reportáronse híbridos con cuervos americanos, pero nun ta confirmáu.[5]
El plumaxe d'esta especie ye práuticamente idénticu al de cuervu americanu.[6] Un porcentaxe puede ser estremáu por criterios manuales tales como menor cuerda alar y llargor de la cola, tarsu más curtiu y picu más pequeñu.[5] Los porcentaxes aumenten cuando ye conocíu'l sexu del animal. Al igual que'l cuervu americanu, los sexos paecen iguales.[5] Nos páxaros mayores en condición de cría pueden determinase fiablemente el sexu per aciu criterios manual como bultu cloacal (machu) o parche d'incubación (fema).[5] Les aves más nueves podríen nun algamar la condición de cría, yá que ayuden nel nial.[5]
Esta especie alcuéntrase nes rexones costeres y les islles de la mariña sur d'Alaska, derrompiendo'l sur al traviés de la Columbia Británica hasta'l estáu de Washington. Les sableres y les mariñes son les principales árees de forraxe. De cutiu puede trate en y alredor de les zones urbanes.
Bien paecida a la del cuervu pescador; el cuervu d'Alaska come pexe varao, mariscos, cámbaros y muxones, y tamién busca nos contenedores de basura d'artículos alimenticios apropiaos. reparar volando con moxones y dexándolos cayer sobre superficies dures pa rompeles y abierlas. Tamién comen regularmente inseutos, otros invertebraos, y diverses frutes (especialmente bayes).
Una llista incompleta inclúi gatos, mapaches, aves rapazos y otros cuervos. Los cuervos de cutiu axúntense en grandes grupos pa hostigar a esti depredadores
Xeneralmente en solitariu, pero delles vegaes construyíos n'asociación con otros pocos individuos en pequeñes colonies, colonies sueltes n'árboles o n'ocasiones arbusto grandes. En bien rares ocasiones, van faer los niales nos cantiles d'un rebaxe o inclusive nel suelu, nuna área despoblada, si ta apoderada por una roca en busca d'abelugu. Un nial de cuervu típicu polo xeneral cuenta con 4 a 5 güevos provistos.
La voz ye bien variada, y faen munchos tipos de llamaos, pero los más comunes suelen ser descritu como un gazníu estridente y el soníu d'un corchu que sale d'una botella. Un «wok wok wok» vien dáu por un páxaru en vuelu si ta arrezagáu detrás del grupu, y dellos clics y soníos de traqueteos mecánicos tamién s'escuchen.
Homer, Alaska.
Seward, Alaska.
Criando un cuervu d'Alaska que se cayó d'un árbol. Dexándolo dir dempués.
Un cuervu norteño, que ta alimentáu, esperando por más.
Avisu asitiáu mientres la temporada de anidación del cuervu nooccidental, en Sydney, Columbia Británica.
Imáxenes
Grabaciones sonores
Videos
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Aves, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO. '''Corvus caurinus ye una especie d'ave paseriforme de la familia Corvidae, nativa del noroeste d'América del Norte. Ye bien similar a les variantes xeneralizaes más occidentales del cuervu americanu (Corvus brachyrhynchos), pero llega a un promediu llixeramente más pequeñu (de 33 a 41 cm de llargor) con pies proporcionalmente más pequeños y con un picu llixeramente más delgáu. Esti taxón ye identificáu fiablemente pola so distribución única.
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Brân y Gogledd-Orllewin (sy'n enw benywaidd; enw lluosog: brain y Gogledd-Orllewin) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Corvus caurinus; yr enw Saesneg arno yw Northwestern crow. Mae'n perthyn i deulu'r Brain (Lladin: Corvidae) sydd yn urdd y Passeriformes.[1]
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn C. caurinus, sef enw'r rhywogaeth.[2] Mae'r rhywogaeth hon i'w chanfod yng Ngogledd America.
Mae'r brân y Gogledd-Orllewin yn perthyn i deulu'r Brain (Lladin: Corvidae). Dyma rai o aelodau eraill y teulu:
Rhestr Wicidata:
rhywogaeth enw tacson delwedd Aderyn rhisgl Falcunculus frontatus Aradrbig Eulacestoma nigropectus
.JPG)
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Brân y Gogledd-Orllewin (sy'n enw benywaidd; enw lluosog: brain y Gogledd-Orllewin) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Corvus caurinus; yr enw Saesneg arno yw Northwestern crow. Mae'n perthyn i deulu'r Brain (Lladin: Corvidae) sydd yn urdd y Passeriformes.
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn C. caurinus, sef enw'r rhywogaeth. Mae'r rhywogaeth hon i'w chanfod yng Ngogledd America.
La Nordokcidenta korvo (Corvus caurinus) estas birdospecio de la familio de korvedoj kaj el ĝia tipa genro Corvus ene de la ordo de paserinoj kiu estas indiĝena de la nordokcidento de Nordameriko.
Ĝi estas tutnigra birdo tre simila al la plej okcidentaj formoj de la disvastigata Larĝbeka korvo (Corvus brachyrhynchos) sed ĝi estas iomete pli malgranda (33-41 cm longa) kaj havas proporcie pli malgrandajn piedojn kun iom pli svelta beko. La alvokoj estas signife diferencigaj kaj ofte utilas por identigi ilin.
Tiu nordamerika specio loĝas, kiel la nomo sugestas, el la nordokcidentaj marbordaj regionoj kaj insuloj de suda Alasko, suden tra Brita Kolumbio kaj Vaŝingtonio. La ĉefaj manĝareoj estas strandoj kaj marbordoj. Ili povas esti vidataj en kaj ĉirkaŭ urbaj areoj.
Tre simila al tiu de la Fiŝkorvo; la Nordokcidenta korvo manĝas surstranditajn fiŝojn, mariskojn, krabojn kaj mitulojn, kaj ankaŭ plukas en rubujoj. Ili estis vidataj flugante forlasi mitulojn sur malmolajn surfacojn por rompi kaj malfermi ilin. Ili regule ankaŭ maĝas insektojn, aliajn senvertebrulojn kaj variajn fruktojn (ĉefe berojn). Ili rabas nestojn de aliaj birdoj por manĝi ovojn kaj birdidojn. Oni scias ke ili trempas pecojn de pano en akvo.
Nekompleta listo inkludas katojn, lavursojn, rabobirdojn kaj la Komuna korako. Tiu korvoj ofte ariĝas en grandaj grupoj por ĉikani tiujn predantojn.
Ĝenerale soleca, sed foje oni konstruas neston asocie kun aliaj individuoj en etaj, izolitaj kolonioj en arboj aŭ foje en grandaj arbustoj. Tre rare, ili nestumas en klifoj en kornico aŭ eĉ surgrunde en malproksima areo protekte de roko. Temas pri tipa korvonesto kun 4-5 ovoj.
La voĉo estas tre varia, kaj ili faras multajn tipojn de alvokoj, sed la plej komuna estas kutime priskribita kiel altatona "kaŭ" kaj la sono de korko elirante el botelo. Dumfluge ili faras ian "ŭok-ŭok-ŭok" se oni malfruas malantaŭ la grupo, kaj ankaŭ oni aŭdas variajn klakojn kaj mekanikajn sonojn tintilajn.
La Nordokcidenta korvo (Corvus caurinus) estas birdospecio de la familio de korvedoj kaj el ĝia tipa genro Corvus ene de la ordo de paserinoj kiu estas indiĝena de la nordokcidento de Nordameriko.
Corvus caurinus Corvus generoko animalia da. Hegaztien barruko Corvidae familian sailkatua dago.
Rantavaris (Corvus caurinus) on varisten heimoon kuuluva pohjoisamerikkalainen varpuslintu. Sen esiintymisalue ulottuu Alaskan eteläosista rannikkoa pitkin Kanadan lounaisosaan ja Yhdysvaltain luoteisnurkkaan Washingtoniin. Spencer Fullerton Baird kuvaili lajin holotyypin Washingtonin Fort Steilacoomista vuonna 1858.[2]
Rantavaris (Corvus caurinus) on varisten heimoon kuuluva pohjoisamerikkalainen varpuslintu. Sen esiintymisalue ulottuu Alaskan eteläosista rannikkoa pitkin Kanadan lounaisosaan ja Yhdysvaltain luoteisnurkkaan Washingtoniin. Spencer Fullerton Baird kuvaili lajin holotyypin Washingtonin Fort Steilacoomista vuonna 1858.
De Bairds kraai (Corvus caurinus) behoort tot de familie van de kraaiachtigen.
Deze soort komt voor in het noordwesten van Noord-Amerika.
De Bairds kraai (Corvus caurinus) behoort tot de familie van de kraaiachtigen.
Multimedia w Wikimedia Commons Wrona alaskańska (Corvus caurinus) – gatunek ptaka z rodziny krukowatych (Corvidae).
To w całości czarny rdzenny gatunek północno-zachodniej części Ameryki Północnej (poza okresem pierzenia się). Bardzo przypomina inne rozpowszechnione szeroko zachodnie formy wrony amerykańskiej Corvus brachyrhynchos, ale przeważnie osobniki są nieco mniejsze - 33-41 cm długości - i mają proporcjonalnie mniejsze nogi oraz nieco bardziej wysmukły dziób.
Gatunek ten został opisany przez Spencera Fullertona Bairda w 1858 roku[4]. Amerykański Związek Ornitologów uważa, że najbliższym krewnym wrony alaskańskiej jest wrona amerykańska, a możliwe, że jest tylko odmianą należącą do tego samego gatunku[4]. Mieszańce z wroną amerykańską były wprawdzie widywane, ale nie potwierdzono z pewnością ich pochodzenia[5].
Ubarwienie wrony alaskańskie właściwie nie różni się od identycznej pod tym względem wrony amerykańskiej[6]. Przynależność gatunkową rozpoznaje się w trakcie trzymania ptaka w ręku i rozpoznania następujących cech: krótszych skrzydeł i ogona, krótszego stępu i mniejszego dzioba. Gdy znana jest płeć łatwiej jest zidentyfikować wronę. Podobnie jak w przypadku wrony amerykańskiej, obie płci wyglądają podobnie. Starsze osobniki w trakcie sezonu godowego mogą być oznaczone z całą pewnością po cechach widocznych przy trzymaniu wrony alaskańskiej w ręku, takich jak zgrubienia kloaczne (u samców) lub plamy lęgowe (samice). Młodsze ptaki mogą jeszcze nie ujawnić oznak typowych dla osobników w trakcie godów, ponieważ mogą jedynie pomagać w budowie gniazda.
Wrona alaskańska zasiedla przybrzeżne regiony i wyspy leżące blisko stałego lądu w południowej Alasce. Południowa granica areału przebiega przez Kolumbię Brytyjską i stan Waszyngton w USA. Główne żerowiska znajdują się na plażach i wzdłuż linii brzegowej. Widuje się też ją wokół terenów zurbanizowanych.
Żywi się bardzo podobnie do wrony rybożernej. Północno-zachodnie wrony jedzą ryby wyłowione na mieliźnie, małże (w tym omułki), kraby. Poszukuje jednak też pojemniki na śmieci z których wybiera odpowiednie resztki pożywienia. Widywano te wrony wzlatujące w powietrze z omółkami i zrzucającymi je z wysokości na twarde podłoże, aby po rozbiciu otworzyła się zawartość muszli. Oprócz tego regularnie chwyta owady i inne bezkręgowce oraz zbiera różne owoce (preferuje jagody). Zdarza się jej plądrować gniazda innych ptaków z których wykrada jaja i pisklęta. Potrafi brać pożywienie z ręki człowieka i pamięta osoby, które w ten czy inny sposób pozbywają się pokarmu. Zaobserwowano też zwyczaj moczenia przez te wrony kawałków chleba w wodzie.
Wśród wielu zwierząt, które zagrażają wronom alaskańskim do najczęstszych należą koty, szopy pracze, ptaki drapieżne i kruki. Aby je przegonić wrony zbierają się w większe grupy.
Przeważnie gniazduje osobno, ale czasami buduje gniazda w towarzystwie z paroma innymi osobnikami tworząc małe, luźne kolonie wydające na świat potomstwo na drzewach lub rzadziej na większych krzewach. Bardzo rzadko gnieździ się na klifach w tamtejszych niszach lub nawet bezpośrednio na ziemi w ustronnych miejscach, pod warunkiem, że występują tam skalne nawisy zapewniające schronienie. Typowe lęgowisko wrony alaskańskiej zawiera 4-5 jaj.
Wydaje bardzo różne dźwięki i zawołania, ale najczęściej jej odgłosy przypominają wysokie "kooł" i wystrzelony z butelki korek. W locie wydaje "łok łok łok", jeśli pozostaje w tyle za grupą. Słyszano też przeróżne formy stukotów i mechanicznych dźwięków grzechotki.
Wrona alaskańska (Corvus caurinus) – gatunek ptaka z rodziny krukowatych (Corvidae).
To w całości czarny rdzenny gatunek północno-zachodniej części Ameryki Północnej (poza okresem pierzenia się). Bardzo przypomina inne rozpowszechnione szeroko zachodnie formy wrony amerykańskiej Corvus brachyrhynchos, ale przeważnie osobniki są nieco mniejsze - 33-41 cm długości - i mają proporcjonalnie mniejsze nogi oraz nieco bardziej wysmukły dziób.
Alaskakråka[2] (Corvus caurinus) är en fågel i familjen kråkfåglar inom ordningen tättingar.[3] Den förekommer på Kodiak Island och vid Stilla havets kust från södra Alaska till sydvästra Washington.[3] IUCN kategoriserar arten som livskraftig.[1]
Wikimedia Commons har media som rör alaskakråka.
Wikispecies har information om Corvus caurinus.
Alaskakråka (Corvus caurinus) är en fågel i familjen kråkfåglar inom ordningen tättingar. Den förekommer på Kodiak Island och vid Stilla havets kust från södra Alaska till sydvästra Washington. IUCN kategoriserar arten som livskraftig.
Північнозахідна ворона середнього розміру, від 41.9 до 44.5 см у довжину і вагою від 340 до 440 гр. Розмах крил близько 99 см, а пір'я переливаються на світлі, чорне з синьо-фіолетовим на голові, шиї, спині, крилах і хвості. Очі димчасто-буро-сірого кольору, а їхні дзьоб блискучий і товстий, хоча менший і менш потужний, ніж у звичайних ворон (Corvus corax). Є також щетиноподібне пір'я, що вкриває ніздрі. Corvus caurinus має товсті, чорні ноги з великими лусками тільки на лицьовій стороні. Кінчики складених крил не досягають кінчика хвоста, який має злегка закруглені кінці. Статі схожі, хоча самець трохи крупніший від самиці.
Молодь від 3 до 15 місяців, теж чорна, але пір'я менш переливається, ніж у дорослих. Молодь від 1 до 3 місяців має більш вільне, пухнасте пір'я чорно-матового кольору й у них блакитні очі.
C. caurinus можна відрізнити від C. brachyrhynchos тим, що вона на близько 10% менше. Вона також менша, ніж звичайна ворона (C. corax), і в той час як C. corax має клиноподібний хвіст, хвіст C. caurinus квадратний. C. corax також має волохате горло, а C. caurinus — ні.
Країни проживання: Канада (Британська Колумбія); США (Аляска, Вашингтон). Живе тільки уздовж берегів у північно-східній частині Тихого океану між південною Аляскою і північним краєм штату Вашингтон. Мешкає в основному в прибережних районах, що межують з припливними зонами, але може бути знайдена уздовж великих річок, до 120 км вглиб континенту. Живе як правило, поруч, але не обов'язково в лісистій області та переселяється на узлісся під час суворих погодних умов в зимовий період. Північнозахідна ворона, також, ймовірно, живе поруч з колоніями морських птахів і звалищами. Вона також були знайдена в дельтах річок, поблизу прибережних заток, прибережних сіл, селищ і міст, а також на сільськогосподарських угіддях. Висота продивання від 0 до 1700 м.
C. caurinus живуть у сезон розмноження як територіальні пари. Після завершення піклування над дітьми, вони поступово зменшують територіальне поведінку і в кінцевому підсумку вся сім'я йде, щоб жити у великих ночівельних спільнотах. У межах ночівельних спільнот, деякі птахи будуть діяти як вартові, стежачи за доступною їжі, можливими злодіями і хижаками. Вони спілкуються з іншою частиною стада через вигуки. Незрілі птахи і пташенята, як відомо, грають один з одним під час польоту. C. caurinus не мають ієрархії в рамках ночівельних груп, але самці, як правило, домінують над самицями, а самиці домінують над однорічними і пташенятами.
Північнозахідні ворони ходять, стрибають і літають. Вони літають постійними, регулярними помахами крил і використовують сильні вітри, щоб ковзати вздовж скель. Вони літають близько 30 км/год і мають удари крил швидші, ніж у С. brachyrhynchos. Вони дуже маневрені в польоті.
Під час шлюбного сезону, пари захищають територію близько 0,48 га. Гніздові пари, як правило, повертаються до тієї ж території кожного сезону розмноження, і використовують одні й ті ж місця ночівель іншої частини року. Оселища ночівельних спільнот змінюється залежно від наявності їжі.
Спілкуються в основному з вигуками. Вони мають різні вигуки за значеннями: готовність територіальної оборони, прохання їжі, самці мають конкретний заклик, що вони використовують, щоб сигналізувати самиці про наявність їжі. У рамках ночівельних груп використовуються вигуки попередження про хижака. Вони також використовують деякі візуальні жести, в основному, щоб оголосити панування, права на територію і про свою готовність до спаровування.
Північнозахідний ворони всеїдні. Вони можуть і будуть їсти майже все, що вони можуть знайти: від дрібних безхребетних, людського сміття до плодів. Уздовж берегів вони харчуються в основному молюсками (Venerupis philippinarum і Protothaca staminea) ракоподібними і морськими їжаками (Dendraster excentricus і Strongylocentrotus purpuratus). Ворони підіймають цих тварин вгору, летять високо в повітрі, і кидають їх на скелі, щоб розбити. Можуть вкрасти яйця і пташенята сокола-сапсана (Falco peregrinus) і бакланів (Phalacrocoracidae), серед інших. Ожина є важливою частиною їхнього раціону, як і багато форм падла, такого як риба, мертві тюлені, мертві птахи, вбиті на дорогах тварини і мертві комахи з решіток автомобілів. Вони можуть гуляти по березі, копатися в піску у пошуках молюсків, колоти землю в пошуках комах. Вони також можуть ритися в сміттєвих баках і на полігонах.
C. caurinus також збирають на потім їжу вранці і ввечері. Збережені продукти включають молюски, бакланові яйця, краби і рибу. Збережений набір продуктів, як правило, відновлюється впродовж 24 годин. Вони також приносять їжу для молоді й самиць, які висиджують яйця. Зберігання їжі, мабуть, відбувається в основному на початку сезону розмноження під час припливу. Вважається, що однією з основних функцій запасів їжі є те, що це гарантує їжу для самиці і пташенят в той час, коли їжа може стати дефіцитною. C. caurinus ховає їжу в рослинності і вздовж скель. Вони, здається, добре пам'ятають положення сховку.
Молодь ймовірно, досягне статевої зрілості у віці від 15 до 20 місяців. Вони злягаються і починають будувати гнізда з початку лютого і до кінця березня. Ця ворона гніздиться один раз на рік, але гніздиться повторно якщо місце гніздування було порушене на початку сезону. Будування гнізда відбувається тільки в світлий час доби і в гарну погоду. Гнізда будуються з гілля, опалого з дерев, трави і моху, а також інших об'єктів та ґрунту. C. caurinus набивати свої гнізда мохом, пір'ям чайок і ворон і овечою вовною, між іншим.
Взагалі поодинокі, але іноді будують гнізда з кількома іншими парами невеликі колонії на деревах, а іноді і великих чагарниках. Дуже рідко, гніздяться на скелях у поглибленні або навіть на землі у віддаленому районі, якщо місце знаходиться під нависаючою скелею. Типово ворона кладе від 3 до 6 яєць у гніздо, по одному в день. Яйця блідо-синюваті з темними коричневими плямами і овальної форми. Вони мають гладку, злегка глянсову поверхню, довжиною близько 40 мм і шириною 28 мм.
Інкубація швидше за все починається на другий день, і виконується тільки самицею. Інкубаційний період становить близько 18 днів. У цей час самець годує самицю, перебуваючи найчастіше на невеликій відстані від гнізда. Після того, як потомство вилупиться, самиця C. caurinus почати годувати пташенят.
C. caurinus, як правило, залишають гніздо назавжди у близько 31 день. Всі пташенята залишають гніздо в той же день і перебувають на довколишніх деревах і чагарниках, роблячи короткі перельоти, коли їхні батьки далеко. Вони починають досліджувати прилеглі території між 10 і 14 днів і починають прогодовувати себе вже на 55 день після вилуплення. Батьки C. caurinus годують пташенят 77 днів. Батьки захищають своє потомство протягом усього цього часу.
C. caurinus, як правило, живе близько 12 років в дикій природі. Найбільша відома тривалість життя становить 17 років. Близько 10% яєць не вилуплюються і багато пташенят або голодують або бувають вбиті перш, ніж залишають гніздо. Деякі пташенята в прибережних територіях потрапляють в океан або вбиваються сусідніми колоніями чайок. Хвороби спричинюють кількох смертей C. caurinus. Основна відома причина смерті розважальна стрільба в Британській Колумбії, але наявність продуктів харчування, ймовірно, є великим фактором у визначенні чисельності населення. C. caurinus не тримають в неволі.
Відомі вороги: Circus cyaneus, Accipiter striatus, Buteo jamaicensis, Asio otus, Sciurus carolinensis, Felis silvestris, Canis lupus familiaris, Procyon lotor, Accipiter gentilis, Accipiter cooperii, Haliaeetus leucocephalus, Thamnophis. C. caurinus служать господарями для паразитів: Protocaliphora braueri, Ceratophyllus niger і Myrsidea interrupta.
Оскільки ожина є важливою частиною раціону, ворона служить поширювачем насіння ожини. C. caurinus має важливе прибиральне значення для людини. Вона тримає берегову лінію і прибережжя вільними від сміття і падла. Вона також відіграє важливу роль у підтримці екосистеми припливного басейну. Дослідження показують, що хижі морські птахи, в тому числі С. caurinus є важливим фактором для боротьби з популяціями морських їжаків. Північнозахідні ворони утримують популяції молюсків і крабів, що перешкоджає перенаселеності та збереження біорізноманіття, в океані і припливно-відпливній зоні.
Це незавершена стаття з орнітології.Corvus caurinus là một loài chim trong họ Corvidae.[2]
Corvus caurinus (Baird, 1858)
Ареал
Corvus caurinus (лат.) — вид птиц из рода во́ронов. Распространён на северо-западе Северной Америки. Был описан Спенсером Бэйрдом в 1858 году[1].
Внешне Corvus caurinus похож на западные формы американского ворона (C. brachyrhynchos), но немного меньше размером (33-41 см в длину), с пропорционально укороченными ногами и более тонким клювом; также его отличает более короткий хвост и более короткие кости плюсны[2]. По цвету оперения эти виды практически не отличаются.[3] Неспециалисту различить их возможно лишь по местообитанию.
Существуют неподтверждённые сообщения о гибридах с американским вороном[2].
Неполный список таковых включает кошек, енотов, хищных птиц и обыкновенных воронов. Чтобы защититься от нападения вышеперечисленных врагов, Corvus caurinus собираются в большие группы.
Родиной Corvus caurinus является Северная Америка. Этот вид встречается в прибрежных районах и островах на юге Аляски, в Британской Колумбии и штате Вашингтон. Часто этих воронов можно увидеть в черте города и городских районах.
В основном питается вдоль береговой линии. Рацион Corvus caurinus очень похож на рацион рыбного ворона (Corvus ossifragus); он ест рыбу, которую находит на мели, моллюсков и крабов, а также прочесывает мусорные баки в поисках пригодной пищи. Также регулярно потребляет насекомых, беспозвоночных и различные фрукты (особенно ягоды). Совершает набеги на гнезда других птиц, поедая яйца и птенцов.
Наблюдатели описывают, как ворон взлетал в воздух с мидиями и бросал их на твердую поверхность, чтобы те разбились, и их было проще открыть. Также было замечено, что ворон размачивает засохшие куски хлеба в воде.
Corvus caurinus селятся парами, но иногда основывают небольшие колонии на деревьях или густо разросшихся кустах. Очень редко гнездятся в нишах на скалах или даже на голой скальной поверхности. Молодняк, который не заводит собственного гнезда, может помогать другим в постройке. В кладке 4-5 яиц.
Голосовой диапазон Corvus caurinus довольно велик. Наиболее распространённые звуки — высокий звук «кау» и звук, похожий на звук пробки, вылетающей из бутылки. «Вок-вок-вок» — позывной, используемый отстающей птицей во время полета (при движении в группе). Также издает всевозможные кликающие звуки.
Corvus caurinus (лат.) — вид птиц из рода во́ронов. Распространён на северо-западе Северной Америки. Был описан Спенсером Бэйрдом в 1858 году.
西北鴉（學名：Corvus caurinus），又名北美烏鴉，是北美洲西北部一種全黑色的烏鴉。牠們非常像西部的短嘴鴉，但體型及腳較為細小，喙也較幼長。牠們的叫聲明顯的與短嘴鴉不同，可以作為分辨的特徵。
西北鴉是由斯賓塞·富勒頓·貝爾德（Spencer Fullerton Baird）於1858年描述。[2]美國鳥類學者協會（American Ornithologists' Union）認為西北鴉是與短嘴鴉最為接近，且有可能是同一物種。[2]有指發現牠們與短嘴鴉的混種 ，但卻未被證實。[3]
西北鴉的主羽與短嘴鴉差不多相同。[4]牠們的翼弦及尾巴長度只是細小些許，腳較短，喙較細小。[3]雄性及雌性的西北鴉非常相像。[3]到了繁殖期，可以從雄鴉突出的泄殖腔及雌鴉的孵卵斑來分辨性別。[3]
西北鴉分佈在阿拉斯加南部的海岸地區及離岸島嶼，南經英屬哥倫比亞至華盛頓。牠們主要在海灘及海岸線覓食。在城市地區有時也可以見到牠們。
西北鴉的食性非常像魚鴉，會吃魚類、貝類、蟹及貽貝。牠們會將貝類帶到高空拋下，來打開其殼。牠們也會吃昆蟲、其他無脊椎動物及多種果實。牠們更會侵略其他烏巢吃鳥蛋及雛鳥。
西北鴉的掠食者包括有貓、浣熊、猛禽及渡鴉。不過，西北鴉會聚集對付掠食者。
西北鴉一般是獨居的，但有時會與其他西北鴉在樹上或灌木中組成群落。牠們也會在懸崖或地上築巢。牠們每次會生4-5隻蛋。
西北鴉的叫聲多變，但一般都是高音的鴉叫聲。
西北鴉（學名：Corvus caurinus），又名北美烏鴉，是北美洲西北部一種全黑色的烏鴉。牠們非常像西部的短嘴鴉，但體型及腳較為細小，喙也較幼長。牠們的叫聲明顯的與短嘴鴉不同，可以作為分辨的特徵。
