nomes no trilho de navegação
Other Physical Features: endothermic ; bilateral symmetry
Perception Channels: tactile ; chemical
Key Reproductive Features: gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual
Los diprotodontos (Diprotodontia) son un orde de marsupiales australidelfios que, ensin ser unu de los más ricos tocantes a númberu d'especies, sí que ye unu de los más llamativos pola diversidá de les que lo integren. Dende los pimpanos canguros (Macropus sp.) a los diminutos falangeros pigmeos (Cercartetus sp.) pasando pol coala (Phascolarctos cinereus), los cuscús (Phalanger sp.) o los petauros (Petaurus sp.), la hestoria de los diprotodontes tuvo marcada por una estraordinaria capacidá d'adaptación dando como resultáu una diversidá morfolóxica como pocos otros grupo taxonómicos amuesen.
L'orde Diprodontia ta compuestu por marsupiales con solu dos incisivos na quexal.
Los restos fósiles de diprotodontos más antiguos conocíos daten del Oligocenu (fai ente 24 y 35 millones d'años), anque los marsupiales yá esistieren nestes tierres dende'l Cretáceo.
De les llinies filoxenétiques con especies vives nel nuesu tiempu la más antigua ye la de los vombátidos, que representen un aproximamientu a lo que tuvieron de ser los primeres diprotodontos, caracterizada nes especies vives por una curtia cola y el marsupiu abiertu caudalmente.[2]
De siguío amuésense dos versiones de la clasificación taxonómica del orde con pequeñes diferencies ente dambes. La primera, basada en McKenna y Bell (1997) ye la publicada en The Taxonomicon ya inclúi clados fósiles.[3][4]
---o Magnorden Syndactyli (Gill, 1871) |-o Orde Peramelemorphia (Kirsch, 1968) `-o Orde Diprotodontia Owen, 1866 |- Xéneru Brachalletes De Vis, 1883 (†) |- Xéneru Koalemus De Vis, 1889 (†) |- Xéneru Sthenomerus De Vis, 1883 (†) |-o Familia Palorchestidae (Tate, 1948) (†) |-o Familia Tarsipedidae Gervais & Verreaux, 1842 - falangero del miel |-o Familia Thylacoleonidae Gill, 1872 (†) |-o Familia Wynyardiidae Osgood, 1921 (†) |-o Superfamilia Phalangeroidea (Thomas, 1888) | |-o Familia Acrobatidae Aplin, 1987 - acróbates | |-o Familia Burramyidae Broom, 1898 - falangeros pigmeos | |-o Familia Ektopodontidae Stirton et al., 1967 (†) | |-o Familia Macropodidae (Gray, 1821) - canguros y ualabíes | |-o Familia Miralinidae Woodburne et al., 1987 (†) | |-o Familia Petauridae (Bonaparte, 1838) - petauros y utas | |-o Familia Phalangeridae Thomas, 1888 - falangeros y cuscús | |-o Familia Phascolarctidae Owen, 1839 - coala | `-o Familia Pilkipildridae Archer et al., 1987 (†) `-o Superfamilia Vombatoidea (Burnett, 1830) |-o Familia Diprotodontidae Gill, 1872 (†) |-o Familia Ilariidae Tedford & Woodburne, 1987 (†) `-o Familia Vombatidae Burnett, 1829 - uómbats
La segunda, más recién, solo inclúi clados con especies vives y distribúi les families en tres suborden en llugar de dos superfamilies como l'anterior.[1]
---o Orde Diprotodontia Owen, 1866 |-o Suborde Macropodiformes Ameghino, 1889 | |-o Familia Hypsiprymnodontidae Collett, 1877 | |-o Familia Macropodidae Gray, 1821 | `-o Familia Potoroidae Gray, 1821 |-o Suborde Phalangeriformes Szalay, 1982 | |-o Superfamilia Petauroidea Bonaparte, 1838 | | |-o Familia Acrobatidae Aplin, 1987 | | |-o Familia Petauridae Bonaparte, 1838 | | |-o Familia Pseudocheiridae Winge, 1893 | | `-o Familia Tarsipedidae Gervais & Verreaux, 1842 | `-o Superfamilia Phalangeroidea Thomas, 1888 | |-o Familia Burramyidae Broom, 1898 | `-o Familia Phalangeridae Thomas, 1888 `-o Suborde Vombatiformes Burnett, 1830 |-o Familia Phascolarctidae Owen, 1839 `-o Familia Vombatidae Burnett, 1829
Esisten dos carauterístiques comunes que definen les especies del orde, magar una d'elles ye compartida amás con Peramelemorphia. Trátase de la sindactilia, fenómenu consistente na fusión de deos, y que nel casu de los diprotodontos afecta al 2º y 3º de les estremidáes posteriores, dándo-yos a estes un estrañu aspeutu como d'un deu deforme con dos uñes.
La segunda ye la que da nome al clado. Diprotodontia vien significar con "dos dientes primeros", y precisamente estos marsupiales tienen solu dos incisivos na quexal.
Los diprotodontos (Diprotodontia) son un orde de marsupiales australidelfios que, ensin ser unu de los más ricos tocantes a númberu d'especies, sí que ye unu de los más llamativos pola diversidá de les que lo integren. Dende los pimpanos canguros (Macropus sp.) a los diminutos falangeros pigmeos (Cercartetus sp.) pasando pol coala (Phascolarctos cinereus), los cuscús (Phalanger sp.) o los petauros (Petaurus sp.), la hestoria de los diprotodontes tuvo marcada por una estraordinaria capacidá d'adaptación dando como resultáu una diversidá morfolóxica como pocos otros grupo taxonómicos amuesen.
L'orde Diprodontia ta compuestu por marsupiales con solu dos incisivos na quexal.
İkikəsicidişlilər (lat. Diprotodontia) — kisəlilər infrasinfinə aid heyvan dəstəsi.
Kisəlilərin ən geniş yayılmış dəstəsi olub, 120 növü özündə birləşdirir. İkikəsicidişlilərə kenquru, koala, vombat kimi tanınmış müasir nümayəndələr, eləcə də diprotodon, kisəli şir kimi nəsli kəsilmiş nümayəndələr daxildir.
İkikəsicidişlilər Avstraliya və ona qonşu olan adalarda, o cümlədən Yeni Qvineya və Sulavesi adalarında yayılmışdır.
İkikəsicidişlilər (lat. Diprotodontia) — kisəlilər infrasinfinə aid heyvan dəstəsi.
Kisəlilərin ən geniş yayılmış dəstəsi olub, 120 növü özündə birləşdirir. İkikəsicidişlilərə kenquru, koala, vombat kimi tanınmış müasir nümayəndələr, eləcə də diprotodon, kisəli şir kimi nəsli kəsilmiş nümayəndələr daxildir.
İkikəsicidişlilər Avstraliya və ona qonşu olan adalarda, o cümlədən Yeni Qvineya və Sulavesi adalarında yayılmışdır.
Diprotodontia zo un urzhad e rummatadur ar bronneged. War-dro 120 spesad zo ennañ, en o zouez ar c'hangouroued, ar c'hoalaed pe ar wombated.
Els diprotodonts (Diprotodontia) són un gran ordre de marsupials amb unes 120 espècies. Comprenen els cangurs, ualabis, pòssums, coales, uombats i molts altres. Alguns membres extints són Diprotodon, de la mida d'un rinoceront i Thylacoleo, l'anomenat «lleó marsupial».
Dvojitozubci (Diprotodontia) jsou největším řádem podtřídy vačnatců (Marsupialia), v deseti čeledích obsahuje 117 druhů. Jsou diprotodontní, to znamená, že jim na spodní čelisti převládá jeden pár řezáků, v ojedinělých případech může být přítomen i druhý pár. V horní čelisti má naprostá většina dvojitozubců tři páry řezáků. Výjimku tvoří čeleď vombatovitých, u kterých se vyskytuje pouze jeden pár těchto řezáků. Dolní špičáky zcela chybějí všem druhům, zatímco horní žádnému. Horní špičáky bývají různého tvaru: od nízkých a rovných až po zahnuté s mnoha ostrými hranami. Navíc jsou dvojitozubci syndaktylní, to znamená, že mají druhý a třetí prst na předních končetinách srostlý.
Syndaktylie není příliš běžná vlastnost (ačkoliv Australští všežraví vačnatci ji sdílejí) a často je vykládána jako adaptace na doslova horolezecký styl života. Mnoho moderních dvojitozubců je však striktně pozemních, a tudíž mají další znaky, které odpovídají tomuto životnímu stylu. To trošku komplikuje historii stromových klokanů. Zdá se, že původně žili na stromech, ale někdy v dávné minulosti slezli ze stromů a přešli k pozemnímu způsobu života a díky tomu se jim vyvinula typická dlouhá klokaní tlapa, aby se nakonec zase vrátili zpět na stromy, díky čemuž se jim opět začala zkracovat a rozšiřovat zadní tlapa.
Skoro všichni dvojitozubci jsou býložravci. Některé druhy se druhotně vrátily k původní hmyzožravosti nebo i všežravosti. Vyhynulý pleistocénní „vačnatý lev“ Thylacoleo carnifex však byl dravý, s hmotností kolem 70 kg byl vůbec největší známý dravý vačnatec v Austrálii.
Dvojitozubci se vyskytují výhradně na území Australasie. Nejranější fosílie se datují do pozdního oligocénu. Ale je jisté, že jejich původ je dřívější, což naznačuje velká různorodost dvojitozubců v tomto období. Navíc v záznamech australských fosílií jsou velké mezery a v případě Nové Guiney žádné záznamy v podstatě neexistují.
Mnoho největších a nejméně mrštných dvojitozubců vyhynulo poté, co lidé poprvé přijeli do Austrálie před přibližně 50 000 lety. Možná jako přímý důsledek lovu, ale pravděpodobnější je, že je zahubila změna prostředí způsobená lidskou aktivitou. Hlavním důvodem by mohl být přínos ohně.
Dvojitozubci (Diprotodontia) jsou největším řádem podtřídy vačnatců (Marsupialia), v deseti čeledích obsahuje 117 druhů. Jsou diprotodontní, to znamená, že jim na spodní čelisti převládá jeden pár řezáků, v ojedinělých případech může být přítomen i druhý pár. V horní čelisti má naprostá většina dvojitozubců tři páry řezáků. Výjimku tvoří čeleď vombatovitých, u kterých se vyskytuje pouze jeden pár těchto řezáků. Dolní špičáky zcela chybějí všem druhům, zatímco horní žádnému. Horní špičáky bývají různého tvaru: od nízkých a rovných až po zahnuté s mnoha ostrými hranami. Navíc jsou dvojitozubci syndaktylní, to znamená, že mají druhý a třetí prst na předních končetinách srostlý.
Diprotodontia er en stor orden af pungdyr med omkring 130 arter fra Australien, Ny Guinea og andre øer i Sydøstasien og Oceanien. Gruppen indbefatter blandt andet kænguruer, koala og vombat. I underkæben findes to store fortænder.[1] De fleste arter er planteædere. På dansk anvendes derfor undertiden navnet planteæderpungdyr om ordenen.
Arterne i ordenen adskiller sig fra andre pungdyr ved tænderne og ved fodens knogler. Det videnskabelige navn Diprotodontia betyder "to fortænder" (græsk: διπρωτός diprotos, "to foran" og οδοντος odontos "tænder"). Det sigter til, at to store fortænder er dominerende i underkæben. I underkæben kan desuden findes yderligere et par mindre fortænder.[1] I overkæben har de oftest 6 fortænder (med undtagelse af familien vombatter). Den anden og tredje tå på baglemmerne er sædvanligvis sammenvoksede.[1]
Af de nulevende arter findes de mindste i familien fjerhalepungmus (Acrobatidae) med en vægt mindre end 15 gram. Den største art, rød kæmpekænguru, kan veje op til 90 kg.[1] Uddøde medlemmer af ordenen som slægten Diprotodon nåede endda en vægt på 2.800 kg.[2]
I familierne klatrepungdyr, snohalepungegern og dværgflyvepungegern findes arter med flyvehud.
Ordenen opdeles i følge Wilson & Reeder (2005) i tre underordener med i alt 11 familier.[3]
Diprotodontia er en stor orden af pungdyr med omkring 130 arter fra Australien, Ny Guinea og andre øer i Sydøstasien og Oceanien. Gruppen indbefatter blandt andet kænguruer, koala og vombat. I underkæben findes to store fortænder. De fleste arter er planteædere. På dansk anvendes derfor undertiden navnet planteæderpungdyr om ordenen.
Die Diprotodontia, für die es bislang keinen deutschen Namen gibt, sind eine Ordnung aus der Unterklasse der Beuteltiere. Mit annähernd 140 Arten sind sie die artenreichste Ordnung dieser Unterklasse. Zu ihnen zählen bekannte Beuteltiere wie Kängurus, Koalas und Wombats.
Diprotodontia finden sich in Australien und vorgelagerten Inseln, auf Neuguinea, im östlichen Indonesien (von Sulawesi ostwärts) sowie auf den Salomonen.
Die Gemeinsamkeiten der Diprotodontia liegen in den Zähnen und in der Struktur der Fußknochen. Der Name bedeutet übersetzt „zwei erste Zähne“, womit angedeutet wird, dass ein großes Paar Schneidezähne den Unterkiefer dominiert. Ein weiteres, kleineres Paar kann vorhanden sein. Im Oberkiefer finden sich meist sechs Schneidezähne (außer bei den Wombats). Ein weiteres Merkmal ist, dass die zweite und dritte Zehe der hinteren Gliedmaßen zusammengewachsen sind.
In drei Familien, den Gleitbeutlern, den Ringbeutlern und den Zwerggleitbeutlern haben sich Arten mit einer Gleitmembran entwickelt.
Die meisten Arten der Diprotodontia sind Pflanzenfresser. Einige Arten haben sich auf Insekten oder, wie die Rüsselbeutler, auf Nektar spezialisiert.
Diprotodontia sind Beuteltiere, was bedeutet, dass nach kurzer Tragzeit relativ unterentwickelte Jungtiere zur Welt kommen und im Beutel der Mutter geschützt heranwachsen. Die meisten Diprotodontia haben gut entwickelte Beutel. Ein besonderes Merkmal, das bei einigen Familien (zum Beispiel den Kängurus) vorkommt, ist die verzögerte Geburt: Unmittelbar vor oder nach der Geburt paart sich das Weibchen erneut, der neue Embryo wächst jedoch nur bis zu einer Größe von rund 100 Zellen heran, dann stellt er das Wachstum ein. Erst wenn das alte Jungtier den Beutel verlässt (oder stirbt), wächst er weiter. Auf diese Weise vergeht weniger Zeit zwischen den einzelnen Geburten und das Weibchen kann sich um drei Junge gleichzeitig kümmern: eins im Uterus, eins im Beutel und eins außerhalb des Beutels.
Die Ordnung wird in elf rezente Familien unterteilt:
Zu den ausgestorbenen Familien der Diprotodontia zählen unter anderem:
Koala (Phascolarctidae)
Wombats (Vombatidae)
Kletterbeutler (Phalangeridae)
Bilchbeutler (Burramyidae)
Rattenkängurus (Potoroidae)
Kängurus (Macropodidae)
Moschusrattenkänguru (Hypsiprymnodontidae)
Zwerggleitbeutler (Acrobatidae)
Honigbeutler (Tarsipedidae)
Gleitbeutler (Petauridae)
Ringbeutler (Pseudocheiridae)
Die Diprotodontia, für die es bislang keinen deutschen Namen gibt, sind eine Ordnung aus der Unterklasse der Beuteltiere. Mit annähernd 140 Arten sind sie die artenreichste Ordnung dieser Unterklasse. Zu ihnen zählen bekannte Beuteltiere wie Kängurus, Koalas und Wombats.
Diprotodontia (pocapan jroning basa Inggris /daɪ.proʊ.toʊ.dɑːn.ʃiːə/; Yunani, tegesé "loro untu ngarep") iku ordo gedhé saka watara 120 mamalia marsupialia kang nyakup kangguru, walabi, posum, koala, wombat, lan sapanunggalané. Diprotodon kang wis cures nyakup Diprotodon saukuran warak, lan Thylacoleo, kang dikenal kanthi sebutan "singa marsupial".
Diprotodon kang isih urip amèh kabèh hèrbivor, semono uga akèh-akèhé kang wis cures. Mung sethithik diprotodon kang insektivora lan omnivora, nanging bab iki katoné wis ngalami paningkatan akibat anané adhaptasi cara urip para hèrbivor wektu iki. Thylacoleonida ("Singa Marsupial") kang wis cures wujud siji-sijiné golongan kang diweruhi nuduhaké cara urip minangka karnivora.
Fosil Diprotodontia paling wiwitan kang diweruhi asal saka Oligosen Akhir (23,03 jtl-28,4 jtl), lan spésies kang kaidentifikasi paling wiwitan ya iku Hypsiprymnodon bartholomaii saka Miosen Awal.[2]
Nganti saiki, mung ana loro subordo sajeroning Diprotodontia: Vombatiformes kang nyakup wombat lan koala lan Phalangerida kang dumadi saka kabèh famili liyané. Kirsch mérang famili dadi telung subordo. Minangka tambahan, kaenem famili Phalangeriformes dipérang dadi rong superfamili.
Ordo DIPROTODONTIA
† tegesé famili, génus utawa spésies kang wis cures.
|date= (pitulung) Los Diprotodontes son lo grop mai representat de mamifèrs marsupials. Se despartisson en dètz familhas comportant 117 espècias :
Lor caracteristica principala es qu'an pas qu'un sol parelh d'incisivas largas sus la maissa inferiora. D'autra part los dets 2 e 3 de lors membres posteriors son completament fusionats a l'excepcion de las àrpias, son sindactils.
La màger part dels diprotodontes an 3 parelhs d'incisivas sus la maissa superiora mas los Vombatidae n'an pas pus qu'una. Las caninas inferioras son absentas alara que las caninas superioras son variablas en talha e en forma.
La majoritat dels Diprotodontes es erbivòra, d'unes son venguts segondàriament d'insectivòrs e d'autres se noirisson de saba et de nectar.
Los Diprotodontes èran los pus grands dels Marsupials qu'aguèssen jamai existit. Visquèron entre -1,6 milions d'annadas (Ma) e - 50 000 ans (durant la mai granda partida del Pleïstocèn). S'es trobat de fossils de Diprotodon spp. en divèrses luòcs d'Austràlia, amb de crans e d'esqueletas completas, de pèls e d'emprentas de patas. Mai d'una esqueleta de femèlas son estadas retrobadas amb lo de son pichon lotjat dins la pòcha marsupiala.
Vivián dins los bòsques, las pradas, probable en demorant prèp dels punts d'aiga. Manjavan de fuèlhas, d'arbustes e qualques èrbas. Lo pus grand d'entre eles èra de la talha d'un ipopotam : environ 3 m del nas a la coa e 2 m al garròt. Sos descendents mai pròches son los Wombats e los Coalas. Òm imagina que los Diprotodontes son a l'origina del mite del Bunyip (esperit o diable aborigèn).
The Diprotodontia (/daɪˌproʊtoʊˈdɒnʃⁱə/; Greek: διπρωτός diprotos, meanin "twa front" an οδοντος odontos meanin "teeth") are a lairge order o aboot 120 marsupial mammals includin the kangaroos, wallabies, possums, koala, wombats, an mony ithers. Extinct diprotodonts include the rhinoceros-sized Diprotodon, an Thylacoleo, the sae-cried "marsupial lion".
Diprotodontia ass eng Uerdnung an der Ënnerklass vun de Beidelmamendéieren. Mat bal 120 Aarten ziele si zu der gréisster Uerdnung vun de Beidelmamendéieren. Déi bekanntst vun hinne sinn d'Känguruen, de Wombat an de Koala.
Los Diprotodontes son lo grop mai representat de mamifèrs marsupials. Se despartisson en dètz familhas comportant 117 espècias :
Acrobatidae (acrobata) Burramyidae (possum pigmèu) Macropodidae (Cangoró, wallabi) Petauridae (possum raiat, etc.) Phalangeridae (coscós, etc.) Phascolarctidae (Coalà, etc.) Potoroidae (rat-cangoró) Pseudocheiridae (falanger de la coa anelada) Tarsipedidae (mirga de mèl) Vombatidae (wombat)Lor caracteristica principala es qu'an pas qu'un sol parelh d'incisivas largas sus la maissa inferiora. D'autra part los dets 2 e 3 de lors membres posteriors son completament fusionats a l'excepcion de las àrpias, son sindactils.
La màger part dels diprotodontes an 3 parelhs d'incisivas sus la maissa superiora mas los Vombatidae n'an pas pus qu'una. Las caninas inferioras son absentas alara que las caninas superioras son variablas en talha e en forma.
La majoritat dels Diprotodontes es erbivòra, d'unes son venguts segondàriament d'insectivòrs e d'autres se noirisson de saba et de nectar.
The Diprotodontia (/daɪˌproʊtoʊˈdɒnʃⁱə/; Greek: διπρωτός diprotos, meanin "twa front" an οδοντος odontos meanin "teeth") are a lairge order o aboot 120 marsupial mammals includin the kangaroos, wallabies, possums, koala, wombats, an mony ithers. Extinct diprotodonts include the rhinoceros-sized Diprotodon, an Thylacoleo, the sae-cried "marsupial lion".
Diprotodontia ass eng Uerdnung an der Ënnerklass vun de Beidelmamendéieren. Mat bal 120 Aarten ziele si zu der gréisster Uerdnung vun de Beidelmamendéieren. Déi bekanntst vun hinne sinn d'Känguruen, de Wombat an de Koala.
Diprotodontia (pocapan jroning basa Inggris /daɪ.proʊ.toʊ.dɑːn.ʃiːə/; Yunani, tegesé "loro untu ngarep") iku ordo gedhé saka watara 120 mamalia marsupialia kang nyakup kangguru, walabi, posum, koala, wombat, lan sapanunggalané. Diprotodon kang wis cures nyakup Diprotodon saukuran warak, lan Thylacoleo, kang dikenal kanthi sebutan "singa marsupial".
Coala 
Oposum australian La diprotodontos es un ordina de mamales australian. Los es marsupiales, e un ordina grande, con sirca 120 spesies, incluinte cangarus, oposumes australian, coalas, uombatas e otras.
La diprotodontos es un ordina de mamales australian. Los es marsupiales, e un ordina grande, con sirca 120 spesies, incluinte cangarus, oposumes australian, coalas, uombatas e otras.
Familia Fascolarctido (coalas) Familia Vombatido (uombatas) Familia Falanjerido (oposumes australian) Familia Potoroido (cangarus ratin) Familia Macropodido (cangarus) Familia Buramido (oposumetas) Familia Pseudocerido (oposumes australian) Familia Petaurido (oposumes australian e liscores) Familia Tarsipedido (oposumes de miel) Familia Acrobatido (oposumes australian e liscores)
Tekst üüb Öömrang Kläämpöösdiarten (Diprotodontia) san en kategorii faan a pöösdiarten. Diar hiar 140 slacher tu.
At jaft 11 familin:
Kläämpöösdiarten (Diprotodontia) san en kategorii faan a pöösdiarten. Diar hiar 140 slacher tu.
De Snijtandege (beter bekind oonder hunne Latiense naom Diprotodontia) zien de hoegs oontwikkelde orde vaan de buildiere. Zoewel kangeroes, koala's es opposumme hure debij. Alle vertegenwoordegers leve in Australië en Nui-Guinea.
Hunne naom daanke ze aon 't feit tot ze mer twie snijtan höbbe in de oonderkaak, (di = twie, protos = veur, odontes = tan). In de aander kaak höbbe ze drei paar snijtan. De vijfde tien oontbrik, de veerde is oetgegreujd tot soms (bev. bij kangeroes) bekans de gaanse voot.
SNIETANDEGE (Diprotodontia)
De Snijtandege (beter bekind oonder hunne Latiense naom Diprotodontia) zien de hoegs oontwikkelde orde vaan de buildiere. Zoewel kangeroes, koala's es opposumme hure debij. Alle vertegenwoordegers leve in Australië en Nui-Guinea.
Hunne naom daanke ze aon 't feit tot ze mer twie snijtan höbbe in de oonderkaak, (di = twie, protos = veur, odontes = tan). In de aander kaak höbbe ze drei paar snijtan. De vijfde tien oontbrik, de veerde is oetgegreujd tot soms (bev. bij kangeroes) bekans de gaanse voot.
Кыкодзпинняэз (лат. Diprotodontia) - нимöтчиссез классісь зепта пода чукöр
Чукöр кыкодзпинняэз
Кыкодзпинняэз (лат. Diprotodontia) - нимöтчиссез классісь зепта пода чукöр
डाइप्रोटोडान्शिया या द्वि-आदिदन्ती (Diprotodontia) धानीप्राणी (मारसूपियल) जानवरों का एक बड़ा जीवविज्ञानिक गण है जिसमें लगभग १२० जातियाँ आती हैं। इनमें कंगारू, वॉलाबी, कोआला, पॉस्सम और वोम्बैट शामिल हैं। कुछ विलुप्त जातियाँ भी इसमें आती हैं, जैसे कि गेंडे के आकार वाला डाएप्रोटोडोन और 'मारसूपियल सिंह' का उपनाम पाने वाला थायलाकोलेओ।
यूनानी भाषा में 'डाएप्रोटोस' (διπρωτός) का मतलब 'आगे के दो' और 'ओडोंटोस' (οδοντος) का मतलब 'दाँत' होता है। इस गण के जानवरों के निचले जबड़े में दो बड़े काटने वाले दाँत होते हैं।[1]
डाइप्रोटोडान्शिया या द्वि-आदिदन्ती (Diprotodontia) धानीप्राणी (मारसूपियल) जानवरों का एक बड़ा जीवविज्ञानिक गण है जिसमें लगभग १२० जातियाँ आती हैं। इनमें कंगारू, वॉलाबी, कोआला, पॉस्सम और वोम्बैट शामिल हैं। कुछ विलुप्त जातियाँ भी इसमें आती हैं, जैसे कि गेंडे के आकार वाला डाएप्रोटोडोन और 'मारसूपियल सिंह' का उपनाम पाने वाला थायलाकोलेओ।
De orde van de klimbudelbeêsten (Diprotodontia) is een orde van de zoogdieren (Mammalia).
De orde Diprotodontia wor as volgt inedeêld:
De orde van de klimbudelbeêsten (Diprotodontia) is een orde van de zoogdieren (Mammalia).
Diprotodontia (/daɪˌproʊtəˈdɒntiə/, from Greek "two forward teeth") is the largest extant order of marsupials, with about 155 species,[2] including the kangaroos, wallabies, possums, koala, wombats, and many others. Extinct diprotodonts include the hippopotamus-sized Diprotodon, and Thylacoleo, the so-called "marsupial lion".
Living diprotodonts are almost all herbivores, as were most of those that are now extinct. A few insectivorous and omnivorous diprotodonts are known, and the Potoroidae are almost unique among vertebrates in being largely fungivorous, but these seem to have arisen as relatively recent adaptations from the mainstream herbivorous lifestyle. The extinct thylacoleonids ("marsupial lions") are the only known group to have exhibited carnivory on a large scale.
Diprotodonts are restricted to Australasia. The earliest known fossils date to the late Oligocene, but their genesis certainly lies earlier than this, as large gaps occur in Australia's fossil record, with virtually no fossil record at all in geologically active New Guinea. The great diversity of known Oligocene diprotodonts suggests the order began to diverge well beforehand.
Many of the largest and least athletic diprotodonts (along with a wide range of other Australian megafauna) became extinct when humans first arrived in Australia about 50,000 years ago. Their extinction possibly occurred as a direct result of hunting, but was more probably a result of widespread habitat changes brought about by human activities—notably the use of fire.
Two key anatomical features, in combination, identify Diprotodontia. Members of the order are, first, "diprotodont" (meaning "two front teeth"): they have a pair of large, procumbent incisors on the lower jaw, a common feature of many early groups of mammals and mammaliforms. The diprotodont jaw is short, usually with three pairs of upper incisors (wombats, like rodents have only one pair), and no lower canines. The second trait distinguishing diprotodonts is "syndactyly", a fusing of the second and third digits of the foot up to the base of the claws, which leaves the claws themselves separate.[3] Digit five is usually absent, and digit four is often greatly enlarged.
Syndactyly is not particularly common (though the Australian omnivorous marsupials share it) and is generally posited as an adaptation to assist in climbing. Many modern diprotodonts, however, are strictly terrestrial, and have evolved further adaptations to their feet to better suit this lifestyle. This makes the history of the tree-kangaroos particularly convoluted: it appears that the animals were arboreal at some time in the far distant past, moving afterward to the ground—gaining long kangaroo-like feet in the process — before returning to the trees, where they further developed a shortening and broadening of the hind feet and a novel climbing method.
The earliest known fossil of Diprotodontia dates back to the Late Oligocene (23.03 - 28.4 million years ago), and the earliest identifiable species is Hypsiprymnodon bartholomaii from the Early Miocene.[4]
Until recently, only two suborders in Diprotodontia were noted: Vombatiformes which encompassed the wombats and koala and Phalangerida which contained all other families. Kirsch et al. (1997) split the families into three suborders. In addition, the six Phalangeriformes families are split into two superfamilies. The Macropodiformes are probably nested within the Phalangeriformes, though whether they are sister to Phalangeroidea or Petauroidea is debated.[5]
Order Diprotodontia
† means extinct family, genus or species
Diprotodontia (/daɪˌproʊtəˈdɒntiə/, from Greek "two forward teeth") is the largest extant order of marsupials, with about 155 species, including the kangaroos, wallabies, possums, koala, wombats, and many others. Extinct diprotodonts include the hippopotamus-sized Diprotodon, and Thylacoleo, the so-called "marsupial lion".
Los diprotodontos (Diprotodontia) son un orden de marsupiales australidelfios que, sin ser uno de los más ricos en cuanto a número de especies, sí que es uno de los más llamativos por la diversidad de las que lo integran. Desde los imponentes canguros (Macropus sp.) a los diminutos falangeros pigmeos (Cercartetus sp.) pasando por el koala (Phascolarctos cinereus), los cuscúes (Phalanger sp.) o los petauros (Petaurus sp.), la historia de los diprotodontos ha estado marcada por una extraordinaria capacidad de adaptación dando como resultado una diversidad morfológica como pocos otros grupos taxonómicos muestran.
El orden Diprodontia está compuesto por marsupiales con solo dos incisivos en la mandíbula.
Los restos fósiles de diprotodontos más antiguos conocidos datan del Oligoceno (hace entre 24 y 35 millones de años), aunque los marsupiales ya existiesen en estas tierras desde el Cretáceo.
De las líneas filogenéticas con especies vivas en nuestro tiempo la más antigua es la de los vombátidos, que representan una aproximación a lo que debieron ser los primeros diprotodontos, caracterizada en las especies vivas por una corta cola y el marsupio abierto caudalmente.[2]
Antes se reconocían solo dos subórdenes, ahora se reconocen tres.
Existen dos características comunes que definen las especies del orden, si bien una de ellas es compartida además con Peramelemorphia. Se trata de la sindactilia, fenómeno consistente en la fusión de dedos, y que en el caso de los diprotodontos afecta al 2º y 3º de las extremidades posteriores, dándoles a estas un extraño aspecto como de un dedo deforme con dos uñas.
La segunda es la que da nombre al clado. Diprotodontia viene a significar con "dos dientes primeros", y precisamente estos marsupiales poseen solo dos incisivos en la mandíbula.
Los diprotodontos (Diprotodontia) son un orden de marsupiales australidelfios que, sin ser uno de los más ricos en cuanto a número de especies, sí que es uno de los más llamativos por la diversidad de las que lo integran. Desde los imponentes canguros (Macropus sp.) a los diminutos falangeros pigmeos (Cercartetus sp.) pasando por el koala (Phascolarctos cinereus), los cuscúes (Phalanger sp.) o los petauros (Petaurus sp.), la historia de los diprotodontos ha estado marcada por una extraordinaria capacidad de adaptación dando como resultado una diversidad morfológica como pocos otros grupos taxonómicos muestran.
El orden Diprodontia está compuesto por marsupiales con solo dos incisivos en la mandíbula.
Diprotodontia ugaztun martsupialen ordena bat da. Bertan sailkatzen dira Australian bizi diren martsupial gehienak. Taldeak dibertsitate handia du.
Diprotodontia ordena
Diprotodontia ugaztun martsupialen ordena bat da. Bertan sailkatzen dira Australian bizi diren martsupial gehienak. Taldeak dibertsitate handia du.
Harvaetuhampaiset (Diprotodontia) on pussieläimiin kuuluva nisäkäslahko,[2] jonka nimi juontuu kreikan kielestä tarkoittaen kahta etuhammasta. Lahko jakaantuu kolmeen alalahkoon, joissa on yhteensä noin 120 pussieläinlajia, kuten kengurut, koala ja vompatit. Lahkon sukupuuttoon kuolleisiin lajeihin lukeutuvat muun muassa suurikokoiset Diprotodon ja Thylacoleo.
Lähes kaikki harvaetuhampaislajit ovat kasvinsyöjiä. Joitakin hyönteissyöjiä ja kaikkiruokaisiakin lajeja on, mutta nämä ovat pääasiassa viimeaikaisia muunnoksia vallitsevasta kasvinsyönnistä.
Harvaetuhampaisia elää vain Australaasiassa.
Harvaetuhampaiset (Diprotodontia) on pussieläimiin kuuluva nisäkäslahko, jonka nimi juontuu kreikan kielestä tarkoittaen kahta etuhammasta. Lahko jakaantuu kolmeen alalahkoon, joissa on yhteensä noin 120 pussieläinlajia, kuten kengurut, koala ja vompatit. Lahkon sukupuuttoon kuolleisiin lajeihin lukeutuvat muun muassa suurikokoiset Diprotodon ja Thylacoleo.
Lähes kaikki harvaetuhampaislajit ovat kasvinsyöjiä. Joitakin hyönteissyöjiä ja kaikkiruokaisiakin lajeja on, mutta nämä ovat pääasiassa viimeaikaisia muunnoksia vallitsevasta kasvinsyönnistä.
Harvaetuhampaisia elää vain Australaasiassa.
Les Diprotodontes (Diprotodontia) sont un ordre de mammifères marsupiaux, le plus représenté. Ils se répartissent en douze familles comportant 117 espèces.
Leur caractéristique principale est qu'ils ne possèdent qu'une seule paire de larges incisives sur la mâchoire inférieure. D'autre part les doigts 2 et 3 de leurs membres postérieurs sont complètement fusionnés à l'exception des griffes, ils sont syndactyles.
La plupart des diprotodontes ont 3 paires d'incisives sur la mâchoire supérieure mais les Vombatidae n'en ont plus qu'une. Les canines inférieures sont absentes alors que les canines supérieures sont variables en taille et en forme.
La majorité des Diprotodontes est herbivore, certains sont devenus secondairement des insectivores et d'autres se nourrissent de sève et de nectar. Le lion marsupial, un carnivore, a disparu.
Leur nom provient de leur incisive de grande taille.
Selon ITIS :
Auxquels il faut ajouter la famille éteinte :
Fossile de Diprotodon australis (Diprotodontidae)
Diprotodontia | |-Vombatiformes | |-Phascolarctidae | |-Vombatoidea | |-Diprotodontidaes † | |-Vombatidae | |-N.N. |-Macropodiformes od. Macropodoidea | |-Hypsiprymnodontidae | |-N.N. | |-Potoroidae | |-Macropodidae | |-Phalangeriformes |-Phalangeroidea | |-Phalangeridae | |-Burramyidae | |-Petauroidea |-Pseudocheiridae |--N.N. |-Petauridae |--N.N. |-Tarsipedidae |-Acrobatidae
Les Diprotodontes (Diprotodontia) sont un ordre de mammifères marsupiaux, le plus représenté. Ils se répartissent en douze familles comportant 117 espèces.
A dos diprotodontes (Diprotodontia) é unha orde de mamíferos marsupiais australidelfos[1] que, sen ser un dos máis ricos en canto a número de especies, si que é un dos máis rechamantes pola diversidade das que o integran. Desde os impoñentes canguros (Macropus sp.) aos diminutos falanxeros pigmeos (Cercartetus sp.) pasando polo coala (Phascolarctos cinereus), os falanxeros (Phalanger sp.) ou os petauros (Petaurus sp.), xa que a súa historia estivo marcada por unha extraordinaria capacidade de adaptación, dando como resultado unha diversidade morfolóxica como poucos outros grupos taxonómicos mostran.
A orde está composta por marsupiais con só dous dentes incisivos no maxilar inferior (ao que alude o seu nome).
Hoxe viven en Australasia, como mínimo, 53 especies de diprotodontes, desde as que non superan o talle dunha rata a grandes animais do tamaño dun home. Unhas, poboan o árido deserto central de Australia, e outras as selvas tropicais húmidas, pero todos son fitófagos, a excepción da rata almiscreira marsupial (Hypsiprymnodon moschatus), que tamén se alimenta de insectos.[2]
Recluídos na afastada Australia e illas próximas, tardaron longo tempo en ser coñecidos polos europeos. En 1629 o capitán neerlandés Francisco Pelsaert encallou co seu barco, o Batavia, nunha illa do litoral occidental de Australia. A el débese a primeira descrición dos canguros, dos que dixo: "atopamos nestas illas un gran número dunha especie de gatos que son moi estrañas criaturas; teñen aproximadamente o tamaño dunha lebre e a súa cabeza parece a dunha civeta; as súas patas anteriores son moi curtas..." Tratábase dun pequeno canguro chamado tammar (Wallabia eugenii), pero o relato do seu descubridor pasou practicamente inadvertido. Durante todo o século XVII, diversos exploradores fixeron mención de estraños gatos, cans, lebres ou cordeiros entrevistos nas terras do sur, pero houbo que esperar a outro accidente de navegación, máis de 150 anos despois do de Pelsaert, para que os canguros foran realmente descubertos polos naturalistas europeos. O Endeavour, baixo o mando do capitán Cook, arribou aos arrecifes de coral no nordeste de Australia en 1770, e a súa tripulación debeu de permanecer cerca de tres meses en terra. Cook escribiu entón acerca duns animais "que se moven correndo e saltando sobre as súas patas posteriores" e que "non se parecen en nada a ningún dos animais europeos que eu vin". Foi Cook que os denominou kangaroo, segundo a pouco clara denominación que lles daban os indíxenas, e o seu relato causou sensación.[3]
Existen dúas características comúns que definen as especies da orde, aínda que unha delas é compartida ademais con Peramelemorphia. Trátase da sindactilia, fenómeno consistente na fusión de dedos, e que no caso dos diprotodontes afecta ao 2º e 3º das extremidades posteriores, dándolles a estas un estraño aspecto como dun dedo deforme con dúas uñas.
A segunda é a que dá nome ao clado. Diprotodontia vén a significar con "dous dentes primeiros", e precisamente estes marsupiais posúen só dous incisivos no maxilar inferior.
Os restos fósiles de diprotodontes máis antigos coñecidos datan do oligoceno (hai entre 24 e 35 millóns de anos), aínda que os marsupiais xa existían nestas terras desde o cretáceo.
Das liñas filoxenéticas con especies vivas nos nosos tempos a máis antiga é a dos vombátidos, que representan unha aproximación ao que deberon ser os primeiros diprotodontes, caracterizada nas especies vivas por unha curta cola e o marsupio aberto caudalmente.[4]
A orde foi descrita en 1866 polo biólogo, paleontólogo e anatomista comparativo inglés Richard Owen, na súa obra Anatomy of Vertebrates, publicada en Londres por Longmans, Green and Company.[5]
o termo do Diprotodontia está formado polos elementos do latín científico di-, derivado do grego antigo δύο dúo, 'dous'; proto-, tirado do grego antigo πρῶτος prôtos, 'primeiro'; odon- do grego οδóντος odóntos, xenitivo de ὀδούς odoús, 'dente', e a desinencia -ia, indicando plural. Literalmente: 'os de dous dentes primeiros', e alusión a que estes marsupiais posúen só dous dentes incisivos no maxilar inferior.
Segundo o Sistema Integrado de Información Taxonómica (SIIT, ou ITIS nas súas siglas en inglés), a orde vomprende as subordes, superfamilias e familias seguintes:
Orde Diprotondontia Owen, 1866 [6]
A continuación móstranse dúas versións da clasificación taxonómica da orde, con pequenas diferenzas entre ambas. A primeira, baseada en McKenna e Bell (1997) é a publicada en The Taxonomicon e inclúe clados fósiles.[12][13]
---o Magnorde Syndactyli (Gill, 1871) |-o Orde Peramelemorphia (Kirsch, 1968) `-o Orde Diprotodontia Owen, 1866 |- Xénero Brachalletes De Vis, 1883 (†) |- Xénero Koalemus De Vis, 1889 (†) |- Xénero Sthenomerus De Vis, 1883 (†) |-o Familia Palorchestidae (Tate, 1948) (†) |-o Familia Tarsipedidae Gervais & Verreaux, 1842 |-o Familia Thylacoleonidae Gill, 1872 (†) |-o Familia Wynyardiidae Osgood, 1921 (†) |-o Superfamilia Phalangeroidea (Thomas, 1888) | |-o Familia Acrobatidae Aplin, 1987 | |-o Familia Burramyidae Broom, 1898 | |-o Familia Ektopodontidae Stirton et al., 1967 (†) | |-o Familia Macropodidae (Gray, 1821) | |-o Familia Miralinidae Woodburne et al., 1987 (†) | |-o Familia Petauridae (Bonaparte, 1838) | |-o Familia Phalangeridae Thomas, 1888 | |-o Familia Phascolarctidae Owen, 1839 | `-o Familia Pilkipildridae Archer et al., 1987 (†) `-o Superfamilia Vombatoidea (Burnett, 1830) |-o Familia Diprotodontidae Gill, 1872 (†) |-o Familia Ilariidae Tedford & Woodburne, 1987 (†) `-o Familia Vombatidae Burnett, 1829
A segunda, máis recente, só inclúe clados con especies vivas e distribúe as familias en tres subordes en lugar de dúas superfamilias como a anterior.[14]
---o Orde Diprotodontia Owen, 1866 |-o Suborde Macropodiformes Ameghino, 1889 | |-o Familia Hypsiprymnodontidae Collett, 1877 | |-o Familia Macropodidae Gray, 1821 | `-o Familia Potoroidae Gray, 1821 |-o Suborde Phalangeriformes Szalay, 1982 | |-o Superfamilia Petauroidea Bonaparte, 1838 | | |-o Familia Acrobatidae Aplin, 1987 | | |-o Familia Petauridae Bonaparte, 1838 | | |-o Familia Pseudocheiridae Winge, 1893 | | `-o Familia Tarsipedidae Gervais & Verreaux, 1842 | `-o Superfamilia Phalangeroidea Thomas, 1888 | |-o Familia Burramyidae Broom, 1898 | `-o Familia Phalangeridae Thomas, 1888 `-o Suborde Vombatiformes Burnett, 1830 |-o Familia Phascolarctidae Owen, 1839 `-o Familia Vombatidae Burnett, 1829
Canguro xigante (Macropus giganteus). Macropodiformes
Ualabí de patas amarelas
(Petrogale xanthopus) Macropodiformes
Rata canguro almiscrada
(Hypsiprymnodon moschatus)
Macropodiformes
Cuscús manchado
(Spilocuscus maculatus)
Falanxeriformes
Coala
(Phascolarctos cinereus)
Vombatiformes
A dos diprotodontes (Diprotodontia) é unha orde de mamíferos marsupiais australidelfos que, sen ser un dos máis ricos en canto a número de especies, si que é un dos máis rechamantes pola diversidade das que o integran. Desde os impoñentes canguros (Macropus sp.) aos diminutos falanxeros pigmeos (Cercartetus sp.) pasando polo coala (Phascolarctos cinereus), os falanxeros (Phalanger sp.) ou os petauros (Petaurus sp.), xa que a súa historia estivo marcada por unha extraordinaria capacidade de adaptación, dando como resultado unha diversidade morfolóxica como poucos outros grupos taxonómicos mostran.
A orde está composta por marsupiais con só dous dentes incisivos no maxilar inferior (ao que alude o seu nome).
Hoxe viven en Australasia, como mínimo, 53 especies de diprotodontes, desde as que non superan o talle dunha rata a grandes animais do tamaño dun home. Unhas, poboan o árido deserto central de Australia, e outras as selvas tropicais húmidas, pero todos son fitófagos, a excepción da rata almiscreira marsupial (Hypsiprymnodon moschatus), que tamén se alimenta de insectos.
Recluídos na afastada Australia e illas próximas, tardaron longo tempo en ser coñecidos polos europeos. En 1629 o capitán neerlandés Francisco Pelsaert encallou co seu barco, o Batavia, nunha illa do litoral occidental de Australia. A el débese a primeira descrición dos canguros, dos que dixo: "atopamos nestas illas un gran número dunha especie de gatos que son moi estrañas criaturas; teñen aproximadamente o tamaño dunha lebre e a súa cabeza parece a dunha civeta; as súas patas anteriores son moi curtas..." Tratábase dun pequeno canguro chamado tammar (Wallabia eugenii), pero o relato do seu descubridor pasou practicamente inadvertido. Durante todo o século XVII, diversos exploradores fixeron mención de estraños gatos, cans, lebres ou cordeiros entrevistos nas terras do sur, pero houbo que esperar a outro accidente de navegación, máis de 150 anos despois do de Pelsaert, para que os canguros foran realmente descubertos polos naturalistas europeos. O Endeavour, baixo o mando do capitán Cook, arribou aos arrecifes de coral no nordeste de Australia en 1770, e a súa tripulación debeu de permanecer cerca de tres meses en terra. Cook escribiu entón acerca duns animais "que se moven correndo e saltando sobre as súas patas posteriores" e que "non se parecen en nada a ningún dos animais europeos que eu vin". Foi Cook que os denominou kangaroo, segundo a pouco clara denominación que lles daban os indíxenas, e o seu relato causou sensación.
Diprotodontia (pengucapan bahasa Inggris: [daɪ.proʊ.toʊ.dɑːn.ʃiːə]; Yunani, berarti "dua gigi depan") adalah ordo besar dari sekitar 120 mamalia marsupialia yang mencakup kangguru, walabi, posum, koala, wombat, dan lainnya. Diprotodon yang telah punah mencakup Diprotodon seukuran badak, dan Thylacoleo, yang dikenal dengan "singa marsupial".
Diprotodon yang masih hidup hampir semuanya herbivora, begitu pula kebanyakan yang telah punah. Hanya sedikit diprotodon yang insektivora dan omnivora, namun hal ini tampaknya telah mengalami peningkatan akibat adanya adaptasi cara hidup para herbivora saat ini. Thylacoleonida ("Singa Marsupial") yang telah punah adalah satu-satunya kelompok yang diketahui menunjukkan cara hidup sebagai karnivora dalam skala besar.
Fosil Diprotodontia paling awal yang diketahui berasal dari Oligosen Akhir (23,03 jtl-28,4 jtl), dan spesies yang teridentifikasi paling awal adalah Hypsiprymnodon bartholomaii dari Miosen Awal.[2]
Hingga saat ini, hanya terdapat dua subordo dalam Diprotodontia: Vombatiformes yang mencakup wombat dan koala dan Phalangerida yang terdiri dari seluruh famili lainnya. Kirsch membagi famili menjadi tiga subordo. Sebagai tambahan, keenam famili Phalangeriformes dibagi menjadi dua superfamili.
Ordo DIPROTODONTIA
† berarti famili, genus atau spesies yang telah punah.
Diprotodontia (pengucapan bahasa Inggris: [daɪ.proʊ.toʊ.dɑːn.ʃiːə]; Yunani, berarti "dua gigi depan") adalah ordo besar dari sekitar 120 mamalia marsupialia yang mencakup kangguru, walabi, posum, koala, wombat, dan lainnya. Diprotodon yang telah punah mencakup Diprotodon seukuran badak, dan Thylacoleo, yang dikenal dengan "singa marsupial".
Diprotodontia è l'ordine dei marsupiali più ricco di specie ed include canguri, ratti canguro, potori, possum e koala.
I diprotodonti sono caratterizzati dalla combinazione di due particolarità: la presenza di una sola coppia di larghi incisivi sulla mandibola (che dà il nome al taxon) e la sindattilia, cioè la fusione del secondo con il terzo dito fino alla base degli artigli (che sono separati).
L'ordine include i marsupiali di maggiori dimensioni. Il marsupio è in genere ben sviluppato.
I diprotodonti sono e sono sempre stati ristretti all'Australasia. Quasi tutte le specie sono erbivore, ma ve ne sono anche di insettivore e onnivore. Molte specie sono adattate alla vita al suolo, ma vi sono anche specie arboricole.
Le 138 specie viventi sono raggruppate in 3 sottordini e 11 famiglie. Diamo qui un elenco che comprende tutte le famiglie con specie viventi e alcune di quelle estinte:
Ordine Diprotodontia - Diprotodonti
Diprotodontia è l'ordine dei marsupiali più ricco di specie ed include canguri, ratti canguro, potori, possum e koala.
Dvikapliai sterbliniai (lot. Diprotodontia) – sterblinių būrys. Skiriamieji požymiai yra dantys ir kaulų struktūra. Apatiniame žandikaulyje dominuoja du stambūs priekiniai dantys; gali dar būti ir viena pora smulkesnių dantų. Viršutiniame žandikaulyje yra 6 kapliai (išskyrus vombatus). Užpakalinių kojų letenų antrasis ir trečiasis pirštai suaugę.
Paplitę Australijoje ir gretimose salose, taip pat Naujojoje Gvinėjoje.
Būryje yra 10 šeimų, 117 rūšių.
Dvikapliai sterbliniai (lot. Diprotodontia) – sterblinių būrys. Skiriamieji požymiai yra dantys ir kaulų struktūra. Apatiniame žandikaulyje dominuoja du stambūs priekiniai dantys; gali dar būti ir viena pora smulkesnių dantų. Viršutiniame žandikaulyje yra 6 kapliai (išskyrus vombatus). Užpakalinių kojų letenų antrasis ir trečiasis pirštai suaugę.
Paplitę Australijoje ir gretimose salose, taip pat Naujojoje Gvinėjoje.
Diprotodonti (Diprotodontia) ir viena no Austrālijas somaiņu (Australidelphia) kārtām, kas pieder somaiņu infraklasei (Marsupialia). Diprotodontu kārtā ir 11 dzimtas, kas sistematizētās 3 apakškārtās, ietverot apmēram 120 ķenguru, valabiju, posumu, koalu, vombatu un citu somaiņu sugu.
Visi diprotodonti ir Austrālāzijas somaiņi. Senākās ir oligocēna beigu fosilijas, kuras atrastas Austrālijā.[1] Tomēr zinātnieki nešaubās, ka šī kārta ir vecāka, jo kopumā kārta ir ļoti daudzveidīga, fosilo atradumu nav daudz, tiem ir lielas vecuma atšķirības, turlklāt ģeoloģiski aktīvajā Jaungvinejā nav atrastas nevienas fosilijas. Liela daļa diprotodontu izmira laikā, kad Austrālijā ieradās cilvēks pirms 50 000 gadiem.
Visiem diprotodontiem piemīt divas kopīgas īpašības. Tiem visiem apakšžoklī ir pāris lielu priekšzobu. Dēļ šīs pazīmes kārta ieguva savu vārdu - diprotodontia, kas nozīmē divi priekšzobi. Un diprotodontiem nav ilkņu. Otra kopīgā iezīme ir tā, ka visi diprotodonti ir sindikāļi. Tas nozīmē, ka otrie un trešie pirksti sindikālajām sugām ir lielākoties pārklāti ar ādu un izskatās saplūduši, izņemot nagus. Pirmā pirksta parasti nav, bet ceturtais visbiežāk ir palielināts. Sindikālās sugas parasti ir piemērojušās dzīvei kokos un kāpelēšanai pa zariem, tomēr lielākā daļa diprotodontu dzīvo uz zemes, un to pēdām attīstījušās vēl citas iezīmes, kas svarīgas dzīves veidam uz zemes. Diprotodontu pēdas liecina, ka pagātnē tie visi dzīvojuši kokos, bet vēlāk dažas sugas kā, piemēram, ķenguri un valabiji ar laiku piemērojās dzīvei uz zemes.
Mūsdienās gandrīz visi diprotodonti pārtiek no augu izcelsmes barības, kā arī lielākā daļa izmirušo sugu. Šajā kārtā ir dažas kukaiņēdāju un visēdaju sugas. Analizējot barības ieradumus no evolūcijas viedokļa, sugas, kas barojas ne tikai ar augiem, ir jaunākas un attīstījušās salīdzinoši nesen. Tikai izmirušie aizvēsturiskie Thylacoleonidae ir vienīgie zināmie plēsīgie diprotodonti, kas barojās ar gaļu.
Diprotodonti (Diprotodontia) ir viena no Austrālijas somaiņu (Australidelphia) kārtām, kas pieder somaiņu infraklasei (Marsupialia). Diprotodontu kārtā ir 11 dzimtas, kas sistematizētās 3 apakškārtās, ietverot apmēram 120 ķenguru, valabiju, posumu, koalu, vombatu un citu somaiņu sugu.
Visi diprotodonti ir Austrālāzijas somaiņi. Senākās ir oligocēna beigu fosilijas, kuras atrastas Austrālijā. Tomēr zinātnieki nešaubās, ka šī kārta ir vecāka, jo kopumā kārta ir ļoti daudzveidīga, fosilo atradumu nav daudz, tiem ir lielas vecuma atšķirības, turlklāt ģeoloģiski aktīvajā Jaungvinejā nav atrastas nevienas fosilijas. Liela daļa diprotodontu izmira laikā, kad Austrālijā ieradās cilvēks pirms 50 000 gadiem.
Klimbuideldieren (Diprotodontia) zijn de grootste orde van de buideldieren.
De groep omvat 11 families met 143 soorten. Ze zijn inheems van Celebes in het noordwesten en Nieuw-Brittannië in het oosten tot Tasmanië in het zuiden, maar de witte koeskoes is geïntroduceerd op de Salomonseilanden en Timor, de voskoesoe op Nieuw-Zeeland en de Bennettwallaby in Engeland. Ze nemen in Australië en Nieuw-Guinea ongeveer de positie in van de hoefdieren (kangoeroes), grote bodembewonende knaagdieren (kangoeroeratten), boombewonende knaagdieren en primaten (andere soorten).
Een opvallend kenmerk van de klimbuideldieren is dat ze twee vergroeide tenen hebben, zodat er als het ware twee klauwen uit één teen steken (syndactylie). Dit kenmerk delen ze met de buideldassen, zodat er gesuggereerd is dat die hun nauwste verwanten zijn. Verder zijn ze de enige buideldieren met slechts twee voortanden (daar komt de naam ook vandaan: di is twee; proto is voor; odontia is tanden).
De klimbuideldieren splitsten zich vermoedelijk in het Laat-Paleoceen of Vroeg-Eoceen af van de andere Australische buideldieren. De gemeenschappelijke voorouder van de groep was vermoedelijk een koeskoesachtig boombewonend dier.
Zie ook: Indeling van de klimbuideldieren
De orde omvat de volgende families:
Koala's · Wombats · Dwergbuidelmuizen · Koeskoezen · Slurfbuidelmuis · Kleine koeskoezen · Buideleekhoorns · Vliegende buidelmuizen · Muskuskangoeroeratten · Kangoeroeratten · Kangoeroes
Multimedia w Wikimedia Commons 
Hasło w Wikisłowniku Dwuprzodozębowce (Diprotodontia) – najliczniejszy rząd torbaczy, do którego zaliczanych jest blisko 120 gatunków charakteryzujących się dużymi, wysuniętymi do przodu dolnymi siekaczami, brakiem dolnych kłów oraz obecnością przeciwstawnych palców. Większość z nich jest roślinożerna, niektóre przystosowały się wtórnie do owadożerności, a ostronóg wyspecjalizował się w spożywaniu nektaru. Najstarsze znane szczątki kopalne pochodzą z oligocenu.
Dwuprzodozębowce występują w krainie australijskiej.
Rodziny zaliczane do dwuprzodozębowców grupowane są w trzech podrzędach:
Vombatiformes – wombatokształtne
Macropodiformes – kangurokształtne
Wyróżniana czasem monogatunkowa rodzina Hypsiprymnodontidae obejmująca torebnika piżmowego klasyfikowana jest w powyższym ujęciu jako Hypsiprymnodontinae – podrodzina kanguroszczurowatych.
Według innych klasyfikacji kangurokształtne są zaliczane do Phalangeriformes (które bez nich byłyby taksonem parafiletycznym) jako nadrodzina Macropodoidea[1][2].
Możliwy kladogram Diprotodontia[2]
Diprotodontia |-- †Palorchestidae |-- †Wynyardiidae |-- †Thylacoleonidae (lwy workowate) |--o Vombatiformes (wombatokształtne) | |--o Phascolarctoidea | | `-- Phascolarctidae (koalowate) | `--o Vombatoidea | |-- †Ilariidae | `--+-- †Diprotodontidae | `-- Vombatidae (wombatowate) `--o Phalangeriformes |-- Burramyidae (drzewnicowate) `--+--o Macropodoidea | |-- Potoroidae (kanguroszczurowate) | `-- Macropodidae (kangurowate) `--+--o Petauroidea | |-- Acrobatidae (akrobatki) | |-- Pseudocheiridae (pseudopałankowate) | `-- Petauridae (lotopałankowate) `--o Phalangeroidea |-- Phalangeridae (pałankowate) `--+-- †Pilkipildridae `--+-- †Ektopodontidae `-- †Miralinidae
Dwuprzodozębowce (Diprotodontia) – najliczniejszy rząd torbaczy, do którego zaliczanych jest blisko 120 gatunków charakteryzujących się dużymi, wysuniętymi do przodu dolnymi siekaczami, brakiem dolnych kłów oraz obecnością przeciwstawnych palców. Większość z nich jest roślinożerna, niektóre przystosowały się wtórnie do owadożerności, a ostronóg wyspecjalizował się w spożywaniu nektaru. Najstarsze znane szczątki kopalne pochodzą z oligocenu.
Dwuprzodozębowce występują w krainie australijskiej.
Os diprotodontes, que incluem os cangurus e os coalas, pertencem à maior ordem de marsupiais (Diprotodontia) com dez famílias e 117 espécies, todas da Australásia, principalmente da Austrália e Nova Guiné.
A sua característica principal é serem diprotodontes, ou seja, terem apenas um par de incisivos inferiores (embora algumas espécies apresentem um par adicional), enquanto que na maxila superior têm três pares; além disso, não possuem dentes caninos na maxila inferior, mas na superior têm um par, que podem ser selenodontes ou lofodontes (lisos ou com cristas, como os molares).
Outra característica é serem sindáctilos (como os bandicoots), com o segundo e terceiro dedos das patas traseiras competamente unidos pela pele, embora tenham sempre garras separadas.
A maioria dos diprotodontes é herbívora, mas algumas espécies tornaram secondariamente a serem insectívoras, enquanto outras se especializaram em alimentar-se de seiva ou néctar, já a espécie fóssil do leão-marsupial havia evoluído em um predador carnívoro antes de sua extinção no final do pleistoceno. Algumas espécies de diprotodontes têm importância económica, na produção de carne e couro.
Até recentemente a ordem Diprotodontia era subdividida em duas subordens: Vombatiformes e Phalangerida. Kirsch et al. (1997), dividiu as famílias em três subordens.
Os diprotodontes, que incluem os cangurus e os coalas, pertencem à maior ordem de marsupiais (Diprotodontia) com dez famílias e 117 espécies, todas da Australásia, principalmente da Austrália e Nova Guiné.
A sua característica principal é serem diprotodontes, ou seja, terem apenas um par de incisivos inferiores (embora algumas espécies apresentem um par adicional), enquanto que na maxila superior têm três pares; além disso, não possuem dentes caninos na maxila inferior, mas na superior têm um par, que podem ser selenodontes ou lofodontes (lisos ou com cristas, como os molares).
Outra característica é serem sindáctilos (como os bandicoots), com o segundo e terceiro dedos das patas traseiras competamente unidos pela pele, embora tenham sempre garras separadas.
A maioria dos diprotodontes é herbívora, mas algumas espécies tornaram secondariamente a serem insectívoras, enquanto outras se especializaram em alimentar-se de seiva ou néctar, já a espécie fóssil do leão-marsupial havia evoluído em um predador carnívoro antes de sua extinção no final do pleistoceno. Algumas espécies de diprotodontes têm importância económica, na produção de carne e couro.
Diprotodontia reprezintă un ordin de marsupiale, precum cangurul și koala. Acestea sunt răspândite în Australia, Noua Guinee și Noua Zeelandă.
Este alcătuită din marsupiale ierbivore. Diferențele dintre aceste marsupiale și altele sunt:
Acest articol referitor la subiecte din zoologie este un ciot. Puteți ajuta Wikipedia prin completarea sa.
Diprotodontia reprezintă un ordin de marsupiale, precum cangurul și koala. Acestea sunt răspândite în Australia, Noua Guinee și Noua Zeelandă.
Kengury[1] alebo staršie málozubce[2] (lat. Diprotodontia) je rozsiahly rad z magnradu Australidelphia, kohorty vačkovce. Zahŕňa 11 žijúcich čeľadí, nielen vlastné kengury.[pozn. 1]
Druhy sú diprodontné, to znamená, že im na spodnej čeľusti prevláda jeden pár rezákov, v ojedinelých prípadoch môže byť prítomný aj druhý pár. V hornej čeľusti má veľká väčšina radu Diprotodontia tri páry rezákov. Výnimku tvorí čeľaď vombatovitých, u ktorých sa vyskytuje len jeden pár týchto rezákov. Dolné očné zuby úplne chýbajú všetkým druhom, kým horné žiadnemu. Horné očné zuby bývajú rôzneho tvaru: od nízkych a rovných až po zahnuté s veľa ostrými hranami.
Navyše sú Diprotodontia syndaktilné, to znamená, že majú druhý a tretí prst na predných končatinách zrastený.Syndaktilita nie je veľmi bežná vlastnosť (hoci austrálske všezravé vačkovce ju zdieľajú) a často sa vykladá ako adaptácia na doslova horolezecký štýl života. Veľa moderných Diprotodontia je však striktne pozemných, a teda majú ďalšie znaky, ktoré zodpovedajú tomuto životnému štýlu. To trocha komplikuje históriu stromových kengúr. Zdá sa, že pôvodne žili na stromoch, ale niekedy v dávnej minulosti zliezli zo stromov a prešli k pozemnému spôsobu života a vďaka tomu sa im vyvinula typická dlhá kenguria laba, aby sa nakoniec zas vrátili naspäť na stromy, vďaka čomu sa im znovu začala skracovať a rozšiřovať zadná laba.
Skoro všetky Diprotodontia sú bylinožravci. Niektoré druhy sa druhotne vrátili k pôvodnej hmyzožravosti alebo aj všežravosti.
Diprotodontia sa vyskytujú výhradne na území Austrálázie. Najranejšie fosílie pochádzajú z neskorého oligocénu. Ale je isté, že ich pôvod je skorší, čo naznačuje veľká rôznorodosť Diprotodontia v tomto období. Navyše v záznamoch austrálskych fosílií sú veľké medzery a v prípade Novej Guiney žiadné záznamy v podstate neexistujú.
Veľa najväčších a najmenej vrtkých Diprotodontia vyhynulo potom, ako ľudia prvý raz prišli do Austrálie pred približne 50 000 rokmi. Možno ako priamy dôsledek lovu, ale pravdepodobnejšie je, že ich zahubila zmena prostredia spôsobená ľudskou aktivitou. Hlavným dôvodem by mohol byť prínos ohňa.
Kengury alebo staršie málozubce (lat. Diprotodontia) je rozsiahly rad z magnradu Australidelphia, kohorty vačkovce. Zahŕňa 11 žijúcich čeľadí, nielen vlastné kengury.
Vombatiformes (koala in vombati)
Phalangeriformes
Macropodiformes
Diprotodonti (znanstveno ime Diprotodontia) je večji red, ki vsebuje približno 120 sesalcev vrečarjev vključno s kenguruji, valabiji, oposumi, koalo, vombati, in še nekateri. Izumrli člani tega reda pripadajo družini velikih Diprotodonov in Thylacoleo.
Imajo dve ključni anatomski značilnosti, ki v kombinaciji, označujeta diprotodonte.
Red DIPROTODONTIA
Diprotodonti (znanstveno ime Diprotodontia) je večji red, ki vsebuje približno 120 sesalcev vrečarjev vključno s kenguruji, valabiji, oposumi, koalo, vombati, in še nekateri. Izumrli člani tega reda pripadajo družini velikih Diprotodonov in Thylacoleo.
Imajo dve ključni anatomski značilnosti, ki v kombinaciji, označujeta diprotodonte.
Imajo par velikih sekalcev v spodnji čeljusti, kar je tudi splošna značilnost zgodnejših skupin sesalcev in sesalcem podobnih živali. Čeljust diprotodonta je kratka, po navadi s tremi pari zgornjih sekalcev (vombati, kot tudi glodalci imajo le en par) in nimajo spodnjih podočnikov. Imajo drugi in tretji prst na nogi zraščena skupaj do korena krempljev, ki pa sta ločena. Peti prst je običajno odsoten, četrti pa je pogosto zelo povečan.Fåframtandade pungdjur (Diprotodontia) är en ordning i djurgruppen pungdjur. Arterna i ordningen har i underkäken endast två framtänder. Med ungefär 140 arter är ordningen den artrikaste gruppen pungdjur. De flesta arterna i ordningen lever i Australien och på tillhörande öar, men några arter även på Nya Guinea eller andra öar i Sydostasien och Oceanien.[1]
Arterna i ordningen skiljer sig från andra pungdjur genom konstruktionen av tänderna samt av benen i foten. Det vetenskapliga namnet Diprotodontia betyder "två första tänder" och syftar på att två stora framtänder är dominerande i underkäken. I underkäken kan dessutom finnas ytterligare ett par mindre framtänder.[1] I överkäken har de oftast 6 framtänder (med undantag av familjen vombater). Den andra och tredje tån av de bakre extremiteterna är vanligen sammanvuxna.[1]
Av de nu levande medlemmarna hittas de minsta i familjen dvärgflygfalanger med en vikt mindre än 15 gram. Den största arten, röd jättekänguru, kan väga upp till 90 kg.[1] Utdöda medlemmar som släktet Diprotodon blev till och med 2 800 kg tunga.[2]
I familjerna flygpungekorrar, ringsvanspungråttor och dvärgflygfalanger finns arter med en flygmembran. En svansflyghud saknas däremot.[3]
De flesta medlemmarna i ordningen är växtätare. Vissa arter är specialiserade på insekter och snabelpungdjur på nektar. Några arter äter ibland smärre ryggradsdjur.[1]
Dräktigheten är kort och det nyfödda ungdjuret är underutvecklade och måste fortsätta sin tillväxt i pungen. Hos de flesta arter i ordningen har honorna bra utvecklade pungar (Marsupium). En annan specialitet som förekommer hos flera familjer i ordningen (till exempel hos kängurudjur) är att det befruktade ägget vilar en tid. Honan parar sig kort före eller efter födelsen av det förra ungdjuret på nytt. Embryot ökar bara till cirka 100 celler och vilar sedan. Först när det äldre syskonet lämnar pungen (eller när den dör) fortsätter embryots utveckling. På så sätt minskas tiden mellan födelsen och honor har tre ungar samtidig: ett i uterus, ett i pungen och ett utanför pungen.[3]
De flesta medlemmar av ordningen kan leva mellan 6 och 14 år. Ett undantag är snabelpungdjur som sällan lever längre än ett år.[3]
Ordningen delas enligt Wilson & Reeder (2005) i tre underordningar med tillsammans 11 familjer.[4]
Det finns fossil från sex andra släkten; bland annat punglejon (Thylacoleonidae). Fram till pleistocen fanns ett släkte Diprotodon med de största pungdjuren som är kända.
Enligt aktuell kännedom utvecklade sig ordningens familjer efter följande kladogram:
Diprotodontia | |-Vombatiformes | |-Koala (Phascolarctidae) | |-Vombatoidea | |-Diprotodon † (Diprotodontidae) | |-Vombater (Vombatidae) | |-N.N. |-Macropodiformes eller Macropodoidea | |-Myskkänguru (Hypsiprymnodontidae) | |-N.N. | |-Råttkänguruer (Potoroidae) | |-Kängurudjur (Macropodidae) | |-Phalangeriformes |-Phalangeroidea | |-Klätterpungdjur (Phalangeridae) | |-Dvärgpungsovare (Burramyidae) | |-Petauroidea |-Ringsvanspungråttor (Pseudocheiridae) |--N.N. |-Flygpungekorrar (Petauridae) |--N.N. |-Snabelpungdjur (Tarsipedidae) |-Dvärgflygfalanger (Acrobatidae)
Fåframtandade pungdjur (Diprotodontia) är en ordning i djurgruppen pungdjur. Arterna i ordningen har i underkäken endast två framtänder. Med ungefär 140 arter är ordningen den artrikaste gruppen pungdjur. De flesta arterna i ordningen lever i Australien och på tillhörande öar, men några arter även på Nya Guinea eller andra öar i Sydostasien och Oceanien.
İki ön dişliler (Latince: Diprotodontia), içerdiği 140 civarında tür ile keseliler alt sınıfının en büyük takımıdır. En tanınmış türleri Kangurular, Koala ve Vombatlar'dır.
İki ön dişlilerin ortak özellikleri ayak kemiklerinde ve isimlerindende anlaşıldığı gibi dişlerinde bulunmaktadır. Alt çenelerinde iki ön dişleri diğerlerinden büyük olur. Üst çenelerinde altı adet kesme dişi olur (Vombatgiller hariç). Diğer ortak özellikleri, arka ayaklarının ikinci ve üçüncü parmakları birleşik olmasıdır.
Takımın üç familyasının türlerinde (Uçar kuskusgiller, Cüce uçar kuskusgiller ve Kıvrıkkuyruklu keseligiller) ön ve arka bacaklar arasında paraşüt gibi kullanılabilinen, deriden kanatlar vardır.
İki ön dişliler Avustralya'da ve yakın adalarında, Yeni Gine'de, Endonezya'nın doğusunda ve Salomon adaları'nda yaşarlar.
Çoğu türler bitkisel beslenir. Bazıları böcek yer. Balcıl keseligiller nektar ile beslenir.
Tüm diğer keselilerde olduğu gibi iki ön dişlilerde de kısa bir gebelikten sonra doğan yavrular annenin kesesine tırmanıp içinde gelişmeye devam eder. İki ön dişlilerde kese gayet iyi gelişmiştir.
Bazı familyalarda görülen diğer bir özellik (örneğin kangurugiller'de) geciktirilen doğumdur: Henüz doğum yapmış bir dişi derhal tekrar çiftleşir. Ancak embryo sadece 100 hücreden oluşan bir büyüklüğe ulaşıp beklemeye başlar. Çoktan doğmuş yavru annenin kesesini terk ettiğinde büyümeye devam eder. Böylece doğumlar daha kısa arayla gerçekleşir ve anne, birisi ana rahminde, birisi kesenin içinde ve birisi kesenin dışında olarak üç yavruya birden bakabilir.
İki ön dişliler | |-Vombatiformes | |-Koalas (Phascolarctidae) | |-Vombatoidea | |-İki ön dişligiller † (Diprotodontidae) | |-Vombatgiller (Vombatidae) | |-N.N. |-Macropodiformes veya Macropodoidea (Kangurumsular) | |-Misk sıçankangurusu (Hypsiprymnodontidae) | |-N.N. | |-Sıçan kangurusugiller (Potoroidae) | |-Kangurugiller (Macropodidae) | |-Phalangeriformes |-Phalangeroidea | |-Kuskusgiller (Phalangeridae) | |-Keseli yediuyuklayangiller (Burramyidae) | |-Petauroidea |-Kıvrıkkuyruklu keseligiller (Pseudocheiridae) |--N.N. |-Uçar kuskusgiller (Petauridae) |--N.N. |-Balcıl keseligiller (Tarsipedidae) |-Cüce uçar kuskusgiller (Acrobatidae)
İki ön dişliler takımının bazı soyu tükenmiş ilginç türleri şunlardır:
İki ön dişliler (Latince: Diprotodontia), içerdiği 140 civarında tür ile keseliler alt sınıfının en büyük takımıdır. En tanınmış türleri Kangurular, Koala ve Vombatlar'dır.
Дворізцеподібні мешкають в Австралії, Тасманії, Новій Гвінеї та багатьох островах Південно-Східної Азії від Сулавесі до Соломонових островів[6][7]. Кускусів (вид Trichosurus vulpecula) та валабі було інтродуковано до Нової Зеландії. Валабі що втекли з зоопарків та приватних володінь утворили дикі популяції в Англії, особливо численні на острові Мен.
Цікаво, що хоч дворізцеподібні живуть і в Австралії й у Новій Гвінеї, ще відносно недавно, кількадесят тисяч років тому, були частиною материка Сахул, але зараз лише п'ять видів цього роду живуть і там і там, причому в Австралії вони мешкають лише у Північному Квінсленді й, імовірно, є пізніми прибульцями[8].
Як вже згадувалося вище, дворізцеподібні освоїли практично усі види наземних екосистем тих місць, де вони живуть. Єдиним винятком є вода — серед представників цього ряду немає жодного водного чи напівводного виду. Останнє є спільною рисою усіх сумчастих — внаслідок вирощування дитинчат у сумці вони в принципі не можуть освоїти водне середовище.
У густих тропічних лісах живуть кускуси та деревні кенгуру (Dendrolagus). У світлих евкаліптових та саванах мешкають коали та різноманітні валабі. Сірі кенгуру віддають перевагу вологим саванам де багато дерев, а їх руді родичі живуть навіть в сухих напівпустелях та пустелях центральної Австралії. Гірські валабі уподобали кам'янисті гірські схили, а малі бураміси живуть на кам'янистих схилах високо в горах, де півроку лежить сніг.
Сучасний ареал поширення багатьох видів склався під впливом людей — наприклад багато дрібних валабі колись жили на значних просторах материкової Австралії, але після завезення нових хижаків, таких як лисиці та коти, вціліли лише на островах, де й досі нема цих чужих для місцевої екосистеми видів. З іншого боку, деякі види призвичаїлися жити поруч з людьми не лише в агроценозах, але навіть на околицях міст.
Дворізцеподібні відомі з пізнього олігоцену і їх найстарші знахідки мають вік близько 25 мільйонів років. Однак різноманіття видів дає привід припускати, що сам ряд є стародавнішим[9]. Аналіз даних молекулярно-генетичних досліджень свідчить, що дворізцеподібні відділилися від інших представників надряду австралійських сумчастих (Australidelphia) десь між пізнім палеоценом та раннім еоценом і розподілилися на родини до раннього міоцену, за винятком кенгурових щурів (Potoroidae) та власне кенгурових (Macropodidae) які розділилися десь в середньому міоцені[10].
Спільними для усіх представників ряду є дві риси — власне дворізцевість та синдактилія на задніх кінцівках. Окрім дворізцеподібних більше ні в яких сумчастих одночасно ці дві риси не спостерігаються.
Характерною особливістю представників ряду є будова зубів. Усі види мають два великі різці на нижній щелепі. Ці великі різці, очевидно, нагадують будову зубів у іншої групи травоїдних ссавців — гризунів і мають таке саме призначення — обкусування рослин. При цьому більшість видів мають три пари різців на верхній щелепі, хоча у вомбатів збереглася лише одна, а деякі мають другу пару маленьких різців на нижній. Оскільки дворізцеподібні еволюціонували як травоїдні, вони втратили ікла і зараз на місці, де вони мали б знаходитися, ніяких зубів нема. Ця втрата була настільки повною, що навіть в хижих сумчастих левів ікл не було.
Другою принциповою особливістю дворізцеподібних є синдактилія на задніх лапах. Синдактилія в перекладі означає зрощення пальців — у дворізцеподібних другий та третій палець задніх кінцівок повністю (включно з костями) зрослися, але при цьому зберегли окремі кігті. При цьому в багатьох видів четвертий палець збільшений, а п'ятий або дуже маленький, або ж узагалі відсутній.
Обидві характерні риси дворізцеподібних пояснюються їх еволюцією. Великі різці потрібні були тваринам для об'їдання рослин[11], а синдактилію вважають еволюційним пристосування для лазіння по деревах[12]. До речі, в багатьох видів на передніх кінцівках перші два пальці протистоять іншим трьом[13], завдяки чому тварини можуть обхоплювати гілки пальцями й долонями приблизно так, як це роблять люди. Це протиставлення так само вважається пристосуванням до життя на деревах, бо дозволяє ліпше лазити[14]. Тобто дворізцеподібні виникли як група відносно невеликих травоїдних деревних тварин. За палеонтологічними даними в пізньому олігоцені Австралія була вкрита густими лісами, що контрастує з теперішніми обширами континенту вкритими переважно скребом[15].
Окрім синдактилії та власне дворізцеповості представники ряду мають й інші характерні риси. У дворізцеподібних спостерігається редукція верхніх різців до трьох чи, в деяких випадках, навіть менше пар. Селенодонтія верхніх молярів — на зубах є гребені чи виступи півмісяцевої форми. У дворізцеподібних є перемички між великими півкулями, а також значні області нової кори (неокортексу), тимус у шийному відділі, винятково складна морфологія нижньощелепної ямки в основі черепа та деякі інші особливості будови черепа[16].
Як типові сумчасті, дворізцеподібні мають сумку, в якій виношують недорозвинутих малюків. У більшості дворізцеподібних сумка відкривається вперед і лише у вомбатів та коал — назад[17]. У вомбатів це пояснюється тим, що вони є нірними тваринами, яким доводиться відкидати назад землю під час риття і земля забивалася б у відкриту спереду сумку. Для коал, котрі живуть на деревах, подібна будова сумки нелогічна, тож вважається, що вона залишилася від їх наземних предків, що жили в норах[18].
Дуже характерну зовнішність мають представники родини кенгурових (Macropodidae) — їх задні ноги дуже сильні та довгі та значно більші за передні, власне з латини macropos перекладається як «великостопі».
Попри усю різноманітність та своєрідність дворізцеподібних, серед плацентарних можна знайти тварин, що мають дуже схожі риси, набуті внаслідок конвергентної еволюції.
Наприклад, кенгуру багато в чому нагадують оленів. Голова кенгуру дуже схожа на оленячу — довгий писок, який потрібний аби забезпечити місце для пережовування корму, випростані великі вуха, що попереджають тварину про наближення хижаків, великі банькуваті очі, що забезпечують велике поле огляду і дозволяють помітити ворога. Олені й кенгуру здатні швидко набирати швидкість стрибками. Тобто і кенгуру й олені паралельно виробили в себе риси травоїдної пасовищної тварини, яка харчується не дуже калорійною рослинною їжею і повинна швидко тікати від раптових нападів хижаків.
Бурамісові з їх округлими мордочками, великими, звернутими вперед очима, що забезпечують бінокулярний зір і способом лазіння по гілках, що характеризується охопленням їх чіпкими долонями, дуже нагадують таких приматів як лорі (Loridae). А представники надродини Petauroidea нагадують вивірок та літяг.
Дворізцеподібним уперше дав назву «Diprotodontia» Овен (Owen) у 1866 році. У 1889 Коуп (Cope) описав їх як позасистемну кладу. Через два роки в 1891 Флауер (Flower) та Лідеккер (Lydekker) визначили Diprotodontia як підряд, пізніше в 1910 році цю думку підтримав Ґреґорі (Gregory).
Дворізцеподібних включали до різних вищих таксонів. У 1897 році Паркер (Parker) і Гасвел (Haswell) віднесли дворізцеподібних до Metatheria, цю класифікацію підтримав Новак (Nowak) у 1991 році. Інші ж вчені відносили їх до Marsupialia — Коуп (Cope) у 1889, Флауер (Flower) та Лідеккер (Lydekker) у 1891, Ґреґорі (Gregory) у 1910, Робертс (Roberts) в 2007. Мунемаса (Munemasa) в 2006 відніс ряд Diprotodontia до надряду Australidelphia.
Понад сотню видів дворізцеподібних поділяють на дві великі групи Вомбатовиді (Vombatiformes), до якої належать вомбатові (Vombatidae) та коалові (Phascolarctidae) і Phalangerida яка складається з двох підгруп — підгрупа кенгуру (Macropodidae, Potoroidae, Hypsiprymnodontidae) і підгрупа кускусів та посумів (Phalangeridae, Burramyidae, Petauridae, Pseudocheiridae, Tarsipedidae, Acrobatidae). Ці підгрупи ряд дослідників вважають окремими підрядами Macropodiformes та Phalangeriformes відповідно. При такому підході ряд дворізцеподібних складається з 3 підрядів — вомбатовидих, кенгуровидих та кускусовидих[19].
Вомбатовиді є, очевидно, найдавнішим відгалуженням дворізцеподібних, їх характерною ознакою є вкорочений хвіст, та сумка, що відкривається назад[20]. Phalangerida ж є головним філогенетичним стовбуром ряду.
Монофілія вомбатовидих в цілому та двох родин підряду — вомбатових та коалових зараз вважається добре доведеною[21]. Але йдуть суперечки щодо того чи є кускусовиді монофілетичною чи парафілетичною групою[22]. Філогенетичні зв'язки всередині Phalangerida не є остаточно встановленими, але схоже, що запропонований Кіршем в 1997 році поділ дворізцеподібних на 3 підряди не є вірним[23] бо, наприклад, деякі родини кускусовидих виявилися тісно пов'язані з кенгуровидими.
Ряд Дворізцеподібні (Diprotodontia)[24]
Серед інших сумчастих найближчими до дворізцеподібних ймовірно є представники рядів бандикутоподібних (Peramelemorphia) та сумчасті кроти (Notoryctemorphia).
Хоча в цілому ряд дворізцеподібних непогано вивчений, ще й досі вдається знаходити нові види. В Австралії на початку 1980-х були описані два нових види: Potorous longipes та Petrogale persephone. Наприкінці 1980-х і на початку 1990-х на Новій Гвінеї та північних Молуккських островах було відкрито чотири види Phalanger matanim, Dendrolagus scottae, Dendrolagus mbaiso, Phalanger alexandrae. Окрім того наприкінці XX століття було знайдено популяції трьох видів дворізцеподібних які вважалися вимерлими.
Дворізцеподібні еволюціонували як травоїдні, такими вони переважно залишилися й зараз. Навіть ті види, які зараз не харчуються рослинною їжею, походять від травоїдних предків. Австралія є старим континентом, на якому дуже давно не було значної геологічної активності, через це її ґрунти досить бідні на мінеральні речовини, а флора, відповідно, бідна. Тож травоїдні мусили пристосуватися до подібних несприятливих умов. У багатьох видів дворізцеподібних травний тракт збільшений чи подовжений для того щоб ліпше перетравлювати їжу й добувати з неї щонайбільше корисного — це дозволяє їм живитися травою та листям з низькою харчовою цінністю. Наприклад, кенгуру їдять помітно менше, ніж вівця чи інше плацентарне зіставного з ними розміру[29]. Тобто вони економніші за жуйну тварину, тоді як жуйні є мало не найдосконалішими споживачами рослинної їжі серед хребетних. Тварини ж, які харчуються зовсім уже бідними кормами, на додаток до цього пристосувалися максимально економити енергію — наприклад, коали, що, як відомо, їдять евкаліптове листя, сплять по двадцять годин на добу. Коали та вомбати також економлять енергію, прогріваючись на сонці — підхід звичніший для холоднокровних тварин. Відіграє свою роль і знижений метаболізм сумчастих у порівнянні з плацентарними.
Деякі види дворізцеподібних є всеїдними і доповнюють свою рослинну їжу комахами, червами, дрібними хребетними — в цілому м'ясна їжа для таких тварин є не так джерелом калорій як протеїну. І лише деякі дрібні види є справжніми комахоїдами. Тварини виду Tarsipes rostratus навпаки мають довгі писочки й харчуються пилком та нектаром квітів.
Кускусоподібні переважно сутінкові чи нічні тварини. Лише «кенгуровий мускусний щур» (Hypsiprymnodon moschatus) з Квінсленду веде виключно денний спосіб життя, а деякі з представників ряду, що мешкають в густих лісах, активні як удень, так і вночі. Деякі вночі пасуться на відкритих ділянка, а вдень повертаються під крону дерев.
У цілому більшість видів цього ряду не є суто нічними тваринами і цілком можуть бути активними і вдень, особливо в тіні[30]. Та й деякі нічні види після холодної ночі можуть зранку вилізти погрітися на сонечку. Взагалі прогрівання на сонці є важливою частиною стратегії економії енергії для деяких видів таких як коали та вомбати. Це пов'язано з низькокалорійними кормами, якими живляться ці тварини та зниженим метаболізмом сумчастих у порівнянні з плацентарними.
Унікальним серед кускусоподібних є вид Burramys parvus — єдиний вид сумчастих, яке впадає в сплячку взимку і проводить в ній біля півроку. Деякі інші види можуть впадати в торпор в разі нестачі корму чи різкого зниження температури, наприклад Tarsipes rostratus та Acrobates pygmaeus.
Дворізцеподібні в цілому ведуть поодинокий спосіб життя. Навіть коли вони збираються в групи, в них не зафіксовано якогось складного соціального життя. Кенгуру збиваються в стада, які, однак, не мають ані чіткої ієрархії, ані якихось ознак співробітництва. Самці зазвичай домінують над самицями, але це зазвичай ніяк не виражається, а проявляється лише під час спарювання[31]. Самці також більш мобільні, вони частіше міняють стада, в той час як самиці часто залишаються в материнській групі. Як уже згадувалося, ніякого спеціального співробітництва в таких стадах нема, але саме перебування серед інших представників свого виду підвищує безпеку особини, оскільки ворога можуть помітити інші.
Звичайно вомбати відвідують нори одне одного, але груп не утворюють. Коали часто об'їдають одне й те саме дерево, але роблять це в різний час. Лише один з видів вомбатів (вид?) утворює великі групи, до півсотні голів, що живуть у з'єднаних між собою норах.
Серед кускусоподібних є тварини як з постійними індивідуальними ділянками та житлами, так і кочівники. Більшість видів великих кенгурових є напівкочовими, особливо це стосується найбільшого з них — великого рудого кенгуру який у разі потреби може подолати понад 300 км у пошуках води та корму. Валабі не такі рухливі й хоч ніхто з кенгурових не будує собі лігва, зате малі кенгуру підшуковують для відпочинку добре затінені місця в заростях кущів. У деяких місцевостях, особливо в разі нестачі води, тварини жорстко конкурують між собою за подібні сховки. Щурові кенгуру будують лігва з трави та листя, які ховають у густих заростях. Вомбати риють собі глибокі нори.
Деревні види кускусоподібних в більшості роблять собі кубла. Багато видів використовує гнізда, зроблені птахами чи іншими видами ссавців, а також дупла, порожнисті стовбури тощо. На відміну від птахів, деревні кускусоподібні використовують кубла не для вигодовування потомства, а для відпочинку, тому будують їх для себе як самки, так і самці, при цьому, зазвичай, на своїй території тварина має кілька кубел.
Як і усі сумчасті, дворізцеподібні мають подвоєні статеві органи, так в самиць дві піхви та дві матки, а в самців подвійні пеніси. Родові канали в більшості сумчастих тимчасові й закриваються після родів, але в кенгурових та в медових кускусів вони постійні.
У дворізцеподібних типова для сумчастих коротка вагітність тривалістю від 2 тижнів до місяця. Дитинча народжується дуже маленьким і недорозвиненим. Після народження маля повзе в сумку до матері де міцно закріплюється до одного з сосків — після того як дитинча схопить його ротом сосок розбухає і заповнює ротову порожнину. Дитинча не може контролювати потік молока самостійно і міцно прикріплене до соска аж доки не виросте достатньо аби рухатися самостійно. Якщо народилося більше дитинчат аніж в матері сосків, то виживають лише ті, які встигли їх зайняти. Дитинчат народжується у більшості дворізцеподібних небагато — одне чи два. Лише в гірських кускусів може бути до восьми, але оскільки сосків у них лише 4, то усі інші гинуть.
У багатьох дворізцеподібних спостерігається таке цікаве явище як ембріональна діапауза. Вагітність в сумчастих настільки коротка, що вона не перериває звичайного циклу еструсу. Тому після народження першого малюка самиці швидко вагітніють знову, але доки сумка зайнята, розвиток ембріону не йде далі перших стадій. Однак як тільки народжене дитинча гине або покидає чи майже покидає сумку, як розвиток ембріону продовжується. Внаслідок цього в деяких видів час коли сумка вільна, може складати один день, а в інших в сумці можуть сусідити дитинчата різного віку. Цікаво, що в останньому випадку молоко в різних сосках з яких годуються такі дитинчата різне за хімічним складом. Фактично при явищі ембріональної діапаузи самиці майже увесь час вагітні, однак враховуючи розмір зародків це не є для їх організму скільки-небудь суттєвим навантаженням. Механізм ембріональної діапаузи регулюється тими самими гормонами, що відповідають за лактацію[32].
Перш ніж молодь виростає достатньо аби самостійно рухатися проходить від кількох тижнів до кількох місяців. Багато видів продовжують годувати своїх дитинчат і після їх виходу з сумки. Вомбати та кускуси нерідко після сумки певний час продовжують носити дитинчат на спині. Зазвичай проходить кілька місяців після виходу з сумки перш ніж тварини остаточно стануть самостійними і покинуть матір.
Більшість дворізцеподібних досить довгоживучі тварини — тривалість життя в дрібних видів варіює від 6 до 14 років, в коал наближається, а у вомбатів та великих кенгуру становить близько 20 років.
Оскільки дворізцеподібні — найбільша та найрізноманітніша група сумчастих, вони мають чимале господарське та інше значення для людей. По-перше, дворізцеподібні, переважно кенгуру, досі є важливим об'єктом полювання заради м'яса та хутра[33][34]. Шкіра кенгуру дуже м'яка, вона не вельми міцна, але еластична і приємна на дотик[35]. Про масштаби полювання свідчить той факт, що в Австралії щороку видається до двох мільйонів дозволів на відстріл кенгуру, а їх м'ясо експортується в інші країни. Свого часу важливим об'єктом хутрового промислу також були коали, однак з 1930-х років їх було взято під охорону. Заради хутра полювали, а почасти й досі полюють і на інші види.
По-друге, дворізцеподібні часто виступають конкурентами домашній худобі — швидкі та витривалі кенгуру, пристосовані до бідних поживними речовинами австралійських рослин, виграють конкуренцію за пасовища в овець. Навіть більше, в багатьох напівпустельних місцевостях виявилося, що відстріл кенгуру є взагалі ефективнішим за вівчарство в таких несприятливих умовах. Взагалі, розчищаючи зарості кущів під пасовиська та створюючи ставки для водопою худоби в пустельній місцевості, люди в значній мірі створили додаткове сприятливе середовище для деяких видів кенгуру. З іншого боку зміна природних ландшафтів на агроценози значно скоротили екологічні ніші багатьох видів. Наприклад, якщо великий рудий кенгуру виграв від розчищення кущів, то чисельність багатьох дрібних видів кенгуру, так званих валабі, навпаки значно скоротилася.
Докладніше дивіться: Австралійська мегафауна
Не слід також забувати, що до приходу в Австралію людей, існувало значно більше родин та видів дворізцеподібних ніж зараз, причому серед них були найбільші в історії сумчасті розміром з носорога і великі хижаки розміром з левицю, а також триметрові кенгуру. Практично усі справді великі дворізцеподібні були винищені людьми внаслідок або безпосереднього полювання, або ж побіжно через зміну ландшафту, оскільки одним з найпоширеніших способів полювання були підпали. Аналіз залишків пилку та насіння свідчить, що протягом тисячоліть з часу появи на континенті людей картина поширеності більшості видів степових трав та багатьох інших рослин кардинально змінилася.
Bộ Hai răng cửa [2] (tên khoa học: Diprotodontia (
/daɪˌproʊtɵˈdɒnʃⁱə/; tiếng Hy Lạp: διπρωτός diprotos, nghĩa là "hai phía trước" và οδοντος odontos nghĩa là "răng") là một bộ khoảng 125[3] loài bao gồm các loài thú có túi như kangaroo, wallaby, possum, koala, wombat, và một số loài khác. Diprotodon và Thylacoleo là hai chi thuộc bộ Hai răng cửa đã tuyệt chủng rất lớn.
Các mẫu hóa thạch cổ nhất có niên đại vào khoảng Oligocen muộn (23.03 Ma-28.4 Ma), và loài cổ nhất đã được xác định là Hypsiprymnodon bartholomaii niên đại Miocen sớm.[4]
Cho đến nay chỉ có 2 phân bộ Diprotodontia: Vombatiformes bao gồm wombat và koala, còn Phalangerida bao gồm tất cả các họ còn lại. Kirsch et al. (1997) chi các họ thành 3 phân bộ. Ngoài ra, sáu họ Phalangeriformes được chia thành 2 liên họ.
Bộ DIPROTODONTIA
† chỉ các họ, chi hay loài tuyệt chủng.
Bộ Hai răng cửa (tên khoa học: Diprotodontia ( /daɪˌproʊtɵˈdɒnʃⁱə/; tiếng Hy Lạp: διπρωτός diprotos, nghĩa là "hai phía trước" và οδοντος odontos nghĩa là "răng") là một bộ khoảng 125 loài bao gồm các loài thú có túi như kangaroo, wallaby, possum, koala, wombat, và một số loài khác. Diprotodon và Thylacoleo là hai chi thuộc bộ Hai răng cửa đã tuyệt chủng rất lớn.
Несмотря на все разнообразие и своеобразие отряда, среди плацентарных можно найти животных, имеющих очень похожие черты, приобретенные вследствие конвергентной эволюции.
Например, кенгуру во многом напоминают оленей. Голова кенгуру очень похожа на оленью — длинный рот, который нужен чтобы обеспечить место для пережёвывания корма, прямостоячие большие уши, предупреждающие животное о приближении хищников, крупные глаза, обеспечивающие большое поле обзора и позволяющие заметить врага. Олени и кенгуру способны быстро набирать скорость прыжками. И кенгуру и олени параллельно вобрали в себя черты травоядных пастбищных животных, которые питаются не очень калорийной растительной пищей и должны быстро убегать от внезапных нападений хищников.
Карликовые кускусы с их округлыми мордочками, большими, обращёнными вперед глазами, обеспечивающими бинокулярное зрение, и способом лазания по ветвям очень напоминают таких приматов, как лориевые (Loridae). А представители надсемейства Petauroidea напоминают белок.
Отряду впервые дал название «Diprotodontia» Оуэн (Owen) в 1866 году. В 1889 Коуп (Cope) описал их как внесистемную кладу. Через два года в 1891 Флауэр (Flower) и Лидеккер (Lydekker) определили Diprotodontia как подотряд, позже в 1910 году это мнение поддержал Грегори (Gregory).
Двурезцовых включали в различные высшие таксоны. В 1897 году Паркер (Parker) и Гасвел (Haswell) отнесли их к Metatheria, эту классификацию поддержал Новак (Nowak) в 1991 году. Другие же учёные относили их к Marsupialia — Коуп (Cope) в 1889, Флауэр (Flower) и Лидеккер (Lydekker) в 1891, Грегори (Gregory) в 1910, Робертс (Roberts) в 2007. Мунемаса (Munemasa) в 2006 отнёс ряд Diprotodontia к надотряду Australidelphia.
Более сотни видов двурезцовых разделяют на две большие группы — Vombatiformes, к которой относятся вомбаты (Vombatidae) и коалы (Phascolarctidae), и Phalangerida, которая состоит из двух подгрупп — подгруппа кенгуру (Macropodidae, Potoroidae, Hypsiprymnodontidae) и подгруппа кускусы и поссумы (Phalangeridae, Burramyidae, Petauridae, Pseudocheiridae, Tarsipedidae, Acrobatidae). Эти подгруппы ряд исследователей считают отдельными подотрядами: Macropodiformes и Phalangeriformes соответственно. При таком подходе отряд двурезцовых состоит из 3 подотрядов — Vombatiformes, Phalangeriformes и Macropodiformes[19].
Vombatiformes являются самым древним ответвлением двурезцовых; их характерным признаком является укороченный хвост и сумка, открывающаяся назад[20]. Phalangerida же является главным филогенетическим стволом ряда.
Монофилия Vombatiformes в целом и двух семейств подотряда — вомбатов и коал — сейчас считается надёжно доказанной[21]. Но идут споры относительно того, является ли Phalangeriformes монофилетической или парафилетической группой[22]. Филогенетические связи внутри Phalangerida не являются окончательно установленным, но похоже, что предложенное Киршем в 1997 году разделение двурезцовых на 3 подотряда не является верным[23], так как, например, некоторые семьи Phalangerida оказались тесно связаны с Macropodiformes.
Среди других сумчатых ближайшими к двурезцовым, вероятно, являются представители отрядов бандикутов (Peramelemorphia) и сумчатых кротов (Notoryctemorphia).
Хотя в целом отряд двурезцовых неплохо изучен, все ещё удаётся находить новые виды. В Австралии в начале 1980-х были описаны два новых вида: Potorous longipes и Petrogale persephone. В конце 1980-х и начале 1990-х на Новой Гвинее и северных Молуккских островах были открыты четыре вида Phalanger matanim, Dendrolagus scottae, Dendrolagus mbaiso, Phalanger alexandrae. Кроме того, в конце XX века были найдены популяции трёх видов двурезцовых, считавшихся вымершими.
Двурезцовые эволюционировали как травоядные, такими они преимущественно остались и сейчас. Даже те виды, которые сейчас не питаются растительной пищей, происходят от травоядных предков. Австралия является старым континентом, на котором очень давно не было значительной геологической активности, поэтому её почвы достаточно бедны минеральными веществами, а флора, соответственно, тоже бедная. Поэтому травоядные должны были приспособиться к подобным неблагоприятным условиям. У многих видов двурезцовых пищеварительный тракт увеличен или продлён, для того чтобы лучше переваривать пищу и извлекать из неё максимум полезного — это позволяет им питаться травой и листьями с низкой пищевой ценностью. Например, кенгуру едят заметно меньше, чем овца или иное плацентарное сопоставимого с ними размера[24]. В дополнение к этому двурезцовые приспособились максимально экономить энергию — например коалы, что едят эвкалиптовые листья, спят по двадцать часов в день. Коалы и вомбаты также экономят энергию, прогреваясь на солнце — подход более привычный для холоднокровных животных. Играет свою роль и пониженный метаболизм сумчатых по сравнению с плацентарными.
Некоторые виды данного отряда являются всеядными и дополняют свою растительную пищу насекомыми, червями, мелкими позвоночными — в целом мясная пища для таких животных является не столько источником калорий, сколько протеина. И лишь некоторые мелкие виды являются настоящими насекомоядными. Животные вида Tarsipes rostratus, наоборот, питаются пыльцой и нектаром цветов.
Двурезцовые преимущественно сумеречные или ночные животные. Лишь кенгуровая мускусная крыса (Hypsiprymnodon moschatus) из Квинсленда ведёт исключительно дневной образ жизни, а некоторые из представителей отряда, обитающие в густых лесах, активны как днём, так и ночью. Некоторые ночью пасутся на открытых участках, а днём возвращаются под крону деревьев. В целом большинство видов не являются строго ночными животными и вполне могут быть активными и днём, особенно в тени[25]. Да и некоторые ночные виды после холодной ночи могут утром вылезти погреться на солнце. Вообще, прогревание на солнце является важной частью стратегии энергосбережения для некоторых видов, таких как коалы и вомбаты. Это связано с низкокалорийными кормами, которыми питаются эти животные и пониженным метаболизмом сумчатых по сравнению с плацентарными.
Уникальным среди двурезцовых считается вид Burramys parvus (горный кускус) — единственное сумчатое, которое впадает в спячку зимой и проводит в ней около полугода. Однако некоторые другие виды могут впадать в спячку в случае недостатка корма или резкого снижения температуры, например Tarsipes rostratus или Acrobates pygmaeus.
Двурезцовые в целом ведут одиночный образ жизни. Даже когда они собираются в группы, у них не наблюдается никакой сложной социальной жизни. Кенгуру сбиваются в стада, которые, однако, не имеют ни четкой иерархии, никаких признаков сотрудничества. Самцы обычно доминируют над самками, но это обычно никак не выражается, а проявляется лишь во время спаривания[26]. Самцы также более мобильны, они чаще меняют стада, в то время как самки часто остаются в материнской группе. Как уже упоминалось, никакого специального сотрудничества в таких стадах нет, но само пребывание среди других представителей своего вида повышает безопасность особи, поскольку врага могут заметить другие.
Несмотря на то, что вомбаты посещают норы друг друга, никаких групп они не образуют. Коалы часто объедают одно и то же дерево, но делают это в разное время. Лишь один из видов вомбатов образует большие группы, до полусотни голов, живущих в соединённых между собой норах.
Среди двурезцовых есть животные как с постоянными участками и жильем, так и кочевники. Большинство видов крупных кенгуровых является полукочевыми, особенно это касается крупнейшего из них — большого рыжего кенгуру, который в случае необходимости может преодолеть более 300 километров в поисках воды и корма. Валлаби не такие подвижные. Хотя никто из кенгуровых не строит себе логово, зато маленькие кенгуру подыскивают для отдыха хорошо затененные места в зарослях кустарников. В некоторых местностях, особенно в случае недостатка воды, животные жёстко конкурируют между собой. Кенгуровые крысы строят логова из травы и листьев, которые прячут в густых зарослях. Вомбаты же роют себе глубокие норы.
Древесные виды двурезцовых в большинстве своём делают себе гнезда. Многие виды использует гнезда, сделанные птицами или другими видами млекопитающих, а также дупла, полые стволы и др. В отличие от птиц, древесные двурезцовые используют гнезда не для вскармливания потомства, а для отдыха, поэтому строят их для себя как самки, так и самцы, при этом обычно на своей территории животное имеет несколько гнезд.
Как и все сумчатые, двурезцовые имеют удвоенные половые органы; так, у самок два влагалища и две матки, а у самцов двойные пенисы. Родовые каналы в большинстве сумчатых временные и закрываются после родов, но у кенгуровых и у медовых кускусов они постоянны.
У двурезцовых типичная для сумчатых короткая беременность продолжительностью от 2 недель до месяца. Детёныш рождается очень маленьким и недоразвитым. После рождения малыш ползет в сумку к матери, где прочно прикрепляется к одному из сосков — после того, как детёныш захватывает его ртом, сосок разбухает и заполняет полость рта. Детёныш не может контролировать поток молока самостоятельно и прочно прикреплен к соску, пока не вырастет достаточно, чтобы двигаться самостоятельно. Если родилось больше детёнышей, чем сосков у матери, то выживают только те, которые успели их занять. Детёнышей рождается у большинства двурезцовых немного — один или два. Только у горных кускусов может быть и до восьми, но поскольку сосков у них только четыре, то все остальные погибают.
У многих двурезцовых наблюдается такое интересное явление, как эмбриональная диапауза. Беременность у сумчатых настолько короткая, что она не прерывает обычного цикла эструса. Поэтому после рождения первого малыша самки быстро беременеют вновь, но пока сумка занята, развитие эмбриона не идёт дальше первых стадий. Однако, как только рождённый детёныш погибает, покидает или почти покидает сумку, развитие эмбриона продолжается. Вследствие этого у некоторых видов время, когда сумка свободная, может составлять один день, а у других в сумке могут соседствовать детёныши разного возраста. Интересно, что в последнем случае молоко в разных сосках, из которых кормятся такие детёныши, разное по химическому составу. Фактически при явлении эмбриональной диапаузы самки почти всё время беременны, однако учитывая размер зародышей, это не является для их организма сколько-нибудь существенной нагрузкой. Механизм эмбриональной диапаузы регулируется теми же гормонами, которые отвечают за лактацию[27].
Прежде, чем молодёжь вырастает достаточно, чтобы самостоятельно двигаться, проходит от нескольких недель до нескольких месяцев. Многие виды продолжают кормить своих детёнышей и после их выхода из сумки. Вомбаты и кускусы ещё некоторое время продолжают носить детёнышей на спине. Обычно проходит несколько месяцев после выхода из сумки, прежде, чем животные окончательно станут самостоятельными и покинут мать.
Большинство двурезцовых достаточно долгоживущие животные — продолжительность жизни в мелких видов варьирует от 6 до 14 лет, а у вомбатов и крупных кенгуру составляет около 20 лет.
Поскольку двурезцовые — крупнейшая и самая разнообразная группа сумчатых, они имеют немалое хозяйственное и иное значение для людей. Во-первых, двурезцовые, преимущественно кенгуру, до сих пор является важным объектом охоты ради мяса и меха[28][29]. Кожа кенгуру очень мягкая, она не очень прочная, но эластичная и приятная на ощупь[30]. О масштабах охоты свидетельствует тот факт, что в Австралии ежегодно выдается до двух миллионов разрешений на отстрел кенгуру, а их мясо экспортируется в другие страны. В своё время важным объектом пушного промысла также были коалы, однако с 1930-х годов их взяли под охрану. Ради меха охотились, а отчасти и до сих пор охотятся и на другие виды.
Во-вторых, двурезцовые часто выступают конкурентами домашнему скоту — быстрые и выносливые кенгуру, приспособленные к бедным питательными веществами австралийским растениям, выигрывают конкуренцию за пастбища с овцами. Расчищая заросли кустов под пастбища и создавая места для водопоя скота в пустынной местности, люди в значительной степени создали дополнительную благоприятную среду для некоторых видов кенгуру. Кроме того, изменение природных ландшафтов на агроценозы значительно сократило экологические ниши многих видов. Например, если большой рыжий кенгуру выиграл от расчистки кустарника, то численность многих мелких видов кенгуру, так называемых валлаби, наоборот, значительно сократилась.
Не следует также забывать, что до прихода в Австралию людей существовало значительно больше семейств и видов двурезцовых, чем сейчас, причём среди них были крупнейшие в истории сумчатые размером с носорога и крупные хищники размером с львицу, а также трёхметровые кенгуру. Практически все действительно большие двурезцовые были истреблены людьми вследствие или неконтролируемой охоты, или же из-за изменения ландшафта, поскольку одним из распространённых способов охоты были поджоги. Анализ остатков пыльцы и семян свидетельствует, что на протяжении тысячелетий со времени появления на континенте людей картина распространённости большинства видов степных трав и многих других растений кардинально изменилась.
Несмотря на все разнообразие и своеобразие отряда, среди плацентарных можно найти животных, имеющих очень похожие черты, приобретенные вследствие конвергентной эволюции.
Например, кенгуру во многом напоминают оленей. Голова кенгуру очень похожа на оленью — длинный рот, который нужен чтобы обеспечить место для пережёвывания корма, прямостоячие большие уши, предупреждающие животное о приближении хищников, крупные глаза, обеспечивающие большое поле обзора и позволяющие заметить врага. Олени и кенгуру способны быстро набирать скорость прыжками. И кенгуру и олени параллельно вобрали в себя черты травоядных пастбищных животных, которые питаются не очень калорийной растительной пищей и должны быстро убегать от внезапных нападений хищников.
Карликовые кускусы с их округлыми мордочками, большими, обращёнными вперед глазами, обеспечивающими бинокулярное зрение, и способом лазания по ветвям очень напоминают таких приматов, как лориевые (Loridae). А представители надсемейства Petauroidea напоминают белок.
雙門齒目（学名：Diprotodontia）又稱袋鼠目，属脊索动物门哺乳纲，是一個包含約120種有袋類動物的目，其中有袋鼠、沙袋鼠、無尾熊與袋熊等。此外還有一些已滅絕的類群，如雙門齒科（Diprotodontidae）與袋獅科（Thylacoleonidae）。
雙門齒目中幾乎全部都是草食動物，少數屬於食蟲動物與雜食動物，不過這些食性可能是原來的草食者經過適應後的結果。雙門齒目生活於澳大利亞，已知最早的化石屬於漸新世。在大約5萬年前，早期人類到達澳大利亞之後，許多大型的雙門齒目逐漸滅絕。
雙門齒目（学名：Diprotodontia）又稱袋鼠目，属脊索动物门哺乳纲，是一個包含約120種有袋類動物的目，其中有袋鼠、沙袋鼠、無尾熊與袋熊等。此外還有一些已滅絕的類群，如雙門齒科（Diprotodontidae）與袋獅科（Thylacoleonidae）。
雙門齒目中幾乎全部都是草食動物，少數屬於食蟲動物與雜食動物，不過這些食性可能是原來的草食者經過適應後的結果。雙門齒目生活於澳大利亞，已知最早的化石屬於漸新世。在大約5萬年前，早期人類到達澳大利亞之後，許多大型的雙門齒目逐漸滅絕。
双前歯目（そうぜんしもく、Diprotodontia）は、哺乳綱に含まれる目。別名カンガルー目[4]、二門歯目[5]。
ウォンバット科・コアラ科（ウォンバット亜目）を除いて尾は長い[6]。下顎の切歯（門歯）は左右に1本ずつ（2本）[5][6]。下顎に犬歯はない[5]。後肢の第2趾と第3趾が癒合する[6]。樹上棲の種では第1趾に爪がなく、癒合指と対向し枝を掴むのに適している[6]。育児嚢は発達する[6]。
以前は有袋目（フクロネズミ目）では双門歯亜目とされていた[6]。有袋目も適応拡散しているため複数の目に分ける説が有力となり、独立した目とする説が有力とされる[5]。
以下の分類・英名はMSW3 (Groves, 2005)、亜目以外の和名は阿部・小野 (1992)、橘川 (2000)、遠藤・佐々木 (2001)、遠藤 (2018) に従う[1][5][7][8][9]。
植物食の種が多いが、雑食傾向の強い種では昆虫・鳥類の卵なども食べる[6]。出産数は1 - 6匹と少ない傾向がある[6]。
ハイイロクスクス
Phalanger orientalis
ヒメウォンバット
Vombatus ursinus
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。 双前歯目（そうぜんしもく、Diprotodontia）は、哺乳綱に含まれる目。別名カンガルー目、二門歯目。
캥거루목(Diprotodontia)은 유대류에 속하는, 120여 종으로 이루어진 분류이다.[1] 캥거루, 코알라, 웜뱃 등을 포함한다.
다음은 캥거루목의 계통 분류이다.[4]
캥거루목 웜뱃아목 웜뱃상과† Diprotodontidae
캥거루아목 쿠스쿠스아목 쿠스쿠스상과 주머니하늘다람쥐상과
.jpg)
_-_29363699442.jpg)
Commons ponúka multimediálne súbory na tému 
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému 
_(white_background).jpg){kind=small}
.png){kind=small}
_white_background.jpg)
.png){kind=small}
.png){kind=small}
.png){kind=small}
