Lycoperdon

Die Stäublinge (Lycoperdon) sind eine Pilzgattung aus der Familie der Champignonverwandten (Agaricaceae).^[1] Bis auf den Hasen-Stäubling (L. utriformis) sind Stäublinge in einen sterilen Stiel- und einen sporenproduzierenden Kopfteil gegliedert. Der Name bezieht sich auf die reifen Fruchtkörper, deren Sporenstaub im Inneren bei Berührung oder auf Druck in einer deutlichen Wolke verpufft.^[2]

Merkmale

Die Fruchtkörper sind mehr oder weniger birnenförmig. Unter dem gekammerten Basalteil, der die Sporen samt Capillitium trägt (Gleba), findet sich ein gekammerter, steriler Fruchtkörperteil (Subgleba). Nach der Reife öffnen sich die Pilze am Scheitel mit einem Loch. Die Peridie, das heißt die äußere Abdeckung des Fruchtkörpers, ist doppelt. Die äußere Peridie ist häufig stachelig bis warzig abschuppend.

Ökologie

Die Stäublinge sind saprobiontische Bodenbewohner.

Systematik

Die Gattung der Stäublinge gehörte früher zur inzwischen obsoleten Unterklasse der Bauchpilze (Gastromycetidae) und dort zur Ordnung der Stäublingsartigen (Lycoperdales). Heute wird sie der Ordnung Champignonartige (Agaricales) in der Unterklasse Agaricomycetidae zugeordnet.

Arten

Weltweit kommen ca. 50 Arten vor.^[1] Für Europa sind folgende Taxa bekannt bzw. zu erwarten:^[3]

• Igel-Stäubling
  Lycoperdon echinatum

• Zwergweiden-Stäubling
  Lycoperdon frigidum

• Flocken-Stäubling
  Lycoperdon mammiforme

• Abblätternder Stäubling
  Lycoperdon marginatum

• Weicher Stäubling
  Lycoperdon molle

• Stinkender Stäubling
  Lycoperdon nigrescens

• Flaschen-Stäubling
  Lycoperdon perlatum

• Brauner Torfmoos-Stäubling
  Lycoperdon subincarnatum

• Brauner Stäubling
  Lycoperdon umbrinum

Siehe auch

• Großstäublinge

Quellen

Literatur

• Werner Rothmaler: Exkursionsflora von Deutschland, Niedere Pflanzen. 3. Auflage, Spektrum Akademischer Verlag, Heidelberg 2000, Seite 517–518, ISBN 3-8274-0655-2

Einzelnachweise

1. ↑ ^{a b} Paul M. Kirk, Paul F. Cannon, David W. Minter, J.A. Stalpers: Dictionary of the Fungi. 10. Auflage. CABI Europe, Wallingford, Oxfordshire (UK) 2008, ISBN 978-0-85199-826-8 (784 Seiten).
2. ↑ Andreas Gminder: Handbuch für Pilzsammler. Franckh–Kosmos, Stuttgart 2008, ISBN 978-3-440-11472-8, S. 332.
3. ↑ Eric Strittmatter: Die Gattung Lycoperdon. In: Fungiworld.com. Pilz-Taxa-Datenbank. Abgerufen am 7. Oktober 2013.

Weblinks

Pampuotaukšlis, kėtap pompuotaukšlis, pompuotauškis, pompuotekšlis, pompuotaukštis, pompotis (luotīnėškā: Lycoperdon) ī tuokė grība.

Ėšruod kap kuokis ėšpampė̄s kiaušis aba grūšė, balts aba pilks, apaugė̄s tuokēs pampās aba dīglēs. Kap sosenst, pampuotaukšlis parodoun – jēb tuoki sokiožėni, ta ons paleid debesi dolkiu, katras ėš tikra ī anou spuoras.

Aug pampuotaukšlē nug gegožė lėgo spalė vairiūs vėitūs: medies, parkūs, ganīklūs, tonkē krūvuom.

Lycoperdon Pers., Synopsis Methodica Fungorum (Göttingen): 140 (1801).

Lycoperdon est unu tipu de cordolinu Basidiomiceti de sa familla de is Lycoperdaceae.

Etimologia

• De su gregu lúkos (λύκος) = lupu e pérdomai (πέρδομαι) = trodiai, e bolit nai "tròdiu de lupu", po sa manera chi bessint is sporas.
• In campidanesu est nau tabacc' 'e maraxani, poita pariti unu tabaccu de sniffai e est a terra, cumenti si at essi tabaccu po is maraxanis.

Ispètzias de Lycoperdon

Sa ispetzia tipu est Lycoperdon perlatum Pers. (1796), àteras ispetziss funt:

• Lycoperdon candidum Pers.
• Lycoperdon depressum Bonord. (1857)
• Lycoperdon echinatum
• Lycoperdon perlatum
• Lycoperdon pulcherrimum Berk. & M.A. Curtis
• Lycoperdon pyriforme Schaeff. (1774)

Lycoperdon is a genus of puffball mushrooms. The genus has a widespread distribution and contains about 50 species.^[2] In general, it contains the smaller species such as the pear-shaped puffball and the gem-studded puffball. It was formerly classified within the now-obsolete order Lycoperdales, as the type genus which, following a restructuring of fungal taxonomy brought about by molecular phylogeny, has been split. Lycoperdon is now placed in the family Agaricaceae of the order Agaricales.

The scientific name has been created with Greek words (lycos meaning wolf and perdon meaning to fart) and based on several European dialects in which the mushroom name sounds like wolf-farts.

Most species are edible, ranging from mild to tasting distinctly of shrimp.

Species

• Lycoperdon caudatum (Syn. Lycoperdon pedicellatum) J.Schröt.
• Lycoperdon curtisii
• Lycoperdon echinatum Pers.
• Lycoperdon ericaceum (Syn. Lycoperdon muscorum)
• Lycoperdon ericaceum, var. subareolatum
• Lycoperdon lambinonii Demoulin 1972
• Lycoperdon lividum (Syn. Lycoperdon spadiceum) Pers. 1809
• Lycoperdon mammiforme Pers. 1801
• Lycoperdon marginatum (Syn. Lycoperdon candidum) Vittadini
• Lycoperdon molle
• Lycoperdon nigrescens (Syn. Lycoperdon foetidum) Bonord
• Lycoperdon norvegicum Demoulin 1971
• Lycoperdon ovoidisporum^[3]
• Lycoperdon perlatum (Syn. Lycoperdon gemmatum)
• Lycoperdon pratense
• Lycoperdon pyriforme Schaeff. 1774
• Lycoperdon pulcherrimum Berk. & M.A. Curtis
• Lycoperdon rupicola^[4]
• Lycoperdon subincarnatum
• Lycoperdon subumbrinum^[4]
• Lycoperdon umbrinum

See also

• List of Agaricales genera
• List of Agaricaceae genera

References

Retrieved from "https://en.wikipedia.org/w/index.php?title=Lycoperdon&oldid=1059669205"

Lycoperdon es un género de hongos comúnmente denominados bejines o cuescos de lobo. Su órgano de dispersión de esporas es un cuerpo fructífero piriforme que se caracteriza por su mecanismo para dispersarlas. Cuando está maduro, la más mínima presión provoca la rápida expulsión de una nube repleta de esporas.

Especies

• Lycoperdon caudatum, (=Lycoperdon pedicellatum)
• Lycoperdon curtisii
• Lycoperdon echinatum
• Lycoperdon ericaceum (=Lycoperdon muscorum)
  • Lycoperdon ericaceum var. subareolatum
• Lycoperdon excipuliforme
• Lycoperdon lambinonii
• Lycoperdon lividum, (=Lycoperdon spadiceum ss. Pers. non Schaeff.)
• Lycoperdon mammiforme
• Lycoperdon molle
• Lycoperdon norvegicum
• Lycoperdon nigrescens, (=Lycoperdon foetidum Bonord.)
• Lycoperdon marginatum, (=Lycoperdon candidum ss. auct. non Pers.)
• Lycoperdon perlatum, (=Lycoperdon gemmatum)
• Lycoperdon pyriforme (=Apioperdon pyriforme.)
• Lycoperdon tuber - criadilla de tierra, turma de tierra.^[3]​
• Lycoperdon umbrinum

Referencias

Murumuna (Lycoperdon) murumunaliste sugukonda kuuluv seeneperekond.

Murumunade viljakehad on enam-vähem pirnjad. Eestis on leitud kümme liiki murumune, millest enamik on noorelt (kuni seene sisemus on valge) söödavad.

Liigid

• Lycoperdon candidum
• Lycoperdon caudatum – hallikas murumuna
• Lycoperdon constellatum
• Lycoperdon echinatum – siiljas murumuna
• Lycoperdon ericaeum – nõmm-murumuna
• Lycoperdon estonicum – eesti murumuna
• Lycoperdon lividum – väike murumuna
• Lycoperdon mammiforme – ebemeline murumuna
• Lycoperdon molle – pehme murumuna
• Lycoperdon nigrescens – mustjas murumuna
• Lycoperdon norvegicum – norra murumuna
• Lycoperdon perlatum – harilik murumuna
• Lycoperdon pyriforme – pirn-murumuna
• Lycoperdon spadiceum
• Lycoperdon umbrinum – pruunikas murumuna

Tuhkelot (savusienet) Lycoperdon on helttasienten suku, johon kuuluvat nykyisin myös kuukuset (entinen suku Calvatia). Ne ovat valkoisia tai vaaleita nuijan tai pallon muotoisia lahottajasieniä, joiden itiöt kehittyvät sienen sisällä. Molekyylibiologiset tutkimukset ovat osoittaneet niiden kuuluvat helttasieniin.

Tuhkelot ovat nuorena syötäviä, jolloin itiöemän malto on vielä vaaleaa, mutta itiöiden kypsyttyä malto tummuu eikä sieni enää sovellu ruuaksi. Tuhkelot voivat sisältää myös ureaa eivätkä näin ollen sovellu ruuaksi munuaisongelmaisille.

Suomenkielisen nimensä tuhkelot ovat saaneet kypsistä tummista itiöistä, jotka pöllähtävät kuin tuhka, kun vanhan sienen päälle astuu. Tieteellinen nimi Lycoperdon on käännetty ranskasta vesse-de-loup ja tarkoittaa sudenpierua (lykos = susi + perdesthai = pieraista).^[2]

Tuhkeloiden näköisiä kupusieniä ovat esimerkiksi nuijakuukunen tai maamunien (Bovista) tai mukulakuukusten (Scleroderma) sienisukujen lajit.

Lajeja

• Känsätuhkelo
• Nuijakuukunen
• Ukonkuukunen
• Ryhmätuhkelo
• Kenttätuhkelo
• Hakamaatuhkelo
• Nurmituhkelo

Lähteet

Aiheesta muualla

• Pinkka, Lajituntemuksen oppimisympäristö: Tuhkelot (Lycoperdon)

Lycoperdon est un genre de champignons basidiomycètes de la famille des Agaricaceae (ou des Lycoperdaceae selon les classifications), qui comprend l'essentiel de ce qui est communément appelé vesse-de-loup^[1]. Le nom du genre a été construit, en étymologie inverse, sur le terme vesse-de-loup en accolant les racines grecques λύκος (loup), et πέρδομαι (péter).

Quelques espèces européennes :

• Lycoperdon echinatum - Vesse-de-loup hérisson
• Lycoperdon perlatum - Vesse-de-loup perlée
• Lycoperdon pyriforme - Vesse-de-loup en forme de poire
• Lycoperdon mammaeforme - Vesse de loup mammiforme.

Liste des espèces du genre Lycoperdon^[2]

Notes et références

Lycoperdon Pers., 1794 (in italiano vescia) è un genere di funghi basidiomiceti appartenente alla famiglia Agaricaceae.^[1]

Etimologia

Il nome scientifico è stato creato con materiale lessicale greco (lúkos (λύκος) = lupo e pérdomai (πέρδομαι) = petare) come calco su nomi tradizionali di diverse lingue europee in cui il nome del fungo è motivato come "peto di lupo", probabilmente per il modo in cui vengono disperse le spore.

Descrizione

Tassonomia

Specie di Lycoperdon

La specie tipo è Lycoperdon perlatum Pers., 1796, altre specie incluse sono:

• Lycoperdon candidum Pers.
• Lycoperdon coelatum
• Lycoperdon depressum Bonord. (1857)
• Lycoperdon echinatum
• Lycoperdon giganteum
• Lycoperdon perlatum
• Lycoperdon pulcherrimum Berk. & M.A. Curtis
• Lycoperdon pyriforme Schaeff. (1774)
• Lycoperdon saccatum

Svariate convergenze evolutive del genere Lycoperdon sono riscontrabili anche fra le specie del genere Scleroderma.

Note

Pumpotaukšlis (lot. Lycoperdon, vok. Stäublinge) – pumpotaukšlinių (Lycoperdaceae, vok. Stäublingsartige) šeimos grybų gentis.

Vaisiakūniai rutuliški, kriaušiški arba kiaušiniški, apaugę smulkiomis trapiomis karpelėmis arba dygliais, kurie lengvai nusitrina arba senesnių grybų savaime išnyksta. Kartais nuo dygliukų grybas atrodo lyg ežiukas. Jauni vaisiakūniai balti, senesni gelsvi arba pilkšvi. Subrendusio vaisiakūnio viršūnėje atsiveria angelė, per kurią išbarstomos sporos. Grybą paspaudus, pro angelę išlekia dulkių kamuolėliai – sporos, kurių viename vaisiakūnyje yra milijardai.

Auga V-X mėn. miškuose, parkuose, ganyklose, dažnai didelėmis grupėmis. Jauni vaisiakūniai valgomi.

Lietuvoje aptikta 12 rūšių, dažnesnės:

• Apgaulingasis pumpotaukšlis (Lycoperdon decipiens).
• Dygliuotasis pumpotaukšlis (Lycoperdon echinatum). Pav.
• Karpotasis pumpotaukšlis (Lycoperdon perlatum). Pav.
• Kriaušinis pumpotaukšlis (Lycoperdon pyriforme). Pav.
• Pavėsinis pumpotaukšlis (Lycoperdon umbrinus).

ir kt.

• Karpotasis pumpotaukšlis (Lycoperdon perlatum)

• Dygliuotasis pumpotaukšlis (Lycoperdon echinatum)

• Kriaušinis pumpotaukšlis (Lycoperdon pyriforme)

Vikiteka

Lycoperdon Pers. (purchawka) – rodzaj grzybów z rodziny pieczarkowatych (Agaricaceae)^[1]. W Europie występuje 14 gatunków.

Systematyka i nazewnictwo

Pozycja w klasyfikacji według Index Fungorum: Agaricaceae, Agaricales, Agaricomycetidae, Agaricomycetes, Agaricomycotina, Basidiomycota, Fungi^[1].

Polska nazwa pochodzi od dźwięku wydawanego po nadepnięciu dojrzałego owocnika. Nazwa łacińska pochodzi od greckiego λύκος, tj. wilk oraz πέρδομαι — wypuszczam gazy jelitowe (por. prasłowiańskie *pьrdjǫ, *pьrděti).

Nazwę polską podał Józef Jundziłł w 1830 r. W polskim piśmiennictwie mykologicznym rodzaj ten opisywany był też jako prochówka^[2]. Synonimy naukowe: Bovistella Morgan, Calvatiella C.H. Chow, Capillaria Velen., Cerophora Raf., Handkea Kreisel, Lycoperdon subgen. Bovistella (Morgan) Jeppson & E. Larss., Lycoperdon subgen. Utraria (Quél.) Jeppson & E. Larss., Priapus Raf., )Sufa Adans., Utraria Quél.^[3]:

Charakterystyka

Owocniki kuliste lub odwrotnie gruszkowate z zarodnikami wewnątrz. Podczas dojrzewania powoli brązowiejące. Po naciśnięciu zarodniki rozpylają się wydostając na zewnątrz przez otworek w górnej części owocnika. Trzony płonne. Wysyp zarodników: oliwkowobrązowy do umbrowobrązowego. Zarodniki okrągławe, gładkie do brodawkowatych, bez pory rostkowej^[4].

Saprotrofy rosnące na ziemi, rzadko na martwym drewnie. Większość gatunków jest jadalna, jednak do spożycia nadają się tylko osobniki młode, dopóki ich wnętrze jest biało zabarwione^[4].

Niektóre gatunki

• Lycoperdon asperrimum Welw. & Curr. 1870
• Lycoperdon atropurpureum Vittad. 1842
• Lycoperdon bicolor Welw. & Curr. 1867
• Lycoperdon caudatum J. Schröt. 1889 – purchawka długostopkowa
• Lycoperdon cinereum Batsch 1783
• Lycoperdon coliforme Dicks. 1776
• Lycoperdon compactum G. Cunn. 1926
• Lycoperdon curtisii Berk. 1859
• Lycoperdon decipiens Durieu & Mont. 1848 – purchawka stepowa
• Lycoperdon dermoxanthum Vittad. 1843 – tzw. kurzawka drobniutka
• Lycoperdon echinatum Pers. 1794 – purchawka jeżowata
• Lycoperdon ericaeum Bonord. 1857 – purchawka wrzosowiskowa
• Lycoperdon excipuliforme (Scop.) Pers. 1801 – purchawka fiolowata^[5]
• Lycoperdon favogineum Batsch 1786
• Lycoperdon fenestratum Batsch 1783
• Lycoperdon fornicatum Huds. 1778
• Lycoperdon gardneri Berk. 1873
• Lycoperdon glabrescens Berk)
• Lycoperdon globosum Bolton 1790
• Lycoperdon hungaricum Hollós 1901
• Lycoperdon laevisporum Velen. 1922
• Lycoperdon lividum Pers. 1809 – purchawka cisawa
• Lycoperdon mammiforme Pers. 1801 – purchawka łatkowata
• Lycoperdon microspermum Berk. 1851
• Lycoperdon molle Pers. 180 – purchawka miękka
• Lycoperdon nigrescens Wahlenb. 1794 – purchawka czarniawa
• Lycoperdon norvegicum Demoulin 1971 – purchawka norweska
• Lycoperdon pedicellatum Peck 1873
• Lycoperdon perlatum Pers. 1796 – purchawka chropowata
• Lycoperdon polymorphum Scop. 1772
• Lycoperdon pratense Pers. 1797 – tzw. purchaweczka spłaszczona
• Lycoperdon purpurascens (Berk. & M.A. Curtis) Sacc. 1888
• Lycoperdon pusillum Batsch 1789
• Lycoperdon pyriforme Schaeff. 1774 – purchawka gruszkowata
• Lycoperdon radicatum Durieu & Mont. 1848 – tzw. kurzaweczka korzeniowata
• Lycoperdon scabrum (Lloyd) G. Cunn. 1926
• Lycoperdon subcretaceum (Zeller) Jeppson & E. Larss. 2010
• Lycoperdon subincarnatum Peck 1872
• Lycoperdon umbrinum Pers. 1801 – purchawka brunatna
• Lycoperdon utriforme Bull. 1791 – purchawka oczkowana^[6]
• Lycoperdon velutinum Berk. & M.A. Curtis 1892

Wykaz gatunków (nazwy naukowe) na podstawie Index Fungorum. Obejmuje on wszystkie gatunki występujące w Polsce i niektóre inne. Uwzględniono tylko gatunki zweryfikowane o potwierdzonym statusie^[7]. Nazwy polskie według checklist Władysława Wojewody^[2].

Galeria

• Purchawka jeżowata

• Purchawka czarniawa

• Purchawka gruszkowata

• Purchawka brunatna

• Purchaweczka spłaszczona

• Purchawka łatkowata

• Purchawka fiolowata

• Purchawka oczkowana

Przypisy

Lycoperdon é um género de fungos vulgarmente chamados bufas-de-lobo. Em geral, contém as espécies de menor tamanho dentre as bufas-de-lobo. Na maioria das vezes desenvolvem-se em madeira morta e se crescem no solo geralmente tal significa que existe madeira enterrada. Era até há algum tempo classificado na agora obsoleta ordem Lycoperdales, como género tipo. Após uma restruturação da taxonomia dos fungos iniciada com a utilização da filogenia molecular, Lycoperdales foi dividida. Lycoperdon é agora classificado na família Agaricaceae na ordem Agaricales.^[1]

Espécies

• Lycoperdon perlatum (Sin. Lycoperdon gemmatum)
• Lycoperdon pyriforme Schaeff. ex Pers. (agora Morganella pyriformis)
• Lycoperdon echinatum Pers.
• Lycoperdon mammiforme Pers. 1801
• Lycoperdon norvegicum Demoulin 1971
• Lycoperdon caudatum (Sin. Lycoperdon pedicellatum) J.Schröt.
• Lycoperdon nigrescens (Sin. Lycoperdon foetidum) Bonord
• Lycoperdon marginatum (Sin. Lycoperdon candidum) Vittadini
• Lycoperdon umbrinum
• Lycoperdon molle
• Lycoperdon lambinonii Demoulin 1972
• Lycoperdon lividum (Sin. Lycoperdon spadiceum) Pers. 1809
• Lycoperdon ericaceum (Sin. Lycoperdon muscorum)
• Lycoperdon ericaceum, var. subareolatum

Referências

• Este artigo foi inicialmente traduzido, total ou parcialmente, do artigo da Wikipédia em inglês, cujo título é «Lycoperdon», especificamente .

Lycoperdon (Pier Antonio Micheli, 1729)^[1] respectiv Christian Hendrik Persoon, 1794)^[2] din încrengătura Basidiomycota, în ordinul Agaricales și familia Agaricaceae este un gen de ciuperci saprofit și, atât timp cât este tânăr, mai mult sau mai puțin comestibil, conținând aproximativ 50 de specii, dintre ele 35 europene.^[3] El este denumit în țările române pufai,^[4] tipul de specie fiind Lycoperdon perlatum (para cerbului).

Istoric

Atribuirea genului nu este clară. Astfel Index Fungorum (vezi sub „Note” IF 1 și 2) scrie odată, că numele binomial se datorează micologului italian Pier Antonio Micheli (1679-1737), descris foarte exact în cartea sa Nova plantarum genera din 1729,^[5] altă dată, că a fi fost idea lui Christian Hendrik Persoon, de verificat în volumul 1 al Neue Annalen der Botanick din 1794^[6] și precizat de el în volumul 1 al operei sale Synopsis methodica Fungorum din 1801.^[7][8] Ulterior au fost făcute mai multe încercări de redenumire (vezi în infocasetă) care însă nu au fost aplicate niciodată și sunt astfel neglijabile.

Sistematică

Genul Lycoperdon a aparținut în trecut clasei Gasteromycetes în ordinul Lycoperdales astăzi termeni învechiți. În prezent (2018) genul este alăturat clasei Agaricomycetes în ordinul Agaricales.^[9]

Micologul german Hanns Kreisel (1931-2017) a încercat o redenumire parțială a unor specii acestui gen (de exemplu pentru Lycoperdon excipuliforme sau Lycoperdon utriforme), publicată în jurnalul Nova Hedwigia din 1989.^[10] care, acceptată de numai foarte putini micologi, nu s-a impus (redenumirea pentru genul complet refuzată de toți).

Descriere

• Corpul fructifer: Diametrul diferă între 4 și 15 cm, cu o înălțime maximă de 15 cm, având un aspect sferic până ovoidal. Prezintă mereu două peridii (înveliș al corpului de fructificație la unele ciuperci)^[11] una exterioară (Exoperidium), destul de groasă precum verucoasă până țepoasă la suprafață, și una subțire inferioară (Endoperidium). Aspectul este pe dinăuntru și pe dinafară inițial alb până albicios, peridia devenind cu vârsta de culoare din ce în ce mai închisă, ocru-maronie până brună, interiorul colorându-se peste galben, galben-verzui, verde-măsliniu în brun-măsliniu, brun-negricios sau negricios-purpuriu.

Gleba se transformă la bătrânețe mereu în praf (= sporii maturi) care poate evada, după ce în partea centrală se deschide un orificiu (opercul). Astfel sporii pot fi răspândiți de vânt.

Acest gen este definit prin partea fertilă în partea de sus, adică corpul globulos, baza fiind mereu sterilă.

• Piciorul: Ori nu prezintă nici un fel de tijă, ori sugerează una falsă care este numai prelungirea corpului fructifer spre jos cu aparența unui trunchi. Ciuperca este în acest domeniu sterilă.
• Sporii: Ei sunt rotunjori, netezi sau fin verucoși respectiv țepoși și destul de mici, având o mărime de numai 3,5-6 microni. Pulberea lor este brun-măslinie.
• Carnea (gleba): Ea este la exemplarele tinere fermă, compactă și albă. Gleba mai întâi pufoasă și la sfârșit pulverulentă se decolorează destul de timpuriu, începând în centru și devenind din ce în ce mai brun-măslinie. Mirosul este variabil, gustul exemplarelor tinere plăcut.^[12]

Delimitare

Pe lângă genul Lycoperdon există trei genuri foarte asemănătoare pe exterior care însă au calități parțial diferite: Bovista, Calvatia și Scleroderma.

• Bovista: Peridia este tare sfărâmicioasă (asemănător cojii de ou), partea de sus și baza corpului fructifer sunt fertile (de exemplu Bovista plumbea).^[12][13]
• Calvatia: Speciile sunt mult mai mari, tot corpul fructifer este fertil (de exemplu Calvatia gigantea).^[14][15]
• Scleroderma: Peridia pieloasă este de culoare mai închisă, verucoasă, interiorul deja foarte repede colorat albastru-negricios până negricios, speciile fiind cu toate otrăvitoare (de exemplu Scleroderma citrinum sau Scleroderma verrucosum).^[16][17][18]

• Bovista plumbea

• Calvatia craniiformis

• Scleroderma citrinum

Specii europene

Global există aproximativ 50 de specii,^[8] dintre ele apar (sau sunt exceptate) în Europa 35 (cu variații), cum sunt:^[3]

• Lycoperdon altimontanum (Pers.) Kreisel (1976)
• Lycoperdon atropurpureum (Pers.) Vittadini (1842)
• Lycoperdon caudatum (Pers.) J.Schröter (1889)
• Lycoperdon cretaceum (Pers.) Berkeley (1880)
• Lycoperdon curtisii Berk. (1859)
• Lycoperdon decipiens (Pers.) Durieu & Montagne (1848)
• Lycoperdon dermoxanthum (Pers.) Vittadini 1842
• Lycoperdon echinatum (Pers., 1796) Pers. (1801)
• Lycoperdon ericaeum var. ericaeum (Pers.) Bonorden (1857)
• Lycoperdon ericaeum var. subareolatum (Pers.) Demoulin (1979)
• Lycoperdon estonicum (Pers.) Demoulin (1972)
• Lycoperdon excipuliforme (Scop.) Pers. (1801)
• Lycoperdon floccosum (Pers.) Lloyd (1905)
• Lycoperdon floridanum (Pers.) A.H. Smith (1974)
• Lycoperdon frigidum (Pers.) Demoulin (1972)
• Lycoperdon lambinonii (Pers.) Demoulin (1972)
• Lycoperdon lividum Pers. (1809)
• Lycoperdon mammiforme Pers. (1809)

• Lycoperdon marginatum (Pers.) Vittadini (1842)
• Lycoperdon molle (Pers., 1800) Pers. (1801)
• Lycoperdon nigrescens Pers. (1794)
• Lycoperdon niveum (Pers.) Kreisel (1969)
• Lycoperdon norvegicum (Pers.) Demoulin (1971)
• Lycoperdon perlatum (Pers., 1796) Pers. (1801)
• Lycoperdon pratense (Pers., 1794) Pers. (1801)
• Lycoperdon pulcherrimum Berk. & M.A.Curtis (1873)
• Lycoperdon pyriforme Schaeff. (1774)
• Lycoperdon radicatum (Pers.) Durieu & Montagne in Durieu (1848)
• Lycoperdon rimulatum (Pers.) Peck (1889)
• Lycoperdon subincarnatum (Pers.) Peck (1872)
• Lycoperdon turneri (Pers.) Ellis & Everhart (1885)
• Lycoperdon umbrinoides (Pers.) H.Dissing & M.Lange (1962)
• Lycoperdon umbrinum (Pers., 1797) Pers. (1801)
• Lycoperdon utriforme Bull. 1791
• Lycoperdon utriforme var. hungaricum (Pers.) Hollós (1904) }

Specii europene în imagini (selecție)

• L. atropurpureum

• L. curtisii

• L. echinatum

• L. excipuliforme

• L. frigidum

• L. lividum

• L. mammiforme

• L.marginatum

• L. molle

• L. nigrescens

• L. perlatum

• L. pratense

• L. pulcherrimum

• L. pyriforme

• L. subincarnatum

• L. umbrinum

• L. utriforme

Note

Bibiliografie

• Rose Marie Dähncke: „1200 Pilze in Farbfotos”, Editura AT Verlag, Aarau 2004, ISBN 3-8289-1619-8
• Ewald Gerhard: „Der große BLV Pilzführer“ (cu 1200 de specii descrise și 1000 fotografii), Editura BLV Buchverlag GmbH & Co. KG, ediția a 9-a, München 2018, ISBN 978-3-8354-1839-4
• Hans E. Laux: „Der große Pilzführer, Editura Kosmos, Halberstadt 2001, ISBN 978-3-440-14530-2
• Gustav Lindau, Eberhard Ulbrich: „Die höheren Pilze, Basidiomycetes, mit Ausschluss der Brand- und Rostpilze”, Editura J. Springer, Berlin 1928
• Till E. Lohmeyer & Ute Künkele: „Pilze – bestimmen und sammeln”, Editura Parragon Books Ltd., Bath 2014, ISBN 978-1-4454-8404-4
• Meinhard Michael Moser: „Röhrlinge und Blätterpilze - Kleine Kryptogamenflora Mitteleuropas”, ediția a 5-ea, vol. 2, Editura Gustav Fischer, Stuttgart 1983

Legături externe

• Materiale media legate de Lycoperdon la Wikimedia Commons
• Lycoperdon, răspândirea sporilor

Дощови́к (Lycoperdon) — рід грибів родини печерицевих (Agaricaceae). Налічує близько 50 видів, хоча їхнє число, можливо сягає 60. Інша назва «вовчий тютюн». Наукова назва походить від грецьких слів λύκος, тобто «вовк», і πέρδομαι — «випускаю кишкові гази» (спор. з прасл. *pьrdjǫ, *pьrděti)^[1]. Колись гриби цього роду відносили до родини Дощовикові (Lycoperdaceae).

Опис

У середньому діаметр плодове тіло становить 20 см при вазі 300—400 г. Максимальний діаметр може сягати 11 см при вазі 12,5 кг. Можуть утворювати великі поєднані групи, що мали вагу до 30—35 кг.

Найбільш часто зустрічаються дощовики округлої (кулеподібної) або грушоподібної форми на циліндричній ніжці (головка і ніжка складають єдине плодове тіло). М'якоть у молодому віці біла, з приємним запахом, досить пружна, легко відділяється від шкірки. Ніжка кулястого і грушоподібного дощовика виражена не різко, в висоту вона сягає 5-12 см при товщині 3-4 см. Дощовики належать до IV категорії.

Зі старінням м'якоть дощовика темнішає і перетворюється в зеленувато-коричневий пил (спори), який легко розлітається під впливом вітру або механічного дотику з грибом.

Розповсюдження

Зустрічаються з травня до глибокої осені на галявинах, на луках, уздовж доріг, у скверах і на газонах, на різних ґрунтах, полях, вигонах, в садах, парках, лісах і навіть на гнилій деревині. З'являється після теплих дощів. Зростає дуже швидко, максимально до 5 см в діаметрі за добу.

Поширені у Північній та Південній Америках, Африці, Австралії та Європі.

Використання

Низку видів можна вживати в їжу, за смаковими якостями вони не відрізняються від білого гриба. У низці країн Західної Європи дощовики вважають делікатесом і прирівнюють до печериць. В Італії вважають молоденькі дощовики одними з найкращих грибів.

При сушінні дощовики не втрачають своєї білизни, добре зберігаються в щільній поліетиленовій тарі, легко розтираються в порох, тому їх використовують для приготування бульйонів і соусів.

Деякі з них вказують напрямок повітря. Дощовики в лісі як флюгера для орієнтування в незнайомій місцевості. У звичайний день в лісі, без компаса людина, що заблукала, може визначити напрямок за допомогою дощовика. Знаючи напрямок вітру в даній місцевості, навіть у лісовій нерухомості повітря, струснувши плодове тіло сухого дощовика, людина точно дізнається напрям зовні невідчутного вітру.

Північноамериканські індіанці і племенами африканців використовували дощовики на полюванні. При підході до звіра — бізона, носорога, левів — вони, навіть при повній тиші, вміли визначити малопомітну силу повітря з поведінки спор дощовика і підходили до звіра з того боку, де він не міг відчути наближення мисливця. Стародавні племена мисливців використовували масу спор цих грибів для засліплення тварини, на якого потім нападали.

У давні часи спори дощовиків використовували як кровоспинний засіб, називали «чарівним порошком». З цією метою цирульники тримали шкірку дощовиків у банках. У сушеному вигляді дощовик вживали при лікарських операціях у ветеринарії: ним присипали розрізані криваві жили і рани. Досить прикласти до рани білу кашку з м'якоті молодої шапки або внутрішню оболонку старого дощовика, коли спори з нього вилетіли, — і кров згортається, біль вщухає. Цю кровоспинний властивість дощовиків раніше широко застосовували в партизанській практиці при відсутності інших медикаментів.

Зрілі дощовики з успіхом можна застосовувати також в садівництві при боротьбі з попелицею та іншими шкідниками дерев й чагарників. Для цього досить підпалити темно-зелену начинку стиглого дощовика і обкурити сад їдким димом.

Найвідоміші види

• Lycoperdon candidum
• Lycoperdon caudatum
• Lycoperdon constellatum
• Lycoperdon echinatum
• Lycoperdon ericaeum
• Lycoperdon estonicum
• Lycoperdon lividum
• Lycoperdon mammaeforme — Дощовик соскоподібний
• Lycoperdon molle
• Lycoperdon nigrescens
• Lycoperdon norvegicum
• Lycoperdon perlatum — Дощовик їстівний
• Lycoperdon pyriforme — Дощовик грушеподібний
• Lycoperdon spadiceum
• Lycoperdon umbrinum — Дощовик умбровий

Див. також

• Порхавки

Примітки

Джерела

• Werner Rothmaler: Exkursionsflora von Deutschland, Niedere Pflanzen. 3. Auflage, Spektrum Akademischer Verlag, Heidelberg 2000, Seite 517—518, ISBN 3-8274-0655-2
• Kirk PM, Cannon PF, Minter DW, Stalpers JA (2008). Dictionary of the Fungi (10th ed.). Wallingford, UK: CAB International. p. 394. ISBN 978-0-85199-826-8.

Lycoperdon là một chi nấm trong họ Agaricaceae. Chi này phân bố rộng rãi và có 50 loài.^[1] Nhiều loài mọc trên cây gỗ chết, nếu chục mọc trên mặt đất thì thường chúng mọc trên vùng đất có chôn gỗ mục.

Loài

• Lycoperdon curtisii
• Lycoperdon perlatum (Syn. Lycoperdon gemmatum)
• Lycoperdon pyriforme Schaeff. ex Pers. (now Morganella pyriformis)
• Lycoperdon pulcherrimum Berk. & M.A. Curtis
• Lycoperdon echinatum Pers.
• Lycoperdon mammiforme Pers. 1801
• Lycoperdon norvegicum Demoulin 1971
• Lycoperdon caudatum (Syn. Lycoperdon pedicellatum) J.Schröt.
• Lycoperdon nigrescens (Syn. Lycoperdon foetidum) Bonord
• Lycoperdon marginatum (Syn. Lycoperdon candidum) Vittadini
• Lycoperdon umbrinum
• Lycoperdon molle
• Lycoperdon lambinonii Demoulin 1972
• Lycoperdon lividum (Syn. Lycoperdon spadiceum) Pers. 1809
• Lycoperdon ericaceum (Syn. Lycoperdon muscorum)
• Lycoperdon ericaceum, var. subareolatum

Hình ảnh

• 
• 
• 

Tham khảo

Liên kết ngoài

Wikimedia Commons có thêm hình ảnh và phương tiện truyền tải về Lycoperdon

• Puffballs and their allies in Michigan by Alexander H. Smith, 1951. (Full text of monograph.)

Латинское название Lycoperdon P. Micheli, 1729

[{{fullurl:wikispecies:{{{wikispecies}}}|uselang=ru}} Систематика
на Викивидах]

Изображения
на Викискладе

NCBI 5427

Дождеви́к (лат. Lycoperdon) — род грибов семейства Шампиньоновые; ранее относились к семейству дождевиковых (Lycoperdaceae).

Описание

Плодовые тела замкнутого строения, округлые, грушевидные, часто с хорошо выраженной ложной ножкой, мелкие или средних размеров. Стерильная ткань ложной ножки плотно сросшаяся с верхней частью, несущей глебу. Экзоперидий покрыт шиповидными выростами, которые с возрастом могут опадать. После созревания спор плодовое тело открывается небольшим отверстием сверху.

Растёт в лесах центральной России преимущественно в конце лета. Споровый порошок от оливково-зелёного до различных оттенков коричневого цвета. L. perlatum обычно растёт на свободной почве, в то время как L. pyriforme — на пнях и поваленных деревьях^[1].

Альтернативные названия

У дождевика много народных названий. Обычно собственно дождевиком называют молодые плотные грибы, у которых ещё не образовалась порошковатая масса спор («пыль»). Также называется пчелиная губка, заячья картошка, а созревший гриб — порховка, пырховка, пылевик, дедушкин табак, волчий табак, табачный гриб, чёртова тавлинка, дымчатки, головачи и проч. Дождевики и пылевики (исключение составляет ложнодождевик обыкновенный) съедобны, пока не потеряют белизну.^[2]

Виды

Представители Категория Латинское название Русское название Lycoperdon echinatum Дождевик ежовый^[en], или ежевидно-колючий Lycoperdon perlatum Дождевик шиповатый, или жемчужный Lycoperdon pratense Дождевик луговой Lycoperdon pyriforme Дождевик грушевидный Lycoperdon saccatum Дождевик настоящий Lycoperdon umbrinum Дождевик коричневый^[en], или умбровый отличный съедобный гриб хороший съедобный гриб условно-съедобный гриб несъедобный нетоксичный гриб токсичный гриб смертельно ядовитый гриб

Кулинария

Многие виды дождевиков — съедобные, вкусные грибы, предпочтительные для варки супа. Перед приготовлением рекомендуется очищать плодовые тела, так как кожица дождевика жёсткая.

Литература

• Грибы: Справочник / Пер. с итал. Ф. Двин. — М.: «Астрель», АСТ, 2001. — С. 621—263. — 304 с. — ISBN 5-17-009961-4.
• Грюнерт Г. Грибы / пер. с нем. — М.: «Астрель», «АСТ», 2001. — С. 252—255. — (Путеводитель по природе). — ISBN 5-17-006175-7.
• Лессо Т. Грибы, определитель / пер. с англ. Л. В. Гарибовой, С. Н. Лекомцевой. — М.: «Астрель», «АСТ», 2003. — С. 260—261. — ISBN 5-17-020333-0.

Ссылки

Источник — https://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Дождевик_(род_грибов)&oldid=97888803