nomes no trilho de navegação
Die Mauritiusduif (Engels: Pink Pigeon, Columba mayeri), is 'n baie skaars spesie in die familie Columbidae (duiwe) wat endemies aan Mauritius is. Dit is die enigste Maskareense duif wat nie uitgesterf het nie.[2] Dit was op die rand van uitwissing in 1991 toe slegs 10 indiwidue oorgebly het, maar sy getalle het toegeneem as gevolg van die pogings van die Durrell Wildlife Conservation Trust sedert 1977.[3] Die boek Golden Bats and Pink Pigeons deur Gerald Durrell verwys na die bewaringspogings. Die IUCN het die spesie afgegradeer van krities bedreig na bedreig op die IUCN Rooilys in 2006.[1] Mauritius se posdiens het 'n reeks posseëls uitgereik wat die endemiese Mauritiusduif uitbeeld.
'n Volgroeide duif is 32 cm lank van bek tot stert en weeg 350 gram. Mauritiusduiwe het pienk vere op hul kop, skouers en buik, saam met pienk pote en 'n pienk snawel. Hulle het donkerbruin vlerke, en 'n breë, rooibruin stert. Hulle het donker bruin oë omring deur 'n ring van rooi vel.
Pas uitgebroeide kuiken het yl, donsige wit vere en toe oë.
Aanvanklik is die Mauritiusduif geklassifiseer as 'n ware duif, maar later is dit deur Tommaso Salvadori as 'n monotipiese genus geherklassifiseer. Onlangse DNA-ontleding dui daarop sy naaste verwante lid op die filogenetiese boom die geografies-nabygeleë Madagaskar tortelduif (Streptopelia picturata) is, en word dus in die genus Streptopelia geplaas wat meestal tortelduiwe bevat. Maar die twee spesies vorm 'n afsonderlike groep wat nie onomwonde aan óf Streptopelia óf Columba toegeskryf kan word nie. Inderdaad, die plasing van die twee spesies in Nesoenas weerspieël die feit dat hulle van dieselfde evolusionêre afkoms blyk te wees (Johnson et al., 2001).
Die teelseisoen begin in Augustus-September, hoewel die voëls die hele jaar kan broei. Die mannetjie maak die wyfie die hof met 'n "stappie en buiging"-vertoning. Paring is gewoonlik monogaam, met die paartjie wat 'n vlak platformnes maak en 'n klein gebied rondom dit beskerm (selfs al het die duiwe aanvanklik geen natuurlike roofdiere gehad nie).
Die wyfie lê gewoonlik 2 wit eiers, en inkubasie duur twee weke. Die mannetjie broei gedurende die dag, en die wyfie gedurende die nag en vroeë dag. Hulle broei baie dikwels en lê 5 tot 10 eiers per seisoen. Rusperiodes in die natuur is slegs terwyl hulle verveer. Hulle ondergaan óf 'n volle ververing óf slegs 'n kopververing.
Die Mauritiusduif (Engels: Pink Pigeon, Columba mayeri), is 'n baie skaars spesie in die familie Columbidae (duiwe) wat endemies aan Mauritius is. Dit is die enigste Maskareense duif wat nie uitgesterf het nie. Dit was op die rand van uitwissing in 1991 toe slegs 10 indiwidue oorgebly het, maar sy getalle het toegeneem as gevolg van die pogings van die Durrell Wildlife Conservation Trust sedert 1977. Die boek Golden Bats and Pink Pigeons deur Gerald Durrell verwys na die bewaringspogings. Die IUCN het die spesie afgegradeer van krities bedreig na bedreig op die IUCN Rooilys in 2006. Mauritius se posdiens het 'n reeks posseëls uitgereik wat die endemiese Mauritiusduif uitbeeld.
El colom rosat (Nesoenas mayeri) és un colom, per tant un ocell de la família dels colúmbids (Columbidae) que habita els boscos de l'illa Maurici.
El colom rosat (Nesoenas mayeri) és un colom, per tant un ocell de la família dels colúmbids (Columbidae) que habita els boscos de l'illa Maurici.
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Colomen binc (sy'n enw benywaidd; enw lluosog: colomennod pinc) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Columba mayeri; yr enw Saesneg arno yw Pink pigeon. Mae'n perthyn i deulu'r Colomennod (Lladin: Columbidae) sydd yn urdd y Columbiformes.[1]
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn C. mayeri, sef enw'r rhywogaeth.[2]
Mae'r colomen binc yn perthyn i deulu'r Colomennod (Lladin: Columbidae). Dyma rai o aelodau eraill y teulu:
Rhestr Wicidata:
rhywogaeth enw tacson delwedd Cordurtur goch Geotrygon montana Turtur Streptopelia turtur.jpg)
.jpg)
_on_branch.jpg)
_(4111461954).jpg)
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Colomen binc (sy'n enw benywaidd; enw lluosog: colomennod pinc) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Columba mayeri; yr enw Saesneg arno yw Pink pigeon. Mae'n perthyn i deulu'r Colomennod (Lladin: Columbidae) sydd yn urdd y Columbiformes.
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn C. mayeri, sef enw'r rhywogaeth.
Die Rosentaube (Nesoenas mayeri), auch Rosataube, Mauritius-Rosataube oder kurz Mauritiustaube genannt, ist eine seltene, auf Mauritius endemische Taubenart.
Die Rosentaube erreicht eine Länge von 36 bis 38 Zentimetern und wird 320 bis 350 Gramm schwer. Ihr Hals ist mittellang, ihr Kopf ist klein und rund. Die Flügel sind dunkelgrau bis dunkelbraun, die Handschwingen sind etwas dunkler. Der fächerförmige Schwanz ist rotbraun. Das übrige Gefieder ist blassrosa gefärbt. Der kräftige und am Ende leicht verdickte Schnabel hat eine hellrote Basis und eine weiße bis blassrosa Spitze. Die hellroten Füße tragen eine kurze und drei lange, mit kräftigen Krallen besetzte Zehen. Die Augen sind von einem roten, unbefiederten Lidring umgeben, die Iris hat eine dunkelgelbe Färbung.
Die Rosentaube frisst Blätter, Früchte, Blüten, Samen und Knospen von sowohl einheimischen als auch eingeführten Pflanzen. Die Weibchen der Art rufen kurz und nasal hoo hoo, Männchen gurren laut cooo. Das Nest besteht aus Zweigen und wird von beiden Geschlechtern im Geäst eines Baumes errichtet. Das Weibchen legt in der Regel zwei Eier.
Die Rosentaube kommt nur im Süden von Mauritius, einer Insel im Indischen Ozean, und auf der dicht vor der Ostküste liegenden Ile aux Aigrettes vor.
Hauptsächliche Bedrohungen sind die Rodung der Wälder und die vom Menschen eingeführten Tierarten wie Hausratte, Indischer Mungo, Hauskatze und Javaneraffe. Auch schwere Stürme können den Bestand der Rosentaube dezimieren. So kamen in den Jahren 1960, 1975 und 1979 etwa die Hälfte aller Rosentauben durch Wirbelstürme um. Von den einheimischen Bevölkerungen der Inseln droht keine Gefahr, da sie der Überzeugung sind, dass die Rosentaube gelegentlich die Früchte des giftigen Fangame-Baumes frisst.
Schon 1830 wurde der Bestand als kritisch eingestuft. Später kam es zu genaueren Zählungen. Im Jahr 1991 war die Anzahl der Vögel auf 10 Exemplare abgesunken. Um 1970 wurden erstmals Rosentauben in Gefangenschaft gehalten, auf Mauritius und im Jersey-Zoo auf der Insel Jersey. Es wurden weitere Zuchtgruppen in Zoos gegründet, nennenswert ist der Vogelpark Walsrode. Heute leben in Zoos circa 150 Vögel. Im Jahr 2001 gab es wieder 350 Exemplare (in fünf Populationen) in Freiheit, nachdem man in Gefangenschaft erbrütete Tiere ausgesetzt hatte.
Die Rosentaube wurde früher als Columba mayeri in die Gattung der Feldtauben eingeordnet und später in die eigene Gattung Nesoenas gestellt. Neuere Untersuchungen einschließlich DNA-Analysen ergaben jedoch, dass die am nächsten verwandte Art die Madagaskar-Turteltaube (Streptopelia picturata) ist, woraufhin man die Rosentaube 2001 in die Gattung der Turteltauben stellte.[1] 2005 wurde sie jedoch zusammen mit der Madagaskar-Turteltaube wieder in die Gattung Nesoenas ausgegliedert.[2]
Die um 1700 ausgestorbene Réunion-Rosentaube (Nesoenas mayeri duboisi) Rothschild, 1907, die nur auf der Insel Réunion zu finden war, wird als Unterart der Rosentaube angesehen.[3]
Die Rosentaube (Nesoenas mayeri), auch Rosataube, Mauritius-Rosataube oder kurz Mauritiustaube genannt, ist eine seltene, auf Mauritius endemische Taubenart.
The pink pigeon (Nesoenas mayeri) is a species of pigeon in the family Columbidae endemic to Mauritius. The pink pigeon nearly became extinct in the 1970s and the 1990s and is still very rare. It is the only Mascarene pigeon that has not become extinct.[2][3] It was on the brink of extinction in 1991 when only 10 individuals remained, but its numbers have increased due to the efforts of the Durrell Wildlife Conservation Trust since 1977. While the population remains at below 500 birds as of 2011, the IUCN downlisted the species from Critically endangered to Endangered on the IUCN Red List in 2000, and then downlisted it again to Vulnerable in 2018.
Initially classified as a true pigeon, the pink pigeon was reclassified in a monotypic genus by Tommaso Salvadori. Recent DNA analyses suggest its nearest relative is the geographically close Malagasy turtle dove (Streptopelia picturatus), and it has thus been suggested that it be placed in the genus Streptopelia, which mostly contains turtle doves. However, the two species form a distinct group that cannot unequivocally be assigned to either Streptopelia or Columba, and placing both species in Nesoenas may best reflect the fact that they seem to belong to a distinct evolutionary lineage. This classification has been followed here.[4] The extinct Réunion pink pigeon is now considered a subspecies.
An adult pink pigeon is about 36–38 centimetres (14–15 in) from beak to tail and 350 grams in weight. Pink pigeons have pale pinkish-grey plumage on their head, shoulders and underside, along with pink feet. The beak is a dark pink color with a white tip. They have dark brown wings, and a broad, rust-colored tail. Their eyes are dark brown surrounded by an eye-ring of red skin. Newly hatched pigeons have sparse, downy-white feathers and closed eyes.
The voice of the pink pigeon consists of a flight call that is a short, hardened "hoo hoo". The territorial call of the male pink pigeon is a series of coos.[1]
The species is endemic to the Mascarene island of Mauritius, a small island to the east of Madagascar in the Indian Ocean, and the tiny predator-free island of Île aux Aigrettes off its eastern coast.[5] A subspecies, the Réunion pink pigeon, became extinct on the neighbouring Reunion Island around 1700.[1]
As of 2016, there are five locations places where wild populations of the pink pigeon can be found. Four of these locations belong to Black River Gorges National Park and the fifth to Isle aux Aigrettes. All are monitored by the Mauritian Wildlife Foundation. The species is not migratory.[1]
The species prefers upland evergreen forests, but is equally at home in coastal forests as long as the vegetation is native and not dominated by introduced species such as Chinese Guava (Psidium cattleianum) or the privet (Ligustrum robustum). Destruction of such primal forests has been a major reason for its decline.[1]
The breeding season of the pink pigeon begins in August–September, although birds may breed all year round. The male courts the female with a "step and bow" display. Mating is generally monogamous, with the pair making a flimsy platform nest and defending a small area around it (even though the pigeons initially had no natural predators, one mating pair must defend their territory from other mating pairs). Pink pigeons generally mate for life. The female usually lays two white eggs, and incubation duration is two weeks. The male incubates during the day, and the female during night and early day. They may breed often, laying five to 10 eggs in a season; breeding only pauses in the wild whilst in molt, which may be full or a partial-body/head molt.
There are more males than females in a population due to greater life expectancy of the male (about five years more) and in the wild a higher chance of the female being predated. One reason for the difference in life span is that producing eggs is extremely metabolically taxing, and since female birds are nearly constantly producing eggs (even when they are not fertilized, just like domestic chickens do) this can end up totaling to a large metabolic tax on the female's survival. In captivity, males remain fertile to an age of 17–18 years, females to an age of 10–11 years.
The pink pigeon is herbivorous, feeding on both exotic and native plants - consuming buds, flowers, leaves, shoots, fruits and seeds. These birds exhibit ground-feeding behaviors, moving and turning over leaf litter in order to find food and grit (for use as gizzard stones).
Because the pink pigeon's natural habitat has become degraded, natural food sources have in the past been deemed insufficient to sustain the wild population or allow successful breeding and chick-rearing. The MWF and other organizations are providing supplemental feeding stations that offer diet items like whole wheat. To prevent other bird species from plundering this feed, special feeding platforms have been designed that allow access primarily to pink pigeons only.[6][7]
The pink pigeon is currently classified as Vulnerable by the IUCN, having been downlisted from Endangered in 2018 and Critically Endangered in 2000.[1][8] Due to habitat destruction and introduced predators, the population had dropped to 10 in 1991. The captive breeding and reintroduction program initiated and supported by the Durrell Wildlife Conservation Trust and largely carried out by the Mauritian Wildlife Foundation has resulted in a population of about 400 in the wild in 2018, as well as a healthy captive population as backup.[1][9][8]
Several foundations and organizations have contributed to conservation efforts.[10] In addition to direct conservation efforts such as captive breeding, genetic research, and supplementary feeding efforts, more general research on the species may aid in the formation of more applicable conservation actions.[5]
Since October 2021, N. mayeri has been classified as Critically Depleted by the IUCN.[11]
Habitat degradation, introduced predators, and wildlife disease are the major ongoing threats to the pink pigeon's survival. Only 2% of the native forest remains in Mauritius, with the majority of these remaining forests on upland slopes around the Black River Gorge National Park.[12]
Common predators include the crab-eating macaque (Macaca fascicularis), the small Asian mongoose (Urva auropunctata), rats, and feral cats. Invasive plant species, such as the Chinese guava and privet, dominate native forest plants, preventing their growth. Without these native plant species, the pink pigeon finds it hard to locate sound nesting locations or food sources. Extreme weather events such as cyclones may also further the degradation of habitat.[10]
The feeding stations that provide supplementary feed may accelerate the spread of disease between individuals, who congregate at greater than normal numbers at stations. This may apply to trichomonosis, originally brought to Mauritius by introduced pigeons.[1] Feeding stations therefore have to be closely managed to reduce the associated risks.[13]
An ongoing concern faced by the pink pigeon, as by many endangered species that exist in small remnant populations, is inbreeding depression.[1]
The book Golden Bats and Pink Pigeons by Gerald Durrell describes the conservation efforts.[14]
Mauritius has published a series of postage stamps depicting the pink pigeon.
The pink pigeon (Nesoenas mayeri) is a species of pigeon in the family Columbidae endemic to Mauritius. The pink pigeon nearly became extinct in the 1970s and the 1990s and is still very rare. It is the only Mascarene pigeon that has not become extinct. It was on the brink of extinction in 1991 when only 10 individuals remained, but its numbers have increased due to the efforts of the Durrell Wildlife Conservation Trust since 1977. While the population remains at below 500 birds as of 2011, the IUCN downlisted the species from Critically endangered to Endangered on the IUCN Red List in 2000, and then downlisted it again to Vulnerable in 2018.
La Rozkolora turto estas specio de birdo de la familio de Kolombedoj kiu enhavas turtojn kaj kolombojn. Tiu ĉi estas endemisma en Maŭricio kaj nuntempe estas tre rara. Ĝi estis konservita danke al klopodoj de Gerald Durrell kaj ties Fondaĵo Durrell Wildlife Conservation Trust en la 1960aj jaroj. La libro Golden Bats and Pink Pigeons (Oraj vespertoj kaj rozaj kolomboj) de Gerald Durrell aludas al tiuj konservoklopodoj. La IUCN lastatempe ŝanĝis la specion el krize endanĝerita al simple endanĝerita. Maŭricio eldonis serion da poŝtmarkoj pri tiu endemiisma Rozturto.
Plenkreskuloj estas ĉirkaŭ 32 cm longa el beko ĝis vosto kaj 350 g peza. La Rozkolora turto havas helrozkolorajn plumarojn en sia kapo, ŝultroj kaj subaj partoj krom rozkoloregajn krurojn kaj bekon. Ili havas malhelbrunajn flugilojn kaj larĝan, ruĝbrunan voston. Ili havas malhelbrunajn okulojn ĉirkaŭitajn de ringokulan ruĝan haŭton.
Dekomence klasita kiel vera kolombo, ĝi estis poste reklasita en unutipa genro de Tommaso Salvadori. Ĵusaj analizoj per DNA sugestas ties proksiman parencecon ĉe la filogenia arbo kun la ankaŭ geografie proksima Madagaskara turto (Streptopelia picturata), kaj pro tio ĝi estis reklasita en genro Streptopelia, kiu ĉefe enhavas turtojn. Tamen la du specioj formas distingan grupon kiun ne eblas facile klasigi ene de ĉu Streptopelia aŭ Columba, kaj krome lokigi la du speciojn en Nesoenas povus respeguli la fakton, ke ili ŝajnas aparteni al diferenca evolua stirpo (Johnson et al., 2001).
Tiu ĉi specio troviĝas nur en la insuloj Maskarenoj kaj Ile Aŭ Aigrettes de Maŭricio, dum la Reunia turto ekstingiĝis en la najbara pli granda insulo Reunio. En Maŭricio, ĝi troviĝas en makuloj de arbaro sudokcidente.
Tiu afrotropisa specio preferas altaterajn konstantajn arbarojn. Detruado de tiuj arbaroj estis la plej danĝera kialo de ties malpliigo.
La Rozkolora turto manĝas indiĝenajn vegetalojn (burĝonoj, floroj, folioj, fruktoj kaj semoj). Neindiĝenaj specioj like Gvajabo minacas tiun turton ĉar malhelpas la kreskadon de indiĝenaj arboj. Oni helpas artefarite la manĝon de tiu ĉi specio.
La Rozkolora turto manĝas kaj ripozas en etaj aroj.
La reprodukta sezono komencas en aŭgusto-septembro. La masklo ceremonias antaŭ la ino per piedirado kaj kapinklinado. Pariĝado estas monogama; la paro konstruas feblan neston kaj defendas etan areon ĉirkaŭ ĝi (eĉ kvankam tiu ĉi specio ne havas dekomence naturajn predantojn). La ino demetas plej ofte 2 blankajn ovojn kaj la kovado daŭras 2 semajnojn. La masklo kovas dumtage kaj la ino dumnokte kaj frumatene.
Maskloj pluestas reproduktantaj ĝis 17 - 18 jaroj, inoj ĝis 10 - 11 jaroj.
1 - 7 tagoj: Fermitaj okuloj, nutrado per kropolakto.
7 - 10 tagoj: Paŝo al solida manĝo.
2 - 4 semajnoj: Portempa elnestiĝo, sed plua manĝigado de gepatroj.
4 - 6/7 semajnoj: Definitiva elnestiĝo.
Pro medidetruado kaj neindiĝenaj predantoj, la loĝantaro malpliiĝis ĝis nur ĉirkaŭ 10 sovaĝaj ekzempleroj ĉirkaŭ 1990 kaj poste repliiĝis ĝis preskaŭ 400 inter 200 kaj 2005. En tiu ĉijarcenta loĝantaro estas pli da maskloj ol inoj pro la mezaveraĝa vivo de tiuj (ĉirkaŭ 5 jaroj plie). Ĝis 17 - 18 jaroj.
La Rozkolora turto estas specio de birdo de la familio de Kolombedoj kiu enhavas turtojn kaj kolombojn. Tiu ĉi estas endemisma en Maŭricio kaj nuntempe estas tre rara. Ĝi estis konservita danke al klopodoj de Gerald Durrell kaj ties Fondaĵo Durrell Wildlife Conservation Trust en la 1960aj jaroj. La libro Golden Bats and Pink Pigeons (Oraj vespertoj kaj rozaj kolomboj) de Gerald Durrell aludas al tiuj konservoklopodoj. La IUCN lastatempe ŝanĝis la specion el krize endanĝerita al simple endanĝerita. Maŭricio eldonis serion da poŝtmarkoj pri tiu endemiisma Rozturto.
La paloma de Mauricio o paloma rosada (Nesoenas mayeri)[2][3] es una especie de ave columbiforme de la familia Columbidae endémica de la isla de Mauricio. Es la única especie de paloma de las Mascareñas que no se ha extinguido.[4] Estaba en el borde de la extinción en 1991 cuando sólo quedaban 10 individuos, pero sus números se han incrementado debido a los esfuerzos de la Durrell Wildlife Conservation Trust desde 1977. El libro Golden Bats and Pink Pigeons por Gerald Durrell hace referencia a los esfuerzos de conservación.
Los adultos miden aproximadamente 32 cm del pico a la cola y pesan 350 gramos. Tienen el plumaje de color rosa pálido en la cabeza, los hombros y la parte inferior, las patas y el pico son de una rosa más oscuro. Tienen las alas de color marrón oscuro y la cola de marrón rojizo. Los ojos son marrón oscuro rodeados por un anillo ocular rojo. Los pichones recién nacidos tienen plumón blanco disperso y los ojos cerrados.
La época de reproducción comienza en agosto y septiembre, aunque pueden criar durante todo el año. El macho corteja a la hembra con una exhibición. El apareamiento es generalmente monógamo, ambas aves participan en la construcción del nido, una plataforma endeble, y defienden una pequeña área alrededor de ella (a pesar de que inicialmente no tenían depredadores naturales). La hembra pone generalmente dos huevos blancos que son incubados por dos semanas. Los machos incuban durante el día y las hembras durante la noche y en la mañana. En cautiverio los machos siguen siendo fértiles hasta los 17-18 años de edad y las hembras hasta las 10 u 11 años.
Debido a la destrucción de su hábitat y a la introducción de depredadores, la población se había reducido a 10 en 1991. El programa de cría en cautividad y reintroducción iniciado y auspiciado por la Durrell Wildlife Conservation Trust y llevado a cabo en gran medida por el Mauritian Wildlife Foundation (MWF) dio como resultado una población estable de unos 360 en estado salvaje en 2005 –de los cuales unos 75 se encontraban en la pequeña reserva marina de Île aux Aigrettes– así como una población cautiva saludable. En 2009, la población era de poco menos de 500 aves. Hay más machos que hembras debido a la mayor esperanza de vida de los machos (unos 5 años más) y en la naturaleza una mayor probabilidad de que la hembra sea depredada. La esperanza media de vida se estima en 17 a 18 años.
Se alimenta de plantas nativas –consume brotes, flores, hojas, tallos, frutos y semillas, así como insectos. Las especies no nativas como el guayabo peruano representan una amenaza a la misma mediante la prevención de crecimiento de los árboles nativos.
La paloma de Mauricio o paloma rosada (Nesoenas mayeri) es una especie de ave columbiforme de la familia Columbidae endémica de la isla de Mauricio. Es la única especie de paloma de las Mascareñas que no se ha extinguido. Estaba en el borde de la extinción en 1991 cuando sólo quedaban 10 individuos, pero sus números se han incrementado debido a los esfuerzos de la Durrell Wildlife Conservation Trust desde 1977. El libro Golden Bats and Pink Pigeons por Gerald Durrell hace referencia a los esfuerzos de conservación.
Nesoenas mayeri Nesoenas generoko animalia da. Hegaztien barruko Columbidae familian sailkatua dago.
Nesoenas mayeri Nesoenas generoko animalia da. Hegaztien barruko Columbidae familian sailkatua dago.
Nesoenas mayeri
Le Pigeon rose (Nesoenas mayeri), parfois appelé Pigeon des mares, est une espèce d'oiseau de la famille des columbidés endémique de l'île Maurice, dans l'océan Indien, parfois classé dans les genres Columba ou Streptopelia.
L'oiseau présente un plumage rose pâle sur sa tête, son ventre et le haut de son dos. Son bec et ses pattes sont également roses. La couleur brune des ailes du mâle est foncée et celle de sa large queue rougeâtre. La femelle présente un plumage plus terne. Les yeux d'un marron sombre se détachent sur un petit espace de peau à nu de couleur rouge. Le bout du bec est orné d'une tache jaune.
Les jeunes venant tout juste d'éclore ont quelques plumes duveteuses de couleur blanche. Leurs yeux sont clos.
Un adulte mesure de 36 à 40 cm du bec à la queue et pèse entre 290 et 350 g.
On ne trouve plus le Pigeon rose qu'à l'île Maurice, ayant disparu de l'île voisine de La Réunion. Il vit notamment sur l'île aux Aigrettes, dépendance mauricienne à peu de distance des côtes de l'île principale. Sur celle-ci, on trouve des populations intéressantes dans le sud-est.
Le Pigeon rose aime les forêts d'altitude à feuilles persistantes. La destruction de ces forêts est la raison majeure du déclin de la population totale : 23 oiseaux en 1976, 15 en 1979, jusqu'à seulement 10 en 1981.
Depuis, le Pigeon rose a pu être sauvé par les efforts menés par Gerald Durrell et le Durrell Wildlife Conservation Trust, mobilisés dès les années 1960. La réintroduction d'animaux nés en captivité a permis de faire progresser la population à 150 oiseaux dès 1987 puis 350 en 2001. Celle-ci est surtout composée de mâles, ces derniers jouissant d'une espérance de vie supérieure à celle des femelles de cinq ans, une moyenne haute étant de 17 à 18 ans.
En tout cas, l'UICN a récemment rétrogradé le Pigeon rose du statut d'espèce en danger critique d'extinction à celui d'espèce en danger.
Les pigeons roses volent et se nourrissent en petits groupes.
Le Pigeon rose se nourrit de la flore indigène dont il consomme les bourgeons, les fleurs, les feuilles, les fruits et les graines. Des espèces végétales importées comme le goyavier de Chine constitue malheureusement une menace pour cette flore.
Aussi, les pigeons roses viennent compléter leur régime alimentaire en se nourrissant dans les sites entretenus à cet effet par les agents chargés de leur conservation.
La période de reproduction commence en août-septembre et se finit en mars. Le mâle tente de séduire la femelle par le biais d'une approche qui s'achève par une révérence le dos courbé.
L'oiseau est monogame et les couples construisent ensemble un nid peu solide qu'ils défendent même s'ils n'ont pas et n'ont jamais eu de prédateurs naturels autres que l'homme.
La femelle pond généralement deux œufs blancs dont l'incubation dure deux semaines. Le mâle s'en charge en pleine journée et la femelle la nuit et au petit jour. Celle-ci reste féconde jusqu'à l'âge de 10 ou 11 ans, le mâle jusqu'à 17 ou 18 ans.
La première semaine, les jeunes ont les yeux clos et ne sont nourris que par le lait de pigeon. Les trois jours suivants, leur consommation devient peu à peu complètement solide. Ils portent leurs plumes dès leur deuxième semaine mais sont encore nourris par leurs parents jusqu'à la quatrième. Le nid est quitté autour de la sixième ou septième semaine.
Initialement classé parmi les pigeons les plus communs, le Pigeon rose a été reclassé dans son genre actuel par Tommaso Salvadori. Des analyses ADN récentes laissent penser que son plus proche voisin sur l'arbre phylogénétique est Streptopelia picturata, que l'on trouve à Madagascar. Conséquemment, ce dernier oiseau a été déplacé vers le genre Streptopelia[1].
Le congrès ornithologique international le place dans le genre Nesoenas.
La Poste mauricienne a déjà produit quelques timbres représentant cet oiseau.
Nesoenas mayeri
Le Pigeon rose (Nesoenas mayeri), parfois appelé Pigeon des mares, est une espèce d'oiseau de la famille des columbidés endémique de l'île Maurice, dans l'océan Indien, parfois classé dans les genres Columba ou Streptopelia.
La colomba rosata (Nesoenas mayeri Prévost, 1843) è un uccello della famiglia dei Columbidi, endemico di Mauritius.[1]
Questo uccello è lungo 30-40 centimetri e pesa 300-325 grammi, è quindi poco più grande del piccione domestico. Il piumaggio è di un tenue rosa ciclamino che sfuma quasi nel bianco sul capo. Le ali sono color cioccolato, il dorso e la coda hanno zone leggermente più chiare, color ruggine; il becco lievemente uncinato è rosa scuro con una punta chiara. Zampe, piedi e il contorno degli occhi sono rosa intensi, quasi rossi.
La colomba rosata vive unicamente nel Black River George nel sudovest dell'isola di Mauritius e sull'Île aux Aigrettes, poco distante dalle sue coste.
È un uccello che abita nella foresta subtropicale o ai margini di questa.
Si ciba esclusivamente di vegetali: semi, frutta in modo particolare, ma anche foglie e fiori.
La stagione riproduttiva inizia attorno a dicembre. Il maschio attira la femmina con i tipici richiami dei piccioni. La femmina depone una o due uova bianche che hanno un periodo d'incubazione di 14 giorni circa, in un nido costruito sugli alberi. I genitori si prendono entrambi cura delle uova e dei piccoli.
Oltre alla sottospecie nominale Nesoenas mayeri mayeri è stata descritta una seconda sottospecie N. m. duboisi Rothschild, 1907 endemica della Riunione, estintasi in epoca recente.[1]
L'attuale status demografico di questa specie è in leggero incremento, con una popolazione che si aggira attorno ai 359-395 individui (2004). Negli anni ottanta la colomba rosata è stata sull'orlo dell'estinzione; la popolazione ha toccato un minimo di venti individui nel 1993. L'introduzione nel suo habitat naturale di specie non indigene come il ratto nero, il gatto domestico e il macaco cinomolgo ha recato gravi danni a questa specie. Oggi, grazie all'impegno della JWPT (Jersey Wildlife Preservation Trust), la colomba rosata dovrebbe raggiungere una popolazione di 500 individui nei prossimi cinque anni. La IUCN Red List la classifica tuttora come specie vulnerabile d'estinzione (Vulnerable)[2].
La colomba rosata (Nesoenas mayeri Prévost, 1843) è un uccello della famiglia dei Columbidi, endemico di Mauritius.
Sārtais balodis (Nesoenas mayeri) ir baložveidīgo kārtas putns, kas endēms Maurīcijai. Šī suga bija tuvu izmiršanai, kad 1977. gadā Darela savvaļas dzīvnieku aizsardzības trests uzsāka tās glābšanas programmu. Pasākumu rezultātā Sarkanajā grāmatā 2000. gadā sārto balodi no kritiski apdraudētas sugas ierindoja apdraudēto sugu sarakstā.[1]
Sārtais balodis ir vidēja auguma balodis ar proporcionāli garu asti un īsiem spārniem, apmēram klinšu baloža lielumā.[2] Ķermeņa garums aptuveni 36—40 cm, svars tēviņam 315—350 g, mātītei 291 g.[3][4][5] Apspalvojums lielākoties gaiši sārts. Sārtas arī kājas un knābis, tā gals dzeltenīgs. Piere un galva balta, spārni tumši brūni, platā aste sarkanīgi brūna. Acis ieskauj sarkani, kailu ādu loki.
Tēviņi un mātītes ārēji līdzīgi, vienīgi mātītēm apspalvojums nedaudz blāvāks.
Šādi grāmatā "Zeltainie sikspārņi un sārtie baloži" sārto balodi apraksta Džeralds Darels:
"Tie bija daudz prāvāki, nekā biju iedomājies, un daudz slaidākus tos vērta izcili garā aste un kakls. Ar sarkanbrūno spalvojumu un ciklamensārto vizmu uz kakla un krūtīm tie patiesi bija lieli un ļoti eleganti savas dzimtas pārstāvji. Mazā galviņa balstījās uz gara, gluda kakla, piešķirot baložiem spalvotai antilopei līdzīgu izskatu".
"Tuvumā putna krāsa pat mākslīgā apgaismojumā bija ļoti koša un skaista: spārni un mugura palsā šokolādes tonī, pats ķermenis un aste gandrīz lapsas kažoka rudumā, bet uz platajām krūtīm, kakla un galvas pār pelēko spalvojumu vizmoja ciklamenu sārtums".
Pirms kolonizācijas līdz aptuveni 1500. gadam sārtie baloži apdzīvoja visu Maurīciju, ieskaitot arī zemienes. 19. gadsimtā fragmentāras populācijas bija saglabājušās vienīgi salas kalnainajā daļā. Galvenie izzušanas iemesli bija vietējo mežu izciršana, lielākoties cukurniedru vajadzībām, izmedīšana un tādu invazīvo sugu kā krabjēdājmakaku (Macaca fascicularis), žurku, mazo Āzijas mangustu (Herpestes javanicus) un kaķu ievešana.[6] Nelabvēlīgu efektu izraisīja arī svešzemju augu ieviešana, kuri pamazām izspieda un nomāca vietējo veģetāciju.
Šobrīd sastopams piecās atsevišķās vietās Melnās upes aizas nacionālajā parkā Maurīcijas dienvidrietumos un no plēsējiem brīvā Egretas saliņas dabas rezervātā.
Pārtiek no sēklām, augļiem, pumpuriem, ziediem, lapām, atvasītēm, kā arī kukaiņiem.[7] Barojas galvenokārt kokos, bet arī uz zemes.[2]
Ligzdošana notiek gandrīz visu gadu, izņemot spalvu nomaiņas laikā, tomēr galvenokārt sausajā sezonā. Sārtie baloži veido ilgstošus monogāmus pārus, kopā būvē vaļīgu, no žagariem sakrautu ligzdu, kas atrodas koku lapotnes augšējos zaros. Tēviņš ap ligzdu aizsargā nelielu teritoriju. Dējumā ir 1—2 baltas olas. Inkubācijas periods ilgst ap 14 dienām. Perē un par mazuļiem rūpējas abi vecāki. Tēviņš perē pa dienu, mātīte pa nakti un no rīta. Jaunie putni ligzdu pamet pēc 7 nedēļām, bet tie paliek kopā ar vecākiem vairākas nedēļas, līdz iemācās patstāvīgi baroties.[2][4][7]
Sezonā ir vairāki perējumi, mātītei izdējot 5—10 olas. Tā kā tēviņu ir vairāk nekā mātīšu, tad var novērot tēviņu pārus, kas būvē ligzdu un kopīgi aizsargā ligzdas teritoriju.[4]
1950. gados bija atlicis ap 50 sārto baložu, bet 1970. gadu vidū to skaits jau noslīdēja līdz 20 putniem, kas mitinājās salīdzinoši nelielā Melnās upes aizas nacionālā parka platībā. 1986. gadā savvaļā bija vairs tikai 12 šīs sugas pārstāvju, kuru visus piecu ligzdu perējumus izēda žurkas.[6]
Darela savvaļas dzīvnieku aizsardzības trests un tā paspārnē izveidotais Maurīcijas savvaļas fonds 1976. gadā uzsāka sugas pavairošanu nebrīvē, un 1987. gadā dabiskajā vidē veiksmīgi pirmo reizi tika atgriezti 42 nebrīvē uzaugušie putni. 2009. gadā Maurīcijā dzīvoja jau ap pieciem simtiem sārto baložu.[8]
Sārtais balodis (Nesoenas mayeri) ir baložveidīgo kārtas putns, kas endēms Maurīcijai. Šī suga bija tuvu izmiršanai, kad 1977. gadā Darela savvaļas dzīvnieku aizsardzības trests uzsāka tās glābšanas programmu. Pasākumu rezultātā Sarkanajā grāmatā 2000. gadā sārto balodi no kritiski apdraudētas sugas ierindoja apdraudēto sugu sarakstā.
De mauritiusduif (Nesoenas mayeri synoniem: Columba mayeri) is een vogel uit de familie Columbidae. Het is een bedreigde soort die sterk afhankelijk is van natuurbeschermingsmaatregelen.
De lichaamslengte bedraagt gemiddeld 38 cm en het gemiddelde gewicht van het mannetje is 315 en van het vrouwtje 291 gram. Het verenkleed van deze vogel is zachtroze, met een wit "gezicht" en voorhoofd, bruine vleugels en de middellange snavel is roze, rond de neusgaten rood en met een kromme punt. Het verenkleed bij beide geslachten is gelijk.[2][3]
Hun voedsel bestaat uit fruit, zaden, noten en bladeren. De zaden en noten worden in de krop al vermalen en voorverteerd. Gewoonlijk leven deze duiven in kleine groepen, ze trekken door het woud op zoek naar voedsel. De duiven houden daarbij bijna constant contact met elkaar door middel van geluiden, een beetje als tortelduiven, maar dan langgerekter.
In de broedtijd vormen zich elk jaar nieuwe koppels, de vogels zijn elkaar alleen een enkel seizoen trouw. Na veel gekoer en geshow, bouwen beide vogels samen een nest van takken in een hoge boom. De duivin legt twee eieren die ze zelf in 14 dagen uitbroedt. Jonge mauritiusduiven vliegen uit als ze een maand oud zijn.
De soort telde twee ondersoorten:
De soort komt alleen nog voor op Mauritius, een vulkanisch eiland dat in de Indische Oceaan ligt. Het is een rotsachtig eiland met een subtropisch klimaat, waar het zeer vaak regent. Deze standvogel leeft in kloven rond rivieren in dichte bossen in het zuidwesten van het eiland.[2]
De mauritiusduif heeft een beperkt verspreidingsgebied en daardoor is de kans op uitsterven aanwezig. De grootte van de populatie was in 1990 afgenomen tot nog maar tien vogels in het wild. Daarna startte een intensief beschermingsprogramma dat leidde tot een spectaculaire toename. Sinds het jaar 2000 zijn er meer dan 300 individuen. BirdLife International schatte in 2010 de populatie op 376 tot 493 individuen. De populatie-aantallen fluctueren en zijn verdeeld in vijf subpopulaties. Het leefgebied wordt aangetast door ontbossing en door predatie door invasieve diersoorten, waardoor de duif afhankelijk blijft van zorg zoals het opkweken van kuikens in gevangenschap. Om deze redenen staat deze soort als kwetsbaar op de Rode Lijst van de IUCN.[1]
Bronnen, noten en/of referentiesDe mauritiusduif (Nesoenas mayeri synoniem: Columba mayeri) is een vogel uit de familie Columbidae. Het is een bedreigde soort die sterk afhankelijk is van natuurbeschermingsmaatregelen.
Multimedia w Wikimedia Commons Synogarlica rdzawosterna (Streptopelia mayeri) – gatunek średniej wielkości ptaka z rodziny gołębiowatych (Columbidae). Występuje endemicznie na Mauritiusie. Zagrożony wyginięciem.
Głowa, szyja, wierzch i spód ciała różowawe, bielejące na czole, policzkach i górnej części gardła. Z wierzchu ciała barwa różowa ciemnieje. Górna część grzbietu i skrzydła brązowe, momentami w odcieniu oliwkowym lub rudawym. Niższa część grzbietu i kuper szare, kuper posiada kasztanowy odcień. Pokrywy nadogonowe i sterówki cynamonowe. Zewnętrzna para sterówek na chorągiewkach zewnętrznych płowa. Pokrywy podogonowe różowe. Pokrywy podskrzydłowe szarobrązowe. Tęczówka żółta, dziób żółty, lecz czerwony u nasady. Nogi i stopy czerwone. Niektóre osobniki u nasady dzioba i na brodzie posiadają pojedyncze brązowawe pióra. Wymiary średnie (okazy pochodzące z Muzeum Brytyjskiego): całkowita długość około 39,3 cm, w tym 16,5 cm na ogon i 2,1 cm na dziób. Skrzydło mierzy około 21,6 cm, skok 3,3 cm[4].
Całkowity zasięg występowania obejmuje około 80 km² w południowo-zachodniej części Mauritiusu; w pozostałych gatunek wyginął[5]. Środowisko życia stanowią wilgotne górskie lasy, w których występują rośliny z rodzajów Callophyllum i Syzygium oraz Labourdonnaisia glauca i Sideroxylon puberulem[6].
Występuje zarówno pojedynczo, jak i parami i w małych grupach. W poszukiwaniu pożywienia może przelecieć do 8 km. Żywi sięOwocami i jagodami, zbieranymi z drzew lub z ziemi; należą do roślin z gatunków np. Nuxia verticilata, Apholia theiformis, Erythrospermum monticolum, Lantana camara, Diospyros tesselaria i Pittosporum senacia, zjada również liście roślin z rodzajów Eugenia i Ligustrum. Zawołanie stanowi głos kuu-ah, kuu-ah, kuu, woo-woo-woo. Odzywa się również ra-ra-rark-rark[6].
Lęgi rozpoczynają się wczesnym styczniem. Gniazdo, umieszczone na drzewie, stanowi luźna platforma z patyków. W lęgu dwa białe jaja. Inkubacja trwa 13-18 dni. Młode są w pełni opierzone po około 20 dniach od wyklucia[6].
Według IUCN synagorlica rdzawosterna posiada status gatunku zagrożonego wyginięciem (EN, Endangered). Populacja na wolności szacowana jest na 240-260 osobników, prowadzi się jednak rozród w niewoli. Zagrożenie stanowi wycinka lasów oraz drapieżnictwo ze strony introdukowanych gatunków, jak makak jawajski (Macaca fascicularis) oraz mangusta złocista (Herpestes auropunctatus). Gatunek spotykany na trzech obszarach uznanych za Important Bird Area[5]. W grudniu 2016 rozpoczęto translokację ptaków z niewoli do Vallée de Ferney. Do czerwca 2017 wypuszczono 30 ptaków[7].
Synogarlica rdzawosterna (Streptopelia mayeri) – gatunek średniej wielkości ptaka z rodziny gołębiowatych (Columbidae). Występuje endemicznie na Mauritiusie. Zagrożony wyginięciem.
A pomba-rosada (nome científico: Nesoenas mayeri) é uma espécie de ave da família Columbidae e endêmica da ilha Maurício. É o único pombo das ilhas Mascarenhas que não foi extinto. Ele estava à beira da extinção em 1991, quando existiam apenas 10 indivíduos, mas seus números aumentaram devido aos esforços da Durrell Wildlife Conservation Trust desde 1977. Um adulto mede cerca de 32 centímetros do bico à cauda e 350 gramas de peso. Pombos-rosados têm a plumagem rosa pálido na cabeça, ombros e ventre, junto com pés e bico rosas.[2][3]
A pomba-rosada (nome científico: Nesoenas mayeri) é uma espécie de ave da família Columbidae e endêmica da ilha Maurício. É o único pombo das ilhas Mascarenhas que não foi extinto. Ele estava à beira da extinção em 1991, quando existiam apenas 10 indivíduos, mas seus números aumentaram devido aos esforços da Durrell Wildlife Conservation Trust desde 1977. Um adulto mede cerca de 32 centímetros do bico à cauda e 350 gramas de peso. Pombos-rosados têm a plumagem rosa pálido na cabeça, ombros e ventre, junto com pés e bico rosas.
Rosenduva[2] (Nesoenas mayeri) är en fågel i familjen duvor inom ordningen duvfåglar.[3]
Den placeras som enda art i släktet Nesoenas och förekommer i skogar på sydvästra Mauritius.[3]
IUCN kategoriserar arten som sårbar.[1]
Fågelns vetenskapliga artnamn hedrar Gustave Mayer, samlare av specimen på Mauritius.[4]
Wikimedia Commons har media som rör rosenduva.
Рожевий голуб отримав свою назву від тьмяно-рожевого кольору пір'я на голові, плечах і череві. Крила в птаха темно-коричневі, хвіст широкий, червоно-коричневого забарвлення. Птахам притаманний темно-червоний колір неопереної частини ніг і дзьоба, кінчик дзьоба світліший. Очі темно-коричневі, оточені кільцем червоної шкіри. Довжина тіла дорослого птаха від кінчика дзьоба до кінчика хвоста — 32-38 см, вага, в середньому, близько 350 грам.
Голос:
У польоті рожеві голуби видають негучний ритмований крик «ху-хуу». Самцям також притаманний дзвінкіший і довший територіальний крик «куу-кууу».
Рожевий голуб тепер живе лише на острові Маврикій (в історичний час жив також на більшому острові Реюньйон, але там вимер), а також на маленькому острівці О-Егрет біля південно-східного узбережжя Маврикія, куди був інтродукований в рамках програми відновлення виду. Звичним середовищем життя виду є специфічні для Маврикія гірські вічнозелені ліси, які збереглися тільки на дуже невеликих площах. У цих лісах рожеві голуби надають перевагу щільно зарослим ділянкам із великою кількістю зелені та ліан.
Карта розповсюдження виду на о. Маврикій
У природі рожевий голуб харчується майже виключно ендемічними для Маврикія рослинами, поїдаючи бруньки, молоді пагони, листя, квіти, плоди та насіння, залежно від виду рослин і пори року. Завезені на острів людиною рослини, такі як гуаява, витісняючи аборигенні види, залишають голубів без можливості харчуватися.
Харчові пристосування рожевого голуба роблять його важливим розповсюджувачем насіння аборигенних рослин Маврикію, що є вагомим фактором їхнього виживання. Таким чином, скорочення чисельності даного птаха утруднює відновлення типових острівних лісів.
У теперішній час на додаток до природного харчування дикі рожеві голуби можуть отримувати додаткову їжу на спеціальних харчових пунктах, де для них виставляють розчавлені кукурудзяні зерна, пшеницю та інші злаки. В основному дика популяція голубів вдається до відвідин таких пунктів у період годування пташенят, коли потреба в харчових ресурсах значно зростає; тож вони не є абсолютно критичними для існування виду. В зоопарках рожевих голубів годують сумішами, що складаються з різних видів злаків, фабричних пластівців, фруктів, зелені та моркви. Також у неволі птахи самостійно (при можливості) харчуються листям і квітами живих рослин.
Рожеві голуби звичайно живуть невеликими зграями, а в період розмноження формують моногамні пари, які ведуть територіальний спосіб життя, захищаючи невелику територію від інших представників виду. Пошук місця для гніздування відбувається на початку шлюбного сезону, котрий звичайно розпочинається в серпні або вересні (в тих зоопарках Північної півкулі, де рожеві голуби розмножуються, вони можуть це робити протягом всього року, але найчастіше навесні або влітку). Самці залицяються до самок, використовуючи шлюбну поведінку, що досить близька до такої європейських голубів: ходять навколо неї, витягнувши шию та роздмухуючи зоб. Після залицяння відбувається парування, а потім пара починає будувати гніздо у вигляді досить крихкої та рихлої платформи з тонких гілочок, куди самиця відкладає звичайно два білі яйця. Насиджування триває приблизно два тижні, протягом яких самиця насиджує кладку вночі та вранці, а самець — протягом дня.
Виведені пташенята сліпі, мають рідке біле пухоподібне оперення і не можуть самостійно годуватись. Їхні очі розплющуються приблизно через тиждень. Протягом перших днів життя батьки годують пташенят практично виключно так званим пташиним молоком — білуватим пастоподібним секретом, що виділяється стінками зобу. Цей секрет містить велику кількість протеїнів та жирів, що забезпечують комплексні потреби організму. По мірі зростання пташенят батьки починають додавати в їхній раціон усе більше твердої їжи й одночасно знижувати в ньому кількість пташиного молока; повністю на твердий корм пташенята переходять приблизно на десятий день життя.
Пташенята злітають із гнізда у віці трьох-чотирьох тижнів, але батьки продовжують їх годувати ще 15-20 днів. Молоді птахи лишаються біля гнізда кілька місяців, а статевої зрілості досягають наступного року. В неволі самиці звичайно не розмножуються після 10-11-річного віку, в той час як самиці здатні до розмноження аж до віку 17-18 років. Максимальна тривалість життя вважається рівною 18-20 рокам. Самці в середньому живуть на 5 років довше, аніж самки. Це призводить до надлишку самців у популяціях як у дикій природі, так і в неволі.
Перші європейські поселенці прибули на Маврикій 1638 року. Вони почали інтенсивне полювання на місцевих птахів — таких, наприклад, як знищений ними дронт. Але, як виявилось, рожевий голуб практично не зазнав шкоди від полювання. Судячи зі всього, це відбулося з огляду на розповіді матросів про те, що його м'ясо отруйне. Такі історії мають під собою деяке підґрунтя: справа в тому, що рожевий голуб харчується, між іншим, насінням отруйних для людини рослин, отруйні речовини з якого можуть на нетривалий час затримуватись у м'язах птаха та призводити до отруєння людини, якщо голуба було впольовано в цей період.
Уперше вид отримав науковий опис під назвою Columba mayeri в 1843 році; але потім був віднесений до новоутвореного роду Streptopelia разом з мадагаскарським черепаховим голубом Streptopelia picturata. З 2005 року рожевого голуба відносять до монотипового (тобто такого, що включає лише один вид) роду Nesoenas.
З кінця 19 століття рожевий голуб вважався рідкісним, з чисельністю популяції в кілька сотень птахів. Наприкінці 1950-х років існувало лише 40-60 рожевих голубів, а 1990 року природна популяція скоротилась до 10 птахів, які гніздились в єдиному невеликому гаї завезеного на Маврикій японського червоного кедра (Cryptomeria japonica). Завдяки цьому рожевий голуб отримав статус найрідкіснішого голуба на Землі.
Досі точно не відомо, що призвело до такого катастрофічного зниження чисельності, але орнітологи вважають, що причиною, найвірогідніше, стала комбінація таких факторів, як знищення первісних лісів, інтродукція екзотичних для Маврикія рослин та тварин (особливо хижих), та забруднення середовища пестицидами. Свій внесок додали і періодичні циклони, що також руйнують місця проживання рожевих голубів; але цей фактор, притаманний ареалу виду протягом всієї його історії, призводив лише до періодичних коливань чисельності, і не міг завдати катастрофічного впливу за відсутності інших.
З 1977 року заходи із штучного відтворення виду почали втілюватись в Даррелловському фонді зі збереження дикої природи. В рамках цієї програми почалося розмноження рожевих голубів в зоопарку острова Джерсі та в авіаріії Блек Рівер на Маврикії.
Тепер у неволі утримують близько 200 рожевих голубів (з них близько 120 в приблизно двадцяти зоопарках Європи); природна популяція на кінець 2004 — початок 2005 року оцінювалась в 359—395 птахів, які формували чотири відокремлені ареали на острові Маврикій, а також населяли острівець О-Егрет, з невеликим обміном особинами між популяціями.
Тепер найбільшою загрозою для існування виду на Маврикії вважають знищення кладок і пташенят японською макакою-крабоїдом Macaca fascicularis, мангустом Herpestes auropunctatus, щурами та здичавілими кішками. Незважаючи на активне та досить масштабне здійснення заходів із відновлення природного довкілля на Маврикії, фактор руйнування навколишнього середовища і далі завдає відчутного впливу на стан популяції цього птаха. Загалом, серед науковців немає впевненності в тому, що вид рожевий голуб зможе вижити в природі в теперішній час за умови припинення охоронно-відновлюваних заходів (таких як захист ареалу від проникнення інтродукованих на острів хижаків, розмноження в неволі з наступною реакліматизацію тощо).
Це незавершена стаття про організм, що занесений до Червоної книги.
Nesoenas mayeri là một loài chim trong họ Columbidae.[1]
Nesoenas mayeri là một loài chim trong họ Columbidae.
Nesoenas mayeri (Prévost, 1843)[1]
Синонимы
Ро́зовый го́лубь[2] (лат. Nesoenas mayeri) — редкая птица семейства голубиных, эндемик острова Маврикий.
Розовый голубь достигает длины от 36 до 38 см и весит от 320 до 350 г. Его шея средней длины, голова небольшая и круглая. Крылья от тёмно-серого до тёмно-коричневого цвета, первостепенные маховые перья несколько темнее. Веерообразный хвост красно-коричневый. Остальное оперение бледно-розового цвета. Сильный и на конце слегка утолщённый клюв имеет светло-красное основание и вершину от белого до бледно-розового цвета. Светло-красные лапы имеют один короткий и три длинных, с сильными когтями пальца. Окологлазничное кольцо красное, радужины имеют тёмно-жёлтую окраску.
Розовый голубь обитает только на юге Маврикия и на восточном побережье острова Île aux Aigrettes[en].
Розовый голубь питается листьями, плодами, цветками, семенами и почками как местных, так и завезённых растений. Самки издают короткое, носовое «хоо-хоо», самцы громко воркуют «кооо». Гнездо из веток обе птицы сооружают в кроне дерева. Самка откладывает, как правило, два яйца.
Главные угрозы — это выкорчёвывание лесов и завезённые людьми виды животных, такие как чёрная крыса, обыкновенный мангуст, кошка и яванский макак. Сильные штормы могут сокращать популяцию розового голубя. Так, в 1960-м, в 1975-м и 1979-м годах из-за циклонов погибла примерно половина всех розовых голубей. Местное население острова не представляет никакой угрозы, так как оно убеждено, что розовый голубь иногда поедает плоды ядовитого дерева фангамы.
Уже в 1830 году популяция оценивалась как находящаяся в критичном состоянии. В 1991 году количество птиц снизилось до 10 особей. В 1970 году розовых голубей впервые содержали в неволе, на Маврикии и в зоопарке острова Джерси. Были созданы и другие группы разведения в зоопарках, среди которых стоит отметить птичий парк «Вальсроде».
Розового голубя как вид Columba mayeri относили раньше к роду голуби (Columba), а позже выделили в собственный род Nesoenas. Дальнейшие исследования, включая анализ ДНК, показали, что ближайшим родственным видом является мадагаскарская горлица, после чего розового голубя отнесли к роду горлиц[3]. Позже эти два вида всё же выделили в отдельный род, которому по принципу приоритета дали название Nesoenas[1].
Ро́зовый го́лубь (лат. Nesoenas mayeri) — редкая птица семейства голубиных, эндемик острова Маврикий.
粉鴿（學名：Nesoenas mayeri），又名粉紅鴿，是毛里裘斯特有的一種鴿子，現時已經十分罕有。牠們於1991年處於滅絕的邊緣，只餘下10隻，但由於保育的工作，其數量已有所回升。國際自然保護聯盟亦於2000年將其狀況由極危下調至瀕危。[1]
成年粉鴿長約32厘米，重350克。牠們頭部及下身的羽毛呈粉紅色，腳及喙也是粉紅色的。雙翼呈深褐色，尾巴闊及呈紅褐色。眼睛呈深褐色，眼圈沒有羽毛而呈紅色。雛鴿的絨毛呈白色，未能看見。
粉鴿最初分類為鴿屬中。不過，DNA分析顯示牠們最為接近馬島斑鳩，故被分類到斑鳩屬。後來又發現這兩個物種並不屬於斑鳩屬或鴿屬，故將之分類到新的粉紅鴿屬中。[2]
粉鴿只分佈在毛里裘斯的馬斯克林群島。牠們喜歡高地的常綠林，在海岸森林也有群落居住。但森林的破壞令牠們的數量大幅減少。
粉鴿吃當地植物的芽、花朵、葉子、嫩枝、果實及種子，也會吃昆蟲。
粉鴿的繁殖季節在8月至9月，但全年也可以繁殖。雄鴿會踏步及鞠躬來向雌鴿示愛。牠們一般都是一夫一妻制的。牠們的鳥巢很薄，並會劃附近的地區的地盤。雌鴿每次會生2隻蛋，鳥蛋呈白色，孵化期為2星期。雄鴿會在日間孵蛋，雌鴿則會在夜間或早上孵蛋。
由於棲息地的破壞及入侵的掠食者，粉鴿於1991年就只餘下10隻。飼養及引入計劃令牠們的數量有所回升，到了2005年就有約360隻。[3] 雄鳥的數量比雌鳥的多，原因是雄鳥的壽命較長。
粉鴿（學名：Nesoenas mayeri），又名粉紅鴿，是毛里裘斯特有的一種鴿子，現時已經十分罕有。牠們於1991年處於滅絕的邊緣，只餘下10隻，但由於保育的工作，其數量已有所回升。國際自然保護聯盟亦於2000年將其狀況由極危下調至瀕危。
ワシントン条約附属書III類(モーリシャス) 分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 鳥綱 Aves 目 : ハト目 Columbiformes 科 : ハト科 Columbidae 亜科 : カワラバト亜科 Columbinae 属 : カワラバト属 Columba 種 : モモイロバト C. mayeri 学名 Columba mayeri (Prevost, 1843) 和名 モモイロバト 英名 Pink pigeon モモイロバト（桃色鳩、Columba mayeri）は、ハト目ハト科カワラバト属に分類される鳥類。
全長35-40センチメートル[1]。尾羽はやや長い。眼の周囲には羽毛がなく、赤い皮膚が裸出する[1]。全身の羽衣は淡赤色の羽毛で、和名や英名の由来になっている。額から顔の羽衣は淡赤色を帯びた白、背の羽衣は淡赤色を帯びた暗褐色、腹部の羽衣は淡赤色を帯びた灰褐色[1]。尾羽は赤褐色だが、外側は淡赤色みを帯びる[1]。翼は暗褐色[1]。
嘴の基部や後肢は赤い[1]。
標高300メートル以上の森林に生息する[1]。単独やペア、家族群を形成し生活する[1]。
食性は植物食傾向の強い雑食で、植物の葉、花、果実、種子、陸棲の貝類などを食べる[1]。主に樹上で採食を行うが、地表で採食を行うこともある[1]。
繁殖形態は卵生。12-翌7月に地上4-15メートルの樹上に木の枝を組み合わせた皿状の巣を作り、1回に1-2個の卵を産む[1]。抱卵期間は13-15日[1]。雛は卵から孵化してから18-22日で巣立つ[1]。
開発による生息地の破壊、人為的に移入されたカニクイザルやクマネズミによる卵や雛の捕食などにより生息数は激減している[1]。またサイクロンによっても生息数が減少した[1]。以前はモーリシャス島全域に分布していたが、南西部を除いて絶滅し営巣地も植林されたスギ林のみとなった[1]。 給餌とクマネズミの駆除を行った上で、飼育下繁殖個体の再導入などの保護対策が進められている[1]。野生個体群は1970年代における生息数が約20羽、1994年における生息数が25羽と推定されている[1]。再導入された個体群（1987-1992年に51羽を再導入）は1993年における生息数が28羽、1994年における生息数が52羽と推定されている[1]。
この項目は、鳥類に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（ポータル鳥類 - PJ鳥類）。 
_2.jpg)
