Musa és un dels tres gèneres dins la família Musaceae; inclou les bananes. Les espècies d'aquest gènere tenen una gran varietat d'usos. El nom científic Musa probablement deriva dels noms àrabs, perses mawz/mauz (موز) o turcs (muz) que designen el fruit, la banana.
Les plantes d'aquest gènere no són pas arbres sinó que són herbàcies gegants.
El gènere Musa tradicionalment s'ha classificat en cinc seccions biològiques (Ingentimusa, Australimusa, Callimusa, Musa i Rhodochlamys) però el 2002 es van reduir a tres i recentment s'ha abandonat la separació en seccions per les proves genètiques.
De les distintes espècies del gènere s'han desenvolupat diferents grups de bananes comestibles. El grup que de bon tros està més estès és el derivat de les espècies Musa acuminata (principalment) i Musa balbisiana ja sigui sols o en combinacions híbrides. Un altre grup més petit deriva de la secció Callimusa (abans classificada com Australimusa) restringit a la Polinèsia.
Des de temps de Linnaeus (segle XVIII) fins a la dècada de 1940 les bananes van rebre diferents noms científics com el de Musa cavendishii com si foren espècie si no híbrids com passa en realitat a més d'haver tingut mutacions i selecció humana. A partir de la dècada de 1950 va quedar clar que era millor donar als plàtans noms de cultivars.
Musa és un dels tres gèneres dins la família Musaceae; inclou les bananes. Les espècies d'aquest gènere tenen una gran varietat d'usos. El nom científic Musa probablement deriva dels noms àrabs, perses mawz/mauz (موز) o turcs (muz) que designen el fruit, la banana.
Les plantes d'aquest gènere no són pas arbres sinó que són herbàcies gegants.
Banánovník (Musa) je rod bylin z čeledi banánovníkovitých (Musaceae). Zahrnuje jak zakrslé druhy, velké jen několik desítek centimetrů, tak zástupce náležící k nejvyšším bylinám světa (až 16 metrů). Plody banánovníků, banány, jsou žádanou komoditou, kvůli které byli rozliční zástupci rodu Musa zkulturněni a různě šlechtěni. Kromě v Česku velmi dobře známých měkkých a sladkých odrůd banánů sem patří i příbuzné škrobovité banány na vaření, nazývané plantainy (nebo počeštěně plantejny).
Taxonomie banánovníku je poměrně složitá, protože existuje mnoho druhů a jejich vzájemných kříženců. V dnešní době mají největší rozšíření a ekonomický význam bezsemenné (partenokarpické) hybridní odrůdy vzniklé křížením druhů Musa acuminata a Musa balbisiana. Odrůdy banánů se často označují zkratkami, které symbolicky vyjadřují počet a původ chromozomálních sad. Například odrůda Zakrslý Cavendish (AAA) je triploidem, jehož všechny chromozómy pocházejí z M. acuminata. Právě hybrid AAA je nejvýznamnější odrůda užívaná jako ovoce – „banán“, zatímco hybridy AAB a ABB se užívají jako zelenina – „plantejny“ (např. odrůdy Rajapuri, Pisang Awak, Saba a především Plantain, podle níž se nazývá celá skupina). Triploidní odrůdy mají výhodu v tom, že jsou neplodné, a tudíž nemají semínka. Nevýhoda spočívá v tom, že se musí množit vegetativně, tj. jde vždy o klony jedné rostliny, a jsou tak kvůli tomu velmi náchylné k různým chorobám.[1]
Kromě toho se jako ovoce místně užívají také některé méně významné druhy, např. Musa corniculata, Musa discolor či Musa fehi, které kvůli svým vlastnostem nejsou vhodné pro export. Banánové listy se užívají jako krmivo a význam má také pevné vlákno z banánových listů, z nějž se vyrábějí např. rohože nebo provazy. Z tohoto hlediska je nejvýznamnější druh banánovník textilní (Musa textilis).[2]
Banány rostou v trsech, které mohou dosahovat hmotnosti až 60 kg. V roce 2003 se ve světě sklidilo přes 70 milionů tun sladkých banánů, z čehož 15 milionů bylo exportováno na světové trhy (zdroj FAOSTAT [1]). Banánů na vaření bylo sklizeno v roce 2004 přes 32 miliónů tun, byly však z 97 % spotřebovány v zemi původu. Největšími exportéry banánů jsou Ekvádor, Kostarika, Kolumbie a Filipíny.
V rozvojových zemích se rozdrceného pseudokmenu banánovníku s listy také používá jako krmiva pro zvířectvo.
O banánech se poprvé zmiňují buddhistické texty v roce 600 př. n. l.. Údajně i samotný Alexandr Veliký měl během své výpravy do Indie v roce 327 př. n. l. možnost pochutnat si na banánech. První skutečný banánový sad byl popsán v Číně okolo roku 200. Okolo roku 650 islámští dobyvatelé dovezli banány do Palestiny. Arabští kupci poté rozšířili banány po většině území Afriky.
V roce 1502 portugalští kolonisté vybudovali první banánové sady v Karibiku a ve střední Americe.
V Jihovýchodní Asii se počátkem 21. století masově šíří tzv. panamská nemoc způsobená houbou Fusarium. Je to mj. způsobeno tím, že se pěstuje výhradně genotyp odrůdy Cavendish. Rostliny jsou stříkány až 40× do roka, místo aby byla dána přednost vývoji odolné transgenní odrůdy [2]. Na banánovníku trvale přežívá (symbióza?) bakteriální hnědá hniloba (Ralstonia solanacearum; zdroj: VÚRV), která způsobuje hnědé skvrny na plodech. Urychluje rozklad odumřelých pletiv (transport živin) i rozklad plodů (transport semen a živin), agresivně napadá mladé rostliny mnoha jiných rostlinných druhů v okolí. Může však napadnout i pole s bramborami či některými dalšími plodinami (u nás větší škody zatím jen na bramborách). (VÚRV) Z hlediska kvality plodu je z hlediska senzorického (chuť, vůně), trvanlivosti i zdravotního (hodnota živin, rozvoj plísní) zásadní rozdíl mezi plodem uzrálým na banánovníku a tím, který dozrává během transportu a skladování.
Obrázky, zvuky či videa k tématu banánovník ve Wikimedia Commons
Banánovník (Musa) je rod bylin z čeledi banánovníkovitých (Musaceae). Zahrnuje jak zakrslé druhy, velké jen několik desítek centimetrů, tak zástupce náležící k nejvyšším bylinám světa (až 16 metrů). Plody banánovníků, banány, jsou žádanou komoditou, kvůli které byli rozliční zástupci rodu Musa zkulturněni a různě šlechtěni. Kromě v Česku velmi dobře známých měkkých a sladkých odrůd banánů sem patří i příbuzné škrobovité banány na vaření, nazývané plantainy (nebo počeštěně plantejny).
Banan-slægten (Musa) er udbredt i Afrika, men flere af arterne dyrkes overalt i troperne. Her nævnes kun de økonomisk betydningsfulde arter:
ArterDie Bananen (Musa), veraltet Paradiesfeigen, sind eine Pflanzengattung in der Familie der Bananengewächse (Musaceae) innerhalb der Einkeimblättrigen Pflanzen (Monokotyledonen). Die etwa 70 Arten stammen – bis auf eine Art in Tansania – alle aus dem tropischen bis subtropischen Asien und westlichen Pazifikraum.[1]
Einige Arten und Hybriden bilden essbare Früchte, von denen die der Dessertbanane (Musa × paradisiaca) für die Nahrungsmittelproduktion angebaut werden.
Musa-Arten und -Sorten sind immergrüne, ausdauernde, krautige Pflanzen. Unterirdisch besitzen sie ein Rhizom, aus dem Ausläufer treiben. Die eigentliche Sprossachse bleibt bis zur Blütezeit sehr kurz. Der „Stamm“ ist ein aus den massiven Blattstielen bzw. Blattscheiden bestehender, nicht verholzender Scheinstamm mit in der Mitte einem echten Stamm. Er wird mindestens einen halben Meter, meist aber drei bis zehn Meter hoch. An der Basis kann er etwas verdickt sein. Die großen, einfachen, ganzrandigen Laubblätter sind in der Knospenlage gerollt: Wie auch bei der Schwestergruppe der Strelitziaceae zeigen die Laubblätter convolute Vernation (gerollte Knospenlage). Sie sind deutlich in Blattstiel und Blattspreite gegliedert. Die Blattspreite ist länglich oder länglich-elliptisch geformt, sie erreicht eine Länge von zwei bis drei Metern bei einer Breite von 30 bis 60 Zentimetern. Ältere Blätter sind oft mehrfach bis zur Mittelrippe eingerissen.[2][3]
Der endständige Blütenstand hängt meist über, manchmal steht er jedoch auch aufrecht. Er ist meistens mit zahlreichen grünen, braunen oder rot-violetten spathaförmige Hochblättern besetzt, die nach und nach abfallen. An der Unterseite eines jeden Hochblatts befinden sich mehrere Blüten in einer oder zwei Reihen. An der Basis des Blütenstandes sind die, von einem Hochblatt umgebenen Blüten weiblich (mit verkümmerten Staubblättern), zum Ende des Blütenstandes hin befinden sich schnell verblühende, röhrenförmige männliche Blüten mit fünf Staubblättern im sogenannten „Bananenherz“ (Glocke), einer großen herabhängenden farbigen Knospe. Die männlichen Blüten sind, in den von mehreren Hochblättern gebildeten Schichten (Knospe), in Reihen angeordnet, in der Knospenmitte befindet sich ein weißlicher Kern (das Herz). Fünf der sechs farbigen, gezahnten, gelappten Blütenhüllblätter der Blüten sind zu einer Röhre verwachsen, die an einer Seite bis zum Grund aufreißt. Der dreikammerige Fruchtknoten ist unterständig.[2][3] Zwittrige Blüten können zwischen den weiblichen und männlichen Blüten stehen. Die strukturell dreizähligen Blüten werden oft durch Fledertiere bestäubt (Chiropterophilie).[4][5][6]
Der Fruchtstand von Bananen wird als „Büschel“ bezeichnet. Ein „Büschel“ kann aus 6 bis 19 sogenannten „Händen“ bestehen, welche die einzelnen Reihen eines Büschels umfassen.[7] Die einzelnen Früchte, die botanisch zu den Beeren gehören, werden meist 20 bis 35 Zentimeter lang und auch als „Finger“ bezeichnet. Sie sind länglich geformt, meist gekrümmt, im Querschnitt leicht kantig.[2][3] Die Krümmung entsteht aufgrund des negativen Gravitropismus.[8] Jede „Hand“ eines „Büschels“ enthält etwa 10 bis 20 „Finger“.
Bei Wildformen werden nach der Befruchtung in der Beere viele Samen gebildet. Bei parthenokarpen Kulturformen entwickeln sich keine Samen. Die Samen sind unregelmäßig kugelig bis linsenförmig.[2][3]
Die meisten Arten sind monokarp, sterben also ab, nachdem sie gefruchtet haben. In der Regel haben sich aber am Wurzelknollen Kindel gebildet, so dass die Pflanze ausdauernd ist.
Je nach Sektion beträgt die Chromosomengrundzahl x = 10 oder 11. Bei den Wildformen ist meist Diploidie vorhanden. Kulturformen weisen andere Ploidiegrade, beispielsweise Triploidie auf.
Auf den Staudenblättern der Dessertbanane breitet sich der Pilz Black sigatoka aus,[9] weshalb industriell betriebene Bananenplantagen einmal pro Woche mit Fungiziden besprüht werden.[10]
Das Fruchtfleisch vieler Sorten der Musa × paradisiaca und anderer Hybriden ist essbar. Die Zuchtbananen bringen es heute zusammen auf über 1000 Kreuzungen und Varianten.[11]
Im Vergleich mit anderen Obstsorten enthalten die herkömmlichen Zuchtbananen viel Fruchtzucker und somit viele Kohlenhydrate und auch viele Kalorien. Dennoch sind Bananen neben den Äpfeln das beliebteste Obst der Deutschen. Eine Umfrage aus dem Jahr 2015 besagt, dass der Durchschnittsbürger in Deutschland pro Jahr ca. 12 Kilogramm Bananen verzehrt.[12] Trotz des hohen Anteils des Einfachzuckers Fruktose (Monosaccharid) ist in der Ernährungswissenschaft aber nach wie vor unumstritten, dass die Hybriden der Musa x paradisica gesund sind. Der hohe Anteil an Calcium, Antioxidantien und Vitaminen begünstigt die Muskelfunktionen, hemmt Entzündungsherde und reguliert die Stoffwechselprozesse. Weltweit stellen Bananen gerade in Schwellenländern einen großen Teil des Grundumsatzes an Kalorien und Vitaminen sicher.
Neben den mehlig-süßen Dessertbananen sind auch Kochbananen eine bedeutende Nahrungsquelle. Ihr weißlich-gelbes Fruchtfleisch, das im Geschmack mild bis leicht säuerlich ist, ist nicht zum Rohverzehr geeignet. Es wird sowohl gekocht als auch gebacken oder gegrillt. Ferner werden auch Bananenblüten (auch als „Bananenherzen“ bezeichnet) in der südostasiatischen Küche als Frucht verwendet, während Bananenblätter oft als eine Art Serviertablett oder geschmackstragende Back- und Grillhülle dienen.
Essbar ist auch das „Bananenherz“, sowohl der fleischige, weißliche Kern (das Herz) als auch die Hochblätter und die Blüten.
Von den in Indonesien verbreiteten Faserbananen (Musa textilis), Abacá genannt, werden die sogenannten Manilafasern der Blattscheiden zu Netzen, Tauwerk und Garnen verarbeitet.
Einige Bananenarten werden, vor allem in tropischen und subtropischen Ländern, als Zierpflanzen verwendet.[13] Darunter sind sowohl Sorten, die über Samen, als auch solche, die vegetativ mittels Ablegern vermehrt werden. Die am weitesten verbreitete Zierpflanze ist Musa ornata[14], diese wurde schon in europäischen Ziergärten gepflanzt, bevor sie wissenschaftlich beschrieben war.[15] Während Zierbananen in tropischen Klimaten rund ums Jahr wachsen und blühen, legen sie in subtropischen und warmtemperaten (mediterranen) Klimaten im Winter eine Dormanzphase ein. Es existieren moderat frostharte Sorten, die auch im Freiland ohne besonderen Schutz im Boden überwintern und im Folgejahr neu austreiben. Eine bekannte „winterharte“ Bananenart ist die Japanische Faserbanane (Musa basjoo); von ihr sind mehrere Sorten mit verbesserter Frostresistenz gezüchtet worden.[16]
Anfang des 20. Jahrhunderts waren Anbauregionen von der Panamakrankheit betroffen. Der Pilz Fusarium oxysporum f. sp. cubense, Stamm TR1 (= tropical race 1), der jahrelang im Boden ausdauert, drang in die Wurzeln ein. Um 1960 wurde von der Sorte Gros Michel breit auf die widerstandsfähigere Cavendish umgestellt. Eine neue Variante des Pilzes – TR4 – wurde in mehreren Untervarianten in den 1990ern in Südostasien entdeckt und breitete sich auch auf Afrika und den Nahen Osten aus. Inzwischen tritt der Pilz fast weltweit, in allen größeren Anbaugebieten, darunter Malaysia, Indonesien, Thailand, Indien, China und den Philippinen, und damit in den größten Anbaugebieten weltweit, auf. Varianten kommen auch in subtropischen Anbaugebieten vor. Nun wird angestrebt, die Cavendish-Monokulturen durch neue Sorten zu ersetzen, um die massive Verbreitung einer Krankheit in Zukunft zu erschweren. Keine der bisher registrierten Sorten dürfte dafür in Frage kommen.[17]
An der KU Leuven existiert eine Gendatenbank mit derzeit über 1530 Bananensorten.[18][19] Hierdurch wird sichergestellt, dass diese verschiedenen Sorten für zukünftige Generationen erhalten bleiben.
Das Wort Banane gelangte über das portugiesische banana ins Deutsche. Es stammt ursprünglich aus einer westafrikanischen Sprache, vermutlich aus dem Wolof. Die Banane bekam ihren wissenschaftlichen Namen, als der Botaniker Carl von Linné 1753 die Flora der Welt klassifizierte. Er nannte die Banane unter Verwendung der arabisch-persischen Bezeichnung موز / mauz für die Frucht Musa paradisiaca (für die Kochbanane) bzw. Musa sapientium (für die Dessertbanane)→ Musa Cliffortiana.
Die Gattung Musa wurde 1753 durch Carl von Linné in Species Plantarum, 2, S. 1043[20] aufgestellt. Als Lectotypusart wurde 1763 Musa paradisiaca L. durch Michel Adanson in Familles des plantes, 1. Auflage, Band 2, S. 525, 580 festgelegt.[21]
Die Einteilung der Gattung Musa in Sektionen hat sich wiederholt gewandelt. Nach Wong et al. 2002 wird die Gattung Musa in die drei Sektionen Musa, Callimusa und Ingentimusa eingeteilt; sie stellten die Arten der Sektion Rhodochlamys in die Sektion Musa und die der Sektion Australimusa in Callimusa. Markku Häkkinen stellte 2013 auch Ingentimusa in Callimusa; somit sind es nur noch zwei Sektionen, die sich beispielsweise in der Chromosomengrundzahl x = 11 und x = 10 unterscheiden.
Die Gattung Musa wird seither nur noch in die zwei Sektionen Musa und Callimusa gegliedert und enthält etwa 83 Arten und einige Unterarten bzw. Varietäten.[22][1][23][24]
Es gibt einige Hybriden, beispielsweise:
Die Bananen (Musa), veraltet Paradiesfeigen, sind eine Pflanzengattung in der Familie der Bananengewächse (Musaceae) innerhalb der Einkeimblättrigen Pflanzen (Monokotyledonen). Die etwa 70 Arten stammen – bis auf eine Art in Tansania – alle aus dem tropischen bis subtropischen Asien und westlichen Pazifikraum.
Einige Arten und Hybriden bilden essbare Früchte, von denen die der Dessertbanane (Musa × paradisiaca) für die Nahrungsmittelproduktion angebaut werden.
Tekst üüb Öömrang At banaan (Musa) as en plaant uun det famile faan a banaanen (Musaceae). At jaft wel amanbi 100 slacher faan banaanen. Tu iidjen as fööraal det suurt Musa × paradisiaca aptaanj wurden.
So wurd banaanen ferkääft
Wil banaanen haa hard stian
Banaanplaanten
At banaan (Musa) as en plaant uun det famile faan a banaanen (Musaceae). At jaft wel amanbi 100 slacher faan banaanen. Tu iidjen as fööraal det suurt Musa × paradisiaca aptaanj wurden.
Banade (Musa) (in frinsé: banane)
Dä Artikel befasst sich mit dr Pflanzegattig vo de Banane (Musa); zu de ässbare Frücht vo dere Gattig lueg under Desserbanaane und Chochbanaane. D Banaane (Musa) si e Pflanzegattig in dr Familie vo de Banaanegwäggs (Musaceae) innerhalb vo de Äikäimblettrige Pflanze (Monokotyledone). D Gattig het öbbe 70 Arte, wo alli bis uf äi Art in Tansania im dropische bis subtropische Asie bis zum westlige Pazifikruum vorchömme.
E baar Arte und Hybride häi ässbari Frücht. Vo dene wärde d Desserbanaane und d Chochbanaane (Musa × paradisiaca) für d Naarigsmiddelbrodukzion aabaut.
D Banaane (Musa) si e Pflanzegattig in dr Familie vo de Banaanegwäggs (Musaceae) innerhalb vo de Äikäimblettrige Pflanze (Monokotyledone). D Gattig het öbbe 70 Arte, wo alli bis uf äi Art in Tansania im dropische bis subtropische Asie bis zum westlige Pazifikruum vorchömme.
E baar Arte und Hybride häi ässbari Frücht. Vo dene wärde d Desserbanaane und d Chochbanaane (Musa × paradisiaca) für d Naarigsmiddelbrodukzion aabaut.
Los bananièrs forman lo genre Musa. Son de plantas monocotiledonas vivaças de la familha de las Musaceae que lo fruch mai sovent es la bananas.
Lo bananièr, al contrari de las apréncias, es pas un arbre mas una planta erbacèa. Se dich abitalamant que seriá « la mai granda èrbe del mond ».
Lo genre compren prèp de seissenta espècias, dins la zonas tropicalas, que fòrças son cultivadas per la produccion de bananas. Qualques espècias an un interès ornamental e son cultivadas en sèrras dins los païses temperats.
Lo mot de « bananièr » pòt tamben èsser utilizat per d'espècias que son pas del genre Musa. Las espècias del genre Ensete coma la « banana » falsa (Ensete ventricosum) son restacat al grop jol tèrme de « bananièrs ».
Los bananièrs pòdon montar a sèt mètres (fins a 15 mètres per Musa ingens) mas an pas de pè al sens botanic. Lor tija sosterrana semble a un bulb fòrt de que naisson las fuèlhas. Se vei sonque un desvolopament en nautor a la basa massissa dels peciòls de grandas fuèlhas inseridas en espirala. De grandas fuèlhas logament pecioladas se quilhan o penjan (fins a tres mètres de long e 60 centimètres de larg). Pel seu cicle biologic, lo bananièr es una espècia monocarpica (possedís pas qu'un borron terminal) e monoblastic (lo vegetal morrís aprèp la florason)
Quand lo bananièr produguèt entre 25 e 30 fuèlhas, al còr d'aquelas se desvelopa un borron floral venent inflorescéncia penjant fòra per fòrças espècias. L'inflorescéncia, en pampa, es formada d'una seria d'espatas (fuèlhas coloradas) dispausadas en espirala que portan a laa base de flors femes que produsont las bananas e al tèrme de flors masclas.
La florason se fa aprèp de sèt meses e los fruchs maduran quatre meses mai tard. Enseguida, la tija morrís.
La region d'origina de la banana se trapa entre l'Índia e las illas melanesianas del Pacific en passant per Indonesia e la Nòva Guinèa. Ara, la banana es cultivada per totas las ragions tropicalas de la planèta coma per exemple Colómbia o Honduras.
Lo bananièr viu dins los païses tropicals, jos un clima caud e umid.
La banana de cultura foguèt introducha dins las Americas al començament de la colonizacion europèa vèrs 1500.
Abans 2002 le genre Musa èra divizat en cinq seccions: Eumusa, Rhodochlamys, Callimusa, Australimusa, Ingentimusa.
En 2002 d'estudis genetics mermèron a tres segon la numeracion cromosomica: seccion Eumusa gropant Rhodochlamys x = 11, seccion Callimusa gropant Australimusa x = 10, seccion Ingentimusa x = 7 per la sola espècia M. ingens.
La majoritat de las bananas consomadas pel mond es eissida de varietats cultivadas venent de crosaments intraespecifics entre diferentas sosespècias de M. acuminata e/o de crosaments interespecifics entre M. acuminata e M. balbisiana. Lo processus dich de domesticacion de las bananas auriá començat fa 7000 ans dins lo sud èst asiatic ajudat per las migracions umanas dins diferentas illas e la seleccion umana per far capitar d'ibrids sans granas, partenocarpics (produccion de fruchs sens fecondation de l'ovul) que se produson per multiplicacion vegetativa mejans de rebrots[1]. Aqueles ibrids pòdon èsse diploíds mas mai sovent, son triploíds[2]. Ara, l'istòria avolutiva e las modalitats des processus de domesticacion son estat de precision, subretot mejans d'estudis moleculars utilisant las nòvas tecnologias de biologia moleculara.
Dins la quita seccion Eumusa, existís d'ibríds de distribucion restrencha eissits de M. schizocarpa. La seccion Callimusa donèt de varietats cultivadas sonque en Polinesia amb l'espècia M. troglodytarum L. (grop Fe'i) e qualques ibríds d'autras espècias (per exemple M. jackeyi) de la meteissa seccion e tanben M. textilis, cultivada a las Filipinas per la produccion de fibras.
Lo M. basjoo o bananièr japonés, originari de las montanhas de China, a una tolerança al fred plan nauta; la soca dins le sol resistís a de temperaturas podent èsser inferioras a -12 °C. Lo fruch es granelós e es pas comestible.
Descobèrt recentament, l' 'Helen's Hybrid' un ibrìd M. sikkimensis e M. 'Ney Poovan' produch de fruchs comestibles amb de granas e a una soca que resistís a des temperaturas inferioras a -12 °C. (M. sikkimensis seriá tan resistent al fred coma basjoo)
De varietats de M. cavendishii an una nautor de maduretat inferiora a 2 m e se pòt cultivars en pòts. Son sovent prepausats coma bananièrs d'interior (temperatura minimala, 5 °C).
Existís fòrça varietats de bananas comestiblas formant tres grops d'usatge diferents:
Una espècia, l'abaca (Musa textilis), es cultivada a las Filipinas per produire de fibras amb que se fa de còrdas, la mai duradissa dela fibras naturalas.
Dins fòrça regions, las fuèlhas de bananièr an d'usatges domestics: teulats, embalatge, aisina, fibras trenadas, eca. D'autras espècias an una utilizacion ornamentala.
Los bananièrs patisson del trabalh dels vèrms nematòds, coma Radopholus similis, Helicotylenchus multicinctus, Meloidogyne, eca. que gastan las racinas.
Es a la fin del sègle XIX que la cultura de la banana se desvelopèt a las Antilhas puèis en America Centrala per venir una cultura industriala contrarotlada per doas grandas firmas nordamericanas : Dole e Chiquita.
La banana representa un aliment de basa vital per des milions de personas dins los païses en via de desvolopament e èra en 2011 lo fruch mas consomit al mond amb una produccion mondiala de mai de 100 milions de tonas (Produccion 2011, Donadas de FAOSTAT (FAO)). Es la la 4a produccion mondiala per l'alimentacion umana aprèp las 3 cerealas ris, blat et mailh. Los principals païses productors son en America del Sud : Brasil, Colómbia, Eqüator, Veneçuèla, e en America Centrala : Honduras, Panamà, Mexic, en Asia : China, Índia, Filipinas, Indonesia, Tailàndia, Vietnam o en Africa : Burundi, Tanzania.
Lo comèrci internacional de la banana donèt un conflicte a l'Organizacion Mondiala del Comèrci (OMC) entre l'Union Europèa e los païses productors d'America, a causa dels acòrdis preferencials (contengents e drechs de doanas redusits) que ligavan l'Union als païses ACP (Africa Caribas Pacific).
Le comèrci de la banana es atipic per que prèp de 90 % de la produccion es consomada in situ (dins lo país productor). Índia, China e Brasil que cson dins las 5 des païses productors mágers expòrtan gaireben pas ges lor produccion de bananas. Lo comèrci de la « banana d'expòrt » es gaireben tot realizat per 3 societats americanas que Chiquita Brands International (anciana United Fruit Company). Las principalas zonas exportatriças son l'Africa, las Filipinas e l'America Centrala e latina alara que las zonas importatriças son subretot l'America del Nòrd e Euròpa.
Lo bananièr es la planta al còr de la vision indoa del paradís perdut datant al mens del sègle sièis AbC. Boda faguèt del bananièr lo simbòl de la vanitat dels bens, de la fragilitat e de l'instabilitat de las causas, per que sa partida aeriana morrís aprèp aver fructificat.
Los bananièrs forman lo genre Musa. Son de plantas monocotiledonas vivaças de la familha de las Musaceae que lo fruch mai sovent es la bananas.
Lo bananièr, al contrari de las apréncias, es pas un arbre mas una planta erbacèa. Se dich abitalamant que seriá « la mai granda èrbe del mond ».
Lo genre compren prèp de seissenta espècias, dins la zonas tropicalas, que fòrças son cultivadas per la produccion de bananas. Qualques espècias an un interès ornamental e son cultivadas en sèrras dins los païses temperats.
Lo mot de « bananièr » pòt tamben èsser utilizat per d'espècias que son pas del genre Musa. Las espècias del genre Ensete coma la « banana » falsa (Ensete ventricosum) son restacat al grop jol tèrme de « bananièrs ».
De Banann (Musa) han a Pflaunzengottung vu da Famij (Biologie) vu de Bananengwächse (Musaceae). De Gottung ghead zua Oadnungvu de Ingwaorting (Zingiberales), und enthoit um de 100 Oatn.
Monche Oatn kau ma essn (zum Beispüi d'Dessertbanane), aundare owa ned (zum Beispüi d'rosa Zwergbanane). De essboan Fricht haum an gringen Vitaminghoit und enthoitn Minerolien, Zucka und Bolloststoffe.
De Banann (Musa) han a Pflaunzengottung vu da Famij (Biologie) vu de Bananengwächse (Musaceae). De Gottung ghead zua Oadnungvu de Ingwaorting (Zingiberales), und enthoit um de 100 Oatn.
Monche Oatn kau ma essn (zum Beispüi d'Dessertbanane), aundare owa ned (zum Beispüi d'rosa Zwergbanane). De essboan Fricht haum an gringen Vitaminghoit und enthoitn Minerolien, Zucka und Bolloststoffe.
Banans (luotīnėškā: Musa) ī žuolėnis augals, muokslėškā prigolons prī bananėniu (Musaceae) šeimuos. Aug ėr īr augėnami Cėntrėnie ėr Pėitū Amerėkuo, Afrėkuo, Azėjuo. Anūm vaisē īr dėdlē platē nauduonami kāp jiedis.
Migomba ni mimea mikubwa sana (mara nyingi huitwa miti lakini si miti kweli) ya jenasi Musa katika familia Musaceae inayozaa ndizi.
Maua ya M. acuminata
Mgomba aina ya mzuzu (plantain)
Mgomba wa M. sikkimensis
Ndizi za M. velutina
Makala hii kuhusu mmea fulani bado ni mbegu. Migomba ni mimea mikubwa sana (mara nyingi huitwa miti lakini si miti kweli) ya jenasi Musa katika familia Musaceae inayozaa ndizi.
Le banana es un planta con aspecto de arbores (technicamente un herba) del genere Musa e le familia Musaceae. Le planta va attinger un talia de 4-8 m, e le folios pote attinger un longitude de 4 m e 1 m a transverso.
Le termino banana es etiam applicate al fructo de iste planta. Le fructos cresce in cumulos de usque a 200 bananas e cata banana pesa circa 125 g, sed le peso pote variar considerabilemente con le methodo de cultivation.
Le parola banana deriva del arabe e significa digito.
O chenero Musa ye o chenero tipo d'a familia d'as musacias, que incluye bellas cinquanta especies de megaforbas de confusa taxonomía, asinas como decenas d'hibridos, entre os qualos se troban Musa acuminata, Musa balbisiana y Musa × paradisiaca, as tres especies compresas baixo lo nombre común de banano. Son gran plantas herbacias d'orichen asiatico con un pseudotallo constituito a partir d'as vainas foliars.
O suyo nombre deriva d'o nombre arabe ta la fruta. Se divide en tres seccions d'alcuerdo con o numero cromosomico: Callimusa (2n = 20), Musa (2n = 22) y Ingentimusa (2n = 14).
O chenero Musa ye o chenero tipo d'a familia d'as musacias, que incluye bellas cinquanta especies de megaforbas de confusa taxonomía, asinas como decenas d'hibridos, entre os qualos se troban Musa acuminata, Musa balbisiana y Musa × paradisiaca, as tres especies compresas baixo lo nombre común de banano. Son gran plantas herbacias d'orichen asiatico con un pseudotallo constituito a partir d'as vainas foliars.
Musa is ane o twa or three genera in the faimily Musaceae; it includes bananaes an plantains.
Pye fig se yon pyebwa.
Бана́н (па-лацінску: Musa) — род шматгадовых травяністых расьлінаў сямейства бананавых (лац. Musaceae), радзімай якіх зьяўляюцца тропікі Паўднёва-Ўсходняй Азіі й, у прыватнасьці, Малайскі архіпэляг.
Бананамі таксама называюць плады гэтых расьлінаў, якія выкарыстоўваюць у харч. На сёньня розныя сарты стэрыльнага трыпалёіднага культыгена Musa × paradisiaca (штучнага віду, які не сустракаецца ў дзікай прыродзе), створана на аснове некаторых відаў гэтых расьлінаў, шырока культывуюцца ў трапічных краінах і шмат у якіх зь іх складаюць важную долю рынка. Банан сярод вырошчваемых культураў займае чацьвёртае месца ў сьвеце, саступаючы толькі рысу, пшаніцы й кукурузе[1].
Род аб’ядноўвае звыш 40 відаў, якія распаўсюджаны, галоўным чынам, у Паўднёва-Ўсходняй Азіі й на выспах Ціхага акіяну. Самы паўночны від — Банан японскі (Musa basjoo), зь японскіх выспаў Рукю, вырошчваецца ў якасьці дэкаратыўнай расьліны на чарнаморскім узьбярэжжы Каўказа, у Крыме й Грузіі[2].
Род бананаў (Musa) быў упершыню быў названы Карлам Лінэем у 1753 годзе[3]. Назва паходзіла ад лацінізаванай арабійскай назвы для садавіны.
З часоў Лінэя да 1940-х гадоў розныя віды ядомых бананаў былі нададзеныя бінаміяльныя імёны, як то банан Кавэндыш. На самай справе ядомыя бананы маюць надзвычай складанае паходжаньне праз удзел гібрыдызацыі, мутацыі і, нарэшце, сэлекцыі чалавекам. Найбольш ядомыя бананы ня маюць костачак і распаўсюджваюцца вэгетатыўна. Праз гэтае, у асноўным, бясплоцевае размнажэньне ў бананавай батаніцы адбылася бясконцая блытаніна. У 1940-я і 1950-я гады стала ясна, што назвы новым гатункам лепш даваць здогда зь імёнамі культыватараў пэўных бананаў.
— сховішча мультымэдыйных матэрыялаў
Банан (лат. Músa) — Банандар (Musaceae) ғаиләһендәге тропикта үҫә торған эре япраҡлы, эре сәскәле бейек үлән. Бананды емеше һәм сүсе өсөн үҫтерәләр. Банандың тыуған иле — Көньяҡ-көнсығыш Азия, Малай архипелагы.
Банан (лат. Músa) — Банандар (Musaceae) ғаиләһендәге тропикта үҫә торған эре япраҡлы, эре сәскәле бейек үлән. Бананды емеше һәм сүсе өсөн үҫтерәләр. Банандың тыуған иле — Көньяҡ-көнсығыш Азия, Малай архипелагы.
Бана́н (лат. Músa) — күпъеллык үләннәрнең бананлылар (Musaceae) гаиләсенең ыругы. Банан – ул пальма агачына охшаган үлән. Банан дип башлыча, аның яшарга яраклы җимешен атыйлар. Бананның 500гә якын төре бар. Банан үләненең сабагы кайчакта 10 метрга, ә диаметры 40 сантиметра җитә. Бер сабакта уртача, авырлыгы 500 килограммга җиткән 300 банан үсеп утыра.[3] Җиләк-җимеш һәм яшелчә хикмәтләре Банан туклыклы да, аның составында организмыны энергия белән тәэмин итеп торган сахароза, фруктоза һәм глюкоза бар.
Тумышы белән Малайзиядән булган бананны башта Һиндстанга керткәннәр. Безнең эрага 200 елда инде Көньяк Кытайда банан плантацияләре булган. Анда ул экзотик җимеш итеп саналган. Риваятьләргә караганда, Һиндстанга баргач, Александр Зөлкарнәйн бананның тәмен татып карый һәм ошатып, үзе белән Көнбатышка алып кайта.
Бананны эчәклек эшчәнлеге бозылганда диета сыйфатында да кулланалар. Ул ашказаны җәрәхәте вакытында ашарга яраклы бердәнбер җимеш булып тора. Ул ашказаны согының ачылыгын бетерә һәм, ашказаны тышчасын йомшак текстура белән каплап, авыртуны баса. Диарея вакытында да банан бик ярап куя. Әйткәнебезчә, ул юан эчәклек эшчәнлеген җайлый, аңа, эчәклекне тулы куәтенә эшләтеп китәр өчен, суны күп итеп сеңдерергә ярдәм итә. Бу аның составындагы пектинга бәйле. Банан шулай ук эчәклектәге зарарлы бактерияләрне дә бетерә. Бананнан ясалган баллы-сөтле коктейль махмырдан менә дигән чара. Банан ашказанын тынычландыра, магний, калий, А1, В6, В12 һәм С витаминнарына бай булуы белән ул организмнан никотинны чыгарырга да сәләтле. Тикшеренүчеләр фикеренчә, бананны даими ашаган кешедә инсульт булу куркынычы кырык процентка кими икән. Әле тагын бер файдалы ягы: банан баш мие эшчәнлеген дә яхшырта. Азканлылык вакытында да банан ашарга киңәш ителә, ни өчен дигәндә, банан кандагы гемоглобин эшләнеп чыгуга булыша. Теге яки бу продуктка аллергия булганнарга да әлеге җимешне ашарга кирәк. Чөнки банан аллергия барлыкка китерми торган аминокислоталардан гына тора.[4]Бананнар антиоксидант, ялкынсынуга каршы, бактерияләргә һәм антиаллергиягә каршы үзлекләргә ия. Банан өлешләре (допамин, серотонин, адреналин һәм норадреналин) ярдәмендә атеросклероз, гипертонияне дәвалыйлар, бавыр ферментының активлыгын арттыралар, судороглар салдыралар, ә бананның кече дозасы сперманың сыйфатын һәм санын арттыралар. Иң мөһиме, кире эффект алу өчен банан диетасын артык кулланмау, шулай ук артык авырлык һәм варикоз белән проблемалар китереп чыгармау.[5]
Бана́н (лат. Músa) — күпъеллык үләннәрнең бананлылар (Musaceae) гаиләсенең ыругы. Банан – ул пальма агачына охшаган үлән. Банан дип башлыча, аның яшарга яраклы җимешен атыйлар. Бананның 500гә якын төре бар. Банан үләненең сабагы кайчакта 10 метрга, ә диаметры 40 сантиметра җитә. Бер сабакта уртача, авырлыгы 500 килограммга җиткән 300 банан үсеп утыра. Җиләк-җимеш һәм яшелчә хикмәтләре Банан туклыклы да, аның составында организмыны энергия белән тәэмин итеп торган сахароза, фруктоза һәм глюкоза бар.
Тумышы белән Малайзиядән булган бананны башта Һиндстанга керткәннәр. Безнең эрага 200 елда инде Көньяк Кытайда банан плантацияләре булган. Анда ул экзотик җимеш итеп саналган. Риваятьләргә караганда, Һиндстанга баргач, Александр Зөлкарнәйн бананның тәмен татып карый һәм ошатып, үзе белән Көнбатышка алып кайта.
Бана́н (па-лацінску: Musa) — род шматгадовых травяністых расьлінаў сямейства бананавых (лац. Musaceae), радзімай якіх зьяўляюцца тропікі Паўднёва-Ўсходняй Азіі й, у прыватнасьці, Малайскі архіпэляг.
Бананамі таксама называюць плады гэтых расьлінаў, якія выкарыстоўваюць у харч. На сёньня розныя сарты стэрыльнага трыпалёіднага культыгена Musa × paradisiaca (штучнага віду, які не сустракаецца ў дзікай прыродзе), створана на аснове некаторых відаў гэтых расьлінаў, шырока культывуюцца ў трапічных краінах і шмат у якіх зь іх складаюць важную долю рынка. Банан сярод вырошчваемых культураў займае чацьвёртае месца ў сьвеце, саступаючы толькі рысу, пшаніцы й кукурузе.
Род аб’ядноўвае звыш 40 відаў, якія распаўсюджаны, галоўным чынам, у Паўднёва-Ўсходняй Азіі й на выспах Ціхага акіяну. Самы паўночны від — Банан японскі (Musa basjoo), зь японскіх выспаў Рукю, вырошчваецца ў якасьці дэкаратыўнай расьліны на чарнаморскім узьбярэжжы Каўказа, у Крыме й Грузіі.
Банáн, мавз, пизанг (лот. Músa) — рустаниест бисёрсола.
Пояи кӯтоҳ ва баргҳои бениҳоят калон дорад. Мевааш дарозрӯя (дарозиаш 15 см, қутраш 3–5 см), мағзаш ордшакл, бетухм, таъмаш ширин. Дар як банд («хӯша») то 300 мева ҳосил мекунад, ки вазни умумиашон 50–60 кг-ро ташкил медиҳад. Баъди самар овардан қисми рӯйизаминии рустанӣ маҳв мегардад[3].
Дар дунё тақрибан 500 навъи бананро мепарваранд, ки Гро-Мишел, Кавендиши реза, Кавендиши калон, Лакатан, Робуста, Валери, Майсур, Раҷапурӣ ва ғайра аз он қабиланд. Банан зироати қадимист. Барои аҳолии кишварҳои тропикӣ ғизои хеле муҳим маҳсуб мешавад. Дар таркиби банан 14–22% қанд, 5–8% оҳар ва то 1,5% протеин мавҷуд аст. Банан накҳати хос дорад, ки ба эфирҳои гуногуни таркибаш вобаста мебошад. Онро тару тоза истеъмол мекунанд, мехушконанд, орд мекунанд, аз он май мекашанд, консерв, мармелад, шарбат истеҳсол менамоянд.
Банан рустании давоист. Дар тиб ҳамаи қисмҳояшро кор мефармоянд. Гули банан барои табобати исҳоли хунин, захми меъда ва бронхит нофеъ аст; бо нақеи он диабети қандро табобат мекунанд. Шираи афис (тумч)-и рустанӣ дар мавриди ихтилоли асаб, саръ (эпилепсия), махав (лепра), носомонии кори меъда, хуншорӣ ёрӣ мерасонад. Барги рустаниҳои наврустаро ба ҷойи сӯхта ва захми пӯст гузошта мебанданд. Меваи банан барои муолиҷаи анемия (камхунӣ) нафъ дорад, фишори хунро паст мекунад, афсурдарӯҳӣ (депрессия) ва зардаҷӯшро рафъ, ҳазми хӯрокро беҳтар месозад. Бо пӯсти банан озахро меравонанд.
Банан (мавз) дар оятҳои Қуръон борҳо ёдрас шудааст.
Дар зери дарахти сидри бехор, ва дарахти музе (банан), ки мевааш бар якдигар чида шуда, ва сояе доим, ва обе ҷорӣ, ва мевае бисёр, ки бепоён ва касро аз он бознадоранд.— Сураи Воқеъа, оятҳои 28-33
Банáн, мавз, пизанг (лот. Músa) — рустаниест бисёрсола.
એક જ વાર ફળ કેળાં રુપે ફળ આપતું અને મોટાં લીલા પાંદડાંવાળું કેળ અથવા રંભા; કદલી; વારણ; અંશુમત્ફલા વગેરે નામોથી ઓળખાતું ઝાડ છે. જીવવિજ્ઞાન અનુસાર કેળનું વૈજ્ઞાનિક નામ મુસા (અંગ્રેજી:Musa) છે અને તે મુસેઇ (અંગ્રેજી:Musaceae) પરિવારની વનસ્પતિ ગણાય છે. આ છોડ સામાન્ય રીતે વિષુવૃત્તીય પ્રદેશોમાં સહેલાઈથી ઊગે છે. કેળનું થડ પાણી ભરેલા ધોળાં અને લીસ્સાં પડોનું બનેલું હોવાથી સુંદર દેખાય છે. તેનાં ફૂલને ડોડો કહે છે. તે ફક્ત પોચી જમીનમાં જ થાય છે અને વિપુલ માત્રામાં પાણી પાવું પડે છે.
_jm98240.jpg)
_%27Red_Dacca%27_-_red_banana.jpg)
.JPG)
|accessdate=, |date= (મદદ) એક જ વાર ફળ કેળાં રુપે ફળ આપતું અને મોટાં લીલા પાંદડાંવાળું કેળ અથવા રંભા; કદલી; વારણ; અંશુમત્ફલા વગેરે નામોથી ઓળખાતું ઝાડ છે. જીવવિજ્ઞાન અનુસાર કેળનું વૈજ્ઞાનિક નામ મુસા (અંગ્રેજી:Musa) છે અને તે મુસેઇ (અંગ્રેજી:Musaceae) પરિવારની વનસ્પતિ ગણાય છે. આ છોડ સામાન્ય રીતે વિષુવૃત્તીય પ્રદેશોમાં સહેલાઈથી ઊગે છે. કેળનું થડ પાણી ભરેલા ધોળાં અને લીસ્સાં પડોનું બનેલું હોવાથી સુંદર દેખાય છે. તેનાં ફૂલને ડોડો કહે છે. તે ફક્ત પોચી જમીનમાં જ થાય છે અને વિપુલ માત્રામાં પાણી પાવું પડે છે.
Banan bu tropik we subtropik ösümlikdir.
Pisang (nan Latin: Musa) nakeuh simacam peunula nyang tan meubak kayèë. Batang pisang meugeutah. Saboh bak pisang cit sigoë meuboh, leuh nyan bak pisang maté. Boh pisang jeut geupajôh ngon jeut tapeugèt peunajôh atawa gulèë. On pisang kayém geungui seubagoë ôn bungkôh peunajôh-peunajôh lagèë timphan, ngon la'én lom.
Pisang (nan Latin: Musa) nakeuh simacam peunula nyang tan meubak kayèë. Batang pisang meugeutah. Saboh bak pisang cit sigoë meuboh, leuh nyan bak pisang maté. Boh pisang jeut geupajôh ngon jeut tapeugèt peunajôh atawa gulèë. On pisang kayém geungui seubagoë ôn bungkôh peunajôh-peunajôh lagèë timphan, ngon la'én lom.
Musa is one of three genera in the family Musaceae. The genus includes 83 species of flowering plants producing edible bananas and plantains. Though they grow as high as trees, banana and plantain plants are not woody and their apparent "stem" is made up of the bases of the huge leaf stalks. Thus, they are technically gigantic herbaceous plants. Musa species are used as food plants by the larvae of some Lepidoptera species, including the giant leopard moth and other Hypercompe species, including H. albescens (only recorded on Musa), H. eridanus, and H. icasia.
Banana plants are among the largest extant herbaceous plants, some reaching up to 9 m (30 ft) in height or 18 m (59 ft) in the case of Musa ingens. The large herb is composed of a modified underground stem (rhizome), a false trunk of tightly rolled petioles, a network of roots, and a large flower spike. The false trunk is an aggregation of the basal portion of leaf sheathes; only when the plant is ready to flower does a true stem grow up through the sheath and droop back down towards.[2] At the end of this stem, a peduncle forms (with M. ingens having the second-longest peduncle known, exceeded only by Agave salmiana), bearing many female flowers protected by large purple-red bracts. The extension of the stem (the rachis) continues growth downward, where terminal male flowers grow. The leaves originate from a pseudostem and unroll to show a leaf blade with two lamina halves.[3] The lamina can be as much as 7 m (23 ft) long in the case of M. truncata of the Malay Peninsula).[4] Musa species reproduce by both sexual (seed) and asexual (suckers) processes, using asexual means when producing sterile (unseeded) fruits. Further qualities to distinguish Musa include spirally arranged leaves, fruits as berries, the presence of latex-producing cells, flowers with five connate tepals and one member of the inner whorl distinct, and a petiole with one row of air channels.[5]
The native distribution of the genus Musa includes most of the Indomalayan realm and parts of north-eastern Australasia. It has been introduced to many other parts of the world with tropical or subtropical climates.[6]
The genus Musa was first named by Carl Linnaeus in 1753.[7] The name is a Latinization of the Arabic name for the fruit, mauz (موز). Mauz meaning Musa is discussed in the 11th-century Arabic encyclopedia The Canon of Medicine, which was translated to Latin in medieval times and well known in Europe.[Note 1] Muz is also the Turkish, Persian, and Somali name for the fruit. Some sources assert that Musa is named for Antonius Musa, physician to the Emperor Augustus.[8]
According to linguist Mark Donohue and archaeologist Tim Denham, the ultimate origin of the Latinized form musa is in the Trans–New Guinea languages, where certain cultivars of bananas are known under a form *muku.[9] From there, the term was borrowed into the Austronesian languages of the area, and migrated across Asia, via the Dravidian languages of India, into Persian, Greek, and Arabic as a Wanderwort:[10][11]
As for the word banana, it came to English from Spanish and Portuguese, which had apparently obtained it from a West African language, possibly Wolof (Senegal).[12]
From the time of Linnaeus until the 1940s, different types of edible bananas and plantains were given Linnaean binomial names, such as Musa cavendishii, as if they were species. In fact, edible bananas have an extremely complicated origin involving hybridization, mutation, and finally selection by humans. Most edible bananas are seedless (parthenocarpic), hence sterile, so they are propagated vegetatively. The giving of species names to what are actually very complex, largely asexual, hybrids (mostly of two species of wild bananas, Musa acuminata and Musa balbisiana) led to endless confusion in banana botany. In the 1940s and 1950s, it became clear to botanists that the cultivated bananas and plantains could not usefully be assigned Linnean binomials, but were better given cultivar names.
Musa sections have a history dating back to 1887, when M.P. Sagot published "Sur le genre Bananier", where the genus Musa was first formally classified.[13] In this article, Sagot arranged the Musa species into three groups, although no section names were assigned to them. The grouping was based on morphological traits, establishing the trio as bananas with fleshy fruit, ornamental bananas with upright inflorescences and bracts that were vibrantly colored, and bananas that were giant in size.
Five years after Sagot's article, J.G. Baker made the first formal designation of Musa sections. To do so, he named three subgenera that almost paralleled the sections that had been described by Sagot.[14] These sections were:
After this classification, in 1947, Cheeseman reclassified the taxa based on morphological features and chromosome number.[15] This project proposed four sections:
The addition of another Musa section came in 1976 by G.C.G. Ardent. The added section, M. sect. Ingentimusa, Ardent was based on a single species, Musa ingens.[16] This designation put the number of sections in Musa at five: Eumusa, Rhodochlamys, Callimusa, Australimusa, and Ingentimusa.
In the 21st century, genomics have become cheaper, more efficient, and more accurate, and Musa genetic research has increased exponentially. Research was conducted around a diversity of genomic markers (cpDNA, nrDNA, rDNA, introns, various spacers, etc.). The results of many of these studies suggested that the five sections of Musa defined by morphology (and listed above) were not monophyletic.[17][18]
Based on the incorrect section grouping, Markku Häkkinen proposed another reclassification of the Musa sections in 2013. Using a multitude of genetic evidence and markers from other studies, Häkkinen suggested the reduction of five Musa sections into two: Musa and Callimusa.[18] Unlike sectional classifications of the past, this hypothesis was based on genetic markers rather than morphological features or chromosome number. The two groups were generally formed by the clustering of the previously defined groups:
The advance of genomic analysis technologies and further data on the relatedness of Musa species, formulated Häkkinen's two sections and later corroborated them as correct subcategories for the genus.[19][20][21] The history of Musa sections provides an example of genomics superseding morphological evidence and thus classifications.
The World Checklist of Selected Plant Families accepts 68 species and two primary hybrids, as of January 2013, which are listed below.[22] The assignment to sections is based on GRIN (where this gives the species),[23] regrouped according to Wong et al.[24]
[A] and [C] indicate known placement in the former sections Australimusa and Callimusa, respectively.[25]
A number of distinct groups of plants bearing edible fruit have been developed from species of Musa. In English, fruits which are sweet and used for dessert are usually called "bananas", whereas starchier varieties used for cooking are called "plantains", but these terms do not have any botanical significance. By far the largest and now the most widely distributed group of cultivated bananas is derived from section Musa, particularly M. acuminata and M. balbisiana, either alone or in various hybrid combinations. The next but much smaller group is derived from members of section Callimusa (previously classified as Australimusa) and is restricted in importance to Polynesia. Of even more restricted importance are small groups of hybrids from Papua New Guinea; a group from section Musa to which Musa schizocarpa has also contributed, and a group of hybrids between section Musa and section Callimusa.
Banana and plantains are the fourth most produced food globally surpassed only by the staple crops of rice, wheat and maize.
Plants of the Musa spp. including roots, flowers and fruits have been used in the folk medicine cultures of Africa, Asia, India and the Americas. Modern studies examining the properties of the fruits have found diversity of bioactive compounds among genotypes compared with commercially grown cultivars.[27]
When the Linnaean binomial system was abandoned for cultivated bananas, an alternate genome-based system for the nomenclature of edible bananas in section Musa was devised. Thus, the plant previously known by the "species" name Musa cavendishii became Musa (AAA Group) 'Dwarf Cavendish'. The "new" name shows clearly that 'Dwarf Cavendish' is a triploid, with three sets of chromosomes, all derived from Musa acuminata, which is designated by the letter "A". When Musa balbisiana is involved, the letter "B" is used to denote its genome. Thus, the cultivar 'Rajapuri' may be called Musa (AAB Group) 'Rajapuri'. 'Rajapuri' is also a triploid, expected to have two sets of chromosomes from Musa acuminata and one from Musa balbisiana. In the genome of edible bananas from section Musa, combinations such as AA, BB, ABB, BBB and even AAAB can be found.
No such nomenclature system has been developed for the group of edible bananas derived from section Callimusa. This group is known generally as the "Fe'i" or "Fehi" bananas, and numerous cultivars are found in the South Pacific region. They are very distinctive plants with upright fruit bunches, featuring in three of Paul Gauguin's paintings. The flesh can be cooked before eating and is bright orange, with a high level of beta carotene. Fe'i bananas are no longer very important for food, as imported foods have grown in popularity, although some have ritual significance. Investigations are under way to use the Fe'i karat bananas (the name derives from "carrot" due to the intense orange-yellow color of the fruit) in prevention of childhood blindness in Pohnpei.[28] Fe'i bananas probably derive mainly from Musa maclayi, although their origins are not as well understood as the section Musa bananas. Cultivars can be formally named, as e.g. Musa (Fe'i Group) 'Utafun'.
In addition to the edible fruits, the flowers can be eaten cooked, and the heart of the plant (like heart of palm) can be eaten raw or cooked. Additionally, the rootstocks and leaf sheaths of some species can be cooked and eaten.[29]
Musa is one of three genera in the family Musaceae. The genus includes 83 species of flowering plants producing edible bananas and plantains. Though they grow as high as trees, banana and plantain plants are not woody and their apparent "stem" is made up of the bases of the huge leaf stalks. Thus, they are technically gigantic herbaceous plants. Musa species are used as food plants by the larvae of some Lepidoptera species, including the giant leopard moth and other Hypercompe species, including H. albescens (only recorded on Musa), H. eridanus, and H. icasia.
Bananujo estas nomo por la planto de la genro muzo kiu produktas la ofte manĝatan frukton Banano. Ĝi devenas el la tropika regiono de Sudorienta Azio kaj Aŭstralio. Hodiaŭ, ĝi estas kultivata tra ĉiuj tropiklandoj. Bananujoj estas de la familio Muzacoj. Ili estas kultivataj ĉefe por sia frukto. Kvankam bananujo povas atingi grandan alton (9m), ĝi ne estas arbo. Ĝi efektive ne produktas lignan trunkon. La pseŭdotrunko estas reale formita el la petioloj de la folioj. Tiuj ĉi interplektiĝis kaj fariĝas portanta strukturo, kiel falsa trunko. La petioloj havas extremaĵe grandan foliplaton kaj ĉe la centro medianan nervuron. La folioj povas atingi 4m longe kaj 1m larĝe. La tigo de la bananujo estas tre mallonga kaj tute subtera. Ĝi aperas sur rizomo, kiu periode produktas novajn tigojn. La rizomo portas gravan amason de longaj kaj maldikaj radikoj, kiu kreskas sub la tero.
Bananujo estas nomo por la planto de la genro muzo kiu produktas la ofte manĝatan frukton Banano. Ĝi devenas el la tropika regiono de Sudorienta Azio kaj Aŭstralio. Hodiaŭ, ĝi estas kultivata tra ĉiuj tropiklandoj. Bananujoj estas de la familio Muzacoj. Ili estas kultivataj ĉefe por sia frukto. Kvankam bananujo povas atingi grandan alton (9m), ĝi ne estas arbo. Ĝi efektive ne produktas lignan trunkon. La pseŭdotrunko estas reale formita el la petioloj de la folioj. Tiuj ĉi interplektiĝis kaj fariĝas portanta strukturo, kiel falsa trunko. La petioloj havas extremaĵe grandan foliplaton kaj ĉe la centro medianan nervuron. La folioj povas atingi 4m longe kaj 1m larĝe. La tigo de la bananujo estas tre mallonga kaj tute subtera. Ĝi aperas sur rizomo, kiu periode produktas novajn tigojn. La rizomo portas gravan amason de longaj kaj maldikaj radikoj, kiu kreskas sub la tero.
El género Musa es el género tipo de la familia de las musáceas, que comprende una cincuentena de especies de megaforbas de confusa taxonomía, así como decenas de híbridos, entre los cuales se cuentan Musa acuminata, Musa balbisiana y Musa × paradisiaca, las tres especies comprendidas bajo el epíteto común de banano. Son grandes plantas herbáceas de origen asiático con un pseudotallo constituido a partir de las vainas foliares.
Plantas herbáceas perennes, generalmente de gran tamaño, a veces parcialmente leñosas. Tallo subterráneo rizomatoso del que parten sus grandes hojas, cuyas vainas están dispuestas en espiral fuertemente apretadas unas a otras, constituyendo el falso tronco. Hojas grandes, simples, enteras, con vaina y normalmente con pecíolo. Flores hermafroditas o unisexuales, con brácteas; perianto cigomorfo, diferenciado a menudo en cáliz y corola; androceo constituido generalmente por cinco estambres y un estaminodio; ovario ínfero trilocular. Inflorescencias en espiga o en panícula, espatadas. Frutos abayados o capsulares. Comprenden alrededor de cien especies tropicales.
Algunas especies producen frutos sin semillas, perpetuándose por vía vegetativa. El rizoma produce uno o varios retoños que sustituirán a la planta madre una vez muerta, cosa que ocurre después de la formación de los frutos.
Este es un género originario de las regiones tropicales y subtropicales de Asia, naturalizado en el Mediterráneo, Medio Oriente, África y América.
Su nombre deriva del apelativo árabe para la fruta. Se divide en tres secciones de acuerdo al número cromosómico: Callimusa (2n = 20), Musa (2n = 22) e Ingentimusa (2n = 14).
El fruto es una baya. Las semillas tienen endosperma y arilos rudimentarios.
El género Musa es el género tipo de la familia de las musáceas, que comprende una cincuentena de especies de megaforbas de confusa taxonomía, así como decenas de híbridos, entre los cuales se cuentan Musa acuminata, Musa balbisiana y Musa × paradisiaca, las tres especies comprendidas bajo el epíteto común de banano. Son grandes plantas herbáceas de origen asiático con un pseudotallo constituido a partir de las vainas foliares.
Banaan (Musa) on banaaniliste sugukonda kuuluv rohttaimede perekond. Banaane on teada umbes 50 liiki, sorte üle 400.
Banaanid on algupäraselt pärit troopilistelt ja subtroopilistelt aladelt. Tänapäeval kultiveeritakse neid enamikus troopika piirkondades.
Banaan (Musa) on banaaniliste sugukonda kuuluv rohttaimede perekond. Banaane on teada umbes 50 liiki, sorte üle 400.
Banaanid on algupäraselt pärit troopilistelt ja subtroopilistelt aladelt. Tänapäeval kultiveeritakse neid enamikus troopika piirkondades.
Musa Musaceae familiako landare belarkararen generoa bat da, barnean 70 espezie dituena. Bananak eta abakak ditu espezie ezagunenak.
Ingentimusa
Callimusa ( Australimusa)
Musa
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Musa Musaceae familiako landare belarkararen generoa bat da, barnean 70 espezie dituena. Bananak eta abakak ditu espezie ezagunenak.
Banaanit (Musa) on banaanikasvien (Musaceae) heimoon kuuluva kasvisuku. Banaanit ovat kotoisin Kaakkois-Aasian trooppisilta alueilta, ja ne ovat maailman vanhimpia viljelykasveja. Nykyään banaaneja viljellään kaikilla maailman trooppisilla ja subtrooppisilla alueilla.
Banaanit ovat ruohovartisia kasveja ja usein puumaisia. Banaanit voivat kasvaa ensimmäisen vuoden aikana jopa kuusimetrisiksi, ja niiden näennäisrunko koostuu kasvin metrien mittaisista lehdistä, jotka ovat kiertyneet toistensa ympärille.
Tavallisesti sanalla banaani viitataan kasvin hedelmään, tarkemmin sanoen pohjushedelmään, joka kasvaa tertuissa.
Taksonomistista riippuen Musa-sukuun lasketaan kuuluvaksi 25–80 lajia.[1]
Banaanin ja keittobanaanin kasvitieteellinen luokittelu on varsin monimutkaista. Tavallinen banaani luokitellaankin joskus keittobanaanin alalajiksi, tai päinvastoin.[2]
Kaikki banaanin ja keittobanaanin jalostetut lajikkeet pohjautuvat kahteen kantalajiin: Musa acuminataan ja Musa balbisianaan. Niistä jalostetuista risteytyksistä käytetään joskus yleisiä nimityksiä Musa × paradisiaca, Musa × sapientum tai ehkäpä eksakteimpana nimityksenä jopa M. acuminata × M. balbisiana. 1950-luvulla yleistyi menetelmä, jolla eri risteytystyypit erotellaan 2–4 kirjaimen kirjainyhdistelmillä, joissa A-kirjain edustaa acuminata-lajia ja B-kirjain balbisiana-lajia.[1]
Esimerkiksi AA edustaa diploidijalostetta, jonka pohjana on pelkästään M. acuminata, kun taas AAB-lajikkeesta 2/3 on peräisin M. acuminatasta ja 1/3 M. balbisianasta. Tärkeimmät tavallisen kaupallisen banaanin jalosteet ovat AAA-lajiketta, kun taas keittobanaanilajikkeet ovat enimmäkseen tyyppejä AAB, ABB tai BBB.[1]
Ecuador 6,5 0,6 7,1 
Brasilia 6,8 6,8 
Uganda 0,6 3,7 4,3 
Kuvia tai muita tiedostoja aiheesta Banaanit Wikimedia Commonsissa
Banaanit (Musa) on banaanikasvien (Musaceae) heimoon kuuluva kasvisuku. Banaanit ovat kotoisin Kaakkois-Aasian trooppisilta alueilta, ja ne ovat maailman vanhimpia viljelykasveja. Nykyään banaaneja viljellään kaikilla maailman trooppisilla ja subtrooppisilla alueilla.
Banaanit ovat ruohovartisia kasveja ja usein puumaisia. Banaanit voivat kasvaa ensimmäisen vuoden aikana jopa kuusimetrisiksi, ja niiden näennäisrunko koostuu kasvin metrien mittaisista lehdistä, jotka ovat kiertyneet toistensa ympärille.
Musa
Le bananier, Musa, est un genre de plantes monocotylédones vivaces de la famille des Musaceae dont les fruits, en général, sont les bananes.
Le bananier contrairement aux apparences, n'est pas un arbre mais une plante herbacée[1]. En effet, il ne possède pas de vrai tronc, mais un stipe, comme les palmiers : un empilement de gaines foliaires qui s'accumulent.
Ce genre comprend environ soixante espèces, toutes tropicales, dont plusieurs sont largement cultivées pour la production de bananes. Certaines espèces ont un intérêt ornemental et sont cultivées en serres dans les pays tempérés.
Le terme « bananier » peut aussi être utilisé pour des espèces n'appartenant pas au genre Musa. Les espèces du genre Ensete comme la fausse « banane » (Ensete ventricosum) sont aussi regroupées sous le terme de « bananiers ». Globalement, tous appartiennent à la famille des Musaceae.
Les bananiers peuvent atteindre sept mètres de haut (jusqu'à 15 mètres chez Musa ingens) mais ne possèdent pas de vrai tronc. Leur tige souterraine ressemble à un gros bulbe à partir duquel naissent les feuilles.
On observe un simple développement en hauteur de la base massive des pétioles des grandes feuilles insérées en spirale. Grandes feuilles droites ou retombantes (jusqu'à trois mètres de long et 60 centimètres de large) longuement pétiolées. Les feuilles du bananier sont très grandes pour capter le peu de lumière qui les atteint quand elles poussent naturellement dans la sombre strate arbustive de la forêt tropicale[2].
Lorsque le bananier a produit entre 25 et 30 feuilles, au cœur de celles-ci se développe un bourgeon floral évoluant en une inflorescence qui retombe dans la majorité des espèces sur le côté. L'inflorescence, appelée « régime », est formée d'une série de spathes (feuilles colorées) disposées en spirale qui porte à sa base des fleurs femelles qui produiront les bananes et à l'extrémité des fleurs mâles. La floraison se produit au bout de sept mois et les fruits mûrissent quatre mois plus tard. Ensuite, la tige meurt. Dans la plupart des variétés cultivées, les fleurs mâles sont stériles et les fruits sont donc parthénocarpiques car ils ne sont pas issus de la fécondation.
Concernant son cycle biologique, le bananier est une espèce monocarpique (il ne possède qu'un seul bourgeon terminal ou apex méristématique s'exprimant dans l'auxèse et la mérèse du végétal) et monoblastique (le végétal meurt après la floraison). Un bananier ne produit donc qu'un seul régime, d’où l’importance de le couper après la récolte pour laisser la place au suivant[3]. Les bananiers cultivés se multiplient donc par multiplication végétative.
La région d'origine de la banane se trouve entre l'Inde et les îles mélanésiennes du Pacifique en passant par l'Indonésie et la Nouvelle-Guinée. Elle se diffuse au Moyen-Orient et dans le bassin méditerranéen au moment de la conquête islamique. La banane de culture fut introduite dans les Amériques dès le début de la colonisation européenne vers 1500. Le bananier se diffuse si rapidement en Amérique qu'il est très rapidement considéré, de façon erronée, comme une espèce originaire du continent. Alexander von Humboldt est ainsi persuadé d'une origine américaine du fruit[4].
Aujourd'hui, la banane est cultivée dans toutes les régions tropicales de la planète comme en Colombie, au Honduras.
Le bananier vit dans les pays tropicaux, sous un climat chaud et humide.
Certains bananiers sont plantés dans la ville d'Ozoir la Ferrière en Seine et Marne (77) et font la fierté de ses habitants. Des manifestations en honneur de la banane ont régulièrement lieu.
Les bananiers souffrent notamment de l'action des vers nématodes, tels Radopholus similis, Helicotylenchus multicinctus, Meloidogyne, etc. qui détruisent les racines de cette herbacée.
Avant 2002, le genre Musa était divisé en cinq sections : Eumusa, Rhodochlamys, Callimusa, Australimusa, Ingentimusa.
En 2002, des études génétiques ont ramené le nombre de sections à trois selon leur numération chromosomique : section Eumusa regroupant Rhodochlamys x = 11, section Callimusa regroupant Australimusa x = 10, section Ingentimusa x = 7 pour la seule espèce M. ingens.
Selon World Checklist of Selected Plant Families (WCSP) (6 février 2014)[5] :
Espèces aux noms synonymes, obsolètes et leurs taxons de référence
Selon World Checklist of Selected Plant Families (WCSP) (23 juin 2012)[6] :
Le génome du bananier a été séquencé en 2012. Depuis, de nombreuses recherches sur une prétendue "amélioration génétique" se sont développées. Les chercheurs du monde entier étudient cette plante géante afin de déterminer les caractéristiques des espèces (résistance à la sécheresse, aux maladies, etc. ). Avant d'être distribuées aux laboratoires, les plantes doivent disposer d'une certification phytosanitaire qui les garantit exemptes de tout virus. Cette étape se déroule dans le Virus Indexing and Sanitation Center de Gembloux Agro-Bio Tech (Université de Liège, Belgique).[1]
Le processus dit de domestication des bananes aurait commencé il y a 7 000 ans dans le sud-est asiatique, aidé par les migrations humaines au travers des différentes îles, et la sélection humaine pour l'obtention d'hybrides sans graines, parthénocarpiques (production de fruits sans fécondation de l'ovule) qui se sont reproduits par multiplication végétative via des repousses[7]. Ces hybrides peuvent être diploïdes mais, le plus souvent, ils sont triploïdes[8]. Actuellement, l'histoire évolutive et les modalités des processus de domestication sont en cours de précision, en particulier à travers des études moléculaires en utilisant les nouvelles technologies de biologie moléculaire.
Dans la même section Eumusa, il existe aussi quelques hybrides de distribution restreinte issus de M. schizocarpa. La section Callimusa a donné des variétés cultivées seulement en Polynésie avec l'espèce M. troglodytarum L. (groupe Fe'i) et quelques hybrides d'autres espèces (par exemple M. jackeyi) de la même section ainsi que M. textilis, cultivée aux Philippines pour la production de fibres.
Le M. basjoo ou bananier japonais, originaire des montagnes de Chine, montre une tolérance au froid particulièrement élevée ; la souche dans le sol résiste à des températures pouvant être inférieures à −12 °C. Son fruit est grenu et n'est pas comestible.
Découvert récemment, le 'Helen's Hybrid' un hybride M. sikkimensis et M. 'Ney Poovan' produit des fruits comestibles bien qu'avec des graines, et a une souche qui résiste à des températures inférieures à −12 °C. (M. sikkimensis serait aussi résistant au froid que basjoo)
Certaines variétés de M. cavendishii ont une taille à maturité inférieure à 2 m et peuvent ainsi être cultivées en pots. Elles sont souvent proposées comme bananiers d'intérieur (température minimale, 5 °C).
Il existe de très nombreuses variétés de bananes comestibles formant trois groupes d'usage différents :
Une espèce, l'abaca (Musa textilis), est cultivée aux Philippines pour la production de fibres; elle est appelée « chanvre de Manille ». Cette fibre est principalement employée pour la fabrication de cordes. C'est la plus durable des fibres naturelles.
Dans beaucoup de régions, les feuilles de bananier ont des usages domestiques : toiture, emballage, contenant de cuisson, fibres tressées, etc. Les feuilles de bananier servent à fabriquer des imitations de papyrus, vendues aux touristes en Égypte ou ailleurs. D'autres espèces ont une utilisation ornementale.
En France, le ministère de l'agriculture propose une Liste des produits phytopharmaceutiques autorisés pour lutter contre les parasites du bananier[12].
Selon le rapport du cancérologue Dominique Belpomme, l'utilisation massive des pesticides tels que le chlordécone dans la culture de la banane antillaise a conduit à un « désastre sanitaire ». Cependant la validité scientifique des données sur lesquelles s'appuie ce rapport est mise en cause pour des problèmes de méthodologie[citation nécessaire].
Musa a une grande importance économique aux Antilles notamment en Martinique.
C'est à la fin du XIXe siècle que la culture de la banane se développe aux Caraïbes puis en Amérique centrale pour devenir une culture industrielle contrôlée par deux grandes firmes nord-américaines : Dole et Chiquita.
La banane représente un aliment de base vital pour des millions de personnes issues de pays en voie de développement ; elle était, en 2011, le fruit le plus consommé au monde avec une production mondiale de plus de 100 millions de tonnes (Production 2011, Données de FAOSTAT (FAO)). Elle représente ainsi la 4e production mondiale pour l'alimentation humaine après les 3 céréales riz, blé et maïs. Les principaux pays producteurs sont en Amérique du Sud : Brésil, Colombie, Équateur, Venezuela, et en Amérique centrale : Honduras, Panama, Mexique, en Asie : Chine, Inde, Philippines, Indonésie, Thaïlande, Viêt Nam ou en Afrique : Burundi, Tanzanie.
Le commerce international de la banane a fait l'objet d'un conflit à l'Organisation mondiale du commerce (OMC) entre l'Union européenne d'une part, et les pays producteurs d'Amérique et les États-Unis d'autre part, en raison des accords préférentiels (quotas et droits de douanes réduits) qui liaient cette dernière aux pays dits ACP (Afrique-Caraïbes-Pacifique).
Le commerce de la banane est atypique puisque près de 90 % de la production sont consommés « sur place » (au sein du pays producteur). L'Inde, la Chine et le Brésil, qui appartiennent au top5 des pays producteurs, n'exportent quasiment pas leur production. Le commerce de la « banane d'export » est essentiellement réalisé par 3 sociétés américaines dont Chiquita Brands International (anciennement United Fruit Company). Les principales zones exportatrices sont l'Afrique, les Philippines et l'Amérique centrale et latine tandis que les zones importatrices sont principalement l'Amérique du Nord et l'Europe.
Le bananier est la plante au cœur de la vision hindoue du paradis perdu datant au moins du VIe siècle avant notre ère. Bouddha a fait du bananier le symbole de la vanité des biens, de la fragilité et de l'instabilité des choses, parce que sa partie aérienne meurt après avoir fructifié.
En Thaïlande, nombreux sont ceux qui croient en la présence d'un "esprit" bienfaisant ou malfaisant appelé Dame de l'arbre (Nang Mai /นางไม้ ou ผีต้นไม้) dans certains arbres : ainsi Dame Tani ( นางตานี / Nang Tani) habite un bananier et punit les hommes infidèles (c'est pourquoi elle est crainte et que les thaïlandais refusent de planter des bananiers dans l’enceinte d’une maison)[13].
Musa
Le bananier, Musa, est un genre de plantes monocotylédones vivaces de la famille des Musaceae dont les fruits, en général, sont les bananes.
Le bananier contrairement aux apparences, n'est pas un arbre mais une plante herbacée. En effet, il ne possède pas de vrai tronc, mais un stipe, comme les palmiers : un empilement de gaines foliaires qui s'accumulent.
Ce genre comprend environ soixante espèces, toutes tropicales, dont plusieurs sont largement cultivées pour la production de bananes. Certaines espèces ont un intérêt ornemental et sont cultivées en serres dans les pays tempérés.
Le terme « bananier » peut aussi être utilisé pour des espèces n'appartenant pas au genre Musa. Les espèces du genre Ensete comme la fausse « banane » (Ensete ventricosum) sont aussi regroupées sous le terme de « bananiers ». Globalement, tous appartiennent à la famille des Musaceae.
O xénero Musa é o xénero tipo da familia das musáceas, que comprende unha cincuentena de especies de megaforbas de confusa taxonomía, así como decenas de híbridos, entre os cales se atopan Musa acuminata, Musa balbisiana e Musa × paradisiaca, as tres especies comprendidas co nome común de bananeiro. Son grandes plantas herbáceas de orixe asiática cun pseudotalo constituído a partir das vaíñas foliares.
Plantas herbáceas perennes, xeralmente de gran tamaño, ás veces parcialmente lignosas. Talo subterráneo rizomatoso do que parten as súas grandes follas, cuxas vaíñas están dispostas en espiral fortemente apertadas unhs coas outras, constituíndo o falso toro. Follas grandes, simples, enteiras, con vaíña e normalmente con pecíolo. Flores hermafroditas ou unisexuais, con brácteas; perianto cigomorfo, diferenciado a miúdo en cáliz e corola; androceo constituído xxeralmente por 5 estames e 1 estaminodio; ovario ínfero trilocular. Inflorescencias en espiga ou en panícula, espatadas. Froitos abagados ou capsulares. Acolle arredor de 100 especies tropicais.
Algunhas especies producen froitos sen sementes, perpetuándose de xeito vexetativo. O rizoma produce un ou varios fillos que han substituír a planta nai unha vez que morra, cousa que ocorre trala formación dos froitos.
É un xénero das rexións tropicais de Asia, naturalizada en América Central.
O seu nome deriva do apelativo árabe para a froita. Divídese en tres seccións de acordo co número cromosómico: Callimusa (2n = 20), Musa (2n = 22) e Ingentimusa (2n = 14).
O xénero Musa é o xénero tipo da familia das musáceas, que comprende unha cincuentena de especies de megaforbas de confusa taxonomía, así como decenas de híbridos, entre os cales se atopan Musa acuminata, Musa balbisiana e Musa × paradisiaca, as tres especies comprendidas co nome común de bananeiro. Son grandes plantas herbáceas de orixe asiática cun pseudotalo constituído a partir das vaíñas foliares.
Banana (lat. Musa), rod jednosupnica iz porodice bananovki (Musaceae) kojemu pripada 72 vrste[1] trajnica čiji je plod, banana, široko rasprostranjen u ljudskoj ishrani. Banane su zeljaste voćke drvolikog izgleda koje mu daju tijesno priljubljeni lisni rukavci, čineći na taj način prividno deblo. Listovi su veliki a iz podraslih plodnica cvjetova razvija se mesnati plod.
Rod je prvi imenovao Carl Linnaeus 1753., a postoje dva objašnjenja za nastanak riječi musa. Prema jednom dolazi od latiniziranog arapskog naziva mauz (موز), u značenju voće, a po drugom po Antoniju Musi (Ἀντώνιος Μούσας), grčkom botaničaru i liječniku rimskog cara Augusta.
Različite vrste banana raširene su po tropskim krajevima Amerike, Azije i Afrike. Najpoznatija je M. acuminata koja je se jede sirova, dok se različite vrste (kao plantana banane) peku ili kuhaju, plantane su bogate škrobom, a siromašne šećerom. Stabljike banane rastu visoko poput drveća, ali nisu drvenaste nego lisnate. Kultivirani plodovi poznati kao banana, omiljeni su kao ukusno voće koje se jede sirovo, priprema kuhanjem ili se koristi za izradu različitih poslastica, razvili su se osobito iz vrsta M. acuminata i M. balbisiana
Od hibridne vrste M. × paradisiaca (konjska banana) pravi se brašno za pecivo i dobiva alkohol, a jedu se kuhani. Vrsta Musa textilis služi za izradbu papira i užadi, a porijeklom je s Filipina.
M. acuminata
Banana (lat. Musa), rod jednosupnica iz porodice bananovki (Musaceae) kojemu pripada 72 vrste trajnica čiji je plod, banana, široko rasprostranjen u ljudskoj ishrani. Banane su zeljaste voćke drvolikog izgleda koje mu daju tijesno priljubljeni lisni rukavci, čineći na taj način prividno deblo. Listovi su veliki a iz podraslih plodnica cvjetova razvija se mesnati plod.
Rod je prvi imenovao Carl Linnaeus 1753., a postoje dva objašnjenja za nastanak riječi musa. Prema jednom dolazi od latiniziranog arapskog naziva mauz (موز), u značenju voće, a po drugom po Antoniju Musi (Ἀντώνιος Μούσας), grčkom botaničaru i liječniku rimskog cara Augusta.
Različite vrste banana raširene su po tropskim krajevima Amerike, Azije i Afrike. Najpoznatija je M. acuminata koja je se jede sirova, dok se različite vrste (kao plantana banane) peku ili kuhaju, plantane su bogate škrobom, a siromašne šećerom. Stabljike banane rastu visoko poput drveća, ali nisu drvenaste nego lisnate. Kultivirani plodovi poznati kao banana, omiljeni su kao ukusno voće koje se jede sirovo, priprema kuhanjem ili se koristi za izradu različitih poslastica, razvili su se osobito iz vrsta M. acuminata i M. balbisiana
Od hibridne vrste M. × paradisiaca (konjska banana) pravi se brašno za pecivo i dobiva alkohol, a jedu se kuhani. Vrsta Musa textilis služi za izradbu papira i užadi, a porijeklom je s Filipina.
Tutón nastawk z temu ród je po hesle na druhi nastawk podobny. Druhe hesło banana ma temu płód. Bananowc je ród (Musa) ze swójby bananowych rostlinow ('Musaceae).
Wobsahuje družiny:
Někotre družiny wutworja jědźne płody: banana.
Bananowc je ród (Musa) ze swójby bananowych rostlinow ('Musaceae).
Wobsahuje družiny:
Nićata banana (Musa textilis) Wšědny bananowc (Musa paradisiaca)Musa L. è un generi di piante appartenente alla famiglia Musaceae[1].
Tra le piante del genere Musa sono incluse banani e platani.
Alcune fonti affermano che il genere Musa, deve il suo nome ad Antonio Musa, medico dell'imperatore Augusto.[2] Altri dicono che Linneo, che istituì il genere nel 1750, semplicemente adattò la parola araba per banana, mauz (موز).[3]
Sebbene alcune specie raggiungano dimensioni comparabili a quelle di un albero, tutte le piante del genere Musa sono in effetti delle "erbe giganti". Quello che appare come il loro fusto non è altro che l'insieme dei piccioli delle loro foglie che emergono dal loro tubero.
Sono piante alte di solito almeno 50 centimetri, ma generalmente 3–10 metri. Le foglie sono grandi, semplici, divise in lamina e picciolo. La lamina è oblunga o oblugo-ellittica, e raggiunge una lunghezza di 2–3 metri e una larghezza di 30–60 centimetri. Il fusto resta corto fino alla fioritura.[4].
L'infiorescenza è terminale, nella maggior parte dei casi è pendula, ma a volte è verticale. È spesso circondata da numerose brattee verdi, marroni o rosso-porpora (raramente gialle) che di solito cadono col procedere della fioritura. I fiori sono portati disposti su una o due file, e sono zigomorfi. Alla base dell'infiorescenza ci sono i fiori femminili, con stami abortiti, mentre verso la fine dell'infiorescenza ci sono i fiori maschili con cinque stami (e il gineceo abortito). Le bacche sono allungate, carnose, curve e leggermente angolate in sezione, con numerosi semi, eccetto nelle forme partenocarpiche. I semi sono globosi[4].
I processi di ibridazione e di poliploidia causarono notevole confusione nella tassonomia del genere che fu ridefinita correttamente tra gli anni 40 e 50 del Novecento.
Tutte le cultivar oggi in commercio di banane senza semi sono ibridi o poliploidi di due specie selvatiche Musa acuminata e Musa balbisiana.
Il genere comprende le seguenti specie:[1]
Musa L. è un generi di piante appartenente alla famiglia Musaceae.
Tra le piante del genere Musa sono incluse banani e platani.
Vide etiam paginam discretivam: Musa
Musa est genus cuius species sunt omnium herbacearum plantarum florentium altissimae,[1] familiae Musacearum. Huic generi sunt plus quam quinquaginta species, quarum nonnullae fructus edules proferunt, dum aliae sunt pro ornamento (Bailey 1916:2076–2079). Musa est in tropicis Asiae Meridiorientalis regionibus endemica, primum mansuefacta probabiliter in Nova Guinea.[2] Planta hodie per zonas tropicas excolitur,[3] praecipue pro fructu, sed plantae etiam pro fibra et ornamento sunt.
Musis plerumque altis validisque, homines saepe eas arbores falso appellant, sed plantae caulis re vera est pseudocaulis. In aliquibus speciebus, hic pseudocaulis, ex cormo emergens, potest altitudinem ad 7.6 vel fortasse octo metra (26 pedes) attingere, foliis spiraliter dispositis, ad 3.5 metra (10 pedes) longis et 60 cm (2 pedes) latis.[4] Unusquisque pseudocaulis potest proferre fascem musarum viridum, quae maturescentes flavi vel adeo rubri fiunt. Post fructum prolatum, pseudocaulis moritur, et alius in eius loco substituitur.
Alii fontes ferunt genus nominari pro Antonio Musa, medicus Augusti imperatoris (Bailey 1916:2076); alii autem ferunt Linnaeum, qui genus anno 1750 nominavit, e mauz, voce Arabica, in Latinum convertisse.[5] Banana, nomen Musae in multis linguis, e voce ipsa Arabica banan 'digitus' deducitur.[5]
Vide etiam paginam discretivam: Musa
Musa est genus cuius species sunt omnium herbacearum plantarum florentium altissimae, familiae Musacearum. Huic generi sunt plus quam quinquaginta species, quarum nonnullae fructus edules proferunt, dum aliae sunt pro ornamento (Bailey 1916:2076–2079). Musa est in tropicis Asiae Meridiorientalis regionibus endemica, primum mansuefacta probabiliter in Nova Guinea. Planta hodie per zonas tropicas excolitur, praecipue pro fructu, sed plantae etiam pro fibra et ornamento sunt.
Musis plerumque altis validisque, homines saepe eas arbores falso appellant, sed plantae caulis re vera est pseudocaulis. In aliquibus speciebus, hic pseudocaulis, ex cormo emergens, potest altitudinem ad 7.6 vel fortasse octo metra (26 pedes) attingere, foliis spiraliter dispositis, ad 3.5 metra (10 pedes) longis et 60 cm (2 pedes) latis. Unusquisque pseudocaulis potest proferre fascem musarum viridum, quae maturescentes flavi vel adeo rubri fiunt. Post fructum prolatum, pseudocaulis moritur, et alius in eius loco substituitur.
Alii fontes ferunt genus nominari pro Antonio Musa, medicus Augusti imperatoris (Bailey 1916:2076); alii autem ferunt Linnaeum, qui genus anno 1750 nominavit, e mauz, voce Arabica, in Latinum convertisse. Banana, nomen Musae in multis linguis, e voce ipsa Arabica banan 'digitus' deducitur.
Bananas (lot. Musa) – bananinių (Musaceae) šeimos žolinių augalų gentis, kurioje yra apie 80 rūšių. Auga daugiausia Afrikoje, Azijoje – tropinio ir subtropinio klimato šalyse. Daug bananų auginama Centrinės Amerikos kraštuose.
Išauga iki 10-15 m aukščio. Lapai labai dideli (iki 4 m ilgio). Žiedai susitelkę kekės pavidalo žiedynuose. Vaisiai vadinami bananais, auga kekėmis. Jie 15-17 cm ilgio ir 4-7 cm skersmens, lenkti. Vaisių luobelė nevalgoma, prinokusi dažniausiai geltona. Nuskinti greičiau genda palyginus su kitais vaisiais. Vaisiaus minkštime yra apie 75 proc. vandens, 15-20 proc. cukrų, apie 7 proc. krakmolo, 1,3 proc. baltymų, 0,3-0,6 proc. riebalų.
Labiausiai auginami:
ir kt.
Indija 29.82 
Kinija 11.64 
Uganda 11.23 
Filipinai 9.45 
Ekvadoras 8.24 
Brazilija 7.65 
Indonezija 6.34 
Kolumbija 5.27 
Kamerūnas 4.94 
Tanzanija 4.08
Bananas (lot. Musa) – bananinių (Musaceae) šeimos žolinių augalų gentis, kurioje yra apie 80 rūšių. Auga daugiausia Afrikoje, Azijoje – tropinio ir subtropinio klimato šalyse. Daug bananų auginama Centrinės Amerikos kraštuose.
Išauga iki 10-15 m aukščio. Lapai labai dideli (iki 4 m ilgio). Žiedai susitelkę kekės pavidalo žiedynuose. Vaisiai vadinami bananais, auga kekėmis. Jie 15-17 cm ilgio ir 4-7 cm skersmens, lenkti. Vaisių luobelė nevalgoma, prinokusi dažniausiai geltona. Nuskinti greičiau genda palyginus su kitais vaisiais. Vaisiaus minkštime yra apie 75 proc. vandens, 15-20 proc. cukrų, apie 7 proc. krakmolo, 1,3 proc. baltymų, 0,3-0,6 proc. riebalų.
Labiausiai auginami:
Tikrasis bananas (Musa paradisiaca) Pluoštinis bananas (Musa textilis) Japoninis bananas (Musa basjoo)ir kt.
Banānaugi (Musa) ir daudzgadīgi banānu dzimtas zālaugi ar spēcīgu sakņu sistēmu, īsu stublāju un no 6 līdz 20 lapām. Banānaugu dzimtene ir Dienvidaustrumāzija, it īpaši Malajas arhipelāgs. Augu augstums svārstās no 2 līdz 9 metriem vai vairāk. Par visaugstāko banānu ģints augu tiek uzskatīts Musa itineraks, šīs sugas augstums var sasniegt pat 12 metrus. Ap galveno stublāju veidojas daudz sānu dzinumu, kur katrs dzinums aizstāj iepriekšējo un tā notiek banānaugu reproducēšanās. Banānaugu sakne ir bārkšveida, auglīga vidē tā var izplatīties 4,9 metru platumā un 1,5 metru dziļumā. Lapas ir lielas, mīkstas, gludas, iegarenas vai ovālas, ar paralēlu dzīslojumu, izkārtotas spirālē. Stumbra galā veidojas viena ziedkopa, bet no tās auglis — banānu ķekars, kas īstenībā ir viena liela oga.[nepieciešama atsauce] Tajā ir 200—300 banānu. Kad auglis nogatavojas, auga virszemes daļa iet bojā, bet no saknes attīstās jauni dzinumi.
No banānaugiem iegūst to augļus — banānus, kas tiek bieži lietoti uzturā. Banānu dzimtai ir vairāk nekā 40 sugu, kuras galvenokārt izplatītas jūru un Klusā okeāna salās. Visbiežāk sastopamā ziemeļu suga ir Japānas banāni (Musa basjoo), un tā atrodas vienā no japāņu salām — Rjukju. Šī suga ir augusi kā dekoratīvais augs, to var sastapt Kaukāzā, Melnās jūras krastā un Krimā.
Kultivētu banānu lapas var sasniegt 250 cm garumu un 60 cm platumu, tās var būt zaļas vai zaļas ar sarkaniem plankumiem. Kad banāns ir gatavs ziedēšanai, tā stublājā izdīgst zieds, kurš caur stublāju un lapām iznāk ārpusē. Ziedēšana notiek pēc 8—10 mēnešiem kopš zieda izdīgšanas brīža.
Musa merupakan salah datu daripada tiga genus dalam famili Musaceae; tumbuhan dalm genus ini termasuklah pisang dan plantain. Terdapat lebih dari 50 spesies Musa dengan kegunaan yang meluas. Nama saintifik bagi genus ini datang dari nama bahasa Arab dan Parsi bagi buah pisang (موز).
Musa merupakan salah datu daripada tiga genus dalam famili Musaceae; tumbuhan dalm genus ini termasuklah pisang dan plantain. Terdapat lebih dari 50 spesies Musa dengan kegunaan yang meluas. Nama saintifik bagi genus ini datang dari nama bahasa Arab dan Parsi bagi buah pisang (موز).
Het geslacht banaan (Musa) omvat alle bananen. Taxonomisch gezien is het een moeilijk geslacht, omdat er in de loop van eeuwen door de mens veel binnen is gekruist binnen en geselecteerd.
Er zijn dan ook verschillende meningen over de indeling binnen dit geslacht. Hier wordt de meest gebruikte indeling verder behandeld. In 2002 is er door Carol Wong en collega's in Singapore een indeling in drie secties gemaakt te weten:
Alle eetbare bananen zijn kweekproducten op basis van Musa acuminata, al dan niet in combinatie met Musa balbisiana. Er zijn ongeveer 400 gangbare rassen van banaan. Het assortiment is te verdelen in rassen voor de verse consumptie en in rassen om te bakken of te koken. Daarnaast zijn er rassen met speciale eigenschappen zoals de appelbanaan, babybanaan en rode banaan.
Voor het uitbreken van de Panamaziekte werd de 'Gros Michel' het meest geteeld voor export. Kwalitatief is dit de beste banaan voor export. Dit ras is deels vervangen door 'Giant Cavendish', dat nu de meest geteelde banaan voor export is. Met name de kloon 'Valery' van het ras robusta wordt veel geteeld voor export vanwege zijn betere resistentie tegen de Panamaziekte en doordat het beter bestand is tegen harde wind. Er wordt nog gezocht naar een bruikbare variant die resistent is tegen de Zwarte Sigatokaziekte.
Het geslacht banaan (Musa) omvat alle bananen. Taxonomisch gezien is het een moeilijk geslacht, omdat er in de loop van eeuwen door de mens veel binnen is gekruist binnen en geselecteerd.
Bananpalmer (Musa) er trelignende planter i bananfamilien som klassifiseres som urter. Stammen blir 4-8 meter høy, med store blader som blir 2-3 meter lange. Ordet banan brukes om plantens frukt, som egentlig er bær[1]. Bananer gror i hengende klaser, og veier omtrent 125-200 gram, men dette kan variere. Omtrent 2⁄3 av bananen er spiselig.[2] På arabisk betyr banan «finger».
Hver plante bærer en enkelt bananstokk som inneholder opptil 20 klaser. Hver klase kan inneholde opptil 20 bananer. En bananstokk kan veie fra 30 til 50 kg. Vanlig levetid til en plante er ca. 15 år.
Banan kommer opprinnelig fra det tropiske Sydøst-Asia, og er en av de eldste kulturplanter. Portugisiske sjøfarere brakte bananen til Kanariøyene, og spanjolene brakte den videre til Mellom-Amerika. Banan dyrkes i dag i det tropiske beltet langs ekvator både i Amerika, Asia og Afrika. Det finnes tre grunnsorter av bananer – vanlig fruktbanan, rød banan og kokebanan.
I 2002 ble over 68 millioner tonn bananer høstet. Av dette ble 12 millioner tonn omsatt globalt, hvorav Ecuador, Costa Rica, Colombia og Filippinene eksporterte over 1 million tonn hver. Bama er den importøren som importerer mest bananer til Norge.
Bananpalmer (Musa) er trelignende planter i bananfamilien som klassifiseres som urter. Stammen blir 4-8 meter høy, med store blader som blir 2-3 meter lange. Ordet banan brukes om plantens frukt, som egentlig er bær. Bananer gror i hengende klaser, og veier omtrent 125-200 gram, men dette kan variere. Omtrent 2⁄3 av bananen er spiselig. På arabisk betyr banan «finger».
Hver plante bærer en enkelt bananstokk som inneholder opptil 20 klaser. Hver klase kan inneholde opptil 20 bananer. En bananstokk kan veie fra 30 til 50 kg. Vanlig levetid til en plante er ca. 15 år.
Multimedia w Wikimedia Commons Banan (Musa L.) – rodzaj roślin z rodziny bananowatych (Musaceae Juss.). Według The Plant List w obrębie tego rodzaju znajduje się co najmniej 70 gatunków o nazwach zweryfikowanych i zaakceptowanych, podczas gdy kolejnych 5 taksonów ma status gatunków niepewnych (niezweryfikowanych)[3]. Występuje naturalnie w strefie międzyzwrotnikowej Azji, Afryki i Australii. Część gatunków dostarcza jadalnych owoców[4]. Słowo banan pochodzi prawdopodobnie od arabskiego słowa banan, co oznacza palec[5] lub afrykańskiego języka wolof, w którym rośliny te określa się mianem banaana[6]. Gatunkiem typowym jest M. paradisiaca L.[2]
Bylina. Bananowce do prawidłowego rozwoju potrzebują klimatu ciepłego i wilgotnego. Wysoka jakość owoców zależy od dużej ilości wody i wysokiej temperatury, w związku z czym zasięg ich uprawy ogranicza izoterma 20 °C. Najlepsze wyniki osiąga się przy opadach wynoszących 120-150 mm miesięcznie. Wymagania glebowe roślin nie są duże, chronią glebę przed erozją.
Według badań z 2008 roku dojrzałe banany fluoryzują pod wpływem światła ultrafioletowego. Jest to związane z degradacją chlorofilu, prowadzącą do nagromadzenia się fluorescencyjnego produktu na skórze owocu[8].
Rodzaj należący do rodziny bananowatych (Musaceae), rzędu imbirowce (Zingiberales), kladu jednoliścienne (monocots) w obrębie Klad okrytonasiennych[1].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa jednoliścienne (Liliopsida Brongn.), podklasa imbirowe (Zingiberidae Cronquist ), nadrząd Zingiberanae Takht. ex Reveal, rząd imbirowce (Zingiberales Griseb.), rodzina bananowate (Musaceae Juss.). podrodzina Musoideae Eaton, plemię Museae Benth., rodzaj banan (Musa L.)[9].
Niektóre gatunki, zwłaszcza banan zwyczajny są roślinami uprawianymi dla owoców. Główni producenci to: Indie, Chiny, Uganda, Filipiny, Ekwador, Brazylia. Największymi krajami eksportującymi banany są: Ekwador, Kostaryka, Filipiny, Kolumbia i Gwatemala ich eksport stanowi w sumie ok. 2/3 światowego eksportu tych owoców. Dziesięciu głównych producentów wyprodukowało około dwóch trzecich łącznej produkcji światowej w 2012 roku. Trzech największych producentów nie należy do największych eksporterów, jedynie Filipiny mają znaczącą pozycję zarówno w produkcji jak i eksporcie. Banany, tak jak i kawa, dominowały w eksportowej gospodarce Ameryki Środkowej w XX wieku. Te dwie rośliny w roku 1930 miały udział w eksporcie z tego regionu wynoszący 75%, a 30 lat później 67%. Z tego powodu większość krajów Ameryki Środkowej nazwanych jest „republikami bananowymi”.
Banan (Musa L.) – rodzaj roślin z rodziny bananowatych (Musaceae Juss.). Według The Plant List w obrębie tego rodzaju znajduje się co najmniej 70 gatunków o nazwach zweryfikowanych i zaakceptowanych, podczas gdy kolejnych 5 taksonów ma status gatunków niepewnych (niezweryfikowanych). Występuje naturalnie w strefie międzyzwrotnikowej Azji, Afryki i Australii. Część gatunków dostarcza jadalnych owoców. Słowo banan pochodzi prawdopodobnie od arabskiego słowa banan, co oznacza palec lub afrykańskiego języka wolof, w którym rośliny te określa się mianem banaana. Gatunkiem typowym jest M. paradisiaca L.
As bananeiras, figueiras-de-adão[1], pacobeiras ou pacoveiras[2] são plantas do gênero Musa, um dos três que compõem a família Musaceae, que inclui as plantas herbáceas vivazes, incluindo as bananeiras cultivadas para a produção de fibras (abacás) e para a produção de bananas. Existem cerca de 50 espécies de Musa, utilizadas pelo ser humano para diversas finalidades, originárias do sudeste da Ásia. Muitas variedades de bananas selvagens existem ainda no sudeste da Ásia. Caracterizam-se por um caule suculento e subterrâneo (rizoma), cujo "falso" tronco (um pseudocaule) é formado pelas bainhas superpostas das suas folhas. Estas são grandes, de coloração verde-clara, brilhantes e de forma, em geral, oblonga ou elíptica. As flores dispõem-se numa espiga terminal, em torno do chamado "coração" ou "umbigo" da bananeira, com glomérulos androgínicos, apesar de, na prática, os glomérulos superiores funcionarem apenas como masculinos e os inferiores como femininos. Apresenta ainda brácteas em forma de espata. O "fruto", conhecido como banana, é, na verdade, uma pseudobaga. As espécies do género Ensete, incluindo a bananeira-da-abissínia (Ensete ventricosum), são, vulgarmente,consideradas como "falsas bananeiras".
O género Musa era, tradicionalmente, classificado em cinco secções (Ingentimusa, Australimusa, Callimusa, Musa e Rhodochlamys) mas estas outras classificações referem apenas quatro secções: Australimusa, Callimusa, Rhodochlamys e Eumusa. Anteriormente, as espécies com 2n = 20 cromossomas estavam separadas nas secções Australimusa e Callimusa, enquanto que as espécies com 2n = 22 cromossomas estavam distribuídas pelas secções Musa e Rhodochlamys. Recentemente, pesquisas de Carol Wong e colegas de Singapura revelaram que as diferenças genéticas entre cada secção do mesmo grupo cromossómico são menores que as identificadas dentro de cada secção.
Isto significa que a separação tradicional das secções não é reflexo da realidade biológica. Os estudos de Wong defendem, contudo, que se deva manter a sepração entre as espécies de 20 e 22 cromossomas, mantendo a secção de 14 cromossomas como grupo distinto
A seção Australimusa, onde estão as plantas com 10 cromossomos (n=10), apresentam cachos e "umbigos" (inflorescência masculina) eretos; compreende 5 espécies, sendo as mais conhecidas, a Musa textilis e a Musa fehi; as plantas desta seção são utilizadas para a extração de suas fibras, consumo dos frutos e na forma de vegetal. A seção Callimusa, engloba plantas com 10 cromossomos (n=10), compreende 5 a 6 espécies de pequeno tamanho e de interesse botânico, sendo a mais conhecida a Musa coccinea.
Na seção Rhodochlamys, estão as plantas com número básico de 11 cromossomos (n=11), apresentando inflorescência ereta e poucas flores em cada bráctea; a espécie mais conhecida é a Musa ornata que apresenta brácteas rosa-violeta e tendo interesse como planta ornamental.
Fazendo parte da seção Eumusa, estão as bananeiras com 11 cromossomos (n=11), apresentando cachos e "umbigos" (inflorescência masculina) horizontais ou cadentes, seiva leitosa ou aguada; nesta seção, localizam-se as bananas comestíveis, de grande valor comercial, incluindo a Musa acuminata e a Musa balbisiana.
Uma compilação dos nomes das espécies, subespécies, híbridos, variedades, assim como de nomes vulgares utilizados em várias línguas, é mantida na Universidade de Melbourne, Australia, [5] demonstrando que os nomes vulgares são apenas locais e não correspondem a espécies, nem a cultivares reconhecidos.
São vários os grupos distintos de bananas comestíveis que se desenvolveram a partir de espécies do género Musa. Até a actualidade, as variedades mais cultivadas e usadas comercialmente derivam das espécies Musa acuminata (principalmente) e Musa balbisiana - seja em variedades puras ou em diversas combinações híbridas. O grupo seguinte, mais utilizado, deriva dos membros da secção Callimusa (antes classificada como Australimusa) e a sua importância económica restringe-se praticamente à Polinésia. De importância ainda mais reduzida, existem alguns grupos híbridos cultivados na Papua-Nova Guiné; um grupo derivado, entre outras espécies, de Musa schizocarpa e um grupo híbrido de Musa x secção Callimusa.
Desde a época de Linnaeus até a década de 1940, tipos diferentes de bananas comestíveis e de bananas-da-terra receberam a sua designação segundo a nomenclatura binomial, como Musa cavendishii, como se fossem espécies distintas. De facto, as bananas comestíveis têm uma origem extremamente complicada, que envolve a hibridação, mutação e, finalmente, a selecção pelo Homem. Assim, como estas variedades híbridas complexas receberam nomes científicos, a confusão está instalada em tudo o que diz respeito à botânica das bananas. Na década de 1940 e de 1950 tornou-se claro que as bananas cultivadas e as bananas-da-terra não deveriam receber nomes científicos de acordo com a convenção da nomenclatura binomial, sendo mais prudente utilizar nomes de cultivares. Assim, um sistema alternativo, baseado no genoma, foi criado para a secção das bananas Musa.
Como já foi referido acima, o principal grupo de bananas comestíveis derivam de Musa acuminata e Musa balbisiana. Como exemplo da aplicação do sistema de nomenclatura baseada no genoma, a planta antes designada como Musa cavendishii tornou-se Musa (grupo AAA) 'Cavendish anã'. O "novo" nome mostra, de forma clara, que a 'Cavendish anã' é triplóide, com três grupos de cromossomas, todos derivados de Musa acuminata, agora designada pelo "A". Quando nos referimos a Musa balbisiana utilizamos a letra "B" para o mesmo efeito. Assim, a cultivar 'Rajapuri' passa a ser designada como Musa (grupo AAB) 'Rajapuri'. 'Rajapuri' é, portanto, triplóide, com dois grupos de cromossomas de Musa acuminata e um de Musa balbisiana. Nas bananas comestíveis, podemos encontrar combinações de genoma como AA, BB, ABB, BBB e mesmo AAAB.
Não foi criado um sistema de nomenclatura semelhante para o grupo seguinte de bananas comestíveis derivadas da secção Callimusa. Contudo, este grupo é conhecido geralmente como bananas "Fe'i" ou "Fehi", existindo numerosas cultivares deste grupo na região do pacífico Sul. São plantas com características muito distintas com frutos em cachos ascendentes - como se pode ver em três pinturas de Paul Gauguin. A polpa deve ser cozinhada antes de ser consumida, tem uma cor alaranjada brilhante - quando consumida, modifica a cor da urina de quem a ingere. As bananas Fe'i já não têm actualmente grande importância na alimentação humana, ainda que algumas tenham o seu papel em determinados rituais. É provável que as bananas Fe'i bananas derivem principalmente de Musa maclayi ainda que as suas origens não estejam tão bem esclarecidas como as da secção Musa. As cultivares podem ser designadas, formalmente, por exemplo, como Musa (grupo Fe'i) 'Utafun'.
Enquanto que as bananeiras originais produziam frutos com grandes sementes, as que são utilizadas após selecção para a produção alimentar humana são cultivares triplóides (logo, produzem frutos sem sementes formados por partenogénese). Estas, propagam-se assexuadamente a partir de brotos ou rebentos que nascem das socas da planta. As socas são obtidas a partir da remoção cuidadosa de uma parte do caule subterrâneo que contenha algum rebento e algumas raízes intactas, geralmente na base do pseudocaule. De seu pseudocaule/tronco é extraído palmito da bananeira.[6] Um só rizoma pode dar origem a vários rebentos (vulgarmente designados como filhos ou filhotes). Para que frutifiquem em condições, contudo, é necessário que alguns sejam suprimidos - caso contrário competirão entre si pelos recursos da planta (água e sais minerais). O escapo floral forma-se 5 a 8 meses após a formação dos brotos. Como a "bananeira" é cortada após a colheita do cacho, deve-se ter especial cuidado, nesta operação, para não danificar os brotos mais jovens.A banana é cultivada dentro de um balde de água.
O tempo de vida médio de um bananal é de cerca de 25 anos. A manutenção das plantações por meios mecanizados é dificultada pelo facto de não ser possível manter as bananeiras dispostas de forma regular. Isto deve-se ao facto de os novos rebentos crescerem na periferia do cormo de forma algo aleatória em relação à posição original das socas (cormos simpodiais), dando a impressão que as bananeiras se vão movendo pela plantação ao longo do tempo.
Existem dois sistemas de produção, conforme se pretendam colheitas sazonais ou ao longo de todo o ano. O "sistema de pé de galinha" consiste em permitir o desenvolvimento em simultâneo dos vários rebentos, procedendo-se à colheita em simultâneo, seguindo-se uma época sem produção, dedicada apenas ao crescimento dos novos rebentos. O "sistema da mãe, filha, neta" consiste em proceder à manutenção dos rebentos, de modo a existir um pronto a frutificar e outros, que lhe sucederão, em diferentes fases de crescimento, de modo a existir produção de bananas ao longo de todo o ano.
Ainda que não esteja propriamente em perigo de extinção, é possível que a cultivar cavendish se torne inviável para cultivo a larga escala nos próximos 10 a 20 anos. A cultivar Banana Gros Michel, que a precedeu no monopólio do comércio mundial sofreu o mesmo destino. Apesar da sua popularidade nos mercados europeus e americanos, a Cavendish, tal como a maioria das bananas, não apresenta qualquer diversidade genética (já que se reproduz assexuadamente), o que a torna particularmente vulnerável a doenças que ameaçam, de igual forma, a agricultura de subsistência. As principais doenças são:
As doenças provocadas por fungos estão entre as que mais danos causam na cultura da bananeira. Muitos entranham-se na planta, absorvidos juntamente com a água da seiva bruta, infectando o pseudocaule e as folhas. Os seus efeitos nefastos podem resultam em perdas de 100 por cento nas colheitas. A propagação destas doenças está, em muitos casos, relacionada com o comércio global de bananas. Os próprios trabalhadores ajudam à dispersão dos fungos nos utensílios usados na lavoura ou mesmo nas roupas. Os meios de controle, adaptados a cada caso, incluem a utilização de variedades cultivares resistentes, a eliminação de partes atacadas pelos fungos (folhas, flores etc.), de acordo com os sintomas apresentados pela planta, utilização de fungicidas (com moderação, já que a resistência dos patógenos tem aumentado), controlo de plantas daninhas e nematóides, protecção dos cachos com polietileno perfurado, entre outras medidas.
As doenças, provocadas por bactérias devem, acima de tudo, ser combatidas através da prevenção, evitando que se propaguem, quer em utensílios (desinfectando-os convenientemente), quer através de insectos onde as bactérias se hospedam. As principais doenças deste género são:
Os vírus, geralmente transmitidos por insectos hospedeiros, como os afídios, podem, por vezes, estarem relacionados com outras culturas de vegetais onde estes são infectados. As doenças virais mais representativas são:
Contamos entre as principais pragas que atacam as bananeiras:
As bananeiras, figueiras-de-adão, pacobeiras ou pacoveiras são plantas do gênero Musa, um dos três que compõem a família Musaceae, que inclui as plantas herbáceas vivazes, incluindo as bananeiras cultivadas para a produção de fibras (abacás) e para a produção de bananas. Existem cerca de 50 espécies de Musa, utilizadas pelo ser humano para diversas finalidades, originárias do sudeste da Ásia. Muitas variedades de bananas selvagens existem ainda no sudeste da Ásia. Caracterizam-se por um caule suculento e subterrâneo (rizoma), cujo "falso" tronco (um pseudocaule) é formado pelas bainhas superpostas das suas folhas. Estas são grandes, de coloração verde-clara, brilhantes e de forma, em geral, oblonga ou elíptica. As flores dispõem-se numa espiga terminal, em torno do chamado "coração" ou "umbigo" da bananeira, com glomérulos androgínicos, apesar de, na prática, os glomérulos superiores funcionarem apenas como masculinos e os inferiores como femininos. Apresenta ainda brácteas em forma de espata. O "fruto", conhecido como banana, é, na verdade, uma pseudobaga. As espécies do género Ensete, incluindo a bananeira-da-abissínia (Ensete ventricosum), são, vulgarmente,consideradas como "falsas bananeiras".
Bananierul este o plantă ierboasă din genul Musa, care, din cauza mărimii și structurii, este deseori confundat cu un arbore. Este cultivat pentru fructele sale. Bananierul face parte din Familia Musaceae. În lume, bananele ocupă locul patru după orez, grâu și porumb în consumul uman; sunt crescute în 130 de țări din lume, mai multe decât pentru orice alt fruct de cultură. Bananele sunt originare din Asia de sud-est.
Marea parte a producătorilor este formată din fermieri mici, care folosesc aceste culturi pentru consumul casnic sau pentru comercializarea locală. Deoarece bananele sunt produse în continuu de-a lungul unui an, acestea reprezintă o sursă de hrană importantă în timpul sezonului foametei (acea perioadă a anului când alimentele provenite din recoltarea anteioară s-a terminat, iar cea din anul curent nu este gata de cules). Din aceste motive bananele sunt extrem de importante pentru siguranța alimentației.
În anul 2014, recolta de banane a lumii era estimată la valoarea de 31,4 miliarde de euro, fiind indispensabilă pentru hrana a mai bine de 400 de milioane de persoane.[1]
Bananele sunt fructe de forma alungita, usor curbată, care cresc in bananier adesea grupate în ciorchini mari. Coaja este de culoare galbenă, verde sau roșie în funcție de specie, ușor de desprins. Partea internă este o pulpă amilacee cu gust dulce si consistenta in general fondantă.
Banana sălbatică este o bacă policarpică (conține numeroși sâmburi ascuțiți duri). Varietățile comerciale sunt adesea plante triploide sterile care produc bace partenocarpice formate fără fecundare, care nu mai conțin semințe (dacă despicăm această banană domestică pe lungime, observăm un șir longitudinal de puncte mici negre care sunt ovule nefecundate).
Marea parte a producătorilor este formată din fermieri mici, care folosesc aceste culturi pentru consumul casnic sau pentru comercializarea locală. Deoarece bananele sunt produse în continuu de-a lungul unui an, acestea reprezintă o sursă de hrană importantă în timpul sezonului foametei (acea perioadă a anului când alimentele provenite din recoltarea anterioară s-au terminat, iar cea din anul curent nu este gata de cules). Din aceste motive bananele sunt extrem de importante pentru securitatea alimentației. Climatele în care bananierul este cultivat:ecuatorial si tropical,iar mai rar,subecuatorial si subtropical
Marea parte a bananelor cultivate pe plan mondial sunt folosite pentru consumul local. La tropice, bananele, în special bananele pentru gătit, reprezintă o sursă majoră de hrană, ca și o sursă majoră de venit pentru fermierii mici. În ținuturile muntoase din Africa de Est bananele au importanța cea mai mare ca aliment de bază al populației. În țări precum Uganda, Burundi sau Rwanda se estimează că există un consum de 450 kg pe an pe cap de locuitor, cel mai mare din lume. Ugandezii folosesc același cuvânt "matooke" pentru a descrie și banana, și mâncarea.
În trecut, bananele reprezentau o cultură cu o viață de plantație lungă și recoltări stabile în decursul anului. Totuși, odată cu apariția ciupercii Black Sigatoka, producția de banane în Africa de est a scăzut cu peste 40%. De exemplu, în anii 1970, Uganda producea 15 până la 20 de tone de banane pe hectar. Astăzi, producția a scăzut la doar 6 tone pe hectar.
Situația a început să se îmbunătățească pe măsură ce varietăți noi, rezistente la boli, au început să apară, așa cum este FHIA-17 (cunoscută în Uganda drept Kabana 3). Aceste varietăți noi au un gust diferit față de banana crescută tradițional, acest lucru ducând la o acceptare a celor noi mai greoaie în cadrul fermierilor. Prin adăugarea de îngășământ de proveniență animală la solul de la baza plantelor, aceste noi varietăți au crescut în producție în locațiile în care au fost testate.
Fundația Rockefeller a început să efectueze teste pentru bananieri modificați genetic care sunt rezistenți și la Black Sigatoka și la insectele dăunătoare. În prezent dezvoltă varietăți specifice pentru fermieri mici sau pentru subzistență.
Uniunea Europeană este cel mai mare importator de banane din lume, pe care le importă din Africa, America Latină și Caraibe.[2]
Bananierul este o plantă ierboasă din genul Musa, care, din cauza mărimii și structurii, este deseori confundat cu un arbore. Este cultivat pentru fructele sale. Bananierul face parte din Familia Musaceae. În lume, bananele ocupă locul patru după orez, grâu și porumb în consumul uman; sunt crescute în 130 de țări din lume, mai multe decât pentru orice alt fruct de cultură. Bananele sunt originare din Asia de sud-est.
Marea parte a producătorilor este formată din fermieri mici, care folosesc aceste culturi pentru consumul casnic sau pentru comercializarea locală. Deoarece bananele sunt produse în continuu de-a lungul unui an, acestea reprezintă o sursă de hrană importantă în timpul sezonului foametei (acea perioadă a anului când alimentele provenite din recoltarea anteioară s-a terminat, iar cea din anul curent nu este gata de cules). Din aceste motive bananele sunt extrem de importante pentru siguranța alimentației.
În anul 2014, recolta de banane a lumii era estimată la valoarea de 31,4 miliarde de euro, fiind indispensabilă pentru hrana a mai bine de 400 de milioane de persoane.
Banánovník[2][3] (staršie: banán[4]; lat. Musa) je rod bylín z čeľade banánovníkovitých (Musaceae). Zahŕňa ako zakrpatené druhy veľké len niekoľko desiatok centimetrov, tak aj zástupcov vyšších bylín (až 16 metrov). Plody banánovníka, banány sú žiadanou komoditou, kvôli ktorej boli zástupcovia čeľade Musa skultúrnené a rôzne šľachtené. Okrem známych mäkkých a sladkých odrôd banánov tu patria aj príbuzné škrobovité banány na varenie (plantajn, čiže múčnatý banán).
O banánoch sa po prvýkrát zmienili budhistické texty v roku 600 pred Kr. Údajne aj sám Alexander Veľký mal počas svojej výpravy do Indie v roku 327 pred Kr. možnosť pochutnať si na banánoch.[chýba zdroj] Prvý skutočný banánový sad bol opísaný v Číne okolo roku 200. Okolo roku 650 islamskí dobyvatelia doviezli banány do Palestíny. Arabskí kupci potom rozšírili banány po väčšine územia Afriky.
V roku 1502 portugalskí kolonisti postavili prvé banánové sady v Karibiku a v Strednej Amerike.
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Banánovník
Wikislovník ponúka heslo Banánovník
Banánovník (staršie: banán; lat. Musa) je rod bylín z čeľade banánovníkovitých (Musaceae). Zahŕňa ako zakrpatené druhy veľké len niekoľko desiatok centimetrov, tak aj zástupcov vyšších bylín (až 16 metrov). Plody banánovníka, banány sú žiadanou komoditou, kvôli ktorej boli zástupcovia čeľade Musa skultúrnené a rôzne šľachtené. Okrem známych mäkkých a sladkých odrôd banánov tu patria aj príbuzné škrobovité banány na varenie (plantajn, čiže múčnatý banán).
Hibridni izvor; glej besedilo.
Bananovec (znanstveno ime Musa) je rod večletnih rastlin tropskega izvora. Steblo ali bolj pravilno imenovno »pseudosteblo« kjer listi tvorijo rozeto ki se samodejno podpira. V vegetacijskem obdobju raste bananovec skupaj z obilico stranskih (hčerinskih) poganjkov. Stranski poganjki se odstranjujejo zaradi koncentriranja hranil v starševski rastlini. Pri vzgajanju se načrtno odbira ustrezni stranski poganjek za naslednjo rastno sezono po obliki listov in vigorju. Po videzu bananovci spominjajo na palmo. Obstaja več sto različnih vrst bananovcev. Njihov plod je banana.
Na eni rastlini letno zraste približno 60 kg istoimenskih sadežev (150 banan). Prve plantaže so zasadili Portugalci pred 500 leti v Srednji Ameriki s čemer se španci ne strinjajo saj večino komercialno zanimivih kultivarjev gojijo sami. Danes prevladuje kultivar 'Dwarf Cavendish'. Ker se bananovci klonirajo oz. vegetativno razmnožujejo, ni možno križanje (samo redke vrste niso sterilne). Sadeži ne smejo zoreti na steblu. Postali bi mokasti in neokusni. Domačini tudi zase sadeže odsekajo še zelene in ji zorijo v senci. Banane za daljne dežele takoj odnesejo v ladijske hladilnike. Tam jih hranijo pri temperaturi manjši od 13 °C. S tem je prekinjeno zorenje. Če pade temperatura pod 12 °C banane porjavijo. Ko prispejo na cilj jim temperaturo dvignejo za približno 5 dni na približno 16 °C oz. jih zaplinijo, da hitreje dozorijo. Največji proizvajalci banan so Indija, Ekvador, Brazilija, Filipini,... Največji uvozniki so ZDA, EU in Japonska. Najznamenitejše blagovne znamke so Bonita, Chiquita, Dole, Del Monte,...
Bananovec (znanstveno ime Musa) je rod večletnih rastlin tropskega izvora. Steblo ali bolj pravilno imenovno »pseudosteblo« kjer listi tvorijo rozeto ki se samodejno podpira. V vegetacijskem obdobju raste bananovec skupaj z obilico stranskih (hčerinskih) poganjkov. Stranski poganjki se odstranjujejo zaradi koncentriranja hranil v starševski rastlini. Pri vzgajanju se načrtno odbira ustrezni stranski poganjek za naslednjo rastno sezono po obliki listov in vigorju. Po videzu bananovci spominjajo na palmo. Obstaja več sto različnih vrst bananovcev. Njihov plod je banana.
Na eni rastlini letno zraste približno 60 kg istoimenskih sadežev (150 banan). Prve plantaže so zasadili Portugalci pred 500 leti v Srednji Ameriki s čemer se španci ne strinjajo saj večino komercialno zanimivih kultivarjev gojijo sami. Danes prevladuje kultivar 'Dwarf Cavendish'. Ker se bananovci klonirajo oz. vegetativno razmnožujejo, ni možno križanje (samo redke vrste niso sterilne). Sadeži ne smejo zoreti na steblu. Postali bi mokasti in neokusni. Domačini tudi zase sadeže odsekajo še zelene in ji zorijo v senci. Banane za daljne dežele takoj odnesejo v ladijske hladilnike. Tam jih hranijo pri temperaturi manjši od 13 °C. S tem je prekinjeno zorenje. Če pade temperatura pod 12 °C banane porjavijo. Ko prispejo na cilj jim temperaturo dvignejo za približno 5 dni na približno 16 °C oz. jih zaplinijo, da hitreje dozorijo. Največji proizvajalci banan so Indija, Ekvador, Brazilija, Filipini,... Največji uvozniki so ZDA, EU in Japonska. Najznamenitejše blagovne znamke so Bonita, Chiquita, Dole, Del Monte,...
Banansläktet[1] eller bananer[2] (Musa) är ett släkte av enhjärtbladiga växter som ingår i familjen bananväxter.[3][2]
Banansläktet beskrevs första gången av botanikern Georg Eberhard Rumphius, men erkändes formellt i Linnés Species Plantarum 1753. När Linné skrev detta verk kände han bara till en sorts bananer som fanns i ett växthus i Nederländerna. Linné kallade dessa Musa paradisiaca, vilka länge ansågs utgöra en naturlig art. Den visade sig senare vara en hybrid. Detta misstag ledde till att banansläktets taxonomi inte blev helt klarlagd förrän på 1950-talet. Numera är den korrekta benämningen på denna "holländska" banan, Musa Kokbanan-Gruppen som har trivialnamnet kokbanan.
På liknande sätt som med kokbanan är många bananer framodlade hybrider eller varieteter och därmed inte egna arter. Exempelvis är de bananer som vanligtvis förekommer i butiker i västvärlden inte en art utan förs till Musa Dessertbanan-Gruppen som har trivialnamnet banan. Inom den gruppen finns det sorter som exempelvis Röd banan (Musa 'Red') och äppelbanan (Musa 'Silk'). En annan grupp är kanariebanan (Musa 'Dwarf Cavendish') som utvecklats ur ädelbananen (M. acuminata). På grund av dessa komplexa förhållanden erkänner olika auktoriteter olika antal arter inom släktet.
De flesta bananer som används som livsmedel tillagas som grönsaker, det vill säga de måste kokas innan de kan ätas. Några arter ger textilfibrer, bland annat manilahampa och andra används som prydnadsväxter.
Arter inom släktet enligt ITIS (i bokstavsordning efter artepitet):[3]
Wikimedia Commons har media som rör Banansläktet.
Wikispecies har information om Musa.
Banansläktet eller bananer (Musa) är ett släkte av enhjärtbladiga växter som ingår i familjen bananväxter.
Banansläktet beskrevs första gången av botanikern Georg Eberhard Rumphius, men erkändes formellt i Linnés Species Plantarum 1753. När Linné skrev detta verk kände han bara till en sorts bananer som fanns i ett växthus i Nederländerna. Linné kallade dessa Musa paradisiaca, vilka länge ansågs utgöra en naturlig art. Den visade sig senare vara en hybrid. Detta misstag ledde till att banansläktets taxonomi inte blev helt klarlagd förrän på 1950-talet. Numera är den korrekta benämningen på denna "holländska" banan, Musa Kokbanan-Gruppen som har trivialnamnet kokbanan.
På liknande sätt som med kokbanan är många bananer framodlade hybrider eller varieteter och därmed inte egna arter. Exempelvis är de bananer som vanligtvis förekommer i butiker i västvärlden inte en art utan förs till Musa Dessertbanan-Gruppen som har trivialnamnet banan. Inom den gruppen finns det sorter som exempelvis Röd banan (Musa 'Red') och äppelbanan (Musa 'Silk'). En annan grupp är kanariebanan (Musa 'Dwarf Cavendish') som utvecklats ur ädelbananen (M. acuminata). På grund av dessa komplexa förhållanden erkänner olika auktoriteter olika antal arter inom släktet.
De flesta bananer som används som livsmedel tillagas som grönsaker, det vill säga de måste kokas innan de kan ätas. Några arter ger textilfibrer, bland annat manilahampa och andra används som prydnadsväxter.
Банани — трав'янисті рослини з могутньою кореневою системою, коротким стеблом, що не виступає над землею і 6—20 листками, піхви яких утворюють подобу стовбура. Висота рослин варіює від 2 до 9 м[2] і навіть вище, що робить їх одними з найвищих (разом з бамбуками) трав у світі[4]; і не дивно, що багато хто помилково вважає їх деревами. Найвищою рослиною з роду банан вважається вид Musa itinerans — висота рослин його підвиду Musa itinerans var. gigantea може досягати 12 м[5]. Навколо основного стебла утворюється багато бічних пагонів, один з яких згодом замінює попередній — таким чином відбувається вегетативне розмноження. Коріння численне, волокнисте; у багатому на гумус, пухкому ґрунті воно розростається до 4,9 м у бік і до 1,5 м у глибину[2].
Листові пластинки великі, м'які, гладкі, довгасті або овальні, з паралельним жилкуванням; розташовані по спіралі. Їх піхви згорнуті в щільну багатошарову м'ясисту трубку, яку називають несправжнім стеблом. У міру зростання рослини, молоде листя з'являється всередині пучка, а зовнішнє поступово відмирає й опадає. При добрій погоді цей процес проходить з великою швидкістю — приблизно один листок на тиждень. У культурних сортів банану листки досягають 275 см завдовжки і 60 см завширшки[6], вони можуть бути повністю зеленими, зеленими з темно-бордовими плямами або зеленими з верхнього боку і багряними знизу. При сильному вітрі або зливі листя легко рветься уздовж жилок — така адаптація допомагає рослинам виживати в тропічному кліматі. Коли банан готовий до цвітіння, в точці зростання короткого стебла розвивається довгий квітконос, який проходить через несправжнє стебло й услід за листям виходить назовні.
Цвітіння розпочинається через 8—10 місяців після фази активного росту рослини. Суцвіття — кетяг, що нагадує подовжену пишну бруньку фіолетового або зеленого відтінку, на якій біля основи спочатку розташовані великі жіночі, потім — менші за розміром обох статей і на кінці — дрібні чоловічі квітки. Всі квітки трубчасті, неправильної форми, складаються з 3 пелюсток, 3 чашолистків, зазвичай 6 тичинок, одна з яких недорозвинена і не має пиляків; гінецей синкарпний та складається з 3 плодолистків, що утворюють трикамерну зав'язь[7][8]. Квітки розташовані ярусами, що нагадують пальці рук, і містять у собі велику кількість нектару (до 0,5 г на кожну квітку[3]). Кожен ярус зібраний у гроно, що складається з 12—20 квіток, розташованих радіально, і прикритий м'ясистим, восковим на дотик листям. У культурних бананів квітки білого кольору, покривне листя із зовнішнього боку фіолетове, а з внутрішнього — темно-червоне. Розкрившись, чоловічі квітки зазвичай дуже швидко опадають, залишаючи верхню частину суцвіття голою, за винятком верхівкової бруньки, що не розкрилась. В диких видів цвітіння починається вночі або рано вранці — в першому випадку їх запиленню сприяють кажани, а в другому — птахи і дрібні ссавці[3].
Плоди розвиваються тільки з жіночих квіток (двостатеві квітки безплідні)[8] — розвиваючись, кожний ряд плодів все більше нагадує руки з багатьма пальцями, кожен з яких є товстошкірою, багатонасінною ягодою. Розмір, колір і форма плодів можуть значно різнитись залежно від виду або сорту, але найчастіше вони довгасті, циліндричної або тригранної форми, випрямлені або загнуті. Довжина плоду варіює від 3 до 40 см, товщина — від 2 до 8 см[2]. Колір шкірки може бути жовтим, зеленим, червоним або навіть сріблястим. М'якуш плода білий, кремовий, жовтий або оранжевий. У незрілому стані він твердий і клейкий, але при дозріванні стає м'яким і соковитим. У культурних форм плід часто позбавлений насіння, тому рослину можна розмножувати тільки вегетативно, проте в дикорослих рослин м'якуш наповнений великою кількістю округлого або загостреного твердого насіння завдовжки 3—16 мм, при цьому його маса може бути більшою за масу м'якуша[6]. На одній осі може розташовуватися до 300 плодів загальною масою до 50—60 кг[9]. Для бананів характерний біологічний феномен, відомий як негативний геотропізм, — під час формування плоди під дією сили тяжіння спрямовані вниз, проте у міру зростання під дією гормонів одна або декілька осей починають рости вертикально вгору[10]. Після закінчення плодоношення наземна частина рослини відмирає.
У багатьох країнах банани є одним з основних джерел харчування — наприклад, тільки в Еквадорі річне споживання цього продукту становить 73,8 кг на душу населення (для порівняння, в Україні цей показник рівний 0,29 кг). Істотну частку споживання банани також складають у Бурунді (189,4 кг), Самоа (85,0 кг), на Коморських островах (77,8 кг) та Філіппінах (40,6 кг)[11].
Їстівні сорти бананів умовно поділяються на дві основні групи: десертні, що вживаються головним чином в сирому або сушеному вигляді, і плантайни (або платано), які перед вживанням вимагають термічної обробки. М'якуш десертних сортів дуже солодкий на смак, містить велику кількість вуглеводів, вітаміну C і деякі необхідні для організму мінеральні речовини, такі як фосфор, залізо, калій, кальцій і магній (див. таблицю харчових властивостей нижче). Плантайни (від іспанського слова plantar — «садити») — як правило, плоди із зеленою або червоною шкіркою і крохмалистим, жорстким і несолодким м'якушем; перед споживанням їх смажать, варять або обробляють парою. Окрім вживання в їжу, плантайни часто використовують як корм для домашньої худоби[12].
Майже всі банани, які вирощуються, (як десертні сорти, так і плантайни) є варіаціями (або сортами) одного культигену (штучного виду, створеного людиною) Musa × paradisiaca, який є гібридом загостреного банана (Musa acuminata), банана Бальбіса (Musa balbisiana) і рідше банана Маклая (Musa maklayi)[3][12].
Всі частини рослин банана знаходять застосування в народній медицині. Квітки рослин використовують при лікуванні дизентерії, виразки шлунку і бронхіті. Настій квіток також вживають при діабеті. Терпкий сік рослин допомагає при неврологічних розладах, епілепсії, лепрі, розладах шлунку, сильній кровотечі. Листя молодих рослин має властивість загоювати опіки і рани шкіри. Коріння використовується при лікуванні порушення травлення і дизентерії[6]. Плоди бананів містять корисні мінеральні речовини і здатні допомогти при анемії (залізо, що міститься в них, сприяє виробленню гемоглобіну), підвищеному кров'яному тиску (калій сприяє його зниженню), депресії, печії (за спостереженнями вчених триптофан, що міститься в банані, сприяє поліпшенню травлення) і передменструальному синдромі.
У косметології шкірку бананів використовують як натуральний засіб для видалення бородавок[13][14].
Відходи культурних сортів, а також деякі невживані в їжу види цих рослин, часто йдуть на корм свійським тваринам. Недоспілими плодами часто годують велику рогату худобу, хоча такі плоди і мають невеликий послаблювальний ефект. Варені харчові відходи бананів, а також бананове борошно, яке охоче споживають домашні свині. Також іноді банани складають частину раціону бройлерів[6].
З давніх часів банан є джерелом волокна, яке отримують із різних частин рослини. Несправжні стебла (фактично, черешки листків) йдуть на будівництво плотів і подушок для сидінь. У Західній Африці з цих стебел роблять риболовецькі снасті. На Філіппінах бананові волокна додають у тканину, з якої шиють одяг.
Для виробництва текстилю використовуються різні сорти бананів, з який найбільшу популярність здобув текстильний банан, або абака (Musa textilis) — легке і міцне волокно, отримане з несправжнього стебла цього виду і відоме як манільське прядиво, йде на виготовлення морських канатів і рибальських сітей. Споріднений вид абіссинський банан (Ensete ventricosum), що раніше відносили до бананів як Musa ensete, вирощують в Африці як харчову й одночасно текстильну рослину[9].
У Японії культивування банана для виробництва одягу простежується як мінімум до 13-го століття. Для цієї мети листя і пагони періодично зрізаються з рослини, поки вони м'які. Для створення пряжі пагони та листя бананів спочатку виварюються в лузі. Різні частини рослини дають волокна різних ступенів м'якості, що використовуються для різних цілей. Наприклад, віддалені периферійні волокна пагонів є найгрубішими, і використовуються для виробництва скатертин, тоді як м'які центральні волокна молодих пагонів використовуються для кімоно і камісімо. Традиційний японський процес виробництва бананового полотна включає багато кроків, і зазвичай виконується вручну[15].
За методикою, що використовується у Непалі, зрізається ціле стебло бананової рослини, яке розрізається на маленькі шматки, які проходять через процес механічного пом'якшення, механічної витяжки волокон, вибілювання та висушування. Після цього волокна використовуються для виробництва високоякісних килимів, подібних до шовкових, якими особливо відома Долина Катманду. Ці бананові килими тчуть традиційними ручними методами.
Бананове волокно також використовується у виробництві бананового паперу. Банановий папір може вироблятися як вручну з кори бананової рослини, що переважно використовується в мистецтві, так і з волокон, отриманих за допомогою промислового процесу зі стебла і непридатних для використання плодів. У світі виробляється велика кількість сировини для виготовлення такого паперу, що використовується далеко не повністю. Проте, ринок бананового паперу зараз зростає. Починаючи з 1988, року костариканські компанії, такі як EcoPaper і Costa Rica Natural Paper виробляють екологічно чистий та якісний папір для ринку канцелярських товарів.
Висушену шкірку бананів, завдяки великій кількості таніну, що міститься в ній, використовують як чорну фарбувальну речовину для шкіряних виробів. Вона також застосовується при виготовленні мила, тому що її зола містить вуглекислий калій.
Бананове листя часто служить декоративними елементами в церемоніях буддистської й індуїстської культур. Вони також використовуються як таці або тарілки для традиційної південноазійської їжі, яку вживають без столових приборів у таких країнах, як Шрі-Ланка. Індійці вважають, що банановий листок, на якому подається обід, надає їжі своєрідного смаку.
На півдні Мексики бананове листя часто служить для приготування традиційної страви тамале замість типовішого для цього листа кукурудзи (у листок загортають начинку з м'яса або бобів, і цей «пиріжок» потім варять на парі). Бананове листя часто служить матеріалом для обгортання і пакування продуктів і являє собою своєрідну «парасольку» від дощу. У країнах Латинської Америки ним покривають дахи і навіть застосовують як папір для обгортання при виготовленні сигарет. Крім цього, банановий лист також використовується деякими індійцями як туалетний папір. Деякі фермери вирощують банани виключно для збору врожаю листя.
За довгі роки розведення бананів люди змогли вивести сорти, що мають якнайкращі смакові якості та дають найбільші урожаї, проте при цьому в значній мірі знизили їх різноманітність — інші сорти просто не витримували конкуренції. У результаті широкого поширення набули захворювання і паразити, що вражають лише ці сорти. На відміну від дикорослих видів, культурні рослини здатні розмножуватися лише вегетативним способом, оскільки їх плоди майже не містять насіння. Тим самим, виведення нових сортів, стійких до хвороб і паразитів, є досить складним — для селективного відбору потрібне насіння, а на триста плодів припадає тільки одна насінина. У результаті, хоча й нема загрози припинення існування виду, широкомасштабне вирощування одного сорту, яким зараз є Кавендіш, опинилося під загрозою припинення[16][17]. Така сама доля раніше вже спіткала інший сорт — Гро-Мішель, найпоширеніший у першій половині 20-го століття.
Однією з найбільших загроз для бананової індустрії історично була і все ще залишається так звана «панамська хвороба» — захворювання, що викликається грибком Fusarium oxysporum f. sp. cubense. Вперше цей грибок був виявлений у Суринамі, і у 1920-х роках ним були заражені практично всі бананові плантації Центральної Америки, включаючи і Гондурас — найбільшого експортера в ті роки. Грибок мешкає в землі, проте через пошкоджене коріння потрапляє в листя і забарвлює його в жовтий колір, після чого воно відмирає. У 1950-ті роки найпопулярніший сорт бананів Гро-Мішель майже повністю зник під дією цієї хвороби[18][19]. За словами директора Тайванського дослідницького інституту бананів Хуана Синь-Чуань, «„Панамська хвороба“ — це як рак. Невідомо в точності, чому вона починається, і проти неї немає ефективних засобів»[20] Єдиний спосіб уникнути розповсюдження цієї хвороби — це ізолювати заражені рослини або використовувати нові необроблені ділянки. В результаті боротьба з грибком привела до знищення мільйонів акрів вологого тропічного лісу[19]. Проте, боротьба була програна, і Гро-Мішель на переважній більшості територій був замінений іншим сортом, Кавендішем, харчові якості якого, у порівнянні з Гро-Мішель, часто критикуються.
«Тропічна раса 4» (Tropical Race 4, скорочено TR4) — новий штам панамської хвороби, вперше виявлений в 1993 році. Штами Fusarium oxysporum зазвичай отримували номери «рас» відповідно типам бананів, на які вони діють[21]. Четверта, «тропічна», раса, вже практично знищила плантації бананів сорту Кавендіш у кількох країнах Південно-східної Азії, перш за все Індонезії та Малайзії. Ця хвороба все ще не досягла Америки, але грибки можуть легко переноситися на взутті, одязі або інструментах. Саме так хвороба розповсюджується від однієї плантації до іншої, і ймовірно скоро досягне інших країн. Культурний сорт Кавендіш надзвичайно чутливий до TR4, і через якийсь час його комерційне вирощування, ймовірно, буде припинене через цю хворобу. На жаль, єдиний відомий захист проти TR4 — генетичний опір, якого Кавендіш не має.
Сигатока — захворювання, що викликається паразитичним грибком Mycosphaerella musicola (у конідіальной стадії Cerospora musae). Вперше було зафіксовано в 1902 році в Індонезії на острові Ява. Назву хвороба отримала завдяки долині Сигатока на острові Фіджі, де вона з'явилася в 1913 році. Пізніше грибок потрапив до Латинської Америки, де завдав великого збитку місцевим плантаціям бананів. При зараженні він спочатку викликає дрібні жовтувато-коричневі плямочки на листі, які потім збільшується і набувають темно-фіолетових відтінків. Плоди заражених рослин стають кислими на смак. Захворювання успішно лікується фунгіцидами.
Чорна сигатока — у порівнянні зі звичайною сигатокою, серйозніше захворювання, викликається грибком Mycosphaerella fifiensis var. difformis. Погано піддається лікуванню, до нових фунгіцидів швидко виробляє резистентність і загрожує знищити значну частку всіх вирощуваних бананів[18]. Хвороба була виявлена у Фіджі в 1963 або 1964 році (за іншими даними в Гондурасі в 1969), до 1973 року розповсюдилася в Латинській Америці й Мексиці, охопила Полінезію, Гавайські острови, Філіппіни, Малайзію і Тайвань[6]. Хвороба небезпечна для всіх головних культурних сортів як десертних бананів, так і плантайнів, перешкоджаючи фотосинтезу та вбиваючи листя, в результаті чого листя набуває характерного чорного кольору. Через те, що рослинам не вистачає енергії, виробництво фруктів падає приблизно на 50 % або навіть більше, в результаті банани визрівають передчасно, що робить їх непридатними для експорту. Попри активну боротьбу із захворюванням, збитки від нього швидко зростають. На додаток до фінансових витрат, все більше використання фунгіцидів завдає шкоди екологічному стану плантації. Зараз виведені кілька стійких культурних сортів рослини, але вони не отримали широкого розповсюдження через проблеми зі смаком та текстурою плодів. У наш час[коли?] учені намагаються знайти нові протигрибкові засоби або вивести нові сорти, стійкі до цього захворювання.
Вірус опуклих верхівок банану (Banana Bunchy Top Virus, BBTV) — цей вірус переноситься від рослини до рослини тлями. Він викликає зупинку росту листя, що призводить до збивання листя в купу. Загалом, заражена рослина не дає плодів, хоча в багатьох областях існують м'які штами вірусу, які дозволяють деяке виробництво. Ці м'які штами часто помилково приймаються за наслідки поганих умов культивації або інші хвороби. Зараз не існує лікувальних засобів проти BBTV, проте його ефект може бути мінімізований за допомогою вирощування розсади бананів в захищених умовах, контролю популяції тлі й негайного знищення рослин, що проявляють симптоми хвороби.
Хвороба моко, або бактеріальний вілт, викликається бактерією Pseudomonas solanacearum. Вражає також і інші культури — перець, помідори, баклажани і тютюн[22]. Хвороба викликає розпад тканин рослин. Поширена головним чином у Західній півкулі, де нещодавно завдала серйозних економічних збитків.
Вплив хвороб на вирощування бананів дуже значний, проте, хоча сорт Гро-Мішель вже не придатний для промислового вирощування, він не зник, і все ще вирощується в областях, де панамська хвороба не знайдена. Також і Кавендіш не знаходиться під загрозою зникнення, але, ймовірно, скоро назавжди залишить полиці магазинів, якщо хвороби зроблять неможливим постачання для глобального ринку. Ще не ясно, чи будь-який теперішній культурний сорт рослини зможе замінити Кавендіш у масштабі, потрібному для задоволення попиту, проте багато програм селекції та генної інженерії зараз спрямовані на створення стійкого до хвороб сорту бананів.
Найбільший вплив хвороби мають на країни, де вирощування бананів націлене перш за все на задоволення потреб внутрішнього ринку. Наприклад, у країнах Східної Африки (Уганда, Бурунді, Руанда), споживання бананів становить значну частину раціону. Так, угандійське слово «matooke» означає одночасно «банан» і «їжа». В минулому культивування бананів було стабільним джерелом їжі та заробітку для більшості місцевих фермерів, але з 1970-х років виробництво в Уганді впало з 15 — 20 тонн на гектар до близько 6 тонн. Ситуація покращується введенням нових сортів, стійких до основних хвороб, але відмінності у смаку значно уповільнюють їх розповсюдження.
Серед шкідників найнебезпечніші для бананів круглі черви (Nematoda) — ці паразити, що мешкають у ґрунті, проникають у коріння рослин, чим сприяють розповсюдженню в них грибка Fusarium oxysporum і подальшому гниттю. Найбільший збиток плантаціям наносять такі види нематод: Pratylenchus coffaea, Meliodogyne incognita, Scutellonema brachyurum, Helicotylenchus multicinctus, Helicotylenchus nannus, Radopholus similis[6].
Іншим широко розповсюдженим шкідником бананів є чорний довгоносик (Cosmopolites sordidus). Цей чорний жук розміром 10-15 мм прогризає стебло рослин в їх основі й по ньому прокладає собі тунель вгору. Джерелом зараження зазвичай є вже дорослі рослини, що робить важким видалення заражених рослин з поля, в результаті вихід плодів знижується приблизно на 40 %[23].
Крім хвороб та шкідників, загрозу для вирощування бананів несуть бурі та урагани, часті в тропічних районах, де вирощуються банани. Часто циклони завдають значної шкоди банановим плантаціям цілих країн. Наприклад, Австралія відносно вільна від хвороб бананів, і тому забороняє імпорт. Але коли циклон Ларрі знищив значну частину австралійських плантацій в 2006 році, ціни значно зросли через обмежене постачання.
Декоративний банан Musa velutina
Будова райського банану
Зріз несправжнього стебла банану
Банан в квітковому горщику
Бананове фламбе
Chi Chuối (danh pháp khoa học: Musa) là một trong số 2-3 chi của họ Chuối (Musaceae); nó bao gồm các loài chuối và chuối lá. HIện tại người ta công nhận khoảng 50 loài thuộc chi Musa với nhiều công dụng khác nhau đối với con người.
Mặc dù nhìn bề ngoài chúng mọc cao như các loại cây gỗ, nhưng chuối và chuối lá không phải là cây thân gỗ và phần thân biểu kiến của chúng trên thực tế chỉ là phần gốc của các cuống lá của các lá lớn. Vì thế, về mặt kỹ thuật mà nói thì chúng là các loại cây thân thảo khổng lồ.
Các loài chuối của chi Musa bị ấu trùng của một số loài cánh vẩy (Lepidoptera) sử dụng làm thức ăn, như bướm báo đốm (Hypercompe scribonia) và các loài khác trong chi Hypercompe, như H. albescens (chỉ sống trên các loài chuối của chi Musa), H. eridanus và H. icasia.
Ernest Entwistle Cheesman đã thực hiện các sửa đổi lớn đối với họ Musaceae trong thập niên 1940. Chi Musa theo truyền thống được phân chia thành 5 đoạn là Ingentimusa, Australimusa, Callimusa, Musa và Rhodochlamys, nhưng chúng được cô gọn lại thành 3 vào năm 2002. Trước đây, các loài với nhiễm sắc thể lưỡng bội 2n = 20 được chia ra trong 2 đoạn Australimusa và Callimusa, còn các loài với 2n = 22 được chia tách trong các đoạn Musa và Rhodochlamys. Tuy nhiên, gần đây Carol Wong và các đồng nghiệp tại Singapore đã phát hiện ra rằng các khác biệt bộ gen giữa mỗi đoạn với cùng nhóm nhiễm sắc thể là nhỏ hơn các khác biệt trong phạm vi mỗi nhóm này. Điều này có nghĩa là sự phân chia truyền thống ra thành các đoạn là không cơ bản và không đủ quan trọng. Tuy nhiên, các nghiên cứu của Wong vẫn duy trì sự chia tách các loài với số nhiễm sắc thể lưỡng bội 20 và 22. Ở thời điểm hiện tại thì đoạn Ingentimusa với 2n = 14 vẫn là khác biệt.[2]
Một loạt các nhóm khác biệt chứa các loài chuối có quả ăn được đã phát sinh ra từ các loài của chi Musa. Tuy vậy, nhưng nhóm lớn và phổ biến rộng khắp nhất có nguồn gốc từ Musa acuminata (chủ yếu) và Musa balbisiana, hoặc là ở dạng nguyên chủng hoặc là ở dạng lai ghép. Nhóm kế tiếp nhưng nhỏ hơn có nguồn gốc từ các loài trong đoạn Callimusa (trước đây coi là thuộc đoạn Australimusa) và tầm quan trọng của chúng chỉ hạn hẹp trong khu vực Polynesia. Các nhóm có tầm quan trọng thấp hơn nữa là các loại cây lai ghép tại Papua New Guinea; nhóm thuộc đoạn Musa trong đó loài Musa schizocarpa có góp phần, và nhóm lai ghép của các đoạn Musa × Callimusa.
Tên khoa học của chi, Musa, là dạng La tinh hóa của từ trong tiếng Ả Rập mauz (موز), là tên gọi để chỉ quả của các loài chuối. Mauz mang nghĩa Musa được ghi nhận trong bách khoa thư tiếng Ả Rập thế kỷ 11 Quy chuẩn y học của Avicenna, đã được dịch sang tiếng La tinh trong thời Trung cổ và được biết đến khá rõ tại châu Âu khi đó[3] Mauz cũng là từ trong tiếng Ba Tư và Thổ Nhĩ Kỳ để chỉ quả chuối. Một số nguồn khác lại cho rằng Musa được đặt tên theo Antonius Musa, một bác sĩ phục vụ cho hoàng đế Augustus[4].
Từ thời của Linnaeus (thế kỷ 18) cho tới thập niên 1940 thì các loại chuối và chuối lá ăn được khác nhau đã được đặt tên hai phần kiểu Linnaeus, như Musa cavendishii như thể chúng là các loài khác biệt. Trên thực tế, các loại chuối có quả ăn được có nguồn gốc cực kỳ phức tạp, bao gồm các dạng lai ghép, biến dị và do con người chọn lọc. Phần lớn các loại chuối ăn được là không hạt (tính tạo quả không hạt) và vì thế là vô sinh, do vậy chúng được nhân giống theo kiểu sinh dưỡng. Việc đặt tên loài cho những gì trên thực tế là các loại cây lai ghép có nguồn gốc vô cùng phức tạp và chủ yếu là sinh sản vô tính (chủ yếu từ 2 loài chuối hoang dã là Musa acuminata và Musa balbisiana) đã dẫn tới những lộn xộn vô tận trong thực vật học chuối. Trong thập niên 1940 và 1950 một điều trở nên rõ ràng là không nên đặt tên hai phần kiểu Linneus cho các loại chuối và chuối lá được con người gieo trồng, mà tốt nhất nên đưa ra cho chúng các tên gọi giống cây trồng. Một hệ thống thay thế dựa trên bộ gen để đặt danh pháp cho các loại chuối trong đoạn Musa cũng đã được đề ra.
Để xem chi tiết về các giống cây trồng đối với chuối và chuối lá có quả ăn được và sử dụng tên gọi theo hệ thống vừa đề cập, xem bài Các nhóm giống cây trồng của chuối.
Như đề cập trên đây, nhóm chủ yếu của các loài chuối và chuối lá có quả ăn được có nguồn gốc từ Musa acuminata và Musa balbisiana. Như một ví dụ của ứng dụng hệ thống danh pháp dựa trên bộ gen, loại cây trước đây được biết đến như là "loài" có tên gọi Musa cavendishii đã trở thành Musa (nhóm AAA) 'Cavendish lùn'. Tên gọi "mới" chỉ rõ ràng rằng 'Cavendish lùn' là dạng tam bội, với ba bộ nhiễm sắc thể, tất cả đều phát sinh từ Musa acuminata được gọi tắt bằng chữ cái "A". Khi Musa balbisiana tham gia vào sự hình thành của loại cây lai ghép thì chữ cái "B" được sử dụng để chỉ bộ gen của nó. Vì thế giống cây trồng 'Rajapuri' được viết chính xác là Musa (nhóm AAB) 'Rajapuri'. 'Rajapuri' cũng là dạng tam bội với hai bộ nhiễm sắc thể từ Musa acuminata và một bộ nhiễm sắc thể từ Musa balbisiana. Trong các loại chuối ăn được thì các tổ hợp bộ gen như AA, BB, ABB, BBB và thậm chí cả AAAB cũng có thể tìm thấy.
Không có một hệ thống danh pháp tương tự như vậy cho nhóm chuối có quả ăn được phát sinh từ đoạn Callimusa. Tuy nhiên, nhóm này nói chung được biết đến như là chuối "Fe'i" hay chuối "Fehi" và có một loạt các giống cây trồng của nhóm này tại khu vực Nam Thái Bình Dương. Chúng là những loại cây rất khác biệt với buồng quả mọc thẳng đứng và được thể hiện rõ nét trong ba bức họa của Paul Gauguin. Phần cùi thịt của chúng có thể nấu trước khi ăn và nó có màu cam tươi (chứa nhiều beta-caroten). Các loại chuối Fe'i không còn là loại lương thực thực phẩm quan trọng, do các loại lương thực thực phẩm nhập khẩu đã dược gieo trồng phổ biến, mặc dù một số loại chuối Fe'i vẫn còn tầm quan trọng nghi lễ. Các nghiên cứu đang được tiến hành để sử dụng giống cây trồng karat của chuối Fe'i (tên gọi phát sinh từ "cà rốt" do màu vàng cam đậm của quả) để ngăn ngừa chứng mù ở trẻ em tại Pohnpei.[5] Có lẽ các loại chuối Fe'i phát sinh từ loài Musa maclayi, mặc dù nguồn gốc của chúng chưa được hiểu rõ như ở các loại chuối thuộc đoạn Musa. Các giống cây trồng thuộc đoạn này có thể đặt tên chính thức như trong ví dụ này, Musa (nhóm Fe'i) 'Utafun'.
Chi Chuối (danh pháp khoa học: Musa) là một trong số 2-3 chi của họ Chuối (Musaceae); nó bao gồm các loài chuối và chuối lá. HIện tại người ta công nhận khoảng 50 loài thuộc chi Musa với nhiều công dụng khác nhau đối với con người.
Mặc dù nhìn bề ngoài chúng mọc cao như các loại cây gỗ, nhưng chuối và chuối lá không phải là cây thân gỗ và phần thân biểu kiến của chúng trên thực tế chỉ là phần gốc của các cuống lá của các lá lớn. Vì thế, về mặt kỹ thuật mà nói thì chúng là các loại cây thân thảo khổng lồ.
Các loài chuối của chi Musa bị ấu trùng của một số loài cánh vẩy (Lepidoptera) sử dụng làm thức ăn, như bướm báo đốm (Hypercompe scribonia) và các loài khác trong chi Hypercompe, như H. albescens (chỉ sống trên các loài chuối của chi Musa), H. eridanus và H. icasia.
Цветение наступает через 8—10 месяцев после активного роста растения. Соцветие — кисть, напоминающая удлинённую пышную почку фиолетового либо зелёного оттенка, на которой у основания расположены крупные женские, далее — меньшие по размеру обоеполые, и на конце — мелкие мужские цветки. Все цветки трубчатые, состоят из 3 лепестков, 3 чашелистиков, обычно 6 тычинок, одна из которых недоразвита и не имеет пыльника. Гинецей синкарпный, состоящий из 3 плодолистиков, образующих трёхкамерную завязь[15]; цветки располагаются ярусами (так называемыми «руками») и содержат в себе большое количество нектара (до 0,5 г на каждый цветок[6]). Каждый слой собран в кисть, состоящую из 12—20 цветков, расположенных радиально, и прикрыт мясистыми, восковыми на ощупь кроющими листьями. У культивируемых бананов цветки белого цвета, кроющие листья с внешней стороны фиолетовые, а с внутренней — тёмно-красные. Раскрывшись, мужские цветки обычно очень быстро опадают, оставляя верхнюю часть соцветия обнажённой, за исключением верхушечной нераскрывшейся почки. У дикорастущих видов цветение начинается ночью либо ранним утром — в первом случае их опылению способствуют летучие мыши, а во втором — птицы и мелкие млекопитающие[6].
Плоды развиваются только из женских цветков (обоеполые цветки бесплодны)[15]; по мере развития каждый ряд плодов всё больше напоминают кисть руки со множеством пальцев, каждый из которых представляет собой многосемянную ягоду, имеющую толстую кожистую оболочку[15]. Размер, цвет и форма плодов могут значительно различаться в зависимости от вида или сорта, но чаще всего они имеют продолговатую цилиндрическую или трёхгранную форму, выпрямленную либо закруглённую. Длина плода варьирует в пределах от 3 до 40 см, толщина — от 2 до 8 см. Цвет кожицы может быть жёлтым, зелёным, красным или даже серебристым. Мякоть плода белая, кремовая, жёлтая или оранжевая. В незрелом состоянии она твёрдая и клейкая, но по мере созревания становится мягкой и сочной[3].
У культурных форм плод часто лишён семян и растение способно размножаться только вегетативно, однако у дикорастущих растений мякоть плода наполнена большим количеством округлых либо заострённых твёрдых семян длиной 3—16 мм, причём число семян в одном плоде обычно значительно, может достигать двухсот штук[15], а по своей массе они могут превалировать над мякотью[14]. На одной оси может располагаться до 300 плодов с общей массой в 50—60 кг[16]. Бананам свойственен биологический феномен, известный как отрицательный геотропизм — во время образования плоды под действием силы тяготения направлены вниз, однако по мере роста под действием гормонов одна или несколько осей начинают расти вертикально вверх[17].
Естественным образом растения из рода Musa произрастают в субтропиках и тропиках Азии, Австралии, на островах Тихого океана, в Новой Гвинее и в Малайзии. Центром возникновения культурных форм бананов считается Индия и полуостров Индокитай. Во многих странах Латинской Америки возделывание пищевых сортов бананов ведётся в промышленных масштабах, а экспорт плодов этих растений является важной частью экономики некоторых тропических стран.
По современным представлениям существует несколько десятков видов[5], некоторые известные виды:
Цветение наступает через 8—10 месяцев после активного роста растения. Соцветие — кисть, напоминающая удлинённую пышную почку фиолетового либо зелёного оттенка, на которой у основания расположены крупные женские, далее — меньшие по размеру обоеполые, и на конце — мелкие мужские цветки. Все цветки трубчатые, состоят из 3 лепестков, 3 чашелистиков, обычно 6 тычинок, одна из которых недоразвита и не имеет пыльника. Гинецей синкарпный, состоящий из 3 плодолистиков, образующих трёхкамерную завязь; цветки располагаются ярусами (так называемыми «руками») и содержат в себе большое количество нектара (до 0,5 г на каждый цветок). Каждый слой собран в кисть, состоящую из 12—20 цветков, расположенных радиально, и прикрыт мясистыми, восковыми на ощупь кроющими листьями. У культивируемых бананов цветки белого цвета, кроющие листья с внешней стороны фиолетовые, а с внутренней — тёмно-красные. Раскрывшись, мужские цветки обычно очень быстро опадают, оставляя верхнюю часть соцветия обнажённой, за исключением верхушечной нераскрывшейся почки. У дикорастущих видов цветение начинается ночью либо ранним утром — в первом случае их опылению способствуют летучие мыши, а во втором — птицы и мелкие млекопитающие.
Плоды развиваются только из женских цветков (обоеполые цветки бесплодны); по мере развития каждый ряд плодов всё больше напоминают кисть руки со множеством пальцев, каждый из которых представляет собой многосемянную ягоду, имеющую толстую кожистую оболочку. Размер, цвет и форма плодов могут значительно различаться в зависимости от вида или сорта, но чаще всего они имеют продолговатую цилиндрическую или трёхгранную форму, выпрямленную либо закруглённую. Длина плода варьирует в пределах от 3 до 40 см, толщина — от 2 до 8 см. Цвет кожицы может быть жёлтым, зелёным, красным или даже серебристым. Мякоть плода белая, кремовая, жёлтая или оранжевая. В незрелом состоянии она твёрдая и клейкая, но по мере созревания становится мягкой и сочной.
У культурных форм плод часто лишён семян и растение способно размножаться только вегетативно, однако у дикорастущих растений мякоть плода наполнена большим количеством округлых либо заострённых твёрдых семян длиной 3—16 мм, причём число семян в одном плоде обычно значительно, может достигать двухсот штук, а по своей массе они могут превалировать над мякотью. На одной оси может располагаться до 300 плодов с общей массой в 50—60 кг. Бананам свойственен биологический феномен, известный как отрицательный геотропизм — во время образования плоды под действием силы тяготения направлены вниз, однако по мере роста под действием гормонов одна или несколько осей начинают расти вертикально вверх.
芭蕉属（学名：Musa）是姜目芭蕉科下的一个属，为大型草本植物。该属共有30种及很多变种，主要产自东半球的热带地区。[2]
以台灣為例，如：北蕉、台蕉二號、寶島蕉（AAA）、台蕉 5 號（AAA）、台蕉 6 號（AAA）等。[3]
以台灣所栽培的品種為例，如：旦蕉(AA)、玫瑰蕉、紅皮蕉、呂宋蕉、假呂宋蕉、南華蕉等。[3]
파초속(Musa)은 파초과의 2~3가지 속 가운데 하나로, 여기에는 바나나와 플랜틴이 포함된다. 파초속에는 알려진 것만 약 70종이 있으며, 여러 용도에 사용된다. 파초속의 종들은 일부 나비목 유생에게는 식용 작물로 사용된다.
.jpg)
_-_77.jpg)
_%27Red_Dacca%27_-_red_banana.jpg)
_original_range.png)
