Arpa (lat. Hordeum) - qırtıckimilər fəsiləsinə aid bitki cinsi.
Arpa əhəmiyyətli dənli taxıl bitkisi olmaqla ərzaq, yem və texniki məqsədlər üçün becərilir. Onun dənindən perlova yarması və un hazırlanır. Unundan ehtiyac olduqda 20-25% buğda ununa qatırlar.
Dənin tərkibində 12% zülal, 5,5% sellüloza, 58-64% nişasta, 2,1% yağ, 1,3% su, 2,8% kül olur. Dənin 1 kq-ı 1,2 yem vahidinə bərabərdir.
Arpa insanlara qədimdən daş dövründən məlumdur. Bizim eradan 4-5 min il əvvəl yalnız ərzaq məqsədi üçün becərilirdi. Sonralar yem və daha sonralar isə pivə məqsədi üçün becərməyə başlamışlar. Pivəlik arpanın pərdəliyi 8-10% və cücərmə enerjisi 95% olmalıdır. Pivəlik məqsədi üçün ikicərgəli arpa becərilir. Pivəlik arpanın tərkibində zülal 7-9%, nişasta isə 78% olduqda daha əlverişlidir. 1000 ədəd toxumun kütləsi 40-45 q olmalıdır.
Arpanın bioloji xüsusiyyətləri onu müxtəlif iqlim şəraitində becərməyə imkan verir. Ona görə də bu bitki dünyada geniş yayılmışdır. Dünya miqyasında arpanın əkin sahəsi 100 mln hektara yaxındır. Ən çox əkin sahələri yer kürəsinin şimal yarımkürəsində, xüsusilə, Kanadada (4-5 mln/ha), ABŞ-da (3-4 mln/ha), İspaniya, Fransa, İngiltərə, həmçinin Cənubi Amerikada və Mərakeşdədir. Əkin sahəsinə buğda, çəltik və qarğıdalıdan sonra arpa 4-cü yeri tutur. Yazlıq arpanın məhsuldarlığı 15-16 sentner, payızlıq arpanın məhsuldarlığı isə 20-22 s/ha-dır. Respublikamızda onun əkin sahəsi 243286 hektar, ümumiməhsul istehsalı 621811 ton və hektardan orta məhsuldarlıq (2008 –ci il) 25,8 sentner olmuşdur. Arpa bitkisi eyni zamanda Şimali Qafqazda, Belarusiyada, Ukraynada və Orta Asiya respublikalarında becərilir.
Arpanın 30 növü məlumdur. Azərbaycanda arpanın Pallidium –596, Qarabağ-7, Naxçıvandəni-310, Siklon sortları becərilir.
Arpa hordeum cinsinin 3 növü mədəni becərilir. Hordeum vulqare, H. distichon, H. intermedium.
Arpanın cücərtiləri tüstüvari yaşıl rəngdədir. Yarpağının qulaqcıqları çox iri olub bir-birinin üzərinə keçir. Sünbül oxunun hər pilləsində üç sünbülcük əmələ gəlir. Çiçək qrupu sünbüldür. Sünbülcüyü bir çiçəklidir. Çiçəyində 3 erkəkcik bir dişicik vardır. Sünbülcük pulcuqları xırda, ensiz-lansetvaridir. Çiçək pulcuqları dənə yapışır. Xarici çiçək pulcuğunun nəhayətindən qılçıq çıxır. Öz-özünü tozlayandır.
Payızlıq arpanın vegetasiya dövrü 280-300 sutka, yazlıq arpanınkı isə 55-110 sutkadır.
Arpa bitkisinin toxumları 1-2oC temperaturda cücərməyə başlayır. Cücərmə üçün optimal temperatur 20-22oC-dir. Arpa cücərtiləri -8oC şaxtaya dözürlər. Toxum cücərmək üçün öz kütləsindən 48-50% artıq nəmliyi qəbul edir. Bitkilər - 14-16oC şaxtaya dözürlər. Çiçəkləmə dövründə temperaturun 34-36oC-yə çatması əlverişli sayılır.
Payızlıq arpa uzun gün bitkisidir. Yarovizasiya mərhələsini nisbətən qısa müddətdə keçirir. Cücərmədən 15-18 gün sonra kollanmaya başlayır. Toxum cücərərkən 5-8 rüşeym kökcüyü əmələ gətirir.
Arpa müxtəlif torpaq-iqlim zonalarında becərilir. Torpaq və qida maddələrinə tələbkardır. Gilli torpaqları sevir. İnkişafın əvvələrində fosfor elementinə daha çox ehtiyac göstərir. Fosfor və kaliumla təmin edildikdə bitkilər qışa daha çox davamlı olurlar. Torpağın reaksiyası (pH=7.0) neytrala yaxın olduqda daha yaxşı inkişaf edirlər.
Arpanı müxtəlif sələflərdən sonra əkmək mümkündür. Adətən təsərrüfatlarda onu qarğıdalıdan, günəbaxandan və birillik dənli-paxlalı bitkilərdən, payızlıq buğdadan, kartofdan sonra, hətta pambıq əkən rayonlarda pambıqdan sonra yerləşdirdikdə yaxşı nəticələr əldə edilir. Pivə məqsədi üçün ən çox cərgəarası becərilən bitkilərdən sonra əkilir. Ərzaq məqsədi üçün və eləcə də yem məqsədi ilə dənli taxıl bitkilərindən sonra becərilməsi daha səmərəlidir.
Mühüm aqrotexniki tədbirlərdən biri də əkinlərin gübrələnməsidir. Arpa bitkisi bir ton əsas və əlavə məhsulla torpaqdan 25-30 kq azot, 11-12 kq fosfor və 20-24 kq kalium elementi aparır. Gübrəyə həssas bitkidir. Fosforun verilməsi bitkinin qışa davamlılığını artırır. Arpa inkişafının ilk dövrlərində qida elementlərini artıq sərf edir. Borulaşma dövründə ümumi normanın 50%-ə qədərini mənimsəyir.
Fosfor və kalium gübrələri əsasən şum altında verilir. Bu gübrələr eyni zamanda arpanın pivə bişirmək keyfiyyətini yaxşılaşdırır.
Əsas və səpinqabağı becərmə üsulları sələflərdən və torpaq-iqlim şəraitindən asılıdır. Cərgəaraları becərilən bitkilərdən sonra torpaq 28-30 sm dərinlikdə şumlanır. Səpinə qədər alaqlarla mübarizə məqsədi üçün sahəyə kultivasiya çəkilir. Şum altına hektara 10-15 ton yarımçürümüş peyin və 1,5-2,0 sentner superfosfat verilir. Əgər sələf bitkisi payızlıq buğdadırsa məhsul yığımından sonra kövşənlik 5-6 sm dərinlikdə üzlənir, alaq toxumları cücərti verərsə üzləmə təkrar olunur və axırıncı üzləmədən sonra 25-27 sm dərinlikdə şum qaldırılır.
Səpinqabağı sahəyə toxum səpilən dərinlikdə (5-7sm) kultivasiya çəkilərək malalanır. Səpindən 10-15 gün qabaq ağır qranulometrik tərkibli torpaqlar arat edilir. Yüngül torpaqlarda səpsuvar aparılır. Əgər şum altına gübrə verilməyibsə, səpin qabağı kultivasiya altına verilir.
Toxumun səpinə hazırlanması. Toxum materialı toxumluq sahələrdən yığılır və təmizləyici, çeşidləyici maşınlardan keçirildikdən sonra quru ambarlarda saxlanılır. Buğda toxumu kimi xəstəlik və zərərvericilərə qarşı dərmanlanır. Bir ton toxuma 2 kq 19,5%-li baytan, 2-3 kq 75%-li vitovaks işlədilir. Toxumların səpin keyfiyyəti nəzarət laboratoriyalarında yoxlanılıb kondisiya dərəcəsinə çatdırıldıqdan sonra səpinə başlanılır.
Səpin müddəti, üsulu və normaları. Respublikamızın aran rayonlarında payızlıq arpanın optimal səpin müddəti oktyabrın 15-dən noyabrın 15-nə qədərdir. Tez səpildikdə bitkilər yarovizasiya mərhələsini başa vuraraq işıq mərhələsinə keçirlər və gövdə əmələ gətirirlər. Belə halda bitkilər qışa davamsız olurlar. Eyni zamanda bitkilər İsveç və Hessen milçəklərindən çox zərər çəkirlər. Dağətəyi rayonlarda səpini nisbətən tez keçirmək olar. Arpa bitkisinin səpini üçün adi, darcərgəli və çarpaz səpinlər aparılır. Ən səmərəlisi darcərgəli səpin üsuludur. Toxum 4-6 sm dərinliyə basdırılır.
Səpin norması torpaq - iqlim şəraitindən asılı olaraq dəyişir. Adətən hektara 3,5-4,0 mln. ədəd cücərən toxum səpilir. Bu da fiziki çəki hesabı ilə 150-170 kq-a bərabərdir. Çox sıx səpinlərdə bitkilər işıqla yaxşı təmin olmurlar. Onlar sürətlə böyüyərək yerə yatırlar. Seyrək səpinlərdə bitki sıxlığı az olduğundan məhsuldarlıq aşağı olur.
Əkinlərə qulluq. Qulluq işləri buğdada olduğu kimidir. Yemləmə gübrəsi verilir. Erkən yazda köndələn malalanır. Alaqlara qarşı mübarizə aparılır. Yaz yemləmə gübrəsi verilir. Boruyaçıxmanın əvvəlində 2-ci yemləmə aparılır. Aran bölgələrdə 2-3 dəfə suvarma aparılır. Suvarmanın müddəti, norma və üsulları payızlıq buğdada olduğu kimidir. Hektara 1kq 2,4-D herbisidi çilənir.
Məhsulun yığılması. Arpanın məhsulu buğdadan tez yetişir. Mum yetişmə fazasının sonunda məhsulu bir başa kombaynla yığırlar. Hissə-hissə yığıma 3-5 gün tez başlanılır. Yığım 5-7 gün müddətinə başa çatdırılmalıdır.
Arpa (lat. Hordeum) - qırtıckimilər fəsiləsinə aid bitki cinsi.
Arpa əhəmiyyətli dənli taxıl bitkisi olmaqla ərzaq, yem və texniki məqsədlər üçün becərilir. Onun dənindən perlova yarması və un hazırlanır. Unundan ehtiyac olduqda 20-25% buğda ununa qatırlar.
Dənin tərkibində 12% zülal, 5,5% sellüloza, 58-64% nişasta, 2,1% yağ, 1,3% su, 2,8% kül olur. Dənin 1 kq-ı 1,2 yem vahidinə bərabərdir.
Arpa insanlara qədimdən daş dövründən məlumdur. Bizim eradan 4-5 min il əvvəl yalnız ərzaq məqsədi üçün becərilirdi. Sonralar yem və daha sonralar isə pivə məqsədi üçün becərməyə başlamışlar. Pivəlik arpanın pərdəliyi 8-10% və cücərmə enerjisi 95% olmalıdır. Pivəlik məqsədi üçün ikicərgəli arpa becərilir. Pivəlik arpanın tərkibində zülal 7-9%, nişasta isə 78% olduqda daha əlverişlidir. 1000 ədəd toxumun kütləsi 40-45 q olmalıdır.
Hordeum és un gènere de plantes de la família de les poàcies, que té prop 30 espècies. És natiu de l'hemisferi nord de clima temperat, de l'Amèrica del sud temperada i també de Sud-àfrica. Rep els noms populars de gram pelut, gram vellós, margall marí, ordi marítim, ordi salvatge, trauca-sacs.
Una de les seves espècies, H. vulgare (ordi), és un dels cereals de més importància comercial i es dedica a pinso i maltejat a fer-ne la cervesa i el whiskey. Algunes espècies són males herbes i altres estan en perill de desaparèixer.
Critesion Raf., Critho E. Mey., Zeocriton Wolf.[1]
Hordeum és un gènere de plantes de la família de les poàcies, que té prop 30 espècies. És natiu de l'hemisferi nord de clima temperat, de l'Amèrica del sud temperada i també de Sud-àfrica. Rep els noms populars de gram pelut, gram vellós, margall marí, ordi marítim, ordi salvatge, trauca-sacs.
Una de les seves espècies, H. vulgare (ordi), és un dels cereals de més importància comercial i es dedica a pinso i maltejat a fer-ne la cervesa i el whiskey. Algunes espècies són males herbes i altres estan en perill de desaparèixer.
Ječmen (Hordeum) je rod čeledi lipnicovitých. Zahrnuje 25 druhů planého ječmene a jeden druh kulturní: ječmen setý (Hordeum vulgare L..), který patří k hospodářsky nejvýznamnějším rostlinám.
Kulturní ječmen je jednoletá jarní nebo ozimá obilnina; některé plané druhy jsou víceleté.
Ječmen patří mezi nejstarší zemědělské plodiny. Vyskytuje se již v čínské a indické mytologii, archeologicky je doložen již v prehistorických dobách v Evropě, Asii a Africe. Na naše území přinesly ječmen stěhovavé národy z jihozápadní Asie asi před pěti tisíci lety.
Kvůli výrobě piva byl u většiny nově vyšlechtěných odrůd ječmene snižován obsah beta glukanu, ovšem protože se zjistilo, že beta glukan hraje důležitou roli při odvodu přebytečné žluče z organismu, snižování hladiny cholesterolu a prevenci rakoviny, přičemž nebyly prokázány jakékoliv vedlejší účinky, je výzvou vyšlechtit nové odrůdy s asi dvojnásobným množstvím beta glukanu.[1]
V dnešní době se většina vypěstovaného ječmene, zejména ozimý ječmen, používá ke krmným účelům. Nejkvalitnější část produkce (v Česku asi 30 % jarních ječmenů) slouží k výrobě sladu. V antice byla ječná kaše běžným jídlem, dodnes se konzumuje na Blízkém Východě. V Evropě ječmen z přímé konzumace vytěsnila hlavně pšenice. Běžné jsou však ječné kroupy a krupky, sloužící jako přísada do polévek a dušených jídel. Konzumaci komplikují pluchy. Na nutriční hodnotě ječmene se podílejí zejména sacharidy (asi 80%). V ječmeni jsou přítomny i vitamíny skupiny B a E. Z ječmene se připravuje náhražka kávy – melta.
Konzumuje se také mladý ječmen. Jeho rozdrcením, usušením či vylisováním vzniká zelený prášek, který se smíchá s vodou nebo s ovocným džusem. Mladý ječmen obsahuje vitamíny B, C, E, H, K, cholin nebo beta-karoten. Dále se v něm nachází až 70 různých minerálů a stopových prvků. Mladý ječmen podporuje trávení, pozitivně ovlivňuje krevní obraz, urychluje regeneraci tkáně a poskytuje antioxidační ochranu. [zdroj?]
V roce 2017 byl dokončen desetiletý výzkum genetického kódu ječmene, na kterém pracovalo 77 vědců z jedenácti zemí včetně pracoviště Ústavu experimentální botaniky Akademie věd v Olomouci. DNA ječmene obsahuje 5 miliard písmen genetického kódu a 39 000 genů. Přečtení genomu ječmene bylo dosud obtížné právě kvůli jeho rozsahu (lidská DNA má "pouze" 3 miliardy písmen a 20 000 genů) a také proto, že v dědičné informaci tvoří geny jen 1,4 %. Více než 80 % zaujímají transpozony, které si jsou většinou podobné.[2]
Ječmen je ve srovnání podle osevní plochy čtvrtou nejrozšířenější zemědělskou plodinou na světě po pšenici, rýži a kukuřici. Každoročně se ve světě sklidí kolem 150 milionů tun ječmene. Nejvíce se jej vypěstuje v Rusku, Německu, Francii, Kanadě a Španělsku. V Česku zaujímá po pšenici druhé místo mezi obilovinami. Severní hranice pěstování ječmene sahá až za polární kruh (Norsko, Sibiř). V Tibetu a v Andách je ječmen pěstován v nadmořských výškách přesahujících 4000 metrů. V Česku se nejkvalitnější druhy ječmene pěstují na Hané, zejména na Vyškovsku, a v okolí Mělníka.
Ozimý ječmen není tak náročný jako jarní ječmen. Vhodná předplodina jsou luskoviny, snese i pšenici. Je třeba vhodně načasovat setbu. Naopak, jarní ječmen je citlivější. Kvalitní sladovnický ječmen je možno v Česku vypěstovat jen v několika oblastech. Nejvhodnější předplodiny jsou okopaniny (především cukrovka).
Ječmen (Hordeum) je rod čeledi lipnicovitých. Zahrnuje 25 druhů planého ječmene a jeden druh kulturní: ječmen setý (Hordeum vulgare L..), který patří k hospodářsky nejvýznamnějším rostlinám.
Kulturní ječmen je jednoletá jarní nebo ozimá obilnina; některé plané druhy jsou víceleté.
Byg (Hordeum) er en slægt med 32 arter, som findes i Europa, Mellemøsten, Centralasien, Nord- og Sydamerika. Én art, almindelig byg (Hordeum vulgare) har stor økonomisk betydning som foderafgrøde og til fremstilling af malt. Andre arter er besværligt ukrudt, som er fulgt med menneskets vandringer verden over.
Det er én- eller flerårige græsser med en tueformet vækst. Bladene er flade og danner en åben bladskede omkring strået. De af småaksene, som er sidestillede, er ofte stilkede og har enten hanlige eller sterile blomster. Det midterste småaks har derimod hunlige blomster. Dækbladet uden om småaksene har en lang stak fra spidsen.
Forskere har fundet 6.000 år gamle beviser for dyrkning af bygkorn i den nordlige del af Jordandalen. Opdagelsen blev gjort ved hjælp af genetisk kortlægning af forhistoriske bygkorn fra kobberalderen, dateret til omkring 4000 f.Kr. Det er de ældste gener fra korn, der så langt er fundet.[1]
Beskrevne arter
Byg (Hordeum) er en slægt med 32 arter, som findes i Europa, Mellemøsten, Centralasien, Nord- og Sydamerika. Én art, almindelig byg (Hordeum vulgare) har stor økonomisk betydning som foderafgrøde og til fremstilling af malt. Andre arter er besværligt ukrudt, som er fulgt med menneskets vandringer verden over.
Det er én- eller flerårige græsser med en tueformet vækst. Bladene er flade og danner en åben bladskede omkring strået. De af småaksene, som er sidestillede, er ofte stilkede og har enten hanlige eller sterile blomster. Det midterste småaks har derimod hunlige blomster. Dækbladet uden om småaksene har en lang stak fra spidsen.
Gerste (Hordeum) ist eine Pflanzengattung in der Familie der Süßgräser (Poaceae). Derzeit werden 34 Arten unterschieden, die in Europa, Asien, Nordamerika, Südamerika und Südafrika verbreitet sind. Die wichtigste und weltweit angebaute Art ist die Kulturgerste (Hordeum vulgare), die von der in Südwestasien vorkommenden Wildgerste (Hordeum spontaneum K.Koch) oder nach anderer Auffassung (Hordeum vulgare subsp. spontaneum) abstammt. Andere Arten wie Mäuse- und Strand-Gerste sind in weiten Teilen der Welt vom Menschen eingeschleppt worden und verbreiten sich dort als Unkräuter.
Der Karyotyp basiert bei allen Gerstenarten auf einem Chromosomensatz von sieben Chromosomen (x=7). Dabei gibt es diploide (2n=14), tetraploide (2n=28) und hexaploide (2n=42) Arten und bei einigen Arten kommt zudem auch innerhalb der Art eine unterschiedliche Anzahl Chromosomensätze vor. So gibt es die Mäuse-Gerste in der Unterart Hordeum murinum subsp. leporinum sowohl mit vierfachem wie mit sechsfachem und die Strand-Gerste Hordeum marinum subsp. gussoneanum mit zwei- und vierfachem Chromosomensatz. Es wird angenommen, dass das Genom der Arten auf vier Grundtypen basiert, die als I, Xa, Xu und H bezeichnet werden. Der H-Typ kommt in der Kulturgerste (Hordeum vulgare) und Hordeum bulbosum, der Xu-Typ nur in der Mäuse-Gerste und der Xa-Typ nur in den beiden Strand-Gersten vor. Alle anderen Arten besitzen den I-Typ. Polyploide Arten können mehrere Typen von Genomen vereinen. So bestehen etwa die Genome von Roggen-Gerste (Hordeum secalinum), von Hordeum capense und von hexaploiden Hordeum brachyantherum-Zytotypen aus einer Kombination des I- und Xa-Genoms. Dies belegt, dass es innerhalb der Gersten zu Artbildung durch Hybridisierung kam, was phylogenetische Studien erschwert.
Die Gattung Hordeum umfasst derzeit etwa 36 Arten[1]:
Gerste (Hordeum) ist eine Pflanzengattung in der Familie der Süßgräser (Poaceae). Derzeit werden 34 Arten unterschieden, die in Europa, Asien, Nordamerika, Südamerika und Südafrika verbreitet sind. Die wichtigste und weltweit angebaute Art ist die Kulturgerste (Hordeum vulgare), die von der in Südwestasien vorkommenden Wildgerste (Hordeum spontaneum K.Koch) oder nach anderer Auffassung (Hordeum vulgare subsp. spontaneum) abstammt. Andere Arten wie Mäuse- und Strand-Gerste sind in weiten Teilen der Welt vom Menschen eingeschleppt worden und verbreiten sich dort als Unkräuter.
Bere (Hordeum) het en hialer rä plaantenslacher uun det famile swetgäärs (Poaceae). Diar hiar 32 slacher tu, miast ment am mä bere oober Hordeum vulgare, auer det en grat bedüüdang för a büürerei hää.
Bere (Hordeum) het en hialer rä plaantenslacher uun det famile swetgäärs (Poaceae). Diar hiar 32 slacher tu, miast ment am mä bere oober Hordeum vulgare, auer det en grat bedüüdang för a büürerei hää.
Ceh an jî ce (bi latînî: Hordeum) giyayek ji malbata Poaceae ye.
Wekî genim xurdemeniyeke kevn ê di dîroka mirovahiyê de ye. Di serdemên dawî de pirranî bo xwarina ajalên kedîkirî yên malê tê bikaranîn û hilberîn. Cara pêşîn li Mezopotamyayê hatiye nûveçandin. Bi tevayî 115 cureyê cehê heye. Lê îro tenê 30-35 cure tên bikaranîn. Li hin cihên ku çandiniya genim ne gengaz e, wekî xurdemeniya bingehîn tê bikaranîn. Bo mînak, li hin deverên Çîn, Tîbet.
Gava mirov behsa cehê bike divê mirov bîrayê jî bibîrbîne. Bîra ji ceh çêdibe û îro li rûyê dinyayê wekî vexwarineke navdar tê zanîn. Welatê ku herî pirr lê ceh tê çandin, Rûsya ye.
K'alchaki icha Khara huma[1] (genus Hordeum) nisqaqa huk rikch'ana qachum, riwi yurakunam, 32 rikch'aqniyuq. Siwarap murunkunatam mikhunchik. Uywakunatam siwarawan mikhuchinchik.
K'alchaki icha Khara huma (genus Hordeum) nisqaqa huk rikch'ana qachum, riwi yurakunam, 32 rikch'aqniyuq. Siwarap murunkunatam mikhunchik. Uywakunatam siwarawan mikhuchinchik.
Јачмен (науч. Hordeum) е род од околу 30 видови на едногодишни и повеќегодишни треви, автохтони на умерените појаси на северната полутопка, Јужна Америка и јужна Африка.
Видот H. vulgare (јачмен) има големо стопанско значење како житна култура, со примена како фуражна храна и во сладење при производството на пиво и виски. Некои видови се проблематични како коров распротстранета ширум светот со човековите активности, додека пак други се загрозени поради губиток на природното живеалиште.
Растненијата од родот Јачмен се храна и за ларвите на некои видови молци.
Родот Јачмен се состои од следните видови:
Јачмен (науч. Hordeum) е род од околу 30 видови на едногодишни и повеќегодишни треви, автохтони на умерените појаси на северната полутопка, Јужна Америка и јужна Африка.
Видот H. vulgare (јачмен) има големо стопанско значење како житна култура, со примена како фуражна храна и во сладење при производството на пиво и виски. Некои видови се проблематични како коров распротстранета ширум светот со човековите активности, додека пак други се загрозени поради губиток на природното живеалиште.
Растненијата од родот Јачмен се храна и за ларвите на некои видови молци.
Арпа́ (Hordeum), кыяклылар гаиләлегеннән бер һәм күпьеллык үләнчел үсемлекләр ыругы; бөртекле ашлык культурасы, якынча 10 төрне берләштерә.
Арпа ыругында Төньяк ярымшарның һәм Көньяк Американың тропик булмаган өлкәләрендә, тропикларның биек тауларында үсә торган 30 лап төре исәпләнә. Арпа, азык һәм терлек азыгы үсемлеге буларак, бик борынгы культура. Башакчыклары бер чәчәкле, алар башак күчәренең һәр буынында өчәрләп урнаша. Кылчыклары озын. Арпа — бөртеклеләр арасында иң тиз өлгерә торган культура, шуңа күрә аны Ерак Көньякта һәм биек тауларда үстерергә мөмкин.[3]
Культурада Гордеум сативум (Hordeum sativum) төре генә киң таралган, ә калган төрләре — кыргый үсә торганнар. Арпаның тамыр системасы чуклы, төп массасы сукаланган катламда тарала, аерым тамырлары 1 м тирәнлеккә кадәр китә. Сабагы — куыш эчле салам, биеклеге 30-35 см дан 130-135 см га кадәр. Яфрагы бүтән кыяклыларга караганда киңрәк. Чәчәк оешмасы — башак. Җимеше — бөртек, кабыклы яисә ялангач, сары, коңгырт яки көрән төстә. Арпа — дым яратучан берьеллык үсемлек, уңдырышлы балчыксыл, нейтраль реакцияле һәм туклыклы матдәләре җитәрлек булган туфракта яхшы үсә. Арпа күп рәтле, ике рәтле һәм арадаш рәтле өч төргә бүленә.
Арпа́ (Hordeum), кыяклылар гаиләлегеннән бер һәм күпьеллык үләнчел үсемлекләр ыругы; бөртекле ашлык культурасы, якынча 10 төрне берләштерә.
Арпа ыругында Төньяк ярымшарның һәм Көньяк Американың тропик булмаган өлкәләрендә, тропикларның биек тауларында үсә торган 30 лап төре исәпләнә. Арпа, азык һәм терлек азыгы үсемлеге буларак, бик борынгы культура. Башакчыклары бер чәчәкле, алар башак күчәренең һәр буынында өчәрләп урнаша. Кылчыклары озын. Арпа — бөртеклеләр арасында иң тиз өлгерә торган культура, шуңа күрә аны Ерак Көньякта һәм биек тауларда үстерергә мөмкин.
Шуж (лат. Hórdeum, руз. Ячме́нь) — касовксонь кан, тикше Сюронь (Poaceae) семиястонть. Сон пингестэ-пингес озавтови ярсамонть коряс ломантнень эйсэ.
Ячме́нь (Hordeum) — род расьлінаў сямейства злакі.
Шырока распаўсюджана вырошчваньне ячменю звычайнага (Hordeum Hordeum vulgare) L., іншыя віды апрацоўвацца зрэдку альбо растуць у дзікім выглядзе. Некаторыя вырошчваюць у якасьці дэкаратыўных расьлінаў, напрыклад, Hordeum jubatum.
Зерне ячменю ў цяперашні час шырока выкарыстоўваюць для харчовых, тэхнічных і кармавых мэтаў, у тым ліку ў піваварнай прамысловасьці, пры вытворчасьці пярловых і ячменных крупаў. Ячмень адносіцца да найкаштоўнейшых канцэнтраваных кармоў для жывёлаў, бо ўтрымлівае паўнавартасны бялок, багаты крухмалам.
Ячме́нь (Hordeum) — род расьлінаў сямейства злакі.
Шырока распаўсюджана вырошчваньне ячменю звычайнага (Hordeum Hordeum vulgare) L., іншыя віды апрацоўвацца зрэдку альбо растуць у дзікім выглядзе. Некаторыя вырошчваюць у якасьці дэкаратыўных расьлінаў, напрыклад, Hordeum jubatum.
Зерне ячменю ў цяперашні час шырока выкарыстоўваюць для харчовых, тэхнічных і кармавых мэтаў, у тым ліку ў піваварнай прамысловасьці, пры вытворчасьці пярловых і ячменных крупаў. Ячмень адносіцца да найкаштоўнейшых канцэнтраваных кармоў для жывёлаў, бо ўтрымлівае паўнавартасны бялок, багаты крухмалам.
Гьохъ (латиназул мацIалда Hordeum)
Жинца риххел къотIизабула, жинца чохьониб гьури бижизабула (газал), чохьониб бакIаб гьелъул карщалъ чехь биччай (дали) чIезабула. Жаниб бугеб бухIи свинабула, чIер гьабун чакаргун цадахъ квине лъикIаб буго, лъим гьабун гьекъани ракI бакъвай, квешаб хIал инабула. Гьелъул чедги чехьалъе бакIаб буго. Гьединги гьури бижизабулебги буго. Гьелъул гьел заралал нахъе чIвала гьоцIогун, чакаргун ва роржунел жалазул гьагIогун цадахъ кванани.
Hordeum is a genus of annual and perennial plants in the grass family. They are native throughout the temperate regions of Africa, Eurasia, and the Americas.[5][6][7][8][9]
One species, Hordeum vulgare (barley), has become of major commercial importance as a cereal grain, used as fodder crop and for malting in the production of beer and whiskey. Some species are nuisance weeds introduced worldwide by human activities, others have become endangered due to habitat loss.
Hordeum species are used as food plants by the larvae of some Lepidoptera species, including the flame, rustic shoulder-knot and setaceous Hebrew character.
The name Hordeum comes from the Latin word for "to bristle" (horreō, horrēre), and is akin to the word "horror".
Species include:[4][10][11][12]
Botanists now regard many species as better suited to other genera:[4] Arrhenatherum, Crithopsis, Dasypyrum, Elymus, Eremopyrum, Hordelymus, Leymus, Psathyrostachys, and Taeniatherum.
Hordeum is a genus of annual and perennial plants in the grass family. They are native throughout the temperate regions of Africa, Eurasia, and the Americas.
One species, Hordeum vulgare (barley), has become of major commercial importance as a cereal grain, used as fodder crop and for malting in the production of beer and whiskey. Some species are nuisance weeds introduced worldwide by human activities, others have become endangered due to habitat loss.
Hordeum species are used as food plants by the larvae of some Lepidoptera species, including the flame, rustic shoulder-knot and setaceous Hebrew character.
The name Hordeum comes from the Latin word for "to bristle" (horreō, horrēre), and is akin to the word "horror".
Hordeo[1] (science: Hordeum) estas genro en la subfamilio Pooideae.
La ordinara vorto hordeo havas tri sencojn:
Hordeo en botanika senco (kiel genro Hordeum) estas unu- du aŭ plurjara herbo kun floroj en densaj spikoj, havantaj lonaristajn glumojn kaj diference de tritiko, kun tri unufloraj spiketoj inter po du artikoj. Hordeo en botanika senco (specio Hordeum vulgare) estas grava kulturplanto, kies grajnoj uzatas por fari grion, bieron, furaĝon ktp. Tiu artikolo temas pri la botanika senco, pri la tuta genro.
Specioj de hordeo estas unujaraj kaj plurjaraj herboj. Ili esats indiĝenaj ĝenerale en la temperita Norda duonglobo, temperita Sudameriko, kaj ankaŭ Suda Afriko.
La genro Hordeo enhavas proksimume 30 speciojn.
Hordeo (science: Hordeum) estas genro en la subfamilio Pooideae.
La ordinara vorto hordeo havas tri sencojn:
hordeo kiel specioj de greno de genro Hordeum, hordeo kiel specio Hordeum vulgare, hordeo kiel grajno de tiuj specioj.Hordeo en botanika senco (kiel genro Hordeum) estas unu- du aŭ plurjara herbo kun floroj en densaj spikoj, havantaj lonaristajn glumojn kaj diference de tritiko, kun tri unufloraj spiketoj inter po du artikoj. Hordeo en botanika senco (specio Hordeum vulgare) estas grava kulturplanto, kies grajnoj uzatas por fari grion, bieron, furaĝon ktp. Tiu artikolo temas pri la botanika senco, pri la tuta genro.
Hordeum es un género de plantas herbáceas perteneciente a la familia de las poáceas.[1] Es originario de Norteamérica y del norte de Asia.
Es un género de plantas perteneciente a la familia Gramíneas o Poáceas, pueden ser anuales o perennes, menores de 1,6 m de altura. Morfológicamente se puede distinguir una vaina con dos apéndices auriculiformes en la zona ligular, lígula corta y láminas planas, excepcionalmente setáceas. Poseen una flor hermafrodita con 3 estambres, fruto cariopse oblongo, deprimido con surco ventral y ápice pubescente, adherido a las glumelas o separándose de ellas por efecto de la trilla. La inflorescencia es en espigas, las cuales pueden ser dísticas o comprimidas, con un raquis frágil o tenaz. Espiguillas unifloras dispuestas de a 3 en cada soporte del raquis, con el dorso de la lemma hacia afuera; la espiguilla central es siempre hermafrodita, las laterales pueden ser hermafroditas o estériles; raquilla articulada arriba de las glumas y prolongaciones en apéndice filiforme, piloso o glabro. Glumas 2, lanceoladas o lineares.
Lemma lanceolada, 5-nervada, aristada, trifurcada o mútica.
Existen aproximadamente unas 25 a 30 especies en las regiones templadas de todo el mundo, 4 de las cuales son domésticas: Hordeum vulgare; Hordeum distichum; Hordeum intermedium; Hordeum deficens. En general prefieren un suelo fértil bien drenado a pleno sol.
El género fue descrito por Carlos Linneo y publicado en Species Plantarum 1: 84–85. 1753. 1753.[2] La especie tipo es: Hordeum vulgare L
Hordeum: nombre antiguo latino para la cebada.[1]
El número de cromosomas es de: x = 7. 2n = 14, 28, y 42
Hordeum es un género de plantas herbáceas perteneciente a la familia de las poáceas. Es originario de Norteamérica y del norte de Asia.
Oder (Hordeum) on kõrreliste sugukonda arvatud taimeperekond.
Liike, keda pärismaiselt või metsistunult võib leida ka Eestis:
Hordeum Poazeaen familiako eta Hordeum generoko belarrak dira. 30 espezie gutxi gora bera dira. Garagarra espezie bat da (Hordeum vulgare )
Critesion Raf., Critho E. Mey., Zeocriton Wolf.[1]
Hordeum Poazeaen familiako eta Hordeum generoko belarrak dira. 30 espezie gutxi gora bera dira. Garagarra espezie bat da (Hordeum vulgare )
Ohrat (Hordeum) on kasvisuku heinäkasvien (Poaceae) heimossa. Siihen kuuluu 39 lajia risteymälajeja huomioimatta.[1] Suvun lajeista ohra eli pelto-ohra on yksi maailman eniten viljellyistä viljakasveista riisin, maissin ja leipävehnän jälkeen.
Ohrat ovat yksi- tai monivuotisia heiniä. Niiden kukintotähkät ovat tyypillisesti tiheitä kerrannaistähkiä, joiden ulkohelpeiden vihneet ovat pitkiä, jopa 15 senttimetriä.[2]
Ohrat (Hordeum) on kasvisuku heinäkasvien (Poaceae) heimossa. Siihen kuuluu 39 lajia risteymälajeja huomioimatta. Suvun lajeista ohra eli pelto-ohra on yksi maailman eniten viljellyistä viljakasveista riisin, maissin ja leipävehnän jälkeen.
Ohrat ovat yksi- tai monivuotisia heiniä. Niiden kukintotähkät ovat tyypillisesti tiheitä kerrannaistähkiä, joiden ulkohelpeiden vihneet ovat pitkiä, jopa 15 senttimetriä.
Hordeum (les orges) est un genre de plantes monocotylédones de la famille des Poaceae (graminées), sous-famille des Pooideae, originaire de la plupart des régions tempérées du monde. Ce genre, qui appartient à la même tribu des Triticeae que le seigle (Secale) et le blé (Triticum), comprend une trentaine d'espèces, parmi lesquelles figure l'orge commune (Hordeum vulgare), largement cultivée comme céréale pour l'alimentation animale et humaine et pour la brasserie.
Ce sont des plantes herbacées, annuelles ou vivaces, cespiteuses, dont les tiges (chaumes) peuvent atteindre 1,3 m de haut. Elles se distinguent des autres espèces de Triticeae par leur épillets groupés dans les épis par « triplets », contenant chacun trois épillets formés d'un seul fleuron, les épillets latéraux étant parfois stériles.
Certaines espèces ont une importance économique, soit comme céréales, soit comme plantes fourragères, ou encore comme mauvaises herbes des cultures, nuisibles par la concurrence qu'elles exercent sur les plantes cultivées, mais aussi comme réservoir d'agents phytopathogènes (virus ou champignons). Les espèces sauvages du genre Hordeum constituent aussi une source de gènes intéressants pour l'amélioration des espèces domestiquées (gènes de résistance aux maladies ou à la sécheresse par exemple).
Les espèces du genre Hordeum (orges) sont des plantes herbacées, annuelles ou vivaces, cespiteuses ou à tiges isolées, de 3 à 130 cm de haut. Le limbe foliaire est linéaire, généralement étroit (de 1,5 à 15 mm de large), généralement plat, parfois enroulé, rarement sétacé. La ligule, membraneuse et tronquée, est courte (de 0,5 à 1 mm de long). L'extrémité de la gaine est parfois auriculée[2].
L'inflorescence est un faux épi portant des épillets groupés en triplets sur des axes contractés. Les épillets peuvent être sessiles ou pédicellés, généralement l'épillet central de chaque triplet est sessile et les épillets latéraux pédicellés. Les épillets, uniflores, sous-tendus par deux glumes plus ou moins égales, de texture coriace, peuvent être hermaphrodites (fertiles) ou mâles seulement ou stériles. Les épillets latéraux sont souvent mâles ou stériles, les épillets stériles pouvant se réduire à des arêtes. Les fleurs fertiles, insérées entre des glumelles de même texture que les glumes, le plus souvent aristées, comptent trois étamines et deux stigmates[2].
Le fruit est un caryopse qui peut être libre ou adhérent aux glumelles, oblong, comprimé dorsoventralement et sillonné longitudinalement. Le hile linéaire est relativement long. L'embryon est petit. L'endosperme, dur, sans lipides, contient seulement des grains d'amidon simples[2].
Le nombre chromosomique de base est x = 7. Les espèces sont diploïdes (2n=14), tétraploïdes (2n= 28) ou hexaploïdes (2n= 42).
Les chromosomes sont « grands ». La taille de l'ADN nucléaire haploïde est de 5,5 pg (moyenne sur 15 espèces)[2].
Des hybrides intergénériques peuvent se produire avec des espèces des genres Elytrigia (×Elytrordeum Hylander, ×Elyhordeum Zizan & Petrowa), Agropyron (×Agrohordeum A. Camus), Secale (×Hordale Ciferri & Giacom.), Sitanion (×Sitordeum Bowden), Triticum (×Tritordeum Aschers. & Graebn.)[2].
Le genre Hordeum a une très large distribution, puisque son aire de répartition recouvre la plupart des régions tempérées de l'hémisphère nord et de l'hémisphère sud. Elle atteint même des régions subtropicales en Amérique du Sud et des zones de climat arctique en Amérique du Nord et en Asie. Ses espèces sont présentes depuis le niveau de la mer jusqu'à des altitudes supérieures à 4 500 m dans les Andes et l'Himalaya. On considère qu'il existe quatre « centres de diversité » du genre Hordeum, c'est-à-dire de zones dans lesquelles se rencontrent le plus grand nombre d'espèces : le sud-ouest de l'Asie, qui inclut le « Croissant fertile » où l'orge commune a été domestiquée, l'Asie centrale, l'ouest de l'Amérique du Nord et le sud de l'Amérique du Sud, où se rencontrent 17 espèces indigènes[3].
La distribution des différentes espèces est très contrastée : la plupart des espèces ont une aire de répartition restreinte, quelques-unes, comme Hordeum brevisubulatum, Hordeum bulbosum et Hordeum brachyantherum, ont une distribution très vaste. Certaines espèces, telles que Hordeum erectifolium (centre de l'Argentine), Hordeum guatemalense (nord du Guatemala) et Hordeum arizonicum (sud des États-Unis et nord du Mexique), ne sont connues que dans quelques stations, voire une seule. Quelques-unes, comme Hordeum murinum, Hordeum marinum et Hordeum jubatum, se sont répandues comme mauvaises herbes (adventices) dans de nombreuses régions du monde[3].
Selon GRIN[4] :
Selon The Plant List (4 janvier 2018)[5] :
Hordeum (les orges) est un genre de plantes monocotylédones de la famille des Poaceae (graminées), sous-famille des Pooideae, originaire de la plupart des régions tempérées du monde. Ce genre, qui appartient à la même tribu des Triticeae que le seigle (Secale) et le blé (Triticum), comprend une trentaine d'espèces, parmi lesquelles figure l'orge commune (Hordeum vulgare), largement cultivée comme céréale pour l'alimentation animale et humaine et pour la brasserie.
Ce sont des plantes herbacées, annuelles ou vivaces, cespiteuses, dont les tiges (chaumes) peuvent atteindre 1,3 m de haut. Elles se distinguent des autres espèces de Triticeae par leur épillets groupés dans les épis par « triplets », contenant chacun trois épillets formés d'un seul fleuron, les épillets latéraux étant parfois stériles.
Certaines espèces ont une importance économique, soit comme céréales, soit comme plantes fourragères, ou encore comme mauvaises herbes des cultures, nuisibles par la concurrence qu'elles exercent sur les plantes cultivées, mais aussi comme réservoir d'agents phytopathogènes (virus ou champignons). Les espèces sauvages du genre Hordeum constituent aussi une source de gènes intéressants pour l'amélioration des espèces domestiquées (gènes de résistance aux maladies ou à la sécheresse par exemple).
Ječam (lat. Hordeum), biljni rod jednogodišnjih i dvogodišnjih raslinja i trajnica iz porodice trava. Podrijetlom je iz Eurazije, a neke vrste su i iz Afrike i Amerike. Najpoznatija vrsta ječam ozimac ili (H. vulgare) podrijetlom je iz Srednjeg istoka, a uzgaja se već najmanje 10.000 godina, a danas je raširen širom svijeta.
Neke od njegovih poznatih vrsta su stoklasica ili lukovičasti ječam (H. bulbosum), ječam dvoredac (H. distichon), muški ječam (H. jubatum), primorski ječam (H. marinum),
Klasulja je ime dano za dvije različite vrste ječma, to je (H. secalinum), nazivan i livadni ječam i H. murinum zvan i stoklasa ili ječam divlji. Naziv stoklasica također dan je za dvije vrste, za H. murinum (ječam divlji) i H. bulbosum (lukovičasti ječam)
Šumski ječam nekada je pripisivan ovom rodu kao Hordeum europaeum (L.) All., danas čini zaseban rod sa vrstom H. europaeus.
Predstavnici roda Hordeum dijele se u tri grupe s obzirom na broj kromosoma: diploidne (2n=14 kromosoma), tetraploidne i heksaploidne. H. vulgare se dijeli na pet konvarijeteta[1]:
Priznato je 40 vrsta.[2]
Catalogue of Life: 2019 Annual Checklist:
.
Ječam (lat. Hordeum), biljni rod jednogodišnjih i dvogodišnjih raslinja i trajnica iz porodice trava. Podrijetlom je iz Eurazije, a neke vrste su i iz Afrike i Amerike. Najpoznatija vrsta ječam ozimac ili (H. vulgare) podrijetlom je iz Srednjeg istoka, a uzgaja se već najmanje 10.000 godina, a danas je raširen širom svijeta.
Neke od njegovih poznatih vrsta su stoklasica ili lukovičasti ječam (H. bulbosum), ječam dvoredac (H. distichon), muški ječam (H. jubatum), primorski ječam (H. marinum),
Klasulja je ime dano za dvije različite vrste ječma, to je (H. secalinum), nazivan i livadni ječam i H. murinum zvan i stoklasa ili ječam divlji. Naziv stoklasica također dan je za dvije vrste, za H. murinum (ječam divlji) i H. bulbosum (lukovičasti ječam)
Šumski ječam nekada je pripisivan ovom rodu kao Hordeum europaeum (L.) All., danas čini zaseban rod sa vrstom H. europaeus.
Predstavnici roda Hordeum dijele se u tri grupe s obzirom na broj kromosoma: diploidne (2n=14 kromosoma), tetraploidne i heksaploidne. H. vulgare se dijeli na pet konvarijeteta:
dvoredni ječam (Hordeum vulgare convar. distichum), koji najčešće služi za proizvodnju piva; višeredni ječam (Hordeum vulgare convar. hexastihum) prijelazni ječam (Hordeum vulgare convar. intermedium) nepotpuni ječam (Hordeum vulgare convar. deficiens) labilni ječam (Hordeum vulgare convar. labile)Priznato je 40 vrsta.
Ječmjeń[1][2] (Hordeum) je ród ze swójby słódkich trawow (Poaceae).
Wobsahuje sćěhowace družiny:
Ječmjeń (Hordeum) je ród ze swójby słódkich trawow (Poaceae).
Wobsahuje sćěhowace družiny:
hriwaty ječmjeń (Hordeum jubatum) myšacy ječmjeń (Hordeum murinum) přimórski ječmjeń (Hordeum maritinum) rožkowy ječmjeń (Hordeum secalinum) sywny ječmjeń (Hordeum vulgare)Hordeum L., 1753 (nome comune: orzo) è un genere di piante spermatofite monocotiledoni appartenente alla famiglia Poaceae (ex. Graminacee).[1] Comprende una trentina di specie di erbe annuali e perenni, diffuse allo stato spontaneo in tutto l'emisfero boreale e inoltre in Sudamerica e in Sudafrica. Una specie, Hordeum vulgare, l'orzo in senso stretto, è largamente coltivato nelle regioni a clima temperato.
Il nome del genere è un antico nome romano dell'orzo la cui etimologia è incerta.[2] Tale denominazione nella botanica moderna è stata introdotta alcuni anni prima di Linneo dal botanico francese Joseph Pitton de Tournefort (Aix-en-Provence, 5 giugno 1656 – Parigi, 28 dicembre 1708).[3]
Il nome scientifico è stato definito da Linneo (1707 – 1778), conosciuto anche come Carl von Linné, biologo e scrittore svedese considerato il padre della moderna classificazione scientifica degli organismi viventi, nella pubblicazione "Species Plantarum" (Sp. Pl. 1: 84 - 1753)[4] del 1753.[1]
Queste piante arrivano ad una altezza di 15 dm e oltre. Sono piante cespitose o rizomatose (raramente). La forma biologica è terofita scaposa (T scap), ossia in generale sono piante erbacee che differiscono dalle altre forme biologiche poiché, essendo annuali, superano la stagione avversa sotto forma di seme e sono munite di asse fiorale eretto e spesso privo di foglie. Altra forma biologica è emicriptofita cespitosa (H caesp), piante erbacee, bienni o perenni, con gemme svernanti al livello del suolo e protette dalla lettiera o dalla neve e presentano ciuffi fitti di foglie che si dipartono dal suolo.[3][5][6][7][8][9][10][11]
Le radici sono fascicolate (avventizie oppure no).
La parte aerea consiste in un culmo poco resistente. I fusti, con 5 o 6 nodi, sono eretti o ginocchiati alla base; la superficie è liscia e glabra.
Le foglie lungo il culmo sono disposte in modo alterno, sono distiche e si originano dai vari nodi. Sono composte da una guaina, una ligula e una lamina. Le venature sono parallelinervie. Non sono presenti i pseudopiccioli e, nell'epidermide delle foglia, le papille.
Infiorescenza principale (sinfiorescenza o semplicemente spiga): le infiorescenze, di tipo racemoso terminale (un racemo per infiorescenza), hanno la forma di una spiga eretta e densa formata da diverse spighette. Le infiorescenze sono nude, ossia prive di brattee avvolgenti. Le spighette sono strettamente embricate, disposte su due serie. La spiga è appiattita e con delle reste più o meno parallele (o divaricate a ventaglio); quelle centrali sono fertili e sessili, le laterali sono sterili e pedicellate. La fillotassi dell'inflorescenza inizialmente è a due livelli (o a due ranghi[12]), anche se le successive ramificazioni la fa apparire a spirale.
Infiorescenza secondaria (o spighetta): le spighette, compresse lateralmente con forme da ellittiche a oblunghe, sottese da due brattee distiche e strettamente sovrapposte chiamate glume (inferiore e superiore), sono formate da un fiore. Alla base di ogni fiore sono presenti due brattee: la palea e il lemma. La disarticolazione avviene con la rottura della rachilla sotto ogni fiore fertile; oppure può cadere l'intera spighetta. L'estensione della rachilla è generalmente presente sulla spighetta centrale.
I fiori fertili sono attinomorfi formati da 3 verticilli: perianzio ridotto, androceo e gineceo.
I frutti sono dei cariossidi, ossia sono dei piccoli chicchi indeiscenti avvolti dalle glume, con forme da ovate a oblunghe, nei quali il pericarpo è formato da una sottile parete che circonda il singolo seme. In particolare il pericarpo è fuso al seme ed è aderente. L'endocarpo non è indurito e l'ilo è lungo e lineare. L'embrione è provvisto di epiblasto; ha inoltre un solo cotiledone altamente modificato (scutello senza fessura) in posizione laterale. I margini embrionali della foglia non si sovrappongono. L'endosperma è farinoso. Dimensione del cariosside: 4 x 10 mm.
Come gran parte delle Poaceae, le specie di questo genere si riproducono per impollinazione anemogama. Gli stigmi più o meno piumosi sono una caratteristica importante per catturare meglio il polline aereo. La dispersione dei semi avviene inizialmente a opera del vento (dispersione anemocora) e una volta giunti a terra grazie all'azione di insetti come le formiche (mirmecoria). In particolare i frutti di queste erbe possono sopravvivere al passaggio attraverso le budella dei mammiferi e possono essere trovati a germogliare nello sterco.[13]
La distribuzione delle specie del genere è relativa alle regioni temperate e subtropicali dell'Eurasia, dell'America settentrionale e meridionale, dell'Africa. Altrove è un genere introdotto.[5]
Delle 7 specie di Hordeum della flora italiana 5 vivono sull'arco alpino. La tabella seguente mette in evidenza alcuni dati relativi all'habitat, al substrato e alla distribuzione delle specie alpine[14].
L'Hordeum vulgare (la specie più importante di questo genere) fu addomesticata nella Mezzaluna fertile circa 8.500 anni fa, con un possibile secondo centro di addomesticamento nei Monti Zagros nell'attuale Iran.[5]
La famiglia di appartenenza di questa specie (Poaceae) comprende circa 650 generi e 9 700 specie (secondo altri Autori 670 generi e 9 500[8]). Con una distribuzione cosmopolita è una delle famiglie più numerose e più importanti del gruppo delle monocotiledoni e di grande interesse economico: tre quarti delle terre coltivate del mondo produce cereali (più del 50% delle calorie umane proviene dalle graminacee). La famiglia è suddivisa in 11 sottofamiglie, il genere Hordeum è descritto all'interno della sottofamiglia Pooideae con oltre 40 specie distribuite nelle regioni temperate del nord in tutto il mondo.[5][6]
Il genere della specie di questa voce è descritto all'interno della tribù Triticeae (supertribù Triticodae T.D. Macfarl. & L. Watson, 1982). La supertribù Triticodae comprende tre tribù: Littledaleeae, Bromeae e Triticeae. All'interno della supertribù, la tribù Triticeae forma un "gruppo fratello" con la tribù Bromeae.[15]
Nell'ambito della tribù Triticeae il genere Hordeum (secondo alcuni studi[16]) occupa una posizione "basale" dopo il genere Psathyrostachys e risulta formare un "gruppo fratello" con il genere Pseudoroegneia.
Il genere Hordeum comprende piante poliploidi (ma anche diploidi) con i genomi designati "H, I, X, e Y". Inoltre questo genere è stato soggetto ad una "evoluzione reticolata"[17] per fenomeni di ibridazione, o per il trasferimento orizzontale di geni ma anche per l’endosimbiosi.[5]
Il genere Hordeum è suddiviso nei seguenti sottogeneri, sezioni e serie (qui sono indicate solamente le specie italiane):[18]
Sono state calcolate anche le età dei vari cladi di Hordeum: il genere ha incominciato ad evolversi circa 9,23 milioni di anni fa. Circa un milione di anni dopo il primo gruppo a separasi è stato quello del Subgenus Hordeum (H. murinum, H. vulgare e H. bulbosum). Dopo altri quattro milioni di anni il Subgenus Hordeastrum (H. marinum). Attorno a un milione di anni fa si sono diversificate il resto delle specie.[19]
I numeri cromosomici delle specie di questo gruppo sono: 2n = 14, 28 e 42 (la base è 7).[5]
Il cladogramma seguente, tratto dallo studio citato[20], mostra l'attuale conoscenza filogenetica del genere.
xxxSubg._Hordeastrumxxx xxxSubg._StenostachysxxxSer. Critesion
Ser. Sibirica
Sect. Marina
xxxSubg._HordeumxxxSect. Hordeum
Sect. Trichostachys
Per meglio comprendere ed individuare le varie specie del genere (solamente per le specie spontanee della flora italiana) l’elenco seguente utilizza in parte il sistema delle chiavi analitiche (vengono cioè indicate solamente quelle caratteristiche utili a distingue una specie dall'altra).[7]
Elenco delle specie del genere.[10] Per le specie europee è indicata la distribuzione; il nome comune per quelle della flora spontanea italiana.[21]
Questa entità ha avuto nel tempo diverse nomenclature. L'elenco seguente indica alcuni tra i sinonimi più frequenti:[10]
Hordeum L., 1753 (nome comune: orzo) è un genere di piante spermatofite monocotiledoni appartenente alla famiglia Poaceae (ex. Graminacee). Comprende una trentina di specie di erbe annuali e perenni, diffuse allo stato spontaneo in tutto l'emisfero boreale e inoltre in Sudamerica e in Sudafrica. Una specie, Hordeum vulgare, l'orzo in senso stretto, è largamente coltivato nelle regioni a clima temperato.
Hordeum (nomen a Carolo Linnaeo anno 1753 statutum, e nomine Latino speciei cultivatae demptum) est genus familiae Poacearum. Species huius generis nativae crescunt in zonis temperatis, videlicet Europa, Asia media et boreali, America tam septentrionali quam australi et Africa australi. Hordeum vulgare per orbem terrarum fere omnem colitur. Hordeum pusillum olim ab indigenis vallis Mississippianae in America septentrionali domesticatum (partem complexús agrarii orientalis) et cultivatum esse censetur. In eadem fere regione, sed occidentem versus, Hordeum jubatum ad frumentum et ad potionem, caffeo haud dissimilem, praeparandam adhibitum est. Hordeum bulbosum in Asia meridio-occidentali alicubi cultivatur recentiusque in agricultura Californiae in Civitatibus Foederatis temptatur.
Hordeum (nomen a Carolo Linnaeo anno 1753 statutum, e nomine Latino speciei cultivatae demptum) est genus familiae Poacearum. Species huius generis nativae crescunt in zonis temperatis, videlicet Europa, Asia media et boreali, America tam septentrionali quam australi et Africa australi. Hordeum vulgare per orbem terrarum fere omnem colitur. Hordeum pusillum olim ab indigenis vallis Mississippianae in America septentrionali domesticatum (partem complexús agrarii orientalis) et cultivatum esse censetur. In eadem fere regione, sed occidentem versus, Hordeum jubatum ad frumentum et ad potionem, caffeo haud dissimilem, praeparandam adhibitum est. Hordeum bulbosum in Asia meridio-occidentali alicubi cultivatur recentiusque in agricultura Californiae in Civitatibus Foederatis temptatur.
Miežis (Hordeum) – miglinių (Poaceae) šeimos augalų gentis. Daugiametis arba vienametis žolinis augalas.
Dar priešistoriniais laikais juos kultūrinti pradėjo Užkaukazės ir Himalajų vakarinių atšakų tautos. Miežius vartojo senovės žydai, graikai, romėnai, armėnai ir kitos tautos. Vidurinės Azijos teritorijoje gyvenusios tautos augino miežius prieš 3000 metų iki mūsų eros. Rusijoje – X a. pabaigoje.
Miežiai gali būti žieminiai ir vasariniai.
Žieminiai miežiai yra gana jautrūs žiemojimo sąlygoms. Vasariniai miežiai gali pakelti nedideles šalnas, todėl auginami šiauriniuose ir kalnuotuose rajonuose.
Beveik visos rūšys yra mažiau ar daugiau vertingi pašariniai augalai, taip pat kai kurios svarbios kaip duoninė kultūra, alaus, arbatos ir viskio gamybai.
Lietuvoje auginama:
Miežis (Hordeum) – miglinių (Poaceae) šeimos augalų gentis. Daugiametis arba vienametis žolinis augalas.
Dar priešistoriniais laikais juos kultūrinti pradėjo Užkaukazės ir Himalajų vakarinių atšakų tautos. Miežius vartojo senovės žydai, graikai, romėnai, armėnai ir kitos tautos. Vidurinės Azijos teritorijoje gyvenusios tautos augino miežius prieš 3000 metų iki mūsų eros. Rusijoje – X a. pabaigoje.
Miežiai gali būti žieminiai ir vasariniai.
Žieminiai miežiai yra gana jautrūs žiemojimo sąlygoms. Vasariniai miežiai gali pakelti nedideles šalnas, todėl auginami šiauriniuose ir kalnuotuose rajonuose.
Beveik visos rūšys yra mažiau ar daugiau vertingi pašariniai augalai, taip pat kai kurios svarbios kaip duoninė kultūra, alaus, arbatos ir viskio gamybai.
Lietuvoje auginama:
Paprastasis miežis (Hordeum vulgare). Lietuvoje auginamas nuo I-IV a. Dvieilis miežis (Hordeum distichon). Plačiai auginamas javas. Karčiuotasis miežis (Hordeum jubatum). Pelinis miežis (Hordeum murinum). Auga savaime.Bygg (Hordeum) er ei planteslekt i grasfamilien der me mellom anna finn kornslaget bygg (Hordeum vulgare). Dyrka bygg kjem frå den ville byggplanten (Hordeum spontaneum) som framleis veks i Midtausten.
Byggslekta omfattar rundt 30 artar som veks i heile den tempererte delen av den nordlege halvkula og Sør-Amerika, og i Sør-Afrika. Grasslaga kan vera både eittårige og fleirårige.
Bygg (Hordeum) er ei planteslekt i grasfamilien der me mellom anna finn kornslaget bygg (Hordeum vulgare). Dyrka bygg kjem frå den ville byggplanten (Hordeum spontaneum) som framleis veks i Midtausten.
Byggslekta omfattar rundt 30 artar som veks i heile den tempererte delen av den nordlege halvkula og Sør-Amerika, og i Sør-Afrika. Grasslaga kan vera både eittårige og fleirårige.
Hordeum distichon Foto: biolib.de Hordeum jubatum Foto: André Karwath Hordeum marinum Foto: Júlio ReisHordeum murinum
Hordeum secalinum
Hordeum tetrastichum
Byggslekten (latin: Hordeum) er en slekt av ettårige gressplanter i grasfamilien (Poalaceae). De mest kjente artene i slekten er 6-radet bygg (Hordeum vulgare) og vill-bygg fra Midtøsten (Hordeum spontanae).
Den genetiske evolusjon fra vill til domestisert bygg gjennom jordbruk (bevisst dyrking) fant sted i den fruktbare halvmåne omkring 9-8000 f.Kr. Viktige tidlige funnsteder er Abu Hureyra og Jeriko.
Byggslekten (latin: Hordeum) er en slekt av ettårige gressplanter i grasfamilien (Poalaceae). De mest kjente artene i slekten er 6-radet bygg (Hordeum vulgare) og vill-bygg fra Midtøsten (Hordeum spontanae).
Den genetiske evolusjon fra vill til domestisert bygg gjennom jordbruk (bevisst dyrking) fant sted i den fruktbare halvmåne omkring 9-8000 f.Kr. Viktige tidlige funnsteder er Abu Hureyra og Jeriko.
Jęczmień (Hordeum L.) – rodzaj zbóż z rodziny wiechlinowatych. Obejmuje ok. 40 gatunków[2] traw jednorocznych i trwałych. Pochodzi ze stref umiarkowanych półkuli północnej. Gatunkiem typowym jest Hordeum vulgare L.[3].
Rodzaj należący do rodziny wiechlinowatych (Poaceae), rzędu wiechlinowców (Poales)[1]. W obrębie rodziny należy do podrodziny wiechlinowych (Pooideae), plemienia Triticeae[4].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa jednoliścienne (Liliopsida Brongn.), podklasa komelinowe (Commelinidae Takht.), nadrząd Juncanae Takht., rząd wiechlinowce (Poales Small), rodzina wiechlinowate (Poaceae (R. Br.) Barnh.), podrodzina jęczmieniowe (Hordeoideae Burmeist.), plemię jęczmieniowe (Hordeeae Kunth ex Spenn.), podplemię Hordeinae (Hordeinae Dumort.), rodzaj jęczmień (Hordeum L.)[5].
Nazwy naukowe według The Plant List[7]
Mieszańce międzygatunkowe:
Do rodzaju tego należą jedne z najstarszych i najważniejszych zbóż (obecnie piąte co do wielkości uprawy na świecie). Uprawiany jest jęczmień zwyczajny, przy czym największym jego producentem jest Rosja. Najstarsze znane dowody na uprawę jęczmienia pochodzą z Bliskiego Wschodu i są datowane na VII tysiąclecie p.n.e. Jęczmień zwyczajny znajduje zastosowanie jako podstawowy surowiec do produkcji słodu jęczmiennego w browarnictwie oraz do produkcji kasz. Jęczmień jest także rośliną pastewną. Krótki okres wegetacji rośliny wynoszący 90 dni umożliwia uprawianie jej na terenach o chłodniejszym klimacie, a specjalnie wyhodowana odmiana o okresie wegetacji wynoszącym 55 dni, także na obszarach dalekiej północy. Ponadto, jęczmień wykorzystywany jest przy produkcji szkockiej i irlandzkiej whisky.
Niektóre gatunki jęczmienia są roślinami ozdobnymi (jęczmień grzywiasty) lub chwastami (jęczmień płonny).
Jęczmień (Hordeum L.) – rodzaj zbóż z rodziny wiechlinowatych. Obejmuje ok. 40 gatunków traw jednorocznych i trwałych. Pochodzi ze stref umiarkowanych półkuli północnej. Gatunkiem typowym jest Hordeum vulgare L..
Hordeum L. é um género botânico pertencente à família Poaceae.[1]
Na classificação taxonômica de Jussieu (1789), Hordeum é o nome de um gênero botânico, ordem Gramineae, classe Monocotyledones com estames hipogínicos.
Hordeum L. é um género botânico pertencente à família Poaceae.
Na classificação taxonômica de Jussieu (1789), Hordeum é o nome de um gênero botânico, ordem Gramineae, classe Monocotyledones com estames hipogínicos.
Jačmeň (lat. Hordeum) je spolu s pšenicou najstaršia kultúrne pestovaná plodina. Je to hlavná obilnina suchších oblastí, vo svete hojne rozšírená. Pestuje sa ako sladovnícky jačmeň, na výrobu krúp (jadrové krmivo), aj ako chlebovina. Jačmeň je dôležitá priemyselná obilnina na výrobu jačmenných krúpov a kávovín. Vyrába sa z neho aj slad, z ktorého sa varí pivo.
Najväčším producentom jačmeňa je EU.
Top producenti jačmeňa 2009 Krajina Produkcia (mil. ton) EU27 61,3 Rusko 17,9 Ukrajina 11,8 Kanada 9,5 Austrália 8,3 Turecko 6,5 Maroko 3,8 Svet spolu 149 Zdroj: USDA[1]
Jačmeň (lat. Hordeum) je spolu s pšenicou najstaršia kultúrne pestovaná plodina. Je to hlavná obilnina suchších oblastí, vo svete hojne rozšírená. Pestuje sa ako sladovnícky jačmeň, na výrobu krúp (jadrové krmivo), aj ako chlebovina. Jačmeň je dôležitá priemyselná obilnina na výrobu jačmenných krúpov a kávovín. Vyrába sa z neho aj slad, z ktorého sa varí pivo.
Ячмі́нь (Hordeum) — рід рослин родини злакових.
Одно- та багаторічні трав'янисті рослини з солом'яним стеблом 50 — 110 см завдовжки. Плід — зернівка (плівчаста або гола).
Широко поширене вирощування ячміню звичайного (Hordeum vulgare), інші види вирощуються рідко або ростуть в дикому вигляді.
Рід ячменю (Hordeum L.) об'єднує близько 30 видів (за різними даними 18 — 50) серед яких лише один культурний вид — ячмінь посівний (Hordeum sativum Jessen.) (2n-14), усі інші — багаторічні та однорічні форми дикорослого ячменю з набором хромосом 2n-14, 28, 48. Поширені в Європі, Азії, Америці, Північній Африці. В Україні 7 видів, з них у культурі 2 види. Існують та вирощуються озимі та ярі форми ячменю.
Вміст крохмалю в зернах 75 %[1], білків — майже 10 %. Ячмінь містить 8 незамінних амінокислот[2][3].
Ячмінь належить до найдавніших культурних рослин. Як і пшениця, він був окультурений в епоху неолітичної революції на Близькому Сході не менше 10 тис. років тому.[4]. Дикий ячмінь (Hordeum vulgare) виростає на широкому просторі від острова Крит і Північної Африки на заході до Тибетських гір на сході[5]. В Палестині його вживали в їжу не пізніше, ніж 17 тис. років тому. Найдавніші зразки культурного ячменю знайдені в Сирії і відносяться до однієї з найдавніших неолітичних культур докерамічного періоду. Він знайдений також в найдревніших єгипетських гробницях і в залишках озерних пальових будівель (тобто, в кам'яному та бронзовому періодах)
В Європу ячмінь поширився з Малої Азії у IV—III тисячоліттях до н. е. У той же період, а можливо і раніше, ячмінь почали вирощувати на території сучасної України. У країнах Америки ячмінь порівняно нова культура, яку завезли переселенці з Європи у XVI—XVIII століттях.
Озимий ячмінь молодша культура, ніж ярий ячмінь орієнтовно на 2000 років. Нині у багатьох країнах відмічається перехід до вирощування озимого ячменю. Практично повністю на осінню сівбу перейшли Румунія та Болгарія, більше половини площ у Німеччині та Франції, багато озимого ячменю сіють в Угорщині та Польщі. Взагалі, у світовому рослинництві на озимий ячмінь припадає близько 10 %.
(* Оцінка FAO)
Ячмінь використовують як корм для тварин, для виготовлення круп, борошна, а також як сировину для пивоварної промисловості.
З ячменю виробляють перлову (очишене від висівок) й ячневу (подрібнене зерно без висівок) крупи з яких варять відповідні перлову й ячневу каші.
Згідно з нещодавніми дослідженнями, вживання цілих зерен ячменю може регулювати рівень цукру в крові (наприклад, обмежити підвищення вмісту глюкози в крові у відповідь на вживання їжі) протягом 10 годин після споживання.[7] Ефект пояснюють специфікою ферментації нестравних вуглеводів.
Цей розділ потребує доповнення. (лютий 2012)Ячмінне борошно, у тому числі борошно грубого помелу, легше, ніж пшеничне, але має темніший колір і використовується в Шотландії для приготування каші подібної до вівсяної.[8] Каша з ячмінного борошна відома в арабському світі як «савік» (араб. السويق)[9]. В Україні колись була популярною логаза — каша з цілих зерен ячменю без плівки (її також могли варити і з полби).
Більша частина решти виробництва використовується у пивоварінні, для якого ячмінь є найкращим зерном[10]. Це ключовий компонент у виробництві пива і віскі. Дворядний ячмінь традиційно використовується в німецькому та англійському пиві. У США для виробництва пива традиційно використовувався шестирядний ячмінь, але в даний час широко вживаються обидва сорти.[11] В Ірландії та Шотландії основним компонентом віскі є ячмінь (дистиляція із зеленого пива[10]), в той час як інші країни використовують більш різноманітні джерела алкоголю, нп., кукурудзу, жито і пшениц. в США. У США, тип зерна може бути ідентифікований за етикеткою віскі, якщо цей тип зерна становить не менше 51 % компонентів.
У 18 столітті поширеним алкогольним напоєм було ячмінне вино. Воно виготовлялося кип'ятінням ячменю у воді, потім змішуванням відвару з білим вином та іншими інгредієнтами, такими як огіркова трава, лимон і цукор. У 19 столітті різні вина з ячменю виготовлялися за рецептами давньогрецького походження.[12]
Безалкогольні напої, такі як ячмінна вода[12] і ячмінний чай (mugicha)[13] виготовляються кип'ятінням ячменю у воді. З ячменю також часто виготовляють сурогати кави (ячмінна кава). Цей напій може бути підготовлений з використанням кавоварки, чи звичайним запарюванням. В Італії широко використовувавався під час фашистського періоду через блокаду і проблеми з імпортом кави. Пізніше він продавався як сурогат кави для дітей. В даний час ячмінна кава переживає відродження як альтернатива кави для людей, котрим, за станом здоров'я, кофеїн вживати не рекомендується.[14]
Ячмінь є важливим кормовим зерном у багатьох районах світу, які не підходять для виробництва кукурудзи за кліматом, особливо у північних країнах, наприклад, у північній та східній Європі. Ячмінь є основним кормовим зерном в Канаді, Європі та на півночі США.[15] Половина урожаю ячменю у Сполучених Штатах використовується як корм для телят[16].
|isbn=
(довідка). Hordeum là một chi thực vật có hoa trong họ Hòa thảo (Poaceae).[1]
Chi Hordeum gồm các loài:
Hordeum là một chi thực vật có hoa trong họ Hòa thảo (Poaceae).
В 2014 году площадь посева по всему миру составила 57,9 млн гектаров[12]. Общее производство в мире в 2016 году составило 141,3 млн тонн[13].
Крупнейшие производители ячменя (млн тонн)[13] Страна 2014 год 2016 год Россия Россия 20,4 18,0 Германия Германия 11,6 10,7 Франция Франция 11,7 10,3 Украина Украина 9,0 9,4 Австралия Австралия 9,2 9,0 Канада Канада 7,1 8,7 Испания Испания 7,0 8,0 Великобритания Великобритания 6,9 6,7 Турция Турция 6,3 6,7 США США 4,0 4,3Мировая торговля ячменём в 2014 году превысила 33,5 млн тонн[14].
Крупнейшие экспортёры ячменя (млн тонн)[14] Страна 2014 год Австралия Австралия 6,1 Франция Франция 5,1 Украина Украина 4,2 Россия Россия 4,0 Аргентина Аргентина 2,7
К роду относят от 32[15] до 43[16] видов.
Серии и виды[15]:
Critesion
Hordeum
Sibirica
Stenostachys
|coauthors=
(справка) 約30種(詳細は本文参照)
オオムギ属(大麦属、学名:Hordeum)は、北半球と南米の温帯および南アフリカに広く分布する一年草ないし多年草のイネ科植物である。
オオムギ属の種の中でオオムギ(大麦、学名:H. vulgare)は重要な商品作物であり、家畜の飼料、ビール・ウイスキー・焼酎などの酒類や味噌・醤油などの発酵食品の原料、パンや麦飯、ツァンパなどとして食用に用いられる穀物である。人間の活動と共に世界中に広がり、世界各地で自生するありふれた雑草になった種もあるが、生息環境の破壊により絶滅の危惧がある種もある。
モクメヤガ(Axylia putris)、シロミミハイイロヨトウ(Apamea sordens)、シロモンヤガ(Xestia c-nigrum)などガのいくつかの種の幼虫はオオムギ属の植物を食草とする。
オオムギ属は現在32種に分類されている。
オオムギ属(大麦属、学名:Hordeum)は、北半球と南米の温帯および南アフリカに広く分布する一年草ないし多年草のイネ科植物である。
オオムギ属の種の中でオオムギ(大麦、学名:H. vulgare)は重要な商品作物であり、家畜の飼料、ビール・ウイスキー・焼酎などの酒類や味噌・醤油などの発酵食品の原料、パンや麦飯、ツァンパなどとして食用に用いられる穀物である。人間の活動と共に世界中に広がり、世界各地で自生するありふれた雑草になった種もあるが、生息環境の破壊により絶滅の危惧がある種もある。
モクメヤガ(Axylia putris)、シロミミハイイロヨトウ(Apamea sordens)、シロモンヤガ(Xestia c-nigrum)などガのいくつかの種の幼虫はオオムギ属の植物を食草とする。
보리속(Hordeum)은 벼과에 속하는 일년생과 다년생 식물들의 속이다. 그들은 아프리카, 유라시아, 미주의 온대지방에서 자생한다.[1][2][3][4][5]
보리속의 한 종인 보리(H. vulgare)는 상업적으로 중요한 곡물로, 사료 작물로도 쓰이고 맥아는 맥주와 위스키 생산에 사용된다. 어떤 종들은 인류의 활동으로 인하여 전 세계로 퍼진 잡초이고 다른 종들은 서식지 상실로 인한 멸종 위기에 처해 있다.
보리속의 종들은 일부 나비목 종들의 애벌레의 먹이 식물로 사용된다.
속이름 Hordeum은 라틴어의 ‘억센 털’에서 유래하였고, 공포와 같다.
많은 종이 지금은 다음과 같은 다른 속들로 분류되는 것이 적합하게 여겨지고 있다.