Smrk lesklý (Picea torano) je druh jehličnatého stromu původem z Japonska.
Jedná se o strom, který dorůstá až 30 m výšky a průměru kmene až 1 m.[2] Borka je šedohnědádrasná, rozpraskaná do šupin.[2][3] Větvičky mají žlutohnědou až hnědou barvu, jsou hluboce rýhované a lysé.[3] Jehlice jsou tuhé, temně zelené, na průřezu čtverhranné, asi 1,5−2 cm dlouhé a asi 2,5 mm široké, na vrcholu ostře zašpičatělé a velmi pichlavé.[2] Samičí šišky jsou zpočátku zelené, za zralosti pak hnědé, asi 7–10 cm dlouhé a asi 4–4,5 cm široké. Šupiny samičích šišek jsou za zralosti široce obvejčité, asi 17–23 mm dlouhé a asi 14–18 široké. Semena jsou křídlatá, křídla jsou asi 13 mm dlouhá a 7 mm široká.[2]
Smrk lesklý je přirozeně rozšířen v Japonsku, a to na ostrovech Honšú, Šikoku a Kjúšú.
Vyhledává spíše vlhké oceanické klima a roste zpravidla va vulkanických podkladech. Vytváří čisté smrčiny nebo roste v příměsi s modřínem japonským (Larix kaempferi), jedlí nikko (Abies homolepis), borovicí hustokvětou (Pinus densiflora) a četnými listnáči.[2][4]
Ve své domovině je využíváno jeho dřevo. Ve střední Evropě se s ním setkáváme jen výjimečně, především v arboretech, udáván např. ze Semetína, z Brna a z Průhonic.[5] Pěstován je místy v Číně.[3]
Obrázky, zvuky či videa k tématu smrk lesklý ve Wikimedia Commons
Smrk lesklý (Picea torano) je druh jehličnatého stromu původem z Japonska.
Die Tigerschwanz-Fichte (Picea torano) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Fichten (Picea) in der Familie der Kieferngewächse (Pinaceae). Sie ist in Japan heimisch.
Die Tigerschwanz-Fichte ist ein immergrüner Baum, der eine Wuchshöhe von bis zu 40 Metern erreichen kann; der Brusthöhendurchmesser (BHD) kann dann bis zu 1,5 Metern betragen. Die Borke ist in der Jugend glatt; später wird sie rau, rissig, in Schuppen abblätternd mit grau-brauner Färbung. Der Habitus ist monopodial sowie aufrecht-säulenförmig. Äste erster Ordnung wachsen horizontal bis leicht aufsteigend; Äste zweiter Ordnung stehen kurz und dicht. Die Äste stehen dicht und erscheinen zunächst gelblich-braun, werden im Alter grau. Die „Blattpolster“ (Pulvini) sind stark entwickelt und zwei bis drei Millimeter lang.
Bei der Tigerschwanz-Fichte sind die nur leicht harzigen Knospen länglich-eiförmig sowie spitz oder stumpf; sie können bis zu 12 Millimeter lang und 8 Millimeter breit werden. Die Knospenschuppen sind eiförmig-stumpf, glatt und glänzen dunkel-braun; sie bleiben als schuppenförmiger, dunkler Kranz an der Basis der Langtriebe bestehen. Dieses Merkmal ist artspezifisch und kann somit zur Bestimmung dienen.
Die nadelförmigen Blätter stehen spiralig am Zweig. Sie haben eine glänzend dunkelgrüne Färbung, sind sehr steif und können bis zu 2 Zentimeter lang sowie 2 Millimeter breit werden. Die Nadeln sind wohl neben denen von Picea chihuahuana die schärfsten und spitzesten unter allen Fichtenarten.
Männliche Zapfen sind zunächst rot und werden bei Reife im Mai/Juni gelblich und sind dann etwa 3 Zentimeter groß. Die weiblichen, oval-eiförmigen Zapfen stehen zunächst aufrecht. Bei Reife im Oktober können sie bis zu 11 Zentimeter lang und (bei geöffneten Schuppen) etwa 7 Zentimeter breit sein. Ihre Farbe ist dann rötlich-braun. Sie entlassen hellbraune, etwa 6 Millimeter lange und 3 Millimeter breite, etwa 15 Millimetern lang geflügelte Samen.
Die Tigerschwanz-Fichte gedeiht in Höhenlagen von 600 bis 1700 Metern auf den japanischen Inseln Honshū, Shikoku und Kyūshū; das Verbreitungsgebiet ist nur dünn besiedelt.
Fast ausnahmslos wächst die Tigerschwanz-Fichte auf Podsolböden vulkanischen Gesteins. Es herrscht ein kühl-feuchtes Seeklima mit einem durchschnittlichen jährlichen Niederschlag von 1000 Millimeter. Vor allem auf größeren Höhen sind die Winter kalt und schneereich. Einige kleine Restgebiete von Reinbeständen bestehen noch, ansonsten bildet die Tigerschwanz-Fichte unter anderem mit Abies homolepis, Japanischer Lärche (Larix kaempferi) und Japanischer Rot-Kiefer (Pinus densiflora) sowie mit Birken (Betula), Buchen (Fagus) und Ahorn-Arten (Acer spec.) Mischbestände.
Das Basionym Abies torano Siebold ex K.Koch wurde 1873 durch Philipp Franz von Siebold und Karl Heinrich Koch in Dendrologie, 2, 2, S. 233 veröffentlicht.[1] Lange Zeit war Picea polita (Siebold et Zucc.) Carrière der gültige botanische Name für die Tigerschwanz-Fichte. Da jedoch das zugrundegelegte Basionym Abies polita bereits als eine illegitime Umbenennung von Pinus abies L. bzw. Picea abies (L.) H.Karsten in Gebrauch war, darf das Epitheton polita hier nicht benutzt werden.[2] Stattdessen wurde auf die Beschreibung unter dem Namen Abies torano von Siebold zurückgegriffen, der sich wiederum auf die Beschreibung bei Karl Heinrich Koch in dessen Werk Dendrologie bezog. Auf Siebolds Beschreibung bezog sich wiederum der deutsche Botaniker Bernhard Adalbert Emil Koehne in seinem 1893 veröffentlichten Werk Deutsche Dendrologie 22 und stellte diese Art in die Gattung der Fichten (Picea). So ergibt sich der akzeptierte botanische Name Picea torano (Siebold ex K.Koch) Koehne.[3]
Synonyme für Picea torano (Siebold ex K.Koch) Koehne sind: Abies polita Siebold et Zucc. nom. illeg., Abies torano Siebold ex K.Koch, Picea polita (Siebold et Zucc.) Carrière, Pinus polita (Siebold et Zucc.) Antoine, Pinus torano (Siebold ex K.Koch) Voss.[3]
Die Tigerschwanz-Fichte (Picea torano) ist eine Pflanzenart aus der Gattung Fichten (Picea) in der Familie der Kieferngewächse (Pinaceae). Sie ist in Japan heimisch.
Picea torano (лат. Picea torano) – быдмассэзлӧн пожум котырись кӧз увтырын торья вид. Кӧз пантасьӧ Ниппонын.
Picea polita, synonym Picea torano,[1] commonly known as the tigertail spruce, is a species of conifer in the genus Picea. It is native to Japan.[1]
Picea polita, synonym Picea torano, commonly known as the tigertail spruce, is a species of conifer in the genus Picea. It is native to Japan.
Picea torano, la pícea cola de tigre,[1] es una especie de conífera en el género de las píceas (Picea). Es originaria de Japón.[2]
Es un árbol monoico de hoja perenne que alcanza un tamaño de 30 m de altura y 100 cm de diámetro. Tiene la corteza gris-marrón, profundamente agrietada y con escamas. Las ramitas, marrón, glabras, profundamente ranuradas. Hojas rígidas, duras, puntiagudas, lineales, cuadrangulares, en camellones, de 15-20 mm de largo, y 2,5 mm de diámetro, de color verde oscuro, con una banda de estomas en cada lado; dos canales de resina, marginal. Florece de mayo a junio. Conos de polen cilíndricos, de color rojo púrpura. Semilla de conos colgante, ovadas-oblongas, verdes (en octubre) marrón, de 7-10 cm de largo, 4-4.5 cm de ancho. Semillas negro-marrón, obovadas, de 6 mm de largo, 3 mm de ancho; alas marrón, o obovadas de 13 mm de largo, 7 mm de ancho.[3]
Se encuentra en Japón, en las montañas a elevaciones de 600-1700 (-1850) metros en suelos volcánicos donde es resistente al frío entre -23,2 ° C y -17,8 ° y clima húmedo marítimo, con una precipitación anual de más de 1 000 mm e inviernos fríos y nevados. Ocasionalmente forma masas puras pero más a menudo aparece en masas mixtas con especies como Abies homolepis, Larix kaempferi, Pinus densiflora, especies de Betula, Acer, Fagus, Quercus, Prunus, y Zelkova serrata.
Picea torano fue descrita por (Siebold ex K.Koch) Koehne y publicado en Deutsche Dendrologie 22. 1893.[4]
Picea; nombre genérico que es tomado directamente del Latín pix = "brea", nombre clásico dado a un pino que producía esta sustancia[5]
torano: epíteto derivado de su nombre vernáculo.
Picea torano, la pícea cola de tigre, es una especie de conífera en el género de las píceas (Picea). Es originaria de Japón.
Picea torano, er grenitegund upprunnin frá Japan.
Picea torano, er grenitegund upprunnin frá Japan.
Picea polita ((Siebold & Zucc.) Carrière, 1855) è una specie di peccio appartenente alla famiglia delle Pinaceae, endemica delle isole di Honshū, Kyūshū e Shikoku, in Giappone.[1][2]
Il nome generico Picea, utilizzato già dai latini, potrebbe, secondo un'interpretazione etimologica, derivare da Pix picis = pece, in riferimento all'abbondante produzione di resina.[3] Il nome specifico polita deriva dal latino (politus = elegante) in riferimento al portamento.[4]
Albero alto 30 metri con tronco monopodiale che raggiunge 1 metro di diametro; i virgulti sono robusti e glabri, di colore marrone, profondamente solcati; i pulvini sono corpulenti, lunghi 0,6-0,7 mm.[5]
Le foglie sono aghiformi, lineari, rigide, di colore verde scuro con una banda stomatica su entrambe le pagine, lunghe 1,5-2 cm, fortemente appuntite e con sezione quadrangolare.[5]
Sono strobili maschili rosso-porpora, cilindrici, con numerosi microsporofilli. Compaiono tra maggio e giugno a gruppi di 1-3 nella parte terminale dei rami dell'anno precedente.[5]
I coni femminili sono ovati-oblunghi, pendenti, lunghi 7-10 cm e larghi 4-4,5 cm, inizialmente verdi, poi marroni a maturazione (in ottobre). I macrosporofilli sono largamente obovati, persistenti e sottilmente legnosi, lunghi 1,7-2,3 cm e larghi 1,4-1,8 cm, irregolarmente dentellati sul margine superiore. Le brattee sono molto piccole e poco appariscenti. I semi, di color nero-marrone, sono obovati, lunghi 6 mm, e con parte alata obovata, lunga 13 mm, di colore marrone.[5]
La corteccia è di colore grigio-marrone, profondamente scanalata e tendente a sfogliarsi in placche.[5]
Aghi
Cono femminile maturo
Foresta
Corteccia
Cono femminile immaturo
Esemplare coltivato
Questo peccio vegeta a quote comprese tra 400 e 1500 m, su suoli podzolici o vulcanici, come vecchie colate laviche o tufi. Il clima di riferimento è marittimo freddo e umido, con precipitazioni annue superiori ai 1000 mm e inverni nevosi, soprattutto alle quote più elevate. Esistono foreste pure relitte, ma generalmente vegeta in foreste miste in associazione con Abies homolepis, Larix kaempferi, Pinus densiflora, Prunus maximowiczii, Zelkova serrata, Quercus mongolica var. grosseserrata e specie dei generi Betula, Fagus e Acer.[1]
Questo taxon viene accettato in genere con il nome di P. torano, ma nella maggior parte dei testi botanici o di orticoltura si ritrova più spesso il nome scientifico P. polita.[5]
Non ha grande importanza commerciale non essendo molto comune e vegetando in zone difficilmente accessibili. In Giappone è molto comune come pianta ornamentale in parchi e giardini privati e pubblici; in Europa, nonostante la sua chioma suggestiva, è molto meno coltivato.[1]
Questa specie viene classificata come specie vulnerabile nella Lista rossa IUCN; è stata sottoposta ad una deforestazione intensiva e soppiantata da altre specie come Larix kaempferi e Cryptomeria japonica, e il suo grado di conservazione e protezione risulta scarso.[1]
Picea polita ((Siebold & Zucc.) Carrière, 1855) è una specie di peccio appartenente alla famiglia delle Pinaceae, endemica delle isole di Honshū, Kyūshū e Shikoku, in Giappone.
Країни проживання: Японія (Хонсю, Кюсю, Сікоку). Зустрічається в (низьких) горах на висоті від 400 м і 1500 м над рівнем моря, майже завжди на підзолистих ґрунтах молодих вулканічних порід, таких як потоки лави і туфи. Клімат прохолодний, вологий морський, річна кількість опадів перевищує 1000 мм, зима холодна і сніжна, особливо на височинах. Змішується з Abies homolepis, Larix kaempferi, Pinus densiflora та / або широколистяними деревами, наприклад Betula, Fagus, Acer, Quercus mongolica var. grosseserrata, Prunus maximowiczii, Zelkova serrata.
Однодомне, вічнозелене дерево до 35 м у висоту і 100 см діаметром на рівні грудей. Кора сіро-коричнева, полущена. Голки жорсткі, загострені, лінійні, довжиною 15-20 мм і бл. 2,5 мм в поперечнику, темно-зелені. Квітне з травня по червень. Пилкові шишки циліндричні, червоно-фіолетові. Насіннєві шишки довгасто-яйцеподібні, спочатку зелені, дозрівши (у жовтні) коричневі, 7-10 см завдовжки, 4-4,5 см в поперечнику. Насіння чорно-буре, оберненояйцевидне, бл. 6 мм у довжину, шириною 3 мм; крила бурі, оберненояйцевидні довжиною бл. 13 мм, 7 мм завширшки.
Тигрохвоста ялина рідкісна й росте у важкодоступних місцях, тому не є важливим джерелом деревини. У Японії це популярне дерево, яке використовується в садах і парках. Залишається рідкісним деревом у садах і дендраріях в Європі і ще рідше в інших місцях за межами Японії.
Великі популяції цього виду були вичерпані і замінені іншими видами, але він зараз поширений і зустрічається також у змішаних хвойних / широколистяних лісах від центральної частини Хонсю до півдня. Одна субпопуляція знаходиться в межах території, що охороняється.
Це незавершена стаття про родину Соснові.Picea torano là một loài thực vật hạt trần trong họ Thông. Loài này được (Siebold ex K.Koch) Koehne miêu tả khoa học đầu tiên năm 1893.[1]
Picea torano là một loài thực vật hạt trần trong họ Thông. Loài này được (Siebold ex K.Koch) Koehne miêu tả khoa học đầu tiên năm 1893.
Picea torano
(Siebold ex K.Koch) Koehne, 1893
Ель изя́щная, или Ель япо́нская (лат. Picea polita, или Picea torano) — вечнозелёное дерево; вид рода Ель семейства Сосновые (Pinaceae), произрастающее в Японии.
По поводу латинского названия в научной литературе до сих пор ведётся дискуссия — Picea polita было опубликовано раньше, но некоторые специалисты считают его нелегитимным.
Произрастает на тихоокеанском побережье Хонсю (западнее префектуры Фукусима), также на Сикоку и Кюсю. Предпочитает вулканические почвы на склонах гор, на высотах от (400) 600 до 1700 (1850) метров над уровнем моря.
Климат в ареале влажный морской, со среднегодовой нормой осадков около 1000 мм, снежными зимами и температурами от –20 °C. Иногда образует чисты еловые леса, но чаще встречается в смешанных, вместе с широколиственными и другими хвойными породами.
Однодомное вечнозелёное дерево до 30 метров высотой и диаметром ствола до 100 см. Кора серо-коричневая, отслаивающаяся. Хвоя жесткая, колючая (некоторыми считается самой колючей среди елей), ромбовидная в сечении, 15—20 мм длиной, около 2,5 мм шириной, темно-зёленая, с полосками устьиц на всех гранях. Мужские шишки цилиндрические, красно-розовые. Женские шишки удлинённо-овальные, сначала зелёные, коричневые при созревании, 7—10 см в длину, 4—4,5 см в ширину.
Список синонимов:
Ель изя́щная, или Ель япо́нская (лат. Picea polita, или Picea torano) — вечнозелёное дерево; вид рода Ель семейства Сосновые (Pinaceae), произрастающее в Японии.
По поводу латинского названия в научной литературе до сих пор ведётся дискуссия — Picea polita было опубликовано раньше, но некоторые специалисты считают его нелегитимным.
Picea polita[1]
和名 ハリモミ、バラモミ 品種f. rubriflora (Yoshio Kobay.) Yonek. ベニバナハリモミ[2]
ハリモミ（学名：Picea torano）は、マツ科トウヒ属の常緑針葉樹である。
樹形や葉の形状がモミ属に似るが、葉先が針のように尖っているためこの名がある。日本特産種で、福島県から鹿児島県の高隈山までの冷温帯に分布する。太平洋側に多く、日本海側の多雪地にはほとんど分布しない。日本のトウヒ属中もっとも低高度・南方まで分布する種類である。
いわゆるクリスマスツリー型の樹形で、大きいものでは樹高35m、直径1mに達する。樹皮は灰褐色。葉は長さ15-25mm程度と日本のトウヒ属の中ではもっとも大型で堅い。葉の断面は菱形である。球果も長さ7-15cmほどで、比較的大型。
富士山東北麓の山梨県山中湖湖畔近くに3万本と言われるハリモミの純林があり、「山中のハリモミ純林」の名称で日本国の天然記念物に指定されているが、台風の被害や環境の変化などにより、近年は枯死したものが多い。
この項目は、植物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:植物／Portal:植物）。 
