Arvicola a zo ur genad e rummatadur ar bronneged, ennañ muenned.
Arvicola és un gènere de mamífers rosegadors de la família dels cricètids. És un gènere de distribució eurasiàtica, denominades rates d'aigua o rates toperas, de costums semiaquàtics i subterranis.
Arvicola és un gènere de mamífers rosegadors de la família dels cricètids. És un gènere de distribució eurasiàtica, denominades rates d'aigua o rates toperas, de costums semiaquàtics i subterranis.
Die Schermäuse (Arvicola) sind eine Gattung der Wühlmäuse. Wegen ihrer Gebundenheit an das Wasser sind sie auch unter dem umgangssprachlichen Namen Wasserratten bekannt. Drei Arten werden unterschieden:
Mit Kopfrumpflängen bis 22 Zentimetern sind Schermäuse die größten Wühlmäuse der Alten Welt. Während die Ostschermaus in weiten Teilen ihres Verbreitungsgebiets weit verbreitet ist und vielerorts als Schädling gilt, ist die Westschermaus ein eher selten anzutreffendes Tier.
Gelegentlich werden die Schermäuse auch als Untergattung der Feldmäuse (Microtus) eingestuft. In diesem Fall wird ihnen manchmal auch die Richardson-Wühlmaus oder Amerikanische Schermaus (Microtus richardsoni) als weitere Art zugeordnet.
Durch ihre Größe sind sie typische Beutetiere für größere Säuger und Vögel.
Die Schermäuse (Arvicola) sind eine Gattung der Wühlmäuse. Wegen ihrer Gebundenheit an das Wasser sind sie auch unter dem umgangssprachlichen Namen Wasserratten bekannt. Drei Arten werden unterschieden:
Ostschermaus, Arvicola terrestris (Synonym: Arvicola amphibius), Europa, Nord- und Westasien Westschermaus, Arvicola sapidus, Frankreich, Spanien, Portugal Gebirgsschermaus, Arvicola scherman, Nordspanien, Zentraleuropa, SüdosteuropaMit Kopfrumpflängen bis 22 Zentimetern sind Schermäuse die größten Wühlmäuse der Alten Welt. Während die Ostschermaus in weiten Teilen ihres Verbreitungsgebiets weit verbreitet ist und vielerorts als Schädling gilt, ist die Westschermaus ein eher selten anzutreffendes Tier.
Gelegentlich werden die Schermäuse auch als Untergattung der Feldmäuse (Microtus) eingestuft. In diesem Fall wird ihnen manchmal auch die Richardson-Wühlmaus oder Amerikanische Schermaus (Microtus richardsoni) als weitere Art zugeordnet.
Durch ihre Größe sind sie typische Beutetiere für größere Säuger und Vögel.
Lo genre Arvicola compren de rosegaires pichons, mai precisament cèrts campanhòls de la sosfamilha dels Arvicolins.
Sinonims : Alviceola, Hemiotomys, Ochetomys, Paludicola e Praticola[1].
Aqueste genre compren doas espècias:
A las qualas qualques classificacions apondon Arvicola scherman[2].
Lo genre Arvicola compren de rosegaires pichons, mai precisament cèrts campanhòls de la sosfamilha dels Arvicolins.
Sinonims : Alviceola, Hemiotomys, Ochetomys, Paludicola e Praticola.
De wetterrotten of wrotrotten (wittenskiplike namme: Arvicola) foarmje in skaai fan 'e klasse fan 'e sûchdieren (Mammalia), it skift fan 'e kjifdieren (Rodentia), de famylje fan 'e wrotmûseftigen (Cricetidae), de ûnderfamylje fan 'e wrotmûzen (Arvicolinae) en de tûke fan 'e fjildmûzen (Arvicolini). Ta dit skaai hearre trije soarten dy't foarkomme yn hast hiel Jeropa en grutte parten fan noardlik Aazje. In fjirde soarte, de richardsonwettermûs, út westlik Noard-Amearika, waard foarhinne ek yn dit skaai pleatst, mar út ûndersyk hat bliken dien dat dy nauwer besibbe is mei it skaai fan 'e fjildmûzen (Microtus). De wetterrotten libje, nettsjinsteande har namme, sawol yn it wetter as op drûch lân. Se weagje oant 250 g. It binne bisten mei in tsjûke pels en in hierrige franje tusken de teannen, dy't deselde funksje ferfollet as swimfluezzen by oare soarten.
De wetterrotten of wrotrotten (wittenskiplike namme: Arvicola) foarmje in skaai fan 'e klasse fan 'e sûchdieren (Mammalia), it skift fan 'e kjifdieren (Rodentia), de famylje fan 'e wrotmûseftigen (Cricetidae), de ûnderfamylje fan 'e wrotmûzen (Arvicolinae) en de tûke fan 'e fjildmûzen (Arvicolini). Ta dit skaai hearre trije soarten dy't foarkomme yn hast hiel Jeropa en grutte parten fan noardlik Aazje. In fjirde soarte, de richardsonwettermûs, út westlik Noard-Amearika, waard foarhinne ek yn dit skaai pleatst, mar út ûndersyk hat bliken dien dat dy nauwer besibbe is mei it skaai fan 'e fjildmûzen (Microtus). De wetterrotten libje, nettsjinsteande har namme, sawol yn it wetter as op drûch lân. Se weagje oant 250 g. It binne bisten mei in tsjûke pels en in hierrige franje tusken de teannen, dy't deselde funksje ferfollet as swimfluezzen by oare soarten.
The water voles are large voles in the genus Arvicola. They are found in both aquatic and dry habitat through Europe and much of northern Asia. A water vole found in Western North America was historically considered a member of this genus, but has been shown to be more closely related to members of the genus Microtus.[1][2] Head and body lengths are 12–22 cm, tail lengths are 6.5–12.5 cm, and their weights are 70–250 g. The animals may exhibit indeterminate growth. They are thick-furred and have hairy fringes on their feet that improve their swimming ability.
A 2021 phylogenetic study using mtDNA found that Arvicola may not belong with the rest of its namesake tribe Arvicolini, but rather forms a sister group to the tribe Lagurini.[3]
There are three species as listed by the IUCN:
The American Society of Mammalogists recognizes four species, with A. italicus and A. persicus being split off from A. amphibius:[7]
{{cite journal}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) The water voles are large voles in the genus Arvicola. They are found in both aquatic and dry habitat through Europe and much of northern Asia. A water vole found in Western North America was historically considered a member of this genus, but has been shown to be more closely related to members of the genus Microtus. Head and body lengths are 12–22 cm, tail lengths are 6.5–12.5 cm, and their weights are 70–250 g. The animals may exhibit indeterminate growth. They are thick-furred and have hairy fringes on their feet that improve their swimming ability.
A 2021 phylogenetic study using mtDNA found that Arvicola may not belong with the rest of its namesake tribe Arvicolini, but rather forms a sister group to the tribe Lagurini.
Arvicola es un género de mamíferos roedores de la familia Cricetidae. Es un género de distribución eurasiática, denominadas ratas de agua o ratas toperas, de costumbres semiacuáticas y subterráneas.
Arvicola es un género de mamíferos roedores de la familia Cricetidae. Es un género de distribución eurasiática, denominadas ratas de agua o ratas toperas, de costumbres semiacuáticas y subterráneas.
Ur-arratoiak Arvicola generoan sailkaturiko basasagu handiak dira, Europa eta iparraldeko Asiako eskualde hezeetan bizi direnak[1].
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Ur-arratoiak Arvicola generoan sailkaturiko basasagu handiak dira, Europa eta iparraldeko Asiako eskualde hezeetan bizi direnak.
Le genre Arvicola comprend des petits rongeurs, plus précisément certains campagnols de la sous-famille des Arvicolinés. Ils sont aussi appelés rats d'eau ou campagnols d'eau[1].
Ce genre a été décrit pour la première fois en 1799 par le zoologiste français Bernard-Germain de Lacépède (1756-1825).
Synonymes : Alviceola, Hemiotomys, Ochetomys, Paludicola et Praticola[2].
Selon Mammal Species of the World (version 3, 2005) (12 mars 2016)[3], NCBI (12 mars 2016)[4], ITIS (12 mars 2016)[5] et Catalogue of Life (12 mars 2016)[6] :
Il y a jusqu'à 7 espèces différentes selon les auteurs : Arvicola amphibius, Arvicola illyricus, Arvicola italicus, Arvicola musignani, Arvicola sapidus, Arvicola scherman, et Arvicola terrestris (Miller, 1912a)[8].
Le genre Arvicola comprend des petits rongeurs, plus précisément certains campagnols de la sous-famille des Arvicolinés. Ils sont aussi appelés rats d'eau ou campagnols d'eau.
Arvicola, é un xénero de mamíferos placentarios da orde dos roedores, suborde dos miomorfos, superfamilia dos muroideos e familia dos cricétidos, que é o tipo da subfamilia dos arvicolinos.
O xénero foi descrito en 1799 polo zoólogo francés Bernard-Germain de Lacépède,[1][3][4] na súa obra Tableau des divisions, sous-divisions, ordres et genres des mammifères.[1]
Arvicola é un substantivo do latín científico fomado polos elementos arvi-, do latín vulgar (do latín clásico arvum, "campo cultivado", neutro de arvus, "arábel"), e -cola, do latín -col- (de colere, "cultivar") + -a.[5]
Ademais de polo nome actualmente válido, o xénero foi coñecido polos sinónimos:[1]
Para os máis dos autores o xénero conta coas seguintes tres especies:[1][3][6][7]
Ademais, recentemente describiuse unha especie fósil, † Arvicola jacobaeus,[8][9]
Este descubrimento foi o resultado do achado dun total de 121 pezas dentarias fosilizadas do sitio paleontolóxico plistocénico de Atapuerca, e o seu nome epecífico provén do treito do Camiño de Santiago que atravesa a serra de Atapuerca e, así mesmo, en honor ao símbolo por excelencia dos peregrinos: unha das especies de vieiras,[10] Pecten jacobaeus (Linnaeus, 1758).[11]
Algúns autores cosideran tamén a Arvicola illyricus, Arvicola italicus, Arvicola musignani e Arvicola terrestris como especies do xénero.[1]
Así mesmo, algúns consideran que Arvicola amphibius e Arvicola sapidus son a mesma especie, pero hoxe, en xeral, considéranse especies distintas.[1][3][12]
Por outra parte, unha especie semellante ás do xénero, que vive no oeste de América do Norte, foi considerado en tempos pasados como un membro de Arvicola, pero demostrouse que está máis relacionado coas especies do xénero Microtus.[13][14]
A lonxitude da cabeza e o tronco oscila entre os 12 os 22 cm, e a lonxitude da cola varía de os 6,5 aos 12,5 cm; a súa masa corporal vai desde os 70 aos 250 g, segundo as especies.
A súa pel é grosa, e está cuberta por unha pelaxe mesta; presentan franxas peludas nos pés, que facilitan a súa capacidade para nadar.
As especies de Arvicola encóntranse tanto en hábitats acuáticos como en secos, en toda Europa e en boa parte do norte de Asia.[14]
En Galicia encóntranse dúas das tres especies do xénero, Arvicola terrestris, restrixida á serra dos Ancares,[15][16] e A. sapidus, presente en toda a comunidade.[17][18]
Arvicola, é un xénero de mamíferos placentarios da orde dos roedores, suborde dos miomorfos, superfamilia dos muroideos e familia dos cricétidos, que é o tipo da subfamilia dos arvicolinos.
Arvicola Lacepede, 1799 è un genere di roditori della famiglia Cricetidae[1].
In passato si includeva in questo genere anche l'arvicola acquatica nordamericana (Microtus richardsoni) diffusa nel Nordamerica occidentale, ma è stato dimostrato che tale specie è più imparentata strettamente con i membri del genere Microtus[2].
Queste specie sono diffuse in habitat sia acquatici che asciutti di tutta Europa e di gran parte dell'Asia settentrionale.
In questi animali la testa e il corpo sono lunghi 12-22 cm, la coda 6,5-12,5 cm e il loro peso si aggira sui 70-250 g. Sono specie a crescita indeterminata, ricoperte da un fitto strato di pelliccia e con frange di peli rigidi sui piedi che conferiscono loro una notevole abilità natatoria.
Arvicola Lacepede, 1799 è un genere di roditori della famiglia Cricetidae.
Arvicola is een geslacht van knaagdieren, dat fossiel bekend is vanaf het Pleistoceen. Er zijn nog diverse recente soorten van dit geslacht.
Deze 7 cm lange woelratten hebben een vergrote, plaatvormige jukboog. Hun hoogkronige kiezen bestaan uit driehoekige prisma's. Kenmerkend voor dit geslacht is het emailpatroon van de grootste molaar uit de onderkaak. De afgeplatte schedel is in overeenstemming met het hoofdzakelijk gravende gedrag.
Soorten uit dit geslacht maken uitgebreide oppervlakkige gangenstelsels, waarin het nest wordt gemaakt en het voedsel wordt opgeslagen.
Fossiele vondsten zijn bekend uit Europa en Azië.
Arvicola is een geslacht van knaagdieren, dat fossiel bekend is vanaf het Pleistoceen. Er zijn nog diverse recente soorten van dit geslacht.
Multimedia w Wikimedia Commons Karczownik[8] (Arvicola) – rodzaj ssaka z podrodziny karczowników (Arvicolinae) w rodzinie chomikowatych (Cricetidae).
Rodzaj obejmuje gatunki występujące w Eurazji[9].
Do rodzaju należą następujące gatunki[9][8]:
Karczownik (Arvicola) – rodzaj ssaka z podrodziny karczowników (Arvicolinae) w rodzinie chomikowatych (Cricetidae).
Arvicola é um gênero de roedores da família Cricetidae.
Arvicola é um gênero de roedores da família Cricetidae.
Jordsorkar eller vattensorkar (Arvicola) är ett släkte i underfamiljen sorkar som består av tre arter; den i norra Europa förekommande vattensorken (Arvicola amphibius, tidigare benämnd A. terrestris), den i Central- och Sydeuropa förekommande Arvicola scherman och den sydvästeuropeiska sydlig vattensork (Arvicola sapidus).
Detta släkte skiljer sig från skogssorkar genom mörkare, grå- eller svartaktig färg och genom sina inte utanför pälsen synliga öron. Deras undre framtändernas rötter skapar en tydlig upphöjning på käkbenets utsida. I Sverige förekommer till exempel arten vattensork.
Med en kroppslängd upp till 22 centimeter är arterna störst bland dessa medlemmar av underfamiljen sorkar som förekommer i Gamla världen. Vattensorken är vanlig i hela utbredningsområdet och betraktas i vissa regioner som skadedjur. De andra två arterna är däremot jämförelsevis sällsynta. På grund av den tjocka pälsen och hårfransar vid fötterna är de bra anpassade för vistelsen i vattnet.
Ibland listas jordsorkar som ett undersläkte till släktet åkersorkar (Microtus). I dessa fall räknas även den amerikanska arten Microtus richardsoni till jordsorkar.[1][2]
På grund av sin storlek är jordsorkar omtyckta byten för rovdjur och rovfåglar.
Sorksläktet i Nordisk familjebok (andra upplagan, 1917)
Jordsorkar eller vattensorkar (Arvicola) är ett släkte i underfamiljen sorkar som består av tre arter; den i norra Europa förekommande vattensorken (Arvicola amphibius, tidigare benämnd A. terrestris), den i Central- och Sydeuropa förekommande Arvicola scherman och den sydvästeuropeiska sydlig vattensork (Arvicola sapidus).
Detta släkte skiljer sig från skogssorkar genom mörkare, grå- eller svartaktig färg och genom sina inte utanför pälsen synliga öron. Deras undre framtändernas rötter skapar en tydlig upphöjning på käkbenets utsida. I Sverige förekommer till exempel arten vattensork.
Med en kroppslängd upp till 22 centimeter är arterna störst bland dessa medlemmar av underfamiljen sorkar som förekommer i Gamla världen. Vattensorken är vanlig i hela utbredningsområdet och betraktas i vissa regioner som skadedjur. De andra två arterna är däremot jämförelsevis sällsynta. På grund av den tjocka pälsen och hårfransar vid fötterna är de bra anpassade för vistelsen i vattnet.
Ibland listas jordsorkar som ett undersläkte till släktet åkersorkar (Microtus). I dessa fall räknas även den amerikanska arten Microtus richardsoni till jordsorkar.
På grund av sin storlek är jordsorkar omtyckta byten för rovdjur och rovfåglar.
Звичайно їх розглядають у складі родини хом'якових (Cricetidae). У класифікаціях ссавців світу ранг групи, що включає щурів, знижують до підродини або триби у складі родини мишеві (Muridae). У класифікаціях радянської доби і пострадянського простору (відповідно до оглядів І. Громова як провідного фахівця у систематиці цієї групи) — навпаки піднімають до самостійної від хом'яків і мишей родини Arvicolidae.
У фауні світу рід представлений трьома близькими видами:
Описано бл. 10 викопних форм, що жили протягом пліоцену та плейстоцену, у тому числі:
Найвідомішим видом цього роду є щур водяний [1] — вид з найширшим серед родини ареалом, величезним епідеміологічним значенням, складною і детально описаною історією еволюції, надзвичайною широкою екоморфологічною і географічною мінливістю (проявляється в розмірах, забарвленні, рівні гідробіонтності тощо).
Щура гірського, відомого також в Карпатах під місцевою назвою «повх», а в літературі як «нориця земляна» або «щур водяний малий», довгий час розглядали у числі рідкісних і зникаючих видів (Червона книга України 1994 року). Тепер цей вид відносять до видів-шкідників на сільськогосподарських угіддях гірських районів Карпат[2].
Інколи «щурами» називають пацюків (рід Rattus) та багатьох інших середньорозмірних гризунів найрізніших родин майже всіх підрядів.
В українській теріологічній літературі назва «щур» давно і однозначно закріпилася за родом Arvicola. Поширення назви на інші групи пов'язано з формуванням асоціативних назв для маловідомих в Україні тварин, які не мають в українській мові власних родових назв (наприклад, Африканський скельний щур, Деревний шиншиловий щур Ашанінки тощо).
Наукову назву роду — Arvicola — довгий час використовували для позначення багатьох видів нориць, полівок, щурів тощо (родина Arvicolidae = Microtidae). Особливо довгий час назву Arvicola використовували для групи «сірих нориць» (Microtus s. lato), тобто триби Arvicolini.
Arvicola là một chi động vật có vú trong họ Cricetidae, bộ Gặm nhấm. Chi này được Lacepede miêu tả năm 1799.[1] Loài điển hình của chi này là Mus amphibius Linnaeus, 1758.
Chi này gồm các loài:
Bài viết liên quan đến họ gặm nhấm Cricetidae này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Arvicola là một chi động vật có vú trong họ Cricetidae, bộ Gặm nhấm. Chi này được Lacepede miêu tả năm 1799. Loài điển hình của chi này là Mus amphibius Linnaeus, 1758.
Arvicola
Водяные полёвки (лат. Arvicola, «обитающий в поле») — род крупных грызунов семейства хомяковых. Обитают как в водной, так и в сухопутной среде по всей Европе и Северной Азии.
Средняя длина тела от 12 до 22 см, толщина от 6,5 до 12,5 см, масса тела от 70 до 250 г. Могут проявлять неожиданный всплеск роста. Покрыты длинной плотной шерстью и имеют слой меха в виде бахромы на лапах, что улучшает их плавательные способности.
Водяные полёвки (лат. Arvicola, «обитающий в поле») — род крупных грызунов семейства хомяковых. Обитают как в водной, так и в сухопутной среде по всей Европе и Северной Азии.
Средняя длина тела от 12 до 22 см, толщина от 6,5 до 12,5 см, масса тела от 70 до 250 г. Могут проявлять неожиданный всплеск роста. Покрыты длинной плотной шерстью и имеют слой меха в виде бахромы на лапах, что улучшает их плавательные способности.
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 哺乳綱 Mammalia 目 : ネズミ目 Rodentia 上科 : ネズミ上科 Myomorpha 科 : キヌゲネズミ科 Cricetidae 亜科 : ハタネズミ亜科 Arvicolinae 属 : ミズハタネズミ属 Arvicola 学名 Arvicolaミズハタネズミ属（ミズハタネズミぞく、Arvicola）は、キヌゲネズミ科ハタネズミ亜科に属する水生の比較的大きなハタネズミの一種。ハタネズミ亜科の模式属である。
本属に属する種の多くは、ヨーロッパ及び北アジアの多くによる水生及び乾燥地に生息している。北米西北部で見つけられたアメリカミズハタネズミ (Microtus richardsoni) は過去にこの属に属すると考えられていたが、ハタネズミ属 (Microtus) の方に近い種であるとされている[1][2]。
体長は12-22cm 程度、尾の長さは6.5-12.5cm であり、体重は70-250g である。
生態の詳細については、代表的な種であるミズハタネズミを参照のこと。
![[icon]](http://ja.wikipedia.org/wiki/%E3%83%95%E3%82%A1%E3%82%A4%E3%83%AB:Wiki_letter_w_cropped.svg){kind=small}
この項目は、動物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（Portal:生き物と自然／プロジェクト:生物）。 ミズハタネズミ属（ミズハタネズミぞく、Arvicola）は、キヌゲネズミ科ハタネズミ亜科に属する水生の比較的大きなハタネズミの一種。ハタネズミ亜科の模式属である。
本属に属する種の多くは、ヨーロッパ及び北アジアの多くによる水生及び乾燥地に生息している。北米西北部で見つけられたアメリカミズハタネズミ (Microtus richardsoni) は過去にこの属に属すると考えられていたが、ハタネズミ属 (Microtus) の方に近い種であるとされている。
体長は12-22cm 程度、尾の長さは6.5-12.5cm であり、体重は70-250g である。
生態の詳細については、代表的な種であるミズハタネズミを参照のこと。
물밭쥐속(Arvicola)은 쥐상과 비단털쥐과에 속하는 설치류 속의 하나이다. 3종을 포함하고 있다. 유럽 전역과 북아시아 대부분 지역의 수생과 건조 서식지 모두에서 발견된다. 북아메리카 서부 지역의 물밭쥐 한 종은 역사적으로 물밭쥐속(Arvicola)으로 분류했지만, 이제는 밭쥐속(Microtus)의 근연종으로 좀더 간주하고 있다.[1][2] 꼬리 길이 6.5~12.5cm를 제외한 몸길이는 12~22cm이고, 몸무게는 70~250g이다. 무한생장을 하는 것처럼 보인다. 털이 무성하고, 발 가장자리에 털이 나 있어 헤엄을 잘 칠 수 있다.[3][4]
물밭쥐속(Arvicola)은 쥐상과 비단털쥐과에 속하는 설치류 속의 하나이다. 3종을 포함하고 있다. 유럽 전역과 북아시아 대부분 지역의 수생과 건조 서식지 모두에서 발견된다. 북아메리카 서부 지역의 물밭쥐 한 종은 역사적으로 물밭쥐속(Arvicola)으로 분류했지만, 이제는 밭쥐속(Microtus)의 근연종으로 좀더 간주하고 있다. 꼬리 길이 6.5~12.5cm를 제외한 몸길이는 12~22cm이고, 몸무게는 70~250g이다. 무한생장을 하는 것처럼 보인다. 털이 무성하고, 발 가장자리에 털이 나 있어 헤엄을 잘 칠 수 있다.
.jpg)
