noms dans le fil d’Ariane
Living species of the class Reptilia are placed in four orders. The order Testudines includes turtles, the order Squamata includes lizards and snakes, the order Crocodylia contains crocodiles and alligators, and the order Rhynchocephalia contains the lizard-like tuataras.
As opposed to mammals and birds, reptiles have neither fur nor feathers, but scales. Reptiles can not be confused with amphibians because reptiles have dry, water-proof skin and eggs, as well as internal fertilization and more advanced circulatory, respiratory, excretory, and nervous systems.
Reptiles evolved from labyrinthodont amphibians 300 million years ago. The success of this terrestrial vertebrate group is due in large part to the evolution of shelled, large-yolked eggs in which the embryo has an independent water supply. This advance, as well as the development of internal fertilization, enabled reptiles to be the first vertebrates to sever their ties with water. They radiated out across the landscape, diversifying quickly and becoming the dominant life form on the planet during the Mesozoic Era, otherwise known as the age of the reptiles.
Reptiele (lede van die klas Reptilia) is asemhalende, koudbloedige gewerweldes wat se vel met skubbe gedek is en nie hare of vere nie. Moderne reptiele kan op elke kontinent behalwe Antarktika aangetref word.
Die taksonomie van hierdie groep lyk indien mens die huidige verteenwoordigers bekyk taamlik duidelik. Die skilpaaie, krokodille, slange en akkedisse het seker gemeenskaplike eienskappe wat hulle onderskei van die ander gewerweldes. Hulle het skubbe pleks van hare (soos soogdiere) of vere (soos voëls), hulle is koudbloedig pleks van warmbloedig soos soogdiere en voëls. In teenstelling tot die (meeste)[1] amfibieë het hulle 'n geskubde huid en lê hulle eiers met 'n skaal en 'n vlies wat amnion genoem word, hoewel daar van die slange is wat lewendbarend is. Die huidige reptiele is dus Amniota: diere met 'n amnion en deur hierdie vlies het hulle vermag heeltemal op die land te leef.
Maar indien die fossiele geskiedenis bekyk word, stam ook die soogdiere (en hul voorsate die sinapsides en terapsides) en die voëls (Aves) van die eerste Amniota af. Die tradisionele klasse Reptilia is dus parafileties. Dit word dalk deur soöloë steeds gebruik, maar nie deur paleontoloë nie.
Die huidige reptiele kan in ses groepe verdeel word:
Die meeste reptiele het 'n dun, rekbare vel, met keratienskubbe daarop wat langs mekaar kan lê of dakpansgewys gerangskik kan wees. Die rug- en buikskilde van skilpaaie bestaan uit dermale beenskubbe met keratienskubbe daaroor. Namate die skilpaaie groei, word nuwe been voortdurend aan die onderkant van die skubbe gevorm.
By slange vorm 'n nuwe vel periodiek onder die oue en die ou vel word dan afgewerp (hulle vervel). By akkedisse skilfer die vel al namate nuwe vel gevorm word en by krokodille verweer die keratienskubbe geleidelik en word hulle deur nuwes vervang. Die kleur van die vel word deur pigmentselle (chromatofore) daarin bepaal en deur die grootte van die pigmentkorrels te reguleer, kan sommige reptiele van kleur verander.
Die huidige skilpaaie het geen tande nie, maar byt met behulp van skerp rande van keratien om die kake. Daar is egter aanduidings dat van die fossiele skilpaaie wel tande gehad het. Alle ander reptiele het tande wat vervang kan word wanneer hulle uitval.
Hierdie tande kan in holtes in die been le soos by die krokodille (tekodont), bo-op die been vasgeheg wees soos by die meeste akkedisse (akrodont), of op 'n riffie aan die binnekant van die kakebeen vasgeheg wees soos by die meeste slange (pleurodont). By sekere slange is sommige tande tot giftande omvorm.
Baie reptiele het goed ontwikkelde oë waarmee hulle meestal egter slegs beweging kan waarneem. Benewens die gewone ooglede het baie reptiele 'n derde, deursigtige vlies, bekend as 'n knipvlies, onder die ooglede wat die oog van voor na agter toemaak. Slange het geen beweeglike ooglede nie.
Die sogenaamde derde oog in die middel van die skedel van sommige akkedisse en die brugakkedis is ʼn uitgroeisel van die epifise ('n uitgroeisel van die brein), waarvan die funksie nog onbekend is, Alle reptiele, behalwe die slange, het eenvoudige ore. Slange kan nie hoor nie, maar is gevoelig vir trillings in die grond. Die beentjies wat vir die opneem van die trillings verantwoordelik is, is in werklikheid gewysigde oorbeentjies.
Die reuksintuie van slange en akkedisse is in die vorm van die Jacobson-orgaan, wat in die verhemelte geleë is. Wanneer die diere hul tong uitsteek, vang hulle klein reukdeeltjies op wat teen die Jacobson-orgaan gedruk word om te "ruik". Ratelslange en 'n paar ander slange het spesiale sensoriese orgaantjies wat in klein holtes voor aan die kop geleë is. Dit is geweldig sensitief vir hitte en die slange kan hulle (warmbloedige) prooi daarmee opspoor.
Die embrio's van alle reptiele ondergaan hul ontwikkeling in eiers, wat of dadelik na bevrugting gelê word, 61 'n tyd lank in die liggaam van die wyfie gehou word. Wanneer die eiers in die liggaam gehou word tot die kleintjies uitbroei, staan die toestand bekend as ovoviviparie. Die normale toestand waarby eiers gelê word, staan bekend as oviparie.
'n Belangrike eienskap wat reptieleiers van die eiers van amfibieë onderskei, is die aanwesigheid van die amnionmembraan, ʼn vlies rondom die embrio. Bevrugting by reptiele is inwendig en die manlike reptiele het meestal spesiale organe waarmee die sperms na die wyfies oorgedra word.
Die oudste groep reptiele is die subklas Anapsida, waarvan die lede geen temporale vensters (slaapvensters) in die skedel het nie. Die uitgestorwe ordes Cotylosauria en Mesosauria en die skilpaaie (orde Chelonia of Testudines) word onder hierdie subklas geklassifiseer. Die subklas Lepidosauria word gekenmerk deur 2 temporale vensters in die skedel en 'n paar ander kenmerke van die skelet.
Onder hierdie subklas word die uitgestorwe orde Eosuchia, die tuatara (orde Rhynchocephalia) en die slange en akkedisse (subordes Serpentes en Sauria van die orde Squamata) geklassifiseer. Die krokodille (orde Crocodilia) is die enigste oorlewende orde wat onder die subklas (Archosauria) (ook 2 temporale vensters) geklassifiseer word; van die subklas Synapsida (1 temporale venster) is daar geen lewende verteenwoordigers nie.
Reptiele (lede van die klas Reptilia) is asemhalende, koudbloedige gewerweldes wat se vel met skubbe gedek is en nie hare of vere nie. Moderne reptiele kan op elke kontinent behalwe Antarktika aangetref word.
Los reptiles (Reptilia) son un grupu de vertebraos amniotes provistos d'escames epidérmiques de queratina. Foron bien abondosos nel Mesozoicu, dómina na que surdieron los dinosaurios, pterosaurios, ictiosaurios, plesiosaurios y mosasaurios. Según la taxonomía tradicional los reptiles son consideraos una clase; según la sistemática cladística, son un grupu parafiléticu ensin valor taxonómicu ya que escluye a sos descendientes les aves y mamiferos. Dellos autores propunxeron correxir esta clasificación incluyendo a les aves y escluyendo los sinápsidos. Propunxérase'l nome sauropsida pa esta división, sicasí munchu autores prefieren caltener el términu Reptilia pero usando la clasificación similar a la de sauropsida.
Los reptiles orixináronse a partir d'anfibios nel periodu Pérmicu, diversificándose mientres el Triásicu, Xurásicu y Cretácicu. A finales d'esti periodu sumieron casi por completu dellos grupos na gran estinción masiva del Cretácicu Terciariu, fai unos 65 millones d'años.
En cuanto a la filoxenia interna de los reptiles, si solo tiénense en cuenta les formes actuales, queda como sigue:
Reptilia
Lepidosauria
Los reptiles inclúin un gran númberu d'ordes extintos y unos pocos esistentes.
La mayoría de los reptiles afixéronse a la vida terrestre , pero finalmente afayamos que dalgunos viven n'agua. Una piel resistente y escamoso ye una de les sos adautaciones. Otres de les adautaciones que contribuyeron al ésitu de los reptiles en tierra firme son, ente otres, qu'inclúin pulmones bien desenvueltos, un sistema circulatoriu de doble circuitu, un sistema excretor que caltién l'agua, fuertes estremidaes, fertilización interna y güevos terrestres con cascarón. Amás los reptiles pueden remanar la so temperatura corporal camudando de llugar.[1]
La capacidá pa controlar la so temperatura corporal ye una enorme ventaya pa los animales activos. Los animales de los que falemos hasta agora son ectotérmicos. Los ectotérmicos utilicen la conducta pa controlar la temperatura del cuerpu. Pa calecer, tiéndense baxo'l sol tol día o permanecen so l'agua mientres la nueche. Pa esfrecese, muévense escontra la solombra, naden, o abellúguense en llurigues soterrañes.[1]
La gran mayoría de los reptiles son carnívoros y tienen un tractu dixestivu cenciellu y curtiu, una y bones la carne ye abondo simple pa descomponer y dixerir. La dixestión ye más lenta que nos mamíferos, lo que reflexa'l so lentu metabolismu mientres el reposu y la so incapacidá pa estremar y mazcar los sos alimentos. Esti metabolismu tien requerimientos d'enerxía bien baxos, dexando que los grandes reptiles, como los cocodrilos y les grandes culiebres constrictores puedan vivir d'una comida grande per meses, dixiriendo amodo a una presa de gran tamañu.
Los reptiles herbívoros sicasí, tienen los mesmos problemes de masticación de los mamíferos herbívoros, pero, a falta de los dientes complexos que tienen éstos últimos, los reptiles traguen roques y piedres (denomaos gastrolitos) pa facilitar la dixestión: les roques llávense nel estómagu, ayudando a moler la materia vexetal. Les tortugues marines, cocodrilos ya iguanes marines tamién usen los gastrolitos como llastre, lo que sírve-yos d'ayuda pa la inmersión.
Los pulmones de los reptiles son esponxosos y tienen mayor superficie pa intercambéu de gases que los anfibios. Estos ye porque la mayoría de los reptiles nun puede intercambiar gases al traviés de la piel, como fai la mayoría de los anfibios de piel húmedo. Munchos reptiles tienen músculos qu'arrodien les costielles y espanden el cuévanu torácicu pa esneldar, o colapsen el cuévanu pa exhalar. Delles especies de cocodrilos tamién tienen repliegues cutaneos que dixebren la boca de los conductos nasales, asina alienden poles foses nasales mentanto tienen la boca abierta. Pa intercambiar gases col mediu ambiente, los reptiles tienen dos pulmones funcionales o bien, nel casu de ciertes especies de culiebres namái ún.[1]
Los reptiles tienen un eficaz sistema circulatoriu de doble circuitu. Una de les víes lleva y recueye sangre de los pulmones. La otra vía lleva y recueye sangre del restu del cuerpu. El corazón de los reptiles contién dos aurícules y ún o dos ventrículos. La mayoría de los reptiles tienen un ventrículu únicu con un septu parcial: dexa dixebrar el sangre oxixenáu del sangre ensin oxixenar mientres el ciclu de bombéu. Los cocodrilos y caimanes tienen los corazones meyor desenvueltos ente los reptiles modernos, pos tiénenlu compuestu de dos aurícules y dos ventrículos. Esta conformanza tamién esiste n'aves y mamíferos.[1]
La orina produzse nos reñones, en dellos reptiles, la orina flúi al traviés d'unos tubos direutamente escontra una cloaca asemeyada a la de los anfibios. N'otros casos, la vexiga urinaria almacena la orina enantes de mexala pela cloaca. La orina de los reptiles contién amoniacu o ácidu úricu. Los reptiles que viven principalmente nel agua, como los cocodrilos y caimanes, escreten la mayor parte de les sos refugayes nitroxenaes en forma d'amoniacu, un compuestu tóxicu. Los caimanes y cocodrilos beben muncha agua, y esto esllía l'amoniacu de la orina y ayuda a espulsalo. En contraste, munchos otros reptiles, sobremanera los que viven puramente en tierra firme, nun escreten amoniacu direutamente. En cuenta de ellos convierten l'amoniacu nun compuestu llamáu ácidu úricu. L'ácidu úricu ye muncho menos tóxicu que l'amoniacu, asina que nun fai falta eslleílo enforma. Nestos reptiles, l'escesu d'agua absuérbese na cloaca y convierte la orina en cristales d'ácidu úricu que formen un sólidu blanco y pastoso. Como desanicien refugayes que contienen pocu líquidu, los reptiles pueden caltener agua.[1]
El patrón básicu del encéfalu d'un reptil ye asemeyáu al d'un anfibiu, anque'l celebru y el cerebelu son considerablemente más grandes comparaos col restu de la masa encefálico. Los reptiles que son activos mientres el día, suelen tener güeyos complexos y pueden percibir bien los colores. Munches culiebres tienen tamién un escelente sentíu del olfatu. Arriendes de les foses nasales, la mayoría de los reptiles tien un par d'órganos sensoriales nel cielu la boca, que pueden detectar la presencia de sustancies químiques cuando'l reptil saca la llingua. Los reptiles tienen oyíos simples con tímpanu esternu y un güesu únicu que conduz el soníu al oyíu internu. Les culiebres tamién pueden captar vibraciones del suelu per duana de los güesos del craniu.[1]
En comparanza con munchos anfibios, los reptiles con pates tienden a tener estremidaes más grandes y fuertes que-yos dexen caminar, correr, escavar, nadar o engatar. Amás, les pates de dellos reptiles tán más per debaxo del cuerpu que nos anfibios, lo que-yos dexa cargar más pesos. Igual que nos anfibios, l'escayu dorsal de los reptiles ayuda a realizar gran parte del movimientu.[1]
Tolos reptiles reprodúcense por fertilización interna, onde'l machu deposita la so espelma nel interior del cuerpu de la fema. Casi tolos reptiles machos tienen un órganu asemeyáu al pene que-yos dexa depositar la espelma nel cuerpu de la fema. Dempués de la fecundación, l'aparatu reproductivu de la fema cubre a los embriones con delles membranes y un cascarón correosu.
La edá de les reptiles, como en tolos grupos animales, ye variada. Dellos llagartos pequeños nun viven muncho más d'un añu, pero les boes y pitones grandes algamen los 30 años, los dragones de Komodo lleguen a los 40 años y los tuátaras puen llegar al sieglu de vida. Les tortúes son famoses pola so llonxevidá, una y bones dalgunes casi vivieron 2 sieglos. Les aves tamién varien enforma en llonxevidá, con máximos de 70 o 80 años pa cuervos y loros. La llonxevidá depende de dos factores: el tamañu (de normal, cuanto más grande sía l'animal, más vivi) y el metabolismu (cuantimenos activu sía l'animal, más vivi). Los especímenes en cautividá de normal algamen más edá que los xavazs. Dellos reptiles llonxevos son famosos pola so edá. Ye'l casu de Henry, el tuátara más llonxevu del mundu (anguaño atópase nun muséu en Invercargill, en Nueva Zelanda), Solitariu Jorge (postreru exemplar de la so subespecie, con un futuru pocu prometedor), la finada tortúa Harriet (que llegó a los 175 años) y la tortúa más llonxeva de tolos tiempos, El to'i Malila, que morrió a los 192 años en 1965.
Anguaño, los reptiles (con o ensin cuntar coles aves) son unu de los grupos más amenaciaos de tolos vertebraos. Les causes poles que sumen les especies son les mesmes que n'otros grupos: fragmentación d'hábitat, caza furtiva, esplotación escesiva, contaminación, depredación por especies alóctonas, etc. Munches tortúes muerren atropellaes o prindaes pa'l so usu na cocina y medicina tradicional. Tamién sumen pola caza, el comerciu de mascotes y la fragmentación del hábitat. Les tortúes marines cacense pola so carne y cascu, y muerren por inxerir bolses de plásticu. Tocantes a llagartos, los más amenaciaos son les especies insulares: dragones de Komodo, iguanes del Caribe y les Fidji, los escincos y gecos xigantes..., y la so mayor amenaza ye, amás de la fragmentación del hábitat, les especies alóctonas. Tocantes a les culiebres, tamién tán n'amenaza pol comerciu de la so piel. La caza ye la mayor amenaza pa los cocodrilos y caimanes. El principal problema de los tuátaras ye la cantidá d'especies alóctonas introducíes. Tocantes a les aves, munches muerren pola caza, les especies introducíes, el comerciu illegal, la contaminación, etc.
Sicasí, tolos reptiles, menos les aves, tienen poca proteición. El problema ta na imaxe popular d'esti grupu. Les organizaciones ecoloxistes nun adopten especies emblemátiques, y munches vegaes protexer a les especies d'esti grupu pa salvar a otres. El mieu que infunden estos animales en munches persones recai negativamente nel so caltenimientu. Les aves son otru casu distintu y otorgarles más proteición.
Según la UICN, en 2009 el 28% de reptiles non aves y el 12% d'aves tán en peligru d'estinción. Anguaño hai 1667 reptiles non aves en peligru d'estinción, y más de 1230 aves na mesma situación.[2][3]
.
Pa ver el cenciellu de The Strokes, Reptilia (cantar). Los reptiles (Reptilia) son un grupu de vertebraos amniotes provistos d'escames epidérmiques de queratina. Foron bien abondosos nel Mesozoicu, dómina na que surdieron los dinosaurios, pterosaurios, ictiosaurios, plesiosaurios y mosasaurios. Según la taxonomía tradicional los reptiles son consideraos una clase; según la sistemática cladística, son un grupu parafiléticu ensin valor taxonómicu ya que escluye a sos descendientes les aves y mamiferos. Dellos autores propunxeron correxir esta clasificación incluyendo a les aves y escluyendo los sinápsidos. Propunxérase'l nome sauropsida pa esta división, sicasí munchu autores prefieren caltener el términu Reptilia pero usando la clasificación similar a la de sauropsida.
Sürünənlər (lat. Reptilia) - Xordalılar (lat. Chordata) tipinin onurğalılar yarımtipinə aid sinfidir.
Sürünənlər onurğalıların əsl quru həyatı keçirən ilk sinfidir. Bədən temperaturu dəyişkəndir. Mayalanma daxilidir.
Hərəkət qaydalarının xeyli mürəkkəb və müxtəlif olması ilə əlaqədar sürünənlərin də bədən formaları müxtəlifdir. Bədəni yığcamdır, boyun hissə gövdədən yaxşı fərqlənir, quyruq nazikdir, ətraflar daha güclüdür, ətrafları vasitəsilə gövdəni yerdən qaldıraraq hərəkət etdirirlər. Sürünənlərin ağacda yaşayan formaları da vardır. Belə sürünənlərin arxa ətrafları daha uzun olur, gövdənin yanında dəri çıxıntıları əmələ gəlir ki, bunun sayəsində süzmə hərəkəti edərək ağacdan-ağaca düşürlər. Sürünənlərdə hərəkətin təkamülü manevretmənin güclənməsi istiqamətində getmişdir ki, bu, yemlənmə, yırtıcıdan qorunma və optimal sığınacaq şəraiti tapmaq imkanlarını genişləndirir. Üzəri sümük, qərni qalxan, zireh və digər törəmələrlə örtülmüş, buna görə də passiv müdafiə uyğunlaşması qazanmış tısbağalarda, nəsli kəsilmiş bir çox sürünənlərdə hərəkətlilik məhdud olub. Sürünənlərin bəziləri dörd ayaq üzərində nisbətən yavaş hərəkət edir, tipik skelet quruluşuna malikdir. Bunların eyni uzunluqda olan qısa cüt ətrafları gövdənin yanlarında yerləşir, gövdə xeyli hərəkətli olur, quyruq çox uzun olmur, boyun hissə qısadır.
Sürünənlərin skeleti güclü və proqressiv sümükləşmə ilə xarakterizə olunur. Onurğa fəqərələrdən ibarətdir. Fəqərələr əksər növlərdə prosöldür. Boyun hissədə 7-10 fəqərə var, kəllə ilə hərəkətli birləşmişdir. Döş və oma fəqərələri bir-birindən aydın sərhədlə ayrılmır, ümumi sayı 16-25 olur. Bu fəqərələrin hamısında hərəki qabırğaların olmasına baxmayaraq, yalnız öndə yerləşən 5 fəqərəyə birləşmiş qabırğalar daha uzun olub döş sümüyü ilə birləşərək döş qəfəsini əmələ gətirir. Onurğanın çanaq hissəsində 2 fəqərə olur, onlara çanaq qurşağı birləşir. Quyruq fəqərələrinin sayı çoxdur-40-a qədərdir.
Quru onurğalılarda ön ətraflarda bazu və said, arxa ətraflarda bud və baldır sümüklərinin uzanmasında, ön və arxa pəncələrin ümumi sahələrinin azalmasında özünü göstərir.Karakoid və kürək sümüklərinin birləşdiyi yerdə oynaq çuxuru əmələ gəlir. Bu çuxura bazu sümüyünün başı keçir. Karakoid sümüyünə üstdən kürək sümüyü, öndən qığırdaqdan olan prokarakoid birləşir. Kürək sümüyünə isə yastı kürəküstü qığırdaq bitişir. Hər iki tərəfin karakoid sümüyü və prokarakoid qığırdağı tək döş sümüyünə birləşir. Döş sümüyü aşağı tərəfdən xaçşəkilli örtük sümüyü olan döşüstü sümüklə də bitişir. Digər örtük sümükləri olan körpücük sümükləri bir ucları ilə kürək sümüklərinə, digər ucları ilə döşüstü sümüyə bitişir.
İki adsız sümükdən ibarətdir. Bunların hər biri üç tipik çanaq sümüyünün birləşməsindən əmələ gəlmişdir. Hər üç sümüyün birləşdiyi yerdə sirkə kasası əmələ gəlir. Qalça sümükləri oma fəqərələrinin yan çıxıntılarına birləşir.
Sürünənlərin kəlləsi çənələrin çox uzun olması ilə xarakterizə olunur. Çənələrin uzanması şikarı aktiv surətdə izləməyi, onu tutmağı asanlaşdırır. Kəllənin peysər hissəsində 4 sümük var: əsas, üst, iki yan peysər sümükləri. Bu hissədə peysər dəliyi, onun altında tək peysər çıxıntısı var. Peysər dəliyini tək əsas və cüt yan peysər sümükləri əmələ gətirir. Əsas peysər sümüyünün önündə kəllə qutusunun əsasını əmələ gətirən enli əsas pazvari sümük yerləşir. Ona ön tərəfdən zəif inkişaf edən parasfenoidin kiçik qalığı bitişir. Kəllə qutusunun ön hissəsinin əsasında örtük sümüklərindən olan xış sümükləri var. Bu sümüklərin yanlarında xoanalar yerləşir. Eşitmə kapsulu nahiyəsində üç cüt sümük əmələ gəlir. Qoxu nahiyəsi sümükləşmir, qığırdaq olaraq qalır.
Əzələ sistemi mürəkkəb differensiasiya etmişdir. Kəllə və gicgah çuxurlarında çənələri hərəkət etdirən güclü çeynəmə əzələləri inkişaf edir. Boynun hərəkətli olması ilə əlaqədar boyun əzələləri inkişaf etmişdir. Gövdə hissədə isə lentvari əzələlər bədənin yanlara əyilməsini və ətrafların hərəkətini təmin edir.
Ağız boşluğu udlaqdan yaxşı ayrılır. Bu boşluqda yaxşı inkişaf etmiş vəzilər var. Vəzilərin ifraz etdiyi selik yemi isladaraq udulmasını asanlaşdırır. Bəzi zəhərli ilanlarda və kərtənkələlərdə selik vəziləri zəhər vəzilərinə çevrilmişdir. Dilin forması müxtəlifdir. Sürünənlərin əksəriyyətində şikar tutmaq və saxlamaq üçün konusvari dişlər var. Bu dişlər üst çənə, çənəarası, qanadvari və alt çənə sümükləri üzərində yerləşir. Timsahlarda dişlər xüsusi yuvalarda yerləşir, bunlara tekodont dişlər deyilir. Yem borusu mədəyə qidanı ötürür. Mədənin divarı əzələlidir. Sürünənlərin bağırsaqları uzundur, qurtaracağı kloakaya açılır. Qaraciyər böyükdür, öd kisəsi var.
Sürünənlərin ağciyər və nəfəs yolları differensiasiya etmişdir. Ağciyərlər arakəsməli, torvaridir. Ağız boşluğunun dibində yerləşən xirtdək yarığı eyni adlı kameraya açılır. Xirtdək kamerasını tək üzgəcvari və cüt calovşəkilli qığırdaqlar saxlayır. Xirtdəkdən uzun nəfəs borusu çıxır. Traxeya geridə bir cüt bronxlara ayrılır. Bronxların hər biri ciyərə daxil olub, daha xırda borucuqlara şaxələnir.
Sürünənlərin əksəriyyətinin ürəyi üç kameralıdır: iki qulaqcıq və bir qarıncıq. Qulaqcıqlar arasında olan arakəsmə tamdır, qarıncıqda isə arakəsmə tam deyil. Ürək yığılarkən qarıncıq qısa müddətdə sağ və sol hissələrə ayrılır. Sürünənlərdə arteriya konusu reduskiya etmişdir. Qarıncığın sağ hissəsindən venoz qan aparan ağciyər arteriyası başlayır. Sonra o sağ və sol şaxələrə ayrılıb, ağciyərlərə gedir. Qarıncığın sol arterial qan olan hissəsindən sağ aorta qövsü, ortasından isə sol aorta qövsü çıxır. Vena sistemində isə qan quyruq venasına toplanır. Quyruq venası cüt çanaq venalarına ayrılır. Bu isə öz növbəsində bud venalarına birləşir. Arxa boş vena sağ qulaqcığa açılır. Başdan yığılan qan cüt vidacı venalara toplanır. Vidacı venalar isə körpücükaltı venalarla birləşərək ön sağ və sol boş venaları əmələ gətirir. Bu venalar sağ qulaqcıqa açılır. Ağciyərlərdən arterial qan gətirən sağ və sol venaları birləşərək ümumi ağciyər venasını əmələ gətirir və sol qulaqcığa tökülür.
İfrazat orqanları əsasən böyrəklərdir. Böyrəklər cütdür. Metanefrosdur. Metanefros böyrəklər sıx, yığcam cisimlər olub, çanaq nahiyəsinin bel divarında yerləşir. Onların inkişafı zamanı Volf borularının aşağı hissəsindən müvafiq sidik axarı ayrılır və kloakanın bel tərəfinə açılır. Sürünənlərin böyrəklərində baş verən dəyişikliklər eyni vaxtda orqanizmdən xaric olan azot mübadiləsi məhsullarının da tərkibinin dəyişməsinə səbəb olmuşdur. Sidik turşusu suda çox zəif həll olur.
Cinsiyyət vəziləri bədən boşluğunda, böyrəklərə yaxın, onurğanın yanlarında yerləşir. Cüt toxumluqlar oval cisim şəklindədir. Toxumluqlardan çoxlu miqdarda kanalcıqları olan toxumluq axarları ayrılır. Bu axarların kanalcıqları sürünənlərin erkəyində yalnız toxum kanalı vəzifəsini görən Volf kanalına açılır. Sağ və sol toxum kanalları kloakanın yaxınlığında müvafiq tərəfin sidik axarına tökülür. Yumurtalıqlar qabarıq səthli, dənəvər formalı oval cisim şəklindədir. Dişilərdə Volf kanalı yoxdur. Yumurta yolu vəzifəsini Müller kanalı yerinə yetirir. Nazikdivarlı geniş yumurta kanalları qıfla təchiz edilmiş ucları ilə bədən boşluğuna, digər ucları ilə kloakaya açılır. Mayalanma yumurta kanalının yuxarı hissəsində gedir.
Ön beyin daha böyükdür, yarımkürələrdə az da olsa beyin tağı və boz beyin maddəsindən ibarət olan qabıq əmələ gəlir. İlk beyin tağı və neopallumun başlanğıcı aydın seçilir. Boz beyin maddəsi zəif inkişaf edib, ön beynin çox hissəsi zolaqlı cisimdən ibarətdir. Ön beyin yarımkürələri aralıq beyni örtdüyündən görünmür. Aralıq beynin üzərində epifiz və yaxşı inkişaf etmiş təpə orqanı yerləşir. Təpə orqanı quruluşca gözə oxşayır. Beyinciyi iridir və yaxşı inkişaf etmişdir.
Sürünənlərin qazıntı qalıqları yuxarı daş kömür dövründən başlayır. Bu qazıntılara əsasən sürünənlərin primitiv steqosefallardan başlanğıc götürməsi güman edilir. Karbon dövrünün ortalarında reptililərin yeni bir budağı- seymurilər inkişafa başlayıb. Karbon dövründə anapsidlər yarımsinfinin kotilozavrlar və ya bütövkələzlilər (lat. Cotylosauria)dəstəsi meydana gəlir və sonraki sürünənlərə başlanğıc verir. Sürünənlər sinfi yura və təbaşir dövrlərində yer üzərində çoxluq təşkil edərək "hökmranlıq" ediblər. Kaynozoy erasının başlanğıcında çoxsaylı və nəhəng reptililər qırılıb, hazırda onların yalnız qazıntı qalıqları tapılır. Bu böyük hadisənin səbəbi iqlimdə və coğrafi ərazidə güclü dəyişikliklərin baş verməsidir. Dağəmələgəlmə prosesi və onun nəticəsində qurunun və dənizlərin yenidən bölünməsi, iqlimin mövsümdən və təbii zonalardan asılı olaraq kəskin dəyişməsi səbəb olmuşdur.[1]
Mezozoy erasında yaşamış çoxsaylı sürünənlər sinfinin qalığı olan növlərin sayı 6000-6300-ə qədərdir. Bunlar 3 yarımsinfə, cəmi 4 dəstəyə aiddir:
Sürünənlər (lat. Reptilia) - Xordalılar (lat. Chordata) tipinin onurğalılar yarımtipinə aid sinfidir.
Ar stlejviled, pe skrampviled, zo loened mellkeinek bevvic'haner pe vic'haner, goloet o c'hroc'hen gant skant.
Unan eus ar 5 kevrennad a ya d'ober ar mellkeineged int. Ar bronneged, an evned, an divelfenneged hag ar pesked eo ar re all.
4 urzhiad ha war-dro 8 000 spesad stlejviled zo :
Ar stlejviled, pe skrampviled, zo loened mellkeinek bevvic'haner pe vic'haner, goloet o c'hroc'hen gant skant.
Unan eus ar 5 kevrennad a ya d'ober ar mellkeineged int. Ar bronneged, an evned, an divelfenneged hag ar pesked eo ar re all.
Els rèptils (Reptilia) són amniotes de sang freda respiradors d'aire que tenen la pell coberta per escates o closques, en lloc de pèl o plomes. Són tetràpodes (tenen quatre extremitats o descendeixen d'animals que en tenien) i ponen ous amniotes, en què l'embrió està envoltat per la membrana amniòtica.
Són un grau evolutiu dels animals, actualment comprenen: tortugues, cocodrils, serps, llangardaixos i tuatares. A causa de la seva història evolutiva i la diversitat de les formes extintes, la validesa de la classe no és universalment acceptada en alguns cercles científics, tot i que en la pràctica continua sent utilitzada per alguns biòlegs més laics, sobretot en els mitjans de comunicació. L'estudi dels rèptils, històricament combinat amb el dels amfibis, es diu herpetologia.
Els primers rèptils van aparèixer fa aproximadament uns 315 milions d'anys, durant el carbonífer, després d'haver evolucionat dels primers rèptils-amfibis per adaptar-se millor a la vida fora de l'aigua. Alguns dels primers rèptils són: els Hylonomus, els Casineria i possiblement els Westlothiana, els quals podrien haver estat uns amfibis molt adaptats al medi terrestre.
A més a més dels rèptils existents, n'hi ha molts que es van extingir, en alguns casos en una extinció en massa. En particular, per l'extinció del Cretaci-Paleogen, la qual va acabar amb els: pterosaures, plesiosaures, ornitisqui i els sauròpodes, així com diverses espècies de teròpodes (per exemple tiranosaure i dromeosàurid), crocodiliformes i escatosos.
Actualment els rèptils habiten a tots els continents menys a l'Antàrtida. Es separen en quatre grups:
La mida dels rèptils vivents avui en dia va des d'un dragó minúscul, Sphaerodactylus ariasae, que només mesura 1,6 cm de llargada, fins al cocodril marí, que pot assolir una llargada de sis metres i pesar més de 1.000 kg.
Des del principi de la classificació, els rèptils foren agrupats juntament amb els amfibis. Carl von Linné, que treballava a Suècia, un país pobre en espècies on l'escurçó europeu i la serp de collaret sovint cacen dins l'aigua, inclogué tots els rèptils amfibis a la classe "III - Amphibia" del seu Systema Naturae.[2] Aleshores, els termes "rèptil" i "amfibi" eren en gran mesura intercanviables, sent "rèptil" la forma preferida pels francesos.[3]
Josephus Nicolaus Laurenti fou el primer a utilitzar formalment el terme Reptilia en referència a una selecció de rèptils i amfibis, ampliada però similar a la de Linné.[4]
No va ser fins a principis del segle XIX que es va fer evident que els rèptils i els amfibis són, de fet, animals bastant diferents. Pierre André Latreille creà la classe Batracia per aquest últim grup, dividint els tetràpodes en les quatre classes familiars de rèptils, amfibis, ocells i mamífers.[5]
L'anatomista britànic Thomas Henry Huxley, juntament amb Richard Owen, va expandir el concepte de rèptil per encabir diversos fòssils de "monstres anteriors al diluvi", incloent els dinosaures i els rèptils mamifoides (sinàpsid) com el Dicynodon, que ell mateix va ajudar a descriure. Aquest no va ser l'únic possible esquema de classificació: en les conferències de la Hunterian a la Royal College de Surgeons de 1863, Huxley va agrupar els vertebrats en mamífers, sàurids i ictioidees (aquest últim conté els peixos i amfibis). Posteriorment va proposar els noms de sauropsida i ichthyopsida per aquests dos últims grups.[6]
El 1866, Haechel va demostrar que els vertebrats podien dividir-se basant-se en les seves estratègies reproductives i que els rèptils, els ocells i els mamífers estaven units per l'ou amniota.
Els termes "sauropsida" (cara de llangardaix) i "theropsida" (cara de bèstia) van ser usats una altra vegada el 1916 per Edwin Stephen Goodrich, per diferenciar els llangardaixos, ocells i els seus parents propers (els sauropsida) i els mamífers i els seus parents extints (theropsida). Goodrich va recolzar aquesta divisió arran la naturalesa dels cors i vasos sanguinis de cada grup, entre altres característiques, com pot ser la forma de la part posterior del crani. Segons Goodrich, ambdós llinatges van evolucionar d'un mateix grup, el protosauria ("primer llangardaix"), en el qual va incloure animals avui en dia considerats reptiliomorfos, així com els primers rèptils.[7]
El 1956, D.M.S. Watson va observar que els dos grups es van separar en un estadi molt primerenc en la història dels rèptils, per tant va dividir els protosauries de Goodrich. També va reinterpretar els sauropsida i Theropsida per excloure les aus i els mamífers respectivament. En els sauropsida va incloure: Procolophonia, Eosuchia, Millerosauria, Chelonia (tortugues), Squamata (llangardaixos i serps), Rhynchocephalia, Crocodilia, "thecodonts" (arcosaure parafiletic basal), dinosaures no aviaris, pterosaures, ictiosaures i sauropterigis.[8]
Al llarg del segle XIX es van oferir diferents definicions per als rèptils. Lydekker, per exemple, el 1896 va incloure el còndil occipital, una articulació de la mandíbula formada pels ossos quadrat i articular, i certes característiques més de les vèrtebres.[9]
La divisió sinàpsid/sauròpsid complementa un altre enfocament, un que divideix els rèptils en quatre subclasses basades en el nombre i la posició de les obertures temporals del crani, així com les obertures laterals pels ull. Aquesta classificació va ser iniciada per Henry Fairfield Osborn i elaborada per Alfred Romer en Vertebrate Paleontology.[10][11] Aquestes quatre subclasses eren:
La composició dels euriàpsids era incerta. Els ictiosaures a vegades es classificaven a part, en el grup dels parapsida. Aquest grup va ser posteriorment descartat (els ictiosaures van ser inclosos novament en els euriàpdis). No obstant això, l'esquema amb quatre subclasses es va mantenir més o menys universal durant tot el segle XX. Aquest grup ha estat abandonat en gran part entre els investigadors recents: en particular, el grup dels anàpsids, on s'ha observat que es produeixen de manera variable entre els grups no relacionats. Avui en dia no es considera una distinció útil.[12]
A principis del segle XXI, els paleontòlegs vertebrats estaven començant a adoptar la taxonomia filogenètica, en el qual tots els grups es defineixen d'una manera monofilètica; en aquest grup, s'inclouen tots els descendents d'un ancestre en particular. Els rèptils, van ser històricament definits com a parafilètics, ja que exclouen les aus i els mamífers. Aquests, respectivament van evolucionar dels dinosaures i els tetràpodes, que tradicionalment van ser anomenats rèptils.[13] Les aus estan més estretament relacionades amb els cocodrils del que ho estan els cocodrils amb la resta dels rèptils actuals. Colin Tudge escriure:
Tot i les primeres propostes per a la substitució del parafèlètic Reptilia amb el monofilètic Sauropsida que inclou aus, aquest terme mai va ser adoptat àmpliament.[15]
Classificació per ordre de nivells, segons Benton, 2005.[16][note 2]
El següent cladograma il·lustra l'arbre genealògic dels rèptils, i segueix una versió simplificada de les relacions trobat per M.S. Lee, l'any 2013.[17] Tots els estudis genètics han donat suport a la hipòtesi que les tortugues són rèptils diàpsid; alguns han col·locat les tortugues dins dels arcosauriformes,[17][18][19][20][21][22] tot i que d'altres han recuperat les tortugues dins dels lepidosauromorfs.[23] El cladograma utilitza una combinació de genètica (molecular) i dades fòssils (morfològics) per obtenir els seus resultats.[17]
AmniotaSynapsida (mamífers i familiars extingits) 
Rhynchocephalia (tuatara i familiars extingits) 
Squamata (llangardaixos i serps) 
Archosauriformes (Cocodrils, ocells i familiars propers ja extints) 
L'emplaçament de les tortugues ha estat molt ambigu al llarg de la història. Clàssicament, es va considerar que les tortugues estaven relacionades amb els rèptils primitius anàpsid.[24] Proves moleculars recents han descobert que estan relacionades amb els diàpsids. Han estat seqüenciats fins a tres genomes de les tortugues.[25]
L'origen dels rèptils es remunta a fa 320-310 milions d'anys, als humits aiguamolls del Carbonífer superior, quan els primers rèptils evolucionaren des d'avançats labierintodonts reptiliomorf.[26]
L'animal més antic conegut que es pugui considerar com el primer amniota va ser el Casineria (tot i que podria haver estat un amfibi temnospòdil).[27][28][29] Els seus indicis són una sèrie de petjades dels estrats fòssils de Nova Escòcia, de 315 milions d'anys d'antiguitat.[30]
El Hylonomus, és considerat el primer rèptil inqüestionable.[31] Era un petit animal semblant a una sargantana, de 20-30 cm de llargada, amb nombroses dents afilades que indiquen que tenia una dieta insectívora.[32] Altres exemples són Westlothiana (que actualment es considera que és més proper als amfibis que als amniotes)[33] i Paleothyris, ambdós amb una constitució similar i un estil de vida presumiblement semblant.
Els primers rèptils es trobaven en gran mesura a l'ombra d'amfibis labirintodonts més grans, com ara el cocleosaure, i continuaren sent una part petita i a penes visible de la fauna fins després del col·lapse del boscos tropicals del carbonífer.[34] Aquest col·lapse va afectar a diversos grups grans d'animals. Els amfibis va ser especialment afectats, mentre que els rèptils, més ben adaptats als ambients secs van poder seguir desenvolupant-se. Els amfibis van haver de tornar a l'aigua per pondre els ous mentre que els rèptils, que els tenen recoberts per una closca més dura, van poder adaptar-se millor a aquest nou medi. Els rèptils van adquirir nous nínxols molt més ràpid que abans, així com noves estratègies alimentàries, com ara l'herbivorisme i el carnivorisme (abans només hi havia l'insectivorisme i el piscívorisme).[34] A partir de llavors, els rèptils van començar a dominar diferents territoris a costa dels amfibis, començant d'aquesta manera el Mesozoic, conegut popularment com l'era dels rèptils.[35]
Els primers rèptils són classificats com a anàpsids, dotats d'un crani sòlid que només te fosses pel nas, els ulls, la medul·la òssia, etc.[24] Alguns consideren que les tortugues són anàpsids supervivents, car també tenen aquesta estructura cranial, però últimament aquest punt ha estat objecte de debat, i alguns argumenten que les tortugues retornaren a aquest estat primitiu per tal de millorar la seva armadura (vegeu pararèptil). Estudis filogenètics morfològics posteriors han reafirmat que les tortugues són definitivament dins els diàpsids.[36] Tots els estudis moleculars han defensat enèrgicament la col·locació de les tortugues dins diàpsids, més comunament com un grup germà existent dels arcosaures.[37][20][21][22]
Molt poc després que apareguessin els primers rèptils, dues branques divergiren.[38] Una d'elles conduí als sinàpsids ("rèptils mamiferoides" o "mamífers basals"), amb dues obertures al sostre cranial darrere els ulls; l'altre grup, els diàpsids, tenien un parell de fosses al crani darrere els ulls, i un segon parell situat més amunt del crani. La funció de les fosses en ambdós grups era alleugerir el crani i fer espai perquè es moguessin els músculs de la mandíbula, permetent una mossegada més potent.[24] Els diàpsids i anàpsids posteriors són classificats com a rèptils autèntics, o sauròpsids.[7]
A finals del Carbonífer, els rèptils esdevingueren els animals tetràpodes dominants. Mentre que encara existien labirintodonts reptiliomorfs terrestres, els rèptils mamiferoides evolucionaren en la primera megafauna terrestre en forma de pelicosaures com l'edafosaure o el carnívor Dimetrodon. A mitjans del Permià, el clima esdevingué més sec, provocant un canvi en la fauna. Els primitius pelicosaures foren substituïts pels teràpsids, més avançats.[39]
Els rèptils anàpsids, amb el seu crani massiu mancat de fosses postorbitals, continuaren i prosperaren durant el Permià. Els pareiasaures assoliren una mida gegantesca a finals del Permià, però acabaren desapareixent al final del període (amb les tortugues com a possibles supervivents).[39]
A principis del període, els rèptils diàpsids se separaren en dos llinatges, un dels quals eren els lepidosaures (precursors de les serps, sargantanes i tuatares d'avui en dia). Aquest grup mantingué una aparença bastant sargantaniforme i relativament petita i discreta durant tot el període.
La fi del Permià veié l'extinció massiva més gran coneguda (vegeu extinció del Permià-Triàsic). La majoria de la megafauna anàpsida/sinàpsida anterior desaparegué, deixant la via lliure pels diàpsids arcosauromorfs. Els arcosaures es caracteritzaven per unes potes posteriors allargades i una postura erecta; les formes primitives tenien un cert aspecte de cocodrils amb potes llargues. Els arcosaures esdevingueren el grup dominant durant el Triàsic, desenvolupant-se en els coneguts dinosaures i pterosaures, així com en cocodrils i fitosaures. Alguns dels dinosaures es convertiren en uns dels animals terrestres més grans de tots els temps, fent que el Mesozoic sigui conegut popularment com l'"edat dels rèptils". Els dinosaures també desenvoluparen formes més petites, incloent-hi els teròpodes més petits, dotats de plomes. A mitjans del Juràssic, aquests últims donaren origen als primers ocells.[39]
Els teràpsids patiren una pressió cada vegada més intensa per part dels dinosaures a principis del Mesozoic, i evolucionaren en formes cada cop més petites i nocturnes; a finals del Juràssic, els primers mamífers eren els únics supervivents del llinatge.
El final del Cretaci veié l'extinció de la megafauna reptiliana del Mesozoic (vegeu extinció del Cretaci-Paleogen). Dels grans rèptils marins només en queden les tortugues marines, i dels dinosaures només en sobrevisqueren els petits teròpodes emplomallats, en forma d'ocells. El llinatge reptilià més important són els lepidosaures, dels quals les serps són actualment els representants més nombrosos i estesos. La fi de l'"edat dels rèptils" deixà via lliure a l'"edat dels mamífers". Malgrat això, els rèptils encara són un component principal de la fauna, especialment als climes tropicals. Hi ha unes 8.200 espècies vivents de rèptils (de les quals gairebé la meitat són serps), en comparació amb les 5.400 espècies de mamífers (dels quals dos terços són rosegadors i ratpenats). El grup actual més nombrós amb arrels reptilianes són els ocells, amb més de 9.000 espècies.
Molts rèptils tenen circulació tancada amb un cor tricameral que consisteix de dues aurícules i un ventricle que pot estar partit de diferents formes. Normalment hi ha un parell d'arcs aòrtics. Malgrat això, i a causa de la dinàmica de fluids de la sang dins el cor, hi ha poca mescla de sang oxigenada i sang desoxigenada al cor tricameral. A més, el flux sanguini pot ser alterat per enviar sang desoxigenada al cos o sang oxigenada als pulmons, cosa que dóna a l'animal un control més gran sobre el seu flux sanguini, permetent una termoregulació més efectiva i més temps d'immersió per les espècies aquàtiques.[40]
Hi ha algunes excepcions interessants entre els rèptils. Per exemple, els crocodilis tenen un cor tetracameral summament complex,[41] que és capaç de convertir-se en un cor tricameral plenament funcional durant les immersions. També s'ha descobert que algunes espècies de serp i llangardaix tenen cors tricamerals que es converteixen en cors tetracamerals funcionals durant la contracció. Això és possible gràcies a una paret muscular que subdivideix el ventricle durant la diàstole i que el divideix completament durant la sístole. A causa d'aquesta paret, alguns dels escatosos són capaços de produir diferencials de pressió ventricular que són iguals als dels mamífers i les aus.[42]
Tots els rèptils utilitzen pulmons per a respirar, i normalment no tenen una respiració cutània. Les úniques excepcions a això són les tortugues aquàtiques. Aquests animals han desenvolupat una pell més permeable, i fins i tot brànquies a la regió anal en algunes espècies (Orenstein, 2001). Fins i tot amb aquestes adaptacions, la respiració no s'aconsegueix mai del tot sense pulmons.
La ventilació pulmonar s'aconsegueix de forma diferent en cada grup principal de rèptils. En els squamata, els pulmons són ventilats quasi exclusivament per mitjà de la musculatura axial. Aquesta és la mateixa musculatura que usen per moure's. A causa d'aquest constrenyiment, molts dels squamata estan forçats a aguantar la respiració durant esforços intensos. Alguns, tanmateix, han trobat una solució.
Els varànids i algunes altres espècies de llangardaix utilitzen la respiració bucal com un complement de la respiració axial. Això permet als animals omplir completament llurs pulmons durant esforços intensos, i per tant són aeròbicament actius durant molt de temps. Els llangardaixos tegu tenen un protodiafragma que separa la cavitat pulmonar de la cavitat visceral. Tot i que no és capaç de moure's, permet una major expansió pulmonar, alleugerint el pes visceral dels pulmons.
Els cocodrilians tenen un diafragma muscular que és anàleg al diafragma dels mamífers. Aquí la diferència radica en què fibres d'aquest diafragma actuen movent el pubis (una part de la pelvis que és mòbil en els cocodrilians) cap enrere, cosa que desplaça el fetge cap avall, i així s'allibera un espai necessari per a l'expansió dels pulmons. Aquest tipus d'estructura diafragmàtica ha estat anomenada "pistó hepàtic".
Hi ha un cas particular que és el de les tortugues. La respiració d'aquests animals ha estat matèria de molts estudis. Fins ara només unes quantes espècies han estat prou estudiades per saber com respiren les tortugues, però els resultats indiquen que les tortugues han trobat una varietat de solucions. El problema és que moltes closques de tortugues són rígides i no permeten l'expansió i contracció que altres amniotes utilitzen per a la ventilació pulmonar.
Algunes tortugues, com per exemple la Lissemys punctata, tenen una capa de múscul que envolta els pulmons. Quan es contrau, la tortuga pot exhalar. Quan reposa, les tortugues poden retreure els membres dins la cavitat corporal i forçar l'expulsió de l'aire dels pulmons. Quan tornen a treure els membres, la pressió dins els pulmons baixa i poden xuclar aire.
Els pulmons de les tortugues estan enganxats a l'interior de la part superior de la closca, amb la part de sota dels pulmons adherida per mitjà d'un teixit connector a la resta de les vísceres. Amb una sèrie de músculs especials (més o menys equivalents a un diafragma), les tortugues són capaces de moure llurs vísceres amunt i avall, aconseguint una respiració efectiva. Molts d'aquest músculs tenen punts d'adhesió amb els membres davanters, i molts s'expandeixen per ells durant la contracció.
La respiració durant la locomoció ha estat estudiada en tres espècies i mostren tres patrons diferents:
Molts rèptils no tenen paladar secundari. Això vol dir que han de contenir la respiració mentre s'empassen quelcom. Els cocodrilians han desenvolupat un paladar secundari ossi que els permet respirar mentre romanen submergits, i a més protegeixen els seus cervells de possibles danys per part d'una presa. Els escíncids també han desenvolupat un paladar secundari ossi.
Les serps tenen un altre mètode, consistent en allargar la tràquea. La seva extensió traqueal sobresurt com una palleta de carn, i permet a aquests animals empassar-se grans preses sense asfixiar-se.
La reproducció és exclusivament sexual; tenen sexes diferenciats i la fertilització és interna. Els ous són amniòtics i són coberts per closques acuirades o calcàries: el líquid amniòtic, i el sac amniòtic són presents durant la fase embriònica. No hi ha fases larvàries.
La major part de les espècies reptilianes són ovípares (ponen ous), però moltes espècies d'escatosos, tanmateix, són capaces de donar a llum. Això s'aconsegueix per mitjà de l'ovoviviparitat (retenció dels ous) o la viviparitat (cries que neixen sense necessitat d'ous calcificats). Moltes de les espècies vivípares alimenten les seves cries amb diverses formes de placenta, igual que els mamífers.
La pell reptiliana està coberta per una epidermis còrnia que la fa impermeable i permet als rèptils viure a terra ferma, a diferència dels amfibis. En comparació amb els mamífers, la pell reptiliana és més aviat prima, i manca de la capa dèrmica gruixuda que produeix el cuir en els mamífers.[43] Les parts exposades dels rèptils estan protegides per escates o escuts, a vegades amb una base òssia, que formen una armadura. En les tortugues, el cos està amagat dins d'una closca dura composta d'escuts fusionats. En els lepidosaures, com les sargantanes i les serps, tota la pell està coberta d'escates epidèrmiques. Antigament es creia que aquestes escates eren típiques de la classe dels rèptils en general, però en realitat només es troben en els lepidosaures. Les escates de les tortugues i els cocodrils tenen un origen dèrmic i no pas epidèrmic, i el terme correcte per referir-s'hi és "escuts".
La majoria de rèptils són animals diürns. La vista típicament està adaptada a condicions de dia, amb visió en color i una percepció de profunditat visual avançada en comparació amb els amfibis i la majoria de mamífers. En algunes espècies, la vista està reduïda, com per exemple en els escolecofidis.[44] Algunes serps tenen conjunts addicionals d'òrgans visuals (en el sentit més ample de la paraula) en forma de porus sensibles a la radiació infraroja (calor). Aquests porus sensibles a la calor estan especialment desenvolupats en els crotalins, però també es donen en les boes i les pitons. Això permet a les serps detectar la calor corporal d'ocells i mamífers, fent que siguin capaces de caçar rosegadors a la foscor.
Els rèptils petits, llangardaixos i serps que viuen a la terra o a l'aigua, són vulnerables a una gran quantitat de carnívors, motiu pel qual l'evasió és la tècnica més comuna de supervivència entre els rèptils.[45] Al primer senyal de perill els llangardaixos i les serps s'amaguen entre la fullaraca o en escletxes entre les roques, i les tortugues i cocodrils s'introdueixen dins l'aigua.
Molts rèptils tendeixen a evitar la confrontació a través del camuflatge. Hi ha dos grans grups de depredadors, aus i altres rèptils, els dos amb un gran sentit de la vista. D'aquesta manera la pell de molts rèptils és similar al color del medi on habiten.[46] Aquesta habilitat combinada amb el fet que solen romandre moltes hores immòbils ha provocat que moltes persones i mascotes hagin sigut atacades accidentalment per rèptils que es sentien assetjats quan aquells no s'havien assabentat de la seva presència.[47]
Les espècies modernes de rèptils no generen prou calor corporal per mantenir una temperatura corporal constant (vegeu Dermochelys coriacea per una excepció a la norma). En canvi, agafen i perden temperatura de l'ambient per regular llur temperatura interna, movent-se entre sol i ombra, o per mitjà de circulació sanguínia preferencial (movent la sang calenta cap al nucli corporal i empenyent la sang freda cap a la perifèria). En els seus hàbitats naturals, moltes espècies són expertes en això, i poden mantenir paràmetres de les temperatures corporals equivalents als dels mamífers o als dels ocells, amb un espectre bastant reduït.
Mentre que aquesta manca de calor interna imposa costos pel fet que exigeix regulació per mitjà del comportament, també dóna un gran benefici permetent un ús més eficient de l'aliment. Un rèptil pot sobreviure amb molts menys aliments que mamífers o ocells de dimensions semblants, que gasten la major part dels nutrients en calor.[48]
.jpg)
.jpg)
Els rèptils (Reptilia) són amniotes de sang freda respiradors d'aire que tenen la pell coberta per escates o closques, en lloc de pèl o plomes. Són tetràpodes (tenen quatre extremitats o descendeixen d'animals que en tenien) i ponen ous amniotes, en què l'embrió està envoltat per la membrana amniòtica.
Són un grau evolutiu dels animals, actualment comprenen: tortugues, cocodrils, serps, llangardaixos i tuatares. A causa de la seva història evolutiva i la diversitat de les formes extintes, la validesa de la classe no és universalment acceptada en alguns cercles científics, tot i que en la pràctica continua sent utilitzada per alguns biòlegs més laics, sobretot en els mitjans de comunicació. L'estudi dels rèptils, històricament combinat amb el dels amfibis, es diu herpetologia.
Els primers rèptils van aparèixer fa aproximadament uns 315 milions d'anys, durant el carbonífer, després d'haver evolucionat dels primers rèptils-amfibis per adaptar-se millor a la vida fora de l'aigua. Alguns dels primers rèptils són: els Hylonomus, els Casineria i possiblement els Westlothiana, els quals podrien haver estat uns amfibis molt adaptats al medi terrestre.
A més a més dels rèptils existents, n'hi ha molts que es van extingir, en alguns casos en una extinció en massa. En particular, per l'extinció del Cretaci-Paleogen, la qual va acabar amb els: pterosaures, plesiosaures, ornitisqui i els sauròpodes, així com diverses espècies de teròpodes (per exemple tiranosaure i dromeosàurid), crocodiliformes i escatosos.
Actualment els rèptils habiten a tots els continents menys a l'Antàrtida. Es separen en quatre grups:
Crocodilia (cocodrils, gavials, caimans i al·ligàtors): 25 espècies Sphenodontia (tuatara de Nova Zelanda): 1 espècie Squamata (sargantanes, serps i amfisbènids o "llangardaixos cuc"): aproximadament 9.600 espècies Testudines (tortugues, tortugues d'aigua i tortugues d'estany): aproximadament 400 espèciesLa mida dels rèptils vivents avui en dia va des d'un dragó minúscul, Sphaerodactylus ariasae, que només mesura 1,6 cm de llargada, fins al cocodril marí, que pot assolir una llargada de sis metres i pesar més de 1.000 kg.
Anifeiliaid asgwrn-cefn gwaed oer gyda chroen cennog yw ymlusgiaid.
Mae ymlusgiaid ar pob cyfandir heblaw am Antarctica er fod mwyafrif ohonyn yn byw mewn ardaloedd trofannol ac isdrofannol. Mae tymheredd eu cyrff yn newid ac felly maen nhw'n dibynnu ar dymheredd yr amgylchedd. Mae'r mwyafrif o rywogaethau'n gigysol ac yn ofiparol (hy maen nhw'n dodwy wyau).
Mae ymlusgiaid modern yn perthyn i'r urddau canlynol:
Pump rhywogaeth o ymlusgiaid sy'n frodorol i Gymry: dwy neidr, a thair madfall. Mae'r neidr wair (Natrix natrix) yn weddol eang ei dosbarthiad a'r wiber (Vipera berus) wenwynig yn fwy arfordirol. Ceir llawer o gyfeiriadau llên gwerin at wiberod, e.e. eu gallu i rowlio'n gylch, fel olwyn, i lawr allt. Credir fod 'Gwiber Penhesgyn' yn fath o ddraig neu sarff anferth reibus chwedlonol (Môn).
Mae'r neidr ddefaid (Anguis fragilis) yn fadfall ddi-goes a'r madfall cyffredin (Lacerta lacerta), yn eang eu dosbarthiad. Ceir llawer o enwau lleol ar y madfall cyffredin, e.e. cena pry gwirion (Llŷn), Galapi wirion (Môn), gena goeg (Clwyd), motrywilen a botrywilen (Dyfed). Collwyd madfall y tywod (L. agilis) o Gymru am gyfnod byr ar ddiwedd yr 20g, ond fe'i hailgyflwynwyd i safleoedd addas.
Cofnodwyd crwbanod môr ar draethau Cymru yn achlysurol, yn cynnwys y crwban môr cefn-lledr (Dermochelys coriacea) anferth ar Forfa Harlech yn 1988 a arddangosir bellach yn Amgueddfa Genedlaethol Cymru.
Anifeiliaid asgwrn-cefn gwaed oer gyda chroen cennog yw ymlusgiaid.
Mae ymlusgiaid ar pob cyfandir heblaw am Antarctica er fod mwyafrif ohonyn yn byw mewn ardaloedd trofannol ac isdrofannol. Mae tymheredd eu cyrff yn newid ac felly maen nhw'n dibynnu ar dymheredd yr amgylchedd. Mae'r mwyafrif o rywogaethau'n gigysol ac yn ofiparol (hy maen nhw'n dodwy wyau).
Fideo o'r Madfall ddŵr gribog yng NghymruMae ymlusgiaid modern yn perthyn i'r urddau canlynol:
Crocodilia (crocodeilod ac aligatoriaid): 23 rhywogaeth Sphenodontida (twataraid o Seland Newydd): 2 rhywogaeth Squamata (madfallod, nadroedd ac amwiboniaid): tua 7,600 rhywogaeth Testudines (crwbanod): tua 300 rhywogaethVýraz plazi (Reptilia) lze chápat různým způsobem.
V tomto článku se o plazech píše v prvním smyslu.
Plazi jsou obratlovci, jejichž tělo je pokryté tuhými šupinami nebo štíty, a kladou vejce. Patří ke studenokrevným (poikilotermním) živočichům (přebírají teplotu od okolního prostředí). Mláďata se líhnou plně vyvinutá. Lebka plazů je s páteří spojena kloubně a jsou to živočichové s plně vyvinutým amnionem. Existují tři řády:
.jpg)
Plazy lze najít na všech kontinentech kromě Antarktidy, nicméně jejich oblíbeným prostředím jsou tropy a subtropy. Plazi nemají stálou tělesnou teplotu. Současné druhy plazů nevytvářejí takové množství energie, aby si udrželi stálou tělesnou teplotu, místo toho se spoléhají na řízenou výměnu tepla s okolním prostředím, například se přesouvají ze slunce do stínu a naopak. Mnoho druhů dokáže tímto způsobem udržet svoji tělesnou teplotu v úzkém rozmezí po velkou část dne. Nestálá tělesná teplota s sebou přináší významné problémy, ale na druhé straně poskytuje jednu velkou výhodu: Umožňuje plazům vystačit si s daleko menším množstvím potravy, než jaké potřebuje srovnatelně velký savec, který většinu energie z potravy použije k udržení tělesné teploty. Převážná většina druhů plazů je masožravá a vejcorodá. V malé míře se pak vyskytují také vejcoživorodé a živorodé druhy. Mnohé druhy vykazují dlouhověkost, navozenou zřejmě ekologickými i fyziologickými faktory (nižší aktivitou a absencí predátorů).[1]
Plazi jsou sesterskou skupinou savců v širším smyslu slova (Synapsida). Nejprimitivnějšími žijícími plazy jsou s velkou pravděpodobností želvy[2], i když některé nové molekulární studie přiřazují želvy jako sesterskou skupinu k archosaurům, tedy dovnitř Diapsida v širším smyslu.[3] Rozdělení želv podle způsobu skrývání hlavy na skrytohrdlé (Cryptodira) a skrytohlavé (Pleurodira) je z hlediska požadavku na monofylii snad v pořádku[zdroj?].
Zbylí plazi (Diapsida v užším smyslu; zařazení želv mezi Diapsida je nejisté[zdroj?]) se dělí na dvě velké větve: Archosauria zahrnující krokodýly a dinosaury včetně ptáků a Lepidosauria, kam patří haterie a šupinatí plazi. Šupinatí se dělí na dvě linie, jedna (Iguania) obsahuje agamy, leguány a chameleóny, druhá zbývající ještěry (kteří tedy nejsou přirozenou skupinou), dvouplazy a hady. Nejbližší příbuzní hadů jsou varani a jim příbuzné skupiny.
Několik tisíc fosilních druhů ukazuje jasný přechod od předchůdců plazů až k dnešním plazům.
První skutečný „plaz“ je kategorizován jako Anapsida, maje pevnou lebku s otvory pouze pro nos, oči, míchu apod. Věřilo se, že želvy jsou poslední přežívající Anapsida, jelikož mají také tuto strukturu lebky, ale tento argument je velmi sporný, jelikož lze tvrdit, že želvy si vyvinuly tuto jednoduchou lebku, aby zlepšily své brnění. Obě strany sporu mají výrazné důkazy, proto je tento konflikt zatím nevyřešený.
Krátce po objevení prvních plazů se oddělily dvě větve. Jedna skupina Synapsida měla pár otvorů v lebce hned u spánků, které sloužily jak pro odlehčení lebky, tak pro zvětšení místa pro čelistní svaly. Druhá skupina Diapsida má stejné díry spolu s druhým párem, který byl na lebce o něco výš. Třída Synapsida se vyvinula v savce, zatímco Diapsida se znovu rozdělila na dva rody, lepidosaury (obsahují hady, ještěrky, haterie, stejně jako vyhynulé mořské plazy z éry Mezozoikum) a archosaury (v současnosti reprezentováno krokodýly a ptáky, ale patří sem i vyhynulí pterosauři a dinosauři).
Plazi mají uzavřený krevní oběh přes čtyřkomorové srdce, dvě srdeční síně a dvě komory oddělené prodiravěnou blánou (krev se minimálně mísí). Běžně mají aortální chlopeň a zcela postrádají, oproti obojživelníkům, žilní splav a srdeční nástavec. Navzdory tomu – kvůli dynamice tekutin – se plazům při průtoku krve srdcem do určité míry mísí okysličená krev s neokysličenou.
Všichni plazi dýchají výhradně plícemi a žádný druh nedýchá pokožkou ani žábrami. Mají dvě externí nozdry s interními nozdrami, které ústí do orální dutiny. Plíce jsou typicky provětrávány kombinací rozpínání a stahování žeber pomocí osových svalů. Krokodýli se také spoléhají na jaterní pístovou metodu, při které jsou játra tažena zpět a svaly jsou svázané se stydkou kostí (součást pánve), která naopak zatáhne spodek plic zpět a tím je roztáhne. Také mají průdušky, hrtan a průdušnice. Plazi na rozdíl od savců nemají bránici (krokodýli mají).
V ústní dutině již mají tvrdé patro, mohou tedy polykat a dýchat zároveň. Mezi ústní a nosní dutinou je uložen tzv. Jacobsonův orgán k velmi citlivé chemické analýze okolí. Jeho prostřednictvím dokáží plazi zachytit i velmi malé množství molekul. Látky jsou na místo analýzy dopraveny pomocí jazyka (známe vyplazování jazyka u hadů). Touto metodou jsou schopni najít potravu nebo svého nepřítele i na velkou vzdálenost. Zajímavé je, že tento orgán je zachován i u některých savců. Konkrétně u koně a zebry, kteří poznají říji klisen i na velké vzdálenosti.
Vyměšování pomocí pravých párových ledvin, kyselina močová je silný dusíkový odpad. Vodu již umějí velmi efektivně resorbovat, takže nedochází k velkým ztrátám. Obvykle vylučují bílou kašovitou moč, jenž zahrnuje i výkaly.
V porovnání s obojživelníky mají pokročilý nervový systém. Poprvé se zde u vývojově dokonalejších plazů objevuje druhotná kůra koncového mozku. Mají dvanáct párů kraniálních nervů.
Díky závislosti na teplotě okolí mají vysoce vyvinuté termoreceptivní funkce. Dokáží rozeznat změny teploty řádově v tisícinách stupňů (0,00X °C).
Oko plazů je dokonale vyvinuto. Některé druhy mají barevné vidění, některé dokáží rozeznávat okem i tepelné rozdíly (termovize).
Plazi mají oddělené pohlaví s vnitřní fertilizací. Zárodečná vajíčka jsou chráněna koženou nebo vápníkovou skořápkou.
U plazů se vyskytují všechny tři typy rozmnožování.
Vejcorodí plazi kladou svá vajíčka vždy na souš a ve většině případů se o ně již nestarají. Částečná péče o potomky je dokumentována pouze u některých pokročilých druhů. Například krokodýlí samice chrání hnízdo s vajíčky a po vylíhnutí pomáhá mláďatům do vody. Pak je opouští.
Vejcoživorodí jedinci vajíčka neukládají mimo tělo. Vývoj jedince tedy probíhá přímo v těle samice. Tím snižují možnost útoku predátorů. Nový jedinec se z vajíčka vylíhne buď bezprostředně po nakladení, nebo již při vlastním snášení.
Živorodí jsou velmi vzácní. Zárodek se v jejich případě vyvíjí přímo v těle a je vyživován z primitivní placenty (nepravá placentace zárodků). Mezi živorodé patří například scink z rodu Tiliqua.
U mnoha druhů plazů se vyskytuje jev zvaný "teplotní vývojová plasticita". Pohlaví mláďat je totiž do jisté míry ovlivňováno i okolní teplotou. Tento jev je v současné době intenzivně zkoumán.[4]
Obrázky, zvuky či videa k tématu plazi ve Wikimedia Commons
Výraz plazi (Reptilia) lze chápat různým způsobem.
jako parafyletickou skupinu zahrnující krokodýly, haterie, šupinaté a želvy fylogeneticky jako synonymum pro skupinu Diapsida = Sauropsida, tj. včetně ptáků. Nejproblematičtější[zdroj?] je pak zahrnování k plazům i jim podobné skupiny z linie vedoucí k savcům (Synapsida).V tomto článku se o plazech píše v prvním smyslu.
Plazi jsou obratlovci, jejichž tělo je pokryté tuhými šupinami nebo štíty, a kladou vejce. Patří ke studenokrevným (poikilotermním) živočichům (přebírají teplotu od okolního prostředí). Mláďata se líhnou plně vyvinutá. Lebka plazů je s páteří spojena kloubně a jsou to živočichové s plně vyvinutým amnionem. Existují tři řády:
krokodýli (aligátoři, krokodýlové a gaviálové): 23 druhů šupinatí (hadi, ještěři a dvouplazi): přibližně 7 600 druhů želvy: přibližně 302 druhů Leguán galapážský (Conolophus subcristatus) Plazy lze najít na všech kontinentech kromě Antarktidy, nicméně jejich oblíbeným prostředím jsou tropy a subtropy. Plazi nemají stálou tělesnou teplotu. Současné druhy plazů nevytvářejí takové množství energie, aby si udrželi stálou tělesnou teplotu, místo toho se spoléhají na řízenou výměnu tepla s okolním prostředím, například se přesouvají ze slunce do stínu a naopak. Mnoho druhů dokáže tímto způsobem udržet svoji tělesnou teplotu v úzkém rozmezí po velkou část dne. Nestálá tělesná teplota s sebou přináší významné problémy, ale na druhé straně poskytuje jednu velkou výhodu: Umožňuje plazům vystačit si s daleko menším množstvím potravy, než jaké potřebuje srovnatelně velký savec, který většinu energie z potravy použije k udržení tělesné teploty. Převážná většina druhů plazů je masožravá a vejcorodá. V malé míře se pak vyskytují také vejcoživorodé a živorodé druhy. Mnohé druhy vykazují dlouhověkost, navozenou zřejmě ekologickými i fyziologickými faktory (nižší aktivitou a absencí predátorů).
Krybdyr (Reptilia) eller reptiler er en parafyletisk klasse af hvirveldyr. Krybdyr er tetrapoder, dvs. de har oprindeligt fire ben, og er amnioter, dvs. deres fostre er omgivet af en fosterhinde. Krybdyr har typisk skæl på huden, lægger ofte æg med læderagtig skal og er vekselvarme.
Krybdyr inddeles traditionelt i fire nulevende ordner:[1]
Ifølge moderne videnskabelige opfattelser omkring klassifikation burde reptilerne egentlig også omfatte fuglene, siden disse nedstammer fra dinosaurerne. Ifølge samme opfattelse burde pattedyrenes forfædre, de uddøde pattedyrlignende krybdyr, ikke regnes med til krybdyrene.
Den moderne, kladistiske inddeling er således som følgende:
Nulevende krybdyr inddeles ifølge webstedet Taxonomicon således:
Klasse: Sauropsida (Krybdyr)
Krybdyr (Reptilia) eller reptiler er en parafyletisk klasse af hvirveldyr. Krybdyr er tetrapoder, dvs. de har oprindeligt fire ben, og er amnioter, dvs. deres fostre er omgivet af en fosterhinde. Krybdyr har typisk skæl på huden, lægger ofte æg med læderagtig skal og er vekselvarme.
Die Reptilien oder Kriechtiere (Taxon: Reptilia, lat. reptilis „kriechend“) sind eine unterschiedlich definierte Gruppe von Tetrapoden, die – je nach Systematik (Klasse oder Klade) – unterschiedliche Gruppen der Amnioten umfasst.[1]
Nach traditioneller Auffassung sind die Reptilien (Reptilia) eine Klasse der Wirbeltiere am Übergang von den „niederen“ (Anamnia) zu den „höheren“ Wirbeltieren (Säugetiere und Vögel). Nach moderner Auffassung sind sie als solche jedoch keine natürliche Gruppe, sondern ein paraphyletisches Taxon, weil sie nicht alle Nachkommen ihres letzten gemeinsamen Vorfahren enthalten. Das klassische Taxon Reptilia gilt daher als veraltet und wird in der zoologischen und paläontologischen Systematik kaum noch verwendet. Der Taxonname dient heute meist als informeller Sammelbegriff für Landwirbeltiere mit ähnlicher Morphologie und Physiologie (siehe Merkmale). In diesem Sinne werden aktuell 11.733[2] rezente Reptilienarten unterschieden.
Aus kladistischer Sicht, die heute wissenschaftlicher Standard ist, müssten die Reptilien als monophyletisches Taxon, also als natürliche (vollständige) Abstammungsgruppe (Reptilia als Klade), mindestens auch die Vögel enthalten, unter Berücksichtigung bestimmter ausgestorbener Formen („säugetierähnliche Reptilien“ wie Dinocephalia) sogar auch die Säugetiere. Um diese Verhältnisse abzubilden, wird das bereits 1866 eingeführte und heute als Klade definierte[3] Taxon Amniota genutzt, das alle rezenten Reptilien einschließlich der Säuger und Vögel sowie alle mittlerweile ausgestorbenen Nachfahren ihres letzten gemeinsamen Vorfahren einschließt. Die 1864 eingeführten und heute ebenfalls als Klade definierten Sauropsida umfassen alle rezenten Reptilien einschließlich der Vögel sowie alle ausgestorbenen Formen, die näher mit den heutigen Reptilien und Vögeln verwandt sind als mit den Säugetieren. Tatsächlich sind alle rezenten Reptilien näher mit den Vögeln verwandt als mit den Säugetieren, d. h. alle Reptilien der Entwicklungslinie, die zu den Säugetieren führt, sind heute ausgestorben. Verschiedene Wissenschaftler versuchten sich ab Ende der 1980er Jahre an einer phylogenetischen Definition des Taxons Reptilia, um dieses wissenschaftlich weiter nutzbar zu machen.[1] Insbesondere in wissenschaftlichen Veröffentlichungen aus dem englischsprachigen Raum wird Reptilia heute teils synonym für die Klade Sauropsida verwendet.[1][4]
Die wissenschaftliche Beschäftigung mit Reptilien fällt in das Gebiet der Herpetologie. Das Wissen um ihre Pflege und Zucht in Terrarien bezeichnet man als Terraristik oder Terrarienkunde, die ein Teil der Vivaristik ist.
Das kennzeichnendste Merkmal der rezenten Reptilien (hier gemeint als Nicht-Vogel-Sauropsiden) ist ihre trockene, schleimlose, aus Hornschuppen bestehende Körperbedeckung. Von Vögeln und Säugetieren unterscheiden sie sich durch das Fehlen von Federn bzw. Haaren. Bei Schuppenkriechtieren überlappen sich die Hornschuppen in der Regel dachziegelartig, bei Schildkröten und Krokodilen tun sie dies nicht. Eine „echte“ Häutung (Ecdysis), das periodische Abstreifen größerer zusammenhängender Partien der Oberhaut, tritt prinzipiell nur bei Schuppenkriechtieren und besonders ausgeprägt bei Schlangen auf.[5]
Die meisten heute lebenden Reptilien besitzen einen typischen echsenartigen Habitus, das heißt, sie haben einen langen Schwanz, laufen auf vier Beinen (Quadrupedie), und bewegen sich im Spreizgang. Dies ist der ursprüngliche Habitus der Landwirbeltiere, der bereits bei den Vorfahren der Reptilien vorhanden war. Alle Schlangen und einige Echsen weichen von diesem urtümlichen Bauplan ab, indem ihre Beine und Extremitätengürtel zurückgebildet sind und Hals, Rumpf und Schwanz ansatzlos ineinander übergehen. Ebenfalls relativ stark abgeleitete rezente Reptilien sind die Schildkröten, bei denen der Rippenkorb und die Rumpfbeschuppung insbesondere bei den Landschildkröten eine Art Gehäuse bilden, in das sie sich zurückziehen können. Der echsenartige Habitus der Krokodile ist jedoch nicht von deren Vorfahren ererbt, sondern sekundär erworben (siehe Abstammungsgeschichte). Dies zeigt sich u. a. daran, dass Krokodile, wenn sie schnell laufen, ihren Rumpf, anders als Echsen, nicht in der horizontalen Ebene winden und ihre Beine unter den Körper stellen.
Im Gegensatz zu den Amphibien sind alle Reptilien, wie auch Vögel und Säugetiere, zeit ihres Lebens Lungenatmer, sie durchlaufen also kein aquatisches, kiemenatmendes Larvenstadium.
Die meisten rezenten Formen legen Eier (Oviparie), nur einige wenige gebären lebende Junge (Viviparie) oder sind eierlebendgebärend (Ovoviviparie). Die Eier sind bei den meisten Schuppenkriechtieren mit einer pergamentartigen, flexiblen Schale umhüllt. Die Eier vieler Schildkröten und aller Krokodile besitzen hingegen eine relativ feste Kalkschale. Der Grad der Verkalkung gilt als Grad der Anpassung an schwankende Bedingungen hinsichtlich der Feuchtigkeit des Milieus, in dem die Eiablage erfolgt: Die Eier mit der am stärksten verkalkten Schale sind am besten sowohl gegen das Eindringen von Wasser als auch gegen Austrocknung geschützt.[6][7]
Die rezenten Reptilien sind ektotherme und wechselwarme (poikilotherme) Tiere, die ihre Körpertemperatur so weit wie möglich durch Verhalten regulieren (z. B. Sonnenbaden). Des Weiteren weist der Blutkreislauf aller rezenten Reptilien keine vollständige Trennung von Lungen- und Körperkreislauf auf. Bei den meisten Formen ist dies durch eine nicht durchgehende Herzscheidewand verwirklicht. Krokodile hingegen haben eine geschlossene Herzscheidewand und der Blutaustausch erfolgt im Aortenstamm über eine Öffnung in der Trennwand zwischen linker und rechter Aorta (Foramen Panizzae).
Die stammesgeschichtlich ersten Reptilien sind zugleich auch die stammesgeschichtlich ersten Amnioten bzw. sind die frühesten Amnioten durchweg reptilienartige Formen. Sie sind aus dem frühen Oberkarbon, einer Zeit vor etwa 315 Mio. Jahren, erstmals fossil überliefert. Alle Amnioten und damit auch alle Reptilien stammen von ursprünglichen Landwirbeltieren („Amphibien“ im weiteren Sinn) ab. Im Unterschied zu den Reptilien pflanzten sich diese Amphibien nicht über ein amniotisches Ei fort, eine Art autonome Überlebenskapsel,[8] die den sich entwickelnden Embryo bzw. Fötus mit Nährstoffen versorgt und vor Austrocknung schützt. Die Amnioten sind daher im Gegensatz zu den Amphibien zur Fortpflanzung nicht auf Gewässer angewiesen und damit generell besser an trockene Lebensräume angepasst. Mit den modernen Amphibien hat sich mindestens eine Linie der ursprünglichen Landwirbeltiere bis heute gehalten, jedoch sind diese überwiegend auf feuchte Lebensräume spezialisiert und mit den unmittelbaren Vorfahren der Amnioten bzw. Reptilien nicht zu vergleichen, die bereits relativ unabhängig vom Wasser gewesen sein müssen (siehe → Reptiliomorpha).
Während die Skelettreste des ersten „echten“ Reptils Hylonomus in einem fossilen tropischen Feuchtwald („Steinkohlenwald“) überliefert sind,[9] zeigen etwa gleich alte (ca. 315 Mio. Jahre) Spurenfossilien die Existenz früher Amnioten in einer zumindest saisonal wasserarmen Umwelt, in der das amniotische Ei sehr wahrscheinlich einen Fortpflanzungsvorteil bedeutet hat.[10]
Die Amniota waren schon im Oberkarbon in zwei Hauptlinien aufgespalten: Die eine, Synapsida genannte Linie (siehe Systematik) führte zu den Säugetieren und die andere, Sauropsida genannte Linie führte zu den rezenten Reptilien und den Vögeln. Im traditionellen paläontologischen Verständnis werden auch die frühen Vertreter der Synapsidenlinie („Pelycosaurier“ und frühe Therapsiden) zu den Reptilien gezählt.
Die Sauropsiden waren wiederum bereits im Oberkarbon in zwei Hauptlinien gespalten: Parareptilien und Eureptilien, wobei das älteste bekannte Parareptil aus dem höchsten Oberkarbon stammt[11] und damit rund 15 Millionen Jahre jünger ist als Hylonomus, das erste Eureptil. Die Parareptilien haben keine rezenten Vertreter, denn mit den Procolophonida stirbt in der späten Trias die letzte ihrer Untergruppen aus. Zu den populärsten Parareptilien zählen die schon im Perm wieder ausgestorbenen Pareiasaurier.
Folglich sind die meisten postpermischen und alle rezenten Reptilien (sowie die Vögel) Vertreter der Eureptilia. Fast alle Eureptilien und alle rezenten Vertreter gehören einer Großgruppe an, die Diapsida (siehe Systematik) genannt wird. Zwar erscheinen deren früheste Vertreter ebenfalls schon im Oberkarbon, aber zur Blüte kommen sie erst im Mesozoikum, was dieser erdgeschichtlichen Ära den Beinamen „Reptilienzeitalter“ einbringt.
Bei vielen mesozoischen Diapsiden unterlag der ursprünglich echsenartige Habitus einem deutlichen Wandel: Die Dinosaurier gingen zu einer zweibeinigen Fortbewegung über, die Flugsaurier entwickelten Flügel, und mehrere Gruppen passten sich einem Leben im Meer an und bildeten ihre Gliedmaßen in Flossen um. Die dahingehend stärkste Anpassung erfolgte bei den Ichthyosauriern, die einen fischartigen Habitus entwickelten, ähnlich wie die heutigen Delfine.
Die Vertreter der unter anderem zu den Dinosauriern und Flugsauriern führenden Diapsiden-Linie werden Archosaurier (Archosauria) genannt. Ihre Wurzeln liegen im Perm. Im Mesozoikum vollzieht sich bei ihnen eine Entwicklung, im Zuge derer diese Formen immer mehr Merkmale verlieren, die heute als typisch reptilienhaft angesehen werden. Sie entwickeln eine Trennung von Lungen- und Körperkreislauf, werden endotherm und bedecken ihre Haut mit isolierendem Material, um die selbsterzeugte Körperwärme besser halten zu können (siehe auch gefiederte Dinosaurier). Während die Dinosaurier im traditionellen Verständnis einmal mehr eine paraphyletische Gruppe mit überwiegend reptilienartigen Vertretern und somit komplett ausgestorben sind, schließen sie nach moderner Auffassung als monophyletisches Taxon die Vögel, den aktuellen Endpunkt des beschriebenen „Entreptilisierungstrends“, mit ein. Eine ähnliche Entwicklung lief in Perm und Trias bereits bei den Synapsiden ab und führte letztlich zu den Säugetieren. In der Entwicklungslinie der Krokodile, einer weiteren Linie der Archosaurier, kehrt sich dieser Trend jedoch um und deren Vertreter werden im Vergleich zu ihren Vorfahren (siehe → Crocodylomorpha) wieder zunehmend reptilienhaft.
Den Archosauriern gegenüber stehen die Schuppenechsen (Lepidosauria), die mit den Brückenechsen, Eidechsen, Waranen, Geckos, Chamäleons, Schlangen usw. den mit Abstand größten Teil der rezenten Reptilien umfassen. Obwohl sie viele „primitive“, das heißt die heute als reptilientypisch angesehenen, Merkmale aufweisen, sind die meisten rezenten Lepidosauriergruppen stammesgeschichtlich relativ jung und erscheinen frühestens in der Kreidezeit.
Lange Zeit unklar war die systematische Stellung der Schildkröten (Testudinata): Ihr Schädel weist keine Schläfenfenster auf, weshalb diese Gruppe traditionell den Anapsiden (siehe Systematik) zugeordnet wird. Mittlerweile setzt sich jedoch zunehmend die Ansicht durch, dass die Schildkröten Nachfahren diapsider Reptilien sind, welche ihre Schläfenöffnungen sekundär verschlossen haben. Innerhalb der Diapsiden wird sowohl ein engeres Verwandtschaftsverhältnis mit den Archosauriern als auch ein engeres Verwandtschaftsverhältnis mit den Schuppenkriechtieren diskutiert.[12] Die bislang ältesten bekannten Schildkrötenfossilien, die aus der Obertrias stammen, erlauben dahingehend keine Klärung.
Nach der charakteristischen Anzahl und Lage von Öffnungen im hinteren Teil des Schädeldachs, den Schläfen- oder Temporalfenstern, werden innerhalb der Reptilia klassisch drei Großgruppen unterschieden:
Im Folgenden wird die Systematik der rezenten Reptilien nach klassischem Verständnis wiedergegeben.
Das folgende Kladogramm stellt die Gruppe der Reptilien (Reptilia) gemäß der Definition von Modesto und Anderson (2004) vor[1] (Synonym mit Sauropsida) und umfasst die heutigen Reptiliengruppen (rezente Nicht-Vogel-Sauropsiden) sowie alle Tiere, die mit ihnen näher verwandt sind als mit den Säugetieren. Die Untergliederung der Parareptilien folgt Tsuji und Müller (2009),[13] die Untergliederung der Eureptilien folgt Laurin und Reisz (1995).[14]
AmniotaSynapsida (einschließlich der Säugetiere)
Diapsida (einschließlich der heutigen Reptiliengruppen und der Vögel)
Die IUCN stuft zurzeit (2021) von den gelisteten 8.492 Arten, 2 Arten als in der Natur ausgestorben (Extinct in the Wild), 332 Arten als vom Aussterben bedroht (Critically Endangered), 588 Arten als stark gefährdet (endangered) und 538 Arten als gefährdet (vulnerable), insgesamt 1.460 Arten. 30 Arten gelten bereits als ausgestorben (Extinct). 1.220 Arten können aktuell nicht bewertet werden (data deficient)[15]
Bei vielen Reptilien ist das Geschlecht der Nachkommen temperaturgesteuert. Bei Geckos schlüpfen Männchen bei mittleren Temperaturen, bei niedrigen oder hohen Temperaturen nur Weibchen. Bei Krokodilen schlüpfen unter 30 °C nur Weibchen, über 34 °C nur Männchen, bei Schildkröten ist die Verteilung ähnlich, aber reziprok. Durch den Klimawandel besteht hier die Gefahr einer einseitigen Geschlechterausprägung, die letztlich zum Aussterben führen muss.
Die Reptilien oder Kriechtiere (Taxon: Reptilia, lat. reptilis „kriechend“) sind eine unterschiedlich definierte Gruppe von Tetrapoden, die – je nach Systematik (Klasse oder Klade) – unterschiedliche Gruppen der Amnioten umfasst.
Nach traditioneller Auffassung sind die Reptilien (Reptilia) eine Klasse der Wirbeltiere am Übergang von den „niederen“ (Anamnia) zu den „höheren“ Wirbeltieren (Säugetiere und Vögel). Nach moderner Auffassung sind sie als solche jedoch keine natürliche Gruppe, sondern ein paraphyletisches Taxon, weil sie nicht alle Nachkommen ihres letzten gemeinsamen Vorfahren enthalten. Das klassische Taxon Reptilia gilt daher als veraltet und wird in der zoologischen und paläontologischen Systematik kaum noch verwendet. Der Taxonname dient heute meist als informeller Sammelbegriff für Landwirbeltiere mit ähnlicher Morphologie und Physiologie (siehe ). In diesem Sinne werden aktuell 11.733 rezente Reptilienarten unterschieden.
Aus kladistischer Sicht, die heute wissenschaftlicher Standard ist, müssten die Reptilien als monophyletisches Taxon, also als natürliche (vollständige) Abstammungsgruppe (Reptilia als Klade), mindestens auch die Vögel enthalten, unter Berücksichtigung bestimmter ausgestorbener Formen („säugetierähnliche Reptilien“ wie Dinocephalia) sogar auch die Säugetiere. Um diese Verhältnisse abzubilden, wird das bereits 1866 eingeführte und heute als Klade definierte Taxon Amniota genutzt, das alle rezenten Reptilien einschließlich der Säuger und Vögel sowie alle mittlerweile ausgestorbenen Nachfahren ihres letzten gemeinsamen Vorfahren einschließt. Die 1864 eingeführten und heute ebenfalls als Klade definierten Sauropsida umfassen alle rezenten Reptilien einschließlich der Vögel sowie alle ausgestorbenen Formen, die näher mit den heutigen Reptilien und Vögeln verwandt sind als mit den Säugetieren. Tatsächlich sind alle rezenten Reptilien näher mit den Vögeln verwandt als mit den Säugetieren, d. h. alle Reptilien der Entwicklungslinie, die zu den Säugetieren führt, sind heute ausgestorben. Verschiedene Wissenschaftler versuchten sich ab Ende der 1980er Jahre an einer phylogenetischen Definition des Taxons Reptilia, um dieses wissenschaftlich weiter nutzbar zu machen. Insbesondere in wissenschaftlichen Veröffentlichungen aus dem englischsprachigen Raum wird Reptilia heute teils synonym für die Klade Sauropsida verwendet.
Die wissenschaftliche Beschäftigung mit Reptilien fällt in das Gebiet der Herpetologie. Das Wissen um ihre Pflege und Zucht in Terrarien bezeichnet man als Terraristik oder Terrarienkunde, die ein Teil der Vivaristik ist.
Ene cropante biesse u on reptile, c' est ene biesse ås cronzoxhs ki bodje tot cropant sol daegne.
Ki : sacwants ont ristî viker el mer (tortuwe di mer).
Sacwants ont des pates, des ôtes nén.
Ene cropante biesse u on reptile, c' est ene biesse ås cronzoxhs ki bodje tot cropant sol daegne.
Ki : sacwants ont ristî viker el mer (tortuwe di mer).
Sacwants ont des pates, des ôtes nén.
Tekst üüb Öömrang A krepdiarten (Reptilia) san en klas faan diarten uun a biologii.
A krepdiarten (Reptilia) san en klas faan diarten uun a biologii.
Kroepdeers, ook wal reptielen neumd (Latien: Reptilia), zeent kooldblodige deers met butte. Iej veendt ze oawer de hele waerld, mer neet in koolde gebeden, zo as op de polen en baargtöppe. Dat gef nog zo 9500 soorten kroepdeers. Wiedters heb iej nog völle soorten kroepdeers dee as oetstörven zeent. Vake zeent dee allene as fossiel bekaend. Der laewden lange leden onmeundige grote soorten, zo as de Mosasaurus, den in zee woonden en woervan as der ook n fossiel in Nederlaand veunden is. Ne aandere belangrieke oetstörvene groep warren de Pterosauriërs. Dee konden vlegen en behaersden dat lochtroem. Toch zeent der gin laewende soorten maer van. Der is groot oonderskaeid tusken de roeme groep kroepdeers (alle bekaende soorten) en de smalle groep (de soorten dee as der rechtevoort nog zeent).
Kroepdeers wordt vake samen eneumd met amfibieën, mer dee hebt niks met mekoar gemeen. Amfibieën hebt ne duurloatende hoed en gin skubben. Kroepdeers hebt dit wal. Dat grötste oonderskaeid is nog wal det kroepdeers nooit as larven laewt, terwiel as dat amfibieën gef, dee as det wal doot.
Kroepdeers wordt meesttieds op de volgende wieze indeeld.
Ko e fanga Monumanu ngaolo pe totolo (sauropsida) ko e pupunga siʻi ia ʻo e ngaahi monumanu veʻefā. Ka naʻe mahuʻinga taha honau haʻa ʻi māmani ʻosi he taʻu ʻe ono noa miliona tupu.
He onopooni ʻoku toe ʻa e holongā ʻe fā ʻi he haʻá ni:
Otyryrýva (karaiñe'ẽ: reptil) oñehenói opa umi mymba oikokuaáva ýpe ha avei yvy ape ári, ha katu oikokuévo ombotyryry hye yvy rehe. Upéicha jajuhu mbói, karumbe, jakare ha ambueve.
Ko'ãichagua mymba katuete ombo'a, ha'ekuéra nomokambúi imembykuéra ojapoháicha umi okambúva.
Umi mboikuéragui ojekyhyjete ikatu rupi oporosu'u ha oporojuka.
'S e seòrsa beathach a tha ann an pèist[1] (cuideachd snàigean no snàigeach; Beurla: reptile).
Cluichidh pèistean pàirt cudromach ann an àrainneachd nan roinnean tropaigeach agus fo-thropaigeach; sna coilltean-uisge agus fàsaichean. Coltach ri beathaichean eile, 's e call nan dachaighean an cunnart as motha fa chomhair pèistean.
Gheibhear craiceann tiugh le lannan air pèist.[1]
'S e seòrsa beathach a tha ann an pèist (cuideachd snàigean no snàigeach; Beurla: reptile).
Cluichidh pèistean pàirt cudromach ann an àrainneachd nan roinnean tropaigeach agus fo-thropaigeach; sna coilltean-uisge agus fàsaichean. Coltach ri beathaichean eile, 's e call nan dachaighean an cunnart as motha fa chomhair pèistean.
Gheibhear craiceann tiugh le lannan air pèist.
Reptero esas poikiloterma animalo qua havas squami sur sua pelo. Repteri naskas ek ovi sur tero, ne en l'aquo quale amfibii. La repteri (Reptilia) esas subgrupo de la vertebrozi (spinal animali; videz Zoologio).
La maxim multa repteri adaptesis por vivar en tero, ma kelki vivas en l'aquo. Pelo rezistanta e squamoza esas un ek lia adapti dum l'evoluciono. L'altra esas la developo di bona pulmoni, cirkulala sistemo kun duopla cirkuito, ed eksekrecala sistemo qua konservas l'aquo. Pluse, la repteri povas kontrolar lia korpala temperaturo simple chanjante de loko.[1]
Esas c. 6 000 speci di repteri, exemple:
Reptero esas poikiloterma animalo qua havas squami sur sua pelo. Repteri naskas ek ovi sur tero, ne en l'aquo quale amfibii. La repteri (Reptilia) esas subgrupo de la vertebrozi (spinal animali; videz Zoologio).
La maxim multa repteri adaptesis por vivar en tero, ma kelki vivas en l'aquo. Pelo rezistanta e squamoza esas un ek lia adapti dum l'evoluciono. L'altra esas la developo di bona pulmoni, cirkulala sistemo kun duopla cirkuito, ed eksekrecala sistemo qua konservas l'aquo. Pluse, la repteri povas kontrolar lia korpala temperaturo simple chanjante de loko.
Esas c. 6 000 speci di repteri, exemple:
Reptiele (Reptilia) zien 'n klasse vaan de gewervelde diere. Ze zien in 't Paleozoïcum oontstande en waore in 't Mesozoïcum hiel dominant aonwezig; paleontologe spreke daorum wel vaan 't "Tiedperk vaan de Reptiele". De reptiele höbbe 'ne leerechtegen hoed en kroepe miestal euver de groond (slange höbbe hun pu zelfs gaans verlore). De allewijl levende reptiele zien allemaol kaajdbleujeteg. Diverse fossiel reptiele mote evels wermbleujeteg zien gewees, boe-oonder de Pterosaurusse en mesjiens ouch diverse Dinosaurusse.
De veugel zien oet de reptiele geëvolueerd (oet dinosaurusse, perceizer gezag); ze zien dus feitelek mer 'n sterk gespecialiseerde orde vaan reptiele. Daodoor vörme reptiele gein feiteleke einheid in fylogenische zin, meh is 't bestoon vaan hun klasse 'n kwestie vaan conventie (zuug parafyletisch taxon veur mie dao-euver). Concreet gezag: alle levende ordes vaan reptiele same höbbe geine gemeine veurawwer deen de veugel neet höbbe. Ouch zoogdiere stamme vaan reptielechtege bieste aof (zuuch ouch: zoogdierreptiele). Zij zien evels ieder aofgesplits es de veugel, en de lèste gemeine veurawwer vaan alle reptiele en veugel waor geine veurawwer vaan de zoogdiere.
Wèlt me alle reptielechtege bieste en hun naozaote in ein claad bringe, daan vörme de reptiele, de zoogdiere en de veugel same 't oonderriek Amniote.
De reptiele weure traditioneel verdeild in veer ordes: Slange, Herdisse, Krókkedille en Brögkherdisse. Oonderzeuk door de jaore heer heet aongetuind tot de Slange en de Herdisse toch neet zoe wied oeterein stoon. Ouch de plaots vaan de väöl oetgestorve gróppe is intensief bestudeerd. Dit lievert, get versumpeld, 't volgende op:
Reptiele (Reptilia) zien 'n klasse vaan de gewervelde diere. Ze zien in 't Paleozoïcum oontstande en waore in 't Mesozoïcum hiel dominant aonwezig; paleontologe spreke daorum wel vaan 't "Tiedperk vaan de Reptiele". De reptiele höbbe 'ne leerechtegen hoed en kroepe miestal euver de groond (slange höbbe hun pu zelfs gaans verlore). De allewijl levende reptiele zien allemaol kaajdbleujeteg. Diverse fossiel reptiele mote evels wermbleujeteg zien gewees, boe-oonder de Pterosaurusse en mesjiens ouch diverse Dinosaurusse.
De reptilen (Latynske namme: Reptilia) foarmje in klasse fan it ûnderryk fan 'e echte dieren (Metazoa), de stamme fan 'e rêchstringdieren (Chordata), de ûnderstamme fan 'e wringedieren (Vertebrata), de tuskenstamme fan 'e kaakdieren (Gnathostomata) en de boppeklasse fan 'e fjouwerpoatigen (Tetrapoda). Dêrbinnen wurde se tsjintwurdich ornaris mei de fûgels (Aves) yndield by de sauropsiden (Sauropsida). Ta de reptilen wurde de slangen, hagedissen, skyldpodden en krokkedillen rekkene. De tûke fan 'e biology dy't reptilen bestudearret, hjit de herpetology.
Reptilen ûnderskiede har fan oare libbensfoarmen troch in krûpende fuortbeweging, itsij trochdat de poaten oan 'e sydkanten fan it lichem sitten, itsij om't se hielendal gjin poaten (mear) hawwe. Oare skaaimerken binne kâldbloedichheid, it hawwen fan skobben en it lizzen fan aaien mei in ekstra membraan (oftewol in kalkene skaal) deromhinne om fuortplanting op it lân mooglik te meitsjen. Gjinien fan dizze skaaimerken is lykwols ta reptilen beheind: lidpoatigen krûpe ek; amfibyen binne kâldbloedich; fûgels hawwe skobben (op 'e poaten); en fûgels en guon sûchdieren lizze aaien mei in skaal deromhinne. It is de kombinaasje fan 'e beskreaune eigenskippen dy't in bist ta in reptyl makket.
De ierst bekende reptilen ûntstiene sa'n 315 miljoen jier lyn, yn it Karboan, út heechûntwikkele reptyleftige amfibyen, dy't har wat langer wat better oanpasten oan it libben op it lân. Guon groepen reptilen stoaren neitiid út by massale útstjerrensfoarfallen, lykas dy oan 'e ein fan it Mesosoïkum, dy't ek de dinosauriërs lytsman makke. Lykwols bewenje moderne reptilen no alle kontininten útsein Antarktika. Yn grutte rinne se útinoar fan 'e minuskule dwerchgekko (Sphaerodactylus ariasae), dy't 17 mm lang wurdt, oant de seekrokkedil (Crocodylus pororus), dy't in lingte fan 6 m en in gewicht fan mear as in ton berikke kin.
De taksonomyske yndieling fan reptilen is problematysk, mei't de tradysjonele groepen fan 'e slangen en hagedissen, de krokkedillen en de skylpodden eins ferspraat binne oer in ôfstamming dy't ek de dinosauriërs en de fûgels omfiemet. De krokkedillen, bygelyks, binne folle nauwer besibbe oan 'e fûgels as oan 'e hagedissen of de skylpodden. Dêrom soene de dinosauriërs en de fûgels dus eins ek as reptilen beskôge wurde moatte, mar by fûgels wurdt dat nea dien. Dinosauriërs waarden foarhinne wol as reptilen sjoen, mar ûnderwilens hat men substansjeel fossyl bewiismateriaal opdold dêr't út blykt dat ek dy net (of net alle) boppeneamde reptyleftige skaaimerken dielden. Sadwaande beskôgje wittenskippers de term "reptilen" tsjintwurdich oer it algemien as efterhelle, en sprekke se ynstee leaver fan sauropsiden, dêr't sawol de reptilen as de dinosauriërs en de fûgels ûnder beflapt wurde kinne. Yn it spraakgebrûk fan leken is de term "reptilen" lykwols sa ynboargere dat it ûnreälistysk is om te ferwachtsjen dat er ea yn ûnbrûk reitsje sil.
Hjirûnder de wittenskiplike opbou fan 'e sauropsiden, ynklusyf de reptilen, de dinosauriërs en de fûgels.
De reptilen (Latynske namme: Reptilia) foarmje in klasse fan it ûnderryk fan 'e echte dieren (Metazoa), de stamme fan 'e rêchstringdieren (Chordata), de ûnderstamme fan 'e wringedieren (Vertebrata), de tuskenstamme fan 'e kaakdieren (Gnathostomata) en de boppeklasse fan 'e fjouwerpoatigen (Tetrapoda). Dêrbinnen wurde se tsjintwurdich ornaris mei de fûgels (Aves) yndield by de sauropsiden (Sauropsida). Ta de reptilen wurde de slangen, hagedissen, skyldpodden en krokkedillen rekkene. De tûke fan 'e biology dy't reptilen bestudearret, hjit de herpetology.
Reptili (ili gmizavci) su četvoronožne životinje (tetrapodi), čiji je embrio okružen amniotičkom membranom. Danas ih zastupaju četiri živuća roda:
Reptili (ili gmizavci) su četvoronožne životinje (tetrapodi), čiji je embrio okružen amniotičkom membranom. Danas ih zastupaju četiri živuća roda:
Crocodilia (krokodili i aligatori): 23 vrste Rhynchocephalia (tuatare sa Novog Zelanda): 2 vrste Squamata (gušteri, zmije i amphisbaenidi ("crvoliki gušteri"): otprilike 7,600 vrsta Testudines (kornjače): otprilike 300 vrstaTa beisteigyn, peishtyn, snauee ny reptilia nyn nreeym-juntee feayr-fuiltagh ta gennal aer, as crottylyn er ny crackanyn oc. She kiare-chassee t'ayn, as amniotagh chammah, dy ghra myr shen, ta far-chrackan amniotagh mygeayrt ny mwaneyn oc. Ta beisteigyn jeinagh ry-akin harrish y teihll, magh voish Yn Antarctagh, as ta bea-oayllee goaill rish kiare oardee bio:
Ga dy vel ad beisteigyn rere'n cheeall cadjin, as ymmodee troyn beisteigagh oc, cha nel jiolganyn atçhimagh nyn reptilia 'sy cheeall oaylleeagh.
Ta'n chooid smoo jeh dooieyn beisteigagh ooh-vreyagh (breh oohyn), ga dy vel shiartanse dy Squamata ymmyrkey aalagh. Ta kuse jeu jannoo ymmyd jeh ooh-bio-vrey (tashtey oohyn derrey t'ad guirr), as kuse jeu bio-vrey (brey aalagh gyn ymmyd ooh kelkagh). Ta rheam beishtyn jeinagh veih'n ghecko beg Sphaerodactylus ariasae, ny sloo na 1.6 km (0.6 oar.) 'sy lhiurid, dys y croggyl sailley ta gaase dys 5.5 m 'sy lhiurid, as trimmid erskyn 1,000 kg echey.
Rang-oardraghey dys keim yn oardagh, rere Benton, 2004.[1]
Os reptils u Reptilia en nomenclatura scientifica son una clase d'animals cordaus gnastomaus tetrapodos. Se'n conoix 9.320 especies arredol d'o mundo, quaternadas en 4 ordens: Testudines, Squamata, Sphenodontia y Crocodylia. Scientificament, se considera que as aus son un grupo especializato dentro d'os Reptilia.
Son animals ditos ectotermos, ye decir, con una termperatura corporal identica a la temperatura exterior d'o suyo medio ambient y no produeita por o suyo cuerpo, caracteristica que comparten con otros grupos taxonomicos como insectos u peixes.
A sciencia que en fa o estudeo ye una d'as d's brancas d'a Herpetolochía, estando-ne l'atra o estudio d'os amfibios, que d'antis más s clasificaban en o mesmo grupo taxonomico d'os reptils. Se considera que os primers reptils amanixioron mientres o Carbonifero, chunto con os Amniota y estioron os primers animals en fer una verdadera colonización d'o medio terrestre. Estioron muit abundants mientres a Era Mesozoica, quan estioron as especies dominants a traviés d'os dinosauros, pero desapareixioron como gran grupo taxonomico dominant en zagueras d'o periodo Cretacio, estando suplantaus por un nuevo grupo taxonomico en expansión, os mamiferos, millor adaptaus a o medio terrestre.
A suya relación con l'hombre ye complexa, y gosan amanixer muito en as mitolochías como animals fabulosos. Antiparte, se fa a explotación comercial de bella especie, mas que mas por a suya piel en treballos de marroquinería; por ixo bell unas especies son obchecto de cría. Sindembargo, gosan tener amenazas en o suyo medio natural, mas que mas por a polución y en desapareixer os suyos habitats por efecto de l'acción de l'hombre.
En os reptils a boca gosa estar gran, y as comisuras s'alargan tipicament por dezaga d'os uellos. No bi ha ni mexiellas ni morros carnosos. Sin dembargo, os quelonios tienen pico.
Bi ha dients en as dos mandibulas, insertos en una sola ringlera sobre os uesos premaxilar y maxilar d'a mandibula superior y exclusivament en o dentario d'a inferior. En beluns amés bi ha dients sobre os uesos d'o paladar (palatins y pterigoideus). Os dients son totz eguals (homodoncia), de forma conica, uncinada, utils p'agafar y retener as presas, pero no pa masticar, (encara que i ha habiu ordens fósils con tendencias a la heterodoncia d'os mamifers).
Os dients gosan estar fusionaus a los uesos d'as mandibulas, en as marguins (dients acrodontos), en os laterals d'as caras internas (pleurodontos). En os crocodilians y en órdens fósils como os dinosauros os dients s'anclan en uns alviolos como por eixemplo en os crocodilians. O reemplazo d'os dients gosa estar costant en tota una vida (polifiodoncia) con patrons alternants a fin que no i haiga tramos extensos sin dients en as mandibulas.
Siempre bi ha una luenga, queratinizada, luenga y áchil en os engardaixos y serpients (que la tienen con forma de forca) y poco móvil en os crocodilians y tortugas.
A boca tien tamién diferents tipos de glandulas salivars y en o caso d'os ofidios y o chenero Heloderma d'os saurios as glandulas salivars labials han esdeveniu glandulas productoras de vereno.
O resto de l'aparato dichestivo s'achusta a lo esquema cheneral d'os vertebraus. O estomago d'os crocodilians tien una porción glandular anterior y una porción posterior.
O bodiello bolsudo gosa tener un ciego. A cloaca, a l'egual que en as aus, tien cierta complexidat de disenyo pa permitir recuperar augua, (adaptación a la vida terrestre), tanto a partir d'as feces como d'os pixaus. As feces s'almazenan en una primera cambra, o coprodeu, os pixaus en atra, l'urodeu, y dimpués se comunican con una cambra final, o proctodeu, que s'ubre a lo exterior.
A respiración no ye que pulmonar, de fueras d'os quelonios, que pueden tener una respiración bucofarinchia de poca importancia debant d'a pulmonar.
Os polmons son dividius en cambras y presentan graus de complexidat, dende os polmons de Sphenodon y bell engardaixo que presentan sacos no guaire replegaus y no guaire més abanzaus que os d'os amfibios, dica masas esponchosas d'os varanos, tortugas y crocodilians, muit alvioladas y comparables a los polmons d'os mamifers. Os ofidios pierden uno d'os dos polmons.
En tot caso tienden a estar més complexos en a parte de debant, (por on siempre pasa l'aire dos vegadas), que en o fondón. Os mecanismos d'inspiración y espiración son més perfeccionaus que en os amfibios; pasan a tener un papel fundamental os movimientos enta dezaga d'as costiellas, movimientos que se fan con a musculatura intercostal. En beluns puet haber-ie un diafragma parcial, pero no ye completo que en os crocodilians, fendo que i haiga una deseparación completa entre as cambras toracicas y abdominal.
A larinche, part superior d'a traquia que s'ubre por a glotis a lo fondón d'a cambra bucal, amaneix sostenida por cartilagos especials (cricoides y aritenoides). En qualques reptils (checonidos y Crocodylia) dica pueden plegar a producir sonius. A mayor parte d'os reptils son manimenos mutos.
A circulación en os reptils ye doble y incompleta, (en os crocodilians quasi completa).
O corazón d'os reptils ye en o tórax por o desembolique d'o cuello, y a l'egual que o d'as aus y mamifers careixe de seno venoso y bulbo cardiaco. Por o numero de cambras o corazón d'os reptils ye tipicament tricameral (pero en os crocodilos ye tetracameral). As tres cambras son auricla dreita, auricla ezquierda (tabicación atrial completa) y ventriclo (tabicación ventricular incompleta, de fueras d'os crocodilians, que tienen tabicación ventricular completa, con ventriclo dreito y ezquierdo).
En l'aparato circulatorio cada vegada resulta mayor a separación d'as sangres arterial y venosa. Amés d'as dos auriclas, tienen en o ventriclo un tabique, encara que incompleto, que ye prou efectibo pa impedir quasi de tot a mezcla de sangres y ninviar a mayor parte d'a sangre venosa ta os polmons (por as arterias pulmonars), y por atro, a mayor parte d'a ya purificada, procedent de l'auricla ezquierda a lo resto de l'organismo (por as gayatas aorticas).
En os crocodilos a división plega a fer-se completa: o tabique desepara de tot o ventriclo ezquierdo d'o ventriclo dreito, o primer exclusivament pa la sangre arterial y lo segundo pa la venosa.
Manimenos, encara que contina a tendencia enta una simplificación d'o sistema d'as gayatas aorticas, encara i persisten as dos correspondients a lo quatreno par, as gayatas sistemicas dreita y ezquierda. A ezquierdo sale d'o ventriclo més u menos centrau enfrent d'o tabique, por o que trasporta sangre mesclada. O sistema no resulta doncas tan perfecto como en aus y mamifers, en os que no persiste que una gayata.
Tampoco en os crocodilians o sistema ye perfecto, a penar que a deseparación completa d'os ventriclos, porque a gayata ezquierda naixe en o ventriclo dreito, y leva sangre venosa, encara que pareix que reciba tamién sangre arterial por o foramen de Panizza, un forato chico que comunica a suya base con a d'a gayata dreita.
As gayatas aorticas dreita y ezquierda d'o quatreno par se unen formando una aorta dorsal.
O par tercero de gayatas aorticas orichina o sistema carotídio, y o par seiseno, as arterias pulmonars.
Os globulos royos d'a sangre son siempre nucliaus y elipticos, convexos en as dos caras, més grans que en os mamifers pero muitismo menos numerosos.
O sistema excretor d'os reptils se basa en un par de rinyons de tipo metanefros u rinyón terciario y un par d'ureters secundarios, como en as aus y mamifers.
O metanefros tien un gran numero de nefronas, que no tienen ya nefrostomas ni se troban en disposición metamerica.
Os ureters secundarios sustituyen a los ureters primarios u conductos de Wolf, que esdevienen uns conductos a lo servicio exclusivo de l'aparato reproductor d'os masclos, pa trasportar espermatozoides y desembolique de glandulas anexas, mientres que en as fembras s'atrofian u desapareixen.
Os ureters secundarios desembocan dreitament en a cloaca, on apareix a vegadas una vuixiga urinaria (tortugas, tuatara y muitos saurios). Ye una formación que deriva embriolochicament d'a membrana alantoidea (endodermo), y que a lo prencipio no presenta garra relación con os ureters.
Bi ha diferents modalidatz d'excreción d'os productos nitrochenaus. Por un regular ye por medio d'acido urico, un producto que permite a reabsorción de gran cantidat d'augua en l'urodeu, con una traza que a la fin d'o proceso o pixau ye una espesa masa de color blanquenca. Ye una intresant adaptación pa no perder augua en l'ambient terrestre, y de feito se conserva siempre en os reptils de zonas aridas.
Manimenos os reptils aquaticos, que no han d'escusar augua, excretan fundamentalment urea y amoniaco (calapacos, crocodrilians). Os reptils marins a la fuerza precisan espulsar o exceso de cloruro sodico, y lo fan como as aus marinas, con glandulas especials, que en as tortugas de mar se troban en as orbitas oculars, a sal ye carriada por as glarimas, mientres que en Amblyrhynchus se troban en as fuesas nasals y en as serpients marinas en o paladar.
O cuerpo ye cubierto por una piel endurita. A piel ye dividita en estratos:
A vegadas amaneixen placas osias dermicas. O tegumento tien pocas glandulas. O tegumento d'os reptils se caracteriza, especialment a diferencia d'os amfibios, por una notable queratinización y por a escaseza de glandulas, resultando-ne una piel dura y seca, adaptata a los inconvenients prencipals d'a vida en o medio terrestre, (perduga d'augua y atros). A capa cornia d'a epidermis ye muit gruesa y desembolica unas faneras caracteristicas: as escatas cornias.
As escatas cornias no tienen garra relación con as d'os peixes u encara con as de bell amfibio, osias y d'orichen dermico. Estas faneras son muit sencillas en comparanza con as equivalents d'os mamifers y aus, os pelos y plumas (estas zagueras son homologas d'as escatas d'os reptils). No son que espesamientos d'a capa cornia despartius entre ells por zonas més finas que fan de superficies d'articulación.
As escatas pueden estar més u menos imbricadas, a vegadas muito, como se desvién en a superficie ventral d'as serpients, con amplas escatas utils pa la locomoción. Atras vegadas son grans y aplanadas, como se desvién en os crocodilos u en a parte externa y visible d'a clasca d'as tortugas (escutos).
A vegadas prenen a forma de crestas, cuernetz, ecetra, pero a modificación més curiosa ye o cascabiello d'os Crotalinae u serpients de cascabiello. De todas trazas, as escatas cornias gosan estar muit costants en numero y disposición dentro d'as diferents especies y grupos sistematicos, d'astí que os taxonomos las tiengan muito en cuenta pa fer as clasificacions.
As escatas, por un regular tota a capa cornia d'a piel, se renuevan periodicament, unas vegadas por simple desgaste, (tortugas y crocodilians), atras por descatamiento (engardaixos), atras por una verdadera muda u ecdisi (serpients y bell checo). En estos casos, antes que no se forme d'una nueva capa cornia, amaneix una pelicula liquida de chos l'antiga, que una vegada formada, a serpient permuda a piel, esgallando-se l'antiga, o que se conoix en as serpients como a "camisa".
Atras faneras han amanexiu tamién por primera vegada en o curso d'a evolución en os reptils, asinas os picos, presents en qualques dinosauros, y huei en día en as tortugas, u as garras, cheneralizadas en os miembros marchadors de totz os reptils actuals.
Tamién se sabe que lo menos en qualques reptils voladors d'a Era Mesozoica (pterosaurios) poseyeban unas faneras en cierta traza comparables a los pelos d'os mamiferos, talment pa la protección termica.
A dermis d'os reptils asobén desembolica de chos as escatas, elementos osios que sirven como refuerzo u defensa. Son os osteodermos u placas osias cutanias que amaneixen en muitos fardachos, pero que se desembolican especialment bien en os crocodrilians y as tortugas, en estas zagueras formando a parte interna d'a clasca. Unas placas osias en forma de V, ordenadas en series, apareixen en a cara ventral de crocodilians y rincocefalos: reciben o nombre de gastralia u costiellas ventrals y o suyo orichen ye muit antigo (lo trobamos en os amfibios estegocefalos). Talment sigan una prebatina evolutiva de protecher as partz inferiors d'a dureza d'o medio terrestre. Estas gastralia son freqüents entre os reptils fósils y dica apareixen tamién en Archaeopteryx, una d'as primeras aus.
Poquismas glandulas bi ha en a piel d'os reptils y en tot caso, muit localizadas. Se'n pueden citar belunas, productoras d'olors, cheneralment holocrinas, en relación con l'actividat sexual u a demarcación d'os territorios. Por eixemplo as glandulas femorals se situan sobre a cara interna d'os muslos en os lacertidos y atros engardaixos, con un desembolique apreciablement mayor en os masclos que en as fembras. As glandulas dorsals y nucals d'os ofidios, as glandulas de l'almizcle que gosan amaneixer de chos a mandibula inferior d'os quelonios y crocodilians y tamién en a cloaca d'estos zagueros. Evidentement en os reptils no bi ha glandulas sudoriparas.
A l'egual que en os atros vertebraus, a color d'os reptils se debe pigmentos que levan os cromatoforos d'a dermis (melaninas, carotenoides, ecetra...), encara que numerosos reptils presentan colors muit vistosas, bella vegada brillants, bell reptil ye conoixiu por a capacidat de cambiar de color, (metacrosi). Dende l'antiguidat os camalions son celebres, pero tamién bi ha metacrosi en as salamanquesas (checonidos), iguanidos, agamidos y atros.
Fundamentament en estos cambeyos no intervienen que os melanoforos, encara d'una estructura muit particular, car son provistos de numerosas ramificacions, que se situan por dencima d'os xantoforos y guanoforos y que son capaces de modificar a repartición d'os granos de melanina en o citoplasma. Una concentración de melanina produce un aclaramiento de l'animal y fa que se manifiesten con atra intensidat d'os atros pigmentos. Os mecanismos determinants d'ixos movimientos d'a melanina son prou complexos y varían d'uns a atros reptils, d'una traza que encara que han estau prou estudiaus, encara nos se conoixen con precisión. Prencipalment os estimulos desencadenants son visuals, pero tamién intervienen a temperatura, l'acción d'a luz dreitament sobre a piel, en animals cegaus esperimentalment por eixemplo u o diferent grau d'excitación niervosa de cada animal. O control d'os melanoforos en os camalions (Chamaeleo) se desvién por vía niervosa, pero en atros reptils, como en o iguanido Anolis carolinensis, pareix tener que veyer con as hormonas. En este caso o escurimiento se produce por l'acción d'a intermedina u MSH, (hormona dispersadora de la melanina), que se fabrica en a part intermedia d'a hipofisi, mientres que l'aclarimiento se produce a espensas de l'adrenalina. Encara bi ha atro caso, o d'atro iguanido, Phrynosoma, en o que o control pareix misto, hormonal y niervoso. O significau adaptativo d'estos cambeos tamién se discute, se puet escar en a homocromía que proporciona con o medio, útil pa escapar d'os predadors, pero se suchiere que puedan afavorir a termorregulación, lo menos en bell reptil. Tarentola mauritanica y d'atros son més escuros de nueit y més claros de día, en una alternancia fácil que siga por un ritmo circadián endochen.
O encefalo d'os reptils ye més abanzau que o d'os amfibios. Bi ha cinco partz: telencefalo, dielencefalo, mesencefalo, metencefalo y mielencefalo. En os escatosos bi ha un neopalio, acumulación de materia grisa en a superficie. Os crocodilians tamién tienen neopalio, encara poco desembolicau.
Aumenta a mida d'os hemisferios cerebrals d'o telencefalo, en os que ya bi ha un neopalio. Manimenos, o desembolique d'una crosta cerebral ye encara escasismo en comparanza con os mamifers, mientres que os cuerpos estriaus en o telencefalo y o teito optico en o mesencefalo presentan una gran impotancia: o celebro, por un regular no ye mal desembolicau, pero careixe practicament de lobulos laterals. En conchunto a suya estructura ye més pareixida a la d'o encefalo d'as aus que a la d'os mamifers, y a suya mida ye redueita. Sobretot en relación con a masa corporal d'os reptils grans, particularment os dinosauros.
Un detalle de gran intrés se troba en o diencefalo d'os reptils o dito complexo pinial, que apareix en posición dorsal y consta d'una glandula de funcions poco conoixidas (episifi), y, a vegadas (tuatara y bell saurio), d'un uello pinial, con homolochía u no con os uellos parietals, que hemos visto, por eixemplo en os agnatos actuals, encara se discute. Este tercer uello s'acofla en un foramen entre os uesos parietals y presenta estructuras (lent, retina y niervo) perfectament comparables a las d'os verdaders uellos. En os reptils estinguius se troban foramens pareixius, por o que tamién se i suposa que a presencia de uello pinial.
O cerebelo ye poco desembolicau.
O escleto ye osificau de tot. Bi ha 2 vertebras sacras. Con quatro patas y cinco dedos por un regular.
En conchunto os reptils no tienen un escleto guaire diferent d'o d'os amfibios. Entre as diferencias trobamos una mayor rechionalización d'o escleto axial, (a penar que puedar haber-ie costiellas en totas as rechions), ya bi ha un cuello prou marcau, con un numero variable de vertebras, important porque aumenta a movilidat d'a cabeza respecto a lo tronco. Se modifican as dos vertebras primeras, atlas y axi, y l'axi s'articula con o cranio por medio d'un solo condilo occipital, a vegadas trilobulau. Por un regular aumenta a solideza d'a columna, con vertebras que s'engranan firmement unas con atras por medio de procesos (zigapofisis) adrezaus enta debant y enta dezaga. En qualques reptils primitivos as vertebras son anficelicas, por o que entre unas y atras pueden persistir restos d'a notocorda (Sphenodon) pero as d'os actuals son por un regular procelicas.
O cranio d'os reptils hereda patrons d'os amfibios estegocefalos con més fidelidat que os mesmos amfibios actuals, prou involucionaus en este sentiu. En tot caso tiende a una simplificación y se troba osificau quasi de tot. En a suya estructura destaca por a importancia a la hora d'estudiar a evolución a part lateral d'a boveda dermica, dita rechión temporal on bi ha tendencia a formar-se finestras pa facilitar a inserción d'os musclos masticadors. A mayor parte d'os reptils actuals presentan en orichen un cranio con dos finestras en cada costau, una por dencima y atra por debaixo d'os uesos postorbitario y escamoso, que se unen por a metat (cranio diapsido).
Atro rasgo con intrés ye a tendencia a lo desembolique d'un segundo paladar en a cambra bucal, por medio de prolongacions laminars de diferents uesos: premaxilars, maxilars, palatins, etc..., d'una traza que as narinas internas levadas enta dezaga, s'ubren dreitament a la farinche, como se vei ya en os crocodilos. Esta fita ye important, porque permite respirar con normalidat encara tenendo ocupada a cambra bucal.
A mandibula inferior amaneix formada por 6 uesos diferents, a vegadas menos, d'os quals o dito articular ye precisament o que forma l'articulación en o cranio meyant o ueso quadrau. Asobén ye móvil y a movilidat suya se troba en relación con atra més u menos acusada d'a mandibula superior y part de debant d'o cranio (cinesi) o que pareix tener utilidat en a captura y deglución de presas grans. A l'egual que en os amfibios ni bi ha que un ueso entre o tempán y l'oido interno, a columela, derivada d'o hiomandibular.
Miembros locomotors y cinturas tienen tamién basicament o modelo d'os amfibios, con a suya orientación lateral a lo cuerpo y humers y fémurs en principio més u menos horizontals. En os reptils actuals muitas vegadas os miembros se reducen y desapareixen (Amphisbaenia, Serpentes), mientres que en os reptils fosils trobamos intresants modificacions pa diferents fins, incluyius o vuelo y la natación.
En a cintura peitoral suelen desapareixer os cleitros, de fueras de bell reptil muit primitivo, con una traza que totz os antigos components dermicos d'esta no quedan ya que as claviculas pars y una interclavicula. En a porción endocontral as escapulas y coracoides prenen por o contrario cada vegada menor importancia. Estos en posición ventral colaboran a cerrar por a part inferior a cambra toracica chunto con o interclavicular, un amplo esternón y porcions esternals d'as costiellas.
Muitos reptils, encara que no totz, careixen d'epifisis en os cabos d'os uesos, por o que nunca no terminan d'osificar-sen y pueden creixer tota a vida. Esto explica que os reptils no pleguen a tener una talla de pa cutio en o suyo creiximiento como en os mamiferos y puedan tener midas excepcionals en individuos viellos: engardaixos, serpients, crocodilos y tortugas.
Os reptils se troban presents quasi en a totalidat d'a superficie terrestre, con a excepción de zonas masiau frías amanadas a o Polo Norte u a o Polo Sud. En estar animals de sangre fría, prefieren sindembargo as temperaturas mas calidas, asinas que a suya presencia y a suya diversidat biolochica s'incrementan en amanar-se a zonas tropicals.[1] Ye decir, os continents mas ricos en reptils sont Asia, Africa y America d'o Sud.
Os reptils pueden adaptar-se a habitats muit diferents. Se los troba muit presents en as selvas tropicals, con una gran diversidat d'especies, pero se troban igualment en os desiertos, a on se troba serpients u d'atros reptils activos mientres a nueit y que mientres o día reposan. En as zonas de montanys, a los fardaixos lis cuaca d'ocultar-se entre as piedras, y bella serpient s'ha especializau en vivir en zonas de montanya, como Vipera ursinii, que se troba en as altas montanyas d'Europa en altarias amanadas a los 2.000 metros.[2]. Bellos reptils pasan parte d'a suya vida baixo tierra, como o grupo Amphisbaenia. Os reptils tamién han colonizau os medios aquaticos: os crocodilos, bella tortuga como Cistude en Europa y bella serpient como Eunectes (as anacondas), o Agkistrodon piscivorus en Estaus Unius u os Colubridae gosan vivir en ríos y lacos d'augua dulza, y tamién as tortugas ,arinas se trobn e totz os ocians y en todas as mars d'o mundo, no plegando en tierra firme so que ta reproducir-se-ie.[1]. Os Hydrophiidae u serpients marinas representan un nivel d'adaptación superior, en no tornar mai en tierra en a mayor parte d'as especies, habendo preso un ciclo de vida marino de raso. Muitismas especies de reptils tienen costumbres arboricolas, mas que mas entre as serpients y os fardaixos. Bell unas pueden desplazar-se d'árbol en árbol en «planeyando», como por eixemplo fan os Draco (dragons voladors), encara que tamién bella serpient como Chrysopelea (as serpients voladoras).
Os reptils amanioxioron alto u baixo fa 320 millons d'anyadas en as maresmas de zaguerías d'o Carbonifero, estando una evoluición d'animals reptiliomorfos abanzaus.[3]. Os reptiliomorfos que han esdeveniu amniotas se distinguen d'o amfibios por o suyo uevo, con una cosca solida que permite a puesta mesmo en o suelo. Ixo permite a los reptils de colonizar o medio terrestre en pasando-ie a integridat d'a suya vida, mientres que os amfibios quedan mas vinclaus en o medio aquatico.[4] Ixa traza de uevo, dito uevo amniotico, ye caracteristico d'os amniotas, un taxón d'animals d'os que os primers representants pueden ser qualificaos como reptils. L'amniota mas antigo conoixiu ye Casineria, considau mas como un reptil primitivo millor que como un amfibio abanzau.[5][6]. Una serie de pisadas fósils trobadas en Nueva Escocia, de fa 315 millons d'anyadas, presenta as marcas d'as escatas caracteristicas d'os reptils.[7] S'atribuye ixas marcas a Hylonomus, o primer amniota clasificau sin discusión como tal.[8]. Yera un chicot animal pareixiu a un fardaixo, d'alto u baixo 20 u 30 cm de longaria, con muitas dients de punta fendo constar o suyo rechimen alimentario insectivoro.[9]. Entre os mas antigo reptils conoixius s'encluye tamién Westlothiana, a qui se considera sindembargo mas com un amfibio reptiliomorfo que como un verdadero amniota[10] y Paleothyris, que tienen un aspecto y comportamientos semilars a Hylonomus.
Os reptils incluyen una gran cantidat d'ordens extintos y uns pocos existents.
Reptilia (kutoka Kilatini "reptilis" mwenye kutambaa; pia: mtambaazi, mtambaachi, mnyama mtambaaji[1]) ni kundi la wanyama wenye damu baridi, ngozi ya magamba badala ya nywele au manyoya wakipumua kwa mapafu. Siku hizi wataalamu hupendelea jina Sauropsida.
Wanazaa kwa njia ya mayai; wengine wanatega mayai na wadogo wanatoka nje bila ngazi ya kiluwiluwi au kwa spishi kadhaa mayai yanaiva ndani ya tumbo la mama na wadogo wanazaliwa hai.
Kibiolojia ni ngeli ya vertebrata. Jina limetokana na maumbile yao maana wanatambaa na tumbo juu ya ardhi; ama kwa miguu mifupi kama mijusi au bila miguu kama nyoka.
Dinosauria wa kale walikuwa reptilia wakubwa sana walikwisha miaka milioni 65 iliyopita. Kufuatana na vumbuzi za hivi karibuni ndege hufikiriwa kuwa na nasaba na dinosauri (kutoka kwa nusuoda ya Theropoda).
Joka wa Komodo ni mjusi mkubwa kabisa
Hata ndege ni reptilia!
Makala hii kuhusu mnyama fulani bado ni mbegu. Traditionalmente, le reptiles es un del tres classes de amniotes, le alteres es le mammiferos e le aves. Per le medio del 20e seculo, illo deveniva commun de divider le reptiles a in quatro gruppos basate sur lor aperturas cranial. Totevia, como reptiles in le senso traditional es le ancestres de ambe aves e mammiferos, multe taxonomistas ha plus recentemente adoptate un accostamento cladistic, preferer de gruppar animales basate exclusivemente sur ancestria commun in loco de characteres commun; iste orientation ha ducite alicun de abandonar reptiles como un unitate systematic o de redefiner le reptiles in un maniera que include aves.
Traditionalmente, reptiles es membros del classe Reptilia comprendente le amniotes que es ni aves ni mammiferos. Le amniotes es le vertebratos con ovos habente un amnion, un duple membrana que permitte le embryon de respirar effectivemente sur terra. Reptiles vivente, in isto senso, pote esser distinguite ab altere tetrapodos perque illos ha sanguine frigide e ha scutes o squamas.
Le prime sapite reptiles originava ante circa 320–310 million annos durante le Carbonifero, e evolveva ab amphibios reptiloide avantiate que deviniva accrescemente adaptate de vita super terra sic. Multe gruppos es nunc extincte, includer dinosauros, pterosauros, e gruppos aquatic tal como le ichthyosauros. Reptiles moderne habita omne continentes con le exception de Antarctica.
Ben que illos ha scutes sur lor pedes e pone ovos, aves ha historicamente esseva excludite ab le reptiles. Illos ergo non appara in le lista supra. Tamen, como alicun reptiles es plus proxime cognate al aves que illos es al altere reptiles — pro exemplo, crocodilos es plus proxime al aves que al lacertas — scriptores cladistic qui prefere un plus unificate gruppo monophyletic usualmente anque include le aves (plus que 10.000 species).[1][2][3] (Vide Sauropsido.)
Reptiles es vertabratos tetrapodic, o con quatro membros o, como serpentes, essente descendite ab ancestres con quatro membros. Dispare amphibios, reptiles non ha un stadio larval aquatic. Le major parte de reptiles es ovipare (ovo-ponente), ben que plure species de squamates e de clados extincte aquatic es vivipare[4]—le feto disveloppata intra le matre, continite in un placenta in loco de un scalia de ovo. Como amniotes, le ovos de reptiles es ambite per membranas pro protection e transportation que adapta los a reproduction sur terra sic. Multe del species viviparose nutri lor fetos per formas varie de placenta analoge a illos de mammiferos, e alicun reptiles provide attention initial pro lor pullos. Reptiles existente extende in grandor ab le multo parve gecko, Sphaerodactylus ariasae, que pote crescer a 17 mm longe, al crocodilo marin, Crocodylus porosus, que pote attinge 6 metros in longitude e pesa plus que 1000 kg.
Le historicalmente combinate studio de reptiles e amphibios es appellate herpetologia.
Los Reptils son los animals de la classa Reptilia. Son caracterizats per alenar d'aire, pondre d'uòus, e aver la pèl cobèrta d'escatas. Los reptils an generalament un metabolisme de sang freda. Son tetrapòdes (tenon quatre membres o son los descendents d'aujòls de quatre membres). Los reptils son uèi presents per totes los continents levat Antartida, e se classan en quatre òrdres vivents:
Os reptils u Reptilia en nomenclatura scientifica son una clase d'animals cordaus gnastomaus tetrapodos. Se'n conoix 9.320 especies arredol d'o mundo, quaternadas en 4 ordens: Testudines, Squamata, Sphenodontia y Crocodylia. Scientificament, se considera que as aus son un grupo especializato dentro d'os Reptilia.
Son animals ditos ectotermos, ye decir, con una termperatura corporal identica a la temperatura exterior d'o suyo medio ambient y no produeita por o suyo cuerpo, caracteristica que comparten con otros grupos taxonomicos como insectos u peixes.
A sciencia que en fa o estudeo ye una d'as d's brancas d'a Herpetolochía, estando-ne l'atra o estudio d'os amfibios, que d'antis más s clasificaban en o mesmo grupo taxonomico d'os reptils. Se considera que os primers reptils amanixioron mientres o Carbonifero, chunto con os Amniota y estioron os primers animals en fer una verdadera colonización d'o medio terrestre. Estioron muit abundants mientres a Era Mesozoica, quan estioron as especies dominants a traviés d'os dinosauros, pero desapareixioron como gran grupo taxonomico dominant en zagueras d'o periodo Cretacio, estando suplantaus por un nuevo grupo taxonomico en expansión, os mamiferos, millor adaptaus a o medio terrestre.
A suya relación con l'hombre ye complexa, y gosan amanixer muito en as mitolochías como animals fabulosos. Antiparte, se fa a explotación comercial de bella especie, mas que mas por a suya piel en treballos de marroquinería; por ixo bell unas especies son obchecto de cría. Sindembargo, gosan tener amenazas en o suyo medio natural, mas que mas por a polución y en desapareixer os suyos habitats por efecto de l'acción de l'hombre.
Reptilia (kutoka Kilatini "reptilis" mwenye kutambaa; pia: mtambaazi, mtambaachi, mnyama mtambaaji) ni kundi la wanyama wenye damu baridi, ngozi ya magamba badala ya nywele au manyoya wakipumua kwa mapafu. Siku hizi wataalamu hupendelea jina Sauropsida.
Wanazaa kwa njia ya mayai; wengine wanatega mayai na wadogo wanatoka nje bila ngazi ya kiluwiluwi au kwa spishi kadhaa mayai yanaiva ndani ya tumbo la mama na wadogo wanazaliwa hai.
Kibiolojia ni ngeli ya vertebrata. Jina limetokana na maumbile yao maana wanatambaa na tumbo juu ya ardhi; ama kwa miguu mifupi kama mijusi au bila miguu kama nyoka.
Ta beisteigyn, peishtyn, snauee ny reptilia nyn nreeym-juntee feayr-fuiltagh ta gennal aer, as crottylyn er ny crackanyn oc. She kiare-chassee t'ayn, as amniotagh chammah, dy ghra myr shen, ta far-chrackan amniotagh mygeayrt ny mwaneyn oc. Ta beisteigyn jeinagh ry-akin harrish y teihll, magh voish Yn Antarctagh, as ta bea-oayllee goaill rish kiare oardee bio:
Crocodilia (croggylyn, gharialyn, caimanyn, as alligatyryn): 23 dooieyn Sphenodontia (tuatara): 2 ghooie Squamata (jialgheryn, ardnieughyn, as amphisbaenia: mysh 7,900 dooie Testudines (shligganee marrey, shligganee, as shligganee awin): mysh 300 dooieGa dy vel ad beisteigyn rere'n cheeall cadjin, as ymmodee troyn beisteigagh oc, cha nel jiolganyn atçhimagh nyn reptilia 'sy cheeall oaylleeagh.
Ta'n chooid smoo jeh dooieyn beisteigagh ooh-vreyagh (breh oohyn), ga dy vel shiartanse dy Squamata ymmyrkey aalagh. Ta kuse jeu jannoo ymmyd jeh ooh-bio-vrey (tashtey oohyn derrey t'ad guirr), as kuse jeu bio-vrey (brey aalagh gyn ymmyd ooh kelkagh). Ta rheam beishtyn jeinagh veih'n ghecko beg Sphaerodactylus ariasae, ny sloo na 1.6 km (0.6 oar.) 'sy lhiurid, dys y croggyl sailley ta gaase dys 5.5 m 'sy lhiurid, as trimmid erskyn 1,000 kg echey.
Rang-oardraghey jeinaghRang-oardraghey dys keim yn oardagh, rere Benton, 2004.
Straih Amniota Rang Synapsida Oardagh Pelycosauria Oardagh Therapsida Rang Mammalia Oardagh Sauropsida Fo-rang Anapsida Oardagh Testudines (turtylyn) Fo-ang Diapsida Oardagh Araeoscelidia Oardagh Younginiformes Myn-rang Ichthyosaurua Myn-rang Lepidosauromorpha Ard-oardagh Sauropterygia Oardagh Placodontia Oardagh Nothosauroidea Oardagh Plesiosauria Ard-oardagh Lepidosauria Oardagh Sphenodontia (tuataraghyn) Oardagh Squamata (jialgheeryn & ardnieughyn) Myn-rang Archosauromorpha Oardagh Prolacertiformes Rheynn Archosauria Subdivision Crurotarsi Ard-oardagh Crocodylomorpha Oardagh Crocodilia (croggylyn, gharialyn, caimanyn as alligatyryn) Oardagh Phytosauria Oardagh Rauisuchia Oardagh Rynchosauria Fo-rheynn Avemetatarsalia Mynrheynn Ornithodira Oardagh Pterosauria Ard-oardagh Dinosauria Oardagh Saurischia Rang Ushag Oardagh OrnithischiaDat lett so, as wenn disse Artikel nich so akraat is as de ween schull. Kiek ok op de Diskussionssiet vun den Artikel.
De Reptilien oder Krüüpdeer sünd een Klass mang de Reeg Veerfeut in’n Ünnerstamm Warveldeer von de Chordabeester (kiek bi Deerriek).
In Norddüütschland gifft dat twee Oorten von Slangen: de Snaak (Natrix natrix) un de Adder oder Odder (Vipera berus), ok „Krüüzadder“ nöömt. Un dat gifft den Sünndrang (Anguis fragilis), de ook keen Been hett, awers keen Slang is (to’n Bispeel kann he mit de Ogen pliern, un Slangen könt dat nich). De Adder is giftig un hett richtig utklappbare Gifttään, de Snaak is nich giftig, süht eleganter ut un is veel in’t Water to Gang.
Dor is woll mal een von'n Adder beten worrn, un dat is (bi em!) nich veel leeger west as’n Bienenstich, un denn mutt he sick dacht hebben: Dat weer nich de Slang, wo mi min Öllern vör waarschaut hebbt, awers liekers mutt dor doch wat an wesen - jedenfalls gifft dat den (grundverkehrten) Riemel:
(ut de Kollauer Chronik von Adolph Hansen un Rudolf Sottorf, Stellingen 1922-1938)
Wenn ji mehr plattdüütsche Nomen weet, man jümmers rinschrewen - besünners bi Gattungen un Oorten (mit schraag druckte latiensche Nomen). Dor denn dat Latinsche in Klammern und dat Plattdüütsche dor vör setten.
Bi de Krüüpdeerten gifft dat in'n Momang Striet üm de Systematik. Ick heff hier mal de oldfränksch Version henstellt:
D Chriechdier (Reptilia) oder Reptilie (lat. reptilis „chriechend“) bilden e Klass vo de Wirbeldier, genau am Übergang zwüsche de niidrige und de höchere Vertebrate. As phylogenetischs Taxon oder as gschlosseni Abstammigsgruppe müesste si au d Vögel (Sauropsida) enthalte. In dr klassische Zsämmestellig, wo do ge isch, si d Reptilie kei natürligi Gruppe, sondern e paraphyletischs Taxon, wil si nit alli Nochkomme vo ihrem letzte gmeinsame Vorfahr enthalte.
D Reptilie hai e Schwanz, Hornschuppehuut und vier Bei (allerdings bi de Schlangen und e baar Ächse si die zruggbildet). Si hai Lunge zum Schnuufe. Si lege Eier oder bringe läbendi Jungi uf d Wält (ovovivipar) und entwickle sich, im Gegesatz zu de Amphibie, diräkt, das heisst ohni Larvestadium. Si si ektotherm und wächselwarm (poikilotherm) und reguliere ihri Körpertämpratur sowiit wie möglig dur ihr Verhalte (z. B. werme si sich mit Sunnebade).
Die wüsseschaftligi Beschäftigung mit Reptilie fallt in s Gebiet vo dr Herpetologii. S Wüsse wie me se in Terrarie pflägt und züchtet bezeichnet mä als Terraristik oder Terrariekunde, won e Deil vo dr Vivaristik isch.
Wil d Reptilie hüte nüme as Taxon gälte, sött mä äigentlig s Taxon Sauropsida, wo 1873 iigfüert worde isch, bruuche. Das umfasst alli rezänte und usgstorbnige Reptilie und Vögel. Aber au hüte säit mä dere Klade mänggisch no Reptilia.
En australischs Chrokodil (Crocodylus johnsoni)
Bruggenächse (Sphenodon punctatus), läben in Neuseeland
Europäischi Sumpfschildchrot (Emys orbicularis),
die einzig Schildchrotenart wo z Dütschland dehei isch
E Ringelnattere (Natrix natrix), wo in Europa verbreitet isch
E Blindschliiche (Anguis fragilis), s Reptil wo in Mitteleuropa am meiste vorchunnt
Zwei Maurischi Netzwüehle (Blanus cinereus), chömme z Spanie vor
E Westligi Smaragdeidechse (Lacerta bilineata), läben im Südweste vo Dütschland und in dr Schwiiz
E Grüene Leguan (Iguana iguana)
Daggecko (Phelsuma madagascariensis grandis)
Dat lett so, as wenn disse Artikel nich so akraat is as de ween schull. Kiek ok op de Diskussionssiet vun den Artikel.
De Reptilien oder Krüüpdeer sünd een Klass mang de Reeg Veerfeut in’n Ünnerstamm Warveldeer von de Chordabeester (kiek bi Deerriek).
D Chriechdier (Reptilia) oder Reptilie (lat. reptilis „chriechend“) bilden e Klass vo de Wirbeldier, genau am Übergang zwüsche de niidrige und de höchere Vertebrate. As phylogenetischs Taxon oder as gschlosseni Abstammigsgruppe müesste si au d Vögel (Sauropsida) enthalte. In dr klassische Zsämmestellig, wo do ge isch, si d Reptilie kei natürligi Gruppe, sondern e paraphyletischs Taxon, wil si nit alli Nochkomme vo ihrem letzte gmeinsame Vorfahr enthalte.
D Reptilie hai e Schwanz, Hornschuppehuut und vier Bei (allerdings bi de Schlangen und e baar Ächse si die zruggbildet). Si hai Lunge zum Schnuufe. Si lege Eier oder bringe läbendi Jungi uf d Wält (ovovivipar) und entwickle sich, im Gegesatz zu de Amphibie, diräkt, das heisst ohni Larvestadium. Si si ektotherm und wächselwarm (poikilotherm) und reguliere ihri Körpertämpratur sowiit wie möglig dur ihr Verhalte (z. B. werme si sich mit Sunnebade).
Die wüsseschaftligi Beschäftigung mit Reptilie fallt in s Gebiet vo dr Herpetologii. S Wüsse wie me se in Terrarie pflägt und züchtet bezeichnet mä als Terraristik oder Terrariekunde, won e Deil vo dr Vivaristik isch.
D'Reptiller sinn eng Klass vu Wierbeldéieren, déi am Laf vun der Äerdgeschicht no den Amphibien, aus deene se sech eraus entwéckelt hunn, entstane sinn.
Bescht bekannt Vertrieder vun de Reptiller sinn d'Eidechsen, d'Schlaangen, d'Deckelsmouken, d'Krokodiller an d'Dinosaurier (déi virun zirka 66 Millioune Joer ausgestuerwe sinn).
De Kierper vun de Reptiller ass mat Harschuppe bedeckt a si ootmen duerch Longen. Si si wiesselwaarm (heterotherm), d. h. datt hir Kierpertemperatur sech der Baussentemperatur upasst, well se hir Kierpertemperatur net selwer reegele kënnen. D'Reptiller planze sech duerch Eeër fort.
Hir Longe si méi kleng a manner komplizéiert opgebaut wéi déi vun de Vullen an de Mamendéieren, well se wéinst hirem nidderegen Energieverbrauch vill manner Loft brauchen. Och hiert Häerz ass méi kleng (2 % vun hirem Kierpergewiicht) sinn den Ufuerderungen déi hirem Bluttkreeslaf gestallt ginn, ugepasst.
An enger waarmer Ëmgéigend ass hire Stoffwiessel séier genuch, mä soubal d'Temperatur fält, fänke si u méi roueg ze ginn, si friessen näischt méi bis si dann eng Kéier ganz estarren. Deen Zoustand kënne si iwwer Méint halen ouni iergendwéi Schied z'erleiden. Dat ass de sougenannte Wanterschlof.
Well d'Reptiller sou staark vun enger héijer Temperatur an hirer Ëmgéigend ofhängeg sinn, liewen déi meescht vun de 5000 Aarten a waarme Länner. Obwuel déi meescht Fleeschfrësser sinn, gëtt et eng Rëtsch Aarten déi vegetaresch liewen, wéi déi grouss Mierechs vun de Galapagosinselen.
D'Fortbewegung vun de Reptiller ass och ganz ënnerschiddlech. En Deel kraucht mam Bauch iwwer de Buedem (Schlaangen oder verschidden Eidechsenzorten), anerer kënnen op den hënneschte Been lafen a mam Schwanz steieren (Kragenechsen, Chlamydosaurus kingi), déi meescht ginn awer op véier Patten (Krokodiller). Et gëtt der souguer déi schwammen oder duerch d'Loft seegele kënnen.
Vun der stammesgeschichtlecher Entwécklung hir stamen d'Reptiller vun amphibesche Landwierbeldéieren of. An der Grupp vun den Tetrapoden gehéieren si zu den Amniota.
D'Amniota ginn an zwou Gruppe gedeelt, déi sech ob d'Zuel vun de Schädelëffnungen (ausser déi vun den Aen, der Nues an den Oueren) baséieren: d'Synapsida (eng Ëffnung) an d'Diapsida (zwou Ëffnungen); d'Ur-Amniota (Anapsida) hate keng Ëffnungen. Zu den Diapsida ginn d'Reptiller an d'Vulle gezielt, mat ausgestuerwene Gruppe wei d'Dinosaurieren (Dinosauria) an d'Fluchsaurieren (Pterosauria).
Deckelsmouken allerdéngs hu keng Ëffnung, wouduerch s'eigentlech missten zu den Anapsida zielen. Verschidde Paleontologe mengen zwar datt dat wéinst eng spéider Zréckentwécklung vun den Diapside wier. Si zielen haut zu der Schwëstergrupp vun den Archosaurieren aus der Famill vun de Reptiller duerch d'Lag vun hirer Halsoder an der Ausbildung vun hirer Aorta. D'Fossilsituation ass awer nach net definitiv gekläert.
Déi éischt Reptiller triede virun ongeféier 300 Millioune Joer am Perm op. Eng éischt Opdeelung kënnt scho ganz fréi vir: déi oneigentlech Reptiller (Parareptilia) an déi eigentlech Reptiller (Eureptilia). Vertrieder vun de Parareptilia sinn déi am Trias ausgestuerwe Procolophonida, déi dacks als no Famill vun de Schildkröten ugesi ginn, an déi am Perm ausgestuerwe Pareiasauria. D'Eureptilia ginn agedeelt an: d'Archosauria, also d'Krokodiller, d'Fluchsaurieren an d'Dinosaurieren (an haut och d'Vullen) an d'Leptosauria, wéi d'Eidechsen, d'Schlaangen, Duebelschläichen an d'Bréckenechsen. Donieft gëtt et och nach den ausgestuerwenen Aascht Sauropteriygia, déi grouss Mieresreptiller.
D'Systematik vun de Reptiller gëtt et an zwou Versiounen:
Versioun 1 (klassesch Versioun): Schildkröten als Anapsida
Dës Versioun stellt d'Reptiller als eng vollkomme kënschtlech Grupp duer (Polyphylum), well si souwuel d'Synapsida (mat de Mamendéieren) wéi och d'Vullen ausschléisst:
Versioun 2: Schildkröten als Schwëstergrupp vun den Archosauria, Reptiller an d'Vullen als Sauropsida. An dësem Fall bilden d'Reptiller nach ëmmer keng vollstänneg natierlech Grupp, well si d'Vullen ausschléissen. D'Alternativ Sauropsida, déi d'Vullen als Deel vun den Dinosauria mat ëmfaasse sinn awer en echten Taxon:
D'Reptiller sinn eng Klass vu Wierbeldéieren, déi am Laf vun der Äerdgeschicht no den Amphibien, aus deene se sech eraus entwéckelt hunn, entstane sinn.
Bescht bekannt Vertrieder vun de Reptiller sinn d'Eidechsen, d'Schlaangen, d'Deckelsmouken, d'Krokodiller an d'Dinosaurier (déi virun zirka 66 Millioune Joer ausgestuerwe sinn).
Ang mga Bayabag[1] o Reptil (Ingles: Reptile) ang mga kasapi ng klaseng Reptilia na binubuo ng mga amniota na mga hindi ibon o mamalya.[2] Ang mga amniota ang mga bertebrata na may itlog na may amnion na isang dobleng membrano na pumapayag sa embryo na epektibong makahinga sa lupain. Ang mga nabubuhay na reptil ay maitatangi mula sa ibang mga tetrapoda dahil ang mga ito ay may malamig na dugo gayundin ay may mga scute o mga kaliskis. Ang mga reptil ay lumitaw sa panahong Carboniferous mga 320 hanggang 310 milyong taon ang nakalilipas. Ang mga ito ay nag-ebolb mula sa mas maunlad na Reptiliomorpha (na mga ampibyan na tulad ng mga reptil) na naging tumaas na umangkop sa buhay sa lupain. Mayroong maraming mga ekstinkt o hindi na umiiral na pangkat ng reptil kabilang ang mga dinosawro, pterosaur at mga pangkat pang-tubig gay ang mga ichthyosauro. Ang mga modernong reptil na nabubuhay sa kasalukuyan ay matatagpuan sa bawat kontinente ng daigdig maliban sa Antartiko.
Ang karamihan sa mga uri ng reptil ay nangingitlog pero may mga uri ng squamata na nagsisilang ng buhay na supling. Nagagawa ito sa pamamagitan ng obobibiparidad (pagkupkop ng itlog sa katawan), o bibiparidad (pagsilang ng hindi gumagamit ng kalsipikadong itlog). Marami sa mga bibiparong uri ay pinapakain ang kanilang mga petus sa pamamagitan ng iba't ibang uri ng plasenta na katulad sa mga mamalya at inaalagaan ang mga anak. Ang laki ng mga nabubuhay na reptil ay mula sa Sphaerodactylus ariasae, na hanggang 1.6 cm (0.6 pulgada) hanggang sa Crocodylus porosus na maaaring umabot sa 6 m ang haba at bigat na lumalampas sa 1,000 kg. Ang pag-aaral ng mga reptil ay tinatawag na herpetolohiya. Ang apat na kasalukuyang nabubuhay na orden nito ang:
Bagaman ang mga ibon ay may scute sa mga paa nito at nangingitlog, ang mga ibon ay historikong hindi isinama sa mga reptil dahil ang mga ito ay may mainit na dugo. Kaya ang mga ibon ay hindi nakatala sa itaas. Gayunpaman, ang ilang mga reptil ay mas malapit na nauugnay sa mga ibon kesa sa ibang mga reptil. Ang mga buwaya ay mas malapit na nauugnay sa mga ibon kesa sa mga butiki. Ang mga manunulat ng kladistika na nagnanais ng isang mas nagkakaisang(monopiletikong) pagpapangkat ay minsang nagsasama ng mga ibon ng may higit sa 10,000 espesye. Ang mga reptil ay mga berterbratang tetrapoda na may apat na hita o tulad ng mga ahas na walang hita na nag-ebolb mula sa mga ninuno nitong may apat na hita. Hindi tulad ng mga amipbyan, ang mga reptil ay walang yugtong pangtubig sa larva. Sa tradisyonal, ang mga reptil ang isa sa tatlong mga klase ng amniota at ang iba pa ang mga mamalya at ibon. Sa gitnan ng ika-20 siglo, naging karaniwan na hatiin ang mga reptil sa apat na mga pangkat batay sa mga bukasan ng mga bungo nito. Gayunpaman, dahil ang mga reptil sa kahulugang tradisyonal ay mga ninuno ng parehong mga ibon at mamalya, maraming mga taksonomista ay mas kamakailang kumuha ng isang pakikitungong kladistiko na nagnanais na ipangkat ang mga hayop ng ekslusibong batay sa pinagsasaluhang ninuno kesa sa pinagsasaluhang mga katangian. Ang orientasyong ito ay nagtulak sa ilan na lisanin ang mga reptil bilang isang sistematikong unit o muling ilarawan ang mga reptil sa paraang kinabibilangan ng mga ibon.
Ang mga reptil ay unang lumitaw sa panahong Carboniferous mga 320-310 milyong taon ang nakalilipas. Ito ay nagmula sa mga masingaw na mga latian sa panahong Carboniferous nang ang mga unang reptil ay nag-ebolb mula sa mas maunlad na mga reptiliomorphang labyrinthodont.[3] Ang pinakamatandang alam na maaaring isang amniota o isang primitibong reptil kesa sa mas maunlad na ampibyan ang Casineria.[4][5] Ang sunod sunod na mga bakas ng paa mula sa fossil strata(mga patong ng bato) sa Nova Scotia na pinetsahan ng 315 milyong taon ang nakalilipas ay nagpapakita ng tipikal na mga daliri ng paang reptilyan at mga bakas ng mga kaliskis.[6] Ang mga bakas ng paang ito ay itinuturo sa Hylonomus na ang pinakamatandang hindi pinagdududahang alam na reptil.[7] It was a small, lizard-like animal, about 20 to 30 cm (8–12 in) long, with numerous sharp teeth indicating an insectivorous diet.[8] Ang ibang mga halimbawa ng reptil ay kinabibilangan ng Westlothiana (Sa ngayon ay itinuturing na reptiliomorph na ampibyan kesa sa isang totooong amniota[9] at ang Paleothyris na parehong may magkatulad na anyo ng katawan at ipinagpapalagay na may magkatulad ng mga kagawian.
Ang mga pinakaunang reptil ay malaking nasapawan ng mas malaking mga ampibyan ng gaya ng Cochleosaurus at ang mga ito ay nanatiling isang maliit at hindi mapapansing bahagi ng fauna hanggang sa Pagguho ng Ulang Gubat ng Carboniferous.[10] Ang biglaang pagguho na ito ay umapekto sa ilang malalaking mga pangkat. Ang mga ampibyan ay partikular na napinsala samantalang ang mga reptil ay nakapagpatuloy ng mas mabuti dahil ang mga ito ay nakaangkop sa sumunod na mas tuyong kondisyon. Ang mga ampibyan ay nangailangang bumalik sa katubigan upang mangitlog. Salungat dito, ang mga reptil na ang mga itlog ay nag-aangkin ng isang shell na pumapayag sa mga ito na mailagay sa lupain ay mas mahusay na nakaangkop sa mga bagong kondisyon. Ang mga reptil ay nagkamit ng mga bagong niche sa mas mabilis na rate kesa sa bago ang pagguho at sa isang higit na mas mabilis kesa sa mga ampibyan. Ang mga ito ay nakapag ebolb ng mga stratehiyang pang pagkain kabilang ang herbiboriya(pagkain ng halaman) at karniboriya(pagkain ng karne). Sa nakaraan, ang mga reptil ay tanging mga insektibora(kumakain ng insekto) at piscibora(kumakain ng isda).[10] Mula sa puntong ito at tuloy tuloy, ang mga reptil ay nanaig sa mga pamayanan at may mas malaking dibersidad kesa sa mga ampibyan. Ito ang naglatag ng mga kondisyon para sa Mesosoiko na kilala bilang ang 'Panahon ng mga Reptil'.[11] Ang isa sa pinakamahusay na alam na sinaunang reptil ang Mesosaurus na isang henus mula sa Simulang Permian na bumalik sa katubigan at kumakain ng mga isda.
Ang mga sinaunang reptil ay nagpanatili ng bungong anapsid na namana ng mga ito sa mga ninuno nitong ampibyan.[12] Ang uri ng bungong ito ay may bubong ng bungo na tanging may mga butas para sa mga butas ng ilog at mga mata at isang matang pineal.[13] Ang mga hayop na ito ay pangkalahatang tinuturing na mga anapsida at bumubuo ng parapyletikong basikong stock kung saan ang ibang mga pangkat ay nag-ebolb mula dito.[14] Sa napaka sandaling panahon pagkatapos na lumitaw ang mga unang reptil, ang isang lipi(lineage) na tinatawag na synapsida ay humiwalay at inilalarawan ng isang temporal na bukasan sa bungo sa likod ng bawat mata upang magbigay ng lugar para sa paggalaw ng masel ng panga. Ang mga ito ang mga "tulad ng mamalyang reptil" na kalaunang nagpalitaw sa mga totoong mga mamalya.[15] Sa sandaling pagkatapos nito, ang isa pang pangkat ay nag-ebolb ng parehong katangian na sa pagkakataong ito ay may isang dobleng bukasan sa likod ng bawat mata na nagbigay sa mga ito ng pangalang diapsida("dalawang arko") .[12] Ang tungkulin ng mga butas sa mga pangkat na ito ay upang pagaanin ang bungo at magbigay ng lugar para makagalaw ang mga masel ng panga na pumayag sa mga ito na magkaroon ng isang mas malakas na pagkagat.[13] Ang mga diapsida at mga reptilong anapsida pabalik sa huling karaniwang ninuno ng mga diapsida at synapsida ay inuri bilang mga "totoong reptilong" sauropsida.[16] Ang mga pagong ay tradisyonal na pinaniniwalaang mga nagpatruloy na anapsidang reptilyan sa basehan ng istraktura ng bungo nito.[17] Ang mga dahilan para sa pag-uuring ito ay pinagtalunan na ang ilan ay nangatwiran ang mga pagong ay mga dipasida na bumalik sa primitibong estadong ito upang mapabuti ang armor ng mga ito(tingnan ang Parareptilia).[3] Ang mga kalaunang morpolohikal na mga pag-aaral pilohenetiko ay matibay na naglagay ng mga pagong sa loob ng diapsida.[18] Ang lahat ng mga pag-aaral pilohenetikang molekular ay malakas na kumukumpirma sa paglalagay ng mga pagong sa loob ng diapsida na pinakakaraniwan ay isang kapatid na pangkat sa mga arkosauro.[19][20][21][22]
Sa pagsasara ng panahong Carboniferous, ang mga reptil ang nanaig na faunang tetrapoda. Bagaman ang mga pang-lupaing reptiliomorphang labyrinthodont ay umiiral pa rin sa panahong ito, ang mga synapsida ay nag-ebolb ng unang totoong panlupaing megafauna(malalaking mga hayop) sa anyo ng mga pelycosauro gaya ng Edaphosaurus at karniborosong Dimetrodon. Sa panahong Gitnang Permian, ang klima ay naging mas tuyo na nagresulta sa pagbabago sa fauna: ang mga pelycosauro ay napalitan ng mga therapsida.[23] Ang mga reptilong anapsida na ang mga malalaking bungo ay walang mga postorbital na butas ay patuloy na yumabong sa buong Permian. Ang mga pareiasauro ay umabot sa mga higanteng proporsiyon sa Huling Permian at kalaunan ay naglaho sa pagsasara ng panahong ito. Ang mga pagong ang mga posibleng nagpatuloy na pangkat nito.[23] Sa simula ng panahong ito, ang mga reptilong diapsida ay nahati sa dalawang mga pangunahing lipi, ang mga arkosauro(mga ninuno ng mga buwaya at dinosauro) at ang mga lepidosauro(mga predesesor ng mga modernong ahas, mga butiki at mga tuatara). Ang parehong pangkat na ito ay nanatiling tulad ng butiki at relatibong maliit at hindi mapapansin sa Permian.
Ang pagsasaraw ng panahong Permian ay nakakita ng pinakamalaking ekstinksiyong pang-masa na kilala bilang pangyayaring ekstinksiyon na Permian-Triassic na isang tumagal na pangyayari sanhi ng pagtitipon ng hindi bababa sa mga natatanging pulsong ekstinksiyon[24] Ang karamihan ng mas naunang anapsida/synapsidang megafauna ay naglaho at napalitan ng mga diapsidang arkosauromorph. Ang mga arkosauro ay inilalarawan ng mahabang mga likurang hita at tindig na patayo na ang mga sinaunang anyo nito ay medyo mukhang mga may mahabang hitang buwaya. Ang mga arkosauro ang nanaig na pangkat sa panahong Triasiko bagaman tumagal ng 30 milyong mga taon bago ang dibersidad ng mga ito ay naging kasing laki ng mga hayop na nabuhay sa Permian.[24] Ang mga arkosauro ay nag-ebolb sa mga dinosauro at pterosaur gayundin sa mga buwaya at phytosauro. Ang ilang mga dinosauro ay nag-ebolb sa mga pinakamalaking pang-lupaing hayop na kailanman nabuhay na gumawa sa era na Mesosoiko bilang ang "Panahon ng mga Reptil". Ang mga dinosauro ay nag-ebolb rin sa mga maliliit na anyo kabilang ang may balahibo(feathers) na mga theropoda. Sa panahong Gitnang Jurassic, ang mga dinosauro ay nag-ebolb sa mga unang ibon.[23] Ang mga diapsidang lepidosauromorph ay maaaring ninuo ng mga dagat pagong.[25] Ang mga reptilong ito ay nag-ebolb sa sauropterygian sa panahong Simulang Triasiko at sa mga ichtyhosauro sa panahong Gitnang Triasikio. Ang mga mosasauro ay nag-ebolb rin sa era na Mesosoiko at lumitaw sa panahong Kretaseyoso. Ang mga therapsida ay sumailalim sa papataas na presyur mula sa mga dinosauro sa Simulang Mesosoiko at nag-ebolb sa mas maliit at mas pang-gabing mga anyo. Ang mga mamalya ang tanging mga nagpatuloy na inapo ng therapsida sa Huling Kretaseyoso.
Ang pagsasara ng panahong Kretaseyoso ay nakakita ng pagkamatay ng megafaunang reptilyan sa era na Mesosoiko sa pangyayaring ekstinksiyong Kretaseyoso-Paleohene. Sa mga malalaking pang-dagat ng reptil, tanging ang mga dagat pagong ang natira at sa mga hindi pang-dagat ng reptil, tanging ang mga semi-akwatikong buwaya at ang katulad na Champsosaurus ay nakaligtas sa ekstinksiyon. Ang huli ay naging ekstinkt sa panahong Mioseno.[27] Sa madaming bilang ng mga dinosaurong nanaig sa Mesosoiko, tanging ang mga maliit na may balahibong ibon ang nakapagpatuloy. Ang dramatikong paternong ekstinksiyong ito sa wakas ng "Panahon ng mga Reptil" ay tumungo sa "Panahon ng mga Mamalya". Ang mga mamalya at ibon ay pumuno ng mga walang laman ng niche na naiwan ng megafaunang reptilyan at bagaman ang dibersipikasyon ay bumagal, ang dibersipikasyon ng mamalya at ibon ay naging eksponensiyal.[11] Pagkatapos ng ekstinksiyon ng karamihan ng mga linya ng arkosauro at pang-dagat na reptil sa wakas ng Kretaseyoso, ang dibersipikasyon ng reptil ay nagpatuloy sa buong Cenosoiko na ang mga squamata ay sumailalim sa isang malaking radiasyong pag-aankop kesa sa nangyari sa mga Mesosoiko. Sa ngayon, ang mga squamata ang bumubuo ng karamihan ng mga nabubuhay na reptil (> 95%) na ang karamihan espesye ang mga butiki.[28] May tinatayang 9,500 na mga nabubuhay na espesye ng reptil[28] kumpara sa malapit sa 5,500 espesye ng mga mamalyang nabubuhay ngayon(hindi kasama ang mga domestikadong espesye).[29]
Klasipikasyon ayon kay Benton, 2005.[30][note 1]
Ang pinapakitang kladogramo rito ay nagpapakita ng "puno ng pamilya" ng mga reptil at sumusunod sa isang pinasimpleng bersiyon ng mga relasyon na natuklasan nina Laurin at Gauthier (1996) na itinanghal bilang bahagi ng Tree of Life Web Project,[31] with information on the relationships of the most primitive reptiles after Muller and Reisz (2006).[32][note 1]
AmniotaLanthanosuchidae
Nyctiphruretia
Procolophonoidea
?Testudines (mga pagong, tortoise, at terrapin)
Lepidosauromorpha (mga butiki, ahas, tuatara at mga ekstinkt na kamag-anak nito)
Archosauromorpha (mga buwaya, ibon at mga ekstinkt na kamag-anak nito )
.jpg)
|date= (tulong)CS1 maint: multiple names: authors list (link) Ang mga Bayabag o Reptil (Ingles: Reptile) ang mga kasapi ng klaseng Reptilia na binubuo ng mga amniota na mga hindi ibon o mamalya. Ang mga amniota ang mga bertebrata na may itlog na may amnion na isang dobleng membrano na pumapayag sa embryo na epektibong makahinga sa lupain. Ang mga nabubuhay na reptil ay maitatangi mula sa ibang mga tetrapoda dahil ang mga ito ay may malamig na dugo gayundin ay may mga scute o mga kaliskis. Ang mga reptil ay lumitaw sa panahong Carboniferous mga 320 hanggang 310 milyong taon ang nakalilipas. Ang mga ito ay nag-ebolb mula sa mas maunlad na Reptiliomorpha (na mga ampibyan na tulad ng mga reptil) na naging tumaas na umangkop sa buhay sa lupain. Mayroong maraming mga ekstinkt o hindi na umiiral na pangkat ng reptil kabilang ang mga dinosawro, pterosaur at mga pangkat pang-tubig gay ang mga ichthyosauro. Ang mga modernong reptil na nabubuhay sa kasalukuyan ay matatagpuan sa bawat kontinente ng daigdig maliban sa Antartiko.
Ang karamihan sa mga uri ng reptil ay nangingitlog pero may mga uri ng squamata na nagsisilang ng buhay na supling. Nagagawa ito sa pamamagitan ng obobibiparidad (pagkupkop ng itlog sa katawan), o bibiparidad (pagsilang ng hindi gumagamit ng kalsipikadong itlog). Marami sa mga bibiparong uri ay pinapakain ang kanilang mga petus sa pamamagitan ng iba't ibang uri ng plasenta na katulad sa mga mamalya at inaalagaan ang mga anak. Ang laki ng mga nabubuhay na reptil ay mula sa Sphaerodactylus ariasae, na hanggang 1.6 cm (0.6 pulgada) hanggang sa Crocodylus porosus na maaaring umabot sa 6 m ang haba at bigat na lumalampas sa 1,000 kg. Ang pag-aaral ng mga reptil ay tinatawag na herpetolohiya. Ang apat na kasalukuyang nabubuhay na orden nito ang:
Crocodilia, mga buwaya: 23 espesye Sphenodontia, ang (tuatara mula sa Bagong Selanda): 2 espesye Squamata, mga butiki at ahas: tinatayang mga 9,100 espesye Testudines, mga pagong: higit sa 300 espesyeBagaman ang mga ibon ay may scute sa mga paa nito at nangingitlog, ang mga ibon ay historikong hindi isinama sa mga reptil dahil ang mga ito ay may mainit na dugo. Kaya ang mga ibon ay hindi nakatala sa itaas. Gayunpaman, ang ilang mga reptil ay mas malapit na nauugnay sa mga ibon kesa sa ibang mga reptil. Ang mga buwaya ay mas malapit na nauugnay sa mga ibon kesa sa mga butiki. Ang mga manunulat ng kladistika na nagnanais ng isang mas nagkakaisang(monopiletikong) pagpapangkat ay minsang nagsasama ng mga ibon ng may higit sa 10,000 espesye. Ang mga reptil ay mga berterbratang tetrapoda na may apat na hita o tulad ng mga ahas na walang hita na nag-ebolb mula sa mga ninuno nitong may apat na hita. Hindi tulad ng mga amipbyan, ang mga reptil ay walang yugtong pangtubig sa larva. Sa tradisyonal, ang mga reptil ang isa sa tatlong mga klase ng amniota at ang iba pa ang mga mamalya at ibon. Sa gitnan ng ika-20 siglo, naging karaniwan na hatiin ang mga reptil sa apat na mga pangkat batay sa mga bukasan ng mga bungo nito. Gayunpaman, dahil ang mga reptil sa kahulugang tradisyonal ay mga ninuno ng parehong mga ibon at mamalya, maraming mga taksonomista ay mas kamakailang kumuha ng isang pakikitungong kladistiko na nagnanais na ipangkat ang mga hayop ng ekslusibong batay sa pinagsasaluhang ninuno kesa sa pinagsasaluhang mga katangian. Ang orientasyong ito ay nagtulak sa ilan na lisanin ang mga reptil bilang isang sistematikong unit o muling ilarawan ang mga reptil sa paraang kinabibilangan ng mga ibon.
Reptülien oda Kriachviecha san – noch traditionölla Taxonomie - a Klass vo viahaxade Wiaweviecha mid ana gschupptn Haut, de wos in da Regl Eia mid ana Koichschoin und an Eiheidl (Ammnion) legn. Eana Raung in da modeanen zoologischn Taxonomie is umstriddn, weu s net monophyletisch san. Des haaßt, vo eanara Entwigglungsgschicht is kaa kloare Obtrennung za de Vegl meglich. So san z. B. de Krokodüle nächa mit de Vegl vawaundt ois mit de Aadaxl. Vüüle maana zweng dem, ma suitats zaumman mit de Vegl in a Klass Sauropsida tuan. Trotzdem weans aa no heid wenigstns ois informölle Grubbm heagnumma, weu s in eanan Keapabau und eanara Physiologie recht ähnlich san. De Wissnschoft vo de Reptülien haaßt ma Herpetologie. Is Wissn vo da Hoitung und da Zucht vo de Viecha haaßt ma Terraristik. De zwaa Wissnsgebiete schliaßn owa net nua de Reptülien, sundan aa de Amphibien eih. Vo de ausgstuawanan Reptülien san de Dinosaurier de bekaunntastn.
Weu de Reptülien streng gnumma neama ois Taxon götn, suitat ma s eigantli zsaumman mid de Vegl untam Taxon Sauropsida zöhn. De Sauropsida umfossn olle heitign und ausgstuawanan Reptülien und Vegl. De fuigandn Grubbm wean owa heid no extrig untam Naum Reptülien aufzöhd:
Olle heitign Reptülien haum - ois Untaschied za de Vegl - kaan Schnowe, kaane Fedan, kaane ois Fliagl umbaude Vuadahaxn und san Koidbliatla.
Reptülien oda Kriachviecha san – noch traditionölla Taxonomie - a Klass vo viahaxade Wiaweviecha mid ana gschupptn Haut, de wos in da Regl Eia mid ana Koichschoin und an Eiheidl (Ammnion) legn. Eana Raung in da modeanen zoologischn Taxonomie is umstriddn, weu s net monophyletisch san. Des haaßt, vo eanara Entwigglungsgschicht is kaa kloare Obtrennung za de Vegl meglich. So san z. B. de Krokodüle nächa mit de Vegl vawaundt ois mit de Aadaxl. Vüüle maana zweng dem, ma suitats zaumman mit de Vegl in a Klass Sauropsida tuan. Trotzdem weans aa no heid wenigstns ois informölle Grubbm heagnumma, weu s in eanan Keapabau und eanara Physiologie recht ähnlich san. De Wissnschoft vo de Reptülien haaßt ma Herpetologie. Is Wissn vo da Hoitung und da Zucht vo de Viecha haaßt ma Terraristik. De zwaa Wissnsgebiete schliaßn owa net nua de Reptülien, sundan aa de Amphibien eih. Vo de ausgstuawanan Reptülien san de Dinosaurier de bekaunntastn.
Retiles es vertebratos tetrapodal, con o cuatro gamas o, como serpentes, ia es desendeda de asendantes con cuatro gamas. La protoretiles la plu temprana ia esiste sirca 312 milion anios ante aora en la periodo carboniferosa, e es evoluida de reptiliomorfos avansada cual ia deveni sempre plu ajustda a abita sur tera seca.
No como afibios, retiles no ave un fase larval acual. La plu retiles es oviparos, an si alga spesies de scuamatos es vivparos, e ance alga grupos acual estinguida. Como amniotas, ovos de retiles es protejeda par membranas, cual ajusta los per reprodui sur tera seca. Multe de la spesies viviparal nuri sua fetos tra formas variosa de plasenta simil a los d mamales, con alga spesies furninte cura inisial per la enfantes nova. Retiles esistente pote es trovada tan peti como un geco (sferodatilo ariase) cual pote es 17 mm, a la crocodil de mar (crocodil poroso) cual pote ateni 6 m e pesa plu ca 1000 kg.
vide ance:
La clasi a la nivel de ordina de la retiles, seguente Benton, 2014.[1][2]
Retiles es vertebratos tetrapodal, con o cuatro gamas o, como serpentes, ia es desendeda de asendantes con cuatro gamas. La protoretiles la plu temprana ia esiste sirca 312 milion anios ante aora en la periodo carboniferosa, e es evoluida de reptiliomorfos avansada cual ia deveni sempre plu ajustda a abita sur tera seca.
No como afibios, retiles no ave un fase larval acual. La plu retiles es oviparos, an si alga spesies de scuamatos es vivparos, e ance alga grupos acual estinguida. Como amniotas, ovos de retiles es protejeda par membranas, cual ajusta los per reprodui sur tera seca. Multe de la spesies viviparal nuri sua fetos tra formas variosa de plasenta simil a los d mamales, con alga spesies furninte cura inisial per la enfantes nova. Retiles esistente pote es trovada tan peti como un geco (sferodatilo ariase) cual pote es 17 mm, a la crocodil de mar (crocodil poroso) cual pote ateni 6 m e pesa plu ca 1000 kg.
vide ance:
Tortugas Crocodilias Lezardos Serpentes Dinosauros'E Rettile (Reptilia Laurenti, 1768), d"o latino reptilis = "strisciante", rappresentarono 'a primma crasse 'e vertebrate svinculatase 'e ll'ambiente acquateco e quinne adattata, pe' 'e fundamentale funzzione biologgiche, a 'a vita 'n un ambiente strettamente terrestre. 'O nummero 'e specie 'e rettile attualmente vivente e canusciute è 'e circa 10 038.[1]
'E Rettile (Reptilia Laurenti, 1768), d"o latino reptilis = "strisciante", rappresentarono 'a primma crasse 'e vertebrate svinculatase 'e ll'ambiente acquateco e quinne adattata, pe' 'e fundamentale funzzione biologgiche, a 'a vita 'n un ambiente strettamente terrestre. 'O nummero 'e specie 'e rettile attualmente vivente e canusciute è 'e circa 10 038.
Ruoplē īr stoborėnē, ketorkuojē, šaltakraujē gīvē. Anūm kūns ī padengts žvīnās. Jaunėklius ved ėš kiaušiu.
Anėi ėšplėtė̄ vėsūs žemīnūs, škīrus Antarktėda.
Prī ruopliū prėgol:
Rèptil (Basa Jawa Kuna: sarisrepa) iku sajinis kéwan rumangkang sing kalebu kulawarga kéwan vertebrata (kang duwé balung mburi (geger)). Rèptil uga mlaku kanthi ngrayap utawa melata, awaké kang adhem ditutupi nganggo kulit utawa sisiksisik, duwé getih anyep lan jantungé uga kapérang dadi papat (4) pérangan kang ora sampurna. Ciri liyané bisa tinemu saka carané kéwan iki tumangkar ya iku kanthi ngendhog, kaya ta ula Ophidia, baya crocodilia, kadhal Lacertilia lan bangsa bulus chelonia. Rèptil iku tetrapoda, lan uga amniota (kéwan sing embrioné dikupengi membran amniotik). Saiki rèptil ana patang ordho:
Rèptil bisa ditemoni ing kabèh bawana kejaba Antartika, sanadyan panyebaran rèptil sing utama mung ing laladan tropis lan sub-tropis.
Kabèh rèptil duwé thothok kejaba sapérangan anggota ordho Testudines.
Rèptil se yon kategori bèt, tankou krapo, tòti ak koulèv.
Réptil hartina tétrapoda jeung amniota, nyaéta sasatoan nu émbriona dibungkus ku mémbran amniotik. Kiwari, réptil ieu ngawengku opat ordo:
Réptil aya di unggal buana, iwal Antartika, tapi tempat hirup utamana mah di wewengkon tropis jeung subtropis.
Tina jihat klasik, réptil ngawengku sakabéh amniota iwal manuk jeung mamalia, sahingga jadina téh diwatesan salaku sasatoan nu ngawengku buhaya, aligator, tuatara, kadal, oray, amphisbaenia, jeung kuya, nu digolongkeun kana kelas Réptilia (Latin repere, "ngarayap").
Réptil hartina tétrapoda jeung amniota, nyaéta sasatoan nu émbriona dibungkus ku mémbran amniotik. Kiwari, réptil ieu ngawengku opat ordo:
Crocodilia (buhaya, caiman, jeung aligator): 23 spésiés Rhynchocephalia (tuatara ti Selandia Baru): 2 spésiés Squamata (kadal, oray, jeung amphisbaenia ("kadal cacing")): kira aya 7600 spésiés Testudine (kuya): kira 300 spésiésRéptil aya di unggal buana, iwal Antartika, tapi tempat hirup utamana mah di wewengkon tropis jeung subtropis.
Skriðdýr (frøðiheiti: Reptilia) hava roðslu og verpa egg. Slangur, krokodillur, skjaldbøkur, eðlur og onnur skeldýr verða nevnd skriðdýr. Summi liva í vatni, onnur á landi. Flestu skriðdýr eru í hitalondum. Forfedrar skriðdýranna eru dinosaurarnir, ið livdu á jørðini í 150 mió. ár, men doyðu brádliga út fyri 65 mió. árum síðan. Nú á døgum eru eini 8200 skriðdýrasløg, frá um 7 m longu netpythonslanguni (Python reticulatus) í Ásia til ta lítlu dvørgagekkoina (Sphaerodactylus) í Amerika, ið bara er 33 mm long. Súgdýr hava heitt blóð, men skriðdýr hava “kalt" blóð - sólarhitin veitir teimum orku at flyta seg úr stað. Skriðdýr fáa ikki sjálv skapað hita inni í kroppinum sum súgdýrini, men við ávísari atferð kunnu tey stilla kropshitan. Tey sóla sær t.d., so tey orna, og leita sær í skugga, gerst tað ov heitt. Um sólarris vendir t.d. eðlan liðina ímóti sólini, so hon ornar skjótari. Tá ið heitast er um dagin, heldur eðlan seg í skugga, so hon ikki gerst ov heit. Um sólsetur vendir eðlan høvdinum ímóti sólini, so hon heldur kropshitanum.
Fyrstu skriðdýrini vórðu til fyri meira enn 300 mió. árum síðan og loystu tá paddurnar av sum størstu landdýrini. Dinosaurar vórðu til fyri 200-220 mió. árum síðan. Størsta skriðdýrið í dag er oyrareingjar-krokodillan (Crocodylus porosus) í t.d. Ný Guinea og Avstralia, men summar slangur verða longri. T.d. verður netpythonslangan í onkrum føri 10 m long. Komodovaranurin (Varanus komodoensis) í Indonesia er størsta eðlan. Smæstu skriðdýrini eru smáar gekkoir, fullvaksnar bara fáar cm langar. Flestu skriðdýr verpa, og úr eggjunum klekjast ungarnir. Eðlu- og slanguegg hava gyrðið, leðurkent skal. Skjaldbøku- og krokodilluegg hava hart, sterkt skal sum fuglaegg. Sjófuglar og krabbi taka nógvar skjaldbøkuungar, meðan teir royna at koma sær oman at sjónum. Tungan á skriðdýrum dugnar teimum væl: slanga og eðla kanna uttan um seg við tunguni. Teir láta við tunguni at tevja. Harða húðin á skriðdýrum verjir tey fyri ránsdýrum og forðar fyri, at tey skorpna. Tá ið granskarar skulu greina sløgini, kanna teir ofta tað eyðkenda plátumynstrið. Kamelión (Chamaeleonidae) og onnur skriðdýr hava serligar kyknur í húðini. Í kyknunum eru litkorn, ið kunnu ývna ella tódna, og tí skiftir kameliónið lit eftir umstøðunum.
Til eru tilsamans okkurt um 8200 sløg. Tey verða greind sundur í 4 høvuðsbólkar: Sphenodontia (brúeðlur), Testudines (skjaldbøkur), Crocodilia (krokodillur) og Squamata (eðlur, ormaeðlur og slangur). Bara skjaldbøkurnar hava skjøldur. Eðlur eru størsta skriðdýrabólkurin, eini 3800 sløg, men bara eitt brúeðlaslag er (Tuatara).
Skriðdýr (frøðiheiti: Reptilia) hava roðslu og verpa egg. Slangur, krokodillur, skjaldbøkur, eðlur og onnur skeldýr verða nevnd skriðdýr. Summi liva í vatni, onnur á landi. Flestu skriðdýr eru í hitalondum. Forfedrar skriðdýranna eru dinosaurarnir, ið livdu á jørðini í 150 mió. ár, men doyðu brádliga út fyri 65 mió. árum síðan. Nú á døgum eru eini 8200 skriðdýrasløg, frá um 7 m longu netpythonslanguni (Python reticulatus) í Ásia til ta lítlu dvørgagekkoina (Sphaerodactylus) í Amerika, ið bara er 33 mm long. Súgdýr hava heitt blóð, men skriðdýr hava “kalt" blóð - sólarhitin veitir teimum orku at flyta seg úr stað. Skriðdýr fáa ikki sjálv skapað hita inni í kroppinum sum súgdýrini, men við ávísari atferð kunnu tey stilla kropshitan. Tey sóla sær t.d., so tey orna, og leita sær í skugga, gerst tað ov heitt. Um sólarris vendir t.d. eðlan liðina ímóti sólini, so hon ornar skjótari. Tá ið heitast er um dagin, heldur eðlan seg í skugga, so hon ikki gerst ov heit. Um sólsetur vendir eðlan høvdinum ímóti sólini, so hon heldur kropshitanum.
Fyrstu skriðdýrini vórðu til fyri meira enn 300 mió. árum síðan og loystu tá paddurnar av sum størstu landdýrini. Dinosaurar vórðu til fyri 200-220 mió. árum síðan. Størsta skriðdýrið í dag er oyrareingjar-krokodillan (Crocodylus porosus) í t.d. Ný Guinea og Avstralia, men summar slangur verða longri. T.d. verður netpythonslangan í onkrum føri 10 m long. Komodovaranurin (Varanus komodoensis) í Indonesia er størsta eðlan. Smæstu skriðdýrini eru smáar gekkoir, fullvaksnar bara fáar cm langar. Flestu skriðdýr verpa, og úr eggjunum klekjast ungarnir. Eðlu- og slanguegg hava gyrðið, leðurkent skal. Skjaldbøku- og krokodilluegg hava hart, sterkt skal sum fuglaegg. Sjófuglar og krabbi taka nógvar skjaldbøkuungar, meðan teir royna at koma sær oman at sjónum. Tungan á skriðdýrum dugnar teimum væl: slanga og eðla kanna uttan um seg við tunguni. Teir láta við tunguni at tevja. Harða húðin á skriðdýrum verjir tey fyri ránsdýrum og forðar fyri, at tey skorpna. Tá ið granskarar skulu greina sløgini, kanna teir ofta tað eyðkenda plátumynstrið. Kamelión (Chamaeleonidae) og onnur skriðdýr hava serligar kyknur í húðini. Í kyknunum eru litkorn, ið kunnu ývna ella tódna, og tí skiftir kameliónið lit eftir umstøðunum.
Suchuq nisqakunaqa (classis Reptilia) p'aspasapa qarayuq uywakunam.
Suchuqkunaqa pisqu hina runtukunatam wachan. Mana uqllaptinmi runtukuna inti q'uñiypi uqllakun.
Suchuq nisqakunaqa (classis Reptilia) p'aspasapa qarayuq uywakunam.
Suchuqkunaqa pisqu hina runtukunatam wachan. Mana uqllaptinmi runtukuna inti q'uñiypi uqllakun.
Sudralib yuruvchilar (Reptelia) — umurtqalilar sinfi. Qadimgi Sudralib yuruvchilar — kotilozavrlar oʻrta karbonda stegotsefallardan paydo boʻlgan. Keyinchalik stegotsefallar 2 shoxga ajralgan; ularning biridan — sut emizuvchilar, ikkinchisidan — kushlar paydo boʻlgan. Sudralib yuruvchilar permdan kaynozoy erasi boshlarigacha Yer yuzi faunasida hukmronlik qilgan. Mezozoyda kengtarqalgan; ular orasida dengizda suzuvchilari va havoda uchadiganlari boʻlgan. Eng yirik hayvonlar — dinozavrlar qam mezozoy davrida yashagan. Mezozoy tugab, kaynozoyning boshlanishi qadimgi Sudralib yuruvchilar ning qirilib ketishi, sut emizuvchilar bilan qushlarning keng tarqalishiga toʻgʻri kelgan.
Hozirgi Sudralib yuruvchilar gavdasining uzunligi bir necha sm dan 10 m gacha. Skeleta deyarli toʻliq suyaklangan. Oyoqlari boshqa kuruqlikda yashovchilar singari 5 barmoqli tipda; ayrim guruhlarda oyokdar boʻlmaydi. Koʻpchilik Sudralib yuruvchilar qovurgʻalari toʻsh suyaklari bilan tutashib, koʻkrakqafasi hosil qiladi. Sudralib yuruvchilarda birinchi marta koʻkrak qafasi orqali nafas olish paydo boʻladi. Bosh miyasi sut emizuvchilar va qushlarnikiga nisbatan kuchsiz rivojlangan. Qon aylanish doirasi 2 ta, yuragi 3 kamerali, yurak qorinchasida chala parda toʻsiq boʻladi. Faqat timsoxlar yuragi qorinchasi toʻliq 2 ga boʻlingan, yuragi 4 kamerali. Ayirish organi chanoq buyrakdan iborat; koʻpchiligida qovuq bor. Gatteriyalardan boshqa barcha Sudralib yuruvchilar erkagida kopulyativ organ bor (ilonlar va kaltakesaklarda 2 tadan). Terisi muguz tangachalar yoki qalqon bilan qoplangan (terili suv toshbaqalarida boʻlmaydi), quruq, ter bezlari boʻlmaydi yoki kam boʻladi.
Hozirgi Sudralib yuruvchilarning 8000 ga yaqin turi, Oʻzbekistonda 2 turkum (tangachalilar, toshbaqalar)ga mansub 58 turi tarqalgan. Antarktidadan tashqari barcha kitalarda uchraydi. Koʻpchilik turlari qurukdikda, timsoxlar, bir qancha toshbaqalar va ilonlar chuchuk suvlarda, ayrim toshbaqalar, ilonlar va timsoxlar dengizda yashaydi. Tana harorati doimiy boʻlmaganidan Sudralib yuruvchilarning faol hayot kechirishi tashqi muhit harorati bilan bogʻliq. Urugʻlanishi ichki; ayrim kaltakesaklar va ilonlar partenogenez koʻpayadi. Koʻpchilik Sudralib yuruvchilar tuxum qoʻyadi; ayrim turlari tirik tugʻadi yoki tuxumdan tirik tugʻadi. Tuxumlari sariklikka boy; qattiq ohak (toshbaqalar, timsoxlar) yoki pergamentsimon poʻchoq (ilonlar, kaltakesaklar) bilan qoplangan. Poʻchoqtuxumni qurib qolishdan saqdaydi. Inkubatsiya davri 1—2 oydan 1 yilgacha yoki koʻproq (gatteriya). Ayrim Sudralib yuruvchilar (mas, timsoxlar) nayeli toʻgʻrisida gʻamxoʻrlik qiladi. Koʻpchiligi yirtqich yoki hasharotxoʻr; ayrim kaltakesaklar (agamalar, iguanlar) hammaxoʻr; quruqlik toshbaqalari, asosan, oʻsimliklar bilan oziklanadi. Ayrim Sudralib yuruvchilar goʻshti isteʼmol qilinadi; terisi va kosasidan har xil buyumlar; ilonlar zaharidan har xil dorilar tayyorlanadi. Koʻplab ovlash tufayli toshbaqalar, koʻpchilik ilonlar va timsoxdar sonining kamayishiga olib keldi. Sudralib yuruvchilar sonini tiklash uchun ular sunʼiy koʻpaytiriladi (timsoxlar); koʻpayish joylari muhofaza qilinadi; ovlash man etiladi. 150 ga yaqin turi va kenja turlari Xalqaro Qizil kitobga kiritilgan.
Ochil Mavlonov.
Timraradin (isem usnan: Reptilia) d iɣersiwen ikuẓdaren, Tinefrawin (amniote), Aqziz-is izzi-y-as wefrar.
Ar tura llan-t anagar 4 n tfesna:
Timraradin (isem usnan: Reptilia) d iɣersiwen ikuẓdaren, Tinefrawin (amniote), Aqziz-is izzi-y-as wefrar.
Ar tura llan-t anagar 4 n tfesna:
Tizutar (Crocodilia) deg-sent azal n 23 n telmas Tiqerɣenbubin (Rhynchocephalia) deg-sent snat n telmas Timeskebrin (Squamata) deg-sent azal n 7900 n telmas gar-asent izerman Tifekrin (Testudines), Deg-sent azal n 300 n telmasXijende, xizinde, xuşende, xişok an jî kaşok, çînek e mezin ji canewerên movikdaran e. Xijende ku li ser zik an li ser piyên qutik dixuşin e. Xijende canewerên xwînsar in. Çerm û pelikên wan şûna per û pirçê bi pûlan hatiye girtin.Xijende bi gelemperî hêkan dikin, lê hinek an zayîn dikin.
Xijende li çar koman belav dibin:
?Testudines (turtles, tortoises, and terrapins) 
Lepidosauromorpha (lizards, snakes, tuatara, and their extinct relatives) 
Archosauromorpha (crocodiles, birds, and their extinct relatives) 
Xijende, xizinde, xuşende, xişok an jî kaşok, çînek e mezin ji canewerên movikdaran e. Xijende ku li ser zik an li ser piyên qutik dixuşin e. Xijende canewerên xwînsar in. Çerm û pelikên wan şûna per û pirçê bi pûlan hatiye girtin.Xijende bi gelemperî hêkan dikin, lê hinek an zayîn dikin.
Xijende li çar koman belav dibin:
Koma Cirnîsan (Crocodilia), cirnîs 23 cins. Koma Diranpîjî (Sphenodontia), qirtîşê Zêlandaya Nû: 2 cure. Koma Pelikdar (Squamata), qirtîş, mar: 7.900 cure. Koma Xijendeyên qalikdar (Testudine), reqê bejî, reqesêl: 300 cure.
Reptilët (ose rrëshqitësit apo zvarranikët) janë kafshë embrioni i të cilëve është i mbështjellur me membranë amnionike. Reptilët klasifikohen në 4 grupe të mëdha:
Zvarranik është emri i përbashkët për një nga grupet kryesore të kurrizorëve të tokës . Nuk është përdorur aq shumë nga biologët , të cilët përdorin terma më të saktë.
Emri " zvarranik " vjen nga latinishtja dhe do të thotë " një që zvarritet " . Të gjitha lloje zvarranikësh që jetojnë janë me gjak të ftohtë , kanë lëkurë me luspa , dhe të vendosë vezë cleidoic .Zvarranikët kanë kloakë . Një kloakë është një hapje e përbashkët për të anusit , traktit urinar dhe kanaleve riprodhuese .Zvarranikët gjithashtu ndajnë një marrëveshje të zemrës dhe enëve të mëdha të gjakut që është i ndryshëm nga ai i gjitarëve .
Shumë grupe të rëndësishme të zvarranikëve tani janë zhdukur .Të zvarraniket e mëdha detare të epokës Mesozoike:ichthyosaurus,plesiosaurs dhe mosasaurs janë zhdukur.Ne kemi menduar se dinosaurët ishin shuar,por mbijetojnë në formën e pasardhësve të tyre zogj. Zvarranikët e lashtë që mbijetojnë përfshijrë turtuj e krokodilat dhe Tuatara , i mbijetuari i vetëm i grupit të tij . Pjesa më e madhe e zvarranikëve sotme janë gjarpërinjtë dhe hardhuca.
Kurrizorët janë një klasë e kurrizorëve tetrapod dhe ectotherms,dmth nuk kanë temperaturën konstante të trupit.Janë të gjitha amniotes ( kafshëve embrione të cilëve janë të rrethuar nga një membranë amniotik ),ky tipar lejon zvarranikët të qëndrojnë në ujë të pavarur për kultivimin . Zvarraniket aktual përfaqësohen nga katër urdhra : Crocodilia , Rhynchocephalia , Squamata dhe Testudinea.
Lëkura e zvarranikëve është e tharë pa gjëndra mucous,dhe të mbuluar me luspa të origjinës epidemike ose pllaka kockëmadh,lëkura e zvarranikëve është shumë rezistente.Sistemi juaj i frymëmarrjes është më kompleks në krahasim me atë të amfibëve.Në zvarranikët gjinitë janë të ndryshme ( meshkuj dhe femra ).
Zvarranikët janë gjetur në të gjitha kontinentet , përveç Antarktidës , megjithëse shpërndarja e tyre kryesore përbëhet nga tropikët dhe subtropikët . Nuk e kanë një temperaturë konstante të trupit , janë të ectothermic dhe kanë nevojë për të nxehtin të jashtëm për të rregulluar temperaturën e trupit , kështu që banojnë në mjedise të ngrohta tropikale . Shumica specie zvarranikësh janë mishngrënës dhe oviparous. Disa lloje janë ovoviviparous , dhe disa lloje janë me të vërtetë gjallëpjellës .
Ichthyosaurs janë një urdhër i shuar i zvarranikëve detare nga epokës Mesozoike.
Ata janë të ngjashme në formë me delfinët dhe të agjërojë peshk grabitqar si ton (evolucionit konvergjent).
Ata janë gjetur në shtresat detare nga Triasiku i hershëm i Kretakut , me të njëjtën formë të trupit.
Megjithëse rruaza e izoluar te ichthyosaur janë mjaft të zakonshme, fosil i parë i cili ka treguar formën
ichthyosaur u gjet nga Mary anning (1799-1847) dhe Joseph vëllait të saj.
Ata e kanë qafën , formën e kanë të zhdërvjellët dhe kanë bisht peshku.Ichthyosaurs mesatarisht rreth 2-4 metra në gjatësi, disa ishin më të vegjël,dhe disa specie u rritën shumë më të mëdhenjë. Ata kishin një kokë si të delfinit dhe një feçkë të gjatë të dhëmbëzuar. E ndërtuar për shpejtësi.Disa ichthyosaurs duken gjithashtu se kan qenë zhytës të thellësive , si disa balena moderne.Është vlerësuar se ichthyosaurs mund të notuar me shpejtësi deri në 40 kilometra në ore
Plesiosaurs ishin zvarranikë mishngrënës detarë.Ata lulëzuan 245 milionë vjet më parë.
Maria Anning ishte e para që eksploroj një plesiosaur. Ajo e gjeti atë në 'Bregun Jurassic' të Dorset, Angli, në dimrin e vitit 1820-1821.Fosilit i mungonte kafka e tij, por në 1823 ajo gjeti një tjetër, këtë herë plotë me kafkën e tij. Emri Plesiosaurus iu dha atij nga Rev William Conybeare.
Pliosaurs ishin një grup i grabitqarëve kryesisht të mëdha nëndetare me qafë të gjatë dhe kokat e mëdha. Madhësive të tyre varionte nga dy në 15 metra, dhe ata ishin grabitqarët e peshkut të madh dhe zvarraniket të tjera. Forma e tyre dhe trupi i efektshëm sugjeron që ata notuan dhe hëngrën nën ujë.
Ka pasur tri familjet e plesiosaurs me qafë të gjatë.Është sugjeruar nga D.M.S. Watson se metoda e tyre ishte si notonin ne sipërfaqe me kokën e tyre lart ujit,i më pas vrullshëm e zhytin kokën poshtë që të rrëmbejë peshk më të vogël të cilët janë të ushqyer me plankton.Është e vështirë për të parë të mirën e një qafe të gjatë nën ujë; gjitarët ujorë që veprojnë nën ujë të gjithë kanë një të strukturuar.
Reptilët (ose rrëshqitësit apo zvarranikët) janë kafshë embrioni i të cilëve është i mbështjellur me membranë amnionike. Reptilët klasifikohen në 4 grupe të mëdha:
Crocodilia (krokodili dhe aligatori): 23 lloje Rhynchocephalia : 2 lloje Squamata (Hardhucat dhe Gjarpërinjtë etj): rreth 7,600 lloje Testudines (Breshkat): rreth 300 llojeZvarranik është emri i përbashkët për një nga grupet kryesore të kurrizorëve të tokës . Nuk është përdorur aq shumë nga biologët , të cilët përdorin terma më të saktë.
Emri " zvarranik " vjen nga latinishtja dhe do të thotë " një që zvarritet " . Të gjitha lloje zvarranikësh që jetojnë janë me gjak të ftohtë , kanë lëkurë me luspa , dhe të vendosë vezë cleidoic .Zvarranikët kanë kloakë . Një kloakë është një hapje e përbashkët për të anusit , traktit urinar dhe kanaleve riprodhuese .Zvarranikët gjithashtu ndajnë një marrëveshje të zemrës dhe enëve të mëdha të gjakut që është i ndryshëm nga ai i gjitarëve .
Shumë grupe të rëndësishme të zvarranikëve tani janë zhdukur .Të zvarraniket e mëdha detare të epokës Mesozoike:ichthyosaurus,plesiosaurs dhe mosasaurs janë zhdukur.Ne kemi menduar se dinosaurët ishin shuar,por mbijetojnë në formën e pasardhësve të tyre zogj. Zvarranikët e lashtë që mbijetojnë përfshijrë turtuj e krokodilat dhe Tuatara , i mbijetuari i vetëm i grupit të tij . Pjesa më e madhe e zvarranikëve sotme janë gjarpërinjtë dhe hardhuca.
Kurrizorët janë një klasë e kurrizorëve tetrapod dhe ectotherms,dmth nuk kanë temperaturën konstante të trupit.Janë të gjitha amniotes ( kafshëve embrione të cilëve janë të rrethuar nga një membranë amniotik ),ky tipar lejon zvarranikët të qëndrojnë në ujë të pavarur për kultivimin . Zvarraniket aktual përfaqësohen nga katër urdhra : Crocodilia , Rhynchocephalia , Squamata dhe Testudinea.
Lëkura e zvarranikëve është e tharë pa gjëndra mucous,dhe të mbuluar me luspa të origjinës epidemike ose pllaka kockëmadh,lëkura e zvarranikëve është shumë rezistente.Sistemi juaj i frymëmarrjes është më kompleks në krahasim me atë të amfibëve.Në zvarranikët gjinitë janë të ndryshme ( meshkuj dhe femra ).
Zvarranikët janë gjetur në të gjitha kontinentet , përveç Antarktidës , megjithëse shpërndarja e tyre kryesore përbëhet nga tropikët dhe subtropikët . Nuk e kanë një temperaturë konstante të trupit , janë të ectothermic dhe kanë nevojë për të nxehtin të jashtëm për të rregulluar temperaturën e trupit , kështu që banojnë në mjedise të ngrohta tropikale . Shumica specie zvarranikësh janë mishngrënës dhe oviparous. Disa lloje janë ovoviviparous , dhe disa lloje janë me të vërtetë gjallëpjellës .
Τα ερπετά είναι τετράποδα σπονδυλόζωα της κλάσεως Σαυρόψιδα (Sauropsida). Χαρακτηρίζονται από την αναπνοή αέρα, τη γέννηση κελυφωτών αυγών (με εξαίρεση κάποιων φιδιών που γεννούν ζωντανά μικρά) και έχουν δέρμα που καλύπτεται με φολίδες ή αποφύσεις. Τα ερπετά θεωρούνται ότι έχουν ψυχρόαιμο μεταβολισμό. Είναι τετράποδα (ή έχουν τέσσερα πλευρά ή προέρχονται από τετράποδους προγόνους). Τα σύγχρονα ερπετά κατοικούν σε κάθε ήπειρο με εξαίρεση την Ανταρκτική.
Από τις πολλές τάξεις του παρελθόντος σήμερα επιβιώνουν οι εξής:
Σε αντίθεση με τα αμφίβια, τα ερπετά δεν έχουν ένα υδάτινο στάδιο προνυμφών. Κατά κανόνα, τα ερπετά είναι ωοτόκα, αν και ορισμένα είδη φιδιών είναι σε θέση να γεννήσουν ζωντανά μικρά. Αυτό επιτυγχάνεται είτε με ωοζωτοκία (κατακράτηση αυγών) ή ζωοτοκία (γέννηση απογόνων χωρίς την ανάπτυξη των αυγών με αποθέματα ασβεστίου). Πολλά από τα είδη των ζωοτόκων ερπετών ταΐζουν τα έμβρυά τους μέσω διαφόρων μορφών πλακούντα ανάλογες προς αυτές των θηλαστικών, με κάποια παρεχόμενη αρχική φροντίδα των νεοσσών. Τα ερπετά μπορούν να είναι τόσο μικρά σε μέγεθος, όσο ένα μικροσκοπικό είδος σαύρας, Sphaerodactylus ariasae, η οποία μπορεί να αναπτυχθεί μέχρι 1,7 cm, και τόσο μεγάλα, όσο ο κροκόδειλος του αλμυρού νερού, Crocodylus porosus, ο οποίος μπορεί να φθάσει τα 6 m σε μήκος και ζυγίζει πάνω από 1.000 κιλά.
Η μελέτη των ερπετών και αμφιβίων ονομάζεται ερπετολογία.
Τα ερπετά ήταν από την αρχή της ταξινόμησης ομαδοποιημένα μαζί με τα αμφίβια. Ο Κάρολος Λινναίος, που εργάζοταν στη φτωχή όσον αφορά τα είδη Σουηδία, όπου η κοινή οχιά και νερόφιδο βρίσκονται συχνά για κυνήγι στο νερό, περιλαμβάνονται όλα τα ερπετά και τα αμφίβια στην κατηγορία "III - Amphibia" στο Systema Naturae του.[1] Οι όροι "ερπετό" και "αμφίβιο" ήταν σε μεγάλο βαθμό εναλλάξιμα, «ερπετό» που προτιμάται από τους Γάλλους. Ο Ιώσηπος Νικόλαος Λαυρέντι ήταν ο πρώτος που χρησιμοποίησε επίσημα τον όρο "Reptilia" για μια εκτεταμένη κατηγορία ερπετλων και αμφίβιων ουσιαστικά με τροπό παρόμοιο με αυτό του Λινναίου.[2] Σήμερα, εξακολουθεί να είναι κοινή η ονομασία των δύο ομάδων στο πλαίσιο της ίδιας κλάσης με το όνομα herptiles.
Δεν ήταν παρά μέχρι τις αρχές του 19ου αιώνα όταν έγινε σαφές ότι τα ερπετά και τα αμφίβια είναι στην πραγματικότητα εντελώς διαφορετικά ζώα, και ο Pierre André Latreille κατασκεύσαε την τάξη Batracia (1825) για τα τελευταία, και διαίρεσε τα τετράποδα στις τέσσερις γνωστές κατηγορίες των ερπετών, αμφιβίων, πτηνών και θηλαστικών.[3]
Ο Βρετανός ανατόμος Τόμας Χένρι Χάξλεϊ έκανε δημοφιλή το διαχωρισμό του Latreille, και μαζί με τον Ρίτσαρντ Όουεν επέκτειναν τα ερπετά για να συμπεριλάβει τα διάφορα ορυκτά "προκατακλυσμιαία τέρατα», συμπεριλαμβανομένων των δεινοσαύρων και των θηλαστικόμορφών Δικυνόδοντες. Αυτό δεν ήταν το μόνο δυνατό σύστημα ταξινόμησης: σε διαλέξεις στο Βασιλικό Κολέγιο Χειρουργών στο 1863, ο Huxley ομαδοποίησε τα σπονδυλωτά σε θηλαστικά, σαυορειδή και ιχθυοειδή (τα τελευταία περιέχουν τα ψάρια και αμφίβια). Πρότεινε στη συνέχεια τα ονόματα Σαυρόψιδα και Ιχθυόψιδα για τα δύο.[3] Oι όροι "Σαυρόψιδα» και "Θηριόψιδα" χρησιμοποιήθηκαν και πάλι το 1916 από τον E.S. Goodrich για να γίνει διάκριση μεταξύ σαύρες, πουλιά, και οι συγγενείς τους από τη μία πλευρά (Σαυρόψιδα) και τα θηλαστικά και τους εξαφανισμένους συγγενής τους (Θηριόψιδα) από την άλλη.
Η διαίρεση συνάψιδων και σαυρόψιδων συμπληρώνεται, αλλά δεν ήταν ποτέ τόσο δημοφιλής κατά τη διάρκεια του 20ου αιώνα όσο η προσέγγιση του Λινναίου που ταξινομούσε τα ερπετά σε τέσσερις υποκατηγορίες με βάση τον αριθμό και τη θέση των κροταφικών ανοιγμάτων, ανοίγματα στις πλευρές του κρανίου πίσω από τα μάτια. Η ταξινόμηση αυτή ξεκίνησε από τον Henry Fairfield Osborn και επεξεργάστηκε και έγινε δημοφιλής από το κλασικό έργο του Ρόμερ, Σπονδυλωτή Παλαιοντολογία (Vertebrate Paleontology).[4][5] Οι τέσσερις υποτάξεις ήταν:
Πλέον, στον 21ο αιώνα, ως ερπετά ορίζονται όλα τα μη θηλαστικά και μη πτηνά αμνιωτά, δηλαδή πρόκειται για μία παραφυλετική ομάδα, αφού τα θηλαστικά και τα πτηνά είναι απόγονοι των ερπετών.
Συναψιδωτά (Synapsida)
Μιλλερεττίδες
Λανθανοσούχια
Νυκτιφυρέτια
Προκολοφονείδεα
Λεπιδοσαυρόμορφα (σαύρες, φίδια, τουατάρα)
Αρχοσαυρόμορφα (κροκόδειλοι, πουλιά)
Τα περισσότερα ερπετά έχουν τρίχωρη καρδιά αποτελείται από δύο κόλπους, μία μεταβλητά χωρισμένη κοιλία, και δύο αορτές που οδηγούν στη συστηματική κυκλοφορία. Ο βαθμός της ανάμειξης του οξυγονωμένου αίματος και αποξυγονωμένο στη τρίχωρη καρδιά ποικίλλει ανάλογα με το είδος και την φυσιολογική κατάσταση. Υπό διαφορετικές συνθήκες, το αποξυγονωμένο αίμα μπορεί να σταλθεί πίσω στο σώμα ή οξυγονωμένο αίμα μπορεί να σταλθεί πίσω στους πνεύμονες. Αυτή η διακύμανση της ροής του αίματος έχει υποτεθεί ότι συμβάλει αποτελεσματικά στη θερμορύθμιση και μεγαλύτερους χρόνους κατάδυσης για τα υδρόβια είδη, αλλά δεν έχει αποδειχθεί ότι είναι ένα πλεονέκτημα καλής φυσικής κατάστασης.[6]
Υπάρχουν κάποιες εξαιρέσεις από τη γενική φυσιολογία. Για παράδειγμα, τα κροκοδείλια έχουν ανατομικά τετράχωρη καρδία, αλλά και έχουν δύο αορτές και είναι επομένως σε θέση να παρακάμπουν μόνο τη πνευμονική κυκλοφορία τους.[7] Επίσης, κάποια φίδια και σαύρες (π.χ. πύθωνες και βαράνοι) έχουν τρίχωρες καρδίες που γίνονται λειτουργικά τετράχωρες καρδιές κατά τη διάρκεια της συστολής. Αυτό καθίσταται δυνατό χάρη σε μια μυϊκή κορυφογραμμή που χωρίζει την κοιλία κατά τη διαστολή κοιλίας και εντελώς το διαιρεί κατά τη διάρκεια της κοιλιακής συστολής. Εξαιτίας αυτής της κορυφογραμμής, ορισμένες από αυτές τις squamates είναι ικανές να παράγουν κοιλιακές διαφορές πίεσης που είναι ισοδύναμες με εκείνες που παρατηρήθηκαν σε καρδιές θηλαστικών και πτηνών.[8]
Όλα τα ερπετά παρουσιάζουν κάποια μορφή ψυχρού μεταβολισμού. Αυτό σημαίνει ότι τα περισσότερα ερπετά έχουν περιορισμένα φυσιολογικά μέσα για να διατηρήσουν τη θερμοκρασίας του σώματος σταθερή, και συχνά βασίζονται σε εξωτερικές πηγές θερμότητας. Λόγω της λιγότερο σταθερής θερμοκρασίας από τα πτηνά και τα θηλαστικά, η βιοχημεία των ερπετών απαιτεί ένζυμα ικανά να διατηρούν την αποτελεσματικότητά τους σε μεγαλύτερο εύρος θερμοκρασιών από τα θερμόαιμα ζώα. Το βέλτιστο εύρος της θερμοκρασίας του σώματος ποικίλει ανάλογα με τα είδη, αλλά συνήθως είναι χαμηλότερο από εκείνο των θερμόαιμων ζώων, στους 24 ° με 35 °C για πολλές σαύρες,[9] ενώ είδη προσαρμοσμένα στην υπερβολική ζέστη, όπως το αμερικανικό ιγκουάνα της ερήμου (Dipsosaurus dorsalis) μπορεί να έχει βέλτιστη φυσιολογική θερμοκρασία στην περιοχή των θηλαστικών, μεταξύ 35 και 40 °C.[10] Αν και η βέλτιστη θερμοκρασία συναντάται συχνά όταν το ζώο είναι ενεργό, ο χαμηλός βασικός μεταβολισμός κάνει τη θερμοκρασία του σώματος να πέπτει γρήγορα όταν το ζώο είναι ανενεργό.
Όπως σε όλα τα ζώα, η δράση των μυών των ερπετών παράγει θερμότητα. Σε μεγάλα ερπετά, όπως η δερματοχελώνα, ο χαμηλός λόγος επιφάνειας προς όγκο επιτρέπει σε αυτή τη μεταβολικά παραγόμενη θερμότητα να διατηρήσει το ζώο θερμότερο από το περιβάλλον του, παρά το γεγονός ότι δεν έχει θερμόαιμο μεταβολισμό.[11] Αυτή η μορφή ομοθερμίας ονομάζεται γιγαντοθερμία, και έχει ποταθεί ότι ήταν κοινή σε μεγάλους δεινόσαυρους και άλλα εξαφανισμένα μεγάλα ερπετά.[12][13]
Τα οφέλη από ένα χαμηλό μεταβολισμό είναι ότι απαιτεί πολύ λιγότερο καύσιμο για να διατηρηθούν οι λειτουργίες του σώματος. Με τη χρήση των θερμοκρασιακών διακυμάνσεων στο περιβάλλον τους ή με το να διατηρούνται κρύα όταν δεν χρειάζεται να κινηθούν, τα ερπετά μπορούν να σώσουν σημαντικές ποσότητες ενέργειας σε σύγκριση με ενδόθερμα ζώα του ίδιου μεγέθους.[14] Ένας κροκόδειλος χρειάζεται από ένα πέμπτο έως ένα δέκατο των τροφίμων που είναι αναγκαία για ένα λιοντάρι του ιδίου βάρους, και μπορεί να ζήσει ένα εξάμηνο χωρίς φαγητό.[15] Οι χαμηλές απαιτήσεις για τρόφιμα και ο προσαρμοστικός μεταβολισμός επιτρέπουν στα ερπετά να κυριαρχήσουν στη ζωή στις περιοχές όπου η καθαρή παραγωγή θερμίδων είναι πολύ χαμηλή για τη διατήρηση μεγαλόσωμων θηλαστικών και πουλιών.
Είναι γενικά δεκτό ότι τα ερπετά δεν είναι σε θέση να προσκομίσουν τη διαρκή υψηλή απόδοση ενέργειας που χρειάζεται για να κυνηγούν ή να πετούν για μεγάλες αποστάσεις.[16] Υψηλότερη ενεργειακή χωρητικότητα θα μπορούσε να είναι υπεύθυνη για την εξέλιξη των θερμόαιμων πτηνών και θηλαστικών.[17] Ωστόσο, η διερεύνηση των συσχετίσεων μεταξύ ενεργής ικανότητας και θερμοφυσιολογία δείχνουν μόνο μια αδύναμη σχέση.[18] Τα περισσότερα σωζόμενα ερπετά είναι σαρκοφάγα με ένα στρατηγική σίτισης την ενέδρα, και κατά πόσον τα ερπετά είναι ψυχρόαιμα λόγω οικολογία τους, ή αν ο μεταβολισμός τους είναι αποτέλεσμα της οικολογία τους δεν είναι σαφές. Ενεργειακές μελέτες για μερικά ερπετά έχουν δείξει ενεργό ικανότητα ίση ή μεγαλύτερη από παρόμοιου μεγέθους θερμόαιμα ζώα.[19]
Όλα τα ερπετά αναπνέουν με πνεύμονες. Οι χελώνες του νερού έχουν αναπτύξει περισσότερο διαπερατό δέρμα, και ορισμένα είδη έχουν τροποποιηθεί τις κλοάκες τους για να επεκτήνουν την περιοχή για ανταλλαγή αερίων.[20] Ακόμη και με αυτές τις προσαρμογές, η αναπνοή δεν είναι πλήρως ολοκληρωμένη χωρίς πνεύμονες. Ο εξαερισμός του πνεύμονα επιτυγχάνεται με διαφορετικό τρόπο σε κάθε κύρια ομάδα ερπετών. Στα φολιδωτά, οι πνεύμονες αερίζονται σχεδόν αποκλειστικά από το αξονική μυϊκό σύστημα. Αυτή είναι επίσης η ίδια μυϊκή μάζα που χρησιμοποιείται κατά τη διάρκεια της μετακίνησης. Εξαιτίας αυτού του περιορισμού, τα περισσότερα φολιδωτά αναγκάζονται να κρατούν την αναπνοή τους κατά τη διάρκεια έντονης καταδίωξης. Ορισμένα, ωστόσο, έχουν βρει έναν τρόπο σχετικά με αυτό. Τα βαρανοειδή, και μερικά άλλα είδη σαύρας, έχουν μία μορφή άντλησης αέρα ως συμπλήρωμα στην κανονική τους "αξονική αναπνοή." Αυτό επιτρέπει στα ζώα να γεμίσουν τα πνευμόνια τους κατά τη διάρκεια της έντονης κίνησης, και έτσι παραμένουν αερόβιως ενεργά για μεγάλο χρονικό διάστημα. Οι σαύρες Tegu είναι γνωστό ότι διαθέτουν ένα πρωτοδιάφραγμα, που χωρίζει την πνευμονική κοιλότητα από τη σπλαγχνική κοιλότητα. Ενώ στην πραγματικότητα δεν μπορεί να κινηθεί, επιτρέπει μεγαλύτερο φούσκωμα του πνεύμονα, παίρνοντας το βάρος των σπλάχνων μακριά από τους πνεύμονες.[21] Τα κροκοδείλια έχουν πραγματικά ένα μυώδες διάφραγμα που είναι ανάλογο με αυτό των θηλαστικών. Η διαφορά είναι ότι οι μύες του κροκοδείλιου διαφράγματος τραβούν το ηβικό οστό (τμήμα της πυέλου, η οποία είναι κινητή στα κροκοδείλια) προς τα πίσω, το οποίο φέρνει το ήπαρ κάτω, ελευθερώνοντας έτσι χώρο για τους πνεύμονες για να επεκταθούν. Αυτό το είδος των διαφραγμάτων έχει αναφέρεται ως "ηπατικό έμβολο".
Tο πώς οι χελώνες αναπνέουν υπήρξε αντικείμενο πολλών μελετών. Μέχρι σήμερα, μόνο λίγα είδη έχουν μελετηθεί σε βάθος αρκετό για να πάρουμε μια ιδέα για το πώς οι χελώνες αναπνέουν. Τα αποτελέσματα δείχνουν ότι οι χελώνες και οι θαλάσσιες χελώνες έχουν βρει μια ποικιλία λύσεων για το πρόβλημα αυτό.
Η δυσκολία είναι ότι τα περισσότερα κελύφη χελώνας είναι άκαμπτα και δεν επιτρέπουν τον τύπο της διαστολής και συστολής που τα άλλα αμνιωτά χρησιμοποιούν για να αερίζονται οι πνεύμονές τους. Μερικές χελώνες, όπως η Lissemys punctata έχουν ένα φύλλο μυός που περιβάλλει τους πνεύμονες. Όταν συστέλλεται, η χελώνα μπορεί να εκπνέει. Όταν είναι σε κατάσταση ηρεμίας, η χελώνα συνπτήσσει τα πλευρά της μέσα στην κοιλότητα του σώματος και ωθεί αέρα έξω από τους πνεύμονες. Όταν η χελώνα διαστέλλει τα πλευρά της, η πίεση στο εσωτερικό των πνευμόνων μειώνεται, και η χελώνα μπορεί να απορροφήσει αέρα. Οι πνεύμονες της χελώνας είναι που συνδέονται με το εσωτερικό του κορυφή του περιβλήματος (κελύφους), με το κάτω μέρος των πνευμόνων να συνδέονται (μέσω των συνδετικών ιστών) με τα υπόλοιπα σπλάχνα. Μέσω μιας σειράς ειδικών μυών (κατά προσέγγιση ισοδύναμων με ένα διάφραγμα), οι χελώνες είναι σε θέση να πιέζουν τα σπλάχνα τους, πάνω και κάτω, με αποτέλεσμα την αποτελεσματική αναπνοή, δεδομένου ότι πολλοί από αυτούς τους μύες έχουν σημεία σύνδεσης με τα εμπρόσθια πλευρά (πράγματι, πολλοί από τους μύες επεκτήνονται σε ειδικές θέσεις στα πλευρά κατά τη συστολή).
Η αναπνοή κατά τη διάρκεια της μετακίνησης έχει μελετηθεί σε τρία είδη, και παρουσιάζουν διαφορετικά μοτίβα. Οι ενήλικες θηλυκές πράσινες θαλάσσιες χελώνες δεν αναπνέουν καθώς μετακινούνται κατά μήκος των παραλιών ωοτοκίας τους. Θα κρατήσουν την αναπνοή τους κατά τη διάρκεια της επίγειας μετακίνησης και αναπνέουν σε περιόδους ανάπαυσης. Η χελώνα κουτί της Βόρειας Αμερικής αναπνέει συνεχώς κατά τη διάρκεια της μετακίνησης, και ο κύκλος αναπνοής δεν είναι συντονισμένος με τις κινήσεις των πλευρών. Αυτό οφείλεται στο γεγονός ότι χρησιμοποιούν τους κοιλιακούς μυς τους για να αναπνεύσουν κατά τη διάρκεια της μετακίνησης.[22] Ένα τρίτο είδος που έχουν μελετηθεί επίσης αναπνέει κατά τη διάρκεια της μετακίνησης, αλλά λαμβάνει μικρότερες αναπνοές κατά τη διάρκεια της μετακίνησης από ό, τι κατά τη διάρκεια μικρών παύσεων ανάμεσα περιόδους κίνησης, που δείχνει ότι μπορεί να υπάρξει μηχανική παρεμβολή μεταξύ των κινήσεων των άκρων και την αναπνευστική συσκευή. Οι χελώνες κουτιά έχουν επίσης παρατηρηθεί να αναπνεύουν, ενώ είναι εντελώς σφραγισμένες μέσα στα κελύφη τους.
Το δέρμα των ερπετών καλύπτεται με μια κεράτινη επιδερμίδα, καθιστώντας τα στεγανά και επιτρέποντας στα ερπετά να ζήσουν στην ξηρά, σε αντίθεση με τα αμφίβια. Σε σύγκριση με το δέρμα των θηλαστικών, το δέρμα των ερπετών είναι αρκετά λεπτό και δεν έχει το παχύ στρώμα του δέρματος που παράγει δερμάτινα στα θηλαστικά. Τα εκτεθειμένα τμήματα των ερπετών που προστατεύονται από λέπια ή φολιδές, μερικές φορές με οστεώδη βάση, σχηματίζοντας πανοπλία. Στα λεπιδοσαύρια όπως οι σαύρες και τα φίδια, όλο το δέρμα καλύπτεται από επικαλυπτόμενες επιδερμικά λέπια. Τέτοιες φολίδες ή λέπια ήταν κάποτε πιστευτό ότι ήταν χαρακτηριστικό της τάξης Reptilia ως σύνολο, αλλά είναι πλέον γνωστό ότι εμφανίζονται μόνο στα λεπιδοσαύρια. Οι φολίδες που βρέθηκαν σε χελώνες και στους κροκόδειλοους είναι δερμικής, και όχι επιδερμικής, την προέλευση και ονομάζονται σωστά scutes. Στις χελώνες, το σώμα είναι κρυμμένο μέσα σε ένα σκληρό κέλυφος που αποτελείται από πατικομένες scutes.
Χωρίς ένα παχύ δέρμα, το δέρμα των ερπετών δεν είναι τόσο ισχυρό όσο το δέρμα των θηλαστικών. Χρησιμοποιείται σε είδη από δέρμα, για διακοσμητικούς λόγους σε παπούτσια, ζώνες και τσάντες, ιδιαίτερα το δέρμα κροκοδείλου. Επειδή τα ερπετά δεν έχουν φτερά ή γούνα, τα ερπετά χρησιμοποιούνται ως κατοικίδια ζώα από τους ανθρώπους με αλλεργίες.
Η απέκκριση γίνεται κυρίως με δύο μικρά νεφρά. Στα διάψιδα, το ουρικό οξύ είναι το κύριο αζωτούχο απόβλητο, όμως οι χελώνες, όπως τα θηλαστικά, εκκρίνουν κυρίως ουρία. Σε αντίθεση με τα νεφρά των θηλαστικών και πουλιών, τα νεφρά των ερπετών δεν μπορούν να παράγουν υγρά ούρα με μεγαλύτερη συγκέντρωση από υγρά του σώματός τους. Αυτό συμβαίνει επειδή δεν διαθέτουν μια εξειδικευμένη δομή που ονομάζεται αγκύλη του Χένλε, η οποία είναι παρούσα στα νεφρά των πτηνών και των θηλαστικών. Εξαιτίας αυτού, πολλά ερπετά χρησιμοποιούν το παχύ εντέρο για να βοηθήσουν στην επαναρρόφηση του νερού. Μερικά είναι επίσης σε θέση να χρησιμοποιήσουν το νερό αποθηκεύεται στην ουροδόχο κύστη. Η περίσσεια άλατος επίσης εκκρίνεται από τους ρινικούς και γλωσσικους αδένες σε κάποια ερπετά.
Τα περισσότερα ερπετά είναι σαρκοφάγα και έχουν μάλλον απλό και συγκριτικά σύντομο πεπτικό σύστημα, με το κρέας να είναι αρκετά απλό να σπάσει και να χωνέψει. Η πέψη είναι πιο αργή από ό, τι στα θηλαστικά, αντανακλώντας το χαμηλότερο μεταβολισμό τους και την αδυναμία τους να διαιρέσουν και να μασήσουν την τροφή τους. Ο ποικιλόθερμος μεταβολισμός τους έχει πολύ χαμηλές ενεργειακές απαιτήσεις, επιτρέποντας μεγάλα ερπετά όπως κροκόδειλοι να ζήσουν από ένα μεγάλο γεύμα για μήνες, καθώς το αφομοιώνει αργά.
Αν και τα σύγχρονα ερπετά είναι κατά κύριο λόγο σαρκοφάγα, κατά τη διάρκεια της πρώιμης ιστορίας των ερπετών αρκετές ομάδες που περιέλαβαν σε φυτοφάγο μεγαπανίδα: στο Παλαιοζωικό οι παρειάσαυροι και οι συναψιδωτοί δικυνόδοντες και στο Μεσοζωικό αρκετές γραμμές των δεινοσαύρων. Σήμερα, οι χελώνες είναι η μόνα κυρίως φυτοφάγα ομάδα ερπετών, αλλά αρκετές γραμμές agamas και ιγκουάνα έχουν εξελιχθεί για να ζήσουν ολοκληρωτικά ή εν μέρει από τα φυτά.
Τα φυτοφάγα ερπετά αντιμετωπίζουν τα ίδια προβλήματα της μάσησης με φυτοφάγα θηλαστικά, αλλά καθώς δεν διαθέτουν τα πολύπλοκα δόντια των θηλαστικών, καταπίνουν πολλές πέτρες και βότσαλα (οι λεγόμενοι γαστρόλιθοι) για να ενισχύσουν την πέψη: Οι βράχοι πλένονται γύρω στο στομάχι, βοηθώντας να αλέσει τη φυτική ύλη. Ορυκτοί γαστρόλιθοι έχουν βρεθεί να συνδέονται με σαυρόποδα. Οι θαλάσσιες χελώνες, οι κροκόδειλοι, και τα θαλάσσια ιγκουάνα χρησιμοποιούν επίσης γαστρόλιθους ως έρμα, βοηθώντας τους να καταδυθούν.
Τα περισσότερα ερπετά αναπαράγονται σεξουαλικά, αν και μερικά μπορούν να αναπαραχθούν ασεξουαλικά. Όλη η αναπαραγωγική δραστηριότητα πραγματοποιείται μέσω της κλοάκης, την ενιαία έξοδο / είσοδο στη βάση της ουράς, όπου τα απόβλητα είναι επίσης εξαλειφθεί. Τα περισσότερα ερπετά έχουν όργανα συνουσίας, τα οποία είναι συνήθως κλειστά ή αντεστραμμένα και βρίσκονται στο εσωτερικό του σώματος. Στις χελώνες και τα κροκοδείλια, το αρσενικό έχει ένα μόνο μέσο πέος, ενώ στα φολιδωτά ερπετά, που περιλαμβάνονται και τα φίδια και οι σαύρες, κατέχουν ένα ζευγάρι ημιπέους. Τα τουατάρα, ωστόσο, δεν έχουν όργανα συνουσίας, και έτσι τα αρσενικά και θηλυκά απλά πιέζουν τις κλοάκες μεταξύ τους και το σπέρμα του αρσενικού εκκρίνεται.[23]
Τα περισσότερα ερπετά κάνουν αμνιακά αυγά που καλύπτονται με δερματώδη ή ασβεστολιθικά κελύφη. Άμνιο, χόριο και allantois είναι παρόντα κατά την εμβρυϊκή ζωή. Δεν υπάρχουν προνυμφικά στάδια ανάπτυξης. Η ζωοτοκία και η ωοζωοτοκία έχουν εξελιχθεί μόνο στα φολιδωτά, και πολλά είδη, συμπεριλαμβανομένων όλων των βόων και πολλές οχιές, χρησιμοποιούν αυτόν τον τρόπο αναπαραγωγής. Ο βαθμός ζωοτοκίας ποικίλλει: ορισμένα είδη διατηρούν απλώς τα αυγά μέχρι λίγο πριν από την επώαση, άλλα προβλέπουν τη μητρική τροφή για τη συμπλήρωση του κρόκου, και ακόμα άλλα στερούνται οποιουδήποτε κρόκου και παρέχουν όλα τα θρεπτικά συστατικά μέσω μιας δομής παρόμοιας με αυτής των θηλαστικών, τον πλακούντα.
Η ασεξουαλική αναπαραγωγή έχει προσδιοριστεί σε φολιδωτά και πιο συγκεκριμένα σε έξι οικογένειες σαύρας και μίας φιδιών. Σε μερικά είδη φολιδωτών, ένας πληθυσμός των θηλυκών είναι σε θέση να παράγει ένα μονογενή διπλοειδή κλώνο της μητέρας. Αυτή η μορφή ασεξουαλικής αναπαραγωγής, που ονομάζεται παρθενογένεση, εμφανίζεται σε διάφορα είδη σαύρας, και είναι ιδιαίτερα διαδεδομένη στην teiids (ειδικά στο Aspidocelis) και στις lacertids (Lacerta). Στην αιχμαλωσία, ο δράκος του Κομόντο (βαρανίδες) έχει αναπαραχθεί με παρθενογένεση. Η παρθενογένεση μπορεί να συμβαίνει σε χαμαιλέοντες, agamids, xantusiids, και typhlopids.
Μερικά ερπετά εμφανίζουν εξαρτώμενο από τη θερμοκρασία καθορισμό του φύλου (TDSD), στον οποίο η θερμοκρασία επώασης καθορίζει αν ένα συγκεκριμένο αυγό εκκολάπτεται ως αρσενικό ή θηλυκό. Ο TDSD είναι πιο συχνός σε χελώνες και κροκόδειλους, αλλά και εμφανίζεται σε σαύρες και τουατάρα.[24] Μέχρι σήμερα, δεν έχει υπάρξει επιβεβαίωση για το εάν TDSD συμβαίνει σε φίδια.[25]
Η παράμετρος |access-date= χρειάζεται |url= (βοήθεια) Τα ερπετά είναι τετράποδα σπονδυλόζωα της κλάσεως Σαυρόψιδα (Sauropsida). Χαρακτηρίζονται από την αναπνοή αέρα, τη γέννηση κελυφωτών αυγών (με εξαίρεση κάποιων φιδιών που γεννούν ζωντανά μικρά) και έχουν δέρμα που καλύπτεται με φολίδες ή αποφύσεις. Τα ερπετά θεωρούνται ότι έχουν ψυχρόαιμο μεταβολισμό. Είναι τετράποδα (ή έχουν τέσσερα πλευρά ή προέρχονται από τετράποδους προγόνους). Τα σύγχρονα ερπετά κατοικούν σε κάθε ήπειρο με εξαίρεση την Ανταρκτική.
Από τις πολλές τάξεις του παρελθόντος σήμερα επιβιώνουν οι εξής:
Τάξη Κροκοδείλια (Crocodylia) - Κροκόδειλοι, Αλλιγάτορες, Καιμάν, γαβιάλοι (23 είδη) Τάξη Ρυγχοκεφάλια (Rhynchocephalia) - Σφηνόδοντες (Τουατάρα - 2 είδη) Τάξη Φολιδωτά (Squamata) Υποτάξη Οφίδια (Serpentes) - Φίδια (3000 είδη) Υποτάξη Σαύρια (Sauria) - Σαύρες (4800) Υποτάξη Αμφισβαίνια (Amphisbaenia) - Αμφίσβαινες (170 είδη) Τάξη Χελώνια (Chelonia) - Χελώνες (300+ είδη)Σε αντίθεση με τα αμφίβια, τα ερπετά δεν έχουν ένα υδάτινο στάδιο προνυμφών. Κατά κανόνα, τα ερπετά είναι ωοτόκα, αν και ορισμένα είδη φιδιών είναι σε θέση να γεννήσουν ζωντανά μικρά. Αυτό επιτυγχάνεται είτε με ωοζωτοκία (κατακράτηση αυγών) ή ζωοτοκία (γέννηση απογόνων χωρίς την ανάπτυξη των αυγών με αποθέματα ασβεστίου). Πολλά από τα είδη των ζωοτόκων ερπετών ταΐζουν τα έμβρυά τους μέσω διαφόρων μορφών πλακούντα ανάλογες προς αυτές των θηλαστικών, με κάποια παρεχόμενη αρχική φροντίδα των νεοσσών. Τα ερπετά μπορούν να είναι τόσο μικρά σε μέγεθος, όσο ένα μικροσκοπικό είδος σαύρας, Sphaerodactylus ariasae, η οποία μπορεί να αναπτυχθεί μέχρι 1,7 cm, και τόσο μεγάλα, όσο ο κροκόδειλος του αλμυρού νερού, Crocodylus porosus, ο οποίος μπορεί να φθάσει τα 6 m σε μήκος και ζυγίζει πάνω από 1.000 κιλά.
Η μελέτη των ερπετών και αμφιβίων ονομάζεται ερπετολογία.
Влекачи, влечуги, рептили (лат. Reptilia), — група на ‘рбетни животни во која спаѓаат змиите, гуштерите, желките, крокодилите, туатарата, како и бројни изумрени фосилни видови. Меѓу рецентните форми постојат околу 2,500 видови на змии, 3,000 видови на гуштери, близу 250 видови на желки и тортоизи и 21 вид на крокодили. Тие се распространети низ умерените и тропски региони на светот; сите се ладнокрвни (зависни од околината во однос на топлината на телото), а само неколку влекачи можат да живеат во ладните региони. Науката чиј предмет на проучување е оваа група на животни се нарекува херпетологија.
Мнозинството од влекачите се овипарни (младите се изведуваат од јајца), но многу змии и гуштери се вивипарни (раѓаат живи младенчиња). Постоечките влекачи се карактеризираат со развитокот на две ембрионални мембрани: заштитен амнион, или јајцева торбичка, и респираторен алантоис, или васкуларна фетална мембрана. Амнионот, кој го имаат сите влекачи, птици и цицачи, оневозможува исушување на јајце клетката, па така раните стадиуми од животниот циклус на животното не се зависни од вода. Кај повеќето змии и некои гуштери, функционален е само еден бел дроб; кај другите влекачи се развиени и двата бели дробови. Тораксот и абдоменот не се одделени со дијафрагма, а дишењето се довршува со мускулите на телесниот ѕид.
Бидејќи се ограничени со температурата на својата животна средина, рептилите хибернираат во региони каде зимата е студена, а некои видови естивираат, односно стануваат неактивни во исклучително топли и суви региони. Рептилите се познати како ладнокрвни животни, што не е сосема точно, бидејќи некои рептили кога се активни ги одржуваат своите тела на повисока температура отколку онаа кај повеќето цицачи. Важна разлика во температурната физиологија е таа што влекачите зависат од надворешните извори на топлина, додека птиците и цицачите користат внатрешна топлина. Влекачите ја регулираат својата телесна температура со искористување на различни извори на надворешна топлина, како што е директната сончева светлина, топли камења и дрва, како и загреаната почва. На ваков начин, одредени видови влекачи ја одржуваат константната внатрешна температура специфична за самиот вид. Често оваа температура е доста повисока од температурата на околниот воздух. Само кога животното е неактивно или спие, неговата телесна температура е приближно иста како таа на животната средина.
Скелетот на рептилите е речиси целосно окоскен (не‘рскавичен). Черепот е приврзан за ‘рбетниот столб со единечен кондил, или зглоб, исто како кај птиците. Ребрата на тораксот се прикрепени за градната коска, а кога е присутен сакрум (коска на карлицата), сакралните ребра артикулираат со карличниот појас. Можат да бидат присутни два целосни пара на екстремитети или, пак, тие може да се редуцирани или да отсуствуваат, како што е кај змиите и некои гуштери. Кожата е покриена со лушпи и коскени плочки кои може да се расположени под кожата.
Срцето на влекачите се состои од три комори, вклучувајќи и две аурикули и една вентрикула. Сепак, кај крокодилите, вентрикулата е речиси целосно одделена на две комори со септа (преграда). И двата ембрионални аортни лаци (одредени артериски гранки најдени во ембрионите на ‘рбетниците) се задржале кај влекачите, во споредба со птиците и цицачите, кај кои се развива само еден. Крвта од вените се враќа во срцето од опашката и задните екстремитети, преку бубрезите, од страна на бубрежен портален (венско-капиларен) систем; крвта од абдоменот се враќа од страна на портален систем кој минува низ црниот дроб. Мочниот меур е присутен само кај желките, тортоизите и гуштерите.
Најраните влекачи се појавиле за време на доцниот карбониферен период од палеозоикот. Повеќето форми еволуирале и развиле во мезозоикот, кој е познат и како Време на рептилите. Оттогаш голем дел од рептилни видови се изумрени; само 5 од 23-те реда на влекачи кои постоеле и денес имаат живи претставници. Најпознатите редови следат подолу.
Овој ред се состои од гуштеровидни влекачи познати како туатари, кои се разликуваат од гуштерите со своите остеолошки (коскени и скелетни) карактеристики. Ринхоцефалите се добро познати од тријасот и јурата, но денес сите се изумрени освен Новозеландскиот туатара од родот Sphenodon.
Овој ред ја сочинува најголемата група на живи влекачи и содржи околу 5,500 видови на гуштери и змии. Исто така содржи и одредени изумрени форми наречени Pythonomorpha кои имале змијовидни тела и гуштеровидни екстремитети.
Овој ред, наречен уште и Testudines, бил веќе издиференциран од другите рептили уште во тријасот и денес ги сочинува желките и тортоизите. Видовите од овој ред се единствени по тоа што имаат долги и рамни ребра над кои се наоѓа оклопот од остри лушпи. Бидејќи телесните ѕидови се ригидни од коскениот штит, овие животни мораат да дишат преку процес сличен на голтањето, наместо да ги користат мускулите на телесниот ѕид.
Крокодиловидните влекачи еволуирале во доцниот тријас и се најблиските живи роднини на диносаурусите и птиците. Срцето е речиси целосно поделено на четири комори; мозокот покажува поголем развој и мускулатурата на желудникот е високоразвиена.
Сите членови на овој ред се изумрени. Редот се состоел од големи морски влекачи кои имале рибовидни тела и весловидни екстремитети. Видовите од типичниот род, Ichthyosaurus, растеле до повеќе од 4 m.
Добро познатите диносауруси припаѓале на овие редови на долговратести и долгоопашести рептили кои најпрво се појавиле во тријасот. Тие станале чести во подоцнежните периоди, сѐ до крајот на мезозоикот, кога изумреле (освен птиците).
Ова е група на изумрени летачки рептили кои биле роднини на диносаурусите.
Членовите на овој изумрен ред се познати како “цицачовидни рептили”, бидејќи се предци на цицачите. Тие постоеле за време на пермот и тријасот.
Влекачи, влечуги, рептили (лат. Reptilia), — група на ‘рбетни животни во која спаѓаат змиите, гуштерите, желките, крокодилите, туатарата, како и бројни изумрени фосилни видови. Меѓу рецентните форми постојат околу 2,500 видови на змии, 3,000 видови на гуштери, близу 250 видови на желки и тортоизи и 21 вид на крокодили. Тие се распространети низ умерените и тропски региони на светот; сите се ладнокрвни (зависни од околината во однос на топлината на телото), а само неколку влекачи можат да живеат во ладните региони. Науката чиј предмет на проучување е оваа група на животни се нарекува херпетологија.
Кыссиссез - подаэз класс.
Сөйрәлүчеләр яки рептилияләр (лат. Reptilia) — умырткалы хайваннарның сыйныфы. Дөньяда аларның 8734 төре билгеле.
Сыйныф мезозой чорында чәчәк аткан. Соңрак күп төрләре юкка чыккан. Хәзерге сөйрәлүчеләрнең бабалары динозаврлар булган дип санала.
Сөйрәлүчеләрнең үз-үзләрен тотышы катлаулы булу баш миенең яхшырак үсеш алуына бәйле. Ул соры ми матдәсеннән торган кабык башлангычыннан һәм яхшы үсеш алган кечкенә мидән тора. Сөйрәлүчеләрдән примитиврак булган хайваннардан төп аермасы — мие кабыгы булуы.
Сөйрәлүчеләр — коры җирдә яшәүгә чынлап җайлашкан беренче төркем умырткалылар, аларның үрчүе һәм үсеше коры җирдә уза. Аларның кайберләре, мәсәлән, крокодил, диңгез ташбакасы, диңгез еланы кабат суда яшәүгә күчкән, ләкин үрчегәндә, күкәй салу өчен, ярга чыгалар. Җир-су хайваннары белән чагыштырганда, сөйрәлүчеләр хәрәкәтчәнрәк, активрак һәм тайга урманнарыннан алын чүлләргә, тропикларга кадәр төрле яшәү тирәлекләренә җайлашканнар. Моңа аларның мөгезматдәдән торган тәңкәләр белән канланган һәм кибүдән саклаучы коры тиресе, тиз хәрәкәтләнүгә җайлашкан очлыклары, бармак очларында төрле өслекләрдән шуышырга мөмкинлек бирүче тырнаклары булышлык итә. Шулай ук аларның очлыклары озын, вак күзәнәкле үпкә бар, моның хисабына газлар алмашы камилрәк. Аларның кеше һәм имезүче хайваннар бөеренә бик тә охшаган бөер бар.
Гернетологлар сөйрәлүчеләрнең 8 мең төрен исәнлиләр һәм аларны дүрт отрядка кертәләр:
Күнчелек вәкилләре, даими тән температурасы булмаганлыктан, җылырак климатлы илләрдә тереклек итәләр. Татарстанда барысы 8 төр: ташбакаларның 1 төре һәм тәңкәлеләрнең 7 төре очрый.
Сөйрәлүчеләр яки рептилияләр (лат. Reptilia) — умырткалы хайваннарның сыйныфы. Дөньяда аларның 8734 төре билгеле.
Сыйныф мезозой чорында чәчәк аткан. Соңрак күп төрләре юкка чыккан. Хәзерге сөйрәлүчеләрнең бабалары динозаврлар булган дип санала.
Сөйрәлүчеләрнең үз-үзләрен тотышы катлаулы булу баш миенең яхшырак үсеш алуына бәйле. Ул соры ми матдәсеннән торган кабык башлангычыннан һәм яхшы үсеш алган кечкенә мидән тора. Сөйрәлүчеләрдән примитиврак булган хайваннардан төп аермасы — мие кабыгы булуы.
Сөйрәлүчеләр — коры җирдә яшәүгә чынлап җайлашкан беренче төркем умырткалылар, аларның үрчүе һәм үсеше коры җирдә уза. Аларның кайберләре, мәсәлән, крокодил, диңгез ташбакасы, диңгез еланы кабат суда яшәүгә күчкән, ләкин үрчегәндә, күкәй салу өчен, ярга чыгалар. Җир-су хайваннары белән чагыштырганда, сөйрәлүчеләр хәрәкәтчәнрәк, активрак һәм тайга урманнарыннан алын чүлләргә, тропикларга кадәр төрле яшәү тирәлекләренә җайлашканнар. Моңа аларның мөгезматдәдән торган тәңкәләр белән канланган һәм кибүдән саклаучы коры тиресе, тиз хәрәкәтләнүгә җайлашкан очлыклары, бармак очларында төрле өслекләрдән шуышырга мөмкинлек бирүче тырнаклары булышлык итә. Шулай ук аларның очлыклары озын, вак күзәнәкле үпкә бар, моның хисабына газлар алмашы камилрәк. Аларның кеше һәм имезүче хайваннар бөеренә бик тә охшаган бөер бар.
Хэвлээр явагч амьтны багт гүрвэл, могой, матар орно. Эдгээр амьтдыг өөрөөр мөлхөгчид хэмээн нэрлэдэг билээ. Богино хөл эсвэл хэвлээрээ явахад удаан хөдөлгөөнтэй гэж та бодож байна уу? Тэгвэл эндүүрчээ харин ч зарим хэвлээр явагчид таны бодож байгаагаас чинь илүү хурдан шаламгай, хөдлөгөөнтэй бүр яаж гээч. Мезозойн эрин үе болох хэдэн сая жилийн тэртээх мөхсөн аврага үлэг гүрвэлийн багаас мөлхөгчид үүсэлтэй юм. Он удаан жилийн турш эволюцийн хувьсал явагдаж, одоогийн мөлхөгчид бий болсон түүхтэй... жишээ нь Бор Бахсvvлгvй хоёр нутагтны багийн бах овгийн зvйл. Урт нь 20 см хvрдэг. Еврази. Баруун Хойд Афри кт єргєн тархсан. Урьд манай оронд байсан мэдээ байдаг. АВАРГА САЛАМАНДР /Andrias saponicus/ сvvлтэй хоёр нутагтны баг, далд залмагайтны овгийн зvйл. Одоогийн хоёр нутагтны хамгийн том нь. Биеийн урт 16О см. Толгой бие дээр доороосоо, сvvл нь хоёр талаасаа хавчгар. Япон, Дорнод Азийн уулын голд байдаг. Маш ховордсон. Олон улсын "Улаан ном"-д бичигдсэн амьтан. АВАРГА МОГОЙ/Boinae/, халуун орны ховор амьтан. 3-6 м урт биетэй, жижиг толгой, нарийвтар хvзvv, шувтан сvvлтэй, хажуудаа хойд мєчний vлдэгдэл хумстай, хэвлий нь"хар толботой зоондоо гvн улаан хvрэн хєндлєн судалтай, хvрэн бор зvстэй. Элc манхантай газар нvхэнд орогнон, мэрэгчдээр хооллодог. Хоргvй. Мэрэгч амьтны vржлийг тэнцвэртэй болгодог ашигтай.
Һөйрәлеүселәр (рептилиялар — лат. Reptilia) — ташбаҡа, крокодил, томшоҡбашлылар, амфисбен, тәңкәлеләрҙе (кәҫәртке һәм йыландар) берләштергән умыртҡалы хайуандар класы.
XVIII—XIX быуаттарҙа амфибиялар төркөмөнә һалҡын ҡанлы умырҡалылар берләштерелә. Дөнъяла һөйрәлеүселәрҙең 9400 төрө билдәле[1], Рәсәйҙә 72 төр тереклек итә.[2][3]
Динозаврҙар – боронғо һөйрәлеүселәрҙең вәкиле. Мезозой осоронда һөйрәлеүселәрҙең өҫтөнлөк итеү осоро булған. Улар йәшәү мөхиттәренең барлыҡ төрҙәрендә лә тиерлек киң таралған. Ҡоро ерҙе, диңгеҙҙе, ер- һауаны яулап алған. Экосистемаларҙың барыһында ла һөйрәлеүселәр өҫтөнлөк иткән. Шуға ла, мезозойҙы һөйрәлеүселәр эраһы тип атайҙар.
Аҡбур осоронда күп һөйрәлеүселәр юҡҡа сыҡҡан. Хәҙерге заман рептилиялары шул замандан ҡалған һөйрәлеүселәрҙең айырым төрҙәре.
Рептилиялар 260 миллион йылдар элек барлыҡҡа килгән. Улар – ер йөҙөндәге беренсе умыртҡалы хайуандар. Йылы урындарҙы һәм уртаса климатты яраталар, Ер йөҙөндә Антарктиданан башҡа барлыҡ урында йәшәйҙәр. Ҡайһы бер төрҙәр ерҙә йәшәһә, башҡалары һыуҙа йәшәүҙе хуп күрә.
Рептилиялар – һалҡын ҡанлы умыртҡалы хайуандар. Тиреләре ҡоро, тышҡы яҡтан мөгөҙ тәңкәләр менән ҡапланған. Тире биҙҙәре, ҡағиҙә булараҡ юҡ, үпкә менән һулыш алалар.
Баш мейеһенең төҙөлөшө ер-һыу хайуандарына ҡарағанда ҡатмарлылаҡ. Алғы мейе ярымшарҙарында мейе ҡабығы була. Бүлеп сығарыу органдары – бөйөрҙәр.
Тән температураһы даими түгел, шуға уларҙың активлығы тирә-яҡ температураһына бәйле. Кәлтә, йылан кеүек һөйрәлеүселәрҙең тәне – тиреле япма, крокодил һәм ташбаҡаныҡы эзбиз ҡабырсаҡ менән ҡапланған.
Һөйрәлеүселәрҙең күбеһе — йыртҡыстар йәки бөжәк ашаусылар. Ә ҡоро ер ташбаҡалары үҫемлек менән туҡлана. Һөйрәлеүселәр араһында йыландарҙың (шулай уҡ, ҡайһы бер кеҫәрткеләрҙең)ғына ослоҡтары юҡ. Башҡа һөйрәлеүселәрҙең икешәр пар ослоҡтары һәм һәр ослоҡта тырнаҡлы бишәр бармағы бар. Рептилиялар дүрт отрядҡа бүленә: тәңкәлеләр, ташбаҡалар, крокодилдар һәм томшоҡбашлылар.
Ер-һыу хайуандары менән сағыштырғанда, рептилиялар хәрәкәтсәнерәк, активыраҡ һәм тайга урмандарынан алып сүллектәргә, тропиктарға ҡәҙәр йәшәргә яраҡлашҡан.
Быға уларҙың мөгөҙ матдәнән торған тәңкәләр менән ҡапланған һәм кибеүҙән һаҡлаған ҡоро тиреһе, тиҙ хәрәкәтләнеүгә яйлашҡан ослоҡтары, бармаҡ остарында төрлө өҫлөктәрҙә хәрәкәтләнергә мөмкинлек биреүсе тырнаҡтары булышлыҡ итә. Шулай уҡ уларҙың ослоҡтары оҙон. Үпкәләренең эске йөҙө күҙәнәкле төҙөлөшлө. Шуға ла, газдар алмашына торған өҫлөк ҙурая.Ҡандың кислородҡа байыу процесы камилыраҡ була.
Һөйрәлеүселәр (рептилиялар — лат. Reptilia) — ташбаҡа, крокодил, томшоҡбашлылар, амфисбен, тәңкәлеләрҙе (кәҫәртке һәм йыландар) берләштергән умыртҡалы хайуандар класы.
XVIII—XIX быуаттарҙа амфибиялар төркөмөнә һалҡын ҡанлы умырҡалылар берләштерелә. Дөнъяла һөйрәлеүселәрҙең 9400 төрө билдәле, Рәсәйҙә 72 төр тереклек итә.
Динозаврҙар – боронғо һөйрәлеүселәрҙең вәкиле. Мезозой осоронда һөйрәлеүселәрҙең өҫтөнлөк итеү осоро булған. Улар йәшәү мөхиттәренең барлыҡ төрҙәрендә лә тиерлек киң таралған. Ҡоро ерҙе, диңгеҙҙе, ер- һауаны яулап алған. Экосистемаларҙың барыһында ла һөйрәлеүселәр өҫтөнлөк иткән. Шуға ла, мезозойҙы һөйрәлеүселәр эраһы тип атайҙар.
Аҡбур осоронда күп һөйрәлеүселәр юҡҡа сыҡҡан. Хәҙерге заман рептилиялары шул замандан ҡалған һөйрәлеүселәрҙең айырым төрҙәре.
Рептилиялар 260 миллион йылдар элек барлыҡҡа килгән. Улар – ер йөҙөндәге беренсе умыртҡалы хайуандар. Йылы урындарҙы һәм уртаса климатты яраталар, Ер йөҙөндә Антарктиданан башҡа барлыҡ урында йәшәйҙәр. Ҡайһы бер төрҙәр ерҙә йәшәһә, башҡалары һыуҙа йәшәүҙе хуп күрә.
Рептилиялар – һалҡын ҡанлы умыртҡалы хайуандар. Тиреләре ҡоро, тышҡы яҡтан мөгөҙ тәңкәләр менән ҡапланған. Тире биҙҙәре, ҡағиҙә булараҡ юҡ, үпкә менән һулыш алалар.
Баш мейеһенең төҙөлөшө ер-һыу хайуандарына ҡарағанда ҡатмарлылаҡ. Алғы мейе ярымшарҙарында мейе ҡабығы була. Бүлеп сығарыу органдары – бөйөрҙәр.
Тән температураһы даими түгел, шуға уларҙың активлығы тирә-яҡ температураһына бәйле. Кәлтә, йылан кеүек һөйрәлеүселәрҙең тәне – тиреле япма, крокодил һәм ташбаҡаныҡы эзбиз ҡабырсаҡ менән ҡапланған.
Һөйрәлеүселәрҙең күбеһе — йыртҡыстар йәки бөжәк ашаусылар. Ә ҡоро ер ташбаҡалары үҫемлек менән туҡлана. Һөйрәлеүселәр араһында йыландарҙың (шулай уҡ, ҡайһы бер кеҫәрткеләрҙең)ғына ослоҡтары юҡ. Башҡа һөйрәлеүселәрҙең икешәр пар ослоҡтары һәм һәр ослоҡта тырнаҡлы бишәр бармағы бар. Рептилиялар дүрт отрядҡа бүленә: тәңкәлеләр, ташбаҡалар, крокодилдар һәм томшоҡбашлылар.
Ер-һыу хайуандары менән сағыштырғанда, рептилиялар хәрәкәтсәнерәк, активыраҡ һәм тайга урмандарынан алып сүллектәргә, тропиктарға ҡәҙәр йәшәргә яраҡлашҡан.
Быға уларҙың мөгөҙ матдәнән торған тәңкәләр менән ҡапланған һәм кибеүҙән һаҡлаған ҡоро тиреһе, тиҙ хәрәкәтләнеүгә яйлашҡан ослоҡтары, бармаҡ остарында төрлө өҫлөктәрҙә хәрәкәтләнергә мөмкинлек биреүсе тырнаҡтары булышлыҡ итә. Шулай уҡ уларҙың ослоҡтары оҙон. Үпкәләренең эске йөҙө күҙәнәкле төҙөлөшлө. Шуға ла, газдар алмашына торған өҫлөк ҙурая.Ҡандың кислородҡа байыу процесы камилыраҡ була.
सरीसृप (Reptiles) प्राणी-जगत का एक समूह है जो कि पृथ्वी पर सरक कर चलते हैं। इसके अन्तर्गत साँप, छिपकली,मेंढक, मगरमच्छ आदि आते हैं।
सरीसृप का कोई भी सदस्य, हवा में सांस लेने वाले रीढ़धारी जंतुओं का समूह है, जिनमें आंतरिक निषेचन होता है तथा शरीर पर बाल या पंख के बजाय शल्क होते हैं। क्रमिक विकास में इनका स्थान उभयचर प्राणियों और उष्ण रक्त कशेरुकी (रीढ़धारी) प्राणियों, पक्षियों तथा स्तनपायी जंतुओं के बीच है। सरीसृप वर्ग के जीवित सदस्यों में साँप,छिपकली, घड़ियाल,मगरमच्छ,कछुआ तथा टुएट्रा हैं और कई विलुप्त प्राणियों में जैसे डायनासोर और इक्थियोसौर आते हैं।
मनुष्यों के लिए सरीसृप वर्ग का आर्थिक और परिस्थितिकीय महत्व अन्य प्रमुख कशेरुकी रीढ़धारी समूहों जैसे पक्षियों, मछलियों या स्तनपायी जंतुओं जितना नहीं है। कुछ सरीसृप प्रजातियों का यदा-कडा भोजन के रूप में इस्तेमाल किया जाता है। सरीसृप की सबसे अधिक खाई जानेवाली प्रजाति हरा कछुआ (कीलोनिया माइडास) है। विशालकाय गैलेपगौस कछुआ उन्नीसवीं शताब्दी में समूदरी यात्रियों के बीच खाद्य पदार्थ के रूप में लोकप्रिय था। यही कारण है कि वह लगभग विलुप्त हो गया। छिपकीलियों में शायद ईगुआना स्थानीय खाद्य पदार्थ के रूप में सबसे लोकप्रिय है।साँप,छिपकली और मगरमच्छ की खाल से अटैची, ब्रीफकेस, दस्ताने, बेल्ट, हैंड बैग और जूते जैसी चमड़े की बस्तुएं तैयार की जाती हैं। इसके कारण मगरमछों, बड़ी छिपकलियों, साँपों और कछुओं की कई प्रजातियाँ बस्तुत: विलुप्त हो गयी हैं। जीव वैज्ञानिक शोध के लिए जीवित प्राणी के रूप में वैज्ञानिकों के लिए छिपकलियाँ काफी उपयोगी रही हैं। इस वर्ग की विषैली प्रजातियाँ कुछ ग्रामीण क्षेत्रों को छोडकर अन्य स्थानों पर मनुष्यों के लिए कम खतरनाक हैं।[1][2][3]
समुद्री कछुए प्रजनन के लिए हजारों किलोमीटर का सफर तय करके उसी तट पर लौटते हैं, जहां वे पैदा हुये थे। उड़ीसा राज्य के गाहिरमाथा तट पर बड़ी संख्या में ऑलिव रीडली कछुए आते हैं, जिन्हें "अरिबदास" कहा जाता है। एक मौसम में लाखों मादाएँ चार करोड़ तक अंडे देती है, किसी अन्य दक्षिण एशियाई सरीसृप के प्रवजन की जानकारी नहीं है, लेकिन हिन्द महासागर की दो प्रजातियों के बड़े सिर वाले समुद्री साँप (एस्टोटिया स्टोकेसी) और हुक जैसी नाक वाले समुद्री साँप (इंहाइड्रिना शिस्टोसा) बड़ी संख्या में एकत्र होते हैं, जिसका कारण अभी तक पता नहीं चला है, लेकिन यह प्रवजन व्यवहार को दर्शाता है।[4][5]
हिमालय क्षेत्र का पिट वाईपर (एन्सिस्त्रोडोन हिमालयनस) पहाड़ों में 5,000 मीटर की ऊंचाई पर भी जीवित रह सकता है। इतनी ऊंचाई पर यह सिर्फ दो या तीन गरम महीनों में ही सक्रिय रहता है। ठंड सहने में सक्षम इस वाइपर का दूर का संबंधी रेगिस्तानी वाइपर (एरिस्टिकोफिस मेकमोहनी) है, जो ठार रेगिस्तान की गर्म रेत में आराम से रहता है। अधिक ऊंचाई पर पाये जाने वाले अन्य सरीसृपों में पूर्वोत्तर क्षेत्र की तोड़ जैसे सिर वाली छिपकली (फ्राइनोसिफेलस) है, जो हिमालय में 5,000 मीटर से ऊपर वृक्षयुक्त क्षेत्रों से परे भी जीवित रह सकती है।[6]
कुछ सरीसृप पेड़ों पर जीवन व्यतीत करने के अभ्यस्त हो चुके हैं और किसी छिपकली या वृक्ष मेंढक का पीछा कराते हुये ताम्र-पृष्ठ सर्प (डेंड्रेलेफिस त्रिस्टिस) या उड़ाने वाले साँप (क्राइसोपेलिया ओर्नाटा) को शाखाओं पर आसानी से चढ़ते और कूदते हुये देखना आश्चर्यजनक दृश्य हो सकता है, लेकिन वृक्ष सर्पों में सबसे अद्भुत लंबी नाक वाला लता सर्प (अहेट्युला नासूटा) है, जिसका थूथन काफी लंबा व नरम सिरे वाला होता है और रंग हरा होता है। इस साँप की दृष्टि द्वियक्षीय होती है और इसी कारण इसे अपने शिकार पर हमला करने में काफी आसानी होती है। लेकिन छद्मावरण में सबसे अधिक माहिर गिरगिट (कैमेलियों जिलेनिकस) होते हैं। यह अफ्रीकी छिपकली के महापरिवार का अकेला सदस्य है, जो पूर्व की ओर इतनी दूर तक पहुँच गया है। बाहर की ओर निकली हुई स्वतंत्र रूप में घूमने वाली आँखें, मजबूत पकड़ वाली उँगलियाँ, परीग्राही पूंछ, लिसलिसी और निशाना लगाने योग्य जीभ और कुछ ही सेकेंड में पूरी तरह रंग बदलने की क्षमता वाले गिरगिट का सरीसृप वर्ग में कोई जोड़ नहीं है।
गिरगिट की दो उड़ने वाली प्रजातियाँ (ड्रेको) भी वृक्षवासी सरीसृप है, जो भारत के वर्षा वनों में पायी जाती है। ये छिपकलियाँ तब तक लगभग अदृश्य रहती हैं, जब तक वे मादा को आकर्षित करने और अपने क्षेत्र के निर्धारन के लिए गले से लटकाने वाली चमकीली पीली त्वचा का प्रदर्शन नहीं करती। लेकिन सबसे आश्चर्यजनक दृश्य इनके द्वारा चमकदार पीले या नारंगी पंख फैलाकर वर्षा वनों के ऊंचे पेड़ों के बीच उड़ाने का है। छिपकीलियों, गेको और स्कंक का एक बहुत बड़ा समूह वृक्ष वासी है। हवा में तैरने वाली गेको (टाइकोजुन कुहली) के शरीर में बड़े पंख होते हैं, जिससे यह पेड़ों से जमीन तक तैरकर उतार सकती है।[7]
बिलों में रहने वाले साँप अहानिकर होते हैं और इनकी खोपड़ी की हड्डियाँ सुगठित, गार्डन की मांसपेशियाँ ज्यादा मजबूत और कभी-कभी नाक नुकीली या फावड़ानुमा होती है। बिलों में रहनेवाला सबसे छोटा कृमिसर्प (टाइफ़्लोप्स) होता है, जो बस्तुत: अंधा होता है तथा इसकी 25 प्रजातियों की लंबाई 10 से 30 सेमी तक होती है। इसके बाद पश्चिमी घाट में पाये जानेवाले ढालनुमा पूंछ वाले साँपों (यूरोपेल्टिडी) का स्थान है। यह खोदने वाले साँपों का एक समूह है, जिसमें विभिन्न प्रकार की आकृतियाँ और सिर तथा पूंछ के आकार पाये जाते हैं तथा त्वचा पर खुबसूरत सतरंगी चमक इनका विशेष लक्षण है। विकास विज्ञानियों के दृष्टिकोण से ये डार्विन के फींचेंस (गाने वाली पक्षी) के समान ही महत्वपूर्ण है, क्योंकि ये अन्य मिलती-जुलती प्रजातियों से बिल्कुल अलग अक्सर अपने स्वयं के कूबड़ पर बिकसित होते हैं। ढालनुमा पूंछ वाले साँपों की औसत लंबाई 30 सेमी तक होती है। बिलों में रहने वाले प्राणियों में रेतीले अजगर का भी नाम आता है,100 सेमी तक लंबा होता है। छिपकलियों में स्कंक, बिलों में रहने वाले प्रमुख प्राणी है। इनमें से सबसे सक्षम 'रेट की मछली'(आफिओमोरस) है, जो पश्चिमोत्तर क्षेत्र के ठार रेगिस्तान में पायी जाती है। पूर्वोत्तर में एक पैरविहीन छिपकली (ओफिसोरस ग्राइसीलर्स) पायी जाती है, जो मूगे की चट्टानों के समान रंगीन होती है। इसकी पलकें और कर्ण छिद्र इसके छिपकली वर्ग का होने का प्रमाण देते हैं।[8]
हिल-डुल सकने वाले नथुने, कान और गले में स्थित वाल्व, जो गोता लगाते समय बंद हो जाता है जैसे उल्लेखनीय अनुकूलन मगर जाति को जलिए सरीसृपों में सरश्रेष्ठ स्थान प्रदान करते हैं। ये आधा घंटा या इससे अधिक समय तक पनि में डूबे रह सकते हैं और आँखों की रक्षा के लिए उनपर निमेषक झिल्ली भी होती है। कुछ कछुए पानी के अंदर इससे भी ज्यादा आराम से रहते हैं और उनके गले तथा गुदा मार्ग में पानी से ऑक्सीज़न प्राप्त करने की व्यवस्था होती है। भूमि पर असहज लाइडर बैक जैसे भारी समुद्री कछुए पानी के अंदर अपनी विशाल चप्पुनुमा भुजाओं की मदद से उड़ते हुये प्रतीत होते हैं। माइंग्रोब के दलदलों (दलदलीय क्षेत्रों) में जलिए सर्प पाये जाते हैं और कुछ प्रजातियाँ पर्वतीय क्षेत्रों में भी मिलती है। फिसलने वाले शिकार (मेंढक और मछली) पकड़ने के लिए आमतौर पर इनके लंबे दाँत होते हैं और ये लंबे समय तक पानी के अंदर रह सकते हैं।
दक्षिण एशियाई समुद्रों में समुद्री साँपों की 25 प्रजातियाँ पायी जाति हैं और इनमें सभी बेहद विषैली होती है, लेकिन सौभाग्य से मनुष्य को ये बहुत कम ही डंसते हैं। जमीन पर लगभग लाचार हो जाने वाले अधिकांश समुद्री साँप अपना पूरा जीवन पानी में ही व्यतीत कराते हैं, जहां वे शक्तिशाली और प्रभावशाली तैराक होते हैं। समुद्री जीवन के साथ तालमेल बिठाने के लिए समुद्री साँपों में चप्पूनुमा पूंछ, नमक स्रावी ग्रंथियां और शरीर की लगभग पूरी लंबाई तक फैले हुये फेफड़े होते हैं।
आवास क्षेत्र और प्रजातियों पर मनुष्य के जबर्दस्त दबाब के कारण वन्य जीवन को अपना असीत्व बनाए रखने का मूल्य चुकाना पद रहा है। आज मगरमच्छ की खाल का उत्पादन करने वाले प्रमुख देश हैं-पपुआ न्यू गुयाना, ज़िम्बाब्वे,इन्डोनेशिया, ऑस्ट्रेलिया, अमेरिका, कोलंबिया,वेनेज़ुएला और दक्षिण अफ्रीका के कई देश। इन सभी देशों में वैज्ञानिक ढंग से प्रबंधित मगरमच्छ कार्यक्रम हैं, जो अवलंबनीय शिकार, आवास क्षेत्र की रक्षा और नियंत्रित निर्यात पर बल देते हैं। भारत और श्रीलंका में सुरक्शित तथा अवलंबनीय मागमच्छ उद्योग शुरू किए जाने की विशाल क्षमता उपलब्ध है, जिससे मगरमच्छ, प्राकृतिक पर्यावास और स्थानीय लोगों को लाभ होगा और विदेशी मुद्रा भी अर्जित होगी। इसके लिए वर्ल्ड कंजर्वेशन यूनियन और कन्वेन्शन ऑन इन्टरनेशनल ट्रेड इन एंडेंजर्स एस्पीशीज़ के मगरमच्छ विशेषज्ञ समूह ने दिशा-निर्देश और नियम निर्धारित किए हैं तथा अवलंबनीय कार्यक्रमों को वर्ल्ड्वाइड फंड फॉर नेचर और फ्रेंड्स फॉर द अर्थ जैसी एजेंसियों का समर्थन प्राप्त है।[4] [5] [6] [9] [10] [11] [12]
भारत में वन्यजीवन संरक्षण कानून है, जो 1970 के दशक के मध्य में बनाया गया था, जब संरक्षण का मुद्दा पहली बार दृष्टिगोचर हुआ था। संरक्षित प्रजातियों की सूची काफी लंबी है। उदाहरण के लिए, भारतीय वन्यजीवन संरक्षण कानून की विभिन्न धाराओं में लगभग 280 सरीसृपों को शामिल किया गया है। सरोसृपों की खाल के व्यापार को रोकने के लिए काफी प्रयास किए गए हैं। साँपों की खाल का उद्योग अब इस क्षेत्र में काफी कम हो गया है और मगरमच्छों की खाल का व्यापार वस्तुत: समाप्त हो चुका है। अब भी बांगलादेश में नियंत्रण से बाहर बड़ी संख्या में गोहो की खाल का व्यापार होता है और संभवत: इनमें से काफी बड़ी मात्रा भारत से तस्करी करके वहाँ पहुंचाई जाती है।
संयुक्त राष्ट्र संघ के खाद्य और कृषि संगठन (एफ ए ओ) के बित्तीय और तकनीकी सहयोग से 1975 में भारत और नेपाल में मगरमच्छ परियोजना शुरू की गयी। शुरू में जंगलों में मगरमच्छों की आवादी बढ़ाने के लिए उनके अंडे सेने, पालने और जंगलों में छोड़ देने का कार्यक्रम अपनाया गया। इसके बाद खाल और मांस की प्राप्ति के लिए इस संसाधन का वैज्ञानिक प्रबंधन किया गया। कई हजार घड़ियालों को पालकर उन्हें प्रकृतिक आवासों में छोड़ने से यह परियोजना आंशिक रूप से सफल रही है, लेकिन वाणिज्यिक संस्थान के रूप में घड़ियालों के दीर्घावधि प्रबंधन का कार्यक्रम अभी शुरू नहीं हुआ है और यह योजना रुकी पड़ी है।
खतरे में पड़ी प्रजातियों का अंतर्राष्ट्रीय व्यापार सम्मेलन (साइट्स), जैस्पर दक्षिण एशियाई देशों ने हस्ताक्षर किए हैं, एक अंतर्राष्ट्रीय नियामक संस्था है। यह अंतर्राष्ट्रीय व्यापार पर प्रभावशाली नियंत्रण में सफल रही है। विशेषकर उन देशों में, जो वाणिज्यिक रूप से दोहित प्रजातियों की रक्षा करने में सक्षम नहीं हैं। प्रकृति और प्राकृतिक संसाधन के संरक्षण के अंतर्राष्ट्रीय संगठन (आई यू सी एन) और वर्ल्ड वाइड लाइफ फंड फॉर नेचर (डब्ल्यू डब्ल्यू एफ) सक्रिय अंतर्र्श्तृय एजेंसियां है, जिनकी शाखाएँ दक्षिण एशिया में है और जिनके शोधों, कोशों की स्थापना व संरक्षण गतिविधियों से इस क्षेत्र की सरीसृप प्रजातियों को लाभ पहुंचा है।[13]
सरीसृपों की भांति बहुत कम जन्तु ही मनुष्यों में रुचि पैदा करते हैं। भारतीय परम्पराओं और मिथकों में साँप का विशेष स्थान है। सम्पूर्ण भारत में उर्वरता के अनुष्ठान के रूप में नक्काशीदार "सर्पशिलाएँ " देखी जा सकती है। मंदिरों में आमतौर पर साँपों के चित्र उकेरे गए होते हैं तथा मित्रतापूर्ण, सहायक, खतरनाक दानवी साँपों के बारे में अनगिनत दांत कथाएँ प्रचलित है। हिंदुओं के देवता भगवान शिव के गले में नाग विराजमान रहता है। हाथी के सिर वाले देवता गणेश कामबंद के रूप में नाग का उपयोग कराते हैं। कई बार गौतम बुद्ध धूप और वर्षा से वचव के लिए विशालकाय नाग की छत्रछाया में ध्यानमग्न दिखाया गया है।
देवी माँ गंगा मगरमच्छ की सवारी करती हैं और यमुना नरम कवच वाले कछुए की। तमिलनाडू के कांचीपुरम के मंदिर में पत्थर पर उकेरी गयी छिपकली की आकृति को पवित्र माना जाता है। हालांकि इस क्षेत्र में सरीसृपों से जुड़ी दंतकथाओं में सरश्रेष्ठ स्थान कछुओं को प्राप्त है, जिसके बारे में माना जाता है कि उसने पूरे विश्व को अपनी पीठ पर उठाया हुआ है, जिसे कूर्मावतार कहा जाता है।
सरीसृपों के बारे में कई अंधविश्वास है और इस महाद्वीप के प्रत्येक हिस्से में अलग-अलग अंधविश्वास प्रचलित है। पाकिस्तान और अफगानिस्तान के बीच खैबर दर्रे के क्षेत्र में एक छोटे साँप की कहानी प्रचलित है, जो इतना विषैला था कि उसके रेंगने से वर्फ पिघल जाति थी। भारत के कई हिस्सों में माना जाता है कि धामन साँप गाय के पैरों में लिपटकर उसका दूध पी जाता है। पश्चिमोत्तर क्षेत्र में कहा जाता है कि करैत साँप सोये हुये मनुष्य की छाती पर लिपटकर उसकी सांस खींच लेता है। शायद यह श्वास प्रणाली के बंद हो जाने का ग्रामीण विवरण है। अन्य पुरानी मान्यता यह है कि साँप को मारने पर मारने वाले व्यक्ति का चित्रा मारे हुये साँप की आँखों में अंकित हो जाता है, फिर उसका जोड़ा इस तस्वीर को देखकर मारने वाले से बदला लेता है। अन्य कई कहानियों में कुछ सच्चाई है। उदाहरण के लिए, अगर किसी साँप को डंडे से मारा गया है, तो संभावना है कि डंडे पर उसकी लैंगिक गंध, कस्तुरी रह जाएगी, जिससे दूसरा साँप आकर्षित हो सकता है।
बीसवीं शताब्दी के अंत तक सरीसृपों की समृद्ध विविधता से युक्त भारतीय उप महाद्वीप में लगभग 600 प्रजातियाँ थी, जिनमें साँप,छिपकली,मगरमच्छ और कछुआ की कई किस्में शामिल थीं। पूर्वोत्तर भारत,पश्चिमी घाट, और अंडमान व निकोबार द्वीप समूह के अल्पज्ञात क्षेत्रों की सरीसृप विषयक तरीके से खोज करने पर अब भी नई प्रजातियों का पता लग रहा है, लेकिन दक्षिण एशियाई सरीसृप वैज्ञानिक जिस गति से खोजबीन कर रहे हैं, उससे कहीं अधिक तेजी से आवास क्षेत्र और प्रजातियों का लोप हो रहा है। मनुष्य के लालच और वहुमूल्य वन जलबिभाजक क्षेत्रों का ध्यान रखने में उनकी अक्षमता के कारण सरीसृप विलुप्त हो रहे हैं। सरीसृप वर्ग की विभिन्न प्रजातियों का भारत के वर्षा क्षेत्रों से निकट का संबंध है। पश्चिमी घाट, पूर्वोत्तर भारत,अंडमान व निकोबार द्वीप समूह में सबसे अधिक वर्षा होती है और यहाँ सबसे जटिल वन प्रणाली तथा सर्वाधिक सरीसृप प्रजातियाँ मौजूद हैं।[14]
टेक्सस में पाया जाने वाला कोरल सर्प।
केंचुली छोड़ता हुआ एक साँप।
मुर्गी को निगलता हुआ एक अजगर।
अफ्रीका का एक अंडे खाने वाला साँप।
अफ्रीका का हरे रंग का अजगर साँप, यह पेड़ पर रहता है।
एक व्यस्क किंग कोबरा।
एक सूंदर करइत साँप।
रेप्टीलिया वर्ग के सबसे बङे जंतुओं में एक मगरमच्छ।
एशिया, अफ़्रीका और ऑस्ट्रेलिया के वनो में पाये जाने वाले अजगर।
लाल-अक्षी वृक्ष मेंढक।
एक हरा और सुनहरा मेंढक, ऑस्ट्रेलिया।
राणा ईसूलेंटा, (बेल्जियम, यूरोप)।
|coauthors= की उपेक्षा की गयी (|author= सुझावित है) (मदद)सीएस1 रखरखाव: editors प्राचल का प्रयोग (link) |coauthors= की उपेक्षा की गयी (|author= सुझावित है) (मदद) |title= में 51 स्थान पर line feed character (मदद) |coauthors= की उपेक्षा की गयी (|author= सुझावित है) (मदद) |coauthors= की उपेक्षा की गयी (|author= सुझावित है) (मदद) |coauthors= की उपेक्षा की गयी (|author= सुझावित है) (मदद) |coauthors= की उपेक्षा की गयी (|author= सुझावित है) (मदद) सरीसृप (Reptiles) प्राणी-जगत का एक समूह है जो कि पृथ्वी पर सरक कर चलते हैं। इसके अन्तर्गत साँप, छिपकली,मेंढक, मगरमच्छ आदि आते हैं।
সৰীসৃপ (ইংৰাজী: Reptilia) বোৰ প্ৰথম প্ৰকৃত স্থলচৰ প্ৰাণী৷ আধুনিক মতবাদ অনুসৰি কাৰ্ব'নিফেৰাছ যুগত উদ্ভৱ হোৱা ছিম'ৰিয়া(seymoria) জাতীয় প্ৰাণীবোৰ সৰীসৃপবোৰৰ প্ৰথম আৰু প্ৰকৃত পূৰ্বপুৰুষ৷ পাৰমিয়ান(permian) যুগত কটিল'ছৰিয়া প্ৰাণীবোৰৰপৰা বিভিন্ন ধৰণৰ সৰীসৃপৰ উদ্ভৱ হয় আৰু পিছত মেছ'যইক(mesozoic) যুগত বিকাশ লাভ কৰি জল,স্থল সৰ্বত্ৰ বিয়পি পৰে৷ মেছ'যইক যুগত সৰীসৃপৰ প্ৰৱল বিকাশ আৰু প্ৰভাৱৰ বাবে এই যুগক সৰীসৃপৰ সোনালী যুগ বুলি কোৱা হয়৷[1]৷
ঘঁৰিয়াল(crocodyle),ফেটিসাপ(naja),অজগৰ সাপ(python),টেষ্টুড'(testudeকাছ(turtle),স্ফেন'ডন(sphenodon),কেল'টিছ(calotes),কেমেলিঅ'ন(chameleon) ইত্যাদি৷
সৰীসৃপ (ইংৰাজী: Reptilia) বোৰ প্ৰথম প্ৰকৃত স্থলচৰ প্ৰাণী৷ আধুনিক মতবাদ অনুসৰি কাৰ্ব'নিফেৰাছ যুগত উদ্ভৱ হোৱা ছিম'ৰিয়া(seymoria) জাতীয় প্ৰাণীবোৰ সৰীসৃপবোৰৰ প্ৰথম আৰু প্ৰকৃত পূৰ্বপুৰুষ৷ পাৰমিয়ান(permian) যুগত কটিল'ছৰিয়া প্ৰাণীবোৰৰপৰা বিভিন্ন ধৰণৰ সৰীসৃপৰ উদ্ভৱ হয় আৰু পিছত মেছ'যইক(mesozoic) যুগত বিকাশ লাভ কৰি জল,স্থল সৰ্বত্ৰ বিয়পি পৰে৷ মেছ'যইক যুগত সৰীসৃপৰ প্ৰৱল বিকাশ আৰু প্ৰভাৱৰ বাবে এই যুগক সৰীসৃপৰ সোনালী যুগ বুলি কোৱা হয়৷৷
ஊர்வன (Reptile) என்பவை முதுகெலும்பி வகையைச் சேர்ந்த விலங்குகள் ஆகும். இவை குளிர் இரத்தம் கொண்டவை. இவை முட்டையிட்டுக் குஞ்சு பொரிப்பவை. தங்கள் வயிற்றைப் பயன்படுத்தி தரையில் ஊர்ந்து செல்பவை. பெரும்பாலானவை கால்களைக் கொண்டுள்ளன. ஆனால் பாம்புகள் கால்கள் அற்றவை.
ஆமைகள் அல்லது நில ஆமைகள் (Tortoises) என்பவை டெஸ்டியுடினிடே (Testudinidae) என்னும் குடும்பத்தைச் சார்ந்த நிலத்தில் வாழும் ஊர்வன உயிரினமாகும். நில ஆமைகளின் மேலோடு அவற்றை ஒத்த கடல்வாழ் இனங்களைப் போல இரை தின்னிகளிடமிருந்து அவற்றைப் பாதுகாக்கிறது. ஓட்டின் மேல் பாகம் பரிசைமூடியாகவும் கீழ் பாகம் மார்புப்பரிசமாகவும் விளங்குகிறது. இந்த இரண்டும் ஒரு பாலத்தின் மூலம் இணைந்துள்ளன. ஆமை அகவங்கூடு மற்றும் வெளிவங்கூடு இரண்டும் உடையது. ஆமைகளின் அளவானது சில சென்டிமீட்டரில் இருந்து இரண்டு மீட்டர் வரை வேறுபடுகிறது. தம்மைச் சூழ்ந்துள்ள வெப்ப நிலைகளைப் பொறுத்து ஆமைகள் பகலில் நடமாடும் விலங்குகளாகவும் மங்கிய ஒளியில் நடமாடுவதாகவும் இருக்கின்றன. ஆமை பொதுவாகத் தனிமையை விரும்பக்கூடிய உயிரினமாகும்.
பாம்பு ஊர்வன வகையைச் சேர்ந்த ஒரு விலங்கு ஆகும். முதுகெலும்புள்ள நீளமான உடலும் சிறு தலையும் கொண்ட விலங்கு. இவை கால்கள் அற்றவை ஆனாலும் உடலால் நிலத்தை உந்தி வேகமாக நகரவல்லவை. சில பாம்புகள் நீரிலும் நன்றாக நகரவல்லவை. பாம்பு வகையில் 2,700க்கும் அதிகமான வகைகள் உண்டு. சில பாம்புகளே நச்சுப்பாம்புகள். நூற்றில் ஒரு விழுக்காடுக்கும் குறைவானவையே நச்சுப்பாம்புகள் (< 1% ). இந்தியாவிலுள்ள நல்ல பாம்பு (நாகப்பாம்பு), கட்டுவிரியன் போன்றவை நச்சுப்பாம்புகள். இவ்வகை நச்சுப் பாம்புகள் தம்மைக் காப்பாற்றிக்கொள்ள எதிரி விலங்குளைப் பற்களால் கவ்விக் கடிக்கையிலே பாம்பின் பல்லுக்குப் பின்னே உள்ள நச்சுப்பையில் இருந்து நச்சுப்பொருளை எதிரி விலங்கின் உடலுள்ளே செலுத்துகின்றது. கடிபட்ட விலங்கு விரைவில் இறக்க நேரிடும்.
முதலை ஊர்வன இனத்தைச் சேர்ந்த ஒரு விலங்கு ஆகும். இது நீரிலும், நிலத்திலும் வாழ வல்லது. இது நான்கு கால்களையும் வலுவான வாலினையும் கொண்டது. ஆப்பிரிக்கா, ஆசியா, அமெரிக்கா, அவுஸ்திரேலியா ஆகிய கண்டங்களின் வெப்ப மண்டலங்களில் வாழ்கின்றது. ஊர்வனவற்றிலேயே முதலைகளே நன்கு படிவளர்ச்சி அடைந்த உடலமைப்பைப் பெற்றுள்ளன. மற்ற ஊர்வனவற்றைப் போல் அல்லாமல் இவை நான்கு இதய அறைகள், டயாஃப்ரம் ஆகியவற்றைக் கொண்டுள்ளன. மேலும் இவற்றின் நீரில் நீந்துவதற்கு ஏதுவாக அமைந்துள்ளது. நீரின் எதிர்ப்பைக் குறைப்பதற்காக இவை நீந்தையில் கால்களை மடித்துக் கொள்கின்றன. மேலும் இவை இரையை வேட்டையாடுவதற்காக வலுவான தாடைகளையும் கூரான பற்களையும் கொண்டுள்ளன.
பல்லிகளையும் ஓந்திகளையும் உள்ளடக்கிய பல்லியோந்திகள் (Lacertilia) என்ற இந்த துணைவரிசையில் தான், ஊர்வனவற்றின் அதிக எண்ணிக்கையிலான உயிரினங்கள் இடம்பெற்றுள்ளன. இதன் சிற்றினங்கள் பூமியில் மிகப் பரவலாகக் காணப்படுகிறது. குறிப்பாக செதிலுடைய ஊர்வனவற்றில், இதுவரை 3800 சிற்றினங்கள் கண்டறியப்பட்டுள்ளது[1].
ஓணான் பல்லி வகையைச் சார்ந்தது. கரட்டாண்டி எனப்படும் இது ஊர்வன வகையைச் சேர்ந்தது ஆகும். இது ஓந்தி அல்லது பச்சோந்தி போல் நிறம் மாறுவது அன்று. அதனைப் போன்று நீளமான நாக்கும் இல்லை. இது கண்களை 360° கோணத்தில் சுற்றாது. பெரும்பாலும் மரங்களிலும் செடிகளிலும் காணப்படும் இது சிறு பூச்சிகளை உண்ணும். வேகமாக ஓடும். பற்களை உடையது.
உடும்புகள் (Monitor lizard) பொதுவாகப் பெரிய ஊர்வன உயிரினங்களாகும், எனினும் 20 சென்டிமீட்டரளவில் நீளம் கொண்டுள்ள இனங்களும் உண்டு. இவை நீண்ட கழுத்து, வலுமிக்க வால் மற்றும் நகங்கள் மேலும் நன்கு வளர்ந்த அவயவங்கள் என்பனவற்றைக் கொண்டுள்ளது. பெரும்பாலான இனங்கள் நிலப்பரப்பில் வசிப்பவை, ஆனால் மரங்களில் வாழ்வனவும் மற்றும் நீர்-நிலவாழ்வனவும் உள்ளன. கிட்டத்தட்ட அனைத்து உடும்பு இனங்களும் புல் உண்பனவாகும், எனினும் வரானசு பிட்டாட்டவா (Varanus bitatawa) , வரானசு மபிடாங் (Varanus mabitang) மற்றும் வரானசு ஒலிவாசியசு (Varanus olivaceus ) ஆகியவை பழம் சாப்பிடுவதாக அறியப்பட்டுள்ளது. [2][3] இவை முட்டையிடல் மூலம் இனம் பெருக்கும் உயிரினங்கள் ஆகும். 7 தொடக்கம் 37 வரையான முட்டைகள் இட்டு மண்ணுக்குள் அல்லது மரப் பொந்துக்குள் மறைத்துக் காக்கின்றன. [4]உயிரியல் வகைப்பாட்டில் உடும்பின் பேரினப்பெயர் வரானசு (Varanus) ஆகும்.
பிடரிக்கோடன் (Tuatara) நியூசிலாந்து நாட்டில் மட்டுமே வாழும் ஊர்வன வகுப்பு விலங்கு ஆகும். இது பார்ப்பதற்கு ஓணான், ஓந்தி முதலிய பல்லியோந்திகளைப் போலவே தோன்றினாலும், அவ்வினங்களில் இருந்து வேறுபடும் ஆப்புப்பல்வரிசையமைப்பிகள் எனும் வரிசையில் வரும் விலங்கு.[5][6] 200 மில்லியன் ஆண்டுகளுக்கு முன்னர் பல்கிச் செழித்திருந்த ஆப்புப்பல்வரிசையமைப்பிகள் வரிசையில் இரு பிடரிக்கோடன் இனங்கள் மட்டுமே இன்றும் வாழ்ந்து கொண்டிருப்பவை.[6] இன்று வாழும் உயிர்களில் இவற்றின் அண்மிய மரபுவழி உறவு கொண்டவை பாம்புகளையும் பல்லியோந்திகளையும் உள்ளடக்கிய செதிலுடைய ஊர்வன (Squamata) மட்டுமே. இதனால் பல்லி பாம்பு இனங்களின் மரபுவழித் தோன்றலையும் படிவளர்ச்சியையும் ஆய்வதற்கும், அவற்றின் மூதாதைய இனங்களின் புறத்தோற்றம், வாழியல் முறைகள் போன்றவற்றை அறிந்து கொள்வதற்கும் பிடரிக்கோடன்களை ஆராய்ச்சியாளர்கள் ஆர்வத்துடன் நோக்குகின்றனர். பறவைகள், தொன்மாக்கள், முதலைகள் போன்ற மிகப்பழைய மரபில் வந்த உயிரினங்களின் மூதாதையரைப் பற்றி அறிந்து கொள்ளவும் இவை உதவுகின்றன. இவ்விலங்கின் மண்டையோட்டை மட்டும் வைத்து வைத்து முதலில் பிடரிக்கோடன்களையும் பல்லிகளுடன் வகைப்படுத்தியிருந்தனர்.[7] பின்னர் ஆய்வின்போது இவற்றின் பல உடற்கூறுகள் ஊர்வனவற்றின் பொது மூதாதையருடையவை என்றும் வேறு ஊர்வனவற்றில் இல்லாதவை என்றும் அறிந்து தனியாக வகைப்படுத்தியுள்ளனர்.
தொன்மா (Dinosaur, டைனசோர் (கேட்க) என்பது ஏறத்தாழ 230 மில்லியன் ஆண்டுகளுக்கு முன் தொடங்கி 160 மில்லியன் ஆண்டுகள் பூமியின் நிலத் தரையின் மீது முழு வல்லாண்மையுடன் வாழ்ந்து வந்த முதுகெலும்புள்ள விலங்கினங்களைக் குறிக்கும். இவை ஏறத்தாழ 65 மில்லியன் ஆண்டுகளுக்கும் முன் ஒரு பேரழிவு நிகழ்வு காரணமாக முற்றிலுமாய் அழிந்து போயின. இது ஊர்வன வகையைச் சேர்ந்தது ஆகும். தொன்மாக்கள் வாழத் தொடங்கிய காலத்திற்கு சற்று முன்னர்வரை நில உருண்டையில் ஒரேயொரு தொடர்ந்த நிலத்தரைப்பகுதிதான் பெரிய கண்டமாக இருந்ததென்றும், அதனை முற்றுமாய்ச் சூழ்ந்து ஒரேயொரு பெருங்கடல் மட்டும்தான் இருந்தென்றும் அறிஞர்கள் கருதுகின்றனர் (பார்க்க: ஒருநிலக் கொள்கை.) தொன்மாக்கள் வாழ்ந்த பொழுது தரைநிலப்பகுதிகள் கண்டங்களாக பிரிந்து நகரத் தொடங்கிய பொழுதும், இயற்கையாக அமைந்த நிலப்பாலங்கள் வழி தொன்மாக்கள் அன்றிருந்த தரைநிலம் முழுவதும் திரிந்தன.
கீழ்க்காணும் இனக்கிளை வரைபடம் ஊர்வனப்பிரிவின் கீழ் வரும் இனங்களின் மரபியல் தொடர்பைக் காட்டுகிறது. 1996-ல் அலாரினும் காத்தியரும் வெளியிட்ட உயிரியற் வகைப்பாட்டைப் பற்றி வரையப்பட்டது இது.[8]
சினைச்சவ்வுடையன (Amniota)
unnamed
மண்டையோட்டுப் பக்கத்துளையிலிகள் Anapsida
Mesosauridae
Lanthanosuchidae
Nyctiphruretia
Procolophonoidea
?ஆமை (turtles, tortoises, and terrapins)
?Ichthyosauria
Lepidosauromorpha (lizards, snakes, tuatara, and their extinct relatives)
Archosauromorpha (crocodiles, birds, and their extinct relatives)
ஊர்வன (Reptile) என்பவை முதுகெலும்பி வகையைச் சேர்ந்த விலங்குகள் ஆகும். இவை குளிர் இரத்தம் கொண்டவை. இவை முட்டையிட்டுக் குஞ்சு பொரிப்பவை. தங்கள் வயிற்றைப் பயன்படுத்தி தரையில் ஊர்ந்து செல்பவை. பெரும்பாலானவை கால்களைக் கொண்டுள்ளன. ஆனால் பாம்புகள் கால்கள் அற்றவை.
ಸರೀಸೃಪ ಅಥವಾ ಉರಗಗಳು ಬೆನ್ನೆಲುಬುಳ್ಳ ಜೀವಿಗಳ ಐದು ಮುಖ್ಯ ತರಗತಿಗಳಲ್ಲೊಂದು. ರೆಪ್ಟೀಲಿಯಾ ಎಂದು ಕರೆಯಲ್ಪಡುವ ಈ ತರಗತಿಯಲ್ಲಿ ಐದು ವರ್ಗಗಳಿವೆ. ಈ ವರ್ಗಗಳೆಂದರೆ ಕೀಲೋನಿಯಾ, ಕ್ರೊಕೊಡೈಲಿಯಾ, ಒಫಿಡಿಯಾ, ರಿಂಕೋಸಿಫಾಲಿಯಾ ಮತ್ತು ಲೇಸರ್ ಟೇಲಿಯಾ. ಕೀಲೋನಿಯಾದಲ್ಲಿ ಎಲ್ಲಾ ಆಮೆಗಳು, ಕಡಲಾಮೆಗಳು ಮತ್ತು ಕಲ್ಲಾಮೆಗಳು ಬರುತ್ತವೆ. ಕ್ರೊಕೊಡೈಲಿಯಾದಲ್ಲಿ ಮೊಸಳೆಗಳು ಬರುತ್ತವೆ. ಕೇಮ್ಯಾನ್, ಮಗ್ಗರ್, ಆ್ಯಲಿಗೇಟರ್, ಘರಿಯಲ್, ಇತ್ಯಾದಿ ಇಪ್ಪತ್ಮೂರು ಜಾತಿಯ ಮೊಸಳೆಗಳನ್ನು ಇಂದು ಗುರುತಿಸಲಾಗಿದೆ. ಪ್ರಾಣಿ ಪ್ರಪಂಚದಲ್ಲಿ ದ್ವಿಚರಿಗಳು ಮತ್ತು ಹಕ್ಕಿಗಳಿಗೂ ಸಸ್ತನಿಗಳಿಗೂ ನಡುವಿನ ಶೀತರಕ್ಷದ ಕಶೇರುಗಳು (ರೆಪ್ಟಿಲಿಯ). ಸರೀಸೃಪಗಳೆಂದೂ ಕರೆಯುವುದಿದೆ. ಉರಗದ ವಿಕಾಸ ದ್ವಿಚರಿಗಳಿಂದ. ಅವು ಮೊದಲ ಬಾರಿಗೆ ನೀರನ್ನು ಬಿಟ್ಟು ಭೂಮಿಯ ಮೇಲೆ ವಾಸಿಸಿ ವಾತಾವರಣದ ಶುಷ್ಕ ಗಾಳಿಯ ಸಹಾಯದಿಂದ ಉಸಿರಾಡುವ ಶಕ್ತಿಯನ್ನು ಬೆಳೆಸಿಕೊಂಡವು. ಆದರೆ ಮೊಟ್ಟೆಗಳನ್ನಿಡಲು ಅವು ನೀರನ್ನು ಆಶ್ರಯಿಸಬೇಕಾಗಿತ್ತು. ಕೆಲವು ದ್ವಿಚರಿಗಳು ದಿಟ್ಟತನದ ಮತ್ತೊಂದು ಹೆಜ್ಜೆಯನ್ನಿಟ್ಟು ಅಜೀವಪರ್ಯಂತ ನೆಲದ ಮೇಲೆ ವಾಸಿಸುವ ಶಕ್ತಿಯನ್ನು ಪ್ರದರ್ಶಿಸಿದುವು. ಇವುಗಳಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದ ಪ್ರಾಣಿವರ್ಗವೇ ಉರಗಗಳು.
ಬಹುಶಃ 25ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳ ಹಿಂದೆ ಪೇಲಿಯೋಝೋಯಿಕ್ ಯುಗದ ಕೊನೆಯ ಕಲ್ಪದಲ್ಲಿ ಪ್ರಾರಂಭವಾಯಿತು. ಆರಂಭ ಸರಳ, ಆದರೆ ಮುಂದೆ ಆ ವರ್ಗದಿಂದ (ಕ್ಲಾಸ್) ಸರ್ವತೋಮುಖವಾಗಿ ವಿಕಸಿಸಿದ ಉಪವರ್ಗ, ಗಣ, ಕುಟುಂಬ ಮತ್ತು ಜಾತಿಗಳು (ಸಬ್ಕ್ಲಾಸ್, ಆರ್ಡರ್, ಫ್ಯಾಮಿಲಿ ಅಂಡ್ ಜೀನಸ್), ಅವುಗಳ ದೇಹರಚನೆಯ ವೈಶಿಷ್ಟ್ಯ, ಮಿಕ್ಕೆಲ್ಲ ಪ್ರಾಣಿಗಳಿಗಿಂತ ಭಿನ್ನವಾದ ಬೃಹದಾಕಾರದ ಇವು ಸೃಷ್ಟಿಯಲ್ಲೇ ಬಲು ಕುತೂಹಲಕಾರಿ ಘಟನೆಗಳು. ಉರಗಗಳು ಬಾಳಿ ಮೆರೆದ ಭೂಚರಿತ್ರೆಯ ಮೀಸೊಝೋಯಿಕ್ ಯುಗದಲ್ಲಿ (225-65 ದ.ಲ.ವ. ಪ್ರಾಚೀನಾವಧಿ) ಅವು ಸಕಲ ಭೂಪ್ರದೇಶವನ್ನೂ ಆಕ್ರಮಿಸಿದ್ದುವು. ಇಷ್ಟು ಮಾತ್ರವಲ್ಲ, ನದಿಗಳು, ಸರೋವರಗಳು, ವಾಯುಮಂಡಲ ಇವೆಲ್ಲವೂ ಉರಗಗಳ ಆವಾಸ ಸ್ಥಾನಗಳಾಗಿದ್ದುವು. ಕೆಲವು ಸಸ್ಯಾಹಾರಿಗಳಾದರೆ ಮತ್ತೆ ಕೆಲವು ಅತಿಕ್ರೂರಿಗಳಾದ ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳು; ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳ ಹಾವಳಿಯನ್ನು ತಡೆಯಲಾರದೆ ಆತ್ಮ ಸಂರಕ್ಷಣೆಗಾಗಿ ಚಿತ್ರವಿಚಿತ್ರವಾದ ರಕ್ಷಾಕವಚಗಳನ್ನು ಬೆಳೆಸಿಕೊಂಡ ಉರಗಗಳು ಕೆಲವಾದರೆ, ಪುಷ್ಕಳವಾಗಿ ಬೆಳೆದಿದ್ದ ಸಸ್ಯವರ್ಗಗಳನ್ನು ತಿಂದು ಕೊಬ್ಬಿ ಬೃಹದಾಕಾರವಾಗಿ ಬೆಳೆದವು ಮತ್ತೆ ಕೆಲವು; ಕೆಲವು ದ್ವಿಪಾದಿಗಳಾದರೆ ಮತ್ತೆ ಕೆಲವು ಚತುಷ್ಪಾದಿಗಳು; ಭೂಮಿಯ ಮೇಲೆ ವೇಗವಾದ ಚಲನೆಗೆ ದೇಹದ ರಚನೆಯನ್ನು ಅಳವಡಿಸಿಕೊಂಡವು ಕೆಲವಾದರೆ ಮತ್ತೆ ಕೆಲವು ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಈಜಲು, ಗಾಳಿಯಲ್ಲಿ ಹಾರಾಡಲು ಅನುಕೂಲಿಸುವಂತೆ ದೇಹವನ್ನು ಹೊಂದಿಸಿಕೊಂಡಂಥವು. ಈ ರೀತಿ ಬಹುಶಾಖೋಪ ಶಾಖೆಯಾಗಿ ವಿಸ್ತರಿಸುತ್ತಿದ್ದ ಸರೀಸೃಪದ ಕಾಂಡದಿಂದಲೇ ಇಂದಿನ ಸಸ್ತನಿ ಪ್ರಾಣಿಗಳು, ಪಕ್ಷಿಗಳ ಶಾಖೆಗಳು ವಿಕಸಿಸಿವೆ. (ಈ ಸಸ್ತನಿ ಶಾಖೆಯ ಅಂತ್ಯದಲ್ಲಿ ನಿಂತಿರುವ ಪ್ರಾಣಿ ಎಂದರೆ ಮನುಷ್ಯ). ದೇಹ ರಚನೆಯ ವೈಶಿಷ್ಟ್ಯದೊಂದಿಗೆ ಸಂಖ್ಯಾಪ್ರಾಬಲ್ಯವೂ ಸೇರಿ ಇವು ಪ್ರಪಂಚದ ಮೂಲೆಮೂಲೆಗಳಲ್ಲೂ ವ್ಯಾಪಿಸಿ ನಿರಂಕುಶಪ್ರಭುಗಳಾಗಿ ಮೆರೆದ ಕಾಲವನ್ನು (ಭೂಚರಿತ್ರೆಯ ಮಧ್ಯ ಜೀವಕಲ್ಪ) ಉರಗಗಳ ಸುವರ್ಣಯುಗ ಎಂದು ಕರೆಯಲಾಗಿದೆ. ವಿಸ್ಮಯ ಹುಟ್ಟಿಸುವಂಥ ಬೃಹದಾಕಾರದ ಅನೇಕಾನೇಕ ಉರಗಗಳು ನಿಸರ್ಗದ ಹೊಡೆತ ಬದಲಾವಣೆಗಳೊಂದಿಗೆ ಹೆಜ್ಜೆಯಿಡಲಾಗದೇ ಅಳಿದುಹೋದುವು. ಅತಿಪರಾಕ್ರಮಿಗಳು ಗತವಂಶಿಗಳಾದುವು. ಈ ಭವ್ಯ ಪೂರ್ವಜರ ಸಂತತಿಗೆ ಸೇರಿದ್ದು ಇಂದಿಗೂ ಉಳಿದಿರುವ ಉರಗಗಳು ಕೇವಲ ಕೆಲವೇ ಆದರೂ ಅವು ಸಾಕಷ್ಟು ಕೂತೂಹಲಕಾರಿಗಲಾಗಿವೆ.
ಉರಗ, ಪಕ್ಷಿ ಮತ್ತು ಸಸ್ತನಿ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ಒಟ್ಟು ಹೆಸರು. ಈ ವರ್ಗಗಳ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ಭ್ರೂಣಗಳನ್ನು ಆವರಿಸಿ ಆಮ್ನಿಯಾನ್ ಮತ್ತು ಅಲಂಟಾಯ್ಸ್ ಎಂಬ ಎರಡು ಮುಖ್ಯ ಭ್ರೂಣ ಪಟಲಗಳಿವೆ. ಮೊದಲಿನದು ಭ್ರೂಣಕ್ಕೆ ಒಂದು ಕೃತಕ ಜಲಾಶಯವನ್ನು ಒದಗಿಸುವುದು; ಎರಡನೆಯದು ಅದರ ಉಸಿರಾಟಕ್ಕೆ ನೆರವಾಗುತ್ತದೆ. ದ್ವಿಚರಿಗಳಿಂದ ಆಮ್ನಿಯೋಟ ವಿಕಸಿಸಿತು. ಇದರ ಕಾಂಡದಿಂದ ಎರಡು ಕಾಂಡಗಳು ಮುಖ್ಯವಾಗಿ ಕವಲೊಡೆದುವು: 1. ಥೀರಾಪ್ಲಿಡ. ಇದು ಉರಗವರ್ಗದ ಸೈನಾಪ್ಲಿಡ ಉಪವರ್ಗದ ಗಣ (ಆರ್ಡರ್). ಈ ಶಾಖೆಯಿಂದ ಸಸ್ತನಿ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ಲಕ್ಷಣಗಳಿದ್ದ ಉರಗಗಳು ಮತ್ತು ಸಸ್ತನಿ ಪ್ರಾಣಿಗಳು ವಿಕಸಿಸಿದವು. 2. ಸೌರಾಫ್ಲಿಡ. ಈ ಶಾಖೆಯಿಂದ ಉರಗಗಳು ಮತ್ತು ಪಕ್ಷಿಗಳು ರೂಪುಗೊಂಡವು.
ಉರಗವರ್ಗದ ಪ್ರಾಣಿಗಳಿಗೆ ಈ ಕೆಳಗಿನ ವಿಶಿಷ್ಟ ಗುಣಲಕ್ಷಣಗಳಿವೆ :
ಉರಗಗಳ ತಲೆಬುರುಡೆಗಳ ಅಭ್ಯಾಸದಿಂದ ಈ ವರ್ಗದ ವಿಕಾಸಹಂತಗಳನ್ನು ಅರ್ಥಮಾಡಿಕೊಳ್ಳಬಹುದು. ತಲೆಬುರುಡೆ ಎರಡು ಮುಖ್ಯ ಕೆಲಸಗಳನ್ನು ಸಾಧಿಸುತ್ತದೆ:1.ಜ್ಞಾನೇಂದ್ರಿಯಗಳ ರಕ್ಷಣೆ 2. ಕೆಳದವಡೆಯ ಚಲನೆಗೆ ಸಹಾಯವಾದ ಮಾಂಸಖಂಡಗಳನ್ನೂ ಬುರುಡೆಯನ್ನು ಬೆನ್ನೆಲುಬಿಗೆ ಸೇರಿಸುವ ಮಾಂಸಖಂಡಗಳನ್ನೂ ಬಂಧಿಸಿಡುವುದು. ಮಾಂಸಖಂಡಗಳ ಕೆಲಸದ ಶ್ರಮವನ್ನು ತಡೆದುಕೊಳ್ಳಲು ತಲೆಬುರುಡೆ ಸಾಕಷ್ಟು ಬಲವಾಗಿರ ಬೇಕು. ಆದರೆ ಒಟ್ಟು ಭಾಗ ಮಿತಿಯಲ್ಲೂ ಇರಬೇಕು-ಬಲಿಷ್ಠ ಮತ್ತು ಹಗುರ ಗುಣಗಳ ಸಮತೋಲ. ಬಹುಶಃ ಇವೆರಡು ಕಾರಣಗಳು ತಲೆಬುರುಡೆಯ ವಿಕಾಸಕ್ಕೆ ಪ್ರೇರಣೆ ಕೊಟ್ಟುವು. ಮಿದುಳು ಚಿಕ್ಕದಾಗಿರುವುದರಿಂದ ಬುರುಡೆಯ ಗಾತ್ರ ಚಿಕ್ಕದು. ಆದರೆ ಕಪಾಲಪ್ರದೇಶದ ಮೂಳೆಗಳು ದವಡೆಗಳ ಯಶಸ್ವಿಚಲನೆಯನ್ನು ಉಂಟುಮಾಡುವ ಮಾಂಸಖಂಡಗಳ ಅಳವಡಿಕೆಗೆ ಸ್ಥಳಾವಕಾಶ ಕೊಟ್ಟು ಬಲಿಷ್ಠವಾಗಿರಬೇಕು; ಜೊತೆಯಲ್ಲೇ ಹಗುರವಾಗಿರಲೂಬೇಕು. ಈ ಕಾರಣದಿಂದಲೇ, ಬುರುಡೆಯ ಚಾವಣಿ ಮತ್ತು ಪಾಶರ್ವ್ಗಳ ಕೆಲವು ಮೂಳೆಗಳು ಬಲಿಷ್ಠವಾಗಿ ಜೋಡಣೆಗೊಂಡಿದ್ದರೂ ಅವುಗಳ ಮಧ್ಯೆ ಕೆಲವು ಬ್ಮಹದ್ರಂಧ್ರಗಳು (ಟೆಂಪೊರಲ್ ಪೋಸ್ಸಾ) ಇರುವಂತೆ ಏರ್ಪಾಡಾಗಿದೆ. ಬೃಹದ್ರಂಧ್ರಗಳು ಮಾಂಸಖಂಡಗಳ ಅಳವಡಿಕೆಗೆ ಸ್ಥಳಾವಖಾಸ ಮಾಡಿಕೊಟ್ಟುವಲ್ಲದೆ ಬುರುಡೆ ಹಗುರವಾಗುವಂತೆಯೂ ಮಾಡಿದುವು.
ತಲೆಬುರುಡೆಯ ಕಪಾಲಭಾಗದ ಎಲುಬುಗಳ ರಚನೆ ಮತ್ತು ಅಲ್ಲಿರುವ ಬೃಹದ್ರಂಧ್ರಗಳ ಆಧಾರದಮೇಲೆ ಉರಗಗಳನ್ನು ವರ್ಗೀಕರಿಸುವುದು ವಾಡಿಕೆ. ಆದಿ ಉರಗಗಳ ಕಪಾಲದ ಎಲುವುಗಳು ಒತ್ತಾಗಿ ಜೋಡಿಕೊಂಡಿದ್ದುವು. ಆಹಾರವನ್ನು ಅಗಿಯಲು ಕೆಳದವಡೆಯ ಚಲನೆ ಅನಿವಾರ್ಯವಾದಾಗ ಅದರ ಚಲನೆಗೆ ಸಹಾಯಕಾರಿಯಾದ ಮಾಂಸಖಂಡಗಳು ವಿಕಸಿಸಿದುವು. ಇವುಗಳ ಸಂಕುಚನೆ ಮತ್ತು ವಿಕಸನೆಗೆ ಅನುಕೂಲವಾಗುವಂತೆ ಕಪಾಲದ ಎರಡು ಪಕ್ಕಗಳ ಎಲುಬುಗಳ ಜೋಡಣೆಯಲ್ಲಿ ಮಾರ್ಪಾಡಾಗಿ ಒಂದೊಂದು ಪಾಶರ್ವ್ದಲ್ಲೂ ಒಂದು ಅಥವಾ ಎರಡು ಬೃಹದ್ರಂದ್ರಗಳು ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡವು. ಈ ವಿಕಸನವನ್ನು ಗಮನಿಸಿ ಉರಗ ವರ್ಗವನ್ನು ಈ ಕೆಳಗಿನ ಆರು ಉಪವರ್ಗಗಳಾಗಿ ವರ್ಗೀಕರಿಸಿದೆ:ಅನಾಪ್ಸಿಡ, ಸೈನಾಪ್ಸಿಡ, ಯೂರ್ಯಾಪ್ಸಿಡ, ಲೆಪಿಡೋಸಾರಿಯ, ಆರ್ಕಿಯೋಸಾರಿಯ, ಪ್ಯಾರಾಪ್ಸಿಡ.
ಕಪಾಲದಲ್ಲಿ ರಂಧ್ರವಿಲ್ಲದ ಉರಗಗಳು. ಆದಿಯಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡಂಥವು. ಇವುಗಳ ಕಪಾಲದ ಎಲುಬುಗಳು ಎಲ್ಲೆಡೆಯಲ್ಲೂ ಒತ್ತಾಗಿ ಜೋಡಿಕೊಂಡಿದ್ದು ದ್ವಿಚರಿಗಳ ಕಪಾಲವನ್ನು ಹೋಲುತ್ತಿದ್ದವು. ಈ ಉಪವರ್ಗದ ಒಂದು ಗಣ (ಆರ್ಡರ್) ಅಳಿದುಹೋದ ಕಾಟಿಲೋಸಾರಿಯ. ಆದಿ ಉರಗಗಳು ಈ ಗಣದವು. ಇವು ಪರ್ಮಿಯನ್ ಕಲ್ಪದ (280-225 ದ.ಲ.ವ. ಪ್ರಾಚೀನ) ಆದಿ ಭಾಗದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡು ಟ್ರಯಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ (225-190 ದ.ಲ.ವ. ಪ್ರಾಚೀನ) ವರೆಗೆ ಬಾಳಿದುವು. ಇನ್ನೊಂದು ಗಣ ಕಿಲೋನಿಯ ಆಮೆಗಳು ಮತ್ತು ಕಡಲಾಮೆಗಳು ಈ ಗಣದವು. ಟ್ರಯಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡ ಇವು ಇಂದಿನವರೆಗೂ ಬಾಳಿವೆ. ಮಿಕ್ಕಾವ ಉಪವರ್ಗದಲ್ಲೂ ಕಾಣಿಸದ ವೈಚಿತ್ರ್ಯ ಇವುಗಳ ಎಲುಬಿನ ರಚನೆಯಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸುತ್ತದೆ.
ಕಪಾಲದ ಎರಡು ಪಕ್ಕಗಳಲ್ಲೂ ಒಂದೊಂದು ಬೃಹದ್ರಂಧ್ರ ಇದೆ. ಸೈನಾಪ್ಸಿಡದಲ್ಲಿ ಎರಡು ಗುಣಗಳಿವೆ. ಪೆಲಿಕೋಸಾರಿಯ ಮತ್ತು ಥೀರಾಪ್ಸಿಡ. ಪೆಲಿಕೋಸಾರಿಯಗಳು ಕಾಟಲೋಸಾರಿಯಗಳೊಡನೆ ಬಾಳಿದುವು. ಇದಕ್ಕಿಂತ ಹೆಚ್ಚು ಪರಿಷ್ಕರಿಸಿದ ಗಣ ಥೀರಾಫ್ಸಿಡ. ಇವು ಪರ್ಮಿಯನ್ ಕಲ್ಪದ ಮಧ್ಯಭಾಗದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡು ಜೂರಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ (190-135 ದ.ಲ.ವ. ಪ್ರಾಚೀನ) ವರೆಗೆ ಬಾಳಿದುವು. ಈ ಗಣದ ಅನೇಕ ಗುಂಪುಗಳಲ್ಲಿ ಸಸ್ತನಿ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ಕಪಾಲದ ಲಕ್ಷಣಗಳು ಮಜಲು ಮಜಲಾಗಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡುವು. ಇದರೊಂದಲೇ ಈಗಿನ ಸಸ್ತನಿಗಳ ವಂಶಜರನ್ನು ಥೀರಾಪ್ಸಿಡ ಎಂದು ಪರಿಗಣಿಸಲಾಗಿದೆ.
ಬೃಹದ್ರಂಧ್ರ ಒಂದೇ, ಸ್ಥಾನ ಬೇರೆ. ಇದರಲ್ಲಿ ಹಲವಾರು ದ್ವಿಚರಿಗಳು ಸೇರಿವೆ. ಪ್ರೊಟೊರೊಸಾರಿಯ ಮತ್ತು ಸೌರಾಪ್ಟೆರಿಜಿಯ ಗಣಗಳು ಈ ಉಪವರ್ಗದವು. ಇವುಗಳ ವಿವರಗಳಿಗೆ ಆಯಾ ಶೀರ್ಷಿಕೆಗಳನ್ನು ನೋಡಿ.
ಒಟ್ಟು ಹೆಸರು ಡೈಆಪ್ಸಿಡ ಉಪವರ್ಗ, ಇದನ್ನು ಉರಗಕಾಂಡದ ಮಧ್ಯಶಾಲೆಯೆಂದೂ ಇವರ ಎರಡು ಮುಖ್ಯ ಉಪಶಾಖೆಗಳು ಲೆಪಿಡೋಸಾರಿಯ ಮತ್ತು ಆರ್ಕೋಸಾರಿಯಗಳೆಂದೂ ಪರಿಗಣಿಸ ಲಾಗಿದೆ. ಅನಾಪ್ಸಿಡ ಮತ್ತು ಸೈನಾಪ್ಸಿಡಗಳನ್ನು ಬಿಟ್ಟರೆ ಅನೇಕ ಉರಗಗಳ ಕಪಾಲದ ಒಂದೊಂದು ಪಕ್ಕದಲಿಯೂ ಎರಡು ಬೃಹದ್ರಂದ್ರಗಳಿದ್ದುವು. ಆದ್ದರಿಂದಲೇ ಡೈಅಪ್ಸಿಡ ಎಂಬ ಹೆಸರುಬಂದಿದೆ. ಲೆಪಿಡೋ ಸಾರಿಯು ಉಪವರ್ಗದಲ್ಲಿ ಮೂರು ಗಣಗಳಿವೆ: ಯೂಸೊಕಿಯ, ರ್ಹಿಂಕೋಕಿಫಾಲಿಯ ಮತ್ತು ಸ್ಕ್ವಮಾಟ. ಮೊದಲು ರೂಪುಗೊಂಡದ್ದು ಯೂಸೊಕಿಯ ಗಣ. ಚಿಕ್ಕ ಪ್ರಾಣಿ, ನೋಡಲು ಹಲ್ಲಿಯಂತೆ, ಗುಣಲಕ್ಷಣಗಳೂ ಬಹುಶಃ ಅದರಂತೆಯೇ ಇದ್ದಿರಬಹುದು. ಟ್ರಯಾಸಿಕ್ ಮತ್ತು ಕ್ರಿಟೇಷಿಯನ್ ಕಲ್ಪಗಳಲ್ಲಿ ಮೊಸಳೆಗಳಂತೆ ತೋರುತ್ತಿದ್ದ ಪ್ರಾಣಿಗಳನ್ನೊಳಗೊಂಡಂತೆ ಹಲವಾರು ಉರಗಗಳನ್ನು ಈ ಗಣದಲ್ಲಿ ಸೇರಿಸಲಾಗಿದೆ. ಟ್ರಯಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದಲ್ಲಿ ಮೈದಳೆದ ರ್ಹಿಂಕೋಫಾಲಿಯ ಗಣದ ಜೀವಂತ ಉಳಿಕೆಯೇ ನ್ಯೂಜಿಲೆಂಡಿನ ಟ್ವಾಟರಾ (ಸ್ಪೆನೊಡನ್). ಉಳಿದ ಎಲ್ಲ ಪ್ರಭೇದಗಳೂ ಕ್ರಿಟೇಷಿಯನ್ ಕಲ್ಪದಲ್ಲಿ ಗತಿಸಿ ಹೋದುವು. ಸ್ಕ್ವಮಾಟಗಣ ಲೆಪಿಡೋಸಾರಿಯ ಉಪವರ್ಗದಲ್ಲಿ ತಲೆದೋರಿದ ಅಂತಿಮ ಗಣ. ಹಲ್ಲಿ ಮತ್ತು ಹಾವುಗಳು ಇದರಲ್ಲಿ ಯಶಸ್ವಿಯಾಗಿ ಬದುಕಿ ಬೆಳೆದು ಬಾಳಿದ ಪ್ರಾಣಿಗಳು. (ನೋಡಿ-ಹಲ್ಲಿ; ಹಾವು).
ಅರ್ಕಿಯೋಸಾರಿಯದ ಆದಿ ಗಣ ಥೀಕೋಡಾಂಶಿಯ. ಇದರ ಕೆಲವು ಪ್ರಭೇದಗಳ ಕಪಾಲ ರಚನೆ ಇಂದಿನ ಪಕ್ಷಿಗಳ ಕಪಾಲವನ್ನು ಹೋಲುತ್ತಿತ್ತು. ಇವು ದ್ವಿಪಾದಿಗಳ ಲಕ್ಷಣಗಳೆಡೆಗೆ ವಿಕಸಿಸುತ್ತಿದ್ದುವು. ದವಡೆಗಳಲ್ಲಿದ್ದ ಗುಣಿಗಳಲ್ಲಿ ಹಲ್ಲುಗಳು ಜೋಡಣೆಗೊಂಡಿ ದ್ದುವು. (ಥೀಕೋಡಾಂಟ್ ಎಂದರೆ ಗುಣಿಗಳಲ್ಲಿ ಜೋಡಣೆಗೊಂಡ ಹಲ್ಲುಗಳು ಎಂದರ್ಥ). ಆರ್ಕಿಯೋಸಾರಿಯ ಉಪವರ್ಗದ ಕ್ರಕೆಡೀಲಿಯ ಗಣಕ್ಕೆ ಮೊಸಳೆಗಳು ಮತ್ತು ನೆಗಳೆಗಳು ಸೇರಿವೆ. ಜೂರಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ ಆದಿ ಭಾಗದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡ ಈ ಗಣ ಇಲ್ಲಿಯವರೆಗೆ ಬಾಳಿದೆ. ಭೂಮಿಯಿಂದ ನೀರಿಗೆ ಹಿಂತಿರುಗಿದ ಉರಗಗಳಲ್ಲಿ ಇದೂ ಒಂದು. ಜಲಚರಿಗಳನ್ನು ತಿಂದು ಜೀವಿಸಲು ಅನುಕೂಲವಾಗುವಂತೆ ಇದು ದೇಹವನ್ನೇನೋ ಅಳವಡಿಸಿಕೊಂಡಿತು. ಆದರೆ ಇತರ ಉರಗಗಳಿಗಿರುವಂತೆ ಶ್ವಾಸಕೋಶವೇ ಇದರ ಶ್ವಾಸಾಂಗ. ಆರ್ಕಿಯೋಸಾರಿಯದ ಮತ್ತೆರಡು ಪ್ರಮುಖ ಗಣಗಳು. ಸೌರಿಶ್ಚಿಯ ಮತ್ತು ಅರ್ನಿತಿಶ್ಚಿಯ ಸೌರಿಶ್ಚಿಯ ಗಣ ಟ್ರಯಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ ಅಂತ್ಯಭಾಗದಿಂದ ಕ್ರಿಟೇಷಿಯಸ್ ಕಲ್ಪದ ಅಂತ್ಯದವರೆಗೂ ಬಾಳಿದರೆ ಆರ್ನಿತಿಶ್ಚಿಯ ಗಣ ಜೂರಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ ಮಧ್ಯಭಾಗದಿಂದ ಕ್ರಿಟೇಷಿಯಸ್ ಕಲ್ಪದ ಅಂತ್ಯದವರೆಗೆ ಬಾಳಿತು. ಇವೆರಡು ಗಣಗಳ ಕುಟುಂಬಗಳನ್ನು ಒಂದಾಗಿ ಪರಿಗಣಿಸಿ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಅಥವಾ ಹೆಗ್ಗೌಳಿಗಳು (ಡೈನೋಸಾರ್ಸ್) ಎಂದು ಕರೆಯಲಾಗಿತ್ತು. ಆದರೆ ಈ ಎರಡು ಗಣಗಳು ಥಿಕೋಡಾಂಶಿಯ ಗಣದಿಂದ ಪ್ರತ್ಯೇಕವಾಗಿ ವಿಕಸಿಸಿದಂಥವು ಎಂದು ಹೇಳಲಾಗಿದೆ. ದ್ವಿಮುಖ ಬೆಳೆವಣಿಗೆಗೆ ಅವುಗಳ ನಡುಕಟ್ಟಿನ ಅಥವಾ ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಯ ರಚನೆ, ಸ್ವಭಾವ ಮತ್ತು ದವಡೆಯ ರಚನೆಯಲ್ಲಿನ ಭಿನ್ನತೆ ಆಧಾರ. ಸೌರಿಶ್ಚಿಯ ಗಣದಲ್ಲಿ ಹಲ್ಲಿಯಲ್ಲಿರುವಂಥ ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿ ಇದ್ದುದರಿಂದ ಉರಗಗಳನ್ನು ಹಲ್ಲಿ ನಡುಕಟ್ಟಿನ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು (ಲಿಜರ್ಡ್ಹಿಪ್ಡ್ ಡೈನೋಸಾರ್ಸ್) ಎಂದೂ ಆರ್ನಿತಿಶ್ಚಿಯ ಗಣದಲ್ಲಿ ಪಕ್ಷಿಗಳ ವಿಕಸನಕ್ಕೆ ಅನುಕೂಲವಾದ ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿ ಇದ್ದುದರಿಂದ ಅವನ್ನು ಪಕ್ಷಗಳ ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಯ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಎಂದೂ ಕರೆಯಲಾಗಿದೆ. ಕೆಲವು ಸೌರಿಶ್ಚಿಯಗಳು ಚತುಷ್ಪಾದಿಗಳಾಗಿ ಬೃಹದಾಕಾರವಾಗಿ ಬೆಳೆದು ಸಸ್ಯಾಹಾರಿಗಳಾದವು. ದ್ವಿಪಾದಿಗಳು ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳಾದುವು. ಆರ್ನಿತಿಶ್ಚಿಯದ ಕುಟುಂಬಗಳು ದ್ವಿಪಾದಿಗಳಾದರೂ ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳಾಗಲಿಲ್ಲ. ಆರ್ಕಿಯೋಸಾರಿಯದ ಐದನೆಯ ಗಣ ಟರೋಸಾರಿಯ. ಇದು ಜೂರಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ ಆದಿಭಾಗದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡು ಕ್ರಿಟೇಷಿಯಸ್ ಕಲ್ಪದವರೆಗೂ ಬಾಳಿತು.
ಈವರೆಗೆ ಬರೆದಿರುವ ಉಪವರ್ಗಗಳಿಗೆ ಸೇರಿಸಲಾಗದ ಇತರ ಉರಗ ಗಣಗಳಲ್ಲಿ ಮುಖ್ಯವಾದವು ಮೂರು== ಪ್ರೋಟೋಸಾರಿಯ, ಪ್ಲಿಸಿಯೋಸಾರಿಯ ಮತ್ತು ಇಕ್ತಿಯೋಸಾರಿಯ. ಅನಾಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳಂತೆ ಕಪಾಲದ ಪ್ರತಿಯೊಂದು ಪಾರ್ಶವದಲ್ಲಿ ಒಂದು ರಂಧ್ರವಿದ್ದರೂ ಆ ರಂಧ್ರದ ಎಲುಬಿನ ಆಯಕಟ್ಟುಗಳು ಬೇರೆಯಾಗಿದ್ದುವು. ಇದರಿಂದ ಈ ಮೇಲಿನ ಮೂರು ಗಣಗಳನ್ನು ಒಟ್ಟಾಗಿ ಪ್ಯಾರಾಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳು ಎಂದು ಕರೆಯಲಾಗಿದೆ.
ಇವು ಟ್ರಿಯಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ ಮಧ್ಯಭಾಗದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡು ಕ್ರಿಟೇಷಿಯಸ್ ಕಲ್ಪದ ಅಂತ್ಯದವರೆಗೆ ಬಾಳಿದುವು. ಭೂಮಿಯಿಂದ ಸಮುದ್ರಕ್ಕೆ ಮರಳಿದ ಈ ಗಣಗಳ ಪ್ರಾಣಿಗಳು ತಮ್ಮ ದೇಹರಚನೆಯನ್ನು ಮತ್ಸ್ಯವರ್ಗದ ಪ್ರಾಣಿಗಳಂತೆ ರೂಪಿಸಿಕೊಂಡುವು. ಇವುಗಳಲ್ಲಿ ಹೆಚ್ಚು ಪರಿಷ್ಕರಿಸಿದ ಕುಟುಂಬಗಳು ಬಾಲದ ಸಹಾಯದಿಂದ ಚಲನೆ, ಬೆನ್ನಿನ ರೆಕ್ಕೆ ಮತ್ತು ನಾಲ್ಕು ಕಾಲುಗಳಿಂದ ದೇಹದ ಸಮತೋಲವನ್ನು ಕಾಪಾಡಿಕೊಳ್ಳುವ ಶಕ್ತಿ ಪಡೆದಿದ್ದುವು. ಇವು ಮೀನನ್ನು ಹೆಚ್ಚು ಹೋಲುತ್ತಿದ್ದವು.
ಮಧ್ಯ ಜೀವಯುಗದಲ್ಲಿ ಮೆರೆದ ಅಸಂಖ್ಯಾತ ಉರಗಗಳಲ್ಲಿ 90% ನಶಿಸಿಹೋದುವೆಂದು ಹೇಳಬಹುದು. ಇವುಗಳಲ್ಲಿ ಬಹಳ ಮುಖ್ಯವಾದವು-ಭೂಮಿಯ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು (ಡೈನೋಸಾರ್ಸ್), ತಿಮಿಂಗಿಲವನ್ನು ಹೋಲುತ್ತಿದ್ದ ಜಲವಾಸಿಗಳಾದ ಮತ್ಸ್ಯೋರಗಗಳು (ನೋಡಿ-ಇಕ್ತಿಯೋಸಾರ್ಸ್) ಮತ್ತು ವಾಯುಮಂಡಲವನ್ನು ಆಕ್ರಮಿಸಿದ ಪಕ್ಷಿಗಳನ್ನು ಹೋಲುತ್ತಿದ್ದ ಹಾರುವ ಟೀರೋಡ್ಯಾಕ್ಟೈಲ ಉರಗಗಳು. ಕಾಟಿಲೋಸಾರಿಯ ಗಣದ ಉರಗಗಳು ಅತ್ಯಂತ ಆದಿಯಲ್ಲಿ ಪ್ರಾರಂಭವಾದುವು. ಇವು ಹೋಲುತ್ತಿದ್ದುದು ಹೆಚ್ಚಾಗಿ ದ್ವಿಚರಿಗಳನ್ನು ಉದರದ ಮೇಲಿನ ಚಲನೆಗೆ ಇವು ಮೊದಲಬಾರಿಗೆ ಪೀಠಿಕೆ ಹಾಕಿದುವು. ಇವುಗಳ ಕಪಾಲ ದ್ವಿಚರಿಗಳ ಕಪಾಲಕ್ಕಿಂತ ಹೆಚ್ಚು ಪರಿಷ್ಕಾರಗೊಂಡಿತ್ತು. ಅಲ್ಲಿ ಮೇಲ್ಛಾವಣಿಯ ಎಲುಬುಗಳು (ರೂಟ್ ಬೋನ್ಸ್) ಪೂರ್ಣವಾಗಿದ್ದುವು. ಈ ಪ್ರಾಣಿಗಳು ಸುಮಾರು 1'-7' ವರೆಗೆ ಬೆಳೆದುವು. ಸೈಮೂರಿಯ ಕುಟುಂಬ ಕಾಟಿಲೋಸಾರಿಯ ಗಣದಲ್ಲಿ ಅತ್ಯಂತ ಪುರಾತನವಾದದ್ದು. ಇದು ಬಹುಶಃ 30 ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳ ಹಿಂದೆ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡಿತು. ಇದರ ಅನೇಕ ಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳು ಉತ್ತರ ಅಮೆರಿಕ, ರಷ್ಯ ಮತ್ತು ಆಫ್ರಿಕಗಳಲ್ಲಿ ಸಿಕ್ಕಿರುವುದರಿಂದ ಆ ಪ್ರದೇಶಗಳಲ್ಲಿ ಇವು ಹೇರಳವಾಗಿದ್ದುವೆಂದು ಹೇಳಬಹುದು. ಸೈಮೂರಿಯ ದ್ವಿಚರಿಗಳನ್ನು ಹೋಲುತ್ತಿತ್ತು. ಅದರ ಬಾಯಲ್ಲಿ ಮೊನಚಾದ ಹಲ್ಲುಗಳಿದ್ದುವು. ಕಾಟಿಲೋಸಾರಿಯ ಗಣದಿಂದ ಮುಂದಕ್ಕೆ ಬಹುಶಃ ಸ್ವಪ್ಟವಾದ ಎರಡು ಕವಲುಗಳು ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡವು: ಕಾಪ್ಟೋರ್ಹೈನಸ್, ಡೈಡೆಕೋಮಾರ್ಥ, ಮೊದಲಿನ ಕುಟುಂಬದ ಪ್ರಾಣಿಗಳಲ್ಲಿ ಮುಂದೆ ವಿಕಸಿಸಿದ ಸೈನಾಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳ ಕೆಲವು ಲಕ್ಷಣಗಳಿದ್ದುವು. ಎರಡನೆಯವುಗಳಲ್ಲಿ ಡೈಆಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳ ಕಡೆಗೆ ವಿಕಸನಗೊಳ್ಳುವ ಸ್ಪಷ್ಟ ಲಕ್ಷಣಗಳಿದ್ದುವು.
ಮುಂದಿನ ಐದು ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳಲ್ಲಿ ವಿವಿಧ ಜಾತಿಯ ಉರಗಗಳು ವಿಕಸಿಸಿದುವು. ಸೈನಾಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳ ಆದಿಗಣ ಪೆಲಿಕೋಸಾರಿಯ. ಇದು ಪರ್ಮಿಯನ್ ಕಲ್ಪದ ಆದಿಭಾಗದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡಿತು (283 ದ.ಲ.ವ. ಪ್ರಾಚೀನ ಕಾಲ). ಇದರಲ್ಲಿ ಡೈಮಿಟ್ರಿಡಾನ್ ಎಂಬ ಜಾತಿ (ಜೀನಸ್) ಬಹಳ ಮುಖ್ಯವಾದದ್ದು. ಇದಕ್ಕೆ ಎದೆಗೂಡಿತ್ತು. ಪ್ರಾಣಿಯ ಉದ್ದ 10'-12'. ಇದರ ಬೆನ್ನೆಲುಬಿನ ಮುಳ್ಳುಗಳು ಬಹಳ ಉದ್ದವಾಗಿದ್ದುವು. ಅವನ್ನು ಧರ್ಮ ಆವರಿಸಿ ಅದು ನೋಡಲು ಹಡಗಿನಪಟವಂತೆ ಕಾಣಿಸುತ್ತಿತ್ತು. ಪ್ರಾಣಿಯ ಕಾಲುಗಳು ಮಾತ್ರ ಚಿಕ್ಕವಾಗಿಯೇ ಇದ್ದುವು. ಆನಂತರ ವಿಕಸಿಸಿದ ಪೆಲಿಕೋಸಾರಿಯ ಗಣದ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ಹಲ್ಲಿನ ರಚನೆಯಲ್ಲಿ ಕ್ರಮೇಣ ರೂಪಭೇದ ಕಂಡುಬರಲು ಪ್ರಾರಂಭಿಸಿತು.
ಸೈನಾಫ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳ ಎರಡನೆಯ ಗಣ ಪರ್ಮಿಯನ್ ಕಲ್ಪದ ಮಧ್ಯಭಾಗದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡ ಥೀರೋಡಾಂಶಿಯ ಅಥವಾ ಥೀರಾಪ್ಸಿಡ. ಹೆಚ್ಚು ಪರಿಷ್ಕರಿಸಿದ ಈ ಗಣದ ಉರಗಗಳು ಇಂದಿನ ಸಸ್ತನಿಗಳ ಪೂರ್ವಜರು ಎಂದು ನಿಸ್ಸಂದೇಹವಾಗಿ ಹೇಳಬಹುದು. ಅವುಗಳ ಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳು ಆಫ್ರಿಕ,ದಕ್ಷಿಣ ಅಮೆರಿಕ ಮತ್ತು ರಷ್ಯಗಳಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡಿವೆ. ಇವುಗಳಲ್ಲಿ ಅನೇಕವು ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ಅಥವಾ ಕೀಟಾಹಾರಿಗಳಾಗಿದ್ದುವು. ಕೆಲವು ಸಸ್ಯಾಹಾರಿಗಳು ಇದ್ದಿರಬಹುದು. ಒಂದಡಿ ಉದ್ದದ ಜಾತಿಯಿಂದ ಇಂದಿನ ಸಿಂಹದ ಗಾತ್ರದವರೆಗೆ ಬೆಳೆದ ಅನೇಕ ಜಾತಿಗಳಿದ್ದವು. ಹಲ್ಲುಗಳಲ್ಲಿ ಬಾಚೀಹಲ್ಲು, ಕೋರೆಹಲ್ಲು ಮತ್ತು ದವಡೆಹಲ್ಲುಗಳೆಂಬ ರೂಪಭೇದಗಳು ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡುವು. ಕ್ರಮೇಣ ಕಪಾಲದ ಎಲುಬುಗಳ ಸಂಖ್ಯೆ ಕಡಿಮೆಯಾಗುತ್ತ ಸಸ್ತನಿ ಕಪಾಲರಚನೆಯಂತೆ ರೂಪುಗೊಂಡುವು. ಭುಜಪಟ್ಟಿ ಮತ್ತು ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಗಳು ರಚನೆಯಲ್ಲಿ ಸಸ್ತನಿಗಳಿಗಿರುವಂತೆಯೇ ರೂಪುಗೊಂಡುವು. ಸುಮಾರು ಟ್ರಯಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ ಅಂತ್ಯಭಾಗದ ವೇಳೆಗೆ ಸಸ್ತನಿಗಳನ್ನು ಹೋಲುವ ಉರಗಗಳು ಕಾಣಸಿಕೊಂಡವು. ಇವು ಯಾವುವೂ ಇಂದು ಉಳಿದಿಲ್ಲ.
ಕಾಟಲೋಸಾರಿಯ ಗಣದ ಪ್ರತ್ಯೇಕವಾದ ಕವಲಿನಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದ ಉರಗಗಳ ಚರಿತ್ರೆ ಬೇರೆಯೇ ಇದೆ. ಅವು ಡೈಆಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳು. ಇವುಗಳಲ್ಲಿ ಥೀಕೋಡಾಂಶಿಯ ಗಣದ ಉರಗಗಳು ಬಹಳ ಮುಖ್ಯವಾದವು. ಇವು ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳು. ಸಾಲ್ಟೋಪಸ್ ಎಂಬ ಜೀವಿ ಈ ಗಣದ ಒಂದು ವಿಶಿಷ್ಟ ಮಾದರಿ. ಬಹಳ ಬಲಿಷ್ಟವೂ ಉದ್ದವೂ ಆಗಿದ್ದ ಹಿಂಗಾಲುಗಳು ಓಡಲು ಸಹಾಯಕವಾಗಿದ್ದರೆ ಮೊಟಕಾದ ಮುಂಗಾಲುಗಳು ಆಹಾರವನ್ನು ಬಾಚಿಕೊಳ್ಳಲೂ ಹಿಡಿದುಕೊಳ್ಳಲೂ ಕೈಗಳಂತೆ ಸಹಾಯಕವಾಗಿದ್ದವು. ಇದರ ದೇಹ ಹಲ್ಲಿಯ ದೇಹದಂತೆ. ತಲೆ ಮೊಸಳೆಯ ತಲೆಯಂತೆ ಉದ್ದವಾದ ಬಾಲವೂ ಇತ್ತು. ಇಂಥ ಪ್ರಾಣಿಗಳೇ ಮುಂದೆ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡ ದೈತ್ಯೋರಗ ಮತ್ತು ವಾಯುಮಂಡಲದ ಟಿರೋಡ್ಯಾಕ್ಟೈಲ್ ಉರಗಗಳ ಪೂರ್ವಜರಾಗಿರಬೇಕು. ಥೀಕೊಡಾಂಶಿಯದ ಒಂದು ಉಪಗಣ (ಸಬ್ ಆರ್ಡರ್) ಫೈಟೋಸಾರ್ಸ್. ಇವು ಪೂರ್ವಜರಂತೆ ನಾಲ್ಕು ಕಾಲುಗಳ ಮೇಲೆ ನಡೆದುವು. ಇಂದಿನ ಮೊಸಳೆಗಳನ್ನು ಇವು ಹೋಲುತ್ತಿದ್ದುವು. ಉದ್ದ 25'. ಫೈಟೋಸಾರ್ಸ್ ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಅತ್ಯಂತ ಕ್ರೂರ ಪ್ರಾಣಿಗಳು. ಮೊಸಳೆಗಳಲ್ಲಿ ನಾಸಿರಂಧ್ರ ಮುಸುಡಿನ ತುದಿಯಲ್ಲಿದ್ದರೆ ಫೈಟೋಸಾರ್ಸ್ಗಳಲ್ಲಿ ನಾಸಿಕರಂಧ್ರಗಳು ತಲೆಯ ಮೇಲ್ಘಾಗದಲ್ಲಿದ್ದುವು.
ಥೀಕೋಡಾಂಟ್ ಗಣದಿಂದ ಎರಡು ಸ್ಪಷ್ಟವಾದ ಶಾಖೆಗಳು ಉದ್ಭವಿಸಿದುವು. ಆ ಶಾಖೆಗಳ ವಿಂಗಡಣೆಗೆ ಮುಖ್ಯ ಆಧಾರವೆಂದರೆ ಅವುಗಲ ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಯ ರಚನೆ ಮತ್ತು ವ್ಯತ್ಯಾಸ. ಒಂದು ಶಾಖೆ ಹಲ್ಲಿಗಳ ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಯುಳ್ಳ ಸೌರಿಶ್ಚಿಯ ಗಣ ಮತ್ತೊಂದು ಶಾಖೆ ಪಕ್ಷಿಗಳ ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಯುಳ್ಳ ಆರ್ನಿತಿಶ್ಚಿಯ ಗಣ. ಈ ಎರಡು ಗಣದ ಜೀವಿಗಳನ್ನೂ ಒಟ್ಟಾಗಿ ಡೈನೋಡಾರಿಯ ಎಂಬ ಗಣಕ್ಕೆ ಜೋದಿಸಿ ಅವನ್ನು ಡೈನೋಸಾರ್ಸ್ ಎಂದು ಕರೆಯಲಾಗಿತ್ತು. ಆದರೆ ಆ ಎರಡು ಶಾಖೆಗಳ ಜೀವಿಗಳ ಕಪಾಲ ಮತ್ತು ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಯ ರಚನೆಗಳಲ್ಲಿ ವ್ಯತ್ಯಾಸವಿದ್ದುವು.
ಇವನ್ನು ಸಾಮಾನ್ಯವಾಗಿ ನಾಲ್ಕು ಉಪಗಣಗಳಾಗಿ ವಿಂಗಡಿಸಬಹುದು. 1.ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ದ್ವಿಪಾದಿ ಡೈನೊಸಾರುಗಳು ಅಥವಾ ಥೀರೊಪುಡ. 2. ಬೃಹದಾಕಾರದ ಚತುಷ್ಪಾದಿ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಅಥವಾ ಸೌರೊಪೊಡ. 3. ಸಸ್ಯಾಹಾರಿ ದ್ವಿಪಾದಿ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಅಥವಾ ಆರ್ನಿತೋಪೊಹ. 4. ಕವಚಧಾರಿಯಾದ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು. ಥೀರೊಪುಡ ಮತ್ತು ಸೌರೊಪೊಡಗಳನ್ನು ಸೌರಿಶ್ಚಿಯ ಗಣಕ್ಕೆ (ಆರ್ಡರ್) ಸೇರಿಸಿದೆ. ಮಿಕ್ಕ ಎರಡು ಬಗೆಗಳನ್ನು ಆರ್ನಿತಿಶ್ಚಿಯ ಗಣಕ್ಕೆ ಸೇರಿಸಿದೆ. ಇವೆರಡೂ ದ್ವಿಪಾದಿಗಳು. ಆದರೆ ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ಥೀರೊಪೊಡ ಗಳಿಗೂ ಮತ್ತು ಸಸ್ಯಾಹಾರಿ ಆರ್ನಿತೋಪೊಡಗಳಿಗೂ ಯಾವ ಹತ್ತಿರದ ಸಂಬಂಧವೂ ಇರುವುದಿಲ್ಲ. ಅವು ಎರಡು ನಿರ್ದಿಷ್ಟ ಗಣಗಳಿಗೆ ಸೇರಿವೆ.
ಎಷ್ಟು ಜಾತಿಯ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳಿದ್ದುವೆಂದು ಖಚಿತವಾಗಿ ಹೇಳಲು ಸಾಧ್ಯವಿಲ್ಲ. ಇದುವರೆಗೆ ದೊರೆತಿರುವ ಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳು ನೂರಾರು ಬಗೆಯವು. ಅವುಗಳ ಸಂಖ್ಯೆ ಬಹುಶಃ 5,000 ಜಾತಿಗಳಿಗೂ ಹೆಚ್ಚು ಇತ್ತೆಂದು ಹೇಳಬಹುದು. ಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳು, ಇಂದಿನ ಉರಗಗಳ ರಚನೆ ಮತ್ತು ಸ್ವಭಾವ ಇವುಗಳ ಆಧಾರದ ಮೇಲೆ ನಾವು ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ವಿಷಯವಾಗಿ ಊಹಿಸಬಹುದು. ವಸ್ತುಸಂಗ್ರಹಾಲಯಗಳ ಕಲಾಕಾರರು ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ಮಾದರಿಗಳನ್ನು ವೈಜ್ಞಾನಿಕ ಸಂಶೋಧನೆಗಳ ಮೇಲೆ ಆಧರಿಸಿ ರಚಿಸಿದ್ದಾರೆ. ಪ್ರಾರಂಭದಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು 2'-3'ಗಳಷ್ಟು ಚಿಕ್ಕದಾಗಿದ್ದರೂ ಅವು ದ್ವಿಪಾದಿಗಳು. ಅವು ಅತಿವೇಗವಾಗಿ ಚಲಿಸಿ ಇತರ ಸಣ್ಣ ಸಣ್ಣ ಉರಗಗಳನ್ನು ಬೇಟೆಯಾಡಿ ತಿನ್ನುತ್ತಿದ್ದವು. ಜೀವನ ಸಂಗ್ರಾಮದಲ್ಲಿ ಗೆದ್ದ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಸರ್ವತೋಮುಖವಾಗಿ ವಿಕಸಿಸಲು ಪ್ರಾರಂಭಿಸಿದುವು.
ಈ ಗಣದ ಎರಡು ಉಪಗಣಗಳಲ್ಲಿ ಒಂದು ದ್ವಿಪಾದಿ ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ಥೀರೊಪೊಡಗಳು. ಮತ್ತೊಂದು ಸಸ್ಯಾಹಾರಿ ಸೌರೊಪೊಡಗಳು. ಮೊದಲಿನವು ಆದಿ ಅಥವಾ ಪುರಾತನವಾದ ಡೈನೊಸಾರುಗಳೆಂದು ಪ್ರಸಿದ್ಧವಾಗಿವೆ. ಇವು ತಮ್ಮ ಪೂರ್ವಜರಂತೆ ದ್ವಿಪಾದಿಗಳಾಗಿ ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳಾಗಿದ್ದುವು. ಇವುಗಳಲ್ಲಿ ಅಲ್ಲೋಸಾರಸ್ ಜಾತಿ (ಜೀನಸ್) ಮತ್ತು ಟೈರಾನೊಸಾರಸ್ ಕುಲಗಳು ಬಹಳ ಸಮೃದ್ಧಿಯಾಗಿ ಬೆಳೆದುವು. ಅವೆಲ್ಲವೂ ರಾಕ್ಷಸ ಪ್ರವೃತ್ತಿಯ ಅತಿ ಬಲಿಷ್ಠವಾದ ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು. ಇತರ ಉರಗಗಳಿಗೆ ಇವು ಅತಿ ಉಪದ್ರವಕಾರಿಗಳಾಗಿದ್ದುವು. ಅಲ್ಲೋಸಾರಸ್ ಕುಲದ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ಉದ್ದ 30'-50'. ಅವಕ್ಕೆ ಘನ ಮತ್ತು ತೂಕವಾದ ಮೂಳೆಗಳಿದ್ದುದರಿಂದ ಒಟ್ಟು ತೂಕ ಹಲವಾರು ಟನ್ನಿನಷ್ಟೇ ಇತ್ತು. ಈ ಗಾತ್ರಕ್ಕೆ ಹೋಲಿಸುವಾಗ ಅದರ ತಲೆ ಸ್ವಲ್ಪ ಚಿಕ್ಕದೆನಿಸಿದರೂ ವಾಸ್ತವವಾಗಿ ಅದು ಇತರ ಉರಗಗಳ ತಲೆಗಿಂತ ದೊಡ್ಡದಾಗಿತ್ತು. ಬಲವಾದ ದವಡೆ, ಉದ್ದ ಮತ್ತು ಮೊನಚಾದ ಹಲ್ಲುಗಳು, ಕೈಯ್ಯ ಮೊದಲ ಮೂರು ಬೆರಳುಗಳಲ್ಲಿ ಅಗಲ ಮತ್ತು ಚೂಪು ನಖಗಳು, ಸ್ಥೂಲ ಶರೀರವನ್ನು ಹೊರಲು ಬಲಿಷ್ಠವಾದ ದಪ್ಪಕಾಲುಗಳು-ಇಷ್ಟು ಈ ಪ್ರಾಣಿಯ ವೈಶಿಷ್ಟ್ಯ. ಇವು ದೈತ್ಯೋರಗಗಳನ್ನು ನಿರ್ಲಕ್ಷ್ಯದಿಂದ ಕೊಂದು ತಿನ್ನುತ್ತಿದ್ದುವು. ಇದುವರೆಗೆ ಜೀವಿಸಿದ ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳಲ್ಲೆಲ್ಲ ಅತ್ಯಂತ ಭೀಕರ ಮತ್ತು ಬಲಿಷ್ಠ ಪ್ರಾಣಿಯೆಂದರೆ ಮುಂದೆ ಕೆಲವು ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳ ತರುವಾಯ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡ ಟೈರಾನೊಸಾರ್ ಅಥವಾ ಕ್ರೂರೋರಗ. ಹಲ್ಲಿಗಳ ನಿರಂಕುಶ ಪ್ರಭು ಎಂದು ಈ ಶಬ್ದದ ಅರ್ಥ. ಇದು ಅಲ್ಲೋಸಾರನ್ನು ಹೋಲುತ್ತಿತ್ತು. ಇದರ ಉದ್ದ ತಲೆಯಿಂದ ಬಾಲದವರೆಗೆ 50'. ತೂಕ 8-10ಟನ್. ಇದು ನಿಂತಾಗ 18'-20' ಎತ್ತರವಾಗಿತ್ತು. ದೈತ್ಯೋರಗಗಳಿಗೂ ಇದು ಮೃತ್ಯುಪ್ರಾಯವಾಗಿತ್ತು. ಇಂದಿನ ಉಷ್ಟ್ರಪಕ್ಷಿಯನ್ನು ಹೋಲುವ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳೂ ಕೂಡ ಥೀರೊಪೊಡ ಉಪಗಣಕ್ಕೆ ಸೇರಿದವು. ಅವುಗಳಲ್ಲಿ ಓವಿರಾಪ್ಟರ್ ಎಂಬ ಜೀವಿ ಸಾಧುಪ್ರಾಣಿಯಾಗಿತ್ತು. ಅದು ಇತರ ಉರಗಗಳ ಮೊಟ್ಟೆಗಳನ್ನು ಕದ್ದು ತಿನ್ನುತ್ತಿದ್ದರಿಂದ ಅದಕ್ಕೆ ಎಗ್ಸ್ಟೀಲರ್ ಎಂಬ ಹೆಸರು ಇತ್ತು.
ಸೌರೊಪೊಡ ಉಪಗಣದ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಭೂತಾಕಾರವಾಗಿ ಬೆಳೆದುವು. ಇವುಗಳಲ್ಲಿ ಮುಖ್ಯವಾದ ಜಾತಿಗಳು (ಜಿನಸ್) ಬ್ರಾಂಟೋಸಾರಸ್, ಬ್ರಾಕಿಯೋಸಾರಸ್ ಮತ್ತು ಡಿಪ್ಲೋಡೋಕಸ್, ಅವೆಲ್ಲ ಸಸ್ಯಾಹಾರಿಗಳು. ಬಾಂಟೋಸಾರಸ್ ಇವುಗಳಲ್ಲಿ ಬಹಳ ಮುಖ್ಯವಾದದ್ದು. ಹೆಸರಿನ ಅರ್ಥ ಗುಡುಗುಹಲ್ಲಿ, ಇದರ ಉದ್ದ ತಲೆಯಿಂದ ಬಾಲದವರೆಗೆ 70'-80'. ಬಾಲದಷ್ಟೇ ಉದ್ದವಾದ ಬಳುಕುವ ಕತ್ತು ಇದಕ್ಕಿತ್ತು. ಸುಮಾರು 60,000 ಪೌಂಡ್ ತೂಕದ ಈ ಪ್ರಾಣಿ ಬಹುಶಃ ಆರು ಅನೆಗಳ ಗಾತ್ರಕ್ಕೆ ಸಮವಾಗಿತ್ತು. ಆದರೆ ಅತಿ ಚಿಕ್ಕದಾದ ತಲೆ, ನಿರ್ಬಲವಾದ ದವಡೆ ಮತ್ತು ಹಲ್ಲುಗಳು ಅದರ ಭೂತಾಕೃತಿಗೆ ಸ್ವಲ್ಪವೂ ತಾಳೆಯಾಗುತ್ತಿರಲಿಲ್ಲ. ನೀರಿನಲ್ಲಿನ ಮೃದು ಸಸ್ಯಗಳನ್ನು ತಿನ್ನಲು ಮಾತ್ರ ಆ ಹಲ್ಲುಗಳು ಸಹಕಾರಿಯಾಗಿದ್ದುವು. ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳಿಂದ ತಪ್ಪಿಸಿಕೊಳ್ಳಲು ಇವು ನೀರಿಗೆ ಹೋಗುತ್ತಿದ್ದಿರ ಬಹುದು. ಇವುಗಳ ಅವಶೇಷಗಳು ಉತ್ತರ ಅಮೆರಿಕದಲ್ಲಿ ಸಿಕ್ಕಿವೆ. ಅಮೆರಿಕದ ಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳ ತಜ್ಞನಾದ ಆರ್.ಬಿ.ಬರ್ಡ್ ಮತ್ತು ಆತನ ವಿದ್ಯಾರ್ಥಿಗಳು ಸೌರಾಪೊಡದ ಕಾಲಿನ ಗುರುತುಗಳಿರುವ ಶಿಲೆಗಳನ್ನು ಕಂಡುಹಿಡಿದರು. ಅದೇ ಸ್ಥಳದಲ್ಲಿ ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ಥೀರೊಪೊಡಗಳ ಮೂರು ಬೆರಳಿನ ಕಾಲುಗುರುತುಗಳುಳ್ಳ ಕಲ್ಲುಗಳೂ ದೊರೆತುವು. ಇದರಿಂದ ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ಟೈರಾನೋಸಾರುಗಳು ಈ ಸಸ್ಯಾಹಾರಿಗಳನ್ನು ಅಟ್ಟಿಸಿಕೊಂಡು ಹೋಗಿ ಬೇಟೆಯಾಡುತ್ತಿದ್ದಿರಬೇಕೆಂಬ ತೀರ್ಮಾನಕ್ಕೆ ಅವರು ಬಂದರು; ದೈತ್ಯೋರಗಗಳಲ್ಲೆಲ್ಲ ಬ್ರಾಕಿಯೋಸಾರಸ್ ಅತಿ ದೊಡ್ಡದು ಮತ್ತು ತೂಕವಾದದ್ದು, ಇದರ ತೂಕ ಸುಮಾರು ಒಂದು ಲಕ್ಷ ಪೌಂಡ್ ಇದ್ದಿರಬಹುದು. ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳಿಂದ ತಪ್ಪಿಸಿಕೊಳ್ಳುವುದಿರಲಿ, ತಮ್ಮ ದೇಹವನ್ನು ಭೂಮಿಯ ಮೇಲೆ ಎಳೆಯುವುದೂ ಇವುಗಳಿಗೆ ಪ್ರಯಾಸಕರ. ದೇಹದ ತೂಕವನ್ನು ಕಡಿಮೆ ಮಾಡಿಕೊಳ್ಳಲು ತಮ್ಮ ಜೀವಮಾನದ ಹೆಚ್ಚುಭಾಗವನ್ನು ಇವು ನೀರಿನಲ್ಲೇ ಕಳೆಯುತ್ತಿದ್ದುವು. ಆಳವಾದ ನೀರಿಗೆ ಇಳಿದರೂ ಉದ್ದವಾದ ಮುಂಗಾಲುಗಳ ಮತ್ತು ಕತ್ತಿನ ನೆರವಿನಿಂದ ತಮ್ಮ ತಲೆಯನ್ನು ನೀರಿನ ಮೇಲೆ ಎತ್ತಿಟ್ಟುಕೊಳ್ಳುತ್ತಿದ್ದುವು. ತಲೆಯ ಮೇಲ್ಭಾಗದಲ್ಲಿ ಒಂದು ಗುಮ್ಮಟದಂಥ ಪ್ರದೇಶವಿತ್ತು. ಅದರಲ್ಲಿ ನಾಸಿಕ ರಂಧ್ರಗಳಿದ್ದುವು. ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಅಡಗಿದ್ದರೂ ರಂಧ್ರಗಳ ನೆರವಿನಿಂದ ಉಸಿರಾಡಲು ಸಾಧ್ಯವಾಗುತ್ತಿತ್ತು. 87ಳಿ ಉದ್ದವಿದ್ದ ಡಿಪ್ಲೋಡೋಕಸುಗಳು ತಮ್ಮ ಇತರ ಸಂಬಂಧಿಗಳಿಗಿಂತ ಮತ್ತು ಹಗರುವಾಗಿದ್ದವು. ಈ ಪ್ರಾಣಿಯ ಮಿದುಳು ಬಲು ಕಿರಿದು. ಅದರ ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಯ ಭಾಗದಲ್ಲಿ ಕಾಲುಗಳಿಗೆ ಹೋಗುವ ಮಿದುಳುಬಳ್ಳಿಯ ನರಗಳು ಒಟ್ಟುಗೂಡಿ ಆ ಪ್ರಾಣಿಯ ಮಿದುಳಿಗಿಂತ ಅನೇಕಪಾಲು ದೊಡ್ಡವಾದ ನರಗಳ ವಸ್ತುವನ್ನು ನಿರ್ಮಿಸಿದ್ದುವು. ಇದನ್ನು ಎರಡನೆಯ ಮಿದುಳು ಎಂದು ಕರೆಯಬಹುದು. ಇದಕ್ಕೆ ಜ್ಞಾನವಾಹಕ ಗ್ರಹಣಶಕ್ತಿ (ಸೆನ್ಸರಿ ಪರ್ಸೆಪ್ಷನ್) ಇರದಿದ್ದರೂ ಬಹುಶಃ ಇದು ಸ್ಥೂಲವಾದ ಹಿಂಗಾಲುಗಳ ಚಲನೆಗೆ ಸಹಾಯಕವಾಗಿದ್ದಿರಬಹುದು. ಸೌರೊಪೊಡ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ಅಸ್ಥಿಪಂಜರದ ರಚನೆಯನ್ನು ಪ್ರಕೃತಿಯ ಒಂದು ಅದ್ಭುತ ವಿಶ್ವಕರ್ಮಾಕೃತಿ (ವಾಸ್ತುಶಿಲ್ಪ) ಎಂದು ಪರಿಗಣಿಸಲಾಗಿದೆ. ಇಷ್ಟಾದರೂ ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಆಸರೆ ಪಡೆಯದಿದ್ದರೆ ಇವು ಅಲ್ಲೋಸಾರ್ ಮತ್ತು ಟೈರಾನೋಸಾರುಗಳ ಕ್ರೌರ್ಯಕ್ಕೆ ಸುಲಭವಾಗಿ ಬಲಿಯಾಗುತ್ತಿದ್ದುವು. ಕೋಟ್ಯಂತರ ವರ್ಷಗಳ ಅನಂತರ ಭೂಮಿಯ ಮೇಲಿನ ನೀರು ಬತ್ತುತ್ತ ಬಂದಂತೆ ಇವುಗಳ ಜೀವನ ಕಷ್ಟವಾಗುತ್ತ ಬಂದು ಅವು ಭೂಮಿಯ ಮೇಲೆ ಜೀವಿಸಲಾರದೆ ಹೋದುವು.
ಸ್ಟೀಗೋಸಾರಸ್ ಪ್ರಾಣಿ ಆರ್ನಿತಿಶ್ಚಿಯ ಗಣದ ಉಪಗಣ. ಇದು ಸಸ್ಯಾಹಾರಿ ಮತ್ತು ಚತುಷ್ಪಾದಿ. ಬೆನ್ನಿನಮೇಲೆ ತಲೆಯಿಂದ ಬಾಲದವರೆಗೆ ಹಾಳೆಹಾಳೆಯಾಗಿ ಎದ್ದುನಿಂತ ಒಂದು ಸಾಲು ಚಿಪ್ಪುಗಳು ಮತ್ತು ಬಾಲದಮೇಲೆ ಇದ್ದ ನಾಲ್ಕು ದೊಡ್ಡ ಸಲಾಕಿಗಳಂಥ ಮುಳ್ಳುಗಳೂ ಆತ್ಮಸಂರಕ್ಷಣೆಯ ಸಾಧನವಾಗಿದ್ದವು. ಆಂಕೈಲೋಸಾರಸಿನ 20' ಉದ್ದದ ದೇಹವನ್ನು ಸಂಪೂರ್ಣವಾಗಿ ರಕ್ಷಣಾಕವಚಗಳು ಮುಚ್ಚಿದ್ದುವು. ಮುಳ್ಳುಗಳಿಂದ ಕೂಡಿದ ಬಲಿಷ್ಠವಾದ ಬಾಲ ಅದರ ಒಂದು ಪ್ರಬಲ ಆಯುಧವಾಗಿತ್ತು. ಕಾಂಪ್ಟೋಸಾರಸ್ ತಮ್ಮ ಪೂರ್ವಜರಾದ ಥೀಕೋಡಾಂಟುಗಳಂತೆ ದ್ವಿಪಾದಿಗಳು. ಇವು ಅನಂತರ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡ ಬಾತು ಕೊಕ್ಕಿನ ಮೂತಿಯ (ಡಕ್ಬಿಲ್ಡ್ ಡೈನೋಸಾರ್ಸ್) ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ಪೂರ್ವಜಗಳು. 40' ಉದ್ದದ ಅನಾಟೋಸಾರಸ್ ಇಂಥ ಒಂದು ಬಾತುಕೊಕ್ಕಿನ ದೈತ್ಯೋರಗ. ಅದರ ಮುಸುಡು ಬಾತುಕೋಳಿಯ ಕೊಕ್ಕಿನಂತಿತ್ತು. ಪ್ರತಿಯೊಂದು ಸಾಲಿನಲ್ಲೂ ನೂರಾರು ಹಲ್ಲುಗಳಿದ್ದುವು. ಬಹುಶಃ ಕಾಂಪ್ಟೋಸಾರಸಿನಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದ ಇಗ್ವಾನೊಡಾನ್ 25'-30'ವರೆಗೆ ಬೆಳೆದ ದ್ವಿಪಾದಿ ಸಸ್ಯಾಹಾರಿ ದೈತ್ಯೋರಗ. ಮೊಟ್ಟಮೊದಲು ದೊರೆತ ಇದರ ಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳು ವಿಜ್ಞಾನಿಗಳಿಗೆ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ಪೂರ್ಣರೂಪ ಗಾತ್ರಗಳನ್ನು ಕಲ್ಪಿಸಿಕೊಳ್ಳಲು ನೆರವಾದವು. ಇಂದು ಬದುಕಿರುವ ಇಗ್ವಾನ ಜಾತಿಯ ಹಲ್ಲಿಯ ಬೃಹತ್ ಸ್ವರೂಪ ಇದಾಗಿರಬೇಕು ಎಂಬ ತಪ್ಪು ತಿಳಿವಳಿಕೆಯ ಮೇಲೆ ಅದನ್ನು ಇಗ್ವಾನೊಡಾನ್ ಎಂದು ಕರೆಯಲಾಯಿತು. ಇದರ ಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳು ಮೊದಲು ದೊರೆತದ್ದು ಇಂಗ್ಲೆಂಡಿನಲ್ಲಿ. ಅನಂತರ 1878ರಲ್ಲಿ ಬೆಲ್ಜಿಯಂನ ಕಲ್ಲಿದ್ದಲ ಗಣಿಯಲ್ಲಿ 30 ಪೂರ್ಣಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳು ಸಿಕ್ಕಿವೆ. ಸಸ್ಯಾಹಾರಿಯಾದರೂ ಈ ದ್ವಿಪಾದಿಗೆ ಹರಿತವಾದ ಹೆಬ್ಬೆರಳಿನ ತುದಿಯಲ್ಲಿದ್ದ ಚೂಪಾದ ಮುಳ್ಳು ರಕ್ಷಣಾಯುಧವಾಗಿತ್ತು. ಕೊಂಬಿನ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳಲ್ಲಿ ಇಂದಿನ ಗೇಂಡಾ ಮೃಗವನ್ನು (ಖಡ್ಗಮೃಗ, ರ್ಹೆನೋಸಾರಸ್) ಹೋಲುತ್ತಿದ್ದ ಟ್ರೈಸೆರಟಾಪ್ಸ್ ಬಹಳ ಮುಖ್ಯವಾದದ್ದು. ಉತ್ತರ ಅಮೆರಿಕದಲ್ಲಿ ಹೇರಳವಾಗಿತ್ತು. ಇದರ ತಲೆಯ ಅಗಲ 7'ಗಳಷ್ಟು. ಆತ್ಮಸಂರಕ್ಷಣೆಗೆ ಸಾಧನವಾಗಿ ಮೂರು ಕೊಂಬುಗಳಿದ್ದವು; 3' ಉದ್ದದ ಎರಡು ಕೊಂಬುಗಳು ಎರಡು ಕಣ್ಣುಗಳ ಮೇಲೆ; ಮತ್ತೊಂದು ಸ್ವಲ್ಪ ಚಿಕ್ಕದು ಮೂಗಿನಮೇಲೆ. ಬಹುಶಃ ಅಲ್ಲೋಸಾರ್ಸ್ ಮತ್ತು ಟೈರಾನೋಸಾರಿನಂಥ ಭೀಕರ ಮಾಂಸಾಹಾರಿಗಳೊಡನೆ ಸೆಣಸಿ ಕಾದಾಡಿ ಕೆಲವು ವೇಳೆ ಜಯಶಾಲಿಯಾದ ದೈತ್ಯೋರಗವೆಂದರೆ ಟ್ರೈಸೆರಟಾಪ್ಸ್ ಎಂದು ಊಹಿಸಲಾಗಿದೆ.
ಥೀಕೋಡಾಂಟಿನ ಸಾಲ್ಟೋಪಸ್ ಎಂಬ ಜೀವಿಯ ವಿಷಯ ಈಗಾಗಲೇ ಹೇಳಿದೆ. ಅಂಥ ಕೆಲವು ಜೀವಿಗಳು ಬಹುಶಃ ವಾಯು ಮಂಡಲವನ್ನು ಆಕ್ರಮಿಸಲು ತೊಡಗಿದುವು. ಅವುಗಳಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದ ಗಣವನ್ನು ಟೀರೊಡ್ಯಾಕ್ವೈಲ ಅಥವಾ ಪಕ್ಷಾಂಗುಲೀಯ ಎಂದು ಕರೆಯಲಾಗಿದೆ. ಇದು ಜೂರಾಸಿಕ್ ಮತ್ತು ಕ್ರಿಟೇಷಿಯಸ್ ಕಲ್ಪಗಳಲ್ಲಿ ಹೇರಳವಾಗಿತು. ಇದರ ಮುಂಗಾಲುಗಳು ಇಂದಿನ ಬಾವಲಿಗಳಿಗಿರುವಂತೆ ರೆಕ್ಕೆಗಳಾಗಿ ರೂಪಗೊಂಡಿತ್ತು. ಆದರೆ ಪಕ್ಕಗಳಲ್ಲಿರಲಿಲ್ಲ. ಬಾಲ ಬಹಳ ಉದ್ದ. ತುದಿಯಲ್ಲಿ ಇದರ ಆಕಾರ ಮೀನಿನ ಈಜುರೆಕ್ಕೆಯಂತೆ ಇದನ್ನು ವಾಯುಮಂಡಲದ ಹಾರುವ ಪೆಡಂಭೂತ ಎಂದು ಕರೆಯಬಹುದು. ಇದು ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ಪ್ರಾಣಿ. ಇದರಲ್ಲಿ ಮೊದಮೊದಲು ವಿಕಸಿಸಿದವು ಕೇವಲ ಗುಬ್ಬಚ್ಚಿಯಷ್ಟು ಚಿಕ್ಕದಾಗಿದ್ದುವು. ಉದ್ದವಾದ ದವಡೆ. ಅದು ತುಂಬ ಹಲ್ಲುಗಳು; ಇವು ನೋಡಲು ಅಸಹ್ಯವಾಗಿದ್ದುವು. ಕ್ರಮೇಣ ಇವುಗಳ ಗಾತ್ರ ಇಂದಿನ ಪುಟ್ಟ ವಿಮಾನದಷ್ಟು ಬೆಳೆಯಿತು. ಅತಿ ದೊಡ್ಡದಾದ ಜೀವಿ ರೆಕ್ಕೆಗಳನ್ನು ಹರಡಿದಾಗ ಅದು ಸುಮಾರು 28'ಗಳಷ್ಟು ಅಗಲವಾಗಿ ವ್ಯಾಪಿಸುತ್ತಿತ್ತು. ರ್ಹಾಂಪೊರ್ಪಿಂಕಾಯ್ಡಿಯ ಎಂಬ ಜಾತಿಯ (ಜೀನಸ್) ರ್ಹಾಂಪೊರ್ಪಿಂಕಸ್ ಮತ್ತು ಡೈಮಾರೊಡಾನ್ ಎಂಬುವ ಹಾರುವ ಜಾತಿಗಳಿಗೆ ಉದ್ದನೆಯ ಬಾಲವಿತ್ತು; ಅದರ ತುದಿಮೀನಿನ ಈಜುರೆಕ್ಕೆಯಂತಿತ್ತು. ಟಿರೋಡ್ಯಾಕ್ಟೈಲಾಯ್ಡಿಯಾ ಎಂಬ ಜಾತಿಯ ಜೀವಿಗಳಲ್ಲಿ ಬಾಲ ಮೊಟಕು. ಅದೇ ಜಾತಿಯ ಟೀರೊಡ್ಯಾಕ್ಟೈಲಸ್ ಪ್ರಭೇದದ ಉರಗಗಳಿಗೆ ಹಲ್ಲುಗಳು ಇರಲಿಲ್ಲ.
ಅಂದು ಭೂಮಿಯ ಮೇಲೆ ಬಾಳುತ್ತಿದ್ದ ಮಹಾಕ್ರೂರಿ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ಉಪದ್ರವವನ್ನು ತಾಳಲಾರದೆ ಬಹುಶಃ ಕೆಲವು ಉರಗಗಳು ತಮ್ಮ ಪೂರ್ವಜರಂತೆ ಪುನಃ ನೀರಿಗೆ ಮರಳಿರಬಹುದು. ಇದನ್ನು ಮತ್ಸ್ಯೋರಗಗಳು ಎಂದು ಕರೆಯಬಹುದು. ಜಲಜೀವನಕ್ಕೆ ಹೆಚ್ಚು ಪರಿಣಾಮಕಾರಿಯಾಗಿ ತಮ್ಮ ದೇಹವನ್ನು ಅಳವಡಿಸಿಕೊಂಡ ಇವನ್ನು ಎರಡು ಗಣಗಳಿಗೆ ಸೇರಿಸಲಾಗಿದೆ. ಅವು ಪ್ಲೀಸಿಯೋಸಾರಿಯ ಮತ್ತು ಇಕ್ತಿಯೋಸಾರಿಯ. ಈ ಎರಡು ಗಣಗಳ ಜೀವಿಗಳ ಕಪಾಲದಲ್ಲಿ ಪ್ರತಿಯೊಂದು ಪಾಶರ್ವ್ದಲ್ಲೂ ಸೈನಾಪ್ಸಿಡದಂತೆ ಒಂದೊಂದು ಬೃಹದ್ರಂಧ್ರವಿದ್ದರೂ ಅದರ ಎಲುಬಿನ ಆಯಕಟ್ಟಿನಲ್ಲಿ ವ್ಯತ್ಯಾಸವಿದ್ದುದರಿಂದ ಅದನ್ನು ಸೈನಾಪ್ಸಿಡಕ್ಕೆ ಸೇರಿಸಲಾಗುವುದಿಲ್ಲ. ಈ ಕಾರಣದಿಂದ ಆ ಗಣದ ಉರಗಗಳನ್ನು ಪ್ಯಾರಾಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳು ಎಂದು ಪರಿಗಣಿಸಲಾಗಿದೆ. ಇದೇ ಕಾರಣದ ಮೇಲೆ ನೆಲಸ ಮೇಲೆ ವಾಸಿಸುತ್ತಿದ್ದ ಚಿಕ್ಕ ಹಲ್ಲಿಯಂಥ ದೇಹದ ಅರಿಯೋಸೆಲಿಸನ್ನು ಒಳಗೊಂಡ ಪ್ರೋಟೋಸಾರಿಯ ಗಣವನ್ನು ಪ್ಯಾರಾಪ್ಸಿಡ ಉಪವರ್ಗಕ್ಕೆ ಸೇರಿಸಲಾಗಿದೆ. ಪ್ಯಾರಾಪ್ಸಿಡಗಳು ಉರಗದ ಯಾವ ಶಾಖೆಯಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದುವು ಎಂಬುದು ವಿವಾದಾಸ್ಪದ. ಬಹುಶಃ ಕಾಟಿಲೋಸಾರಿಯದಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದ ಡೈಆಪ್ಸಿಡ ಶಾಖೆಯಿಂದ ಆದಿಯಲ್ಲೇ ಕವಲಾಗಿ ಇವು ವಿಕಸಿಸಿರಬಹುದು ಎಂದು ಊಹಿಸಿದೆ. ಸಮುದ್ರವಾಸಿಗಳಾದ ಸ್ಟಿಸಿಯೋಸಾರಿಯ ಮತ್ತು ಇಕ್ತಿಯೋಸಾರಿಯ ಗಣಗಳ ಮತ್ಸ್ಯೋರಗಗಳ ವಂಶಜರು ಪ್ರೋಟೋಸಾರಿಯ ಗಣದ ಜೀವಿಗಳು ಎಂದೂ ಊಹಿಸಲಾಗಿದೆ. ಮತ್ಸ್ಯೋರಗಗಳಲ್ಲಿ ಕೆಲವು ದ್ವಿಚರಿಗಳಾಗಿದ್ದುವು. ಅವನ್ನು ಸೌರಾಫ್ಟೆರಿಗಿಯ ಎಂಬ ಗಣಕ್ಕೆ ಸೇರಿಸಿದೆ. ಫ್ಲಿಸಿಯೋಸಾರಿಯ ಉಪವರ್ಗದ ಜೀವಿಗಳು ಸಮುದ್ರವಾಸಿಗಳು. ಅವುಗಳ ಅಮೆಯಂಥ ದೇಹಕ್ಕೆ ಉದ್ದವಾದ ಕತ್ತು ಮತ್ತು ದೇಹದ ಗಾತ್ರಕ್ಕೆ ಸ್ವಲ್ಪವೂ ಹೊಂದದ ಚಿಕ್ಕತಲೆ ಮೊಟಕಾದ ಬಾಲಗಳಿದ್ದವು. ಕಾಲುಗಳು ಈಜಲು ಸಹಾಯಕವಾಗಿ ಜಲಪಾದಗಳಾಗಿ ರೂಪಾಂತರಗೊಂಡಿದ್ದವು. ಕೆಲವು ಜಾತಿಗಳು 40'ಗಳಷ್ಟು ಉದ್ದ ಬೆಳೆದಿದ್ದುವು. ಇಕ್ತಿಯೊಸಾರಿಯ ಗಣದ ಮತ್ಸ್ಯೋರಗಗಳು ಜಲವಾಸಕ್ಕೆ ಇನ್ನಷ್ಟು ಚೆನ್ನಾಗಿ ಹೊಂದಿಕೊಂಡು ಟ್ರಿಯಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದಿಂದ ಜೂರಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದವರೆಗೆ ಬಾಳಿದವು. ಇವು ಮೀನನ್ನು ಹೋಲುತ್ತಿದ್ದವು. ಉದ್ದ 30'-40'ಗಳಷ್ಟು. ಇಂಗ್ಲೆಂಡ್ ದೇಶದ ಒಬ್ಬ ಬಾಲಕಿಗೆ ಇದರ ಒಂದು ಪಳೆಯುಳಿಕೆ 1811ರಲ್ಲಿ ಸಿಕ್ಕಿತು. ಇಂಥವು ಈಚೆಗೆ ಭೂಮಿಯ ಎಲ್ಲ ಭಾಗಗಳಲ್ಲೂ ದೊರೆತಿವೆ. ಈ ಕಾರಣದಿಂದಲೇ ಇವು ಆ ಯುಗದಲ್ಲಿ ಸಮುದ್ರದಲ್ಲಿ ಹೇರಳವಾಗಿ ಲೀಲಾಜಾಲವಾಗಿ ಬಾಳಿರಬೇಕು ಎಂದು ಊಹಿಸಲಾಗಿದೆ.
ಹೀಗೆ ಭೂಮಿಯ ಮೇಲಿನ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು, ಸಮುದ್ರದ ಪೈಶಾಚಿಕ ಮತ್ಸ್ಯೋರಗಗಳು ಮತ್ತು ವಾಯುಮಂಡಲದ ಪೆಡಂಭೂತಗಳು-ಈ ಪ್ರಾಣಿಗಳಿಂದ ತುಂಬಿದ ಭೂಮಂಡಲ ಅತಿ ಭಯಂಕರವೂ ಅದ್ಭುತವೂ ಇದ್ದಿರಬೇಕು. ಆದರೆ 12ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳ ಕಾಲ ಸತತವಾಗಿ ನಿರಂಕುಶ ಪ್ರಭುಗಳಾಗಿ ಮೆರೆದ ಈ ಮಹಾಪ್ರಾಣಿಗಳು ಮುಂದೊಂದು ದಿವಸ ನಿಶ್ಶೇಷವಾದುವು. ಇದಕ್ಕೆ ಕಾರಣಗಳು ಇನ್ನೂ ಗೂಢವಾಗಿಯೇ ಉಳಿದಿವೆ. ಈ ವಿಷಯದ ಬಗ್ಗೆ ವಿಜ್ಞಾನಿಗಳು ಊಹಾಪೋಹಗಳನ್ನು ಮಾಡುತ್ತಲೇ ಇದ್ದಾರೆ. ವಾತಾವರಣದಲ್ಲಿ ಬದಲಾವಣೆಯಾಗುತ್ತ ಬಂತು; ಗಾಳಿ ತಂಪಾಗಿ ಶೀತಲಗಾಳಿ ಬೀಸಲು ಪ್ರಾರಂಭಿಸಿತ್ತು; ಕ್ರಮೇಣ ಜೌಗುಪ್ರದೇಶಗಳು ಬತ್ತುತ್ತಬಂದುವು; ಅನೇಕ ಹೊಸವರ್ಗದ ಸಸ್ಯಗಳು ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡವು; ಶೀತರಕ್ತದ ಉರಗಗಳಲಿ ಅನೇಕ ಪ್ರಭೇದಗಳು ಅದರಲ್ಲೂ ದೈತ್ಯೋರಗ ಮತ್ಸ್ಯೋರಗ ಮತ್ತು ಹಾರುವ ಪೆಡಂಭೂತಗಳು ಈ ಶೀತಳ ಹವೆಯನ್ನು ತಾಳಲಾರದೆ ಗತಿಸಿಹೋಗಿರಬಹುದು. ಸಮುದ್ರದ ಶೈತ್ಯವೂ ಹೆಚ್ಚಿ ಮತ್ಸ್ಯೋರಗಗಳು ಅವಸಾನಗೊಂಡುವು. ಸಸ್ಯಾಹಾರಿ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳಿಗೆ ಹೊಸಬಗೆಯ ಸಸ್ಯಾಹಾರ ಒಗ್ಗಲಿಲ್ಲ. ಹೀಗೆ ಉಂಟಾದ ಅಹಾರಭಾವದಿಂದ ಅವು ಮಡಿದಿರಬಹುದು. ಅದರ ಪರಿಣಾಮವಾಗಿ ಅವನ್ನು ತಿಂದು ಜೀವಿಸುತ್ತಿದ್ದ ಮಾಂಸಾಹಾರೀ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳಿಗೂ ಆಹಾರದ ಕೊರತೆ ಪ್ರಾರಂಭವಾಯಿತು. ಇದರಿಂದ ಕ್ರಮೇಣ ಅವೂ ಅವಸಾನ ಹೊಂದಿರಬಹುದು ಎಂಬುದು ಒಂದು ವಾದ.
ಸ್ವೀಕಾರಾರ್ಹವಾದ ಇನ್ನೊಂದು ತರ್ಕಸರಣಿ ಇದೆ. ಈ ದೈತ್ಯಜೀವಿಗಳಿಗೆ ತಮ್ಮ ಭೂತಾಕಾರದ ಮೊಟ್ಟೆಗಳನ್ನು ಯಾವ ಮರೆಯಲ್ಲಾಗಲೀ ಅಥವಾ ರಕ್ಷಣೆಯಲ್ಲಾಗಲೀ ಇಡಲು ಸಾಧ್ಯವಾಗುತ್ತಿರಲಿಲ್ಲ. ನೆಲದಮೇಲೆಯೇ ಅವನ್ನು ಇಡುತ್ತಿದ್ದವು. ಚಿಕ್ಕ ಸರೀಸೃಪಗಳೂ ಮತ್ತು ಆ ವೇಳೆಗೆ ವಿಕಸಿಸುತ್ತಿದ್ದ ಆದಿ ಸಸ್ತನಿಗಳೂ ಈ ಮೊಟ್ಟೆಗಳನ್ನು ನಾಶಪಡಿಸಿರಬಹುದು. ಡಾಕ್ಟರ್ ಮೋರಿಯವರ ಕೌತುಕವಾದ ಊಹೆಯೊಂದಿದೆ. ಒಂದು ಬಗೆಯ ಅಸಾಧಾರಣವಾದ ಸಾಂಕ್ರಾಮಿಕ ಜಾಡ್ಯಕ್ಕೆ ಈ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಬಲಿಯಾಗಿ ನಿಶ್ಶೇಷವಾಗಿ ಅಳಿದವು; ಸಾಂಕ್ರಾಮಿಕ ರೋಗಗಳನ್ನುಂಟುಮಾಡುವ ಜೀವಾಣುಗಳು ಪ್ರಾರಂಭದಲ್ಲಿ ಸ್ವತಂತ್ರ ಜೀವಿಗಳಾಗಿದ್ದು ಉರಗಗಳು ಉನ್ನತಸ್ಥಿತಿಗೆ ತಲಪುವ ವೇಳೆಗೆ ಬಹುಶಃ ಪರತಂತ್ರಜೀವಿಗಳಾಗಿ ಪರಿಣಮಿಸಿ ಈ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ವಿಪತ್ತಿಗೆ ಕಾರಣವಾಗಿರಬಹುದು ಎಂಬುದು ಅದರ ಸಾರ. ಇದು ನಿಜವಾದ ಪಕ್ಷದಲ್ಲಿ, ಇತರ ಉರಗ ಮತ್ತು ಅನೇಕ ಇತರ ವರ್ಗದ ಪ್ರಾಣಿಗಳು ಈ ವಿಪತ್ತಿನಿಂದ ಹೇಗೆ ಪಾರಾದುವು ಎಂಬ ಪ್ರಶ್ನೆ ಏಳುತ್ತದೆ. ಮೇಲೆ ಹೇಳಿದ ವಿಪತ್ತುಗಳು ಇದ್ದರೂ ಅವನ್ನು ಎದುರಿಸಿ ಉಳಿದಿರುವ ಸಣ್ಣ ಸಣ್ಣ ಉರಗಗಳನ್ನು ಗಮನಿಸಿದರೆ ಆ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ವಿನಾಶಕ್ಕೆ ಕಾರಣ ಇಂಥಾದ್ದೇ ಎಂದು ನಿರ್ದಿಷ್ಟವಾಗಿ ಹೇಳಲು ಸಾಧ್ಯವಿಲ್ಲ. ಬಹುಶಃ ಮೇಲೆ ಹೇಳಿದ ಎಲ್ಲ ಊಹೆಗಳ ಮೊತ್ತ ಇದ್ದರೂ ಇರಬಹುದು. ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ವಿಷಯವಾಗಿ ಊಹಾಪೋಹಗಳಲ್ಲದೇ ಕೆಲವು ತಪ್ಪು ಕಲ್ಪನೆಗಳೂ ಇರುವುದುಂಟು ಮೊದಲನೆಯದಾಗಿ ದೈತ್ಯೋರಗ ಒಂದ ಬೃಹತ್ ಸ್ವರೂಪದ ಸರೀಸೃಪ ಮಾತ್ರ ಎಂದು. ಕೇವಲ ಕೋಳಿ ಮರಿಯಷ್ಟು ಚಿಕ್ಕದಾದ ದೈತ್ಯೋರಗವೂ ಕೂಡ ಇದ್ದದಲ್ಲದೇ ಅನೇಕ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ಉದ್ದ 6'-8'ವರೆಗೆ ಮಾತ್ರ ಇತ್ತು. ಎರಡನೆಯ ತಪ್ಪು ಕೆಲವು ಚಿತ್ರಕಾರದ ಕಾಲ್ಪನಿಕ ಚಿತ್ರಗಳಿಂದ ಮೂಡಿದೆ. ಆದಿಮಾನವ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳ ಎದುರು ಹೋರಾಡುತ್ತಿರುವ ಚಿತ್ರಗಳು ಅನೇಕ ಇವೆ. ಏಳು ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳ ಹಿಂದೆಯೇ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಕಣ್ಮರೆಯಾದವು. ಆ ವೇಳೆಗೆ ಮಾನವ ಇನ್ನೂ ವಿಕಸಿಸಿಯೇ ಇರಲಿಲ್ಲ. ಮಾನವನ ಹತ್ತಿರದ ಪೂರ್ವಜರು ಕೇವಲ 10ಲಕ್ಷ ವರ್ಷಗಳ ಹಿಂದೆ ಇದ್ದಿರಬಹುದು ಎಂದು ಊಹಿಸಲಾಗಿದೆ.
ಇವನ್ನು ನಾಲ್ಕು ಮುಖ್ಯ ಗಣಗಳಿಗೆ ಸೇರಿಸಲಾಗಿದೆ-ಕ್ರಾಕಡಿಲಿಯ, ರ್ಹಿಂಕೋಕಿಫೇಲಿಯ, ಸ್ಕ್ವಮಾಟ, ಕೀಲೋನಿಯ.
ಡೈ ಆಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳ ಆರ್ಕಿಸೌರಿಯ ಉಪವರ್ಗಕ್ಕೆ ಸೇರಿದೆ. ನೆಗಳೆಗಳು, ಮೊಸಳೆಗಳು ಈ ಗಣದ ಪ್ರಾಣಿಗಳು. ಕ್ರಾಕಡಿಲಿಯದ ಪಳೆಯುಳಿಕೆಗಳು ಮಧ್ಯಜೀವಯುಗದ ಜೂರಾಸಿಕ್ ಮತ್ತು ಕ್ರಿಟೇಷಿಯಸ್ ಕಲ್ಪಗಳ ಶಿಲೆಗಳಲ್ಲಿ ಸಿಕ್ಕಿವೆ. ಇವು ಜೂರಾಸಿಕ್ ಕಲ್ಪದ ಆರಂಭದಲ್ಲಿ ವಿಕಸಿಸಿ ಇಲ್ಲಿಯವರೆಗೂ ಬಾಳಿ ಬೆಳೆದಿವೆ. ಸುಮಾರು 16 ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳಿಂದಲೂ ಇವುಗಳ ದೇಹರಚನೆಯಲ್ಲಿ ಹೆಚ್ಚು ಬದಲಾವಣೆ ಆಗಿಲ್ಲ ಎಂದು ಕೆಲವು ತಜ್ಞರ ಅಭಿಪ್ರಾಯ. ಉಷ್ಣವಲಯದಲ್ಲಿ ಇವು ಸಾಮಾನ್ಯ. ಶೀತಳ ನೀರಿರುವಲ್ಲಿ ಕಾಣಿಸವು. ಅನಾದಿಕಾಲದಲ್ಲಿ ಮೊಸಳೆಗಳು ಪ್ರಪಂಚದ ಎಲ್ಲ ಭಾಗಗಳಲ್ಲೂ ಹರಡಿದ್ದುವು ಎಂಬುದಕ್ಕೆ ಸಾಕಷ್ಟು ಸಾಕ್ಷ್ಯ ಇದೆ. ಇಂಗ್ಲೆಂಡ್ ದೇಶದಲ್ಲಿ ಈಗ ಮೊಸಳೆಗಳ ಗಣ ಇಲ್ಲದಿದ್ದರೂ ಹಿಂದೆ ಇತ್ತು ಎಂಬುದಕ್ಕೆ ಸಾಕ್ಷಿಯಾಗಿ ಅದರ ಪಳಯುಳಿಕೆಗಳು ಸಿಕ್ಕಿವೆ. ಆಫ್ರಿಕ, ಬ್ರೆಜಿûಲ್ ಮತ್ತು ದಕ್ಷಿಣ ಏಷ್ಯದ ನದಿ ಜೌಗು ಪ್ರದೇಶಗಳಲ್ಲೂ ಅವು ಸಮೃದ್ಧಿಯಾಗಿ ಬಾಳಿವೆ. ಅದರಲ್ಲೂ ಆಫ್ರಿಕದ ನದಿಗಳಲ್ಲಿಯೂ ದಕ್ಷಿಣ ಅಮೆರಿಕದ ಅಮೆಝಾನ್ ನದಿಗಳಲ್ಲಿಯೂ ಮೊಸಳೆಗಳ ಹಿಂಡುಗಳನ್ನು ವಿಪುಲವಾಗಿ ಕಾಣಬಹುದು. ಸಮಶೀತೋಷ್ಣವಲಯದ ಅನೇಕ ಪ್ರದೇಶಗಳಲ್ಲಿಯೂ ಚೀನ ಆಸ್ಟ್ರೇಲಿಯ ಮತ್ತು ಮಧ್ಯ ಅಮೆರಿಕಗಳಲ್ಲೂ ಇವು ಸಾಕಷ್ಟು ಸಂಖ್ಯೆಯಲ್ಲಿವೆ.
ಮೊಸಳೆಗಳಲ್ಲಿ ನಾಲ್ಕು ಪ್ರಭೇದಗಳಿವೆ 1. ಅಮೆರಿಕ ಮತ್ತು ವೆಸ್ಟ್ ಇಂಡೀಸಿನ ಕೈಮನ್. 2. ಉತ್ತರ ಅಮೆರಿಕದ ಮತ್ತು ಚೀನದ ನದಿಗಳಲ್ಲಿರುವ ಅಲಿಗೇಟರ್ ಅಥವಾ ನೆಗಳೆಗಳು. 3. ಭಾರತ ಆಸ್ಟ್ರೇಲಿಯ ಮತ್ತು ಆಫ್ರಿಕಗಳ ಮೊಸಳೆ (ಕ್ರೊಕೋಡೈಲ್ಸ್). 4. ಭಾರತದ ಗಂಗಾ ಮತ್ತು ಬ್ರಹ್ಮಪುತ್ರಾ ನದಿಗಳಲ್ಲಿ ವಾಸಿಸುವ ಗೇವಿಯಲ್ ಅಥವಾ ಘಾರಿಯಲ್ಲುಗಳು. ಮೊಸಳೆಗಳ ತಲೆಯ ಆಕಾರದಲ್ಲಿ ಭಿನ್ನತೆ ಇದೆ. ಗೇವಿಯಲ್ ಪ್ರಭೇದದ ಕೊಕ್ಕಿನಂತಿರುವ ಮುಸುಡಿಯಿಂದ ಹಿಡಿದು ನೆಗಳೆಗಳ ಗುಂಡಾದ ಮೊಟಕಿನ ಮುಸುಡಿಯವರೆಗೆ ಈ ಭಿನ್ನತೆಯನ್ನು ಮಜಲು ಮಜಲಾಗಿ ಕಾಣಬಹುದು. ಗೇವಿಯಲ್ಲುಗಳಿಗೆ ಮುಸುಡು ಪಕ್ಷಿಯ ಕೊಕ್ಕಿನ ಆಕಾರದಲ್ಲಿದೆ. ಇದು ಬಲು ಉದ್ದ. ಮೊಸಳೆಗಳ ತಲೆ ತ್ರಿಕೋನಾಕಾರವಾಗಿದೆ ಮುಸುಡಿನ ಮುಂಭಾಗ ಚೂಪು, ಕೈಮನ್ನುಗಳ ತಲೆ ಹೆಚ್ಚು ಗುಂಡಾಕಾರವಾಗಿದೆ. ಮುಸುಡು ಮೊಂಡಾದ ತ್ರಿಕೋನಾಕಾರದಲ್ಲಿದೆ. ನೆಗಳೆಗಳಲ್ಲಿ ಎರಡು ಉಪಪ್ರಭೇದಗಳಿವೆ; ಒಂದರ ವಾಸ ಅಮೆರಿಕದ ನದಿಗಳಲ್ಲಿ, ಇನ್ನೊಂದರದು ಚೀನದೇಶದ ನದಿಗಳಲ್ಲಿ ಭಾರತ ದೇಶದಲ್ಲಿರುವ ಮೊಸಳೆಗಳ ಪ್ರಭೇದಗಳು ಕ್ರಕಡೈಲಸ್ ಪೊರೋಸಸ್ ಮತ್ತು ಕ್ರಕಡೈಲಸ್ ಪಲೂಸ್ಟ್ರಿಸ್. ಇವು ನದೀ ಮುಖಗಳಲ್ಲಿನ ಜೌಗುಪ್ರದೇಶಗಳಲ್ಲಿವೆ. ಗೇವಿಯಲ್ ಪ್ರಭೇದದ ಗೆವಿಯಾಲಸ್ ಗ್ಯಾಂಜಿಟಿಕಸ್ ಎಂಬುದು ಗಂಗಾ ಮತ್ತು ಬ್ರಹ್ಮಪುತ್ರಾ ನದಿಗಳಲ್ಲಿವೆ. ಉಪ್ಪಿನ ಜೌಗು ಪ್ರದೇಶಗಳಲ್ಲಿ ವಾಸಿಸುವ ಮೊಸಳೆಗಳನ್ನು ಅಳಿವೆ ಮೊಸಳೆಗಳು (ಯೂಸ್ಟರೀನ್ ಕ್ರೊಕೋಡೈಲ್ಸ್) ಎಂದು ಕರೆಯುವುದು ವಾಡಿಕೆ. ಭಾರತ, ಸಿಲೋನ್, ದಕ್ಷಿಣ ಚೀನ ಮತ್ತು ಉತ್ತರ ಆಸ್ಟ್ರೇಲಿಯ ದೇಶಗಳಲ್ಲಿ ಇವು ವ್ಯಾಪಿಸಿವೆ. ಇವು ಅತಿಕ್ರೂರಿ ಮೊಸಳೆಗಳು.
ಕೈಮನ್ ಮತ್ತು ನೆಗಳೆಗಳು ಒಂದನ್ನೊಂದು ಬಹುವಾಗಿ ಹೋಲುತ್ತವೆ. ಅವುಗಳ ಸ್ವಭಾವವೂ ಅಷ್ಟೆ. ಅವೆರಡೂ ಮಾಂಸಾಹಾರಿ ಪ್ರಾಣಿಗಳು. ನದಿಯನೀರು ಬತ್ತಿದಂತೆ ಸಮುದ್ರಕ್ಕೆ ವಲಸೆ ಹೋಗುವ ಈಪ್ರಾಣಿಗಳು ನೀರು ಹೆಚ್ಚು ಬತ್ತದೆ ಇರುವ ಸಮಯಗಳಲ್ಲಿ ನೀರಿನ ತಳಭಾಗದ ಮಣ್ಣಿನಲ್ಲಿಯೇ ಹುದುಗಿಕೊಂಡಿದ್ದು ಪುನಃ ನೀರಿಗಾಗಿ ಕಾಯಬಲ್ಲವು. ಮೊಸಳೆಗಳಿಗೆ ಹಿಂಗಾಲುಗಳಲ್ಲಿ ಅರ್ಧ ಜಾಲಪಾದವಿದ್ದರೆ ನೆಗಳೆಗಳಿಗೆ ಪೂರ್ಣ ಜಾಲಪಾದವಿದೆ. ಮೊಸಳೆಗಳಿಗೆ ಉಪ್ಪಿನ ಜೌಗು ಪ್ರದೇಶಗಳೇ ಹೆಚ್ಚು ಇಷ್ಟ. ಕೆಲವು ವೇಳೆ ಸಮುದ್ರಕ್ಕೂ ಈಜಿಕೊಂಡು ಹೋಗುತ್ತವೆ. ಆದರೆ ನೆಗಳೆಗಳಿಗೇ ಸಿಹಿನೀರೇ ಹೆಚ್ಚು ಪ್ರಿಯವಾದದ್ದು. ಸಾಮಾನ್ಯವಾಗಿ ನೆಗಳೆಗಳು ನಿರುಪದ್ರವಿಗಳು, ಭಾರತದ ಕ್ರಕಡೈಲಸ್ ಪೊರೊಸಸ್ ಮತ್ತು ಮಲೇಶಿಯ, ಆಫ್ರಿಕಗಳ ಕ್ರಕಡೈಲಸ್ ಕ್ರೊಟಕಸ್ ಇವುಗಳಿಂದ ಮನುಷ್ಯನ ಪ್ರಾಣಕ್ಕೆ ಆಗುತ್ತಿರುವ ಹಾನಿ ಅಪಾರವಾದದ್ದು. ಆದ್ದರಿಂದ ಇವನ್ನು ನರಭಕ್ಷಕಗ ಳೆಂದು ಕರೆಯುವುದು ವಾಡಿಕೆ. ದಕ್ಷಿಣ ಏಷ್ಯದ ಕೆಲವು ಮೊಸಳೆಗಳೂ ನರಭಕ್ಷಕಗಳು. ನೀರನ್ನು ಕುಡಿಯುಲು ಬರುವ ಕಾಡುಕೋಣ, ದನಕರುಗಳು, ಕುದುರೆಗಳು ಮತ್ತು ಸ್ನಾನಕ್ಕಾಗಿ ಇಳಿಯುವ ಜನರು ಈ ನರಭಕ್ಷಕಗಳಿಗೆ ಬಲಿಯಾಗಿರುವ ಸಂದರ್ಭಗಳು ಸಾವಿರಾರು. ಗೇವಿಯಲ್, ನೆಗಳೆ, ಮೊಸಳೆ ಇವುಗಳ ಕೆಲವು ಪ್ರಭೇದಗಳ ನೀರಿನಲ್ಲಿರುವ ಮೀನು, ಕಡಲಾಮೆ, ಹಕ್ಕಿ, ಏಡಿ ಮುಂತಾದುವನ್ನು ತಿಂದು ಜೀವಿಸುತ್ತವೆ. ನೀರಿನಲ್ಲಿದ್ದಾಗ ಇವು ಅತಿ ಭಯಂಕರಿಗಳು. ಆದರೆ ನೆಲದ ಮೇಲೆ ಬಿದ್ದಾಗ ಏನೂ ಕೈಲಾಗದವು.
ದೊಡ್ಡ ನದೀಮುಖಗಳ ಜೌಗುಪ್ರದೇಶಗಳಲ್ಲಿ ವಾಸಿಸುವ ಮೊಸಳೆಗಳು (ಅಳಿವೆ ಮೊಸಳೆಗಳು) ಬಹಳಹಳೆಯ ಬುಡಕಟ್ಟಿಗೆ ಸೇರಿದಂಥವು. ಇವು ಸುಮಾರು 30' ಉದ್ದ ಬೆಳೆಯಬಲ್ಲವು. ಆಯುರ್ಮಾನ 200 ವರ್ಷಗಳೇ ಇರಬಹುದು. 20' ಉದ್ದದ ಗೇವಿಯಲ್ ಜಾತಿ ಮೊಸಳೆಗಳ ಪೂರ್ವಜರು ಸುಮಾರು 60' ಉದ್ದ ಬೆಳೆಯುತ್ತಿದ್ದುವೆಂದು ಊಹಿಸಲಾ ಗಿದೆ. ಅವುಗಳ ನಾಲ್ಕು ಕಾಲುಗಳು ಭೂಮಿಯಮೇಲೆ ಮತ್ತು ನೀರಿನ ತಳದಲ್ಲಿ ನಡೆಯಲು ಸಹಕಾರಿಯಾಗಿವೆ. ಆದರೆ ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಈಜಲು ಸಹಾಯಕವಾಗಿಲ್ಲ. ಈಜುವಾಗ ಕಾಲುಗಳನ್ನು ದೇಹದ ಪಕ್ಕಕ್ಕೆ ಒತ್ತಿಡುತ್ತವೆ. ಜಾಲಪಾದವಿರುವ ಹಿಂಗಾಲುಗಳು ಮತ್ತು ಬಲಿಷ್ಠವಾದ ದೊಡ್ಡಬಾಲ ಈ ಪ್ರಾಣಿಗೆ ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಸಮತೋಲದಿಂದ ನಿಧಾನವಾಗಿ ಚಲಿಸಲು ಸಹಕಾರಿಗಳು. ಬೇರೆ ಪ್ರಾಣಿಗಳನ್ನು ಬಡಿದು ನುಚ್ಚು ನೂರು ಮಾಡಲು ಬಾಲವನ್ನು ಖಡ್ಗಾಯುಧದಂತೆ ಉಪಯೋಗಿಸಿಕೊಳ್ಳುವುದಿದೆ. ಇದರ ತಲೆ ಸದೃಢವಾದ ಎಲುಬುಗಳಿಂದ ಕೂಡಿದೆ. ಆದರೂ ಮಿದುಳಿನಗಾತ್ರ ದೇಹದ ಗಾತ್ರದೊಡನೆ ಹೋಲಿಸುವಾಗ ಬಲು ಚಿಕ್ಕದು. ಎಲುಬುತಟ್ಟೆಗಳಿಂದಾದ ಹುರುಪೆಗಳ ಕವಚ ಈ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ವಿಶೇಷ ಲಕ್ಷಣ. ಸಾಮಾನ್ಯ ಆಯುಧಗಳು ಕವಚವನ್ನು ಭೇದಿಸಿ ದೇಹವನ್ನು ನಾಟಲಾರವು. ಅದರ ಕತ್ತಿನ ಕಶೇರುಮಣಿಗಳು ಭದ್ರವಾಗಿ ಜೋಡಿಕೊಂಡಿರುವುದರಿಂದ ಮೊಸಳೆಗೆ ಕತ್ತನ್ನು ಪಕ್ಕನೆ ತಿರುಗಿಸಲು ಸಾಧ್ಯವಿಲ್ಲ. ಮೊಸಳೆಯನ್ನು ಎದುರಿಸಬೇಕಾಗುವ ಮನುಷ್ಯರೂ ಪ್ರಾಣಿಗಳೂ ಅದರ ಈ ದೌರ್ಬಲ್ಯವನ್ನು ತಮ್ಮ ಆತ್ಮರಕ್ಷಣೆಗೋಸ್ಕರ ಚೆನ್ನಾಗಿ ಬಳಸಿಕೊಳ್ಳುವುದಿದೆ. ಮೊಸಳೆಯ ಎದುರಿನಿಂದ ಫಕ್ಕನೆ ಮಗ್ಗುಲಿಗೆ ಜಾರುವುದೊಂದೇ ಕ್ಷಿಪ್ರ ಉಪಾಯ. ಮೊಸಳೆಗಿರುವ ಅತಿ ಸಾಮರ್ಥ್ಯದ ಎರಡು ದವಡೆಗಳು, ಅವುಗಳ ತುಂಬ ಇರುವ ಎರಡುಸಾಲು ಬಲವಾದ ಮತ್ತು ಚೂಪಾದ ಹಲ್ಲುಗಳು ಇವು ಇದರ ಮುಸುಡನ್ನು ಅತಿ ಭಯಾನಕವಾದ ಶಸÁ್ತ್ರಗಾರವನ್ನಾಗಿ ಮಾಡಿವೆ. ಇದರ ಬಾಯಿಗೆ ಸಿಕ್ಕಿದ ಪ್ರಾಣಿ ಇಕ್ಕುಳದಲ್ಲಿ ಸಿಕ್ಕಿಕೊಂಡಂತೆಯೇ ಸರಿ. ಕಣ್ಣುಗಳು ಮತ್ತು ನಾಸಿಕ ರಂಧ್ರಗಳು ತಲೆಯ ಒಂದು ಉಬ್ಬಿದ ಭಾಗದಲ್ಲಿವೆ. ಪ್ರತಿಯೊಂದು ಕಣ್ಣಿನ ಹಿಂದೆಯೂ ಕಿವಿಯ ರಂಧ್ರವಿದೆ. ಇದನ್ನು ಮುಚ್ಚಿ ತೆರೆಯಬಲ್ಲ ಎಲುಬಿನ ಕವಾಟವಿದೆ. ನಾಸಿಕರಂಧ್ರಗಳಿಗೂ ಕವಾಟದ ವ್ಯವಸ್ಥೆಯಿದೆ. ಒಳನಾಸಿಕ ರಂಧ್ರಗಳು ಗಂಟಲಿನ ಮೇಲ್ಭಾಗದಲ್ಲಿವೆ. ಮೊಸಳೆ ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಮುಳುಗಿದಾಗ ನಾಸಿಕ ರಂಧ್ರಗಳು ಸ್ವಲ್ಪ ನೀರಿನ ಮೇಲ್ಮಟ್ಟದಲ್ಲಿರುತ್ತವೆ. ಆಗ ಶ್ವಾಸರಂಧ್ರದ ಭಾಗ (ಗ್ಲಾಟಿಸ್) ಮುಂದಕ್ಕೆ ಚಾಚಿ ಒಳಗಿನ ನಾಸಿಕರಂಧ್ರಕ್ಕೆ ಅಂಟಿಕೊಳ್ಳುತ್ತದೆ; ಇದರಿಂದ ಹೊರಗಿನಿಂದ ಗಾಳಿ ಸತತವಾಗಿ ಶ್ವಾಸಕೋಶಗಳಿಗೆ ಹೋಗಲು ಸಹಾಯಕವಾಗುವುದು. ಆ ಕಾರಣದಿಂದಲೇ ನೀರಿನಲ್ಲಿ ದೇಹ ಮುಳುಗಿದ್ದಾಗಲೂ ದೊಡ್ಡ ಪ್ರಾಣಿಗಳನ್ನು ಬಾಯಲ್ಲಿ ಹಿಡಿದಿರುವಾಗಲೂ ಉಸಿರಾಟ ಅವಿರತವಾಗಿ ಸಾಗುವುದು. ನೀರಿನ ಮೇಲೆ ತಲೆಯಿಟ್ಟಾಗ ಮಾತ್ರ ನಾಸಿಕರಂಧ್ರಗಳು ತೆರೆಯುತ್ತವೆ. ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಮುಳುಗಿದ್ದರೂ ತೆರೆದ ಬಾಯಿಯ ಮೂಲಕ ನೀರು ನುಗ್ಗಲು ಅವಕಾಶವಿಲ್ಲ. ಸದಾ ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಮುಳುಗಿಕೊಂಡೇ ಮೊಸಳೆ ಜೀವಿಸಲಾರದು. ಕೆಲವು ವೇಳೆ ಅದು ನೀರಿನಲ್ಲಿ ಅಡಗಿರಬಹುದು. ಆದರೆ ಹೆಚ್ಚು ವೇಳೆಯನ್ನು ಬಂಡೆಗಳು ಮತ್ತು ದಡಗಳ ಮೇಲೆ ಕಳೆಯುತ್ತವೆ. ಬಿಸಿಲಿನ ಅಲ್ಪ ಶಾಖ ಅದಕ್ಕೆ ಬಹಳ ಹಿತಕರ.
ಮೊಸಳೆಯ ಜಠರದ ಒಳಭಾಗ ಬಲವಾದ ಮಾಂಸಖಂಡಗಳಿಂದ ರಚನೆಗೊಂಡಿವೆ. ಇದಲ್ಲದೆ ಸಾಮಾನ್ಯವಾಗಿ ಈ ಭಾಗದಲ್ಲಿ ಒಂದು ಅಂಗುಲದಷ್ಟು ದಪ್ಪದ ಹಲವಾರು ಕಲ್ಲುಗಳೂ ಇವೆ. ಹೃದಯದಲ್ಲಿ ಹೃತ್ಕುಕ್ಷಿ ಪೂರ್ಣವಾಗಿ ಎಡ ಮತ್ತು ಬಲಭಾಗಗಳಾಗಿ ವಿಭಾಗವಾಗಿದೆ. ಇದು ಶುದ್ಧ ಮತ್ತು ಅಶುದ್ಧ ರಕ್ತಗಳನ್ನು ಬೇರ್ಪಡಿಸಲು ಸಹಕಾರಿ. ಆದರೂ ಪ್ರತಿಯೊಂದು ಹೃತ್ಕುಕ್ಷಿಯಿಂದ ಹೊರಡುವ ಒಂದೊಂದು ಆಯೋರ್ಟ ರಕ್ತನಾಳ (ಮಹಾ ಅಪಧಮನಿಗಳು-ಆರ್ಟರೀಸ್) ಹೃದಯದ ಹಿಂಭಾಗದಲ್ಲಿ ಒಂದುಗೂಡಿ ಊಧರ್ವ್ ಆಯೋರ್ಟ ರಕ್ತನಾಳಗಳಾಗುವುದರಿಂದ ಶುದ್ಧ ಮತ್ತು ಅಶುದ್ಧರಕ್ತಗಳು ಬೆರೆತು ದೇಹದ ಮುಂಡಭಾಗಕ್ಕೆ ಮಿಶ್ರರಕ್ತ ಹರಿಯುತ್ತದೆ. ಬಲ ಅಯೋರ್ಟದಲ್ಲಿ ಶುದ್ಧ ರಕ್ತವೂ ಎಡ ಅಯೋರ್ಟದಲ್ಲಿ ಅಶುದ್ಧ ರಕ್ತವೂ ಹರಿಯುತ್ತದೆ. ಬಲ ಅಯೋರ್ಟ ನಾಳದಿಂದ ಅದರ ಪ್ರಾರಂಭದಲ್ಲಿ ತಲೆಯ ಭಾಗಕ್ಕೆ ಕವಲುಗಳು ಹೊರಡುವುದರಿಂದ ಶುದ್ಧರಕ್ತ ತಲೆಯಭಾಗಕ್ಕೆ ಹರಿಯುತ್ತದೆ. ಶುದ್ಧರಕ್ತ ದೇಹದ ವಿವಿಧಭಾಗಗಳಿಗೂ ಅಶುದ್ಧ ರಕ್ತ ಶುದ್ಧಿಯಾಗಲು ಶ್ವಾಸಕೋಶಗಳಿಗೂ ಹರಿಯುವಂತೆ ಪ್ರಕೃತಿ ಏರ್ಪಡಿಸುವ ಒಂದು ಪ್ರಯೋಗದಲ್ಲಿ ಇದು ಒಂದು ಸ್ಪಷ್ಟವಾದ ಹೆಜ್ಜೆ ಎಂದು ಹೇಳಬಹುದು. ಮುಂದೆ ವಿಕಸಿಸಿದ ಪಕ್ಷಿಗಳು ಮತ್ತು ಸಸ್ತನಿ ಪ್ರಾಣಿಗಳಲ್ಲಿ ಈ ಪ್ರಯತ್ನ ಸಫಲವಾಯಿತು. ಮೊಸಳೆಯ ಪ್ರತಿಯೊಂದು ಶ್ವಾಸಕೋಶವೂ ಸಸ್ತನಿ ಪ್ರಾಣಿಗಳಲ್ಲಿರುವಂತೆ ಎರಡು ಪ್ಲೋರಾ ಪರೆಗಳಿಂದ ಆವರಿಸಲ್ಪಟ್ಟಿದೆ. ಕೆಳದವಡೆಯ ಅಂಚಿನಲ್ಲಿ ಮತ್ತು ಕ್ಲೋಯಕ ರಂಧ್ರದ ಅಕ್ಕಪಕ್ಕಗಳಲ್ಲಿ ಚರ್ಮದ ಗ್ರಂಥಿಗಳಿವೆ. ಇವು ಹೊರ ಚೆಲ್ಲುವ ದ್ರವದ ವಾಸನೆ ಕಸ್ತೂರಿಯಂತೆ ಸಂತಾನೋತ್ಪತ್ತಿಯ ಕಾಲದಲ್ಲಿ ಇದರ ಉತ್ಪತ್ತಿ ಹೆಚ್ಚು. ಬಹುಶಃ ಗಂಡುಹೆಣ್ಣು ಪರಸ್ಪರ ಹತ್ತಿರ ಬರಲು ಈ ವಾಸನೆ ಕಾರಣವಾಗಿರ ಬಹುದು. ಇತರ ಪ್ರಾಣಿಗಳನ್ನು ಬೇಟೆಯಾಡುವಾಗಲೂ ಈ ದ್ರವ ಹೆಚ್ಚು ಉತ್ಪತ್ತಿಯಾಗುವುದು ಕಂಡುಬಂದಿದೆ.
ಮೊಸಳೆಗಳು ಅಂಡಜಗಳು ಒಂದು ಬಾರಿಗೆ 20-100 ಮೊಟ್ಟೆಗಳನ್ನಿಡುವುವು. ಬೇಸಿಗೆ ಸಮೀಪಿಸುತ್ತಿದ್ದಂತೆ ಕೆಲವು ಜಾತಿಯ ಮೊಸಳೆಗಳು ನೀರಿನ ತಳದ ಮರಳಿನಲ್ಲಿ ಗುಣಿಗಳನ್ನು ತೋಡಿ ಅಲ್ಲಿ ಮೊಟ್ಟೆಗಳನ್ನಿಟ್ಟು ಅನಂತರ ಮರಳು ಸೊಪ್ಪು ಸೊದೆಗಳಿಂದ ಗುಣಿಗಳನ್ನು ಮುಚ್ಚುತ್ತವೆ. ಇದರಿಂದ ಮೊಟ್ಟೆಗಳ ಬೆಳೆವಣಿಗೆಗೆ ಬೇಕಾದ ಶಾಖ ದೊರೆಯುವುದು. ಹೆಣ್ಣು ಮೊಸಳೆ ಆ ಜಾಗವನ್ನು ಆಗಿಂದಾಗ್ಗೆ ಕಣ್ಣಿನಲ್ಲಿ ಕಣ್ಣಿಟ್ಟು ಕಾಯುವುದಲ್ಲದೆ ಕೆಲವು ವೇಳೆ ಮೊಟ್ಟೆಗಳು ಒಡೆದು ಮರಿಗಳಾಗುವವರೆಗೂ ಅಲ್ಲಿ ಅಜ್ಞಾತವಾಸ ಸಹ ಮಾಡಬಲ್ಲದು. ಎರಡು ತಿಂಗಳುಗಳ ಅವಧಿಯಲ್ಲಿ ಮೊಟ್ಟೆಗಳು ಬಲಿತು ಒಳಗಿರುವ ಮರಿಗಳು ಧ್ವನಿಗೈಯುವುವೆಂದೂ ತಾಯಿ ಮೊಸಳೆ ಬಹುಶಃ ಆ ಧ್ವನಿಯನ್ನು ಕೇಳಿ ಗುಣಿಗಳ ಮೇಲಿನ ಮುಚ್ಚಿಕೆಗಳನ್ನು ಸಡಿಲಿಸುತ್ತವೆ ಎಂದೂ ಕೆಲವರ ಅಭಿಪ್ರಾಯ. ಮೊಟ್ಟೆಗಳಲ್ಲಿರುವ ಮರಿಗಳು ಕತ್ತರಿಸುವ ಆಯುಧವನ್ನು ಹೋಲುವ ತಮ್ಮ ಮೂತಿಯ ತುದಿಯಿಂದ ಮೊಟ್ಟೆಯ ಚಿಪ್ಪನ್ನು ಒಡೆದು ಹೊರಬರುತ್ತವೆ. ಆಗ ತಾಯಿ ಮೊಸಳೆ ಅವನ್ನು ನೀರಿನೆಡೆಗೆ ಕರೆದೊಯ್ಯುತ್ತವೆ. ಮೊಸಳೆ ಚರ್ಮ ಸಾಮಾನ್ಯವಾಗಿ 4'-8' ಅಗಲ ಮತ್ತು 10'-20' ಉದ್ದವಾಗಿರುವುದು. ಇದನ್ನು ಹದಮಾಡಿ ಪೆಟ್ಟಿಗೆಗಳ ರಕ್ಷಣೆಗಾಗಿ ಉಪಯೋಗಿಸುವುದಿದೆ. ದುಡ್ಡಿನ ಚೀಲ, ಸೊಂಟದಪಟ್ಟಿಗಳು, ಜೋಡುಗಳು ಮುಂತಾದ ವಸ್ತುಗಳನ್ನು ತಯಾರಿಸುತ್ತಾರೆ. ಮೊಸಳೆ ಕೊಬ್ಬು ಮೀನೆಣ್ಣೆಯಂತಹ ಔಷಧಿಗಳಿಗೆ ಉಪಯುಕ್ತ (ನೋಡಿ ಅಲಿಗೇಟರ್ ಮೊಸಳೆ).
ಇದು ಡೈಆಪ್ಸಿಡದ ಇನ್ನೊಂದು ಗಣ. ಬಲು ಪುರಾತನ ವಾದದ್ದು. ಇದರಲ್ಲಿ ಉಳಿದಿರುವ ಒಂದೆ ಪ್ರಭೇದ ಸ್ಪಿಸೋಡಾನ್ ಪಂಕ್ಟೇಟಿಸ್ ಟಾಟರಾ. ಬಾಲಾವಸ್ಥೆಯಲ್ಲಿ ಮೇಲ್ದವಡೆ, ಕೆಳದವಡೆಗಳಲ್ಲಲ್ಲದೆ ಮೇಲಿನ ವಸಡಿನಲ್ಲಿಯೂ ಹಲ್ಲುಗಳಿರುತ್ತವೆ. ಪ್ರಾಣಿ ಬೆಳೆದಂತೆ ಕ್ರಮೇಣ ಹಲ್ಲುಗಳು ಸವೆದು ಪ್ರೌಢಾವಾಗುವುದರಲ್ಲಿ ಎಲ್ಲ ಹಲ್ಲುಗಳನ್ನೂ ಕಳೆದುಕೊಳ್ಳುತ್ತದೆ. ಇದರಿಂದಲೇ ಕೊಕ್ಕಿನ ಗೌಳಿ (ಹಲ್ಲಿ) ಎಂದು ಇದನ್ನು ಕರೆಯುತ್ತಾರೆ. ತಲೆಯ ಮೇಲ್ಭಾಗದಲ್ಲಿ ಮೂರನೆಯ ಕಣ್ಣಿದೆ. ಅದು ಈಗ ಕೆಲಸಮಾಡದಿದ್ದರೂ ಹಿಂದಿನ ಅಳಿದ ಉರಗಗಳ ಬುರುಡೆಯಲ್ಲಿ ಈ ರೀತಿಯ ಕಣ್ಣಿದ್ದು, ಮಿಕ್ಕೆರಡು ಕಣ್ಣುಗಳೊಡನೆ ಸಹಕರಿಸುತ್ತಿದ್ದಿರಬಹುದೆಂಬ ಊಹೆಗೆ ಬೆಂಬಲ ನೀಡುವಂತಿದೆ. ಈ ಪ್ರಾಣಿ ಕೋಟ್ಯಂತರ ವರ್ಷಗಳಿಂದ ಬಾಳಿದೆ. ಆದರೆ ಇದರಲ್ಲಿ ಅಂದಿನಿಂದ ಇಂದಿನವರೆಗೂ ಯಾವ ಬದಲಾವಣೆಯೂ ಆಗಿಲ್ಲ. ಉರಗಗಳಲ್ಲಿ ಒಂಟಿಯಾಗಿ ನಿಂತಿದ್ದರೂ ಈಗ ಬಾಳುತ್ತಿರುವ ಹಲ್ಲಿವರ್ಗದ ಅನೇಕ ಉರಗಗಳು ಬಹುಃ ಟಾಟರ ಪ್ರಾಣಿಯ ಜಾತಿಯಿಂದ ಪ್ರಭೇದಗೊಂಡಿರಬೆಕೆಂದು ಉಹಿಸಲಾಗಿದೆ.
ಡೈಆಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳ ಲೆಪಿಡೋಸಾರಿಯ ಉಪವರ್ಗಕ್ಕೆ ಸೇರಿದೆ. ಸ್ಕ್ವಮಾಟವನ್ನು ಎರಡು ಉಪಗಣಗಳಾಗಿ ವಿಭಾಗಿಸಿದೆ. ಲ್ಯಾಸರ್ ಟೇಲಿಯ ಮತ್ತು ಒಫಿಡಿಯ. ಲ್ಯಾಸರ್ಟೇಲಿಯ ಉಪಗಣದಲ್ಲಿ ಹಲ್ಲಿಗಳು, ನೆಗಳೆಗಳು, ಊಸರವಳ್ಳಿ, ಗೆಕೊ (ಮನೆಯ ಹಲ್ಲಿ), ಓತಿ ಮುಂತಾದವು ಇವೆ. ಇವನ್ನು ಈ ಕೆಳಗಿನ ವಂಶಗಳಾಗಿ ವಿಭಾಗಿಸಿದೆ; 1 ಗೆಕೊನಿಡೆ, 2 ಅಗಾಮಿಡೆ, 3. ಕೆಮೆಲಿಯೊಂಟಿಂಡೆ, 4. ಸಿನ್ಸಿಡೆ, 5. ಲ್ಯಾಸರಟಿಡೆ, 6. ಆಂಗ್ವಿಡೆ 7. ವರಾನಿಡೆ.
ಈ ಉಪಗಣಗಳ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ಲಕ್ಷಣಗಳು ಹೀಗಿವೆ. ದೇಹ ಪೂರ್ಣವಾಗಿ ಹುರುಪೆಗಳಿಂದ ಆವೃತವಾಗಿದೆ. ಕೆಲವು ಜಾತಿಗಳ ವಿನಾ ಮಿಕ್ಕವಲ್ಲಿ ಹಿಂಗಾಲು ಮತ್ತು ಮುಂಗಾಲುಗಳು ಚೆನ್ನಾಗಿ ಬೆಳೆದಿವೆ. ಎದೆಯಲ್ಲಿ ಎದೆಯ ಮೂಳೆ ಇದೆ. ಬೆನ್ನೆಲುಬಿನ ಕಶೇರುಮಣಿಗಳ ಸಂಖ್ಯೆಯಲ್ಲಿ ಹೆಚ್ಚು ಕಡಿಮೆ ಇದೆ. ಕಶೇರುಮಣಿಗಳನ್ನು ಬೆನ್ನೆಲುಬಿನ ಕತ್ತಿನಭಾಗ (ಸೆರ್ವೈಕಲ್), ಎದೆಯಭಾಗ (ತೊರಾಸಿಕ್), ಉದರಭಾಗ (ಲಂಬಾರ್) ಕಟಿಭಾಗ (ಸೇಕ್ರಲ್) ಮತ್ತು ಬಾಲದ ಭಾಗಗಳಾಗಿ (ಕಾಡಲ್) ವಿಂಗಡಿಸಬಹುದು. ಎದೆಯ ಮೂಳೆಗಳ ಸಂಖ್ಯೆ ಹೆಚ್ಚು. ಕತ್ತಿನ ಭಾಗದ ಕಶೇರುಮಣಿಗಳು ಕತ್ತಿನ ಪಕ್ಕೆಲುಬುಗಳನ್ನೂ ಎದೆಯಭಾಗದ ಕಶೇರುಮಣಿಗಳು ಎದೆಯ ಪಕ್ಕೆಲುಬುಗಳನ್ನೂ ಹೊಂದಿವೆ. ಇದರ ಬಾಯಿಯನ್ನು ಹಾವಿನ ಬಾಯಿಯಂತೆ ಅಗಲಿಸಲು ಸಾಧ್ಯವಿಲ್ಲ. ಹೊರಕಿವಿಯ ರಂಧ್ರಗಳೂ ಚಲಿಸಬಲ್ಲ ಕಣ್ಣಿನ ಗುಡ್ಡೆಗಳೂ ಇವೆ. ಕೆಲವು ಬಾಲದ ಭಾಗವನ್ನು ಸುಲಭವಾಗಿ ಬೇರ್ಪಡಿಸಬಲ್ಲವು. ಕತ್ತಿರಿಸಿದ ಬಾಲ ಮತ್ತು ಕಾಲುಗಳ ಭಾಗಗಳನ್ನು ಪುನಃ ಸೃಷ್ಟಿಸಿಕೊಳ್ಳಬಲ್ಲವು. ಲಾಲಾಗ್ರಂಥಿಗಳು ಬಾಯಿಯ ಕೆಳಭಾಗದಲ್ಲಿವೆ. ಶ್ವಾಸಕೋಶಗಳು ಉದ್ದ ಮತ್ತು ಅಂಡಾಕಾರವಾಗಿವೆ. ಶ್ವಾಸೋಚ್ಛ್ವಾಸಕ್ರಿಯೆ ಪಕ್ಕೆಲುಬುಗಳ ನೆರವಿನಿಂದ ನಡೆಯುವುದು. ಊಸರವಳ್ಳಿ ಮತ್ತು ಗೆಕೊಗಳಲ್ಲಿ ಶ್ವಾಸಕೋಶಗಳು ಗಾಳಿಯ ಚೀಲಗಳಾಗಿ ವಿಸ್ತರಿಸಿವೆ. ಇವು ಪಕ್ಷಿಗಳ ಶ್ವಾಸಕೋಶಗ ಳೊಳಗಿನ ಗಾಳಿಯ ಗೂಡುಗಳನ್ನು ಸೂಚಿಸುತ್ತವೆ (ನೋಡಿ-ಇಗ್ವಾನ್; ಇಗ್ವಾನೊಡಾನ್; ಉಡ; ಊಸರವಳ್ಳಿ; ಓತಿ; ).
ಹಾವುಗಳನ್ನು ಒಫಿಡಿಯ ಉಪಗಣಕ್ಕೆ ಸೇರಿಸಲಾಗಿದೆ. ಈ ಪ್ರಾಣಿಗಳನ್ನು ಅವಯವಗಳಿಲ್ಲದ (ವಿದೌಟ್ ಲಿಂಬ್ಸ್) ಸ್ಕ್ವಮಾಟ ಎಂದು ಕರೆಯುವುದುಂಟು. ಒಫಿಡಿಯವನ್ನು ಒಂದು ಗಣವೆಂದೇ ಕರೆಯುವುದೂ ಇದೆ. ಒಫಿಡಿಯ ಗಣದ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ಲಕ್ಷಣಗಳು ಹೀಗಿವೆ. ಇವು ಕಶೇರುಕಗಳು, ಚರ್ಮ ಹುರುಪೆಗಳಿಂದ ಆವೃತವಾಗಿವೆ. ಹೊರಚರ್ಮದ ಭಾಗ ಪದೇ ಪದೇ ಕಳಚಲ್ಪಡುವುದು. ಪೊರೆ ಬಿಡುವುದು ಎಂದು ಇದರ ಹೆಸರು. ವರ್ಷಕ್ಕೆ 5-6 ಸಲ ಪೊರೆಬಿಡಬಲ್ಲ ಹಾವುಗಳೂ ಉಂಟು. ಆದ್ದರಿಂದ ಪೊರೆ ಸತತವಾಗಿ ಬೆಳೆಯಬಲ್ಲುದು; ಬಾಯಿ ವಿಶಾಲವಾಗಿ ಹಿಗ್ಗುವಂತಿದೆ. ಕಣ್ಣಿಗೆ ರೆಪ್ಪೆಯಲ್ಲ. ಬದಲು ಪಾರದರ್ಶಕ ಹುರುಪೆಯುಂಟು. ಇದೂ ಪೊರೆ ಬಿಡುವಾಗ ಬಿದ್ದುಹೋಗಿ ಹೊಸ ಹುರಪೆ ಬೆಳೆಯುತ್ತದೆ. ಹೊರಕಿವಿಯಾಗಲೀ ಕಿವಿಯ ತಮಟೆಯಾಗಲೀ ಇಲ್ಲದಿದ್ದರೂ ಸಹ ಒಳಕಿವಿಯುಂಟು. ಗ್ರಹಿಸಿದ ಶಬ್ಧಕಂಪನಗಳು ಒಳಕಿವಿಯನ್ನು ಸೇರುತ್ತವೆ. ಮುಂದೂಡಬಲ್ಲ ಮತ್ತು ಹಿಂದಕ್ಕೆ ಎಳೆದುಕೊಳ್ಳಬಹುದಾದ ತುದಿಸೀಳಿದ ನಾಲಗೆ ಹಾವಿನ ವಿಶೇಷವಾದ ಸ್ಪರ್ಶೇಂದ್ರಿಯ. ಸ್ವತಃ ಮೂಸಿನೋಡದಿದ್ದರೂ ವಾಸನೆಯಿರುವ ಕಣಗಳನ್ನು ಬಾಯೊಳಕ್ಕೆ ಎಳೆದುಕೊಂಡು ಅವು ಘ್ರಾಣೇಂದ್ರಿಯಗಳ ಸಂಪರ್ಕ ಹೊಂದುವಂತೆ ಮಾಡುತ್ತವೆ. ಯಾವ ಅನುಬಂಧಗಳೂ (ಅಪೆಂಡೇಜಸ್) ಇಲ್ಲದ ಇದರ ದೇಹ ಹಗ್ಗದಂತಿದ್ದು ಉದ್ದವಾಗಿದೆ. ರುಂಡ. ಮುಂಡ, ಬಾಲಗಳಿಗೆ ಪರಸ್ಪರ ನಿರ್ದಿಷ್ಟವಾದ ಎಲ್ಲೆಗಳು ಇಲ್ಲ. ಇದು ಕೊರಕಲು ಹಳ್ಳಗಳಲ್ಲಿ, ಕಲ್ಲುಗಳ ಸಂಧಿಯಲ್ಲಿ ಚಲಿಸಲು ಸಹಾಯಕವಾದ ದೆಹದ ಒಂದು ಹೊದಿಕೆ. ಕಿರಿದಾದ ಉದ್ದವಾದ ದೇಹಕ್ಕೆ ಅನುಗುಣವಾಗಿ ಒಳಭಾಗದ ಅಂಗಗಳೂ ಕೂಡ ಬದಲಾವಣೆಗಳನ್ನು ಹೊಂದಿವೆ. ಸಾಮಾನ್ಯವಾಗಿ ಒಂದು ಶ್ವಾಸಕೋಶ, ಅದರಲ್ಲೂ ಎಡಶ್ವಾಸಕೋಶ ಮತ್ತೊಂದಕ್ಕಿಂತ ಬಹಳ ಕಿರಿದು. ಕೆಲವುವೇಳೆ ಒಂದೇ ಒಂದುಶ್ವಾಸಕೋಶ ಇರುವುದೂ ಉಂಟು. ಪಿತ್ತಕೋಶ ಬಲು ಉದ್ದ. ಮೂತ್ರಪಿಂಡಗಳು ಎದುರುಬದಿರಾಗಿರುವುದಿಲ್ಲ. ಬೆನ್ನೆಲುಬಿನ ಕಶೇರುಮಣಿಗಳ ಸಂಖ್ಯೆ ಬಲು ಹೆಚ್ಚು. ಪ್ರತಿಯೊಂದು ಕಶೇರುಮಣಿಗೂ ಒಂದು ಜತೆ ಪಕ್ಕೆಲುಬು ಜೋಡಿಸಲ್ಪಟ್ಟಿರುವುದರಿಂದ, ಪಕ್ಕೆಲುಬುಗಳ ಸಂಖ್ಯೆಯೂ ಹೆಚ್ಚು. ಉದರಭಾಗದಲ್ಲಿ ಅಗಲವಾದ ಉದರ ಫಲಕಗಳಿವೆ. ಈ ಫಲಕಗಳು ಚಾವಣಿಯ ಹೆಂಚುಗಳಂತೆ ಜೋಡಿಸಲ್ಪ ಟ್ಟಿವೆ. ಪ್ರತಿಯೊಂದು ಫಲಕಕ್ಕೂ ಅದರ ಮುಂಭಾಗದಲ್ಲಿ ಒಂದೊಂದು ಜೊತೆ ಪಕ್ಕೆಲುಬು ಸ್ನಾಯುಗಳ ಸಹಾಯದಿಂದ ಚಲಿಸುವ ರೀತಿಯಲ್ಲಿ ಸೇರಿಸಲ್ಪಟ್ಟಿವೆ. ಇದರಿಂದ ಎದೆಯ ಗೂಡು ಮಾಯವಾಗಿದೆ. ಒಂದೇ ಪಾಶರ್ವ್ದ ಅನುಕ್ರಮವಾದ ಪಕ್ಕೆಲುಬುಗಳ ನಡುವೆಇರುವ ಸ್ನಾಯುಗಳ (ಇಂಟರ್ ಕೋಸ್ಟಲ್ ಮಸಲ್ಸ್) ಸಂಕುಚನೆ, ವಿಕಸನೆಗಳಿಂದ ಪಕ್ಕೆಲುಬುಗಳು ಚಲಿಸಲು ಪ್ರಾರಂಭಿಸುತ್ತವೆ. ಪಕ್ಕೆಲುಬುಗಳು ಮುಂದಕ್ಕೆ ಸರಿದಾಗ ಫಲಕದ ಮುಂದಿನ ಅಂಚು ಮೇಲಕ್ಕೆ ಬರುವುದು; ಹಿಂದಕ್ಕೆ ಚಲಿಸಿದಾಗ ಫಲಕದ ಹಿಂದಿನ ಅಂಚು ನೆಲದ ಏರುತಗ್ಗುಗಳನ್ನು ಬಿಗಿಯಾಗಿ ಅಪ್ಪಿಕೊಳ್ಳುವುದು. ಅನಂತರ ಸ್ನಾಯುಗಳ ಸಂಕುಚನೆ ಮತ್ತು ವಿಕಸನೆಗಳಿಂದ ದೇಹದ ಹಿಂಭಾಗ ಮುಂದಕ್ಕೆ ಎಳೆಯಲ್ಪಡುವುದು. ಈ ಚಲನೆಗೆ ಬಾಲವೂ ಸಹಾಯ ಮಾಡುತ್ತದೆ. ಉದರ ಫಲಕಗಳ ಚಲನೆಯ ವೈಚಿತ್ರ್ಯವೇ ಅದು ಡೊಂಕುಡೊಂಕಾಗಿ ಹರಿಯಲು ಕಾರಣ. ಮರಹತ್ತುವ ಹಾವುಗಳಲ್ಲಿ ಉದರ ಫಲಕಗಳು ದೋಣಿಯ ತಳಭಾಗದಂತೆ ಜೋಡಿಸಲ್ಪಟ್ಟಿರುತ್ತವೆ. ಇದರಿಂದಲೇ ಅವು ನೇರವಾಗಿ ಮರವನ್ನು ಹತ್ತಬಲ್ಲವು. ನೀರಿನಲ್ಲಿ ವಾಸಿಸುವ ಹಾವುಗಳಿಗೆ ಉದರಫಲಕಗಳ ಅಗತ್ಯವಿಲ್ಲ.
ತನ್ನ ದೇಹದ ಗಾತ್ರಕ್ಕಿಂತಲೂ ದೊಡ್ಡ ಗಾತ್ರದ ಪ್ರಾಣಿಗಳನ್ನು ಹಾವು ನುಂಗಬಲ್ಲು ದೆಂಬುದು ನಿಜಕ್ಕೂ ಒಂದು ಆಶ್ಚರ್ಯವಾದ ಸಂಗತಿ. ಇದರ ಗುಟ್ಟು ಅದರ ದೇಹದ ಅಸ್ಥಿಪಂಜರದ ಜೋಡಣೆಯಲ್ಲಿದೆ. ಆಹಾರವನ್ನು ನುಂಗಲು ದೇಹರಚನೆಯಲ್ಲಿರುವ ಹೊಂದಿಕೆಗಳು ಹೀಗಿವೆ; 1 ದವಡೆಯ ಮೂಳೆಗಳ ಅಂಚಿನಲ್ಲಿ ಮೂರು ಪಂಕ್ತಿಯನೇಕ ಚೂಪಾದ ಮತ್ತು ಹಿಮ್ಮುಖವಾಗಿ ಬಗ್ಗಿರುವ ಹಲ್ಲುಗಳಿವೆ. 2. ಈ ಹಲ್ಲುಗಳು ಮುರಿದರೆ ಹೊಸ ಹಲ್ಲುಗಳು ಹುಟ್ಟುತ್ತವೆ. 3. ಕೆಳದವಡೆ ನೇರವಾಗಿ ಮೇಲ್ದವಡೆಗೆ ಜೊಡಿಕೊಂಡಿಲ್ಲ. ಬದಲು ತಲೆಯೆ ಬರುಡೆಗೆ ಅಂಟಿರುವ ಕ್ವಾಡ್ರೇಟ್ ಮೂಳೆಗೆ ಜೋಡಿಕೊಂಡಿದೆ. ಈ ಜೋಡಣೆಯಿಂದ ದವಡೆ ಕೆಳಕ್ಕೂ ಮುಂದಕ್ಕೂ ಚಲಿಸಿ ಬಾಯಿಯ ಮುಂಭಾಗದಷ್ಟೇ ಅಗಲವಾಗಿ ಹಿಂಭಾಗದಲ್ಲಿಯೂ ತೆರೆಯಬಲ್ಲುದು. 4. ಕೆಳದವಡೆಯ ಎರಡು ಭಾಗಗಳು ಮುಂಭಾಗದಲ್ಲಿ ಸೇರಿಲ್ಲ; ಆದರೆ ಸ್ಥಿತಿಸ್ಥಾಪಕಶಕ್ತಿಯುಳ್ಳ ಅಸ್ಥಿಬಂಧದ ತಂತುವಿನಿಂದ (ಲಿಗಮೆಂಟ್) ಜೋಡಣೆಗೊಂಡಿವೆ. ಇದರಿಂದ ಕೆಳದವಡೆಯ ಎರಡು ಭಾಗಗಳೂ ಪರ್ಯಾಯವಾಗಿ ಹಿಂದಕ್ಕೂ ಮುಂದಕ್ಕೂ ಚಲಿಸಬಲ್ಲವು. 5. ಆಹಾರವನ್ನು ನುಂಗುವಾಗ ಕೆಳದವಡೆಯ ಒಂದು ಭಾಗವನ್ನು ಮೊದಲು ಮುಂದಕ್ಕೆ ಚಾಚಿ ಬೇಟೆಯ ಪ್ರಾಣಿಯ ದೇಹವನ್ನು ಬಲವಾಗಿ ಹಿಡಿದು ಬಾಯಿಯೊಳಕ್ಕೆ ಎಳೆಯುತ್ತದೆ. ಅಷ್ಟರಲ್ಲಿ ದವಡೆಯ ಮತ್ತೊಂದು ಭಾಗವನ್ನು ಮುಂದಕ್ಕೆ ಎಸೆದು ಪ್ರಾಣಿಯ ಮತ್ತೊಂದು ಭಾಗವನ್ನು ಹಿಡಿಯುತ್ತದೆ. ದವಡೆಯ ಭಾಗಗಳ ಈ ಪರ್ಯಾಯ ಚಲನೆಯನ್ನು ಬಾವಿಯಿಂದ ನೀರು ಸೇದುವಾಗ ರಾಟೆಯಿಂದ ಹಗ್ಗವನ್ನೆಲೆಯುವ ಕೈಗಳ ಚಲನೆಗೆ ಹೋಲಿಸಬಹುದು. 6. ಉಸಿರಾಟದ ಕ್ರಮದಲ್ಲಿ ಮಾರ್ಪಾಡುಗಳು ಏರ್ಪಟ್ಟಿವೆ. ದೊಡ್ಡಪ್ರಾಣಿಯನ್ನು ನುಂಗಲು ಸ್ವಲ್ಪ ಸಮಯ ಹಿಡಿಯುವುದರಿಂದ ಆ ವೇಳೆಯಲ್ಲಿ ನಾಸಿಕ ರಂಧ್ರಗಳ ಮೂಲಕ ಗಾಳಿ ಪ್ರವೇಶಿಸಲು ಸಾಧ್ಯವಾಗದೇ ಉಸಿರಾಟಕ್ಕೆ ತೊಂದರೆಯಾಗಬಹುದು. ಆದ್ದರಿಂದ ಇಂಥ ಸಂದರ್ಭಗಳಲ್ಲಿ ಶ್ವಾಸನಾಳದ ರಂಧ್ರವನ್ನು ಕೆಳದವಡೆಯ ಎರಡು ಭಾಗಗಳ ಮಧ್ಯೆ ನೂಕಿ ಗಾಳಿಯನ್ನು ನೇರವಾಗಿ ಶ್ವಾಸಕೋಶಗಳೊಳಕ್ಕೆ ತೆಗೆದುಕೊಳ್ಳುತ್ತದೆ. 7. ಗಂಟಲು, ಅನ್ನನಾಳ ಮತ್ತು ಜಠರಗಳು ಮಿತಿ ಮೀರಿ ಹಿಗ್ಗಬಲ್ಲವು. ಅವುಗಳಿಗೆ ವಿಶೇಷ ಸ್ಥಿತಿಸ್ಥಾಪಕಶಕ್ತಿ ಇದೆ. ಅಷ್ಟು ಹೆಚ್ಚು ಪರಿಮಾಣದ ಆಹಾರವನ್ನು ಅರಗಿಸಿಕೊಳ್ಳಲು ಸಹಾಯಕವಾಗುವಂತೆ ಜೀರ್ಣರಸಗಳು ಅತಿ ತೀಕ್ಷ್ಣವಾಗಿವೆ. 8. ಎದೆಯ ಮೂಳೆ, ಭುಜ ಮತ್ತು ಸೊಂಟಪಟ್ಟಿಗಳು ಇಲ್ಲ. ಅಲ್ಲದೆ ಸುಲಭವಾಗಿ ಬಾಗುವಂಥ ಪಕ್ಕೆಲುಬುಗಳು ಇವೆ. ಈ ಅಸ್ಥಿಪಂಜರದ ರಚನೆಯಿಂದ ದೇಹ ಒಂದು ಕೊನೆಯಿಂದ ಮತ್ತೊಂದು ಕೊನೆಯವರೆಗೂ ಹಿಗ್ಗಬಲ್ಲದು. 9. ಆಹಾರವನ್ನು ನುಂಗುವಾಗ ತನ್ನ ಮೃದುವಾದ ತೆಳುವಾದ ಸೀಳಿರುವ ನಾಲಗೆಯ ಹಿಂದಿರುವ ರಕ್ಷಾಕವಚದೊಳಕ್ಕೆ ಎಳೆದುಕೊಳ್ಳುವ ಸಾಮರ್ಥ್ಯವಿದೆ.
ಹಾವುಗಳು ದೀರ್ಘಕಾಲ ಆಹಾರವಿಲ್ಲದೇ ಜೀವಿಸಬಲ್ಲವು. ಅದರಲ್ಲೂ ಸೆರೆಯಲ್ಲಿಟ್ಟ ಹಾವುಗಳಿಗೆ ಹಸಿವೆಯ ತೀಕ್ಷ್ಣತೆ ಬಲು ಕಡಿಮೆ. ನ್ಯೂಯಾರ್ಕಿನ ಪ್ರಾಣಿ ರಕ್ಷಣಾ ಉದ್ಯಾನಕ್ಕೆ ತಂದಿದ್ದ ದೈತ್ಯ ಹೆಬ್ಬಾವೊಂದು ಎರಡು ವರ್ಷಗಳ ದೀರ್ಘ ಕಾಲ ನಿರಶನದಲ್ಲಿದ್ದುದರ ನಿದರ್ಶನವಿದೆ. ಚಳಿಗಾಲದಲ್ಲಿ ಹಾವುಗಳು ಆಹಾರವಿಲ್ಲದೇ ದೀರ್ಘನಿದ್ರೆಯಲ್ಲಿರಬಲ್ಲುವು.
ವಿಷದ ಹಾವುಗಳಲ್ಲಿ ಲಾಲಾಗ್ರಂಥಿಗಳು ಅತ್ಯಂತ ಮಾರಕವಾದ ವಿಷವನ್ನು ಉತ್ಪತ್ತಿ ಮಾಡಬಲ್ಲ ಗ್ರಂಥಿಗಳು. ಮೇಲ್ದವಡೆಯ ಎರಡು ಪಕ್ಕಗಳಲ್ಲೂ ಚೀಲಗಳಂತೆ ಕಾಣುವ ಎರಡು ವಿಷದ ಗ್ರಂಥಿಗಳಿವೆ. ಇವುಗಳಿಗೆ ಸೇರಿರುವಂತೆ ಬಾಗಿರುವ ವಿಷದ ಹಲ್ಲುಗಳಿವೆ. ಇವುಗಳ ಉದ್ದಕ್ಕೂ ಮೇಲ್ಭಾಗದಲ್ಲಾಗಲೀ ಒಳಗಾಗಲೀ ಕಾಲುವೆ ಇದೆ. ಸಮಾನ್ಯವಾಗಿ ಬಗ್ಗಿ ನಿಂತಿರುವ ಈ ಹಲ್ಲುಗಳು ಬೇಟೆಯ ಪ್ರಾಣಿ ಸಿಕ್ಕಾಗ ನೇರವಾಗಿ ನಿಂತು ಅದಕ್ಕೆ ಹೊಡೆಯುವುದು. ಇದರಿಂದ ಮೇಲ್ದವಡೆಯ ಎಲುಬುಗಳು ಚಲಿಸಿ ವಿಷದ ಚೀಲವನ್ನು ಒತ್ತುತ್ತವೆ. ಕೂಡಲೆ ವೈದ್ಯರ ಪಿಚಕಾರಿಯಂತೆ ಕಾಲುವೆಯ ಮೂಲಕ ವಿಷ ಪ್ರಾಣಿಯ ಮಾಂಸಖಂಡದೊಳಗೆ ನುಗ್ಗುತ್ತದೆ. ರೆಪ್ಪೆ ಬಡಿಯುವುದರೊಳಗೆ ಇಷ್ಟು ಚಲನೆಗಳೂ ನಡೆದುಹೋಗಿರುತ್ತವೆ. ವಿಷ ರಕ್ತಪ್ರವಾಹವನ್ನು ಸೇರಿ ನರವ್ಯೂಹ, ಹೃದಯ ಮತ್ತು ಶ್ವಾಸಾಂಗಗಳನ್ನು ದುರ್ಬಲಗೊಳಿಸಿ ಕ್ರಮೇಣ ಪ್ರಾಣಿಯ ಸಾವಿಗೆ ಕಾರಣವಾಗುತ್ತವೆ.
ಅನಾಪ್ಸಿಡ ಉರಗಗಳ ಒಂದು ಗಣ. ಭೂಮಿಯ ಮತ್ತು ಸಿಹಿನೀರಿನ ಆಮೆಗಳನ್ನೂ ಸಮುದ್ರದ ಕಡಲಾಮೆಗಳನ್ನೂ ಇದಕ್ಕೆ ಸೇರಿಸಿವೆ. ಈಗ ಉಳಿದಿರುವ ಉರಗಗಳ ಪೈಕಿ ಬಹಳ ಪ್ರಾಚೀನವಾದ ಪ್ರಾಣಿಗಳು ಈ ಆಮೆಗಳು. ಇವು ಅನಾಪ್ಸಿಡದ ಯಾವ ಶಾಖೆಯಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದವು; ಮತ್ತು ಇವುಗಳ ಪೂರ್ವಜರು ಯಾರು ಎಂಬುದು ಇನ್ನೂ ನಿರ್ಧಾರವಾಗಿಲ್ಲ. ಕಪಾಲದ ಎಲುಬುಗಳಲ್ಲಿ ರಂಧ್ರವಿಲ್ಲದೆ ಒತ್ತಾಗಿ ಜೋಡಿಸಿರುವುದು ಆದಿ ಉರಗಗಳ ಒಂದು ಲಕ್ಷಣ. ಈ ಕಾರಣದಿಂದಲೇ ಇದರ ಪೂರ್ವಜರು 20 ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳ ಹಿಂದೆ ಅಂದರೆ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಕಾಣಿಸುವ ಮೊದಲೇ ಭೂಮಿಯ ಮೆಲೆ ಜನಿಸಿರಬಹುದು ಎಂದು ಅನೇಕರ ಅಬಿಪ್ರಾಯ. ಬಲಿಷ್ಠವಾದ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳು ಬಾಳಲಾರದೇ ಲಯವಾದರೂ ಕೊನೆಯಪಕ್ಷ 15 ಕೋಟಿ ವರ್ಷಗಳಿಂದ ಆಮೆಯ ಕುಲ ಹೆಚ್ಚು ಬದಲಾವಣೆ ಇಲ್ಲದೆ ಬದುಕಿರುವುದು ಒಂದು ಆಶ್ಚರ್ಯ. ಈ ದೀರ್ಘಕಾಲದ ಉಳಿವಿಗೆ ಬಹುಶಃ ಆಮೆಯ ವಿಶಿಷ್ಟವಾದ ಅಸ್ಥಿಪಂಜರವೇ ಒಂದು ಕಾರಣವಿರಬಹುದು. (ನೋಡಿ-ಆಮೆ; ಕಡಲಾಮೆ).
ಸಾಮಾನ್ಯವಾಗಿ ಭೂಮಿಯ ಆಮೆಗಳನ್ನು ಟಾರ್ಟಸ್ಎಂದೂ ಗಟ್ಟಿಚಿಪ್ಪಿನ ಸಿಹಿ ನೀರಿನ ಆಮೆಗಳನ್ನು ಟೆರ್ರಾಪಿನ್ ಎಂದೂ ಸಮುದ್ರದಲ್ಲಿ ಮತ್ತು ಸಮುದ್ರದ ತೀರದಲ್ಲಿ ವಾಸಿಸುವ ಆಮೆಗಳನ್ನು ಟರ್ಟಲ್ಸ್ ಅಥವಾ ಕಡಲಾಮೆಗಳೆಂದೂ ಉರಗ ಶಾಸ್ತ್ರಜ್ಞನೆನಿಸಿದ ರೇಮಾಂಡ್ ಡಿಟ್ಮಾರ್ಸ್ ವರ್ಗೀಕರಿಸಿದ್ದಾರೆ.
ಕಶೇರುಕಗಳನ್ನೆಲ್ಲ ಒಟ್ಟಾಗಿ ನೋಡಿದರೆ ಉರಗಗಳು ಅವುಗಳ ಮಧ್ಯದ ಸಮೂಹದಲ್ಲಿವೆ ಎಂದು ಹೇಳಬಹುದು. ಕಣ್ಮರೆಯಾದ ಕೆಲವು ಆದಿ ಉರಗಗಳು ಹಲವು ಆದಿ ದ್ವಿಚರಿಗಳಿಗೆ ನಿಕಟ ಸಂಬಂಧವನ್ನು ತೋರಿಸುತ್ತದೆ. ಮತ್ತೆ ಕೆಲವು ಉರಗಗಳಲ್ಲಿರುವ ಗುಣಲಕ್ಷಣಗಳು ಪುನಃ ಪಕ್ಷಿಗಳಲ್ಲಿ ಹೆಚ್ಚು ಸ್ಪಷ್ಟವಾಗಿ ಕಾಣಿಸಿಕೊಂಡಿರುವುದರಿಂದ ಪಕ್ಷಿಗಳು ಆದಿ ಥೀಕೋಡಾಂಟ್ಸ್ ಉರಗಗಳ ಕಾಂಡದಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದುವು ಎಂಬ ವಾದವನ್ನು ಸಮರ್ಥಿಸುತ್ತವೆ. ಸಸ್ತನಿಗಳು ಕೂಡ ಬಹುಶಃ ಉರಗದ ಕಾಂಡದ ಹೆಚ್ಚು ಮುಂದುವರಿದ ಆದಿಭಾಗದ ಥೀರಾಪ್ಸಿಡ್ ಕ್ರಮದಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದವು ಎಂಬುದಕ್ಕೆ ಸಾಕಷ್ಟು ಆಧಾರಗಳಿವೆ. ಈ ಮೇಲೆ ಹೇಳಿದ ಕಾರಣಗಳಿಂದಲೇ ಉರಗಗಳು ಜೀವವಿಜ್ಞಾನಿಯ ಕುತೂಹಲವನ್ನು ಹೆಚ್ಚು ಕೆರಳಿಸಿವೆ ಎಂದು ಹೇಳಬಹುದು. ಒಂದು ಸಾಮಾನ್ಯ ಬಿಂದುವಿನಿಂದ ಪ್ರಾರಂಭವಾದ ಪ್ರಾಣಿವರ್ಗ ವಿವಿಧ ವಾತಾವರಣಗಳ ಅಗತ್ಯಗಳಿಗೆ ಅನುಗುಣವಾಗಿ ತನ್ನ ದೇಹವನ್ನು ಅಳವಡಿಸಿಕೊಳ್ಳುತ್ತ ಹೋಗುತ್ತದೆ. ಇದರಿಂದ ನಾನಾ ಬಗೆಯ ಪ್ರಾಣಿಗಳು ಉಂಟಾಗುವುದು ಕಂಡುಬರುತ್ತದೆ. ಈ ಒಂದು ನಿಯಮವನ್ನು ಆಸ್ಬಾರ್ನ್ ಎಂಬ ವಿಜ್ಞಾನಿ ಮೊದಲಬಾರಿಗೆ ಹೊಂದಾಣಿಕೆಯ ವಿಕಿರಣ (ಅಡಾಪ್ಟ್ಯೋ ರೇಡಿಯೇಷನ್) ಎಂಬುದಾಗಿ ಕರೆದ. ಆತ ಉರಗವರ್ಗದ ಪ್ರಾಣಿಗಳ ವಿಕಸನದ ಆಧಾರದ ಮೇಲೆಯೇ ಈ ವಾದವನ್ನು ಪ್ರತಿಪಾದಿಸಿದ್ದು. ಆದಿ ಉರಗಗಳು ಜೀವನ ಸಂಗ್ರಮದಲ್ಲಿ ಗೆದ್ದು ಬದುಕಲು ಅನೇಕ ಮಾರ್ಗಗಳನ್ನು ಹಿಡಿದವು. ಟಿರೋಸಾರುಗಳಂಥವು ವಾಯುಮಂಡಲದ ಜೀವನಕ್ಕೂ ಇಕ್ತಿಯೋಸಾರಿನಂಥವು ಜಲಜೀವನಕ್ಕೂ ಸೌರಾಪೊಡ ದೈತ್ಯೋರಗಗಳಂಥವು ದ್ವಿಚರಿ ಜೀವನಕ್ಕೂ ಹಾವಿನಂಥ ಕೆಲವು ಬಿಲ ಮತ್ತು ಕೊರಕಲುಗಳ ಜೀವನಕ್ಕೂ ಮತ್ತೆ ಕೆಲವು ವೃಕ್ಷ ಜೀವನಕ್ಕೂ ತಕ್ಕಂತೆ ದೇಹವನ್ನು ಅಳವಡಿಸಿಕೊಂಡುವು. ಇವೆಲ್ಲ ಸಂದರ್ಭಗಳಲ್ಲೂ ಉಂಟಾಗಿರುವ ಮಾರ್ಪಾಡು ಗಳು ಆ ಪ್ರಾಣಿಯ ಚಲನೆಗೆ ಸಂಬಂಧವಾದುದು ಎಂಬುದು ಒಂದು ಗಮನಾರ್ಹವಾದ ವಿಷಯ. (ಎಚ್.ವಿ.ಕೆ.)
ಸರೀಸೃಪ ಅಥವಾ ಉರಗಗಳು ಬೆನ್ನೆಲುಬುಳ್ಳ ಜೀವಿಗಳ ಐದು ಮುಖ್ಯ ತರಗತಿಗಳಲ್ಲೊಂದು. ರೆಪ್ಟೀಲಿಯಾ ಎಂದು ಕರೆಯಲ್ಪಡುವ ಈ ತರಗತಿಯಲ್ಲಿ ಐದು ವರ್ಗಗಳಿವೆ. ಈ ವರ್ಗಗಳೆಂದರೆ ಕೀಲೋನಿಯಾ, ಕ್ರೊಕೊಡೈಲಿಯಾ, ಒಫಿಡಿಯಾ, ರಿಂಕೋಸಿಫಾಲಿಯಾ ಮತ್ತು ಲೇಸರ್ ಟೇಲಿಯಾ. ಕೀಲೋನಿಯಾದಲ್ಲಿ ಎಲ್ಲಾ ಆಮೆಗಳು, ಕಡಲಾಮೆಗಳು ಮತ್ತು ಕಲ್ಲಾಮೆಗಳು ಬರುತ್ತವೆ. ಕ್ರೊಕೊಡೈಲಿಯಾದಲ್ಲಿ ಮೊಸಳೆಗಳು ಬರುತ್ತವೆ. ಕೇಮ್ಯಾನ್, ಮಗ್ಗರ್, ಆ್ಯಲಿಗೇಟರ್, ಘರಿಯಲ್, ಇತ್ಯಾದಿ ಇಪ್ಪತ್ಮೂರು ಜಾತಿಯ ಮೊಸಳೆಗಳನ್ನು ಇಂದು ಗುರುತಿಸಲಾಗಿದೆ. ಪ್ರಾಣಿ ಪ್ರಪಂಚದಲ್ಲಿ ದ್ವಿಚರಿಗಳು ಮತ್ತು ಹಕ್ಕಿಗಳಿಗೂ ಸಸ್ತನಿಗಳಿಗೂ ನಡುವಿನ ಶೀತರಕ್ಷದ ಕಶೇರುಗಳು (ರೆಪ್ಟಿಲಿಯ). ಸರೀಸೃಪಗಳೆಂದೂ ಕರೆಯುವುದಿದೆ. ಉರಗದ ವಿಕಾಸ ದ್ವಿಚರಿಗಳಿಂದ. ಅವು ಮೊದಲ ಬಾರಿಗೆ ನೀರನ್ನು ಬಿಟ್ಟು ಭೂಮಿಯ ಮೇಲೆ ವಾಸಿಸಿ ವಾತಾವರಣದ ಶುಷ್ಕ ಗಾಳಿಯ ಸಹಾಯದಿಂದ ಉಸಿರಾಡುವ ಶಕ್ತಿಯನ್ನು ಬೆಳೆಸಿಕೊಂಡವು. ಆದರೆ ಮೊಟ್ಟೆಗಳನ್ನಿಡಲು ಅವು ನೀರನ್ನು ಆಶ್ರಯಿಸಬೇಕಾಗಿತ್ತು. ಕೆಲವು ದ್ವಿಚರಿಗಳು ದಿಟ್ಟತನದ ಮತ್ತೊಂದು ಹೆಜ್ಜೆಯನ್ನಿಟ್ಟು ಅಜೀವಪರ್ಯಂತ ನೆಲದ ಮೇಲೆ ವಾಸಿಸುವ ಶಕ್ತಿಯನ್ನು ಪ್ರದರ್ಶಿಸಿದುವು. ಇವುಗಳಿಂದ ವಿಕಸಿಸಿದ ಪ್ರಾಣಿವರ್ಗವೇ ಉರಗಗಳು.
ქვერქვენწეფი, რეპტილიეფი (ლათ. Reptilia) — გაგაჩამი ჩხოლარეფიშ კლასი. თახმი სქირონაშ ჩხოლარეფი რენა, ნამუთ თის გჷმიხანტუ, ნამჷ-და სქირონას იმიარებჷნა დო ივითარებჷნა. დჷთმოდვანა გურიშ გოფშა დიდარ დო ხეჭეჭით ფორილ მარქვალეფს, ამფიბიეფწკჷმა ალაზჷმაფათ უმოსი რსულჸოფური შურღალაშ (დიფერენცირაფილი ტრაქეათ დო ფიჟვეფი) დო ზისხირიშ მიმოულაშ სისტემეფი უღჷნა.
ქვერქვენწეფს ფიჟვეფით მეუღჷნა შური. თინეფი, ამფიბიეფიშ მოგვენო, ჰეერშე ღებულენა ჟანგბადის დო გიმმუღნა ნოშქერორჟანგი. თინეფიშ სქირე კანი ვა რემენწყილი კანით შურღალას, თეშ გეშა ქვერქვენწიშ ფიჟვეფი უმოსი ჭყანიერი ოკო რდას, ვინდარო ამფიბიეფიშ. მართალოთ, რეპტილიეფიშ ფიჟვეფს ნაკიჩეფი უღჷნა, ნამუშ გეშა იძინანს თინეფიშ ოშურღალე ჟინპიჯი. თენა უნარღელჸოფენს ჟანგბადიშ ხვეიანო მეჭირინაფას ორგანიზმიშო. ქვერქვენწეფს ლექინი კიდალეფით მიარე კურთხუო დორთილი ფიჟვეფი უღჷნა, ნამუეფით ხუჭელი რე. ქვერქვენწეფიშ რსხულიშ ტემპერატურა იროიანი ვა რე. თინა ითირუ ჰეერიშ ტემპერატურაშ მეჯინათ. რეპტილიეფი რგილზისხირამი ჩხოლარეფი რენა.
ტიოზიშ ქვიშას მახვენი ქვერქვენწეფი თაკარა ბჟაშ გიმე თხილერი რენა გიშასქირაფაშე, თიშენ ნამჷ-და თინეფიშ გალენი ოფორუე გარძე რე ბეკერე დო ჩხოლარს დოღამაკაფაშ დო წყარიშ დინაფაშე თხილანს, ე.ი. ჩხოლარიშ გიშასქირაფა ვათმოხვადუ. გვერეფიშ რსხული ფორილი რე ქალამი ქერცეფით, ნიანგეშ დო კუშ რსხული ფორილი რე ქალამი ფარეფით. რსხულიშ ქალამი დაცხი ვერდუ, თეშ გეშა ჩხოლარიშ ძინაწკჷმა ართო თინა ღურუ. გვერეფიშ რსხულშე ჯვეში კანი ცენს მორჩილ დო დიდ ნოჭკერეფო. ახალი ქალამი დაცხი წჷმიქიმინუ ჯვეშიშ გიმე, კანიშ ჟილენი ფაშე. კანიშ გალენი ოფორუეშ თირუას - კანიშ თირუა ჯოხო. ქვერქვენწეფი კანს ითირანა.
მუჭოთ გინორთელი რე ქვერქვენწეფიშ გვარობეფი დო თინეფიშ წინაშ წესი, თეშ რე გინორთელი თინეფიშ ჭკომუათ. რეპტილიეფი ოჭკომალო თარო შხვა ჩხოლარეფს გჷმირინუანა. გვერი მაჯინენს შხუ ჩხოლარეფშა. სამანგათ: რჩქვანელობური ანკარა ღალუეფს დო შხვა მორჩილ წყარჩუაშეეფს ჭოფუნს გორდეფს, გვერჟღამა დიო ჟღამით ჸვილუნს ოკიბირალს, უკული — გჷნმოყინტუნს.
რეპტილიეფი მაფურინჯეეფწკჷმა დო ძუძუშმაწუალეფწკჷმა ართო ორხველჷნა უმაღალაშ გაგაჩამეფს - ამნიონიანეფს, ნამუეფს შქას თინეფი უდაბალაშ ბუნას აკმადგინანა.
ქვერქვენწეფი, რეპტილიეფი (ლათ. Reptilia) — გაგაჩამი ჩხოლარეფიშ კლასი. თახმი სქირონაშ ჩხოლარეფი რენა, ნამუთ თის გჷმიხანტუ, ნამჷ-და სქირონას იმიარებჷნა დო ივითარებჷნა. დჷთმოდვანა გურიშ გოფშა დიდარ დო ხეჭეჭით ფორილ მარქვალეფს, ამფიბიეფწკჷმა ალაზჷმაფათ უმოსი რსულჸოფური შურღალაშ (დიფერენცირაფილი ტრაქეათ დო ფიჟვეფი) დო ზისხირიშ მიმოულაშ სისტემეფი უღჷნა.
ქვერქვენწეფს ფიჟვეფით მეუღჷნა შური. თინეფი, ამფიბიეფიშ მოგვენო, ჰეერშე ღებულენა ჟანგბადის დო გიმმუღნა ნოშქერორჟანგი. თინეფიშ სქირე კანი ვა რემენწყილი კანით შურღალას, თეშ გეშა ქვერქვენწიშ ფიჟვეფი უმოსი ჭყანიერი ოკო რდას, ვინდარო ამფიბიეფიშ. მართალოთ, რეპტილიეფიშ ფიჟვეფს ნაკიჩეფი უღჷნა, ნამუშ გეშა იძინანს თინეფიშ ოშურღალე ჟინპიჯი. თენა უნარღელჸოფენს ჟანგბადიშ ხვეიანო მეჭირინაფას ორგანიზმიშო. ქვერქვენწეფს ლექინი კიდალეფით მიარე კურთხუო დორთილი ფიჟვეფი უღჷნა, ნამუეფით ხუჭელი რე. ქვერქვენწეფიშ რსხულიშ ტემპერატურა იროიანი ვა რე. თინა ითირუ ჰეერიშ ტემპერატურაშ მეჯინათ. რეპტილიეფი რგილზისხირამი ჩხოლარეფი რენა.
ტიოზიშ ქვიშას მახვენი ქვერქვენწეფი თაკარა ბჟაშ გიმე თხილერი რენა გიშასქირაფაშე, თიშენ ნამჷ-და თინეფიშ გალენი ოფორუე გარძე რე ბეკერე დო ჩხოლარს დოღამაკაფაშ დო წყარიშ დინაფაშე თხილანს, ე.ი. ჩხოლარიშ გიშასქირაფა ვათმოხვადუ. გვერეფიშ რსხული ფორილი რე ქალამი ქერცეფით, ნიანგეშ დო კუშ რსხული ფორილი რე ქალამი ფარეფით. რსხულიშ ქალამი დაცხი ვერდუ, თეშ გეშა ჩხოლარიშ ძინაწკჷმა ართო თინა ღურუ. გვერეფიშ რსხულშე ჯვეში კანი ცენს მორჩილ დო დიდ ნოჭკერეფო. ახალი ქალამი დაცხი წჷმიქიმინუ ჯვეშიშ გიმე, კანიშ ჟილენი ფაშე. კანიშ გალენი ოფორუეშ თირუას - კანიშ თირუა ჯოხო. ქვერქვენწეფი კანს ითირანა.
მუჭოთ გინორთელი რე ქვერქვენწეფიშ გვარობეფი დო თინეფიშ წინაშ წესი, თეშ რე გინორთელი თინეფიშ ჭკომუათ. რეპტილიეფი ოჭკომალო თარო შხვა ჩხოლარეფს გჷმირინუანა. გვერი მაჯინენს შხუ ჩხოლარეფშა. სამანგათ: რჩქვანელობური ანკარა ღალუეფს დო შხვა მორჩილ წყარჩუაშეეფს ჭოფუნს გორდეფს, გვერჟღამა დიო ჟღამით ჸვილუნს ოკიბირალს, უკული — გჷნმოყინტუნს.
რეპტილიეფი მაფურინჯეეფწკჷმა დო ძუძუშმაწუალეფწკჷმა ართო ორხველჷნა უმაღალაშ გაგაჩამეფს - ამნიონიანეფს, ნამუეფს შქას თინეფი უდაბალაშ ბუნას აკმადგინანა.
Àwọn ẹranko afàyàwọ́
Àwọn ẹranko afàyàwọ́
Mhuka dzinokambaira (reptiles) kana dzinozoya iboka remhuka dziri pamupanda wemhuka dzemuzongoza; mhuka idzi dzine mapapu; dzine makwati uye dzinobereka dzichikandira mazai. Boka iri mazuvano rine mhuka dzinoti: kamba yepadunhu; kamba yemumvura; madzvinyu uye makarwe.
Boka remhuka idzi dzine makumbo mapfupi anoita kuti dziite sedzinokambaira miviri yadzo iri pedyo nevhu.
Mhuka dzinokambaira (reptiles) kana dzinozoya iboka remhuka dziri pamupanda wemhuka dzemuzongoza; mhuka idzi dzine mapapu; dzine makwati uye dzinobereka dzichikandira mazai. Boka iri mazuvano rine mhuka dzinoti: kamba yepadunhu; kamba yemumvura; madzvinyu uye makarwe.
Boka remhuka idzi dzine makumbo mapfupi anoita kuti dziite sedzinokambaira miviri yadzo iri pedyo nevhu.
Kramviles yw enevales gans mellow keyn ha goos yeyn y'n klass Reptilia. Gorherys yw aga krohen gans skans. Yma peder garr po hendasow gans peder garr dhedha. Kevys yns i yn pub brastir marnas Antarktika, yn arbennek powyow tesek ha sygh.
Yma peder urdh a gramvil y'n termyn present:
Kramviles yw enevales gans mellow keyn ha goos yeyn y'n klass Reptilia. Gorherys yw aga krohen gans skans. Yma peder garr po hendasow gans peder garr dhedha. Kevys yns i yn pub brastir marnas Antarktika, yn arbennek powyow tesek ha sygh.
De reptielen (Latijn:Reptilia) vorm een groep koudbloedihe beêsten die an dêel uut maken van de Chordabeêsten. In totaâl zien dr oengeveer 8700 soôrten. Reptielen komm'n voe in tropische en subtropische hebieden, en dr zien dr ok wè ienkele an te treffen in hematihde hebieden as Midden-Europa, mè buvobbeld op de Noordpool komm'n hin reptielen voe.
Reptielen zijn koudbloedig, dus ze passen hun lichaamstemperatuur aan aan de omgevingstemperatuur. Door dit verschijnsel zijn ze bij warmere temperaturen bewehelijker en kunnen ze ook hauwer eetn verteer'n. Wunnir an de temperaturen daâln, ei een reptiel weinig of hin eetn nôdig en verbruuk 'n ok weinig zuurstof. In zô'n periode beweeg een reptiel ok amper. en ze leggen allemaal eieren.
De veroornde uud van reptielen besti uut schubben of schil'n en bescherm ze tehen uutdrôhieng. Reptielen kunn'n dus ok nie, as amfibieën, deur der uud aedemaelen. Ze nemen zuurstof op via der long'n, mè deze zien mie lange ni nie zo heavanceerd as die bie de zoogdieren, evenas 't arte en de bloedsomloôp.
De bevruchtieng vin bie reptielen inwendig plekke. De ventjes zien iervoe uuterust mie 1 of 2 penissen, wivan der overihens mè 1 bie de copulasie wor hebruukt. De miste reptielen lèn eiers. De eiers èn een kalkachtihe schaele. Ok ei 't ei altied zò een structuur dat embryo beschermt is tehen uutdrôhieng. Deze eiers worn mistal inehraeven om ze te beschermn tehen roofdieren en temperatuurschommelieng'n. De jong'n komm'n uut ei mie der eitand. Ze kunn'n, oewè kwetsbèr, direct voe der eihen zurrehen. Dat mò ok we, wan reptielen plehen, mie uutzonderieng van krokedill'n, hin broedzurg. Ok zien der eierlevendbârende reptielen. De ontwikkelieng van de jongen vin plekke in 't ei da zen eihen in de eileider van de moeder bevin. 't Jong wor evoed deur voediengsstoffen uut de dooier.
Bie vriewè alle reptielen is ut hezicht 't best ontwikkeld van alle zintuuhen. Den uutzonderieng is de Nieuw-Guinese slangazelwurme (Dibamus novaeguinae). Ut hehoor is bie de miste mè mâtig ontwikkeld, de miste oren warschijnlijk mè laehe frequensies. Typerend voe de reptielen is dan ze bieni hin heluud kunn'n maeken, allin krokedill'n en gekko's laeten wè's van der eihen oren. Hoed ontwikkeld zien altied de reukzintuuhen. Schilpadd'n en krokedill'n èn neushaeten, mè buvobbeld slangen nemen via der tonge heurstoffen op die an deur een reukorhaân in der bek worn gedetermineerd. Dit ist orhaân van Jacobson.
De miste reptielen èn tan'n, mie uutzonderieng van de schilpadd'n, die an arde, verbeênde bekran'n ène. De miste reptielen zien dan ok carnivoren (vleêseters), mè der zien ok herbivoren (plant'neters) en omnivoren (alleseters). Dineffen hroei'n reptielen der êle leven deur. Wè stagneer de hroei een bitje an ze op leeftied zien. 't Hroste reptiel is een slange, de hewone anaconda, die a 9 meter kan worn.
De klasse Reptilia besti uut 4 orden:
De orde Squamata besti uut slangen, aegedissen en wurmaegedissen, Testudines besti uut de schilpadd'n, Crocodilia uut de krokedilachtihen en de orde Rhynchocephalia uut brugaegedissen. Wehens parafyletische indeêlieng worn deze hroepen soms nie mi erkend.
De reptielen (Latijn:Reptilia) vorm een groep koudbloedihe beêsten die an dêel uut maken van de Chordabeêsten. In totaâl zien dr oengeveer 8700 soôrten. Reptielen komm'n voe in tropische en subtropische hebieden, en dr zien dr ok wè ienkele an te treffen in hematihde hebieden as Midden-Europa, mè buvobbeld op de Noordpool komm'n hin reptielen voe.
Taxonavigaçion
Reptilia (Rettili)
Xamaarato (Af-Ingiriis: reptile; Af-Carabi: زواحف) (magaca Sayniska: Reptilia) waa nooc ka mid ah shanta qeybood ee loo kala saaro xayawaanka kaasi oo leh astaamo ka duwan dhamaan noolaha kale. Xayawaanada xamaaratada ahi waxay ku socdaan boga (laabta); waxaana ka mid ah maska, yaxaaska, diinka iyo kuwo kale oo badan.
Мүлхигшэд (латаар 'Reptilla') бүлэгтэ могой, гүрбэл, матар болон һүнэһэн үлэг гүрбэлнүүд багтадаг. Мүлхигшэдынь хэд хэдэн шухала даһан зохисолдо ороһоныхоо ашаар хуурай газарые найдабаритай эзэлжэ шадаба.
Мүлхигшэдынь амитадай эртэнэй бүлгые бүридүүлдэг ба тэдэнһээ бүхыл һүн тэжээлтэнүүд болон шубууд хүгжэбэ. Пермиин галабай үе, 300 сая жэлэй үмэнэ хубисалай гурбан шэглэлдэ хубаагдан һалаба: нэгэдүгээртэ, хуурай газарай болон тэнгисэй яһата мэлхэйнүүд, хоёрдугаарта, үлэг гүрбэлнүүд, гүрбэлнүүд, матар болон шубууд, гурбадугаарта, һүн тэжээлтэнүүд.
Мүлхигшэд уридань үзээгүй олон тооной даһан зохисолые дамжаһаныхаа ашаар хуурай газарта эһэн мэндэ гаража ерэбэ. Тэдэнэй арһан дээрэхи хайрһанууд тэдэниие хаталтаһаа хамгаалжа, уушгыень хүсэтэй, үрэ ашагтай болгожо һэн. Тэдэнэй үндэгэнь уһагүйжэлтэ болон гэмтэлһээ хамгаалһан бата бүхэ хатуу халһаар бүрхэгдэһэн байдаг. Хоёр нютагтаниинь бодосой һолилсооной замаар бэеынхээ температурые тохируулжа шададаггүй. Иимһээ тэдэ халуун саг агаарай нүхэсэлдэ һүүдэр хайдагжа гэһэн эрһэдэлые үлэ хайхаран наран шарлагые хүлээн абажа удаан хугасаае үнгэрүүлдэг. Һүүгээр бойжогшодтой харисуулхад тэдэндэ бага хэмжээнэй хоол шаардагдадаг тул гоби, сүл мэтын хоол тэжээл багатай нютагуудта тайбан амидаржа шададаг.
Даяар Дэлхэй дээрэ мүлхигшэд 9400 зүйлнүүд мэдээгдэдэг[1], Россиин газар дайда 72 зүйлнүүд байдаг.[2][3]
Мүнөөдэр гүрбэлнүүдынь хамагай олон тоотой, үндэһэндээ хэмжээгээрээ маша жэжэгхэншьн гэһэн янза бүриин бүлэг болодог. Тэдэ өөһэдын үндэгөө газарта ухажа буладаг, харин хүйтэнэй уларилда өөһэдын эдибхэжэлээ һааруулжа, эшээндэ ородог шэнжэ шанартай. Хүлгүй гүрбэлһээ бусад бүхы гүрбэлнүүд дүрбэн мүсэтэй. Гүрбэлнүүд – гадана талааһаа нэлээд һонирхолтой зүйлнүүдэй нэгэн. Өөрын үнгөө һолижо шададаг, урагша түбыһэн нюдэнүүдынь 360° харагдаха байдалые ханган эргэлдэжэ шададагынь гайхал түрүүлдэг. Сүлын хүзүүбшэтэ игуана гүрбэл аюул тулгарахад гайхам захаа боһогдог бол харин геккон гүрвэл хана, таазааршье сүлөөтэй ябаха боломжо олгоһон һоруулуудтай һарбуун дээрэнь байдаг ажа.
Нюруу болон гэдэһыень хамгаалдаг хуягынхаа ашаар хуурай газарай болон тэнгисэй яһата мэлхэйнүүд һүүлэй 150 сая жэлэй дотор маша үл ялиг өөршэлэлтэндэ орожо һэн. Энэхүү яһанай бүтэсэнь арһанай болон яһанай илтаһуудаар бүрхэгдэһэн байдаг. Ехэнхи хуурай газарай болон тэнгисэй яһата мэлхэй толгой болон һарбуугаа хуягандаа бүрэн нуужа шададаг. Хуурай газарай болон тэнгисэй бүхы яһата мэлхэй хортой, хуурай газарда үндэглэдэг. Харамһалтайнь тэдэгээрэй олонхи зүйлнүүдтэ усадха аюул нүүрлээд байгаагай ушарынь хүмүүн тэдэные үргэлжлэн агнажа, үндэгэнүүдыень һүйдхэдэгтэ байгаа юм.
Абарга могой хоолгүйгээр жэл, түүнһээшье үлүү амидаржа шададаг. Могойн 3000 зүйлһээ 300-нь хортой, тэдэгээрэй 50-нь хүные үхэлдэ хүргэдэг. Анагааха ухаанай зорилгоор ашаглахань: могойн хорониинь үбшэные анагааха болон шэнэ бэлдэмэлнүүдэй шудалгаанда хэрэглэгдэдэг. Абарга могойнь өөртэ баригдаһан амитанаа ороон амисхалыень боодог.
Хүн түрэлхитэн домог зүйд мэргэн сэсэн болон муу муухайе илтгэһэн бэлэг тэмдэгэй байра һуури оногдодог. Энэдхэгэй домог зүйнь могойе “амидарал бэлэглэгшэ” хэмээдэг бол Библиин номлолдо анханай дур булаагша гэжэ үзэдэг. Могойнь дэлхэй даяар тархаһан ба хүмүүнэй үмэнэ айдас түрүүлдэг. Могойн хамагай гол шэнжэнь мүсэгүй ушарһаа гулдаха замаар хүдэлгөөн хэдэгтэ оршоно. Тэдэгээрынь бусад амитадые ангуушалдаг, маша нарин үнэрлэхүйтэй, шэшэргээ болон температурын хэлбэлзэлэлые мэдрэхэ шадабаритай. Хорто могойнь хос, хүнды, хортой шүдэтэй, тэндээһээ тусгай шүлһэнэй булшархайгаар дамжуулан ухаан алдуулагша болон үхэлэй хор гаргадаг. Абарга могойнь томоохын олзыешье залгина. Могойнь үһэлтэнхээ хэрээр гуужажа, шэнэ арһатай болодог.
Нүхэтэй толгойтой загалмайта могой Түб болон Урда Америкын хамагай хоротой могой юм.
Матар болон аллигаторынь одоо амидаржа буй мүлхигшэдһөө хамагай томо бэетэйнь. Тэдэгээрынь дэлхэйн дулаан бүһэ нютагуудта амидардаг ба амидаралынхаа ехэнхи хэһэгые уһан дотор үнгэрүүлжэ, тэндээ хоол тэжээлээ хүлээн босоо шэглэлтэй хамарай нүхээр амисхалдаг. Тэдэ сахилгаан шиг хурдан эрэг рүү тэмүүлжэ, хоол болохо амитанаа барижа абан уһанай доошо абажа одоно. Матарынь зажилжа шададагүй болохоор барижа абаһан амитаниинь задаржа эхилтэл хэд хоног хүлээһэнэй дараа хэдэн хэһэг болгон таһашан залгидаг.
Одоо амидаржа байгаа хоёр нютагтанһаа хамагай томоохониинь дэлтэ матар, уртаараа 9 метр, харин хуурай газар дээрэ варан хэмээхэ мяхашан гүрбэл (ута 3 м, жэн 50 кг) юм. Жэнгэй хубида дээдэ амжалтые 400 кг хүрэдэг газарай яһата мэлхэй тогтоожо һэн. Ута наһалтын дээдэ амжалта мүн лэ газарай яһата мэлхэйдэ хамаарагдана, тэрээр 180 жэл амидаржа шададаг.
Reptiles, as most commonly defined, are the animals in the class Reptilia (/rɛpˈtɪliə/ rep-TIL-ee-ə); a paraphyletic grouping comprising all sauropsids except birds.[1] Living reptiles comprise turtles, crocodilians, squamates (lizards and snakes) and rhynchocephalians (tuatara). As of March 2022, the Reptile Database includes about 11,700 species.[2] Reptilia has been subject to numerous conflicting taxonomic definitions.[3][4] In the traditional Linnaean classification system, birds are considered a separate class to reptiles. However, crocodilians are more closely related to birds than they are to other living reptiles, and so modern cladistic classification systems include birds within Reptilia, redefining the term as a clade. Other cladistic definitions abandon the term reptile altogether in favor of the clade Sauropsida, which refers to all amniotes more closely related to modern reptiles than to mammals. The study of the traditional reptile orders, customarily in combination with the study of modern amphibians, is called herpetology.
The earliest known proto-reptiles originated around 312 million years ago during the Carboniferous period, having evolved from advanced reptiliomorph tetrapods which became increasingly adapted to life on dry land. The earliest known eureptile ("true reptile") was Hylonomus, a small and superficially lizard-like animal. Genetic and fossil data argues that the two largest lineages of reptiles, Archosauromorpha (crocodilians, birds, and kin) and Lepidosauromorpha (lizards, and kin), diverged near the end of the Permian period.[5] In addition to the living reptiles, there are many diverse groups that are now extinct, in some cases due to mass extinction events. In particular, the Cretaceous–Paleogene extinction event wiped out the pterosaurs, plesiosaurs, and all non-avian dinosaurs alongside many species of crocodyliforms, and squamates (e.g., mosasaurs). Modern non-bird reptiles inhabit all the continents except Antarctica.
Reptiles are tetrapod vertebrates, creatures that either have four limbs or, like snakes, are descended from four-limbed ancestors. Unlike amphibians, reptiles do not have an aquatic larval stage. Most reptiles are oviparous, although several species of squamates are viviparous, as were some extinct aquatic clades[6] – the fetus develops within the mother, using a (non-mammalian) placenta rather than contained in an eggshell. As amniotes, reptile eggs are surrounded by membranes for protection and transport, which adapt them to reproduction on dry land. Many of the viviparous species feed their fetuses through various forms of placenta analogous to those of mammals, with some providing initial care for their hatchlings. Extant reptiles range in size from a tiny gecko, Sphaerodactylus ariasae, which can grow up to 17 mm (0.7 in) to the saltwater crocodile, Crocodylus porosus, which can reach over 6 m (19.7 ft) in length and weigh over 1,000 kg (2,200 lb).
In the 13th century the category of reptile was recognized in Europe as consisting of a miscellany of egg-laying creatures, including "snakes, various fantastic monsters, lizards, assorted amphibians, and worms", as recorded by Beauvais in his Mirror of Nature.[7] In the 18th century, the reptiles were, from the outset of classification, grouped with the amphibians. Linnaeus, working from species-poor Sweden, where the common adder and grass snake are often found hunting in water, included all reptiles and amphibians in class "III – Amphibia" in his Systema Naturæ.[8] The terms reptile and amphibian were largely interchangeable, reptile (from Latin repere, 'to creep') being preferred by the French.[9] J.N. Laurenti was the first to formally use the term Reptilia for an expanded selection of reptiles and amphibians basically similar to that of Linnaeus.[10] Today, the two groups are still commonly treated under the single heading herpetology.
It was not until the beginning of the 19th century that it became clear that reptiles and amphibians are, in fact, quite different animals, and P.A. Latreille erected the class Batracia (1825) for the latter, dividing the tetrapods into the four familiar classes of reptiles, amphibians, birds, and mammals.[11] The British anatomist T.H. Huxley made Latreille's definition popular and, together with Richard Owen, expanded Reptilia to include the various fossil "antediluvian monsters", including dinosaurs and the mammal-like (synapsid) Dicynodon he helped describe. This was not the only possible classification scheme: In the Hunterian lectures delivered at the Royal College of Surgeons in 1863, Huxley grouped the vertebrates into mammals, sauroids, and ichthyoids (the latter containing the fishes and amphibians). He subsequently proposed the names of Sauropsida and Ichthyopsida for the latter two groups.[12] In 1866, Haeckel demonstrated that vertebrates could be divided based on their reproductive strategies, and that reptiles, birds, and mammals were united by the amniotic egg.
The terms Sauropsida ("lizard faces") and Theropsida ("beast faces") were used again in 1916 by E.S. Goodrich to distinguish between lizards, birds, and their relatives on the one hand (Sauropsida) and mammals and their extinct relatives (Theropsida) on the other. Goodrich supported this division by the nature of the hearts and blood vessels in each group, and other features, such as the structure of the forebrain. According to Goodrich, both lineages evolved from an earlier stem group, Protosauria ("first lizards") in which he included some animals today considered reptile-like amphibians, as well as early reptiles.[13]
In 1956, D.M.S. Watson observed that the first two groups diverged very early in reptilian history, so he divided Goodrich's Protosauria between them. He also reinterpreted Sauropsida and Theropsida to exclude birds and mammals, respectively. Thus his Sauropsida included Procolophonia, Eosuchia, Millerosauria, Chelonia (turtles), Squamata (lizards and snakes), Rhynchocephalia, Crocodilia, "thecodonts" (paraphyletic basal Archosauria), non-avian dinosaurs, pterosaurs, ichthyosaurs, and sauropterygians.[14]
In the late 19th century, a number of definitions of Reptilia were offered. The traits listed by Lydekker in 1896, for example, include a single occipital condyle, a jaw joint formed by the quadrate and articular bones, and certain characteristics of the vertebrae.[15] The animals singled out by these formulations, the amniotes other than the mammals and the birds, are still those considered reptiles today.[16]
The synapsid/sauropsid division supplemented another approach, one that split the reptiles into four subclasses based on the number and position of temporal fenestrae, openings in the sides of the skull behind the eyes. This classification was initiated by Henry Fairfield Osborn and elaborated and made popular by Romer's classic Vertebrate Paleontology.[17][18] Those four subclasses were:
The composition of Euryapsida was uncertain. Ichthyosaurs were, at times, considered to have arisen independently of the other euryapsids, and given the older name Parapsida. Parapsida was later discarded as a group for the most part (ichthyosaurs being classified as incertae sedis or with Euryapsida). However, four (or three if Euryapsida is merged into Diapsida) subclasses remained more or less universal for non-specialist work throughout the 20th century. It has largely been abandoned by recent researchers: In particular, the anapsid condition has been found to occur so variably among unrelated groups that it is not now considered a useful distinction.[19]
By the early 21st century, vertebrate paleontologists were beginning to adopt phylogenetic taxonomy, in which all groups are defined in such a way as to be monophyletic; that is, groups which include all descendants of a particular ancestor. The reptiles as historically defined are paraphyletic, since they exclude both birds and mammals. These respectively evolved from dinosaurs and from early therapsids, both of which were traditionally called "reptiles".[20] Birds are more closely related to crocodilians than the latter are to the rest of extant reptiles. Colin Tudge wrote:
Mammals are a clade, and therefore the cladists are happy to acknowledge the traditional taxon Mammalia; and birds, too, are a clade, universally ascribed to the formal taxon Aves. Mammalia and Aves are, in fact, subclades within the grand clade of the Amniota. But the traditional class Reptilia is not a clade. It is just a section of the clade Amniota: The section that is left after the Mammalia and Aves have been hived off. It cannot be defined by synapomorphies, as is the proper way. Instead, it is defined by a combination of the features it has and the features it lacks: reptiles are the amniotes that lack fur or feathers. At best, the cladists suggest, we could say that the traditional Reptilia are 'non-avian, non-mammalian amniotes'.[16]
Despite the early proposals for replacing the paraphyletic Reptilia with a monophyletic Sauropsida, which includes birds, that term was never adopted widely or, when it was, was not applied consistently.[4]
When Sauropsida was used, it often had the same content or even the same definition as Reptilia. In 1988, Jacques Gauthier proposed a cladistic definition of Reptilia as a monophyletic node-based crown group containing turtles, lizards and snakes, crocodilians, and birds, their common ancestor and all its descendants. While Gauthier's definition was close to the modern consensus, nonetheless, it became considered inadequate because the actual relationship of turtles to other reptiles was not yet well understood at this time.[4] Major revisions since have included the reassignment of synapsids as non-reptiles, and classification of turtles as diapsids.[4] Other authors have used Sauropsida to include[3]
A variety of other definitions were proposed by other scientists in the years following Gauthier's paper. The first such new definition, which attempted to adhere to the standards of the PhyloCode, was published by Modesto and Anderson in 2004.[4] Modesto and Anderson reviewed the many previous definitions and proposed a modified definition, which they intended to retain most traditional content of the group while keeping it stable and monophyletic. They defined Reptilia as all amniotes closer to Lacerta agilis and Crocodylus niloticus than to Homo sapiens. This stem-based definition is equivalent to the more common definition of Sauropsida, which Modesto and Anderson synonymized with Reptilia, since the latter is better known and more frequently used. Unlike most previous definitions of Reptilia, however, Modesto and Anderson's definition includes birds, as they are within the clade that includes both lizards and crocodiles.[4]
General classification of extinct and living reptiles, focusing on major groups.[21][22]
The cladogram presented here illustrates the "family tree" of reptiles, and follows a simplified version of the relationships found by M.S. Lee, in 2013.[23] All genetic studies have supported the hypothesis that turtles are diapsids; some have placed turtles within Archosauromorpha,[23][24][25][26][27][28] though a few have recovered turtles as Lepidosauromorpha instead.[29] The cladogram below used a combination of genetic (molecular) and fossil (morphological) data to obtain its results.[23]
AmniotaSynapsida (mammals and their extinct relatives) .png){kind=small}
Rhynchocephalia (tuatara and their extinct relatives) 
Archosauriformes (crocodiles, birds, dinosaurs and extinct relatives) 
_(Antwerpener_Breiftaube).jpg){kind=small}
The placement of turtles has historically been highly variable. Classically, turtles were considered to be related to the primitive anapsid reptiles.[30] Molecular work has usually placed turtles within the diapsids. As of 2013, three turtle genomes have been sequenced.[31] The results place turtles as a sister clade to the archosaurs, the group that includes crocodiles, non-avian dinosaurs, and birds.[32] However, in their comparative analysis of the timing of organogenesis, Werneburg and Sánchez-Villagra (2009) found support for the hypothesis that turtles belong to a separate clade within Sauropsida, outside the saurian clade altogether.[33]
The origin of the reptiles lies about 310–320 million years ago, in the steaming swamps of the late Carboniferous period, when the first reptiles evolved from advanced reptiliomorphs.[34]
The oldest known animal that may have been an amniote is Casineria (though it may have been a temnospondyl).[35][36][37] A series of footprints from the fossil strata of Nova Scotia dated to 315 Ma show typical reptilian toes and imprints of scales.[38] These tracks are attributed to Hylonomus, the oldest unquestionable reptile known.[39] It was a small, lizard-like animal, about 20 to 30 centimetres (7.9 to 11.8 in) long, with numerous sharp teeth indicating an insectivorous diet.[40] Other examples include Westlothiana (for the moment considered a reptiliomorph rather than a true amniote)[41] and Paleothyris, both of similar build and presumably similar habit.
However, microsaurs have been at times considered true reptiles, so an earlier origin is possible.[42]
The earliest amniotes, including stem-reptiles (those amniotes closer to modern reptiles than to mammals), were largely overshadowed by larger stem-tetrapods, such as Cochleosaurus, and remained a small, inconspicuous part of the fauna until the Carboniferous Rainforest Collapse.[43] This sudden collapse affected several large groups. Primitive tetrapods were particularly devastated, while stem-reptiles fared better, being ecologically adapted to the drier conditions that followed. Primitive tetrapods, like modern amphibians, need to return to water to lay eggs; in contrast, amniotes, like modern reptiles – whose eggs possess a shell that allows them to be laid on land – were better adapted to the new conditions. Amniotes acquired new niches at a faster rate than before the collapse and at a much faster rate than primitive tetrapods. They acquired new feeding strategies including herbivory and carnivory, previously only having been insectivores and piscivores.[43] From this point forward, reptiles dominated communities and had a greater diversity than primitive tetrapods, setting the stage for the Mesozoic (known as the Age of Reptiles).[44] One of the best known early stem-reptiles is Mesosaurus, a genus from the Early Permian that had returned to water, feeding on fish.
A 2021 examination of reptile diversity in the Carboniferous and Permian suggests a much higher degree of diversity than previously thought, comparable or even exceeding that of synapsids. Thus, the "First Age of Reptiles" was proposed.[42]
It was traditionally assumed that the first reptiles retained an anapsid skull inherited from their ancestors.[45] This type of skull has a skull roof with only holes for the nostrils, eyes and a pineal eye.[30] The discoveries of synapsid-like openings (see below) in the skull roof of the skulls of several members of Parareptilia (the clade containing most of the amniotes traditionally referred to as "anapsids"), including lanthanosuchoids, millerettids, bolosaurids, some nycteroleterids, some procolophonoids and at least some mesosaurs[46][47][48] made it more ambiguous and it's currently uncertain whether the ancestral amniote had an anapsid-like or synapsid-like skull.[48] These animals are traditionally referred to as "anapsids", and form a paraphyletic basic stock from which other groups evolved.[4] Very shortly after the first amniotes appeared, a lineage called Synapsida split off; this group was characterized by a temporal opening in the skull behind each eye giving room for the jaw muscle to move. These are the "mammal-like amniotes", or stem-mammals, that later gave rise to the true mammals.[49] Soon after, another group evolved a similar trait, this time with a double opening behind each eye, earning them the name Diapsida ("two arches").[45] The function of the holes in these groups was to lighten the skull and give room for the jaw muscles to move, allowing for a more powerful bite.[30]
Turtles have been traditionally believed to be surviving parareptiles, on the basis of their anapsid skull structure, which was assumed to be primitive trait.[50] The rationale for this classification has been disputed, with some arguing that turtles are diapsids that evolved anapsid skulls, improving their armor.[34] Later morphological phylogenetic studies with this in mind placed turtles firmly within Diapsida.[51] All molecular studies have strongly upheld the placement of turtles within diapsids, most commonly as a sister group to extant archosaurs.[25][26][27][28]
With the close of the Carboniferous, the amniotes became the dominant tetrapod fauna. While primitive, terrestrial reptiliomorphs still existed, the synapsid amniotes evolved the first truly terrestrial megafauna (giant animals) in the form of pelycosaurs, such as Edaphosaurus and the carnivorous Dimetrodon. In the mid-Permian period, the climate became drier, resulting in a change of fauna: The pelycosaurs were replaced by the therapsids.[52]
The parareptiles, whose massive skull roofs had no postorbital holes, continued and flourished throughout the Permian. The pareiasaurian parareptiles reached giant proportions in the late Permian, eventually disappearing at the close of the period (the turtles being possible survivors).[52]
Early in the period, the modern reptiles, or crown-group reptiles, evolved and split into two main lineages: the Archosauromorpha (forebears of turtles, crocodiles, and dinosaurs) and the Lepidosauromorpha (predecessors of modern lizards and tuataras). Both groups remained lizard-like and relatively small and inconspicuous during the Permian.
The close of the Permian saw the greatest mass extinction known (see the Permian–Triassic extinction event), an event prolonged by the combination of two or more distinct extinction pulses.[53] Most of the earlier parareptile and synapsid megafauna disappeared, being replaced by the true reptiles, particularly archosauromorphs. These were characterized by elongated hind legs and an erect pose, the early forms looking somewhat like long-legged crocodiles. The archosaurs became the dominant group during the Triassic period, though it took 30 million years before their diversity was as great as the animals that lived in the Permian.[53] Archosaurs developed into the well-known dinosaurs and pterosaurs, as well as the ancestors of crocodiles. Since reptiles, first rauisuchians and then dinosaurs, dominated the Mesozoic era, the interval is popularly known as the "Age of Reptiles". The dinosaurs also developed smaller forms, including the feather-bearing smaller theropods. In the Cretaceous period, these gave rise to the first true birds.[54]
The sister group to Archosauromorpha is Lepidosauromorpha, containing lizards and tuataras, as well as their fossil relatives. Lepidosauromorpha contained at least one major group of the Mesozoic sea reptiles: the mosasaurs, which lived during the Cretaceous period. The phylogenetic placement of other main groups of fossil sea reptiles – the ichthyopterygians (including ichthyosaurs) and the sauropterygians, which evolved in the early Triassic – is more controversial. Different authors linked these groups either to lepidosauromorphs[3] or to archosauromorphs,[55][56][57] and ichthyopterygians were also argued to be diapsids that did not belong to the least inclusive clade containing lepidosauromorphs and archosauromorphs.[58]
The close of the Cretaceous period saw the demise of the Mesozoic era reptilian megafauna (see the Cretaceous–Paleogene extinction event, also known as K-T extinction event). Of the large marine reptiles, only sea turtles were left; and of the non-marine large reptiles, only the semi-aquatic crocodiles and broadly similar choristoderes survived the extinction, with last members of the latter, the lizard-like Lazarussuchus, becoming extinct in the Miocene.[60] Of the great host of dinosaurs dominating the Mesozoic, only the small beaked birds survived. This dramatic extinction pattern at the end of the Mesozoic led into the Cenozoic. Mammals and birds filled the empty niches left behind by the reptilian megafauna and, while reptile diversification slowed, bird and mammal diversification took an exponential turn.[44] However, reptiles were still important components of the megafauna, particularly in the form of large and giant tortoises.[61][62]
After the extinction of most archosaur and marine reptile lines by the end of the Cretaceous, reptile diversification continued throughout the Cenozoic. Squamates took a massive hit during the K–Pg event, only recovering ten million years after it,[63] but they underwent a great radiation event once they recovered, and today squamates make up the majority of living reptiles (> 95%).[64][65] Approximately 10,000 extant species of traditional reptiles are known, with birds adding about 10,000 more, almost twice the number of mammals, represented by about 5,700 living species (excluding domesticated species).[66]
All lepidosaurs and turtles have a three-chambered heart consisting of two atria, one variably partitioned ventricle, and two aortas that lead to the systemic circulation. The degree of mixing of oxygenated and deoxygenated blood in the three-chambered heart varies depending on the species and physiological state. Under different conditions, deoxygenated blood can be shunted back to the body or oxygenated blood can be shunted back to the lungs. This variation in blood flow has been hypothesized to allow more effective thermoregulation and longer diving times for aquatic species, but has not been shown to be a fitness advantage.[68]
For example, Iguana hearts, like the majority of the squamates hearts, are composed of three chambers with two aorta and one ventricle, cardiac involuntary muscles.[69] The main structures of the heart are the sinus venosus, the pacemaker, the left atrium, the right atrium, the atrioventricular valve, the cavum venosum, cavum arteriosum, the cavum pulmonale, the muscular ridge, the ventricular ridge, pulmonary veins, and paired aortic arches.[70]
Some squamate species (e.g., pythons and monitor lizards) have three-chambered hearts that become functionally four-chambered hearts during contraction. This is made possible by a muscular ridge that subdivides the ventricle during ventricular diastole and completely divides it during ventricular systole. Because of this ridge, some of these squamates are capable of producing ventricular pressure differentials that are equivalent to those seen in mammalian and avian hearts.[71]
Crocodilians have an anatomically four-chambered heart, similar to birds, but also have two systemic aortas and are therefore capable of bypassing their pulmonary circulation.[72]
Modern non-avian reptiles exhibit some form of cold-bloodedness (i.e. some mix of poikilothermy, ectothermy, and bradymetabolism) so that they have limited physiological means of keeping the body temperature constant and often rely on external sources of heat. Due to a less stable core temperature than birds and mammals, reptilian biochemistry requires enzymes capable of maintaining efficiency over a greater range of temperatures than in the case for warm-blooded animals. The optimum body temperature range varies with species, but is typically below that of warm-blooded animals; for many lizards, it falls in the 24°–35 °C (75°–95 °F) range,[73] while extreme heat-adapted species, like the American desert iguana Dipsosaurus dorsalis, can have optimal physiological temperatures in the mammalian range, between 35° and 40 °C (95° and 104 °F).[74] While the optimum temperature is often encountered when the animal is active, the low basal metabolism makes body temperature drop rapidly when the animal is inactive.
As in all animals, reptilian muscle action produces heat. In large reptiles, like leatherback turtles, the low surface-to-volume ratio allows this metabolically produced heat to keep the animals warmer than their environment even though they do not have a warm-blooded metabolism.[75] This form of homeothermy is called gigantothermy; it has been suggested as having been common in large dinosaurs and other extinct large-bodied reptiles.[76][77]
The benefit of a low resting metabolism is that it requires far less fuel to sustain bodily functions. By using temperature variations in their surroundings, or by remaining cold when they do not need to move, reptiles can save considerable amounts of energy compared to endothermic animals of the same size.[78] A crocodile needs from a tenth to a fifth of the food necessary for a lion of the same weight and can live half a year without eating.[79] Lower food requirements and adaptive metabolisms allow reptiles to dominate the animal life in regions where net calorie availability is too low to sustain large-bodied mammals and birds.
It is generally assumed that reptiles are unable to produce the sustained high energy output necessary for long distance chases or flying.[80] Higher energetic capacity might have been responsible for the evolution of warm-bloodedness in birds and mammals.[81] However, investigation of correlations between active capacity and thermophysiology show a weak relationship.[82] Most extant reptiles are carnivores with a sit-and-wait feeding strategy; whether reptiles are cold blooded due to their ecology is not clear. Energetic studies on some reptiles have shown active capacities equal to or greater than similar sized warm-blooded animals.[83]
All reptiles breathe using lungs. Aquatic turtles have developed more permeable skin, and some species have modified their cloaca to increase the area for gas exchange.[84] Even with these adaptations, breathing is never fully accomplished without lungs. Lung ventilation is accomplished differently in each main reptile group. In squamates, the lungs are ventilated almost exclusively by the axial musculature. This is also the same musculature that is used during locomotion. Because of this constraint, most squamates are forced to hold their breath during intense runs. Some, however, have found a way around it. Varanids, and a few other lizard species, employ buccal pumping as a complement to their normal "axial breathing". This allows the animals to completely fill their lungs during intense locomotion, and thus remain aerobically active for a long time. Tegu lizards are known to possess a proto-diaphragm, which separates the pulmonary cavity from the visceral cavity. While not actually capable of movement, it does allow for greater lung inflation, by taking the weight of the viscera off the lungs.[85]
Crocodilians actually have a muscular diaphragm that is analogous to the mammalian diaphragm. The difference is that the muscles for the crocodilian diaphragm pull the pubis (part of the pelvis, which is movable in crocodilians) back, which brings the liver down, thus freeing space for the lungs to expand. This type of diaphragmatic setup has been referred to as the "hepatic piston". The airways form a number of double tubular chambers within each lung. On inhalation and exhalation air moves through the airways in the same direction, thus creating a unidirectional airflow through the lungs. A similar system is found in birds,[86] monitor lizards[87] and iguanas.[88]
Most reptiles lack a secondary palate, meaning that they must hold their breath while swallowing. Crocodilians have evolved a bony secondary palate that allows them to continue breathing while remaining submerged (and protect their brains against damage by struggling prey). Skinks (family Scincidae) also have evolved a bony secondary palate, to varying degrees. Snakes took a different approach and extended their trachea instead. Their tracheal extension sticks out like a fleshy straw, and allows these animals to swallow large prey without suffering from asphyxiation.[89]
How turtles and tortoises breathe has been the subject of much study. To date, only a few species have been studied thoroughly enough to get an idea of how those turtles breathe. The varied results indicate that turtles and tortoises have found a variety of solutions to this problem.
The difficulty is that most turtle shells are rigid and do not allow for the type of expansion and contraction that other amniotes use to ventilate their lungs. Some turtles, such as the Indian flapshell (Lissemys punctata), have a sheet of muscle that envelops the lungs. When it contracts, the turtle can exhale. When at rest, the turtle can retract the limbs into the body cavity and force air out of the lungs. When the turtle protracts its limbs, the pressure inside the lungs is reduced, and the turtle can suck air in. Turtle lungs are attached to the inside of the top of the shell (carapace), with the bottom of the lungs attached (via connective tissue) to the rest of the viscera. By using a series of special muscles (roughly equivalent to a diaphragm), turtles are capable of pushing their viscera up and down, resulting in effective respiration, since many of these muscles have attachment points in conjunction with their forelimbs (indeed, many of the muscles expand into the limb pockets during contraction).[90]
Breathing during locomotion has been studied in three species, and they show different patterns. Adult female green sea turtles do not breathe as they crutch along their nesting beaches. They hold their breath during terrestrial locomotion and breathe in bouts as they rest. North American box turtles breathe continuously during locomotion, and the ventilation cycle is not coordinated with the limb movements.[91] This is because they use their abdominal muscles to breathe during locomotion. The last species to have been studied is the red-eared slider, which also breathes during locomotion, but takes smaller breaths during locomotion than during small pauses between locomotor bouts, indicating that there may be mechanical interference between the limb movements and the breathing apparatus. Box turtles have also been observed to breathe while completely sealed up inside their shells.[91]
Compared with frogs, birds, and mammals, reptiles are less vocal. Sound production is usually limited to hissing, which is produced merely by forcing air though a partly closed glottis and is not considered to be a true vocalization. The ability to vocalize exists in crocodilians, some lizards and turtles; and typically involves vibrating fold-like structures in the larynx or glottis. Some geckos and turtles possess true vocal cords, which have elastin-rich connective tissue.[92][93]
Hearing in humans relies on 3 parts of the ear; the outer ear that directs sound waves into the ear canal, the middle ear that transmits incoming sound waves to the inner ear, and the inner ear that helps in hearing and keeping your balance. Unlike humans and other mammals, snakes do not possess an outer ear, a middle ear, and a tympanum but have an inner ear structure with cochleas directly connected to their jawbone.[94] They are able to feel the vibrations generated from the sound waves in their jaw as they move on the ground. This is done by the use of mechanoreceptors, sensory nerves that run along the body of snakes directing the vibrations along the spinal nerves to the brain. Snakes have a sensitive auditory perception and can tell which direction sound being made is coming from so that they can sense the presence of prey or predator but it is still unclear how sensitive snakes are to sound waves traveling through the air.[95]
Reptilian skin is covered in a horny epidermis, making it watertight and enabling reptiles to live on dry land, in contrast to amphibians. Compared to mammalian skin, that of reptiles is rather thin and lacks the thick dermal layer that produces leather in mammals.[96] Exposed parts of reptiles are protected by scales or scutes, sometimes with a bony base (osteoderms), forming armor. In lepidosaurians, such as lizards and snakes, the whole skin is covered in overlapping epidermal scales. Such scales were once thought to be typical of the class Reptilia as a whole, but are now known to occur only in lepidosaurians. The scales found in turtles and crocodiles are of dermal, rather than epidermal, origin and are properly termed scutes. In turtles, the body is hidden inside a hard shell composed of fused scutes.
Lacking a thick dermis, reptilian leather is not as strong as mammalian leather. It is used in leather-wares for decorative purposes for shoes, belts and handbags, particularly crocodile skin.
Reptiles shed their skin through a process called ecdysis which occurs continuously throughout their lifetime. In particular, younger reptiles tend to shed once every 5–6 weeks while adults shed 3–4 times a year.[97] Younger reptiles shed more because of their rapid growth rate. Once full size, the frequency of shedding drastically decreases. The process of ecdysis involves forming a new layer of skin under the old one. Proteolytic enzymes and lymphatic fluid is secreted between the old and new layers of skin. Consequently, this lifts the old skin from the new one allowing shedding to occur.[98] Snakes will shed from the head to the tail while lizards shed in a "patchy pattern".[98] Dysecdysis, a common skin disease in snakes and lizards, will occur when ecdysis, or shedding, fails.[99] There are numerous reasons why shedding fails and can be related to inadequate humidity and temperature, nutritional deficiencies, dehydration and traumatic injuries.[98] Nutritional deficiencies decrease proteolytic enzymes while dehydration reduces lymphatic fluids to separate the skin layers. Traumatic injuries on the other hand, form scars that will not allow new scales to form and disrupt the process of ecdysis.[99]
Excretion is performed mainly by two small kidneys. In diapsids, uric acid is the main nitrogenous waste product; turtles, like mammals, excrete mainly urea. Unlike the kidneys of mammals and birds, reptile kidneys are unable to produce liquid urine more concentrated than their body fluid. This is because they lack a specialized structure called a loop of Henle, which is present in the nephrons of birds and mammals. Because of this, many reptiles use the colon to aid in the reabsorption of water. Some are also able to take up water stored in the bladder. Excess salts are also excreted by nasal and lingual salt glands in some reptiles.
In all reptiles the urinogenital ducts and the anus both empty into an organ called a cloaca. In some reptiles, a midventral wall in the cloaca may open into a urinary bladder, but not all. It is present in all turtles and tortoises as well as most lizards, but is lacking in the monitor lizard, the legless lizards. It is absent in the snakes, alligators, and crocodiles.[100]
Many turtles, tortoises, and lizards have proportionally very large bladders. Charles Darwin noted that the Galapagos tortoise had a bladder which could store up to 20% of its body weight.[101] Such adaptations are the result of environments such as remote islands and deserts where water is very scarce.[102]: 143 Other desert-dwelling reptiles have large bladders that can store a long-term reservoir of water for up to several months and aid in osmoregulation.[103]
Turtles have two or more accessory urinary bladders, located lateral to the neck of the urinary bladder and dorsal to the pubis, occupying a significant portion of their body cavity.[104] Their bladder is also usually bilobed with a left and right section. The right section is located under the liver, which prevents large stones from remaining in that side while the left section is more likely to have calculi.[105]
Most reptiles are insectivorous or carnivorous and have simple and comparatively short digestive tracts due to meat being fairly simple to break down and digest. Digestion is slower than in mammals, reflecting their lower resting metabolism and their inability to divide and masticate their food.[106] Their poikilotherm metabolism has very low energy requirements, allowing large reptiles like crocodiles and large constrictors to live from a single large meal for months, digesting it slowly.[79]
While modern reptiles are predominantly carnivorous, during the early history of reptiles several groups produced some herbivorous megafauna: in the Paleozoic, the pareiasaurs; and in the Mesozoic several lines of dinosaurs.[44] Today, turtles are the only predominantly herbivorous reptile group, but several lines of agamas and iguanas have evolved to live wholly or partly on plants.[107]
Herbivorous reptiles face the same problems of mastication as herbivorous mammals but, lacking the complex teeth of mammals, many species swallow rocks and pebbles (so called gastroliths) to aid in digestion: The rocks are washed around in the stomach, helping to grind up plant matter.[107] Fossil gastroliths have been found associated with both ornithopods and sauropods, though whether they actually functioned as a gastric mill in the latter is disputed.[108][109] Salt water crocodiles also use gastroliths as ballast, stabilizing them in the water or helping them to dive.[110] A dual function as both stabilizing ballast and digestion aid has been suggested for gastroliths found in plesiosaurs.[111]
The reptilian nervous system contains the same basic part of the amphibian brain, but the reptile cerebrum and cerebellum are slightly larger. Most typical sense organs are well developed with certain exceptions, most notably the snake's lack of external ears (middle and inner ears are present). There are twelve pairs of cranial nerves.[112] Due to their short cochlea, reptiles use electrical tuning to expand their range of audible frequencies.
Most reptiles are diurnal animals. The vision is typically adapted to daylight conditions, with color vision and more advanced visual depth perception than in amphibians and most mammals.
Reptiles usually have excellent vision, allowing them to detect shapes and motions at long distances. They often have only a few Rod cells and have poor vision in low-light conditions. At the same time they have cells called "double cones" which give them sharp color vision and enable them to see ultraviolet wavelengths.[113] In some species, such as blind snakes, vision is reduced.
Many lepidosaurs have a photosensory organ on the top of their heads called the parietal eye, which are also called third eye, pineal eye or pineal gland. This "eye" does not work the same way as a normal eye does as it has only a rudimentary retina and lens and thus, cannot form images. It is, however, sensitive to changes in light and dark and can detect movement.[113]
Some snakes have extra sets of visual organs (in the loosest sense of the word) in the form of pits sensitive to infrared radiation (heat). Such heat-sensitive pits are particularly well developed in the pit vipers, but are also found in boas and pythons. These pits allow the snakes to sense the body heat of birds and mammals, enabling pit vipers to hunt rodents in the dark.[b]
Most reptiles, as well as birds, possess a nictitating membrane, a translucent third eyelid which is drawn over the eye from the inner corner. In crocodilians , it protects its eyeball surface while allowing a degree of vision underwater.[115] However, many squamates, geckos and snakes in particular, lack eyelids, which are replaced by a transparent scale. This is called the brille, spectacle, or eyecap. The brille is usually not visible, except for when the snake molts, and it protects the eyes from dust and dirt.[116]
Reptiles generally reproduce sexually,[117] though some are capable of asexual reproduction. All reproductive activity occurs through the cloaca, the single exit/entrance at the base of the tail where waste is also eliminated. Most reptiles have copulatory organs, which are usually retracted or inverted and stored inside the body. In turtles and crocodilians, the male has a single median penis, while squamates, including snakes and lizards, possess a pair of hemipenes, only one of which is typically used in each session. Tuatara, however, lack copulatory organs, and so the male and female simply press their cloacas together as the male discharges sperm.[118]
Most reptiles lay amniotic eggs covered with leathery or calcareous shells. An amnion (5), chorion (6), and allantois (8) are present during embryonic life. The eggshell (1) protects the crocodile embryo (11) and keeps it from drying out, but it is flexible to allow gas exchange. The chorion (6) aids in gas exchange between the inside and outside of the egg. It allows carbon dioxide to exit the egg and oxygen gas to enter the egg. The albumin (9) further protects the embryo and serves as a reservoir for water and protein. The allantois (8) is a sac that collects the metabolic waste produced by the embryo. The amniotic sac (10) contains amniotic fluid (12) which protects and cushions the embryo. The amnion (5) aids in osmoregulation and serves as a saltwater reservoir. The yolk sac (2) surrounding the yolk (3) contains protein and fat rich nutrients that are absorbed by the embryo via vessels (4) that allow the embryo to grow and metabolize. The air space (7) provides the embryo with oxygen while it is hatching. This ensures that the embryo will not suffocate while it is hatching. There are no larval stages of development. Viviparity and ovoviviparity have evolved in many extinct clades of reptiles and in squamates. In the latter group, many species, including all boas and most vipers, use this mode of reproduction. The degree of viviparity varies; some species simply retain the eggs until just before hatching, others provide maternal nourishment to supplement the yolk, and yet others lack any yolk and provide all nutrients via a structure similar to the mammalian placenta. The earliest documented case of viviparity in reptiles is the Early Permian mesosaurs,[119] although some individuals or taxa in that clade may also have been oviparous because a putative isolated egg has also been found. Several groups of Mesozoic marine reptiles also exhibited viviparity, such as mosasaurs, ichthyosaurs, and Sauropterygia, a group that include pachypleurosaurs and Plesiosauria.[6]
Asexual reproduction has been identified in squamates in six families of lizards and one snake. In some species of squamates, a population of females is able to produce a unisexual diploid clone of the mother. This form of asexual reproduction, called parthenogenesis, occurs in several species of gecko, and is particularly widespread in the teiids (especially Aspidocelis) and lacertids (Lacerta). In captivity, Komodo dragons (Varanidae) have reproduced by parthenogenesis.
Parthenogenetic species are suspected to occur among chameleons, agamids, xantusiids, and typhlopids.
Some reptiles exhibit temperature-dependent sex determination (TDSD), in which the incubation temperature determines whether a particular egg hatches as male or female. TDSD is most common in turtles and crocodiles, but also occurs in lizards and tuatara.[120] To date, there has been no confirmation of whether TDSD occurs in snakes.[121]
Reptiles are generally considered less intelligent than mammals and birds.[30] The size of their brain relative to their body is much less than that of mammals, the encephalization quotient being about one tenth of that of mammals,[122] though larger reptiles can show more complex brain development. Larger lizards, like the monitors, are known to exhibit complex behavior, including cooperation[123] and cognitive abilities allowing them to optimize their foraging and territoriality over time.[124] Crocodiles have relatively larger brains and show a fairly complex social structure. The Komodo dragon is even known to engage in play,[125] as are turtles, which are also considered to be social creatures,[126] and sometimes switch between monogamy and promiscuity in their sexual behavior. One study found that wood turtles were better than white rats at learning to navigate mazes.[127] Another study found that giant tortoises are capable of learning through operant conditioning, visual discrimination and retained learned behaviors with long-term memory.[128] Sea turtles have been regarded as having simple brains, but their flippers are used for a variety of foraging tasks (holding, bracing, corralling) in common with marine mammals.[129]
There is evidence that reptiles are sentient and able to feel emotions including anxiety and pleasure.[130]
Many small reptiles, such as snakes and lizards, that live on the ground or in the water are vulnerable to being preyed on by all kinds of carnivorous animals. Thus, avoidance is the most common form of defense in reptiles.[131] At the first sign of danger, most snakes and lizards crawl away into the undergrowth, and turtles and crocodiles will plunge into water and sink out of sight.
Reptiles tend to avoid confrontation through camouflage. Two major groups of reptile predators are birds and other reptiles, both of which have well developed color vision. Thus the skins of many reptiles have cryptic coloration of plain or mottled gray, green, and brown to allow them to blend into the background of their natural environment.[132] Aided by the reptiles' capacity for remaining motionless for long periods, the camouflage of many snakes is so effective that people or domestic animals are most typically bitten because they accidentally step on them.[133]
When camouflage fails to protect them, blue-tongued skinks will try to ward off attackers by displaying their blue tongues, and the frill-necked lizard will display its brightly colored frill. These same displays are used in territorial disputes and during courtship.[134] If danger arises so suddenly that flight is useless, crocodiles, turtles, some lizards, and some snakes hiss loudly when confronted by an enemy. Rattlesnakes rapidly vibrate the tip of the tail, which is composed of a series of nested, hollow beads to ward off approaching danger.
In contrast to the normal drab coloration of most reptiles, the lizards of the genus Heloderma (the Gila monster and the beaded lizard) and many of the coral snakes have high-contrast warning coloration, warning potential predators they are venomous.[135] A number of non-venomous North American snake species have colorful markings similar to those of the coral snake, an oft cited example of Batesian mimicry.[136][137]
Camouflage does not always fool a predator. When caught out, snake species adopt different defensive tactics and use a complicated set of behaviors when attacked. Some species, like cobras or hognose snakes, first elevate their head and spread out the skin of their neck in an effort to look large and threatening. Failure of this strategy may lead to other measures practiced particularly by cobras, vipers, and closely related species, which use venom to attack. The venom is modified saliva, delivered through fangs from a venom gland.[138][139] Some non-venomous snakes, such as American hognose snakes or European grass snake, play dead when in danger; some, including the grass snake, exude a foul-smelling liquid to deter attackers.[140][141]
When a crocodilian is concerned about its safety, it will gape to expose the teeth and tongue. If this does not work, the crocodilian gets a little more agitated and typically begins to make hissing sounds. After this, the crocodilian will start to change its posture dramatically to make itself look more intimidating. The body is inflated to increase apparent size. If absolutely necessary it may decide to attack an enemy.
Some species try to bite immediately. Some will use their heads as sledgehammers and literally smash an opponent, some will rush or swim toward the threat from a distance, even chasing the opponent onto land or galloping after it.[142] The main weapon in all crocodiles is the bite, which can generate very high bite force. Many species also possess canine-like teeth. These are used primarily for seizing prey, but are also used in fighting and display.[143]
Geckos, skinks, and some other lizards that are captured by the tail will shed part of the tail structure through a process called autotomy and thus be able to flee. The detached tail will continue to thrash, creating a deceptive sense of continued struggle and distracting the predator's attention from the fleeing prey animal. The detached tails of leopard geckos can wiggle for up to 20 minutes. The tail grows back in most species, but some, like crested geckos, lose their tails for the rest of their lives.[144] In many species the tails are of a separate and dramatically more intense color than the rest of the body so as to encourage potential predators to strike for the tail first. In the shingleback skink and some species of geckos, the tail is short and broad and resembles the head, so that the predators may attack it rather than the more vulnerable front part.[145]
Reptiles that are capable of shedding their tails can partially regenerate them over a period of weeks. The new section will however contain cartilage rather than bone, and will never grow to the same length as the original tail. It is often also distinctly discolored compared to the rest of the body and may lack some of the external sculpting features seen in the original tail.[146]
Dinosaurs have been widely depicted in culture since the English palaeontologist Richard Owen coined the name dinosaur in 1842. As soon as 1854, the Crystal Palace Dinosaurs were on display to the public in south London.[147][148] One dinosaur appeared in literature even earlier, as Charles Dickens placed a Megalosaurus in the first chapter of his novel Bleak House in 1852.[c] The dinosaurs featured in books, films, television programs, artwork, and other media have been used for both education and entertainment. The depictions range from the realistic, as in the television documentaries of the 1990s and first decade of the 21st century, to the fantastic, as in the monster movies of the 1950s and 1960s.[148][150][151]
The snake or serpent has played a powerful symbolic role in different cultures. In Egyptian history, the Nile cobra adorned the crown of the pharaoh. It was worshipped as one of the gods and was also used for sinister purposes: murder of an adversary and ritual suicide (Cleopatra). In Greek mythology snakes are associated with deadly antagonists, as a chthonic symbol, roughly translated as earthbound. The nine-headed Lernaean Hydra that Hercules defeated and the three Gorgon sisters are children of Gaia, the earth. Medusa was one of the three Gorgon sisters who Perseus defeated. Medusa is described as a hideous mortal, with snakes instead of hair and the power to turn men to stone with her gaze. After killing her, Perseus gave her head to Athena who fixed it to her shield called the Aegis. The Titans are depicted in art with their legs replaced by bodies of snakes for the same reason: They are children of Gaia, so they are bound to the earth.[152] In Hinduism, snakes are worshipped as gods, with many women pouring milk on snake pits. The cobra is seen on the neck of Shiva, while Vishnu is depicted often as sleeping on a seven-headed snake or within the coils of a serpent. There are temples in India solely for cobras sometimes called Nagraj (King of Snakes), and it is believed that snakes are symbols of fertility. In the annual Hindu festival of Nag Panchami, snakes are venerated and prayed to.[153] In religious terms, the snake and jaguar are arguably the most important animals in ancient Mesoamerica. "In states of ecstasy, lords dance a serpent dance; great descending snakes adorn and support buildings from Chichen Itza to Tenochtitlan, and the Nahuatl word coatl meaning serpent or twin, forms part of primary deities such as Mixcoatl, Quetzalcoatl, and Coatlicue."[154] In Christianity and Judaism, a serpent appears in Genesis to tempt Adam and Eve with the forbidden fruit from the Tree of Knowledge of Good and Evil.[155]
The turtle has a prominent position as a symbol of steadfastness and tranquility in religion, mythology, and folklore from around the world.[156] A tortoise's longevity is suggested by its long lifespan and its shell, which was thought to protect it from any foe.[157] In the cosmological myths of several cultures a World Turtle carries the world upon its back or supports the heavens.[158]
Deaths from snakebites are uncommon in many parts of the world, but are still counted in tens of thousands per year in India.[159] Snakebite can be treated with antivenom made from the venom of the snake. To produce antivenom, a mixture of the venoms of different species of snake is injected into the body of a horse in ever-increasing dosages until the horse is immunized. Blood is then extracted; the serum is separated, purified and freeze-dried.[160] The cytotoxic effect of snake venom is being researched as a potential treatment for cancers.[161]
Lizards such as the Gila monster produce toxins with medical applications. Gila toxin reduces plasma glucose; the substance is now synthesised for use in the anti-diabetes drug exenatide (Byetta).[162] Another toxin from Gila monster saliva has been studied for use as an anti-Alzheimer's drug.[163]
Geckos have also been used as medicine, especially in China.[164] Turtles have been used in Chinese traditional medicine for thousands of years, with every part of the turtle believed to have medical benefits. There is a lack of scientific evidence that would correlate claimed medical benefits to turtle consumption. Growing demand for turtle meat has placed pressure on vulnerable wild populations of turtles.[165]
Crocodiles are protected in many parts of the world, and are farmed commercially. Their hides are tanned and used to make leather goods such as shoes and handbags; crocodile meat is also considered a delicacy.[166] The most commonly farmed species are the saltwater and Nile crocodiles. Farming has resulted in an increase in the saltwater crocodile population in Australia, as eggs are usually harvested from the wild, so landowners have an incentive to conserve their habitat. Crocodile leather is made into wallets, briefcases, purses, handbags, belts, hats, and shoes. Crocodile oil has been used for various purposes.[167]
Snakes are also farmed, primarily in East and Southeast Asia, and their production has become more intensive in the last decade. Snake farming has been troubling for conservation in the past as it can lead to overexploitation of wild snakes and their natural prey to supply the farms. However, farming snakes can limit the hunting of wild snakes, while reducing the slaughter of higher-order vertebrates like cows. The energy efficiency of snakes is higher than expected for carnivores, due to their ectothermy and low metabolism. Waste protein from the poultry and pig industries is used as feed in snake farms.[168] Snake farms produce meat, snake skin, and antivenom.
Turtle farming is another known but controversial practice. Turtles have been farmed for a variety of reasons, ranging from food to traditional medicine, the pet trade, and scientific conservation. Demand for turtle meat and medicinal products is one of the main threats to turtle conservation in Asia. Though commercial breeding would seem to insulate wild populations, it can stoke the demand for them and increase wild captures.[169][165] Even the potentially appealing concept of raising turtles at a farm to release into the wild is questioned by some veterinarians who have had some experience with farm operations. They caution that this may introduce into the wild populations infectious diseases that occur on the farm, but have not (yet) been occurring in the wild.[170][171]
A herpetarium is a zoological exhibition space for reptiles and amphibians.
In the Western world, some snakes (especially relatively docile species such as the ball python and corn snake) are sometimes kept as pets.[172] Numerous species of lizard are kept as pets, including bearded dragons,[173] iguanas, anoles,[174] and geckos (such as the popular leopard gecko and the crested gecko).[173]
Turtles and tortoises are increasingly popular pets, but keeping them can be challenging due to their particular requirements, such as temperature control, the need for UV light sources, and a varied diet. The long lifespans of turtles and especially tortoises mean they can potentially outlive their owners. Good hygiene and significant maintenance is necessary when keeping reptiles, due to the risks of Salmonella and other pathogens.[175] Regular hand-washing after handling is an important measure to prevent infection.
_(Lacerta_agilis).jpg){kind=small}
.jpg){kind=small}
.jpg){kind=small}
{{cite journal}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite journal}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) 
{{cite journal}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) {{cite journal}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) Reptiles, as most commonly defined, are the animals in the class Reptilia (/rɛpˈtɪliə/ rep-TIL-ee-ə); a paraphyletic grouping comprising all sauropsids except birds. Living reptiles comprise turtles, crocodilians, squamates (lizards and snakes) and rhynchocephalians (tuatara). As of March 2022, the Reptile Database includes about 11,700 species. Reptilia has been subject to numerous conflicting taxonomic definitions. In the traditional Linnaean classification system, birds are considered a separate class to reptiles. However, crocodilians are more closely related to birds than they are to other living reptiles, and so modern cladistic classification systems include birds within Reptilia, redefining the term as a clade. Other cladistic definitions abandon the term reptile altogether in favor of the clade Sauropsida, which refers to all amniotes more closely related to modern reptiles than to mammals. The study of the traditional reptile orders, customarily in combination with the study of modern amphibians, is called herpetology.
The earliest known proto-reptiles originated around 312 million years ago during the Carboniferous period, having evolved from advanced reptiliomorph tetrapods which became increasingly adapted to life on dry land. The earliest known eureptile ("true reptile") was Hylonomus, a small and superficially lizard-like animal. Genetic and fossil data argues that the two largest lineages of reptiles, Archosauromorpha (crocodilians, birds, and kin) and Lepidosauromorpha (lizards, and kin), diverged near the end of the Permian period. In addition to the living reptiles, there are many diverse groups that are now extinct, in some cases due to mass extinction events. In particular, the Cretaceous–Paleogene extinction event wiped out the pterosaurs, plesiosaurs, and all non-avian dinosaurs alongside many species of crocodyliforms, and squamates (e.g., mosasaurs). Modern non-bird reptiles inhabit all the continents except Antarctica.
Reptiles are tetrapod vertebrates, creatures that either have four limbs or, like snakes, are descended from four-limbed ancestors. Unlike amphibians, reptiles do not have an aquatic larval stage. Most reptiles are oviparous, although several species of squamates are viviparous, as were some extinct aquatic clades – the fetus develops within the mother, using a (non-mammalian) placenta rather than contained in an eggshell. As amniotes, reptile eggs are surrounded by membranes for protection and transport, which adapt them to reproduction on dry land. Many of the viviparous species feed their fetuses through various forms of placenta analogous to those of mammals, with some providing initial care for their hatchlings. Extant reptiles range in size from a tiny gecko, Sphaerodactylus ariasae, which can grow up to 17 mm (0.7 in) to the saltwater crocodile, Crocodylus porosus, which can reach over 6 m (19.7 ft) in length and weigh over 1,000 kg (2,200 lb).
Reptilioj (Reptilia)[1] estas klaso de vertebruloj, kiu enhavas la nuntempajn testudojn, krokodilojn, serpentojn, lacertojn kaj tuatarojn, ties formortintajn parencojn, kaj kelkaj el la formortintaj prauloj de mamuloj. Pro sia evolucia historio kaj la diverseco de formortintaj formoj, la valideco de la klaso ne estas jam universale eltenita en sciencaj fakaj etosoj, kvankam en la praktiko, ĝi restas uzata de kelkaj biologoj kaj plej mezedukitaj homoj, ĉefe ĉe amaskomunikilaro. La studado de reptilioj, historie kombinita kun tiu de amfibioj, estas nomata herpetologio.
Temas pri vertebruloj, kun ŝanĝiĝanta korpotemperaturo, spirantaj per pulmoj. Kelkaj estas senpiedaj (sed descendaj de kvarpieduloj), aliaj posedas kvar mallongajn krurojn, tial ili rampas ĉe la tero kaj estas komunuze nomataj rampuloj pro ĉi tiu kvalito. Reptilohaŭto estas seka kun malgranda nombro da glandoj, epidermo tre korniĝinta; ĝi estas ŝatata por produktado de valizoj.
Reptilioj estas tetrapodoj kaj amniuloj, bestoj kies embrion ĉirkaŭas amnia membrano, kaj membroj de la klaso Sauropsida. Modernaj reptiloj loĝas ĉe ĉiuj kontinentoj kun la escepto de Antarkto. Hodiaŭ ilin reprezentas kvar travivintaj ordoj:
Malkiel amfibioj, reptiloj ne havas akvolarvan etapon. Plej multe reptiloj estas ovo-demetuloj, kvankam kelkaj specioj de skvamuloj estas vivonaskuloj, kiel estis kelkaj formortintaj akvokladoj[2] —la feto disvolviĝas ene de la patrino, enhavante placenton pli ol ovokonko. Kiel amniuloj, reptiliaj ovoj estas ĉirkaŭataj de membranoj por protektado kaj transporto, kiuj adaptigis ilin al reproduktado sur seka tero. Multaj el la vivonaskaj specioj nutras siajn fetojn tra variaj formoj de placentoj similaj al tiuj de mamuloj, kaj kelkaj havigas komencan zorgon al siaj idoj. Vivantaj reptilioj gamas laŭgrande el eta geko, Sphaerodactylus ariasae, kiu povas kreskiĝis nur ĝis 17 mm al la Mara krokodilo, Crocodylus porosus, kiu povas atingi ĝis 6 m de longo kaj pezas ĉirkaŭ 1000 kg.
Kiam oni konsideras la evoluon de reptilioj ("rampuloj"), estas pli logike grupigi ilin en:
Grupo 1 (testud-devenaj):
Grupo 2 (lacert-devenaj):
La reptilioj estas parafiletika aro. Tio signifas, ke ĝi ne enhavas prapatron kaj ĉiujn ties idojn, ĉar en ili estas la birdoj. Male ĝi estas evolua grado, kuniĝante ulojn kiuj intersimilas forme kaj ekologie. Ili do ne estas aro rigardata en arkreskiĝa klasigo. Kun la birdoj, ili estas la klado Sauropsida.
Klasigo ĝis la nivelo de ordoj, laŭ Benton 2004:
Lamarko konsideris la reptiliojn (li inkludis amfibiojn ene de la sama grupo) kiel dekdua klaso de organizo de animaloj el la plej simplaj (senvertebruloj) al la plej perfekta (la homo). Li difinis la reptiliojn kiel la unua grupo kun spirado per pulmoj, kvankam ankoraŭ kun malvarma sango, kiel la proksima grupo de fiŝoj, pli proksima al senvertebruloj.
Multaj reptilioj havas tri-ĉambran koron konsista el du koraj aŭrikloj, unu variebla partigita ventriklo, kaj du aortoj kiuj kondukas al oksigenhava cirkulado. La grado de miksado de oksigena kaj neoksigena sangoj en la tri-ĉambra koro varias depende el la specio kaj fiziologia stato. Ĉe diferencaj kondiĉoj, neoksigena sango povas esti revenigita al la korpo aŭ oksigena sango povas esti revenigita al la pulmoj. Tiu variado en sangofluo hipoteze permesas pli efikan termoreguladon kaj pli longajn merĝotempojn ĉe akvaj specioj, sed oni ne pruvis, ke temas pri plitaŭgiga avantaĝo.[3]
Estas esceptoj al la ĝenerala fiziologio. Ekzemple, krokodiloj havas anatomie kvar-ĉambran koron, sed ankaŭ havas du oksigenportajn aortojn kaj estas tiele kapablaj preterpasi nur sian pulman cirkuladon.[4] Ankaŭ, kelkaj serpentaj kaj lacertaj specioj (ekz., pitonoj kaj varanoj) havas tri-ĉambrajn korojn kiuj iĝas porfunkcie kvar-ĉambraj koroj dum kuntiriĝo. Tio eblas pro muskola bordo kiu subdividas la ventriklon dum la ventrikla diastolo kaj komplete dividas ĝin dum la sistolo. Pro tiu bordo, kelkaj el tiuj skvamuloj estas kapablaj produkti ventriklajn premodiferencojn kiuj egalas al tiuj viditaj en mamulaj kaj birdaj koroj.[5]
Modernaj reptilioj montras kelkan formon de ektotermiko aŭ sango-malvarmeco, tiele ke ili havas limigitajn fiziologiajn rimedojn elteni la korpotemperaturon konstanta kaj ofte deprende el eksteraj fontoj de varmo. Pro malpli stabila kernotemperaturo ol tiu de birdoj kaj mamuloj, la reptilia biokemio postulas enzimojn kapablajn pluteni efikon super pli granda gamo de temperaturoj ol ĉe la kazo de sango-varmaj animaloj. Optimuma gamo de korpotemperaturo varias laŭ la specioj, sed estas tipe sub tiu de sango-varmaj animaloj; ĉe multaj lacertoj, ĝi falas en la gamo de 24°–35 °C,[6] dum tre varm-adaptitaj specioj, kiaj la uson-meksika dezerta igvano Dipsosaurus dorsalis, povas havi optimumajn fiziologiajn temperaturojn en la mamula gamo, inter 35° kaj 40 °C.[7] Dum la optimuma temperaturo estas ofte trovita kiam la animalo estas aktiva, la malaltaj baza metabolismo faras, ke korpotemperaturo falas rapide kiam la animalo estas neaktiva.
Reptilioj (Reptilia) estas klaso de vertebruloj, kiu enhavas la nuntempajn testudojn, krokodilojn, serpentojn, lacertojn kaj tuatarojn, ties formortintajn parencojn, kaj kelkaj el la formortintaj prauloj de mamuloj. Pro sia evolucia historio kaj la diverseco de formortintaj formoj, la valideco de la klaso ne estas jam universale eltenita en sciencaj fakaj etosoj, kvankam en la praktiko, ĝi restas uzata de kelkaj biologoj kaj plej mezedukitaj homoj, ĉefe ĉe amaskomunikilaro. La studado de reptilioj, historie kombinita kun tiu de amfibioj, estas nomata herpetologio.
Temas pri vertebruloj, kun ŝanĝiĝanta korpotemperaturo, spirantaj per pulmoj. Kelkaj estas senpiedaj (sed descendaj de kvarpieduloj), aliaj posedas kvar mallongajn krurojn, tial ili rampas ĉe la tero kaj estas komunuze nomataj rampuloj pro ĉi tiu kvalito. Reptilohaŭto estas seka kun malgranda nombro da glandoj, epidermo tre korniĝinta; ĝi estas ŝatata por produktado de valizoj.
Reptilioj estas tetrapodoj kaj amniuloj, bestoj kies embrion ĉirkaŭas amnia membrano, kaj membroj de la klaso Sauropsida. Modernaj reptiloj loĝas ĉe ĉiuj kontinentoj kun la escepto de Antarkto. Hodiaŭ ilin reprezentas kvar travivintaj ordoj:
Krokodiluloj Crocodilia (krokodilo, gavialoj, kajmanoj kaj aligatoroj): 25 specioj Sfenodontuloj Sphenodontia (sfenodontoj de Nov-Zelando): 1 specio Skvamuloj Squamata (lacertoj, serpentoj kaj amfisbenoj amphisbaenia): ĉirkaŭ 9,600 specioj Testuduloj Testudines (testudoj kaj kelonioj): ĉirkaŭ 400 speciojMalkiel amfibioj, reptiloj ne havas akvolarvan etapon. Plej multe reptiloj estas ovo-demetuloj, kvankam kelkaj specioj de skvamuloj estas vivonaskuloj, kiel estis kelkaj formortintaj akvokladoj —la feto disvolviĝas ene de la patrino, enhavante placenton pli ol ovokonko. Kiel amniuloj, reptiliaj ovoj estas ĉirkaŭataj de membranoj por protektado kaj transporto, kiuj adaptigis ilin al reproduktado sur seka tero. Multaj el la vivonaskaj specioj nutras siajn fetojn tra variaj formoj de placentoj similaj al tiuj de mamuloj, kaj kelkaj havigas komencan zorgon al siaj idoj. Vivantaj reptilioj gamas laŭgrande el eta geko, Sphaerodactylus ariasae, kiu povas kreskiĝis nur ĝis 17 mm al la Mara krokodilo, Crocodylus porosus, kiu povas atingi ĝis 6 m de longo kaj pezas ĉirkaŭ 1000 kg.
Los reptiles (Reptilia, del latín reptĭlis -que se arrastra-),[1][2] son un grupo de animales vertebrados amniotas provistos de escamas epidérmicas de queratina. Se trata de una clase propia de la taxonomía tradicional, pero de acuerdo con la sistemática cladística actual, es un grupo parafilético, es decir, que no incluye a todos los descendientes del ancestro común (pues deja fuera a las aves y los mamíferos, por lo que no tiene valor filogenético desde el punto de vista de la biología).[3] Aunque una redefinición moderna de Reptilia es la que incluye a las aves, pero excluye a los sinápsidos, que condujeron a los mamíferos, ya que ha quedado demostrado que no eran reptiles.[4]
La especialidad de la zoología que estudia específicamente a los reptiles se denomina herpetología.
Los reptiles, en la sistemática clásica, incluyen los siguientes órdenes extintos y existentes:
Tradicionalmente, los reptiles eran considerados una clase, al igual que los mamíferos o las aves, y se pensaba que eran antepasados de estas dos. El taxón clásico de los reptiles incluía tres grandes grupos: los sinápsidos, los anápsidos y los diápsidos.
Sin embargo, hoy se sabe que las aves tienen un ancestro común con los reptiles actuales, de manera que ambos se clasifican dentro del clado Sauropsida por ser monofilético. Este clado, en principio, incluiría a anápsidos y diápsidos. Dicho clado también se puede considerar sinónimo de Reptilia.[4]
De esta manera, los sinápsidos quedan fuera del grupo, acogiendo a los mamíferos y a una gran cantidad de amniotas fósiles relacionados con ellos, que antes se incluían dentro de los reptiles, como los dimetrodones.[5] Los sinápsidos no mamíferos se denominaban tradicionalmente reptiles mamiferoides.[6][7]
Por otra parte, según estudios fósiles recientes, los anápsidos también son un taxón parafilético, por lo que actualmente los reptiles o saurópsidos se dividen en dos nuevos clados monofiléticos Parareptilia y Eureptilia.[8] La clasificación, por tanto, queda según el siguiente cladograma, basado en Tree of Life y muy simplificado.[9]
Amniota Synapsida Therapsida Cynodontia Sauropsida Eureptilia Diapsida Lepidosauria Archelosauria Archosauria Dinosauria Saurischia TheropodaA principios del siglo XXI, cuando se estaba comenzando a adoptar la cladística, en la que todos los grupos se definen de tal manera que sean monofiléticos; es decir, grupos que incluyen a todos los descendientes de un antepasado en particular. Los reptiles, tal como se han definido históricamente, son parafiléticos, ya que excluyen tanto a las aves como a los mamíferos. Estos evolucionaron respectivamente a partir de los dinosaurios y de los primeros terápsidos, que tradicionalmente se llamaban reptiles mamiferoides. Las aves están más estrechamente relacionadas con los cocodrilos que estos últimos con el resto de los reptiles existentes.[10] Colin Tudge escribió:
- Los mamíferos son un clado y, por lo tanto, los cladistas están felices de reconocer el taxón tradicional Mammalia; y las aves también son un clado, universalmente adscrito al taxón formal Aves. Mammalia y Aves son, de hecho, subclados dentro del gran clado de Amniota. Pero la clase tradicional Reptilia no es un clado. Es solo una sección del clado Amniota: la sección que queda después de que Mammalia y Aves se han separado. No se puede definir por sinapomorfias, como es la forma correcta. En cambio, se define por una combinación de las características que tiene y las características que le faltan: los reptiles son los amniotas de escamas que carecen de pelo o plumas. En el mejor de los casos, sugieren los cladistas, podríamos decir que los reptiles tradicionales son "amniotas no aviarios ni mamíferos".
A pesar de las primeras propuestas para reemplazar la Reptilia parafilética por una Sauropsida monofilética, que incluye a las aves, ese término nunca se adoptó ampliamente o, cuando lo fue, no se aplicó de manera consistente.[4]
Cuando se usaba Sauropsida, a menudo tenía el mismo contenido o incluso la misma definición que Reptilia. En 1988, Jacques Gauthier propuso una definición cladística de Reptilia como un grupo corona monofilético basado en los nodos que contiene las tortugas, lagartos, serpientes, cocodrilos y aves, su ancestro común y todos sus descendientes. Si bien la definición de Gauthier estaba cerca del consenso moderno, sin embargo, se consideró inadecuada porque la relación real de las tortugas con otros reptiles aún no se entendía bien en ese momento. Las revisiones importantes desde entonces han incluido la reasignación de los sinápsidos como no reptiles y la clasificación de las tortugas como diápsidos.[4]
Otros científicos propusieron una variedad de otras definiciones en los años posteriores al artículo de Gauthier. La primera definición nueva de este tipo, que intentó adherirse a los estándares de PhyloCode, fue publicada por Modesto y Anderson en 2004. Modesto y Anderson revisaron las muchas definiciones anteriores y propusieron una definición modificada, que pretendía retener el contenido más tradicional del grupo manteniéndolo estable y monofilético. Definieron Reptilia como todos los amniotas más cercanos a Lacerta agilis y Crocodylus niloticus que a Homo sapiens. Esta definición basada en el tallo es equivalente a la definición de Sauropsida, que Modesto y Anderson sinonimizaron como Reptilia, ya que esta última es la más conocida y utilizada con mayor frecuencia. Sin embargo, a diferencia de la mayoría de las definiciones anteriores de Reptilia, la definición de Modesto y Anderson incluye las aves, ya que están dentro del clado que incluye los lagartos y cocodrilos.[4]
Los reptiles se originaron a partir de los reptiliomorfos un grupo de tetrápodos que poseía características tanto de anfibio como de reptil, en los humeantes pantanos del periodo Carbonífero hace unos 310-320 millones de años, diversificándose la mayoría de los linajes durante el Mesozoico. A finales de esta era desaparecieron casi por completo varios grupos en la gran extinción masiva del Cretácico-Terciario, hace unos 65 millones de años.[11]
El animal más antiguo conocido que puede haber sido un amniota es Casineria (aunque puede haber sido un temnospóndilo). Una serie de huellas de los estratos fósiles de Nueva Escocia datan de 315 millones de años que muestran dedos típicos de reptiles y huellas de escamas. Estas huellas se atribuyen a Hylonomus, el reptil incuestionable más antiguo que se conoce. Era un animal pequeño, parecido a un lagarto, de unos 20 a 30 centímetros (7,9 a 11,8 pulgadas) de largo, con numerosos dientes afilados que indicaban una dieta insectívora.[12]
La piel de los reptiles está cubierta por una epidermis córnea, lo que la hace impermeable y permite que los reptiles vivan en tierra firme, a diferencia de los anfibios. En comparación con la piel de los mamíferos, la de los reptiles es bastante delgada y carece de la capa dérmica gruesa que produce el cuero en los mamíferos. Las partes expuestas de los reptiles están protegidas por escamas, a veces con una base ósea (osteodermos), formando una armadura. En los lepidosaurios, como los lagartos y las serpientes, toda la piel está cubierta de escamas epidérmicas superpuestas. Alguna vez se pensó que tales escamas eran típicas de la clase Reptilia en su conjunto, pero ahora se sabe que es propia de los lepidosaurios. Las escamas que se encuentran en las tortugas y los cocodrilos son de origen dérmico, en lugar de epidérmico, y se denominan correctamente escudos. En las tortugas, el cuerpo está cubierto un caparazón duro compuesto de escudos fusionados.[13]
Los reptiles mudan su piel a través de un proceso llamado ecdisis que ocurre continuamente a lo largo de su vida. En particular, los reptiles más jóvenes tienden a mudarse una vez cada 5 a 6 semanas, mientras que los adultos mudan de 3 a 4 veces al año. Los reptiles más jóvenes mudan más debido a su rápida tasa de crecimiento. Una vez que el tamaño completo, la frecuencia de muda disminuye drásticamente. El proceso de ecdisis implica formar una nueva capa de piel debajo de la anterior. Las enzimas proteolíticas y el líquido linfático se secretan entre las capas nueva y vieja de la piel. En consecuencia, esto levanta la piel vieja de la nueva permitiendo que se produzca el desprendimiento. Las serpientes mudarán de la cabeza a la cola mientras que los lagartos mudan en un "patrón irregular". La disecdisis es una enfermedad cutánea común en serpientes y lagartos, se produce cuando falla la ecdisis o muda. Existen numerosas razones por las que la muda falla y puede estar relacionada con humedad o temperatura inadecuada, deficiencias nutricionales, deshidratación y lesiones traumáticas. Las deficiencias nutricionales disminuyen las enzimas proteolíticas, mientras que la deshidratación reduce los fluidos linfáticos para separar las capas de la piel. Las lesiones traumáticas, por otro lado, forman cicatrices que no permitirán que se formen nuevas escamas e interrumpan el proceso de ecdisis.[14]
La mayoría de los reptiles son animales diurnos. La visión se adapta típicamente a las condiciones de la luz del día, con visión en color y percepción de profundidad visual más avanzada que en los anfibios y la mayoría de los mamíferos. Los reptiles suelen tener una excelente visión, lo que les permite detectar formas y movimientos a largas distancias. A menudo tienen solo unas pocas células bastón y tienen mala visión en condiciones de poca luz. Al mismo tiempo, tienen células llamadas "conos dobles" que les dan una visión de color nítida y les permiten ver longitudes de onda ultravioleta. En algunas especies, como las serpientes ciegas, la visión se reduce. Muchos lepidosaurios tienen un órgano fotosensorial en la parte superior de la cabeza llamado ojo parietal, que también se llama tercer ojo, ojo pineal o glándula pineal. Este "ojo" no funciona de la misma manera que un ojo normal, ya que solo tiene una retina y un cristalino rudimentarios y, por lo tanto, no puede formar imágenes. Sin embargo, es sensible a los cambios de luz y oscuridad y puede detectar movimiento. Algunas serpientes tienen conjuntos adicionales de órganos visuales (en el sentido más amplio de la palabra) en forma de fosas sensibles a la radiación infrarroja (calor). Estos pozos sensibles al calor están particularmente bien desarrollados en las víboras de pozo, pero también se encuentran en boas y pitones. Estos pozos permiten a las serpientes sentir el calor corporal de aves y mamíferos, lo que permite a las víboras cazar roedores en la oscuridad. La mayoría de los reptiles, incluidas las aves, poseen una membrana nictitante, un tercer párpado translúcido que se dibuja sobre el ojo desde la esquina interior. En particular, protege la superficie del globo ocular de un cocodrilo al tiempo que permite cierto grado de visión bajo el agua. Sin embargo, muchos escamosos como lagartijas y serpientes en particular, carecen de párpados, que son reemplazados por una escala transparente. A esto se le llama brille, espectáculo o gorra. El brille generalmente no es visible, excepto cuando la serpiente muda, y protege los ojos del polvo y la suciedad.[15][16]
Todos los reptiles respiran a través de pulmones. Las tortugas acuáticas han desarrollado una piel más permeable y algunas especies han modificado su cloaca para aumentar el área de intercambio de gases. Incluso con estas adaptaciones, la respiración nunca se logra por completo sin los pulmones. La ventilación pulmonar se logra de manera diferente en cada grupo principal de reptiles. En escamosos, los pulmones son ventilados casi exclusivamente por la musculatura axial. Esta también es la misma musculatura que se usa durante la locomoción. Debido a esta restricción, la mayoría de los escamosos se ven obligados a contener la respiración durante las carreras intensas. Algunos, sin embargo, han encontrado una forma de evitarlo. Los varanos y algunas otras especies de lagartos, emplean el bombeo bucal como complemento a su "respiración axial" normal. Esto permite que los animales llenen completamente sus pulmones durante la locomoción intensa y, por lo tanto, permanezcan aeróbicamente activos durante mucho tiempo. Se sabe que los lagartos poseen un proto-diafragma, que separa la cavidad pulmonar de la cavidad visceral. Si bien no sonrealmente capaz de moverse, permite una mayor inflación de los pulmones, al quitar el peso de las víscera de los pulmones. Los cocodrilos en realidad tienen un diafragma muscular que es análogo al diafragma de los mamíferos. La diferencia es que los músculos del diafragma de cocodrils tiran del pubis (parte de la pelvis, que es móvil en los cocodrilos) hacia atrás, lo que hace descender el hígado, liberando así espacio para que los pulmones se expandan. Este tipo de configuración diafragmática se ha denominado "pistón hepático". Las vías respiratorias forman una serie de cámaras tubulares dobles dentro de cada pulmón. Al inhalar y exhalar, el aire se mueve a través de las vías respiratorias en la misma dirección, creando así un flujo de aire unidireccional a través de los pulmones. Un sistema similar se encuentra en aves, lagartos monitores e iguanas. La mayoría de los reptiles carecen de un paladar secundario, lo que significa que deben contener la respiración al tragar. Los cocodrilos han desarrollado un paladar secundario óseo que les permite seguir respirando mientras permanecen sumergidos (y protegen sus cerebros contra el daño de las presas que luchan). Los eslizones (familia Scincidae) también han desarrollado un paladar secundario óseo, en diversos grados. Las serpientes adoptaron un enfoque diferente y en su lugar extendieron su tráquea. Su extensión traqueal sobresale como una pajita carnosa y permite a estos animales tragar presas grandes sin sufrir asfixia.[17][18][19]
La mayoría de los reptiles son insectívoros o carnívoros y tienen tractos digestivos simples y comparativamente cortos debido a que la carne es bastante simple de descomponer y digerir. La dieta consiste en invertebrados y pequeños vertebrados, en los lepidosaurios, mientras que los cocodrilos y serpientes gigantes pueden consumir vertebrados de mayor tamaño. La digestión es más lenta que en los mamíferos y las aves, lo que refleja su menor metabolismo en reposo y su incapacidad para dividir y masticar la comida. Su metabolismo poiquilotermo tiene requisitos de energía muy bajos, lo que permite que los grandes reptiles como los cocodrilos y los grandes constrictores vivan de una sola comida abundante durante meses, digiriéndola lentamente. Mientras que los reptiles modernos son predominantemente carnívoros, durante la historia temprana de los reptiles, varios grupos produjeron alguna megafauna herbívora: en el Paleozoico, los pareiasaurios; y en el Mesozoico varios grupos de dinosaurios. Hoy en día, las tortugas son el único grupo de reptiles predominantemente herbívoros, pero variosgrupos de agamas e iguanas han evolucionado para vivir total o parcialmente comiendo plantas. Los reptiles herbívoros enfrentan los mismos problemas de masticación que los mamíferos herbívoros, pero, al carecer de los complejos dientes de los mamíferos, muchas especies tragan rocas y guijarros (los llamados gastrolitos) para ayudar en la digestión: las rocas se lavan en el estómago, lo que ayuda a triturar las plantas. Se han encontrado gastrolitos fósiles asociados con los dinosaurios, aunque se discute si realmente funcionaron como un molino gástrico en estos últimos. Los cocodrilos de agua salada también usan gastrolitos como lastre, estabilizándolos en el agua o ayudándolos a bucear. Se ha sugerido una función dual como lastre estabilizador y ayuda a la digestión para los gastrolitos que se encuentran en los plesiosaurios.[20][21]
La excreción se realiza principalmente por dos pequeños riñones. En los diápsidos, el ácido úrico es el principal producto de desecho nitrogenado; las tortugas, como los mamíferos, excretan principalmente urea. A diferencia de los riñones de los mamíferos y las aves, los riñones de los reptiles no pueden producir orina líquida más concentrada que los fluidos corporales. Esto se debe a que carecen de una estructura especializada llamada bucle de Henle, que está presente en las nefronas de aves y mamíferos. Debido a esto, muchos reptiles usan el colon para ayudar en la reabsorción de agua. Algunos también pueden absorber el agua almacenada en la vejiga. El exceso de sales también se excreta por las glándulas salinas nasales y linguales en algunos reptiles. En todos los reptiles, los conductos urinogenitales y el ano desembocan en un órgano llamado cloaca. En algunos reptiles, una pared ventral media en la cloaca puede desembocar en una vejiga urinaria, pero no en todas. Está presente en todas las tortugas, así como en la mayoría de los lagartos y esta ausente las en serpientes y los cocodrilos. Muchas tortugas y lagartos tienen vejigas proporcionalmente muy grandes. Charles Darwin señaló que las tortugas de Galápagos tenían una vejiga que podía almacenar hasta el 20% de su peso corporal. Estas adaptaciones son el resultado de entornos como islas remotas y desiertos donde el agua es muy escasa. Otros reptiles que habitan en el desierto tienen vejigas grandes que pueden almacenar una reserva de agua a largo plazo durante varios meses y ayudar en la osmorregulación. Las tortugas tienen dos o más vejigas urinarias accesorias, ubicadas lateral al cuello de la vejiga urinaria y dorsal al pubis, ocupando una porción significativa de su cavidad corporal. Su vejiga también suele ser bilobulada con una sección izquierda y derecha. La sección derecha está ubicada debajo del hígado, lo que evita que los cálculos grandes permanezcan en ese lado, mientras que la sección izquierda es más probable que tenga cálculos.[22][23]
Los reptiles generalmente se reproducen sexualmente, aunque unos pocos son capaces de reproducirse asexualmente por partenogénesis. Toda la actividad reproductiva ocurre a través de la cloaca, la única salida/entrada en la base de la cola donde también se eliminan los desechos. La mayoría de los reptiles tienen órganos copuladores, que suelen estar retraídos o invertidos y almacenados dentro del cuerpo. En las tortugas y los cocodrilos, el macho tiene un solo pene mediano, mientras que los escamosos, incluidas las serpientes y los lagartos, poseen un par de hemipenes, de los cuales solo uno se usa típicamente en cada sesión. Sin embargo, los tuátaras carecen de un pene, por lo que el macho y la hembra simplemente deben presionar sus cloacas juntas mientras el macho descarga el esperma. La mayoría de los reptiles ponen huevos amnióticos cubiertos con cáscaras de cuero o calcáreas. Un amnio, corion y alantoide están presentes durante el desarrollo embrionario. La cáscara de huevo (1) protege al embrión (11) y evita que se seque, pero es flexible para permitir el intercambio de gases. El corion (6) ayuda en el intercambio de gases entre el interior y el exterior del huevo. Permite que el dióxido de carbono salga del huevo y que el oxígeno entre en el huevo. La albúmina (9) protege aún más al embrión y sirve como depósito de agua y proteínas. La alantoides (8) es un saco que recoge los desechos metabólicos producidos por el embrión. El saco amniótico (10) contiene líquido amniótico (12) que protege y amortigua al embrión. El amnio (5) ayuda en la osmorregulación y sirve como depósito de agua salada. El saco vitelino (2) que rodea la yema (3) contiene nutrientes ricos en proteínas y grasas que son absorbidos por el embrión a través de los vasos (4) que permiten que el embrión crezca y se metabolice. El espacio de aire (7) proporciona oxígeno al embrión durante la eclosión. Esto asegura que el embrión no se asfixie mientras está eclosionando. No existen etapas larvales de desarrollo. La viviparidad y la ovoviviparidad han evolucionado en muchos clados extintos de reptiles y en escamosos. En el último grupo, muchas especies, incluidas todas las boas y la mayoría de las víboras, utilizan este modo de reproducción. El grado de viviparidad varía; algunas especies simplemente retienen los huevos hasta justo antes de la eclosión, otras proporcionan alimento materno para complementar la yema, y otras carecen de yema y proporcionan todos los nutrientes a través de una estructura similar a la placenta de los mamíferos. Se ha identificado reproducción asexual en escamosos en seis familias de lagartos y una de serpiente. En algunas especies de escamosos, una población de hembras puede producir un clon diploide unisexual de la madre. Esta forma de reproducción asexual, llamada partenogénesis, ocurre en varias especies de lagartijas. En cautiverio, los dragones de Komodo se han reproducido por partenogénesis. Se sostiene que las especies partenogenéticas se encuentran entre camaleones, agámidos, xantusíidos y tiflopidos. Algunos reptiles exhiben determinación del sexo dependiente de la temperatura (TDSD), en la que la temperatura de incubación determina si un huevo en particular eclosiona como macho o hembra. El TDSD es más común en tortugas y cocodrilos, pero también ocurre en lagartos y tuátaras. Hasta la fecha, no ha habido confirmación de si el TDSD ocurre en serpientes.[24][25][26][27]
El sistema nervioso de los reptiles contiene la misma parte básica del cerebro de los anfibios, pero el cerebro y el cerebelo de los reptiles son un poco más grandes. La mayoría de los órganos sensoriales típicos están bien desarrollados con ciertas excepciones, más notablemente la falta de orejas externas de la serpiente (están presentes los oídos medio e interno). Hay doce pares de nervios craneales. Debido a su cóclea corta, los reptiles usan la sintonización eléctrica para expandir su rango de frecuencias audibles.[28]
Todos los lepidosaurios y las tortugas tienen un corazón de tres cámaras que consta de dos aurículas, un ventrículo dividido de forma variable y dos aortas que conducen a la circulación sistémica. El grado de mezcla de sangre oxigenada y desoxigenada en el corazón de tres cámaras varía según la especie y el estado fisiológico. En diferentes condiciones, la sangre desoxigenada se puede desviar de regreso al cuerpo o la sangre oxigenada se puede desviar de regreso a los pulmones. Se ha planteado la hipótesis de que esta variación en el flujo sanguíneo permite una termorregulación más eficaz y tiempos de buceo más prolongados para las especies acuáticas, pero no se ha demostrado que sea una ventaja para la aptitud. Por ejemplo, los corazones de las iguanas, como la mayoría de los corazones de los escamosos, están compuestos por tres cámaras con dos aorta y un ventrículo, músculos cardíacos involuntarios. Las principales estructuras del corazón son el seno venoso, el marcapasos, la aurícula izquierda, el atruim derecho, la válvula auriculoventricular, la cavida venosa, la cavidad arterial, la cavidad pulmonal, la cresta muscular, la cresta ventricular, las venas pulmonares y arcos aórticos emparejados. Algunas especies de escamosos tienen corazones de tres cámaras que se convierten funcionalmente en corazones de cuatro cámaras durante la contracción. Esto es posible gracias a una cresta muscular que subdivide el ventrículo durante la diástole ventricular y lo divide completamente durante la sístole ventricular. Debido a esta cresta, algunos de estos escamosos son capaces de producir diferenciales de presión ventricular que son equivalentes a los observados en corazones de mamíferos y aves. Los cocodrilos tienen un corazón de cuatro cámaras, similar al de las aves, pero también tienen dos aortas sistémicas.[29][30][31]
Los reptiles modernos exhiben alguna forma de sangre fría (es decir, una mezcla de poiquilotermia, ectotermia y bradimetabolismo), por lo que tienen medios fisiológicos limitados para mantener constante la temperatura corporal y a menudo dependen de fuentes externas de calor. Debido a una temperatura central menos estable que las aves y los mamíferos, la bioquímica de los reptiles requiere enzimas capaces de mantener la eficiencia en un rango mayor de temperaturas que en el caso de los animales de sangre caliente. El rango óptimo de temperatura corporal varía según la especie, pero suele ser inferior al de los animales de sangre caliente; para muchos lagartos, cae en el rango de 24 ° -35 ° C (75 ° -95 ° F), mientras que las especies extremas adaptadas al calor, como la iguana del desierto estadounidense Dipsosaurus dorsalis, pueden tener temperaturas fisiológicas óptimas en los mamíferos rango, entre 35 ° y 40 ° C (95 ° y 104 ° F). Si bien la temperatura óptima se encuentra a menudo cuando el animal está activo, el bajo metabolismo basal hace que la temperatura corporal baje rápidamente cuando el animal está inactivo. Como en todos los animales, la acción de los músculos reptiles produce calor. En los reptiles grandes, como las tortugas, la baja relación superficie-volumen permite que este calor producido metabólicamente mantenga a los animales más calientes que su entorno, aunque no tengan un metabolismo de sangre caliente. Esta forma de homeotermia se llama gigantotermia; Se ha sugerido que ha sido común en grandes dinosaurios y otros reptiles extintos de gran tamaño. El beneficio de un metabolismo en reposo bajo es que requiere mucho menos combustible para mantener las funciones corporales. Al utilizar las variaciones de temperatura en su entorno, o al permanecer fríos cuando no necesitan moverse, los reptiles pueden ahorrar cantidades considerables de energía en comparación con los animales endotérmicos del mismo tamaño. Un cocodrilo necesita entre una décima y una quinta parte de la comida necesaria para un león del mismo peso y puede vivir medio año sin comer. Las menores necesidades alimentarias y los metabolismos adaptativos permiten que los reptiles dominen la vida animal en regiones donde la disponibilidad neta de calorías es demasiado baja para sustentar mamíferos y aves de gran tamaño. Generalmente se asume que los reptiles son incapaces de producir la producción sostenida de alta energía necesaria para persecuciones a larga distancia o para volar. Una mayor capacidad energética podría haber sido responsable de la evolución de la sangre caliente en aves y mamíferos. Sin embargo, la investigación de las correlaciones entre la capacidad activa y la termofisiología muestra una relación débil. La mayoría de los reptiles existentes son carnívoros con una estrategia de alimentación de sentarse y esperar; No está claro si los reptiles son de sangre fría debido a su ecología. Los estudios energéticos en algunos reptiles han demostrado capacidades activas iguales o mayores que las de los animales de sangre caliente de tamaño similar.[32][33][34]
Los reptiles están presentes en casi toda la superficie del planeta, con la excepción de las áreas demasiado frías cerca de los polos. Como son animales de sangre fría, aún prefieren temperaturas relativamente altas, y su presencia y diversidad se vuelven más importantes cerca de los trópicos. Así, los continentes más ricos en reptiles son Asia, África y América del Sur. Los reptiles pueden adaptarse a hábitats muy diferentes. Están muy presentes en los bosques tropicales, con una diversidad de especies muy alta, pero también pueblan los desiertos, donde se encuentran lagartijas y serpientes que se refugian durante el día y salen por la noche. En las zonas montañosas, a los lagartos les gusta esconderse en montones de piedras, y algunas serpientes se han especializado en zonas de gran altitud, como la víbora de Orsini (Vipera ursinii) que se encuentra en las altas montañas de Europa en altitudes de alrededor de 2.000 m 74. Se afirma que algunos reptiles son excavadores y pasan parte de su vida bajo tierra como los anfibios. Los reptiles también han colonizado los ambientes acuáticos: los cocodrilos, ciertas tortugas como la galápaga europea y ciertas serpientes como la anaconda, el mocasín de agua y las serpientes se encuentran a gusto en ríos y lagos de agua dulce, cuando las tortugas marinas están presentes en todos los océanos del mundo, y sólo llegan a tierra firme para reproducirse. Las serpientes marinas representan un mayor nivel de adaptación, ya que la mayoría de ellas ya no regresan a la tierra y han adoptado un ciclo de vida exclusivamente marino. Muchas especies tienen hábitos arborícolas, como las serpientes o los lagartos. Algunas pueden moverse de árbol en árbol "flotando" como dragones voladores y, en menor medida, algunas serpientes como las serpientes voladoras.[35][36]
.jpg){kind=small}
_(Varanus_griseus).png){kind=small}
.jpg){kind=small}
_(Crocodylus_moreletii).jpg){kind=small}
|número-editores= (ayuda) |formato= requiere |url= (ayuda)) (en inglés). p. 337. Bibcode:2012Sci...337..806S. PMID 22904001. doi:10.1126/science.1224301. |fechaacceso= requiere |url= (ayuda) Los reptiles (Reptilia, del latín reptĭlis -que se arrastra-), son un grupo de animales vertebrados amniotas provistos de escamas epidérmicas de queratina. Se trata de una clase propia de la taxonomía tradicional, pero de acuerdo con la sistemática cladística actual, es un grupo parafilético, es decir, que no incluye a todos los descendientes del ancestro común (pues deja fuera a las aves y los mamíferos, por lo que no tiene valor filogenético desde el punto de vista de la biología). Aunque una redefinición moderna de Reptilia es la que incluye a las aves, pero excluye a los sinápsidos, que condujeron a los mamíferos, ya que ha quedado demostrado que no eran reptiles.
La especialidad de la zoología que estudia específicamente a los reptiles se denomina herpetología.
Roomajad ehk reptiilid (Reptilia) on peamiselt maismaa-eluviisiga keelikloomade klass selgroogsete alamhõimkonnast. Neile on iseloomulik hingamine kopsudega, kahe aordikaare esinemine, paks sarvkihiga nahk ja koorega munad. Roomajad on üks mitmekesisemaid selgroogsete klasse, nende hulka kuulusid ka imetajate ja lindude eellased. Roomajad on evolutsiooniliselt esimene täielikult maismaal eluga kohastunud selgroogsete rühm.
Roomajad põlvnevad karboni ajastu ürgsetest kahepaiksetest. Esimesed teadaolevad roomajalaadsed loomad olid tsejaia, hülonoomus ja paleotüüris varasest karbonist, kaks viimast kuulusid roomajate ürgseimasse rühma kotülosaurused. Need algelised roomajad olid tegelikult roomajate ja kahepaiksete vahevorm, omades mõlemaga ühiseid tunnuseid, mistõttu nende roomajateks tunnistamise üle on ka vaieldud. Oluline eristamistunnus oleks tõestus lootekestade esinemise kohta, st kuulumine amniootide hulka, varaseimad küllalt hästi säilinud roomajate munad pärinevad aga alles permist. Kotülosaurustest said ilmselt alguse kõik ülejäänud roomajate rühmad. Ühe esimesena eraldusid neist pelükosaurused, kellest sai alguse sünapsiidide alamklass (nende hulka kuuluvad ka imetajate eellased, iseloomulik ühe oimuaugu esinemine koljus). Teise ürgse roomajate rühma moodustasid anapsiidid, traditsiooniliselt on nende järglasteks peetud kilpkonni, kuid viimasel ajal on selles kahtlema hakatud. Peagi ilmus kolmas, suurim ja võib-olla polüfüleetiline rühm – diapsiidid (kahe oimuauguga). Diapsiididega ligikaudu samal ajal (permis, võimalik, et varastest diapsiididest) eraldusid veel kalauimsed ja sisaluimsed. Triiases algas kiire mitmesuguste diapsiidide rühmade teke, kellest olulisemad olid soomuselised (nende hulka kuulub enamik tänapäeva roomajaid) ning sisal- ja lindvaagnalised. Viimased kaks olid dinosauruste peamised rühmad ja domineerisid kogu keskaegkonna jooksul maismaaloomastikus. Kriidi ajastu lõpus toimus enamiku roomajate rühmade suhteliselt kiire väljasuremine, mille põhjuste kohta on mitmeid hüpoteese (vt artiklit "Kriidi lõpu väljasuremine"). Säilisid vaid osad soomuselised, kärsspealised, krokodillilised ja kilpkonnalised.
Allpool esitatud roomajate süsteem on üks paljudest praegu käibelolevatest, uute uurimistulemuste kogunedes see arvatavasti muutub.
Alamklass sünapsiidid (Synapsida)
Alamklass anapsiidid (Anapsida)
Alamklass diapsiidid (Diapsida)
Alamklass kalauimsed (Ichtyopterygia)
Alamklass sünaptosaurused (Synaptosauria)
1Teoreetiliselt ei ole loomsisalikulised siiski täiesti väljasurnud, sest tänapäeval elavad neist põlvnevad imetajad, keda aga käsitletakse omaette klassina.
2Teoreetiliselt ei ole sisalvaagnalised siiski täiesti väljasurnud, sest tänapäeval elavad neist põlvnevad linnud, keda aga käsitletakse omaette klassina.
Tänapäeval elab ligi 8000 liiki roomajaid, kellest enamik kuulub soomuseliste seltsi.
Roomajate hulka kuulub äärmiselt mitmekesise kehaehitusega loomade rühmi – väikesed sisalikud, jäsemeteta maod, kalu meenutavad kalasisalikud, kilprüüsse suletud kehaga kilpkonnalised, fantastiliste kehavormidega suured ja väikesed, kahel ja neljal jalal kõndivad dinosaurused, lendavad tiibsisalikud jne. Neile kõigile on iseloomulik sarvkihiga naha ja koorega munade esinemine, samuti mitmed muud anatoomilised ja füsioloogilised omapärad, nagu hingamine kopsudega, kaks aordikaart, rinnakorv, imetajate ja lindudega võrreldes suhteliselt vähe arenenud kesknärvisüsteem ning termoregulatsioon. Naha sarvkihist on enamikul roomajatest varvaste otsas arenenud küünised ning nahka katvad soomused.
Nagu kogu roomajate kehaehitus, nii on ka roomajate skelett väga mitmekesise ehitusega. Selgroos on hästi eristunud kaela-, rinna-, nimme-, ristluu- ja sabalülid. Teistest kaelalülidest erinevad esimesed kaks, kandelüli ja telglüli, mis annavad peale parema liikuvuse. Tekkinud on tõeline rinnakorv, roided kinnituvad kõhtmiselt rinnaluu külge (madudel on rinnaluu sekundaarselt kadunud). Mõnedel roomajatel (krokodillilised ja hateeria) on kõhusoomuste luustumisel tekkinud nn kõhuroided. Jäsemete luustik on hästi arenenud. Roomajate jäsemed on kahte tüüpi – keha all või keha külgedel paiknevad. Neist viimane on primitiivsem tüüp, kuid on ka enamikul tänapäeva roomajatest. Jäsemed ei kanna sel juhul keha raskust täielikult ning kõht lohiseb mööda maapinda (sellest ka roomajate nimetus). Paljudel väljasurnud roomajatel (sealhulgas dinosaurustel) paiknesid jäsemed keha all, mis võimaldas keha täielikult kanda. Vastavalt neile kahele tüübile erineb ka õlavöötme ja vaagnavöötme luustik. Rangluu kinnitub roomajatele ainuomasele pealisrinnaluule. Vaagnavööde on (erinevalt kahepaiksetest) juba ühenduses selgrooga (niudeluud kinnituvad ristluulülide külgjätketele). Kolju on suhteliselt kitsas ja kinnitub kandelülile ühe kuklapõnda abil. Silmakoobaste vahel puudub luuline vahesein. Kolju on muutunud keerulisemaks, lisandunud on aseluid. Tekivad tiibluu, koljutulbake, ruutluu ja suulaeluu. Suulaeluu on oluline teisese kõvasuulae moodustumisel, sellepärast nihkuvad ka tagasõõrmed tahapoole. Alalõualuu koosneb liigesluust, hambaluust, nurgaluust, ülanurgaluust ja pärgluust. Näokolju iseärasuseks on sarnakaarte (ja nendega ka oimuaukude) teke, neid on kas üks või kaks ja neil on oluline süstemaatiline tähtsus (vt "Süstemaatika ja evolutsioon").
Ka roomajate lihaskond on võrreldes kahepaiksetega palju keerulisemaks muutunud. Eriti kehtib see jäsemete lihastiku kohta (jäsemed on võimelised sooritama märksa keerulisemaid liigutusi). Ka lisandub hulk näokoljuga seotud lihaseid (lõua-keeleluulihas, oimulihas, tiiblihas) ja keelelihaseid. Seljas on eriti arenenud trapetslihased. Lendavatel roomajatel olid võimsad suured rinnalihased. Kerelihastest on maolistel eriti hästi arenenud nahalihased, sest muud kehalihased on tagasihoidlikult arenenud. Rinnakorvile kinnituvad välimised ja sisemised roietevahelised lihased. Kuna roomajad hingavad nii, et rinnakorvi maht muutub, spetsialiseeruvad ka hingamislihased. Keha alaküljel paiknev kõhu sirglihas on erinevalt muudest selgroogsetest segmentideks jagunenud.
Enamiku roomajate närvitalitus on suuresti reflektoorne, õppimisvõime on suhteliselt halb (kuid ületab siiski kahepaiksete oma). Aktiivsema jäsemete kasutamise pärast on roomajatel hästi arenenud seljaaju, eriti kaela- ja nimmepaisumus (mõnda liiki dinosaurustel olid need isegi peaajust mahukamad). Peaaju ei ole võrreldes kahepaiksetega palju edasi arenenud, mitmeid erinevusi on siiski. Otsaju on pisut suurem, hästi on arenenud juttkeha. Aju külgedel on tekkinud kihilise ehitusega uusmantel, mille koor on juhteteede kaudu ühenduses nii nägemiskulglatega kui ka kogu kehaga. Haistefunktsioon on küll oluline (otsaju eesosas paiknevad suured haistesagarad), kuid mitte esmatähtis. Eriti hea on haistmine madudel, haisteepiteel paikneb nii ninakarbikute pinnal kui ka keelel. Vaheaju jääb osaliselt otsaju alla ning osaleb samuti nägemiserutuste töötlemisel (talamus). Nägemine on suhteliselt hea, roomajatel on tekkinud võime silma fookustada silmaläätse kuju muutes. Silmade kaitseks on tekkinud silmalaud. Osadel roomajatel on vaheaju ülemises osas nn pineaalelund, mis on valgustundlik. Keskaju on oma suurte nägemissagaratega endiselt peamine nägemiskeskus. Väikeaju kuju ja suurus on eri roomajatel sõltuvalt nende eluviisidest üsna varieeruv (väikeajus paiknevad tasakaalu ja ka liigutuste koordineerimise keskused). Piklikust ajust lähtub 12 paari kraniaalnärve. Roomajate kuulmine on rühmiti väga erinev: krokodillid kuulevad suhteliselt hästi, kilpkonni peetakse aga peaaegu kurdiks. Keskkõrva ja sisekõrva vahel on peale ovaalakna ka ümaraken, mis võimaldab paremat helivõngete ülekannet sisekõrva.
Hambad on enamikul roomajatest üksteisest vähe eristunud, need paiknevad algelisematel vormidel peale lõualuude ka nt suulaeluudel. Enamikul roomajatest kinnituvad hambad luu pinnale, kuid loomsisalikel ja krokodillilistel on need ka hambasompudes (vt tekodondid). Hambad vahetuvad elu jooksul korduvalt. Söögitoru ja magu on lihtsa ehitusega, vaid krokodilliliste magu on eristunud eesmiseks ja tagumiseks osaks. Toit (sealhulgas saakloomad) neelatakse enamasti tervelt (peenestamata), seda hõlbustavad hästiarenenud süljenäärmed. Peensool on kääruline, jämesool lihtne ja lühike. Pärak avaneb kloaaki.
Roomajate ainuke hingamiselund on kopsud. Kopsud on mitmesuguse ehitusega, näiteks kärsspealistel on need veel üsna lihtsad ja väikese pinnaga. Teistel on kopsud vaheseintega eri sektsioonideks jaotunud ning tiheda traheedevõrguga, mis tagab suure pindala. Madudel on kaks kopsu eri suurusega, või puudub teine hoopis. Hästi on arenenud hingetoru, mida toetavad kõhrelised poolrõngad. Hingamine toimub rinnakorvi mahu muutmise teel peamiselt roietevaheliste lihaste ja kõhulihaste abil.
Roomajate vereringe jaguneb kaheks osaks: väike vereringe, kus veri ringleb südame ja kopsude vahel, ning suur vereringe, kus veri ringleb ülejäänud keha ja südame vahel. Südamevatsakeses on tekkinud osaline vahesein, mis takistab mingil määral hapnikurikka vere segunemist kopsudesse mineva hapnikuvaese verega (krokodillilistel on täielik vahesein). Loote kõhuaort jaguneb kolmeks: kaheks aordikaareks ja kopsuarteriks. Paremast aordikaarest lähtuvad peale keha varustavate soonte ka kaks paari uneartereid, mis suunduvad pähe, ning eesjäsemeid varustavad rangluuarterid, vasakust aordikaarest aga ainult keha varustavad arterid (sealhulgas suur sisusearter). Mõlema aordikaare peasooned ühinevad tagapool seljaaordiks. Venoosne süsteem sarnaneb kahepaiksete omaga. Keha tagaosast kogutakse veri sabaveeni, mis kõhus jaguneb kaheks. Mõlemad harud saavad lisaverd tagajäsemetest, harud lähevad neerudesse (neeru-värativeen), ning ühinevad seejärel taas kõhuveeniks, mis läheb maksa (krokodillilistel jäävad eraldi). Maksast väljub venoosne veri maksaveeni kaudu, mis ühineb neerudest tuleva tagumise õõnesveeniga – see suundub südame paremasse kotta, nagu ka keha esimesest poolest verd toov eesmine õõnesveen.
Roomajate südametöö sõltub suuresti ümbritseva keskkonna temperatuurist, nii on näiteks krokodillide südame löögisagedus seda kiirem, mida kõrgem on neid ümbritseva keskkonna tempnäit: +10 °C juures teeb krokodilli süda keskmiselt 1–8 lööki minutis, aga +28 °C juures juba 24–40 lööki minutis. Temperatuur, mis on kõrgem kui +40 °C, võib krokodillide südant juba pöördumatult kahjustada.[1]
Roomajate füsioloogiliste eripärade tõttu saab võtta väiksematelt liikidelt üksnes väga tillukese koguse verd. Vereproovi võtmise vahendite liigsuured mõõtmed ja asjaolu, et roomajatel on veresooned, mida ümbritsevad tihedalt lümfisooned, teevad vereproovi võtmise keerukaks ning ohtlikuks (nii võtjale kui ka andjale), seega enamikul juhtudel loomad tuimastatakse. Verd saab kaudaalse veeni ja südame kaudu.[2] Roomajate vereproovide võtmisel ning tulemuste interpreteerimisel on oluline arvestada nende vanuse, soo, keskkonna (looduses, vangistuses, loomaaias, laboris, terraariumis vms) ja toitumisega ning iga üksiku indiviidi eripäraga.
Roomajate mikroskoopiliste vereanalüüside tegemine on äärmiselt komplitseeritud ja tihti ei anna need õigeid tulemusi, nõudes kohati vere automaatuuringute asemel mikroskoobiga vaatlusi ning eri vererakkude klassifitseerimist ja kokku lugemist. Roomajate hematogramm sisaldab nagu ka inimeste oma mitmeid klassifitseeritud näitajaid: leukotsüütide absoluutarv e WBC, erütrotsüütide absoluutarv e RBC, hemoglobiin e HGB, erütrotsüütide keskmine maht e MCV, keskmine hemoglobiini hulk erütrotsüüdis e MCH jt.[3] Nii on näiteks hariliku rästiku punaste vereliblede e erütrotsüütide mõõtmed kõrgus 17–18 µ ja laius 12 µ. Valgete vereliblede e leukotsüütide läbimõõt aga keskmiselt 9 µ ning need jaotatakse roomajate vere mikroskoopilisel uurimisel lihtsustatult kaheks:
Roomajate neerud on piklikud (eriti pikad madudel) ja sagarateks jaotunud. Tüübilt on need järelneerud ning neil ei ole seost suguelunditega. Ehituse eripärad on tingitud ka sellest, et roomajatel ei ole vaja kehast ülearust vett eemaldada, nagu see nende vee-eluviisiga eellaste puhul oli. Nefroneid on palju ja need on varustatud neerukehakesega ning suubuvad otse kusejuhasse. Looteeas on roomajatel keskneerud, millest kujunevad täiskasvanute neerud ja isaste raiamanused. Kusejuhad väljuvad otse kloaaki, sisalikulistel ja kilpkonnalistel on vahepeal ka kusepõis. Enamik vett imetakse koos toitainetega eeluriinist tagasi, mistõttu produtseeritav uriin on paks valkjas mass, mis sisaldab palju kusihapet.
Roomajate sigimine toimub täielikult kuival maal, koorega varustatud munade abil. Isassuguelundid (raiad) paiknevad kahe pikliku kehakesena kõhuõõnes ning on ühendatud raiamanusega, mis on väike kotike, kuhu valmivad seemnerakud kogunevad. Raiamanusest väljub seemnejuha sugutisse. Suguteid on tavaliselt kaks, need paiknevad kloaagi äärtes. Kilpkonnalistel ja krokodillilistel on üks suguti. Emassuguelundid (munasarjad) paiknevad neerude all. Maolistel on need ebavõrdse suurusega (vasakpoolne on väiksem). Munasarjades produtseeritakse suhteliselt suuri munarakke ning moodustatakse ka nende ümber valkkest. Valminud munarakud lastakse vabalt kõhuõõnde, kust nad siirduvad munajuhasse. Munajuha on pikk ja looklev torujas organ, mis lõppeb kloaagis. Munajuhas moodustatakse munadele ümber nahkjas või mineraalne koor. Viljastumine on pea kõigil roomajatel kehasisene. Paljudel madudel ja sisalikel jääb viljastatud muna munajuhasse ning valmib seal (nad on eluspoegijad). Roomajate arengu kohta pikemalt vt roomajate areng.
Kuna tänapäeva roomajad on kõigusoojased, peeti pikka aega kõiki roomajaid kõigusoojasteks. Tänapäeval on siiski paljud uurijad seisukohal, et mineviku roomajate seas polnud ka püsisoojasus haruldane. Seda kinnitavad suled või muud katted paljudel neist, muu seas ka see, et neist põlvnevad linnud ja imetajad on püsisoojased.
Roomajate ainevahetus pole nüüdisaja liikidel eriti intensiivne, kuid minevikus võis see olla teisiti. Lämmastiku ainevahetuse jääkprodukt on erinevalt kõrgematest selgroogsetest kusihape, mitte karbamiid.
Eluiga on suhteliselt pikk, on teada isegi üle 250 aasta vanuseid kilpkonni.
Roomajate levinud bakteriaalsed haigused on septitseemia, sepsis, abstsessid, nakkuslik stomatiit, kopsupõletik, selgroo osteomüeliit, septitseemiline kutaanne ultseratiivne haigus (SCUD), ultseratiivne või nekrootiline dermatiit jpt.
Roomajatel on klassifitseeritud hulgaliselt välise kestaga seotud haiguslikke seisundeid. Pisut rohkem on tegeldud nende ravimisega veterinaarasutuste kaudu. Arvatakse ka, et tihedad nahahaigused, mis alluvad raskesti antibiootikumidele ning steroididele, on hõlpsamini ravitavad terapeutilistes doosides manustatavate kaltsiferoolidega, nagu näiteks D3-vitamiin.
Roomajate levinud viirused on adeno-, herpers-, retro-, paramükso-, papilloomviirused jpm.
Roomajad on levinud kõikidel mandritel peale Antarktise ja kõikides kliimavöötmetes, samuti (peamiselt soojematel aladel) meredes ja ookeanides. Roomajate levik minevikus hõlmas ka külmemaid piirkondi kui tänapäeval. Praegune asustus on seotud roomajate keskkonna temperatuurist sõltuva kehatemperatuuriga.
Roomajate käitumine on keerulisem kui kahepaiksete oma, näiteks on innaajal isaste vahel võitlused, mitmetel roomajatel on algeline karjaeluviis. Suur osa praegusaja roomajaist on lihatoidulised.
Roomajad ehk reptiilid (Reptilia) on peamiselt maismaa-eluviisiga keelikloomade klass selgroogsete alamhõimkonnast. Neile on iseloomulik hingamine kopsudega, kahe aordikaare esinemine, paks sarvkihiga nahk ja koorega munad. Roomajad on üks mitmekesisemaid selgroogsete klasse, nende hulka kuulusid ka imetajate ja lindude eellased. Roomajad on evolutsiooniliselt esimene täielikult maismaal eluga kohastunud selgroogsete rühm.
Narrastiak Reptilia klaseko animalia tetrapodoak dira. Talde horretan sailkatzen dira besteak beste dortokak, krokodiloak, sugeak, anfisbaenioak, muskerrak, tuatarak eta horiendesagertutako ahaideak. Narrastien ikerketara bideratzen den zientziari herpetologia deritzo.
Narrastien klasea parafiletikoa da, ez dituelako biltzen ugaztun eta hegaztiak, baina bai euren arbasoetako batzuk.Hau da, eboluzioa aztertuz gero, ikusten da narrastien taldeak hainbat bide jarraitu dituela. Horren ondorioz, narrasti batzuk euren artean hurrunago daude ebolutiboki hegaztiekin baino, adibidez krokodiloak eboluzioan gertuagodaude hegaztietatik muskerretatik baino). Narrastien klase parafiletikoa izatearen arrazoia dahegaztiak ez direla klase horretan sartzen, nahiz eta gaur egungo zientzialari moderno batzuek nahiago duten hegaztiak ere narrastien barnean kokatzea eta klase monofiletikoa dela esatea.[1][2]
Ezagutzen diren lehenengo proto-narrastiak duela 312 milioi urte sortu ziren karbonifero garaian. Proto-narrasti horiek reptiliomorphatetrapodo aurreratuen garapenetik sortu ziren, eta lur lehorretara gero eta hobeto moldatzeko gaitasunak garatu zuten. Sortutako narrasti goiztiarrenak muskerrak izan ziren, adibidez: Hylonomus eta Casineria. Muskerrez gain, eboluzioan zehar tamaina handiko narrastiak ere sortu ziren, dinosauroak, esaterako. Garai hartan sortutako beste zenbait narrasti gaur egun desagertuta daude, gehienak kretazeo-tertziarioko iraungipen masiboan desagertu baitziren.
Narrastiak odol-hotzeko animalia ornodunak dira, horrez gain, arnasa biriketatik hartzen dute, azala ezkataz estalita dute eta, gainera, lau hanka endurtu edo motz dituzte, nahiz eta salbuespenak ageri diren (adibidez, zenbait sugeren eta anfisbaenioen kasuan ez da hankarik ageri). Anfibioak ez bezala narrastiek ez daukate beraien bizi-zikloan ingurune urtarrean bizi den larbarik. Narrasti gehienak arrautza erruleak dira, Squamata ordenako espezie batzuk,ordea, bibiparoak dira, desagertutako zenbait klado urtar bezala.
Narrastiek biriketatik bideratzen dute arnasketa, horregatik bizi dira gehienak lehorrean. Eskeletoa hezurrez osatua dute, eta burezurraren eta bizkarrezurraren kasuan hauek giltzaduraz lotuta daude. Narrastiek ez dute odolari tenperatura jakin batean eusteko gaitasunik ugaztunek eta hegaztiek bezala. Inguruneko tenperaturak baldintzatzen du beraien odolaren tenperatura; hau da, ingurunean hotz badago narrastien odola ere hotza egongo da eta, alderantziz, ingurunean bero egiten badu, haien odola ere bero egongo da; alegia, poikilotermoak dira. Hain zuzen, horregatik, narrastiak ez dira bizi oso eskualde hotzetan bizi, narrasti mota gehienak eskualde beroetan bizi dira.
Antartika kenduta, narrastiak gainontzeko kontinente guztietan bizi dira. Narrastien barnean hainbat azpitalde bereizten dira: dortokak (350 espezie), errinozefalioak (espezie bakarra, Zelanda berriko tuatara), squamata (muskerrak eta sugeak, 10.200 espezie inguru), krokodiloak (kaimanak, gabialak eta aligatoreak, 24 espezie).[3]
XIII. mendean narrastien kategoria izaki arrautza erruleen multzo gisa ezagutzen zen. Vicent Beauvaisek Mirror of Naturen liburuari jarraituz[4], talde horretan sailkatzen zituzten honako espezie hauek: sugeak, munstro fantastikoak, muskerrak, anfibio batzuk eta harrak biltzen ziren. XVIII. mendean sailkapenaren hasieran narrastiak anfibioekin taldekatuta ageri ziren. Linnaeusek, espezieen sailkapena sortuzuen suediarrak, narrasti eta anfibio guztiak «III Amphibia» klasean bildu zituen Systema Naturæ lanean[5]. Narrasti eta anfibio terminoak trukagarriak izan ziren denbora batez, harik eta Josephus Nicola Laurenti frantsesak trukaketa horrekin bukatu zuen arte. Josephusek erabili zuen narrasti terminoa lehenengoz, nahiz eta Linnaeusek bezala narrastiak eta anfibioak nahastu zituen. Gaur egun, bi taldeak herpetologiak aztertzen ditu.
XIX. mendearen hasieran narrasti eta anfibioak animalia berdintzat hartzen ziren; hau da, talde berean sailkatzen ziren. Pierre André Latreillek (1825) Batracia klasea sortu zuen, eta tetrapodoak lau talde ezberdinetan sailkatu zituen: narrastiak, anfibioak, hegaztiak eta ugaztunak. Thomas Henry Huxley britainiarrak Latrellieen definizioa ezagutzera eman zuen eta Richard Owenekin batera hedatu zuten narrastien existentzia hainbat fosil baliatuz, dinosauroenak, adibidez. 1863an Huxleyk ornodunak 3 taldetan sailkatu zituen: ugaztunak, sauroideak eta iktioideak (gerora arrainak eta anfibioak izango zirenak). Huxleyk proposatu zituen, hain zuzen, Sauropsida eta Ichthyopsida terminoak[6]. 1866an Haeckelek frogatu zuen ornodunak talde ezberdinetan bana daitezkeela ugalketa estrategien arabera. Horren arabera, arrautza amniotikoak izateak bereizten zituen narrastiak ugaztun eta hegaztiengatik.
Sauropsida eta Theropsida terminoak 1916an berriro erabiltzen hasi ziren, hain zuzen ere E. S. Goodrichek erabili zituen honako bi espezi-talde hauek bereizteko: alde batetik, muskerrak, hegaztiak eta beraien desagertutako ahaideak eta, bestetik, ugaztunak eta beraien desagertutako ahaideak. Goodrichek babesten zuen bihotzaren, odol-hodien eta garunaren egitura berdintsuak zituzten naturaren dibisioa edo taldea. Autore horren arabera, korronte biak garatu ziren lehendik zegoenaren sustraietatik; Protosauriatik, alegia, gaur egun anfibio itxurako narrastitzat dugun taldetik.[7]
1956an D. M. S. Watsonek ohartarazi zuen narrastien historian goiz banatu zirela bi taldeak, hortaz Goodrichen Protosauria bitan banatu zuen. Halaber, Sauropsida eta Theropsida taldeak berrinterpretatu zituen hegaztiak eta ugaztunak kanpoan uzteko. Beraz, bere Sauropsidak ondorengo hauetan banatzen ziren: Procolophonia, Eosuchia, Millerosauria, Chelonia (dortokak), Squamata (ezkatak dituzten musker eta sugeak), Rhynchocephalia, Crocodilia, "Thecodonta" (Archosauria basal parafiletikoak), dinosauro ez-hegaztiak, Pterosauria, Ichthyosauria eta Sauropterygia.[8]
XIX. mende amaieran narrastientzako hainbat definizio proposatu ziren. Bereizgarriena izan zenLydekker-ek 1896an eman zuena. Lydekkeren araberea, ornodunek zenbait ezaugarri biltzen zituzten, esaterako, kondilo okzipitala, baraila etab.[9]
Synapsida/sauropsida bereizketak beste ikuspuntu bat eragin zuen, hain zuzen, narrastiak lau azpiklasetan sailkatzea leiho tenporalen kopuru eta kokapenaren arabera. Sailkapen hori Henry Fairfield Osbornek hasi zuen eta Romersek landu eta bukatu ostean ezagun egin zuen[10][11].
Lau subklase horiek hauek ziren:
Euryapsiden osaeera zalantzazko izan zen, kontuan hartzen delako icthyosauruak beste euryapsidoetatik bereizita agertu zirela, eta horiei lehenagoko parapsida izena ezarri zitzaien. XX. mendean 4 azpiklaseak mantendu ziren arren, beranduago gehienek baztertu zuten Parapsida taldea.[12]
XXI. mendearen hasieran ornodunen paleontologoek taxonomia filogenetikoa erabili zuten, talde guztiei definizio monofiletiko bat eman ahal izateko. Hau da, definizio honen arabera, talde guztiek arbaso komun batetik sortutako ondorengoak izan behar dira. Narrastiak historikoki parafiletiko izan dira, ugaztun eta hegaztiak kanpo uzten dituztelako, nahiz eta arbaso komuna izan. Hegaztiak dinosauroetatik eboluzionatu zuten eta ugaztunak terapsido goiztiarretatik, narrastitzat ditugunak. Hegaztiak gertuago daude krokodiloengandik krokodiloak beste narrasti guztiengandik baino[13]. Colin Tudgek honela adierazi zuen[14]:
« Ugaztunak klado bat dira, beraz, kladistak pozik daude ugaztunak Mammalia kladoan sailkatzeaz; hegaztiekin berdina gertatzen da, klado bat dira Aves gisa unibertsalki sailkatuak. Ugaztunak eta hegaztiak ordea Amniota klado handiko subklaseak dira. Baina narrasti tradizionalak ez dira klado bat, amniotako atal bat baino ez dira; ugaztun eta hegaztiak albo batera uztearen ondorioz geratzen dena baino ez dira. Ezin dira sinapomorfiak erabiliz definitu. Horren ordez, dutena edo falta zaienaren arabera definitzen dira: Narrastiak lumak edo larrua falta dituzten amniotoak dira. Kasurik onenean, kladistek proposatzen dute narrasti tradizionalak direla ez-hegazti eta ez-ugaztun amniotoak. »
Egindako proposamen batzuek Reptilia parafiletikoen ordez hegaztiak barne hartzen zituen Sauropsida monofiletikoa erabiltzea proposatzen dute, baina terminoa ez da modu zabalean erabili eta, egin denean, ez da modu kontsistentean erabili. Sauropsida terminoa erabiltzen zenean, narrasti terminoaren eduki eta definizio berak zituen. 1988an Jaques Gauthierek narrastiak talde monofiletiko gisa definitzeko saiakera egin zuen; multzo horretan sailkatzen zituen ondorengo hauek: dortokak, muskerrak, sugeak, krokodiloak eta hegaztiak, eta beraien arbaso eta ondorengo guztiak. Dortoken eta gainontzeko narrastien arteko harremana ez zelako ulertzen oraindik garai horretan, Gauthieren definizioa ez zen egokitzat hartu[15].
Gauthierren definizioa eta gero beste zientzialari batzuek hainbat definizio batzuk eman zituzten. Lehen definizio berria, PhyloCoderen estandarrak betetzeko helburua zuena, Modesto eta Andersonek eman zuten 2004an. Horretarako, aurreko definizio guztiak birpasatu zituzten eta eraldatutako definizio bat proposatu zuten. Definizio horren arabera Reptilia ziren Lacerta agilis eta Crocodylus niloticusetik Homo sapiensetik baino gertuago zeuden amnioto guztiak zirela. Modesto eta Andersonek narrasti eta sauropsida terminoak sinonimo bezala hartu zituzten. Definizio horrek hegaztiak barne hartzen zituen, krokodiloak eta muskerrak biltzen dituen klado horren barruan baitaude[15].
Bentonek 2014ean ondorengo narrastien mailaz mailako sailkapena egin zuen[16][17].
Ondoren azaltzen den kladogramak narrastien «familia zuhaitza» deskribatzen du, eta M. S. Leek 2013an aurkitutako harreman filogenetikoen bertsio sinplifikatua da[18]. Ikerketa genetiko guztiek babesten dute dortokak diapsidoak direla[19][20][21][22][23]; batzuetan dortokak Archosauriformesen barruan sailkatu dira, nahiz eta batzuek Lepidosauriformesen barruan sailkatu dituzten[24]. Kladograma honek analisi genetiko eta morfologikoak batzen ditu[18].
Synapsida (Ugaztunak eta desagertutako ahaideak) 
Rhynchocephalia (Tuatara eta desagertutako ahaideak) 
Squamata (Muskerrak eta sugeak) _(Varanus_griseus).png)
Archosauriformes (Krokodiloak, hegaztiak, dinosauruak eta desagertutako ahaideak) _(Crocodylus_moreletii).jpg){kind=small}
_(Antwerpener_Breiftaube).jpg){kind=small}
Narrastien jatorria luzea da, duela 310-320 milioi urte inguru agertu ziren lehengo aldiz, Karbonifero garaian, lehen narrastiak Reptiliomorphatik eboluzionatu zutenean[2].
Ezagutzen den animalia amniotorik zaharrena Casineria da (nahiz eta Temnospondyli bat izan zitekeen)[25][26]. Duela 315 milioi urteko lorratz fosilak ere aurkitu dira Eskozia Berriko estratu batean, narrastien ibiltzeko era erakusten dutenak.[27] Lorratz hauek dudarik aurkezten ez duen narrasti ezagunik zaharrenarenak direla interpretatzen da, Hylonomus[28]. Espezie hori musker txiki bat bezalakoa zen, 20-30 zentimetro luze zen, hortz ugari eta zorrotzak zituen, intsektiboro batena.[29] Beste adibide baztuk ere badaude, Westlothiana (momentuz Reptiliomorpharen barruan sailkatzen dena)[30] eta Paleothyris, esaterako, horiek ere antzeko gorputzak zituzten eta antzeko habitatetan bizi ziren.
Amnioto goiztiarrak, narrastien ahaidek barne, tetrapodoen ahaidetzat hartzen ziren. Ustekabeko Carbonifero garaiko kolapsoakzenbait talderi eragin zion.[31] Tetrapodo primitiboak suntsituak ziren, aldiz, narrastien ahaideak hobeto igaro zuten, ekologikoki baldintza lehorretara hobeto moldatu zirelako. Tetrapodo primitiboak, gaur egungo anfibioak bezala, arrautzak uretan jarri behar zituzten. Bestalde, amniotoak hobeto moldatu ziren egoera berrietara eta lortu zutengaur egungo narrastiek bezala arrautzak oskolarekin inguratzea, horrela edozein ingurunetan jar zitzazketen. Amniotoek baldintza horiek Carboniferoko kolapsoa gertatu aurretik garatu zituzten, tetrapodo primitiboek ez bezala. Horrez gain, beste dieta mota batzuk garatu zituzten: herbiboroa, karniboroa, intsektiboroa eta pisciboroa.[31] Ezaugarri horiei esker, etorkizunean narrastiek komunitate eta habitat ezberdinak menderatu zituzten eta espezie horiendibertsitatea igo egin zen Mesozoiko garaian.
Tradizionalki uste da lehenengo narradtiek burezurra beren ahaideei oinordetzan hartu zietela eta burezur hori anapsida motakoa zela. Burezur mota horrek burezurraren sabaian zuloak ditusoilik sudurzuloentzako, begientzako eta begi pinealarentzako. Synapsidaren kasuan burezurrean zabalketa edo zulo gehiago agertzen dira, irudian ikusten den bezala. Burezur mota hori parareptilia taldeko kideek izan ohi dute, besteak beste honako hauek: lhantanosuchoidea, millerettidea, bolosauridea, nycteroleterida batzuk, procolophonoida batzuk eta mesosauro batzuk.[32][33][34] Lehen amniotoak agertu zirenean, synapsida klasea zatitu egin zen, talde horren berezitasuna izan zen begi bakoitzaren atzeanburezurreko zabalkuntzak agertzea, horrela zulo horiei esker muskuluak garatzeko toki gehiago zuten eta muskuluei esker mugimendua asko errazten zen. Laster beste talde batek antzeko ezaugarriak garatu zituen, kasu horretan begien atzean bi irekiune sortuz, ondoren klase horientzako diapsida terminoa gailendu zen. Zulo horien funtzioa burezurra arintzea zen, horrela pixu gutxiago hartzen zuen. Bestalde, hutsune horiekin muskuluek toki gehiago zeukaten eta, horrela, hozkada gogorragoak eman zitzaketen.
Dortoken burezurreko estruktura anapsida motakoa zen[35]. Sailkapen horren gainean eztabaida sortu zen; izan ere, batzuek argudiatzen zuten dortokak diapsidoak zirela, haien burezurra armadura hobetzeko garatu baitzuten. Beranduago, filogenetika morfologikoa azterketek erakutsi zutendortokak diapsidaren parte zirela. Ikerketa molekularren ondorioz, dortokak diapsiden taldean mantendu ziren, hain zuzen ere, archosauro taldearen arreba gisa.
Carbonifero garaiaren amaierarekin, amniotoak tetrapodoen fauna dominatzaileak bilakatu ziren. Reptiolomorpho lurtarrak oraindik existitzen ziren garaian, amnioto synapsidoak garatu eta lehendabiziko megafauna (animalia handiak) lurtarra bilakatu ziren, pelycosauru, edaphosauru eta dimetrodon haragijale eratan. Permiar periodoaren erdian, klima lehorragoa bilakatu zen, eta faunan aldaketak gertatuziren, hain zuen, pelycosauruek therapsidoak ordezkatu zituzten.[36]
Parareptilen kasuan, zeinen burezurrak sabaian ez zeukaten zulorik, permiar garaian zehar jarraitu eta loratu zuten, permiar garaiaren amaieran parareptil handi bilakatzeko. Azkenean,permiar periodoaren amaieran desagertu ziren.[36]
Permiar periodoaren hasieran, narrasti modernoak garatu eta bi taldetan banatu ziren: Archosauromorphoak (dortokak, krokodiloak eta dinosauroak) eta Lepidosauromorpha (tuatara eta muskerrak).
Kretazeoa amaitu zenean mesozoikoko narrasti megafaunadesagertu zen (Cretaceous-palogene extintion event). Itsas narrastien artetik soilik libratu zirenitsas dortokak, eta itsastarrak ez ziren narrastien artetik soilik erdi-urtar krokodiloak eta choristodereak, hain zuzen ere ondoren miozenoan suntsitu zirenak. Suntsiketa dramatiko horren ostean mesozoikoaren bukaera etorri zen eta zenozoikoaren hasiera. Ugaztun eta hegaztiek narrastien megafaunak utzitako habitatak konkistatu zituzten, ondorioz, narrastien dibertsitatearen handitzea moteldu zuen. Horrekin lotuta, hegazti eta ugaztunen dibertsitatea asko handitu zen. Hala ere, narrastiek megafaunaren parte garrantzitsu bat izaten jarraitu zuten, batik bat, dortoka erraldoiek.
Archosauro eta narrasti urtarren existentziaren ostean, kretazeoaren amaiera etorri zen, baina narrastien dibertsifikazioak jarraitu zuen zenozoikoan. Squamatak kolpe masiboa jasan zuen KT gertaeran; 10 milioi urte behar izan zituzten berreskuratzeko, Zenozoiko periodoan berreskuratzea lortu zuten. Gaur egun narrastien ehuneko handiena dira squamata taldekoak ([37].
Narrastiak Reptilia klaseko animalia tetrapodoak dira. Talde horretan sailkatzen dira besteak beste dortokak, krokodiloak, sugeak, anfisbaenioak, muskerrak, tuatarak eta horiendesagertutako ahaideak. Narrastien ikerketara bideratzen den zientziari herpetologia deritzo.
Narrastien klasea parafiletikoa da, ez dituelako biltzen ugaztun eta hegaztiak, baina bai euren arbasoetako batzuk.Hau da, eboluzioa aztertuz gero, ikusten da narrastien taldeak hainbat bide jarraitu dituela. Horren ondorioz, narrasti batzuk euren artean hurrunago daude ebolutiboki hegaztiekin baino, adibidez krokodiloak eboluzioan gertuagodaude hegaztietatik muskerretatik baino). Narrastien klase parafiletikoa izatearen arrazoia dahegaztiak ez direla klase horretan sartzen, nahiz eta gaur egungo zientzialari moderno batzuek nahiago duten hegaztiak ere narrastien barnean kokatzea eta klase monofiletikoa dela esatea.
Ezagutzen diren lehenengo proto-narrastiak duela 312 milioi urte sortu ziren karbonifero garaian. Proto-narrasti horiek reptiliomorphatetrapodo aurreratuen garapenetik sortu ziren, eta lur lehorretara gero eta hobeto moldatzeko gaitasunak garatu zuten. Sortutako narrasti goiztiarrenak muskerrak izan ziren, adibidez: Hylonomus eta Casineria. Muskerrez gain, eboluzioan zehar tamaina handiko narrastiak ere sortu ziren, dinosauroak, esaterako. Garai hartan sortutako beste zenbait narrasti gaur egun desagertuta daude, gehienak kretazeo-tertziarioko iraungipen masiboan desagertu baitziren.
Narrastiak odol-hotzeko animalia ornodunak dira, horrez gain, arnasa biriketatik hartzen dute, azala ezkataz estalita dute eta, gainera, lau hanka endurtu edo motz dituzte, nahiz eta salbuespenak ageri diren (adibidez, zenbait sugeren eta anfisbaenioen kasuan ez da hankarik ageri). Anfibioak ez bezala narrastiek ez daukate beraien bizi-zikloan ingurune urtarrean bizi den larbarik. Narrasti gehienak arrautza erruleak dira, Squamata ordenako espezie batzuk,ordea, bibiparoak dira, desagertutako zenbait klado urtar bezala.
Narrastiek biriketatik bideratzen dute arnasketa, horregatik bizi dira gehienak lehorrean. Eskeletoa hezurrez osatua dute, eta burezurraren eta bizkarrezurraren kasuan hauek giltzaduraz lotuta daude. Narrastiek ez dute odolari tenperatura jakin batean eusteko gaitasunik ugaztunek eta hegaztiek bezala. Inguruneko tenperaturak baldintzatzen du beraien odolaren tenperatura; hau da, ingurunean hotz badago narrastien odola ere hotza egongo da eta, alderantziz, ingurunean bero egiten badu, haien odola ere bero egongo da; alegia, poikilotermoak dira. Hain zuzen, horregatik, narrastiak ez dira bizi oso eskualde hotzetan bizi, narrasti mota gehienak eskualde beroetan bizi dira.
Antartika kenduta, narrastiak gainontzeko kontinente guztietan bizi dira. Narrastien barnean hainbat azpitalde bereizten dira: dortokak (350 espezie), errinozefalioak (espezie bakarra, Zelanda berriko tuatara), squamata (muskerrak eta sugeak, 10.200 espezie inguru), krokodiloak (kaimanak, gabialak eta aligatoreak, 24 espezie).
Matelijat (Reptilia) on nelijalkaisten selkärankaisten luokka, johon kuuluvat nykyiset kilpikonnat, krokotiilieläimet, liskot, käärmeet, matoliskot, tuatara ja niiden sukupuuttoon kuolleet sukulaiset. Matelijoita on noin 10 000 lajia, ja niitä tutkiva tieteenala on herpetologia.
Ensimmäiset matelijat kehittyivät Reptiliomorpha-kladin matelijamaisista sammakkoeläimistä noin 312 miljoonaa vuotta sitten kivihiilikaudella. Varhaisimmat matelijat lienevät Hylonomus ja Paleothyris. Nykyisten matelijoiden lisäksi permikaudella ja mesotsooisella maailmankaudella eli lukuisia sukupuuttoon kuolleita suuria matelijaryhmiä, esimerkiksi dinosaurukset, lentoliskot, kalaliskot, joutsenliskot, mosasaurit, Aetosauria ja pareiasaurit. Niiden valtakausi päättyi liitukauden lopulla, kun liitukauden joukkosukupuutto tapahtui. Nykyään matelijoiden luokassa on enää neljä lahkoa: Testudines (kilpikonnat; 350 lajia), Rhynchocephalia (tuatara Uudesta-Seelannista), Squamata (suomumatelijat eli liskot, käärmeet ja matoliskot; yli 10 200 lajia) ja Crocodylia (krokotiilieläimet eli krokotiilit, alligaattorit, kaimaanit ja gaviaalit; 24 lajia). Nykyisten matelijoiden koko vaihtelee Sphaerodactylus ariasae-gekkolajista (17 mm) suistokrokotiiliin (6 metriä ja 1 000 kilogrammaa).
Koska toiset matelijat ovat kladistisesti läheisempää sukua linnuille kuin toisille matelijoille, luokka "Reptilia" on nykyään parafyleettinen ryhmä eli se ei sisällä kaikkia esi-isän jälkeläisiä. Sen sijaan luokan Reptilia tilalla voidaan käyttää kladia Sauropsida, joka sisältäisi matelijat ja linnut. Sauropsidit olisivat siten yksi kahdesta vesikalvollisten pääkehityslinjasta; toinen on synapsidit (nisäkkäät ja niiden sukupuuttoon kuolleet sukulaiset). Kaikki nykyiset sauropsidit kuuluvat diapsidien Sauria-kladiin (myös kilpikonnat, jotka tosin yhä luetaan perinteisesti anapsideihin).
Matelijat on ensimmäinen eläinryhmä, joka sisältää selkeästi maaelämään sopeutuneita lajeja. Toisin kuin niitä edeltäneillä sammakkoeläimillä, matelijoilla on kuoriutumisestaan asti keuhkot. Ne eivät myöskään muni veteen ja niiden alkiota suojaa vesikalvo. Matelijoiden iho ei ole myöskään kostea, vaan se on sarveissuomujen tai -levyjen peittämä. Sisäisen tukirangan rakenne vaihtelee eri lahkoissa. Kilpikonnan kylkiluut ovat sulautuneet selkäkilpeen ja krokotiileilla on vatsakylkiluita. Käärmeet ovat raajattomia ja niiden kylkiluiden ja nikamien määrä on huomattavasti suurempi kuin muilla matelijoilla. Ulkoisia korvia matelijoilla ei ole, sillä ääni välittyy niiden pään sisään suoraan tärykalvon ja kuuloluiden kautta. Silmät ovat hyvin kehittyneet ja näköaisti on matelijoille tärkeä. Useimmilla matelijoilla on melko hidas aineenvaihdunta ja ne ovat siitä syystä pitkäikäisiä; galápagoksenjättiläiskilpikonna voi elää jopa 170-vuotiaaksi. Linnuista ja nisäkkäistä poiketen matelijat ovat vaihtolämpöisiä, eli ne eivät itse pysty säätelemään lämpöään.
Matelijat ovat vaihtolämpöisiä, jonka takia niitä esiintyy eniten trooppisella ja subtrooppisella vyöhykkeellä. Kylmässä matelijoiden elintoiminnot hidastuvat ja ne vaipuvat horrokseen. Matelijoita elää kaikkialla muualla paitsi Antarktiksella.
Lisääntymisessä hedelmöitys tapahtuu sisäisesti. Yleensä matelijat munivat, mutta jotkin liskot ja käärmeet synnyttävät nisäkkäiden tapaan eläviä poikasia. Toiset matelijat tekevät pesän ja hautovat muniaan, mutta toiset kaivavat ne maahan ja antavat Auringon lämmittää munat.
Matelijat jaetaan perinteisesti näihin kolmeen ryhmään:
Linnut (Aves)
Suomessa luonnonvaraisina eläviä matelijalajeja ovat sisilisko, vaskitsa, kyy ja rantakäärme eli tarhakäärme sekä vain Ahvenanmaalla tavattava kangaskäärme eli kanervakäärme.[1] Lisäksi 2000-luvulla Lounais-Suomessa on havaittu hietasisiliskoja.[2] Kyytä ja hietasisiliskoa lukuun ottamatta kaikki nämä lajit ovat Suomen luonnonsuojelulain mukaan rauhoitettuja.
Matelijat (Reptilia) on nelijalkaisten selkärankaisten luokka, johon kuuluvat nykyiset kilpikonnat, krokotiilieläimet, liskot, käärmeet, matoliskot, tuatara ja niiden sukupuuttoon kuolleet sukulaiset. Matelijoita on noin 10 000 lajia, ja niitä tutkiva tieteenala on herpetologia.
Ensimmäiset matelijat kehittyivät Reptiliomorpha-kladin matelijamaisista sammakkoeläimistä noin 312 miljoonaa vuotta sitten kivihiilikaudella. Varhaisimmat matelijat lienevät Hylonomus ja Paleothyris. Nykyisten matelijoiden lisäksi permikaudella ja mesotsooisella maailmankaudella eli lukuisia sukupuuttoon kuolleita suuria matelijaryhmiä, esimerkiksi dinosaurukset, lentoliskot, kalaliskot, joutsenliskot, mosasaurit, Aetosauria ja pareiasaurit. Niiden valtakausi päättyi liitukauden lopulla, kun liitukauden joukkosukupuutto tapahtui. Nykyään matelijoiden luokassa on enää neljä lahkoa: Testudines (kilpikonnat; 350 lajia), Rhynchocephalia (tuatara Uudesta-Seelannista), Squamata (suomumatelijat eli liskot, käärmeet ja matoliskot; yli 10 200 lajia) ja Crocodylia (krokotiilieläimet eli krokotiilit, alligaattorit, kaimaanit ja gaviaalit; 24 lajia). Nykyisten matelijoiden koko vaihtelee Sphaerodactylus ariasae-gekkolajista (17 mm) suistokrokotiiliin (6 metriä ja 1 000 kilogrammaa).
Koska toiset matelijat ovat kladistisesti läheisempää sukua linnuille kuin toisille matelijoille, luokka "Reptilia" on nykyään parafyleettinen ryhmä eli se ei sisällä kaikkia esi-isän jälkeläisiä. Sen sijaan luokan Reptilia tilalla voidaan käyttää kladia Sauropsida, joka sisältäisi matelijat ja linnut. Sauropsidit olisivat siten yksi kahdesta vesikalvollisten pääkehityslinjasta; toinen on synapsidit (nisäkkäät ja niiden sukupuuttoon kuolleet sukulaiset). Kaikki nykyiset sauropsidit kuuluvat diapsidien Sauria-kladiin (myös kilpikonnat, jotka tosin yhä luetaan perinteisesti anapsideihin).
Reptilia
Les reptiles, au sens courant, regroupent des animaux à température variable (ectothermes), au corps souvent allongé et recouvert d'écailles. Ce groupement, autrefois désigné sous le taxon des Reptilia, incluait aussi des animaux comme les dinosaures non aviens, les ptérosaures, les ichthyosaures, les plésiosaures et les pliosaures, mais s'est révélé être non pertinent avec l'essor de la cladistique. Depuis l'apparition de la classification phylogénétique, un nombre croissant de chercheurs considèrent que le concept de « reptile » ne devrait plus être utilisé dans la classification scientifique des espèces, car il désigne un groupe paraphylétique d'espèces semblables par les caractères de l'ectothermie et des écailles, dont les ancêtres communs ont produit une descendance qui en est exclue car ne possédant pas ces caractères : les oiseaux et les mammifères. Dans sa définition classique, les Reptilia sont en effet circonscrits à quatre ordres contemporains :
Ces lignées sont pourtant plus éloignées entre elles qu'avec d'autres lignées jugées non « reptiliennes ». Par exemple, les crocodiliens sont plus proches des oiseaux — ils partagent notamment la présence d'une membrane nictitante et d'un gésier — qu'ils ne le sont des lézards ou des tortues. De plus, certains groupes fossiles autrefois considérés comme des « reptiles » possèdent des caractéristiques que n'ont pas les reptiles actuels : les ichtyosaures se sont révélés avoir été vivipares ; d'autres tels les ptérosaures étaient velus et enfin les dinosaures ont révélé des formes à température constante (homéothermes) et, parmi eux, les théropodes ont donné naissance aux oiseaux. C'est pourquoi, depuis les années 1980 et l'essor d'une systématique essayant de retracer les relations de parenté entre les organismes, le regroupement des reptiles en tant que taxon a été abandonné, d'abord dans le monde universitaire, puis dans le système scolaire dont l'enseignement primaire et secondaire français. En revanche, il est toujours largement utilisé dans le langage courant et comme une classe pratique dans la systématique évolutionniste, une école de taxinomie aujourd'hui minoritaire, mais toujours active.
L'étude de ces animaux forme une des deux branches de l'herpétologie, l'autre étant l'étude des amphibiens, anciennement rapprochés des reptiles. Les premiers animaux à pouvoir être placés dans cette classe sont apparus sur Terre dès le Carbonifère, en même temps que les amniotes. Premiers vertébrés à pouvoir coloniser le milieu terrestre, ils se diversifient rapidement. Les reptiles sont aujourd'hui bien représentés, avec plus de 9 000 espèces répertoriées en 2011, localisées surtout à proximité des tropiques. La vision traditionnelle selon laquelle le Mésozoïque aurait été un « âge des reptiles » suivi par un « âge des mammifères » a été abandonnée, et l'on considère aujourd'hui qu'un « âge des dinosaures et des mammifères » a commencé au Trias et se poursuit de nos jours (puisque les oiseaux sont des dinosaures), tandis que le véritable « âge des reptiles » se place avant cela, au Permien, pour s'estomper au Trias.
Les reptiles ont, depuis toujours, intrigué ou fasciné les humains. Parce que certains sont capables de dévorer des humains (crocodiliens, grands varans) ou bien disposent de venins potentiellement mortels, parfois les reptiles inquiètent et font peur, parfois ils suscitent des phobies, mais d'autres fois ils sont sacralisés et sont l'objet d'une symbolique complexe. Omniprésents dans les mythologies du monde entier, ils ont inspiré l'imaginaire humain, servant par exemple de modèles aux dragons. D'autres suscitent de la sympathie, par exemple les tortues qui, dans certains mythes, portent le monde sur leur dos. Depuis les dernières décennies, l'élevage de reptiles se développe dans le monde, pour fournir le marché de la viande dans certains pays consommateurs, mais surtout les marchés de la maroquinerie de luxe, qui utilise leurs peaux, et celui des nouveaux animaux de compagnie. Toutefois, le braconnage est également très répandu et met en danger de nombreuses espèces, malgré les tentatives de régulation du commerce d'animaux sauvages menées au niveau international. La pollution et la disparition des habitats des reptiles sont les autres principaux dangers auxquels ils sont exposés.
Le terme « reptile », qui fait référence au serpent de la Genèse[1],[note 1], est issu du latin reptare, qui signifie « ramper ». Il a fini par désigner un groupe d'animaux respirant à l'air, à écailles et ectothermes, bien que la reptation ne soit pas une caractéristique universelle pour ceux-ci.
L'adjectif « reptilien » désigne ce qui est relatif aux reptiles, tandis que « reptilité » désigne une attitude reptilienne. Ces deux termes ont une connotation négative, désignant ce qui est primitif et brutal. Toutefois, l'expression « animal reptilien » peut faire référence à tout animal qui rampe, y compris un insecte[1]. Dans la théorie obsolète du cerveau triunique, popularisée dans les années 1970 par Paul D. MacLean, l'archipallium, ou « cerveau reptilien », était considéré comme le siège des instincts, des besoins primaires et des réflexes[2].
Bien avant que l'on parle de classification, Aristote décrit près de 50 espèces qualifiées de reptiles (ερπετόν). Il définit plusieurs sous-groupes de reptiles : les lézards, les crocodiliens, les serpents et les batraciens. Il les distinguait des poissons, des oiseaux et des autres quadrupèdes. Selon sa méthode de classification, ces animaux vertébrés et à sang se distinguaient par leurs organes internes (poumon, épiploon, mésentère…) et par l'organisation de ceux-ci, leurs écailles, leur langue et la ponte d'œufs. La notion antique du reptile n'est plus la même, sans parler des batraciens, puisque certaines des espèces qualifiées de reptile aujourd'hui sont vivipares, ont des langues larges comme les geckos etc. Pline l'Ancien, l'autre grand auteur naturaliste de l'antiquité, reprend les conceptions d'Aristote et y ajoute bon nombre de faits fantaisistes[5],[6].
La confusion entre les espèces aujourd'hui appelées reptiles et les amphibiens perdure avec la première publication de Systema Naturae de Carl von Linné qui classe tous ces animaux dans le groupe des « Amphibia »[7]. Cette erreur peut se comprendre car la faune suédoise, sur laquelle le scientifique s'est appuyé, était peu pourvue en reptiles et parmi les rares animaux appartenant à cette classe qu'on pouvait y observer la vipère et la couleuvre étaient souvent aperçues chassant dans l'eau[8]. En revanche, Reptilia était souvent préféré par les Français[9]. L'habitude de traiter ces deux types d'animaux ensemble demeure aujourd'hui à travers le terme d'herpétologie, la science qui étudie l'ensemble de ces animaux.
Josephus Nicolaus Laurenti est le premier à utiliser officiellement le terme « Reptilia », pour désigner une classe d'animaux composée de reptiles et d'amphibiens similaire à celle de Linnaeus[10]. Il ne comprend toutefois pas dans ce groupe les tortues[11]. À la même époque, Cuvier définit les reptiles comme « tous les animaux vertébrés dépourvus de plumes, de poils et de mamelles, et respirant, au moins dans leur état adulte, l'air atmosphérique au moyen de poumons situés à l'intérieur de leur corps »[12]. Cette définition comprend donc bien les amphibiens.
Dans son ouvrage paru en 1799, Alexandre Brongniart s'appuie sur une étude des organes les plus essentiels des reptiles : ceux de la circulation, de la respiration ou de la reproduction, puis à des organes d'importance plus secondaire comme ceux de la digestion, de la locomotion ou du toucher[13]. Sa classification identifie quatre ordres de reptiles : les chéloniens (tortues), les sauriens comprenant les lézards et les crocodiliens, les ophidiens (serpents) et les batraciens. Il commence donc à isoler ces derniers en les différenciant des autres reptiles[14], mais ce ne sera pas avant le début du XIXe siècle qu'une différence marquée entre ces animaux devient effective dans les classifications, et cela n'empêchera pas le qualificatif d'« herpétologiste » de s'appliquer jusqu'à nos jours aux connaisseurs tant des amphibiens que des reptiles. Pierre André Latreille crée la classe des Batracia en 1825, répartissant les tétrapodes en 4 classes : reptiles, amphibiens, oiseaux et mammifères[15].
L'anatomiste britannique Thomas Henry Huxley a popularisé la définition de Latreille et, en parallèle avec Richard Owen, a élargi le terme Reptilia aux fossiles de monstres disparus comme les dinosaures et le Dicynodon (synapside, reptile mammalien). S'intéressant de près aux similarités entre reptiles et oiseaux, il voit même dans certains de ces animaux préhistoriques disparus les ancêtres directs des oiseaux modernes[16].
Ainsi, Huxley commence petit à petit à remettre en cause la séparation des tétrapodes entre reptiles, amphibiens, oiseaux et mammifères, qui n'est dès lors pas l'unique classification à être diffusée. Ainsi, dans les cours qu'il délivre au Royal College of Surgeons en 1863, il répartit les vertébrés en trois catégories : les mammifères, les sauropsidés (comprenant les oiseaux et les reptiles) et les ichthyopsidés (composés des poissons et des amphibiens)[17].
Les termes « Sauropsida » (littéralement « tête de lézard ») et « Therapsida » (« tête de bête ») ont été également utilisés en 1916 par Edwin Stephen Goodrich pour distinguer d'une part les lézards, les oiseaux et leurs ancêtres et d'autre part les mammifères et leurs ancêtres éteints. Goodrich justifiait cette division par la nature du cœur et des vaisseaux sanguins, et d'autres caractéristiques comme la structure du prosencéphale. Selon Goodrich, les deux lignées ont évolué à partir d'un groupe d'animaux aujourd'hui disparu qui comprenait des amphibiens du Paléozoïque et des reptiles primitifs et qu'il désignait sous le nom de « Protosauria »[18].
En 1956 David Meredith Seares Watson observe que les « Sauropsida » et les « Therapsida » ont divergé très rapidement au cours de l'évolution des reptiles. Il réinterprète ces deux groupes pour en exclure respectivement les oiseaux et les mammifères. Ainsi dans sa classification les sauropsidés comprennent les Procolophonia, les Eosuchia, les Millerosauria, les Chelonia (tortues), les Squamata (lézards et serpents), les Rhynchocephalia, les Crocodilia, les Thecodontia (groupe paraphylétique d'archosaures), les dinosaures non aviaires, les ptérosaures, les ichtyosaures, et les sauroptérygiens[19].
En 1866, Ernst Haeckel démontre que les vertébrés peuvent être classés suivant leur méthode de reproduction, et que les oiseaux, les reptiles et les mammifères partagent l'œuf amniotique. À la fin du XIXe siècle, la classe des Reptilia inclut donc tous les amniotes à l'exception des oiseaux et des mammifères[20]. Ainsi, ils comprennent les crocodiles, alligators, sphénodons, lézards, serpents, amphibiens, et tortues, ainsi que certains animaux disparus comme les dinosaures, synapsides et les Pareiasauridae primitifs. C'est encore la définition utilisée communément aujourd'hui.
Au XXe siècle, les reptiles sont divisés en quatre sous-classes en fonction du nombre et de l'emplacement des fosses temporales (ouvertures appelées aussi fenêtres temporales) dans le crâne qu'elles allègent et qui permettent le passage, l'allongement et l'insertion de muscles qui actionnent la mandibule, en lien avec le développement de la fonction masticatoire. Cette classification a été initiée en 1903 par Henry Fairfield Osborn (en se basant sur le radical grec ἀψίς / apsis, orbite ou arche, qui fait référence à ces fosses ou aux arcades osseuses qui les délimitent)[21] et popularisée par les travaux d'Alfred Sherwood Romer divulgués dans son célèbre Vertebrate Paleontology[22],[23]. Ces quatre classes sont :
La composition du groupe des euryapsides est un peu controversée. Les ichthyosaures sont parfois considérés comme ayant évolué indépendamment des autres euryapsides, ce qui lui a valu la dénomination de Parapsida. Mais on rejeta plus tard la légitimité de ce taxon (les ichthyosaures sont classés comme incertae sedis ou avec les Euryapsida). Les euryapsides semblent en fait dérivés des diapsides, chez lesquels une fosse temporale se serait bouchée, évolution vraisemblablement apparue à plusieurs reprises au cours de l'évolution des reptiles[24]. Toutefois, la classification en quatre sous-classes (ou trois si les Euryapsida sont placés parmi les Diapsida) demeure universellement reconnue par la plupart des scientifiques tout au long du XXe siècle[25] et a seulement été remise en cause par l'avènement de la phylogénétique.
Les tortues sont traditionnellement considérées comme des survivantes du groupe des anapsides, leur crâne ne présentant pas d'ouvertures particulières[26]. Cette classification est critiquée, certains scientifiques pensant que les tortues sont des diapsides qui sont revenus à la forme du crâne originelle pour améliorer leur protection, comme le suggère l'acception moderne du clade des Parareptilia[27]. Les études phylogénétiques plus récentes fondées sur la morphologie ont placé les tortues dans le taxon des Diapsida[28]. Toutes les études moléculaires confirment cette hypothèse et place fermement les tortues au sein du groupe des diapsides, les rapprochant généralement des archosaures[29],[30],[31],[32].
Au XXIe siècle, la majorité des paléontologues et des biologistes ont adopté la taxonomie cladiste, suivant laquelle chaque groupe doit former un clade, comprenant l'ensemble des descendants d'un ancêtre particulier. Les reptiles ne correspondent pas à cette définition, et sont clairement un groupe paraphylétique, puisqu'ils excluent les oiseaux et les mammifères, malgré le fait que ceux-ci soient également les descendants des premiers reptiles[33]. Colin Tudge écrit à ce propos :
« Les mammifères forment un clade, et c'est pourquoi les partisans de la nomenclature phylogénétique peuvent conserver ce taxon traditionnel. Il en est de même pour les oiseaux, universellement reconnus comme le taxon Aves. Mammalia et Aves sont en fait des sous-clades à l'intérieur du clade des amniotes. Mais la classe traditionnellement connue comme celle des reptiles ne constitue pas un clade. C'est simplement une section du clade des amniotes, la section qu'il reste quand on a retiré à ce clade les mammifères et les oiseaux. Ce groupe ne peut pas être défini par synapomorphie, au sens propre. On le définit par un certain nombre de caractères qu'ils possèdent ou dont ils manquent : les reptiles sont les amniotes qui n'ont pas de fourrure ni de plumes. Au mieux, on peut dire que les reptiles sont les amniotes non aviaires et non mammaliens[34]. »
Malgré les propositions pour remplacer le groupe paraphylétique Reptilia par le groupe holophylétique Sauropsida, ce dernier terme ne s'est pas réellement répandu, ou quand il l'est, est généralement mal employé[35]. Généralement on utilise le terme Sauropsida comme un synonyme de Reptilia. En 1988, Jacques Gauthier propose une définition du terme reptile respectant la cladistique, en en faisant un groupe holophylétique incluant les tortues, les lézards et les serpents, les crocodiliens et les oiseaux, ainsi que leurs ancêtres communs et leurs descendants[36]. Cette proposition est mise à mal par l'actuel débat sur l'emplacement réel des tortues dans la classification[35]. D'autres définitions ont été formulées par divers scientifiques à la suite de la publication de Gauthier. La première qui put postuler aux standards de PhyloCode a été publiée par Modesto et Anderson en 2004. Ils ont étudié les diverses définitions publiées précédemment et proposé leur propre définition qu'ils ont voulue la plus proche possible de la définition traditionnelle tout en étant stable et holophylétique. Ils ont ainsi défini le groupe des reptiles comme l'ensemble des amniotes plus proches de Lacerta agilis et Crocodylus niloticus que de Homo sapiens. Cette définition revient en fait à la définition de Sauropsida, que Modesto et Anderson ont tenté de rapprocher de Reptilia, cette dernière étant plus connue et plus fréquemment utilisée, bien que la définition inclut les oiseaux[35].
Ce taxon est considéré comme paraphylétique ; si les reptiles mammaliens fossiles forment un même clade avec les mammifères, les autres reptiles en forment un autre avec les oiseaux et les dinosaures, celui des Sauropsides, groupe frère du précédent au sein des vertébrés amniotes.
Voici la classification évolutionniste proposée par Benton en 2005[37],[note 2].
Araeoscelis sp. (Araeoscelidia) †
Labidosaurus sp. (Captorhinida) †
Icarosaurus sp. (Eolacertilia) †
Hesperornis sp. (Hesperornithiformes) †
Hupehsuchus sp. (Hupehsuchia) †
Qianichthyosaurus sp. (Ichthyosauria)) †
Mesosaurus sp. (Mesosauria) †
Nothosaurus sp. (Nothosauroidea) †
Tianyulong sp. (Ornithischia) †
Paleorhinus sp. (Phytosauria) †
Placodus sp. & Cyamodus sp. (Placodontia) †
Plesiosaurus sp. (Plesiosauria) †
Tanystropheus sp. (Protorosauria) †
Pteranodon sp. (Pterosauria) †
Machairasaurus sp. (Saurischia) †
Sarcosuchus sp. (Tethysuchia) †
Trilophosaurus sp. (Trilophosauria)
Le cladogramme ci-dessous représente en quelque sorte « l'arbre généalogique » des reptiles, dans la version simplifiée proposée par Laurin et Gauthier en 1996 dans le cadre du projet Tree of Life Web Project[38], avec les informations sur les reptiles les plus primitifs selon Muller et Reisz (2006)[39].
Les tortues sont un groupe très ancien de reptiles, qui comprend aujourd'hui environ 340 espèces réparties dans 15 familles. Elles se caractérisent notamment par la carapace qui les protège des prédateurs. Celle-ci est composée d'un plastron sur la face ventrale et d'une dossière sur le dessus du corps, reliés sur les côtés par deux ponts osseux[40]. Elle est constituée de plaques osseuses et d'écailles reliées au squelette de l'animal[41]. Les tortues sont dépourvues de dents mais possèdent un bec corné leur permettant de trancher les aliments, carnés comme végétaux[42],[43]. Les tortues ont colonisé différents milieux, puisque l'on trouve parmi elles des tortues terrestres mais également des tortues aquatiques affectionnant l'eau douce et des tortues marines qui vivent la plupart du temps en pleine mer, et ne reviennent sur la terre ferme que pour pondre leurs œufs[44],[45]. Leur ordre est constitué de deux groupes principaux : les pleurodires, tortues de l'hémisphère sud qui ont notamment la particularité de rentrer leur tête en formant un S avec leur cou, et les cryptodires, qui rentrent leur tête sans changer son orientation, et qui regroupent la plupart des tortues terrestres et quelques amphibies, et toutes les espèces marines. Ces dernières ont connu un plus grand succès, plus nombreuses et remplaçant souvent les pleurodires[46].
Ils ne sont plus représentés aujourd'hui que par deux espèces appartenant au genre Sphenodon. Cet ordre était florissant il y a 200 millions d'années[47]. Ces animaux possèdent un troisième œil et représentent un témoignage de la séparation des lignées ayant abouti aux lépidosauriens (dont les lézards, serpents et sphénodons font partie) d'une part et aux archosauriens (oiseaux et crocodiliens, entre autres) d'autre part.
Les deux espèces subsistant aujourd'hui sont endémiques de Nouvelle-Zélande. Elles constituent la branche divergeant le plus précocement dans l'arbre phylogénétique actuel des lépidosauriens. Le cerveau et le mode de locomotion présentent des états de caractères ancestraux d'amphibiens et l'organisation du cœur est plus simple que chez les autres reptiles[48].
Le groupe des squamates est le groupe qui compte la plus grande diversité d'espèces avec environ 9 000 espèces. Ils regroupent des animaux qui ont la particularité de changer régulièrement de peau en muant par lambeau, voire en laissant l'intégralité de leur vieille peau derrière eux[43]. On les répartit en cinq sous-ordres :
Les crocodiliens forment un groupe de 30 espèces réparties en trois groupes, les Crocodylidae (crocodiles et faux-gavials), les Alligatoridae (alligators et caïmans) et les Gavialidae (gavials). Ces animaux sont bien adaptés à la vie aquatique. Ils ont un corps oblong fortement aplati, des pattes semi-palmées placées latéralement qui leur permettent de se déplacer en faisant traîner leur corps sur le sol, une longue queue garnie d'écailles et une large tête avec un long museau plat qui leur permet de rester immergés à l'exception de leur nez et leurs yeux[54].
Ces animaux sont les reptiles les plus proches des oiseaux. Ils ont une anatomie plus complexe que la plupart des autres espèces, notamment au niveau de la circulation sanguine avec leur cœur à quatre cavités. Ils font partie des seuls reptiles à développer des relations sociales évoluées avec la mise en place d'une hiérarchie dans le groupe, et à avoir un véritable comportement maternel[54].
Les reptiles sont des animaux très divers chez lesquels on trouve peu de caractéristiques communes tant sur le point morphologique que physiologique. Ils partagent seulement les caractères de base comme la peau écailleuse, observés par les premiers scientifiques qui se sont intéressés à la classification des animaux sur quelques spécimens, et qui ont servi à définir le groupe autrefois. Par ailleurs, certains comme les crocodiliens sont plus proches des oiseaux, groupe de non-reptiles, que des autres ordres de reptiles. Les fossiles jadis considérés comme reptiles compliquent encore l'appréciation du groupe, puisque ceux-ci présentent une diversité encore bien plus importante que celle des reptiles actuels. Ils avaient colonisé tous les milieux, avec les dinosaures sur terre, les ichthyosaures et les mosasaures dans les mers et les ptérosaures dans les airs, et comprenaient pas moins de 16 ou 17 ordres[55], contre 4 actuellement. De plus, certains fossiles de dinosaures à plumes proches de l'origine des oiseaux (Archaeopteryx...), ou les reptiles mammaliens, à l'origine des mammifères, sont à la marge du regroupement, et compliquent sa définition[56].
Il est encore plus difficile de classer les fossiles entre amniotes et amphibiens. Il est habituel de considérer comme amphibiens tous les tétrapodes non-amniotes ce qui, strictement, est inexact. La distinction entre ces groupes est d'autant plus difficile que la séparation est plus ancienne. L'arbre phylogénique témoignant de cette séparation est le suivant :
Le taxon des reptiles étant paraphylétique, il ne regroupe pas tous les animaux qui descendent d'un même ancêtre commun. Autrement dit, d'un point de vue strictement temporel, les oiseaux sont plus proches des crocodiliens que ces derniers ne le sont des lézards. On retrouve donc des caractéristiques communes aux oiseaux et aux crocodiliens qui sont absentes chez les tortues, les lézards et les serpents. En outre le dernier ancêtre commun à toutes ces espèces est très éloigné, par conséquent le terme reptile regroupe des animaux aux morphologies et caractéristiques anatomiques diverses, et qui n'ont que peu de caractéristiques en commun (d'où le rang taxonomique relativement élevé de classe). On observe par exemple de fortes variations de taille entre les représentants du groupe, dans lequel on retrouve les plus petits amniotes, des geckos du genre Sphaerodactylus, et des animaux comme le Crocodile marin qui peut atteindre une tonne. Les plus grands animaux que la Terre ait portés étaient également des reptiles, les dinosaures.
Les reptiles sont des animaux vertébrés tétrapodes, bien que les membres aient régressé ou sont même complètement absents chez certains d'entre eux comme les serpents, les orvets et les amphisbènes. Leur corps est couvert d'écailles. Certains sont protégés par des plaques osseuses, formant même une carapace chez les tortues. Ils peuvent avoir divers attributs supplémentaires comme des crêtes, des fanons gulaires, des épines dorsales, des cornes… Leur corps se termine par une queue plus ou moins fusiforme. Les reptiles respirent tous à l'aide de poumons, plus ou moins complexes suivant les espèces.
Ils ne disposent en revanche pas des caractéristiques propres aux mammifères comme les poils ou un diaphragme[57], remplacé chez les sauropsides par une couche de mésentère à la fonction identique. Ils ne disposent pas non plus de plumes, ce qui les distingue des oiseaux, mais comme eux leur respiration est assurée par les contractions de l'ensemble des muscles abdominaux et intercostaux[58]. Les reptiles ne disposent pas d'un cœur à quatre cavités identiques aux mammifères et aux oiseaux, mais d'un cœur à deux oreillettes et un ventricule, ce dernier étant partiellement cloisonné en deux chez les crocodiliens[59].
Si les différences entre les amphibiens avancés et les premiers reptiles au Carbonifère étaient très peu marquées, ils se distinguent aujourd'hui facilement par leurs caractéristiques morphologiques. Les reptiles et les amphibiens modernes diffèrent tout d'abord par leur peau. Celle-ci est souple et toujours humide chez les amphibiens, et facilite les échanges gazeux avec son environnement[60]. Chez les reptiles elle est sèche et écailleuse, et les échanges avec le milieu sont beaucoup plus rares. Au niveau de l'anatomie interne, le crâne des reptiles est relié au reste de la colonne vertébrale par un seul condyle occipital, contre deux chez les amphibiens, et le sacrum est composé d'au moins deux vertèbres, contre une seule chez les amphibiens[60]. Ces derniers ont un cœur composé d'un seul ventricule, quand il est au moins partiellement divisé chez les reptiles[60]. Enfin les amphibiens ont des canaux communs pour desservir leurs reins et leurs gonades, tandis qu'ils sont distincts chez les reptiles. Ces derniers sont par ailleurs capables de concentrer leur urine en réabsorbant de l'eau alors que les amphibiens ont une urine très diluée et leur système excréteur nécessite une grande quantité d'eau pour fonctionner[60],[61].
La majorité des reptiles est carnivore[62]. Ils se nourrissent de diverses proies, des plus petites comme les insectes, les petits crustacés, les mollusques ou les araignées, à de plus grosses comme des mammifères tels que les gnous ou les gazelles. Certains d'entre eux sont également herbivores, et ont développé des adaptations en lien avec ce régime, notamment au niveau du tractus digestif et de sa flore[63]. Du fait de leur métabolisme lent (mais accéléré par la chaleur[64]), et de leur assimilation lente des proies de grandes tailles, la plupart des reptiles sont capables de jeûner sur de longues périodes[54].
Les reptiles sont des animaux dits à sang froid, ou poïkilothermes, c'est-à-dire que leur température interne n'est pas stable mais dépendante de celle du milieu extérieur[65], mais là encore certains font exception, une étude de 2010 ayant montré que certains reptiles marins aujourd'hui disparus tels que le mosasaure, l'ichtyosaure et le plésiosaure parvenaient à maintenir une température plus élevée que celle de leur milieu grâce à la chaleur produite par leur métabolisme[66]. Lorsque les températures sont trop froides ou trop élevées, les reptiles entrent en léthargie et hibernent ou estivent suivant la situation[62].
On considère généralement que les reptiles sont moins intelligents que les mammifères ou les oiseaux[67]. La proportion de la taille de leur cerveau par rapport à leur corps est nettement moins élevée que celle des mammifères et la moelle épinière représente une forte proportion de l'ensemble du système nerveux. Leur quotient d'encéphalisation représente ainsi seulement un dixième de celui des mammifères[68]. Toutefois certains reptiles de grande taille présentent un système nerveux plus complexe. De grands lézards comme les varans sont connus pour présenter des comportements évolués et donc une certaine intelligence[69]. Les crocodiliens, au cerveau plus développé, sont en mesure de présenter un système hiérarchique de fonctionnement en groupe assez complexe[70].
Les reptiles ont conservé la disposition ancestrale des Tétrapodes, celle du membre transversal (membre qui se plie en Z chez les Amphibiens du Primaire, les Urodèles et Reptiles actuels) alors que les Mammifères et les Tétrapodes non mammaliens, secondairement bipèdes (certains Dinosauriens, Oiseaux), ont adopté le membre parasagittal qui assure une meilleure sustentation et locomotion[71].
« La disposition parasagittale est mécaniquement plus favorable que la disposition transversale, car cette dernière met en œuvre pour maintenir le stylopode en position horizontale des masses musculaires considérables qui ne sont pas disponibles pour l’effort locomoteur proprement dit. Au contraire, le membre parasagittal réalise une structure apte à supporter d’emblée le poids du corps dans de bonnes conditions mécaniques : tout l’effort musculaire peut être utilisé pour mobiliser les leviers osseux les uns par rapport aux autres dans un plan parasagittal optimal pour la progression. Le « prix à payer » pour cette amélioration est une plus grande complexité du contrôle nerveux de l’attitude. En effet, chez les formes à membres transversaux, le polygone de sustentation est large et l’équilibre stable. Il est étroit au contraire chez les formes à membres parasagittaux, l’équilibre est moins stable et le contrôle de l’attitude exige une bonne coordination neuromotrice[72] ».
Les reptiles sont des amniotes. Ils sont majoritairement ovipares mais certains sont vivipares. Chez les espèces ovipares, le sexe est souvent déterminé par des conditions environnementales, et notamment par la température.
Le « taux de survie » des juvéniles est un des paramètres critiques de démographie et survie d'une espèce. Les jeunes reptiles, très discrets sont rarement observés et ne sont pas trouvés lors des programmes de suivi par marquage-recapture. On en a déduit que les taux de survie des juvéniles sont très faibles. Cette hypothèse est contredite par des travaux récents de modélisation. Ceux-ci ont indirectement estimé les taux de survie des juvéniles nécessaires au maintien d'une population stable, d'après les données publiées sur la démographie des reptiles et les taux de survie des adultes dans 109 populations de reptiles (englobant 57 espèces). Les taux estimés de survie des juvéniles seraient en fait bien plus élevés que ce que l'on pensait (en moyenne, seulement environ 13 % moindres que ceux des adultes de la même espèce) et fortement corrélée au taux de survie des adultes. Selon ces mêmes travaux, les taux de survie au cours de la vie (des juvénile et des adultes) devraient être plus élevés chez les tortues que chez les serpents, et plus chez les serpents que les lézards. Conformément aux théories de l'évolution, les taux de survie des juvéniles seraient plus élevés au sein des squamates vivipares que chez les ovipares (mais le nombre total de jeunes est moindre). La croyance répandue que les reptiles juvéniles ont un faible taux de survie annuel résulterait donc de difficultés d'échantillonnage. Il reste à expliquer comment les jeunes reptiles échappent autant aux observateurs naturalistes[73].
Les reptiles sont présents sur quasiment l'intégralité de la surface du globe, à l'exception des zones trop froides à proximité des pôles. Comme ce sont des animaux à sang froid, ils préfèrent tout de même les températures assez élevées, et leur présence et leur diversité deviennent plus importante à proximité des tropiques[74]. Ainsi, les continents les plus riches en reptiles sont l'Asie, l'Afrique et l'Amérique du Sud.
Les reptiles peuvent s'adapter à des habitats très différents. On les trouve très présents dans les forêts tropicales, avec une très forte diversité d'espèces, mais ils peuplent également les déserts, où l'on retrouve des lézards et des serpents qui s'abritent durant la journée et sortent la nuit. Dans les zones montagneuses les lézards aiment se cacher dans des amas de pierres, et certains serpents se sont spécialisés dans les zones d'altitude comme la Vipère d'Orsini (Vipera ursinii) que l'on trouve dans les hautes montagnes d'Europe à des altitudes avoisinant 2 000 m[75]. Certains reptiles sont dits fouisseurs et passent une partie de leur vie sous la terre comme les amphisbènes. Les reptiles ont également colonisé les milieux aquatiques : les crocodiliens, certaines tortues comme la Cistude d'Europe et certains serpents comme l'anaconda, le Mocassin d'eau et les couleuvres sont à leur aise dans les rivières et lacs d'eau douce, quand les tortues marines sont présentes dans tous les océans du monde, et ne rejoignent la terre ferme que pour se reproduire[74]. Les serpents marins représentent un niveau d'adaptation supérieur, puisqu'ils ne retournent plus du tout à terre pour la plupart d'entre eux, et ont adopté un cycle de vie exclusivement marin. De nombreuses espèces ont des mœurs arboricoles, comme les serpents ou les lézards. Certains peuvent se déplacer d'arbres en arbres en « planant » comme les dragons volants et dans une moindre mesure certains serpents comme les couleuvres volantes.
Les reptiles sont apparus il y a environ 320 ou 310 Ma dans les marais de la fin du Carbonifère, et sont issus de l'évolution d'animaux reptiliomorphes avancés[27]. Ceux des reptiliomorphes qui sont devenus amniotes se distinguent des amphibiens par leur œuf, dont la coquille solide leur permet d'être pondu à même le sol. Ceci permet aux reptiles de coloniser le milieu terrestre en y passant l'intégralité de leur temps, tandis que les amphibiens restent plus ou moins inféodés au milieu aquatique[60]. Ce type d'œuf, appelé œuf amniotique, est l'apanage des amniotes, un taxon d'animaux dont les premiers représentants peuvent être qualifiés de reptiles. Le plus ancien amniote connu est Casineria, considéré comme un reptile primitif plutôt que comme un amphibien avancé[76],[77]. Une série d'empreintes fossiles retrouvées en Nouvelle-Écosse, datant d'il y a 315 Ma, présente les orteils et les empreintes d'écailles caractéristiques des reptiles[78]. Ces empreintes sont attribuées à Hylonomus, le premier amniote incontestable connu[79]. Il s'agissait d'un petit animal à l'allure de lézard, d'environ 20 à 30 cm de long, avec de nombreuses dents pointues attestant de son régime insectivore[80]. Parmi les plus anciens reptiles connus on répertorie également Westlothiana, qui est toutefois pour le moment plutôt considéré comme un amphibien reptiliomorphe que comme un véritable amniote[81] et Paleothyris, qui ont une allure et des comportements similaires à Hylonomus.
Les premiers reptiles étaient anapsides, présentant un crâne plein avec seulement des ouvertures pour les yeux, le nez, la colonne vertébrale[67]. Très rapidement après l'apparition des premiers reptiles, ceux-ci se scindent en deux branches[82],[83]. Une de ces branches, les Synapsida (incluant les reptiles mammaliens ainsi que les mammifères actuels et éteints), a une ouverture dans le crâne, juste derrière l'œil ; l'autre branche, celle des Diapsida, présente, en plus du trou situé derrière chaque œil, un second trou plus haut dans le crâne. Ces trous laissent dans le crâne de la place pour les muscles de la mâchoire, permettant une morsure plus puissante[67].
Les premiers reptiles restent d'abord de taille modeste, car certains amphibiens comme Cochleosaurus les surpassent en taille, et ces reptiles ne représentent qu'une très faible part de la faune avant le changement climatique qui marque la seconde partie du Carbonifère. Au Carbonifère supérieur, le climat devient plus aride à partir de la fin du Moscovien, il y a environ 305 millions d'années[84],[85]. Ce changement assez brusque de climat affecte plusieurs grands groupes d'animaux, notamment les amphibiens, alors que les reptiles survivent un peu mieux, certainement mieux adaptés aux conditions sèches qui s'ensuivent. Les amphibiens doivent retourner pondre leurs œufs dans l'eau, à la différence des reptiles aux œufs munis d'une coquille qui peuvent vivre loin des points d'eau. Les reptiles colonisent dès lors de nouvelles niches écologiques à une vitesse supérieure que précédemment, et surtout plus vite que les amphibiens. Ils développent de nouvelles stratégies alimentaires, certains d'entre eux devenant herbivores, d'autres devenant carnivores, alors qu'ils étaient tous au départ uniquement insectivores et piscivores[84]. À partir de cette période, les reptiles dominent la vie terrestre et présentent une diversité bien supérieure à celle des amphibiens, préparant le Mésozoïque que l'on considérait jadis comme l'« ère des reptiles »[86].
À la fin du Carbonifère, les reptiles sont la faune tétrapode dominante. Tandis que les amphibiens reptiliomorphes existent toujours, les synapsides forment la première mégafaune terrestre à travers pélycosaures comme Edaphosaurus et le carnivore Dimetrodon. Au milieu du Permien, le climat devient plus sec, ce qui provoque un changement de la faune : les pélycosaures sont remplacés par les thérapsides, mieux adaptés[87]. Au Permien, ces animaux dominent largement la faune terrestre et on considère que 6 reptiles sur 7 sont des thérapsides[88].
Les anapsides, dont le crâne massif ne présente aucune ouverture postorbitale, sont toujours très présents tout au long du Permien. Les paréïasaures atteignent notamment de très grandes proportions dans la seconde partie du Permien, avant de disparaître à la fin de cette période (les tortues pourraient en être des survivants)[87].
Très tôt au cours de cette période, les diapsides se séparent en deux grandes lignées, les archosaures (groupe des crocodiliens, des dinosaures et donc des oiseaux) et les lépidosauriens (qui donneront plus tard les serpents, lézards et sphénodons que l'on connaît aujourd'hui). Ces deux groupes gardent une petite taille et une allure de lézard durant le Permien.
Le terme d'« ère des reptiles » a été abandonné car le groupe des mammifères, qui a connu une explosion radiative après l'extinction des grands archosaures, est apparu en même temps que ceux-ci et, si les mammifères du Mésozoïque étaient de taille inférieure à celle des archosaures, ils étaient en revanche très nombreux. Par ailleurs, si les dinosaures ont produit des espèces de grande taille, la plupart d'entre eux étaient de taille moyenne (comme Ornithomimus ou Variraptor) ou petite (comme Compsognathus), à l'image des mammifères ou des oiseaux actuels. Ainsi, notre image du Mésozoïque s'est trouvée profondément modifiée par les découvertes récentes[89].
La fin du Permien marque une des plus grandes périodes d'extinction, un phénomène qui se prolonge à cause de deux fortes extinctions d'espèces[90]. La plupart des grands anapsides et synapsides disparaissent, remplacés par les archosauromorphes. Les archosaures prennent alors diverses formes, et plusieurs se caractérisent par des pattes postérieures allongées et une posture plus ou moins dressée qui faisait ressembler les plus anciennes espèces à des crocodiliens à longues pattes. Les archosauriens deviennent le groupe de reptiles dominant du Trias, mais il faut tout de même 30 Ma pour que leur diversité soit aussi importante que durant le Permien[90]. Petit à petit la bipédie devient courante chez ces animaux, même les plus petits[91], ce qui leur confère une plus grande vitesse. Toutefois d'autres groupes d'archosaures adoptent une démarche à quatre pattes avec des pattes assez courtes, comme les phytosaures puis les crocodiliens.
Les dinosaures sont des archosaures. À la suite de l'extinction de diverses espèces d'archosaures vers la fin du Trias, ils investissent rapidement les niches écologiques laissées vacantes et prennent de l'importance. Ils se divisent rapidement en deux grands ordres, les Ornithischia et les Saurischia. On retrouve chez eux la bipédie de leurs ancêtres, même si certains retourneront par la suite à une posture quadrupède[92]. Au cours du Mésozoïque, le groupe des dinosaures va connaître une importante radiation et former divers ordres et sous-ordres très différents les uns des autres, tant pas leur aspect que par leurs mœurs[93]. Certains sont ainsi devenus les plus grands animaux terrestres ayant existé. Le Mésozoïque est donc parfois appelé l'« ère des dinosaures », animaux dont certains ont développé l'endothermie, comme le prouve la vascularisation de leurs os et divers autres indices, de la même manière qu'elle est apparue chez les reptiles mammaliens, mais la question de savoir si tous les dinosaures étaient endothermes reste fortement débattue dans le milieu scientifique[94]. Les dinosaures ont également pris de nombreuses formes plus petites, comme celle des petits théropodes à plumes qui, au milieu du Jurassique, vont donner naissance aux premiers oiseaux, et c'est surtout parmi ces formes que l'endothermie est probable[87].
Les diapsides lepidosauromorphes pourrait être à l'origine des reptiles marins[95]. Ces reptiles forment le groupe des sauroptérygiens au début du Trias et celui des ichtyosaures au milieu du Trias. Les mosasaures apparaissent également durant le Mésozoïque, au milieu du Crétacé il y a environ 100 Ma.
L'extinction Crétacé-Tertiaire à la fin du Crétacé voit la disparition de tous les groupes de dinosaures du Mésozoïque à l'exception des oiseaux. Parmi les grands reptiles marins, seules les tortues marines survivent, et parmi les dinosaures, seule une famille de petits théropodes, celle des oiseaux. C'est là que l'ancienne imagerie descriptive de la paléontologie plaçait la fin de l'« ère des reptiles » et le début de l'« ère des mammifères »[86]. En fait, il n'en est rien, si l'on considère que les oiseaux, qui sont des dinosaures, colonisent les premiers, avant les mammifères, les niches écologiques laissées vides par les dinosaures non-aviens, et que les mammifères, apparus en même temps que les dinosaures, étaient également bien représentés au Mésozoïque (eux aussi ont payé un lourd tribut à l'extinction) ; tout au plus peut-on parler d'une « ère des gros dinosaures » suivie par une « ère des gros mammifères » (avec une période des « gros oiseaux » entre les deux, au Paléocène et à l'Éocène)[89].
La diversification des reptiles continue tout au long du Cénozoïque, les squamates prenant une plus grande importance que lors du Mésozoïque. Aujourd'hui ceux-ci constituent la majorité des reptiles existants (plus de 90 %)[96]. On compte actuellement 8 700 espèces de reptiles[96], contre 5 400 espèces de mammifères et près d'une dizaine de milliers d'oiseaux.
La symbolique des reptiles est particulièrement complexe, ces animaux ayant parfois mauvaise réputation, représentant le mal en personne comme le serpent, mais inspirant le respect, et pouvant même être sacralisés comme certains crocodiliens en Afrique.
On retrouve les reptiles dans de nombreux cultes très anciens. Ainsi, les aborigènes d'Australie vénéraient le serpent arc-en-ciel comme l'un de leurs plus puissants êtres ancestraux, protecteur de son peuple[97]. Dans les civilisations d'Amérique du Sud, les Aztèques et les Toltèques vénéraient Quetzalcoatl, littéralement le « serpent à plumes », un dieu bienfaisant très respecté[98]. Chez les Romains et les Grecs, le dieu de la médecine, qu'ils appelaient respectivement Esculape et Asclépios, avait un serpent autour de son bâton, un symbole repris par la suite dans les professions médicales sous la forme du caducée[99]. Les Égyptiens vouaient eux un culte aux crocodiles sacrés du Nil, dont certains étaient même momifiés après leur mort[100]. Ce culte demeure en Afrique encore aujourd'hui, certains villages du Burkina Faso ont leur mare aux crocodiles sacrés. Le dieu de l'eau dans la mythologie égyptienne était d'ailleurs Sobek, un dieu à tête de crocodile[101]. Cette mythologie comprend également un grand nombre de dieux pouvant prendre la forme d'un serpent, souvent d'un cobra. De nombreuses cultures reprennent l'image de l'ouroboros, un serpent se mordant la queue et représentant l'infini, le cycle éternel de la nature. Il fut d'ailleurs repris par les mathématiciens à travers la lemniscate, un huit couché symbolisant l'infini. La mauvaise réputation des reptiles est plus récente. Dans la Bible par exemple, le serpent est l'animal du péché originel, qui trompa Ève et provoqua l'exclusion d'Adam et Ève du jardin d'Eden. La punition du serpent fut de devoir ramper[102]. Sa forme phallique lui a aussi valu la symbolique de la luxure et du péché.
Même si l'on ne peut pas réellement parler de reptiles, de nombreux animaux issus de l'imagination humaine partagent un grand nombre de traits communs avec ces animaux. L'exemple le plus connu est le dragon, gigantesque reptile écailleux généralement pourvu d'ailes et que l'on retrouve dans les mythologies du monde entier. Le dragon n'a pas la même signification suivant la civilisation. Il est un symbole de vie et de puissance en Chine, un protecteur en Indonésie, un gardien de trésors en Grèce antique ou encore un être maléfique et ravisseur de princesses en Europe médiévale.
Les gigantesques reptiles marins contemporains des dinosaures comme les plésiosaures ont également inspiré les hommes. On retrouve de telles créatures dans la mythologie maritime à travers les serpents de mer, mais aussi dans d'autres légendes comme celle du monstre du Loch Ness, une sorte de plésiosaure qui vivrait dans le lac du même nom en Écosse[103].
En peinture, les reptiles sont surtout représentés à travers la mythologie ou la religion dans laquelle ils prennent une place importante. Ainsi, des scènes comme le serpent incitant Ève à manger le fruit défendu ou Saint Georges tuant le dragon ont été représentées par de très nombreux artistes. Les dragons, reptiles imaginaires, ont également inspiré de très nombreux sculpteurs.
On retrouve également les reptiles dans le cinéma, notamment à travers des films d'horreur comme L'Incroyable Alligator, Black Water, La femme reptile, Reptiles ou Anaconda, le prédateur[104],[105]. Ils ont également inspiré le titre du film Le reptile, même si ces animaux n'ont pas grand-chose à voir avec l'intrigue du film. Ce sont aussi les héros des différents films, dessins animés et bandes dessinées de la série des tortues ninja. Les reptiles qui ont le plus grand succès dans ce domaine sont sans conteste les dinosaures, reptiles disparus qui occupent une place majeure dans divers œuvres comme le roman de Conan Doyle de 1912 Le Monde Perdu dont de nombreux films ont repris la trame[106], celui de Michael Crichton des années 1990 Jurassic Park ainsi que la célèbre série de films de Steven Spielberg qui s'en est inspirée, ou encore les films majeurs King Kong et Godzilla et ceux qui en ont découlé[107]. Pour les plus jeunes, les dinosaures sont les personnages principaux de diverses séries animées comme Denver, le dernier dinosaure ou Le petit dinosaure. Les reptiles humanoïdes sont également des personnages récurrents de la science-fiction, et apparaissent à la télévision comme dans la série V et son remake V (2009), au cinéma ou dans divers jeux vidéo.
L'élevage des reptiles, qui reste marginal par rapport aux autres types d'élevage, se développe dans différents points du globe. Ainsi, l'élevage de l'alligator, principalement pour sa peau mais aussi pour sa viande, est en expansion en Floride, au Texas et en Louisiane. La production de ces trois états s'élève à 45 000 peaux par an. Une peau d'alligator, utilisée par la maroquinerie de luxe se négocie à environ 300 $ pièce en 2010[108]. En Asie, ce sont les crocodiliens qui sont de plus en plus présents dans les fermes. Certains devenaient tellement rares à l'état sauvage qu'ils ne pouvaient plus faire l'objet d'une exploitation commerciale. L'apparition des élevages dans les années 1960, quand on a réussi à faire reproduire cet animal en captivité, a permis de redonner espoir quant à la sauvegarde de certaines espèces dans la nature[109]. L'élevage peut produire des crocodiliens destinés à être abattus pour leur viande, qui sont consommés dans divers pays d'Asie comme la Chine, mais le débouché le plus recherché est la maroquinerie. Comme les peaux doivent être en parfait état pour s'introduire sur ce marché, les animaux sont souvent placés dans des cages individuelles pour ne pas qu'ils se battent entre eux et se blessent.
En Afrique aussi l'élevage de reptiles est en pleine expansion, exportant des animaux en Europe et aux États-Unis pour devenir animaux de compagnie ou alimenter l'industrie de la peau de reptiles. De petits élevages visent également à approvisionner le marché local de la viande de reptile, certains consommateurs des villes étant par exemple demandeurs de viande de python[110].
En France, l'article 8 de l'arrêté du 8 octobre 2018 du ministère de la Transition écologique et solidaire contraint tout détenteur d'animaux d'espèces non domestiques à tenir un registre d'entrée et de sortie de ces animaux[111].
Dans de nombreux pays la consommation de reptiles est une pratique courante pour assurer la subsistance des populations locales. C'est notamment le cas dans divers pays d'Afrique, d'Asie ou d'Amérique où la pratique est ancrée. Toutefois, la consommation de viande de reptiles prend de plus en plus d'importance. C'est le cas notamment en Asie où elle est bien implantée et représente même une activité économique non négligeable, comme en Chine par exemple[112]. La consommation de serpent y daterait de plus de 2 000 ans et environ 7 000 à 9 000 tonnes de serpents sont commercialisées chaque année dans ce pays[113]. La consommation de reptiles est en augmentation, et les Chinois sont importateurs de divers animaux comme les serpents et les crocodiliens venus d'Asie du Sud-Est. Une étude menée entre 1993 et 1996 a évalué qu'entre 2 et 30 tonnes d'animaux sauvages transitaient quotidiennement de manière illégale à travers la frontière sino-vietnamienne, à destination des marchés et restaurants des villes frontalières de la région autonome du Guangxi[114].
La chair de tortue est considérée comme un mets délicat dans de nombreuses cultures[115]. La soupe de tortue a longtemps été un plat noble dans la gastronomie anglo-américaine et l'est toujours dans certaines régions d'Extrême-Orient. Les plats à base de gophère étaient également populaires dans certaines populations de Floride[116]. La tortue est également un aliment traditionnel de l'île de Grand Cayman où des élevages de tortues marines pour la consommation se sont développés.
La consommation de viande de crocodile et d'alligator se développe beaucoup en marge de l'élevage de ses animaux pour leur peau. La viande de crocodilien est une viande claire proche de la viande de volaille, qui est peu grasse et assez bien pourvue en protéines[117]. Son marché se développe aux États-Unis mais aussi en Europe, et est également très important en Chine et en Asie du Sud-Est.
La peau de reptiles est particulièrement recherchée par la maroquinerie de luxe. Une fois la peau retirée de l'animal, elle est tannée, puis elle est utilisée pour fabriquer des sacs à main, des bracelets de montre, des porte-monnaie, des chaussures ou des ceintures. L'origine de ces peaux n'est pas toujours claire, une partie provenant d'élevage légal mais une autre provenant du braconnage. Ce marché est particulièrement lucratif, et génère de très fortes valeurs ajoutées qui encouragent le trafic illégal[118].
Il n'est pas très facile d'évaluer l'ampleur du commerce international de peau de reptiles, qui représente certainement des millions d'euros, à cause du très vaste marché illégal. Rien que pour sa partie légale, on estime que 10 à 15 millions de peaux de reptiles sont commercialisées dans le monde chaque année[118]. Certaines espèces sont particulièrement concernées. Ainsi, en 2004, on estime que 629 000 pythons réticulés, 400 000 lézards tégus et 1 540 000 alligators ont alimenté le commerce international de peaux de reptile[119]. Les crocodiliens et les petits varans comme le varan malais paient aussi un lourd tribut.
Toutes ces peaux sont généralement importées par les pays développés d'Amérique du Nord et d'Europe. Entre les années 2000 et 2005, près de 3,4 millions de peaux de lézard, 2,9 millions de peaux de crocodilien et 3,4 millions de peaux de serpent sont entrées légalement ou illégalement aux États-Unis[120]. En Europe, c'est également près de deux millions de peaux de reptile qui sont vendues chaque année au début des années 2000[121].
Les venins des serpents contiennent de très nombreuses molécules dont certaines peuvent être utilisées en médecine. Ils font l'objet de diverses recherches afin de découvrir de nouveaux principes actifs, et ont permis d'isoler des médicaments utilisés contre les angines de poitrine, des régulateurs de pression artérielle et des analgésiques. La toxine botulique du venin de cobra entre dans la composition du botox[122]. Le venin de serpent est largement utilisé en médecine traditionnelle, notamment dans les pays asiatiques et africains[110].
La tortue est également utilisée en médecine traditionnelle. C'est notamment le cas de l'émyde mutique au Cambodge, aujourd'hui quasiment disparue, qui était utilisée pour les soins post-nataux[123]. La carapace de la tortue d'Hermann est utilisée dans la médecine traditionnelle en Serbie[124]. La médecine chinoise traditionnelle utilise beaucoup les plastrons de tortues dans différentes préparations. L'une des plus connues est la gelée de tortue, la guilinggao. La seule île de Taïwan importe des centaines de tonnes de plastrons tous les ans[125].
Les reptiles peuplent de plus en plus les terrariums de particuliers en tant qu'animaux de compagnie. Parmi les reptiles les plus fréquemment rencontrés en terrariophilie, on trouve les serpents non venimeux comme les pythons et les boas, les geckos, les iguanes, les tortues terrestres ou d'eau douce ou des caméléons, qui attirent les amateurs notamment par leurs changements de couleur[126]. On compte pas moins de 13 millions de reptiles dans 4,6 millions de foyers aux États-Unis en 2011[127] et ils sont particulièrement populaires au Royaume-Uni avec neuf millions d'animaux, soit plus que le nombre de chiens du pays[128]. En France on compte environ un million de reptiles parmi les animaux de compagnie en 2004[129]. Le marché des reptiles comme nouveaux animaux de compagnie (NAC) est en pleine expansion et se révèle très lucratif, tant pour le marché légal que pour le marché illégal qui s'approvisionne directement dans la nature sans autorisation[130].
L'élevage de reptiles comme animaux de compagnie pose également parfois des problèmes de marronnage, s'ils sont relâchés dans la nature. C'est le cas avec la tortue de Floride qui a été importée massivement en Europe par les animaleries à la fin du XXe siècle et relâchée en grand nombre dans la nature, par des propriétaires incapables de s'occuper de leur petite tortue devenue grande. Elle a réussi à s'acclimater et est devenue invasive en France où elle prend peu à peu la place de la tortue indigène, la Cistude[131].
Les reptiles sont bien représentés dans les zoos à travers le monde entier, souvent dans des vivariums abritant des reptiles, plus ou moins importants. Certains parcs sont même spécialisés dans les reptiles, comme en France l'île aux Serpents dans la Vienne ou La Ferme aux crocodiles dans la Drôme qui disposent d'enclos[132]. C'est aussi le cas de l'Alice Springs Reptile Centre qui accueille des reptiles endémiques d'Australie, du St. Augustine Alligator Farm Zoological Park en Floride qui est le seul parc où toutes les espèces de crocodiliens sont représentées, ou de Reptile Gardens, à côté de Rapid City dans le Dakota du Sud qui héberge la plus vaste collection de reptiles au monde. Des démonstrations sont parfois organisées autour de ces animaux, mettant par exemple en scène des dresseurs de crocodiliens qui manipulent ces animaux réputés féroces[133]. En Australie, des croisières sont organisées pour observer les Crocodiles marins avec pour principale attraction les sauts de ces animaux pour attraper des morceaux de viande tendus au bout de cannes[134].
En Afrique du Nord et en Asie du Sud (Inde, Bangladesh, Sri Lanka, etc.), des charmeurs de serpents impressionnent les passants en paraissant envoûter des serpents ondulant au rythme de la musique qu'ils jouent[135]. En Martinique, des combats entre un serpent et une mangouste sont organisés à l'image des combats de coqs, mais ne font pas l'objet de paris[136].
Les reptiles qui font le plus de victimes parmi les populations humaines sont sans conteste les serpents. En effet, le venin de certains est mortel si la blessure n'est pas soignée à temps. Il est très difficile de recenser le nombre d'attaques par des serpents et le nombre de morts. Elles demeurent relativement peu élevées dans les pays de l'hémisphère nord, mais sont très fréquentes en Asie, en Afrique et en Amérique du Sud. On estime le nombre de morsures annuelles à plus de cinq millions dont la moitié par des serpents venimeux, et le nombre de morts à environ 125 000 par an, dont pas moins de 100 000 en Asie[137]. Parmi les serpents venimeux dangereux, on note notamment les cobras et d'autres élapidés comme les mambas et les taipans, les crotales, les vipéridés.
Les crocodiliens ont une réputation de mangeurs d'homme et peuvent en effet présenter un véritable danger. Ils deviennent particulièrement dangereux pendant la période de reproduction, durant laquelle ils protègent leur territoire contre tout intrus. Ils attaquent parfois des pirogues traversant leur territoire sans forcément s'en prendre aux passagers. Des cas plus sérieux de personnes se baignant ou lavant du linge dans les rivières et emportés par un crocodile se produisent aussi régulièrement[54] Aux États-Unis environ 200 attaques d'alligators ont été relevées depuis 1948, dont 14 mortelles[138]. En Australie, on comptabilise en moyenne une attaque mortelle de crocodile marin par an, généralement dans le nord du pays[139]. Mais, c'est clairement en Afrique que les crocodiles font le plus de victimes. Il est toutefois difficile d'avoir des données claires car les décès ne sont pas forcément tous recensés, et on ne peut pas toujours savoir si une disparition a été causée ou non par une attaque de crocodile. On estime cependant le nombre de morts consécutives à des attaques de Crocodile du Nil à plusieurs centaines par an en Afrique sub-saharienne[140].
Depuis toujours les reptiles inquiètent les hommes. La peur des reptiles est une des peurs les plus courantes, et peut provoquer une panique presque incontrôlable chez certaines personnes. On l'appelle herpétophobie, et la peur des serpents, qui est particulièrement répandue, est appelée ophiophobie. Ces réactions peuvent tout d'abord s'expliquer par le danger que ceux-ci représentent ; une morsure de serpent, si elle n'est pas systématiquement mortelle, nécessite souvent des soins importants. Par ailleurs, il pourrait y avoir une part d'instinctif dans la peur des reptiles, et notamment celle des serpents, puisque chez de nombreux mammifères cette réaction semble innée, ou du moins les animaux possèdent de très fortes prédispositions pour développer cette peur[141],[142].
Dans certains pays, les reptiles sont victimes du braconnage. Les animaux ainsi chassés sont utilisés pour l'alimentation, la médecine traditionnelle et pour leur peau, qui une fois tannée peut être utilisée dans l'industrie du luxe pour confectionner des bracelets de montre, des sacs à main ou des portefeuilles, vendus en Europe et en Amérique du Nord[143]. Le marché des NAC s'approvisionne lui aussi largement auprès de braconniers qui prélève des animaux à l'état sauvage, le marché des NAC est une menace importante pour les espèces rares de reptiles qui voient leurs effectifs chuter dans leur milieu d'origine pour approvisionner les terrariums, avec souvent des pertes importantes durant le voyage[130]. Malgré l'émergence d'élevages, ceux-ci ne parviennent pas pour le moment à enrayer le commerce illégal, et sont eux-mêmes demandeurs d'animaux capturés dans la nature, afin de constituer leurs animaux reproducteurs[110]. Les reptiles sont parfois tués simplement du fait de leur mauvaise réputation. Ainsi les serpents sont régulièrement détruits, même les espèces inoffensives, car on redoute qu'ils soient dangereux pour l'homme. Les attaques de crocodiles sont généralement suivies d'expéditions punitives qui font de nombreuses victimes parmi eux.
Parmi les menaces qui planent sur les reptiles on compte notamment la disparition de leur habitat. En effet, l'urbanisation croissante, la pollution des eaux, la déforestation qui touche certaines grandes forêts du globe, comme en Asie tropicale, réduisent fortement les aires où les reptiles vivent. Les routes constituent également un danger important pour des animaux comme les tortues qui sont fréquemment écrasées par des voitures. Les tortues marines, qui sont particulièrement menacées, sont parfois victimes de prises accidentelles dans les filets de pêche[144]. Certaines espèces invasives peuvent mettre en danger l'herpétofaune locale. Ainsi, l'arrivée des rats amenés par les pionniers en Nouvelle-Zélande a été suivie par la disparition des sphénodons sur les îles principales, ces rongeurs s'attaquant aux pontes des reptiles. L'espèce invasive peut parfois être un autre reptile comme dans le cas des couleuvres originaires d'Europe continentale qui ont été introduites sur les îles Baléares, pour certaines depuis l'époque romaine et pour d'autres plus récemment, qui font disparaitre des lézards endémiques de l'archipel qui ne sont pas adaptés à ces prédateurs[145].
Entre 1970 et 2012, les populations de reptiles vivant dans les lacs et les rivières ont chuté de 72 %[146]
En 2009 l'Union internationale pour la conservation de la nature (UICN) a dénombré 1 677 espèces de reptiles menacées et placées sur sa liste rouge, soit environ 28 % des espèces de reptiles que l'on compte dans le monde. Cette liste augmente très rapidement puisque pas moins de 293 espèces ont été rajoutées l'année suivante. 469 espèces sont considérées comme menacées d'extinction[147].
Afin de limiter l'exploitation des espèces en danger d'extinction, le commerce de reptiles sauvages est strictement réglementé, à travers la Convention sur le commerce international des espèces de faune et de flore sauvages menacées d'extinction (CITES), également parfois nommée convention de Washington. Ce document signé en 1973 comprend trois annexes qui regroupent les animaux sauvages suivant leur degré de protection. Les espèces les moins menacées peuvent ainsi toujours être commercialisées, mais seulement si le pays obtient un permis d'exportation. La vente d'espèces menacées d'extinction est en revanche interdite[148]. Malheureusement de nombreuses espèces de reptiles qui viennent d'être découvertes mais qui ne sont pas encore entièrement répertoriées par la CITES comme vulnérables ou menacées sont mises en vente sur internet sans aucune réglementation et risquent de disparaître très vite[149]. De plus, il est très difficile de contrôler le braconnage dans certains pays et beaucoup passent outre la convention. Certains pays adoptent des législations plus strictes, pouvant réglementer plus strictement ou interdire le commerce, mais aussi le transport de reptiles sauvages vivants ou morts[148].
Biology of the Reptilia, Morphology I Contributions to herpetology, vol. 21, Academic Press, coll. « Biology of the Reptilia », 2008, 781 p. (ISBN 9780916984779)
Reptilia
Les reptiles, au sens courant, regroupent des animaux à température variable (ectothermes), au corps souvent allongé et recouvert d'écailles. Ce groupement, autrefois désigné sous le taxon des Reptilia, incluait aussi des animaux comme les dinosaures non aviens, les ptérosaures, les ichthyosaures, les plésiosaures et les pliosaures, mais s'est révélé être non pertinent avec l'essor de la cladistique. Depuis l'apparition de la classification phylogénétique, un nombre croissant de chercheurs considèrent que le concept de « reptile » ne devrait plus être utilisé dans la classification scientifique des espèces, car il désigne un groupe paraphylétique d'espèces semblables par les caractères de l'ectothermie et des écailles, dont les ancêtres communs ont produit une descendance qui en est exclue car ne possédant pas ces caractères : les oiseaux et les mammifères. Dans sa définition classique, les Reptilia sont en effet circonscrits à quatre ordres contemporains :
les crocodiliens : 30 espèces de crocodiles, gavials, caïmans et alligators ; les sphénodons : 1 espèce actuelle ; les squamates : environ 10 020 espèces de lézards (au sens large), serpents et amphisbènes (« lézards-vers ») ; les tortues : environ 340 espèces.Ces lignées sont pourtant plus éloignées entre elles qu'avec d'autres lignées jugées non « reptiliennes ». Par exemple, les crocodiliens sont plus proches des oiseaux — ils partagent notamment la présence d'une membrane nictitante et d'un gésier — qu'ils ne le sont des lézards ou des tortues. De plus, certains groupes fossiles autrefois considérés comme des « reptiles » possèdent des caractéristiques que n'ont pas les reptiles actuels : les ichtyosaures se sont révélés avoir été vivipares ; d'autres tels les ptérosaures étaient velus et enfin les dinosaures ont révélé des formes à température constante (homéothermes) et, parmi eux, les théropodes ont donné naissance aux oiseaux. C'est pourquoi, depuis les années 1980 et l'essor d'une systématique essayant de retracer les relations de parenté entre les organismes, le regroupement des reptiles en tant que taxon a été abandonné, d'abord dans le monde universitaire, puis dans le système scolaire dont l'enseignement primaire et secondaire français. En revanche, il est toujours largement utilisé dans le langage courant et comme une classe pratique dans la systématique évolutionniste, une école de taxinomie aujourd'hui minoritaire, mais toujours active.
L'étude de ces animaux forme une des deux branches de l'herpétologie, l'autre étant l'étude des amphibiens, anciennement rapprochés des reptiles. Les premiers animaux à pouvoir être placés dans cette classe sont apparus sur Terre dès le Carbonifère, en même temps que les amniotes. Premiers vertébrés à pouvoir coloniser le milieu terrestre, ils se diversifient rapidement. Les reptiles sont aujourd'hui bien représentés, avec plus de 9 000 espèces répertoriées en 2011, localisées surtout à proximité des tropiques. La vision traditionnelle selon laquelle le Mésozoïque aurait été un « âge des reptiles » suivi par un « âge des mammifères » a été abandonnée, et l'on considère aujourd'hui qu'un « âge des dinosaures et des mammifères » a commencé au Trias et se poursuit de nos jours (puisque les oiseaux sont des dinosaures), tandis que le véritable « âge des reptiles » se place avant cela, au Permien, pour s'estomper au Trias.
Les reptiles ont, depuis toujours, intrigué ou fasciné les humains. Parce que certains sont capables de dévorer des humains (crocodiliens, grands varans) ou bien disposent de venins potentiellement mortels, parfois les reptiles inquiètent et font peur, parfois ils suscitent des phobies, mais d'autres fois ils sont sacralisés et sont l'objet d'une symbolique complexe. Omniprésents dans les mythologies du monde entier, ils ont inspiré l'imaginaire humain, servant par exemple de modèles aux dragons. D'autres suscitent de la sympathie, par exemple les tortues qui, dans certains mythes, portent le monde sur leur dos. Depuis les dernières décennies, l'élevage de reptiles se développe dans le monde, pour fournir le marché de la viande dans certains pays consommateurs, mais surtout les marchés de la maroquinerie de luxe, qui utilise leurs peaux, et celui des nouveaux animaux de compagnie. Toutefois, le braconnage est également très répandu et met en danger de nombreuses espèces, malgré les tentatives de régulation du commerce d'animaux sauvages menées au niveau international. La pollution et la disparition des habitats des reptiles sont les autres principaux dangers auxquels ils sont exposés.
Verteabraigh fuarfhuilteacha le chóras aer-análaithe is ea na Reiptílí. Bíonn craiceann láidir orthu faoi chlúdach gainní, acu in áit gruaige nó cleití. Is teitreapóid iad na reiptilí (le cheithre ghéag, nó síolraithe ó verteagraigh le cheithre ghéag) agus is aimníóit iad freisin, a bhfuil a suthanna mórthimpeallaithe le scannán aimníótacha.. Tá nathracha, laghairteanna, toirtísí, turtair, crogaill agus ailigéadair san áireamh in aicme na Reiptilí. Níl ach aon reiptíl dúchasach amháin in Éirinn, an t-earc luachra.
Cónaíonn reiptílí na linne i ngach mórroinn ach amháin in Antartaice, agus déanann ceithre ord atá fós beo ionadaíocht dóibh:
Beireann formhór an 8,000 speiceas reiptíle uibheacha ar tír agus tagann na hainmhithe óga amach ina gcruth iomlán, gan aon chéim larbhach. Beobhreith a bhíonn ar siúl ag na scuamátí ( Béarla: squamates).
Verteabraigh fuarfhuilteacha le chóras aer-análaithe is ea na Reiptílí. Bíonn craiceann láidir orthu faoi chlúdach gainní, acu in áit gruaige nó cleití. Is teitreapóid iad na reiptilí (le cheithre ghéag, nó síolraithe ó verteagraigh le cheithre ghéag) agus is aimníóit iad freisin, a bhfuil a suthanna mórthimpeallaithe le scannán aimníótacha.. Tá nathracha, laghairteanna, toirtísí, turtair, crogaill agus ailigéadair san áireamh in aicme na Reiptilí. Níl ach aon reiptíl dúchasach amháin in Éirinn, an t-earc luachra.
Cónaíonn reiptílí na linne i ngach mórroinn ach amháin in Antartaice, agus déanann ceithre ord atá fós beo ionadaíocht dóibh:
Crocodilia (crogaill, gairiáil, cadhmain agus ailigéadair): 23 speiceas Sphenodontia (tuatáraí ón an Nua-Shéalainn): 2 speiceas Squamata (laghairteanna, nathracha agus amfaibaenidí ("laghairteanna-péiste")): beagnach 7,900 speiceas Testudines (toirtísí agus turtair): beagnach 300 speiceasBeireann formhór an 8,000 speiceas reiptíle uibheacha ar tír agus tagann na hainmhithe óga amach ina gcruth iomlán, gan aon chéim larbhach. Beobhreith a bhíonn ar siúl ag na scuamátí ( Béarla: squamates).
Os réptiles son os animais pertencentes á clase Reptilia, grupo de vertebrados amniotas e tetrápodos que teñen escamas ou diversas estruturas córneas na pel. Trátase dun grupo de animais que comprende non só tódolos réptiles que existen hoxe no mundo senón que inclúe ademais algúns outros grupos que foron moi abondosos no pasado e que logo desapareceron durante o proceso evolutivo como son, por exemplo, os dinosauros.
Réptil significa "que repta", é dicir que anda arrastrándose. Esta non é unha característica universal deste grupo de animais xa que algúns non se arrastran senón que, por exemplo, teñen patas para o seu desprazamento (exemplo: os lagartos e as tartarugas).
A parte da zooloxía que trata dos réptiles leva o nome de herpetoloxía, na que tamén se inclúe o estudo dos anfibios.
As principais características que posúen case todos os réptiles son, entre outras, as seguintes:
Os réptiles presentan unha enorme variedade morfolóxica, probablemente debido á antigüidade deste grupo de seres vivos o que fai que atopemos animais de moi pequeno tamaño, como as lagartas, xunto con outros xigantescos, como os dinosauros. De formas alongadas como os crocodilos ou as serpes, a outros metidos nunha casca como os sapoconchos, duns parecidos aos peixes, como o ictiosauro, a outros precursores das aves, como o archeopterix.
En xeral, os réptiles de hoxe presentan: cranio articulado coa primera vértebra por medio dun cóndilo occipital sinxelo ou trilobulado nalgúns casos, e todas as vértebras con costelas; dentes sinxelos e cónicos e non implantados en alvéolos, agás nos crocodilos. Algúns grupos non posúen dentes, como os sapoconchos, e non seu lugar posúen peteiros córneos.
A respiración faise exclusivamente por pulmóns xa que, a diferenza dos anfibios, non posúen branquias en ningunha fase de seu desenvolvemento.
A fecundación sempre é interna e, con excepción do xénero Sphenodon, emprega órganos copulatorios especiais. Os ovos posúen en xeral un gran tamaño e neles aparecen dúas membranas protectoras que levan o nome de amnio e alantoide, o cal amosa un sinal de adaptación destes seres á vida terrestre.
O aparello circulatorio dos réptiles e máis complexo que o dos anfibios, xa que ten dúas aurículas e poderíamos dicir un ou dous ventrículos, que en conxunto levan os nomes de corazón tricameral ou tetracameral respectivamente. En realidade, o corazón de 3 cámaras ten un septo central que non divide completamente os ventrículos, co que se produce unha mestura parcial do sangue arterial e venoso, debido á dinámica de fluídos. Esta disposición preséntase na meirande parte dos réptiles a excepción do caso dos crocodilos nos que si está completo e polo tanto o corazón é tetracameral.
Estes ventrículos parcialmente divididos supoñen que nestes animais se produce unha mestura parcial do sangue arterial e venoso. Ademais, o fluxo sanguíneo pode alterarse para enviar sangue desosixenado aos pulmóns, cousa que dá a estes animais un control sobre o seu fluxo sanguineo e permite unha termorregulación máis efectiva do tempo de inmersión para as especies acuáticas. Os crocodilos son unha excepcion xa que teñen un corazón tetracameral moi complexo que pode converterse en tricameral sendo plenamente funciónal durante as inmersións.
A circulación é dobre e incompleta e transcorre no corpo do seguinte modo:
O sistema nervioso posúe as mesmas partes básicas que xa existían no cerebro dos anfibios, aínda que o cerebro e cerebelo dos réptiles é lixeramente máis grande e longo. Do cranio saen 12 pares de nervios craniais.
Ente os órganos dos sentidos destaca a presenza dos lóbulos olfactorios que se atopan moi desenvolvidos e que se poden relacionar co sentido do olfacto. O conxunto dos réptiles ten avanzado moito respecto doutros grupos na percepción da profundidade visual.
A evolución levou a endurecer o exterior destes animais con escamas e estruturas córneas, o cal tivo como consecuencia a impermeabilización da pel e a perda da respiración cutánea para ter só unha respiracion pulmonar. A única excepción son as tartarugas acuáticas que teñen desenvolvida unha pel máis permeable na rexión anal.
Para vivir só coa respiración pulmonar, os pulmóns fixéronse maiores que os dos anfibios, e así aumentar a superficie de intercambio gaseoso, e o aire penetra polas fosas nasais.
Na inmensa maioría a reprodución é sexual e os sexos están separados (dioicos). A fecundación é interna. Os machos presentan na súa cloaca un órgano copulador bífido co que introducen o esperma no interior da femia.
A maioría son ovíparos e poñen ovos que se desenvolven fóra do corpo. Outros son ovovivíparos, nos que o embrión se desenvolve dentro do corpo da femia, pero a expensas do vitelo do ovo. Excepcionalmente existen algúns casos de viviparísmo (exemplo: algunhas especies de víboras). Non existen fases larvarias.
A reproducion asexual por partenoxénese foi identificada no orden dos Squamata, en seis familias de lagartos e unha de serpes.
A taxonomía cladística, que agrupa aos seres vivos segundo as súas relacións filoxenéticas, ordena o grupo dos Reptilia nas seguites categorías:
Sauropsida |--Anapsida | |--Mesosauridae (Extinto) | `--Parareptilia | |--Millerettidae (Extinto) | |--Bolosauridae (Extinto) | `--Procolophonomorpha | |--Procolophonia | | |--Procolophonidae (Extinto) | | `--Pareiasauridae (Extinto) | `?-Testudines (Tartarugas) `--Eureptilia |--Captorhinidae (Extinto) `--Romeriida |--Protorothyrididae (Extinto) `--Diapsida |--Araeoscelidia (Extinto) |--Avicephala (Extinto) `--Neodiapsida |?-Younginiformes (Extinto) `--+--Lepidosauromorpha | |?-Euryapsida | | |?-Sauropterygia (Extinto) | | `?-Ichthyopterygia (Extinto) | `--Lepidosauriformes | `--Lepidosauria | |--Sphenodontida (incluíndo tuataras) | `--Squamata (including Lagartos, Mosasaurios e serpes) `--Archosauromorpha |?-Choristodera (Extinto) |--Trilophosauridae (Extinto) |--Rhynchosauridae (Extinto) |--Prolacertiformes (Extinto) `--Archosauriformes |--Proterosuchidae (Extinto) |?-Erythrosuchidae (Extinto) |--Euparkeriidae (Extinto) `--+--Proterochampsidae `--Archosauria |--Crurotarsi (incluíndo os Crocodilos) `--Ornithodira |--Pterosauromorpha (Extinto) `--Dinosauromorpha (incluíndo Dinosauros, que inclúen as Aves)
As aves están incluídas dentro da categoría Reptilia porque proveñen evolutivamente dun grupo de réptiles, como testemuñan os fósiles atopados de dinusaurios con adaptacions para o voo. Na imaxe da esquerda podemos ver os restos do fósil Archaeopteryx, un antigo dinosauro que tiña unhas formacións epidérmicas que semellan plumas e un corpo disposto para o voo e que podería considerarse o fósil de aves máis antigo. En realidade poderíase dicir que se atopa na encrucillada entre os dinosauros e as aves, e que dalgún xeito explica como este grupo de réptiles conseguiu as adaptacións ao voo que hoxe posúen os paxaros. Na actualidade só se teñen atopado uns 10 destes fósiles, non todos en moi bo estado, pero coa información suficiente para clarexar en certa medida como aconteceu este salto evolutivo.
Os réptiles son os animais pertencentes á clase Reptilia, grupo de vertebrados amniotas e tetrápodos que teñen escamas ou diversas estruturas córneas na pel. Trátase dun grupo de animais que comprende non só tódolos réptiles que existen hoxe no mundo senón que inclúe ademais algúns outros grupos que foron moi abondosos no pasado e que logo desapareceron durante o proceso evolutivo como son, por exemplo, os dinosauros.
Réptil significa "que repta", é dicir que anda arrastrándose. Esta non é unha característica universal deste grupo de animais xa que algúns non se arrastran senón que, por exemplo, teñen patas para o seu desprazamento (exemplo: os lagartos e as tartarugas).
A parte da zooloxía que trata dos réptiles leva o nome de herpetoloxía, na que tamén se inclúe o estudo dos anfibios.
Gmazovi (Reptilia) ili reptili (od lat. reptilis - onaj koji gmiže) su jedan razred kralježnjaka. Kao filogenetički takson ili kao zatvorena razvojna grupa, trebali bi sadržavati i ptice. Ovdje se obrađuje svrstavanje u gmazove prema klasičnoj podjeli koja ne odgovara prirodnom grupiranju, jer oni nisu svi potomci zadnjih zajedničkih predaka. Gmazovi su kralježnjaci koji ni u jednom stadiju svog života nisu vezani za vodu. Oni su prvi pravi kopneni kralježnjaci. Ova skupina je dobila naziv gmazovi zbog nogu koje su im postavljene sa strane pa gmižu.
To su hladnokrvne životinje, imaju rep, kožu s rožnatim ljuskama i uglavnom s četiri noge i pet prstiju. Iznimka su zmije kod kojih su se noge povukle. Svi gmazovi dišu plućima. Srce gmazova sastoji se od jedne klijetke i 2 pretklijetke, no kod krokodila srce ima 2 klijetke i 2 pretklijetke. Krvotok im je zatvoren. Legu jaja ili rađaju žive mlade (ovoviviparnost kao npr. planinska gušterica), a razvijaju se direktno, što znači bez larve kao razvojnog međuoblika. To su ektotermne i poikilotermne životinje, koje temperaturu tijela koliko je to moguće, određuju svojim ponašanjem.
Znanost koja se bavi gmazovima naziva se herpetologija. Znanje o njihovoj njezi i uzgoju u terarijima naziva se vivaristika.
Gmazovi su se pojavili sredinom karbona, a razvili su se iz vodozemaca. Razlikovali su se od vodozemaca prvenstveno po amniotskom jajetu s ljuskom koja služi za zaštitu od isušivanja, što im je omogućilo da u potpunosti vode kopneni život, za razliku od vodozemaca. To se pokazalo iznimnom prednošću jer su tadašnja mora bila puna opasnih grabežljivaca. Ostali kopneni kralježnjaci se prema tom obilježju nazivaju amniotima. Za razliku od vodozemaca, amnioti više nisu vezani u razmnožavanju za vodu, a i općenito su bolje prilagođeni životu u suhom okolišu.
Amnioti se razdvajaju na dvije grane koje se razlikuju prema broju bočnih otvora na lubanji u predjelu sljepoočnice (temporalni otvor). Amnioti s jednim bočnim otvorom nazivaju se sinapsida (jedan otvor), a s dva diapsida. Praamnioti nisu imali nijedan otvor, pa ih se naziva anapsida. Od diapsida potječu dinosauri kao i danas izumrli pterosauri. Prema najnovijim spoznajama, kao jedini i danas živući pretstavnici dinosaura smatraju se ptice.
Do danas nije nedvosmisleno utvrđeno mjesto koje u sistematici pripada kornjačama. Njihova lubanja nema bočnih otvora, pa se zbog toga ova grupa svrstava u anapside. Neki paleontolozi smatraju, da su se kornjače razvile od diapsida koje su naknadno reducirale ove otvore. Prema položaju njihove vratne arterije i postojanju aorte, danas ih se svrstava u gmazove kao sestrinska grupa. No do sad nađeni fosili ne omogućuju definitivno objašnjenje.
Verzija 1 (klasična verzija): obuhvaća i kornjače kao podrazred (Anapsida) U ovom obliku gmazovi su potpuno umjetna skupina, jer su isključeni kako sinapside (sa sisavcima) tako i ptice:
Verzija 2: Kornjače kao sestrinska grupa Arhosaura, "gmazovi" i ptice kao Sauropsida
U verziji 1 gmazovi još uvijek ne predstavljaju potpunu prirodnu grupu jer ne uključuje ptice. Alternativna verzija 2, Sauropsida, koja uključuje i ptice kao dio dinosaura je pravi takson:
Skupine gmazova koje danas žive:
Gmazovi (Reptilia) ili reptili (od lat. reptilis - onaj koji gmiže) su jedan razred kralježnjaka. Kao filogenetički takson ili kao zatvorena razvojna grupa, trebali bi sadržavati i ptice. Ovdje se obrađuje svrstavanje u gmazove prema klasičnoj podjeli koja ne odgovara prirodnom grupiranju, jer oni nisu svi potomci zadnjih zajedničkih predaka. Gmazovi su kralježnjaci koji ni u jednom stadiju svog života nisu vezani za vodu. Oni su prvi pravi kopneni kralježnjaci. Ova skupina je dobila naziv gmazovi zbog nogu koje su im postavljene sa strane pa gmižu.
To su hladnokrvne životinje, imaju rep, kožu s rožnatim ljuskama i uglavnom s četiri noge i pet prstiju. Iznimka su zmije kod kojih su se noge povukle. Svi gmazovi dišu plućima. Srce gmazova sastoji se od jedne klijetke i 2 pretklijetke, no kod krokodila srce ima 2 klijetke i 2 pretklijetke. Krvotok im je zatvoren. Legu jaja ili rađaju žive mlade (ovoviviparnost kao npr. planinska gušterica), a razvijaju se direktno, što znači bez larve kao razvojnog međuoblika. To su ektotermne i poikilotermne životinje, koje temperaturu tijela koliko je to moguće, određuju svojim ponašanjem.
Znanost koja se bavi gmazovima naziva se herpetologija. Znanje o njihovoj njezi i uzgoju u terarijima naziva se vivaristika.
Łažaki (Reptilia) su klasa rjapnikow a so dźěli na
Jeli sy jedyn z mjenowanych njedostatkow skorigował(a), wotstroń prošu potrjecheny parameter předłohi {{Předźěłuj}}. Podrobnosće namakaš w dokumentaciji.
Reptil (binatang melata, atau dalam bahasa Latin "reptans" artinya 'melata' atau 'merayap') adalah kelompok hewan vertebrata berdarah dingin dan memiliki sisik yang menutupi tubuhnya. Reptilia adalah tetrapoda (hewan dengan empat tungkai) dan menelurkan telur yang embrionya diselubungi oleh membran amniotik. Sekarang ini mereka menghidupi setiap benua kecuali Antartika.
Saat ini mereka dikelompokkan sebagai:
Karena beberapa reptil lebih erat terkait dengan burung dari mereka dengan reptil lain (buaya lebih erat terkait dengan burung dari mereka untuk kadal), banyak ilmuwan modern lebih memilih untuk membuat Reptilia menjadi pengelompokan monofiletik dan juga termasuk burung, yang saat ini mengandung lebih dari 10.000 spesies.[1][2][3][4]
Mayoritas reptil adalah ovipar (bertelur) meski beberapa spesies Squamata bersifat vivipar (melahirkan). Reptil vivipar memberi makan janin mereka menggunakan sejenis plasenta yang mirip dengan mamalia.
Ukuran reptil bervariasi, dari yang berukuran hingga 1,6 cm (tokek kecil, Sphaerodactylus ariasae) hingga berukuran 6 m dan mencapai berat 1 ton (buaya air asin, Crocodylus porosus). Cabang ilmu pengetahuan alam yang mempelajari tentang reptil adalah herpetologi.
Klasifikasi berdasarkan Benton, 2004, yang memakai prinsip garis evolusi dan dikombinasikan dengan taksonomi Linneaeus
.jpg){kind=small}
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
,_A_Coru%C3%B1a.jpg)
modestoanderson2004
Informasi terkait dengan Reptilia dari Wikispecies.Reptil (binatang melata, atau dalam bahasa Latin "reptans" artinya 'melata' atau 'merayap') adalah kelompok hewan vertebrata berdarah dingin dan memiliki sisik yang menutupi tubuhnya. Reptilia adalah tetrapoda (hewan dengan empat tungkai) dan menelurkan telur yang embrionya diselubungi oleh membran amniotik. Sekarang ini mereka menghidupi setiap benua kecuali Antartika.
Skriðdýr (fræðiheiti: Reptilia) eru flokkur dýra af undirfylkingu hryggdýra. Skriðdýr eru líknarbelgsdýr, þar sem fóstur þeirra eru umlukin líknarbelg. Flestar tegundir skriðdýra verpa eggjum, en ýmsar tegundir hreisturdýra eiga lifandi afkvæmi. Flestar tegundirnar þurfa á hita að halda úr umhverfinu þar sem efnaskipti líkamans framleiða ekki nægan hita til að halda stöðugum líkamshita, leðurskjaldbakan er þó undantekning. Þetta gerir það að verkum að skriðdýr eru algengust í hitabeltinu. Skriðdýrafræði er sú vísindagrein sem fæst við rannsóknir á skriðdýrum og froskdýrum.
Skriðdýr (fræðiheiti: Reptilia) eru flokkur dýra af undirfylkingu hryggdýra. Skriðdýr eru líknarbelgsdýr, þar sem fóstur þeirra eru umlukin líknarbelg. Flestar tegundir skriðdýra verpa eggjum, en ýmsar tegundir hreisturdýra eiga lifandi afkvæmi. Flestar tegundirnar þurfa á hita að halda úr umhverfinu þar sem efnaskipti líkamans framleiða ekki nægan hita til að halda stöðugum líkamshita, leðurskjaldbakan er þó undantekning. Þetta gerir það að verkum að skriðdýr eru algengust í hitabeltinu. Skriðdýrafræði er sú vísindagrein sem fæst við rannsóknir á skriðdýrum og froskdýrum.
I rettili (Reptilia Laurenti, 1768, dal latino reptilis = "strisciante") rappresentarono la prima classe di vertebrati svincolatasi dall'ambiente acquatico e quindi adattata, per le fondamentali funzioni biologiche, alla vita in un ambiente strettamente terrestre. Il numero di specie di rettili attualmente viventi è di circa 11 341.[1]
Ciò è dovuto innanzitutto a basilari adattamenti volti ad evitare la disidratazione di uova e animali: la pelle fortemente cheratinizzata e generalmente squamosa, le caratteristiche dell'uovo dotato di guscio è in grado di permettere la schiusa a sviluppo avanzato dell'organismo, ed i polmoni maggiormente concamerati di quelli degli anfibi, a compensare l'assenza di respirazione transcutanea.
La circolazione è doppia e incompleta, anche se nei coccodrilli il cuore ha i due ventricoli completamente divisi internamente, ma riuniti esternamente dal forame di Panizza.
L'uovo, telolecitico cioè con molte riserve nutritive, che lo fanno schiudere in uno stadio di sviluppo molto più avanzato di quello degli anfibi, è molto simile a quello degli uccelli (uovo di tipo ornitico, caratteristico anche della gran parte dei dinosauri). Al contrario degli uccelli manca di camera d'aria ed è generalmente simmetrico, caratteri che si ritrovano invece nei teropodi estinti. Presenta:
La fecondazione è interna e solo dopo di essa l'uovo riceve l'albume e il guscio. Lo sviluppo dell'embrione avviene in una cavità ripiena di liquido, l'amnios o sacco amniotico: ciò permette di proteggerlo dall'essiccamento, dagli urti e dagli sbalzi termici.
L'uovo dei rettili è talmente ben adattato allo sviluppo in ambiente subaereo, che le tartarughe marine devono deporre le uova sulle spiagge.
Alcuni rettili, e solo tra gli squamati, come ad esempio molti viperidi come le vipere europee e lacertidi come la lucertola vivipara, sono vivipari o ovovivipari.
Da un punto di vista classico, i rettili includevano tutti gli amnioti tranne gli uccelli e i mammiferi. Quindi i rettili erano definiti come quel gruppo di animali contenente tartarughe, coccodrilli, lucertole, serpenti, anfisbene e tuatara. La definizione scientifica è Reptilia (dal latino "repere" = "strisciare"). Tuttavia, negli anni '80 molti tassonomisti hanno incominciato a insistere che i taxa dovrebbero essere monofiletici; quindi, i gruppi dovrebbero includere tutti i discendenti da una particolare forma. I rettili secondo la definizione riportata sopra sarebbero parafiletici, dal momento che escludono sia i mammiferi sia gli uccelli, nonostante anche questi gruppi si siano originati da un rettile ancestrale. La tassonomia dei rettili, sulla base di ricerche successive agli anni 2000, è notevolmente passibile di riscrittura.
I termini Sauropsida ("aspetto da lucertola") e Theropsida ("aspetto da bestia") furono coniati da E.S. Goodrich nel 1916, per operare una distinzione tra lucertole, uccelli e i loro parenti da una parte (Sauropsida) e i mammiferi e i loro parenti estinti (Theropsida) dall'altra. Questa divisione è supportata dalla natura dei cuori e dei sistemi circolatori dei due gruppi, più altre caratteristiche come la struttura dei cervelli. Secondo Goodrich, entrambe le linee evolutive si evolsero da un gruppo basale, i Protosauria ("prime lucertole"), che includeva alcuni anfibi paleozoici così come alcuni rettili primitivi.
Nel 1956 D.M.S. Watson osservò che i primi due gruppi si diversificarono molto presto nella storia evolutiva dei rettili, e così "spartì" i Protosauria di Goodrich tra i due gruppi. Egli interpretò inoltre i Sauropsida e i Theropsida in modo da escludere uccelli e mammiferi. Quindi, i Sauropsida includevano Procolophonia, Eosuchia, Millerosauria, Chelonia (tartarughe), Squamata (lucertole e serpenti), Rhynchocephalia (tuatara), Crocodylia, Thecodontia, Dinosauria (esclusi ovviamente gli uccelli), Pterosauria, Ichthyosauria e Sauropterygia.
Questa classificazione non fu mai popolare quanto quella proposta da Romer, che divise i rettili secondo la posizione delle "finestre temporali", aperture ai lati del cranio poste dietro gli occhi. Queste divisioni erano:
Tutti i gruppi, tranne quello dei Synapsida, vengono inclusi nei Sauropsida. Attualmente, il termine Sauropsida viene considerato comunemente sinonimo di Reptilia.
Classificazione fino al livello di ordine, da Benton, 2015.[2]
Questo cladogramma si basa sui tratti morfologici e genetici.[3]
AmniotaSynapsida (mammiferi e parenti estinti) 
Squamata (lucertole e serpenti)_(Varanus_griseus).png)
Archosauriformes (coccodrilli, uccelli, dinosauri, pterosauri ecc.) 
_(Antwerpener_Breiftaube).jpg){kind=small}
Testudines (tartarughe) 
Fin dall'inizio della loro storia, nel Carbonifero superiore (più di trecento milioni di anni fa), i rettili si divisero in due principali linee evolutive, distinte in base alle caratteristiche del cranio: la sottoclasse degli anapsidi (Anapsida) e quella dei diapsidi (Diapsida).
Gli anapsidi, erano caratterizzati da un cranio compatto e privo di "finestre" per l'inserzione dei muscoli della bocca. Tra le forme fossili, da ricordare i piccoli procolofoni, gli acquatici mesosauri e i grandi pareiasauri, dai quali forse hanno preso origine le tartarughe. Nel Mesozoico questi rettili primitivi scomparvero quasi del tutto.
Sempre nel Carbonifero, da alcuni anapsidi specializzati (protorotirididi e captorinidi) prese le mosse un nuovo gruppo, quello dei diapsidi, caratterizzato da un cranio con ampie finestrature per l'inserzione dei muscoli. Questi rettili evoluti presero ben presto il sopravvento, e si diversificarono in una moltitudine di forme che andarono a occupare tutti gli ambienti, compresi mare e cielo. Tra i principali gruppi, si ricordano gli ittiosauri simili a delfini, gli acquatici plesiosauri dal lungo collo, gli arboricoli avicefali, i lepidosauri (comprendenti lucertole, serpenti e tuatara), e gli arcosauri (comprendenti i coccodrilli, i dinosauri e gli pterosauri volanti). Alla fine del Mesozoico, circa 65 milioni di anni fa, un evento catastrofico pose fine al dominio dei rettili, permettendo ai mammiferi, fino a quel momento rimasti "nell'ombra", di evolversi e di prosperare.
Tra gli ordini viventi ricordiamo:
I rettili, a differenza degli anfibi, non respirano attraverso la pelle, ma utilizzano i polmoni.
I rettili, sono dei vertebrati a sangue freddo. Nel loro cuore c’è una separazione tra sangue ossigenato, dai polmoni, e quello deossigenato, dai tessuti del corpo
Nel 2005, Vidal e Hedges, con due articoli su Nature[4] e su Comptes Rendus Biologies[5] basandosi sulle mutazioni dei geni codificanti per le proteine, hanno praticamente riscritto la tassonomia della classe, in particolare degli squamati anche se la classificazione sopra riportata, basata sulle somiglianze morfologiche, viene utilizzata tutt'oggi. Tra le scoperte più paradossali: le iguane sono risultate molto meno antiche di quanto finora ritenuto, la presenza di veleno in lucertole ritenute non velenose, e che il veleno risulta presente da almeno 200 milioni di anni, praticamente coevo ai primi dinosauri.[6]
I rettili (Reptilia Laurenti, 1768, dal latino reptilis = "strisciante") rappresentarono la prima classe di vertebrati svincolatasi dall'ambiente acquatico e quindi adattata, per le fondamentali funzioni biologiche, alla vita in un ambiente strettamente terrestre. Il numero di specie di rettili attualmente viventi è di circa 11 341.
Ciò è dovuto innanzitutto a basilari adattamenti volti ad evitare la disidratazione di uova e animali: la pelle fortemente cheratinizzata e generalmente squamosa, le caratteristiche dell'uovo dotato di guscio è in grado di permettere la schiusa a sviluppo avanzato dell'organismo, ed i polmoni maggiormente concamerati di quelli degli anfibi, a compensare l'assenza di respirazione transcutanea.
La circolazione è doppia e incompleta, anche se nei coccodrilli il cuore ha i due ventricoli completamente divisi internamente, ma riuniti esternamente dal forame di Panizza.
Reptilia (-ium, n.) sunt classis vertebratorum pulmonibus, quattuor cruribus (serpentibus et similibus exceptis, quibus crura nulla sunt), corde tribus partibus (ferme omnibus) aut quattuor partibus (archosauriis) praeditorum.
Praeclara membra sunt serpentes, sed etiam testudines, lacertae, crocodili, dinosauria (cum avibus) sunt reptilia.
Pristina reptilia in Carbonifero (abhinc annorum 300 000 000) orta sunt a tetrapodis amniotis terrestribus, quae lacertis similia erant.
Classificatio obsoleta est illa secundum Henricum Osborn (1903), qui e calvarum forma amniota (tunc omnia appellata reptilia) distribuit in
Praeterea aves ab alteris reptilibus dividebantur, itaque hac methodo classis paraphyletica erat, quia non omnia descendentia ancestoris communis continebat.
Postea Eduinus Goodrich amniota distribuit in sauropsida (reptilia cum avibus et cognatis) et theropsida seu synapsida (mammalia cum cognatis).
─o Amniota Haeckel, 1866 ├── Synapsida Osborn, 1903 └─o Sauropsida Goodrich, 1916 ├── Mesosauridae † └─o Reptilia Laurentius, 1768 ├─o Anapsida †? Osborn, 1903 │ ├── Millerettidae † │ └─o Parareptilia │ ├── Bolosauridae † │ └─┬── Eunotosaurus africanus † │ └─o Ankyloramorpha †? │ ├── Procolophonidae † │ └─o Pareiasauria †? │ ├── Pareiasauridae † │ └?─ Testudines Linnaeus, 1758 └─o Eureptilia ├── Captorhinidae † └─o Romeriida ├── Protorothyrididae* † └─o Diapsida Osborn, 1903 ├─o Araeoscelida † │ └── Araeoscelidae † └─┬─o Avicephala † │ └─o Simiosauria † │ └─o Drepanosauridae † │ └── Megaloncosaurinae † └─o Neodiapsida ├── Apsisaurus † └─┬── Claudiosaurus germaini † └─o Eosuchia ├─o Younginiformes † │ ├── Tangasauridae † │ └── Younginidae † ├?o Ichthyopterygia † Owen, 1840 │ ├?─ Hupehsuchus † │ ├?─ Thaisaurus † │ ├?─ Isfjordosaurus † │ ├── Utatsusaurus † │ ├── Parvinatator † │ └─o Eoichthyosauria │ ├── Grippidae † │ └── Ichthyosauria † Blainville, 1835 └─o Sauria ├?o Thalattosauria † │ └── Thalattosauridae † ├─o Lepidosauromorpha Benton, 1983 │ ├── Acerosodontosaurus † │ ├─o Sauropterygia † │ │ ├── Placodontia † │ │ └── Eusauropterygia † │ └─o Lepidosauriformes │ ├── Eolacertilia*? † │ └─o Lepidosauria Duméril & Bibron, 1839 │ ├── Sphenodontia Williston, 1885 │ └── Squamata Oppel, 1811 └─o Archosauromorpha ├?─ Testudines Linnaeus, 1758 ├?─ Choristodera † └─┬── Rhynchosauria † ├── Trilophosauridae † ├── Prolacertiformes † └─o Archosauriformes ├── Proterosuchidae † ├── Erythrosuchidae † ├── Euparkeriidae † └─o Avesuchia ├── Proterochampsidae † └─o Archosauria ├─o Crurotarsi Serenus 1991 sive pseudosuchia de Zittel, 1887-1890 │ ├?─ Ctenosauriscidae † Kuhn, 1964 │ └─o Crocodylotarsi │ ├── Ornithosuchidae † │ └─┬── Phytosauria † Meyer, 1861 │ └─o Suchia │ ├── Prestosuchidae † Romer, 1966 │ └─o Rauisuchiformes │ ├── Aetosauria † Lydekker, 1889 │ └─o Rauisuchia Huene, 1942 │ ├── Rauisuchidae † Huene, 1936 │ └─o Paracrocodylomorpha │ ├── Poposauridae † Nopcsa, 1923 │ └── Crocodilomorpha Hay, 1930 ─> Crocodilia Owen, 1842 └─o Ornithodira Gualterius, 1986 sive Ornithosuchia ├── Scleromochlus taylori † Woodward, 1907 └─o Avemetatarsalia Benton, 1999 ├── Pterosauria † Kaup 1834 └─o Dinosauromorpha Benton, 1984 ├── Dromomeron romeri † Irmis, Nesbitt, Padian, Smith, Turner, Woody & Downs, 2007 ├── Lagerpeton † └─o Dinosauriformes ├── Marasuchus † └─┬── Pseudolagosuchus † └─┬── Silesaurus † └─┬── Eucoelophysis † └─o Dinosauria Owen, 1842 ├── Ornithischia † Seeley, 1888 └── Saurischia Seeley, 1888 ─> Aves Linnaeus, 1758
Reptilia (-ium, n.) sunt classis vertebratorum pulmonibus, quattuor cruribus (serpentibus et similibus exceptis, quibus crura nulla sunt), corde tribus partibus (ferme omnibus) aut quattuor partibus (archosauriis) praeditorum.
Praeclara membra sunt serpentes, sed etiam testudines, lacertae, crocodili, dinosauria (cum avibus) sunt reptilia.
Pristina reptilia in Carbonifero (abhinc annorum 300 000 000) orta sunt a tetrapodis amniotis terrestribus, quae lacertis similia erant.
Ropliai (Reptilia) – stuburinių gyvūnų klasė.
Roplių oda sausa, beveik be liaukų. Epidermio viršutinį sluoksnį sudaro negyvos suragėjusios ląstelės. Raginis sluoksnis netolygus, storiausios vietos virtusios raginiais žvynais, gumburėliais, skydeliais. Tokia oda apsaugo nuo mechaninio žalojimo ir kartu lieka elastinga. Šis šarvas dar sustiprėja, kai po raginiais dariniais susiformuoja kaulinės plokštelės (turi krokodilai, vėžliai, kai kurie driežai). Raginis sluoksnis beveik nepraleidžia vandens – gerai apsaugo kūną tiek nuo įmirkimo, tiek nuo džiūvimo. Todėl ropliai gali gyventi sausose vietose, tenkindamiesi tik tuo vandeniu, kurį gauna su maistu. Raginis epidermio sluoksnis yra negyvas darinys – jis susidėvi ir gabalėliais nuplyšta arba periodiškai numetamas visas ištisai (kaip gyvačių išnaros). Po senuoju raginiu sluoksniu jau būna susiformavęs naujas. Roplių odoje negausios liaukos susijusios su veisimusi. Paminėtinos krokodilų galvos apačioje prie apatinių žandų muskuso liaukos bei porinės analinės liaukos. Driežai turi kelias šlauninių liaukų eiles.
Burnos ertmėje nedaug liaukų (tarp jų šiek tiek nuodų), jos stambesnės už varliagyvių. Liežuvis išsivystęs gerai. Gyvatės ir daugelis driežų liežuvį gali išmesti toli. Chameleonų liežuvis lipnus ir žaibiškai jį išsviedžia gaudydami vabzdžius. Be to, gyvačių žandų aparato kaulai sujungti taip, kad jos gali labai plačiai išsižioti ir praryti didelį grobį. Krokodilai ir vėžliai turi gomurikaulį, kuriame yra atskiri kvėpavimo takai ir stemplė. Todėl vėžliai be jokių sunkumų gali kvėpuoti ėsdami, o vandenyje iki akių ir šnervių panirę krokodilai – kvėpuoti. Dantys dažniausiai vienodos formos – kūgiški. Daugumos roplių dantys priaugę prie kaulų, keičiami daug kartų. Skrandis raumeningas, gerai išsivystęs. Gyvačių skrandis ištįsęs, į jį ties žarnos pradžia atsiveria kepenų ir kasos ištekamieji latakai. Žarnynas panašus į varliagyvių, bet jau yra aklosios žarnos užuomazgos. Žarnynas baigiasi kloaka.
Dabartiniai ropliai skirstomi į 4 būrius:
Lietuvoje randamos 7 roplių rūšys, kurios priklauso dviem būriams: vėžlių (Testudines) ir žvynaroplių (Squamata):
Ropliai (Reptilia) – stuburinių gyvūnų klasė.
Rāpuļi (Reptilia) ir pirmā īsto mugurkaulnieku klase, kuriem ir augstāko sauszemes mugurkaulnieku — amniotu — galvenās iezīmes. Viss dzīves cikls notiek uz sauszemes. Bet tomēr līdzīgi abiniekiem tie ir aukstasiņu — poikilotermi dzīvnieki ar nepastāvīgu ķermeņa temperatūru. Rāpuļus (arī abiniekus) pēta zooloģijas apakšnozare — herpetoloģija.
Tie vairojas uz sauszemes, dējot lielas, ar dzeltenumu bagātas olas, ko apņem čaumalas apvalki, kas aizsargā dīgli no izžūšanas. Olā dīglim, tāpat kā putniem, ir dīgļa orgāni — amnijs un alantojs. Kāpura stadijas nav. No olām izšķīlušies mazuļi tikai pēc lieluma atšķiras no pieaugušajiem. Rāpuļu ādu sedz ragvielas zvīņas un vairodziņi, bet caur iegurņa nierēm — metanefrosu noris ūdens apmaiņa. Ādas dziedzeru tikpat kā nav. Asinsrite tiem ir jaukta, jo sirdij ir 2 priekškambari un kopīgs kambaris ar nepilnīgu šķērssienu, bet atšķirībā no abiniekiem arteriālā konusa nav, un tieši no sirds atiet trīs patstāvīgi asinsvadi: kopējā plaušu artērija un labais un kreisais aortas loks. Lielais un mazais asinsrites loks nav pilnībā atdalīti, bet to izolētības pakāpe ir augstāka nekā abiniekiem. Elpo tikai ar plaušām. Ir labi attīstīti elpas ceļi - traheja un bronhi. Elpošana notiek ar krūškurvja kustībām, nevis ar rīkli kā abiniekiem. Bez tam rāpuļiem raksturīga kaula skeleta progresīva attīstība; tiem, piemēram, pilnīgi pārkaulojies galvaskauss, ekstremitātes stiprākas un piestiprinātas pie ass skeleta, diferencēti arī pieci mugurkaula nodalījumi. Galvaskausam ir viens nepāra pakauša paugurs un spēcīga segkaulu velve ar amniotiem raksturīgiem vaigu lokiem. Brīvo ekstremitāšu skeletā raksturīga interkarpālā un intertarsālā locītava. Raksturīgi, ka galvas smadzenēm ievērojami attīstītas priekšējās smadzenes un smadzenītes. Priekšējo smadzeņu puslodēs sāk attīstīties jaunā smadzeņu garoza — neopalijs.
Rāpuļi ir pirmie īstie sauszemes dzīvnieki. Tā kā tie bija ieguvuši spēju vairoties uz sauszemes, dējot olas ar blīvu apvalku, tie arī vairošanās periodā nav saistīti ar ūdensbaseiniem. Reizē ar to rāpuļi atšķirībā no abiniekiem nav atkarīgi arī no apkārtējās vides mitruma. Rāpuļiem āda pārragojusies un ādas elpošana izzudusi, tādēļ tie varēja izplatīties apvidos, kur maz mitruma. Pārragotās ādas dēļ rāpuļiem pieejamas sāļas augsnes un jūras ūdens, kas abiniekiem ir pilnīgi nepieejamas dzīves vietas. Tomēr no senčiem saglabājusies ķermeņa temperatūras atkarība no apkārtējās vides, kas saistīta ar zemo vielmaiņu, nosaka rāpuļu izplatības specifiku. Rāpuļi atšķirībā no abiniekiem plaši izplatījušies ne tikai mitrajos tropos, bet arī tuksnešos, kur tiem ir ļoti labvēlīga temperatūra. Taču, tuvojoties poliem, rāpuļu sugu skaits samazinās. Tā, piemēram, Vidusāzijā dzīvo ap 50 rāpuļu sugu, Ziemeļkaukāzā — 28, Viduseiropā — 15, pie Ziemeļu Polārā loka — 2 sugas.
Rāpuļu bioloģisko aktivitāti nosaka cikliskums. Rāpuļu cikliskums ir bioloģiska pielāgošanās nelabvēlīgiem dzīves vietu termiskajiem un barības apstākļiem. Diennakts cikliskumu nosaka temperatūra. Rāpuļi ir aktīvi pie visoptimālākajām temperatūrām. Visiem rāpuļiem temperatūras optimums atrodas augsto temperatūru robežās un dažādām sugām svārstās starp 20 un 40 °C. Tā ka vairākums mēreno platuma grādu rāpuļu ir siltuma mīļotāji, tie ir aktīvi dienā, dažas sugas — krēslā un tikai gekoni — naktī. Tropiskajos tuksnešos turpretī ir ļoti daudzas nakts rāpuļu sugas, jo dienā tur ir ļoti karsts. Tā kā diennakts aktivitātes cikls ir bioloģiska adaptācija, tas mainās dažādās sezonās atkarībā no temperatūras. Tā, piemēram, pavasarī rāpuļi ir aktīvi tikai dienas vidū — vissiltākajās diennakts stundās. Vasaras vidū daudzas sugas turpretī ir aktīvas tikai rīta un vakara stundās. Aktīvā perioda ilgums mainās atkarībā no temperatūras. Tā, piemēram, pļavas ķirzaka (Lacerta vivipara) Dienvideiropā ir aktīva 9 mēnešus, Latvijā - 5,5 mēnešus, ziemeļos — vēl mazāk. Dažādu sugu rāpuļiem ziemas guļas ilgums ir dažāds un atkarīgs no sugas salizturības. Tā, piemēram, parastā odze (Vipera berus) pavasarī parādās agrāk nekā citas attiecīgā apvidus čūskas un vēlāk dodas ziemas guļā. Rāpuļu ziemas slēptuves ir ļoti dažādas. Vairākums sugu ziemo grauzēju alās, augsnes plaisās, dobumos, kas izveidojušies izpuvušu sakņu vietā, utt. Pļavas ķirzakas iemīļotas ziemošanas vietas ir dobumi, kas purvainās vietās izveidojušies zem velēnām, pazeminoties gruntsūdeņu līmenim. Zalkši lielā daudzumā salasās ziemošanai mēslu kaudzēs un pagrabos. Dažas zalkšu sugas nereti ziemo klinšu alās, purva bruņurupuči — ūdensbaseinu dibenā. Vairākums rāpuļu ziemo pa vienam vai nelielās grupās — 2 vai 3 īpatņi. Tomēr daži ziemā atrodami lielā skaitā. Tā, piemēram, parastie zalkši savijas kamolos, kuros ir vairāki simti un pat tūkstoši īpatņu. Ziemošanas periodam rāpuļi uzkrāj barības vielu rezerves, bet vielmaiņas intensitāte strauji krīt. Dažiem rāpuļiem ir vasaras guļa, to nosaka pilnvērtīgas barības trūkums. Tā, piemēram. Vidusāzijas tuksnešos vasaras guļā dodas Vidusāzijas bruņurupucis (Testudo Horsfieldi). Maija beigās vai jūnija sākumā, izkalstot augājam, no kura tie pārtiek, bruņurupuči izrok alas un sastingst. Tajās vietās, kur augājs nenokalst, piemēram, apūdeņojamos laukos, bruņurupuči ir aktīvi visu vasaru. Tātad cikliskums šai gadījumā ir atkarīgs no barības daudzuma dzīves vietās.
Rāpuļu barība, kā arī barības iegūšanas veids ir ļoti daudzveidīgi; starp tiem sastopam kukaiņēdājus, zivjēdājus, plēsējus, augēdājus utt. No kukaiņiem pārtiek vairākums ķirzaku. Vislielākās ķirzakas — varāni bez kukaiņiem ķer peļveidīgos grauzējus un putnus. No galvkājiem un vēžveidīgajiem pārtiek jūras pelamīda - Pelamydus, no vēžveidīgajiem, moluskiem, kukaiņiem, retāk no zivīm pārtiek saldūdens bruņurupuči. Daudzu čūsku sugu pamatbarība ir mugurkaulnieki. Parastais zalktis un lielacainais zalktis (Ptyas) ķer galvenokārt abiniekus; ūdens zalktis (Natrix tessellata) un jūras bruņurupuči — zivis; bultčūska, sarkansvītrotais zalktis (Coluber rhodorhachis), — ķirzakas; odzes — peļveidīgos grauzējus. Daži zalkši, piemēram, Amūras zalktis (Elaphe schrencki), kas labi kāpelē pa kokiem, ķer ligzdās putnēnus un pieaugušos putnus, arī gjurzas barības liela daļa ir putni. Ir čūskas, kas aprij citas čūskas. Čūskas vispār ir visvairāk specializētas barības ziņā. Tā, piemēram, Āfrikas olčūska — Dasypeltis pārtiek tikai no putnu olām, tādēļ tai ir īpatnēji pielāgojumi. Čūska norij olu veselu, un, olai virzoties pa barības vadu, to pāršķeļ skriemeļu izaugumi; pēc tam olas šķidrais saturs notek pa barības vadu, bet čaula tiek izmesta pa muti. Lielās tropu žņaudzējčūskas uzbrūk lieliem dzīvniekiem, piemēram, pērtiķiem un pat sīkiem nagaiņiem. Neindīgās čūskas norij barību dzīvu (piemēram, zalkši norij dzīvas vardes) vai pirms tam upuri nožņaudz, aptinoties ap to. Indīgās čūskas vispirms nogalina upuri zibeņātrā uzbrukumā, iecērtot tajā indes zobus, pēc tam aprij upuri veselu. Visretāk sastopami augēdāji rāpuļi. Augēdāji ir gandrīz visi sauszemes bruņurupuči. Arī nedaudzu ķirzaku, galvenokārt tropisko agāmu un iguānu barībā nozīmīga vieta var būt augiem. Vairākums rāpuļu aktīvi uzmeklē barību. Tā, piemēram, pēc dzirdes un redzes laupījumu uzmeklē gekoni, scinki, tīklainās ķirzakas, ķirzakas, varāns. Laupījumu galvenokārt ar tausti uzmeklē kobra, efa, vairogpurne, bultčūska, zalkši. Turpretī kaķiem līdzīgi savam upurim uzglūn agāmas, apaļgalves, bet no čūskām — gjurza un sīkās žņaudzējčūskas.
Rāpuļi kā īsti sauszemes mugurkaulnieki vairojas un attīstās uz sauszemes. Pat krokodili, jūras čūskas un jūras bruņurupuči, kas dzīvo ūdenī, vairošanās periodā iznāk uz sauszemes. Apaugļošanās rāpuļiem ir iekšēja, un visiem, izņemot hatēriju, ir kopulācijas orgāni. Vairākumam sugu vairošanās periodā novēro riestu - paaugstinātu aktivitāti, kad bruņurupuču un ķirzaku tēviņi nereti cīnās. Vairākums rāpuļu dēj nedaudz (8—16) lielu olu, ko klāj ādaina vai cieta kaļķa (bruņurupučiem, krokodiliem) čaula. Olas tie parasti dēj augsnē vai klinšu plaisās un zem koku mizas, kā, piemēram, gekoni un dažas agāmas un iguānas. Krokodili dēj olas augsnē vai sausu lapu un zāļu ligzdā.
Olu attīstības ātrums ir atkarīgs no temperatūras un atkarībā no tas var mainīties 2 vai 3 reizes. Parasti vietās, kur olas attīstās, temperatūra ir 20—30 °C. Tuksnešu rāpuļi biežāk dēj olas ēnainās vietās un diezgan lielā dziļumā, turpretī mērenajos platuma grādos ķirzakas izvēlas vietas, ko labi apsilda saule. Parastais zalktis dēj olas trūdošu vielu kaudzēs, kur temperatūra ir 3—5 °C augstāka par apkārtējās vides temperatūru. Latvijas platuma grādos rāpuļu olas attīstās 2—3 mēnešos.
Diezgan daudzi rāpuļi dzemdē mazuļus. To novēro tikai formām, kam olas ar mīkstiem apvalkiem un kuriem iespējama ūdens maiņa starp olu un vidi. Bruņurupuči un krokodili, kuru olām ir olbaltuma apvalks un čaula, nedzemdē. Visprimitīvākā dzemdēšana ir apaugļoto olu aizturēšana olvados, kur tās daļēji attīstās. Tā, piemēram, sila ķirzakai olas var olvados palikt 15—20 dienas, un izdētajās olās dīglis ir vairāk nekā par 1/3 jau noformējies. 30 dienas olas var aizturēties olvados parastajam zalktim, un izdētajā olā ir jau pa pusei izveidojies embrijs. Turklāt, jo vairāk uz ziemeļiem, jo ilgāk olas aizturas olvados. Citām sugām, piemēram, pļavas ķirzakai, trauslajai glodenei, parastajai odzei, gludenajai čūskai u.c. olas paliek olvados, kamēr izšķiļas mazuļi. Šādu parādību sauc par olu dzemdēšanu, jo embrijs attīstās no olas barības vielu krājuma, nevis no mātes organisma vielām. Dažām scinku un ķirzaku sugām olas šķiedrainie apvalki reducējušies un daļa olvada saskaras ar horiju. Horijam var izveidoties izaugumi — bārkstiņas, kas iespiežas olvada sienās. Rodas kaut kas līdzīgs zīdītāju placentai, turklāt stipri samazinās dzeltenuma daudzums olās un barību galvenokārt uzņem no mātes organisma (Lygosoma, Seps u. c.). Šādu parādību sauc par īstu dzemdēšanu. Par galveno cēloni, kādēļ rāpuļi dzemdē mazuļus, jāuzskata aukstais klimats. Dzemdētāju sugu daudzums pieaug virzienā uz ziemeļiem un augstāk kalnos. Ļoti raksturīgi, ka sugas, kas dzīvo vistālāk uz ziemeļiem, tāpat kā sugas, kas paceļas visaugstāk kalnos, ir dzemdētājas, kā, piemēram, odzes un pļavas ķirzakas. Turklāt viena un tā pati suga, piemēram, Tibetas apaļgalve (Phrynocephalus teobaldi) 2000 m augstumā dēj olas, bet 4000 m augstumā dzemdē mazuļus. Dažām sugām dzemdēšanas cēlonis var būt dzīve ūdenī; to bieži novēro jūras čūskām.
Tuksnešos un stepēs, kur rāpuļu ir daudz, tiem ir ļoti liela nozīme biocenozēs. Vairākums ķirzaku un čūsku, iznīcinot ļoti daudz kaitīgu kukaiņu, gliemju un grauzēju, atnes labumu lauksaimniecībai. Daudzas ķirzakas tuksnešos ir svarīgu medību dzīvnieku, piemēram, lapsu un sesku barība. Dažas sugas vietām ir diezgan kaitīgas. Vidusāzijas bruņurupuči dažos rajonos ir pistāciju audzētavu kaitēkļi; šo bruņurupuču kaitīgumu palielina tas, ka bruņurupuči izrakņā apūdeņošanas sistēmas vaļņus un sienas. Zivjaudzētavās nopietnu ļaunumu nodara ūdens zalkši, kas iznīcina ļoti daudzus rūpniecisko zivju — karpu, lašu, storu mazuļus. Iespējams, ka daudz rāpuļu, sevišķi sauszemes bruņurupuči, dažas ķirzakas un čūskas, pārnēsā daudzas cilvēka un mājdzīvnieku slimības, jo uz šiem rāpuļiem parazitē ganību ērču nimfas un imago. Dažās zemēs nopietnu ļaunumu cilvēkam nodara indīgās čūskas.
Tomēr no odžu indes pagatavo arī preparātus, piemēram, viprotoksīnu, viprozīdu, lebetoksu un citus, ko lieto radikulīta, išiasa un reimatisma ārstēšanai. No gjurzas un vairogpurnes indes izgatavo pretasiņošanas līdzekļus; no klaburčūskas indes — preparātus, ar kuriem ārstē epilepsiju; kobras indi lieto, izgatavojot preparātus bronhiālās astmas un vairāku citu slimību ārstēšanai. Čūsku indi plaši izmanto bioķīmijā. Lai iegūtu čūsku indi, organizē čūsku audzētavas — serpentārijus.
Zināma nozīme rāpuļiem ir kā rūpniecības izejvielai. Jau sen no krokodilu, lielo čūsku un ķirzaku ādas izgatavo koferus, portfeļus, apavus utt. Sevišķi vērtīga ir krokodilu āda tāpēc vietām krokodilu kļuva tik maz, ka tos sāka aizsargāt un mēģināja audzēt mākslīgi. Izmanto dažu jūras bruņurupuču, sevišķi bissas (Chetonici imbricata) bruņas, kuru ragvielas vairodziņi karstā ūdenī un zem spiediena sapresējas viendabīgā masā. No šīs plastiski augstvērtīgās, skaistās masas izgatavo ķemmes, briļļu ietvarus u.c.
Dažus rāpuļus lieto pārtikā; visbiežāk lieto bruņurupuču gaļu un olas. Mīkstos bruņurupučus un dažas jūras bruņurupuču sugas, sevišķi zaļos bruņurupučus, regulāri medī. Ziemeļamerikā medī terapīnus, kurus sāk audzēt arī fermās. Daudzās valstīs pārtikā lieto lielās ķirzakas un pat čūskas. Bruņurupuču gaļu izlieto arī kažokzvēru, barībai.
Mūsdienās rāpuļi ir fragmentāras paliekas no lielās un daudzveidīgās rāpuļu pasaules, kas mezozoja ērā jeb dinozauru laikmetā apdzīvoja ne tikai visu sauszemi, bet arī visas zemeslodes jūras. Mezozoja beigās tie izmira, izņemot četras grupas, kas izdzīvojušas līdz mūsu laikiem. Tās ir knābjgalvji, zvīņrāpuļi, krokodili un bruņurupuči. Tātad, pašlaik pasaulē ir zināmas apmēram 6000-8000 rāpuļu sugu no 4 kārtām un 3 apakšklasēm. Latvijā pārstāvētas 2 kārtas, 5 dzimtas, 7 sugas.
Rāpuļu klase (Reptilia)
(†) - izmirušu organismu grupa
Rāpuļi (Reptilia) ir pirmā īsto mugurkaulnieku klase, kuriem ir augstāko sauszemes mugurkaulnieku — amniotu — galvenās iezīmes. Viss dzīves cikls notiek uz sauszemes. Bet tomēr līdzīgi abiniekiem tie ir aukstasiņu — poikilotermi dzīvnieki ar nepastāvīgu ķermeņa temperatūru. Rāpuļus (arī abiniekus) pēta zooloģijas apakšnozare — herpetoloģija.
Reptilia tergolong dalam benda hidup, kumpulan haiwan, mempunyai tulang belakang. Ciri-ciri haiwan reptilia adalah seperti berikut :-
Contoh-contoh haiwan dari keluarga reptilia :-
Reptilia merupakan haiwan berdarah sejuk yang dibahagi kepada empat order yang masih hidup. Reptilia boleh di dapati diseluruh dunia dari kawasan padang pasir yang kering, di pusat bandar, sehingga beratus meter di dalam laut. Bagaimanapun reptilia tidak terdapat di kawasan kutub dan puncak gunung.
Disebabkan reptilia berdarah sejuk, mereka tidak dapat mengawal suhu badan mereka. Haiwan reptilia mempunyai kulit yang bersisik atau keras yang terdiri daripada selaput bertulang atau bergading, mempunyai kaki yang pendek atau tidak mempunyai kaki langsung. Kebanyakan reptilia bertelur (oviparous), walaupun sesetengahnya adalah (ovoviviparous), menyimpan telur di dalam perut ibu sehingga menetas.
Telur reptilia mempunyai kuning telur berzat dan kulit telur yang kukuh seperti kulit. Pengeraman dilakukan dengan menggunakan haba tanah samada telur diramkan di dalam sarang seperti buaya, atau dalam tanah seperti penyu. Reptilia tidak mempunyai peringkat larva. seperti amphibia. Telur reptilia juga mempunyai kulit liat dan tidak diselaputi gel. Terdapat 5000-6000 spesies reptilia dalam empat order dan tiga sub-kelas.
Reptielen (Reptilia) of kruipdieren vormen een klasse van koudbloedige, gewervelde dieren. Reptielen komen over de gehele wereld voor behalve in heel koude gebieden zoals de polen en de toppen van bergen. Er zijn meer dan 10.200 moderne soorten.[2] Daarnaast zijn er vele uitgestorven vertegenwoordigers beschreven, die meestal alleen bekend zijn als fossiel, zoals de in zee levende Mosasaurus die ook in het huidige Nederland gevonden is. Een belangrijke uitgestorven groep zijn de dinosauriërs en de vliegende reptielen zoals de pterosauriërs. Deze diergroepen domineerden tot miljoenen jaren geleden de Aarde, inclusief het luchtruim. Deze groepen worden niet meer vertegenwoordigd door nog levende verwanten, tenzij men de vogels als verwanten van de dinosauriërs beschouwt.
De groep van reptielen in bredere zin (alle bekende reptielen) verschilt wezenlijk met de groep van reptielen in engere zin (de moderne soorten).
Reptielen worden vaak in één adem genoemd met de amfibieën, hoewel het hier twee zeer verschillende diergroepen betreft. Amfibieën hebben een permeabele huid en geen schubben, in tegenstelling tot de reptielen. Het belangrijkste verschil met de amfibieën is echter het ontbreken van een larvaal stadium bij alle reptielen.
Traditioneel wordt het opgevat als een klasse die de volgende ordes met nog levende vertegenwoordigers omvat:
Volgens moderne opvattingen over classificatie wordt de traditionele klasse niet langer als geldig beschouwd, omdat het een parafyletische groep is (zie #Indeling). In dit artikel worden, tenzij anders vermeld, de vogels buiten beschouwing gelaten.
Vrijwel alle reptielen leven op het land. De huid is bedekt met schubben die dienen ter bescherming maar ook gekleurd zijn voor camouflage of schrikkleuren. Krokodillen en schildpadden bezitten hoornplaten, die in de lederhuid worden gevormd. Zowel krokodillen als hagedissen hebben soms osteodermen; kleine botjes die in de huid worden gevormd en zorgen voor een stevige bepantsering. In principe hebben reptielen vier poten die zijwaarts van het lichaam staan. Slangen hebben echter geen poten en kruipen met behulp van buikschubben en ribben. Ook sommige groepen van de hagedissen, zoals de hazelwormen, missen ledematen.
De meeste reptielen zijn carnivoor, slechts een aantal soorten leeft van planten en vaak alleen als volwassen exemplaar. Ze zijn meestal in staat de prooi in één keer te verslinden maar sommige schildpadden en hagedissen en vrijwel alle krokodilachtigen scheuren de prooi in stukken.
Het grootste deel van de reptielen zet eieren af op de bodem. Bij de soorten die eieren leggen, zijn de eieren voorzien van een leerachtige of kalkachtige schaal. Sommige soorten broeden de eieren uit (bijvoorbeeld de pythons), maar meestal komen de eieren uit in het warme zand of in rottende bladerhopen. Er zijn ook reptielsoorten waarbij de eieren in het moederlichaam tot ontwikkeling komen, zoals de adders. Zij zijn eierlevendbarend, andere voorbeelden zijn de meeste wurgslangen en sommige hagedissen. Bij de schildpadden en krokodilachtigen komt eierlevendbarendheid niet voor. Er is altijd eerst een inwendige bevruchting en de jongen lijken wat betreft de morfologische bouw meteen op volwassen dieren. Alleen de kleuren wijken vaak sterk af. Een aantal reptielen heeft geen geslachtschromosomen maar kent een temperatuursafhankelijke geslachtsbepaling, waarbij de omgevingstemperatuur het geslacht van de zich ontwikkelende embryo's bepaalt. Dit verschijnsel is waargenomen bij alle krokodilachtigen en een aantal schildpadden. Bij de schildpadden ontstaan mannetjes bij een lagere temperatuur en vrouwtjes bij een hogere, bij krokodilachtigen is dit juist andersom.
Reptielen ademen door longen. In verhouding met de lichaamsgrootte hebben de longen van reptielen een veel kleinere totale oppervlakte dan die van zoogdieren, maar groter dan die van amfibieën. Alle reptielen behalve slangen hebben twee longen. Bij veel slangen is de linkerlong rudimentair of zelfs geheel verdwenen. De lucht stroomt bij reptielen meestal de longen in door het samentrekken van de ribben of door spieren in de keel, die ervoor zorgen dat lucht naar binnen wordt gezogen.
Bij schildpadden zorgt het harde pantser ervoor dat deze niet met hun borstkas kunnen ademhalen. Daarom vindt de ademhaling plaats via beweging van de huid en spieren tussen de nek en voorpoten, die de longen ventileren. Krokodilachtigen gebruiken ook een methode waarbij de lever naar achter wordt getrokken door een spier aan het schaambeen, waardoor dan weer de achterkant van de longen naar achteren wordt getrokken. Hierdoor wordt de longinhoud groter. Tijdens het eten gaat bij reptielen de ademhaling vaak moeizaam, omdat bij hen de neusholte eerder uitkomt in de mondholte. Hoewel alle reptielen met de longen ademen, wordt deze bij sommige in het water levende reptielen ook nog ondersteund door huidademhaling in de sterk doorbloede wand van bek en cloaca, waar water langs zuurstofopnemende cellen wordt gevoerd, een voorbeeld zijn enkele schildpadden uit Australië, zoals de fitzroyschildpad.
Het hart bestaat bij de meeste reptielen uit twee boezems en een kamer die niet geheel van elkaar gescheiden zijn. Bij krokodillen is het tussenschot tussen de kamers wel compleet, maar ook bij deze groep vindt vermenging van zuurstofrijk met zuurstofarm bloed plaats, doordat de slagaders die uit de kamers komen niet geheel van elkaar gescheiden zijn aan hun basis. Hierdoor kan er dus bij reptielen gemengd bloed in de longen komen. Het hart van de meeste reptielen bestaat uit één kamer met twee boezems, maar het hart van een krokodil bestaat dus uit twee kamers met twee boezems. Het hart van de hagedissen is een combinatie hiervan; het heeft twee boezems en één kamer waarin echter een tussenschot zit waardoor de enkele kamer (deels) de functie van twee kamers vervult.
De meeste reptielen kunnen, vergeleken met warmbloedige dieren, met weinig voedsel toe omdat ze hun lichaam niet op temperatuur hoeven te houden. Een nadeel van hun koudbloedigheid is echter dat ze bij lage temperaturen vaak traag zijn en niet in staat zijn snel weg te lopen of snelle prooien te vangen. Daarom wordt een winterslaap gehouden gedurende de koude maanden van het jaar. Dit geldt echter niet voor soorten die in zeer warme gebieden leven. Hoog in het noorden kan de winterslaap wel zeven of acht maanden duren.
Reptielen komen wereldwijd voor, van de tropen tot boven de poolcirkel en zowel op het land als in het zoete water en de zee. Zeebewonende reptielen zijn vrij uitzonderlijk. Er zijn minder dan 10 soorten schildpadden, enkele krokodilachtigen en slechts één hagedis bekend die in zee kunnen worden aangetroffen. Alleen de slangen hebben een aanzienlijke hoeveelheid soorten die in zout water voorkomen, met name de zeeslangen waar er meer dan 60 soorten van zijn.
De meeste reptielen zijn dus landdieren en komen voor in tropische en subtropische gebieden. Ze leven vaak op plaatsen die voor andere dieren onaantrekkelijk zijn, zoals steppen, woestijnen en bergstreken. Reptielen kunnen hier veel beter overleven omdat ze koudbloedig zijn en weinig voedsel nodig hebben in vergelijking met warmbloedige dieren zoals zoogdieren en vogels. Daarnaast hebben reptielen allemaal een gepantserde huid van schubben, die niet alleen een beschermende functie heeft maar tevens ondoordringbaar is voor water en zo uitdroging bemoeilijkt. Hierdoor kunnen sommige reptielen in bloedhete en kurkdroge woestijnen overleven. Dit geldt zowel voor de hagedissen, de slangen als de schildpadden. Sommige soorten zijn volledig vegetarisch en hebben net als herbivore zoogdieren een goed ontwikkeld darmstelsel. Uitzondering zijn de krokodillen, die allemaal carnivoor zijn en in rivieren en meren leven.
Een aantal soorten leeft ook in gematigde gebieden zoals Nederland en België, zie de lijst van reptielen in Nederland. Veel soorten die in die streken voorkomen hebben zich gespecialiseerd om in een koel klimaat te overleven. Reptielen kennen hiervoor verschillende trucjes zoals eierlevendbarendheid (zie onder eigenschappen). Ook komt melanisme voor waarbij de dieren geheel zwart van kleur zijn en zo efficiënter zonnewarmte opnemen.
Reptielen moeten ontstaan zijn rond 300 miljoen jaar geleden; de oudst bekende soort is Hylonomus uit het Carboon. In de loop van die tijd zijn er duizenden soorten gekomen en gegaan, waaronder de alom bekende dinosauriërs. Tegenwoordig leven er ongeveer 9550 soorten reptielen, waarvan 5634 hagedissen, 3378 slangen en 327 schildpadden. De overige groepen zijn beduidend kleiner wat betreft soortenaantal; de wormhagedissen worden door 181 soorten vertegenwoordigd, de krokodilachtigen door 25 soorten en er zijn slechts 2 soorten brughagedissen.[3]
Een eerste onderverdeling in de uitgestorven reptielen wordt gemaakt naar de openingen in de schedel achter de oogkas. De oorspronkelijke reptielen hadden geen opening daar. Deze groep staat bekend als de Anapsida. Hieruit ontstonden twee groepen. De synapsiden hadden één gat bovenaan achter de oogkas, de Diapsida twee. Uit de Synapsida zijn de zoogdieren ontstaan. De meeste huidige reptielen zijn Diapsida. Een uitzondering zijn de schildpadden, die als Anapsida gelden, hoewel er ook biologen zijn die denken dat het Diapsida zijn die hun openingen later weer verloren hebben. Een vierde groep, Euryapsida, met één opening onderaan achter de oogkas wordt tegenwoordig ook beschouwd als afgeleid van het diapside bouwplan.
Zie Oorsprong van de vogels voor het hoofdartikel over dit onderwerp. Volgens veel huidige opvattingen over classificatie is de traditionele klasse der reptielen niet geldig, omdat ze parafyletisch is. De vogels stammen namelijk van een groep dinosauriërs af, en krokodillen zijn hierdoor nauwer verwant aan vogels en dinosauriërs dan de andere reptielen. Binnen de cladistiek is het daarom gebruikelijk de definitie Sauropsida toe te passen waardoor ook vogels tot de reptielen worden gerekend, maar niet de Synapsida, waaronder zowel zoogdieren als de voorouderlijke zoogdierachtige reptielen onder vallen.
Onderstaand de taxonomische indeling van de reptielen, waar ook de zoogdieren en de vogels onder vallen, volgens Benton (2004).[4]
Referenties
Reptielen (Reptilia) of kruipdieren vormen een klasse van koudbloedige, gewervelde dieren. Reptielen komen over de gehele wereld voor behalve in heel koude gebieden zoals de polen en de toppen van bergen. Er zijn meer dan 10.200 moderne soorten. Daarnaast zijn er vele uitgestorven vertegenwoordigers beschreven, die meestal alleen bekend zijn als fossiel, zoals de in zee levende Mosasaurus die ook in het huidige Nederland gevonden is. Een belangrijke uitgestorven groep zijn de dinosauriërs en de vliegende reptielen zoals de pterosauriërs. Deze diergroepen domineerden tot miljoenen jaren geleden de Aarde, inclusief het luchtruim. Deze groepen worden niet meer vertegenwoordigd door nog levende verwanten, tenzij men de vogels als verwanten van de dinosauriërs beschouwt.
De groep van reptielen in bredere zin (alle bekende reptielen) verschilt wezenlijk met de groep van reptielen in engere zin (de moderne soorten).
Reptielen worden vaak in één adem genoemd met de amfibieën, hoewel het hier twee zeer verschillende diergroepen betreft. Amfibieën hebben een permeabele huid en geen schubben, in tegenstelling tot de reptielen. Het belangrijkste verschil met de amfibieën is echter het ontbreken van een larvaal stadium bij alle reptielen.
Krypdyr eller reptil er ein klasse virveldyr med ca 8000 artar i 4 ordenar. Dei var dei første virveldyra som utvikla egg som klarte seg utan vatn, og utvikla seg for omkring 300 millionar år sidan.
Krypdyr finst i mange ulike variantar, som alle har det til felles at dei er vekselvarme og har tørr hud kleidd med hornplater eller -skjel. Dei er utbreidd i alle slags biotopar i heile verda, og alle saman (sjølv dei havlevande) pustar med lunger.
Reptilane formeirar seg ved indre befruktning og legg egg. I egga ligg fosteret i ei væskefylt pose med ei amnionhinne og eit læraktig skal utanfor. Nokre artar skjelkrypdyr før levande ungar, men det er fordi egga ligg inne i kroppen (ofte utan skal) heilt til fosterutviklinga er ferdig.
Krypdyra stammar frå amfibiane, som dei skilde seg ut frå for om lag 300 millionar år sidan. Det eldste kjende krypdyret vert kalla Hylonomus og høyrde med i underklassen Anapsida, som vert kjenneteikna av massive hovudskallar utan opningar for anna enn augo, nasebor, munn og ryggrad.
Tidleg i utviklinga skilde klassen seg i tre ulike underklassar. To av dei har overlevd fram til i dag. I tillegg til anapsidane (i dag representert ved skjelpadder) reknar ein med diapsidane (i dag krokodillar, skjelkrypdyr og bruøgler) og synapsidane (som seinare utvikla seg til pattedyra).
Dei mest kjende forhistoriske krypdyra var dinosaurane, som høyrde til diapsidane og døydde ut for 65 millionar år sidan. Det er brei semje om at fuglane utvikla seg frå denne gruppa for om lag 150 millionar år sidan.
Krypdyr finst i heile verda, men er mest utbreidd i tropiske og subtropiske strok. Ein kan finna dei i dei aller fleste biotopar, frå tørre ørkenar til ope hav. I Noreg finst fem artar: Hoggorm, buorm, firfisle, stålorm og slettsnok. I tillegg førekjem det ein sjeldan gong at havskjelpaddar som uekte karett og havlærskjelpadde driv i land i norske farvatn.
Krypdyra vert rekna som ei parafyletisk gruppe, det vil seie at organismane i gruppa ikkje naudvendigvis er nærare i slekt med kvarandre enn med medlemmar av andre grupper. T.d. er krokodillane nærare i slekt med fuglar enn med andre reptil.
Krypdyr eller reptil er ein klasse virveldyr med ca 8000 artar i 4 ordenar. Dei var dei første virveldyra som utvikla egg som klarte seg utan vatn, og utvikla seg for omkring 300 millionar år sidan.
Krypdyr eller reptiler (Reptilia) er vekselvarme, skjellkledde landlevende virveldyr. Systematisk har krypdyrene utgjort de av amniotene som ikke var fugler eller pattedyr,[3] I klassisk systematikk regnes krypdyrene som én av fire klasser av landlevende virveldyr, der fugler utgjør en selvstendig klasse.[4] Krypdyrene er en artsrik gruppe med over 9000 arter, men de fleste artene er relativt små. I mesozoikum var derimot kryodyrene den dominerende gruppen virveldyr på land.
På grunn av at krypdyrene er parafyletiske esisterer det flere alternative klassifikasjoner, blant annet med fuglene som en del av krypdyrene, se Sauropsida.[2]
Navnet «reptil» kommer av latin repere – å krype. Krypdyrene er definert utfra biologiske kriterier:
Disse kjennetegnene ble i utgangspunktet brukt for å beskrive eksisterende krypdyr. Etter hvert som paleontologien brakte for dagen utdødde dyregrupper på 1800-tallet, ble begrepet krypdyr brukt på fossile grupper som ble ansett for å likne dagnes krypdyr. Den tradisjonelle klassen krypdyr kom derved til å omfatte alle amnioter (i motsetning til amfibier) som ikke var pattedyr eller fugler.[6] Dette er fortsatt den vanlige forståelsen av begrepet krypdyr, selv om det innenfor fylogenetisk nomenklatur finnes alternative definisjoner.[7]
Krypdyrenes anatomi er grunnleggende tilpasset et liv uavhengig av vann. De fleste krypdyrarter kan leve under svært tørre forhold. Den hornkledde huden beskytter dem mot uttørking. Noen grupper av skilpadder i ferskvann har utviklet mer fuktig hud for å kunne ta opp oksygen gjennom huden (slik som amfibier), men de utgjør unntaket hos krypdyrene.
Krypdyr er kaldblodige og trenger derfor ikke bruke energi på å holde kroppstemperaturen oppe. Dette gjør at krypdyr kan klare seg med svært lite mat. Til sammenlikning behøver en løve omtrent fem ganger så mye mat som en krokodille med samme vekt, dette fordi løven bruker næring på å holde kroppsvarmen oppe. Når krypdyr ikke er aktive synker næringskravet ytterligere, til omtrent en tidel av pattedyrs.[8] Store krypdyr som pytonslanger og krokodiller kan klare seg med et eller to store måltider i året. Denne egenskapen gjør at krypdy gjerne intar rollen som toppredatorene i strøk med svært begrenset matilgang, der fugler og pattedyr med sine høye energikrav ikke vil kunne finne nok næring.
På grunn av disse egenskapene lever de aller fleste krypdyr i varme strøk. I tørre områder som Vest-Australia og avsidesliggende øyer som Galápagos kan de dominere faunaen fullstendig. Tilpasningene tillater dem å trives i strøk der bare de mest spesialiserte pattedyr og fugler vil klare seg. Den vanntette huden gjør at de kan overleve lange reiser over hav på flåter av drivved, og dominere dyrelivet på enkelte avsidesliggende øyer, slik som Galápagos. Selv om vi her i nordområdene er vant å se på krypdyr som en primitiv, lite vellykket gruppe, finnes det en og en halv gang så mange krypdyrarter som pattedyrarter i verden.
På grunn av den kalde vintertemperaturen har til lands finnes det bare fem arter her:
Slettsnoken finnes bare i varmere områder sør i landet. Huggorm og firfisle beholder eggene inne i kroppen fram til de klekker, en tilpasning til kaldt klima. Bortsett fra dette er alle fem relativt robuste og lite spesialiserte arter.
Krypdyr i Norge er avhengige av å gå i dvale på frostfrie steder på vinteren. Vanligvis søker krypdyr ly i steinrøyser, morkne trestammer eller museganger under jorden. Kun små arter kan finne ly slike steder og vi har derfor ingen store krypdyrarter her til lands.
Krypdyrene er en av de største gruppene av landlevende virveldyr, med mer enn 8200 arter på verdensbasis. Til sammenligning er det beskrevet omkring 5400 pattedyrarter, hvorav to tredeler er smågnagere og flaggermus. Nålevende krypdyr deles inn i fire ordner:
Den største nålevende gruppen er skjellkrypdyrene, som omfatter de meste av det man tenker på som øgler og slanger. Bare slangene utgjør nesten halvparten av alle krypdyrarter.
De fleste krypdyr er rovdyr. Planteetere finnes først og fremst blant skilpadder og iguaner. Som gruppe er krypdyrene stort sett landlevende, og kan være vanlige i tørre strøk. Krokodillene er knyttet til vann, men de øvrige nålevende grupper er for det meste landlevende med unntak av enkelte undergrupper, f.eks havskilpadder og havslanger. Disse tilbringer det meste av livet i vann og kun går opp på land for å legge egg. I mesozoikum fantes det flere grupper havlevende krypdyr, men disse nisjene fylles i dag av hvaler og seler.
Krypdyr er en gammel virveldyrgruppe. De første krypdyrene utviklet seg fra panserpadder i karbon for omkring 320 millioner år siden.[9] Deres viktigste spesialisering var et aminot egg med skall som tillot dem å gjennomføre hele livssyklusen på land, i motsetning til amfibiene som var knytet til vann.[10]
De første urreptilene hadde hodeskaller som liknet på panserpaddenes, men i løpet av karbon dukket nye grupper opp med varierende grad av åpninger bak øyet for å gi plass til kjevemuskulatur. En av de tidligste gruppene var pelycosaurer, de første pattedyrliknende krypdyrene.[11]
Urreptilene og pattedyrliknende krypdyr dominerte i de påfølgende periodene perm og første halvdel av trias, men ble etter hvert utkonkurrert av arcosaurene (flygeøgler, krokodiller og dinosaurer). Æraen mesozoikum (trias, jura og kritt) kalles ofte for krypdyrenes tidsalder.[12] Svaneøgler, fiskeøgler, Mosasaurer og havskilpadder dominerte i havene, krokodiller og phytosaurer dominerte i ferskvann, flyveøglene i lufta og dinosaurene dominerte land. De pattedyrliknende krypdyrene ble fortrengt til nattemørket og gav opphav til pattedyrene.[13]
Fuglene oppsto fra små, lette rovdinosaurer i jura. De første fuglene, slik som Archaeopteryx var dårlige flyvere, og flyveøglene var veletablerte på dette tidspunktet. Først i kritt utviklet en det seg bedre flyvere blant fuglene, men flyveøglene dominerte luftrommet ut hele mesozoikum.
I overgangen kritt/tertiær forsvant flygeøglene, svaneøglene, mosasaurene og dinosaurene (med unntak av fuglene) i den store utryddelsen som markerer slutten på mesozoikum. Fiskeøglene var på det tidspunkt allerede utryddet. Med unntak av krokodiller, døde alle landlevende dyrearter med kropsvekt på over 2-3 kilo ut, hvilket rammet den dominerede krypdyrfaunaen hardt. Små krypdyr som firfisler og slanger klarte seg derimot godt gjennom utryddelsen.[14]
Skjellkrypdyrene er den største gruppen i dag, selv om krokodiller er vanlige i varme strøk. Skilpadder er muligens de eneste gjenværende urreptilene uten åpninger i hodeskallen bak øyet. Blant broøglene gjenstår kun tuataraen som eneste nålevende representant. Foruten de gjenlevende gruppene av krypdyr vi har i dag, var det i tillegg enda en type krypdyr som overlevde masseutryddelsen på slutten av tertiær. Dette var en vannlevende gruppe med usikkert slektskap ved navn Choristodera som lignet på og hadde lignende levevis som krokodiller. De tilhørte trolig samme krypdyrgren som både krokodillene og dinosaurene, men deres forfedre forgrenet seg fra denne utviklingslinjen før den felles stamformen til de to førstnevnte delte seg opp i to nye linjer. Noen av artene var levendefødende.[15] Choristodera levde fortsatt på jorden i minst 45 millioner år etter katastrofen som utryddet dinosaurene før de av ukjente årsaker forsvant.
Krypdyrene er en mangslungen gruppe. Til tross for fellestrekkene utgjør ikke krypdyr en komplett naturlig gruppe, dvs. ikke alle etterkommere etter krypdyr regnes som krypdyr. For eksempel stammer fuglene fra krypdyr, fuglene er nærmere beslektet med krokodiller enn krokodiller er med noen av de andre krypdyrgruppene. Dette innebærer at fylogenetisk sett er fugler en type krypdyr. Også pattedyr stammer fra dyr som var kaldblodige, hadde skjellkledd hud og la egg. Også mange fossile grupper blir regnet til krypdyrene, som dinosaurer, fiskeøgler, flygeøgler og flere mindre kjente grupper, bl.a. bastardøgler, Eosuchia, Mesosauria, urkrypdyr, svaneøgler og Thecodontia. De pattedyrliknende krypdyrene (Pelycosauria og Therapsida) regnes i klassisk systematikk også til krypdyrene.
At krypdyrene utgjør en inkomplett gruppe har systematikere vært kjent med minst siden midten av 1800-tallet.[16] Likevel har Reptilia blitt opprettholdt som en klasse i klassisk virveldyrsystematikk av praktiske og historiske årsaker.[17] I løpet av de siste 50 år har fylogenetikk sprunget fram som et stadig viktigere fagfelt, og i fylogenetisk nomenklatur brukes ikke parafyletiske grupper. Derfor har det å reklassifisere krypdyrene har vært et hovedmål for fylogenetiske systematikere.[18] Enkelte har løst dette ved å omdefinert det velkjente navnet Reptilia til også å omfatte fugler. Selv om dette er både unødvendig og en kilde til misforståelser, må man regne med å støte på slik ordbruk i enkelte fagpublikasjoner. For å unngå slike misforståelser har slektskapsgruppen som består av krypdyr og fugler fått et eget, etablert vitenskapelig navn: Sauropsida.[19] I denne systematikken regnes de pattedyrliknende krypdyrene som en egen gruppe (synapsider), som deler stamfar med sauropsidene. Sammen med sin felles stamfar utgjør sauropsider og synapsider amnioter.
. PMID 18198148. doi:10.1098/rspb.2007.1370.CS1-vedlikehold: Flere navn: forfatterliste (link) . PMID 20106856. doi:10.1098/rsbl.2009.1024.CS1-vedlikehold: Flere navn: forfatterliste (link) 
Krypdyr eller reptiler (Reptilia) er vekselvarme, skjellkledde landlevende virveldyr. Systematisk har krypdyrene utgjort de av amniotene som ikke var fugler eller pattedyr, I klassisk systematikk regnes krypdyrene som én av fire klasser av landlevende virveldyr, der fugler utgjør en selvstendig klasse. Krypdyrene er en artsrik gruppe med over 9000 arter, men de fleste artene er relativt små. I mesozoikum var derimot kryodyrene den dominerende gruppen virveldyr på land.
På grunn av at krypdyrene er parafyletiske esisterer det flere alternative klassifikasjoner, blant annet med fuglene som en del av krypdyrene, se Sauropsida.
Multimedia w Wikimedia Commons 
Hasło w Wikisłowniku Gady (Reptilia, od łac. repto – czołgać się) – parafiletyczna grupa zmiennocieplnych owodniowców. Współczesne gady są pozostałością po znacznie większej grupie zwierząt, której największy rozkwit przypadł na erę mezozoiczną. Obecnie żyją tylko cztery rzędy gadów, ich pozostałe znane linie ewolucyjne wymarły. Niektóre kopalne gady naczelne, czyli archozaury (takie jak pterozaury i dinozaury), były prawdopodobnie zwierzętami stałocieplnymi.
W tradycyjnej linneuszowskiej klasyfikacji kręgowców gady wyodrębniano jako gromadę, do której zaliczano wszystkie owodniowce z wyjątkiem ptaków i ssaków. Jednak tak definiowana gromada gadów jest parafiletyczna, gdyż należą do niej przodkowie ptaków i ssaków, lecz obie te gromady nie są do niej zaliczane. Prof. Michael J. Benton zaproponował, by tradycyjnie pojmowane „gady” zastąpić dwiema gromadami owodniowców: gromadą zauropsydów (Sauropsida), obejmującą anapsydy i klad Eureptilia, w tym diapsydy (właśnie do tej gromady należą wszystkie współcześnie żyjące „gady”), oraz gromadą synapsydów (Synapsida)[1].
Niektórzy naukowcy podejmowali też próby przedefiniowania gadów, tak by stały się grupą monofiletyczną. Np. Gauthier, Kluge i Rowe (1988) zdefiniowali Reptilia jako grupę obejmującą ostatniego wspólnego przodka współczesnych żółwi i przedstawicieli kladu Sauria (obejmującego grupy Lepidosauromorpha i Archosauromorpha) oraz wszystkich jego potomków[2]; z kolei Laurin i Reisz (1995) zdefiniowali Reptilia jako klad obejmujący ostatniego wspólnego przodka żółwi i diapsydów oraz wszystkich jego potomków[3]. Nie jest pewne, czy w wypadku przyjęcia którejś z tych definicji gady byłyby synonimem zauropsydów i jakie zwierzęta należałyby do tej grupy (m.in. ze względu na niepewną pozycję filogenetyczną żółwi – tradycyjnie zaliczanych do anapsydów, ale w niektórych nowszych publikacjach uznawanych za diapsydy z kladu Sauria). Modesto i Anderson (2004) zdefiniowali Reptilia jako największy (obejmujący najwięcej gatunków) klad, do którego należą gatunki Lacerta agilis i Crocodylus niloticus, ale do którego nie należy Homo sapiens; tak definiowane gady byłyby synonimem zauropsydów[4]. W wypadku przyjęcia którejś z tych definicji do gadów należałyby ptaki, natomiast nie należałyby do nich synapsydy.
Działy zoologii zajmujące się gadami to herpetologia i reptiliologia.
Skóra gadów jest sucha, szorstka lub delikatna, wytwarzająca rogowe tarcze(wytwory skóry właściwej) (żółwie i krokodyle) lub tarczki i łuski(wytwory naskórka) (jaszczurki, węże), nieprzepuszczalna dla gazów, nie mogą więc oddychać przez skórę. Miejsca styku łusek i tarczek są słabo zrogowaciałe, dzięki czemu gady zachowują dużą ruchliwość. U krokodyli naskórek zużywa się i odrasta w miarę złuszczania, a u jaszczurek i węży jest zrzucany w postaci wylinki (u jaszczurek płatami, a u węży w całości). W skórze jaszczurek znajdują się gruczoły udowe, żółwie mają gruczoły u nasady kończyn, a krokodyle po bokach żuchwy. Ubarwienie gadów zależy od rozmieszczenia komórek pigmentowych – melanoforów, lipoforów, alloforów i guanoforów.
Szkielet gadów jest silnie skostniały i można go podzielić na szkielet osiowy (czaszka i kręgosłup) oraz szkielet pasów i kończyn.
Czaszka połączona jest z pierwszym kręgiem za pomocą jednego kłykcia potylicznego, który ma trzy powierzchnie stawowe (środkową i dwie boczne) – połączenie ruchome. Posiada otwory otoczone łukami kostnymi. Zmniejsza to ciężar czaszki bez utraty odporności mechanicznej. Na podstawie planu rozmieszczenia otworów wyróżnia się 4 typy czaszki:
Żółwie i krokodyle mają czaszkę akinetyczną, tzn. kości szczęki są zrośnięte z puszką mózgową. U węży kości szczęki połączone są z czaszką ruchomo za pomocą więzozrostów – jest to tzw. czaszka kinetyczna. Żuchwę gadów budują kości: zębowa, stawowa, nadkątowa, kątowa i wieńcowa. Kość kwadratowa łączy żuchwę z mózgoczaszką.
Kręgosłup gadów składa się przeważnie z 5 odcinków:
Kręgosłup jaszczurek jest w zasadzie podzielony na cztery odcinki: szyjny (8 kręgów), mostkowo-lędźwiowy (tułowiowy) (22 kręgi), krzyżowy (2 kręgi) i ogonowy (kilkadziesiąt kręgów). U beznogich jaszczurek i węży występuje tylko odcinek tułowiowy i ogonowy; nie ma mostka. U żółwi wyróżnia się odcinek szyjny, tułowiowy i krzyżowy, które są zrośnięte z płytkami kostnymi puklerza oraz ogonowy. Żebra są zrośnięte z płytkami kostnymi pancerza, więc nie ma ruchomej klatki piersiowej. Kręgi gadów są przeważnie przodowklęsłe (u żółwi tyłowklęsłe)
Kończyny gadów są dobrze rozwinięte, zredukowane lub brak ich zupełnie. U gadów posiadających kończyny pas barkowy jest dobrze rozwinięty i składa się z kości kruczej, przedkruczej, łopatki i obojczyka. Pas miednicowy tworzy zamknięty pierścień otaczający otwór miednicowy. Złożony jest z 2 kości bezimiennych, które łączą się z kręgami krzyżowymi oraz ze sobą tworząc spojenie łonowe i kulszowe. Każda kość bezimienna złożona jest z kości biodrowej, kulszowej i łonowej. U węży i beznogich jaszczurek szkielet pasów barkowego i miednicowego jest przeważnie zredukowany i pozostają części szczątkowe. Przednia kończyna składa się z kości ramieniowej, kości przedramieniowej (tworzą ją kości: łokciowa i promieniowa) i kości ręki (tworzą ją: nadgarstek, śródręcze i kości palców). Kończyna tylna zbudowana jest z kości udowej, kości podudowej (kość piszczelowa i kość strzałkowa) i kości stopy (tworzą ją: stęp, śródstopie i kości palców).
Brak u żółwi, u pozostałych dobrze rozwinięte. Zęby większości gadów, oprócz agam i kameleonów, podlegają stałej wymianie (polifiodontyzm). Wyróżniane są trzy typy osadzenia:
Zęby mogą występować na kościach szczękowych, żuchwie, lemieszu, kościach podniebiennych i skrzydlastych (formy prymitywne) lub na kościach szczękowych i żuchwie (formy młodsze filogenetycznie). U niektórych są podobne do siebie (homodontyzm), a u innych zróżnicowane (heterodontyzm).
Umięśnienie gadów jest bardziej zróżnicowane niż umięśnienie kręgowców niższych. Charakteryzuje się:
Układ pokarmowy zaczyna się jamą gębową, wyraźnie odgraniczoną od gardzieli. U żółwi i krokodyli występuje kostne podniebienie oddzielające przewody nosowo-gardzielowe od jamy gębowej. Na dnie jamy gębowej leży język spełniający różne funkcje u różnych gatunków. W jamie gębowej znajdują się też gruczoły; najczęściej występującymi są gruczoły przyżuchwowe, językowe i wargowe, których wydzielina zwilża pokarm. U niektórych gatunków występują gruczoły jadowe. Za gardzielą znajduje się przełyk, prowadzący do wyraźnie wyodrębnionego żołądka. Za żołądkiem mieści się jelito cienkie, którego przedni odcinek – dwunastnica – tworzy charakterystyczną pętlę, w której znajduje się trzustka. Przewód trzustkowy wpada do dwunastnicy w tym samym miejscu co przewód wątrobowy. Wątroba jest płatowata i posiada woreczek żółciowy. Na granicy jelita cienkiego i grubego znajduje się zaczątkowe jelito ślepe. Jelito grube łączy się z kloaką, która dzieli się na 3 części: część, w której gromadzi się kał; część, do której uchodzą moczowody i przewody płciowe oraz część przechodzącą w ujście kloaki.
Układem oddechowym większości gadów są pofałdowane płuca. Wentylację płuc uwydatniają ruchy klatki piersiowej. U węży i padalców jedno płuco ulega redukcji, a drugie jest wydłużone i może tworzyć worek powietrzny. Powietrze do płuc dostaje się przez szczelinę krtaniową oraz przez tchawicę rozdzielającą się na oskrzela i oskrzeliki.
Płuca krokodyli są gąbczaste. Powietrze przemieszcza się w nich tylko w jednym kierunku jak u ptaków[5].
Układ krwionośny składa się z serca i naczyń krwionośnych. Serce zbudowane jest z dwóch przedsionków oraz komory podzielonej niepełną przegrodą na dwie części. W czasie skurczu przegroda przylega do górnej części serca, więc następuje dobre oddzielenie krwi żylnej od tętniczej. Jedynie u krokodyli przegroda jest pełna (serce z dwóch przedsionków i dwóch komór). Zatoka żylna gadów jest słabo rozwinięta. Z komory wychodzi pień tętniczy podzielony na 3 tętnice: tętnicę płucną (wychodzi z prawej komory i dzieli się na 2 gałęzie), aortę lewą i aortę prawą. Aorta prawa wychodzi z lewej komory i odchodzą od niej tętnice szyjne i tętnice podobojczykowe (u większości gadów), unaczyniające głowę i kończyny przednie. Aorta lewa wychodzi z komory prawej. Obie aorty łączą się w aortę grzbietową, od której odchodzą tętnice do narządów wewnętrznych, mięśni tułowia, kończyn tylnych i ogona. Do prawego przedsionka ujście mają 2 żyły główne i żyła tylna. Do lewego przedsionka wpadają 2 żyły płucne.
Układ chłonny jest dobrze rozwinięty. Złożony jest z pni chłonnych, zatok i serc limfatycznych. Śledziona leży w krezce w pobliżu żołądka.
W czasie rozwoju zarodkowego funkcjonują pranercza, a u gadów dorosłych nerka ostateczna. U samic pranercza ulegają całkowitemu zanikowi, a u samców przekształcają się w najądrze. Od nerek odchodzą moczowody, którymi do kloaki spływa mocz. Do kloaki otwiera się też pęcherz moczowy, który występuje jednak tylko u żółwi i jaszczurek. Ostatecznym produktem przemian białkowych może być amoniak, mocznik lub kwas moczowy, w zależności od środowiska w jakim dany gatunek żyje. Amonioteliczne są na przykład krokodyle, a urikoteliczne jaszczurki, węże i większość żółwi żyjących na lądzie.
Układ rozrodczy żeński złożony jest z parzystych jajników oraz jajowodów uchodzących do kloaki. Układ rozrodczy męski zbudowany jest z jąder, które u jaszczurek mają owalny kształt, a u węży kształt wydłużonych wałeczków. Wychodzą z nich kanaliki tworzące najądrza, z którego wychodzą nasieniowody łączące się z kloaką. U wszystkich samców oprócz hatterii występuje narząd kopulacyjny. Jaja są typu polilecytalnego – zawierają duże ilości żółtka w osłonkach pergaminowatych, a u żółwi i krokodyli w wapiennych skorupkach. Zapłodnienie wewnętrzne, jajorodne, jajożyworodne lub żyworodne, rozwój prosty, zarodki tworzą błony płodowe – owodniowce.
Kresomózgowie podzielone jest na dwie półkule (dobrze rozwinięte), kora mózgowa dobrze rozwinięta, międzymózgowie małe i słabo rozwinięte, obecna szyszynka i przysadka, śródmózgowie zawiera ośrodki wzrokowe i słuchowe, móżdżek nieduży, ale dobrze rozwinięty, rdzeń przedłużony (zamózgowie) posiada esowate wygięcie. U jaszczurek i hatterii występuje narząd ciemieniowy, reagujący na temperaturę i promienie świetlne. Nerwy rdzeniowe tworzą 2 sploty: barkowy i miednicowy. Dobrze rozwinięty jest układ współczulny.
Wrażenia węchowe są odbierane przez zakończenia nerwowe znajdujące się w części węchowej jamy nosowo-gardzielowej oraz przez narząd Jacobsona odchodzący od górnej części jamy gębowej.
Oczy zaopatrzone są w 3 powieki: górną, dolną i migawkową. U niektórych gadów powieki zrastają się tworząc przezroczysty okular. Akomodacja zachodzi dzięki zmianie kształtu i przesuwaniu się soczewki. Uczestniczy w tym procesie mięsień rzęskowy. W twardówce występują płytki kostne, które tworzą charakterystyczny pierścień. W ciało szkliste wnika tzw. grzebień.
Narząd słuchu jaszczurek składa się z ucha wewnętrznego i środkowego, które łączy się z gardzielą przewodami Eustachiusza. W uchu środkowym znajduje się strzemiączko. Ucho to przykryte jest błoną bębenkową. Błędnik błoniasty (ucho wewnętrzne) różnicuje się i tworzy ślimak. U węży nie ma jamy bębenkowej, ale występuje kostka słuchowa.
anapsydy (jako klad obejmują tylko jedną z linii)
diapsydy (jako klad obejmują też ptaki)
synapsydy (jako klad obejmują też ssaki)
Organizmy zaliczane tradycyjnie do innych gromadW karbonie z najprymitywniejszych owodniowców niezależnie powstały synapsydy, w których czaszce występował jeden (dolny) otwór skroniowy za każdym okiem, oraz zauropsydy. Synapsydy były dominującą grupą kręgowców lądowych w okresie permu i na początku triasu; w erze mezozoicznej dały początek ssakom.
Zauropsydy rozdzieliły się na dwie linie ewolucyjne: anapsydy, charakteryzujące się czaszką pozbawioną otworów skroniowych, oraz diapsydy. Wśród anapsydów pojawiły się m.in.: parejazaury, wymarłe na przełomie permu i triasu, oraz nadrodzina Procolophonoidea wymarła pod koniec triasu. Z kolei diapsydy wykształciły czaszkę z dwoma parami otworów skroniowych (pary: dolna i górna). Dzięki obecności otworów skroniowych czaszka była lżejsza, a mięśnie miały więcej miejsca; w rezultacie szczęka stawała się silniejsza i bardziej ruchliwa. Diapsydy rozdzieliły się na kilka linii ewolucyjnych, w tym m.in. grupę Ichthyopterygia[6][7] (choć z analiz kladystycznych Mercka z 1997 r. oraz Modesto, Reisza i Scott z 2011 r. wynika, że Ichthyopterygia to bazalne archozauromorfy[8][9], zaś z analiz kladystycznych przeprowadzonych przez Maischa, 2010 wynika, że Ichthyopterygia mogły należeć do anapsydów[10]) oraz klad Sauria, obejmujący dwie główne linie:
Przedmiotem sporów pozostaje pozycja filogenetyczna żółwi. Tradycyjnie były one zaliczane do anapsydów i uznawane za potomków Procolophonoidea[3] lub parejazaurów[12] albo za takson siostrzany do eunotozaura[13]. Niektóre analizy filogenetyczne sugerują jednak, że w rzeczywistości są one diapsydami należącymi do kladu Sauria. Analizy wykorzystujące cechy morfologiczne wskazują na przynależność żółwi do lepidozauromorfów, generalnie sugerując bliskie pokrewieństwo z zauropterygami[11][14] (choć w analizie Müllera, 2004 żółwie są bliżej spokrewnione z lepidozaurami niż z zauropterygami[7]); większość analiz opierających się na badaniach genetycznych sugeruje przynależność żółwi do archozauromorfów[15][16][17][18], jednak z analizy Lysona i współpracowników (2011) wynika ich bliższe pokrewieństwo z lepidozaurami[19].
Kladogram ilustrujący uproszczone „drzewo rodowe” gadów według Laurina i Gauthiera (1996), za Tree of Life Web Project[20]:
Amniota?Testudines (żółwie)
Lepidosauromorpha (jaszczurki, węże, tuatara i ich wymarli krewni)
Archosauromorpha (krokodyle, ptaki i ich wymarli krewni)
Liczbę gatunków gadów żyjących współcześnie szacuje się na ponad 9000[21] i zalicza do czterech rzędów:
W Polsce żyje 9 gatunków[22].
Systematyka gadów nie jest ostatecznie ustalona.
Żółwie posiadają pokryte płytkami skorupy, zamykające ich ciała z dołu i z góry. Do skorupy przyrośnięte są żebra. Nie mają zębów. Pysk zakończony mocnym rogowym dziobem.
Węże i jaszczurki mają ciało wydłużone, pokryte łuskami lub tarczkami, duży pysk, język przeważnie rozdwojony. Jaszczurki mają przeważnie cztery kończyny (ale np. padalec nie ma kończyn), a węże nie mają ich wcale.
Krokodyle i aligatory są podobne do jaszczurek – wielkie, o skórze pokrytej twardymi, dużymi łuskami. Mają wielkie pyski i liczne zęby. U większości nozdrza znajdują się na szczycie głowy.
Taksony oznaczone znakiem * są przedstawicielami większych kladów, do których zostały zaliczone poniżej, ale o niepewnej pozycji filogenetycznej w obrębie tych kladów. Taksony oznaczone znakiem zapytania są uznawane za przedstawicieli większych kladów, do których zostały zaliczone poniżej, jedynie przez część autorów.
Klasyfikacja gadów podana w Larousse. Ziemia, rośliny, zwierzęta[40]:
Gady (Reptilia, od łac. repto – czołgać się) – parafiletyczna grupa zmiennocieplnych owodniowców. Współczesne gady są pozostałością po znacznie większej grupie zwierząt, której największy rozkwit przypadł na erę mezozoiczną. Obecnie żyją tylko cztery rzędy gadów, ich pozostałe znane linie ewolucyjne wymarły. Niektóre kopalne gady naczelne, czyli archozaury (takie jak pterozaury i dinozaury), były prawdopodobnie zwierzętami stałocieplnymi.
W tradycyjnej linneuszowskiej klasyfikacji kręgowców gady wyodrębniano jako gromadę, do której zaliczano wszystkie owodniowce z wyjątkiem ptaków i ssaków. Jednak tak definiowana gromada gadów jest parafiletyczna, gdyż należą do niej przodkowie ptaków i ssaków, lecz obie te gromady nie są do niej zaliczane. Prof. Michael J. Benton zaproponował, by tradycyjnie pojmowane „gady” zastąpić dwiema gromadami owodniowców: gromadą zauropsydów (Sauropsida), obejmującą anapsydy i klad Eureptilia, w tym diapsydy (właśnie do tej gromady należą wszystkie współcześnie żyjące „gady”), oraz gromadą synapsydów (Synapsida).
Niektórzy naukowcy podejmowali też próby przedefiniowania gadów, tak by stały się grupą monofiletyczną. Np. Gauthier, Kluge i Rowe (1988) zdefiniowali Reptilia jako grupę obejmującą ostatniego wspólnego przodka współczesnych żółwi i przedstawicieli kladu Sauria (obejmującego grupy Lepidosauromorpha i Archosauromorpha) oraz wszystkich jego potomków; z kolei Laurin i Reisz (1995) zdefiniowali Reptilia jako klad obejmujący ostatniego wspólnego przodka żółwi i diapsydów oraz wszystkich jego potomków. Nie jest pewne, czy w wypadku przyjęcia którejś z tych definicji gady byłyby synonimem zauropsydów i jakie zwierzęta należałyby do tej grupy (m.in. ze względu na niepewną pozycję filogenetyczną żółwi – tradycyjnie zaliczanych do anapsydów, ale w niektórych nowszych publikacjach uznawanych za diapsydy z kladu Sauria). Modesto i Anderson (2004) zdefiniowali Reptilia jako największy (obejmujący najwięcej gatunków) klad, do którego należą gatunki Lacerta agilis i Crocodylus niloticus, ale do którego nie należy Homo sapiens; tak definiowane gady byłyby synonimem zauropsydów. W wypadku przyjęcia którejś z tych definicji do gadów należałyby ptaki, natomiast nie należałyby do nich synapsydy.
Działy zoologii zajmujące się gadami to herpetologia i reptiliologia.
Os répteis (latim científico: Reptilia) constituem uma classe de animais vertebrados tetrápodes e ectotérmicos, ou seja, não possuem temperatura corporal constante. São todos amniotas (animais cujos embriões são rodeados por uma membrana amniótica), característica que lhes permitiu ficarem independentes da água para reprodução, ao contrário dos anfíbios. Os répteis atuais são representados por quatro ordens: Testudines, Crocodylia, Squamata e Rhynchocephalia.
A pele dos répteis é seca, sem glândulas mucosas, e revestida por escamas de origem epidérmica ou por placas ósseas de origem dérmica. Com tais características a pele dos répteis apresenta grande resistência. Seu sistema respiratório é mais complexo se comparado com o dos anfíbios. Nos répteis os sexos são distintos (macho e fêmea) e a maior parte geralmente é ovípara.[1]
Os répteis são encontrados em todos os continentes, apesar de suas principais distribuições compreenderem os trópicos e subtrópicos. Não possuem uma temperatura corporal constante, são ectotérmicos e necessitam do calor externo para regulação da temperatura corporal, por isso habitam ambientes quentes e tropicais. Conseguem até um certo ponto regular ativamente a temperatura corporal, que é altamente dependente da temperatura ambiente. A maioria das espécies de répteis são carnívoras e ovíparas (depositam ovos). Algumas espécies são ovovivíparas, e algumas poucas espécies são realmente vivíparas.
Os dinossauros, extintos no final do Mesozoico, pertencem à superordem Dinosauria, também integrada na classe dos répteis. Outros répteis pré-históricos são os membros das ordens Pterosauria, Plesiosauria e Ichthyosauria.[2][3]
Classificação hierárquica dos répteis, segundo Benton (2015).[4] Grupos marcados com asterisco (*) são parafiléticos, e grupos marcados com uma cruz (†) estão extintos.
Class Reptilia
A classificação lineana dos répteis não inclui certos grupos que evoluíram a partir deles (as aves e os mamíferos), sendo por isso um grupo parafilético. Em anos recentes, grande parte dos taxonomistas defendem que a classificação deveria ser monofilética, seguindo a escola de pensamento cladística ou seja, os grupos deveriam incluir todos os descendentes de uma forma particular.[5][6] Colin Tudge diz:
Os mamíferos são um "clado", e consequentemente os "cladistas" são felizes em reconhecer o táxon tradicional dos mamíferos. As Aves são também um clado. Na realidade, Mamíferos e Aves são sub-ramos dentro do clado principal dos Amniotas. Contudo, a classe tradicional Reptilia não é um clado, mas apenas uma seção do clado Amniotas, que restou após a remoção dos grupos Mamíferos e Aves. Não pode ser definida por sinapomorfias, como seria apropriado. Em vez disso, é definida pela combinação das características que possuem e as que faltam: répteis são os amniotas a que faltam pelos ou penas, ou seja, no máximo poderíamos dizer que os répteis, na definição tradicional, são amniotas 'não-aves' e 'não-mamíferos'.[7]
Filogeneticamente, o grupo Amniota se subdivide em dois clados: Synapsida e Sauropsida. O primeiro inclui os mamíferos como os únicos representantes vivos, e o segundo inclui escamados, tuataras, quelônios, crocodilianos, aves, e vários grupos extintos.[8]
Definições modernas de Reptilia geralmente tratam o grupo como monofilético, incluindo as aves, mas não incluindo os mamíferos e seus parentes extintos que tradicionalmente eram considerados répteis.[9] Alguns consideram Reptilia e Sauropsida como sendo sinónimos[9][10], enquanto outros definem Reptilia como um clado ligeiramente menos amplo que Sauropsida, não contendo a família Mesosauridae.[8]
O cladograma a seguir, baseado na pesquisa de Laurin & Reisz (1995)[8] ilustra as relações filogenéticas dos répteis com outros amniotas:
AmniotaSynapsida (mamíferos e seus parentes extintos)
Testudines (tartarugas, jabutis e cágados)
Diapsida (lagartos, serpentes, crocodilianos, aves, etc.)_(Varanus_griseus).png)
Diversas pesquisas recentes indicam que os quelônios (Testudines) na realidade pertencem ao grupo Archosauromorpha (portanto são próximos dos crocodilianos e das aves), e não em Parareptilia.[11][12][13]
Existem milhares de fósseis de espécies que mostram uma clara transição entre os ancestrais dos répteis e os répteis modernos.
O primeiro verdadeiro réptil é categorizado como anapsídeo, tendo um crânio sólido com buracos apenas para boca, nariz, olhos, ouvidos e medula espinhal. Algumas pessoas acreditam que as tartarugas são os anaspídeos sobreviventes, já que eles compartilham essa estrutura de crânio, mas essa informação tem sido contestada ultimamente, com alguns argumentando que tartarugas criaram esse mecanismo de maneira a melhorar sua armadura. Os dois lados tem fortes evidências, e o conflito ainda está por ser resolvido.
Pouco depois do aparecimento dos répteis, o grupo dividiu-se em dois ramos. Um dos quais evoluiu para os mamíferos, o outro voltou a dividir-se nos lepidossauros (que inclui as cobras e lagartos modernos e talvez os répteis marinhos do Mesozóico) e nos arcossauros (crocodilos e dinossauros). Este último grupo deu origem também às aves.
Ainda que o termo réptil pré-histórico, por definição, remeta-se aos dinossauros, que foram répteis que viveram na Pré-história, costuma-se utilizá-lo também para remeter-se às três outras maiores ordens de répteis extintos que habitaram o planeta Terra no período pré-histórico, coexistindo com os dinossauros: ictiossauros, plesiossauros e pterossauros, que ao contrário dos dinossauros, podiam nadar e voar.
Entretanto, as quatro categorias acima não foram as únicas a englobar répteis pré-históricos. Houve muitas outras espécies — algumas vieram antes dos dinossauros, como o dimetrodonte, outras foram suas contemporâneas, como o sacissauro.
.jpg){kind=small}
|accessadoem= ignorado (ajuda) Seres vivos, Carlos Barros e Wilson Paulino, 2013
The Variety of Life Colin Tudge, Oxford University Press, 2000
Os répteis (latim científico: Reptilia) constituem uma classe de animais vertebrados tetrápodes e ectotérmicos, ou seja, não possuem temperatura corporal constante. São todos amniotas (animais cujos embriões são rodeados por uma membrana amniótica), característica que lhes permitiu ficarem independentes da água para reprodução, ao contrário dos anfíbios. Os répteis atuais são representados por quatro ordens: Testudines, Crocodylia, Squamata e Rhynchocephalia.
A pele dos répteis é seca, sem glândulas mucosas, e revestida por escamas de origem epidérmica ou por placas ósseas de origem dérmica. Com tais características a pele dos répteis apresenta grande resistência. Seu sistema respiratório é mais complexo se comparado com o dos anfíbios. Nos répteis os sexos são distintos (macho e fêmea) e a maior parte geralmente é ovípara.
Os répteis são encontrados em todos os continentes, apesar de suas principais distribuições compreenderem os trópicos e subtrópicos. Não possuem uma temperatura corporal constante, são ectotérmicos e necessitam do calor externo para regulação da temperatura corporal, por isso habitam ambientes quentes e tropicais. Conseguem até um certo ponto regular ativamente a temperatura corporal, que é altamente dependente da temperatura ambiente. A maioria das espécies de répteis são carnívoras e ovíparas (depositam ovos). Algumas espécies são ovovivíparas, e algumas poucas espécies são realmente vivíparas.
Os dinossauros, extintos no final do Mesozoico, pertencem à superordem Dinosauria, também integrada na classe dos répteis. Outros répteis pré-históricos são os membros das ordens Pterosauria, Plesiosauria e Ichthyosauria.
Reptilele sunt o clasă de vertebrate ovipare, poichiloterme, cu corpul acoperit de o piele groasă, solzoasă, fără picioare sau cu picioare scurte, dispuse lateral, și cu inima tricamerală. Doar câteva duc un mod de viață acvatic ori semiacvatic. Se cunosc aproximativ 7000 de specii de reptile. Formele actuale includ șopârlele, șerpii, broaștele țestoase și crocodilii.
Corpul reptilelor poate fi alungit (șopârlă, șarpe, crocodil) sau rotund (broască țestoasă). Pielea lor solzoasă micșorează evaporarea apei din corp și le dă posibilitatea să trăiască în zone aride. Ochii sunt destul de dezvoltați. Ei au un cristalin foarte elastic, ce le permite să vadă la distanțe mari.
Coloana vertebrală are 10 vertebre (șopârla) sau mai multe. Cutia craniană este unită cu prima vertebră. Din această cauză mobilitatea capului este mare.La șerpi, coastele nu sunt unite între ele prin intermediul sternului, putând să înghită hrana mai bine.
Reptilele au o musculatură dezvoltată, în special pe cea a membrelor.
Sistemul digestiv este împărțit în mai multe părți: cavitate bucală, faringe, esofag, stomac, intestin subțire, intestin gros. Cavitatea bucală este bine delimitată. Mandibula se articulează de craniu prin intermediul osului pătrat. Acest mod de articulare permite deschiderea extrem de largă a cavității bucale. Spre deosebire de pești și amfibieni, dinții prezintă o relativă specializare. Intestinul gros se deschide în cloacă.
Reptilele sunt primele vertebrate, a căror respirație este exclusiv pulmonară. Plămânii sunt alungiți.Inspirarea se face datorită lucrului mușchilor intercostali.Expirarea se face pasiv.La aproape toate reptilele, inima este tricamerală, numai la crocodili este din 4 camere.
Inima prezintă 3 camere: două atrii și un ventricul. Sângele arterial este separat de cel venos mai bine decât la amfibieni datorită unui început de perete despărțitor în ventricul și amplasării principalelor vase arteriale. Sângele realizează două circuite: mare și mic.
Sistemul nervos este mai dezvoltat ca la amfibieni și pești. Cerebelul, care controlează echilibrul, este foarte dezvoltat. Emisferele cerebrale sunt mari și au scoarță cerebrală. Este un sistem nervos centralizat.
Reptilele trăiesc pe aproape toate continentele, în afară de Antarctica. Majoritatea reptilelor trăiesc în țările cu climă foarte caldă , fiind nocturne.În zonele acestea pot fi întâlnite unele specii de șopârle și șerpi diurne. Iarna ele hiberneaza, din cauza micșorării temperaturii externe și interne.
Înmulțirea se face prin ouă depuse de femelă în locuri însorite. Ele sunt clocite cu ajutorul căldurii solare. Dezvoltarea embrionului se face fără metamorfoza.
Carnivore sau insectivore
Vezi: Clasificarea reptilelor după Systema Naturae 2000.
Acest articol referitor la subiecte din zoologie este un ciot. Puteți ajuta Wikipedia prin completarea sa.
Reptilele sunt o clasă de vertebrate ovipare, poichiloterme, cu corpul acoperit de o piele groasă, solzoasă, fără picioare sau cu picioare scurte, dispuse lateral, și cu inima tricamerală. Doar câteva duc un mod de viață acvatic ori semiacvatic. Se cunosc aproximativ 7000 de specii de reptile. Formele actuale includ șopârlele, șerpii, broaștele țestoase și crocodilii.
O iných významoch výrazu Plazy pozri Plazy (rozlišovacia stránka).Plazy (lat. Reptilia) alebo mimo taxonómie aj reptílie sú taxón stavovcov, patriaca medzi štvornožce (Tetrapoda), ktorého definície sa rôznia.
Plazy sa vyznačujú nestálou teplotou tela a pomerne tvrdou kožou vybavenou vodovzdornými šupinami. Rozmnožujú sa vajcami, podobne ako obojživelníky, no vajcia majú obalené silnou membránou, amnionom, ktorá bráni vysychaniu. Takto nie je rozmnožovanie plazov viazané na vodné prostredie.
Okrem primitívnych foriem dnes rozoznávame tri hlavné podskupiny plazov: Synapsida (vyznačujúce sa jedným spánkovým oknom; cicavcovité plazy, ktoré predchádzali cicavcom), Anapsida (plazy bez spánkového okna; korytnačky, pareiasaury a príbuzní) a Diapsida (široká škála plazov s dvoma spánkovými otvormi – okrem iných zahŕňa krokodíly, šupináče a hatérie), pričom Anapsida a Diapsida sú si navzájom bližšie a vytvárajú spolu skupinu Sauropsida, vybavenú dvojicou otvorov v podnebí. V čisto fylogenetických deleniach do plazov patria aj vtáky a cicavce, lebo sa z plazov vyvinuli.
V súčasnosti je známych vyše 6 000 druhov plazov, ktoré sa najhojnejšie vyskytujú v tropickom pásme. Dnes existujú štyri hlavné podskupiny (rady) plazov: šupináče (Squamata; jaštery a hady), krokodíly (Crocodilia), korytnačky (Testudinata) a hatérie (Rhynchocephalia). Z historického hľadiska je však trieda plazov oveľa bohatšia, zahŕňajúca napríklad dinosaury, vtákojaštery (teda pterosaury; Pterosauria), rôzne morské skupiny (Plesiosauria, Ichthyosauria, Placodontia) a mnohé iné.
Pojem (v starších systémoch „trieda“ a podobne) môže znamenať:
V niektorých novších systémoch sa pojem úplne vytratil, aby sa zabránilo nejasnostiam.
blanovce (Amniota)* (= plazy (Reptilia) v širšom zmysle):
Poznámky:
V starých deleniach majúcich plazy (v užšom zmysle, čiže pre žijúce druhy = plazy v najužšom zmysle) ako triedu a zohľadňujúcich len žijúce plazy je bežné takéto delenie:
Prvé plazy vznikli koncom karbónu z niektorej formy početných, plazom podobných obojživelníkov. Už veľmi skoro sa vyhranili dve hlavné vývojové línie, Sauropsida vedúca k moderným plazom a Synapsida vedúca k cicavcom. Do konca karbónu pred približne 300 miliónmi rokov však boli plazy menej početné než obojživelníky, ktorým sa veľmi darilo v rozsiahlych močiaroch tých čias.
Začiatkom permu spôsobili zmeny podnebia ubúdanie močiarov a s nimi aj obojživelníkov. Plazy, menovite zástupcovia Synapsida, sa stali dominantnými stavovcami súše. Synapsidy sa v tomto čase začali vzďaľovať tradičným plazom postupným pribúdaním znakov cicavcov (napr. diferencovanie chrupu), kým sauropsidy ostali až na pár výnimiek relatívne nevýrazné.
Veľké permské vymieranie na rozhraní druhohôr a prvohôr zasiahlo aj plazy. Mnohé vývojové vetvy synapsidov síce vymreli, no synapsidy si svoju pozíciu v podstate udržali. Objavili sa však rôzne skupiny, najmä z Archosauromorpha, ktoré im predstavovali konkurenciu. Konkurovali im dokonca tak úspešne, že od stredného triasu do konca druhohôr na súši dominovali práve archosauromorfy, ktoré sa dostali aj do vzduchu (najprv vďaka pterosaurom, neskoršie vďaka vtákom). Sprvu si najlepšie viedli príbuzní krokodílov (Crurotarsi), neskoršie (koncom triasu) ich vytlačili dinosaury, počínajúce si ostatok druhohôr nanajvýš suverénne. Kým si dinosaury upevňovali svoje pozície, synapsidy boli takmer na nerozoznanie od cicavcov, ktoré sa objavili zrejme niekedy v skorej alebo strednej jure.
Kým dinosaury ovládali pevninu, v moriach sa po rôznych krátko trvácnych vývojových líniách (napr. Placodontia, Nothosauria) na dlhšiu dobu usadili delfínom podobné plazy – ichtyosaury (Ichthyosauria) alebo plesiosaury (Plesiosauria). Koncom kriedy sa rozšírili varanom príbuzné mosasaury (Mosasauridae).
Hromadné vymieranie na hranici druhohôr a treťohôr predstavovalo ťažký úder pre plazy. Vymreli ako dinosaury, pterosaury, tak aj všetky morské plazy s výnimkou korytnačiek. Plazy stratili dominantnú pozíciu, ktorú prevzali a dodnes si držia cicavce.
O iných významoch výrazu Plazy pozri Plazy (rozlišovacia stránka). Plazy (lat. Reptilia) alebo mimo taxonómie aj reptílie sú taxón stavovcov, patriaca medzi štvornožce (Tetrapoda), ktorého definície sa rôznia.
Plazílci (znanstveno ime Reptilia) so vretenčarji, (s hrbtenico iz vretenc) prav tako kot ribe, dvoživke, ptiči in sesalci. Latinsko ime »reptilia« pomeni plaziti se. Ime skupini ustreza, saj večina plazilcev svoje telo vleče po podlagi, čeprav imajo nekatere vrste tudi razvite noge. Plazilci so hladnokrvni in vse življenje dihajo s pljuči in nimajo preobrazbe, kakršno imajo dvoživke. Njihova telesna temperatura se prilagaja okolju in je včasih le neznatno višja od tiste v okolju. Po obliki so si zelo različni, telo imajo lahko okroglo ali ploščato, drugi pa iztegnjeno in črvasto z nogami ali pa brez njih. Vrat je kratek in negibljiv, ali pa je dolg in upogljiv.[1]
So prva od življenja v vodi neodvisna skupina vretenčarjev. Pred izsušitvijo jih varuje luskasta koža, zarodkov razvoj pa poteka v celoti na kopnem.
Izlegajo amniotska jajca - to so jajca z apnenčasto ali pergamentasto lupino, ki preprečuje izhlapevanje tekočine iz jajca. Večina plazilcev jajca odlaga (oviparija), za mnoge pa je značilna živorodnost (viviparija) ali pa samice skotijo žive mladiče, ki pa se malo pred tem izležejo v notranjosti samice iz jajc (ovoviviparija).[2]
Danes so plazilci razširjeni na vseh celinah razen Antarktike in so razporejeni v štirih redovih:
Biološka disciplina, ki proučuje plazilce (in dvoživke) se imenuje herpetologija.
Plazilci so bili na začeku klasifikacije združeni z dvoživkami. Linnaeus, ki je raziskoval na Švedskem, ki ima malo različnih vrst plazilcev in kjer pogosto najdemo navadnega gada ter belouško loviti v vodi, je v svoji Systema Naturae vkjučil vse plazilce in dvoživke v razred "III – Amphibia".[3] Izraza "Reptilia (plazilec)" in "Amphibia (dvoživka)" sta bila med seboj zamenljiva, "Reptilia" (iz latinščine repere, "plaziti se") so bolj uporabljali francozi.[4] Josephus Nicolaus Laurenti je prvi uradno uporabil izraz "Reptilia" za razširjen izbor plazilcev in dvoživk, ki je v osnovi podoben Linnaeusovem izboru.[5] Šele na začetku 19. stoletja je postalo jasno, da so plazilci in dvoživke v resnici precej različne živali; Pierre André Latreille je za slednje postavil razred Batracia (1825), tetrapode (štirinoge vretenčarje) pa je razdelil v štiri razrede plazilcev, dvoživk, ptic in sesalcev.[6]
Britanski anatom Thomas Henry Huxley, ki je splošno razširil Latreillovo definicijo, je skupaj z Richardom Owenom razširil skupino Reptilia z raznimi fosilnimi “pošastmi izpred vesoljnega potopa”, vključno s sesalcem podobnim plazilcem (sinapsid) Dicynodon, ki ga je sam pomagal opisati. To ni bil edini takratni sistem razvrščanja: v Hunterian lectures na Royal College of Surgeons leta 1863, je Huxley združil vretenčarje v sesalce, sauroide in ichthyoide (slednji vsebuje ribe in dvoživke). Pozneje je predlagal imena Sauropsida in Ichthyopsida.[7]
Ob koncu 19. stoletja je razred Reptilia vključeval vse amniote razen ptic in sesalcev. Ti plazilci so bili opredeljeni kot skupino živali, ki vključujejo današnje krokodile, aligatorje, tuatare, kuščarje, kače, kolutnike in želve, pa tudi fosilne skupine kot so dinozavri, sinapsidi in primitivni Pareiasauridae. To je danes še vedno običajna definicija izraza. Vendar pa so v zadnjih letih mnogi taksonomisti začeli vztrajati, da bi takson moral biti monofiletski, to je, da bi skupine morale vključevati vse potomce. Plazilci, kot so opisani zgoraj, so parafiletski, saj izključujejo ptice in sesalce, čeprav so se le-ti prav tako razvili iz prvotnih plazilcev. Colin Tudge piše:
Sesalci so klad, zato kladisti z veseljem potrjujejo tradicionalni takson Mammalia; prav tako so tudi ptice klad in so splošno uvrščene v uradni takson Aves. Mammalia in Aves so v resnici, subklada znotraj velikega klada Amniota. Toda tradicionalni razred Reptilia ni klad. Je samo del klada Amniota: del, ki ostane po odcepitvi Mammalia in Aves. To ni mogoče opredeliti z sinapomorfijo, kot bi bilo pravilno. Namesto tega je opredeljen s kombinacijo značilnosti, ki jih ima in značilnosti, ki mu manjkajo: plazilcev so amnioti brez krzna ali perja. V najboljšem primeru kladisti prelagamo, da so tradicionalni Reptilia "amnioti brez ptic in sesalcev".[8]
Izraza "Sauropsida" ("obrazi kuščarjev") in "Theropsida" ("obrazi pošasti") je zopet začel uporabljati leta 1916 E.S. Goodrich, ki je na ta način razlikoval med kuščarji, pticami in njihovimi sorodniki na eni strani (Sauropsida) in na drugi strani sesalci z njihovimi izumrlimi sorodniki (Theropsida). Goodrich je podpiral to delitev zaradi srca in krvnih žil v vsaki skupini, in zaradi drugih značilnosti kot je struktura možganov. Glede na trditve Goodricha, sta se obe liniji razvili iz zgodnejše skupine Protosauria ("prvi kuščarji"), ki vključuje nekaj paleozojskih dvoživk, kot tudi zgodnje plazilce.[9]
Leta 1956 je D.M.S. Watson opazil, da sta se prvi dve skupini odcepili zelo zgodaj v zgodovini plazilcev, in tako je Goodrichevo skupino Protosauria razdelil med njima. Prav tako je ponovno interpretiral skupini Sauropsida in Theropsida tako, da je izključil ptice in sesalce. Tako njegova skupina Sauropsida vključuje Procolophonia, Eosuchia, Millerosauria, Chelonia (želve), Squamata (kuščarji in kače), Rhynchocephalia, Crocodilia, "Thecodonte" (parafiletski arhozavri), neleteči dinozavri, pterozavri, ihtiozavri in Sauropterygia[10].
Klasifikacija do nivoja redov, Benton 2004.[11]
Danes živeče skupine:
Kladogram predstavlja "družinsko drevo" plazilcev. Je poenostavljena verzija sorodstev, ki sta jih raziskala Laurin and Gauthier (1996), ki je del projekta Tree of Life Web Project.[12]
AmniotaLanthanosuchidae
Nyctiphruretia
Procolophonoidea
Lepidosauromorpha (kuščarji, kače, tuatara, in njihovi izumrli sorodniki)
Archosauromorpha (krokodili, ptice, in njihovi izumrli sorodniki)
Prvi plazilci so se pojavili pred približno 340 milijoni let, v karbonski dobi. Razvili so se iz dvoživk in živeli na kopnem. Čeprav se ne ve dosti o teh prvih plazilcih, se domneva, da so bili podobni današnjim kuščarjem. Pozneje, v mezozoiku, pred približno 230 do 70 milijoni let, so se pojavili leteči plazilci. Takrat so nekateri plazilci zapustili kopno in se vrnili v vodo, osvojili oceane in jezera, dinozavri pa so zavladali na kopnem.
Fosilne ostanke prvih prepoznavnih želv so našli v več ko 200 milijonov let starih plasteh. Čeprav želve niso bile nikdar med vodilnimi plazilci, so se sproti prilagajale spremembam v okolju in preživele, medtem ko so mnoge druge skupine plazilcev izumrle. Ta prilagodljivost je omogočila, da so se želve, najstarejše med plazilci, razvile v uspešne kopenske in vodne živali.
Kuščarji so se prvič pojavili pred približno 200 milijoni let. Redke fosilne najdbe pričajo, da so proti koncu mezozoika živeli različni kuščarji. Okrog 190 milijonov let stari Sharovisaurus priča o znakih, značilnih tudi za današnje kuščarje: majhna glava, kratek vrat, dolg trup in rep in na stran štrleče »plazilske« okončine.
Krokodili so verjetno najbližji sorodniki dinozavrov in so se pojavili v istem času kot kuščarji, pred približno 200 milijoni let, v triasu. Ostri koničasti zobje pričajo, da so se davni krokodili hranili v glavnem z ribami, drugače kot današnji, ki ob mesni hrani zaužijejo tudi nekaj rastlinske. Oblika krokodilje lobanje pa se je do danes le malo spremenila.
Telo plazilcev je, razen pri želvah, podaljšano in ima okončine ali pa je brez njih. Morske želve imajo okončine spremenjene v plavuti, želve in kuščarji (razen slepcev) imajo dobro razvite okončine.
Pri plazilcih je običajno izražen spolni dimorfizem, ki se kaže v velikosti in obarvanosti telesa.
Koža ščiti pred izsuševanjem telesa, zato je suha in luskasta. Zaradi življenja na kopnem je njihovo telo zaščiteno s poroženelimi ali roženimi celicami na površini povrhnjice. Pri želvah je roženi sloj v obliki plošč. Luskarji (kače in kuščarji) imajo roženo povrhnjico iz lusk in ploščic, luske se stalno obnavljajo, zato se levijo. Poleg poroženele povrhnjice imajo tudi okostenine v usnjici, ki pri želvah zrastejo z okostjem v hrbtni in trebušni ščit.[2]
Tako lahko živijo celo v suhih puščavah. Ker koža nima dihalne vloge, imajo plazilci že bolj razvejana pljuča. Manj uspešno pa jih koža varuje pred mrazom, zato so odvisni od toplote okolja.
Zaradi močnega roženega sloja plazilci, razen kuščarjev, nimajo kožnih žlez.[2] Kuščarji imajo spremenjene kožne žleze na stegnih zadnjih nog in jih imenujemo bedrne (femoralne) pore.
Okostje plazilcev je pokostenelo, hrustanec se pojavlja le pri gekonih in kuščarjih v repnem delu hrbtenice. Med posameznimi skupinami so v obliki in zgradbi okostja precejšne razlike. Pri večini plazilcev ima hrbtenica lepo razvidni vratni, hrbtni, ledveni, križni in repni del in je sestavljena iz vretenc. Zaradi izgube okončin pri kačah in kačam podobnih plazilcih je prišlo do sprememb v hrbtenici. Število vretenc in reber pa je odvisno od dolžine telesa.[1]
Sploščena lobanja je precej podobna ptičji lobanji, vendar imajo plazilci čeljustne in obrazne kosti veliko bolj močne.[1] Okostje glave je zapleteno in je pomembno pri razvrščanju plazilcev. Pomembno je število slepočnih (temporalnih) odprtin in število ter zgradba senčnih lokov lobanje.[2] Razen anapsidnih želv so vsi danes živeči plazilci diapsidni.
Sinapsidna (združenoločna) lobanja - ima bočno senčno odprtino. Sinapsidno lobanjo so imeli nekateri izumrli plazilci (pelikozavri in terapsidi) in jo imajo sesalci.
Prebavila se med posameznimi skupinami razlikujejo.[1] Vratni del je pri plazilcih podaljšan in ravno tako požiralnik. Sledi mu želodec sestavljen iz obsežnega osnovnega dela in iz vratnega dela. Pri kačah je le-ta raven. V prvi del črevesa se izlivata trebušna slinavka in žolčnik. Zadnji del črevesa se odpira v stok. Le pri čokatih živalih ima črevo številne zavoje.
Večina plazilcev je mesojedih in imajo precej enostavno in relativno kratko črevesje, saj je meso enostavno razgradljivo in lahko prebavljivo. Prebava je počasnejša kot pri sesalcih in odraža njihovo preprostejšo presnovo in njihovo nesposobnost žvečenja hrane. Biti poikiloterm (nestalna telesna temperatura, ki jo regulira temperatura okolice) pomeni, da je njihova potreba po energiji približno petino do desetino energije, ki jo potrebuje sesalec enake velikosti. Veliki plazilci, kot so krokodili in velike boe, lahko več mesecev živijo od enega samega velikega obroka, ki ga počasi prebavljajo.
Medtem ko so sodobne vrste plazilcev pretežno mesojede, je v zgodnji zgodovini plazilcev več skupin predstavljalo rastlinojedo megafavno. Danes so želve edina skupina rastlinojedih plazilcev, pa tudi več vrst vrst agam in legvanov se je razvilo tako, da se v celoti ali delno preživijo z rastlinsko prehrano.
Rastlinojedi plazilci imajo enake probleme pri žvečenju kot rastlinojedi sesalci, vendar si lahko pri prebavi pomagajo brez zapletenega zobovja sesalcev tako, da nekatere vrste goltajo kamenje in prod (t. i. gastroliti): kamenje se premika v želodcu in pomaga pri mletju rastlinske vsebine. Našli so fosilne gastrolite za katere je bilo ugotovljeno, da so bili povezani z zavropodi. Morskim želvam, krokodilom in morskim legvanom gastroliti pomagajo kot balast pri potapljanju.
Izločanje v glavnem opravljajo dve majhni ledvici. Pri diapsidih je sečna kislina glavni dušikov odpadni produkt; želve, kot tudi sesalci, izločajo predvsem sečnina. Za razliko od ledvic sesalcev in ptic, ledvice plazilcev ne morejo proizvajati koncentriran tekoči urin. To je zato, ker nimajo specializirane strukture imenovane Henlejeva zanka, ki je prisotna v nefronih ptic in sesalcev. Zaradi tega mnogi plazilci uporabljajo debelo črevo za pomoč pri resorpciji vode (prehajanje vode skozi kožo ali sluznico v telesna tkiva). Nekateri so tudi sposobni prevzeti voda shranjeno v mehurju.
Imajo sklenjeno krvožilje, njihovo srce je delno predeljeno. Pri vseh je srce sestavljeno iz dveh preddvorov in enega prekata, ki pa je popolnoma predeljen le pri krokodilih). Dve aorti vodita do sistemskega krvnega obtoka. Stopnja mešanja krvi bogate s kisikom in deoksigenirane krvi (z malo kisika ali brez) v srcu je odvisna od posamezne vrste in njenega fiziološkega stanja. Pod različnimi pogoji lahko deoksigenirano kri ponovno porinejo nazaj po telesu ali pa kri bogato s kisikom ponovno porinejo nazaj v pljuča. Postavili so domnevo, da to odstopanje v pretoku krvi omogoči bolj učinkovito uravnavanje temperature in daljši čas potapljanja pri vodnih vrstah.[13]
Čeprav so znani po nestalni telesni temperaturi (poikilotermija), ima kri plazilca, ki se je ogrel na soncu, približno enako temperaturo kot človekova.
Vsi plazilci pri dihanju uporabljajo pljuča. Vodne želve so razvile več prepustne kože, in nekatere vrste so prilagodile svojo kloake, da so povečale površino za izmenjavo plinov.[14] Kljub tem prilagoditvam, dihanje brez pomoči brez pljuč ni mogoče. Pljučna ventilacija (izmenjava zraka med pljuči in zunanjim zrakom) poteka različno v vsaki glavni skupini plazilcev. Pri luskarjih poteka ventilacija v pljučih skoraj izključno z aksialnim mišičevjem. To je isto mišičevje (vertikalno), ki se uporablja pri gibanju. Zaradi te omejitve, je večina luskarjev prisiljena zadrževati dih med intenzivnim tekom. Vendar so nekateri našli način, kako se temu izogniti. Varani, in še nekaj drugih vrst kuščarjev, uporabljajo ustno črpanje zraka kot dopolnilo njihovega običajnega "aksialnega dihanja", zrak najprej vstopi v ustno votlino in nato ga potisnejo proti zvišanemu žrelu ter v pljuča. To omogoča živalim, da v celoti napolnijo svoja pljuča med intenzivnim gibanjem in tako lahko dolgo časa ostanejo gibalno aktivni. Krokodili imajo mišično prepono, ki je podobna preponi sesalcev. Razlika je v tem, da mišice pri krokodilji preponi povlečejo sramnico (del medenice, ki je pri krokodilih premična) nazaj, kar pomeni, da jetra potisnejo navzdol pri čemer ostane več prostora za širjenje pljuč.
Čutila in živčevje so dobro razviti. Imajo dokaj velike prednje, srednje in male možgane. Telesa nevronov so zbrana na robu velikih možganov in tvorijo možgansko skorjo.
Pri vohanju si mnoge vrste (denimo kače) pomagajo z razcepljenim jezikom, s katerim vnašajo snovi v vohalne jamice (jacobsonov organ na ustnem nebu). Ne slišijo najbolje, vendar dobro zaznavajo tresljaje. Nekatere vrste nimajo niti ušesne odprtine, niti srednjega ušesa, zato se zvok prenaša po kosteh.[15] Oči z vekami imajo večinoma dobro razvite.[1]. Pri gekonih in kačah so veke zrasle v prozorno opno, ki prekriva oči. Kuščarji in prakuščarji imajo na temenu za svetlobo občutljivo območje. Nekatere kače imajo organe za zaznavanje temperaturnih sprememb, ki jim pomagajo pri lovu.
Večina plazilcev je dnevnih živali. Vid je običajno prilagojen dnevni svetlobi, z razpoznavanjem barv in z naprednejšim vidnim zaznavanjem globine kot je to pri dvoživkah in večini sesalcev. Pri večini kač, ki rijejo v prsti, oči niso funkcionalne, ker so njihove veke prekrite s prosojnimi luskami. Veliko rodov kač je na sprednji strani glave razvilo za infrardečo svetlobo občutljive jamice, s katerimi lahko zaznajo infrardeče žarke, ki jih oddajajo toplokrvne živali.[16]
Plazilci se na splošno štejejo za manj inteligentne od sesalcev in ptic.[17] Velikost njihovih možganov je glede na svoje telo veliko manjša od sesalcev; kvocient encefalizacije (EQ - označuje odnos med aktualno količino možganov in njegove pričakovane velikosti glede na težo živali) predstavlja približno desetino sesalčevega.[18]
Oploditev je neposredna, notranja. Neodvisnost od vodnega okolja je omogočilo tudi amniotsko jajce, ki ga najdemo tudi pri ptičih in stokovcih. Zarodek, ki se razvija v notranjosti plodnika, zapolnjenega s plodovnico (amnionsko tekočino), črpa hrano iz rumenjaka in beljaka. Zadnji vsebuje tudi veliko vode. Lupina ga ščiti pred zunanjimi vplivi in omogoča izmenjavo dihalnih plinov kisika in ogljikovega dioksida.
Njihovi mladiči se navadno izvalijo na kopnem. Ko se izvalijo iz jajc, so podobni staršem, le da so majhni.
Veliko malih plazilcev kot so kače in kuščarji, ki živijo na tleh ali v vodi so ranljivi, ker na njih prežijo raznovrstne mesojede živali. Tako je izogibanje najpogostejša oblika obrambe plazilcev.[19] Ob prvem znaku nevarnosti se večina kač in kuščarjev odplazi v podrast, želve in krokodili pa se potopijo v vodo in tako izginejo iz vidnega polja.
Plazilci se lahko izogejo soočenju s prikrivanjem (kamuflažo). Z uporabo različnih barv sive, zelene in rjave se lahko te živali presenetljivo dobro zlijejo z ozadjem njihovega naravnega okolja.[20] Nekateri celo spreminjajo barvo in risbe na telesu in se tako lažje prikrivajo. Takšno menjavanje barv temelji na premikanju barvil, širjenju in oženju pigmentnih celic v koži.[1]
Če se nevarnost pojavi tako nenadoma, tako da je pobeg lahko nevaren, krokodili, želve, nekateri kuščarji in kače glasno sikajo pri soočenju s sovražnikom. Klopotačam začne vibrirati konica repa in s tem povzročajo zvok. Če vse to ne odvrne sovražnika, so različne vrste privzele drugačne obrambne taktike.
Kače uporabljajo zapleten način vedenja, ko so napadene. Nekatere bodo najprej dvignile svojo glavo in razširile kožo na vratu v prizadevanju, da bi izgledale večje in bolj nevarne. Neuspeh te metode lahko privede do drugih ukrepov, ki jih izvajajo predvsem kobre, gadi in njim sorodne vrste, ki uporabljajo za napad strup. Strup je spremenjena slina, ki se izloča skozi strupnike.
Ko se krokodil čuti ogroženega, bo odprl gobec, pokazal zobe in rumeni jezik. Če to ne deluje, krokodil postane bolj vznemirjen in običajno začne sikati. Nato krokodil spremeni svojo držo, da bi bil videti bolj zastrašujoč. Telo se napihne, da navidezno poveča svojo velikost. Če je nujno potrebno, se lahko odloči za napad sovražnika. Nekatere vrste poskusijo ugrizniti, nekateri bodo uporabili svoje glave kot kladivo in tako trčili z nasprotnikom, nekateri bodo iz razdalje drveli ali plavali proti grožnji ali jih celo preganjali.[21]
V primeru nevarnosti lahko gekoni, skinki in drugi kuščarji, ki so ujeti za rep, le tega odvržejo (avtotomija) in ga kasneje regenerirajo. Pri nepopolni odstranitvi repa in regeneraciji lahko izraste več repkov. Sposobnost regeneracije imajo tudi želve.[2]
Plazílci (znanstveno ime Reptilia) so vretenčarji, (s hrbtenico iz vretenc) prav tako kot ribe, dvoživke, ptiči in sesalci. Latinsko ime »reptilia« pomeni plaziti se. Ime skupini ustreza, saj večina plazilcev svoje telo vleče po podlagi, čeprav imajo nekatere vrste tudi razvite noge. Plazilci so hladnokrvni in vse življenje dihajo s pljuči in nimajo preobrazbe, kakršno imajo dvoživke. Njihova telesna temperatura se prilagaja okolju in je včasih le neznatno višja od tiste v okolju. Po obliki so si zelo različni, telo imajo lahko okroglo ali ploščato, drugi pa iztegnjeno in črvasto z nogami ali pa brez njih. Vrat je kratek in negibljiv, ali pa je dolg in upogljiv.
So prva od življenja v vodi neodvisna skupina vretenčarjev. Pred izsušitvijo jih varuje luskasta koža, zarodkov razvoj pa poteka v celoti na kopnem.
Izlegajo amniotska jajca - to so jajca z apnenčasto ali pergamentasto lupino, ki preprečuje izhlapevanje tekočine iz jajca. Večina plazilcev jajca odlaga (oviparija), za mnoge pa je značilna živorodnost (viviparija) ali pa samice skotijo žive mladiče, ki pa se malo pred tem izležejo v notranjosti samice iz jajc (ovoviviparija).
Danes so plazilci razširjeni na vseh celinah razen Antarktike in so razporejeni v štirih redovih:
Crocodilia (krokodili, gaviali, kajmani in aligatorji): 23 vrst Sphenodontia (tuatara iz Nove Zelandije): 2 vrsti Squamata (luskarji - kuščarji, kače in kolutniki): približno 7.900 vrst Testudines (želve): približno 300 vrstBiološka disciplina, ki proučuje plazilce (in dvoživke) se imenuje herpetologija.
Kräldjur (Sauropsida*), eller reptiler (av latinets reptilis, "krypande"), är en klass växelvarma ryggradsdjur. Här beskrivs djurgruppen enligt klassisk taxonomi. Enligt modern fylogenetisk forskning skulle de egentligen inrymma fåglarna (se fåglarnas evolutionshistoria). Klassen kräldjur är alltså ett parafyletiskt taxon som inte omfattar alla avkomna av en gemensam stamfader.
De indelas i fyra nu levande ordningar:
Kräldjuren lever i stort sett över hela världen, med undantag för Antarktis. Deras huvudsakliga utbredning är i tropiska och subtropiska områden.[2]
De mest kända kräldjuren är förmodligen ormar och ödlor, som tillhör ordningen fjällbärande kräldjur. Den del av zoologin som studerar kräldjur och groddjur kallas herpetologi.[3]
Kräldjur har en svans, fjäll och fyra extremiteter, de sistnämnda är hos ormar och några ödlor tillbakabildade. Alla reptiler andas med lungor. De lägger antingen ägg eller föder levande ungar (ovovivipar). I motsats till groddjur finns inget larvstadium. Kräldjur är ektoterma, de reglerar sin kroppstemperatur med hjälp av yttre faktorer (badar i solen).
Kräldjuren som härstammar ur groddjuren har utvecklat en rad egenskaper som gör det möjligt för dem att utöka antalet födokällor och livsmiljöer. De har bl.a. utvecklat ett vattentätt hudskikt bestående av fjäll vilket hjälper dem att minska vattenförlusten och kan därmed vistas i torra och varma klimat. De har även utvecklat en effektivare andningsapparat jämfört med groddjur, men flertalet kräldjur kan till exempel inte springa och andas samtidigt vilket begränsar deras aktionsradie. Kräldjuren är inte beroende av vatten för sin avkomma, äggen har ett fuktighetsbevarande skal och kan därmed läggas på land. Reptilerna kom även att utveckla tänder vars rötter är fästa i en grop för att på så sätt minska risken för tandlossning vid fysisk belastning, på så sätt blev det möjligt att nyttja andra födokällor som till exempel landlevande växter (se Labidosaurus).[4]
Vissa ormar och ödlor lever i träd, medan andra föredrar att leva på marken i skog, träskmark eller på öppen mark. Vissa arter, som havssköldpaddor och havsormar, lever nästan hela sina liv i havet.
Det mest långlivade kräldjur man känner till var en strålsköldpadda som gavs till Tongas kungliga familj omkring år 1777. Den, dog år 1965 och blev alltså 188 år gammal.[5]
De flesta kräldjuren är köttätare och de brukar äta mindre djur. Ödlor, sköldpaddor, krokodiler och många ormar hugger helt enkelt tag med sina käkar och sväljer djuret.
Lite mindre kräldjur, till exempel ödlor, äter ofta insekter och andra ryggradslösa djur. Vissa kräldjur, till exempel stora ormar och krokodiler, kan utgöra en fara för människor. Det är dock väldigt sällsynt att en orm ätit en människa.
I klassen kräldjur finns alla medlemmar från gruppen amnioter med undantag av fåglar och däggdjur. Från början definierades klassen så att kräldjur är den djurgrupp som innefattar krokodiler, alligatorer, bryggödlor, ödlor, ormar, masködlor och sköldpaddor. Klassen fick det vetenskapliga namnet Reptilia. Denna indelning är fortfarande i bruk men i nyare tider finns en del forskare som anser att taxa ska vara monofyletiska, alltså att de ska innefatta alla arter som har utvecklat sig från en gemensam stamfader. Kräldjur är enligt den ovan nämnda beskrivningen parafyletisk, även fåglar och däggdjur har utvecklat sig från ett ursprungligt kräldjur.
Kräldjur (Sauropsida*), eller reptiler (av latinets reptilis, "krypande"), är en klass växelvarma ryggradsdjur. Här beskrivs djurgruppen enligt klassisk taxonomi. Enligt modern fylogenetisk forskning skulle de egentligen inrymma fåglarna (se fåglarnas evolutionshistoria). Klassen kräldjur är alltså ett parafyletiskt taxon som inte omfattar alla avkomna av en gemensam stamfader.
De indelas i fyra nu levande ordningar:
Krokodildjur (Crocodilia), med 23 arter, Fjällbärande kräldjur (Squamata), med omkring 7 600 arter Sköldpaddor (Testudines), med omkring 300 arter Bryggödlor (Sphenodontia eller Rhynchocephalia), med 2 arter.Kräldjuren lever i stort sett över hela världen, med undantag för Antarktis. Deras huvudsakliga utbredning är i tropiska och subtropiska områden.
De mest kända kräldjuren är förmodligen ormar och ödlor, som tillhör ordningen fjällbärande kräldjur. Den del av zoologin som studerar kräldjur och groddjur kallas herpetologi.
Sürüngenler (Latince: Reptilia), omurgalı hayvanlar aleminin yumurtlayarak çoğalan büyük bir sınıfı. Yılanlar, kertenkeleler, kaplumbağalar, timsahlar ve tuatara takımlarından meydana gelir.
Değişkensıcaklı (heterotermi) omurgalılardan olan sürüngenler, evrimsel olarak Amfibyumlarla sabit vücut ısılı (homeotermi) hayvanlar arasındaki geçiş sürecini, denizden karaya, kalıcı geçişi temsil ederler. Vücutlarının pul ya da benzer levhalarla kaplı olması nem kaybını en az düzeyde tutmalarını sağlar, bu sayede kurak ortamlara oldukça iyi uyum sağlarlar.
Vücut ısılarını sabit tutacak metabolizmik mekanizmalara sahip olmadıkları için, vücut ısıları dış ortamın ısısına bağlı olarak değişkendir. Bu nedenle; sürüngen türlerinin çok büyük bir kısmı dünyanın ılıman iklim kuşaklarında yaşamlarını sürdürür ve insanlar sürüngenleri daha çok yazın görürler. Aynı nedenle kasları enerji tasarrufu yapar. Kaslarının güç potansiyeli memelilere oranla 4, kuşlara oranla 2 kat daha fazladır.
Tümü akciğerleriyle solunum yapan sürüngenler, yumurtlayarak ürerler. Bazı türlerde yavruların yumurtadan çıkması, dişinin içinde gerçekleşir.
En eski sürüngen fosillerine Karbonifer döneme tarihlenen kayaçlarda rastlanır. Karbonifer Dönemi izleyen Permiyen Dönem ve tüm Mezozoik Zaman boyunca, tür çeşitliliği yaygınlık yönünden hızlı bir evrimleşme göstermişler, Mezozoik Zaman'da karalardaki hakim türleri oluşturmuşlardır. Kretase Döneminin sonunda gerçekleşen (65 milyon yıl önce) Kretase-Tersiyer yok oluşu neticesinde sürüngen türlerinin büyük bir bölümü yok olmuşsa da bugün gezegenimizde 6.000 kadar alt türü yaşamaktadır.
Sürüngenler (Latince: Reptilia), omurgalı hayvanlar aleminin yumurtlayarak çoğalan büyük bir sınıfı. Yılanlar, kertenkeleler, kaplumbağalar, timsahlar ve tuatara takımlarından meydana gelir.
Değişkensıcaklı (heterotermi) omurgalılardan olan sürüngenler, evrimsel olarak Amfibyumlarla sabit vücut ısılı (homeotermi) hayvanlar arasındaki geçiş sürecini, denizden karaya, kalıcı geçişi temsil ederler. Vücutlarının pul ya da benzer levhalarla kaplı olması nem kaybını en az düzeyde tutmalarını sağlar, bu sayede kurak ortamlara oldukça iyi uyum sağlarlar.
Vücut ısılarını sabit tutacak metabolizmik mekanizmalara sahip olmadıkları için, vücut ısıları dış ortamın ısısına bağlı olarak değişkendir. Bu nedenle; sürüngen türlerinin çok büyük bir kısmı dünyanın ılıman iklim kuşaklarında yaşamlarını sürdürür ve insanlar sürüngenleri daha çok yazın görürler. Aynı nedenle kasları enerji tasarrufu yapar. Kaslarının güç potansiyeli memelilere oranla 4, kuşlara oranla 2 kat daha fazladır.
Tümü akciğerleriyle solunum yapan sürüngenler, yumurtlayarak ürerler. Bazı türlerde yavruların yumurtadan çıkması, dişinin içinde gerçekleşir.
En eski sürüngen fosillerine Karbonifer döneme tarihlenen kayaçlarda rastlanır. Karbonifer Dönemi izleyen Permiyen Dönem ve tüm Mezozoik Zaman boyunca, tür çeşitliliği yaygınlık yönünden hızlı bir evrimleşme göstermişler, Mezozoik Zaman'da karalardaki hakim türleri oluşturmuşlardır. Kretase Döneminin sonunda gerçekleşen (65 milyon yıl önce) Kretase-Tersiyer yok oluşu neticesinde sürüngen türlerinin büyük bir bölümü yok olmuşsa da bugün gezegenimizde 6.000 kadar alt türü yaşamaktadır.
Плазуни в порівнянні із земноводними є наступним етапом пристосування хребетних тварин до життя на суші. Найдавніші плазуни — котилозаври — з'явилися в середньому карбоні і ще зберігали в своїй будові ознаки, характерні для земноводних палеозою (стегоцефалів). У подальшому плазуни розділилися на 2 головних стовбури — звіроподібних (що дали в кінці тріасу початок ссавцям) і діапсид (лепідозаврів і архозаврів, які дали початок птахам). Плазуни домінували в наземних біоценозах з перму до початку кайнозою. Найбільшого розквіту досягли в мезозої, коли серед них з'явилися також морські (іхтіозаври, завроптеригії, плакодонти, мозазаври) форми, що літають (птерозаври). Найбільші тварини суші входили до числа динозаврів. Перехід від мезозою до кайнозою збігся з вимиранням всіх перерахованих груп мезозойських плазунів і бурхливою експансією ссавців і птахів — прогресивних нащадків плазунів.
6 підкласів: анапсиди (включаючи сучасних черепах), архозаври (включаючи сучасних крокодилів) і лепідозаври (включаючи сучасних дзьобоголових і лускатих), а також повністю вимерлі іхтіоптеригії, синаптозаври і звіроподібні.
Не зважаючи на прогресивний розвиток органів дихання, кровообігу, травлення і покривів, у плазунів, подібно до земноводних, температура тіла залежить від температури навколишнього середовища.
Скелет майже повністю окостенілий.
Кінцівки (як і у всіх наземних хребетних) п'ятипалого типу (у деяких групах спостерігається редукція пальців або всієї кінцівки). Пояс передніх кінцівок (лопатка, коракоїд, ключиця) кріпиться до грудини і через неї з'єднується з хребтом. План будови вільних кінцівок у плазунів подібний до земноводних. Загальне вдосконалення будови кінцівок у наземних хребетних тварин зводиться до того, що в них відносно подовжені в передній кінцівці плече і передпліччя, у задній — стегно і гомілка, а розміри кінцевих відділів — площа стопи і кисті — зменшені. Змінене також положення окремих частин кінцівки відносно тіла. Таке подовження кінцівок, зменшення їх площі опори і зміна положення окремих частин по відношенню до тіла і один до одного сприяли переходу від повзання до ходіння та бігу. Неоднакове розташування відділів у передній і задній кінцівках пов'язане з їх різними функціями: при пересуванні тварини передня кінцівка тягне тіло, а задня штовхає його. У нижчих наземних хребетних спостерігаються відмінності в положенні тільки передпліччя і гомілки (епіподіум), а у вищих ці відмінності розповсюджуються на плече і стегно (проподіум). За характером описаних вище будови і положення кінцівок плазуни займають проміжне положення між земноводними і ссавцями. Крім того, у плазунів ребра зростаються з грудиною, що значно укріплює пояс передніх кінцівок. Тазовий пояс плазунів у порівнянні з таким у земноводних також більше укріплений, оскільки зростається не з одним, а з двома крижовими хребцями. Тазовий пояс складається з трьох пар зрослих кісток (клубової, сідничної та лобкової).
Хребет складається з п'яти відділів: шийного, грудного, поперекового, крижового та хвостового (тулубовий відділ хребта розділяється у плазунів вже на два відділи: грудний і поперековий). Загальна кількість хребців різна у різних видів (50—80, у змій зростає до 140–435). Подовжується шийний відділ (від 7 до 10 хребців), і змінюється будова двох перших шийних хребців. Перший з них (атлант) набуває форми кільця, а другою (епістрофей) забезпечений зубоподібним відростком, що входить в кільце атланта. Завдяки такій будові голова набуває здатності не тільки рухатися у вертикальній площині щодо першого шийного хребця, але і повертатися. У останньому випадку череп разом з першим шийним хребцем може повертатися на зубоподібному відростку другого хребця. Збільшення рухливості голови, що несе органи чуття, разом з подовженням шийного відділу сприяє кращій орієнтації тварини в довкіллі.
Грудні хребці (від 16 до 25 хребців) відрізняються від поперекових тим, що до них прикріпляються ребра, які у більшості плазунів з'єднуються нижніми кінцями з грудиною, так що утворюється грудна клітка (у змій і безногих ящірок грудина відсутня). Грудна клітка забезпечує ребровий тип дихання, що вперше з'являється тільки у цієї групи. Ребра, що відходять від хребців поперекового відділу, вільно лежать у товщі мускулатури. Крижовий відділ складається з двох хребців, до яких кріпиться тазовий пояс. Хвостовий відділ складають кілька десятків (15-40) хребців, що поступово зменшуються в розмірах.
Череп практично повністю костеніє. Він складається з невеликої кількості кісток, що полегшує його вагу. Початково, так само як у вимерлих земноводних, череп плазунів мав вид суцільного кісткового утворення з численних покривних кісток. Залишалися тільки отвори для очей, ніздрів і тім'яного органу. Такий тип черепа з невеликими змінами зберігся у сучасних черепах. У черепі інших сучасних плазунів частково зникає кістковий панцир, що огортає череп, оскільки суцільний панцир ускладнює розвиток щелепної мускулатури, розташованої між кістковим панциром і власне черепною коробкою. У скроневій області покривні кістки зазвичай зредуковані і утворюють отвори, розділені одною або 2 скроневими дугами.
М'язова система плазунів представлена жувальною, шийною мускулатурою, мускулатурою черевного пресу, а також мускулатурою згиначів та розгиначів. Присутні характерні для амніот міжреберні м'язи, що грають важливу роль при акті дихання. Підшкірна мускулатура дозволяє змінювати положення рогових лусок.
Головний мозок плазунів менш розвинений, ніж у птахів та ссавців, проте мозочок розвинений добре, що пов'язано зі складною координацією рухів. Півкулі вкриті корою. Головний мозок плазунів продовжує розвиватися, набуваючи властивостей, характерних для наземних тварин. Передній мозок у них зблизився з проміжним, а з нюховими цибулинами, як правило, з'єднується довгим нюховим трактом. Передній мозок перестав бути переважно нюховим і виконує вже провідну роль в організації поведінки; ця функція перейшла до нього від середнього мозку. Розміри переднього мозку збільшились, вони помітно перевершують розміри інших частин головного мозку. Збільшення переднього мозку йде головним чином за рахунок розвитку підкіркових вузлів — смугастих тіл. При цьому прогресивно розвивається і первинне мозкове склепіння — архипаліум. У плазунів чітко диференціюються закладки вторинного мозкового склепіння — неопаліума, що ледве намічається у земноводних. Розвиток вторинного мозкового склепіння знаменує собою подальше збільшення числа нервових клітин, які не тільки вистилають шлуночки переднього мозку, але й з'являються на його бічних поверхнях. Мозкове склепіння, що розвивається, наповзає на проміжний і середній мозок, який стають видимими тільки знизу. В порівнянні із земноводними мозочок у плазунів опукліший унаслідок розростання верхньої поверхні. Сильніше розвивається і корпус мозочка. Тім'яний орган у ящірок і гатерії досягає виняткового розвитку. У ньому можна розрізнити утворення, схожі з кришталиком і сітківкою. Спостереження показують, що у багатьох ящірок цей орган навіть функціонує як світлочутливий апарат, що особливо гостро реагує на довгі світлові хвилі.
У плазунів йде подальше вдосконалення можливостей орієнтації в навколишньому середовищі, і завдяки подальшому розвитку органів чуття вони отримують повнішу інформацію із зовнішнього світу.
У органах зору плазунів, в їх війковому тілі розвивається поперечносмугаста мускулатура. При акомодації кришталик тепер не тільки переміщається, але і змінює свою кривизну. Очі захищені повіками та мигальною перетинкою (у змій повіки зростаються в прозору оболонку).
У органах слуху також відбуваються прогресивні зміні, що виражаються у великих розмірах завитка, і в тому, що в слуховій капсулі нижче за овальне вікно з'являється другий отвір, затягнутий перетинкою, — кругле вікно. Завдяки цьому ендолімфа, що заповнює внутрішнє вухо, набуває великої рухливості, що веде до кращої передачі нею звукових коливань від барабанної перетинки через слухову кісточку до сприймаючих рецепторів у внутрішньому вусі.
Органи нюху в порівнянні з аналогічними органами земноводних відрізняються розвиненішою складчастістю, що утворюється носовими раковинами, повним відособленням від органу нюху якобсонового органу, добре розвиненого у ящірок і змій, і подовженням носоглоткового ходу у зв'язку з розвитком вторинного піднебіння. Внутрішні ніздрі — хоани відсовуються ближче до глотки, що забезпечує можливість вільного дихання в той час, коли їжа знаходиться в роті.
Дотик добре виражений, особливо у черепах, які можуть відчувати навіть легкий дотик до панцира.
Деякі види мають особливі органи, які сприймають зміни температури.
Зуби не диференційовані. У змій з'являються отруйні зуби, що мають борозни або канали для відтоку отрути з отруйної залози. Язик і його мускулатура розвинені добре. З ротової порожнини їжа потрапляє в стравохід, потім до шлунка й у відносно довгий кишечник, який відкривається в клоаку. Печінка та підшлункова залоза розвинені добре.
У дуже поширених на суші плазунів, на відміну від земноводних, спостерігається велика диференціація травного тракту, що дозволяє повніше використовувати здобич. Шлунок плазунів має товсті м'язові стінки і чітко відокремлений, так само як і відділи кишечника. На межі тонкої і товстої кишок розташована слабкорозвинена сліпа кишка, відсутня у земноводних. Велика печінка плазунів має жовчний міхур. Підшлункова залоза у вигляді довгого щільного тіла лежить в петлі дванадцятипалої кишки.
Більшість плазунів — хижаки або комахоїдні. Деякі ящірки (агами й ігуани) всеїдні; наземні черепахи живляться переважно рослинами.
Повний розрив з водним середовищем приводить до того, що осмотичний тиск в тілі плазунів стає незалежним від навколишнього середовища. Ороговіння шкіри, яке робить її непроникною для води, знімає загрозу зміни осмотичного тиску навіть тоді, коли плазуни вторинно переходять до водного способу життя. Оскільки вода поступає в тіло плазунів тільки разом з їжею, то осморегулююча функція нирок майже повністю відпадає. У плазунів немає потреби, як у земноводних, виводити постійно виникаючий надлишок води з організму. Навпаки, у них, як у сухопутних тварин, з'являється необхідність економно витрачати воду, що знаходиться в організмі. Тулубові нирки (мезонефрос) земноводних замінюються у плазунів тазовими (метанефрос). Тазові нирки не мають зв'язку з вольфовим каналом, і у них розвиваються власні сечоводи, що впадають в клоаку. При цьому вольфів канал у самок редукується, а у самців виконує функцію сім'япроводів. Особливості будови тазових нирок плазунів полягають в тому, що загальна фільтраційна площа клубочків у них зменшується, а протяжність канальців збільшується. Чим менші клубочки, тим менш інтенсивно йде фільтрація води з організму. У канальцях же, що мають значну довжину, велика частина води, відфільтрованої клубочками, всмоктується назад. Отже, виділення продуктів життєдіяльності у плазунів відбувається з витратою мінімуму води, що входить до складу організму.
Комірчасті легені мають велику поверхню. Ротоглотковий механізм нагнітання повітря зберігаються тільки у черепах. У решти видів вентиляція легенів здійснюється роботою грудної клітки. Повітря надходить у легені по трахеї, що розгалужується на два бронхи.
Органи дихання плазунів відрізняються від таких у земноводних більшим диференціюванням. Вони занурені глибше всередину тіла і з'єднуються з навколишнім середовищем за допомогою добре розвинених дихальних шляхів. Від гортані відходить довга дихальна трубка, або трахея, підтримувана численними хрящовими кільцями. Ззаду трахея розділяється на дві трубки (бронхи), ведучі кожна у відповідну легеню. Розвиток дихальних шляхів захищає легені від висушуючої і охолоджуючої дії повітря, що поступає в організм з навколишнього середовища. Легені розростаються вперед у вигляді виступів з боків від бронхів, так що останні відкриваються не в передній кінець легені, а на бічній її стінці. Від цього шлях повітря в легені стає звивистішим. Стінки легенів у плазунів мають дещо більш губчасту будову, ніж у земноводних. Проте значне збільшення дихальної поверхні у плазунів досягається не за рахунок цього. Найістотніше перетворення в будові легені полягає в тому, що в ній скорочуються розміри внутрішньої порожнини, яка витісняється перегородками, що відходять від спинної та черевної поверхонь органу. В результаті від внутрішньої порожнини залишається тільки порівняно вузький центральний хід, що слугує як би продовженням бронха. Перегородки, що вдаються до порожнини легені, так само як і її стінки, мають комірчасту будову і багаті кровоносними судинами. Від кожної такої перегородки, що розділяє легені на камери, відходить перегородка, що розбиває кожну з цих камер на дрібніші ділянки. Внутрішніми краями цієї перегородки утворюються додаткові дихальні шляхи — бронхи другого порядку, що діляться іноді і далі на бронхи третього порядку. Перетворення в системі органів дихання приводять до того, що легені у плазунів набувають значення єдиного органу дихання. Збереження ребер у плазунів забезпечило виникнення нового механізму дихання, відсутнього у земноводних. Вдих і видих у них відбувається завдяки збільшенню і скороченню об'єму грудної клітки, обмеженої ребрами. Зміна об'єму грудної клітки проводиться спеціальними дихальними м'язами і можлива завдяки рухомому з'єднанню ребер як з хребтом, так і з грудиною. Вентиляція легенів у плазунів досягає значно більшої інтенсивності, чим у земноводних, і виявляється вельми важливою обставиною в пристосуванні хребетних тварин до життя на суші.
2 кола кровообігу, більш повно розділені, ніж у земноводних. Серце трикамерне (2 передсердя і 1 шлуночок), з неповною перегородкою у шлуночку (у крокодилів — чотирикамерне). У праве передсердя надходить венозна кров від усіх органів, у ліве — артеріальна кров із легеневих вен. Від правої частини шлуночка з венозною кров'ю відходить легенева артерія, від середньої — ліва дуга аорти зі змішаною кров'ю, від лівої — права дуга аорти з артеріальною кров'ю (від цієї дуги відходять сонна та підключична артерії, які несуть збагачену киснем кров до голови та передніх кінцівок відповідно). На спинному боці тіла дуги аорти зливаються в непарну спинну аорту, тому решта органів одержує змішану кров. Таким чином, у плазунів ще не відбувається повного розділення артеріальної та венозної крові.
Удосконалення наземних органів дихання у плазунів відбувається паралельно з вдосконаленням системи органів кровообігу. Основні перетворення зводяться до подальшого розділення артеріального і венозного потоку крові. У більшості плазунів серце, так само як і у земноводних, трикамерне, проте шлуночок розділений неповною перегородкою на дві половини: праву — венозну і ліву — артеріальну. При скороченні шлуночку його перегородка, прикріплена до черевної стінки, доходить до спинної стінки шлуночку, цілком роз'єднуючи праву і ліву його половини. У крокодилів є і правий і лівий шлуночки, що зовсім відокремилися, відокремлені один від одного повною перегородкою. Але у них кров змішується поза серцем. Розділенню потоків крові в серці сприяє також розпад у плазунів загального артеріального стовбура на три самостійні судини: на легеневу артерію, що ділиться потім на дві судини, та на праву і ліву дуги аорти.
У плазунів з'являється вторинна (тазова) нирка, яка має досконаліший порівняно із земноводними механізм реабсорбації води і розчинених у ній речовин. З нирок сеча по сечоводах надходить у сечовий міхур і клоаку, де також відбувається всмоктування води. Важливе пристосування для утримання рідини в організмі — утворення як продукту виділення сечової кислоти, виведення якої вимагає значно меншої витрати води, ніж сечовини у земноводних. Органи виділення — метанефричні нирки, у більшості плазунів є сечовий міхур.
Плазуни роздільностатеві. Чоловіча статева система плазунів представлена парними сім'яниками, сполученими із сім'япроводами за допомогою придатка (залишок тулубної нирки). Сім'япроводи відкриваються в сечоводи. Самці більшості видів мають купулятивний орган (окрім гатерії, у змій і ящірок він парний). Жіноча статева система складається з парних яєчників і яйцепроводів, які відкриваються беспосередньо в клоаку.
Органи розмноження — яєчники і сім'яники — плазунів істотно не відрізняються від таких у земноводних. Зміни в яєчниках пов'язані тільки з великими розмірами яєць, що відкладають плазуни. Вивідні протоки статевих залоз у представників цих двох класів, так само як і у всіх інших наземних хребетних, гомологічні, тобто однакові за походженням. Яйцепровід представлений мюллеровим, а сім'япровід — вольфовим каналом. Яйцепроводи плазунів відрізняються від яйцепроводів земноводних змінами гістологічної будови їх стінок, виділяючих шкаралупову і білкову оболонки, відсутні у земноводних. Що стосується вольфого каналу, то він перестає виконувати функцію сечоводу і служить виключно сім'япроводом, зникаючи у зв'язку з цим у самок.
Запліднення внутрішнє, відбувається у верхній третині яйцепроводів.
У плазунів зустрічається також яйцеживородіння та живородіння (деякі змії). Скельні ящірки розмножуються шляхом партеногенезу. Самці у цих видів невідомі.
Інкубаційний період від 1—2 місяця до року і більше (у гатерії). Піклуються про потомство рідко.
Під час проходження по яйцепроводах запліднене яйце вкривається шкаралуповою та білковою яйцевими оболонками, які роблять можливим розвиток зародка поза водою. Шкаралупа дозволяє запобігти випаровуванню води та висиханню зародка, а також збільшити розмір яєць і об'єм запасених у ньому поживних речовин. У ящірок і змій шкаралупова оболонка відносно м'яка і пропускає вологу; тому яйця цих рептилій повинні розвиватися у вологому середовищі. У крокодилів і черепах шкаралупа вапнякова, водонепроникна. Для розвитку зародка в такій замкненій системі з'явилися спеціальні пристосування:
Розвиток плазунів, навіть тих, які мешкають у воді, не пов'язаний з водним середовищем. Розвиток волокнистих шкаралупових оболонок, очевидно, у плазунів було першим найважливішим перетворенням яйця у ряді пристосувань до наземного розвитку. Серед сучасних плазунів можна спостерігати різні стадії зміни зовнішніх оболонок, які служать пристосуванням до розвитку на суші. Найпримітивнішими формами у цьому відношенні виявляються шкаралупові оболонки яєць у ящірок та змій, представлені відносно м'якою, пергаментоподібною, волокнистою оболонкою, яка досить близька за хімічним складом до оболонок земноводних. Волокниста шкаралупова оболонка значно затримує висихання яєць, але оберегти їх від цього повністю не може. Розвиток йде нормально лише при вологості ґрунту не нижче 25%. Поява шкаралупової оболонки має значення не тільки як захист від висихання, але й як пристосування для розвитку яйця у нових умовах. Перенесення розвитку на сушу може здійснитися повною мірою тільки тоді, коли випадає личинкова стадія, що вимагає для свого існування водного середовища. Зникнення личинкової стадії зазвичай супроводжується збільшенням в яйці запасу поживних речовин, що забезпечує повний розвиток зародка. Збільшення ж розмірів яйця, особливо в повітряному середовищі, де питома вага всякого тіла сильно зростає, можливе тільки в тому випадку, якщо є тверда оболонка, що не дозволяє яйцю розтікатися і зберігає його цілісність. Отже, поява шкаралупової оболонки у яєць ящірок і змій забезпечила не тільки деякий захист їх від висихання, але і збільшення жовтка і випадання личинковій стадії у розвитку. Проте яйце лускатих примітивне. Більша частина води, необхідна для розвитку зародка, потрапляє з навколишнього середовища. Подальшим кроком в пристосуванні яєць до розвитку на суші був розвиток білкової оболонки, що виділяється стінками яйцепроводів. У ній зосереджується запас всієї води, необхідної для розвитку зародка. Така оболонка покриває яйця черепах і крокодилів. Пізніші дослідження показали, що в яйцях змій (і, мабуть, також ящірок) на ранніх стадіях розвитку є тонкий шар білкової оболонки. У цей період ще не розвинені ні амніон, ні алантоїс. Тонкий шар білка виконує захисну роль і забезпечує жовток вологою. Зрозуміло, що білкова оболонка не могла б здійснювати своєї функції резервуару води, якби тверда зовнішня оболонка не захищала її хоч би частково від висихання. Отже, поява шкаралупової оболонки яйця забезпечила не тільки можливість збільшення жовтка, але і появу таких пристосувань в яйці, які забезпечують зародок необхідною для розвитку водою. З іншого боку, відсутність необхідності черпати ззовні воду, потрібну для розвитку зародка, створює передумову для подальшого перетворення шкаралупової оболонки. Волокниста оболонка замінюється у черепах і крокодилів вапняною, абсолютно непроникною для води. Яйця, покриті вапняною оболонкою, чудово захищені від висихання і можуть розвиватися на суші в будь-яких умовах. Проте тверді шкаралупові оболонки, що ліквідували небезпеку висихання яйця, самі по собі представляють серйозну загрозу для організму, що розвивається. Зародок, що збільшується в розмірах, може бути роздавлений або пошкоджений в результаті зіткнення з твердою шкаралупою. У зв'язку з цим у плазунів, так само як і у інших наземних хребетних, утворюються особливі ембріональні пристосування, що захищають зародок від зіткнення з твердою шкаралупою. На ранніх стадіях розвитку починає утворюватися кільцева складка. Вона, щоразу збільшуючись, обростає зародок, краї її сходяться і зростаються. В результаті зародок є поміщеним в амніотичну порожнину, в якій скупчується особлива амніотична рідина. Таким чином, зародок є захищеним від зіткнення зі шкаралуповою оболонкою. Але зародок, що поміщається в амніотичній порожнині, відчуває нестачу в кисні. Утруднено також і виділення продуктів життєдіяльності організму, що розвивається. Наслідком утворення амніона виявляється розвиток і іншого зародкового органу — алантоїса, або зародкового сечового міхура. Він виконує функцію органу дихання, оскільки його стінки, що мають велику мережу кровоносних судин, прилягають до оболонок яйця. Останні завдяки пористості шкаралупової оболонки не перешкоджають проникненню кисню всередину яйця до кровоносних судин алантоїса. Крім того, зародок виділяє в алантоїс продукти розпаду. Утруднення з виділенням продуктів життєдіяльності зародка, що розвивається в замкнутому яйці, вирішуються не тільки завдяки розвитку алантоїса, але й унаслідок зміни характеру обміну речовин в яйці. Основним джерелом енергії в яйцях земноводних є білки. Продукт їх розпаду — це сечовина, яка легко розводиться і, залишаючись по сусідству із зародком, може проникати назад в його тканини, отруюючи його. Основу запасу живильних речовин в яйцях плазунів складають жири, що розпадаються на вуглекислий газ і воду. Газоподібні продукти обміну речовин легко виділяються з яєць, що розвиваються в повітряному середовищі, назовні, не заподіюючи шкоди зародку. Проте і у плазунів в процесі життєдіяльності зародка утворюються продукти розпаду не тільки жирів, але і білків. Кінцевим продуктом розпаду білків у них є не сечовина, а сечова кислота, що відрізняється слабкою здатністю дифузії і тому не може нашкодити зародку.
Набуття плазунами здатності розмножуватися на суші шляхом відкладання великих яєць, огорнутих щільною оболонкою, звільнило їх від необхідності повертатися у воду — вони стали цілком наземними тваринами. Ороговіння шкіри і втрата шкірою дихальної функції зробили плазунів незалежними і від вологості навколишнього середовища, дозволивши їм заселити області з низькою вологістю. Ороговіла шкіра також зробила доступними для плазунів засолені ґрунти і морську воду — місця проживання, абсолютно недоступні земноводним. Разом з цим відбулося посилення дихальної функції легенів за рахунок ускладнення їх внутрішньої будови і заміни глоткового дихання дихальними рухами грудної клітки. Розселившись у всі кліматичні області земної кулі, за винятком приполярних областей, плазуни дали дуже велику різноманітність життєвих форм. Серед них є наземні, підземні, водні, деревні. Серед викопних плазунів були такі, які мали крила і літали в повітрі.
Коливання чисельності плазунів за роками відносно невеликі. Для небагатьох вивчених в цьому відношенні видів відома зміна чисельності за суміжні роки в 2-3 рази. Основною причиною падіння чисельності є загибель в місцях зимівель. В окремих випадках чисельність падає в результаті діяльності хижаків.
Залежність температури тіла від температури навколишнього середовища, тобто пойкілотермія, пов'язана з низьким рівнем обміну речовин, визначає як специфіку розповсюдження, так і багато біологічних рис плазунів. Плазуни, на відміну від земноводних, широко розселилися не тільки у вологих тропіках, але і по пустелях, які дуже сприятливі за температурними умовами. Проте у міру руху до полюсів число видів плазунів падає. Наприклад, в Середній Азії мешкає близько 50 видів плазунів, в середній частині Європи — 15 видів, а біля Північного полярного кола — всього 2 види. Правильна сезонна або добова зміна періодів спокою і активності носить у плазунів декілька інший характер, ніж у земноводних. Циклічність плазунів — це біологічне пристосування до несприятливих умов температури і живильності місць проживання. З умовою вологості в такому ступені, як у земноводних, вона не зв'язана. Добова циклічність пов'язана з температурою. Плазуни активні при оптимальних для кожного виду температурах. Оптимум же у всіх плазунів лежить в області високих температур і коливається у різних видів в межах 20-40°с. Будучи теплолюбивими, більшість плазуючих помірних широт — денні, небагато видів — вечірні і лише гекони — нічні тварини. У тропічних пустелях, навпаки, дуже багато нічних видів плазунів, оскільки вдень там дуже жарко. Навіть у помірних широтах вдень температура ґрунту буває вище оптимальної, а в Середній Азії вона нерідко досягає 60°с і вище. При такій температурі всі плазуни могли б загинути через декілька хвилин від перегріву. Але, переміщаючись протягом доби, вони вибирають ті ділянки біотопу, де температура найближча до оптимуму. Вранці тримаються на солнцепечних схилах барханів, потім переходять на тіньові схили, при нагріванні ґрунту підіймаються на гребінь бархана або кущ тощо. Шляхом таких переміщень плазуни уникають перегріву і підтримують температуру тіла на високому і відносно постійному рівні, близькому до температури тіла гомойотермних (теплокровних) тварин, тобто вони виявляються «екологічно теплокровними» тваринами. Особливість ґрунту утримувати денне тепло використовується нічними видами плазунів. Так, сцинковий гекон, полюючи вночі, час від часу закопується в теплий пісок, тобто активність його розпадається на ряд періодів. Будучи біологічним пристосуванням, добовий цикл активності міняється в різні сезони залежно від умов температури. Так, навесні плазуни активні тільки в середині дня — в найтепліший час доби. В середині літа активність плазунів багатьох видів схилається, навпаки, тільки до вранішніх і вечірніх годин. Велике значення в терморегуляції плазунів має сонячна радіація. Так, в горах при температурі повітря мінус 5°с і поверхні ґрунту плюс 5°с температура тіла ящірки може досягати на сонці 19°с. Залежність активності від температури у змій не така очевидна. Проковтуючи повністю дуже велику здобич (до 2/3-3/4 власної ваги) і поволі перетравлюючи її, змії можуть бути неактивні 5-8 днів. Голодна ж змія виходить з притулку і при досить низьких температурах, далеких від оптимуму.
Сезонна циклічність, як і у земноводних, служить пристосуванням, що дозволяє мешкати в зонах, придатних для існування лише в теплий період року. У плазунів тропіків немає правильної сезонної зміни періодів активності і спокою. Вона слабо виражена в субтропіках і з'являється лише в помірних широтах, де плазуни впадають в зимову сплячку. Тривалість активного періоду міняється залежно від температурних умов. Так, живородна ящірка (Lacerta vivipara) у Південній Європі активна 9 місяців, в середній смузі Європейської частини колишнього СРСР — 5,5 місяця, а на півночі — ще менше. У плазунів різних видів тривалість зимової сплячки різна і пов'язана з холодостійкістю виду. Так, звичайна гадюка (Vipera berus) з'являється навесні раніше інших змій, що мешкають в даній місцевості, і пізніше за них йде на зимівлю. За сприятливих температурних умов більшість плазунів можуть не впадати в зимову сплячку. Наприклад, в теплих спорудах людини в Середній Азії агами, що зазвичай впадають в зимову сплячку, і гекони виявляються активними всю зиму. У зв'язку з відносно теплими взимку і частою відлигою в Середній Азії гюрза, ефа, щитомордник, ряд видів ящурок і круглоголовок регулярно з'являються на поверхні землі і гріються на сонці, так що у них немає безперервної зимової сплячки. Характер притулків, де зимують плазуни, вельми різний. Більшість зимує в норах гризунів, тріщинах ґрунту, в порожнечах, що утворилися на місці згнилого коріння тощо. Улюблені місця зимівель живородної ящірки — порожнини, що утворилися в болотистих місцях під дерном при опусканні рівня ґрунтових вод. Вужі у великій кількості збираються на зиму в гнойових купах і підвалах. Полози нерідко зимують в печерах, болотяні черепахи — на дні водоймищ. Більшість плазунів зимують поодинці або невеликими групами в 2-3 особини. Проте деякі утворюють взимку великі скупчення. Так, звичайні вужі збираються в клубки по декілька сотень і навіть тисяч особин; у клубках зимуючих гадюк і щитомордників знаходили десятки змій. До періоду зимівлі у плазунів накопичуються запасні поживні речовини, а інтенсивність обміну речовин різко падає. У деяких плазунів спостерігається літня сплячка, проте вона визначається не вологістю, як у земноводних, а відсутністю повноцінного харчування. Так, в пустелях Середньої Азії в літню сплячку впадає середньоазійська черепаха (Testudo horsfieldi). В кінці травня або початку червня, услід за висиханням рослинності, якою вони харчуються, черепахи викопують нори і впадають в заціпеніння. У тих місцях, де рослинність не висихає, наприклад на зрошуваних полях, черепахи активні все літо. Отже, циклічність в цьому випадку залежить від живильності жител.
Раціони плазунів, як і способи добування їжі, вельми різноманітні; серед плазунів зустрічаються комахоїдні, рибоїдні, хижаки, рослиноїдні і т. д. Комахами годуються більшість ящірок. Круглоголовки (Phrynocephalus) в основному ловлять мурашок, дрібних жуків, ящурки (Eremias) — прямокрилих і напівжорсткокрилих, справжні ящірки (Lacerta) живляться жуками, павукоподібними і м'якунами. М'якуни складають основу живлення веретільниці і жовтопуза. Найбільші ящірки — варани, окрім комах, ловлять мишоподібних гризунів і птахів. Комахами годуються небагато змій, наприклад сліпозмійка, ейреніси (Eirenis). Велику частку вони складають в живленні степової гадюки. Головоногими м'якунами і ракоподібними годується морська пеламіда (Pelamis); ракоподібними, м'якунами, комахами, рідше рибою — прісноводі черепахи. Основу живлення великого числа змій складають хребетні тварини. Звичайний вуж і великоокий полоз (Ptyas) ловлять головним чином земноводних; водяний вуж (Natrix tessellata) і морські черепахи — риб; стріла-змія, черевосмугий полоз (Coluber rhodorhachis), вовкозуб (Lycodon), афганський літоринх (Lytorhynchus) — ящірок; гадюки — мишоподібних гризунів. Гризуни складають основу живлення ефи (Echis carinatus), гюрзи (Vipera lebetina). Деякі полози, наприклад амурський (Elaphe schrenki), добре лазячи по деревах, ловить в гніздах пташенят і дорослих, птахи складають помітну частку також в живленні гюрзи. Є змії, що пожирають інших змій. Так, поширена у Нижньому Поволжі і на Кавказі ящіркова змія (Malpolon monspessulanus) годується не тільки ящірками, але і степовими гадюками, віддаючи перевагу останнім. Змії взагалі найбільш спеціалізовані за живленням. Наприклад, африканська яєчна змія (Dasypeltis) вживає тільки яйця птахів, у зв'язку з чим у неї є своєрідні пристосування. Зубний апарат цієї змії розвинений дуже слабо, зате передні хребці мають направлені вперед відростки, які пронизують стравохід, вдаючись до його порожнини. Змія заковтує яйце цілком, і воно, проходячи через стравохід, розрізає відростками хребців, після чого рідкий вміст яйця стікає по стравоходу, шкаралупа ж викидається через рот. Великі тропічні удави нападають на таких великих тваринах, як мавпи і дрібні копитні. Неотруйні змії пожирають здобич заживо (наприклад, вужі — жаб) або заздалегідь душать її, обвиваючись навколо жертви кільцями. Проте, здавлюючи здобич, вони не ламають її кісток, які могли б поранити змію при заковтуванні здобичі. Отруйні змії заздалегідь вбивають жертву блискавичним кидком, встромлюючи в неї свої отруйні зуби, після чого заковтують цілком. Найрідше зустрічаються рослиноїдні плазуни. Рослиноїдні майже всі сухопутні черепахи. У живленні небагатьох ящірок, головним чином тропічних агам та ігуан, також значну роль можуть грати рослинні корми. Більшість плазунів активно розшукують здобич. Так, користуючись слухом і зором, відшукують здобич гекони, сцинки, ящурки, ящірки, варани. Відшукують здобич, використовуючи головним чином дотик, кобра, ефа, щитомордник, стріла-змія, полози. Навпаки, слідкують за своєю здобиччю, подібно до кішок, агами, круглоголовки, а зі змій — гюрза, удави.
У плазунів як справжніх наземних хребетних тварин розмноження і розвиток відбувається на суші. Навіть ведучі цілком водний спосіб життя крокодили, морські змії і морські черепахи виходять в період розмноження на сушу. Запліднення у плазунів внутрішнє, і у всіх, окрім гаттерії, є органи злягання. У більшості видів в період розмноження спостерігається «гін» — підвищена активність, що нерідко супроводжується у черепах і ящірок бійками самців. Більшість плазунів відкладає невелике число (8-16) великих яєць, одягнених шкірястою або твердою вапняною шкаралупою (черепахи, крокодили). Завдяки щільним шкірястим і вапняним оболонкам яйця плазуни можуть розвиватися на суші при незначній вологості (від 3 до 15%). Вони відкладаються зазвичай в ґрунт або, як у геконів і у деяких агам та ігуан, в тріщини скель і під кору дерев. Крокодил відкладає яйця в ґрунт або в гнізда з сухого листя і трави. Швидкість розвитку яєць залежить від температури і у зв'язку з цим може змінюватися в 2 — 3 рази. Зазвичай температура в місцях розвитку яєць буває рівна 20-30°с. Плазуни пустель частіше відкладають яйця в тіньових місцях і на значній глибині. Навпаки, ящірки в помірних широтах вибирають місця, що добре прогріваються сонцем. Звичайний вуж відкладає яйця в купи гниючих речовин, де температура виявляється на 3-5°с вищою за температуру навколишнього середовища. У помірних широтах термін розвитку яєць плазунів — 2-3 місяці. У змій буває одна кладка яєць на рік, у геконів — дві. Ящірки і черепахи відкладають по 3-4 і більш кладок на рік. Число яєць в кладках залежить від кількості кладок, розміру яєць і віку тварин. Всього плазуни відкладають декілька десятків яєць на рік, тобто значно менше, ніж земноводні. Менша плодючість плазунів пов'язана з досконалішою будовою яйця. У тих місцях, де багато тварин, що поїдають яйця, кладки охороняються батьками (крокодили, кобри, деякі удави та інші). У пітонів, що обвивають кладку своїм тілом, спостерігаються явища «насиджування»; при цьому температура тіла змії піднімається на 2-4°с вище за температуру навколишнього повітря.
Серед плазунів досить широко розвинено живородіння. Воно зустрічається тільки у форм з м'якими яєчними оболонками, завдяки яким яйця зберігають можливість водного обміну з середовищем. У черепах і крокодилів, яйця яких володіють розвиненою білковою оболонкою і шкаралупою, живородіння не спостерігається. Перший крок до живонародження — затримка запліднених яєць в яйцепроводах, де і відбувається частковий розвиток. Так, у прудкої ящірки яйця можуть затримуватися в яйцепроводах на 15-20 днів і у відкладених яйцях опиняється зародок, сформований більш ніж на ⅓. На 30 днів може відбуватися затримка у звичайного вужа, так що у відкладеному яйці опиняється наполовину сформований ембріон. При цьому чим північніше район, тим, як правило, відбувається триваліша затримка яєць в яйцепроводах. У інших видів, наприклад у живородної ящірки, веретільниці, мідянки та інших, яйця затримуються в яйцепроводах до моменту викльову зародків. Таке явище отримало назву яйцеживородіння, оскільки розвиток йде за рахунок запасних поживних речовин в яйці, а не за рахунок материнського організму. Нарешті, у деяких видів сцинків, ящірок і гадюк яєчні волокнисті оболонки редукуються і частина яйцепровода стикається з хоріоном. Хоріон може утворювати виступи-ворсинки, що входять у стінки яйцепровода. Утворюється аналогія плаценти ссавців. При цьому помітно зменшується кількість жовтка в яйцях, і живлення йде значною мірою за рахунок материнського організму (Lygosoma, Seps, Vipera berus та інші). Подібні випадки носять назву справжнього живородіння. Головною причиною, що викликає яйцеживородіння у плазунів, слід вважати холодний клімат. У цьому можна переконатися, звернувшись до карти розповсюдження живородних форм. Відсоток живородящих видів підвищується при русі на північ та до гір. Досить характерно, що види, поширені далі всього на північ, так само як і види, що піднімаються вище в гори, живородні. Прикладом можуть служити гадюки і живородна ящірка. При цьому один і той же вид, наприклад тибетська круглоголовка (Phrynocephalus teobaldi), на висоті 2000 м яйцекладний, а на висоті 4000 м — живородний.
У плазунів захисні пристосування носять не тільки пасивний характер, як у земноводних, але й можуть приймати форму активного захисту. До пасивних захисних пристосувань відноситься пристосовне забарвлення, що досягає у багатьох видів великої досконалості. Переважаюче число плазунів забарвлене під колір субстрату, на якому вони постійно тримаються. При цьому часто зустрічається розчленовне забарвлення і пристосовне забарвлення очей. Особливої досконалості досягло пристосовне забарвлення у батогоподібних змій, геконів і хамелеонів. Останні здобули широку популярність завдяки своїй здатності швидко міняти забарвлення залежно від умов навколишнього середовища. Пристосовне значення має контрастне і яскраве забарвлення багатьох ящірок і змій. При небезпеці такі плазуни виставляють яскраво забарвлену частину тіла напоказ, приймаючи при цьому страхітливі пози. У кобр добре відомі складки шкіри з боків шиї, які змія розширює, повертаючись до супротивника контрастними смугами, або окулярами. Роздувають шию, хоча і не в такому ступені, багато полоз (рід)полози і вужі. Агами і круглоголовки відкривають при небезпеці рот і роздувають горловий мішок. Вухата круглоголовка додатково розкриває складки шкіри в кутиках рота, які наливаються кров'ю і стають червоно-синіми. Величезних розмірів досягає така складка у австралійської плащеносної ящірки, що приймає при небезпеці відповідну позу. До пасивних способів захисту відноситься панцир черепах, що отримав найбільший розвиток у сухопутних форм, вимушених у зв'язку з рослиноїдністю бути активними велику частину доби. Активний захист полягає в пристосовній поведінці. Деякі круглоголовки, а із змій ефа, рятуючись від ворога, закопуються в пісок, починаючи швидко переміщати тіло то вліво, то управо, і як би утопають в ньому. Ефа, як і деякі інші змії, якщо не може відразу сховатися, повзе назад, але завдяки особливим рухам тіла створює враження нападу. Ряд плазунів видає застережні звуки. Голосно сичять багато сухопутних черепах. Сичять майже всі змії, а гримучі змії шелестять роговими кільцями хвоста. Скрипучий звук хвостом видає сцинковий гекон. Більшість круглоголовок і ящірок риють на мисливській ділянці велику кількість захисних нір, куди вони ховаються при небезпеці. Нарешті, досить широке розповсюдження має активний захист — напад. Так діють при небезпеці майже всі круглоголовки. Нападає варан, який здатний завдати не тільки значної і довго болячої рани зубами, але і дуже сильного удару хвостом. З ящірок — ядозуби (Heloderma) можуть при укусі викликати важкий стан отруєння у людини. Отруйні залози — досить часте явище у змій. Для людини отруйними слід вважати близько 450 видів. Видозмінена слинна залоза, що виділяє отруту, з'являється у ряду видів, що не мають отруйних зубів, наприклад в удавчиків та вужів. Отрута останніх дуже слабка, але на холоднокровних тварин діє подібно до отрути кобри. Для справжніх отруйних змій характерна поява спеціалізованих зубів. Отруйні зуби за своїм розташуванням можуть бути двох типів: задньоборознисті (Opistoglypha) та передньоборознисті (Proteroglypha). У змій із зубами першого типу, наприклад у стріли-змії або ящіркових змій, отруйні зуби сидять на задньому кінці верхньощелепної кістки і мають борозенку для стікання краплі отрути. Ця отрута діє на холоднокровних. У змій із зубами другого типу, наприклад у гадюк, кобри, щитомордника, отруйні зуби сидять на передньому кінці верхньощелепної кістки, сильно збільшені і частіше мають внутрішній канал. Отрута цих змій діє і на теплокровних тварин. На різних тварин отрута діє по-різному. Так, одна і та ж кількість отрути кобри може убити 10 змій, 25 собак, 60 коней і 300 тисяч голубів.
Понад 8000 сучасних видів, переважна більшість наземних, проживають на всіх материках, окрім Антарктиди. Крокодили і багато черепах живуть в прісних водоймищах, деякі змії і черепахи — в морі. Також тривалий час в морській воді проводить гребенястий крокодил, а кілька викопних видів крокодилів вели суто морський пелагічний спосіб життя.
Використання м'яса багатьох плазунів для їжі, ланка у ланцюгу живлення, шкіри і панцирів — для виготовлення різних виробів, інтенсивний вилов змій для отримання отрути привели в наш час до різкого скорочення чисельності окремих груп плазунів, особливо черепах, змій і крокодилів. Для відновлення і збереження чисельності плазунів їх розводять в неволі (крокодили), охороняють місця розмноження і забороняють промисел. Близько 150 видів і підвидів в Червоному списку МСОП. Серед змій понад 400 видів небезпечні для людини. Їхні яйця використовують для харчування.
Động vật bò sát (danh pháp khoa học: Reptilia) là các động vật bốn chân có màng ối (nghĩa là các phôi thai được bao bọc trong màng ối). Ngày nay, chúng còn lại các đại diện của 4 bộ còn sống sót là:
Động vật bò sát được tìm thấy gần như ở mọi nơi trên thế giới, ngoại trừ châu Nam Cực, mặc dù khu vực phân bổ chính của chúng là các vùng nhiệt đới và cận nhiệt đới. Mặc dù tất cả hoạt động trao đổi chất trong các tế bào sản sinh ra một nguồn năng lượng nhất định, nhưng phần lớn các loài bò sát ngày nay không sản sinh ra đủ năng lượng để duy trì một thân nhiệt ổn định và vì thế chúng còn được gọi là "động vật máu lạnh" (ectothermic), ngoại lệ duy nhất là rùa da (Dermochelys coriacea). Thay vì thế, chúng dựa trên việc thu và mất nhiệt từ môi trường để điều chỉnh nhiệt độ bên trong của chúng, chẳng hạn bằng cách di chuyển ra chỗ có ánh nắng hay chỗ có bóng râm, hoặc bằng cách tuần hoàn máu có ưu đãi — chuyển máu nóng vào phần trung tâm của cơ thể, trong khi đẩy máu lạnh ra các khu vực ngoại biên. Trong môi trường sinh sống tự nhiên của chúng, phần lớn các loài là rất lão luyện trong công việc này, và chúng có thể thường xuyên duy trì nhiệt độ tại các cơ quan trung tâm trong một phạm vi dao động nhỏ, khi so sánh với các loài động vật có vú và chim, hai nhóm còn sống sót của "động vật máu nóng". Trong khi sự thiếu hụt cơ chế điều chỉnh thân nhiệt bên trong đã làm chúng phải chịu một cái giá đáng kể cho việc này thông qua các hành vi, thì ở mặt khác nó cũng đem lại một số lợi ích đáng kể như cho phép động vật bò sát có thể tồn tại ở những khu vực ít thức ăn hơn so với các loài chim và động vật có vú có kích thước tương đương, là những động vật phải dành hầu hết nguồn năng lượng thu nạp được cho việc giữ ấm cơ thể. Trong khi về cơ bản thì động vật máu nóng di chuyển nhanh hơn so với động vật máu lạnh thì những loài thằn lằn, cá sấu hay rắn khi tấn công con mồi lại là những động vật di chuyển cực nhanh.
Ngoại trừ một số ít thành viên trong bộ Rùa (Testudines), thì tất cả các loài bò sát đều có vảy che phủ.
Phần lớn các loài bò sát là động vật đẻ trứng. Tuy nhiên, nhiều loài trong nhóm Squamata lại có khả năng sinh ra con non. Điều này có thể là thông qua cơ chế đẻ trứng thai (nghĩa là con non phát triển trong vỏ trứng bên trong cơ thể mẹ trước khi sinh ra), hoặc đẻ con (con non được sinh ra không cần trứng có vỏ chứa canxi). Nhiều loài đẻ con nuôi dưỡng bào thai của chúng thông qua các dạng nhau thai khác nhau, tương tự như ở động vật có vú (Pianka & Vitt, 2003, các trang 116-118). Chúng thường cũng có sự chăm sóc ban đầu đáng kể cho các con non mới sinh.
Từ quan điểm của phân loại học cổ điển, bò sát bao gồm tất cả các loài động vật có màng ối còn lại sau khi trừ đi chim và động vật có vú. Vì thế bò sát đã được định nghĩa như là một tập hợp các loài động vật bao gồm cá sấu, cá sấu Mỹ, tuatara, thằn lằn, rắn, thằn lằn có gai, rùa, được nhóm cùng nhau như là lớp Reptilia (từ tiếng Latinh repere, "trườn, bò"). Nó vẫn là định nghĩa thông thường của thuật ngữ này.
Tuy nhiên, trong những năm gần đây, nhiều nhà phân loại học đã bắt đầu cho rằng các đơn vị phân loại phải đảm bảo yếu tố đơn ngành, nghĩa là đơn vị phân loại đó phải bao gồm tất cả các hậu duệ từ một dạng cụ thể nào đó. Bò sát theo như định nghĩa ở phần trên là một nhóm cận ngành, do nó đã loại ra cả chim và động vật có vú, mặc dù cả hai lớp này cũng đều phát triển và tiến hóa từ bò sát nguyên thủy. Colin Tudge đã viết (bản dịch):
Các dẫn chiếu gần đây ở cấp độ đại học, chẳng hạn Benton (2004) [1], đã đưa ra một thỏa hiệp khác bằng cách áp dụng các cấp bậc truyền thống để chấp nhận các mối quan hệ phát sinh loài. Trong trường hợp này, bò sát thuộc về lớp Sauropsida (mặt thằn lằn), và các bò sát giống như động vật có vú thuộc về lớp Synapsida (một cung bên hay cung thú), với chim và động vật có vú đã tách ra thành các lớp truyền thống của chúng.
Phân loại dưới đây là sự mở rộng của lớp Reptilia để chứa cả các tổ tiên đã tuyệt chủng của chim và động vật có vú, phù hợp với quan điểm của phát sinh chủng loài học. Như vậy, nó là tương đương với Động vật có màng ối (Amniota).
Amniota
unnamed
Anapsida
Lanthanosuchidae
Nyctiphruretia
Procolophonoidea
Hylonomus là bò sát cổ nhất đã biết, và chúng dài khoảng 20–30 cm (8-12 inch). Westlothiana đã được cho là bò sát cổ nhất, nhưng ngày nay người ta cho rằng chúng có quan hệ họ hàng gần gũi với động vật lưỡng cư hơn là so với động vật có màng ối. Petrolacosaurus và Mesosaurus là các ví dụ khác. Những động vật đầu tiên được coi là "bò sát" thực thụ (Sauropsida) được phân loại như là Anapsida (phân lớp không cung), chúng có hộp sọ liền khối với các hốc chỉ dành cho mũi, mắt, tủy sống, v.v. Các loài rùa được coi là những động vật còn sống sót thuộc về phân lớp Anapsida, do chúng chia sẻ cấu trúc hộp sọ như thế; nhưng điểm này sau đó đã gây ra tranh cãi, với một số người cho rằng rùa đã trở lại với trạng thái nguyên thủy này nhằm hoàn thiện áo giáp của chúng. Cả hai luồng ý kiến đều có các chứng cứ hỗ trợ đủ mạnh, và mâu thuẫn này vẫn chưa được giải quyết.
Chỉ một thời gian ngắn sau khi có những bò sát thực sự đầu tiên, hai nhánh đã được tách ra, một nhánh dẫn tới Anapsida, chúng đã không phát triển các hốc khác trên hộp sọ của mình. Nhánh kia là Diapsida (phân lớp Hai cung), chúng có được một cặp lỗ trên hộp sọ của mình ngay phía sau mắt, cùng với cặp lỗ thứ hai nằm cao hơn phía trên hộp sọ. Diapsida lại chia nhánh một lần nữa thành hai dòng trực hệ, là cận lớp Lepidosauromorpha (các đại diện ngày nay còn lại là rắn, thằn lằn và thằn lằn gai lưng (tuatara), cũng như chứa cả các loài bò sát biển (đang tranh cãi) đã tuyệt chủng trong đại Trung Sinh) và cận lớp Archosauromorpha (các đại diện ngày nay còn tồn tại chỉ là cá sấu và chim, nhưng đã từng chứa cả thằn lằn có cánh (bộ Pterosauria) và khủng long (bộ Dinosauria)).
Những động vật có màng ối với hộp sọ liền khối đầu tiên cũng sinh ra một nhánh khác, đó là Synapsida (lớp Một cung hay lớp Mặt thú). Synapsida đã phát triển một cặp lỗ trong hộp sộ của chúng ngay phía sau mắt (tương tự như ở Diapsida), được sử dụng vừa là để làm nhẹ hộp sọ vừa để tăng không gian cho các cơ quai hàm. Synapsida cuối cùng tiến hóa thành động vật có vú, và thông thường được coi là các loài bò sát trông tương tự động vật có vú, mặc dù chúng không phải là các thành viên thực sự của lớp Sauropsida.
Cuối kỷ Creta, nhiều loài động vật bò sát bị tuyệt chủng, trong đó có khủng long. Chỉ một số loài có kích thước nhỏ sống sót như rắn, rùa biển... và một số dạng sau này tiến hóa thành chim và thú. Sự kết thúc của "Thời đại bò sát" mở ra "Thời đại của Thú". Mặc dù vậy, bò sát vẫn là một nhóm động vật chính trong hệ sinh thái, đặc biệt là ở vùng nhiệt đới. Có khoảng 8.200 loài bò sát đang tồn tại (trong số đó gần một nửa là rắn), trong khi thú có 5.400 loài (trong số đó hai phần ba là các loài Gặm nhấm và các loài dơi). Nhóm phân loại hiện nay có số lượng cao nhất có nguồn gốc từ bò sát là các loài chim với trên 9.000 loài.
Phần lớn các loài bò sát có hệ tuần hoàn thông qua tim ba ngăn, bao gồm 2 tâm nhĩ và 1 tâm thất được phân chia một cách thay đổi. Thông thường có một cặp động mạch chủ. Mặc dù điều đó, nhưng do động lực học chất lỏng của luồng máu thông qua tim, nên đã có rất ít sự pha trộn của máu giàu ôxy và máu nghèo ôxy trong tim ba ngăn. Ngoài ra, luồng máu có thể bị ngăn lại để đổi hướng hoặc là máu nghèo ôxy tới các cơ quan khác trong cơ thể hoặc là máu giàu ôxy tới phổi, điều này giúp cho bò sát khả năng kiểm soát cao hơn đối với luồng chảy của máu của chúng, cho phép chúng có sự điều chỉnh thân nhiệt có hiệu quả hơn cũng như tăng thời gian lặn dưới nước lâu hơn đối với các loài sinh sống dưới nước. Tuy nhiên, ở đây có một vài ngoại lệ thú vị đối với bò sát. Ví dụ, các loài cá sấu có tim bốn ngăn phức tạp một cách đáng ngạc nhiên nhưng có khả năng hoạt động như là tim ba ngăn khi chúng lặn dưới nước. Ngoài ra, người ta cũng phát hiện ra rằng một số loài rắn và thằn lằn (chẳng hạn kỳ đà và trăn) có tim ba ngăn nhưng có thể hoạt động tựa như tim bốn ngăn khi co bóp. Điều này là có thể được là do dải cơ phân chia tâm thất trong kỳ tâm trương và phân chia hoàn toàn nó trong kỳ tâm thu. Do dải cơ này, một số bò sát trong nhóm Squamata này có thể tạo ra các chênh lệch áp suất tâm thất tương tự như ở tim của chim và động vật có vú.
Tất cả bò sát đều sử dụng phổi để thở. Tuy nhiên, ở các loài rùa sống dưới nước chúng còn phát triển lớp da dễ thấm khí hơn, và thậm chí đối với một số loài còn có cả mang trong khu vực hậu môn của chúng (xem Orenstein, 2001). Mặc dù có các cơ chế thích nghi như vậy, nhưng quá trình hô hấp vẫn không thể thực hiện được hoàn hảo mà không có phổi. Sự thông khí tại phổi được thực hiện rất khác nhau trong mỗi nhóm bò sát chính. Ở Squamata thì các phổi được thông khí gần như là chỉ bằng hệ thống cơ quanh trục. Đây cũng là hệ thống cơ được sử dụng khi chúng vận động. Do sự ép buộc này, phần lớn bò sát thuộc nhóm Squamata buộc phải nín thở khi phải chạy nhanh. Tuy nhiên, một số loài đã tìm ra cách đi vòng qua điều đó. Các loài kỳ đà, và một số ít loài thằn lằn khác đã tận dụng cơ chế bơm miệng (thở bằng miệng) như là sự bổ sung cho "hô hấp trục" thông thường của chúng. Điều này cho phép chúng thu đủ lượng không khí cần thiết cho phổi khi phải vận động mạnh, và vì thế chúng duy trì được các hoạt động hô hấp trong một thời gian dài. Thằn lằn tegu được biết đến như là có được loại cơ tựa như cơ hoành, nó ngăn cách khoang phổi ra khỏi khoang chứa nội tạng khác. Trong khi nó không thực sự có khả năng chuyển động, nhưng nó cho phép thổi phồng phổi nhiều hơn, bằng cách giảm khối lượng của nội tạng đè lên phổi (Klein và những người khác, 2003). Cá sấu có cơ hoành thực sự giống như ở động vật có vú. Sự khác biệt là ở chỗ các cơ của cơ hoành cá sấu kéo xương mu (một phần của khung xương chậu, nó là chuyển động được ở cá sấu) trở lại, làm cho gan chuyển động xuống dưới và vì thế tăng không gian tự do cho phổi nở rộng. Kiểu thiết lập cơ hoành như thế này được coi là "pít-tông gan".
Các loài rùa thở như thế nào hiện vẫn đang là chủ đề để nghiên cứu. Tới nay, chỉ một số ít loài rùa được nghiên cứu tường tận đủ để đưa ra ý tưởng rùa thở thế nào. Các kết quả chỉ ra rằng rùa nói chung có nhiều giải pháp cho vấn đề này. Vấn đề là ở chỗ phần lớn các mai rùa là cứng nhắc và không cho phép bất kỳ kiểu mở rộng và co bóp nào mà các động vật có màng ối khác đã sử dụng để thông khí cho phổi của chúng. Một số loài rùa như ba ba lưng dẹp Ấn Độ (Lissemys punctata) có tấm cơ làm màng bao phổi. Khi nó co bóp, ba ba có thể hít thở. Khi nghỉ ngơi, con ba ba này có thể co các chi lại vào trong khoang cơ thể và đẩy không khí ra khỏi phổi. Khi nó kéo dài các chi ra thì áp suất bên trong phổi bị giảm xuống và con ba ba có thể hít không khí vào. Phổi của rùa gắn liền với mặt trong của mai, và phần đáy của phổi gắn liền (thông qua mô kết nối) với phần còn lại của nội tạng. Bằng cách sử dụng một loạt các cơ đặc biệt (có tác dụng như cơ hoành), rùa có khả năng xô đẩy nội tạng của nó lên và xuống, tạo ra sự hô hấp có hiệu quả, do pần nhiều trong các cơ này có các điểm gắn kết được kết nối với các chi trước (trên thực tế, nhiều cơ mở rộng vào các túi chứa chi trong quá trình co bóp). Sự hô hấp trong quá trình vận động đã được nghiên cứu ở ba loài, và chúng thể hiện các kiểu hô hấp khác nhau. Vích (Chelonia mydas) cái trưởng thành không hít thở khi chúng bò dọc theo bãi biển nơi làm tổ của chúng. Chúng nín thở khi vận động trên mặt đất và hít thở khi dừng lại. Rùa hộp Bắc Mỹ (chi Terrapene) thở liên tục trong khi vận động, và chu kỳ thông khí không khớp với các chuyển động của chi (Landberg và những người khác, 2003). Có lẽ chúng sử dụng các cơ bụng để thở trong khi vận động. Loài cuối cùng được nghiên cứu là rùa tai đỏ (Trachemys scripta elegans), nó cũng hít thở khi vận động, nhưng chúng có hơi thở nhỏ hơn trong khi vận động khi so sánh với hơi thở trong những khoảng dừng ngắn giữa các vận động, chỉ ra rằng có thể có sự can thiệp cơ học giữa các chuyển động của chi và hệ thống hô hấp. Các loài rùa hộp cũng được quan sát thấy có hít thở khi rụt vào bên trong mai của chúng (cùng cuốn sách đó).
Phần lớn bò sát thiếu vòm miệng thứ cấp, nghĩa là chúng phải nín thở khi nuốt thức ăn. Các loài cá sấu đã tiến hóa vòm miệng thứ cấp bằng chất xương cho phép chúng vẫn tiếp tục thở được trong khi vẫn ở dưới nước (và bảo vệ não của chúng khỏi những va đạp trong khi vật lộn với con mồi). Thằn lằn chân ngắn (họ Scincidae) cũng đã có vòm miệng thứ cấp bằng xương, ở các mức độ khác nhau. Rắn lại có cách tiếp cận khác là mở rộng khí quản của chúng. Phần mở rộng khí quản của chúng phình ra tương tự như một ống nhỏ nhiều thịt và cho phép chúng nuốt các con mồi lớn hơn mà không bị ngạt thở.
Ngoài ra, cá sấu còn được biết đến như là "khóc" khi ăn. Nhiều chuyện kể trong dân gian đã gắn liền với thực tế ngạc nhiên này, chẳng hạn như là do cá sấu cảm thấy có tội khi ăn, nhưng trên thực tế, chúng tiết nước mắt ra là để giải phóng các chất lỏng ra khỏi cơ thể nhằm giữ chỗ cho không khí để có thể thở. Việc này cũng là do một thực tế là khoang mũi của cá sấu là rất nhỏ.
Sự bài tiết được thực hiện chủ yếu là bằng hai quả thận nhỏ. Ở các loài bò sát Hai cung (Diapsida) thì axít uric là chất thải chính có chứa nitơ. Rùa, tương tự như động vật có vú, chủ yếu là bài tiết ra urê. Không giống như thận của động vật có vú và chim, thận của bò sát không có khả năng tạo ra nước tiểu có nồng độ urê cao hơn so với dịch lỏng trong cơ thể. Có điều này là do chúng thiếu cấu trúc đặc biệt tại các nephron như của chim và động vật có vú, gọi là vòng Henle. Do điều này, nhiều loài bò sát sử dụng ruột kết và lỗ huyệt để hỗ trợ việc tái hấp thụ nước. Một số loài còn có khả năng lấy nước lưu trữ trong bàng quang. Lượng muối dư thừa cũng được bài tiết ra nhờ các tuyến muối ở khoang mũi hay lưỡi ở một số loài bò sát.
Hệ thần kinh của bò sát tiến hóa hơn so với động vật lưỡng cư. Chúng có 12 cặp dây thần kinh hộp sọ.
Phần lớn động vật bò sát sinh sản hữu tính. Gần như tất cả các bò sát đực, ngoại trừ rùa, có một ống kép giống như cơ quan sinh dục gọi là bán dương vật (hemipenes). Các loài rùa đực có một dương vật. Tất cả các loài rùa đều đẻ trứng, không giống như một số loài thằn lằn và rắn có khả năng sinh ra con non. Hoạt động sinh sản diễn ra thông qua một lỗ huyệt (cloaca), lối ra/vào duy nhất ở gốc đuôi, tại đó sự bài tiết chất thải cũng như sinh sản diễn ra.
Sinh sản vô tính đã được ghi nhận ở một số họ thuộc bộ Squamata như 6 họ thằn lằn và 1 họ rắn. Trong một số loài bò sát thuộc bộ này thì các bò sát cái có khả năng sinh ra bản sao lưỡng bội đơn tính từ con mẹ. Sự sinh sản vô tính diễn ra ở một số loài thạch sùng và tắc kè (họ Gekkonidae), và hoạt động này là khá phổ biến ở thằn lằn tegu (họ Teiidae, đặc biệt là chi Aspidocelis) và thằn lằn chính thức (họ Lacertidae, chi Lacerta). Sinh sản vô tính cũng được cho là có ở tắc kè hoa (họ Chamaeleonidae), kỳ nhông (họ Agamidae), thằn lằn đêm (họ Xantusiidae) và rắn giun (họ Typhlopidae).
Trứng có màng ối được bao phủ bằng lớp vỏ chứa canxi hay vỏ da. Các màng ối, màng đệm và niệu nang đều có trong thời kỳ sự sống ở dạng phôi thai. Không có giai đoạn ấu trùng trong quá trình phát triển.
Nhiều loài bò sát nhỏ như rắn và thằn lằn sống trên mặt đất hoặc dưới nước có nguy cơ bị các loại động vật ăn thịt săn bắt và ăn thịt. Vì vậy trốn tránh kẻ thù là hình thức phổ biến nhất trong kỹ năng tự vệ của các loài bò sát.[1] Hầu hết các loài rắn và thằn lằn nhận biết từ dấu hiệu đầu tiên của mối nguy hiểm bằng lông tơ, trong khi đó rùa và cá sấu sẽ lao vào nước và lặn đi mất.
Bò sát cũng có thể tránh đối đầu bằng cách ngụy trang. Bằng cách sử dụng một loạt các màu xám, xanh và nâu, những loài động vật này có thể hòa lẫn đáng kể vào nền của môi trường tự nhiên.[2]
Nếu nguy hiểm phát sinh một cách bất ngờ, cá sấu, rùa, một số loài thằn lằn, và một số loài rắn sẽ rít thật to khi phải đối mặt với kẻ thù. Thằn lằn dễ rụng phần ngọn của đuôi để thoát thân.
Nếu các phương thức này không ngăn chặn kẻ thù, các loài khác nhau sẽ áp dụng chiến thuật phòng thủ khác nhau. Một số loài có thể cắn, một số sẽ sử dụng đầu để đe dọa, một số đuổi kẻ thù lên cạn, trong khi đó một số loài có thể dùng nọc độc.[3]
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému 
_(1865)_by_Karl_Bodmer.jpg)
|quotes= (trợ giúp)
|quotes= (trợ giúp)
|quotes= (trợ giúp)
|coauthors= bị phản đối (trợ giúp)
|coauthors= bị phản đối (trợ giúp)
|coauthors= bị phản đối (trợ giúp)
|coauthors= bị phản đối (trợ giúp)
Từ điển từ Wiktionary 
Tập tin phương tiện từ Commons 
Tin tức từ Wikinews 
Danh ngôn từ Wikiquote 
Văn kiện từ Wikisource 
Tủ sách giáo khoa từ Wikibooks 
Tài nguyên học tập từ Wikiversity 
Động vật bò sát (danh pháp khoa học: Reptilia) là các động vật bốn chân có màng ối (nghĩa là các phôi thai được bao bọc trong màng ối). Ngày nay, chúng còn lại các đại diện của 4 bộ còn sống sót là:
Crocodilia: gồm các loài cá sấu thực sự, cá sấu caiman và cá sấu Mỹ, có 23 loài Sphenodontia (các loài tuatara ở New Zealand): 2 loài Squamata: gồm các loài thằn lằn, rắn và amphisbaenia ("bò sát giống bọ"), có khoảng 7.900 loài Testudines: gồm các loài rùa, ba ba, vích, đồi mồi v.v., có khoảng 300 loàiĐộng vật bò sát được tìm thấy gần như ở mọi nơi trên thế giới, ngoại trừ châu Nam Cực, mặc dù khu vực phân bổ chính của chúng là các vùng nhiệt đới và cận nhiệt đới. Mặc dù tất cả hoạt động trao đổi chất trong các tế bào sản sinh ra một nguồn năng lượng nhất định, nhưng phần lớn các loài bò sát ngày nay không sản sinh ra đủ năng lượng để duy trì một thân nhiệt ổn định và vì thế chúng còn được gọi là "động vật máu lạnh" (ectothermic), ngoại lệ duy nhất là rùa da (Dermochelys coriacea). Thay vì thế, chúng dựa trên việc thu và mất nhiệt từ môi trường để điều chỉnh nhiệt độ bên trong của chúng, chẳng hạn bằng cách di chuyển ra chỗ có ánh nắng hay chỗ có bóng râm, hoặc bằng cách tuần hoàn máu có ưu đãi — chuyển máu nóng vào phần trung tâm của cơ thể, trong khi đẩy máu lạnh ra các khu vực ngoại biên. Trong môi trường sinh sống tự nhiên của chúng, phần lớn các loài là rất lão luyện trong công việc này, và chúng có thể thường xuyên duy trì nhiệt độ tại các cơ quan trung tâm trong một phạm vi dao động nhỏ, khi so sánh với các loài động vật có vú và chim, hai nhóm còn sống sót của "động vật máu nóng". Trong khi sự thiếu hụt cơ chế điều chỉnh thân nhiệt bên trong đã làm chúng phải chịu một cái giá đáng kể cho việc này thông qua các hành vi, thì ở mặt khác nó cũng đem lại một số lợi ích đáng kể như cho phép động vật bò sát có thể tồn tại ở những khu vực ít thức ăn hơn so với các loài chim và động vật có vú có kích thước tương đương, là những động vật phải dành hầu hết nguồn năng lượng thu nạp được cho việc giữ ấm cơ thể. Trong khi về cơ bản thì động vật máu nóng di chuyển nhanh hơn so với động vật máu lạnh thì những loài thằn lằn, cá sấu hay rắn khi tấn công con mồi lại là những động vật di chuyển cực nhanh.
Ngoại trừ một số ít thành viên trong bộ Rùa (Testudines), thì tất cả các loài bò sát đều có vảy che phủ.
Phần lớn các loài bò sát là động vật đẻ trứng. Tuy nhiên, nhiều loài trong nhóm Squamata lại có khả năng sinh ra con non. Điều này có thể là thông qua cơ chế đẻ trứng thai (nghĩa là con non phát triển trong vỏ trứng bên trong cơ thể mẹ trước khi sinh ra), hoặc đẻ con (con non được sinh ra không cần trứng có vỏ chứa canxi). Nhiều loài đẻ con nuôi dưỡng bào thai của chúng thông qua các dạng nhau thai khác nhau, tương tự như ở động vật có vú (Pianka & Vitt, 2003, các trang 116-118). Chúng thường cũng có sự chăm sóc ban đầu đáng kể cho các con non mới sinh.
Наружный кожный покров современных пресмыкающихся в результате утолщения и ороговения образует чешуйки или щитки. У ящериц роговые чешуйки перекрывают друг друга, напоминая черепицу. У черепах сросшиеся щитки формируют сплошной прочный панцирь. Смена рогового покрова происходит путём полной или частичной линьки, которая у многих видов происходит несколько раз в год.
Наряду с этим, древние рептилии могли также быть покрыты своеобразными перьями (являющимися по строению специализированной формой чешуи) или похожими на пух нитевидными образованиями (прогрессивные архозавры).
Плотная и сухая кожа содержит пахучие железы. Слизистые железы отсутствуют — кожа рептилий сухая, характерный блеск ей придают гладкие чешуи.
В наружной части внутреннего слоя кожи часто находятся специальные клетки — хроматофоры. В этих клетках секретируются пигменты: меланины и каротиноиды. Также в хроматофорах встречается способный отражать свет гуанин. Благодаря хроматофорам, некоторые пресмыкающиеся способны изменять окраску своего тела за сравнительно короткое время. Хамелеоны — наиболее известные представители с подобным свойством.
В осевом скелете пресмыкающихся разделение на отделы более заметно, чем у земноводных. Хорошо различимы пять отделов позвоночника: шейный (лат. pars cervicalis), туловищный (пояснично-грудной, pars thoracolumbalis), поясничный, крестцовый (pars sacralis) и хвостовой (pars caudalis).
Типичным для пресмыкающихся является следующее строение осевого скелета. Общее количество позвонков различно у разных видов (50—80, у змей возрастает до 140—435). Из позвонков шейного отдела (от 7 до 10) два передних (атлант и эпистрофей) образуют сустав, позволяющий голове не только двигаться в вертикальной плоскости относительно первого шейного позвонка, но и поворачиваться. В туловищном отделе от 16 до 25 позвонков, каждый с парой рёбер. Первые несколько позвонков прикрепляются к грудине, образуя грудную клетку (отсутствует у змей). В крестцовом отделе всего два позвонка, к широким поперечным отросткам которых причленяется таз. Хвостовой отдел составляют несколько десятков (15—40) постепенно уменьшающихся в размерах позвонков. Последние хвостовые позвонки представляют собой небольшие палочковидные косточки.
В некоторых группах рептилий осевой скелет имеет отличия. У змей позвоночник отчетливо делится лишь на туловищный и хвостовой отделы, грудина отсутствует. У черепах позвонки туловищного отдела срастаются со спинным щитом панциря, вследствие чего неподвижны.
Череп пресмыкающихся значительно более окостеневший, чем у земноводных. Лишь в обонятельной капсуле и слуховой области содержится небольшое количество хряща. Осевой и висцеральный отделы черепа эмбрионально формируются отдельно, но у взрослых особей срастаются в единое образование. В состав черепа входят как хрящевые (замещающие, или первичные), так и многочисленные кожные (покровные, или вторичные) кости.
Пояс передних конечностей сходен с поясом земноводных, отличаясь лишь более сильным развитием окостенения. Пара передних конечностей рептилий состоит из плеча, предплечья и кисти. Пара задних конечностей — из бедра, голени и стопы. На фалангах конечностей расположены когти.
Мышечная система пресмыкающихся представлена жевательной, шейной мускулатурой, мускулатурой брюшного пресса, а также мускулатурой сгибателей и разгибателей. Присутствуют характерные для амниот межрёберные мышцы, играющие важную роль при акте дыхания. Подкожная мускулатура позволяет изменять положение роговых чешуй.
Энергоснабжение произвольной мускулатуры современных пресмыкающихся происходит главным образом за счёт анаэробного разложения глюкозы — порядка 50…75 % мышечных волокон в их мышцах приспособлены к работе в анаэробных условиях (без участия кислорода). Такой метаболизм позволяет им перемещаться на короткие расстояния столь же быстро, как и теплокровным животным, и обеспечивает даже большую силу сокращения мышц, причём интенсивность реакции у многих групп слабо зависит от температуры тела. Однако уже через 1-2 минуты интенсивной работы мускулатуры в анаэробном режиме в ней накапливается молочная кислота, что приводит к наступлению своеобразной мышечной усталости и изменению pH крови. В результате уже после нескольких быстрых пробежек рептилия становится практически неспособна к активным действиям на время от нескольких минут до нескольких часов, требующееся для распада накопившейся в мышцах молочной кислоты.[7] Более крупные животные способны дольше терпеть накопление в мышцах молочной кислоты и таким образом фактически являются более выносливыми. Крокодилы обладают выдающимися анаэробными способностями и способны выдерживать падение pH крови до 6,42 и ниже[8]. Некоторые современные рептилии, в частности, вараны и кожистая черепаха, тем не менее, являются исключением из этого правила: в ходе активности их уровень метаболизма может достигать более половины от такового у теплокровных животных сопоставимого веса, и они в значительной мере полагаются на аэробный метаболизм, почти не испытывая проблем с накоплением молочной кислоты.[9]
Среди вымерших древних рептилий известны высокоподвижные формы (такие как архозавры: наземные крокодиломорфы, динозавры и птерозавры, а также мозазавры, ихтиозавры и завроптеригии), строение тела и предполагаемый образ жизни которых говорят о способности поддерживать продолжительную мышечную активность без утомления, что соответствует более интенсивному, чем у современных пресмыкающихся, обмену веществ, и работе мышц преимущественно по аэробному механизму, требующему интенсивного снабжения кислородом. Это в свою очередь должно было сопровождаться совершенно другой физиологией организма (полное разделение желудочков сердца, повышение эффективности дыхания за счёт отделения воздухоносных путей от ротовой полости, появление эффективных механизмов терморегуляции и так далее). Данные изменения отчасти прослеживаются на палеонтологическом материале в линии рептилий, ведущей к птицам. В настоящее время надёжно показано существование теплокровности (эндотермной системы терморегуляции) как минимум у некоторых групп динозавров и предков современных крокодилов, а также плезиозавров, мозазавров и ихтиозавров.[10][7][11]
Как и у большинства хордовых животных, центральная нервная система пресмыкающихся представлена головным (из 5 отделов) и спинным мозгом.
Головной мозг расположен внутри черепа. Ряд важных особенностей отличает головной мозг пресмыкающихся от головного мозга земноводных. Нередко говорят о так называемом завропсидном типе головного мозга, присущем также и птицам, в отличие от ихтиопсидного типа у рыб и земноводных.
Выделяют пять отделов головного мозга пресмыкающихся.
От головного мозга отходят 12 пар черепных нервов. В спинном мозге разделение на белое и серое вещество более отчётливо, чем у амфибий. От спинного мозга отходят сегментальные спинномозговые нервы, образуя типичное плечевое и тазовое сплетение. Отчётливо выражена вегетативная нервная система (симпатическая и парасимпатическая) в виде цепи парных нервных ганглиев.
Пресмыкающиеся имеют шесть основных органов чувств, из которых зрение имеет решающее значение.
Для пресмыкающихся характерно дыхание всасывающего типа путём расширения и сужения грудной клетки при помощи межрёберной и брюшной мускулатуры. Попавший через гортань воздух поступает в трахею — длинную дыхательную трубку, которая на конце делится на бронхи, ведущие в лёгкие. Как и у земноводных, лёгкие пресмыкающихся имеют мешкообразное строение, хотя их внутренняя структура намного сложнее. Внутренние стенки лёгочных мешков имеют складчатое ячеистое строение, что значительно увеличивает дыхательную поверхность.
Поскольку тело покрыто чешуйками, кожное дыхание у пресмыкающихся отсутствует (исключение составляют мягкотелые черепахи и морские змеи), и лёгкие являются единственным дыхательным органом.
Как и амфибии, большинство пресмыкающихся обладают трёхкамерным сердцем, состоящим из желудочка и двух предсердий. Желудочек разделён неполной перегородкой на две половины: верхнюю и нижнюю. Однако, как известно трехкамерное сердце рептилий развилось независимо от такового у земноводных, и различается в плане строения (и иногда — функционала) у разных современных групп.[14][15]
При такой конструкции сердца в щелевидном пространстве вокруг неполной перегородки желудочка устанавливается градиент (разность) количества кислорода крови. После сокращения предсердий артериальная кровь из левого предсердия оказывается в верхней половине желудочка и вытесняет венозную кровь, излившуюся из правой части желудочка, в нижнюю половину. В правой части желудочка оказывается смешанная кровь. При сокращении желудочка каждая порция крови устремляется к ближайшему отверстию: артериальная кровь из верхней половины — в правую дугу аорты, венозная кровь из нижней половины — в лёгочную артерию, а смешанная кровь из правой части желудочка — в левую дугу аорты. Поскольку именно правая дуга аорты несёт кровь к мозгу, мозг получает наиболее обогащённую кислородом кровь.
Будучи архозаврами, крокодилы обладают четырёхкамерным сердцем[11]. Перегородка полностью разделяет желудочек на две половины: правую — венозную и левую — артериальную, таким образом обосабливая полноценное четырёхкамерное сердце, как у млекопитающих и птиц. Лишь после образования полных перегородок у крокодилов образуется отверстие Панница в ходе эмбриогенеза (см. биогенетический закон), допускающее контролируемое смешивание артериальной и венозной крови, что связано со вторичным понижением уровня обмена веществ у этой группы животных.
В противоположность общему артериальному стволу земноводных, у рептилий наблюдается три самостоятельных сосуда: лёгочная артерия и правая и левая дуги аорты. Каждая дуга аорты загибается назад вокруг пищевода, и, сойдясь друг с другом, они соединяются в непарную спинную аорту. Спинная аорта тянется назад, отсылая по пути артерии ко всем органам. От правой дуги аорты, отходящей от левого артериального желудочка, ответвляются общим стволом правая и левая сонные артерии, от правой же дуги отходят и обе подключичные артерии, несущие кровь к передним конечностям.
Полного разделения на два независимых круга кровообращения у пресмыкающихся не происходит, поскольку венозная и артериальная кровь смешиваются в спинной аорте.
Подобно рыбам и амфибиям, подавляющее большинство современных пресмыкающихся— холоднокровные животные. Несмотря на это, многие пресмыкающиеся могут регулировать температуру, перемещаясь из тени на солнце и обратно или меняя цвет, становясь темнее, чтобы согреться, или светлее, чтобы остыть. Сравнительно недавно у ящериц тегу была обнаружена факультативная эндотермия — возможность повышать температуру тела во время брачного периода за счет эндотермических химических реакций[16]. Вараны в разгар пищевой активности также могут повышать температуру тела за счет внутренних процессов[17]. Кожистая черепаха, в свою очередь, имеет изолирующую жировую прослойку и за счет интенсивной мышечной активности может быть примерно на 18 градусов теплее окружающей ее воды[18].
Вследствие разнообразия доступной для питания пищи пищеварительный тракт у пресмыкающихся гораздо более дифференцирован, чем у земноводных животных.
Пищеварительная система начинается ротовым отверстием, ограниченным челюстями с обычно коническими, одинаковыми, прочно прирастающими зубами (гомодонтная система, хотя у некоторых вымерших форм была гетеродонтная). Язык свободный, впереди мускулистый, подвижный, к концу утончается и раздваивается. Ротовая полость отграничена от глотки развивающимся вторичным костным нёбом у ящериц и черепах, полностью развитым костным небом у крокодилов, но у змей и варанов вторичное костное небо отсутствует. Многоклеточные слюнные железы содержат пищеварительные ферменты. Глотка переходит в узкий пищевод, далее в мускулистый желудок и кишечник. Желудок имеет толстые мышечные стенки. На границе между тонкой и толстой кишкой находится слепая кишка, которой нет у амфибий. Большая печень рептилий имеет желчный пузырь. Поджелудочная железа в виде длинного плотного тела лежит в петле двенадцатиперстной кишки. Кишечник заканчивается клоакой.
Выделительная система пресмыкающихся представлена почками, мочеточниками и мочевым пузырём.
Почки пресмыкающихся существенно отличаются от почек рыб и амфибий, которым приходится решать задачу избавления от постоянного избытка воды в организме. Вместо туловищных почек амфибий (мезонефрос), почки рептилий (метанефрос) располагаются в тазовой области с брюшной стороны клоаки и по её бокам. Почки соединяются с клоакой через мочеточники.
Тонкостенный стебельчатый мочевой пузырь соединяется с клоакой тонкой шейкой на её брюшной стороне. У некоторых пресмыкающихся мочевой пузырь недоразвит (крокодилы, змеи, некоторые ящерицы).
Также появляется новый орган выделения — тазовая почка.
У наземных рептилий конечный продукт азотистого обмена — мочевая кислота.
Пресмыкающиеся — раздельнополые животные, двуполое размножение.
Половая система самцов состоит из пары семенников, которые расположены по бокам поясничного отдела позвоночника. От каждого семенника отходит семенной канал, который впадает в вольфов канал. С появлением тазовой почки у пресмыкающихся вольфов канал у самцов выступает лишь как семяпровод и полностью отсутствует у самок. Вольфов канал открывается в клоаку, образуя семенной пузырёк.
Половая система самок представлена яичниками, которые подвешены на брыжейке к спинной стороне полости тела по бокам позвоночника. Яйцеводы (мюллеровы каналы) также подвешены на брыжейке. В переднюю часть полости тела яйцеводы открываются щелевидными отверстиями — воронками. Нижний конец яйцеводов открывается в нижний отдел клоаки на её спинной стороне.
Оплодотворение внутреннее. Развитие зародыша происходит в яйце с кожистой или известковой оболочкой, наряду с этим встречается яйцеживорождение и (реже) истинное живорождение. У пресмыкающихся прямое постэмбриональное развитие. Для многих представителей характерна забота о потомстве, в частности самки крокодилов переносят потомство от места кладки к водоёмам в ротовой полости, хотя в некоторых случаях могут съесть детёныша.
Большинство пресмыкающихся относится к плотоядным животным (включая насекомоядность и поедание падали, истинное хищничество среди современных рептилий свойственно только крокодилам, ряду ящериц и большинству змей). Для некоторых (например, агамы, игуаны) характерно смешанное питание. Иногда встречаются и почти исключительно травоядные пресмыкающиеся (сухопутные черепахи).
Примитивные группы древних амниот (в том числе первые рептилии) изначально передвигались на четырёх широко расставленных в стороны конечностях, которые при локомоции раздвигались медиалатерально и не были способны постоянно поддерживать туловище над землёй, отсюда — «пресмыкание», волочение живота по земле, давшее русскоязычное название всей этой группе, что соответствовало характерному для них низкому уровню интенсивности обмена веществ и сравнительно малоподвижному образу жизни, связанному с чередованием коротких вспышек активности и длительного отдыха лёжа на животе. Современные пресмыкающиеся в основном сохраняют подобный, базальный в эволюционном плане, характер локомоции, некоторое исключение составляют только крокодилы, у которых конечности при беге могут занимать положение почти под туловищем. Причем у некоторых вымерших групп современного отряда крокодилов, которые вели исключительно сухопутный образ жизни, такое положение конечностей было габитуальным, то есть поддерживалось большую часть времени — в Австралии такие наземные крокодилы (например, Квинкана) обитали ещё 40 тыс. лет назад, то есть одновременно с человеком современного вида.
Встречаются специализированные ползающие формы — змеи, безногие ящерицы. Большинство рептилий неплохо плавают за счёт «рыбообразного» изгибания тела в поперечной плоскости. У некоторых групп приспособление к водной среде достигло более высокой степени, причём в процессе эволюции у них вырабатывались различные типы локомоции. Так, ихтиозавры, мозазавры и, в меньшей степени, крокодилы сохранили характер плавания за счёт поперечных изгибов туловища. С другой стороны, у морских черепах и вымерших плезиозавров выработался новый механизм движения в воде, за счёт взмахов конечностей, преобразовавшихся в ласты. Многие эти группы практически полностью утратили способность перемещаться на суше. Несколько родов пресмыкающихся способны к планирующему полёту — например летучие драконы (агамы рода Draco) и древесные летучие змеи из рода Chrysopelea. Активно летающие рептилии известны только из ископаемых останков (см. Птерозавры).
В древности развитие некоторых продвинутых групп рептилий шло в иных направлениях — их конечности стали перемещаться непосредственно под туловище, занимая более габитуально вертикальное (выпрямленное) положение, что соответствовало более подвижному образу жизни, связанному с быстрым бегом и активным преследованием добычи.
У текодонтов лобковая и седалищная кости начали удлиняться, передние ноги — укорачиваться, а тяжёлый длинный хвост, практически лишившийся подвижности из-за срастания тазовых костей, превратился в балансир, уравновешивающий массу вытянутого туловища. Задние конечности при ходьбе стали перемещаться в парасагиттальной плоскости, голеностопный сустав получил возможность пружинить при ходьбе, что способствовало более экономному расходу сил, а опора переместилась на средний (третий) палец. Это позволило многим группам текодонтов перейти к факультативной, или даже габитуальной, бипедальности, подобно современным бегающим птицам, специализировавшись на беге на двух ногах.
Данные изменения должны были сопровождаться значительным повышением интенсивности обмена веществ, поскольку постоянное поддержание тела над землёй и длительная локомоторная активность требовали намного больших энергозатрат по сравнению с «пресмыканием». Однако проследить подобные изменения на палеонтологическом материале сложно. Достоверно известно, однако, что потомки данной группы рептилий — птицы — имеют интенсивный обмен веществ и эндотермную систему терморегуляции (теплокровность).
Непосредственные потомки текодонтов — ранние динозавры, как ящеротазовые, так и птицетазовые — были активными хищниками, как минимум часть времени передвигавшимися на задних конечностях, что способствовало их быстрому прогрессу, особенно после вымирания большинства синапсидов на рубеже пермского и триасового периода. В юрском периоде почти все более-менее крупные наземные животные (свыше метра в длину) были динозаврами.
Постепенно часть динозавров переходит на растительную пищу, занимая освободившиеся экологические ниши. Большинство растительноядных видов вновь возвращается к передвижению на четырёх конечностях, эволюция же хищников продолжает идти по «двуногому» пути (например, у тираннозавра и тарбозавра передние конечности оказались практически редуцированны, а у манирапторов — напротив, развились в специализированную хватательную форму). В течение 140 млн лет, вплоть до конца мелового периода, основными наземными хищными позвоночными были бипедальные динозавры, некоторые формы которых по большинству признаков неотличимы от птиц.
Как видно, исторически для рептилий было свойственно главным образом именно активное передвижение на двух или четырёх выпрямленных конечностях, именно такие бегающие формы занимали господствующее положение в данном классе (парафилетической группе) животных на протяжении большей части его истории. Двуногие хищные формы изредка возникали у птиц — например фороракосы. В настоящее время подобные формы среди рептилий не возникают, поскольку экологические ниши, связанные с активным преследованием добычи, ныне заняты млекопитающими, и организм современных рептилий требует значительной перестройки для их освоения. Некоторое исключение составляет насекомоядная плащеносная ящерица, и некоторые другие агамовые, способные к бегу на двух ногах (при сохранении расположения конечностей по бокам от туловища). Такая особенность позволяет им обходить ограничение Карриера (невозможность бежать на четырёх ногах и дышать одновременно) и активно преследовать добычу или спасаться от хищников. Ящерица шлемоносный василиск во время бипедальной локомоции способна также бегать по поверхности воды. Тегу и вараны также научились обходить ограничение Карриера, но за счет модификации дыхательной системы, а не подъёма на задние конечности.
Большинство рептилий не имеет настоящего голосового аппарата и производят лишь самые примитивные звуки вроде шипения или свиста. Крокодилы рычат, издают лающие и рокочущие звуки, детеныши квакают. Черепахи в некоторых случаях (испуг, брачный сезон, боль) могут издавать писк или стон. Представители гекконовых ящериц издают самые разные звуки — писк, визг, щебет, щелчки, крики[19].
Значение пресмыкающихся для человека сравнительно невелико. Кожа крокодилов, крупных змей и ящериц применяется в кожевенной промышленности для изготовления чемоданов, ремней, обуви и т. п., однако эти предметы носят эксклюзивный характер, являясь предметом роскоши. Мясо и яйца многих черепах употребляются в пищу. Также могут употребляться в пищу некоторые ящерицы и змеи. Змеиный яд находит применение в медицине. Многие змеи полезны истреблением грызунов, а ящерицы — насекомых. Некоторые виды пресмыкающихся держат в качестве домашних животных. Аллигаторы, кайманы и некоторые крокодилы иногда разводятся на специальных фермах, для получения мяса, яиц и кожи.
Большую опасность для людей представляют ядовитые змеи, особенно в тропических странах. Многие крокодилы опасны для человека, наносят значительный ущерб животноводству. Пресноводные черепахи вредят рыбному промыслу. Крупные вараны, питоны и удавы так же могут быть опасны, будучи способными травмировать или даже убить человека.
Первые представители пресмыкающихся — котилозавры — известны со среднего карбона. К концу периода появляются зверообразные, которые в пермском периоде расселяются практически по всей суше, становясь одной из господствующих групп и составляя конкуренцию пресмыкающимся. В мезозойской эре наступает расцвет пресмыкающихся, среди представителей наблюдается наибольшее многообразие. Происходит освоение морских и речных водоёмов, а также воздушного пространства. В мезозое происходит формирование всех современных групп пресмыкающихся. Последняя группа — змеи — сформировалась в меловом периоде.
В конце мелового периода происходит резкое сокращение количества видов пресмыкающихся. Однозначно указать причины вымирания современная наука пока не может.
В 2011 году был расшифрован геном пресмыкающегося — ящерицы анолис каролинский[20]. Таким образом, это пресмыкающееся вошло в круг модельных объектов генетики.
В классификации пресмыкающихся много неясного, во многом потому, что большая их часть вымерла.
Класс Пресмыкающиеся (Reptilia)
Наружный кожный покров современных пресмыкающихся в результате утолщения и ороговения образует чешуйки или щитки. У ящериц роговые чешуйки перекрывают друг друга, напоминая черепицу. У черепах сросшиеся щитки формируют сплошной прочный панцирь. Смена рогового покрова происходит путём полной или частичной линьки, которая у многих видов происходит несколько раз в год.
Наряду с этим, древние рептилии могли также быть покрыты своеобразными перьями (являющимися по строению специализированной формой чешуи) или похожими на пух нитевидными образованиями (прогрессивные архозавры).
Плотная и сухая кожа содержит пахучие железы. Слизистые железы отсутствуют — кожа рептилий сухая, характерный блеск ей придают гладкие чешуи.
В наружной части внутреннего слоя кожи часто находятся специальные клетки — хроматофоры. В этих клетках секретируются пигменты: меланины и каротиноиды. Также в хроматофорах встречается способный отражать свет гуанин. Благодаря хроматофорам, некоторые пресмыкающиеся способны изменять окраску своего тела за сравнительно короткое время. Хамелеоны — наиболее известные представители с подобным свойством.
СкелетВ осевом скелете пресмыкающихся разделение на отделы более заметно, чем у земноводных. Хорошо различимы пять отделов позвоночника: шейный (лат. pars cervicalis), туловищный (пояснично-грудной, pars thoracolumbalis), поясничный, крестцовый (pars sacralis) и хвостовой (pars caudalis).
Типичным для пресмыкающихся является следующее строение осевого скелета. Общее количество позвонков различно у разных видов (50—80, у змей возрастает до 140—435). Из позвонков шейного отдела (от 7 до 10) два передних (атлант и эпистрофей) образуют сустав, позволяющий голове не только двигаться в вертикальной плоскости относительно первого шейного позвонка, но и поворачиваться. В туловищном отделе от 16 до 25 позвонков, каждый с парой рёбер. Первые несколько позвонков прикрепляются к грудине, образуя грудную клетку (отсутствует у змей). В крестцовом отделе всего два позвонка, к широким поперечным отросткам которых причленяется таз. Хвостовой отдел составляют несколько десятков (15—40) постепенно уменьшающихся в размерах позвонков. Последние хвостовые позвонки представляют собой небольшие палочковидные косточки.
В некоторых группах рептилий осевой скелет имеет отличия. У змей позвоночник отчетливо делится лишь на туловищный и хвостовой отделы, грудина отсутствует. У черепах позвонки туловищного отдела срастаются со спинным щитом панциря, вследствие чего неподвижны.
Череп пресмыкающихся значительно более окостеневший, чем у земноводных. Лишь в обонятельной капсуле и слуховой области содержится небольшое количество хряща. Осевой и висцеральный отделы черепа эмбрионально формируются отдельно, но у взрослых особей срастаются в единое образование. В состав черепа входят как хрящевые (замещающие, или первичные), так и многочисленные кожные (покровные, или вторичные) кости.
Пояс передних конечностей сходен с поясом земноводных, отличаясь лишь более сильным развитием окостенения. Пара передних конечностей рептилий состоит из плеча, предплечья и кисти. Пара задних конечностей — из бедра, голени и стопы. На фалангах конечностей расположены когти.
Мышечная системаМышечная система пресмыкающихся представлена жевательной, шейной мускулатурой, мускулатурой брюшного пресса, а также мускулатурой сгибателей и разгибателей. Присутствуют характерные для амниот межрёберные мышцы, играющие важную роль при акте дыхания. Подкожная мускулатура позволяет изменять положение роговых чешуй.
Энергоснабжение произвольной мускулатуры современных пресмыкающихся происходит главным образом за счёт анаэробного разложения глюкозы — порядка 50…75 % мышечных волокон в их мышцах приспособлены к работе в анаэробных условиях (без участия кислорода). Такой метаболизм позволяет им перемещаться на короткие расстояния столь же быстро, как и теплокровным животным, и обеспечивает даже большую силу сокращения мышц, причём интенсивность реакции у многих групп слабо зависит от температуры тела. Однако уже через 1-2 минуты интенсивной работы мускулатуры в анаэробном режиме в ней накапливается молочная кислота, что приводит к наступлению своеобразной мышечной усталости и изменению pH крови. В результате уже после нескольких быстрых пробежек рептилия становится практически неспособна к активным действиям на время от нескольких минут до нескольких часов, требующееся для распада накопившейся в мышцах молочной кислоты. Более крупные животные способны дольше терпеть накопление в мышцах молочной кислоты и таким образом фактически являются более выносливыми. Крокодилы обладают выдающимися анаэробными способностями и способны выдерживать падение pH крови до 6,42 и ниже. Некоторые современные рептилии, в частности, вараны и кожистая черепаха, тем не менее, являются исключением из этого правила: в ходе активности их уровень метаболизма может достигать более половины от такового у теплокровных животных сопоставимого веса, и они в значительной мере полагаются на аэробный метаболизм, почти не испытывая проблем с накоплением молочной кислоты.
Среди вымерших древних рептилий известны высокоподвижные формы (такие как архозавры: наземные крокодиломорфы, динозавры и птерозавры, а также мозазавры, ихтиозавры и завроптеригии), строение тела и предполагаемый образ жизни которых говорят о способности поддерживать продолжительную мышечную активность без утомления, что соответствует более интенсивному, чем у современных пресмыкающихся, обмену веществ, и работе мышц преимущественно по аэробному механизму, требующему интенсивного снабжения кислородом. Это в свою очередь должно было сопровождаться совершенно другой физиологией организма (полное разделение желудочков сердца, повышение эффективности дыхания за счёт отделения воздухоносных путей от ротовой полости, появление эффективных механизмов терморегуляции и так далее). Данные изменения отчасти прослеживаются на палеонтологическом материале в линии рептилий, ведущей к птицам. В настоящее время надёжно показано существование теплокровности (эндотермной системы терморегуляции) как минимум у некоторых групп динозавров и предков современных крокодилов, а также плезиозавров, мозазавров и ихтиозавров.
Нервная системаКак и у большинства хордовых животных, центральная нервная система пресмыкающихся представлена головным (из 5 отделов) и спинным мозгом.
Головной мозг расположен внутри черепа. Ряд важных особенностей отличает головной мозг пресмыкающихся от головного мозга земноводных. Нередко говорят о так называемом завропсидном типе головного мозга, присущем также и птицам, в отличие от ихтиопсидного типа у рыб и земноводных.
Выделяют пять отделов головного мозга пресмыкающихся.
Передний мозг состоит из двух больших полушарий, от которых отходят обонятельные доли. Поверхность больших полушарий абсолютно гладкая. В мозговом своде полушарий различают первичный свод — архипаллиум, занимающий большую часть крыши полушарий, и зачатки неопаллиума. Дно переднего мозга в основном состоит из полосатых тел. Промежуточный мозг расположен между передним и средним мозгом. В верхней его части расположен эпифиз, а на нижней стороне — гипофиз. У большинства ящериц и гаттерии (а также многих вымерших форм) рядом с эпифизом развивается теменной глаз, а у крокодилов потеряны оба этих органа. Дно промежуточного мозга занято зрительными нервами и их перекрестом (хиазмой). Средний мозг представлен двумя крупными передними холмами — зрительными долями, а также небольшими задними холмами. Зрительная кора более развита, чем у амфибий. Мозжечок прикрывает переднюю часть продолговатого мозга. Он более крупный по сравнению с мозжечком амфибий. Продолговатый мозг образует изгиб в вертикальной плоскости, который характерен для всех амниот.От головного мозга отходят 12 пар черепных нервов. В спинном мозге разделение на белое и серое вещество более отчётливо, чем у амфибий. От спинного мозга отходят сегментальные спинномозговые нервы, образуя типичное плечевое и тазовое сплетение. Отчётливо выражена вегетативная нервная система (симпатическая и парасимпатическая) в виде цепи парных нервных ганглиев.
Органы чувствПресмыкающиеся имеют шесть основных органов чувств, из которых зрение имеет решающее значение.
Орган зрения — глаза, устроены сложнее, чем у амфибий: в склере присутствует кольцо из тонких костных пластинок; от задней стенки глазного яблока отходит вырост — гребешок, вдающийся в стекловидное тело; в ресничном теле развита поперечно-полосатая мускулатура, которая позволяет не только перемещать хрусталик, но и изменять его форму, таким образом осуществляя наводку на резкость в процессе аккомодации. Органы зрения имеют приспособления к работе в воздушной среде. Слёзные железы предохраняют глаза от высыхания. Наружные веки и мигательная перепонка выполняют защитную функцию. У змей и некоторых ящериц веки срастаются, формируя прозрачную оболочку. Сетчатка глаза может содержать как палочки, так и колбочки. У ночных видов колбочки отсутствуют. У большинства дневных видов диапазон цветного зрения смещён в жёлто-оранжевую часть спектра. Форма зрачка чаще всего круглая или в виде вертикальной щели (как у кошки), горизонтальный щелевидный зрачок, весьма распространённый у земноводных, среди рептилий встречается очень редко, например у плетевидных змей. Теменной глаз, сохранившийся у некоторых видов, важен для ориентирования в пространстве и синхронизации суточных ритмов организма с циклом смены дня и ночи, хотя многое в его функциях ещё неясно. Орган обоняния представлен внутренними ноздрями — хоанами и вомероназальным органом. По сравнению со строением земноводных, хоаны расположены ближе к глотке, что даёт возможность свободно дышать в то время, как пища находится во рту. Обоняние развито лучше, чем у земноводных, позволяя многим ящерицам находить пищу, находящуюся под поверхностью песка на глубине до 6—8 см. Орган вкуса — вкусовые луковицы, расположенные в основном в глотке. Орган тепловой чувствительности находится на лицевой ямке между глазом и носом с каждой стороны головы. Особенно развит у змей. У ямкоголовых змей термолокаторы позволяют определять даже направление источника теплового излучения. Орган слуха близок к органу слуха лягушек, он содержит внутреннее и среднее ухо, снабженное барабанной перепонкой, слуховой косточкой — стременем и евстахиевой трубой. Роль слуха в жизни пресмыкающихся сравнительно невелика, особенно слаб слух у змей, не имеющих барабанной перепонки и воспринимающих колебания, распространяющиеся по земле или в воде. Пресмыкающиеся воспринимают звуки в диапазоне 20—6000 Гц, хотя большинство хорошо слышит лишь в диапазоне 60—200 Гц (у крокодилов 100—3000 Гц). Осязание выражено отчётливо, особенно у черепах, которые могут чувствовать даже лёгкое прикосновение к панцирю. Дыхательная системаДля пресмыкающихся характерно дыхание всасывающего типа путём расширения и сужения грудной клетки при помощи межрёберной и брюшной мускулатуры. Попавший через гортань воздух поступает в трахею — длинную дыхательную трубку, которая на конце делится на бронхи, ведущие в лёгкие. Как и у земноводных, лёгкие пресмыкающихся имеют мешкообразное строение, хотя их внутренняя структура намного сложнее. Внутренние стенки лёгочных мешков имеют складчатое ячеистое строение, что значительно увеличивает дыхательную поверхность.
Поскольку тело покрыто чешуйками, кожное дыхание у пресмыкающихся отсутствует (исключение составляют мягкотелые черепахи и морские змеи), и лёгкие являются единственным дыхательным органом.
Система кровообращенияКак и амфибии, большинство пресмыкающихся обладают трёхкамерным сердцем, состоящим из желудочка и двух предсердий. Желудочек разделён неполной перегородкой на две половины: верхнюю и нижнюю. Однако, как известно трехкамерное сердце рептилий развилось независимо от такового у земноводных, и различается в плане строения (и иногда — функционала) у разных современных групп.
При такой конструкции сердца в щелевидном пространстве вокруг неполной перегородки желудочка устанавливается градиент (разность) количества кислорода крови. После сокращения предсердий артериальная кровь из левого предсердия оказывается в верхней половине желудочка и вытесняет венозную кровь, излившуюся из правой части желудочка, в нижнюю половину. В правой части желудочка оказывается смешанная кровь. При сокращении желудочка каждая порция крови устремляется к ближайшему отверстию: артериальная кровь из верхней половины — в правую дугу аорты, венозная кровь из нижней половины — в лёгочную артерию, а смешанная кровь из правой части желудочка — в левую дугу аорты. Поскольку именно правая дуга аорты несёт кровь к мозгу, мозг получает наиболее обогащённую кислородом кровь.
Будучи архозаврами, крокодилы обладают четырёхкамерным сердцем. Перегородка полностью разделяет желудочек на две половины: правую — венозную и левую — артериальную, таким образом обосабливая полноценное четырёхкамерное сердце, как у млекопитающих и птиц. Лишь после образования полных перегородок у крокодилов образуется отверстие Панница в ходе эмбриогенеза (см. биогенетический закон), допускающее контролируемое смешивание артериальной и венозной крови, что связано со вторичным понижением уровня обмена веществ у этой группы животных.
В противоположность общему артериальному стволу земноводных, у рептилий наблюдается три самостоятельных сосуда: лёгочная артерия и правая и левая дуги аорты. Каждая дуга аорты загибается назад вокруг пищевода, и, сойдясь друг с другом, они соединяются в непарную спинную аорту. Спинная аорта тянется назад, отсылая по пути артерии ко всем органам. От правой дуги аорты, отходящей от левого артериального желудочка, ответвляются общим стволом правая и левая сонные артерии, от правой же дуги отходят и обе подключичные артерии, несущие кровь к передним конечностям.
Полного разделения на два независимых круга кровообращения у пресмыкающихся не происходит, поскольку венозная и артериальная кровь смешиваются в спинной аорте.
Подобно рыбам и амфибиям, подавляющее большинство современных пресмыкающихся— холоднокровные животные. Несмотря на это, многие пресмыкающиеся могут регулировать температуру, перемещаясь из тени на солнце и обратно или меняя цвет, становясь темнее, чтобы согреться, или светлее, чтобы остыть. Сравнительно недавно у ящериц тегу была обнаружена факультативная эндотермия — возможность повышать температуру тела во время брачного периода за счет эндотермических химических реакций. Вараны в разгар пищевой активности также могут повышать температуру тела за счет внутренних процессов. Кожистая черепаха, в свою очередь, имеет изолирующую жировую прослойку и за счет интенсивной мышечной активности может быть примерно на 18 градусов теплее окружающей ее воды.
Пищеварительная системаВследствие разнообразия доступной для питания пищи пищеварительный тракт у пресмыкающихся гораздо более дифференцирован, чем у земноводных животных.
Пищеварительная система начинается ротовым отверстием, ограниченным челюстями с обычно коническими, одинаковыми, прочно прирастающими зубами (гомодонтная система, хотя у некоторых вымерших форм была гетеродонтная). Язык свободный, впереди мускулистый, подвижный, к концу утончается и раздваивается. Ротовая полость отграничена от глотки развивающимся вторичным костным нёбом у ящериц и черепах, полностью развитым костным небом у крокодилов, но у змей и варанов вторичное костное небо отсутствует. Многоклеточные слюнные железы содержат пищеварительные ферменты. Глотка переходит в узкий пищевод, далее в мускулистый желудок и кишечник. Желудок имеет толстые мышечные стенки. На границе между тонкой и толстой кишкой находится слепая кишка, которой нет у амфибий. Большая печень рептилий имеет желчный пузырь. Поджелудочная железа в виде длинного плотного тела лежит в петле двенадцатиперстной кишки. Кишечник заканчивается клоакой.
Выделительная системаВыделительная система пресмыкающихся представлена почками, мочеточниками и мочевым пузырём.
Почки пресмыкающихся существенно отличаются от почек рыб и амфибий, которым приходится решать задачу избавления от постоянного избытка воды в организме. Вместо туловищных почек амфибий (мезонефрос), почки рептилий (метанефрос) располагаются в тазовой области с брюшной стороны клоаки и по её бокам. Почки соединяются с клоакой через мочеточники.
Тонкостенный стебельчатый мочевой пузырь соединяется с клоакой тонкой шейкой на её брюшной стороне. У некоторых пресмыкающихся мочевой пузырь недоразвит (крокодилы, змеи, некоторые ящерицы).
Также появляется новый орган выделения — тазовая почка.
У наземных рептилий конечный продукт азотистого обмена — мочевая кислота.
Половая системаПресмыкающиеся — раздельнополые животные, двуполое размножение.
Половая система самцов состоит из пары семенников, которые расположены по бокам поясничного отдела позвоночника. От каждого семенника отходит семенной канал, который впадает в вольфов канал. С появлением тазовой почки у пресмыкающихся вольфов канал у самцов выступает лишь как семяпровод и полностью отсутствует у самок. Вольфов канал открывается в клоаку, образуя семенной пузырёк.
Половая система самок представлена яичниками, которые подвешены на брыжейке к спинной стороне полости тела по бокам позвоночника. Яйцеводы (мюллеровы каналы) также подвешены на брыжейке. В переднюю часть полости тела яйцеводы открываются щелевидными отверстиями — воронками. Нижний конец яйцеводов открывается в нижний отдел клоаки на её спинной стороне.
「爬虫」重定向至此。關於一种可以自动化浏览网络的程序，詳見「网络爬虫」。爬行綱（学名：Reptilia）动物通稱爬行動物、爬行類、爬蟲類，是一類脊椎動物，屬於四足總綱的羊膜動物，是包括了龟、蛇、蜥蜴、鳄、鸟类及史前恐龙等物种的通称。
本分类过去傳統上包含了史前的似哺乳爬行动物，却没有包含恐龙及似哺乳爬行动物的现存后代——鸟类及哺乳类，而使其成为并系群。根據親緣分支分類法，鳄鱼与鸟类的关系更亲近，因此，现代爬行動物必须包含鸟类才能组合成单系群，再与合弓纲组成单系群羊膜动物，因此有学者一度提出以蜥形綱取代传统的爬行纲，无论如何，也有分类学者选择重新定义爬行纲，即将鸟类包含进来，而原本归类于此的古合弓类则剔除出去，使本分类成为有效的单系群分类[1][2]。
除了鸟类归类于鸟纲，其他現存的爬行動物都包含在以下4個目：
現代的爬行動物棲息於每個大陸，除了南極洲以外，但牠們主要分布於熱帶與副熱帶地區。現存的爬行動物，體型最大的是鹹水鱷，可達7公尺以上，最小的是侏儒壁虎（Jaragua sphaero），只有1.6公分長。除了少數的龜鱉目以外，所有的爬行動物都覆蓋著鱗片。
雖然所有的細胞在代謝時都會產生熱量，大部分的爬行動物不能產生足夠的熱量以保持體溫，因此被稱為冷血動物或變温動物（鸟类、稜皮龜则是例外）。爬行動物依靠環境來吸收或散發內部的熱量，例如在向陽處或陰暗處之間移動，或藉由循環系統將溫暖血液流動至身體內部，將較冷血液流動至身體表層。大部份生存於天然棲息地的爬行動物，可將身體內部的體溫維持在相當狹窄的變化範圍內。不像兩棲類，爬行動物的表皮厚，因此不需要棲息在水邊，吸取水份。由於體溫調節方面的關係，爬行動物可以較少的食物維生。溫血動物通常以較快速度移動，某些蜥蜴、蛇、或鱷魚的移動速度較快。
大部分的爬行動物是卵生動物，牠們的胚胎由羊膜所包覆。然而，某些有鱗目能夠直接生下後代，例如卵胎生或胎生的方式。大部分的胎生爬行動物藉由不同形式的胎盤給與胎兒養分，類似哺乳類的方式。牠們通常提供剛出生幼體適當的初步親代養育。
在1758年，瑞典生物學家卡爾·林奈建立二名法後幾年，他根據部分蛇、蜥蜴生存於水中，而建立兩棲綱，以包含兩棲動物、爬行動物[3]。在1768年，奥地利自然學家约瑟夫斯·尼古劳斯·劳伦蒂建立爬行綱（Reptilia），但當時兩棲動物、爬行動物的界定仍然模糊[4]；Repere在拉丁語中意為「爬行」[5]。直到18世紀末期，兩棲動物、爬行動物才被視為不同的動物。在1825年，拉特雷耶·皮埃爾·安德烈（Pierre André Latreille）建立「Batracia」綱，以取代兩棲綱，並將四足動物分成四大類：兩棲動物、爬行動物、鳥類、哺乳動物，已經相當接近現代傳統分類法[6]。
在托馬斯·亨利·赫胥黎的推廣下，Latreille的分類逐漸普及。理查·歐文則將似哺乳爬行動物包含在爬行綱的範圍。
在傳統的分類法中，爬行動物的範圍為羊膜動物除去鳥類與哺乳類。因此爬行綱被定義為包含鱷魚、短吻鱷、喙頭蜥、蜥蜴、蛇、以及烏龜在內的動物群。這個名稱與定義成為後來常見的用法。然而在最近幾年，許多分類學家主張生物學分類應該為單系群，這些分類應該包含特定物種的所有後代。上述的爬行綱定義因為不包含哺乳綱與鳥綱，而被視為並系群，牠們都是原始爬行動物的後代。
在1916年，Edwin Stephen Goodrich建立了蜥形綱與獸形綱，用來區別蜥蜴、鳥類與其近親，以及哺乳類與其已滅絕近親。兩個演化支的心臟與血管差異，以及前腦結構等特徵，證實這個分類法。根據Goodrich宣稱，蜥形綱與獸形綱共同從一個較早期的原始動物演化而來，名為「Protosauria」，該分類單元也包含某些古生代的兩棲類以及早期爬行動物[8]。
在1956年，David Meredith Seares Watson發現這兩個分類單元在爬行動物歷史的非常早期就開始分開演化，因此他將「Protosauria」分為蜥形綱與獸形綱。他也分別將鳥類與哺乳類排除在蜥形綱與獸形綱以外。因此根據他的說法，蜥形綱包含：前稜蜥目、始鱷目、米勒古蜥科、龜鱉目、有鱗目、喙頭目、鱷目、槽齒目、恐龍、翼龍目、魚龍目、以及鰭龍超目[9]。
Watson的分類法補充了Goodrich版本的盲點，但從未廣為接受。根據美國古生物學家阿爾弗雷德·羅默（Alfred Sherwood Romer）的著作《Vertebrate Paleontology》[10]，依照頭顱骨的顳顬孔數量與不同位置，爬行綱分為四個亞綱，分別為：
以上四個亞綱，除了單孔亞綱以外，目前都屬於蜥形綱。
以下目級列表是根據班頓在2004年的研究[11]：
兰炭鳄科 Lanthanosuchidae
卢默龙类 雙孔亞綱 蜥類最早期的爬行動物，出現於石炭紀晚期，約3億2000萬-3億1000萬年前，演化自迷齒亞綱的爬行形類（Reptiliomorpha）[13]。林蜥是已知最古老的爬行動物，身長約20到30公分，化石發現於加拿大的新斯科細亞省[14][15]。西洛仙蜥（Westlothiana）曾被認為是最早的爬行動物，但目前被認為較接近於兩棲類，而非羊膜動物。油頁岩蜥與中龍都為最早期的爬行動物之一。最早期的爬行動物生存於石炭紀晚期的沼澤森林，但體型小於同時期的迷齒螈類，例如原水蠍螈（Proterogynrius）、Cochleosaurus。石炭紀末期的小型冰河期，使得早期爬行動物有機會成長至較大的體型。
在最早的爬行動物出現後不久，出現了兩個演化支[16]，一個是無孔亞綱。無孔亞綱擁有堅硬的頭顱骨，沒有顳顬孔，僅有與鼻孔、眼睛、脊椎相對應的洞孔[17]。烏龜被認為是目前僅存的無孔動物，因為牠們擁有相同的頭顱骨特徵；但最近有些科學家認為烏龜是返祖遺傳到原始的狀態，以增加牠們的保護能力[13]。關於烏龜的起源，目前有副爬行動物的後代、失去顳顬孔的雙孔亞綱兩派學說[18][19][20]。
另一群演化支是雙孔亞綱，頭顱骨上有兩個顳顬孔，位於眼睛後方。雙孔動物進一步分化為兩個支系：鱗龍類包含現代蜥蜴、蛇、喙頭蜥，可能還有中生代的已滅絕海生爬行動物；主龍類包含現代鱷魚與鳥類，以及已滅絕的翼龍目與恐龍。
而最早期、具堅硬頭顱骨的羊膜動物也演化出另一獨立的演化支，稱為單孔亞綱。合弓動物的眼睛後方有一對窩孔，可減輕頭顱骨重量，並提供頜部肌肉附著點，增加咬合力[17]。單孔亞綱最後演化為哺乳類，因此被稱為似哺乳爬行動物。單孔亞綱過去為爬行綱的一個亞綱，但目前為個別的合弓綱。
在石炭紀末期，合弓類、爬行類動物成為陸地優勢動物。迷齒螈類、爬行形類仍然生存在水邊，而合弓類盤龍目首先演化至較大的體型，例如基龍與異齒龍。在二疊紀中期，氣候多次變遷，造成生態系統的改變，獸孔目取代盤龍目，成為陸地優勢動物[21] 。
無孔類爬行動物繁盛於二疊紀。其中，鋸齒龍類也演化出較大的體型。大部分無孔類爬行動物在二疊紀-三疊紀滅絕事件滅絕，龜鱉類可能是牠們的後代[22]。
在二疊紀時期，雙孔類爬行動物並不繁盛、體型小。但在二疊紀末期演化出兩個演化支：主龍形下綱、鱗龍形下綱，最後演化出大部份的現存爬行動物。
二疊紀末期的二疊紀-三疊紀滅絕事件，造成合弓類動物、無孔類爬行動物的大量滅絕，而主龍形下綱成為陸地優勢動物。早期主龍類已具有直立的四足步態，在短期內演化出多種演化支：恐龍、翼龍目、鱷形超目、以及其他三疊紀的主龍類。其中，恐龍是三疊紀後期到白堊紀末期的陸地優勢動物群。因此中生代有時被戲稱為「恐龍時代」、「爬行動物時代」。在侏羅紀中期，獸腳亞目恐龍演化出許多有羽毛恐龍，更進一步演化出鳥類[23]。
相對於主龍形下綱，鱗龍形下綱則可能演化出多群海生爬行動物：楯齒龍目、幻龍目、蛇頸龍目、滄龍科；魚龍類可能演化自更原始的雙孔類爬行動物[24]。鱗龍形下綱也演化出多種陸棲小型爬行動物，例如：喙頭蜥、蜥蜴、蛇、蚓蜥。
在恐龍的競爭壓力下，獸孔目演化出體型小、高代謝率的物種，並在侏羅紀晚期演化出哺乳動物。
白堊紀末期的白堊紀-第三紀滅絕事件，使恐龍、翼龍目、大部分海生爬行動物、大部分鱷形類滅絕，而鳥類、哺乳動物在新生代再次繁盛、多樣化，因此新生代被戲稱為「哺乳動物時代」。只有龜鱉類、喙頭蜥、蜥蜴、蛇、蚓蜥、鱷魚繼續存活到現代，主要生存於熱帶與副熱帶地區。現存爬行動物大約有8,200個種，其中半數屬於蛇。
大部分的現存爬行動物具有閉合的循環系統，牠們具有三腔室心臟，由兩個心房與一個心室所構成，心室的分割方式並不一致。牠們通常只有一對大主動脈。當牠們的血液流經三腔室心臟時，含氧血與缺氧血只有少量混合。但是，血液可改變流通方式，缺氧血可流向身體，含氧血可流向肺臟，使爬行動物的體溫調節更有效率，尤其是水生物種[25]。
鱷魚具有四腔室心臟，可以在水中以三腔室心臟運作[26]。某些蛇類與蜥蜴（例如巨蜥與蟒蛇），具有三腔室心臟，但可以四腔室心臟方式運作。因為牠們心臟的皮瓣可在心動週期時，隨者擴張、收縮隔開心室。某些喙頭蜥可藉由皮瓣，產生類似哺乳動物與鳥類的心臟運動[27]。
所有的爬行動物都用肺呼吸。水生烏龜發展出具滲透性的皮膚，某些爬行動物可用泄殖腔來增加氣體交換的面積（Orenstein, 2001）。即使具有這些構造，牠們仍需要肺來完成呼吸作用。在各個主要的爬行動物種類之間，完成肺部換氣的方式並不相同。有鱗目爬行動物的肺部幾乎只藉由軸肌換氣，而這個肌肉也同時用於運動。因為這個限制，大部分的有鱗目爬行動物必須在激烈的移動中停止呼吸。但是，有些爬行動物找到了解決方法。巨蜥以及一些其他的蜥蜴物種使用一種使用到喉嚨肌肉的方法來補足原本的“軸呼吸”。這使得這些動物可以在激烈運動中為肺部完全充氣，所以可以持續進行有氧呼吸很長一段時間。據了解雙領蜥具有原始橫膈膜可將胸腔和腹腔分開來。即使此膜不能動，它還是能藉著將內臟的重量和肺分開而增加肺的吸氣量。鱷魚其實擁有和哺乳類動物相似的有肌肉橫膈膜。不同的是，鱷魚的橫膈膜將恥骨拉回（部分的骨盆，在鱷魚中能移動），從而使肝下降，以騰出空間使肺能脹大。這種橫膈膜式的機制被稱作〝肝活塞〞。
關於海龜和陸龜如何呼吸已經被研究了很多次。迄今為止，只有少數物種已經被深入研究到足以了解烏龜如何呼吸。其結果表明，海龜及陸龜分別找到了不同的方法來解決這個問題。但問題是，大部分的龜殼是僵硬的，且不能像其他羊膜動物使用的膨脹和收縮來為肺部換氣。一些烏龜，如印度鱉（lissemys punctata）有一層肌肉包覆著肺部。當它收縮時，烏龜可以呼氣；在靜止時，烏龜可以收回四肢進到體腔內，並強制使空氣排出肺部的。而當烏龜伸出其四肢時肺部內的壓力會減少，烏龜因此可以吸進空氣。烏龜的肺連接到殼內的上方，而肺的底部附著在其餘內臟（由結締組織連接）。藉由一系列特殊的肌肉（大約相當於一個橫膈膜），因為許多這些肌肉的附著點都在他們的前肢上（事實上，很多的肌肉在收縮時擴張到四肢的袋子裡），烏龜能夠推動他們的內臟向上或向下，造成有效的呼吸。現今已研究了三個物種在運動期間的呼吸，並且顯示了它們之間不同的模式。當成年雌性綠蠵龜沿著要產卵的海灘爬行時並不呼吸。他們在陸上運動時屛住呼吸，只有在停頓休息時呼吸。北美的箱龜運動期間還是繼續呼吸，而且其換氣的週期並不與肢體動作相關。牠們可能是利用其腹部肌肉在運動中呼吸。最後被研究的物種是紅耳龜。牠們也在運動中呼吸，但他們在運動中的呼吸比在運動間停頓時的呼吸還少，顯示肢體運動和呼吸器具之間可能有機械干擾。箱龜也被觀察到在完全密封的殼內呼吸。
爬行动物的骨骼系统大多数由硬骨组成，骨骼的骨化程度高，很少保留软骨部分。
大部分的爬行動物缺乏次生顎，所以當牠們進食時，無法同時呼吸。鱷魚已發展出骨質次生顎，使牠們可在半隱沒至水中時持續呼吸，並防止嘴中的獵物掙扎時，傷及腦部。石龍子科也演化出骨質次生顎。
爬行動物的排泄系統主要藉由兩顆腎臟。雙孔動物所排泄的主要含氮廢物是尿酸；澤龜龜主要排泄尿素，陸龜如蘇卡達、星龜排尿酸，而部分則排尿液，類似哺乳類。不像哺乳類與鳥類的腎臟，爬行動物的腎臟不能夠製造尿液，尿液可以儲藏更多的身體廢物。這是因為牠們缺乏鳥類與哺乳類所擁有的腎元，稱為亨利氏環（Loop of Henle）。因此許多爬行動物使用牠們的結腸與排泄腔來再度吸收水分。有些爬行動物甚至可利用膀胱來取得水分。有些爬行動物的鼻部與舌部具有鹽腺，可以儲存額外的鹽分。
爬行動物與兩棲類的腦部具有相同的基本部分，但牠們的大腦與小腦稍大。爬行動物的感覺器官多發展良好，除了少部份物種，例如蛇缺乏外耳，但仍具有中耳與內耳。爬行動物具有12對腦神經[1]。
除了陸龜與海龜以外，大部分的雄性爬行動物具有成對的管狀性器官，稱為半陰莖。陸龜與海龜則具有單一陰莖。所有的龜鱉目皆為卵生動物，而某些蜥蜴與蛇是卵胎生或胎生動物。爬行動物藉由泄殖腔來交配、繁衍；泄殖腔位於尾巴基部，可用來排泄與繁殖。
對於某些有鱗目物種而言，雌性個體若達到一定的數量，牠們便能自行複製出單性染色體。這種無性繁殖方式稱為孤雌生殖（Parthenogenesis），目前已有六科蜥蜴，以及一種蛇，被確認具有這種無性繁殖能力，例如：數種壁虎、美洲蜥蜴科（尤其是Aspidocelis）、以及蜥蜴科。被封閉的科莫多龍（巨蜥科）也具有孤雌生殖能力。
除了以上物種以外，變色龍、飛蜥科、夜蜥蜴科、以及嵴尾蜥科，也被推測具有孤雌生殖能力。
爬行動物的蛋，外部是鈣質蛋殼或皮革，覆蓋者內部的羊膜、羊膜囊、以及尿囊。
|title=值左起第52位存在換行符 (帮助) 「爬虫」重定向至此。關於一种可以自动化浏览网络的程序，詳見「网络爬虫」。 爬行綱（学名：Reptilia）动物通稱爬行動物、爬行類、爬蟲類，是一類脊椎動物，屬於四足總綱的羊膜動物，是包括了龟、蛇、蜥蜴、鳄、鸟类及史前恐龙等物种的通称。
本分类过去傳統上包含了史前的似哺乳爬行动物，却没有包含恐龙及似哺乳爬行动物的现存后代——鸟类及哺乳类，而使其成为并系群。根據親緣分支分類法，鳄鱼与鸟类的关系更亲近，因此，现代爬行動物必须包含鸟类才能组合成单系群，再与合弓纲组成单系群羊膜动物，因此有学者一度提出以蜥形綱取代传统的爬行纲，无论如何，也有分类学者选择重新定义爬行纲，即将鸟类包含进来，而原本归类于此的古合弓类则剔除出去，使本分类成为有效的单系群分类。
除了鸟类归类于鸟纲，其他現存的爬行動物都包含在以下4個目：
鱷目：包含鱷魚、長吻鱷、短吻鱷、以及凱門鱷等23個種。 喙頭蜥目：包含生存於紐西蘭的喙頭蜥，共2個種。 有鱗目：包含蜥蜴以及蛇，接近7900個種。 龜鱉目：包含海龜與陸龜，接近300個種。現代的爬行動物棲息於每個大陸，除了南極洲以外，但牠們主要分布於熱帶與副熱帶地區。現存的爬行動物，體型最大的是鹹水鱷，可達7公尺以上，最小的是侏儒壁虎（Jaragua sphaero），只有1.6公分長。除了少數的龜鱉目以外，所有的爬行動物都覆蓋著鱗片。
雖然所有的細胞在代謝時都會產生熱量，大部分的爬行動物不能產生足夠的熱量以保持體溫，因此被稱為冷血動物或變温動物（鸟类、稜皮龜则是例外）。爬行動物依靠環境來吸收或散發內部的熱量，例如在向陽處或陰暗處之間移動，或藉由循環系統將溫暖血液流動至身體內部，將較冷血液流動至身體表層。大部份生存於天然棲息地的爬行動物，可將身體內部的體溫維持在相當狹窄的變化範圍內。不像兩棲類，爬行動物的表皮厚，因此不需要棲息在水邊，吸取水份。由於體溫調節方面的關係，爬行動物可以較少的食物維生。溫血動物通常以較快速度移動，某些蜥蜴、蛇、或鱷魚的移動速度較快。
大部分的爬行動物是卵生動物，牠們的胚胎由羊膜所包覆。然而，某些有鱗目能夠直接生下後代，例如卵胎生或胎生的方式。大部分的胎生爬行動物藉由不同形式的胎盤給與胎兒養分，類似哺乳類的方式。牠們通常提供剛出生幼體適當的初步親代養育。
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 上綱 : 四肢動物上綱 Tetrapoda 綱 : 爬虫綱 Reptilia本文参照
爬虫類（爬蟲類、はちゅうるい）は、脊椎動物の分類群の一つで、分類上は爬虫綱（はちゅうこう、Reptilia）という単位を構成する。現生ではワニ、トカゲ（ヘビを含む）、カメ、ムカシトカゲが含まれる。爬虫類の「爬」の字は「地を這う」の意味を持つ。
古生代に地上で生活を全うできる生物群として3億年前に両生類から分かれて進化した爬虫類は急速に多様化した[1]。そして爬虫類は、その前にいた両生類に代わり世界を支配し始めた。[2]古生代半ばから中生代前半にかけては哺乳類型爬虫類が、中生代には恐竜、翼竜などが、新生代からは鳥類や哺乳類が繁栄した。
現生種としては通常はトカゲ類（ヘビ類を含む）、カメ類、ワニ類、ムカシトカゲを含み、鳥類と哺乳類は含めない。基本として体表は表皮の変形した鱗でおおわれ、4本の脚と尾、乾燥に強い卵（有羊膜卵）などが特徴である。また蛋白質の代謝によって発生するアンモニアは両生類や哺乳類のような尿素ではなく、水に不溶である尿酸に代謝し、糞とともに総排出腔から排泄するものが多い。これも乾燥に対する重要な適応の一つである。
ヘビや、アシナシトカゲを始めとする一部のトカゲのように脚が退化しているものやカメ類のように鱗と骨格が一体化し、甲となったものもある。繁殖形態は卵生で、革質か石灰質の殻におおわれた卵を陸上に産む。生まれた子供は親と同じ姿をしており、変態はしない。ただし直接子供を産む卵胎生の種もいる。キノボリヤモリ、オガサワラヤモリ、ブラーミニメクラヘビなど、単為生殖種が一部に存在する。
多くは変温動物で、体温が外部温度に少なからず依存する。昼行性の爬虫類の多くは日光浴等で体温を高めた上で活動を始める。変温動物で体温を保つ必要がないため、哺乳類や鳥類に比べて食事の間隔は長い。適度な水分さえあれば何も食べずに1ヶ月ほど生きることもある。現生の爬虫類の中には、ウミガメの一部の成体などのように体温の変動幅がわずかな恒温動物的体温調節を行うものもいる。また哺乳類型爬虫類や恐竜などの絶滅種の一部にも恒温動物的体温調節を行っていたものが存在するのではないかと考えられている。
現生種は熱帯や亜熱帯を中心に、南極大陸以外の全世界に分布する。体長2cm、体重1g以下のSphaerodactyus ariasae（ヤモリの一種）からアミメニシキヘビ、アナコンダなど体長10m、イリエワニのように体重1トンを越える種もある。多くは肉食性であるが、大型イグアナ類やリクガメ類などのように雑食や草食のものも存在する。
現生種は4つの目に分類されている。
爬虫類の取り扱いは、上の分類にしたがっている。
爬虫類の分類上の取り扱いには、難しい問題がある。これは、生物の分類を「共通の祖先を持つグループごとの単位」（単系統群）に分類していくべきであるとする考え方に対応して発生した。地球の歴史の中で爬虫類の祖先を考えたり、現生種の遺伝子を分析しそれぞれの種がどのぐらい離れているか（遺伝的距離）を推定する研究から、爬虫類の一部のグループ（恐竜）から鳥類が分かれたことが明らかになってきている。
下記は、爬虫類、鳥類、哺乳類を含む「有羊膜類」をその系統で整理した例（NCBI Taxonomy browser参照）で、それに上の分類を対応させたものである。この分類は一定しておらず、あくまでも一例であることに注意してほしい。特にカメ類の位置には論争がある。
有羊膜類
上の系統分類の考え方に、絶滅した恐竜、魚竜、翼竜などを含むと下記のようになる。ただし、初期有羊膜類の分類・分岐については化石の出土が断片的であることもあいまって両生類との境界も含め非常に流動的であり、wikipediaでも様々な記述が見られる事に注意されたい。おおよそ確定的なのは双弓類、単弓類以降の分類である。
爬虫類（爬蟲類、はちゅうるい）は、脊椎動物の分類群の一つで、分類上は爬虫綱（はちゅうこう、Reptilia）という単位を構成する。現生ではワニ、トカゲ（ヘビを含む）、カメ、ムカシトカゲが含まれる。爬虫類の「爬」の字は「地を這う」の意味を持つ。
파충류(爬蟲類, 라틴어: Reptila, 영어: Reptiles)는 용궁류(蜥形類, Sauropsida) 파충강(爬蟲綱)에 속하는 척추동물(脊椎動物)이다. 린네식 분류법으로 파충류로 분류 되는 동물들을 뜻하며, 공기로 호흡하고, "냉혈(冷血，Cold-Blooded)" 물질대사를 하고, 딱딱한 껍질을 갖고 양막(羊膜, amnion)을 지닌 알을 낳는다. 태생을 할 경우에도 유사한 막(membrane)이라는 시스템을 유지한다. 피부는 비늘과 껍질로 이루어져 있다. 네개의 다리를 지니거나 네발을 지닌 선조에서 유래한 네발동물(영어: Tetrapod)이며, 배(胚, embryo)가 양막이란 막(膜, membrae)에 의해 둘러쌓인 구조인 양막형 알(amniotic eggs)을 낳는다. 현재의 파충류들은 남극을 제외한 모든 대륙에 분포하며, 네 개의 목(目, order)으로 분류된다. 최근에는 조강과 함께 용궁류의 분기군(分岐群, Clade)으로 들어간다. 그러나 일반적인 의미의 파충류는 조강을 제외하고, 거북목을 포함한다.
대표적인 파충류에는 뱀, 도마뱀, 카멜레온, 거북, 자라, 악어 등이 있다. 과거 번성했던 공룡은 파충류로 보고 있으며, 전설에 나오는 용(dragon)은 파충류 모양을 본 뜬 것이다.
파충류는 양서류와 달리 물속에서 살아가는 유생 단계(예, 개구리의 올챙이, 도롱뇽의 올챙이 시기)를 거치지 않는다. 일반적으로 파충류는 알을 낳으며(oviparous (egg-laying)) 비늘을 가진 몇몇 종은 새끼를 낳는다. 새끼를 낳는 경우는 난태생 (ovoviviparity, 알이 만들어지지만 어미 몸 속에서 오래 머물면서 알을 깨고 나올 때 어미 몸 밖으로 배출됨)과 태생(viviparity, 석회질의 껍질을 만들지 않고 새끼를 출산함) 둘 중 하나이다. 태생(viviparous)을 하는 파충류들은 포유류의 태반과 닮은 다양한 형태의 태반을 이용하여 태아에게 영양분을 제공하며, 난태생하는 종의 경우에는 초기에 많은 영양분을 알 속에 넣어주고 알이 깨어날 때까지 돌봐준다.
현존하는 파충류들은 성체의 크기가 1.7 cm(0.6 in)인 작은 도마뱀붙이(게코 도마뱀, Sphaerodactylus ariasae)에서부터 길이가 6m, 몸무게가 1,000kg에 달하는 바다악어(Crocodylus porosus)까지 다양한 크기로 존재한다. 파충류를 연구하는 과학을 양서파충류학(兩棲爬蟲類學, Herpetology)이라 한다.
파충류들은 양서류들과 함께 분류되어 있던 부류에서 떨어져 나왔다. 보통의 살무사나 풀뱀 등이 물에서 사냥하는게 종종 보고되는 등, 종의 다양성이 적었던 스웨덴에서 연구를 했던 칼 폰 린네는 그의 저서, 자연의 체계에서 모든 파충류와 양서류를 "III-양서류"라는 하나의 강(class)으로 분류하였다.[1]
파충류의 계통수는 아래와 같다.
이 중 현존하는 종 가운데 조강을 제외하여 분류하면 다음과 같다.
다음은 2013년 피론(Pyron, R.A.) 등의 연구에 기초한 계통 분류이다.[2]
인룡상목 뱀목
|저작년도= (도움말) 파충류(爬蟲類, 라틴어: Reptila, 영어: Reptiles)는 용궁류(蜥形類, Sauropsida) 파충강(爬蟲綱)에 속하는 척추동물(脊椎動物)이다. 린네식 분류법으로 파충류로 분류 되는 동물들을 뜻하며, 공기로 호흡하고, "냉혈(冷血，Cold-Blooded)" 물질대사를 하고, 딱딱한 껍질을 갖고 양막(羊膜, amnion)을 지닌 알을 낳는다. 태생을 할 경우에도 유사한 막(membrane)이라는 시스템을 유지한다. 피부는 비늘과 껍질로 이루어져 있다. 네개의 다리를 지니거나 네발을 지닌 선조에서 유래한 네발동물(영어: Tetrapod)이며, 배(胚, embryo)가 양막이란 막(膜, membrae)에 의해 둘러쌓인 구조인 양막형 알(amniotic eggs)을 낳는다. 현재의 파충류들은 남극을 제외한 모든 대륙에 분포하며, 네 개의 목(目, order)으로 분류된다. 최근에는 조강과 함께 용궁류의 분기군(分岐群, Clade)으로 들어간다. 그러나 일반적인 의미의 파충류는 조강을 제외하고, 거북목을 포함한다.
악어목(Crocodilia) - 23 종 옛도마뱀목(Sphenodontia) - 2 종. 뱀목(Squamata) - 뱀과 도마뱀을 포함. 약 7,600 종 거북목(Testudines) - 약 300 종대표적인 파충류에는 뱀, 도마뱀, 카멜레온, 거북, 자라, 악어 등이 있다. 과거 번성했던 공룡은 파충류로 보고 있으며, 전설에 나오는 용(dragon)은 파충류 모양을 본 뜬 것이다.
파충류는 양서류와 달리 물속에서 살아가는 유생 단계(예, 개구리의 올챙이, 도롱뇽의 올챙이 시기)를 거치지 않는다. 일반적으로 파충류는 알을 낳으며(oviparous (egg-laying)) 비늘을 가진 몇몇 종은 새끼를 낳는다. 새끼를 낳는 경우는 난태생 (ovoviviparity, 알이 만들어지지만 어미 몸 속에서 오래 머물면서 알을 깨고 나올 때 어미 몸 밖으로 배출됨)과 태생(viviparity, 석회질의 껍질을 만들지 않고 새끼를 출산함) 둘 중 하나이다. 태생(viviparous)을 하는 파충류들은 포유류의 태반과 닮은 다양한 형태의 태반을 이용하여 태아에게 영양분을 제공하며, 난태생하는 종의 경우에는 초기에 많은 영양분을 알 속에 넣어주고 알이 깨어날 때까지 돌봐준다.
현존하는 파충류들은 성체의 크기가 1.7 cm(0.6 in)인 작은 도마뱀붙이(게코 도마뱀, Sphaerodactylus ariasae)에서부터 길이가 6m, 몸무게가 1,000kg에 달하는 바다악어(Crocodylus porosus)까지 다양한 크기로 존재한다. 파충류를 연구하는 과학을 양서파충류학(兩棲爬蟲類學, Herpetology)이라 한다.
