الأسماء في صفحات التنقل
Назва роду походить з арабської мови, в перекладі з якої воно означає «гіркий».
Це один з найбільших родів родини. Відомо понад 500 видів Алое. Найвідоміші серед них — алое деревоподібне (Aloe arborescens), відоме у побуті як «столітник», та алое вера (Aloe vera), що входить до складу багатьох лікарських та косметичних засобів. Зовнішній вигляд алое дуже різноманітний: серед них є і розеткові, і деревоподібні форми, і навіть ліани (Aloe ciliaris); зустрічаються як гігантські, так і мініатюрні рослини.
Історична «батьківщина» алое — посушливі області Африки, Мадагаскару, острова Сокотра, Макаронезії та на півдні Аравійського півострова. Але завдяки декоративним та цілющими властивостями, а також порівняно легкому і швидкому розмноженню багато видів алое були натуралізовані в країни Середземномор'я, Індії, на острів Цейлон, в Мексику, на Кубу. Одним із стародавніх лікарських рослин є алое справжнє, або Барбадоське (A. vera = A. barbadensis). Воно було завезено іспанцями до Європи, звідки поширилося на острів Барбадос і в багато країн Південно-Східної Азії. Деякі види культивували на Закавказзі як лікарські рослини.
22 види Алое входять до списку Конвенції про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (CITES):[1]
43 види Алое входять до Червоного Списку Міжнародного Союзу Охорони Природи.[2]
Лікувальні властивості алое були відомі ще в Стародавньому Єгипті та Китаї. Перше письмове свідоцтво про лікарські властивості алое було виявлено в «Ebers Papyrus» — давньоєгипетському документі, котрий датується 1500 р. до н. е. алое справжньому, як втім пізніше й іншим видам, приписувалися магічні властивості. Звичай народів Близького Сходу вішати гілки алое над входом у будинок нібито сприяє довгому життю і процвітанню мешканців
будинку. Це, очевидно, пов'язано з тим, що алое без води та ґрунту може жити протягом декількох років. Цей звичай був відомий у древніх Ассирії та Вавилонії ще 2000 років тому. У Єгипті він зберігся досі.
З соку листків алое добувають препарат сабур, або алое, який вживається як проносне та жовчогінне. Препарати алое мають протизапальну та знеболювальну властивості. В народній медицині сік листків алое деревовидного (Aloe arborescens), що вирощують у кімнатах під назвою столітника, використовують для лікування опіків, гнійних ран, при туберкульозі легень і шкіри. Лікарський препарат, який часто називають «гірке алое» — сильний проносний засіб. Український вчений В. П. Філатов отримав з листків цієї рослини, після витримування їх у темряві, при зниженій температурі, препарат, який містить біогенні стимулятори. Він підвищує активність організму. Вживається при різних, зокрема очних, захворюваннях (блефариті, кон'юнктивіті, кератиті). Вводиться підшкірно.
Лікарські властивості, екзотичний вигляд та невибагливість у догляді зробили алое надзвичайно популярним в кімнатному квітникарстві. А ще у алое прекрасні квіти. Щоправда, в кімнатних умовах алое зацвітає досить рідко (тому його і називають «столітником» — «цвіте раз на сто років») і в солідному віці (15-20 років). Головна умова при культивуванні, як і для всіх сукулентів — не залити рослину, особливо восени та взимку. Ґрунт — суміш глинисто-дернової і листової землі (3:2) з додаванням невеликої кількості піску, дрібних черепків, торфу. Всі види алое потребують гарного дренажу. Взимку рослини утримують при +10 … +12 ° С, влітку захищають від спекотних променів сонця (на південному вікні), інакше листя червоніють і зморщуються. Улітку полив рясний, взимку — помірний. Підживлюють весною та влітку в період зростання комплексним добривом для кактусів. Пересаджують щорічно, або через рік по мірі зростання. Розмножують алое насінням, живцями, бічними пагонами.
Утворює міжродові гібриди шляхом схрещування з ґастерією (Ґастролея).
У вересні 2010 року в Хмельницькому був створений поп-рок-гурт під назвою «Грань Алое»[3]
.jpg)
