dcsimg

غير معنونة ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

S. coleoptrata are very fast moving centipedes. They have a shorter body and longer legs than other species, preventing them from tripping over themselves as they run. Their legs progressively get longer towards the rear of the body. This allows the rear legs to cross the legs in front of them, going above and to the outside, preventing entanglement. The rear-most legs are actually twice as long as the front-most legs.

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Morphology ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

House centipedes are brown or black in color. Like all arthropods, S. coleoptrata has an exoskeleton made of chitin and sclerotin. Its dorsal-ventrally flattened body is divided into fifteen segments with one pair of legs per segment. The first pair of legs is modified into fangs used for capturing prey and as protection. There are three dorsal longitudinal stripes, and the legs are banded. They have very well developed antennae and compound eyes. Most range from one to six cm in length and are very quick runners in comparison with other centipedes.

Range length: 1 to 6 cm.

Other Physical Features: ectothermic ; heterothermic ; bilateral symmetry ; venomous

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Habitat ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

Scutigera coleoptrata prefers temperate climates and are often found in buildings. They can apparently survive in many humid habitats, as long as there is a place to hide, sufficient humidity, and enough food. They are often found in dark, humid areas such as crevices under rocks and caves. In residences they're more commonly found in basements and bathrooms (probably because of higher humidity there).

Habitat Regions: temperate ; terrestrial

Terrestrial Biomes: savanna or grassland ; forest

Wetlands: marsh ; swamp ; bog

Other Habitat Features: urban ; suburban ; riparian ; caves

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Distribution ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

Scutigera coleoptrata, the common house centipede, is thought to be native to the Mediterranean. Today it can be found throughout Europe, Asia, and North America.

Biogeographic Regions: nearctic (Introduced ); palearctic (Introduced , Native ); oriental (Introduced )

Other Geographic Terms: holarctic

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Trophic Strategy ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

Scutigera coleoptrata is carnivorous, eating worms, snails, cockroaches, silverfish, fly larvae, and other arthropods. It senses its prey using its antennae which have scent and touch receptors on them. House centipedes then use their fangs to hold the prey while injecting poison with the modified front legs. After eating, S. coleoptrata retreats to a safe place to let the food digest.

Animal Foods: insects; terrestrial non-insect arthropods; mollusks; terrestrial worms

Primary Diet: carnivore (Insectivore )

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Benefits ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

House centipedes eat many pest organisms, such as cockroaches (Blattodea) and silverfish (Lepismatidae).

Positive Impacts: controls pest population

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Benefits ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

House centipedes are not aggressive, but can bite people in self-defense. Often their fangs are not strong enough to break the skin. If they do get through skin, the venom injected can cause a painful bite, comparable to a honeybee sting.

As relatively large and active arthropods, many people consider their presence indoors a nuisance.

Negative Impacts: injures humans (bites or stings, venomous ); household pest

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Life Cycle ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

Immature S. coleoptrata hatch from the egg appearing very similar to the adults, although they have only four pairs of legs. As they develop they pass through five larval instars, with each molt gaining more leg pairs. After their fifth molt, they have all fourteen pairs of legs and are mature.

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Conservation Status ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

US Federal List: no special status

CITES: no special status

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Reproduction ( الإنجليزية )

المقدمة من Animal Diversity Web

Scutigera coleoptrata is stimulated by pheromones and sound signals. During courtship, males circle and tap other centipedes looking for a receptive female. Once a mate is found, the male spins a silk pad in which he places his sperm. The female then takes the sperm pouch and fertilizes her eggs. Courtship and reproduction occurs during the warmer months of the year.

Female house centipedes lay their eggs in the soil and cover them up with a sticky substance. Courtship and reproduction occurs during the warmer months of the year.

In laboratory observations, females laid an average of 63 eggs, and a maximum of 151 eggs.

Key Reproductive Features: iteroparous ; seasonal breeding ; gonochoric/gonochoristic/dioecious (sexes separate); sexual ; fertilization (Internal ); oviparous

For about two weeks after the baby centipedes have hatched, the mother and her offspring live in the same place, providing some degree of protection for the young.

Parental Investment: pre-fertilization (Protecting: Female); pre-hatching/birth (Protecting: Female); pre-independence (Protecting: Female)

ترخيص
cc-by-nc-sa-3.0
حقوق النشر
The Regents of the University of Michigan and its licensors
الاقتباس الببليوغرافي
Ricks, W. 2001. "Scutigera coleoptrata" (On-line), Animal Diversity Web. Accessed April 27, 2013 at http://animaldiversity.ummz.umich.edu/site/accounts/information/Scutigera_coleoptrata.html
مؤلف
Winston Ricks, Southwestern University
محرر
Stephanie Fabritius, Southwestern University
محرر
Sara Diamond, Animal Diversity Web
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
Animal Diversity Web

Our top predator | The Smaller Majority by Piotr Naskrecki ( الإنجليزية )

المقدمة من EOL authors

The house centipede (Scutigera coleoptrata) is a particularly welcomed inhabitant of my domestic ecosystem...

ترخيص
cc-publicdomain
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
EOL authors

Strašník dalmatský ( التشيكية )

المقدمة من wikipedia CZ

Strašník dalmatský (Scutigera coleoptrata) je dravý zástupce ze třídy stonožek (Chilopoda) a čeledi strašníkovití (Scutigeridae).

Popis

Dosahuje délky 18 až 24 mm. Má šedivé zbarvení se třemi tmavými podélnými pásy. Končetiny jsou dlouhé, lehce odlomitelné, přičemž jsou v zadní části těla delší než v přední. Má regenerační schopnost – ztracené končetiny se při svlékání znovu nahradí. Jeho kousnutí je bolestivé a mírně jedovaté, citliví lidé po něm mohou mít zdravotní komplikace.

Areál rozšíření

Rozšířen je v jižní Evropě a v teplých, zejména vinohradnických oblastech střední Evropy. Lze ho nalézt i v teplejších částech amerického kontinentu. Žije i v Česku na jižní Moravě.

Stanoviště

Nachází se zejména pod kameny, ale také na zdech, ve sklepech nebo boudách. Vyhledává vinohrady. Je neobyčejně pohyblivý, aktivní v noci.

Potrava

Živí se hmyzem, při jehož lovu používá zadní dlouhé tenké nožky.

Externí odkazy

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia autoři a editory
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia CZ

Strašník dalmatský: Brief Summary ( التشيكية )

المقدمة من wikipedia CZ

Strašník dalmatský (Scutigera coleoptrata) je dravý zástupce ze třídy stonožek (Chilopoda) a čeledi strašníkovití (Scutigeridae).

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia autoři a editory
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia CZ

Spinnenläufer ( الألمانية )

المقدمة من wikipedia DE

Der Spinnenläufer (Scutigera coleoptrata), auch als Spinnenassel bezeichnet, ist ein Hundertfüßer aus der Familie der Scutigeridae. Die ursprünglich aus dem Mittelmeerraum stammende Art wurde durch den Menschen auch in Europa, Asien, Nordamerika, Südamerika und Australien verbreitet und ist somit heute kosmopolitisch verbreitet.

Merkmale

 src=
Kopf eines Spinnenläufers

Spinnenläufer erreichen eine Gesamtlänge von bis zu 15 Zentimetern, wovon der eigentliche Körper nur 25 bis 30 Millimeter ausmacht. Sie sind olivgrün bis gelb mit drei dunklen Längsstreifen entlang des Rückens, die schwarz, blau, violett oder grün sein können. Die Beine sind schwarz geringelt. Der Kopf ist groß und halbkugelig mit auffälligen Komplexaugen mit je 100 bis 200 Ommatidien. Die seitlich ansitzenden Antennen sind sehr lang und weisen bis zu 300 Glieder auf. An ihrem Basalglied sitzt ein Schaftorgan. Zwischen Auge und Antenne liegt ein kleines Tömösvary-Organ. Die Mandibeln sind sehr groß. Die ersten Maxillen weisen auf der Bauchseite Borsten und Fortsätze zur Säuberung der Antennen und Beine auf. Wie bei anderen Scutigeridae, aber im Gegensatz zu den meisten Hundertfüßern ist der Körper im Querschnitt rund. Er weist bei erwachsenen Tieren 15 Segmente mit je einem Beinpaar auf, deren Rückenplatten (Tergite) aber zu sieben Platten verschmolzen sind, die jeweils ein mittiges Atemloch aufweisen. Die Beine sind sehr lang und werden von vorne nach hinten länger. Sie sind im Gegensatz zu den bei Hundertfüßern üblichen zwei mit 34 oder mehr Einzelmuskeln ausgestattet. Die gut entwickelten Coxae tragen einen bauchseitigen Sporn, Präfemur, Femur und Tibia Längsreihen kurzer Dornen und drei lange Enddornen. Der Trochanter ist reduziert. Die langen, vielgliedrigen Tarsi weisen Borsten und Haken auf der Unterseite auf. Das letzte und längste Beinpaar dient nicht der Fortbewegung und fungiert wahrscheinlich als rückwärtiges Tastorgan.[1]

Weitere Arten

In anderen Teilen der Welt kommen noch zahlreiche weitere Arten der Gattung Scutigera vor, die teilweise ähnlich aussehen. Zudem gibt es weitere Gattungen innerhalb der Familie Scutigeridae. In Europa ist Scutigera coleoptrata neben Tachythereua hispanica aus Spanien und Marokko die einzige Art der Spinnenläufer. Allerdings gibt es weitere Arten in Nordafrika und Westasien, wie z. B. Thereuonema microstoma aus Ägypten, Israel und Syrien.

Verbreitung

Der Spinnenläufer ist vor allem im Mittelmeergebiet verbreitet. Hier kommt die Art zirkummediterran vor, von der Iberischen Halbinsel und Marokko im Westen über Italien, Algerien und Tunesien im zentralen Teil bis nach Griechenland, die Türkei, Israel und Ägypten im Osten. In Frankreich kommt die Art dabei auch entlang der Atlantikküste bis in die Bretagne und ins Inland vor, ebenso ist sie auch auf der Balkanhalbinsel weiter abseits vom Mittelmeer zu finden.

Die Art wurde durch den Menschen in andere Teile Europas sowie nach Nordamerika, Asien, Südamerika, Afrika und Australien eingeschleppt, wo sie sich teilweise erfolgreich ausbreiten konnte. In Europa liegen Fundmeldungen aus weiten Teilen Mitteleuropas vor, im Norden bis nach Großbritannien, Norddeutschland und Schweden. In Osteuropa ist die Art aus der Region um das Schwarze Meer bekannt und lebt weiter nördlich bis nach Russland. Auch auf den Azoren, Madeira und den Kanarischen Inseln gibt es Vorkommen.

Amerika wurde vermutlich zuerst in Mexiko und Guatemala besiedelt, heutzutage ist die Art von Kanada im Norden bis Argentinien im Süden bekannt. In den Vereinigten Staaten breitete sich die Art ausgehend von den Südstaaten aus und erreichte 1849 Pennsylvania, 1885 New York und um 1890 Massachusetts und Connecticut. Heutzutage lebt die Art von Virginia im Osten bis nach Kalifornien im Westen und kommt auch entlang der nordwestlichen Pazifikküste der USA vor, wenngleich hier weniger häufig als in anderen Landesteilen. Die ersten Nachweise aus Chile gab es 2011 aus der Metropolregion Santiago und Región de los Lagos.[2]

Im südlichen Afrika ist die Art in Südafrika weit verbreitet. 2013 gab es erste Fundmeldungen aus Mosambik und 2017 aus dem südlichen Malawi. Es gibt zudem Fundmeldungen aus Namibia, Angola, Kenia und Tansania.

In Asien ist die Art bekannt aus Teilen Zentralasiens, Japan, Südkorea, China und in Süd- bis Südostasien aus Indien, Indonesien oder Malaysia, obwohl berichtet wird, dass die Art in Süd- bis Südostasien seltener zu finden ist.

Auch in Australien und Neuseeland kommt die Art vor. In Australien vor allem im Südwesten und Südosten, aber auch in Teilen des zentralen Australiens und in Neuseeland auf der Nordinsel.

In Deutschland wurde die Art zunächst in Weinberge und felsige Habitate in Südwestdeutschland (Rheinland-Pfalz, Baden-Württemberg, Hessen) eingeschleppt, die im Regelfall in sonnigen Gebieten liegen. Da sie sich von Insekten (vor allem Fliegen) und Spinnen ernähren, werden sie von Weinbauern als nützliche Schädlingsvertilger geschätzt. In Deutschland ist die Art überwiegend synanthrop in Häusern verbreitet, am Kaiserstuhl, Bodensee und Isteiner Klotz im Oberrheingebiet sowie im sich nördlich anschließenden Mittelrheintal kann man die Tiere auch außerhalb von Städten antreffen. Bedingt durch die Globale Erwärmung breitet sich die Art zunehmend in Deutschland aus und ist abseits des Oberrheingrabens und Mittelrheintals beispielsweise auch aus Frankfurt am Main, Offenbach am Main, Stuttgart, Kaiserslautern, Neckarelz, Trier und Desloch bekannt. Die nördliche Arealgrenze des indigenen Vorkommens lag 2005 im Norden von Rheinland-Pfalz, es gibt aber auch viele Fundmeldungen weiter nördlich aus Deutschland. Hier können sich die Tiere meist aber nicht lange halten. Die deutschen Vorkommen des Spinnenläufers schließen sich an die Vorkommen in der Schweiz und damit das submediterrane Verbreitungsgebiet an. Die sehr wärmeliebende (thermophile) Art wurde im Rheintal nur unterhalb von 300 m gefunden und ihr Verbreitungsgebiet überschneidet sich im Wesentlichen mit der Weinanbauzone.[3]

In Gebäuden werden die Tiere meistens in Kellern oder im Erdgeschoss gefunden, jedoch auch in höher gelegenen Stockwerken und Dachböden. Außerhalb von Gebäuden sind sie in Städten häufig auch an Mauern, entlang von Straßentunneln und Unterführungen oder auf Bürgersteigen zu finden, jedoch in unmittelbarer Umgebung zu Gebäuden, in die sie sich bei kälteren Temperaturen zurückziehen. Echte Freilandvorkommen werden von steinigen und felsigen Xerothermstandorten beschrieben, wie spaltenreichen Weinbergsmauern, steinigen Weinbergsbrachen, Felsen und Felsfluren. Hier können sie häufig unter Steinen gefunden werden, sind zuweilen aber auch auf Blättern im Gebüsch zu finden. Zahlreiche Funde gibt es auch aus der näheren Umgebung alter Burgen und Festungsanlagen.[3]

Lebensweise

Aktivität und Fortbewegung

Die nachtaktiven Spinnenläufer leben räuberisch von anderen Arthropoden. Sie gehören zu den schnellsten Läufern unter den Gliederfüßern und können Geschwindigkeiten bis zu 420 Millimetern pro Sekunde (~ 1,5 km/h) bei einer Schrittweite von 33 Millimetern erreichen. Dies wird durch verschiedene Anpassungen ermöglicht. Die im Vergleich zu anderen Hundertfüßern reduzierte Beinzahl mit entlang des Rumpfs zunehmender Länge erlaubt eine freie, weit ausholende Bewegung der einzelnen Beine. Dabei ermöglicht die komplexe Muskulatur eine rotierende Bewegung an den vergrößerten Coxae, wobei das Bein weiter nach hinten als nach vorne bewegt und Kraft zugunsten der Geschwindigkeit geopfert wird. Die reduzierte Zahl an Rückenplatten versteift den Rumpf, um seitliche Schlängelbewegungen zu verringern.[4] Der für die schnelle Fortbewegung benötigte Stoffwechsel wird durch ein hoch entwickeltes Atmungssystem unterstützt, das aus sich mehrfach verzweigenden Tracheen besteht, die muskulär versorgt sind, um durch 90 bis 200 Pumpbewegungen pro Minute den Gasaustausch zu erhöhen. Als Blutfarbstoff kommt wie bei anderen Scutigeridae Hämocyanin vor.[1]

Gift

Für den Menschen besteht grundsätzlich keine Gefahr, Spinnenläufer können mit ihren Mandibeln im Normalfall die menschliche Haut nicht durchdringen. Allerdings ist der Biss eines Spinnenläufers, sofern er erfolgen kann, recht schmerzhaft und kann Infektionen oder allergische Reaktionen zur Folge haben. Von sich aus ist der Spinnenläufer nicht angriffslustig, sondern versucht zu fliehen.[5]

Literatur

  • Charles A. Acosta: The House Centipede (Scutigera coleoptrata; Chilopoda): Controversy and Contradiction. In: Journal of the Kentucky academy of science. Band 64, Nr. 1, 2003, S. 1–5 (englisch, Volltext [PDF; 535 kB]).
  • Jeffrey K. Barnes: House centipede. In: Arthropod museum notes. Nr. 19, 2003 (englisch, Volltext).

Einzelnachweise

  1. a b Charles A. Acosta: The House Centipede (Scutigera coleoptrata; Chilopoda): Controversy and Contradiction. In: Journal of the Kentucky academy of science. Band 64, Nr. 1, 2003, S. 1–5 (englisch, Volltext [PDF; 535 kB]).
  2. Eduardo I. Faúndez (2011) On the presence of Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758) (Chilopoda: Scutigeromorpha: Scutigeridae) in the Metropolitan Region, Chile. Boletín de la Sociedad Entomológica Aragonesa (S.E.A.) No. 49:336. Link
  3. a b Frank Schlotmann & Ludwig Simon (2005) Die Verbreitung des Spinnenläufers - Scutigera coleoptrata (LINNAEUS, 1758) - in Deutschland (Chilopoda: Notostigmophora: Scutigeromorpha: Scutigeridae). Fauna Flora Rheinland-Pfalz 10: Heft 3, S. 971–990. Link
  4. Colin Little: The colonisation of land: origins and adaptations of terrestrial animals. Cambridge University Press, 1983, ISBN 0-521-25218-0, S. 136.
  5. Kenneth Weidlich: Spinnenläufer auf dem Vormarsch. In: NABU. Abgerufen am 21. April 2021.
 title=
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autoren und Herausgeber von Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia DE

Spinnenläufer: Brief Summary ( الألمانية )

المقدمة من wikipedia DE

Der Spinnenläufer (Scutigera coleoptrata), auch als Spinnenassel bezeichnet, ist ein Hundertfüßer aus der Familie der Scutigeridae. Die ursprünglich aus dem Mittelmeerraum stammende Art wurde durch den Menschen auch in Europa, Asien, Nordamerika, Südamerika und Australien verbreitet und ist somit heute kosmopolitisch verbreitet.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autoren und Herausgeber von Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia DE

Кадимки субагай кырк аяк ( القيرغستانية )

المقدمة من wikipedia emerging languages
 src=
Кадимки субагай кырк аяк.

Кадимки субагай кырк аяк (лат. Scutigera coleoptrata) кырк аяктар түркүмүндөгү каскактардын бир түрү.

Колдонулган адабияттар

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia жазуучу жана редактор
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia emerging languages

Scutigera coleoptrata ( الإنجليزية )

المقدمة من wikipedia EN

Scutigera coleoptrata, also known as the house centipede, is a species of centipede that is typically yellowish-grey and has up to 15 pairs of long legs. Originating in the Mediterranean region, it has spread to other parts of the world, where it can live in human homes.[1] It is an insectivore; it kills and eats other arthropods, such as insects and arachnids.[2]

Etymology

In 1758, Carl Linnaeus described the species in the tenth edition of his Systema Naturae, giving the name Scolopendra coleoptrata, writing that it has a "coleopterated thorax" (similar to a coleopter).[3] In 1801, Jean-Baptiste Lamarck separated scutigera from scolopendra, calling this species Scutigera coleoptrata.[4] The word scutigera comes from "to bear" (gerere) and "shield" (scutum), because of the shape of the plates in the back of the chilopod.[5]

Morphology

The body of an adult Scutigera coleoptrata is typically 25 to 35 mm (1.0 to 1.4 in) in length, although larger specimens are sometimes encountered.[6] Up to 15 pairs of long legs are attached to the rigid body. Together with the antennae they give the centipede an appearance of being 75 to 100 mm (3 to 4 in) in length.[6] The delicate legs enable it to reach surprising speeds of up to 0.4 meters per second (1.3 ft/s) running across floors, up walls and along ceilings. Its body is yellowish-grey and has three dark dorsal stripes running down its length; the legs also have dark stripes. S. coleoptrata has developed automimicry in that its tail-like hind legs present the appearance of antennae. When the centipede is at rest, it is not easy to tell its cranial end from its caudal end.

Unlike most other centipedes, house centipedes and their close relatives have well-developed faceted eyes.

Reproduction and development

House centipedes lay their eggs in spring. In a laboratory observation of 24 house centipedes, an average of 63 and a maximum of 151 eggs were laid. As with many other arthropods, the larvae look like miniature versions of the adult, albeit with fewer legs. Young centipedes have four pairs of legs when they are hatched. They gain a new pair with the first molting, and two pairs with each of their five subsequent moltings. Adults with 15 pairs of legs retain that number through three more molting stages (sequence 4-5-7-9-11-13-15-15-15-15 pairs).[7]

House centipedes live anywhere from three to seven years, depending on the environment. They can start breeding in their third year. To begin mating, the male and female circle around each other. They initiate contact with their antennae. The male deposits his sperm on the ground and the female then uses it to fertilize her eggs.

Behavior and ecology

Closeup of the head showing forcipules
Scutigera coleoptrata resting on a wall. The antennae are approximately 2 cm long.
Head close-up magnified.

House centipedes feed on spiders, bed bugs, termites, cockroaches, silverfish, ants, and other household arthropods. They administer venom through forcipules. These are not part of their mandibles, so strictly speaking they sting rather than bite. They are mostly nocturnal hunters. Despite their developed eyes, they seem to rely mostly on their antennae when hunting. Their antennae are sensitive to both smells and tactile information. They use both their mandibles and their legs for holding prey. This way they can deal with several small insects at the same time. To capture prey they either jump onto it or use their legs in a technique described as "lassoing". Using their legs to beat prey has also been described.[8] Like other centipedes they can stridulate.

In a feeding study, S. coleoptrata showed the ability to distinguish between possible prey, avoiding dangerous insects. They also adapted their feeding pattern to the type of hazard the prey might pose to them. For wasps, they retreat after applying the venom to give it time to take effect.[8] When the centipede is in danger of becoming prey itself, it can detach any legs that have become trapped. House centipedes have been observed to groom their legs by curling around and grooming them with their forcipules.

In 1902, C. L. Marlatt, an entomologist with the United States Department of Agriculture, wrote a brief description of the house centipede:[1]

It may often be seen darting across floors with very great speed, occasionally stopping suddenly and remaining absolutely motionless, presently to resume its rapid movements, often darting directly at inmates of the house, particularly women, evidently with a desire to conceal itself beneath their dresses, and thus creating much consternation.

Habitat

Outdoors, house centipedes prefer to live in cool, damp places. Centipede respiratory systems do not provide any mechanism for shutting the spiracles, and that is why they need an environment that protects them from dehydration and excessive cold. Most live outside, primarily under large rocks, piles of wood or leaves, in barkdust and especially in compost piles. They often emerge from hiding during the watering of gardens or flowerbeds. These centipedes can be found in almost any part of the house, although they are usually encountered in dark or dimly lit areas such as basements and garages. Inside the home, they can be found in bathrooms and lavatories, which tend to be humid, but they can also be found in drier places like offices, bedrooms and dining rooms. They are usually seen crawling along the ground or floor, but they are capable of climbing walls. The greatest likelihood of encountering them is in spring, when they emerge due to warmer weather and in autumn/fall, when the cooling weather forces them to seek shelter in human habitats.

Distribution

S. coleoptrata is indigenous to the Mediterranean region, but it has spread through much of Europe, Asia, North America and South America.[8] It has also been introduced to Australia.[9]

Biological details

The faceted eyes of S. coleoptrata are sensitive to daylight and very sensitive to ultraviolet light.[10] They were shown to be able to visually distinguish between different mutations of Drosophila melanogaster.[11] How this ability fits with its nocturnal lifestyle and underground natural habitat is still under study. They do not instantly change direction when light is suddenly shone at them, but will retreat to a darker hiding spot.

Some of the plates covering the body segments fused and became smaller during the evolution to the current state of S. coleoptrata. The resulting mismatch between body segments and dorsal plates (tergites) is the cause for this centipede's rigid body.

Tergites 10 and 11 are not fully developed and segment 18 does not have a sternite. This model deviates from descriptions by Lewis who identified only 7 tergites and 15 segments.[12]

Another feature that sets S. coleoptrata apart from other centipedes is that their hemolymph was found to contain proteins for transporting oxygen.

The mitochondrial genome of S. coleoptrata has been sequenced. This opened up discussions on the taxonomy and phylogeny of this and related species.[13]

Interaction with humans

Unlike its shorter-legged but larger tropical cousins, S. coleoptrata can live its entire life inside a building, usually on the ground levels of homes. Many homeowners may be unsettled by house centipedes due their speed and appearance, but they are not routinely dangerous to humans.[14] They are not aggressive and usually flee when disturbed or revealed from cover. Sting attempts are therefore rare unless the centipede is cornered or aggressively handled. Its small forcipules have difficulty penetrating skin, and even successful stings produce only mild, localized pain and swelling, similar to a bee sting. Allergic reactions to centipede stings have been reported, but these are rare; most stings heal quickly and without complication.[6][15]

References

  1. ^ a b Steve Jacobs (2009). House Centipede (PDF). Pennsylvania State University.
  2. ^ Ricks, Winston. "Scutigera Coleoptrata". Animal Diversity. Regents of the University of Michigan. Retrieved 28 March 2015.
  3. ^ Linné, Carl von; Salvius, Lars (1758). Caroli Linnaei...Systema naturae per regna tria naturae :secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. Vol. v.1. Holmiae: Impensis Direct. Laurentii Salvii.
  4. ^ Lamarck, Jean-Baptiste (1801). Systême des animaux sans vertèbres; ou, Tableau général des classes, des classes, des orres et des genres de ces animaux. Paris: L'Auteur.
  5. ^ "Scutigera - Wiktionary". en.wiktionary.org. 4 June 2018. Retrieved 2020-09-23.
  6. ^ a b c Steve Jacobs (March 13, 2017). "House Centipedes". Extension. Pennsylvania State University. Retrieved 2021-06-08.
  7. ^ Walter Ebeling (1978). "Chapter 9, Part 1: Spiders and Ants". Urban Entomology. University of California. pp. 323–353. ISBN 978-0-931876-19-6.
  8. ^ a b c Lewis (2007), pp. 185–186.
  9. ^ "Species Scutigera coleoptrata Linnaeus, 1758". Australian Faunal Directory. Dept of Climate Change, Energy, the Environment and Water, Australia. 2010. Retrieved 15 March 2023.
  10. ^ Victor Benno Meyer-Rochow, Carsten H. G. Müller & Magnus Lindström (2006). "Spectral sensitivity of the eye of Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758) (Chilopoda: Scutigeromorpha: Scutigeridae)". Applied Entomology and Zoology. 41 (1): 117–122. doi:10.1303/aez.2006.117.
  11. ^ Lewis (2007), p. 120.
  12. ^ Richard Fox (June 28, 2006). "Scutigera coleoptrata". Lander University. Archived from the original on September 1, 2006. Retrieved April 1, 2010.
  13. ^ Enrico Negrisolo, Alessandro Minelli & Giorgio Valle (2004). "The mitochondrial genome of the house centipede Scutigera and the monophyly versus paraphyly of myriapods". Molecular Biology and Evolution. 21 (4): 770–780. doi:10.1093/molbev/msh078. PMID 14963096.
  14. ^ Eric R. Eaton (2007). Kaufman Field Guide to Insects of North America. HMCo Field Guides. p. 26. ISBN 978-0-618-15310-7. Retrieved July 3, 2009.
  15. ^ Jeffrey K. Barnes (May 22, 2003). "House centipede". Arthropod Museum. University of Arkansas. Archived from the original on 2017-06-01.

Bibliography

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia authors and editors
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia EN

Scutigera coleoptrata: Brief Summary ( الإنجليزية )

المقدمة من wikipedia EN

Scutigera coleoptrata, also known as the house centipede, is a species of centipede that is typically yellowish-grey and has up to 15 pairs of long legs. Originating in the Mediterranean region, it has spread to other parts of the world, where it can live in human homes. It is an insectivore; it kills and eats other arthropods, such as insects and arachnids.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia authors and editors
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia EN

Hejma centpiedulo ( إسبرانتو )

المقدمة من wikipedia EO
 src=
Hejma centpiedulo

La hejma aŭ aranea centpiedulo (Scutigera coleoptrata) estas specio el la centpieduloj (Myriopoda) vivanta en hejmoj de Nord-Ameriko kaj Eŭropo. Ĝi longas 16–24 mm kaj voras hejmajn fiinsektojn, araneojn, tiel ĝi estas utila. Ĝi ne damaĝas la homajn manĝaĵojn kaj meblojn.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Vikipedio aŭtoroj kaj redaktantoj
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia EO

Scutigera coleoptrata ( الإسبانية، القشتالية )

المقدمة من wikipedia ES

Scutigera coleoptrata (una de las múltiples especies conocidas como ciempiés doméstico) es un ciempiés típicamente gris-amarillento con hasta quince pares de patas. Originalmente endémico de la cuenca del Mediterráneo, se ha extendido a otras partes del mundo, donde suele vivir en casas humanas.[1]​Es insectívoro, por lo que mata y se alimenta de otros artrópodos como insectos y arácnidos.

Etimología

Carlos Linneo había descrito la especie en la décima edición de su Systema Naturae (1758) con el nombre Scolopendra coleoptrata, diciendo que tenía "tórax coleopterado" (con forma de coleóptero).[2]​ En 1801, Jean-Baptiste Lamarck separó los escutígeros de las escolopendras, llamando a esta especie Scutigera coleoptrata.[3]​ La palabra escutígero viene de "portar" (gerere) y "escudo" (scutum), debido a la forma de los segmentos torácicos del quilópodo.[4][5]

Morfología

S. coleoptrata mide entre 10 mm (0 plg) a 50 mm (2 plg) de largo y puede tener hasta quince pares de patas bastante largas. Estas delicadas patas están ancladas en un cuerpo rígido. Esto le permite alcanzar velocidades sorprendentes de hasta 0.4 metros por segundo[6]​ corriendo por el suelo, paredes y techos. Suele arrastrarse por las tuberías de drenaje.Su cuerpo es amarillo grisáceo y su dorso tiene a lo largo tres rayas oscuras; también sus patas tienen una raya oscura. Al contrario de otros centípodos y otros parientes cercanos, los ciempiés domésticos tienen ojos compuestos bien desarrollados. S. coleoptrata ha desarrollado automimetismo por lo que sus últimas patas parecen antenas. Cuando descansa, no es fácil distinguir su parte frontal y trasera.

Reproducción y desarrollo

Los ciempiés domésticos ponen sus huevos en primavera. En un experimento de laboratorio con veinticuatro ciempiés domésticos, se pusieron entre 63 y 151 huevos. Como otros artrópodos, la larva es como una versión en miniatura del adulto, aunque con menos patas. Los centípodos jóvenes poseen cuatro pares de patas al salir del huevo. Ganan un nuevo par de patas con la primera muda, y dos pares con cada una de sus subsiguientes cinco mudas. Los adultos con quince patas retienen este número durante tres estadios de muda (secuencia 4-5-7-9-11-13-15-15-15-15 pares).[7]​ Viven en cualquier lugar entre tres y siete años, dependiendo del entorno. Pueden empezar a aparearse a partir de su tercer año. Para aparearse, el macho y la hembra forman un círculo alrededor del otro, iniciando el contacto con sus antenas. El macho deposita su esperma en el suelo y la hembra lo usa para fertilizar sus huevos.

Comportamiento y ecología

 src=
Primer plano de la cabeza mostrando las patas modificadas

Los ciempiés domésticos se alimentan de arañas, chinches, cucarachas, termitas, pececillos de plata, hormigas y otros artrópodos domésticos. No tienen mandíbula, por lo que estrictamente hablando aguijonean más que morder. Suelen ser cazadores nocturnos. Aunque tienen ojos desarrollados se apoyan más en sus antenas a la hora de cazar. Sus antenas son un receptor sensorial que detecta información tanto olfativa como táctil. Usan su boca y sus patas para sujetar a sus presas. De esta manera pueden lidiar con varios insectos pequeños a la vez. Para capturar a sus presas o bien saltan sobre ellas o utilizan sus patas en una técnica que se describe como «lazar». También se ha descrito que usan sus patas para vencer a sus presas.[8]​ En un estudio de su alimentación, S. coleoptrata mostró la habilidad de discernir entre sus posibles presas. Evitó a los insectos peligrosos. También adaptó sus patrones de alimentación a los peligros que la presa pueda representar para ellos. Para las avispas, se retiran después de aplicar el veneno para darle tiempo a surtir efecto.[8]​ Cuando el ciempiés se encuentra en peligro de convertirse en presa, puede desprenderse de las patas que han quedado atrapadas.

Hábitat

En exterior, el ciempiés doméstico prefiere vivir en lugares frescos y húmedos. El sistema respiratorio de los centípodos no provee ningún mecanismo para cerrar los espiráculos. Por esto necesitan un ambiente que les proteja de la deshidratación y del excesivo frío. Muchas veces viven fuera, mayormente bajo grandes rocas, montones de madera o de composta. Dentro de la casa se pueden encontrar casi en cualquier lugar. Se encuentran de manera más común en sótanos y baños, que tienden a ser más húmedos, pero se los puede encontrar en lugares más secos como despachos, dormitorios o comedores. El momento con más posibilidades de encontrarse con ellos es en primavera, cuando salen porque el tiempo se ha vuelto más templado, y en otoño, cuando el tiempo más fresco les hace buscar refugio en hábitats humanos.

Distribución

Scutigera coleoptrata es originaria de la región mediterránea, pero se ha expandido a la mayoría de Europa, Asia y América. Se piensa que fue introducida en América por primera vez en México y Guatemala y ahora llegan hasta Canadá y el sur de Argentina.[8]​ En los Estados Unidos, se extiende hacia el norte desde los estados del sur, alcanzando Pensylvania en 1849, Nueva York en 1885 y Massachusetts y Connecticut alrededor de 1890. En 2009, su distribución se extiende desde Virginia al este de la costa de California en el oeste. En Sudáfrica se han encontrado en la Provincia Occidental del Cabo y en los alrededores de Ciudad del Cabo, (se han dado avistamientos en Pinelands, Vredehoek, Mowbray, Edgemead y Gordon's Bay) también en KwaZulu-Natal, en la ciudad de Pietermaritzburg. También se han encontrado en el este y sureste de Australia, desde Sídney a Tasmania, Nueva Zelandia, así como en Corea del sur. Recientemente ha sido citado para Chile, en donde se encuentra en las Regiones de Valparaíso[9]​ y de Los Lagos[10]

En la Universidad de Delaware, son conocidos como Rodney Bugs[11]​ por la infestación del Rodney Complex residence hall.

Detalles biológicos

Los ojos compuestos de Scutigera coleoptrata son sensibles a la luz diurna y muy sensibles a la luz ultravioleta.[12]​ Muestran ser capaces de distinguir visualmente diferentes mutaciones de Drosophila melanogaster. Cómo esta habilidad encaja con su estilo de vida nocturno y subterráneo todavía está bajo estudio. No cambian de dirección automáticamente cuando la luz les da de repente directamente, pero se retiran a esconderse a un lugar más oscuro. Algunas de las placas que cubren los segmentos de su cuerpo se fusionaron y se volvieron más pequeños durante su evolución. El resultado es que los segmentos del cuerpo y las placas dorsales (tergitas) no coinciden y por eso tienen el cuerpo rígido.

Las tergitas 10 y 11 no están totalmente desarrolladas y el segmento 18 no tiene sternum. Este modelo se desvia de las descripciones de Lewia, quien identificó solo 7 tergitas y 15 segmentos.[13]

Otra característica que coloca a S. coleoptrata aparte de otros centípodos es que su hemolinfa contiene hemocianina, proteínas que transportan oxígeno.

El genoma mitocondrial de Scutigera coleoptrata ha sido secuenciado. Esto ha abierto discusiones sobre la taxonomía y filogenia de esta y otras especies relacionadas.[14]

Referencias

  1. Steven J. Jacobs (19 de octubre de 2009). House Centipede. Pennsylvania State University. Archivado desde el original el 9 de octubre de 2011. Consultado el 24 de julio de 2011. «The house centipede, believed to have originated in the Mediterranean region, was introduced into Mexico and the Southern United States and has increased its distribution.»
  2. Linnæus, Carolus (1758). «INSECTA APTERA». En Laurentius Salvius, ed. Systema naturae per regna tria naturae :secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis. (en latín). Biodiversity Heritage Library: Holmiae. p. 638. Consultado el 23 de septiembre de 2020.
  3. Lamarck, Jean-Baptiste Pierre Antoine de Monet de (1801). «ARACHNIDES». Systême des animaux sans vertèbres; ou, Tableau général des classes, des classes, des orres et des genres de ces animaux. (en francés). Paris. p. 182. Consultado el 23 de septiembre de 2020.
  4. «Scutigera» (en inglés). «From Latin scūtum (“shield”) + a suffix meaning bearing (compare the English suffix -gerous).»
  5. «Gero». Wikcionario.
  6. «Centipedes: Chilopoda - House Centipede (Scutigera coleoptrata): Species Accounts». 2004.
  7. Walter Ebeling. «Chapter 9, Part 1: Spiders and Ants». Urban Entomology. University of California. pp. 323-353. ISBN 0931876192. Archivado desde el original el 8 de julio de 2017. Consultado el 24 de julio de 2011.
  8. a b c J. G. E. Lewis (2007). The Biology of Centipedes. Cambridge: Cambridge University Press. pp. 185–186. ISBN 0521234131.
  9. Faúndez, E. I. & J. M. Contreras 2017 Nuevos registros de Escutigera coleoptrata (Linneo, 1758) (Chilopoda: Scutigeromorpha: Scutigeridae) en La Región de Valparaíso, Chile. Arquivos Entomolóxicos, 17:43-44
  10. Faúndez, E. I. 2011. On the presence of Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758) (Chilopoda: Scutigeromorpha: Scutigeridae) in the Metropolitan Region, Chile. Boletín de la Sociedad Entomológica Aragonesa, 49:336
  11. «I've Seen the Rodney Bugs!».
  12. Victor Benno Meyer-Rochow, Carsten H. G. Müller & Magnus Lindström (2006). «Spectral sensitivity of the eye of Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758) (Chilopoda: Scutigeromorpha: Scutigeridae)». Applied Entomology and Zoology 41 (1): 117-122. doi:10.1303/aez.2006.117.
  13. Richard Fox (28 de junio de 2006). «Scutigera coleoptrata». Lander University. Archivado desde el original el 19 de julio de 2010. Consultado el 1 de abril de 2010.
  14. Enrico Negrisolo, Alessandro Minelli & Giorgio Valle (2004). «The mitochondrial genome of the house centipede Scutigera and the monophyly versus paraphyly of myriapods». Molecular Biology and Evolution 21 (4): 770-780. PMID 14963096. doi:10.1093/molbev/msh078.

 title=
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autores y editores de Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia ES

Scutigera coleoptrata: Brief Summary ( الإسبانية، القشتالية )

المقدمة من wikipedia ES

Scutigera coleoptrata (una de las múltiples especies conocidas como ciempiés doméstico) es un ciempiés típicamente gris-amarillento con hasta quince pares de patas. Originalmente endémico de la cuenca del Mediterráneo, se ha extendido a otras partes del mundo, donde suele vivir en casas humanas.​Es insectívoro, por lo que mata y se alimenta de otros artrópodos como insectos y arácnidos.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autores y editores de Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia ES

Hämähäkkijuoksijainen ( الفنلندية )

المقدمة من wikipedia FI

Hämähäkkijuoksijainen (Scutigerida coleoptrata)[1] on kellanharmaa juoksujalkainen, jolla on 15 jalkaparia. Laji on levinnyt laajalti ympäri maailman syntysijoiltaan Välimeren alueelta. Juoksujalkainen elää yleensä ihmisasumuksissa. Se on petoeläin joka metsästää tyypillisesti niveljalkaisia, kuten hämähäkkieläimiä ja hyönteisiä.

Hämähäkkijuoksijainen surmaa saaliinsa ruiskuttamalla siihen pienen määrän myrkkyä. Ne pistävät joskus ihmistäkin, mikä aiheuttaa paikallista turvotusta ja kipua.[2]

Lähteet

  1. Markku Savela: All (in this database) Life forms list (with Finnish common names) funet.fi. Viitattu 8.2.2010.
  2. Meggitt J: What Is the Difference Between a Silverfish & a House Centipede? Demand Media. Viitattu 13.5.2015.
Tämä eläimiin liittyvä artikkeli on tynkä. Voit auttaa Wikipediaa laajentamalla artikkelia.
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedian tekijät ja toimittajat
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia FI

Hämähäkkijuoksijainen: Brief Summary ( الفنلندية )

المقدمة من wikipedia FI

Hämähäkkijuoksijainen (Scutigerida coleoptrata) on kellanharmaa juoksujalkainen, jolla on 15 jalkaparia. Laji on levinnyt laajalti ympäri maailman syntysijoiltaan Välimeren alueelta. Juoksujalkainen elää yleensä ihmisasumuksissa. Se on petoeläin joka metsästää tyypillisesti niveljalkaisia, kuten hämähäkkieläimiä ja hyönteisiä.

Hämähäkkijuoksijainen surmaa saaliinsa ruiskuttamalla siihen pienen määrän myrkkyä. Ne pistävät joskus ihmistäkin, mikä aiheuttaa paikallista turvotusta ja kipua.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedian tekijät ja toimittajat
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia FI

Scutigère véloce ( الفرنسية )

المقدمة من wikipedia FR

Scutigera coleoptrata

La Scutigère véloce, Scutigera coleoptrata, est une espèce de myriapodes de la famille des Scutigeridae et du genre Scutigera. Originaire d'Europe elle s'est répandue dans le monde entier.

La Scutigère, comme les autres myriapodes (mille-pattes), présente un corps composé d'une tête et d'un nombre variable d'anneaux portant les pattes. Il ne s'agit pas d'insectes (dont le plan de corps est composé d'une tête, d'un thorax portant trois paires de pattes et d'un abdomen).

Son aire de distribution est mondiale, avec une plus grande population dans les régions chaudes et particulièrement méditerranéennes.

Description

 src=
Scutigère véloce, Slovénie

Une scutigère véloce adulte possède quinze paires de pattes fragiles qui se détachent facilement (autotomie), soit, comme tous les chilopodes, une paire de pattes par segment.

Les pattes postérieures sont nettement plus longues que les autres.

 src=
Scutigère véloce, Sanctuaire de faune de Khao Soi Dao, Thaïlande

La taille du corps varie de 25 à 30 mm (longueur maximum : 50 mm)[1], mais peut atteindre une dizaine de centimètres, pattes comprises.

Les longues pattes arrière ressemblant à des antennes, il est difficile de distinguer l'avant de l'arrière de l'animal au repos.

Son corps est recouvert d'un exosquelette de chitine divisé en neuf plaques tergales ressemblant à des boucliers (d'où le nom de « scutigère »).

Sa couleur varie de beige à jaunâtre, son dos est strié tout du long de trois raies foncées tandis que le dessous est presque blanc.

Elle est dite « véloce » parce qu'elle se déplace très vite, jusqu'à 0,4 m/s[2], pour attaquer ses proies afin de les paralyser à l'aide du venin délivré par ses forcipules fixées sous la tête, sur le premier segment de son corps.

Développement

À l'éclosion de l'œuf, les jeunes scutigères n'ont que quatre paires de pattes. Elles se développent en plusieurs phases, acquérant ensuite 5 puis 7, 9, 11, 13 et enfin 15 paires de pattes[3].

Comportement

 src=
Gros plan sur la tête d'une Scutigère véloce.

Il s'agit d'un arthropode lucifuge et hygrophile.

Ce prédateur est capable de sauter d'un meuble ou d'effectuer des virages à 90 degrés vers une cachette propice. Les sens de la vision (grâce à deux yeux à facettes), de l'ouïe et de l'odorat sont assez développés.

Prédatrice très active, la scutigère véloce est parfois capable d'attaquer une guêpe, ou une araignée.

Reproduction

Les Scutigères véloces pondent généralement en été. Pour se reproduire, le mâle et la femelle tournent l'un autour de l'autre en entrant en contact à l'aide de leurs antennes ; le mâle dépose sa semence sur le sol, que la femelle viendra par la suite récupérer dans ses voies génitales afin d'être fécondée.

Systématique

L'espèce a été décrite par le naturaliste suédois Carl von Linné en 1758 sous le nom de Scolopendra coleoptrata[4],[5]. Étymologie : scutum et gerere signifient, en latin, bouclier et porter. C'est l'espèce type pour le genre. "Coleoptrata" signifie "en forme de coléoptère".

Synonymie

Liste des synonymes de Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758) :

  • Cermatia capensis Templeton, 1843[4]
  • Cermatia coleoptrata (Linnaeus, 1758)[5]
  • Cermatia floridana Newport, 1845[4]
  • Cermatia livida Leach, 1817[4],[5]
  • Cermatia variegata Risso, 1826[4]
  • Cryptomera nemura Rafinesque, 1820[4]
  • Julus araneoides Linnaeus, 1758[5]
  • Julus araneoides Pallas, 1772[4]
  • Selista forceps Rafinesque, 1820[4],[5]
  • Scolopendra aranea Scopoli, 1763[4],[5]
  • Scolopendra coleoptrata Linnaeus, 1758[4],[5]
  • Scolopendra lineata Rossi, 1790[4],[5]
  • Scolopendra nigricans Geoffroy, 1762[4]
  • Scutigera asiaeminoris Verhoeff, 1905[4]
  • Scutigera coleoptrata crinita Attems, 1902[4],[5]
  • Scutigera coleoptrata genuina Verhoeff, 1905[4]
  • Scutigera coleoptrata graeca Verhoeff, 1905[4],[5]
  • Scutigera coleoptrata insularum Verhoeff, 1905[4],[5]
  • Scutigera coleoptrata natalensis Verhoeff, 1905[4]
  • Scutigera longipes Lamarck, 1818[4]
  • Scutigera mohamedanica Verhoeff, 1936[4]
  • Scutigera muscivora Verhoeff, 1905[4]
  • Scutigera pretzmanni Würmli, 1973[4]
  • Scutigera rubrovittata Verhoeff, 1905[4]

Noms vernaculaires

  • Millepattes-araignée
  • Mille-pattes de maison
  • Millepattes-minute
  • Scutigère véloce

La Scutigère véloce et l'Homme

La Scutigère peut se loger dans les lieux domestiques, sur les murs et dans les pièces plutôt sombres et humides comme les salles de bains ou les caves, car elle cherche l'humidité et n'aime pas la luminosité. Elle peut parfois être coincée dans des objets à surface lisse dont la sortie lui est difficile, comme les baignoires.

Si elle peut effrayer certaines personnes, la Scutigère véloce est inoffensive pour l’Homme et cherchera le plus souvent à fuir vers une cachette propice. Elle ne pique ses agresseurs qu'en dernier recours à l'aide de pattes qui ont évolué en crochets venimeux. Le venin provoque une réaction épidermique semblable à celle d'une piqûre de guêpe[6],[7]. De très rares cas d'allergies peuvent être observés.

Cet animal est un prédateur des moustiques, des punaises de lit, des fourmis, des termites, des blattes, des poissons d'argent, etc. Son installation dans une maison est le signe de la présence de ces insectes, dont les scutigères se nourrissent.

Réduire les populations de ces divers insectes — généralement attirés par des denrées périssables — est le meilleur moyen de se débarrasser des scutigères.

Notes et références

Voir aussi

Publication originale

(la) Carl von Linné, chap. 242 « Scolopendra », dans Systema naturæ : per regna tria naturæ, secundum classes, ordines, genera, species, cum characteribus, differentiis, synonymis, locis, vol. 1 : Holmiae, 1758, 10e éd., 824 p. (lire sur Wikisource, présentation en ligne, lire en ligne), p. 638

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Auteurs et éditeurs de Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia FR

Scutigère véloce: Brief Summary ( الفرنسية )

المقدمة من wikipedia FR

Scutigera coleoptrata

La Scutigère véloce, Scutigera coleoptrata, est une espèce de myriapodes de la famille des Scutigeridae et du genre Scutigera. Originaire d'Europe elle s'est répandue dans le monde entier.

La Scutigère, comme les autres myriapodes (mille-pattes), présente un corps composé d'une tête et d'un nombre variable d'anneaux portant les pattes. Il ne s'agit pas d'insectes (dont le plan de corps est composé d'une tête, d'un thorax portant trois paires de pattes et d'un abdomen).

Son aire de distribution est mondiale, avec une plus grande population dans les régions chaudes et particulièrement méditerranéennes.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Auteurs et éditeurs de Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia FR

Štitonosna striga ( الكرواتية )

المقدمة من wikipedia hr Croatian

Štitonosna striga (Scutigera coleoptrata) iz razreda strige (Chilopoda), žuto-sive boje, kratkog tijela (do 3 cm) i 15 pari dugačkih nogu koje joj omogućavaju vrlo brzo kretanje po zidovima i stropovima. Jedna je od više vrsta striga poznatih kao kućna stonoga.

Građa tijela

Pri mirovanju nije lako odrediti gdje im je glava jer im je zadnji par nogu najdulji i nalikuje na ticala. S leđne strane ima 8 zaštitnih pločica po kojima je nazvana.

Stanište i ponašanje

Živi u vlažnim prostorima. U kućama to su najčešće podrumi i kupaonice, u dvorištima hrpe drva ili kamenja, zidovi s puno pukotina. Aktivna je noću, danju se uglavnom skriva. Hrani se kukcima (žoharima, mravima), paucima, grinjama i ustvari je insektivor zbog čega je koristan stanovnik doma.

Razmnožavanje

Polaže jajašca u proljeće. Ličinke izgledaju kao minijaturni odrasli oblici s četiri para nogu. Prilikom prvog presvlačenja dobiju jedan par nogu, a svakim novim presvlačenjem dobijaju po dva para. Počinju se razmnožavati s tri godine. Mužjak polaže sjeme na tlo, a ženka ga koristi da oplodi jaja. Žive od tri do sedam godina, ovisno o okolišu.[1]

Odnos s ljudima

 src=
Glava štitonosne strige

Smatraju se bezopasnima za ljude i kućne ljubimce, a ugrizom ne mogu probiti ljudsku kožu.

 src=
Štitonosna štriga na zidu

Izvori

  1. Ivo Matoničkin, Ivan Habdija, Biserka Primc-Habdija, Beskralješnjaci, biologija viših avertebrata, Školska knjiga, Zagreb, 1999. ISBN 953-0-30824-8
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autori i urednici Wikipedije
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia hr Croatian

Štitonosna striga: Brief Summary ( الكرواتية )

المقدمة من wikipedia hr Croatian

Štitonosna striga (Scutigera coleoptrata) iz razreda strige (Chilopoda), žuto-sive boje, kratkog tijela (do 3 cm) i 15 pari dugačkih nogu koje joj omogućavaju vrlo brzo kretanje po zidovima i stropovima. Jedna je od više vrsta striga poznatih kao kućna stonoga.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autori i urednici Wikipedije
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia hr Croatian

Húsmargfætla ( الآيسلندية )

المقدمة من wikipedia IS

Húsmargfætla (fræðiheiti: Scutigera coleoptrata) er gul-grá margfætla af Scutigeromorpha ættbálki.

Húsmargfætlan er skordýraæta sem nærist m.a. á minni kóngulóm, veggjalúsum, termítum, kakkalökkum, silfurskottum, maurum og klafhölum. Hún drepur bráðina með eitruðu biti. Vegna afráns á skordýrum er hún vinsæll lífrænn meindýraeyðir.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Höfundar og ritstjórar Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia IS

Scutigera coleoptrata ( الإيطالية )

المقدمة من wikipedia IT

La scutigera (/skuˈtiʤera/[1]; Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758)) è un artropode chilopode grigio-giallastro con 15 paia di zampe. Originario della regione mediterranea, si è diffuso in altre parti del mondo e vive solitamente negli ambienti abitati. È un insettivoro, cioè uccide e mangia insetti.

Descrizione

La scutigera adulta ha 15 lunghissime e delicate paia di zampe, ed un corpo rigido che le permette di correre con sorprendente velocità su pareti, soffitti e pavimenti. Il corpo è grigio-giallastro e ha tre linee dorsali scure che lo percorrono in lunghezza. Anche le zampe hanno strisce nere. A differenza di molti altri chilopodi, la scutigera e i suoi parenti più prossimi hanno occhi composti ben sviluppati.

Gli esemplari giovani hanno quattro paia di zampe alla nascita. Ne acquisiscono un altro paio con la prima muta e due paia con ognuna delle successive mute. Vivono dai tre ai sette anni, a seconda dell'ambiente. Curiosamente, i maschi di questa specie sono tra i pochi artropodi con genitali prensili.

Biologia

 src=
Una Scutigera coleoptrata mentre si nutre di una falena

La scutigera si nutre di ragni, cimici, termiti, scarafaggi, pesciolini d'argento ed altri insetti domestici. Uccide la sua preda iniettando veleno attraverso il primo paio di zampe e non attraverso il morso come spesso si legge.[2][3][4]

La scutigera depone le uova in primavera. In un esperimento effettuato in laboratorio con 24 scutigere è stata deposta una media di 63 uova con un massimo di 151.

Distribuzione e habitat

La scutigera è indigena della regione mediterranea, ma si è diffusa attraverso buona parte dell'Europa, dell'Asia e del Nord America. Negli USA, si è diffusa partendo dagli stati meridionali e dal Messico. Ha raggiunto la Pennsylvania nel 1849, New York nel 1885, il Massachusetts attorno al 1890 ed ora si estende ad ovest verso la costa della California e a nord nel Canada (Lewis 1981). La scutigera prospera anche negli stati del midwest, come il Michigan e l'Ohio.

Fuori dalle case, le scutigere preferiscono vivere in ambienti freschi e umidi. La maggior parte vive all'esterno, principalmente sotto grosse pietre, cataste di legna e soprattutto nei cumuli di compost. Nelle case si possono trovare in quasi ogni angolo: principalmente si trovano in cantine, bagni, lavanderie e cucine dove c'è umidità, ma anche in luoghi generalmente più secchi come uffici, camere da letto e soggiorni.
È piuttosto normale vederle in primavera, periodo in cui escono a causa del clima più caldo, ed in autunno, quando il freddo le spinge a trovare un riparo nelle case.

Rapporti con la specie umana

 src=
Vista frontale di Scutigera.

La scutigera è un animale inoffensivo per gli umani;[5] anche se accade molto raramente, la scutigera può pungere un essere umano ma soltanto quando, sentendosi aggredita, cerca l'ultima via di scampo. Quando succede, la puntura non è peggiore di quella di un'ape. Generalmente si tratta di un leggero dolore e gonfiore nella zona della puntura, che normalmente sparisce nel giro di qualche ora. Tuttavia la puntura può causare problemi di salute nei rarissimi casi di soggetti allergici al suo blandissimo veleno, simile a quello della maggior parte dei chilopodi. In alcuni casi si possono verificare delle eruzioni cutanee con piccoli rigonfiamenti, come ad esempio una reazione pruriginosa simile a una puntura di zanzara oppure una reazione allergica comparabile, in termini di dolore, alla puntura di un'ape.

Dal punto di vista antropico, si tratta di un animale molto utile, in quanto ripulisce le abitazioni da numerosi insetti dannosi quali zanzare, cimici dei letti, formiche, termiti, blatte o pesciolini d'argento.

Il veleno della scutigera è troppo debole per causare danni seri ad animali domestici come cani e gatti.

Le tecniche di eliminazione della scutigera dalle case comprendono la deumidificazione delle aree in cui vivono, l'eliminazione di grosse popolazioni di insetti domestici, il sigillo delle crepe nei muri e l'assistenza di un disinfestatore.

Note

  1. ^ Scutigera, in Treccani.it – Vocabolario Treccani on line, Istituto dell'Enciclopedia Italiana. URL consultato l'8 novembre 2016.
  2. ^ House centipedes: what you need to know, su westernexterminator.com.
  3. ^ Centipede Stings, su poison.org.
  4. ^ Scutigera coleoptrata - Scutigera - Animali Velenosi, su animali-velenosi.it.
  5. ^ Pagina sui miriapodi, su lucianabartolini.net.

Bibliografia

  • Cloudsley-Thompson, J. L. 1968. Spiders, scorpions, centipedes and mites. Pergamon Press, Oxford. 278 pages.

 title=
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autori e redattori di Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia IT

Scutigera coleoptrata: Brief Summary ( الإيطالية )

المقدمة من wikipedia IT

La scutigera (/skuˈtiʤera/; Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758)) è un artropode chilopode grigio-giallastro con 15 paia di zampe. Originario della regione mediterranea, si è diffuso in altre parti del mondo e vive solitamente negli ambienti abitati. È un insettivoro, cioè uccide e mangia insetti.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autori e redattori di Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia IT

Spinduizendpoot ( البلجيكية الهولندية )

المقدمة من wikipedia NL

De spinduizendpoot (Scutigera coleoptrata) is een lid van de duizendpotigen (Myriapoda). Hij heeft een opvallende verschijning, zoals vijftien paar poten, en komt oorspronkelijk voor rond de Middellandse Zee. Het is een klein roofdiertje dat vaak te vinden is in slaapkamers en badkamers waar hij zich erg snel uit de voeten kan maken.

De potenparen aan de achterzijde zijn langer dan die aan de voorzijde. Het voorste potenpaar is zeer kort, het achterste paar is juist zeer lang en dun; deze twee laatste poten dienen als tastorgaan. Ook de antennes zijn zeer lang en dun, waardoor de voor- en achterzijde wat op elkaar lijken. De ogen van het dier zijn echter goed te zien. Soorten uit de orde Scutigeromorpha hebben als enige van alle duizendpotigen samengestelde ogen, die beter zijn ontwikkeld. De kleur is lichtbruin tot bruingrijs, op de bovenzijde zijn drie donkere lengtestrepen zichtbaar. De lengte is ongeveer 2,5 tot bijna 4 centimeter.

Verspreiding

Ook al komt Scutigera coleoptrata oorspronkelijk uit de gebieden rond de Middellandse Zee, het verspreidingsgebied heeft zich de afgelopen 150 jaar flink uitgebreid. Verder noordelijk in Europa komt de soort ook al voor. Ook wordt het beestje sinds de 19e eeuw gevonden in Midden- en Noord-Amerika. De diertjes geven de voorkeur aan donkere ruimten, vandaar dat men ze vaak vindt in badkamers en slaapkamers. Als ze buiten leven is het vaak in een vochtige omgeving, zoals bladafval of tussen stapels brandhout.

Voortplanting

Scutigera coleoptrata plant zich voornamelijk in het voorjaar voort. Het vrouwtje legt tussen de 60 en 150 eieren. De larven die uit de eieren komen hebben nog maar vier paar poten. Na meerdere vervellingen komen de larven uiteindelijk uit op een volwassen dier met vijftien paar poten. Zo af en toe komt er ook een exemplaar voor die een poot mist; net als andere geleedpotigen laten de poten los als ze worden vastgepakt, dit wordt autotomie genoemd. De levensverwachting is enkele jaren.

Voeding

De dieren worden niet zelden aangetroffen in huizen, wat doet vermoeden dat ze op voedsel afkomen. Scutigera coleoptrata is echter een roofdier, zoals alle duizendpoten jaagt hij op kleine andere ongewervelden. Exemplaren die in huis leven jagen op veel als onhygiënisch of schadelijk beschouwde dieren als termieten, kakkerlakken, zilvervisjes en bedwantsen. De Scutigera steekt zijn prooi met de gemodificeerde voorpoten bij zijn kop en spuit die in met gif. Over het algemeen is de Scutigera ongevaarlijk voor mensen, en bovendien nachtactief waardoor confrontaties zeldzaam zijn. Ze kunnen echter wel steken bij aanraking, het effect is vergelijkbaar met de steek van een bij.

Externe links

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia-auteurs en -editors
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia NL

Spinduizendpoot: Brief Summary ( البلجيكية الهولندية )

المقدمة من wikipedia NL

De spinduizendpoot (Scutigera coleoptrata) is een lid van de duizendpotigen (Myriapoda). Hij heeft een opvallende verschijning, zoals vijftien paar poten, en komt oorspronkelijk voor rond de Middellandse Zee. Het is een klein roofdiertje dat vaak te vinden is in slaapkamers en badkamers waar hij zich erg snel uit de voeten kan maken.

De potenparen aan de achterzijde zijn langer dan die aan de voorzijde. Het voorste potenpaar is zeer kort, het achterste paar is juist zeer lang en dun; deze twee laatste poten dienen als tastorgaan. Ook de antennes zijn zeer lang en dun, waardoor de voor- en achterzijde wat op elkaar lijken. De ogen van het dier zijn echter goed te zien. Soorten uit de orde Scutigeromorpha hebben als enige van alle duizendpotigen samengestelde ogen, die beter zijn ontwikkeld. De kleur is lichtbruin tot bruingrijs, op de bovenzijde zijn drie donkere lengtestrepen zichtbaar. De lengte is ongeveer 2,5 tot bijna 4 centimeter.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia-auteurs en -editors
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia NL

Scutigera coleoptrata ( البرتغالية )

المقدمة من wikipedia PT

Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758), conhecida pelo nome comum de centopeia caseira' ou até mesmo "sapateira"', é uma espécie de artrópode pertencente à classe Chilopoda comum em residências e em edifícios onde seja mantida uma elevada humidade relativa no ar interior. É uma centopeia de coloração cinzento-amarelada, com até 15 pares de pernas. A espécie é insectívora, alimentando-se de outros artrópodes, com destaque para os insectos e os aracnídeos. Tem distribuição natural na Região Mediterrânica, mas assumiu natureza vincadamente sinantrópica, sendo actualmente quase cosmopolita, vivendo geralmente nas habitações humanas e na sua periferia.[1]

Características

A centopeia caseira nasce como uma larva pálida com oito patas. Enquanto cresce surgem novos pares, até completar um total de 30 membros. As patas mais posteriores auxiliam a dar velocidade para o animal, enquanto as dianteiras controlam a direção de caminhada. O último par permanece suspenso, similar a antenas. No início, pensou-se que isso era um caso de automimiquismo, mas depois descobriram pequenos pelos sensoriais nessas pernas, ou seja, elas funcionam como antenas.

Cada pata termina em um fim muito segmentado e flexível como uma corda, que o centípede usa como laço para agarrar a sua presa.

Suas forcípulas são peçonhentas e são usadas na caça, mas centopeias caseiras normalmente não mordem humanos. Elas também são usadas para segurar os próprios membros do animal, enquanto os limpa.

Notas

  1. Steve Jacobs (2009). House Centipede (PDF). [S.l.]: Pennsylvania State University
 title=
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autores e editores de Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia PT

Scutigera coleoptrata: Brief Summary ( البرتغالية )

المقدمة من wikipedia PT

Scutigera coleoptrata (Linnaeus, 1758), conhecida pelo nome comum de centopeia caseira' ou até mesmo "sapateira"', é uma espécie de artrópode pertencente à classe Chilopoda comum em residências e em edifícios onde seja mantida uma elevada humidade relativa no ar interior. É uma centopeia de coloração cinzento-amarelada, com até 15 pares de pernas. A espécie é insectívora, alimentando-se de outros artrópodes, com destaque para os insectos e os aracnídeos. Tem distribuição natural na Região Mediterrânica, mas assumiu natureza vincadamente sinantrópica, sendo actualmente quase cosmopolita, vivendo geralmente nas habitações humanas e na sua periferia.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Autores e editores de Wikipedia
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia PT

Scutigera coleoptrata ( الرومانية، المولدوفية )

المقدمة من wikipedia RO

Scutigera coleoptrata este unul dintre cei mai cunoscuți reprezentanți al clasei Chilopoda. Este un chilopod de culoare galben-gri cu 15 perechi de picioare. Inițial specie endemică pentru regiunea mediteraneană, acesta s-a răspândit în toată lumea locuind de obicei în casele oamenilor.[1] Este un insectivor, se hrănește cu alte artropode, cum ar fi insectele și arahnidele.

Morfologie

 src=
capul scutigerii în detaliu

Scutigera coleoptrata este de 25 - 35 mm în lungime[2] și are până la 15 de perechi de picioare extrem de lungi. Cu tot cu antene, aceasta are vizual între 75 mm – 100 mm în lungime.[2] Aceste picioare delicate sunt atașate de un corp rigid. Acest lucru îi permite să atingă viteze surprinzătoare, de până la 0,4 metri pe secundă.[3] Cu aceeași ușurință scutigera traversează rapid pereții și tavanul caselor. Corpul său este de culoare galben-gri și are trei dungi dorsale de culoare închisă. Picioarele, de asemenea, au dungi mai întunecate. Lungimea picioarelor se mărește dinspre cap spre telson (pigidiu). Spre deosebire de majoritatea celorlalte chilopode, scutigera are ochii bine dezvoltați. Ochii fasetați ai Scutigerii îi permit să sesizee lumina albă și razele ultraviolete. Scutigera este capabilă să diferențieze dinferite specii de insecte. În prezent se studiază corelație dintre vederea, relativ, bună și modul de viață nocturn. Când este iluminată, ea se ascunde la întuneric. Se observă o automimicrie, picioarele având aspectul unor antene. Când este în repaus, nu e ușor să indentifici capul acesteia.

Reproducere

Femelele depun ouăle primăvara. Într-un experiment de laborator 24 de scutigere au depus în medie 63 de ouă, iar maximul a fost de 151 de ouă. Ca și la alte artropode, larvele scutigerii reprezintă versiuni miniaturale ale adulților, deși cu un număr redus de picioare. La eclozare, tinerii au numai patru perechi de picioare. La prima năpârlire se dezvoltă doar o pereche de membre. La celelate cinci năpârliri ulterioare se adaugă câte două perechi. Adulții pe parcursul vieții năpârlesc de 3 ori, menținându-și numărul de membre. Schema numărului de năpârlire și apariția noilor perechi de picioare arată astfel: perechile 4-5-7-9-11-13-15-15-15-15.[4] Ei trăiesc în jur de 3 - 7 ani, în funcție de mediu. Ating maturitatea sexuală în al treilea an de viață. Pentru împerechere masculul și femela formează un cerc și comunică contactând cu antene. Apoi, masculul depune un spermatofor pe terene care este preluat de femelă. Ouăle sunt depuse în sol și acoperite cu resuri vegetale. Scutigera coleoptrata a fost observată îngrijind de pontă. Femela înconjoară cu corpul ei ponta cu ouă, iar mai târziu și larvele. Aceasta are loc timp de câteva săptămâni. În plus, femela mai secretă o substanță contra fungilor.

Ecologie

Acest chilopod aduce un mare folos oamenilor, deoarece se hrănește cu diverse insecte dăunătoare din case. Ea nu poate aduce stricăciuni mobilierului sau produselor alimentare. Chiar dacă sunt veninoase, membrele sunt foarte subțiri ca să penetreze pielea umană.Scutigera coleoptrata vânează păianjeni, păduchi, termite, gândaci, furnici și alte artropode întâlnite în case. Preventiv, scutigera injectează venin în prada cu ajutorul unor membre specializate. Acestea nu fac parte din aparatul bucal, așa că strict vorbind această este o înțepătură și nu mușcătură. El este vânător nocturn, lucifug. În ciuda prezenții unor ochi fasetați, bine dezvoltați, el preferă să folosescă antenele pentru a detecta prada. Antenele poartă receptorii olfactivi și tactili. După ce și-a prins victima, o ține strâns cu mandibulele și picioarele anterioare. În acest fel, el poate să prindă mai multe insecte în același timp. Pentru a captura prada scutigera sare asupra ei sau utilizează picioarele într-o tehnica specială. Un studiu, a demonstrat capacitatea scutigerii de a distinge prada de dușman, evitând insecte periculoase. Când întâlnește o viespe, ea se retrage după injectarea veninului pentru a aștepta când acesta o va omorî. Dacă un picior este prins de inamic, atunci ea îl desprinde.

Habitat

Scutigera coleoptrata preferă să trăiască în locurile umede și răcoroase din case. Sistemul respirator nu are niciun mecanism pentru închiderea stgimelor respiratorii. De aceea, au nevoie de un mediu care să le protejeze de deshidratare și de frigul excesiv. Majoritatea scutigerelor care se întâlnesc în afara caselor, trăiesc sub pietre, piloți de lemn, în grămezi de frunze putrezite. În perimetrul casei, acesta poate fi găsit oriunde. Cel mai des, se întâlnește în subsoluri, băi și toalete, care oferă o umiditate ridicată, însă pot fi găsite și în birouri, dormitoare și sufragerie. Primăvara, uneori, scutigera părăsește locuințele umane, dar se întoarce toamna pentru iernat.

Răspândire

Scutigera coleoptrata este originară din regiunea mediteraneană, dar s-a răspândit foarte repede în toată Europa, Asia și America de Nord. În America de Nord, această specie a ajuns la mijlocul secolui XIX, împreună cu coloniștii noi-veniți. În curând Scutigera coleoptrata a fost obsevată chiar și în cele mai îndepărtate regiuni ale globului: Japonia, Australia, Noua Zeelandă și Africa de Sud.

Referințe

  1. ^ Steve Jacobs (2009). House Centipede (PDF). Pennsylvania State University.
  2. ^ a b Steve Jacobs (2006). „House Centipedes”.
  3. ^ „Centipedes: Chilopoda - House Centipede (Scutigera coleoptrata): Species Accounts”. 2004.
  4. ^ Walter Ebeling. „Chapter 9, Part 1: Spiders and Ants”. Urban Entomology. University of California. pp. 323–353. ISBN 0-931876-19-2.

Bibliografie

Legături externe

Commons
Wikimedia Commons conține materiale multimedia legate de Scutigera coleoptrata
Wikispecies
Wikispecies conține informații legate de Scutigera coleoptrata
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia autori și editori
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia RO

Scutigera coleoptrata: Brief Summary ( الرومانية، المولدوفية )

المقدمة من wikipedia RO

Scutigera coleoptrata este unul dintre cei mai cunoscuți reprezentanți al clasei Chilopoda. Este un chilopod de culoare galben-gri cu 15 perechi de picioare. Inițial specie endemică pentru regiunea mediteraneană, acesta s-a răspândit în toată lumea locuind de obicei în casele oamenilor. Este un insectivor, se hrănește cu alte artropode, cum ar fi insectele și arahnidele.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia autori și editori
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia RO

Husspindelfoting ( السويدية )

المقدمة من wikipedia SV

Husspindelfoting (Scutigera coleoptrata) är en typiskt gulgrå enkelfoting med 15 par ben. Ursprungligen fanns den endast i medelhavsregionen, men den har spridit sig till andra delar av världen där den vanligtvis lever i bostadshus.[1] Den är en insektsätare som dödar och äter andra leddjur, så som insekter och spindeldjur.

Referenser

  1. ^ Steven J. Jacobs (19 October 2009). House Centipede. Pennsylvania State University. http://ento.psu.edu/extension/factsheets/pdf/HouseCentipedes2.pdf. ”The house centipede, believed to have originated in the Mediterranean region, was introduced into Mexico and the Southern United States and has increased its distribution.”

Externa länkar

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia författare och redaktörer
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia SV

Husspindelfoting: Brief Summary ( السويدية )

المقدمة من wikipedia SV

Husspindelfoting (Scutigera coleoptrata) är en typiskt gulgrå enkelfoting med 15 par ben. Ursprungligen fanns den endast i medelhavsregionen, men den har spridit sig till andra delar av världen där den vanligtvis lever i bostadshus. Den är en insektsätare som dödar och äter andra leddjur, så som insekter och spindeldjur.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia författare och redaktörer
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia SV

Мухоловка звичайна ( الأوكرانية )

المقدمة من wikipedia UK
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мухоловка.

Зміст

Розповсюдження та спосіб життя

Розповсюджена у країнах зі спекотним кліматом, на території України — у Криму. Також зустрічається у людських оселях у більш північних районах України. За способом життя — нічний хижак. Вдень переховується у вологих місцях, вночі полює на мух (звідси отримала свою назву) та інших комах. Здобич вбиває, впорскуючи отруту. Може відрізняти свою здобич, уникає нападу на небезпечних комах (зокрема отруйних), або при нападі на таку здобич вкусивши її відходить, чекаючи, доки подіє отрута. Для людини нешкідлива, бо її щелепи не можуть прокусити шкіру людини. Також нешкідлива для свійських тварин.

Будова

 src=
Мухоловка підкрадається до павука

Тривалість життя 3 – 7 років. Довжина — до 5 см. Тіло складається з 7 члеників. Має 15 пар довгих ніг, які закінчуються м'якими лапками, що складаються з багатьох члеників та забезпечують швидке пересування, за секунду багатоніжка може долати до 40 см. Довжина ніг збільшується від голови до задньої частини тулуба, у самиць остання пара ніг значно довше тіла. Вусики довгі. По боках голови є великі скупчення простих очей, які нагадують фасеткові очі комах. Поверхня тіла вкрита водонепроникною кутикулою, що дозволяє мухоловкам жити у відносно сухих місцях. Будова дихальної системи також пристосована до сухого клімату. 7 пар дихалець, що розташовані на задніх сегментах тулуба, відкриваються не відразу у трахеї, а спочатку ведуть у парні повітряні мішки, від яких відходять пучки трахей. Цим досягається зменшення втрати води при диханні. Забарвлення жовтувате, вздовж тулуба проходять три темні смуги, також темні смужки є на ногах.

Розмноження

 src=
Очі та видозмінені кінцівки на голові мухоловки

Розмноження відбувається наприкінці весни або на початку літа. У період розмноження самець та самиця при зустрічі постукують одне одного вусиками. Потім самець відкладає на землю сперматофор та штовхає на нього самицю, яка підхоплює його статевими придатками. Таким чином відбувається запліднення яєць. Яйця самка відкладає по одному та спочатку носить їх з собою. Загальна кількість яєць становить 60-150. З яйця виходить личинка з неповною кількістю ніг (4 пари). Після кожного линяння кількість ніг збільшується. Молоді особини проходять 5 личинкових стадій з 5, 7, 9, 11 та 13 парами ніг відповідно. Після цього 4 ювенільні стадії, кожна з 15 парами ніг.

Значення

Мухоловка звичайна є корисною багатоніжкою, у деяких країнах її оберігають, бо вона знищує кровососних комах у оселях. Вид занесений до Червоної книги України. Шанувальники тримають мухоловок у тераріумах.

Література

Посилання

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Автори та редактори Вікіпедії
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia UK

Мухоловка звичайна: Brief Summary ( الأوكرانية )

المقدمة من wikipedia UK
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Мухоловка.
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Автори та редактори Вікіпедії
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia UK

Scutigera coleoptrata ( الفيتنامية )

المقدمة من wikipedia VI

Scutigera coleoptrata là một loài rết thường có màu xám vàng với 15 cặp chân. Ban đầu là loài bản địa vùng Địa Trung Hải, loài này đã lan ra nhiều nơi khác trên thế giới nơi nó sống trong nhà ở của con người.[2] Nó là loài ăn côn trùng, nó ăn giết chết và ăn các arthropoda khác như côn trùngarachnidae.[3]

Hình thái

S. coleoptrata trưởng thành dài 25 mm (1 in) tới 35 mm (1.5 in).[4] Cơ thể cứng cáp với 15 cặp chân. Nếu tính cả râu, chiều dài cơ thể của chúng từ 75 mm (3 in) tới 100 mm (4 in).[4] Tốc độ chạy của chúng có thể đạt 0,4 mét một giây (1,3 ft/s)[5] và có thể chạy trên mặt phẳng dựng đứng, hay cả trần hang, trần nhà.

Tham khảo

  1. ^ 10th edition of Systema Naturae
  2. ^ Steven J. Jacobs (ngày 19 tháng 10 năm 2009). House Centipede (PDF). Pennsylvania State University. The house centipede, believed to have originated in the Mediterranean region, was introduced into Mexico and the Southern United States and has increased its distribution.
  3. ^ Ricks, Winston. “Scutigera Coleoptrata”. Animal Diversity. Animal Diversity. Truy cập ngày 28 tháng 3 năm 2015.
  4. ^ a ă Steve Jacobs (2006). “House Centipedes”.
  5. ^ “Centipedes: Chilopoda - House Centipede (Scutigera coleoptrata): Species Accounts”. 2004.

Liên kết ngoài

 src= Wikimedia Commons có thêm hình ảnh và phương tiện truyền tải về Scutigera coleoptrata
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia tác giả và biên tập viên
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia VI

Scutigera coleoptrata: Brief Summary ( الفيتنامية )

المقدمة من wikipedia VI

Scutigera coleoptrata là một loài rết thường có màu xám vàng với 15 cặp chân. Ban đầu là loài bản địa vùng Địa Trung Hải, loài này đã lan ra nhiều nơi khác trên thế giới nơi nó sống trong nhà ở của con người. Nó là loài ăn côn trùng, nó ăn giết chết và ăn các arthropoda khác như côn trùngarachnidae.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Wikipedia tác giả và biên tập viên
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia VI

Обыкновенная мухоловка ( الروسية )

المقدمة من wikipedia русскую Википедию
У этого термина существуют и другие значения, см. мухоловка.
HouseCentipedeCloseup.jpg

Обыкновенная мухоловка[2] (лат. Scutigera coleoptrata) — многоножка из отряда Scutigeromorpha класса губоногих.

Внешний вид

Взрослая обыкновенная мухоловка достигает в длину 35—60 мм. Цвет тела — желтовато-серый или коричневый с тремя красновато-фиолетовыми или синеватыми полосами вдоль тела, ноги также полосатые.

Как все членистоногие, обыкновенная мухоловка имеет наружный скелет, состоящий из хитина и склеротина. Тело сплюснутое, разделено на 15 сегментов, в каждом из которых имеется пара ног. Последняя пара ног мухоловки самая длинная (у самок может вдвое превышать длину тела) и похожа на усики, поэтому не всегда можно сразу определить, где у многоножки голова, а где задний конец тела. Первая пара ног мухоловки преобразовалась в ногочелюсти для захватывания добычи и защиты. На каждой стороне головы расположены сложные хорошо развитые фасеточные глаза. Усики мухоловки очень длинные, хлыстообразные, состоящие из пятисот-шестисот сегментов.

Образ жизни

Обыкновенная мухоловка — хищник, охотится на мух, тараканов, термитов, пауков, чешуйниц, блох, моль и других мелких членистоногих. Мухоловки убивают свою добычу путём впрыскивания яда, а затем съедают.

Обыкновенная мухоловка активна и днём, и ночью. По сравнению с другими многоножками перемещается очень быстро, развивая скорость до 40 см в секунду. Во время движения мухоловка приподнимает туловище на длинных ногах. У неё отличное зрение, что при её скорости делает её великолепным охотником. Она часто сидит на стенах домов и сараев, где преследует мух, сверчков и других насекомых.

Среда обитания

Обыкновенные мухоловки в природе живут под деревьями, в опавшей листве. Они проводят зиму в укромных местах и становятся активными с наступлением весны. Осеннее похолодание заставляет их искать убежища в человеческом жилище, где предпочитают селиться во влажных местах: ванных, туалетах, подвалах, погребах. Иногда мухоловку можно увидеть и в сухих помещениях, ползающей по стене (как правило, в тёмное время суток).

Ареал

Естественный ареал обыкновенной мухоловки — Южная Европа, Северная Африка и Ближний Восток. Мухоловки встречаются по всей территории Украины и Молдовы, на Кавказе, в Казахстанe, в южных регионах России, Поволжье, в средиземноморских странах и в других странах с жарким климатом, в частности, в Индии.

Размножение

Спаривание у мухоловок происходит путём откладывания самцом сперматофора (похожего на лимон) в присутствии самки, после чего самец толкает на сперматофор самку. Самка подхватывает сперматофор своими половыми придатками. В среднем самка откладывает около 60 яиц. Самки откладывают яйца в почву, и покрывают их липким веществом. Только что вылупившаяся мухоловка имеет четыре пары ног, количество которых с каждой линькой увеличивается до пяти, семи, девяти и тринадцати пар. Спустя ещё пять линек количество ног увеличивается до пятнадцати пар. Живут обыкновенные мухоловки 3—7 лет. Некоторые живущие в тропиках мухоловки обладают более короткими ногами и не поселяются в помещениях.

Опасность для человека

Обыкновенная мухоловка, живущая в квартире или доме, не приносит никакого вреда пище или мебели. Мухоловки не агрессивны, но могут укусить в порядке самозащиты. Чаще всего их ногочелюсти недостаточно сильны, чтобы проколоть кожу человека. Если многоножке удаётся это сделать, то по ощущениям укус похож на ужаливание пчелы. Яд вызывает покраснение, также может возникнуть от небольшой припухлости до сильного опухания. Тем не менее он слишком слаб для того, чтобы представлять серьёзную опасность для домашних собак, кошек или других крупных животных (тем более для человека).

Благодаря своей способности уничтожать насекомых, мухоловки считаются очень полезными многоножками, однако многие уничтожают их из-за неприятного внешнего вида, хотя в некоторых южных странах их, наоборот, оберегают.

Охрана

Обыкновенная мухоловка занесена в Красную книгу Украины[3].

Фото

  • Scutigera coleoptrata - Spinnenläufer.jpg
  • Scutigera coleoptrata in Tschiatura.jpg
  • Milpés Millipede 01.jpg
  • E8474-Almaty-hotel-creature.jpg
  • Scutigera coleoptrata.jpg
  • Scutigera coleoptrata MHNT .jpg

Примечания

  1. Scutigera coleoptrata (англ.) по данным Объединённой таксономической информационной службы (ITIS).
  2. Гиляров М. С. Надкласс Многоножки (Myriapoda) // Жизнь животных / под ред. М. С. Гилярова, Ф. Н. Правдина, гл. ред. В. Е. Соколов. — 2-е изд. — М. : Просвещение, 1984. — Т. 3 : Членистоногие: трилобиты, хелицеровые, трахейнодышащие. Онихофоры. — С. 121. — 463 с., 32 л. ил.
  3. Червона книга України. Тваринний світ / за ред. І. А. Акімова. — Київ : Глобалконсалтинг, 2009. — С. 59. — 600 с. — ISBN 978-966-97059-0-7.
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Авторы и редакторы Википедии
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia русскую Википедию

Обыкновенная мухоловка: Brief Summary ( الروسية )

المقدمة من wikipedia русскую Википедию
У этого термина существуют и другие значения, см. мухоловка. HouseCentipedeCloseup.jpg

Обыкновенная мухоловка (лат. Scutigera coleoptrata) — многоножка из отряда Scutigeromorpha класса губоногих.

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
Авторы и редакторы Википедии
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia русскую Википедию

蚰蜒 ( الصينية )

المقدمة من wikipedia 中文维基百科

蚰蜒學名Scutigera coleoptrata),體色呈黃灰色,有15對步足(其中一些種類被認知為家居蜈蚣)。牠原本是地中海地帶的特有物種,現在已經分佈於世界各地,通常棲息於人類的房屋中。牠是食蟲動物,獵食節肢動物例如昆蟲綱蛛形綱。古名蚨虶 ㄈㄨˊ ㄩˊ。某些地區也稱草鞋蟲草鞋底子錢串子,有的地方叫蚵蛸 ㄎㄜˋ ㄒㄧㄠ)」「牆串子」

成長史

蚰蜒在成蟲時身長約1~2英吋長,有硬殼,平均約有15對很長且脆弱的節肢足。前面的腳比較短,後腳比較長,這些特徵使牠能以極快的速度在牆壁、天花板和地面移動,速度每秒可前進16.5英吋。體色呈黃灰色且有三條深色的背紋縱貫全身;步足也有深色的條紋,毒牙是由牠的前步足演化出來的。不同於其他種類的蜈蚣,蚰蜒與其相近的種類都有演化完善的複眼。

蚰蜒以蜘蛛臭蟲白蟻蟑螂蠹魚螞蟻和其它居家節肢動物為食。牠用毒牙將毒液注入牠們的體內,將之殺死。

蚰蜒在春天時產卵。在實驗室的實驗中,24隻蚰蜒,平均產下63個卵,最多一隻產下151個。[1]

孵化時的幼蟲蚰蜒有四對步足。在第一次蛻皮時獲得一對新步足,其後每次脫皮都會獲得兩對。[2]牠們的生命週期大約為3~7年,視棲息的環境而定。

在室外,蚰蜒較喜愛生活在濕冷的地方。大多生活在外面的大石頭下、木材堆和堆肥堆中。在家中,幾乎可以在任何地方發現蚰蜒;尤其是在地下室、浴室和廁所,這些地方有許多水。在乾燥的地方也能發現牠們,如辦公室、寢室和餐廳。最容易發現牠們的季節是春季,因為天氣變暖使牠們較為活躍;此外還有秋天,牠們因為天氣變冷而到處尋找人類的住所避冬。

鞘蚰蜒(Scutigera coleoptrata)是地中海地區的特有種,但牠已擴散分佈於埃及亞洲北美洲。在北美洲,牠最早被發現于于南部的墨西哥危地馬拉。牠在1849年到達賓夕法尼亞州,1885年到紐約,大約1890年時到馬薩諸塞州,目前已向西部擴散到加州沿岸和向北到加拿大(Lewis 1981)。在南非,牠們在開普敦附近的哥頓灣被發現。在日本,牠們被稱為「ゲジゲジ[3],而且有不少人喜愛。通常可以在寵物站中買到牠們。

大洋洲東部與東南部,悉尼到塔斯馬尼亞,和新西蘭也有發現蚰蜒的出現。

與人類的互動

不同於其他較大型且短足的同類,蚰蜒能夠終生生存於建築物中,因為牠們以居家的害蟲(household pests)為食。雖然蚰蜒被認為是一種益蟲,但是牠們令人不安的外表、驚人的速度與被叮咬時會疼痛,因此很少人願意與牠們同居一室。

大部分的蚰蜒在叮咬人們時不能穿透人們的表皮。因此,被蚰蜒咬的結果不會比被蜜蜂叮到更壞[2],症狀一般在幾小時內消失,然而,卻會讓對牠的微弱毒液有過敏的人的健康產生傷害,這點與其他種類的蜈蚣相似。在一些個案中曾出現一些疹子和形成凸塊,過敏反應不亞於被蜜蜂叮到,產生的疼痛或癢,和被蚊子咬到一樣。蚰蜒的毒液太弱因此不會導致其他較大的寵物如貓和狗的嚴重傷害。

文學作品

维基文库标志
维基文库中相关的原始文献:

聊齋誌異 卷十一 第15蚰蜒
學使朱矞三家門限下有蚰蜒,長數尺。每遇風雨即出,盤旋地上如白練然。按蚰蜒形若蜈蚣,晝不能見,夜則出,聞腥輒集。或云:蜈蚣無目而多貪也。

维基文库标志
维基文库中相关的原始文献:

楚辭/九思 節錄
昇車兮命僕,將馳兮四荒。
下堂兮見蠆,出門兮觸螽。
巷有兮蚰蜒,邑多兮螳螂。
睹斯兮嫉賊,心為兮切傷。

古籍中之蚰蜒應為現之地蜈蚣,然自明朝始(像是明朝李時珍本草綱目》),蚰蜒也開始用來描述現在生物學上定義的蚰蜒。[4]

參考文獻

  1. ^ Barnes(2003) House Centipede 页面存档备份,存于互联网档案馆
  2. ^ 2.0 2.1 Jeff Mitton(). Legs for Stinging, Legs for Snaring 互联网档案馆存檔,存档日期2008-04-05.
  3. ^ Brenton S.(2007)Tale of Gejigeji 页面存档备份,存于互联网档案馆
  4. ^ 存档副本 (PDF). [2015年7月23日]. (原始内容 (PDF)存档于2015年7月23日). 中國古籍中的蚰蜒與蜈蚣
ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
维基百科作者和编辑
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia 中文维基百科

蚰蜒: Brief Summary ( الصينية )

المقدمة من wikipedia 中文维基百科

蚰蜒(學名:Scutigera coleoptrata),體色呈黃灰色,有15對步足(其中一些種類被認知為家居蜈蚣)。牠原本是地中海地帶的特有物種,現在已經分佈於世界各地,通常棲息於人類的房屋中。牠是食蟲動物,獵食節肢動物例如昆蟲綱蛛形綱。古名蚨虶( ㄈㄨˊ ㄩˊ)。某些地區也稱草鞋蟲、草鞋底子、錢串子,有的地方叫「蚵蛸( ㄎㄜˋ ㄒㄧㄠ)」或「牆串子」。

ترخيص
cc-by-sa-3.0
حقوق النشر
维基百科作者和编辑
النص الأصلي
زيارة المصدر
موقع الشريك
wikipedia 中文维基百科