Coeden gollddail fechan o deulu'r helygen yw Helygen bannog sy'n enw benywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Salicaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Salix lapponum a'r enw Saesneg yw Downy willow.[1] Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Helygen Wlanog Hirddail.
Mae gwreiddiau'r goeden fechan hon yn hoff o bridd gwlyb, a thyf fel arfer ar lan afon, nant neu lyn. Mae'r dail wedi eu lleoli bob yn ail a'r blodau'n unrhyw - gyda chynffonau wyn bach benyw ar un coeden a'r gwryw ar goeden arall hy mae'n blanhigyn deuoecaidd. Mae'r petalau'n fach iawn ac ni cheir petalau. Mae gan y goeden briodweddau meddygol, gan gynnwys atal y ddannodd a gwrth-feiotig.
Coeden gollddail fechan o deulu'r helygen yw Helygen bannog sy'n enw benywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Salicaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Salix lapponum a'r enw Saesneg yw Downy willow. Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Helygen Wlanog Hirddail.
Mae gwreiddiau'r goeden fechan hon yn hoff o bridd gwlyb, a thyf fel arfer ar lan afon, nant neu lyn. Mae'r dail wedi eu lleoli bob yn ail a'r blodau'n unrhyw - gyda chynffonau wyn bach benyw ar un coeden a'r gwryw ar goeden arall hy mae'n blanhigyn deuoecaidd. Mae'r petalau'n fach iawn ac ni cheir petalau. Mae gan y goeden briodweddau meddygol, gan gynnwys atal y ddannodd a gwrth-feiotig.
Vrba laponská (Salix lapponum) je nízká keřovitá rostlina, druh z rodu vrba, kde je zařazen do podrodu Vetrix; v naší republice je považována za reliktní.
Největší areál výskytu, téměř souvislý, je na severu Eurasie, zasahuje hlavně severní a severozápadní Evropu a západní Sibiř, kde se nejvíce vyskytuje v tundrách s přesahem do lesostepí. Rozsáhlé skupiny vrby laponské se dále nacházejí v mokřadech na Polsko-běloruských hranicích. Mimo tohle hlavní pásmo se v malých skupinkách vyskytuje ve Skotsku, Francouzském středohoří, Sudetech, Karpatech a na severu Balkánského poloostrova. Její ostrůvkovitý výskyt v těchto místech je dán opakováním glaciálních a meziglaciálních období. Preferuje vlhký a mokrý biotop s vysokou hladinou spodní vody, vyžaduje půdu s vysokým podílem organických látek a kyselou reakcí. Vyrůstá ve vrchovištních rašeliništích, vřesovištích, ledovcových kotlech, na bažinatých loukách a v křovinách na březích vodních toků, převážně na silikátových podkladech. Vyskytuje se v místech s dlouho ležící sněhovou pokrývkou.
V České republice vyrůstá pouze v Sudetách ve dvou geografických celcích, v Hrubém Jeseníku a v Krkonoších, celkem ve skromném počtu jedinců.[1][2][3]
Je to dvoudomý, vzpřímený, opadavý keř s průměrem kmínků do 3 cm a krátkými, hustě rozvětvenými větvemi vyrůstajícími do výšky 1 až 1,5 m. Vytváří rozsáhlé rozvolněné polykormony které jsou z dálky identifikovatelné podle sivé barvy. Mladé letorosty jsou zpočátku chlupaté, později chlupy opadají a stanou se téměř lysými, vyrůstají na nich špičaté lysé listové pupeny dlouhé 3 až 4 mm. Střídavě vyrůstající poměrně tlusté listy nají řapíky dlouhé od 4 do 6 mm a záhy opadávající drobné palisty. Stříbrošedé listové čepele, podlouhle vejčité nebo vejčitě kopinaté, bývají dlouhé 3 až 5 cm a široké 1,2 až 1,5 cm. U báze jsou klínovitého tvaru nebo tupě sbíhavé, na vrcholu špičaté nebo tupé, po obvodu celokrajné. Líce mají řídce chlupaté až lysé, ruby naopak hodně chlupaté až plstnaté.
Do přisedlých květenství s několika opadavými listy u báze, do jehněd, 2 až 4 cm dlouhých a téměř 1,5 cm širokých jsou sestaveny jednopohlavné květy. V samčích přisedlých jehnědách jsou květy se dvěma tyčinkami s lysými nitkami nesoucími prašníky zpočátku purpurové a později hnědé. Květy ve stopkatých samičích jehnědách obsahují téměř přisedlý semeník, jehož stupeň ochlupení je značně variabilní. Čnělka dlouhá v průměru 1 mm nese ohnutou dvoulaločnou bliznu. Dlouze chlupaté květní listeny jsou tmavohnědé, úzká nektarová žláza má délku 2 mm.
Květy rozkvétají ještě před rozvitím listů, tj. v podmínkách ČR v červnu, bývají zhruba z poloviny opylovány hmyzem a z poloviny větrem. Plody jsou dvouchlopňové tobolky o délce až 8 mm, ve kterých je uloženo asi 10 až 12 ochmýřených semen s nízkou klíčivostí. Kromě pohlavního rozmnožování semeny má rostlina ještě možnost, a tu často využívá, rozmnožovat se vegetativně pomoci kořenových či stonkových výmladků a zakořeňováním větviček. Dožívá se v průměru 30 let. Chromozómové číslo: 2n = 38.[1][2][3][4]
Na svých stanovištích v ČR se vrba laponská kříží s vrbou slezskou, s kterou vytváří hybrid Salix × nepetifolia. Ten je schopný se dále rozmnožovat, případně se i zpětně křížit s rodiči.[5]
Vrba laponská je ve středoevropských podmínkách poměrně variabilním druhem, v Krkonoších byly popsány rostliny se zcela lysými listy a semeníky. Tato rozdílnost byla vyhodnocena jako nová varieta a krkonošský endemit. Taxonomickou hodnotu této odchylky bude nutné ještě podrobit kritické revizi. Variety:
V Hrubém Jeseníku vyrůstá na jediném místě pod Tabulovými kameny nedaleko Pradědu pouze osamocený polykormon samičího pohlaví, asi značného stáří. V Krkonoších na české straně se prokazatelně vyskytuje na 14 lokalitách pravděpodobně přirozeně a dále na 12, kde byla uměle vysazena ve druhé polovině 20. století v rámci revitalizace. Na polském územní Krkonoš se nachází na 4 místech.
Postupný úbytek exemplářů a obavy z úplného vymizení toho vzácného druhu rostoucího výhradně v Krkonošském národním parku a v Chráněné krajinné oblasti Jeseníky vedl v roce 2000 při tvorbě „Černého a červeného seznamu cévnatých rostlin ČR“ k zařazení variety vrby laponské krkonošské mezi kriticky ohrožené druhy a variety vrby laponské pravé mezi silně ohrožené druhy. Ve vyhlášce č. 395/1992 vydané MŽP ČR je druh vrba laponská začleněna mezi kriticky ohrožené druhy.[1][6][7]
Obrázky, zvuky či videa k tématu vrba laponská ve Wikimedia Commons
Vrba laponská (Salix lapponum) je nízká keřovitá rostlina, druh z rodu vrba, kde je zařazen do podrodu Vetrix; v naší republice je považována za reliktní.
Die Lappland-Weide[1] (Salix lapponum) ist ein kleiner Strauch aus der Gattung der Weiden (Salix) mit anfangs seidig behaarten Zweigen und zumindest anfangs filzig behaarten Blattspreiten. Das natürliche Verbreitungsgebiet der Art liegt in Europa und reicht bis in den Osten Sibiriens.
Die Lappland-Weide ist ein bis zu 1,5 Meter hoher, breit aufrechter und dicht verzweigter Strauch mit dünnen, anfangs seidig behaarten und später kahlen, dunkelbraun glänzenden Trieben. Die Laubblätter haben keine oder nur schwach entwickelte Nebenblätter und einen 3 bis 8 Millimeter langen Stiel. Die Blattspreite ist 2,5 bis 8 Zentimeter lang, 0,8 bis 3 Zentimeter breit, elliptisch bis verkehrt-eiförmig, seltener lanzettlich, spitz oder zugespitzt, ganzrandig oder höchstens schwach wellig gekerbt, mit abgerundeter bis keilförmiger Basis. Die Blattoberseite junger Blätter ist weißfilzig behaart, später kahl und olivgrün, die Unterseite ist bleibend graufilzig.[2][3]
Als Blütenstände werden etwa 3 Zentimeter lange, längliche, sitzende und auffällig silbrig seidig behaarte Kätzchen gebildet. Die Tragblätter sind dunkelbraun, lang behaart mit einer länglichen Nektardrüse. Männliche Blüten haben zwei kahle Staubblätter. Der Fruchtknoten weiblicher Blüten ist fast sitzend und behaart. Der Griffel ist lang, die Narben sind länglich und geteilt. Die Lappland-Weide blüht kurz vor dem Blattaustrieb von Mai bis Juni.[2][3]
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 38.[4]
Das natürliche Verbreitungsgebiet reicht in Europa von Nordeuropa (Finnland, Norwegen, Schweden, England, Schottland) über Mitteleuropa (Tschechien, Slowakei, Südosten von Deutschland, Polen) bis nach Osteuropa (Weißrussland, die Baltischen Staaten, Ukraine, Russland) und Südeuropa (Süden von Frankreich, Nordosten von Spanien, Bulgarien, Rumänien). In Asien reicht das Verbreitungsgebiet von West- bis Ostsibirien.[5] Die Lappland-Weide wächst in Moor- und Sumpfgebieten in Bruchwäldern, auf sumpfigen Untergrund und in Feucht- und Nasswiesen an sonnigen und kühlen Standorten. Das Verbreitungsgebiet wird der Winterhärtezone 4 zugeordnet mit mittleren jährlichen Minimaltemperaturen von −34,4 bis −28,9 °C (−30 bis −20 °F).[3]
Die Lappland-Weide (Salix lapponum) ist eine Art aus der Gattung der Weiden (Salix) in der Familie der Weidengewächse (Salicaceae).[5] Sie wurde 1753 von Carl von Linné im Species Plantarum erstmals wissenschaftlich beschrieben.[5] Der Gattungsname Salix stammt aus dem Lateinischen und wurde schon von den Römern für verschiedene Weidenarten verwendet.[6] Das Artepitheton lapponum leitet sich vom Mittellateinischen Lappo für Lappe her.[7]
Die Lappland-Weide wird nur selten verwendet.[3]
Die Lappland-Weide (Salix lapponum) ist ein kleiner Strauch aus der Gattung der Weiden (Salix) mit anfangs seidig behaarten Zweigen und zumindest anfangs filzig behaarten Blattspreiten. Das natürliche Verbreitungsgebiet der Art liegt in Europa und reicht bis in den Osten Sibiriens.
Sieđgaskierri (Salix lapponum) lea sieđggaide gullevaš miestašattu.
Salix lapponum, the downy willow,[1][2] is a low, much-branched shrub having a wide distribution in Northern Europe, eastwards to the Altai and western Siberia, and is found as far south as the Pyrenees and Bulgaria. In Scotland, UK, it can be found on rocky mountain slopes and cliffs, generally at altitudes of 200–900 m (660–2,950 ft).[3] It grows to a height of 1.5 m (4.9 ft).
As described in Stace[4] and BSBI[3] Salix lapponum has the following characteristics:
Upper surface of leaf
Lower surface of leaf
View showing twig and leaf petioles
Media related to Salix lapponum at Wikimedia Commons
Salix lapponum, the downy willow, is a low, much-branched shrub having a wide distribution in Northern Europe, eastwards to the Altai and western Siberia, and is found as far south as the Pyrenees and Bulgaria. In Scotland, UK, it can be found on rocky mountain slopes and cliffs, generally at altitudes of 200–900 m (660–2,950 ft). It grows to a height of 1.5 m (4.9 ft).
As described in Stace and BSBI Salix lapponum has the following characteristics:
Twigs hairy at first, hairless and rather glossy dark reddish brown later. Leaves usually lanceolate to 7 cm long by 2.5 cm wide; slightly hairy to hairy on upper side; usually densely hairy on lower side; margins entire or subentire, sometimes a little undulate. Petiole short, occasionally up to 1 cm long but usually less than 5mm. Upper surface of leaf
Lower surface of leaf
View showing twig and leaf petioles
Lapi paju (Salix lapponum) on taimeliik pajuliste sugukonnast paju perekonnast.[1]
Taim kasvab Eestis siirdesoodes, märgadel soistel luhtadel. Taim leidub Eesti mandriosas paiguti, saartel on ta väga haruldane.[1]
Lapi paju (Salix lapponum) on taimeliik pajuliste sugukonnast paju perekonnast.
Taim kasvab Eestis siirdesoodes, märgadel soistel luhtadel. Taim leidub Eesti mandriosas paiguti, saartel on ta väga haruldane.
Pohjanpaju (Salix lapponum) on alle 1,5 m korkea pensas. Se kasvaa Pohjois-Suomessa yleisenä, Etelä-Suomessa harvinainen[1]. Paljakalla tämä pajulaji kasvaa alle 1050 m korkeudessa.
Pohjanpaju voi risteytyä ainakin juolukkapajun (Salix myrtilloides) ja virpapajun (Salix aurita) kanssa.
Pohjanpaju (Salix lapponum) on alle 1,5 m korkea pensas. Se kasvaa Pohjois-Suomessa yleisenä, Etelä-Suomessa harvinainen. Paljakalla tämä pajulaji kasvaa alle 1050 m korkeudessa.
Pohjanpaju voi risteytyä ainakin juolukkapajun (Salix myrtilloides) ja virpapajun (Salix aurita) kanssa.
Salix lapponum
Le saule des Lapons (Salix lapponum) est une espèce d'arbrisseaux atteignant 1 m de haut au maximum. Ses feuilles sont velues sur les deux faces, les chatons denses et les anthères violettes.
Il se développe au bord des eaux ou dans les lieux humides des régions froides : Sibérie, Europe boréale ainsi qu'au sein de certaines zones montagneuses de l'Europe moyenne. En France, il croît essentiellement dans le Massif central, en particulier dans les zones humides de l'étage subalpin des monts Dore et des monts du Cantal ainsi que dans les tourbières de la Margeride. Il peut également être trouvé très localement dans les Pyrénées orientales (entre 1 000 et 2 600 m d'altitude).
Salix lapponum
Le saule des Lapons (Salix lapponum) est une espèce d'arbrisseaux atteignant 1 m de haut au maximum. Ses feuilles sont velues sur les deux faces, les chatons denses et les anthères violettes.
Laplandinis karklas (lot. Salix lapponum, angl. Downy willow, vok. Lappland-Weide) – gluosninių (Salicaceae) šeimos, gluosnių genties (Salix) krūmas. Įrašytas į Lietuvos raudonąją knygą.
Pagrindinis jo paplitimo arealas yra Europos ir Azijos miškai ir miškatundrės.
Per Lietuvą eina vakarinė paplitimo riba. Daugiausia augaviečių pietinėje ir rytinėje šalies dalyje: Alytaus, Ignalinos, Lazdijų, Švenčionių, Trakų, Varėnos, Vilniaus ir Zarasų rajonuose. Šiaurinëje Lietuvoje auga Akmenės ir Mažeikių rajonuose.
Auga tarpinio tipo pelkėse ir žemapelkėse, aukštapelkių pakraščiuose. Dažniausiai randamas Caricetum limosae ir Caricetum lasiocarpae asociacijų bendrijose. Mėgsta rūgščius durpinius dirvožemius. Šviesomėgis. Auga pavieniui arba nedidelėmis grupėmis, negausiai.
Tai 1-1,5 m aukščio krūmas. Laja netaisyklinga, išsidraikiusi. Šakos plaukuotos, vėliau be plaukų ir blizgiai tamsiai raudonos. Lapai lancetiški, iki 7 cm ilgio ir 2,5 cm pločio, nežymiai plaukuoti viršutinėje dalyje. Apatinė dalis tankiai plaukuota. Pakraščiai visai arba mažai banguoti. Lapkočiai trumpi, įprastai nuo 5 mm iki 1 cm.
Žydi lapams skleidžiantis, gegužės mėnesio pabaigoje. Žiedynas – iki 3 cm ilgio žirginys. Vyriškieji žiedai turi po du kuokelius. Apdulkina vabzdžiai ir vėjas. Vaisius – geltonai žalia apvali dėžutė. Dauginasi sėklomis. Sėklos prinoksta birželio mėnesio pabaigoje. Plinta iš šliaužiančio šakniastiebio išaugančiais ūgliais. Dažnai kryžminasi su kitais gluosniais. Lietuvoje rasta hibridų su ausytuoju (lot. Salix aurita), mėlynialapiu (lot. Salix myrtilloides) bei pilkuoju (lot. Salix cinerea) karklais.
Įrašyta į saugomų augalų rūšių sąrašą 1962 m. Auga Čepkelių, Kamanų ir Žuvinto rezervatuose, Aukštaitijos ir Dzūkijos nacionaliniuose parkuose, Aukštadvario, Kurtuvėnų, Smalvo-Smalvykščio, Ūlos kraštovaizdžio draustiniuose. Būtina visų radavečių apsauga, išlaikant optimalias hidrologines sąlygas. Lapus pažeidžia lapgraužiai vabzdžiai ir ligos.
Populiacijų būklė patenkinama, rūšis gali išnykti tik keičiant augavietes – sausinant pelkes ir kasant durpes.
Iliustruotas Lietuvos augalų genčių vardynas · Lietuvos vietinės medžių ir krūmų rūšys · Lietuvos išskirtiniai medžiai · Lietuvos svetimžemė dendroflora · Pasaulio išskirtiniai medžiai
Miškas · Miško skliautas · Lietuvos miškai · Pasaulio miškai (šalys pagal miškų plotą) · Miškų nykimas (neteisėtas miško kirtimas)
Miškininkystė (ekologinė miškininkystė) · Miško atkūrimas · Įveisimas · Miškų ūkis · Miškų urėdija · Girininkija · Eiguva · Lietuvos miškų institutas
Laplandinis karklas (lot. Salix lapponum, angl. Downy willow, vok. Lappland-Weide) – gluosninių (Salicaceae) šeimos, gluosnių genties (Salix) krūmas. Įrašytas į Lietuvos raudonąją knygą.
Lappvier (latin: Salix lapponum) er en liten busk av pilefamilien (vierfamilien) av maksimalt 1,5 meters høyde, hvor bladene er nærmest sølvfargede og iøynefallende. . Arten vokser i nesten hele landet bortsett fra kysten av Sørlandet. Den foretrekker fuktig torvjord, sumpeng, veikratt, fjelltrakter, fjell- og skogsmyr, kildedrag og grøfter.
Lappvier er en busk på normalt 50-150 cm meters høyde. Bladen er sølv-hvitt lodne over det hele og gir busken et karakteristisk, hvit-sølvfarget preg. Årskvistene er tett lodne og ellers brune, men etterhvert blir de mer rødbrune og lite lodne. Bladskaftene er 2-20 mm lange, og bladene er lansettformede og og 3-8 cm lange. Lansettformen er avrundet, ikke minst nede mot bladstilken. Bladet er mellomgrønt oppå og hvitt-grått under med tett hårdekke, og bladranden er brettet ned. Det har under om lag 8-13 par av sidenerver fra den gul-grønne midtnerven. Arten har ikke øreblad. Blomstring i mai-juni, starter like før løvspretten.
Raklene er 2-5 cm lange og står på svært korte og knapt synlige skaft. Raklene har brunsvarte og spisse skjell, og er hårete. Den tett hårete og grønn-grå kapselen er 5-7 mm lang, og har lang og lodden griffel og smale arr. Kapselen er ytterst synlig rød.
Lappvier vokser i Eurasia og er i Norden utbredt i nesten hele Finland og Norge, og i Sverige nordlig fra omkring Vänern og Mälaren. Den vokser i Norge nesten overalt unntatt kystbeltet av Sørlandet.
Lappvier kan danne hybrider med ørevier og lappvier:
Lappvier (latin: Salix lapponum) er en liten busk av pilefamilien (vierfamilien) av maksimalt 1,5 meters høyde, hvor bladene er nærmest sølvfargede og iøynefallende. . Arten vokser i nesten hele landet bortsett fra kysten av Sørlandet. Den foretrekker fuktig torvjord, sumpeng, veikratt, fjelltrakter, fjell- og skogsmyr, kildedrag og grøfter.
Lappvier er en busk på normalt 50-150 cm meters høyde. Bladen er sølv-hvitt lodne over det hele og gir busken et karakteristisk, hvit-sølvfarget preg. Årskvistene er tett lodne og ellers brune, men etterhvert blir de mer rødbrune og lite lodne. Bladskaftene er 2-20 mm lange, og bladene er lansettformede og og 3-8 cm lange. Lansettformen er avrundet, ikke minst nede mot bladstilken. Bladet er mellomgrønt oppå og hvitt-grått under med tett hårdekke, og bladranden er brettet ned. Det har under om lag 8-13 par av sidenerver fra den gul-grønne midtnerven. Arten har ikke øreblad. Blomstring i mai-juni, starter like før løvspretten.
Raklene er 2-5 cm lange og står på svært korte og knapt synlige skaft. Raklene har brunsvarte og spisse skjell, og er hårete. Den tett hårete og grønn-grå kapselen er 5-7 mm lang, og har lang og lodden griffel og smale arr. Kapselen er ytterst synlig rød.
Multimedia w Wikimedia Commons Wierzba lapońska (Salix lapponum) – gatunek rośliny z rodziny wierzbowatych (Salicaceae Mirb.). Występuje w rejonach alpejskich Europy, w Azji, na Półwyspie Skandynawskim także w obrębie koła podbiegunowego. W Polsce występuje tylko we wschodnich Karkonoszach, na Mazurach oraz na Wyżynie Lubelskiej[2].
Roślina objęta w Polsce ścisłą ochroną gatunkową. Część jej stanowisk jest chroniona w parkach narodowych; biebrzańskim, karkonoskim i poleskim oraz w rezerwatach przyrody. Informacje o stopniu zagrożenia na podstawie:
Zagrożeniem dla gatunku jest osuszanie i eksploatacja torfowisk, a także ich koszenie i wypas. Ponadto czyste formy gatunku są wypierane przez mieszańce, łatwo bowiem krzyżuje się z innymi gatunkami wierzb.
Wierzba lapońska (Salix lapponum) – gatunek rośliny z rodziny wierzbowatych (Salicaceae Mirb.). Występuje w rejonach alpejskich Europy, w Azji, na Półwyspie Skandynawskim także w obrębie koła podbiegunowego. W Polsce występuje tylko we wschodnich Karkonoszach, na Mazurach oraz na Wyżynie Lubelskiej.
Lappvide (Salix lapponum) är en växtart i släktet salix.
Den är en liten risartad buske som blir mellan 0,5 och 1,5 meter hög, vars blad har nedvikt kant. Kvistarna är ludna som unga men övergår sedan till kala. De är bruna och krokiga[1] och även tjocka i vissa fall.[2] Det främsta kännetecknet är bladens utseende. Bladen är smala och har mycket kort bladskaft.[3] Ovansidan är lite skrynklig,[2] grågrön och silkeshårig. Undersidan har däremot en silverglänsande färg och är mer finhårig vilket gör att bladet känns mjukt att hålla i. Bladen är ovala och runt 3-5 cm långa.[4] Det som gör att lappvide sticker ut från exempelvis Ripvide (Salix glauca) är dess nedvikta bladkant.[1] Hängefjällen är smala[2] och brunsvarta.[4] Blommorna är placerade i hängefjällens bladveck. På vår och försommaren, främst i maj och juni, blommar dem.[2] Blomningen sker på bar kvist, innan bladen har kommit för säsongen.[3] Lappvide korsas ofta med andra vide och bildar hybrider.[2] Ståndarna ändrar färg med tiden från röd till gul, och till sist blir de svarta.[4] Blommorna är enkönade och är således beroende av andra faktorer, som insekter och vinden, för att bli pollinerade.[1] Frukten är hårig och faller av kvisten när den är färdig för att växten ska föröka sig.[2]
Lappvide trivs bäst i fuktig mark där vattnet byts ut då och då,[2] därför hittar man den ofta på fuktängar och kärrmarker i stora snår.[1] Den lever främst på 200 till 900 meters höjd i fjälltrakter men enstaka även längre ner i dalen.[3] Störst mängd i Sverige finns norr om Uppland och i fjällområdena, men lite går även att hitta längre söder ut som i Småland. Arten finns även i andra delar av Europa och i stor del av Asien.[4]
Lappvide upptäcktes i Lappland år 1720 av Rudbeck och har därför fått det latinska namnet ’'lapponum vilket härstammar från latinets Lapponia som betyder Lappland.[3]
Lappvide (Salix lapponum) är en växtart i släktet salix.
Den är en liten risartad buske som blir mellan 0,5 och 1,5 meter hög, vars blad har nedvikt kant. Kvistarna är ludna som unga men övergår sedan till kala. De är bruna och krokiga och även tjocka i vissa fall. Det främsta kännetecknet är bladens utseende. Bladen är smala och har mycket kort bladskaft. Ovansidan är lite skrynklig, grågrön och silkeshårig. Undersidan har däremot en silverglänsande färg och är mer finhårig vilket gör att bladet känns mjukt att hålla i. Bladen är ovala och runt 3-5 cm långa. Det som gör att lappvide sticker ut från exempelvis Ripvide (Salix glauca) är dess nedvikta bladkant. Hängefjällen är smala och brunsvarta. Blommorna är placerade i hängefjällens bladveck. På vår och försommaren, främst i maj och juni, blommar dem. Blomningen sker på bar kvist, innan bladen har kommit för säsongen. Lappvide korsas ofta med andra vide och bildar hybrider. Ståndarna ändrar färg med tiden från röd till gul, och till sist blir de svarta. Blommorna är enkönade och är således beroende av andra faktorer, som insekter och vinden, för att bli pollinerade. Frukten är hårig och faller av kvisten när den är färdig för att växten ska föröka sig.
Кущ заввишки 0,5-1,5 м, нанофанерофіт. Крона куляста або яйцеподібна. Гілки вкриті темно-червоною або бурою корою, молоді — опушені. Бруньки голі, яйцеподібні, жовто-бурі. Листки на черешках завдовжки 5-10 мм, довгасті, довгастояйцеподібні або ланцетні, знизу, а іноді й зверху, вкриті густою білою повстиною, цілокраї або хвилясто-виїмчасті (іноді рідкодрібнозубчасті). Кожен листок завдовжки 5-8 см, завширшки 2-3 см. Його верхня поверхня ледь зморшкувата, на нижній добре помітне жилкування. Основа листка заокруглена або ширококлиноподібна, верхівка загострена.
Верба лапландська належить до дводомних рослин, тобто чоловічі і жіночі квітки розташовані у неї на різних особинах. Суцвіття — густоквіткові циліндричні або овальні, майже сидячі сережки завдовжки 2-4 см. Приквіткові луски оберненояйцеподібні, зверху майже чорні, знизу бурі. Тичинок дві, пиляки фіолетово-жовті. Зав'язь яйцеподібно-конічної форми, стовпчик довгий, з білим повстяним опушенням. Плід — коробочка завдовжки 7-8 мм. У ній міститься 12-16 насінин, кожна завдовжки до 1 мм.
Рослина світлолюбна, дуже морозостійка і вологолюбна. Віддає перевагу помірно плодючим, кислим ґрунтам. Зростає у лісотундрі, на великих галявинах північних лісів, в негустих заболочених лісах, на мезотрофних (рідше евтрофних) болотах. Як правило, вербу лапландську можна побачити в угрупованнях з осоками, шейхцерією, сфагнами.
Квітне у квітні-травні, плодоносить у червні-липні. Розмножується насінням і вегетативно.
Верба лапландська широко розповсюджена у північних широтах Євразії. Найбільші популяції знаходяться у Скандинавії, Шотландії, на півночі європейської частини Росії та в Сибіру, де вони утворюють майже суцільну смугу. Натомість південня межа ареалу розмита, оскільки у помірному поясі ця рослина представлена ізольованими осередками, розташованими на великій відстані один від одного. Найпівденніші ексклави знаходяться на Алтаї, у Піренеях і Болгарії.
На теренах України зона поширення верби лапландської майже повністю знаходиться у межах Полісся, причому у правобережній його частині вид може утворювати густі зарості. За межами Полісся достеменно відоме лише одне оселище на горі Говерла; раніше описані місця зростання біля Харкова і Львова, ймовірно, винищені.
У північних районах вид є ценозоформуючим, а тому відіграє важливу роль у харчових ланцюгах. Наприклад, у лісотундрі бруньки верби лапландської є незмінним компонентом зимового раціону білої та полярної куріпок. В Україні охорона верби лапландської особливо важлива з огляду на те, що ця рослина є реліктом льодовикового періоду. Головну загрозу для популяцій становить осушення боліт. Вид охороняється у Рівненському і Черемському заповідниках, національних парках «Прип'ять-Стохід», Деснянсько-Старогутському, Шацькому, Карпатському, заказнику «Нечимне». За межами України охороняється в Росії, де занесений до Червоних книг декількох регіонів.[2]
Верба лапландська, як і інші представники роду, легко культивується, а тому набула популярності як декоративна рослина. Завдяки кулястій кроні та сріблястому забарвленню листя рослина приваблює зір протягом усього вегетаційного періоду. На болотах відмерлі рештки цього чагарника у суміші з рештками сфагнів утворюють торф. Зелені гілки і листя придатні на корм худобі. Ця рослина є добрим медоносом, з якого бджоли збирають нектар і пилок.[3]
Листок (вигляд зверху)
Вигляд листка зісподу
Жіночі сережки
Природні зарості у Крконоше (Польща)
Верба лапландська у культурі
Верба лапландська в Червоній книзі України. — Переглянуто 2 січня 2015 р.
Salix lapponum L., 1753
И́ва лопа́рская, или И́ва лапла́ндская (лат. Sálix lappónum) — кустарник, вид рода Ива (Salix) семейства Ивовые (Salicaceae).
Кустарник высотой до 1,5 метров с шаровидной или яйцевидной формой куста. Молодые побеги опушённые, взрослые голые, тёмно-красные или бурые. Почки голые, желтовато-бурые, яйцевидные.
Листья продолговато-яйцевидные или ланцетные, длиной 5—8 см, шириной 2—3 см, на черешках длиной до 1 см. Сверху они слегка морщинистые, тускло-зелёные, снизу беловойлочные, с резко выступающими жилками. Основание листовой пластинки округлое или широко-клиновидное, вершина складчато-заострённая. Край листа завороченный, цельный, реже волнистый или пильчатый.
Двудомное растение. Соцветия — овальные или цилиндрические густоцветковые серёжки длиной 2—4 см, почти сидячие. Прицветные чешуйки обратнояйцевидные или язычковидные, внизу бурые, вверху почти чёрные. Тычинок две, с фиолетово-жёлтыми пыльниками. Завязь яйцевидно-коническая, с длинным столбиком, покрыта густым спутанным беловойлочным опушением. Цветёт ива лопарская в апреле — начале мая, до распускания листьев.
Плод — коробочка длиной 7—8 мм, содержит 12—16 семян длиной около 1 мм. Семена переносятся ветром, имеют хохолок из многочисленных шелковистых волосков.
Ива лопарская широко распространена в лесотундровой зоне Евразии и в более северных районах средней полосы. В лесостепной и степной полосе встречается очень редко. Растёт обычно одиночными кустами в сырых заболоченных местах, на опушках леса и торфяниках. Предпочитает кислые почвы.
Ива лопарская внесена в Красные книги Республики Мордовия, Чувашской республики, Пензенской области, а также в утверждённые Списки видов для Красных книг Ульяновской и Нижегородской областей[3].
Почки ивы лопарской служат основным кормом для куропаток, отсюда её народное название в некоторых областях Западной Сибири — «куропатник»[4]. Может использоваться в качестве декоративного растения для садово-паркового озеленения. Медонос.
