Planhigyn fasgwlaidd a math o fwsog cyntefig yw Cnwp-fwsogl y gors sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Lycopodiaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Lycopodiella inundata a'r enw Saesneg yw Marsh clubmoss.[1] Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Cnwpfwsogl y Gors.
Tir asidig, tywodlyd yw eu cynefin, fel arfer, yn enwedig tir uchel, gwlyb.
Mae'r rhywogaeth wedi prinhau 85% yn Lloegr dros yr 85 mlyned a aeth heibio. Gwnaethpwyd arbrawf ar safle ger Bournemouth i'w hybu trwy ei sathru ag olwynion tractor i ddinoethi'r tir o'i gwmpas a fyddai, yn ôl y gobaith, yn rhoi mwy o chwarae teg iddo. Bu'r arbrawf yn llwyddiant ac fe gynyddodd y boblogaeth o 3,000 i 12,000 o 'blanhigion'.[2]
Planhigyn fasgwlaidd a math o fwsog cyntefig yw Cnwp-fwsogl y gors sy'n enw gwrywaidd. Mae'n perthyn i'r teulu Lycopodiaceae. Yr enw gwyddonol (Lladin) yw Lycopodiella inundata a'r enw Saesneg yw Marsh clubmoss. Ceir enwau Cymraeg eraill ar y planhigyn hwn gan gynnwys Cnwpfwsogl y Gors.
Tir asidig, tywodlyd yw eu cynefin, fel arfer, yn enwedig tir uchel, gwlyb.
Plavuňka zaplavovaná (Lycopodiella inundata) je druh plavuněk rostoucí i v ČR.
Její lodyhy jsou dichotomicky větvené, 2-10 cm dlouhé, často přichycené drobnými kořínky k substrátu. Jsou zakončeny výtrunicovým klasem. Lodyha na podzim odumírá. Trofofyly jsou čárkovitě kopinaté dlouhé 3,7 mm a široké 1 mm. Na plazivých lodyhách směřují vzhůru, na plazivých šikmo odstávají Sporofyly jsou podobné trofofylům, ale bývají obvykle delší, na bázi rozšířené s ojedinělými zuby. Výtrusnicové klasy jsou nezřetelné, přisedlé k vrcholu větví. Dozrávají od července do října. Vegetativně se rozmnožuje drobnými adventivními pupeny, vyrůstajcími na větvích mezi trofofyly.
Roste na narušených plochách, okrajích rašeliništ, mokrých a písčitých okrajích rybníků. Nalezneme ji také na bažinatých loukách.
Rozšíření v ČR: Roste velmi zřídka od nížin po hory a vyhýbá se teplým oblastem. Nejčastější je na Třeboňsku a na Šumavě, jinak velmi vzácně.
Celkové rozšíření: Evropa, převážně západní a a střední, na sever po 67° severní šířky, ve východní evropě se vyskytuje pouze ojediněle. Nejjižněji se vyskytuje Španělsku a v Bulharsku. V části Severní Ameriky a při pobřeží Tichého oceánu. Vzácně ji nalezneme v Japonsku.
Patří mezi silně ohrožené rostliny, je chráněna zákonem.
Obrázky, zvuky či videa k tématu plavuňka zaplavovaná ve Wikimedia Commons
Plavuňka zaplavovaná (Lycopodiella inundata) je druh plavuněk rostoucí i v ČR.
Liden ulvefod (Lycopodiella inundata) er en 3-8 cm høj karplante, der i Danmark vokser på åben bund i f.eks. hedemoser.
Liden ulvefod er en spæd, krybende karplante. Det er flerårig urt, omend kortlevende. Den sporebærende plante består af en krybende stængel, hvorfra der går lodrette stængler til vejrs. Begge typer stængler bærer talrige, tætsiddende, trådsmalle blade. I toppen af de lodrette skud sidder sporehusene i gullige aks.
Det meste af planten er over jorden, men både fra de overjordiske stængler og fra den krybende jordstængel udgår tætsiddende rodtrævler.
Højde x bredde og årlig tilvækst: 0,08 x 0,20 m (8 x 4 cm/år).
Arten hører hjemme i Nordamerika og det nordlige og centrale Europa, herunder også nogle steder i Danmark, bl.a. Nørlund Plantage i Midtjylland (i øvrigt hist og her i Jylland, men temmelig sjælden i resten af landet). Den foretrækker sandet og sur bund, som ofte bliver oversvømmet om vinteren.
På Breney Common og i Goss og Tregoss Moors, som ligger i det mellemste Cornwall i England, finder man nogle levesteder, der er våde og sure, og her vokser arten sammen med bl.a. Benbræk, Benbræk, Anagallis tenella (en Arve-art), Liden Soldug, Mose-Pors, Smalbladet Kæruld, Sort Skæne og Tråd-Bitterblad[1]
Liden ulvefod (Lycopodiella inundata) er en 3-8 cm høj karplante, der i Danmark vokser på åben bund i f.eks. hedemoser.
Der Gewöhnliche Sumpf-Bärlapp[1] oder Moorbärlapp (Lycopodiella inundata) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Sumpfbärlappe (Lycopodiella) in der Familie der Bärlappgewächse (Lycopodiaceae) innerhalb der Bärlapppflanzen (Lycopodiophyta).[2] Sie gedeiht in Mooren.
Der Gewöhnliche Sumpf-Bärlapp ist eine ausdauernde krautige Pflanze. Es werden kriechende Sprossachsen gebildet, deren oberirdische Kriechsprosse 2 bis 10 Zentimeter lang sind. Im Habitus ähnelt er Laubmoosen (besonders Polytrichum).
Die sporangientragenden Abschnitte stehen aufrecht und sind 4 bis 8 Zentimeter lang. Die Sporangienähre ist undeutlich vom Spross abgesetzt. Die Blätter stehen spiralig und sind aufwärts gebogen. Die Sporophylle sind am Grund breit eiförmig und haben einen gesägten Blattrand. Die Sporen haben einen Durchmesser von 40 bis 46 Mikrometern und reifen von August bis Oktober.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 156.[3]
Der Gewöhnliche Sumpf-Bärlapp besitzt eine niedrige am Boden kriechende, in der ganzen Länge wurzelnde, sommergrüne Sprossachse, die jährlich nur eine ungestielte, endständige Sporenähre ausbildet. Das oberirdische Prothallium hat grüne assimilierende Lappen. Lycopodiella inundata ist eine Lichtpflanze.[4]
Der Gewöhnliche Sumpf-Bärlapp ist (temperat)-boreales, schwach subatlantisches Florenelement.[5] Der Sumpf-Bärlapp ist zirkumpolar verbreitet.[6]
Auf der Nordhalbkugel ist Lycopodiella inundata in Europa und Nordamerika (vor allem im östlichen Teil) verbreitet. Selten findet man ihn in Ostasien, in der Türkei und in Georgien.[2] Speziell in Europa tritt er vor allem auf in den kühlen und gemäßigten Gebieten (nordwärts bis zum 66° nördlicher Breite), ostwärts bis Finnland, das westliche Russland und Bulgarien, südwärts bis nach Nordportugal, in die Pyrenäen, die Alpen und die Karpaten. Auch auf den Azoren kommt er vor.[2] Einzelvorkommen findet man im nördlichen Apennin. Im Mittelmeerraum fehlt er.[5]
Der Sumpf-Bärlapp wächst in Mitteleuropa auf offenen Hochmoor-Böden, in Zwischenmooren, auf Schwingrasen, in Moorschlenken, in feuchten Dünensenken sowie auf anthropogenen Sekundärstandorten. Er kommt vorwiegend auf nassen, mäßig basenreichen bis sauren Torfschlammböden oder auf humosem Sand vor. Er ist in Mitteleuropa eine Charakterart des Rhynchosporetum azs dem Verband Rhynchosporion.[3]
Der Sumpf-Bärlapp steigt bis in die montane Höhenstufe, in den Alpen auch höher, bis in eine Höhenlage von 1700 Metern.[5] In den Allgäuer Alpen steigt er auf dem Ziebelmoos nahe dem Piesenkopf bei Rohrmoos in Bayern bis in eine Höhenlage von 1420 Metern auf.[7]
In Deutschland wird der Sumpf-Bärlapp insgesamt als „gefährdet“ eingeschätzt, in vielen Bundesländern gilt er aber als „stark gefährdet“ oder sogar „vom Aussterben bedroht“.[6] Er ist deshalb als eine nationale Verantwortungsart innerhalb der Nationalen Strategie zur biologischen Vielfalt der Bundesregierung eingestuft.[8] In Österreich ist er „stark gefährdet“ und fehlt in Wien und Burgenland. In Liechtenstein fehlt er.[9]
Die Erstveröffentlichung erfolgte 1753 unter dem Namen (Basionym) Lycopodium inundatum durch von Carl von Linné in Species Plantarum, Tomus II, S. 1100. Die Neukombination zu Lycopodiella inundata (L.) Holub wurde durch Josef Holub in Lycopodiella, nový rod řádu Lycopodiales. in Preslia, Band 36, 1, 1964, S. 21 veröffentlicht. Weitere Synonyme für Lycopodiella inundata (L.) Holub sind: Lepidotis inundata (L.) Opiz, Lycopodium palustre Lam.[2]
Der Gewöhnliche Sumpf-Bärlapp oder Moorbärlapp (Lycopodiella inundata) ist eine Pflanzenart aus der Gattung der Sumpfbärlappe (Lycopodiella) in der Familie der Bärlappgewächse (Lycopodiaceae) innerhalb der Bärlapppflanzen (Lycopodiophyta). Sie gedeiht in Mooren.
Lycopodiella inundata is a species of club moss known by the common names inundated club moss,[2] marsh clubmoss[3] and northern bog club moss. It has a circumpolar and circumboreal distribution, occurring throughout the northern Northern Hemisphere from the Arctic to montane temperate regions in Eurasia and North America. It grows in wet habitat, such as bogs, ponds, moist spots on the tundra, and long-standing borrow pits.
It is a small plant forming patches on the ground, its leafy sterile stems branching and lying horizontal along the ground, rooting at intervals. The sporing cone-bearing stems stand erect in July and August, a few centimeters tall. The leaves are curving, green, narrow, and sharply pointed, measuring a few millimeters long.[4]
This club moss is an arctic-alpine species with a circumpolar boreal and montane distribution in the Northern Hemisphere. It mostly occurs in Europe, but is also present in East Asia and North America. In the British Isles it is classified as a UK Priority Species as it is rare and seems to be on the decline. It occurs in Scotland and the western fringes of England and Wales, and at scattered locations elsewhere. Nevertheless, it can increase rapidly when the conditions are right, as happened at Llyn Cwm-y-ffynnon in Wales on bare peat substrates uncolonised by other plants because of winter inundation, cattle poaching and peat cutting.[5] It occurs at a few locations across Ireland and at one single location in Northern Ireland, at Peatlands Park in County Armagh, and because of its rarity, it is listed as a Northern Ireland Priority Species.[4]
Lycopodiella inundata is a species of club moss known by the common names inundated club moss, marsh clubmoss and northern bog club moss. It has a circumpolar and circumboreal distribution, occurring throughout the northern Northern Hemisphere from the Arctic to montane temperate regions in Eurasia and North America. It grows in wet habitat, such as bogs, ponds, moist spots on the tundra, and long-standing borrow pits.
See artikkel on liigist. Perekonna kohta vaata artiklit Sookold (perekond). Harilik sookold (Lycopodiella inundata) on kollaliste sugukonda kuuluv roomav, tõusvate harudega sõnajalgtaim.
Kasvab soistel niitudel.
Eestis esineb harva. On looduskaitse all (II kategooria).
See artikkel on liigist. Perekonna kohta vaata artiklit Sookold (perekond). Harilik sookold (Lycopodiella inundata) on kollaliste sugukonda kuuluv roomav, tõusvate harudega sõnajalgtaim.
Kasvab soistel niitudel.
Eestis esineb harva. On looduskaitse all (II kategooria).
Konnanlieko eli tulvakonnanlieko[2] (Lycopodiella inundata, aikaisemmin Lycopodium inundatum, Lepidotis inumdata) on liekomaisiin kuuluva yhtäläisitiöinen sanikkainen.[3] Kasvin tieteellinen nimi "inundata" tulee latinan kielen sanasta "inundatus" ja tarkoittaa "kasvaa tulvivalla paikalla".[4]
Konnanlieon varsi on sammalmainen, suikertava sekä haaraton tai vähähaarainen. Varren pituus on 3–10 cm. Konnanlieon verson haarat kasvavat yksittäin ja ovat pystyjä. Talven yli vihreinä säilyvät lehdet ovat varressa lähes kierteisesti ja ovat neulasmaisia, ehytlaitaisia sekä 4–6 millimetriä pitkiä. Lehdet ovat lisäksi käyristyneet ylöspäin. Konnanlieon itiölehdet muistuttavat itiöpesäkkeettömiä varsilehtiä. Niissä on useasti kuitenkin hammaslaita. Kasvin itiötähkä kasvaa pystyn haaran kärkeen ja on pituudeltaan 1–2 senttimetriä. Konnanlieko kukkii Suomessa heinä-syyskuussa. Lehtivihreätön alkeisvarsikko on yksikotinen, tavallisesti maansisäinen ja mukulamainen.[3][5]
Euroopassa konnanlieon levinneisyysalue on läntinen. Sitä tavataan Espanjan pohjois- ja itäosista Pohjois-Italiaan ja edelleen Romaniaan, Ukrainaan ja Länsi-Venäjälle. Pohjoisempana lajin levinneisyysalue ulottuu Britteinsaarille, Ruotsin keskiosiin, Norjan etelä- ja länsirannikolle, Pohjois-Suomeen ja Baltian maiden rannikolle. Esiintymisalue on kuitenkin epäyhtenäinen, varsinkin Itä-Euroopassa. Konnanliekoa tavataan myös Yhdysvaltain itärannikolla, Suurten järvien alueella, Yhdysvaltain ja Kanadan länsirannikolla ja Japanissa.[6] Suomessa konnanliekoa tavataan melko harvinaisena Etelä-Suomen rannikolta eteläiseen Lappiin saakka.[2][3] Vuonna 2010 tehdyssä uhanalaistarkastelussa se luokiteltiin silmälläpidettäväksi.[7]
Konnanlieko kasvaa karujen järvien rannoilla hiekkamutamailla ja turpeella, tulvanevoilla, suopoluilla, rimmissä, lätäköissä sekä vesijättömailla.[3][5]
Konnanlieko eli tulvakonnanlieko (Lycopodiella inundata, aikaisemmin Lycopodium inundatum, Lepidotis inumdata) on liekomaisiin kuuluva yhtäläisitiöinen sanikkainen. Kasvin tieteellinen nimi "inundata" tulee latinan kielen sanasta "inundatus" ja tarkoittaa "kasvaa tulvivalla paikalla".
Lycopodiella inundata ou Lycopode inondé ou Lycopode des tourbières est une espèce de plantes lycophytes de la famille des Lycopodiaceae.
C'est une petite plante qui ressemble à une mousse de très grande taille.
Elle pousse en formant des plaques ou des tapis sur le sol.
La tige principale, rampante, émet de nombreuses racines adventives ainsi que des tiges secondaires dressées abondamment feuillées, disposées en 5 rangs.
Les feuilles sont incurvées, vertes, étroites et pointues, longues de quelques millimètres.
Cette plante vit dans les parties souvent inondées de la toundra, de tourbières acides ou en bordure d'étangs oligotrophes et acides, éventuellement en bordure de ballastière ou anciennes zones de gravières ou de carrière (argile, kaolin[1]..). Elle apprécie les zones dénudées et ensoleillées, et peut vivre sur un substrat de sables, de tourbe ou d'argile, du moment qu'il soit acide et humide où elles colonisent le sol, avant les sphaignes. Elle compte donc parmi les espèces pionnières.
On la trouve dans l'hémisphère nord, dans les régions du circumpolaires et circumboréales de l'Arctique et les tourbières montagnardes des régions tempérées d'Eurasie et d'Amérique du Nord.
C'est une plante devenue très rare ou absente des régions d'agriculture intensive, en raison notamment du drainage des tourbières et d'une eutrophisation générale de l'environnement. Elle est pour cette raison parfois considérée comme bioindicatrice d'une certaine naturalité du milieu où elle est présente, mais elle peut aussi parfois coloniser comme plante pionnière des milieux semi-naturels (abords de gravière, milieux para-tourbeux recolonisant des sites d'extraction…).
Présente dans quelques stations des Hautes-Fagnes wallonnes.
En France, cette espèce a disparu d'une grande partie de son aire naturelle de répartition. Elle est protégée au niveau national (depuis 1982) et figure comme espèces prioritaires dans le livre rouge de la flore menacée de France (1995)[2].
En Région wallonne (Belgique) tous les lycopodes sont protégés.
Elle peut faire localement l'objet de plans de protection ou de plans de restauration (ex : Royaume uni[3], Réserve nationale de Versigny en Picardie…)
On peut la reproduire in vitro, c'est-à-dire la cloner [4], mais sans retrouver la diversité génétique perdue ces dernières décennies.
Lycopodiella inundata ou Lycopode inondé ou Lycopode des tourbières est une espèce de plantes lycophytes de la famille des Lycopodiaceae.
La Lycopodiella inundata, detta anche Lepidotis inundata, o Licopodio inondato, è una specie perenne, sempreverde, della famiglia delle Lycopodiaceae. In Italia la specie è piuttosto rara ed considerata Vulnerabile.
La L. inundata è una pianta perenne con portamento strisciante. Ha steli fertili recanti le spore e steli sterili che portano solo foglie.
Lo stelo sterile si ramificata orizzontalmente sul terreno, è lungo da 5 a 25 cm ed ha uno spessore da 0,5 a 1 cm comprese le foglie. Le foglie sono di colore verde chiaro, a forma di ago, disposte a spirale o alternate, lunghe da 3 a 8 mm e spesse non più di 1 mm.
Ci sono generalmente da 1 a 2 steli fertili che si sviluppano verticalmente privi di ramificazioni. Hanno una altezza da 4 a 15 cm compresa la struttura conoidale sulla punta (strobilo) che contiene le spore, e sono spessi circa 3 - 4 mm, comprese le foglie. Il cono al vertice è lungo al massimo 5 cm e spesso 8-10 mm.
Le numerose sporofille sul cono sono fitte e allargate alla base (che contiene lo sporangio globoso), ma per il resto assomigliano alle foglie sterili, e sono a forma lanceolata con la punta acuta.
Le spore hanno un diametro da 40 a 46 µm e maturano da agosto a ottobre.[2]
Pianta diploide.
Numero cromosomico 2n = 156
La diffusione è circumboreale, quindi nelle zone fredde di Europa, Asia ed America del Nord, ad altitudini fino a 2.000 m s.l.m.
L'habitat classico della Lycopodiella inundata sono le torbiere acide, luoghi umidi anche sabbiosi (sponde depressionali dei laghi), zone acquitrinose.
In Italia è presente nelle zone alpine e prealpine e in alcune zone dell'Appennino ligure. Ne sono segnalati ritrovamente in:
Nessuno conosciuto.
Francia: Lycopode inondé o Lycopode des tourbières
Svezia: Strandlummer
Regno Unito: Clubmoss o Marsh Clubmoss
Finlandia: Konnanlieko
Rep. Ceca: Plavuňka zaplavovanáLa Lycopodiella inundata, detta anche Lepidotis inundata, o Licopodio inondato, è una specie perenne, sempreverde, della famiglia delle Lycopodiaceae. In Italia la specie è piuttosto rara ed considerata Vulnerabile.
Patvankinis pataisiukas (lot. Lycopodiella inundata, vok. Moorbärlapp) – pataisinių (Lycopodiaceae) šeimos pataisiukų (Lycopodiella) genties augalų rūšis.
Įrašyta į Lietuvos raudonąją knygą.
Užauga iki 10 cm aukščio. Stiebas trumpas, nedaug išsišakojęs, daugeliu šaknelių įsitvirtinęs į žemę. Kasmet išaugina po vieną statmeną ūglį, kuris viršūnėje užsibaigia bekote, nusmailėjusia viršūne varpa. Sporifikuoja antroje vasaros pusėje.
Auga kimininėse pelkėse, dažnai kartu su saulašare, saidra. Vikiteka
Palu staipeknītis (Lycopodiella inundata) ir staipekņu dzimtas (Lycopodiaceae) augs, kas pieder staipeknīšu ģintij (Lycopodiella).
Palu staipeknītis aug nepiesārņotu un barības vielām nabadzīgu ezeru krastos, zāļu purvos, purvainās pļavās pārsvarā smilšainās augsnēs. Tas ir izplatīts Eiropā, neiekļaujot kontinenta rietumu un dienvidu daļu. Pārsvarā tas sastpams Eiropas centrālajā daļā.[1] Palu staipeknītim Latvija ir tuvu izplatības areāla austrumu robežai, tāpēc tas ir izplatīts reti un nevienmērīgi,[2] galvenokārt rietumu daļā un Rīgas apkārtnes ezeru krastos.[3] Nereti palu staipeknīša izplatība saistīta ar ezeriem, kuru piekrastes seklūdenī aug lobēliju (Lobelia dortmanna) un ezereņu (Isoëtaceae) audzes.[1]
Palu staipeknītis ir daudzgadīgs, retāk viengadīgs augs[4] ar pacilu vai stāvu, īsu stublāju un daudzām sīkām saknītēm.[3] Stublājs var būt 1 – 15 cm garš, kas cieši pieguļ substrātam.[4] Stāvo zaru ir maz un tie ir 1 - 5 cm augsti.[2] Lapas pamīšus, taisnas 3 - 5 mm garas. Palu staipeknītis ir līdzīgs gada staipeknim (Lycopodium annotinum). Tiem abiem zara galā ir tikai viens strobils, bet atšķirībā no gada staipekņa palu staipeknītim strobils ir platāks par zaru, uz kura tas atrodas, un tas nav krasi norobežots no zara.[3] Sporofilu vārpiņas labi izceļas, jo ir dzeltenzaļā krāsā, kad nogatavojušās.[2] Sporas nobriest laikā no jūlija līdz oktobrim.[3]
Palu staipeknītis (Lycopodiella inundata) ir staipekņu dzimtas (Lycopodiaceae) augs, kas pieder staipeknīšu ģintij (Lycopodiella).
Palu staipeknītis aug nepiesārņotu un barības vielām nabadzīgu ezeru krastos, zāļu purvos, purvainās pļavās pārsvarā smilšainās augsnēs. Tas ir izplatīts Eiropā, neiekļaujot kontinenta rietumu un dienvidu daļu. Pārsvarā tas sastpams Eiropas centrālajā daļā. Palu staipeknītim Latvija ir tuvu izplatības areāla austrumu robežai, tāpēc tas ir izplatīts reti un nevienmērīgi, galvenokārt rietumu daļā un Rīgas apkārtnes ezeru krastos. Nereti palu staipeknīša izplatība saistīta ar ezeriem, kuru piekrastes seklūdenī aug lobēliju (Lobelia dortmanna) un ezereņu (Isoëtaceae) audzes.
De moeraswolfsklauw (Lycopodiella inundata, synoniem: Lycopodium inundatum) is een groenblijvende, vaste plant, die behoort tot de wolfsklauwfamilie (Lycopodiaceae).
De plant wordt 3-10 cm hoog en heeft een tot 15 cm lange, brosse, kruipende stengel. De zijtakken staan rechtop. De 5-6 mm lange bladeren zijn priemvormig.
De aren met de vruchtbare bladeren verschijnen van juni tot september en staan alleen aan de einden van de zijtakken. De vruchtbare bladeren zijn schuin afstaand vaak naar binnen gekromd, maar aan de onderzijde van de hoofdstengel naar boven gekromd. Op de bovenkant van de vruchtbare bladeren zitten aan de voet de grote, dikwandige en niervormige sporangiën. De bladeren zijn vrij zacht, spits en gaafrandig.
Moeraswolfsklauw is een voornamelijk West- en Midden-Europese plant. In België komt hij zeldzaam voor in de Kempen, verder nauwelijks. De plant staat op de Vlaamse Rode Lijst van planten als bedreigd. In Nederland is komt de soort zeldzaam voor op de zandgronden in het midden en noordoosten van het land, in Noord-Brabant en zeer zeldzaam op de Waddeneilanden, in de duinen van noordelijk Noord-Holland en in Flevoland. Volgens de Nederlandse Rode Lijst van planten van 2012 is de plant niet bedreigd.
De plant groeit op open, natte en zure zandgrond. Het is een pioniersoort op natte plagplekken in de heide, in zandgroeven en karrensporen, op open, kale, onbemeste waterkanten, in duinvalleien en in afgeplagde bermen van zandpaden en –wegen.
De moeraswolfsklauw is een kensoort voor de associatie van moeraswolfsklauw en snavelbies.
De moeraswolfsklauw (Lycopodiella inundata, synoniem: Lycopodium inundatum) is een groenblijvende, vaste plant, die behoort tot de wolfsklauwfamilie (Lycopodiaceae).
Myrkråkefot (latin: Lycopodiella inundata), er en art av karsporeplanter i myrkråkefotslekten («dvergkråkefotslekten», Lycopodiella) innenfor kråkefotfamilien. Planten er krypende med 5 – 12 cm langebakkeskudd, og opprette 2-5 cm høye fertile (sporedannende) skudd.
Myrkråkefot har fertile skudd i juli-oktober, og har myke, dusk-aktige og lysegrønne skudd, men beholder rødbrune eller grønnbrune eldre, liggende årsskudd. Den likner noe på mose og bakkeskuddene er godt festet i bakken. Bladene er oppbøyde og sitter ganske tett. De fertile skudd har tettsittende sporehus, knapt millimeter store, i bladhjørnene.
Det unge, opprette skuddet visner når vinteren kommer, men det vokser ut igjen fra yngleknopper i enden av det forrige årets, liggende brunaktige skudd.
Planten går opp til 600 moh., og trives på mager, våt eller i alle fall fuktig sand eller torv, ofte på strender av innsjøer, myr, dammer, sandtak, i veikanter og kjerretråkk. I Nord-Amerika går den opp til 2 000 moh.
Myrkråkefot formerer seg gjennom generasjonsveksling, og ved sporer i stedet for frø. Den ukjønnede generasjonen er den dominerende. Når sporen vokser dannes det et protallium, som er en liten kjønnet mellomgenerasjon som ikke lever lenge. Fra denne vokser det opp en langt større, kjønnsløs (ukjønnet) men langtlevende generasjon av planter, som produserer nye sporer. Planten har bare én sporetype som er ukjønnet (homospori), og sporofyllene er formet som bladene og ofte tannete.
Myrkråkefot (latin: Lycopodiella inundata), er en art av karsporeplanter i myrkråkefotslekten («dvergkråkefotslekten», Lycopodiella) innenfor kråkefotfamilien. Planten er krypende med 5 – 12 cm langebakkeskudd, og opprette 2-5 cm høye fertile (sporedannende) skudd.
Myrkråkefot har fertile skudd i juli-oktober, og har myke, dusk-aktige og lysegrønne skudd, men beholder rødbrune eller grønnbrune eldre, liggende årsskudd. Den likner noe på mose og bakkeskuddene er godt festet i bakken. Bladene er oppbøyde og sitter ganske tett. De fertile skudd har tettsittende sporehus, knapt millimeter store, i bladhjørnene.
Det unge, opprette skuddet visner når vinteren kommer, men det vokser ut igjen fra yngleknopper i enden av det forrige årets, liggende brunaktige skudd.
Planten går opp til 600 moh., og trives på mager, våt eller i alle fall fuktig sand eller torv, ofte på strender av innsjøer, myr, dammer, sandtak, i veikanter og kjerretråkk. I Nord-Amerika går den opp til 2 000 moh.
Myrkråkefot formerer seg gjennom generasjonsveksling, og ved sporer i stedet for frø. Den ukjønnede generasjonen er den dominerende. Når sporen vokser dannes det et protallium, som er en liten kjønnet mellomgenerasjon som ikke lever lenge. Fra denne vokser det opp en langt større, kjønnsløs (ukjønnet) men langtlevende generasjon av planter, som produserer nye sporer. Planten har bare én sporetype som er ukjønnet (homospori), og sporofyllene er formet som bladene og ofte tannete.
Multimedia w Wikimedia Commons Widłaczek torfowy, widłak torfowy (Lycopodiella inundata) – gatunek rośliny z rodziny widłakowatych.
Gatunek atlantycki o zasięgu wokółbiegunowym. Zwarty obszar jego zasięgu obejmuje większą część Europy i wschodnie obszary Ameryki Północnej, w Europie Wschodniej występuje tylko na rozproszonych i izolowanych stanowiskach po Kaukaz. W Europie Północnej sięga po 67° szerokości geograficznej. Występuje także na Azorach, w Japonii i nad Bajkałem. W Polsce występuje tylko na rozproszonych stanowiskach, głównie w paśmie pojezierzy, w dolinie środkowej Warty, na Nizinie Śląskiej, Nizinie Mazowieckiej, Wysoczyźnie Siedleckiej, Polesiu Lubelskim i Roztoczu. W polskich górach występuje bardzo rzadko, jedyne jego potwierdzone stanowisko (2005 r.) znajduje się na torfowisku w Wołosatem (Bieszczady). Występuje natomiast na słowackich stokach Babiej Góry i Beskidu Żywieckiego[4].
Drobna roślina o pełzających pędach do 20 cm długości. Pędy te zakorzeniają się i wytwarzają 1–2 wzniesione gałązki o wysokości do 10 cm. Są gęsto ulistnione (skrętolegle). Na szczycie pędów powstają kłosy zarodnionośne bardzo podobne do pędu płonnego, tylko nasady ich listków są szersze. Zarodniki są żółte i bardzo liczne. Ulistnienie skrętoległe, liście równowąskolancetowate[5].
Bylina, chamefit, roślina zimozielona. Rośnie na otwartych i wilgotnych torfowiskach przejściowych, na kwaśnych młakach turzycowych, na mokrych łąkach i wrzosowiskach, na piaszczystych brzegach jezior. Coraz częściej notuje się jego występowanie na stanowiskach antropogenicznych, np. w dołach potorfowych, piaskowniach itp.[5]. Najwyżej odnotowane jego stanowisko znajduje się w Alpach na wysokości 1500 m n.p.m.[4]. Liczba chromosomów 2n = 156[6]. Zarodniki dojrzewają w Polsce w sierpniu i wrześniu. Według badań angielskich botaników rozmnaża się głównie wegetatywnie. Roślina światłolubna, źle znosząca konkurencję innych roślin[4]. Gatunek charakterystyczny dla związku (All.) Rhynchosporion-albae i Ass. Rhynchosporetum albae[7].
Roślina objęta w Polsce ścisłą ochroną gatunkową od 1946 roku[8][9]. Głównymi czynnikami zagrożenia jest osuszanie się jego stanowisk oraz konkurencja innych gatunków roślin. Bywa też zbierany dla celów leczniczych i ozdobnych[5].
Roślina umieszczona na Czerwonej liście roślin i grzybów Polski (2006)[10] w grupie gatunków narażonych na wyginięcie (kategoria zagrożenia V). W wydaniu z 2016 roku otrzymała kategorię EN (zagrożony)[11].
Widłaczek torfowy, widłak torfowy (Lycopodiella inundata) – gatunek rośliny z rodziny widłakowatych.
Гемікриптофіт. Багаторічна трав'яна рослина 5-10 см заввишки. Стебло повзуче, дихотомічно розгалужене, до 10 см завдовжки, 0,5-1 мм завширшки, густо вкрите лінійно-шилоподібними листками (мікрофілами). Листки 5-8-мм завдовжки, вузько-ланцетні, гострі, цілокраї, при основі серпоподібно зігнуті, повернуті в один бік. Стебло часто вкорінюється у вузлах. Вегетативні пагони густо вкриті листками. Спороносні гілки короткі, не розгалужені, нечітко відмежовані від стебла, на верхівках мають довгі стробіли (1-3 см) без ніжки, листки на них направлені вгору або майже горизонтально відхилені, з 1 зубчиком до 0,5 мм довжиною, розміщені рідше. Численні світло-жовті спори. Спороносить у липні-вересні. Розмножується спорами і вегетативно.
Голарктичний вид, поширений в Північній Америці, Європі, Західному Сибіру і Японії. В Україні трапляється в Карпатах і на Поліссі у вологих лісах, по терасах річок Лісостепу і Степу. Волинська, Рівненська, Житомирська, Київська, Чернігівська, Закарпатська, Хмельницька, Черкаська, Дніпропетровська, Полтавська, Херсонська, Луганська, Миколаївська, Харківська області.
Мезофіт. Зростає у невластивих для плаунових умовах (торфові болота, заболочені луки, замоховілі піщані зниження на терасах річок, вологі свіжі піски, колії доріг, кар'єри). Популяції нечисленні, представлені невеликими групами. Популяціям властиві ознаки пульсуючих. Окремі популяції мають високу щільність до 24 особин на 1 м2, виступаючи домінантами в фітогеоценозах. Порушення ґрунтового покриву призводить до значного розширення популяції, відновлення ж рослинного покриву значно зменшує чисельність виду.
Природоохоронний статус плаунця заплавного — вразливий. Наукове значення виду: рідкісний зникаючий вид. Причинами зміни чисельності виступають: осушення боліт, освоєння річкових терас, зміна гідрологічного режиму річок та боліт.
Потребує цілеспрямованого пошуку й опису вцілілих місцезнаходжень в Лісостепу і Степу; створення природно-заповідних територій. Рослину охороняють в Поліському, Рівненському та Черемському заповідниках; в національних парках: Шацькому, «Прип'ять-Стохід», «Синевир», «Святі гори». Заради збереження виду заборонено всі види гідромеліоративних робіт, торфорозробку.
Відомостей про розмноження та розведення у спеціально створених умовах немає. Має господарське та комерційне значення як лікарська рослина.
Lycopodiella inundata là một loài thực vật có mạch trong Họ Thạch tùng. Loài này được (L.) Holub mô tả khoa học đầu tiên năm 1964.[1]
Bài viết chủ đề bộ Thạch tùng này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Lycopodiella inundata là một loài thực vật có mạch trong Họ Thạch tùng. Loài này được (L.) Holub mô tả khoa học đầu tiên năm 1964.
Lycopodiella inundata (L.) Holub, 1964
Синонимы Охранный статус
Плауно́к залива́емый[2], или Ликоподие́лла заливаемая[3] (лат. Lycopodiélla inundáta), — многолетнее растение, вид рода Плаун семейства Плауновые (Lycopodiaceae).
Гемикриптофит. Многолетнее травянистое растение 2—10 см высотой[3].
Стебель ползучий, дихотомически-ветвистый до 15 см длиной, 0,5—1 мм шириной, густо покрыт линейно-шиловидными листьями-микрофиламентами. Листья 5—8 мм длиной, узко-ланцетные, острые, цельнокрайние, при основании серповидно-изогнутые, повёрнуты в одну сторону. Стебель часто укореняющийся в узлах. Вегетативные побеги густо покрыты листьями.
Спороносные ветви короткие, не ветвящиеся, нечётко отграничены от стебля, на верхушках имеют длинные стробилы (1—3 см) без ножки, листья на них направлены вверх или почти горизонтально отклонены, с одним зубчиком до 0,5 мм длиной, размещённые реже. Споры светло-жёлтые. Спороносит в июле — сентябре. Размножается спорами и вегетативно[4].
Голарктический вид, распространён в Северной Америке[5][6], Европе, Японии, Западном Закавказье[3].
В России встречается на песчаных отмелях, болотистых лугах, сфагновых болотах, во мшистых хвойных лесах в европейской части (Карело-Мурманский, Ладожско-Ильменский, Верхне-Волжский, Волжско-Камский, Волжско-Донской, Причерноморский флористические районы), в Западной (Обский флористический район) и Восточной Сибири (юго-запад Даурского флористического района)[3].
На Украине произрастает на Карпатах и в Полесье во влажных лесах, по террасам рек лесостепи и степи, в Волынской, Ровенской, Житомирской, Киевской, Черниговской, Закарпатской, Хмельницкой, Черкасской, Днепропетровской, Полтавской, Херсонской, Луганской, Николаевской, Харьковской областях.
Мезофит. Растёт в несвойственных для плауновых условиях (торфяные болота, заболоченные луга, влажные пески, колеи дорог, карьеры). Немногочисленные популяции представлены небольшими группами. Популяциям присущи признаки пульсирующих. Отдельные популяции имеют высокую плотность до 24 особей на 1 м², выступая доминантами в фитоценозах. Нарушение почвенного покрова приводит к значительному расширению популяции, восстановление же растительного покрова значительно уменьшает численность вида.
Природоохранный статус плаунка заливаемого — уязвим. Научное значение вида: редкий исчезающий вид. Причинами изменения численности выступают осушение болот, освоение речных террас, изменение гидрологического режима рек и болот.
Требует целенаправленного поиска и описания уцелевших местоположений в лесостепи и степи; создание природно-заповедных территорий. На Украине растение охраняют в Полесском, Ровенском и Черемском заповедниках; в национальных парках: Шацком, «Припять-Стоход», «Синевир», «Святые горы». Ради сохранения вида запрещены все виды гидромелиоративных работ, торфоразработка.
Сведений о размножения и разведения в специально созданных условиях нет.
Имеет хозяйственное и коммерческое значение как лекарственное растение[7].
Споры употребляют так же, как споры плауна булавовидного[3].
Плауно́к залива́емый, или Ликоподие́лла заливаемая (лат. Lycopodiélla inundáta), — многолетнее растение, вид рода Плаун семейства Плауновые (Lycopodiaceae).
小石松（学名：Lycopodiella inundata），为石松科小石松属下的一个植物杂交种。[1]
这是一篇與植物相關的小作品。你可以通过编辑或修订扩充其内容。 
