Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO.
'''Petronia petronia paecer a una fema de gorrión común por cuenta del so apagáu y pálidu plumaxe. Tien un llurdiu mariellu nel gargüelu que n'ocasiones pasa desapercibida. Enriba de cada güeyu tien una llista de color crema y otra escura xusto enriba. El picu ye grande y afechu a la so dieta granívora. Glaya abondo.
Ye una especie migratoria, la so área de distribución estender por Europa, Asia y África. Habita en zones seques de tola península ibérica menos na franxa del Cantábricu y zones próximes al estrechu de Xibraltar. Nun apaez nel Este de Canaries nin Baleares.
La filoxenia foi llograda por Antonio Arnaiz-Villena et al.; paez ser una especie parental al xéneru Passeridae. [2][3]
.
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Aves, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Les especies d'aves con nome común en llingua asturiana márquense como NOA. En casu contrariu, conséñase'l nome científicu o de la SEO. '''Petronia petronia paecer a una fema de gorrión común por cuenta del so apagáu y pálidu plumaxe. Tien un llurdiu mariellu nel gargüelu que n'ocasiones pasa desapercibida. Enriba de cada güeyu tien una llista de color crema y otra escura xusto enriba. El picu ye grande y afechu a la so dieta granívora. Glaya abondo.
Ye una especie migratoria, la so área de distribución estender por Europa, Asia y África. Habita en zones seques de tola península ibérica menos na franxa del Cantábricu y zones próximes al estrechu de Xibraltar. Nun apaez nel Este de Canaries nin Baleares.
Qaya sərçəsi (Petronia petronia) Sərçəkimilər dəstəsinə aid bir quş növüdür. Yayılma arealı Avropa və Asiya-nın cənubunu, həmçinin Şimali Afrika-nı əhatə edir. Əsasən qayalıq ərazilərdə müşahidə olunur. Həm erkəyi, həm də dişisi görünüşcə Dam sərçəsinə bənzəyir. Lakin, başının yanlarındakı sarımtıl-ağ zolağı və nisbətən iri dimdiyi ilə ondan fərqlənir. Ortalama uzunluğu 15-17 sm olan bu quşlar daha çox müxtəlif bitki toxumları, giləmeyvələr və bəzən də həşəratlarla qidalanırlar.
Ar golvan-karreg (liester : golvaned-karreg)[1] a zo ur spesad golvaneged bihan, Petronia petronia an anv skiantel anezhañ.
Ar spesad nemetañ an hini eo er genad Petronia[2].
Anvet e voe Fringilla Petronia (kentanv) da gentañ-penn (e 1766)[3] gant an naturour svedat Carl von Linné (1707-1778).
Vioù golvan-karreg. Bevañ a ra diwar amprevaned, greun ha had dreist-holl.
Ar spesad a gaver ar seizh isspesad anezhañ[4] :
Ar golvan-karreg (liester : golvaned-karreg) a zo ur spesad golvaneged bihan, Petronia petronia an anv skiantel anezhañ.
Ar spesad nemetañ an hini eo er genad Petronia.
Anvet e voe Fringilla Petronia (kentanv) da gentañ-penn (e 1766) gant an naturour svedat Carl von Linné (1707-1778).
El pardal roquer,[1][2] pardal berberisc[3] o pardal torredà[4] (deformat popularment en torrodà, torrogà, torrogal) (Petronia petronia), anomenat també teuladí al País Valencià, és un ocell de la família dels passèrids, l'únic del gènere Petronia.[5] Es localitza al sud de França, a tota la península Ibèrica, a la Itàlia peninsular, al sud dels Balcans, a les illes mediterrànies i a l'Àfrica del Nord. Als Països Catalans es troba distribuït irregularment, amb un màxim al sud-oest del Principat de Catalunya. A Menorca és excepcional (no s'hi ha capturat cap exemplar per a anellament des de 1983 fins al 2004).
Fa 14 cm. de llargària total. Sembla una femella de teuladí (Passer domesticus) però més rabassut i ratllat. Té la cua més curta i cap més voluminós que el pardal comú. És de color gris bru, ratllat de bru fosc amb les parts inferiors més pàl·lides. Té una pàl·lida taca groga difosa a la gola dels adults. A la punta de les plomes de la cua té unes taques blanques molt visibles en el moment d'aterrar. La cella és de color clar. Els sexes són similars i els joves són bastant semblant als adults.
Viu en indrets rocallosos, penya-segats marins o interiors, pedregars, runes, etc. No és present a l'alta muntanya ni a les planes més extenses del litoral i no cerca la proximitat dels humans amb tant delit com el pardal comú. Menja llavors, baies i insectes.[6] És sedentari, el seu vol és ràpid i una mica agressiu (les seues picades poden ésser doloroses). Fa els nius en forats de les roques o de construccions humanes fa un niu amb herba seca i l'entapissa amb plomes i llana. Al maig-juny pon 4 o 5 ous i els pollets que en surten deixen el nial al cap de 21 dies d'ésser alimentats pels dos pares. Fan dues postes i reutilitzen el mateix niu. A les Balears cria localitzat a Mallorca i, de manera abundant, a les Pitiüses.
El pardal roquer, pardal berberisc o pardal torredà (deformat popularment en torrodà, torrogà, torrogal) (Petronia petronia), anomenat també teuladí al País Valencià, és un ocell de la família dels passèrids, l'únic del gènere Petronia. Es localitza al sud de França, a tota la península Ibèrica, a la Itàlia peninsular, al sud dels Balcans, a les illes mediterrànies i a l'Àfrica del Nord. Als Països Catalans es troba distribuït irregularment, amb un màxim al sud-oest del Principat de Catalunya. A Menorca és excepcional (no s'hi ha capturat cap exemplar per a anellament des de 1983 fins al 2004).
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Golfan y graig (sy'n enw gwrywaidd; enw lluosog: golfanod y graig) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Petronia petronia; yr enw Saesneg arno yw Streaked rock sparrow. Mae'n perthyn i deulu'r Golfanod (Lladin: Ploceidae) sydd yn urdd y Passeriformes.[1]
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn P. petronia, sef enw'r rhywogaeth.[2]
Mae'r golfan y graig yn perthyn i deulu'r Golfanod (Lladin: Ploceidae). Dyma rai o aelodau eraill y teulu:
Rhestr Wicidata:
rhywogaeth enw tacson delwedd Cwelea cardinal Quelea cardinals Cwelea pengoch Quelea erythrops
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Golfan y graig (sy'n enw gwrywaidd; enw lluosog: golfanod y graig) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Petronia petronia; yr enw Saesneg arno yw Streaked rock sparrow. Mae'n perthyn i deulu'r Golfanod (Lladin: Ploceidae) sydd yn urdd y Passeriformes.
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn P. petronia, sef enw'r rhywogaeth.
Der Steinsperling (Petronia petronia) ist eine Vogelart aus der Familie der Sperlinge. Er kommt im Süden Eurasiens sowie im Norden Afrikas vor.
Es handelt sich um einen kompakt gebauten Sperling mit einem im Verhältnis zum Körper großen Kopf und einem kräftigen Schnabel. Er unterscheidet sich von den Weibchen des Haussperlings und des Weidensperlings durch den gestreiften Kopf und den Schwanz, der in einer kurzen, weißen Spitze endet. Auch die Brust sowie die Flanken sind gestreift, jedoch ist dieses Merkmal besonders bei Feldbeobachtungen häufig nicht deutlich erkennbar. Der Steinsperling weist außerdem gewöhnlich an der unteren Kehle einen gelben Fleck auf. Dieser ist jedoch kurz vor der Mauser bei einigen Individuen nicht mehr auszumachen und fehlt bei noch nicht geschlechtsreifen Vögeln.[1]
Die IUCN stuft den Steinsperling als nicht gefährdet (least concern) ein. Er ist nach momentaner Systematik (2019) der einzige Vertreter der Gattung Petronia.
Der Steinsperling erreicht eine Körperlänge von 14,0 bis 15,5 Zentimetern. Es besteht kein auffälliger Sexualdimorphismus, allerdings ist bei den Weibchen der gelbe Kehlfleck gewöhnlich etwas kleiner und etwas blasser.
Steinsperlinge weisen in der Mitte der Kopfoberseite einen graubraunen Streifen auf, der am Schnabelende beginnt, über die Stirn verläuft, sich am Oberkopf etwas verbreitert und im Nacken ausläuft. Über dem Auge verläuft an jeder Kopfseite ein dunkelbrauner Streif, der gleichfalls im Nacken endet. Die Wangen, die Ohrdecken und die Nackenseiten sind hell graubraun. Der Nacken ist graubraun, der Mantel ist graubraun und dunkelbraun gestreift. Der Rücken, der Bürzel und die Oberschwanzdecken sind graubraun. Die Steuerfedern sind gleichfalls graubraun und weisen am Ende der Innenfahne jeweils einen kleinen weißen Fleck auf, der bei den mittleren Steuerfedern am größten ist.
Das Kinn und die Zone bis zur Mitte der oberen Kehle sind blass graubraun. In der Mitte des unteren Kehlbereichs findet sich ein zitronengelber Fleck. Die übrige Körperoberseite ist blass graubraun, die Brust und die Flanken weisen unscharf graubraune Streifen auf. Der Schnabel ist auf der Oberseite braun, die Schnabelunterseite ist gelblich mit einer dunkelbraunen Spitze. Die Augen sind blass graubraun. Die Beine sind hell fleischfarben bis hell hornfarben.
Früher wurden die Arten der Gattung Gymnoris ebenfalls in die Gattung der Steinsperlinge (Petronia) eingeordnet, da auch diese einen gelben Kehlfleck besitzt. Molekulargenetische Untersuchungen weisen darauf hin, dass es sich dabei um eine rein äußerliche Ähnlichkeit handelt.[2][3]
Steinsperlinge kommen auf Madeira, auf den Kanarischen Inseln, in Südeuropa sowie vom Nordwesten Afrikas in östlicher Richtung über den Nahen Osten und den Aralsee bis zum Nordwesten Indiens, dem Westen der Mongolei, dem Westen der Mandschurei und dem Norden von Sechuan vor. Als Irrgast erreichen sie gelegentlich Großbritannien, Polen, die Azoren, Malta, Zypern und Israel.[1]
Der Steinsperling ist mittlerweile in Mitteleuropa ausgestorben und in seiner derzeitigen europäischen Verbreitung auf Südeuropa beschränkt.[4] Die letzten mitteleuropäischen Brutvorkommen erloschen in der ersten Hälfte des 20. Jahrhunderts, ein Wiederansiedlungsversuch in Rheinland-Pfalz in den Jahren 1959 und 1960 scheiterte.[5] Irrgäste erreichen jedoch gelegentlich noch Polen.[6] Als Ursache des Verschwindens des Steinsperlings gelten neben menschlicher Nachstellung und einer zunehmenden Nistplatzkonkurrenz mit Star und Haussperling auch kühlere, feuchtere Sommer. Die prognostizierte Klimaerwärmung führte bisher nicht zu einer Wiederbesiedlung der vormaligen mitteleuropäischen Brutgebiete. Es wird aber erwartet, dass bis zum Ende des 21. Jahrhunderts der Steinsperling wieder an der niederländischen und belgischen Küste brütet.[7]
Die Steinsperlinge leben vorwiegend in baumlosen Hügellandschaften mit spärlichem Grasbewuchs und Felsen und Erdabbrüchen sowie Felsenklippen. Sie besiedeln außerdem Dörfer mit alten Bauten, Ruinen, nicht mehr bewohnte Gebäude, Brunnenanlagen und Steinmauern, alpine Matten, strauchbestandene Uferregionen sowie offene Waldränder, sofern diese Bäume mit Baumhöhlen aufweisen.
Steinsperlinge sind außerhalb der Fortpflanzungszeit sozial lebende Vögel, die kleine Schwärme von 30 bis 50 Individuen bilden. Eher selten sind auch Schwärme mit bis zu 100 oder 200 Individuen zu beobachten.[8] Im Winterhalbjahr sind sie häufig auch mit Haussperlingen und Ammern vergesellschaftet.
Steinsperlinge ernähren sich ganzjährig von Samen, im Frühjahr auch von Wirbellosen und im Herbst von Beeren. Ihre Nahrung finden sie fast ausschließlich am Boden.
Diese Sperlingsart gehört zu den Höhlenbrütern und bevorzugt Mauerlöcher, Mehlschwalbennester, Erdlöcher und manchmal auch hohle Bäume. Gewöhnlich brütet der Steinsperling in kleinen, lockeren Kolonien, seltener auch einzelgängerisch. Er geht sowohl monogame als auch polygyne Beziehungen ein. Bei letzteren nisten zwei bis drei Weibchen in unmittelbarer Nähe zueinander. Die Nester unterschiedlicher Paare sind meist 10 bis 15 Meter voneinander entfernt. Das Männchen verhält sich territorial und verteidigt die unmittelbare Nistumgebung. Meist ziehen Steinsperlinge zwei Bruten im Jahr groß.[8]
Das Gelege umfasst zwischen vier und acht Eier. Diese weisen eine glatte, glänzende Oberfläche auf. Die Eierschalen sind schmutzig weiß mit dunkelgrauen, rotbraunen und schwarzbraunen Flecken und Kleckseln. Es brütet vermutlich ausschließlich das Weibchen. Die Nestlinge werden von beiden Elternvögeln versorgt. Die Nestlingszeit beträgt maximal 21 Tage, die meisten Nestlinge werden an ihrem 18. oder 19. Lebenstag flügge.[8]
Der Steinsperling (Petronia petronia) ist eine Vogelart aus der Familie der Sperlinge. Er kommt im Süden Eurasiens sowie im Norden Afrikas vor.
Es handelt sich um einen kompakt gebauten Sperling mit einem im Verhältnis zum Körper großen Kopf und einem kräftigen Schnabel. Er unterscheidet sich von den Weibchen des Haussperlings und des Weidensperlings durch den gestreiften Kopf und den Schwanz, der in einer kurzen, weißen Spitze endet. Auch die Brust sowie die Flanken sind gestreift, jedoch ist dieses Merkmal besonders bei Feldbeobachtungen häufig nicht deutlich erkennbar. Der Steinsperling weist außerdem gewöhnlich an der unteren Kehle einen gelben Fleck auf. Dieser ist jedoch kurz vor der Mauser bei einigen Individuen nicht mehr auszumachen und fehlt bei noch nicht geschlechtsreifen Vögeln.
Die IUCN stuft den Steinsperling als nicht gefährdet (least concern) ein. Er ist nach momentaner Systematik (2019) der einzige Vertreter der Gattung Petronia.
Врапчето камењарче (науч. Petronia petronia) е мала врапчевидна птица од фамилијата на врапчињата. Живее низ неплодните карпести ридови од Пиринејски Полуостров, северозападна Африка преку јужна Европа до централна Азија. Го има и во Македонија. Тоа е претежно постојан жител, но азиските птици мигрираат понајуг или се движат подолу по планините. Редок скитник е на север од својот опсег.
Врапчето камењарче е малку поголемо од градското врапче, со должина 15 - 17 см. Нема полов диморфизам, мажјаците и женките се исти. Тие се претежно сивокафеави. Одозгора и крилјата им се прошарано кафеави, ододздола посветли со потемни линии, имаат белкава линија над окото, и препознатлива, но тешко забележлива лимонжолта точка на грлото, која кај мажјаците е посветла. На опашката има бели рабови. Пеењето му е гласно и зарипнато.
Живеалиштето на оваа птица се подножјата на планините и планинските падини, обично крај каменитите потоци и карпи. Летот му е пргав и брз, а на земја лесно се движи меѓу камењата. Се среќаваат и во градските средини каде им одговара средината и климата.
Вон сезоната на парење птиците се собираат во јата во потрага по храна.
Се хранат со семиња, но и со инсекти.
За разлика од повеќето од врапчињата, камењарчето е полигамично и мажјакот има 3-4 женки. Гнездат во колонии, понекогаш и многу големи. Гнездата се вообичаени, топчести, со страничен влез, а ги поставуваат во пукнатините на карпите, меѓу камењата, во пештерите или дупките претходно направени од бреговите ластовички или пчеларките, дупките во дрвјата или на зградите. Гнездото е грубо, лабаво и големо, направено од гранчиња и суви тревки, послано со пердуви или меки тревки. Одозгора е секогаш покриено со надвиснат камен, гранка или дел од градбата на зграда. Несат 4-7 бели јајца со кафеави дамки.
Врапчето камењарче (науч. Petronia petronia) е мала врапчевидна птица од фамилијата на врапчињата. Живее низ неплодните карпести ридови од Пиринејски Полуостров, северозападна Африка преку јужна Европа до централна Азија. Го има и во Македонија. Тоа е претежно постојан жител, но азиските птици мигрираат понајуг или се движат подолу по планините. Редок скитник е на север од својот опсег.
Къуршбзу (лат-бз. Petronia petronia) — унэбзу лъэпкъым щыщ лӀэужьыгъуэщ.
Унэбзум нэхърэ нэхъ инщ. Псэхугъуэ имыщӀэу къелъэтыхь, е къежыхь. Теплъэр гъуабжэщ, и бгъэгум гъуэжь ӀэпапӀэ хэсщ.
Къэрал куэдым щыӀэщ. Къаукъазым щымащӀэми мылъэтэжу щопсэу. Гуп-гупурэ щогъуалъхьэ мывалъэ, ятӀагъуэ уэххэм, къырхэм. Нэхъыбэу щыплъагъур къущхьэ псы ежэххэр, къырхэр я Ӏэгъуэблагъуэр, къущхьэхъуращ — КъухьэпӀэ Еуропэм, Африкэм, Азиэм я щӀыпӀэ щхьэхухэм.
Хадны боршуу, Petronia petronia, урьд Хадны бор шувуу гэж байсан, нь Иберийн хойгоос баруун хойд Африк , Европ ба төв Азид нутаглана.
Энэхүү шувуу нь хадны ан цав, эсвэл байшин барилгын хананд үүр засаж 3-7 өндөг гаргадаг.
Хадны боршуу нь 15-17 см урт, бор цоохор нуруу, далавч, судалтай өвөр хэсэгтэй юм.
Гол идэш тэжээл нь ургамлын үр ба хорхой шавьж болно.
Хадны боршуу, Petronia petronia, урьд Хадны бор шувуу гэж байсан, нь Иберийн хойгоос баруун хойд Африк , Европ ба төв Азид нутаглана.
Энэхүү шувуу нь хадны ан цав, эсвэл байшин барилгын хананд үүр засаж 3-7 өндөг гаргадаг.
पेट्रोनिया पेट्रोनिया (अंगरेजी: Rock sparrow, बै॰:Petronia petronia) गौरइया चिरइन के एगो प्रजाति बाटे।
The rock sparrow or rock petronia (Petronia petronia) is a small passerine bird in the sparrow family Passeridae. It is the only member of the genus Petronia. It breeds on barren rocky hills from the Iberian peninsula and western north Africa across southern Europe and through the Palearctic Siberia and north and central China. It is largely resident in the west of its range, but Asian birds migrate to more southerly areas, or move down the mountains.
The first formal description of the rock sparrow was by the Swedish naturalist Carl Linnaeus in 1766 in the twelfth edition of his Systema Naturae. He introduced the binomial name Fringilla petronia.[2] It is now the only species in the genus Petronia that was introduced by the German naturalist Johann Jakob Kaup in 1829.[3][4] Petronia is a local name for the rock sparrow from the Bologna area of Italy.[5]
Seven subspecies are recognised:[4]
Some species have once been classified under Petronia, specifically from the related genus Gymnoris (Petronia superciliaris, Petronia dentata, Petronia xanthocollis) and Carpospiza (Petronia brachydactyla).
The rock sparrow is similar in size to a house sparrow but with a larger more conical bill.[6] It is around 14 cm (5.5 in) in length, with a strong whitish supercilium and weaker crown stripe. It has a patterned brown back and wings, streaked underparts, and a diagnostic, but hard-to-see, yellow throat spot. Petronia petronia are monochromatic, with a distinctive yellow patch on their upper breast that starkly contrasts the earth tones of their plumage. This carotenoid-based trait is present in both sexes, and plays an important role during the breeding season, signalling both attractiveness and social status.[7] This bird has a loud wheezy song.
It is a rare vagrant north of its breeding range. There is just a single record from Great Britain, at Cley, Norfolk on 14 June 1981.[8] This gregarious bird is also found in human settlements in suitable country.
It nests in crevices in rocks or walls, laying four to five eggs.[9] Rock sparrows exhibit a variety of mating patterns, most notably monogamy and sequential and simultaneous polyandry; however, social monogamy is the most abundant mating pattern. The frequencies of these various mating patterns most likely vary with numerous ecological and social factors. Many studies have shown that both males and females prefer a mate with a larger yellow patch. It has also been shown that male brood defence behaviours increase with greater female ornamentation. Males also differentially allocate parental investment according to female ornamentation; this behaviour is not observed in females. In alpine colonies of Petronia petronia, females perform most of the provisioning. In Asian colonies, both males and females contribute equally to the care of the young. Males of larger sizes feed their young at higher rates, which suggests that larger males occupy better territories and/or are better fathers. Studies have found a positive correlation between male yellow breast patch size and nestling tarsus length, which suggests that more ornamented males are also better parents. Females increase the number of non-feeding visits to their nest as the season progresses, suggesting that because females have lesser opportunities to lay other clutches, it is most advantageous to support the survival of their current offspring. A positive relationship between the number of deserting females and the number of available males has been recorded.[7]
The rock sparrow mainly forages on the ground. It eats seeds throughout the year and berries in autumn. In the spring its diet includes invertebrates, particularly caterpillars and grasshoppers. These are also fed to the young.[10]
The rock sparrow or rock petronia (Petronia petronia) is a small passerine bird in the sparrow family Passeridae. It is the only member of the genus Petronia. It breeds on barren rocky hills from the Iberian peninsula and western north Africa across southern Europe and through the Palearctic Siberia and north and central China. It is largely resident in the west of its range, but Asian birds migrate to more southerly areas, or move down the mountains.
Rokpasero (Petronia petronia) estas paseroforma birdo.
Ĝi loĝas sur la rokaj montoj kaj malfekundaj areoj de Iberia duoninsulo orienten, tra norda Afriko kaj tra suda Eŭropo ĝis Centra Azio. Ĝi estas ne migranta en okcidento de ĝia teritorio, sed en Azio birdoj migradas pli suden kaj descendas de montoj suben. Ĝi altiĝas je alteco de 3.000 m ĝis 4.000 m. La birdo estas grega kaj oni povas renkontigi ĝin ĉirkaŭ homaj loĝlokoj en taŭgaj regionoj.
Ĝi estas rara vaganto norde de sia reprodukta teritorio. Estas ununura vidaĵo el Britio, nome de Cley, Norfolk la 14an de junio 1981.
Ĝi aspektas kiel dika pasero 15-17 cm longa. Pezo 25-36 g. Ĝi havas regule malhel- kaj helbrune (laulonge) striecajn suprajn partojn kaj flugilojn; sur kapo obtusan blanketan kronon, similan superokulan strieton kaj inter ambaŭ tre malhelbrunan strion el bekobazo al nuko. Suba parto de korpo estas blanketa helebrune strieca; tiom da strieco klare distingas tiun specion de la aliaj samgenranoj. Sur la fino de ĝia vosto estas blankaj makuloj kaj flava determina gorĝa makulo (idoj ne havas), kiu estas malfacile videbla. Geplenkreskuloj estas similaj.
Sur la tero ĝi ne saltas kiel pasero sed iras kiel motacilo aŭ alaŭdo.
Ĝi nestas sur sunaj rokmuroj, ruinoj kaj homaj loĝejoj. Nesto estas konstruita en kavoj, fendoj, sub ŝtonblokoj aŭ sub roktegmentoj. La birdo preferas nestadon en kolonioj iam ĝis 100 paroj.
Nesto estas farita de tigoj, folioj de herboj, radiketoj kaj estas kovrata per plumoj aŭ haroj. Ino metas 3 al 7 sed plej ofte 5-6 blanketajn, malhelbrune kaj grize punktecajn ovojn. Gepatroj kovas kune ovojn dum 12-14 tagoj, kaj nutras ankaŭ kune junulojn dum 20 tagoj en nesto. Post ekflugo, junaj estas kun gepatroj, poste en aŭtuno junuloj formas apartan birdaron kaj vivas nomade kaj serĉas nutraĵon. Ĝi nestas 2 foje dum jaro.
Ĉefe semoj kaj iuj insektoj.
Laŭta siblisimila kanto kaj oni povas aŭdi en ĝia kanto tonojn de dompasero.
Rokpasero (Petronia petronia) estas paseroforma birdo.
El gorrión chillón (Petronia petronia)[2] es una especie de ave paseriforme de la familia Passeridae propia de Eurasia y África. Se parece a una hembra de gorrión común debido a su apagado y pálido plumaje. Tiene una mancha amarilla en la garganta que en ocasiones pasa desapercibida. Encima de cada ojo tiene una lista de color crema y otra oscura justo encima. El pico es grande y adaptado a su dieta granívora. Chilla bastante.
Es una especie migratoria, su área de distribución se extiende por Europa, Asia y África. Habita en zonas secas de toda la península ibérica menos en la franja del Cantábrico y zonas próximas al estrecho de Gibraltar. No aparece en el Este de Canarias ni Baleares.
Según Antonio Arnaiz-Villena et al. parece ser una especie basal del género Passeridae. [3][4]
El gorrión chillón (Petronia petronia) es una especie de ave paseriforme de la familia Passeridae propia de Eurasia y África. Se parece a una hembra de gorrión común debido a su apagado y pálido plumaje. Tiene una mancha amarilla en la garganta que en ocasiones pasa desapercibida. Encima de cada ojo tiene una lista de color crema y otra oscura justo encima. El pico es grande y adaptado a su dieta granívora. Chilla bastante.
Es una especie migratoria, su área de distribución se extiende por Europa, Asia y África. Habita en zonas secas de toda la península ibérica menos en la franja del Cantábrico y zonas próximas al estrecho de Gibraltar. No aparece en el Este de Canarias ni Baleares.
Harkaitz-txolarrea (Petronia petronia) passeridae familiako hegazti paseriformea da, hegoaldeko Europan, ipar-mendebaldeko Afrikan eta erdialdeko Asian bizi dena[1].
Artikulu hau biologiari buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Harkaitz-txolarrea (Petronia petronia) passeridae familiako hegazti paseriformea da, hegoaldeko Europan, ipar-mendebaldeko Afrikan eta erdialdeko Asian bizi dena.
Kalliovarpunen (Petronia petronia) on kallioisilla paikoilla esiintyvä varpuslintu.
Linnun pituus on 14-17 cm, siipien kärkiväli 28-32 cm ja paino 26-39 cm. Varpusen kokoinen tukevatekoinen lintu, jolla on voimakas siemensyöjän nokka ja leveä vaalea silmäkulmajuova. Höyhenpuvun alapuoli on valkeaho tummin pitkittäisviiruin, yläpuoli on harmaanruskean ja mustan kirjava. Siivet ovat ruskean-mustan-valkoisen kirjavat. Kurkussa on kellertävä laikku. (Kuvan linnut ovat liian keltaisia). Sukupuolet ovat samannäköisiä.
Kalliovarpunen esiintyy laajalla alueella Etelä-Euroopasta ja Pohjois-Afrikasta Luoteis-Intiaan ja Kiinaan. Lajista tunnetaan kuusi alalajia: nimialalaji petronia elää Euroopan mantereella, Kanariansaarilla ja Madeiralla; alalaji barbara (Erlanger, 1899) Marokosta Libyaan; alalaji exigua (Hellmayr, 1902) Turkissa, Kaukasuksella sekä Pohjois-Irakissa ja Pohjois-Iranissa Gorgāniin saakka; alalaji puteicola (Festa, 1894) Levantissa ja Etelä-Turkissa; alalaji kirhizica (Suškin, 1925) aliselta Volgalta Araljärvelle ja Transkaspiaan; alalaji intermedia (Hartert, 1901) Iranissa, Transkaspiassa ja läntisessä Keski-Aasiassa; alalaji brevirostris (Taczanowski, 1874) Altailla ja Mongoliassa ja sieltä itään Mantšuriaan ja Sichuaniin.[2] Laji elää noin kymmenen miljoonan neliökilometrin laajuisella alueella, Euroopassa elää 3,4–7,6 miljoonaa yksilöä, ja lajin kanta on elinvoimainen.[1] Lajia ei ole tavattu Suomessa.
Elää enimmäkseen kallioisilla ja karuilla avomailla, pääasiassa vuorten rinteillä jopa 4,8 kilometrin korkeuteen saakka. Joillakin alueilla laji elää myös niityillä, puutarhoissa, linnojen raunioilla ja jopa asutuksen piirissä.[2]
Pesä on kolossa, yleensä kallionkolossa tai maakolossa, usein myös puussa tai rakennuksessa. Hyväksyy mielellään mehiläissyöjän tai pähkinänakkelin vanhan pesäkolon tai jyrsijän onkalon. Itse pesä on iso, löyhä, ruohonkorsista tai oljista rakennettu, joskus katettu. Naaras munii 4-7, tavallisesti 5 munaa. Muna painaa 2,6–3 g. Usein 2 poikuetta kesässä. Haudonta-aika on 11–14 päivää. Molemmat emot ruokkivat poikasia, jotka lähtevät pesästä noin 18–19 päivän ikäisinä.[2]
Pääravintona ovat erilaiset siemenet, syksyllä myös marjat. Keväällä hyönteiset ja muut selkärangattomat, joita poikaset saavat syödäkseen.[2]
Kalliovarpunen (Petronia petronia) on kallioisilla paikoilla esiintyvä varpuslintu.
Le Moineau soulcie (Petronia petronia) est une espèce d'oiseaux appartenant à la famille des Passeridae. C'est la seule espèce du genre Petronia d'après la classification de référence (version 2.2, 2009) du Congrès ornithologique international.
L'espèce Petronia petronia a été décrite par le naturaliste suédois Carl von Linné[1] sous le nom de Fringilla petronia, dans la 12e édition de son Systema naturae en 1766. En effet, Linné classait dans le genre Fringilla aussi bien les pinsons (Fringilla actuels) que les Carduelinae, les moineaux du genre Passer, des bruants, ou des espèces aujourd’hui classées dans d’autres familles[2].
Le genre Petronia est dû à Kaup en 1829, qui reprend l’épithète attribuée par Linné comme nom de genre. Ce nom vient de "petra", qui signifie rocher en grec ancien. Le moineau soulcie est d’ailleurs nommé "moineau des rochers" dans plusieurs langues (anglais "Rock Sparrow", allemand "Steinsperling", etc.). Pour le nom "soulcie", on ne connaît pas son étymologie.
Les deux sexes sont semblables, comme chez le moineau friquet. Le moineau soulcie ressemble à une femelle de moineau domestique en plus terne, avec un net sourcil entouré de deux raies sombres, et une raie médiane claire sur la calotte. Le bec est fort, avec la pointe sombre et la mandibule inférieure jaunâtre. La poitrine est blanche, striée de mouchetures grises en lignes. L’adulte présente une tache jaune sur la gorge, mais elle est très souvent peu visible. La queue est sombre avec le bout des rectrices clair.
Il est de taille à peine supérieure à celle d’un moineau domestique, de 14 à 17 cm. Son poids est de 26 à 35g, aussi bien pour les mâles que pour les femelles, et varie selon la saison et les sous-espèces.
L’espèce se rencontre du pourtour méditerranéen jusqu’à la Chine. Elle compte 7 sous-espèces[3] :
En Europe, l’Espagne compte plus de 90 % de la population européenne avec environ 1 million de couples. Il y aurait 10 000 à 100 000 couples au Portugal. En France, il compterait 1 000 à 10 000 couples, surtout dans le Languedoc, ainsi que dans le Queyras et la Haute vallée de la Durance, et en Corse, avec quelques populations plus isolées. En Italie, à l’exception d’une petite population de 150 couples environ dans les Alpes piémontaises, il est présent dans la moitié sud de la botte, dans les régions montagneuses, en Sardaigne, et en Sicile[4]. En Suisse, les témoignages de nidifications anciennes (Genève) ne sont pas vérifiables et sujets à caution[5].
Il niche dans les milieux ouverts, dans les régions avec plus de 2000 heures d’ensoleillement : versants pierreux, sablières, zones ouvertes avec des murs, parfois dans des zones d’habitations anciennes (ruines, vieux bâtiments). , où il est en concurrence avec les moineaux domestiques, qui tendent à le supplanter. Sa densité est faible[6].
Bien qu’on connaisse encore mal son régime alimentaire, les adultes sont essentiellement granivores: céréales, tournesol, épine-vinette, genévrier, figues, mûres, mais aussi arthropodes. Les jeunes au nid sont nourris d’orthoptères et autres arthropodes. Ils se nourrissent au sol, parfois dans les arbres ou en vol devant les parois[5],[6]. Il ne se nourrit pas dans les villages où il niche.
Après la période de nidification, il est grégaire et se rassemble en bandes, en général de quelques dizaines d’individus au maximum, sauf dans les régions où il est abondant, où les bandes peuvent compter plusieurs centaines d'individus. Les populations de plaine et de moyenne montagne se déplacent peu en hiver. Celles de montagnes gagnent des zones de plus basse altitude lorsque la neige recouvre le sol, en général à quelques kilomètres de distance, mais parfois nettement plus loin. On parle alors plus de transhumance que de migration. On ne connaît pas encore bien ses déplacements[6].
Le moineau soulcie est cavernicole. Il niche dans des trous de vieux arbres, de falaises (y compris nids de guêpiers) ou de vieux murs, des tiges métalliques creuses. Il accepte des nichoirs[6].
La parade n’est pas collective, et pratiquent des vols nuptiaux par couple à proximité du nid. Au sol, le mâle se gonfle et s’allonge en montrant les taches claires de sa queue qu’il étale. Les oiseaux étalent leurs ailes et montrent la tache jaune de leur gorge, avec des cris qui augmentent peu à peu. L’accouplement est bref.
La majorité de la population est monogame, mais une partie est polygame. Les mâles participent moins que les femelles à l’élevage des jeunes et tentent de séduire une deuxième femelle. Les femelles qui font une deuxième ponte peuvent alors abandonner la première que le mâle élève alors seul. Près d’un tiers des poussins ne sont pas du mâle du nid. En Europe, la ponte, de quatre à six œufs en moyenne, démarre de fin avril en Espagne à mi-juin dans les Alpes. Ils sont de couleur semblable à ceux du moineau domestique, gris blanchâtre à brun roux avec des taches sombres variables. Ils mesurent 21 x15 mm. Les secondes pontes sont moins nombreuses[6].
Bien que ne figurant pas sur la liste rouge, l’espèce est en forte régression. Jusque dans les années 1920-1930, elle était présente en Allemagne[6] et en Autriche, jusqu’en Pologne (dernier indice en 1897)[5]. En France elle nichait au XIXe siècle dans le Jura, la Bourgogne et jusqu’en Alsace, où elle a totalement disparu. La régression se poursuit dans les régions du Sud, où les populations sont souvent dispersées.
La cause de cette régression est très probablement l’intensification de l’agriculture et la disparition des cultures traditionnelles, avec la disparition des habitats favorables et de la nourriture (graines, orthoptères) surtout en période de reproduction[6]. On cite également la disparition des vieux vergers, la rénovation des châteaux, et la concurrence avec les Étourneaux sansonnets, les Martinets noirs et les Moineaux domestiques pour les cavités[5].
Le Moineau soulcie (Petronia petronia) est une espèce d'oiseaux appartenant à la famille des Passeridae. C'est la seule espèce du genre Petronia d'après la classification de référence (version 2.2, 2009) du Congrès ornithologique international.
O pardal das rochas (Petronia petronia) é unha especie de ave do xénero Petronia dentro da familia Passeridae.
Parécese á femia do pardal común debido á súa apagada e pálida plumaxe. Ten unha mancha amarela na gorxa que en ocasións pasa desapercibida. En riba de cada ollo ten un risco de cor crema e outro escuro xusto en riba. O seu peteiro é grande e adaptado á súa dieta granívora.
Trátase dunha especie migratoria, a súa área de distribución esténdese por Europa, Asia e África. Habita en zonas secas de toda a península ibérica agás na franxa do Cantábrico e zonas próximas ao estreito de Xibraltar. Non aparece no leste de Canarias nin nas Illas Baleares.
O pardal das rochas (Petronia petronia) é unha especie de ave do xénero Petronia dentro da familia Passeridae.
Vrabac kamenjar (lat. Petronia petronia), južnoeuropska je vrsta vrapca, koja za izgradnju gnijezda bira uglavnom kamenite lokacije. Ta je karakteristika i dovela do znanstvenog naziva vrste. Leti u raspršenim jatima i vrlo je društven – primjerice, često se druži s običnim vrapcem, od kojega je mnogo pokretljiviji. Kako su te dvije vrste izgledom veoma slične, katkad je potrebno uložiti dodatni napor za pravilnu identifikaciju.
U Wikimedijinu spremniku nalazi se još gradiva na temu: Vrabac kamenjar
Wikivrste imaju podatke o: Vrabac kamenjar Vrabac kamenjar (lat. Petronia petronia), južnoeuropska je vrsta vrapca, koja za izgradnju gnijezda bira uglavnom kamenite lokacije. Ta je karakteristika i dovela do znanstvenog naziva vrste. Leti u raspršenim jatima i vrlo je društven – primjerice, često se druži s običnim vrapcem, od kojega je mnogo pokretljiviji. Kako su te dvije vrste izgledom veoma slične, katkad je potrebno uložiti dodatni napor za pravilnu identifikaciju.
La passera lagia (o passero lagio) (Petronia petronia (Linnaeus, 1766)) è un uccello della famiglia Passeridae. È l'unica specie nota del genere Petronia.[2]
Si distingue dalla femmina di passera italiana, per la macchia gialla che ha sul petto. Infatti è di colore marrone chiaro, con striature marroni scuro e nere, sul dorso ed ali, mentre il petto ha delle striature marroni più chiare, un bel sopracciglio giallo, ne caratterizza la testa. Il maschio e la femmina sono quasi indistinguibili.
Come tutti i passeri è onnivoro, quindi semi, con preferenza per il grano, e tutti gli insetti che riesce a prendere.
Nidifica tra maggio e luglio nelle cavità degli alberi o delle rocce.
Secondo alcuni studiosi, la grandezza e la tonalità della macchia gialla, farebbe da scala alle qualità riproduttive del soggetto.
Come tutti i passeri predilige gli ambienti urbani, nel suo caso al di sotto dei 2000 m s.l.m., comunque si adatta a qualsiasi ambiente esterno. In Italia si trova nei paesi meridionali, nel resto del mondo, in Europa, Asia, ed Africa del nord.
Ne sono conosciute 2 sottospecie:
La passera lagia (o passero lagio) (Petronia petronia (Linnaeus, 1766)) è un uccello della famiglia Passeridae. È l'unica specie nota del genere Petronia.
De rotsmus (Petronia petronia) is een zangvogel uit de familie van mussen en sneeuwvinken (Passeridae).
Het verenkleed is aan de bovenzijde en op de kruin donker grijsbruin met een lichte bruingrijze stuit en buik. Op de bovenborst bevindt zich een gele vlek, verder heeft de vogel een lichte kruin- en oogstreep.
Het voedsel bestaat uit zaden, insecten, larven, eieren en afval.
Het nest van deze overwegend standvogels bevindt zich in spleten.
Rotsmussen komen niet in Nederland en België voor. Deze vogelsoort is in 1970 afgevoerd van de lijst van in Nederland voorkomende soorten en tussen 1970 en 1997 zijn geen aanvaarde waarnemingen.[2] Dit zijn vogels die voorkomen in Zuid-Frankrijk, Spanje, Italië, Griekenland, Turkije en Noord-Afrika in rotsachtig gebied, onder de 2500 m, vaak ook in ruïnes van oude forten en kastelen en bij bergdorpen.
De soort telt zeven ondersoorten:
De vogel is geen bedreigde diersoort.[1]
De rotsmus (Petronia petronia) is een zangvogel uit de familie van mussen en sneeuwvinken (Passeridae).
Àutri nòm an piemontèis: ...
Costo artìcol a l'é mach në sboss. Da finì.
Da finì.
Àutri nòm an piemontèis: ...
Costo artìcol a l'é mach në sboss. Da finì.
Da finì.
Multimedia w Wikimedia Commons Wróbel skalny[5] (Petronia petronia) – gatunek małego ptaka z rodziny wróbli (Passeridae). Gniazduje w południowej Europie. Dawniej również obserwowany w Polsce.
Wyróżniono kilka podgatunków P. petronia[6]:
Długość ciała: 14–15,5 cm, masa ciała: 26–39 g[7], rozpiętość skrzydeł: 23–32 cm[8]. Długość czaszki i dzioba u jednego osobnika: 32 i 15 mm[9]. Wymiary szczegółowe u samców (n – liczba zbadanych osobników)[10]:
Podgatunek / lokacja n D. skrzydła D. ogona D. dzioba P. p. petronia / Północne Włochy 8 93–100 48–54 14–16 P. p. exigua / Azerbejdżan 3 100,5–104 53–55 15–16 P. p. intermedia / Zachodni Iran 12 99–105 50–57 15–18 P. p. intermedia / Kerman 10 101–108 52–57 14–16Dorosłe osobniki podobne są do samicy wróbla zwyczajnego; przypominają również wróble krótkopalcowe i żółtogardłe. Cechami ułatwiającymi rozpoznanie są jasny pasek ciemieniowy, prążkowana głowa, żółta plama na gardle (słabo widoczna) i jasne plamy na ogonie. Osobnik dorosły z wierzchu jest prążkowany płowożółto i brązowo, zaś przy końcu jego ogona widać wyraźne, jasne cętki. Pokrywy uszne ciemne. Dziób jasny i krótki. Spód ciała pokrywają płowożółte kreski. Na podbródku jasna plama[11].
Przeważnie wróble skalne zamieszkują otwarte tereny pozbawione drzew[7], do tego pozbawione drzew zbocza, wyrobiska piasku i kamieniołomy; spotykany również w siedliskach ludzkich na ścianach budynków[8]. Pożywieniem wróbli skalnych są głównie nasiona niewielkich roślin zielnych i traw, do tego niewielkie jagody, a w sezonie lęgowym również materia zwierzęca[7].
Okres lęgowy trwa od marca do sierpnia. Wróbel skalny wyprowadza dwa lęgi[7] lub jeden[12]. Może gniazdować w luźnych koloniach lub osobno[7]. U ptaków badanych na wysokości 3400 m n.p.n., na Wyżynie Tybetańskiej, stwierdzono kilka różnic względem populacji europejskich z względnie niskich lokacji (do 1800 m n.p.m.). W badanych populacjach rozrodczych z Europy stwierdzono kilka systemów rozrodczych; u ptaków z Wyżyny Tybetańskiej występowała wyłącznie monogamia i brak było oznak terytorializmu. Większość gniazd znajdowała się w szczelinach skalnych lub norach pseudosójeczek (Parus humilis). Okazało się, że przeciętne zniesienie liczyło 5,1 ± 0,9 jaj. Wysiadywanie (wyłącznie przez samicę) trwało jedynie 12,7 ± 0,8 dni. Pisklęta były karmione przez obojga rodziców przez 19,9 ± 0,7 dni. W 89% gniazd przynajmniej jedno pisklę dożyło opierzenia[12].
Na terenie Polski gatunek ten jest objęty ścisłą ochroną gatunkową[13].
Wróbel skalny (Petronia petronia) – gatunek małego ptaka z rodziny wróbli (Passeridae). Gniazduje w południowej Europie. Dawniej również obserwowany w Polsce.
O pardal-francês (nome científico: Petronia petronia) é uma ave da família Passeridae de tamanho semelhante ao pardal-comum.[1] Distribui-se pelo sul da Europa e por certas zonas da Ásia e do norte de África. É a única espécie do género Petronia, já que as outras espécies foram movidas para o gênero Gymnoris.
Em Portugal, é residente e está presente durante todo o ano e, no inverno, pode formar bandos de dimensão considerável. Tem o hábito de construir seu ninho em cavidades de árvores, edifícios ou escarpas.
É semelhante à fêmea do pardal-doméstico, mas com uma coroa mais evidente. O adulto é malhado de castanho na parte superior, com manchas bastante evidentes junto da cauda. A parte inferior é malhado de castanho-claro e branco com mancha pouco distinta na garganta.
O pardal-francês (nome científico: Petronia petronia) é uma ave da família Passeridae de tamanho semelhante ao pardal-comum. Distribui-se pelo sul da Europa e por certas zonas da Ásia e do norte de África. É a única espécie do género Petronia, já que as outras espécies foram movidas para o gênero Gymnoris.
Em Portugal, é residente e está presente durante todo o ano e, no inverno, pode formar bandos de dimensão considerável. Tem o hábito de construir seu ninho em cavidades de árvores, edifícios ou escarpas.
Stensparv[2] (Petronia petronia) är en tätting i familjen sparvfinkar som förekommer i Medelhavsområdet och vidare österut till Mongoliet och Kina.[3]
Stensparven är en stor och kraftig sparvfink med en längd på 15-17 centimeter. Den utmärks av ett mycket tydligt vitaktigt ögonbrynsstreck samt ett svagare streck på hjässan. Resten av kroppen är brun och streckad och på strupen har den en gul fläck som dock är mycket svår att se. Denna fläck spelar en central roll under häckningstid för att markera status.[4] Könen är lika.
Stensparv delas in i sju underarter med följande utbredning:[3]
Fågeln är i huvudsak stannfågel, i öst delvis flyttfågel. Efter häckning sprider sig arten något och vintertid söker den sig till lägre nivåer. Norr om utbredningsområdet är den en mycket sällsynt gäst. Exempelvis har den setts i Storbritannien vid ett enda tillfälle, i Norfolk 14 juni 1981.[5]
Numera placeras stensparven som ensam art i släktet Petronia. Tidigare inkluderades alla stensparvar i släktet, men DNA-studier visar att blek stensparv troligen är systerart till resten av familjen Passeridae och förs till det egna släktet Carpospiza, medan övriga stensparvar är systergrupp till Passer och förs numera till släktet Gymnoris.[6] Stensparven är istället systerart till snöfinkarna i Montifringilla, Pyrgilauda och Onychostruthus.
Stensparven påträffas normalt i trädlöst landskap, från ökenartad stäpp till klippiga sluttningar och raviner. I Spanien är den även vanlig i öppet skogs- eller parklandskap med exempelvis terpentintall (Pinus pinaster). Den ses också ofta födosöka i jordbruksområden, vingårdar, olivlundar, kring gamla byggnader och i vissa områden nära människan. Stensparven lever i huvudsak av frön, men också små bär och under häckningssäsong termiter och skalbaggar.
Fågeln häckar från maj till augusti parvis eller i lösa kolonier. Honan lägger fyra till sju ägg i ett stökigt gräsbo som placeras i en klippskreva eller i ett hål i en byggnad.
Fågelns vetenskapliga artnamn tillika släktesnamn kommer från ett lokalt dialektnamn på fågeln från Bologna-trakten i Italien.[7]
Arten har ett stort utbredningsområde och en stor population, och tros öka i antal.[1] Utifrån dessa kriterier kategoriserar IUCN arten som livskraftig (LC).[1] I Europa beräknas det häcka mellan 2,1 och 4,6 miljoner par.[1]
Wikimedia Commons har media som rör stensparv.
Wikispecies har information om Petronia petronia.
Stensparv (Petronia petronia) är en tätting i familjen sparvfinkar som förekommer i Medelhavsområdet och vidare österut till Mongoliet och Kina.
Kaya serçesi (Petronia petronia), serçegiller (Passeridae) familyasından bir serçe türü.
Avrupa ve Asya'nın güney kesimleri ile Kuzey Afrika'da yaşar. Türkiye'nin hemen her yerinde görülür. Yaşama ortamı genellikle kayalık yerlerdir. Bazen yuvası yıkıntılar arasında, küçük yerleşim birimlerinde ve ekili alanlardaki ağaç kovuklarında bulunur.
Bu türün erkek ve dişisi bayağı serçenin dişisine benzer. Ama tepelerinde grimsi kahverengi, bunun yanlarında daha koyu renkli birer bant vardır.
Kaya serçesi (Petronia petronia), serçegiller (Passeridae) familyasından bir serçe türü.
Avrupa ve Asya'nın güney kesimleri ile Kuzey Afrika'da yaşar. Türkiye'nin hemen her yerinde görülür. Yaşama ortamı genellikle kayalık yerlerdir. Bazen yuvası yıkıntılar arasında, küçük yerleşim birimlerinde ve ekili alanlardaki ağaç kovuklarında bulunur.
Bu türün erkek ve dişisi bayağı serçenin dişisine benzer. Ama tepelerinde grimsi kahverengi, bunun yanlarında daha koyu renkli birer bant vardır.
Розміром трохи більше хатнього горобця . Самці і самки майже не відрізняються за забарвленням. Загальний тон оперення сірувато-бурий. По всьому тілу розташовані бурі пестринки, на грудях велика лимонно-жовта пляма (у самців більш яскравіша). Хвостові пір'я з білими кінчиками, над оком світла брова.
Мешкає в горах і передгір'ї північної Африки , південної Європи , Близького Сходу , Кавказу , Середньої та Центральної Азії .
Великий ареал цього виду охоплює Кашгар, Монголію, Алашань, степи і гори в районі озера Кукунор, східні області Північно-Західного Китаю, південний захід і південний схід Казахстану, Середню Азію і Кавказ, проникаючи на південь до Кашміра та південних областей Афганістану, Ірану. Гніздиться в Палестині, Малій Азії, на Балканському півострові, в Італії, південній Франції, на Піренейському півострові, в Північно-Західній Африці, на островах Атлантики: Канарських і Мадейра, а в Середземному морі - на Мальорці, Корсиці, Сардинії та Сицилії.
Північна межа ареалу в Передкавказзі проходить у районі Грозного, Кисловодська, Черкеска. У Казахстані розповсюджений на півострові Мангишлак (Мангістау), а також в долинах річок Урал і Емба.
Мешкає в передгір'ях і на схилах гір, зазвичай в кам'янистих розсипах і на скелях. В польоті кам'яний горобць спритний і швидкий; по землі і камінні він ходить і швидко бігає, як жайворонок.
Поза періодом гніздування кам'яні горобці широко кочують у пошуках корму. У Центральній Азії, приблизно з серпня по квітень, кам'яні горобці збиваються в зграї до 100-500 особин. У горах Середньої Азії відзначаються досить регулярні вертикальні кочівлі.
В Ірані, Малій Азії, південній Європі і в північно-західній Африці кам'яний горобець живе більш-менш осіло, але і тут робить кочівлі невеликого масштабу. В Іраку вони відомі як щорічні зимові гості.
Їжу кам'яного горобця становлять переважно насіння, ягоди та зелені частини диких і культурних рослин, а також комахи. Цим птахам необхідна питна вода, але далеких перельотів на водопій вони не роблять, тому здебільшого влаштовуються близько джерела, струмка, стоячої водойми, дощової калюжі або колодязя.
На відміну від більшості горобців це полігамний вид (у самця 3-4 самки). У кладці 4-7 білих з коричневими плямами яєць.
Гніздиться колоніями, іноді досить великими. Гнізда типово горобині - кулясті з бічним входом, поміщаються в щілинах скель, в норах, нерідко також і в будівлях людини. Гнізда, як правило, містяться в тріщинах скель, в щілинах між камінням, в нерівностях грунту по крутих гірських схилах і обривах, в норах і виїмках, попередньо зайнятих береговими ластівками, щурками, скелястими повзиками, в дуплах дерев, де також нерідко використовуються кинуті гнізда повзиків. Іноді гніздяться в старих глиняних будівлях міських ластівок. Вхід в нору, в дупло або в кинуте гніздо при необхідності розширюється кам'яним горобцем, але сам він нір не риє, навіть у м'якій породі. Зрідка гніздиться і в густих сплетіннях гілок дерев, наприклад арчі. У цих випадках гніздо зазвичай спирається на більш товсті сучки, а зверху прикривається навислим дрібним волохатим гіллям ялівцю.
Гніздо кам'яного горобця - пухке, недбале і досить велике (якщо дозволяє місце) споруда з сухих стебел і мітелок злаків і з вистилки з пір'я, вовни тварин і рослинного пуху. Зверху воно завжди прикрите нависаючим каменем, стінкою нори або дупла, іноді гілками дерева.
У зграї птахи перегукуються неголосним цвіріньканням. Позивка - дзвінке цвірінькання; весною самці, крім того, співають: пісня тиха, коротка і неясна.
Кам'яний горобець легко переносить неволю. Він менш агресивний, ніж інші горобці, і швидше звикає до людини. Іноді розмножується.
Petronia petronia là một loài chim trong họ Passeridae.[1]
В отличие от большинства воробьёв это полигамный вид (у самца 3—4 самки). В кладке 4—7 белых с коричневыми пестринами яиц.
Гнездится колониями, иногда довольно большими. Гнёзда типично воробьиные — шарообразные с боковым входом, помещаются в щелях скал, в норах, нередко также и в постройках человека. Гнезда, как правило, помещаются в трещинах скал, в щелях между камнями, в неровностях почвы по крутым горным склонам и обрывам, в норах и выемках, прежде занятых береговыми ласточками, щурками, скалистыми поползнями, в дуплах деревьев, где также нередко используются брошенные гнезда поползней. Иногда гнездятся в старых глиняных постройках городских ласточек. Вход в нору, в дупло или в брошенное гнездо при необходимости расширяется каменным воробьем, но сам он нор не роет, даже в мягкой породе. Изредка гнездится и в густых сплетениях ветвей деревьев, например арчи. В этих случаях гнездо обычно опирается на более толстые сучки, а сверху прикрывается нависающими мелкими мохнатыми лапами можжевельника.
Гнездо каменного воробья — рыхлое, небрежное и довольно крупное (если позволяет место) сооружение из сухих стеблей и метелок злаков и с выстилкой из перьев, шерсти животных и растительного пуха. Сверху оно всегда прикрыто нависающим камнем, стенкой норы или дупла, иногда ветвями дерева.
В стае птицы перекликаются негромким чириканьем. Позывка — звонкое чириканье; весною самцы, кроме того, поют: песня тихая, короткая и неясная.
Каменный воробей легко переносит неволю. Он менее агрессивен, чем другие воробьи, и быстрее привыкает к человеку. Иногда размножается.
В отличие от большинства воробьёв это полигамный вид (у самца 3—4 самки). В кладке 4—7 белых с коричневыми пестринами яиц.
Гнездится колониями, иногда довольно большими. Гнёзда типично воробьиные — шарообразные с боковым входом, помещаются в щелях скал, в норах, нередко также и в постройках человека. Гнезда, как правило, помещаются в трещинах скал, в щелях между камнями, в неровностях почвы по крутым горным склонам и обрывам, в норах и выемках, прежде занятых береговыми ласточками, щурками, скалистыми поползнями, в дуплах деревьев, где также нередко используются брошенные гнезда поползней. Иногда гнездятся в старых глиняных постройках городских ласточек. Вход в нору, в дупло или в брошенное гнездо при необходимости расширяется каменным воробьем, но сам он нор не роет, даже в мягкой породе. Изредка гнездится и в густых сплетениях ветвей деревьев, например арчи. В этих случаях гнездо обычно опирается на более толстые сучки, а сверху прикрывается нависающими мелкими мохнатыми лапами можжевельника.
Гнездо каменного воробья — рыхлое, небрежное и довольно крупное (если позволяет место) сооружение из сухих стеблей и метелок злаков и с выстилкой из перьев, шерсти животных и растительного пуха. Сверху оно всегда прикрыто нависающим камнем, стенкой норы или дупла, иногда ветвями дерева.
石雀（学名：Petronia petronia）为文鸟科石雀属的鸟类。分布于大西洋的马德拉和加拉列群岛经非洲西北部到地中海、欧洲南部以至亚洲西部、西南部和中部以及中国大陆的新疆、青海、甘肃、宁夏、东北、内蒙古、四川等地，一般栖息于海拔2000-3000m 的不毛之地的山区以及多在裸露的岩石上、峡谷中、碎石坡地等处活动。该物种的模式产地在意大利北部。[2]
石雀（学名：Petronia petronia）为文鸟科石雀属的鸟类。分布于大西洋的马德拉和加拉列群岛经非洲西北部到地中海、欧洲南部以至亚洲西部、西南部和中部以及中国大陆的新疆、青海、甘肃、宁夏、东北、内蒙古、四川等地，一般栖息于海拔2000-3000m 的不毛之地的山区以及多在裸露的岩石上、峡谷中、碎石坡地等处活动。该物种的模式产地在意大利北部。
保全状況評価[1] LEAST CONCERN
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 鳥綱 Aves 目 : スズメ目 Passeriformes 亜目 : スズメ亜目 Passeri 小目 : スズメ小目 Passerida 上科 : スズメ上科 Passeroidea 科 : スズメ科 Passeridae 属 : イワスズメ属 Petronia 種 : イワスズメ P. petronia 学名 Petronia petroniaイワスズメ( Petronia petronia )は、スズメ目の小さな鳥である。イベリア半島や北西アフリカから南ヨーロッパ、中央アジアにかけての不毛な岩場で繁殖する。生息域の西の方に多く生息するが、アジアのものはより南方に渡りを行う。
繁殖域の北方ではほとんど見られず、イギリスでは1981年6月14日にノーフォークのクレイで観測された1例があるのみである。
この鳥は群生で、人間の居住地でも見られる。岩や壁の割れ目に作られる巣で、3から7個の卵を産む。
体長15から17cmのずんぐりした体格で、濃い白色の眉斑と頭頂に薄い縞模様を持つ。背中と翼は茶色の柄があり、下部は縞状になっている。また、喉には特徴的だが見るの難しい黄色い斑点がある。
イワスズメの食物は主に種子で、昆虫も食べる。ゼーゼー言うような大きな声で鳴く。Antonio Arnaiz-Villenaらによって系統が明らかにされ、スズメ科の親世代に当たる種であることが示された[2][3]。
_(32735768878).jpg)
_-_%D0%A5%D0%B0%D0%B4%D0%BD%D1%8B_%D0%B1%D0%BE%D1%80%D1%88%D1%83%D0%B2%D1%83%D1%83_(16805215495).jpg)
|date= (help)CS1 maint: Uses authors parameter
イワスズメ( Petronia petronia )は、スズメ目の小さな鳥である。イベリア半島や北西アフリカから南ヨーロッパ、中央アジアにかけての不毛な岩場で繁殖する。生息域の西の方に多く生息するが、アジアのものはより南方に渡りを行う。
繁殖域の北方ではほとんど見られず、イギリスでは1981年6月14日にノーフォークのクレイで観測された1例があるのみである。
この鳥は群生で、人間の居住地でも見られる。岩や壁の割れ目に作られる巣で、3から7個の卵を産む。
体長15から17cmのずんぐりした体格で、濃い白色の眉斑と頭頂に薄い縞模様を持つ。背中と翼は茶色の柄があり、下部は縞状になっている。また、喉には特徴的だが見るの難しい黄色い斑点がある。
イワスズメの食物は主に種子で、昆虫も食べる。ゼーゼー言うような大きな声で鳴く。Antonio Arnaiz-Villenaらによって系統が明らかにされ、スズメ科の親世代に当たる種であることが示された。
