Resident breeder, regular passage visitor and winter visitor.
Die ralreier is 'n redelik tot baie algemene standvoël.
Hierdie is 'n bonkige reier met 'n kort nek, kort bek en 'n bruin rug. In die somer het volwassenes lang nekvere. Sy nie-broeidrag verskil soos volg van die Malgassiese Ralreier s'n: Sy rugkant is valer en steek minder by sy vlerke af en sy gelerige snawel het 'n swart snawelnok. In die broeityd verkleur sy bleekgeel pote 'n paar dae lank tot pienkrooi. In vlug vertoon hy spierwit, tensy sy rugkant sigbaar is. Hy is tussen 40 en 49 cm lank, met 'n algemene lengte van 43 cm.
Hou een-een by strandmere, vleie, riooldamme en strome. Hulle vreet insekte, vis en amfibiese diertjies.
Hulle broeigebiede moerasagtige vleilande in die warm lande. Hulle broei in klein kolonies, dikwels saam met ander watervoëls, gewoonlik op platforms van stokke in bome of ander struike. Hulle lê 3-4 eiers.
Dit broei in Suid-Europa en die Midde-Ooste, en is 'n migrasievoël wat in Afrika oorwinter. Hulle word selde verder noord as hulle broeigebiede gesien.
In Suidelike Afrika kom hulle vanaf Augrabies al langs die Gariep voor, en die gebied strek verder oor die hele Vrystaat, KwaZulu-Natal, Mpumalanga, Limpopo Provinsie, Noord-Wes Provinsie, die grootste deel van Namibië en Botswana, asook die hele Zimbabwe en Mosambiek.
Ardeola ralloides ye una especie d'ave pelecaniforme de la familia Ardeidae[2][3] de vezos Migración d'aves migratorios[4] qu'habita en zones húmedes, llagunes, estanques y arbolees d'Europa meridional, Asia sudoccidental y África.[4] El so nome científicu procede del llatín ardeola, “garcilla”, y ralloides, de la mesma procedente del llatín rallus, “rálido”, y del griegu -oides, “asemeyáu”.[5]
Mide ente 44 y 47 cm de llargor, de los cualos el cuerpu ocupa unos 20-23 cm, algamando los 80-92 cm de valumbu.[6] El so plumaxe presenta una coloración marrón clara, coles ales blanques y una serie de plumes colgantes sobre la cabeza.[4] Les pates son de color verdosu y adquieren una tonalidá rosada mientres la dómina de reproducción.[4] El picu ye tamién verdosu pero cola punta escura pel iviernu; sicasí, adquier una tonalidá negra y azul mientres el periodu reproductor.[4] Los xuveniles presenten el pechu con llistes de color marrón.[4] Cuando l'animal ta posáu, reparar el color leonado del plumaxe, ente qu'en vuelu destaca'l color blancu nes nales, cola y obispillo.[4]
Nidifica ente la vexetación palustre, sobre los árboles, ente los carrizos, vexetación baxa o nel suelu.[4] Realiza una única puesta añal formada por ente 4 y 6 güevos (raramente, 7), que son guaraos por dambos padres mientres un periodu de 22-24 díes.[4] Les críes, nidícoles, son curiaes polos dos proxenitores y permanecen nel nial mientres 32 díes.[4] Aliméntase de pexes, inseutos, canesbes, viermes y elementos vexetales.[4]
Figura en vuelu.
Nuna caña.
Güevos de Ardeola ralloides
Esta páxina forma parte del wikiproyeutu Aves, un esfuerciu collaborativu col fin d'ameyorar y organizar tolos conteníos rellacionaos con esti tema. Visita la páxina d'alderique del proyeutu pa collaborar y facer entrugues o suxerencies. Ardeola ralloides ye una especie d'ave pelecaniforme de la familia Ardeidae de vezos Migración d'aves migratorios qu'habita en zones húmedes, llagunes, estanques y arbolees d'Europa meridional, Asia sudoccidental y África. El so nome científicu procede del llatín ardeola, “garcilla”, y ralloides, de la mesma procedente del llatín rallus, “rálido”, y del griegu -oides, “asemeyáu”.
Ar gerc'heiz-kranked[1] a zo un evn hirc'harek krenn, Ardeola ralloides an anv skiantel anezhañ.
Vioù kerc'heiz-kranked. 
Tiriad ar gerc'heiz-kranked :Bevañ a ra al labous en Afrika dreist-holl ha war-dro ar Mor Du[2].
Ar gerc'heiz-kranked a zo un evn hirc'harek krenn, Ardeola ralloides an anv skiantel anezhañ.
El martinet ros o oroval (garsa monyuda a les Balears) (Ardeola ralloides) és un ocell de l'ordre dels ciconiformes i lleugerament semblant a l'esplugabous. El nom "martinet ros" es fa extensiu a la resta d'espècies del gènere Ardeola.
Nidifica en colònies mixtes. Situa els nius a la perifèria de la colònia i forma petits nuclis al voltant dels nius de les altres espècies, que estan molt més avançats. Això s'esdevé al començament de juny. Ha estat comprovada la nidificació a l'Albufera de València i al Delta de l'Ebre. En aquesta darrera localitat presenta una població d'unes 120 parelles nidificants.
Fa un niu ben acabat, amb un sostre de branques. La grandària de la posta és de 4-6 ous que fan eclosió al cap de 21-25 dies. Un cop finalitzada la cria se'n va cap a l'Àfrica tropical (entre la darreria de setembre i mitjan-final d'octubre).[1]
Pot recórrer grans distàncies per obtindre menjar: peixets, crustacis, mol·luscs, granotes, insectes i larves.
Habita la meitat meridional de la península Ibèrica, a Suïssa, a la Camarga, al sud-est d'Europa, a tot Àfrica i a Madagascar.
Passa en migració pels Països Catalans i hi és un niador poc freqüent. Només se n'hi troba al Delta de l'Ebre, on arriba més tard que els altres ardèids, amb els quals comparteix les colònies.[2]
El martinet ros o oroval (garsa monyuda a les Balears) (Ardeola ralloides) és un ocell de l'ordre dels ciconiformes i lleugerament semblant a l'esplugabous. El nom "martinet ros" es fa extensiu a la resta d'espècies del gènere Ardeola.
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Crëyr melyn (sy'n enw gwrywaidd; enw lluosog: crehyrod melyn) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Ardeola ralloides; yr enw Saesneg arno yw Squacco heron. Mae'n perthyn i deulu'r Crehyrod (Lladin: Ardeidae) sydd yn urdd y Ciconiformes.[1] Dyma aderyn sydd i'w gael yng ngwledydd Prydain ac mae i'w ganfod yng Nghymru.
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn A. ralloides, sef enw'r rhywogaeth.[2] Mae'r rhywogaeth hon i'w chanfod yn Asia, Ewrop ac Affrica.
Mae'r crëyr melyn yn perthyn i deulu'r Crehyrod (Lladin: Ardeidae). Dyma rai o aelodau eraill y teulu:
Rhestr Wicidata:
rhywogaeth enw tacson delwedd Aderyn bwn bach Ixobrychus exilis Aderyn bwn cefn rhesog Ixobrychus involucris
Aderyn a rhywogaeth o adar yw Crëyr melyn (sy'n enw gwrywaidd; enw lluosog: crehyrod melyn) a adnabyddir hefyd gyda'i enw gwyddonol Ardeola ralloides; yr enw Saesneg arno yw Squacco heron. Mae'n perthyn i deulu'r Crehyrod (Lladin: Ardeidae) sydd yn urdd y Ciconiformes. Dyma aderyn sydd i'w gael yng ngwledydd Prydain ac mae i'w ganfod yng Nghymru.
Talfyrir yr enw Lladin yn aml yn A. ralloides, sef enw'r rhywogaeth. Mae'r rhywogaeth hon i'w chanfod yn Asia, Ewrop ac Affrica.
Volavka vlasatá (Ardeola ralloides) je malý druh volavky, ptáka z řádu brodivých. Je zbarvena krémově hnědě s bílými křídly (nápadné zvláště v letu). Ve svatebním šatu má prodloužená pera na šíji, hřbet je okrový, hlava a strany krku žlutavě bílé, zobák modravý s černou špičkou, nohy žlutavě růžové. Dospělí v prostém šatu a jednoletí ptáci mají hlava a strany krku rozsáhle proužkované (bez ozdobných per), zobák je žlutavý s tmavou horní hranou, nohy zelenavé. Hnízdí v malých koloniích na mělkých jezerech, rybnících a řekách.[2] Vzácně zaletuje také do České republiky, kde byla po roce 1989 pozorována nejméně šestkrát.[3]
Pták ve svatebním šatu
V letu jsou nápadná bílá křídla
Pták v prostém šatu nebo mladý
Volavka vlasatá patří mezi vzácně chované druhy ptáků. V rámci evropských zoo je k vidění jen v osmi zoo.[4] Z českých zoo se nachází pouze v Zoo Praha, kde se také v roce 2013 podařil český prvoodchov[5] (chována je od roku 2011[6]).
Obrázky, zvuky či videa k tématu volavka vlasatá ve Wikimedia Commons
Galerie volavka vlasatá ve Wikimedia Commons
Volavka vlasatá (Ardeola ralloides) je malý druh volavky, ptáka z řádu brodivých. Je zbarvena krémově hnědě s bílými křídly (nápadné zvláště v letu). Ve svatebním šatu má prodloužená pera na šíji, hřbet je okrový, hlava a strany krku žlutavě bílé, zobák modravý s černou špičkou, nohy žlutavě růžové. Dospělí v prostém šatu a jednoletí ptáci mají hlava a strany krku rozsáhle proužkované (bez ozdobných per), zobák je žlutavý s tmavou horní hranou, nohy zelenavé. Hnízdí v malých koloniích na mělkých jezerech, rybnících a řekách. Vzácně zaletuje také do České republiky, kde byla po roce 1989 pozorována nejméně šestkrát.
Pták ve svatebním šatu
V letu jsou nápadná bílá křídla
Pták v prostém šatu nebo mladý
Tophejren (Ardeola ralloides) er en hejre, der er 46 cm lang og vejer 280 g. Tophejren har i yngledragten røde ben og sortblåt næb. På andre årstider er benene gule og næbbet gulgrønt med sort spids. Den har hvide vinger og halefjer. Dens føde består af vandinsekter, igler, krebsdyr, haletudser og småfisk.
StubDer Rallenreiher (Ardeola ralloides) ist ein altweltlicher Vogel der Gattung Ardeola aus der Familie der Reiher (Ardeidae). In Mitteleuropa ist der Rallenreiher nur noch in Ungarn ein Brutvogel sowie mit stark schwankendem Bestand in der Slowakei. Im nördlichen Teil des Skutari-Sees in Montenegro findet sich im Sommer eine größere Population.
Der 40 bis 49 cm lange Rallenreiher erreicht bei einer Flügelspannweite von 71 bis 80 cm ein Gewicht von 250 bis 300 g. Am Boden erscheint das Gefieder des dickhalsigen Vogels unscheinbar ocker-gelb-bräunlich gefärbt. Im Flug zeigt er die auffälligen weißen Flügel und den weißen Schwanz. Im Schlichtkleid weist der Rallenreiher an Kopf- und Halsseiten eine deutliche Strichelung, einen matt ockerbraunen Mantel sowie grüngelbliche Beine und Schnabel auf, letzteren mit dunklerer Spitze. Im Prachtkleid hat der Vogel verlängerte Nackenfedern, einen semmelgelben, fast ungestreiften Hals, einen ockerbraunen Mantel mit leichtem Violettschimmer, korallenrote Beine und einen grünblauen Schnabel mit schwarzer Spitze. Der Jungvogel ist dunkler gefärbt mit stärkerer Strichelung.
Der Rallenreiher brütet in Süßwassersümpfen und Feuchtgebieten mit Röhricht und Uferpflanzen lokal im Mittelmeergebiet sowie in Südwestasien, in Marokko und Äthiopien. Im September und Oktober zieht er weiter nach Afrika hinein, vereinzelt überwintern einige Individuen aber auch im südlichen Mittelmeerraum. Beim Rückzug in die Brutgebiete im April und Mai fliegen einige Tiere weiter in nördliche Richtung bis in den Nordseeraum (siehe: Zugprolongation). So können Rallenreiher bis in den späten Sommer in Mitteleuropa beobachtet werden. Regelmäßige Bruten sind jedoch nur aus Ungarn bekannt.
Der dämmerungsaktive Rallenreiher jagt in dichtem Gebüsch oder im Schilf Wasserinsekten, Frösche und kleine Fische. Der Vogel lebt außerhalb der Brutzeit einzelgängerisch oder in kleinen Gruppen und verteidigt sein Nahrungsrevier gegenüber Artgenossen.
Der Rallenreiher brütet einmal im Jahr von April bis Juni in Kolonien, auch zusammen mit anderen Reiherarten, Sichlern und Zwergscharben. Auf Madagaskar bildeten der Dickschnabelreiher und der Rallenreiher gemeinsam große Brutkolonien. Die Nester des Rallenreihers befanden sich in der Regel unterhalb der Nester des Dickschnabelreihers. Diese großen Kolonien sind allerdings sehr selten geworden, seitdem die Bestände des Dickschnabelreihers stark eingebrochen sind.[1]
Das Nest aus Gras und Schilfhalmen wird verborgen im Röhricht oder in halbhohen Bäumen gebaut. Beide Elternvögel bebrüten die vier bis sechs Eier und füttern die Jungvögel, die mit 45 Tagen flügge werden.
Die Weltnaturschutzunion IUCN klassifiziert den Rallenreiher als „nicht gefährdet“ (Least Concern).[2] Obwohl der Bestand zurückzugehen scheint, stehen der insgesamt sehr umfangreiche Bestand bei geringem Abnahmetrend und das sehr große Verbreitungsgebiet einer schlechteren Klassifizierung entgegen.
Der europäische Gesamtbestand wird auf 18.000 bis 27.000 Brutpaare geschätzt. Die größten Populationen finden sich in Rumänien (5.500 bis 6.500 Brutpaare), Türkei (4.000 bis 6.000 Brutpaare), Aserbaidschan (2.500 bis 5.000 Brutpaare) und Russland (1.500 bis 2.000 Brutpaare). In Ungarn brüten 300 bis 410 Brutpaare.[3] Vermutlich brüteten Rallenreiher noch bis etwa 1860 auch in den Niederlanden. Die Gefährdung dieser Art resultiert vor allem aus der Vernichtung von Feuchtgebieten. Maßgeblich ist dabei ein Verlust von Röhrichtbeständen und die Zerstörung der Schwimmpflanzen-Gesellschaften sowie der an Gewässer angrenzenden Altholzbestände. Zum anhaltenden Rückgang der Art kann – ähnlich wie bei der Zwergdommel – auch die anhaltende Dürre in der Sahelzone beitragen, die die Überlebenschancen in den Rast- und Überwinterungsquartieren beeinträchtigt.[4]
Der Rallenreiher (Ardeola ralloides) ist ein altweltlicher Vogel der Gattung Ardeola aus der Familie der Reiher (Ardeidae). In Mitteleuropa ist der Rallenreiher nur noch in Ungarn ein Brutvogel sowie mit stark schwankendem Bestand in der Slowakei. Im nördlichen Teil des Skutari-Sees in Montenegro findet sich im Sommer eine größere Population.
Makwabo (da Latinanci Ardeola ralloides) tsuntsu ne.
Riäčkyhaigari (Ardeola ralloides) on haigariloin heimoh kuului lindu.
Linnun täs artikkelis käytetty nimi on kiännetty karjalan kieleh suomenkielizes nimespäi rääkkähaikara.[1][2]
Riäčkyhaigari (Ardeola ralloides) on haigariloin heimoh kuului lindu.
De sompereager (Ardeola ralloides) is in fûgel út de famylje fan de reagerfûgels.
De sompereager wurdt ek wol de brune reager neamd.
Ο Κρυπτοτσικνιάς (Ardeola ralloides - Ερωδιίσκος ο ραλλοειδής) (Scopoli 1769) είναι ένας μικρόσωμος ερωδιός αρκετά κοινός αν και δύσκολο να παρατηρηθεί. Ανήκει στην τάξη των Πελαργόμορφων (Ciconiiformes), στην οικογένεια των Ερωδιίδων (Ardeidae) και το Γένος Ερωδιίσκος (Ardeola). Είναι μεταναστευτικό είδος, στις περιοχές φωλιάσματος φτάνει τον Μάρτιο και αναχωρεί γύρω στον Σεπτέμβριο.
Είναι ένας μικρόσωμος ερωδιός με μήκος 44-47 εκ. άνοιγμα φτερών 80-92 εκ. και βάρος 250-370 γρ. Δεν υπάρχει διμορφισμός μεταξύ των δύο φύλων ούτε όσον αφορά το μέγεθος ούτε και τα υπόλοιπα χαρακτηριστικά. Έχει κοντό λαιμό και πόδια σε σύγκριση με τους υπόλοιπους ερωδιούς. Ο χρωματισμός των ενήλικων είναι εντυπωσιακός, το κεφάλι, ο λαιμός και το πάνω μέρος της πλάτης είναι ανοιχτό κιτρινοκόκκινο καφέ, το ίδιο χρώμα έχουν και τα καλυπτήρια των φτερών. Το κάτω μέρος της πλάτης, η κοιλιά, τα φτερά και η ουρά είναι λευκά. To ράμφος είναι κίτρινο με την άκρη μαύρη ενώ και τα πόδια είναι κίτρινα. Κατά την περίοδο της αναπαραγωγής αποκτά ένα έντονο ξανθοκόκκινο χρώμα ενώ τα λευκά μέρη του δεν αλλάζουν χρώμα, το ράμφος γίνεται γαλάζιο, με την άκρη πάντα μαύρη, και τα πόδια παίρνουν ροζ απόχρωση. Το κεφάλι του στολίζεται με μακριά φτερά κοκκινωπού και μαύρου χρώματος που φτάνουν μέχρι τους ώμους του. Τα νεαρά μοιάζουν με τα ενήλικα κατά την μη αναπαραγωγική περίοδο
Ο Κρυπτοτσικνιάς (Ardeola ralloides) είναι ένας μοναχικός ερωδιός αν και δεν είναι σπάνιο να τον δούμε σε μικρές ομάδες και είναι συνηθισμένο να βρίσκεται παρέα με άλλα είδη της οικογένειας. Δεν είναι θορυβώδες πουλί και η φωνή του ακούγεται μόνο κατά την περίοδο της αναπαραγωγής. Κατά τη διάρκεια της ημέρας παραμένει στην βλάστηση και βγαίνει αργά το απόγευμα τις ώρες κοντά στη δύση για να κυνηγήσει. Τρέφεται με βατράχια, που είναι και η αγαπημένη του τροφή, έντομα και μικρά ψάρια, όλα μικρού μεγέθους. Κατά την περίοδο της αναπαραγωγής, που στην Ελλάδα είναι μεταξύ Μαΐου και Ιουλίου, δημιουργούνται τα ζεύγη που χτίζουν την φωλιά τους σε θάμνους και δέντρα συνήθως μαζί με άλλα είδη ερωδιών. Εκεί το θηλυκό γεννά 4-6 γαλαζοπράσινα αυγά, στην Αφρική περιορίζονται σε 2-3, όπου και τα κλωσσάει μαζί με το αρσενικό για 22-24 μέρες, στη Μαδαγασκάρη μόνο για 18. Όταν βγουν τα μικρά τα αναθρέφουν και οι δύο γονείς. Τα μικρά πετούν ύστερα από 40 ημέρες ενώ γίνονται ανεξάρτητα μετά από 7 εβδομάδες περίπου.
Του αρέσουν οι περιοχές που έχουν γλυκά νερά με μικρό βάθος και πλούσια βλάστηση στις όχθες. Μπορούμε να το συναντήσουμε στις όχθες λιμνών, ποταμών, έλη, κανάλια, στα δέλτα των ποταμών, σε ρυζοχώραφα και υγρά λιβάδια
Είναι ένα είδος που το βρίσκουμε στην νότια Ευρώπη, τη βόρειο Αφρική και στην κεντρική Ασία κατά τους θερινούς μήνες, εξαίρεση αποτελεί το Δέλτα του Νείλου που τον βρίσκουμε όλο το χρόνο όπως και στην Αφρική νότια της Σαχάρας και στη νότια Ασία. Στην Ελλάδα έρχεται τον Μάρτιο και αναπαράγεται στη λίμνη της Καστοριάς, Στις Πρέσπες, στον Αμβρακικό κόλπο, στην Λίμνη Κερκίνη, στο δέλτα Αξιού και στη λίμνη Μητρικού. Κατά την μετανάστευση μπορούμε να τον συναντήσουμε σε όλη τη χώρα
Ο Κρυπτοτσικνιάς (Ardeola ralloides - Ερωδιίσκος ο ραλλοειδής) (Scopoli 1769) είναι ένας μικρόσωμος ερωδιός αρκετά κοινός αν και δύσκολο να παρατηρηθεί. Ανήκει στην τάξη των Πελαργόμορφων (Ciconiiformes), στην οικογένεια των Ερωδιίδων (Ardeidae) και το Γένος Ερωδιίσκος (Ardeola). Είναι μεταναστευτικό είδος, στις περιοχές φωλιάσματος φτάνει τον Μάρτιο και αναχωρεί γύρω στον Σεπτέμβριο.
Жолтата чапја (Ardeola ralloides) потекнува од стариот свет и гнезди во јужна Европа и Средниот Исток.
Жолтата чапја е мала чапја, долга од 44 до 47 cm, од кои 20-23 cm се тело, и имаат распон на крилата од 80 до 92 cm.[2] Перјата на оваа чапја се жолтеникаво-окер. Стомакот, опашка и крилјата ѝ се бели. Долгите нозе ѝ се жолти, а краткиот дебел клун е зелено-жолт со црн завршеток. Вратот ѝ е многу кус. Лете, возрасните единки имаат долги пердуви на вратот. Кога летаат изгледаат како да се бели, заради бојата на долните пердуви и белите крилја. Младенчињата на жолтата чапја имаат потемни пердуви.
Жолтата чапја гнезди во слатководни мочуришта и мочурливи низини со трска во Медитеранот и југо-западна Азија, Мароко и Етиопија. Таа е птица преселница, па во септември и октомври, лета во Африка, а само некои поединци остануваат да презимуваат во јужниот дел на Медитеранот. Како постојан жител е позната само во Унгарија.
Жолтата чапја гнезди секоја година од април до јуни во колонии, заедно со други видови чапји, ибиси и мали корморани. Гнездото од трева и трска го прави на стебла од трска или ниски дрвја. Снесуваат 3-4 јајца кои и двајцата родители ги инкубираат и заеднички се грижат за младенчињата откако ќе се испилат, додека по 45 дена не станат самостојни.
Жолтите чапји се најактивни во самракот и тогаш ловат разни инсекти, жаби и мали рипчиња.
Жолтата чапја (Ardeola ralloides) потекнува од стариот свет и гнезди во јужна Европа и Средниот Исток.
The squacco heron (Ardeola ralloides) is a small heron, 44–47 cm (17+1⁄2–18+1⁄2 in) long, of which the body is 20–23 cm (8–9 in), with 80–92 cm (31+1⁄2–36 in) wingspan.[2] It is of Old World origins, breeding in southern Europe and the Greater Middle East.
The squacco heron is a migrant, wintering in Africa. It is rare north of its breeding range. The species has been recorded in Fernando de Noronha islands, and more rarely in mainland South America, as a vagrant. This is a stocky species with a short neck, short thick bill and buff-brown back. In summer, adults have long neck feathers. Its appearance is transformed in flight, when it looks very white due to the colour of the wings.
The squacco heron's breeding habitat is marshy wetlands in warm countries. The birds nest in small colonies, often with other wading birds, usually on platforms of sticks in trees or shrubs. Three to four eggs are laid. They feed on fish, frogs and insects.
_in_flight.jpg)
Flying in Cyprus
_breeding_colour_composite.jpg)
Composite showing changes during breeding
The English common name squacco comes via Francis Willughby (c. 1672) quoting a local Italian name sguacco. The current spelling comes from John Hill in 1752.[3]
The scientific name comes from Latin ardeola, a small heron (ardea), and ralloides, Latin rallus, a rail and Greek -oides, "resembling".[4]
The Squacco Heron uses freshwater localities throughout Europe and the Middle East as breeding grounds to later migrate south to the Sub-Saharan African region. Non-breeding Squacco Herons share similar traits with other heron species like the Indian Pond Heron and Malagasy Pond Heron which show tawny color plumage, lighter streaking, smaller bill, and narrower wing tips.[5]
The squacco heron (Ardeola ralloides) is a small heron, 44–47 cm (17+1⁄2–18+1⁄2 in) long, of which the body is 20–23 cm (8–9 in), with 80–92 cm (31+1⁄2–36 in) wingspan. It is of Old World origins, breeding in southern Europe and the Greater Middle East.
Ralardeo (Ardeola ralloides) estas birdo el la familio de Ardeedoj.
Ĝi estas el Malnova Mondo kaj reproduktiĝas en tuta suda Eŭropo kaj Mezoriento (ĉefe Balkanio, Kaŭkazio kaj Turkio). La ralardeo estas migranta birdo kiu vintras en Afriko. Ĝi estas rara norde de sia reprodukta teritorio.
Ĝi estas birdospecio kun grando de ĉ. 46 cm averaĝe. Pli precize ĝi estas 44–47 cm longa, el kiu la korpo estas 20–23 cm kun enverguro de 80–92 cm.[2] La pezo estas de 250 ĝis 300 g. Ĝi estas relative malsvelta, fortika, kurt-kola ardeo, pli svelta ol Egretardeo. La plumaro estas helflava, la flugiloj kaj subaj partoj estas blankaj. De ĝia nuko etendiĝas malantaŭen ornamplumoj somere. La mallonga dika beko estas grizblua kun nigra fino dum la reprodukta sezono, vintre la beko estas verdeta aŭ havas pli da nigro kaj malpli da bluo. La kruroj estas verdetaj, dum reprodukta sezono flavecruĝaj. Kiam ĝi ripozas sur la grundo, ĝi aspektas kiel malsvelta, unukolore malhelflava birdo. Kiam ĝi ekflugas, iĝas tuj videbla la okulfrape blankaj flugiloj, blanka pugoparto kaj vosto kontraste kun la bruneca (sablokolora) dorso.
Ĝi similas el malproksimo al malgranda egretardeo, ĉar ĝi aspektas tiam tute blanka. Tiam oni povas diferencigi ilin je la pli ofta flugbatado, pli mallongaj flugiloj de la ralardeo; pli proksime la ralardeo havas flavetajn dorson kaj kapon.
Ĝia voĉo estas raŭka karr dum la reprodukta sezono. Ĝi estas pli silentema ol la aliaj ardeoj.
Ĝi vivas en densaj fragmitejoj, marĉoj kaj aliaj humidejoj kun arbustoj en varmaj landoj. Ĝi nestas unuope aŭ grupe en malgrandaj kolonioj kun aliaj vadbirdoj, kutime sur platformoj el bastonetoj en arboj aŭ arbustoj aŭ eĉ surgrunde. Ĝi konstruas la neston inter fragmitoj aŭ sur arboj, arbustoj. La ino demetas 3-6 ovojn, kiuj estos kovataj de ambaŭ gepatroj dum periodo de 22-24 tagoj.[3] La idoj estas nestoloĝantaj, zorgataj de ambaŭ gepatroj kaj restas ĉeneste dum 32 tagoj.[3] Ili manĝas fiŝojn, insektojn, larvojn, vermojn kaj eĉ plantan materialon.[3]
La scienca nomo devenas el la latina ardeola, malgranda ardeo, kaj ralloides, el latina rallus, nome ralo kaj greka -oides, simila.[4]
Temas pri palearktisa specio Malplej Zorgiga. La eŭropa populacio estas ĉirkaŭkalkulata je 18.000 al 27.000 reproduktaj paroj. Plej granda populacio estas en Rumanio (5.500 ĝis 6.500 reproduktaj paroj ĉefe en la Danuba Delto), Turkio (4.000 ĝis 6.000 reproduktaj paroj), Azerbajĝano (2.500 ĝis 5.000 reproduktaj paroj) kaj Rusio (1.500 ĝis 2.000 reproduktaj paroj). En Hungario oni ĉirkaŭkalkulas 300 ĝis 410 reproduktajn parojn.[5]
Dumfluge.
Surbranĉe.
Ovoj de Ardeola ralloides
Pentraĵo montranta la bluan bekon
Ralardeo (Ardeola ralloides) estas birdo el la familio de Ardeedoj.
La garcilla cangrejera (Ardeola ralloides) es una especie de ave pelecaniforme de la familia Ardeidae[2][3] propia de Europa meridional, Asia sudoccidental y África. Es un ave acuática de hábitos migratorios[4] que habita en zonas húmedas, lagunas, estanques y las arboledas circundantes.[4]
Mide entre 44 y 47 cm de longitud, de los cuales el cuerpo ocupa unos 20-23 cm, alcanzando los 80-92 cm de envergadura alar.[5] Su plumaje presenta una coloración marrón clara, con las alas blancas y un listado oscuro en el píleo, cuyas plumas traseras se prolongan colgantes sobre la parte posterior del cuello.[4] Las patas son de color verdoso y adquieren una tonalidad rosada durante la época de reproducción.[4] El pico es también verdoso pero con la punta oscura en invierno; en cambio, adquiere una tonalidad negra y azul durante el período reproductor.[4] Los juveniles presentan el pecho con listas de color marrón.[4] Cuando el animal está posado, se observa el color leonado del plumaje, mientras que en vuelo destaca el color blanco en las alas, cola y obispillo.[4]
La garcilla cangrejera es la especie tipo del género Ardeola, perteneciente a la familia de las garzas, Ardeidae. A su vez, las garzas se clasifican en el orden Pelecaniformes, junto a otras cuatro familias de aves acuáticas: Pelecanidae (pelícanos), Threskiornithidae (ibis y espátulas), Balaenicipitidae (picozapato) y Scopidae (ave martillo).[6]
La garcilla cangrejera fue descrita científicamente por el naturalista italiano Giovanni Antonio Scopoli en 1769,[3] con el nombre de Ardea ralloides.[7] En 1822 fue trasladada al género Ardeola creado por el zoólogo alemán Heinrich Boie. No se reconocen subespecies diferenciadas de garcilla cangrejera.[8]
El nombre de su género procede del latín, de la palabra ardeola que significa «garcilla». Mientras que su nombre específico, ralloides, procede de la combinación del término latino rallus «rascón», y la partícula griega -oides, que significa «semejante, parecido a».[9]
Las garcillas cangrejeras habitan en lagunas y estanques de agua dulce y otros humedales con carrizales y demás vegetación palustre en la orilla. Cría en la región mediterránea, así como en Asia suoccidental. En septiembre y octubre migran al África subsahariana, para pasar el invierno, aunque algunos individuos lo pasan en las zonas más meridionales del Mediterráneo. Regresan a sus cuarteles de cría en abril y mayo, entonces algunos ejemplares vuelan divagando más al norte, llegando hasta el mar del Norte. Así pueden ser observadas en Europa central durante el verano, pero no crían más allá de Hungría. En cambio, las poblaciones que viven por todo el África subsahariana son sedentarias.
El garcilla cangrejera es de hábitos crepusculares, y caza entre los juncos y cañas insectos acuáticos, crustáceos, ranas y peces pequeños. Fuera de la temporada de cría viven en solitario o en pequeños grupos que defienden su territorio de alimentación contra sus congéneres.
La garcilla cangrejera cría entre abril y junio. Generalmente anida en colonias con frecuencia asociada con otras especies de garzas. Construye el nido entre la vegetación palustre, sobre los árboles, entre los carrizos, vegetación baja o en el suelo.[4] Realiza una única puesta anual formada por entre 4 y 6 huevos (raramente, 7), que son incubados por ambos padres durante un período de 22-24 días.[4] Las crías, nidícolas, son cuidadas por los dos progenitores y permanecen en el nido durante 32 días.[4]
La garcilla cangrejera (Ardeola ralloides) es una especie de ave pelecaniforme de la familia Ardeidae propia de Europa meridional, Asia sudoccidental y África. Es un ave acuática de hábitos migratorios que habita en zonas húmedas, lagunas, estanques y las arboledas circundantes.
Lertxuntxo karramarrozalea (Ardeola ralloides) ardeidae familiako hegaztia da, Europan eta Ekialde Hurbilan bizi dena[1].
Basa eta Itsas Fauna eta Landaredian Arriskuan dauden Espezieen Euskadiko Zerrendaren kalteberen kategorian sartu zuten.[2]
Artikulu hau animaliei buruzko zirriborroa da. Wikipedia lagun dezakezu edukia osatuz. Lertxuntxo karramarrozalea (Ardeola ralloides) ardeidae familiako hegaztia da, Europan eta Ekialde Hurbilan bizi dena.
Basa eta Itsas Fauna eta Landaredian Arriskuan dauden Espezieen Euskadiko Zerrendaren kalteberen kategorian sartu zuten.
Rääkkähaikara (Ardeola ralloides) on pienikokoinen haikaralaji, jota on tavattu Suomessa viisi kertaa.
Lennossa rääkkähaikara näyttää valkoiselta, maassa seistessään ruskealta. Täysikasvuisen yksilön pituus on 40–49 cm, siipien kärkiväli 82–95 cm ja paino 230–370 grammaa.
Rääkkähaikara pesii Etelä-Euroopassa ja Lähi-idässä ja talvehtii Afrikassa.
Rääkkähaikara pesii soilla ja soistuvilla rannoilla.
Rääkkähaikara munii vuosittain 3-4 munaa.
Rääkkähaikara syö kaloja ja sammakoita.
Rääkkähaikara (Ardeola ralloides) on pienikokoinen haikaralaji, jota on tavattu Suomessa viisi kertaa.
Ardeola ralloides
Le Crabier chevelu (Ardeola ralloides) ou héron crabier, est une espèce d'oiseaux échassiers de taille moyenne de la famille des Ardeidae[1].
Le plumage de sa tête est remarquable puisque celle-ci est ornée de nombreuses aigrettes brunes et blanches qui forment comme une chevelure[2],[3] ! (enfin seulement en période de reproduction pour les individus matures). C'est d'ailleurs à priori d'où vient son nom commun.
C’est un oiseau de 42-47 cm de long[1],[4]. Le crabier chevelu en période nuptiale se caractérise aussi par une couleur générale chamois à brun clair[1],[5]. Son bec grisâtre devient bleu-turquoise terminé de noir au moment de cette reproduction[1]. Ses pattes sont orangées. En vol, il paraît différent puisque c'est la couleur blanche de ses ailes qui prédomine[5]. Le juvénile est plus gris que brun, plus tacheté, et donc moins uniformément coloré[1]. L’internuptial ressemble assez au juvénile, mais il est moins strié et taché, notamment sur le dessous[1]. Les grenouilles sont les proies favorites de A. ralloides, mais il mange également des insectes et des poissons[3].
Il est assez silencieux mais émet un karrr assez caractéristique, souvent lorsqu’il est dérangé, ou le soir.
Ce héron niche en groupes dans les arbres, les bosquets ou les roseaux, habituellement avec d'autres hérons et aigrettes. La ponte des 4-6 œufs pâle bleu-vert se produit dans le mois de mai. La couvaison dure approximativement 22 à 24 jours. Les poussins, de la saison, restent au nid pendant 45 jours[réf. nécessaire].
Cet héron est présent surtout en Afrique subsaharienne, en Europe, et au Proche Orient, voire plus loin en Asie[6],[7]. Il est plus rarement observé en Afrique du Nord[8]. Nichant dans les estuaires, les deltas et les galeries riveraines, de préférence dans des zones à végétation bien développée, il ne s’éloigne pas des environnements aquatiques[3].
Le Crabier chevelu bénéficie d'une protection totale sur le territoire suisse depuis l'arrêté ministériel du 17 avril 1981 relatif aux oiseaux protégés sur l'ensemble du territoire. Il est inscrit à l'annexe I de la directive Oiseaux de l'Union européenne. Il est donc interdit de le détruire, le mutiler, le capturer ou l'enlever, de le perturber intentionnellement ou de le naturaliser, ainsi que de détruire ou enlever les œufs et les nids et de détruire, altérer ou dégrader leur milieu. Qu'il soit vivant ou mort, il est aussi interdit de le transporter, colporter, de l'utiliser, de le détenir, de le vendre ou de l'acheter.
L'UICN considère l'espèce comme de statut de préoccupation mineure en 2021[9].
Ardeola ralloides
Le Crabier chevelu (Ardeola ralloides) ou héron crabier, est une espèce d'oiseaux échassiers de taille moyenne de la famille des Ardeidae.
A garza amarela (Ardeola ralloides) é unha ave da familia das garzas (Ardeidae). É nativa de África, Europa meridional e Asia occidental. Ten costumes migratorias e adoita vivir en zonas húmidas, lagoas e áreas arboradas.
Mide entre 44 e 47 cm de lonxitude, dos cales o corpo ocupa uns 20–23 cm, acadando os 80–92 cm de envergadura.[1] A súa plumaxe presenta unha coloración marrón clara, coas ás brancas e unha serie de plumas colgantes sobre la cabeza. As patas son de cor verdosa e adquiren unha tonalidade rosada durante a época de reprodución. O peteiro é tamén verdoso pero coa punta escura no inverno; en cambio, adquire unha tonalidade negra e azul durante o período reprodutor. As crías presentan o peito con listas de cor marrón. Cando o animal está pousado, obsérvase a cor leonada da plumaxe, mentres que no voo destaca a cor branca nas ás e cola.
Aniña entre plantas acuáticas, sobre as árbores, na vexetación baixa ou no chan. Realiza unha única niñada anual formada por entre 4 e 6 ovos (raramente 7), que son chocados por ambos proxenitores durante un período de 22-24 días. As crías son coidadas polos pais e fican no niño durante 32 días. Aliméntase de peixes, insectos, larvas, vermes e elementos vexetais.
Voando en Grecia.
Adulto voando.
Nunha póla.
Ovos de Ardeola ralloides
A garza amarela (Ardeola ralloides) é unha ave da familia das garzas (Ardeidae). É nativa de África, Europa meridional e Asia occidental. Ten costumes migratorias e adoita vivir en zonas húmidas, lagoas e áreas arboradas.
La sgarza ciuffetto (Ardeola ralloides Scopoli, 1769) è un uccello della famiglia degli Ardeidi, diffuso in Eurasia ed Africa.[2]
Airone di medie dimensioni dal collo corto (come il guardabuoi) ha il piumaggio di color cuoio, che contrasta con il bianco di ali e coda. Il becco nel periodo riproduttivo diventa azzurro. L'adulto ha un ciuffo nucale molto evidente. Nei giovani domina il colore marrone screziato e il becco è giallastro. Le zampe sono rosa nel periodo riproduttivo, gialle al di fuori di questa stagione.
La specie ha un areale molto ampio che comprende Europa, Africa e Asia[1]. In Italia, è presente (benché poco diffuso) in pianura Padana soprattutto lungo i fiumi e nella zona della Lombardia e del Piemonte dove è dominante la risaia e nella zona del delta del Po, delle valli di Comacchio e delle valli presso Molinella[3].
È sicuramente una specie di airone coloniale piuttosto rara. Nel censimento del 1981 la popolazione italiana era stimata in 300 coppie.
Gregario, nidifica in colonia denominata garzaia insieme ad altre specie di ardeidi. Il nido è costruito prevalentemente su arbusti di salice, ontano nero o altri alberi bassi. Si nutre di pesci, rane, girini e invertebrati. Caccia sia da fermo su posatoio rialzato, sia camminando lentamente in acque basse. È specie migratrice.
Ardeola ralloides in volo
Ardeola ralloides su un ramo
Ardeola ralloides in cerca di cibo
Uova di Ardeola ralloides
Ardeola ralloides nel nido
La sgarza ciuffetto (Ardeola ralloides Scopoli, 1769) è un uccello della famiglia degli Ardeidi, diffuso in Eurasia ed Africa.
Ardeola ralloides est avis familiae Ardeidarum, in Africa et Europa meridionali endemica.
Haec stipula ad avem spectat. Amplifica, si potes! Geltonasis garnys (lot. Ardeola ralloides, angl. Squacco Heron, vok. Rallenreiher) – garninių (Ardeidae) šeimos paukštis.
Kūnas 40-49 cm, atstumas tarp išskėstų sparnų viršūnių – 82-95 cm. Kaklas trumpas, snapas trumpas ir storas, nugara ruda. Suaugėliai turi ilgas kaklo plunsknas.
Veisiasi Pietų Europoje ir Artimuosiuose Rytuose. Žiemoti skrenda į Afriką. Gyvena pelkėtose vietose šilto klimato zonose. Lizdus krauna nedidelėmis kolonijomis, dažnai kartu su kitais brastiniais paukščiais ant medžių stuobrių ar krūmuose. Deda 3-4 kiaušinius.
Minta vabzdžiais, žuvimis ir varliagyviais. Vikiteka
Geltonasis garnys (lot. Ardeola ralloides, angl. Squacco Heron, vok. Rallenreiher) – garninių (Ardeidae) šeimos paukštis.
Kūnas 40-49 cm, atstumas tarp išskėstų sparnų viršūnių – 82-95 cm. Kaklas trumpas, snapas trumpas ir storas, nugara ruda. Suaugėliai turi ilgas kaklo plunsknas.
Veisiasi Pietų Europoje ir Artimuosiuose Rytuose. Žiemoti skrenda į Afriką. Gyvena pelkėtose vietose šilto klimato zonose. Lizdus krauna nedidelėmis kolonijomis, dažnai kartu su kitais brastiniais paukščiais ant medžių stuobrių ar krūmuose. Deda 3-4 kiaušinius.
Minta vabzdžiais, žuvimis ir varliagyviais. Vikiteka
De ralreiger (Ardeola ralloides) is een vogel uit de familie der reigers.
De ralreiger is een vrij kleine reiger, 40 tot 49 cm lang met een spanwijdte van 71 tot 86 cm. De vogel is als hij zit of staat overwegend geelbruin. De hals is grijs gestreept. In het zomerkleed hebben volwassen ralreigers rode poten en sierveren. In winterkleed zijn de poten geelgroen. Als de vogel opvliegt lijkt hij overwegend wit, want de bovenkant van de uitgeslagen vleugels en de staart zijn wit.[2]
De vogel heeft een vrij groot, maar zeer verbrokkeld verspreidingsgebied in Zuid-Europa, Turkije en het Nabije Oosten tot in het dal van de Nijl. Het is een vogel van drasland zoals rivierdalen, meren, irrigatiekanalen, sloten en rijstvelden maar met een voorkeur voor rijk begroeide zoetwatermoerassen. De vogel broedt in kleine kolonies in bomen en struikgewas in moerasgebieden, vaak samen met andere reigers. De ralreiger is een trekvogel die overwintert in Afrika ten zuiden van de Sahara. In het Nijldal is de vogel standvogel.[1][2]
De ralreiger was in de 19de eeuw broedvogel. Sindsdien is hij een dwaalgast. Er zijn 35 bevestigde waarnemingen gedaan tussen 2000 en 2012.[2][3]
De eerste bekende Belgische waarneming van een ralreiger gebeurde in Zoutleeuw in 1905. Tot in de jaren 90 werd hij slechts zelden waargenomen, maar sindsdien is hij bijna elk jaar gespot.[4]
De ralreiger heeft een groot verspreidingsgebied en daardoor is de kans op de status kwetsbaar (voor uitsterven) klein. De grootte van de populatie is niet gekwantificeerd, maar de aantallen broedvogels gaan achteruit door aantasting van de leefgebieden. Echter, het tempo ligt onder de 30% in tien jaar (minder dan 3,5% per jaar). Om deze redenen staat de ralreiger als niet bedreigd op de Rode Lijst van de IUCN.[1]
Topphegre (Ardeola ralloides) er en fugl i hegrefamilien.
Inndelingen under følger HBW Alive og er i henhold til Martínez-Vilalta & Motis (2018).[1] Norske navn på artene følger Norsk navnekomité for fugl og er i henhold til Syvertsen et al. (2008, 2017).[2][3] Navn og beskrivelser i parentes er ikke offisielle, men kun foreløpige beskrivelser.
Denne ornitologirelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Topphegre (Ardeola ralloides) er en fugl i hegrefamilien.
Scientìfich: Ardeola ralloides
Piemontèis : ...
Italian : Sgarza ciuffetto
Multimedia w Wikimedia Commons Czapla modronosa (Ardeola ralloides) – gatunek średniego ptaka brodzącego z rodziny czaplowatych (Ardeidae), zamieszkujący południową Europę, Bliski Wschód, Iran, Afganistan i Pakistan, Afrykę i Madagaskar.
Czapla modronosa (Ardeola ralloides) – gatunek średniego ptaka brodzącego z rodziny czaplowatych (Ardeidae), zamieszkujący południową Europę, Bliski Wschód, Iran, Afganistan i Pakistan, Afrykę i Madagaskar.
Cechy gatunku Czapla o krępej sylwetce, upierzeniu płowożółtym, białych skrzydłach, brzuchu i ogonie, na głowie ciemniejszy czub. W okresie godowym dziób niebieski, nogi czerwone. Osobniki młodociane ciemniejsze, z ciemnym, podłużnym prążkowaniem. Wymiary średnie dł. ciała 45–47 cmO papa-ratosPT ou garça-caranguejeiraBR (Ardeola ralloides) é uma ave da ordem Pelecaniformes.[1] Pertence à família das garças, sendo um dos mais pequenos membros deste grupo. Mede 42 a 47 cm de comprimento. A partir de 2008, passou a ser registrada também no Brasil, na Ilha de Fernando de Noronha e, em março de 2018, foi registrada também no continente, nos estados do Ceará, Paraíba e Pernambuco.
Quando está pousado é predominantemente castanho, mas quando voa saltam à vista as asas totalmente brancas.
A espécie possui duas subespécies conhecidas:
Esta espécie encontra-se listada no Livro Vermelho dos Vertebrados de Portugal com o estatuto de Criticamente em Perigo.
O papa-ratosPT ou garça-caranguejeiraBR (Ardeola ralloides) é uma ave da ordem Pelecaniformes. Pertence à família das garças, sendo um dos mais pequenos membros deste grupo. Mede 42 a 47 cm de comprimento. A partir de 2008, passou a ser registrada também no Brasil, na Ilha de Fernando de Noronha e, em março de 2018, foi registrada também no continente, nos estados do Ceará, Paraíba e Pernambuco.
Čaplička vlasatá (iné názvy: volavka vlasavá, volavica vlasatá, volavka vlasatá[3];lat. Ardeola ralloides) je druh z čeľade volavkovité. Obýva juhozápadnú palearktickú a etiópsku oblasť kde hniezdi v krovinatých sladkovodných močiaroch. Na Slovensku je to veľmi vzácny hniezdič, hniezdenie bolo dokázané v 0,5 % mapovacích kvadrátov, počas obdobia migrácie v 5,60 % mapovacích kvadrátov. [4] Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov čaplička vlasatá patrí medzi najmenej ohrozené druhy, celková populácia má neznámy trend, v Európe je populácia stabilná.[1]
Odhadovaný počet hniezdiacich párov je 0 - 5. Druh je fluktujúci, územie na ktorom sa vyskytuje je stabilné, maximálna zmena do 20%. Ekosozologický status v roku 1995 E - ohrozený druh. V roku 1998 EN:B3c, EN - ohrozený. V roku 2001 EN - ohrozený.[5]V roku 2014 NA - (regionálne) nepríslušný.[2] Čaplička vlasatá je jeden z 15. nehodnotených druhov, z niektorého z nasledujúcich dôvodov: o ktorých pravidelnom hniezdení u nás existujú údaje z menej ako 10 posledných rokov, sú v štádiu rozširovania areálu, hniezdia alebo hniezdili u nás len sporadicky alebo ojedinele.[6][7] Európsky ochranársky status SPEC3 - druhy, ktorých globálne populácie nie sú koncentrované v Európe, ale majú tam nevhodný ochranársky status. Stupeň ohrozenia V - zraniteľný druh.[4]
Za letu
Ilustrácia
Commons ponúka multimediálne súbory na tému Čaplička vlasatá
Wikidruhy ponúkajú informácie na tému Čaplička vlasatá
Čaplička vlasatá (iné názvy: volavka vlasavá, volavica vlasatá, volavka vlasatá;lat. Ardeola ralloides) je druh z čeľade volavkovité. Obýva juhozápadnú palearktickú a etiópsku oblasť kde hniezdi v krovinatých sladkovodných močiaroch. Na Slovensku je to veľmi vzácny hniezdič, hniezdenie bolo dokázané v 0,5 % mapovacích kvadrátov, počas obdobia migrácie v 5,60 % mapovacích kvadrátov. Podľa Medzinárodnej únie na ochranu prírody a prírodných zdrojov čaplička vlasatá patrí medzi najmenej ohrozené druhy, celková populácia má neznámy trend, v Európe je populácia stabilná.
Rallhäger (Ardeola ralloides) är en liten häger som främst häckar i Mellanöstern och Afrika men även lokalt i Sydeuropa.
Rallhägern är en liten kompakt rall med en kort kraftig hals och dolklik näbb. Den mäter 40–49 cm och har ett vingspann på 71–80 cm.[2] När den sträcker på sig påminner den i formen om en liten rördrom men ofta håller den halsen indragen. Rallhägern är i alla dräkter genomgående beigebrun med vita vingar och stjärt. När den flyger ser den dock mycket vit ut.[2]
Adult i häckningsdräkt har svagt lilaskimrande beigebrun rygg, hals och kroppssida ostreckat gulvit, som ibland ser ut att ha en något rosa ton. I övrigt är buk, stjärt och vingar vita. Den har längsstreckat huvud och förlängda nackfjädrar. Näbben är blåaktig med svart spets, benen är korallröda och kring ögat är den fjäderlösa huden illgrön.[2]
Efter häckningen ruggar den till vinterdräkt och har då tydligt gråstreckad hals och kroppssida, och kortare nackfjädrar. Ryggen är matt ockrabrun, benen gulgröna, näbben med mörk spets, och kring ögat är den fjäderlösa huden gul. Som juvenil och i första vinterdräkt påminner den om adult vinterdräkt men med ännu mer fint streckats huvuvd och hals, och med mattare och mörkare gråbrun rygg.[2]
Den har ett rakt kväkande strävt kaah, som påminner om gräsandshonans läte.[2] Från kolonierna hörs mer hamrande, kortare, nasala upprepande läten som kak, kak, kak eller grötigare ah, ah, ah.[2]
Rallhägern häckar i Afrika och på Madagaskar, främst söder om Sahara, över hela kontinenten och så långt söderut som till Sydafrikas kust. Den häckar även i allra nordligaste Afrika, i Marocko och Egypten. I Mellanöstern häckar den lokalt, främst i ett stort område kring Svarta havet och Kaspiska havet, men även runt Persiska viken, vid Medelhavets östkust, och så långt österut som gränsen mellan Turkmenistan och Uzbekistan, och vidare i ett område i södra Kazakstan.[1] Vidare häckar den lokalt i Sydeuropa, främst i sydöstra Europa, men även i Italien, Frankrike, Spanien och Portugal.[1]
Populationerna i Europa, Asien och Nordafrika är övervägande flyttfåglar men populationen i Irak är stannfåglar.[1] Den övervintrar i Afrika söder om Sahara där den häckande populationen även är stannfåglar.[1] Den uppträder sällan norr om sitt utbredningsområde.
Vissa delar in rallhägern i två underarter, där populationen i Afrika söder om Sahara urskiljs som underarten paludivaga.[3]
Rallhägern har observerats en 15-tal gånger i Sverige. Första gången var 1960 i enköping.[4]
Arten häckar i små kolonier i våtmarker i varma trakter. Boet placeras i träd och buskage vid sjöar och åar.[2] Den lägger vanligen 3-4 ägg. Den födosöker ofta i torra biotoper, som åkrar, gräsmark eller betesmark, men även i våtmarker.[2] Den huvudsakliga födan är insekter främst gräshoppor, men den tar även fisk och groddjur.
Den globala populationen uppskattas till 370 000-780 000, varav den Europeiska beståndet beräknas uppgå till 30 000-51 700 adulta individer.[1] Utvecklingstrenden för arten är oklar, då vissa populationer verkar öka medan andra minskar. Den europeiska populationstrenden bedöms som stabil. Utifrån dessa fakta beräknas inte arten vara hotad utan kategoriseras som livskraftig (LC) av IUCN.[1]
Wiktionary har ett uppslag om rallhäger.Rallhäger (Ardeola ralloides) är en liten häger som främst häckar i Mellanöstern och Afrika men även lokalt i Sydeuropa.
Alaca balıkçıl (Ardeola ralloides), balıkçılgiller (Ardeidae) familyasına ait bir kuş türü.
Küçük bir balıkçıl olup 40–49 cm uzunluğunda, 82–95 cm kanat açıklığındadır. Göçmendirler, kışı Afrika'da geçirirler. Kısa bir boyun, kısa kalın gagayla bodur bir türdür. Kahverengimsi sarı-kahverengi arkaları vardır. Yazın erişkinleri uzun boyun tüyleri vardır. 3-4 yumurta bırakırlar. Böcek, balık ve amfibilerle beslenirler.
Alaca balıkçıl (Ardeola ralloides), balıkçılgiller (Ardeidae) familyasına ait bir kuş türü.
Küçük bir balıkçıl olup 40–49 cm uzunluğunda, 82–95 cm kanat açıklığındadır. Göçmendirler, kışı Afrika'da geçirirler. Kısa bir boyun, kısa kalın gagayla bodur bir türdür. Kahverengimsi sarı-kahverengi arkaları vardır. Yazın erişkinleri uzun boyun tüyleri vardır. 3-4 yumurta bırakırlar. Böcek, balık ve amfibilerle beslenirler.
Морфологічні ознаки. Невелика за розміром чапля, розміром з сіру ворону. Маса − 230–370 г, довжина тіла − 44–47 см, розмах крил − 80–92 см. Як і інші види чапель, у польоті S-подібно вигинає шию. Статевий диморфізм не виражений. У дорослого птаха у шлюбному вбранні на голові пера світло-жовті, з чорною облямівкою, на потилиці значно видовжені; вуздечка синьо-зелена; низ голови, шия, спина, плечові пера і воло жовті, з винно-рожевим відтінком; решта оперення біла; дзьоб синьо-зелений, на кінці чорний; ноги червонуваті; райдужна оболонка ока жовта. У позашлюбному вбранні птах тьмяніший, буруватий; пір'я на потилиці коротке; ззаду та на боках шиї темно-сірі смуги; дзьоб зеленкувато-жовтий, на кінці чорний; вуздечка і ноги зеленкувато-жовті. Молодий птах подібний до дорослого у позашлюбному вбранні, але зверху на крилі бурувата смуга; дзьоб жовтуватий, на кінці темний.
Голос. Звуки жовтої чаплі подібні до голосу сірої ворони – «карр».
Гніздовий ареал охоплює Африку, Південну Європу та Південно-західну Азію. Зимує на узбережжі Середземного моря в Європі та Африці. В Україні гніздиться у пониззі Дунаю, Дністра і Дніпра, в Криму (Лебедині острови, Східний Сиваш), на півдні Запорізької області (заплава р. Молочної) та в інших місцях півдня України. Під час міграцій трапляється майже на всіх водоймах півдня України.
Численість в Європі становить 18—27 тис. пар, що становить 5—24% світової популяції. Спостерігається скорочення чисельності [1]. В Україні рідкісний вид, найбільші колонії виду є у плавнях Дунаю (разом понад 50 пар), Дністра (210–510 пар), Дніпра (300–310 пар) та на Східному Сиваші (ймовірно, понад 100 пар); в інших місцях Півдня України (Запорізька область, Лебедині острови в Каркінітській затоці) гніздяться окремі пари та групи з 5–12 пар. Зміни чисельності відбуваються в результаті затоплення плавнів внаслідок будівництва ГЕС, евтрофікації та меліорації водойм, посилення фактору непокою.
Перелітний птах. Прилітає у квітні — травні. Заселяє зарості очерету на берегах прісних і солонуватих водойм, плавні річок з очеретяними заростями, кущами та деревами. Птах веде поодинокий спосіб життя, або утворює невеликі колонії. Нерідко гніздиться спільно з іншими видами чапель, коровайками, малими бакланами. Моногам. Гнізда влаштовує в колоніях інших птахів на деревах, кущах та в очереті. У кладці 2–6 (здебільшого 4–5) яєць; насиджують самка і самець, 24 доби. Пташенята стають на крила у середині серпня, тримаються разом з дорослими на місцях гніздування до відльоту у серпні – вересні. Активна переважно у сутінках. Живиться безхребетними (жуки, бабки, павуки, ракоподібні), земноводними та дрібною рибою.
Вид внесено до Резолюції №6 Боннської конвенції зі статусом 2, Додатку ІІ Бернської конвенції, угоди AEWA. Включено до Червоної книги України (1994, 2009) (статус − рідкісний). В Україні охороняється у комплексі з іншими видами у Кримському природному заповіднику (на Лебединих островах), Дунайському біосферному заповіднику, РЛП «Ізмаїльські острови» та заказниках загальнодержавного значення «Молочний лиман», «Обитічна коса», «Сивашик» та ін. Для ефективної охорони необхідно створити НПП на Східному Сиваші та заказник у заплаві р. Молочної біля с. Світлодолинського.
Ardeola ralloides là một loài chim trong họ Diệc.[2]
Жёлтая цапля гнездится раз в год с апреля по июнь в колониях, вместе с другими видами цапель, каравайками и малыми бакланами. Гнездо из травы и стеблей тростника строит на стеблях тростника или на невысоких деревьях. Оба родителя высиживают кладку из 4—6 яиц, выкармливают птенцов, которые через 45 дней становятся самостоятельными.
Жёлтая цапля гнездится раз в год с апреля по июнь в колониях, вместе с другими видами цапель, каравайками и малыми бакланами. Гнездо из травы и стеблей тростника строит на стеблях тростника или на невысоких деревьях. Оба родителя высиживают кладку из 4—6 яиц, выкармливают птенцов, которые через 45 дней становятся самостоятельными.
白翅黄池鹭（学名：Ardeola ralloides）是一种小型池鹭，长44～47厘米（17～19英寸），其中身体长为20～23厘米（7.9～9.1英寸），翼展80～92厘米（31～36英寸）。[2]它原生于旧世界，繁殖于欧洲南部和大中东。
白翅黄池鹭是候鸟，越冬于非洲。这是一个敦实的物种，脖子短，喙短而粗，背部为浅黄褐色。夏季，成鸟脖子羽毛很长。飞行时它的外观有所转变，由于翅膀展开看起来很白。白翅黄池鹭的繁殖栖息地是在温暖的国家沼泽湿地。鸟的领地较小，常与其他涉禽在一起，通常在选择树木的枝杈或灌木。 每次产卵3-4枚。它们捕食鱼，蛙和昆虫。
白翅黄池鹭（学名：Ardeola ralloides）是一种小型池鹭，长44～47厘米（17～19英寸），其中身体长为20～23厘米（7.9～9.1英寸），翼展80～92厘米（31～36英寸）。它原生于旧世界，繁殖于欧洲南部和大中东。
保全状況評価 LEAST CONCERN
分類 界 : 動物界 Animalia 門 : 脊索動物門 Chordata 亜門 : 脊椎動物亜門 Vertebrata 綱 : 鳥綱 Aves 目 : ペリカン目 Pelecaniformes 科 : サギ科 Ardeidae 属 : アカガシラサギ属 Ardeola 種 : カンムリサギ A. ralloides 学名 Ardeola ralloides 和名 カンムリサギ 英名 Squacco Heron カンムリサギ（冠鷺、学名：Ardeola ralloides）は、ペリカン目サギ科に分類される鳥類の一種。
ヨーロッパ南部や中近東で繁殖し、冬季はサハラ砂漠以南のアフリカに渡り越冬する。
体長40-49 cm、翼開長82-95 cm。首が短く嘴が太短い。体は淡褐色で頭と首に縦縞模様がある。地上では淡褐色の鳥だが、翼が白色で飛翔すると白色が目立つ。頭の後ろに繁殖期になると目立つ長い飾り羽がある。
アシ原や海岸などに生息する。
小魚、カエル、昆虫を主に捕食する。
繁殖期にはサギ科の仲間で湿地に集まりコロニーを形成し、樹上や草原に木の枝で巣を作る。巣材は雄が集め、造巣は雌が行う。1腹4-6個の卵を産み、抱卵期間は22-24日である。抱卵は雌が行い、育雛は雌雄共同で行う。雛は35-45日で巣立ちする。
この項目は、鳥類に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（ポータル鳥類 - PJ鳥類）。 
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_(6017637665).jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
