Filipendula ulmaria (L.) Maxim.

Морфологічна характеристика

Багаторічна трав'яниста рослина 1-1,2 м заввишки. Має товсте дерев'янисте повзуче кореневище без бульб. Листки переривчасто-перисті з великим 3-5-роздільним кінцевим сегментом, бокових часток 25 пар. Зверху листки голі, зелені; зісподу з густим і тонким сіро- або білоповстистим опушенням. Чашолистків і пелюсток по п'ять (рідко шість). Квітки жовтувато-білі.

Екологія та поширення

Гадючник в'язолистий

Росте в заболочених листяних лісах, вільшняках, на лісових еутрофних болотах, у заплавних дібровах. Рослина тіньовитривала. Поширена по всій Україні, але на півдні трапляється рідше. Цвіте у червні — липні.

Хімічний склад

У рослині знайдено дубильні речовини, летку олію з саліциловим альдегідом, геліотропін, аскорбінову та саліцилову кислоти, барвні речовини.^[1]

Застосування

З лікувальною метою застосовують траву гадючника, яку збирають під час цвітіння (у червні-липні). Корені викопують рано навесні або пізно восени. Сировину добре висушують (корені попередньо миють та подрібнюють) і зберігають у щільній упаковці.

У народній медицині корені гадючника в'язолистого застосовують для лікування ревматизму, запалення верхніх дихальних шляхів, геморою, запалення сечових шляхів, для промивання гнійних ран, виразок, фурункулів^[1].

Див. також

• Список дикорослих корисних рослин України

Література

• В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. Дикорастущие полезные растения Украины. Справочник. — Київ: Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)

Примітки

Джерела

• Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шабарова С. І. Дари лісів. — Київ : Урожай, 1979. — 440 с.

Посилання

• Гадючник в'язолистий // Фармацевтична енциклопедія

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гадючник в'язолистий