Enterococcus faecium (früher als Streptococcus faecium bezeichnet) ist eine Bakterienart aus der Gattung Enterococcus (eingedeutscht: Enterokokken). Enterococcus faecium kommt im Darm von Menschen und Tieren vor. Die Verwandtschaft mit Enterococcus faecalis ist sehr eng, aber E. faecium hat einige klinisch relevante Eigenschaften, die ihn von E. faecalis unterscheiden.
Die Zellen von Enterococcus faecium verhalten sich grampositiv. Sie sind kokkenförmig und liegen in Paaren oder zu Ketten angeordnet vor. Enterococcus faecium verhält sich negativ im Katalase- und Oxidase-Test. Er kann sich in Anwesenheit und Abwesenheit von Sauerstoff vermehren, der Stoffwechsel ist somit fakultativ anaerob.[1]
Auf Blutagar kann man meistens keine Hämolyse beziehungsweise γ-Hämolyse beobachten.[2] Enterococcus faecium ist genau wie sein enger Verwandter Enterococcus faecalis weitgehend resistent gegenüber Gallensalzen und Optochin. Es ist thermotolerant (Wachstum noch bei 45 °C), sowie salztolerant (Wachstum in 6,5%iger NaCl-Lösung). Außerdem ist er zur Äskulinhydrolyse fähig. Er trägt das Lancefield-Gruppen-D-Antigen, aber die Extraktion des Antigens ist schwieriger als bei den Streptokokken, da dieses Antigen der Enterokokken auf einer zellwandgebundenen Teichonsäure basiert, die als C-Substanz fungiert.[2]
Das Vorkommen im Darm allein hat keinen Krankheitswert. Wenn Antibiotika gegeben werden, kann E. faecium durch eine Resistenzbildung zum Hauptbestandteil der Darmflora werden.
Bisher konnten keine Toxine und nur wenige andere virulente Faktoren nachgewiesen werden, zum Beispiel eine Aggregationssubstanz.[2]
Die pathogenen Stämme verursachen nosokomiale Infektionen bei Personen mit geschwächtem Immunsystem. Weiterhin können eine Endokarditis, sowie Cholecystitis, Blasenentzündung und Dekubitalulzera mit E. faecium entstehen. Komplikationen wie Urosepsis oder Peritonitis sind wegen der Resistenz des Erregers oft schwierig behandelbar.[3][4] Insgesamt findet sich E. faecium seltener in Infektionen als E. faecalis, allerdings ist der in den Jahren vor 2020 zunehmend[5] beobachtete vancomycinresistente Enterococcus (faecium) (VRE) einer der am schwierigsten zu bekämpfenden Keime überhaupt.[6][3][7]
Lebende Keime des Stamms Cernelle 68 (SF 68) von Enterococcus faecium werden zur Behandlung von Durchfallerkrankungen und zum Wiederaufbau der Darmflora in Form von Kapseln angeboten.[8]
Natürliche Resistenzen bestehen gegenüber allen Cephalosporinen, Makroliden, Fusidinsäure und Sulfonamiden.[9] Weiterhin ist die große Mehrheit der Isolate (ca. 90 %) resistent auch gegen Ampicillin und Amoxicillin. Diese Resistenz wird typischerweise nicht enzymatisch durch β-Lactamasen vermittelt, sondern durch Mutationen oder Überexpression des Penicillin-Bindeproteins 5.[10] Daher kann sie meist auch nicht durch das Hinzugeben eines β-Lactamase-Inhibitors überwunden werden.
Durch Enterococcus faecium verursachte Infektionen sind relativ schwierig mit Antibiotika zu behandeln, da nur wenige Antibiotika in Betracht kommen. Als Standardbehandlung kann eine Therapie mit Vancomycin betrachtet werden, wobei dies bei VRE (siehe oben) grundsätzlich unwirksam ist, aber auch Teicoplanin und Daptomycin kommen in Betracht. Als Alternativen (bei VRE) kommen Linezolid und Tigecyclin in Frage, bei unkomplizierten Harnwegsinfektionen (die allerdings nur selten durch E. faecium verursacht werden) evtl. auch Fosfomycin oder Nitrofurantoin.[11][10]
In einer Studie mit Mäusen konnte die Kolonisation mit Vancomycin-resistenten E. faecium durch Implantation mit Bakterien der Gattung Barnesiella verhindert und rückgängig gemacht werden.[12]
Enterococcus faecium (früher als Streptococcus faecium bezeichnet) ist eine Bakterienart aus der Gattung Enterococcus (eingedeutscht: Enterokokken). Enterococcus faecium kommt im Darm von Menschen und Tieren vor. Die Verwandtschaft mit Enterococcus faecalis ist sehr eng, aber E. faecium hat einige klinisch relevante Eigenschaften, die ihn von E. faecalis unterscheiden.
Enterococcus faecium is a Gram-positive, gamma-hemolytic or non-hemolytic bacterium in the genus Enterococcus.[1] It can be commensal (innocuous, coexisting organism) in the gastrointestinal tract of humans and animals,[2] but it may also be pathogenic, causing diseases such as neonatal meningitis or endocarditis.
Vancomycin-resistant E. faecium is often referred to as VRE.[3]
This bacterium has developed multi-drug antibiotic resistance and uses colonization and secreted factors in virulence (enzymes capable of breaking down fibrin, protein and carbohydrates to regulate adherence bacteria to inhibit competitive bacteria). The enterococcal surface protein (Esp) allows the bacteria to aggregate and form biofilms. Additional virulence factors include aggregation substance (AS), cytosolin, and gelantinase. AS allows the microbe to bind to target cells and it facilitates the transfer of genetic material between cells.[4]
By producing the enterocins A, B, and P (genus-specific bacteriocins), Enterococcus faecium can combat pathogenic gut microbes, such as Escherichia coli, reducing gastrointestinal disease in hosts.[5][6] As an alternative to adding antibiotics to livestock feed, which risks antimicrobial resistance, E. faecium Strain NCIMB 10415 is being used as a probiotic in animal feed.[7] However, the constant exposure to high levels of this microbe result in immunosuppression by reducing expression of IL-8, IL-10, and CD86, predisposing livestock to severe Salmonella infections.[8]
Enterococcus faecium has been a leading cause of multi-drug resistant enterococcal infections over Enterococcus faecalis in the United States. Approximately 40% of medical intensive care units reportedly found that the majority, respectively 80% and 90.4%, of device-associated infections (namely, infections due to central lines, urinary drainage catheters, and ventilators) were due to vancomycin- and ampicillin-resistant E. faecium.[9]
The rapid increase of VRE has made it difficult for physicians to fight infections caused by E. faecium since not many antimicrobial solutions are available. In the United States infections by VRE occurs more frequently.[2]
Persons infected or colonized with VRE are more likely to transmit the organism. Transmission depends primarily on which body site(s) harbor the bacteria, whether the body fluids are excreted and how frequently health care providers touch these body sites. Patients infected or colonized with VRE may be cared for in any patient care setting with minimal risk of transmission to other patients provided appropriate infection control measures are taken.[10]
A genome-wide E. faecium sRNA study suggested that some sRNAs are linked to the antibiotic resistance and stress response.[11]
Enterococcus infections, including VRE infections, cause a range of different symptoms depending on the location of the infection. This includes infections of the bloodstream, urinary tract infections (UTI), and wound infections associated with catheters or surgery. Wound infections associated with catheters and surgery can cause soreness and swelling at wound site, red, warm skin around wounds, and fluid leakage. Urinary tract infections can cause frequent or intense urges to urinate, pain or burning sensations while urinating, fatigue, and lower back or abdominal pain. Bloodstream infections can cause fever, chills, body aches, nausea and vomiting, and diarrhea.[12]
The 22 sequenced Enterococcus faecium genomes:[13]
A study published in 2018 showed multi drug-resistant E. faecium exhibiting tolerance to alcohol-based solutions. The authors speculated about this being an explanation to an increase of E. faecium infections, indicating that alternate methods are required to slow the spread of E. faecium in a hospital setting. The study found that isolates of the bacterium from after 2010 were 10 times more tolerant of the alcohol-based disinfectants than older isolates. However, the isopropanol solutions tested in this study used isopropanol concentrations lower than those used in most hand disinfectants and the authors also stated that hand disinfectants using 70% isopropanol were effective in full strength even against tolerant strains.[14] However, a mouse gut colonization model of E. faecium transmission showed that alcohol-tolerant E. faecium resisted standard 70% isopropanol surface disinfection, resulting in greater mouse gut colonization compared to alcohol-sensitive E. faecium. This research has led some to question whether it may be possible for microbes to become entirely tolerant of alcohol.[15]
Linezolid, daptomycin, tigecycline[16] and the streptogramins (e.g. quinupristin/dalfopristin) can have activity against VRE. VRE can be successfully treated with sultamicillin.[17]
Enterococcus faecium is a Gram-positive, gamma-hemolytic or non-hemolytic bacterium in the genus Enterococcus. It can be commensal (innocuous, coexisting organism) in the gastrointestinal tract of humans and animals, but it may also be pathogenic, causing diseases such as neonatal meningitis or endocarditis.
Vancomycin-resistant E. faecium is often referred to as VRE.
Enterococcus faecium es una bacteria Gram-positivo, bacteria gamma hemólítica o no hemolítica en el género Enterococcus.[1] Puede ser comensal (inócuo, organismo coexistente) en el intestino humano, pero podría ser patógeno, causando enfermedades como meningitis neonatal.
E. faecium Vancomicina-resistente se llama frecuentemente como EVR.[2]
Algunas cepas de E. faecium son utilizadas como probióticos en animales.[3]
Linezolid o daptomicina son utilizados para tratar las infecciones EVR. Las estreptograminas, así como la quinupristina/dalfopristina, pueden ser usados para el E. faecium Vancomicina-resistente pero no para el E. faecalis.
Datos: Q140010
Enterococcus faecium es una bacteria Gram-positivo, bacteria gamma hemólítica o no hemolítica en el género Enterococcus. Puede ser comensal (inócuo, organismo coexistente) en el intestino humano, pero podría ser patógeno, causando enfermedades como meningitis neonatal.
E. faecium Vancomicina-resistente se llama frecuentemente como EVR.
Algunas cepas de E. faecium son utilizadas como probióticos en animales.
Enterococcus faecium est une espèce de bactéries intestinales.
Ce sont des coques à Gram positif groupées par deux, catalase négative, cultivant sur le milieu BEA (Bile, esculine, azide de sodium). Elles sont aérobie-anaérobies. Leurs test caractéristique enzylatique est la recherche de la catalase (H2O2 --> 1/2 O2 + H2O) et ce test est négatif.
Enterococcus faecium est une espèce de bactéries intestinales.
Ce sont des coques à Gram positif groupées par deux, catalase négative, cultivant sur le milieu BEA (Bile, esculine, azide de sodium). Elles sont aérobie-anaérobies. Leurs test caractéristique enzylatique est la recherche de la catalase (H2O2 --> 1/2 O2 + H2O) et ce test est négatif.
Enterococcus faecium é unha especie bacteriana grampositiva, alfa-hemolítica ou non hemolítica do xénero Enterococcus.[1] Pode ser un comensal inocuo que vive no intestino humano, pero pode tamén ser patóxena, causando doenzas como a meninxite neonatal ou endocardite.
Hai cepas resistentes á vancomicina. Os E. faecium resistentes á vancomicina coñécense coas siglas VRE (do inglés).[2]
Algunhas cepas de E. faecium utilízanse como probióticos tanto en animais [3] coma en humanos.[4]
Os xenomas que figuran a continuación proceden da páxina web Integrated Microbial Genomes.
Algúns dos 22 xenomas secuenciados de Enterococcus faecium
O antibiótico linezolid ou a daptomicina utilízanse para tratar infeccións por VRE. As estreptograminas, como quinupristina/dalfopristina, poden tamén usarse para tratar infeccións por VREs. Tamén se poden tratar con sultamicilina.[5]
Sadowy, E; Luczkiewicz, A (14 March 2014). "Drug-resistant and hospital-associated Enterococcus faecium from wastewater, riverine estuary and anthropogenically impacted marine catchment basin.". BMC microbiology 14: 66. PMID 24629030. doi:10.1186/1471-2180-14-66. Consultado o 12 November 2014.
Enterococcus faecium é unha especie bacteriana grampositiva, alfa-hemolítica ou non hemolítica do xénero Enterococcus. Pode ser un comensal inocuo que vive no intestino humano, pero pode tamén ser patóxena, causando doenzas como a meninxite neonatal ou endocardite.
Hai cepas resistentes á vancomicina. Os E. faecium resistentes á vancomicina coñécense coas siglas VRE (do inglés).
Algunhas cepas de E. faecium utilízanse como probióticos tanto en animais coma en humanos.
Enterococcus faecium è un cocco Gram-positivo appartenente al genere Enterococcus. È un batterio commensale. Si trova comunemente nelle feci dell'uomo e di molti animali.
E. faecium è responsabile di importanti colonizzazioni delle mucose, specie del tratto urinario, setticemie, endocardio, diverticoli, meningi. Questo perché il batterio è resistente a numerosi antibiotici. Può derivare dal batterio commensale che muta forma oppure essere trasmesso da uomo a uomo, o attraverso cibi o acqua contaminati.
Enterococcus faecium è un cocco Gram-positivo appartenente al genere Enterococcus. È un batterio commensale. Si trova comunemente nelle feci dell'uomo e di molti animali.
Enterococcus faecium – bakteria Gram-dodatnia należąca do enterokoków, dawniej klasyfikowano ją do paciorkowców grupy D (według serotypowania Lancefield). Fizjologicznie występuje w przewodzie pokarmowym człowieka, jednak może być również czynnikiem chorobotwórczym i wywoływać np. zakażenie układu moczowego, zapalenie wsierdzia[1].
Lekiem z wyboru w zakażeniach miejscowych były aminopenicyliny, natomiast w ostatnich latach odsetek szczepów opornych na te antybiotyki wzrósł do niemal 100%, dlatego antybiotykiem I rzutu jest obecnie wankomycyna, jednak coraz częściej pojawia się oporność wśród tych bakterii również i na ten antybiotyk (szczepy VRE)[2]. Na E. faecium oporne na wankomycynę można zastosować linezolid albo chinuprystynę-dalfoprystynę (E. faecalis jest oporny na działanie streptogramin). W zakażeniach układu moczowego skuteczna jest nitrofurantoina.
E. faecium posiada naturalną oporność na cefalosporyny, klindamycynę, kotrimoksazol oraz na karbapenemy (E. faecalis nie posiada oporności na karbapenemy).
Enterococcus faecium – bakteria Gram-dodatnia należąca do enterokoków, dawniej klasyfikowano ją do paciorkowców grupy D (według serotypowania Lancefield). Fizjologicznie występuje w przewodzie pokarmowym człowieka, jednak może być również czynnikiem chorobotwórczym i wywoływać np. zakażenie układu moczowego, zapalenie wsierdzia.
Enterococcus faecium (Orla-Jensen 1919) é uma espécie de bactérias Gram-positivas, alfa-hemolíticas ou não-hemolíticas pertencentes ao género Enterococcus.[1] Em geral a espécie é um comensal inócuo no intestino humano, mas nalgumas circunstâncias pode ser patogénica, estando ligada, entre outras afecções, a casos de meningite neonatal. As estirpes resistentes à vancomicina são frequentemente referidas por VRE (do inglês vancomycin-resistant Enterococcus).[2] Algumas estirpes de E. faecium são usadas como probióticos em animais[3] e como inóculo na produção de silagem.
Linezolide ou daptomicina arsão em geral os antibióticos de escolha no tratamento de infecções por VRE. As estreptograminas, como as quinupristina e dalfopristina, podem também ser utilizadas no tratamento e infecções E. faecium resistente à vancomicina, mas são ineficazes no caso de infecções por E. faecalis.
Enterococcus faecium (Orla-Jensen 1919) é uma espécie de bactérias Gram-positivas, alfa-hemolíticas ou não-hemolíticas pertencentes ao género Enterococcus. Em geral a espécie é um comensal inócuo no intestino humano, mas nalgumas circunstâncias pode ser patogénica, estando ligada, entre outras afecções, a casos de meningite neonatal. As estirpes resistentes à vancomicina são frequentemente referidas por VRE (do inglês vancomycin-resistant Enterococcus). Algumas estirpes de E. faecium são usadas como probióticos em animais e como inóculo na produção de silagem.
Enterococcus faecium este o baterie Gram-pozitivă, alfa-hemolitică sau non-hemolitică din genul Enterococcus[1]. Aceasta poate fi comensală (inofensivă, coexistând în organismul gazdă) în tractul gastro-intestinal al oamenilor și animalelor[2], dar poate fi și patogenă, provocând boli, precum meningita sau endocardita neonatală.
E. faecium rezistentă la vancomicină este adesea menționată ca VRE (din engleză Vancomycin-Resistant Enterococcus)[3].
Această bacterie a dezvoltat rezistență la antibiotice și folosește colonizare și factori secretați în virulență (enzime capabile să metabolizeze fibrina, proteine și carbohidrați pentru a regula aderența și a inhiba bacteriile competitive). Proteina enterococică de suprafață (Esp) permite bacteriilor să se grupeze și să formeze biofilme. Factori suplimentari de virulență sunt substanța de agregare (SA), citosolină și gelantinasă. SA permite microbilor să se lege de celulele țintă și facilitează transferul de material genetic dintre celule[4].
Enterococcus faecium este o cauză principală a infecțiilor enterococice rezistente, peste Enterococcus faecalis, în Statele Unite ale Americii. Aproximativ 40% dintre unitățile medicale de terapie intensivă au descoperit că majoritatea infecțiilor asociate dispozitivelor (și anume, infecțiile cauzate de linii centrale, catetere de drenaj urinar și ventilatoare), respectiv 80% și 90,4%, au fost din cauza E. faecium rezistentă la vancomicină și ampicilină[5].
Creșterea rapidă a VRE a creat dificultăți medicilor în a lupta împotriva infecțiilor cauzate de E. faecium, deoarece nu multe soluții antimicrobiene sunt disponibile. În Statele Unite, infecțiile cu VRE apar mai frecvent[6].
Persoanele infectate sau colonizate cu VRE sunt mai susceptibile transmiterii organismului. Transmiterea depinde în primul rând de unde în corp se află bacteriile, dacă fluidele corpului sunt excretate și cât de des ating aceste locuri furnizoriii de servicii medicale. Pacienții infectați sau colonizați cu VRE pot fi îngrijiți într-un mediu standard cu risc minim de transmitere la alți pacienți doar dacă se iau măsuri adecvate de control al infecției[7].
Un studiu genomic sRNA al E. faecium a sugerat că unele molecule sRNA sunt implicate în rezistența la antibiotice și răspunsul la stres[8].
Infecțiile cu Enterococcus, inclusiv cele cu VRE, provoacă o serie de simptome diferite în funcție de localizarea infecției. Acestea includ infecții în sânge, infecții de tract urinar (ITU) și infecții ale rănilor asociate cu utilizarea de catetere sau intervenții chirurgicale. Infecțiile rănilor asociate utilizării cateterelor și chirurgicale pot provoca durere și umflare la situl rănăă, piele înroșită, caldă în jurul rănii și scurgeri de lichid. Infecțiile de tractul urinar pot provoca nevoia frecventă sau intensă de a urina, durere sau senzație de arsură în timpul urinării, oboseală, dureri lombare sau abdominale. Infecțiile fluxului sanguin pot provoca febră, frisoane, dureri de corp, greață, vărsături și diaree[9].
Un studiu publicat în 2018 arată că E. faecium rezistentă la medicamente prezintă toleranță la soluții pe bază de alcool. Autorii au speculat că acest fapt este o explicație a creșterii numărului de infecții cu E. faecium, indicând faptul că sunt necesare metode alternative pentru a încetini răspândirea de E. faecium în mediul spitalicesc. Studiul a constatat că tulpinile izolate după 2010 erau de zece ori mai tolerante la dezinfectanții pe bază de alcool față de cele anterioare. Cu toate acestea, soluțiile de izopropanol testate în acest studiu conțineau izopropanol în concentrații mai mici decât cele utilizate în cele mai multe soluții dezinfectante pentru mâini și autorii a declarat că dezinfectanții pentru mâini care folosesc 70% izopropanol au fost eficienți chiar și împotriva tulpinilor tolerante[10]. Cu toate acestea, un model de colonizare intestinală murină al transmiterii de E. faecium a arătat că E. faecium rezistentă la alcool a rezistat și la soluția standard de 70% izopropanol pentru dezinfecția suprafețelor, ceea ce a dus la o colonizare crescută a intestinului murin în comparație cu E. faecium sensibilă la alcool. Aceasta cercetare a adus în discuție întrebarea dacă ar putea fi posibil ca microbii să devină complet toleranți la alcool[11].
Medicamente precum linezolid, daptomicină, tigeciclină[12] și streptogramine (de exemplu, quinupristin/dalfopristin) pot acționa împotriva VRE. VRE poate fi tratată cu succes cu sultamicillină[13].
. PMID 28894187.Mentenanță CS1: Utilizează parametrul autori (link) Mentenanță CS1: Formatul datelor (link) . PMID 21173186.Mentenanță CS1: Utilizează parametrul autori (link) Mentenanță CS1: Formatul datelor (link) . PMID 24629030.Mentenanță CS1: Utilizează parametrul autori (link) Mentenanță CS1: Formatul datelor (link)
Enterococcus faecium este o baterie Gram-pozitivă, alfa-hemolitică sau non-hemolitică din genul Enterococcus. Aceasta poate fi comensală (inofensivă, coexistând în organismul gazdă) în tractul gastro-intestinal al oamenilor și animalelor, dar poate fi și patogenă, provocând boli, precum meningita sau endocardita neonatală.
E. faecium rezistentă la vancomicină este adesea menționată ca VRE (din engleză Vancomycin-Resistant Enterococcus).
Enterococcus faecium (ентерококи феціум) — вид ентерококів, що входить до складу нормальної мікрофлори травного тракту людини, а також деяких ссавців. За прийнятою раніше класифікацією ентерококи ставилися до стрептококів класу D і enterococcus faecium називалися streptococcus faecium (стрептококи феціум).
Ентерококи — молочнокислі грампозитивні бактерії, що не утворюють спор і капсул, факультативні анаероби (здатні використовувати енергію бродіння і тому, жити і при великих і при незначних кількостях кисню). Оптимальна температура культивування ентерококів від 35 до 37 ° С. Ентерококи здійснюють метаболізм бродильного типу, ферментують різноманітні вуглеводи з утворенням в основному молочної кислоти, але не газу, знижуючи кислотність середовища до 4,2-4,6 pH. Ентерококи високорезистентних до різних факторів зовнішнього середовища і дезінфікуючих засобів, можуть тривалий час зберігати життєздатність на предметах домашнього вжитку, витримують нагрівання до 60 ° С протягом 30 хвилин.
Enterococcus faecium заселяє кишечник людини в перші дні життя. Заселення ентерококами відбувається більш активно у дітей, що знаходяться на грудному вигодовуванні.
Enterococcus faecium, як і інші ентерококи, застосовуються в харчовій промисловості, де використовуються здатність ентерококів гідролізувати лактозу, зброджувати молоко, ефективно пригнічувати хвороботворні бактерії в самих харчових продуктах, а також їх висока стійкість до дії кислот, солей і високої температури. Різні штами Enterococcus faecium широко застосовуються при виготовленні різних сортів сиру і копченостей. Нижче наведені деякі приклади:
Enterococcus faecium (ентерококи феціум) — вид ентерококів, що входить до складу нормальної мікрофлори травного тракту людини, а також деяких ссавців. За прийнятою раніше класифікацією ентерококи ставилися до стрептококів класу D і enterococcus faecium називалися streptococcus faecium (стрептококи феціум).
Ентерококи — молочнокислі грампозитивні бактерії, що не утворюють спор і капсул, факультативні анаероби (здатні використовувати енергію бродіння і тому, жити і при великих і при незначних кількостях кисню). Оптимальна температура культивування ентерококів від 35 до 37 ° С. Ентерококи здійснюють метаболізм бродильного типу, ферментують різноманітні вуглеводи з утворенням в основному молочної кислоти, але не газу, знижуючи кислотність середовища до 4,2-4,6 pH. Ентерококи високорезистентних до різних факторів зовнішнього середовища і дезінфікуючих засобів, можуть тривалий час зберігати життєздатність на предметах домашнього вжитку, витримують нагрівання до 60 ° С протягом 30 хвилин.
Enterococcus faecium заселяє кишечник людини в перші дні життя. Заселення ентерококами відбувається більш активно у дітей, що знаходяться на грудному вигодовуванні.
Enterococcus faecium (Orla-Jensen 1919) Schleifer and Kilpper-Bälz 1984
Enterococcus faecium (лат.) — вид бактерий рода энтерококков, входящий в состав нормальной микрофлоры пищеварительного тракта человека, а также некоторых млекопитающих. По принятой ранее классификации энтерококки относились к стрептококкам группы D и E. faecium назывались Streptococcus faecium.
Энтерококки — молочнокислые грамположительные бактерии, не образующие спор и капсул, факультативные анаэробы (способные использовать энергию брожения и поэтому, жить и при больших и при ничтожных количествах кислорода). Оптимальная температура культивирования энтерококков +35…+37 °С. Энтерококки осуществляют метаболизм бродильного типа, ферментируют разнообразные углеводы с образованием в основном молочной кислоты, но не газа, снижая кислотность среды до 4,2-4,6 pH. Энтерококки высокорезистентны к различным факторам внешней среды и дезинфицирующим средствам, могут длительное время сохранять жизнеспособность на предметах домашнего обихода, выдерживают нагревание до 60 °С в течение 30 минут.
Enterococcus faecium заселяет кишечник человека в первые дни жизни. Заселение энтерококками происходит более активно у детей, находящихся на грудном вскармливании.
Enterococcus faecium, как и другие энтерококки, применяются в пищевой промышленности, где используются способность энтерококков гидролизовать лактозу, сбраживать молоко, эффективно подавлять болезнетворные бактерии в самих пищевых продуктах, а также их высокая устойчивость к воздействию кислот, солей и высокой температуры. Различные штаммы Enterococcus faecium широко применяются при изготовлении разных сортов сыра и копчёностей. Ниже даны некоторые примеры:
Применяется также как противодиарейное средство — «пробиотик», продуцирующий молочную кислоту (АТХ A07FA51).
Это заготовка статьи по бактериологии. Вы можете помочь проекту, дополнив её. 
Enterococcus faecium (лат.) — вид бактерий рода энтерококков, входящий в состав нормальной микрофлоры пищеварительного тракта человека, а также некоторых млекопитающих. По принятой ранее классификации энтерококки относились к стрептококкам группы D и E. faecium назывались Streptococcus faecium.
Энтерококки — молочнокислые грамположительные бактерии, не образующие спор и капсул, факультативные анаэробы (способные использовать энергию брожения и поэтому, жить и при больших и при ничтожных количествах кислорода). Оптимальная температура культивирования энтерококков +35…+37 °С. Энтерококки осуществляют метаболизм бродильного типа, ферментируют разнообразные углеводы с образованием в основном молочной кислоты, но не газа, снижая кислотность среды до 4,2-4,6 pH. Энтерококки высокорезистентны к различным факторам внешней среды и дезинфицирующим средствам, могут длительное время сохранять жизнеспособность на предметах домашнего обихода, выдерживают нагревание до 60 °С в течение 30 минут.
Enterococcus faecium заселяет кишечник человека в первые дни жизни. Заселение энтерококками происходит более активно у детей, находящихся на грудном вскармливании.
