Native Americans used Carya ovata medicinally as an antirheumatic, a gynecological aid, a tonic, and an anthelmintic (D. E. Moerman 1986).
Carya ovata hybridizes with C . cordiformis ( C . × laneyi Sargent), C . illinoinensis , and C . laciniosa ( C . × dunbarii Sargent). The Mexican shagbark appears to be a good variety.
The Mexican hickory ( Carya ovata var. mexicana (Hemsley) W. E. Manning) appears to be synonymous with C . ovata .
Carya ovata, the shagbark hickory, is a common hickory in the Eastern United States and southeast Canada. It is a large, deciduous tree, growing well over 100 ft (30 m) tall, and can live more than 350[2] years. The tallest measured shagbark, located in Savage Gulf, Tennessee, is over 150 ft (46 m) tall. Mature shagbarks are easy to recognize because, as their name implies, they have shaggy bark. This characteristic is, however, only found on mature trees; young specimens have smooth bark.
The shagbark hickory's nut is edible and has a very sweet taste.
The leaves are 30–60 cm (12–24 in) long, pinnate, with five (rarely three or seven) leaflets, the terminal three leaflets much larger than the basal pair. The shagbark hickory is monoecious. Staminate flowers are borne on long-stalked catkins at the tip of old wood or in the axils of the previous season's leaves. Pistillate flowers occur in short terminal spikes.[3] The fruit is a drupe 2.5 to 4.0 cm (1 to 1+1⁄2 in) long, an edible nut with a hard, bony shell, contained in a thick, green four-sectioned husk which turns dark and splits off at maturity in the fall.[4] The terminal buds on the shagbark hickory are large and covered with loose scales.[5] Shagbark hickory nuts were a significant food source for the Algonquins. Red squirrels, gray squirrels, raccoons, chipmunks, and mice are consumers of hickory nuts.[6] Other consumers include black bears, gray and red foxes, rabbits, and bird species such as mallards, wood ducks, bobwhites, and wild turkey.[7]
The two varieties are:
Some sources regard southern shagbark hickory as the separate species Carya carolinae-septentrionalis.[8]
The word hickory is an aphetic form from earlier pohickory, short for even earlier pokahickory, borrowed from the Virginia Algonquian word pawcohiccora, hickory-nut meat or a nut milk drink made from it.[4] Other names for this tree are Carolina Hickory, Scalybark Hickory, Upland Hickory, and Shellbark Hickory, with older binomial names of Carya ovata var. fraxinifolia, Carya ovata var. nuttallii, Carya ovata var. pubescens, Hicoria alba, Hicoria borealis, and Hicoria ovata.[9]
Shagbark hickory is found throughout most of the eastern United States, but it is largely absent from the southeastern and Gulf coastal plains and lower Mississippi Delta areas.[10] An isolated population grows in eastern Canada as far north as Lavant Township, Canadian zone 4b.[11] Scattered locations of shagbark hickory occur in the Sierra Madre Oriental of eastern Mexico.[12]
Shagbark hickory was introduced in Europe in the 17th century. It can still be found in Central Europe as a non-native species.[13]
The nuts are edible[14] with an excellent flavor, and are a popular food among people and squirrels alike. They are unsuitable to commercial or orchard production due to the long time it takes for a tree to produce sizable crops and unpredictable output from year to year. Shagbark hickories can grow to enormous sizes but are unreliable bearers. The nuts can be used as a substitute for the pecan[14] in colder climates and have nearly the same culinary function.
C. ovata begins producing seeds at about 10 years of age, but large quantities are not produced until 40 years and will continue for at least 100. Nut production is erratic, with good crops every 3 to 5 years, in between which few or none appear and the entire crop may be lost to animal predation.
Andrew Jackson, the seventh president of the United States, was popularly nicknamed Old Hickory, a play on the toughness of hickory wood.[15] In 1830, he began planning the construction of his tomb at The Hermitage, his plantation in Tennessee. The grave site was surrounded by a variety of trees, including six shagbark hickories. They stood there for 168 years until a storm in 1998 demolished over 1,200 trees at the site. Work on replanting them remains an ongoing project. In modern times, shagbark hickory is rarely used as an ornamental due to its large size, slow growth, difficulty of transplanting (all Juglandaceae species have large taproots) and nut litter.
Hickory nuts were a food source for Native Americans,[16] who used the kernel milk to make corn cakes, kanuchi and hominy.[15]
Shagbark hickory wood is used for smoking meat and for making the bows of Native Americans of the northern area. The lumber is heavy, hard, and tough, weighing 63 lb/ cu ft when air-dried,[17] and has been employed for implements and tools that require strength. These include axles, axe handles, ploughs, skis, and drum sticks.[18]
The bark of the shagbark hickory is also used to flavor a maple-style syrup.
Shagbark hickory hybridizes with pecan, Carya illinoensis, and shellbark hickory, C. laciniosa (C. x dunbarii Sarg.). Shagbark hickory has 32 chromosomes. In general, species within the genus with the same chromosome number are able to cross. Numerous hybrids among the Carya species with 32 chromosomes (pecan, bitternut, shellbark, and shagbark) have been described, though most are unproductive or have other flaws. A few hican varieties are commercially propagated.
Tree in forest
Bud
Female flowers
Leaf
Maturing fruit
{{cite book}}: CS1 maint: multiple names: authors list (link) Carya ovata, the shagbark hickory, is a common hickory in the Eastern United States and southeast Canada. It is a large, deciduous tree, growing well over 100 ft (30 m) tall, and can live more than 350 years. The tallest measured shagbark, located in Savage Gulf, Tennessee, is over 150 ft (46 m) tall. Mature shagbarks are easy to recognize because, as their name implies, they have shaggy bark. This characteristic is, however, only found on mature trees; young specimens have smooth bark.
The shagbark hickory's nut is edible and has a very sweet taste.
The leaves are 30–60 cm (12–24 in) long, pinnate, with five (rarely three or seven) leaflets, the terminal three leaflets much larger than the basal pair. The shagbark hickory is monoecious. Staminate flowers are borne on long-stalked catkins at the tip of old wood or in the axils of the previous season's leaves. Pistillate flowers occur in short terminal spikes. The fruit is a drupe 2.5 to 4.0 cm (1 to 1+1⁄2 in) long, an edible nut with a hard, bony shell, contained in a thick, green four-sectioned husk which turns dark and splits off at maturity in the fall. The terminal buds on the shagbark hickory are large and covered with loose scales. Shagbark hickory nuts were a significant food source for the Algonquins. Red squirrels, gray squirrels, raccoons, chipmunks, and mice are consumers of hickory nuts. Other consumers include black bears, gray and red foxes, rabbits, and bird species such as mallards, wood ducks, bobwhites, and wild turkey.
The two varieties are:
Carya ovata var. ovata (northern shagbark hickory) has its largest leaflets over 20 cm (8 in) long and nuts 3.0–4.0 cm (1+1⁄8–1+5⁄8 in) long. Carya ovata var. australis (southern shagbark hickory or Carolina hickory) has its largest leaflets under 20 cm (8 in) long and nuts 2.5–3.0 cm (1–1+1⁄8 in) long.Some sources regard southern shagbark hickory as the separate species Carya carolinae-septentrionalis.
Carya ovata, jicoria ovada[1] o hicoria ovada, es una hicoria común en el este de los Estados Unidos y el sureste de Canadá. Es un árbol de hoja caduca de gran tamaño, que crece hasta los 27 m de alto, y puede vivir hasta 200 años. Al igual que el fruto del pecán, su nuez es comestible y tiene un sabor muy dulce. Las hojas tienen 30–60 cm de largo, son pinnatifolios, con cinco (raramente tres o siete) folíolos.
Hay dos variedades:
Carya ovata, jicoria ovada o hicoria ovada, es una hicoria común en el este de los Estados Unidos y el sureste de Canadá. Es un árbol de hoja caduca de gran tamaño, que crece hasta los 27 m de alto, y puede vivir hasta 200 años. Al igual que el fruto del pecán, su nuez es comestible y tiene un sabor muy dulce. Las hojas tienen 30–60 cm de largo, son pinnatifolios, con cinco (raramente tres o siete) folíolos.
Hay dos variedades:
Carya ovata var. ovata, septentrional, con largas hojas de más de 20 cm largo; nueces 3–4 cm largo. Carya ovata var. australis, meridional, o de Carolina, las hojas más largas están por debajo de los 20 cm de largo; nueces 2.5–3 cm largo.Carya ovata
Le Caryer ovale, Carya blanc, Noyer blanc ou Noyer tendre (Carya ovata), est une espèce d'arbres de la famille des Juglandaceae. C'est une espèce proche du caryer cordiforme[1] (Carya cordiformis) et du pacanier (Carya illinoinensis). Il est aussi appelé caryer à noix douce, arbre à noix piquées, caryer blanc, noyer tendre et noyer blanc d'Amérique[2].
Cette espèce d'arbres est originaire de l’Est de l’Amérique du Nord. Elle est présente depuis le Texas jusqu’au sud du Canada dans la même aire de répartition que le caryer cordiforme[1]. Elle apprécie un ensoleillement moyen mais résiste moins au gel que le caryer cordiforme[1].
L'espèce a été introduite en Europe en 1629[1]. Elle fut plantée avant la Seconde Guerre Mondiale en France et en Allemagne pour son bois de qualité[1].
Le caryer ovale est un arbre pouvant atteindre 25 mètres de hauteur et vivre jusqu'à 200 ans[2].
L’écorce grisâtre s'effiloche en de longues bandes verticale. Les bourgeons sont protégés par des écailles noires. Les feuilles sont imparipennées et longues de 20 à 30 cm[1]. Elles sont composées de 5 folioles. Les fleurs mâles sont réunies par trois en chatons verts allongés, tandis que les fleurs femelles prennent la forme d'un épi court[3]. Le fruit est une drupe globuleuse de 2 à 3,5 cm de diamètre. L’enveloppe est verte. Les noix, beige clair, mesurent environ 2 centimètres de long et portent quatre arêtes saillantes longitudinales ce qui leur donne une section presque rectangulaire.
Le bois du noyer blanc est très apprécié pour la fabrication de meubles et de manches d'outils. Il est également très estimé par l'industrie du fumage car sa fumée donne un goût exceptionnel aux aliments[4].
Ses fruits, qui contiennent jusque 50 % de lipide, permettent de produire de l’huile[1]. Comme son cousin le pacanier, les noix de ce caryer sont utilisées dans la cuisine des États-Unis, en particulier dans les États du sud des Appalaches. C'était traditionnellement une importante source de nourriture pour les Cherokees; ils ramassaient les drupes tombées chaque automne et en faisaient une soupe appelée kanuchi[5]. Les colons de cette région ont adapté la noix à leur alimentation au début des années 1700. À ce jour, ils sont un ingrédient très prisé dans les bonbons, les gâteaux, et comme variante locale de la tarte aux pacanes[6],[7],[8],[9],[10].
Noix
Anatomie d'une noix
Tronc
Carya ovata (noyer blanc). Fruits et noix (à gauche et en haut).
Noix de Carya ovata, entières, à droite, une noix en coupe transversale, à gauche.
Feuilles de Carya ovata.
Tronc et écorce d'un Carya ovata croissant en Europe (Morbihan, France).
Carya ovata, noyer blanc, feuillage d'automne.
Carya ovata
Le Caryer ovale, Carya blanc, Noyer blanc ou Noyer tendre (Carya ovata), est une espèce d'arbres de la famille des Juglandaceae. C'est une espèce proche du caryer cordiforme (Carya cordiformis) et du pacanier (Carya illinoinensis). Il est aussi appelé caryer à noix douce, arbre à noix piquées, caryer blanc, noyer tendre et noyer blanc d'Amérique.
Skihickory (Carya ovata) er et løvfellende tre i valnøttfamilien. Den blir opptil 46 m høy og er lett å kjenne på barken som faller av i store flak. Bladene er finnete og 30–60 cm lange. Det er som regel 5 tannete småblad.
Skihickory vokser i mange ulike skogtyper sammen med andre hickoryarter og eik. Utbredelsen omfatter østlige Nord-Amerika fra sørvestlige Nebraska og sørøstlige Minnesota gjennom sørlige Ontario og sørlige Québec til sørlige Maine, sørover til Georgia, Alabama, Mississippi, Louisiana og østlige Texas, samt noen disjunkte forekomster i fjellene i nordøstlige Mexico. Den mangler på kystslettene i sør og øst og i nedre del av Mississippi-dalen.
Trevirket brukes til ved, grillkull, verktøyskaft og i møbelproduksjon. Nøttene er ettertraktet av ekorn og andre dyr, og blir også spist av mennesker.
Skihickory (Carya ovata) er et løvfellende tre i valnøttfamilien. Den blir opptil 46 m høy og er lett å kjenne på barken som faller av i store flak. Bladene er finnete og 30–60 cm lange. Det er som regel 5 tannete småblad.
Skihickory vokser i mange ulike skogtyper sammen med andre hickoryarter og eik. Utbredelsen omfatter østlige Nord-Amerika fra sørvestlige Nebraska og sørøstlige Minnesota gjennom sørlige Ontario og sørlige Québec til sørlige Maine, sørover til Georgia, Alabama, Mississippi, Louisiana og østlige Texas, samt noen disjunkte forekomster i fjellene i nordøstlige Mexico. Den mangler på kystslettene i sør og øst og i nedre del av Mississippi-dalen.
Trevirket brukes til ved, grillkull, verktøyskaft og i møbelproduksjon. Nøttene er ettertraktet av ekorn og andre dyr, og blir også spist av mennesker.
Orzesznik pięciolistkowy (Carya ovata (Mill.) K.Koch), zwany także przeorzechem pięciolistkowym lub hikorą pięciolistkową – gatunek drzewa należącego do rodziny orzechowatych. Występuje naturalnie w Ameryce Północnej – od prowincji Quebec w Kanadzie po północno-wschodni Meksyk[2]. W Europie jest znany od dawna (1629). W Polsce jest czasami uprawiany w parkach północnej i zachodniej części kraju (np. w Arboretum w Glinnej, Arboretum w Karnieszewicach, Parku Południowym we Wrocławiu).
Rośnie w dolinach rzek, na zboczach, na równinach, na żyznych, dostatecznie wilgotnych glebach. Wchodzi w skład wielogatunkowych lasów liściastych. Jest wytrzymały na mrozy.
Podgatunki orzesznika pięciolistkowego:
Orzesznik pięciolistkowy (Carya ovata (Mill.) K.Koch), zwany także przeorzechem pięciolistkowym lub hikorą pięciolistkową – gatunek drzewa należącego do rodziny orzechowatych. Występuje naturalnie w Ameryce Północnej – od prowincji Quebec w Kanadzie po północno-wschodni Meksyk. W Europie jest znany od dawna (1629). W Polsce jest czasami uprawiany w parkach północnej i zachodniej części kraju (np. w Arboretum w Glinnej, Arboretum w Karnieszewicach, Parku Południowym we Wrocławiu).
Листяне дерево висотою до 30 м. Рослина має перисте листя, яке вона скидає на зиму.
Росте у листяних лісах у річкових долинах в США на схід від Канзасу та у Канаді на крайньому південному сході. Кора у карії овальної відшаровується довгими товстими пластинами. Кінці таких пластин загнуті, так що увесь стовбур дерева здається кудлатим.
Восени рослина дуже декоративна. Проте повільний ріст і погана приживлюваність робить її невигідною для озеленення культурою.
Деревина карії щільна і міцна, тому ідеально підходить для виготовлення ручок для різних інструментів.
Дрова карії популярні для копчення м'яса, оскільки мають характерний приємний запах.
Маленькі горіхи карії їстівні, мають солодкуватий смак.
Листя
Листя восени
Кора
Горіхи
Carya ovata là một loài thực vật có hoa trong họ Óc chó. Loài này được (Mill.) K.Koch mô tả khoa học đầu tiên năm 1869.[1]
Carya ovata là một loài thực vật có hoa trong họ Óc chó. Loài này được (Mill.) K.Koch mô tả khoa học đầu tiên năm 1869.
Ка́рия яйцеви́дная, или Гикори яйцевиднолистное[2] (лат. Carya ovata) — вид растений из рода Гикори (Carya) семейства Ореховые (Juglandaceae), произрастающий в Северной Америке (Канада, США, Мексика)[3]. Культивируется также в Европе.
В литературе упоминается также под названиями Кария белая (не путать с Carya tomentosa), а также Гикори лохматый, или Гикори косматый (из-за отслаивающейся коры ствола)[4].
Дерево высотой до 30 с серой бороздчатой корой, отслаивающейся большими вертикальными лентами (до 50 см длиной). Листья длиной до 20—35 см, непарноперистые, с пятью (иногда тремя или семью) эллиптическими или обратнояйцевидными листочками.
Цветки раздельнополые, тычиночные в растущих по 3 вместе серёжках длиной до 10 см, пестичные цветки по 3—5 на одном цветоносе.
Перикарп плода красновато-коричневый, толстостенный (6—8 мм), раскрывается при созревании. Эндокарп (орех) почти белый, длиной до 3,5 см, прямоугольно-округлой формы с 4—6 гранями. Ядро коричневатое, съедобное.
Ядро ореха сладкое, ароматное, употребляется в пищу так же, как и ядра пекана.
Древесина твёрдая, крепкая и прочная, с широкой белой заболонью и коричневым или красновато-коричневым ядром. Как и древесина других видов карии, применяется в строительстве и для изготовления различных столярных изделий[5].
Очень декоративное дерево, пригодное как для одиночной, так и групповой посадки[6].
Ка́рия яйцеви́дная, или Гикори яйцевиднолистное (лат. Carya ovata) — вид растений из рода Гикори (Carya) семейства Ореховые (Juglandaceae), произрастающий в Северной Америке (Канада, США, Мексика). Культивируется также в Европе.
.jpg)
