Tiemie (van die Griekse woord thymon wat "dapperheid" beteken) is 'n kruidagtige plantsoort met ongeveer 350 aromatiese, immergroen, meerjarige spesies in die familie Lamiaceae en is inheems aan Europa, Noord-Afrika en Asië. Die plantjie is ongeveer 40 cm hoog en het dun, soms draderige steeltjies; die blare is ovaal en baie klein, tussen 4 en 20 mm lank. Die blomme verskyn in digte bondels met 'n oneweredige bloemkop. Die blomme is wit, pienk of pers van kleur, afhangende van die spesie.
Thymus spesies word as voedsel gebruik deur die larwes van sommige Lepidoptera-insekte (motte en skoenlappers); die motspesie, C. struella, se dieet bestaan uitsluitlik uit tiemie.
Daar is ongeveer 350 tiemie spesies, waarvan die bekendste twee T. vulgaris en T. serpyllum is.
Die woord tiemie kom van die Griekse woord thymon, wat "dapperheid" beteken. Tiemie het sedert die antieke tydperk bekend gestaan vir sy magiese, kulinêre en geneeskundige waarde.
In antieke Egipte is tiemie gebruik by die balseming van mummies. 'n Ou Griekse gesegde, "om na tiemie te ruik", word as loftuiging bedoel. Plinius, 'n natuurfilosoof en skrywer van die Naturalis Historia het in 77 n.C. van tiemie gesê dat "'n afkooksel in asyn aan die slape gesmeer word vir hoofpyn". Hy het dit ook aanbeveel as 'n teengif vir slangbyte en die "gif van seediere".
Romeinse soldate het dit in hulle badwater geplaas om hulle krag en energie te gee tydens gevegte. Romeine het tiemie ook in hulle beddegoed geplaas om nagmerries en swaarmoedigheid te voorkom. Die sterk geur van tiemie is daarnaas ook gebruik as 'n motweerder en as 'n soort ontsmettingsmiddel, waarby tiemie soos wierook verbrand is.
Benediktynse monnike het in die 11de eeu tiemieplante na Sentraal-Europa gebring en die plant vervolgens in kloostertuine gekweek. Die plant het ook vinnig gewone boere se aandag getrek. Hildegard van Bingen en Albertus Magnus het tiemie as 'n waardevolle geneeskundige plant beskryf en aanbeveel. In die Middeleeue het Europese vroue 'n takkie tiemie as deel van 'n aandenking aan hulle ridders gegee wanneer hulle op reis of na oorlog gaan. Dit was ook in dié tyd in Frankryk geglo dat tiemietee jou sou help om feetjies te sien dans. Jong vroue het dikwels 'n boeket van bloeiende tiemie gedra om aan te dui dat hulle bereid sou wees vir 'n romanse.
Rudyard Kipling het geskryf oor wind-bit thyme that smells of dawn in paradise ("wind-gebytde tiemie wat soos sonopkoms in die paradys ruik").
Die volgende tabel bevat die voedingswaarde van twee teelepels (10 ml) gedroogde tiemeblare (2.88 g):
Voedingstof: Hoeveelheid % aanbevoleTiemie is 'n gewilde krui in die moderne kombuis, dit is veral die blare wat gebruik word, alhoewel die blomme ook by tiemie-asyn gevoeg word.
Disse waarin tiemie gebruik kan word Vleis Beesvleis, lam- of skaapvleis, varkvleis Vis en seekos Gebakte of geroosterde vis
Waarskuwing:
Die aromatiese blare en blomme van die verskillende tiemie spesies word gereeld in potpourri of ruikers gebruik. Die blomme is veral gewild in ruikers vir pasgebore babas en siekes, as 'n simbool van dapperheid.
Bye vind die blomme onweerstaanbaar en die heuning van bye wat hul stuifmeel slegs van tiemieblomme ontvang, word hoog geag.
Tiemie word ook gebruik as 'n weringsmiddel teen insekte en kweekhuispeste.
Die plant word tans steeds gebruik vir balsemmiddels en 'n mengsel van tiemieolie en alkohol sal papier teen skimmel beskerm.
Tiemie aard goed in die omgewing van rose of kool, maar vaar sleg wanneer dit naby wynruit geplant word. Die plant is immergroen en meerjarig, maar moet in die somermaande gereeld besnoei word om te voorkom dat dit te houtagtig word.
Die plant benodig vol son; die wilde tiemie spesies verkies steenagtige gebiede, terwyl die T. vulgaris spesies goed gedreineerde grond verkies wat ietwat alkalies is.
Tiemie saadjies moet verkieslik in die lente gesaai word en klein plantjies dan 23 – 28 cm uitmekaar verplant word. Dit plante floreer ook as potplante, mits dit genoeg sonlig kry.
Tiemie kan 'n minimumtemperatuur van tot -28 °C weerstaan, alhoewel dit aangeraai word om die plant in baie koue weer te beskerm.
Die blare se geur is op hul beste in die somer, terwyl die plant blom. Dit word ook aanbeveel om die blare dan te oes en in 'n goed-geventileerde, donker area uit te droog.
Tiemie (van die Griekse woord thymon wat "dapperheid" beteken) is 'n kruidagtige plantsoort met ongeveer 350 aromatiese, immergroen, meerjarige spesies in die familie Lamiaceae en is inheems aan Europa, Noord-Afrika en Asië. Die plantjie is ongeveer 40 cm hoog en het dun, soms draderige steeltjies; die blare is ovaal en baie klein, tussen 4 en 20 mm lank. Die blomme verskyn in digte bondels met 'n oneweredige bloemkop. Die blomme is wit, pienk of pers van kleur, afhangende van die spesie.
Thymus spesies word as voedsel gebruik deur die larwes van sommige Lepidoptera-insekte (motte en skoenlappers); die motspesie, C. struella, se dieet bestaan uitsluitlik uit tiemie.
Kəklikotu (lat. Thymus)[1] – dalamazkimilər fəsiləsinə aid bitki cinsi.[2] Hündürlüyü 20 sm-dən 35 sm-ə qədərdir. 400-ə qədər növü var. Kəklikotunun yaşıl yerüstü hissəsini bitki çiçəklədikdə və ya ondan əvvəl yığırlar. Kəklikotundan kulinariyada (xüsusilə də, konservləşdirmədə), həmçinin kosmetika və əczaçılıq sənayesində geniş istifadə olunur. Kəklikotunun ən geniş istifadə olunduğu sahələrdən biri də tibbdir.
Labiatae fəsiləsinə aid hündürlüyü 35 sm-ə qədər olan kiçik, ətirli yarımkolcuqdur. Zoğları nazik, qonur rəngli, sürünəndir. Əsası tünd qonur rəngli qabıqla örtülüdür, çox vaxt kökləşir və əlavə köklər əmələ gətirir. Yarpaqları xırda, uzunsov və ya ellipsvari, qısa saplaqlı və ya oturaqdır. Çiçəkləri kiçik ölçülü, çəhrayı və ya bənövşəyi-çəhrayı rəngli, ikidodaqlıdır, başcıq çiçək dəstəsində seyrək toplanmışdır. Meyvəsi qurudur, dörd ədəd fındıqcığa bölünür.
Kəklikotu iyun-iyul aylarında çiçəkləyir, meyvəsi avqust-sentyabrda yetişir. Toxumla və vegetativ yolla çoxalır. 1000 ədəd toxumun kütləsi 0,3-0,5 qramdır. 30 ilə qədər ömür sürə bilər.
Qədim yunanlar kəklikotunu gözəllik ilahəsi Afroditanın şərəfinə yandırıb qurban verirdilər. Onun ətirli tüstüsü (fimiam) göyə qalxanda qurbanın allahlar tərəfindən qəbul edildiyi hesab olunurdu. Kəklikotu yunanlar üçün həm də zəhmətsevərlik rəmzi idi. Qədim slavyanlar isə kəklikotu dəstələri ilə Müqəddəs Məryəmin ikonalarını bəzəyirdilər. Belə hesab olunurdu ki, bu bitki insana nəinki sağlamlığını, hətta həyatını qaytara bilər. Yəqin ki, bu səbəbdən bayılma zamanı kəklikotunun tozunu iyləyirdilər. İbn Sina, Dioskorid və Böyük Pliniyin əsərlərində kəklikotuna rast gəlinir.[3]
Sürünən kəklikotunun otundan istifadə olunur. Bıçaq və ya sekatorlar vasitəsilə çiçəkləmiş zoğlar kəsilir. Zoğların ağaclaşmış aşağı hissəsi istifadəyə yararsızdır. Fikir vermək lazımdır ki, bitki kökündən qopmasın. Yaşıl zoğların bir hissəsi bitkinin vegetativ çoxalması üçün saxlanılır. Kəklikotu açıq havada kölgədə, yaxşı havalanan otaqda və ya çardaqda nazik qatla sərilməklə qurudulur. 3-5 gün müddətində qurudulduqdan sonra xammal ovulur və kobud hissələri ayrılır. Quruducu şkaflarda 35-400C-də qurudulur. Xammalın istifadə müddəti 3 ildir. Ətirli iyə, acı-ədviyyatlı, azca yandırıcı dada malikdir.
Adi kəklikotunun isə toxumları müalicəvi əhəmiyyətə malikdir. Bunlar çətirlərin yarıdan çoxu yetişəndə yığılır. Toxumların tökülməsinin qarşısını almaq üçün yığım səhər və ya axşam aparılır. Bıçaqlar vasitəsilə bitki zoğundan kəsilir və çardaqlarda qurudulur. Daha sonra üyüdülür, ələklərdən keçirilir və üfürülmə yolu ilə toxumlar təmizlənib ayrılır. Xammalın istifadə müddəti 3 ildir. Kəskin ətirli iyə və acı-ədviyatlı, yandırıcı dada malikdir.
Sürünən kəklikotunun ot hissəsində 0,6%-ə qədər efir yağı vardır ki, onun da əsas hissəsini timol təşkil edir. Bundan başqa efir yağının tərkibində karvakrol, terpineol, borneol kimi komponentlər var. Kəklikotunun tərkibində həmçinin aşı maddələri, ursul və oleanol turşuları, flavonoidlər, mineral duzlar, dəmir, selen, bor kimi maddələr aşkar olunub.
Adi kəklikotunun toxumları isə tərkibində zülallar, efir yağı (karvon, limonen, karvakrol), flavonoidlər, triterpen birləşmələri, piqmentlər, aşı maddələri, C vitamini və s. saxlayır. Bu ədviyyat həmçinin piridoksinin (B6 vitamini) mənbəyi sayılır.
Kəklikotunun xeyirli və ziyanlı tərəfləri:
Geniş antioksidant yığımı olduğundan,o, orqanizmi onkoloji və ürək - damar xəstəlilərindən qoruya bilir. Dəmirin zəngin mənbəyi sayıldığına görə, anemiya xəstələrinə də məsləhət görülür. Bu bitkidə olan kalinin yüksək konsentrasiyasına görə isə,o, arterial təzyiqi normallaşdırma gücünə malikdir.
Dəri, sinir xətəlikləri və əzələ spazmlarında geniş istifadə olunur. Bu maddə həm də, nevrit, seboreyya dermotiti və qlossiti zamanı çox xeyirlidir. Sidikqovucu təsirə də malik olan bu bitki, orqanimi qocalmadan qoruyur və qıcolmaları aradan qaldırır.
Hər bir məhsulun olduğu kim, bu məhsulun da ziyanlı tərəfləri vardır. Belə ki, kəklikotunu çoxlu miqdarda qəbul etdikdə arteriyal təzyiqin qalxasına səbəb olduğuna görə hipertoniklərin bu məhsulu müəyyən miqdarda qəbul etmələri məsləhət görülür. Digər birkilərdə olduğu kimi, kəklikotu da torpaqda olan toksik maddələri özündə topladığına görə, ekoloji cəhətdən təmiz olmayan rayonlradan toplanan məhsul, orqanizmə ziyan vura bilər.
Həmçinin mədə yarası olan insanlar üçün kəklikotu məsləhət görülmür, belə ki, o, selikli qişanı qıcıqlandırır. Lakin prostatit və kişilərin reproduktiv funksiya problemlərinə çox yaxşı təsir göstərir. Bu hallarda bitkini dəmləyib, məhlul halında içirlər.
Ədviyyat və qətranlarƏsas ədviyyatlar Vanilin • Mixək • Darçın • Quru nanə • İstiot • Zəfəran • Sumaq • Sarıkök • Zəncəfil • Cirə • Razyana• Hil
Ətirli otlar Şüyüd • Reyhan • Tərxun • Nanə • Cəfəri • Keşniş • Kəvər • Turşəng • Kərəviz • Kəklikotu • Dəfnə yarpağı • ZirəZoğlar və qabıqlar •Qətranlar Narşərab • Doşab • Bəkməz
İkiləpəlilər ilə əlaqədar bu məqalə qaralama halındadır. Məqaləni redaktə edərək Vikipediyanı zənginləşdirin. Kəklikotu (lat. Thymus) – dalamazkimilər fəsiləsinə aid bitki cinsi. Hündürlüyü 20 sm-dən 35 sm-ə qədərdir. 400-ə qədər növü var. Kəklikotunun yaşıl yerüstü hissəsini bitki çiçəklədikdə və ya ondan əvvəl yığırlar. Kəklikotundan kulinariyada (xüsusilə də, konservləşdirmədə), həmçinin kosmetika və əczaçılıq sənayesində geniş istifadə olunur. Kəklikotunun ən geniş istifadə olunduğu sahələrdən biri də tibbdir.
An tin, pe munud-bras, zo ur plant koadek, berr hag izel, a gresk e lec'hioù sec'h ha heoliet, dezho bleuñv bihan a deu da vezañ roz war-dro dibenn an hañv. Implijet e vez da deurel blaz war ar boued.
Anaout a reer
An tin, pe munud-bras, zo ur plant koadek, berr hag izel, a gresk e lec'hioù sec'h ha heoliet, dezho bleuñv bihan a deu da vezañ roz war-dro dibenn an hañv. Implijet e vez da deurel blaz war ar boued.
Thymus (del grec "thymos", perfum) és un gènere compost per 350 espècies de plantes que inclou la farigola (Thymus vulgaris) que es pot emprar com un condiment i com a planta medicinal.
Les plantes classificades dins d'aquest gènere tenen la fulla perenne, són de tija llenyosa, tenen poca alçada i solen créixer en sòls pedregosos, secs i terrenys àrids. Les fulles són molt petites i contenen essències aromàtiques. En alguns casos, es pot utilitzar com a planta medicinal per guarir o ajudar a suportar mals de coll (entre d'altres), emprant-les a manera d'infusió.
El gènere Thymus és complicat des del punt de vista sistemàtic (vegeu la taula de més avall).
alçària
Thymus _L. Mastichina Mill., Serpyllum Mill.. tim [pr] (pl. tims), timó [pr] (pl. timons), farigola [pr] (pl. farigoles), serpoll [pr] (pl. serpolls) (Thymus sect. Serpyllum), timonet vegeu els tàxons Thymbra capitata (L.) Cav. Coridothymus capitatus (L.) Rchb. f., Thymus capitatus (L.) Hoffmanns. & Link, Thymus cephalotos L. frígola [pr], frígola capitada [pr], frígola de Sant Joan, frígola vera, pebrella 2, senyorida, timó africà, timó capitat 12 Eur-SW (ICor, ISar,PVal, IBal, Esp, Por), 13 Eur-SE, 20 Afr-N, 34 As-W, Cham; 0,1 - 0,5 m Thymus adamovicii Velen. timó d'Adamović 13 Eur-SE, Cham Thymus bracteosus Vis. ex Benth. 14 Eur-SE, Cham Thymus albicans Hoffmanns. & Link Thymus mastichina var. micranthus Boiss., Thymus virescens (Coss.) Pau Moraduix blanquinós 12 Eur-SW (Esp, Port), Cham; 0,25 - 0,45 m Thymus algeriensis Boiss. & Reut. Thymus hirtus subsp. algeriensis (Boiss. & Reut.) Murb. timó d'Algèria 20 Afr-N, Cham Thymus alpestris (Čelak.) Tausch ex A. Kern. Thymus serpyllum subsp. alpestris (Čelak.) Lyka serpoll alpestre 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat), 13 Eur-SE, 14 Eur-E, Cham Thymus baeticus Boiss. ex Lacaita Thymus zygis var. baeticus (Boiss. ex Lacaita) Malag., Thymus zygis var. capitatus (Boiss.) Pau timó bètic 12 Eur-SW (Esp), 20 Afr-N, Cham; 0,15 - 0,5 m Thymus broussonettii Boiss. timó de Broussonet 20 Afr-N, Cham Thymus caespititius Brot. Origanum caespititium (Brot.) Kuntze, Thymus micans Sol. ex Lowe, Thymus serpyllum auct., non L. timó de les Açores 12 Eur-SW (Esp, Por), 21 Macar, Cham; 0,1 m Thymus camphoratus Hoffmanns. & Link Thymus algarbiensis Lange, Thymus mastichina var. camphoratus (Hoffmanns. & Link) Malag. timó camforat 12 Eur-SW (Por), Cham Thymus capitatus → → Thymbra capitata (L.) Cav. Thymus capitellatus Hoffmanns. & Link Thymus mastichina var. capitellatus (Hoffmanns. & Link) Malag. 12 Eur-SW (Por), Cham; 0,5 m Thymus carnosus Boiss. Thymus mastichina var. carnosus (Boiss.) Malag. timó carnós 12 Eur-SW (Esp, Por), Cham; 0,15-0,3 m Thymus cephalotos → → Thymbra capitata (L.) Cav. Thymus cherlerioides Vis. Thymus humillimus Celak. 34 As-W, Cham Thymus cilicicus Boiss. & Balansa Origanum cilicicum (Boiss. & Balansa) Kuntze timó de Cilícia 34 As-W, Cham Thymus cimicinus, Thymus ×cimicinus Blume ex Ledeb. Thymus kirgisorum × ? 14 Eur-E, Cham Thymus citriodorus, Thymus ×citriodorus (Pers.) Schreb. sp1 × sp2: Thymus pulegioides × T. vulgaris;Thymus ×applii Domin, Thymus ×carolipaui Mateo & M.B.Crespo, Thymus lanuginosus var. citriodorus Pers., Thymus serpyllum var. citriodorus (Pers.) Becker, Thymus ×vivariensis H.J.Coste & Revol
serpoll de jardí [pr], serpoll de llimona, farigola de llimona, farigoleta 1, [10 Eur-N, [11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, Esp), cult, Cham Thymus comosus Heuff. ex Griseb. & Schenk Thymus chamaedrys subsp. comosus (Heuff. ex Griseb. & Schenk) Nyman, Thymus serpyllum subsp. comosus (Heuff. ex Griseb. & Schenk) Lyka 13 Eur-SE, Cham Thymus comptus Friv. 13 Eur-SE, Cham Thymus doerfleri Ronniger 14 Eur-SE, Cham Thymus dolomiticus H.J.Coste timó de la dolomia 12 Eur-SW (Fra), Cham Thymus fontqueri (Jalas) Molero & Rovira Thymus angustifolius auct., non Pers., Thymus loscosii subsp. fontqueri Jalas, Thymus serpyllum subsp. fontqueri (Jalas) O. Bolòs & Vigo timonet [pr], serpoll blanc 12 Eur-SW (PCat, Esp), Cham; 0,1 m Thymus granatensis Boiss. Thymus bracteosus subsp. granatensis (Boiss.) Malag., Thymus hispanicus var. granatensis (Boiss.) Pau, Thymus numidicus var. granatensis (Boiss.) Pau timó de Granada 12 Eur-SW (PVal, Esp), Cham; 0,16 m Thymus granatensis subsp. micranthus (Willk.) O.Bolòs & Vigo Thymus numidicus var. micranthus (Willk.) Pau ex C.Vicioso, Thymus hispanicus var. micranthus (Willk.) Pau timó terrer 12 Eur-SW (PVal, Esp), Cham Thymus herba-barona Loisel. herba barona de Còrsega [pr], herba barona de Sardenya [pr], herba barona 12 Eur-SW (ICor, ICer), Cham; 0,1 - 0,2 m Thymus bivalens (Mayol, L.Sáez & Rosselló) Camarda Thymus herba-barona subsp. bivalens Mayol, L.Sáez & Rosselló farigola d'Alfàbia 12 Eur-SW (IBal), Cham; 0,04 - 0,06 m Thymus hyemalis Lange Thymus vulgaris var. hyemalis (Lange) Malag. timó d’hivern [pr], farigola meridional 12 Eur-SW (PVal, Esp), 20 Afr-N, Cham; 0,15 - 0,4 m Thymus integer Griseb. timó de Xipre 34 As-W, Cham Thymus lacaitae Pau Thymus aranjuezii Jalas, Thymus gypsicola Rivas Mart. timó d'Aranjuez 12 Eur-SW (Esp), Cham; 0,15 m Thymus leucotrichus Halácsy 13 Eur-SE, 34 As-W, Cham Thymus longicaulis C.Presl Thymus dalmaticus (Rchb.f.) Freyn, Thymus serpyllum subsp. carolii Sennen & Ronninger, Thymus serpyllum subsp. dalmaticus (Rchb.f.) Nyman, Thymus serpyllum var. longicaulis (C.Presl) Bég. serpoll de tija llarga, serpoll de Dalmàcia 11 Eur-C, 12 Eur-SW (PCat), 13 Eur-SE, 34 As-W, Cham; 0,09 m Thymus longiflorus Boiss. Thymus cephalotos subsp. longiflorus (Boiss.) Malag. timó de flor llarga [pr], farigola de flor llarga, timó longiflor, tomello de cabdell 12 Eur-SW (PVal, Esp), Cham; 0,1 - 0,3 m Thymus membranaceus Boiss. Thymus longiflorus subsp. membranaceus (Boiss.) O. Bolòs & Vigo, Thymus murcicus Porta & Rigoser. timó membranaci 12 Eur-SW (PVal, Esp), Cham; 0,4 m Thymus moroderi Pau ex Martínez Thymus longiflorus subsp. ciliatus (Sandwith) Rivas Mart. timó cabdellat [pr], timó alacantí 12 Eur-SW (PVal, Esp), Cham; 0,1 - 0,2 m Thymus loscosii Willk. Thymus hirtus subsp. tenuifolius (Loscos & J.Pardo) Malag., Thymus serpylloides subsp. tenuifolius (Loscos & J.Pardo) O, Bolòs & Vigo timó reptant 12 Eur-SW (PCat, Esp), Cham; 0,05 - 0,15 m Thymus maroccanus Ball. Origanum maroccanum (Ball) Kuntze timó del Marroc 20 Afr-N, Cham Thymus mastichina (L.) L. Thymus tomentosus Willd. moraduix bord [pr], farigola blanca, marduix, mastiquina, timó andalús 12 Eur-SW (PVal, Esp, Por), Cham; 0,2 - 0,5(0,8) m Thymus mongolicus (Ronniger) Ronniger Thymus serpyllum var. mongolicus Ronniger, Thymus asiaticus Serg. serpoll de Mongòlia 30 Sib, 32 As-C, 36 Xina, 37 Mong, Cham Thymus nervosus J.Gay ex Willk. Thymus serpyllum subsp. nervosus (J.Gay ex Willk.) Nyman, Thymus serpyllum var. confertus Gren. & Godr. serpoll nervós [pr], farigola borda 1, farigola de pastor 1, farigoleta de muntanya, serpol nervós, timolina 1 12 Eur-SW(Fra, PCat, Esp), Cham; 0,03 - 0,04 m Thymus nummularius M. Bieb. Thymus chamaedrys subsp. nummularius (M. Bieb.) Nyman, Thymus pseudopulegioides Klokov & Des.-Shost. 33 Cauc, 34 As-W, Cham Thymus odoratissimus Mill. Thymus austriacus Bernh. ex Rchb., Thymus glabrescens Willd. serpoll d'Àustria 11 Eur-C, 13 Eur-SE, 14 Eur-E, Cham Thymus oenipontanus Heinr. Braun. Thymus pannonicus auct. gall., Thymus pseudochamaedrys (Heinr. Braun) Ronniger ex Machule, Thymus serpyllum subsp. decipiens (Heinr. Braun) Lyka serpoll d'Innsbruck 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat), 13 Eur-SE, Cham Thymus pallasianus Heinr. Braun timó de Pallas 11 Eur-C, 14 Eur-E, 33 Cauc, Cham. Thymus piperella L. Calamintha piperella (L.) Rchb., Origanum piperella (L.) Kuntze pebrella [pr], febrella, pebrerola, timó pebrella 12 Eur-SW (PVal, Esp), Cham; 0,1 - 0,4 m Thymus praecox Opiz Thymus serpyllum subsp. praecox (Opiz) Vollm. serpoll de muntanya [pr], farigola de muntanya, farigola reptant 10 Eur-N, 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat, Esp, Port), 13 Eur-SE, 33 Cauc, 34 As-W, 70 AmSubart, Cham; 0,1 m Thymus praecox _subsp. praecox Thymus caespitosus Opiz, Thymus ciliatus Opiz ex Déségl., nom. illeg., Thymus serpyllum subsp. praecox (Opiz) Vollm. → Thymus praecox 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra), 13 Eur-SE, Cham Thymus praecox subsp. britannicus (Ronniger) Holub Thymus arcticus (Durand) Ronniger, Thymus britannicus Ronniger, Thymus drucei Ronniger, Thymus polytrichus subsp. britannicus (Ronniger) Kerguélen, Thymus serpyllum subsp. britannicus (Ronniger) P.Fourn. serpoll de Druce, serpoll britànic, serpoll occidental 10 Eur-N, [11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat?, Esp, Port), 70 AmSubart, Cham; 0,08 m Thymus praecox subsp. polytrichus (A.Kern. ex Borbás) Jalas Thymus balcanus Borbás, Thymus ceretanus Sennen, Thymus polytrichus A. Kern. ex Borbás, Thymus serpyllum subsp. polytrichus (A. Kern. ex Borbás) Briq. serpoll de pilositat variable 12 Eur-SW (Fra, PCat, Esp), 13 Eur-SE, Cham; 0,1 m Thymus pseudolanuginosus Ronniger Thymus lanuginosus hort., non Mill. serpoll lanuginós ign, cult, Cham Thymus pulcherrimus Schur Thymus carpathicus Čelak., Thymus serpyllum subsp. pulcherrimus (Schur) Lyka, Thymus sudeticus Opiz ex Borbás serpoll dels Carpats 11 Eur-C, 13 Eur-SE, 14 Eur-E, Cham Thymus pulegioides L. serpoll [pr], timó negre 1, timó de prat 1. salsa de pastor 1, farigoleta 2. serfull, timonet 2, farigola de pastor 2, farigoleta de muntanya, herba de pastor 1, herba de Sant Joan 10 Eur-N, 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat, PVal, Esp, Por), 13 Eur-SE, 14 Eur-E, 30 Sib, 32 As-C, 33 Cauc, 36 Xina, [51 NZel, [71 Can-W, [72 Can-E, [73 EUA-NW, [75 EUA-NE, [78-EUA-SE, Cham; 0,06 - 0,3 m Thymus pulegioides _subsp. pulegioides Thymus chamaedrys Fr., Thymus jaquetianus (Ronniger) Debray, Thymus lanuginosus Mill. → Thymus pulegioides 10 Eur-N, 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat, PVal, Esp, Por), 13 Eur-SE, 14 Eur-E, [71 Can-W, [72 Can-E, [73 EUA-NW, [75 EUA-NE, [78-EUA-SE, Cham. Thymus pulegioides subsp. montanus (Trevir.) Ronniger Thymus chamaedrys subsp. montanus (Trevir.) Nyman, Thymus montanus Waldst. & Kit., nom. illeg., Thymus serpyllum subsp. montanus (Trevir.) Arcang. serpoll de muntanya europeu 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, Esp), 13 Eur-SE, Cham Thymus pulegioides subsp. pannonicus (All.) Kerguélen Thymus carniolicus Borbás ex Déségl., Thymus froelichianus Opiz, Thymus hirsutus M.Bieb., nom. superfl., Thymus marschallianus Willd.,Thymus pannonicus All. serpoll euroasiàtic [pr], serpoll de Pannònia 2, serpoll de Froelich 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat, Esp), 13 Eur-SE, 14 Eur-E, 30 Sib, 32 As-C, 33 Cauc, 36 Xina, Cham; 0,1 - 0,15 m Thymus kosteleckyanus Opiz Thymus dzevanovskyi Klokov & Des.-Shost., Thymus pannonicus auct., non. All., Thymus serpyllum var. kosteleckyanus (Opiz) Briq. serpoll de Kosteletzky [pr], serpoll d'Hongria, serpoll de Pannònia [11 Eur-C, 13 Eur-SE, 14 Eur-E, [75 EUA-NE, Cham Thymus quinquecostatus Čelak. Thymus serpyllum subsp. quinquecostatus (Celak.) Kitam. serpoll de cinc costelles 31 ExtOrRus, 36 Xina, 37 Mong, 38 As-E, Cham Thymus richardii Pers. Thymus serpyllum var. richardii (Pers.) Knoche serpoll de Richard [pr], farigola de Richard, farigola de penya 12 Eur-SW (PVal, IBal), 13 Eur-SE, Cham.; 0,1 - 0,3 m Thymus saturejoides Coss. timó de fulla de sajolida 20 Afr-N, Cham Thymus serpylloides Bory timó de Sant Joan [pr], timó mascle 2 12 Eur-SW (PVal, Esp), Cham.; 0,1 - 0,2 m Thymus serpylloides _subsp. serphylloides Thymus angustifolius var. nevadensis Boiss. timó de Sierra Nevada 12 Eur-SW (Esp), Cham.; 0,15 m Thymus serpylloides subsp. gadorensis (Pau) Jalas Thymus zygis var. gadorensis Pau, Thymus gadorensis (Pau) Villar timó d’Aitana [pr], timó blanc d’Aitana, timó de Sant Joan 2, timó mascle 3 12 Eur-SW (PVal, Esp), Cham; 0,1 - 0,2 m Thymus serpyllum auct. Thymus sect. Serpyllum;cf.: Thymus alpestris, T. fontqueri, T. longicaulis, T. nervosus, T. oenipontanus, T. praecox, T. pulegioides
serpoll [pr], farigola de muntanya, farigola mascle, farigoleta, salsa de pastor, serfull, serpol, timó negre Thymus serpyllum L. serpoll europeu [pr] 10 Eur-N, 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra), 13 Eur-SE?, 14 Eur-E, 30 Sib, Cham Thymus serpyllum subsp. serpyllum Thymus ciliatus Lam., Thymus serpyllum subsp. angustifolius (Wallr.) Gaudin, Thymus rigidus (Wimm. & Grab.) Lyka → Thymus serpyllum 10 Eur-N, 11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra), 13 Eur-SE?, 14 Eur-E, 30 Sib, Cham Thymus striatus Vahl 13 Eur-SE, Cham. Thymus villosus L. Thymus cephalotos var. villosus (L.) Malag. timó pilós 12 Eur-SW (Esp, Por), Cham; 0,3 m Thymus vulgaris L. → Thymus vulgaris subsp. vulgaris farigola vulgar [pr], farigola [pr], timó [pr], botja, estremuncell, farigola vera, farigoleta, frigola, frígola, senyorida, tem, timó bo, timonera, timonet 3, tomell, tomello, tomello vulgar [11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat, PVal, IBal, Esp), 13 Eur-SE, [20 Afr-N, [51 NZe, [81 Carib, cult, Cham; 0,1 - 0,4 m Thymus vulgaris subsp. vulgaris Thymus ilerdensis González ex Costa, Thymus vulgaris var. capitatus Willk. → Thymus vulgaris [11 Eur-C, 12 Eur-SW (Fra, PCat, PVal, Esp), 13 Eur-SE, [20 Afr-N, [51 NZe, [81 Carib, cult, Cham; 0,3 m Thymus webbianus Rouy farigola martinenca 12 Eur-SW (PVal), Cham; 0,05 -0,2 m Thymus vulgaris subsp. aestivus (Reut. ex Willk.) A.Bolòs & O.Bolòs Thymus aestivus Reut. ex Willk. farigola d'estiu [pr], frigola blanca, frigola de Santa Margalida, fríula, timó d'estiu 12 Eur-SW (PVal, IBal, Esp), Cham; 0,3 m Thymus vulgaris subsp. palearensis (O.Bolòs & Vigo) O.Bolòs & Vigo timó del Pallars 12 Eur-SW (Fra, PCat), Cham Thymus thracicus Velen. timó de Tràcia 13 Eur-SE, 34 As-W, Cham Thymus willdenowii Boiss. Thymus vulgaris var. hirtus Pau, Thymus zygis var. afer Pau & Font Quer timó de Willdenow 12 Eur-SW (Esp), 20 Afr-N, Cham; 0,15 m Thymus willkommii Ronniger Thymus serpyllum subsp. willkommii (Ronniger) Font Quer serpoll de Willkom 12 Eur-SW (PCat), Cham; 0,3 m Thymus zygis Loefl. ex L. > Thymus zygis subsp. gracilis (Boiss.) R. Morales farigola salsera [pr], timó d'olives, timó gràcil (subsp. gracilis) 12 Eur-SW (PCat, PVal, Esp, Por), 20 Afr-N, Cham; 0,1- 0,3 mWGSRPD = World Geographical Scheme for Recording Plant Distributions - Sistema geogràfic mundial per al registre de la distribució de les plantes.
[... = natz = naturalitzada, subespontània; introd = introduïda, al·lòctona, exòtica; incert = origen incert; ign = origen desconegut;
dist-× = distribució dels progenitors; cult = cultivada; cult-orn = cultivada ornamental;
Forma vital (g = alçària de les gemmes persistents) Forma vital de Raunkiær, WCSP, Flora dels Països Catalans, ...:
f.v.: NPhan= Nanophanerophyta (nanofaneròfits; 2-3> g> 0,2-0,5 m); Cham= Chamaephyta (camèfits; 0,2-0,5> g> 0 m); Hemicr= Hemicryptophyta (hemicriptòfits; g ~ 0 m, gemmes arran de terra); Geoph= Geophyta (geòfits; g < 0 m, gemmes subterrànies); -rh= rhizomata (rizomatosos); -sc= scandentia (enfiladissos, lianes):
Thymus (del grec "thymos", perfum) és un gènere compost per 350 espècies de plantes que inclou la farigola (Thymus vulgaris) que es pot emprar com un condiment i com a planta medicinal.
Les plantes classificades dins d'aquest gènere tenen la fulla perenne, són de tija llenyosa, tenen poca alçada i solen créixer en sòls pedregosos, secs i terrenys àrids. Les fulles són molt petites i contenen essències aromàtiques. En alguns casos, es pot utilitzar com a planta medicinal per guarir o ajudar a suportar mals de coll (entre d'altres), emprant-les a manera d'infusió.
El gènere Thymus és complicat des del punt de vista sistemàtic (vegeu la taula de més avall).
Mateřídouška (Thymus) je rod rostlin z čeledi hluchavkovitých.
Mateřídoušky jsou zpravidla silně aromatické nízké keříky nebo vytrvalé byliny s tenkými větvemi, vyrůstajícími obvykle z krátkého dřevnatého stonku. Stonky jsou plazivé, vystoupavé nebo přímé, sympodiálně nebo monopodiálně větvené. Květonosné větve jsou vystoupavé až přímé, téměř oblé nebo tupě až ostře čtyřhranné, rovnoměrně ochlupené nebo s oděním hustším na 2 protilehlých stranách, případně jen na hranách. Hlavní kořen je dřevnatějící, bohatě rozvětvený. Na povrchu listů, kalichů, korun a jiných nadzemních částí se nacházejí přisedlé siličné žlázky. Listy jsou vstřícné, krátce řapíkaté nebo přisedlé, čárkovité až okrouhle vejčité, celokrajné nebo zoubkaté, chlupaté nebo lysé.
Květy jsou drobné, oboupohlavné nebo funkčně samičí (gynodioecie), krátce stopkaté, v lichopřeslenech skládajících koncové protáhlé nebo hlávkovitě stažené, na bázi často přetrhované lichoklasy. Kalich je trubkovitě zvonkovitý, dvojpyský, s 10 až 13 žilkami, horní 3 cípy jsou trojúhelníkovité, dolní 2 cípy užší, šídlovité. Koruna je trubkovitá, mírně až zřetelně dvoupyská, bělavá až sytě růžovofialová. Horní pysk je největší, mělce vykrojený, dolní pysk je trojlaločný. Tyčinky jsou 4, vyčnívající z koruny(u funkčně samičích květů ale často zakrnělé), spodní dvě jsou o něco delší než horní. Tvrdky jsou široce vejcovité až kulovité, s jemnou zrnitou skulpturou, téměř hladké.[1][2]
Mateřídouška se vyskytuje v celé Evropě mimo její nejsevernější části, v Asii, v severní Africe a na Etiopské vysočině. Chybí na velkém území Střední Asie. Centrum druhového bohatství je ve Středomoří, zvláště na Pyrenejském poloostrově.[1]
V květeně České republiky je zastoupeno 7 druhů mateřídoušek. Naším nejběžnějším druhem je mateřídouška vejčitá (Thymus pulegioides). Je rozšířena od nížin do hor, zřídkavější je na jižní Moravě. V teplých krajích České republiky jsou rozšířeny další druhy: mateřídouška časná (Thymus praecox), mateřídouška olysalá (Thymus glabrescens) a mateřídouška panonská (Thymus pannonicus). Mateřídouška úzkolistá (Thymus serpyllum) je psamofyt vázaný na písčité substráty. Zbývající dva druhy jsou horské: mateřídouška alpinská (Thymus alpestris) se u nás vyskytuje s jistotou pouze v Krkonoších, mateřídouška ozdobná sudetská (Thymus pulcherrimus subsp. sudeticus) v nejvyšších polohách Hrubého Jeseníku. Přechodně zplaňuje pěstovaný tymián obecný (Thymus vulgaris).[1]
Taxonomie rodu Thymus je neustálená, některé zdroje uvádějí jen 40 až 50 druhů,[1] zatímco jiné až 400. Podle názoru některých taxonomů by mělo být mnoho druhů z tohoto počtu vedeno jako vnitrodruhové taxony druhu mateřídouška úzkolistá (Thymus serpyllum).[2]
V České květeně se občas vyskytují obtížně zařaditelné morfotypy s přechodnými znaky. Nejobtížnějším taxonem v tomto smyslu je mateřídouška olysalá (Thymus glabrescens), překrývající se občas ve variabilitě s mateřídouškou panonskou (Thymus pannonicus).[1]
V silici mateřídoušky jsou přítomny aromatické monoterpenoidy, např. thymol, linalool a karvakrol. Silice je soustředěna především v přisedlých siličných žlázkách, pokrývajících většinu nadzemní části rostlin. Bylo zjištěno, že ve složení silic je dosti velká vnitrodruhová variabilita, projevující se i v rozdílné vůni různých rostlin.[1]
Tymián obecný (Thymus vulgaris) je koření pocházející ze západního Středomoří. Občas je pěstován ve venkovských zahrádkách, dříve častěji než dnes.[1]
Jako skalničky jsou občas pěstovány cizokrajné druhy, zvláště mateřídouška bělokvětá (Thymus drucei), pocházející z jihozápadní Evropy.[1]
Mimo jiné má uklidňující účinky a podporuje imunitní systém organizmu.
Tymián obecný (Thymus vulgaris)
Mateřídouška vejčitá (Thymus pulegioides)
Obrázky, zvuky či videa k tématu mateřídouška ve Wikimedia Commons
Galerie mateřídouška ve Wikimedia CommonsMateřídouška (Thymus) je rod rostlin z čeledi hluchavkovitých.
For alternative betydninger, se Thymus. (Se også artikler, som begynder med Thymus)
Timian (Thymus) er en slægt med mere end 350 forskellige arter i Europa, Mellemøsten og Nordafrika. Det er aromatisk duftende stauder eller halvbuske med spinkle eller trådagtige stængler, som er firkantede i tværsnit og fint behårede. De ovale blade sidder modsat og er hele, helrandede og ofte stedsegrønne. Blomsterne er samlet i kompakte, endestillede hoveder. De enkelte blomster er uregelmæssige med hvide, lyserøde eller purpurrøde kronblade, som kan spises. Frugterne er nødder.
Beskrevne arterDie Thymiane (Thymus, von altgriechisch θύμος thýmos für „Mut“, „Kraft“, „Gemüt“) oder Quendel[1] sind eine Pflanzengattung innerhalb der Familie der Lippenblütengewächse (Lamiaceae). Einige Arten und ihre Sorten sind Heil- und Gewürzpflanzen, am bekanntesten ist der Echte Thymian (Thymus vulgaris). Auch der Sand-Thymian (Thymus serpyllum), der Zitronen-Thymian (Thymus ×citriodorus) und der Breitblättrige Thymian (Thymus pulegioides) sind in der abendländischen Kultur und Pflanzenheilkunde von Bedeutung. Der Saturei-Thymian (Thymus satureioides) hat im Unterschied zu anderen Thymianen einen strengen Geschmack und ist daher als Gewürz eher nicht geeignet[2]. Stattdessen wird er in ätherischen Ölen verwendet. Nicht zur Gattung Thymus gehört der nahe verwandte Kopfige Thymian (Thymbra capitata).
Thymian-Arten sind ausdauernde Halbsträucher oder Sträucher. Gelegentlich scheinen sie krautig zu sein, sind jedoch zumindest an der Basis verholzt. Sie wachsen aufrecht bis niederliegend, sind gelegentlich rasenbildend und an den Stängeln wurzelnd. Die Stängel können rundum behaart sein oder aber nur an zwei gegenüberliegenden Seiten oder an den Kanten Behaarung aufweisen.[3]
Die Laubblätter sind einfach und ganzrandig oder gelegentlich gezähnt. Oftmals sind die Ränder umgebogen. Die Behaarung der Blätter ist innerhalb der Gattung sehr variabel, sie können komplett unbehaart bis zu vollständig behaart sein.[3]
Die Blütenstände sind ährenartig zusammengesetzt und scheinwirtelig auseinandergezogen oder können köpfchenförmig sein. Sie enthalten Tragblätter, die entweder in der Form den Laubblättern gleichen oder auch sehr unterschiedlich gestaltet sein können. Die Blüten können gestielt oder sitzend sein, meist werden sie von kleinen Vorblättern begleitet, die an der Basis des Blütenstiels stehen.[3]
Die zwittrigen Blüten sind zygomorph und fünfzählig mit doppelter Blütenhülle. Der Kelch ist mehr oder weniger glockenförmig oder zylindrisch, von meist zehn Adern durchzogen und deutlich zweilippig, wobei beide Lippen manchmal nahezu gleichgestaltig sind. Die obere Lippe ist mit drei dreieckigen Zähnen besetzt, die jedoch manchmal zu einem einzigen Zahn reduziert sind. Die zwei langen dreieckigen Zähne der Unterlippe können nach oben gebogen oder abgespreizt sein. Der Kelchschlund ist bärtig behaart. Die Krone ist mehr oder weniger röhrenförmig und in zwei Lippen unterteilt, die manchmal nahezu gleichgestaltig sein können. Die Kronröhre ist manchmal sehr lang und kann dann bis zu 20 mm lang werden. Der Kronsaum ist in vier Lappen unterteilt. Die Farbe der Krone kann weiß, creme, pink oder violett sein, oftmals finden sich im Kronschlund oder an der Basis der Kronlappen durchscheinende Punkte. Die obere Lippe ist mehr oder weniger gerundet, gebuchtet und gerade. Die Unterlippe und die seitlichen Lappen sind rechteckig bis nahezu kreisförmig, abgerundet und stehen senkrecht auf der Kronröhre.[3]
Die vier Staubblätter setzen in der oberen Hälfte der Kronröhre an und können über diese hinaus stehen. Die Staubbeutel bestehen aus zwei parallel zueinander stehenden Theken. Die Pflanzen können gynodiözisch sein, dann sind die Staubblätter zurückgebildet oder nicht ausgeprägt. Die Spitze des Griffels ist verzweigt.[3]
Die Früchte sind eiförmige Nüsschen, die runde Samen enthalten.[3]
Verschiedene Arten und ihre Sorten werden in Gärten und Gartenbaubetrieben angebaut. Die Thymiane bevorzugen helle und trockene Standorte mit nährstoffarmen und sandigen Böden und finden sich an Wegrändern, auf trockenen Wiesenflächen und auf Mauern.
Im antiken Griechenland diente Thymian als Zusatz zu Räuchermitteln, mit denen man eine Anregung von Geist und Gemüt erzielte. Im Mittelalter wurde Thymian bereits als wertvolle Heilpflanze genutzt, zum Beispiel bei Asthma oder Atemnot.[4]
Heute kommt Thymian in unterschiedlicher Art und Weise zum Einsatz. Verwendung finden Arten der Gattung Thymus als getrocknete oder frische Küchenkräuter, als Quelle von ätherischen Ölen und Oleoresinen, als Gartenpflanze sowie als Arzneipflanze in der Volksmedizin, der Homöopathie und verstärkt auch in der klassischen Medizin. Dabei ist jedoch nur ein kleiner Teil der Arten von kommerzieller Bedeutung, nämlich Thymus mastichina, der Sand-Thymian (Thymus serpyllum), der Echte Thymian (Thymus vulgaris) und der Joch-Thymian (Thymus zygis), zusätzlich noch der nach der hier verwendeten Systematik nicht mehr zur Gattung zählende Kopfige Thymian (Thymbra capitata).[5][6] Verwendet wird auch der Korsische Thymian, Thymus × citriodorus oder Thymus cilicicus, Thymus caespititius u. a.
Für die Gewinnung der pharmazeutischen Droge Thymian (Thymi herba) sind nach dem Europäischen Arzneibuch nur die beiden Arten Thymus vulgaris und Thymus zygis oder eine Mischung beider Arten erlaubt. Stammpflanze der Droge Quendelkraut ist Thymus serpyllum.[7]
Der wirksamkeitsbestimmende Inhaltsstoff des Echten Thymians ist das ätherische Öl (1,0–2,5 %). Dieses besteht vorwiegend aus den Monoterpenen Thymol (25–50 %) und Carvacrol (3–10 %) sowie p-Cymen, Borneol und Linalool. Das ätherische Öl hat eine sekretolytische, sekretomotorische und bronchospasmolytische Wirkung. Darüber hinaus ergibt sich aufgrund des Thymols und Carvacrols über eine Hemmung der Cyclooxygenase ein entzündungshemmender Effekt.[8]
Die Gattung Thymus wurde durch Carl von Linné aufgestellt. Synonyme für Thymus L. sind: Cephalotos Adans., Mastichina Mill., Serpyllum Mill.[9]
Die Gattung Thymus gehört zur Subtribus Menthinae aus der Tribus Mentheae in der Unterfamilie Nepetoideae innerhalb der Familie Lamiaceae.[10]
Die Verbreitungsgebiete liegen in Afrika, Europa und im gemäßigten Asien. Das Zentrum der Artenvielfalt ist der Mittelmeerraum.
Die Gattung Thymus wird in acht Sektionen gegliedert, die zum Teil in Untersektionen unterteilt sind und insgesamt 214 bis 245 Arten enthalten:[3][9]
Sektion Micantes (Velen.) Menitsky:
Sektion Mastichina (Mill.) Benth.:
Sektion Piperella:
Sektion Teucrioides Jalas:
Sektion Pseudothymbra Benth.:
Sektion Thymus:
Sektion Hyphodromi (A. Kern.) Halácsy:
Sektion Serpyllum (Mill.) Benth.:
Nicht mehr zur Gattung Thymus gehört:
Es gibt zahlreiche Hybriden. Hier eine Auswahl:
Bereits in Schriften aus dem 1. Jahrhundert werden Thymiane erwähnt. So sprach beispielsweise Pedanios Dioscurides von einer Pflanze namens Thymo. Laut einer Übersetzung aus dem 16. Jahrhundert eines Werkes von Dioscurides ist damit jedoch eine Pflanze der Gattung Satureja gemeint. Auch Plinius der Ältere erwähnte in seiner Naturalis historia eine weiße und eine schwarze Form des Thymians.[3]
Sein Wissen über die Thymiane hat Carl von Linné größtenteils von anderen Autoren übernommen, in seinen Veröffentlichungen wechselt das Konzept der Gattung oft. Im Jahre 1737 beschrieb er in Hortus Cliffortianus sechs Arten, von denen zwei heute nicht zur Gattung, sondern zu Satureja beziehungsweise Acinos gezählt werden. In Hortus Upsaliensis aus dem Jahre 1747 werden nur noch zwei Arten, nämlich Thymus vulgaris und Thymus mastichina erwähnt. Mit der Einführung der binären Nomenklatur in der ersten Auflage des Werkes Species Plantarum beschrieb er hingegen wieder acht Arten und den heutigen Thymus mastichina als Satureja mastichina. Bereits in der zweiten Auflage ist diese Art wieder den Thymianen zugeordnet, dafür ist Thymus pulegioides nicht mehr aufgeführt. Eine weitere Art, Thymus piperella, wurde durch Linné 1767 in der 12. Auflage der Systema Naturae beschrieben.[3]
Die erste nach Linné neu beschriebene Art der Gattung ist die 1804 von Felix de Avellar Brotero beschriebene Thymus caespititius. Weitere Arten aus Portugal wurden 1809 von Johann Centurius von Hoffmannsegg und Johann Heinrich Friedrich Link beschrieben. Eine erste Einteilung der Gattung in Sektionen stammt von George Bentham, der 1834 die Sektionen Mastichina, Serpyllum und Pseudothymbra unterteilt.
Weitere Erstbeschreibungen stammen vom Schweizer Botaniker Pierre Edmond Boissier, der vor allem Arten von der Iberischen Halbinsel, aber auch aus dem Norden Afrikas, Griechenlands und der Türkei beschrieb und auch die Sektion Pseudothymbra aufstellte. Eine Unterteilung der Gattung in die fünf Sektionen Mastichina, Zygis, Piperella, Serpyllum und Pseudothymbra stammt aus dem Jahr 1868 von Heinrich Moritz Willkomm und Johan Martin Christian Lange. Weitere Sektionskonzepte stammen von John Isaac Briquet, der die Lippenblütler in Adolf Englers Die Natürlichen Pflanzenfamilien bearbeitete und zwei Sektionen aufstellte, sowie von Josef Velenovský, der 1906 eine Monographie der Gattung veröffentlichte und dort zehn Sektionen anerkannte.
Ein Großteil der Autoren der jüngeren Zeit, die Beiträge zur Erforschung der Gattung geliefert haben, stammt aus Spanien. Jedoch gibt es auch eine bedeutende Zahl von Forschern, die außerhalb Spaniens an der Erforschung der Gattung arbeiten.[3]
Die Thymiane (Thymus, von altgriechisch θύμος thýmos für „Mut“, „Kraft“, „Gemüt“) oder Quendel sind eine Pflanzengattung innerhalb der Familie der Lippenblütengewächse (Lamiaceae). Einige Arten und ihre Sorten sind Heil- und Gewürzpflanzen, am bekanntesten ist der Echte Thymian (Thymus vulgaris). Auch der Sand-Thymian (Thymus serpyllum), der Zitronen-Thymian (Thymus ×citriodorus) und der Breitblättrige Thymian (Thymus pulegioides) sind in der abendländischen Kultur und Pflanzenheilkunde von Bedeutung. Der Saturei-Thymian (Thymus satureioides) hat im Unterschied zu anderen Thymianen einen strengen Geschmack und ist daher als Gewürz eher nicht geeignet. Stattdessen wird er in ätherischen Ölen verwendet. Nicht zur Gattung Thymus gehört der nahe verwandte Kopfige Thymian (Thymbra capitata).
Awîşen, ezbûwe, zembûr, catirî , anux li nav kurdên xurasanê (Thymus vulgaris) navê komekê riwekan ji famîleya gezika derewîn (famîleya lamiyasiyan, Lamiaceae) ye. Navê giştî yê catirî (cehter) û zembûrê ye. Navê van cureyan ê zanistî ne diyar e, lewra zimanzanên kurd li ser floraya Kurdistanê xebateke zanistî nekirine, nav û têgînên wê standard nekirine. Li Kurdistanê pirranî tê berhevkirin.
Ji vê riwekê rûnekê tê çêkirin. Dîsa wekî çay û biharbêhn jî tê bikaranîn. Ji germê hez dike. Bêhna wê gelek xweş e. Di Greka antîkî de bo xatirê xwedaya bedewiyê Afrodîtê dihat vêxistin, bixura wê dihate bêhnkirin. Ji aliyê vîtamîna C ve dewlemend e.
Bi tevî hingivê tê tevlîhevkirin, ev ji bo derbirîna birînên mîdeyê bikêr e. Bo nexweşên ku çermên wan dixurên, diweşin jî tê pêşniyarkirin.
Awîşen, ezbûwe, zembûr, catirî , anux li nav kurdên xurasanê (Thymus vulgaris) navê komekê riwekan ji famîleya gezika derewîn (famîleya lamiyasiyan, Lamiaceae) ye. Navê giştî yê catirî (cehter) û zembûrê ye. Navê van cureyan ê zanistî ne diyar e, lewra zimanzanên kurd li ser floraya Kurdistanê xebateke zanistî nekirine, nav û têgînên wê standard nekirine. Li Kurdistanê pirranî tê berhevkirin.
Ji vê riwekê rûnekê tê çêkirin. Dîsa wekî çay û biharbêhn jî tê bikaranîn. Ji germê hez dike. Bêhna wê gelek xweş e. Di Greka antîkî de bo xatirê xwedaya bedewiyê Afrodîtê dihat vêxistin, bixura wê dihate bêhnkirin. Ji aliyê vîtamîna C ve dewlemend e.
La frigola (var. ferigola, farigola) mas tanben l'ierbeta (var. gerbeta, ièrba/gerba prima) (Thymus vulgaris. L.) es una planta de camba lenhosa de la familha de las Lamiacèas. Es una espècia comuna de las garrigas solelhadas e de las estèpas del sud d'Euròpa, e del Nòrd d'Africa. La frigola es indissociabla de la cultura mediterranèa. La farigola d'òrt se ditz farigola mas la salvatge es la farigoleta.
La frigola es una planta de las farmacopèas mediterranèas. A la particularitat de presentar una diversitat de quimotipes fòrça importanta, çò que li balha atal una granda varietat de constituents medicinals.
Coma planta aromatica, la cultura de la frigola s'espandiguèt pel mond entièr.
La frigola foguèt nomenada Thymus vulgaris per Carl von Linné en 1753 e demòra lo nom utilizat dins las nomenclaturas scientificas. Segon d'unas fonts vendriá del latin thymus, que lo prenguèt del grèc thumos, que poiriá benlèu significar « grossor o lópia » (en referéncia a la glandula, lo timus). D'autres pensan puslèu que lo mot ven del grèc thymos o thyein, que significa « fumada », per allusion al fach qu'èra brutlat coma encens e qu'èra reputat per alunhar las creaturas verenosas; o encara de thio que significa «parfumi». D'autres encora, fan derivat lo mot del grèc thumus, que significa « coratge », la planta èra alara considerada coma reviscolanta.
Lo latin popular designavan la planta amb fericula.
La frigola es una planta vivaça, en mata e fòrça aromatica de 7 a 30 cm de nautor, d'un aspècte grisenc o verd grisenc.
Son linhosas a la basa, erbacèas al tèrme, son gaireben cilindricas. Aquelas tijas linhosas e fòrça ramificadas son massadas en mata o en boisson fòrça dens. Pòdon venir a lor basa pro espessa. Las tijas florifèras produson pas jamai de racinas adventivas, e son rebalaires, quilhadas ou redressadas, bestòrtas dins lor partida inferiora, peludas e blancas a l'entorn pels joves brosts.
Son fòrça pichonas, ovalas, lanceoladas, de bòrds virats en dejós, de las nervaduras lateralas distinctas, obtusas a la cima, ponctuadas superiorament, de peciòl fòrça cort, e blanquinoses a la fàcia inferiora.
Son gaireben rosas fins a blancas, fan de 4 a 6 mm de longor, son pedonculadas e amassadas mai sovent per tres a l’aissèla de las fuèlhas superioras. Atal forman coma una espiga foliacèa a la cima dels rams de la tija. Lo limbe del calici es bilabiat, un pauc boçut; la labra superiora a tres divisions separadas entre elas gaireben fins al quart o lo cinquen de sa longor, la labra inferiora possèda doas divisions estrechas e subuladas; l’intrada del tube es garnida d’un reng circular de pels. La corolla, de talha variabla, es un pauc mai long que lo calici mas la partida tubulària de la corolla despassa pas aquela del calici; la labra superiora es fòrça pauc crancada, l’inferior es de tres lobes egals e obtuts. Las estaminas son inclusidas lo pistil banhat d'un nectar prominent del costat anterior, dona un tetraquèni de 4 nuculèas pichonas e bruna. L'estile es salhent.
La frigola de linalol se destria dels autres quimotipes per una portada mai ramificada e en mata, mai pichon e mai arrucat.
Existisson de sosespècias de Thymus vulgaris :
La frigola es originària de las regions del bacin mediterranèu sus las ribas nòrd e oèst (ont es sovent cultivat pels òrts) e dels territòris limitròfes jos influéncia climatica mediterranèa; e tanben en Africa del Nòrd. Pro vagant, es subespontanèu dins de regions subtropicalas, caudas o temperadas, e mai especialament en Euròpa e en Nordamerica. En Occitània, es ara comuna o pro comuna fins a la partida miègjornala en Daufinat e Vivarés, dins las Corbièras. Es presenta en montanha dins las vals e nauts planòls calcaris del Massís Central miègjornal e i a qualques espècias dins los Alps e los Pirenèus centrals, en pichonas colonias mas que florisson pas gaire.
Mai precisament, la frigola aima mai un sòl leugièrament acid, plan desaigat e rocassut (calcari), en plan solelh e al sèc. Mas la planta se desvelopa tanben sus un sòl alcalin, filtrant, leugièr o compacte (d’argila e de lòsa) o fòrça porós (sablenc); un pauc umid e fresc.
Sa resisténcia al gèl es pro limitada, fins a - 15 °C, pasmens sa zona de rusticitat es de 5 a 9. Una cultura de frigola se deu aparar l’ivèrn e resistís pas dins aquela sason a 1 500 mètres dins los Alps ont buta (fins a 2 000 mètres); mas pòt subreviure jos una bona sisa de nèu. Existisson d'espècas mas adaptadas als climas mai rufes que d'autres, coma lo thymus polytrichu dins los alps del sud dins las zonas de pasturas fòrça rasas e suls sòls rocassuts.
La capacitat d'aquela planta a resistir a de plan fòrtas calors ven tanben de son òli essenciala que, producha de nuèch, s’esvapora de jorn: es aquela accion que la calor es consomada. Aquel principi foguèt descobèrt en 1960. Es tanben la causa que la frigola salvatge es mens resistenta un còp transplantat d'autras regions.
La frigola patís leugièrament dels acarians e de las malautiás que provòcan lo poiriment de las racinas. Al contrari son òli essenciala de vertuts desinfectantas apara sa partida aeriana.
Eissit a l'origina dels mitans arids mai o mens rocassuts calcaris del bacin mediterranèu[4] (aigavèrs, bauces, massís litorals), la frigolas coma las autras plantas eliofilas e xerofilas de las garrigas, venguèt en situacion de concuréncia dins los eissarts forestièrs neolitics. Mai tard, lo pastoralisme sus brutladis, lo tractament en talhada de corta revolucion, factor d'apauriment dels sols e de deriva des mitans al clar e de l'ariditat, mantenguèron de contunh lor dinamica fins ara (que los encendis volontaris o accidentels de las zonas boscadas prenon la plaça dels fuòcs dels pastres e als eissartatges). En efècte, las pasturas d'ovins favorizan la frigola. Non consomada, o sonque tocada pels romiants, s'espandís al detriment de las plantas pàissadas e valor ferratgièra fòrça flaca. Aqueles espandiments son plan aimat per las abelhas. En consequncia, se trapa la frigola dins de zonas antropizadas coma los èrms pàisssats, los camps abandonats, las zonas de proteccion contra lo fuóc esclaridas, las talvèras rotièras e ferroviàrias, eca. E mai, l'allelopatia aumenta la dominança de la frigola. En efècte, las exsudacions racinàrias, eniban la butada de las granas concurrentas, li permeton de constituir de poblaments purs que s'alargan en zona mai o mens circularas. Aquel espandiment s'acaba quand lo procés d'exclusion revira contra d'esperel, las moleculas produchas venent toxicas o quand lo forèst. De biais mai subtil, lo meteis fenomèn existís dins lo Maquís sus terren siliçós.
La frigola se divisa en « raças » quimicas, nomenadas quimotipes. La variabilitat d'aquel darrièr es influenciat per l’environament (sol, altitud) e lo clima (temperatura e solelhament) permeton a la planta de viure e d’evoluar.
Son gost tipat es diferent segon lo terren que se donèt a las diferentas varietats lo nom del país ont buta. Pòt aver un rèiregost citronat o un parfum de verbena. Balha un ton mediterranèu als plats, que sián la tomata, la grasilhada, lo formatge de cabra, la caçola, las pastas e los plats confits. Dins una marinada, parfuma tanben los legums que la polalha e la carnsalada, lo peisson o la caça. Aquel tipe d'usatge es frequent dins la cosina creola de La Nòva Orleans. S'utilisa amb l'alh, l'oliva, las salças de vin e dels farcits. La frigola aromatisa tanben l'òli o lo vinagre, de per abans caufats. Es tanben a la basa de liquors.
L'utilizacion d'èrbas aromaticas de biais regular e significatiu permet d'ajudar, pr'amor que siá minim, a l'apond d'antioxidants dins l'alimentacion sens pasmens complir los besonhs en antioxidant del còs.
A cò nòstre, en Occitània, la reculhida d'aquel mèl de frigola s'efectua dins las garrigas de l'entorn mediterranèu e suls planòls calacaris del rèirepaís que lo Causse de Larzac es un luòc astrat.
Lo mèl de frigola[5],[6] pòt èsser un mèl monoespecific. Dins aquel cas, es de color jauna iranjada tirant cap al rogenc. S'emblaima un pauc quand cristalliza, qu'es aviat, e tend a aver una granulacion bruta. Caracterizat per un aròma poderós, aquel mèl enaira de sabors redondas, pesucas e suavas que demoran longtemps en boca. Lo mèl de frigola pòt tanben èsser incorporat dins lo mèl de garriga en Occitània e lo mèl de maquís en Corsega. Tradicionalament, lo mèl de farigola es emplegat per sucrar las tisanas del vespre car es apaisant e favoriza lo sòm. Antiseptic reconegut, es recomandat per la prevencion e cura de las malautiás infecciosas, respiratòrias o digestivas. Lo mèl de farigola es plan ric en coire e en bòr. D'estudis realizats al Centre Espitalièr Universitari de Limòtges pel professor Descottes montrèron que lo mèl de frigola possedís de proprietats remarcablas quand es utilizat per la cicatrizacion de las plagas. Ara, de servicis de grands brutlats l'utilizan per la cura.
Lo timòl[5], lo compausat principal de l'òli essenciala de la frigola, es un tractament pro popular pels apicultors que combat lo parasit Varroa, grand flagèl de l'apicultura e una de las principalas causas de mortalitat de las abelhas. Aquela molecula es tanben interessanta dins lo tractament de l'acariosi. S'emplega jos la forma de medicaments, Apilife-Var (Italia), ont es associat al menòl, al camfre e a l'eucaliptòl ; Thymovar (Soïssa) e Apiguard (França).
En orticultura, l'espandiment o multiplicacion de la frigola se fa de prima. La produccion se desvelopa tanben per plantolièrs dins lo cas, las semenasons prenon en dos o tres setmanas, la butada es aviada e la transplatacion se fa dos meses mai tard espaçats de 25 a 30 cm. La division de las matas e de las racinas, l'empèt e lo probanhatge son d'autras tecnicas possiblas. Se deu evitar l'engrais pendent l’estiu (pasmens cultivar pas dins un tèrra tròp paura!) que la fariá tróp fragila per la geladas. Se pòt cobrir d'un clapas puslèu que de matèria organicas, augmentant atal la calor al pé e mermant los riscs de poiriments. Se pòt pensar a copar la planta de mitat a la prima per favorizar l’apeisson de nòus brots. Se conselha de reviscolar la planta totes los tres ans (empèut o probanhat) senon la tija ven tròp linhosa e las fuèlhas perdon lor aròma.
Se la pòt cultivar en companhiá de la lavanda que forman una bona equipa.
Doas reculhidas son possiblas, una fin de mai començament de junh al moment de florason, l'autre en setembre. Los rams se devon copar fins a 5 cm du sol; e se se copa los rams a la fin d'estiu, se deu evitar de copar mai bas que lo tèrç de la planta car una talha tròp bassa favorisariá l'aparicion de brots que resistirián pas als primièrs fregs.
Es conselhat de culhir la frigola dins de luòcs alunhats de las talvèras. Se deu pas arrancar la planta mas puslèu li copar las tijas al secator o las trencar amb los dets e daissar viure la planta e se reproduire. Es melhor de faire la culhida après la rosada d'ora lo matin e abans lo calimàs; que la planta aurà evacuat lo maximom d’umiditat e aurà pas evaporat son òli essencial.
La frigola (var. ferigola, farigola) mas tanben l'ierbeta (var. gerbeta, ièrba/gerba prima) (Thymus vulgaris. L.) es una planta de camba lenhosa de la familha de las Lamiacèas. Es una espècia comuna de las garrigas solelhadas e de las estèpas del sud d'Euròpa, e del Nòrd d'Africa. La frigola es indissociabla de la cultura mediterranèa. La farigola d'òrt se ditz farigola mas la salvatge es la farigoleta.
La frigola es una planta de las farmacopèas mediterranèas. A la particularitat de presentar una diversitat de quimotipes fòrça importanta, çò que li balha atal una granda varietat de constituents medicinals.
Coma planta aromatica, la cultura de la frigola s'espandiguèt pel mond entièr.
Macerzónka (Thymus L.) – to je szlach roscënów z rodzëznë głëszkòwatëch (Lamiaceae). Na Kaszëbach rosce dosc wiele macerzónków.
Ernst Seefried-Gulgowski, Von einem unbekannten Volke in Deutschland. Ein Beitrag zur Volks- und Landeskunde der Kaschubei /Izydor Gulgowski, O nieznanym ludzie w Niemczech. Przyczynek do ludoznawstwa i krajoznawstwa Kaszub, przekład M. Darska-Łogin, red. naukowa i wstęp J. Borzyszkowski, Berlin 1911 - Gdańsk 2012, s. 176
Macerzónka (Thymus L.) – to je szlach roscënów z rodzëznë głëszkòwatëch (Lamiaceae). Na Kaszëbach rosce dosc wiele macerzónków.
Li pilé[1] (on dit eto do timusse, del poleure), c' est ene yerbêye, del famile des polirêyes, ki crexhe ezès payis del Mîtrinne mer, mins k' on-z ahive totavå dins les cortis.
No d' l' indje e sincieus latén : : Thymus vulgaris
Li pilé est pus grand kel såvadje pilé, ki crexhe dins les hourêyes.
On l' pout mete dins les sopes, so les oûs fricassés, et dins totes sôres di såces.
Po les rafroedixhmints, ey eto po les mås d' vinte.
Li pilé (on dit eto do timusse, del poleure), c' est ene yerbêye, del famile des polirêyes, ki crexhe ezès payis del Mîtrinne mer, mins k' on-z ahive totavå dins les cortis.
No d' l' indje e sincieus latén : : Thymus vulgaris
Li pilé est pus grand kel såvadje pilé, ki crexhe dins les hourêyes.
Pouillu (Thymus; végétal; in frinsé Thym )
Pouillu (Thymus; végétal; in frinsé Thym )
Płonjak[1][2] (Thymus) jo rod ze swójźby gubkatych kwitarjow (Lamiaceae).
Rod wopśimjejo pśecej zelene družyny wěcejlětnych, zelišćatych rostlinow a połkerkow. Rostliny mógu dołojce lažece byś abo dośěgnuś wusokosć wót až do něźi 20 cm. Jich małke, cełokšomne łopjena aromatiski wónjaju. Małke kwiśonki stoje w pózdatnych mutwjach.
Družyny su w pódpołdnjowej Europje a Aziji domacne, pśi comž wěcej ako 30 družynow w Europje a pódpołnocnej Africe wustupuju.
Rod Thymus se do wósym sekcijow rozrědujo, kótarež su pó źělach do pódsekcijow pódrědowane. Dogromady se 214 družynow rozeznawa[3]:
Pšawy płonjak (Thymus vulgaris)
Thymus moroderi
Thymus zygis
D'Teimerjännchen, vum algriicheschen θύμος a laténgeschen Thymus, ass eng Gattung vu Gewierzplanzen, déi zu den Lëppsebléieplanzen (Lamiaceae) gezielt ginn. Et sinn niddereg Traisch mat blatzeg rosaen oder wäisse Bléien.
D'Kraut (Herba Thymi) gëtt nëmme gesammelt wann et blitt. Et sinn déi ätheresch Ueleger mat engem héijen Undeel vun Thymol déi wierksam sinn.
D'Teimerjännchen gëtt als Téi opgeschott an hëlleft géint Féiwer, berouegt a léist Krämp. Dofir ass et gutt bei Houscht, Koliken, Krämp am Ënnerläif a bei Nieren- a Blosekrämp.
D'Teimerjännchen, vum algriicheschen θύμος a laténgeschen Thymus, ass eng Gattung vu Gewierzplanzen, déi zu den Lëppsebléieplanzen (Lamiaceae) gezielt ginn. Et sinn niddereg Traisch mat blatzeg rosaen oder wäisse Bléien.
Thymus (L., 1758) ye un chenero de plantas que fa parte d'a familia Lamiaceae, naturals d'Europa meridional y d'a cuenca mediterrania, en do habitan sobre substratos calsinosos en solans y terreros. Tienen port herbacio, muit ramificadas dende que brosta o tallo, asobén con as partes más viellas d'a planta que se les gosan tornar lenyosas. As fuellas son muit menudas (fan dica poquetz milimetros) y coriacias, con una florada primeral copiosa y muit aromatica. As flors son tamién muit menudas, con colors que bailan dende blancas dica rosas u moradas. A especie más común en Aragón ye Thymus vulgaris.
No suportan guaire bien a humedat elevada en o terreno, per el que gosan putrir-se-les as venas. Manimenos, treito d'a humedat, resisten á saber lo bien as condicions extremas, dende as temperaturas caldas estivals dica os hibiernos más fridos y secos, motivo per el que as especies miembros son bien abundants en a cuenca mediterrania y especialment en a Peninsula Iberica, dende a costa dica bells 1000-1200 metros d'altitut. Bellas especies se cautivan como plantas ornamentals y aromaticas, y dende antigo han gosau conoixer emplego como plantas medicinals, per mor d'a presencia d'o timol, una substancia fenolica con propiedatz antisepticas contra Eubacteria y fongos que se troba en os suyos teixidos.
En Aragón, as especies d'o chenero Thymus reciben o nombre chenerico de tremoncillo u estremoncillo (con diferents variants con modificacions en as vocals) en a mayoría d'o territorio). A terminación diminutiva en -illo podría estar una castellanización de -iello. As dos formas d'o fitonimo han evolucionau pobablement partindo d'o helenismo amprau por o latín «thymus» anque incorporando-ie una desinencia deminutiva «-ello/-illo» á la forma como ye freqüent en as luengas romances hispanicas. En bells puntos d'Aragón se'n ha conservau formas que evocan una hipotetica forma intermeya, talment más extensa en o romance medieval, que hese puesto estar «termón» u «tremón», y que explicaría ixas formas actuals con -r- interior, anque tot ye especulación. Alavetz, a desinencia «-illo» s'habría ganau a posteriori. En ambito academico bi ha dos hipotesis etimolochicas documentadas:
a) Félix Monge proposó una etimolochía a partir de *THYMONICELLU,[1] con diminutivo -ELLU seguindo a THYMUS.
b) Joan Coromines i Vigneaux observó a existencia d'una forma paralela (es)tremoncell en catalán ribagorzán y interpretó as formas aragonesa y catalano-ribagorzana como formas con diminutivos -iello y -ell anyadius a la palabra catalana occidental timó, tamién derivada de THYMUS pero con sufixo -ó.[2] En catalán timó y farigola son cheosinonimos, estando la segunda forma tipica d'o catalán oriental; a palabra timó formó o toponimo Timoneda, dimpués esdeveniu un apelliu común en Val d'el Tormo y Valencia.
S'ha puesto documentar a forma «tremoncillo» en:
En Ribagorza, se documenta en La Puebla de Castro[3] y Torres de l'Obispo[3] en a baixa val de l'Esera, y en Capella[3] y Roda d'Isabana[3] en a val de l'Isabana. Que ixo ye per puestos de tota la comarca en os que se i parla l'aragonés, anque en a zona de dominio lingüistico catalán pareix que l'estudio ye más complexo. Se deforma en «tremonsillo», con seseyo, a clasica substitución d'a -c- (/θ/) con -s- (/s/) en os lugars de l'Alta Ribagorza en os que per cuentas de parlar-ie ribagorzano cheneral i charran benasqués, con o norte en Benás[3] y o estremo sud en Bisagorri[3] y Chía.[3]
En Sobrarbe, la trobamos en Plan y en Chistén[3] en a val de Chistau, en Bielsa[3] en a val de Bielsa, en Tella[3] en a val de Tella, en A Buerda y A Espunya[3] en a val de l'Aínsa, en Guaso[3] y Mondot[3] en a val de Boltanya, en Vió,[3] Nerín[3][4] y Sercué[3][4] en a val de Vió, y en Torla[3] en val de Broto, per el que puede bien decir-se que ye una parola cheneral en tota la comarca.
En altras comarcas, se puede citar en Lanuza[3] en a val de Tena (Alto Galligo), en o Semontano de Balbastro en Salas Altas,[3] en Radiquero,[3][5] en Biarche[3] y Balbastro,[3] y en Castillazuelo.[3] En a Plana de Uesca s'ha documentau en A Perdiguera[3] y Panzano[3] y en os Monegros en Tardienta.[3]
Fa parte tamién d'o vocabulario en uso de Fonz[3] en a Cinca Meya, y en Ontinyena[3] en a Cinca Baixa, que ye chusto en a muga con o dominio lingüistico d'o catalán en l'Aragón oriental. Á demás, á desparte de totz istes casos, se conoix tamién a forma metatética «termoncillo»[3] en Echo, en a Chacetania, y una forma atipica: «tremontillo»[6] en Agüero, en a Plana de Uesca.
A forma «estremoncillo», menos freqüent, se documenta en Arguis[3] y en Linars de Marcuello[3] en a Plana de Uesca, en Boltanya[6] y Puértolas[6] en Sobrarbe, en Peralta de la Sal[6] en A Litera, y en Borrés[3] en l'Alto Galligo, con una destribución cheografica que, sin estar localizada, resulta tan ampla como l'altra (pareix que fa dir que siga cheneral tamién per lugars de tot lo dominio lingüistico de l'aragonés). D'ista variant, se documenta tamién una forma con divagación vocalica en a silaba tonica, como «estremuncillo», que s'ha recullido diatopicament en Pandicosa en l'Alto Galligo y en Plan en Sobrarbe,[3] sin que se pueda afirmar que existe garra conexión d'entre ixes dos lugars ta que les siga común, si que per estar un fenomén común en luenga aragonesa que baile a prenunciación d'as vocals.
Cal notar tamién que a forma «estremoncillo» tiene un formas paralelas en catalán ribagorzano explicables a partir d'o catalán occidental timó, cheosinonimo d'o catalán oriental farigola: «estremunsell»[7] en o catalán ribagorzano que se parla en a val de Barrabés.
Una forma menos freqüent, pero que tamién se conoix per diferents puestos d'Aragón, ye la que dimana d'o etime latín «thymus», anque sin pasar per as deformacions posteriors que han sufiertas as formas más comuns aragonesas «tremoncillo» y «estremoncillo». Se presentan diferents formas d'ixa parola en Aragón: «tomizo»,[7] «tomilo»[7] y «tomecillo»[7] que son puntuals, anque isto fa pensar que a forma «tomillo», per cuentas d'estar un castellanismo lexico introdueito en l'aragonés muderno, haiga puesto estar una forma romance común con o castellano y patrimonial d'Aragón tamién. Anque, en qualsiquier caso, ista forma tampoco no substituye ni se superposa en a suya aria de destribución con as formas «tremoncillo/estremoncillo» (u, lo menos, dica fa relativament pocas anyadas), per el que, s'entiende, se tractaría de formas cheograficament diatopicas; ixo ye, naturals y propias d'Aragón las dos, pero de puestos diferents. Talment «tremoncillo/estremoncillo» más en norte y en nordeste (sobre tot, en el que ye la moderna a provincia de Uesca) y «tomillo/tomilo/tomizo/etc.» en sud y en a resta d'o territorio. En iste sentido, en refirmando ixa ideya, se troba la forma «tomarro»,[3] clarament emparentada con as ditas derivaderas de «thymus», en Pancrudo, en a Comunidat de Teruel.
En zagueras ya, cal decir que tamién se reconoix en bells puntos (encara á dintro d'o dominio lingüistico aragonés) o catalanismo lexico u occitanismo «farigola», y bella forma adaptada en as leis foneticas de l'aragonés, como «farigüela», anque son (isto el cal decir) formas muit puntuals. «Farigola» s'ha documentau en Torres de l'Obispo,[3] lugar que en chunto con Chuseu y bell altro nuclio más forma un enclau particularment complexo lingüisticament parlando, en metat de Ribagorza, con una parla que s'encaballeta muito d'entre l'aragonés ribagorzano y o catalán ribagorzano, sin que os autors conoixedors d'o tema s'agosen á adscribir «l'hablla torrense» ni á l'uno ni á l'altro idioma. Se'n ha dau treslau tamién en Caspe,[6] en o Baixo Aragón historico, y tamién, á tamas d'a distancia, como en o caso de Torres troba explicación en a proximidat cheografica con a Francha catalanofona que tiene la ciudat baixoaragonesa. A forma morfolochicament adaptada á l'aragonés «farigüela» no s'ha puesto documentar si que en Fonz,[3] y per os textos que recopiló Saroïhandy, pareix que o fonzense tamién teneba (lo menos, historicament) un grau de transicionalidat con o catalán talment mayor que no lo baixorribagorzano,[8] per el que tampoco no se puede prener como representativo de l'aragonés.
Explicación más deficil tienen as formas que se rechistran tan á dintro d'o dominio lingüistico d'a luenga aragonesa como en as vals d'o Sobrarbe central, y d'ellas no se'n puede decir si que forman parte d'un corpus exiguo anque bien vivo de parolas catalanas (u millor dito, comuns con o catalán, perque ye poco probable que o catalán se i haiga parlau nunca[9]) que han gosau trobar de forma quasi paradoxica un recuesto en ista comarca sin tener garra más vinclo ni continuidat en a suya destribución cheografica que las comunique con os territorios en os que se parla catalán. En chunto con «pols», «conil», «cama» y bellaltras pocas, i trobamos «farigolera» en Fanlo[3] (val de Vió) y «farigoleta» en Buerba,[3] en do cal suposar que tamién convivan con «tremoncillo» y «estremoncillo», tan comuns en a comarca como en a resta d'a provincia de Uesca.
Thymus (L., 1758) ye un chenero de plantas que fa parte d'a familia Lamiaceae, naturals d'Europa meridional y d'a cuenca mediterrania, en do habitan sobre substratos calsinosos en solans y terreros. Tienen port herbacio, muit ramificadas dende que brosta o tallo, asobén con as partes más viellas d'a planta que se les gosan tornar lenyosas. As fuellas son muit menudas (fan dica poquetz milimetros) y coriacias, con una florada primeral copiosa y muit aromatica. As flors son tamién muit menudas, con colors que bailan dende blancas dica rosas u moradas. A especie más común en Aragón ye Thymus vulgaris.
No suportan guaire bien a humedat elevada en o terreno, per el que gosan putrir-se-les as venas. Manimenos, treito d'a humedat, resisten á saber lo bien as condicions extremas, dende as temperaturas caldas estivals dica os hibiernos más fridos y secos, motivo per el que as especies miembros son bien abundants en a cuenca mediterrania y especialment en a Peninsula Iberica, dende a costa dica bells 1000-1200 metros d'altitut. Bellas especies se cautivan como plantas ornamentals y aromaticas, y dende antigo han gosau conoixer emplego como plantas medicinals, per mor d'a presencia d'o timol, una substancia fenolica con propiedatz antisepticas contra Eubacteria y fongos que se troba en os suyos teixidos.
Tekst üüb Öömrang Timijuun (Thymus) as en plaantenskööl uun det famile faan a Lapbloosplaanten (Lamiaceae). Diar jaft at son 250 bit 300 slacher faan. Enkelt slacher haa en grat bedüüdang uun a medesiin an uun köögem.
Timijuun (Thymus) as en plaantenskööl uun det famile faan a Lapbloosplaanten (Lamiaceae). Diar jaft at son 250 bit 300 slacher faan. Enkelt slacher haa en grat bedüüdang uun a medesiin an uun köögem.
Togʻjambil (Thymus L.) - labguldoshlarga mansub koʻp yillik oʻsimliklar turkumi. Oʻzbekistonda 3 turi: Zarafshon T.i (T. zeravshanicus Yuok.) va soxta T. (T. insertus), oddiy T. (T. vulgarus) uchraydi. Zarafshon T.i Toshkent, Samarqand viloyatlarida, soxta T. faqat Fargʻona togʻlarining oʻrta va yuqori qismidagi toshloq yerlarda oʻsadi. Sershox, past boʻyli (5— 10 sm), oʻrmalab oʻsuvchi chala butacha. Barglari oddiy, mayda, teskari tuxumsimon, yoki choʻziq, qaramaqarshi joylashgan. Guli mayda, pushti va qizgʻish, xushboʻy, toʻpgul hosil qiladi. Iyun—sent. oylarida gullab urugʻlaydi. Mevasi kosachabarglari bilan qoʻshilib oʻsgan 4 ta yongʻoqcha. T. efir moyli va shirali oʻsimlik hisoblanib, tabobatda ishlatiladi.
Tīmėjuons, kėtap tīmjuons, čiuobroks (luotīnėškā: Thymus, onglėškā: Thyme, vuokīškā: Thymian) ī tuokis gardē kvepons žuolīns.
Tas ī daugiametis žuolīns so golstēs aba kīlontēs somediejosēs stombrēs. Lapā mizerni. Žėidā sogolė̄ i nedėdlius žėidīnielius, rausvuos spalvuos. Žīdia nug biržielė vėdorė lėg rodėnė.
Tīmėjuonā aug sausuos medies, īpatingā šėlūs, anėm tink saulietas vėitas, smiltinga dėrva. Tonkē augėnami žuolėninkūs.
Tīmėjuons gerā tink erbatā, dedams i jiedius (saluotas, mēsa). Tas dėdlis liekarstos nug alsavėma lėgū ī, ramėn, tink bornuos, skūras skalavėmou, vara mīžala.
Το θυμάρι ή θύμιο (Θύμος ο κοινός, λατ. Thymus vulgaris) είναι αγγειόσπερμο, δικότυλο φυτό, το οποίο ανήκει στην τάξη των Σωληνανθών (Tubiflorae) και στην οικογένεια των Χειλανθών (Labiatae). Είναι θάμνος μικρού ύψους (έως 30 εκατοστά), με όρθιους βλαστούς, εξαιρετικά ανθεκτικός, αναδύει πολύ ευχάριστο άρωμα. Απαντάται στις νότιες και μεσογειακές περιοχές της Ευρώπης σε διάφορες περιοχές της Ασίας και καλλιεργείται στη βόρεια Αμερική.
Τα φύλλα του θυμαριού, όταν ξεραθούν, αποκτούν καφεπράσινο χρώμα και αναδύουν το άρωμα τους όταν θρυμματιστούν. Η γεύση τους είναι πολύ δυνατή, ελαφρώς καυστική και πλούσια. Μαζί με τους αποξηραμένους ανθούς χρησιμοποιούνται ως μπαχαρικό για τον αρωματισμό διαφόρων φαγητών σε ψάρια, κρέατα, σε διάφορες σάλτσες, σούπες κ.λ.π. Είναι ένα από τα βασικά συστατικά του λικέρ βενεδικτίνη.
Τα φυτά θυμαριού μπορούν να αναπτυχθούν σε όλα τα καλά αποστραγγιζόμενα εδάφη. Μπορούν να αντέξουν pH από 5 έως 8. Οι καλύτερες αποδόσεις συχνά επιτυγχάνονται σε ασβεστώδη εδάφη με pH κοντά στο 7 και με πολύ καλή αποστράγγιση. Το θυμάρι χρειάζεται πλήρη έκθεση στον ήλιο και προτιμά θερμό και μετρίως ξηρό κλίμα, ήπιους χειμώνες και ηλιόλουστα καλοκαίρια. Θα δώσει τις μεγαλύτερες αποδόσεις σε μέσες θερμοκρασίες των 20- 30 °C στην άνοιξη και τις αρχές του καλοκαιριού . Οι θερμοκρασίες εδάφους άνω των 18 °C ευνοούν την ανάπτυξη και την αναβλάστηση μετά τη συγκομιδή.[1]
Το θυμάρι είναι ιδιαίτερα αγαπητό στις μέλισσες και το θυμαρίσιο μέλι είναι εξαιρετικής ποιότητας.
Το θυμάρι περιέχει αιθέριο έλαιο σε ποσοστό 1-2%. To κύριο συστατικό του αιθέριου έλαιου του θυμαριού κατά 20-54% είναι η θυμόλη ή, αλλιώς, καμφορά του θυμαριού, έχει χρήσεις στην αρωματοποιία και στην οδοντιατρική. Η θυμόλη έχει αντισηπτική δράση και αποτελεί το κυρίως συστατικό πολλών εμπορικών σκευασμάτων για την πλύση του στόματος, όπως η Listerine.[2] Πριν την έλευση των σύγχρονων αντιβιοτικών, το αιθέριο έλαιο θυμαριού χρησίμευε για την επάλειψη των γαζών. Η θυμόλη έχει αποδειχτεί επίσης αποτελεσματική στην καταπολέμηση των μυκήτων που συχνά μολύνουν τα νύχια των ποδιών.[3] Αποτελεί επίσης ενεργό συστατικό σε κάποια φυτικά σκευάσματα χωρίς οινόπνευμα, για την απολύμανση των χεριών.
Το ρόφημα από θυμάρι μπορεί να χρησιμοποιηθεί για τη θεραπεία του βήχα και της βρογχίτιδας. Για να παρασκευάσουμε έγχυμα βάζουμε 1 κουταλιά του γλυκού ξηρό ή 2 κουταλιές του γλυκού φρέσκο βότανο, χωρίς κοτσάνι, σε 1 φλιτζάνι βραστό νερό, το σκεπάζουμε για 10 λεπτά και μετά το σουρώνουμε.[4]
Στην Ελλάδα υπάρχουν 23 αυτοφυή είδη και τα πιο σημαντικά είναι:
1.-Αγριοθυμάρι.
Θύμος ο κεφαλωτός Thymus capitatus Μικρός θάμνος με βλαστούς ξυλώδεις ξαπλωμένους. Βρίσκεται σε πολλές βραχώδεις, ορεινές, ξηρές περιοχές της ηπειρωτικής Ελλάδας. Κοντά στις περιοχές όπου φύεται το άγριο θυμάρι τοποθετούνται κυψέλες με μέλισσες και παράγεται εκλεκτό μέλι. Αυτό το είδος στην Κύπρο ονομάζεται θρουμπίν ή δρουμπίν ή γρουμπίν. Τα παλαιότερα χρόνια ο θρουμποπούλης ήταν εκείνος που πωλούσε θρουμπιά που μάζευε και φόρτωνε στο γαϊδούρι του. Συνήθως πωλούσε όλο το γομάριν σε έναν αγοραστή [5].
2.-Χαμοθρούμπι.
Θύμος ο γραπτός Τhymus striatus. Πολύ κοινό σε διάφορες πεδινές περιοχές και λιβάδια της Μακεδονίας και της Θράκης.
3.-Σμάρι.
Θύμος η Ζυγίς ή Θύμος ο αττικός Thymus atticus ή θυμάρι της Aττικής. Βρίσκεται σε διάφορες βραχώδεις περιοχές της Αττικής, της Αχαΐας, Κορινθίας και Ολύμπου.
Υπάρχουν και καλλωπιστικές ποικιλίες θυμαριού που καλλιεργούνται σε διάφορους κήπους.
Το Θυμάρι μαζεύεται τους μήνες Ιούνιο και Ιούλιο.[6] Η μέση απόδοση χλωρής φυτικής μάζας θυμαριού είναι 600 κιλά ανά στρέμμα.[7]
Το θυμάρι ή θύμιο (Θύμος ο κοινός, λατ. Thymus vulgaris) είναι αγγειόσπερμο, δικότυλο φυτό, το οποίο ανήκει στην τάξη των Σωληνανθών (Tubiflorae) και στην οικογένεια των Χειλανθών (Labiatae). Είναι θάμνος μικρού ύψους (έως 30 εκατοστά), με όρθιους βλαστούς, εξαιρετικά ανθεκτικός, αναδύει πολύ ευχάριστο άρωμα. Απαντάται στις νότιες και μεσογειακές περιοχές της Ευρώπης σε διάφορες περιοχές της Ασίας και καλλιεργείται στη βόρεια Αμερική.
Τα φύλλα του θυμαριού, όταν ξεραθούν, αποκτούν καφεπράσινο χρώμα και αναδύουν το άρωμα τους όταν θρυμματιστούν. Η γεύση τους είναι πολύ δυνατή, ελαφρώς καυστική και πλούσια. Μαζί με τους αποξηραμένους ανθούς χρησιμοποιούνται ως μπαχαρικό για τον αρωματισμό διαφόρων φαγητών σε ψάρια, κρέατα, σε διάφορες σάλτσες, σούπες κ.λ.π. Είναι ένα από τα βασικά συστατικά του λικέρ βενεδικτίνη.
Τα φυτά θυμαριού μπορούν να αναπτυχθούν σε όλα τα καλά αποστραγγιζόμενα εδάφη. Μπορούν να αντέξουν pH από 5 έως 8. Οι καλύτερες αποδόσεις συχνά επιτυγχάνονται σε ασβεστώδη εδάφη με pH κοντά στο 7 και με πολύ καλή αποστράγγιση. Το θυμάρι χρειάζεται πλήρη έκθεση στον ήλιο και προτιμά θερμό και μετρίως ξηρό κλίμα, ήπιους χειμώνες και ηλιόλουστα καλοκαίρια. Θα δώσει τις μεγαλύτερες αποδόσεις σε μέσες θερμοκρασίες των 20- 30 °C στην άνοιξη και τις αρχές του καλοκαιριού . Οι θερμοκρασίες εδάφους άνω των 18 °C ευνοούν την ανάπτυξη και την αναβλάστηση μετά τη συγκομιδή.
Το θυμάρι είναι ιδιαίτερα αγαπητό στις μέλισσες και το θυμαρίσιο μέλι είναι εξαιρετικής ποιότητας.
Дадитæст.дыг. ныхас. (лат. Thymus, уырыс. Тимьян, Чабрец) у зайæгойты мыггаг.
Дадитæст.дыг. ныхас. (лат. Thymus, уырыс. Тимьян, Чабрец) у зайæгойты мыггаг.
Кийик от (лат. Thymus) – өсүмдүктөрдүн эрин гүлдүүлөр тукумунун уруусу. Сабагы жерге төшөлүп, кээде жантыгынан өскөн чала бадалча. Гүлдөөчү бутагы тик өйдө, кээде жантыгынан өсөт. Жалбырагы тушташ жайгашкан, жээги тегиз, түрдүү формада, майда (1–1,5 см). Гүлдөрү шар сымал топ гүлдү түзүп, сабагынын учунда жайгашат. Желекчелери көгүш, мала кызыл, агыш, кээде көк түстө. Мөмөсү – жаңгакча, сүйрү же тоголок. 300дөй түрү бүткүл Евразияда, Түндүк Африкада, Канар аралынан Гренландияга чейин таралган. Кыргызстанда 8 түрү бөксө жана бийик тоолордогу боздоңдо, суу, булак боюнда, бадал арасында, аска-зоо жаракасында, шагылдуу бетте өсөт. Кийик отун кээ бир түрүндө эфир майы – тимол, карвалол бар. Медицинада, парфюмерияда жана тамак-аш өнөр-жайында колдонулат. Ошондуктан кээ бир өлкөдө кадимки Кийик от атайын өстүрүлөт. Кыргыз эли да эзелтеден эле сасык тумоо үчүн, ичеги карын ооруларын дарылоодо кайнатып, ширесин ичишкен.
Кийик от (лат. Thymus) – өсүмдүктөрдүн эрин гүлдүүлөр тукумунун уруусу. Сабагы жерге төшөлүп, кээде жантыгынан өскөн чала бадалча. Гүлдөөчү бутагы тик өйдө, кээде жантыгынан өсөт. Жалбырагы тушташ жайгашкан, жээги тегиз, түрдүү формада, майда (1–1,5 см). Гүлдөрү шар сымал топ гүлдү түзүп, сабагынын учунда жайгашат. Желекчелери көгүш, мала кызыл, агыш, кээде көк түстө. Мөмөсү – жаңгакча, сүйрү же тоголок. 300дөй түрү бүткүл Евразияда, Түндүк Африкада, Канар аралынан Гренландияга чейин таралган. Кыргызстанда 8 түрү бөксө жана бийик тоолордогу боздоңдо, суу, булак боюнда, бадал арасында, аска-зоо жаракасында, шагылдуу бетте өсөт. Кийик отун кээ бир түрүндө эфир майы – тимол, карвалол бар. Медицинада, парфюмерияда жана тамак-аш өнөр-жайында колдонулат. Ошондуктан кээ бир өлкөдө кадимки Кийик от атайын өстүрүлөт. Кыргыз эли да эзелтеден эле сасык тумоо үчүн, ичеги карын ооруларын дарылоодо кайнатып, ширесин ичишкен.
КОНДАР (эрс: Тимья́н, чабре́ц // чебре́ц; лат: Thýmus) — лоха йолаш, хоза хьадж а йоагIаш кIотаргаш я. Кондар — Яснотковые (Lamiaceae) яхача баьцовгIий дезалах ваьр лоархIаз я.
Мајчина душичка, (науч. Thymus) — род со околу 350[1] видови на ароматични многугодишни растенија и полугрмушки високи до 40 см, кои припаѓаат на семејството на усноцветните растенија. Членовите потекнуваат од умерените региони на Европа, Северна Африка и Азија. Стеблата се тенки и жичести, а листовите се многугодишни кај повеќето видови, наредени наспрамно, овални, целосни и мали, долги 4-20 mm и најчесто ароматични. Цветовите се групирани во густи терминални главички, со нееднаква чашка, кај која горната усна е троделна, а долната е расцепена. Венчето е цевчесто, долго 4-10 мм, бело, розево или лилјаково.
Неколку видови од овој род се култивираат како кулинарски билки или украсни растенија. Најпознат вид е Thymus vulgaris, односно обична мајчина душичка.
Видовите од родот на мајчина душичка се користат како храна од страна на ларвите на некои пеперутки (Chionodes distinctella) и тврдокрилците C. lixella, C. niveicostella, C. serpylletorum и C. struella, од кои последните три се хранат исклучително со мајчина душичка.
Мајчина душичка се сретнува во митиви и обичаи кај многу европски народи. Старите Грци своите жртви на боговите ги спаљувале со оваа биљка. Старите Римјани веровале дека оваа ароматична билка ги брка змиите, шкорпионите и другите отровни животни Во Тиролсе верувало дека таа штити ос декое зло, а во Саксонија во неа се капеле децата за да бидат напредни и заштитени од болести и зло.[2]
Капење деца во вода со мајчина душичка се практикувало и кај словенските народи. Оваа билка кај словените има хтонски карактер и е во врска со душите на починатите. Кај јужните словени се поврзувала со култоот на древното свесловенско божество Баба. Оваа билка има слично име кај повеќето словенски језици: мала материнка, богородська трава (украински), материдушка (Mateřídouška - чешки), бабидушка (babyduška - кај Лужичлиѕе Срби,мајкина дупица кај Србите.[3]
Мајчина душичка, (науч. Thymus) — род со околу 350 видови на ароматични многугодишни растенија и полугрмушки високи до 40 см, кои припаѓаат на семејството на усноцветните растенија. Членовите потекнуваат од умерените региони на Европа, Северна Африка и Азија. Стеблата се тенки и жичести, а листовите се многугодишни кај повеќето видови, наредени наспрамно, овални, целосни и мали, долги 4-20 mm и најчесто ароматични. Цветовите се групирани во густи терминални главички, со нееднаква чашка, кај која горната усна е троделна, а долната е расцепена. Венчето е цевчесто, долго 4-10 мм, бело, розево или лилјаково.
Неколку видови од овој род се култивираат како кулинарски билки или украсни растенија. Најпознат вид е Thymus vulgaris, односно обична мајчина душичка.
Видовите од родот на мајчина душичка се користат како храна од страна на ларвите на некои пеперутки (Chionodes distinctella) и тврдокрилците C. lixella, C. niveicostella, C. serpylletorum и C. struella, од кои последните три се хранат исклучително со мајчина душичка.
Сисанбар, овешан[2] (лот. Thýmus, аз юн.-қад. θύμος ё θύμον) — ҷинси гиёҳҳои бисёрсола ё нимбуттаест аз оилаи лабгулҳо.
Пояаш одатан хамида, сершохчаи резабарг, пудинамонанд. Гулаш майда, гулобитоб, сафед ё нилгун, як ё дуҷинса, хӯшагулаш саракмонанд. Мевааш «чормағзак». Дар Кишварҳои паосшӯравӣ қариб 140 намуди сисанбар мерӯяд ва махсусан ду намуди он бисёр мебошад. Сисанбари боғиро дар Украина ва кишвари Краснодар мепарваранд. Дар Тоҷикистон 4 намуди сисанбар асосан дар нишебиҳои серсангу шахи баландкӯҳи Помиру Олой ва Тиёншон; миёнакӯҳи Ҳисору Дарвоз, Помири Шарқию қаторкӯҳи Туркистон ва фақат дар Помири Шарқӣ) мерӯяд.
Сисанбар равғани эфири хушбӯй дорад. Сисанбарро дар саноати атриёту хӯрокворӣ ва тиб истифода мебаранд. Дар тибби мардумӣ барги сисанбарро ҳамчун давои киҷҷарон, балғамовар, мусаккин тавсия медиҳанд. Баргашро чун хушбуй ба таом меандозанд.
Сисанбар, овешан (лот. Thýmus, аз юн.-қад. θύμος ё θύμον) — ҷинси гиёҳҳои бисёрсола ё нимбуттаест аз оилаи лабгулҳо.
Чабо́р (Thýmus) — род паўхмызьнякоў сямейства Ясноткавыя.
Шматгадовы паўхмызьняк вышынёй да 35 см з дробным эліптычным лісьцем і ружова-бэзавымі кветкамі, якія квітнеюць практычна ўсё лета. Расьліна вельмі духмяная, з рэзкім цёплым водарам, абумоўленым ў асноўным фэнольнымі лятучымі духмянымі рэчывамі — тымолам і карвакролам.
Плод — пушачка з чатырма чорна-бурымі эліпса- ці амаль кулепадобнымі арэшкамі. Насеньне дасьпявае ў ліпені-верасьні.
Налічваецца каля 300 відаў. Род пашыраны ў Эўропе, паўночнай і заходняй Азіі, паўночнай Афрыцы, Грэнляндыі.
На Беларусі 2 віды: чабор блышыны (Thymus pulegioides), чабор паўзучы або звычайны (нар. назвы: цымбер, цэбрык, калатовічкі) (Thymus serpyllum).
— сховішча мультымэдыйных матэрыялаў
Чабо́р (Thýmus) — род паўхмызьнякоў сямейства Ясноткавыя.
अजवायन (Thyme) एक झाड़ीनुमा वनस्पति है जो मसाला एवं औषधि के रूप में प्रयुक्त होती है। छोटे पैमाने पर इसकी खेती की जाती है।
अजवायन के बहुत से गुण हैं। इसे अपने साथ यात्रा में भी रखा जा सकता है। इसका प्रयोग रोगों के अनुसार कई प्रकार से होता है। यह मसाला, चूर्ण, काढ़ा, क्वाथ और अर्क के रूप में भी काम में लायी जाती है। इसका चूर्ण बनाकर व आठवाँ हिस्सा सेंधा नमक मिलाकर 2 ग्राम की मात्रा में जल के साथ सेवन किया जाये तो पेट में दर्द, मन्दाग्नि, अपच, अफरा, अजीर्ण तथा दस्त में लाभकारी होती है। इसका सेवन दिन में तीन बार करना चाहिए।
अजवायन को रात में चबाकर गरम पानी पीने से सवेरे पेट साफ हो जाता है। अजवायन का चूर्ण बच्चों को 2 से 4 रत्ती और बड़ों को दो ग्राम, गुड़ में मिलाकर दिन में तीन-चार बार दिया जाये तो पेट के कीड़े बाहर निकल जाते हैं। रात को पेशाब आने पर भी इसके सेवन से लाभ होता है। अजवायन के फूल को शक्कर के साथ तीन- चार बार पानी से लेने से पित्ती की बीमारी ठीक होती है।
अजवायन को सेंक कर चूर्ण बनाकर शरीर की गर्मी कम होने या पसीना आने पर पैर के तलवों और शरीर पर मालिश करने से उष्णता आती है। हैजे या सन्निपात में शरीर की मालिश करने से उष्णता आती है। अजवायन के 4 रत्ती फूल, 4 रत्ती गिलोय सत्व के साथ मिलाकर चर्म रोगों में ऊँगलियों के काम न करने पर, वायु के दर्द, रक्तचाप और ब्लडप्रेशर में लाभप्रद सिद्ध होता है। अजवायन के फूल को शहद में मिलाकर ले तो कफ आना रुकता है। खाँसी या कफ की दुर्गन्ध खत्म होती है। इसका एक छटॉक अर्क पुरानी खॉसी, बड़ी खॉसी तथा कफ में लाभकारी होता है। इसका अर्क या तेल 10-15 बूँद बराबर लेते रहने से दस्त बंद होते हैं। इसका चूर्ण दो-दो ग्राम की मात्रा में दिन में तीन बार लेने से ठंड का बुखार शान्त होता है। अजवाइन मोटापे कम करने में भी उपयोगी होती है। रात में एक चम्मच अजवाइन को एक गिलास पानी में भिगो दें। सुबह छान कर एक चम्मच शहद के साथ मिलाकर पीने से लाभ होता है। इसके नियमित सेवन से मोटापा कम होता है।[1]
100 तोले पानी में अजवायन के फूल का चूर्ण मिलाकर उस घोल से धोने पर घाव, दाद, खुजली, फुंसियाँ आदि चर्मरोग नष्ट होते हैं। अजवायन वायु को नष्ट करने और बल को बढ़ाने में सहायक है। इसके तेल की मालिश से शरीर दर्द रहीत होता है। इसका चूर्ण गरम पानी के साथ लेने से या अर्क को गुनगुना करके पीने से इसका प्रकोप शान्त होता है। इसका प्रयोग प्रसव के बाद अग्नि की प्रदिप्त करने और भोजन को पचाने, वायु एवं गर्भाशय को शुद्ध करने के निमित्त किया जाता है। इसका प्रयोग करपे समय चूर्ण 2 से 4 ग्राम, तेल हो तो 4 ग्राम बूंद, फूल हो तो 1 रत्ती और अर्क हो तो 50 ग्राम तक मात्रा रखनी चाहिये।
अजवायन का मिश्रण- अजवायन एक तोला, छोटी हरड़ का चूर्ण आधा तोला, सेंधा नमक पाव तोला, हींग पाव तोला का चूर्ण बनाकर रखें और 3-3 ग्राम की मात्रा में जल के साथ लें तो पेट दर्द, जलन, अफरा और मलमूत्र की रूकावट दूर होती है। अजवाय, सोंठ, काली मिर्च तथा छोटी इलायची का समान मात्रा में चूर्ण बनाकर सुबह शाम तीन-चार बार लेने से पाचन प्रिया ठीक होती है और पेट का दर्द भी ठीक होता है। नई अजवायन का एक छटॉक, नीबूं का रस एक छटॉक, पाँचो नमक 2 तोला, इन्हें मिलाकर किसी बरतन में रखकर कपड़े से उसका मुख बन्द कर दें और दिन में धूप में सेंके। सूखने पर उसे 2 से 4 ग्राम लेने से पेट के सभी रोग नष्ट होते हैं।
कान का दर्द: अजवायन के तेल 10 बूँद में शुद्ध सरसों का तेल 30 बूँद मिलाये. फिर उसे धीमी आग पर गुनगुना करके दर्द वाले कान में 4-5 बूँद डालकर, ऊपर से साफ़ रुई का फाहा लगा दे. बाल और अजवायन मिलाकर पोटली बना ले, उस पोटली से सिकाई भी करे. दिन में 2-3 बार यह प्रयोग करने से लाभ हो जायेगा.
पथ्य: पतला दलिया, हलुआ या कफ-नाशक पदार्थो का सेवन कराये. बासी व गरिष्ठ भोजन न दे.
दातो में दर्द: अजवायन के तेल में भीगे हुए रुई के फाहे को रोग-ग्रस्त दात पर लगाकर, मुख नीचे करके लार टपकाने से दर्द बंद हो जाता है.
संधि-शूल: शरीर के जोड़ो में किसी भी प्रकार का दर्द होने पर अजवायन के तेल की मालिश करनी चाहिए.
ह्रदय-शूल: अजवायन खिलाते ही ह्रदय में होने वाला दर्द शांत होकर ह्रदय में उत्तेजना बढ़ जाती है.
उदर-शूल या पेट में दर्द होना: अजवायन 3 ग्राम में थोडा पिसा नमक मिलाकर ताजा गरम पानी से फंकी देने से पेट का दर्द बंद हो जाता है. प्लीहा की विकृति दूर हो जाती है तथा पतले दस्त भी बंद हो जाते है.
गले की सूजन: अजवायन के तेल की 5-6 बूंदों को 5 ग्राम शहद में मिलाकर दिन में 3-4 बार तक चाटे. साथ ही थोड़े से अजवायन के चूर्ण को नमक मिले हुए गरम जल में घोलकर उस जल से गरारे भी करने चाहिए. भूख लगने पर भुने हुए आटे का (नमकीन अजवायन भी डाले) हलुआ खाए. बलगम व वायुवर्धक, बासी, गरिष्ठ पदार्थो का सेवन न करे तथा ऊनी वस्त्र आदि से गर्दन व कर्णमूल को ढक ले ताकि रोगी को
उचित लाभ मिल सके.
बहुमूत्र: अजवायन में तेल मिलाकर खाने से आशातीत लाभ होता है.
पथरी: कुछ दिनों तक थोड़ी-सी अजवायन फाककर ऊपर से ताजा जल पीने से मूत्राशय से पथरी गल कर निकल जाती है.
उदर-कृमी: रोगी बच्चो को पीसी अजवायन, छाछ (मट्ठा) के साथ कुछ दिनों तक नियमित देते रहे. पेट के समस्त कीड़े निकाल जायेंगे.
खाँसी: (i) अजवायन चबाकर ऊपर से गरम जल पीने से खाँसी का वेग कम हो जाता है. (ii) कफज खाँसी में, अजवायन सत 1 ग्राम में शहद मिलाकर रोग की दशानुसार दिन में 2-3 बार चाटे.
बदहजमी: अजवायन 5 ग्राम में काला नमक मिलाकर गरम जल के साथ लेने से अपानवायु निकाल जाती है. जिसके कारण खट्टी डकारे आना, पेट में शूल उठना, गले में भारीपन, बेचैनी आदि रोग-लक्षण समाप्त हो जाते है.
वमन: अजीर्ण को गाय के मूत्र में 24 घंटे भिगोकर सुखा ले. यह अजवायन थोड़ी-थोड़ी मात्रा में प्रतिदिन प्रातः-सायं रोगी को खिलाने से उदर में भरा हुआ जल निकाल जाता है और रोग से स्थायी मुक्ति मिल जाती है.
वात-गुल्म या वायुगोला का दर्द: सत अजवायन पानी में मिलाकर रोग-दशा के अनुसार कुछ दिनों तक लेने से वायु-गोला का दर्द ठीक को जाता है.
पित्ती उछलना: अजवायन 2 ग्राम व 5 ग्राम गुड मिलाकर सेवन करे, पित्ती दब जाएगी.
पौरुष-वृद्धि योग: अजवायन को सफ़ेद प्याज़ के रस में 3 बार भिगो और सुखाकर रख ले. 10 ग्राम इस अजवायन में सामान घी और दो गुनी चीनी मिलाकर 1 मात्रा माने. यह योग लगभग सप्ताह तक लेने से जननेंद्रिय की कमजोरी दूर हो जाती है और प्रयाप्त पौरुष की वृद्धि हो जाती है.
महिला रोग -
(1) प्रसुतावस्था में मंदाग्री, रक्ताकाल्पता, कमर दर्द, कमजोरी, गर्भाशय में रक्तविकार आदि को दूर करने के लिए गुड के साथ अजवायन का सेवन हितकारी है.
(2) गरम दूध के साथ अजवायन का चूर्ण खाने से मासिक धर्म का रक्त खुलकर आने से गर्भाशय साफ़ हो जाता है और दर्द मिट जाता है.
(3) प्रसव के बाद का मंद ज्वर, हाथ-पैरों की जलन, उदर-शूल, मंदाग्री, जलन, जुकाम-खाँसी, पेट में तनाव, सूजन, रुधिर या धातु-पदार्थ का मूत्र-मार्ग से बाहर निकलना आदि लक्षण प्रकट होने पर अजवायन डालकर जलाये हुए सरसों के तेल की मालिश करनी चाहिए.
(4) अजवायन का काढ़ा भी हितकारी है, विशेषत: ज्वरावस्था में.
(5) रोगिणी को रोग-दशानुसार प्रातः-सायं अजवायन का हरिरा देना चाहिए.[2]
अजवायन (Thyme) एक झाड़ीनुमा वनस्पति है जो मसाला एवं औषधि के रूप में प्रयुक्त होती है। छोटे पैमाने पर इसकी खेती की जाती है।
The genus Thymus (/ˈtaɪməs/ TY-məs;[3] thymes) contains about 350[4] species of aromatic perennial herbaceous plants and subshrubs to 40 cm tall in the family Lamiaceae, native to temperate regions in Europe, North Africa and Asia.
Stems tend to be narrow or even wiry; leaves are evergreen in most species, arranged in opposite pairs, oval, entire, and small, 4–20 mm long, and usually aromatic. Thyme flowers are in dense terminal heads with an uneven calyx, with the upper lip three-lobed, and are yellow, white, or purple.
Several members of the genus are cultivated as culinary herbs or ornamentals, when they are also called thyme after its best-known species, Thymus vulgaris or common thyme.
Thymus species are used as food plants by the larvae of some Lepidoptera (butterfly and moth) insect species, including Chionodes distinctella and the Coleophora case-bearers C. lixella, C. niveicostella, C. serpylletorum, and C. struella (the latter three feed exclusively on Thymus).
A considerable amount of confusion has existed in the naming of thymes. Many nurseries use common names rather than binomial names, which can lead to mix-ups. For example golden thyme, lemon thyme, and creeping thyme are all common names for more than one cultivar. Some confusion remains over the naming and taxonomy of some species, and Margaret Easter (who holds the NCCPG National Plant Collection of thymes in the UK) has compiled a list of synonyms for cultivated species and cultivars.[5]
The most common classification is that used by Jalas, in eight sections: [6]
The genus Thymus (/ˈtaɪməs/ TY-məs; thymes) contains about 350 species of aromatic perennial herbaceous plants and subshrubs to 40 cm tall in the family Lamiaceae, native to temperate regions in Europe, North Africa and Asia.
Stems tend to be narrow or even wiry; leaves are evergreen in most species, arranged in opposite pairs, oval, entire, and small, 4–20 mm long, and usually aromatic. Thyme flowers are in dense terminal heads with an uneven calyx, with the upper lip three-lobed, and are yellow, white, or purple.
Several members of the genus are cultivated as culinary herbs or ornamentals, when they are also called thyme after its best-known species, Thymus vulgaris or common thyme.
Thymus species are used as food plants by the larvae of some Lepidoptera (butterfly and moth) insect species, including Chionodes distinctella and the Coleophora case-bearers C. lixella, C. niveicostella, C. serpylletorum, and C. struella (the latter three feed exclusively on Thymus).
Timiano (Thymus) estas palearktisa genro kiu arigas pli ol 350 speciojn de la familio de lamiacoj. Riĉa je volatila oleo, tiu staŭdo estas tre pripetata por fajnigi pladojn. Cetere, la vorto mem signifas parfumi pro la kutime ŝatita odoro de la planto.
Thymus adamovicii
Thymus altaicus
Thymus amurensis
Thymus bracteosus
Thymus broussonetii
Thymus caespititius
Thymus camphoratus
Thymus capitatus [1]
Thymus capitellatus
Thymus carnosus
Thymus cephalotus
Thymus cherlerioides
Thymus ciliatus
Thymus cilicicus
Thymus cimicinus
Thymus comosus
Thymus comptus
Thymus curtus
Thymus disjunctus
Thymus doerfleri
Thymus glabrescens
Thymus herba-barona
Thymus hirsutus
Thymus hyemalis
Thymus inaequalis
Thymus integer
Thymus lanuginosus
Thymus leucotrichus
Thymus longicaulis
Thymus longiflorus
Thymus mandschuricus
Thymus marschallianus
Thymus mastichina
Thymus membranaceus
Thymus mongolicus
Thymus montanus
Thymus moroderi
Thymus nervulosus
Thymus nummularis
Thymus odoratissimus
Thymus pallasianus
Thymus pannonicus
Thymus praecox
Thymus proximus
Thymus pseudolanuginosus
Thymus pulegioides
Thymus quinquecostatus
Thymus richardii
Thymus serpyllum
Thymus striatus
Thymus thracicus
Thymus villosus
Thymus vulgaris - Ordinara timiano
Thymus zygis
Timolo aŭ kamforo de timiano estas kristala senkolora substanco kun karakteriza akre agrabla odoro trovata en naturo ĉefe en la esencoleoj de Thymus vulgaris kaj Origanum vulgare. Timolo apartenas al la grupo de la terpenoj. La timianoleo enhavas ĉirkaŭ 20 ĝis 30% da timolo, kiu ankaŭ estas sintezebla. Timolo estas substanco kun proprecoj baktericidaj[2], antisepsaj kaj antifungaj.
Timiano (Thymus) estas palearktisa genro kiu arigas pli ol 350 speciojn de la familio de lamiacoj. Riĉa je volatila oleo, tiu staŭdo estas tre pripetata por fajnigi pladojn. Cetere, la vorto mem signifas parfumi pro la kutime ŝatita odoro de la planto.
Thymus o tomillo es un género con alrededor de 215 a 350 especies de hierbas y subarbustos perennes de la familia de las lamiáceas (antes, labiadas). Son nativas de las regiones templadas de Europa y Asia, África del Norte y Groenlandia.[2][3][4][5]
Varios miembros del género son plantas aromáticas, entre los cuales el más conocido y especie tipo es Thymus vulgaris, que se cultiva como condimento, planta medicinal y planta ornamental.
En la antigua Grecia, el tomillo se utilizó como planta medicinal, para curar heridas de gravedad. Por otra parte, el tomillo se usó además en la Edad Media, como una planta medicinal muy valiosa, por ejemplo contra el asma o disnea. En nuestros días se utiliza el tomillo de muchas maneras diferentes. De las especies del género Timo se utilizan las hierbas secas o frescas, como fuente de aceites esenciales, igual que oleorresinas, como planta de jardín y como planta medicinal utilizada en la medicina popular, la homeopatía, y cada vez más en la medicina tradicional. Sin embargo, sólo una pequeña parte de las especies, precisamente Thymus mastichina, Thymus serpyllum, Thymus vulgaris y Thymus zygis son de importancia comercial. Para la producción de la droga farmacéutica (timos herba) de acuerdo con la Farmacopea Europea, se permite el uso de dos tipos de Thymus, T. vulgaris y T. zygis o una mezcla de ambos.
De acuerdo a los datos de la Base de Datos Española de Composición de Alimentos es un alimento rico en hierro, aportando 123,6 miligramos por cada 100 gramos de porción comestible.[6]
El tomillo es una hierba aromática bastante habitual en la cocina mediterránea. Debido a su intenso olor y característico sabor se utiliza en diferentes elaboraciones, y es un elemento familiar en estofados, parrillas, escabeches, adobos, marinados y aliños (por ejemplo, para las aceitunas), que aporta, además de sus características organolépticas, propiedades digestivas. Se puede utilizar tanto fresco como seco, dependiendo de la receta.
En España es un ingrediente que forma parte de la catalana sopa de “farigola”, y en la cocina extremeña se usa como adobo de la carne. En la cocina francesa es un componente básico del bouquet garni, además de formar parte de la mixtura denominada hierbas provenzales o hierbas de Provence. En Italia es un ingrediente tradicional en algunas de las variedades de focaccia. También se utiliza ampliamente en la cocina caribeña y en Oriente Medio (Jordania, Líbano, Israel, Palestina), donde se usa la mezcla de especias e hierbas llamada zataar, que contiene tomillo como uno de sus componentes fundamentales, mixtura que luego se usa como una pasta para aliñar o hacer cacki en numerosas preparaciones. En Estados Unidos, el pollo preparado al estilo Kentucky lleva tomillo entre las hierbas y especias que aportan fragancia a la preparación.
Los antiguos egipcios utilizaban esta hierba en los embalsamamientos. Los griegos la utilizaban en sus baños y la quemaban como incienso en sus templos. Se cree que su extensión por toda Europa se debe a los romanos y el uso que de él hacían para purificar sus viviendas.
En la Edad Media, las mujeres frecuentemente daban a sus caballeros y a los guerreros regalos en los que incluían hojas de tomillo, ya que creían que con esto aumentaban el coraje del portador. El tomillo también se usaba como incienso en los funerales y se ponía también en el ataúd con lo que suponían asegurar un buen tránsito a la próxima vida.
El género fue descrito por Carlos Linneo y publicado en Species Plantarum 2: 590. 1753.[7] La especie tipo es Thymus vulgaris L.
Thymus: nombre genérico que deriva de las palabras griegas: thymon, thymos, que es el nombre dado a estas plantas. Probablemente deriva de thyein, que significa olor, aroma, aludiendo a una característica de estas plantas.[8]
El género posee cerca de 350 especies, entre ellas:
Thymus o tomillo es un género con alrededor de 215 a 350 especies de hierbas y subarbustos perennes de la familia de las lamiáceas (antes, labiadas). Son nativas de las regiones templadas de Europa y Asia, África del Norte y Groenlandia.
Varios miembros del género son plantas aromáticas, entre los cuales el más conocido y especie tipo es Thymus vulgaris, que se cultiva como condimento, planta medicinal y planta ornamental.
Liivatee (Thymus L.) on taimede perekond huulõieliste sugukonnast.
Liivatee perekond on väga mitmekesine ning geograafiliselt laiahaardeline. Liivatee perekonna liike leiab nii Gröönimaalt kui Lääne-Aasiast, suurem osa on siiski pärit Vahemere maadest.
Thymus on tuletatud sõnadest "eluhingus, elujõud ja hing" ning viitab iidsele usule, et taim suudab inimesele elu anda.[1]
Liivatee (Thymus L.) on taimede perekond huulõieliste sugukonnast.
Liivatee perekond on väga mitmekesine ning geograafiliselt laiahaardeline. Liivatee perekonna liike leiab nii Gröönimaalt kui Lääne-Aasiast, suurem osa on siiski pärit Vahemere maadest.
Thymus Lamiaceae familiako landare-genero bat da, 350 espeziez osatua. Gehienak belar aromatikoak dira, hala nola ezkaia eta sarpoila. Europako, Ipar Afrikako eta Asiako eskualde epeletakoak dira, jatorriz.
Espezie batzuk, batez ere Thymus vulgaris (ezkaia), kultibatu egiten dira ongailutarako eta landare apaingarri gisa.
Landare bizikorrak dira, belarkarak ia guztiak, eta 40 cm-rainoko altuerakoak. Zurtoinak zurezkoak eta finak izaten dira. Espezie ia guztien hostoak iraunkorrak dira, aurkako bikotetan antolatuak zurtoinean zehar; obalatuak eta osoak dira, 4 eta 20 mm artekoak, eta aromatikoak izaten dira. Loreak horiak, zuriak edo purpurak izaten dira.
Thymus Lamiaceae familiako landare-genero bat da, 350 espeziez osatua. Gehienak belar aromatikoak dira, hala nola ezkaia eta sarpoila. Europako, Ipar Afrikako eta Asiako eskualde epeletakoak dira, jatorriz.
Espezie batzuk, batez ere Thymus vulgaris (ezkaia), kultibatu egiten dira ongailutarako eta landare apaingarri gisa.
Ajuruohot (Thymus) on noin 350-lajinen kasvisuku.
Useimmat parikymmentä senttiä korkeita varpuja ja monivuotisia yrttejä. Lehdet ovat pienet ja soikeat. Muodostavat kukintoja latvojen kärkiin.[2] Ajuruohot ovat tärkeitä mesikasveja ja perhosten ravintokasveja.[2][3][4]
Ajuruoholajeja Suomessa:
Muita lajeja:
Ajuruohot (Thymus) on noin 350-lajinen kasvisuku.
Thymus
Thymus est un genre de plantes (couramment appelées thymÉcouter ou serpolet) de la famille des Lamiacées. Ce genre comporte plus de 300 espèces. Ce sont des plantes rampantes ou en coussinet portant de petites fleurs rose pâle ou blanches. Ces plantes sont riches en huiles essentielles et à ce titre font partie des plantes aromatiques. La principale huile essentielle du thym commun (Thymus vulgaris) est un terpénoïde qui lui doit son nom, le thymol, une substance bactéricide. Dans le sud de la France, le thym est aussi fréquemment appelé farigoule (de son nom provençal : farigoule).
Le nom de « Thym » est la francisation de Thymus qui désignait en latin plusieurs Lamiacées aromatiques de petite taille, lui-même issu du grec thumon qui signifie « offrande (que l'on brûle) » et « parfum », grâce à l'odeur agréable que la plante dégage naturellement ou lorsqu'on la fait brûler. Le nom provient de l'égyptien tham, nom d'une plante servant à embaumer les corps ou de la racine grecque thy, signifiant « exhaler une odeur »[1].
Diverses espèces de thym se plaisent généralement bien dans le Sud de la France grâce au climat chaud.
Le genre Thymus peut être divisé en 8 sections et 12 sous sections[2]
Selon Ramon Morales[2], il y aurait 250 taxons répertoriés. Voici les plus connus.
Europe occidentale et du Sud, implantés en Europe de l'Est et du Sud, cultivés en jardin. De petite taille, ce sont des sous-arbrisseaux.
1Le thymol et le carvacrol sont les composants principaux, ainsi que le para-cymène, le 1,8-cinéol (eucalyptol), le linalol et d'autres monoterpènes, triterpènes, flavonoïdes.
Les espèces peuvent être regroupées selon des chémotypes identifiés par la richesse en certains composants :
Le thym est très résistant. Il a besoin de soleil et pousse à l'état sauvage sur les collines arides et rocailleuses des régions méditerranéennes.
Le thym peut se reproduire par semis ou par division de racines, marcottage, ou bouturage. Les plantations s'effectuent tous les 30 cm. À chaque printemps, il est préférable d'engraisser la terre avec de l'engrais ou de la poudre d'os et de couper la plante de moitié pour favoriser l'apparition de nouvelles pousses. Par contre, il ne faut pas mettre de l'engrais durant l'été car cet apport excédentaire de vitamines rend la plante fragile à l'époque des gelées. Pour la culture en pot, utilisez une terre poreuse. Comme il déteste les terres humides, installez-le dans un endroit surélevé par rapport à l'allée, afin que l'eau s'écoule. Si vous devez le tailler, faites-le après la floraison. Quant à sa multiplication, elle se fait par division des touffes au printemps ou par bouturage estival. Il peut pousser jusqu'à 1 500 à 2 000 mètres d'altitude.
Il faut renouveler les plants tous les trois ans sinon la tige devient trop ligneuse et les feuilles perdent leur goût si caractéristique.
Les Égyptiens et les Étrusques utilisaient le thym mélangé aux onguents pour embaumer leurs morts. Les Grecs en brûlaient devant l'autel de leurs dieux, les places publiques et les riches demeures, pensant que cette plante était source de courage ; ils en mettaient aussi dans leurs plats ; le thym était aussi utilisé à profusion comme parfum stimulant qu'ils versaient dans leur bain ou dont ils s'oignaient le corps. La légende veut que Pâris enleva Hélène et que la princesse était fort triste : à chaque larme qui tombait de ses yeux sur le sol, naissait une touffe de thym. Théophraste connaissait deux espèces de thym, l’un blanc, médicinal et très mellifère, l’autre noir, « qui corrompt l’organisme et suscite la bile ».
Les Romains, la diffusant en Europe, en faisaient de nombreuses sortes de cosmétiques (eau de toilette parfumant même leurs couches, baume censé retarder le vieillissement) et s'en servaient pour purifier leurs pièces d'habitation et pour « donner du parfum aux fromages et liqueurs. »[3].
Ce symbole de courage se perpétue au Moyen Âge, notamment lors des Croisades. Les damoiselles brodaient des abeilles voletant près d'une branche de thym sur les écharpes qu'elles offraient à leur chevalier qui partait trop loin de leur cœur. Les sorcières fabriquaient des philtres d'amour à base de marjolaine, de thym, de verveine et de fleurs de myrte. Il était aussi placé sous les oreillers (car il favoriserait le sommeil en chassant les cauchemars et la mélancolie) et sur les cercueils lors des funérailles car on pensait qu'il facilitait le passage dans l'autre vie.
Dans le langage des fleurs, il est symbole de courage, amour durable, esprit de créativité, dynamisme et résistance physique.
Le thym est la plante correspondant au 28 prairial du calendrier républicain.
Le thym est une herbe de Provence, c'est-à-dire une plante condimentaire très utilisée en particulier dans la cuisine provençale et rurale.
Avec le laurier, le persil, le romarin, l'origan, il fait partie du bouquet garni qui relève de nombreuses recettes de viande en sauce.
Il est aussi l'un des principaux ingrédients du zaatar, mélange d'épices utilisé au Moyen-Orient.
En Provence, le thym est essentiel dans beaucoup de préparations culinaires. Il y est réputé antiseptique et entre dans la constitution de l'aïgo boulido un plat simple connu aussi comme remède (voir l'article détaillé).
En aromate ou en infusion, c'est un désinfectant des voies digestives[réf. nécessaire] souvent utilisé en association avec le romarin et la sauge. Le thym soulage les digestions difficiles.
L'infusion de thym peut s'utiliser en bain de bouche en cas d'inflammation des gencives et en gargarisme en cas d'irritation de la gorge ou d'angine[réf. nécessaire].
Mais surtout le thym ou des préparations contenant du thym s'utilisent en fumigation pour traiter les rhinites et les sinusites[réf. nécessaire].
La Commission E le conseille contre les inflammations de la gorge et des sinus paranasaux, et contre les symptômes de la bronchite et de la coqueluche[4].
Le thym aussi peut être utilisé pour la maladie du foie[Laquelle ?][réf. nécessaire].
Le thym est une excellente plante mellifère. Sur une superficie d'un hectare, on peut obtenir une production de miel de 125 à 185 kg par an.
Le thym peut être également utilisé pour fabriquer des liqueurs particulièrement parfumées quand elles sont à base de fleurs ramassées l'été.
Dans le calendrier républicain français, le 28e jour du mois de prairial, est officiellement dénommé jour du Thym[5].
Thymus
Thymus est un genre de plantes (couramment appelées thymÉcouter ou serpolet) de la famille des Lamiacées. Ce genre comporte plus de 300 espèces. Ce sont des plantes rampantes ou en coussinet portant de petites fleurs rose pâle ou blanches. Ces plantes sont riches en huiles essentielles et à ce titre font partie des plantes aromatiques. La principale huile essentielle du thym commun (Thymus vulgaris) est un terpénoïde qui lui doit son nom, le thymol, une substance bactéricide. Dans le sud de la France, le thym est aussi fréquemment appelé farigoule (de son nom provençal : farigoule).
Tom beag inleata cumhra is ea tím, í go minic cúpla ceintiméadar ar airde, dúchasach don Eoraip is an Áise. Na duilleoga beag caol, i bpéirí urchomhaireacha. Na bláthanna déliopach, bándearg nó liathchorcra de ghnáth, i bhfáinní plódaithe ag cruthú spící nó ceann. Saothraítear go forleathan mar luibh chistine í, ach tá foirmeacha ildathacha ann a úsáidtear mar mhaisiúchán. Gné ollmhór le han-chuid speiceas (timpeall is 350 díobh), le bolaithe is blasanna éagsúla. Tím choiteann, tím líomóide, is tím carbhais na speicis is coitinne.
Majčina dušica (timijan, lat. Thymus), veliki biljni rod trajnica, polugrmova i grmova iz porodice usnača. Pripada mu preko 300 vrsta[1]
Vrtni timijan ili prava majčina dušica, najpoznatija je biljka iz roda timijana (Thymus). Timijan je rod od oko tristotinjak vrsta, podrijetlom s Mediterana, a danas je rasprostranjen po cijelom svijetu. Najpoznatije vrste su vrtni timijan ili prava majčina dušica (T. vulgaris) i poljski timijan (T. serpyllum), a poznati su još jarmasti timijan (T. zygis), španjolski timijan (T. mastichina) i marokanski timijan (T. saturoides). Thymus je jedan od najsloženijih rodova u aromaterapiji, pa se kod vrste Thymus vulgaris razlikuje 6 različitih kemotipova: timol, linalol, karvakrol, transtujenol-4, α-terpineol/terpenil-acetat i geraniol/geranil acetat, a poznati su još i kemotipovi p-cimen, limonen i 1,8-cineol. Kemotip je ista vrsta biljke, koja ovisno o mjestu rasta, daje eterična ulja različita kemijskog sastava i, naravno, različita djelovanja.
U lošijoj aromaterapijskoj literaturi prisutna je podjela na crveni i bijeli timijan, koja je netočna, jer crvena boja eteričnog ulja timijana potječe od željezova fenoksilata, kemijskog spoja koji nastaje ako se fenolima bogati kemotipovi timijana destiliraju u željeznim posudama. I dok te razlike i nemaju neko značenje kada sušenu biljku koristimo za pripravu čaja, one dolaze do punog izražaja kada tijekom destilacije vodenom parom izdvajamo eterično ulje.
Jarmasti timijan (Thymus zygis) koristi se za iste indikacije kao i obični timijan (Thymus vulgaris). Vrste roda majčina dušica (Thymus) sadrže eterična ulja, fenole (timol) i alkohole (linalol, geraniol). Također se koristi za iste indikacije kao i obični timijan (Thymus vulgaris). Španjolski timijan (T. mastichina) sadrži eterično ulje bogato 1,8-cineolom, pa je koristan protiv teških dišnih infekcija.
Timijan borneol, marokanski timijan (Thymus saturoides) je vrsta timijana koja sadrži eterično ulje bogato monoterpenskim alkoholom borneolom (25 do 60%) i fenolom karvakrolom (20%). To je jedno od najjačih imunomodulirajućih ulja koje sprečava jaku upalu, djeluje stimulativno na cijeli organizam, pa i kao afrodizijak. Pomaže kod kroničnih infekcija, autoimunih bolesti, artroza, reumatoidnog artritisa i protiv umora.
I kadulje i timijani stvaraju eterična ulja s kojima je potreban oprez, pa smišljanje receptura i izradu pripravaka treba prepustiti kvalitetno educiranim aromaterapeutima. No sami možemo spravljati čaj od tih biljaka i tako povoljno djelovati na svoje zdravlje.
Majčina dušica (timijan, lat. Thymus), veliki biljni rod trajnica, polugrmova i grmova iz porodice usnača. Pripada mu preko 300 vrsta
Vrtni timijan ili prava majčina dušica, najpoznatija je biljka iz roda timijana (Thymus). Timijan je rod od oko tristotinjak vrsta, podrijetlom s Mediterana, a danas je rasprostranjen po cijelom svijetu. Najpoznatije vrste su vrtni timijan ili prava majčina dušica (T. vulgaris) i poljski timijan (T. serpyllum), a poznati su još jarmasti timijan (T. zygis), španjolski timijan (T. mastichina) i marokanski timijan (T. saturoides). Thymus je jedan od najsloženijih rodova u aromaterapiji, pa se kod vrste Thymus vulgaris razlikuje 6 različitih kemotipova: timol, linalol, karvakrol, transtujenol-4, α-terpineol/terpenil-acetat i geraniol/geranil acetat, a poznati su još i kemotipovi p-cimen, limonen i 1,8-cineol. Kemotip je ista vrsta biljke, koja ovisno o mjestu rasta, daje eterična ulja različita kemijskog sastava i, naravno, različita djelovanja.
U lošijoj aromaterapijskoj literaturi prisutna je podjela na crveni i bijeli timijan, koja je netočna, jer crvena boja eteričnog ulja timijana potječe od željezova fenoksilata, kemijskog spoja koji nastaje ako se fenolima bogati kemotipovi timijana destiliraju u željeznim posudama. I dok te razlike i nemaju neko značenje kada sušenu biljku koristimo za pripravu čaja, one dolaze do punog izražaja kada tijekom destilacije vodenom parom izdvajamo eterično ulje.
Jarmasti timijan (Thymus zygis) koristi se za iste indikacije kao i obični timijan (Thymus vulgaris). Vrste roda majčina dušica (Thymus) sadrže eterična ulja, fenole (timol) i alkohole (linalol, geraniol). Također se koristi za iste indikacije kao i obični timijan (Thymus vulgaris). Španjolski timijan (T. mastichina) sadrži eterično ulje bogato 1,8-cineolom, pa je koristan protiv teških dišnih infekcija.
Timijan borneol, marokanski timijan (Thymus saturoides) je vrsta timijana koja sadrži eterično ulje bogato monoterpenskim alkoholom borneolom (25 do 60%) i fenolom karvakrolom (20%). To je jedno od najjačih imunomodulirajućih ulja koje sprečava jaku upalu, djeluje stimulativno na cijeli organizam, pa i kao afrodizijak. Pomaže kod kroničnih infekcija, autoimunih bolesti, artroza, reumatoidnog artritisa i protiv umora.
I kadulje i timijani stvaraju eterična ulja s kojima je potreban oprez, pa smišljanje receptura i izradu pripravaka treba prepustiti kvalitetno educiranim aromaterapeutima. No sami možemo spravljati čaj od tih biljaka i tako povoljno djelovati na svoje zdravlje.
Babyduška[1][2][3] (Thymus) je ród ze swójby cycawkowych rostlinow (Lamiaceae).
Ród wobsahuje přeco zelene družiny wjacelětnych, zelišćowych rostlinow a połkerkow. Rostliny móžeja deleka ležace być abo docpěć wysokosć wot hač do něhdźe 20 cm. Jich małke, cyłokromne łopjena aromatisce wonjeja. Małke kćenja steja w pozdatnych mutličkach.
Družiny su w južnej Europje a Aziji domjace, při čimž wjace hač 30 družinow w Europje a sewjernej Africe wustupuja.
Ród Thymus so do wósom sekcijow rozrjaduje, kotrež su zdźěla do podsekcijow podrjadowane. Cyłkownje so 214 družinow rozeznawa[4]:
Prawa babyduška (Thymus vulgaris)
Thymus moroderi
Thymus zygis
« Babyduška » w druhich wikimediskich projektach :
Jeli eksistuje w druhej rěči hižo bóle wuwity nastawk ze samsnej temu, potom přełožuj a dodawaj z njeho.
Jeli nastawk ma wjace hač jedyn njedostatk, wužiwaj prošu předłohu {{Předźěłuj}}. Nimo toho so awtomatisce kategorija Kategorija:Zarodk wo botanice doda.
Babyduška (Thymus) je ród ze swójby cycawkowych rostlinow (Lamiaceae).
Thymus L., 1753 è un genere di piante della famiglia delle Lamiaceae.[1]
Il nome del genere (Thymus) deriva da un antico nome greco, θύμον (pron. thýmon), il cui significato è forza, coraggio, qualità che risveglierebbe in coloro che ne odorano il profumo balsamico[2], ed è stato usato per primo da Teofrasto (371 a.C. – Atene, 287 a.C.) un filosofo e botanico greco antico, discepolo di Aristotele, autore di due ampi trattati botanici, per una pianta profumata utilizzata come incenso nei sacrifici.[3] Altre etimologie fanno derivare il nome del genere da una parola greca per "profumo".[4]
Il nome scientifico della specie è stato definito da Linneo (1707 – 1778), conosciuto anche come Carl von Linné, biologo e scrittore svedese considerato il padre della moderna classificazione scientifica degli organismi viventi, nella pubblicazione "Species Plantarum - 2: 590"[5] del 1753.[6]
Queste piante, arbustive o subarbustive ma anche erbacee, raggiungono i 50 cm di altezza. La forma biologica prevalente è camefita fruticosa (Ch frut), ossia sono piante perenni e legnose (hanno un aspetto arbustivo e molto ramificato), con gemme svernanti poste ad un'altezza dal suolo. Sono presenti anche altre forme biologiche come camefita suffruticosa (Ch suffr), queste sono piante perenni e legnose alla base, con gemme svernanti poste ad un'altezza dal suolo tra i 2 ed i 30 cm (le porzioni erbacee seccano annualmente e rimangono in vita soltanto le parti legnose). All'interno di queste piante sono presenti delle ghiandole essenziali (sono piante aromatiche) disposte alternativamente in croce per punteggiature sulle foglie. Dal punto di vista riproduttivo il genere comprende usualmente piante di tipo ginodioico.[4][7][8][9][10][11]
Le radici sono del tipo fascicolato; in alcune specie le radici sono secondarie dai nodi del fusto.
La parte aerea del fusto in genere è legnosa, eretta oppure repente, ossia i fusti sono lungamente striscianti e radicanti ai nodi e terminano con un apice solamente foglioso (i fiori si trovano solamente sui rami laterali eretti a inserzione distica). La sezione del fusto è tetragona, quadrangolare, a causa della presenza di fasci di collenchima posti nei quattro vertici.
Le foglie, appena picciolate e non molto grandi, lungo il fusto sono disposte in modo opposto (in genere a 2 a 2) e ogni coppia successiva è disposta ad angolo retto rispetto alla sottostante (disposizione decussata). La forma può essere da ovata o subrotonda a lanceolata con margini interi (a volte revoluti). Le foglie lungo il fusto possono essere progressivamente più grandi verso l'alto oppure viceversa oppure sono tutte uguali. Le foglie inferiori possono essere riunite in fascetti basali. Il colore varia da verde più o meno intenso, al grigio, all'argento e sono ricoperte da una fitta peluria in quasi tutte le specie. Le stipole sono assenti, oppure presenti.
Le infiorescenze sono delle spighe formate da alcuni fiori raccolti in verticilli a forma da subsferica a allungata posizionati nella parte superiore dei rami. I verticilli crescono all'ascella delle foglie e sono distribuiti lungo il fusto più o meno spaziati. Le brattee dell'infiorescenza, a forma lanceolata, sono simili alle foglie.
I fiori sono ermafroditi, zigomorfi, tetrameri (4-ciclici), ossia con quattro verticilli (calice – corolla – androceo – gineceo) e pentameri (5-meri: la corolla e il calice, ossia il perianzio, sono a 5 parti).
Il frutto è uno schizocarpo composto da 4 nucule (tetrachenio) secche, con delle forme da ovoidi a oblunghe, con superficie liscia e glabra. L'endosperma è scarso o assente.
Il timo è una pianta tipica dell'area mediterranea e del Caucaso (si trova in tutta Europa, Transcaucasia, Anatolia, Asia mediterranea e Africa settentrionale[14]). In Italia cresce dal mare alla regione montana (0 m - 2000 m s.l.m. circa), ma preferisce le zone marine. Si trova nei luoghi aridi e soleggiati, fra le rocce e le ghiaie.[15]
Della decina di specie presenti sul territorio italiano, sette si trovano nell'arco alpino. La tabella seguente mette in evidenza alcuni dati relativi all'habitat, al substrato e alla distribuzione delle specie alpine[16].
La famiglia di appartenenza della specie (Lamiaceae), molto numerosa con circa 250 generi e quasi 7000 specie[10], ha il principale centro di differenziazione nel bacino del Mediterraneo e sono piante per lo più xerofile (in Brasile sono presenti anche specie arboree). Per la presenza di sostanze aromatiche, molte specie di questa famiglia sono usate in cucina come condimento, in profumeria, liquoreria e farmacia. La famiglia è suddivisa in 7 sottofamiglie: il genere Thymus è descritto nella tribù Mentheae (sottotribù Menthinae) appartenente alla sottofamiglia Nepetoideae.[7][17]
Nell'ambito della famiglia il genere Thymus si distingue per i seguenti caratteri:[9]
I numeri cromosomici delle specie di questo genere sono: 2n = 24, 26, 28, 30, 32, 42, 48, 50, 52, 54, 56, 58, 60, 84 e 90.[7]
Il genere Thymus è molto difficile da "trattare" sia per l'elevato polimorfismo in quanto le varie specie sono molto simili ad un esame superficiale ma anche per frequenti fenomeni di ibridazione anche tra taxon molto distanti tassonomicamente. Anche l'elevata poliploidia contribuisce alla complessità del processo evolutivo delle specie di questo genere.[18] Solamente dopo una analisi completa del portamento compreso l'apice vegetativo e i rami laterali è possibile identificare un campione. Spesso presentano una serie di caratteri, poco differenti uno dall'altro, che individuano una serie quasi continua di tipi.[9]
Fondamentalmente si possono trovare tre tipi di portamento:
Importante nell'identificare le varie specie è anche il riconoscimento del carattere dei peli lungo il fusto: tipo, lunghezza e distribuzione. In particolare si riconoscono tre tipi di distribuzione dei peli:
Anche il tipo di nervatura delle foglie è soggetta a variabilità interspecifica. Si distinguono nervature "forti" quando i nervi sono più sporgenti e colorati diversamente (paglierino) rispetto alla superficie della foglia; e nervature "deboli" per nervi meno rilevanti e colorati più o meno di verde come le foglie.[9]
Questo quadro tassonomico è ulteriormente complicato dalla presenza degli ibridi. Quando accade che due specie crescono vicine è facile osservare individui di aspetto intermedio che possono essere interpretate come ibridi, ma anche come varietà di una delle due specie.[9]
Un gruppo molto importante (comprendente oltre il 60 % delle specie della flora italiana) è il Gruppo di Thymus serpyllum (Serpillo, Serpolino e Pepolino) comprendente (relativamente alla flora spontanea del territorio italiano) le seguenti specie: Thymus praecox Opiz., Thymus alpestris Tausch ex A.Kern., Thymus odoratissimus Mill., Thymus kosteleckyanus Opiz, Thymus oenipontanus Heinr. Braun, Thymus thracicus Velen., Thymus longicaulis C. Presl e Thymus pulegioides L.. Le specie di questo gruppo sono molto simili tra di loro e spesso vengono confuse le une con le altre; i caratteri comuni a questo gruppo sono:[9]
L'habitat tipico per queste specie sono i prati aridi di tipo steppico, le pietraie e le rupi soleggiate.
Tradizionalmente il genere Thymus viene suddiviso in 8 sezioni:[7]
Nella flora spontane italiana sono presenti le seguenti sezioni e sottosezioni:[1][18]
Caratteri generali: il portamento di queste piante è eretto con fusti i cui peli sono distribuiti tutto intorno al fusto (pelosità "olotrica"), le foglie sono piane o revolute e glabre e le infiorescenze sono allungate (nell'infiorescenza sono presenti delle brattee). Specie:
Caratteri generali: il portamento di queste piante è strisciante o suberetto con fusti i cui peli sono distribuiti tutto intorno al fusto (pelosità "olotrica"), Specie:
Caratteri generali: il portamento di queste piante è più o meno legnoso (i fusti sono perlopiù erbacei striscianti), i fusti sono del tipo "olotrico" o "goniotrico", le foglie non sono revolute e sono cigliate alla base e le infiorescenze sono da capitate a allungate. Specie:
Per meglio comprendere ed individuare le varie specie del genere (solamente per le specie spontanee della flora italiana) l’elenco seguente utilizza in parte il sistema dicotomico delle chiavi analitiche (vengono cioè indicate solamente quelle caratteristiche utili a distingue una specie dall'altra).[1][9][14][19]
All'elenco va aggiunta la specie Thymus catharinae Camarda, 2003
Il genere Thymus comprende le seguenti specie:[1]
A
B
C
D
E
F
G
H
I
J
K
L
M
N
O
P
Q
R
S
T
U
V
W
Z
L'entità di questa voce ha avuto nel tempo diverse nomenclature. L'elenco seguente indica alcuni tra i sinonimi più frequenti:[14]
Il timo possiede notevoli proprietà antisettiche a livello gastrointestinale, note fin da tempi antichissimi. Costituiva, con altri olii essenziali, una sostanza base usata dagli Antichi Egizi nel processo di imbalsamazione.
Fino alla fine della Prima guerra mondiale, con il timo si realizzavano i disinfettanti più diffusi. È efficace nelle infezioni delle vie urinarie.
Le proprietà antibatteriche sono dovute a un fenolo, il timolo, contenuto in tutte le parti della pianta e responsabile del forte profumo.
Il timolo, come altri fenoli essenziali, allo stato di elevata concentrazione è corrosivo e tossico.
In erboristeria, il suo uso è consigliato nelle affezioni dell'apparato respiratorio, quali tosse o asma, visto che svolge una funzione espettorante, aumentando la produzione di secreto bronchiale e facilitandone l'espulsione.[20]
Può essere usato come infuso (allo stesso modo del tè) oppure come condimento nelle pietanze, essendo una erba aromatica; i timi sono ottime piante mellifere e si ottiene un buon miele, sono molto bottinate dalle api ma la produzione è limitata.
Può infine essere usato anche per l'eliminazione dei batteri presenti all'interno delle scarpe, i quali generano spesso sgradevoli odori.
Vide etiam paginam discretivam: Thymus
Thymus (nomen a Carolo Linnaeo statutum) est genus plantarum florentium in familia Lamiacearum.
Vicimedia Communia plura habent quae ad Thymus (planta) spectant (Thymus (planta), Thymus (Lamiaceae)). 
Vide "Thymus (planta)" apud Vicispecies. 
Situs scientifici: Tropicos • Tela Botanica • GRIN • ITIS • NCBI • Biodiversity • Encyclopedia of Life • Plant Name Index • WoRMS: Marine Species • Plantes d'Afrique • Flora of China • USDA Plants Database 
Haec stipula ad biologiam spectat. Amplifica, si potes! 
Haec stipula ad alimentum spectat. Amplifica, si potes! Vide etiam paginam discretivam: Thymus
Thymus (nomen a Carolo Linnaeo statutum) est genus plantarum florentium in familia Lamiacearum.
Čiobrelis (lot. Thymus, angl. thyme, vok. Thymian) – notrelinių (Lamiaceae) šeimos augalų gentis. Pavadinimas iš gr. thymus – jėga arba drąsa; augalas pasižymi stiprinančiomis ir gaivinančiomis savybėmis. Tai kvapūs puskrūmiai, turintys gulsčius arba kylančius sumedėjusius stiebus. Lapai smulkūs. Žiedai sutelkti galvelės pavidalo žiedynuose.
Gentyje apie 350 rūšių, kurios labai įvairuoja, todėl stambesnės smulkinamos. Lietuvoje auga 2 savaiminės rūšys ir dar kelios auginamos:
Mārsili (Thymus) ir lūpziežu dzimtas augu ģints, kurā ir apvienotas aptuveni 350 sugas. Latvijā ir sastopamas divas sugas: mazais mārsils (Thymus serpyllum) un lielais mārsils (Thymus ovatus).[1] Plaši tiek kultivēts parastais mārsils (Thymus vulgaris).
Mārsili (Thymus) ir lūpziežu dzimtas augu ģints, kurā ir apvienotas aptuveni 350 sugas. Latvijā ir sastopamas divas sugas: mazais mārsils (Thymus serpyllum) un lielais mārsils (Thymus ovatus). Plaši tiek kultivēts parastais mārsils (Thymus vulgaris).
Tijm (Thymus) is een geslacht uit de lipbloemenfamilie (Lamiaceae). Het omvat kruidachtige of houtachtige planten met een zeer aromatische geur, die tot 30 cm hoog worden en in schijnkransen bloeien. De planten komen algemeen voor in het Middellandse Zeegebied en in Azië, en een drietal soorten komt ook in België en Nederland voor.
Vanwege de aromatische geur wordt tijm dikwijls in de zeepindustrie gebruikt. De planten worden ook als geneeskrachtige planten en als sierplanten gebruikt. Van de bloemen en bladeren wordt ook thee en siroop bereid. Tijm wordt ook gebruikt bij de bereiding van likeuren zoals bénédictine. Daarnaast is het zoetige, sterke aroma geschikt voor het kruiden van groente, vis, vlees en sauzen. Tijm is dan ook een belangrijke smaakmaker van de Provençaalse kruidenmix.[1]
Tijm bevat de stof thymol, die goed is voor de luchtwegen, meer bepaald tegen hoesten en symptomen van astma.[2] Om deze symptomen tegen te gaan wordt veelal gebruikgemaakt van tijmsiroop, een siroop met hoge concentratie suiker en tijm.
Tijm kan 's zomers gemakkelijk worden gedroogd omdat de plant een houtige stengel en kleine blaadjes heeft. Hiervoor kan hij buiten aan de waslijn of in een goed geventileerde kamer worden gehangen. Na het drogen kunnen de blaadjes worden verkruimeld en in gesloten potten worden bewaard.[3]
In Nederland en België komen de volgende soorten voor:
Enkele andere soorten:
... · Ajuga (Zenegroen) · Anisomeles · Ballota (Ballote) · Basilicum · Cleonia · Clinopodium (Steentijm) · Galeopsis (Hennepnetel) · Glechoma · Haplostachys · Hemiandra · Hyssopus · Lagochilus · Lamiastrum · Lamium (Dovenetel) · Lavandula (Lavendel) · Leonurus · Lycopus · Marrubium · Melissa (Melisse) · Mentha (Munt) · Nepeta (Kattenkruid) · Ocimum (Basilicum) · Origanum (Marjolein) · Perovskia · Phlomis · Prunella (Brunel) · Renschia · Rosmarinus · Salvia (Salie) · Satureja (Bonenkruid) · Scutellaria (Glidkruid) · Stachys (Andoorn) · Teucrium (Gamander) · Thymus (Tijm) · Vitex · Westringia · ...
Tijm (Thymus) is een geslacht uit de lipbloemenfamilie (Lamiaceae). Het omvat kruidachtige of houtachtige planten met een zeer aromatische geur, die tot 30 cm hoog worden en in schijnkransen bloeien. De planten komen algemeen voor in het Middellandse Zeegebied en in Azië, en een drietal soorten komt ook in België en Nederland voor.
Timian (Thymus) er ei slekt i leppeblomfamilien med om lag 350 artar. Desse veks i Europa, Midt-Austen og Nord-Afrika Timian er ein dvergbusk som kan verta eit par desimeter høg.
Kryptimian (T. serpyllum) veks vilt i Noreg.
Vanleg timian (Thymus vulgaris) og sitrontimian vert mykje brukt som krydder. T. pseudolanuginosus og T. serpyllum eigner seg derimot ikkje som krydder, men er populære hagevekstar.
EIn nytter timian mellom anna til å smakssetja kjøt, supper og stuingar. I fransk matlaging blir urta mellom anna brukt i bouquet garni og i Herbes de Provence. Timian er også viktig i karibisk og i middelhavsmat. Den jordanske krydderblandinga zahtar inneheld timian.
Timian har også vore brukt som medisinplante, mellom anna mot hoste og sår hals. Planten inneheld stoffet thymol. Dette verkar antiseptisk.
Timian (Thymus) er ei slekt i leppeblomfamilien med om lag 350 artar. Desse veks i Europa, Midt-Austen og Nord-Afrika Timian er ein dvergbusk som kan verta eit par desimeter høg.
Kryptimian (T. serpyllum) veks vilt i Noreg.
Vanleg timian (Thymus vulgaris) og sitrontimian vert mykje brukt som krydder. T. pseudolanuginosus og T. serpyllum eigner seg derimot ikkje som krydder, men er populære hagevekstar.
EIn nytter timian mellom anna til å smakssetja kjøt, supper og stuingar. I fransk matlaging blir urta mellom anna brukt i bouquet garni og i Herbes de Provence. Timian er også viktig i karibisk og i middelhavsmat. Den jordanske krydderblandinga zahtar inneheld timian.
Timian har også vore brukt som medisinplante, mellom anna mot hoste og sår hals. Planten inneheld stoffet thymol. Dette verkar antiseptisk.
Timian er en gruppe aromatiske krydderurt-arter som kan bli opptil 40 cm høye. Den er hjemmehørende i Europa, Nord-Afrika og Asia.
Vanlig timian er et meget utbredt kjøkkenkrydder. Sitrontimian er også et populært krydder.
Derimot er Thymus pseudolanuginosus og Thymus serpyllum uegnet som krydder, men er populære hagevekster.
Timian benyttes gjerne til smakssetting av kjøtt, supper og stuinger. I det franske kjøkken er det en viktig bestanddel i en bouquet garni og i Herbes de Provence. Den benyttes også utstrakt i det vestindiske kjøkken. I Jordan inneholder krydderblandingen zahtar timian.
Denne botanikkrelaterte artikkelen er foreløpig kort eller mangelfull, og du kan hjelpe Wikipedia ved å utvide den. Timian er en gruppe aromatiske krydderurt-arter som kan bli opptil 40 cm høye. Den er hjemmehørende i Europa, Nord-Afrika og Asia.
Hasło w Wikisłowniku Macierzanka (Thymus L.) – rodzaj roślin z rodziny jasnotowatych (Lamiaceae). Obejmuje w zależności od ujęcia ok. 220[3] lub ok. 350 gatunków[4]. Występują w Europie (66 gatunków), północnej Afryce, w strefie umiarkowanego klimatu w Azji[5] (na wschodzie sięgając po Japonię)[4]. We florze Polski występuje 10 gatunków[6]. Rośliny te rosną najczęściej w nasłonecznionych murawach i zbiorowiskach krzewinkowych, w miejscach suchych, piaszczystych lub skalistych, często na terenach górskich. Popularnym gatunkiem w uprawie jest macierzanka tymianek stosowana jako przyprawa. Kilka innych gatunków uprawianych jest jako rośliny ozdobne[4].
W obrębie rodzaju wyróżnia się ok. 300[5]–350[4] gatunków, jednak według niektórych taksonomów wiele z nich należałoby raczej traktować jako taksony wewnątrzgatunkowe macierzanki piaskowej (Thymus serpyllum)[5].
Należy do rodziny jasnotowatych (Lamiaceae) Lindl., która jest jednym z kladów w obrębie rzędu jasnotowców (Lamiales) Bromhead z grupy astrowych spośród roślin okrytonasiennych[1].
Gromada okrytonasienne (Magnoliophyta Cronquist), podgromada Magnoliophytina Frohne & U. Jensen ex Reveal, klasa Rosopsida Batsch, podklasa jasnotowe (Lamiidae Takht. ex Reveal), nadrząd Lamianae Takht., rząd jasnotowce (Lamiales Bromhead), podrząd Lamiineae Bessey in C.K. Adams, rodzina jasnotowate (Lamiaceae Lindl.), plemię Thymeae Bartl., podplemię Thyminae Coss. & Germ., rodzaj macierzanka (Thymus L.)[7].
Macierzanka (Thymus L.) – rodzaj roślin z rodziny jasnotowatych (Lamiaceae). Obejmuje w zależności od ujęcia ok. 220 lub ok. 350 gatunków. Występują w Europie (66 gatunków), północnej Afryce, w strefie umiarkowanego klimatu w Azji (na wschodzie sięgając po Japonię). We florze Polski występuje 10 gatunków. Rośliny te rosną najczęściej w nasłonecznionych murawach i zbiorowiskach krzewinkowych, w miejscach suchych, piaszczystych lub skalistych, często na terenach górskich. Popularnym gatunkiem w uprawie jest macierzanka tymianek stosowana jako przyprawa. Kilka innych gatunków uprawianych jest jako rośliny ozdobne.
Thymus L. é um gênero botânico da família Lamiaceae, plantas nativas da Europa, norte da África e Ásia.[1]
Tomilho é o nome comum da erva aromática da espécie Thymus vulgaris. O tomilho é muito utilizado na culinária com base ou fusão com a cozinha europeia e mediterrânica. Por exemplo, ela é utilizada em sopas, assados, queijos aromatizados, molhos de salada (vinagretes), etc. Juntamente com orégão e gergelim forma a base do za'atar, tempero bastante prevalecente na culinária árabe.
O género possui cerca de 350 espécies, incluindo:
Thymus L. é um gênero botânico da família Lamiaceae, plantas nativas da Europa, norte da África e Ásia.
Tomilho é o nome comum da erva aromática da espécie Thymus vulgaris. O tomilho é muito utilizado na culinária com base ou fusão com a cozinha europeia e mediterrânica. Por exemplo, ela é utilizada em sopas, assados, queijos aromatizados, molhos de salada (vinagretes), etc. Juntamente com orégão e gergelim forma a base do za'atar, tempero bastante prevalecente na culinária árabe.
Cimbrul (Thymus) (din greacă veche θύμος thýmos) este un gen de plante din familia Lamiaceae, originar din regiuni mediteraneene și care cuprinde circa 48 de specii, erbacee, mai rar semilemnoase, adeseori aromatice și odorante[1].
Tulpina este culcată sau ascendentă, de cele mai multe ori patru-unghiulară. Frunzele sunt mici, întregi, liniare sau rotund-eliptice, lipsite de stipele, plane. Florile sunt hermafrodite, neregulate, dispuse în verticile, reunite în spic scurt, rar. Caliciul este persisistent, ovat, cu 10-13 nervuri, bilabiat, labiul superor lat, îndepărtat, cu trei dinți, cel inferior cu doi dinți. Corola cu tub cilindric, limbul bilabiat, labiul superior drept, emarginat, aproape plat, patru stamine distante în partea superioară, dintre care două mai lungi și două mai scurte, deseori exerte, rar mai scurte, drepte, iar cele inferioare pot fi concrescute. Ovar superior, două carpele, două loje false. Fructul este o nuculă glabră[1].
Se înmulțește prin semințe și prin divizare.
Se folosesc în parcuri și grădini, peluze, borduri, stâncări. Specia Thymus vulgaris se utilizează în industria farmaceutică și drept condiment.
Cuprinde circa 48 de specii.
Thymus altaicus
Thymus amurensis
Thymus bracteosus
Thymus broussonetii
Thymus caespititius
Thymus camphoratus
Thymus capitatus
Thymus capitellatus
Thymus carnosus
Thymus cephalotus
Thymus cherlerioides
Thymus ciliatus
Thymus cilicicus
Thymus cimicinus
Thymus comosus
Thymus comptus
Thymus curtus
Thymus disjunctus
Thymus doerfleri
Thymus glabrescens
Thymus herba-barona
Thymus hirsutus
Thymus hyemalis
Thymus inaequalis
Thymus integer
Thymus lanuginosus
Thymus leucotrichus
Thymus longicaulis
Thymus longiflorus
Thymus mandschuricus
Thymus marschallianus
Thymus mastichina
Thymus membranaceus
Thymus mongolicus
Thymus montanus
Thymus moroderi
Thymus nervulosus
Thymus nummularis
Thymus odoratissimus
Thymus pallasianus
Thymus pannonicus
Thymus praecox
Thymus proximus
Thymus pseudolanuginosus
Thymus pulegioides
Thymus quinquecostatus
Thymus richardii
Thymus serpyllum - este o sursă de nectar pentru albine
Thymus striatus
Thymus thracicus
Thymus villosus
Thymus vulgaris
Cimbrul (Thymus) (din greacă veche θύμος thýmos) este un gen de plante din familia Lamiaceae, originar din regiuni mediteraneene și care cuprinde circa 48 de specii, erbacee, mai rar semilemnoase, adeseori aromatice și odorante.
Glej besedilo.
Materina dušica (znanstveno ime Thymus) je rod trajnih zdravilnih polgrmičkov, ki zrastejo do približno 50 cm visoko. Izvira iz Sredozemlja.
Najpomembnejši proizvod iz timijana je eterično olje, ki vsebuje 50 % timola. Uporablja se pri vnetjih dihal, saj topi sluz. Uporablja se tudi za razkuževanje, kopeli, polive ...
Druga ljudska imena so: materna dušica, materin dušek, duša, babja dušica, bukvica, dušek, dušje, mačešica, materinka, timas, popovec, preprišč, prprišč, prežilka ...
Čas nabiranja je od junija do septembra.
Okrog 350 vrst, med drugim:
Materina dušica (znanstveno ime Thymus) je rod trajnih zdravilnih polgrmičkov, ki zrastejo do približno 50 cm visoko. Izvira iz Sredozemlja.
Najpomembnejši proizvod iz timijana je eterično olje, ki vsebuje 50 % timola. Uporablja se pri vnetjih dihal, saj topi sluz. Uporablja se tudi za razkuževanje, kopeli, polive ...
Druga ljudska imena so: materna dušica, materin dušek, duša, babja dušica, bukvica, dušek, dušje, mačešica, materinka, timas, popovec, preprišč, prprišč, prežilka ...
Čas nabiranja je od junija do septembra.
Timjansläktet (Thymus)[1][2] är ett släkte av kransblommiga växter. Timjan ingår i familjen kransblommiga.[1] och är ett växtsläkte med omkring 350 arter från tempererade bergstrakter i Europa och Asien. De är örter, halvbuskar eller buskar med smala, barrlika och aromatiska blad. En art, kryddtimjan (T. vulgaris) är en populär kryddväxt inom matlagning och används med fördel i lammrätter.
Timjan nämns redan på en sumerisk kilskriftstavla från 3 000 f.Kr., då som ett läkemedel. Egyptierna odlades växten, och där sades den kunna jaga bort onda andar. Timjan var sannolikt en av de första inhemska egyptiska örterna som användes vid balsamering, och den ingår i flera recept från 1550-talet f.Kr.[3]
I det antika Grekland och Rom användes timjan (någon av arterna i timjansläktet) som rökelseoffer, vinkrydda och till att smörja in de döda. I Grekland var växten helgad åt Afrodite, i Rom åt hennes motsvarighet Venus.[4]
Timjan finns upptagen i Europafarmakopén över läkemedel. Örten används främst som ett örtmedel, men även i så kallade homeopatiska läkemedel som då sägs lindra astmatiska besvär, ofta i kombination med andra örter, bl. a. belladonna. Timjan ingår även i örtteer som sägs lindra mag-tarmbesvär. Använd växtdel är blad och blommor.[5]
Thymus serpyllum
Thymus vulgaris
Wikimedia Commons har media som rör Thymus.
Wikispecies har information om Thymus.
Timjansläktet (Thymus) är ett släkte av kransblommiga växter. Timjan ingår i familjen kransblommiga. och är ett växtsläkte med omkring 350 arter från tempererade bergstrakter i Europa och Asien. De är örter, halvbuskar eller buskar med smala, barrlika och aromatiska blad. En art, kryddtimjan (T. vulgaris) är en populär kryddväxt inom matlagning och används med fördel i lammrätter.
Інші назви рослини — чабрець, богородична трава, чабер, чабрик, чепчик та ін[2].
Чебрець — багаторічний невисокий напівчагарничок з дрібним еліптичним листям і рожево-бузковими квітами, які цвітуть практично все літо. Насіння дозріває в липні–вересні.
В Україні трапляються 36 видів, зокрема найпоширеніші чебрець широколистий (Thymus pulegioides) і чебрець повзучий (Thymus serpyllum), які використовують як сировину для одержання тимолу.
У природі існує багато видів чебрецю (див. Список видів роду чебрець), відмінності між якими незначні як на вигляд, так і за вмістом у них діючих речовин. Всі вони мають цілющі властивості та використовуються народною медициною. В Україні зростає 36 видів чебрецю.[3]
Чебрець добре відомий у багатьох країнах, де його застосовують і як лікарський засіб, і як ароматну приправу до страв.
Молоді рослини використовуються під час соління огірків, маринування груш і яблук. Замінює корицю. Висушене листя чебрецю використовують на Кавказі як приправу до юшок, котлет, м'ясних бульйонів. У Польщі з чебрецю, маргарину, борошна, бульйону та сметани готують соус.[3]
Крім того, чебрець використовують в ритуальних діях і магії. Ароматний дим чебрецю в Древній Греції застосовували при проведенні богослужінь. На Русі в період святкування Успіння пресвятої Богородиці чебрецем прикрашали ікони Божої Матері. У багатьох країнах цю траву вважають символом родючості і плодючості, тому вінки з чебрецю надягали нареченим. До того ж, чебрець використовували як різні обереги і поміщали в ладанки, оскільки, на думку знахарів, він охороняє від пристріту, злих духів.
Сушений чебрець і препарати з нього продаються в аптеках. Це відмінний антисептичний, бактерицидний, протигіпертонічний, потогінний засіб, він має виражену заспокійливу, болезаспокійливу, ранозагоювальну, протисудомну, сечогінну дію. Застосовується при лікуванні невралгій і невритів, захворювань шлунково-кишкового тракту і сечостатевої системи. Завдяки наявності ефірних олій, чебрець широко використовують при лікуванні захворювань органів дихання й застуд.
Різні препарати та збори з чебрецем використовуються і офіційною медициною. Широкий спектр застосування чебрецю пов'язаний з тим, що в ньому крім ефірних олій міститься цілий спектр корисних речовин — флавоноїди, камідь, жири, дубильні речовини, смоли, гіркоти, олеонолова, тритерпенова, тимунова, урсолова, кавова, хінна, хлорогенна кислоти та ін. У незначних кількостях є вітаміни та мікроелементи.
Важливо, що кількість протипоказань у чебрецю невелика. Його не рекомендують застосовувати при вагітності, а при захворюваннях щитовидної залози, печінки, нирок, виразковій хворобі шлунку і дванадцятипалої кишки використовувати тільки після консультації з лікарем.
Відвари та настої чебрецю звичайно вживають у народній медицині при захворюванні дихальних шляхів, тощо.
Для використання в медичній практиці з чебрецю зазвичай готують настоянки, настої, відвари, екстракт і олійну настоянку. У деяких рецептах народної медицини використовується порошок із сухого листя або насіння. Його, наприклад, рекомендують давати вдихати хворим при непритомності. Препарати можна виготовляти як зі свіжого чебрецю, так і з сушеного.
Без попередньої обробки свіжий чебрець застосовується для лікування ран, виразок, шкірних захворювань. Для цього вживають подрібнену траву, яку накладають на уражені ділянки шкіри. Подібним же способом його використовують для зменшення набряків, болю і свербіння після укусів комах — бджіл, ос, оводів та ін. До речі, про таке застосування чебрецю писав ще Авіценна.
У довідниках з народної медицини можна знайти різні варіанти препаратів з чебрецю в залежності від захворювань, які передбачається ними лікувати. Для приготування настоянки зазвичай беруть столову ложку сухої трави або 2 ложки свіжої на склянку окропу, настоюють 1-2 години в щільно закритому посуді. Приймають по 1-2 столових ложки 3 рази на день до їди при лікуванні туберкульозу, бронхіальної астми, захворюваннях дихальних шляхів, бронхів і легенів, при невралгіях, неврозах, безсонні, запаленні нирок і сечового міхура, як сечогінний і загальнозміцнюючий засіб.
Для лікування захворювань органів дихання крім вживання всередину настоїв або відварів застосовують інгаляції. Найпростіший варіант — залити чебрець окропом і дихати парою. Але краще використовувати для цього олію чебрецю. При нежиті настоєм чебрецю промивають ніс, а при болях в горлі його використовують для полоскання. Настій покрапельно застосовують при захворюваннях очей. Олією або екстрактом чебрецю лікують герпес і запальні захворювання шкіри.
Ефірна олія чебрецю широко застосовується в ароматерапії, летючі речовини, що в ній містяться, мають антисептичну і тонізуючу дію, сприяють зменшенню головного і суглобового болю, зняттю напруги, гарному сну. Для цього можна за прикладом стародавніх жреців використовувати і дим тліючих рослин, але запах у диму досить специфічний. Інколи висушене листя і квіти чебрецю іноді кладуть у подушки або розміщують у головах.
У народній медицині чебрець здавна застосовували для лікування алкоголізму, вважається, що він сприяє виробленню стійкої відрази до спиртних напоїв. Для цього використовують настій, який готують із суміші 5 частин трави чебрецю і 1-2 частин полину гіркого (5 столових ложки сухої трави на 1 л окропу). Вживають по 1 столовій ложці 4 рази на день до їди. Курс лікування тривалий — не менше двох місяців.
Вважається, що препарати з чебрецем позитивно впливають на статеву функцію. Для лікування і профілактики простатиту та імпотенції в народній медицині використовують настої і олію чебрецю. Настої п'ють натще, а олію втирають в промежину. Для цього можна застосовувати і ванни з відваром чебрецю. Подібні ванни і компреси (припарки) з чебрецем застосовують і при шкірних хворобах, ревматизмі, вивихах, забоях, набряках.
Широко застосовується чебрець в косметології та кулінарії. Як прянощі його вживають при консервуванні, застосовують як приправу до м'ясних, рибних та овочевих страв, для приготування соусів. Самостійно або в різних зборах, чебрець використовується для заварювання чаю.
Для використання з лікувальною та кулінарною метою збирають наземну частину рослини — гілля з листям, квітами, насінням. Сушать чебрець у затіненому, добре провітрюваному місці.
Хімічний склад: ефірна олія (0.1—1 %) (до складу якої входять тимол (близько 30 %), борнеол, карвакрол (30—40 %)), терпінен, цимол, ліналоол, гіркоти, дубильні речовини (3.4—7.4 %), камедь, олеїнова й урсолова кислоти, барвники, флавоноїдні глікозиди, смоли, мінеральні солі.
Chi Cỏ xạ hương hay chi Bách lý hương (danh pháp khoa học: Thymus) là một chi chứa khoảng 350[1] loài cây thân thảo hay cây bụi nhỏ sống lâu năm, có hương thơm, cao tới 40 cm, thuộc họ Lamiaceae. Các thành viên trong họ này là bản địa của khu vực ôn đới châu Âu, Bắc Phi và châu Á. Thân của chúng nói chung nhỏ và cứng; lá thường xanh ở phần lớn các loài, mọc thành từng cặp đối, hình trứng, mép lá nguyên, nhỏ, dài 4–20 mm, thường có hương thơm. Hoa mọc thành cụm hình đầu, dày dặc ở đầu cành, với đài hoa không cân đối, môi trên 3 thùy, môi dưới sứt; đài hoa hình ống, dài 4–10 mm, màu trắng, hồng hay tía.
Tên gọi khoa học của chi này có nguồn gốc từ tiếng Hy Lạp cổ để chỉ một loại cây thân thảo có hương thơm nhưng không rõ là loài nào.
Hiện tại vẫn tồn tại một số sự lộn xộn trong việc phân loại và đặt tên khoa học của một số loài và Margaret Easter đã đề xuất một danh sách các từ đồng nghĩa cho các loài được gieo trồng cũng như các giống cây trồng[2].
Một vài thành viên trong chi được trồng làm cây gia vị hay cây cảnh, và nói chung chúng chỉ gọi đơn giản là cỏ xạ hương hay bách lý hương theo tên gọi của loài được biết đến nhiều nhất là Thymus vulgaris.
Các loài trong chi Thymus bị ấu trùng của một số loài côn trùng cánh vẩy trong bộ Lepidoptera (bướm và nhậy) phá hại, như Chionodes distinctella và Coleophora spp. như C. lixella, C. niveicostella, C. serpylletorum và C. struella.
Chi này có khoảng 350 loài, dưới đây là một số loài quan trọng.
Cỏ xạ hương chứa tới 0,1-0,6 % tinh dầu với thành phần cơ bản là thymol — tới 30 %[4] và carvacrol. Người ta cũng phát hiện một số hợp chất có tính chất thuộc da, chất có vị đắng, các khoáng chất, gôm, các sắc tố hữu cơ, các axít hữu cơ như axít ursolic và axít oleic. Các terpen không đáng kể.
Lá cỏ xạ hương được duùng làm gia vị trong ẩm thực, trong công nghiệp sản xuất rượu mùi và đồ hộp. Nó cũng là một thành phần của một công thức chế gia vị, gọi là Herbes de Provence[5], được nghĩ ra trong thập niên 1970.
Tinh dầu cỏ xạ hương được dùng làm chất tạo mùi cho một số loại hóa mĩ phẩm, như trong xà phòng, sáp, kem, thuốc đánh răng, cũng như trong công nghiệp dược phẩm. Nó cũng là một loại thực vật cung cấp mật và phấn hoa cho ong khá tốt. Khi được trồng làm cây cảnh nó hay được trồng trong các vườn hoa do nó có thời kỳ ra và nở hoa khá dài, mùi thơm dịu.
Từ thời tiền sử, một số dân tộc đã cho rằng cỏ xạ hương là loại cỏ diệu kì, không chỉ có khả năng làm người ta khỏe mạnh mà còn có khả năng cải tử hoàn sinh[cần dẫn nguồn]. Thimol, ban đầu được chiết ra từ cỏ xạ hương, cũng như nhiều chế phẩm khác từ các loài thực vật giàu chất này, được sử dụng như là thuốc tẩy giun, chất khử trùng và thuốc gây tê. Thuốc từ nước sắc và thuốc bột tán nhỏ được sử dụng trong y học cổ truyền dưới dạng gạc để băng bó [6] trong điều trị viêm rễ thần kinh hay viêm dây thần kinh tọa.
Trong dạng thuốc sắc và cao với mật ong nó "thanh lọc ngực và phổi", có khả năng làm giảm đờm và long đờm, làm dịu bệnh, dùng trong điều trị ho, viêm phế quản, viêm tiểu phế quản và viêm phổi, hay dùng trên đối tượng trẻ em[4]. Dịch chiết lỏng hay nước luộc từ lá cỏ xạ hương được dùng như là thuốc long đờm.
Thành phần Thymol và Carvacrol của cỏ xạ hương đang được nghiên cứu là có tính kháng viêm tốt, do ức chế các đáp ứng viêm theo các cơ chế khác nhau. Các nghiên cứu này được báo cáo trên các hội thảo, hội nghị quốc tế[7]. Trẻ em ở các nước Địa Trung Hải vẫn được sử dụng các sản phẩm của cỏ xạ hương khi mắc các bệnh viêm nhiễm đường hô hấp.
Thymol, với tính chất khử trùng tốt, là thành phần chính trong nước rửa miệng Listerine[8]. Cỏ xạ hương có tính kháng khuẩn, kháng virus khá tốt, có khả năng diệt và ức chế một số loại vi khuẩn gây viêm đường hô hấp ví dụ như Klebsiella pneumoniae dễ gây viêm phổi trên đối tượng trẻ nhỏ. Tinh dầu cỏ xạ hương cũng được dùng trong các liệu pháp điều trị bệnh phổi.
Cỏ xạ hương cũng tỏ ra hiệu quả khi dùng chống nấm móng tay[9]. Nó cũng có khả năng kích thích tiêu hóa. Khi dùng dễ ngâm trong nước tắm, nó có lợi cho điều trị các chứng bệnh thần kinh, tê thấp, viêm rễ thần kinh, các dạng phát ban ngoài da, các chứng bệnh liên quan tới khớp xương và cơ. Khi dùng làm thuốc bôi ngoài da, người ta sử dụng hỗn hợp có chứa tinh dầu cỏ xạ hương.Để dùng vào mục đích điều trị bệnh, người ta dùng các cành non có lá, được thu hoạch khi nở hoa rộ, loại bỏ các loại cỏ khác lẫn vào, đem phơi khô trong bóng râm với lớp dày 5–7 cm trên giấy hay vải, thường xuyên đảo cho khô đều. Sau đó đem đập vụn và rây để loại bỏ các cành to đã hóa gỗ. Bảo quản tại nơi khô và thoáng khí không quá 2 năm.
Chi Cỏ xạ hương hay chi Bách lý hương (danh pháp khoa học: Thymus) là một chi chứa khoảng 350 loài cây thân thảo hay cây bụi nhỏ sống lâu năm, có hương thơm, cao tới 40 cm, thuộc họ Lamiaceae. Các thành viên trong họ này là bản địa của khu vực ôn đới châu Âu, Bắc Phi và châu Á. Thân của chúng nói chung nhỏ và cứng; lá thường xanh ở phần lớn các loài, mọc thành từng cặp đối, hình trứng, mép lá nguyên, nhỏ, dài 4–20 mm, thường có hương thơm. Hoa mọc thành cụm hình đầu, dày dặc ở đầu cành, với đài hoa không cân đối, môi trên 3 thùy, môi dưới sứt; đài hoa hình ống, dài 4–10 mm, màu trắng, hồng hay tía.
Tên gọi khoa học của chi này có nguồn gốc từ tiếng Hy Lạp cổ để chỉ một loại cây thân thảo có hương thơm nhưng không rõ là loài nào.
Hiện tại vẫn tồn tại một số sự lộn xộn trong việc phân loại và đặt tên khoa học của một số loài và Margaret Easter đã đề xuất một danh sách các từ đồng nghĩa cho các loài được gieo trồng cũng như các giống cây trồng.
Một vài thành viên trong chi được trồng làm cây gia vị hay cây cảnh, và nói chung chúng chỉ gọi đơn giản là cỏ xạ hương hay bách lý hương theo tên gọi của loài được biết đến nhiều nhất là Thymus vulgaris.
Các loài trong chi Thymus bị ấu trùng của một số loài côn trùng cánh vẩy trong bộ Lepidoptera (bướm và nhậy) phá hại, như Chionodes distinctella và Coleophora spp. như C. lixella, C. niveicostella, C. serpylletorum và C. struella.
Ряд видов рода Тимьян (Thymus) применяется в парфюмерной и пищевой промышленностях.
Тимьян ползучий (Thymus serpyllum) и близкие к нему виды имеют также лекарственное значение.
Листья тимьяна используют как пряность в кулинарии, консервной и ликёро-водочной промышленностях.
Некоторые виды тимьяна входят в состав смеси приправ, известной как «прованские травы».
Стебли тимьяна вместе с листьями и цветками можно заваривать как чай.
Эфирное масло тимьяна применяют для отдушки косметических средств — туалетного мыла, губных помад, кремов, зубных паст, а также в фармацевтической промышленности.
Тимьян является хорошим летним медоносом.
Также тимьян (например, средиземноморский вид Тимьян обыкновенный (Thymus vulgaris)) широко используется как декоративное растение в садоводстве, в частности, для устройства альпинариев.
Тимьян с древности почитался как божественная трава, способная возвращать человеку не только здоровье, но и жизнь. Тимол, выделенный первоначально из тимьяна, а также многочисленные препараты из богатых им растений, применяют как противоглистное, дезинфицирующее и обезболивающее средство. Отвары и порошок в народной медицине применяют в виде повязок при радикулите, воспалении седалищного нерва. В виде отвара или мази на меду он «очищает грудь и лёгкие», способствует отхаркиванию и успокаивает боли. Тимьян способствует пищеварению. В виде ванн тимьян полезен при неврологических заболеваниях, радикулите, ревматизме, кожных сыпях, заболеваниях суставов, мышц. Как наружное средство для растирания используют смеси, содержащие эфирное масло тимьяна. Эфирное масло используют в терапии лёгочных заболеваний. Жидкий экстракт и отвар листьев используют в качестве отхаркивающего средства.
Для лечебных целей используют облиственные веточки тимьяна (трава чабреца). Траву растения собирают в период полного цветения, не выдёргивая с корнями, сушат на открытом воздухе в тени, расстилая слоем 5—7 см на бумаге или ткани, часто перемешивая. Затем обмолачивают и просеивают, чтобы удалить толстые деревянистые стебли. Хранят сырьё в сухом проветриваемом помещении 2 года.
В 2002 году группа ботаников дала новую классификацию рода Тимьян. Согласно их исследованиям, род насчитывает 214 видов, разнесённых по восьми секциям[5].
Некоторые виды:
Виды с неясным систематическим положением:
Наиболее распространён Тимьян ползучий (Thymus serpyllum L.) — на светлых местах в лесной зоне по сухим песчаным местам, сосновым борам; и Тимьян Маршалла (Thymus marschallianus Willd.) — в лесостепной и степной зонах по склонам, опушкам и полянам.
Тимьян красивенький (Thymus pulchellus Bluff & Fingerh.) занесён в Красную книгу России.
Тимьян Талиева (Thymus talijevii Klok. & Desiat.-Shost.) занесён в Красную книгу Республики Коми[6].
По данным The Plant List (2013 год)[7], род состоит из 315 видов.
Ряд видов рода Тимьян (Thymus) применяется в парфюмерной и пищевой промышленностях.
Тимьян ползучий (Thymus serpyllum) и близкие к нему виды имеют также лекарственное значение.
Листья тимьяна используют как пряность в кулинарии, консервной и ликёро-водочной промышленностях.
Некоторые виды тимьяна входят в состав смеси приправ, известной как «прованские травы».
Стебли тимьяна вместе с листьями и цветками можно заваривать как чай.
Эфирное масло тимьяна применяют для отдушки косметических средств — туалетного мыла, губных помад, кремов, зубных паст, а также в фармацевтической промышленности.
Тимьян является хорошим летним медоносом.
Также тимьян (например, средиземноморский вид Тимьян обыкновенный (Thymus vulgaris)) широко используется как декоративное растение в садоводстве, в частности, для устройства альпинариев.
Применение в медицинеТимьян с древности почитался как божественная трава, способная возвращать человеку не только здоровье, но и жизнь. Тимол, выделенный первоначально из тимьяна, а также многочисленные препараты из богатых им растений, применяют как противоглистное, дезинфицирующее и обезболивающее средство. Отвары и порошок в народной медицине применяют в виде повязок при радикулите, воспалении седалищного нерва. В виде отвара или мази на меду он «очищает грудь и лёгкие», способствует отхаркиванию и успокаивает боли. Тимьян способствует пищеварению. В виде ванн тимьян полезен при неврологических заболеваниях, радикулите, ревматизме, кожных сыпях, заболеваниях суставов, мышц. Как наружное средство для растирания используют смеси, содержащие эфирное масло тимьяна. Эфирное масло используют в терапии лёгочных заболеваний. Жидкий экстракт и отвар листьев используют в качестве отхаркивающего средства.
Заготовка сырьяДля лечебных целей используют облиственные веточки тимьяна (трава чабреца). Траву растения собирают в период полного цветения, не выдёргивая с корнями, сушат на открытом воздухе в тени, расстилая слоем 5—7 см на бумаге или ткани, часто перемешивая. Затем обмолачивают и просеивают, чтобы удалить толстые деревянистые стебли. Хранят сырьё в сухом проветриваемом помещении 2 года.
百里香属（学名：Thymus）是唇形科下的一属，包括大约350种[1]。在法国的普罗旺斯方言中，百里香也被称为Farigoule。La Farigoule也是马赛中央理工学院的铜管乐队的名字。
百里香为多年生灌木状芳香草本植物，最高约40厘米，生长在欧洲、北非和亚洲。一般是茎部窄细的常绿植物，茎带红色，匍匐地下，具不育枝和花枝；小叶（4－20毫米长）对生，全缘，呈椭圆状披针形；夏季开花，轮伞花序密集成头状，花萼不规则：上缘分三瓣，下缘裂开；花冠管状，4-10毫米长，呈白色、粉色或紫色；椭圆形小坚果。
百里香属的几类植物，特别是原产地中海地区的銀斑百里香（T. vulgaris），为欧洲烹饪常用香料，味道辛香，用来加在炖肉、蛋或汤中。应该尽早加入，以使其充分释放香气。希臘神話中，在特洛伊戰爭時，特洛伊城的守護神「維納斯」因為深受城裡士兵奮勇抵抗敵人的勇氣而感動流下眼淚，因此，百里香又有「維納斯之淚」的美稱。而百里香就被視為勇氣的象徵，所以中世纪经常用它赠给出征的骑士。百里香属植物還可防霉、防腐。可提煉百里香精油。
在大陸称为地椒、地花椒、山椒、山胡椒、麝香草等，产于西北地区。元朝的《居家必用事類全集》中，記有用百里香加入駝峰駝蹄调味。李时珍《本草纲目》记载：“味微辛，土人以煮羊肉食，香美。”
百里香属（学名：Thymus）是唇形科下的一属，包括大约350种。在法国的普罗旺斯方言中，百里香也被称为Farigoule。La Farigoule也是马赛中央理工学院的铜管乐队的名字。
他（約350種）
タイム (thyme) はシソ科イブキジャコウソウ属 (Thymus) の植物の総称で、およそ350種を数える。芳香を持つ多年生植物で、丈が低く草本にみえるが、茎が木化する木本である。
樹高40センチメートルほどの小低木で、ハーブの一種として知られる。原産はヨーロッパ、北アフリカ、アジアである。多くの種がケモタイプを持つ。日本ではタチジャコウソウ（立麝香草、コモンタイム、T. vulgaris）のことを一般にタイムと呼ぶことが多い。数ある品種の中でも、コモンタイム、シトラスタイム（レモンタイム）、ワイルドタイム(ヨウシュイブキジャコウソウ)が代表的な品種である[1]。
幹は一般的に細く、針金状のものもある。ほとんどの種は常緑で、4–20ミリメートルほどの卵形の葉は対をなして全体に並ぶ。花は頂部末端に集中し、萼は不均一で、上端は3つに裂け、下部はくぼんでいる。管状で長さ4–10ミリメートルの白、ピンク、または紫の花冠を持つ。
古代エジプトではミイラを作成する際の防腐剤として使われていたとされる。ギリシャ人は入浴時や神殿で焚く香として使っていた。ヨーロッパへのタイムの浸透は、それらを部屋を清めるのに用いていたローマ人によるものと考えられている。古代ギリシャではタイムは勇気を鼓舞すると信じられており、また、中世には悪夢を防ぎ安眠を助けるようにと枕の下に敷かれた。
中世、持ち主に勇気をもたらすと信じられていたことから、しばしば女性は騎士や戦士にタイムの葉を添えた贈り物をした。香料としても用いられ、来世への旅路を確実なものとするために葬儀の際に棺に入れられた。
肉類、スープ、シチューの香り付けにしばしば使われる。フランス料理ではブーケガルニやエルブ・ド・プロヴァンスに欠かせない食材の1つである。ケイジャン料理やカリブ料理にも広く用いられる。また、中東（マシュリク）の香味料「ザアタル」 (za'atar) の重要な成分である。また、ソーセージやサラミ、塩漬けの肉などの保存食にも用いられる。
タイムは、生であれ加熱調理後であれ、α-アミラーゼ、α-グルコシダーゼのいずれに対して、顕著な阻害作用を示し、糖尿病予防への可能性が示唆された[2]。
ハーブティーとして古くから飲まれていて、ニコラス・カルペパーは、悪夢にうなされる人に効くと書き残している。神経性の病気に良いという説がある。また、タイムから抽出されたエッセンシャルオイルは、消毒薬、歯磨き粉、うがい薬、石けんの香料などにも使われている[1]。
かつて、タイムはデザイナーフーズ計画のピラミッドで3群に属しており、3群の中でも、ハッカ、オレガノ、キュウリ、アサツキと共に3群の中位に属するが、癌予防効果のある食材であると位置づけられていた[3]。
タイムの精油の主成分はチモールとカルバクロールであり、その他シモール、シネオール、リナロール、モノテルペン、トリテルペン、フラボノイド、またローズマリー酸などのタンニンや、抗酸化剤としてはたらくビフェニルを含む。
タイムはキバガ科の Chionodes distinctella（Zeller）や ツツミノガ科 Coleophora 属の C. lixella Zeller, C. niveicostella Zeller, C. serpylletorum Hering および C. struella Staudinger などのガの幼虫の食草である。最後の3種はタイムのみしか摂食しない。
アサ · アンゼリカ · イノンド · イングリッシュラベンダー（英語版） · エパソーテ · オレガノ · カレーリーフ · クルマバソウ（英語版） · コショウソウ · コリアンダー (シアントロ) · シシリー · シソ · シソクサ（英語版） · ジンブー（英語版） · スイバ · セージ · セイボリー · タイバジリコ（英語版） · タイホーリーバジル · タイム · タラゴン · チャービル · チャイブ · ドクダミ · ナギナタコウジュ · バジル · パセリ · ヒソップ · ピペルアウリツム（英語版） · ベトナムコリアンダー（英語版） · ヘンルーダ · ボリビアンコリアンダー（英語版） · ボルド（英語版） · マジョラム · ミツバ · ミント · メキシカンコリアンダー (ロングコリアンダー)（英語版） · ルリジサ · レモンバーム · レモンバーベナ · レモンマートル · ローリエ · レモングラス · ローズマリー · ラベージ
アサフェティダ · アジョワン · アナルダナ · アニス · アムチュール (マンゴーパウダー) · アリゲーターペッパー · アレッポペッパー · イノンド · ウコン · オールスパイス · カイエンペッパー · カシア · ガジュツ · カラシナ · カホクザンショウ · カルダモン · キャラウェイ · クスノキ · クミン · クラチャイ · クローブ · クロガラシ · 黒カルダモン · ケシノミ · コクム · コショウ · ゴマ · コリアンダー · サッサフラス · サフラン · サルサパリラ · 塩 · シトラスピール シナモン · シヌスモーレ · ジュニパーベリー · ショウガ · 小ガランガル · シロガラシ · スペインカンゾウ · セリムグレイン · セロリ · タスマニアペッパー · タマリンド · チャロリー · 陳皮 · 唐辛子 · トウシキミ · トンカ豆 · ナツメグ · ナンキョウソウ · ニオイクロタネソウ · ニンニク · バーベリー · ゴルパー · バニラ · パプリカ · パラダイスグレイン · バンウコン · ヒッチョウカ · ヒハツ · ヒハツモドキ · フェヌグリーク · フェンネル · ブラジリアンペッパー · ブラッククミン · ブラックライム · ホースラディッシュ · マウラブチェリー · マラバスラム · メース · ラドゥニ · リツェアクベバ · ローズ · ワサビ
アドジカ · アドヴィエ · エルブ・ド・プロヴァンス · オールドベイシーズニング · カーメリスネリ · ガーリックソルト · ガラムマサラ · カレー粉 · キャトルエピス · クラブボイル · 五香粉 · ザーター · シーズンドソルト · 七味唐辛子 · ジャークスパイス · セイボリー · タビル · タンドリーマサラ · チャートマサラ · チャウンク · チュニジアンファイブスパイス · チリパウダー · バハラット · ハリッサ · バルバレ · ハワイジ · パンチフォロン · ファインハーブ · ブーケガルニ · ブクヌ · ペルシャード · マサラ · ミックススパイス · ミトミタ · レモンペッパー · パンプキンパイスパイス · レカードロジョ
백리향속(百里香屬, 학명: Thymus 티무스[*])은 꿀풀과의 속이다.
_BHL303640.jpg)
_(9298154145).jpg)
.JPG)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
.jpg)
_1.jpg)
.jpg)
.jpg)
.JPG)
