Misgurnus és un gènere de peixos actinopterigis de la família dels cobítids i de l'ordre dels cipriniformes.[2]
Formen part de la dieta asiàtica.[3]
Misgurnus és un gènere de peixos actinopterigis de la família dels cobítids i de l'ordre dels cipriniformes.
Die Schlammpeitzger oder Schlammbeißer (Misgurnus) sind eine Gattung der Schmerlen (Cobitidae). Regional werden sie auch Furzgrundel oder Gewitterfurzer genannt, weil sie Luft schlucken und diese bei Bedrohung über den Anus wieder abgeben. Die Grundfische haben einen langgestreckten, 20 bis 30 Zentimeter langen, im Querschnitt runden, mit kleinen Rundschuppen bedeckten Körper und eine abgerundete Schwanzflosse. Das unterständige Maul hat drei Paar Barteln am Ober- und zwei Paar am Unterkiefer. Sie leben in Europa und Asien in stehenden Gewässern und an den Ufern größerer Flüsse. Sie bevorzugen stark bewachsene Zonen mit Schlammgrund. Schlammpeitzger sind auch Darmatmer und können atmosphärische Luft verschlucken. Deshalb können sie auch in von längeren Hitze- oder Trockenperioden bedrohten Gewässern überleben. Die Larven der Schlammpeitzger ähneln mit ihren äußeren Kiemen den Larven der Schwanzlurche. Der heutige Bestand ist durch Trockenlegung von Flussmarschen, Sümpfen und Mooren stark gefährdet. Im Zuge von Besatzaktionen wurden teilweise asiatische Schlammpeitzger in deutsche Gewässer eingebracht.
Die Schlammpeitzger oder Schlammbeißer (Misgurnus) sind eine Gattung der Schmerlen (Cobitidae). Regional werden sie auch Furzgrundel oder Gewitterfurzer genannt, weil sie Luft schlucken und diese bei Bedrohung über den Anus wieder abgeben. Die Grundfische haben einen langgestreckten, 20 bis 30 Zentimeter langen, im Querschnitt runden, mit kleinen Rundschuppen bedeckten Körper und eine abgerundete Schwanzflosse. Das unterständige Maul hat drei Paar Barteln am Ober- und zwei Paar am Unterkiefer. Sie leben in Europa und Asien in stehenden Gewässern und an den Ufern größerer Flüsse. Sie bevorzugen stark bewachsene Zonen mit Schlammgrund. Schlammpeitzger sind auch Darmatmer und können atmosphärische Luft verschlucken. Deshalb können sie auch in von längeren Hitze- oder Trockenperioden bedrohten Gewässern überleben. Die Larven der Schlammpeitzger ähneln mit ihren äußeren Kiemen den Larven der Schwanzlurche. Der heutige Bestand ist durch Trockenlegung von Flussmarschen, Sümpfen und Mooren stark gefährdet. Im Zuge von Besatzaktionen wurden teilweise asiatische Schlammpeitzger in deutsche Gewässer eingebracht.
Misgurnus is a genus of true loaches found in Europe and Asia. The origin of the name Misgurnus comes from the Greek word miseo (to hate) and the Turkish gür (loud), a name given to them due to their habit of becoming very active during barometric pressure changes that occur during thunderstorms. The common names, weather loach or weatherfish, also derive from this behavior. Some species of misgurnus are eaten, mostly in Asia, and are also sold as pets in the aquarium trade. Their average size can range for 6 to over 12 inches.
There are currently seven recognized species in this genus:[1]
Misgurnus is a genus of true loaches found in Europe and Asia. The origin of the name Misgurnus comes from the Greek word miseo (to hate) and the Turkish gür (loud), a name given to them due to their habit of becoming very active during barometric pressure changes that occur during thunderstorms. The common names, weather loach or weatherfish, also derive from this behavior. Some species of misgurnus are eaten, mostly in Asia, and are also sold as pets in the aquarium trade. Their average size can range for 6 to over 12 inches.
Misgurnus es un género de pez de la familia Cobitidae en el orden Cypriniformes.[1]
Misgurnus est un genre de poissons téléostéens de la famille des Cobitidae et de l'ordre des Cypriniformes. Misgurnus est un genre de loches d'Europe et d'Asie. Communément appelé "loches météorologiques", ils sont couramment consommés en Asie, tandis que certains ont trouvé leur place dans en aquariophilie et sont donc vendus comme animaux de compagnie. L'origine du nom Misgurnus vient du mot grec miseo = à la haine (haïr, détester) et du mot turc gur = tonnerre, un nom donné en raison de leur habitude à devenir très actifs pendant les changements de pression barométrique qui se produisent lors des orages.
Selon FishBase (07 juillet 2015)[1]:
Misgurnus est un genre de poissons téléostéens de la famille des Cobitidae et de l'ordre des Cypriniformes. Misgurnus est un genre de loches d'Europe et d'Asie. Communément appelé "loches météorologiques", ils sont couramment consommés en Asie, tandis que certains ont trouvé leur place dans en aquariophilie et sont donc vendus comme animaux de compagnie. L'origine du nom Misgurnus vient du mot grec miseo = à la haine (haïr, détester) et du mot turc gur = tonnerre, un nom donné en raison de leur habitude à devenir très actifs pendant les changements de pression barométrique qui se produisent lors des orages.
Vijūnai (lot. Misgurnus, angl. Mud loaches, vok. Schlammpeitzger) - vijūninių (Cobitidae) šeimos žuvų gentis.
Vijūnai (lot. Misgurnus, angl. Mud loaches, vok. Schlammpeitzger) - vijūninių (Cobitidae) šeimos žuvų gentis.
Misgurnus is een geslacht van straalvinnige vissen uit de familie van de modderkruipers (Cobitidae).
Misgurnus is een geslacht van straalvinnige vissen uit de familie van de modderkruipers (Cobitidae).
Misgurnus er en slekt av smerlinger.
Én art, dynnsmerling, finnes i Europa. De andre seks artene er utbredt i Øst-Asia fra Amur og Sakhalin i nord til det nordlige Vietnam i sør.
Misgurnus er en slekt av smerlinger.
Én art, dynnsmerling, finnes i Europa. De andre seks artene er utbredt i Øst-Asia fra Amur og Sakhalin i nord til det nordlige Vietnam i sør.
Multimedia w Wikimedia Commons Misgurnus – rodzaj ryb karpiokształtnych z rodziny piskorzowatych (Cobitidae). W Polsce występuje piskorz.
Gatunki zaliczane do tego rodzaju[2]:
Gatunkiem typowym jest Cobitis fossilis (M. fossilis).
Misgurnus anguillicaudatus
Misgurnus – rodzaj ryb karpiokształtnych z rodziny piskorzowatych (Cobitidae). W Polsce występuje piskorz.
Misgurnus é um gênero da família Cobitidae.[1]
Широко розповсюджений у прісних водоймах Європи, але відсутній на Піренейському півострові, в Італії, Греції, Англії, Скандинавії, в басейні Північного Льодовитого океану, в Криму та на Кавказі; в басейні Амура представлений підвидом. Крім того зустрічається у Південній та Східній Азії.
Довжина до 30 см, вага 25-40 г, іноді більше. Тіло подовжене, попереду майже циліндричне, позаду дещо сплюснуте, вкрите дрібною лускою. Голова невелика, біля роту 10 вусиків. Очі маленькі, жовтого кольору. Плавці закруглені, з темними плямами.
В'юни — придонні мешканці стоячих водойм, відносяться до лімнофілів. Можуть жити у водоймах, які непридатні для інших видів риб, бо гарно переносять дефіцит кисню. Це пояснюється тим, що в'юни можуть дихати не тільки зябрами, але й заднім відділом кишечника, який густо оплетений капілярами. Для цього риба час від часу підіймається на поверхню води та ковтає повітря, яке пропускає через кишечник (цим пояснюється писк риби, яку витягнули з води) . Ця властивість дає змогу в'юнам можливість виживати у водоймах, що повністю пересихають. При цьому риби занурюються глибоко у мул (на 1—2 м) та впадають у сплячку, доки у водоймі не з'явиться вода.
Найактивніші риби вночі та ввечері. Тримаються біля дна, або занурюються у мул, полюючи різноманітних дрібних безхребетних. Знищують велику кількість личинок комарів. Можуть поїдати ікру інших видів риб. Водоймою переміщуються мало.
Статевої зрілості досягає у віці 3 років. Нерест відбувається у квітні — травні, біля берегів в густих заростях підводної рослинності. Самка відрізняється великою плодючістю. Ікринки великі, діаметром 1,7-1,9 мм, з тонкою оболонкою, прикріплюються до рослин. Личинки, що проклюнулись, утримуються на рослинах та живляться вмістом жовткового мішка. Мають ниткоподібні зовнішні зябра, оскільки живуть, як правило, в умовах дефіциту кисню. З часом зовнішні зябра зникають.
В Україні не мають великого промислового значення. Використовуються рибалками як наживка для хижих видів риб. В деяких країнах Азії (наприклад у Японії) смакові якості риби високо цінуються, внаслідок чого її спеціально вирощують. Також в'юнів тримають у акваріумах як "живих барометрів". Вони відчувають зміну атмосферного тиску та починають при цьому дуже часто підійматись до поверхні води. У наукових лабораторіях в'юнів використовують як тест-об'єкт для фізіологічних досліджень, зокрема для дослідження активності гонадотропних гормонів гіпофізу. У водоймах поїдають у досить великих кількостях ікру інших риб, зокрема цінних промислових видів, та наносять цим шкоду.
Misgurnus anguillicaudatus
Misgurnus buphoensis
Misgurnus fossilis
Misgurnus mizolepis
Misgurnus mohoity
Misgurnus nikolskyi
Misgurnus tonkinensis
Misgurnus là một chi cá trong họ cá Cobitidae thuộc bộ cá chép mỡ phân bố từ châu Âu đến châu Á. Chúng được cho là nhạy cảm với sự thay đổi của thời tiết, thay đổi áp suất không khí. Khi sắp có giông bão, chúng phản ứng lại bằng các hành động khác lạ như bơi lung tung hay dựng đứng thẳng trong nước bằng đuôi.
Hiện hành có 07 loài được ghi nhận trong chi này:[1]
Bài viết liên quan Bộ Cá chép (Cypriniformes) này vẫn còn sơ khai. Bạn có thể giúp Wikipedia bằng cách mở rộng nội dung để bài được hoàn chỉnh hơn. Misgurnus là một chi cá trong họ cá Cobitidae thuộc bộ cá chép mỡ phân bố từ châu Âu đến châu Á. Chúng được cho là nhạy cảm với sự thay đổi của thời tiết, thay đổi áp suất không khí. Khi sắp có giông bão, chúng phản ứng lại bằng các hành động khác lạ như bơi lung tung hay dựng đứng thẳng trong nước bằng đuôi.
Вьюны (лат. Misgurnus) — род пресноводных рыб отряда карпообразных (Cypriniformes). Обычная длина — 15—18 см, некоторые виды достигают 30 см. Вьюны имеют удлинённое тело, покрытое мелкой, но хорошо заметной чешуей. Рот окаймлён 10—12 усиками, хвостовой плавник закруглён. Подглазничный шип скрыт глубоко под кожей и не функционирует. У самцов в отличие от самок второй луч грудного плавника удлинён и утолщён, по бокам тела за спинным плавником имеется утолщение, образованное жировой тканью.
Вьюны обитают во внутренних водоёмах Европы, Южной и Восточной Азии. Половой диморфизм сильнее выражен у видов, обитающих в водоёмах Юго-Восточной Азии. К этому роду относится несколько видов, распространённых в Средней и Восточной Европе, бассейне Амура, на Сахалине, в восточной части Монголии, Китае, Корее, Японии, на острове Хайнань, в бассейне Иравади, на Калимантане.
Вьюны выступают в роли модельных объектов в лабораторных исследованиях, а также активно используются в пищу населением Азии.
Вьюн предпочитает тихую воду с тинистым дном[2]. Обитает в медленно текущих речках и ручьях, тихих заводях больших рек, глухих протоках, заиленных прудах и озёрах. В засушливое время вьюн зарывается во влажную тину, остающуюся на дне высохших ручьёв и прудов, где пережидает засуху. Питается червяками, личинками насекомых, мелкими двустворчатыми моллюсками и даже илом[2].
Вьюны (лат. Misgurnus) — род пресноводных рыб отряда карпообразных (Cypriniformes). Обычная длина — 15—18 см, некоторые виды достигают 30 см. Вьюны имеют удлинённое тело, покрытое мелкой, но хорошо заметной чешуей. Рот окаймлён 10—12 усиками, хвостовой плавник закруглён. Подглазничный шип скрыт глубоко под кожей и не функционирует. У самцов в отличие от самок второй луч грудного плавника удлинён и утолщён, по бокам тела за спинным плавником имеется утолщение, образованное жировой тканью.
미꾸리속은 잉어목 미꾸리과의 한 속이다. 미꾸리속에는 미꾸라지와 미꾸리가 속하는데, 둘 다 중요한 식량이 된다. 수족관에서도 많이 기르며, 주로 노란색이며 올리브색도 있다. 30cm까지 자랄 수 있으며, 잡식성이다. 몸이 점액으로 덮여 있어서 물 밖에서도 시간을 조금 보낼 수 있으며, 수족관에서 튀어나온 미꾸리속 물고기들을 다시 넣으면 살아난다는 말이 있다.
미꾸리속 물고기들은 주로 자신을 길러주는 사람을 알아보며, 손으로 만질수도 있게 해준다.[출처 필요] 그러나 미꾸리속 물고기들은 작은 물고기들 에게는 사나워 지며, 잡아먹을 수도 있다. 은신처가 필요하며, 일정시간동안 '사라졌다가', 다시 커진 채로 나타날 수 있다. 미꾸리속 물고기들은 바닥재를 파고 들어가기 좋아하며, 달팽이들을 먹어치워 사랑받고 있으나, 달팽이의 번식을 막을 정도로 빨리 잡아먹지는 못한다. 물의 농도는(pH) 6.5~8.0 이 적당하며, 적어도 3마리 넘게 길러야 하는데, 왜냐하면 쉴 때 서로 붙어있는걸 좋아하기 때문이다.
