Smrk Glehnův (Picea glehnii) je druh jehličnatého stromu původem z východní Asie. Byl pojmenován po ruském botanikovi německého původu Peteru von Glehnovi (rusky: Пётр Петрович Глен).
Jedná se o strom, který dorůstá až 30 m výšky a průměru kmene až 1 m.[2] Borka je šedohnědá.[2] Větvičky mají červenohnědou barvu, jsou rýhované a hustě hnědě pýřité. Jehlice jsou temně zelené, na průřezu čtverhranné, asi 0,8−1,2 cm dlouhé a asi 1 mm široké, na vrcholu zašpičatělé.[2] Samičí šišky jsou červenopurpurové, za zralosti pak hnědé, válcovité, asi 3–5 cm dlouhé a asi 2–2,5 cm široké. Šupiny samičích šišek jsou za zralosti okrouhlé až obvejčité, asi 8–10 mm dlouhé a stejně tak široké.[2]
Smrk Glehnův je přirozeně rozšířen v Japonsku, a to v severní části ostrova Honšú a na ostrově Hokkaidó, dále se vyskytuje na Kurilských ostrovech a v jižní části ostrova Sachalin.[2][3] Smrk Glehnův je poměrně odlišný od jiných východoasijských smrků a příbuzensky má blíže ke severoamerickým druhům Picea rubens a smrku černému (Picea mariana).
Smrčiny s dominancí smrku Glehnova patří do třídy Vaccinio-Piceetea, svazu Piceion jezoensis. Jsou rozlišovány dvě asociace, a to Piceetum glehnii and Lysichito-Piceetum glehnii..[4] Také smrčiny s dominancí smrku Glehnova jsou ovlivňovány přírodními procesy, jako je např. vítr, který vytváří polomy. Jsou známy i kůrovcové kalamity v těchto smrčinách, které mnohdy navazují právě na rozsáhlé polomy. Tyto kalamity způsobuje např. druh kůrovce známý i z České republiky, Ips typographus, zde je rozlišována forma japonicus. Například rozsáhlá kalamita na porostech smrku ajanského i smrku Glehnova byla zaznamenána mezi léty 1983 a 1986 na ostrově Hokkaidó.[5]
Využíván v místě původu díky svému kvalitnímu dřevu.[3] Ve střední Evropě se s ním setkáme jen vzácně v arboretech, např. v Průhonicích.[6]
Obrázky, zvuky či videa k tématu smrk Glehnův ve Wikimedia Commons
Smrk Glehnův (Picea glehnii) je druh jehličnatého stromu původem z východní Asie. Byl pojmenován po ruském botanikovi německého původu Peteru von Glehnovi (rusky: Пётр Петрович Глен).
Die Sachalin-Fichte (Picea glehnii) ist eine Art aus der Familie der Kieferngewächse (Pinaceae). Sie ist im östlichen Russland sowie in Japan heimisch.
Die Sachalin-Fichte wächst als immergrüner Baum, der Wuchshöhen von bis zu 30 Metern und Brusthöhendurchmesser von bis zu 1 Meter erreichen kann. Die graubraune Borke ist gefurcht und blättert in Schuppen ab. Die rotbraune, gerillte Zweigrinde ist dicht mit bräunlichen, flaumigen Haaren besetzt.[1]
Die dunkelgrünen Nadeln stehen an 0,6 bis 0,7 Millimeter langen Pulvini. Die ledrigen Nadeln sind bei einer Länge von 0,8 bis 1,2 Zentimeter und einer Breite von etwa 0,1 Zentimeter viereckig geformt. Ihre Spitze ist zugespitzt. Auf der Nadeloberseite befinden sich zwei deutlich erkennbare, weiße Stomatabänder. Die zwei Stomatabänder auf der Nadelunterseite sind unauffällig und nur schwer erkennbar. Jede Nadel weist zwei Harzkanäle auf.[1]
Die Sachalin-Fichte ist einhäusig-getrenntgeschlechtig (monözisch) und die Blütezeit liegt im Juni. Die rotbraunen männlichen Blütenzapfen stehen an einem etwa 0,2 Zentimeter langen, dünnen Stiel und sind bei einer Länge von 0,7 bis 1,4 Zentimeter und einer Dicke von rund 0,4 Zentimetern zylindrisch geformt. Die halbsitzenden Zapfen sind bei einer Länge von 3 bis 5 Zentimetern und einer Dicke von 2 bis 2,5 Zentimetern zylindrisch geformt. Sie sind anfangs dunkel rot-violett und verfärben sich zur Reife im September hin braun. Die zahlreichen, holzigen Zapfenschuppen sind kugel- bis verkehrt eiförmig und werden 0,8 bis 1 Zentimeter lang und ebenso breit. Ihre Basis läuft keilförmig zu. Die hellbraunen, verkehrt eiförmigen Samen werden etwa 3 Millimeter lang und rund 1,5 Millimeter breit. Sie haben einen verkehrt-eiförmigen, hellbraunen Flügel, welcher 5 bis 6 Millimeter lang und 3 bis 4 Millimeter breit ist.[1]
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 24.[1]
Das natürliche Verbreitungsgebiet der Sachalin-Fichte liegt im östlichen Russland sowie in Japan. In Russland umfasst es den südlichen Teil von Sachalin sowie die Inselkette der Kurilen. In Japan findet man die Art auf den Kurilen, auf Hokkaidō sowie im nördlichen Teil von Honshū.[1]
Die Sachalin-Fichte gedeiht von Seehöhe bis in Höhenlagen von 1600 Metern.[1]
Sie wird in der Roten Liste der IUCN als „nicht gefährdet“ eingestuft. Es wird jedoch darauf hingewiesen, dass eine erneute Überprüfung der Gefährdung notwendig ist.[2]
Die Sachalin-Fichte wird als Ziergehölz gepflanzt.[3]
Picea glehnii wird innerhalb der Gattung der Fichten (Picea) der Untergattung Picea, der Sektion Picea, der Untersektion Marianae und der Serie Rubentes zugeordnet.
Die Erstbeschreibung als Abies glehnii erfolgte 1868 durch Karl Friedrich Schmidt in "Reisen im Amur-Lande und auf der Insel Sachalin im Auftrage der Kaiserlich-Russischen Geographischen Gesellschaft ausgeführt", Seite 176–177.[4] Maxwell Tylden Masters überführte die Art als Picea glehnii im Jahr 1880 in der Zeitschrift The Gardeners’ Chronicle, new series, Band 13, Seite 300 in die Gattung Picea. Das Artepitheton glehnii ehrt den deutsch-baltischen Botaniker Peter von Glehn, welcher die Art entdeckte.[4] Ein Synonym für Picea glehnii (F. Schmidt) Mast. ist Pinus glehnii (F. Schmidt) Voss.[5]
Die Art wird in bis zu zwei Formen unterteilt:[5]
Die Sachalin-Fichte (Picea glehnii) ist eine Art aus der Familie der Kieferngewächse (Pinaceae). Sie ist im östlichen Russland sowie in Japan heimisch.
Picea glehnii, the Sakhalin spruce[2][3] or Glehn's spruce, is a species of conifer in the family Pinaceae. It was named after a Russian botanist, taxonomist, Sakhalin and Amur river regions explorer, geographer and hydrographer Peter von Glehn[4] (1835—1876), the person who was the first to describe this conifer. In Japan people call this tree アカエゾマツ, which means “red spruce”.
The spruce's natural habitat is situated on Hokkaido Island. It also appears on Mount Hayachine of the Kitakami range in the Northern part of Honshu (Iwate prefecture), as well as in the Southern part of Russian island Sakhalin (along Aniva Bay, in the Mereya river valley, near Bolshoye Vavaiskoye lake and Busse lagoon). The tree also grows on Southern Kuril Islands (Kunashir, Shikotan and Southern Iturup).
Glehn's spruce grows within the range of 0 to 1600 meters above sea level in low places and on cold and excessively wet soil on rocky subsoil.
The tree has thick cone-shaped branches with a trunk of about 62–73 centimeters in diameter. Spruces on Sakhalin grow as high as 17 meters, while some specimens growing on Japanese mountains are even 30 meters tall. Old trees’ bark is scaly and placoid and is colored in chocolate brown (this is the feature that distinguishes this species from others). Young sprouts are usually orange or wine red, haired in grooves and on stalk 1 millimeter in length. The buds are usually 3–7 millimeters long, nearly 5 millimeters wide and have a conical or ovoid form. The color of buds is reddish brown and they are slightly covered with resin. Their scales are triangle- or trigonal-shaped with a long awl-like tip.
The tree's needles are about 10 millimeters long and 2,5 millimeters wide. They are four-sided and a bit curved, mature trees have blunt needles, while young ones have pointed bluish-green ones. When a needle is rubbed, it smells harsh.
The cone has an oblong ovoid or oval form with almost flat base. It is 2–4 centimeters thick and 3,6–8,7 centimeters long. Its color is purple or green, brown and dark-red when mature with inversely ovoid seed scale and dark-red and brown base. The light-brown seeds are 2–2,4 centimeters long with yellowish orange wings which are 2–3 times longer than the seed itself.
The tree is shade and frost tolerant. In planting it is well matched with Dahurian larch.
The tree makes a Picea × nothohybrid with Yezo spruce (Picea jezoensis).
The spruce is included into the Red Book of Sakhalin region, it is also kept under protection in Japanese national parks, especially in the area of Honshu Island.
{{cite web}}: External link in |publisher=Picea glehnii, the Sakhalin spruce or Glehn's spruce, is a species of conifer in the family Pinaceae. It was named after a Russian botanist, taxonomist, Sakhalin and Amur river regions explorer, geographer and hydrographer Peter von Glehn (1835—1876), the person who was the first to describe this conifer. In Japan people call this tree アカエゾマツ, which means “red spruce”.
Picea glehnii es una especie de conífera perteneciente a la familia Pinaceae. Se encuentran en Japón y Rusia.
Es un árbol con la corona piramidal que alcanza los 25-35 metros de altura con hojas lineales de color verde. Las semillas en una piña cilíndrica.
Picea glehnii fue descrita por (F.Schmidt) Mast. y publicado en The Gardeners' Chronicle, new series 13: 300. 1880.[2]
Picea; nombre genérico que es tomado directamente del Latín pix = "brea", nombre clásico dado a un pino que producía esta sustancia[3]
glehnii: epíteto nombrado en honor del botánico ruso Peter von Glehn.
Picea glehnii es una especie de conífera perteneciente a la familia Pinaceae. Se encuentran en Japón y Rusia.
Glehni kuusk (Picea glehnii) on männiliste sugukonda kuuse perekonda kuuluv igihaljas okaspuu.
Kuusk on nime saanud Eestis sündinud baltisaksa botaaniku Peter von Glehni (1835–1876) järgi, kes leidis Glehni kuuse Sahhalini saarelt 1861. aastal koos liigi esmakirjeldaja Friedrich Schmidtiga (1832–1908) Ida-Aasia ekspeditsiooni ajal.[3]
Puu kasvab 30–40 (50) m kõrguseks. Tüvi on sirge ja suhteliselt peenike, 0,6–0,7 (1,5) m. Tüve koor on hallikaspruun, lõhenenud ja kestendav. Oksad on lühikesed, horisontaalsed või rippuvad.[4]
Pungad on punakaspruunid ja vaigused. Võrsed on esimesed paar aastat punakaspruunid, hiljem tumepruunid, tihedalt pruunide karvakestega kaetud. Okkad on üsna lühikesed, 0,6–1,2 (1,5) cm pikkused, läikivrohelised, terava tipuga, neljatahulised, kõikidel külgedel on 3–5 õhulõherida[4], kahe vaigukäiguga.
Isasõisikud on punakaspruunid, silinderjad, 7–14 mm pikkused[5]. Käbid on silinderjad, 4–6 (8) cm pikkused, mõlemast otsast ümarad, noorelt sinakaspunased, valminult läikivpruunid. Seemnesoomuste servad on ümarad ja ebaühtlaselt hambulised[4]. Seemned on helepruunid, umbes 3 mm pikad, 5–6 mm pikkuse tiivakesega. Seemne mass on keskmiselt 3 mg[6].
Glehni kuusk õitseb mais-juunis, seemned valmivad oktoobris. Puu suudab alumiste okste juurdumisega ka vegetatiivselt paljuneda.[6]
Glehni kuuse levila paikneb Kirde-Aasia saartel: Sahhalini lõunaosas, Lõuna-Kuriilidel (Iturupil, Kunaširil ja Šikotanil), Hokkaidol ja isoleerituna Honshū kirdeosas Hayachine mäe nõlvadel. Kasvukoha kõrgus on 0–1650 m üle merepinna. Suurimad isendid kasvavad Hokkaido keskosa mägedes metsa ülapiiril. Glehni kuusk kasvab vulkaanide nõlvadel, rabades, liivaluidetel ja solfataaride ümbruses.[6]
Loodusliku levila keskmine õhutemperatuur on +3,8...+8,5 °C ning keskmine sademete hulk on 800...1500 mm[6]. Sademeid esineb märkimisväärselt kogu aasta jooksul, rohkem aasta teises pooles ja eriti rohkesti augustis-septembris.
Kasvupinnaseks on peamiselt leedemuld (rohttaimedeta okasmetsa happeline muld, milles huumushorisont puudub või selle paksus on alla 5 cm), turvasmuld ja savimuld. Muldade lähtekivimitest on esindatud andesiit, graniit, basalt, lipariit, kiltkivi, liivakivi, konglomeraat ja kristalne kilt. Kasvupinnas võib olla kuiv, parasniiske või veega küllastunud.[6]
Glehni kuuse looduslikku levilat iseloomustavad rasked kasvutingimused: kuivad mäenõlvad, soode ümbruse kõdurohke pinnas ja vulkaanide nõlvad metsa ülapiiril. Vulkaanilistel ja soostunud aladel kasvab Glehni kuusk puhtpuistuna, mujal segametsades. Glehni kuusk on üldjuhul domineeriv puuliik oma levila kõrgustel 5–1460 m. Seguliikidena esinevad temaga koos sahhalini nulg (Abies sachalinensis), kivikask (Betula ermanii), ajaani kuusk (Picea jezoensis), Tschonoski vaher (Acer tschonoskii), kollane vaher (Acer ukurunduense), suuretiivaline kikkapuu (Euonymus macropterus), lühiviljaline rodo (Rhododendron brachycarpum ), sahhalini pihlakas (Sorbus commixta) jt. Alusmetsas domineerib sageli viietolmukaline mensiisia (Menziesia pentandra).[6]
Loomadest võib Glehni kuusikutes kohata tähnikhirve (Cervus nippon), punaoravat (Sciurus vulgaris), siberi vöötoravat (Tamias sibiricus), punarebast (Vulpes vulpes) ja pruunkaru (Ursus arctos), lindudest jaapani punarindu (Erithacus akahige), jaapani raati (Prunella rubida), leevikest (Pyrrhula pyrrhula), pöialpoissi (Regulus regulus) ja sinisaba (Tarsiger cyanurus).
Glehni kuusikud on püsinud oma kasvupiirkondades küllaltki stabiilselt, vaid Sahhalini lõunaosas raiuti neid 20. sajandi alguses intensiivselt.[6]
Glehni kuuse puit on heleda tooniga, ilusa tekstuuriga ja hinnatud ehitusmaterjal (rohkem kui samas kasvav ajaani kuusk). Puitu kasutatakse ehituskonstruktsioonide, muusikainstrumentide, tselluloosi jm valmistamisel. Puid kasvatatakse ilupuuna aedades, parkides, maastike haljastamisel ja väikeste okaste tõttu ka bonsaina. Ta võib kasvada väga happelisel ja aluselisel pinnasel, kasvukoht peaks olema valgusküllane või poolvarjus. Noored okkad on C-vitamiinirikkad ja nendest saab valmistada värskendavat teed. Toitude valmistamisel kasutatakse ka kuivatatud kambiumist valmistatud pulbrit, mida lisatakse suppide ja muude toitude paksendamiseks.[7]
Eelmise sajandi keskpaigas Eestisse introdutseeritud Glehni kuusk oli meil algselt üsna külmakartlik ja katsetused ei andnud häid tulemusi[4]. Tõenäoliselt kasvatati puid seemnetest, mis pärinesid levila soojemast osadest. Samas saab levila kõrgemas osas, kus on külmemad talved, kasvavaid Glehni kuuski edukalt kasvatada ka meil, kuid seda on tehtud vähe. Ta talub talvel külma kuni –29...–34 °C[8] ja kasvab nii kuivadel kui ka veega küllastunud muldadel. Tänapäeval saab neid vaadata Agali arboreetumis Järvseljal ja Tallinna Botaanikaaias.[9]
Glehninkuusi (Picea glehnii) on sinisävyinen havupuu, jota kasvaa luonnonvaraisena Hokkaidolla, Sahalinilla ja Kuriilien eteläosissa.[2] Toisin kuin euroopankuusi, se on pioneeripuu, joka voi olla avoimen paikan esimerkiksi hakkuuaukion tai metsäpalon jättämän aukon ensimmäinen puulaji.[3]
Glehninkuusi kasvaa 5-20 metriä korkeaksi, joskus jopa 30-metriseksi. Sen neulaset ovat toisesta vuodesta alkaen sinisävyiset, joten ensimmäisen kesän vuosikasvaimet erottuvat kirkkaamman vihreinä.
Glehninkuusi (Picea glehnii) on sinisävyinen havupuu, jota kasvaa luonnonvaraisena Hokkaidolla, Sahalinilla ja Kuriilien eteläosissa. Toisin kuin euroopankuusi, se on pioneeripuu, joka voi olla avoimen paikan esimerkiksi hakkuuaukion tai metsäpalon jättämän aukon ensimmäinen puulaji.
Glehninkuusi kasvaa 5-20 metriä korkeaksi, joskus jopa 30-metriseksi. Sen neulaset ovat toisesta vuodesta alkaen sinisävyiset, joten ensimmäisen kesän vuosikasvaimet erottuvat kirkkaamman vihreinä.
Épicéa de Sakhaline
Picea glehnii est une espèce de conifère de la famille des Pinacées[1]. Ce conifère est originaire de l'Asie du Nord-Est.
Picea glehnii peut mesurer jusqu'à 30 mètres de haut, voire 40 mètres de haut[2] occasionnellement et son tronc peut atteindre 1,6 mètre de diamètre.
Son port est conique.
L'écorce est de couleur brun-gris, écailleuse et fendillée verticalement[3].
Les aiguilles sont persistantes, vert glauque sur ses deux côtés et mesurent 8 à 12 mm de long pour 1 à 1,5 mm de large. L'apex des aiguilles est aigu ou mucroné mais non piquant.
Les cônes mâles sont brun-rougeâtre, cylindriques, d'une longueur allant de 7 à 14 mm pour une largeur de 4 mm.
Les cônes femelles sont ovoïdes allongés, d'abord violets puis devant brun-grisâtre, mesurant de 3 à 8 cm de longueur pour 2 à 2,5 cm de largeur.
Le Picea glehnii est présent naturellement en Russie (plus précisément en Sakhaline et dans les îles Kouriles) et au Japon (plus précisément au nord du Hondo et à Hokkaido)[4]. Il a été introduit en Europe en 1877.
Sa croissance est lente et il sait pousser jusqu'à une altitude d'environ 1650 mètres.
Il est rustique jusqu'en zone 6, c'est-à-dire de -17 à -23 °C.
Il peut pousser facilement dans tous types de terres.
Épicéa de Sakhaline
Picea glehnii est une espèce de conifère de la famille des Pinacées. Ce conifère est originaire de l'Asie du Nord-Est.
Glitgreni, Picea glehnii'[1] eða Sakalíngreni, er tegund af greni frá norðvestur Asíu. Það var nefnt eftir rússneska grasafræðingnum, landkönnuðinum (Sakalín og Amúr svæðin) , vatnafræðingnum og landfræðingnum Peter von Glehn[2] (1835—1876), sem var fyrstur til að lýsa þessari tegund. Japanir kalla þessa tegund アカエゾマツ, sem þýðir "rautt greni".
Meginstofn glitgrenis er á Hokkaidoeyju. Það finnst einnig á Hayachinefjalli í Kitakamifjallgarði á norðurhluta Honshū (Iwate héraði), auk þess á suðurhluta Sakalín (meðfram Anivaflóa, í Mereyadal, nálægt Bolshoye Vavaiskoye vatni og Busse lóni). Það vex einnig á suður Kúrileyjum (Kunashir, Shikotan og suður Iturup).
Glitgreni vex á milli 0 til 1600 metrum yfir sjávarmáli í dældum og köldum og mjög blautum jarðvegi á grýttum jarðvegslögum.
Glitgreni er með þykkar keilulaga greinar, og stofn um 62–73 sm í þvermál. Á Sakhalin verður það 17 metra hátt, á meðan eintök á Japönskum fjöllum ná jafnvel 30 metra hæð. Gamall börkur er rauðbrúnn (þetta er það sem greinir þessa tegund helst frá öðrum) og hreistraður. Ungir sprotar eru yfirleitt rauðgulir eða vínrauðir, hærðir í rásum. Brumin eru yfirleitt 3 til 7 mm löng, næstum 5 mm breið og eru egg- til keilulaga. Þau eru rauðbrún og lítið eitt þakin trjákvoðu. Köngulskeljarnar eru þríhyrnigs eða ferningslaga.
Barrnálarnar eru 10 millimetra langar og 2,5 millimetra breiðar. Þær eru fjórhliða og nokkuð sveigðar, fullvaxin tré hafa sljóyddar nálar, meðan yngri tré eru með hvassar blágrænar. Þegar nálarnar eru nuddaðar lykta þær rammt.
Könglarnir eru af aflangt ávalir með næstum flatan grunn. Þeir eru 3,6 til 8,7 sentimetra langir og 2 til 4 sentimetra breiðir. Þeir eru purpuralitir eða grænir, brúnir og dökkrauðir við þroska. Fræin eru 2 til 2,4 mm löng með gulrauðum vængjum sem eru 2-3 sinnum lengri en fræið sjálft.
Það er skugg og frostþolið. Í ræktun fer það vel með Dáríulerki.
Glitgreni myndar blending við Japansgreni (Picea jezoensis); Picea × notha.
Glitgreni er í rauðu bók Sakhalin héraðs, það er einnig verndað í þjóðgörðum Japans, sérstaklega á Honshu.
Glitgreni, Picea glehnii' eða Sakalíngreni, er tegund af greni frá norðvestur Asíu. Það var nefnt eftir rússneska grasafræðingnum, landkönnuðinum (Sakalín og Amúr svæðin) , vatnafræðingnum og landfræðingnum Peter von Glehn (1835—1876), sem var fyrstur til að lýsa þessari tegund. Japanir kalla þessa tegund アカエゾマツ, sem þýðir "rautt greni".
Il peccio di Sachalin (Picea glehnii (F.Schmidt) Mast., 1880) è una specie di peccio, appartenente alla famiglia delle Pinaceae, originaria della parte meridionale dell'isola di Sachalin, nella Russia Asiatica, dell'isola di Hokkaidō e della parte settentrionale dell'isola di Honshū, in Giappone.[1]
Il nome generico Picea, utilizzato già dai latini, potrebbe, secondo un'interpretazione etimologica, derivare da Pix picis = pece, in riferimento all'abbondante produzione di resina.[2] Il nome specifico glehnii fu assegnato da Carl Friedrich Schmidt, il primo autore botanico a descrivere la specie, in onore del botanico russo Peter von Glehn, che lo accompagnò durante la spedizione in Asia orientale del 1861.[3]
Albero alto fino a 30 metri con unico tronco diritto che può raggiungere 60-70 cm di diametro, di chioma piramidale o conica; i rami del primo ordine sono lunghi e slanciati, sviluppati orizzontalmente, quelli inferiori più pendenti. Quelli del secondo ordine sono fitti e orizzontali. I virgulti sono corti, snelli, solidi, inizialmente di colore arancione o marrone-rossastro, poi marrone-purpureo, scanalati e rugosi, pubescenti; i pulvini sono lunghi 1 mm.[4]
Le foglie sono aghiformi, più o meno disposte a pettine, superiormente di colore verde glauco o verde, biancastro inferiormente, lunghe 1-1,2 cm, lineari, ricurve o quasi dritte, di sezione quadrata-rombica, con punte ottuse; hanno stomi su entrambe le pagine (disposti in 1-2 linee su quella superiore, in 3-4 linee su quella inferiore). Le gemme vegetative sono ovoidali o ovoidali-coniche, lunghe 4-6 mm, lievemente resinose; hanno perule triangolari, acute, di colore rosso-marrone, con lunga cuspide e persistenti per anni.[4]
Sono strobili maschili giallastri, ascellari, lunghi 1-1,2 cm.[4]
I coni femminili sono ovoidali-oblunghi o cilindrici-oblunghi, inizialmente eretti, poi pendenti a maturazione, con punte spesso troncate, lunghi 3,5-8,5 cm e larghi 2,5-3,8 cm, inizialmente verdi-purpurei o viola-scuro, poi marroni-purpurei con bande biancastre. I macrosporofilli sono obovati-oblunghi, sottili ma rigidi, con superficie liscia e striata, lunghi quasi 2 cm. Le brattee sono rudimentali, ligulate, lunghe 1-2 mm, totalmente incluse. I semi, di color marrone chiaro o marrone giallastro, sono ovoidali e lunghi fino a 3 mm, con parte alata oblunga-ovata, lunga 7-10 mm.[4]
La corteccia si sfoglia già da giovane, di colore marrone-rossastro, poi negli anni diventa grigia-marrone o grigia-purpurea, dividendosi in placche irregolari.[4]
Virgulti
Esemplare coltivato in giardino botanico
Corteccia
Aghi
Vegeta dal livello del mare (Sachalin) ai 1650 m di quota (Hokkaido), nei versanti settentrionali dei pendii montani, su suoli rocciosi podzolici; si rinviene anche su suoli vulcanici, ricchi in metalli pesanti. Il clima di riferimento è quello freddo e umido marittimo, con abbondanti precipitazioni annuali che arrivano fino a 1500 mm. Forma foreste pure o miste con conifere (Picea jezoensis, Abies sachalinensis) o, a quote meno elevate, con caducifoglie (Ulmus japonica, Tilia maximowicziana e Acer pictum) e anche Taxus cuspidata.[1]
Il peccio di Sachalin ha una importanza economica solo locale; il suo legno viene utilizzato in edilizia. Come specie ornamentale non è molto comune, necessitando di clima freddo, e rimane confinata in alcuni giardini botanici nordamericani e europei.[4]
Nonostante fosse sottoposta nel passato a forte sfruttamento nell'isola di Sachalin, la grande e non minacciata popolazione di Hokkaido garantisce la conservazione della specie; viene quindi classificata come specie a rischio minimo (least concern in inglese nella Lista rossa IUCN.[1]
Il peccio di Sachalin (Picea glehnii (F.Schmidt) Mast., 1880) è una specie di peccio, appartenente alla famiglia delle Pinaceae, originaria della parte meridionale dell'isola di Sachalin, nella Russia Asiatica, dell'isola di Hokkaidō e della parte settentrionale dell'isola di Honshū, in Giappone.
Picea glehnii é uma espécie de conífera da família Pinaceae.
Pode ser encontrada nos seguintes países: Japão e Rússia.
Picea glehnii[2] är en tallväxtart som först beskrevs av Friedrich Schmidt, och fick sitt nu gällande namn av Maxwell Tylden Masters. Picea glehnii ingår i släktet granar, och familjen tallväxter.[3][4] IUCN kategoriserar arten globalt som livskraftig.[1] Inga underarter finns listade i Catalogue of Life.[3]
Wikimedia Commons har media som rör Picea glehnii.
Wikispecies har information om Picea glehnii.
Picea glehnii är en tallväxtart som först beskrevs av Friedrich Schmidt, och fick sitt nu gällande namn av Maxwell Tylden Masters. Picea glehnii ingår i släktet granar, och familjen tallväxter. IUCN kategoriserar arten globalt som livskraftig. Inga underarter finns listade i Catalogue of Life.
Країни поширення: Росія: південний Сахалін і Курили; Японія: Курили, Хоккайдо і північний Хонсю. Зростає від близько рівня моря до 1650 м над рівнем моря. Зазвичай росте на скелястих, північно-західних гірських схилах з підзолистими ґрунтами. Клімат холодний, вологий, морський, з рясними опадами протягом усього року, більш ніж 1500 мм на рік, кількість їх різко збільшується з висотою. Росте у чистих насадженнях, або в суміші з Picea jezoensis та / або Abies sachalinensis; на більш низьких висотах з широколистими деревами, наприклад, Ulmus japonica, Tilia maximowicziana і Acer pictum.
Однодомне вічнозелене дерево до 30 м заввишки і 100 см діаметром на рівні грудей. Кора сіро-коричнева, потріскана, лущиться. Листки 8-12 мм завдовжки, бл. 1 мм в поперечнику, на вершині загострені, темно-зелені. Квіти (що з'являються в червні) поодинокі, верхівкові на пагонах попереднього року. Пилкові шишки циліндричні, на струнких стеблах бл. 2 мм, червоно-коричневі, 7-14 мм завдовжки, шириною 4 мм, з численними тичинками. Насіннєві шишки майже сидячі, циліндричні, червоно-фіолетові; після дозрівання (у вересні) коричневі, довжиною 3-5 см, шириною 2-2,5 см. Насіння оберненояйцевидне, світло-коричневе, бл. 3 мм, ширина 1,5 мм; крила оберненояйцевидні, світло-коричневі, 5-6 мм завдовжки, 3-4 мм шириною. Число хромосом 2n = 24.
Деревина має тільки місцеве значення використовується для будівництва і столярних виробів. Вид введений в Європі та Північній Америці, але залишається значною мірою обмеженим кількома колекціями ботанічних садів і дендраріїв, в основному в холодних зимових регіонах.
Вирубка мала значний вплив на Сахаліні; більшість лісів, що містили вид були вирубані до 1945 року. У Японії перетворення природних лісів на плантації мало обмежений ефект. Невелика популяція на Хонсю (бл. 200 дорослих дерев) знаходиться в охоронній зоні. Записаний в охоронних територіях на Хоккайдо. Дуже небагато охоронних територій в даний час є на Сахаліні, і неясно, чи цей вид зустрічається в них.
Це незавершена стаття про родину Соснові.Picea glehnii là một loài thực vật hạt trần trong họ Thông. Loài này được (F.Schmidt) Mast. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1880.[1]
Picea glehnii là một loài thực vật hạt trần trong họ Thông. Loài này được (F.Schmidt) Mast. miêu tả khoa học đầu tiên năm 1880.
Picea glehnii (F.Schmidt) Mast., 1880
Охранный статус
Ель Глена (лат. Picea glehnii) — один из видов ели. Вид назван в честь его первооткрывателя для науки Петра Петровича Глена (1835—1876), российского флориста, систематика растений, путешественника, географа и гидрографа, исследователя Приамурья и Сахалина. По-японски называется яп. アカエゾマツ — красная ель.
Основной ареал расположен на японском острове Хоккайдо. Встречается также на на горе Хаятине в горах Китаками на севере Хонсю (префектура Иватэ) и в России — на юге Сахалина (вдоль залива Анива в долине реки Мерея, в окрестностях озера Большое Вавайское и лагуны Буссе) и на южных Курильских островах (Кунашир, Шикотан, юг Итурупа)[1][2].
Ель Глена растет в низких местах и холодных избыточно влажных почвах c каменистой подпочвой на высоте 0 до 1600 метров над уровнем моря.
Дерево с густой кроной конусообразного вида, со стволом около 62—73 см в диаметре, на Сахалине некоторые ели достигают 17 м высоту. В Японских горах встречаются экземпляры до 30 м. Кора старых деревьев чешуйчатая, пластинчатая, шоколадно-коричневая (этим свойством она отличается других видов ели). Молодые побеги оранжевые или бордовые, опушенные по желобкам и на черешках в 1 мм длиной. Почки 3—7 мм длиной, около 5 мм шириной, яйцевидно-конусообразные, красновато-коричневые, немного смолистые; их чешуи треугольные или тригональные с длинным шиловидным концом.
Хвоинки около 10 мм длиной, 2,5 мм шириной, четырехгранные, чуть-чуть изогнутые, у зрелых туповатые, но острые у молодых растений, сизовато-зеленые, при растирании с терпким запахом.
Шишки продолговато-яйцевидные или эллипсоидные с практически плоским дном, 3,6—8,7 см длиной и 2—4 см толщиной; фиолетовые или зеленые, зрелые бурые, в зрелом состоянии темно-красные, с обратнояйцевидными, в базовой части бордово-коричневыми, семенными чешуями. Семена 2—2,4 мм длиной, светло-коричневые, с желтовато-оранжевым крылом, в 2—3 раза превосходящим их по длине.
Вынослива к тени, устойчива к зимним морозам. В культуре хорошо сочетается с лиственницей Гмелина.
Образует гибрид Picea ×notha с Елью аянской (Picea jezoensis).
Внесена в Красную книгу Сахалинской области, также охраняется в национальных парках Японии, особенно в части ареала на Хонсю.
Ель Глена (лат. Picea glehnii) — один из видов ели. Вид назван в честь его первооткрывателя для науки Петра Петровича Глена (1835—1876), российского флориста, систематика растений, путешественника, географа и гидрографа, исследователя Приамурья и Сахалина. По-японски называется яп. アカエゾマツ — красная ель.
分類（新エングラー体系） 界 : 植物界 Plantae 門 : 裸子植物門 Gymnospermae 綱 : マツ綱 Coniferopsida 目 : マツ目 Coniferae 科 : マツ科 Pinaceae 属 : トウヒ属 Picea 種 : アカエゾマツ P. glehnii 学名 Picea glehnii (F.Schmidt) Mast. 和名 アカエゾマツ（赤蝦夷松） 品種 f. chlorocarpa Miyabe et Kudô アオミノアカエゾマツ[2]
アカエゾマツ（赤蝦夷松、学名：Picea glehnii）は、マツ科トウヒ属の常緑針葉樹。エゾマツと共に北海道の木に指定されており、北海道の代表的な造林樹種である[3]。
樹高は通常は30mから40m以上だが、湿原では非常に小型になる[3]。樹形は自然に円錐形となり、美しい[4]。若い枝には赤褐色の毛がびっしりと生え、幹は赤褐色から黒赤褐色で太さ1mから1.5mとなり、樹皮はウロコ状に剥がれる[3][4][5]。
葉は幅1mm、長さ5-12mm程度で、横断面は菱形をしており、4面に気孔帯がある[3][5]。エゾマツの葉は長く、横断面は扁平なので、この点からも両者は区別できる[3]。
雌雄同株で、帯紅色で1.5cmほどの雄花と、紫紅色で3cmほどの雌花が枝に直立して咲く[3]。花は樹上の高い部分の枝先にしかできないので、地表から見ることは難しい[3]。北海道では5月から6月が開花期である[3]。
雌花は熟すると球果となってぶら下がる[5]。円柱形で長さ4.5-8.5cm程度、太さ2.5cm程度[3]。北海道では9月から10月に暗紫色に熟する[3]。
北海道に分布の中心があり、特に北海道東部から北部の山間部や日高山脈に多く[3][6][5]、北海道南部（渡島半島）には分布しない[4]。その他には千島列島の南部（国後島）、色丹島・サハリン最南端・岩手県の早池峰山に分布する[5][7]。北海道ではエゾマツ、トドマツ、ダケカンバ、イタヤカエデなどと分布域が重なるが、湿地や蛇紋岩地、土壌の薄い溶岩上や火山灰や火山礫の土壌、痩せた湿地や海岸砂丘など、養分の乏しく条件の厳しい場所で優先する[3][6][5][7]。このような場所ではエゾマツ・トドマツの生育は困難なため、しばしば純林を形成する[7]。根室市風蓮湖の春国岱は、砂洲上のアカエゾマツ純林として著名である。
阿寒湖周辺では、雌阿寒岳・雄阿寒岳、摩周岳やアトサヌプリといった火山群によってできた火山灰地で純林を形成しており、次郎湖畔のアカエゾマツ樹林や川湯温泉付近の純林（「川湯アカエゾマツの森」）などが知られている[6][8][3]。
また、焼尻島の「鶯谷の姥松」が名木として知られている[3]。
もともとアカエゾマツは北海道の道南以北だけにみられ、本州以南には分布していないと考えられていた。ところが1960（昭和35）年に岩手県宮古市の早池峰山の蛇紋岩地帯で96本[注 1]のアカエゾマツからなる群落が発見された[7]。
この蛇紋岩地帯は約2万年前の最終氷期に形成された蛇紋岩が斜面上に取り残されたもので、しばしば土石流の原因になっていた。1960年のアカエゾマツ発見も、アイオン台風（1948年）による土石流被害の調査の過程で見つかったものである。この群落は標高980mから1180m付近にかけての「アイオン沢」と呼ばれる東西200m、南北600mの斜面地に限定されていて、これはたまたまそこだけ土石流の被害を免れたことで残存していたものだった[7][9]。
かつての最終氷期の東北地方では、アカエゾマツは最も繁栄している植物種の一つであり、早池峰山のアカエゾマツはその稀少な生き残りと考えられている[7]。その学術的稀少価値が認められ、1975年に「早池峰山のアカエゾマツ自生南限地」として国の天然記念物に指定された[7][9]。
1960年の発見当初、土石流を免れたアカエゾマツは96本で、しかも群落の辺縁部から枯損が進行し、消滅が危惧された。しかし1970年代には枯損がとまり、土石流跡地に新たなアカエゾマツが育っており、2000年代には総数[注 2]は143本にまで増え、太いものでは直径20cmを超えるものも60本以上確認されている。小木も含めた総個体数は3500本となって、短期的には消滅の危機は脱したと考えられている。本来、自然にコメツガやヒバなどに遷移するはずのものが、定期的に発生する土石流によってコメツガやヒバが倒されてアカエゾマツが生えることで群落が維持されてきたと推測されている[7]。
外観がエゾマツに似ていて、幹の色が赤みがかっていることからアカエゾマツと呼称されるようになったと考えられている[3]。エゾマツやアカエゾマツは、分類学上はマツ属ではなくトウヒ属だが、一般に常緑針葉樹は「マツ」と呼称されている[3]。
アイヌ人は「チカプ・スンク[3]」（鳥のエゾマツ）と呼んで「スンク」（エゾマツ）と区別して[8]いたほか、北海道での主な異称として「テシオマツ[3]」（天塩の松）、「シコタンマツ[3]」（色丹島の松）、「ヤチシンコ[3]」（谷地＝湿地のエゾマツ。シンコは、アイヌ語スンクの訛り）などがある。
北海道では、本種との区別のためにエゾマツを「クロエゾマツ」と俗称するほか、本種のことを「アカマツ」と俗称する場合もある[4]。
英名は「Sakhalin Spruce」（「サハリンのトウヒ」の意）、中国名は「鱼鳞云杉」（「魚鱗」は樹皮が鱗のようになっていることから。「云杉」はトウヒのこと。）[3]。
北海道では人工造林の代表種で、2008年現在でおよそ16万haの人工樹林がある[3][5]。苗木の育成が容易で、病気に強いうえ、春の芽出しが遅いので高緯度の酷寒地・多雪地での造林に適している[5]。
近年は公園や街路樹、生け垣など緑化にも用いられるようになった[3]。樹形が自然のままでも整っており、針葉樹としては成長が遅いので、特に庭木に適している。なかでも草花と組み合わせてイギリス風の洋風庭園を作るのに適し、門まわりや庭木として用いられている[4]。
湿原で小型化した個体は盆栽用に愛好されてきたが、盗掘によって稀少化している[3][4]。盆栽では「エゾマツ」と称するものが実際にはアカエゾマツである例が多い[4]。
一般に成長はゆっくりなため、年輪が均一で詰まっている。材は白褐色から淡黄白色で、心部と辺部の性質に大きな差がないのが特徴[4][5]。針葉樹材のなかでは強度が高いが、耐朽性は劣る[5]。
天然のアカエゾマツ材は、他のトウヒ属一般と同様に、建築材や土木用材、パルプ材としても使用可能[3][5]だが、近年は資源が枯渇しており、北海道の針葉樹全体の4%から5%程度しかない[5]。そのため高価な用途に限定されるようになっており、バイオリンやピアノなど弦楽器の表面板などに用いられている[4][5]。
人工造林のアカエゾマツ材、とくに間伐材は、天然材やトドマツと比較すると強度でやや劣るとみられており、建材として用いるには採算性が劣るとされている。そのため強度の必要のない集成材や梱包材の用途に用いられている[10]。
この項目は、植物に関連した書きかけの項目です。この項目を加筆・訂正などしてくださる協力者を求めています（プロジェクト:植物／Portal:植物）。 
