Gümüşü аkаsiyа Аvstrаliyаnın cənub-şərq sаhillərində, Uels, Viktоriyа, Tаsmаniyа аdаsındа, mədəni hаldа Hindistаn, Şri-Lanka, Cənubi Аfrikа, Аrаlıq dənizi sаhili ölkələrində yаyılmışdır.
Hündürlüyü 25 m-ə, diаmetri 1 m-ə çаtаn, tikаnlı və tikаnsız, həmişəyаşıl, enli çətirli аğаc və ya kоldur. Cаvаn budаqlаrın qаbığı yаşıl və hаmаrdır, аşаğıyа getdikcə çохçаtlı və bоz rəngdədir, üzərində uzununа qeyri-bərаbər çаtlаr оlur, bu çаtlаrdаn çох zаmаn qətran ifrаz оlunur. Yаrpаq düzülüşü növbəli və bəzən tоpа hаlındаdır. Çох zаmаn хırdа yаrpаqcıqlаrı fillоdilər şəklindədir və yа tikаnsız sаplаğı əvəz edir. Yаrpаqlаrı cütlələkvаri, gümüşü-yаşıl, yахud gümüşü-bоzdur. Yаrpаqlаrı iki sırаlıdır. Birinci sırаdа 8-25 cüt, ikinci sırаdа isə 30-40 cüt yаrpаqcıq yerləşir. Çiçəkləri хırdа оlub, kürəvi bаşcıqlаrа, sünbüllərə, süpürgələrə və yа sаlхımlаrа tоplаnır. Çiçək ləçəkləri qızılı-sаrı rəngdə оlur. Çiçəklər yаrpаqlаrın qоltuğundа və yа budаqlаrın uclаrındа yerləşərək iki və yа müхtəlif cinslidir. Erkəkciklər bəzən 50-dən çохdur. Meyvəsi yаstı və bоz rəngdə, uzunsоv-yumurtа¬vаri, az аçılаn və yа аçılmаyаn pахlаdır. Tохumlаrı yаstı, хətvаri-ellipsşəkilli, yumurtаvаri, tünd şаbаlıdı, yахud qаrаdır. Fevrаl аyındаn bаşlаyаrаq аprel аyınа qədər çiçəkləyir. Tохumlа çохаlır.
Respublikаmızdа bu növ bəzən qışı sərt keçən illərdə kök bоğаzınа qədər məhv olur, аprel-mаy аylаrındа yenidən bərpa оlunur.
Gümüşü аkаsiyа Аbşerоn, Аstаrа və Lənkərаndа becərilir.
Yаşıllаşdırmаdа dekоrаtiv bitki kimi tək əkinlərdə istifаdə edilir.
Azərbaycan Dendroflorası III cild-Bakı:"Elm",2016,400 səh. T.S.Məmmədov
La mimosa o mimosa comuna (Acacia dealbata) és una espècie arbustiva o arbòria, una planta lleguminosa del gènere Acacia. És a la llista de les 100 pitjors espècies invasores d'Europa.[2] i al Catàleg espanyol d’espècies exòtiques invasores.[3]
És un arbre perenne de creixement ràpid que pot arribar als 12 metres d'alçada. Presenta una escorça grisenca o blanca, molt ramificat, i s'utilitza sovint en jardineria com a planta ornamental. Branques anguloses, pubescents. Fulles bipinnades d'1 a 12 cm (en algunes ocasions 17 cm) de llargada, i 1-11 cm d'amplada, cadascuna d'elles dividida en 25-40 parells de folíols, amb el fus glabre i l'abaxial tomentós. Té un creixement ràpid però rarament excedeix els 30 anys d'edat. Floreix al gener i al març. Inflorescència en glomèrul globós amb més de 25 flors, les quals fan molta olor. Peduncles pubescents. Es multiplica per llavors.
Va ser descrita per Johann Heinrich Friedrich Link al segon volum del seu llibre Enumeratio Plantarum Horti Regii Berolinensis Altera el 1822.[4][5] El nom genèric prové del grec ακακία (akakia), que va ser atorgat pel botànic grec Pedanius Dioscorides (A.C. 90-40) a l'arbre medicinal A. nilotica al seu llibre De Materia Medica.[6] El nom deriva de la paraula grega ακις (akis, "espines").[7] i l'epítet dealbata prové del llatí i significa «blanquejat».
Existeixen dues subespècies:[8]
És originària d'Austràlia i Tasmània. Actualment s'ha estès arreu del planeta, fins a altituds de 1.000 msnm.
A causa del deu potencial colonitzador constitueix una amenaça greu per a les espècies autòctones, els hàbitats o els ecosistemes, i se'l va catalogar al Catàleg espanyol d'espècies exòtiques invasores el 2011. El Reial Decret prohibeix la seva introducció al medi natural, possessió, transport, tràfic i comerç.[3] Sobretot les zones que han patit d'incendis forestals són sensibles a una colonització massiva per mimosa.[9] És una espècie molt problemàtica, tot i encara no s'ha estudiat per què l'espècie ben naturalitzada a Catalunya hi té un potencial menys invasor com per exemple a Galícia.[10]
Abans de de ser considerada com espècie invasora, fora del seu hàbitat natural, era plantats a parcs, carrers, passeigs, tot i que el seu ús més estès és la jardineria pel color i quantitat de les seves flors, que donen conjunts de gran bellesa. Es cultiva com a fixador de terrenys i per la goma que s'obté del seu tronc d'alt contingut en tanins. També se n'obtenen productes químics, farratge, usos domèstics, maneig ambiental, fibra, aliments, begudes, i fusta.
La mimosa o mimosa comuna (Acacia dealbata) és una espècie arbustiva o arbòria, una planta lleguminosa del gènere Acacia. És a la llista de les 100 pitjors espècies invasores d'Europa. i al Catàleg espanyol d’espècies exòtiques invasores.
Die Silber-Akazie (Acacia dealbata), auch als Falsche Mimose bezeichnet, gehört zur großen Gattung der Akazien (Acacia) in der Familie der Hülsenfrüchtler, Unterfamilie Mimosengewächse. Die Silber-Akazie stammt ursprünglich aus Südostaustralien. Im südlichen England überlebt diese frostempfindliche Art den Winter, sie blüht aber besser in einem Klima mit längeren, trockeneren Sommern.[1] Die Silber-Akazie wird in Europa oft als Mimose bezeichnet, in Frankreich wegen ihrer Blütezeit auch als Winter-Mimose (mimosa d’hiver).[2]
Die Silber-Akazie ist ein schnellwüchsiger, aber auch kurzlebiger Baum. Sein einziger Stamm besitzt eine glatte, graue Rinde. Jedes doppelt paarig gefiederte Blatt setzt sich zahlreichen Blättchen zusammen, die ihrerseits wiederum aus Hunderten winziger Blättchen zusammengesetzt sind, die mit weißen Härchen überzogen sind, was den Blättern einen silbrigen Schimmer verleiht. Die Härchen haben den Zweck, einen Teil des Sonnenlichtes zu reflektieren und den Baum somit vor übermäßiger Verdunstung zu schützen. Im Spätwinter oder Frühjahr[3] ist die kuppelförmige Krone mit zahlreichen Blütenzweigen mit kleinen, kugelförmigen, goldgelben Blütenbüscheln geschmückt.
Die Chromosomenzahl beträgt 2n = 26, selten 52.[4]
Ein Synonym für Acacia dealbata Link ist Acacia decurrens Willd. var. dealbata (Link) F. Muell.[5]
Die Silber-Akazie (Acacia dealbata), auch als Falsche Mimose bezeichnet, gehört zur großen Gattung der Akazien (Acacia) in der Familie der Hülsenfrüchtler, Unterfamilie Mimosengewächse. Die Silber-Akazie stammt ursprünglich aus Südostaustralien. Im südlichen England überlebt diese frostempfindliche Art den Winter, sie blüht aber besser in einem Klima mit längeren, trockeneren Sommern. Die Silber-Akazie wird in Europa oft als Mimose bezeichnet, in Frankreich wegen ihrer Blütezeit auch als Winter-Mimose (mimosa d’hiver).
Strzébrznô akacjô (Acacia dealbata) – to je ôrt roscënë z rodzëznë bòbòwatëch (Fabaceae). To mòże bëc drzewò, ale na Kaszëbach gò ni ma. Òna je z Aùstralëje
Мимоза (лат. Acacia dealbata) - вид растение од родот акација (Acacia), на кој припаѓаат 40 родови со околу 1.500 видови тропски и суптропски дрва со еднократни или двократно перасто составени лисја.
Во светот постојат повеќе од 300 различни видови мимози, кои имаат потекло од Австралија. А во Херцег Нови и Бока Которска се одгледуваат околу 20 вида.
Познати видови на мимози се:
Мимоза, дрво од семејството акација, во однос на некои други видови, нема долг животен век. Има краток животен век, најголем број живеат 15—30 години, домашните мимози успеваат околу 30 години, а италијанската до петнаесет години. Акациите главно се жбунови или мали стебла кои растат на сушни и сончеви предели. Обично растат до 12 метри во висина, а спрема некои можат да достигнат и поголеми висини. Многу видови имаат зелени криловидни лисја кои се густо збиени на гранките и прават впечаток на папрат. Африканските видови на акација се прекриени со остри боцки, кои всушност се оформени гранки или лисја. Мимозата има миризливи цветови, најмногу во форма на грашок и жолта боја, а цветовите се со голем број на прашници и сместени се во густи гроздести цветови на краевите од гранките. Мимозите цветаат од февруари до март, ама има и такви видови кои цветаат во јуни и јули, па и такви кои цветаат неколку пати годишно (Acacia semperflorens). Отпорна е на ниски температури до -7 °C, ама сепак треба да се бара локација каде ќе бидат заштитени од ладни ветрови.
Бразилскиот вид срамежлива мимоза (Mimosa pudica) се одликува со чувствителност на лисјата на допир. Лисјата на овој вид покажуваат земјотресни појави — прво се преклопуваат листовите, а потоа со надразнувањето се пренесува на матичните и целиот криловиден лист се поклопува како овенат.
Се одгледува како декоративно дрво, но се користи во индустријата за мебел. Компонентите одвоени се од сите делови на билката кои се користат во фармацијата, козметичката индустрија и медицината. Семето и младите фиданки се користат во азиската кујна за подготовка на разни супи, омлети... Американците сакаат да консумираат ликер направен од лисјата на акација. Тврдото и долготрајно дрво на акација се користело во минатото за рачна изработка на бродови, денес главно се користи за изработка на подови, мебел, играчки, накит.
Се смета дека, првите мимози стигнале во Франција во текот на 18. век и прво се саделе покрај вилите на богатите луѓе кои зимата ја поминувале во Франција. Првата Acacia dealbata е увезена во 1884. година од Австралија во Франција и била посадена во паркот на еден замок во Кан. Мимозата е симбол на жените, слобода, чувствителноста. Во Италија, Русија, Франција и други држави овој цвет се врзува за Меѓународниот ден на жената, 8 март, кога на жените им се подарува букет од овој жолт цвет. Ова означува почитување, носи среќа во работата и љубовта. Во пораката на ова цвеќе овој цвет значи порака на верна љубов.
Манифестација
Една од најзначајните манифестации на балканските простори „Празникот на мимозите“. Основана е во 1969. година, а од 1991. година е член на зружението Карневалски градови во Европа (FEEC). Овој фестивал главно се одржува во февруари. „Празникот на мимозата“ е манифестација во слава на цвеќето — цвет на мимозите. Во кругот на фестивалите се одвива во голем број туристички, забавни, културни, спортски и други разни програми.
Мимоза (лат. Acacia dealbata) - вид растение од родот акација (Acacia), на кој припаѓаат 40 родови со околу 1.500 видови тропски и суптропски дрва со еднократни или двократно перасто составени лисја.
Acacia dealbata, the silver wattle, blue wattle[3] or mimosa,[4] is a species of flowering plant in the legume family Fabaceae, native to southeastern Australia in New South Wales, Victoria, Tasmania, and the Australian Capital Territory, and widely introduced in Mediterranean, warm temperate, and highland tropical landscapes.[5]
It is a fast-growing evergreen tree or shrub growing up to 30 m tall, typically a pioneer species after fire. The leaves are bipinnate, glaucous blue-green to silvery grey, and the leaves resemble that of a fern. 1–12 cm (occasionally to 17 cm) long and 1–11 cm broad, with 6–30 pairs of pinnae, each pinna divided into 10–68 pairs of leaflets; the leaflets are 0.7–6 mm long and 0.4–1 mm broad. The flowers are produced in large racemose inflorescences made up of numerous smaller globose bright yellow flowerheads of 13–42 individual flowers. The fruit is a flattened pod 2–11.5 cm long and 6–14 mm broad, containing several seeds.[3][6] Trees generally do not live longer than 30 to 40 years, after which in the wild they are succeeded by other species where bushfires are excluded. In moist mountain areas, a white lichen can almost cover the bark, which may contribute to the descriptor "silver". The Latin specific epithet dealbata also means "covered in a white powder".[7] The Wiradjuri people of New South Wales use the name Giigandul for the species.[8]
It has been analyzed as containing less than 0.02% alkaloids.[9] It is known to contain enanthic (heptanoic) acid, palmic aldehyde, anisic acid, acetic acid, and phenols.[10]
Along with other bipinnate wattles, Acacia dealbata is classified in the section Botrycephalae within the subgenus Phyllodineae in the genus Acacia. An analysis of genomic and chloroplast DNA along with morphological characters found that the section is polyphyletic, though the close relationships of many species were unable to be resolved. Acacia dealbata appears to be most closely related to A. mearnsii, A. nanodealbata and A. baileyana.[11]
Some authorities consider A. dealbata to be a variant of Acacia decurrens.[3]
There are two subspecies:[12]
Acacia dealbata is widely cultivated as an ornamental plant in warm temperate regions of the world,[3] and is naturalised in some areas, including Sochi (Black Sea coast of Russia), southwestern Western Australia, southeastern South Australia, Norfolk Island, the Mediterranean region from Portugal to Greece and Morocco to Israel, Yalta (Crimea, Ukraine), California, Madagascar,[13] southern Africa (South Africa, Zimbabwe), the highlands of southern India,[5] south-western China and Chile.[6][14][15][16][17] It is hardy down to −5 °C (23 °F),[18] but does not survive prolonged frost.[3] It prefers a sheltered position in full sun, with acid or neutral soil. It has gained the Royal Horticultural Society's Award of Garden Merit.[18][19]
The flowers and tip shoots are harvested for use as cut flowers, when it is known by the florist trade as "mimosa" (not to be confused with the genus of plants called Mimosa). In Italy,[20] Albania, Russia and Georgia the flowers are also frequently given to women on International Women's Day. The essence of the flowers, called 'mimosa', or in older texts, 'cassie', is used in perfumes.[21]
The Ngunnawal people of the ACT and Wiradjuri people of NSW used the bark to make coarse rope and string, the resinous sap for glue or to mix with ash to make poultices, the timber for tools, and the seeds to make flour.[22][8] The timber is useful for furniture and indoor work, but has limited uses, mainly in craft furniture and turning. It has a honey colour, often with distinctive figures like birdseye and tiger stripes. It has a medium weight (540–720 kg/m3), and is similar to its close relative blackwood, but of lighter tone without the dark heartwood.
The leaves are sometimes used in Indian chutney.[3]
In South Africa, the species is a Category 1 weed in the Western Cape (requiring eradication) and Category 2 weed (requiring control outside plantation areas) elsewhere.[23] In New Zealand the Department of Conservation class it as an environmental weed.[24] In Spain, due to its colonizing potential and constituting a serious threat to native species, habitats or ecosystems, this species has been included in the Spanish Catalog of Invasive Exotic Species, regulated by Royal Decree 630/2013, of 2 of August, being prohibited in Spain, except the Canary Islands and the Balearic Islands, its introduction into the natural environment, possession, transport, traffic and commerce.[25] In Portugal, the species makes part of the official list of invasive species (along with other Acacia species).[26] In California, the species is invasive and appears to displace many native species, also threatening the habitat of the endangered Mount Hermon June beetle.[27][28]
{{cite web}}
: CS1 maint: archived copy as title (link) Kull, Christian A.; Rangan, Haripriya (2008). "Acacia exchanges: Wattles, thorn trees, and the study of plant movements". Geoforum. 39 (3): 1258–1272. doi:10.1016/j.geoforum.2007.09.009. Acacia dealbata, the silver wattle, blue wattle or mimosa, is a species of flowering plant in the legume family Fabaceae, native to southeastern Australia in New South Wales, Victoria, Tasmania, and the Australian Capital Territory, and widely introduced in Mediterranean, warm temperate, and highland tropical landscapes.
Acacia dealbata, la mimosa,[1] acacia mimosa, aromo francés, mimosa común, mimosa fina, mimosa plateada o acacia australiana es una especie arbustiva o arbórea perteneciente a la familia de las leguminosas (Fabaceae).
Se trata de un árbol de entre 10-12 m de altura, perenne, usado en jardinería como ornamental, de crecimiento rápido pero raramente exceden de los 30 años de edad. De corteza grisácea o blanca y lisa, muy ramificado. Ramas angulosas, pubescentes. Hojas bipinnadas de 8-20, cada una de ellas con 25-40 pares de folíolos, con el haz glabro y el envés tomentoso. Inflorescencia en glomérulo globoso con más de 25 flores, muy olorosas. Pedúnculos pubescentes. Florece de enero a marzo. De cuatro a cinco semillas en una vaina verde-azulada, aplastada y un poco curvada.
La mayor parte de las variedades son originarias de Australia y de Tasmania, hasta los 1000 msnm.
En otras partes del mundo se ha comportado como especie invasora. En España, debido a su potencial colonizador y constituir una amenaza grave para las especies autóctonas, los hábitats o los ecosistemas, esta especie ha sido incluida en el Catálogo Español de Especies Exóticas Invasoras, regulado por el Real Decreto 630/2013, de 2 de agosto, estando prohibida en España, excepto Canarias y Baleares, su introducción en el medio natural, posesión, transporte, tráfico y comercio.[2]
Hay dos subespecies:[3]
Plantados en parques, calles, paseos, aunque el uso más extendido es la jardinería por el color de sus flores y el número de ellas, ofreciendo conjuntos de gran belleza. Se cultiva como fijador de terrenos y por la goma que se obtiene de su tronco contenido en taninos.
Se obtienen productos químicos, forraje, usos domésticos, manejo ambiental, fibra, alimentos, bebidas, y madera.
En Italia el símbolo del día de la mujer es la mimosa, y se acostumbra regalar un pequeño ramo de mimosa a las mujeres. En algunos trabajos regalan a todas las empleadas un ramito, o un dulce llamado “mimosa”, muchas panaderías preparan los dulces amarillos (recordando el color de la mimosa) y en las calles hay muchos vendedores de mimosa.
Acacia dealbata[4][5]fue descrita por Johann Heinrich Friedrich Link y publicado en Enumeratio Plantarum Horti Regii Berolinensis Altera 2: 445. 1822.
Ver: Acacia: Etimología
dealbata: epíteto latino que significa "blanqueado".[6]
Acacia dealbata, la mimosa, acacia mimosa, aromo francés, mimosa común, mimosa fina, mimosa plateada o acacia australiana es una especie arbustiva o arbórea perteneciente a la familia de las leguminosas (Fabaceae).
Hojas. Flores.Hõbeakaatsia (Acacia dealbata) on liblikõieliste sugukonda akaatsia perekonda kuuluv puu või põõsas.
Jaguneb kaheks alamliigiks, Acacia dealbata dealbata ja Acacia dealbata subalpina, mis annavad omavahel hübriide.
Kasvab looduslikult Austraalias Uus-Lõuna-Walesis, Victorias ja Tasmaanias. Lisaks on teda introdutseeritud mitmele poole Kesk-Aasiasse, Indiasse, Lõuna-Euroopasse, USA-sse ja Brasiiliasse.
Tüvi tavaliselt kuni 8 m, maksimaalselt 30 m kõrge, võra kuni 4 m lai. Koor pruun, heleda jahuja kirmega kaetud. Lehed (fülloodid) peened, kahelisulgjad, kuni 12 cm pikad. Noored lehed sageli kollakate tippudega. Väikesed õied on koondunud okste tippudes paiknevatesse kahvatukollastesse kobaratesse. Kaunad seemnete vahelt veidi kitsenenud, sinakad kuni (küpsenuna) purpurjad.
Vajab kergeid muldi ja tuulevarjulist kasvukohta, samuti piisavalt niiskust. Külmakindel, kuid ei talu kestvat põuda. Erinevalt teistest akaatsiatest kasvab isegi soostunud aladel. Suhteliselt kiirekasvuline.
Kultiveeritakse nii koores leiduvate (kuni 20% kuivkaalust) parkainete pärast, kui ka ilutaimena. Oluline on ka parfümeeriatööstuses kasutatava eeterliku õli tootmiseks (Euroopas oluline majanduslik tähtsus näiteks Prantsuse Riviera ümbruses). Lõuna-Prantsusmaalt eksporditakse ka mujale Euroopasse hõbeakaatsia oksi, tuntud mimoosiokste nime all. Samuti turustatakse neid mimoosidena Musta mere piirkonnas.
Vt. majanduslik tähtsus.
Hõbeakaatsia (Acacia dealbata) on liblikõieliste sugukonda akaatsia perekonda kuuluv puu või põõsas.
Jaguneb kaheks alamliigiks, Acacia dealbata dealbata ja Acacia dealbata subalpina, mis annavad omavahel hübriide.
Mimosa (Acacia dealbata) Acacia generoko zuhaitz espezie bat da, jatorria Australia hego-ekialdean (Hegoaldeko Gales Berria, Victoria, Tasmania eta Australiako Hiriburuaren Lurraldean) duena. Ez da nahastu behar Mimosa generoarekin.
Izen generikoa, Acacia, grezierazko akantha terminotik eratorria da, eta arantza esan nahi du; izan ere, akazia espezie askok arantzak dituzte. Izen espezifikoak, dealbata hitzak, zurixka esan nahi du, eta zuhaitzaren tonuari egiten dio erreferentzia. Mimosa izena mimo izenetik eratorria da, eta landarearen sentikortasuna adierazten du: argiaren arabera itxuraz aldatzen da, eta ukitu bat nabaritu (nahiz eta arin-arina izan), eta mugimendu azkarrez erantzuten du, folioloak uzkurtuz.
Azkar hazten den hosto iraunkorreko zuhaitza da mimosa. 10 m garai izan daiteke, eta adaburua irregularra du.
Zurtoinaren azala leuna, grisaxka eta zartatua da.
Bipinatuak, txandakatuak eta handiak dira mimosaren hostoak; eta folioloak (hostoxkak), luma itxurakoak, obalak eta berde-urdinxkak.
Urtarriletik martxora bitartean loratzen da mimosa. Loreak horiak eta usaintsuak dira, eta kapitulu ugariz osatutako panikulatan ageri dira.
Fruituak leka-motakoak dira, zapalak eta marroiak,10 cm-koak, eta uztailetik irailera heltzen dira.
Jatorriz australiarra den arren, oso arrunta da parkeetan mundu osoan. Euskal Herrian ondo moldatuta dago kostaldeko klima epelean. Hain ondo moldatzen da, non edonon sor daitekeen, eta kimu asko eman.
Lorategietan erabiltzen da, apaingarri gisa.
Lekadun guztiek bezala, rhizobium izeneko bakterioak ditu mimosak sustraietan; aireko nitrogenoa konposatu nitrogenatua bihurtzen dute bakterio horiek, eta, horrela, ongarritu egiten da landarea. Beraz, oso aproposak dira lekadun guztiak lurzoruak ongarritzeko.
Mimosa (Acacia dealbata) Acacia generoko zuhaitz espezie bat da, jatorria Australia hego-ekialdean (Hegoaldeko Gales Berria, Victoria, Tasmania eta Australiako Hiriburuaren Lurraldean) duena. Ez da nahastu behar Mimosa generoarekin.
Izen generikoa, Acacia, grezierazko akantha terminotik eratorria da, eta arantza esan nahi du; izan ere, akazia espezie askok arantzak dituzte. Izen espezifikoak, dealbata hitzak, zurixka esan nahi du, eta zuhaitzaren tonuari egiten dio erreferentzia. Mimosa izena mimo izenetik eratorria da, eta landarearen sentikortasuna adierazten du: argiaren arabera itxuraz aldatzen da, eta ukitu bat nabaritu (nahiz eta arin-arina izan), eta mugimendu azkarrez erantzuten du, folioloak uzkurtuz.
Hopea-akaasia eli mimosa[2] (Acacia dealbata) on akaasioiden sukuun kuuluva pensas tai pieni puu, joka esiintyy luonnonvaraisena Australian kuivassa sisämaassa. Sitä kasvatetaan koristekasvina, ja sen kukkia myydään leikkokukkina.[3]
Kasvilla on pariliuskaiset hopeanhohtoiset lehdet. Sen kukkatertut ovat pitkät ja kullankeltaiset, ja koostuvat pallomaisista, pörröisistä kukista.[3]
Hopea-akaasia on aggressiivinen tulokaslaji, joka on muodostunut ympäristöongelmaksi joillakin alueilla.[4]
Hopea-akaasia eli mimosa (Acacia dealbata) on akaasioiden sukuun kuuluva pensas tai pieni puu, joka esiintyy luonnonvaraisena Australian kuivassa sisämaassa. Sitä kasvatetaan koristekasvina, ja sen kukkia myydään leikkokukkina.
Kasvilla on pariliuskaiset hopeanhohtoiset lehdet. Sen kukkatertut ovat pitkät ja kullankeltaiset, ja koostuvat pallomaisista, pörröisistä kukista.
Hopea-akaasia on aggressiivinen tulokaslaji, joka on muodostunut ympäristöongelmaksi joillakin alueilla.
Acacia dealbata est une espèce d'arbres ou d'arbrisseaux, couramment désignés sous le nom de « mimosa d'hiver » ou « mimosa des fleuristes », appartenant à la sous-famille des Mimosoidées.
Le nom acacia vient du mot grec akis signifiant pointe ou épine car de nombreuses espèces du genre se défendent contre les herbivores par des rameaux épineux, caractéristique non présente chez ce Mimosa.
L'épithète spécifique dealbata (« vêtu de blanc ») fait référence à la pruine blanche qui donne un aspect argenté aux feuilles, aux rameaux et aux gousses[1].
Cet arbre ou arbrisseau, qui peut atteindre 25 m de haut à l'état sauvage (les variétés domestiques ne dépassant généralement pas les 8 m)[2], possède un tronc lisse de couleur gris-bleu à gris-brun, dont la base se fissure avec l'âge.
Ses rameaux sans épines, duveteux, portent des feuilles composées dont la longueur est comprise généralement entre 8 et 12 cm (occasionnellement 17 cm) et la largeur entre 1 et 11 cm. Le mimosa a une forte croissance. Son jeune bois demeure ainsi très cassant et coupant.
Sur les massifs de la Côte d'Azur, les rares épisodes de neige (souvent lourde) cassent les branches comme du verre.
Ses feuilles persistantes sont divisées en 10 à 25 paires de folioles elles-mêmes divisées (feuilles bipennées de couleur glauque à vert-gris) en très petites (0.7–6 mm de long, 0.4–1 mm de large) et nombreuses foliolules (17 à 50 paires pour une seule feuille, ces foliolules se repliant la nuit ou par chaleur : leurs aisselles « articulées » provoquent des mouvements de turgescence thermonastiques)[2],[3].
Cette plante aux fleurs hermaphrodites et protogynes se reproduit par entomogamie. La floraison survient de janvier à mars dans l'hémisphère nord. La fructification se caractérise par une faible proportion de fleurs qui se développent en fruits, processus qui pourrait être une adaptation des petites fleurs individuelles consistant à attirer les insectes pollinisateurs afin de mieux disperser leur pollen, en échange d'une récompense, le nectar[4].
Les fleurs se présentent sous forme de petits pompons jaunes et soyeux de 5 mm de diamètre, disposés en panicules, chaque glomérule comportant de 13 à 42 fleurs (multiflorie). Une fleur comprend un calice gamosépale constitué de 5 sépales très petits, duveteux[3]. La corolle dialypétale est constituée de 5 petits pétales libres de couleur jaune. Ces pièces florales sont rapidement dépassées par de nombreuses étamines qui, s'épanouissant au bout de leur long filet, forment les pompons d'un jaune lumineux. L'ovaire, situé au-dessus du point d'insertion du calice et de la corolle (on parle d'ovaire supère), ne comporte qu'un seul carpelle[5].
Les fruits sont des gousses articulées (de 2 à 11,5 cm de long, 6 à 14 mm de large), plates et brunes à maturité, contenant des graines noires ellipsoïdes, à court funicule épaissi en arille vrai blanc crémeux[3]. Espèce pyrophyte, ses fruits s'entrouvrent sous l'effet de la chaleur du feu des incendies : les graines se libèrent alors et germent, la levée de dormance étant associée au passage du feu[6].
Introduite d'Australie, cette plante s'est par la suite échappée des cultures[2]. En France, on peut la trouver à l'état sauvage sur les côtes méditerranéennes et atlantiques où elle s'est naturalisée. Elle affectionne les sols siliceux et peut supporter des températures assez basses, jusqu'à −7 à −10 °C. Elle demande cependant un bon ensoleillement.
Ainsi les principales régions du monde où l'on trouve du mimosa sont le sud de l'Australie, le bassin méditerranéen, la Californie, le Chili, le sud de la Chine et les plateaux indiens, Madagascar et l'Afrique australe.
La classification classique plaçait cette espèce dans la famille des Mimosacées, mais la classification phylogénétique l'a mise dans la famille des Fabacées, élargie depuis 2003.
Il existe une confusion dans les appellations vernaculaire et scientifique de trois genres : les genres Acacia, Robinia et Mimosa. En effet, l'espèce appelée mimosa dans le langage courant a pour nom de genre Acacia, alors que ce que nous appelons acacia est en fait du genre Robinia. Quant aux espèces portant le nom de genre Mimosa, nous les appelons plutôt « sensitives ».
L'espèce Acacia dealbata a aussi été dénommée Acacia affinis, Acacia decurrens var. dealbata, Acacia decurrens var. mollis, Acacia derwentii, Acacia puberula ou encore Racosperma dealbatum[7].
Il existerait deux sous-espèces et une variété[7]:
« On compte plus de 1 000 espèces du genre Acacia mais les plus courantes sont des hybrides issues de Acacia dealbata comme notamment Acacia dealbata 'Mirandole' à croissance très rapide et le plus rustique, Acacia dealbata 'Gaulois', à croissance rapide et grosses inflorescences[8]… »
L'arbre est originaire d'Australie et de Tasmanie[9], il a été introduit en Europe à la suite du premier voyage du capitaine Cook à bord de l'Endeavour (août 1768 – juillet 1771). Les deux botanistes du bord, Joseph Banks et Daniel Solander rapportent alors d’Australie quelques rameaux fleuris en Angleterre[10].
C'est le navigateur français Nicolas Baudin qui fait parvenir en Europe les premiers pieds vivants[10]. Arrivés entre 1800 et 1804 en France[9], ils sont acclimatés dans les jardins du château de Malmaison, alors demeure de Joséphine de Beauharnais[10]. Ils sont plantés au XIXe siècle, sans doute durant le Second Empire[10], pour la production de fleurs coupées, sur la Côte d'Azur qui offre un climat favorable à son développement, grâce à son ensoleillement et à la rareté des gelées. L'espèce se plaît en effet dans les sols secs et siliceux.
Les variétés répandues comme fleurs coupées sont cultivées dans des plantations ou isolément et sont exportées vers le Japon, l'Amérique et l'Europe du Nord[11].
Le mimosa des fleuristes peut aussi se reproduire de façon asexuée en produisant des rejets à partir de sa souche vivace. C'est par cette reproduction, autant que par les nombreuses graines produites, qu'il peut devenir envahissant, allant même par endroits jusqu'à menacer la flore locale.
Il est ainsi considéré comme invasif en Europe du Sud (France, Espagne, Portugal, Italie), où il peut former des peuplements denses qui empêchent la flore locale de se développer (impact négatif sur la biodiversité locale) et peuvent perturber l'écoulement des eaux[6]. Il n'est pas allergène[12].
Dans la région de la Côte d'Azur (Maures, Estérel), l'espèce est désormais invasive[13] et pose des problèmes de gestion. Le mimosa peut être avantageusement remplacé par la coronille (Coronilla valentina) ou par le baguenaudier (Colutea arborescens).
Les méthodes de lutte sont l'arrachage manuel des jeunes plants et l'enlèvement des graines tombées au sol. Les grands sujets peuvent être coupés, mais il est nécessaire de traiter la souche par des moyens mécaniques (couverture plastique) ou chimiques pour éviter les rejets[12]. En Afrique du Sud, pour limiter la dispersion du mimosa, il a été introduit un insecte (Melanterius maculatus) qui se nourrit des graines de mimosa. L'impact de cette introduction n'a pas encore pu être évalué[12].
Le mimosa des fleuristes est invasif en Suisse, on le rencontre principalement au Tessin[14].
On entend parfois que le Mimosa fleurit en hiver parce qu'il a gardé la mémoire de sa date de floraison en Australie. En fait, appelé Golden Wattle ou Silver Wattle, il y fleurit en septembre (période correspondant au printemps dans l'hémisphère sud), et le premier septembre est le « Wattle Day ».
Le nombre d'exploitations en France est en forte baisse, passant de 169 à 77 dans le seul département des Alpes-Maritimes de 1987 à 2002[19], pour ne plus représenter que 16 exploitations dans la France entière en 2010[20]. La production totale française est estimée à 90 tonnes en 2018[21]. En 2008, le premier producteur mondial était les Etats-Unis avec 715000 tonnes par an[22].
Acacia dealbata est une espèce d'arbres ou d'arbrisseaux, couramment désignés sous le nom de « mimosa d'hiver » ou « mimosa des fleuristes », appartenant à la sous-famille des Mimosoidées.
A mimosa[1] ou acacia de Australia (Acacia dealbata) é unha árbore de entre 10-12 metros de altura, perenne, usada en xardinaría como ornamental, de crecemento rápido se ben é raro que exceden dos 30 anos de idade.
Considérase unha especie altamente invasora en terreos degradados. Aparece en Cantabria, Cataluña, oeste de Castela e León, Estremadura, Andalucía occidental, Valencia e as Canarias orientais. Porén é en Galiza onde está máis estendida, considerándose invasora[2].
Posúe unha cortiza agrisada ou branca, moi ramificada. Ramas angulosas, pubescentes. Follas bipinnadas de 8-20, cada unha delas con 25-40 pares de folíolos, coa cara superior glabro (sen pelos) e o envés tomentoso. Inflorescencias en glomerúlo globoso con máis de 25 flores, de moito arrecendo. Pedúnculos pubescentes. Florece de xaneiro a marzo. Multiplícase por sementes.
A meirande parte das especies son orixinarias de Australia e Tasmania, localizándose en zonas de até mil metros sobre o nivel do mar.
Sábese da súa introdución en España desde 1824. A especie plantouse como ornamental e para fixar taludes do camiño de ferro de Galicia ao longo do século XX. Axiña se espallou polo territorio, especialmente en zonas degradadas, montes queimados, na costa e nas zonas máis cálidas do país (O Ribeiro...); tornándose unha especie moi invasiva e que supón un gran problema ecolóxico para a biodiversidade destes montes monoespecíficos. Actualmente atópase amplamente naturalizada, invadindo as partes baixas e medias de Galiza até unha altitude de 600 m formando xa parte da actual paisaxe galega. Impide a rexeneración da vexetación natural alterada debido principalmente á súa facilidade para xerminar e regromar despois dos lumes e o seu rápido crecemento. A súa erradicación é difícil e custosa.[2].
Plántase en parques, rúas e paseos, aínda que o uso máis estendido é a xardinaría, pola cor das súas flores e o número delas, ofrecendo conxuntos de gran beleza. Cultívase como fixador de terreos e pola goma que se obtén do seu tronco de alto contido en taninos.
Na zona do Ribeiro, as varas empréganse para atar as viñas.
Encontráronse sarcófagos exipcios da súa madeira, seguramente debido á resistencia á putrefacción desta.
Algunhas das variedades máis cultivadas :
Andrés Ceballos Jiménez (1986): Diccionario ilustrado de los nombres vernáculos de las plantas en España. ICONA.
A mimosa ou acacia de Australia (Acacia dealbata) é unha árbore de entre 10-12 metros de altura, perenne, usada en xardinaría como ornamental, de crecemento rápido se ben é raro que exceden dos 30 anos de idade.
Considérase unha especie altamente invasora en terreos degradados. Aparece en Cantabria, Cataluña, oeste de Castela e León, Estremadura, Andalucía occidental, Valencia e as Canarias orientais. Porén é en Galiza onde está máis estendida, considerándose invasora.
Australska srebrna akacija (lat. Acacia dealbata) vrsta je drveta iz roda akacija, podrijetlom iz Australije (Novi Južni Wales, Victoria, Tasmanija, Južna Australija). Osim u Australiji, raste i u drugim predjelima sa toplom klimom, najviše na Mediteranu i u Kaliforniji. Jedna je od tri vrsta akacija koje rastu i u Hrvatskoj[1]
Nedovršeni članak Australska srebrna akacija koji govori o biljkama treba dopuniti. Dopunite ga prema pravilima Wikipedije.
Australska srebrna akacija (lat. Acacia dealbata) vrsta je drveta iz roda akacija, podrijetlom iz Australije (Novi Južni Wales, Victoria, Tasmanija, Južna Australija). Osim u Australiji, raste i u drugim predjelima sa toplom klimom, najviše na Mediteranu i u Kaliforniji. Jedna je od tri vrsta akacija koje rastu i u Hrvatskoj
Acacia dealbata Link, 1822 è una pianta appartenente alla famiglia delle Mimosaceae (Fabaceae secondo la classificazione APG[1]), comunemente conosciuta come mimosa.
Nel linguaggio comune, il termine di mimosa è utilizzato per indicare, oltre a questa pianta, anche altre specie appartenenti al genere Acacia; nel linguaggio scientifico, tale termine si riferisce invece al genere Mimosa.
È una tipica pianta pioniera. È molto utilizzata come pianta ornamentale[2] grazie alla sua profumata fioritura con fiori gialli molto delicati[3].
Le foglie sono sempreverdi, di colore verde argenteo, lineari, con margine intero, parallelinervie, disposte in 8-20 paia di pinnule perpendicolari al rametto e composte a loro volta da circa 20-30 paia di foglioline perpendicolari alla nervatura principale.
I fiori sono riuniti in capolini globosi sferici di colore giallo intenso (giallo limone) e profumati; raccolti in racemi da 7 a 10 cm che si sviluppano all'ascella delle foglie.
La pianta fiorisce tra febbraio e marzo[2].
La pianta è visitata dalle api per il polline ed il nettare.[4]
Il frutto è un legume lungo da 4 a 10 cm che quando è maturo assume una colorazione nerastra[2].
La corteccia è liscia e grigio-biancastra e viene utilizzata per estrarre il tannino.
Alto da 8 a 15 metri con una chioma ampia, scomposta e non folta[2].
È una pianta originaria della Tasmania, in Australia. Per le sue meravigliose caratteristiche come pianta ornamentale ha avuto un facile sviluppo in Europa dal XIX secolo[2] dove a tutt'oggi prospera quasi spontanea. In Italia è molto sviluppata lungo la Riviera ligure, in Toscana, in Sicilia, e in tutto il meridione, ma anche sulle coste dei laghi del nord. È una pianta molto delicata che preferisce terreni freschi, ben drenati, tendenzialmente acidi soprattutto per una buona fioritura. Cresce preferibilmente in aree con clima temperato, teme inverni molto rigidi per lungo tempo sotto lo zero che possono provocarne la morte.
Acacia dealbata è propagata per seme con facilità, mentre la talea è pratica poco usata a causa della bassa radicazione delle marze. Diffuso è anche l'innesto che sfrutta semenzali della congenere Acacia retinoides.
La pianta ha un rapido metabolismo nell'acqua, è quindi buona pratica tagliare quanto prima un pezzetto dal punto di taglio e tenere in abbondante acqua con alcune gocce di limone per correggere l'acidità; 10 gocce al litro vanno bene.
Dal 1946, per iniziativa della parlamentare comunista Teresa Mattei, in Italia il ramo fiorito di mimosa viene offerto alle donne il giorno dell'8 marzo per la Giornata Internazionale della Donna[2].
Il nome di mimosa è usato anche per l'omonima torta che si usa preparare nella stessa data.
Acacia dealbata Link, 1822 è una pianta appartenente alla famiglia delle Mimosaceae (Fabaceae secondo la classificazione APG), comunemente conosciuta come mimosa.
Nel linguaggio comune, il termine di mimosa è utilizzato per indicare, oltre a questa pianta, anche altre specie appartenenti al genere Acacia; nel linguaggio scientifico, tale termine si riferisce invece al genere Mimosa.
È una tipica pianta pioniera. È molto utilizzata come pianta ornamentale grazie alla sua profumata fioritura con fiori gialli molto delicati.
Costo artìcol a l'é mach në sbòss. Da finì.
Da finì.
Da finì.
Costo artìcol a l'é mach në sbòss. Da finì.
DistribussionDa finì.
NotissieDa finì.
Akacja srebrzysta, srebrne witki[4], mimoza (Acacia dealbata L.) – gatunek rośliny z rodziny bobowatych i podrodziny mimozowych. Pochodzi z Australii, jest uprawiany w Nowej Zelandii, Ameryce Północnej i Europie, rozprzestrzenił się także w Afryce, na Azorach i Madagaskarze[2].
Akacja srebrzysta nie wytwarza delikatnie pierzasto podzielnych liści, tylko przekształca ogonki i osie liściowe w szerokie liście pozorne. Pierwotnie gatunek występował w południowo-wschodniej Australii oraz na Tasmanii, często sadzony w obszarze śródziemnomorskim. W Europie Środkowej tylko w szklarniach ogrodów botanicznych[5].
Roślina uprawiana głównie ze względu na kwiat cięty. Oferowana pod niepoprawną nazwą mimozy[5]. We Włoszech kwiaty z tego drzewa są podarunkiem na Dzień Kobiet[7], popularne w dekoracjach festynów i pochodach karnawałowych. Sadzona również jako drzewo ozdobne w parkach lub przy promenadach. Olejek eteryczny pozyskiwany z liści i zwany "mimozą", stosowany jest w przemyśle perfumeryjnym[potrzebny przypis].
Akacja srebrzysta, srebrne witki, mimoza (Acacia dealbata L.) – gatunek rośliny z rodziny bobowatych i podrodziny mimozowych. Pochodzi z Australii, jest uprawiany w Nowej Zelandii, Ameryce Północnej i Europie, rozprzestrzenił się także w Afryce, na Azorach i Madagaskarze.
Acacia dealbata é uma espécie de árvore nativa da Austrália mas existem praticamente em todo o mundo: América do Norte, Ásia, Índia, Egito, Norte da África, China, Austrália e Brasil. Tem crescimento rápido, desenvolvendo-se rapidamente após incêndios. Não vive normalmente mais do que 30 a 40 anos, ao fim dos quais é substituída por outras. É conhecida vulgarmente como mimosa, no entanto não pertence ao género Mimosa. A Acacia dealbata está relacionada com a Acacia baileyana , Acacia nanodealbata ,Acacia podalyriifolia, Acacia Dealbata Subalpina e Acacia dealbata 'Mirandole'. Floresce de janeiro a abril.
Devido à facilidade de propagação e resistência, é uma espécie invasora em muitos habitats.
O gênero Acacia está incluído na lista do Anexo II Espécies invasoras do Decreto-Lei 92/2019 em Portugal.[1]
Acacia dealbata é uma espécie de árvore nativa da Austrália mas existem praticamente em todo o mundo: América do Norte, Ásia, Índia, Egito, Norte da África, China, Austrália e Brasil. Tem crescimento rápido, desenvolvendo-se rapidamente após incêndios. Não vive normalmente mais do que 30 a 40 anos, ao fim dos quais é substituída por outras. É conhecida vulgarmente como mimosa, no entanto não pertence ao género Mimosa. A Acacia dealbata está relacionada com a Acacia baileyana , Acacia nanodealbata ,Acacia podalyriifolia, Acacia Dealbata Subalpina e Acacia dealbata 'Mirandole'. Floresce de janeiro a abril.
Devido à facilidade de propagação e resistência, é uma espécie invasora em muitos habitats.
O gênero Acacia está incluído na lista do Anexo II Espécies invasoras do Decreto-Lei 92/2019 em Portugal.
Flores
Vagens
Árvore
Silverakacia (Acacia dealbata) är en art inom akaciasläktet, familjen ärtväxter, från Australien. Den odlas ofta i södra Europa och är kanske den mest tåliga arten.
Silverakacian blir ett träd på upp till 30 meter. Bladen är upprepat parbladiga och vanligen gröna. Blomman är blekt gul.[1] Blomställningen är klotformig i ett sammansatt ax.
Silverakacia (Acacia dealbata) är en art inom akaciasläktet, familjen ärtväxter, från Australien. Den odlas ofta i södra Europa och är kanske den mest tåliga arten.
Silverakacian blir ett träd på upp till 30 meter. Bladen är upprepat parbladiga och vanligen gröna. Blomman är blekt gul. Blomställningen är klotformig i ett sammansatt ax.
Gümüşi akasya (Acacia dealbata), baklagiller (Fabaceae) familyasından 15 m'ye kadar boylanan sarı çiçekli bir akasya türü.
Çalı veya küçük ağaç forumundadır. Genç dallar biraz zayıf; boz donuk tüylü, dumanlıdır. Yapraklar gümüşi renkli, yaprak ekseni 12–16 cm'dir. Çift katlı tüysü yapraklar 26-46 yaprakçıktan oluşmuştur, yaprakçıkların alt yüzeyi boz-beyaz'dır. Çiçek sapı, salkım veya bileşik salkım, çiçekler sarımsı veya turuncu-yeşildir. Baklalar kırmızı-kahverengi veya siyah, boyu eninden uzun, yassı, 3-8 x 7-12 mm, tüysüz ve pürüzsüzdür. Ocak-Mart aylarında çiçeklenir. Tohumlar Temmuz-Ağustos aylarında olgunlaşır. 2n = 26
Gümüşi akasya (Acacia dealbata), baklagiller (Fabaceae) familyasından 15 m'ye kadar boylanan sarı çiçekli bir akasya türü.
Çalı veya küçük ağaç forumundadır. Genç dallar biraz zayıf; boz donuk tüylü, dumanlıdır. Yapraklar gümüşi renkli, yaprak ekseni 12–16 cm'dir. Çift katlı tüysü yapraklar 26-46 yaprakçıktan oluşmuştur, yaprakçıkların alt yüzeyi boz-beyaz'dır. Çiçek sapı, salkım veya bileşik salkım, çiçekler sarımsı veya turuncu-yeşildir. Baklalar kırmızı-kahverengi veya siyah, boyu eninden uzun, yassı, 3-8 x 7-12 mm, tüysüz ve pürüzsüzdür. Ocak-Mart aylarında çiçeklenir. Tohumlar Temmuz-Ağustos aylarında olgunlaşır. 2n = 26
Bir gümüşi akasya ağacı.Батьківщина акації сріблястої — південно-східне узбережжя Австралії і острів Тасманія. Поширена і натуралізована, в південній Європі, Південній Африці, на заході США, на Азорських островах і Мадагаскарі.
В Україні можна зустріти в Одеській області і в Криму.
Вічнозелене швидкоросле дерево висотою 10-12 м (на батьківщині до 45 м), з крислатою кроною. Стовбур 60-70 см у діаметрі. Кора стовбура, і гілок від сіро-бурого до коричневого кольору, з великою кількістю неглибоких тріщин, з яких нерідко виступає камедь. Молоді гілки оливково-зелені. Гілки і листя рослини мають легкий сіро-зелений наліт, за що ця акація і отримала назву сріблястої.
Листя чергове, двічі перисто-розсічене, довжиною до 10-20 см. Листок складається з 8-24 пар сіро-зелених, дрібних, подовжених листочків першого порядку. Кожен листочок першого порядку має до 50 пар довгастих листочків другого порядку шириною близько 1 мм. Головний черешок листка при основі дещо роздутий; на верхній стороні головної жилки листа при основах листочків першого порядку розташовуються круглі невеликі залози, що виділяють під час цвітіння медову рідину.
Квітки сірувато-жовті, дуже дрібні, пахучі, зібрані по 20-30 штук в кулясті головки діаметром 4-8 мм; головки зібрані в гроновидні суцвіття, які в свою чергу зібрані у волоті. Чашечка дзвоникоподібна, п'ятизубчаста. Віночок п'ятипелюстковий; пелюстки широколанцетні або яйцевидні, загострені. Тичинки численні, вільні, на довгих жовтих або оранжевих нитках, далеко виступаючі з віночка. Маточка з верхньою одногніздною зав'яззю, довгим стовпчиком і невеликою приймочкою. Стовпчик, як і тичинки, сильно виступає з віночка.
Плоди акації — плоскі, довгасті, подовжено-ланцетні, тупі, світло- або фіолетово-коричневі боби довжиною 1,5-8 см і шириною 0,8-1 см, з окремими гніздами. Насіння — дуже тверде, темно-коричневе або чорне, плоске, матове або трішки блискуче, еліптичне, розміром 3-4 мм.
Здичавіла і зимостійка акація срібляста цвіте починаючи з кінця січня і до середини квітня. Плодоносить дерево в серпні — вересні.
З лікувальною метою використовують кору акації і розчин її камеді. Камедь рослини містить полісахарид арабан (до 76 %). У корі знайдені дубильні речовини змішаного типу (15-25 %). З квіток отримують олію (до 0,9 %), до складу якої входять: два вуглеводні, анісовий альдегід, пальмітиновий альдегід, ефіри анісової, пальмітинової і оцтової кислот, енантової і ангелікової кислоти; невелика кількість фенолів і спиртів з сильним запахом амбри[1]. Пилок містить флавоноїдні сполуки.
Розчин камеді використовується як обволікаючий засіб всередину, в клізмах — при запаленні і виразках шлунково-кишкового тракту; для зменшення подразнюючої дії і уповільнення всмоктування інших лікарських речовин.
Звичайна в садах Середземноморської області, де розводиться як декоративне дерево, квітучі пагони якого вивозяться в північні країни.
З кори видобуваються дубильні речовини (15-20 %).
Рослина дає цінну деревину, що йде для переробки на целюлозу.
Камедь акації є замінником аравійської камеді (гумміарабіку).
У рамках виду виділяють ряд 2 різновидів:
В Союзі серед народу акацію сріблясту часто неправильно називали мімозою. Срібляста акація широко поширена на Чорноморському узбережжі Кавказу, в Криму, і саме її квітучі пагони були традиційним подарунком на 8 березня.
Keo phấn trắng hay là Keo bạc (danh pháp hai phần: Acacia dealbata) là loài thực vật có hoa trong chi Keo thuộc họ Đậu. Loài này được Link miêu tả khoa học đầu tiên.[3]
Tại Việt Nam, ở một số nơi, như ở Đà Lạt, người ta gọi cây keo bạc hay là cây keo lá tròn (danh pháp khoa học: Acacia podalyriifolia) là mimosa.
Keo phấn trắng hay là Keo bạc (danh pháp hai phần: Acacia dealbata) là loài thực vật có hoa trong chi Keo thuộc họ Đậu. Loài này được Link miêu tả khoa học đầu tiên.
Tại Việt Nam, ở một số nơi, như ở Đà Lạt, người ta gọi cây keo bạc hay là cây keo lá tròn (danh pháp khoa học: Acacia podalyriifolia) là mimosa.
Acacia dealbata Link, 1822
СинонимыАка́ция серебри́стая, или Акация подбелённая (лат. Acācia dealbāta) — вид деревьев из рода Акация (Acacia) семейства Бобовые (Fabaceae).
Родина акации серебристой — юго-восточное побережье Австралии и остров Тасмания. Широко распространилась и натурализовалась в южной Европе, Южной Африке, на западе США, на Азорских островах и Мадагаскаре[2].
В России (на Черноморском побережье Кавказа) этот вид в культуре с 1852 года.
Вечнозелёное быстрорастущее дерево высотой 10—12 м (на родине до 45 м) с раскидистой кроной. Ствол 60—70 см в диаметре. Кора ствола и ветвей от серо-бурого до коричневого цвета, с большим количеством неглубоких трещин, из которых нередко выступает камедь. Молодые ветви оливково-зелёные. Ветви и листья растения имеют лёгкий серо-зелёный налёт, за что эта акация и получила название серебристой.
Листья очерёдные, дважды перисто-рассечённые, длиной до 10—20 см. Состоят из 8—24 пар серо-зелёных, мелких, удлинённых листочков первого порядка. Каждый листочек первого порядка имеет до 50 пар продолговатых листочков второго порядка шириной около 1 мм. Главный черешок листа у основания несколько вздутый; на верхней стороне главной жилки листа у основания листочков первого порядка располагаются круглые желёзки, выделяющие во время цветения медовую жидкость.
Цветки серовато-жёлтые, очень мелкие, пахучие, собраны по 20—30 в шаровидные головки диаметром 4—8 мм; головки собраны в кистевидные соцветия, которые в свою очередь собраны в метёлки. Чашечка колокольчатая, пятизубчатая. Венчик пятилепестный; лепестки широколанцетные или яйцевидные, заострённые. Тычинки многочисленные, свободные, на длинных жёлтых или оранжевых нитях, далеко выступающих из венчика. Пестик с верхней одногнёздной завязью, длинным столбиком и небольшим рыльцем. Столбик, как и тычинки, сильно выдаётся из венчика.
Плоды акации — плоские, продолговатые, удлинённо-ланцетные, тупые, светло- или фиолетово-коричневые бобы длиной 1,5—8 см и шириной 0,8—1 см, с отдельными гнёздами. Семена — очень твёрдые, тёмно-коричневые или чёрные, плоские, матовые или чуть блестящие, эллиптические, размером 3—4 мм.
Одичавшая и зимостойкая акация серебристая цветёт начиная с конца января и до середины апреля. Плодоносит дерево в августе — сентябре.
С лечебной целью используют кору акации и раствор её камеди.
Камедь растения содержит полисахарид арабан (до 76 %). В коре найдены дубильные вещества смешанного типа (15—25 %). Из цветков получают масло (до 0,9 %), в состав которого входят: два углеводорода, анисовый альдегид, пальмитиновый альдегид, эфиры анисовой, пальмитиновой и уксусной кислот, энантовая и ангеликовая кислоты; небольшое количество фенолов и спирт с сильным запахом амбры[3]. Пыльца содержит флавоноидные соединения.
Раствор камеди используется как обволакивающее средство внутрь, в клизмах — при воспалении и язвах желудочно-кишечного тракта; для уменьшения раздражающего действия и замедления всасывания других лекарственных веществ.
Обычна в садах Средиземноморской области, где разводится как декоративное дерево, цветущие побеги которого вывозят в северные страны.
Растение даёт ценную древесину, идущую для переработки в целлюлозу.
Цветки содержат эфирное масло, которое выделяют экстракцией петролейным эфиром с выходом 0,1—0,15 %. Это масло — мазеобразная жидкость жёлтого цвета с сильным ароматом. Применяется оно при изготовлении парфюмерных изделий. Сбор цветков производят вручную во время цветения[4].
Кора акации серебристой содержит 15—20 % дубильных веществ, преимущественно таннинов, которые используют для технических целей и могут быть источником медицинского таннина[4].
Камедь акации серебристой содержит до 76 % арабина и может быть использована для получения гуммиарабика, применяемого в качестве обволакивающего средства и эмульгатора[4].
Семена высевают по три—пять штук в лунку, на расстоянии 3—4 м. Уход за плантацией (только в первые три—четыре года) состоит в прополке сорняков и рыхления. В первые два—три года акация серебристая быстро развивается, давая прирост в год в среднем 2 м. Трёхлетние деревья часто достигают 6—7 м. Высота взрослого дерева — до 20 м[4].
Вид Акация серебристая входит в род Акация (Acacia) трибы Acacieae подсемейства Мимозовые (Mimosoideae) семейства Бобовые (Fabaceae) порядка Бобовоцветные (Fabales).
В России в обиходе акацию серебристую часто неправильно называют мимозой. Серебристая акация широко распространена на Черноморском побережье Кавказа и именно её цветущие побеги являлись традиционным подарком в бывшем СССР в Международный женский день.
Ака́ция серебри́стая, или Акация подбелённая (лат. Acācia dealbāta) — вид деревьев из рода Акация (Acacia) семейства Бобовые (Fabaceae).
A. decurrens var. dealbata
和名 フサアカシア 英名 silver wattle ウィキメディア・コモンズには、フサアカシアに関連するカテゴリがあります。 ウィキスピーシーズにフサアカシアに関する情報があります。フサアカシア (Acacia dealbata) とはマメ科ネムノキ亜科[1]の常緑高木。ミモザとも呼ばれるが、本来ミモザはオジギソウを指す言葉である。
オーストラリア原産。日本での花期は2-4月頃で、香りがよく香水の原料にされることもある。葉は羽状複葉で羽片は10-20対くらいである。
同属のギンヨウアカシアと似ているが、本種の方は葉、花とも大きい。また、ギンヨウアカシアの羽片は3-5対くらいであることで区別することができる。